| Сторінки (1/5): | « | 1 | » |
Зігрітий сонцем, відстаней безмежних край, тебе я відкриваю по краплині,
Пародія Ти! на сучасний світ, яка зникає в мареві століть та часоплині.
Дається кров’ю мозолів тут кожне починання, тяжкою працею їде боротьба за простір.
Відстояти в пустелі сад то запорука виживання, нехай не бачать того п’яні постсовєтські гості,
У око б’є протистояння двох світів, іслам своїх тут не здає позицій.
Під тиском «заходу» та технології вітрів тримаються мусліми до своїх традицій.
Між Мохамедом їде та Ілоном війна у головах дітей, що жваво підростають,
В Сунітів та Шиїтів свій конфлікт, за кілька слів в писанні свій народ вбивають.
А ще є боротьба яку не видно, під паранджею ходять та ховають очі.
Стискаю зуби так стає огидно, аж страшно уявити долі ті дівочі.
Як кісту кинули – дали голосувати, проте не перестали продавати.
Мої змордованії дочки шаріату, настане день вам свою долю святкувати.
Готелів сяє блиск п’ятизірковий, за рогом плачуть голі та голодні діти.
Колос тисячолітній вапняковий, за крок на купі сміття в'януть квіти.
Місцеві торгаші до перехожих липнуть, а як пройшов? – тобі у слід отрутою плюють.
Пихаті та налякані поліціянти, ховають смерті в автоматах тиху лють.
За спиною вже сотні кілометрів, у пам’яті вже тисячі очей,
Худих ослів, дитячих драних светрів, на диво всміхнених та спущених плечей.
Вузеньких вулиць плетива брудного, не дай боже одному десь тут заблукать.
Я їду звідси і відверто мрію з побаченого більшість не згадать.
SUGAR 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903913
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2021
Я расскажу тебе, дружище, о любви.
Может банально, может мыло, может блажь.
Другой сквозь зубы бросил бы - «слабак»
Но ты поймешь ведь знаешь не отдам я жизнь за так.
Ты вспомни: мы держали рубежи,
за нами «мирные», над нами желто-голубой,
дрожали руки, в голове шумит,
страх липкий и тупой как тень
всегда с тобой.
Но это просто бой.
Лишь бой.
Мы выжили тогда, так делали не раз.
Домой вернулись, жизнь нас развела.
У каждого свой путь, своя судьба.
Моя дорога к Ней меня вела.
Ты знаешь, друг, когда я опускаю веки
я вижу рыжий водопад волос,
огня поток стекающий на плечи,
Ты не поверишь, я теряю волю.
И жду - Она сейчас ведь обернется.
Но веки снова нужно поднимать.
Поверь - это видение вернется.
А вот еще: я слышу голос в телефоне
игривый бархат скаже мне:
«привіт мій котик».
По телу ток и кровь к лицу,
а в голове моей звучит:
«я згадую твій ніжний дотик».
Ты понимаешь, друг, теперь я так живу.
Поверишь ли? Я иногда боюсь писать
Ты помнишь я же остер на язык
теперь часами подбираю верные слова
а ведь в карман за словом лазить не привык.
Но слово для Неё шлифую я сперва.
Братан, послушай! Вот Она прошла
Меня обдуло легким ветерком
смотрю и в горле побеждаю ком.
Взгляд отвести? Нет! Легче умереть.
Пока я рядом с Ней, поверь - могу лететь.
А что ты знаешь о приконосновеньях?
Вот тех случайных, скажем бытовых.
Дает стакан, беру,
тепло Её руки - удар «под дых».
А вот балкон, бельё,
мы вместе вешаем на нить
касание плечом, сейчас Она уйдет,
а сердце будет изнутри по ребрам бить.
Она звонит: «С работы забери».
Бросаю все, лечу, сижу внизу, считаю паузы в секундах, пью вино.
И вот Она! объятья, запах шеи, нежность губ.
Так надо жить, братан, это ОНО!
Не стану говорить тебе я про постель,
но ты поверь..... поверь.
Ах да, забыл же рассказать,
Её глаза.... их невозможно описать.
Там и морская гладь и холод с полюсов и лунный свет и рифма всех стихов.
Я там пропал...
Нет! не пропал. я там себя нашел.
