| Сторінки (1/12): | « | 1 | » |
[b][i]я хочу їсти.[/i][/b]
наче дивний сон так несподівано і майже випадково
знайти себе лежачою у чомусь, що пахне в’язко і злегка гірчить
засовуючи пальцями до рота цей слизький жах, цю спрагу і утому
я відчуваю як мої нутроти виштовхують ковтками хижий скрик
[b][i]я відчуваю
голод.[/i][/b] злива теплих крапель покриє шкіру і стече донизу
моїми віями. потрапить в слизову, протне наскрізь мої осліплі очі
чи можна говорити про любов, коли так конче хочеться поїсти?
дізнатися насичення, і повню, і надлишок, що преходить в біль
[b][i]чи шлунок повний?[/i][/b]
я не знаю. навкруги все тільки мокре і уже холодне
воно втрачає первинне тепло і я боюся. хочеться кричати
як ті обійми, теплі, що ніколи не дляться довше ніж забите сердце
вилічує останній свій ковток, поки не стане в грудях остаточно
і я збиваю зуби до кривавих ясен, коли врізаюся обличчям
у підлогу, аби доїсти крихти, що лежать розкриті і розірвані. це - я
[b][i]хотіла їсти.[/i][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992809
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2023
спадаю з ніг і бачу янголів в снігу.
долоні хворі їм малюють крила,
скидають камінці й льодяні брили,
передають вуста мого життя жагу.
і янголи тремтять від моїх рук,
і тане сніг під їхніми серцями,
на крилах виступають чорні плями,
і сіті в них розкидує павук.
я вірю в те, що вони все ж злетять,
із різким тріскотом виламуючи крила.
та янголи лежать покриті пилом,
і круки безупинно їх їдять.
втрачаючи думок останній слід,
я помічаю їх шалений розмір,
і це відгукується чимось злим і гострим
в цих янголів масштабами з китів.
і тут я розумію, що весна
в снігу нарешті розкидала вишні.
спадаю до землі до нині пишних
сліпучих крил з червоним по краях.
і після цього мені сняться сни
де янголи масштабами з китів, з тенетами у крилах, що сліплять, з червоним візерунком по краях, із сукнями в пилу й круками в ребрах розказують мені про чорне небо, як відчувається, коли тебе їдять і як буває, коли небайдужа спадає на коліна в свіжий сніг. я слухаю поки стирчу в калюжі із запахом зопрівших полуниць
і потім осягаю, що це – я.
і епіфанія спливає в ейфорію,
бо моє тіло перетворюється в мрію.
а янголи – кінець-кінцем – летять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977999
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2023
Червоний попіл ходить по бруківці:
чи божа кара, чи - блаженний дар.
Вогонь [i]іде[/i], за ним ідуть мисливці,
свинець змиває ґрунту гнійний шар.
Провулок Лондону - зів`ялі ніжні квіти,
спотворені трагедією сну.
Червоним оком місто буде гріти,
зшивати в біле голод та чуму
відлунням слів, відбитками на стелі.
Червоне й чорне - кров й задушний дим.
То плаче Бог, то гинуть діти Геї -
у жевриві не стане їхніх див.
Тобі, о Смерте, що і дар, і кара,
гостріше леза, швидше за списа.
Тобі, о Лондоне! Ти - крила у Ікара,
червоний колір - то твоя краса .
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937216
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2022
я так люблю, коли ти помираєш,
і малювати більше не даєш
по блідій шкірі - тонким лезом граюсь.
цілую кров - зриваю брами меж.
я так люблю ті на губах порізи:
кривавий джем, належний лиш мені.
твої легені - то мої ескізи,
зруйновані й знетямлені вві сні.
я так люблю ту синяву на стегнах,
твій млосний погляд, те, як ти хрипиш.
незбагненна сама у собі жертва,
хребет, зінутий болем мов комиш.
я так люблю, коли ти просиш більше.
дихання слабшає, немов весняний сніг.
твій скрик - оці червонобарвні вірші
для мене. бачу в цьому їдкий гріх.
я так люблю твої тендітні кістки.
для них батіг - бажаніша краса.
залізним обручем давлю зап'ястки в дризки.
хапаю вітер, що в тобі згаса.
я так люблю мої сліди на шиї:
вона спотворена мотузками зі стель.
моя любов - твої вологі вії,
твій подих, гарячіший від пустель.
я так люблю ті бульбашки у ванні:
повітря, що колись було в тобі.
я так люблю, коли ти помираєш
і з плачем посилаєш смерть мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925294
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2021
а коло дому - яблуні цвітуть:
такі вигадливі, пестливі, ніжні квіти.
блистять в дощі, немов розлита ртуть,
згинаються від тяжкості над плітом.
мене зове у мій старенький дім
звучання голосу, що чула у дитинстві.
такий тихенький, слабкий голос, втім,
із ним я не залишусь наодинці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925288
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2021
Мені так складно розмовляти,
зриваючись відлунням слів.
