| Сторінки (1/14): | « | 1 | » |
Летний дождь неторопливо
Мыл посёлок, лес и луг.
Ярко, чисто и красиво
Становилось все вокруг.
А когда из серых тучек
Дождик литься перестал –
Появился солнца лучик,
Краски, кисточки достал.
И раскрасил быстро, ярко
Голубые небеса –
Засияла чудо-арка,
Семицветная краса!
В этой радуге смешались
По порядку семь цветов –
Те, которые встречались,
У растений и цветов.
КРАСНЫЙ – кустик маков жарких,
Грозди ягод у калин.
Цвет ОРАНЖЕВЫЙ – у ярких,
Спелых, сочных апельсин.
ЖЕЛТЫЙ – лютики, мимозы,
Одуванчик, зверобой.
Цвет ЗЕЛЕНЫЙ – листья розы,
Лес, деревья, луг с травой.
ГОЛУБЫМ цветет цикорий,
Незабудки, лён в полях,
СИНИМ – васильки, муска́ри,
Колокольчики в лесах.
А на клумбе, где веранда,
ФИОЛЕТОВЫМ цветут
И фиалки, и лаванда,
И люпин – то там, то тут.
Разноцветный, яркий, сочный
Нашей радуги наряд.
Вы запомнили всё точно,
Как цвета идут подряд?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874357
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.05.2020
Літній дощ не поспішав -
Спраглу землю пригощав,
Квіточки полляв дбайливо,
Налякав джмелів грайливо,
Та на сі́тки павутин
Понавішував краплин.
По стежках пробіг чимдуж
Та створив мільйон калюж.
Потім, зовсім непогано,
По дахах побарабанив,
Розігнав жуків і мух,
Та, тихесенько, ущух.
Поміж купами хмарин
Враз з'явились сто шпарин,
І крізь них, мов діти жваві,
Прошмигнули золотаві
Та яскраві промінці,
Похапали олівці.
Ще — багато пензлів, фарб -
І на небі виник скарб:
Неймовірно пречудова
Арка різнокольорова,
Наче сонячний вінок,
І весела, як танок!
У веселці нашій, втім,
Барвів бу́ло лише сім.
Та яких! В природі люди
Споглядають їх повсюди -
В полі, в лісі, у садку,
І у себе в квітнику.
Перша — то червоний мак,
Лісових суничок смак,
Грона стиглої калини,
Квіти пишної жоржини,
Наших жил гаряча кров,
Вічна батьківська любов.
Друга барва — ногітки -
Помаранчеві квітки.
Або колір апельсинів,
Чорнобривців, нектаринів,
Лілій, моркви та хурми,
Що обожнюємо ми.
Як кульбабок жовтих стрій,
Чи духмяний звіробій -
Третя барва, любі діти!
В ній — весня́ні горицвіти,
Пшінки ніжні зірочки
Та мімози гілочки́.
Посередині лягла
Барва листя та стебла -
Заспокійлива, зелена,
Наче листячко у клена.
Як трава, ліси, луги,
Як природа навкруги.
Барва п'ята — то блакить
Неба чистого, та мить
Злету в гору, наче птах,
Перші проліски в лісах,
Незабудки, в полі льон,
Діточок казковий сон.
Шоста — синя, як сапфір,
Що шліфує ювелір.
Чи, як пташка-дивина,
Океанська глибина,
Це — барвінок на землі
Та волошки польові.
Барва сьома — як шафран,
Або стиглий баклажан.
Ще - фіалка запашна,
В ніжних крокусах весна.
Колір фей та чарівниць,
Стародавніх таємниць.
Ось яку красу за мить
Промінці змогли створить!
Ви усі запамятали
Барви, що веселку склали?
Послідовність цю, ефект,
Називають словом “спектр”.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874157
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.05.2020
В горах, в лесах, и в глубине морей
Немало есть сокровищ на планете.
Но для меня дороже дочерей
Нет никого на этом белом свете.
За них перед иконой и женой
Я благодарно стану на колени.
Для них я, сквозь метель и летний зной,
Все покорю вершины и ступени.
ПРИПЕВ 1
Вы – песни, что поют мне соловьи.
Вы – солнца луч в мгновения рассвета.
