| Сторінки (1/31): | « | 1 | » |
я не хочу, чтобы поэт болел
судьбой.
я лишь хочу его горенья.
когда домой
идет солдат с трофеем и игрой,
ему поэт излечит словами раны.
я не хочу чтоб поэт дотла,
и вырванное сердце,
как не хочу его я муки.
я не хочу, чтобы нейроны бились
о души стекло.
я также не хочу над женщиной насилья
и всем желаю чтоб воскресли
на миг
взглянув судьбе в глаза.
...бронетранспортер гремит ...душа:
ты не пешка
и не Чингиз Хан.
ты солдат и ты "на вы"
идешь словно последние часы
отсчитали материнскую муку.
сын зари поменяет удары
разнесется с другой стороны:
грязь...степь...живой...
домой! к маме! к любимой
на плече...на грудь
прильнуть
и с младенцем живот.
война!!!братья. она
немилосердная
но мы другие!!!!
иду на вы
без предупреждения
грозит
адом
огня.
война
братья
война
между нами
война...
...мама, привет...
телефонный гудок был вечен
как твой вечер...?
-я хочу мыслями испопелить
твою войну
сынок...
но если они воплотятся в умы...
я боюсь, что душа загорится огнем
новым.
война
стрелок
крестик-
брелок.
"на вы".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866799
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2020
о радуйся земле, земле-зеленице,
прийдуть до тебе три сини у гости.
а що перший син: принесе спідницю,
а що другий син: принесе скирдицю,
а найменший син: принесе книжечку
щоб тобі ,матінко ,заспівати пісню
про бідну вкраїнку, що любить його.
та і колискову, щоб рідная мати
од труду лягля спочивати
трьох дочок рідненьких рано зустрічати.
а що перша дочка -пришла цілувати,
а що друга дочка -вірші вишивати,
а найменша дочка, ясная квіточка
мамі принесла пити тай водиці
з цілющої сердечної своєї криниці.
бо та дочка сама серцем стала
нова рідна мама...
-пийте, мамо, пийте, живіте й живіте,
бо ж ми твої рідні, рідні діти!
На фото я с мамой.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866798
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2020
молилися зорі, молилися палко.
летіла, летіла, за обрій журавка.
вона там шукала нерідну країну,
вона там стрічала палючу чужину.
і палко їй падали сльози на груди,
вернуся я скоро, вернусь із туги,
я стану на землю, схилюся чолом
закрию в гніздечу діток я крилом.
кохай же мій милий, кохай до знетями,
ми будем щасливі отими веснами.
ми будем в коханні як зоряні птахи,
не бути нам плахи у рідної хати.
молися зорі, молилися палко.
летіла додому кохана журавка!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866711
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2020
Нет тебе пристанища,
нет тебе судьбы,
только лишь покажется
солнце из дали.
бренной поступю красавица,
листья у пыли ,
вишня-безприданница-
нет тебе любви.
ты моя дороженька:
нету больше лжи.
все вдруг расправилось
крильями с тоски,
ты меня полюбиш,
только наперед - прости!
за что любовь
такою мукою:
нельзя предать,нельзя.
и тобою вечною,-
буду вишней белою:
небо не молю,
я к тебе больше не иду…
Расцветает звездами
озеро на дне,
ты меня дорогою
больше не веди во сне.
вижу я как месяцу
молится листва.
только бесприданница
с болью не нужна.
утром расцветает птицами
небосводний взор,
слезами журчащими
полевой узор.
что не спится правесной
и томим душой
океан над облаком
с белою звездой?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866710
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2020
Вірш – передмова до трилеру « Колізей» . «Колізей» - одна з трьох частин епопеї «Біблія, Світ та С%М» .
Сповідь головної героїні у вірші. ( Завжди пишу від імені "я", щоб ідеально відтворити емоції та духовний світ героїв книги. Також: мої герої відтворюють не тільки певну особистість, а й можуть символізувати певну епоху. Подібно Фаусту з одноіменної трагедії Йоганна Вольфганга Гете).
Я бачу сни
І яв, спя*нілу снами.
Шепчу молитву: а виходить - малюю устами.
Який вже раз прокинулась від дивної ласки,
І чула дзвін:
Тремтіння губ, і скрипки вітер легкий.
І дотик рук до грудей,
З хмільним і хмелевим серцем.
І усмішку уст цинічної
Й прекрасної потвори.
Духовний світ перевернувшись,
Сто раз в житті, як у могилі
Грішник,
Враз спломенів,
Святим творінням думки – богині мови:
Як сміх і смерть,
Життя й утрата,
Надія і пророцтво,
Хай зве пекельний дух прозріння
Чи ангельські уста,
В билину правди і надії!
Іду і смію.
Коли у ніч, що зорями і медом
Сіяла сновидіння,
Я глянула у темних іскор очі,
Як у бездонності вівтар,
Переді мною, з туману променистої палітри зір
Жасминової ночі,
Явився темряви владар,
Правічний .
Надій володар, і першого земного знання.
Я знала, ранку промені киплячі,
Не заберуть зіниць зізнання тихе,
І знов, коли бузку рука,
Вікна торкнеться й забринить
Росою й дзвоном,
Палітрою стоголосої ночі імли,
Він знову буде, в маренні бажання,
В реальності зорі.
Прокаже тисячу нестерпних слів,
І знов пригорне в уст киплячих пелену.
Йому сповідницею стала:
І плакала журба,
І слухала все скрипка.
Очей крилатих пелена
Здригалась променями вій.
Мене гукала мелодій сива давнина,
Майбутнього зіркий вівтар.
Я слухала…
І враз, переді мною – небо зір.
І далеч лине безкінечна.
І хвилі неба розвіяли волосся.
Я на спині первісної пташки,
Дракона знань – реліктової казки.
І в далечі німого досі світла
Лину. Воно – звучить.
Де зір й галактик теплі днини,
Як в гарячковім ложі полунична мова,
І нескінченних днів дурман буття.
Як тепло в космосі бажання!
Всі зорі в ночі пелені, - розсипані фіалки
Спогадів і мрій.
І лише темних кольорів краплини,
В очах наповнених блакиті і скрижаль,
Звуть мене у жар палкого щастя.
Обіймів полум*яні намистини,
І дотики могутніх ангельських долонь,-
Правічних сильних рук.
-Я – ангел, що впав на землю,- говорив,
-Ти впав у моє серце, - я казала.
- Вигнанець неба, не позбавлений
Могутності і знань.
- Жаги не позбавлений
І бажання.
Між радістю й горем,
Між мовою й поцілунком,
Між бажанням і знанням,
Між любощами і мукою,
Між стогоном і скриком…
Де мова тіла- ружі, кипариси,-
Лілей - долонь тепло
Зливається у серце…
А шепіт - то небес світило.
Палкі слова – тепліші всіх морозів, пригортання
Життя.
Тоді він був за всіх найближчий,
І далі був він далини.
Приходиш ти – не кажеш про розлуку;
А, я проходжу по стежках планети,
Наповнена тобою:
Знанням, надією й стражданням.
Скажи мені, чого
Коли лишаюсь чекати тебе у кімнаті,
Де у вікні, соняхами зірки -
І іскрами палають кришталю.
А місяць пелюстки - незнаної планети;
Я чую плач і сміх, і музику проклять,
І страти.
Я йду, наперекір тобі й собі,
Стрічаю постаті кривавих, до виродства, духів,
Краси невиданої зали,
І спів сирен,
Прекрасних дів налиті пристратю палючі губи,
В скафандрі лицаря, пекельну демоницю,
Білявих кіс стрункі фонтани,
І смерті юних потерчат.
І ще, і ще,
Величність насолод, і горя муки…
І серце голкою проймає
Криштальний спів, і хрест на камені там видний,
Вінець Голгофи мерехтить,
Розбитим, сонячним ліхтарем.
Я знаю, що й тобі, й мені,
Жилець пекельного вогнища;
І всім, усім судилося пройти по пеклу,
Скувавши свідомість із пристрасті і страсті…
Побути мить у райських зачарованих палацах,-
Днях живильної буття води,
І розуміння щастя муки.
