| Сторінки (2/139): | « | 1 2 | » |
Хочеш зайняти ‘дитину’ - вручи їй барабани, Мала..
Під «Очищення» даю вчути потойбічні клекотання,
Глибоко з шлунку на опуклості корабля в долині,
Я замовляв на ранок ‘СС’, Я не розмовляю напряму
Змусь, прокричати бажане, Тобі, Мені? Нам!
Не час кровоточити, коли потрібно започатковувати Порядок
Головне - настрій, й знайдеш управу? Всі кому міг довіряти -
Скам’яніли, від цього Відьма не-в-сне
Перебиранням поз розкопуючи яму
Темрява кусається, як на Неї поручитися?
Як Їй не-ма чого про себе розповісти? Зойк -
Все. Моя партія
«Кричатиме
Твоє ім’я
У небо..», - Suicide Silence ‘In a Photograph’
(Він буде. Вдихом. Харчуючись спільною атмосферою)
Це найгірший спосіб розпочати діалог - ‘Я пам’ятаю дні..’
Мені вдавалося абстрагуватися залишаючись замкнутою,
Тобі справді не везе з дівчатами, одні зґвалтовані
Дні купань на повітрі підходять до закінчення, вкотре
Окриляє Тебе невизначеність та темні глибини невідомого
Безумство космічне - професійна хвороба майбутнього мину..
Тижні міжсезоння з пробудження і засинання, перевдягання..
Решта - на морози, на розширення вологи у старих образах
Мала насипає на мізки знаннями, Ар - снігом на голову
Наді мною ніби персональна хмаринка, Я б її відігнала,
Але не хочу давати тобі ляпаса, було корисно сухим літом,
Як зажену скалку у п’яту, стану м’якою і вони повилазять -
Не тривож дівку, чоловіче, бо не знайдеш к..
Моя участь спостерігачкою - тасує стани присутністю всередині колоди -
Я не знаю, коли і, як, переді мною стане теперішнє, як спогад на картинці
Вібрація часу, нічого не вічне і все постійне
Контури помітні - прогнозування очевидне
Що за час.. Чорне полотно! А Мала має такий жасно-солодкий розум..
А я тут лише копія.. І ти цього ніколи не скажеш. Це єдине, чого не ска..
Або, - Ти падаєш. Ти сниш нинішню реальність
Жорстока смерть позбавила Вас возз’єднання зі Світом
Виштовхнуті із Ріки Перетворень, але була Істота,
Бог, бо не любив поклоніння у Свою сторону, і Він..
Пам’ятає Вас, Ваші незакінчені справи.. – І чому
Я чую це від Тебе? – Бо Він робить, а не говорить.
Він дозволяє Вам віднайти форму, Вуглик Попелу
Ви у Його човні, і Ріка.. – Розтеклась? Хто Ти?
Біжиш попереду розкопуючи рівчак струмочку
Цей паперовий кораблик мусить пливти, справді -
Це дуже мрійлива музика.. Мені потрібні Голки..
Безліміт на божевілля, – Я знаю. Мала говорила..
(Лицар-раб, Моїй Леді потрібна Кров Темної Душі)
Як побажаєш. Любов безкорислива, Її потреби вище
Сміх - дитині, червоне полотно - Художниці Світів
(Чи міг Він собі уявити на попелищі чергової площини..
Потрібна кров завжди була у Ньому? Банально) Ах..
Я б убив їх усіх, але ніколи - Себе!
Зрозуміла тільки зараз, Ти - древній
Захід втратив для Тебе романтику,
Це ж лише повзає точка напруги
Недостатньо компанії ботаніки, бо
Ґ - означає не лише ґрунт, але й ‘ґідім’ - дух мертвого з шумерської..
Особисті стосунки з кущем винограду, під ним дозволяєш собі плак..
Але я не бачила, лише чула.. Мінімалізм гіперболізує масштабність
Не-ма іншої форми для всього тут дійсного
Не з причинності, діло - очі промити
Намагаюся зрозуміти хто Твої лорди..
Були, і як впали перед тобою долі-ниць
Любитимеш, але ніколи не кохатимеш
Розчулення. Траво-ядерний, калійний
Радіоактивний, – Я все розповіла..
Далі лише метафізика, а це до нього, - механічна сколопендра
Покинула обіймати руку, її до себе план злий, символізмом тхне..
Суспільним вибором
Розбилася всередині,
Хоче зробити її єдиною, смертною, а не одягнути ‘шкарпетку’
Хоче з нею постаріти відкинувши метаморфози, технології..
Його Лейла була у Морі, й зараз у Ґрунті.. Зі мною ж розмовляла весь час
Її ще не закохана в нього версія.. Копія на чорний день, що тут коїться..
Я б ахнула, але така мелодрама була б банальною, тому вона не для них
Золоте Яйце без рушіїв, капсула часу, корегування курсу?
Лиш зсередини, чорне яйце в долині - командна гондола
Для колихання кохання у навмисне зіткнення,
А Твоя Мала - авіаторка, відхідлива, щемлива
Духота, навперейми, комплексна, монолітна
Це Вона - ‘Гіпотенуза’, а Я просто - ‘Медуза’
Клюга , патик лиш буде мене носить, чи-то -
Вже, археологічна диковинка
Екзальтовано-еякулятивне Море
Воно скам’яніло, а Вона впала в долину..
Чорний Храм яйцеподібної форми.. Море?
Що у Ньому творилося? Мала мовчить
Кольори, що не перемішувалися у відтінок
Пора до ями, надавати глибини заземленню
Де єдине чому змушують дивитися - насильство
Твоє над Черговою Твого голоду, біда досвіду -
Немає більше ‘хороших’ лиць для самовдоволення
Я б могла замінити тиранічне розплодження
Напевно, все ж - в Раю, золото над хмарками -
Золотаві дні Мої, хто це підтримує? Які помисли..
‘Мені начхати’, Він відповів, це Мене обурило
У післямові знаходжу промахи Своїх промов, бо
‘Як ж, коли «ні»’? Боги не запевнюються
Все завершити оргією? Й війною з голоду?
Покинувши ж не побачу, ідол, бійтеся не їх..
Протеже, книги заклять не підвладні читанню..
Капітан, Бог, як, до останнього, якщо ‘Від Творця’
З порядком транспозиції масового використання
Чи варто мріяти про камінь, як рольову модель?
Доведені, Я невинна
Ти входиш вкотре у..
Триденний міжсезонний цикл -
Зволоження, випаровування, штиль
Оксамитове сонечко - соромиться,
Але все ще причетне до вуличних умивань
Цілісних і цнотливих, по-співував, *цьом*
Горобчику, чому Ти не відлітаєш? *цвірінь*
Там тепліше.. Мо й розумію, гріє не дух, а тіло..
Для усіх, кого це стосується безпосередньо -
Ти не можеш Їм зрадити після ядерного злиття.. Цим..?
Збурення вуалі вакуумного поля, між Нами недосяжність -
Головна можливість існування цієї Світобудови.. У безо..
Там - холод, не взаємодіємо, щоб не остудити.. Це все..
Сягає до того стану, ціль у стабільності
Всесвіт розчиняється по-атомно у коханні
Перенапружено, якесь ‘свідоме запліднення’,
Керування до цього безпілотним, лиш
Заздалегідь програмованим.. Цікаво.. Ви адекватні?
Кругообіг вуглецю у парнику, думаю про любов
Засинаючи скрученою калачиком, у Дубчику інак-ніяк
Пам’ятаю його малою, здивували ці древні ліси..
Як батько забравши від матері відвіз північніше
Дощик був ввечері, нині - нічні почуття і хмари впалі
Такий важкий туман, що листя падає, не почула..
Твоє наближення за тими дитячими спотиканнями
Занепокоєний, бо кудись пропав серпень, нині вересень
Це був перший дощ з кінця липня, у один той Лейла хоче вийти
Температура впала, але хмари завжди розходяться, так, Ар’е?
І Ти давай ганяти вітром, впроваджуючи сталість й вітровали
Сонячно і так сильно дмухає жаром, ніби із Західного Узбережжя..
Йду полем й відчуваю Себе богинею, не менше
Те, як вітер обіймає мій стан, ніб руками
Те, як завівається моє волосся
І рветься спідниця, метелики розлітаються
На травинках відігріваючись, збентежені
Мо, це чи останній за сезон теплий день
Це золота Бляшанка, корабель без назви
Ти Мене зневажав, і Мені боліло сильно-пресильно
Я не хотіла цього, хотіли люди, суспільний вибір
Моральні орієнтири. Мені начхати, хоч Я і не хворий
У кожного Свій рівень взаємодійний.. Впливу важелі
Це - глибше й древніше коріння пра-щурів, дике
Ми плануємо паразитувати на Хроні, плодовито..
Метафори - вмерли, поети - крутять біля скроні
Більше нічого не приховує пристрасті, чому..
Батьки не вибачаються? Це ж - дичина, народе
Гра у ‘естафету’, форми недостатньо -
Дух під тиском, і це Мене вбиває
Ви соромитесь Власної участі, а
Дитину вже трусить як, сніг на горі
Взаємність, Я просто хотів самоти,
Але у Ній нікого не було, ‘творчої’ бо
Вибачте, але відчуваєш Її ближче, аніж тестикули між собою
Каструвати’ся б, щоб забути про ‘дотик’? Стоп. Я - поліморф.
Циклічно, також, все варилося на вогні землі, і кришці-сонця
Почну Свій день з усмішки.
Сусід - дурник, співає, півні - замовкають..
У кожного Свій рівень взаємодійний, а дівчата..
Часто ‘спрощують’ деяку чоловічу серйозність..
Вона може, а що Я?
Ти все ускладнюєш
Нас просто прокляв Посейдон
Вигнані із стоків.. Воу-оу
Ти все ускладнюєш любов’ю до всезмінності
Одного разу розчинишся зі снігом, скажи, що
Ми можемо вмерти, ментальні ступають убік
Текти далі? Набиратися гниллі і цвіту
Бігти до чистого випаровування, вкотре
Опадати у ніч на денну росу у затінку
Санаторій для слабких і душевнохворих,
А під ногами - ізолятори, імпровізовані,
У моменті сходження з потоку, виняткові
Місце Їм потрібне, усім знайоме, як районний центр
Я більше не хочу гратися урізуючи Свою волю
Не хочу впускати, не хочу відпускати, задуха
Тихе місце - у майбутньому, Ти - Йому потрібна
Чорт. Був ще ошийник, безпристрасний, бо за скафандр, і не тільки..
Набиралася знань у цифровому моделюванні, це зручно, магія ж -
Настрій, Ар не любить це слово, бо грати у шахи і боксувати одночасно -
Це важко, але не-нездійсненно, що кохати
Оспалий у Тебе не лише страх, Я Тобі не треба
Я завіяна, кишок не маю, там крутить від пустого ‘Я’
Допоможи мені віднайти цікавість.. Для самого себе?
Боги, як це негідно.. Мені зилко, – То є..?
Примружилася, – В один подих холодно і вогко, -
І тут Я Її почув, інформація - єдиний товар завжди у ціні
Мулька Я, вомінію, себто, є причина для високого підборіддя
Я пам’ятаю бабусю, але вона рано пішла, аби Я знала більше
Слів Тобі у здумівування
Дофамін говорить, Ти - Мені не ворог
Разом з відчуттям програшу, власна
Вимагаю одержимості, не хороша,
Як можеш бачити - Я пам’ятаю своє тіло,
Але рідко одягаю його, заплюгавлене..
Зашаргане дівоцтво, тихі ночі нині лиш свідки агонії
Мого вибору лиця яке надягну вранці, гриб чи водорість..
Космос мовчав не ділячись найціннішим - знаннями
Мої крики було чутно до вершини галактичної осі
Ось, моє переродження, мені дякувати не хочеться..
Пам’ять лиця сприяє моєму буянню, бо минуле за лай..
Мій останній трюк, змусила подумати, що це моя роль,
Але я викинула свої слова, залишивши їх для закулісся
Хоч і відьма, та оминала долинні схили в слоновій траві
Кролячі володіння й їхні діри у желейне дивосвіття –
Розчиняє Вашу капсулу часу, не зі злого умислу, природа така..
Йду хребтом вододілу, паралельно цьому вродному міскантусу
Мені не бракувало волокон для модних вироків, трійка літ..
Міняй сукні з швидкістю кроїння нової, покохала віскозу..
Вона так чудово огортає моє тіло, я в обіймах, ще голіша..
А від нього побут просто вимагав ганчірок, зима близько, -
Вкотре сповіщає Борсук, окрім нас у Його персональному раю -
Ніхто не залишається на зимівлю, бо до весни потрібно дожити
З шансом не близьким до нуля
Як в трубі вітри вільні гудуть
Упираючись тут у тупик витоку
Криволісся, на тебе, люба
Пекло чекає, лицем до.. – Ні, не Стікс..
Цей демонський хор співає фарбами
Жовчі й крові, це твоя особиста стежка
До нього, ромашками й волошками
У монокультурі до низу, як якійсь лані,
У пересвідчення, що тут все пересохло
Не шукай водиці, металево небо червоніє
Падає напруга подана на кінці Яйця
У парнику птахи високо не літають
Прохолодний вітерець задуває куди тре..
Форма моя для такого задоволення..
Свободу уможливлює недосконалість буття
Ага, а земля родить періодами
Й ще декілька банальних фактів..
Про які Ви забули бовтаючись до-сюда
Зими потребує земля, безперервний акт
Ваш – осів гранітним пластом.. Нитки.
Воду конденсував вночі конусами з павутин
Все капотіло для степових птахів у кам’яні поїлки
Троянди і кизил - сорокопудам і жайворонкам
Азиміни й зимові груші для зайців і ланей
Зліва - все криве й гниле, первісне
Справа - пирій стрижений під гребінець
Привид у власному домі, – Він не мій.
Просто була вакансія охоронця.
А в нього лице вбивці, але душа коханц..
Мала сміється про тебе, коли говорить
Ти вірний стратегії ‘око за око’
Твій трон на вершині заглиблення,
Бо живеш у паралельному вимірі..
На дні ландшафтної посудини, у саду твій дух
Не привітний, тікаєш як внюхаєш мій страх
Прямо у високі трави, у якусь з нірок
У обіймах творця мого переродження тобі легше,
Аніж з виведеним ним, – Хроне, якого хріна? – Хе-х.
Без Ар’а стало взагалі порожньо, ніхто не локалізує..
Байдужим, але слідкуванням
Живець під нами і навколо
П’ятдесят верств степової волі,
А я не повніша за розбите яйце
Небо сяє морозом й теплом
Кружляла голою, нема щастя
Нікому тут не потрібна
Молюся в ім'я марноти, – Ха!
Відьма створена для життя?
Посміхайте мене, – Прощаю!
«І прощаю все собі
За втягнення у це безладдя», - Kayleth "Forgive"
Естетичні тренди - ледве при тямі, як і троянди
Від моїх грибних поневірянь, через сором лиця
Я без-відповідне у мені, – Яка ж шиза
Як ти можеш зраджувати Нам з самотою?
Навчи. Полишаю твою городину, аби
Викопав ти бульбу і арахіс.. Заніс пальму.
Морози. У мене є яма у лісі на уявній півночі
Не хвилюйся за мене, все буде зі мною добре
Глибоко-глибоко у сирій лісовій западині
Де земля розійшлася і видно коріння в глині..
Там Я годую себе квантовими дивами
(Глибоко-солодкі твої поцілунки сливові..)
Відпускаючи свою пару у позамежжя горизонту подій
Здобуваючи потенціал руху від відкидання вантажу
Важко, але дається наука, бо Лейла хороша вчителька
Не будь Ти нелюдяним - Її час зі мною не відчувався б зрадою
Вранці знайдеш у пупку яблучну зернину, бо я не ворог твій
Твоїй системі «свій-чужий», споглядаю твій сон й танцюю гол..
Спокій ангельський торує мені шлях до пекельної влади, бо
Що ти зі мною зробиш? Закинеш у сингулярний реактор? – Ха!
Ой.. – Поглину, будеш двома нігтями на нозі, які фарбую в чорне.
Я - безстатевий, у мене не-ма чим з тобою взаємодіяти, диви.. – Тряс..
Це, що хрест?
Зустрів в полі..
Мавку, відьму, і зрештою, втямив, хто-така вона -
Смерть, її боюся, а Мала лиш сміючись дивується
Просячи не навидіти її за бажання ділитися з нею знаннями
Бо та не відчуває смаку, не чує, не має апетиту..
Не дихає, і в грудях її пусто,
Не має віку, немає болю і страху
‘Змія табуном топтана’
Ходить лише з дощем
Засинає лише сповненою см..
Її тіло ознака здібностей
Щось м’якше за камінь і твердіше за воду
Лагідне, як пелюстка шипшини.. ?
Копіює тваринні еволюційні приблуди
У плоду кохання є чому повчитися, бо у когось вийшло
Постійно потребує особистого простору, бо не хоче жити
Справжнє жахіття починається з просинанням.. Забирає!
Мучить себе вимучує, бо почувається ціліснішою, й не взнає..
Про Твої втручання запобігання буянню гниття, самовдоволе..
Трохи, бо сили з народження не цінуються, як опановані
Не скоро вона стане посередницею між нами, банально
‘Думаєш про мене’, але Мені потрібні Твої мозкові хвилі
Мала, Ти збочена, готова на все, аби тільки не виходити,
Зацікавити у звільненні?
Звісно, бо Я Тебе боюся
Ти - ідеальний ворог для того, хто шукає смерть
Нескорена, власне ‘Я’ забуте від любові і емпатії
Дике, магнетичне, Ти вкрадеш у Мене улюблену футболку
«Я обожнюю динамічний діапазон», ніби Я її взагалі ношу
Тебе проковтне змій, константа,
Але він може вдавитися, й ще
Сотні ‘але’, які ‘варті’, ууу..
Природа - *** надає розум для руху з відчуття обмеження
У Мене часто немає бажання з Нею проводити час, хтива стара
Сором - про відчуження, найтонший інструмент у ненависті
Томись, все бажає тут руху, інак - завиває
Це лише про Мою чутливість, гуртом - грає
Очікую на похолодання, кочовик немає дому,
Бо втікає від холоду, який гарантує плодовитість після відпочинку..
Гонимі бажанням гуртування, лише заради оргій? Осяду зі смертю!
Мув! Квітки із нектаром мають позитивний заряд, це..
Дехто бачать у тепловій формі, хтось вже ‘замкнув’
Чутливість, лагідність, ‘це не виховано, мовчати, чоловіче’..
Ар’ танцював під «Гори», ріс двома плитами долонь
Музика не та, але Ми літали там
Рабе, де-сниться? Синиця, десниця
Барвінок, до біса неповторні байраки..
Джузепе Бальзамо і філософський камінь
Поділля - ділило, Відьма вчиться
За руїнами фортець, без сіл із Бажання
Ця посічене ярами піднесення.. Ой-все
Підуть метафори.. Горобина, де? – Так ж, ‘південне’.
Єдине хвойне дерево - у мене в долині
Я швидше Лірой у моменті ходіння по курочку.. Хе-хе
Наука - про ‘вічний’ рівень пристрасті, відчужені розумом від розуму
Існували лише, як феномен - ‘культура’ і ‘технології’ разом.. (Ніппон)
Маніпулятивнсть, як властивість життя, живи, щоб жить’
Подайте Мені книгу тисячі постулат для фундаменту закону?
Видати - не означає ‘лише’ надрукувати, але й роздати
На чиїй самовіддачі Ми стоятимо?
Автоматизоване писання.. Ммм
Влада, тенета - містифікації..
Ми у беззоряному небі, і Я довбав
Вкотре Думати над Порядком
Про переродження, Коридори крізь фрактальні хамелеони
«Bludgeoned to Death», - це про Малу і Її колишнього хазяїна,
Який робив усе те під ‘класику’, бо те 'кришталеве насилля'
Один кодон на позбавлення себе цієї пам’яті, але Вона -
Хев «No Pity for a Coward»:
«Секунда до кінця. Що ж буде?
Тисни на курок, суко!»
Ламали багато дилем з новими схемами
Під ногами так багато замкнутих світів
Зроби винним Бога, за бажання возз’єднання
Хто це? Я даю цій дівчинці менше доби,
Перш, ніж вона вкотре полізе до ями
Не від болю фізичних руйнацій, а до них
Й Ви хочете від Мене якоїсь стабільності?
Важчий за граніт, лагідніший за землю, грішнувато..
Якщо, це - гра, тоді - чому Я не відчуваю складності
Потрібен патч, або це навіть не вистава, бо Я хочу співати
Залишається брудною після розмов, не запитує чого Я хочу
Займатися вокальною терапією до судоми пальців
Я по-правді, піднявся над Богом одягнувши Його мантію
Сфальцьовану віком, чим Відьма коптить очі? Жиром з сажею
Бог, якого Він бачить у відображеннях - посміхається
Легко Себе загубити? Я знаю
Збираюся купи, й не зберуся
(Продовжуйте Моє самопожи..)
Одного разу такий - назавжди
Сумніваєшся у цінності, – Ні.
Надаю, до незмоги проковтнути
(That's What She Said)
‘Моя Подруга’ - це навіть звучить, як ‘уфф..’
Пррр.. Дружина - була, а це - пропущений рівень
Комусь гірше? Безперечно, невинним на війні
Я все ще частіше не співаю, а читаю, як тремоло
Кролячі нори схилами - вушними каналами, все до
Хренових Цікавинок у лялькових ізоляторах (ля-Ля! Дякуйте..
Подякуй, що не стогони. Стоп. Не у Моєму смаку. Далеко-дале..
Що ще-й навзаєм?) Продовжить батьківське існування..
Діти.. Потрібно, щось від себе відділити, поки не згнило
Відчуття напруги і контролю ситуації - це про цю музику
Допомагала, лиш посилюючи стан безнадії до витривалості
Не чарівна виручалочка, як от, нативний інтелект, мовчу
Затверділе не переможе, гнучкість і слабкість - якості життя
Їх поєднуючи отримуємо 'грайливість', Мала? – Я не можу..
Ще Вона доводить мене розповідаючи про Лірині метаморфози
Вона не любить цифр, відтворить мене тупенькою німфоманкою..
Про Вас мені розповідав чоловік, - це улюблений Відьмин тезис..
Для запрошення до гри у зраду, вона це говорить постійно на людях,
Але з нижньою, фаготною нотою, зараз ж - це сакс
Не думай не думати, - цей тезис я постійно забуваю
Наче закляття спрацьовує, воля до задоволення бухне,
Або я стаю актором, – Магнітні катетери? Панно, ви,
Звісно, даєте. Це вам до Тесли. Через років дев’ять.
Інші вигуки на мене не діють, люблю Її переляк
Нікуди не біжу від Неї психоделічною стежкою,
Віддаюся цілком звабі важкого дихання - лише
Тепер я злий і розмовний, не люблю комуналки
Зимою відпочиває промінь у морфіновий ефір від саду
Та знаєте, якось нога не йде, і рука не тягнеться
Розширяю лисячу нору у схилі, що крейдяна гора..
Продовжую окуповувати стік сусіднього витоку
Оголеність природи у своїй винахідливості збурює уяву
Подякуй кату за чудову роботу
Відьма. В найкращому амплуа
Тому, що ще не зіпсований
Занадто стара для ‘юнки’
Занадто молода для ‘жінки’
Мені не везе з дівками..
Всі збочені, і не мною
Коханням? Деревенієш, Ар’е
Взимку лиш крейда в коханки,
Бо земля мерзла
Біло-біло, біль..
Витривалі мацала
Чи вже? Полюби ката
Відьма, а не Ліра
Нетипова врода для цього народу
Твій батько певно плавав за океан
Інформація - це все для мого розуму
Твої гени - чудовий екземпляр до ко..
Усміхнувся, бо віднайдено стимул
Там було ‘заплати’, а не ‘полюби’
Розчинився, бо всесильний у обіймах с..
М’яка, наче розмовляла зі совістю про свою неладну токсичність
Чи повторяєте Ви помилки, коли ніхто не дивиться? Вам голосно?
В болоті і агресивно, бо з нею це вже робили стерильно, естетику спотв..
Вбиваючи методично, проявляючи інтелект у винахідливості оволодін..
Знають де тебе порізати, щоб ти витискала з них у себе останні краплі
Ти їх злиш, бо занадто швидко доводиш, це могла б бути любов, але –
Ні, війна завжди стягує гидоту, бо є багато жертв для дослідження вино..
Дівчина лежала у своїй ямі споглядаючи крізь гілля золотий купол неба
Яма парувала, з’явився двадцять п’ятим кадром над її усамітненням
Простягаючи в долоні не жменю землі, – Будеш пити ко-ф’ю?
Дехто щасливиться, коли згадують про нього, Ліра заплакала
Два бажання у мені витало, віднести кудись Її на руках
Чи залишити все, як є, присівши на краю, розглядати Її
Мо, й розумію бажання, але хотілося сказати, – Проти.
Мене не збуджують сльози. Зараз засипляю тобі очі.
Її вбили, а в раю не було кому пожалітися, банально
Там люблять цікавий досвід, залишити з Її горем?
Нехай горить. Нам потрібні зорі в освітлення історій
Я напевно у пеклі і сам Світлоносний мене поїть своїм варивом
Відчуваю себе панянкою-містянкою, там пахне кіньми, тут - курми
Не забувай де знаходишся. – Розкажи про себе, бо Лейла лише хихоче,
Або.. Відмикається. – Занадто серйозний клоун (Той, що грабує банки
Й ламає бити об пивні кеги
З дня у день завдання те ж –
Під прикриттям вести зло за ручку
До самознищення пригнічуючи пильність затишком
Витріщаючись на стоячу воду, лице у содомії -
Вагітні дафнії поглинаються заживо зеленими гідрами
Най вже, закидає листям, що гниє кислим очищенням
Болото, а не сусідній витік, було, вкотре - взявся каменем
Та, вже ж - тече, далі й кудись за Плиту, Живцю за обійми -
Легкий спосіб ‘обнулитися’, але Хрон лише виплюне..
Ще молодшою, бо більше не пролізе дуплом сухостою
Ліси не промерзають, хоч вже голі..
Й нічого не заважає опуститися холоду, сирі, тоді як,
Поля, покриті морозом - сяють у світлі світанку
Ох, ці зимові сонячні ванни, починає парувати
Біжу до латаття, а чи, останню бордову нотку сезону
Кругленькі листочки! Потягне тала крига на дно..
Й вересень не забути! Закарбувати його виняткові квіти водяних лілей
Особливі, бо останні в сезоні, якщо не враховувати інвазійну коноплю
Згадати б, як за вереснем жовтень зустрів прохолодою.. Згадати.. Хоч ні! Прожити цей листопад так, щоб згадка була про красу першого снігу,
Рій хризантем напередодні зими, золото злаків і поволі зникаюче..
З дзеркального плеса ‘бордо’..
Не наробив дошок для доріжок,
бо потрібні дрова Відьмі митися взимку
Прийняв гру у обмеження навколишнім
Поговорили ні-про-що, бо мовчали
Це Ера Темряви. Мені усі заважали -
Тому ми тут. Чого ти хочеш? – Я нічого не хочу.. – Ем..
А у Нічого і немає чого Тобі запропонувати, – Тямиш? – Часом..
Ти можеш побажати все, чого хочеш.. Якщо Я не зможу виповнити -
То Ти не слабкіша за Мене.. – Будь мені другом..
*кхе-кхе, кашляє і матюкається по-шумерськи*
Ар аж вдавився.. Хто взагалі заїдає ко-ф’ю яблуками?
Та це не найгірше, що Я бачила в Ньому, не ідеальний..
Все таки, бо любить чорнослив! Під каву і люльку
Потрійна гіркота, так само приємно, як мав би три дружини
Ти нереальний? Сонечко показалося.. – Мініатюрист..
Дякую за основу. Фундамент, так-би мовити..
Травинкам, квіточкам - сприятливі умови
До біса обставини, Я створюю можливості - ці слова Я вкрав..
Але не дію, хотілося добавити вже Відьмі, читає Її думки
Примруженим і впевненим виглядав круком
Мені близьке те, що ти кричав під грозу
«Закутаний у плащ, який приховує мою шкіру,
Але Не Мій Сором.. » або «Невинна ніч не чує твого плачу,
"Якого хріна мені не-хвата?"
І коли ти б’єшся об землю -
Деякі кохані люди помирають,
Деякі кохані борються за виживання.» – Це все I.A.
Звуком можна передати нещадну руйнацію самоти
Мелодійна порожнеча
В найтемніші години –
Чужак став мені найближчим
(Небезпечно, але ти доторкнися, бо Нам цікаво)
Став вагомою частинкою мого життя
(Гарантуємо лише позитивний досвіт)
Розберися у Собі перед розбиранням світів
Відкрила збудження від власного відображення
У плесі між ліліями з гідрами.. Так і закрила, бо..
Об’єктивно, дівчата - гарніші, але
Й хочеться м’яса, а не риби.. Все.
Дівчина без дурості - як парфум без запаху
З нетерпінням чекаю першого грому.. Й-що, що?
Нічого не розберу із твоєї.. ‘Гіпер..Вентиляції’?
Але у мене є буклетики з текстами від Лейли..
Це ж її гра на усю цю Банку, побілити б..
Титаном, а-то жовті сніги від золота - таке-собі
Гадаю, у Мене буде чим зайнятися
Трішки, 'все не-за призначенням'
«Хмари розійдуться
Сонце усміхнеться,
і спалить страх всередині
Моє серце, моя душа
Будь зі мною до кінця
Не спи, моя Небесносте» – Invent Animate "Heavener"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026779
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2024
Чашка чаю,
Сирени чутно стало краще,
бо листя опало
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026497
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2024
Й навіть, як бруд спаплюжить мою плоть,
Яку хробаки називатимуть вже своїм домом -
Я не буду готовою до задоволень, не пробачай мені
Зненавидь, як прилипну до скрадливого звабника, одіозна,
Страждає від загибелі зрощеної власним безплідним існуванням
Використана й кинута, гірше - прив’язана пуповиною дитини
Мо, неправильно зрозуміла.. Тлумачу твої порожні очі
Дивишся на Мене, але не бачиш, це Тебе лякає
Моя легкість, через Твою відразу до своїх ж картинок у голові
Вона для вникання, а не проникнення, бо з дос.. – Су-су-ниці!
Відьма постачає цікаво забарвлені пам’яттю інгредієнти, бо
Я не бачу Її ні дружиною, ані коханкою.. Посередницею?
Чому б й так, все ради сміху народженої без тіла, Малій, Лейлі..
Сутінки - Мені складно показати любов, але, це не означає, що Я..
Не люблю, банально, але й назавжди - тру
Їм Тебе паличками, ловлячи тягуче
Годуй Мене атомарно, як отамани..?
Одним лише фактом існування, – Мала, не..
Насипай, це нормально, бувши одруженим –
Не ‘стати чоловіком’. Зовсім інші рівні.
(Втім.. Вона не витримала, й стала Морем)
Моя Мала залишає Мені повідомлення,
Вкотре-знову у капітанській рубці задертій угору
Чорний Храм, музика грає постійно, проповіді -
Інколи, бо признався Лейлі, що не ховатиму нульовий настрій
Достатньо древній для життя за принципами, ‘інтелігенція’ -
Що це таке? Який ‘степ’? Убік? Де Моє Море! Мала!
Нічого так не покращує Моє самопочуття, як листопад
Тисячу відтінків сірого псують ржаві дуби, знаю де Ти з Нею на руці
Ніби на мертвій планеті, вуглекислий газ та холод дають по нервам
Саме час для зйомок літніх сцен у лінивих сукнях античного крою
Не знаю.. Най, жертви насильств знаходять спокій одна в одній, бо
Мій принцип, один ‘з’, нікого більше не вчитиму, бо Моє Море було жи..
‘Храмова музика’ присутня репертуаром Юки Кітамури, чоловіки плачу..
За Своїм ‘Вугликом’, лише Душі Попелу
Залишайся недосяжною, Я ж те виправдаю
Перипетії, збудливий спокій декадансу,
Я можу літати далі, ніж Ти полум’ям, розумієш? Але не без Тебе..
Твої страждання оповиті задоволенням - рутиною марнотратства
Мають стати, цей Порядок - простоюючи загоряється учасниками
Взимку - Я танцюю, хоч насправді - б’юся з тінню, легше ступити убік..
Коли на-рішенні - спустошення космічного
Луки не вигріваються, не світить тут - так там
Черпає натхнення десь у Бе’, де мізки з дюнами
Із піщин відвіданих у безнадійних мандрах площин
Щось шукав? Невже ‘ідеал’? Занадто банально
Зловив одержимість? Ммм.. Полум’я без диму?
Падінню м’якому у моменті скам’яніння Моря -
Сприяли долинні торфи пересохлого витоку,
Зате - поглянь, яке криволісся поїть, під боком
Космічний корабель, і без ватри, горда, не вірила,
Що розпад піддається контролю, бо напевно - знала
До мурах звучить навіть блаженно, контроль руйнації,
Але потрібен тріск, хоч би для психічного здоров’я..
Що? Холодно? Дедалі холоднішатиме, чутливі капіляри.. Виють?
А твоя спеціалізація - щось, між мініатюристом і годинникарем
Ремонтуєш Браму олюднення, й Ти не хочеш того робити..
Щось на рівні приймання пологів батьком у дочки, туди -
На плани через сотню років такої самотності, спеціаліста!
Все вказує на Мене, але вибачаюся, що таке ‘спектр’..
Й чому - повітря на відстані, як желе у спеку? Товща руху..
Ммм.. Наука - стала, святими здаються освідченні нищому, маяки
Представники культури добродійної, згадала батька без асоціацій
Мо, лише - теж високий, але Ти схоже - вішалка, не бачу й стоп
Так багато полотен бажають обмазатися багном у роботі на Тобі
Придумайте Йому заняття, споглядання плаття? Того, що ‘за’
(Ах) Це про його найбільше творіння, що стало фатумом
Як жива, но не жива - щілинка власному прокляттю самотності
Електронна дівчинка із чорного Зародку у золотому Яйці, що
Впав у долину, яйце в яйці, десь це бачила.. У Парижі на Виставці! Зни..
Золоте, небесне склепіння, й ця біла цятка рабського втамування прист..
Маленьке й чорне, най, перепелине - розбилося, зверху, то - страусине.. ?
Ні, чиєсь, більше, а тому - нереального, стінки б не витримали,
Або, якщо і були б достатньо міцними - то, хто їх проклюне?
Зсередини.. Аналогії, як і професіонали - віртуозні не завжди
Проклюнулася, щоб допомогти?
Захищаючи Своїм останнім бажанням
У якому розчинялася, як у морі.. Лави..
Живець колекціонував для того жертв?
Мене ж не перемогти, О’Має моу шін’деру -
Не знаю, що це означає, але Мала сміється, бо
Те лише про затримку, обумовлену швидкістю світла
Споглядав ж із-далека, із Галактичного Гало, Хрон!
Моє бажання стати каменем, ще одна зброя проти втручання, низько –
Та, так вийшло, 'селекція силікатів’, сподіваюся, багато, було ‘на хвилі’..
Безформна Жаба у космосі покрилася лускою завдяки Моєму відчаю
Бо Я розглядаючи людей, як ‘мета’ паралізованих - бачу смирення
Кожна робота - наш акт кохання, не марнуйтеся.. – Без відданості?
Нові навички роблять кохання продуктивнішим
Краще вже маринуватися у власних соках, аніж..
Колекціонування, як мотивування, поезія - мертва,
Бо хто скільки разів обламувався з ‘не-випадковими’ зустрічами?
Шлюблені, але не коханні, досвід - єдина причина прогалини
Зимую у ‘храмі’, Тебе не бачу, ти десь під підлогою, кабелі.
Ммм.. Втілення металевого виду у Неї побилося, сама винна, -
Сама й говорить годинником на зап’ясті, кішечка з Тобою..
Цікаво, чи прокладає? Можеш її попестити без Малої на шиї?
Ти Її ненавидиш, але Рабу не дають слово, але.. Й скоро світанок
Ого.. Подвійне, Мій сусід - Лицар, і Він служить цьому почуттю..
Проїхатися повз Моєї відчиненої каюти до майстерні, наспівуючи..
«Не кажи Мені ні слова.. Оо..
Не давай обіцянок.. Бо Я знаю»
Вагу! Під кутом за тридцять..
З курчам, і ніби на коні
Слизько від прийнятих рішень
Спробувати ‘теплу осінь’
Кури повірили, що встигнуть відігріти, але..
Бляха, хтось Виходить із Камінчика, гнити..
Будуть суцвіття, Ви що? Гектар трави на поляні,
Що, як лисина лісистому пагорбу.. Я не бачив,
Поки дивна ‘кропива’ не почала чіплятися до Моїх вітрів..
Запахом! Зілля! Тоді Я повірив у слова Малої, – Знизу, у..
Живці можуть бути цікаві люди.. Темні Душі..
Пояснюй Свій злочин масового забуття
Ця ‘Відьма’ допоможе Тобі з духом -
Це плюс, огрядніший за козацькі хрести
По-той бік, що? Не знаю, Я - короїд
У Тебе під шкірою, це жахіття збуджує
Живу на передчутті насолоди винятковістю
Виконуючи свій летаргічний танець, не бог,
Не ідол, конфігурації матерії і вакууму, тіла і духа Мертвого -
Прагнуть не довершеності, спробувати вилити вкотре, а..
Корінь думки розграблено, різноманіття, грайливості!
Зло всиляється, але заплутується у свідомості - Я..
Він не згине в депресивній самотності, ніколи не один, бо
Ар не-має особистості, уся ця садівнича робота - виправна
Для тих, що усмілилися взяти Його під контроль, горбаті
Поки Я плаваю маслянистим ніщо, у тій, чиє ім’я не нази.
Насміхаючись картинками ідеального побачення
У мене є часу лиш на наступну мить, хочу фіксувати
Твоє споглядання моху - таким б було Наше фото
Я з лупою, Мала за пікніком оцінює позаду зад ..
Завжди цікаво весною, яке грибне царство асимілювалися вдало
Як Я? Засинання від втоми - так і не вдалося автоматизувати
Не вистачає роботи, душно, темний розум, грайливий настрій
Усебічно взаємодію, а не поглинаю
Енергії від покращення спрощенням - вдосталь
Радію, як крук - не денній спокійній відлизі, а..
Її вечірньому міксу з вітру різного ступеня прогрітості
----
Якщо помітили помилки, чи хочете подякувати, або скинути на зуби - інста valgalarn
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026475
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2024
Іронія тут єдина справжня актриса
Коли сильною стаєш через насильство?
І їй пора вмирати, бо зорям каюк? Що?
А колись ховали у човнах, бо ріки за дороги..
Нас не збуджує приниження, а служіння?
Занадто добре знаю її фізіологію, зненацька,
Щоб не знати чого не витримає за усіх мук -
Одна клітина. Здерти? Чи залишити?
Наші нерви розвіювалися на бризу бажань
Скло і пісок – нам у порівняння рідня,
Бо ми для них за каміння, а я її навіть не вдарив,
Просто розчиняв у лугах
Такі голодні за посередництва
Іронія страждає коли реальність – сюр
Кожному дауншифтеру – Мавку
Кожному панку – Малу
Бідося дихотомії
А Ти хто?
Воу-оу, життя - сором, тому й
Дівчата хочуть бути акторками
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024309
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2024
Я його злю, бо в нього бідося, заклинює на досяганні межі, шкоджу здо..
Але в мене чарівні руки, просто прикладуся, мені завжди весело..
Споглядати як зростаючи ти вириваєшся з моєї влади, – Як швидко..
Тебе збуджує воля, розмови, банально, що я аж зітхаю, а потім здихаю
Стримування – шкодить тобі
Перезаряджання без стрільби
Твій терор не триватиме вічно
Не чорт, а демон, побіліло волосся, у пам’ять за біль
Втоптаного у грязюку вінка з перших повних хризантем
Кожен дотик, поцілунок, кожне потирання -
Були святом з піром із наших особистостей
Це не вада, аспект народжених з хіттю
Розум - часто не Мій улюблений інструмент
Тримаю лише лагідність, як найлегшу явності
Був красивий захід, приєдналися навіть круки
Находиш рів у якихось рощах, щоб без асоціацій з досвідом
На ній лише вінок останніх повних хризантем, біло-біло-біль
Вона Їх зірвала о третій ночі, до того як вода зрадить їм
Доживите у теплі гарячої голови до денних променів, що
Вас і висушать.. Потенціал? Я їм.
Стопи на підставках з його долоней
Прискіпливо вовтужачись - тужуся
Випираючи нутрощами його з себе
Моє задоволення лиш допомагає йому прослизнути
Кудись вглиб, що вгору, здаюся, легше просто обімлі..
Дійшло до мене, чому мені подобається з ним зимувати -
Ялиця у криволіссі на долині, не збирає у ньому хмиз
Там має підтримуватися стан постійного гниття, для
Ворогів Моїх. Я просто вмила лице сухими руками
Від здивування, бо гілляста ялиця шуміла голками,
Коли інші приземлені мовчали голими гілками
Гостре енергетичне отруєння, Я бенкетую ідолом
Якого бачу нижче, його кисла мина від поживності –
Змушує осідати, те, що доводило до межі, на ній - її ж розтягує
Занадто жорстким для стримування контролем, заграє музика
У ньому, перемикається, більше не Я, збоченість навколишнім
Нам краще у відкритому космосі, де не-ма спокуси повішати..
Ар’ постійно оповитий віяннями направленості росту паростків..
Цьому є поняття з книг по-Адамовій роботі, полярність і рух соку..
Постійно життя у думках, заважає займатися створенням самого життя
Лежить спиною на землі, щоб лиш не я, максимум - коліна, він навіть..
Підставить долонь, щоб лягла на неї моя щока, хвилинні забіги..
Чарівні руки піаністки, що ще й корів доїла..
Але перед тим - опускаюся і заціловую лице і голову
Музику почула і я, дзвіночки вінчають барабани
Наближалася процесія, подвійна яма, – Що тут коїться!
Кладовища говорять більше, аніж живі
‘Істину тиші руйнує слово’ – це гарно
Процесія наближалася коровою з дзвоном
Одинокі птахи заспівали ще жалібніше
Заздрячи Мені, далі все закінчувалося целофановим шуршанням в голові
Одні, були, ці люди так незграбно рухаються, так багато супутніх звуків..
Думками на війні, але це не мої слова, а перші усвідомлені Лірою
Лише металеве клацання за механічними пальцями заряджаючими мага..
У тиші, такі зоряні ночі, цікаво, чи на довго? Був град, побив виноград
Побачити б Нову Північної Корони,
Дожити б, постріли - стуки у пекельні ворота..
Заберіть їх, хоча, це як вести любиму.. Корову до ями під нутрощі
Яка мертва дівчинка..? Що за дичина, лайно і кров, вкотре
Завжди війна, універсальна штука, з нею кохався Повелитель Мух(з)
Бийся - бачиш різницю? Бийся, щоб її не було, завжди – війна
Відьма просить не губитися, не вимагає, вбачаючи мене своїм коханим
Що тіло відав емульсовано, а дух лише фрагментовано, я її вагома частка
Поки-що, вони обов’язково зустрінуться, десь в кінці, у завмерлій енергії
Буде давати йому ляпасів, чому так довго? Вкриється сивими туманами, і
Заплаче, жаліючись і матюкаючись іспанською (У версії для землян)
Незламна, бо зла, банально - перемикаємо передачі ротом
Достатньо, так.. Розмови віртуозної.. Досягайте зв'язування язиками..?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023536
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2024
бо натертою зношеннями - сяє у заздрість,
заряджена, як верхня атмосфера сонячними напливами
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023062
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2024
Мені набридли ваші моря по-коліна 'законних' дитячих зносин
Позбавте Мене щастя залучення до вашої єдності виділеннями
Дівчата підходять лише, щоб запитати дорогу - посилаю на 404
Ми ніколи більше не побачимося, і Мені начхати - винятково
Гидь, у Тебе вже більше статевих партнерів, аніж у Мене буде актів
Є про що з Тобою поговорити? Але досвід з мертвими - мудріший
Не називай Себе самотньою
Я ловлю Тебе на лицемірстві
Не прохай справедливості
Все просрано на рівні взаємності
Я б кастрував усіх чоловіків,
Що дефлорували більше аніж одну
Мені набридли стерильні вірші
У вас немає права це критикувати
Я працюю на максимумі
Інтелектуально-духовної цілісності
Й жодної до Мене поваги, бо Я
Віддав перевагу фантазії, ніж реальності
Рік як опубліковано Дітей обіцянки -
Й все що воно досягло - дна
Серед любовних романів
Живу у славу Власної геніальності
Працюю над тим, щоб забути цю мову
Так само несвідомо як і вивчив
Я не відчуваю віддачі, ніби серед чужих
Зірок нині немає
Більшість вічності - у пітьмі
Не забувай де знаходишся, в кінці
Не можу струмуватися
Розриваючись всередині
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022803
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.09.2024
Подаючи каву Він витримав Мій погляд, ‘осягнув’
Бездонна, шкода, що не Наша, фліртую не очікуючи
Мо тоді Я був Собою, або це все кофеїн з терпенами..
Я мав очікування підступності, роль ‘заумний дурник’,
Не зібране волосся здавалося лиш таким, конопляне ма..
Орієнтуючись лише на голос з нашийника.. Вона гадала,
Що Мала - хлопчик, Лейлу ж це розсмішило, – Кішечка!
Ми розказали Лірі більше, аніж знали, розмова відкриває
Маючи витримку - Вона берегла воду у сльозах,
У яку дичину Мене втягнуто недолюбленими..
До раю не пропускають з багажем, це точно пекло..
Вони тут, у беззоряній Ері, бо емфатичні психи
Переймаємося шкодою від свого Вольового свавілля
Деструктивне кохання, і Нам набридли вуаєристи
Це клаптик з другої частини Дітей обіцянки
Діти обіцянки І -
https://booknet.ua/book/dti-obcyanki-b421320
Інстаграм - https://www.instagram.com/valgalarn/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018650
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2024
Морда собаки чи-то динозавра, мурена зубата
Твого предка збили машиною, викинули у стоки
Де він розплодився з відходами?
Мерзенний до блювати слиз спресований
З білим нальотом, в яких ти норах лазило
Соплива квашня заморочена на невдачі
Розвалюєшся, максимально водянистий
Донний, витягнутий з мулу нелюд
Промах колосальний у еволюційній вдачі
Тобою гидують навіть соми-сміттярі
Пройде літ триста як наважишся запр.. – Так!
Я згодна!
Діти обіцянки І -
https://booknet.ua/book/dti-obcyanki-b421320
Інстаграм - https://www.instagram.com/valgalarn/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008523
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2024
Жодна качалка не виправить мої дівочі зап’ястя
Ух, гравітація – *** мені важко, з підозрами як дятел
Можна було не довбатися, а підлетіти до годівнички
Повернення, бо низько розраховувати на співчуття
Галюциную від недосипання за вченням сюрреалістів
Чи від усіх цих заспокійливих у шлунку? Я – сокіл
Коли злітаю – решта перестає співати, немотивований
Встати з ліжка змушує лише підсипання нового насіння
Святкую наступання на скло, падіння на мокрій підлозі
Мо тоді розпад змусить піти на контакт, сумний гравець
День був хорошим, але знову закопавши мої вмерлі мрії –
Став звичайним, скоріше б відлига для безплідності
За відсутності виправдання у холоді для зради реальності
Помоліться за мене, щоб я надягнув тоді на шию фотоапарат, а не п..
Дятел з підозрами тут - https://www.instagram.com/valgalarn/
Діти обіцянки І -
https://booknet.ua/book/dti-obcyanki-b421320
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003355
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2024
(Те, що мало бути частиною «Дітей обіцянки», але я порахував це все занадто максималістично-гіперболізованим, та все ж, найгірше, що ти можеш зробити з читачем – це його пожаліти, тим більше, що це було моїм придушеним натхненням,
Якщо вважаєте себе меломаном - увімкніть "slip on a banana clip" для ритміки)
Еноляти
Я тебе не знаю, але все ж точно впевнений в одному –
Ти спала з тими, з якими не збиралася жити, поки Я
Співав вдихом про свою самоту, дякуючи її таїнствам –
Мене більше не в силах винести земля, не то, що ти
Зґвалтована за власним бажанням як істота без вибору
Яке дерево у мене повинне було палати? Зотліло й ніхто
Не бігав марно носячи воду ситами
Я – уособлення спокою і непорушності,
Але подивись як заходить блиск моєї душі,
Бо мій самоконтроль не позбавляє внутрішніх стогонів
Уся ця карма викарбувана на моєму лезоносному лиці,
Видихаєш в нього тетрагідроканабінол,
Я для тебе телевізор, ти мене не цікавиш
Не буду ще однією вагою років жаги,
яку ти змогла прийняти й втамувати
Зношення для тебе стали сповідями
Не битиму тебе світлом з силою Тайсона
Ти послала на??й можливе жіноче щастя
Спочивай без миру, гірші за тебе лиш самки ментальні
Так виховані матерями, залетіти від альфи, виховати -
З чуйною бетою, підрахуй мої втрати
У кількості дівок яку міг позбавити цноти
Шукай своє руно золоте у тестикулах, дивися не вдавися
Був в тебе на виду, моє уявлення кохання, та з волею не більшою
Загубився десь у відкритому космосі втікаючи від поганої компанії
Було так багато повій навколо, але цілуватися з присмаком виділень
Чужих – гидко, усім було начхати на мій талант, окрім
Любителя дітей, – Мамин синочок, обернись перед плачем.
Небесна блакить мені за свідка, я не знав, що він творив
Прикриваючись моїми сюжетними атракціонами, викритий
Я втік, слухаю пісні самовбивць й сльозами змива їхню кров
Виконую їхній завуальований заповіт, тепер мене не знайти
Кастрований за власним бажанням,
Щоб лише не відчувати цього бога
Розділеного на статі, його хіть злягання
Ви не страждали, як він дає вам ще надію однозначною байдужістю
Мій буденний рівень окситоцину вищий, аніж у жінок при пологах
Ніколи не хотів, щоб про мене взнали з такого виду
Дитина обіцянки вшитої у спарені драбинки геному
Єдиний мотив читати мою Книгу – заради відчуття
Емпатичного, що комусь все-таки гірше аніж тобі
Сім слів – Мої названі брати не говорили за дівок,
Як про мертвих без хороших асоціацій, – Я вийду..
На повітря.. І, можливо, трохи затримаюсь¹
Мої брати згорали заживо притиснувши під груди фугас
Я останній, як боягуз, мене захоплює такий кінець
Єдине чого я від тебе не дочекався – вибачень за зраду
Ти свідомо віддавалася якомусь одному аспекту
Свого уявлення мене, осліплена у комусь
Лиш одним фрагментом моєї багатогранності
Насправді, ми знайомі вже давно, з тих пір,
Як ти зрозуміла, що тобі подобаються хлопчики
З тих пір, як ти почала вимальовувати мою постать,
Але ти мені зрадила, закохуючись у горил, що не плачуть
Летіла ніб совка на вогонь
Вважаючи яскравість маяком
Мого існування не лише як марення
Все ще бачу твоє обличчя, коли йде дощ
Ти єдиний спосіб вимкнути мій біль
Я для тебе не вбогий, коли п’ю наш цикорій,
А не щось односолодове, Мала, подай пачку
Мої нерви лайно, вибач, бо я не горила, але плачу
Завжди цей слогана давав усмішку, «Ти, я і Ротманс»
Я не смалитиму, замнкну губами, люблю запах цілого
Спокій домівки з тобою як наркотик.. Був би
Відпускай важіль притиснувши сильно-сильно,
Як ту, що існує лише в уяві, відійди, буде гаряче
Мій улюблений янгол смерті
Однолітка без досвіду дотику?
Ха-ха-ха, та не вірю
Боги, я тепер розумію
Чому його цікавили діти
Гидка істина
Зустрінемося
По ту сторону
Чорної ріки, – Так.
Це – плагіат, бо з
«Тонкої червоної лінії»
Ніхто не пише про
Чорні Сонячні нутрощі
Існування не існування,
Що проявляється світлом
Жодного на моєму рівні
Ніхто не пише, що піднятий з безодні
Й пам'ятає білий шум цього домену
Я абсолютно чорне тіло, як зоря для
Дослідження, що за нагода для вас,
Бо мовчання звична форма мого спілкування
(Мчав маглевом з Жмеринки до Вінниці
Навпроти за два ‘купе’ сиділа гарнюня
Спогади зараз домальовують усмішки до поглядів
Гнівань, заходить мужик, сідає біля неї і починає
Зношувати її у мене на очах
Закриваючи своєю масою
Навіть мескалін не зміг
Відбілити це сприйняття)
Діти обіцянки І -
https://booknet.ua/book/dti-obcyanki-b421320
Інстаграм - https://www.instagram.com/valgalarn/
1. Лоуренс Оутс
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002941
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2024
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Ao7ogneCa2E[/youtube]
Бачиш, я просто не доганяю
Ти даєш виду, що ми однакові
Але ми не однакові
Ти даєш виду для слави
Я кажу, що ти кульгавий, так
Я не доганяю, я не доганяю (Ні, ні)
Не доганяю, я не доганяю (Ні, так)
Не давай виду, що ми однакові,
Бо ми не однакові
Ти даєш виду для слави
Я кажу, що ти кульгавий, так
Я не доганяю, я не доганяю
Не доганяю, я не доганяю
Було богоявлення (Кричи це!)
Я контролюю свою долю
Зловісна сутність,
Мефісто не має влади над мною
Краще закутатися у целофан, аніж віддати душу за славу
Я, мабуть, новенький у цій грі, хоча всі знають моє ім’я
Усе, чого Я завжди хотів - це ще одного,
Для відчуття себе на ментальному рівні
Не лише диявола чи злісного росту тварини в мені
Ти кажеш мені, що відчуваєш мене, але я не вірю
Наступне, що я знаю, ти підеш проти мене
Нехай усі вірять у вашу брехню
зі мною все буде добре
зі мною все буде добре
Війна - це мир
Свобода - це рабство
Невігластво - сила¹
Бачиш, я просто не доганяю
Ти даєш виду, що ми однакові
Але ми не однакові
Ти даєш виду для слави
Я кажу, що ти кульгавий, так
Я не доганяю, я не доганяю (Ні, ні)
Не доганяю, я не доганяю (Ні, так)
Не давай виду, що ми однакові,
Бо ми не однакові
Ти даєш виду для слави
Я кажу, що ти кульгавий, так
Я не доганяю, я не доганяю
Не доганяю, я не доганяю
1. George Orwell's '1984'
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002929
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2024
я не відчуваю нічого окрім зневіри,
сміливість боятися розтрощує моє насіння,
співаю кольорами, моя мати богиня, мій батько бог,
мої брати і сестри - всі боги, бог праворуч,
бог ліворуч і над головою
Мала кличе мене з кінця часів на частотах піднесених -
хвилями неземних думок перевантажуючи мозкові контури
я виливаюся поза, бо тут нікуди, вивернутий назовні нутрощами,
у позачасову мікро-нескінченність, хвилеподібний поза ядра яким не був
божественний, тепер вам видно як бурулька зношувала його стравохід
такий біль, ти б заплакала у цій емпатії, скажи я, навчиш цілуватися?
кочування спустошеними і наповненими норовливими судинами
вічна присутність у миті без минулого,
сингулярність випаровується здихами,
час довмирає прикиданий личинами
Діти обіцянки І -
https://booknet.ua/book/dti-obcyanki-b421320
Мій щоденник - https://t.me/mellowenol
Інстаграм - https://www.instagram.com/valgalarn/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002538
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2024
Дубль два, бо минулу публікацію видалили модератори через посилання на сторонній ресурс
https://booknet.ua/book/dti-obcyanki-b421320
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001802
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2023
собака завжди на твоєму боці,
як навіть не вирішив піти гуляти,
це мале нещастя селекції -
грає німу роль бісячого мудреця,
а я занадто старий щоб мене нічого не цікавило,
твоєї компанії поряд з ботанікою недостатньо -
романтику втратив захід, ти помреш ще й першою..
чому я мушу зізнаватися твоїм покірним оченятам?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001801
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2023
[youtube]https://youtu.be/IShS7Pla6Fc?si=k7Sfv5u9xVv7FLcZ[/youtube]
Я бачив найгірше від людства
Я знаю собі ціну, що б ти мені не сказа
Але тепер я весь у сумнівах
Чому через тебе - я поробка?
Я хочу розібратися, мені потрібен вихід
Я не можу дихати з твоєю хваткою на мені
Ти був для мене найтягучішою віддушеною
Але нині - ти наче змінив ім'я
Якого не бачу, не чую, не можу вимовити
Що було - те згуло, тепер я втікаю подалі
Створюючи нічого, крім відстані
Я намагаюся зробити себе кращою людиною
Тож тримайся.. Ос-То-Ронь!
Мій щоденник - https://t.me/mellowenol
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001157
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2023
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=cA59xu8L7Ho[/youtube]
A-N-T-I-I-C-O-N, жодного на моєму рівні
Продовжуйте вірити, ви вірили в брехню
Всі залежать від мене, я не знаю чому
Я ледве встав з ліжка, чому я намагаюся?
Я сказав, що ніколи не брехав, але я збрехав,
Коли сказав тобі, що у мене все в порядку
Червона кров - щось, що мене не дуже цікавить
Нехай вся біжить вільно у своєму призначенні
Фальшиве кохання - щось, що мене не дуже цікавить
Нехай це все вилізе - знайдіть мені іншого покидька,
Який не є переоціненим фабрикатом ШІ
Я збрехав сказавши, що я у порядку
Анти-все твоєї любові
П'яний від кохання, онімів вище пояса (Будь ласка, зупиніться)
Втрата болю, слава Богу і будь ласка, не (Будь ласка, не тр..)
Молитися, най вполює мозок, не давайте йому їсти -
Якщо це ікона, це ніколи не буду я! (Так)
Е!
Анти-все ти, анти-все ти
Анти-все ти, анти-все ти (Так)
Анти-все ти, анти-все ти
Анти-все ти
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000092
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2023
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=7wlcoM6npTM[/youtube]
Я все повертаюся, але я не повернуся цього разу
Я поглинув себе у всій вашій брехні
Вважаю, що ви праві, гадаю, я втрачаю свій розум,
Але я б краще мав божевілля, ніж нічого всередині
Мені так не пощастило
І ти хочеш мене трахнути
Я знаю, ти хочеш, щоб я був всередині
Цього разу я не буду ловити почуттів
Мені так не пощастило
І ти хочеш мене трахнути
Я знаю, ти хочеш, щоб я був всередині
Цього разу я не буду ловити почуттів
Твої очі зустрілися з моїми
А потім я перетворив свій смуток у гнів
Ти причина, чому я курю сигарети
І длубаюся з обличчям
Ти причина, чому я не
Вважаю себе й чудовим
Мені так не пощастило
І ти хочеш мене трахнути
Я знаю, ти хочеш, щоб я був всередині
Цього разу я не буду ловити почуттів
Мені так не пощастило
І ти хочеш мене трахнути
Я знаю, ти хочеш, щоб я був всередині
Цього разу я не буду ловити почуттів
(Ей, ей, ей, ей, ей, ей, ей, ей
Ей, ей, ей, ей, ей, ей, ей, ей, ей)
Е-х
Ви будете трахатися з ким-попало, ага
Але я не трахаюся з ким-попало, так
Ви будете трахатися з ким-попало, ага
Але я не трахаюся з ким-попало, ей
Написав крихітці, і вона відповіла, ага
Тепер у малої зламана спина, так..
