| Сторінки (1/14): | « | 1 | » |
Моя Руновщина –
Червона калина,
Хатинки біленькі,
Садочки рівненькі.
Це раннії роси
І чорнії брови,
Багаті покоси
І трави шовкові.
Рушник вишиваний
І хліб на столі,
Матуся рідненька
І дітки малі.
Це мамина ніжність,
І батьківське слово,
Це відданість, мужність,
І щира розмова.
Не кидай нас, БОЖЕ,
За все нас прости,
Щоб ми мали змогу
Спасіння знайти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902466
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2021
Таку землю прекрасну
Нам Господь подарив.
І красою, й барвінком,
І житами укрив
З журавлями у небі,
З соловейком в гаю,
І червону калину,
І стежину мою.
Як пройти цю стежину,
Що зоветься ЖИТТЯ,
Щоб за тяжкі гріхи
Не піти в забуття?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902465
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2021
Всі ми, мабуть, хоч і не часто, та згадуємо роки свого дитинства. У когось дитинство було нелегке, а в когось - світле і хороше в залежності від обставин.
Я народилась і виросла в селі. Село любить рано вставати, разом із сонцем, особливо коли розпочинаються роботи в полі. І коли мені було років шість, я прокидалась разом з мамою. Ми жили біля річки і мій обов’язок був - гнати гусей на воду. По луках стелився туман, роса мила голі ніжки. А над річкою сходило велике червоне сонце. В очереті співала якась пташка, тільки жаб ще не було чути - мабуть ще спали. Кожен день бачила це і кожен день я всьому цьому посміхалась, радісно було, і красиво.
А одного недільного ранку до нас приїхав мамин брат. Дядько весь вік пропрацював біля коней, і коли він приїздив до нас, я любила з ним кататись, коні в нього були завжди гарні і слухали його. Цього разу ми поїхали до села Ряськи, де колись народилась і жила моя мама. По дорозі мама з дядьком щось згадували, та мені нецікаво було їх слухати - був другий інтерес. Я стежила за невеликими хмаринками, які потім перетворювались у казкових героїв. Коні повільно їхали степом, і я бачила, як через дорогу перебігла мишка, як зайчик сполохано пострибав у лісосмугу.
А коли ми під лісом на галявині зупинились перепочити, я від радості не знала що робити. Трава була вища за мене, а в траві було стільки квітів! Співали пташки, зозуля кувала. І ти, матусю. тоді зробила мені дуже гарний віночок із квітів, він був навіть важкий для моєї голівки, бо ти хотіла всі квіти вплести своїй донечці. Ти, матусю, наділа той найкращий вінок і сказала: «Ти в мене донечко, як лісова царівна!».
Та ось ми приїхали. Мама бере мене за руку і ми заходимо на подвір’я. Гарна нова хата, коло хати - жоржини, мальви. Дивлюсь на маму, а в очах в неї сльози, і вона йде далі до великої старої груші. Обняла стовбур і гірко заплакала.
Добре пам’ятаю, як я тоді здивувалась і розгубилась, що вона плаче над деревом, адже нас ніхто не скривдив. Я сіпала маму за спідницю і допитувалась чого вона плаче. Мама пильно подивилась на мене і сказала: «Немає вже донечко, нашої батьківської хати, а цю грушу посадили мої мама і тато, коли я народилась. Вже нікого немає, батьків немає, а груша ще жива!».
Жива груша. Я підняла голівку і дивилась, як на ній тріпотіли листочки, шуміли кроною, мовби щось розповідали. Крізь листя блищали сонячні промені. Мама була поруч зі мною - така ласкава, добра, найкрасивіша у світі! Стільки житиму, буду я. мамо, пам’ятати руки твої, які завжди пахли чимсь особливим – полем, хлібом, травою. Руки, які завжди зігрівають і бережуть нас від усього лихого.
І зараз, коли в мене вже дорослі діти, мені так хочеться, щоб ти вічно жила, мамо. Адже тепер ми збираємось на твоєму подвір’ї під грушею, яку ви з татом посадили, коли народилась я. І найбільше земне щастя – коли ми всі разом живі і здорові - батьки наші, діти наші.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902337
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2021
Велика біда косила старих і малих. Тяжко, голодно, холодно. Йшов 1933 рік. Я тоді був невеличким хлопчиком.
Захворів наш тато, який ще не міг ходити і нам допомагати. В лікарню його ніхто не повіз – в місто було їхати далеко і нічим. Він лежав в окремій кімнаті, двері мама зачиняла - так просив тато. Та я чув, як тато стогнав, мабуть йому було дуже боляче.
Мама вийшла з хати, щоб зібрати якоїсь трави для чаю. А мені темніє в очах: хочеться їсти. Я давно вже з хати не виходжу, бо велика слабкість. Хоч би крихту де взяти!
І я прошу їсти у Божої Матері, ікона якої стояла у нас на покуті. Кажу: «Матінко Божа, допоможи - мені так хочеться їсти!».
А потім у мене виникло бажання обняти святу ікону і притулити її до себе. І коли я зняв ікону, із-за ікони випав початок кукурудзи.
