Володимир Каразуб

Це вітер зірвався такий, що не терпить птахів

Це  вітер  зірвався  такий,  що  не  терпить  птахів,
Зриває  —  схопивши  дерева  за  крони  —  листя,
Як  поет  перекреслює  текст  не  приборканих  слів
Знекровлює  серце,  яке  не  вдалось  перелити
В  осінній  пейзаж.  Він  здирає  усю  блакить
Блякле  сонце  небес  розпорошує  тіні  та  простір,
Залишає  тебе  наодинці  спіймавши  мить
І  заковують  пасма  холодні  твою  самотність.
Наче  хтось  крутить  жорна  осінніх  в  тобі  снігів
Перемелює  світ,  ненаписаний  вірш  про  осінь.
Просто  вітер  зірвався  такий,  що  не  терпить  птахів.
Просто  небо  таке,  що  віддати  слова  не  попросиш.

26.06.2022  -  24.11.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027283
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2024

Диригент

Ось  тут  диригент  зупинився  і  змовкли  литаври,
Оркестр  продовжував  далі  без  грому  литавр,  
Диригент  зупинився  і  арфи,  і  туби  пропали,
І  далі  для  скрипки  та  альтів  диригував.
А  потім  замовкли  і  альти,  і  стишились  скрипки,
Пропали  гобої,  кларнети,  валторни  і  він
Наказав  зупинитись  тромбонам  німуючим  криком,
За  ними  фаготам,  роялю  піти  на  спочин.

Він  слухав  схвильований  голос  віолончелі,
І  те,  як  впліталися  темні,  тривожні  баси
Заплющивши  очі.

19.10.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027047
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2024

Жінка

Ти  вся  зі  світла,  цифрового  коду,  газетних  літер,  вицвілих  ночей,
У  хтивому  сплетінні  повноводних  мінливих  рік  і  дивних  геометрій.
Земля  паломників  в  тугих  меридіанах,  блакитних  ліній  плетиво  стрімке.
Що  стугонить  в  лілейних  картах  стегон
В  м'яких,  пастельних,  глянцевих  мазках.
Безкрайній  вир  галактики  безсоння  в  твоїх  долонях
Світ  —  космічний  пил,  і  креше  сонце  з  білого  захмар'я  
Жагу  і  ллється  цвітом  золотим,  дощем,  любов'ю,  радістю
Потоком,  скуйовджена  звивається  весна  
І  п'є  захланно,  пристрасно,  мов  поле
Яріє  від  духмяного  питва.
Ти  вся  зі  світла,  безуму  та  шалу,  плодів  землі,  примхливих  голосних,
В  рядках  силабо-тоніки,  що  перса  вкрива  неначе  складками  хітон,
Спадаючи  в  пахкий  липневий  жолоб,  серпневий  обрій,  випита  любов.
Терпка,  цитринно-юна,  полохка,  м’яка  волоссям  
Мов  карпатський  килим,  устелений  чорницями  і  повен  
Тепла  твоєї  шкіри.  Тінь  скрадлива,
Тремкий  кришталь,  знайома  й  непізнанна,  
Небесний  сум,  проєкція  всього,
Що  є,  в  чуттєву  хлань,  захланну  повінь
В  прекрасний  образ  повні,  всіх  чеснот
Піднесеного  серця  над  серцями,  мережа  слів
Натхненна  і  проста,  палахкотиш  жаркими  язиками
Святого  полум'я  і  обпікаєш  там
Мої  слова,  що  сходять  у  мовчання.


23.10.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026970
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2024

Сновидіння

               Я  розіллю  л
                                               І
                                                 Т
                                                   Е
                                                     Р
                                                     И
                 Мов  ніч,  що  розливає
                   Морок  осінніх  звуків  у  
                       Ьнідивонс    хиктих  х        в
                         І  насниться  мара    ї              у  
                         Тобі.  І  вкутає  лінь  о            ш
                             Голосних  серце.  в          к
                                   І  осінь  заляже    т  о
                                               На  дні,  
         Порцелянової  чашки  кавовою  гущею
                                                     
17.10.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026909
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2024

Безвітря

Минулась  буря  роздумів  твоїх,  
Ти  все  порозкидав  догори  дриґом.
З  нудьги  напишеш  безсердечний  вірш,
І  злість  бере,  що  їх  вже  ціла  книга.

15.10.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026847
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2024

У галактиці яблук

Я  пригадую  рис  з  яблуками,  що  так  любив  з  холодним  молоком.
Пригадую  захаращений  чагарниками  і  дикою  малиною  покинутий  сад  із  домом
До  якого  мене  відправили.
Пригадую  величезну  галактику  паперівок  у  тім  саду
І  як  збивав  їх  надломленою  сухою  гілкою.
Як  і  те  єдине,  круглобоке  яблуко,  що  наче  сонце  
Залишилось  висіти  на  яблуні.
Пригадую,  як  розпалився  від  азарту.  Ах!  Останній  кидок.
Пригадую,  як  жбурнув  гілку,  і  як  вона  розчахнула  оте  яблуко  навпіл!
На  яблуні  залишилась  висіти  рівнесенька  його  половина.
Пригадую...
Зараз  я  пригадую,  що  пізніше,  так  само  вчинила  з  моїм  серцем  
Одна  бешкетниця.
Здається,
Символи  майбутнього  приречені
Народжуватись  з  пустощів  у  минулому.

30.09.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026768
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2024

Твій васал

Покинь  обладунки  свої  в  кімнаті  з  товстої  романіки,
Свою  недолугу,  видовжену  тінь  спускаючись  долу
У  внутрішній  дворик  з  колодязем,  
замок  порослий  травою  між  кам'яною  бруківкою,  покинь
Куртуазний  апостроф  розкішних  жіночих  грудей
І  готичне  небо,  
І  хлюпіт  зі  жмені  сонця  в  сто  тисяч  монет,
Що  падають  сяйвом  на  озеро  і  на
вайлуваті  пагорби.

Ніщо  так  не  тішить,  як  біло-червона  зворотниця,
Перед  пустинним  станційним  двором  в  закапелках  подорожі,
І  темно-зелений  ліс  розчахнутий  залізним  полотном  просмоленими  шпалами.  

Куди  ти  ідеш  з  багажем,  валізами,  клунями,  скринями,  
Гектарами  збіжжя  на  прогнилому  стерні,  
Зі  скиртами  душ,  тримаючи  в  оберемках  снопи,  
Куди  ти  ідеш  тасуючи  в  пам'яті  старезні  афіші  небес,
Атласні  подихи  віяла  гри  в  залицяння,
Крик  юності,  що  темними  хвилями  
Розростається  темно-зеленим  лісом,
Осідаючи  відголоссям  в  яру?!

Сумуєш  за  тишею,  шахами,  неспішним  читанням  
Воскового  часу  на  полиці  твоєї  нудьги.  
Колись  ти  гортав  гуляючи  вітром  по  саду  енциклопедії,
Але  тепер  сотні  книг  силкуєшся  прищепити  до  молодого  саду  історії,  
До  п'ятого  виміру  приміських  воріт.
Озираєшся,  а  за  тобою  прохолодна,
Стіна  лісу,  байрак  з  чагарниками  та  
Краплі  світла,  що  вихоплюють  тонку  павутину  угорі  та  безліч  комах.

Покинь  великий  міф,  як  покидав  неонову  вивіску  нічного  кафе,  
Солодкомовного  Катулла,  античні  трагедії,  
Літописи  середньовічних  келій,  готичні  
Страхопудала  ґарґулій,  романи  на  світанку  пізнання,  
Друкарські  станки,  листи  Флобера,  задушні  подоли  
Палких  повітряних  куль,
Вибухи  спраглих  гармат  імперій,
Канкан  голоду,  бурлеск  і  страх  війни,  аж  до  
Виворотної  сторони  античної  трагедії.
Дочитай  щоденники  пропахлі  газом  і  кров'ю,  
Витри  п'яти  від  червоної  фарби,  що  
Привели  тебе  до  білого  полотна  перфомансу
І  знову  до  війни.  

Ти  вийдеш  з  цього  темно-зеленого  лісу.
І  побачиш  знайоме  сонце  шерехате  пекучим  шафраном  твоїх  слідів.
І  ти  дивитимешся  на  його  першу  прозору  сльозу
І  я  не  знаю  чи  варто  тобі  молити  його  
Про  забуття.  
Завтра  ми  знову  повернемося  до  сонця,
А  ти  підносиш  руку  із  мечем  правди  над  перилами  вечора  
Щоб  поставити  зарубку  пам'яті  його  неповторності.

02.09.2022

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026528
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2024

Безвість мови

Літак  пролітає  немов  би  минає  вічність.
Фасади  домів  розвернули  на  північ  дахи.
Ти,  здається,  смієшся  без  посмішки  на  обличчі,
І  торкаєшся  без  руки.
І  зникає  блакить  відкриваючи  безвість  мови,
І  виманюють  зорі  розширити  власне  вікно.
Там  —  осяяні  хмари  неначе  перина  любові,
Описали  твоє  стегно.

13.09.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026456
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2024

Місячна муза

Якби  довелося  описати  тебе  колись
Я  згадав  би  високі  трави  на  стінах  мого  будинку,
Твоє  волосся,  запахи,  кольори,  зрештою,  я  описав  би  так,
Немов  списував  на  уроці  мовознавства  у  школяра:  
Була  вона  стрункою,  високою  і  народилася  жінкою.
Наче  портрет  злочинниці.
Он  вона,  погляньте,  біжить  тими  тінями  немов  по  морям,
Виникає  нізвідки  із  тихого  мороку  площі,
І  коли  б  мені  довелося  назвати  її  ім’я,
Я  б  назвав  її  Місяцем,  віддавши  весняній  ночі.
І  я  б  ніколи  не  бачив  світанку,  і  не  бачив  би  сонячних  днів,
Прислуховуючись  до  перехлюпу  трав,  вгадуючи  в  потемках  її  фігуру,
І  щоразу  вчувалися  б  її  босоногі  сліди  
І  шурхіт    крилець,  бешкетних  дрібних  амурів.
Ти  була  б  рікою  з  чистого  неба  і  яскравих  зірок,
Краєвидом  у  сяйві  нічних  потоків,  —  татуюванням  природи
На  грудях,  твоїх  що  випліскують  своє  молоко,
Щоб  дражнити  поета  нестерпним  давно  безсонням.
І  все  би  нічого  та  надто  багато  думок,
Перекреслених  слів,  і  написаних  заново  знову,
Занадто  багато  слів,  слів,  слів,  слів.  
Здається,  що  Місяць  цей  трісне,  мов  спіла  диня,
Від  тих  цвіркунів,  що  також  були  тобою.
І  нарешті
Все  скінчиться.
На  світанку.

13.09.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026149
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2024

Витай. Безчинствуй

Витай.  Безчинствуй.  Ніч  позбулася  філософії
Як  стара  книга  вижовклих  сторінок,  
Вицвілої  палітурки,
Що  стала  картонним  плотом,  
Відправившись  у  туманне  плавання
На  пошуки  неіснуючих  земель,  достоту,
Як  моє  перемите  серце  намарно  шукає  пристані  до  твого.
З  пам’яті  вириваєш  останні  рядки,  сміючись
Перекреслюєш  сплін,
Губиш  зорі  мої,  що  складалися  у  сузір’я  
І  навіть  коли  ти  впізнаєш  у  нім  себе,  
Ніч  ніколи  для  тебе  не  стане  настільки  цінною,
Як  губи,  що  тихо  вимовляють  твоє  ім’я
Тягнуться  за  поцілунком  твоїм.  Проте
Мої  рядки  ховаються  у  тобі,  як  у  листах,
Поет  зберігає  надії  свої  у  шкатулки  натхнення
Списані  з  грамплатівок  коханих  очей,  
Що  крутять  мелодію  хтивого  і  велелюбного  Катулла.
Це  як  писати  признання  роздряпуючи  пісок,
Розмите  припливом  і  писати  отак  щоразу,
Допоки  не  вирвеш  написаних  сторінок,
Допоки  ця  ніч,  що  у  грудях  опалом  грає  
Не  скине  її  з  діадеми  нічних  зітхань
Загорівшись  топазом.
Люба,  тим  небом  ніколи  не  ходять  удвох,  
А  завжди  порізно.  

02.09.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026082
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2024

Дармовиси

Минуле  виносять  за  рамки,  за  межі,  під  місто;
В  підземеллі  сирому  стовбичать  замурзані  постаті,
Історія  крутиться  сонцем,  велосипедними  шприхами,
З  ревінням  автівок,  що  більше  займають  простору.
На  вулицях  люди,  не  гірші  за  попередніх,
Епохи  змальовують  п’єси,  старі  героями.
Такий  же  відсоток  блазнів,  поетів,  віршів,
Піднесених  душ,  мудреців  з  перебитими  долями.
Хіба  що  поменшало  дива,  святих  поменшало,
Ткачів,  що  прядуть  білохмарну  куделю  спускаючи  
Долу  м’які  пуповини  з  небес  і  на  землю,
До  храмів  в  яких  допустимий  відсоток  язичників.
Бачиш?
Загострений  обрій  довкола  зимового  міста  тут,
Мов  єр  на  старім  кептарі  оповитий  смереками,
І  ніч  одягає  сардак  палахкий  дармовисами,
Залишений  предками.

17.12.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025997
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2024

Дні і ночі

Все  було  не  так  як  написано.  Дні  і  ночі  тягнулись  не  реченнями  та  абзацами,
Роки  проминали  так  само,  як  минають  сьогодні,
І  та  ж  сама  різниця  була  між  хатинами  та  палацами,
Як  і  різниця  між  ситими  та  голодними.  
Мечі  рубали  шоломи,  сікли  обладунки,  арбалети  стрімко  прошивали  стрілами
Серця,  так  само,  як  кулі  прошивають  груди  
На  полі  бою.  За  віру,  землю,  тиранів,  визволення  і  нове  життя.
Гралися  у  любов  шляхетні,  носили  перуки,
Стягуючи  корсет  і  помираючи  від  білил,
І  тягнулася  пісня  вишивкою  розпускаючи  плахту,  скидаючи  руки,
Розкладала  рядами  лакованих  пішаків,
Що  дивом,  чи  долею  ставали  фігурами.
Попри  все.  Дні  і  ночі  видавались  такими  ж  довгими  та  безконечними.  
Довгими  та  безладними,
Траплялися  революції,  повстання,  голодомори,  бомбардування  міст,  
Вересень  гуркотів  танками,  літаками,  бенладенами
Історія  вручала  потертий  лавровий  лист,  
Безнастанно  народжуючи  нових  тиранів.
Книги  говорили  про  ідеали,  малювали  героїв,  світи,  освячували  любов,
Дні  і  ночі  проростали  новими  смоковницями,    
Заростали  травою  руїни  які  покривав  асфальт,
Місто  оживало  новими  коханцями  під  старими  куртизанками
І  от
Знову  сходило  сонце,
І  випалювало  дитячий  альт.

09.09.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025803
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.11.2024

Золота оправа

Від  кіля  до  верхівки  щогли  
Вивчав  натхненно  з  подихом  вітрів
Той  корабель  в  безмежнім  океані  
Олійних  фарб;
І  той  любовний  жар  
В  очах  Данаї,  млосний  погляд  зваби  
Юдиф  у  золотавім  торжестві.  
О,  не  дарма  вдихав  в  безмовність  Леди
Мрійливу  тугу  грації,  і  сон
Змінив  примхливу  дійсність  на  причастя  
До  міту,  до  переказів,  легенд,  
До  вічності
І  так  зійшов  за  правду  
Опісля  сну,  що  все  перевернув,
Розмалював,  розлив,  переінакшив  –  
Примарафетив,  сплутав,  розписав,
Що  бачиш  всюди  натяк  на  Єлену,
Що  переходить  лебединий  став.

