| Сторінки (1/13): | « | 1 | » |
Листья лозы
На ветру кружат...
Осень пришла
В наш тихий сад...
Юный солдат
Идет домой...
Храбрый солдат
Идет домой...
Цвет на ветру,
Несется вдаль...
Флаг на гробу,
Боль не унять...
Стой же солдат!
Спешы домой...
Дыши, наш соддат...
Тебя ждут домой...
Но вот и весна,
Зелень, трава...
Белый наш сад...
Тихий наш сад...
Старый солдат...
Идет домой...
Храбрый солдат...
Пришел домой... ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977974
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.03.2023
Герой, чия смерть була простою,
Проте для всіх потрібною такою...
Щасливий той, хто все своє життя
Віддав на захист іниших без ниття...
І смерть тоді буває спантеличена,
Коли остання мить - є возвеличена!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943547
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2022
У вівтарі тихо, тихо і темно, і... якось по-особливому благодатно. Я присів на стілець, і озирнувся... Праворуч мене стояла висока худа постать семінариста, він неквапно читав Псалтир, навіть не так читав, як говорив через Псалтир із Богом, із Тим, хто в ту мить невидимо, неосяжно, але так явно перебував у вівтарі. ...І слухав кожне слово, що промовляв тихим шепотом семінарист.
Залишимо ж семінариста наодинці. І мої очі пішли далі, пробуючи вгледіти хоч щось у непроглядній нічній темряві.
Служба вже давно закінчилась, у храмі було пусто, але разом з тим і відчувалась незрозуміла звичайному розуму та невмістима грішному серцю чиясь свята присутність. Це важко пояснити на словах, це той випадок, коли цю річ можна лише відчути самому.
Єдине джерело світло у цьому ніжно-тихому вівтарі були три підсвічники, котрі оточували з трьох боків аналой, за яким і стояв чтець. Давала світло і невеличка лампада біля великої ікони Христа Спасителя. І все. Проте цього світла більш, ніж вистачало для розміреної молитви. Біля південних дияконських воріт, на архієрейському кріслі сидів він - новопострижений монах. Він, у своєму одіянні, майже зливався із непроглядною тьмою вівтаря. Лише біле, як сніг обличчя видавало його. Він схиливши голову - дрімав. Мантія клобука обгинала його шию і опускалась на руки, в яких непорушно застиг хрест.
Престол був накритий, але відчувалась, що Бог він ось у цей момент прямо тут, дивитися на нас трьох недостойних його рабів - двох семінаристів і нового монаха. Третя "Слава", наш брат монах, раніш дрімавший ворухнувся. Сон його не здолав докінця. Він розплющив очі і вирівнявся у кріслі.
Я подивився на нього. Ще вчора - він був звичайним, таким як усі ми, а сьогодні він уже монах, він помер для світу, щоб народитись для Бога. Це не зрозуміють невіруючі, далекі від релігії люди. Чесно кажучи й не всі християни це розуміють. Проте, це цілком нормально, адже монашество - є не від світу цього. І сьогодні я це зрозумів.
Що він відчуває? Що він відчував на постризі? Які думки вирують у його голові? Про що він так напружено думає? Куди приведе його життєва дорога, сповнена відданістю, абсолютною відданістю волі Бога? Він відчуває зараз Його присутність? І... як він прийшов до такого вибору? Ці, та багато інших думок вирували у моїй голові... А я не знав на них відповіді... І... - це цілком нормально, адже монашество - є не від цього світу, це є те високе Православ'я, в якому істина та спасіння.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867800
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.03.2020
Темрява оповила наші серця,
І у смиренні ми чекаємо кінця.
У світі введені нові стандарти,
І все навколо по законам Спарти.
Ти добрий і наївний? Ти слабак!
Для нинішнього віку ти - простак.
Світ любить злих,
Світ возвеличує жорстоких,
Проте ненавидить світ - "кротких".
А честь, порядність! Всі забули?!
