| Сторінки (1/45): | « | 1 | » |
Я могла б написати тут кілька метафор ,
Символ й алюзія теж інструмент,
Алегорій залити у твір, щоб струїлись неначе із амфор,
Мов скульптуру так довго плекать, щоб створити значний монумент.
Наплести у вінок вельми давніх сонетів,
Накидати питомих незнаних нікому слів,
Завернути складних з інтертексом сюжетів,
Щоб самій же ззгубитись у змісті вузлів.
Я могла б написати той текст, який хочеться пити в обіймах з чаєм,
Кожне слово кидати на чашу вагів,
Стати поряд із тими, кого в школах старанно вивчаєм,
І зійти на Олімп літ.Богів.
Та зізнаймося чесно, що це вбіса нікому не треба,
Не читають таке ті, хто звуться тепер покоління "Z",
Хай би хоч засутулені спини підняли їх погляд зі смартфону на небо,
Не те, що читати з аналізом навіть простий сонет.
Справжні витвори тексту, малюнків, скульптури,
Й інших дійсно глибоких творінь,
Десь в тіні терплять гидкі тортури,
Як збирають мільйони з безсюжетних лайливих падінь.
....
Ну а може так навіть краще?
Скільки зомбі летить за вітром,
Чим більше нині живе пропащих,
Тим легше зрячим правити світом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946451
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.04.2022
Я могла б написати тут кілька метафор ,
Символ й алюзія теж інструмент,
Алегорій залити у твір, щоб струїлись неначе із амфор,
Мов скульптуру так довго плекать, щоб створити значний монумент.
Наплести у вінок вельми давніх сонетів,
Накидати питомих незнаних нікому слів,
Завернути складних з інтертексом сюжетів,
Щоб самій же ззгубитись у змісті вузлів.
Я могла б написати той текст, який хочеться пити в обіймах з чаєм,
Кожне слово кидати на чашу вагів,
Стати поряд із тими, кого в школах старанно вивчаєм,
І зійти на Олімп літ.Богів.
Та зізнаймося чесно, що це вбіса нікому не треба,
Не читають таке ті, хто звуться тепер покоління "Z",
Хай би хоч засутулені спини підняли їх погляд зі смартфону на небо,
Не те, що читати з аналізом навіть простий сонет.
Справжні витвори тексту, малюнків, скульптури,
Й інших дійсно глибоких творінь,
Десь в тіні терплять гидкі тортури,
Як збирають мільйони з безсюжетних лайливих падінь.
....
Ну а може так навіть краще?
Скільки зомбі летить за вітром,
Чим більше нині живе пропащих,
Тим легше зрячим правити світом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946343
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2022
Я поплачу на твоїй могилі
Хоч і тіла твого в ній немає;
Проте є такі цінні моменти й хвилі;
Що побачить лиш той, хто серцем це пам'ятає ..
Мені шкода тебе, це мабуть неймовірний біль
Коли роками блукаєш по сторінках історіі,
А кінцівка- пекуча сіль,
Що ти все забуваєш і кляксами креслиш свою ж траекторію.
Мої сльози омиють могилу твого забутого циферблату,
І кину на на неї нове непочате своє перо,
Я відкриватиму нові сюжети, нові кімнати,
А в нашій історії я виділила кольором лиш добро..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946342
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2022
Вона забилася в куток і перелякано дивилася на них, але все ж її схопили...Шалений крик спротиву розійшовся по всьому приміщенні. Вся її родина вже стала їхньою жертвою, навіть діти...вона це бачила…Боротися вже марно...Без будь-якої краплі жалості гостре залізо увійшло прямісінько у невинне серце…Смерть накрила змучену тривалим насильницьким полоном душу…
–Смачного!– сказав офіціант, подавши стейк гостям.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892450
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2020
Колишутся піски эпох,
І творить чудеса тепер не тільки
Бог,
Каталог
Нам демонструє виплеканих в розумі технічних чад..
сад..
В Едемі повзає залізний
Змій,
Один,
Бо Єва не повернеться назад,
Стій…
Відчуй зворотній часу плин,
Поринь у таємниці світових глибин,
Стежин…
Минулого початки відшукай,
Давай!
Давай сміливо озирнись,
Візьми історії підручник– доторкнись…
Розчинись…поклонись…
Вклонися загадкам таланту крізь віка,
На що все ж здатна творчості рука,
п’янка…
Мільйони здогадок: чому, навіщо, як?
Як побудоване те й інше,
І що приховує прадавній знак?
Відтак…
Експеримент, теорія, ідея,
«Усі ми Греки», десь це було у Птолемея,
І наційнніша галерея,
Де давність схована в камеях…
Подумать тільки…скільки часУ пройшло з народження Феміди,
А ми і досі не дізнались чому і як збудовані в Єгипті піраміди..
А скільки невідомого в прадавніх витворах архітектури,
А хтось торкався поглядом майстерної скульптури?
І як зробить тим інструментом з мармуру вуаль?
даль…
Манить мене минуле вдаль…
шаль..
Тоненька шаль на легендарній голові,
Тривога закіпає у моїй крові…
Який мазок…лиш мікрометрів кілька,
Яке терпіння і наснага щоб творити стільки!
В обіймах містики…чи геніального таланту?
Ми віддаєм належне кожному мистецькому гіганту!
Яка ж прекрасна недосліджена історія,
Стільки думок, а більшість– лиш теорія…
Аудиторія…
Захоплена із поколінь у покоління
Наповнена молитвами моління,
Тління…
Лиш тління пам’яті страшить довічним забуттям,
Вивчаємо МИ предків, яким завдячуєм буттям,
Життям…
Наповнені життям ці витвори, шедеври,
Їх тексти…їх картини…непідробно смикають за нерви,..
Померли? Ні! Вони жили і будуть після жити,
На це не варто навіть ворожити,
Вони щось точно знали, чого ми не знаєм,
Тож інтерес так довго не згасає,
Шукаєм…
Відповіді на свої питання..
Хто ми , які і звідки, у чому сенс людського існування?
Мовчання…в картинах лиш мовчання із глибоким змістом,
Вдивися у цей погляд, будь з собою чесним, стань нарешті реалістом…
Дивись…минуле дивиться на тебе,
Воно все знає…мов боги спустились з неба…
Потреба…
У кожному горить потреба розгадати власну суть…
Цвітуть…
Цвітуть думки від погляду років.
Вони все знають, чи кажуть те, що я почуть хотів?
Чуттів…
Так витончено зіграні чуттєві ноти кольоровим порошком,
Нутро душі витягує міцним крюком…
Втрачаю глузд….Скільки всього всього таїть в собі майстерно писане лице…
Чим довше я дивлюсь, тим більше розумію…
Джаконда….знає про мене все…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892449
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2020
🧡💛🧡💛🧡💛🧡💛🧡💛🧡💛🧡💛🧡
💛🍷Вона так м'яко опустилась на диван,
🧡🍷Взяла до рук бокал червоного сухого,
💛🍷Який же все ж таки граційний її стан,
🧡🍷Хоч пережив вже не один стакан лихого...
💛🧡💛🧡💛🧡💛🧡💛🧡💛🧡💛🧡💛
🧡🎨Ти знаєш, адже всі довкола ми митці,
💛🎨І створюєм собі палітру самі,
🧡🎨Життя ми довіряємо своїй руці,
💛🎨Й дивуємося потім на картинці драмі.
🧡💛🧡💛🧡💛🧡💛🧡💛🧡💛🧡💛🧡
💛❤З усіх витворів мистецтва найскладніше і найцінне- це кохання,
🧡❤Його так бачать всі в червоних кольорах,
💛❤Де пристрасті вирують й кожний подих як останній,
🧡❤Така любов, коли зриває дах.
💛🧡💛🧡💛🧡💛🧡💛🧡💛🧡💛🧡💛
🧡❄Намішують туди ще чорних підлостей й рожевої інтриги,
💛❄Буває сіру зраду аквареллю додають,
🧡❄Короче, роблять із палкого серця кригу,
💛❄А потім щастя у відносинах цих ждуть...
🧡💛🧡💛🧡💛🧡💛🧡💛🧡💛🧡💛🧡
💛🌊Та знай, не буде буря вирувати вічно,
🧡🌋Лягає знову спати будь-який вулкан,
💛🌪Всі урагани теж кінчаються трагічно,
🧡💧Так само й пристрастей потік- капкан.
💛🧡💛🧡💛🧡💛🧡💛🧡💛🧡💛🧡💛
🧡✋🏻В житті існують різні раси і народи,
💛✋🏼Живе з нулями купою тварин,
🧡✋🏽Так само й у кохання є свої породи,
💛✋🏾Що різних кольорів і величин
🧡💛🧡💛🧡💛🧡💛🧡💛🧡💛🧡💛🧡
💛💛То малювати треба з правильним мотивом,
🧡💛Бо як розвіються піски пустель,
💛🧡Переможе з великим відривом,
🧡💛Любов кольору пастель...
💛🧡💛🧡💛🧡💛🧡💛🧡💛🧡💛🧡💛
🧡💛🧡💛🧡💛🧡💛🧡💛🧡💛🧡💛🧡
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892256
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2020
А ви любите ніч?
Ні, не так.
Ви любите вночі жити?
Забувши розмови про графік сну,
А просто ночами ходити?
Затемнені вулиці, місячне сяйво,
Да і просто мало людей.
Ідеш і вголос читаєш список
Спонтанних ідей.
Довкола так темно,
Густа енергетика плекає долоні,
А ти все ідеш вперед,
І вітер пестить амбітні скроні.
А ви розмовляли із зорями?
Купались у білих обіймах світила?
А ви помічали пір'їни ночі?
Коли вона розкриває крила...
Заслухались романси нічних пташок,
Танцювали в самотності темряви як божевільні?
А горнулись до ароматного сіна як до м'яких пелюшок?
І розуміли, що тут і зараз ви справді вільні!
А ви пам'ятаєте ті шалені розмови?
Коли одягнене тіло, та гола душа,
Довіра в повітрі цінніше любові,
І пахне так сильно ранкова роса...
Так... Ніч прекрасна пора,
До того ж вона береже таємниці
Народжених в музі дітей п'янкого пера,
Натхнення заливши в митцеві зіниці.
Вона...як психолог лікує душевні рани,
Сльози ллються рікою в її плече,
Саме ніч найчастіше зводить коханих,
І вона ж безпощадно стосунки січе.
Так...ніч містична пора й смакувати її можна з різних сторін,
«Нам би спати вночі»,– скажуть ті хто уранці чує будильний дзвін.
Та спитаю все ж вас, чи живе в ваших чашах посіяне ніччю зерно,
Те маленьке насіння яке виростає в інші світи фантастичні вікно.
Так...я веду подвійне життя,
Вдень буденність, вночі—неймовірних сюжетів буття.
А ви ловили колись свої сни руками?
Коли так раптово приходить глузд
І ви усвідомили що зараз літаєте десь між зірками?
Як я..
А ви ростили колись за спиною крила,
Такі що несуть вас далеко ввись,
Ви відчували у грудях цей лоскіт, коли тріпоче якась невидима сила,
Або може вертали щасливі моменти, що минули колись..
А може на ваші плечі поклали велику роль ,
І взявши волю в кулак ви рішуче ішли у бій,
Рятували світ, всі кричали — герой, наш герой!
Чи ви может у снах кохались в полоні мрій?
Так...ніч магічна пора для дива,
Де відкриті всі двері в інші світи потойбіч,
Буває ласкава, і щедра, часами буває суха чи мстива,
Але кожного ранку,
Я дуже люблю
Ніч.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892255
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2020
🍁Пиши, пиши..
🍂Під хрускіт пальців,
🍁сміливо мелодуй словами ти…
🍂Зіллються рими у палкому танці,
🍁і закричать в обіймах німоти,
🍂Шалено в обрій кинуться сонети,
🍁Поеми литимуться наче водоспад,
🍂Бо кожен твір, мов створення планети,
🍁як вибух, що порушує сердечний лад.
🍂Мистецтво–це життя, психолог, це кайдани,
🍁Щоденник, мемуари, каяття,
🍂це кров, що омиває свіжі рани,
🍁Суворий батько і мале дитя..
🍂Це внутрішні простори, що безмежні,
🍁Глибокі води, що не мають навіть дна,
🍂Із-під пера виходять тексти незалежні,
🍁Для кожного свій сенс знаходять письмена…
🍂Це крик душі, то радість, біль і горе,
🍁Бурхливе море різних почуттів,
🍂Скарбниця знань, життєвих фарб комора,
🍁Дорога в інший світ зі слів як пелюстків,
🍂Святий обов’язок писати як причастя,
🍁І не беруться твори просто так з пітьми,
🍂Багато з них написано сердечним ритмом щастя,
🍁Та більшість з них– кривавими слізьми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886666
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2020
У царстві без назви, у багатій родині без прізвища народився син. Маленький чемний хлопчина з білявими кудрями й тоненькими рученятками. І не могли мати й батько натішитися з нього: все він їм допомагав, у всьому слухав і майже не вередував. Одним словом-потіха для батьків!
Як і всі інші діти любив малий гуляти з друзями, частенько ходили вони до ставу на окраїні села чи бігали через поле гуляти у ярку, де наробили гойдалок і поставили курінь, який накрили гіллям верби, а підлогу зімітували сіном. Ох і задача була роздобути його! Дітлахи вирахували коли вулицею їздитиме сіновоз і намостили собі укриття в кущах будяку аби підкинути цеглину прямо під колеса. А як машина наїхала на непомічений камінець, то один тюк випав з причепа аби стати килимом для ніжних дитячих ніжок.
З часом їхній гральний майданчик розростався: окрім куреня хлопці збудували будиночок на розлогому горіху, дівчатка намостили плиту із камінців і залізної решітки, де час від часу варили наловлених карасів або раків. Змайстрували діти й умивальник зі старої пляшки, поставили замість столика трухлявий пеньок і позносили різні іграшки, м’ячі, надщерблений посуд і інші цікавинки зі своїх запавучених горищ. Поряд налаштували собі поле для гри з опукою, а пізніше геть перетягнули канат між двома деревами, знайшли вигнутий шмат старої труби, яку можна було перекинути через мотузку, міцно схопитися і так собі кататися . Дитинство буяло.
