| Сторінки (1/90): | « | 1 | » |
Я – голос в твоїй голові,
Сильніший за думки,
Міцніший за всі найбільші страхи,
Я витримаю всі "якщо" та "коли".
Я – голос, від якого тобі немає спокою,
Але тобі це подобається.
Прорвусь крізь усі стіни розуму,
Потужним штормом омию сумніви
І вирву тебе в мою реальність,
Туди, де твоє місце.
Я – голос, на який ти йдеш без роздумів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956506
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2022
Їдьмо кудись.
Байдуже місце,
Байдуже привід.
Замість путівника –
Серце,
Замість карти –
Небо.
Я буду музикою,
Якою говорить
Дорога та океан,
Вітром,
Що торкається
Твого волосся й душі.
Мені потрібно кудись –
Звільнити серце
І побачити нове сонце;
Щоб жити далі.
Кудись з тобою,
Як хотів давно ти.
Я бачу павутину доріг,
Сняться хвилі й пісок,
Старі міста, кафе,
Лабіринти вулиць, дахів,
Переплетені руки, танець...
Ввімкни серце на гучність
І їдьмо якнайдалі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955913
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2022
Я відпущу всі тривоги,
На деякий час зачиню двері для них.
Коли я думаю про нас
Світ на мить стає кращим.
Відкину багаж, наповнений тривожними дрібницями,
Зрівняю минуле та майбутнє.
А тут і зараз я хочу туди,
Де цвітуть жовті тюльпани,*
Де сховалась надія,
Де стоїть наш будинок,
Де тепло наповнює серце.
На всі питання дасть відповідь час,
Я потерплю, а краще –
Забуду й порину у мить.
Погляну всередину, в самий потаємний куток,
Там є все, а ззовні – нічого,
Там завжди є ти.
Відведи мене якось туди,
Звідки прилітають лелеки,
Звідки приходить вітер змін,
Звідки віє пурпуровими фантазіями,
Звідки ти.
… тиша відведе мене туди,
Де поле тоне в жовтих тюльпанах.
* згідно флоріографії, жовті тюльпани символізують сонячний світло та сонячні усмішки, веселі думки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955709
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2022
Тріпочуть нерви,
Я приймаю все в себе,
Кожне враження
Пронизує неосяжною силою,
Сльози течуть,
Ця краса зриває з мене шкіру.
Мої очі вбирають все,
Вона проникає в мене,
Заповнює до країв,
По венах біжить,
Я її ловлю
Поглинаю,
Стаю нею.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949458
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2022
Під липами розсипане листя мого тіла,
Я повинна зібрати його і створити себе заново.
Виправити, наче помилку в листі, що пишу до тебе
На пожовклих кленових листках.
Я впораюсь, лиш тільки ти...
Обіймай мене так, наче твоє серце ніколи не розбивалось,
Говори так, ніби таємниць, заборон і неправильних слів не існує.
Я більш не знаю нікого, кому можна розповідати про осінь за вікном,
Не знаю, кого можна було б запросити додому.
Милий, я знаю тебе.
Все добре, цей біль приємний, осінь заклеює всі порізи,
Я так довго чекала на неї, так довго помилялась.
Все добре, наскільки б тривога і брехня не стукали в двері.
Я не маю нічого, лиш осінь,
Все мине, лиш прошу...
Обіймай мене так, наче ми знайомі вічність,
Говори так, ніби не знаєш, що таке – ранити.
Я більш не знаю нікого, з ким загадувати бажання на один і той самий місяць,
Не знаю, кому присвячувати всі тривоги і сльози.
Милий, я знаю тебе.
Дивись на мене так, наче я єдина в усьому світі,
Слухай так, ніби я шепочу заклинання.
Я знаю, з ким ділити канат буденності,
Знаю для кого зірвати всі замки з душі.
Милий, я знаю тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913829
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2021
Навчи мене мислити, як вони,
Відірви крила, мрії та всі страхи,
Навчи мене не марнувати часу.
Всі голі думки, порожні надії –
Зморшки на душі.
Серце втомилось від всього,
Я хочу його зупинити, як годинник –
Просто відірвати стрілки.
В мені знову війна,
Але, відтепер, знаю, що це неправильно.
Навчи мене керувати собою,
Я так хочу, щоб серце, розум і душа
Розмовляли однією мовою.
Власні слова душать, я не володію тілом,
Думки розіп'яли його, тепер граються.
Прошу, швидше, рятуй,
Я більш не є собою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913826
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2021
Я отримала від тебе двадцять три шанси,
Але всі рази підвела.
Мені не шкода ні часу, ні слів,
Все минає, не важливо як.
Я ніколи не розплачусь з тобою.
Сумніви рубають навпіл,
Але ти про них не дізнаєшся.
Для тебе це болючіше.
Темна ніч крокує з-за туману,
Місто мене не любить,
Ліс не пускає до себе,
А тут живуть вони – думки.
Доки триває ця мелодія,
Доки я чую твій голос,
Змусь мене залишитися.
Я витратила кожен дюйм душі
На те, чого зараз не маю
І не впевнена, що шкодую.
Знаю, ти лишишся що б не трапилося,
А я зостанусь з нестертими повідомленнями
І піснями, що ти співав.
Я боюся повертатись до самотності?
Боюся втратити тебе?
В якому з днів захована відповідь?
Серце і розум змінили позиції,
Мої слова, адресовані тобі, – своє значення.
Боюсь, я відчуваю це не так, як ти,
Не вмію божеволіти й кричати.
Доки не завдала нових незагойних ран,
Доки сумніви – лиш гості,
Змусь мене залишитися.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913631
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2021
Коли пегас ще не мав своїх крил,
А стрілки годинника ходили у зворотному напрямку,
Коли були лиш зорі та їхній подих,
Я знала....
Ріки течуть мільйони років,
Та привели мене сюди лиш зараз.
Доки не з'явився матеріальний світ,
А кров не можна було розбавити водою,
Коли добро і зло стирали межі,
Я пам'ятала...
Я тут стільки часу,
Але ніколи не намагалась дізнатись.
Стільки бруду.
Я повинна пробитись крізь нього,
Щоб бачити, відтепер, назавжди.
Коли ще не було «я»...
Я знала його так давно,
Та впізнала лиш сьогодні.
Коли ще не існувало «ми»...
Я обрала його до себе,
Однак згадала про це лиш зараз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913628
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2021
Боюся, що не забуду.
Це наче хвороба, залежність
А можливо, залежність – це і є хвороба?
Чесно, дуже хочу,
Але надії помирають довго,
Рани від них болять ще довше.
Помилки, життєві повороти і сюрпризи
Все вирішили за нас.
І тепер ми повинні робити те,
Чого від нас чекає його величність Життя.
Серед вулиць та перехресть логічних вчинків, часу і прощальних слів
Живе моє серце,
Котре так хоче пам'ятати, вірити і чекати.
Тепер я боюся.
Так боюся.
Проймає до самих кісток.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893042
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2020
Я не знаю про що говорить сьогодні небо,
Але, впевнена, йому є що сказати мені.
Сум має сірий колір, як і зимове небо
В мене над головою, над життям.
Надії падають додолу, наче раптовий сніг,
Ніби вони – листя, що пережило осінь.
Хтось топить біль в сльозах і чаї,
Хтось стає його в'язнем,
А я досі не знаю своєї ролі.
Я не знаю про що говорить сьогодні небо,
Але, думаю, воно не хоче мовчати,
Як і сніг, що повільно кружить в повітрі,
Перш ніж віддатись землі.
Мрії, як ті перелітні птахи,
Змінюють один одного.
Вони такі непостійні.
Я не знаю про що говорить сьогодні небо...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893041
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2020
Я перечитала всі книги на полиці,
Але вони не дали відповідь на питання,
Які постали стіною між минулим і майбутнім.
Зібрала у скриньку спогади, які ти віддав мені.
Я попереджала, що можу загубити.
Їм краще там – у скриньці-серці.
Нехай сплять та інколи сняться.
Ти залишався сильним,
Коли моєю обіцянкою було: «це востаннє».
Так, я думала про зараз, а не потім,
Коли намагалась відчути на дотик любов,
Але вона виявилась недоторканною.
Твоя планета була незрушною,
В той час, як мою руйнували землетруси.
Так, я боюсь зізнатись навіть собі,
Що намагалась доторкнутись до любові,
Але вона недоторканна.
Сьогодні я дістану серце з-під подушки.
Воно досі незнайоме з тобою.
Я так оберігала його від світу.
Більш не бачу сенсу, не маю причини
Не дивитись туди, куди спрямований твій погляд.
Я знаю не так вже й багато,
Та з тобою мені не потрібно бути розумною.
Я втомилася, чесно,
Ти завжди незворушний.
Безперечно, я знаю свою відповідь, хоча не чула запитання,
Коли намагалась дотягнутись до любові,
Але вона виявилась недоторканною.
Я залишилась,
Коли ти пішов геть.
Так, я перебільшувала,
Коли намагалась відчути на дотик любов,
Але вона недоторканна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890722
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2020
Чуєш? Я тебе забуду, неначе біль від першої невзаємної любові,
Як першу двійку з математики, нічний жах, що не здійснився,
Без пігулок, сліз в подушку і блукань у вечірньому парку,
Без моїх повідомлень «як ти?» і твоїх слів «все буває вперше».
Чуєш? Вирішальне слово було за мною, проте воно виявилось не останнім,
Залишилось ще стільки несказаного, але тим ліпше для нас –
Незнайомців, які стали одне одному черговим уроком.
Сумно, але я не змушу себе видалити твій номер.
Вірю, мине рік і ти мене не згадаєш, зустрінеш ту, яку шукаєш сьогодні,
Все налагодиться, неправильні слова і вчинки втратять значення.
Є лиш простір і час, все інше залежить від кожного з нас,
Все інше прийде, коли ми докладемо зусиль і навчимось чекати.
Вірю, завдяки тобі я зрозуміла, чого насправді хочу
І ти зрозумів все, що повинен був.
Лиш заради цього варто було зіштовхнутись серед павутини долі,
Немає про що шкодувати, коли знаємо, що це було не марно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889989
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2020
Його обличчя давно повинне красуватися на дошці розшуку серед злочинців.
Один гострий, як лезо ножа, погляд – і жертва біля його ніг.
Якщо кохання – це злочин, то я на шляху, що погубить мене.
Як так вийшло, що з нас двох, лиш одна я розумію це?
Ні, він не з тих хлопців, на яких мені радили звертати увагу.
Ні, це не його образ приходить до мене безсонними ночами.
Небеса, рятуйте! Він не повинен більш дивитися в мій бік.
Схоже, рибка попалась на гачок.
Небеса, рятуйте! Йому не можна заходити так далеко.
Схоже, мишка заблукала в лабіринті.
Провулок, до якого я прямую, небезпечний, як і всі мої спроби сховатись.
Я не його Бонні, він не мій Клайд.
Мою душу обікрали, але це трапилось ще до його появи.
Як так вийшло, що всі ці дівчатка поза конкуренцією?
Минула дванадцята ночі, це вже не просто забава.
Минула менша частина життя, а я встигла згубити свою совість.
Небеса, рятуйте! Він не повинен дізнатися в яку граю я гру.
Схоже, пташку спіймали.
Небеса, рятуйте! Змусьте його зупинитись й відступити.
Схоже, паперова балерина палає.
Я сп'яніла, це, мабуть, гірше за опіум чи героїн.
Буде тяжко позбутись цієї залежності – червоної плями на моїй репутації.
Йому краще схаменутись, мені пришвидшитись, доки місто спить.
Доки місто спить, доки всі таємниці та злочинців сховає світанок.
Небеса, рятуйте! Він не має права бачити мене без маски.
Схоже, човник потрапив у шторм.
Небеса, рятуйте! Не дозволяйте серцю наказувати розуму.
Схоже, моєму спокою прийшов кінець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889849
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2020
Забути...
Я не можу тебе забути.
Коли ставки такі високі,
А розум упав до земного ядра.
Забути...
Ти такий вправний,
Наче вчився у мага цього мистецтва.
Думаєш, що знаєш мене наскрізь,
І в цьому твоя проблема.
Думаєш, що всі їхні образи хибні й нічого не варті,
І в цьому твоя найбільша помилка.
Але я не така сліпа, хоч і егоїстка.
Забути...
Це так нестерпно і підло,
А почуття все здіймаються вище Олімпа.
Проблема лиш в тому, що вони односторонні,
Наче хімічна реакція, якої ти не склав,
А я не розв'язала.
Але ти такий вправний.
Ти навчив мене багатьох речам.
Так зроби останню послугу:
Навчи забувати.
Я зрадила себе –
Проміняла мрію на невзаємне кохання.
Так довго думала про тебе,
Що твій образ оселився у моєму домі.
А душа не потрібна твоїм очам.
У них відображається зовсім інше,
Але дякую і за ці короткі миті,
Коли ми зустрічаємось поглядами.
Ти казав, мені варто мовчати,
Ставати вищою за інших, піддаватись інколи розуму.
Ти навчив мене всього, окрім як забувати.
І як тепер мені тебе забути,
Як наказати серцю вірити твоїм словам?
Як забути все,
Коли я не можу вирізати осінь зі свого життя?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888547
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2020
Ти багато говориш, але я, певно, не та дівчина, що любить вухами,
Хоча усмішка, якої не бачиш, не здатна брехати,
Мурашки, що прибігли до мене з самого північного полюсу, не брешуть.
Це неправильно, страшно і занадто швидко.
В моїй кімнаті оселились думки і всі вони про тебе.
Скажи ще один раз, що це правда
І, можливо, я повірю.
Скажи ще один раз «ми»
І я відповім «так».
Ти промовляєш слова, яких я ніколи до тебе не чула.
Хотіла б зізнатись, що мені це не потрібно,
Однак я заплуталась де брехня, а де правда.
Тут небезпечно, наче ми – герої антиутопії.
Нас чекає усе або кінець всього – слава або ганьба.
Скажи востаннє, що це того варте
І, можливо, я повірю.
Скажи востаннє «разом»
І я відповім «так».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888471
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2020
Ти кажеш, що я не пасую до цих стін.
Вони скривджені багатьма долями,
А мені ще б пожити вільною від чужих історій.
Вони не мають дверей та вікон,
А мені б побути нічиєю ще трішки.
Ти так близько, що повітря замало,
Так далеко, що світу забагато.
Забери мене у інший світ,
Туди, де навколо чарівний предковічний ліс,
Де старі оповідки й казки – правда,
Де реальність і вулиці міста такі далекі й безсилі над нами.
Ти думаєш, що я із містом різні.