21.07.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025520
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2024

Острів

Заклавши  руки  за  спину  ідеш,
Неначе  в’язень,  злий  на  власне  місто,
І  хмара  суне  наче  корабель
Який  колись  покинув  Монте-Крісто.

27.07.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025493
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2024

Паріс

В  твоїх  очах  вітри  небес
Змішали  світ  зелено-сірий  
І  мов  закоханий  Паріс,
Стоїш  на  палубі  триреми.

Мовчиш  і  жертвуєш  усім,
Своєю  славою  та  містом,
Уста  цілують,  тільки  дійсність
Примхливо  зрадила  тебе.

14.07.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025364
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2024

Зелений шум

Можливо  гроза  зазиває  тебе  підійти
І  закинути  погляд  у  море  зеленого  шуму,

Чи  світло  небес  розплітаючи  стрічки  з-під  хмар
Зазирає  в  кімнату  рядками  живих  поезій.

Ти  читаєш  немов  стенограму  схвильованих  снів
Де  записаний  спалах  напевне  зринає  минулим,
І  ти  вимовляєш  її  велелюбне  ім’я,
У  кімнаті  грози  потонувши  в  зеленому  шумі.

15.07.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025362
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2024

Бітум ночі

Твоє  серце  струм,  що  живить  мої  слова,  —  відповідає  їй.
І  розвертаючись  назад  наливає  в  бокали  сонце,
Яке  трохи  й  закотиться  за  горизонт,
І  мовчання  потрапить  у  бітум  ночі,  майбутньої  втечі  його.  Вуста
Він  навмисно  стуляє,  не  в  силах  сказати  більше  
За  те,  
Що  повинен  злучити  прощання,  як  неможливість  
Проникнути  далі,  
Вириваючи  шнур  життя  
Що  живить  безодню  за  комою  горизонталі.
Тепер  я  вдаватиму,  наче  не  знаю  тебе,  —  відповідає  їй,
Я  питиму  сонце  і  крастиму  ніч  в  безсоння
Відвернувшись  від  голосу  і  від  надто  палких  обіймів,
Щоб  ти  воскресала  у  пам’яті  маревом  слова.
Наповню  тобою  схвильовану  зорями  ніч,
Як  травень  впивається  цвітом  надій  бузкових.

22.06.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025288
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2024

Сальвадор

Сальвадору  часом  бракує  примхливої  Гали,
Він  гуляє  самотнім,  він  думає  про  минуле,
Про  закинуті  справи,  розбитий  старий  Акрополь
Про  поетів  які  не  знаходять  свою  Елоїзу,  Оксану,  Лауру.
Сальвадор  роздивляється  небо  в  якому  тоне.
Вітер  шемрає  листям,  немов  би  читає  молитву,
Він  пригадує  сонце,  годинник,  закручені  вуса,
«Андалузького  пса»  і  жахливу  безжальність  бритви.
Він  знає,  що  ранок,  коли  вже  настане  то  наче  
Вчорашнім  
Повториться  ранком,  і  сонце  розкидає  спиці
Так  багато  картин,  так  багато  натурниць,  і  страшно,
Що  меншає  світ  у  безодні  його  пропозицій.

12.06.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025200
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2024

Тиша

Дерева  проганяли  тишу  висохлим  листям,
І  все  ж  була  тиша.  Був  простір  позбавлений  голосів,  
Обтесане  повітря,  в  якому  вітер  не  розносив  
Стружку  автомобільних  сирен.  
І  я  побачив,  як  блискавка  розчахнула  дерево.
А  тоді  дістав  нотатник  і  записав:
Усі  люди  подібні  олівцям  в  руках  долі  і  списуються
На  папері  витканому  з  павутини  сну.

29.05.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025139
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2024

В гуртожитках метрополій

Відчепіться  від  мене  зі  своїми  римами,  —  каже  вона.  —
Я  вивчала  філософію,  філологію  і  бог  зна  скільки  гуманітарних  наук,
Що  небо  спадало  на  землю  де  я  жила  
Філософським  каменем,
І  падало  прямісінько  мені  до  рук.
Я  можу  розкласти  вам  любов  на  атоми,  
І  на  психічну  талість  парадигми  слів,
Що  кидають  швартові  до  Гегеля  та  К'єркегора
І  до  солодких,  мистецьких  синонімічних  рядів  
Яким  не  хочеться  переплавляти  бронзу  
Крізь  срібну  руру  полум’яних  голосів.  
Я  можу  продовжувати  безконечно  так.  Словом,
Вив’яжу  груди,  з  якого  пирскатиме  античне  молоко,
Симулякри  чорних  екранів  за  якими  немає  нічого  й  нікого,
Окрім  відлуння  у  залі  оздобленій  в  рококо.
Світ  давно  як  відкинув  поетичні  образи.  Кінематограф  затьмарив  їх,  
А  тому,
Я  говоритиму  з  вами  в  патетичній,  манірній  позі
Лягаючи  на  триклінію  совісті,  як  вірний  собака  до  ніг.

Курець,  що  вдихає  дим  цигарок,  видихає  дим,  а  тому  
Поет,  що  вдихає  ніч  –  видихати  повинен  зорі,  принаймні  повинен,
Нехай  це  й  не  завжди  вдається  йому.
Художній  світ,  ще  трохи  і  вийде  з  вузьких  берегів  уяви  та  пам’яті,  
І  на  деревах  ростимуть  смачні  сухофрукти
Забуття.
Дитина,  що  роздирає  коліна  до  крові  
Часом  ставить  підніжки,
Чи  то  від  нерозуміння  історії,  чи  то  від  нудьги  життя.
Ти  маєш  рацію:
Потрібно  хворіти,  щоб  написати  щось  варте  уваги,
А  це  стільки  сторінок  нестерпного  болю,
Стільки  розбитих  колін  та  підніжок,  
Що,  мабуть,  писати  я  більше  не  буду,  
Хоч  будь-яким  іншим  віршам  не  відмовлю.

Карамельний  суботній  вечір  розчиняється  в  чорній  каві  безсоння,
І  в  блакитному  млосному  ароматі  ірисів.
Куліси  твоєї  юності  розходяться  милою  усмішкою,
Щирою  і  відкритою  до  любощів.
Скосисте  проміння  ллється  у  човник  очей  
Густою  спокусою,  звабою,
Підкреслює  її  прозорими  світлими  заводями
І  стрілки  годинника  роблять  широкий  крок  в  декаданс,
Ще  поки  осяяний  толерантністю  та  сонячним  гедонізмом.  
Знаю,  
В  цей  час,  
Коли  іде  війна  
Найкраще  говорити  прозою  і  не  складнопідрядними  реченнями
А  просто  стелити  рядками  дорогу,  що  враз
Обривається  гулом  безодні  твого  мовчання.
Коли  вже  жити,  то  жити  не  намацуванням  красивих  слів,
А  жити  на  повну  вриваючись  в  небеса,  розкошуючи  вустами,
Що  слинять  вина,
Коли  вже  помирати  то  від  кулі,  від  вибуху,  від  яскравого  і  вагомого  відчуття,
Коли  бути,  то  задля  перемоги,  
Заради  дітей  і  вільного  світу  в  якому,  до  слова,  їм  жити.
І  коли  писати  то  —  заражати  мікробами  літер  
Усе  довкола
Відкриваючи  ляду  скрині  аби  покласти  до  неї
Розкішне  вбрання  розшитих  доль.

28.05.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025024
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2024

Панна в старих пантофлях

Ця  панна  в  старих  пантофлях
І  в  старому,  як  світ  халаті
Торочить  мені  про  долю
І  човгає  по  кімнаті.
Вона  пеленає  вітер,
І  плаче  бува  дощами:
«Це  в  книгах  —  хоробрий  стоїк
Та  він  вже  давно  не  з  нами.
Коли  ще  було?  В  античність!
Якої  давно  не  стало.
Прийшло  покоління  гарячих
І  хутко  його  розіп’яло.
А  тому,  чим  я  довше  з  тобою
То  здається  мені,  що  врешті
Зрозуміти  можливо  кожного
Як  маєш  пантофлі  стерті».
«Воздасться  тобі  по  вірі,  —
Сміється  вродлива  жінка,    —
Ти  мій  доки  сонце  світить,
І  доки  жива  печінка».

26.04.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024903
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2024

Зорі

А  зорі  хитались,  як  хвіст  у  пави
Сплітали  фіранку,  лягали  туманом
В'язали  ночі  і  сизий  вітер,
Тягнули  синкопи  твоїх  надій.
І  все  було  звично,  немов  би  по  нотах
Симфонія  ночі  з  неоновим  місяцем
Звучала  і  тихо  в  її  закуліссі
Розходились  відблиски  по  воді.

09.04.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024671
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2024

Соняшний коц дві тисячі дванадцятого

І

Коли  я  згадую  літо  дві  тисячі  дванадцятого
На  думку  приходить  теплий  басейн  неба
Із  золотистим  відблиском  хвилястих  прожилок,
Що  міниться  з  тихим  хлюпотом  по  дорозі  до  провінційного  містечка.
Її  карамельний  голос,  тоді,  кликав  в  обійми  тепла,  
А  соняшний  коц  приховував  на  плечах  крила  з  гарячих  аркушів.
Література  бродила  в  крові  наготою  слів
Добутих  з  любові,  якої  було  достатньо
Для  високовольтної  поезії,  що  скипала  гулом  
Червоногарячих  схлипів  у  сонячному  сплетінні,  
І  омивала  береги  серця  лоскотом  яв  у  
Спраглому  передчутті  задоволення.

II

Я  пригадував  тишу  кімнат.  Золото  кухні,  
Темінь  коридору,    вохристу  вітальню  і  перламутр  спальні.

Там  цокає  годинник  і  предмети  в  сутінках  
Втрачають  лінію,  що  погляд  немов  перебігає  
З  картини  в  картину  імли,  ловлячи  
Чутливе  натхнення  супокою.
Мов  усе  зупинилося  і  рік  дванадцятий  
Розливається  по  жилах  втомленого  андрогіна.

Там,    досі  лежить  на  дивані  її  блакитна  спідниця,
Мов  прапор  стягнутий  з  майвилна  бажання.
І  вона,  під  ковдрою,  розпашіла,  здавшись,
Тремтить  в  обіймах  тягучих  миттєвостей,  
Що  стигнуть  у  мовчанні.

Там,  де  вона  не  любить  засинати  на  правому  боці,  
А  він  не  любить  засинати  на  лівому,  
Тікаючи  від  серцебиття  у  розлогистий  спокій  віддиху.

Там,  ще  досі  за  вікнами  осипається  позолота.  
Сипле  густо  з  прозорого  куполу  небес.
І  кришиться  пам’ять  жаги
Забираючи  у  бурштин  часу
Цього  восьмилапого  похітливого  жука
Липкого  від  нуги,  і  з  нудьгою  за  втраченим  царством.

III

...це  як  заплющити  очі  й  прокинутись
На  оббитому  замшею  стоматологічному  кріслі
Під  жовтим  світлом,  під  новокаїном,
В  білій,  стерильній  кімнаті  з  радіо  та
Двома  світлинами  в  темних  рамках:  «Лижник»  та  «Кіліманджаро»,
А  тоді  дивитись  у  вікно.
На  бляшані  дахи  будинків,  на  кульбіти  птахів.

Дзижчання  інструменту  нагадує  джмеля  
Чи  хруща,  що  якось  гудів  у  твоєму  волоссі.  

Усе  воно  згадка  про  щось  чи  когось,  про  колись.

Мов  з  минулого  випадають  літери  з  високовольтної  поезії  —  
Барви  кімнат,  клаптики  тепла;  і  досить  тиші,  
Щоб  розгойдалися  хвилі  неба  дві  тисячі  дванадцятого,
Щоб  пригадав  її  погляд,  який  видовжує  перспективу  двору,
Надламує  сургуч  пам’яті  звільняючи  правопис  її  голосу,
І  соняшний  коц  кутає  мене  у  золотогривий,  прозорий  сон  щастя
До  якого,  здається,  можна  з  легкістю  доторкнутися.


06.03.2022  -  03.12.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024426
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.10.2024

Обіднє сонце

Торкаючись  плеча  він  повертає  її  фігуру  до  себе.
Вона  сидить  в  безмовному  очікуванні  чогось,
А  він  нахиляється  і  торкається  її  губ.
Вона  не  розтуляє  пишні  вуста,  але  в  погляді  читається  несміливий  допуск.
І  врешті,  вдруге,  як  він  схиляє  до  неї  свою  голову,  вона  зворушено  відповідає,
І  він  повертається  на  диван  мов  несамохіть  учинивши  дрібний  злочин
Чекає,  аби  його  пробачили,  або  з  непевною  ходою  
Накинули  на  шию  оберемок  тісних  уз  за  його  проступок.
Вона  підводиться  і  опускаючись  на  його  коліна  знову  цілує  
Перебираючи  руками  волосся  на  потилиці.  
Це  все  її  погляд.  Цей  погляд  в  якому  хочеться  пролетіти  кометою
Із  провидінням  катастрофи,  що  спалахує  серпанком  її  смутку.  
Ні,  ні  не  кажи  цього,  —  на  її  чолі  читається  юна  пересторога,
Вона  відвертається.  Ні,  ні  не  любиш.  Не  кохаєш,
Це  неправда,  так  не  буває,  ти  перетасовуєш  стару  колоду  карт
І  вириваєш  червленого  валета  з  моїх  рук.
Її  губи  тремтять.  Просто  цілуй.  Зустрічай  мене  у  соняшнім  саду
В  тінистій  альтанці,  пригорни  до  плеча  і  цілуй,
Бо  я  ніколи  тебе  не  любитиму.  Надто  пізно,
Надто  пізно  для  щирості  перед  полум’яним
Обіднім  сонцем.

14.07.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024204
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2024

Зелений листок спогадів

І  пташка  спурхнула  донизу,  
Мов  упала  зеленим  листком  
На  велодоріжку.
І  я  пригадав,  як  колись  у  березні  
Наступив  на  полохливого  горобця
Повертаючись  за  листівкою.
А  відтак  я  пригадав  тебе.  
Так.
Опісля
Я  пригадав  тебе.

21.06.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024120
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2024

Відро

Причина  бурі  чи  у  гніві  брів,
Чи  в  гніві  їх  –  війни  мерзенне  тло?!
Кричать  безумці,  як  бракує  слів:
Віддайте  нам  поцуплене  відро!
А  справа  врешті-решт  не  у  відрі,
Історія  —  гончар,  що  місить  глей,
Випалює  в  пекельному  вогні
І  глечики,  і  спраглих  їм  людей.
І  п’ють  вони  пустивши  чварам  кров,
І  знову  хрестять  погляди  очей,
Допоки  військо  в  світлі  хоругов
Не  передасть  відро  те  у  музей.