Сокровища бесценные мои –
Екатерина и Елизавета.
Вы дочери любимые мои –
Екатерина и Елизавета.
Екатерина – юна и нежна.
В кругу друзей поёт и веселится.
Её глаза – зелёная весна.
Она – бутон, готовый распуститься.
Елизавета – сил всегда полна.
Смышленый, непоседливый ребёнок.
И детством наслаждается сполна,
Как рыженький пушистенький котёнок.
ПРИПЕВ 1
Я редко дома, часто колешу
Среди хлебов, среди полей равнинных.
У Господа для вас всегда прошу
Здоровья и счастливых жизней длинных.
Моя душа к вам нежностью полна,
Ведь вы – моя надежда и отрада -
Две дочери, любимая жена.
Мне счастья в жизни большего не надо.
ПРИПЕВ 2:
Вы – первые лесные соловьи.
Вы – свежее дыхание рассвета.
Вы – звёзды путеводные мои –
Екатерина и Елизавета.
Кровинушки бесценные мои –
Екатерина и Елизавета.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873419
рубрика: Поезія, Поэтическая миниатюра
дата поступления 25.04.2020
Когда огня два повстречались –
Пожаром вспыхнула Любовь.
Минуты счастья не кончались,
А продолжались вновь и вновь.
Тела сливались воедино,
Сердца стучали в унисон,
Вступали страсти в поединок -
И побеждал совсем не сон.
Тела их крылья обретали
И лёгкость ангелов да птиц.
Они меж звёздами летали,
Преград не зная и границ.
Была надежда – будет длиться
Любовь их долго – до седин.
И новая семья родится,
И станет мир для них един.
Увы! – страстей накал безумный
Разлуке всё же уступил:
Он жажду плоти, неразумный,
С другой, однажды, утолил.
Их разошлись пути–дороги,
Хотя любовь в сердцах живёт,
И память, как судитель строгий,
Душе покоя не даёт.
Теперь известно только Богу –
Сойдутся ли опять пути.
Какую изберут дорогу,
Чтобы всю жизнь по ней идти…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873414
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 25.04.2020
Зацвіли в гаю медунки –
Діти щедрої землі.
Перші ніжні поцілунки
Дарували їм джмелі.
Фіолетово-рожева
Кожна квіточка мала,
Заховалась під дерева
Від проміння і тепла.
ПРИСПІВ
Медунки, медунки - духмяні квітки.
Вплету я їх з рястом в барвисті вінки.
Нехай вони серце втішають і зір,
Приваблюють хлопців до мене у двір.
Нехай вони серце втішають і зір,
Приваблюють хлопців до мене у двір.
Так шкода́, що квіти славні
Мають коротенький вік:
Зацвітуть у квітні - травні,
І залишать нас на рік.
Промайне часу́ багато,
Заповітні дні прийдуть,
І в гаю, що біля хати,
Знов медунки зацвітуть.
ПРИСПІВ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873301
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 24.04.2020
З неба падає сніг лапатий,
Білий килим накрив село.
Навіть вікна моєї хати
Майже повністю замело.
Хоч крізь хмари не видно сонця,
Я радію у ранок цей,
Й крізь засніжене скло віконця
Виглядаю своїх гостей.
ПРИСПІВ-1
В День народження свій я найбільше чекаю на тебе,
Бо як тільки прийдеш - зразу з'явиться сонце на небі.
Біля тебе завжди я бентежусь і миттю німію,
Бо кохаю тебе, та зізнатися в цьому не смію.
Цілий кошик чудових квітів
Ти в дарунок мені приніс.
Цим духмяним шматочком літа
Я розчулилась аж до сліз.
Серце билось, як рибка в верші,
Й не було назад вороття,
І тобі я зізналась перша
Про палкі свої почуття.
ПРИСПІВ-2
В День народження свій я найбільше чекала на тебе.
Ти до мене прийшов - і з'явилося сонце на небі.
Біля тебе завжди я бентежилась й миттю німіла,
Бо кохала тебе, та зізнатися в цьому не сміла.
Нас покликала ніч зимова
В свою тишу, на синій сніг,
І слова тихої розмови
Тільки місяць почути зміг.
Ми безмежно були щасливі
В цей чудовий, грудневий час.
