| Сторінки (1/12): | « | 1 | » |
Нікому не показуй своїх сліз!
Побачивши їх, ворог твій зрадіє
Й знов, зашалівши, болю заподіє,
Тож стисни зуби й вище тримай ніс!
Нікому не показуй, де болить,
Бо, тільки відвернешся на хвилину -
Важкий удар отримаєш ти в спину,
Тож не кажи нікому, де болить!
Свій сум переживай на самоті,
Бо не болять нікому твої рани.
А, перед тим, як вийти із туману,
Переконайся, що з тобою поруч "ті"!
Не панікуй, коли ти на краю,
Бо ворог зіштовхне тебе із кручі
На терни ядовиті і колючі.
Тож рівновагу бережи свою!
Не демонструй, що ти уже без сил!
Навчися друге дихання вмикати
І бійся лиш самій собі програти,
Інакше ти залишишся без крил!
Лишайся завжди вірною собі!
Уважно роззирнися: хто навколо?
І, щоб натхнення жить не охололо,
Не дай собі згубитися в юрбі!
Olga Vovchuk. 05.10.2024.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023652
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2024
Сором'язливо так весна підходить,
Неначе за візит свій вибачається.
То перші промені свої з-за хмар виводить,
То раз по раз на сльози все зривається...
Не впізнає весна цю Україну,
Не чує радісного гомону і сміху.
Тримає мертву на руках дитину
І з жахом дивиться на чорне, підле лихо!..
Крізь сльози простягає перші квіти,
Яким завжди яскраво так раділи
Всі найдобріші українські діти,
Що від війни сховатись не зуміли...
Весна ридає. Навіть дикі гуси,
Що повернулися додому в Україну,
Квилять надривно десь на виднокрузі,
Як бачать цю розруху і руїни.
Птахи, які співали нам щоранку,
Весну стрічаючи і гнізда в'ючи,
Замовкли. Оніміли всі від жаху,
Побаченого в Ірпіні і Бучі...
Весна іде у Маріуполь чорний.
Розпатлана, скривавлена і боса.
Ледь чутно, так тужливо, монотонно
Співає "Плине кача..." стоголосо...
І, спотикаючись, іде до Драмтеатру,
Де виведено лиш єдине слово: "ДІТИ",
Минаючи пожарища, мов ватри,
Кладе тихенько на каміння перші квіти...
02.04.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943780
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2022
А давай, спрячем нервы в коробочку
И не будем эмоционировать.
Ведь его у тебя ещё не было,
Хоть тебя называл он любимою.
Прекратим уже верить в иллюзии
И мечтать трогать пальцами радугу...
С равнодушным впрягаться в дискуссии
Всё равно, что гулять по айсбергу.
Диалоги вести бесконечные
И стихи сочинять сопливые,
Травить душу надеждами вечными
И мечтать быть от сердца любимою
Перестань! В этом мире изменчивом
Жить не надо пустыми надеждами!
Кто увидит в тебе свою женщину-
Рвать не будет души струны нежные...
6.11.'20[img][/img]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894143
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.11.2020
В кожного своя унікальність:
Морок у душі, чи безгрішність,
Бо для когось гроші - це святість,
А для інших святість - це Вічність!
Люди йдуть своїми шляхами:
Душі хоче хтось лікувати,
Інший же - бодай мідяками,
Лиш би чим кишені напхати.
Бідний у скорботну хвилину,
Маючи черствий кусень хліба,
Вділить і тобі половину,
Свого не помітивши німба.
Інший фарисействує завжди
Лиш заради лайків у "фейсі".
Чи буває він колись справжнім,
Як з собою навіть нечесний?
Кожен стежку так обирає,
Як йому сумління підкаже:
Хтось до неба руки складає,
Інший чинить - як карта ляже
І плює на догми моралі,
Всі молитви - банківській карті.
І не думає: а що далі?
І чого життя таке варте?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823248
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.01.2019
Моє кохання - як міраж чи привид:
Як тільки подумки його торкаюсь -
Воно помалу розтає.
А потім - взагалі зникає...