теперь я знаю для чего я ад прошел.
Ты спросишь как справляюсь я с собой
в часы разлуки?
Согласен, в этом что-то есть от муки.
Там в пламени войны со мною были вы друзья и я упасть не смог.
В аду разлуки тоже есть друзья:
ее заколка, фото, зажигалка ВОГ.
И иногда я опускаю веки
что б посмотреть на огненные реки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847587
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 09.09.2019
Вона просила розкажи, повідай що було, хоч пару слів.
Благала не тримать в собі тих сутінок страшних і днів.
Тримала за руки, дивилась в очі, губ торкалась, вій.
Мовчить, отих жахів не варто знати їй.
Він не для того йшов прощаючись назавжди, затримуючи подих і думки.
Родинам дома не потрібно знати правди, досить того, що вони бачили вінки.
Та й що розкажеш? Гуркіт канонади? Відчути необхідно що б оте збагнуть.
Тепло ствола, що посміхнувшись називаєш "другом"
Чи бою нескінченну й дику лють?
Як не можливо стриматись від крику, як в грудях, рве, пече вогнем війни.
як плачеш, тягнеш триста за собою, як відчай накриває в почутті вини
Бо ти не встиг, не зміг, не влучив, не зробив, не там стояв і не туди дивився
Нехай стріляв не ти і прикривать не мав, вина у тому, що ти поряд опинився.
Та поки ти доніс, крутив бандаж, латав що можна, все робив як слід.
Трьохсотий менший став на сто, ті сто що згодом накриває хліб.
Нарешті не пече, не рве, не плачеш.
Хоч очі висохли, в грудях застиг цемент.
А вона просить розкажи,
Померти б і забути той момент.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847586
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.09.2019
Майнула іскри дещиця щось йокнуло в грудях.
Ніхто не зрозумів що коїться та вочевидь біда.
Почувсь жіночій зойк "Смотри горит мужик у парапета"
Хтось кинувсь рятувати - та дарма
Горить з середини - не допоможе тут вода.
Ще п'ять хвилин тому читав він вірші
Ще три стояв, кричав щось випадковим свідкам.
Одну назад він лив бензин шукав очима тих хто зрозуміє.
Вдихав останній без болю́ ковток.
Короткий погляд на Тараса,
Зажмурив очі, мить і вогняний клубок.
Втім міг не діставати сірника.
Бензину міг не лити на одежі.
Коли сгоряє від болю́ душа
За свій народ болить тобі без межі.
І в голові пече, що в пеклі України доля
Несила не кричати - "Ми в неволі!"
І він кричав, писав, благав та вимагав
Він бив на сполох в дзвони і у двері
Горів і так щоночі-дня та щогодини
Не зчули, не схотіли, не змогли.
Він запалав бо не знайшлося в натовпі людини.
Я міг би народитися в той час.
Я міг би стати поруч з чоловіком
Що смерть прийняв піклуючись про нас.
Та зупинити би не зміг - збагнув я з віком.
Лише нащадок, я з тих поколінь,
що в дар отримали країни Незалежність
Не дай Бог упустити те, ціна за що
болю́ в вогні безмежність.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847572
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.09.2019
Підняв з роботи очі, спину розігнув, поглянув в небо- бачу хижака.
Він кулею з під хмар пірнав у чорноту вже зораного лану.
Застукало частіше в грудях, в горлі стала грудка.
Не втримати в очах сльози, його польотом зачепило рану.
Скажи мені, Хижак, ти з неба бачиш більше.
Чи край існує каторги, чи розірву я побуту занудне коло?
Навіщо вранці встав, та ліг увечері навіщо?
Коли не треба буде бігти десь, чи буде час щоб озирнутися навколо?
Ти маєш волю, час, натхнення, полювання.
Та я вітрам твоїм не заздрю й небесам.
Моя рука на сердці, я зроблю зізнання.
Я шанс літати мав, та крила з-за плечей відрізав сам.
Колись був день, чи ніч, вже не згадаєш.
Я мав би скинути із себе зайвий крам.
Й летіти, але сорому від себе не сховаєш.
Я крила вклав на вівтар своїх сумнівів Богам.
Хижак, лети, та розкажи їм молодим, щасливим.
Торкнутись неба Боги дозволяють лиш сміливим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847571
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.09.2019