Та найбільше було важливим
Те, що доля з'єднала нас.
ПРИСПІВ-2
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873299
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 24.04.2020
Зустріла я хлопця, в якого волосся
Так схоже на стигле пшеничне колосся,
А очі блакитні та довгії вії,
Неначе у принца з дитячої мрії.
Та тільки чомусь він мене уникає –
Як тільки з'явлю́ся - він зразу зникає.
А я все сумую, пісень не співаю,
І кожної ночі Іванка гукаю:
ПРИСПІВ-1
Іванку, Іванку! Чому ти не йдеш?
Букет із волошок мені не несеш?
Чи може для щастя наш час не співпав
І дівчині іншій ти серце віддав?
Купальської ночі вінок волошковий
Поплив по Вілійці, мов човен казковий,
Не тонучи в темній її глибині,
Даючи примарну надію мені.
Танцюю з дівчатами біля багаття,
Відбли́ски вогню на обличчях і платтях.
Чарує, затягує свято мене,
Та тільки в думках запитання одне:
ПРИСПІВ-1
Пісні, сміх і жарти лунають навколо,
На кілька гуртів розірвалося коло.
Закохані пари, набравши розгін,
Мов птахи летять крізь вогнений заслін.
А ми стоїмо з ним, узявшись за руки.
Тіла у напрузі, мов зігнуті луки.
Готові зробити крізь полум'я крок,
Злетівши від щастя до самих зірок.
ПРИСПІВ-2
Іванку, Іванку! Невже ти прийшов?
Мене серед інших відразу знайшов.
Вінок волошковий мене не підвів -
Коханого хлопця до мене привів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873179
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 23.04.2020
Присвячується світлій пам'яті
моєї Першої Вчительки -
Музикант Капітоліни Олексіївни.
***
Всі думки – врізнобіч,
Речі з рук – шкереберть,
Стогін вирвався в ніч
Після звістки про смерть.
Вже Людини нема...
Серце рветься, болить,
В квітень місяць зима
Повернулась за мить.
Обірвалась струна,
Що з дитинства дзвенить.
Свіжий хрест і труна...
Час, на жаль, не спинить.
Дуже гірко, мов жовч,
Замість крові влили́.
Білий світе – помовч!
В сумі людство схили!
Першу Вчительку Бог
В рай забрав відпочить,
Чи щоб з нею удвох
Своїх ангелів вчить.
Тут, на грішній землі,
Вона учням була
Маяком у імлі.
Стрімко в Люди вела.
Не шкодуючи сил,
Серце, душу і час
Купу знань й пару крил
Дала кожному з нас.
Шкода понад усе –
Попрощатись не зміг.
В знак подяки за все
Я вклоняюсь до ніг.
Їй не буть в забутті!
Богу й долі хвала,
Що в моєму житті
Ця Людина була.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873178
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.04.2020
Я крізь сяйво нічних ліхтарів
Й дикі танці сніжинок вночі,
Під Різдвяну сонату вітрів
Йду на поклик своєї душі.
В перехресті знайомих доріг
Ти чекаєш мене звідусіль.
Ту, яку ти колись не зберіг
Не зупинить нічна заметіль.
ПРИСПІВ-1
Я вірю, що у цю різдвяну ніч
Здійсняться найтаємніші бажання,
Й при зустрічі з тобою віч-на-віч
З вуглинки спалахне кохання.
Я з'явилась із тіні ялин,
Як з'являлися мавки лісні.
Зупинився часу швидкий плин,
Все навколо завмерло ві сні.
Твої очі благали: „пробач!",
А вуста шепотіли: „люблю...".
Після стільких страждань і невдач
Зрозумів ти провину свою.
ПРИСПІВ-1
ПРИСПІВ-2
Щаслива я, що в цю різдвяну ніч
Здійснились найтаємніші бажання,
Й при зустрічі з тобою віч-на-віч
З вуглинки розгорілося кохання!
Ніколи більше нашим почуттям
Ніхто з дівчат не стане на заваді,
І в серці, що навік тобі віддам,
Не буде місця ревнощам та зраді.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873059
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 22.04.2020
Це не повинно було статись,
Бо зустрічатись їм не слід.