Як і в будь-який інший день хлоп’я домовилося з друзями піти гуляти. Спершу треба було допомогти матері зібрати яблука і прополоти малину, з чим він швиденько впорався, адже сьогодні один з товаришів обіцяв принести справжню раколовку! Хлопчики ловили смаколики до цього вручну попід берег і, по правді, процедура бувала дещо болюча, а великі раки геть до крові могли цапнути! Страх навіювала ще й перспектива потривожити якусь гадюку, тому новий вид полювання викликав захват.
Впоравшись з роботою, малий похапцем переодягнувся, пообідав і побіг собі. Мати тільки й встигла крикнути йому в слід, щоб дорогою додому нарвав деревію для хворої бабусі.
...
– Оце будемо ловити раків цією штуковиною?– скептично поглянули друзі на володаря інструменту.
– Еге! Справи такі, треба взяти якесь м’ясо і закріпити його туточки, раки будуть на запах запливати, а назад вже вилізти не зможуть.– аж цокнув від гордості хлопець.
–Та й де ж нам взяти м’яса?–відгукнувся малий у кепці.
–Ну...–почухав голову Володар,– батько казали, що підходить м’ясо риби, птиці, жаб, геть можна комашок, але вони дрібні, багато вийде збирати.
–Зараз би ловити рибу, щоб піймати потім раків!–хлопець у кепці був явно налаштований недовірливо.
–А як у батьків курку стягнути, то потім тиждень стояти за обідом!–посміявся пухленький здоровань.
–Так а давайте жабурниць назбираємо, – озвалось білокуре хлопча. –наче раки і їх їдять.
–Точно! Онде їх у мулі кури не клюють.– Володар поклав своє знаряддя і кинувся до берега повівши за собою інших.
Робота закипіла. Хлопчаки й дівчатка назносили звідкимога цих беззубок, ножа ніхто не взяв, то камінцем роздовбали першу раковину і церемоніально пришпилили у центр сітки. Закинувши у воду ловинку, побігли діти чекати першого вилову до обжитого лігва. Вже під присмерк ставало як поверталися вони перевірити свою здобич.
Гордо вийшовши на кладку першим, хазяїн раколовки подав руку русявій дівчинці:
–Ну, давай, віддаю право витягнути перший заробіток тобі.
Потягнула красуня за мотузку, тягне-тягне, і з кожним її рухом дитячі посмішки все роширюються-розширюються. От вже дійшла до держака, вода полилась через сітку і... два рака. Усмішки поспадали з облич як тісто, а через кілька секунд всі залились рясним сміхом.
–Який хазяїн, така й господарка,– малий у кепці голосніше всіх розійшовся.
Ох і соромно стало Володарю, а дівчина як засмутилася...а він же її вже другий рік у мріях бачить, тепер точно буде обходити боком непутьового.
–А що це на моїй кладці за галас такий?– сусід вийшов до малих загороджуючи шлях до втечі,–Охохо, то це ви у цій частині ставу раків ловити вздумали?
Малі притихли.
–Та не бійтесь ви, я нічого вам робити не буду, чи то ж я сам не був таким як ви оце зараз. Не псували ж нічого? А щодо здобичі вашої, то нема проку так соромитися вилову, тут на днях ми з товаришем на продаж десь пів пуда назбирали, немає їх тут зараз.
–Правда немає?–обличча Володаря почало яснішати.
–Та правда-правда,– посміхнувся бородій,–Як хочете не тільки посміятися, а й поїсти, то йдіть краще попід берег по всьому колу, може чогось і визбираєте, зараз саме сезон, з усього селища сюди приїздять.
Діти аж розцвіли. Володар раколовки навіть підбіг руку потиснути добродію.
–Ну, біжіть собі з богом, а я от на вечерю та й пару карасів собі наловити хочу, – чоловік почав розкручувати вудочку, а малі той час сердешно подякували та й побігли на беріг.
...
Тепер, коли репутація Володаря була відновленою, він, як і раніше, першим почав пропонувати спосіб роздобути смачну закуску. Хлопець подумав закинути раколовку з труби цукрового заводу. Його розібрали ще років з десять тому, а труби, що збирали воду для промивання буряків ще лишились, та до них ніхто не підходив вже, бо аж кришились від старості. Більшість хлопців, окрім Здорованчика, підтримали цю ідею, але русява дівчина запротестувала, мовляв, небезпечно це і хай хоч що, а вона сама не піде і їм не дасть. Спочатку авантюристи розбурхалися проти неї, але коли Володар раколовки відчув як вона схопила його за руку від хвилювання– суперечка була завершена, а бунтарі заспокоєні.
–Слухайте, а мені батько казали, що біля руїн того заводу теж став є, тільки там ніхто не ловить нічого, бо то власність якогось панича, сам він поїхав кудись ще кілька років тому, та всеодно нікого не буває там з вудками. Може...глянути, що там?– Здорованчик, який зазвичай був тихим і приставав лише до виголошених іншими думок, сьогодні вирішив і сам стати учасником мозкового штурму.
–Та ні...це ж чуже, та й далеко це,– кудрявий малий обережно висловився проти.
–Та й що, що чуже, хіба по вулиці ми абрикоси з яблуками свої скубаємо?–хлоп’я у кепці завжди підтримувало подібні пригоди.
–А як піймає хто?
–Не піймає, бігаємо справно, –рішуче заявив Володар.
–Далеко ж...вечір наступає...–прижалась до нього дівчина.
–Так ми тільки закинемо зараз, а зранку підемо перевіримо улов!
–А встигнемо вернути до заходу?–Білокурчик все хвилювався.
–Так аякже, ми ж тільки закинемо, жабурниці в нас ще лишились. Годі вам, ходімо ще й скоріше, якщо хочете швидко впоратись!
Діти взяли кілька жабурниць і пішли до старого ставу. Шлях їх пролягав через закинуті рови, де колись восени накидали кагати, володар все і так і так допомагав красуні перецибувати через них, пізніше пройшли вони уламки естакад, жомову яму і руїни самої фабрики. Діти раніше ніколи не ходили сюди, бо батьки завжди наставляли їх обходити це місце, ще, не дай бог, щось впаде на голову або, ба більше, вилізе якийсь безхатько і як не покалічить за гріш який, то налякає точно. А бабка білокурого янголяти весь час розповідала йому про диких тварин, які тут тепер ховаються. Ставало страшнувато. Однак страшніше було отримати на горіхи за спізнення від батьків, тож команда сміливо минула розвалини.
–А я чула від тітки моєї матері, що тут поряд десь сталася якась жахлива подія. Я не допетрала нічого до пуття, бо почула розмову на моменті, коли вона сказала, що бачили якусь “ту саму жінку” тут неподалік від старого...млина, – дітей аж дрижаки взяли... Прямо перед ними був той самий млин з розповіді Русявки.
–Що, ти кажеш, то була за жінка?– малий аж кептурика зняв.
–Не знаю, сказала тітка лише, що не дай боже її зустріти і не дай боже вона вирішила помститися...
–Та годі ж вам! Здається цікаве місце, а байок у нас скрізь вистачає, он як твоя, Здорованю, мама боялася, щоб ти ходив на той бік ставу, то вона таку ж легенду про утоплениць вигадала. Так залякала, ти добру половину літа боявся з нами ходити на туди на плити купатися. Але ж досі ще жодної русалки ніхто і не побачив!– Володар аж запихався від своєї сміливості,– Гайда далі, он вже ставок!
Діти і справді заспокоїлися, побігли вже весело до ставу наперегін. Невеличкий виявився він, але і дійсно видно, що ніхто тут нічого не ловить. Геть і кладочка так заросла– діти ледве пройшли. Налаштували знову раколовку, закинули, прив’язали як могли натуго, оглянулись ще довкола, запримітили собі кілька цікавинок для подальшого дослідження і вирішили йти додому.
–Ой, а мене ще мати просили деревію нарвати, а й я забув...– Білокурий понурився.
–До нашого лігва далеченько йти за ним буде.– обізвався Здоровань.
–Та скажи матері, що завтра нарвеш, нічого ж страшного не станеться.– Русявка спробувала його підтримати.
–Бабусі ліки треба настояти, якраз ніч.
–О, а он дивися за млином моріжок видніється, – от вмів Володар знаходити вихід з різних ситуацій, – Ходімо там швиденько глянеш, до заходу саме встигнемо.
–А мені треба буде раніше заходу, – Кептурик опустив очі, –я вчора з собакою грався та й випадково кілька кущів півонії витоптали, тепер покарані.
–Мене батько теж просили раніше бути, треба консервації перенести у погріб, – приєдналася Русявка.
–Йдіть собі, я зараз швидко збігаю і одразу назад, тут недалеко ж.
–Певний?
–Так а що може бути? Біжіть, бо ще батьки сваритимуть.
Попрощалися друзі та й розділилися. Почимчикував малий за млин шукати деревію. Власне, лякливим він не був, сам дуже добрим ріс і думав всі довкола такі ж, хоча і трапилось одного разу йому дізнатися, що у товаришів від нього таємниці є. Ходив він по молоко до старої баби з отарою кіз, яка жила в кінці вулиці. Поряд неї хата є закинута, кажуть, господарі померли давно, дітей не мали, от і стоїть собі без пригляду. Сусіди буває туди заходять яблук назбирати, сливок або прив’язати козу пастися. Так двір хоч не таким занедбаним здається. От проходив малий повз та й чує голоси якісь дитячі звідтіля лунають. Подумав, що здалося, пішов собі далі, віддав банки бабі. Проте, чекаючи молока, підійшов ближче. Таки не здалося, дійсно голоси, ще й знайомі! Підкрався ще, бачить, а за хатою у закутні курінь набудований! Наблизився ще трішки, заглянув через просвіт, а там його друзі: і Володар, і Кептурик, і Здоровань, і Русявка і довговолоса сусідка, яка йому подобалась і інші дітлахи. Сміються сидять, говорять про щось, сливки їдять...Сумно стало Білокурчику, що не позвали вони його з собою, хотів зайти вже до них, але баба позвала. Не розповідав він компанії, що знає про їхню хованку, проте став помічати, що кілька разів на тиждень всім раптово треба додому раніше. “Ну і пусте, вони ж все одно зі мною граються”.
Обійшов хлопець млина, побачив стежину, що веде до моріжка і швиденько прибув до цілі.
“Ні, ну цей деревій геть до нічого, такий малий і наче геть підсохлий вже”– подумав хлопець. “Ну хоч такий нехай буде, краще, ніж без нього вернути”– нахилився він і почав рвати і чим далі рве, тим краща рослина. Зрадів малий, замоторнішав, навіть не встиг оглянутися як немалий оберемок вийшов. Підняв він голову і аж сіпнувся. “Як це мене сюди занесло?”– і дійсно, галявинка, де він починав рвати квіти, була далеко позаду, а він сам стояв посеред лісу. Темніло. Хлопець підхопив траву і вирішив йти додому, але відчув раптом тепло у спину, повернувся і побачив як крізь листя пробивається лагідний вечірній сонячний промінь. Краса заворожила хлопця. Він залюбувався краєвидом на кілька хвилин, поки сонце не сховалося за листям і він не побачив стареньку хатину.
“Оце так справи”,–здивувався Білокурий,– “я ніколи не чув, щоб тут хтось жив.”– лячнувато стало, однак цікавість взяла верх. Він обережно поклав деревій і подався до хатинки. Старенька, але доглянута: павутин немає, вікна не розбиті, дірок теж наче не видно; але і сказати, що отут хтось живе важко. Малий підійшов до вікна, “Загляну всередину, якщо нікого немає, то розкажу друзям, вони точно захочуть подивитися на це.”– хлопець знайшов пеньок поряд і поставив замісто стільчика, бо сам не дотягувався. Схопився своїми маленькими рученятками за підвіконня і підтягнувся ставши на підставку. Зазирає–нічого не видко. Придивляється, онде наче стіл стоїть, глечики якість на ньому розставлені, ослінчик поруч, висить щось на драбині, піч ще зміг розгледіти. Як ба, щось горить у тій пічці, ледве-ледве крізь щілину проглядається вогонь. Таким магнітним виявився той вогник, що хлопець і не помітив як сонце зовсім сіло. У темноті він став яскравішим, почав наповнювати кімнату своїм світлом, але малий не міг відволіктися від нього аби роздивитися все помешкання.
Раптом, низька, але струнка тінь проскочила піч затуливши собою ватру. Хлопчина ніби прокинувся, задриготіло усе тіло і він упав з пенька. Зо страху почав оглядатися він довкола– ніч накрила своїм крилом ліс. Лише тепле жовте світло старої халупи тепер допомагало розгледіти густоту дерев. Десь там, далеко за хатою, мов у глибокій ямі, темний, страхітливо спокійний праліс здригається від пронизливого крику пугача. Цей звук гейби хвилями розкочує вітер, створений коливанням величних дерев. Хлоп’я підхопилось побігло подалі від хати, від звуків, наввипередки з вітровієм.
Можливо, він біг би назустріч своїй погибелі у лісові нетрища, бо не бачив нічого окрім мороку. Однак хлопцю поталанило: перечепившись через коріння старого дуба, впав він додолу, підвів швидко голову і почав оглядатися довкола, нервові рухи запаморочили голову, сльози набиралися в очі. Тисячі думок роїлися в голові...Стій! У сльозинці розмився якийсь відблиск. Це було вже не жовте світло вогню, а холодний, блаватний вилиск. Він придивився: місяць, повний яскравий місяць височів над ставом відбиваючись у ньому, буцім човен плив. Порятунок! Хлопець підвівся і побіг додому.
...
–Де ж ти був, обходисвіт?!– мати вибігла назустріч сину.
–Не хвилюйтеся мамо, просто...ми...ну...забавилися трішки з новою раколовкою, та й все з того.
–Якою раколовкою? Якою рако...–схопилася за серце мати, – Ой боже, а що це в тебе з рукою?
Білокурчик глянув на свою правицю і побачив, що з безіменного пальця юшила кров.
–Та то я...так...за гак зачепився як жабурницю нанизував.– почав виправдовуватися хлопець, а сам став згадувати, де ж це він міг так поранитися. Мабуть, як падав з пенька, то порізався об неполіроване дерев’яне підвіконня.
–Мати божа, ходи-но швидко промий. Батько пішли тебе шукати, а ти бавишся, бабуся молиться нещасна, ми думали вже ушелепався куди...