Воно безжальне й суворе до новачків і добродушних,
А я давно пройшла його тернисту дорогу.
Воно приховує за вікнами шафи, а в них таємниці людей,
А в моїй одні лиш рани й болі.
Світ так близько, хоч руку простягай,
Так далеко, хоч шукай зорі на міському небі.
Забери мене чим подалі звідси,
Туди, де небо розфарбоване в надію,
Де душі начхати на кольори обличчя,
Де завжди перемагає добро.
Ти переконуєш, що я створена для твого світу.
Там добро грає справедливо,
А кожен лихий має причини.
Там легше пробачити,
А небо ближче, ніж здається.
Диво так близько, що очі сліпнуть,
Таке недосяжне, що надії бракує.
Забери мене якнайдалі з цього холодного міста.
Тут тяжко повірити в себе,
Тут бракує найменшого дива,
Тут легко згубити душу та совість.
У мене замало досвіду та віри,
Але ти маєш вічність в кишені.
Забери мене хоча б на сім хвилин...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888469
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2020
Поговоримо про осінь, біль і радість,
Хмари над містом, дощ і людей,
І про те, як листя спадає з дерев, біля твого вікна, додолу.
Поговоримо про те, який був довгий шлях до цього дня.
Ти п'єш каву із цукром, а я гіркий чай.
Кажеш, що не розумієш, але якби ж знав, що це:
Щоб життя не здавалось таким солодким,
Щоб цукор хотілось віддавати тобі.
Помовчимо про осінь, нас і них,
Про почуття ось тут, прямісінько під нашими ногами,
Й про те, як ти не міг заснути у цю ніч.
Помовчимо про те, чому так тяжко стало в усьому зізнаватись.
Ти вважаєш мене розумною і наполегливою,
Але боюсь – розчарувала.
Не встигаю подумати про тебе,
Як обличчя в ту ж мить вдаряється об реальність.
Подумаємо про ці дні, що минають, – про час,
Про проблеми, що чекають десь там, після пар,
І про те, коли зробимо свій вибір.
Подумаємо про те, що все це наснилось.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888117
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.09.2020
Далеко в моєму серці, в одній з шухляд
Живе маленький відгомін осені.
Інколи я чую його у весняному вітрові,
Голосі зелених трав і квіт.
Ти прийшов до мене вчора уві сні.
Не повіриш, як рада.
Зазвичай ми бачимось лиш там.
Я знайшла вчора тебе уві сні.
Знаєш, як довго шукала.
Ми разом тільки серед зірок, вони – наш дім.
Колись я малювала на своїх долонях.
Ті червоні лінії посіли в спогадах своє місце.
Боюсь, я власноруч накликала цю біду на нас,
Але це в мені говорить фаталіст.
Ми зустрілись вчора після довгої розлуки.
Начхати, що я нічого не зрозуміла.
Я розмовляю з тобою лиш там,
А ранками вириваю з ночі слова,
Які мені ти казав.
Мені ніхто не потрібний,
Я не відчуваю спраги ні за ким.
Самотність – моя єдина близька подруга,
І вона переконана, що я заслуговую поваги.
Ми вчора бачились втретє.
Дякую Ночі за цей дарунок.
Вона більш не забирає мене у свій полон,
Я сама приходжу, коли час.
Поки сонячними днями я тут – у світі, де ти далеко,
Зі мною поруч самотність.
Я можу укласти договір з долею,
Продати душу Дияволу, серце – Сніговій королеві,
Та в мене не вийде обдурить закони Всесвіту,
Який останнім часом усміхається мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888023
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.09.2020
І буде слушний час, будуть зорі
І пролетить над обрієм комета,
Як той метелик, що бачить світ лиш добу.
Повільно, тихо і граційно
Місяць скликає зорі на бал.
Напиши, коли матимеш час –
Потанцюємо.
І прийде правильне рішення, добрий момент
І пропливе по озері білий лебідь*,
Щоб зблизити, але закрити очі.
Безстрашно, впевнено і поряд
Земля поглинає темряву.
Приходь уві сні, коли насняться жахи –
Полікуємо душі.
*символ милосердя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887808
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.09.2020
Ти навіть гадки не маєш, як я змінилась.
Кілька днів тому серце вивело мене на чисту розмову.
Відтепер я чесна з собою.
Мої очікування досі вищі за цей будинок,
Але я їх контролюю.
Ти не помітив, як я скинула стару загрубілу шкіру.
Лиш стіни. Я відчуваю їхній подих.
Це гра, в якій один гравець – один переможений.
Я спокушаюсь, піддаюсь,
Вперше обираю іншу роль.
Сни втратили мене, очі – серце.
Це не я. Та чи дано знати мені, якою я є?
Душа обпікається, серце розбивається,
Але цей біль занадто солодкий.
Я його не хочу ні з ким ділити.
В моєму тілі хтось запалив факел.
Наближаюсь з кожним днем до схилу.
Попереду останній крок, який може стати початком всього,
Однак мій вогонь ще заслабкий,
А біль занадто солодкий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885096
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2020
Хотіла б я, щоб в нас не було стільки спільного,
Яке починається далеко до наших історій.
Хотіла б я не чути всіх тих слів, що злітали з твоїх вуст так легко,
В той час як мої начепили на себе дванадцять замків.
Шостий день збираю свої думки докупи.
Вони розсипались як намисто.
Слова повтікали далеко за кордони душі.
Її так тяжко зрозуміти, навіть мені.
Особливо, коли мовчить, а твоя кричить.
Коли ти поряд і водночас за тисячі миль від мене,
Так легко дихати, так легко пишеться,
А потім задихаюсь від власних думок,
Від слів, що приходять занадто пізно,
Коли ніхто не почує, крім їхнього володаря – Вечора.
Безліч упереджень відпустила я
Лиш заради того, щоб сказати тобі незліченну кількість разів «так».
Але коли кімната порожня, дамбу прориває,
І я більш не довіряю собі.
Хотіла б я бути більш відкритою,
Щоб сказати, що згубила свою душу.
Хотіла б я, щоб всіх цих слів не звіяла травнева буря,
Не забрала моїх думок подалі від серця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883559
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2020
Я ніколи не буду задоволена всім тим, що маю,
У мене свої очі, а у них погляд, який не збігається з жодним чужим.
Десь поряд відчуваю спиною та руками рожеві хмари,
Але ногами торкаюсь вогню.
Я ходжу на сеанси до реаліста,
Живу з затятим оптимістом.
Пишу на нічному небі свої бажання,
У відповідь Всесвіт плюється.
Якось поскаржилась коту на те, що мене оточують люди не «мого кола»,
Він сказав, що ми притягуємо подібне собі.
А хтось переконаний – протилежності поєднуються.
... а коти взагалі не можуть повчати.
Малюю старт і фініш,
Знаючи, що не відправлюсь у подорож.
Доля щедра – я маю все,
Крім зайвого.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883557
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2020
Ти – це ще один незнайомець в моєму житті,
Тому я не поспішаю запитувати твоє ім'я.
Ти – квітка в чужому саду, яка привернула мою увагу.
Знаю, що не зможу її зірвати.
Мені не потрібні знаки долі, які я все одно не розумію,
Не потрібне кохання раз і назавжди.
Серце занадто недосвідчене, тіло довірливе.
Мною керують власні почуття і страхи,
Але я добре знаю, що вони минають.
Серце – просто орган в грудях,
Але коли ти мені пишеш, воно підказує, як діяти.
Мозок – лиш механізм
І завдяки йому я можу писати про тебе, а потім забути.
Мені не потрібна веселка після дощу,
Не потрібні зорі на нічному небі,
Щоб зрозуміти чи варте це нове почуття того, щоб жити в моїй душі.
Мене спіймали прекрасні сни,
Але я добре знаю, що вони нічого не значать.
Ти – це лиш зупинка, яку я зробила на трасі життя.
Що, не віриш?
Тоді доведи протилежне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883032
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2020
Мій розум завжди буде казати,
Що це протриває недовго,
Брехатиме, як було востаннє боляче.
Це вперше.
Не здатна керувати ним поруч з тобою.
Він говорить, серце мовчить,
А ти віриш.
Все, що я можу дати тобі сьогодні – це наш час.
Що ж, забирай і повертайся,
Коли почуєш голос серця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883031
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2020
Мої демони танцюють танго
Просто посеред спалених мостів,
На вулиці, назву якої важко пригадати.
Сьогодні рівно п'ята ніч без сну.
Повний місяць дивиться на мене крізь всю брехню,
Якою я тебе встигла накормити, як колись мене він.
Рожеве люстерко* знає чого я насправді хотіла,
Коли вчора каялась перед ним.
Знаєш, я могла б тебе полюбити.
Без вчинків і слів,
Без фото і доказів,
А просто тому, що знаю – це ти.
Я могла б тебе полюбити,
Але не знаю…
Нічого не знаю про тебе
І не хочу, допоки в кімнату не повернеться сон.
Я так і не зрозуміла, як влаштоване це почуття,
Тому на серці так тихо – воно опустило зброю.
Але ці рядки...
Я їх не кликала, вони самі прийшли.
Ти знаєш мене майже всю,
І від цього ні грама не боляче.
Я могла б закохуватись у тебе стільки разів, як у нього.
В порожній кімнаті,
В епіцентрі думок,
Тому що безнадійна.
Я могла б просто закохатись,
Але більш так не хочу.
Я більш не хочу, щоб було просто.
* повню в квітні називають рожевим місяцем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879632
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2020
Стільки здогадок, стільки незрозумілих долі знаків...
Я вже не розумію, що відбувається між нами в цих будівлях,
В цих, де немає Бога, наших таємних світах.
Ти мовиш до мене так, як зараз, і я втрачаю ще одну нервову клітину,
Гублю в переповненому людьми коридорі своє серце.
Я маю один пароль на всі випадки життя.
І якщо ти його дізнаєшся – побачиш мене без масок.
Я маю одну відповідь на всі запитання.
І коли ти її вгадаєш – відкриєш всі таємниці.
Далі і далі, допоки я не зрозумію, що все марно...
Я б віддала тобі своє серце й розум, але ти не хочеш брати.
Серце грає в гру з розумом, однак я не знаю її назви.
Ти знов усміхаєшся, а серце вмикає таймер зворотного відліку,
Вже рівно 23 дні як його стан не опише жоден поет.
Я єдина запитую «як все минуло?» і не шкодую про це,
Вслід за серцем розум падає на коліна перед тобою.
Я маю одну пісню про нас.
І якщо ти її послухаєш – нічого не зрозумієш.
Я маю десятки віршів про тебе.
І якщо ти прочитаєш бодай один... Краще цього не робити.
Далі і далі, допоки ти не скажеш, що все марно...
Я б віддала тобі свою душу і мрії, але ти не хочеш брати.
І так до кінця осені, допоки ти не подаруєш знак,
Навіть якщо все зроблене й написане буде марним.
Мені немає чого втрачати, окрім часу й тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878786
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2020
Інколи, коли мені тяжко зрозуміти людей,
Я уявляю, якби вчинила на їхньому місці.
Інколи, коли бачу в чужих очах себе,
Я хочу стати ближчою,
Але, на жаль, не так як уявляють всі вони.
Але коли це трапляється:
Коли терези мого життя не можуть зважити всі думки розуму,
Коли переді мною стоїть тяжкий вибір,
Коли, здається, що ранок не підкаже відповіді,
А на розум не можна покладатися,
Я кладу свою думку на серце.
Бувають дні, коли життя випробовує всі мої сили,
Всю мою волю, що ховаю десь під самими венами.
Однак Небеса знають, що я все зможу,
Вони ніколи не змусять мене ступати на ту дорогу,
Яку я не буду здатна пройти до кінця.
Але коли я про все це забуваю:
Коли не знаходжу сил для наступного кроку,
Коли занадто поспішаю і не помічаю чудес,
Коли, здається, що ніч пробуджує всі страхи і темні фантазії,
А розуму довіряти не можна,
Я кладу свою думку на серце.
Серце знає відповідь,
Я в нього вчуся.
Кладу свою думку на серце
І роблю це з вірою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877917
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2020
Ці знімки на стінах нагадують,
Що у нас з тобою жодного фото.
Так, щоб тільки ти і я,
І ще мить, яка непомітно позаду
Усміхається у вічність.
Вона була б не зайвою.
Просто заплющити очі –
Було б замало, щоб уявити тебе поруч.
Сказати кілька слів –
Було б забагато, щоб щось змінити.
Про це все вже давно хтось сказав.
Всі старі спогади...
Вони пахнуть тобою,
Хоч я і не знаю твого запаху.
Не встигла розпізнати,
Бо дивилась в очі,
Кольору яких досі не знаю.
Віддати тобі свої крила –
Найменше, що я можу зробити.
Впасти разом з тобою, туди, куди сонце –
Найменше, на що я поки не здатна
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877829
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2020
В мені порожньо, як у чашці випитого чаю,
Мозолі на серці такі сухі й болючі, що я на одну мить забуваю тебе.
Якби моє життя залежало від твоїх думок про мене,
Мене, напевно, просто не існувало б.
Душа порожня, як склянка з якої вилили воду для пензликів,
В моїй кармі стільки мінусів, що вистачить на всіх злочинців світу.
І це лише за цей довгий, як рік без дощу, вечір,
Вечір, в якому немає, і вже ніколи не буде, твоєї присутності.
Серце порожнє, колись воно було таке дике,
Тепер йому не вистачає маленького чарівного слова «потрібна».
Але це слово зле і підступне.
Один, два, три – я іграшка в нерідних руках.
В мені порожньо, без твоєї тіні поруч так порожньо...
Прийди, наповни мене ніжністю і усмішками,
Я просіяла всю злість, що переповнювала мене сьогодні.
Якби моя удача залежала від думок про тебе,
Я була б найвезучішою в цій кімнаті.
Приснись, принеси у руках частинку себе,
І отримаєш у відповідь мої кістки, що вже нікому не потрібні.
Вірю, ти підбереш їх і повернеш мені силу,
Ти ніколи не відмовляв моєму розуму, але ще не чув серця.
Повернись до мене обличчям, наповни життям,
Світлими думками, які загубила в злому коридорі.
Я приготую тобі тірамісу, прочитаю всі вірші Гумільова,
Тільки, щоб моя пустота не полонила твоїх очей.
В мені порожньо, без твоєї тіні поруч так порожньо...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876871
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2020
Нестерпні думки відбивають свій ритм на серці.
Мить у мить. Грають на венах, як на струнах.
Твої дзвінки пробуджують всіх демонів у мені.
Інколи. Вже минуло сім днів, як я на них більш не чекаю.
Не варто писати, скільки всього вміщується у наших з тобою світах,
Не варто триматись за стіни, адже все було сказано до нас.