Переді мною – колізей:
Пісок кісток, засипаний пісками,
І зали римських повелінь,
Ганебний крик людини:
Бої, комедії і страти,
Віками змучені коридо перші тварі,
І заметіль і св*ято.
І сповідь, сповідь, сповідь …
Життя людей, святі історії гріхів,-
І все покладено на ноти
І кинуто під грати.
І проживши життя там:
Любов, ненависть, муку, щастя,
Я повертаюсь в безкінечний час,
В дорозі стираючи сльози,
Навіть, у ката.
Історій віхи -
Полохлива казка.
Тремтіння уст,-
Палких зізнань меридіани.
Я скрізь своя й чужа навіки.
Моє прадавнє покоління,
Пройшло усі спіралі
З зачаття і до страти.
Любовний пал
У ненависті кубок влитий,
Цілунків чари, єднання і злиття,
Народження зачать свідомості
В колиску вічного життя.
Хай, снить в подобі часу.
І лине вічність преподобна,
В полоні марення і снів,
І мить несе з планети на планету,
В галактиках годуючи уста, життям емоцій.
Все кинуто мені під ноги,
Скрізь пил від праху.
Під небом в*ється безкінечність,
Позичена у пам*яті і часоплину.
Лечу по всіх віках,
Де стогін чарів тіла,
І смерті стогін, і прокльон живий, як смерть.
Я чую дзвін мечів,
І бачу полум*я ракети.
Я бачу ядерний ланцюг і петлі
Вішальників бачу.
Нещастя кожного своє
Бере початок з свисту куль, розриву бомби,
Краплини крові і тривоги.
Вже скільки тисячний
Военний час, крізь бірюзу моєї змученої планети,
Б*є фонтаном болю…
Пекельні образи усіх володарів людей
І всіх смертей. І ангельські лики.
І з ними сповідь тиха, кохання опального чар,
І біснуватий крик, і горе
Безнадії …
Сповідниця душі.
…Переді мною линуть лиця, воскреслі постаті,
І лінії руки…
О, ностальгія! Цвинтар соснових зарослів й беріз
Наповнений весною поминання,
Зринає співом солов*я, і манить мукою прощання.
І лине спів, зітканий з хромосоми,
І дивний щем душі, по тих віках в яких ми не жили…
І небожителі, як марево зізнання,
Криниця пам*яті і кришталю.
Лину, переживши правду покоління
Іду, народжена, услід за смертю,
І винна без вини…
Ступаю мостом з планети на планету,
Застеленим минулим і кістьми…
Цілую уст зустрічних щастя,
Розлуки всі з журбою пробачень.
Війна й ненависть,
Смерть, пологи, крик, зітхання.
Я все пройшла:
Почавши раніше ще і від зачаття, і впавши в новий зір
Свічок планети.
Сорочка біла, як лілея.
Лежу в його руках,
Нескорена народним судом,
І палкістю я скорена пробачень.
Дивлюсь у вічі:
Хата, тінь, сонях, перша зірка,
Ностальгії дух і дивина чуття минулого,
Творіння ледь почутих значень-знань.
Під небом цокіт, натрудженого вирієм,
Лелеки.
Краса, я знаю, вдалині
Бірюзою охоплені лани,
Гори цвіту й весни і веснянки.
А там співанка, пахне липа,
Береза - карусель дитинства,
До ностальгії все, до сліз і сміху,
І літо в млості, і життя в польоті сну і днини.
Враз…Залізний птах з неба.
Чорно.
І крик, і ґвалт,
Війна.
О, матері, де ж ви?
Я з ним в прощанні,
І я народжую дитя.
В очікуванні муки, спраги, ночі…
В якім столітті я?
В якому часі?
З якою парою очей?
Лілейні, палкі обійми рук
Кого на світі пригортали?
І місяць в кубок наливає мед,
І чаші часу.
Все що любила, все – випила,
Як відьма місяць.
І тільки в іскорках очей,
В усмішці рідній і далекій,
Я бачила палкий, невидимий нікому
Погляд твій: надмінний – вивчивший
Всі віхи.
І скільки би не марилось віків,
У шумі зливи,
В стрічанні дурманних ночей,
В прощанні повному сльози й розлуки,
Я бачила твою, нескорену пекельними вогнями,
Тінь.
І, от тепер, коли
Я прожила пекельні й райські сни,
І випила занадто багато і мало, з чаші часу
Пізнання.
Коли, покинута у перший день народження,
Я мала йти у вічність
Мерехтіння снів,
Не притулившись до близьких,
Тепліших за все, грудей і рук.
Я вижила на зло смертям,
Як і на зло собі…
І радість…
Знайшла у муках легіт польотів,
І вже здавалось мала марення забути,
З віків, з яву, і зі сновидіння.
Ти знову ступив
На мій придорожній промінь.
І спалахнув, переді мною близько,
Як ще ніколи…
І полилося подихом століть.
В жарі очей твоїх химерна сміливість .
Я в них пізнала пекла біль і жах,
І спомин райських трепетань,
І тяжкість гордих мук,
Нескорений ніким твій погляд,
Що бачив оди всіх історій,
І жив із Господом Творцем.
І вигнанцем не був ти
На гнів і радощі убогим.
І враз із попелу вогнів,
Вознісся в тихий, тяжкий рай
І став ногою на мою планету.
І до мене прийшов ти…Навіщо?
Й за що?
Я майже вже забула лик твій гордий,
Очей пекельне сяйво,
І глибину у них віків.
Ти певно ждав мене неспроста
В цьому покоління земних людей.
Коли мала була дитина,
Коли зростала я,
І плакала віршами, і сміялась,
І горювала, і жила, і посміла;
Ти слав посланців до мене,
Крізь стіни всіх ілюзій,
Слуху й зору, і дотику буття.
Вони красиві і потворні,
Приходили до мене,
Не без дару,
Неначе, тисяч декілька назад, волфи.
Ті демониці й демони, що втілили мазохізму найтяжчу
Мить,
І полководців, розумну дурість й кпини, втілили вони.
І юний домовик з старезними гріхами,
І кат війни - рогатий і порожній череп,
І лікар пекла, без душі й милостині,
І ти прадавній мій коханець…
Ти був зі мною, наче рай, пекельного вогнища.
Це ж ви мене водили по століттях,
І заблудили в цім віку .
Я хочу знати більше й більше,
І вічність не спинити часом.
І видно дару є не ти один владар,
І Бог не глупий, не глухий
В пізнанні мене, людства й себе;
І вічність він заклав, усе таки…
Усе
Бринить, дзвенить, міняється і ллється,
І в страсті тихо гомонить.
Коли ж я бачила
Засипані роками кості й кров,
І дух - потвора, із війни
Грядущий,
Переді мною страчував,
І милувати велів
І на моїх очах…
Росли фіалки.
І відьма з білою косою,
Зринала пташкою у неба ніч,
Кігтисті руки і холодні,
Пов*язку кинувши на очі,
Вели мене й людей на бал Антихриста;
Пророче кричали біси,
І з води зринали потерчата
І русалки,
І взивали до місяця і до людей,
І до Бога не марно…
І, вмить, топились у світанку.
Бенкет. Рука твоя мою стискає
У долоні.
І підніс кров*ю не палає,
Лише стискають думки скроні.
Лиш образи живої уяви,-
Плащі й хрести.
В майбутнє просвітліла віра,
У зелені жаги,
У юному бутті, і старому, і вічному…
І бажання любити, осперечати і жити.
Коли я полюбилася з людьми,
І гарячка цілунків
Не раз мене обійме.
В очах закоханих тремтінні,
Я знов побачила тебе.
Нащо прийшов? Посеред нас ти стати хочеш,
Знаю.
Нащо тобі моя любов?
Її мені достатньо від людини,
Від його палкого і земного,
Мені сповна тих чарів.
А ти стоїш біля ранку, і маришся як сновидіння.
Недавно дві твої рабині,
На крилах ночі і весни,
До мене впали в теплі сни.
І відображення свої, подібні образам ікон,
Втопили у темряві ночі.
Я бачила їх образи химерні,
І петлі - ореоли святості замість людського
Лику,
Без слуху і очей, прекрасних.