14.05.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024064
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2024

Тут Сонце розливає єлей на спекотні голови

Тут  Сонце  розливає  єлей  на  спекотні  голови
І  тріпоче  жага  у  повітрі  жаркими  хвилями  
І  ти  наче  маревом,  сірим  розпеченим  оловом
Заповнюєш  діри  на  серці  пробитім  блакиттю.
Закликаєш  позбутися  рим,  щоб  писати  про  тебе  більше.
Кректіти  качками  та  жабами  довкола  замку,
Де  все,  ще  чекають  на  ворога  й  пишуть  вірші
Де  попри  Єлену  заводять  собі  коханку.
Де  все,  ще  лунають  сирени,  здригаються  землі  
Від  тупоту  коней  і  ядер  чавунних  гармат
Я  б  писав  про  Єлену,  коли  б  не  ворожа  темінь
І  коли  б  не  Єлена  про  подвиги  більше  б  писав.
Чи,  можливо,  я  б  тихо  згадав  і  на  промені  сонця  
Нанизивши  ймення  героїв,  їм  почесть  складав
Чи  знаєш,  ти,  світе,  чом  знову  в  твоїй    короні
Нещасна  голубка  і  висохлий  геть  водограй?!
Що  б’ється  Хотин,  що  піднесені  крила  в  болоті
Що  гойдає  праща  камінь  помсти  між  морок  очей.
І  лягають  рядки  патетичні  та  серцем  скорботні,
Ллється  кров  крізь  блакить  і  гарячий,  гарячий  єлей.

26.01.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023880
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2024

Голосні

Я  говоритиму  так  просто,  наскільки  зможу
Відкидаючи  зайві  слова  з  яких
Плелася  кольчуга  лускою  дракона
Ховаючи  серце,  тебе
Від  усіх.
Хай  падають  лунко  мов  дощ,  срібним  голосом  
Розірвані  кільця  заковані  в  сни
І  серце  здригається  звільнене  радістю,  
Сонцем  гарячим  моїх  голосних.  
І  я  поцілунком  чіплятимусь,  подихом,
Мовчанням  без  жодного  слова  і  ти
Наповниш  любов’ю  мене  всеохопною
Світлом  з  якого  кольчуг  не  сплести.

14.01.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023647
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2024

Полум’яні пелюстки

Я  дивлюся  униз  і  вона  відчуваючи  погляд  піднімає  голову...

Крапля  поту  гарячим  Нілом  стікає  глобусом  голови,

Вона  відвертає  погляд,  наче  крутить  материками

Тицяє  пальцем  влучаючи  у  завідомо  вибраний
Острів  своєї  несвободи.

Розіпни  мене  на  площі  побуту,  на  оксамитовому  ложі  сонячної  любові,

Але  не  розпинай  мене  своєю  вибагливою  поезію,
Тією,  що  дивиться  згори,  обіцяє  вершину  правди,
А  забирає  з-під  ніг  землю  омиту  водами,
Пальці,  що  перебирають  острова  юності.

Вона  виважено  зрікається  мене
Своїм  відстороненим  поглядом.  
У  її  місті  немає  мого  голосу,

Немає  мого  розп’яття,  але  тільки  її  всеблагальний
Тілесний  дух.  

Будь  моїм  землетрусом,  моїм  вулканом,
Сірим  металічним  позирком,  що  пробує  на  смак  кров.

Поправивши  білу  сукню,  стигле  тіло  її  погойдується
Оберемками  любощів,  пружня  і  в’язка  наче  вишня,
Що  знемагає  від  невибагливої  участі  спраглого  коріння  
Її  єства.

Це  все  погляд.  Коротка  мить.  Полум’яні  пелюстки.


17.07.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023524
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2024

Природа

Цей  хрущ,  що  втопився  у  бочці  з  водою
Чи  голуб,  що  залетів  під  колесо  автомобіля  —
Ніколи  б  не  стали  жертвою  таких  історій,  
Позаяк  природа  не  вміє  збивати  бочки,  
І  немає  автомобільного  заводу,  
І  так  далі  і  таке  інше,
Але  людина  стала  її  частиною,
А  тому  і  зона  відчуження  —  цілком  природня  річ,  
Як  і  вибух  атомних  бомб  в  Хіросімі  та  Нагасакі,
Як  і  бочка  для  неповороткого  хруща,
Як  і  колесо  автомобіля,  що  роздавило  голуба  на  асфальті.
І  коли  миша  гризе  ваш  хліб,  
То  ваша  мишоловка  відновлює  справедливість,
Бо  й  мишоловка  —  це  частина  природи,
Як  рослинна  мухоловка  для  мух.
Зрештою  і  олійний  пейзаж,  і  поезія,  і  музика,  і  архітектура.  
Як  розтерзана  крокодилом  антилопа
Вбитий  вистрілом  вальдшнеп  —  вбитий  у  природний  спосіб.
І  навіть  іронія  —  це  ж  теж  частина  природи?!

20.09.2021

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022947
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2024

Міжчасова безмовність

Так  легко  обривається  в  тобі  
Мотив  весни.
Мотив  без  нот,  без  імені,  без  слова,
Що  йде  за  ним.  
Спадає  цвіт,  зникає  світ,  вгорі    
Здається,  —  байдуже.  Міжчасова  безмовність.
Слова.  Холодний  бісер  ночі…  бісер…  ночі,
І  чорний  бісер  з  дна  твоїх  зіниць.
Забутий  поглядь  снять  закриті  очі.
Без  імені,  без  слова,  без  облич.
 
5.05.2021

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022825
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.09.2024

Уривок

Немає  нікого  хто  поруч  твого  життя
Солодким  цілунком  погодить  тебе  на  завтра,
І  буде  не  проти  сказати  тобі,  що  за-
Бути  уже  не  спроможний,  що  станеш  початком
Великої  книги.  Напише  хтонічний  роман,
Історію  світла,  історію  часу  та  словом
Сплітаючи  числа  пошарпаних  сторінок,
В  стотисячну  душу,  в  стотисячний
поклик  любові.

20.04.2021

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022771
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.09.2024

Осінній день

Нехай  тебе  в  моїй  не  буде  вічності,
Ні  губ  твоїх,  ні  рук,  ні  сонця  білого,  
Воно  вгорі  для  осені  позичене,
З  твоїх  очей  на  жовтень  перевтілилось.
І  я  у  нім,  і  вірю,  що  не  скотиться,
Що  назавжди  горить,  мов  на  картині,  де,
У  жовтих  хвилях  осені  не  втопиться,
В  осінній  день.

03.09.2021

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022679
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2024

Щось сталося з морем

Хтось  говорив,  що  світ  не  такий,  як  був,
І  той,  хто  казав,  загубився  в  безладному  хорі
Голосів.  Стотисячний  той,  хто  голос  його  почув,
Утопив  в  стоголосому  шумом  розлитому  морі.
З  тими  ж  чайками,  що  колись,  вітром,  віддихом,
З  тими  ж  хвилями,  бурями,  голодною  пащею  риби,
Те  море,  яке  повсякчас  для  усіх  було
Найбільшою  радістю,  
Здавалось  тепер  переповненим,  хижим  та  сірим.
А  море  ревіло,  стогнало,  розпліскувалося,
Голосило.  
Не  меншав  ні  обрій  картини,  ні  хмари,  ні  колір  неба,
І  було  в  тім  пейзажі,  якесь  невідоме  безсилля,
Тих,  що  мовчки  стояли  й  дивились  в  голодну  темінь.
А  там:
Вставали  примари  з  намулу  його  глибин,
Духи  прадавнього  світу,  немов  з  полону,
І  тримали  щити,  і  обличчя  були  на  щитах,
Щось  сталось  не  з  ним,  
А  з  тим  хто  дивився  на  море.

З  усіма  хто  дивився.  
З    усіма,  хто  привиддя  його  
Розтривожив,  розбурхав,  і  з  криком  застив  водночасся.
Всі  ті,  хто  розгойдував  море,
Всі  ті,  що  на  сонця  вогонь
Дивилися  ген
Аж  за  обрій,
Були
Причасні
До  бурі.

23.08.2021

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022336
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2024

У ресторації «Кухня»

Це  такий  час,  коли
Вицвілий  оксамит  дашів’я  еркера
Пасує  до  кольору  неба  і  твого  погляду.
А  тому  я  знаю,  —  знаю,  що  буде  далі,
І  тому  завбачливо  приміряю  іронію,
Що  пасує  до  кольору  стін  якогось  кафе
В  якому  твій  погляд  здається  примхливо-втомленим,  
Із  проблиском  фальшивої  щирості
Та  вдячності,  які  так  пасує  відпускати
Граючи  вустами  офіціантам.
Ти  говориш,  а  вікна  позаду  тебе,  
Немов  ілюстрація  словам:  тьмяні  фігури  
І  жовте  світло  у  ньому  грають  у  фільмі  
Супроти  прозорого  повечір’я.
Я  слухаю  тебе.  І  це  насправді  цікаво.  
Тебе  вражає  моя  улеслива  поведінка,
Що  я  підкрадаюсь  до  кожного  і  кожному
Коли  не  приятель  то  хтось.  І  це  так  дивно.
Дивно,  що  тут  декорації  Альфонса  Мухи,
Відповідаю  подумки,  та  розпанахую  
Лимонний  пиріг,  що  мені  принесли.
Погляд  її  змінюється.  
І  тепер  я  можу  прочитати  у  них  поетичні  рядки,
Що  розмовляють  зі  мною  невимовною  тривогою.
Наче  вона  бачить  якусь  незбагненну  трагедію,
Що  чекає  на  неї  в  майбутньому,  наче  я  лякаю  її
Скрадливим  бажанням  дізнатись  хто  вона  така,
І  цього  виявляється  занадто  для  холодного  повечір’я,
Для  кафе  з  декором  Альфонса  Мухи,  
Для  тьмяного  вікна  з  чорним  силуетом  дашів’я  еркера.
І  все-таки,  яка  Фріна  помирає  у  цій  дикій,  хтивій  дівчині,  —
Думаю  я,  втікаючи  від  дешевої  драматичності.

05.03.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021988
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2024

Завершення

Промені  сонця  вдихають  гаряче  повітря
У  камеру  пам’яті...
Птахи  перекреслюють  небо  і  злива  
Стинає  голови  квітам  рядками  віршів.
А  серце  у  грудях  —  надміру  накачаний  м’яч
Заледве  не  розривається  швами  своїх  шестикутників.
Вона  кидає  на  мене  погляд,  наче  виписує  у  повітрі  одиницю.
І  залишається  тільки  мить,  щоб  ув’язнити  цей  дотик  холодних  рук,
Як  погляд  її  перетнувши  весняний  день,
Довершує  вечір  з  його  перекресленим  небом.

29.02.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021920
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.09.2024

Притча

Цей  світ  не  каже:  ось  твоя  межа,
Хоч  креслить  площі,  вулиці  і  храми,
Безмежну  карту  де  кишить  життя
За  вікнами  трагедії  та  драми.
Він  каже:  слухай,  можеш  то  не  будь,
Як  блудний  син,  навчайся  в  Соломона,
Та  молода  і  сонцем  повна  грудь
Збезчестить  світ  попавшись  до  полону
Його  принад.  А  може  все  й  не  так:
Принижені  ніким  не  піднесуться,
Не  для  знедолених  лаштуєм  п’єдестал,
Та  Автору,  що  книгами  відбувся
Свого  життя  не  звідавши  фінал.
Цей  світ  не  каже:  ось  твоя  межа,
А  швидше  він  встановлює  скрижалі
І  сходяться  параболи  життя,
І  крутиться  спідничний  дух  моралі.

25.12.2022

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021702
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.09.2024

Вітер

Вітер  завжди  помітний  у  кронах  дерев,
У  поривах  білизни,  що  сохне  навпроти  вікон,
За  потоками  хмар,  або  в  хвилюванні  озер,
За  всім,  що  йому  піддається:  травою,  квітами.

За  миттєво  вивернутими  парасольками  людей,  
До  прикладу.  Птахами,  прапором  чи  водограєм,
Паперовим  сміттям,  повітряним  змієм,  піском,
За  дверима  будинку  в  котрому  нікого  немає.

За  платтям  твоїм,  за  ходою  й  косим  дощем.
І  сонце  вгорі  піддається  коли  поглянеш  —
На  небі,  розмите,  закрите,  розтяте,  а  щем
У  серці  своїм  пізнаєш  за  її  словами.

11.03.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021093
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2024

Базиліка XXI

Це  правда,  що  змінився  і  змалів,
Цей  світ  в  тобі,  запікся  кров’ю  в  слові,
Ти  кажеш  правду  —  він  давно  згорів,
Що  в  ньому  мало  витоків  любові.
Базиліка  покошена  й  крихка,
Безлика  і  голосить  пустотою.
І  на  фасаді  діва  кам’яна  
Стоїть  із  перебитою  рукою.

03.03.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020948
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.08.2024

Бібліотека

Він  каже  —  ти  стоїш  у  центрі  стоокого  міста
Прикриваючись  смартфоном,  як  колись  листям  смоковниці,
Твої  ламані  речення  в  записнику  нічого  не  значать,
І  все,  що  ти  можеш  —  це  стояти  отак  для  перфомансу.
Ти  все,  ще  живеш  у  печерах  —  тому  й  не  дивно,
Що  плечі  твої  обтяжені  розчаруваннями,
Ти  ніколи  не  був  безневинним  з  усіма  відпотопними  війнами,
То  ж  яке  одкровення  у  віршах  твоїх  про  кохання?
Яке  одкровення?!  Не  знаю.  Ніякого,  ніякого.
Ти  говориш  про  те,  що  я  варвар,  —  і  з  цим  погоджуюсь,
Та  тільки  жорстокість  у  суті  своїй  однакова,
Як  і  культура  яку  повсякденно  відтворюють.
Можливо,  ми  втратили  віру  і  звикли  до  вулиці,
Тасувати  колоду  з  потертими  часом  картами,
І  запитуємо  у  підсудного:  чому  ж  ви  спалили  бібліотеку?
А  він,  як  і  раніше  відказує:  я  не  вмію  читати.

26.02.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020873
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2024

Листя у твоєму волоссі

Ти,  здається,  мов  яблуко  спіле.
Зернята  у  сонці  білому
Туркочуть  бажання  мої...

Листя  у  твоєму  волоссі,
Соната  у  моїй  голові.

Це  світло  —  твої  долоні.
Як  тепле  осоння  слова
У  полі  моїм  піймай...

Листя  у  твоєму  волоссі,
Соната  у  моїй  голові.

Роздивися  метелика  осені,
Роздивися  —  його  запрошення
Тріпоче  у  твоїй  руці...

Листя  у  твоєму  волоссі,
Соната  у  моїй  голові.

Поглянь  на  уражену  ніжність,
На  те,  як  поволі  зникає,
Пилок  його  крил  облітає
Немов  відцвіта’  вітражі.

Листя  у  твоєму  волоссі,
Соната  в  моїй  голові.

І  кружляють  мелодії  небом,
Скрипок  за  нотним  станом
Де  вітер  любові  здоймає
Чуття  і  глибокі  сни.

І  зернята  торохтять.

Згадують,
Стегна  твої  мов  яблука,  
І  хмари  
В  плястерках  пам’яті.

Хай  у  небі  осіннім  гупає
Серце  у  грудях  моїх;

Хай  білі  тумани  приховують,
Хай  мріють  поля  і  пригадують

Листя  у  твоєму  волоссі,
Сонату  в  моїй  голові.

14.11.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020513
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2024

НіжНість

Йдучи  за  тобою  
Читаю  
На  згині  
Колін  твоїх  НіжНість,
НатхНення,  схвильованість
У  складках  твоєї  
Жіночності
Слухаю
Те  шумовиння  
Міфічного  часу,  
Що  обплітає,  
Заманює  полум’ям  –
Дотики  променів  
Сонця,
Мов  пальці,  
Шепіт  минувшини  
Переливає  
В  клепсидру  моря,  
У  скручену  мушлю.