Та все ж судилось закохатись
Ясному полум'ю у лід.
Дві долі раптом перетнулись
На перехресті двох світів.
Земля і небо похитнулись
Від сили їхніх почуттів.
ПРИСПІВ
Чому
Відбулося єднання стихій,
І жар
Не загинув в волозі морській?
Бо тут,
Імовірно, втрутився сам Бог
В коханні з'єднавши обох.
Ввібравши в себе пристрасть ночі
І ніжність, як південний плід,
Дівчи́на мала сині очі,
Що так нагадували лід.
А він - північних воїв гідний,
З орлиним поглядом з під вій,
Й волоссям полум'яно-мідним
Був повна протилежність їй.
ПРИСПІВ
Ніхто не пам'ятав такого
За всю історію буття:
З кохання дивного, палкого
Вже зародилося життя.
І де сплелися південь, північ,
Вогонь, вода, реальність, сни
З'явилась з першим криком півнів
Дитина - втілення Весни.
ПРИСПІВ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873057
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 22.04.2020
(пісня для моєї співаючої похресниці)
Зібравшись в клин,
Серед хмарин
Летять у вирій журавлі.
І лине сум
Пташиних дум
До серця матінки-Землі.
Від тіл струнких
І крил гнучких
Під серцем болісно щемить.
Як би змогла -
Все б віддала,
Щоб стати птахом хоч на мить.
ПРИСПІВ-1
Курличуть журавлі, курличуть,
Підкорюючи височінь.
Вони мене до мандрів кличуть
У незнайому далечінь.
Я їхній клин наздоганяю,
Купаюсь в небі досхочу.
Хоч за плечима крил не маю -
На крилах мрії я лечу.
Та зле мені
На чужині
Серед піску і жовтих рік.
У рідний край,
Неначе в рай,
Я повертаюся за рік.
Бо тут моя
Живе сім'я
І все знайоме до дрібниць:
Свічки ялин,
Ставок, і млин,
І різьблені хатки криниць.
ПРИСПІВ-2
Курличуть журавлі, курличуть,
Підкорюючи височінь.
Вони мене до мандрів кличуть
В таку знайому далечінь.
Я їхню зграю проводжаю,
Та далі з ними не лечу,
Бо надивитися бажаю
На Україну досхочу.
Бо надивитися бажаю
На Батьківщину досхочу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872927
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 21.04.2020
Одного сонячного ранку
У лісі Лис знайшов бляшанку -
Важка, блискуча, металева
Вона привабила б і Лева:
На етикетці паперовій
Був півень різнокольоровий.
На напис Лис і не дивився,
Бо змалку грамоті не вчився.
«Ось в хащі бочку відкочу,
І там наїмся досхочу» –
Подумав Лис. І взявсь до справи.
Щоб швидше скуштувати страви.
Півдня провів лис у напрузі.
Та все ж рудастому хитрюзі
Вдалося бочку відкотити.
Зібрався він її відкрити –
Аж раптом, крізь траву і хащі,
Продерся Вовк з п'явками в пащі.
(А Вовк в дитинстві, любі діти,
Не хтів за партою сидіти,
І в літерах до цього віку
Ні „бе", ні „ме", ні „ку-ку-рі-ку".
То ж, що у бочці за дарунок
Йому підказував малюнок.)
- Добридень, Лисе! Я ся маєш?
Чи ти на когось тут чекаєш?
Поки я човгав по болоту
І їв усяку там гидоту,
Ти тут часу́ не марнував,
І десь курятинку дістав.
Тепер вона моя! І край!
А ти швидкіше утікай,
Допоки я в тебе на шкірі
Не наробив зубами діри!
Та не збирався Лис тікати
І здобич Вовкові віддати.
Між ними за хвилину - трійку
Зчинилася кривава бійка,
Й тривала, поки вони вдвох
Не впали на зім'ятий мох
З шматками шкіри на зубах,
Без сил в скалічених тілах.
Цієї бійки шум, слова
Почула тітонька Сова,
І, поки Лис із Вовком бились,
Вона із темряви з'явилась,
Та на бляшанці, що лежала,
Відразу напис прочитала.
- Які ви все-таки дурні.
Вдались до бійки, маячні.