І святість без вітряного, сонячного горя -
Пустеля цвіту, без запаху й краси.
Я все ним говорила про свідомість часу,
І миті,
Що мчить за всесвітом,
Як місяць за планетою життя.
Порив невиданої боротьби
Людини,
І знання вічного вершини,
І доблесть людського чола,
Очей мізерної тварини…
Доблесть;
І знання праведного Бога,
Не рівня всім…
І свята рівня…Всьому.
Щось так багато шепотіли
твої пекельні духи.
І не тільки мені.
Тобі, і Богу,
Якщо і Бог, і ти єси, і посланці твої не просто
Сон.
Скажи мені, чий ти посланець?
Якого ангела – титана, поверженого, лик?
Чого, коли я покохала, на покривалі квітчастім
Землі,
І на величному крилі,
Збиралась пошуки свої, перетворить
На музику і книги
Суть,
Ти знов прийшов, і в милого упав ти очі?
Іскра твого незламного чола
Мені на груди знов лягла, твоя, віками
Пеклом правляча рука.
Скажи, що ти тепер бажаєш?
Скажи, що хочеш ти від мене, демон?
Що хочеш ти від тисячі колін людей,
За(м)лучених до страти?
Якого кола пекла ти владар?
І чи ти перший син, величного Творця – Прабога?
Я не владар усіх катівень аду.
Я лиш упав на мить і ненароком
У синь води твоїх очей, і безкінечність відображення
І, просто у твоє життя прийшов…
І так зустрівся із тобою.
Мені наказ святий і грішний: знайти тебе,
Від повелителя усіх чортів
І ілюзій.
Знайти тебе, серед людей…
Прости, я не сказав, цього раніше…
Тепер ти вибором наповнена, як словом.
Кажи той вибір, він впаде на віки
І на землю, на людей...
І вічність задзвенить у ньому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859677
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.12.2019
Ответ не просто так…слова…
Порой ведь он - судьба.
Вчера не будет
Больше никогда.
Читаю я твое письмо-
Где все как ад хмельной,
И рай певучий.
И просто- словно страница дня.
Уста пусть заняты молитвой,
Рука дрожит:
Пощадит ли писанье векового народа?
На память нот возложив
Твой загадочный почерк.
Все мысли заняты тобой.
Все, что создала с ранних лет,
Похоже на молитву о тебе,
На песню о любви, на стих о мечте,
На сказку о встрече, на книгу судьбы,
И все не без твоих объятий.
Ты- отраженьем сна,
Лишь был порою.
Но юною весною,
Я знала все наперекор
И наперед!
И голубь-дух,
Что по легенде- Бог всезримый,-
Он по утру мне напоил уста,
Водой с ручья,
Где вместе часто мы потом бродили…
И нежность неба голубого,
И солнца ясного мигдаль,
И чар ночей необъяснимых,
Я все пила с благих рук…
И тонула в утопии свечей ,
Рассыпая лунный нектар
На солнечный путь…
Когда ж на сером небосводе,
Зарница вспыхнула однажды,
И землю щебет соловья,
Вдруг воскресил,
В ожиданьи дня.
Ко мне явился тьмы владыка,
Денница юный и земной.
И мне сказал, что я – царица,
Великих, неизведанных миров.
А в день второй,
Я шепот слышала такой:
Что будто, я душой блуждая,
Вдруг забрела в Господний зал,
И будто в зеркала цветного,
Я отразила там очей своих хрусталь…
И в тот же миг сама,
Я стала капелькой огня,
И вечность вырвала себе:
Ту часть великого созданья,
Что в час земного ожиданья,
Людей ведет в незримый путь.
Что в миг все в мире отражая,
Нам дарит бытие и суть.
Теперь, где юная березка,
Где трепет ночи, щебет дня,
Где правят бал созданья мира,
Я все во вечность отразила,
И выпила глазами
Все, без дна…
Теперь, нескончаема минута,
И дней суровых тишина,
Любовь к тебе,
Как счастье все, так все и мука.
Пусть разум есть,
То отражение - минута.
И есть сравненье, и есть подобий череда,
И знанье- вечности секунда,
Предлог великого Творца.
Я есть земная,
И ты земной…
Иль видишь ты то ожерелье,
Что подарил восток мне дня?
И что тепер в отблестках отраженье,
В нем вечность бьется без конца?
Блажен кто верит, и не зная,
Но я ищу во всем начало.
Я знаю память всеблагая,
Мне нашептала лишь обрывки и слова…
Я не забыла ведь Денницы,
И первый вечности глоток,
И шепот жизненной страницы,
И смех весенний, слез комок…
Все, что во мне когда-то было явью,
И будет неведомо когда,
Я создала тебя встречая.
И под рождением звезды,
С тобою помнишь, обнимались мы?
Но, кто ти? Ведь мир, он может рухнуть,-
Есть всегда один курок.
Я ведь не все на свете знаю…
Я – миг! Но миг прекрасен жизнью полный!
И был ведь жизнью ты моей?
Скажи в нейронах ты лучей,
Постиг ли правду?
Кто тебя ко мне прислал?
Но мне ведь кажется порой,
Что ты минутною стрелой,
Шел мимо, стал моим,
Когда заметил блеск очей,
И отраженье в них ночей и дней,
И молний мира, слов отрады,
Ты все ведь знал,
Скажи, - давно?
И лишь коснулося крыло
Земли моей,
Ты слышал шум
Шагов мечтаний,
Ты слышал по утру Денницу,
Шепот слышал ты тех самых слов.
И у алмазных берегов,
Ты слышал сны
С моей блестящей ночи…
Кто ты?
Мой ли день?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859300
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.12.2019
(Giordano Bruno - Italian genius. in 1600 by order of the authorities and the Inquisition Giordano Burned at the stake.
Bright memory.)
Вселенная полна надежд и власти,
Была пьяна тобой когда-то,
Джордано Бруно.
Звезды, океаны.
И день закрыл глаза,
И Рим уснул пьянящим сном магнолий.
И тянутся к рукам цветущим
Две ласковые розы:
Цветы земли лучистых дней,
Что умрут повстречавшись с морозом.
И келья ждет с дороги безустанной.
И в кельи монастырской,
Вдруг озарил мечты
Прекрасен свет,
И видит Джордано:
С души улетает туман,
И видит он ясные звезды,
И синеву очей,
Густых ресниц дрожанье,
И уст малиновое пламя ,
И очертания женственных шелков.
Колышется над ним
Мечты рассвет,
Горячих перс дыханье,
Во мраморной груди
Огней надежды трепетанье.
Дыханье все глубже и глубже,
И чаще взрывается сердце,
И нежней поцелуи и ниже,
Струну сильней сжимает
Живая скрипка
Тела
Гроб все ближе кует,
Леденящая смерть.
Я расскажу тебе, Джордано:
Что изучить вселенную-
Как пробежать минутой вечность…
Как женщину познать-
Как изучить ее любовь
Сквозь молчание бед и разлуки.
Но, все равно, Джордано, знай:
Вселенная на миг к тебе сегодня ближе,
Она услышала тебя,
Раздвинув занавес
Огней великих.
Вон, видишь- там дорога
Комет горячих нитей.
Вселенная - хрусталь,
Сердцебиенье разума,
Движений блики,
Сознанье вечности великой,
Налит загадкой лебединый крест.
Разгадка – уст прикосновенье,
Фонтан неистовых страстей.
Люби меня: познай,
Каждую минуту,
Знай вспышку вечности великой,
На музыку страстей: на ноты положи.
За годом год уйдет
Как за секундою мгновенье.
Душа полна сближенья
Взорвется песней на века-
Люби меня.
Осколки дня тебе…
Подарок – вечность лета…
Люби меня:
Я - часть вселенной,
А может быть она сама…
Люби меня:
Я уплету тебе в фрагменты мысли
Жизнь,
В нейронов сети брошу неба синеву,
И медиаторов живые хороводы
Вплету в галактику возлюбленной зари.
Ты слышишь шепот
Мой
В своей груди?
Охрипло время
От тоски…
В молчаньи келии судьбы.
Прощай, беги
Туда, где любят знанье,
Не оставайся в кельи инквизиций-
Пустое сердце не пощадит тебя.
