| Сторінки (1/11): | « | 1 | » |
Ніжного доторку твоїх губ я бажаю
Проте все ж знаю
Не судилося мені отримати
Хоч краплиночку твого тепла
У твоєму житті є інша жінка,
Я це знаю…
Але так важко втримати власні почуття
Я вмираю…
Болить і стогне серце
Вони кричить із усіх сил
Ти лиш не йди!
Кохаю до безтями...
А розум усе це знає і
Шепотом мовляв
Покинь нещастя
Не гляне він на тебе, не обійме…
Інша жінка в нього є
Ти йому не потрібна
Він просто егоїст
Вирішив тримати поруч
Бо так зручно,
Бо так можна
Якщо втомився від проблем буденних
До тебе прийде
Навіщо тобі ось ці ігри із вогнем?
Тобі було чітко сказано
Що не обере тебе
І не потрібні йому твої почуття
Ах, так хочеться обійняти ще раз
Поцілувати і відчути запах тіла та парфум
Відчути доторк його рук
І слова, що шепочуть про любов
Ах, припини бажати
Припини чогось чекати і піди
Буде боляче у будь-якому випадку
Ти це знаєш
Тоді залиш ці нездорові відносини йому
Якщо не готовий ще, нехай
Він уже є егоїст
Тепер ти подумай про себе
Не зволікай
Залиш слід у його серці і тікай
І карі очі нехай дивляться у слід
І на останок залиш лиш спогади
І смак солоний на губах від сліз
І запах ніжності та квітів
І зачарованість твоєю гідністю
І трішки смутку через утрату тебе
Присвячується М.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020402
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2024
Довго були зачинені двері
Серця, що зазнало болю
Трішки відкрились дверцята назовні
Для молодика нового
Вони зналися разом недовго
Та спілкувалися не так уже й часто
Проте дівчина відчула трепіт всередині
Серця, що зазнало болю
І ось... Знову...
Молодик виявився несамотнім
І говорить дівчині щось про почуття
Що у ній теж бачить жінку
Боже, яка ж це дурня
Пропонує другом зостатися
Щоб не було ні сексу, ні поцілунків
Але ж будуть почуття
Ти мій друг, сказав він
Та ні, не друг, а коханка
Тілом то ти не зрадив ще
Проте уже душею...
І що ж робити?
Зостатися не можна
Але, будь ласка, хоча б трішки
Поки серце не зачинить дверцята знову
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016629
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2024
Омита гарячою кров'ю примерзла земля в Попасній
Замість роси блищить на світанку.
Чийсь подих вирвався із грудей в останнє.
Ти був цьому свідком, батьку.
Тихеньке та мирне містечко колись
Тепер нагадує пекло.
Ворожі снаряди ламають кістки,
Їх хрускіт чути здалеку.
Проливний дощ, що несе смерть,
Гул землі та крики нещасних.
Палає Попасна і плаче вона,
Що нищать чийсь рай - пропащі.
Маленький дім на краю дороги
Тепер суцільна розруха.
Колись там жила сім'я,
Тепер ж понівечені тіла,
Зібрати до купи уже не можна.
Люд щосили біжить і кричить -
"Врятуйте хто може,
Так хочеться жити,
Побачити ще одну днину!"
Військові закрили собою людей,
Ці леви боролись на смерть,
Хоча боялися її страшенно.
Ціною життя тримались за неї.
Не видно кінця ворожій орді,
Їх смерть це не завада.
Вони одержимі пітьмою йшли
Нищити рай власними руками.
Омити руки кров'ю дітей,
Ламати людські життя
Заради примхи ніби-то їхнього божка.
О, батьку!
Ти вірно стояв до кінця,
Не кинув людей напризволяще.
Поранений і знесилений ти зник у тумані.
Тайна покрила тебе й
Забрала в безодню невідомості.
І ще один солдат умер,
Він батько малої дитини.
Його тіло забрати змогли
І відправили додому в домовині.
