| Сторінки (1/7): | « | 1 | » |
Мы встретимся, мой мальчик,
когда придёт пора:
умолкнет барабанщик,
закончится игра.
Рассвет не загорится,
исчезнут ТАМ и ТУТ.
И титры, словно птицы
по небу поплывут.
И в гаснущих софитах
мы станем - даль светла -
друг другом не убиты,
не помнящие зла.
Воскреснет Бог, сплетая
разорванную нить...
И, может быть, тогда я
смогу себя простить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878451
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.06.2020
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877020
Розкішну пісню Соломонову
співає полудень в садах.
Бузки коханцями натомлені,
і мед у Травня на губах.
В солістки Жаби Ропушинської
вродливий писочка фасон.
Все "ква" та "ква" між конюшинами -
то Амадей, то Мендельсон.
На вушко сонячній півонії
римує джміль і вірш, і гріх.
Жуки - хмільні та розцяцковані -
лоскочуть вусами жучих.
Хвалу весні співають дзьобики
- канцона, хайку і сонет...
Вібрують губи, груди, горбики,
і навкруги - прекрасно ВСЕ!
Гримить врочистими акордами
весни катарсис та екстаз!
Як шкода. Шкода, що потворою
живу на світі. Й вкотре створюю
з красою дикий дисонанс.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877163
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2020
Прекрасней песни Соломоновой
звенит в садах зелёный день,
где май, измаянный истомою,
склонил к соитию сирень.
Где Мендельсоном - ква! - и Моцартом
лягушка бредит у куста.
И безупречны звук, пропорции
её лягушечьего рта.
Светила светом одурманена
пчела цветку слагает стих,
Жуки - весёлые и пьяные -
жжужжат на спинах у жучих.
Среди ветвей - из птичьих клювиков -
звучат Овидий и Басё,
Дрожат сердца, пружинят гульфики,
Везде, вокруг прекрасно ВСЁ!
Гремит победными аккордами
весны эпический экстаз!
Как жаль. Как жаль, что я - уродина,
и создаю сейчас с природою
сей когнитивный диссонанс.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877020
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.05.2020
З мого най...
https://www.google.com/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=1&cad=rja&uact=8&ved=2ahUKEwju5c78t8XpAhUKyKYKHQnLC20QyCkwAHoECA0QBw&url=https%3A%2F%2Fwww.youtube.com%2Fwatch%3Fv%3DL7nfzb-BqRc&usg=AOvVaw3-9FFNOeON__s9uTrDZ86I
Колыбельная.
Никогда не тревожь того, кто лежит на дне.
Я песок, и большое море лежит на мне,
Мерно дышит во сне, таинственном и глубоком.
Как толстуха на выцветшей простыне,
С хлебной крошкой под самым боком.
Кто-то мечется, ходит, как огонек в печи,
Кто-то ищет меня, едва различим в ночи
По бейсболке, глазным белкам, фонарю и кедам.
Я лежу в тишине, кричи или не кричи.
Мои веки ни холодны и ни горячи.
И язык отчаянья мне неведом.
Что за сила меня носила – а не спасла.
Я легка, непроизносима, мне нет числа.
Только солнце танцует ромбиками сквозь воду.
Дай покоя, Господи, и визирю, и рыбарю,
Дай покоя, и больше я не заговорю,
Тем любимым бейсболке, кедам и фонарю,
От которых теперь я вырвалась
на свободу.
Колискова. Переспів.
І не варто тривожити тих, хто тепер на дні.
Я пісок, і гойдається моречко на мені,
Рівномірно дихає уві сні - потайнім, глибокім.
Мов дебела товстуля на вицвілому рядні,
і розкришений бублик лежить під боком.
Наче вогник блукаючий , іскорка у печі
хтось шука мене вперто, у тьмі ледь помітний чи -
Он ліхтар його, кеди, бейсболка з принтом "Nirvana".
Я у тиші лежу, кричи або не кричи,
на гарячих губах, мов тавро, крижане "Мовчи",
і одчаю печальна мова мені не знана.
Що за сила мене носила - не вберегла,
я легка, невагома, за гранню добра і зла -
тільки сонячні зблиски у товщі вод і ні краплі болю.
Дай же, Господи, спокою й пану, і злидарю,
Дай же спокою - й вуст я більше не розтулю -
тим коханим бейсболці, кедам і ліхтарю,
од яких я вирвалася на волю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876767
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2020
Вера Павлова.
http://www.ctuxu.ru/article/selected_poetry/russia_xx/rubezh_vekov/pavlova.htm#9
Утенок был гадок и гадко-прегадко одет,
с худыми ногами и тонкою длинной ко-сою.