Не возвращайся
Даже
Если душа неумолимо
Зовет домой,
Не остывая никогда.
Пылает небо звездами,
Вокруг холодная стена.
-«Ну, здравствуй, мой любимый,
К тебе Вселенная проститься
Пришла…
Пои меня любовью дивною,
И будь упрямым до конца.»
Пылает огонь – пылает Джордано,
Веревки впиваются игламы в грудь.
Люди веков, на костре инквизиций
Вселенная горько сгорает,
И небо лучится,
И гневно планеты вздыхают.
Целый мир, населенный людьми,
На костре и кресте на века усыпает…
На века угасает в огне.
Пылает Джордано, пылает…пылает…
И, жизнь там пылает,
И, смерть там пылает сама!
И благой огонь сжигает сердца.
Пылает планета - пылает судьба.
Пылает вселенная время
Без начал и конца…
Пылает Джордано
И мукою сердца пылает земля.
Скоро памятник люди воздвигнут тебе,
Те люди, что в мысли обломках,
Землей пробежали творца.
Те люди, что в вещую обитель
К тебе повидаться пришли.
Пылают мечты- меняются мысли
Во пламени искры,
Приближается небо
И слышится звон святой и пречистый.
И годы сквозь время пылают, летя,
И пусть мы секунда
Отнята у вечного время,
Мы знаем: давно изучили
Великое чувство,
Давно мы познали Творца.
И крылья для неба-
Подарок его.
Без любви не бывает познанья,
И нету открытий великих.
Без огня, без любви,
Умирают сердца…
Без юных открытий
Страдает земля,
И ищет открытий Творца.
Когда отец святой
Потной рукой,
Приподнес тебе крест
Не без лика.
Закрыл ты глаза,
И больше не видел
Как пала святыня со злата,
Немая как сталь
У власти забвенья
И вечности ног.
Пусть будет навеки свобода
И небо- святитель ее.
И будут земные народы
Касаться свободной ладонью
Горячей, великой звезды.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859299
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.12.2019
я тот чьи крылья опустились вниз
ладошкой я коснулся золота кометы.
я падал с высоты до слез вниз
и зажигал своим горением умы.
но вспомни первый наш урок
играл я на арене в пене страсти
и сердце я пронзал быка и строк
нам сердцами пылая повстречаться.
сегодня я любовь. ах, бог! о страсть и муки
я не презрел тебя! я просто загорелся!
и неба благодать со мною в нежном вальсе.
и ты меня Господь изгнал велев: "покайся".
но я горю и в каждом вдохе мира
испепеляю жизнь свом свеченьем.
о, не борись со мной! глаза сапфиром
горящие и лика твоего подобье я не встречал
прекрасней,
Дева!
давай пылать своим пожаром
пока века не укротили грудь.
давай пылать и я по соболиным шкурам
твой лик прекрасный научу к себе прильнуть.
я -там где зов орлиный, где бой быка
я -там где страсть мечей удохновленье!
я -там где прах на коим смерть не властна.
я -там где зверь где правит подземелье.
я- дух презренья
я- пылающий гнев!
я- дух не знающий прощенья,
я- оскаленный зверий зев.
пади со мною в океан пускай все счастье.
прости ,Господь, арханлел твой-ненастье!
но здесь земля страстям, а не тебе подвласна!
гори ты миг ты жизнь и ты прекрасна!
пыли я полон неба и звон моих копыт
звенит там где кометный след прошыт.
но, что чувствую, что внутри моем горит?
пускай любовь как миг но сердце на века пронзит.
мой повелитель я пылаю тем пожаром
что укротить и Ты благословен не смог.
мы вместе дали жизнь простейшим тварям
так, что же Ты меня в огнях своих не уберег?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858962
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.12.2019
ну, все ,давай пора:
все муки кажется
спитые.
и спелые слезы вылиты
не раз.
ты как всегда герой.
пусть война и война,
пусть она лишь большая
кровавая драка
из малости грез.
ты как всегда-герой,
написанное пером
не вырубишь сквозь сердце.
ты как всегда порой
и в пору.
а-а-а! звучи, ах звучи
в душе струна не надорвется.
ну все. пора. домой.
написана последняя
страница-странница
и страдница.
Господи, помилуй мя!
я не вершитель чуда
из чудес,
я-поэт. я человек.
я- лишь писатель
смертный.
война разорванная в клочья
котилася к твоим ногам,
ты написал, ты написал!
все залпы и авралы
ты покорил без стонов
с полуслова
навека!
давай, о пой поэт
пусть череда армады
заглохнет навека.
о-о-о!Господи вседержитель
дай нам мира
как хотел поэт!
о стоны детских слез
о выстрелы судьбы
вознагради о, господи,
за муки их вознагради!
пусть мы рабы твои
о, господи,
на мир благослови
перстами святыми.
как горевал поэт
о убиенных
как горевал.
и слово вытесал
из муки
и написал.
а-а-а!Господи
помилуй грешного мя!
не учи смиряться,
а учи смириться.
у горле ком
а в сердце вскрик
блуждающий кого -то.
пускай душа
встревоженная птица
невыносимого полета.
ты как всегда герой!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858718
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.12.2019
я не знаю, что сказать:
на ладошке жизнь
снова обрекается...
росы- прорыдать
на ладошке свет
жизнь кончается.
эта капля родных
юных вод.
и очей прикрытых
детский свод.
умирающий шестинедельный
человека плод
на белой ладошке
словно капля надежды цветной.
белой крошки
миг роковой.
это умирает ребенок-
угасает звезда.
засыпает любовь.
пробужденный рок
неба синева
адская роль.
это умирает зарожденная
любовь.
на ладошке свет,
на ладошке блик,
на ладошке жизнь-
попадает в сеть
неизвестный обелиск
и рыдает синь
глаз
как алмаз,
самый дорогой
жизнь человека .
не уходит просто долой
в рай домой...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857756
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.12.2019
( Requiem )
Ангел стучит в окно ...
А с утра - только снег от крыльев.
И, тишина под звук череды автоматов .
Ангел, храни детей ...
Растерялись сонаты
У старого пианино .
Проснись. Проснись, проснись !
В твоём блаженном сне
Вместо божества только задорные тролли.
И, ты ,из олова солдат,
Растанешь вместе со своей бумажной балериной .
На рассвете ... Дня...
Знаешь, тот кто выдумал войну,
Не думал, что на свете
Есть дети,
И, любовь
Между двух сердец .
И, свет людей -
Безмерный свет !
...Первый лучь зажёг планету,
И безоблачный день,
Вдруг рассыпался грохотом танков.
В твоем сердце - брошь балерины .
И рвётся кто-то из оков
Созданных из чужих слов.
И, огонь разжигает у камина
Время . Для фото
И, кровавой поэмы.
О нашей - чужой восточной войне .
Ангел стучит в окно .
И, снег на ветвях
Это перья с его крыльев .
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857754
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.12.2019
блакитный бриз краси заливи,
кришталь терпких благословiнь.
травневый час луги, росини,
чарiвнii I впалii на грань.
Часоплин весняноi бурi,
квiткових мелодiйних злив.
I нiжнiсть рос лазурi,
I стрiлки дiви юноi брiв.
Бiлiючих долонь серпанок,
замрiяних небес течiння,
малини хмар свiтанок
i святiсть ладану цвiтiння.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857583
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.12.2019
Кто-то плачет под солнцем,
Кто-то смеётся ...
Пути Вселенной -
Неизведанны пути .
Ты в них лишь миг .
Только миг создаёт бесконечность.
Околдованный раем,
И брошеный в ад .
Небо разжигает над тобой
Бури и свет .
И, ты идешь не замечая шаг,
Ты видишь сны и явь.
И, путаешь входные двери.
Ты проклинаешь неба высоту
Падая вниз,
И, веришь в бога в суете,
Мелькая словно тень в горечи чужой.
И, плачешь от святой неудачи,
И, торжествуешь у кровавых побед.