–Мамо, вибачте...я так забігався, що забув принести трави...
–Та бери його морока той деревій! Головне, що ти живий і здоровий...ну майже,– глянула вона на його руку. –Та йди ж сюди, перемотаємо...
Дивний вечір був того дня у родині, адже до цього ще ніколи в житті батьки не кричали на свого улюбленого сина, а тоді скоріше від перехвилювання ледве заспокоїлися. Не могли довго заснути вночі. Коли всі лихі переживання пройшли, батько-мати сиділи поруч ліжка своєї дитини і розмовляли з ним про життя. Історію його народження згадали, як раділи вони і як сильно бояться його втратити. Опісля поцілували малого і полягали спати. Заснув і хлопець.
Одначе не бачив він спокою уночі. Снився йому став панський і млин, і моріжок, і хата стара. І знову уві сні став він на той пеньок, і знову задивився на вогонь і знову тінь з’явилися всередині помешкання. Та не промайнула скоренько, як було, а стала і почала дивитися прямо на хлопця, світло з печі позаду неї не давало роздивитися цієї постаті, що все наближалась і наближалась, і от світло місячне почало падати на неї, на її очі, на її сірі очі з відтінком блакиті, такі...такі дивні: яскраві, як сам місяць, наче і ворожі, але водночас такі проникливі, глибокі...і глибина та, здавалося, приховувала у собі незнані таємниці...
Нараз очі опустилися, рука обвита сорочкою простягнулась уперед, лише кінчики пальців виднілися з-під неї. Вони прямували прямо до рук маленького хлопчика, який опустив свої очі на підвіконня і побачив, що все воно у його крові, але пошевелитися не зміг, а тим часом чужі пальці доторкнулися до пролитої крові і відчув у цей момент він як по тілу пройшла якась невідома хвиля не то тепла, не то холоду і забувся якось весь страх, стало так спокійно, так...так захотілось спати. В очах почало тускніти і останнє, що побачив малий– рука, що тягнеться до його рани, але за мить до доторку, безсилий, він відпустив підвіконня і впав...
...
Прокинувся Білокурий не скоро. Було вже пообіді коли він встав з ліжка і пішов шукати батьків. Тато був на роботі, а мати порала господарку. Бабуся лише сиділа перед червоним кутом і щось бурмотіла собі під носа. Він проходив повз до веранди, як враз старенька стихла і заговорила:
–Та й скільки раків наловив?
–Я..та ми...та небагато...сезон же...– малому аж ніяково стало, бо до цього бабуся рідко говорила, тільки молилась або просила чого.
–Сезон брехні?–різко відповіла стара.– Зізнавайся, ти до старого млина ходив?
–Та ні...–хлопець не вмів брехати, він ніколи не обманув би, якби друзів не мав надії видати.
–Не вірю.
–Але чому?
–Вчора місяць повним не був, як ти батькам у ночі увагу звертав на нього. Вони заклопотані, часу в небо глянути немає, а я вже маю час дозволити собі полюбуватися краєвидами.
–Тобто, бабусю, як не був? Я ж вчора сам бачив, повний, круглий, як яблуко.
–Не ходи туди більше ніколи, чуєш. Просто послухай мене і все, бо біду накличеш на себе.
–Але я не розумію.
–Не ходи і все!– підвищила голос бабуся, але потім, побачивши на обличчі єдиного онука переляк, пом’якшала і додала,– байки різні ходять...нащо його ризикувати. Ти ж не думай, я просто хвилююсь дуже за тебе. Бережи себе, добре?
–Добре, бабусю...– хлопець нічого не міг второпати, але вирішив не діставати стареньку зайвими запитаннями.
–Ходи-но я тебе обійму,– бабуся простягнула руки і Білокурчик пав у її обійми.– Ох, моє миле дитятко,– вона почала рукою перебирати світлі кудрі онука,– У твого тата теж таке було волосся у твоєму віці,–посміхнулась вона, – а пізніше виріс і стало воно рівнішим і темнішим, але крутяться трохи і досі.
Зненацька милість з її обличчя щезла. На потилиці хлопця вона запримітила одне темне пасмо.
–Йди, сонечко моє, пограйся, тільки не смій нікуди далеко йти. І матір свою поклич...Терміново!
–Дякую, бабусю! Я миттю зараз гукну.
“І що тільки мала на увазі бабуся, що за дивна розмова, місяць ще цей... Зовсім вже, мабуть, занудьгувалася старенька домувати. Байки ще якісь вірує...а може й не байки. Чи то сон був чи реальність? Та навіть якщо і реальність, то й що. Ну живе собі лісник може чи відлюдник який у тому лісі та й все. Може на полювання люди туди приїздять, хто його знає. Не привиди ж там літали, їй-богу!” – малий відганяв від себе страшні думки, але спогади все одно відгукувалися у пам’яті моторошним присмаком. Вирішив він поділитися зі своїми друзями вчорашньою пригодою та все не знав як почати.
Як і угодились день до того, пішли перевіряти вони раколовку. Шлях вже знайомий, то і страху на цей раз зовсім не було ні у кого, окрім Білокурчика. Все оглядався, кудись задивлявся у бік лісу, мовчазним був...
–У тебе все добре?–Русявка озвалась до малого.
–Та...так, просто я хотів...вчора там...
–Гайда сюди!–Володар перебив його спробу висловитися забігши на кладку.
Всі діти побігли до нього і з нетерпінням стали чекати, коли Русявка дістане раколовку, адже саме їй Володар надав це право ще минулого разу. Дівчинка нахилилась, схопила за мотузку і почала тягнути. Чим більше вона тягнула, тим важче їй було. Як держак показався з води, вона вхопилася за нього, але не змогла підняти раколовку, натомість вона геть почала тягнути її руку під воду. Володар помітив це і дбайливо схопив її за талію підібравшись до руки і теж взявся за знаряддя. Їхні погляди перетнулись і вони потягнули здобич разом.
–Ого-го!– худорлявий низькорослий Кептурик так підцибнув, що здалося вище своєї голови.
Дійсно, раколовка кишіла раками аж попід верх. Чверть пуда раків тут точно була. Оце улов!Діти аж зааплодували. Вирішено було йти до свого обжитого лігва їх варити. Ох і тяжко нести стільки делікатесів. Ох і тяжко! Але ж думки про смачний обід мотивують. Все як годиться було у діток: і наварили, і стола накрили, геть лимон у батьків випросили, квасу поставили– смакують.
–А що ти, Білокурчику, розповісти хотів біля ставу?– Русявка згадала незавершену тему.
– Та пусте.– трішки розгубився малий.
–Чого ти? Розкажи, цікаво ж.
Ну, чого б і ні. Повідав хлопець друзям учорашні пригоди. Все розповів як на духу. Ну тільки про сни змовчав. А щоб точно повірили, геть і розмотав травмований палець. Однозначно– це виклик! Щоб діти і на власні очі не захотіли побачити таке– не може бути! Словом, доїли вони раків і вирішили йти. Та малий не захотів. Страшно. Ще й бабусі обіцяв... Але що тільки не зробиш під напором дружніх вмовлянь, особливо, якщо навіть довгокоса сусідка дивиться слізним поглядом.
–Ну добре...– він ледве-ледве промовив це,– але тільки здалеку глянемо і то швидко!
Дорога веселою була, діти собі згадували вранішній вилов, загадували наступні розваги, шепотілися про Володаря з Русявкою, які відбилися від компанії і пленталися парою позаду. Здоровань прихопив ще кілька раків і продовжив бенкет дорогою, а Кептурик показував Білокурчику нову рогатку. Всі стихли біля млина.
–Туди по стежці,– вказав хлопчина і всі рушили за ним. Як дійшли до моріжка, він по пам’яті зайшов у ліс, діти за ним. Пройшли вони зо два стадія, але ніякої хати не було.
–Малий, а тобі часом зо страху тут нічого не привиділося?– Володар єхидно посміхнувся
–Та точно кажу вам, десь тут стояла та хижина, це правду було.– він аж підскочив від усвідомлення недовіри до його слів.
Ще хвилин 20 блукали по лісу діти, але окрім дерев і співів поодиноких пташок нічого там не було.
–Ходімо назад вже, мені тут не по собі якось...–Русявка прижалася до Володаря.
–Та й раків ще посмакувати хочу, які лишились,– Здоровань все про смаколики марив.
–Як же це...Я ж тут вчора...–малий зневірився і сам. Але вже й справді треба було йти. Він не міг збагнути як таке могло трапитися, але лишатися в лісі до вечора у пошуках хати не хотілось, тож, він пішов за іншими понурившись. Несподівано, Білокурчик зупинився. Під його ногами лежав той самий оберемок...деревію.
–Агов, скоріше сюди!– хлопець підняв голову, але нікого поруч не було.
“Може я у роздумах так повільно сунув, що так відірвався”– малий нахилився за деревієм і як вже піднімався, побачив поділ блакитної вишитої сорочки.
Завмер від страху. Очі повільно підводив догори... Перед ним стояла жінка. Гарна, молода жінка, а її очі були тими...зі сну, але зараз...наживо вони були ще яскравіші й магнітили своєю незвичайністю. Але страх сильніший. Хлопець затамував навіть дихання, а прекрасна жінка приязно усміхнулась.
–Не бійся мене, я живу тут поруч. Це не ти вчора приходив до моєї оселі? Я так перелякалася, коли побачила, що хтось у вікно заглядає. Та зараз дивлюсь, що ти просто янголя, і кудрі у тебе такі гарні, так в’ються–загомоніла вона.
–Та годі тобі мовчати, тут у лісі все живе тільки звуками природи говорить, а живого голосу людини я так давно не чула, що вже може і забула як це... розмовляти._– вона самим лише поглядом почала вимолювати з його уст хоча б словечко. Її чорні брови піднялись, погляд став ще виразнішим, привітна усмішка продемонструвала білі зуби, а квіти у пишному волоссі наче геть і розквітати почали.
–Я...я...я...тут...деревій...от...для бабусі...і...–хлопець не міг сформувати свої думки.–Піду я... прощавайте.
–Постій, будь ласка!– схопила місяцеока жінка Білокурчика за руку,– Прошу тебе, постривай, не йди. Я так занудьгувалась тут сама, батько мене ще так на довго не лишали. Благаю...зайди до мене хоч на чай, розкажеш, які зараз новини у селищі...Ну ж бо!– зазирнула вона йому прямо у зіниці і розлила вона свої очі, і незчувся хлопець як ноги самі понесли його до неї в дім...
...
–Мамо, ви певні?–мати Білокурчика нервово ходила по кімнаті.
–Я вже стара, доню, але бачу ще достатньо добре, але розгледіти на небі молодий місяць, а на його потилиці чорне пасмо.
–Ви хоч розумієте, що це значить?
–Більше, ніж ти... Треба тільки дочекатися сина і все йому розповісти.
–А якщо він не повірить?–жінка почала панічно терти від пилу глечик.
–Ой, дитино, а чого ж йому не повірити, хто ж як не він так сильно боїться вернення цієї історії?
– І то правда, а де ж мій син?
–Пішов з друзями, поки ми говоримо.
–Мамо, та ви що!– ваза випала з рук жінки.– А як з ним що...– сльози покотилися.
–Тихо ти, не хотіла я аби він розмову цю чув. Хоча правду кажеш, дурепа стара, треба було малину полоти послати, а не гуляти...
–Ой мамо...–заридала жінка.
–Доню...та не плач, рано ще, син верне, він єдиний може вирішити все, якщо все так, як ми думаємо...– приголубила стара до себе невістку.
У дверях почулися неспішні кроки. Жінки аж підскочили, думали, може малий вернувся, але ні, то чоловік з роботи прийшов.
–Що це у вас тут коїться, чого вся підлога у битому склі?–чоловік вибаньчився на переляканих господинь.
–Та ми тут просто...– заходилася прибирати дружина, – ми говорили... я вирішила прибрати...от і розбила. – так швидко вона ще ніколи не збирала розбите скло.– Розбила і...–заплакала.
–Та що це сталося таке? Їй-богу, поясніть мені! Я приходжу з роботи, по господарці все стоїть, як зранку, мої мати і дружина перелякано обіймаються у вітальні серед купи розбитого скла.
–Любий мій...здається, біда прийшла до нас.–кинулась дружина до чоловіка.
–Яка ще біда? Мені на роботі бід щодня вистачає, то ще й вдома щось коїться?
–Скоріше за все, сину, що ВОНА повернулась..–протягнула мати і чоловік присів. Мовчав з хвилину, доки голос матері, мов ляпанець, не повернув його до життя.
–Онук ще не приходив... а вранці...– жінка розповіла усе.– Якщо ти пам’ятаєш, то тоді ВОНА говорила, що..– її промову перебив стукіт у вікна.– Кого це нечистий ще приніс? Всі кинулися до дверей з надією побачити Білокурчика, який, можливо, приніс раків похизуватися з друзями, але ні... на порозі стояли захекані діти, та хлопчака серед них не було.
–Тітонько, пані, біда!–заволали вони в один голос, тож Володар, як найстарший з них, вийшов вперед і взяв слово.
–Ми...ну...по правді, то загубився ваш син.– мати втратила свідомість, а бабуся сіла на стільчик, схопившись за серце. Коли чоловік привів до тями дружину, то схопив Володаря попід руку і вийшов з хати геть аби дізнатися усі подробиці, доки мати і бабуся голосили вдома від горя.
Через кілька хвилин дитячий нерозбірливий лепет на вулиці стих, батько зайшов до хати, налив собі води і рішуче мовив:
–Не хвилюйтеся, якщо це все через мене, то я поверну сина додому, даю слово. Він підійшов до матері, попросив її благословення, опісля турботливо поцілував дружину у скроню і вийшов з хати.
...
А тим часом у лісовій хижині забуяло життя. Молода, хоч і статна жінка крутилася довкола хлопчика пропонуючи йому різну здобу і завалюючи шквалом питань про життя у селищі. Малий трішки заспокоївся побачивши таку люб’язність господині і почав розповідати що і як у них робиться, паралельно розглянувши хату ретельніше. Вже зовсім безпечним виглядало помешкання цієї незвичайної лісної жительки і взагалі не лячно. “От мама здивуються коли почують про цю пригоду, може навіть познайомляться”–думав собі хлопчак, маючи лише найдобріші наміри.