Цей  дощ  із  літер,
Цей  дощ  із  попелу
Ця  злива  з  холодних  
Текстів
Ажурними  
Сітями  світла
Все  міниться,  зблискує
І  я  виринаю  пінистою  хвилею,
І  я  омиваю  твій  берег  стираючи
Спогади  інших;
Ти  тягнеш  мережею
Слова  наче  риби
Мого  неспокою.
Зовеш  побережжям  
Своїми  колінами
За  теплою  НіжНістю,
Ведеш  за  собою,
За  край
Натхнення  
Мого  
До
Безмежності.

03.08  2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020373
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2024

За кулісами

В  кімнаті  надто  багато  світла  
Він  затягує  вікно  блякло-зеленою  шторою.
Кімната  тьмяніє.  Саме  таке  у  нього  відчуття,  —
Відчуття  півсну,  бажання  сховатися,  
Але  все  ще  чути  переспів  птахів  на  залитій  сонцем  вулиці.
«Все  це  умовності»,  —  думає  він  пригадуючи  будинок
Старої  сецесії,  який  тепер  служить  лікарнею,
Згадує  її  високу  стелю,  гарні  поручні,  скульптурні  форми  на  їхніх  закінченнях.  
«Так,  —  думає  він,  —  можна  відмовитись  від  усього  неважливого.
Менше  читати  книг,  або  узагалі  не  читати,
Не  дивитися  фільми,  не  слухати  історій,  аби  десятою  дорогою
Обходити  чужий  досвід.  Жити  своє  життя
Надіючись  на  провидіння  бога,  або  просто  на  задоволення,
На  давній,  ветхий  гедонізм  чудового  провідника  у  світ  лискучої  лазні,
Плоті,  фресок,  збочення,  та  постійних  мандрів».
Поки  він  тут  лежить,  думає,  що  добре  на  якийсь  час  забути  про  все.
Залишити  за  дверима  усіх;
Там  стоять  герої  книг,  його  сусіди,  Бог  стоїть,  
Усі  античні  гедоністи,  кініки,  метафізики,  стоїки…
«Слоїки»,  —  каже  про  себе  він  і  тішиться  з  цієї  нісенітниці  —  
Словесного  безглуздя,  наче  намагається,  насправді
Перекреслити,  перебити  мечем  сміху  усіх  Августинів,  Кантів,  
Шекспірів,  Бергманів,  Шевченків.  
Не  хочу  думати  над  вашими  віршами,  над  вашими  ребусами,
Приміряти  одяг,  який  доводиться  вішати  в  гардеробі.
Залиште  мене  в  спокої.  Я  хочу  лежати  у  своїй  кімнаті
Думати  про  жінку,  якій  не  вдається  завагітніти,
І  яка  зараз  прийде  із  супермаркету.  
Залиште  мене  в  моєму  амфітеатрі.  Ідіть  до  біса,
Відстаньте»,  —  промовляє  він  заспокоївшись,
І  кутається  у  прозоре  покривало  сну.
Сонце  у  своєму  зеніті  не  турбує  його.  
В  кімнаті  жарко,  але  це  нічого.
Дух  розпеченої  лазні  потрохи  вдихає  розслабленість  у  його  мозок
І  він  поволі,  поволі  засинає.

25.06.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020272
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2024

Уривок розмови

Вона  йому  відверто  каже:  «Так,
В  тобі  багато  протиріч  і  треби,
Щоб  бути  поряд  юності  моєї.

Мені  ж  потрібен  персонаж  вертепний,
Простий  і  зрозумілий  наперед.
Тобі  ж,  це  явна  похвала,  ніж  виграш».

«Та  зрештою,  а  що  поету  виграш?  

Отримати  і  втримати  навік  —  таке  ж  безглуздя,  
Як  жити  словом,  маренням  без  сну
І  пити  сонце,  замість  ніжних  вуст.

Поет  не  прагне  вдовольнити  спрагу.
Він  п’є  спочатку,  далі  лиш  смакує».

«О,  Боже  мій,
Коли  б  уміла  гарно  говорити
Сказала  б  точно  так,  як  ти  сказав,
Щоби  відвертість  підказала  вибір,
Нехай  одна  софістика  у  ній.

Та  я  до  слова  все  ж  таки  спитаю  
(Хай  буде  чесна  вдповідь  твоя):
Ти  смакувати,  чи  надумав  пити?»

«Що  скаже  Ванда?»  
«Ванда  скаже  пити».

10.02.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020004
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2024

Лабіринти

Твій  світ  —  це  шлях  крізь  довгий  лабіринт
У  ньому  юність  лиш  пролог  до  звершень,
Там  полюбивши  і  обпікшись  вперше
Залишиш  іншим  знак  і  не  один.

Блукаючи  між  стінами  з  картин
Де  безліч,  що  обманюють  і  менше
Отих,  які  підносять  дух,  щоб  врешті
Направити  або  в  кінець  звести.  

Хоча  вони  —  лишень  вказівники,
Примхлива  зустріч  з  неосяжним  світом,
Та  в  лабіринтах  тягнуться  нитки

Які  ведуть  когось  подалі  з  Криту,
Але  когось  обманом  навпаки
Ведуть  одним,  то  іншим  лабіринтом.


05.08.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019470
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2024

Лелія

Допоки  є  ти  —  говоритиму,  що  там  Вавилон.
Благаю  тебе  не  піддайся  лукавим  змовам,
Ця  межа,  що  залежить  від  слова  друкує  закон
І  окреслює  шлях  до  собору  своїх  апріорій.
Хто  боляче  впав  —  пам’ятатиме  завжди  про  біль,
Скине  брость  нерозквітлого  серця  шукаючи  дії,
Лиш  допоки  є  ти  —  хтось  не  стане  топтати  цвіт
А  стоптавши  заплатить  за  білі  пелюстки  лелії.
Він  розмножить  сади  де  не  буде  плодючих  дерев,
Він  продовжить  життя  за  межею  невтримних  трагедій,
Чи  упреться  в  спокуту  і  піде  обачно  вперед,
Допоки  є  ти,  моя  чеснотлива  Леді.

02.12.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019392
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2024

Темне сонце мережива

Темне  сонце  мережива  в  яке  зодягаєшся  ти
Відкриваючи  в  цифрі  свою  наготу  тіням  кратну.
Тут  усе  навпаки,  —  це  Сусанна  хизується  тим,
Що  в  чесноті  своїй  опустилася  до  порнографії.
Розгорівся  вогнем  білий  аркуш  твоїх  сподівань  
Полум’яним  письмом,  що  дописує  сірий  попіл,
І  захланна  жага  перелистує  список  бажань
В  якому  згоріли  усі  благородні  тропи.
Якщо  не  боїшся  життя  і  не  бачиш  межі,
Не  боїшся  розплати  в  безчинстві  п’янкої  розпусти,
Хай  чорними  стануть  від  сонця  твого  вітражі,
І  зіниці  твої  хай  до  серця  коріння  опустять.
Чи  потрібна  мораль  настанов  для  розкинутих  рук,
Що  в  обійми  свої  зазивають  нестямлені  долі
Хіба  не  плете  павутину  правічний  павук,
Чи  повинний  у  тім,  що  сховавшись  він  жертву  ловить?!

01.12.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019247
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2024

Шум

Ця  шкідлива  звичка  постійно  слухати  шум,
Голоси,  що  змінюють  один  одного  піксельним  болем  екрану,
Музикою  з  динаміків  твоєї  відстороненості,
Втечі  у  павутину  міста  з  острахом  пропустити,  щось  надто  важливе,  
З  такою  захланністю  дослухаючись  до  замовленої  порожнечі,
Де  під  логінами  зареєстрованого  суму
Вириваєшся  від  домотканної  самотності  і  тиші.
Тоді  поезія  видається  громом  розколеного  горіха
І  книги  стають  перелітними  птахами  чужого  для  тебе  неба,
І  можливо,  єдина  втіха  —  слухати  голосові
Занурюючись  у  води  магістралей  та  звивистих  вулиць
І  єдина  твоя  потреба  —  збирати  окремі  слова  
З  фоліантів  які  перелистує  вітер.
Вичитувати,  слухати  розливаючи  власний  голос,  
Для  інших,  аби  забутись.  Наче  шукати  головну  тему  свого  життя,
Протяжним  тремтінням  струни  від  безкінечного  смичка,
Озираючись  на  шумні  будинки,  
Що  коливаються  графічним  еквалайзером
Постійного  струму  твоїх  пошуків.
І  раптом,  коли  усе  завмирає,  
Коли  над  головою  чується  тільки  шкрябання  мишей,
Стіни  стають  твоїм  дзеркалом  і  час  сповільнюється,
Що  майже  чути,  як  проростає  стебло  вічності,
А  подих  стає  легким,  мов  пір’я.  
Повертаючись  до  ремесла  ти  відчуваєш,  як  тиша  добирає  тобі  слова,
А  ти  вибираєш  слова  із  тиші.

24.11.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019076
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.08.2024

Маяк

Дивися,  кохана,  он  там  вже  немає  берега,
Немає  морського  повітря,  ні  віддиху  хвиль,
Там  самотній  маяк  обступили  зелені  дерева,
І  у  ніч  він  без  світла,  намарно  у  полі  стоїть.  
Я  подам  тобі  руку  —  ходімо  нагору  поглянути,
Як  далеко  вдивляється  вежа  цього  маяка,
Ніч  ховає  його,  огортає  світанок  туманами,
Там  лінза  Френеля  розбита  і  світла  нема.
Ходімо  по  сходах,  що  ветхими  стінами  тягнуться
Спіраллю  перила  закручують  погляд  у  вись,
О  як  прохолодою  віє  і  вниз  осипається
Історія  кроків,  що  тут  відлунали  колись.
О  боже,  поглянь!  Він  і  досі  промінням  розходиться
Він  лінзами  крутить,  кружляє  і  вказує  шлях,
Там  море  шумить  і  русалки  у  ньому  водяться!
Невже  ізсередини  дражнить  нас  ветхий  маяк?!
Оптична  омана,  облуда,  навмисна,  розгойдана,
Бурхлива  уява  змальовує  чайок  вгорі,
А  спускаєшся  вниз  —  бачиш  поле,  за  край  намальоване,
І  самотній  маяк,  у  якому  відсутні  вогні.

20.07.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018349
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2024

Холодна чаша тіні

Холодна  чаша  тіні  вихлюпується  до  ніг
На  розі  Спекотного  закапелка  червня  і  вузького  двору  будинку,
І  блакитний  денний  метелик  тріпоче  поряд
Наче  легкий  подих  вітру  оживив  його  крила  
На  сукні  дівчини  і  залицяється  тепер  із  примхливою  насмішкою
Витіювато  втікаючи  від  твого  погляду,  —  
Ось  тут,  в  розкошелестій  тиші  дворику,  
Де  плещуться  хвилі  під  її  легкими  босоніжками.  

28.06.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017981
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2024

Світло

Коли  забракне  чуття,  і  тому  говоритимеш  прозою,
Коли  здаватиметься,  що  усі  слова,  
Мов  на  вітер  
Нанизане  листя  розсипається  по  землі
Шелестить  в  цьому  вихорі  смутку  і  безнадії,
Я  повторю:  не  смій!  Убиратись  у  схоплений  відчай,
Я  повторю:  не  смій!  Помирати  в  пустих  небесах,
Говорити,  що  більше  немає  ніякої  віри
У  те,  що  всі  книги  і  фарби  осінньо  горять
І  те,  що  боги  погоріли  в  обіймах  літер,
Про  те,  що  любов  лиш  забава  в  лихих  руках,
Що  немає  ніякої  правди,  що  сонячне  світло
Стікає  сльозою  в  залитих  від  втоми  й  безсоння
І  тьмяної  смерті  в  твоїх  почорнілих  очах.
Це  світло  в  тобі,
Воно  на  повіках  твоїх,  колихається  й  скрапує
Воском,  розпеченим  оловом,  
Знай,
Піднімається  з  гирла  твого  перебитого  серця
Променем,  
І  промінь  до  променя,  і  словом  до  слова
Тече  
За  край.

10.07.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017857
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2024

Місяць

                                                             «Калігула.  ...Геліконе!  Геліконе!  
                                                                 Ні  звуку,  знову  ні  звуку...»
                                                                                                                       Альбер  Камю

Він  і  досі  взиває:  Геліконе!  Геліконе!  Прийди!      
Де  мій  місяць,  скажи,  де  безсоння  із  римського  неба?
Упіймай,  почерпни,  принеси  хоч  відбиток  з  води
І  втамуй  неможливе,  що  тут  до  нещастя  нестерпне.
Все  брехня,  що  наш  Всесвіт  на  спині  тримає  Атлант,
Що  любов  не  відступить,  довіра  непевна  і  мова
Витинає  своє  пишнослів’я  про  втрачений  сад,  —
Віддає  лиш  слова  та  мовчати  про  біль  не  готова.
Ти  зникаєш  у  ніч,  ти  тікаєш  від  тіней  моїх,
Що  біжать  за  твоїми,  кричать  мов  Еринії  Кая.
Де  ж  мій  місяць,  скажи,  чом  він  досі  регоче  вгорі,
Недосяжний,  як  бог?  —  ось  у  чому  прокляте  питання.

12.07.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017716
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2024

Місто

Поглянь  на  місто,  що  відбивається  у  вітринах  вулицею,
Наче  більше  немає  для  чого  писати  промінням
Сонця  на  рустах  фасадів  про  те,  що  не  збудеться  завтра,
Про  те,  що  минає  в  тобі  розчиняючись  геть  непомітно.
Завтра  —  це  ще  одна  спроба  прожити  вчорашній  день,  
Вчорашні  надії  просунути  хоч  на  клітинку  далі
В  майбутнє,  за  годинником,  що  націлений  іти  не  вперед,
А  вдавати  свій  поступ  бігаючи  по  циферблаті  пам’яті.
Пам’ять,  —  вона  тільки  й  чекає  приходу  чорнооких  ночей
Втоми,  сну,  щоб  хоч  якось  себе  позбутись,  вирвати
З  безперервного  маршу  надії  вчорашніх  людей,
Вчорашнього  міста  з  любов’ю  його  та  сонливістю.
І  збиратися  далі,  простувати,  мов  впертий  віслюк,
Що  з  гуркотом  тягне  пожитки  свого  господаря.
Тут  навіть  пісок  пам’ятає  вчорашній  каблук
Що  у  хмарі  архівів  на  спогад  йому  приготовлений.
В  окулярах  твоїх  відбиваються:  небо,  птахи,
Промальований  обрій  непевний  вкінці  перспективи,
Здається  от-от,  що  розсиплеться  весь  краєвид,
Чи  реальність  його  розпорошить  на  темні  частини.
І  тоді  ти  побачиш,  що  місто  містилось  в  тобі
Що  це  ти  залишала  на  стінах  примхливе  графіті
Наче  все,  що  було  —  це  натхнення  коротких  безсонь,
Між  учора  і  завтра  у  без  часовому  світі.

26.01.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017192
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2024

ΑΚΟΛΟΥΘΙ

Їхні  пальці  провітрюють  сторінки  книг,  
Що  стрекочать  мов  бабки  над  ставом,  —  в  старій  крамниці.
І  цвітіння  води,  і  повітря  старих  надій,
Надихає  на  сум  і  збираються  серце  втопити
У  затхлім  хвилінні  застояних  вод-чорнил.