Дружина гірко плаче,
По обличчю не впізнала.
Доньку триває в обіймах своїх
Й тремтить від ридання.
Маленька ще не розуміє де тато,
Чому вона його більше ніколи не побачить.
Кричить до мами: "Де тато?! Я так хочу його побачить!"
А матір лиш тремтить,
Як пояснити дитині малій,
Що тато загинув жахливою смертю?
Він захищав Україну, Попасну,
Від нелюдів, грабіжників і ґвалтівників.
Для дитини це надто тяжко.
Дрібненька залише цей біль у серці
Назавжди.
Другий солдат травмований сильно,
Не бачить, не чує, лежить.
Побратими виносять із бою,
"Ти лиш живи!"
Йому відірвало кінцівку,
Кров б'є фонтаном.
Її зупинити так важко,
"Чимдуж накладай турнікет!"
Він думає: "От вона, смерть...
Не побачу більше кохану дівчину,
Солодку, прекрасну, як мед..."
І він заснув. Прокинувся в шпиталі.
Його шокує те, що він живий.
Рухатися не може, усе болить нестерпно.
Фантомний біль уже неіснуючої кінцівки.
Він більше не солдат.
Вертається додому.
Вона чекала і от спільний труд.
Ходить його навчала.
Вони усе спочатку почали.
І байдуже, що той без ноги,
Головне, що живий!
О, батьку!
Чиясь старенька матір плаче.
Тіло її сина зосталось у полі.
Вона молить, вона благає
Вернути сина, щоб проводити в останню путь!
Її не чують, її не бачать.
Ворогу абсолютно начхати.
І наші теж не кращі,
Говорять так жорстокі їй слова:
"Переживеш, його вернуть колись".
Та як же ж ви не розумієте,
Що означає втратити дитину?
Що означає втратити єдину кровинку?
Вона плекала його не для цього.
Жахлива смерть...
Ну, а я, батьку, тебе чекаю.
У невідомості я жду.
В полоні ти, я напевно знаю.
Мені так страшно, ти не уявляш.
Так сильно тебе жду,
Але я знаю, ти будеш іншим.
Утомлений погляд, що благає про спокій.
Худий кістяк, побільшає зморшок
І зникне посмішка твоя.
Велика пустка в серці,
Лише страшенний біль,
Не від фізичних ран.
Та я тобі обіцяю,
Ти впораєшся.
Ми так тебе чекаємо,
Знайдемо за будь-що.
Ти лиш вернись до нас чим швидше,
Чекать - це мука...
І у Попасній там були
Тисячі і тисячі солдат,
Що віддано полягли,
Сподіваюсь,що не дарма.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988497
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2023
Про те, що зараз відбувається в Україні не можна мовчати.
Про це хочеться кожному розказати, щоб усі знали.
Як наших людей прийшли убивати.
Прийшли в нашу землю трупи лягати.
Про сльози пролиті материнські й дівочі
За загиблими солдатами, батьками, чоловіками, братами.
Чиїсь життя зруйновані, розтрощені, відняті.
Якщо будинки можна знову збудувати, то чиєсь життя забране назавжди.
Його ніхто не пробачить, постійно будуть пам'ятати
І своїх дітей повчати, наші діти будуть ними зневажати.
Ваші ж діти будуть їх цуратись, голову через сором опускати.
Не тількі наші, но і ваші життя зруйновані назавжди.
Я так щиро пишаюся нашою ненькою - Україною,
Її діти - найсильніша і наймогутніша нація світу.
Їх згуртованість і самовідданість країні
Не переплюне ніяке "велике" російське.
Достатньо взяти в приклад морського піхотинця Віталія Скакуна,
Що підірвав автомібільній міст разом із собою,
Щоби зупинити колону російських танків!
Він герой! Цвіт нації! Його любов до України неосяжна!
Ми вам обіцяємо, що нічого і ні за кого не пробачимо!