Інакше, чому ж тоді в людей, як у акули
Гострі видніються зуби?
Й повсюди лиш клуби і клуби
Чорних слів та думок,
Суспільство назад зробило крок...
Правда життя, проста - ми не навчились
жити,
Ми не навчились і любити...
Чому ж навчились?... Бити..
А ще навчились злити.
Людей, ми за людей не маємо,
Проте гуманістами себе вважаємо.
Чи довго ще так буде? Я не знаю,
У найсміливіших думках не уявляю.
Я знаю лиш одне, єдине
- суспільство наше - зараз, гине...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865737
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2020
Но́вий рік ось наступає,
Ста́рий відбуття чекає.
В небуття...
Все у світі так минає.
Людина геть часу́ не має.
І прекрасно про це знає.
Ста́рий, но́вий, ста́рий, но́вий,
Ось такий круговорот казковий.
Що робити нам із цим?
Нічого. З часом лишиться лиш дим.
Час - він... - все лікує.
І хто є хто - він - не пильнує.
Ось так проходять всі роки.
І ти не повмічаєш у цьому водоверті.
Що Но́вий рік ось наступає,
І все у світі так минає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859915
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 01.01.2020
Уже вмираю!
Добра я так і не пізнаю!
І щастя й радість я не знав!
В тюрьмі зате я все лихе пізнав.
З в'язниці я ледве втікав...
О горе! Що я там зазнав!
Уже вмираю!
Нікого з близьких я не маю.
Прожив я все своє життя,
Не породив на світ бодай одне дитя.
Ах, горе мені, горе,
Як я проплив життєве море!
Уже вмираю!
Куди я відлітаю?!
Де затишок я свій зазнаю?!
І що я там пізнаю?!
Та на землі, я тут... сконаю...
Уже вмираю!
Чому душа моя мовчить?
Чому мене все тяготить?
Чому, душе, тримаєшся ти тут?
Все одно ж уб'ють...
Уже вмираю!
Смерть - я бачу, ти стоїш!
Скажи же щось! Чому мовчиш?!
Я знаю суждено мені!..
Піти у пекло... а може ні?..
Уже вмираю!
Жалію я, що так життя віджив.
Інакше б я своє життя прожив.
Та зараз маю те, що маю...
І що робити... я не знаю...
Уже вмираю!
Я знаю є ангел мій хранитель!
Бог - ти є мій повелитель!
Душа, душа моя - лети...
Тіло, тіло - відпусти...
Уже вмираю!
Господи, прости...
Господи, прийми...
Господи, не полиши...
Господи, спаси...
Закрились очі назавжди,
В злочинця,
У котрого гріхів було по самі винця.
Він - злодій, що покаявся і вмер.
Він - злодій, благородний, наче сер.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858125
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 16.12.2019
Людська пам'ять - це доволі важкий і докінця незрозумілий механізм. Ми не можемо сказати, що наша пам'ять працює на нас. Ні. У неї свої правила гри, у неї своє власне життя. Недарма під мікроскопом наш розум нагадує Всесвіт: переплітаючись між собою нейрони складають подобу туманностей чи галактик.
До чого був весь цей вищесказаний пролог? Одного разу, коли мій настрій був гірший гіршого, пам'ять вирішила прийти мені на допомогу. В одну мить мені пригадалось щасливий, безтурботний момент, спогад з мого життя, з тих часів, коли трава була зеленіша, а Сонце світлішим - із мого дитинства...
Мені згадалось вечірнє богослужіння у тому храмі, де я в дитинстві прислуговував, у тому храмі звідки почався мій свідомий шлях до Бога, звідки почалось моя самоусвідомленість і місце у цьому світі.
У тій вже далекі часи я був ще малим, дитиною. Багатьох речей не розумів, багато чого я просто ще не знав. Так було і з службами. Вечірня, Утреня, Літургія - я розрізняв їх лише умовно, по-своєму тодішньому дитячому усвідомленню.