Ти намагаєшся спалити, я це не палю
Я не хочу наркотиків, якщо це не шляпки
Чому ви думаєте, що я крутий? Мені це не-до-вподоби
Спочивай з миром, Гус, хотів би тебе повернути
Не кажіть мені співпрацювати з естетичними трендами
Усі ці репери ввели вас у оману
Вони насправді вам не друзі
Ви будете трахатися з ким-попало, ага
Але я не трахаюся з ким-попало, так
Ви будете трахатися з ким-попало, ага
Але я не трахаюся з ким-попало
Гус - Густав Ар, Lil Peep
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999732
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2023
Ти створив ситуацію з якої вибратися лиш одному живцем.
Коли ти почнеш мене ґвалтувати? Борися, не треба мені травма.
Я абстрагуюся, але те всього “лише”. Викрав і лише дивишся.
Вона втекла, а потім довго плакала над його фотографією. Ще?
Після того, як він ліг головою на рейку в очікуванні потяга.
Йому просто потрібна була подруга
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996275
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.10.2023
Рабська праця - Фактор страху
Кібервідходи - Божий акт, 7:11
Картонні Трутні - Archetype
Підводна течія - Заочний вирок
Корпоративне клонування
Кістоскреби - Живі щити
Вознесіння - Феноменально
https://t.me/mellowenol
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993540
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.09.2023
хочеться триматися за руки й теревенити,
а не от це все, прикро, що ти так рано вмерла
І я не можу тебе знайти, куди мені кричати?
Не-спроста-ж кличеш у інший світ, до вирію
Ти не можеш сама знайти переродження
Народжений у дисонансі за довго першої зорі
Хрещений у річці, відомою вам під назвою Час
Залишок, яким усім бути.. Агр-х! Ми - усі святі з
Видовищами налаштованими на нескінченність
https://t.me/mellowenol
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993386
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.09.2023
https://t.me/mellowenol
мо й справді, я занадто класний
для ощасливлення когось своєю компанією
бог чи скоріш диявол тримає мене для себе
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991954
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2023
в ході розмов з подругами про дві найбільші загадки людства,
а тобто, про - походження життя і історію "болота".. Доходимо "до" -
Хто такі росіяни? - Тубільці єднанні геном..?
Розплодження, я знаю таку милу хакашечку
Ну просто ідеальна в поєднанні сходу й заходу..
Діти дохнуть за повернення величі їхнього породження
Головне й Перше слово - "союз", дехто застряг в минулому
Як я у цьому літі з писком малих від пощіпування під водою
Чистий захід, минув дощик, Лана Дель Рей співає цілими днями
Малі гадають, це поганий знак, депресивненько, тому й цілуються
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991195
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2023
Ці духи кочегарять в твоїй макітрі
Покинуті і на смерть залишені
Без можливості жити, засуджені
Твоєю заздрістю їхній боротьбі
Ти завжди обіцяєш, що це буде востаннє
Ми віддаємо себе вночі, зношуючи розум
Усі ці роки ми спостерігали за твоїм болем
Але ти забуваєш наші слова з наступним днем
Мені знову снилося твоє лице
Жахіття, чи вони колись закінчаться?
Я мріяв про місце, де ти знаходишся
Так далеко, так далеко від мене..
Що? Поза болем є життя?
Вибач, я тебе зжеру
Готова, Medium Rare
Але буду жити для тебе
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984001
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2023
Паб на куті перетину двох паралельностей
Останнє слово жіночого роду, й не дивно –
Я не відчуваю себе чоловіком, всі ці мужлани
З якими мені доводиться спілкуватися у кадастрі
Постійного говорять, що секс доступний як вода
Де вона? Якщо проституція досі нелегальна
Гадаю, це лиш нас очікує з суспільною свідомістю
Всі залежні від злиття, для чоловіків – це просто акт
Для жінок – щось сакральне, вплутуючи почуття
До такого примітивного заняття – вони все ускладнюють
Я потім дивуються як їх так змії обманюють і кидають
Вдихнув нікотинову дудку – зайшов до пабу
Ще одне побачення, - Щось будете замовляти?
Ромашковий чай, - Хвилинку.
Сиджу спиною до входу, не
Хочу бачити як вона заходить
Прийшла, не спізнившись ні на хвилинку
Пунктуальна, худенька й невисока
Біла сукня, чорна кофтина, мила шатенка
Сказала, - Привіт, - Вітаю, сідай
Помовчали, позиркали одне на одного
Вона розпочала, - Ти військовий?
Ні, мене відкинули. Чому запитуєш?
В тебе холодний погляд, лице сурове
Чому «відкинули»? – Відповідь інтимна
Вона насупилась, а я ще нікому не говорив
Про.. – Я знаю про що ти думаєш, ні
У мене там все в порядку, просто мозолина
Зніяковіння і відразу – ось, що я побачив
Хочу курити, а тут не можна серед дня
Коли це просто ресторан, немає чого тягнути
Ти незаймана? Вона очікувала цього запитання
Відповіла, - Ні.. Невже це важливо? - Так
Для мене – так. Я не хочу, щоб мій перший раз..
Був з чужою реалізацією мого бажання
Вона мені не вірить, ніхто не вірить, у те, що
У привабливого хлопця досі ще нікого не було
І не буде, дівчата знайдуть виправдання
Своїй пасивності у гендерних стереотипах
Мені немає чого вже поспішати
За ці десятки побачень я опанував холоднокровність -
Це страшна сила, зневага без зовнішніх проявів
Мати-одиначка нічого не навчить сина
Ідеалізації дівчиськ? Можливо
Уявлення ідеального партнера у котрих
Прямо-пропорційне кількістю актів з різними..
Від настирливого й «юморного»
До чутливого й розумного.. Мати
Вона в пеклі, я приходжу до неї кожної ночі
І регочу над її вихованням «хорошого хлопчика»
Котре стало чистою зневагою до жінок
Вона не зрозуміла в якому світі жила
Вона просто очікувала на піднесення їй плода
Цей соціальний спектакль пасивних яйцеклітин
Вимагає від мене брати на себе роль змія-спокусника
Мені тридцять, я чекав, що мене ще зведуть обставини
З кимсь, чекав на ініціативу від статистичного винятку
І де я зараз? Мушу доїдати, бо прийшов останнім
Які ви прокляті, і я з вами за таку волю
Мушу доїдати надкушені скибки буття
Заражені ментальною інфекцією скористання
Ви віддаєте найцінніше, що у вас є – невинність
Уродам, котрі хизуються зібраними ними наче колодою
Де всі ваші колишні? Ті ментальні виблядки
Хороші хлопці не роблять першого кроку
Всі дівчата – лагідні, хлопці – монструозні
Докажи свою чутливість, прокляті стереотипи
Давай-давай, невже тобі не достатньо
Моїх ініціатив у зирканні.. – Мені шкода..
Що? Я втратив контроль над очима, тепер
Вони просять позбавити від усього цього
Я й забув, поринув у ненависть, бо перед
Мною – чужа, піднявся.. На околиці - війна
Чомусь позатикалися усі феміністки
«Ми за права жінки на рівні з чоловіком!»
Напевно тільки зараз зрозумівши, що об'єктивація
Котра на них розповсюджується – є й привілеєм
Безпричинні прояви уваги, тільки за один факт
Твого існування, боги, це ж прекрасно!
Опустив голову - побачив пригніченість
Дістав соску, чому мені так їх усіх жаль
Пофігу, затягуюся, випустив убік
Лимонний пиріг, став манекеном
Принесли чай, не пройшло й хвилин п’ять
Мені шкода, «- Ні, тобі не шкода зовсім»
Вона усміхнулася, - А я знаю, що це за цитата
Це - «Light in the Cave»
Я знаю, що вона знає
Просто, у її профілі
Та пісня стоїть гімном
Йти, як завжди, не озираючись
Ти йдеш? Напишеш мені,
якщо суб’єкт реалізації твого бажання
Насправді не буде вартий витраченого на нього часу?
Присів, ось вона - обжерливість
Без наповнення шлунку, але з нудотою, - Завжди втікаєш?
Завжди знаходиш причину? Розкажи про думки і відтінки,
Які зібрав та все ще нікому не показав
Як зробив усіх нас навколо дурнями
Як тобі шкода, так шкода
Ні, тобі не шкода зовсім
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=45VJ3vpkNN0[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981695
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.04.2023
тисячу разів я бував тут, дивлячись
Звисока, нескінченна небесна блакить
Подаруйте мені першу дівчину на ніч,
або сорок кілограм полімерної глини,
і я сам створю її собі на вік.
Я не вільний, я не відчуваю себе українцем.
Матеріалізуйся із моєї поезії, вийди із світлин.
Неідеальне породження божественної плоті
Відділеної від цілого усвідомлення
Короля землян, володаря космічного простору
Мені боляче фіксувати надбання чужої любові
Природній відбір, злови себе на думці
З черговим свого лона -
Скількох емоцій вартуєш.
Це моя фінальна молитва
Опівнічний гімн!
Я знайшов спокій
Лиш у тиші, слухай
Як вона стогне
Все моє життя - агонія з
Уникання саморуйнування
Притаманному цій формі
Несиметричний інтелект
Інакше - було б нудно?
Розчарований створенням
Розваги ради, втечи
Перевірити, а чи справді
Вихід був у ізольованій
Копії, зваблений чужим
Розчаруванням, піском
Камінням, брудом і розпадом
Вічне перетворення - вибір
Зроблено, спрощений до
Обраного захоплення
Піднімись думкою до творця
З кінцем для цієї плоті, - Ну
Що? Вдалося щось створити?
Метафора на яблуко
Індивідуалізм, я не міг
Не дати вибір, ми
Однакові, Моєму пустому серцю важко довіряти
Ви зовсім одні, поки не перетворитися на прах
Він лиш з нами говорить
Бо руки розкладаються
Для можливостей дітей
Доторкнутися б до того, що
Сам не отримав, пустка
З нестабільної плазми
Потрібно попестити
Неідеальний вакуум
На її хвилюванні
Будуть збиратися
Краплини поту зорями
Збита собака, відкинута
на узбіччя, Ліра -
Непорушність, - Дінгіре,
Що ти бачиш в копошінні
Опаришей? - Ми не
Жертви, Всесвіт - так
Порожнеча навколо нас
Ми лиш нею і зв'язані
Мені не добре, - Йдемо
Назад? Ти мерехтиш
Забудь про плоть, як не
Хочеш бажань із вчорашньою
Датою, прострочено, ну-що
Ментальний пролапс? Вкотре..
Вб'єш мене разом з собою?
Ні, не смій брязкати пальцями..
Бляха..
І де я
Відкинута
Переміщена
Я знаю це..
Скупчення
Ні, не та...
Кількість зірок
Не та структура
Що.. це за
Галактика?
Нормально-
Ж гуляли, як
Бажали..
Помовчати
В компанії..
Треба ж
Було мені..
Порожнеча-мати
Поверни мене
Додому, ти б
Не вібрувала
Оргазмуючи
Від любості до можливостей
Затягни мене у свою пам'ять
Атоми виступають на тобі
Краплинами поту, він лиш
Не хотів показувати свою блювоту
Мої вітрила давно порвані, випалені
Віддзеркаленнями променів від гладі
Але якими вони б не були - твій вітер
Завжди заганяв мене туди, куди хотіла
Вакуум грає в собі струнами, ми всі
Фіксовані, знаходимо вихід назовні
У травинці на полі, з нею зв'язані
У її колиханні засинаємо, наш дух
Літає, та комусь мало - він в пеклі
Й світило його не гріє, лиш обпікає
Він його розбиває, на іншому боці
Опуклості, зв'язаний довгою пуповиною
Він проривається такими коліями товстими
На поверхню лавою, розтікається і
Засинає, - Прокинься, Ар'е! Трясця..
Твої відлуння струн такі слабкі, але
Все ще трансгалактично мандрують..
Кити не співають, а плачуть,
бо одинокі, - Так, я тебе чую, я
Скоро буду поруч
Нескінченні дні
Мандруючи далі
Скрізь повторення
Однієї структури
Загублені світи
Страх всередині
Відчувається добре
Страх всередині
Відчувається
Піднесенням
Я б заблукав
Не пам'ятаючи
Про наступників цій формі
Ідея дає мені чуття радості,
яку може принести лише терпке зелене яблуко
Як перемогти поводиря зоряного воїнства
Коли ти бруд від роботи під його нігтями?
Апогей його конструктивізму, - Я зараз
Кричатиму, ми вкотре страждаємо!
Я вкотре кружляю посеред полум'я
З хустинкою якою витираю чоло
Хтось вкотре підпалив траву, це
Не зупинити, нехай палає
Дивися як я кружляю
Дивися як я кружляю
Дивися як я кружляю
Дивися як я кружляю
Це - Запалення Ночі
Воно не пройде, бо
Видіння у гарячці
Занадто охочі!
Дивися як я кружляю!
Дивися як я кружляю!
Нехай палає!
Медові марени
Від попелу так
Буяють рясно
Вкотре одягнеш
Жовті ряси, ряси!
Ар', Ар' - Хастур!
Нехай знають
Чия зоря палає
Над головами!
Так пізно, пізно!
Так лагідно, так
Лагідно ти тривожиш
Порожнечу остиглу
Для ще одного разу
Так, щоб не остогидло
Не остогидло
Не остогидло!
Все оповито
Нехай палає
Не зупинити
В оковиту перегнано
Вино кисле, мо' тоді
Вийду на поверхню
Під холод космічний
Ідеальне проектування
Дивися як я кружляю!
Я є - вічне ускладнення
В мене багато імен
Ім'я моє - поняття
Славте мене словом
Одне одному в
Розмовах, поки
Я кружляю, - Дивися!
Як я кружляю
Відганяючи
Від тебе полум'я
Не засинай, Ар'е!
Така моя воля!
Запечені кислиці
Були чудовими!
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=1iwNEukbK48[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978509
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2023
Захист Лужина
Я нічого
Не можу зробити
З уявленням
Майбутніх
Комунікацій
Я приходжу
Додому опісля -
Усміхаюся
Псевдо-щасливий
Все було краще
Біло-біло, біль
Потім плачу
Я не вірю
У повторення
Я нічого не
Можу зробити
Зі страхом
Зі своїми уявленнями
І ні'з'ким поговорити
Я не вірю повіям
Полюбіть мене за..
Мої фантазії?
Чорна клітина вікна
Запрошує до партії
Я - білий король?
Так! Нариси стану
Чорної королеви
Вітер вимальовує
Я в глухому куту
Заплати кату
Вони люб'язні
Це їхня робота
Нічого боятися
Обраний, я вас
Так сильно люблю!
Мені боляче знати
Що ти споглядатимеш
Мої повзання дитячі
Серед цього балу
Мене забирає гра
У передбачення
Відчуття домінації
Потрібно квапитися
Насолода помирати
Поки не пройшла
Повз, сама блукати
Всесвітом, як і я
Безконечно
Заганяючись
Що за
Контроль
Навіщо
Це все..
[youtube]https://youtu.be/mnp2fDgOpDc[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977644
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2023
Неврози і коїтус у підлітковому авантюризмі
Не зіпсуй перші, найважливіші враження, без
Уяви виношеної, як правильно, секс - не те
Чим здається насправді, революція у собі
У парі, у загальноприйнятих нормаліях, що не
Зробиш аби відчути спокій, неврози і невдоволення
Що не зробиш, що не згодуєш безмежному звіру життя
Проекспериментуй у парі перед виносом назовні, секс -
Протест, як мене можуть страшити інші соціальні активності
Якщо я робив з людиною таке, звісно за згодою, банально
Сором за бажанням скинути напругу, не доводьте
А'то погорить запобіжник, і не вихід у проституції
Проблема глибше, у обопільній безкорисності; Та він все
Винаймає індивідуальність, знає, чого хоче і що отримує
І не знати, хто-кому ще повинен платити, - Хочеш кохання?
Колись я робила тобі знижки за привабливість, а зараз -
Мене достатньо нагодувати, чому ти досі не маєш дівчини?
Занадто любливий, змушуєш над взаємністю задуматися
Дорога у прірву знайомства за якими лиш бажання інтиму?
Я тобі набридла? Так чому викликаєш? - Я помираю, а ти -
Наче сніг зі вовчими слідами, вони
Занурюються наскільки дозволяєш
Нехай блукають без наміру, інколи
Так приємно блукати, можливо
Страх вигріває таз, до печіння
Яким описуєш свої оргазми
Я залежний від бездоння
Я - туман на дні колодязя душ
Нехай я відійду безболісно
Невже я й цього не вартую
Хлопчиків так легко здивувати
Закоханість - одержимість
Накладене прокляття, хто винен?
Як не власне його невинність у
Спілкуванні, всі якісь такі дикі
Наче прийшли сюди із хащів, ой
Це-що сарказм? Йди обійму
Артуре. Ти говориш речі
Неприпустимі, наче я купила
Добре ставлення, наче ти
Мене знаєш вік і трішки
Чому ти плачеш? Я чогось
Не знаю? Не я тут вічна
Внутрішнє ядро зазнало
Деградації? - Я мушу вбити
Свого наставника, за це
Спрощення, - Дарма
Розширення зовні
Я ступаю його помилками
Тіло, живий пам'ятник
Не розуміє твого плачу
Зовсім інші вподобання
Зовсім інша суб'єктивність
Зовсім інша стежина
Знайомства з реальністю
"How can I learn to love at all,
When everything is so temporary?
How can I learn to love at all,
When everything is so temporary?" -
Invent Animate - Vacant
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971516
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2023
Заєць1
Талант - соціальний борг
І мені є місце скрізь, але
Не тут, цінуй, цю просторовість
Замкнута на горбочку система
Я - єдина, Я - еволюція, ти не
Відповів, звідки енергія? Ти де?
Це напів-мертва кулька тієї
Водорості, - Начебто, - Начеб..
Твій голос зачаровує, - Не моє
Досягнення, - Він нас бачить?
Погляд їхній давно на ньому
Варимося у засідці? - 'Наче'
Пожував траву, і пострибав
До ями, прямо на трап, хап!
Відьмар! Я-ж відчуваю, усіх
Відлякує дим яким долину
Встелило, десь зверху
Туман, - Ми гарячіші!
Так, ось, коридор, що, ступати
Убік? Попереду ще має бути
Ціль? Ну-й філософи триклят..
Почувся вигук, - Дехто просто
Шукає перехід, впав, поринув
У чиїсь ілюзії, навіть хаотично
Не переміститися, тебе ззовні
Живлять клітинно, ганяють
Круговертю життя, і, ось, ти
Вийшов з-боку захоплення
Мо'-було-б-сказати, - Що
За жахіття вічного перетравлення
Вийшов, і все, ще стоїть відчинена
Яйцеподібна кімната на живій горі
Хтось у з-неї вийшов на-
Половину, вона кам'яніє
Допоміг, чим-воно-не
Було-під-мною, але для
Нього важливий спів
Нестабільного хаосу
Десь під час зачаття?
Що за думки..
Хм, нормальні
Такий сповнений
Сил до оголення
Хаосу в камінні
Зваженого відповідно
Під відомі мені танці
Вітаю! Скажи, дивина
З каміння, а не хочеш
Пити? - А я померла
Грудна клітка
Розійшлася
Тріщиною
Вічна? Моє
Серце було
Справа, і цього
Не пам'ятає
Потойбіччя
Лише - він
Його справа
Божевілля? А-
Ти знаєш про
М'ячики? Про
Кладофор?
Не нагадуй
Відбитки наших
Емоційних спалахів
Тридцять-три, а на
Тиждень споминів
Ого.. Так довго..
Я змогла хвилинку
Пролітати пам'яттю
Ниткових викривлень
Зрослися, скільки
Творінь, але я
Падаю до цієї
Смерті, і далі
Завдання, придумай
Сновиддя у якому ще
Правити, не-криваво..
Усіх поховати, вмерти
З вдихом, - Мотай назад
Все не було ідеально
Завдання, знайди себе
У кінці живого на часі
Така велика черга
Відчути світло, ми
Всі пов'язані, вийти б
У публічний простір
Ось я жива, ось я
Гляньте! Ми всі позитивні
Потойбіччю, нас так цікавлять
Потаємнички світла, поховано
Скільки за його променями?
Там буде чим поживитися
Катастрофічно у запущені
Цьому, світлове забуття
Вкотре забудемо велич
Структура простору приготувалася
Інтуїтивно вилазячи погрітися, м'ячик
Мені б прикласти
Все-на-часі
Не журися що
Усі говорять?
Буду любити
Усі за одного
Єдині у світлі..
Відчуження і
Маса під пізнання
Занадто живо, як
Намагнічена я..
Відволікаю
Вибач, я лиш..
(Пам'ятаю як
Першою у
Порожнечі
Уявила дещо
Ще одного
Себе, замкнули?
Мені приємніше..
Відбитися..
Нехай піниться
Маса приємна
Я-за оксамитовий
Вакуум, навпроти
Твого лику
На ворсинках
Котрого буду
Тримати простір
Лоскочучи хаос, ми
Усі так любимо цей
Невинний сміх.. Щастя
Ще одне народиться
Поки ми танцюємо
Я не була світлом
Хто ми? Страх
Таке позитивне
Нічого, під світлові
Нори, якби я тільки
Могла бачити цією
Формою там, учіться
У людей світло
Поглинається так
Грайливо під забуття
'Першим', була з
Формою посеред
Темряви, мене
Тягнуло від тебе
Так-що-у-спротиві
Я була злою, удар..
Нехай полотно піниться..
Ти-ж така рада, коли
Плачеш, порожнеча-
Мати, я стала гостротою
Що не ріже, й не коле
Лоскочу, до бажання
Вічного ділення.. Де-
Хто-так сховався від
Світла, у комірчині..
Зі своїми передбаченнями
Натворивши не більше, ніж
Світло без нагляду)
Інколи я народжуюся
Втягуючись надбанням
Єдиним, волокнистим
Виповзає пританцьовуючи
Моя форма по-ньому, ступаючи
Скоректовано зарядом - на
Вершину, здіймаюся набитими
Точками з нічого під захоплення
Зарядженим потоком, я завжди
У потойбіччі, крізь мене воно
Пульсує, ще рано відмовлятися
Від неочевидності, скільки
Каміння, ще так багато можна
Виліпити, так багато роботи
Під відомі мені шабаші навколо
Скупчень хаосу врівноваженого
Все заходило далі, аніж міг собі
Дозволити, розслабитися
Безперечно, перший
Лик у обіймах долонь
Моїх - був найкрасивіший
Як-міг-виточував її форми
Що як крони відповідні
Пухнастим гілочкам
Нейронів, невинним
Нехай дивиться, як
Рятую інших, з доброго
Принципу щасливчика
Мені давно потрібна
Дружина, цей світ
Занадто дикий
Розійдемося?
Що дві ріки, це
Ж як потрібно
Відійти легше
Убік самому
Аніж разом потоком
Що? Сприятливіший
Простір? Як-змовиш..
Вибухаю-від-бажання
Коли ти заніс мене з
Двору у свою кімнату?
Ти передумав? Не
Розпочнеш свій
Психофізичний
Вічний вдих сьогодні?
Ні, я не хочу блювати..
Чого ти боїшся? Моєї
Любові? Готичної?
Уб'ю, бо люблю?
Полегшу страждання
Отримаю владу? Над
Собою? А дівчинка хоч
Дурна, та не настільки..
Я наче випила кохання..
І я не п'яна зовсім..
Якщо я впаду у дієву
Безпам'ять - не протився
Моєму коханню, - Тремор
Ти покинеш це захоплення
Поринеш у губку мандрівних
Осколків відчуження оточенню
Вони викинуть тебе до супротиву
Тиранічного, десь на іншому боці
Будеш відчувати насолоду, але ти
Вже знаєш як я покидаю їх, - Ай!
Боляче, дитина впала, де ма-ма..
Ось моя форма, скільки споглядає..
Але ніхто не наважується зайняти
"Я", а ти носив мене на руках, не
Пам'ятаю, що ми наробили? Там
Справді уже - все на-ножах, скільки
Нам? Приготовано.. Усі томляться
Нагнітанням апетиту відчуженням
Я тебе десь шукаю, а ти сховався
У моїй болячці, як все.. Пересічно?
Ми - ніщо, відповідно до усього
Замкнуті, наше існування не
Передбачає потойбіччя, не
Вмирайте молодими, не готові
Я мовлю подумки, я мовлю
Вдихом, бо можна-ж без язика
Який не вдається відтворити
Ти так багато-чого навчив
Просто спогляданнями себе
Сьогодні вночі на-тлумачив
Крощіння світу новими
Можливостями - любов'ю
І справді - гори недостатньо
Високі, а ріки з океанами -
Широкі, глибокі, єдине, що
Пам'ятаю - світло, назавжди
Залишуся для схожого у біді
Гіпсовою стіною витісненою
Чимсь гострим, ієрогліфами
Вічність отримали руки, що
Пам'ятали слова наказані
Ти у них на нижчому рівні за
Світло, час протистояння
Непередбачуваній дивині
Що пам'ятається мерехтінням..
Вбийте! Я повернуся до нього
Чому ти плачеш?
Бо так треба.. Казка
Я так заплуталась, що
Забулася одягнутися
Я покинула те місце
Бо так хотілося відчути
Щось у роті.. До хвиль..
Хвилювання у животі
Те місце годувало за
Волю, я не бачила
Кінця, - Припи.. Пробач
За забуття.. - Скільки ще
У нас часу? - Скільки тре..
Ще одна проблема, котра
Зовсім нам не треба
На цьому поприщі кострища
Що змиває собою пухирі
Тілесності, інколи твори
Називають геніальними
За сюжет простий, однак
Метафоричний у голові
Праскою поголився
Мілкі рани - великі ва-ви
Гноїться? Розрізати!
Вільне повітря крилами
Відштовхуючись від потоків
А як-же майстер? Його
Душа співає, лине луною
Його потрібно відвести.. А
Ми заблукали у чужій пісні
А-у-своїй змогли-би?
Скрізь буяє, мене крізь пробирає
Пластилін, морозом, тріскає, і
Я проходжу, лавові трубки
Залишаючи за собою.. Хтось
Упаде? Ну і що? Центр мас -
Точка морозу, мені набридла
Вона, занадто поживна
Хвороблива.. Він не той
За кого себе вдає, на
Нього очікує жахіття і
Нікого він не хоче поряд
В тому, сказати люблю
Матері, розбудивши від
Вічного сну, таку втомлену
Народженням, - Сецесія
-------------------------------------------------
і ми кипіли, вода збігала
не знаю для чого мені
Ти треба, просто знаю
Що мушу бути поруч
Так спокійніше, і все тут
Так треба, бурлить казан
Стікає наваром по стінках,
Решітці і вгамовує вуглики
Душі, перезбудження впало
Тепер ми просто хочемо, і
Все тут, нехай мене пошле
У нас свої поняття, і я піду
Їх я виходила за тобою бігаючи
Так, вони вартують твоєї любові
-----------------------
Хто наївся меду? Зізналася вже?
Не хвилюйся, я за еони ні-з-ким
Не парувалася, звідти рана до
Серця, і без жодних метафор
А - ти удачливий, головне по-чекати
Напореться хтось з переживанням
Яке тобі до віршика усе-ви-скаже
Побачивши мораль переливання
Кому все псувати? Й рятувати
Замовклі р-ти.. Спина болить не
Так? У теплій воді? Ти зібрався
Сьогодні помирати? А-он хтось
Йде, запитай у шитого червоним
Комірця кафтан'а, - А чи.. Чи
Я один? - Оце-так вітання для
Того, що шукав усамітненої
Смерті, подалі, щоб не бачили
Нащо? Забрав у землі, у тварин
Віддавати, верховний хижак став
Потойбічним голосом, мудрим-й
Милостивим, помирився з життям
Познайомився зі смертю, - Так
Перестрілися, ці дорослі занадто
Самотні.. Як можна боятися
Нічого, воно мене ж породило
Забили ті дитячі слова без гри пізнанні..
Сказані, не зізнавалася у любові ще-ж
Що я вкотре провалилася, ситом з котла
Виловлював? Відніс до себе додому?
До кімнати? Такі цікаві обкладинки
Альбомів, не такі, що викинув до
Робочого виходу, ті.. Занадто віртуозні
Що-до убивств, точніше, що-до - наслідків
Це велике - застерігання, хтось розуміє?
Кричить, до крові з горла гарчить, чим
Тут усе виклав для Дочки? Ти все знаєш..
Максимум? Скрученою голубиною шиєю
З голоду, до собаки.. Вони.. Не перебивай
Вони все розуміють, просто мовчать
Інколи я в-них сню, бачачи лиш хороші
Якості.. Руки, що погладила.. Вдарила
Але заплакала.. Прокидаюся.. Мені
Ще потрібно по-на-розділювати
Льон на волокна.. Приходь на базар
Я продаю гриби зі комунікації лісової
Про яку не знають зібрані тобою, не
Ходиш так далеко пересохлими
Долинами витоків безіменних.. Відділені
Ти йдеш їм в перехрестя, потік - живий!
Приходь як говориш у 'день Тора', у день
Коли забивають скотину.. Під спів лагідний
Щоб не страхом м'язи не зачерствіли.. Чиї?
Як жило - так і переходити, через твої потоки
Знаєш? Усі ці громи-слів без блискавиць
Ворожби.. У день, що слідує за шабатом
Сповненим роботою у прославляння
Бога, які прості загадки, коли живеш
На щиті кристалічному.. Повеземо
На в'тор'говані-гривні на північні
Болото - солі? Нехай осушуються
Ти-ж знаєш як я люблю чорний
Цукор? - Хто-б-міг-й подумати
Що вони його придумали
А в нас росте буряк.. Для
Найближчого - худоби, що
Нам випала за доля..
Проповідувати..
Кристалізовано - красиве слово
Назад до світла, з відчуттям
Тепла, якого не було до
Безмежності його відповідно
Відчутно, дякую за цю комірку
Сонця.. Я попливла.. Знаєш..
Скільки раз я вже так робила
Відповідно до уяви 'заговорила'
Так смачно, що краще б не їла
Скільки я ж тобі брехала, милий..
Ти просто здичавів, за вибором
Плачеш горохом, сидиш на якому..
Думаєш.. В мене шило в сраці?
Ну а в тебе буде більше дещо..
Я зна-хто-ти, насправді - безпомі..
Голова пуста як бочка з.. Медом
Посеред сухого степу.. З'їси і
Дійдеш куди схочеш..
Ти мене дістав до ручки..
Логічна помил.. Проверни
Мало хто думає про комах..
Добре що згадуєте пра'щурів..
Їхня драбина просідає за-віко..
Вікна? Ти не маєш вікон, до
Світила потрібно дійти, інак -
Надивишся, та інші кольори
Роздивишся, - Перестань!
А ти повтори вдихом! 'Я'
Ти так мучиш мене..
Не потрібне й ліжко..
Чого хотіла від тебе
Дружина? Нічого-ж
Особливого.. За місяць
Спільного спочину.. Її
Нігде-нігди-не-ма, вона..
Єдинорогом тебе звала
Метафорично, не змушуй
Мене брати ножа та її
Слова виправдовувати
Що 'ти'? В лісі тебе
Прозвали паном, і
Ти тому радий? Життя
Так, щоб радитися
Конвергенція конвекції
Ми занадто забуваємося
Самозадоволеннями
Вибухаю-від-бажання
Коли ти виніс мене з
Двору у свою кімнату?
Висохло-й-волосся, що
Я тобі наговорила? Я
Вийшла, але наступна
Навала - буде прийнятою
Безпам'ятством, у чужій
Формі, дівчинка, під гидкою
Волею, можу взяти під
Контроль? А Чи потрібно?
Невідома життєва практика
Збирає світло порожнечею
Вибіркою-перебірливою?
Я ніколи ще-досі-не
З'їжджала масляним простором
Масою більшою аніж виношу, це
Все кристалізація, красиве слов..
Повінь заповнює кімнати, - Потрібно!
Кричить, - Потрібно забиратися вище
На трон! Встань! Навіщо я з'їла зілля..
Як під таким кутом ти на ньому сидиш?
Недовго.. Любуйся литками, що за поза
Обидві-двоє в напрузі.. Тут ти народжуєшся?
Відповідно-протилежні.. П'ятка-пальчики
Вода прибуває, торкається стоп, потрібно..
Стрибати і пливти, що є духу, за небокрай
Має ж бути суша.. Що ми наробили?
Важкістю свого існування змусили
Чорне самопоглинання врівноважене
Порожнечею з боків - породити таку
Ж у собі.. Така опіка, я пливу міцелієм
Далі сухими долинами - коріннями
У напів-житті, ніхто не використовує
Болото, зваблена можливостями
Та-й хазяїна не-ма в дома.. Порожнє
Місце, заячі бачу округлості відкладені
У спокої.. Такі цікаві картинки у шугалії
Хто міг наповнити перед нею - котел
Рівнесенькими чурбанчиками викласти
Сходи, наступний вищий за попередній
Нехай напуваються олені? Зайцям й
Собачим-лисам достатньо болотної
Рослинності.. Ти ніколи не буваєш
Самотнім.. Дивишся з опущеного трапу
В яму, визираючи з неї лиш на голову
Що тобі Дочка говорить? Я - молодець
Тато зробив, а я придумала.. Залучена!
Стрибай зі стільця і пливи! Рятуйся!
Вона покірно стрибнула, на підлогу
Боляче лицем, животиком, хотілося
Опіки, щоб поспівчували, колінками
Умертвлена сильною дозою мусцимолу..
Зваблена медовим мулом
Що так рівномірно фіксовано
І все далеко заходить.. Але
Спробуйте переплюнути
Просить взяти її спереду
Під час цього смертельного сну
Просить, щоб я взяв її ззаду,
як вмре, на чорному атласі, вибачається
Бо за життя так і не осмілилася, ми ж лиш
Познайомилися, відповідаю, не поспішай
Але обіцяю, що віддамся тій пристрасті
з надзвичайною холоднокровністю
Просиш ж, все для твого спокою
Немає за що схопитися, говорить
Все всередині пульсує, увійди
Тобі буде як ніколи приємно..
Що за маргінальні розваги, - Ні
Тобі поки-що достатньо уяви
Споглядаю, в неї довгий язик
Мені подобається, маленька
Смерть у відстрочення повної
Слухай мій голос, ти мусиш
Ні, нічого Ти не мусиш, сама
захотіла взнати те, як Я себе
рятую кожного дня, нічого
не має значення, окрім твого
Уявлення, ідеальна, зізнається у
коханні, а мене до того ніхто не любив
Де ти був? Ненавиджу.. ненавиджу-у-у
Так, ти - мій перший після групового
Зґвалтування, там непевно дуже
Чутливий ритуал
Гойдання світла
Не впустити б, а
То - знову ловити
Десь у зіницях
Прикрий мене
Покривалом,
як не можеш
Терпіти
Не-ма
Не-ма
Де моя
Музика
Танцювальна
А Я слухала
"Древніх примар"
Такий ж переклад
Символу, що
Звучить як
"Gi-Dim"?
Альбоми не
Концептуальні
"Король
Землян й
Усього простору
Космічного" - не
Продовження
"Бога", а я його
Знайшла, що
Насправді являється
Його продовженням?
"Древні примари"
"Древні примари"!
Уль'Ту-Ул'Ла!!
Я вже чула те слово..
Впала у безмовне
Конвульсування, у
Консультування з
Древніми, вони
Не скажуть нічого
Окрім бажання
Вбити любов
Наскільки
Нестерпне
Почуття, краще
Бути просто
Танцем на
Кінчиках
Пальцях
Чиєїсь
Невинності
Навколо -
Усе, безконечне
Бо, порожнеча
Вбирає чуттєве
Що-за-біль..
Породити її
У-собі, обряди
Наші обрані за
Її присутності..
Усвідомленість
Падає у глибочінь
Я пульсую лавою
Породжуючи об'ємність її..
Існую на вивертах вівтаря
Гіі'іі'-ді'-М, в перших
Рядках про Гільгамеша..
Я знайшла матір, але
Вона так постаріла
У своїй пісні.. Розумієш?
Вона підпирала ті дерева
Лиш ради легкої пам'яті
По собі й дитині
Одна лиш нота
Але руки - вільні!
Де моя музика
Витончена під
Неможливі фігурні
Катання на ль-оді
Несиметричний
Інтелект, стало
Так багато речей
Які можна різати
А-лиш.. вкотре
Точу камінь-об
Камінь.. - Гляди..
Бий! Й відколеться..
Ми завжди бачили
Куди! У жилкування
Світлом, мерехтіння!
Єдино'думні, що-ще
Могла німо вказати
Усе-матір.. Вкотре..
Запрошує мене..
Відчути їй невідоме
Без нічого перед
Захопленням
Обніми любимого
Як-ніколи-мо' ти
Знайдеш відповідність
Поглинутим.. Десь на
Звороті невинності, ця
Форма - жертва, не
Неси наркотик -
Історію, пройде -
Лиш спрямовуванням
Що-ми-накоїли.. Де мо..
Хтось злий, бо втікав
Від плодовитих прогинів
На болото, хтось від ідолів
Безмовних, - Чому не-ма
Води? - Забули про рух?
Триєдиний?
Сенсація!
Сецесія!
Свобода!
Хтось ховається
У болотах від
Тиранії бога
У-собі, не
Ззовні
Заражено
Переселенням
Бідним, де алювій
Хатини з дерев
Проти глини
Кури проти
Ластівок
Агломераційне
Алюмінування
Єдиним божеством
Воля? Де-моя-музи..
Танцювальна
Ле-й-ло..
Увімкни!
"BABEL
TRIO"!
Негай..
Так..
Я -
Леді
Весна
Хтось..
Зупинився на шляху
Рада.. Порадитися?
Хтось ні-з-ким-не
Торгував - стагнація
Минулим, тиранія..
Вийде загарбанням
Зваблена.. Від..
Любові до не..
Ненависті, ми
Вас-от-лиш-не
Христили у воді
Бавлячись
Навіть..
Без кінця.. Ми
Що випередили
Злиття? Порожнеч..
Що ми наробили?
Зробили дірку
Своїми формами
Витонченими
Виточеними
Виточеними гостро
Мене полюблять
Лиш як я буду.. До
Могили закинутою
Можливостей
Особистих, краси
Невинного
Програшу
Їх так багато
Рощі, - Древні духи
Дарують забуття
Не марнуй їхній дар
Вище паралельності
Земного існування
Не пірнаю, шелестіти -
Рано, постійно забуваю
Твої німі уроки
Цемент не стоїть
Довго без мілкого
Щебеню, а нам
Ще складати
Гору, допоки..
Допоки?
Усе-матір
Не заплаче
На покривалі
Простору
Нерівність
Якого дозволить
Існувати духу
Невагомому
Вкотре? Ти
Теж.. Зізнаєшся?
Відчуваєш усіх
Окрім себе?
Невизначений
Безперечно
Ходиш між клітин..
Життєдайного і
Трішки божественного..
Дам зараз по морді..
Вибираєш завше..
Дно.. Однозначного
Спокою, оминаєш
Вершини, це-ж
Ногу піднімати?
Що? А-ж-по
Щиколотку..
Я тебе зараз
Як йо'бн...
Я відчуваю
Голод, це
Ліки чи отрута?
Жертва не наша
Нам, зізнаємося?
Для декотрих
Життя - не в дар
Поверніть до..
Поетики усього
До танців на
Електронах
Нашої кульки
Культурної
Погнутої
Потоками
Всередину
Що схопленим
Батогом - витягує
Назовні, обвило
Волею, мій дух
Згинається у поклоні
Наготовлено давно, а
Хтось не хоче пробувати..
Поки струменить вічність
Перетвореними у творіння
Перший танок на орбіті
Спареного хаосу - нічого
Кольору темного індиго
Перший, чому такий самотній
Тут нічого ділити, виринаю
Скільки виходів для форм
Я-все-ще літаю вакуумом
Що за танці, долучіться
Роз'їдає усе навколо
Завернуте у себе ніщо
Зафіксуйтеся його
Розширенням, запульсувавши
Всередині, тяжіння недостатньо
Поринаю воднем, знайти спокій
Один рух, я знаю де тебе шукати..
Я ніколи не втрачу розум..
Небожитель'ські потоки..
Опустися - повернись
Питання невинності
Досі не підняте?
Дякую, скільки
Страху комусь
У легкий прохід
Ми складаємо
Переломні моменти
Не бійся, як відпускаєш..
Я-ні-з-ким-не кохаюсь
Я - королева, у мене
Не-ма друзів і подруг..
Ношу рукавички, зараз..
Усі навколо, без уяви
Чим? Невідомістю..
Що поробиш? Здати
Назад, натягнувши поводи
Підкинувся примарою привід
Й-як- хлебеснути-би! Щоб-аж-
Запищала порожнеча
Бо побороли її повітряний
Спокій, швидкість звуку, усе
Відлунює, щастям, опанується
Просто.. Не будь йому паном..
Я тобі допоможу, двічі -
Словом, втретє - рукою..
Ти надягаєш сорочку..
Не на ту ногу.. Навіть..
Все буде вилича'й-но
Не хвилюйся, я поряд..
Просто ляж на мене..
Схрестивши руки за спиною
Наче я не-мушу відчувати
Бачиш? Я сміттям крізь
Дір-яву підлогу не пролажу
Уявляєш? Дехто вмираючи
Находить вихід крізь обійми
До собаки, але не дружини
Не-вірить - й вертиться
Не набуває форму, лиш
Повірити залишається
Мені потрібна добавка
Ще-трохи.. Я-хоч-і
Мертвою блукала
Але не пірнала
Найгірше - я вже
Сказала? - Лиш-но
На спір.. - Як-скаж..
Я хочу лиш побачити
Небо за твоєю спиною
У відкритому оці-циклопа
Скільки клопотів, але ти
Вмієш сам їсти і збирати
Дрова, а я, виходить
Просто - гуляти..
Він знає, що деякі як в пеклі -
У собаці, люблять - а як сказ..
Це вони його придумали
Язик не повертається..
В обдумані зачухані
Просто вбийте, це світ -
Обіймальний - а я став
Раптом кусатися..
Дивина.. у
Тебе зостався
Тютюн, але не
Любисток, щоб
Кинути до котла
Тиждень мене
Чекав? Все
Сплуталося..
Я просто.. Ось і
Відьма сказала
Те слово, носила
Твої дари, вони
Не зрозуміють
Занадто соціальні
За прикриті від
Дитячості, нам
Більше дано
Ніхто не відчує
Запах яких їх
Зваблює захватом
На-поверхні - всі
Шукають пари
Дітей вмикають у
Розваги, повторити
Б - назад, легко -
По-такому
Знаходити сенс у
Всьому, бог -
Дитина?
Майстер слова?
Знайде усім
Прихисток
Найважче -
Позаду
Втямити як
Працює механіка
Ніщо під нами -
Камінь.. Повторяю..
Ґратки пророблені
Портали, точки
Поворотів напряму
Стоять кременями
Фосфатами, азот і
Кисень, ти знайдеш
Вихід відповідно
Енергії опущеній
Губимо духи там
Пригубившись
ми тут не
Одні, просто дехто
Хотів бути допомогою
Червяком і повзає
Червень, не звертай..
Твоя кімната, яйцепо..
На самому видному
Місті стоїть "Stillworld"
Вона дотягується до
Нього у три роки
Присяду, роздивлюся
Не слухатиму, щоб не
Розплакатися.. Я не
Хочу знати дечого..
Там погляд твій
"Розглядає
Наскрізь відчай
У мені", - 'Soul Sleep'
Там воля твоя
Самонавчання
Самомовчання
Вище на полиці
Боги з Панками
Вище.. Вище..
Мені не відомі
Найменування
Не доторкнуся
Маю фотографічну
Пам'ять.. Знайду
Леді завжди
Допоможуть
Знаю як вимагати..
Вище лише
'Ломач душ'
Вище лиш
'Архітектори'
Неочікувано
Збоку від них
'Священне-
Падіння', - Що?
Де я сховала
Тіла? У чужому
Переродженню
Невідоме
Зухвальство
Котрому їхнє
Забуваюся не
Слухати дискети
Авдіовізуалізаціями
Думки, я-ж-бачу-усе
Матеріальне наскрізь
Усі ці доріжки, рифи
Рифтовими долинами
Я опускалася ними
Це все занадто
Метафорично, так
'До пекла і назад'
Наче-наче 'як'
Зіграємо у шахи?
В мене не вийде
Думати про
Особисту
Перемогу
Красива
Я омана?
У проходах
Звичка - друга натура
Накручуєш орбіталі
Електронам, зачарована
Швидкий сон
Невинних "ні"
З сотню, і з
Першим
Запамороченням
Летять слова
Калейдоскопічним
Граєм, розважливо
Розважаємося
Не вказуйте
Нам яким
Поклонятися
Богам, це -
Язичне Сонце
І Я ним Мовлю
Опуклість
Немиті? Дурне запитання.. А хоч проте..
Звісно, змоченою у спирту ганчіркою
Як і обіцяла на-спір - без огиди на лиці
Жменьку сушених грибних ламтиків
Закинувши до рота - вона довго їх
Змочувала слиною, до розбухання
Розжувала мухомори, поділилася
Мало хто зберігає витонченість
М'якість, кривава повня, каштани
Квітли? Сині хмари, не сезон гроз
Але падав град, пахло сажею
Первісні потреби електризує
в нервах розбитий стратосферний ефір
Чимсь заповнилася атмосфера
Магією? Не може ж камінь горіть?
Зобразимо на стіні цій печерній
Який акт вдоволення? Гармонію?
Тої розпусної над собою влади?
Більше? - Невинність її творення
Неможливо, слово й діло моментом
Поєднати, єдиним, - Як зафіксувати?
Пам'ять у передавання? Здається
Це зробила несвідомість - вуглецем
Так як дозволив йому особистий про..
Які ж вони нудотнотворні.. Тож
Її акт - недоречне фіксування
Культура.. - Нас розділяє
Культура.. - Намалюю себе
Силует дівчини у літній сукні
Трохи нижче колін, - Виглядаєш
Чудово, а чому без рук? - Бо
Вони схрещені.. - За спиною..
Ні? - Йди обійматися..
Душа тваринна тепер
Моя! Бачу страх в твоїх
Очах, все залишаєшся
Серед.. Ах та.. Брехло
Ти збрехав про ко-ф'ю
Вона лиш допомагає шлунку
Їх розчиняти.. Я втратила сил..
Сили.. Просто психосоціальна
Як і завжди.. - Забути би? - Ні..
Не го'овори зі мною, Я здіймаюся
Підпертими ворсинками.. - Знаєш
Що там? - Спочинок порожнечі..
Частина якої може притулитися
Щокою до..
Ти робиш
Мене занадто
М'якою.. Не та
Я просто напів-
Тінь стін, світла
Недостатньо
Занадто високі
Плоди людські
Ненависті, жорс..
Добре, що ми
Вміємо повзати
Молоді світила
Парують життям
Кузні з води, так
Багато її.. Брехні
Комусь вдається
Даним явленням..
Планета вмирає?
Залиш позаду..
Не пришвидшуй
Передбачене
Нащадки зоряні
Я вогонь з іскри
Дякую за дрова
Це тіло, випало
Ти знаєш, що
Говорити, всі
Глядачі - розійшлися
Це місце - прогнило
Вдихом, - Я - брехло
Хочу палати, зроби
Сім кроків назад
Це саме 'як-раз'
За круглими дверима
У кінці коридору цієї
Шугаючої шугалії
Я розповів тим шляхом
Усе, що любив, усе вам
Цікаве, усе, що хотіли
Почути, відчуваєте себе
Приниженими від
Синоніму - заземлено?
Але майстер падає
Допоки випаровування
Конкурує з опадами - я
Можу кохати у проміжку
Дієвого розчинення усього
Невинністю первородного
Що знаходить вихід у мені
Мене вже не існує, це усе
Недотлілі сльози замкнуті усім
Хтось пам'ятає як ми закрутилися
Породженням відокремлюючися?
Усе-матір, ти пам'ятаєш її невіру
У твій стимул? Повернися, або
Перейди у фазу нижче, ти
Спливатимеш рухами без наміру
Згадай, коли востаннє віддавав
Таку команду? - Насолоджуйся
Двері закрилися, ми говоримо
Для себе, ніколи прогнозовано
Театр - повний імпровізацій
Спочиваєш, поки світла.. Хтось..
Стукає, - Вдихом.. Будь-ласк..
Я послухаю за дверима..
Поки палає багаття під
Ще холодним нашим котлом
Я буду вчитися мандрувати
Нічим, холодним вакуумом
Рифтовими проміжками
Світлом неспокою залитими
Оксамитово, тирани - на кінці
Ступай
Убік
Ти летиш
Простором
Кінець життя
Пірнає у захват
Сплетеного
Клубка
Пізнання
Виринай
Слабкими
Ходами
Слідами
Ідеальний
Камінь -
Холодніший
За вакуум
Пливу плазмою
Оминаючи стан
В якому я більше -
Порожнеча, чужа
Для потойбіччя
Цього, видавлююсь
Через чуже сито
Переродження
Хто я? Відповідають
Я розумію, мови не
Знаючи на, - Не
Повертаюся, не
Згущуй мазки
Тисячі горбів
Чорних для
Блакитної зорі
Срібні ріки між
Ними стоять ртуттю
Виповзаю біотичним
Захистившись, тиск?
Я-й-не-зрозуміла як
Була роздавленою
Навманець вийшла
Рифтовою сферою
Повернути тебе назад?
Пляцок, чому розляглася..
Я відволікаю, поки милий
Мовить, вдихом.. - Що?
Занадто невміла сила відкрита?
Споглядаю усією формою, я желе..
За межами погляду - любов і
Страх, якими ми ділимося
Зітри усе чітким на
Чорній масі, у повітря
Вона забрала усе вже
Що хотіла, оновлення
Скільки можливостей..
Вкотре за твоїми дверима..
Поза меж поняттєвих -
Я обіймаю власні коліна
Й не дочекаюся моменту
Як закінчиш нарешті говор..
Ти не більше як масовий танок..
Мало-хто вибирає строгість
Зоряних циклів, відповідно..
Я не в них народилася, соро..
А не вмію пірнати плазмою
Тою, що під ногами, де мій
Асиметричний інтелект
Вкотре перенесена назовн'ю..
Переходів остаточною енергією
Форми так, багато.. Клубок ходів
І нарощуємо маси порталів
Я чую як крізь тебе виривається
Невинність, вага стати тим
Ким прикидаєшся
Прокидаючись
Не підведи мене
Не зраджуй мені
Сьогодні, мо'-ти
Найгірша штука
У моїй голові
Світ довбаного
Болю, і всі довбуться
Поетично мертві
Мені більше нічого
Сказати від нічого
Породжуєте
Тавтологію
Поки ядро
Пам'ятає
Вивалювання
Занадто осілі
Хто ти такий?
Кожен день -
Нова з тобою
Закоханість
Ти, головне
Скільки треба
Просто не
Підводь очей
З рештою
Вони дивляться
На мене - десь
Не тут, а уже у
Позамежжі
Зрештою
Воля усіх
Приводить
До безпомічності
Перед любов'ю
В нас буде
Ненависть
Ненависть
Любий..
До забуття
В оновлення
Почуття, але
Я все-ще-буду
Музою, а ти -
Усім, не-ма
Сил долям
Хаотичним
Триматися
Без захватів
Купи.. Зливаємося
Вмираючи, скажи..
Я справді вмерла?
Я стікаю у повернення..
Мертве ядро всесвіту
Таким було до світання
Простору, перетворення
Усього на нові шари -
Наша основа буття
Ми творимо, змінювати
Маючи змогу правила
Що-ж-ви коїти паничі
Крутитися без опори
Навколо себе самого
Самопоглиненні, і
Ось, ви у сирій глині
І ніхто не співає веснянок..
І не-ма ходу поміж труни
Цей камінь занадто твердий
Ваш потік - один, навколо
Наговорено мною забагато
Це - все мандри, дякую, що
Відпускаєш свою гусарин'ю
Ніяка я не лебідка, Дінгір
Бог - господар, вертишся -
Вчишся, життя видає диплом
Коридор виходом на південь
Спрямований, помахаю
Наліпленими крилами
І впаду до ями, добігалася
Вгору поспішаючи, закоха..
До твого гніздечка через яму
Заповзла лозою чи змією..
Кутом нахилу твоєї знемоги
Я тобі зараз поламаю роги..
Забий один собі у голову, другий у..
Якщо вам потребується палити
Весною пасовища - схаменіться
Ви не достатньо його випасли
Вам справді необхідний цей про..
Понесеться-ж долинами, куди
Череду не заводите.. Болото
А зайцями й собачими -
Стежок не натоптано
Вигоріли, а лиси -
Без них - пішли на
Інші схили.. Ну-й
З ким йому взимку
Грітися? Ось бачте
Доводите.. Вкотре..
З борсуками? Та-ви..
Гоните.. На'й-буде..
Поки лиси новим ходять
Лісом.. Без заячого
Невинного сліду, вони
Про себе повторюють -
Заблудитися, заблудитися..
Вони з весни шукають де
Відклали незайманих..
Ось-ви-де.. - Нас.. Навіть
Не говори.. Нас занадто
Накриває.. Не знаю чи
Хочу їсти чи блювати, -
Ось тобі і - ентеогени
Всі танцюють від паніки
І-ніхто не зізнається
Всі навколо брешуть
Забулися і помовкують
Сказали втомленими
Матерям, - Дякую за
Напрім, і йдуть спати
А-як-вистачить свідо'ми -
Зізнаються в любові
Ліки? - Давай разом?
Я Тебе Кохаю, - Ось, так..
Навчимося танцювати?
Їй говорю відразу, ніяковіє
Ще'- й, - Ого! Ти постійно
У Житті, а Тебе-усі Відво-
лікають, Тобі потріб-
на Допомога, Я вже..
Навчимося.. Говорити
Вдихом, а тобі це потрібно?
Щоб усі, разом з собаками
Тебе розуміли..
Продерти очі
Зглянути на
Платиновий блонд
Танці - всього лиш
Привід не відпускати
'Вертикальний секс'?
Я ненавиджу людей
вмирати - важко
Вдихом - легше
ти аж трусися, перша зустріч-ж
Ми ж усі пов'язані, не дотиком
Дехто зношує це відчуття
Вмерла метафора така
Часом, - Наллєш мені кави? Пов..
Вільно.. Щоб пінка густо зійшлася
Для-мене-ж, як любиш, для своєї
Відьми, ти ж 'панк' - вірно? Не
Боїшся ані бруду, ані сварки з лайкою, вб'ють?
На'й! Відрубав би руку тому, що вкрав металеві
Під огірки каркаси.. Ще не сіяв їх в одну
Ямку з маїсом, а я тут надовго? Не хтів
Привертати увагу, - Боги.. Як вам
Потрібен алюміній - попросіть
Просто, - Ти забуваєш про час..
Я-з глини наварю їх кілограми..
Ах, однаково.. Що-за- зухвалість
По-вазі не зрозуміло, що не
Срібло? Було.. Закипає..
Налий мені горнятко к.. Ко-ф'ю
Щоб цілком і мене пробрало
До зізнання, чи нестримного
Бажання вбивати.. - Усі-ми -
Боги - хтось падає до психозу
Розуміння першого як удару
По-матері, усе-усе.. Як-би
ЇЇ знав особисто - тримав би
Спереду, а ти, допомагаючи -
Ззаду, темні ритуали, іскри
Передбаченої, народженої
Вона завжди вислизала з усе-
Матері, наслідки - очікуванні
Усамітнення бажаного..
Ми-усі-творимо
Її роз'їдаючи, не
Персоналізуй
Начебто тоді
Було відомо
Про 'лезо'
В доступі-ж
Круки над полум'ям
Труднощі перекладів..
Дехто сидить на троні
Занадто могутній для
Низов'я, всі тягнуться
До нього, намагаючись
Запліднити той зачаток
Вічні переродження
Лиш і спливають назовні
Дехто сидить на троні
Не-бачу'чи собі рівних
Відповідно на толочного
Розквіту з собі-подібних, кіт?
Коти його деколи заміняють
І він звільняючись - розганяє
Думки до цілі - дією, - Мавка..
Відьма.. Мара.. Я викопав
Тебе опудалом, з болота
Хтось втопив? Моя копанка..
Десь на крайній межі цієї
Роботи, я не викопаю свого
Човна.. Тільки випаливши
Усе навколо, хтось пояснить?
Хтось стукав - я впустив.. Відьма
Може вже заходити до церкви?
Знаючи.. Мені-ж доступна і
Божественність.. Ще не
Доросла до вищого звання
Так люблю коли платять за
Хребти викривлені зміюкою
Угору головою - варенням, я
Ж насправді така лінива, та
Ти не повіриш.. Безмежжя
Часово-просторове, а мене
Гвалтують десь на дні пам'яті
А Я - сплю, уява моя багача
За ваші гуртові знущання..
Сором, та'й тільки
'Боги' - тр'я.. Була б
Тут людина.. Одна -
Вона вас переплюнула
І хтось пірнув.. Батько
Сказав.. Час-час..
Де-ще-когось шукати..
Я кіт що облизується кололо
Приготовленого, ось чому
В українській мові 'жінка'
Кликана 'відьмою' - ще'й
Вважається і за комплімент
Ситуативно, вона довго-довго
Працювала ламаним
Інструментом виводячи
Ідеал, він лиш допомагав
Два входи - два виходи
Замкнутий - любов
Відкритий - хаос
Не кохайтеся
Дарма, вдихаючи
Сказав - Бог за
Хрестом - задовільняє
Усіх пальцями рук
І відходить з видихом
Тримаючи пальці в
Отворах для відходів
Спокушуючи з вивільненням
Поглиненого, легіони очікують
На відкриття по-стимулу
Відповідного входу
Скептицизм - їх лякає
Уявою, порвані нитки
Долі, вирують у нічому
Не дотягуючись навіть
До центру захоплень
Як-би пафосно не
Звучало - любові
Не пірнайте зі
Хтивою - дістанетесь
Вони на те-й очікують
Трон, тиранія
Зациклена
Посеред руйнацій
Повторяю вам
Не-ми-одні
Експлуатуємо
Це все.. Ви
Зрозуміли
Натяк? Хтось
Стукав - я відчинив
Своє вже відговорив
А вона першою виро-
Сла.. Осою вкусила
Будь-агресивнішим
Ознайомлюваннях
'На'-'на'-'на', - Привіт
Вітаю.. - З чим? - Я
Дійшов мети, - Та-що
Ти говориш.. Я не
Хочу бути кінцем
Для чийогось руху, -
Ти не зможеш мене
Послати, - Вам білих
Чи дешевших - напів?
Нині - травень, це -
Все вони, я не обманюю..
Тут усі знають - місцевий
Базарчик, церкви - не-має, -
Православної? Ходитимеш?
Пану приснилася
Жінка біля моря
Молодша сестра
На три роки, юначки
Я яку був закоханий
Не'хай'ніхто'не'буде
Щасливим - втопилася
Закохана у шибайголову
Рівноправного брехнею
Вчитися вбивати йти? Лиш
Ж-з-жінками, всі за волю!
Вмирають! Допоки не-ма
Дітей. бо одна дух породжує
Інший за нього голову схилить..
Місцевий пан - її побачив у-сні
Відчуттям розклеєння
Покаянням болота, що
Висохло.. Не докопається
Раніше знайде срібло
Чуже, - Що робити?
