Сторінки (1/3): | « | 1 | » |
Тривкі, металево-вогняні почуття оповили душу. З неї можна виплавляти сталь. А потім ліпити-мусолити фігури.
Кожен перехожий по-своєму стале-душевар. Всяк так і хоче зліпити із душі подобу своїй.. А моя пручається, виривається, розтікається в руках, крапає на муравку, ховається поміж трави...затамовує подих, щоб не почули.
Вона хоче спочинку. Хоче ніжитися у сонячному промінні, хлюпотіти у прозорих сльозах-росинках, бігти, летіти.. Куди? Подалі від металургійно-душеклепального комбінату.. Набридло. Вона самобутня, а з неї штампують клона....
.
.
Душа втомилась, зникли всі думки,
Емоції геть стали нерозбірливі.
Тепер блукають світом жебраки
Ті, хто колись бували непокірливі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873108
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.04.2020
Бурштиново-гранітні думки з'являються невідомо звідки.. І відразу ж розбиваються об скелі свідомості. А вони гордо височіють над ego: пихаті, недолугі. Від них тхне снобізмом.
Думки розпадаються на маленькі друзки й спадають униз, легко котяться, стрибають, летять у повітрі і ось.. шубовсь - і вони у річці. Річка лагідна з прозорою теплою водою, яка поглинає кожен камінчик один за другим...
Аж ось річка бурлить, кипить, грає хвилями і вливається у безкрайнє море. Лише там думкам спокійно. Там їм хороше, вони відпочивають, їх ніхто не турбує.
Хочу бути думками. У безкрайньому, лагідному морі. Бавитися хвилями, а не хвилюватися. Відчувати, як вода підіймає, а не йти на дно.
А ще краще - бути морем...
А чого бажаєте Ви?
.
.
Хочу стати морем, хоч на днину
Розійтися, ген, за горизонт.
Хочу перевтілиться в хмарину,
Злитися із морем, бути в тон.
Хочу бути вітром в полонині,
Розвівати стомлені думки.
Хочу йти дощем в могучій зливі,
Влитися водою в ті струмки...
К. Г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871921
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 14.04.2020
Важкі думки... на серці важко.
Відчуваю тиск (ні, не артеріальний, його вже не чую),
Тиск на підсвідоме з боку свідомого.
А за вікном сонце, легкий вітерець, ледь прозорі хмарки. Щебечуть птиці.
А душа в агонії. Хоче вирватися. Не може.
Хоче полетіти, як птах, а хтось кайданками тримає і б'є нагайкою.
Оживає природа. Зеленіють, квітують сади. А небо, вечірнє небо - воно прекрасне: манить, вабить, чарує.
Та сіро-багряно-чорна плеяда думок нависла над тілом. Спустошеним тілом, яке ледь-ледь дихає, бо треба.
Постійно комусь щось треба...
.
.
.
Життя триває... і тривають зміни,
Усе минає, залишивши слід.
Блукають світом спустошені тіні...
Такий весняно-парадоксальний світ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871658
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.04.2020