Лишенный особых царевно-лебяжьих примет,
он громко, прилюдно, нахально гнушался собою.
Открылось утенку, что все поголовно скоты,
что радости нет и, наверное, больше не будет.
И страх темноты перевешивал страх высоты.
И больно чесались невылупившиеся груди.
Одягнуте гидко, нахабне - бо відчай не мед -
з худими ногами і - мишачий хвостик - косою,
позбавлене вроди й усіх лебединих прикмет
гидке каченя напоказ гидувало собою.
Відкрилось качатку , що всі апріорі - скоти,
що радість померла і радості більше не буде.
І темряви страх був страшніший за страх висоти.
І гірко бубнявились юні бруньки- недогруди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876551
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2020
Потяг №...надцять, відправлення о п"ятій нуль три, коли ніч - осіння, насичена і просочена туманами ніч - поволі відповзає кудись на захід. Вокзал провінційного містечка світиться ліхтарями і крихітним нехитрим табло повідомляє про рух потягів.
Ось і потяг. Я забула - дірява п"ятиранкова голівонька - документ, що підтверджує мою скорцюблену і промерзлу особу - божечкуслава, байдужому од втоми провіднику достатньо квитка. Він мовчки пропускає мене у теплий, ледь освітлений вагон. Швиденько - доки провідник не схаменувся - застрибую на свою полицю - верхня, із номером "шість". Встигаю помітити на нижній полиці пасажира, який спить, вкритий синім казенним укрзалізничним матрацом - а то ще така цінність, що ай! - такого роду злочини зазвичай вельми засмучують провідників, надто коли у проїздному документі ні слова про оплачену постіль... На підлозі стоять міні-слонами грубі брудні черевики, поряд - пласкими масними млинцями - брудні шкарпетки.
Засинаю.
Ранок у потязі. За пів-години - кінцева станція. Спускаюсь вниз. На вагонному столику два квитки. На одному з них - моє ім"я та прізвище, на другому встигаю мимоволі прочитати - Іван Глинка.
Іван Глинка вилазить з-під неоплаченого матрацу мов ясне сонечко - усмішка немовлятка робить Івана Глинку схожим на доброго діда Бога з обкладинок дитячих молитовничків... Іван Глинка - сивий благовидий дідок - біла борода, голубі очі, босі ноги. Він сідає, хвилиночку сидить, а тоді встає, дістає звідкілясь пожмакану шапку і рушає босоніж по вагону крізь густі аромати ранкових вагонних вбиралень, благенької розчинної кави, варених яєць та випадкових розмов інших пасажирів. За хвилин десять повертається. В шапці у нього - кілька дрібних купюр та жменя веселих монет. Бог Іван Глинка Саваоф вдоволено підморгує мені, витрушує свою здобич і перераховує. І думається раптом " Розминка у теплому вагоні перед довгим, холодним і невдячним жебрацьким днем у великому місті пройшла успішно..."
Іван Глинка натягує на себе подерту і сіру гору шмаття, яке колись було курткою, на босі ноги - брудні шкарпетки. Шкарпетки смредять. Потяг зупиняється. Кінцева. Іван зав"язує верьовочки старих шкарбунів і зникає у дверях вагону.
Фінал.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876539
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2020
Першоджерело - з дозволу автора -
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697010
Привіт.
Про що напишу тобі нині, не мій, чудовий?
Може про те, що місто прийдешнього дня наче сіра віслюча шкурка?
Що сонце сідлало коня, але кінь загубив підкови,
І дзвінко-лунко
крапає в ринви ущерть крізь злежалу небесну вовну...
Місто застуджене ледь, і тому - авжеж - печалі повне.
Про те, що вітри посивілі башти обсіли -
тремтять од холоду.
Ніжки тонкі, колючі в кошлатих онучах
звісили...
Що літні птахи покидають осінні дерева,
холодні гнізда й гарячі голови, а клапті білі
небо латають, пробите дощами-списами...
Про те, що сумні перехожі один на одного схожі -
кумедні лиця...
Й уже без різниці - і тих, кому зустріч сниться, і нас
на прощання недужих,
байдужо кружляє світ.
І ніжність моя нестерпна, хоча вже зайва.
А що пошта "зависла" - так, мабуть, і богу слава...
Привіт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875598
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2020