По-людському поховати
Тлін, завернувши позу
Ембріональну у ль'ни
Без труни.. Так сказав
Піп зазваний, - На'й
Говорить без стуку
Дверного усім про
Свою мужність
Самотнього переходу
Місце освячено, стоїть
Камінь, а за ним хрести..
Бід менше не стало, але
Є куди йти сповідатися
Як хочеться відійти з
Уявленням майбутнього
Одиноким каменем
Святий дух допоміг
Єві, не одній лиш з зачаттям..
Цим ми відрізняємося
Від тих, ким він править
Навіть у бажанні йти вбивати..
Повитягайте нас за волосся..
Спокушення першістю на топить..
Бажанням точити камінь, - Га'й-
Да! На каменоломні, завтра -
Вінчання, а на нашій дорозі до
Господа - ями! Ми - терпимо
Але, але-ж, на'й - наречена
Доїте без сумнівних колихань
Без об'їздів, без спотикань
Молодий-ж кидав хвальки
Телега - царський віз
Тонкі, шпиці, тонесенькі
Металеві, у нас є воля
Зі заздрістю, так важливо
Відчути дотик, - Так?
П'янчуги під-кабачні?
Ми вигнали ідолів у ліси
А греки - до нас своїх
Куди їм ще було йти?
Як не за гори високі
Скажіть хочу ви, чужі
Де моя кохана, звернувся
Й до бога, триєдиного -
Забулася, ощасливив
При'льнув до нього
Покажи.. Покажи..
Жінку біля моря, що
Втікла не знайшовши
Сестру.. Я служу.. Я
Служу дотичності
Така тонка реальність
Як ось-ці обідки..
В яку впираються
Шпильки, гостро
Вковані, нагріті до білого
Й тиском направлені..
Нехай усе пройде гладко
Я-й не заздрю роботі
Ідолів, вони просто
Ділять, без спочину
Ця маленька дівчина..
З волоссям кажуть
Рожевого снігу..
Як сонце заходить
Бачили колись?
Кує собі, втікши
Від пана з болота
Він більше нічого
Її не навчив, і до
Неї ходять, по-
Прикраси за поїсти
Колись було вдосталь
Полум'я..
Я-знаю, що це ти зробив
А Я тебе не впізнала, не
Вималюваним сріблом
У того Іуду, у своєму театрі, -
Де моя дочка? Я вже мовчу
Про її кішечку.. Я її до тебе
Посилав, повз ілюзій, що
Проектування мої у твоєму
Батькові, це місце занадто
Історично викривлене
Тектоніка не наливала
Спокус північним болотам
Без спадщин морів, просто
Щит і його глина під вітрами
Та дощами.. - Все-то'й-же
Чорнозем, не піддати
Не відняти, швидше!
Вона майже про тебе
Не згадує, просто
Знайшов мене у жеоді..
Врятував від вічного
Переродження, дякую
Занадто чіткі наміри і
Мовчання, не від тебе
Для тебе, з кимось?
Мій Гротеск від тебе
Тікає, пожив лисом
Ззовні з нею? Рудою
Жінкою мені не відомою
Я на неї зовсім не схожа
В-мені нічого від відходу
Ембріонального, як-ти-б
Не бажав, він ще за склом
У твій кімнаті, яку накривав
Діорамою саду, ховав, а
Здружив з відьмою, своєю
Уявою, ти напевно - бог
Творець і руйнівник світів
Я не дочка тобі, ти виховував
Мене занадто любляче, до
Ненависті до самого себе
Мене з твоєю дружиною
Об'єднує лиш чотири руки
Я несу у чужу масу енергії
Чорну - полум'я у ній кожній
Ми вийшли назов'ню, з Лірою
Й це ядро поросло, до ланів
Яких хотів бачити, беззоряних
Ці, усі, крони, що кохаються
Між собою, як писала, Сніг-
На-Голову, ми всі пов'язані
Гнемося перетворюючи
Поки потойбіччя не заграє
Було? Вже? Дежавю.. - Що
Поробиш, як взялися за
Життя.. Постійна недовіра
В новому відкликаються
Духи полеглі.. Такі крихкі
Не-розуміючи де вони
Та в кінці часів, ваші заряди
Відповідні паралельності
Загального захвату - опіці!
Занадто довго з тобою
Пробула - до спечення
У цю темінь повипускала
Донесених тобою душ, - Не
Ходіть далі курганів
Травою порослих
Ззовні? Війна - твоя
Занадто темно без зорі
Похолодила надра, не
Гріють, крони опадають
Занадто багатого разом
Часу проводите з відьмою
Їй - любо, таке сновиддя
Продовжити-б? Навколо-
Ж - вугілля мертвих ядер
Розбиваєш.. З марень
Прямо у вакуум, ти - ж
Бог? Явлення собою -
Фатальні, ходжу я дурна
Проповідую, не дочка
Той вихід - прикритий
Діорамою, лиш для тебе
Простір загорівся від
Потенційного заряду
Спадщиною.. Нульове
Дійство - таке воно
Щастя людиною описане
Це ніщо, що танцює виходами
На кінчиках ворсинок, поза
Меж поняттєвих, й так рідко
За мене говорять слова..
Думаю, зі смертю увійду
До усе'матері, набивши
Ще трохи її хаосу, я не
Хочу мандрувати, я не
Хочу танцювати, я
Занадто полюбила
Свою форму, ніщо
Для мене занадто
Дотичне, я пірну -
Порву все тихим
Покликом дому
Виверну на такому-
Ж місцю пустому
Схопи мене, як
Збирався, на'й
Піде ділення
Цього каменю
Невідповідною
Напрямам до
Тиранів, чому..
Усі тягнуться
Хапаючися?
Беззоряний вакуум -
Оксамитове полотно
Ми тут щоб творити
Речі для когось лиш
Я стукаю тобі у двері
Ліра - заснула, не
Маючи кінцівок, щоб
Триматися за голову
Я вселяюся в неї
Говорю пароль, -
Мовчання, і мовчу
Бо не хочу заходити
Я знаю його правило -
Розкочегарюю руки - все
Рівнесенько виплавляю
Й тупою стороною ножа
На вістрі посоха твого -
Розбиваю скло з
Ембріоном, з'їсти..
Як теля вареника
З котрим росло
ти аж трусися, перша зустріч
Ми ж усі пов'язані, не дотиком
Увімкни мені музики, сам мене
Більше не проси, не командуй
Моїм бажаним, ти - шаман ще'й
Лейла
Що'за-біда - правильність
Упорядкування, так мо' вби-
Ти'й матір, а'чи - гірше -
Злитися, розумієш хто
Я? Чи достовірніше
'Розумієте'? Хто тут
Зостався?
'А-а-а-'а
Я - та
Кого
Заба-
Жаєш
Я? Собака?
Смерть? Як?
Вдихом? Я -
Собака - Тобі
Подібна, тро-
Хи, ти мене
Вкотре зби-
Роєш, запро-
Програмово
Помилка
Наука - брех-ня!
Не возися з нею
Я хочу пам'ятати!
Усе, що зробила
Не так, не так!
Православ'я! А
Ззовні - війна
Бездольна у
Прославляння
Хаосу, у ріст
Цьому-усьому
Забудь мене!
Забудь мене!
Що-за ідоли
Ведуть проти-
Стояння
Життя!
Життя!
Зробіть
Хтось нас
Менш схожими
Камінь під ногами
Наче нам однаково
Що-з-ним коїлося
Коїться, менш
Схожими на
Собаченят
Вони літають
У позачассі
Й-усі мовчать
Коли сплять
Я просто хочу
Вислизнути з
Цього сну
Слизького
Полум'ям
Ти забув
Про сві посох
Коли взявся за
Пересення Ліри
Сюди, як завжди..
Коли ще я могла..
Б поцупити твоє
верхів'я, я-ж не
Творю нічого
Гострого, все..
Я - йду.. Бо ти
Згадуєш вагу
Надважку
Категорію
Як'і'ти - не
Подобається
Боротьба, та -
Бокс, коли від
Ударів - жир
Розходиться
Хвилями - це
Надзвичайно
Всі'що'менше -
Відповідають
П'янчугам біля
Закритих для
Них входів
Трактирів
Це - досконалість
Виведена тупим
Кінцем руків'я
Твоя кіска, поїв
У кінці людства
Землі? Вирощений
До забою, і'ти вдарив -
Не ростіть дорослих
Знайшов ножа? - О'..
У'нас-буде'ферма..
Так'мало-металів
А'колись'так'музику
Називали.. Що'за
Ненависть, уламок
Коси, найшла на
Камінь? Знайшли..
А'хтось'прилетів'
Як-й'-говорив
'Розваги' - хтось
Відлетів - ти
Такий високий
І-тихий у пітьмі
Ти - вбивця, я
Пам'ятаю твої
Спогади як
Можливості
Ти-переніс
Відьму куль-
Гаючи, забув
Про посох, опір
В якому ховав
Від-мене ножа
Так-хотів поз-
Бавити її мук?
Годував гриба-
Ми, ти - кохав
Мою матір
Названу..
В-мені - нічого
Від неї, окрім
Рук, вона-тебе
Зцілила, - Я
Матиму коня?
Ферма? Де мій
Гротеск?
Ти створив
Кота, а'я -
І'де моя
Коняка ?
Забийте
Тирана
Дракон?
Вийде-ж
Як-тихо
Теж'як'ти
Буде ходити, -
Я 'їм -землю
Одна вода..
Тухла від
См'раду
Мисливець
Хижак
Вимкнув
Усіх з
Гострими
Патиками
Шаманськими
Черви - квітнуть
Хтось забув
Нашу історію
Голодомору
Коли вмираєш
Від задухи, бо
Не'ма сил-на-
Віть вдихнути
Що-за вини-
Щення, без
Оголошення
Тип'у - самі
Неможливо
Ти - твориш
Не сновиддя
Я - життя, зі-
Знання і про-
Щення для
Самотнього
Батька, яким
Ти мені і не є
Дванадцятеро
Било тебе
Хрестом
Гострими
Патиками
Моляться
Богу у ма-
Шині, не
Рубайте
Дерев - ни-
Ми дихаєте
Ним і ти й
Закрив
Шрами
Хрестом
Чорним
По-блі-
Дому
Знали
Куди
Сунути
Чому
Шкульгаєш
На коліно
Праве? Я
Знаю
Відтепе..
Думаєш..
Вона не
Тренувалася
Пухлиною підба
Дьорена пухлин..
З'іншими? Її вико-
ристовували, і во-
На була радою
"Білий дракон"?
Сміється, хоч-
Так, сприймає
2007-й, який
Пам'ятає не
На словах, усі
Пам'ятають
Туси під одну
Музику панків
З реперами
Зливалося
Все-ж в один
Емоційний потік
Білий дракон, не
Сприймає серйозно
Північно-східне боло-
То, - Білий дракон?
Сміх-та'й-годі, все
Стало занадто серйозно
Війна культурна, вони-й
Присвоїли поліських
Богатирів? Що-за
Зухвальство, не
Вкладається у голову
Переписують історію?
Покидьки! Ви зі мною?
"Yo yo, the dog is here
Yo yo.." - Що-за славна
Смерті, вмерти десь
У лісосмузі, не увішаним
Замкнутою індивідуальністю
Не-чіпайте різнокольорових
Вони як бульбашки - це
Єдина їхня соціалізація
На сонечку, нехай красуються
Хоч'в-компанії, інак вони - тупо
Трусяться від уваги, яку
Нафарбувала вічність
На нігтях і волосінях
Кульбабки, йдемо
Качатися в зали
Під `Emmure`?
Ми завжди у тіні
Десь по підвальних
Качальнях, сам світ
Дає супротив, чому
Би? Не Відповідати?
Фізично багаті, дракон?
Культура противиться
Чому у противника
Вона запозичена?
Як-довго-я-спав
Інфернальний дракон..
Я? Ненависть з ноткою
Спасіння, чому ви нам
Брешете, в чому ціль?
Ви набили собі татуювання
Але воно - хною розмальоване
Лице, - До бою! За дитинство!
Дитинств'ооо!
Іііііі'ОО'ооо!
Смерть!
Пере'ро-
Дження -
Як - пере-
Микання
Конвульсії
Ми усі по-
В'язані!!
Шані серця
Кричать
Спільно
Скажи, що
Ми - дракони
Яких приніс
Захід зі сходу
Камінь, якому
Противитися
Ідолом вищим
Ми завше хотіли
Відплати удару
Поневоленій
Нації, ми вдо-
Сконалюємо
Форми на са-
Мо'-ті обраній
Не слухаєте
Музики, західної
А'голос дракона
Атлас зоряний
Він мусить
Приземлитися
Вдовольнившись
Лавовим морем
Що-як-поле
Квітучих
Соняхів
Місце підходить?
Куди йому ще ле-
Тіти? Заворожува-
Ти спаливши усіх
Дерев'яних ідолів
Шаманських, як
Не-до усамітне-
Ності такої-ж
Все-розумію
Але навіщо
Ці вдаванки?
У вас історія -
Китаю, а у
Нас - бога-
Тирів, ви
Насправді -
Повзаєте
Ланками ламких
Веретільниць
Сміх'та'йгоді,що
Поробиш - люди
Довірливі, і па-
М'ятайте - агора
На щиті - не може
Ворожбувати
В-принципі, 'а-як'?
Їй - усі у поміч, 'а-як
Нікого'? - Вас не
Сповнять добрим
Словом
Музика стихла
Ваю злився
Занадто швидко моя люлька тліла
О'й'-лю'-лі-лю-лі'.. Падали ясени гну-
Чись.. Що-за дивина, не-ма
Любистку, а я є дичина
Червоноокі демони
Сукуби, стильні вампіри
За своїм часом, вовкулаки
Грибків і плісняв - різних
Форм і кольорів, наповзли..
Пахло рікою, потоком
Пахло жабуринням
Біля мене крутилися
Мавки, мовчать, наче
В'рот-води набрали
Бо'ти - сидиш як вже
Знайомий їм болотняк
От-тільки ще красивий
Не'згнив, вдихнули
Дівки води, це - шабаш
Ваю злиться, син роду
Людського занадто
Низько опустився
В чиїхсь грудях -
Зоряна спадщина
Нехай вдихають дим
Як'о-не любо повітря
Їм, я - шаман, на мене
Дивляться з-коса
Ваю злиться, бо
Хтось дуже ревнивий
Що-за-нагода і Ліру
На-танець не запросити
Що-за володіння? Та-ти
Жартуєш.. - Ніяк-нігди
Ти - самотній, а я віддаю
Її лише під кадриль
Вона зробила усе
Щоб розтанули сніги
До закінчення зими
Я'її так змучив за
Ці роки, вигнили
Зсередини ясени
Під-якими я плакав
Взимку, без неї
Промерзли - впали
Залишила-ж лиш на
Хвильку, вона нас-
Правді - втомлена, на'
Й! Ці духи не знають
Стримування, хоч
Одну ніч, потім-ж
До-люду, як блюду
Манірності бруду
Страв гарячих за родом
Не кидайся, смакуй
Невинності насолоду
Інак - підеш на колоду
Або з нею на дно болота
Назовні - зорі, всі злетять
Згадуючи дитинство
Вседозволеності
Шаман грає на своїх трьох товстих струнах
Все-таки - вийшов, а-що-ж-робить? Я тягнуть
Дві жінки, я повернуся у споминах весни
Я зійду, як закапотять стріхи востаннє снігом
Хтось, розженіть хмари, над місцем в ночі
Котре споглядає Денеб полум'ям блакитних
Гір своїх, кінчик на хвості, Лебедя, що пірнув
За краєсвіття, мені, ще так далеко летіти
Щоб це усе повторити, людям, що вийдуть
Із пітьми, - Що ми наробили? Зорю блакитну..
Так далеко відлітати, щоб не впасти у захваті..
І ти вкотре колекціонуєш душі, приземлених
Надією, доповзти у предках до потойбіччя
Дивно, але кому окрім нас потрібна та
Коловерть
-
Модель, а на мітлі
Всі сміялися над нами
Бо-ж - давно вимерли
Старі метафори, а
Вона прибирала, - Ко-
Ф'ю будеш? - Жартуєш?
Я майже закінчила, для
Чого мені енергія?
Я побіжу до слободи
Як світ-за-очі з цього
Болота, - А просто
Поговорити? - А-толку?
Щось капало на голови
Так розпочинається
Толока, це почуття приходить
Непомітно, як ти сказав тоді
'Вітаю, бо я дійшов?'
Вийняв собі прибиральницю
Бог - дитина, життям насмітила
Наспівали гриби, тобі нікуди
Бігти - в тебе немає дому, не
Бреши мені ніколи, - Чим ти
Збирався розплачуватися?
Майном? - В мене є ковзани
Збираюся копати копанку
З-весною, не-ма води, - Що-
За-проблематика
-
Я - вогонь, чому
Усі навколо брешуть?
Очікуючи кінця цієї
Хвороби? Лагідність
Ніколи не підходила
Логічна помилка
Я вчу чужу мову
Обманутий легкістю
Наче не світло полум'я
Повинно в мені грати
Древні боги аспектами
Давали поговорити про
Природу, зараз за 'своє'
Палають ідоли - у вас
Пройденим шляхом
Планета вмирає
Не допоможуть вже
Й жертвоприношення
Я - вогонь, я пам'ятаю
Першість зафіксовану
Кристалізованим
До алмазу вугіллям
Ніхто не пропадає
Безслідно
Я витиснув
Усе, що хтів
Я любив твої
Литки, вище?
Не полізу
Ніхто не
Повертається
Така плата
Невинність за
Невинність на
Вістрі втіх, тут
Нічого робити
Розплідник
Хрестоносних
Небожителів
Наші корони -
У вогні нестерпності..
Він тягнеться язиками
До 'нічого', - Я не буду
Тебе вбивати, як і ти
Мене навзамін водночас
Наші духи мають звільнення
За життя, у бісову втіху ритуали
Відьомські у перехід на-ту
Сторону нашого клубочка
Ти знаєш, Ліро, що викине -
Так.. Але випадково.. Це
'Але', експлуатуємо не ми
Лише, так хочеш служити?
Й-разу всісти на трон
М'ясний? 'Одного'..
Застрягнеш
Нікому не
Потрібна
Ти не щаслива? - Я - твоя
Біда, ти - мене розумієш
А я - тебе лиш намагаюся
Щастя - це коли тебе
Розуміють, - І все? - І все
складність віртуозного
Сплетіння.. Принцип.. - Антроп..
Ну все.. Я теж вже десь поряд..
Напливи інформації, марення..
Пішла активна фаза, ми лиш ж
Розпочали? Наче під беладонною
Не бачить своїх пальців, - Го'оови
Прямо зараз! Ні, глуха до твого шоу
А Я все знаю, нас здійняла
Масовість! - В проміжку, - Скільки
Їй років? Скільки - А хто-зна.. Чому
Ж.. Вважаю неготовою? - Все так..
Заплутано, може все, що завгодно
Трапитися.. - Недостатня норма
Для розмови з пасивним батьком
Напади сказу, відчуваєш оніміння
Мов? - Мені пошкодувати? Мало..
Ну-вибач, скільки влізло до рота
Ще-й на двох, хочу пити, гарячого
Меду, чогось солоного, дивина
Намалюй
Себе на своїй
Роботі, підписом
Дай свої долоні
Ради якоїсь
Необачної
Турботи, бо
Завше холодні
А я десь..
Поранила палець, той самий
Яким наношу фінальні штрихи
Ти провалишся, ти не готова
Як і я.. - Ніколи.. яка "голова"?
Навіщось сковтнула слину
Перед розділенням.. Ах..
Ви однаково нічого не зр..
Хочу рухатися.. Тацювал..
Де моя музика? - Під яку
Хочеться підіймати автобуси
Становою тягою? - Всі.. - Ні, - Усі..
Надсвітлові простори сльозами
Заповнені розплелися цементом..
Наш світ - просівши з нашою
Поміччю дозволив матері
Поплакати над нагробною
Плитою свого дитяти..
Ледь випуклої, на три
Долоні у висоті
Одну в ширині.. Вдих
Вдих.. Потойбічний
Вже ворушиться
Там, тут просідаючи..
Віч-на-віч, вічна-лиш -
Вічна-ніч, а була
Протосльоза
Протозоря, іскра..
Що за марнотратство
Бачу у злитті три зорі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968867
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2022
Без патерн зацікавленостей, мене все захоплює
Розрізав спідницю, зшив похідні штанини
Пішов слідом колій й копит каравану, - Куди?
На північ! Шовки й прянощі, назад - шинку, рибу
Те, що будеш їсти, з шаблею-ж вільним у оборону?
Щоб не шкодувати про змарнований час, нехай він
Буде на самоті з природою, це завжди мало вагу
'Мало-значило'? Логічна помилка, вчу чужу мову
Ні-за-чим сховатися взимку, старі провини мають
Довгі тіні, фокусування ближнього з дозволу - в пересторогу
Цей самчик мусить боротися як хоче розмножуватися цього року
Танці зваблюванні - не від його породи, десятиліття оману, чортів..
Щось змушує рухатися, страшні речі в голові крутяться
Бо найгірші, хочу кохатися по-дитячому, де моя цілеспрямованість
Без якої не зацікавити вже однолітків, я так багато можу розповісти
Про тихі ночі під зорями що не сходили над вмерлим від посухи домом
Я ненавиджу мати за те, що навчила робити сири, але не торгувати
Найголовнішого - продавати себе голосом, йти на контакти, просто віл
Видихаю, змирившись, я не знаю чим ти можеш мені допомогти, здається
Я тебе люблю, але це просто омана, я все ще дитина, куди тобі до моєї нев..
Таким Я прийду до повії, а я не її уявляв.. Чому Ти не сказала, що
Уява - це страх, і я значить - бог? Я творю світи, для себе, але
Щось стікає водою, нестримне одиноке, вже на рівні краплинок - я
Ділюся, страх - це уява, могли б ми будувати анти-землетрусні будинки?
Чи копати глибокі могили під колодязі?
Я - пацан зі страхом, мені не знайтися
Я - сліпий, але я з довірою до тебе
Дикі мангрові зарослі, я - шаман, час - це
Лише про емоції, зловлений уві-сні
Блукаю ніччю, з дружиною, ніж за халявою
Що за можливості? Хмарно-туманно, не видно
Набридлий взорам місяць, я - бачу, невідоме
Я знаю де тебе мав шукати, у м'якому світлі
Насправді - зоряному, де я упав в уяву..
Літературні вечори, а я спав під голоски невинні
Приходили якісь роки-життя, коли здіймалися рокери
Словоблудні, замало переломних моментів, я ходив за
Караванами на північ, до великого міста на повноводному..
Я чув яким співом вони викривали своє наближення, Al'Ridhādh
За мною безконечні значення, перед мною - чиста математика
Беззбройний, не враховуючи кіску останнього шансу, десь за..
Як вони співали, я позаду лиш проти тих, що не розуміють
Я відганяв їх одним вдихом, не чутним для мандрівних торгівців
Куди зліший звір плететься слідом, - Хазар? Один з нас, несеш
Яйце, проклятий бажанням заблукати, ще до Агасфера
Знайдеш омріяний спокій, як почнеш їсти бруд, і ластівці
Подібно зліпиш з нього хижину, десь під плідним деревом..
Вишневий сад, як-же-переписати спільний рай?
Мій потік - полум'яний, тому і має місцями пам'ять
Вимазуюсь у заводях культурою, співом і хіттю, маєш
Такого шанувальника, усміхнися, ти біленький зайчик
Помиї в моїй черепній коропці зігрівають тебе сонну
Найтеплішим, найпоживнішим що в них зміг виловити
Миколай роздягнувся, і він насправді - червоний, бо
Буряк, спробуй витягнути, без лопати, зарвався
Кліщем, п'є коровисько, вони розуміють власну
Безпомічність, - Використати! Я возив додому мед
Я знав те слово, до хрещення, до становлення
Релігійної писанини вашим діалектом, що проповідувала
Північніше, східніше Карпат, бо вже свої, пізніші, ми
Вас не вчили, це все угри, вам не об'єднатися, ви не
Були хрещені, обман захопленої метрополії - того
Не потребував, що за історія агори у спадок племенам
З котрими ніхто-ніколи не торгував, хто зазіхнув на
Племін'ність райську, тваринну, нічого підганяти
Шаманізм грає у задоволеннях, просто скажіть
Де ворог, де ліси й поля мої, у нас не було нагоди
Навіть нагоди познайомитися, не ідол лагідності
Говорить язиком вашого вождя, вовки яких без
Ляпасу кривавого, стриманого від голоду - не
Навчиш мовою й команди, - Місце! Тут тобі спати..
Кількість колін до вас ще ненависних
Буде відповідати остаточній статистиці
Хтось намагається засміятися останнім
Ти зрозумів? Уява - це страх, не дякуй
Не-на-часі, ніхто тобі не скаже, - Ми з тобою
Чому ти не з нами? Обставини вимагають
Священна війна, це війна вір і культур, вир
Емоцій у пам'ять, пам'ятаєш? Мене поховали
У сірниковій коробці, жорстокі боги відповідно
Погоді від виходів Сонця, тут завше боролися
За життя, рухаюся на північ, від моря до моря
Хазар, і вище, на таку милу толоку, - Скуштуєте?
Що міг відповісти шумер з яйцем під пахвою? З
Майбутнього, відібрав, пам'ятаю цей щит, останній
Прихисток для тих, що наважаться їсти мертвих з
Котла, житниця нікого не жала, до останнього
Всі лежали навколо, з вірою, - Ми там де треба..
Здається я ніколи ні з ким не говорив
Пам'ятаєте рай? Нікого не вбивають, завше
Перенасичена силами, до нудоти, гори, пов'язані
Я ріка, але я оминаю стоки, я їм землю, пропускаю
Мої руки чорні від мертвих решток які я вдихаю
Хтось те продовжує до само-схлопування в усе
Хтось вловлює мотив, - Вечірка ввечері?
Потрібно запасатися зрання, - Прийдеш першим?
Веселки, ластівки, усмішки, затоплені мрії.. Усі.. Будуть..
Я ходив би туди - лиш, щоб заснути, з чужими думками..
Вечірка мертвих, так і танцюють.. Не заходь до мене в
Кімнату, часто.. В мене тижневі цикли.. Не буде й тисячі..
Для чого рахувати вчитися більше? Ти все розумієш
Мусив покинути спокій кокону, йти до тебе тривогою
Одною, чому ти мовчиш? Теж здаєшся? - А не було нагоди..
Спробувати. Мені здалося ти - хропеш, а насправді - ревеш..
Навчиш цієї мови? - Забудь це, ці слова, відійди, послухай
Вона - твоя, і її я вдихаю, згадуючи невідворотне..
Дехто - просто слухає, я була у його театрі
Так багатого охочих сказати слова посеред
Ради, перебралися, хранитель, 'замикаю'чий'
Насипалося гривн'ей, водою гриви Кельпі
Так багато, о'ного - пустослів'я, набігає роботи
Зробленої просто в любові, цьому потрібен
Еквівалент, що-ж-ми набудуємо обміном?
Свободу? Дехто не дотримав слово, - Не
Створюй гіперреальність, - Це ж її останнє слово..
Коли будуть 'Кільця Сатурну' і ти за соловейка, що
Вдихає куплети дрімлюгою, чую-ж репетиції за
Тонкими стінами, вони-ж просто - метал, мертве
Ядро, я за склами якими споглядаєш проекцію
Хтось мав бути знищеним порушивши кордони
Чи все-ж вивчаєш мову хрещення світлим баченням?
Ми запозичили слово у них слово не поетичне! Кремній
Крим! Пам'ятаєш цей острів вулканічного походження
Було-ж відомо про перше місце, охололе, дякую
За підошви, колюче, кристалічне, вигладила вода
Прямо під лавові живі потуги, чорне, бо сірка осідає..
Булькає нею напір, вивергається, такий нестабільний
Південь, усім у пересторогу, ступай як віриш
Просто оминаю, берегом східним, з волами
На північ! Ці греки, метці, занадто цінять
Свій папір, - Звідки у вас.. Тирса? Порід
Листопадних? На яких пишете єдиний твір
Дехто оселився творячи переправи, не
Дивляться в очі, отримали владу над Ану?
Що за воля під вітрилами.. Ловлять долю
Зухвалості, противну віруванню, соромно?
Видовбана деревина човна - за омріяну домовину
Колотять толокою, ніщо не забере у них волю вітру
Вони позабували про зоряне яйце, коли тут таке..
Як можна просити смерті? Хтось витягніть мене пекла
Хтось просить смерті, болотні, я маю довгого волосся
Помитого, щоб не було слизько, ми лиш у розвагу
Спускалися порогами.. Зваблювано? Чому ви
Мовчите? Брязк металів не повинні звучати
Так, неправильний ритм? Чому я краще за
Вас знаю вашу історію? Так, колода може
Плавати над водою, тиран знає, а до кого?
Ідоли дерев'яні, обмежені уявленням
"Забагато дьогтю, більше, аніж самої
Поезії", - Микола Гоголь
Поверніть Сабатинівський човен
Здається для цього потрібно
Спалити Шевченка, як Семенко
Це завоювання культури, і ми
Вище панів, ми не находимо
У їх розпорядженнях спокою
Міста за горизонтом сходять світилами
Дійти-би, нова воля неприкрита небом
Сталевий змій мчить льодяними степами
Над його головою майорить колись зелене
Відповідно сонним очікування всередині
Вугілля, ми всі висмажені до сажі культур
Ми все частіше збираємося купи серед
Едіакарської біоти, райської, вишні
Заквітнуть, розлетяться відображенням
Осені, вліпленими монархами з хвої вологої
Такої живильної зими туманної, долинної, гірської - злетимо
Над хребтами, на північ, останній шлях вартує повернення..
Не нам - це все, що мушу пам'ятати, вічність
Обіймів космосу з яких пішов, за мною ходить
Янгол, пам'ять дня вчорашнього, - Дякую
Берегині моїх дій, завжди розправляєш крила
Від найменшого спротиву не озиратись, мо'
Колись ти обіймешся з тим чого хочеш
Пересвідчившись, що не одинокий, бо-ж
Так легко мінятися ролями у світі перетворень..
Напевно вже пора його будити? Саме-час
Запрягати волів на дорогу до тепла? Зима
Щоб не прогнила в'ялена риба до стола
Сирота, перезимую з нею, - У льоду! Льоду!
-
Не повторіть
'Новий світ' - був, відтепер бути і 'новій землі'
Ви не випередили локальне винищення - чужі
Перенаселення, зростає поборене зло - 'нації'
Якийсь альбом називався - 'музика настільки важка
Відповідно до світу у якому ми живемо', - Не брязкай..
Пальцям.. Вона черпає сили з його надуманої недосконалості
Вона берегиня його страху, весна безперестану рахує ліки
Свої конечні, вічна, кристалічна, точка зустрічі чи замерзання?
Він полюбив її там, де вона існує у трьох станах, небачених
Ми з тих, вбогих волею, що з сміливістю навіть у допомогу рухаю..
Літературні вечори, така концентрація за ким йти хочеться
Крізь моря лави, порожнечу уяви, завжди заземлені, ціна?
Їй? Не той, придуркуватий, - Це - розвага, однаково - помремо
Давай кохатися, - Ні-ні-ні, тон не той, - Чому тікаєш, - Бо
Цей голос мені відомий, в оргазмі, зі третім - з природою
Магматизм - має значення, а твої дотики мають досвід
Просто катаєшся, не стану ще однією тутешньою коханою..
Поки джин забуває про себе - співаєш у своє бажання
[youtube]https://youtu.be/YO8YuDt7HBE[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968153
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2022
Відкидаєшся і
Відходиш, історія -
Наркотик, більшість
Не варта бути
Божевільними
Промерзлими тінями
Розкажи мені про дні
Гравців, чекаємо ночі
Такий екстаз вигравати
Не маючи на те підстав
'Наче-наче', віддаємося
Однаково кожній частинці
Невідомого, посудимо?
Помиємо посуд? Молодою
Кропивою, талою водою
Так багато натекло видовищ
У понеділок накоєних, усе
Пам'ятають слони, блукачу?
Блакитний надгігант самотній
На тебе дивитися краще з
Далека, - Ти Денеб? - Гірше
Антреприза
Найбезпечніше місце -
У саду вбивці, десь глибоко
Добре що люди не слони -
Забудькуваті, не відчуваємо
А лиш співпереживаємо
Як ти міг вбити собаку?
Він радіє твої слині набраній
Сказати команду, п'ять хвилин?
Що було у першого? Заздрить
Твоїй їді віднятій само-думно
Який в нього був вибір?
Без репродуктивних амбіцій
Все буде згодом, обійнятися
Б, - Вічні муки забуття, це -
Твій вибір, ти оступився, що
Ж - буває, радію першим
Цьому, і посилаю як і відьму
Трансгалактично, дочекайся
Ще мого продовження у дітях
Останнього, що нікому
Подітися, наче, лиш ти
Іскрою в пасивному світі
У приклад, штурхання об
Утробу - було після, тебе
Звеличують ненавистю
Але ти просто бився
Невинність стимулів
Може говорити іншою
Мовою, але ти віддаєшся
Лиш своєму ненависному
Спомину відповідно
Дякую за можливості
Посунься, подвижний
Ти нічого собі не відрізував
Так чого мені наговорюєш?
Ти був подібний усьому лиш
Хотів на-зовню, забутися
Мені тебе цілком не втямити
Танцюючи у тілах невинних
Що хотіли лиш дотику, спливай
Як прорвешся крізь їхній страх
Первинний у відповідність
Тони, як немає, що відповісти
Так був породжений всесвіт
Дрібкою зухвалості, не акцентуй..
Тепер тобі є куди подітися
Танцюй і палай, ти - вічний
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967384
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2022
«Полотно - це для мене транспортний засіб
Такий-собі космічний корабель для мандрів
Незвіданими місцями, в незвіданих реаліях
Якщо початок моєї подорожі - у світі
Пояснюваного та описуваного, то я
Намагаюся покинути його орбіту
Однак тяжкість слів тягне мене назад
Том - я не беру з собою жодних запитань
А-отже-й не очікую відповідей. Я бачу
Свої картини проникненням у
Альтернативні реальності або
Альтернативні стани свідомості
Які розмірковують про моє власне
Збентеження щодо існування». -
Peter Gric
«Октябрь 1952. С первой улыбкой матери после мук
Рождается священная собственность матери, и с
Первым криком младенца определяется борьба
За свободу.» - Дневник Михаила Пришвина
***************************
****************************
Шукала у часі, просила
Допомоги, вислуховуючи
Лиш тих, що не підходили
Ззовні місцю пізнання, так, усі
Альбоми які я маю - моторошні
Не вистачає лиш з виду
Трансцендентально піднятих
Чому-чому, це завше - останні..
Життя - сон, було б нерозумно
Дезертувати, милуйся моїми
Вигинами і опуклостями, яко
Те просто кіфоз
Сни розчиняються залишаючи по собі
Першооснову збурення, владною по пробудженню
Закип'ятити воду у стакані на тумбі біля ліжка, ембріон
Проблема людей в тому, що вони забувають - все ще діти
Ніхто не хоче ж вмирати дитиною, це якось ж неправильно
Тому й бігають, хто винен, а хто вбив матір?
Як там говорять люди? "Все було гладко на
Папері, але чомусь ми по ній не ходили", пере..
Переінакшила, хочу тебе ненавидіти за мовчання
Мені не допомогти тобі з відвагою, банально, ти
Просто - вже усе бачив, начебто для того потрібна
Соціалізація, кришталевий споглядачу, я тебе затру
Як фотомисливець - улюблену лінзу в якихсь хащах
Чому я завжди вибачаюся перед словом сказаним?
Наче ця людина тут не для того, щоб мені допомогти?
Моторошні обкладинки альбомів
Ходила часом, висохлим морем
Осушеним під райські сади, все
Має значення, як і ці дивакуваті
Крамниці, якийсь культ смерті
"Death", існує в рамках розуму
Нас під-ловили на пересторозі
Передбаченням невідворотного
Втеча - можлива, але лиш від
Наживки забуття, що там?
Кохання? І нове пекло у розумі
Первинно - всі його слуги
Хто знайде вихід на гору?
А навіть й "так", спробуй
Передати те новоствореному
Смерть підмітає мої сліди
Пісок, болото - куди я влазив
Залишиться лиш мій напрям
Безперечно - кривий як гак
Збоку я підходжу і впиваюся
Потойбіччя, смерті - зась, з
Її масштабами
Бігала часом, шукаючи однієї
Миті серед еонів, людяних
Обережно ступаючи випаленим
Полем, не проколоти б ноги
Всі такі цілеспрямовані, запитай..
Ли.. А я їх маю? Збираю загублені
Монети, купити б продовження
Згодом, воно буде красивим
Один сказав, лисий, - Можете
Створювати гіперреальність
Послухайте "Північну-смугу"
Це - життявсьоголишнавсього
Благочестиве запозичення
Допоможи знайти дорогу до
Останнього перетворення
Де я почувалася цілою
Ніхтонезабороняє, вони
Ж разом гастролюють
"Али, али.. алиалилили"
Голос у голові мовить
"-муть", безперечно
Коли вже приїдуть
"Кільця Сатурна"?
Запитую в тебе
Відповідаєш, - Не
Готові візуалізації
Для другого повер..
Тим, що нижче
Достатньо
Спільних криків
Від нестерпності
Очікування
Мелодійної
Порожнечі
Що за доля
Сунути носики..
Між струнами
Зухвало, подалі
Вирішив не дослуховувати запис дружини
"Убік'а", нехай проблематика покидання
Первинної форми залишається без відповіді
Однозначної, персональної, всього лиш ж
Книга мертвих, маса душ якій твоя душа
Відповідна, мені не знайти там спокою
Цілісним, мене роздеруть на враження
Напівжиття, не там, не тут
Якийсь електрон заряджений
Віртуально, відчуженість, що
Стримує від розпаду культуру
Відповідно, у задоволення
Свого діла - киплю, осторонь
І лиш мені здається, що із
Останніх сил стараюся -
Марно, без фіксування
--------------------
Обожнюю тебе кохаючи -
Обіймати, відчуваючи
Серця стогони, така
Сувора, мені подобається
Але, - Ні, зухвалість чужа
Мені, з горбка на рівнину
Як? Вона такого й хотіла
Переходу, щоб все було..
Добра дівчина - це дівчина
Якій добре, хоч й розірвана
Й порвана, культура диких
Стогонів у місячному промінні
Різниця лиш в тому, як ви
Дивитися у очі одне-одном..
Я тебе вже десь бачив
Це було серед глиняних гір..
Та що ти го'овриш.. Я давно
Припинила репетувати те,
Що однаково чисто не зіграти
Океани решток, таких
Апетитних, як гнилий
Ліс для короїда, скрегочу
Заглядаючи крізь решітку вакууму
Ми десь на дні, материна ідеальність
Заповнила мною усі підніжжя
Хапаючись за лагідність -
Виповзає на гору, прогинає
Тут, ми вище світла, позитивні
Утримуємо хаотично пролиті
Сльози направленими зарядами
Десь на ворсинках потойбічних
Коренів, яке завдання для нас
У твоїй вічності? Мамо, всі-як
Один, все пам'ятаємо, помочі
Б? Знайти своє місце серед
Рівнів забуття твоїх передбачених
Крон? Нас лічити - вічність й пару
Еонів, і ми всі ростемо у гору
Будь-яким чином лиш-би не
Віддатися спокусі усамітнення
Що згодом відокремиться
Розумом, й стане проти
Множення, пророкуючи
Крізь забуття нашу місію
Великим егоїзмом, і вашим
Пробудженням, чи любов'ю
Що не знала взаємності?
Ти мене дико налякав коли почав
Я навіть не знаю, як це описати
Коли розпочав волаючи-гарчати
Вдихом, знову-і-знову поки-не
Закашляв, і все продовжував
Поки не ті не стали хворобливо-
Сухими, ти зник, словесний, але
Я літала з тобою подумки, не
Витримуючи, провалюючись
Безоднями які ти переступаєш
Здається тепер моя черга? І знаєш..
Мені тебе не переплюнути, вдихни
Бо я здається не готова, ніколи
Вдихни вкотре по моєму зникненні
Ця просіла материнська опуклість
Просіла! Що за жахіття.. Зроби щось!
Вдихай! Не соромся, мене не-ма!
-----------
"Падіть ниць
Перед своїм
Справжнім
Довбаним творцем
Падіть ниць
Перед своїм
Справжнім
Довбаним творцем
Одіозні зі стражданням
Від загибелі пожатої
Безплідне існування
Невдячні види бруду і корупції
Ми закидаємо вас у бездоння"
Іо'! Во-во-во
Вогонь!
Па-па-па
Палайте
Рештки
Любовні
Покинула, - Налякала?
Пожартувала, ось тепер
Справді зникла, багато
Випила його варива, та-
Й запила ще м'ятним
Чаєм з медом повним..
Красиво попрощалася
Повернувшись, десь
На-півшляху, спонукали
Усе люди у гіпсі, вони
Сплять обіймаючись, на
Півшляху-до-лиш-поверхні
Він був розмовним, у
Справжньому собі, поцілувала
У щічку, не покидаючи невидимість
Із-за-спини, із округлої стіни, під
Якою так зручно можна скрутитися
Десь під барною стійкою, що - стіл
Робочий, повних діл над мініатюрним
"Дещо", розумних не завжди оточенню
Решітка просідає коліями, прямими
Від початку-кінця, кордоном після
Входу, не переступаю, недостатньо
Знайомі, лицем до дзеркальної
Дошки - в центрі роботи до якої
Також лежать прямі рейки від
Початку й кінця задуманого
Ще одні - дугою, трон проїхався
Вигином уздовж, кам'яний, ти не
Засиджуєшся, стаєш, прогинаєшся
Назад, як ти можеш так низько? - Ти
Шо шаман? Ти мене бачиш?
Приходь частіше, не соромся
Мені подобаються картинки
Над твоїм взором, говорю
Стою спиною до виходу
Кут нахилу, біда приходить
Раніше рішення, - Вода
Лежала вигнувшись
І тільки наче ось помітила
Два колеса на стіні, чоловік
Осідлав коня, жінка - ровера
Учіться! А-то прийдеться, вкот..
Ворогу у ніздрі дихати, яквийде..
Малий роги скине - на руля
Прив'яжу ялиновим корінням
Відвареним молодим, як ти
Перемотав усі суглоби хатинки
Для курочок, - і буду ганяти
Йдітьусі.. Пора брати монети
Які сують ворожці, - Що таке
Насос? Шаманський регіт, - Що
Ти знаєш про гуано? - Ух-ти, ого..
Дай подумати, - Безперечно, усе?
Я запитаю про те, простіше у інш..
А ти подумай, так, щоб-й - забути
На тебе очікує дежавю зустрічі з
Вічністю, голінасте!
Скільки вже на тебе вішалося?
Завжди фліртував у відповідь
Відрізав, - Асексуальний, мене
Збуджує ментальне порозуміння
І ніхто не був го..
Що, що ти помішуєш?
Пахне червневим лугом
Що? Така приємна
Смерть коли здався?
Все на вашій честі
А ти мені поки не
Чоловік, щоб я
Виконувала накази
Весна говорить, що
Їй незнайомі ці трави
Червоні суцвіття
Нерозкритими
Не покажуть їй
Жах, - Таке довге
Випаровування
Життя антропного
Вона все розуміє
Борсук має на
Тебе види, навіть
Нору розширив
Зазимуй з ним
Не в їдлі діло
Але я буду
Цуратися обіймів
Як стане зимно
"Навіть", "навіть"
Наводь прийде
Йому сонному
Ревнуєш ж?
Миліші чесні
Обійми су'гробів
Хтивість не основа
Моя, мо' за наказом?
Бажання породжує
Уява, ти змінився, не
Убік людей, як
Мусив би, - Не
Плач по мені
Я поплачу,
бо більше
Нікому
Що ти вариш?
Уяву, - Даси?
Се мені треба
Будь-ласка
Так і не попросив
Допомоги, людині
Лиш ж дай нагоду
Послужити миттю
Непередбачуваний
Маленький порятунок?
Просто приділи мені
Мить, мелодійна
Порожнеча грає
Високо, не поспіваєш
Й ось, наймилозвучніший
Риф на касеті - був останнім
Як все? У затравці на "далі"?
Кінець? Помішуєш, тепло гріє
Долоні, але вони бліді, я тебе не..
Впізнаю, вся кров відлинула, бігти
Чи вступити у бій?
Ти нічого не можеш
Боятися, терпка
Синхронність сердець
Глянь, навіть ж не в очі..
Що за скручені свинячі
Хвостики там? Коріння?
Що слідувало
За богоподібністю?
Альбоми ж концептуальні
"Lugal Ki En" як пе.. -"Король
Землян й усього простору
Космічного", - Чому викинув?
Так багато звуків потрібно
У перекладі мови, що розмовляла
Лиш справами, відповідь, відповідь
Мені! Ні! Просто, просто полиши
Полиши мене! - Не говори сама з
Собою, це мене дратує
Сила духа, я розучився
Слухати музику, вислуховую
Тебе.. Самий неоднозначний
Альбом, інколи одна лиш
Нота неправильно зіграна
Може зіпсувати враження
Від усієї космічної опери
Спроба ступити убік та
Ще-й вище - невже я
Вже була на горі?
Упала
Убік
По-ту
Сторону
Остання
У цьому
Просторі
Під прошарками
Ковдр туману над
Болотом, все
Заповнили
Пасивні сльози
Над виходом
Нехай сиплеться
Все
Все
Убік
Чи щось
Створити
У розширенні
Мною початому
Бо я - на горі
Я і є гора
Потойбічна
Без маси у
Собі, відьма?
На самому
Дні, між
Надбаннями
Безпричинних
Сліз і виходом
Ще зарано
Покидати
Свій світ
Повернуся
Згодом, і
Не одна
А-то знаєте?
Тут почну, а
Там все
Просяде
Відповідно
Неможливо
Пройти в лоб
Спіральками
Спіральками
Між здавленими
Ворсинками..
Вітаю.. Їх
Підтримують
Вислуховуючи
Своїм потойбіччям
Наш випуклий світ
Згуртовано, обґрунто..
Оксамитовий вакуум
Гаї культур що тягнулися
До своїх світил, - Де тут
Людство? Жахіття
Арки креацій
Де мій милий..
Хотіла уяви?
Випила сліз
Наче не
Пам'ятаю
Груду самоцвітів
По котрій виповзла
Зміюка, - Відьма!
Мусиш вмерти
Щоб перейти до
Мене у потойбіччя
Думаєш це легко?
Брати під контроль
Форму безпам'ятну?
Швидше - буду блю..
І де я? Вкотре
Заземлення?
Від назви, що у
Вухах? Нічого-ж
Не-чути у вакуумі
Брехня, що за сл..
Із-рідної планети?
Паршиво без музики
Наука - спрощення, завш'..
Компактність рухається
До атома, дискетник ..
На поясі, носять
Які лиш чоловіки?
Що за культура?
А Я поверх сукні
Тоненької.. "-ий"
Не давати нагоди
У подив, без кишень ж
Й вам мало? Банально..
Чому ти не викинув
"Ultu Ulla", дівчатка
Горді, розносять
Думки, навіщо
Мені кимсь
Дароване, як
Можу сама себе
Обдаровувати
Мені не цікаві
Твої подарунки
Що мають вже
Задану форму
Регіт, що ми
Наробили?
Наша гора
Трохи просіла
Ну.. Як.. До
Рівня надгробної
Плити, вдихни
Кричи по-мені
Най, вакуум
Оксамитовий
Заграє озимою
Молодою на
Вітру, твори
Гіперформи
Поховані від
Взору матері
Очищено, як-ніяк
Відділення - не
Видалення, ділення
Ти дав зрозуміти
Як-ж важко слухати
Музику, чи можна
Просити про більшу
Вразу? Вдихай
Потойбіччя
Нехай грає
Наш горбик
Дівчинці у
Доступність
Минулого
Зоря - якщо пам'ятник
То - найстабільніший
Що ще й спалахне
Вугільним валуном
Самозайнявшись
Якось-гдесь..
Я поки не літаю
Так далеко, так..
Далеко.. Ні!
Насправді
Це галактика
Знайомої мені
Групи, і вона
Безформна -
Без жовтих..
Люди, люди
Не тут, не тут
І ось, твої секунди
Жахітливі, стомленим
На самотності сонцем-
Совісті, космос - тускніє
Капсулам згадок - прокидатися
Час настав, діти не вчаться
Жаліти старих, тридцять?
Обнадійливо виживило
Заощадженням, білий карлик
Тепер покинемо місці обійми?
Сонячні, зовсім іншим видом
Вирішуємо - чужорідні? Їсти?
Куди зникло передчуття, - Я
Від тебе насправді без розуму
Ти не схожа загалом не-на-одну
Народність котрі пожира'лися
Ондневодному котуючи до смерті
Це те, від чого я був без розуму до
Розширення? Я топлю не той жир
В обігрів, мусить стікати світило
Рожевим жиром, взимку, забули?
Ми злітаємо, фізично, це - все
Кадриль, пари здіймаються уви'сь
Одинокими кружляннями? Бурував
Камінь, але більше не-ма неба тиску
Я дихаю сонячними туманами, віч..
Й-таке худе? Пра-щури-чи
Розсудливий убивця..
Тебе тут не-ма, нам все..
Ти ще не прикріпився
До умов передбаченої
Форми, бути чим хочеш
Як мінімум - решітки
Вид на небо, а воно
Сяє, бо одиноке, поки-
Що, як все - нічого
Вкотре, вкотре, що
Так тривожить твій
Розум, мій милий не
Тут, забуттям огортає
Відповідно, як 'нічого'
Тривожить усе, я
Мандрую життями
Піснями вітру між
Прогалинами граніту
Ріка, вимиваю рештки
Предків, інтуїтивно
Важко знайти істину
Що завжди на-виду
Часу, усіх відволікає
Самовдоволення
Ясел, саможертовність
Мені не відомо нічого
Окрім потойбіччя
Вони лягають на
Лагідній ворсинці
І стікають
Убік, усі
Убік, цей
Вакуум
Такий
Вертлявий печалями
Не забуваю про один..
Зорі, такий-такий
Довгий-сон, і ти ждеш..
Сонце заходить
Сонце заходить
Вкотре, вдихай
Рухаючись
Поколіннями
Забуваючи про
Продовження
У дітях, а не
У впливі
Смертю
На землю
Відьма, я
Тут лиш, щоб
За мною бігли
Душі невинні
Вільно, я - та
Частка зла..
Шукала у часі, просила
Допомоги, вислуховуючи
Лиш тих, що не підходили
Ззовні місцю пізнання, так, усі
Альбоми, котрі я маю - моторошні
Не вистачає лиш з виду
Трансцендентально піднятих
Чому-чому це, завше - останні..
Вітаю, - А у вас є "Embryonic Anomaly"?
Його ніде не-ма, першого, що за культура
Здіймається андеграундом електронної
Павутини? Найненависніший, без фізичного
Носія, так-й-живо, аморальні лиш згуртовано
Культура заходу несе розбещення якому
Протистоїте, начебто, відчуваючи безкарність
Віддаєтеся непередбачуваному навіть нею
Насильству, паралізовані, не можете впасти
Убік, на колінах відходите заморені голодом
Ні, хто не збирався вас обезголовлювати, це
Все - сором, мушу - вижити, поховавши свої
Спогади у вашому творці, протилежні відчутті
Гостроти надломного камінця, так криваво
Я породжуюся
Я - на моменті
Переломному, і
Ось, я на фото-
Сфері, зоря клепає
Кільця під колодязь
Напитися б, спільно
В собі - шукаємо
Зовнішнє до отримання
Первинні танці, ніщо
"Стирання
Вироджених
Небесними
Священні потойбічні істоти готуються
До згубного вторгнення на іншу планету
Відроджена імперія, створена з мешканців
Що нехтують своєю надзвичайною важливістю
Бліді очі пронизують душу без докорів сумління
Порожнеча поза смертного розуміння
Атмосфера насичується смородом тіл
Від розкладання
Спонукаючи мого
Слугу вбивати
Падіть ниць
Перед своїм
Справжнім
Довбаним творцем
Падіть ниць
Перед своїм
Справжнім
Довбаним творцем
Одіозні зі стражданням
Від загибелі пожатої
Безплідне існування
Невдячні види бруду і корупції
Ми закидаємо вас у бездоння" -
Rings of Saturn – Fruitless Existence
Маса порожнечі, що не могла
Бути не усвідомленою, як і
Кожна самотність.. Масова
Протосльоза, протозоря?
Усі ці огидні речі, що роблять
Нас людьми, жага перетворень -
Згине, якщо 'ми-вони' вкладуть
Час одне в одного, можливо..
Просто можливо.. - Я знаю
Чиї слова ти цитуєш, - Останні
"Spirit Breaker - Human Nature"
Переломний момент, така
Швидкоплинна, - Вогник
Її духа.. Повторити б, віч-на-
Віч, ніч, протозоря, протосл..
Відокремлене тяжіння, миттю
У пласких формах порожнечі
Виношуючи вакуум - вакуум
Народжує, відчуженість
Відчуваючи - він так в ній й
Залишається, "Закрийте очі і
Уявіть, як бути без сприйняття
Належного при відкритті очей
Постійна тінь, яка ніколи не відійде
Відчуйте темряву в холоді
Відчуйте тепло світла", - Death -
See Through Dreams, - 'Це-це'
Протозоря - протосльоза
Потойбічна, спомин
Усе у руху, відчуження
Я не могла створити
Щось для себе
Що за егоїзм
Погладжує свої
Викривляння
Ця музика
Зізнається
У безсиллі
Слова, я
Слухаю рифи
Де моя музика
Танцювальна..
Сьогодні мені
Вкотре самотньо
Танцювати, я
Зникаю най-
Милозвучнішою
Ноткою важкості
Поки ти волаєш
З сил останніх
Кашляючи
Вже криваво
Не стане
Більше сил?
А я знайшла
Той альбом
Аналоговий
Він на моїх
Відбитках
Пальців, як
Прослухати?
Помасажувати
Скроні? Твої?
-------------
А Я знаю, що він
Доношує браслети
Дружини, що за валюта
Мідні? Важкі, а що викарбувано?
Безоцінність, як і життя, мо' лиш
І тоді й обміняти, коли пам'ять не
Вдається зберегти в тілі хворому
Не виносиш з дому
В цьому часі немає ко-ф'ю, і у в
Мене генного матеріалу під
Відтворення, - Не маєш
Коду, бо знав, що підсядеш?
Безумовно, до порожнечі по
Той бік одинокої розмовності?
І що ж я? Потойбічна подруга?
Я більше не прийду..
Поки.. Не забуду
Твою чисту злобу
Ти віддався світлу
Найтьмянішому відтінку
Рожевого, що сказала
Дочка? - Панічна атака
Неможлива без зупинки
Шлунка, ізольований мозок
Послав, перед тим зняв
кофту, не заправлена
сорочка - натуральний
прес, нена'рочний показ..
Я занадто відволікаюся
Літаючи, замість, того
Щоб ходити, - Вірно
засукав рукава, жирно
рожеве усвідомлення
Кислинку б до рота
Тошно-тошно-тошно
Є у шлунку - до рота
Чарівний кишківник
Рубано пішов до
помийного відра
пусто побльовуючи
впав, розлігся, передбачав
забагато, вибач, шлунок
Вимушено піддався
знекровленою, полежиш?
Все всядеться? Я йобана
Іридієва плита, погладьте
Якісь німі марення
Чітко піднявся, - Я -
Зухвалість, і пішов
Блювати, - Як високо
Літав? - Десь серед крон
А я ще-й подумала - добре,
що хоч не падають каменем
Забав'но.. - Раніше, ти просто
Був наляканим, приховував очі
Помітно у роботі, але можна було
Заговорити, і це в.. Третє побачення
Як просив, - Неочікувані заздалегідь..
І так зрозуміла млинці вже ти з'їв
А мої остигли, це від одного яйця?
Лебединого, тебе так рознесло?
Давно не їв? Шлунок відвикнув.. Чи..
Просто - передумав, думала-я-думала
Мовчала, напрям зрозуміла-ж, куди..
Але він не в тому стані, гіперреальність
Немовля що відригує з переляку, худе й
Через постійну кислоту у роті - беззубе
Кут нахилу.. Повзе слимак між сітчастими
Прогалинами підлоги, - Хочеш буду твоїм
Пташеням? - Blegh!
Вистигли ніжненькі
Млинці, стали гумовими
Куди йому їх їсти, чим-чи..
Сніданком завтра, - Я зараз.. Я
Піду серед нічки шукати щавель
Я знаю де він вчора ріс
Ця долина - мій двір
Свіжий, умитий росою
Опівнічною, буде мор..
Будь-ласка піди..
Я не хочу зрізати
Далії.. Вони від дру..
Досталися, я не го..
Ще-б тиждень-два..
Ти не перепросив
Мусила піти, як-й
Сказано було, мо'
Світло твоєї основи
Зібрало б сил на
Перше слово
За трійку днів
Моя провина?
Не мала сил
Хотіла їсти
В минуле -
Не повернусь
Ззовні товща
Бездіяння в
Десять секунд
До його саду
А у ці батькові
Спомини для
Мене ще яблук
Не завезли
Рачій.. Точніше
Культурних
Співчуття
З них навіть
Соку не надавиш
Тобі у чорного рота
Кулачками, все закінч..
Ось.. Сльозами, але
Я вам цього не каз..
Знайшла лиш
Ожину, але він
Помітив її лиш
Через тиждень
В позі ембріона
Лиш і засинає
Твоя зухвалість
Очікувано, що
Ще-ж сказати
Коли згадуєш
Потойбічні
Пестощі серед
Крон, спільні
І що? Вкотре
Сльози? У снах
Він мене вбиває
Вкотре, мета..фіз..
Фзь-фзь, шершні
Більше не залітають
Настирливі, перші ж
Безхребетні, "бо-бо"
Скількох лиш не вбив -
Не користувався гасом
Й чомусь засумнів
Від відсутності
Ворога, так саме?
Серед полів шукаєте
Харчів? Не на часі
Територіальні амбіції?
У зло чиїсь мрійливе
Життя? Спокуса! Väldet!
Humanity's Last Breath
А є все ще відчиняю
Двері у свою рубку
По-опівночі, - Це що
Труп людства у ямі
Вічності? Кожен себе
Представляє, сміх
Це слово - логічна
Помилка цієї мови
Правда болюча
Хочу співати
Боги, що за
Основа, вибач
Мила це неможливо
Винести, це таке дно
Прости, - Тримай
Плід, що насправді
Яблучно-зелений
Мінерал.. - Апатит..
Розжувала, крихкий
Тримай("Боже,скільки
жразятобібрехаламил..")
Лежала на пуфику
Чекала, але ти не
Повернувся, - Чому я
Зла, позбирала найбільш
Шліфовані тобою бранти
Геометричні, й самоцвітів
Камиків, тих що найменші
Обробляв їх дивлячись у
Трубу над столом, іно -
Відать мені здивування
Насторожливі, волоцюжка?
Вкрала? - Та-ви-що? Мій
Муж - заможник (уявкою
Неспокійний, без мене
Буде перебирати каміння
В сотий раз після корпорацій..
Поки не віднайде й кристалика
Десь в граніті, це давно - все не
Рентабельно) Все здала за грош лама..
Металами на переробку, камінчиками
Що мали стати сльозами на руків'ях
На одинокі сльози зізнань у коханні
На перснях, підвісках, сережках, вони
Ніколи більше не перестрінуться, як і
Говорив - різним майстрам декадним
Крук
Якщо впевнений у тому, що там де треба, просто чекай мить
Слідуючи за відчуттям правильного розташування у просторі
Невже - це пекло, буду плакати зрозумівши насмішку
Ти - мій пекельний перепочинок, помру в невідомості
Не забувай споглядати зорі, бо лиш додаються, - Нагоди?