І коли до кінця гри залишається один хід,
Я тримаю в руках єдину причину –
Це триває занадто довго.
І коли до кінця п'єси залишається останній акт,
Я можу поставити тобі єдине питання:
«Ти вмієш зберігати таємниці?»
Сотні ниток павутини окутують нас з тобою.
Нестерпно. Ти весь час визволяєшся з них.
Мої слова до тебе, як листи з Антарктиди.
Довго. Любов може перетворитись в ненависть, не чекаючи три роки.
Не слід шукати, скільки разів наші шляхи перетинались,
Не слід любити так, що серця крики душать думки.
І коли до кінця буднів залишається один день,
Я тримаю в руках єдину причину –
Ми зайшли занадто близько до сердець.
І коли моїм нервам залишається недовго,
Я можу поставити тобі єдине питання:
«Ти вмієш зберігати таємниці?»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874802
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2020
Серце мститься розуму за всі скоєні гріхи,
Які віддаляли мене від тебе все далі цієї осені.
Проте з тобою це трапилось не так як всі минулі рази,
З тобою було не так боляче, хоч і страшно.
Я бачила ці знаки. Ти просто розкидав їх по світу,
А вони щоразу падали мені під ноги.
Для серця – це ключі, але ти його так і не зумів відімкнути.
Зараз воно змінило замок і закрилось на ремонт.
Мій язик довгий час був зав'язаний на вузол,
Та не так давно розв'язався.
Я занадто багато фарб розлила на картину свого життя,
Потрібно малювати нову.
Милий, ти вмієш стримуватись, а я, здається, розучилася.
Розум дражниться з душею,
Кормить її своїми здогадками і рішеннями.
Ти – це прочитана книга, після якої лишився гіркий присмак,
Та боюсь, що колись захочу перечитати.
Назви мене божевільною та відьмою,
Лиш не тією, на яку можна рівнятися.
Я для тебе занадто хороша і проста.
Навіть не знаю за що варто любити таку, якою ти мене бачиш.
Мої вуста все життя були зашиті золотою ниткою,
Та ти розірвав її.
Я занадто багато мрій і свічок витратила на тебе,
Потрібно очиститись.
Милий, ти тримаєш свій язик за зубами, а я забула як це робиться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874800
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2020
Навіщо бути злим і лихим,
Коли тобі дане життя для добрих справ?
Навіщо завдавати болю,
Коли ти маєш серце, щоб любити?
Моя дівчинко, ти все життя мала крила,
Ти просто ніколи не намагалась злетіти.
Моя дівчинко, тобі заважає земна гравітація.
Навіщо зупинятись, на дорозі, котра нікуди не веде,
Коли ти можеш повернутись і почати все спочатку?
Навіщо мовчати і тихо терпіти,
Коли тобі дані слова, щоб ділитись своїми почуттями?
Мій метелику, хіба тобі хтось відірвав твої крила?
Вони занадто твої, вони створені для польоту.
Мій метелику, тобі заважає людський розум.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874206
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.05.2020
Я б тебе до себе пришила
У ролі ґудзика, що відірвався від сорочки.
Але, знаю, ти не протримаєшся і один вечір ось так.
Я б стала твоїм правим крилом,
Однак ти не вмієш мріяти.
Власні крила віднедавна непосильний тягар для спини.
Я б прочитала тобі всі ці ненависні рядки,
Якби тільки була впевнена, що хоч щось відчуєш.
Серце не таке вже сліпе, щоб не розуміти тебе.
Я б тебе торкнулась...
Та хіба маю право руйнувати наші фортеці самотужки?
Хіба ти коли-небудь знав, що таке безсоння?
Хіба голоси цієї кімнати до тебе долітають?
Хіба биття серця може щось розповісти?
Я б тебе в собі втопила.
Наче русалка, заманила б в свій полон рибака,
Але моє озеро занадто мілке.
Я б стала схожою на неї,
Такою, яку ти точно не облаєш.
Але це не стало б жертвою чи доказом любові.
Я б написала довгого листа,
Такого, щоб твоє серце завмерло на вічність,
Щоб більш ніколи не дивився так, як зараз.
Я б тебе любила ще дужче...
Та хіба доберусь до твого серця, коли не йдеш на зустріч моєму?
Хіба маю достатньо причин, щоб поховати ці почуття?
Хіба хронічну тривожність так легко побороти?
Хіба голоси цієї кімнати хтось чує?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874205
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.05.2020
Я змивала з рук бруд разом з усіма надіями, які ти випадково згубив,
Згубив поруч мене і не забрав назад у свою кімнату.
Вбивала стрес всім, що ховалось в холодильнику,
Ввечері, коли про тебе найлегше забути.
Але ти вмієш невчасно телефонувати і зашивати всі дірки в моїй голові,
Моїй голові і так паскудно, що вже казати про серце.
Що ж? Лишімось лініями, які ніколи не перетнуться,
Будьмо такими однаковими, як заряди магнітного поля.
Відчуваю, нам не по дорозі.
Я заварювала чай і гадала, хто вона, та дівчина осіння,
Дівчина осіння, що причарувала тебе, як мене ти.
Не малювала трикутник любові, бо в математиці не сильна,
Не сильна і боротись з нею за тебе не зможу.
Але ти вмієш випадково дати сигнал і загнати моє серце до самих п'яток,
До самих п'яток, звідки немає виходу.
Що ж, як хочеш, лишімось зірками, що ніколи не об'єднаються в сузір'я,
Будьмо назажди картами різних мастей.
Відчуваю, я знову помилилась.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874054
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 30.04.2020
Я подумки називала тебе дурнем,
Не маючи на це права і підстав.
Вигадала нові правила гри,
Знаючи, що ніколи з тобою не зіграю.
Ти виявився розумнішими і терплячішим,
Ніж я думала –
Розгледів моє справжнє обличчя
Крізь це оманливе зоряне сяйво.
Можливо, це та невидима лінія
Між коханням і ненавистю,
До якої я підштовхнула тебе.
Не знаю чи здогадуєшся.
Я виявилась дурнішою і наївнішою,
Ніж думала –
Дозволила думкам розірвати моє тіло
І звільнити серце із в’язниці.
Намагаюсь взяти себе в руки,
Вимовити доленосні слова тобі в обличчя.
Не повіриш, я зрозуміла свою найбільшу помилку,
Але встигла накоїти нових.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873294
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 24.04.2020
Покладу своє серце у склянку
І діставатиму тоді, коли скаже розум.
Від нього стільки бід і сліз.
Воно болить, муляє,
Тріскається, як скло,
Але ніколи не розбивається.
Надягну наручники на неправильні думки,
Поводок їх більш не стримує.
Вони лихі та підступні,
Хоча ще в грудні були невинними.
Небезпека чатує на мене скрізь,
Коли місто поїдають сутінки-думки.
Вирву очі, які бачать те,
Чого не здатне витримати навіть розум.
З них все і починається –
Вони ранять одним пострілом.
Їм завжди мало, хочеться ще,
Як і серцю з думками.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873293
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 24.04.2020
Прошу, усміхайся.
Я щоразу бачу причини жити у твоїй усмішці.
Вона справжня, ще не зіпсована чужими словами.
Будь-ласка усміхайся.
Серцю більш нічого не треба серед цих темних коридорів,
Коли ти їх освітлюєш своїм поглядом.
Я більш ні про що не буду просити.
Ти тільки будь.
Не важливо де і з ким, в які моменти.
Мені ні про кого ще так легко не було просто думати.
Просто десь будь.
Читай свої книги, слухай тяжкий рок,
А я час від часу буду телефонувати, бо ти відповідаєш завжди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872738
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 20.04.2020
Як у дзеркалі заднього виду,
Мої плани, що більш не смію звати мріями,
Зникають. Я не пам'ятаю дороги назад.
І враз:
Я почала розуміти всіх, кому боляче,
Хто злий на світ і свого ближнього,
Хто була доброю чарівницею і раптом стала злою відьмою,
Бо всі кривди мені стали за друзів.
Як самотній пасажир в автобусі,
Чекаю своєї зупинки.
Зникаю. Хоч би помітити себе за ним.
І враз:
Я почала забувати, що таке взаємність,
Що ти відчуваєш, коли на серці спокійно,
Що на світанку легше відпускати,
Бо всі радості мені стали за ворогів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871732
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 12.04.2020
Якщо ти мені телефонуєш,
Коли інші завжди пишуть sms,
Я переконую себе, що хотів почути мій голос.
Коли ти говориш про неї, так як ні про кого,
Я уявляю, що це слова когось іншого.
Розум наздоганяє мене по колії,
Яку я катую своїми повільними кроками.
Він каже, що це мине,
Вказує на потяг, далеко за горами, яким керує час.
Милий, я добре знаю, знаю так, як ніхто в цьому місті:
Ти просто добре до мене ставишся,
Ти просто ставишся до мене так, як ніхто й ніколи.
Коли я залишаюсь тут на самоті,
Гадаю, чи є хтось поряд,
Намагаюсь керувати твоїми снами.
Але вона має більшу владу над тобою:
Їй не потрібні чари, щоб змусити себе заговорити,
Їй не потрібно усміхатись, коли ти дивишся у очі.
Серце чекає на мене в кінці осіннього лісу,
Поки я лежу і гою рани в опалому листі.
Воно заспокоює і переконує, що все правильно,
Співає колискову, під яку душа плаче.
Милий, не варто повторювати, я добре відчуваю:
Ти просто не вмієш відмовляти,
Ти просто не бажаєш знати мене під шкірою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871731
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 12.04.2020
Ти навмисне сплутав мої осінні дні.
Водночас так просто і складно...
Наповнив їх сенсом, а в наступну мить забрав.
Водночас так смішно і сумно...
Ти «тут і зараз», а я десь там «у мріях»,
Ти «раз і два», а я «застряла».
Ти зітер моє серце в порошок,
Проте я досі чую як воно кричить:
«Мені не боляче!».
Відтепер ці вулиці є свідками.
Це було водночас прекрасно і жахливо...
Того що трапилось між нами.
Це була водночас комедія і трагедія...
І я вже не розумію себе,
Коли серце, розум і душа говорять на різних мовах.
Ти повернув мені душу,
Проте я боюсь, що втрачу її вдруге,
Коли досі не знаю твоєї.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871261
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 08.04.2020
З тобою не страшно перебігати дорогу на червоне світло,
Але ти все-рівно вважаєш, що я боюся.
Всі думають – я безневинна, не спроможна скривдити.
Ти не зрониш і слова, але краще погодився б з ними.
Ти так епічно проходив повз до останнього часу,
А тепер цікавишся як у мене справи.
Всі вкотре сприймають моє мовчання неправильно
І не помічають, коли душа виливається зі склянки.
Ну то й що, що ти народився під сплетінням сузір'я Близнюків?
Я готова просто зараз припинити вірити гороскопам і гадалкам.
Хіба різні смаки й погляди щось значать?
Мені набридло вдавати, що я вірю світові й новинам.
Ми ще молоді, але я вже бачу нас через десять років.
Так, дуже скоро ми вирушимо на різних потягах в різні частини життя.
Невже власне мовчання може так кричати?
Невже ти такий сліпий, як інші?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870703
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 04.04.2020
Це та можливість, за яку можна вбити і потрапити в Рай,
Та осінь, дні якої – найпрекрасніше і найгірше, що могло
Трапитись з будь-якою людиною на цій вулиці.
Але нам властиво забагато думати,
Часу властиво йти, коли його не шанують.
Це те далеке майбутнє, за яке будеш боротися,
Бо його обійми такі, що хочеться прикувати себе до нього,
Бо йому не так болить, коли ти поруч.
Це той день, де в паралельному світі все склалось по-іншому,
Той випадок, що не увійде в історію цього будинку.
Шанс отриманий в «не той момент» завжди витрачається впусту
І час за цим спостерігає з-за рогу.
Він підкрадається, тихо забирає...
Це той розділ книги, з якого все починається,
Бо його слова ті, що торкаються серця,
Бо його усмішка і дощ занадто схожі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870455
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 02.04.2020
Просто зараз на іншому кінці міста
Ти дивишся сни про когось, а я тут вся «про тебе».
Просто зараз я намагаюсь радіти всьому тому, що маю в цю мить,
Але солодкий чай з лимоном вкотре навіює терпку печаль.
Ти не такий, яким я тебе вважаю.
Всі твої слова і погляди для мене значать щось, про що ти не здогадуєшся.
У всіх моїх дзвінках і усмішках, які не можу стримати,
Ти бачиш не те, що я насправді шепочу крізь голос буднів.
Можливо, я здаюсь дволикою,
Але лиш поруч тебе мої маски не мають жодних шансів.
Ти впевнений «коли», а я знову «якщо».
Останнім часом я дослуховуюсь до твоїх порад.
Я просто хочу бути ближчою,
Так, щоб шкіра не заважала.
Ти не знаєш чого вартуєш,
Не знаєш, ким є для мене.
Але, безсумнівно, ти коштуєш всіх моїх нервів і сил,
Всіх цих дивних віршів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870286
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 01.04.2020
Я приходила до тебе з пустим руками тричі
І жодного разу ти не відвернувся від мене.
Невже після я маю привід вірити їх словам?
Я віддаю тобі час і думки, які вже ніколи не поверну.
Я перед собою у великому боргу.
Якби ти закохався у мене, ми стали б ближчими?
Якби я зізналась у своїх почуттях, щоб ти сказав у відповідь?
Якби це було взаємно, хіба сьогодні ми були б в різних кімнатах?
Я тільки зараз зрозуміла, що Бог припідніс мені цей урок
Не для того, щоб я умивалась сльозами і питала: «за що?».
Невже після я маю підстави не довіряти Йому?
Я ледь не викинула всі свої надії в смітник,
Аж раптом сьогодні ти сказав, що любиш поезію.
Якби ти ненавидів би мене, я б відпустила?
Якби я зробила перший крок, ти змінив би свою думку про мене?
Якби це було взаємно, хіба сьогодні ми так мовчали б?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870284
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2020
З кожною хвилиною, що проводжу в роздумах,
Все більше вірю, що ти до мене байдужий.
З кожним новим поглядом, на який не в змозі відповісти,
Переконуюсь, що для тебе я просто конкурентка.
Колись я зможу дивитись тобі прямо в серце,
Колись стане легше, адже я стільки разів тонула в болоті під назвою Закоханість.
Та поки я п'ю чай і думаю про одного тебе,
Пишу вірші про інших, але в останньому рядку повертаюсь до тебе.
Всі слова за руку з думками відправляються на потягу в осінь,
І я знову опиняюсь на цій вулиці.