Все  по  літерах  топчуться  стерті  підошви  твої,
Серед  сотні  дрібних,  прописних,  що  торгують  шляхами,
Я  залишив  сліди,  ще  підбиті  з  новітніх  часів
Де  «З  любов’ю»  лишається  відтиск  старих  сандалів,
Але  ти  затоптала  внівець  перебивши  сліди
І  в  землю  втиснула  античне:  «іди  за  мною».  

23.03.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016984
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2024

Шухляда критики

Я  у  когось  читав,  що  більше  немає  чого,
Що  вулиці  в  крейді,  в  квадратах  з  потертими  цифрами,
Рядки  на  футболках  розгладжують  юне  чоло
І  погляд  —  титанік,  на  небі  з  об’ємними  рифами.
Заглянь  у  шухляду  старого,  як  світ  стола,
Знайдеться  шаветка,  стропа  і  розбите  дзеркало,
І  клаптик  газети,  і  крапля  чийогось  життя
Обличчя  епохи,  що  більше  сюди  не  повернеться.
Лиш  тільки  почни  —  не  завершиш  свого  рядка,
Усі  намагання  здаються  пустими  без  дотику,
І  наче  гвинтівку  стискає  твоя  рука,
І  погляд  шукає  той  дотик  крізь  снайперську  оптику.
А  бачиш  лиш  атом,  протони,  нейтрони,  ядро
Електрони  його  орбіталей  оточені  хмаркою,
Записуєш  дані  у  древній  тюремний  кросворд,
Що  немає  нікого  за  цифрою  вертикальною.
На  хмарах  не  так,  як  на  білих  матрацах  внизу,
Скопасові  пози  крутити  під  спрощену  музику,
Трасуючі  ноти  жагою  летять  до  красунь
І  зорі  розхристують  Всесвіт  в  поезію  ґудзиків.
Слова  ні  про  що,  і  мелодія  слів  ні  про  що;
Актори,  актриси,  блаженні  з  тріумфом  виходять
На  сцену  і  грають  мільйонне  усім  квіпрокво.
Овації,  оплески,  браво,  на  біс!  –  на  балконі.

14.04.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016932
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2024

Ти повинен написати про вітер цієї весни

Ти  повинен  написати  про  вітер  цієї  весни
Залишити  для  неї  оте  мерехтіння  світла  
Написати  жовтоокі  кульбаби  і  солодке  гудіння  бджіл
Про  те  як  птахи  у  польоті  торкаються  чорним  пір’ям.
Як  в  саду  опадає  його  білосніжна  кужіль,  
Не  забудь  про  цвітіння  бузку  і  закручений  вихор  
Такого  раптового  часу,  що  падає  тінь  
Тендітної  вежі  кохання  і  крутить  у  вечір,
І  несеться  до  ночі  все  те,  що  спинити  хотів
І  пишеш  тому,  що  нікому  іще  не  вдалося.
Тому,  що  розхристані  крони  старих  дерев
У  тому  саду,  що  печально  колишеться  гілля.
Що  все  відмирає,  що  згодом  і  ти  відійдеш,
Залишаючись  словом,  цим  вітром,  весною,  цвітінням  

14.04.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016625
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2024

Твоя кімната

Більше  ніхто  не  відтворить  її  очей,
А  тисячі  скажуть  про  погляд  блакитного  моря
І  житимуть  між  тисячами  подібних  речей,
Що  були  у  кімнаті,  якої  ніхто  не  повторить.
Навіть  думка  про  те,  що  усе  обернеться  в  прах
До  ненависті  світу  –  нестерпна,  в  серцях  –  невимовна,
І  напишуть  про  це  тисячі  у  своїх  книжках,
І  кімнату  вона  розміняє  так  легко,  як  слово,
Що  досі  витає  по  спальні  й  торкається  стін,
Де  в  чужих  володіннях  линяють  його  плафони.
Неначе  метафору  раю  кладе  на  стіл,
Де  востаннє  оглянувшись,  іншим  її  залишає.

25.04.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016412
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2024

Корона

—  Ти,  ти,  ти,  —  говорить  вона  
Так  немов  би  вимірює  павзи  свого  мовчання
І  торкається  поглядом  обрію  з  чорних  дерев  і  домів.
І  він,  думає,  що  вона  намагається  утекти,  
А  насправді  вона  й  не  дивиться  у  вразливу  цезуру  його  рядків,
Вона  не  тікає,  а  не  безповоротно  прощається.
Наче  ставить  три  крапки:  Ти,  ти,  ти...
І  йому  це  подобається.  Подобається,  що  вона  така,
Що  пахне  від  неї  хутром,  відчаєм  і  патетикою,
Що  чотири  кралі  випадають  з  колоди  фатальних  карт
Те,  що  гинуть  міста,  і  що  все  переходить  до  третього.
—  Будь,  як  мармур,  —  каже  вона  йому.  
Вбирай  у  себе  жилаві  ріки,  площини,  карти,
Будь  мені  п’єдесталом  у  парках  твоїх  одкровень,
І  я  розкажу,  щонайкраще  про  тебе  усім
З  усією  своєю  ніжністю  і  жіночим  трепетом.
А  насправді  це  вона,  лиш  для  нього  постала  з  мармуру
І  тільки  для  нього  вбирається  у  Венеру,  чи  вдивляється,  мов  княжна,
Що  знаходить  престол  із  недоторканним  обманом,
Про  своє  походження,  щоб  правити  його  життям.
Вона  наказує  йому:  Іди,  іди,  іди!  
Відтепер  ми  з  тобою  у  шлюбі  священного  слова,  чуєш?
Наші  обличчя  повінчані  короною  однієї  голови:
Я  дивлюся  вперед,  а  ти  у  моє  минуле.

27.04.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016261
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2024

Сідай поруч і слухай

В  кімнаті  оцій  чорно-білі  примари.  Знову
Ти  сидиш  у  профіль,  фрази  пливуть  шрифтом.
Спокій  знайомого  голосу  і  музики  витікають  із  грамофону.
Край  неба  у  твоїй  кімнаті  і  яблуні  за  вікном

І  тому  я  кажу  не  чудернацькі,  ні  не  дивні,  вслухайся,  
В  оці  надто  славні  струнні,  музики  часу  в  оці,
Що  блукають  повітрям  у  променях  сонця  крихти,  
Вслухайся,  зникни,  вслухайся  і  розчинись!

Струнні,  флейти,  труби,  послухай,  повторено...
Час,  послухай,  безликий,  послухай,  час
Ти  чуєш  трубу,  що  серце  чиєсь  відтворює,
Ти  чуєш  звучання  того,  що  іде  крізь  нас.

І  сіре  повітря  здається  мені,  —  а  тобі?  —    партитурою,
І  шелест  дощу  наче  голос  звучить  у  серцях  
І  в  залі  грудей  роздається  його  відлуння.
Дивись  горопашний,  страхайся  нещасний,  вдихай.

В  кімнаті  оцій  чорно-білі  примари.  Знову
Ти  сидиш  у  профіль,  фрази  пливуть  шрифтом.
Тривога  знайомої  музики  витікає  із  грамофону.
Край  неба  у  твоїй  кімнаті  і  яблуні  за  вікном

11.06.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016150
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2024

Пожежа

Так  звучить  правда:  поскрипом  шафи  до  якої  підійшла  жінка.
Так  звучить  місто.  
«Хіба  не  дивно,  —  казала  вона  розповідаючи  про  пожежу,  —
Я  почула  голоси  людей  через  вікно.
Вони  кричали,  аби  я  виходила,  бо  в  домі  щось  загорілося».
«Виходь,  Анно,  пожежа!»
«Ну  хіба  не  дивно,  що  я  підійшла  до  шафи,  аби  вибрати  плаття
В  якому  ж  вийти  на  люди?»
«Пожежа!  —  кричала  сусідка  знизу,  —  Аню,  бігом  спускайся!»
«І  от  я  спускаюся  в  літній  сукні  з  вихідною  сумочкою  та  книжкою  Блума.
І  за  кожною  сходинкою  тішуся,  що  у  мене  не  так
Багато  речей,  що  потребують  спасіння».

І  отоді  я  побачив  її  кімнату.

25.04.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015865
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2024

…тому що потрібно вірити

...тому  що  потрібно  вірити  хоча  б  у  щось.
Читати  псалми  над  головами  і  зливати  розтоплений  віск,
Говорити  про  те,  що  фігурки  —  це  те,  що  тобі  здалось,
Про  тонку  павутинчасту  форму  страхів,  які  запеклись
На  воді.  
Неодмінно  потрібно  вимовляти  чиїсь  імена,
Перебирати  вустами  звучання  їхніх  очей,
Виливати  з  воску  поезії  весь  океан,
Допоки  із  серця  до  краплі  письмом  не  стече.
І  пускати  по  нім  галеони,  каракки,  човни,
Малювати  китів,  альбатросів  і  білих  акул,
Втопити  у  ньому  незвіданість  глибини
І  безліч  страхів  у  вигляді  темних  фігур.
Любити  її  незважаючи  ні  на  що,
Безвідмовно  віддати  в  пожертву  і  все  на  кін,
Тому  що  потрібно  вірити  хоча  б  у  щось,
Коли  не  в  любов,  то  в  попіл  її  руїн.

01.05.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015497
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2024

Гроза

Життя  переходить  в  грозу  за  плечима,
За  спинами  поглядів,  що  розвертаються  в  профіль,
Кривавий  чорнозем,  закидує  пензель  в  картину,
І  зганяє  вгорі  темні  хмари  вітрів  художник.
Він  міркує  про  час,  він  вслухається  у  водоспади,
У  те,  як  гойдається  маятник,  як  монотонно...
І  раптом  епоха  вихоплює  з  нього  тишу
І  спиняє  вітри,  і  шуміння  ріки  повноводної.
І  тиша  така,  що  торкнися  її  і  все    
Наче  ширма  постане  несправжнім,  впаде  за  нею.
Промалюється  викрик  і  вічна  дорога  зіниць
І  обернешся  в  профіль  відчувши  жалі  за  землею.
Та  маятник  цокає.  Все,  ще  віють  вітри  і  вода
Спадає  у  жолоб  наповнений  шумовинням.
І  лякаючись  тиші,  звертається  голова
До  жанрів  легких,  на  доволі  прості  краєвиди.
Тим  часом  збираються  хмари.  
І  близько  гроза.

23.04.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015061
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2024

Сонет тонкостанних

Позбудься  струн,  уяви,  усього
Що  у  тобі  тремтливе  й  тонкостанне,
Хай  небо  світлочоле  темним  стане,
І  стоколірні  сни  до  одного.
Хай  хмари  в'ються  зморені  кругом,
І  місяць  бляклий  більше  чверті  тане,
Твоя  епоха  тонкошкірих  ранить,
І  обпікає  вибухлий  вогонь
Війни.  Прийди  до  тих  хто  розуміє  власні:
Життя,  любов;  як  місяць  привикай
Світити  сяйвом  литого  від  сонця,
І  сон  міцний  змінить  твоє  безсоння,
Немов  небес  торкнулася  рука
Нічних  химер  до  зір,  і  зорі  згасли.


28.11.2021

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014858
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.06.2024

Чернетка ІІІ

Обмовитись  словом;  не  більше  рукостискань.

Найкраще  не  знати,  ні  хто  він,  ні  звідки,  ні  пристань

З  якої  відправилось  слово  у  море  зітхань
Піднявши  вітрило  з  малюнком  сліпучого  сонця.

Найкраще  не  знати  яким  він  насправді  був.
І  зустрівши  його  втаємничити  зустріч  мовчанням,
Словом...

Йому  краще  за  все  залишатися  за  вікном.
...і  зникати  за  сонцем...

Мов  тікаючи  від  розмови.


16.02.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014463
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2024

Чернетка ІІ

Вам  тут  сподобається.  На  вибір  багато  міст.

Безліч  вулиць,  кафе,  філософських  концепцій,  танців.

До  пари  –  поети,  злочинці,  верховні  правителі,
Посадовці  із  міністерств,

Чи  хтось  із  демократичної  більшості.

У  вас  є  можливість  любити  того  хто  вас
Любить;  піти  в  монастир  чи  влитися  у  спектакль,
Де  в  залах,
Сидітимуть  ті  хто  мав  вибір  на  власний  час...

...де  чекають  дзвінка...

Як  актори  на  власний  вихід.

16.02.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014383
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2024

Чернетка І

Це  для  тебе  усе  зрозуміло  і  тхне  банальністю,

Та  для  неї  —  світ  заходиться  радістю...

Ти  збиваєш  рядки  мов  у  термометрі  ртутні  градуси
Спускаючи  до  тридцяти  п’яти...

Це  тобі  набридли  поети  та  романтизм...

Це  для  тебе  культура,  як  звичай,  знайомі  лиця,
Та  для  неї,  
Ти  пальцем  ведеш  по  пітьмі  і  обвугленим  тицяєш,
І  тицьнувши  в  небо...

Хто-зна  куди...

10.02.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014272
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2024

Подорожній

Тут  повсюди  криваві  сліди  Медеї,
Що  дихає  сирістю  стін  із  підвальних  могил
Роздвоєне  серце  подвоєне  божевіллям
Обманом  Цірцеї,  обманом  драконових  крил.

Подорожній,  повідай  як  прийдеш  колись  у  Спарту  
Про  острів  блаженних,  що  знищили  зикурат.  
Пожежі  Афін  перекинулися  на  Парсу.
І  Парса  в  руїнах,  і  паща  тирана  в  пісках.

22.04.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014074
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2024

Гучні слова

Гучні  слова:  любов,  відвертість,  докір,
Слова  зашерхлі:  кров,  вино,  вуста.
Заледве  слухаю  про  що  вона  говорить.  
Які  у  тишу  кидає  слова?!
І  чую,  щось  достоту:  мандри,  треба,  
Кудись,  тягнути,  далі,  до  кінця.
Гучні  слова:  фатальність,  воля,  небо.
Слова  зашерхлі:  правда,  тінь,  душа.
Дека  її,  стегно,  рука  на  лоні,
Весняна  ніч,  блакить  на  спині,  тиш.
І  на  сідниці  зарево  долоні;
Загублена,  знетямлена  мовчиш.
Птахи  мандрують  тінями  фіранки.
І  дотик  мій  удаваність  тепла
Торкається  розкритої  лопатки
Немов  до  образу  відтятого  крила.
Слова  зашерхлі:  птах,  банальність,  крила.
Слова  порожні:  вічність,  дотик,  ніч.
Усю  себе  мені  ти  не  відкрила,
Слова  залишила  і  дописала  вірш.
Ще  тільки  поглядом  ковзну  смичком  по  струнах
Розладнаних,  а  звук  в  тобі  глухий.
Слова  просипались:  любов,  весна,  відлуння  —  
Гучні  слова  у  погляд  мій  пустий.