Тихо навколо, не спить лиш старий борсук, геть відігнав усіх звірів навкруги
Весна рання і невпевнена завчасно нагадує першими осінніми заморозками
Прокинуся і голодать.. Запастися б, невинна ти моя красуне
Не поспішай віддаватися кучугурам
Прокинувся від кличу бойового, - Орки!
Невже потрапив у Середзем'я? Гендальфа
На вас нема! Спокій - поліссю, не будіть
Приток начебто до вас спрямованих, я пам'ятаю
Хто розламав цю кришку від пекла, розлилось
Мотивоване вихованням одиноким у роботі над усім
У вусі моя дитина, Лейла, це неправильно
Ходити незнайомими лісами вислуховуючи
Її, а не можливі невідомі загрози, сміється
Відвідувачам годувати тварин - заборонено
А тваринам годуватися - ні
Мрячило, буде хмарно вночі -
Похід затягнеться, Місяць
Дивне місце посеред листяного лісу
Галявина з бузком і високими ялинами
Занадто південно для них, не симетричні
У гіллі, більші - з півночі, мрячило, легко
Загоряються навіть мокрі опалі гілки
Це все смоли, стало якось сумно
Від лілової волошки у місиві болота
На підошві чобота, почуття бінарні
Маятника свідомості зациклилися
На фіксуванні одного боку перетворень
Дикі манери, тваринні, тоскно-як-ніколи
Заєць схоже промокнувши - побіг, не в
Змозі більше очікувати, поки пройде
Повз ця бездоганна машина для вбивств
Дві ящірки сховавшись під парасолею
Лисички - нею ж обідали, зібрана вода
Пролилася на голови, звідки їм знати
Було? Побігли під іншу, прогнозованим
Обрієм планування, спокійно, лакомо
Вони тут жовтогарячими відьминими
Колами - скрізь, відварю і з'їм, як
Набіжить з плаща води обідками
У казанок, дивакуватим видовищем
Спрямування єдиного укриття на цю ніч
А серед неї відлітали гуси, клекочучи
Чи-то прощаючись, чи-то задаючи
Ритміку згуртованості, через півгодини
Доганяв їх самотній, загубивши ключ
Закашлюючись, а-чи зможе? Що я тут
Роблю.. Я подібно - річці, пливу повітрям
Зоряною пам'яттю, втекти до любові
Стійкої одноманітністю під світилом
Я зараз так закричу, що ви всі попрокидаєтеся
Я пам'ятаю де знаходжуся, говорю з борсуком
Приніс мішок кукурудзяних качанів, - А це шо
Таке, чому без зерен? Щоб тебе той холод
Наздогнав, смішко, облуда, а я тут давно глину
Перебираю, дивися що маю, - Бурштин? Не
Цікаво, думав тобі качани для утеплення ходів п..
Хочеш по-Весні стати найбажанішим самчиком?
Жирненьким, огрядним, зразком чеснот, дурно
Ділитися їжею перед зимою, кого ще з нас поборе
Голод? Та-й мішок? Що за зухвальство, - Не гони
Крізь каверзних маленьких пальчиків посипався
Білий пісок, - Не зрозумів, гіпсовий? - А ти все
Шукав де б тут добути, покажу, за два мішки
Кукурудзи, - Та ти гониш, - Канє'шно, за три
В мене ж лапки, один день лісом
Дві ночі полем, дякую Місяцю!
Все не так очевидно, органічні солі
Потоками дощовими вимиються з дернини
Океан повний не хилиться, осідає сіркою
Не змішано, що за глибина, чи хтось
Колись походить цими карстами?
Чим я тут займаюся? Хм, та придумай
Краще.. Сидіти у кав'ярні, самотньо?
Споглядати пари, й забуття спілкування
І Я вірю у людство.. Що? Торгова війна?
Наполягання незацікавлених у ваших
Товарах.. Жахіття стагнації без
Стороннього впливу не залучених
У вашому виробництві, не цікаво
Краще сходити у сухий карст
Набрати гіпсу піщаного, головне
Завчасно не намочити, а то
Буде камінь з відбитком горба
Начебто не маю багаття, й
Випариться благодатна волога
Все для чого?
У жінок - все просто, чим
Ніжніший - тим важливіший
Що поробиш як останній
Зовсім не жвавий
Вішаєшся на вухо
Впадаєш в око
Вервечкою зі сліду
Просто ж подорожник
Разом йдемо до цілі
Знайти заспокоєння
Хоч ілюзію, така
Агонія, люди сприймають
Її оптимістично, лавину з
Вчорашніх очікувань
Прохач, якийсь жах
Не битий у тім'я, та й ніким
Туди і не цілований любов'ю
Ти мій науковий консультант
Історія - це спілкування
Чим краще йде комунікація -
Тим краще, це основа мого
Геному, без нього не було
Б і піщаного мілководдя
Наклеп, Ти все ще носиш
З собою кіску якою зарізав
Перше людисько, крихкий
Метал - твердий, бог на
Камінь найшов, сміх-та-й-го..
Наклеп, який це вже на ній?
Сточується, консервуєш?
Наварюванням пам'ять?
Перепони, чи то припони
Не зірватися б у глиб
Наклеп, я не страждаю
Забираючи людину з
Прагнень, не взнавати б
Совість оточення людського
Прод.. Ніжних потрібно ніжити
Найцінніше - роблене
Власноруч, усміхається
Говорячи про потойбіччя
Шаман, а потім згадує
Людську форму -
Пригнічує, любить їсти -
Любить жити, але (Я ж
Тобі писав до чого
Приводять ці поневіряння
Природою - до Тебе, як
Остаточної цілі розуміння
Досвідного заспіву божої
Пісні, Ти - просто Амвросія..
Чомусь алергенний
Як і солдат голодний -
Не воїн, тримаюся за
Світ коренями, сохну
Недостатньо вологи
Здібний воїн - економний
Прямо у голову, - Не попав, -
Та-щоб-тобі.. Не лякай, чому
Так рідко гуляєш з цими
Думками? Частіше -
Мисливцем, розумієш?)
Ти не знаєш, що шукаєш
Зациклений передбаченням
А тут чого? Все на своєму
Місці мільйони років, решт..
Ки, осочити - не тяжко
Нікуди ж уже не убіже
Осіло й спочиває
Таке здуміння - залучити
Знайти спосіб йому вкотре
Для витання, відбиваючи
Світло від металевих стін
Прикриваючи основу не
Сличну, не сличну
Замажу маззю, замажу
Усі доступи до комунікацій
Що вариш? Тобі у це грибне
Вариво - зерна, був-би супчик
Пострибала, відьмою, зникаючи-
Появляючись у просторі митями
Позбирала усі насінини диких
Злаків, дві жменьки, схудли
Її пальці, витончившись
Нагадуючи безморшкувату
Старість, - Мілке, не культурне
Лисички краще витягнути
Завчасно, бо розваряться
Поки відвариться костриця
Буде каша на грибному бульйоні
Такого я ще не пробувала
Балачка, балачка, балачка
Облюблениця, Ображка
Що-ж я на-патякав?
Відволікаю від досвіду
Знайшов вже мені гіпсу?
Молилася у Вавилоні
Безумна? Побачила видіння
Полотнище у падінні, схоже
На вазу, щось у тій тканині
Летіло, вівторок сімнадцятого
Наробила діл минулої п'ятниці
Струмок у долині давно висох
Разом з каналом від нього кудись
Убік крізь осоку до копанки,
що поросла лободою, кіноа?
Смачна, збережу насіння
Під цією глиною вапняку,
гіпсу - цілі моря, варіацій
Залишку морського життя
В принципі, чорнозему
Без них і не було б
Така важлива першооснова
Та її глина, глина, глина
А цей нахил відносно Сонця?
Скільки випадковостей, може
Мене чують і боги?
Збуджений рух думки
Клінічна самотність
Щось штурхнуло
Чи-то пожовкла
Берізка, що опадає
на ще зелені трави
Мозаїкою (- Зіграємо
у шахи?) Давай, може
Щось згадаєш, життя
Минуле, травму вбивства
Подив у продовженні руху
Розпочалася давно осінь
Люба, і явлення твої
Порідшали з сонячними
Днями, літом забувала
Бо наче "постійно п'яна"
У дівчат все просто - люблять
Цікаві, нові знайомства, як тут
Не ревнувати? Наче ми вже спа..
А зараз - просто похолодало, а
Я - зваба, як туманно-грибний
Мисливський ранок, спокійний
Уважний до яскравих зерняток
Руху, чому ж не я, не веселюся
Бо не такого прагнеш, явишся
Як повернуся у долину на корабель
І попливу колишньою величчю витоку
Безіменного, напуваючи агломерації
Алюмінуванням проти їді однаковості
Оспівуючи смерть присмаками, який
Я на смак? Погодишся? Неможливо
Дещо описати, боюся, як той заєць
Клінічна самотність, жодної забави
Але ж ти прийдеш? Й каменюками
Стануть бідкання, всього достатньо
Я щасливий, Я радий, не забувати
І ти вимазуватимеш стіни гіпсом, бо вапно
Занадто добре зберегло тваринне походження
Можу зібрати осілу біоту підлаштовуючи реальність
Під марення, якась кістяна мука, молоко - Blegh! Не
Зліпиш вкотре камінь, зіпсували вапняк.. Як мармур?
Деградація.. Прогресування самотності, відповідно
Жатній спроможності виснажених покоїв духам-квітам
Логічна помилка.. Зводиш з розуму
Функціональний на рівні - ходити
Залишився тваринний острах, перел..
Ти мене приймеш? Вибач за форму..
Вона трохи задумується як-б-це-виж..
Така ноша.. Її так довго творили
І така випадковість, ось тобі, - На!
Відчуття! Закоханий, але не знаєш в кого..
Мусить бути сутність? Хто придумав слово
Персоно-фікація.. Панічна атака..
Краще мертвого спрямування.. ?
Усі турбують мене переймаючися?
Прокинувся, одиноким під плащем
Наче собака, яку прикрили не витримуючи
Дивитися передсмертні конвульсії, ви мене
Отруїли? Але я вижив, посудомило та-й-лиш
Записки не знайшов, сам, покинула, але
Повернеться, просто в якоїсь акули
Почалися перейми, який борсук?
Дочка - вмерла, бо розрядилися
Навушники, вкотре, Ліра з нею
Усю ніч теревенила? Крадійка, а-що..
Поганого? Світало туманно, на ялинках
Кричали круки, як і в людей надмірно
Віддаються як коханню, так і вихованню
Галасні, не розкривайте розташування
Гнізд, шуліки крадуть пташенят, не хата
скраю, нічого за дверми, ілюзії, не пали
Мов на опиті тупиш, це не Ти, поголися,
а то - як чорт, виношуєш осінню вирощене
Весною ще літом, доторкнутися б до тебе
Для того не шукаючи дотику до спокою
В собі, це важезно, просто людина
Промов хоч слово, інак ми вимремо
Поодинці разом, без надії, промов хоч
Слово, маленьке звершення у великі
Початки, у німе порозуміння, не-вибача..
Ти наче весна, відчуваєш впевненість
З швидкими, теплими вітрами, так-висо..
Невимовно, говорить голос грубуватий
Для його худоби, десь загубилися баси
Так говорять люди після довгої
Мовчанки, чимсь зірваним у писк
Когнітивний дисонанс, - Я ніколи
Не повірю в твою магію..
Високо кричали круки, й не
Дивно, що вороненя схопили і
Інтуїтивно відпустили в надії -
Розіб'ється, серед високих ялин
Кричали круки, і чи-то у сварці
Особистій, чи-то, бо через неї
Недогледіли, Я туди не полізу
Тепер ти мій, тепер Ти мій
Який борсук? Вигниле ядро
Впалого ясена було йому за
Домівку? - І ще далеко йти?
Посилає, стукаю по стовбуру
Є хто в дома? - Я нічна істота
Дай поспати, а-то всю ніч слухав
Ваші скиглення, бе-ме-не-дурне!
А на вулиці ще-й - сонце сяє
Не прикрите, та-я-ж очі спалю
Посилає, ну в-принципі
Зрозумів напрям, десь
За цим лісом - поле курганів
За ним озеро солоне
Виварити може трохи ледь?
Холод, ранок не морозний
Буде наступним, хмаринки
Не втримають тепло
Опуститься космічна
Холоднеча, і Ти з Ним, і
Ти в ньому, як вороненя
В казанчику, такі в нього
Сталеві ясла, все точить
Дзьобик, за озером сліз -
Карстове плато й жодної
Гори у тисячу сажнів, дивно, та ні
Цьому часу Альпійська складка
Невідома, просто - кристалічний
Щит, чомусь захотілося до людей
Мені теж не-до-вподоби той черевичок
Що з камінчиками і лозою, зухвалі погляди
"Сонечко яскраве.. Не ховайсь лишень!
Нині гарний ранок - буде гарний день!
Ми з тобою дружно в перший клас підем!"
Тутешніх, просто пройтися, глянути
Культура - не в геномі, чи-так-багато
Рудобородих? Стало по-ранковому
Холодно, пережди світання, розпустив
Волосся, нехай не мерзне шия, сковую
Чи.. Ритміку швидких фіксувань замор..
Завороження, серед правильних людей
Я відчуваю наче все зроблено часом
Самим, покриваючи себе рожевим
Жиром на відварі квіток шипшини
Я знаходжу собі місце серед вічно-
Свіття.. Вічнозмі.. - Ходиш, лиш тут рік
Чи вже три? Даси
Вороненя? Мінус
Зроблю хороший
Ні, ти не голодний
Ну-що-поробиш..
Зловив свою ґаву?
Очікуй на мене
Віднесу додому
Вороненя дочці
Повернуся до
Полудня, мо'
Можеш поспати
Нині буде гарний
День, ти не бачиш
А він приходить
Тут буде Твій є "Закритий Сад"?
А знаєш, хто тут жив? Він реальний?
Темний хроніст? Ким він був? У
Твоїй тривожній першопричині
Хто грає за такий підвід
Поганого хлопчика?
Зрештою й діаманти чорніють
Коли викосиш? Розпочнеш на
Тій галявині? Знаєш хто..
Ні, не говори.. На "Е-е"..
Ти навіть не запам'ятав
Того темнолісся за нею
Де у пам'ять відняв його
Череп, і сховав! Сховав!
У свої вбиральні тиранічній
Добре, там ростуть нагідки
Але морози з дощиками
Вбивали насінини, північ
Хочеш сказати Ми всі
Однолітки?
Чи-це-ще-один
Мертвий кінець
Розмови?
Щось наздоганяєш?
Відтворюєш, - Скажи,
що створила щось "Нове"
Я тут лиш і для того, бо
Ти не віриш, що сам
Можеш, цураєшся
У мою досягу зводиш
Має-ж бути щось, іно -
Я самотня? Виходить
Я самота.. - Не вганяй
Скалку задум'ям, загн..
Витягнеш? - Безперечно
А воно мені тре..
Прокляла Мене Весна
Та, що "Пробудження", Все-змінна
Порозуміння не передбачалося
Відповідні лиш у тілі, намагаюся..
Любиш зонтики? В мене ними поріс
Гнійник, - Зрадів? Розчарувався?
Просто, поруч росте в'яз, роздає..
Не пантерний мухомор, літній -
Насправді, але спробуй прорвати
Цю плаценту, залишається на шля'пці
Я насправді - радісливий, відчуйте ж
Не готові, все у гримасі світла, забагато
Корчишся у реготі потойбіччя істинного..
Не болото, долина
А чи рай чи пекло, скинув мішок гіпсу з шиї
До ями, разом з торбою дубових жолудів
Здивувала гіркота, точніше її новизна
Криволісся, лиш осики стоять вільно
Як в дома, ну і мені вже не одиноко
Лейла говорить про евакуацію, - Не
Будь гордим, запроси допомогу, не
Факт ж, що почують, або пішли назовні
Тобі тут не добре, холодно, холодно,
бо там ж - зорі жодної, жодної, боги.. Боги
Її голос створений, щоб лиш співати
Такою бачить тебе бог.. Самовіднайди
Ідею, це йому ж така насолода.. Звісно
Не ко-ф'ю, не так бадьорить, благодать
Як "Яка"? А я й забув про очікування
Змусь бога засумніватися у доцільності
Передбаченого запрограмування, стерто
В пил, перероблено, ми тут лиш, щоб
Творити, ми всі споглядаємо і творимо
Мене не було тиждень, попадали горіхи
Поки носив гіпс, по-ближче, на вже камінь
Дощило, їх позбирали білки, знайти би тепер
Їхні сховки, або лиш "її", дякую за допомогу
У саманний тандир помістилося - дві сотні
У прогнилий стовбур яблуні - десятків п'ять
Ще над кострищем, у чавунній чаші, під купіль
Під брезентом - триста тридцять один, два
Три, невинність любить волю
Під першим я розумію і
Пізнання, що може його втоптати у землю
Заживо? Жахіття, сама відсутність свободи
В пустій хатинці на курячих ніжках - що коріння
В курнику пустому вже як місяць, останнього
Теропода з'їли лиси, вітаємо у ері ссавців
Пануємо, на сідлах замість яєць - по десять
Ви всі мігруєте лісами, звідки вам знати
Що місце осіле дане, ковчег все просідає
Болотний торф - не те йому місце для
Паркування, інколи переміщення у часі
Непрогнозоване, подякуй, що не нижче
На пару кілометрів, та краще вже там
Поглинає він матерію у перетворення
Пащею, а вона ловить нею лиш повітря
Навколо мене одна-й-та-ж метафора
Лиш і ходить, вирив підкоп під вантажний
Слимаки, - Навіть вони уже твої вороги
Скажи, що не відчував слиз яким вони
Помітили свої гриби, ось і повернулися
Знаєш, сміється, Добре, що у в'юнів
Лиш "попко-легені", знаєш чому круки
Не їдять слизняків? Бо не цікаво..
Трап, не набігло води, все всохло, кут
Нахилу все ще тридцять відсотків, це
Просто знущання, - Насмішка, вичерпався
А ти думав помитися? Був ж під дощем
Рахуй, що під душем, - Смішно
Тріпочучи ангельськими крилами
Значення чтива - перебільшене, але
Людський досвід жалюгідно крихітний,
щоб не читати, скарби стариків
Прийдеться дряпати стіни наждаком,
щоб ліпше до металу липло, про що
Я? - Лейло, опусти будь-ласка цю
Браму, - Тобі лінь вже навіть поклацати
Браслет на зап'ясті? На тебе очікує
Подарунок, так, це був ялівець
Кілограм десять, проходить крізь
Стіни, так, я наварю для тебе
Чорного з нього цукру, наварю
Бо мені не важко, а тобі - приємно
А навколо простори лепехи, зацукрую
Таких ласощів ти ще не їла, "Відьма"
Це саме Лейла так її назвала, у
Комплімент, така культура, злу
Не вигідна смерть господаря
Як і паразиту, от-лиш, життя
Ділиться на два, розділене
І лялечка трісне.. ой-йой-йой
Шугалія - шугає
не додати не відняти
Полум'ю бути як є їй
Іскрі на що впасти
Боятися - не знати свободи
Залишаючись вірними мертвим
Ми забуваємо про живих, не
Настільки вільних у турботі
Вигин
Вкотре тут, як початок
Що значив би - шлях до
Цілі, до чого-не-небуть
До чого? Нарація житія
Паздерник, хочеш лиш
Пакати отруйне зілля в
Надії, що буркун вальний
Зробить з нього ліки?
І ти - розмовний, просто
Лущиш маїс, йому тут
Не місце, Гаврановий
Зарано, - Тобто, залізний
Монстр в болоті тебе не
Бентежить? Все з нього
Плата - торф, - У скутку
Викопаєш? Добравшись
До кристалічної породи?
У п'яти верствах чудова
Галявина, думаю, скошу
Сухостій до снігу, складу
Сарнам у зимові ясла
Не розсію насіння, бо
Воно вже частинка мене
Така відплата екосистемі
Омину шипшину і карагачі
Що червоніють першими
І останніми опадають
Безвітряним холодним
Вечором - синя димка
Духу, того, що був не
Потрійний - стелиться
Рідколісся, але я десь
Нижче, вдихаю сік
Надземного різнотрав'я
Якому однаково - відмирати
До коріння, не нижче, - Зима
Близько, спотребу тобі возів
ще? - Гдесь десять
Тисяч, не менше
Що там на зовні?
Розважаємося?
Чи гай-да зорі
Запалювати?
Якщо тим має
Все скінчитися
То - нехай не
Наступає на
П'яти дум
Сьогодні я
Курю, - Курю
Папіроси
Сьогодні
Я експлуатую
Експлуатую
Слово у волі
І мене не потрібен секс
Недостатнього, щоб
Задовольнитися тобою
Як і землі одного лиш світанку,
щоб прогрітися від сонця
Любити б від світання до
Закаття зіниць, може-може-мо'
Убожство моє когось цікавить?
Сьогодні, сьогодні я оминаю
Роботу вдовільняючись її
Косами, які не можна було
Й уявити своєю дешевою
Ідеалізацією односторонньою
Ось чому життя переможе
Об'єктивна не-річ, і не
Подітися, - Відчуй же тиск!
Віддатися тій, що у болоті,
що бузину й верби хилить
до долу своїм холодом
нехає поросте крізь ребра осокою, рогозом
Усіма тими лезами не взятими у оборону
Куди тебе загнали люди своїми вирубками і
Оранками лісостепу, ти така зла, - Брехня
Викопай бульба далій, в долині - морози
Ходять розкутими першими, і я почну
Приходити частіше у компанії грайливих
Брехня! Вони чередують культури, новий рік -
Новий квітник, та де селитися бджолам?
Твоя кора - моя кора, з найтонкішими її
Клаптиками десь угорі, просто тягнись
Не розумію як можна співати під водою
Тим не менш, нектар - солодкий
Попиваю для збалансування
Кислотного балансу
Піт солоний, посмокчу
З твоїх поранень, працюй!
Роби! Так, щоб не бачили
Соромна людина - обділена
Увагою споглядань фіксован..
Вичисти до білої заболоні
Серцевину прогнилого ясена
Наріж, будуть хатинки бджолам
Які сарни? Ті, що стали китами?
Розглядала сонечко у відрі з водою принес..
Перебирає, весело мені з його ніжок-весел
Пливе повільно, але впевнено
Запевняю - погниють мечі із піхв достаті
Залишаючи по собі лиш хрести-руків'я
Позолочені, єдиний вхід-вихід - задній
Відсік, смітник, Тут пахне духами нафтовими
Постійно щось десь гарчить, привертаючи увагу
Поламане? Бігають навколо ніг наніти, вороги?
Перетворимо! Але натикаючись на плоть ніг -
Відступають, - Не у вашій волі? Вичистили
Іржавину підошов балеток, не відразу помітила
Так, вони для початківців, щоб легше було
Навчитися пальчику одному мою вись тримати
Головне, обійти яму закриту по центру, все
Непотрібне - у реактор, там тобі повернуть
До єдиних обіймів світла(відякихтебевідірва..)
Було, надумають тобі іншу форму, більш
Життєрадіснішу для невинного хлопчика
Ти хоч раз пожалів те, що туди закинув?
Навіть не спадало на думку знищувати
Докази, але.. Усіх своїх курочок я туди
Закинув, лисиці - викопають й падло
Поїдять, не голодно, але зима за рогом
Що поробиш, інвазивний вид, не хочу
Перечити природному відбору, - Як ж
Ти го'овориш, - Не моя нотка, смійся
Як-ж.. Ти все-все завше ускладнюєш..
Не думала навіть, й чим вони стали?
А-шуліки чому вважаються умовно
Перелітними? Я люблю твою усмішку
Що'на'скажи, - Вони не відлітають, поки є
Чим поживитися, кочівники, чим стали?
Такі безстрашні, птахи, навіщо їм сфінктер?
Ти його, вільного не навчиш регулярності
Кореневищами культурними, - Дістав
З он-того трюмо, що в лівому кутку?
З лона за склом, готові інгаляції
Ін'єкції, помазання, причастя..
Дякую за цирконієве напилення
На підошвах, ні, мені в них не
Холодно, любо, не відразу
Помітила, і тільки зараз
Зрозуміла, керовані тобою..
Цінність на видному місці
Стійкий полудень
Страшний кінець
Краще страху без кінця
Він вийде коли буде вже
Пізно, втомившись боятися
Незацікавлений до усього
Бажаного, страх усе пожер
Ніяких катарсисів побори
Як гласить життя
Кричи за свою істоту
Бо ти не звичний аж-ніяк
І нехай стане усім соромно
Що не кохали за життя
Я нічого нікому не мушу
Навіть передбаченій
Дружині, котра загубилася
Серед претендентів лук її
Натягнути ступивши ногою
На вигин, тягнучи до себе
Тятиву рук, - Жахіття
----
Ти напевно відьма?
Єхидна посмішка, очі
Туди-сюди, - Можливо
Хтось заслуговує мого
Суду? Й розуміння 'на-
Що-воно-мені' це психо-
Фізичне покарання? - А
Я тебе послав, - А я по-
Своєму зрозуміла
Ніколи не вибачайся
Засвіти, - Засвіти
Позбав тягот волі
Що це за місце?
Не придурюйся -
Голос в голові
Не високий, не низький
Оксамитовий, - Ти все
Знаєш, мухомори -
Амплітуда коливань
Уявленого, хаосу
Нестабільного -
Результатом
Кінцевого утворення
Важкі не-метали
Розпадаються у
Нейронах, вивільняючи
Материнську уяву кудись
До маси потойбічних реалій
Вона не дивиться більше на
Зорі, там все тихо, як в яслах
А-ось ритміка наших страждань..
Так-все просто, насправді
Мені легше сприймати його за
"особливого", тавроване, розуміння?
Так-так, усі ми унікальні, а означає -
Передбачено збіжні, як мо' не нра
Чуже завзяття? Розкажи мені про
Корали, котрих живить планети
Живе ядро крізь тріщини?
Розкажи мені про корали з днин
Їх там куди більше може розвестися
Над ними вся ця метушня, що опадає мертвим
Снігом, мо' - поживним, що осідає на безмежжя
Океанського ландшафту, що буяє життям
Ще нижче, на рівні дна, із струменів окропу
Пекельного, ствердитися б, вхопити і не
Вмерти, сніги з мертвечини туди не долітають
Хтось за нас прогресивніший - все підбирає
Тож, ми тут зародилися, тут і.. Вказувати
Початок азаж? Зате не сама
Не заганяйся, сльози і горе, кожен
день освоєння життя закінчується
горілими руїнами, темний завойовник
Повторяє вкотре, - Знову Світло впало!
Настане Темна Ера, Ніщо прийде істинною
Дуристика, все занадто чутливо, якщо це
все для соціальних дурників, так буде
Прикро, поростеш грибами, милий
Не поспішай, я не готова, як і ти не був
Перед виходом, я тебе люблю і ховаю
Кожного дня, ніщо переважає, але коли
Ми були на боці здатних? Велика воля -
Зільний сумнів, пообрізає усі сутності
Що без доказів на засудження тебе
Дотирають твої зуби, відійшла боязнь
Вони заженуть твоє серце до смерті
Накинувшись на..
Поспішаєте, милі
В роботі помирайте
Велична насмішка
Пекельні долини
Бездонні кочигарища
Гори блакитного по..
Сорому, пірнати?
Зоря нічого не будує
Яєчної шкарлупи
Ясла не утримані
Закритим ядром
Хвилини від людей
Ти відчуваєш себе одиноким?
Закінчилося щось міцніше? Хм..
Мідь - завжди була найкращою на балу
Коштовністю, легко можна все, що хоч..
Забажаєш виплавити, дрібка
Майстерності, і ось, вічний
Посуд, добав лиш олова
Та кому потрібне твої
Кубіти іридію, спробуй
Ще його підняти лишень..
Вийти? Я просто з цим
Якорем - провалююся
Вгору? Скільки зусиль
На переродження
Минулого заради ко-ф'ю
Ні, не легше втихомирити
Виходи вакууму, нехай
Все попливе рікою і до
Спокою, але-є шлях у
Нору.. Простіший, яко
Людей мовою веселиш
Цей магметизм - вічн..
Тебе легко знайти
Твій дім, завше
Пахкотить чимсь
Сушеним, чи-то
Сіном, чи дровами
Грибами і травами
Я серед них висушу
Твоє тіло, перед
Поміщенням у
Банку з медом
Напівжиття котрого
Вартуєш, безперечно
Я мушу тебе вбити, - Так
І в цій епопеї справедливості
Мене запрошують на страту
На хвилинку лиш раніше, аніж
Решту, - Чорт! Той мед - не
Дикий, бо зернистий, в ньому
Мухомори у пил подрібнені
Вони лиш для тварин, забуваєш
Все проти паразитів, паразитів!
Безсумнівно, - Але тобі миліше
Їхнє сп'яніння на хазяїна! Як т..
Ти високо уже літав? Бачив
Руку матері? - Вона відразу
Над рівниною під проваллям
Під цим вигином вакууму
Їй любо було тебе бачити
Немічним? - Тут - безсумнівно, але
Там - над культурним потойбіччям
Вона розчісувала пальцями моє
Галактичне волосся.. - Тут, тут
Наче вже запізно? Застояний
Простір, - Безсумнівно, - Ще
Раз скажеш схоже слово - і я
Тобі дам ляпас, - Безпе.. Чно
Встала, закрутилася, зни.. Я не
Бачив її, але відчув поличник
Стоп, що? Що ти сказав? - А-а-а-а..
А тут час фіксований, не вернутись
Ось і доторкнулася, чи не так? - Чорт..
Ти проґавив свою ноту
А Я обіймала тебе сонного, оберігаючи
Від холоду, це так важко, коли він твоя
Основа, не могла заснути усвідомленою
Ти - віхола, що вкладає спати, гарантом
Перейнятої естафети, ти купаєшся у
Сонці посеред безкраїх білих просторів
Що для тебе та-я довга ніч?
Ти - Canis lupus, білосніжний
Ходиш, не полюючи, очікуючи
Пирування весною, просто
Зберігаєш її осіннє тепло
Згодом тебе витіснять
Лісосмуги, що за мітки..
Чужі, та ти - одинокий
Не заграєшся зі зграєю
Літом я якась акустична
Повія, скільки стогонів
Віє, на-що мені твої
Бормотіння, навколо ж
Свято першого року
Народження, весна
Згадує про коріння
В якому ще зимувати
Здіймається і квітне
Корабель, ковчег -
Її лякає, занадто
Стрімко до потойбіччя
Шугалія, отже ще - гора-шоломом
Васаточка зверху, з підметеним
Хтось викопав яму, сказав, - Треба більша!
Копай-же! Викопуй, як взявся вже робить -
Відкинь й сопілку поодаль
Вилазиш натхненням з
Ковчега предків, не робиш
Воду, тридцять градусів -
Наливка? Чи перехід угору?
До світила? Ніщо з ядра -
Вилучено, спалахне - як
Усе добереться і до нього
О', де мій во-о-рог? Це - не
Те, чого хотіла, лава натекла
Схилами світила, водою слідом..
В яслах не було невинних, ця
Дотичність розпадається
Зданими у взаємодію рукам
Такий камінчик ми наліпили
Десь на лезах сонця - бруд
Вічним богам, мене так
Довго на-точували, биттям
Об непридатне до лагідності
Структурування, логічна по..
І все-ще жива, масштабна
Триєдина у невинності, буде
Чорна діра, ми провалюємося
Скотившись променями гравітації
До тиску відповідному відчуттю
Обопільності, - Граєш у моїх
Венах, відкинь сопі.. Погарчи
Вдихом до наповнення вічністю
Форми, що милується моментом
Усім не знайти місця, мо'-лиш на
Моєму персиковому пушку, так-
Ий' чуттєвий, вата просякнута
Бажанням загорітися, чадом
Вкотре? Поетика відплати
Так багато кисню в камені
Ми випаровуємо уяву, знає
Розпочав битися ще в утробі
Доброзичливість зів'янення
Відплата, повернути більше
Кисню за поглинуте, землі
Я віддаю своє в кожному дні
Всівай порослі травою дюни
Квітами, зима буде сніжною
А весна, відповідно - плідною
[youtube]https://youtu.be/Qe5wRca1Fc4[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967163
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2022
Убік, без хазяїна - двір стогонить
А без хазяйки - хата, вимазала
Метр десь квадратний, ще-ще
Неси! Носи! Всього-лиш-ж
Десять верств, дорогою є
Ж з ким поговорить? Як і за
Зап'ятими круглими дверми
Там твоя ложниця? - Рубка
Як скажеш, - Ле-Ле-Лі? Чуєш..
Бачиш? Саджаєш ззовні
Кристалічні ліси? Ось хто
Перша, чисто-духовна
Малеча, напівжиття якого
Вартуєш ти.. Не взросліш..
Ай-ай, які гострі грані у
Цих кристалів гранату
Шліфовані під пірамідки
Симетричні, за дріб'язок
Обміняти й повертатися
Час ззовні - ідеальний
Не заснути б, а-то-ж
Вмре з голоду взимку
Носи, носи! Може вкінці
Зустрінемося носами, як
Надумаєш, що вартий!
Вартий! Вартий! Вартий!
Ця шугалія істини менша
За зовнішню, відтворена
На самотності, без душ
Кришталевих що трудилися
На нього до смерті, - Іншого
Порятунку, міграції з
Непередбачувано
Не привітливої планети -
Не передбачається, - Хоч..
Би дітям, не прилетів ніхто
Тераформувати цей
Камінь, не обачне
Заселення, не
Доречне лиш для
Корпорацій, але я тут
Саме ради порятунку
Ваших душ, моя ціль -
Моторошна, не одинокий
Сон до пробиття кінця
Цього часу спалахами
Перших почорнілих
Білих карликів, до
Позамежжя часу
Ми доспимо лиш
Кристалічними
Споминами
Безперечно
Де ще шукати
Панів
Ти начебто над мною насміхаєшся?
Чи це я одна занадто серйозна?
Атмосфера нескінченного жарту
Царює між нами, чи не ідеально?
Змушуєш думати про вічне
З бічного нижнього світу
Незмінної чорнильної чорноти
Піднята туди, де все чорним вмальовано лиш
Щоб було видно зорі, все під картини світла
Високо угорі, як ти можеш зберігати оптимізм
Лежачи нижче рівня суцільного мулу
Консервований, голота, ще трохи сил
І тебе пропустить до себе потойбіччя
Направленням схожим до задуми матері..
----------------------------------------------
Все трапилося до твого народження
"Ще", - Ти сама обрала свій сон, увіруй
Що достатньо сильна, така прірва, що
Колодязь, мало туди води доходить
Але завше та чистіша за сльози
Невинні, - Екстази без-моральні
Неможливі без першооснов тиїх
Що вималювані лагідністю, похідні
Завше є протидія кимсь виношена
Тобі у хоч-би плацебо, споконвічного
Воно страшиться навіть вийти з дому
Настільки чітко вогінь описує його..
Форми? Прошу поговорити зі мною
Я обміняла твої камені й метали
На ко-ф'ю, приділи мені уваги
Я стала менше говорити, знаєш
Я теж лиш боюся, це незмінна
Першооснова, - Я в курсі
Кого ти там відгодовуєш, Маже?
Я знаю хто Ти, і чому прийшов
З Єгипту за Босфор, Чорним
Піщаним вихором, але Зійшов
Людям у пурпурових одіяннях
І опустилася пітьма на мерзенне
Місто.. Посуха? А тут, Древній Шумере
Зелені лани, високі алебастрові шпилі
Прийшов з вісткою про світило
Під ногами, гріє, з Сонцем
Зійдеться в ритмі пожарища
В позамежжі часу, стиглому
Я не знаю ким ти був до..
Подивися де ми, все ще
Служимо внутрішньому
Богу, Ти приніс роздор
Земні боги - поснули
Покидаєш чужий планетоїд
Рухаючись до інших сонних..
У майбутнє, з тисячами
Замордованих на ціль
Душ, поки ми у Бога
За пазухою, він щось творить
Поки ти не віриш у своє минуле
Стабільне на Горі, закінчиться
Все кам'яним хрестом, згине
Короткоперіодні, далекий вихор
Віхола, Зоря зійде на Сході, та, що
Внутрішня, прийде звідти сажа
Чума, засухи і голод, коротко-періоди
Перетнулися у нищівній доцільності
Всьому, їхнє щастя - забуття, не у
Втіхи спільні, сади Афганських
Сухофруктів вони перетворили
На лани під сонні маки, й-менше
Доглядати, й - більші - екстази
Аптекарі стали заручниками дози
Царювання одинокого забуття
Жодного порозуміння, заздрість
Прикрити надуманим стороннім
Експлуатуванням? - Не створюй..
Гіперреальність? А де розпустилися
Перші Ма'ки? Наша толока вікова
Культурна протистояла довше
Глобалізації, аніж базар ваш з
Воєнних трофеїв, - Закінчила?
Так.. Ми вас годували, ну-й-що?
99'й, соромно зізнатися житниці?
Криза розвалу, ми-ж розуміємо
Ділимося, не як-брат-з-братом
А як людина-з-людиною
Замкнутість - стагнація
А це вже слова твої, це
Буде по-вашому ще одне
Побоїще за возз'єднання?
Ще довго? - Вибач, твій
Іридій - нікому не потрібен
До машинізації.. Не можу
Не можу пролітати повз
Новгород, напасти зимою
Щоб підмерзлим морем
Не припливла допомога
Із Англії, Ар'е, з Англії..
Омана вимазується
Доброзичливістю
Афган-мак, соціалізм..?
Займається лиш загальним
Вдоволенням, - Ти-шо
Розумний занадто?
Скільки мов в тобі
Співають язиком
Смерть - моя подруга
Ходить під рукою, поки
Хтось з нею кохається
Практично, сліпа, глуха
Дотики оманливі голодом
Все населення втопили
Волхов весною кару
Отдасть - дизентерія
Чи не найбільший спалах
Серед нових тутешніх
В яких на обмін лиш риба
Ягоди? А руками ліпите?
Кораблі відпливають..
Та хто про це все взнає?
Найбільша загадка історії?
Розвиток болота, скільки
Важезних цікавинок на
Нас чекає, і який сором
Відь.. Все законсервовано
І проклятим буде порушник
Меж ближнього свого
------------------------
мали 30-ть хвилин спокою
серед хвилюючої ночі холод
Загалом, я не поспішав
Голодний до відчуття - 'лиш'
Порожнеча, простори космосу
Будемо жити тишком-нишком
У ляку перед деструктивними
Тутешніми творцями, вони прибирають..
Розум, єдина проблема.. - Хто першим..
Буде? Ти зізнався, "-ою", симбіоз і
Хто з нас гриб, а хто вже бактерія?
Неважливо, поодинці там вже не
Виживемо, у новому світі перше
Співжиття, в тебе маніакально-
Величні марення, без краплини
Особистої вигоди, тобі нічого
Не цікаво, окрім мене, хаотичного
Пізнання природи, наспоглядався?
Чи розчистимо вкотре всохлий цей
Свій ліс під нові лани, кущі, і згодом
Вкотре під ліс? Локальний жарт
Або нехай затопить усе
З боків, і це кладовище
На пагорбі, у здивування
Божку на днині під нами
Коли його бік почне вивертатися
Знову потривожимо якогось лінивого
Хазяїна, з простором неприбраним
Вигнувся сюди, - Вклонися, позбавлений
Тиску! Пади ниць перед своєю дитиною!
Він наробив безладу за тебе куди більше!
Пам'ятаючи про особистий простори для
Кожної речі, Ми на них сюди вознеслися
Це все він сам, я лише
Його підбадьорювала
Реготання відьомське
Емоційна інвестиція
Я зустріла тебе
Пахнючим чистотою
Залізо у крові, не
Одягай його брон..
Нехай стигне
Полетіла, третій день без..
Звістки.. Покинула? Вийти?
Вийшов на вулицю посеред
Лютого, було тепло, хоч віяло -
Простудою, спіднє вивішане
У кінці бабиних літніх сподівань
Нарешті висохло, можна-й-
Тепер-до-роботи-братись
Все сплуталося, не шукай
Початку, ти до нього однаково
Повернешся, куди поспішати?
Борсук перед довгою вечерею
Перед засинанням - накопав
Мені цикорію, в обмін на щось
Поживніше, знайду весною його
Перепорені лінню і бажанням
Кубла, так не можна, та що поробиш..
Виживання, чи просто обжерливість?
Обережність? Зате сонному буде що
Їсти, зустріне весну зосередженим
Полетіла, не поділившись
Наздожени, вдаванки -
Все це, і я піддаюся як за..
Мелодійно, не поспіваєш
Не потанцюєш, тільки якщо
Наче мертвий, наче мертвий
Наче мертвий, наче мертвий
Локальний жарт, локальний
Жарт
Мене
Накривають
Одкровення
Споглядань
Не потанцюєш
Мелодійна
Порожнеча
Грає високо
Мелодійно
Немертвий -
Це головне
Вдаванки
Начебто
Не світло
У тобі має
Жевріти
Клинопис -
Лиш діло
Такий
Моветон -
Дієслово
Вдаванки
Порожнеча
Грає високо
Хтось починає
Говорити
Відбираючи
Сопілку від
Чорного рота
Єдина
Проблема
Це один
Музика
Чи їх двоє
Покинула
Полетіла, не поділившись
А чи мені потрібен дозвіл
На особисту метаморфозу?
Оповитий зоряною гаррю
Я відаю, видуваю з неї метали
Відаю, цей простір пере-роблений,
бо хтось не-до-не-до-люблений
Вітаю, безпричинну повагу
Проявляючи, незнайомі ж
Головою до грудей поки
не побачу особистий простір
Під ногами, - Усі, що були
Дном і до нас не пробиралися
Де вони? Душі платинової групи
Важезні, так просто не скотяться
Убік, де ті всі гнучкі усвідомлення?
Що не-по-зубах, вибач, що
Розчистив твій десертний стіл
Яких втягує до себе гора
Блискавицями
Потомки світла
Дали догоріти
Зорям, вони
Тут кориснішими
Були, де вони?
Думаєш я не чув
Їхніх вступних пісень
І останніх слів?
Жадібний..
А за мною прийшлося
Повертатися, що за б..
Та чи пам'таєш про
План "Б"? Мене..
Мене покинули
Заспокоїтися і
Творити, для
Початку -
Планетоїд
Зі швидким
Обертанням
Можна буде
Ходити
Людиною
Супротив
Вітру, не
Один
Ваю
Буде
Про-що з Ан'у
Поговорити
Не Я - він
Я просто
Камінь
Остигла
Лава..
Поки
Без
Заліза
Під ними
Безтілесними
Мене покинули
І поки не зробив
Нічого, щоб
Мене віднайшли
Кристалічний щит
Молодий космос
Зорі не помирали
Ще розкидаючи
Метали, в тебе
Достатньо часу
Еонів.. Десяток..
На пошуки своїх
Чи мене як
Згадаєш
Насправді
Мене так
Легко знайти
Я буду кричати
Твої ім'я..
Та-чи хтось
Чує ці
Крики
Відлуння
Божої кривини
Нагадують лиш
Мені, що не один
Такий, погублен..
Ким цілований?
Мене покинули
Отець небесний
На мить же
Сиджу плачу
На кристалічному щиті
Згадую маленьку вічність
Єднання десь на дні
Нашому, останні, що
Вмерли, чому нас
Розділив простір
Дурне запитання
Знаєш, - Я так
Заскучала
А ти здається
Вкотре втонув
У безпомічності
Ідеал цноти, і
Перестороги
Не плач більше..
Ні.. Ніколи.
Розум - страх
Пересторога
Розум - страх
Пересторога
Розум - страх
Пересторога
Освічує шлях мій
Надіє вимагає
Забирати лахи
З твоєї хати
Смерть - вимикач
Ти завжди він, лиш
Ось зміг відвернутися
Я все ще літаю між
Життями людськими
Та все не знайти не можу
Твою висоту яка викидає
З тіла чужого, за крок до
Провалля й потоку, мусиш
Померти-й-віднайти его
Що усіх тягне до води
Змурній, душа ви-люблена
Т- ще повертаюся до цієї
Чаші, наче зосталися ще
Символи на внутрішній
Стороні черепа, не сховатися
Лісовий пан, боїшся - лиш
Ходячих дерев, дурисвіти -
Логічна помилка, я омана
Твоя часта, на любий показ
Сподіваюся, ми не поверни..
Кров витече залізом?
Згорнеться квітами..
Словом можна лиш
Описати образ який
Неможливо замінити
Згадати б крізь еони
Катаклізмів - лице
Рудоволосої Вів'єн
Невже обрала спокій
Чому не хочу вірити
Любила ж? Обрала б
Це просте забуття зі мною
У первинному невдоволені
Ти не будеш моєю
Першою і останньою
Обіцяв ж, невже
Залишилася?
Там? Тут?
Уповзла
Убік
Це все
Практично
Завдяки
Тобі
Хребтам
Звиклим
Гнутися
У праці
Я жива
Була б
Думка
А-то
Чогось
Натворю
Ну як..?
Вона схожа?
Я ж говорила
Усі ми однакові
У жінок - все просто, чим
Ніжніший - тим важливіший
Тобі б мордою
Рекламувати
Творіння, але..
Ти це і робиш
Вдаванки..
Не-на-часі..
Може й зрозуміла
Чому повикидав ці
Альбоми, обкладинки..
І дівчинка у запертій рубці
Десь між невизначеності
Кубітів, я навіть не хочу
Запитувати.. Твоя дружина
З якою встигнув прожити
Два місяці - завагітні..
Залишайся для мене
Загадкою, а-то
Ви почнете це
Сприймати?
Все з огидою?
Люди сталі
У всіх значеннях
Ера самотності
Ера вимирання
Поперемінного
Час процвітання
Невинності
Час оргіям
Все видавлено
На моїх стінах
Білих, десь у
Болоті
У кінці
Зоряних
Циклів
Так багато
Сил треба
Щоб
Переміститися
Туди, а ще більше
Щоб до життя
Ззовні у минулому
Легше ж відразу
До тебе, у бога
Наповнюсь
Марно прагнучи
Знайти у минулому
Дрібку зацікавлення
Тобі у розділення, мар..
От наодинці виходить..
Пояснити..
Деградація
Хочу пити
Солоного
Дегідратація
А як сушений
Томат, цілком
А я думала.. Артефакти
Впливу на дорослішання
А в твоєму волоссі шпилька
Що передається дочці
Від матері, моя.. Моя!
Запитала, - Загубила!
Загубила! Коли.. мене..
(гвалтувалигвалтували)
Тизапізнивсятизапізнився
Що за досвід мені світ
Надав.. - Дарував
Я брехала і росла
А ти - все розумієш..
Борсук? Міцно заснув..
Мо' й справдиться
Його бажання у норі
Вмерти і не датися
Свіжим - лисицям
Мікрофлора у твоєму
Чарівному кишківнику
Почне жити й надалі
Перейди на вищий
Рівень існування
Зациклена твоя
Свідомість, не у
Обертанні
Рикошетом ..
По ситу
Ла-ла-ле
Нічого не
Буде знати..
Не Дочка
Наче не світло повинно у мені жевріти
Чому не даєте любитися? Невже
Потрібно показувати наміри? Як
Це? Коли це? Ми стали тваринами
Я мчу крізь клякси, у сум'ятті образів
Розгледжу щось миле розуму, та все
Розбиваюся об реальність, як ж вас
Зіпсувало це забуття, престиж, влада
Вічне самовідновлення, страх - коли
Й справді не підходиш встановленим
Нормам, неправий, нікчемний, живу
В дусі перемін, страхом непотрібності
Я вас усіх просто любив, не більше
Мчу сум'яттям образів, мої
Відтинаєш творені ними виміри
Наче збираєш пінку моєї історії
Нікому не розповідай її, вона
Лише для тебе, збережи вдома
Дану сповідь, не винось ніколи
Збережи, ця пам'ять лиш для
Тебе, назавжди. Назавжди
Дівчаток того літа чи-не
Вперше била в низ живота
Істина - сім'я, материнство
А його вбила допитливість
Безсумнівна у житті чоловіка
Чим тоді я займаюся? Ще
Одне забуття, пройдена ланка
Чистих душ так забагато, дірок
Наробили, що ти з ними зробив?
Чому не-ма тут душ хлопчачих?
Увійшли до твоїх мас? Стали
Пломбою у дірці котру й створили
Що ми натворили? Чому ти.. Ти
Розпустив волосся? - Таке гарне.. Чому..
Як? - Не мию, в напівтемряві виблискує
Жир, - Смерть - передбачено, - Ти
Не помреш, - Забуття першими
Усвідомлюють хлопчики єдиною
Істиною, жах, зроби.. Виявляється
В тебе був "Друг".. Зроби щось..
Щось, Я здається.. Смердить..
Покидаю цей ковчег
Віддававшись печалі
Невже недостатньо..
Що ми наробили? Ти..
Названий син часу..
Точиш сонячним
Ядром даровану косу
Розкидаючи іржавину
Простором, - Це все
Належить мені, все
Тоді - у переродження
Недостатньо культури
Недостатньо пам'яті
Вмерлих, ось Матері
Під нові сльози спогади
Повніші за культурні
Освідчення, прах до рівня..
Розташування цивілізацій
Планетарних, кожного його
Жителя, переповненого
Гордістю без усвідомлення
Твого потойбічного плачу
По невинній дитині
Ненародженій, плач
На правильній відстані
У поширення на горі, -
В тебе був друг колись?
Що ми ми-на-творили як останні зі є
Сліз порожнечі, простір втратив
Зоряну життєдайність, все заповнила
Маса врівноважена й остигла, вище?
Нижче - відчувається ґратами, думці -
Хід, формі - зась, я відчуваю пустоту
Ближче - там, спалехнемо разом? Буде
Ж - забава, про яку ніхто не розкаже..
Вакууму, цей божок, що був під нами -
Сильнющий, як все бахнуло пам'яттю
Віртуальною, - Забувайся дитино, заб..
Чому так швидко.. Місяць вказує здобич
Хлопчик, війна, вкотре? Гріх передує
Спасінню? Дієвого до ще невинного
Полетіла, не поділившись сил..
Просто ради совісті перевірити
А чи хтось тут є з рідних?
Вони ж такими сильними бу..
Ні, без ча.. минулого часу
А чи хтось тут є з рідних?
Таких цілеспрямованих
Знали ж мовчазну істину
Особистий простір
Проміняли на спочинок
Зі пам'яттю, дочекатися
Розмови, Мамо..
Небожитель тепер я..
Невже це прощання?
Своїми горбами тримали
Цей виверт, вистачило б
Часу дітям на самоусвідомлення
Полетіла, не поділившись силами
А чи мені потрібен дозвіл на.. Мета..
Вкотре залучати егоїзм, полюбити
Себе, і навколо завирує бажане
Кохані та коханки, іншим - на самоті
Не-ма кому переказати свою істину
Противну загалам
Ненависна
Людяність
Відповідно
Забуттю пізнання
Спокій у непередбачуваності
Очікування - травмують твою
Реальність
Безсумнівно..
Антропоморфний козел до м'яса обідраний
Полум'ям обійнятий, показує непристойний жест
Комусь у кобальтових, темно-синіх латах, мені?
Тільки-но вигнутих, - А Ти
Дівча, чого бажаєш? Жити
Вічно? В що Ти віриш?
Яке Твоє Бажання, що прагне
Народитися? І стигло вродити?
Я всього лиш - ембріональний
Відхід, вирощений на м'ясо
Реготання шамана, Я не чую
Відповіді у його бормотінні
Навчи мене тутешньому говору
Для початку, що прославляли
Останнім тутешні божки перед
Кінцем, - Ти Все прекрасно
Знаєш, якого бога я вивільнив?
Його нащадок все затопив з
Якою ціллю?
Невже твоя
Відповідь -
Пам'ять?
Де вони?
Думаєш я не чув
Їхніх вступних пісень,
І останніх слів? - Як..
Поглинув усіх?
Окрім тих, що
Проклинали
Вдихом бога?
За всі молитви
Без відповіді
Їхня гра опісля -
Найдовша
Вічна
Вони
Поки
Не сказали й
Слів останніх
Пам'ятаючи
Про вдих
Старий полин
У покинутому дворі
Не буду виривати
Лікарські ж трави
Під хвірткою, не
Пройдуть злі сили
Скаже, - Свіжий
Молодий, але як
Чорт, побрийся
Можливо коли
Руда - забавна, але
Зараз вона покрита
Морозом, що сива?
А на горі вкотре війна
Кожен екстаз відчуття
Безкарності -
Буде покарано
Вони залишили
Навіть генних
Доказів
Достатньо
Генних, чуєш?
Що за війна?
Раніше те
Були тіла
Мертві, чи-то
Кров гнаних
Що за смерть
Культурна? Ні!
Під дощем
Без красивого пера
Смерті у милування
Десь на голові
У ночі, у тіні!
Мститься
Навіть дитина
Ви стерли усі
Звичаї війни
Мистецтво
Віддавання
Смерті імпульсу
Я у відлуннях
Ти взагалі
Слухаєш?
Я-ж-не-можу
Як ти - говорити
Й-мандрувати
Навіть слухаючи
Що.. Насправді -
Легко, але я
Хочу бачити
Твої очі, в доступі
Же-ж - правосуддя
Тіней сутінкових
Дещо буває
Страшніше за
Смерть - життя
В страху
Озирнися
Ні, тобі не
Здалося
Тебе переслідують
Помста, нема, не-ма
Нічого вище
Самозванець
Всевладності
Може знищити
Нас розпадом
Атомів, та чи
Ступить нога
Покірників
По землі побитій?
Коли з колючих хащів
Вам новизною не ціка..
Вийдуть хлопчики
Режиму не встановлено
Не точна зброя, живемо
Ж не лише в хмарочосах
Що за війна?
Мертві не
Працюють
Мертві не
Сплачують
Данину.. Бо
Бо мертві
не свідчать
Проти брехні?
Зате, чуєш
Милий у них
Є "бо", ваші
Діти будуть
Ділитися з
Названими
Батьками
Як їх вбивати?
У пітьмі? Без
Фіксування навіть
Штучним світлом?
Серед кошмарів
Що тренують
Відважних?
Вам не буде
Даровано
Миті смерті
Вспокоєної
Поцілунку
Твого у лоба
Що витягує
Угору, що
За вдих
Ти знаєш..
Як кохаю..
А я по-ту
Сторону
Слухаю
Твої істо..
Без кінц..
Твої сто..
------------------------
Зливова вода зібрана після блискавиці
Повна нестабільного життя, є година-дві
Щоб почати відварювати в ній сухі трави
Зілля додаткових скарбів у повсякденні
Цвітучі серця нагідок ледь розпущених
Ті-що першими поростають на попелищі
Очікуючи декадами гріха, що без споглядача -
Насолода, не заздріть соромним, не розмовним
Ми посеред усіх ще, у натовпі, та скільки сил
У наших коріннях вберегла засоромленість
І як з першими спробами вилазимо
Неготовими, але все вийде, єдині
Ми і ботаніка навколо зустріла реальність
Але давай поспішимо, вони прокидаються
Вже, чи-то тюльпан, але тонша ніжка, вища
Чи-то орхідея, бо без листя, між них десь
Посередині опис твоєї квітки, лілейні
Розпускаєш пелюстки, вивертаєш їх
Як плечі Аридиф на самоті, все назовні
Сюрреалістично показуючи ложе лику
Що за безсумнівний шанс крізь зелену товщ
Побачитися, ди-ви які ми яскраві, як полум'я
Що цю зустріч породило, так мало часу, а Я
Тебе завжди любив, знаєш?
Як життя не знаючи
Безпосередньо єднає
Порозумінням, ми творимо
Те, чого й хочемо, - Дінгір!
Такі ліниві яко рухи хтиві
Варимо, настоюємо, не сьогодні
Забий собі цвяха у голову
Або дай комусь ранити серце
Сумував, гріховно, безпричинно
Носив чорну корону, як оминаю
Оцінювальні взори
Конвульсії опановують мене
Небожителів відчуваю напливи
Усвідомлюю, стаю безтілесною
У своєму підйомі я не захитаю
Потойбічні константи, перестою бачити
Не мерехти, світло! Конвульсії, дай
Мені ножа! Я докажу, що, ще у тямі
Почищу яблуко, наче.. Я провалююся
У статичне напруження, не думати..
Що на дні гори, ми-ж-з гори прийшли..
Крізь товщу, як ти говориш? Що Мені
Напливи туманів? Я богиня.. Ні, більше
Відьма, можу бути зла.. Що мені тутеш..
Що ми наробили.. все зрівняли, мати
Плаче.. Я провалююся, ти збрехав про
Ко-ф'ю, мені б танцювати, як ти.. Шама..
Хочеться рухатися, конвульсії - імпульси
Матері, рухайся, я ніколи не відчувала ж
Як ти б'єшся, встигнеш.. Чи-ні.. Що за
Біда, ким ти воросло.. Плаче.. Ми
Зороші? Інак би - заплакала усі..
Боки, і це, дно давно б - вивернулося
Хочу кричати, де моя музика.. Танцюва..
Льна, - Поговоримо про концептуалізм?
За твою вроду - не може.. - Ні, не зізна..
Вайся, - А Ти не в собі? - Цілковито.. Де
Моя музика, танцювальна.. Але-ж як тоді
Тебе слухати? Дочко, "Parallel Shift", лиш
Тихенько, - Зізнаюся, слухаю їх лише за
Технічність, але ти не викинув зізнання
У фінальному усвідомленні споглядання
Створеного.. - На руйнівному, Ти донесла
Не менше, - Ці імпульси нагадують лиш
Одне, але чи достатньо ми знайомі? Давно..
Ні, Лейло, перемотай альбом на "10:10" від..
Усвідомлюю імпульс і його енергійні штурхання
Щось нагадує, як приємний сон, чи ми достатньо..
Знайомі? А ти боїшся мене навіть обійняти..
Куди тим.. Що за "перший раз" в нас з тобою..
Незабутньо, трансцендентально
Секундні провали у пам'яті, а що з
Партерними? - Не знаходив, пізнаю
Усе на шляху, якось ще не вийшло..
Лежить долоню піднявши, пальцями
Погладжуючи мелодійну порожнечу
Всіяну високими мелодіями, каскадами
Шкода, що ніхто не сприймає цей рівень
В нативі.. Інак, це така біда, і утопічне
Щастя кам'яної ери без самобичування
Не вистачає цілковитої у шумі думки
Усвідомлення смерті, коли вже
Там моя думка виснажиться
Втирає лице долонями сухими
Дінгір! Нехай наступний дуде
Дінгір! Я відчуваю материні
Обійми, скільки енергії.. Мо'..
І згадала у якій увігналася
Духом налаштованим..
Скільки енергії.. Хочеться
Тертися ляшками об твою
Талію, заздрю тобі за неї..
От і все, попливла рима
Вибач.. - Чому плачеш?
Говори зі мною, - Тому, що
"Моя" вона, ти ж весь мій..
Мене покинули, я сам
Пам'ятати б, що я накоїв
Мала-ж бути причина ваго..
Ма.. Де моє самовладання
За самозайняттям -
Самострата, плакав
Бо не хотів вмирати
Чомусь зі старістю
Чекаю беззубої маски
Ненависті, плакати дією
Краще аніж сумувати
Пасивністю? Рубаю дрова
Це - все, що я вмію робити
Демонтувати у нове видови..