Всі собаки-бродяги шукають з надією дім,
І я, як вони, продовжую довіряти людям.
Мені б такий наркотик, який викинув би тебе з серця,
Мені б квиток у Данію і забути в казці твій образ.
Та поки я п'ю какао і мене нудить від моїх прихованих почуттів,
Видаляю пропущені від тебе, вдаю байдужу від дзвінка до дзвінка.
Та поки я намагаюсь привернути твою увагу і не вийти за кордони свого світу,
Ти починаєш тріпати мені нерви і серце.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869998
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 30.03.2020
Погляд переповнений зневаги,
Знаки долі повні нових надій.
Сита по горло байдужістю,
А ти продовжуєш мене кормити надалі.
Любити тебе
Стає так складно.
Легше ненавидіти –
Очі нарешті бачать світ навколо,
Кров у венах повертається до свого звичного ритму.
Тебе недостатньо.
Так мало в моїй реальності.
А я собі нічия
І водночас полонянка такого циніка, як ти.
Любити тебе
Стає настільки неправильно.
Краще ненавидіти –
Серце не сильно болить,
Думки тривожні не так голосно шепочуть вночі.
Простіше ненавидіти –
Немає сенсу усміхатись без причини,
Немає сил любити тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869854
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 29.03.2020
Я не хочу засинати, коли ти десь там далеко
І не живеш в моїй безкінечній уяві.
Ти жодного разу навіть не наснився мені.
І завжди...
Все чорне: твої жарти, музика і одяг.
І сьогодні...
Все чорне: мої думки, руки і туфлі.
Я так намагалась, щоб просто все втратити,
Але ти сказав, що це немає значення.*
Ти такий правильний, і тепер я відчуваю себе клаптиком пазлу.
І завжди...
Все прозоре: мої сльози, душа, будь-яка моя закоханість.
І сьогодні...
Все прозоре: твій погляд, голос, ці почуття.
Твої слова такі гострі, що я відчуваю себе шматком м'яса.
Все так неправильно, що, здається, я виходжу за рамки можливого.
Я п'ю каву, хоч це може нашкодити здоров'ю, посеред ночі.
Але, якщо тебе це не турбує, (знаю, що так і є)
То я теж почну розбивати усі вікна.*
І сьогодні світ у твоїх кольорах,
Сьогодні світ такий, як ти.
* відсилка до пісні «In the end» – Linkin Park.
* використано в контексті Теорії розбитих вікон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869776
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 28.03.2020
Пити чай – це вже ритуал
І не важливо, що за вікном кімнати аномальна спека.
Не відповідати на дзвінки – це вже страх.
Одне твоє фото, що спливає, коли телефонуєш, змушує здригатись.
Це вже виходить за рамки будь-яких інших почуттів –
Я ніколи так не ніяковіла від одної згадки про чиєсь ім'я.
Ти реальний, ти не витвір уяви і тим паче не якась «далека рідна душа»,
Ти такий близький і водночас далекий, що всі кістки болять.
Всі наші розмови – не сни,
Всі вирвані з натовпу погляди – один лиш біль.
Пити чай – це вже ритуал
І не важливо, що вирує на душі,
Легше згадувати літом про тебе під чай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869486
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 26.03.2020
Вечір. Темними коридорами ходять наші тіні.
Від стіни, до якої я зараз притуляюсь і до протилежної,
Від вікна, оточеного світлом сусіднього будинку, і до мене.
А о півночі стає ще таємничіше...
Вечір. Темними коридорами грають наші тіні.
І ми поруч з ними ходимо в темряві, шукаємо когось, щоб зіштовхнутися,
І ми разом з ними торкаємось сердець одне одного.
А під ранок про все забуваєм...
Ранок. Туманна осінь прокрадається в наші коридори.
Ми зустрічаємось поглядами, наші тіні – тілами,
Ми мовчимо і стримуємо вуста, наші тіні кричать.
А ввечері неважливо...
Ранок. Холодна осінь розбиває наші вікна.
Злість керує сонними серцями, а тіні бояться,
Байдужість отримує владу і це вже не вечір, тіні тікають.
А тіні хочуть грати...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869446
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 26.03.2020
Ти сказав, що цей Новий Рік буде іншим,
Зібрав всі мої спогади, усмішки та улюблені пісні
І пішов геть із серця.
Лапатий сніг за вікном...
Ці сніжинки такі великі,
Більші за наші з тобою серця.
Вони летять з самих Небес,
Щоб впасти на землю.
Всіх, в кінці кінців, забирає вона.
Ця зима холодна,
Як хмари на небі,
Як вода в криниці,
Як охоловший сніданок,
Як наші обійми,
Як серце, що ніколи не любило.
Нам не дотягнутись до Небес,
Навіть в цю ніч.
Ми, як всі на цій планеті, грішні й земні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869316
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 25.03.2020
Я написала прощальний лист осені,
Заспівала вітальну пісню зимі та місту,
Яке стільки днів, наче терміти завдавало шкоду моїй душі,
Але сьогодні ми укладаємо мир.
Чи можу я нарешті заспівати ту пісню?
Чи можу піти з собою вперше на побачення?
Я відчуваю наче пройшла все, що повинна була,
Наче крила більше даного не виростуть.
Я шукала себе, допоки не зрозуміла, що це не те,
Тепер душа повинна припинити мучитись.
Чи можу я опустити руки просто тому, що давно вже перемогла себе?
Чи можу закрити штори, щоб зимове сонце не заважало?
Я переконана, що ця грань минула,
А сьоме небо лежить на тротуарі.
Я створила себе з усіх спалених та зруйнованих мостів,
Тепер душа повинна заспокоїтись.
Я відчуваю, що нарешті належу тільки собі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869225
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 24.03.2020
Ні, я не тікаю і не ховаюсь.
Мені просто потрібно все обдумати.
Бо раптом це те, за що я повинна боротись?
Раптом грудень хоче навчити мене чомусь новому?
Хоче, щоб я помилилась і виправилась?
Я лиш попрошу тебе бути терплячим,
Лиш дозволю випадково перестріти себе в коридорі.
Ні слова більше...
Ні, я вмію бути дружелюбною.
Ти тільки подаруй мені трохи часу.
Ти ще побачиш, як я граюся словами,
Як роблю те, чого ніколи дозволяла собі,
Будую замки на руїнах спалених мостів.
Я лиш спробую відкрити двері серця ще ширше,
Лиш усміхнусь так, як ніколи й нікому.
Ні слова більше...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869224
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 24.03.2020
Минуло 54 хвилин як твій дзвінок потривожив мене,
54 хвилини, як я вкотре не можу здолати серце.
Навіщо ти кидаєшся словами і знаками долі,
Коли ніколи навіть не бажав зрозуміти мене?
Мені вистачило чотири хвилини, щоб зрозуміти
І майже рік, щоб закохатись.
Почуття – це складніше, ніж твоя гра,
Простіше, ніж мої збудовані проблеми і мости.
Минуло три години, як мені стало відомо,
Що ти прикидався весь час сьогодні.
Мій розум паралізований,
Та твоє мовчання каже, що варто забути все.
Ти винен мені набагато більше,
Ніж витрачені на тебе частинки розуму,
Більше, ніж твоє серце може віддати.
Але я нічого не попрошу назад.
Краще назву тебе тим, що минуло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869063
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 23.03.2020
Ще одне падіння об холодну реальність,
Ще одна хитка надія, що тримається з останніх сил.
Тіни приходять ввечері, коли прокидається самотність,
Розчарування лягає поруч, воно знає, що на нього чекали.
Воно тихо шепоче, проникає все далі у вени,
Кличе своїх друзів – зневіру та сльози.
Кімната стає ігровим полем,
Серце робить перший хід.
Час біжить десь вниз по Осінній вулиці,
Але самотність тримає його на повідку.
Тривога стукає ввечері, коли знає, що ніхто не прийде,
Вона хоче стати головною Музою.
Душу поранили ножем прямо в спину.
Якби ж тільки знайти це місце.
Світ навколо стає полем бою,
Коли серце, розум і душа борються
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869061
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 23.03.2020
Я відведу тебе додому,
Прямісінько на поріг твого серця й душі.
Не йди тим шляхом, що обіцяє
Вивести подалі від усіх проблем і нещасть.
Ти ж – не я, ти вмієш відрізнити правду від омани,
Спокусу від того, чого не вистачає душі.
Я відведу тебе додому.
Ти вже не раз довірявся мені.
Знаєш, я не підведу.
Цей шлях мої очі бачили не один рік,
Тому не бійся.
Я приведу тебе під перший сніг.
Я відведу тебе додому,
Туди, де твоє місце.
І не важливо, що моє не поруч,
Не важливо, що наші шляхи різні.
Я на пам'ять вивчила карту твоєї дороги,
Знаю всі пагорби та урвища.
Я відведу тебе додому,
Поки шукаю свій...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868902
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 22.03.2020
Правдою муляю тобі поміж ребер.
Вперше відчуваєш, як буває двом затісно в переповненій кімнаті.
Граєш на моєму серці, як на фортепіано,
Відбиваєшся лайкою, наче ми на футбольному полі.
Так і не дізнався, що не люблю спорт.
Наведи три аргументи і я відступлю,
Доведи одну теорему, що між нами.
Тисну поглядом, неначе прес-пап'є.
Все чекаєш, що мине і я прокинусь від сну.
Та, милий, ти занадто наївний,
Хоч бачиш це краще, ніж твоя «не дівчина».
Ти – та сама стара дудка,
Під яку я буду танцювати найближчі чотири місяці,
Не припиняючи муляти тобі поміж ребер.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868774
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 21.03.2020
Я говорю правду і обдурюю цей світ,
Брешу дзеркалу, що прекрасна, і вірю.
А у тебе стільки недоліків,
Що цієї кімнати буде замало, щоб виміряти всі.
Розум здолав серце –
Я бачу твоє справжнє обличчя.
У тебе 33 нещастя, а в мене 33 причини.
Тобою керує логіка і зневага до смаків інших,
Але не мені судити твої причини,
Не мені бути щуром у твоїй клітці.
Розум здолав серце,
Але поза грою залишається душа.
І знову мій полюс притягується до твого,
А ти все пишеш п'єсу, в якій для мене немає ролі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868773
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 21.03.2020
Я просто тут, навпроти,
А ти гадаєш, хто вона,
Та дівчина, що пише дивні листи
І підкладає тобі прямісінько в серце.
Я не тікаю, навіть не ховаюсь,
Опускаю всю зброю в одну мить,
Як тільки ти кидаєш на мене
Свій усміхнений погляд,
Наче сонячні зайчики.
Ну ж бо, не сумнівайся,
Заходь якось до мене.
Я підказую правильні відповіді,
Як на контрольній з математики.
Ти віриш мені, бо я «така є»,
Але поки наші відносини «довірою» не назвеш.
Душа падає додолу,
Коли ти дивишся крізь мене
У пошуках мене ж.
Ну ж бо, не соромся,
Заходь якось до мене у серце.
Все просто, як мій образ –
Я в пошуках тебе,
В той час, як ти стоїш поруч.
Це все я власною персоною,
Але ти занадто високої думки про мене
І не повіриш цим словам.
Тому я мовчу, тому так усміхаюсь часто.
Але ти не поспішай,
Ми ще маємо час.
Заходь якось у моє життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868697
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 20.03.2020
Як ти можеш бути таким прекрасним,
Що навіть саме Сонце заздрить твоїй усмішці?
У мене не вистачає причин опиратись цьому почуттю,
Слів, щоб перечити серцю і розуму.
Всі твої грубі слова, кривди і пропущені уроки життя
Любов може пробачити, але я ні.
Як ти так кличеш мене,
Що всі вікна і двері ламаються?
Мої кістки сиплються додолу,
Душі немає сенсу триматись за них.
Сни про тебе, всі години, що провела поруч
Я можу забути, але любов ні.
Де ти – той, що скаже «все буде добре»?
Де ти – той, з ким смуток не такий болючий?
Всі мої погляди, знаки і зізнання між рядків конспектів
Любов здатна побачити, ти – ні.
Коли мені чекати тебе – того, що прошепоче «я завжди з тобою»?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868695
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 20.03.2020
Я вкотре розпалювала вогонь,
Але такі почуття, як у нас лиш згасають.
Я розтоплювала твої руки своїм подихом,
Але таке серце, як у тебе, давно не відчувало чужого тепла.
Тож, сьогодні я востаннє буду засинати з твоїм образом у серці,
Сьогодні вперше я обіцяю собі бути більш обачною.
Милий, повір, мене не цікавить, що ти можеш змінити думку,
Мені начхати, хто не покидає вечорами твою кімнату.
Тіло всоте сковує ломота
І я не знаю її причини.
Мурашки давно оселились на моїй шкірі,
Однак я досі не можу торкнутись тебе без причини.
Тож, сьогодні я востаннє буду мріяти про твої холодні обійми,
Сьогодні вперше я обіцяю собі більш ніколи не губитись в тобі.
Милий, повір, мене не турбують здогадки, що ти щось знаєш,
Мені начхати, що завтра я не зможу стримати своєї усмішки при тобі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868582
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 19.03.2020
В п'ятницю я одягала байдужість.
В ній так просто й безболісно забути про тебе.
Ти кличеш мене, але я не відразу пізнаю твій голос.
Поруч з тобою страшно бути собою,
Адже ти бачив тисячі моїх масок
І жодного разу справжнє обличчя.
Поруч з тобою небезпечно бути такою.
В день осіннього рівнодення моє обличчя прикрашало божевілля.
Воно ніколи не дозволяє сумувати й опускати погляд.
Ти думаєш, я інша, в той час як маски продовжують змінюватись.
В цій кімнаті так легко бути собою,
Адже твої очі не переслідують серце,
Голос не тривожить тіло.
В цій кімнаті так спокійно без тебе.
Поруч з тобою страшно бути собою,
Адже я не наношу помаду й туш,
Хоч мої очі не помітиш за маскою.
Поруч з тобою небезпечно бути такою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868581
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 19.03.2020
Кров хвилями припливає до скронь, а серце – барабан, на якому грають почуття.
Я вже не розумію з чим все пов'язано й перев'язано.
Ти так само почуваєшся, коли виходиш на сцену?
Чи за стільки років вже звик?
Чула, ти медитуєш.
Я теж намагалася, та не протрималась і весну.
Боротись, а не перемагати,
Жити, а не виживати –
Ще одна істина, яку я пізнала.
Але перша, якою ділюся з тобою.
Знаєш, мені б когось, хто зміг би побачити мої справжні кольори, що ховаються за тонами брудних вчинків.
Мені б когось, хто обійме, коли я цього не хочу.