Коли мама повернулась до хати, я кукурудзу вже доїдав. Мама заплакала і сказала: «Я ж з цієї кукурудзи хотіла зварити таткові кашу, може б він видужав!».
Ні вона, ні я ще не знали, що Господь в цю мить забрав до Себе нашого татка і варити кашу йому вже не треба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902335
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2021
Нехай минають роки,
Нехай минають дні –
За кожен подих долі,
Так радісно мені!
Дитинство пахне мамою
І теплим молоком.
Ключами журавлиними,
Що плинуть над селом.
Куди ж ви полетіли,
Журавлики малі –
Немає ж ніде кращої
Й ріднішої землі.
А юність пахне квітами
Й розквітли почуття.
Весь світ би обійняти –
Люблю тебе, життя!
А зрілість, коли прийде,
Дає наснаги жить,
Щоб діток доглядать,
Щоб всім добро творить.
А прийде старість-осінь,
То мудрість принесе –
Життя як цінувати,
А рідних – над усе!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902193
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2021
Стогне земля, плаче земля,
Боляче їй, бо правди нема.
Люди піднялись брат проти брата,
Ворогом стала батьківська хата.
Де ж загубились добро і любов,
Чому сіється зло і проливається кров?
Патріоти країни – чого мовчите?
Невже загубили і рідне, й святе?
Ворог на душі людські наступає
І всім нам найкраще життя обіцяє.
Схаменися, народе, очі відкрий,
Про минуле згадай, про край наш святий!
Побратаймося друзі, друзі слов`яни,
Збережем свою землю та любов поміж нами.
І треба у Бога прощення просити,
У єдиного Бога – далі нам жити!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902190
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2021
Яка ж ти красива, рідна земля!
Озера і ріки, степи і поля.
Вітають привітно волошки у житі,
Схиляються важко колосся налиті.
Он жайвір у небі пісню виводить,
З далекого обрію сонечко сходить.
О, сонечко ясне, ти втоми не знаєш,
Ти всіх і повсюди теплом зігріваєш.
Травинку, і дерево, і ведмежатко,
Дорослих людей, і маленьке дитятко.
Скажи мені, друже – кого ти зігрів,
Чи бідну людину хлібом зустрів?
Бо звикли ми всі просити і брати –
Чи знайдемо ж час, щоб віддавати?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902119
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2021
І чистеє небо,
І сонце ясне,
Розкошнії квіти
І поле рясне
І ріки глибокі,
І чиста вода,
І мама красива,
Й така молода!
Це край калиновий
Зозуль, солов’я,
Це степ і ліси –
Це країна моя
Пливи ж у майбутнє
З любов’ю, добром,
З душею дитини
І чистим чолом!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902117
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2021
Моя Україно – куди ти ідеш?
Невже таким шляхом ти щастя знайдеш?
Ти стільки наруги уже потерпіла,
Що чорнії коси давно посивіли!
Татари й монголо нагайками били,
Та люд український вони не зломили.
За землю і правду життя віддавали,
Щоб щастя і долю, і правду ми мали.
Листа посилали султану-паші –
Нехай почитає козацькі вірші!
Про все це забули невдячні нащадки,
Заморськії Семи диктують порядки.
І волю, і правду ногами стоптали,
Закони приймаєм, щоб землю забрали –
Так де ж твоя шабля, сміливий козаче?
Ти встань, подивися – Україна плаче.
Ми всі на колінах – що ж будем робить?
Бо дуже душа у народу болить.
Болить за країну, яку розікрали,
За храми святії, що зруйнували.
Содом і Гомора всіх нас чекає,
Земля під ногами давно вже палає.
Покайтеся ж, люди, зверніться до Бога,
І хай відійдуть біль і тривога.
Давайте засвітим свічку надії,
Що всі ми словяни, що ми не чужії.
Не будем тебе, Україно, ділить,
А будем трудитись, любить і творить.
Найкраща у світі – моя Україна,
Як матір рідненька,
Для всіх ти – єдина!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902025
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2021
Колиска, малятко,
Безсоннії ночі,
І первії кроки,
Й дитячії очі.
Це швидко минає –
Діти ростуть,
А потім, як завжди,
Із дому ідуть.
Як птахи у вирій
Вони відлітають.
Засмучені мами
Їх проводжають.
Летіть, наші діти,
Себе бережіть,
Що ви з України –
Усім розкажіть.
Скажіть, що ви здавна
Козацького роду,
Якому ніколи
Нема переводу.
Багаті душею,
І тілом міцні,
Від радості – сльози,
А з горем – пісні.
Звертайте ж частіше
З далеких доріг
До тата й матусі
На рідний поріг.
За спиною в вас
Літа пролетіли,
Багато змінилось –
Батьки посивіли.
Та в батьківській хаті
Тепла так багато –
Ніколи б не їхав
Другого шукати!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902023
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2021
Найсильніша у світі материнська любов,
І немає для неї ні страху, ні оков.
Любов материнська світ зберігає,
І сила ворожа її не здолає.