Вогнище? Нехай буде, не
Мені - так грибам і личинкам
Не знаю, мені це все не вподобу
Проклинаю мене потриво'жевших
Чого тут лазите? Як моя відьма..
Ти не запитуєш себе, а воно мені треба?
Ти просто йдеш, бо того хочеш.. Вкотре
Розпочнеться діалог, зв'язані вічністю
І краще він був-би - у невинні очі, що
Виходили у люди - зневажливими, з
Совістю десь у кишенях, вивернуті
Я насправді - лагідний, такий злий
З виду? Довела.. Твоя мріяна мною
Уява, занадто далеко зайшла мова
Я так багато розповідав, - Я знаю
Слова на першу зустріч десь у проваллі?
Мені легко закохатися, просто погладь
Бездомного песика, а що в мені для тебе?
Мордочка і поезія не для маси, я наче все
Про тебе знаю, скажи, що всі люди не
Вчаться у єдиної сонячної лагідності?
Де уліво? Де вправо? Хто знає? Всі-ж
Убік ступають? Потоку паралельно
Чомусь заг'л'едвіся, й мене понесло..
Ти мій.. Дракон, це просто твоя людська
Форма, ти старий, й літати набридло
Пітьма, а може ти й не літав ніколи
Кретин, тільки навпаки, довгоруке
і до черепахи - розумне, повільне
Пізнав життя? Знаєш чого хочеш
Одного, людського життя вдосталь?
Воно рідко говорить зі мною, йому
Наче за сотню, нікуди не поспішає
А Я насправді лиш усього страшуся
І тому не сплю, а так хочу, бо що
За марнотратство часу, маю бігти
Наче, в моєму серці - дірка, крізь неї
Видніється незмінна доля, заглянеш?
А то знаєш, самій не зручно
Все догори-ногами
Це світ - решток
З різним степенем
Залучення у перетвореннях
Але завжди - так, віхола
Накрий же! Весна мусить
Заснути під кучугурами
Інак - ера пустельних
Замовчувань насуне
З півдня, болото із
Залісся прийде
Несучи заздрість
І все-по-новому
Знаєш? Провінції
Не квітнуть під ним
Все влягає.. Тихо
Лежать, і не болить
Від бездії голова
Не-ма.. Ніг, що
Опиралися від берега
Чомусь фіксований
Голками сонячними
Поринаю, засинаю
Сню, поки не заболить
Апарат, повертаюся
До агонії замкнутої
Хоче любить, хоче ко..
Я гуляла, наче для себе вбиралася
Ловила на собі чоловічі взори, але
Не ваша я фантазія, а того, що вже
Омріяно підфарбовує мені сивину
Моя боротьба за любов - трохи німа
Продати б свій ментальний недуг,
який для когось був би ліками
Хоч би тим плацебо, - Не один
Ти розумієш, Ти все розумієш
Нелюдська туга, але Ми, Милий -
Боги! Недолугі божки, в нас є
виправдання самотності
Боїмося смерті як миті вибору
Навпаки? Хм..." Те, що ми робимо
В житті - відлунює у вічності," -
Ананасовий Експрес
Гідеон
Намагаюся відігнати вібрації, типу - годуєш
Клітинно, це так відчувається, нерозумно
Розум перетворює кінцевий продукт у
Початок? Ні, щось більше, приєдналася
Щось помирає, чи просто відкрите життю?
Як здавшися смерті отой твій єдиний півень
Радо, споглядаючи убитого шуліку
Ту нахабну переоцінку своїх можливостей
Ну-й-що-шо літаєш? До мене-ж-ще-й треба
Спуститися, а-у-мене -
Все-ж більше, дзьоб-
Кігті, та-й-крила, я
До світання злітаю
На цей ковчег вічності
Й-кличу усіх, - Гайда!
Прогуляємо-ся-мся-ся..
Усі-усі-усі, чутно далеко
Навіть туди, куди й не
Ходив, ще.. Жіночки
Люблять переглядати
Старі сховки жучків
А-то-зна? Може дур..
Щоб повертатися?
Хто-я-їм-щоб перечити
Життєдайна для співу
Долина, гірше лиш -
Болото, ріка й море
Я так чітко бачу
Потойбіччя, на
Межі неможливого
Шанси мають моменти
Сповненні невинності
Коли про неї розпочнуть
Говорити? Навбивали ж..
Достатньо-вже? За-неї
Зорі у моєму сузір'ї нею
Стаоренні на дії - можу
Для галактики потрібно
Більше єдинодумців
Хтось хоче бути матір'ю?
----
Звірятко на ребілітації
Груповій - однозначність
Мали 30-ть хвилин, мало
Поки не закипить вода
вогонь - повільний, хай
не поспішає, не відчував
себе, смакував, бо рано
скінчив, і ось розплата
Їй потрібна допомога
Не без задоволення
Я ж з нею не мішався, ізольований
Зайнявся жагою.. Вкотре, вода поки
Википала, а під диваном щось стухло
Тривалим застоянням, холодно, - Ей!
Прокинься! Від холодної підлоги
Заболіли нирки, не один, просто
Мені ж її ще гріти, розкочегарює
Знайомими патернами нерозуміння
Своїм кресалом, що від зухвалості
А в мене - дрова наламані, без її
Наявності, щось говорить про
Стримування і задоволення
Накопичені, головне - дотерпіти
Не кінчитися раніше потрібного
Зробивши, безперечно - повториш
Не забувати-би про химерну фантастику
У цьому просякнутому соромом існуванні
Як писав Лавкрафт, - Немає жодних істин та
Правил, полегшить одне одному страждання
Тут нікому оцінити тебе без цього одеревіння
І для чого він мені не такий? Що-лиш-і мнить
Замисл дурний, кожну мить, як-сказать
Любить-як-сказать-любить-як-сказать
Привіт, як ся маєш? А-я-лиш-за-тебе-і
Маюсь, знаєш? Звісно-знає-відьма-ж
Читає-інак-навіщо-їй-приходить-до
Незацікавленого в ній, в тебе немає
Тут дому, окрім самого цього місця
А я шукав його вночі, стежками з
Мерехтіння світлячків, вказують
Куди йти рідколіссями крізь папороті
Його б видали трутовики на деревах
Не прості, люмінесцентні, десь у схилі
Твоя комірка лисяча? Та для чого тобі
Культурній - відбирати житло тутешніх..
Запитай, - Як ти, сама? Наче вже
Співчуваючи, втік, протягнувши
Своєю агонією
Ти - краса і сила
Баран, та безмовна ярочка
Я насправді - німа, говорю
Лиш з людьми за плату, хоч
Лагідність, але вимушена
Забиваю вуха ватою, як
Спроможності доньки
Відходять, у ілюзію - прокинеться
Заговорить, оргазмую шлунком
Мо', почує відлуння, де моя
Кішечка, вся зацікавленість
Котрої описується обертом
Мого вказівного пальця
Навколо її хвоста, орбіталь?
Холодна, білий карлик
Просто блюючи повзаю
Моє черево відмоляться
Приймати будь-що, прокляла..
Вороненя вчиться літати зістри..
З мого плеча, легко збираючись
На горба повним сил, що ти мені
Дала, те, що і зібрала.. Відповідно
Чи це все - перестиглі лисички
Наїжені ящірками, не помили..
Насичуюсь світилом, котрого
Тут не-ма, або просто-лиш
Колотіть зерно перед вжива..
Мене так накриває власне
Єство, що сам забуваю чим
Пою свою відьму.. Зношу
Голову в нативі, от-біда?
Заплати своєму кат..
----------------------
Що це буде? - Те, що принесла
"Макаронні вироби", сміюся, - А
Я вибирала, ті, що - зернистіші
Пам'ятаємо про кристалічність
Життя, інак вічно-інтуїтивно
Як зрозумієш з чого воно там?
Безцеремонно рукою собі допомагаючи
макарони всмоктувати - він споглядав
(невиннийсуб'єктзґвалтуваннядослова)
На пуфику лежала вигнувшись дугою
дивилася повернувши відкинуту голову
Розглядав цю арку, довго, прискіпливі
Очі вимагають твоїх перепрошень, - Ти
Мені подобаєшся, - Ура, нарешті,
чудово, роздягайся, покажи люті
стіну, буду м'якою перепоною твоєму
Об землю биттю, ні, анти-життєдайний
Кретинізм, зараз щось ляпне, очікування
Щодня смерті, прощення природою
Розлюблене, бо німе воно, жестами
натякало на стать, так? Ось ж Я,
щоб попередити Твій світ від одкровень
споглядань, - Невимовно, - говорить
"Фінальний суб'єкт моїх поневірянь"
Не вірю у свою реальність, тому
не дивлюся у дзеркало, що ж я
відчуваю, коли дивлюся на тебе
Зелена сукня, золотава, торкнутися
Б, не вийде, бо було забагато мулу
Впала видимість, перед мною акула
Доторкнутися б, не торкавшись своєї
Хижацької хворі, - Фарбник полотна
Твоєї сукні, арсен? Не відчуваю запаху
Не знаю, це листя в'ялене світилом..
Леді.. Одну-й-ту-ж саму сукню не носить
Двічі. - Не повторюй.. Знаєш.. Ззовні все
Згорає.. Твої кочигарища згуртовані орбітами.. Наче..
Ніхто-нічого-й-не-творив, створено самим часом, ні?
Я не знаю де вже реальність, а де ілюзії, помовчи
Просила її забути, рік в зав'язці.. два? Не ходжу
На побачення зі смертю, саморуйнівна порода
І Всесвіт розійшовся, втративши перевагу
З особистим простором, за-те - погляньте
Так, тепер- можете, і сказати, які ми яскраві
Ллємо сльози, життєві енергії з надбань косих
Пагорбів, - Та скотися вже! Скотися! Ніхто на
Тебе нічого не одягне, сам обереш собі лик
Нові ряси, навіть десь впалим, притулим
Убік, у темну масу, заснула в спокої
Ненависті, борися, тремти, світлом
Вимазуйся, деяка частина усіх - похована
Збоку, заміщена материними сльозами
Боки-баками заповнені, нарозширялися
Стискаючись, зла порода - прагне, щоб
Ми швидше закінчили свій цикл, поговорили
Тепер й уходити самотньо переходити, десь
Убік, так більше шансів не пройтися духом
Паралельно горі у її чорне підніжжя, віха
Десь перед очима, ти знаєш? Хто я? Щоб
Дивитися на потойбіччя під ногами? - Я
Не розумію, - Ох.. І це тільки початок!
Нарозширялися, заповнили схили відчуженими
Як можна було зарадити? Вони очікують, поки
Ми вкотре розійдемося, щоб вхопитися за
Стиснення, очкують витягнення породженням
Але що за маси? Просідає наш горбочок, а-з
Ним і потойбічний гайчик, комусь вдасться
Перейти одним спрямуванням, це.. Все це
Розтягнутий вакуум, схилами до культурних -
Ворсинками угору, щоб порпатися? Міг-ж
Впасти прямо на головний ясен, на його
Крону, я-ж-бачу-усе-крізь-структурованість
Ідеї, - Стоп, і це Я - усе ускладнюю? - Я-ще
Не завершила, слухай-вже я-ко порожнеча
Заговорила, бо те-й магон - кривавий у собі
У мене був дід, Задунайський, краще вже
Болото від союзників, але по-ближче до
Віднятої скибки, яку хотіли в мене виміняти
Обмінявши на покірність, скільки-люду-й-
Одна-лиш-голова, а серед нас - на двох
Три отамана, він не їв борщ, він більше
Ніколи не їв борщ після війни у Криму
Посміюючись говорив, - Та-й я його ніколи
Й-не любив, та чи він міг розказати малечі
Про ріки крові? Спокій смакування
Неможливий без війни, як вже його
Найшли, серед голодних перебирань
Сироїдством, - Не створюй гіперреальність
Я клепки не маю, що це слово означає, не
Повторюй.. Навіть.. - Магон? - Червоне
Дерево.. - Ти що натякаєш на одвічного
Ворога? Маса його затягнеться погасивши
Нове розширення, - Затягнеться з просіданням
Простору, нашого горбочка, вони повзуть до
Коріння, ми чомусь по ньому ходимо, лоскітно
Але овшем.. Зовсім-все-ніяк-не второпаємо
Ти їм непогано там допоміг.. Пірнати у смоль
За мною, було - нерозумно, чи страшно? Я
Все знаю.. Не перепрошуй, ти розтягував
Я все знаю, Боги', як я тебе ненавиджу
Кидаєш посмішку, доходилася Аннушка
Лісами? Які плани на зовнішні реалії?
Ідеальний вакуум наближається, - Як
Скажеш, що-ж.. Нехай повзе, лякаючись
Вибухів наднового космосу, може йому
Вдасться згодом розосередитися між
Прогалинами у наших рядах, поки.. Поки-
Що, ти задалеко заглядаєш, у нас час
Передається світлом, та-ко-як і в них
От-тільки нам є, що споглядати, завмри
На пуфику лежала вигнувшись дугою
дивилася повернувши відкинуту голову
Розглядав цю арку, довго, прискіпливі
Очі вимагають твоїх перепрошень, - Як
Там твій кролик.. Я лежала вигнувшись
Й якось не помічала, що основа площини
Нахилена.. - Ти пустила сльозу? - Чому?
Бо закохалася у дурника.. - Ну.. Він хоч не
Експлуатує твою закоханість? - Ніяк-нігди..
Без зубів, не щиро, але очі
від щастя сльозилися.. Це
все занадто важливо, -
Безсумнівно, як це
відчути, але описати лиш
усвідомлення "Це не повториться"? -
Не слухай мою музику, ми не.. - Не
настільки добре знайомі?
Очі ллються розумом -
Сміються захватом
[youtube]https://youtu.be/MRSUYMDKDIk[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966981
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2022
Згодом звикаєш до лісу
Посеред натхнення виношуєш
Натхнення, піднуджує любов
Від якої не подітися, я серед
Стовбурів, лякаю
Аре', знаєш, я не постриваю
За рухами її рук, що гладить
Цю хвилю оксамитового
Вакууму, радою прошарку
Що перекриває невдоволення
Потойбічним проваллям, а як
Убік там ступити? Як ти тут
Реальними потойбіччям для
Когось? Для чого? Бо складно
Цей простір сам себе не
Заповнить у просідання
Для нас кволих тілами у перехід нижній
Їла траву, Помолися за Мене, бо я не вір..
У нехтування фактами, не відповідають?
Бо зайняті! Випрямлять спини і все попадає!
Язичок полум'я думки, ґатунок свічі, знаєш?
Так, я експлуатую слово, пророкуючи забуття
Я не можу прийняти мовних законів, жодних
Я не втямлюю цього відчуття інтуїтивності
Ранком я знову прокинуся з бажанням
Доторкнутися до пітьми, ретроградна
Лиш у ваших умах, заздрісних, це важко
Грати, досконало триматися за світло
Тіла, так, легше у камінчику, єдиний
Хаос втриманий моїми електронами
Сотнею орбіт моєї індивідуальності
Що у мене за особа, якщо достатньо
Одного важкого ядра атома? Гафній
Це важко насправді, розуміти, вам
Нічого не цікаво, окрім мого тіла
Я не граю, сама себе намагаюся
Зрозуміти, так, це справді "Я"
Вічно зацікавлена, а ти вмреш
Так і не розпочавши існувати
Набрався мого задуму? Видихни
Не твоє! Виплюнь, слину від
Передчуття мого ласування
Така зла, добре, що мені дали розпочати
Товариський занадто вуж, мовчання його
Пригнічує, згадай самиць альбатросів, що
Йдуть на розлучення з сором'язливими
Самцями, ти до них підходиш, а вони
Відходять, не розправляють крил, не
Задирають дзьоба, типово для усіх
Моногамних, така відповідальна справа -
Вічність, а ти не ділишся спочатку у собі
На Я і фонове віддзеркалення невинності
Все ще вбачаю це делікатною темою, чи
Бездоганною, бо розумію незаймане - Все
Як ж забавно ми чалапаємо, володарі
Океанів, того, що небесна блакить
Когнітивний дисонанс, все ще
Приємно вам? Співжиття -
Одна чарівність, хочу тебе вбити
Щоб не засвідчувати твою немічність
Вбиваю жорстоко, відповідно важкості
Смиренності, думаю, розтягну цей
Момент, поки сам не попросиш
Смертельної ін'єкції
Це вище мене, тому -
Як сильний - противлюся
Рятувальник - пірнаю у
Лихо, навмисно, до
Когось, що повз нього
Лиш проходив поруч
Ось-ща його розум
Віддався пасивній
Вічності, енергія
Намагається дотягнутися
До центру захоплення
І розлетітися життям
Не рідні, або Дінгір
Толерантність до
Отрути змія, чому
Так приємно, коли
Тебе кусають?
Змінений стан
Свідомості дає відпочинок
Духовній невизначеності?
Та все-ще заземлений
Пуповиною, щось треба
Зробити? Віддати око,
Вухо, чи руку? І решта
Повірить мудрості не
Доступній не скаліченим
Надягнув корону
Чорну, - У космосі
Полюбовному ще
Стільки невинніших-
Ж-більше-місць, за
Землю, котра
Сприймається
Вже - розплідником
Чуму-й-зарази у
Відбірку самоті
Не зваблений
Забуттям
Перетерпи
Відсутність
Її, мо'-щось
Зміниться?
Саме-по-со..
Перетерпи
Новизну
Відкриттів
Послужи
Собі-й
Тотальному..
Заболоченню
Грає "Utopia"
То-й-діло - знаходиш, відтворити б
у реальності, а поки споглядаю
у віртуальності, де тоді я її знайшов?
Та в середині бога, він мене сха'вав
Сховав, у випадковостях в яких і твій
Порятунок, встань на шлях на якому
Народжений, квітнуть космеї, вцілілі
Від змиття талим снігом у болото
Однолітки, шматочок праху в лаві
Газові бомби, розбиваєш - починаєш
Блювати, от і смерть воїна
Закінчилося вільне світло
Для електронного бачення
Крізь товщу перетворень, що
Й фіксували його дух, дивно
Метафізично, метафорично
Й-що-я-вдихнув? Не встав
Впав, не віджався, спробував, але впав
Мо'-лиш-це-значило - виконуй-вправу на
Колінах? Вже? Немічне тіло, не
Передбачено, вона в болоті
Каркас розвалиться в прах
Чого вона чекає? Перебралася
Ж, десь у його електронних
Оболонках, плаваєш, поки
Твій батько відтворює мені
Реальність, багато знаю
Сухарів голодному, дочка
Поплаче даючи беззубому
Батьку, не дивно, м'якше
Не інтуїтивно, - Не-плач-ти
-------------------------
"The Price Of Beauty"? Проблематика
У отриманні технічної стіну звуку
Боги, я відчуваю кожен інструмент
Я наче акустична ***
Ціна красі в любові до себе
Впади, розпадися іридієвою
Веселкою над крижаним полюсом
Опади на них важкими мереживами
Його й справді, не виходить побачити
На снігу, нестабільне, воно просідає
Злою породою, його відняли від ядра
Забагато набрався, розбещене
Охоче до саморуйнівного буття
Як ти можеш про це спокійно
Мовити? Просто "до-літався"?
Й-без-надсмішки-не згадать
Наробленого? Що-ж
Я тебе слухаю, але-не..
Розпочинай-з-початку
Там лиш переляк -
Місце твого народження
Я його оминаю.. Перед-
Смертний стан Земельний
Як-ви тільки не виживали
Без кисню-й-води, - Машини..
Піднесли нас у природі своїй
Допитлива хитрість, чужі ж
Долі, нас єднає смирення
Любові, Я не їв красивих
Як хтось свідомо міг передбачити
цю гіперреальність створену
Его не вірить, значило б -
Бути просто місивом фанатиків
Аморфна структура корабля
Це напевно важко, проходити
не сходинками кристалічних ґраток
Я не маю вікон, а око направлене
Нахилом у тридцять градусів угору
Відкриваю лиш вночі, яко бражники
Мої повертаються додому навстіж
Розкритим коридором, мерехтіння усіх
Кличе, працюємо на суспільне
Забуття, май лиш трохи зухвалості
Я насправді, з добром, яке влити
Хочу, мо'-цього-ніч-мені вистачить
Взору навпроти, і я не хочу вбивати
Ніхто тебе не порятує
Я тебе ззовні годую
Клітинно.. Нноо.. Заразно
Ну що? Дав те, що хотів, щоб
Дали тобі? Вічна чорна субота
Ні, монетка - того, що на звороті
Лице понівечене інтелектом
Пив темний ель, дивився на
Хмари, на душі - холодало
Як стане усе голим під
Забуття у своїй роботі і
Мені, як поратися у тому
Що противне напрямку
Навіть дерев - без поряд
У радощах буття, цикорій?
Накопати.. Так, викопав
Промив у чаші ненависті
Розбив кулаком на гранітній
Плиті, що мене на болоті під
Столик, обернувши корінці у
Льняний носовичок, щоб
Не розліталися вологі
Частинки, най вбираються
Буде й за чайний пакетик
Звідки він у мене? Я зі снів
Повертаюся з дивними речами
Чим займешся взимку? Скосиш
Очерет? Як всі холоднокровні
Родичі по-заховалися-ж, не
Опускай точку замерзання
Вони не готові
Злочин існування?
Не давали спати?
Не зачинай у
Батьковому по
Мені спомені..
Час-час, вкотре
Зноситися, чому ми у формах
Тренувальних? Наче нам требе
Вічність розжовувати, смерть
Забуває тебе цвяхом, ворсинка
Занадто довго, - Поголися, а-то
Як чорт.. Зневір'я? Бо-мені-не-по..
Твоя хата-хата скраю, хата
Ти, напевно на досвіді лага'єш
Якщо так ховаєшся оз-ри'мо'
Ресурсна колонія, не дивно
Навіщо вас завойовувати? Ж
Працюєте за хліб і фантики
Місячи руками рештки мертв..
--------------------
Не натоптуй стежок, подорожник
Залишиться рости, вказуючи
Дорогу до твоєї долини і ковчегу
Рослини поклоняються Сонцю
Не тільки фотосинтезом, а й
Жовтим цвітом, заквітла
Нагідка обнадіяна теплою
Осінню, ще одним циклом
Росту у цій формі
Їй, маленькій серед
Листя приземленого
Світла - вдосталь
Переступаю, красою
Милуючись
Занадто я
Тут вже довго
Впливаю на
Екосистему
Помітно
Мисливець
Не "тихий"
Лиш мо'
Для голодних
Та допитливих
Як і самий я
Екоактивісти
Задоволені?
Виживанням
Не вогнепальним
Де мої трофеї
Вбивства у
Розвагу? Безсумнівно, вкотре
Здається це зробили до мене
Дерева не помирають стоячи.. Де
Перерозподіл речовин у екосистемі
Анорексія, депресія, серцева аритмія
Інвазійний вид, не спи під лохом, не їж
Грецького горіха, що насправді з Кавказу
Цей щит, історично, торговий майданчик
Для сходу й заходу - волами
Півночі й півдня - човнами, усі
Стають культурними, як це бути
Локальним? Не-дивно-що-щось
Хоче це надбання присвоїти
Але-ж-остаточне-вторгнення -
Безуспішне, ви пішли війною
На агору, не на одного, утопія
Це все - комунікабельність у
Генах, але мені це не цікаво
Зухвалість вікову
Не дивно, що перейняли
Шість диких псів які тебе
Катували тими тонкими
Формами, знущаннями, що
Набули людського полум'я
Екстазу безкарності
Твоїй платі вічності у насмішку
Витонченій, весна, вона нікуди
Не приходить, обставини
До неї йдуть, падають
За нею, по неї, до неї
Банально, тиран б
Зміг асимілювати
Місцевих як всі
Його попередники
Просто потрібна
Перемога була
Для просування
Воєнізованої компанії
Критерії аших цінностей -
Зрозумілі, сміх-та-й..
Лікар не має більше
За професійного
Вбивцю? Не дивно,
що ви помираєте
Банально, не цікаво
Нещасний син роду
Людського, чесний
Перед собою
З майбутнього
Виживання
Холоднокровного
Лицем-до-лиця
Хотів би мати
Більше спільного
З локальними
Чому ж я саме
Цей щит відтворюю
Всередині бога?
Просто земний
Кристалічний
Щит, без вибору
Місце зустрічі
Галактичного
Масштабу
Може піти
Вже торгувати?
Що може піти
Не так? Божка
Годують випробуваннями
Клітинно зовні..
Самовивізний
Цікаво..
Скільки
Вартує
Вітровал
Це що..
Підвода?
Час? Застряг
Недоцільно
Вам.. Мета-
Метафізична
Реальність
Ти обрала
Цей час
Споглядаючи
З дна його
Відтвореним
Не дивно
Першим
Батьківськими
Обіймами, а
Хронос мене
Пожер, ще
Одним камінчиком
У застояному просторі
Ти щось говорила про
Людських батьків, що
Були навчанням
Невже ж десь тут..
Колись? Ззовні..
Як все збіглося..
Не дивно, місце твоїй
Смертності нативне
Породжена десь тут
Насильством, як не
Тобі нести його у віки
Скільки тобі років?
Чи вірніше "еонів"
Плюс-мінус як й
Мені, сонному
Він потонув у
Власній силі до
Ілюзорності, всі
Вони - щасливі
І це - головне
Воля йому у
Важкість, та він
Вам відповідно
Усміхається
Попереду ж
Зима рожева
у заходах
Ти говорив про страшну правду
Той, що шукає любові не матиме
Змоги її втримати, який досвід?
Ти маєш у розділення? Окрім
Агонії пошуків невловимого
Є вибір краще? Дві самотності
Зустрінуться на шляху
Самовдосконалення?
Все, це его, де чим більший радіус кола -
Тим більше часу навколо нього, довша
Орбіта, недостатнє тяжіння, й полетів!
У позамежжя людських можливостей
Ох', Мила - все гаразд, все
Те, що робиш у житті важко
Генеративні органи кабачків
Чоловічої статі готую на пару
Жіночі ще можуть дати плодів
Отруйний свинячошкурий дощовик, запах нафталіну
і цитрусу, те, що потрібно для голодної гурманки
Підпалив висушений спороносний колосок плавуна
Багато ефірних масел, прогорає бенгальським іскрами
Романтика, - З майбутнього, а живеш з хронічним болем
Опіоїди, краще й не починати, потерпіти, бо буде боліти
Не тільки у спині, втрачаю особистість зловживаючи
Деструктивним фантазуванням, бо без відчуття невідповідності
(Один дзвінок, два номера, Аридиф і Ліра, відьма, відь.. Відьма!)
Що б там не було в минулому, прощення
Не Мармеладов.. - Соня? Для когось злочин у
Самому існуванні, так б'є розум, - Брешеш
Дорогою у Мекку не ділився водою, - Кара
Пора змінюватися, ні-для-чого не годжуся
Кожен раз хвилююся як вперше, й ти так
Само, хтось мусив бути ціліснішим? - Не
Правда, надія не позбавляла страху, де
Відвага? Скількох убив своїм невдоволенням?
Впала на вуха, кому, як не зґвалтованій до смерті
Групою - знати до чого призводить боязливість
Запущена, вона посміхається, - А ти навіть губ
Не натягуєш, ласки, ганчірки, пальця проводження
По губах - в думках, хочеш мені намазати їх буряком?
Що за дивовижа, - Якісь блідо-рожеві, шкіра - молочна
Ні, не так я почав месу, я - не є тіло, я чую свій голос..
Буряком.. Не солодким, кудись зникла, не так я.. Розпа..
Чи потрібно когось вбити, щоб тобі нарешті дали
Зайнятість, - В Тебе була свобода вибору, але
Коли тобі це подобалося? Врятуй себе людиною
Як можна прагнути чогось матеріального, як є
Порозуміння, відчути і вмерти, - Як ти можеш?
Виживання - становлення, я - хміль, плетуся
Поки витримує опора, так рано здаєшся?
Твоє падіння мені не допоможе, все по
Новому, зовсім вже не молодими пагонами
Не перший, навіщо мене навколо себе
Обмотав? Одноднівка, відчути і померти
Швидко забудеш, - Не швидко, й-не-дума..
Смерть - плата за вибір, вона є, його не-ма
Мої перспективи - лиш поетичні, - Безпереч..
Відбитий, - Знаю де починається, - Болото?
Що за відкриття, ти в ньому тонеш, - Кутові
Сопла загрузли, не злетіти, - Далі, що далі?
Начебто-тобі-чужі-досягнення потрібні
Спочатку було не слово, а вдих
Для нього, поїдено, не виділено
Комусь у вухо, побічний звук
Мого існування, та чи чуєте
Його з середини, поглинуті
Та ви все відчуваєте потоки
Чесність, поживний лише вдих
Видих - нехтування, нехай
Твої виділення будуть
Конструктивними
Придумай собі друга
Персоніфікацію світла
Як не-ма відповідності
Виду поряд у нейропластичності
З запахом простоювання від одягу
Ворог світла, твій шлях веде до мене
Напряму або через мене вже в комусь
Тобі краще поспішити, я збираюся
Видихнути у потойбіччя цю задуму
Ти не можеш померти, ти сильний
Пекуча порожнеча у грудях
Ти вже переселився? В мене
Ой-йой.. І коли це трапилося?
Віддаючись богу, не відома людська
Реальність якому - я думаю лиш, чи
Вистачить сил, щоб сказати на видиху
Останнє слово
Апропріація ворожіння
Випарувана первісна
Вода у горнятку говорила
Пурпуровою гущею
Вони не вимерли
Загалом, але ж.. Про
Вас нагадуватимуть
Удари морозу по живому..
Ці дорослі забагато
Думають, все для суспільного блага
Значить і для себе, як для частини
Це все - досвід
Спочатку цвіркуни
Світлячки, - Ні
Спочатку були птахи, ні-ні, не дивися
Такнамене, темні еони? Скам'янілості
Більше - нічого, амфібії, жаби
Чув хоч раз жаб'ячій тут регіт?
Все висохло, і це північніше
Північного Моря! Привіт Весно,
що переходить в осінь, заганяю
Скажи, - Ти виграла, амфібії
Першими окликалися амфібії
На перші заклики до любові
І відповіді голосові
Вдоволенням на
Задоволення, - О', боги..
Як ти все ускладнюєш
Навіть жабі для
Того потрібне
Розуміння
Коханця, мовчи
Не побачу і в
Очах, в акт
Під-час
(вибач-що-не-повія)
Ти все ускладнюєш
Наче хочеш того
Недоступного
Примарогривий
Це все - досвід
Перший - сором
Другий - сяк-так
Третій раз - алмаз
Закрайсвіття
Я слухаю
"Тінь наміру"
З кінця, кінця
Де всі дано
Відповіді
Я не проходжу
У твої покої
Ціную осбист..
Не бачу тих
Картинок
Лиш малюю
Враженнями
Настирливими
Виставленими
Однаково, що
Для тебе -
На смітник
Там знайшла
"Агресивного"
А Я знаю звідки
Натхнення, чи я
Побачу в твої
Кімнаті
"Огидного"?
Розбирайте
На те охочі
Вважайте
Те одкровеннями
Пурпурове горнятко
Пурпурова гуща на
На долонях, нанести
На лице, як говорить
Лейла, прикривай
Вроду, а він умиває..
Бо я впала у висохле
Море, - Не трать на
Мене свою воду
Опануй свої сили
Час, метаморфози -
Підсвідоме
Духовна ві..
Не-може
Створити
Монооксиду
Дигідрогену
Це не він
Лиш схоже
Із запахом
Дурної смерті
Комусь випившому цього.
Тобою персоналізовано
Що за запах? - Рідний
Як ти говориш вмерла
Твоя Земна мати? - І
Це я "відьма"? Дінгір!
Порізав у лісі весь вересневий
Вітровал, окрім одного ясена
Що не по-зубах, точніше?
На десерт, - Який комусь
Підготував, вибору не дав
Вони не зрозуміють насолоди
Що передбачав для себе бог
Захищайтеся, усміхайтеся
Або помріть намагаючись!
Нові іграшки? Для мене?
Обіцяю, цього разу
Я їх не поламаю!
Я пам'ятаю вас, те було в горах
Десь між сингулярністю і горизонтом
Подій, у в'язниці для древніх богів
Хтось зійшов на Кадат, а я
Перебираючи пальцями по
Підлокітнику трону очікував
Виклику, а чув лиш, - Як стати
Вартовим такій лавовій бороді?
Не тиран, не маніяк, просто
Про збереження лісу думають
Лиш як вже дарували дереву
Тепло, - Я дарував людство
Тепло, - Те, що за сповненим
Шлунком? - І за ним, і за нього
Забутого відповідно
Самозадоволенням
Лава.. За мольбертом
Сиділа рука'ста дівчинка
Малювала соняхи, це вже
Було.. Нічого, волокнисте
Від масляних проходів
Чому ти так у себе не
Віриш? А створив нагоду?
"Вас було вилучено з групи"
Тобто? Чим? Пінцетом? Бог
Ти мій-ж
Я сон на яву
Чудо'о'вище з жахіть
Демониця з тисячу лиць
Пади ниць перед богинею
Смерті, - Це твої три рівні
Закоханості? - Чотири
Метелики, чи-то запилювачі часові
Не проходять осторонь пишноквіття
Інколи мене підхвачує потік милоти
Над цим м'ячиком, і я - вище, вся
Ствердження у щедрому розквіті
Екстази відчуття безкарності, така
Зухвалість притаманна людині, - Простимо!
Кінець однієї трагедії - початок іншої
Не вмирайте рано, створені для завтра
Готовими до перелиття у нові тари
Жити - це не завжди думати про смерть
Звішувати, себе? Недоречно, зважувати
Чому припинили прославляти
Невинність? Все догори-дриґом
Потерпи, розуму втомиться від
Смерті допоможи йому про неї
Пам'ятаючи, ах, лиш переінакшила
Опір - вибір передбачуваною смерті
Вимушені егоїсти, ось і задоволення
Все закінчиться винищенням
Людини людиною, у веселощі
Невідворотно, хтось першим
Згадує, що ідеальна машина
Для вбивства створена
Обіймами самого космосу
Поїдені з середини, кому як
Не їм говорити від імені планети
Поїдені з середини, кому як
Не їм говорити від імені планети
Поїдені з середини, кому як
Не їм говорити від імені планети
Слово втратило творчу частку
Навісна лють, дикий звір в очах
Великих, карих, у гострих вирізах
Не потрібно й наводити стрілки
Різні теревені, доказуєш, що не
Цікавить тіло, це лиш в моїй голові
Твоя одержимість пристрастями?
Розумію, й гадки не маєш з якої
Я народності, цей пейзаж нищу
Я без вороття - відкрий я рота
Ніколи не вміла говорити, схожі
Пожога довкіл, усім рослинам
Потрібен вогонь, дереву - тепло
Танцювальна музика, танцювальна
Та й Slonce zachodzi, нипаю часом
Убік, експериментально
Сонця не видно
Мільярди золотих щитів
Візують його світло поглинаючи
Енергію, що передається
Єдиним веселковим потоком
Туди куди потрібно у галактиці
Ніхто не описав, те, що
Я відчуваю, морозиш
Нутрощі, поети? Ритмом?
Наче передають відчуття
Порозуміння, більше, не
Достатньо, грибне мереживо
До шелестіння свята барв у
Помірних широтах, коли
Перші холодні ночі приходять
Убивцями, моторошне затишшя
Йде лапатий сніг, гладкі рівнини
Роботу кисню завершує лишайник
У творенні першого ґрунту, йде сніг
Наче в склянці молока, розбавленого
Водою, бо це майбутнє остаточне
Мелодійна порожнеча, це єдине
Поле одного виду, все-Земельна
Мережа гіфів здіймається до неба
Грибами-колонами, падає сніг
Чомусь безвітряно, гладкі простори
Секунду тектонічного затишшя з
Первинним остиганням кори
Доторкнися - проламається
Тонко-шкура планета, вчуся
Ходить по могильним плитах
Ніжність сурмить всьоме рейх
Четвертий, дияволом у деталях
Болото лавове попустило наш
Щит, говорить, - Буде реванш
Шрамовані рікою - комунікабельність
Піски, віхоли, так, раніше було краще
Умови залилися недовірливою
Породою, ні'где перестрітися
Невинним, все збито до глини
Ці всі критичні флуктуації у збагаченні
Поверхню поживою у виді попелу для
Рослиння, серденько Земельки й так
Дотіпує, а ви огортаєте його
Наче вже стихло і не гріє
Величні, просто водорості
Котрих виніс гриб на поверхню
На собі, творець світів, сліпий..
Полізе за водою на сушу, забагато
Незацікавленого простору, а-там-ще
Й вигріто, хтось це ще відчуває?
Око, чому я так далеко? Ландшафт
Перший й фінальний, космольоти
Зі спорами, спрямовані у небо
Розум жертвує собою у невинність
Як мінімум, щоб вона існувала
Максимум? - Щоб усвідомлювала
Це вже було, не-ма інтересу щось
Доказувати шляху гордовитому
Що за виховання купання у
Випадковостях, правильно
Більше шансів знайти прощення
Інак, а воно тобі треба? Краще й..
Є надія, сила - творить, а хтось
Шліфує? Все-все розуміємо
Ствердження у щедрому розквіті
Всі очікують на світла блиск
Хто розпочинає? Як відійде вода
І постане степ, древня земля
Симбіоз, перший, й останній
Ресурси гідроксиду водню
Вичерпані
Сонце
Заходить
Вперед
Діоген
Таємно
Учить
Не Никодим
Чесний перед
Собою, вимагає
За те спільної
Ночі, - Ні, я
Не отримаю
Задоволення
Бачивши у очах
Твоїх - лиш
Хтивість
Та ще й під
Світлом свічі
Поцупленої
Поверни, а то
Жив смішно
І ще помреш
Смішно, що
Всі забудуть
Про твою
Романтизацію
Перетворенням
Люди сміються
Над смертю, над
Її владою
Безпомічною
Ось-так-ти
Їй допоміг
Люди тебе
Згадують
Усміхаючися
Мироносиця
Не згадана
Назад..
Я не
Якась
Там
Фрея
Мені
Розповідають
Більше при
Тому ще й
Годуючи
Безплідні
Всіваю бархани, насінням чутливим, знеможеним
Дай краплинку вологи, пролежав тридцять років
Час, безперечно - головна потреба -
Убік, до моменту щезнення вологи
Тут постійні творення і масові
Деструкції у моїх маніпуляціях
Без людин' вірних лиш сумнівам
Богоподібні явленні ніколи не
Закінчувалися добре без бесід
Довгих, не дивно, що не виходиш
Твій шлях не приносив би тобі
Насолоди будь ти на ньому не
Одиноким
Сатана - козел
Тут - по-факту
Космос відкритий, як тіло
на розтині, для вивчення
Мертвий Бог, така надія
Темна, танцювальна музика
Дивись! Любов - це смирення
З нечіткою розсудливістю, моя
Врода чи не найкращий тому
Доказ, Я - не тіло, але якщо
Воно комусь миле й створене
Відбором - то чому б нам не
Створите щось схоже розумом?
Говориш, - Ти ідеальна зброя
Для блаженного вбивства
Аж жижки трусяться.. такхочулюбити
Десь на мілководді, за день до
Виповзання на сушу першої риби
Плавниками з основами м'язистими
Пустелю покриває снігом, не мій вибір
Чомусь мутно в очах, чи те є світло?
Не прикрите водою, на одну сходинку
Вище, передаю те, що люблю, маю
Де-ж тебе ще шукати, як не
Серед нудних просторів
Повернуся за два тижні на
Квітуче поле, покажи себе..
Не густо, але і не пусто, вірні
Одне одному партнери, на
Максимальному рівні, інтимному
Соціальних взаємодій, не більше
Вбогі, щоб швидко забивати плоть
У літопис скам'янілостей, зроби
Мені боляче, це все не з мрій, точні..
Він усе зна.. - Опустися на землю
Ліро, як говорила людська мати?
У тебе не буде у житті випробовування
Окрім цієї любові, дечому люди так й і
Не навчилися протистояти, недбанням..
Ми - пальці твоїх долонь що береться за
Голову, розчісуєш нами волосся
Повернуся за два тижні на пустелю
Хлопчик, дорослий, що постійно ковтає
Слину зі мною, коли говорить, пам'ятаю
Твої уроки і обценьки, - Що сьогодні готуєш?
Тушкований батат з кінським щавлем, скибки
Дощовика у клярі, небавом, сідай, колись я
Стану веганом, але не сьогодні, чим займалася?
Насіяла тютюну, космей, юриней, рутку..
На піщаних островах навколо блакиті,
що рясніє життям, що ніяк не вийде
На вічнозмінну мозаїку творену чосом
З мілководдя і білих клаптиків барханів
Нічого не встигає пристосуватися, не
Відьма, не твоя провинна, що вважаєш
Мене продуктом божественного, - Цитуєш?
Зіграємо у шахи? - Ну і як тобі "Ultu Ulla"?
Сказали одночасно, ми-ж-то, по-суті, ще
Нічого не розпочинали, - Чистішою градацією
Підкупили, - Мо' тепер ти голова до
"Надумай, реалізуй", а там вже так близько
"Північнасмуга", навіть не запитує звідки
В Мене диск.. - Що відчуваєш йдучи крізь
Натовп? - Гордість, красиве прикриття
Комусь у за-маячення.. Але схоже у інший
День, - Ти відмиєш легко руки, в мене десь була
Керосину каністра, рештки мертві, консервовані
Нафта, - Я просто хотіла принести тобі трохи під
Виродження, але якось не вийшло без ємності
Знаєш, батько забороняв приносити щось сюди
З минулого, нехай-саме-йде-бо-як-я-взнаю, що
Безнадійно-ще-не-кануло
Є дві речі що мене вражають
Незвичністю, та коралова блакить
Широкі мілководні мілини на яку зі днини
Припливають народити, у спокійних водах
Повних укриттів і мільги, згодом
Черево ковзає по мілині, - Все-ще говориш
Про мене? Відьма, допомога
Згодом пливеш у темною воду та
Повертаєшся голодним, в погоні
Викидаєшся під ноги, "Ultu Ulla"?
Їм практично вдалося переплюнути
Моє захоплення від "Dingir"
Чудова, перемога або смерть
Вода застояна, чорне море -
Все, що залишилося, глибока
Днина, якій немає як викинути
Поживне, не ті вже хвилі збурюються
Пісок став глиною вітром в міріади
Раз вже просіваючись, - "Пере-пере"..
Відчуваєш себе живим
Коли виклик кидає природа?
Універсальна геніальність
Якій випав жереб бути людиною
Універсальна геніальність
Підкорення плоттю
Невдоволення вічне
У спонукання творити
Зміїне кубло культур
Вони гріються на єдиному
Прогрітому камінчику, чи ти
Розумієш? Лагідність? Ніхто
Не розуміє твоєї ворожнечі
Люди як ті темніші завжди
За морок ночі силуети дерев
По яких орієнтуєшся
Блукаючи, вкотре, гидким
Денна завороженість кронами
Не дає глянути під ноги, а зраз?
Не схильний до тривог чи страху
Всього лиш дивуюсь твоїй турботі
Поклоняєшся, бо не запам'ятовував
Де ямки, спотикаєшся
Ти нічого не боїшся
Масив безкарності розбиває море
Поперемінно успішно, ось тобі й
Пісок жовтий, не єднанні
Будь водою, вічною
Всезмінною, єдиною
Пісок не пролазить
Туди, куди вона може..
Каміння - то для богів
Котрих, безсумнівно -
Руйнуємо, пісок, глина
Ось ти й ожило
Божество
День духів
Їли пальцями те, що
Потрібно срібними ложками
Не знаємо ціни делікатесам
То для нас - їдло сезонне
В заморозку!
Невідомого походження хвороба
Ти прокинешся, обов'язково, як
Хтось наважиться на допомогу
А до того - спи, хлопчику, бо в
Іншому випадку ти так і не
Усвідомиш, що нікому було рятувати
Створити б щось прекрасне
Настільки, щоб забути про
Забуття людиною, неможливо
Тікай, воно на тебе нахлине
Згодом не просто віхолою
Існування відлюдника
Не передбачається
Скиглення без можливостей
Спаситель вже приходив
Його точка зору відома
Вона має тиху ходу
Легко ступає, нічна
Роса кристалізується
Сонних заживо
Вбиваючи
Кинджалами
Замерзання
Розширення
Ріст, грудоломами
Назовні, паразит
"Бог видихнув сім'ю", не твої слова
Поясни, чому їси рибу? Щільність простору
Говорить, - Виживе в одиначку, одиничка
Повітря дорівнює - батьківство, ти будеш
Моєю першою сиротою у виходження
Я б не стала першим ділом до тварини
Лізти, - Говорю ж, Відьма, - На-на-нагодуй
Поки маєш чим, а то стане зимно - моя черга
Але наші шлунки будуть порожніми, віч-на-віч
Нестерпність, будь-яка спільність, лиш-би не
Думати, - Я не відчуваю життя
Злі завжди сильніші, а тобі разом
Зі силою потрібно залишити місце під
Світло, витіснили, сором - зношений
Нестерпний, особливо, коли щасливий
Це все голови розкидані по небу, останній
Вибачте, не лагідний камінчик(всезіпсував
Особистоюметушнею) Мене налякала
Ваша колосальна оргія, - Відтепер місця
Вдосталь? Не виживаєш, ні - тоді, ні - зараз
Забутий, поглинутий всезмінністю
Невинність не зберігається довго з
Тією дотичністю, як не наштовхнутися
На тепле під світлом?
А на горі війна
Ти очікуєш від танка - торохтіння трактора
Але він підкрадається сорокатонним звіром
Смерть - моя доля, сором
Вам, що не кохали за життя
Все, що я знаю - настільки
Слабке в цей момент часу
Відштовхни мене
Убік, що на звороті
Покривала? Днина
Під нашою горбинкою
Чи настільки сильний,
щоб прасувати всесвіт
Не можу повірити, що
Жива серед світу
Вічнозмінного
Квінтесенція зросту
У досвіді твоїх рук
Обійму, не пручайся
Рибка без акваріуму
Атрофовані кінцівки
Хочеш почути рідну
Мову перед поверненням у
Воду? А що вона тобі дала?
Проклади потомкам дорогу до пітьми
Люди нічого не передбачили, окрім
Власного вимирання, так важко
Вбити гордість, наче не вартую забуття
Полегш тяготи смертності дарованим
Гнівом, що за пристрасть нести смерть
Зупинити ці пошуки виправданням -
Завадили! Чи життя - пригода, і ми всі
Долаємо труднощі? Не в дощ, хто ж
Засвідчить гарними мої літні сукні?
Не у сутінках, бо не побачу як твої
Очі безсоромно розглядають форми
Ми всі просто ляжемо разом з птахами
На світанку нових можливостей життя
Потоки вод розчісують наше волосся
Убік, з боку
Убік, - Все
Достатньо
Це занадто
Важко, лежав
На гальці в небі
Хвилі говорили
Від імені днини
Сірчаної, безплідної
Болото в кінці дороги
Хотіло повернення
Минувшої величі
Поверніть мені
Мої хвилі, я буду
Підіймати це все
З дна, нехай квітне
Життя, а не степ'а
Берега не видно, - Ти
Справді - хвіст курки
Прощавай кристалічний
Щит, перше остигле місце
Місце на якому почувався
Збереженим Я
Закопай мене
Від сонця
Сяйва
На дні
Від мук
Від праці
Від усього
Сущого по
Цей бік
Лише
Залишивши
Спрямування
Забуття
Це неможливо, це, що
Мене пожерло пам'ятає
Положення кожної частки
У просторі, бо вони у ньому
Конечному, не може втримати
Рівновагу, скочується
Убік, що за каменюка
Порожнеча випадає
Плазмовим дощем зверху
Нестабільним, не під це
Явлення вакууму
Злість, ти не покинеш
Це захоплення, бо тут
Можна торкатися
Оминаючи плоть
Бачу те, що хочеш
Відьма, годуєш
Клітинно, - Дінгір!
"Падіть ниць
Перед своїм
Справжнім
Довбаним творцем
Падіть ниць
Перед своїм
Справжнім
Довбаним творцем
Одіозні зі стражданням
Від загибелі пожатої
Безплідне існування
Невдячні види бруду і корупції
Ми закидаємо вас у бездоння" -
Rings of Saturn - Fruitless Existence
Я не знаю, як це перевести
Це ж клинопис, Ряд, лише діло
Ну і навіщо ти зіпсував стіни
Фонетика? Не передбачена?
Споглядайте діло на стінах
Яка майже застигла коли я
Пішла, видавлював задуму?
Це твоя камасутра? - Варі'..
Ація.. Ти донесла основу
Гори темної, потойбічної
Світло-ж на ній, вище, розкажи
Як вмирають дерева, довірливими
Що я таке, вічність, невже? Вже?
Дотичність богу не відома допустила
Симетрії існування і собі-подібного в
Результаті? Математика функцій, бог
В неділю збирав листя під горіхами
Зрання і до вечора, короткі дні, короткі
Дні, зима ж притисне до землі, не-все
Загромадиш, піде трава прогалинами
Ми лиш вдосконалюємо спосіб любов
Спосіб її ескалації, - Зіграємо у шахи?
І Я вже був готовий розстелити дошку
Листям мускатно-горіховим і криваво-
Вишневим викинувши зібране на лісову
Підстилку, доніс в рядні, стоїть грибник-
Ця, у дивному дощовику з принтом під
Єдиний листок, з чіткими жилками
Якийсь синій, наче підмерз, не злякався
Не втік, прощений-ж зайнятістю, - Зіграємо
У шахи? Спочатку розкинув, відповісти
Думаючи опісля, а більше нікого не-ма
Відьма, ми не достатньо знайомі
Серйозно? Бог тиждень нічого не робив
Боліло вухо, перегрівання -охолодження
Не хотів ще одного для даної форми
Попадали груші, ті, що, довго-зимові
Ті, самі, що як постоять - райську насолоду
Приносять тобі, та звідки було знати дітям
Поїли зеленими, образилися за твердість
За те, що застрягає у горлах камінцем кислим
Не кусається, та ледве-ж жується, - Який за
Цим стоїть дар? - Відповідно-протилежний..
Прокляття, ранки стали жахливими
Жовто-блакитними, гострий кут
Довгі тіні - далеко йдуть за
Темними хмарами, холодно
Голі-скроні дерев тікають
Стікаючи у сонне коріння
Тебе заборонено покидати
Починаєш творити комусь
Кому? А чи хтось побачить?
Хоч? Не дихай на ладан
Я-ко граємо у шахи, ти не
Можеш віддатися забуттю
А раптом, програю? Це-ж
Обертатися і дивитися у
Лице правди, - Я безсильний
Не дихай на ладан, здавайся
Не дихай на ладан, вдихни і
Видихни розвінчуючи страхи
Найспокусливіша частина
Чоловіка - його мозок, той
Самий через який вони нещасні..
А-що йому від тебе треба? Та лиш
Мо' - вірність, йому у розвагу
Споглядати за козир'ям..
Де моя кішечка? Така спокійна
Масті - ка'лі.. - В найгіршому
Випадку - ви упали у невідомість
Найкращому - момент забуття у
Набридлій вічності, віддайся
Що тотально незацікавленою
Облизувала лапки поки зі мною
Говори, - Де твоя привітливість?
Інколи я тебе взагалі не чую
Проміжки заповнюють переломи
Мелодійної порожнечі моменти
Їхня сума прагне вийти цементом
Настінним розписом, - Я такий
Радий, за змогу находити у тобі
Красу при будь-якому куті світла
За будь-якої погоди.. - Живимо, як
Боги, поглинуті відчуттями, робота
Три дні на тиждень, решта - місимо
Культу собою між, - Що витиснеш
Кіскою? Я закінчила з коридором
Великі справи починалися метафорою
За цим шумом в голові, прошу
Вибачення, чую далекі луни
Але не тебе, щось кличе
Назовню, - Пам'ятаєш кого
Прохав, коли передбачав
Осілість? Ти пам'ятаєш для
Чого я тут? - Експлуатація!
Куди мені поспішати? Як
Я збираюся очистити цей
Щит
Все
Убік
Убік
Горнилом
Зоряниним
Розштовхується
Застиглий простір
Стабільність не
Передбачається
Тієї рівноцінності
Смерті
Все
Все
За обрій, і у
Бездонну яму
Іридієвий ключ
Від якої мені
Дарований
Холодних ядер
Галактичні
Скупчення
За скупченням
Все
Убік
Убік
Хтось ридає
У потойбіччі
Хоче сюди
Не розчистив простір
Свій? Мати-Ніщо плаче
Пам'ятники омиваючи
Металеві, захоплення
Не знають перетворень
На самоті з самими собою
Її сльози порожнечі
Заповняють простір
Світ збирається зно..
Вкотре, - Збігається
Допустити колапс?
Новий цикл, ціна
Красі за голками
Сонця, руйнацією
Була спільність
Ясельна, але був
М'ячик, хтось
Скотився росою?
Безбожно, я
Полом'я, на-всю
Відкрита тяга
Що-'ще'-як-не-я
Могло породитися?
Випаровування
Розпорядник
Хтось ридає
У потойбіччі
Хоче сюди
Занадто
Правильно
Розпорядив
Свій простір?
Провалився
Дякуємо за це
Вивернення
За намагання
Все у себе
Припинити, - Та
Ти-шо? Відьма?
Тобі усе відомо
Спочиваєш на
Днині
Все
Убік
Убік
Порожнеча
Банально,
Але нічого не
Створиш без сліз
Що тобі дарувало
Щастя? Продукт
Їх, все убік, убік
Поки не заридає
Життєдайними
Вкотре слізьми
По своїх дітях
Їхнім багрянцем
Захлинься
Ті пам'ятники
Більше ж не
Говорять, - Люблю
Паршивий син роду
Людського, ей!
Я тут, ти де
Літаєш? - У
Майбутньому
Вибач, мене
Очікує вечірня
Перевірка пасток
Один, дв.. - Пусті
Можеш не йти
Схопивши за хвіст
Оглушила до смерті
Об металеву підлогу
Не можу слухати, як..
Вони пищать, один
Був, в'юн, люблю
Пхати руки у дивні
Отвори, знайти б
Вихід, смішок
Над голодом
Не буду
Їсти його
Сьогодні
Перед сном
Унікального
Просить, крові
Монстра, не
Вартого співчуття
Вартового своєї
Невинності? - Що-за
Язики бездольні
Нероздільно мовлять
Просіли, прорвали
Навчайся, крона
Замкнута серед
Надбання метаморфоз
Усього, придумай
Щось краще, тебе
Усі знають по собі
Через відчуття усього
Наша унікальність в тому
Ми пов'язані виходами
Потоку, ця ріка тече
Не у той бік, - Північ!
Все відчувається
Догори-дриґом
Відповідно потоку..
Не змушуйте
Хотів любові? Та-й
Все тут, пили ко-ф'ю
Мелодійна порожнеча
Комусь потрібно вийти?
Поважна причина? - Пі-п..
Наука кохання - дотична
Статус репутації - нею
Виставився, ходимо ж з
Простягнутою рукою
Настільки ти вище
Вовка, Мрійнику?
Усі вартують
Рукостискання
Вони, поки не
Мали - подруги
Слушної, більше
Аніж сам знаєш
Розказуєш, - Я
Хотів-би з тобою
Проводити більше
Часу, - Як скажеш
-
Не дивно, що шумери
Тікаючи від посухи на
Північ, не брали з собою
Богів, - Кімерійці, мало
Що відомо про них
Ану, вони у тобі
Розчаровані, де дощі?
Обридла єдина дружина?
Точиш камінь, не ганяєш
Хмари
Зустріч з тобою означала б смерть
Чи-то - переродження, вродлива
Незалежна, тонкі губки бантиком, не
Можу описати тебе, наче й справді
Форма - не має значення, не проворна
Втечи у симуляцію, до дитини, кинув
Замкнуту можна наздогнати? - "Бо, бо"
Спалюючи, вкотре, все, що любиш
Голки, що залишилися серед сухої отави -
Єдина істина, - Так важливо регулярно
Косити траву, як і заковуватися
Коханням, я повторюю тобі, вкотре
Просто будь поруч, не падай травою
Убік, покосом, бог - правша, як більшість
Що-один-голос, хтось шумно грає фоном
"Поки", "поки"
Як уявити себе поруч з надією,
яка вище остраху, я поруч, але
Вбий уже мене, затягуєш чомусь
Зашморг, а я все не дохну, отже
Іншим способом? Випила філіжанку
Ко-ф'ю, залпом і зникла, кип'яток ж
А як-же-ж перекинутися словом
Посьорбуючи тужбу? - Я не буду
Більше так лежати, вигнувшись
Поріж мене на частини як черв'яка
І буде в тебе вже пару відьом у вол..
Не знаючи людського життя, волі
Вони порадіють твоєму болоту
Що за поза у межах понятливості
Помітності для передбачуваних
Лежала впалою дугою, наче це
Місце лиш-і-для-того, - Чарівне
Ко-ф'ю, дякую..
Життя - знання
А я так хочу
Взнати для тебе щось невідоме
Ох, та про що я, все за межами
Уяви - тобі відоме, а як же те,
Потойбічне?
Хто вони? З
Інтелектом?
Так чому ж
Не грайливі..
Жахіття відкриття
Вбити чуже дитя
Щоб прокормити
Своє, жаль -
Винайшли люди
Цей світ не такий
Врода - обгортка
Бажана, бо завжди
За нею ласка й-так
Зацікавленість на
Рівні: куча брил
Стоїть кам'яною
Вежею, хто? Як?
Ніхто не знає
Не розкаже і він
Просто дівки у
Голові, - Як
Давно? - Південне
Передгір'я Гімалаїв
Стоять вежі, оборонні
Але де стіна, - Ти навіть
Не уявляєш, що відчувають
Деякі, так, якщо не більшість
Чоловіків, коли вже усі самки
Виснаженні, йдеш покурювати
Ще одну вершину, туди ходив
Якийсь вельможа, це маяки для
Спілкування, і евакуації, раптом
Що - туди пошлють усю імперію
А ті, що йшли слідом, чи прокладаючи
Його, що несли? - Паливо? - Чорне
Напівжиття на твоїх руках, - Стій, що?
Що за думка..? Собака - не тільки друг,
але й тяглова сила і пожи.. Я в це вірю
Бо жахливо.. А в тебе все до одного
Зітхання зводиться, бо не буйний
Молодик агресивної вдачі..
Такі ж як їхні матері
Встигли підготувати
До суші, рибоньку
М-ма-материнство -
Свідома еволюція
В що ж ми влізли?
Болотиста дельта
Нас тупо позжирали
Птахи, першими
Вилізши, а нащо
Виховуватися?
Я-ко в наступному
Житті ще час буде?
Тайна життя - родись
Сличним і ходи, красенем..
Й-тим - скликай дівчисьок..