–Я от чаю заварила з м’яти, ромашки, і інших трав.–жінка вказала рукою на висушені оберемки, що висіли на драбині.– Варення от з лісової ожини, розгостися.–подала на стіл жінка.
–А ви тут самі живете?– хлопець почав намазувати на здобу ароматне вариво.
–Ні, я з батьком тут, але вони зараз поїхали у місто у справах, от щось затрималися. Після смерті матері він сам не свій, рідна хата йому немила стала от ми і переїхали сюди, подалі...від минулого...
–Вибачте, будь ласка, я не знав...я не хотів Вас..
–Та пусте. Їж-їж, я ще дам.
Після пустої балаканини жінка запропонувала хлопцю пройтися до однієї галявини у лісі, де вона частенько збирає собі квітів у вінок. Допивши чай, вони вийшли надвір і пішли туди, звідки тієї страшної ночі доносився спів пугача. Але зараз, при світлі дня, цей ліс здавався дуже прихильним. Недовго балакаючи нові знайомі й справді опинились на невеличкій галявинці, що була усіяна різноманітними квітами, аромат яких змішувався, мов у танці, утворюючи неймовірну композицію.
–Яка краса!– у Білокурчика аж у голові запаморочилось. Він бігав по всій поляні роздивляючись незвичні чічки. Жінка цікаво спостерігала за ним.
– Ходи-но сюди. Ляж на цю траву, –потягнула вона його додолу присідаючи сама, – Глянь на небо.
– Нічого собі... Мов картина...–залюбувався хлопець на полотно блакитного неба з хмарним візерунком, що натомість рамки мав верхівки височезних дерев.– Так добре тут...І чого тільки батьки не хотіли мене...пускати...–протяжливо вже вимовив хлопець останні слова засинаючи.
І наснився йому неймовірний сон, що приходять до нього друзі і звуть його разом до того куреня на території закинутої хати, як сидять вони там разом і сміються, граються. Як Довгокоса сусідка сором’язливо притискається до нього як Русявка до Володаря, і як біжать вони до ставу по раки, а потім наївшись досхочу, він веде їх сюди на цю галявинку: всі захопливо вивчають невідомі до цього квітки, напиваються цього п’янкого аромату, а потім лягають додолу і роздивляються небесні орнаменти шукаючи різних тваринок, символів і інших знаків у хмарах. І от він дивиться на хмару і бачить силует обличчя, придивляється, приглядається, а він стає все чіткішим і чіткішим, небо темнішає і з’являється місяць, а поряд ще один і розуміє він, що ці світила на очі схожі. І щось тривожне з’являється у грудях, але водночас і спокій огортає плечі, крізь сон пробивається ніжна колискова матері і відчуває хлопець турботливі її пальці, що перебирають його густі білі кучері.
Розплющує він очі, і хоче кинутися в обійми до рідненької, яку так засмутив минулого вечора, але перед ним немає неньки, зник її голос, натомість два місяці лишилися на місці і дивилися на нього.
–Ти задрімав,– промовила жінка.
–Мені час йти, - хлопець різко підвівся від чого аж похитнувся на ногах.
–Так, безперечно, лишень зайди забери свій деревій і я тебе проведу до виходу з лісу,–жінка подала руку малому і той довірливо взявся за неї.
Місяцеока завела хлопця до хати, взяла шмат тканини і почала складати туди деревій, опісля підійшла до драбини і стала переглядати свої трави.
–Чим кажеш твоя бабуся хворіє?
–Шлунок і серце у неї нездорові.
–Ага, ну ось це має допомогти,– жінка відібрала кілька віників,–Ще одна трава у мене була на горищі, зараз я її візьму, а ти поки чаю випий, не соромся, коржиків можеш взяти собі досхочу, я миттю. – Ляда піддашка голосно скрипнула і вона зникла. Малий не осмілився взяти ще коржика, але чаю попив. Чутно було, що господиня щось порпається, як мов не може найти. Скоро покликала вона до себе хлопчака аби допоміг їй. Піднявся туди він: гарно все, охайно, сіно на зиму заготоване, трави висять, бочки якісь стоять і речі старі у закутні.
–Десь завіялась у мене одна цілюща трава. Дивися, от у мене кілька стеблинок є, допоможи мені серед цих в’язок знайти її.
Багато ж було їх, тих в’язок, але моторний малий швиденько пробігся по колу і відшукав потрібне зілля.
–Який ти справний! Дякую, можеш поки тут погуляти, як хочеш, а я зараз назбираю решту і буде твоя бабуся здорова, як ніколи!
–А можна я на сіно сяду?
–Так а чого ж ні? – засміялась жінка і заходилася щось у ступі мняти. Хлопець присів на сіно і стало йому так м’яко, захотілось знову до мами...– А довго ще?
–Вже готово, от тримай, понюхай,– хлопець нахилився над скляночкою трав’яного порошку й аромат так вдарив його своєю приємною незвичайністю, він відчув якусь легкість в ногах, йому здалося, що він немає ваги, захотілося спати й Білокурчик безпам’ятства впав на сіно...
...
Чоловік наближався до старого млина. Чим ближче він підходив, тим тяжче ставало йти. Болючі спогади лягали кайданами на ноги уповільнюючи ходу. Дивно збоку, мабуть, виглядало таке явище, коли безстрашний представник закону, який щодня ризикує власним життям стикаючись з небезпечними злодіями, зараз лякається власної пам’яті. Але думка про сина не давала йому права зупинитися. От він і тут...знову... чоловік думав, що час загоїв усі рани, але ці шрами разом почали ятритися кров’ю. Він зайшов у приміщення і оглянувся. Де шукати ЇЇ йому було невідомо, але він знав, що десь неподалік. На якусь мить завіса старості впала із цього запиленого, запавученого вітряка продемонструвавши батьку Білокурчика романтику молодих літ, теплі ночі яких він часто проводив тут...тут його трагедія і сталася. Але лиш на мить забувся чоловік у дурмані пережитого.
“Син”– єдине слово, яке зараз наповнювало сенсом його подорож, тому переконавшись, що тут нікого немає, він пішов шукати далі.
Вісім днів безуспішних блукань, вісім ночей безсонних мук... Розпач і зневіра почали закрадатися у батьківське серце. Грубі сльози сильного чоловіка покотилися додолу:
–Я благаю тебе, будь ласка, змилуйся наді мною...поверни мені мого сина,– майже пошепки промовив він звівши очі до неба.–Молю...забери моє серце навзаєм, тільки..тільки поверни сина...– він впав додолу і стиснув землю в дужий кулак. Щось скрипнуло і чоловік різко підвівся, забувши про сльози. Почав жваво озиратися і застиг в одному напрямку. Вдалині виднілася хата...та сама хата... “Дякую тобі...”–прошепотів він з невимовною вдячністю і кинувся до хижі.
Потріпана часом, але все ж вона...Обнадіяний батько затрусився на порозі старої оселі. Обережними кроками він почав підійматися по трухлявих сходах, пронизливі звуки яких натягували кожен нерв схвильованого тіла. Двері...Він знову стоїть перед цими дверима...Де тільки завіялось стільки часу, наче вчора тут був, а зараз так боїться зайти. Ще один крок уперед, ще напруженіша хода. Чоловік зробив видих і зайшов усередину. Озирнувся. Нікого немає. Погляд упав на приставлену драбину, що вела на горище. Ляда була відчинена. Схопившись за руків’я холодної зброї, він впевнено поліз нагору. Щось у сіні. Підійшовши до копи, ніж випав з рук...на застеленій лежанці був його син...Але впізнати його маленького білявого янголятка зараз було практично неможливо: щоки запали, втратили рум’янець, обличчя стало блідим і віддавало синюшним відтінком, судини на руках проглядалися крізь шкіру, а кудрі...його білі кудрі стали чорними і випрямились, сам же хлопець спав й тривожно ворушився наче тікаючи від кошмару.
Батько впав біля сина... Його великі долоні змогли повністю обійняти голову дитини. “Синку, милий мій, що ж тепер...прокинься, благаю тебе...”– чоловік прижав голову своєї крові до грудей і рясно заплакав.
–Він не прокинеться.– серце зупинилось у батька. Цей голос він не міг сплутати ні з ким іншим.
–Це ти...–поклав сина назад і підвівся,– я не можу повірити, що це ти...
–Ти змінився,– жінка була надзвичайно виваженою, попри це, ховала свої очі.
–А ти...ти така ж...навіть ще...ще гарніше...– він не міг відвести погляд і водночас боявся дивитися на неї...– Що ти зробила з ним?
–Він у в’язниці власних сновидінь. Блукає царством Морфея.– останнє слово вона вимовила з особливою інтонацією.
–Навіщо його...Чому?!– чоловік ковтав їдкі сльози.
–Його сон живить мене енергією. Ще першого дня, коли він з’явився тут, я відчула знайому енергію і коли його кров пролилась на моє підвіконня, я одразу зрозуміла, що це твій син.
–Забери мене, віддай його, врятуй, благаю...– він схилив голову.
–Врятуй? Серйозно?– вона засміялася, а потім підійшла до нього простолиць,– А коли я благала про допомогу мене хтось врятував? Хоч одна жива душа зжалилась наді мною?– голос жінки почав дрижати,– Ні...Чого ж я маю милувати когось?
–Пробач мені...не буде мені прощення довіку, то роби зі мною все, що тільки хочеш... Як колись я тікав з цього дому, як з полону, то зараз лишусь доброхідь, я обіцяю, тільки....врятуй...його...– заплакав..
...
Двадцять років тому у селищі все було так само: діти також будували халабуди, бігали куди заборонено і ловили раків, а як підростуть, то така ж Русявка голубилася до Володаря... От колись склалася така пара, що світ ще не бачив любові сильніше їхньої. Так само все складалося із невинних дитячих симпатій і переросло у доросле виважене почуття...Марення майбутніми побаченнями– єдине, що давало сили працювати по господарці, а зустрічі сповнювали душу безмежним щастям, яке розтікалося по тілу ніжною мурашвою.
Саме там, біля старого млина і проходили їхні зустрічі, саме там вони перший раз у житті випили солодкий любовний нектар...
Летіли дні за днями, а ночі за ночами...Весна була уповні...М’яка долоня голубила щетинисте обличчя, сильна чоловіка рука пестила жіночу шовкову шкіру...Повний місяць, що відбивався в очах дівчинки був єдиним свідком їхнього кохання...
–Я хочу тобі дещо сказати,–повернула його погляд на себе красуня і взяла його руку, поклавши її собі під груди,– чуєш як б’ється моє серце?
–Чую...Це найбажаніший звук у моєму житті...
–Моє серце б’ється для тебе...і під ним нині б’ється ще одне маленьке серденько...витвір нашого безмежного кохання...
Молодий легінь засвітився, притиснув кохану до себе і міцно-міцно її поцілував. Радість моменту освітила усі закутки темного млина.
Скоро заслали сватів, заручилися і чекали вже весілля закохані, але лихо надумало поживитися їхнім щастям. Померла мати дівчини... Церемонію довелося відкласти до кінця трауру. Занедужала геть дівчина від переживань, єдиною розрадою був її майбутній чоловік, який став приходити все рідше і рідше...Відверто сказати, депресивність дівчини злякала молодого недосвідченого парубка, якому все важче було підбирати слова втіхи для неї, та й і ті вже не давали їй бажаного спокою. Романтичність розсіялась ще й під натиском тяжкої домашньої праці, що тепер звалилась на плечі хлопця, а фінансова скрута нещасної родини і зовсім зневірила його у радощах майбутнього подружнього життя.
В той час у селище ще й переїхала нова родина: побудували гарну хату, господарка славна, а донька яка! Прибрана завжди, статна. Пригледівся їй парубок. Не мала вона нічого поганого на думці, геть і не знала, що заручився він вже, але для хлопця стала ця інтрижка надією на безтурботне майбутнє, у той час, як випробування тривалого кохання не на жарт злякали...Молодість і недосвідченість завели його на хибний шлях...
От в один день почула змучена дівчина від батька страшну новину...Її милий одружується з іншою. Не повірила, не змогла, побігла до нього, ще біля тину спинилася– біля хати ходила нова наречена.
У сльозах побігла вона до старого млина, де проливши не один глек сліз, вирішила вкоротити собі віку: мотузки не знайшла, але на шиї завжди висіла підвіска, що він сам їй змайстрував у формі серця. Вона зняла її, приставила гострим кінцем до зап’ястя з усією силою і рука без вагань сковзнула догори. Ще раз...і ще раз... Кров юшила з обох рук. Дівчина лягла там, де нещодавно ще лежали вони зі своїм коханим і марила тими щасливими днинами...
Хвалити бога, але рятунок прийшов від самого ж кривдника. Хлопець знайшов непритомну дівчину і допоміг вижити, однак їхню дитину вона втратила. Без пояснень, без нічого, він пішов до іншої...
Марніла на очах красуня, висохала від горя, не їла, не спала, не пила... Батько так хвилювався за доньку, що і сам захворів і невдовзі приставився перед Богом. У цій хвилині відчаю, вона не витримала. Як привид бліда, худа і вимучена з’явилась вона прямо на весіллі. Вже не плакала і не запитувала нічого, лише тихо промовила, що помста її буде такою ж жорстокою, як і він вчинив з нею. Вона поклялась йому, що готова навіть продати душу дияволу аби лише він відчув той біль, що і вона втративши все дороге, що мала. Після того її більше ніхто не бачив...
...
–Ти навіть не пояснив мені...навіть слова не зронив...–гаряча сльоза покотилася з її ока.
–Я не міг..пробач мене... Я був зовсім молодий... Я...скоїв помилку...молю тебе... подивись на нього, він же ні в чому не винний...
– А я була винна? А наша дитина була винна?– вона закричала і сльози заградились з її очей, але вона поглянула на хлопчика, серце стислось, вона на мить уявила, що так само зі своєю дитиною б бавилася на галявинці, пила б чай зі здобою і балакала про все на світі...
–Я врятую його...Але тільки в обмін на тебе..–обличчя зніжилось і обсохло...
–Клянусь...Я віддам всього себе заради нього.– він впав перед нею на коліна і схопився за поділ її сорочки аби поцілувати, та вона відскочила назад.