И, веруешь, и создаёшь :
Жизнь в небытие
Без звуков
И, наполняешь чистотою первого крика,
И, сердцестука,
И, пульсацией дня
Молчание...неведомых миров.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857582
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.12.2019
Достаточно много животных гибнет на арене ради развлечения толпы. Имя этой игры - коррида. Это жестоко, а значит плохо. Но, у меня играет Он и Она... Женщина и Мужчина. Их души сошлись в этой причудливой игре по имени -Жизнь.
он как с пепла ожившая певчая птица,
он подобие степной тишины,
он как свет от строптивой денницы
словно буря морской он волны.
он на скрыпках играет мнимой души,
он в кельи адской снегами покрыт.
зажигает райскую пыль он звезды
млечными муками путь его сшит.
растворяясь в небе, целует уста.
шурша платьем принимаю дары.
и пытаясь унять дарит звуча.
словно скрипка я, струны - палачи.
он сегодня- арена кромешная
а я - спелая тишина.
он сегодня ниспадающий брег,
а я-нежная,я - волна
он вызывает меня,вонзаясь в пыль
словно кристал, даль тишина.
мой дьявол адский покровитель
он мой приговор он сатана.
мой ангел небес небожитель
ничто нам не вздор и ни брега.
я на волнах луна и в поле ковыль
я любовь и зарница -душа.
ты из вспышки везувий с недра вулкан
я кровь и метелица - тюрьма.
сегодня я играю, и - король.
сегодня его целую и люблю.
сегодня я женщина - матадор.
сегодня я в шелках и на арене.
я соревнуюсь с диким зверем.
сегодня смелой я буду как земля.
под небом, под ангельским хором.
сегодня я награда - любовь твоя.
сегодня я игрок, а ты без прав судья.
подайте для пленного сердца шпагу.
прости меня, о, звериная судьба.
о, люди, даруйте свободу ему,
если велит так сердечная душа.
я красивая женщина- метадор
играю я сегодня на арене.
для тебя мои движенья- приговор.
и черных глаз огонь тех адский взор
меня пленит и нежно манит манит.
ликующей толпы магнитный зов:
женщина- матадор: мною ты убит.
сыграй со мной
в последний бой
и стихнут юни краски.
прости меня за ласки,
звезды красоты и любовь,
и неба нежности покров.
не проигравшая твоя женщина
для тебя - позор.
незабываемая твоя слава
толпы пленила взор.
но сегодня ты на коленях
прославленный болью тореро.
но, сегодня небо во звездах
и, мне проигранная коррида.
не спеши уходить,
я еще полюбуюсь.
не спеши запирать
за собою зал и ад.
и встревоженный зал
прощаясь ликовал.
ты - метадор, ты убивал
ты был- немилосерден.
а я - любила и жила,
пока не поняла зачем арена
и роза алая цвела
кровавой нежностью и тленьем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857533
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.12.2019
белые крылья, ангельский взор.
нежность- красавица в бликах луны.
сиреневые трели - ангельский хор.
нежность отблесками далекой звезды.
мир праздновал тебя
мир был пленен тобою.
и покоренная земля,
в тот миг стала иною.
пусть правил там король, и тролли.
кровопролитье неискончаемой войны.
но ты неистово горел, ученый,
и стал восславленный людьми.
все мифи и баллады,
твои в вознаграждение.
любовь и серенады-
твое изысканное творенье.
но ты однажды возжелал, о гений,
познать как мир создал Господь.
и поток неисчислимых преданий
ты захотел, из чаши знания, испить.
мало тебе мира, ученый.
мало войны, мало горя.
испил неслыханно ты боли...
мало земли, мало зори...
(поседел тот гений, с тоски,
для людей создавал он познание.
но понял он, что не говори
для мира мало лишь призванья).
что не открой и не познай,
и не скажи, и не сложи-
грозит бедой, и ты главой
поник сказав Земле: "прости... "
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857503
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.12.2019
Палить душу роса,
І сонце так пізно встає.
Розбуди ти ще раз небеса,
І ще раз хай душа запалає.
Хай кулі сталеві
Знітяться в полум'ї серця.
На землі цій не завжди в обмані
Завмирає навіки душа.
Ковзається зірка рождення
По замерзлому небу,
І святки дзвенять ностальгічно.
Все нагадалося:
І те, що вже давно забути треба.
І ніч рождення дасть язик
Тим, що німотою мучилися віки.
Хай плаче горе,
І заговорить в утробі немовля,
І забринять у небі зорі,
Ще раз воскресне хай
Оновлене життя.
Комети хвостами
Зшивають молочні шляхи.
І місяць бреде до сонця покоями
Міняти ніч на день.
Міняти іскру на уламок душі
Зорі спішать на межі.
І всесвіт спішить єднати
Чорне і червоне,
Міняючи різнобарв'я ниток душі.
І янгол перший Діоніс
Веде в полоні вперше пізнаної муки.
І ти єднання всіх дзеркал
Наповнених свідомістю і часом.
П'янкий , величний обеліск чуття,
Ідеш по вічності,
Несеш свою багатогранну мить.
Та нескінченна мить,
Що в чаші часу мілісекунду спить,
І три секунди поїть душу.
І ти гориш:
Осколком свідомого бажання
Днини.
І хай оточують тебе міліарди людей
І служителів вічного часу,
Ти з ними уламок єдиної грані
У чаші мінливих ідей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857383
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.12.2019
Закрой глаза:
Пусть небо слышит.
И шаг назад –
Проклятье века !
Люби, как пять
Веков назад
Ромео и Джульетта.
Чтоб сердце,
Юное всегда,
Пылало страстью
Той безумной;
Чтоб слезы
Были от разлуки
Знамением мира
Навека!
Чтоб бездна ада
Создалась,
И вся вселенная
Отдалась
Тебе во власть,
И руки Рая.
И чтоб глаза твои
Мелькая ,
Как черный блеск
Во мраке ночи, -
Был слышен
Стон,
Из уст моих
Горячих.
Далеко – далеко,
И бездной глаз
Не обозреть.
Но сердце
Все поймет-расскажет:
Оно пророчит жизнь
Любя.
Целуй мне губи
И в розу дня.
Люби меня –
Когда я сгину,
Чтоб память веки
Разбудила.
Чтоб я услышала
Твой стон,
И у лелейных лепестков,
Чтоб ты ласкал
Меня как прежде!
Чтоб бил меня.
Чтобы насилие,
Чтоб было все:
Оргазм есть миг
Где смерть не властна.
Чтоб я пьяна
От страсти и муки
Запоминала все минуты
Вновь вместе прожитого дня.
Чтоб сильных рук
Объятья милые
Твои,
Когда в могилу положили,
Меня навеки воскресили,
И вновь вернули навсегда
Святые краски дня.
Чтоб раскаленная стрела
Мне сердце снова разожгла
Навеки!
Чтобы она была:
Стрела
Всегда!
Чтоб сто оргазмов подарила
Моя за миг
Тебе вагина.
Чтоб знала я
Как день проходит,
Как вечность – тихо,
Без тебя.
Чтоб ждала я тебя…
Чтоб ждала я
Твое дитя.
Как воды ждут
Ночей прохладных,
Как солнце ждет
Весной прохладная земля.
Во власти тьмы,
Во мраке ночи,
Не дай мне сгинуть!
Не дай забыть
Твои уста.
Ты дай закрыть
Мне веки томно,
Твою росу
Мне дай сглотнуть.
И днем распахнутые
Веки
Пусть видят свет:
Неукротимой,
Утренней звезды.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857382
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.12.2019
І дорога стелиться, аж лячно.
І степи задумались до хмар.
І життя твоє собаче
Все заплуталось в дорозі віковій.
І здіймаєш очі ти з-під вій,
Аж до неба й бога заодно.
Будеш плентатися між хатами,
Будеш чути оди і прокляття.
Будеш спати на подушці кам*яній.
І розлучниці-тривоги задушили б все до тла.
Тільки ти молитися не вмієш,
Тільки ти все віриш у себе.
Тягнешся до неба, хмара - лине;
Ти стоїш, оддавши все життю.
Може ти придумаєш ще, нащо:
Бог той думками набив чого?
Ти йому на слід ногою станеш,
Ти - наповнений той мукою до тла.
Мрії : гніт і воскресіння -
Все тобі!