Пригадую, всю святкову Вечірню перед Воскресним днем я розділяв на "до" великого незрозумілого, але дуже священного дійства (так я тоді розумів Полиєлей) і "після" нього. І от мені саме пригадався момент "після". Ще в дитинстві я дуже ним захоплювався. Нерозумів, але захоплювався.
Той момент, коли усе священство заходить у вівтар після тривалого перебування на церкві, коли поклонившись людям, священник закриває Царські врата, і закривається катапітасма (завіса). В храмі разом з цим гаситься світло, і чтець десь високо на хорі тихим, злегка монотонним і вдумливим, проникливим голосом починає щось читати. Тоді я не вслухувався у слова, але сама атмосфера направляла думки до щирої молитви, розмови з Богом. В цей час на церкві люди при одному лиш світлі свічок і лампад раз за разом хрестились, старі ж прихожани сівши на лавки благоговійно схилили голови, вони ловили кожне слово, не пропускали нічого, і складали у свої серця. У вівтарі було те ж саме. Ми, молоді прислужники стояли, дехто злегка впервся у стінку і... слухали, кожний вів свою розмову з Богом. Там у кутку, біля жертовника священник щось творив (я не запам'ятав його дій, але мені в пам'ять вбилась його вдумливість, велика зосередженість), а навпроти нього, у іншому кутку вівтаря на стільці сидів настоятель. Він схиливши голову поглядав на свій нагрудний хрест, на розіп'ятого Христа, настоятель - молився, він говорив із Богом, прямо в той момент, і це відчувалось. В ті моменти було тихо, хоча й чувся голлс чтеця, але було тихо, тихо в душі, у серці.
Так продовжувалось недовго. Півгодини, може від сили сорок хвилин, а потім служба підходила до завершення. Люди починали розходитись. Чулось якесь заспокійливе шуршання ніг. Останніми храм покидали настоятель, касирка тьоть Галя, старший паламар дядь Міша і я там теж був...
Мені просто подобалось дивитись на темний храм. Подобалось присісти на лавочку дивитись на обриси ікон у темноті, спостерігати за одним лише, маленьким промінцем світла, що пробивався до церкви від притвору, і подобалось слухати слухати тишину храму. У повітрі ще чувся запах ладану... І було тихо... В той момент я відчував Бога, я дивився на розп'яття і бачив, як Христос дивиться на мене, на мене. Дивиться і мовчить. Але цне мовчання! Те мовчання, було зрозуміліше і вище усякого слова. Воно запам'яталось мені краще за будь-яке слово. Це було мовчання живого Бога.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858116
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 16.12.2019
Він міг здобути вічну славу,
Але здобув неуявиму кару.
Його примкнули до гори,
Та серце скрикнуло:"Бори!"
І до кінця ти знав,
Що кару зевсову ти вже пізнав.
Ти їх, людей так полюбив,
Що від тирана захистив.
Дав їм вогонь, нвдію,
І цим здійснив людей велику мрію.
Тебе прославили героєм,
І ти перед своїм останнім боєм,
Поєдинком з Зевсом глянув,
На людей, і їх життя і осягнув,
Їх всю безсилість,
Й яку зробив для них ти милість.
Ти міг здобути вічну славу,
Проте здобув неуявиму кару.
Ти - Прометей, титан,
Не зламав твій дух потік з кривавих
ран.
Він міг здобути вічну славу,
Але здобув неуявиму кару.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858024
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.12.2019
Все закінчи́лось,
І сонце заховалось.
Все закінчи́лось,
І давниною вкрилось.
Туман покрив надійно,
Всі спогади, і пильно,
Утримує їх у собі,
Але однаково уже тобі.
І чесно кажучи й мені...
Все! Закінчи́вся!
Щасливий час той - зупинився!
І що робити, я не знаю...
Руки я... вже опускаю...
Усе ж могло бути не так,
Але палити мости я мастак!