Мені б когось схожого на тебе і водночас ні.
Ми живемо з ним у різних світах.
І справа не в кількості сходинок та різних поверхах.
Я вже забула чи були колись ми схожі.
Він приходить до мене, але не розуміє цього,
Зате ти весь час в моїй крові.
Проти власної волі, як і його, твій образ тоне в мені.
Боротись, а не перемагати,
Жити, а не виживати –
Та істина, яку я довгий час не розуміла,
І друга, в якій впевнена більше, ніж в собі.
Знаєш, мені б когось, хто здатен прийняти всіх моїх тварин, всіх єдинорогів.
Мені б когось, хто дивиться прямо в очі, як у душу.
Мені б когось схожого на тебе і водночас ні.
Мені б його...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862555
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 25.01.2020
Мої коти не люблять твоїх собак,
Твої закони не розуміють моїх правил.
Твої газети не читають моїх казок,
Мої гноми не дружать з твоїми тролями.
Але мої рядки знаходять шлях до твого серця,
І жодна їжа не допоможе, шлунок не стане на заваді.
Але моя осінь ніжно переходить в твою зиму,
І кожний День подяки, кожне Різдво мають сенс.
Твої посмішки не бачать моїх сліз,
Мої планети не рухаються твоєю орбітою.
Мої яблука не ростуть в твоїх печерах,
Твої актори не знайомі з моїми героями.
Але твої закони знають, як здійснити мої мрії,
І всім страхам знаходяться пояснення.
Але твої ранки знають, як звільнити мої думки з полону ночі,
І не важливо, що там коїться за вікном.
І немає значення те, що ми жителі різних світів...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853254
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 31.10.2019
Я хочу поділитись всім болем своїм,
Що тяжким каменем лежить на раненому серці.
Я прошу Бога позбути мене цих страждань,
Адже вони прогнали всі барви й метелики з мого життя.
Я молю Ніч не звільняти моїх думок з повідка так зненацька,
Мені й без них тяжко до тебе звертатись.
І без мене ти маєш безліч проблем,
Тому ні про що не дізнаєшся.
Проте я писатиму листи, складатиму вірші,
Відчинятиму навстіж усі вікна та двері,
Доки мої слова не знайдуть тебе.
Я не хочу бути героїнею якогось фільму,
Що вчиняє сварку на пустому місці, а потім шкодує про вчинене.
Мені не подобаються всі ті красиві історії,
Які розповідають про «справжнє кохання».
Його не існує. Правда ж?
Я ніколи не зможу виразити словами все те,
Про що хочу, щоб ти дізнався від мого серця.
Але я не перша й не остання,
Тому краще притримаю душу за розумом.
Проте я співатиму пісні, шукатиму правильні ноти,
Відчинятиму навстіж усі вікна та двері,
Доки мої слова не втратять сенсу.
Вогонь страждань спалює мене дотла,
Але не про це я пишу тобі, намагаюсь кричати,
Не про це розповідають всі твої пісні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847655
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2019
На столі лежить блокнот з усіма ненаписаними віршами,
Ти можеш його розірвати й звільнити мене.
В шафі вісить мій одяг,
Ти можеш викинути його й залишити мене на одинці з правдою.
Безжалісно ти нищив все, що належало мені,
Без печалі в очах казав, що я зайва,
Так відверто й чесно ти дав знати, що не згадуватимеш мене після всього.
Під ліжком заховані мої таємниці,
Відкрий їх, я хочу, щоб ти знав мене до кісток.
До стіни прикована моя душа,
Звільни її, вона мучилась тут довгі дні.
Безрезультатно я руйнувала всі стіни, що розділяли нас.
Так брехала й самонавіювалась, думала ти повіриш,
Віддавала свободу, думала зрозумієш.
Коридором ходить моє кохання,
Знищ його, воно не має права на існування.
Вулицями блукає мої розум і совість,
Знайди і поверни їх мені.
Було б так чудово все забути, але...
Я пам'ятатиму цей запах цигарок, який ти намагався приховати одекалоном.
Я збережу той підсніжник - символ мого мовчання.
Я викарбую на серці твоє ім'я.
Знаю, цього разу так просто мені все не минеться.
Наша історія не скінчиться й через п'ять років.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847228
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 05.09.2019
Я по саме горло застряла в проблемах,
Кожний ранок розпочинається з відчуття тривоги.
Я вчуся думати правильно, запам'ятовувати урок за уроком своє покликання,
Ні, ти в моєму житті не надовго посів головне місце.
Я не зізнаюсь, що ти мені подобаєшся,
Але напишу про тебе вірш.
Хоч мені й цікаво, що ти робиш у цей вечір,
Хоч і знаю де тебе побачу знову,
Я не дам тобі знак.
Ти – просто ще один вірш про любов.
Я відчула це з першого погляду,
Просила небеса про ще одну зустріч.
Так, доля подарувала мені останній шанс,
Але я не зуміла ним скористатись.
В цей вечір я шкодую, що не зробила перший крок,
Але колись більших страждань завдаватиме мрія, що залишились тільки мрією.
Хоч моє серце й палає від думок про тебе,
Хоч і стримую себе від нав'язливих думок,
Я не всміхнусь тобі.
Ти – просто ще один вірш про любов.
Хоч я починаю повертатись у стан депресій,
Хоч мені тяжко стриматись перед іншими,
Я мовчатиму.
Ти – просто ще один вірш про любов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846586
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 30.08.2019
Я намагалася припинити дивитися на зорі вночі,
В той час, як ти давно це зробив.
Я розмовляла зі своїм відображенням у дзеркалі,
В той час, як ти шукав себе.
Я запам'ятовувала відповіді на питання,
В той час, як ти вчився жити.
Що ж, я трохи запізнилась, але я не настільки слабка, як тобі встигли розповісти.
Ні, це ти втратив всі почуття,
Ні, це не я спіткнулась об свої старі помилки.
Так, це я залишилась людиною.
Я шукала в кожному підтримки,
В той час, як ти підіймався на небосхил самотужки.
Я не раз переконувалась, що друзям не варто довіряти,
В той час, як ти був одним з них.
Я списала всі білосніжні сторінки зошитів,
В той час, як ти гуляв містом пізно ввечері.
Що ж, я трохи інакша за тебе, але я не настільки невинна, як показали мої вчинки.
Ні, це ти втратиш мене першим,
Ні, це не я скаржитимусь перехожим на долю.
Так, це я залишусь людиною.
Я знайшла сенс життя,
В той час, як ти хотів змінитись.
Я дійду до своєї цілі,
В той час, як ти не розумітимеш свого призначення.
Я не здамся до кінця це чого б це мені не коштувало,
В той час, як ти розповідатимеш іншим чого досяг.
Я відчуватиму адреналін в своїй крові до кінця днів,
В той час, як ти обходитимеш всі гострі кути.
Ні, це ти забудеш мене,
Ні, це не я писатиму таким, як ти листи.
Так, це я залишусь людиною.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846091
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 25.08.2019
Ні, не для тебе ці чорні джинси,
Не для тебе коротке й обрізане волосся.
І не для тебе всі ці нічні головні болі,
Всі ці нестерпні риторичні запитання,
Що приходять в кімнату, коли проблеми тікають геть,
Всі ці красиві малюнки, потворні слова
Не для тебе.
Ні, не для тебе ці прогулянки містом,
Не для тебе «вона вибивається в люди», «вона змінилась».
І точно не для тебе дурне поєднання валер'янки й вина,
Всі розкриті таємниці, висипані із шафи кістки,
Що тримали й душили, коли нічого вже не допомагало,
Всі нові смаки, зміни та усмішки
Не для тебе.
Я не для тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845962
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 23.08.2019
Я вже стільки днів живу не думаючи про тебе, пишу на папері не про тебе,
Здається осінній вітер відніс усі думки геть.
Напевно, мені краще залишатись собою
І продовжувати плакати разом з дощем.
Моя історія не схожа на твоє життя.
Ти зміг би зробити цей день простим...
Знаю, ти, як і я, загубився серед вулиць міста.
Сьогодні ми просто чекаємо, коли прийде час вступити в гру.
Ти не повинен хвилюватися за мене.
Ти там, де повинен бути.
Не дозволяй своєму серцю думати інакше,
Тому що помилку так запросто вчинити,
Тому що можна й далі жити так, як зараз.
Тож не дозволяй своєму серцю думати інакше.
Чи пам'ятаєш ти хто залікував вперше твої рани?
Пам'ятаєш, як боляче було залишитись покинутим?
Так, ти вже давно про все забув. Я теж.
Думала, все складеться по–іншому,
Надіялась, серце не нагадуватиме про себе.
Ти зміг би зробити цей день прекрасним...
Знаю, ти, як і я, не можеш здолати себе.
Сьогодні ми просто чекаємо, коли прийде час зупинитися.
Я залишила тебе під дощем,
Змусила себе відпустити.
Не дозволяй своєму серцю думати інакше,
Тому що спогади буває ріжуть болючіше ножа,
Тому що можна й далі вдавати, наче все добре.
Тож не дозволяй своєму серцю вчиняти інакше.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845744
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 21.08.2019
Їхні тіні наздоганяють мене,
Їхні тіні знають мене наскрізь,
А ти продовжуєш казати, що це не моя вина.
Я не хочу всім мститися,
Мені б просто залишитись людиною, хоч і сліпою.
Я граю свою роль, проте так і не звикла до сцени,
Глядачі аплодують, але мені страшно.
Квіти паперові, усмішки бетонні,
В їхніх руках маски.
Що таке щастя,
Коли ти завдаєш комусь біль за свої власні помилки?
Що таке щастя,
Коли хтось інший відповідає за твої вчинки?
Що таке щастя?
Інколи мене запрошують на чай злість та божевілля,
Інколи я – маріонетка в їхніх руках.
Їм, напевно, теж неприємно це відчувати.
Я не хочу вирішувати, що справедливо, а що ні.
Це не моє завдання.
Я новачок на сцені, а ти добре знаєш свою справу.
Вибач, що не слухаюсь твоїх порад,
Зрештою, життя розставить всіх на свої місця.
Я почекаю.
Що таке спокій на душі,
Коли створені тобою стіни вбивають всіх навколо?
Що таке спокій на душі,
Коли люди, яких ти вважала близькими, ті самі тіні?
Що таке спокій на душі?
Що таке щастя,
Коли друзі знають як завдати тобі біль?
Що таке щастя,
Коли тобі кажуть, що платити болем на біль правильно?
Що таке щастя?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845365
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2019
Сьогодні я розмовляла з дощем,
Він здався мені таким рідним.
Я дивилась у небо, шукала причини,
Усмішка сама з'являлась на обличчі.
Намагалась сказати поглядом все про що ти не знаєш,
Але ти не дивився.
Так близько, що серце рветься по швам,
Так страшно, що тепле повітря цієї забігайлівки стає враз холодним душем.
Ти так близько.
Сьогодні в мені прокинулась заздрість,
Вона хотіла, щоб я до кінця віддалась їй.
Я не повинна була б зупинятись,
Коли всі темні почуття забрали у свої обійми моє серце.
Хоча я зірвала голос криками в безмовній тиші,
Відповідь мені була – твоє мовчання.
Так близько, що голоси з настінної плазми затихають й зникають,
Так голосно, що думки стають зайвими.
Ти так близько.
Я була такою доброю, але не знаю чи з тими,
Я була такою відкритою, але боюсь, що одного разу закриюсь навіки.
Так близько, що випита зранку валер'янка вже не допоможе,
Так красиво, що їх словам нічого не спотворити.
Ти так близько.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845030
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 14.08.2019
До осені лишилось 165 днів, 10 годин і 35 хвилин,
До тебе зосталось дев'ятнадцять кроків коридором від кімнати до кухні,
До здійснення мрії потрібно почекати ще деякий час.
Ще кілька падінь і я знову стоятиму рівно.
До осені лишилось шість місяців,
До тебе зосталось оминути сусідню кімнату,
До нової закоханості потрібно забутись.
Ще кілька годин і, можливо, трапиться можливість.
До осені лишилось сотні ненаписаних віршів й листів,
До тебе зосталось ще більше незроблених справ і упереджень,
До пар лишилась якась там година.
Ще тисячі беззоряних ночей і я втрачу всі страхи.
До осені лишилось припинити писати про "когось",
До тебе зосталось одне маленьке слово "привіт",
До кайданів душі я мушу знайти ключі.
Ще трішки самонавійливих думок і все буде добре.
До осені лишилось перемріяти весну і літо,
До тебе зосталась вічність.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844627
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 10.08.2019
Прошу, не забирай цей біль.
Він - єдине, що справді належить мені.
Ми існуємо завдяки один одному.
Навіть не кажи, що я змінилась.
Я вчинила помилку,
І відповідати лиш мені.
Я думала, що буде краще,
Але це був мій останній шанс на помилку.
Прошу, не вбивай мою любов.
Можливо, вона все те, що я повинна пам'ятати.
На жаль, ми несумісні з нею/любов'ю/...
Навіть не кажи, що я інша.
Я вчинила найпрекраснішу в світі помилку,
І нехай кожен судить мене.
Я хотіла забутись в проблемах,
Але я використала останній шанс на помилку.
Не забирай цей біль,
Не вбивай мою любов.
Це була остання моя помилка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844375
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 07.08.2019
Очі звикають до темряви,
Руки до болю.
Вуха приймають брехню,
Печаль душу.
Світ пристосовується до змін,
Травень до гроз.
Діти припиняють вірити казкам,
Дорослі усім, окрім себе.
Серце звикає до свободи,
А розум ніяк не звикне до думки про тебе.
Краса примиряється з потворністю,
Ноги з довгою дорогою.
Самотність приймає себе,
Дзеркало моє відображення.
Мрія знаходить спільну мову з реальністю,
Образа з забуттям.
Добро пробачає ляпас в душу,
Душа підніжку.
Думки звикають до світанку,
А ніч ніяк не звикне до мрій про тебе.
Випадковості звикають до долі,
А я ніяк не звикну до тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843940
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 03.08.2019
Ми вкотре провели між нами паралель.
...невміло руки пишуть ці рядки...
Я тебе не чула й не плекала.
Ти наче ті мрії, що з приходом ранку стають все більш недосяжними.
Я б відповіла, якби вміла жити так, як вмієш тільки ти,
Я б пішла за тобою, якби не знала того, що знаю сьогодні.
В цю ніч по місту ходить щастя.
Тиждень тому я почала його відчувати.
Ну й нехай, ти полонив мої думки,
Ну й нехай, самотність ходить за мною тінню.
Я навчуся любити себе - я полюблю всіх.
