| Сторінки (1/3): | « | 1 | » |
Друг!
Якщо б нас занесло у спекотий серпень 1941го на Галичину
Коли Гітлер прийшов сюди зі своєю євгенічною хворою доктриною
Я не знаю які дилеми ламали б нашу і без того слабку броню
Коли друзі - євреї i треба лишатись Людиною
Якщо б нас вкинуло у зимовий Київ 1918го
Твій товариш, з яким в ЗСУ ти пройшов нинішній фронт Донбасу
Зважаючи на кров, міг бути як булгаківський Степанов
Людина у пошуках втраченого часу
Коли ти мчиш крізь травневу Одесу
Українське місто. Як Дніпро чи Донецьк
Вогненні спогади геть чужого конгресу
Накривають. Зламалась. Більше я не боєць
Коли виборча кампанія 2019го
Заземлила, плюнувши на виборювані ідеали
Схоже, до мене чи не вперше дійшло
Ворог більш достойний ніж ті, хто "навибирали"
Тож коли зараз ти дивишся крізь приціл свого автомата
На загубленця з республіки розбитих надій
Бажаю тобі бачити на мушці депутата
Який вмив руки і не пішов у бій
Не те що б я деморалізую чи закликаю "Не вбий"
У мене нема мандата на копирсання в моралі
Просто там є ті, хто мені не чужий
У тебе також є, але ти цього ще не знаєш
Дистрикт "Галичина" зникнув в вічності і воно добре
Геттизація страхів - суб'єктивно внутрішній біль
Я не знаю хто і для кого тепер Булгаков
Вісімнадцятий рік - час виганяти чортів
Міністерство любові в цій країні пішло у відставку
Вірус черствості шириться по обидва боки Дніпра
Вже не знаю на кого робити у битвах ставку
Знов чужою стає навіть рідна Галичина
Ми є плетивом крові переможців і переможених
Твоя нація губиться у утробі жінок
Сестра Хтонь засипає землею знеможених
Кров для неї - екстракт із троянди, вино
Будували руїни, руйнували камінні стіни
На окраїні світу загубились приречені ми
Твої погляди й вічні змагання - нетлінні
Ви творили історію. Та прийшла диктатура Журби.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897963
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2020
Утробний радіометр
Зашкалив на позначці "морок"
Всередині тліє райцентр
В'язниця під номером 40
Сплелись воєдино імперії
Королівства та їх руїни
У лоні міських рафінерій
Загубився початок країни
Галіція - вухо Атани
Богині війни і гніву
Забавка в руках Антанти
Збруч завжди леліє прірву
Земля - то шматочок ґрунту
З кістками, червами і пам'яттю
В ній смерть обнуляє рахунки
Між пошестю зла і совістю
Земля береже своїх мертвих
У книги штовхає їх душі
Розфасовує медалі конвертами
Народжує хліб наш насущний
Тут камінь пропитаний згадками
Про відьом і чарівників
Лабіринти вулиць - загадками
карбуються з тих, хто зотлів
"Навіщо тебе носило, -
Питаєш себе кволо, -
Туди, де вже несила
Закликати до гарту і волі?"
Навчитися відпускати -
Мистецтво не із простих
Боротьбу переткати у спокій
Смирення - важливий штрих
Вкінці - все одно домовина
Обірветься кожного строк
І ось ти пливеш як рибина
У надгробної плити вінок
Землі доведеться приймати
Тебе і твої гріхи
Вона - розчахнута мати
Ми - зародки їй, плоди
Ми зіткані із суперечностей
Ми - бовтанка різної крові
Залишилось мало коштовностей
У місиві з нафти і солі
Галіція - вухо Атани
Богині війни і гніву
Забавка в руках Антанти
Збруч знову леліє прірву
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897962
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2020
Ми на Півдні були анархістами, а в тилу - пацифістами
Революції щеплення нас тримало в полоні ідей
І готові б почати нову святу Реконкісту ми
Тільки сковує зламаність. Тьмяне світло - вічний трофей
Фуга смерті як фурія мчить землею і зносить хрести
Цвинтар вічних ілюзій - розстріляний, як пише майстер
В стрічках crimіnal news, як не дивно, знову не ми
А настигне вендетта - принеси на могилу айстри
Ми боролись з собою, розтинаючи морок мечем
Наші мертві в Аїді зачекались на чаювання
Як Чеширські коти з Борхесом-наглядачем
Дивокрай - завжди виклик. Чужих привидів темне снування
Провалитись у пастку, піддатись на виклик мистецтвом
Ця країна - в'язниця сирих і надламаних мрій
Заблукати в театрах забороня самолюбство
Моя сцена - життя, і хтось на ній - лицедій
Перетнути межу і знайти неповернення точку
Повернутись до себе оновленого і спасти
Ніжну вбивцю як Богову блудну дочку
Бог - це ти. Тому відпусти гріхи
Ми блукали книжками і формували свій спокій
Постмайданні загубленці на кордонах чужої тюрми
Де знайти своє завтра? В якій із розбитих утопій?
Ми живі. Але знову в обіймах чуми
Коронавані вірусом, обезчещені вірою в Бога
Нам земля розповість тиху казку про тканий рай
Там за обрієм світу плаче темна бездомна ікона
Але варто ще жити, тому не помирай
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897961
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2020