Я запалив, а ти й не
сперечалась,
Напевно, просто, не втручалась,
Чи не хотіла,
Чи просто не чекала,
Що станеться ось так,
Що промине усе, і стане прах...
І зараз маєм те, що маєм.
А що робити?! Ми не знаєм...
Лише одне я знаю,
Лише одне я промовляю,
Все закінчилось,
Й на "до" і "після" розділилось.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857986
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2019
Засіяла вона в небі,
Засіяла в небесах.
В Віфлеємі, в Віфлеємі,
В місті, що не знало крах.
В небесах вона сіяла,
Й новину усім звіщала,
Що Христос-Бог народився,
Він від Діви воплотився.
Зоря сіяла і сіяла,
І людей все дивувала.
Тим часом Іісус заснув,
Проте про нас Він не забув.
Христос прийшов за нами,
Та не вимагав Він великої пошани.
Пастухи й волхви із земних Його
зустріли.
А із неба ангели і зірка про Христа
предвозвістили
Сіяла зоря в небесах,
Волхвам показувала шлях.
Вони за нею вперто йшли,
Допоки немовля знайшли.
І волхви припали,
І дари віддали.
....А зоря усе сіяла,
Й світлом Бога прославляла!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857974
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 14.12.2019
Були законники,
І фарисеї,
Були і книжники,
А ще були єссеї.
Були жреці,
І їх криваві танці.
Світ знав багато течій й вір,
Проте не знав Христа - повір...
Христос прийшов, коли настав той
час,
Христос прийшов до кожного із нас.
Христос - істинний Бог наш,
Диявол випустив із рук палаш.
Христос родився,
Воплотився!
А як ми Його зустріли?
У простоті сердечній ми зраділи.
І з нами зрадів увесь світ,
Господь розбив в наших серцях той
лід,
Лід гріха і лід пороків,
Христос прийшов устами всіх
пророків!
Ви ж Його все величайте!
Возвеличуйте і славте!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857967
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 14.12.2019
Коли випав перший сніг,
На чорну землю він приліг.
Чорною земля була від нас,
Від пороків і образ...
- Люди, люди - схаменіться!
- Що ти мелиш?! Подивіться,
Блазень буде диктувати нам,
Як поводитись царям?!
Ти не рівня нам, й відтак
Не пішов би ти... дурак!
Ми живемо, так як знаєм,
І закони свої маєм!
- Бачу я ваші закони,
Кинуті вами під ноги.
Давно вже світ мораль забув.
Розпусту, ницість замість неї він
здобув...
Коли випав перший сніг,
Змінити світ я вже не зміг...
Мені сказали краще бути
пильним
За своїм життям.
- А нам, а нам...
Будь з собою сам.
Люди вже не є людьми,
Іудами всі стали. Іудами...
Меркантильний світ!
І у серцях людей лиш тільки -
лід.
Мораль у цих рядках - відсутня,
Одна лиш думка тут присутня.
Лише б знайти її ти зміг.
Так, коли випав перший сніг?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857631
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.12.2019
Він відкупив...
Ціна була велика,
Проте він заплатив
Її, яка би не була ціна та - дика.
Він врятував всіх нас від смерті,
Смертю врятував від смерті.
Закон - один,
І істина - одна.
Гіркий полин
Змочив Його вуста,
Коли страждав Він на хресті...
Світ не прийняв його вчення і
вісті.
Він вигукнув
Останії слова,
Й заснув...
Звістка в них була нова.
Безгрішний Він, за грішних нас -
помер.
Ніхто такого не чекав, й ніякий
інший би нн вмер.
Він возвістив
Усім спасіння,
І... диво з див -
Христове Воскресіння!
Притихло пекло, і відкрився
рай!
Закінчився вік сатани! Так знай!
Й не забувай.
А пам'ятай,
Хто викупив нас, постраждав.
І висячи Хто на хресті усіх
прощав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857628
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 11.12.2019