Щиро вірю в ЗСУ і в НГУ, у прикордонників і в ТрО, у звичайних людей вірю я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941303
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2022
Цілувала, я плекала твою ніжність.
Ти прокинешся і забудеш зустріч ту ясну.
І надовго, назавжди
Пропаду, обійму землю ту рясну.
Не згадаєш ти мене, не шукатимеш ночами.
І обіймеш та й полюбиш карооку, не мене.
Бо ж у мене сині очі, як волошки,
Що розсипались в житах.
А жита - то мої коси,
Що заплутались в степах.
Як же ж квіти я любила, подаровані тобою.
Подаровані весною.
Ароматні ті троянди, що стелились біля хати.
І буянив теплий вітер, соловейко не давав у гаю зникати.
Плаче річка-невеличка і я за тополею.
Бачу твою усмішку. Красна, красна.
А я все одно чекатиму.
Уві сні прийду, поцілую в щічку сильно,
Ароматами троянд, подарованих тобою,
Подарованих весною, я залишу силует і піду.
Ти прокинешся й згадаєш,
Ти шукатимеш, блукатимеш.
Слід стопи залишиш у саду.
Та й найдеш мене, приголубиш.
Не відпустиш.
Карооку ти забудеш, вона ж постійно мовчала.
А я співала та й щиро сміялась.
Уста цілувала.
Соловейко, мовчи, дозволь нам пропасти,
Для милого Німфою стати.
Захищу ту іскру, що в серці спалахнула.
Хай засне, на коліна припаде.
І я щаслива буду.
Більше нічого не треба.
Бо він поруч.
Бо він тут.
жовтень, 2015 рік.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917180
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2021
Дивлюся я у вікно
І бачу лиш сніги.
Той холод полонив мене давно.
Той сніг засипе мене шаром смутку й самоти.
Не буде боротьби.
Здалася я без бою вже давно.
Я пам'ятаю осінь, що дала нам шанс,
Але від неї лишилися лиш спогади.
І зустріч наша лишилася позаду,
Позаду буде поцілунок наш,
Що я незграбно зіпсувала.
Це була коротка мить прощання.
Не забуду я її ніколи,
Бо як же ж можна забути про любов?
Нехай і невзаємна,
Вона палає в серці все одно.
От тільки в боротьбі не бачу сенсу.
Твоєї любові не було для мене.
Для мене не було і часу твоєго.
Була лиш пустка і відсутність
У мить, коли я занедужала серйозно.
Та навіть у мить холодну і самотню,
Коли моє тіло палало вогнем,
Я думала про тебе як про свого Бога,
Що запитається як я у вогні.
Та не було ні звуку із твоєї сторони.
Як і Бога, що забув про людей у журбі,
У холоді й біді...
грудень, 2018 рік.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917176
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2021
У ночі темні та холодні
Впаде мій зір на ясні зорі,
Що розлилися в небі наді мною.
Вони ж світилися для нас з тобою.
З тобою я хотіла за небокрай втекти,
Забути про проблеми, що над головою.
Хотіла, щоб забув і ти.
Забув про неї хоч на мить.
Хотіла, щоб на мить віддався ти мені.
Моїм ти став би, рідним і коханим...
Щасливим був би все життя.
І серце моє – все для тебе.
Та до здійснення моєї мрії ще так далеко...
Так важко бігти за тобою.
Так важко бігти в слід тобі.
Ти хоч би обернись...
І подивись на сльози мої.
Я так щиро хочу вимовити ці слова,
Але ж хіба я можу?
Не можу промовити ні слова.
Можу лиш хворіти я тобою,
Сподіватись і чекати день,
Коли серце твоє привідчинить двері.
І я влечу, і я вбіжу у світ твій неймовірний.
І я осяю пустку в ній.
І зародиться життя там знову.
Не буде там лише пісок і камінь.
Усе засіється травою,
Що ростиме під краплями дощу.
Заспіває душа знову і поллється сміх.
Я обожнюю твій голос.
Він належитиме лиш мені.
А поки я повинна жити.