–Даси йому цієї трави, коли принесеш додому, вона подіє тільки тоді, якщо ти повернешся...–маленький мішечок вона кинула додолу і позадкувала у темінь.
Чоловік схопив сина, сили якого вже практично покинули його, мішечок із зіллям і і побіг додому. Дружина і бабуся, побачивши малого у такому стані зватніли від жаху. Батько розкрив мішечок і дав понюхати трави з надією дивлячись на чорноволосого синочка...Одне маленьке біле пасмо знову з’явилось на дитячій голівонці. Працює! Він поцілував його і прошепотів на вухо “Я люблю тебе, не тримай на мене зла...”, обійняв жінок і назавжди покинув дім.
Коли нещасний повернувся до старої хати, його перше кохання стояло біля вікна і дивилося на місяць...
–Я тебе возненавиділа, але відбиток того найщасливішого місяця я не можу виплакати і донині,– тепер вона повернулась до чоловіка і сміливо поглянула в його очі.
Один цей погляд розтопив його серце, він знову заплакав і впав перед нею на коліна...Тепло її тіла розбудило у ньому те колись приспане насильно почуття, що переповнювало його душу і надавало сенсу його існуванню.
–Пробач, благаю...моя мила, моя люба...пробач, роби зі мною все, що захочеш, я заслуговую на будь-яке покарання.
Місяцеока жінка підійшла до свого коханого і опустилася поруч з ним на коліна. Вона обережно простягнула свої холодні долоні до його щетинистої щоки і несміливо доторкнулася кінчиками пальців. Він схопив її руку своєю і притиснув до обличчя. Вони обоє повернулися у молодість розчинившись крізь час і простір у власному несправдженому коханні... такому солодкому й отруйному. Випущена на волю пристрасть запалила їхні тіла. П’янке єднання спустошувало тіло чоловіка крапля за краплею, а місяць її очей сильніше за Сонце випалював його з середини...
...
Ранкове сонце освітило селище...Коли перші його промені впали на маленького хлопчика, його кудрі засяяли білизною. Стомлені хвилюванням і безсонними ночами мати й бабуся зустріли дитину ніжними міцними обіймами... І тільки запитання про батька стривожило вимучені серця...
А десь у хащах густого лісу сонце теж знайшло шлях до старої оселі. Його лагідне тепло торкнулося тендітного жіночого тіла, що лежало поруч із грудою розсипаного попелу, яке ще вночі дихало коханням.
З останнім подихом жінки з її очей скотились й останні сльози, проте місяць вони так і не вимили....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886665
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2020
🥀🥀🥀🥀🥀🥀🥀🥀🥀🥀🥀🥀
Плекаючи ночами сильний біль,
Прокручуючи всі події знову й знову,
Стискаючи до крику постіль мимовіль,
Я згадую оту тяжку розмову...
🥀🥀🥀🥀🥀🥀🥀🥀🥀🥀🥀🥀
Стікає каплями додолу моя пам'ять,
Печуть нестерпно твої дотики на шкірі,
Слова приємні тепер душу краять,
Та все ще важко усвідомити це вірі...
🥀🥀🥀🥀🥀🥀🥀🥀🥀🥀🥀🥀
Вдягнувши маску ти проник у сокровенне,
Зламав до біса всі мої налаштування,
А потім зник як мрія нездійсненна,
Замивши слід сльозами дикого ридання...
🥀🥀🥀🥀🥀🥀🥀🥀🥀🥀🥀🥀
І знаєш, замело той біль пісками часу,
І спогади замінено новими,
Я не згадаю вже й твого анфасу,
Лиш висновки лишаються живими...
🥀🥀🥀🥀🥀🥀🥀🥀🥀🥀🥀🥀
Я не люблю тебе і не любила,
Та серце все ж таки з кінцями віддала,
Любила не тебе, ілюзію твою любила,
Ти бережи її, хоча б тому, що в ній моя душа...
🥀🥀🥀🥀🥀🥀🥀🥀🥀🥀🥀🥀
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853291
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 31.10.2019
О, так буває тільки раз в житті,
Коли лиш поглядом взялись за руки душі,
І потім у п'янкому забутті,
Пірнули в буйне море з берегів липкої суші.
І як підносило кохання до небес,
Шалена пристрасть огортала тіло жаром,
Розлука ненадовго лиш живила інтерес,
Холодна кава не справлялася з пожаром...
Ті карі очі так магнітили щось глибоко у грудях,
Волосся ніжним шлейфом залишало в пальцях аромат,
І знаєш точно, що якщо це сон-нехай довік не будять!
Бо поєднала долі романтична магія Карпат.
І швидко так стікали водоспади з часу гір,
Довіра скинула вже майже всі із серця лати,
Здавалось, приручається всередині десь дикий звір,
Що хоче вже не вовком вити, а співати.
Хотілося тонути в тих розширених від захвату зіницях,
І цілувати під зірками скривджені уста,
Обійми тих рамен була священна таємниця,
Яку до серця так несамовито пригорта....
Лилися кілометрами слова з палкої крові,
Що колисали душу як мале дитя,
Той легкий шепіт на лункім пероні,
Полив в душі надії проростаюче зерня.
Надії, що взяла палітру в руки з акварелі,
І малювала те щасливе майбуття,
Зелені пагінці, як килим, устелили внутрішні пустелі,
Й, майбуть, не буде до пісків вже вороття.
Та паростки- не стовбур, що міцна броня,
Маленький холодок заляпав все довкола чорним маслом,
Найгірший із гріхів-безжалісна брехня,
Та тільки всі по-своєму трактують це ось гасло.
І добре серце так отруєне коханням,
Вимазує на себе чорне з полотна,
У відповідь лиш крик із сенсом, що передають завжди мовчанням,
Тому і ніби досі разом, та у грудях самота.
Ну скільки можна смикати ті нитки між серцями,
Чому такий жорстокий став колись ласкавий перст?
Невже не хочеш повернути, обіймати і кохати до нестями?
Навіщо ж ти кладеш на спину цей нелегкий хрест?
Повір, забудь, давай почнем спочатку?
Бо не чужа мені та мука каяття,
Я можу відігріти у долонях те підв'янувше зернятко,
Зробити все, щоб воскресити почуття.
Прийми назад мене у тепле своє лоно,
Давай зігріємось цим подихом весни,
Я хочу витерти з ланіт твоїх оте... солоне,
І знову повернути нам щасливі сни..
Чому ж не чуєш більше крик мого нутра?
То обрастаєш кригою, то знову розстаєш..
Думки твої для мене-темная нора,
Одна в судні- без мене вже пливеш!
...
І я на березі дивлюсь на тебе в морі... знаєш,
Якби були ті почуття, могла б зі мною зацвісти,
Я розумію, що якощо когось по-справжньому кохаєш,
То здатний і прощати й вічно берегти...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853289
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2019
💏💏💏💏💏💏💏💏💏💏💏💏💏
Кажуть, в одну річку річку двічі не ввійти,
Не повторити знову всі моменти,
Зав'явшій квітці більше не цвісти,
Не склеїти на вазі тріснувші фрагменти.
💏💏💏💏💏💏💏💏💏💏💏💏💏
Але ж бувають річки, що не завжди в штилі,
Як тільки виліз ти на сушу,
Не встиг обсохнути, як знову накривають хвилі,
Просочуючись спогадами в душу..
💏💏💏💏💏💏💏💏💏💏💏💏💏
І знову обіймають теплі води,
І знову тонеш в вирі почуттів,
І пропливаєш вже знайомі епізоди,
Хоча забути нещодавно все хотів.
💏💏💏💏💏💏💏💏💏💏💏💏💏
І все здається таким рідним й милим,
На всі проблеми зовсім інший погляд,
Тепер ти бачиш вихід лиш щасливим,
Аби пливти назустріч течії за руку поряд.
💏💏💏💏💏💏💏💏💏💏💏💏💏
Вже скільки років лили радощі і горе,
І скільки слів лунали голосно і тихо,
Та повертає все дорога,
Туди, де знайшло серце втіху...
💏💏💏💏💏💏💏💏💏💏💏💏💏
І всі моря, озера й океани,
Такі холодні і бридкі тобі світи,
Це вибір серця-не кайдани!
Так можна все ж таки у річку двічі увійти?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853089
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2019
Пече так сонце, незважаючи на воду під ногами,
Виною штиль душі, що плеканий журбою,
Цей човен так надійно в шлюбі з ланцюгами,
Що вже, здається, не побачить він нічого, крім прибою...
Не вирушить раптово десь удаль до горизонту,
Й не втоне зі світилом на краю землі,
Мабуть, вже не розмиє той далекий рівний контур,
Намалювавши безкінечність на морському полотні...
Зійде на сушу й розлетиться попелом у пам'ять,
Й згниє ніколи не блукавший корабель...
Якщо у цю хвилину, ТУТ І ЗАРАЗ далі не поманять!
І не зніме із якоря посохшу акварель.
Вдихай же в груди свіжий запах майбуття,
Й наповнюй ці полатані вітрила,
Душевна смерть перетбачає вороття,
Тільки тепер вже очі не сліпі, в зіницях-сила!
Лови цей свіжий бриз, бо настає світанок,
Навчись літати в вільних цих птахів,
І навіть як зустрінеш на шляху серпанок,
Знай, у бурхливого моря нема берегів...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853087
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.10.2019
Кров людська-не водиця,
Кожен це знає,
Та чому ж тоді нас браття,
Нещадно вбивають?
Чи сліпі вони?бездушні?
Ні,я точно знаю!
Просто їм не правду кажуть,
А правду ховають...
Треба встати та порвати,
Кайдани прокляті,
Годі на слов'яни-браття,
Могили копати!
Нехай в полі квітнуть маки,
Не хрести-могили,
Нехай сміх дитячий лине,
А не сльози милих...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852972
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.10.2019
Зібрали ми Верховну думу дружнім людом,
Щоб вимести з країни якомога більше бруду.
І от зійшлись чиновники до купи,
Зробити свою справу і забути,
Сидять, придумують реформи:
- Може нам видати нову солдатську форму?
-Чи може вулиці нам перейменувати краще?
-О, це рішення нам підходяще!
- Його візьмемо до уваги!
- Куме, а у вас нова засмага!
-Та не звертайте ви уваги взагалі,
Всього лиш кілька днів побув я на Балі...
Та я б туди і не поїхав зроду,
Та що тільки не зробиш для народу!
Важлива зустріч там була,
Тож відпустити мусила мене земля!
(Та не сказав чиновник красно,
Що він прибув на острів передчасно,
А це приблизно днів на три аж,
Щоб перевірити місцевий пляж.
Та не дай бог країну свою зрадити,
А щоб з культури та досягнень їхніх нам впровадити!
Тож не шукайте замислу лихого,
Повернемося краще до святого.)
-Та і втомився ж за сьогодні, ох,
Ще треба сповістити про реформу наш народ!
-Чого вам, куме, на роботу цю картати?
Зараз напишуть текст, вам- тільки прочитати!
(Ох в бідного роботи до небеси
втомився, бачте, геть від преси)
-Ой слухайте сюди всі добрі люде,
Хай щастя й радість у вас буде!
(Ну не бажав він, звісно, статків,
Бо знав, що колеться податок)
-Скоро нам буде краще жити.
(Я бачу вже народ радіє,
Та не спішіть його хвалити)
- Не будете ви більше вже тужити
(І розказав він їм, що почали там зверху планувать,
Як вулиці перейменувать,
І будем тут по рідним назвам ми ходити,
А воїнам- всього лиш відслужити!)
Сказав й послав всім благодать,
А сам пішов одпочивать,
Бо вже ж за день він натомився,
Дивись обачніше, щоб люд од щастя не втопився!
От ми між людьми чимало знаєм,
Брехливих прихвостнів таких,
Вертяться скрізь, щоб бачили і їх,
І ми, мов, тут турбуємось і дбаєм.
.
Переробка байки Леоніда Глібова .
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852971
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.10.2019
❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️
❤️Крихітко, ти-прекрасна!
❤️Сльозами не змиєш твою красу,
❤️Ти тільки тому і нещасна,
❤️Що ростеш у не тому саду...
❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️
❤️Крихітко, ти-чарівна!
❤️Коли в грудях нестямно шкребе,
❤️Пам'ятай ти, що час-безцінний,
❤️Починайте вже любити себе!
❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️
❤️Подивися, ти справжнє диво!
❤️В тебе в грудях коштовний скарб,
❤️Твої очі такі правдиві,
❤️Шепчуть біль, що застиг на вустах.
❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️
❤️Крихітко, ти-Людина!
❤️Всі чесноти в одній душі,
❤️Твоїх сліз лиш одна краплина,
❤️Заливає пусті дощі.
❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️
❤️Ти плекаєш у серці надії,
❤️В цих долонях цвіте любов,
❤️Хай же всі до останнього мрії,
❤️Мотивують боротися кров!
❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️
❤️Твоє дзеркало витри від бруду,
❤️Діамант в ньому цінний-поглянь!
❤️І збагни-ті, хто чинять осуду,
❤️Заздрять списку твоїх же діянь.
❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️
❤️Подивися на себе-граційна!
❤️Ця жіночність підкорює світ,
❤️І тендітність, як сила рушійна,
❤️Одним поглядом манить в політ!
❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️
❤️В тобі зібрані різні відтінки,
❤️Розпакуй врешті-решт кольори,
❤️Зрозумій вже-НАЙЛІПША ти Жінка!
❤️Чорні фарби у бік прибери.
❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️
❤️Крихітко, ти-надихаєш!
❤️Цим ти варта всього-пам'ятай!
❤️І якщо ти вже щиро кохаєш,
❤️То й коханою бути встигай!
❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852950
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.10.2019
Одного разу зібралося три друга поїхати за місто відпочити на вихідні. Смеркало...розпалили багаття, смакували свіжозварену уху та співали під романтичну гітару, а потім, коли сонце і геть зайшло, прийшла ніч, яка своїм чорним крилом знімає ковдру з найпотаємніших скринь людської душі. Хлопці розговорилися.
