| Сторінки (1/2): | « | 1 | » |
Мої думки завжди і всюди - ти,
Бажання бути поруч, розрива
Я знаю, ти не даш мені піти
І знаю, не підеш сама
А сни мої - листки календаря
Щоночі бачу нас тоді, в ті дні
Коли в собі будили немовля
Не бачучи нікого, йшли самі
Чаруєш ти все більше, день за днем
Хоча вже серце і душа твої давно
І вже не знищити водою і вогнем
Те, що на вік, у серці залягло
Той дотик губ, обійми ті міцні
Ті очі, у яких не бачу краю
Те серце, що належить вже мені
Моє ти щастя, я тебе кохаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788007
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.04.2018
Історія починається з дощу, який несамовито лив вже пів тижня. Мокрий асфальт, ручайки мутної води, все це нагадувало Алін про те, як же сильно тієї середи вона посварилась із Джоном. На душі було мокро, як і на вулиці. Депресія потроху з’їдала її. Роблячи все навколо сірим, і непотрібним, в тому числі і її саму. Дивлячись на єдину чисту частинку хмарного неба, де яскраво світило сузір’я Великої Ведмедиці, вона побачила падаючу вниз зірку. Спочатку вона було подумала, що то їй мариться, після того як вона задумано дивилась вже пів години на одне і те саме місце. Та ні, то була падаюча зірка. Алін не втратила можливості, і навіть будучи в такому жахливому стані, вона загадала бажання.
Десь на іншому кінці міста, у веселій компанії, відпочивав Джон. Йому було надмірно весело, і він геть забув про те, що сталось того тижня між ним і Алін. Друзі забавляли його, вони розпивали спиртне, і дивлячись футбол у барі наповненому п’яних мужиків, чіплялись до офіціанток. Він не згадував її. Йому було байдуже.
Буднім вечором Джон повертався додому пішки. В тому барі де вони відпочивали, були вболівальники двох команд. І його п’яного побили та обікрали. Ледь ідучи, він дивився на зоряне небо, та мріяв. Мріяв про гроші, хороші машини, та купу дівчат. Раптом, прямо посеред сузір’я Великої Ведмедиці пролетіла зірка, і впала. Ведучи погляд за нею, Джон втратив координацію і впав у кущі. Він пролежав там 15хв, і очухався від болю на грудях. Посеред великого та пишного куща, росла стрімка та чарівна троянда. В неї були великі та дуже гострі шипи. Один з них і впився Джонові прямо в груди, в районі серця.
На календарі був листопад. Зранку, 8 числа, виходячи на навчання, на ганку будинку Алін знайшла пишну троянду, яка була розкритою, та блистіла від ранкової роси. Не зважаючи на те, що окрім квітки більше нічого не було, і Алін не знала хто це, їй було дуже приємно. Того дня вона вела себе дещо по-іншому. Вона підспівувала та пританцьовувала ідучи по вулиці, збираючи на собі погляди перехожих, та тим самим освітлюючи їх позитивом, неначе сонце, осіннім теплим ранком. Не встигла прийти до університету, як задзвенів дзвоник останньої пари. А хороший настрій все не покидав її. Та троянда наче вдихнула в неї нове життя.
На вулиці почало замітати потроху снігом. Осінь чергувалась із зимою. Ставало помітно холодніше. А з вікна Алін червонілась яскрава троянда, яка неначе росла, стоячи у вазі із водою. Непомітно для самої Алін, її депресія потроху вгасала, на зміну їй приходили позитивні думки та приголомшливі ідеї. Навколо неї панувала яскрава аура, яка наче захищала її від усього поганого. Думки її були чистими, і вона все менше думала про Джона. Справи у Алін ішли вгору.
Вона блискуче закінчила університет. Одразу після нього її взяли на роботу бухгалтером, в фірму, на якій вона була практиканткою. Через декілька років Алін купляє квартиру в центрі міста. Зустрічає хорошого та успішного чоловіка на ім’я Уолтер. Згодом вони одружуються, і вона народжує їм трьох дітей: старшенький Кевін, і двоє меншеньких Елізабет і Джозеф.