Щодня я стаю дорослішою,
В дзеркало дивитись стає легше.
Ще трішки... і я вилікуюсь.
Я чула, нас порівнювали,
Казали, що ми схожі.
Я про це забуду, прийму, присиплю сіллю рану,
Я про це змовчу при нашій зустрічі, закрию серце,
Хоча знаю, що тобі не начхати.
Ми знову оминули точку зіткнення.
...неправильні ноти обрала я...
Думала все минуло, все правильно.
Ти наче веселка після дощу - я так рідко тебе помічаю.
Я б повірила, якби була не такою, якою ти мене бачиш,
Я пішла б за тобою, але спочатку повинна примиритись зі своїми страхами.
В цю ніч коридорами блукають мої мрії.
Тиждень тому я вигнала їх з серця.
Нехай все буде так, у мене час є,
Нехай все буде так, це ще не кінець п'єси.
Я зумію зважити все на терезах життя - я не втрачу себе.
Щодня безліч думок тривожать мене,
Я ховаю обличчя, але у мене є туз в рукаві.
Ще трішки... і я припиню завдавати собі біль.
Я чула про нас говорили,
Казали, що ми дивні.
Я про це напишу, прокричу.
Знаю, тобі не начхати.
Ще трішки... і я вийду з тіні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843824
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.08.2019
Твої очі були такими добрими в першу зустріч,
Твої слова були такими солодкими, що мене нудило.
Тіні шепотіли пізно вночі: "ти ще пошкодуєш",
Вчинки кричали, що так не правильно.
В світі грошей та слави ми вороги,
На безмежному небосхилі ми різні сузір'я,
Серед почуттів таких щирих й фальшивих ми не «ми», а «ти і я»,
В світі перемог та поразок у нас різні шляхи.
Мої очі були такими сліпими, коли я побачила в тобі друга,
Мої вуста були такими грішними, коли говорили правду.
Хіба голоси в твоїй голові не попереджали про це?
Хіба уві сні мої руки не позбавляли тебе всіх темних надій?
В світі акторів та фільмів ми граємо різні ролі,
На планеті прекрасній й квітучій я – північ, ти – південь,
Серед вітрин магазинів ми не однієї марки ляльки,
В світі павутини й посилань лиш в одного з нас промиті мізки.
Вітер шепотів, що доля не такий має вигляд,
Життя не дало нам вибору,
Тому в світі, де всі носять маски,
Ми один для одного «не ті».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843555
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 30.07.2019
Знаю, я не найкращий друг для тебе
І тобі не раз доводилося розчаровуватись в мені.
Я не намагаюсь бути ідеальною, але я далека навіть від початку,
Тому що так важко змінюватись не для себе, а для когось.
Я не хочу бути ганчіркою, яку в кінці кінців ти викинеш,
Спогадом, черговою помилкою, яких вчинив ти безліч.
Я не хочу знати, що хтось розуміє тебе краще
І знайомий з тобою довше, ніж я.
Безбарвний, повний смутку й печальних думок,
Цей день згасає, як полум'я свічки, на якій я ворожила.
Знаю, що згрішила.
Напевно я була наївна, коли думала, що все буде добре,
Але зараз я не знаю ким є для тебе і як жити далі.
Я прикидаюся поступливою і безвідмовною, але тобі це відомо.
Думаю, тобі не потрібний друг лиш на словах, як і мені.
Я не хочу бути серцем, якому в кінці кінців ти зрадиш,
Іграшкою, "другом", яких ти зустрічав безліч.
Я не хочу спостерігати за тим, як стаю егоїсткою,
А моє місце в твоєму житті, займає хтось інший.
Тиха, сповнена сліз й самотності,
Юність покидає мене, наче я тебе в нашу останню зустріч.
Знаю, що недостойна тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843283
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 27.07.2019
~1~
За вікном на неї дивився єдиний друг, який насправді не знав, який вона має вигляд. Лише там, за вікном, він допомагав їй насправді не розуміючи жодного її слова і потреб. Лише там... Він був лише там, був недосяжним. Він був дощем.
Нічні вогні прибережного містечка, у суміші з дощем, робили світ однією незрозумілою мозаїкою. Тільки вона її розуміла, тільки вона могла розгледіти у цьому хаосі сусідній будинок, в якому досі у декількох квартирах горіло світло, столітній дуб, біля якого стояла молода дівчина під парасолькою, напевно, чекаючи на когось. Вона бачила все, навіть своє бліде та невиразне відображення обличчя, яке викликало одну лише огиду. Це світле волосся, ці світлі очі й така ж шкіра – все це було чуже, наче не вона дивилася у вікно, а хтось зовсім інший. Таке відчуття її не покидало останній рік, відколи все змінилося.
Скільки разів вона проклинала той день, усе своє життя, але легше так і не стало. Вина була тільки її і більше нічия. Це через неї.
Біль, совість, що неочікувано прокинулась, зрадницькі сльози – все це прийшло після того зловісного дня.
Рівно рік вона мешкала в маленькій квартирі увесь час чекаючи. Чого? Вона сама не знала. Просто чекала, ховалася від світу, який завдав болю, який вона зрадила своєю боягузливістю і гордістю. А гордість – це гріх. Все ж вона не була святою. Хоча... Дитинство – це єдина пора, коли святість у ній була присутня. Але як і усе на світі, закінчилося... дитинство закінчилося.
"Як це низько, підкорятися власній тіні", – думала дівчина, але нічого низького тут не було, тому що вона була своєю тінню. Вона підкорялася собі, власному голосу.
Вона могла довго так стояти і чекати, доки в сусідньому будинку повністю згасне світло, а дівчина під старим деревом дочекається когось, тому що їй не було чого втрачати. Стрілки на годиннику давно для неї зупинились, а місяці в календарі перетворилися в один нескінченний день.
Схопивши руками краї підвіконня, вона без вагань залізла на нього. Сівши так, щоб тілу було комфортно, вона витягла з кишені старих джинсів телефон. Занадто малий ріст дозволяв це зробити. Ще рік тому, вона ніколи б цього не зробила б, ніколи не дозволила б собі робити такий необдуманий крок, який зрушив би усю її репутацію нанівець. А її вона домагалася собі цілих сім років. Але зараз у неї не було нічого, тому і турбуватися не було про що. Вже кілька місяців, як телебачення та радіо мовчало про колишню зірку.
– Хочеш поговорити? – раптом почула вона свій же голос з розмитого відображення вікна.
"Ти втрачаєш голову", – проговорив внутрішній голос.
– Так, – відповіла вона на своє ж питання.
–Тоді... відповідай на мої запитання.
Вона промовчала. Вона думала.
– Ти вважала себе колись в житті щасливою?
"Що ти робиш?" – здавалося внутрішній голос закотив очі й пішов від неї, залишивши на одинці з відображенням.
– Так.
– Коли це було?
– В дитинстві.
– А зараз ти відчуваєш щастя в серці?
– Зараз там тільки темрява і пустота.
– Чому ти була щаслива? В чому ти бачила щастя?
– Я мала батьків, подругу, кішку. Я його бачила в усьому: ранок, вечір, осінь, холод, нова книга.
– Коли ти вперше заплакала?
– Навіщо ти запитуєш?
– Просто мені цікаво, чи пам'ятаєш ти, а то я забула. Але це немає значення. Скажи, ти була впевнена у своєму щасті?
– На той час – так. Я знала, що батьки мене люблять і ніколи не залишать, подруга мене не зрадить, тому що ми з нею із одного кола. Ми з нею були тими, з кого всі знущалися і кого називали невдахами. А кішка... вона ніколи б не розповіла мої таємниці.
– Але цьому прийшов кінець?
– Так, я все втратила. В усьому винна я...
– Коли ти подорослішала?
– Коли побачила білку, – у зображенні вікна не було помітно всього того, що коїлося на зовні, але одне можна було помітити без сумніву - усмішку...
– Розкажи.
– То була осінь, – доторкнувшись до телефону, що лежав поруч, вона почала розповідати водночас повертаючись в далеке минуле. – Я не відвідувала школу, тому що хворіла другий тиждень. Батьки були у відрядженні, тому я жила сама... Я підстерігала ту білку вже давно. Вона жила в дуплі старого дуба, біля мого вікна. Щодня я чекала моменту, коли вона вилізе зі свого будиночку і я її зловлю... Та мить настала. Я зловила маленьку тваринку і стисла у руках, але відразу відпустила... – зараз, замість усмішки у вікно можна було розгледіти прозору сльозу, яка скотилася з її щоки.
– Чому ж ти її відпустила?
– Злякалася... Я злякалася, що завдала їй шкоди, що їй стало боляче. Я поставила себе на її місце. Що сталося як би мене стисли і не відпускали б. Ні... Я не хотіла бути на її місці. А скількох людей стискують так, як я її тоді? Скількох людей змушують робити те чого ви не хочуть, тому що вони потрапили в чиїсь руки, стали маріонеткою?..
– Саме тоді ти вирішила стати грінпісцем?
– Так. В ту мить я хотіла захищати усіх беззахисних, тих хто потребує допомогу. Навіть, якщо це просто тварини. Адже вони також заслуговують любов... Але зараз це...
– Хочеш повернутися в минуле?
– Воно минуло...
– Але не пам'ять про нього.
– Ні! – закричала дівчина і швидко поглянула на двері в кінці кімнати.
– Гаразд, тільки не кричи. Як забажаєш...
Запала тиша на кілька секунд.
– Хочеш, я тобі допоможу?
- Ніхто не в змозі мені допомогти, бо ніхто не знає мого болю.
– Ти помиляєшся. Я – твоя тінь. Я все знаю про твій біль.
– Так, що ж ти скажеш робити?
– Напиши йому...
– Кому?
– Ти прекрасно знаєш. – непомітно вона сама заділа одну з болючих тем минулого, яка досі не забулася.
– Як це допоможе? – дівчина зробила серйозний вираз обличчя і змінила позу в якій сиділа.
– Він зараз не той, кого ти знала в дитинстві. Зараз він для тебе незнайома людина, а незнайомцям краще всього довірити свою таємницю. Вони її не викриють, тому що вони не знають тебе, як і ти їх... До того ж, ти досі пам'ятаєш номер його квартири і поштової скриньки.
~2~
В кімнаті панувала смертельна тиша. Але було дещо набагато страшніше за неї – темрява. Вона з кожною новою миттю самотності поїдала все своїм бездушним поглядом.
– І що ми будемо робити? – промовило до дівчини відображення в дзеркалі, що дивилося на неї поглядом рудої лиси, яка щось затіяла.
– Не ми, а я, – поклавши дзеркало на стіл, вона розвернулася на стільці в протилежну сторону кімнати, де ріс великий фікус.
– Чому? – наче образилось відображення, хоча вона знала, що те з неї так глузує. – Ми ж обоє це затіяли. Точніше ти, тому що я зникаю і з'являюсь, а ти постійно існуєш.
– Про що я йому напишу? – склавши руки на грудях, запитала дівчина не відвертаючи погляду від зеленої рослини.
– Про небо, море, зорі... про любов врешті-решт.
– Я божеволію! – шепотом закричала вона.
– А хто тебе змушував замуровувати себе в цій клітці?
Проігнорувавши свої ж слова, дівчина повернула до столу і увімкнувши стару лампу дістала з шафки зошита з ручкою.
"Просто напиши. Невже це так тяжко. От побачиш, тобі стане легше!" – промовляло щось всередині неї.
Як тільки ручка опинилась в неї у руці, вона почала трястися.
– Що я роблю? – запитала дівчина у себе, але відповіді не було. Тінь мовчала, внутрішній голос мовчав. Вона була сама на сам. Все вирішувала вона і тільки вона.
Сльоза скотилася по щоці і впала на білий листок паперу, залишивши мокрий слід. На тому ж місці вона розпочала писати...
Перед тим, як почати виливати свою душу на папір, вона думала, довго думала...
Ні, вона знала, що писати, але вона не знала, як це написати. Як зробити так, щоб він зрозумів це з декількох слів, так, щоб він зрозумів хто це. Але у цьому не було сенсу, тому що... вона цього не знала.
Тим часом за вікном, свої права у ночі переймав світанок. Нічні ліхтарі один за одним блякли, світло в нових квартирах з'являлося з кожною хвилиною, а птахи починали співати свою звичну ранкову симфонію. Дерева в парках та на вулицях розцвітали з новою силою після вечірньої зливи. Це був початок весни...
Для кожного вона повинна була принести щось своє, те що потрібно було, те що належало тільки тій людині. Комусь потрібне було тепло, іншому не вистачало любові. Але тому, кому доля вже все це подарувала, весна готувала випробування- дощі, бурі, вітер. Цій дівчині, весна також дещо приготувала...
За ці декілька хвилин, що настав світанок, її душа була вилита разом зі старою таємницею на папір:
"Не знаю, чи коли не- будь відчував, чи знав і просто вдавав, що не бачиш... але я більше не можу приховувати, хоч все й минуло. Мене змусили...
Я вчиняю, як остання дурепа на світі, думаючи, що стане легше. Знаю, жалітиму... Тому ніколи не згадувати усі ці й наступні слова, я просто їх забуватиму...
Я тебе любила..."
"... не згадувати усі ці й наступні слова..." Вона прекрасно знала, що згадуватиме, знала, що саме через це не спатиме темними ночами. Але все ж вона це зробила...
– Задоволена? Я це зробила, – піднявши голову до стелі мовила дівчина.
- Так-так. А тепер все це потрібно закінчити, – пролунав медовий голос із дзеркала. – Відправ це.
– Декілька слів, які нічого не коштують?
– Ти ж завжди цього хотіла... Коли була дитиною.
Від свого ж голосу вона заплющила очі. Який же він був бридкий, чужий, нікчемний.
– Але його ж любили мільйони, – прочитавши думки мовила тінь, що переселилася з дзеркала на протилежну стіну. Тепер вона здавалася страшною, наче нічний кошмар.
– Тільки не я.
– Ти відвела мене від теми, – здогадалася тінь і її очі налилися злістю.
Дівчина знала- це страшно, але боятися не було сенсу, тому що це її власна тінь, тож якщо вона наважиться її вбити, це не буде боляче.
– А як же Кейсі? – знову прочитала думки тінь. – Якщо я тебе вб'ю, вона стане сиротою.
– Чому ти зі мною розмовляєш?! – не в змозі більше стримуватися пошепки викрикнула дівчина зі скочивши з стільчика. – Зараз світанок! Зникни! – не дочекавшись відповіді, вона швидко підбігла до вікна і відкрила штори, щоб ранкові промені осяяли кімнату. І сталося диво. Тінь зникла...