08.04.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013946
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2024

Хвиля

Неосяжна  повнота  очей  твоїх,  серця,  жестів  твоєї  душі
Що  й  на  кутику  вуст  підносилась  лиха  погорда  
Дратівливої  жінки,  яка  цитькала  олівцю  
Мого  погляду,
Що  описував  зустріч  немов  би  складав  молитву.
Сумно,  сумно,  як  сумно  
Дивилися  інші  на  постаті  двох  у  кафе,  
Не  знаючи  звідки  між  ними  така  напруга,
Що  пара  навпроти  рахунок  сплатила  аби
Поспішно  покинути  заклад  і  втекти  
Від  незручності.
Там  висіла  картина,  на  світлій  стіні,  за  нею
Яку  роздивлявся,  все  знаючи  наперед,
Потопаючи  в  межах  обрамлених  часом  у  вічність,
І  вічність  її  розглядала,  здається,  мене.
А  я  задивлявся  у  відповідь...  Про  океан...  Так,
Ти  тоді  говорила  про  хвилі  його,  про  мандри,
Про  те,  що  ти  скоро  поїдеш  кудись  на  пляж...
А  ти  б  увійшла  он  в  оту,  що  над  нами  картину?  —
Запитав  зачаровано  й  так  недоречно  я.
І  ти  розсміялась,  і  знову  зацитькала  погляд.
Тоді  розплатилися,  вийшли.  Побачимось.  Па.
Я  дивився,  як  ти  вигинаєш  крутими  стегнами
І  бачив  гігантську  хвилю,  що  підняв  океан.

24.03.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013796
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2024

Метафора

А  тепер  забери  у  мови  усю  її  кров,
Щоб  кожен  рядок  став  глухою  стіною  розпачу,
Щоб  сонце  здавалося  болем  старих  розмов
А  слово  —  веслом,  що  постійно  гребе  до  острова.
До  острова,  подібних  якому  цілий  архіпелаг
У  морі  самотнього  вітру  порожніх  роздумів,
На  теплім  піску  приємно  гортати  в  руках
Книгу  шумливої  хвилі  ставши  апостолом
Земної  поверхні,  лякаючись  на  глибині  
Зустрітися  з  холодом,  поглядом  риби  і  тьмою,
Натомість  втішати:  усе  те  наснилось  тобі,
Це  гра,  де  глибінь  лиш  метафора  для  любові.

14.04.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013727
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2024

Спогади

Прозорий  метелик  засинає  на  осонні  її  плеча  
І  годинник  стрекоче  мов  бабка  між  стрілками  очерету,
І  вітер  в  кімнату  завіявшись  не  втече,
Торкнеться  стегна,  мов  підкреслить  свою  безпредметність.
Наче  все,  що  було  тільки  слів  невагомість  пливка,
Наче  дотики  лиш,  наче  сни  закосичені,  наче
Промайнули  кудись,  розмаїлися  і  розплелись,
Залишаючи  шрами,  мов  спогади  без  означень.

20.04.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013655
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2024

Починаючи з міста в якому усе слова

Починаючи  з  міста  в  якому  усе  слова,
Починаючи  з  вулиць  де  трава  обростає  камінь,
Кроки  стирають  підошви  запилюжених  сандаль,
І  пейзаж  витісняє  пам'ять  
Про  все,  що  залишилось  вчора,  як  сонце  близьким
Здається  далеким,  —  насправді,  як  на  листівці,
Завмерло,  що  вітер,  що  люди,  як  хмари  і  дим
Про  щось,  що  здавалось  важливим,  але  непомітним,
Залишилось  
Невимовним,  не  схопленим  і  таким,
Що  доповнює  тугу  розвернутих  у  минуле
Очей,  що  блукають  галявинами  картин  
І  шукають  сліди  безпритульної  
Юності,  любові,
Вічності.  
І  знаходять  слова,  чуйні  барви  її  світлин,
І  тримаються  їх  та  співають  свої  еклоги,
І  війна  переходить  з  великої  жертви  до  слів:
Відбій  повітряної  тривоги.
Залишаються  книги,  зображення  карт,  домів,
Портрети  епох,  переповнені  чаші  історій.
Журнали  промов,  фігури  прекрасних  жінок
Дотик  яких  не  згадають  твої  долоні.
Це  змагання  скульптур,  веремія  сюжетів,  облич,
Це  написані  ноти  про  юність,  про  вічність  і  бога.
Де  війна  переходить  з  великої  жертви  до  слів:
Відбій  повітряної  тривоги.

04.05.  2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013430
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2024

Пий свій чай, Семірамі

Скло  ночі  по  лінії  долі  трісло.
Тіні  облизують  губи  твої  на  кармін.
Сідай  на  скрипуче  віденське  крісло.
Пий  свій  чай,  Семірамі.
Пий  свій  чай  у  холодній  кімнаті  театру.
За  лаштунками  тіней  старих  наче  світ  героїнь.
Актори  позбулися  п’ятого  акту.
Пий  свій  чай,  Семірамі.
Пий  свій  чай,  перечитуй  рядки  іроній
Під  рампами  сцени  де  вікна  в  її  глибині.
У  мене  більше  немає  для  тебе  історій.
Пий  свій  чай,  Семірамі.

30.04.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013265
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2024

Панна

Звивайте  сни  у  свитки  пелюсткові
Як  ніч  весни  в  безсонні  має  вади,
І  вадить  більше,  як  слова  любові
Бажаючи  поцупити  в  троянди
Її  чесноту.  Світ  у  тім  захланний,
І  кожному  із  двох  дарує  вміння:
Комусь  барвисту  щедрість  Тіціана,
А  іншим  смуток  пензля  Лісандріно.
Це  ж,  просто,  —  сни  розгорнутих  пелюсток,
Привиддя  слів  намарене  вустами,
Одних  воно  звабливо  поцілує,
А  решту,  мабуть  і  в  печаль  затягне.
То  ж  уявіть  ось  там:  руїни  замку,
І  висохлий  фонтан  із  п’єдесталом
Де  височіла  статуя  над  парком,
Тепер  ні  статуї,  ні  парку  тут  немає.
Ось  там  ходив  поет  віддавшись  римі,
Барочним  формам  у  травневім  листі,
І  раптом  запримітив  на  камінні  
Того  фонтану  жінку  в  променистій
Одежі  сонця,  в  наготі  духмяній
І  вабила  вона  його  до  себе
І  він  впізнав  у  ній  вродливу  панну,
Яку  дарує  лиш  поетам  небо.
І  от  коли  він  підійшов  до  неї,
Вона  сміятись  і  втікати  стала,
І  мовила,  що  серце  їй  оберне
Лиш  тільки  той  хто  марить  п’єдесталом.
І  він  заліз  на  кам’яну  споруду
І  став  велично,  наче  зміряв  славу,
Подавши  наперед  широкі  груди,
Дивився  вниз  на  благодатну  панну.
А  панна  враз  крутнулася  і  вихор
Зодяг  її  у  плаття  із  пелюсток
І  раптом  він  почув  на  власне  лихо,
Як  кам’яніє  і  на  серці  пусто.
Вона  ж  дивилася  ув  очі  кам’яні:
Тепер  навіки  відданий  мені.

05.04.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012897
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2024

Безкровне

Для  чого  ти  дивишся  на  сонце  у  якому  не  має  тепла,
Небо  затягнулося  хмарами  і  тисне  посеред  квітня.
А  сонце  на  ньому  безлике,  розмите  і  невиразне,
І  тепер  воно  заражає  тебе  своїм  безкровним  промінням.
За  ним  приходять  дощі.  І  місяць  пізнім  вечором  обгороджується
Бачиш?  Пахне  напоєним  ґрунтом,  дощівкою,  опалим  цвітом.
Про  що  вони  тільки  не  говорили  чого  врешті  не  справдилося  —  
Ті  поети,  що  пишуть  соком  надрізаного  чистотілу?
Наче  світять  вони  невиразним,  як  сонце  сумом,
Подібно  місяцю  відгороджуються  від  рахманної  ночі,
І  сльози  у  них  проступають,  мов  сік,  що  беруть  з  беладони,
І  вірші  буває  лікують,  хоча  насправді  вони  кровоточать.

17.04.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011958
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2024

n

Просто  вітер,  якоїсь  осені  зупинив  мене,  
Просто  сонце  якогось  липня  зійшло,  як  камінь,
І  люди  зустрічні  записані  буквою  n,
У  моїм,  до  сих  пір  не  розв’язаному  рівнянні.
І  у  ньому  записана  ти  —  у  кімнаті  зі  шкла
На  свічадах  червоною  барвою,  як  невідома,
І  тіло  твоє  мов  любові  земна  шкала
Доплюсовує  схлип  і  накреслює  літеру  лона.
І  дерева  стоять,  мов  повторюють  літери  ті,
І  птахи  у  польоті  накреслюють  алфавіти,
І  в  центрі  землі  ти  описуєш  значення  π,
Озирнувшись  довкола,  коли  зупиняє  вітер.
А  тоді  імена  виростають  з  покручених  крон,
Ті  які  називав,  але  ті,  що  в  тобі  не  розквітли,
Забирає  до  себе  їх  осінь,  немов  би  у  сон
І  пам’ять  збирає  сади  з  не  відмовлених  літер.

Просто  вітер,  якоїсь  осені  зупинив  мене,  
Просто  сонце  якогось  липня  зійшло,  як  камінь,
І  немає  кінця  тим  рядам  із  постійними  n,
І  немає,  до  слова,  більше  мого  рівняння.

21.04.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011819
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2024

Хвилі

І  слова,  наче,  хвилі,  хвилі,
Гойдаються,  хвилі,  мов  коми,
І  скільки,  любові,  за  ними,
І  скільки,  іще,  невідомих.
І  скільки,  безмовних,  схлипів,
У  цьому,  голодному,  морі,
І  лякає,  не  те,  що  квилить,
А  те,  що,  не  може,  промовити.
Про  те,  що,  розходяться,  долі,
Не  тому,  що,  не  можуть,  прижитись,
А  про  те,  що,  по  суті,  самотні,
І  не  хочемо,  в  цьому,  признатись,  ми.
Нам,  потрібні,  простори,  межі,
Де  міста,  галасливі,  й  парки,
Щоб,  дивитись,  із  власної,  вежі,
Щоб,  не  бачити,  й  відволікатись.
Щоб,  торкатися,  неба,  лиш,  подумки,
Безголосим,  глухим,  молінням,
І  ковтати,  слова,  наче,  полум’я,
Обпікаючи,  все,  піднебіння.
Говорити,  торкаючись,  вічного,
Що,  любов,  не  знаходить,  витоки,
Що,  єдиним,  її,  засвідченням,
Буде,  риба,  яку,  не  виловити.

21.04.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011659
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2024

Вероніка

Ти  будеш  втішений  її  лляним  платком
В  останній  стації  де  слів  уже  не  треба,
Як  був  утішений  в  холодну  ніч  зими
Вустами  жінки,  що  сплела  із  неба
Платок  весни,  платок  що  сповнив  грудь
Гарячим  сонцем  сяяння  любові  
І  був  тобі  пеленою  в  очах,  туманним  маренням  
Ковтком  живої  мови.
Де  світ  був  справжнім  та  глевким,  мов  сон
Де  яблуня  під  сонцем  тим  розквітла,
І  замість  цвіту  падали  платки
І  ти  ловив  під  простором  блакитним
Вдихаючи  барвистий  аромат  —
Так  пахнуть  шелестом  повиті  сторінки,
Тієї  зустрічі,  так  пахнуть  білі  квіти.

Ти  будеш  втішений  її  лляним  платком
В  останній  стації  розіграної  драми.
І  сон  постане  дійсністю  тоді,
Із  усіма  добутими  платками.

12.04.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011426
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2024

Жінка на міському балконі

Ти  виходиш  з  будинку,  що  носить  прізвище  якогось  поета  чи  композитора,
А  вона  вже  чекає  тебе  на  балконі  у  свиті  з  каріатидами
І  погляд  її,  як  у  звичайного,  пристойного  інквизитора,
Який  знає,  що  буде  далі,  а  тому  милується  міськими  видами;
А  тоді  оглядає  тебе  наче  подумки  вбирає  мантію,
Прикурює  тонку  цигарку  скликаючи  хмари  чорнильні,  диявольські,
І  потім  сідлає  мітлу,  як  тільки  вони  з’являються;
Аби  роздряпати  хмари,  і  ти  міг  досхочу  набавитись
І  писати
Про  те,  що  світ  —  це  жінка  на  міському  балконі
Дому  якогось,  що  носить  прізвище  поета  чи  композитора,
І  щоразу  коли  ти  закохуєшся,  вона  повертається  знову,
І  погляд  її,  як  у  звичайного,  пристойного  інквизитора.

14.04.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011307
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.04.2024

Мармур

Це  безліч  сонць  зійшло  на  небесах
Звабливих  щік,  що  з  них  складе  сузір’я  
Поезія  торкаючи  вуста
Сльозою  радості,  сльозою  сновидіння.
А  ти  —  язичник,  що  вершить  обряд
І  прагне  трунку  від  сосків  Астарти;  
Холодний  мармур,  що  ховає  плаття
В  мережі  рік,  що  ллються  в  водоспад
Жагою  схлипів,  хвиль,  мов  перфокарту
Мов  першомову  шепоту  та  змов,
Знайшов  у  ній  і  в  неї  закохався.

12.04.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011135
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2024

Далі буде…

Люба,  важливо,  аби  біля  тебе  був  поряд  хтось,
Хто  розкаже  тобі  про  мовчання  голодної  риби
В  твоїй  кімнаті  фрески  старих  епох
Із  жовтим  фоном  зійшли  на  червоний.  Дивно,
А  може  й  не  дивно,  що  тільки  з  віком  своїм
Штукатурка  осипається  долу  на  прах  історії
Наповнивши  серце,  скажуть  не  бери  до  голови
Високих  ідей,  не  підносься  бо  ще  збожеволієш.
Гаряча  лава  твердіє,  а  камінь  зійде  на  пил.
Колись  ти  однаково,  хочеш  того  чи  не  хочеш,
Відбувши  у  стінах  кімнати  свою  любов,
Відчуєш  —  було,  все  було,  але  точно  чогось
Не  вистачало,  забракло.  Можливо  розмов,
Про  мовчання  голодної  риби,  чогось  головного
Хтось  любив  тебе,  ніжив,  ненавидів  —  теж  було,
Раював  у  тобі  набиваючи  власного  бога
На  шкірі.  І  сонце  весняне,  і  мармур  холодний  —  все  так,
І  музеї,  міста,  відкинуті  геть  партитури,
Все  що  буде  й  було  і  надалі  в  твоїх  руках
Та  чогось  не  було.  Незавершено.  Далі  буде...

02.04.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010947
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.04.2024

Етюд

Мов  Сфінкс  лежить  блаженна,  скам’яніла
Покірна  сонця  променям,  немов
В  його  пісок  втопила  голе  тіло  
А  у  хиткі  піски  її  любов
Впустила  серце.  Щоки  загорілись,
І  теплий  дотик  наче  легіт  був,
І  поцілунком  він  її  збентежив,
І  в  океан  цілунків  загорнув.

09.04.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010765
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2024

Антракт

Хмари  клубились  над  парком  похмурі,  багрянотонні,
Ще  трохи  і  злива,  і  буде  двигтіти  гроза,  —  
Сказала  у  голос  ти
І  голос  обнятий  був  хрипкістю  слів  і  мені
Здалося,  що  решта  застрягли  та  зникли  у  горлі
І  ти  їх  поспішно  позбулася,  а  тоді  
Пролунав  
                                     Перший  
                                                                     Дзвінок,  
                                                                                                           І  торкнувшись  рукою
Сказала  мені:  Ходімо.  І  ми  пішли.  
Пішли,  та  здається,  що  й  далі  отам  стояли.  
Легке  помутніння,  мовчання,  незручний  антракт,
У  першому  акті  актори  декламували  репліки  автора,  
Їхні-його  слова
Застрягли  у  горлі  нам,  в  серці,  текли  щоками  –  
Хай  очі  були  не  зворушені  грою,  та  я
Бачив  як  ти  дивилася  —  погляд  збоку,  —  
О  ні,  не  на  акторів,  на  мене,  на  власне  життя,
Бо  я,  як  здалося,  був  вибіг  блідий  на  сцену,  
Дивився  навпроти  і  прірва  між  нами  росла.
Затемнення.
Тоді  загорілося  світло.  Антракт.  Ми  мовчки,  неспішно  вийшли.
А  далі...  далі  ти  скажеш  ті  хриплі  слова  про  грозу...
Можливо  тоді  і  відчули,  що  ми  невільники,  -  
Між  п’єсою  автора  й  Автором  грому  й  дощу.