В сім’ї панує любов та взаєморозуміння. У них немає порожніх сварок та недовіри. Тепло своїм великим та товстим покривалом вкриває їх всіх, та пригортає один до одного.
Однієї осені, Алін зі своєю сім’єю відпочивала у маленькому будинку в лісі. Вони розпалювали камін, брали покривала, гаряче какао, і під татову гітару співали пісень. Та раптом Алін стало погано, їй закололо серце, і вона втратила свідомість. Пролежавши в госпіталі декілька тижнів, вона померла від хронічної серцевої нестачі. 8 листопада. Їй було 86.
На похорон прийшли всі її близькі, та люди які її коли небуть знали. Вона була сонячно красивою. І навіть в такому стані, її обличчя було усміхненим, вона померла щасливою людиною. Вдягнена була у яскраво жовту сукню, а в руках лежала червона троянда. Та сама троянда, яку вона знайшла того ранку на ганку. Всі ці роки, дивним чином вона не в’янула і не всихала. Алін зберегла її, тому що вона була постійно в її думках. І що б вона не робила, перед очима була та троянда, і ті позитивні емоції, які вона принесла в її життя. Та квітка була наче стимулом, жити краще, жити так, як Алін того хотіла, жити щасливо.
Алін знала про свою хворобу, і заздалегідь написала заповіт. Разом з тим попросила поставити ту троянду з нею, в могилу. Вона цього дуже хотіла, адже саме того ранку вона змінилась, вона почала жити. Після смерті Алін, диво троянда, яка шістдесят з лишнім років цвіла і пахнула – всохла.
Того вечора, багато років тому, після того як Джон очухався від болю в грудях, він наче прокинувся після поганого сну. Він згадав Алін, і те, як сильно любить її. І в той же момент захотів бути поряд з нею, цілувати її, любуватись її красою. Він зірвав троянду, і побіг в бік її дому. Біжучи він мріяв. Мріяв про те, як вони з Алін житимуть разом, маючи діток, свою квартиру і дві машини. Як вони щасливо проводитимуть свої будні. Житимуть в родинному теплі. І так сильно замріявся, що не побачив машину, яка їхала з великою швидкістю по трасі в його бік. За секунду мрії Джона, як і його життя - обірвались. Його одразу ж забрала швидка. Це сталось біля дому Алін. Джону залишалось декілька метрів, буквально декілька. Троянда покотилась з його рук, і вітром підлетіла на крильце Алін.
В тому зоряному небі було щось магічне. Алін кохала Джона всім серцем, і загадала, щоб вони з ним були навіки разом.
Наш Всесвіт не такий простий, як здавалось би. Та зірка була не звичайною. Вона пробудила, через укол шипом троянди в серце Джона – кохання. Та це кохання, разом із ним, запроторила в троянду. І весь цей час, все життя, ця троянда була символом їхнього із Джоном кохання. Вона постійно цвіла, і пахнула. Вона зробила Алін щасливою. Допомогла зібратись з думками та повірити в себе. Бути чесною, довіряти іншим, а головне – любити. Просинаючись і лягаючи спати, перше що бачила Алін – це була та прекрасна квітка. Вона жила нею, і була щаслива. Троянда нагадувала їй, яке прекрасне життя, і що треба любити, аби жити. Квітка була з нею все життя, і після смерті залишилась з нею. Бажання Алін – виповнилось.
В світі наповненому брехні та недовіри важко повірити в щось дійсно фантастичне. Та багато не треба, просто загляніть в себе. В середині вас таїться любов, а це найфантастичніше, що могло б колись із вами статись. Такою і була наша троянда. В ній таїлось справжнє кохання. Вона була фантастичною, фантастичною квіткою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788004
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 18.04.2018