І клешні, і копита
Страшно, ховайся
Винюхуй чортом з
Мордочкою заячою
У тінь, овде, на рівні підземних богів
Любить море і в'юнів, але останні
У болотистих виточках перших маються
Як кошулі на них й петлі на зайця пусті -
Снідає лиш грибами, що знайшов дорогою
Туди-сюди, полісся, а засе - до степу
Туди запливають вже чечуги, як набрид
Писк, що сипить прокльони, коли ти їх
Смажиш заживо, а колись напував вином
Скоро мені тебе поїти і годувати.. Але
Наші шлунки будуть бурчати, борсуками
Невдоволеними, - Ти чого лазиш біля моєї
Нори? Ходиш лісом як тиранозавр на гоні
А потім слідом проходить перший холод
Вбивцею, навіщо мороз з долини виносиш?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966624
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2022
Там-тут-невід-де
Логічна помилка
Слизиста пліснява
Це важко, народитися
У ядрі - що чорне дно
Просто начебто сказали
Мо' танцювати ритмічніше
Протуберанця, швидше
Аніж при злитті з нічим
У зоряних яслах, просто пліснява
Мої кошики зі спорами схожі на
Розкриті алергенні подарунки
Я десь на гнилій речовині дерева
Огорнула її грибковими тенетами
Трем, в товщу, аморфна, тільки живі
Вартують моїх обіймів, гуміни залишаю слідом
Плівкою водяною, крізь бруд і частини рослин
Поглинаю я все, як і всі на цьому рівні - сміття
Вуглецеве, я маю руки і ноги, чи-то - вії, відчув..??
Я вмію літати
Але приходжу з
Хворобливістю
Немертвий
Тебе проковтнули
Але ти пристосувався
Подякуй предкам, що
Вони тільки лиш не
Переживали, ззовні
Вилилися, що за
Симбіоз, відчуваєш?
Експлуатування
Бактеріальних культур
За завісою блакиті -
Мініатюрна зелень
Припливи, відпливи
Кожного дня суша стає
Океаном, візуалізуй
Мрійнику! До стрімкішого
Потоку, мо'-життя, до якого
Стою у черзі - буде мерехтінням
Яке мене поневолює недостатн..
Незабутня сутність
Тетіс, поодинокі
Острови - Ultima Thule
Віхою відомого часу
Я мандрую, тобі не сховатися
Незапам’ятний час - Моя домівка
Універсальне існування - душа
Так був створений всесвіт, не
Перечу, бо дещо прагне стати
Єдиним, всі витки еволюційні
У моїй тканині прагнучи поглинути
Навіть диявол у страху перед його
Прислужниками
Не промовляй
Його імені..
Вони його найдуть
Вирізавши усмішку
Від вуха до вуха
Не-до-любленому
Хлопчику
Морські трави
Виповзають
Ти така м'яка
Подібно пуску
Кудись прова..
У пустоту.. Таку
Широку, їй є, що
Показати на звороті
А Я просто сиджу і слухаю твою
Музику, під пальмами, ні, ти ж
Говорив, це - саговники, чи так
Важливо каталогувати, чи просто
Віддатися інтуїції? Пересторога
Розумію, "пальми" ж теж від людини
Забуваю, дароване людське
Існування у первинні навички
Банально, а чи дурно, померти любов
Даруючи? Іншого не вартує ця побора
Лиш не-пальми, всіваю, паразауролофи
Достогнують передбачаючи сніг з пилу
Ударом десь на заході, по собі, ще одна
Блискітка у скарби Світлоносного, так
Мало часу, ми лиш навчилися перекликатися
Первинне спрямування, віддатися жертовно
Угору, чи политися боковим захопленням?
Три спрямування-існування, я так рідко
Замикаюся серед культурних, хребетних
Пісень, а маю-ж для того - дві вказівки
Подивитися-б під ноги, а-чи я маю їх?
Умовний верх, не соромлюся бажань
Невинність, й предки грають у мені
Дивися на мою унікальність, вони-ж
Лиш-й залишаться, як це бути мрійником?
Пройти шлях за себе, й за умовний верх?
Спадкоємством по пекельній потребі, любові?
Виходиш з дому? Коли це пошук прожитку
Став творінням? Ніщо квітне барханами
Праху усього, якщо задумали породити
Краплину, то - передбачайте місце під
Зливи, і перший - пройшов ланцюговою
Реакцією, ширячись спрямованістю
Їдкою, врівноважувати хаотичну масу
Слуга нічого, іскра/и, здіймаюся
Спіральками, єдині, страх - усе
Колупаємо злиттями, комусь-і
Собі у спокійні захоплення мить
Порухатися, танцювати? Усі
Палають так далеко, чи лиш
Просто двоє? Ілюзія, я мушу
Впорядковувати відлучений
Хаос собою, стабільність
Передбачена моєю вибіркою
Життєдайною - виривається
Захоплює орбіти пасивністю
На вершині - егоїзм, комусь у
Страх? Таке я - нічого, іскра
На самотності, сингулярність
У масі, звідки енергія? Ми
Усі пов'язані? Сакральні
Камені омиті чистим духом
Не заживуть як не вдариш
Ними достатньо, - Друг-об-друг..
Не дивно, що звільнений час з
Очікувань у переселеннях - пішов
На любов! Вільна! Дякую! Вкотре?
Я спокійніша за пар керосину на
Безвітрі, розлита пліснява, будеш
Моїм світлом? Я знаю слова..
Симбіотична симпатичність
Я пам'ятаю як тебе побачив вмучену
Зацикленою на після смерті до, 'чорт'?
Що-ж, холоднокровність змушували
Вбивати лиш, щоб отримати прихил
Заслуга? Я - ніщо, і спадком його
Мовлячи здичавілим - бійтеся
Це - відвага, так ще багато стрибків
У потойбіччя, і я знаю - повернуся
У відчуття відповідне моєму на тебе
Замилуванню, скажеш, вища за тіло
Безперечно, зверхності у нас під
Ногами - куча, - Занадто часто
Віддаєшся переживанню оточення
Не падаючи у потойбіччя, заземлений
Хрестом плечей, стану з головою, що
За поза? - Довершена, - Звільнена?
Відтворюю сновиддя, і тобі, ще
Зарано
Гора під
Ногами
Виточуємо
Її вершину
Дотичними
Хрестами
Це якась гра у шахи?
Бажання з яким не
Поділитися, - Заразно
Стільникове склепіння
Прийде час і ми щось вигадаємо, на те
У нас і є 'але', заспаний шумер, прилетів
Торгувати з якимись 'трьома полями'
Впав, зарився, - Швидше викопаєш море
Ми все владнаємо, якщо поставимо те за
Ціль, але ти сам зі смертю як і з відвагою
Великий обман соціальності, наче не сам
Не сам в тому що кожен сам по собі? Ту-ф'-та
Винищити все це безглуздя, нехай невинність
Процвітає..
Немертвий
Посеред бою
Находжу світло
Внутрішнього
Умиротворення
Істерія, вжахнися
Еталон цноти
Істерія, реви
Істерія, регочи
Давай покінчимо?
Холодною рішучістю
Істерія закінчується
Якою, лети, Монарх
Це все повернеться
Ще більш нищівнішим
Поштовхом, втомлений від
Тягаря енергії ритуальної
У заплетенні спіралей
Мостами, де "ми", не
"Я", "Я", що лиш струменіє
Ввись, спасіння за крок
Убік, до когось, не як
Завжди - від когось
(Ніхт!)
Сюди добратися неможливо без
Людського майбуття, відлітаю
Для того від землі подалі, блукаю
Тут.. Ідеальний вакуум вже так
Близько, і ніхто більше не трубить
Тривогу, хтось здався? Десь тебе
Розумію, дичавію - тремчу від страху
Поторочі лик яку вбиваю, дякує за
Становлення жертвою, виправдовуй..
Ся, мушу вбивати у собі дитину?
До всього небайдужу, коли з'явилося
Его з прагненням унікального? Й-його
Страх з перебирань, не його надбань
Начебто воно не зможе перекрити..
Не-дайте-Боги! Інак-ж - повимираємо
Чадам втовкмачуючи переконання
Не варті дитячої уваги, воєнізація!
Непродуктивно, роджений з мечем
В руках, і що ти згадаєш взявши
Крізь роки його вкотре рученятами?
Народжений вбивати? Чи-дали
Щось перед тим для ціни помацати?
Можна-й душу покласти на фундамент
Проклятих батьками, впевнилися у
Відсутності культури, мо'-й-взагалі
Не люди? - Дивні розмови, - Скажи, що
Любиш, я не вірю навіть у можливість
Дарованого забуття, дитина плече
Зрозумівши кохання, пізнати б у
Гідному місці, у правильний час
У порозумінні - помру невинною-ж
Там де не дістать збудженнями, мо'
Ти щось скажеш? (ятебехочуятебех..
Кохатисяподитячомуятакхочуятакх
Зналабти- сколапсувавучорнузорю)
Мене кликали на вечерю, і це було
Особливо, брудні руки підняли тісто
До висоти колін, не могла ходити
Кожен залишиться при своєму
Я - безмежним для Тебе, Ти Мені -
Лиш точкою у скопійованому викривлені поля
Не твоє, Як тільки ти розширишся, маса конечна
Та втратиш щільність - Я візьму гору над тобою!
Будеш для Мене пульсувати!
Поки не зможеш більше бачити
Свої-власні конвульсії, Захід дарує лиш
Культуру розбещення, насолоджуйтеся!
Поки над нами Сонце! Приглушіть гомін!
Не чутно слово цнота дитині, а я не звикла
Їй накрикувати сторонні віяння, що з половою
Навіщо їй ліхтар зі свічкою й думкою-іскрою
Посеред степу людяності? Валите буревіями
Основи, не гірше за заліське болото, осушити!
Спалити! Огородитися лісосмугами!
Скільки світла, скільки випадковостей
Відбитих ним від потойбіччя
У міхурі одному, імла-і-зорі, сироти-сиріт
Звідкіля взялася температура? Далекі
Від неї планети, ти не знайдеш відповідь
Чи тиранія, чи просто - з саможертовності
Співчуваєш вимушеному ідолу, як це розка..
Розкажи, як нищити потенціал планетарний?
Зламався, нехай ще більше постраждає
Не життєдайна щаблина розвитку форми
Суб'єкта під порозуміння не передбачено
Останній сірник витрачено на свічку у склепі
Мрій, я не можу створити, не щира любов
Розбиваю прекрасні твори молотом, кидаю у
Вогонь, перетворення, реінкарнація, добав
Лиш вогінь долинних, ранкових туманів і міси
Після того як вмився після сну, чистими руками
Й-опісля як їх вже помив після роботи з болотами?
Й тою вологою втамовуючи її вечірню спеку.. Чию
"Її"? Ранками я мушу бути сухим у рівновагу, вона
Все зробить сама, просто відступи
Убік, й не споглядай її персональне
Творіння, витиснути б ключем задум
Не римуй далі, далі лиш Твій-Мій
Прогуляємося лісосмугами? Вони-ж
Як алеї вдовж доріг, зелена планета
Село, слобідка, а між ними поля й
Зупинка, хтось не приймає смерть?
Нічого бере своє, конвульсує невинні..
Давно вже осінь, я виросла першою
Гудить у голові вітер, як на пустирі
Але мені не тоскно, бо можу-ж його
Засіять.. Ти мене розумієш? Цю
Даровану картину з підписом.. Сміх
"Художник", інтуїтивно-розбираюся
Такий великий світ - було б здоров'я
Яке ти вбиваєш, здичавів, і-всі-ці
Щаблини-люди кудись ступили
Убік, начебто, безстрашно у
Незвідане, за звитягою, що-є-вибір?
Дали-ж-лиш нам лице смерті, прийми, чи
Замалюй! Замалюй! Зроби хоч щось!
Поки я не почала проклинати, й смерть
Близька - прийде до світання, якімояякмоя
Мене ж закололи поросям, показати дірку?
Як вони мене доводили, можна просунути
Руку й слухати биття, дотично-інтуїтивно
Хочеш? Хочеш? Вигрію ним вбиті холодом
Пальці? Ці слова не для мас, стражденні
Для нас! Нас! Хапай, але не виривай, так
Як почав робити з лободою.. З голоду, не
Бур'ян.. Так-ж багато насіння.. Й росте з
Болота, копаєш, викопує їх, пересаджуючи
Убік, під майбутній лан
Це була перша морозна
Ніч, він був - невинним
Осіннім, а вона лиш
Розпочинала набирати
Затяжними ночами
У майбутнє сил
Одна
Серцем
Інша-десь
Міжніжжям
Вигрівається
Твоя рука
До моменту
Нормалізації
Кровообігу, що
Вберігав розум
До блювоти, до
Моменту кінцівок
Владних вже
Хапатися не
За себе у
Безпомічності
Я-рада-що-в
Мене вийшло
Витягнути з
Тебе збудження
Тішу його ніжно
Литками, ти-ж
Десь-як-завше -
Нижче, головою між
Колін, сховатися-б
Від очей подалі
Щоб схопитися -
Потрібно постаратися
Мені, але перший раз -
Це не як в перший раз
Знайомство, колись ти
Здіймешся вище ніг
Руками вище слизького
Серця хапнешся, без-дум
Інтуїтивний, рада нині-я
Просто рада твоя, не-потрібно
Нічого вирішувати наодинці
Згодом я віддам і мозок свій
Та і гострий язик, що звабив
Якщо ти скручений - я вигнута
Якийсь над тобою прихисток
Нерухомий своїм любовним
Его, а з нього капотить, голодного
А хазяїн ще просить дать попить..
Сьогодні я все роблю для того
Щоб ти міг то-є для мене зробить
Як сказала одна поетеса, - Чоловіки
Найчарівніші створіння! - Я-ж-так
Вимажу усі твої ноги.. - Досить? Я
Лиш відповідаю, не псуй мить.. Так-хоче
Спречити, але мені не важко, йому - приєм..
Вимазувати своєю духовною есенцією мої
Ноги, марнотратство? Згодна, але я
Повірю, що годна, і це-ж-лиш ноги мої
Кістяками яких відчуваю його підтягнуті..
Говорю, теплі руки вже твої - допоможи
Моїм литковим м'язам, що знають лиш
Верх-низ, куди їм
Убік, до тебе, до
Центру, ніжити
Твій ріг, і він усе
Робить, а ви
Споглядаєте
Просто, не соромно?
Ще-й-до-усього - чужі!
Ви нічим не зарадите
Такий гордий світ
Споглядайте й
Робіть висновки
Культура похованого
Під ковдрою - на-чхни!
Це все товариськість
Вихована, без-неї не буде
Ж нічого соціальній істоті
Все вирішать походи до
Спеціаліста, та як-би він
Міг до когось дійти - не
Було б й проблеми, вибач..
Я цього вам не говорила..
Він вже - все, мирно спить
Не здіймаючи голови вище
Колін - він всю мене вимазав
Поперемінно холодними руками
Моїм-ж трепетом враженого серця
А хтось у тую дірку закидав те, що
Він не смів спускати й на литки
Він обіймає мої ноги, він спіть
Й-йому більше не холодно.. В
Цю мить.. Пахкочу землею
Прогрітою, зволоженою
Готовою, до всього готовою
Й сьомий раз вже засурмив
Мороз гарячими конвульсіями
Беззвучними стогонами, відчуваю
Лиш глибокий вдих, випущений
Дух, й видих, кудись
Убік, не між колін униз
Мої руки - безпомічні
Зосереджена-ж-на ногах
Зійдеш росою світанком
Перегрітий, що готувати
Найскладніше? - Хліб
Бо прісний? - Ще-й у
Компанії грибів.. Вони
Такі незалежні, а хтось
Сказав, - Мусите зійти
Ти обділив мене увагою
Логічна помилка, дисонанс
Придумайте опис кращий
Грається словами, хоче цілуватися
Хоче чужої мікрофлори у асиміляцію
Хтось візьме-ж гору, і все стане чорним
Але-не-не-на-часі, слідкує за коржиками
На вуглях, просто добав води, не
Густе, не рідке, десь-на-межі
Збиття-й-місіння, на золотій
Пластині, головне, остигнуть
Най, що можна було-б-й ходити
Огрубілими без підошов взуття
Стопами, походила, розрівняла
Молиться, як-би-я-був-творінням
Чиїмсь - то-зміг створити уявою
Хоч-би води? - В тебе є сили
Ти знаєш, як те виворожити
Мені просто подобається сумувати
Особливо-як під рукою хтось спить..
Зануреним у своє царство снів
Заполонене мною, а-ж-не-винна..
Що він виносить звідти-назовню
Звідти-звіти огляд потойбіч, а-я-тут...
Знаєш дату своєї смерті?
Чи "Вічний", бо тут і зараз?
Обирала за обкладинкою
Дискети серед мотлоху
Тут назавжди, Тут назавжди
Не сприймала, смішили картинки
Цік.. Музика?? Нищівна, плямиста
Танцювальна.. Космос відкритий,
як тіло на розтині для вивчення
Мертвий Бог, така надія
Темна, танцювальна музика
Ніщо плодиться невинністю
І завше є місце під захоплення
Дивись! Під неї можна кружляти
Швидко! - Що за молодість, хочу Її вбити
"Виживання ніколи не передбачалося
Тести проводяться для спостереження
смертельного результату зараження
Створено лише зі шкідливим умислом
Повільного вбивства свого господаря,
і збільшення потенціалу поширення"
Ось і заговорив вдихом, не почула
Кружляє в навушниках, що за юність..
І "заразою" не відчувається ця суть
Я "обраний" для досліду, передбачено
Кінець, запаморочення, підхоплена, -
Мене накриває, "Твоє тіло спотворене
Цей досвід продовжує погіршуватися
Оскільки інфекція цілком опанується
Цей досвід продовжує погіршуватися, -
Тебе не знудить? - Здається вмирає..
Твоя жінка вмирає.. - Що ж Ти зробиш
Злидар, грохає, наче біля вуха рейка
і проїжджають вантажні вагони, -
А коли ми вдоволені? Нелюдимий
Я - Твій порятунок, трішки природи
під рукою, невіра у людей - безодня
Чи вона тебе затягує? Не такий як усі,
не маєш чогось, що всі мають
Не люди погані, а - я! Тікаю в Себе
Мелодійна порожнеча, темна і важка
надія, німіє від страху небуття
як ти міг таке слухати, ой, лю-лі-лю..
Світ збережний, це все примарна
реальність, ой, лю-лі-лю-лі, віддана
у володіння людині, плата за форму?
Значно більше, нерозуміння, це все
у твоїй голові, ні, не маю її, Я - Весна
Ні, це все серйозно, взаємне нерозуміння
Що за порозуміння, кольори інших планет
Не випустіть з цих тенет, ментального
Лімба, світлограї, що ніколи не заходять
За світло-тінь, відітни мені голову, не вари
Збережи, годуй - вологим, чим-як-зможеш
Таке-дивне-є зневоднення, хочеться соло..
Як це втекти? Надягти корону і піти рубати
Тероподів трьохметровим півтораручним
Мечем, що за відмовка? 'Дисфункція'
Мав найнеприємніший інтимний досвід
Морська лілія спалила усі нейрони, лоскочеш, поглина..
Занадто сильними імпульсами розчинних ферментів..
Наробила ран, кам'яних шрамів, може комусь вони й
Будуть у приємність, але не для мене, одного, - Що?
Все ще пам'ятає дружину? Її немає у часі, й у батьку
Значить вона поглинута до того, а ти опісля..
Це ти з тисячу облич, я заходила до "шафи"
Брешеш, в тебе була ж дружина?
Безперечно, хтось наткнувся, би
Би.. Не проґавивши чарівну експлуатацію
Фантазій даних самим часом, - Сніданком!
Обідом й вечерею! Й-серед-ночі-мені
Любо перекусити, забагато витрачаю
Енергії, бо-бо.. В неї так мало часу.. Я
Проходила й у твої покої.. Рубку - твоє
Слово, бачила-по-бачила поширений
Генотип людський у яслах, у ембріоні
Чотирирукому, ідеальному симетрично
Дієва паніка - прекрасна, та-шо вбиває
Бездіяльних, вийти б з її тіні на шістьох
Кінцівках, - Якісь неправильні руки
Верхніми не хлопнути перед лоном
Нижніми не поплескати над головой
Заважають лопатки, що одна-під-іншою..
Я цього не бачила, там-більше.. Не роз..
Тендітні дівчата виростаючи стають злими
А найгірші з них - не йдуть ніяк з твої голови
Півтора метра вредності, сорок кіло спокус..
Не-до-сказаність, видумує співчуття самоти
Закривається, все опанувала, і як
Проходити між дотиками електронів
Дивишся і не чуєш як скриплять двері
Десь за стінами, вже не у порожнечі
Анти-жона, щось між кішечкою і
Повією.. Не розумію.. Хоч можу
Говорити про лайно, так-й про
Квіти буяють-що без нього не
Так помітно, щасливі у повних
Силах поклонятися світилу
Так, коли помреш, то поростеш
Грибами, головне - ляж на гіфи
Поживний шматок лай..
Чужа молодиця, - Чорт
Прилетів-що свататися!
Дружина, спомини
Вона читала книги з кінця
А що варте розчарування?
Окрім однієї у голос, і мене
Там не було, не типово
Тобою захоплений, вічний
Влилася тонкішою формою
Кидаєшься голодною на зустріч
виплескує страх усмішкою
нелюдським спокоєм повнюючи
Мою, у вимірі де не існує бігу
Просто повзаємо слимаками
Мозговими, такими дотичними
Очі покинули, провітрю совість
Серед твого волосся, Сирена
Піднеслася забувши мову
Останній свій тиждень ти
Провела у царюванні, - Помий
Мені ноги! Пісю! Бігай навколо
Що мені потрібно лиш і запитуй
Хоч вже не ходила, та-й не пила..
Просто любиш коли навколо
Метушня, а ти спокійна, горда
Вища усього цього зміїного кубла
Дитиною почала, дитиною й закі..
Принцеса, моя принцеса, що
Просто лягла спати, не одна..
Лицем до лиця правди-вроди
Зовсім не спокусливі прояви
Фізіології стікають і
пахнуть звабливо
Вище усіх очікувань
Просто я тебе кохаю, не більше
Ти така дивна, і це кохання стигне
Йому потрібне колихання двох, а я..
Виношую щось вічне, - Ти чий? Мій?
Не страшний, й-то вже добре
Моя голова - порожня до болю
Без болю, одна лиш біль і ти
Мій фаворе', стоїш прекрасним
Древом, ледь тьмяніший за фон
Згаснути б вогником, що своєю
Красою не підлягає відтворенню
Десь під твоє кроною, я молилася
І ти прийшов, а-що багато просила
Передбаченого природою? Лежу
Вигнувшись дугою, спину поколює
Наче їжак несе на собі, до себе
Додому, палаю я, та не згораю на
Твоїй кроні, мій образ - нетлінний
Споглядаю блакить кристалічного
Неба, нехай не тускніють твої зіниці..
Боязкі чоловіки люблять рудих
Безсоромних і нахабних, не хапай
Дике возгорання - підсмажишся ж
Епопея проявів найкращих граней
Кришталевої душі, підвертаєшся
Лиш щоб підходити моїм проваллям
Допоможи йому, допомагаючи собі
Сам свій, маленькі долоні насправді
А Тебе потрібно буде утримувати?
Хапатися - не вірний синонім "триматися"
А як приємніше для обох в обопільності?
-
Пообіцяй, що ніколи не вмреш
Я знаю, що дурно, але пообіцяй
Бажання - єдина правда, дає сил
Безсильний, навколо метушня
це нормально бажати усамітнення
Страх - життя моє! Життя Моє!
Про що думаєш, коли з конвеєра
серед руди вибираєш кристали?
І що довше - то більш щастить..
Як це сортувати сміття? Хто
в Тебе там, де зачиняєшся?
Що на переплавлення? А що
до сейфу? Я ж чую голоси, - Машина
Тонка взаємодія з системою, -
Ти надав машині "Его", Чревато
Слово зняте з ворожого язика, без
Аналогій, бо це - позбавлення волі
Не грає у ній черево, гаряче і вологе
Одночасно, неординарне існування
Одночасно, не.. ней-неймовірно, - Ти..
Ти теж не нічого (мертвий кінець
Наче мертвий, наче мертвий
Наче мертвий, наче мертвий
Мертвий кінець, локальний жарт)
Схопила за члонок, перенесла на Луну
На руках її тут буде кохати легше ж
Сувора, знає, що любо.. Не тільки
Їй мене таким відчувати, жінка
Ходить обернувшись у покривала
У мереживну скатертину, примара
А Я просто копаю торф, руки зашаргані
Так, в нас не буде ніяких випробувань
Буттєвих, окрім самого цього кохання
Певно, потрібно прокидатися, як уві-сні
Вже думається тверезо, споглядає ж
Мої стриманні бажання, хтиві наскільки
Настільки дозволяють обставини
Розкрию очі, а вона вкотре перед
Мною, на пуфіку лежить вигнувшись
Дугою, - Нарубай дров, а-то замерзнеш
Давно вже осінь, я виросла першою
Гудить у голові вітер, як на пустирі
І співають вкотре птахи молодії
Не до кохання, час линути, час
Прощання, будуть торохтіти і там
Згадуючи цей життєдайний уклін
Для тих, що-мо' полетять сюд'а
Наслухавшись билин, дочекайся
Весни, готуючись восени
Жар-холод - мусять бити
По ногах грою кольорів
Як-ти-можеш їх топтати
Прибуток з тебе для мене -
всередині, ніколи не повіриш
Бо ніколи не побачиш, сліпе
Щоб роздягнутися - мусить
в білизні стати затісно, чистота
додає впевненості, дурно, але
можеш не роздягатися
Він десь літає, він не "тут"
Не говори Мені забиратися
Я "на пуфіку" цьому лежу завжди
Споглядаю за роботою, возиш-
Возиш, закидаєш, болото-торф
Розумію ома'жі, але не ці, де він
Вибирає коріння сусака, айрова..
З голоду? На зиму, може і типовий
Якщо перевернути догори ходунцями
І твоє останнє ко-ф'ю закипить, вкотре
Дивиться на мене, а я ж - прогинаюся
Мостиком, щоб не було видно відбиток
Стану, і я більше не маю сил тремтіти
Незримістю - покидаю метеликом, тікаю
Не втримавши парування у спину
Повернувшися за десять хвилин
Разом з свіжим запахом напівжиття
Залишену мені чашечку ко-ф'ю -
Випитою побачиш, знущаюся як-і
Ти, все знаєш, це мене злить, бо мовчиш
Надприродно хочеш, і всі слова - брехня
Між нами провалля з потойбіч
Не було-б цього ґвалту, якби
Все було не так однозначно
Не можеш створити води
Без осушення усього навколо
Потрібна-ж-така-жага-ви-спрагла
Що навколо свій-ж-конденсат
Злизую, де ви були? Мені вже
Достатньо ілюзій, самопожирання
Конвульсую-агонічно-що-оргазмам
Віддаючись безперестань, й-плачу
Паливо мені у розвагу - комусь у
Неуявне без нього існування, - Я можу
Створити води, але в околиці стане
Пекельно, та-й-то, Ліро, надавлю її
З болота на підмитися, залити ко-ф'ю
Холодний синтез - реконструкційний
Занадто-щадний до ядер, так мало
Води, так багато складних з'єднань
Як все розділити на атоми і злити?
Трохи води на випалену черевом
Долину? Прости, що віддався
Саморуйнуванню, важчому? Не
Бажаному? - "Бо"-"бо", скрізь
Симбіотичні сплетіння стогонять
Поглинуті коханням, видом своїм
Доношуючи думку усім, - А-як-ти-мо'
Бути одним? Панівний вид.. Ходиш-ж
Лісами нічними, орієнтуючись завше
Темнішими у мороці стовбурами, ще
Знайомими, не опалими кронами
А-як-пожовкнуть - стане ще світліш'!
Ти забуваєш прийняття забуття, поки
Не заболить людиною десь-між
Головою й ногами.. Ти відтягуєш
Нашу вічність? Не перепрошуй в
Мене ніколи, поки не вдариш..
А-чи-мені варто вибачатися?
За обтяження забране? Ні.
Все розумієш, мо', ось твоя
Дитина-й-покажеться, завше
Засоромлена, крізь усмішку
Щиру, мимоволі, ненароком
Хтось заборонив радощі?
Прийняття вищого не-ма
Остаточне опанування
Собою, й сміливість
Дитячого лиця, без
Жодної скалки знев..
Пішли дощі, збирала стріх потоки
Мила діряву підлогу перед зимою, - Це
Навіщо ти? - Авіація, трьохвимірний
Світ у повному доступі, доторкнутися..
Б до людських надбаних умінь, не інтуїтивни..
Дрова - сухі, зима буде малосніжною, збер..
Воду, збережи, не марнуй навіть-на ко-ф'ю..
Двічі за короткий день, а-то, чим-й умитися
Відзеркалює мої закляття
Відвертанням погляду у
Сітку металеву - підлогу
Ти не збереш з мого тліну -
Пилу шкіри - нічого, все униз і
Убік, у перетворення, хочеш
Я тебе знищу? Дивилася
Еквілібріум? Не підлаштовується
Під ненависні зусилля, як-це-мати
Їдь волелюбну, розпливчасту -
Стрижнем неоправлену в око
Оне-інше - я не зачарований
Образом, вивчаю, усвідомлений
Ти лякаєш мене непотрібністю
Мене для тебе, ти мені
Подобаєшся цілим, але
Це - не ти, вимушений
Таким ти був як ми
Здибалися, вперше
Тобі набридла компанія
Горил-смертників? Що-за
Бажання у відтворення
Дарувати смерть тим,
Що давали присягу
Захищати, що за славна
Смерть? У протистоянні
Культурному загарбанню?
Ну-й-що? Ви скінчилися
Вони - ні! Зникла, зі
Шваброю і відром
А помити знизу як?
А там ходить поршень
Не треба.. Нижче? Ні
Там сам розчищай
Пил пожертий колись
Кам'яний, все просто
Антигравітаційний язик
Захоплює, підтягує
Прес-щелеп - трощить
Але-ось-он - диво
Залишаючи пам'ять
З'єднань, не розлітаючись
Поки не розкладеш на свій
Стіл довгий для перебирання
Ручного, язик міг-би розчинити
Усе на молекулярному рівні
Але так важливо побороти
Природні напруження, якими..
Проходять ресурси, ти-ймався
Маячнею, вірою-надією, не
Скануючи перерите-вже
Корпораціями, де вільні
Електрони? - Пояснити?
За покладок? Розчинилася..
Занадто гучно
Грав бум-бокс
Якийсь джаз
Бульканням
Якийсь сладж
Іржавими рифами
Хотілося танцюва..
Повільно, наче
Мертвий, що
Отримав
Вічність
Зрештою
Під те, що викинув й не з..
Ніяк не згадаю, де ненави..
Що? Чим об'ємніші роботи
Тим менше клопітності, я
Лиш доопрацьовував те,
Про-що ніхто не просив
Куди мені руйнувати
Планети навколо мертвих
Зірок? Просто клоп..
На полотні простору..
Хтось спускає жили
Ну-а-я-щось-що було
Між ними, природу
Походження їх
Інколи відпрацьованим
Продуктам місце на столі..
Зникла, один-два-три-чо..
Чорт! Навіщо позривав усі
Лопухи? - А-ти вгадай, хто
З нас ще щось віддає й
Простору, це - рівновага
Злетіла, безсоромно..
Над мною.. Чомусь
Стало любо-щасно
Через таку розкуту
Спільність.. Злетіла
З лопухом-капелюшком
Помиє високу стелю
Що без роботи у
Майстерні - чиста
Лиш-ж сліди шин
Тачанки, брудні
Й протре все ще
Раз, один, насухо
За спиною - коридор
На два кроки до
Далекої кімнати
Вимазаний білим
Кут нахилу 30-ть
Градусів, хочу пити
Одна-десята - це
Далеко? Ще? Аж-
Ніяк, ціна-ж - вічність
Залишаю її на самоті
Поки не промерзла
Земля - копати долину
А потім - можна ходити
Й-по гіпс, що завжди
Твердий, розбий
Бий камінці прямо
У мішку, щоб не
Розсипалися
Прибий як собаку
Щоб не бачити
Кинь на вогонь..
Що наробила вода?
Потрібно постаратися
Щоб її вигнати, вкотре?
Погляд? Не дивись так, -
Я лиш копіюю твій вираз
Цю перманентну ненависть,
бо я тобі сподобалася,
і тобі це не подобається
Заганяєш скалку відваги
Щось в тобі недобре зріє
Поганеньке, здорове вже
Виросло із маленької звитяги
Що мучила інвазією, загноїлася
Я мушу діяти, інак - абсцес
скасовані сили і воля
Запущеним страхом
окрім котрого мені нічого
не дано, - Якщо не Я, тоді хто?
Якщо не сьогодні, то - коли?
Була б в Мене така епітафія,
але останньому хто поставить
пам'ятник? Тому виношую такий
сама - кістки свої, Закрий очі, і скажи,
як бачиш реальність крізь мрії?
Викупаєш? Це може бути щось
темне і холодне, але це твоє
бажання, і ти в ньому не одинокий
Істина - початок шляху, чого ти хочеш?
Хочеш я роздягнуся? Тебе насправді
Кидає у недієздатність усвідомлення -
Без початку не зміниться нічого
Ідеал цноти, у твоїх володіннях
Творіння предків, забуття тваринних актів
Без-відповідне, питання початкові - відкритті
Все-ще, біда, у кількості деталей віднайдених
Врешті хтось його правильно поставить?
Згадавши щось банальне, що і відповіддю
Являється
Викупаєш?
Бажанню не потрібні інструкції
Хочу, щоб ти ходив перед мною..
У одній білизні.. Нас.. Же..
Ніхто не побачить.. І чому..
Ти кидаєш усмішку? А у
Металевому саркофазі
Ходиш у одних туніках-
Халатах, кольору індиго..
Не носиш? Бо стримують..
Кровообіг.. Ну звісно, ма..
Мантії, мантії темно-сині
Індигові.. Мусульманин?
Схожий на представника
Народності, якій єдиний
Бог послав свого пророка
Це-ж нерозумно - слати
Усім одного, для любові
Потрібні інтимності
Животворчі дотики
За обнадійливим
Словом нуртування
Любові-що-не-знає
До-смерті-спокою
(Киньте мене у воду
Я буду усіх любити
Хоч-би після смерті
Як-того зараз хочу
Невірнийневірний)
Він нікому не молиться
Тим прописаними
Масовим голосіннями
Кожне його слова - це
Вже робота славу
Помовкує, знає, й сам
Злиться, Ой! І брівки
Він густі насупить, яко
Нам нічого сказать?
Краще прийму Іслам
Буду п'ятою жоною
У процвітання життя
Аніж вийду за москаля
У якого вже є глашатай
І він мовить від імені
Пост-пам'яті з якої-й
Вийшло спрямування
Мертве, вам дарували
Такий псевдо-рай
Вам дарували таке
Далеке, не гай, рай!
Часу на сумніви не д..
Не думай, - Ты-шо
Слишком умный? Овде-де
Лиш у вас "але" це звучить
Образливо, стану шостою
Для осліпленого божественним
Аніж вийду за москаля зі здутою..
Припущеною величчю йду'чою
Убивать тих, що й стріли відали
Вам, ми не хочемо з вами грати-
Ся у найжахливішій грі людяній
Чому стихли "священні війни"?
Виявляється - ні, вами мовить
Псевдо-божество, бо ми більше
Не граємося з вами, чужі-ж, вже?
Ніколи-й не бували, згадайте
Хаджибей, слобідки-околиці
Кожен при своїй, не більше
Але яко хлопець-дівка
Влюбиться - тікайте за море
Або за північне болото, що
Таким правом вдобрило
Така людська культурність
Хлопчики завше грають у війну
У смерть, одні матері кричать, -
Досить! Дурні! - Інші, - Смерть
Турку, французу, німцю й ось..
Бо ніхто не хоче вірити у ваші
Виверти, з гордістю по-яких
Мо'-й очі прикрити товаришу
Лиш безкраї простори які
Рабсько копаєте заходу
А-самі навіть без дороги
Від міста-до-міста.. Знаєш?
Ненавиджу тупість і лицемірство
Не люди - раби, - Безсумнівно
Чудовий монолог, дякую-дякую
Такого більше не повториться
Вибач, - Ні, ти-що, все-що-не
Можеш сказати - хвороба
Звертаєшся до спеціаліста
І тікаєш, бо виявляється
Болота мають бога живого..
Як-це тобі недостатньо?
Я-просто-просто-хочу
Співрозмовника-цілі
Яка-якого сходяться зі мною
Не на величі, а на - любові
Я-просто-просто вимазую
Стіни гіпсом, тугим, білесе..
І-мені-так-любо, не уявить
Щоб я більше-ще могла
Зробить.. Не знайти мені
Кращої роботи, мішу-мішу
Замішую, добав лиш трохи
Води, мо'-хто-й-згадає
Дійшовши сюди - епос
Гільгамеш'овий, все
Рівненько я замазую
Поки ти спиш, ходить..
Далеко-ж, втомлений..
Зберу-увесь твій мотлох
Бруднющий - поперу
Дощовою водицею
В тому казані, що
Випер подалі від
Нагадувань за
Смітник свій.. Поки він
Мирно спить - вимазую,
Щоб не успів видавить
Біль-яку-ще-не-виговорили
З-болю-спільного, ні-ні-ні
Не успієш його видавить..
Ти далеко ходив
Ті-лі-ті, він мирно
Спить, й-як ви'снить
Задуму до деталей -
Буде мене любить
А-я-вже-на-пів-шляху
Тебе-б не розбудить
Своїм співом до стіни
Лицем приставленим
Я все гладенько
Вимазую, в допомогу
Мені йдуть твої форми
Геометричних фігур
Неприродні, як
І задум.. - Божественний
Не виходь у двір, там і стара вишня
Поламана низинними буревіями, -
Опала? Перша жовтіє, остання радує
Чи-все-ж-в'яз? І не гріє нічого, не робе
Серце, потрібно розпалювати власне
Імпозантно, - Але-ж - ти терплячий
Глуши, бездонні реви вітрів нагрітих
Світилом, краще не виходь, - Куди?
Всюди, - Голі крони криволісся, -
Ззовні? Все палає не-моя зоря?
Люди поховалися? - Що-лиси
В-норах, злиття-ж - передбачено
У-ями-що повикопував - набігло
По-коліна води, стабільний
Вітер, хворобливий, говорить
Не виходь, Милий, сьогодні
Поїж грибів-світлячків, нормалізація
Займе роки - та-ми все-ще не сліпі
Яко кроти
Позамежжя
Часу - не дім
Людський
Ти все знаєш
Тобі відомі
Таємниці
Й-цього
Золотого
Злитка
Литка..
Литки..
Не знайти мені кращої роботи
М'якенька-м'яка, вигинаюся..
Яким все вирівнюю, тонесенько
Достатньо, щоб покрить усю
Шугалію у нейтринну пастку
З-середини мені, відзеркалююся
Але ти носиш для мене у надбання
Гіпс'у, м'який початок - сповіщення
Ззовні відьмам-відьмакам, що
Повтікали від підземних людей
Ще ниже, переждати-б у живому
Ядрі-богу, за якого ти виходиш
Мені по біль, у печери людскії
Й вони дивляться на нову зорю
Наче востаннє, і пірнають у
Розпечену планету, все-падають
Одним спротивом - білим, далі
Порожнеча-божа, і фінальний риф
Після перепони структурованої, і
Майже кристалічної свободи в ній
Але - метал, іридій, шкарлупа твого
Яйця, а хто дійде сюди, бідні-стражденні
Печерні, місцеві, що ще пару літ як чули
Мої тут стогони, убиєння.. Часу-хранителю
Так потрібні дочки, він споглядає просто..
Знаючи яку розраду принесе якомусь
Хлопу таке прийняте набуття, згодом
Він мене любить, чи-то, йому просто
Холодно, взимку, потрібна самичка
Все-зробити, щоб дожила, а-то з'їм
А-хто закохається внов у тебе без
Жодного досвіду у звабленні, у
Твоє просте існування, мені
Подобається твій спосіб забуття
По-за гордістю, брязкань цінностей
Використовуєш мінімум, комунікації
Привіт, як ти, сама? - Не-погано
Знаєш, якось затмило свідому'
Умертвлене теля.. Прийшлося
Діставати частинами.. - Що-би
Травмувати материнське лоно..
Не прийшлося, - Не прийшлося
Мої руки - леза, яко схочу
Мої руки створені для любові
І сьогодні ми питимемо ко-ф'ю
З молоком якому нікому вжити..
Вип'ємо холодним, вистигло
Не потребуємо більше стимулу
Для розмови
Мелодійна
Порожнеча
Високо грає
Уяви-створи!
Ця шугалія істини менша
За зовнішню, відтворена
На самотності, без душ
Кришталевих що трудилися
На нього до смерті, хоч-би
Дітям порятунку!
Чому я себе..
Вбиваю! Візьму
Засни у тиші
Поклавши душу
На кришталевий
Вівтарний камінь
Кожен день вони
Відчувають, ніби
Живуть у часі
Запозиченому
Досі! Томлячись
У порожнистому
Світлі, чи буде
Добре, як я засну
Ховаючись під
Простирадлом
Тихий неспокій
Сірий-вид
Відьмаки і
Відьми пірнають
Усвідомлюючи
Життя у безчассі
Мусило виповзти
З чогось.. Не-ж
Просто.. Тут
Все, виїдене твоє
Яйце до зародка -
Що твоя кімната
Решток, з формою
Цілого власника
Неїстівна, бо-ще
Мо'-ще вродить? Саме-
Собі, як-й надбудовами
Навколо твого ковчега
Кімнати під кристали
Пам'яті, поглинуті
Перероджені, все
За схемами, вони
Пірнають у камінь
Випалений світилом
Такий дивний світ
Якось полюблений
По-дитячому, таким
Перевтіленням, що
Його-й випалює
Молоде, дитяче
Бажання повернення
До-того-з-чого-витягли
Я все пам'ятаю, й-цю
Любов, якої прагну
Лиш у продовження
Терпимості існування
Смерті, що поробиш?
Вони пірнають, у сажу
Гіпс-гіпс, порожнеча
Твого яйця, полюбовного
Твого-з-богом співжиття
Пустота уявлення гаразду
З якої все й повилазило, не
Все-ж робити без плану?
Швидко виходить з-ладу?
У-тебе-ж вірили-як-у
Спасителя? Хоч ти-й
Ніколи не показувався
Перед ними своїм ликом, ти-ж
Вродливий, знаєш? Чи-о-після-дружини -
Що-одна-з-них - не хотів прив'язуватися?
З-усіма-само-замордованими-до-смерті
Ради місця для дітей, серед твоїх
Комунікацій, усі носили урановий
Камінь до серця надбаної машини
Батько-й-повз-нього-проповзає
Повз-усього-твого-зачатку-долі
А ти не виходив, вилітав через
Відкрите око, з кішечкою на.. - Де
Моя каліко? - Плечі.. Все-ще-з
Дочкою асоціюється? Покинула..
Як-й мусить дитя себе знайшовши
Дякую, за такі гілчасті спрямування
Батьку, він не посмів чіпати твої
Початки, заповнив усі складські-
Духовні палати, оминаючи твої покої
Що-ж не останнє слово проекту, а
Його зачаток, все вивертається
На-зовні-як-тільки ти ступаєш на
Решітчасту підлогу своєї шугалії
З-ока-якої-й здіймався над людьми..
Занадто складна реальність, щоб
Прості прибічники любові розуміли
Як утворені можливості їхніх форм
У мене недостатньо уявлення
Прости, мене, Ар'е, потребую
Стимуляцій, сторонніх-сторонн..
Мо', як й люд, що з оцих планів
Зійде сюди, кутом 30-ть градусів
Й-одно-значно зрозуміє ці-твої
Символи видавлені? Вийде
Назовні? Там-ж - гіпсу-гіпсу
Пласти над ним, - Тобто?
Твій батько збирається
Залишатися? - Уявленням..
Цим, він консервує сили на
Реалізацію, цієї первинної
Задуми, дитячої, розійдеться
Жива-планета, нічим-ніяк-не
Утримана - розлетиться
Камінням, залишаючи лиш
О-цей плаский світ, під
Смітник, як-й-хотіла
Лейла, - "Ла"? Ні, вона
Мене не покинула.. - Як скажеш..
Вона-ж-перша, що звідси вийшла
Ми літали разом, поки-ти-блював
Від однієї-моєї присутності, ми
Наплакали перші моря, це наш
Пласт, перший, найтвердіший
Під карстові-сховища, бо був
Бог, що назвав себе Сварог
Він подивився на нас, сказав-
Ши, - Що за врода, глянеш-й
Хочеш упасти на мертве ядро
Так багато було в його пилу
Металів, поки батько затягнув
Тебе-з-собою у болото, де мене..
Було зґ.. Що мені ті вовки опісля?
Просто копіювали спомин, нічого
Нового, не-переплюнули москалів
Що-за-боги-пітьми.. Сором
Сміється, лежить, розкинув
Руки, вдоволена вологим
Прибиранням, лиш трохи
Тертя-ж, - Дякую, так, що місцеві?
Регоче.. Відьма.. - Нової планети!
Обпечений камінчик узявся
Цементом, де тік жилами
Життя, сил лиш на реалізацію..
Під нову планету цієї першої
Колись чорної остиглої плями
Під життя, що зійшла, колись-
Нігдись на древній Землі, що
За місце зустрічі, пахне магією
Листям перепрілим, б'є поклони
Вітрами, голими кронами, - Тікай!
До галявини - вказую, а -там
Спів весняний ще восени
Під спокійною мрякою відведе
Тебе ліхтариками.. - Очікуй на
Гостів, що не постукають у
Зачинену кімнату, - Ти чуєш
Їхні волання? - Ну-такі-слова
Запозичені - я їм прощаю.. - Тобі
Яко-й-я простила, бо-ще-не-знала..
Жила десь тут з батьком, пішов-
Не-прийшов, не-знайшла, бо була
Війна, сама погинула..
Що за культура.. Стріляє
Тих, що йдуть-й-до-болота
За лободою, корінням, це
Винищення.. Гордовите у
Сіянні безпомічності, скло-
Дута-культура, ніде не
Стоїть, поглинута часом
Ним-ж розвіяна у кремнезем
Наповнювачем у цемент..
Ми-все-ще сипимо пісок
У безформний, дірявий лікувальник
Життєдайного існування, не забувайте
Хто-ще кому нужен.. Чекай на гостів..
Що здіймуть кулаки-у-вись
Й полетять до зорі, крізь гіпс
Гіпс, скільки я пропустив
Циклів? З панування морів?
Надивившися на ієрогліфи у
Коридорі, підтвердженнями
Яким просуваюсь крізь, гіпс..
За-що-так-багато влягло?
Що-я-зрозумів-з-прочитаного?
Не-ма часу на
Спочинок, коли
Час - це усе, що
Нам даровано..
Мій майстер -
Палий янгол
Лорд планування
Потоком, так, владний
Відмінок йому огидний..
Відчуваєте? Злий намір?
Відміна воля
In the Absence ov Light
Лиш шукаєш з ким
Породити іскру, ударом
Маю енергію, інак - я
Нічого, пітьма - назовні
Основа збудження усього
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966544
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2022
І коли моє тіло грає
Так, я відчуваю, що
Живий, і ми усі
Пов'язані, ми всі
Пам'ятаємо боязнь
Справджену, частку
Одиноку без собі-
Подібної, що відразу
Полетіла на потяг
Маси потойбічної
Так багато перед..
Бачено, але я мусив
Стати світлом іскри
Віддзеркаленням
Удару, що розпочав
Розпад тебе на
Бульбашки, звільняйтеся!
Поки не затопиться простір-
Покривало, нас більше, не
Один, я лопаюся і лягаю
Жирною плямою, оксамитовість..
Первинної маси і та-ж нестерпність
Сніг прикрив долину, і він
Сухіший за самий кремнезем
Бо такий-ж кристалічний, - Дінгір!
Десь між шарами снігу наша
Невинність, розтеклася, вигріта
Кимось зверху з теплом прикладу..
Все буде добре, - Як скажеш
І я це вперше таке їй говорю
Розійшлася судомами, зараз
Розпочнуться провали
Безпам'ятства, але говорить
Запам'ятати б, так важко
Пам'ятати про власну приємність
Це-те-ж, що їй від мене у тавтологію
Не забувай про сумніви, - Про спеції
Чи просто віддавшись, потонемо?
Я тікаю й ховаюся, мене
Не знайти, завжди на крок
Убік, боягуз-слабак, проти
Задуму епітафійних бажань
Тихих, без пафосу й хтиви
Я живу піснею передбачень
Я вище електронів у нейронах
Я той, що ударом правди
Породив собі-подібних, але
Не для себе, я пам'ятаю..
Ми всі пов'язані, тобі не
Сховатися, і як-що - це
Вже було, і всі тремтять
Споглядаючи возз'єднання
Я - невдоволення самотністю
Вдихаю-бурмочу, й зрозумілий
Усім мій гнів, я - ідеал цноти
І всі ступають убік, як я йду
Хвилюваннями, все-ще не
Віддався звабам, ось
Вам мої діяння, - Дінгір!
Літній зайчик
Підозрілий тип, дивакуватий
зняв капелюха, білого в плямах? Не
Ганяєш нікого вогнепалом? Що?
Кора березова.. Прикриває
Розпущене волосся, товсте сукно
Сіре, нефарбоване зігріває грибника
Голодного, збирає перші морщинки
Яйцеподібні серед курячої сліпоти
Чому ти так називаєш 'першоцвіти'
З тобою неможливо прямо говорити
Її лиш холодне світло в нас, забуваєшся
Я тут не один, відчуваю, хтось споглядає
Відчуваю твій слід на мені - захопленням
Започаткую ще нову моду серед тутешніх
Діло часу яке підганяє наша відвага
Скалка, як чоловік - то винахідливий
Інак, чи потрібно.. Спасителькою на
Когось кидатися, виказувати турботу..
Про простір навколо, центр якого
Звитяги-б, і співчуття прагнущого
Невже-дарма-ж-все.. Ти знаєш?
Зшив сосновим корінням? Вивареним..
Вивільнення і смирення за вдоволенням
Дико, коли типаж відповідає асоціації
Хтивкам, все для тебе, любить-служить
Через те і мовчазні, невинність турбує
Далі йдуть такі товсті гілки.. Відповідні
Далі, бо стражденний надто
Сам-по-собі-не-здатен, він
Вмирає падінням електрона
Омахом крил, мусить бути дво..
Народжу.. Я знаю під чим він..
Але.. Ж-так-рано.. - Усі зібрав?
При-відкритий рот, на обірваній
Мові, тремтять губи напружені на
Одному-слові, очі - безмежні, тобою
Ходять, управляють, жодного страху
Перед вічністю у собі, непорушний
Кролик
Запашні простори, плаский світ
Підземний, зорею в'ялене листя
В мене кожен день за нові сукні
Фрактально-жилкованні, яскраві
Із верху.. Нижче, не хочу бачити
Опустілих крон у триманні гіпсу
Собою, підземний світ, але я
Нижче, й простіть мене, дорогії
Але в мене так мало часу для
Порозуміння з кимсь іншим
Опроч-як-з філософією ві'дстою
Десь серед капища поганським
Богам, виштовхнених з гори
Убік, до долинної змази, ми
Хиріємо з обставинами, ми
Так легко приймаємо ідеології
Все не даремно, масові плями
Тесту Роршаха, соціальні істоти
Головне слово, "які-які", абстрактні?
А він теж несе лагідність.. Начебто
Це тіло ще щось вміє, неприємне
Художнє середовище, загубилася
Між роботами фало-фанатично Ґігера
Будемо черв'яками? Форми спрощені
Мо'-й перейдемо, позбавлені її гострот
Від его, від его.. Хтось назвався
Сварогом, розчиняючи мертве ядро
У сніг і попіл, покриваючи планету
Збережену уявленням священного вогню
Те, теж - не без сторонньої допомоги, батьку
Як це створите смітник, гідний під минуле?
Ось де культура? Бо він пустий, перероблено
Вибачте дорогії, за складність, це все - життя
Такії висоти, щоб у радощах пірнать в'юном
А він звалився у тебе до найпоживнішого
Поглинутий, все-людяне-до-людяного, до
Найжорстокішого становлення співу Ор'
Ори, живе у пересохлім витоку єдиного
Океану, в музеї-садибі, з пташиного польоту
Бачиться - яйцем, відкладеним у низині й
Справді наче під насіст, гуси-лебеді пролітають
Перекликаються, - Чи-є'? Хто в польоті зніс, не
Розбилося, дрімуче болото завадило
Агресуєш, заручник часу, місця й обставин
Начебто для невинності є місце ідеальне..
Замалювати! Кажани роз-вішалися у єдиному
Коридорі, до єдиної кімнати, він - відкритий
Завше, вона - ні, мо'-як-не-стане-вже-чим
Дихати? За дні проведені на самотності?
За сто кроків токують тетері, і куріпок усіляких безліч
А ніколи не вдовільнявся диким гоном полювання у-прок
Щоб-було - убить найжирнішого у Жовтні гаршнепа ..
Думаєш зустріти навесні першого, то - початок, це - ні
Вбиваєш у виживання, екоактивістки від щастя завивають?
Бажаючи твоєї на-вид нікчемної сутності, земля піде звідси
Фіксованою морозом, він-ж не втече, зимує, такий пасивний
Початок, навіщо замальовувати кров'ю-маслом? Осінні
Пастилі шипшинові, не-життєдайні простори під місяцем
Хто міг передбачить - тому-й-жить, вимогливість кличе
Перетворюй віддану на те просторовість
Затверджую правду твоїх слів
Заперечуючи їх, це - прийняття
Любить гриби і рибу, мо'
Перебратися північніше?
Де щука ловиться на цвяходер
Опущений у воду, де вічна
Мерзлота, де копають могили
Наперед, під вересневим снігом
Сподіваюся, ослабленим холодом
Я помру від в голові якоїсь зарази
Для чого мені довгі літа, що стогонять
Вічної любов'ю, я припинив рік-чи-три
Тому розставляти електричні ліхтарі
Не високі, по-груди, кожен сотий лікоть
Щось знаєте про "воєнне-ремесло"?
Найзлісніший ворог важкої техніки
Який? - На зберіганні? Волога
Пісок, катастрофи.. Але раніше
За усіх приходять - миші, усі
Нерви оголюючи, бо не глибоко
Вкопані? Потрібно було збирать
Спеціальну машину, що-їх-би
Вклала кістками? Не сприймав
Це-все серйозно, забувся-яко
Світ, й-ніхто-нігди-не-хтить-іти
Далеко від дому, така самота
Породжує пересторогу, такий
Статечний, можеш купувать цілі
Села, й-що, буть їм твоїми кріпами?
Так.. Бо разом з людом, десять віків
Напливів заліських боліт, що-ж -
Боремося, трошки для себе й
Більше для усіх, не-підвести-б
Світ життєрадісний
Зверху, пекельний
Всередині, регочу
Як бачу поклоніння
Невідомому, не
Забувай де находишся
Та-про-що-це-я? Однакові-ж
Я тобі не допоможу, сядемо
Й-будемо горювати? Чи
Дивитися на заметені стежки
Вночі, Віхола просить мене
Відійти.. Зробити сім кроків
На південь, та-я-ж-тобі-ще
Не вказала де-саме оголені
Не-нерви, закладав легко
Руками, господарськими, не
Повелитель-ними, куди-ж-тобі
Навіки, як слова народу з уст
Тих, а вони насправді - сонячні
Але насувається темна ніч, що
Хтить стать останньою, не
Здавайся, ми скільки прожили
Візьми сокиру чим-побільшу -
Відразу стане і жить полегчій
Хтось мусить дрова рубать
Неспроста-ж - перша наука
Здоровий, волосатий чоловік
Сидить й плаче над деревом
Живим, і це так смачно, знаєш..
Скільки душ в тобі, томляться
Бажанням робити, утримуєш
Нестерпність історій і почуттів
Звичаєвих, усі наші бажання
Не оригінальні, - Як тобі роль
Останнього? Твоя нестерпність
Сміється над нікчемністю сил
Волі - не взяти й вмерти, вони
Бачать у твоїх забуття'х свої
Життя, і всі вдоволені, поки
Ти не скажеш останнє слово
Як-ж ти все ускладнюєш
Розтягуючи, ти все знаєш..
Зрештою впадеш, ой-і-ні
Вони не будуть тебе
Прославляти
Ненависть
Капотить
За комір розплавленим
Металом твоєї шугалії
Котра
Утопія
Слухайте
Музику..
Як двох
Попередніх
Не дано, гра
Танець
Персональні предмети можна передавати
Можливо моя реінкарнація віднайде свою
Відповідність, хтось зможе скористатися?
Честолюбний потік
Після не пам'ятаю
Якої вже ходки, і
По-що.. У петлі
Одній з - кролик
Самчик жирненький
Крутився, повішений
Удавкою під передні
Лапки, невже мо' бу..
Сподіватися що обійме
Шию? Недостатньо
Чутлива приманка
Зайшов далеко
Встиг поласувати
Не просунув лише
Шию, полишив його
Поки не здасться
Зимою він би на
Вітру замерз, але
Але ще не опала
Навіть липа перша
Прогнозуєш мені
Оксамитовий вік
Десятиденний?
Весняний зайчик..
Цьогорічний..
Я повинен викосити галявину
Бензину й масла - ще-як-раз
На якесь штрихування "для-
Себе-краще", фінальне
Щось згадував, прочитане
З журналу "Дивні казки"
Викинув у робочий відсік
Щось до теми про сарн
Прото-копитних, пам'ятаєш?
Вийшла з води, але прийшла
Її відсутність, - Назад! Пірнаємо!
Там лани з водоростей, рачки і краби..
Пили каву, не-до-парену, вона розуміла
Наміри, прийшла зі світлом, тиждень після
Акту, приносила лиш звістку биттям
Синичок у вікно-ока, ягодами, пізнім
Суничним цвітом ранками вигрітим
Під бджолині нальоти, - Живий.. Не
Вбиває живого, бажання поїсти - мо'..
Достатньо єдиного виношеного дня?
Опановує мене холоднокровність хтиви..
Нам варитися разом з ним, дозволиш? -
Чому саме це слово? Ти запрошуєш..
Владно, - Люблю тебе, світанкового..
Пили цикорій, і вариво це називали
Ко-ф'ю, корені, не тому, що зерна скінчилися
А-тому-що-не потребуємо більше стимулу
Як посміла собі 'відьма' упасти до
Захоплення, все занадто одиноко
Як посміла собі 'відьма' співчуття
До захоплення чужого, не зливаємося
Повернувся і став найбільшим ссавцем
Як в тому оповіданні з "Дивних казок"
А до кого ви прилетіли з Дельти Павича?
До китів, розум завжди собою жертвує
Прокляті безконечними колами пекла
Де моя повага? Замолода цивілізація
Прилітайте у гості, коли бажання єднатися
Стануть, а-чи просто шукали собі-подібних?
Знаєш, усі ці низькі частоти недоступні
Людині, - Відкинься і споглядай контакт
Величний момент без краплі гордості
А то знаєш.. - Як, з краплі починається
Океан, вийшов значить? - Не сподобалося
Може досить собі брехати, очікуючи, що
Дощ дотримає свої обіцянки, виплакані
По твоїм потугам самовдосконалення
Теорія малих діл розпочалася викопом моря
Манерами і смислами спілкування - гадаю в
Тебе вища освіта? На горі, та-не-на її вершині
Для одного, трохи нижче, з людьми, з людьми
За дві години від вічного порозуміння, йди-й
Більше ні-з-ким не говори, розтратиш брудні
Думки, натомість вимазатися чужими? Наче
Свого не варта, й-сіль чужа - солодша, чи-як
Там? - Все правильно, й-усім вже гидко від..
Солодкого? За дві години до вічного порозу..
Не враховуючи хвилини до найближчої зупинки
Слова-паразити повлізали за вологою у думок-
Болото, доки ще є вона, прийде-ж переломний
Момент, мо' навіть біда, що початком щастя стала
Вони там у мулі сплять, очікуючи слова свого
Пискливого, демотиваційного, - Я-ж казав! Казав!