Ти наповнений і радістю й злобою:
Викував любов, як той граніт.
І повторять твоє слово
Тисячі в одвіт.
І не журись журбою,
У твоїй руці душа:
Зморена й отруєна тобою…
Все зринає і летить
Аж до віків…
Навік.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857300
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.12.2019
Я - дитина сувора.
Мені в душу влились
Чебреці і печаль.
Я - дитина не бідна й не хвора.
Я дитина зачата не в час.
Як настане пора
І засіє весна
Луги й квіти свої.
Я літатиму легко над ними.
Я кричатиму пташкою:
Буду тій я весні за уста.
А тепер: я ще рано.
Ой, рано у світ…
А вже завтра –
То буде запізно.
Ми кричім в сповитку,-
Ми вінчаємось зі світом.
Світ далекий і мрійний.
В ньому вічність сама,
В ньому сиві, журні попелища.
І немає у світі найгірш:
Як та зрада близьких-
Ближчих серцю людей.
Як Господь би карав.
І як чорт забирав.
То у тім пожарищі одвік;
Щоб найтяжче згорала душа,
Відбирається серце:плекання і цвіт…
І як я вже повік вирушаю
Той людиною в світ: у гроті і цвіті
То, Господь, з мене строго питай.
Мене тяжко карай.
Але серце моє…
Допоки світ зо мною, а я із ним у парі
Душу мою, Господь,
Живу
Не труї, не карай:
Серце моє живе не гаси,
О, Господь, всеблагий
Ти любов в моїм серці не вбий…
Крізь зародження щастя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857299
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.12.2019
...Той день минув...
І стала ніч сліпа.
Почуй!
І вслухайся в слова:
Історія людей,
Тих, що були, і вже нема.
Колись і ми ввілляємось
В просто слово...
Історія людей:
Історія зі святості й пороку;
І не поступиться той день ні кроку...
Той день, що впав сьогодні
На твоє ясне чоло.
І ти тепер єство, що стрепенулось,
Тихо, й знов, в утробі майбуття:
Тепер, під пісні зір вестиме в вічність,
Той день, малюючи тебе крізь забуття...
...Той день єси і юний, і старий,
Мов его Бога.
Коли в колиску положив,
Коли в труну проводив.
...І був той день німий,
І ніч сліпа була йому до пари,
І як ті двоє переспали
В печері неба голубій,
І пара духів-голубів
Упала ним на груди:
Каїн і Авель.
І перший їх дім,
І перші сльози,
І перший сміх
Крізь верболози;
В наш дім німий, у нашу хату, землю нашу...
І в ніч сліпу, у нашу ніч...
Той день, коли була свята вагіна,
І зводилися храми для повій,
І падали у сніг крихкий
Умерлі на очах тяжкого колізею;
І як горіли відьми на чумному вогнищі;
Душилися "не люде" під тупіт
Кроків ідолів живих...
І виживали Бога ради, і Чорта ради,
І ради дня, - німого дня.
І зачиналися під світло зір:
І прозрівала ніч, і були зорі їй за очі...
...І в шостий день творінь
Світанок розбудив
Од холоду нічного, і од химерних
І блаженних снів
Живих...
І ми родились у світанок,
І йшли у той же самий день...
...Історія людей...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857210
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.12.2019
Сколько нужно вечности?
Чтоб молчание забыть…
Сколько нужно нежности?
Чтоб опять любить.
Ты мне - тишины мелодию,
Я тебе - звучание взамен.
Что же вдруг весною юною
Разлился тот звон?
Он же был Вселенною
Я была – сама собой.
Что же вдруг за слабость милую
Разорвался этот, между нами, взор…
Сколько нужно времени?
Тысячи шагов…
Чтоб назад до милого
Чтоб без слов…
И под сердцем крыльями
Во Вселенной огонек лихой…
Как с тобой забыли мы
Что было под утренней звездой?..
Что же нам оставили
Время да любовь?
Как под утро я растаяла
Говоря с тобой!
Что меня заставило?..
Что было потом?
Пусть вернется временно…
Пусть навек с тобой.
Как тебя ласкала я!
Как звучал зарницы звон!
Как же была мила я,
А тепер душа - камень да огонь.
Прокричу я Вечности,
Так что в небе эха звон,
Млечном по пути,-
Ты опять мне нежность
Ту же подари!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857207
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.12.2019
Цвіте, цвіте рясний
Який ти далекий!
Світе, світе,
Хороший прекрасний,
Який ти великий!
А я знайду
Тую горобину,
Що я зерня посадила,
Знайду – прихилюся:
Ой, ти горобино,
Цвітом рясна;
А чи я дівчина
Та не красна?
Чи умію жити?
Вмію ж я любити…
Що ж ти, горобино,
Хмарами полину
Обплелася?
Чи ж тобі розквітнуть
Весна не далася?
Чи ж ти, висока
До сонця дістала?
Що ж ти, горобино,
Похилилась стала?
Ой я – горобина,
Та я висока
З сонцем розмовляла.
Од вітру линяла;
Як весна прийшла:
Цвітом зацвіла.
А прийшли полини
Гіркі - обступили…
Горобина рясна,
Горобина красна,
Чи я не прекрасна -
Жінка України,
Землі чорнобривих?
Ой, чи сині очі,
А чи довгі коси
Щастя то приносять?
А чи чорні землі,
Чи калини зерня -
Щастя України
Той землі полину?
Візьму тії коси
Розпущу по вітру,
Візьму тії очі -
Сльози тії витру.
Стане горобина
Рясно розквітати,
Стане горобина
Ягоди кидати.
Земля України
Горобини ягоди
Рясно розсівати.
Стане земля України
Отії полини вижинати,
Не дасть їм зростати.
Віють вітри
Мої коси,
Сушить сонце
Мої сльози.
Ростить земля
України
Рясні горобини,
Червоні калини,-
З серця,
Що за Україну
В'яло та і гине.
Цвіте, цвіте рясний,
Який ти прекрасний!
Світе, світе,
Хороший прекрасний
Який ти широкий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857042
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.12.2019
(Requiem. For women who died at the hands of rapists.)
Мене вбито під древом,
Мене розіп*яли на хрест не всеблагий
Мене покарано журбою без часу і надії.
Мене зґвалтовано під древом.
Мені в долоню не забито цв*яха
Мені у душу вбито гіркоту і цвіль.
Наді мною глумилися віки,
І древо ридало смолою, сльозою і цвітом...
Древо палало терновим вінцем і квітло
На диво.
Древу тисячі літ.
Я донині не знаю
Чи розквітла весна?
І чи час вже свободи прилинув.
І не личко рум*яне,
І не сліз полум*яних,
Той порою
Залишились ми древо, навіки, з тобою.
Сіяло небо зорями,
Колихались трави покоями.
Не блискавиць, не війн, не зради.
Лиш гріх чужий.
Моя розірвана сорочка.
І спопеляються вже прахом груди.
Я донині не знаю
Чи розсіє весна
Білі ружі наді мною.
Спопеляє війна
Душу. Горе – війна…
Мене вбито в миру.
Мене замучили під древом.
Над мною глумилися під небом
Синім і святим...
І я донині не відаю
Чи зійшла вже зоря.
Бо той вечір навік
Відраховує кроки.
По снігу і калюжах землі.
Ми з тобою тепер моє древо
Навіки, навіки з тобою.
Вірш про зґвалтовану жінку.Це не романтично, не піднесено. Це гидко, страшно і тривожно.Це не про подвиг на війні, не про любов в миру. Не про бога, не про природу. Це про глум. Не дивлячись на появу лібералізуючи життя законів кожна третя жінка страждає від насилля. Я хочу попросити підтримати жертв насилля заповідями : Не соромся, Не терпи, Не мовчи, Не обізляйся на невинних і себе, Не виливай зло на слабших або залежних від тебе. Я ще хочу багато чого розказати. Я розкажу, трохи пізніше.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857041
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.12.2019
Тремтять у небі зорі,
Земля творить життя.
І де віднині і понині
Земля молитвою цвіте,
Ти - крок священний по утробі.
Ти – перший урок.
А далі,- вічний гріх.
Допоки дійдеш до зірок.