Довгі години тривала їхня розмова, вони і згадували смішні історії свого дитинства, ділилися наболівшим на серці та прогнозували щасливе майбутнє:
-Так, хлопці. Саме щасливим воно і буде, якщо заробляти якомога більше грошей і здобувати собі престиж. Стати власником якоїсь масштабної фірми чи десь так. Ох, скільки в моєму житті було злиднів. А пам'ятаєте, пам'ятаєте я прийшов якось до школи і всі почали сміятися з мене. Я геть і не зрозумів чому. Вже потім мені сказали, що на моєму портфелі лишилися розмальовки від старшої сестри з якимись поні...чи що воно за монстри.
Ой...доношував за нею, бо грошей не було... Але зараз, зараз я сподіваюся ще кілька вдалих угод, і я таки відкрию свою справу. От тоді буде воно-щастя!
-А як на мене, то гроші і влада не приносять радості, а от кохання.... Кохання - це те, що дійсно цінне! От колись тільки раз я пізнав те солодке почуття..з Людкою...О, Людка! Як же ми любили. І школу разом прогулювали і потім разом від батьків за це отримувати. Першй досвід стосунків, перший поцілунок, перший...Ех, та що воно таке мимолітне все! Як поїхала з сім'єю закордон так і зникла... Якби ж хоч разочок її ще раз побачити....вже не відпустив би, ох...не дозволив би... Ей, а ти чому мовчиш? Весь вечір як води до рота набрав. Для тебе щось цінно в цьому житті?
-Цінно друзі, цінно. Лише три цінності я маю. Перша з них допомагає нам розвиватися, пізнавати світ, створювати власні проекти та перемагати. І це- інформація. Друга цінність-це час...час- єдина валюта, яку ми маємо. Якщо збагнути його ціну , то все життя можна розписати по-іншому. А остання- це почуття...почуття, то рушійна сила. І це зараз я не тільки про кохання. Це і почуття радості, почуття гордості, почуття щастя, задоволення, натхнення, драйву, захвату і ще величезна палітра різних емоцій, заради яких ми, власне, щось робимо...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852949
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.10.2019
🐺🐺🐺🐺🐺🐺🐺🐺🐺🐺
Сьогодні був удалий день-
Спіймали вовчу зграю,
Обрав собі вовчицю за мішень,
А пес загриз дітей, я пам'ятаю.
🐺🐺🐺🐺🐺🐺🐺🐺🐺🐺
Лишився вовк тепер один,
Його ми не спіймали,
Та те, що він прийде помститись
Зовсім не чекали.
🐺🐺🐺🐺🐺🐺🐺🐺🐺🐺
І ранком чую-дико виє,
І йду тривожно до дверей.
Цей вовк стоїть-лице біліє,
Стоїть в оточенні моїх дітей.
🐺🐺🐺🐺🐺🐺🐺🐺🐺🐺
Я бачу погляд-"ти убив!"
-"Прошу,молю,мене пробач!!"
-"Мою сім'ю , моїх дітей згубив,
Тепер ти сам собі палач".
🐺🐺🐺🐺🐺🐺🐺🐺🐺🐺
Він розвернувся і пішов,
Не зачепив нікого,
А в моїх жилах стигне кров,
Від вовка мовчазного.
🐺🐺🐺🐺🐺🐺🐺🐺🐺🐺
Схопив дітей й підняв на руки,
Не спатиму багато я ночей,
Він показав, що гідний бути
Найкращим поміж всіх людей!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852824
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.10.2019
💜💜💜💜💜💜💜💜💜💜💜
Обійми ці тендітні плечі,
Вечір...
Запалює романтики вогні,
Сюжет, змалюваний лиш уві сні,
На волю прагне втечі...
💜💜💜💜💜💜💜💜💜💜💜
Поцілуй ці солодкі губи,
Всюди...
Лунає музика закоханих птахів,
Цвітуть метелики в душі садів,
І зникли всі довкола люди.
💜💜💜💜💜💜��💜💜💜💜
Полюби це надтріснуте серце,
Озерце...
Налите сльозами,
Змий щастя дощами,
І тільки лиш сміх хай покаже люстерце...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852823
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2019
🦚🌲🦚🌲🦚🌲🦚🌲🦚🌲🦚🌲🦚🌲🦚
🌲Упс... Здається, в мене випала кривенька рима,
🦚Та ні, нехай лежить, навіщо піднімати?
🌲Що? А має бути тема ще й незрима?
🦚Який ще символізм? Не можу пригадати...
🌲🦚🌲🦚🌲🦚🌲🦚🌲🦚🌲🦚🌲🦚🌲
🦚Шановні, приберіть свої удалі рученята,
🌲Не треба колупати мого монстра-він вмирає,
🦚Ну подивися, боже правий, наче чортенята!
🌲Як хто не знає як створити, то ламає.
🦚🌲🦚🌲🦚🌲🦚🌲🦚🌲🦚🌲🦚🌲🦚
🌲Не треба, приберіть, будь ласка, фарбу,
🦚Не змушуйте Малевича крутитись!
🌲Та не паплюжте врешті-решт мого ви скарбу,
🦚Заради бога, бо створю вже щось таке, щоб вам помститись!
🌲🦚🌲🦚🌲🦚🌲🦚🌲🦚🌲🦚🌲🦚🌲
🦚А тут я взагалі не зрозуміла,
🌲Яке до біса ще подвійне дно?
🦚О господи, налийте хтось текіли,
🌲Бо от ще трошки й вийду я в вікно!
🦚🌲🦚🌲🦚🌲🦚🌲🦚🌲🦚🌲🦚🌲🦚
🌲Що? Що значить заборона рефлексії?
🦚Та навпаки це круто, тільки за!
🌲Тільки ж не треба всі думки отії
🦚Запихувать мені у горло за життя.
🌲🦚🌲🦚🌲🦚🌲🦚🌲🦚🌲🦚🌲🦚🌲
🦚Читайте, й розумійте хто як бачить,
🌲Діліться, дискуйтуйте-то святе,
🦚Але якщо думки не співпадають-це не значить,
🌲Що в когось з вас не розум, а відро пусте.
🦚🌲🦚🌲🦚🌲🦚🌲🦚🌲🦚🌲🦚🌲🦚
🌲Чим більше ви знайдете в творі істин,
🦚Тим цікавіше буде вам на світі жить,
🌲І пам'ятайте, як обрати колір, запах, їсти,
🦚То тут не всякий стане вам дружить.
🌲🦚🌲🦚🌲🦚🌲🦚🌲🦚🌲🦚🌲🦚🌲
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852549
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.10.2019
🕷🕸🕷🕸🕷🕸🕷🕸🕷🕸🕷🕸🕷
🕸У кожного в житті збирається своя скарбниця страхів,
🕷Боїться більшість темноти і павуків,
🕸Не може хтось дивитись фільми жахів,
🕷А дехто уникає плазунів й жуків.
🕸🕷🕸🕷🕸🕷🕸🕷🕸🕷🕸🕷🕸🕷🕸
🕷Бояться деякі дзеркал або води,
🕸Лякають всіх дітей під ліжком монстри,
🕷Не може дехто подивитись з висоти,
🕸Частина не чіпає речі гострі.
🕷🕸🕷🕸🕷🕸🕷🕸🕷🕸🕷🕸🕷🕸🕷
🕸Існує фобій не один десяток тисяч в світі,
🕷Боятися властиво багатьом істотами на землі,
🕸І серед всього цього страховіття,
🕷Найбільший ворог у людській душі.
🕸🕷🕸🕷🕸🕷��🕷🕸🕷🕸🕷🕸🕷🕸
🕷І хоч у кожного в основі є святе,
🕸Мурашкам бігати вагома є причина,
🕷Бо найстрашніше в людях те,
🕸Що вони вміють брехати очима...
🕷🕸🕷🕸🕷🕸🕷🕸🕷🕸🕷🕸🕷🕸🕷
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852548
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.10.2019
.
🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏
🍏Зашив вже час глибоку рану,
🍏Солоні сльози обернув в росу,
🍏На квіти перетворені важкі кайдани,
🍏Намалювавши посмішки красу.
🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏
🍏І знову розцвіло розбите серце,
🍏Весна подарувала щастя почуттів,
🍏Прозорим стало пам'яті озерце,
🍏Життя набуло нових кольорів.
🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏
🍏Він полюбив тебе неначе вперше,
🍏Знайшов до серця всі твої шляхи,
🍏З ним навіть дихається легше,
🍏І в животі вже не метелики- птахи.
🍏🍏🍏🍏🍐🍏🍐🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏
🍏Але чому ж тоді ті карі очі,
🍏Так віддають тобі небесним полотном?
🍏Чому ж тобі тоді щоночі,
🍏Приходить інший образ перед сном?
🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏
🍏Чому цей дотик не такий палкий?
🍏Чому не пишеш більше віршів про любов?
🍏І поцілунок не солодкий, а терпкий,
🍏І якось не кипить у жилах кров.
🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏
🍏Чому ж так манить зазирнути в ту місцину,
🍏Де сад троянд зав'яв без твоїх сліз?
🍏Чому в думках шукаєш ти причину,
🍏Дзвінком паркану нанести поріз?
🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏
🍏Не бійсь думок- ти серце не обманеш!
🍏Хай буде кращим він з усіх боків,
🍏Хай поряд з ним зігрінешся й розтанеш,
🍏Та бракуватиме тобі лютневих холодів...
🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏🍏
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852522
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.10.2019
🌙⭐🌙⭐🌙⭐🌙⭐🌙⭐🌙⭐🌙
⭐Завмри...відчуй цей свіжий подих вітру,
🌙Забудь усі буденні справи і почуй...
⭐Почуй природи звукову палітру,
🌙І ніжність ночі на собі відчуй...
⭐🌙⭐🌙⭐🌙⭐🌙⭐🌙⭐🌙⭐
🌙Дивись...там сходять зорі тихо,
⭐Їх п'ядестал згорів- у серце їх прийми,
🌙Прийми надію і солодку втіху,
⭐І сяйво місяця душею обійми..
🌙⭐🌙⭐🌙⭐🌙⭐🌙⭐🌙⭐🌙
⭐Лети...бо ніч пора для дива,
🌙Схопи за хвіст світанок і рушай,
⭐Рушай туди, куди заносять крила,
🌙А все тяжке цій ночі залишай...
⭐🌙⭐🌙⭐🌙⭐🌙⭐🌙⭐🌙⭐
🌙⭐🌙⭐🌙⭐🌙⭐🌙⭐🌙⭐🌙
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852499
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.10.2019
З жінками у нього не клеїлося...
І не можна сказати, що їх було мало в його житті, навпаки- досить пристойна колекція. Але весь час чогось бракувало: то яскравості волосся, то тендітності пальців, то жіночності або навпаки всього було забагато. Але найбільше йому не вистачало Всесвіту...Так, саме його.
Гарні обгортки, нехай і начитані- це ще не глибоко. Зібрання чужих думок можна знайти і в дереві... Себто в бібліотеці. А от саме тих розсудів:власних, недоведених ще жодним дослідженням, цікавих та унікальних, подекуди божевільних. Ось чого він хотів!
Він хотів знайти ту, яка незаплямована стереотипами, відбита від колективного розуму. Але щось не щастило...
Здавалося, що ідеал, намальований ним в уяві, там і залишиться назавжди...
З жінками у нього не клеїлося...
Але одного дня він зустрів її... Це було прекрасно. Почуття, наче світ зник заради них двох. Вони говорили безупину та їли кокосові тістечка. Але раптом, замість світу зникли вони.... Це був лише сон. Такий солодкий і водночас гіркий, бо це був лише сон...
З цього дня він втратив спокій. Всі розваги, відпочинок та дозвілля він замінив на постіль, сподіваючись знову її зустріти...уві сні... Але марно. Вона зникла з крилом тієї ж ночі...
З жінками у нього не клеїлося навіть уві сні...
І от, коли він вже втратив надію і, став забувати, сталося диво. Випадковий 5-тихвилинний сон на робочому місці знову звів його з нею. Щастя розносило серце. Хвилинна радість тривала вічність... А в кінці вона взяла його руку, подивилася своїми очими, в яких він знайшов той самий Всесвіт і зникла. Він розгорнув записку, що лишилася в руці: "буду чекати завтра (адреса, час)"...
О, цей день пролетів непомітно, а от ніч тривала вічність. Ні секунди сна, саме очікування. "Мабуть, я збожеволів... Та не може бути, це просто сон, це неможливо!"- а ноги несли його в місце, зазначене в записці.
Натовп людей, не розгледіти нікого, очі нервово шукають...її...таку омріяну примару, поглядаючи на годинник. Хвилин 20 минуло. Надія почала зникати. Він присів. "От дурень. Сам собі вигадав і на щось розраховую"
-"Я запізнилася... Вибач".
Тіло пройняло струмом. Він підвів погляд і побачив ті самі очі, наповнені Всесвітом...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852392
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.10.2019
🌕🌖🌗🌘🌑🌒🌓🌔🌕🌖🌗🌘🌑🌒🌓
🌖Таємний храм безодні тих очей,
🌗Відбиток на стіні-білява тінь,
🌘Перевернувся світ і небо всіх ночей,
🌑Струсило в кошик сонячних промінь.
🌒🌓🌔🌕🌖🌗🌘🌑🌒🌓🌔🌕🌖🌗🌘
🌓Піднявся тихо спавший океан,
🌔Заграла хвилями та музика китів.
🌕Священний подих вольності-туман,
🌖Закутих ланцюгами берегів.
🌗🌘🌑🌒🌓🌔🌕🌖🌗🌘🌑🌒🌓🌔🌕
🌘Тривожить сон думками всіх світил,
🌑Гойдається над космосом утроба,
🌒Тілесний путь стирається у пил,
🌓П'янить і душу захворіти та жалоба.
🌔🌕🌖🌗🌘🌑🌒🌓🌔🌕🌖🌗🌘🌑🌒
🌕Забутий кошик роздирає всі шляхи,
🌖Пісок гарячий холодить шалене серце,
🌗І вільні пальці не шукають береги.
🌘Хоч плач хоч сміх- звучить єдине скерцо.
🌑🌒🌓🌔🌕🌖🌗🌘🌑🌒🌓🌔🌕🌖🌗
🌒Кохання соки витікають на Помпеї,
🌓Горить земля від дотиків весни,
🌔Яскравий погляд краще ніж камеї,
🌕Безпечне море, як затопить береги.