***
Вийшовши тихо з квартири, дівчина направилася до сусідніх дверей. Зупинившись перед ними і набравши повні груди повітря, вона натиснула на дзвінок.
– Це ти Астрід!? Не очікувала тебе побачити, – здивовано та з краплею розчарування промовила набагато молодша від неї дівчина, відчинивши двері.
– Вибач, якщо потурбувала, – почала вона, але та її перебила.
– Ні-ні, заходь, – взявши Астрід за руку, дівчина потягла її в середину квартири.
Її звали Роуз. Вона була єдиною людиною, яка не відвернулася від дівчини, коли її життя руйнувалося на крихти...
Вони познайомились у притулку для тварин, де працювала Роуз. На той час Астрід не була всесвітньо відомою співачкою, а Роуз була ще дитиною. Дівчинка відразу впізнала у ній початківця і віднеслась до неї без будь-якої поваги, тому вважала усіх людей, які були пов'язані так чи інакше з шоу-бізнесом хворими. Але знайомство з цією дівчиною перевернуло усі її сподівання. Астрід не була схожою на усіх тих гламурних фіф з модних журналів, чи ще на когось, вона була справжньою, зі своїм власним серцем, а не з пустою коробкою. У неї була квітка, а не бур'ян. Тоді Роуз допомогла вибрати дівчині маленьке щеня- друга для неї. Та на жаль того друга вже давно немає поміж них, але залишилась інша дружба, яка не зруйнувалась навіть тоді, коли Астрід вступила в гру з життям, в гру з самою собою...
– Ти на когось чекаєш? – зупинившись серед дверей кухні запитала Астрід. Весь стіл був заставлений різноманітними стравами, а на плиті кипіли каструлі.
– Так, – оглянувшись, наче щойно все це побачила промовила Роуз. – До мене сьогодні приїжджає старший брат. Ми не бачились декілька років. Тепер він мешкатиме у нашому місті, за декілька кварталів звідси.
– Невже? – присівши на стілець, мовила дівчина. Раптом вона забула, чому прийшла до подруги і про те, що вона затіяла разом з тінню. Вона наче перенеслася в минуле, в ті дні, коли вони разом могли просидіти на цій кухні до ночі розмовляючи просто так, без потреби.
– Гаразд, – як тільки щоки налилися червоною фарбою, подруга продовжила.- Джон також прийде. Я хочу познайомити його з братом... А ти чому завітала до мене? – раптом запитала вона і повернула своє обличчя, яке усе було в ластовинні, до дівчини.
– Я? – в мить вся ілюзія зникла і Астрід знову була тут в цьому світі, в цій реальності. Вона не збиралася розповідати правди і просити допомоги, тому зараз, в цю мить вона була зайва, непотрібна.
– Ти хотіла, щоб я посиділа з Кейсі? Так, я можу. Вона мені не буде заважати. Ти ж знаєш, я завжди допоможу, коли потрібно... А хочеш, залишся з нами? – запропонувала Роуз.
– Ні-ні. Я буду зайвою. – запротестувала та, водночас піднімаючись з-за столу. Дівчина не розуміла, чому Роуз завжди допомагала їй і підтримувала у тяжкі миті, адже вона ніколи не допомогла їй... Їхні відносини не можна було назвати навіть дружбою.
"Ти прекрасно бачиш – у неї й так багато проблем, а тут ще й ти", – нагадав про себе внутрішній голос.
– Я тебе познайомлю з братом, – але Астрід вже встигла дійти до кінця кімнати.
– Я іншим разом зайду...
– Ну гаразд, – погодилась подруга і також встала, щоб провести Астрід. – Тільки ж не забудь... Ми й так останнім часом рідко бачимося.
***
– Це погана була ідея, – сповзаючи по стіні під'їзду говорила до себе Астрід.
– Чому ж погана? – почувся голос тіні і раптом її силует з'явився на протилежній стіні. Від свого становища Астрід застогнала.
– Іди звідси... Прошу, залиш мене.
– Гаразд. Але коли ти зайдеш в квартиру заглянь до своєї кімнати і зверни увагу на стіл.
Раптом почулися кроки внизу сходів та чиясь розмова. Астрід побачила, як тінь напружилася і в ту ж мить розвіялась, наче пил...
~3~
Минуло декілька днів... Слова, які Астрід написала того вечора зникли разом з папірцем. Ось про що тоді казала тінь, коли просила поглянути на стіл. Але вона навіть не намагалася їх шукати, вона просто їх забула, наче то була гра... А серце? Чи могло воно забути минуле, забути те через, що колись розбивалось об скелі? Ні...
Сьогодні був похмурий день, тому дівчина увесь час сиділа на підвіконні дивлячись в одне місце, поза вікном- на сірий парк, що з кожною миттю огортали хмари. День був сірим, життя було сірим, усе пофарбувалось в цей колір...
"Буде дощ", – подумала вона і зістрибнула зі свого місця.
Раптом пролунав дзвінок у двері. Астрід ні на кого не чекала цього дня, тому на всякий випадок закрила на замок двері в сусідню кімнату.
Перш, ніж відчинити, дівчина зупинилась. Її змусив насторожитися занадто знайомий запах одеколону, що доносився зовні квартири.
– Не може бути! – вигукнула нялякано десь позаду тінь, але дівчина вже відчинила.
Першим, що в'їлося в очі були квіти – білі троянди. Все було зрозуміло. Це він. Якщо білі- він.
– Чого тобі? – не піднімаючи очей, запитала дівчина.
– Не скажеш навіть "привіт"? – відповів до болю знайомий чоловічий голос.
– У цьому немає потреби, – наважилась вона поглянути на нього і злісно кинула слова у повітря. Обпершись на двері, вона продовжила: – Так чому ти заявився через рік, а не через століття? Я ж знаю, ти прийшов не пробачення просити.
– Можливо спочатку запросиш мене в свій дім, а потім ми все обговоримо? – сказав він тим голосом через, який колись Астрід готова була померти. Але тільки не зараз і не в цю мить.
– Ну заходь, – відкривши повністю двері пробурмотіла дівчина.
– До речі, це тобі, – він простягнув їй букет квітів.
"Потім викину", – подумала вона і повела чоловіка на кухню.
– А можливо нам повернутися до нього? – нагадала про себе тінь, але дівчина знову її проігнорувала.
"А тобі потім дам прочухана..."
***
– Я тебе слухаю, – промовила Астрід, як тільки хлопець присів. Сама ж вона, не поспішала сідати думаючи, чим швидше це все скінчиться, тим краще.
– Я тут подумав, – почав він склавши руки на столі. – ...і вирішив. Як це правильно сказати...
"Ти що, нервуєшся?" – здивувалася подумки Астрід і сама того не помітила, як посміхнулася. Але це була не та посмішка, якою колись вона зачарувати. Ні. У цій посмішці ховалося велике зло і помста.
– ... Нам потрібно помиритися, – як можна м'якіше промовив він.
– Що?! – не розуміла дівчина сенсу його слів і тому почала майже кричати. – Ти це кажеш через цілий рік? А про що ти думав, коли виставив мене на посміховисько ледве не на весь світ?! Чим ти думав, коли робив на мене ставку в покері разом зі своїми дружками? Чим думав, коли залишив мене без даху над головою? Чим?.. – вивільнившись від слів, що хотіли зірватися уст давно, Астрід поглянула на хлопця. У цьому погляді була одна лише ненависть і жодної краплі людської душі.
– На тобі також є немала частка вини, – почав хлопець, наче не помічаючи стану дівчини. – Ти була на дев'ятому місяці, коли ми розійшлися. Ти вбила нашу дитину... – Якби Астрід не знала б його, вона повірила б цим словам. Але вона знала цю брехню, знала цю маску, знала цю людину.
– Якби я залишила її, вона померла б, – дівчина ледве стримувала сльози. – Без їжі, ліків, дому... Хіба вона могла б вижити? І це – через тебе. Ти залишив мене дому, ти її залишив дому... А там вона має усе, – вказала вона пальцем в небо. – А зараз іди звідси..
– Але...
– Іди! – закричала Астрід і вказала йому на вихід. – Негайно!
***
Відкривши тихо двері, Астрід увійшла в кімнату, яка на перший погляд, нічим не відрізнялася від будь-якою спальні за винятком своїх малих розмірів та деяких дитячих іграшок, що були розставлені біля вікна. Дівчина тихо, на носочках підійшла до ліжка де спала ще зовсім маленька дитина – її донька.
Так. Вона йому збрехала. Рік тому, коли він зруйнував її життя, вона йому збрехала, щоб захистити маленьке життя, від свого минулого і теперішнього. Саме тоді вона відмовилась від свого колишнього життя, заради нового життя. Заради того, щоб Кейсі ніколи не дізналася, що її мати в минулому була відомою співачкою, а її псевдонім знала уся країна та за її межами.
Зараз Астрід майже забула про все те, що колись для неї мало велике значення. Дорогі машини, вілли, щомісячні концерти- саме це відділило її від родини, якої тепер вона не має...
Колись, в далекому дитинстві, вона просила в свого янгола- хранителя:
– Якщо в майбутньому я дуже сильно зазнаюся, захворію на зіркову хворобу, стану егоїсткою та лицеміркою... провчи мене... провчи мене янголе, кинь мене з небес на землю, так, щоб я забула про багатство і згадала про все, що маю зараз...
Це прохання янгол здійснив, хоч це й було жорстоко... Дівчина втратила одразу все- сім'ю, друзів та кар'єру. Але окрім цього він відкрив її очі на майже нареченого, який тепер також просто минуле.
Все ж, в безвихідній ситуації Астрід не опинилася завдяки Роуз, яка увесь час допомагала дівчині, навіть коли та була "зіркою".
***
Астрід тихо прилягла на ліжко, де спала її донька і обережно обійнявши її, заснула теж...
На дворі був глибокий вечір, глибший за будь-яке море чи океан. Він наче поглинав все навколо, забираючи усі маленькі промені світла: від старих вуличних ліхтарів, до маленьких нічних кафе. Навіть зорі на небі в цей вечір не сяяли, а місяць настільки був тонкий, що майже просвітлювався. Сьогодні вечором і усією ніччю хотіла володіти тінь. Але вона не могла потурбувати сон Астрід з Кейсі...
***
Наступного ранку на папері були написані нові слова, які призначалися для людини, про яку зараз Астрід нічого не знала.
"Ні, не любов це була...
Невже тоді, багато років тому, я могла когось любити? Ні!
Дитина... Вона ще не в змозі відрізнити любов від невідомо чого. Вона думає, що знає все, не знаючи цього великого світу.
Тією дитиною була я..."
Вона писала про дитячу закоханість, а думала про справжнє кохання...
~4~
Здалеку виднілися білі паруси корабля, що повільним ходом плив на північ. Ще мить і він зникне з обрію, як і сонце, ще мить і блакитна вода потемніє. Хмари на небі повільно пливли у напрямку до сонця, наче білі пушинки. Ні. Вони були рожевими. А зараз червоні. Вони змінювались кожної миті. Ось... вже й зник корабель...
Астрід стояла на жовтому піску дивлячись далеко за хвилі, туди де щойно виднівся корабель. Її думки були чисті, білосніжні. Вона ні про що не думала, вона просто дивилася.
Раптом позаду почулися дитячі голоси: "Наздоганяй!" та веселий дівочий сміх, що перемішувався зі швидкими хлопчачими кроками по піску.
Дівчина не обернулася, але помітила, як вода до берега прибула ще на декілька метрів ближче. Зараз її ніг майже торкалися хвилі. Ще мить і ноги будуть мокрими. Саме цього вона і чекала. Чекала, коли вода торкнувшись її, забере усе, що турбує і не дає спокійно спати ночами, усе те, що не може відійти в минуле, але повинне...
Декілька днів тому Астрід розповіла Роуз про візит колишнього нареченого. Та їй порадила не зважати на нього, тому що він минуле, а минуле вона вже давно повинна була відпустити. Тому потрібно просто жити далі і не оглядатися на свої колишні помилки, адже інколи вони приносять, як результат, щастя. У її випадку – це Кейсі.
Але розмова з дівчиною не допомогла Астрід. Впавши у депресію, вона перестала їсти, спати і просто сиділа на підвіконні годинами.
Роуз не могла на це спокійно дивитися і тому вирішила заручитися допомогою старшого брата, який працював психологом. Вона надіялася, що він зможе їй допомогти.
Озвучивши це подрузі, дівчина думала, що та відмовить, але на диво Астрід погодилась...
І ось, зараз Астрід стоїть біля моря в очікуванні Ендрю- старшого брата Роуз. Дівчина сама захотіла тут зустрітися, тому що море здавалося їй єдиним, де хтось зможе її зрозуміти без будь-яких слів та пояснень. А цього вона потребувала найбільше.
Дівчина навмисне прийшла раніше, щоб побути на самоті. Але це їй не вдалося, тому що ввечері людей біля моря багато, особливо дітей. Ось, знову почувся дитячий веселий сміх та крики. В ту мить вона згадала про Кейсі, яка залишилася з Роуз. На даний час, вона була єдиним променем щастя у житті.
Як тільки в руці затремтіли від вітру листки паперу, Астрід згадала про ще три листи, які написала декілька днів тому і, які збиралася викинути в воду разом з іншими листами. Вона вирішила востаннє перечитати їх перед тим, як віддати воді на вічний спокій.
"А я тебе любила ще до того, як мої почуття пробудилися не на жарт. Але тоді все це було лише симпатія. Коли ж вдруге моє серце вирішило погратися, випробувати мене, я відчула першу в житті закоханість. Водночас, таку прекрасну і болючу...
Я досі не знаю як це сталось... Як в одну мить твоє ім'я на чужиш вустах змушувало мене червоніти, а один твій силует в темному коридорі школи – став сенсом усього життя."
"Слова, що злітали з твоїх вуст відбирали у мене віру, тому інколи мені хотілося розчавити твоє серце у своїх руках. Я думала так ти побачиш мене, серед інших."
"Думаю ти знав, як мене називали у школі всі учні, адже ці слова лунали по всіх коридорах щодня. До мене зверталися"Hi little girl!". Якщо ти не знаєш досі чому... Це не через мій малий ріст, хоча він також грає тут невеличку роль. Ні. Просто я найкраще з усіх учнів у школі знала іноземні мови. На той час, саме цим я відрізнялась від усіх інших. Інколи можна було чути й слова "Salut petite fille!", "Hallo kleines Mädchen!" або ж навіть "Hei pikku tyttö!". Це мене не ображало, навпаки, мені подобалося таке звертання однолітків до мене, тому що завдяки цьому я відчувала себе особливою. Хоч потім і забула про це. Але я завжди залишалася маленькою дівчинкою, навіть зараз я є нею. І не важливо, якщо це лише в душі, і не важливо, що від тебе я цих слів ніколи не чула..."