Ти - сон тремтячий і блаженний.
Дурманна ніч життя.
Ти – жінка із ребра і світу.
І є тепер: віднині і донині.
Ти йтимеш по купині гарячій.
І ще помилуєш себе.
Усе прощати і не прощати.
Тебе земля створила.
А пам*ятаєш ?
Уже який то вік назад,
яку секунду і хвилину,
в яку стражденну мить,
Закувши тебе люб*в й кайданами
Вели тебе на страту,
На життя й на ґвалт.
Нащо родила мати Жінку?
Переплелися богові уста,
Переплелись пророкові скрижалі.
Ти вічна і не праведна
Як в радості, так і в жалю.
І волокли тебе
розхристану за розвітрені коси:
В подобі до тебе сотворенні,
Вражені тобою тяжко і вщент.
І ти стояла гола,на Голгофі смілива,
І прекрасна,
І не сміливо, терпко
Ховала груди од чортів.
Торкались кігті
Стегон і вагіни.
І нахилявсь до тебе, все пробачивши,Господь,
Стирав долонями гірку сльозу.
І притулявсь боязко і гірко
До тебе хрест його правічний.
Сто раз зґвалтована весна…
Як тяжко в цій молитві.
Сто баб розтерзали твої уста,
Сто смертей тобі й твоїй дитині
Вслід
І сто хрестів
Обернутих в могили.
А жити, неначе, треба -
Треба жити !
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857001
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.12.2019
МАРИЯ МАГДАЛИНА
(Женщинам, которые умеют любить, отпускать, ждать и встречать).
Я смотрю на покинутых женщин.
Я смотрю на святые иконы.
Я смотрю на величие молча.
Пусть Христос и воскрес
Не обессудьте .
Икона смотрит с небес:
Стоит Мария Магдалина
У порога храма. Христос воскрес.
О, радуйся, благодатная мама.
Христос далек теперь,
Не сблизятся взгляды очей.
На теле королевы одежда- тень.
Прощальным поцелуем пахнут ночи
Иерусалима.
Мария Магдалина!
Ангельский профиль дрожит на стене:
Гори свеча, моя свеча-гори!
И светом наполняй алтарь.
Любовь - величество ее.
Иль слышна далеким небесам,
Теперь Мария Магдалина?
И помнит ли он на небесах
Твоих оливковых ланит тепло?
И венчался ли гений доброты
С земною красотой?
Мария Магдалина,
Тебя Христос избавил от Сатаны…
А ты его любовью напоила?
А, что такое есть любовь?
И грех ли был в том великом чувстве?
Венчанье на природе
Иерусалима.
И демон ли парил
В чертах прекрасных лика твоего,
Мария Магдалина?
Ты, что шептала у изголовья гроба его?
Любимый?
Шептала: « пусть твой отец
Так возлюбил тебя, что воскресить бы смог.
Пусть без меня, но будь счастливым…
Пророком будь повенчанным с верой,
Или богом, над землей,
Но, будь - живи!
Я – верю…Ведь, ты ушей за веру.
Даже, без меня, ты будь счастливым,
Я – безрассудна…Я все понимаю.
Если можно пророку, пылать надеждой -
Пылай!
Ведь ты меня там будешь, беспощадно,
Ждать.
Я - знаю.
На небе не забывают о любимых.
Не обессудьте. »
Шептала: «пусть ничего на небе!
И уж земля тебя захоронила,
Ты знай Христос,
Что на земле тебя любила Магдалина.»
На кресте свято тело,
Стоит матерь-Свята Дева,
По правую рученьку, а по левую
Стоит Магдалина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856999
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.12.2019
Дивом снилася
Зоряна ласка.
І падала нічкою
Місячна казка.
Молитва неба до землі,
Планета зморена жагою.
Шаманом хмари шелестять,
Цілують ягоди калини
Безмежно пя*ні роси,
Проміння сиплеться
В земний кришталь,
В безсмертя відображення.
Вода річок склала для неба пісню,
І зринула увись бажанням дива.
В*ються дурманні хмелі,
Діставши до зірок хмелем
Слова і до комети,
в мить цю, щасливу.
Бажаннями наповнена струна,
І кров звучить безмежно п*янко.
І місяць зірці розливає пісню,
І небо планету закутало
В обійми терпкі і цілунки.
Жива я. Як бачиш -
І бачу все.
Як, бачиш жити буду
Ще і ще,- ловитиму стогранну мить,
Хмільними вечорами,
Дурманною нічкою,
Днем світила,
Я жити буду,
Я – жива.
Хай ллє
Проміння сонця
У мелодійну ранкову
Чашу
Часу
І сподівання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856665
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.12.2019
Тоске какой, ты зорька, внемлешь
Какая гордость во тебе?
О, солнце, как же ты пылаешь!
Во ржи пылать бы скорбно не пришлось и мне…
И солнце тихо отвечало,
Лучем побрызгав: "во Хресте,
Что каждый брат тебе сначала
Созданья, на этой мучимой войной земле,
Ты помни в радосте и свете,
И помни, также, в грусти, скорби да беде."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856664
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.12.2019
Не будь глупцом,
О, милый человек!
Ведь мы живем,
Уж, сколько тысяч лет?
Ведь мы создали Бога,
Даже.
Себя в его подобии,
Уж сколько лет
мы создаем?
Иль станет проще?
О, как далеко до неба!
И есть ли кто-то там?
А небо клонится
К груди поэта,
И призывает ум творца.
Целуй ее в губы,
Жизнь не станет легче,
Но будет мыслить проще:
О любви,о земле, и о людях.
Там на востоке дня
Солнце ярко светит,
И чистый херувим
Поет баллады.
Там Змей коварный
Еву искусил,
Там Каин брата
камнем убил,
Продал Христа Иуда.
Там танцы ночью,-
Купол неба выше
Там свадьба и тризна,-
Девчонка влюбившись
Поет о любви.
Там месяц гитару приносит,
Пляшут цыганки вдали.
И окна морозом расшиты,
И снег серебрится ручьем.
Там губы близки,
И грудь там мелькает искрой.
Танцует девчонка-
Там бал Сатаны.
Крест на груди
не мелькает:
Не слышится
Богу мелодия чудна.
Мама родная дочку не ищет
С рожденья она – сирота.
Там голые ведьми танцуют,
Мелькают там тени
влюбленных чертей,
Звучит там пророческий глас,
И слышна там просьба: убить.
Во мраке дворцовые ставни,
И музыка разлилась,
И видна луна.
И ложе скрипит,
И вьются там кудри,
И пьются там вина,
И голос там стонет
От страсти,
И шёлк ниспадает с груди.
И к деве подходит
Там разума демон,
Что знанья землянам дарил -
Великий Марбас,
Что крылья отнял у дракона,
И в небо в тот миг воспарил.
Он деву за руку берет,
И в дверь ту заводит
Где веется дым.
Сияют там синие очи,
И обвивают руки,
Словно змеи, тела,
И сердце пылает огнем.
И шепот там страсти безумный,
И крик там от боли - томленья,
И влажных губ прикосновенья,
И взрыв ручья от наслажденья,
И силуэтов там видна
Безумная игра.
В огне бедра-
Ручей лазури,
И уст мольба,
У входа в рай
Сердец толчки и сокращенья,
И милый свет,
Как сказка утра,
Знаний полна.
Проснулась - небо голубеет,
Петух кричит – знаменье дня.
И только след
Во взгляде томном,
Во бликах дня,
И вечная печать
На груди ее видна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856498
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.12.2019
ПРИВЕТ, ЭТО ОБРАЩЕНИЕ К УКРАИНСКИМ ПОЭТАМ САЙТА "КЛУБ ПОЭЗИИ" . ПОДДЕРЖИТЕ, ДРУЗЬЯ, ФЛЕШМОБ ЗА СТРАХОВУЮ МЕДИЦИНУ В УКРАИНЕ!!! НЕ ПРОПУСКАЙТЕ, ПИШИТЕ В ГРУПЫ И ДРУЗЬЯМ, ОБО МНЕ: Я СВЕТЛАНА ПУШКАРЬ - ПИСАТЕЛЬ, РЕШИЛА УСТРОИТЬ ФЛЕШМОБ "ЗА ЗДОРОВЬЕ" ТАК КАК ДАЛЬШЕ В УКРАИНЕ С ТАКОЙ МЕДИЦИНОЙ ЖИТЬ НЕЛЬЗЯ. ПРОЧИТАЙТЕ МОЙ НЕКРОЛОГ, И ОТЗОВИТЕСЬ. ВОТ МОЯ СТРАНИЦА НА ФЕЙСБУК, СЮДА ПИШИТЕ О ЖЕЛАНИИ СОТРУДНИЧАТЬ:
https://m.facebook.com/home.php?_rdr
СПАСИБО!