Воно грайливе, як мала дитина,
Але підступне, як жорстокий цинік:
Бо варто лиш мені відволіктися
І загорітись справою новою,
І помічати всі красоти світу,
Махнувши на кохання ті рукою,
Щоб знову дихати на повні груди,
Щоби виходити без сліз на люди, -
Як раптом чую - дихає у спину!
...Сиділо, чатувало десь за рогом
І знов підкралося отак зненацька,
Мені руками очі закриває:
"Ану, вгадай?" - грайливо так питає.
...Я в його ігри бавитись не хочу,
Бо вже доросла, бо уже награлась.
Не оглядаючись, іду, бурчу з сарказмом:
"Іди, розводь наївних малолєток!"
Воно терпляче певний час чекає,
Не переслідує, не дістає дзвінками,
А потім знову десь підстерігає,
Бо чую за спиною ніжний голос
І намагається мене за руку взяти,
І хитро-лагідно переконати,
Що в нього - найгарніші в світі очі.
І серце також чи не найдобріше...
І гарно побродити б десь до ночі,
Тримаючи в руках солодку каву,
Ловити на собі гарячий погляд
І посмішку. Приємну і ласкаву...
Чи довго можу цьому опиратись?
Ілюзія вкриває з головою.
Глибоко починаю сумніватись:
Не світ лихий, а я лиш стала злою...
А те, що з найгарнішими очима,
Вже тараторить, як циганка на базарі,
Про те, що воно справжнє, не фальшиве,
І що воно давно мене шукало,
Таку розумну, з чистою душею,
Щоби навік зробить мене своєю
І розмовляти про усе на світі:
Оповідати про красиві Альпи
І обговорювати разом творчість Кінга
Десь поміж третім й двадцять восьмим поцілунком...
Всміхаюсь. З ніжним докором питаю:
"Ти де так довго у світах блукало?
А я ж тебе чекала щохвилини,
Так довго тебе, справжнього, чекала..."
І тільки протягнула йому руку -
Відчула, що лиш пустоти торкнулась.
Затисла рану ще одну на серці.
А я ж то думала, що стала вже доросла...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808137
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2018
Зів'яв букет, поникли квіти
І відблиск у очах погас,
А я не можу зрозуміти,
Чи щось лишилось поміж нас...
Затихли страсті інтонацій,
Лишились спогади лише
І один одному овацій
Ми не даруємо уже.
Іще недавно так ділились
Своїми фібрами душі,
Тепер - неначе все наснилось,
Ніби торкнулись міражів.
Хотіли виростити милість,
Але байдужість поросла...
А я так вірила у щирість!
Я знов наївною була...
Ми так прокинулися різко,
Почувши відчуттів надлом -
Я ж думала, що будеш близько
І другим виростеш крилом.
Та охолов гарячий погляд,
Вже не пропалює наскрізь -
А я хотіла бути поряд,
Щоби разом летіти ввись...
Ніяк не можу я навчитись
Закрити серце на замок,
Щоб байдуже на світ дивитись...
Знов не засвоїла урок...
Серед примар матеріальних,
Де цінність - тридцять срібняків,
Душа - це рудимент печальний
Для всіх моральних бідняків.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800833
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2018
А в наш час дуже соромно мати Душу,
Непрестижно подекуди, інколи - дуже банально,
Тож і я її часом від світу приховувать мушу,
Хоч не знаю, чи маскування моє ідеальне.
Непристойно серце відкритим тримати -
Це порушує ніби правила гарного тону.
Треба в ногу іти, стройової хором співати
Разом з вишколеним, із байдужо-бездумним планктоном.
Неможливо у світі цьому бути зрячим,
Вголос вимовити, що королі наші - дійсно голі.
Небезпечно побачити те, що ми дійсно бачим.
Нереально не бути рабами чужої волі.
І, хоч кожен із нас серед ночі мріє
З понеділка (звичайно ж) життя нове знов розпочати,
Воскресити, реанімувати свою Надію...
Але ж Віра також моветоном вже встигла стати...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800824
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.07.2018
Мечтаешь. Долгим взглядом смотришь вдаль,
Пытаясь прыгнуть им за горизонты,
А на глазах - ажурная вуаль,
От будней ты прикрыта алым зонтом.
Мечтаешь... А серебряный туман,
Что легко блещет на твоих ресницах,
В ванильный уводя тебя дурман,
Любовью обещает насладиться.