Завдяки останнім словам, Астрід захотіла відчути себе тією маленькою дівчинкою, що колись. Вона захотіла забути про всі проблеми дорослого життя, про дивну самотність разом з тінню. Їй захотілося хоча б в одному слові повернути час назад. Але оскільки це не можливо, вона вирішила поєднати минуле з теперішнім. Саме тому, коли дівчина розмовляла перед зустріччю з Ендрю, вона попросила його гукнути її саме на одне з тих звертань, коли вони зустрінуться біля моря. Чому? Вона обіцяла йому про це розповісти потім...
– Час, – прошепотіла Астрід і зрушила з місця. Підійшовши, як найближче до води, вона обережно присіла на пісок і викинула листки паперу на хвилі. Всі листки поплили по воді далі і лише один здійнявшись у повітря десь полетів.
Піднявшись, дівчина озирнулась навколо, але крім багатьох людей нічого не побачила.
На морі з'явився новий корабель, а старий маяк неподалік засвітив свій ліхтар, який повинен був цієї ночі вказувати шлях усім морським суднам.
Тим часом серце Астрід щось відчувало, адже воно почало відстукувати дивний ритм, який не був схожий на жодну пісню дівчини. Схоже і воно знало про наближення змін у життя своєї хазяйки..
– Hi little girl! – почула у себе за спиною Астрід чоловічий голос і відчула, як чиясь рука опинилась у неї на плечі...
[i]Кінець[/i]
[i]2017[/i]
В житті кожного, без перебільшень, є були і будуть невдачі, помилки, чорні смуги. Але всі ми напевно чули слова: за чорною смугою завжди приходить біла. І це правда, адже скільки в наших життях не було б невдач, вони зажди закінчуються, хоч і приходять потім знову. Але потрібно пам'ятати, що навіть чорні смуги мають своє значення у нашому житті, тому що вони дають нам урок.
А минуле... Його потрібно навчитися відпускати, але не забувати. Бо там ми залишили те, що робило нас щасливими- сім'ю, друзів, перше кохання, мрії. Там ми мали все, що потребували. Але й тут – зараз, життя не зупиняється на невдачах, а йде вперед.
І все ж поговоріть зі своєю тінню. Раптом, вона дасть підказку в складній ситуації. Раптом вона просто зараз за вами, просто зараз...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843166
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 26.07.2019
Ти знайшов всі мої слабкі місця,
Тобі відомі всі прийоми, що я використовую.
Можливо, якби ти прийшов на кілька помилок раніш,
Мої дії були б зовсім інакшими.
Чому тебе хвилюю я, коли погляд звернений до неї?
Не грай зі мною, я вмію мститися.
Ти не любиш, коли тебе ігнорують,
Я люблю, коли мені не вказують.
Навіть не мрій, що після всіх написаних віршів, я досі чекаю,
Безумовно, я розчарувала тебе.
Чому при розмові з нею ти думаєш про мене?
Не пропускай хід, я теж вмію піддаватися.
Навіть якщо наші думки схожі,
Ти обрав її.
Попри те, що наші гороскопи сходяться,
Я не хочу помилятись.
Так скажи, чому ти граєш в цю гру,
Коли знаєш, що програєм вдвох?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843079
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 25.07.2019
Місто...
Воно забирає й поглинає усіх.
Воно поглинуло нас з тобою.
Причини...
Вони змушують мовчати і терпіти.
Вони зв'язали нас з тобою.
Спогади...
Їх пробуджує зі сну такий знайомий аромат.
Їх не можемо згадати ми з тобою.
Краса...
Її законам підкоряються всі.
Їй не підвласні ми з тобою.
Мрії...
Їх відпускають всі.
З ними попрощаємось і ми з тобою.
Час...
Він повинен залікувати рани всіх.
Він ще не дібрався до нас з тобою.
Доля...
Її таємниці хотілося б знати усім.
Її плани не відомі мені з тобою.
Причини...
Вони знову сковують наші рухи, закривають серця,
Вони ходять слідом за нами без кінця.
Місто...
Воно заворожує й полоняє,
Воно полонило нас з тобою.
Сьогодні я повертаюсь додому,
Ти – в місто...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842752
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 22.07.2019
Я починаю вірити, що ми схожі.
В цьому немає вини зірок чи знайомих.
Ти не знаєш, але це не перша моя закоханість.
Не думаю, що в цей раз щось зміниться.
Твої-мої проблеми й страхи...
Хіба ти щось зрозумієш?
Хіба я чомусь повірю?
Я спостерігала й помітила:
Ти несешся по життю як торнадо,
Промовляєш слова, які я не в змозі розуміти,
Ти прекрасний, наче природи дитя
І знищиш мене як той ураган, що руйнує міста.
Боюсь, минула історія повториться.
Я починаю відчувати себе винною.
Ти не бачиш, ти здаєшся занадто далеким й щасливим.
Знаю, це не так, бо й я вмію брехати.
Твої-мої дні... Цей місяць минає...
Я назву його в твою честь,
Сторінки календаря запам'ятають тебе.
Я виправдовувалася й прозріла:
Ти знаєш як діяти, щоб залишитись собою,
Заганяєш мене в тупик, наче страх.
Ти неповторний, як картини Моне,
І знищиш мене як той ураган, що руйнує міста.
Ми не станемо друзями як Емма і Декстер*,
Ти знищиш мене як той ураган, що руйнує міста.
* відсилка до книги "Один день" письменника Девіда Ніколза та однойменного фільму режисерки Лоне Шерфіґ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842555
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 20.07.2019
Незнайомцю,
Ти так швидко залишив мене,
Наче перша закоханість.
Я хотіла тебе обійняти,
Сказати, що ти не один.
Незнайомцю,
Колись світ був схожий на світ,
А тепер ми занадто боїмось.
Я не хотіла розлучатись,
Мовчати про те, що хотілось кричати.
Незнайомцю,
Я нещодавно пізнала одну істину -
Люди думають про нас значно менше, ніж ми вважаємо.
Хіба ти про мене ще згадаєш?
Незнайомцю,
Я бачила твою душу -
Покинуте, беззахисне дитя.
Я хотіла допомогти,
Переконати, що ще рано.
Незнайомцю,
Ми ще такі молоді,
Але наші долі вже опинилися в тупику.
Я хотіла закохатись,
Але моє серце належить тому,
Хто ніколи про це не дізнається.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842267
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 17.07.2019
Привіт, тривого,
Ти знову завітала до мене.
Мої руки трясуться,
Серце все сильніше б'ється,
Думки не належать собі.
Привіт, тривого,
Давно не бачились.
Остання моя осінь належала тобі,
Перші вірші присвячені тобі,
Самотності моєї причина тільки ти.
Привіт, тривого,
Якщо чесно, я на тебе вже чекала.
Знову не спатимемо всю ніч?
Які тортури на цей раз ти вигадала?
Що за туз ховаєш в рукаві?
Привіт, тривого,
Я хотіла, щоб ти прийшла з іншої нагоди.
Привіт, тривого,
Прийшов ще один день сповнений тобою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842264
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 17.07.2019
Я обирала між реальністю і мрією,
Між красою й потворністю,
Між рідним домом та містом, повним вогнів.
Я обрала те ж саме, що й ти.
Якось я знайшла друга,
Якось його втратила.
Якось я стала байдужою,
Якось захотіла змінитись.
Якось я пообіцяла собі робити лише добрі вчинки,
Якось мене зрадили, але я не пробачила.
Напевно, я занадто дурна, щоб думати, що егоїстка
І дуже розумна, щоб розуміти, що це не так.
Я обирала між дружбою й самотністю,
Між можливістю та недосяжним,
Між коханням і рідною душею.
Я обрала себе.
Якось я знайшла сенс життя,
Якось втратила душу.
Якось я шукала того самого,
Якось припинила мучити себе.
Якось я пообіцяла собі знаходити світло в темряві, добро серед зла,
Якось я не зрадила своїй обіцянці.
Напевно, я занадто дурна, щоб думати, що не люблю себе
І дуже розумна, щоб розуміти, що це не так.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842160
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 16.07.2019
Я чула, що світ змінився,
Я чула, що люди носять маски.
Я бачила, як кольори потьмяніли,
Я бачила, як сонце сховалась за хмари.
Я ходила самотня цими вулицями,
Я ходила цією дорогою, але вона вела не сюди.
Мені казали, що це правильний вибір,
Мені казали: «Ти не пошкодуєш».
Я сказала: «Я маю право на помилку»,
Я сказала, що не хочу жалкувати.
Я чула, що казки – правда,
Я чула, що люди брешуть.
Я знаю, друзі зраджують,
Я знаю, довіряти варто лиш собі.
Я відчуваю біль на серці,
Я відчуваю біль і лише біль.
Я бачу темряву сьогодні навколо,
Я бачу, як місто поїдають сутінки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842031
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 15.07.2019
Ти можеш сказати усім, що переміг.
Тримав мене в полоні своїх рук,
Гравсь лялькою, яку знайшов на смітнику,
Розуму її навчив і діям вірним.
Я знаю – ти здатен на це.
Але, повір, мені не боляче.
Твої руки не торкаються моєї душі,
Твій голос не турбує мої думки,
Твої погрози не зламають мій дух,
Твоя лиха посмішка не знищить мою віру.
Повір, мені давно не боляче.
Знай, я сама знищила себе.
Мої руки вчинили багато зла,
Мій голос безліч разів був неправий,
Я завдала сама собі нездоланного болю,
Ні для кого не секрет – моя усмішка фальшива.
Знай, я вже давно знищила себе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842030
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 15.07.2019
Ми могли б прожити наші життя як щасливі люди,
Але шаблони й рамки сковують наші руки.
Так просто сказати: «Я це зроблю»,
Але ти намагаєшся забути всі дані колись тобі обіцянки.
Мої терези неврівноважені.
Допоможи мені й світу опинитись на одному рівні.
Твої коліна збиті до крові.
Я віддам тобі свою загублену душу.
Я стільки разів відпускала й тікала.
На цей раз все буде по-іншому,
Тому що десь там далеко ти дивишся на те саме безкрає небо, що й я.
Нам потрібно докупи все скласти,
Доки всі мої вірші про тебе – витвір уяви.
Ми не так зрозуміли уроки життя,
Переплутали всі сторінки наших історій.
Мої думки небезпечні.
Знешкодь мене раз і назавжди.
Твої слова – кулі, що потрапляють в ціль.
Я першою завдам цьому кінець.
Я стільки разів падала й підіймалась.
На цей раз я не залишусь самотньою,
Тому що десь там далеко тобі сняться ті самі сни, що й мені.
Я стільки разів програвала й шукала.
На цей раз я рук не опущу,
Тому що десь там далеко ти йдеш тією самою дорогою, що й я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841894
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 14.07.2019
Ніч вже близько, але вона не зачаровує, як колись
І мені не легше від того, що, можливо, ти почуваєшся так само.
Якби ти тільки знав про все, що коїться в моєму серці і думках,
Ти б не пошкодував, що не знаєш мене так добре, як Він.
Але коли всі двері закриті, я не відвернуся від тебе,
Якщо ти скажеш піти, я послухаюсь, але не відпущу твоєї руки.
Тому що тільки ти змушуєш мене відчувати себе сильною.
Тож не відвертайся, коли я намагаюся це сказати.
Ти освітлюєш всі мої самотні й безликі дні,
Пораненому серцю ще ніколи не було так боляче й прекрасно водночас.
Ну ж бо, зробімо перший крок на цю стежку разом, щоб не чекало нас після,
Тому що навіть зараз час не підвладний нам.
І серед всіх обличь твоє для мене найрідніше.
Де б ти не був, знай, я вже не належу собі.
Тому що тільки ти змушуєш мене проживати ще один день.
Тож не відвертайся, коли я намагаюся обійняти.
Покажи, як наблизитись до тебе,
Тому що тільки ти змушуєш мене знову надіятись.
Тому що тільки ти змушуєш мене боротися.
Тож не відвертайся, коли я намагаюся тебе зрозуміти.
Покажи, яким ти бачиш світ,
Тому що тільки ти змушуєш мене усміхатися.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841893
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2019
Сьогодні мені не до сну.
Я не можу повірити,
Що ти один у мене в думках.
Кілька днів тому я тебе ще не знала,
Шукала сенс життя деінде.
Я не можу дивитися в інший бік.
Все, що мені потрібне просто переді мною.
Мій погляд звернений до одного тебе,
Але ти знову проходиш повз.
Моє серце нестерпно болить.
Все, чого я бажаю – бути поруч з тобою.
Мільйони голосів говорять в моїй голові,
Але я не знаю, який слухати.
Сьогодні я бачу зоряне небо.
Я не вірю,
Що колись ти побачиш мене.
Кілька днів тому я стала залежною,
Знайшла сенс життя.
Ти не можеш дивитися в інший бік.
Все, що тобі потрібне просто перед тобою.
Твій погляд звернений до однієї неї,
А я спостерігаю, як ти проходиш повз.
Твоє серце нестерпно болить.
Все, чого ти бажаєш – бути поруч з нею.
Мільйони голосів говорять в твоїй голові,
Але ти не знаєш, що один з них мій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841800
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2019
Пізно, я перехворіла тобою,
В моєму домі давно розбиті вікна.
Рано, моє серце не навчилося знову відкриватися,
Я стала розумнішою i втратила віру.
На початку історії я ще могла розгледіти зорі на небі,
Зараз мій небосхил в хмарах.
Сьогодні я боюся побігти на зустріч, якщо покличеш ти,
Сьогодні я не хочу зустріти тебе, згадати все, зірвати накладені шви.
Не повертайся,
Я не хочу бачити обпавше листя.
Воно нагадує мені твоє обличчя.
Я на тебе вже не чекаю,
Ти не повинен знати те, що відомо мені,
Ти прийшов занадто пізно.
Навіть зараз я самотня,
Хоча поруч так багато нових друзів.
Цей Новий рік я зустріну з ними,
А на наступний день плакатиму від своєї безпорадності.
Колись зимовий день був прекраснішим з усіх,
Колись я читала казки.
Вважаю, що залишилася собою, але не помітила, коли мене обдурили.
Ти десь поряд, ти тут - в моїх думках, тому що ночі стають нестерпно довгими.
Не підходь,
Я не хочу, щоб сніг падав під ноги.
Він пам'ятає, коли я тебе полюбила.
Ти розучив мене чекати,
Я не повинна знати про те, що коїться у твоїх думках.
Ти пізно все зрозумів... я відпустила
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841799
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.07.2019