🌓🌘🌑🌒🌓🌔🌕🌖🌗🌘🌑🌒🌓🌔🌕
🌔Голубить душу мертвий корабель,
🌕Тривога виростає на бактеріях неначе,
🌖Гармонія у хаосі-новий щабель,
🌘Закрити треба очі щоб дізнатися чи зрячий.
🌑🌒🌓🌔🌕🌖🌗🌘🌑🌒🌓🌔🌕🌖🌗
🌒І пінить тісто сонний режисер,
🌓Звучить довкола світла спів,
🌔Танцює тінь минулих вже химер,
🌕І ти кружляй у вирії світів!
🌖🌗🌘🌑🌒🌓🌔🌕🌖🌗🌘🌑🌒🌓🌔
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852391
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.10.2019
🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸
Вона була милою, особливо коли, вишиваючи, хапала тканину п'яльцями,
Я пам'ятаю, вона любила голкою малювати травневі квіти,
І час від часу так голосно хрустіла своїми пальцями,
Що, здавалося, цей звук заступити міг голос будь-якої трембіти...
🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸
Вона була привітною, навіть коли сум танцював на її обличчі,
Я пригадую, вона всеодно відкидала усі свої проблеми і просто щиро усміхалась...
Не знаю навіщо...але вона кликала в душу навіть тоді, коли знала, що навзаєм ніхто не покличе.
І так тонко відчувала людей, що одразу знала якщо щось сталось.
🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸
Я знаю, вона була доброю і ніколи не злилась на інших людей,
Дивно, але вона так швидко прощала і вірила, що це життєвий урок,
А ще, я пригадую той глибой погляд її очей,
Заглянувши в які, ти пірнаєш у море або летиш до зірок.
🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸
Вона була справжнім другом, що ніколи не видасть чужу таємницю,
І завжди допомагала, не зважаючи на купу власних справ,
Вона з таким непідкупним захватом могла слухати твої небилиці,
І мовчати в цей час, поки внутрішній янгол від болю її страждав.
🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸
Вона була наївною, бо читала багато книжок, що писали затяті романтики,
І як же щиро вона вірила в незламне кохання,
Для неї любов-почуття, що виходить за межі галактики.
І віднайти тих метеликів в животі було її найбільшим бажанням.
🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸
Вона була щасливою, хоча й берегла в собі стільки болю,
Мабуть, і кричала від нього десь в полі в обіймах трав,
До неї тягнулися люди, така вже напевно та доля,
Але як жінку ніхто її так і не покохав..
🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸🌸
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852218
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 22.10.2019
🌴💏🌴💏🌴💏🌴💏🌴💏🌴💏🌴💏🌴💏🌴💏
А ви колись думали, що прямо зараз робить ваша майбутня половинка? Справжня, та, що залишиться на все життя. Прямо зараз, можливо, вона читає, працює чи свариться десь в інших стосунках. А може вона загорнена у палкі обійми іншої людини і ще не знає, що кохати можна сильніше і це ще не її дім?
А ви думали, що зараз вашому майбутньому може бути погано на душі, і він/вона плаче або натягує фальшиву посмішку в неприємноиу оточенні і дуже сильно потребує Вас.
Поки ви живете своїм життям, мрієте про вихідні, дивитеся фільм чи голубите іншого/іншу, ваше справжнє кохання може молити небеса про вашу зустріч. Ну або навпаки...
То чому ж доля ще не звела вас? А може, бо Ви ще не готові? Може, тільки пройшовши крізь різні випробування, проблеми, взлети і падіння Ви навчитеся по-справжньому любити і приймати любов, цінувати та поважати і тоді, коли ви зустрінетеся, то зможете вберегти...
В усіх можуть бути стосунки до цього моменту, але їх немає бути задля розвіювання нудьги, адже більшість з нас не зраджують своїм коханим, але мало хто задумується, що навіть поки ви самотні і, можливо, просто хочете розвіятися, то ваші коханні десь Є, а можливо, і зовсім поряд...
🌴💏🌴💏🌴💏🌴💏🌴💏🌴💏🌴💏🌴💏🌴💏
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852217
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2019
❤️Жар палкого поцілунку сп'янив мій розум... Її пухкі губи, ніби облиті медом, вабили мене, як бджолу. Я торкався цього шовкового волосся і вдихав аромат витонченої дівочої шиї. Я стискав у своїх руках тонкі пальці, роздивлявся їх, як квіти навесні... Яке ж непереборне бажання може викликати така....Дівчина!
Моє тіло вдарило струмом. Я завмер. Став каменем: одна рука заклякла на її талії, а інша, тримаючи ті пальці. Очі наповнилися жахом, а з голови наче вимело всі думки. Вона...ВОНА стояла і дивилася просто на мене...моя дівчина! А я в цей час голубив іншу... Що мені робити? Думки почали з'являтися, кілька сотень варіантів пояснень вже уперто перебирав мозок, а я в цей час просто стояв і дивився. Вона теж стояла непорушно... І тільки в її руці шелестів від вітру маленький подарунковий пакуночок... Чорт! У нас річниця! Я піймав її погляд: він був таким...таким...болючим... В її очах зібралося стільки болю, що, мені здалося, із них от-от піде кров. Вона так пронизливо дивилася, що я почув її крик і плач без єдиного звуку і без єдиної сльози. Ця мить здавалася вічною...
А потім...а потім її погляд неначе пройшов крізь мене і розтанув...розтанули всі емоції в тих очах і вже дивитися ніби в пустоту... Пакетик випав з рук, вона...вона пішла далі...наче просто перехожа..і незнайома... Я розкляк. Ці пальці в моїх руках стали такими холодними, а запах чужим, я відійшов від цієї дівчини, яка тепер викликала в мене тільки огиду. Навіть не пам'ятаю, що вона там казала. Для мене вона зникла....
Я підбіг і схопив пакетик, а потім побіг за НЕЮ! За тою, чиє волосся ставало прихистком не тільки в моменти пристрасті, а й в моменти болю.. за тою, чий запах я міг впізнати серед мільйонів... За дівчиною, чиї очі...чиї очі дарували мені кохання і тепло і які могли однією краплею отруйної сльози забрати в мене спокій, а зараз...а.зараз вони знищили мене... Вони одним лише поглядом стали дзеркалом моєї власної душі... відображенням моїх ганебних вчинків... Вони стрельнули в мене кригою серця...
Але її вже не було...вона зникла.. вона зникла так, наче ніколи не існувала. Телефон поза зоною, соціальних мереж не існує, а в квартирі живуть тепер інші люди...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852209
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 21.10.2019
🌊🌊🌊🌊🌊🌊🌊🌊🌊🌊🌊🌊🌊
🌊Так радять всі: постій і не стрибай,
🌊Буквально пишуть на досвідченому лобі,
🌊Не глибоко в людину ти пірнай,
🌊Бо можеш захлинутись в її морі.
🌊🌊🌊🌊🌊🌊🌊🌊🌊🌊🌊🌊🌊
🌊А я скажу вам, може бути більше,
🌊І від удачі залишились лиш сліди,
🌊Бо я змогла утнути дещо гірше
🌊Втонути в ложці мутної води...
🌊🌊🌊🌊🌊🌊🌊🌊🌊🌊🌊🌊🌊
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852207
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 21.10.2019
Я кожен день ловлю себе на думці:
Що щастя в цім житті нема.
Живу я посеред безумців.
Рятує світ писемного пера.
Щодня рішучість у мені пала,
Готова вже піти по світу.
І всі думки свої перебира,
Черкаю слово заповіту.
З думками цими ввечері живу,
І мозок тьмарить шлях темніший...
Та мами заповідь згадаю вікову,
Що ранок вечора мудріший!
Я ранком прокидаюсь і дивуюсь:
Чого я досі ще на цій землі?
Сиджу, гадаю й журюсь,
Більше ніхто не рад мені.
І згадую бабусі слово золоте,
Мабуть, усі з цим словом згодні,
Не відкладай на завтра те,
Що можеш ти зробити і сьогодні!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851988
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 20.10.2019
Тільки очі я закрию,
Одразу згадаю,
Тихе небо, став зелений,
І річка крутая.
А там далі, за край поля,
Через ліс і лан,
Невеличкі скромні хати
Пращурів-слов'ян.
Не ділились- це родина,
Батько Род у них один,
І за свою Батьківщину
Йшли у бій і батько, й син.
І було відомо змалку
всім премудрим відунам,
Коли треба нести треби
Руським праведним богам.
Як згадаю- серце йокне.
Чим заважали,
Що вогнем їх і мечем
Воїни карали?
Буду жити й пам'ятати
Татові слова:
"Про дідів наших великих
Пам'ять ще жива"
Знай ,язичнику колишній,
Може, кат й завоював,
Не міняй життя тодішнє,
Мій бог мене рабом не називав!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851987
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 20.10.2019
Поверніть мене туди,
Де серце плакало від щастя,
Де ніжний дотик до зап'ястя
Стирав від болю всі сліди,
.
.
Сади... .
цвіли де від кохання,
Повільний танець до світання,
Зривав там єдності плоди,
.
.
Туди... .
летить душа ночами,
Як не змивай тугу дощами,
.
.
Й гріхами...
Не заплямити миті ті,
Святі...
.....
І вже не раз у вирій відлетіли журавлі,
Змінилось не одне вбрання природи,
Радощі перетікали у жалі,
Жалі у радощі сточили води...
........
Застиг один лиш світ навічно,
На фотокартці, гріючої серце в січні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851902
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2019
Навіщо день, навіщо ніч,
Коли живеш не пліч-о-пліч,
Глибокий сон змінив кошмар,
Обличчя образ серед хмар.
🖤🖤🖤
Гримить гроза, тривожить море,
Факел душі прагне свободи,
Тремтить рука, пігулка біла,
Кривавий шрам де були крила .
🖤🖤🖤
Обійми болі, клітка суму,
Удар словами наче струмом,
Шалений крик в мовчанні тиску,
Жага життя стікає віском.
🖤🖤🖤
Роздерта шкіра, сліз немає,
Страждання кат кістки ламає,
Сочиться пам'ять-сіль на рани,
Щасливі фото як кайдани.
🖤🖤🖤
Майбутнє порох, серце сталь,
Забруднений невинності, кришталь,
Дрижить губа кохання жертви,
Врятує поцілунок смерті...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851901
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2019
Багато хто чули в житті такі фрази:
"Не пий, не пали, будь хорошим"-накази,
"Не самій матюкатись, до весілля кохатись,
Танцювати у клубі-не дай боже статись!
Он син тітки Галі-хороший хлопчина,
П'ятірки приносить-який молодчина!
Вже безліч медалей у спорті він має,
Високі посади в кар'єрі займає,
Сім'ю вже створив, заробляє багато...."
"Ну досить, ну досить мені дорікати!
Не хочу я чути дурні пункти ці,
В нутрі сина тітки немає душі,
Не п'є і не палить-хороший хлопчина,
Та це ще не робить хорошу людину!
Він може всміхатись в очі так мило,
А за спиною лити чорнило,
Так, він не говорить ненормативно,
Та те, що він каже низько й противно,
Хай вчився він вдома цілими днями,
Приносив медалі додому роками.
Та спробуй просити його допомогу,
Не втішить/розрадить цей хлопець нікого!
Добру пораду нікому не дасть,
Щоб зайняти посаду-підлиє нещасть.
Багато грошей, велика сім'я,
Сварки та розбій їй друге ім'я!
Немає поваги-немає кохання,
Там зради, там сльози-вічне страждання.
А он у синочка тітки Ірини,
Немає сім'ї, лиш домашні тварини,
Він палить, гуляє, може сваритись,
Зате він ніколи не зможе помститись,
Все тіло покрите татуюванням,
Пірсинг у носі, модерн в гаптуванні,
Проси допомоги хоч цілими днями,
Він буде втішати рік за роками,
Всю правду він скаже щиро і в вічі,
Ніколи не видасть чужу таємницю!
Не має кар'єри, грошей небагато,
Та любить роботу, кожен день наче свято!
Оце вже людина з великої букви,
Людина якій хочу тиснути руку,
Хороша/погана-єдиний критерій,
Людяність й серця відчинені двері.
Так було завжди, так є і нині,
Проблемна не в звичках-проблема в людині!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851771
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.10.2019
🌾🌾🌾🌾🌾🌾🌾🌾🌾🌾🌾🌾
Я дуже люблю...квіти,
Та не гарно зібрані в розкішний букет,
А коли із землі проростають розлогі віти,
Не загорнуті в папір чи пакет.
🌾🌾🌾🌾🌾🌾🌾🌾🌾🌾🌾🌾
Я дуже люблю квіти,
І навіть якщо дощ пелюстки надірве,
Що може бути кращим на білому світі,
Коли краса живе.
🌾🌾🌾🌾🌾🌾🌾🌾🌾🌾🌾🌾
Коли живе вона не в вазі на пальцях дні,
Поки не викинуть її любувати безхатькам очі,
А тоді, коли, проростаючи із землі,
Дає парам прихисток численні ночі.
🌾🌾🌾🌾🌾🌾🌾🌾🌾🌾🌾🌾
І не люблю на квітах яскраві стрічки,
Що їх з такою любов'ю в'яжуть хлопці,
Я так не люблю коли свіжі пелюстки вкривають шовки,
Нехай краще просто вишити їх на шовковій сорочці.
🌾🌾🌾🌾🌾🌾🌾🌾🌾🌾🌾🌾
Хай нарешті прийдуть кати до свого каяття,
І нехай не помруть у неволі жодні стеблини,
І нехай цвітуть усі квіти до природнього зав'яття,
І це я зараз не лише про рослини.
🌾🌾🌾🌾🌾🌾🌾🌾🌾🌾🌾🌾
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851770
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.10.2019
🖋📜🖋📜🖋📜🖋📜🖋📜🖋📜
Знаєш, письменник втомився писати вже томи цього роману,
Закінчились чорнила, папір та ідеї для нових книг,
Та й герої, по правді, давно вже в полоні обману,
І погрузли в болоті сюжетних інтриг...
📜🖋📜🖋📜🖋📜🖋📜🖋📜🖋📜
Не розіб‘ється більше посуд на зйомках нового сезону,
Не візьметься за голову в відчаї монтажер,
Сценаристи не питимуть більше того цитрамону,
І «мотор!» не кричатиме режисер...