Повинна я плисти.
Але це так важко, я боюся потонути.
Що якщо океан мене захопить?
жовтень, 2018 рік.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917088
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2021
Немеют руки,
Шуршит бумага,
Чувствую муки,
На душе тоска.
Ты сидишь у костра
В позе полной уверенности.
Читаешь газету с утра,
Допивая чашку горького кофе натощак.
Смотрю в окно и вижу гору снега,
Поворачиваюсь – стопка писем,
У стола лежит в пыли неделями
И верно ждя часа их прочтения.
Милые дамы пишут о любви
Интересующему их мужчине,
Не зная жены в лицо,
Не боясь осуждения.
С утра еще не совсем светло,
От лица отскакивает
Свет огонька и вижу
Чарующие глаза.
Синие глаза любимого и родного,
Что смотрят в мою сторону все реже.
Время неподвластно над его лицом.
Все так же красив, но уже зрел.
Казалось бы, брак наш иссыхает,
Пришел тот час, чтобы думать о разлуке
И общие воспоминания
Останутся лишь в старых фотографиях.
Но, на удивление, сегодня ночью ты был нежен
И одарил меня яркой улыбкой,
И эту ненужную бумагу сжег дотла,
Ведь у тебя есть та единственная жена.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917085
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.06.2021
Сегодня грусть взяла надо мною вверх
И мое обычно бледное лицо налилось краской.
Слеза неспешно бежала по щеке,
В моих глаза читалось лишь одно –
Мне не жаль,
Что полюбила лишь тебя!
И лишь тебе дарую я свою улыбку!
Вночи ты посмотришь на меня...
С тоской...
И в то же время с жаркою любовью,
Но не увидеть мне взгляда твоего.
Как жаль, что в зимние ночи
Луна не светит ярко как весной,
Что подарила нам надежду,
Что подарила нам любовь.
Ведь твой сокровенный взор,
Что даришь ты мне в эту ночь,
Не смогу оставить у себя в памяти
И в тот же миг слышу
Твой дрожащий голос,
Он был мягок и встревожен.
Слова были усладой для сердца моего,
Но только на миг...
На эту ночь.
В объятиях сжал своих
Холодными и крепкими руками,
А я пытаюсь не рыдать.
Пытаюсь успокоить свое сердце,
Но слеза бежала по щеке.
Соленый вкус на память для тебя...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908928
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.03.2021
Щоранку прокидаюсь я.
Прокидаюсь, щоб побачитись з Тобою.
З Тобою – єдиним, коханим і рідним.
Таким щирим, ласкавим і ніжним.
Осінній холод мене не зупинить
І простуду свою залишу вдома я.
Лиш обняла б Тебе я,
Доторкнулась!
О, мамо!
Лише ти знаєш, що я до Нього відчуваю.
І тільки ти знаєш, що я Його від інших ховаю...
Він і сам не знає, що я так сильно Його кохаю.
Коли очі Його бачу,
То кожного разу в них тонути починаю.
Та тільки Він короткі погляди кидає.
Може соромиться...
А потім кожного разу питає,
Чому я так на Нього задивляюся?
Але що ж можу відповісти я?
Просто посміхаюся.
Недавно снився Він мені.
Не Такий як завжди.
Бо веселим рідко бачу Його я.
Адже з виду Він серйозний, тихий і холоднокровний.
А ще, Він нічого і ніколи не встигає.
Такий безвідповідальний.
І кожного разу за це прощати Його готова я.
Не тому що в мене гордості нема, а тому що ображатися не вмію я.
Кожного разу, коли мені Його не вистарчає,
То дотики згадую Його я.
Кожен дотик пам'ятаю!
Обійми, поцілунки, підтримку руки Його.
Толерантний Такий, вихований, стриманий.
Іншим важко зрозуміти, що Він відчуває,
Та я все бачу.
Хоч Він і не помічає.
При Ньому, не навмисно,
Як п'яненька веду себе я.
Ох.. П'яна без вина!