І де б вас, синочки, біда не застала,
Материнська любов вас захищала.
Коли пальчик у тебе, дитино, болить,
Материнське серце від жалю бринить.
Бережіть матерів – молодих, і в літах,
Бо впаде і не встане, як поранений птах.
Тоді будем гукати, а мама мовчить.
А дорога до неї сльозою бринить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901921
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2021
Літа дитинства вже далеко, та памꞌять жива, спомини гріють душу і я згадую…
Вже вечір, за вікном тріщить мороз. Сніг лежить аж по самі вікна, а інде і під стріхи. Сьогодні сусідів немає на посиденьки - почався піст - гріх ходити по хатках і вести зайві розмови. У хаті тепло - потріскують дрова в печі - тихо так, затишно. Ми всі сидимо на печі - бабуся, мама і я. Горить гасова лампа. Бабуся з мамою вишивають.
Бабуся - хрестиком, мама гладдю. Вишивають рушники. Бабуся розповідає мені казки - про курочку рябу, про колобка, про золоту рибку. Я ці казки вже майже напам’ять знаю. І в мене було друге бажання - щоб мама залишила свою роботу і була зі мною. Я дуже люблю свою матусю і завжди біля неї спокійно засинаю.
А тут бабуся: «Принеси, дітки, водички напитись!». Вода на ослоні, біля порогу, а там світла немає. «Не піду - кажу - я боюсь!». А бабуся: «А ти не бійся, ми ж у хаті. А он на покуті ікона Святого Миколая - попроси його і він тобі допоможе». Я набираю в кухоль води, підходжу до ікони і тихесенько прошу: «Святий Миколаю, зроби так, щоб мама кинула вишивати і була зі мною!». І тут у віконце наче хтось постукав тихесенько. Мама почула і спустилася з печі подивитись - хто там прийшов. А то наш котик Мурчик від холоду попросився до хати. На цьому всі вишивання закінчились і ми сіли вечеряти. А я поглядаю на ікону Святого Миколая і думаю: «Який же він хороший, адже він виконав моє прохання і прислав мені на допомогу Мурчика!».
І ось ми з мамою полягали спати. Мама гладить мою голівку, маленькі ручки і говорить, що я в неї найкраща донечка. Мені так добре поруч з мамою і я відразу засинаю.
Вранці відкриваю очі - сонце заглядає у невеличкі віконця. На шибках мороз розмалював загадкові візерунки. В хаті нікого немає - мама з бабусею правляться по господарству.
Мурчик спить у мене в ногах, а я роздивляюсь на нашу хату. На покуті - ікони, внизу - сніп пшениці, на стінах, як білі птахи, рушники. Комин коло печі мама розмалювала квітами і пташками. Повишивані подушки і простирадла. Пахне травами, які на зиму насушила бабуся. І мені тепер ніколи не лячно залишитись в хаті наодинці, адже зі мною Святий Миколай!
Я встаю з постелі в своїй полотняній сорочечці і маленькими босими ніжками біжу до ікони Святого Миколая і прошу: «Святий Миколай, я знаю, Ти всіх любиш, а особливо маленьких діточок». Допоможи мені – щоб бабуся не хворіли, а жили довго. А я в цьому році піду до школи, і коли ми з Тобою будемо залишатись у хаті удвох, я буду Тобі все розповідати і радитись з Тобою, адже я Тебе теж дуже люблю!».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901917
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2021
Люблю всіх вас, люди добрі –
Привітні і щирі
За бажання жити завжди
В злагоді і мирі – бо я просто українка, україночка.
Люблю руки матусині,
Що так пахнуть хлібом.
І казки про колобочка,
Розказані дідом – бо я просто українка, україночка.
Люблю тебе, Дніпре сивий,
Гори і долини,
І смереки високії,,
І волошки сині – бо я просто українка, україночка.
Люблю тебе, моя земле,
Моя Україно,
Ти – найкраща, наймиліша
І для всіх – єдина! – бо я просто українка, україночка
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901915
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2021
СІЛЬ ЗЕМЛІ
Я чую історії страшнії звуки:
І сльози, і біль, і великії муки
Терпів ти, народе, ніким не здоланний,
Бо завжди з тобою дух наш незламний.
Народе слов′янський – ти сіль для землі.
Нехай всі це чують – великі й малі.
І біди ніякії нам не страшні,
Коли ще народ співає пісні.
Пісні про рушник і рідний поріг,
Про те, що назавжди у серці зберіг.
Зберіг мій народ – найдорожче у світі –
І Київ, і Русь, що сльозами политі.
А Либідь, і Леся, і сивий Тарас
У новий похід запрошують нас.
Ходімо, словяне, прокиньтесь від сну,
Віщують нам ворони долю страшну.
Невидимий ворог на нас наступає,
Та віра святая знову нас обєднає
З молитвою й Богом ми підем в похід
За віру, любов, за багатий наш рід.
Прокинуться люди, земля зацвіте
І ляже на серце слово святе.
І всі побудують храми в душі,
І інші вже будуть складатись вірші.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901913
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2021