В закриті вітром двері хати вбивати руки.
Чути спів.
Мене зове - мов колискова,
що мати вечором сухим
співала світло і казково.
Над хатой завивався дим.
Я пам'ятаю: її губи,
розмиті кров'ю по кутках,
роздерті снігом білі груди,
навік в очах застиглий страх.
Ту колискову й досі чути -
вона на білених стінах,
в згорівших свічках... Холод лютий
торощить хати хливкий дах.
І не втекти. Як те питання,
що мучить голови людей;
сліпучий дим, Святе Писання,
порив мелодій та ідей;
як пси голодні біля ґанку,
розрите кладовище в ніч
І скрик дитини на світанку...
Вони співають й тягнуть в піч.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853763
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.11.2019
Я хочу лиш - бути сильнішим!
Я хочу тебе захистити!
Кричати - до болю - гучніше.
Свій жаль до останку спалити.
Я хочу захапати вітер:
Нарешті злетіти у вирій.
Повіки торкнутися літом.
З тобою назавжди - щасливим.
Зривати поламані квіти,
Дарити цілунками зорі;
Сховавши кохання між літер,
Купатись у морі прозорім.
Я хочу!.. Я знаю!.. Я можу!..
Я хочу - та бачу: немає
У мене цих сил. Тож ворожу:
Цю битву я - знову - програю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848004
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.09.2019
Нехай твоє життя почнеться знову
Червона крейда - з нового листа.
Нехай зірветься бажана розмова,
І зіткнуться під сонцем небеса.
Нехай зорями вкриється крайнебо;
Ти не самотній, хоч і знаєш - як.
Нехай простягну руку лиш до тебе.
Мій подих стиха пробуєш на смак.
Нехай байдужість - маска. І свідомо
Ти ставиш вище наш спокійний лад.
Нехай - мені, собі, йому - нікому
Не виявиш емоцій водоспад.
Нехай ми поряд вже сімнадцять років.
Мов дзеркало - дивлюсь твої вуста.
Нехай, щоб тнутись в шию - вісім кроків.
Нехай. Нехай... Та в роті гіркота.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848003
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.09.2019
Червоні нитки - у попіл,
І мрії - із димом, з вітром.
Обійми, людські турботи
Ти з болем кидай під вікна.
Метелик - він білий дуже.
Та спробуй забрати крила,
І світ, до всього байдужий,
Напне їх чужим вітрилом.
Я хочу співати - плачу,
Бо голос забрали квіти:
Червоні, назавжди згаслі;
Пелюсток не зміг зігріти.
Живеш у дурнім спектаклі.
У тебе тремтять долоні.
На щоках застиглі краплі.
То сльози. Вони солоні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847866
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.09.2019
Ти хочеш у вирій? Зі мною - у вирій?
В провулки вминаючи п'яти.
Дивись, маю крила! Такі собі крила,
Що хочуть - не вміють літати.
Ти хочеш у вирій? Це справді так складно?
Тримати долонями квіти.
Дивись, в мене крила! Та крила - це марно,
Якщо не зумієш злетіти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847865
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.09.2019
Заходить сон. Минають ночі
моє зіржавіле вікно.
Хоч і не бачу - маю очі;
на дворі коники регочуть.
Стискає в кайдани нутро.
А я не хочу. Знов - не хочу;
Стрибати променем з книжок.
Навкруги спів. Вони шепочуть.
Шкрябтяться, ластяться, клекочуть,
не відпускатимуть думок.
Вони зі мною. Завжди разом:
вкрадають мрії в голові,
мої вконтролюють образи,
підданим віддають накази,
малюють тіні на стіні.
А я не можу. Більш - не можу;
як серце в ребра грюкотить.
Бідняк вкладає на рогожу,
Зачитується в правду Божу.
Що більша кара - гірша мить.
Стискаю меч. Знімаю прапор.
Останній ранок. Голос стих.
Ми прориваємось за ґрати.
Нараз заграти, заспівати.
Та я... не бачу. Видих. Вдих.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847758
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.09.2019
Усіх вражають діючі вулкани.
Країни, сповнені хвилястим пилом гір.
Високі мрії, втоплені в туманах,
І душі, скарані примхливістю сатир.
Кричать міста і блимають очима.
Жовтогарячі ріки розлились.
Жахливим мороком зібгавшись за дверима,
Злітають смаглі краплі снігом в вись.
Гниють у розпачі поламані дерева,
Вулкани жеруть душі і тіла.
Таким святково-зніженим Вертепом
Вершиться кара, чорна, як смола.
Роки ідуть. Вулкани засинають.
Але я знаю: десь, в підґрунті слів
Є душі, хлібом сховані під плаєм,
А землю топчуть ноги їх синів.
Вулкани стежать: "Правда є у людях?
Чи є у них і мудрість, і любов?"
Ці скелі наші вчинки вправно судять,
Із часом прокидаючись ізнов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847757
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.09.2019