Адже мовчки посміхаюсь, коли Він видавлює з мене хоч якісь слова.
Антарктидо моя!
Твою прохолоду кохаю я!
І спів вітрів Твоїх!
І мряку ночей Твоїх!
І горби гір Твоїх!
І сльози морів Твоїх!
І характер морозу Твого!
Усе, що в тобі – світ. Мій всесвіт.
Не потрібні мені інші,
У них душі пусті.
Ні! Душ у них нема!
Ти правий, люди вже не ті.
Вони черстві.
Сліпоглухонімі...
Сонця всередині них нема.
Галактики їхні опустіли. Без сонця згинули планети великі й малі.
Якщо чесно, я завжди було дурною.
І доброю.
І якщо Твоє сонце згасне, то дозволь ним мені для Тебе стати!
Яскраву зірку замінити зможу я, я сильна!
Вдячна за все Тобі я.
За те, що...
Ти
Зі мною.
2016р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900226
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2021
У твоєму садочку росте калина
І співають солов'ї.
На клумбі цвітуть троянди й гвоздики
Квіти кохання й смутку вони.
В очах твоїх дівчини усмішка сяє.
Вона кружляє у танку
Як пташка в небі літає,
Голубка вона, прекрасна і ніжна.
Відблискують на сонці русяві коси,
В очах ти бачиш синій океан.
Колір очей її відбився в пам'яті назавжди.
І перший поцілунок ваш.
І вдалині від дому,
Під пострілами автоматів
Під кулями і ранений, знесилений...
В останню мить її б згадати.
В останній раз би обійняти
І приголубити хоч раз...
Не в змозі подолати смерть
Ти прийняв би її легко й просто
Якби не знав її.
Якби не пам'ятав цей сміх.
І що ж робити?
Молити Бога? А як же ж старенька матір?
Не забути руки, що дарували тепло
Голівці маленькій і світлій.
І сиві, що в косу заплетені, локони
У тіні дому старого, що стоїть ледь-ледь у горах.
Материнські сльози, такі гіркі...
Не передати ту печаль,
Коли дитину проводжаєш,
Коли дитину забирають.
І все ж таки, це твоя країна.
Ласкава й сильна Україна.
За неї ти віддаш життя,
Але коли ти будеш знати,
Що було це не дарма.
Вперед усі! До бою!
Беріть усі у руки зброю!
І захистіть свій рідний край!
Від тих, хто хочуть лише грошей, статків і жратви.
Кому начхати на людей, їх горе і життя!
В словах чиїх немає правди.
Від тих, хто сіє пропаганду.
Від падалі, яка артистом стала,
А не провідником народу, хоч і не твого.
Якщо не допоможе слово,
Допоможе крик.
А якщо потрібно, то і рик,
Бо звір не знає мови,
То не люди.
Нелюди і все, що їм дано.
Як може жага слави, влади і
Всезагального признання
Затуманити чийсь розум?
Як же ж можна забути про любов?!
До матері і жінки, дітей і немічних,
Голодних, нещасних, обездолених, сиріт?!
Катувати і мурдувати, сміх і годі...
Серце не болить?
Мерщій, вставайте! Підіймайтесь!
Як ви посміли на коліна впасти?
Ґвалтівники позарилися на землі,
Що зроду-то не є їх.
Усе, що в тебе є - це зброя.
Твоя - це руки, ноги, голова, моя - це слово.
У мені палає безсмертний вогонь,
Це дарує мені силу.
Вперед, покажемо ми хану, пану чи комусь-то там,
Що означає зазиратись на чуже,
Що означає дух і щира віра.
Зможемо усе!
Тебе будуть пам'ятати.
І на вустах ім'я твоє буде лунати.
Ти герой, цвіт нації!
Не переживай, за тебе відімстять.
Вона прийде до тебе у сльозах.
І обіймене тебе в останнє.
І на могилі цвістимуть гвоздики.
Квіти смутку вони...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900157
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2021