24.03.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010599
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2024

Папуги

Можливо,  як  папугу  вчать  словам
Лайливим,  щоб  натішитись  досхочу
Вкладаючи  у  дзьоб  його  свою
Примхливу  дурість,  —  так  беруть  і  серце
В  лихе  причастя  поглядом  очей,
Що  змушують  повторювати  згодом:
Люблю,  люблю,  —  не  знаючи  пощо
І  скільки  в  цьому  слові  безголосся
Любити  справді  те,  що  легко  так
Знаходить  відгук  і  безтямно  вторить
Допоки  не  знайдеться  інший  хтось,
Який  навчить  казати    «зрада»,  «горе»
З  такою  легкістю,  як  першому  «любов»,
Але  так  рідко:  «відданість»  і  «тяма»,
І  бавитись  невіданням  чужим,
Але  насправді  цілячись  у  совість
Свою,  нещастям  сповнену  і  в  ній,
Ховатися  за  власним  (словом)  —  «болем».

06.04.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010521
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2024

Ковчег

Зухвала  гра  тривожити  подол  
Земного  неба  вигадкою  серця,
Зітханнями,  бо  ночам  вперекір  
Приходять  дні  стираючи  до  крихти
Уявлене.  Лякаючи  птахів
Не  повернутись  з  гілкою  у  дзьобі,
Але  чекати  вперто  мілину
Ховаючи  страхи  під  чорні  крила  
І  зиркати  на  білих  голубів,
Плекаючи  в  зіницях  докір,  наче
Уже  напевне  знаючи  —  впадуть,
Що  їх  потопить  втома  та  зітхання
Солоних  хвиль.

05.04.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010335
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2024

Слухаючи Саті

Небо  тьмяне  піском,  що  прийшов  із  Сахари,
Заростають  травою  шрами,  і  свіжість  весни
Розправляє  бутони,  що  пахнуть  солодким  нектаром
У  черепі  з  темними  хмарами  й  громом  війни.
Повітря  затягує  в  море  квіткового  цвіту,
Вкриває  пилюкою  лиця,  і  глиною  сни
Нам  записано  богом  було  загорнутися  в  світло
І  білою  вишнею  міцності  прорости.  
Тепер  тут  весна  дві  тисячі  двадцять  четвертого,
Вплітає  в  канву  драматичність,  трагедію,  сплін,
Хто  знає,  можливо  з  чиїхось  рядків  недописаних
В  коротких  штанцятах  забігає  наший  «крін-крін»
І  напише  нове,  щось  прекрасне,  а  щось  перепише
І  можливо  це  будуть  новітні  записки  ссавця,
Постмодерн  перейде  у  захопливу  музику  тиші,
І  продовжить  майбутнім  пів  стерті  піском  імена.

31.03.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010264
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.04.2024

Його книга

Вона  дивиться  на  неї  як  на  гримучу  змію,
Що  гримить  мовчанням  його.  Червоний  
Висолоплений,  тонкий  її  язичок
Дратує  більше,  за  ті  нескінченні  розмови  
Про  мистецтво.  «Принаймні  тоді,  —  думає  вона,  —  
Він  зі  мною  хоча  б  говорить,  а  зараз  просто
Віддалився  від  мене,  і  від  усього  у  чому  я
Знаходжу  відраду.  
Нехай  би  читав  мене,  
Цей  порух  спідниці,  кімнату  зі  світла  та  тіней  
В  якій  таємничо  перешіптуються  шрифти,
Нехай  би  дивився  на  пружні  мої  коліна,
Вдивлявся  у  вікна,  де  сад,  що  колишеться  мов,
Стегна  мої  витанцьовують  мову  любові  
Усередині  побуту,  дому,  його  симфонії.
Щоб  він  прочитав  волосся  на  голих  плечах,
Окрилену  музику  спинки,  неначе  ноти  
Що  мов  на  пюпітрі  хребта  розкрито  лежать
Щоб  він  прочитав  ніжнотканну  мелодію
З  родимок.
Говорив  би  мені  про  колекцію  складених  крил,
Що  у  шафі  лежать  на  полиці  цупкі  мов  пергамент
Стелив  би  на  ліжку,  немов  розгортав  сторінки
Історію,  ще  не  написану  та  накрохмалену.
Набиваючи  пір’ям  мов  хмарами  снів  подушки
Розмовляв  би  зі  мною  мовчанням  з  яким  читає,
Торкався  вустами,  цілунками  чи  говорив
Як  спрагло  і  жадібно  тіло  моє  кохає.
Що  я  його  книга  з  блакитними  жилками  слів
Щоб  знову  мені  говорив  яка  ж  бо  я  ніжна,
І  далі  писав  на  колінах,  уклінно  писав
Розгорнувши  для  себе  мов  книгу  моє  міжніжжя.
Щоб  слово  його  піднімалося  стеблами  ввись  
Напуваючи  пуп’янки  мови  і  білі  троянди
Йому  лоскотали  пелюстками  груди  і  низ
Живота,  і  ніжним  бузком  розцвітали  
Солодко-нектарною  в’яззю  спашілих  читань
В  голові.
А  тоді  —  забирав  до  колекції  крила  мої.
Розглядаючи  складки  залишені  на  простирадлі
Вбираючи  спокій  мов  давні,  старі  письмена
Сідаючи  в  крісло  навпроти  квітучого  саду.

24.03.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010122
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2024

Часовина

Я  не  зможу  розповісти  тобі  про  заціпеніння.
Про  те,  як  погляд  вбирає  відлигу  хмар,  
Що  вони  заганяють  скіпки  свого  проміття
Як  пливуть  уперед,  а  ти  зазвичай  назад
Дивишся.  Дивишся  і  раптом  стаєш  прозорим,
Неодмінно  прозорим,  —  за  мить  і  розчинишся  весь
Наче  біла  пара,  під  якою  незвіданість  чорна,
Де  простір  безмовний,  без  пам’яті  та  перехресть.
Що  тільки  слова  виливаючи  голос  всередині
З’являються  цокотом  анкера  і  циферблат
Повертає  назад  у  години  тобі  відведені
І  з’єднує  мову  та  речі  своїм:  тік-так.
Можливо,  і  ти  відчувала  оте  заціпеніння
І  хмари  крутили  у  вихор  безслідного  сну,
Та  з  ванної  грала  мелодію  пральна  машинка,
І  ти  поверталась  з  осколками  в  часовину.

30.03.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009981
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2024

Прикрість

Вона  сиділа  в  залі  очікування.  
Зала  була  пуста.
А  погляд,  як  мені  здалося,  її
Втікав  у  невідомість,
Протинав  вокзальне  повітря,
Або  
Краще  сказати  впирався  чи  проглядав
Час,  
Що,  зрештою  де  ж  як  не  на  вокзалі  
Сходиться  в  точці  для  роздумів  і  замішання.
Луною  від  стін  піднімались  під  купол  кроки
(Підкреслюючи  відстороненість  тих
Хто  чекає  на  відбуття)
І  я,  
Дивився  на  її  відсторонений  погляд  у  профіль,
Який  видавався  доволі  знайомим,  мені.
Я  подумав:  Звідкись  я  знаю  його,  
Десь  бачив,  а  де,  зрештою,  не  пригадав.
Випадкова  знайома?!
Все-таки  пам’ять  збирає  у  свій  архів
Колекції  усмішок,  поглядів,  риси  того  лиця,
Що  формує  в  собі  прихильний  і  любий  образ.
Виходить  мій  образ  –  ця  жінка  –  задумана  і  сумна?!
Але  хто  вона?  Звідки?  Про  що  вона  так  мовчить?
Що  у  неї  на  серці  –  тягар,  монолог,  прощання?
Оця  незворушна  задума  допитливістю  кипить,
І  так  легковажно  вливає  залюбування
Нею.
А  тоді  вона  наче  здригнулась  від  яви  слів,
Як  буває  поет,  що  складає  рядками  вежу,  
А  тоді,  зупиняється  –  кидає  погляд  униз
І  схоплюється  пекучими  п’ятами  від  безодні.
Вона  підвелася.
Зала  була  пуста.
І  світло  лишень  підсилювало  порожнечу
Платформи.
Якось  вульгарно  вона  виставила  своє  стегно,
Поспішно  поправила  сумочку,  вилаялась
Згадавши  потяг,
І  тоді  ми  зустрілися  поглядами.  
Але  я  відвернувсь  у  вікно,
Осоромлено  промовляючи  подумки:
Вибачте,  я  помилився.

14.03.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009893
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2024

Яким було небо легким…

Яким  було  небо  легким  на  пустім  стадіоні  тоді,
Півпрозора  блакить,  пам’ятаєш  якою  здавалась?!
Немов  би  навмисно  подібний  намарила  тон
До  плаття  твого,  наче  колір  його  вбирала.
Стільки  простору,  зелені...  Хвилі  голодних  птахів
Здіймалися  вгору  від  тупоту  легкоатлетки,
Що  бігала  вперто  довкола  порожніх  воріт,
Збиваючись  в  зграю,  мов  букви  в  моїх  чернетках.
Те  сонце  було  апельсиновим  соком  тоді;
І  липа  шуміла  над  лавою  сонно  та  щемно,
Я  ж  марив  про  зливу,  щоб  ми  повернулись  туди
Де  міг  розстібнути  блакитне,  присонне  небо.

24.03.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009374
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2024

Балада про радість та журбу

І  тільки  час  зведе  на  пси
Юнацький  шал  і  пломінь  плоті,
І  скільки  долю  не  проси
Прощання  й  смерть  завжди  в  роботі.
Хоч  сонце  в  літній  позолоті
Влива  безсмертя  у  раба,
Живи  без  розкладу  на  потім,
Допоки  не  прийшла  журба.

Допоки  радість  від  краси
Не  зв’яже  спогади  в  скорботі
Гаптуй  незболені  часи,
Любов’ю  схоплені  турботи.
Бо  з  дня  на  день  прийдуть  гризоти
І  цілих  острахів  юрба,
Радій  невіданню,  достоту
Допоки  не  прийшла  журба.

Бо  Мойри  пхнуть  свої  носи
Знайдуть  тебе  і  в  темнім  гроті
Коли  замовкнуть  голоси  
Харитів  на  щасливій  ноті,
Ключі  погубляться  в  блекоті
І  сколихне  з  небес  сурма.
Люби  до  поки  ще  сьогодні,
Допоки  не  прийшла  журба.

Та  що  тобі  до  сліз  на  споді,
Допоки  доля  молода,
Допоки  вітер  на  свободі,
Допоки  не  прийшла  журба.

07.08.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008232
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2024

Прошу тебе, зупинися…

...Якщо  ти  поглянеш  на  понурені  голови  квітів  та  їх  зігнуті  стебла,
Якщо  пильно  вдивлятимешся  в  перший  сніг
Запримітиш,  як  вони  відбиваються  у  тобі  тисненням  своєї  жури...
Як  замерзають  краплі  осінньої  музики,
Як  ламаються  тонкі  пагони,  що  впивалися  соками,  
Як  чиєсь  життя  вписується  в  орбіту  молодого  стовбура,
Хто  окрім  тебе  всотає  цей  день  словотвором,  
Коли  невловимий  порух  її  очей,  що  знаходить  опору  
В  спогляданні  речей  оглядається  
На  безкінечне  існування  землі,  
Що  не  знаходить  свого  берега  вічності
Та  благально  промовляє:
«Прошу  тебе,  зупинися...»
Ми  вже  знаємо,  як  пришивають  
Ґудзики  щастя  зіниці  коханої,
Як  кулі  прошивають  серце  воїна;
Ми  слухаємо  краплі  дощу,  звуки  літер,
Як  поезія  тріщить  і  розходиться  по  швах
Скидаючи  всесвіт  квантової  фізики,  
Як  закохана  дама  скидає  свою  білизну
Кутаючись  у  дотики  ночі,  а  ти  пізнаєш  її  знайомі  контури.  
Коли  раптом  вона  зникає.  
Облізають  спогади.  Плутаються  літери.
Шорпу  етбе  пинузяси,
Та  навіть  тоді  ти  боятимешся  відмовитися  від  літер,  
Від  цієї  точки  без  якої  звалишся  у  глухий  хаос.
І  тому  вона  відтворює  свій  голос.  Знову  і  знову  промовляючи:
«Прошу  тебе,  зупинися...»

22.11.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008114
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2024

Сон

Сон

Буває,  так,  що  сон  тебе  торкне
Серед  читання,  в  ніч,  приспавши  очі
І  потім  враз  прокинувшись  себе
Питаєш  сам,  о  боже  і  навіщо
Відважився  на  вбивсто?  Як  посмів?
 
                                                                               ***

І

Похмурий  ліс  близького  повечір’я  здавався  храмом  осені.
І  лопіт  крил  в  склепінні  темних  крон  поволі  тихнув.

Стояли  там,  високі  темні  постаті
Над  мертвим  тілом  дівчини,
Обез-
Головленої  жриці.  Кров  її  
Лилася  по  землі,  по  листю,  персах
Стікаючи  у  зморений  живіт
І  хтось  сказав:  тепер  виймайте  серце!
І  ехом  прокотилось  в  голові:  
Виймайте  серце!  
Боже,  милий  —  вбивці!  І  словом  перекреслюючи  дійсність,
Я  кілька  кроків  шурхотом  назад
Подався,  мов  вагаючись  тікати,
Як  голос  повторив:  бери  ножа.
І  я  оглянувся:  була  на  ньому  маска,
А  біля  ніг  дівоча  голова
З  відкритими  очима  і  волоссям,
Яке  немов  зміїлося.  Тоді  ж,
По  праву  руку  нахилився  третій:  
«Якщо  не  може,  ти  за  нього  ріж».
І  ось  тоді  почувся  знову  лопіт,
Скрипіло  дерево  і  біснувався  птах,
І  чулося  мені:  «Тікай  убивце,  тікай  нещасний,  
Геть  від  них  тікай».  
І  я  побіг.

ІІ

                                 ...Але  куди  ця  стежка?  
І  шурхіт  листя  і  густий  туман,
(Коли  це  він  так  низько  опустився?!)
І  ці  птахи  —  я  чую  як  летять
Вгорі  над  головою.  Чи  наснилось?
Чи  може,  як  над  озером  стояв  
Усе  придумав  і  злякався  яви?  
Тепер  біжу  наляканий  стрімглав  
Між  нефами  в  яких  цей  дикий  храм
Справляє  чорну  месу  повечір’я?!
Позаду  хтось...  Чи  то  мені  здається?
Та  ні  ж,  нікого.  А  голодний  страх
Змальовує  хортів,  що  пруть  на  здобич,
А  цей  триклятий  полохливий  птах
Немов  навмисно  вказує  на  мене.
Чого  це  ти?  Яка  ще  вбіса  жриця  —  
Чого  б  це  я  їй  голову  стинав?
А  ліс  скрипить:  «Убивця,  вбивця,  
Вбивця!  Ти  вбив  її!»  
«Замовкни,  не  вбивав!»
І  падаю.  Встаю.  Задкую.  Морок.
Холодна  тиша  і  нервовий  сміх.
Це  я  сміюсь  чекаючи  на  напад,
Та  птах  пропав,  як  бісові  хорти.
Дивлюся  за  спину,  —  а  ось  нарешті  й  вихід.  