НЕКРОЛОГ И РЕКВИЕМЫ ПОСВЯЩЕННЫЕ ДЯДЕ ЮРИЮ
Привет, друзья. Хочу поделиться горем: вот уже более сорока дней как умер мой дядя Юрий. Он заменил мне отца, так как жил с нами с мамой и бабушкой. Сам он врач - психиатр, обучал меня медицинским наукам. Спасибо ему. Дядя всегда спешил на помощь людям, всегда бескорыстно помогал...помогал не беря за это деньги. Но вот дядя Юрий два года назад заболел. Остановка почек, ХПН. Дядя имел инвалидность, он инвалид труда. Его положили в Новгород-Северскую районную больницу им. Буяльского. И когда мы с мамой попросили отвезти его на гемодиализ в область (Чернигов) чтобы спасти жизнь, врачи сказали, что инвалидам гемодиализ противопоказан так как "нечего инвалидам продлять жизнь без денег" . Но мы всеми силами смогли отвезти дядю на гемодиализ. И он поправился. Но через два года история повторилась. Дядя снова в больнице им. Буяльского в г. Н-Сверском. Я постоянно говорила врачам о том, что в дяди больные почки( сам он терял сознание и не мог за себя постоять). Но врач- уролог Домоцкий С. О. заверил, что в дяди порядок с почками. Начмед Коленченко Н. О. на мою просьбу о том ,что дядя задыхается от накопления воды в организме, и умирает ,и ему срочно нужен гемодиализ сказала:"вы с ума сошли?знаете сколько это стоит???". В Украине бесплатная медицина, хотя некоторые врачи берут хабари...врачи Новгород-Северской районной больницы не допустили моего дядю Юрия, инвалида труда, на необходимый ему гемодиализ, задержав дорогоценное время для лечения неверным диагнозом и не подтверждением ХПН. 10 октября дядя скончался в реанимации недождавшись гемодиализа. Для гемодиализа дядю должны были отвезти в Чернигов. На лечение катастрофически не хватало денег.
Я вот думаю: где страховая обещанная медицина, необходимая украинскому измученному народу??? Когда политики устроят полноценную реформу медицины? Когда украинцы не будут бояться за то, что на лечение не хватит денег? Когда врачи лечившие дядю будут отвечать за халатность?? За даром загубленную жизнь? Украинцы, братья-сестры, давайте собирать движение "за здоровье ". Я социальной работник , занималась соц. работой в прошлом, и теперь смогу. Я сама философ, пишу книгу. Фотомодель. В моей книге подняты самые острые социальные вопросы жизни:достуаность медицины,вопрос жизни нерожденных детей, насилие в семье и обществе, вопросы равенства и психологии в обществе, также в моей книге много научной фантастики. Люди, давайте собирать движение "за здоровье" и писать нашему новому президенту Владимиру Зеленскому, просьбу реформировать медицину и убезопасить каждого украинца медицинской страховкой. Не будьте равнодушными, присоединяйтесь к моему флешмобу "за здоровье "! Пишите комментарии и сообщения. И спасибо за дружбу и поддержку. Создадим движение за собственное право быть вылеченными, выслушаными и не отброшенными медиками и политиками.
О моем дяде:я подала в суд, пускай справедливость победит. Об этом деле я буду периодически информировать общественность. Вот два моих реквиемы, которые я посвящаю дяде Юрию. Дядя Юрий, светлая тебе память:
закрились очі світло- золоті
і серце в звоні пам*ятальнім.
уста замовксли ніжно-р*яні
сльоза тече по обрії струмком
баргяним.
приймай, Отець, в надії і печалі
вогнем від Ангела прощальним
нескорену любов і вічні її чари!
як всім прощав, зроби його
прощенним!
прости: на муки твої проміняли
чужі почорнені іржей уста,
омани повні не лишаться без кари!
за те, що серце золоте на мертве злото
проміняли!..
Отець небес, отець Тарас! одні печалі
о де ви? о дайте сил уста розмкнуть
розкрилить змучені терпінням груди!
о дайте словом , люди, вас, проснуть!
цвіти життє, цвіти як майська ружа!
не дай Господь, халатності облуди!
лети душа, нерідного отця і дорогого,
хай споминають" вічна память світла "-
люди!
зорій зоря, і грій теплом нас від омани!
прощалась я, прощалась тепла осінь.
храни, Господь, йому тепер цвітіння чари,
і світла пам*ять, світла вічна небесна
просінь!
любіть себе, любіть і так людей, благаю.
бо прийде чужда лють, лукавість і омана.
і небо рідне встелиться густим туманом...
ловіте пахожі живі, і трунки р*яні, бо вічна
розлучальна...
о мій народ, ти не терпи карання
бо зачинався ти благословенно!
нас вічно мучило навіяне чекання
та час полинути де обрії для нас цвітуть
стрічально!
***
Поклон тебе, мой дорогой, поклон.
за жизнь и за науку!.
и месяц словно колокольный звон
и звезды- свечи поднебесья!
и светлой памятью душа
звучит ранимой нежной песней!
даже сквозь слезу- вечная красота.
но,увы, ты только в поднебесье!
где жизнь- неистова борьба
ты рассыпаешься на сад цветенья!
души не гибнущая красота,
не потеряется среди молвы и тленья!
вся жизнь: как бой с невидимою тенью,
и веки покрывающие даль души полета,
вся жизнь- смиренья ангельскою дланью
покрыта, и утренней зари мерцающим светом...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856497
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.12.2019
Цвіте черешня, голос плаче,
Земля чорніє в передчасі
з новими віхами побачень,
і з синяви стинають журавлі.
Гієнським сміхом в преісподній
Застиглий насміхається кістяк.
І святих свят напередодні,
Сивим оком світиться маяк.
Амінь…пробачень буде тьма!
А може серце заніміло?
О, Боже, проклята війна,
Коли скінчитися посміє?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856455
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.11.2019
МОЛИТВА О ТЕБЕ
(Love verse)
Я молитвы писала ночами,
Только Бог лишь осудит меня.
Я молитвы писала устами,
Что касались веками тебя.
Мой ты демон с далекого ада,
Мой сатир ты кромешной мечты.
Нам с Эдемского вешнего сада
Уж не пить суеты и тоски.
Трепетать у любимых объятьях
И блистать на балах Сатаны.
И от сладких твоих поцелуев
Нам теплее в осколках мечты
В истока тайной страсти долины
Нам не спрятать уж грешной судьбы.
Прикоснись:и под нами лишь стог
Золотистой мглы и соломы.
Небо услышит мой стон, дорогой-
Глазами лишь корят из бездны.
О, дай мне ты нежности напиться
Коль пришел милый рано ко мне.
Но зачем мне лгать и скрываться
О, я звала,о, звала я тебя во мгле!
Мы как вечность, как грешные муки
Будем идти по юной земле.
Только коснешься моей ты руки,
Так дрожит все как струны, во мне.
Я прильнула со словом на устах,
Ты пришел слишком рано ко мне!
И теперь на твоих милых руках
Забываю порой о себе.
Ты люби меня вечно и нежно
Пускай тяжкие муки не вздор.
Пусть небеса расскажут нам тихо
Наш тяжкий, вековой приговор.
Плачут там очи- пьяные ночи
Рыдают сердца там о страсти.
Караются там гордые люди
За минутное вечное счастье.
Напевайте гитары вы звонко,
И пойте мои вы романсы.
Когда рыжие косы так долго
Танцуют с тобою на земле
В ярком и прозрачном вальсе судьбы.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856451
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.11.2019