📜🖋📜🖋📜🖋📜🖋📜🖋📜🖋📜
Розійдуться актори грати в інших проектах,
І напише письменник вже нові книжки,
Та блукатимуть вічно на пустих сторінок проспектах,
Персонажі у пошуках мосту, що складають відомі рядки...
📜🖋📜🖋📜🖋📜🖋📜🖋📜🖋📜
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851679
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.10.2019
🌞🌾🌞🌾🌞🌾🌞🌾🌞🌾🌞🌾🌞
🌾Ну чому ж ти така мені рідна?
🌞Скільки тисяч пройшов я доріг,
🌾Та віддам до копійки все срібло,
🌞Щоб оббити знайомий поріг.
🌾🌞🌾🌞🌾🌞🌾🌞🌾🌞🌾🌞🌾
🌞Скільки сотень я бачив очей,
🌾І торкався чужі я уста,
🌞Я шукав їх на кілька ночей,
🌾Замінити твої небеса...
🌞🌾🌞🌾🌞🌾🌞🌾🌞🌾🌞🌾🌞
🌾Замінити холодні долоні,
🌞Й легку посмішку милу твою,
🌾Неслухняне те пасмо на скроні,
🌞І відважність в життєвім бою.
🌾🌞🌾🌞🌾🌞🌾🌞🌾🌞🌾🌞🌾
🌞Як же хочеться знову заритись,
🌾В твої коси як в м'яку постіль,
🌞Ніжним голосом твоїм укритись,
🌾І забути навічно весь біль,
🌞🌾🌞🌾🌞🌾🌞🌾🌞🌾🌞🌾🌞
🌾Як же хочу торкатись до тіла,
🌞І вдихати тонкий аромат,
🌾Як я хочу щоб ти шепотіла,
🌞Голосніше, ніж ехо Карпат.
🌾🌞🌾🌞🌾🌞🌾🌞🌾🌞🌾🌞🌾
🌞Та, на жаль, закінчилася казка,
🌾Я картаю себе- не вберіг!
🌞І сувора для мене розв'язка,
🌾Щоб скитатись по сотнях доріг...
🌞🌾🌞🌾🌞🌾🌞🌾🌞🌾🌞🌾🌞
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851678
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.10.2019
👑💍👑💍👑💍👑💍👑💍👑💍👑💍👑👑💍👑💍👑💍👑
В славетному місті жив цар Соломон,
про нього багато було забобон:
багатий і мудрий, а красень який,
характер суворий, та досить м'який.
👑💍👑💍👑💍👑💍👑💍👑💍👑💍👑👑💍👑💍👑💍👑
І поки на троні сидів він при владі,
Країна цвіла ,як троянди у саді.
А хтось як приходив скупий чи зрадливий,
Він вирок виносив завжди справедливий.
👑💍👑💍👑💍👑💍👑💍👑💍👑💍👑👑💍👑💍👑💍👑
І ось до палацу великий мудрець,
Божих трактатів великий митець,
Приніс подарунок найвищих щедрот-
Каблучку від горя, страждань і скорбот.
👑💍👑💍👑💍👑💍👑💍👑💍👑💍👑👑💍👑💍👑💍👑
Як тільки відчуєш незраду на серці,
Дивися на напис й пройде в круговерті,
Цей напис відгонить не тільки сумне,
Чарівна та фраза :"Ось це все мине!"
👑💍👑💍👑💍👑💍👑💍👑💍👑💍👑👑💍👑💍👑💍👑
Тож цар Соломон знайшов рівновагу,
У нього все в міру: любов і розваги,
Бо знає він точно тепер лиш одне-
Радість чи горе -"ось це все мине".
👑💍👑💍👑💍👑💍👑💍👑💍👑💍👑👑💍👑💍👑💍👑
Тепер досягнув він найвищих висот:
Терпіння , прощання - найліпші з чеснот.
І будь-яке горе покірно ковтне,
Рятує цей напис -"ось це все мине".
👑💍👑💍👑💍👑💍👑💍👑💍👑💍👑👑💍👑💍👑💍👑
Та якось наш цар піддався сльозам,
Просила дружина про треби богам.
Порушив великий наш цар Соломон
Божий,святий, непорушний закон.
👑💍👑💍👑💍👑💍👑💍👑💍👑💍👑👑💍👑💍👑💍👑
Всевишній промовив до нього з небес!
Царю його слово - це чудо з чудес!
Зате що ти зрадив віру свою,
Я владу у сина твого відніму.
👑💍👑💍👑💍👑💍👑💍👑💍👑💍👑👑💍👑💍👑💍👑
І лють Соломонова надто велика,
Біда як завжли приходить безлика.
З пальця свого швидко перстень зірве,
Всередині перстня - "і це все мине".
👑💍👑💍👑💍👑💍👑💍👑💍👑💍👑👑💍👑💍👑💍👑
👑💍👑💍👑💍👑💍👑💍👑💍👑💍👑👑💍👑💍👑💍👑
Минують літа й Соломон вже старий,
Вже тяжко ходити і майже сліпий,
Він сину каблучку свою віддає,
Життя в нас не вічне -"і це промине".
👑💍👑💍👑💍👑💍👑💍👑💍👑💍👑👑💍👑💍👑💍👑
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851561
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.10.2019
🎭🎭🎭🎭🎭🎭🎭🎭🎭🎭🎭🎭🎭🎭🎭🎭🎭🎭🎭🎭🎭🎭🎭🎭🎭🎭
🎭У вирі життя з азартом ми граєм,
🎭Часто блефуєм -не відчуваєм.
🎭І щоб не потрапити в пастку навзаєм,
🎭Щодня нову маску старанно вдягаєм.
🎭І знову роздача-робимо ставки,
🎭Так тихо шепнув:"це все не забАвки,
🎭Набридло одному багато вже літ,
🎭Я хочу побачить твій внутрішній світ."
🎭"У мене під шкірою мало крові,
🎭Натомість страждання і зриви нервові,
🎭Метеликів мертвих здуває вітрами,
🎭Текіла із сіллю, щоб ще й на рани,
🎭Білий дим цигарок з ароматом ментолу,
🎭Віск зі свічок, що стікає додолу,
🎭Класичної музики ноти душевні,
🎭Кілька рядків, що в римі непевні,
🎭Фантастичні думки в час нічного натхнення,
🎭М'ятний чай під розмови з солодким варенням,
🎭Кілька книжок як волога погода,
🎭Карт для гадання магічна колода,
🎭Ніжний танок у обіймах з дощем,
🎭Кілька порізів гострим ножем,
🎭Сліз океан із китами сумними,
🎭Щирі бажання словами простими,
🎭Сокровенні розмови, що біля багаття,
🎭Дикий крик аж до болі земного прокляття,
🎭Розлогі сади де зів'ялі бутони,
🎭До лікарів незчисленних талони,
🎭Рвано написаний мною щоденник,
🎭Сповідь, що довго так слухав священик...
🎭А там десь у хащах емоцій забутих,
🎭Захована скриня льодом замкнута,
🎭В ній добре збережена, наче в в'язниці,
🎭Пам'ять печальна-страшна таємниця:
🎭Зображений образ одного хлопчини,
🎭Що ввів під цю шкіру кохання вакцину...
🎭Тож світ цей не схожий на гарну казку,
🎭Скажи...ти ще хочеш, щоб я зняла маску?"
🎭🎭🎭🎭🎭🎭🎭🎭🎭🎭🎭🎭🎭��🎭🎭🎭🎭🎭🎭🎭🎭🎭🎭🎭🎭
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851558
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.10.2019
🍃💐🌺💐🍀🍃💐🌺💐🍀🍃💐🌺💐🍃
💐Так клюється у пам'яті спогад,
🌺Як гуляли ми з нею вночі,
💐Як невинний один лише погляд,
🍃Надихав зупиняти дощі..
💐🌺💐🍀🍃💐🌺💐🍀🍃💐🌺💐🍃💐
🌺Як чарівно вона посміхалась,
💐З соловейком співаючи в такт,
🍃Як від ранку уперто пручалась,
💐Заключаючи з ніччю контракт.
🌺💐🍀🍃💐🌺💐🍀🍃💐🌺💐🍃💐🌺
💐О, безсмертна воістину мить,
🍃як за руки уперше взялися,
💐Пам'ятаю, як дотик п'янить,
🌺І як палко тоді обнялися.
💐🍃💐🌺💐🍀🍃💐🌺💐🍀🍃💐🌺💐
🍃Розривалося серце від танцю,
💐Так кружляє у грудях любов,
🌺Що відбилась в небесному глянці,
💐І наповнила радістю кров...
🍃💐🌺💐🍀🍃💐🌺💐🍀🍃💐🌺💐🍃
💐Хай в житті будуть бурі і штилі,
🌺Хай кидає по світу буття,
💐Та напишуть колись на могилі,
🍃Що коханням пізнав я життя...
💐🌺💐🍀🍃💐🌺💐🍀🍃💐🌺💐🍃💐
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851444
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2019
🌼☘️🌼☘️🌼☘️🌼☘️🌼☘️🌼☘️🌼☘️🌼
☘️Ти вкриваєшся зоряним небом,
🌼обіцяючи місяцю вірність,
☘️Поливаєш солодким медом,
🌼На природи вроду чарівність.
☘️🌼☘️🌼☘️🌼☘️🌼☘️🌼☘️🌼☘️🌼☘️
🌼Так бракує весняних квітів,
☘️Плаче серце сльозами грому,
🌼Бачать очі як бачуть діти,
☘️Неприступну її оборону.
🌼☘️🌼☘️🌼☘️🌼☘️🌼☘️🌼☘️🌼☘️🌼
☘️Крізь те серце очами сказу,
🌼Так стріляє вогняне небо,
☘️Оголяючи душу одразу,
🌼Як в Едемі, неначе так треба.
☘️🌼☘️🌼☘️🌼☘️🌼☘️🌼☘️🌼☘️🌼☘️
🌼І кружляє у танці світанку,
☘️Манить погляд свобода крил,
🌼Розчинитися в мить до останку,
☘️Щоб співати в обіймах вітрил.
🌼☘️🌼☘️🌼☘️🌼☘️🌼☘️🌼☘️🌼☘️🌼
☘️Не паплюжену часом ще вроду,
🌼Віддаси за одну лише мить,
☘️Щоб вдихнути в легені свободу,
🌼Доки серце від болю кричить.
☘️🌼☘️🌼☘️🌼☘️🌼☘️🌼☘️🌼☘️🌼☘️
🌼Доки серце купається в солі,
☘️Я пишу як завгодно душі!
🌼Мертві ті, хто не знають вже болі,
☘️А хто знає - ховають ключі...
🌼☘️🌼☘️🌼☘️🌼☘️🌼☘️🌼☘️🌼☘️🌼
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851443
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.10.2019
Візьми за руку цей святий грааль кохання й натхнення,
Напийся із нього до повної втрати свідомості,
А потім до ранку купайся в чарівних снах її одкровення,
Ховаючись від сірої днини в обіймах її непритомності...
Загубися від часу, рахуючи родимки цього блаженного тіла,
Вдихай аромат таємничості з нотками м'яти,
Нехай твоя грубість до світу стане ніжна й сп'яніла,
І знай, що твоє серце спроможне кохати...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851159
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2019
Я знаю, що боляче, і душить безмежно в грудях,
Я знаю, що дикий крик чує світ нестерпним мовчанням,
Як важко тримати щасливо себе на людях,
Щоб не капали сльози отруйним коханням.
Я знаю, як зачиняєшся ти у холодній ванній,
І мовчки кричиш, деручи на собі шкіру,
А потім до ранку не спиш у самотній спальні,
Вбиваючи у майбутнє солодку віру.
Я бачу твої глибочезні рани,
На шкірі- жахливо, а в серці-гірше,
Я відчуваю твої надзвичайно тяжкі кайдани,
Одягнуті тим, кому ти пишеш ночами вірші..
Я чую твоє ледь помітне мелодійне ридання,
І хрускіт кісток коли ти стискаєш долоні,
Я уявляю те гидке душі ґвалтування,
Що одними словами наче вистріл у скроню...
Я підбираю одинокі пір'їни твоїх обрізаних крил,
І збираю докупи уламки твоєї гідності,
І якщо укласти на ваги усіх мірил,
Ця людина не знайде у світі такої ж низької рівності.
Я бажаю, щоб твої вії обсохли від солоного трунку,
І щоб твої руки тільки від щастя могли тремтіти,
Я бажаю тобі найріднішого в світі дарунку,
І нехай на твоїх шрамах розцвітуть квіти...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851157
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 12.10.2019
Хто поцілує легку посмішку її потрісканих губ,
Коли печаль стражденного серця стікає маленькими краплями з неба на щоки?
Хто укладе із загубленою душею небесний шлюб,
Та здолає всі перешкоди, щоб вичавити з посохлих гілок кохання солодкі соки?...
🌸🌸🌸
Хто захоче вивчати здичавілі джунглі її космічних просторів,
Та стати навічно супутником довкола орбіти?
Хто без страху пірне в її бушуюче море,
Та посадить в пустелі смутку пахучі квіти?
🌸🌸🌸
Хто подивиться в очі і міцно візьме за руку,
І з легким подивом зможе відповісти,
На питання, що тривожить її особисту науку:
"Не чому, а про що співають кити?"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851058
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.10.2019
Вода тече- пісок крізь пальці,
Невпинно час стіка в невороття,
Човни на гладі- неприкаяні скитальці,
Пливуть кудись по течії життя.
Душевний штиль- лиш сірість буднів,
Емоцій вітер зрідка завива,
Маленькі бурі-фарби на шляху маруднім,
Що прокладає незупинна течія.
Там захід сонця- вічна перспектива,
Магнітить погляд тисячі очей,
Гіпноз невдач-одна прерогатива,
Шукати острів, що відкрив Піфей.
Удар- зникає під ногами дно,
Розправив чорний лебідь крила,
Мутна вода- нічний сеанс кіно,
Показує надірвані вітрила:
Проносить пам'ять- помилковий фаталізм,
І демонструє різні розвитки сюжету,
Життєвий погляд- змінний механізм,
Перевернути треба лиш монету.
Прозора товща-геть запону,
Судома мотивації підняла тіло,
Вже сяє схід-мерщій до трону,
Коронувати новоспечене світило!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851057
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.10.2019