ІІІ

Тепер  я  вдома.  Ніч,  що  за  дверима
Вбирає  все  в  одну  жахливу  тінь,
А  тут  при  світлі  чорна  невідомість
Залита  сяйвом  люстри.  Тиша  стін
Предметами  вселяє  певний  спокій,
Мов  коло  розуму  описує  квадрат
І  все  зникає  за  його  порогом.
А  тінь  до  спальні  тягнеться,  щоб  там
Забутись  сном,  —  прокинутись  від  того,
Що  ширився  уявою,  бо  згодом  
Повз  ніч  легку  для  явлення  химер,
Удосвіта,  постане  сміхотворним.
Але  він  тут.  Сирий,  вільготний  подих
Довкола  дому,  чується  мені,
Біля  дверей  хтось  знову  тінню  ходить,
А  інша  тінь  ввижається  в  вікні.
І  раптом  тріск,  —  і  скло  в  дрібних  осколках
Мов  хто  здоровим  каменем  розбив
І  у  вітальні,  бачу  на  підлозі,
Криваве  серце  жриці,  а  під  ним
Написано  кривавою  рукою:
«Не  смій  обмовитись  інакше  біль  твоя
Ув’язнить  серце  і  помре  з  тобою».

ІІІ

Тепер  вони  ідуть  від  дому  геть,
Мов  дві  примари  в  серці  сновидіння
Де  в  місячному  сяйві  парк  міський
Ховає  їх  у  темних  володіннях;
До  чортового  колеса  веде.
Якщо  це  сон  то  я  за  ними:  «Гей!
Скажіть  мені,  що  все  це  означає?»
І  я  іду  за  ними  слідом  в  парк,  
Та  в  парку  тиша,  їх  уже  немає.
Та  хто  ж  вони  такі?  Адепти  культу?
Сектанти,  що  справляють  ритуал
І  п’ють  лиш  сон  свого  безсмертя  смертю,
Тоді  вселяють  міф.  Чи  я  читав
Про  Ацефала,  а  тепер  жахаюсь
Залізши  між  бентежні  сторінки  
Вразливої  уяви  та  шукаю,
Як  вибратися  з  лабіринту  слів?!
Та  якби  не  було  —  уже  світає,
І  безліч  чорних  постатей  ідуть
Алеями  і  тихо  розмовляють.
Я  злегка  чую  зшерхлі  голоси:
«Коли  йому  несли  картоплю  фрі,  
То  хтось  писав  десятки  монографій»,
«Тепер  оця  байдужість  у  тобі»,
«У  колі  тексту  —  нікуди  тікати».
А  парк  розваг  запалює  вогні
І  колесо  заходиться  іржею.

IV

Тепер  я  бачу  —  це  насправді  сон.
І  все  в  словах  розсіяних  довкола,
І  постаті  —  приховані  слова
У  мантіях  зі  слів  і  кожен  стовбур
Словесною  корою  оброста,
І  крони  їхні  теж  гнучкі  слова,
І  гайвороння  творене  словами
Алеї  всі,  весь  парк,  його  трава  —
Усе  в  словах,  і  навіть  небокраєм
Слова  чиїсь  написані,  а  —  там  —
І  колесо  поскрипує  словами.
І  знову  птах  сполоханий  вгорі,
І  знову  голос  промовляє:  «Вбивця!».
Невже  це  я  з  таких  складаюсь  слів
Яких  чомусь  не  можу  роздивитись?
І  я  біжу  де  хлюпає  фонтан.  
Фонтан  зі  слів  і  плещеться  словами
І  відображення  мого  у  нім  нема
Немов  мене  до  себе  не  приймає.
Що  в  біса  відбувається,  скажіть?
Чіпляюсь  тих  хто  парком  повз  проходить,
І  всі  вони  розвалюються  вмить,
На  смужки  слів  від  дотику  легкого.
І  раптом  птах  спускається  згори
На  статую,  що  в  центрі  водограю,
Лишень  з  двох  слів  він  сплетений:
«Життя»  
Та  «Істина»  і  кличе:  «Йди  за  мною».
І  я  іду.

V

                             А  він  веде  мене.
Повз  колесо  в  кімнату  з  дзеркалами,
І  я  заходжу  разом  з  ним  туди
І  бачу  відображення  та  пляму
Отам  де  серце,  наче  пустота  
Наскрізь  прошила  скривлену  фігуру.
І  птах  наказує:  «Стань  ближче  та  заглянь
У  чорноту,  у  ту  чорнильну  яму».
Підходжу  ближче  і  читаю:  
                                                                               «Тут
Є  безліч  вивісок  для  вашої  реклами».

03.03.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007959
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2024

Сонет тіней

Він  писав  їй:  «Люба,  моя,  дорогоцінна  дівчинко
Той  вечір  коли  ми  зустрілись  наповнився  щастям,
І  я  закохався,  мов  врешті  знайшов  для  вічності
Найкращу  риму  у  сяйві  твого  кохання».
А  вона  читала  так  ніжно  його  освідчення  
І  думала:  «Господи,  мало,  що  він  красивий,  ще  й
Отримав  у  спадок  розправлені  крила  вірності
А  такі  випадковості  дуже  і  дуже  рідкісні  вже».

Та  не  знала  вона,  що  писав  упівсили  поезію  він,
Що  найкращі  рядки  зберігав  для  польотів  самотності,
І  не  знаючи  те,  поцілунком  погодила  відповідь
І  щаслива  тоді  віддала  своє  серце  повністю.

Ті,  що  сонце  собі  бережуть,  а  дарують  місяць,
Плекають  кохання,  що  тіні  чорнильні  місить.

22.02.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007869
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2024

Атласні карти її землі

Він  сидів  і  вивчав  історію  по  атласних  картах  її  землі,
Вивчав  стратегії  воєн,  інтриги,  і  певні  аспекти  любові,
Мандрував  континентами  розписаних  володінь    
Мережами  рік,  містами,  гірськими  хребтами  й  пустелями.
І  боявся  сказати,  щось  більше  за  погляд  з  її  вікна,
Залишати  не  довше,  як  сонце  лишає  небо.  Обрій
Щораз  повертав  йому  спокій  світанком,  вона  ж,  
Просила  його  не  бути  відчайдушно  хоробрим.
Часом  на  картах  її  виростали  гори,  проступав  краєвид,
Клубились  тумани  кімнатою  й  здіймалися  пінії
Розкинувши  крона,  вчувались  припливи  води
І  хмари  пливли  мов  замріяні  цепеліни.
Світ  хитався  тоді  кораблем  у  стихії  війни,  сирен,
І  на  картах  землі  проступали  глибокі  рани,
Він  повинен  іти,  ледь  на  довше,  як  завжди  й  просив
Обійтися  без  сліз  і  без  зайвої  мелодрами.

Він  кричав:  «Ти  моя!»  Та  небо  його  не  слухалось
Птахи  розліталися  парами  наполохані  голосом.
Він  заплющував  очі  закриваючи  карти  її  землі,
І  очі  йому  наливалася  океанами.

22.12.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007547
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2024

Катафалк

По  сірому  мосту  розлуки
Поволі  їде  катафалк.
Над  ним  гроза  і  небо  чорне,
І  чорний  птах.  
Ідуть  за  ним  в  плащах  широких
Суворі  постаті  війни,
І  в  кожній  краплі  зливи  туга
Узята  від  сльози.
Чиє  ж  там  серце  зупинилось,
Чий  сон  продовжив  день?
Та  тільки  вітер  хвище  камінь,
І  опадає  клен.
І  крона  хиляться,  мов  кличуть
Щоб  слідом  йти  за  ним,
Та  хто  ж  у  цьому  катафалку?
Чий  батько,
Брат
Чий  син?
І  все-таки  не  йдеш,  задкуєш,
Супроти  вітру  слів.
Невже  тобі  бракує  серця,
Яке  потратив  він?
Та  чорний  птах  засвідчить  втечу,
Вперіщаться  дощі
Мостом  розлуки  через  пам’ять  
І  шурхотом  плащів.

01.03.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007162
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2024

Дзеркала

І  

Дзеркала  залишають  твої  відображення
В  своїй  пам’яті.  Вони  перетасовують  їх  як  картяр,
Що  ніколи  не  махлює  і  не  зиркає  на  перстень  сонця,
А  твою  присутність  помічають  коли  ти
Недовіряєш  власному  віддзеркаленню,
Бо  віра  для  них  категорія  віддзеркаленого
А  тому  ніхто  не  побачить  тебе,  навіть  самі  дзеркала.

ІІ

Повертаючись  до  того  трюмо,  я  все-таки
Мав  рацію,  що  твоя  любов,  це  досконала  поезія,
Наготи.  Вона  розпорювала  вив’язані  рядки  сукні
І  кривилася  на  той  натюрморт,  що  я  малював.  
Вона  позбавляла  мене  фарб,  але  
Вливала  промені  дійсності  на  картину,
Що  була  більшою  за  моє  бажання  змальовувати.  
І  я  почав  писати  подумки,  і  завжди  на  піску,
Щоб  слова  мої  зникали  ніжним  шумовинням  твого  віддиху.

ІІІ

Якби  я  тоді  писав  —  це  було  б  жалюгідним  мавпуванням,
Спробою  написати  сонце  вийшовши  на  пленер,  
Зимою.  Приблизити  те,  що  долають  за  допомогою
Телескопів,  або  уяви,  але  тепер,  
Я  можу  писати  стверджуючи,  що  закони  термодинаміки
Чудово  описують  розставання  тих,
Хто  перелив  віск  свого  серця  у  форму  
Пам’яті,
Що  все  більше  уподібнюється  дзеркалам.

12.02.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007073
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.02.2024

Цитрин

Ніхто  не  знає  звідки  і  по  що
Приходять  духи  явлені  бажанням
Щоб  зодягнути  у  твої  слова
Не  обережних  чи  навмисних  марень,
І  повісти  про  вирок  свій.  Але
Не  все  у  чім  запевнюють  актори
Вбираючи  слова  чужих  видінь
Приймає  дійсний  полюбовний  образ,
А  тільки  те,  що  виловиш  в  собі:
Запевнити  у  вірі  —  ще  не  віра,
У  тім  що  прагнеш  без  чуття  й  зусиль.
І  тут  вона  являється  на  сцені
З  твоєю  роллю  де  усі  слова
Колись  були  завірені  тобою:
«Ось  те,  чого  хотів,  —  вона  твоя.»
І  ти  приймаєш.  
                                                                 Дія  перша.  Вечір.
Все  так,  як  бачилось:  і  небо,  парк,  хода
Тієї  жінки,  що  іде  до  тебе.
Запитуєш  у  неї:  «Ти  —  моя?»
Вона  киває...  
                                                               Дія  друга.  Ранок.
«Любов,  як  сонце.  Ні!  Любов  —–  це  ти!
Це  світ  в  якому  слів  одних  замало
А  сонце  більше  схоже  на  цитрин.»
Вона  киває...  
                                                             Дія  третя.  Морок
Вона  сміється:  «Вибач  не  твоя.»
І  раптом  бачиш,  як  зриває  маску.
«Це  роль,  —  відказує,  —  яку  хотіла  я.»

24.02.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006992
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2024

Зоар

Чим  далі  «від»  тим  більше  коло  «до»,
І  сторінки  написані  тендітним  
Приємним  почерком,  немов  хвиління  сну
Де  бриз  гортає  ніжним  повіванням  
Твій  перший  розділ  і  його  останню  
Главу  життя,  таку  легку  й  солодку,
Що  осторонь  тримаєшся  того,
Що  змушує  тебе  прийняти  виклик.
А  все  лиш  далі  й  далі  берегів
Що  сходяться  окреслюючи  острів
Де  от  невдовзі  явиться  тайфун,
І  твій  гамак  піймавши  в  сіті  бурю
Зрихтує  згодом  болісну  вуаль.
Але  й  тоді  прив’язуєш  себе
До  континенту  спокою,  втікаєш
І  першим  рейсом  мчиш  на  літаку
Чим  далі  «від»,  де  хвиль  не  підіймає
Жахливий  звір,  до  тихої  землі.
Тому  все  далі  й  далі  від  роману,
Тому  все  ближче,  ближче  де  фасад
Підкреслений  карнизами  й  балкони
Підтримують  каріатиди,  їм
Квартирний  світ  покладено  на  плечі,
А  в  ньому  спокій,  затишок  і  сплін,
Що  застилає  сутінками  речі,  
Навпроти  ж  ліжка  –  ангели,  вони
Такі  ж  бліді  смертельно,  як  і  постіль.
І  ніч  в  тобі,  і  в  місячному  сяйві
Твоє  волосся,  зорями  в  очах
Виблискує  жага  і  хіть  голодна
І  дотики  нехай  такі  мов  шовк,
Та  на  вустах  здається  тінь  глумлива
Здіймається  у  посмішці,  жаскна
І  скрапує  на  серце  від  горіння
Холодного  вогню.  А  за  вікном
Пала  Зоар  у  зареві  ранковім.

24.02.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006922
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2024

Запах ірисів

А  справа  в  тім,
Що  я  і  не  приховував
Ні  власний  подив,  ні  холодних  слів,
Ні  пристрасті,  що  сходилась  з  іронією,
Ні  те,  що  світ  –  один  великий  міф
З  його  бажанням  діяти,  як  бачиш  
Настільки  хутко,  щоб  ніхто  не  зміг
Затямити  його  поточні  риси,
Заглибитись  у  нескінченний  вир
Тотемних  танців  і  тотемних  масок.
Хоча  очима  ти  казала  вір,
У  чистоту  любові,  у  незламність,
В  уперту  міць  дивитися  крізь  час,
Який  згубив  малу  фігурну  стрілку
І  тим  самим  тримає  разом  нас,
Потрохи  розливаючи  подібність
В  єдину  форму  щастя  і  нещасть.
Була  це  віра  у  бетон  і  стіни
У  парк,  що  раптом  повниться  густим,
Мені,  тривожним  запахом  ірисів
Нектар  яких  приваблює  комах;
І  я  намацував  твою,  в  повітрі,  руку,
Фантомним  спогадом,  щоб  стримати  ходу
Та  в  інший  бік  звернути,  геть  від  парку,
Але  тебе  зі  мною  не  було.
Я  пригадав  твій  погляд  незворушний,
Цю  легковажність  перевиту  в  млость  
Очей,  що  мов  навмисно  не  зважали  
На  те,  що  морок  ночі  підкрадавсь
Дзижчанням  мушок  на  тонких  пелюстках
Що  й  небеса  над  містом  розійшлись
Як  надмогильне  мощене  склепіння
Готуючи  нові  місця  для  втрат.
І  злість  брала,  що  ти  цього  не  бачиш
Не  бачиш  ні  ірисів,  ні  комах
Ані  дрімучих  тіней,  що  зникали
У  безвість  ночі,  вранішній  туман,
Що  обпікати  пальці  сірниками
Цінніший  досвід  за  усі  моря
Які  для  тебе  залишились  фоном.
І  я  намацував  твою,  в  повітрі,  руку,
Фантомним  спогадом,  щоб  стримати  ходу
Та  в  інший  бік  звернути,  геть  від  моря,
Але  тебе  зі  мною  не  було.

23.02.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006842
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2024