Мечтаешь с замиранием души?
Очнись! Проснись от летаргии этой!
Да, сказочные грезы хороши, -
Они ж рискуют песней быть неспетой.
...Вот желтый листик, что свое прожил,
Слетел устало из родимой кроны,
В последнем вальсе с ветром покружив,
Прощался с жизнью - красочный и скромный...
Проснулась? Возвращаешься в реал?
Удивлена? - Ах, простота святая!
Закончился уж юношеский бал,
Шагай быстрей, свой поезд догоняя!́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800697
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.07.2018
Я не буду твоїм послідовником,
Ані музою, ані крилами,
Не плистиму твоїм власним човником
Із опущеними вітрилами.
Я не стану маріонеткою,
Щоб водив ти мене за прутики,
Не зіграю з тобою в рулетку я,
Бо фальшиві твої фішки й кубики.
Я не стану твоїм паломником
І до тебе не звершу хаджу я,
І не буду вогнепоклонником,
Бо не гріє мене іскра твоя.
Я хотіла твоїм бути Всесвітом,
Але ти став для мене Космосом
Загадковим, що часто безвісти,
Без обличчя, та з владним голосом...
Так! Хотіла я бути рівнею,
Половинкою ніби другою...
Не принцесою й не рабинею,
Не царицею й не прислугою...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800233
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2018
Поміж мільйонів всіх духовних практик
На роздоріжжі я одна стою,
Шукаю я себе серед Галактик,
Своє призначення і місію свою...
За посередництвом молитв і медитацій
Так прагну я вловити власний дзен
З відсутністю картонних декорацій
І лицемірних театральних сцен.
У пошуку релігій найсвятіших,
Одвічних істин і ведичних знань
Моєму серцю стало наймиліше
Лише одне з усіх переконань:
Не варт блукати подумки ніколи,
Розгадуючи таїну буття,
Любити Світ в собі і Світ навколо -
Оце і є найвище відчуття!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800144
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.07.2018
А я сьогодні вже боюся жити
В романах, драмах і старому sinema,
У ілюзорному, придуманому світі,
В якому є ти і тебе нема.
Якщо це сон - прокинутись боюся
І усвідомити, що ти - лише міраж,
Що зникне, тільки я його торкнуся,
Впаде, як театральний антураж.
Боюся мріяти, боюся будувати
Палаци кришталеві знов і знов,
Щоби себе шматками не роздати
За мідяки в надії на любов...
А ще страшуся я тобі програти.
Я не Карас в твоєму казино,
Тож можу лиш уважно споглядати
Тобою вистелене ігрове сукно.
В руці стискаю фішку я останню,
А на кону - спокусливий Джек-пот!
Блищить, як приз, Надія на Кохання.
Програв - тоді навіки ти банкрот!
Раз ризикнувши різко і бездумно
Отримаєш любов, забудеш страх.
А можеш втратити миттєво й нерозумно
Єдине серце в ранах і рубцях...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800007
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2018
Я не хочу писати віршів, щоб жалітись на долю.
Не вважаю доречним хвалитись у них своїм щастям.
Я римовано просто люблю спілкуватись з собою,
Хоч бракує мені (навіть, жаль) на розмови ці часу...
Що таке - ці вірші? Медитація? Ключ до порталу?
Мікроскоп, що частини моєї душі розглядає?
Може, це льодовик, який тане помалу-помалу,
Викриваючи те, що у серці своєму ховаю?
Віддзеркалення мрій і страхів. Ну, а як же без цього?
І бажання свій внутрішній світ в одну мить осягнути,
Відділяти навчитися грішне і зле від святого,
Всі карбуючи правила, щоби колись не забути...
В ті хвилини, коли розмірковую про сокровенне,
Заплітаючи всю філософію в звичні рядочки,
Відчуваю, як дихає в спину хвилина буденна,
Ледь лоскочучи шию осіннім, тремтливим листочком...
...Кажуть, все геніальне - просте. От і я зрозуміла,
Повернулася, наче з прогулянки у потойбіччя:
Те, що світу цього я в польоті торкнутись зуміла,
Це - і є моє щастя! Просте. Особливе. Одвічне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800003
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.07.2018