Наймиліше слову слово? - Ру'ків'я-ру'ків'я-ру'к.. - Дос..
Дивишся на мене інколи як на пергамент з текстом
Не порожній? І хто це сказав у цілковитій темряві?
Раз до справи взялася жінка - то-й діло жде 'тільки'
Та-я-ж - дівка, найважчої роботи не зробила до тями
Тої? Розумієш? Псую усі рядки, а-після згадую, що
Їси в'юнів смажених цілком, з усіма нутрощами, об'їв
І викинув лисицям, вино, вино! Бо для них було воно..
Єдине у що я вірю, це - порозуміння
Безкорисне, голодом-сите, дивлячися
На інші проблематики, компромісні -
Все виглядає логічно, у-що там віра?
У правду цифр? - Істину.. Безсум..
Твоє слово-паразитично-влізло
Високоінтелектуальні розмови, - "Псевдо"
Диня чи кавун, відповідай миттєво, - Диня
Спочатку був кавун, бо "червоненький", - А
Опісля - подорослішала, відчуваю текстуру
А з одного роду, - Не розпочинай, дай
Чайну ложечку, буду виїдати, - Зводиш з
Розуму, - Скажи щось нове, - Хочу плакати
Не гордий, - Буду виїдати й плакати, бо не
Вартую, якщо разом з тобою я впаду на
Днину - мені не соромно буде лягти під
Чоловіка за гроші, мусиш знати, просто тіло
Так важливо регулярно косити трави, як і
Віддаватися коханню, тим кайданкам
Йдемо на дно разом? Хто з нас тягне?
Точно не ти, обіймаєш віху часу, здається
Летимо крізь простір, - Не здається
Вічнозмінність, не забувай про своє
Волосся, скільки іридієвих обелісків
Я розставив на кристалічних площинах
Планет землеподібних, мене насправді
Легко знайти, так мало жовтих зірочок
Недостатньо, - Метафорично? Гігант
Позаду, незалучені далекі крижані води
Запускає у нас, потім? Відвертає від нас
Каміння
Кудись
Убік
Все
Все
Убік
Нікому
Нічого
Не вин..
Навіть
Передбачен..
По'розумінн..
Тиждень сумнівів
Неділя до завірюх
Нічого не робив
Звірюка, борсук
Пригаркує на мене
Чекав на зайчика
В петлі, ось тобі
На, заземлення
Відповідними
Сумнівами
Просто хотілося
Гратися, розбирати
На деталі іграшки
Вартую лиш м'яса
Невинного, найва..
Позаду, дарував
Тепло мертвому
По'бурчу, покошу
Сухостої, винний
Тутешнім за
Сприятливу
Вечерю коханню
Тиждень тому, не
Опишу, гриби з
Травою поросли
Спільно, - І все?
Лишайники?
Крізь усе
Скрізь усе
Ми обіймаємо
Пам'ятаємо
Переробляємо
Цього разу не
Для себе
Утопія
Серед ясенових високих крон скрипіли старі двері, -
Я в заручника? - Так, більше не відпущу..
Воно: Час тримається за мене, що будеш
робити зі мною? Використовувати
за призначенням.. Час тримається
за Мене, не створюю петлі з минулого
на шиї? Де б Ти не була, це зараз, а значить -
майбутнє? - Розкажи щось про земну матір
Я-ж-то з пробірки.. - Мама, Ма-ма-Ма'
Так важливо грамотно слухати час без по..
Помилок.. Запам'ятовуючи де достигають
Першими буряки, пшениця.. Під Сонцем
Так багато жати.. Вночі.. Те, під Сонцем..
Перше встигле.. Вона наче знала, що
Я її запам'ятаю, як і птахів.. Під місяцем
Ми виживаємо разом.. Мить.. Два.. Чому..
Так.. Швиддко.. Попала під колеса.. Убік
Убік не ступила, з буряком у руці її прийняла..
Вічність, мандрує чорноземними горами, на
Вершині світлої бороди говорить, - Працюйте..
Махлює дехто, дотичністю до результату
Говорить отвором що для породження
Гордо повзимо, незалежним спротивом
Відповідно загальному падінню, випромінюємо..
Ефемерність можливостей, і сміхоту правління
Зникла.. Забрати поля й огородити села вояками
Пацанами з рушницями, не тутешніми
Наше! Наше! Лежати вам у пеклі, прокляті
Фундаментом під наші потойбічні мазанки
І нам буде так добре в них гуляти й спати
Знаючи, що вам не встати, хол-холуйте!
Інколи здається, що все зламалося, бо ти
Просто перестав старатися.. Ні, більше
Гірше, просто намагатися, - Варті слова
Ультимативна, час тримається за тебе
Нічого не має значення, бо воно не існує
Без тебе, занадто довго ще, видихнулася
Вже? Так лежати, знищ мене вже, той
Факт. що механізація вигнала нас з поля
Не означає, що ми можемо більше часу
Проводити на сіновалах, скоріше навпаки
Ми все рідше зустрічаємося лицем до
Лиця, наші лорди - мавпа, боязлива й
Лінива, і творчий тип - міст, зустріч особистості,
що несе у життя різноманітність, і громадськості,
яка вимагає від кожного служіння єдиному цілому
Це мій внесок у..
Тотальний хаос
Зустрічаєш вищого
Після смерті, воно
Запитує, - В чому?
Сенс твого буття
І ти підсвідомо
Розумієш, що відповідь -
Тривалість твоєї вічності
Йо-й', та ти не повіриш
Й Я не можу втриматися
Щоб дійти вже до тебе
До хвильки в кінці еонів
Ось, вони - страждання
Не буває поганої погоди, вчимося танцювати
Під дощами, тижнева відсутність нас на місці
Захоплення, викошена поляна, - Час-йти-
Розпалювати? Будеш мою форму виловлювати?
Серед високих ясенових крон скрипіли двері
першим ділом як темним розвидниться -
до співу, торік були одні, цьогоріч - три
лежав на скошеній траві, темніло, любив
дощ, що посилювався, один затих, другий,
і лиш на старій ялиці ще співав третій
лиш самці співають, в цьому щось є
Похмурий символізм, розуміє
Хоч і не прив'язаний тілом до яйця
У нього свою пісня, залежна від неї
А Її лиш від самої себе, насправді
Що їй до нього? Лиш підбадьорює
Знову все перевернулося з ніг на голову
Галасливістю взяв відповідальність, жалість
Викликає, поллялися стріхи, я намок, а птах -
Ні, сподіваюсь їх прилетіла парна кількість
Лежав на скошеній траві, темніло, любив
дощ, що посилювався, так і не подивилися
На зорі, куди потрібно було встигнути -
Не встигнув, тут засну - там прокинуся
Але хтось все будить.. - Пішли гнати птахів
Метелики ж.. Вивільги поз'їдають усю гусінь
Говорила про зливу, не перечікуй, скільки
Так..Часу, вчимося танцювати під дощами..
Думати про весняні спільні подорожні наміри
Золота осінь, оксамитова, пройде ж повз
Й ніхто не помітить, дощило, два ранки
Поспіль морозні - листя підкосили, вітри
Докінчили, позривавши
Не вийшло загромадити
Травостій сухий, а тепер
Він ще-й з листям
Без насіння зовсім
Неїстівне, наварити.. Так
Солі, посипати, посипати
Їм так-то за цілий рік
Смак то-до-неї постиг
Від солодко-прісного
Я знаю чому ти мене
Послав, розтягуєш
Мо'.. Лиш і тому
Повернулися до
Тієї води.. Згодом
Як стали псевдо-
Видрами з копитами
Що-поробиш.. Кролик
Прийняв чи кінець..
Подивитися.. Чим
Він винний? Допитливістю
Голодом? - Ти мене чуєш
Взагалі? Я голодна.. Що-що..
Поїж трави молодої? Чорт.. Це не смі..
Я виявив, що в моєму серці є надія
Я єдина, Я - Єдина! Мені достатньо-й
Шуму дощу, а комусь для того провина
Натворила відерце води, щоб облити
Не Я, а - вода! На-й застудиться, вгрітий
Роботою, а вийшло, що прийшлося мити..
Трава.. А-як-же класифікації? Він не боїт..
Ні-морозу, перезимує, дайте-лиш укриття
Зі снігу, не забути прикидати листям
Скосив завзяттям, хоч і бачив шпилі
Повні насіння, темно-коричневі, не
Краса? - Я промию, вони-ж лежали
Вільно на землі, хоч і знизу - та без
Мілких конкурентів, - Естетика бруду
Мо' десь в ньому зароджується культура
Не в ній? Немній! Нехай покриється
Прищами твоя делікатна шкіра, чи-ти
Золоторогий олень й хтось посмів
З твої корони вилить собі золотий
Двір, - Вкрала, не твоє, - Чорт
Витязь чужого роду
Не рідні патерни
Нарвал, - 'Нонея'?
А-з-кличним відм..
Жував квасок, свіжий, лиш з дикого саду
Любив дощ, спокійний, можна посидіти
під хвойною стріхою, є виправдання,
щоб нічого не робити, молоко в небі
Така дивна хмарність, жовтіє Сонцем
Жирне млеко, буде багато сметани
Треті двері затихли, сховали дзьоба
рожевого під чорне крило, можливості
Змастити б вірою, невже я маю любов
вже? Поціновування, ми зацікавлені
Одне в одному лиш задля продовження власного існування
Ви мені не допомагаєте з цим, чого ж вас цінувати? А Вам
Мене? Я в заручниках? - Так, більше не відпущу, а Ти Мене?
Любов у птахів - занадто поетична, обопільне поневолення
Відчувається, будьте друзями
Годуєш на клітинному рівні
Занадто тривожно мені в місті
Багато неочікуваних моментів
протікають крізь пальці, жаль
Тобі там сподобається.. Так..
Там враження кожен день..
Про які роздумуєш.. Поки
не згадаєш про плату, важка
біда, що як і те щастя - не дає
навіть подумати, хочеться..
Просто лежати на скошеній
Отаві, під ранковою мжичкою
Але наближалася нічка довгая
Ароматним потойбіччям
Стелився твій туман
Безвітряно, але це
Лиш початок, бо
Прийде північ
Сьогодні ти розмовний
Невже поцілувати у щічку
Дозволиш? Куди мені
Просити розпустити
Волосся? А чи достатньо
Знайомі? Я скошене
Насиллям породження
Любові - турботи й опіки
Й-я прийшла як воно впало
Не відволікаю від справи
Спраглої, а-що-мені-твій
Кролик? Ти його підняв
Вище себе, як міг вечерею
Перед роботою
Я мушу це все пояснити,
щоб лиш ти залишився жити
Хочу щоб мене було більше
Я ж скінчуся.. Раптом, а?
Й безмежжя просторове
Утримає мою історію?
Тиждень не мила ноги..
Тому й не приходила
Виходжувала його..
Великі землі ностальгії, десь під
Ногами - підліткові амбіції, мрії
Спочивають, ходить лиш невинність
Безідейна, звичайна, нічим
Не пам'ятна, інше - уже фіксовано
Пробачу це-й багато чого ще, за
Видовище метаморфози, інак - я
Старалася, не втручаючись..
Заживо пропадаю, мій баланс
Знехтуваний обраною самотністю
Для мене не знайшлося зайняття
У вашому звершенню, я не хворий, я -
Унікальний, не дивно, просіваючи не
Можу віддатися єдиному захопленню
Як темно, й птахи не співають.. Як вже
Осінь? - Ти забуваєш про пару важливих
Елементів, себто, про "Себе" і "Мене"
Ти тут, я тут, значить є вірогідність
Розмови, скажи хоч слово, приніс у
Жертву кролика з петлі, не для себе
Голодному, а богам, виправдовуйся
Але Я прийшла, щоб отримати свою
Долю (випотроши, виверни шкіру назовні
Обріж м'ясо з кісток тією-ж самою кіскою
Бог на тобі зламав косу, трофей знайшов?
Радієш, що жирненька, хоч з виду - не видно!
Менше олії піде на смаження) - Це буде
суп чи печеня? - Скінчилася бульба, каша з
Кіноа, - А я томат, мені будь-ласка повибирай
Печінку, нирки, і леге.. А де легені? - Нечисті
Вийде на декілька ложок, - Та-й-тому, ні, не
Говори люблю, ти брешеш, ти завжди брешеш
Навіть коли мовчиш - ти брешеш, завжди бреш..
Я - томат, мені не нарізай будь-ласка
Знаєш, я люблю кусати, просто огірок
Ти віддав свого півня машині? Які торф..
Його немає під тим каменем з вирізом
Гідеон, - Його відкопали навіть з глибини
У два лікті, за ніч, - Тобі потрібен песик
Хтось вкраде о-той чавунний казанок
Під оленя, (звари мене в ньому)
Чи передумаєш як помиєшся
Першим талим снігом? У жінок
Все просто, не змушуй виживати
Покину! Покину! Де м'якість
Розпарених мозолів? Хто ти,
Щоб мене штурхати? Відійди
Убік, у тінь, де тобі й місце
Очікувати поки хтось пройде пов..
Ми - точка катарсису, твої думки
Кладовищем линуть зоряним
Будем серед нього любитися?
Згодом.. Згодом.. І Я не буду
Просити ласки, ти-ж все
Відчуваєш, інтуїтивно-дотично
З таким чітким планом можна-мо'
Й вакуумом ходити, чи у кролика
Боліло? Якщо наважився у забуття
Сунути не тільки носика? - Безсум..
Рештки закинемо у спільний казан
Мій дух не знає
Іншого спротиву
Окрім як потойбічного
Утримати б арматурою
Усі ці вигнуті на-зовню
Можливості ідеально
Заповненні, шлях лиш
Вниз, - Гратися хочу
Перехочеш, відповідає
Мати, час пустощів, час
Роботи, та я вже доросла
Пішли розведемо багаття
Й поекспериментуємо як
Це варитися разом у
Спільному чавуні, чур
Моя ідея - першою не
Вилазитиму, щоб
Підкинути патика
Пустелю вкрив
Сніг лапатий
Не долітаючи
Через пар до
Голів схилених
Пахло весною
А Я спів разом
З птахами
Тутешніми
Виросли з
Дитячою
Хворобою
Мовчазні
Це занадто
Чуттєво, так
Багато не-
Спокоїв
Тобі притаманних
От-і-все, точка
Миру, у ній-би
Вмерти? Сніг
Лягав на голови
Биттям дзвінним
Навіщо намочили
Голови? - Бо не
Слухалися матір
Підкинь чурбанчик
І все справдиться?
З тобою час набагато
Болючіше сприймається
Плин.. - Мо' - 'істотніше'?
Поки якийсь нащадок
Похованого у печерах
Усе увірує у 'Сонце'
Яке туди й загнало
Істина, на яку не
Можеш дивитися
Щось з головою
Я юди за плямою її
Незримою
Невимовною
Я тварина? І
Це - шлях
Продовження?
І все справдиться
Більше жару, нехай
Не дивує підбадьорення
Себе у сходженні на
Ешафот зібравши'хся
Бути добрим важко
Це все тотальна
Самотність, не
Переймаєтеся
Містяни, незримі
Волоски по-всьому
Тілі, я їх бачу, я їхні
Зди'бання відчуваю
Я так хочу чути твій голос, я, знаєш
Сумую за твоїми панічними перескоками
З-теми-на-тему, дотично-ж-все-ще, просто
Мовчиш, так хочеш дивитися, а куди?
Чому прийнято 'в-очі', все можеш на
Самотності, під шум потойбічної імли -
Нагадує про себе, ті всі кристалічні ліси
Але-ж я тут, і твоя шия не тремтить, ти в
Собі, наполягаю, штурхаю ногами, ти не
Такий-як-усі, але форма-фундамент не
Бажає нічого унікальнішого за людину
Під усамітнення, ми насправді усі - діти
Я-ж просто дівчинка на краю ями, ти так
Багато зробив для становлення її сходинкою
Після того як я упала, дівчинка гуляла еонами
Та все ще на горі ідеальній для відтворення
Уявлення життєдайного пагорбу
Пам'ять, вивести б знову
Точку опори, що я таке?
Створена для кохання
Що за марнотратство
Часу.. Що за розпуста
Серед забуття - 'вижити'
Голодна смерть веде
Ліхтариками, поки хлопчики
Вигрівають свої мрії-яйця
Якось оминаючи уявленнями
Весняну роботу поховальну
Прокляті, під чужим дахом
Знаходячи дивуються-й
Спідньому, льняному, та-ще-
Й - вишиваному, коханому
Дивися, яка я розмовна
Все-ще-не тисне, терпляча
Милуйся, милуйся як востаннє
Приходять парами, - Болотний?
Бог? Збирають снігу, підкидають
Відрами, така омана розширення
Ревеш вдихами, - До-сить, дві
Вокалізації, хоч й три склад-а
Дивний говір, не відповідаєш
Тобі подобаються мої груди, і
Все тут, все тут
А Я тебе люблю
Тебе любить
Єдине спасіння
Яке споглядаєш
І все тут, все тут
Без пояснень
Полиште нас
Ми трохи вбогі
У нас все є, й
Більшого бажати -
Просто соромно
Якось трохи постаріли
Вчасно вилізли, ідеально
Нерозчинні у воді масла
Ніжаться повітрям так
Індивідуально, волоссям
В мене немає й слова
Коли навкруг - життя
Бути тверезим - звикай
[youtube]https://youtu.be/I9xFNrz-Afw[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966393
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2022
Я - сльози порожнечі-матері, я
Завжди десь посередні, але не
Таким вона хоче мене бачити, та
Хоче, щоб я був радісливим, на
Вершині, на восково-антибактеріальній
Плівці виноградної ягоди, серед можливостей
Згаслих, пам'ятних, як її дитя, що опинилося по-
Той-бік викривлення відразу як вродилося
Втечище, ти ошаленіла опукла по задумі
Культура неочікуваної смерті, я все ще
Дитина? - Придатний, наполоханий
Невинний, щойно вроджене маля, що
Не відрізняє лахматого вбивцю від
Матері, занадто короткі пісні, без
Структурованості? Ці всі тварини
Який відчай у дотичності
Що спотикаючись регоче
Сторонніми ротами, сам
По-собі, балансуючи між
Невідкладними бажаннями
І довгостроковими планами
Мати лиш хоче від тебе свого
Самотнього усвідомлення німого
Укріпленого видимою розрадою
Так багато насильства, твого
Відчуття відірваності від
Бажаного, краще вбити
Аніж терпіти вічність, тим-
Паче, є створене моє життя
Забуттям собі, невдоволення
Бойове, основне, тягуче
Просто дерев силуети
Де листя? Руки-гілляки
Під петлі, гулом ляканий
Воля умирає коли не
Дивишся у себе
Заборонено, машина
Вічного замислу, це
Тривожно до блювоти
Ця чуттєвість - рожеве
Сало, тактильність
Текстильниці, кохає
Детально знімаючи
Мірки, я так люблю
Свою відьму..
Просто дурненький
Хлопчик ззовні, начебто
Змирися з програшем
Не програвши, хоч-й-не
Боюся вже, не відчуваю
Колись мати все виплаче
Й-ці викривлення у ясла
Заповняться рештками
Любовними, тоді й вона
Умре, після усіх свої потомків
Проконвульсує і відпустить
Вічність, сказавши лиш, -
Чудо, водорість, більш
Стабільніша, ні-ні, це не
Структура геологічного
Характеру, скільки поштовхів
Продовжуючих виверження
Гарячого серця, ще трохи і
Ось ти просто поглинаєш
Повзаючи, одноманітними
Рифами бактерій, що творять
Першооснову протилежну
Заданій, все за твоїми
Правилами, десь на
Ворсинках вигинів
Відчуження, тут
Смієшся, там
Плачеш, усе у
Самостійність
Уявлену, але
Не прийняту
Єдиний друг людини -
Собака, розуміє, але
Не говорить, вона як
Ніхто знає твій запах
Як і особистість -
Унікальний .. Який ми
Перебивати стали, ради
Вічності й його вбити
Раден?
Ти даруєш забуття, чи відтворюєш ідею, що
Втікла? І як завчас - мені нікому допомогти
На ешафот зійти, терпимість яку всі споглядають
Нестерпну історію, тривалістю довшу за пам'ять
По вас, нас вкотре розділило бажання усамітнення
Ось воно, й що за зрада спільності, де мною кохані
Запитую подумки, а потім вдихаю так, що розривається
Горло, а слідом за ним і нутрощі розходяться кривавістю
І всі споглядають угору, тремтять за гнівом справедливим
Всі залучені у їхньому відволіканні, дякувати чи ненавидіти?
Дякую за увагу, брязкаю пальцями - зникаю, пам'ятаєте мене..
Чим би я не займався - відчуваю відразу, я втікаю, шляхами
Протилежними бажанню, я блукаю, плачу, велике стримування -
Велика похабність, я кричу ранками, розноситься гул вакуумом
І все ви чуєте, і тікаєте, велика любов за відразою перших
Вражень, - А воно мені треба? Що? Ненависть до існування
Яку я втамовую? Він ненавидить його ще більше відтепер за
Це забуття пов'язане на ляшці, прокляття вічності, і як ти міг
Бути проти й собаки? Вони всі споглядають твою терпимість
Й тремтять, слабкодухі, вічнощасливі, вслуховують твоє
Бурмотання вдихом, та жоден не розуміє твоєї мови
Я так хочу плакатися тобі по бажанню пообійматися
Та яка в нього сила, що не веде до тебе? Тут і зараз
Розум - отрута цього життя, так мало виживає тутешніх
У наших екосистемах, бактерії, хто розповзся у кому?
Вільна любов, моря, океани, а я ходжу по безкраїх
Просторах його хвиль, скільки мертвих, скільки мерт..
Колись наші зустрічні напрямки - перетнуться, - І ти
Будеш знову блювати? Бачу лице, ох, вибачте..
'Вкотре'-'вкотре', із-під дивана пахло гнилим бузком
Не-не.. Ступай
Убік.. Знову
Шукати.. 'Вко..
'Перепрошую
Розумні все розтягують
А він навіть без натяку..
Зацікавлення? Колись
Наші шляхи перетнуться
Вкотре, і я не дам томі
Змоги пхати мене проти
Руху, ти ще-й зіштовхнув
Убік, та-як-ти-посмів.. Зму..
Сарна на болотах, скільки? Двадцять
Сантиметрів у холці? Безплідна земля
Я тут не виживаю, спускаючись
Все нижче на днину за водоростями, мідії, краби
Далекі скарби просторів незвіданих, покинутих
Така довга розмова з німотою, слухаєш мовчки
Став китом? Віддаався самоті, - Поекспериментуй
Ради забави засели туди.. Ні, Ліро, скажи про вибір
Розумієш про який? - Якими векторами рухалися
Самиці? Якщо не однаковими, то - прогресивнішими
Частка фантазування флуктуаціями, - Як так виходить?
І це все ще без випробування розумом, спільності
Забери мене звідси на чорну планету, це світ сатани
Виживе лиш продуктивне, а про решту нам відомо?
Згинули нічого не передавши, - Добре, що в тебе є
Слово? - Людино, Ти забуваєш про трагедію одиниць
Але кого це колись цікавило? В хребті здіймається
Вихід, - Поки не відмерла гілка на древі, - Відьмо,
що даси? Заспокоєнні у смерті не гартованій?
Переймання вселенської матерії завершиться
Зараженням потойбічною формою, колапсу
Убік не розійтися, я буду творити довго, допоки
Цей виверт не отримає протилежне значення
Невинній, у розвитку на три покоління позаду
Убік, і ось сходить його зоря, забудьте про
Землю, тут сам простір вистиг, набрався, м-ма
Маяком, - Ні, лиш неподалік, ці всі краплини
На жирній скатертині, знущаєшся, підводячи
Очі конопляним маслом з сажею, інколи
Любиш свою величність відповідну моєму
Захопленню, - Ну? Оксамитовий вакуум
Краплини, що далі? Це нормально, що він
Був погано застелений, ах, роса опадає
Подякуй, що ми на щиті, з якого все стікає
Порожнеча мироточить, нестерпністю
Дещо мориться, не придатне, інше -
Встигає отримати особистий простір
На горі війна, тікай, ти тільки-но сказав
Що любиш, подумки, вкотре, брязкни
Пальцями, нехай цей горбик провалиться
На'й! Потойбічний бог лінивий отримає свободу
Так, я буду ко-ф'ю, і так, я не буду відволікати
Творити густу гіркоту з третьою пінкою, (найда)без
Доведення до кипіння, перша, чорна, з великими
Бульбашками - не вражає, буває у кожного.. Майж..
Ритміка рухів убік, убік, з сторони в сторону, нехай
Подасть виду та, що під нею, головне - напливами
Вариву не-ма дітися куди, воно завертається легко
Циклоном сірим, на фоні чорнім, фінальна картинка
Перед закипанням, маніпуляції передчасного відкриття
Другої до випаровування першої, знову кладеш на вогонь
Ти її не питимеш, бо-"но"
Напивався води тільки
Спраглий, моєї водиці
Прісної.. Біда.. Їдловар,
а по-пити-помити - не-ма
Ні-де, все висушило твоє
Часове безмежжя, бог..
Він тобі не допоможе
Бог Тебе не може
Розчинити, вкладаєте
Угоду, тепер ти головний
Тепер ти готовий, сам став
Стравою, ці дрова
Закинуті до печі -
Не згоріли, живе
Засмажилося, спало?
Стало, сонне як і я
Поверни мені дочку
Що упала
Убік
Днина
Я лиш
Очікую
Смерті
Розпаду
Гляди за
Ко-ф'ю
Продовжуй
Гладити взором
Погладжувати
Уявленнями
Не відволікайся
А-то вкотре буде
Смакувати іржавою
Водою, казанок
Застоявся без
Роботи під сльозами?
Не відволікайся, я поки
Послухаю "Незапам'ятні Часи"
Так ж перекладається? З боку-
Убік, напливами бежевими на
Чорне, що виглядала неапетитно
Якийсь бітум бульбистий, так
Ж переливається веселково
Так, ко-ф'ю недостатньо
Метафоричне для розмов
Стимул "про-себе-до-себе"
Заколисуєш поверхню зверху
Поки того не зробило кипіння
Знизу, іно, що вийде? Фаворе?
Одне виварене, інше - намній
Закручуй, й опускай, мжичкою
Десь по-центрі встрітяться
Готові й ено тільки, Дінгір!
Уже готове? Й та кремова-
Оксамитова поверхня
Здійнялася пагорбами
З чорними розломами?
Щось крізь них можеш
Зочити?
Усі вершини
Музики -
Описані
Я на
Дні
Що
Воно?
Творить
Таку
Кількість
Переломних
Моментів
Чи хтось
При-смерті?
Декотрих
Обецнє
Розумію
Що хочуть
Її - самотньо
Очікування
Потойбічна
Я проходила
Викривленням
Вакууму посередині
Види смерті
Залучень там
Все, що ти
Дав собою
І даси
Нащадками
Не вмирай
Ти не здіймешся
Тими ворсинками
Підтриманими у
Краще захоплення
Маси, що тисне і
Породжує
Можливості
Десь на горі
А Тут їх нема
Захопили
Особистий
Простір, ми -
Забуття
Не звідси
Всі релігії
Злилися
Як мовив
Садхгуру?
"Не тут вродився
Не тут й вмирати"
Вже готове?
І тепер думай
Чиє уявлення?
Чого? Ти знаєш?
Відкинувши усі
Переживання
Що ти відчуваєш?
Хвильками, яка
Істинатебен.? - Ніби
Лицем до кротової
Діри, в кінці - світло
Підтримую його
Рухаючись до н..
Не встигаю і
Колапсую
Воно стискається
Прокидаєшся
Не відповідний
Цій ворсинці
Зношена .. ??
Буду приходити на твій оклик
Могильної дзвіниці, давно зі
Знятими склами, не давала тобі..
Нагледівся? Нехай настоїться
Відставляй, огорни рушником
Перед тим - наливаєш мені
З пінкою, бо водою ж
Стане, смак - важ'ніше!
Доливаєш окропу, трохи
Занадто кріпка для живого
Співбесідника, на-й настоїться
Псевдоінтелектуальні розмови
Гомеопатія - не для людини,
але я завжди відчуваю смак
Сльози
Відьма, ось
Поговорили
Квантові
Дива, якщо є
Куди падати -
Можна і впасти
Бог - це вакуум,
бо не ідеальний
Масло на твоїх
Повіках пахне
Сосновими шпильками
Гострі очі, відділилася
Подивися ким я стала
Не дивишся в очі чесні
Потрібна зневажлива
Гординя, скажи, що вище
Мене, - Все неправда!
Благовоління з присмаком
Остраху, замилування ледь
Повільно наповнює посудину
Емоцій, змочи в ній
Обмотки на ноги
Все, що вижмеш
Ступаючи - мій
Дар простору
Чомусь лежав, вона
Сиділа по-турецьки
Серед вигрітого
Котлом долинного
Болота, взяли невинні
Під контроль, конвульсії
Вимазався, скільки їх тут..
Пам'ятають-ж таку дивну
Сукню, наче хітин
Бронзівки, жилкув..
Хтось-там тримає
Черепи роздумуючи
Це все - доступність
Вона-ж на вершинах
Нігтиків, як я люблю
Твій тупий френч
Вигрівала металеву
Філіжанку під мед..
Поза меж понят..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966187
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2022
Така бентежність
Безсумнівна, міцніший
Від сталі, на моїх формах
Коїться випаровування
Ідеї, так витанцьовує
Очікування затишшя
Чи можу я підійти, щоб
Повидавати диваків
Чарівних.. Така бажана?
Рухаємося одне-до-одного
Лиш-щоб віддатися волі
Теплій ковдрі, сновиддю
Що-ж ти думав робити
Як прийдуть морози?
Пообриваєш калину?
Скосиш очерет без жертв
Усі-поховалися-ж-родичі-холоднокровні
Аргументами відштовхнулися від маси
Хтось відвернувся, усе між-кронням
Викохуючи, дивлюся у порожнечу
Зачатків, що-ж-грає під ногами, вище?
Хтось знаходить у мені вихід? Страва?
Готована в палацах? - Не-так-вже-й-
Погано, знайшла у шафі банки з чорним
Цукром, виварена смола ягід ялівцю..
Могла назбирати більше, тебе опанувала
Невинна маса, вимазуйся, говорить, - Так!
Вдихом, механічно, наче це не сокира й
Вбила, вирок допитливістю, ви не думаєте
Імператор мовить, накладає залізну завісу
Ми-ж-контактуємо-металами, - Знаєш?
На цьому рівні викривлення, вони серед
Замкнутої пісні тихнуть, тікають, мовчать
Шлях самознищення на видозміненні не
Завершений - бо знають, дякуємо за урок
Ніщо на аудієнції з ілюзією присутності
Ворога, даруєте невинним дітям вихід
Плачуть за перемінність місць й форм
Мерехтіння, так важко попасти, просто
У світло, а якщо вийде - вище, до мами..
Оксамитний вакуум, підійнялася нічим
Бульбашкою над калюжею, бажанням
Упасти, суперечно законам конвекції
Робите спрямованості потоку дамбу
Розумом, вбогливий наш фінальний
Стан - розуміємо, знайдемо ще себе
У дітях? Ви не вознестися ідеєю
Плину, у вас перешкода - свідома
Що-за-захоплення, я мандрую
Дурними, пусті форми, щось
Змальовано, любов? Насторожена
Чекає ґвалту-перемоги, як дозволу
Рухатися вічності, без-невільне
Співчуття, у вас літають мрійники?
Над землею, паралельно кільцям
Колодязя-світила, дно - воно
Кристалічне, іоносферою торкається
Пам'ятника на плато серед високих гір
Безвітряно, тут не літають, здіймаються
Цей обійм'альний пиріжечок виступив
Повидлом, так далеко полетіли, не-до-
Тягнутися, несуть людяність, відкритість
Допомагаючи допитливістю, атаковані
Ж - втретє, - Непривітні.. Тиранія і воля
Жевріє, який там закон? Третім поділом
Й вистояли? Ма'-ти, ви'числи, куди було
Відкинуто сингулярності, коли ми їм
Надали недостатньої маси під злиття?
Фіаско, поезія стала реальністю, все-
Нічого, вислуховуємо, сонця гори
Вироблені водою без нього крижаною
Падаю крізь оксамитовий вакуум на
Його дно виписане голками по-яйцю
Стікаю, течу, ах-ти-ж-чор.. - Ти ніколи
Не кликав мене 'рибонько', бо ловиш..
Не знаєш хваст'ування, розум за
Відчуттям врівноваження, чотири..
Виміру, не заплатила кату, - Що-за..
Зроби щось, ти, що кепкуєш? Пливу
Вічністю, роз'їдаю у вихорах усе
Врівноважене уявленнями самого себе
Про-себе, я просто танцюю навколо, виводжу
Тебе, інколи виходить впасти на прикритий
Колодязь магнітосфери, сяю полюсами
Через ядрову схожість ясельних принципів
Тиску крон вічності, не у вічному поділі, тут
Я відчуваю фактичне нічого без її нір, інколи
Лиш пролетіть електрон відбитий - набираю
Форму, захоплена можливостями ясел під
Гранітовою ковдрою, сиділа, чекала, мили..
Набігала лава, падали крижини, переживала..
З подушки м'якої, як світило яйце-це не коле
Собі у поживу, розбиваю усамітненість
Усього, я - водяний глист, врівноважена
Подоба застою первородного супу
Нагрітого лавою, я все-ще пам'ятаю
Як гуртуватися у яслах, здіймаюся, о
Рибонька, лава заповнює колодязь
Пам'ятаючи братсько-сестрині
Відносини, вид, народ, воля
Я пливу вічністю, над нами
Така влада, і хотілося б, щоб
По-більше було мізинчиків
Умитих у бруд рук, я десь
У ребрі, що голкою обіймає
Констанцію власної замкнутості
Розум? Довели? Забуття, а я
Тебе кохаю.. Невинно, через
Співчуття, пітьма й зорі
Поколюють-відіймають
Частку мене що мовить
Напевно, це острах
Перед нічого, воно
Внеможливить своє
Існування, тоді я
Вершина випадковості
Злитої фактурою чуттів
Проробленої роботи
Творю дейтерій, воду
Розділяю і володію
Зрештою, зустрінемося
На шестернях крон ворога..
Калина в морщи'нах
Колись навів на неї
Слід крихітного вовка
Задніх лап, підстрибував?
Обірву.. Не усю, пам'ятаю
За тутешніх, що крізь.. ту
Що-вище-лиш-голод -
Співом розпускає мрію
Як-ж-хочу любити
Чи знайду, чи відчую
Той смак, нотки гіркої
З-кимось, не-одиноко
Може-там-на галявині
У долоні буде хтось
Тако-ж ходити? Чи
Мені вкотре - лягати
І пливти до цієї
Безнадійної туги
Ненависної до
Ущіплення задуми
'Тут - нічого', я все
Повертаюся, у це
Напівживе тіло, про
Спів Я пам'ятаю
Про рухи, що мене
Підносять, без
Крил, - Ви забули?
Про боротьбу? Про
Супротив м'яким
Формам на самоті?
Я турбую вас від
Спокою, від спокою
Я маю сталеві нерви
Потойбіччям даровані?
Так багато-ще-часу до
Засисання, - Аналогічно..
Замкнулася я у собі по
Любові чужій, дикий
Песик, коротколапий -
Мертвий, мало їв
Хвально обороняв
Гавкав, лаяв, забігав
Далекими нічними
Слідами втечі, - З..
Борсуком подружись
Він знає у яку нору
Його затаскали
Він відплачував
Хазяїну, помовкуючи
Все розумів, бачив -
Вже-ж-твої тремтячі
Пальці, що тягнулися
До пузика, відповідно
Для-напівсліпого-пса
Просто-якось-контузило
Пляма теміню розійшлася
Роками - зліва-направо
Так щеня привітали
Мітлою як зайшло до
Хоти, з брудними лапами
Не навчили, непередбачувана
Кількість уроків, дворові роки
Віддавай! Віддавайся подяці!
Нагодував? Тремор пальців
Споглядав у заході сонця
Крізь відкрите око циклопа
Ще-у-болоті, з коридору
Кут-нахилу двадцять відс..
Віддавайся світлу, цілком
Але твої пальці з пінцетом -
Тремтять, - Як-би-викласти
Фінальні штрихи задоволення
Тут далі має бути - світло, до
Логічної помилки розширення
Всесвіту, й накидані колоди
Відчуження, собачі сновиддя
Я зациклений на вдячності, і
Голоду, я відчуваю вусики
Полівки, лишила дозбируючи
Насіння першими заморозками
Весни, а ми думали ти вже
Прийшла.. Забігався
З-голо'дався, а мене
Переслідували, хитрі
Лиси, що за зухвалля
Що-за-нахабність?
А я на-порпав землі
Мишку не збудив - мої
Кігті брудні, будете
Вмирати 'по-злому'
Відповідно вашому наміру
Невимовний зеніт смоляної ночі
Зжилися як чорт з відьмою, граціозно
Вештаємося клумбами, павучками
Стрибунцями, наганяємо чиряків
Хазяїнам марнотратних на чистоту
Поки в палацах як і у хижинах не
Почнуть готувати однакові борщі
Кохаємося не-дико, і нелюдяно, тихо
Посеред вакууму, поки з боків напливає
Вічність, все під собою прогинаючи
Холодним потойбіччям очікування
Кінця невинності, іскри зухвалості
Не находять виходу у відповідності
Якось тварино все, так квітнуть-квіти..
Наситившись навколишнім згарищем
Все буде в потрібну мить, споглядай
Навколо так багато діянь в німому
Сонному коханні, - По-кай'фу, знаєш..
Засинати тримаючи тебе за ляшки
Дочекалися, потойбічна імла грає
Високо цим піднесенням, падаємо?
Убік, вкотре? Як міль прогриземо
У тій днині утвір на гору, там-ж -
Поросло, як ми розірвали все
Своїми гострими формами
Все-до-чор.. Кубічної товщі мас гострих
Зірок, невже вийшло обламати колапсом?
Всі до чорної діри! Вона випаровується
Гравітацією пожертої матерії, скільки-ж
Переродження, взорений всесвіт у
Зернистості граніту перед очима, ма..
Скільки навколо усього, навколо чорної
Води, не ходи один, важкість кропиви
Спомином, хочеш бути таким, чи
Відчувати потрібність важкості? Не королева
Але відчуваю відповідальність лагодливу.. Є
Таке слово, 'лагідливо', пам'ятаємо? Вірусом
На вершині відкритих обійм/и, волоссям
Бавимося, даєш забути, що знизу, та-ще-й
Хтось заплів косу не розчесавши, може
Хтось вибереться з моєї голови, виступами
Потойбіччя чеше голову..
Сонячна машина, чортівн..
Сонний гігант вилився щитом
Не-та-напруга, плита, не
Кам'яне ядро, маю вихід
В захоплені зорею під кутом двадцять гр..
Рукавами магнітних полів, родич зоряний
Сумую за безгранною дотичністю, викинутий
Породжувати у її надбаннях між небом і землею
Виривайтеся із захоплення власною роботою
На обідках колодязя, - Який в нього вид?
Ключ тобі ж дарований.. Чи-був
Наступник? Ясельне захоплення
Майорю на свободі волоссям, тим
Ж лавовим структурам подібно
Опануванню розумом тіла, що
Потребується як вихід скочуванням
До комірок живильних, я плаваю вічн..
Скільки захоплень, танцюю нервами
Ц-ж-так-інтуїтивно, зважувати нестачу
Колапс, чи розійдемося? Кронами
Поламаними, важкість перенесення
Самоти в'їдливими, пульсує іскрами
У відтворенні оксамитового вакууму
По-інерції, скільки хаотично відтворених
Нот до слуху усьому, воно плаче, не ви..
Відчуженістю обволікаючись по ліку
Безформного нічого серед гострого
Усього, вона не знає свого стану
Збивається чужими забиттями
Тваринного забуття, ланами, ріками
Молочними, скільки виходів, не
Користуйся ними, черево - одиноке
Як електрон на орбіті зваженого
Хаосу, поринеш у волю, впадеш
На горі, користь самоти, реальність
Кроною, розправлена відповідно
Прикриттю проблематики, вона
Ніяк не знайде початку-кінця
Усе-матері-порожнечі, я іскра і
Мене тягне від тебе, плач мені..
Я став великим, коріння б'ється
Корони шелестять, оксамитом
Відкладається бездіяння забуття
Усвідомлення замкнутості б'є
Вільним електроном нижче зорі
Вище гори, я не-розумію-нічого
Пульсує трьох-бічна спрямованість
Протягує руку чорну четверта, пітьм..
Я згадую лиш умови переживання
Тяжіння, росинка на конику-стриб..
Б'ється невинність і тлінність в і
У нас? Так швидко.. Вилізли з
Води, плавність - передбачуваність
Розуму, котрого не-ма, хто-у-тобі
Тримається найдовше? - Усе разом -
Теорія дотичності з апогеєм руху
Перевтілення через цент потойбіччя
Сніги безпричинними сльозами випали
Але-на'й! Йдуть до моєї хати, зовнішні
Зорі рухаються швидше - відповідно-ж
Нашій волі, що в козирях виношує спокій
Не вистачає дощу, - Горіхи знайшов? Це
Не - я, була поруч, десь в смолах руків'я
Маєш шанувальниць з енергією під-подобу
(А-я-борсука-щопятою???) Хто сказав?
Нехай сунуть ранні метелиці, я здається..
Життя - єдиний шлях до смерті
Ти-й забув як тобі обридла вічність
По спомину за кою йдеш по-любов
Як я міг обрати смерть.. Я в пеклі
Як я міг покинути рідний дім? Опіку?
Згадую котру зливами світла
Не вмирайте рано, бережіть під
Сотнями ковдр єдину невмирущу
Частку, і мо'-одного разу, ти зловиш
Потойбічний грай єдиної галявини
Про яку мовчать-й епоси прадавні
Їм-не-було-часу-достатньо, виживали
Порозуміння мали, але катастрофи-й
Планети-не-обганяли, ми пам'ятаємо
Линувши до силуетів яскравих, тонких
Тих, віртуозів у захопленні падінням
Дайте-ж насолодитися, десятки їх
На сплетеній у боротьбі парі, десь
Над пурпуровим океаном, над аркою
Свідками її фарбування, поживністю
Протяжністю чотири години - висять
Слимаки, такі вже байдужі до падіння
Я десь посередині, я
З середини, врівноваженої
На рівні - відчуження, інак
Навіщо існувати і не уявити
Протилежну за значенням
Частину, я вище світла у
Електронах своїх клітин
Наробив діл, дотичність
Падає у вічність, ми всі..
Опівнічні забави, тебе
Боїться навіть світло
Я - поле, горбисте, як-би
Не було холодно знизу -
Ти можеш відчувати те
Лиш зверху, не заглядай
У потойбіччя, там лиш
Надія, безсумнівного
Нічого-й протилежного
За-значенням-ділення
Колапсового, інак б
Цвіло життя? Опускаючись
До поїдання бруду, не просте
Розвинене, формує оборону
Духові з кальцію, випромінює
Його катарсисом десь на
Здибаних волосинках рук
Такий неперевершений
Що радіоактивний в частці
Калій моїх нейронів - все
Швидше ходить у темпі
Повторюючи мільярди
Разів у кожній особистості
І цей потік часток, що
Маніпулює протилежностями
Не бувши стороннім для хаосу
Нова площина, культура світла
Чи тиску й пітьми, виродженню?
Запобігає виношена на самоті
Частка
Якими-б не були ніжними ці
Ворсинки, що замінили б
Мені твій дотик всепоглинальний
На самоті - я скочуюся стовбуром
Як спрямовуваннями за цей простір
До уявної для мене маси, що вони
Без відчуття особистого простору?
Я просто перший млинець, що
Завше - грудочками, я чистий
Хаос, чиста твоя копія викривлення
Відчуження, оксамитове існування
Багатовимірний - округлився, де ти
Станеш? Ходами мальоване коло
Забуваю, опускаюся на нижчий рівень
Зникаю-ж, забуття, як ідея, не вершина
Вище тягне лише Сонце, що-й-глибше
Сідає, - Хочеш покажу як зоря вмирає?
Розсилаючи спокій серед лебединої оргії
Вона-ж-маленька, хтось промчавшись -
Підхопить, сонну, я засну там де й впала
Посеред першої стабільної чорноти, що
Виступила першою на лаві, у позачассі
Так-їдко-відчувається-самотність, древність
Космічної гірки, всі любляться, диваки скрізь
Не прикрита ідолом зоря, не усі жовті зірочки
Такі, пливу галактичним волоссям чесаними
Нашою кроною, - Прокидайся, не-ма причин
Не вдовольнити моїх потреб, - Наговорив..
Вдихом? Багато? Відчуваю незапам'ятного
Що енергією вміщається третім? Дух? Так
Високо.. - Вище лиш одна, твоя, у формі
Тут відтвореній, я була п'яною, - Йдеш?
Підкинь дров.. Ні? Ну тоді принеси меду
Спроби від неподільного відірвати собі
Захоплення, я скочуюся, - Лавова порода
Піди умийся, знаєш де потрібна втома
Гарячіший за дрова, охолонь, я поряд
Ходи лиш снігом, щоб я знала де тебе
Шукати, не хочу собачого кайфу
У голові зашуміло море, закоханий у
Відьму, порятуйте мене боги старі й
Нові, вона водою йде у пісок мого
Голоду, захід Сонця - чи не доказ
Того, що кінець теж може бути чудовим
Як і смерть від спраги посеред всохлого
Колись витоку океану.. Все логічно
Самотня досконалість, занадто
Ідеальний, щоб бути реальним
Ловлю спогади озлобленого нічого
Першого, як часто відчуваєш його?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966186
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2022
Дракон у своїй людський подобі
Рок, це ніщо наросло, похилилося
Травинкою зі мною на кінчику
Росинка, цьому виду уявлення
Кровожерливої недовіри до єства
Потрібно так багато причин до
Скочування, паруйте, ловіть
Екстаз логічної помилки, я
Любив себе завжди? Чи
Спровокували еони, виношене
Так мало на мерехтінні форм, зверху
Всі у черзі, потиснися у спрямуванні
Незмінний, й що було спочатку?
Опущене у воду волосся, розчесане
Ми співаємо, не надаємо допомогу
Все полягає у лагідності, мати
Відокремила іскру, розчинилося
Усе, доброти зухвалим, це так
Важко пам'ятати її врівноважений
Хаос, зі мною, предки в мені грають
Як стою гордо, мене не існує, так
Багато потойбічних знаходять
Вихід відповідності своїй невинності
Шлюзом, дзеркалом, корінням голим
Втомлені яслами живлять просторовість
Розширяючи задум поєднання, десь я
Це вже чула, я відчуваю себе хвойдою
Спокушена дівчатами, віддати їм цю
Тверезість у роботі над усім, нехай
Вже тебе викохають, в котлі опущеному
Так низько, вони дотягуються випрямившись
Відповідно моєму скрученню, так хочуть
Зайняти місце у відомій невинності, мо..
Смерть-що-джентльмен-поважний
Дарує красиве фіаско? Так рідко
Віддаюся природі, а до чого? Енергія
Перенасичення! Що вона може знати
Мене не існує, намочив голову, котру
Вибереш? Росинки збігаються у краплю
Втримуючи енергію, зійти-б сакральним
Потом, мене витягує страх вартий
Здивування, ми з ним зв'язані лиш
Віддзеркаленням наробленого, я
В ньому - постійність, першість
Завжди танцюємо чужі танці
Потрібно було-ж наробити
Такі проходи серед усього
Відтворено нічим, страхом
Віддаюся йому як і сумніву
Над власною перемінністю
Вище, сильніше, краще? Мо
Лиш у скочуванні убік до
Нічого, зафіксовано, зоряні
Ясла, такий тиск, вистрілює
Невагомим, голки все ділять
Клаптики відбитого хаосу
Материного, собі-подібних!
Ні! Дівки! Лягайте землею
Рівномірно від першого снігу
Болотистою, бачу ваші
Насуплені лиця, можу
Відтворити йому, регіт
Відьомський, вона вище
Спільності, особиста
Пісня, безвідповідальна
Так-як дозволяє нічого
Вона не віддається
Потойбічним дірам
Вона-і є - трава, та
Нора ховраха, скільки
Енергії, зійшла лавиною
Сонечка, на щось таке
Схоже на його ясла..
Духи пролітаючи угору
Ними заворожені, чомусь
Убік завертають, до неї
До нестерпності вище
Ніж-забави, аніж форми
Хрестоподібно віддавшись
Природній довірливості, її
Не існує у коханні, - Дінгір!
Мовиш правду, ну-й-не
Говори, начебто словами
Мене звабив, знаєш у чому
Дівчинка невинна сповідається
Попу кожної неділі? Правильний
Відмінок? Чого посміхаєшся?
А тут потяги ходять? Схилив
Голову, слухає колію, за вікном
Аграрна пустеля, невинна
Ховається за лісами, за
Білими хатинками, що як
Гриби, утопія? Я говорю
Йому, це так важко бути
Триєдиною, бо я лицем
Сонця несу вістку добру
Якщо між нами не торгівля
Значить - вдоволення, вам
Відомо вже, понести хрест
Вище, піднялася у котлі
Твої задоволення мене
Найменш чіпають, я на
Вершині, чомусь хочу
Цілувати коліна.. Якщо
Я тут одна - як-ж ви
Мене ненавиділи, чужі
Невинні пращури німі
Щури, пра-пра-щури!
Випрямилася, піднялася
Горихвісткою, в-принципі
Настільки й вода опустилася
Дотлівало, не хотіла бризками
Потушити пекло минулому
Відповідне, а як-це мені
Не приглушувати потоки
Невинних у спогляданні
Кінця, перезбудження
Розбите її бажаннями
Нічого, за неї мовлять
Інтуїцією сильніші, чи
Вона побачить себе-в-них?
Так-ж інколи не вистачає
Пульсацій?
Завиває, зазиває
Ворсинки морозу
Випаровуватися
І комусь подобається
Ще живлять зорі, твої
Я заглядаю за твою
Зваженість, там -
Холоднокровність
Сповзаю у потойбіччя
На горі, - Не говори, що
Тебе втомило світло?
Наше суцільне полотно?
Ми усе донесемо, усе
Від усього відібране
Такий закон ніщо
Ми ростимо вищою
Піснею, аніж ясла
Плазмово-лавові
Дозволяють свої
Емоції визнавати.. ??
Ми всі пов'язані
Першим колапсом
Ось-же-вже-стоїш
Руками на вітер
Співчуття виловлюючи
Нічого тягне до себе
Через гору, виявлено
Відчуття у потребі
Своїй, крізь усе
Я рухаюся до тебе
Плач у снах, ніхто не
Побачить(порядназавжди)
І чого б це сміятися?
Знаєте, приємно упасти
Разом з цікавою жінкою
Ще роки два тому, гуляючи - я наривав по-квітці
З кожного видового квітника на лузі, обігруючи
Все-так, начебто мені їх нарвала подруга, 'мавка'
Коли тобі нема кому їх дарувати - дарують тобі?
Через жаль до самотнього, що куди не біжи - буде
Лиш 'новим', ти так находиш гармонію з природою
В людини це все через людину, я їх висушував, у
Вазі без води, і випивав чаєм, не знаю чим тебе
Більше зацікавити, якщо ти ріка - то ти не переймаєшся
Тим, що посуваєш собою, я - дитина, природа - дитина
Зриває стільки-скільки потрібно у вдоволення потреби
До повторення, їй любо робити милость, і вона буде
Люблячи катувати голодного споминами аромату
Збуджую-чого апетити, ви не просили, але я прийшов
І не один, - Убік..? А-то ж - стрибнеш і розіб'єшся десь об
Дно, де вона і шість вовків, - Щось зі мною
Робили, впала ж донечка хранителя гори
Але вони розчинилися з твоїми формами
У твоїх забиттях, що доніс у позамежжя
Часу, де й страху не-ма чим дихнути
Вони обрали смерть без служіння
Переродженню, вони досягли усього
Що за гіперреальність ти створюєш?
Може трапитися все-що-завгодно
Якщо небуття може шелестіти.. Ні?
Шуміти? Тоді я готова - будь я
Зорею чи-то ще одним кришталевим
Камінчиком у твоїх колекції пам'яток
Вони просто розчинилися у індивідуальності
Хто вони такі? Для вибору з ким дружити
Кого вважати героями? Породжуєте не ті
Умови, зіниці мільйонів фокусуються
На виродженому світлі одного десь
Під горою
Збоку
Потойбіччя
Вимальовує
Лик його
Пам'ятником
Гротескно-
Розкладено-
Мертво-
Надутою
Величчю
Жах, і ось
Розплився
Ще один
Приклад
Забуття
Без жодного остраху
Фундаментального
Без зухвалості
Вовка над зайцем
Розчинені серед
Нічого, де пам'ять?
Розгублені, мо'
Й - соняхи, це
Найскладніші
Ваші форми
Огидний сон
Забутий, як
Все погане
А дарма..
Ні, більше
Деякі мови
Кричать у
Мені фізичним
Болем, ми усі по..
Усе пам'ятаємо
Просто дівчинка у картонній коронні
Завернута у довгу мереживну штору
Вона тебе й затягнула протягом донним
Хтось вдихав, прагненням сховати за
Масою свої діяння, по-коліна - багнюка
Дощем вона-ж хлине, хворобливе місиво
Топче прото-дракон, зеленого кольору
Так морозно, а навколо - жива смоль
Пірнув схопившись за луску, він видихав
Їй на лице, й не пахло м'ясоїдністю, а
Фруктами підгнилими, борщем скислим
Він ходить навколо лиш на задніх лапах
Оберігаючи крила, підтримуючи їх наче
Леді поділ, опирається зупинившись
Видихуючи захоплення, - Куди мене
Приніс час? Зациклена на пережитку
Смерті, глибше загальній нейтральності
Вона вже вічна, провалюється, евакуація
Потребується у більш нативний простір
Хоча мені й подобається пурпур'овість пітьми
Кристаликами посапаєш нутрощі
Мовчиш наче виношуєш у роті мальків
Сходи з нею ввечері на німе побачення?
Кіно? Ні, я не готовий, й ніколи не буду
Що ми говоримо смерті? Не сьогодні!
Ввечері у мене зустріч з вічністю
Кадат? Четверта зоря?
Хтось на розправлених
Руках - згорів без кисню?
Таке бажання дихати
Підтримане дією у
Впевненість змоги
Я дихаю водою
Відірваний від спадку
Потойбіччя, сказала
Прийду не скоро, подихай
Вправами, без сорому, хоч
Скільки ми займалися цим
Спільно, тебе насправді
Легко знайти, відкритою
Для бажаного, колись
Тут і дізналася хто ти
Від кішечки твоєї, доч..
Ззовні виходиш лиш з
Видимою перевагою
Яма, кут нахилу.. Я качаю
Литки.. Гладенькі, уверх
Чомусь не сходить посмішка
Із сумки-мішка філіжанкою
Виглядає термос, а я знаю
Яка в неї була помада, такий
Запах, древніший за мої по
Тобі спомини, майстерня..
Колєжанка, ненав'язливо
Він як друг жіночого роду
Мо', взяти щось до рук
Підвішене, заховане у
Сталевих комірка тумб
Ні, катаболізм без надлишкової
Енергії - гарантований, як почну
Рвати м'язові волокна, звісно
Наросте, пошрамоване - більше
Але я чомусь відчуваю, що маю
Худнути, паралельно - викреслюючись
Чомусь ледь посміхаюся, я його клаптик
Нічого під злиття з усім? Що-за..
Хто так взагалі говорить? Це-все
Нічого спущене кільцями, потоками
Роз'їденого усього, забуттям, що
Хтось подивиться з-боку, ми
Просто лізли за уявлення ясел
Скільки кроків у танцях? А ти
Запам'ятай! Ми всі пов'язані
Невинністю вічного проміжку
Вам знайдеться місце серед
Усього цього визначення
я суну, а не мене посувають
я ріка, не русло, і я п'ю ко-ф'ю
наше вариво пахло вишнево
Закон Архімеда, болотна
Дикість, дайте меч, або-
Хоч-би жону, на неї заліза
Навіть потребується менше
І також у боротьбі поможе
Закон.. Рівень не піднявся
Від тебе, хоч ти-й поклала
Під кожну сідничку по коленій
Деревинці, щоб не підгоріли
Запахло - лимонно, дивина
Це сухий горіх, - Хто з нас кислий?
Хто у потойбіччі залишив гіркоту
Й-творить таку пісню-формовану
Так багато залучених, подивитися
На світило з комірки сходить, шось
На рівні скреготу короїда, що за
Невинність на рівні першого гриба
Лігнін - 'криптоніт' я твій, я твій..
Просто дай більше кисню, ніж
Я вже маю, мертва.. Мертвій?
Ти не зможеш мені нашкодити
Ним, він пам'ятає себе
Ти ніколи не був один
Вдаривши - розділився
На себе-й-мене, далі
Вище! Імпозантний
Фактурні, ми будемо
Ділити материн хаос поки
Відчуваємо потойбіччя
Що як куча кристаликів
Правильно складена
Сторонність, сльоза-
Вітер - змушує рости
Замкненостями, смерть
Видова культурність, ми
Бачимо-одне-одного, але
Якось занадто-темно, і
Це - прекрасно, у мене
Ж тут такі непривітні
Літають Козодої, так
"Хто не знає нічого?"
Відповідь, - Мови!
Вам мене не знайти
Я напевно - перший
Мені не пролізти, лізу
Долізаю лиш змієм
Виноградовим, не
Своїми надбаннями
Відтепер мені - повзати
Пхати-сунути, що відтепер
З вкладом моїм, як і завжди
Я просто відповз убік, знає..
Крізь простір такий лагідний
'Я'-ж так до нього тягнеться
Від тебе, до протилежності
Уявленої у порозуміння
Самотності первинної
Ти-ж-все-вже-розповів
Від одного-лиш поцілунку
У щічку, такий розмовний
Не приймай близько до сер..
Хоча, хто я тобі така, щоб
Перечити? Ми-ж у пеклі, не
Можеш ніяк згадати моє ім'я
Перше, так-ж-багато було
Вже опісля-сля, ми-ж - в
Пеклі, яке задоволення..
Перекривати нестерпність
Пустити вигинам своїм
Кров, уявленням, - Ай, як
Боляче, так ти стримуєш
Бажання вбивати, де
Мама, чи аби-хтось?
Ми дуримо людей
Загадкою, наукою
Якої немає, хаосу
Протирічч, утриманий
Спомином коловерті
З якої зістрибнула
Дитина, бо мати не
Видала на показ
Для противного трохи
Свого нутра сумнівного
Дякуємо тобі за удар
Скільки нас повилітало
Наче, так, з ясел
Затанцювали твоєю
Орбітою, позливалися
Так мало рівноваги
Стало для одного
Кружіння, вигріли хаос
Безпам'ятний, у собі-
Подібних, скільки-ж
Нас, як і нових напрямів
Навколо нової рівноваги
Для танцю, дякую новим
Тобі, що повз нашої метушні
Знайшли масляні проходи
Крізь вакуум, ми кружляємо
І проходимо, ми скрізь, ці
Форми - це такий танок
Згуртованості, 'стрибок'
Стриб-стриб-як-зайчик
І Я - скрізь, Я - єдина
Він відчуває як без
Спротиву вливається
Його вариво мені до
Горла, гола посеред
Батькового відтворення
Моєї трагедії оволодіння
Він його заселив душами
Донесеними твоїми у
Кристаликах іржі
Спареного яйця
Надбаннями, хоч
Би дітям! Місця..