Як би читати добре вміли –
Ще вдень обидва б зрозуміли,
Що в бочці цій не м'ясо півня.
А біла фарба екстра-рівня!
Мораль запам'ятайте, діти,
Бо ніде правду щиру діти:
Письменного уважні очі
Побачать більше й серед ночі,
Ніж неписьменного зіниці
В яскравий день. Така різниця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872925
рубрика: Поезія, Байка
дата поступления 21.04.2020
́Спогади
Так склалося, що вже багато років
Я мешкаю далеко від села
Де народився, де з найперших кроків
Мене стежина долі повела.
Малі Загайці! Невеличке, тихе
Та найрідніше за́тишне село.
Там я зростав, купався, бігав, дихав.
Там стільки усілякого було!
У пам'яті, як в старовинній скрині,
Я спогади дитинства бережу.
Вони для мене цінні і донині –
Не кривлячи душею вам кажу.
Я пам'ятаю чітко, як ніколи,
Далекий, незабутній день і час
Коли, святково вдягнений, до школи
Пішов у перший, початковий клас.
І перша вчителька була найкраша сама –
Капітоліна Олексіївна! Для нас
Вона ставала, наче друга мама –
Турботлива, уважна усей час.
Вона нас вчила, віддаю́чи душу,
Була дороговказом у імлі.
На знак подяки я вклонитись мушу
Їй низько, аж до самої землі.
Проходив час. Росли ми, здобували
Знання і досвід, з по́том і слізьми.
Нас інші вчителі уже навчали,
Виховували справжніми людьми.
У нас з'являлись здібності, таланти.
І хто хотів - їх далі шліфував.
Я спробував піти у музиканти,
Та зрозумів, що краще малював.
Цей хист в мені тоді знайшов, розвинув
Шанований Михайло Ковальчук.
Мене навчав він, як свою дитину,
Віддаючи́ уміння своїх рук.
Я до цих пір не кинув малювати.
Цей хист в собі ціную над усе.
І зараз хочу вчителю сказати:
«Уклін Вам! І спасибі за усе!».
Я дуже вдячний вам – і вчителі, і друзі,
Що став саме таким, як зараз є.
Хай Бог вас береже! І, по заслузі,
Життєві нагороди воздає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872654
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.04.2020
Якось у гаю одному –
Не згадаю у якому –
Під кущем старого глоду,
Заховавшись під колоду,
Заєць Куций Хвіст сидів,
І від страху весь тремтів.
Він вночі боявся все:
Вовка, пташку, деревце -
Що хитнулось, рижу білку,
Терену колючу гілку.
Навіть Голку-їжака
Рахував за хижака.
Довго заєць так сидів.
Геть замерз і зголоднів,
Й вирішив сміливим стати
Тільки-но почне світати.
Бо удень - як не крути –
Враз зникають всі страхи.
Куций Хвіст знайшов можливість
Перевірити сміливість.
І, щоб більше не тікати,
Вовка вирішив злякати,
Що полохав всіх підряд:
І дорослих, і звірят.
Заєць наш пірнув в багнюку,
З моху змайстрував перуку,
До хвоста і довгих вух
Причепив пір'їни, пух,
Й поки сонце ще не сіло
Вирішив здійснити діло.
Хоч тремтів заєць як лист,
Та до бігу мав він хист:
Крізь траву, кущі, дерева,
Наче в тілі сила лева,
Мчав зайчисько. Навіть змок.
Тут якраз зустрівсь струмок.
Заєць вирішив спочити
І горлянку промочити.
До струмка підбіг він, сів.
Глянув вниз - і остовпів:
Там на дні страшна й стара
Причаїлася мара!
Не підвів зайчиська зір -
Там сидів незнаний звір:
Косі очі величезні,
В пір'ї вуха довжелезні,
А на тілі колючки,
Мов маленькі їжачки.
Куций Хвіст із переляку,
Зачепившись за гілляку,
Так звідтілля дременув,
Що й про намір свій забув.
Швидше! Швидше під колоду
Під кущем старого глоду!
Ось така вам, діти, байка
Про зайчиська-побігайка.
Підскажу мораль я вам:
Коли страшиш - не бійся сам!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872653
рубрика: Поезія, Басня
дата поступления 19.04.2020