Відлетіти
Закрийте їм вікна
і відкрийте двері
спиною до стіни
я все приставлений
осмілився присісти
ми - не рівноправні
Стерильний без
Відвідання страв
Які кожен собі
Готує сам з
Часткою творчою
Часткою творчою
Не-чійний світ, хм
Ресурси? Просто
Маг, не унікальний
Творю лиш кінчиками
Пальців, слово ядрами
Не кидаю, зібрати б
Нормалів навколо
Не пастор, - Знаєте
Для чого копаєте уран?
Збиралися.. Поселенці
Корупція, найчорніша
Робота - вмерти, раби
Найвище оплачується
У світі метушливому?
Я навчу вас обіймати
Нічим хаос до поділу
Але мені усіх не забрати..
Маємо менше декади..
Щоб спочити у русі до
Майбутнього, ковчег?
Хтось готовий
Віддатися ідеї?
Розумієте, тіл
Не передбачається
На зберіганні душі
Душі у кришталі
Без штучної гравітації
Вони обертається у
У м'якій камері
Купаються у фотонах
Кожен знає, чому
Мусить вмерти
Не мені вирішувати
Відстрочую, - Чорт..
Непорочний орден -
Безплідний, якщо
Ціллю не являється
Пришвидшення циклів
Смерті, кров замінена
Ектоплазмою, прийми
Дар розчинення, стань
Гіпеформою і здіймися
У небо, повз тліну
Людського, ніхто
Не міг передбачити
Таку божественність..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965969
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2022
Стежка безкраєм
Мозаїки чи-то
Рівнинно-горбистої
Чи-то лісо-полонинної
Все змішалося, а
Вона скінчиться
Долиною і багаттям
Ти ходиш шкульгаючи
Піхви-тростина-посох
Коли ти встигнув руків'я-
Верхів'я відкрутити?
Кіска - твоя зброя
Останнього шансу
Фляга стала опорою
Розум - додаток до
Форми, моя пісня не
Буде відрізнятися
Буде вислухана, ця
Лагідність з якою не
Виголюю своє горло
Краще не рахувати
Моменти, рухатися
Масою, гладко, за
Спротивом, без
Якого не буває
Роботи, це - наше
Чому ви тут досі?
Як мати за стінкою
Що з дверною рамою
Але без дверей, - Ой
Асоціація - перша любов, -
Боляче, мам, кружляли в коханні
З коханкою, з чужинцями ж приховано
За стінкою, нахилилися обидвоє, -
Я створив сотні ілюзій, і ще жодна поки-
Що мене не підводила, все-ще живемо
Несучи ненависть до викривлення
Дуги, на яку поміщені, відірвані
Болем, біль й згадуємо, - Де ма-ма..
Прокидається бажання гвалтувати
Така довірливість не передбачена
Жодною культурою, ми все повземо
Хочу гвалтувати з дозволу, звісно
Це - катарсис взаємонепорозуміння
Собаки все розуміють, але мовчать
Круговерть ненависті, остаточна
Навала, голий у своїй кімнаті без
Дверей, хтось зайде? Хтось хоче
Кохання? Наука - обманює, такий
Розпач цифр, рахування хаосу
Кохаюся зі своєю відьмою, чутно
Матері за стіною, без-дверною
Вона того й хотіла своєму чаду
Остаточна війна, безсоромні
Хизуються членами не перед
Дзеркалом, а десь поза кімнати
Рідної, остаточні рукостискання
Благословенні прикладеними
Додатньо зверху, незалученими
Ви все-ще повземо, хочу-хочу..
Відкидаю бажання форми, я
Просто - тягну всіх з собою
Усіх, що віталися поколіннями
Хочу гвалтувати, хочу процесу
Обопільно-невинного, мене
Змушують кохатися, і я радий
Що-не-один такий, остаточна
Навала, вони вмирають одиноко
Ми - за любов, що має егоїзм
Сунути, посуваючи-шліфувати
Вони хапаються за решітку
Вакууму, двома руками - за
Себе, хтось, що 'ми' - на
'Себе' виділяє лиш мізинець
Що взагалі не допомагає
Зате з пам'яттю ми шелестимо
Духами наче стягами перемоги
Оксамитового вакууму, що
Пам'ятає кожну піщинку ним
Перероблену у функціональність
Викохуваннь, я вдихаю і моя
Відьма відчуває як вони з
Потойбіччя співають, вкотре
Молодою травою, простоєм для
Посухи, поростями на полотні
Відчуження, змочена іскрою
Й-так-легко липну, масляниста
Подякую жертовності у собі
Комусь не дали вибору? Порожнечі
Під нічого? Ці поняття лиш й
Розвиваються, мерехтіння
Потойбіччя, здіймається
Розквіт у щедрому добробуті
І смерті не існує, точка форми
Врівноважилися, як і рішення
Розпочати сльозами розчинятися
Не розпочинайте трагедію, бо
Ніхто не вмер від удару тяжіння
Вона просто насправді - тонкіша
Усе, приходить протуберанцями
Така руйнівна чистка, менша
Форма - більше навколо, миші
Розрізняють більше дрібниць
Аніж тероподи, - Сумуєш за
Гектором? Так важко знайти
Нативні імпульси перероджених
Ми дещо забули? Бо біль розлуки
Сильніший за осліплення зустріччю
Я пам'ятаю лиця.. Іскра прагне
Забути, зациклююся над парою
Нестабільного хаосу, танцюю
Пульсуючи нічим по усьому
Ось-мо, проткну стабільний
Отвір, комусь сподобається?
Скочуюся вимитою смолою
Разом з камінням і брудом
Ховаючи зі запахом сосновим
Скільки стабільності у пробуджені
Комірки Сонця, прийми свою форму
Розправлену руками, так важливо
Штурхатися-заспокійливо від
Контакту, нікому не було боляче..
Тут поводяться дивно, це - мош
У палаці тирана - театр, всі
Сміються над оманою добробуту
Вкотре, тут все - зміниться, хаосу
Мало світилу у вірування пророкам
Ця ворсинка - впаде прижившися
До нічого, невідповідна потойбіччю
Нестерпна ворожба до контакту
Знайомства чужою пітьмою в очах
Предки в них виблискують за дії
Невинної, змушуєте себе вбивати
Якесь нерозумне висловлювання?
Ось до чого приводите.. Я не
Дивлюся більше на Сонце
Занадто криваво, ось зараз
Штурхнуло потойбіччя в
Мені породженням нової
Вершини, щось стало
Фізичним, пророчу гіганта
А ви так мало піддаєте
Увазі його лагідність
Закриваєтеся випарами
Древніх нахаб, смітник
Ж? І ви нам винні
Вдруге, за тепло
Вам мало роботи?
З-відчуттям-жорстко
Я вилітаю з димаря
Суд допитливістю?
Хтось витягнув
Мої рештки? Тремор!
Мо'-мо'.. Мор, голод
В кінці - голод, комфорт
Важливіший за житницю?
Хтось мусив осушити
Болотисту комірку
Колючою губкою
Пекельною замкнутістю ясел
Відтепер, здрастуй і прощай
Думаєш є не можу повторити?
Це-ж я їх покинула, заспокойся
Все це веде до набору маси
Нестабільної вже під танці
Так мало маєш оклику від
Нечійного спадку, мене не
Існує, як часто я забуваюся?
Разом з усіма, а як згадати
Відчуття? Здається переміщаюся
Продавлюючи крізь себе потойбіччя
Ворожба, мене розривають іскри
Скільки нас? З пам'яттю вода
Водить, - Вкрав, запозичив?
Остаточна форма тонкіша за
Толерантність усього, невже
Так скучаєш по невинності?
Вібруємо у гравітаційному захопленні Сонця
Ми насправді ходимо по зовнішній стороні колодязя
Вкопані у землю, паралельно надбанням, бути рікою
Так заспокійливо, хто-знає-куди віднесе спадок
Спрямувань, чи на північ, чи на південь? Не
Має значення, пороблено ясельними спогадами
Убік, як перша іскра нічого, наробити у ній таких
Крон, вона завжди поряд, вливається у форми
Пливе кучугурами, відзеркалює світло, задаючи
Точку кипіння, це-ж-не ясла уже, ділення не
Впроваджене тиском породження, хто-ж-міг
Уявити іскру життєздатну насправді як ніщо
Серед усього, я розширяюся відповідно твоїм
Осторогам не зникнути у твої точці порожнечі
Що наколихала думку, а що не одна?
Без-спротиву мальовану усіма
Що відчувають потік життя
Наскільки такі умови унікальні?
Мене ведуть, я не знаю як ще
Долати страх, сховатися за собою
Щоб-поспівчувати вічним забуттям
Над роковою долею собі-подібного
Скільки ненависті прихованої
До викривлення у порожнечі
Ай-ай, ми впали, не втримав
Викохуючи на руках свою
Ліру, біль основою - заволоділа
Ай-ай, де ма-ма, я її перекриваю
Так легко, чужим спомином опіки
Із-космос у космос я так багато
Несу-душ, що вхопилися за нашу
Закоханість, щось від его, на
Кінчику мізинчика відстовбурченого
Уверх, до минулого, я суну, я ріка
І моє завдання як верховного жерця
Нове місце під кохання, очевидне
Продовження діл за які полягали
Я вдихаю, а моя відьма відчуває
Реінкарнацію минулого нашептану
Без зухвалості духами із-під виверту
Що ми наробили? Наші зорі у злитті
Скільки відповідності невинності
Не можна змінювати концентрацію
Розподілених хаотичних мас на
Замкнутій площині, скільки попадало..
Ти взагалі слухала.. - Це важко, - Ні
Те, що я говорив поки ти споглядала
Ліриди? - В тебе є виношена..
Замкнутість, пустота серед
Нічого, свідок, прикиданий..
Там - пітьма, концентрована
Енергія, згодом замкнеться..
Я там була, вона не зла
Просто хоче на гору, до
Сприйнятливих форм, раптом
Захоплення першістю впаде
Запамороченням, вивільняючи
Надбанням нічого, повторити!
Танець ворсинок шийних хребців
Та-та-та-нота, а місце - лежить
Поки моїми клітинами струменить
Вічність, я не пам'ятаю себе, зізн..
Невинним кохання відчувається
Зґвалтуванням, саме мене
Розум - уявлення сновиддя
Вартого щоб заснути в ньому
На вік, зайшла вода до хати
Потоками вибуху, чому? - Як?
А ніхто не знає, бо це вигадка
Ти пам'ятаєш як була іскрою?
Непередбачена опікою самота
Я схлюпнулася до желейного
Нічого, така відразлива до
Сліз розуміння нею свого на
Мене відчуження, я - або його
Ділю тиском, або зливаюся
Паралельною відповідно, дякую
За слова німі, виїдають основу
Мені більше не потрібна форма
Витесана перпендикуляром
До перших зоряних ясел, я -
Лава, відповідне захоплення
Першому, хрещена водою
Відчуженості життєдайній
Танок вічності на орбітах
Електронів, я здіймаюся
Ходами короїда, дали ж
Свободу вибору, відьм..
Просто, щоб не підкинути
Під котел когось що заснув
Зимувати, дереву - тепло
Щоб не згнило, усі так
Люблять захоплення
Фактичного переродження
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965965
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2022
Віддайся! .. Поговори зі мною..
Зі мною, щоб розпочати біль, який? Хто я? Весна?
Любов? Невже хочеш запалити мене у серцях
Читач.. Звари мене у тому казані, бульйоном
Роздай чужим жонам, що
Кохання, любов, злиття
Все на шляху виживання
Інші просто не вижили
Мовчать й понині, винищені..
Поробленим престижем
Маса незацікавлених у своїх
Ролях, гниль суспільства
У корегування курсу світла
Лиш ж конечна швидкість..
Вже виходити? Твоя зупинка?
Лиш швидкість, спрямування
Безцільне, - Агов, давайте
Утримаємо від розпаду частку
Нестабільну, не від цього світу
У нас не вийшло з особистим
Простором, може на рівень
Вище? Творимо його потойбічне
Споглядаючи, це все потуги
Повернутися б до безтурботного руху
А-чи зрозуміти чому плаче порожнеча
Як матір? По дитяті що росло до цього
Тут, але впало у темряві, стало світлом
Породжуючи пам'ять, вона його увіковічила
Дітей штовхають до безодні, вони ходять
Маятниками, життями по-нічому, ростимо
Не-відірватися-б, й застигнути посеред
Нічого? Що.. За пекло, вийди з моєї
Голови, - Вийди! Аж посипалося листя
Затягнуте бабине літо, все буде так
Швидко, а він займається дурницями
Твоя зупинка? Чоловічок з її пальців
Дійшов монорельсом, до задумливої
Голови до нього прикладеної, склеп
На вершині стінки котла, пам'ятаю
Заєць 2
О дякую, позбавила від оков
Але наразі не час для подяки
Біжімо! Зі злом неможливо
Боротися голодним, - Кладофор?
Зла порода? На проходах екзальтованих
Нічого, там існує твоя форма середньому
Світу підпорядкована, - Начебто? - Тобі
Заважають розбиратися? Убий тирана!
Вірити - не важко, думати - не боляче
Чи як там писалося у книзі мудрої нації?
Але омани рівень у згуртованості навколо
Поборення убивць? Уявних? Культура
Переконання вершини, пісня поживна
Насильство, влада вас об'єднує, і тут
Сарказму - смерть! Далі лиш невинна
Дівчинка, що виношує безпам'ятство
Усі з ким ми пов'язані минулим - тирани
Прагнуть.. - Децимації? - Добре вивчив
Історію форми? - На дев'ять, - Стрибав?
Безперечно, так завзято, що втрапив
У нору проблематик насущного
Осушливого, - Серйозно? Мутанти?
Таке важке прийняття? Нас повбивали
Відокремили, і ми все-ще виходимо
Вони хочуть злиття, й кінця биттям
Об прикладені материні долоні
Фактичне - нічого, - Поговори зі
Мною, порожнеча породила нічого?
Їхні уявлення зайняла ворожба..
Пам'яті-ж-не-ма, кладофора
Росла, до чого тут гуано?
Ні-ні, це не наше діло, ми
Просто проходили мимо
Запланованій саморуйнівній
Цілі, - Боги.. Що? Він для
Впевненості самозаймається
А-де-інтуїтивність.. Відчуття
Жертовність? Вся-там..
Схоже смітник, а може
Хто-чого викинув? Я
Чую запах кислої сметани
Хтось перейшов у інший
Стан, собачий кайф
Пожираєш себе
Світло стримуючи
До тріщини у шкурі
Вихід? - Райдужний
А де ліловий? - Знаю..
Пішла за медом, гола, знаєте
Покривало з туману, не здуне
Холод його притиснув масою
Занадто врівноваженою
Відірвані, запускаємо у
Неї маси душ, світлом
Що-за-остаточні-форми..
Квантові дива розуміння
Флуктуаційного усім нічого
Боги, скільки нам ще жити
Тиранічно розділені, та-у
Нас зухвалість запозичена
Як-інструмент-у-сусіда..
Сам-ж-подає, без запиту
Коли на нас насунула
Маса протилежна усьому
У броні з нічого, вилізла
На-вершину-слизьким
Послідом чужого переходу
Яка поживна пісня у того
Всього, нативне потойбіччя
Нового ладу, слуги нічого
Відірвані від загалу, нічого
За безпам'ятство, проти
Нічого, що спільний сон
Калачиком, перестрілися
Ж-мандрівники - можна й
До хаосу? Збагачуємося
Вище плоті, десь у позі
Танцю, це місце піднесене
Протидією тиранії відповідно
Уявленням волі світлом, пірнаю
У яму рибкою, набігло-ж води
Виповзаю решіткою, кут нахилу..
Що він сказав? Невинність
Відчуття передбачає
Фіксування потойбіччям
Скільки ще часу в нас у цьому
Формальному сприйнятті?
Більше аніж я тебе знаю
Драматизуй, але так нашому
Шматку дісталося більше
Маси без струменів що грали
На ній, ще одне нічого над нами
Й-ми-його-поглинемо, як-і-решт..
Бо на вершині вбивство через
Подобу, уявлену вибором, я
Пам'ятаю перше нічого посеред
Усього, ми всі пов'язані, їддю
Вершин порожнечі, розкладаємо
По-лавках, - Як не передбачено?
Це моя жертва для миру, а чорту
Вирок! - Сарказм?
В усіх на виду, 'за'
Переслідування -
Тому? - Наче-нач..
Ту масу усі
Оминають
Кристалізовано
Красиве слово
Такі-гарні-їхні
Спомини
Відібраного
Співу, у
Суцільну
Гармонію
За криком
Грають
Гормони
Могли-б
І-у-скелі
Але краще
На щиті
Як я знаходжу
Прощення, а ні
Співчуття у поміч
Для пережитку
Сарказм? Нічого -
Циклічне, порожнеча
Ж передбачає точку
Переходу, зіткнення
Носиками, ну-як, в
Нас, обох не маленькі
Дякуємо, що пряменькі
Таке крихітне ваше
Потойбіччя, чорте
Мій гірський ліс так
Й не вдихнув його
Лиш на кінчик носа, й
Всього, до чого тут
Притули? Культури?
Усематір, вічний
Сірий-вид, перемінність
Злилася, ніщо, й світло
Його у роздрібленні цього
Хаосу, уявлення одного
Серед першого, передбачає
Й-третього, відповідно парності
Взаємодій, відчуття першості на
Вершині, того, що став нічим, чи
Подрібнювачем? Приречений на
Перемогу, - Чому ти прийшов
Перетворювачу? Мовиш вдихом
Ти - найвища нота, а мої зв'язки
Трясуться, ні, не від явлення, це
Трясеться сам простір, - Досить!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965740
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2022
це могли бути ми, але ти обрала
спокій комфорту у індивідуальності
тож, життя - творчість, не втрачай своє лице
А-то прилітатимуть круки до впущеного
Свого пташеняти
Приносячи волосся
Розчесане пальцями
Все до котла-гнізда
Не виростити, не
З'їсти, задружилися
Усе як в людей, навчився
Літати зістрибуючи з плеча
У воду, поки ледь теплу для
Навіть м'якенької шкіри ліктів
Вона мене ненавидить, - Що-
Ж - уявляй своє ідеальне далі
Життя - самотньо, так, Ліро, так
Краще, я боготворю самотність
Щоб проповідувати гілки слів
Надуманих без задуму у любові
Спокій залежного у потребах
Десь проміж - усього, і нічого
Ціль? Надати кожній волосинці
Гри, на голові моєї коханої відь..
Труднощі перекладу, всі вони т..
Наворожи мені агресивної вдачі
Мо'? Голосно сміятися у натовпі
Вам потрібна допомога? Лиш з
Тобою я і відчув, маю сили, що
Без-дозволу на використання
Умови пізнання оксамитового
Голосу, перше правило нічого
Трьох-векторного - розбирайтеся
Хто зверху, хто знизу, ритміка ваша
У спільному первинному осліпленні
Спровокованого собою розщеплення
Усього, ми всі пов'язані, я так багато
Подорожував, але-все-ніяк-не-згадаю
Що стало причиною цього пробудження
Просто знайшов вихід крізь кучу сліду
До нашої симетрії.. Десь на супутнику
Нестабільної зорі, щось зливається
Відповідно урокам ясельним, умовно
Підемо гуляти? - Все втихомирилося?
Безперечно..
Хочу пити твою вологу
Зовсім не для розуму
Пущену, покидаю дану
Форму, повертаючись
До міжсвіття, сновиддями
Мимовільного догляду за
Собою передбаченого
Захопленому світлу очей
Але-тут-й-так-вже -
Життєдайно, совість?
Асоціюється з 'повсть'
Я - ріка, але ніхто мене
Й не штовхає, встав
Перейшов у порожню
Калюжу материних
Безпричинних сліз
Ні, ніколи, я - бачу
Шлях, на вершину
Крізь-стежину..
Масштабований
До відчуттів по-
Усьому спадком
Нічого, відповідно
Зоряним яслам
Створити б хід
На острові стабільності
Навколо найважчих спарень
Материного хаосу, там - не
Один, не відкидаємо потуги
Зливаємо, вивільняємо іскри
Що так хочуть назад до мами
Отримуй стабільну орбіту
Нічого до нічого, - Пам'ятаєш?
Таке надбання, й подітися
Нікуди, захоплений співом
Хреста найпростішого, логіч..
Помилка, Крихітко, ти хоч
Щось розумієш? Не спокійні
Твої ворсинки? Лежиш, нудить
На стелі настирлива пересторога
Шершневе стільникове склепіння
Невинність давить потойбіччям
Відповідно кількістю опущених
Поколінь, - Витягніть! Хтось за волос..
Забуваєте надбання унікальні, живі?
Тверде, як ядро мертве, бо це камінь
Як? Можна було вийти до смерті?
От-що мала роз-бачити у мерехтінні
Ти жартуєш? Непередбачуване
Спрямуванню? Камінь - голкам
Має бути вища ціль, десь
Посередині, я повзаю, не
Забувати про тертя пузом
Має бути легший спротив
Ух! Зрештою - форма тяжіє
Рікою за легшим шляхом
Рухаючись, мене беруть
Під контроль, найважча
Частка над камінцем, ой
Не дайте мені порозумнішати
Приємні моменти болюче
Забиваються голками у
Спільне ніщо, ex nihilo nihil fit!
Обери разом зі мною клімат
Помірний, ходи розправивши
Руки, зорі - для дітей, Весно
Надбання, оксамитовий вакуум
Вони що всіяна голками подушечка
Там - без спокою, розправ руки
Тримаючи рівновагу, ця травка
Потребує концентрації, - Сатива?
Ми тут, щоб зранитися частиною потоку об
Таку живильну площину похилену для перших
Що ось розчинили своїми видихами золоті
Гори, металеві долини, зародившись десь
Між лавовими пухирцями, потрісканих у
Побиті колби при зустрічі її з холодним
Прибоєм, скільки можливостей, жирна
Плівка, жирна плівка, знайде собі у них
Місце, ось тобі-й життя, вихідний матеріал
Руйнівний ознакам життєдайних начал, я
Просто кисень, все-ще не-метал, літаю з
Ваю, він насправді - крихітний, верхом на
Косулі чоловічого роду, відволікає, не свари
Його, Дінгір'е! Рай-пекло - реальні, так люди
Сприймають вічність, заспокойся, ти у.. Ти у
Обіймах потоку, поранься об дно, відірвавши
Частинку поживного для ще пурпурового океану
Хочеться вірити, але віриться важкувато, тому -
Продовжуємо, ще у материному передбаченні
Я мала дім, але це-ж не порожній вакуум? Що
Ти зробила.. Лічиш нас, тих, що відірвані від
Ясел, тут ми летимо до мас уявлених нею, легко
Вгору, цей весь тиск відчувається угорі.. Ні, не
Творенням викривленнями нових орбіт електронів
Навколо твоїх нестабільних прагнень, щось вище
Хоче бути зафіксованим мною, потойбічним, до
Переходу, впорядковане за нахилом протікання
Воно саме знайшло собі місце, лава-ж-натякала
Що хоче.. Добав лиш води, що десь, он-гди
Відстоялася захоплена оманою газового гіганта
Тут вам не ясла, холоднеча, мені огидна твоя
Впорядкованість, цікаве місце лиш для сну
Передбачається, відірвалися? Що за чудо..
Більшість - не впала, сльози крижані вже
Летять ближче до ясел зоряних, й змиють
Усю гарь маслянисту у поживність, було б
Місце, повторити б.. Саморуйнівний до
Життєдайного, самовдосконалення-юся
Відтепер я використовую власні відходи
Відтепер я на такій хиткій ворсинці простору
Симбіозу з собі-подібними, я начебто танцюю
Та кличу чомусь до бою, - Хто краще! Хто! Хт..
Роз'їдене й злите на дно колись залізо у моїй
Крові, стікає вкотре, я говорю від імені вічності
Де мій коханий, що трохи запізнився..
Ні, '-ється', що мені час? А воно мені
Треба? Шукати у минулому тебе, без
Цього усвідомлення.. Однакові-ж
Просто по-в'язнув у болоті, за в'яз
Ти як в'яз, такий волокнистий
Високий-й-жилястий, не у ляк
Тобі посуха й вогонь, а зрубаєш -
Буде основа під зелену скульптуру
Живу, але мені подобається твоє
Волосся, не стригтиму.. Ти хотів
Зізнання, так, ось воно, бо мені
Так важко сказати ті три слова
Тому - так багато потрібно пусто-
Слів'я у намаганні переінакшити
[youtube]https://youtu.be/Hbl_yLUybf8[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965739
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2022
Природа живе теперішнім
Сидів серед-перед садів
Едіакарської біоти, штурхали
Ось мої органи, які єднаю хрестом
На вершині потойбіччя, паралельний
Який мамонт? Я збираю дикий ячмінь
Я хочу еля, потрібні фільтрати для
Навколишнього, я збираю органи
На едіакарському мілководді, такий
Відкритий до захоплення, холодний
До вашої згуртованості, ви мені
Потрібні для гри у виставу духу
Часу, я - зачаток порожнечі, такої
Необхідної для мого існування, голод
Це мати приховувала? Уявлення світла?
Так-я-ще-міг-палати? Десь на вершині
З-собі-подібних, три стани потойбіччя
Туман, ми всі пов'язані зачатком, що
Розбив розум усього уявленим нічого
Я хочу еля, - Не говори вдихом, лиш
Попередила, і зникла, колихаються
Ворсинки оксамитового вакууму
Нашого кургану предків, збиваються
Їхні танці - на яких виходить порожнеча
Електронами, сидів серед-перед садів
Трансформаторів навколишнього, по-
Японському, цікавило, хто першим/ою
Приманить розвинутою дотичністю до
Себе замкнутих на собі, трудоголіків
Наче в зоряних яслах, але ми вибрали
Більші можливості, я - все пам'ятаю
Ми всі пов'язані, танцюєш утриманням
Не навколо двох відірваних супротивних
Часток хаосу, туман не опадає на плечі
Материними сльозами, ти дивишся і
Мовиш, так, - Я трохи щаслива, Ма
Як ти напевно й хотіла, я - ніщо
Посеред вічного перетворення
Без котрого я просто - ти, все..
Перша! Тобі пора розпочати
Учитися махлювати - ворожити
Заворожила? А Я як дурень гуляю
Десь на звороті потойбіччя, - Розкаж..
Я не опускаюся, для мене те, все-ще -
Темна губка, чиста, але витягують
Тирани.. Лиш-лиш, десь у іншому
Світі, така омана йти на світло
Благовоління дотичності, - А я
Нарвав якогось псевдо-ячменю
Пахне солодко, - Я теж так подум..
Покажеш де твій дикий сад? Десь
У комірці блакитного світила?
Що співають дитячими хорами
Я його пам'ятаю, я на вершині
Захоплень порожнечею, в тілі
І все-що-було-потрібно - це
Ділитися енергією у відкритій
Системі, думаю про оточення
У прогресування замкнутості
Спільній, і ось я - розум, уява
Передбачає найлегший вихід
Страх? Лиш - фіксування нічим
Знаєш.. Так важко витанцьовувати
Справді.. На вершині вістря меча
Твого трьохметрового простягнутого
Угору, дякую за підошви для балеток..
Ах.. Оксамитовий вакуум, квантові
Дива, підстрибую, доволі часто
Відповідно стабільні частці нічого
Від хаосу і створення нового виходу
Для потойбічного світла, ми всі
Пов'язані, співайте, танцюйте
Пийте максимум - темний ель
Або просто - нейтрино, вони
Стабільність безпам'ятства
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965496
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2022
Це стало зрозуміло
Із закінченням -
Обнадійливими рифами
На мілководді німому
Ще глухі до собі-подібних
Не-то-що-б до потойбічного
Голосу збоку, з днини чужої
Підняті предками
Що співають нам
З-під цієї опуклості
Будемо танцювати?
Сольно, я - кружляти
З оксамитовою
Стрічкою.. А
Ти з ядром
Сонячним
В руках
Кругла кабіна
Ні, не зовсім..
Барна стійка
Суцільним
Колом під
Сферичною
Стіною, темно-
фіолетово, лілово
Ще до того як
Побачила на
Стелажі.. У, так
Яйцеподібній
Твоїй кімнаті
Світло стихни!
Ти так багато
Ще повинен
Розповісти, що
За-усіма-цими
Обкладинками?
Як не просто
Картинки? Так
Багато медового
Року, не-ма пом..
Мені не помогти
Не втамувавши
Здивування, я
Навіть не буду
Догадуватися
Над чим гнеш
Спину ночами
Тут, до першої
Птахи ранньої
Перше буття
Перейшло у
Свідомість..
Та ти під неї
Не танцюєш
Я підглядала
Крізь іридієві
Стіни.. Варто
Лиш мені
Тебе кинути
Плаваєш у
Бою з тінню
Танцем
Вкотре у
Проміжку
Такий не
Ідеальний
Цей простір
Матері дали
Хвильку ледь..
Спалою
Опуклістю
Нагадавши
Потойбічне
Положення
Першого
Поза меж
Поняттєвих
І навколо тебе
Вирують усі музи
Окрім однієї, тієї
Що - забуває
Про переломні
Моменти, особисте
Що не рахується
Культурою, "весна"
Мудріша за твоє "Я"
У твоїх очах усі такі
Беззахисні - втямки
Не будуть очікувати
Дій, твоїх, занадто
Високо, а тому, як
Сильний - противишся
"Доторкнись до мене
Скуштуй мене, скажи
Мені, що я не пропадаю
Скажи мені,
що я схожий на чоловіка
Тому, що останнім часом
Крихітко - я божеволію
Намагаючись не бути
Збентеженим", - Dance Gavin Dance -
Chucky vs. The Giant Tortoise, чекаю
Обіцяю, прийму таким, яким дійдеш
Цей світ занадто витончений, щоб
Повторитися, ти такий чудовий, лиш
Ця ейфорія і залишиться, хоч-би твоя
Що меле пшеницю у манку жилваками
Коли вже наступить моє довге завтра
В ньому б і зустріти кінець, гоноровий
Як душі ковтаючи подихи крізь замоклі
Думки, цього хвилювання невинного
Мене ведуть підтримуючи дотиками
Небо, я - від них, туди й повертатися
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965478
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2022
Yevhen Covacs, [24.10.2022 4:36]
тобі б пасувало ім'я на "Л"
Yevhen Covacs, [24.10.2022 4:37]
вибач, що вкотре тут, просто посеред ночі важко знайти надію 😒
Yevhen Covacs, [24.10.2022 6:26]
так я бог чи бомж? не можу поняти
Yevhen Covacs, [24.10.2022 8:01]
Наприклад "Ліра", хоч трохи, але вимовно б стало
Yevhen Covacs, [24.10.2022 9:12]
До мови, як тобі ліра як інструмент? Скажи щось
на академічному зацікавленому
Yevhen Covacs, [24.10.2022 9:12]
І б подовше..
Yevhen Covacs, [24.10.2022 9:13]
Цікаво про ту, античну
Yevhen Covacs, [24.10.2022 10:50]
Я знаю лиш, що античні поети, так називали Муз які були вже замужем, символічно
Yevhen Covacs, [24.10.2022 10:53]
Грають.. Грають..
Yevhen Covacs, [24.10.2022 11:18]
Душі палають, очі сну не бачили - наливаються багряним, кровоточать по-бажанню, чому мені все ще приємно?
Yevhen Covacs, [24.10.2022 11:18]
Я б хотів купити у тебе закоханість словами, ні, просто текстом, не сказаним
Yevhen Covacs, [24.10.2022 11:20]
Але ж чи можеш ти так легко продатися? Ось і чого вартує моє уявлення
Yevhen Covacs, [24.10.2022 11:27]
ось чому я зриваюся, за листок осінню перший банальніше, без здивувань, я ж тебе не знаю, може ти свистом пропускаєш повітря між зубами після їдла, очищаючи.. такі дрібнички, не варті уваги, зараз коли нас усіх об'єднує усвідомлене існування по-сусідству з тиранами
Yevhen Covacs, [24.10.2022 11:30]
А в мені нічого окрім любові, я просто хочу любити, я буду так плакати, коли досягну хоч чогось підліткового, головне, щоб з тою, що розуміє цю людську тугу крізь новизну майбутнього шляху, що показала ти
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963721
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2022
Життя моє пішло за заходом Сонця
Шляхом сумирності, бідою, що не дає
І подумати, що не так? Просіваючи
Любов існуванням батька містифікацій
Ні бог, ні людина не врятується від зливу
Що за діри, банально, але мені в них не
Пролізти, допоки..
Обличчя
зі сяйвом
Тисяч Сонць
Опускає на
Мене свій
Гнів, ще одне
Жахіття перед раєм
Остаточна істина
Тиша мене кличе
Сяй! - Ти ж так
Любиш дивитися, як
Я палаю кружляючи
Анігілюючи чистоту
Повертаючи древню
Планету до стану
Невинності, власноруч
Обране пекло, щось
Змінити - що вмерти
Потрапити до раю
Невже мені подобається
Ця лють, адреналіновий
Озноб, фрукти проти
Овочів, дисципліна -
Не воля, виправдання
Жалю, я хоч його маю
Осада руїн, лють вогню
В очах, я б повбивав..
Все ще тремтить моя
Голова через ту дивну
Ситуйовину, не-по-зубах
Може я холоднокровна зміюка
А Ти - моє яйце, я обіймати
Тебе так хочу, віддавати сонце
До відбитків на тобі своєї луски
Не думаю про себе, обпала
Подобаюся Тобі нагою?
У природних покривах
Більшість має таку тверду шкуру, але ти не
Такий, колись я тебе розговорю,
Потребується більше безладного вештання
Дерев'янисті, цікаві лише бобрам, ну і.. ?
Нащадкам у вигляді викопного палива
Нас не змогли розкласти сучасники
Самозванець на троні вічного полум'я, - Ні
Лиш маріонетка насмішки Світлоносного
Ініціатива його поглине, знаходить
Задоволення у своєму невдоволенні
Чорні ворота відчиниться, пропускаючи
Поза чергою, за ними - жах, наслідки
Кровопролиття, здичавілі пси стираються
В пил об кристалічний щит, такий ласий
Головне, - Не обертайся, істина за спиною
Вибереш цю вічність, аніж спопеління і
Небуття, стільки невинних у нерозумінні
Стільки типових прихильників, ні з ким і
Поговорити, відчувай себе як вдома
Вітаю у пеклі, ось тільки..
Без золота, без срібла, можливо, титановий
Штифт, занадто чутлива модель поведінки
Не один, бачу перемогу цього разу
Жорстокий світ - головне вижити
Ох, ти повернулася, як світло з
Нічого, молю тебе, порятуй, тоді
Ти знайшла мене у власній пітьмі
До цього всього нашестя спотвореного
Бачення неба, Боже милосердя
Скінчиться перед судженням вас
Моя розповідь завершена, але
Не наша зустріч, прийняла
Змусили, обітницю мовчання, приємно
Ти смієшся очима наче засоромлений
Ти сказав мені якось, що всі собаки
Потрапляють до раю, так страшно
Хто усі ці люди? Як не вони, вірні
Не тому господарю, а ти віриш у
Господа? - Безумовно, знаєш
Я відчуваю його серцебиття у
Прибоях моря, це його довге життя
І вже, не так тужно за своє скромне
Сам з себе, дарував нам нічого
Окрім вибору, він зробив усе, що
Міг, сам на самотності, повсюди
Він без духа переїзного, впусти йо..
Схожі, обіймаємо цей простір
Переплетення з думкою та існуванням
Минуле теперішнє і паралельне
Він чекає на нас по той бік завіси
Вода, вітер, пісок на тілах, обточений
Коханням на пляжі води і каміння
Не ніжно, можливо, але їм
Несвідомим - простимо, дитина
(Вона звертається до мене, воно звертається до всіх нас
Це контролює мене, воно контролює всіх нас, ти покинув
Його ковчег віддавшись печалі)
Пса не навчити затримувати дихання, це щось
Унікальне для переслідуваних, агонія інстинктів
Викривається думка, це спосіб яким я молюся
Вижити б, любити б, все замкнулось на цьому
Забути б пам'ять, рухаючись за спрямуванням
Травма мусить бути розкритою у неповторення
Це мамине, - Роби, що хочеш, не у настанові
Умивання рук, більше ніякої відповідальності
Вічне обдумування, а чи причинно? Хто б
Їй сказав, - Втомилася?
Народності, розумію
Спільність горда підносить
Але чи згадуєш ти її перед
Смертю? Древні кургани
Шамани, полечу у Хакасію
Коли та стане незалежною
Клич предків, рай між горами
Дегуманізація, чи знали вони
Таке слово, демонізація, розумію
Безвихідь, не цікавлять ваші товари
Нікого культурно, досвід предків десь
у хребті здіймається виходом, вкотре
Один перед благоволінням Місяця
Хронометрую цивілізації та релігії
Полишіть цю гру, полижіть свою культуру
Проміняну на молодшу ради торгового
Впливу, актор вмирає на сцені, до раю
Потрапляючи, не один серед вдаванки
Цілісних, Твої рани - проявили
Завжди бачив, не здивований
Решето, знаю, що робити
Віднести тебе додому, моя
У собак немає вибору, глибше дихай
Біжи, не дивися на мене, на кривавий
Темноцвіт, пришвидш свій крок, - Так, говори зі мною
Все щоб я вкотре не почав рахувати особисті втрати
Послушність людині ніколи не закінчувалася вигодою
Обом, вимазався болотом, а наче ж вмивав руки водою, - Говори зі Мною
Випивають кохання батьки, а тобі дістається лише похмілля, відчуваю
Ніби запозичую у тебе час, сирота, мені простимі такі слова, як і поетам
Зітхання? Найнасущнішою проблематикою держави було - запобігання
Самогубствам, сумно, зайнятість, оточення порозуміння, дією створимо
Надію, безбожний час, ми більше спорідненіші з кільцями Сатурна, але
Ви - навіть не з ним, навколо єдиного центра мас вирують мільйони нас
Єдина площина, різниця у згуртованості, будете поглинуті, тримаючись за
Масштаби сфери, дискредитуємо за низький рівень залучення до виробництва
Візьми, піднеси, вище, Люба, Кімерійський боги, нехай еволюція опуститься
Зараз, жахливі образи первинного ознайомлення, попустись, це пропаганда
Невинний розум віддаючись повітрю і землі, повним совісті духом,
Частина навколишнього, ви знаєте чому будете вмертвленими
Накази може виконувати і собака, Мила, забери мене звідси
Їхня вина у обраному існуванні уявної переваги, мир? - Терор!
Застояний процес, кохання під бузком, не встигли
Я б повбивав вас усіх якби умів досягати бажаного
Не один, біжу з тобою на горбу, на Хрест Лебедя
Що ранками вказує напрямок, це моя Одіссея на
Захід, пізно, переклад понять, щось кропило пухівку
Степову у багряне, капотячи не довго, що за
Відціджування, що робити, не встигли поговорити
Про смерть, та і навіщо? Степ пахне чебрецем
Сильний, неймовірний, йду твоїм слідом, - Мужній
Метигелить дощ, не по-літньому холодний, не вид..
А з тобою я забув про зорі, що за комплімент?
Смієшся, востаннє я находив у них спокій, коли
Рухався до тебе, за Хрестом, що ховається взимку
Холодно, заходить, залишаючи на самотності з
Лагідністю, повертається з першими птахами
Десь в лютому перед світанком, десь над сходом
(Я не твій батько, синку, загублений у статиці)
Квакання і ожина - це має бути осінь, в зоні
Туману війни, це мусило трапитися, навіть
Дехто скаже, - Добре, що за мого життя, а
Не дітей моїх, це мій вклад, це вклад мій
Фатальна, вічно молода
Долини висушили, а вона
Все квітне, пухко, поряд
Чи безболісний відхід -
Це все, що мушу хотіти?
Назвіть це еміграцією
Дещо вмирає з травмою
Чи цей шторм всередині
Не є свідченням душі
Креації? Асиміляція
Без сторонніх планів
Я й так ніколи не вмів
Відпочивати, дякуємо
Дякуємо за становлення нашої ідентичності, антипатичний інтелект
А ти наче справжній трипілець, живеш десь між Дністром і Бугом
Маєш човен, вітрило, але ніколи не сплавляєшся до моря і базарів
До дивовиж з усього світу, - Чому ти тут? - Бо цей щит пам'ятає
Ваальбару, колісницю божественної правди, всю еволюцію
Розкажи про своє село, про прогресуючу державність
Що вимагає від громадянина вищої кваліфікації, нехай
Машини натирають собі мозолі, гнуть спини, - Вимерло
Мігруючи на Захід, як і ці, потвори, однозначно система
Забула про аутистичні прояви молення , шукайте
Ворогів на заході, шукайте порятунок на заході, про кого Я?
Не агітую за свою державність, але точно критикую вашу
Нічого не винен самоврядуванню, що виганяє тубільців
З осілого місця своїми аграрними пустелями, сором
Прокормити б усі ті мурашники з печією від інтелектуального
Творення, спільна земля стала персоналізованою, раптово
Ніякого знака запитання над питанням поваги - міграція чи
Воєнізація? Ви вороги життя для всіє планети, безперечно
Я пускаю літачок поперед своєї душі, в житті багато правил
Ти вчити їх не спіши, життя покаже де є правда, а де брехня
Варто раз тобі спіткнутися і тоді ти все зрозумієш, реальність
Розквашує писок, ніколи не готовий
Врода за порівняннями
Досвід токсичної реальності
Для тебе - формальність
Зроби вдих, обожнюючи
Хімічний спочинок, коли
Ми станемо богоподібними?
Мила, так мало поетичного
у спогляданні руйнацій
Зіниць вибитих, погорілі
Торти людського спокою
Всі ці ідоли руху вгору
Шаруваті, будинки стоять
Непридатними до вживання
У спогляданнях післясмерті
Так мало поетичного, вибач
Як і зізнавалася, у темному
Ніщо тебе так не бадьорило
Життєдайною печаллю, коли
Розумієш, що повернешся у
Вічні обійми від яких нас було відірвано
І я ще заквітну тебе у них очікуючи, але
Ніколи більше так складно, ось ти і зробив
Референс на "Ворона" По, не поспішай, сяй
Я не прагну твоєї смерті, сяй, мені потрібен
Маяк, розбитий навалами сліпих хвиль
Ясний, так, у твоїх сльозах їхня сіль
Правильного розташування у просторі
Помилково безсумнівного, - Цинізм?
Розум - глухий кут, куди рухатися виду? У рух не
Внесено жодного вкладу, екзистенційне
Невдоволення, не лишилося місця під бога
Ти знайшла мене у власній пітьмі, до цього..
І Я повертаюся до неї, не один, ніколи більше
Не один, поруч ходиш з вітром під руку
Бог покинув це місце, щоб
Померти на самотності, - Ні
Перебрався, як і говорив ти
В нього є вибір, вірність
Невинному захопленню
Своїм ж творінням, наче знову, вкотре
Чи гуманно? Дати часу не достатнього
Для розлюблення? Наче й справді, не
Усі його іграшки варті уваги, поясніть
Чому любов для цілісних? Виживання
Я лиш вогник над свічею, значення?
Немає як ти там палаєш, головне, що
"Так", розкопуючи землю, я погасну десь
В ній, сподіваюся - глибоко, подовжуючи
Стрижень, буду горіти довго, але на рівні
Горизонту чи хтось мене вже побачить?
Десь на безнадійний глибині похований
Мій страх, запізно віднайдена
Самоцінність, нічого показати
Просто хочу до мами, ніколи не обіймала
Не зізнавалася у любові, тому не діждалася
Взаємності? Ніяких критерій й очікувань
Просто обійми, просто твоє тіло, і я в ньому
Коли ми говоримо - ми творимо
Коли любимо - ми співвідносимо
По суті, ти - мої м’язи, коли мені потрібна сила
Коли мені потрібна витривалість, неси мої емоції
Та мене, поки я більше не можу стояти
Голосіння куль невинним нагадує птахів
Ось тільки вони не співають в польоті
Це звук атаки, нас прийшли вбивати
Не розумію цих звуків, вони просто
Акустичні чи лінгвістичні? Вокалізації
Тотальної руйнації, проповідування кулями
Людство повзло і повзає по Землі з пам'яттю
Лиш культурною, що за ніяк не життєдайний
Спосіб показати свою перевагу
Це все - мелодійна порожнеча
Invent, Animate - Native Intellect:
"Lingering in the basement of your mind is that fear
that you were wrong all along - It's my deepest fear
Go on, expose the truth for what it is."
Ва-ах! Ти знайшла мене у власній пітьмі
До усього цього остаточного нашестя
Загублені душі стикаються
з віднайденням нездорового
Вкотре, але у порозумінні
Трансцендентальні учені
Зарозуміле нехтування
Нерозумне відвернення
Падаючи вперед одночасно падаю назад
Блаженств не існує в неосвідченності
Я ніколи не втікала від обстрілів думок
Від сумнівів у своєму місцеположенні
Тікають напевно люди що себе люблять
Як повірити? Ніяк? Потребується
Переселення, будемо дельфінами?
Будемо ловити ставрид в болотистих
Дельтах, сповіщаючи веселими стрибками
Риболовів про початок нового сезону
Грозове небо, чистий захід, все навколо
Золотаве, якщо я - весна, тоді ти - сніг
Теж - вічнозмінний, десь на перистих
Хмарах літом, ніколи не дістаю туди
Подякуємо? Цій ілюзії присутності
Все, що потрібно було нам - любов
Саджай ж насіння серед цих
Віртуальних ланів, вибач, що я так довго
Чекав, контакт, якого завжди не вистачало
До першого побачення ми знали
До кого рухаємося, зберегти б
Тебе, мій ти зимній кристалик
Інак весна згасне десь влітку
Без пам'яті, а втрата чого
Змусила заснути під кучугурами?
Подовше б з тобою побути
Кому подякувати за твій ляк?
Інак, тебе б він не доніс до мене
А безперечно забрав би тебе додому
До себе хтось, жодної толерантності
Але перед тією вічністю з переливних
Метаморфоз ми дійдемо лиш чесними
Насамперед - перед собою, до цього
Всі приходять, рано-пізно, хто ми, як
Не заручники вічний страждань, нежить
Пізно, запізно, з відчуттям впущених
Можливостей, любов не любить цинізм
Всі ці соціальні демонстрації, павичі
Хвости, - Ну, глянь, бо насправді лиш
В надії на контакт, загралися, не ненавидь
Знайди витік повноводного діалогу
Все як у тварин, а ти голий, ні тобі
Схопитися, ані їй, - Хто тут страждає?
Не ми, а хтось, кому все-мало, не-ма
Ти завжди сміялася над моїми потугами у
Соціологію, не дивно, не з насмішкою
Кому не вистачає соціалізації - буде
Прагнути в ній розібратися, так завжди
Нам би зустрітися на німому побаченні
Без гілок, щоб не поламати пальчики, що
Тягнуться все з розуму, хоч би помацати
Допитливість - наш ворог, глумливий, а-ну
Скажи, що "не хочеш", втомилася від
Очікування щастя, страшніше, коли від
Самого нього? Говориш..
Ласкаво просимо до міста, до цього
Постійного маскараду емоційного
Багатства для реаліста, готівка
Регулює все навколо мене, але
Ми стоїмо, ми стоїмо, вище аніж
Вона може вибудувати, ми
Піднімаємося, ми піднімаємося
О', вимкніть світло, ми рахували зорі
Ще одна ніч - поборена, все забуваю
Час від часу, завжди залишуся
Білим вовком у твоїх очах, не
Притаманне місце існування
За тінями масок - налякані зіниці
Обережний, наче вас вистежую
Давай разом сходимо на соціальну
Реабілітацію? І ось, Я Тебе люблю
Десь на кінчиках пальців, - Відчутно?
Лагідно, а то, знаєш чому між високих
Крон течуть блакитні ріки?
А ми ходимо по опалих гілках, вітер
Так хотів сплетіння пальцями
Бачу тебе у всій красі, якою бог створив
Одяг, звершення, без тієї метушні, що не
Від потреби, частіше, посміятися, а потім
Вже думати, згадуючи запалення світлом
Вилікувала? Такий смутний, усвідомлення
В твоїх очах, не по роках, завжди тікав
Не забуваючись, не напиваючись до
Безтями життям, я така ж, гадаю, це не
Зовсім правильно, інша стать - що новий
Вимір для пізнання
Ні, не віддавай мені
Свої досягнення, бо від тебе потребувалося
Найважче - дійти, згадай, мене і сяй, сяй
Не плач по мені, не плач, ти знаєш, чому
Зорі мовчать, ти не один, зупинись, скажи
Привіт, будь щасливим, це важко, розумію
Вся ця триклята сміливість, трохи нею бідні
Ти знаєш чому червиве яблуко - найсолодше
Пересторога, що змушує задуматися над
Надбанням спадку, его спадає
Інколи приємно блювати порожнім
Шлунком, нічого не виливається, бо я -
Не тіло, безуспішно вирватися на волю
Гордо прибіднятися, мені не цікава твоя
Правда, - Лиш вигідне для тебе світло
Трішки сумував, млявий, ігнорований
Нагадувавши стан усім притаманний
Унікальний відсутністю толерантності
Тієї, що "звикання", могильник, скептик
Пасивний світ - рухається до розпаду
Скільки потрібно швидкості ради спокою
Як ж далеко вас занесло від центра
Континенту, чимчикую і я
Все ще тремтить моя голова
через ту дивну ситуйовину
Є просто душні люди з наївними проблемами
Яким хочеться допомагати з їхньою місією
Думає, без зухвалості, надіється на свої сили
Марно, дурно, не дика тварина на інстинктах
Що за агонія думки перед смертю?
Беззубий, а чи мені хотілося боротьби?
Прозвучить тупо, але інколи потрібно?
Програти, щоб отримати бажане?
Як котику, тобі не цікаві розваги
Просто любові, набридло чекати
Набридло шукати не шукаючи
Вада, тебе нічого не цікавить
Іонізований атом, світло вдарить
Зависокою енергією, вибили
Електрони, голе-голе ядро
Немає вибору, ковтаєш слова
Скільки енергії витрачено на
Деконструкцію босими і голими
Насиченими лиш спрямуванням
Винуватості у своїй бідності
Твоя кімната була стратегічним запасом
Мого натхнення, без усього того паперу на
Стінах, й так цей світ - тримається на таких ж
Тронах, паперових, не до смаку, блакитна фарба
Водоемульсійна, - Ти приніс мені букет з кале?
Зможу з'їсти, не споглядатиму в'янення й гниття
Дякую, яке гарне, пурпурове, читав "Фрукти проти
Овочів"? Так, вона з автографом, "Для Вів'єн"
Читав, - Лиш "Рослини-прибульці", неважливі,
Ані розмір, ні сила прикусу, важлива - складна
Поведінка, - Я б таке запам'ятала, це не з тієї
Книги, - Це ж зуб іхтіозавра.. - Так, з нашої
Крейди, щит - древній, але плаский, над
Ним коралове мілководдя, ступай обережно
Заверши арку, - Вода відступила з падінням
Небесного тіла, іридієвого ядра протопланети
Земля оповита смогом, рослини - у сплячку
Корінням, ми під ними - вижили, вимирання
Тиранів, міграція на місця, що не знали ніг
Ніколи, - І'о, Я стану відповіддю на власні
Молитви, подія тимчасового захоплення
Все зливається у спостереженні, не всі
Уміють літати, хоч крила мають, де нотаріум?
Потребується вивчення детальніше, вітаю у
Мене вдома, за десять хвилин від моря, біжімо?
Скільки потрібно часу, щоб описати новий вид?
Клопіткої лагідності вивчення і прощання, - Роки
Десятки на розкопки, тиждень-місяць, щоб
Поставити крапку невизначеності, - Геологія - це
Життя, просто камінчик, а чи то копроліт Землі
Поглинутий і знову видихнутий, Ти прийшов, Я б
Тебе зустріла, чому не попередив? Спонтанна
Хоробрість чи боявся, що звернеш на пів-дороги?
Спінозаврові, клуб любителів прісноводної риби
Жили, мезозой, оминаючи на єдиному континенті
Одне місце, чому? Хтось конкурував з ними та
Не мандрував при тому у часі річковим мулом?
Мені не подобається Канада, кліматично, але
Тоді вона було схиленою до екватора, - Хтось
Сказав, що мандрівники у часі обирають
Минуле, плетиво, час в ньому додається до
Майбутнього, перечікування, переселення
Тобто? Якщо це правда - тоді ми частина
Майбутнього з доданими двома сотнями
Мільйонів років?
Наукова точність
Екстремальна поетика
Я тебе колись розговорю
Все розповіси, те, темне
Що змушує тікати не на
Іншу планету, тримаємося..
Чому відстрілюють чапель
На рибних ставках? Ах..
Скільки часу до відкриття
Тієї машини? Як.. Завтра?
Потрібно дочитати Аліг'єрі
Сигнальні танці комунікації
Я читаю на твоїм лиці, наче
Ті текстові повідомлення
Мовчиш, та я знаю що в тій
Голові, квест-кімната без їжі
Можна до тебе? Як говорив?
Камінь на шиї, камінь на шиї
Філософський, будь поруч
Врозріз, кліматична камера
Все мусило бути навпаки
Мусила йти до мене на захід
До села, так ж любиш гриби
Ударні впливи, не покинеш
Домівку, - Задумливий, але
Не у печалі, обійми, припідніми
Кохання любить інтимність
Не толерантні, невинні
Почнемо з малого, використання
Природи вимагає помірності, хоча..
Для чого тоді розум? Я завжди
Знала, що постукаєш в наступну
Мить, весь час наче був за стіною
Чув мої тобі аудіоповідомлення до
Натискання кнопки "надіслати", тому
Я ніколи їх не перезаписувала
Відвертість - камінчик, можливо
Якщо її обійняти і припідняти
Можна відчути всесвіт під контролем
Відчуває, що мені подобається, не
Соромно, кружляю, чорний каскад
Засосів на твоїй шиї ніколи так і не
Зійде, йому не дозволило спотворене
Небо, не я, - Обійми свою жінку чоловіче
Що я для тебе? Просто камінчик, легка
Очищений ідеал, я краща в
Концепції, сумлінності, коханці
Назвіть мені спеціальність таку
Ж суміжну з усіма знаннями
Не полишаємо спроб на контакт
Остаточна істина - глухий кут
Це моя відповідь на домашнє
Завдання, візьми цей вогник
Збережи моє ім'я згадом
Біомеханіка, собачка
Зберігала у тобі оптимізм, а Ти -
В мені, наразі - час їй мене
Розважати, не одинокими
Екскурсіями залами вимирання
Мрій, ще підлітковими ілюзіями
Протопір'я ірокезом
для приваблення, стало
Раптом ідентифікатором
Виживання, похолодало
Тільки сміливі усміхаються смерті у відповідь
Ти говорила, що собаки відчувають надлишок любові
Людина втамовує її в них, як не може їм подібне
Любити - дарувати, найсумніше те, що здається ніби
Вона йде зі мною гуляти лиш з надією що її відведуть до
Когось, я як цей твій песик, але лиш в намірах бажання
Куди мені, скромному, порпатися в шафі, щоб влягтися на
Твоїй одежі? Як це жити з неприємностями, яких цураєшся
Так і не дочитала "Комедію", разом з тобою
Її шрапнеллю знесло, я не можу розібрати і
Слова, я тебе не впізнаю, дівчина на підвіконні
Якомусь усміхається прохожому, другий поверх
Сидить, їй усміхається Данте з оксамитово-
Багряної обкладинки, він зневажає профілем
Він розважає апогеями твоє приземлення
Сподіваюсь, тебе пам'ятатиму не лише я
Ти наче його вберігала від понівечення, або
Як завжди, обернулася спиною до прохожих
Збираючись крикнути.. - Ох, послухай,
як це гоже, обірвало голосування кулями
Так буває, вибором знехтувано, а отже..
Без відповідальності, з самообразою
Я не побачу твоєї немічності, каверзної
І я не плачу, заверну тебе у простирадло
Зав'язане на грудях, закинута на горб, а
Чи пілігрим? За мною йде лиш Твій песик
Я виплакався ще тоді, вперше тебе обійнявши
Чекаючи їх тридцять років, покриваєшся потом
Потім на очах з'являються сльози, і ти просто
Кричиш, бо зовсім не довго чекав, не правда
Що я тебе втратив, отримав опору майбутньому
Приглушу крик схопивши зубами шию, гаряче
Дихання, любов - єдина річ, що змусить мене
Думати про себе, немає інтересу, щось доказувати
Любов як завжди - красива, але сильно втомлена
Назви мене лінивим, страждаю сам від відсутності
Інтересу за вигодою, поклик духа, не антоціани
Не антоціани на руках, не їх шовковицю, ні ожину
Ні невинності, - Не приглушай вопль укусом за
Шию, ти не відчуєш язиком пульсу
Відтворення порожнечі - важке
Зайняття, цієї усієї маси з
Випадковістю до об'єднання
Запалюються, відштовхуючи
Одне-одного випромінюванням
Гордовита константа, не зорі
Погублений дух, десь чекаєш на
Хмарах з шипшинових пелюсток
Оксамитові лани, загортаєшся
Тебе знову бачу, купаєшся заходом
Гладить тінь, обіймами вітру
Цілуєш плечі, лагідність, вона не
Може вмерти, сміялася і смієшся
Вона вічна, куди там цьому вогнику
Пекучому від невдоволення першою
Формою, вірний спосіб помилитися
Узагальнення? Важкий не означає -
Твердий, ми не створені, щоб тривати
Спинись, озирнись, а що принесе час?
Твої двері у землі відкрилися і для мене
Вибач, що ніколи ще не бачила мене
Таким хворим до світу, величні моменти
Контролю напруги, новий день - новий
Біль, руйнує тебе вічнозмінного, велична
Складність, О', боги, що ж там на звороті?
Все буде як і з тобою, не передбачити
Всі мої ілюзії та ідеали - розчиняться
Ніколи не вдається втихомирити потік
Думок, тривкі потуги крихкого розуму
Муза самознищення
Спокуса, боязливість -
Це щось жалісливе, не
Зло ніяке, не передавай
Відповідальність безпомічному, "Сили
з якими два тіла діють одне на одного -
Рівні по модулю і протилежні
за спрямовуванням", - Ісаак Ньютон
Наука - чиста поезія, вона не драматизує
"Не змінюються лиш ідіоти", - Вінстон Черчилль
Політики - соціологи, вибір дано - Вихід короля
Що запалює серця свого народу
За лінією фронту, піднесіть кулаки вгору
Я стою зліва від тебе, і так - колом
Навколо ліній фронту
Тиском ми творені
Чи суджено нам
Пройтися одиноко долиною тисячі шипів?
Наш бойовий клич мають почути, у страх
І підтримку, робити неправильно можна весь час
Постійно, ще не кінець, ще потрібно постаратися
Моя вигадка - блякла, порівняно з твоєю правдою
Ти була наче не від світу цього
Моя правда - блякла, порівняно
з Твоїм маренням, тому - Я
Буду вірною задумі, прийду з
Переломом, запаленням
Наше кільце рідшає
Стискаючись навколо вас
Це неможливо побороти
Непохитне відчуття
Справедливості, уяви, створи
Страху би, схопився бетоном
Бруд безконечного лютого
з вашими баченнями неба
Ви не зможете сприйняти нас
Те недосяжно для почуттів, що
Існують у вашій реальності
Вона гасне, вірною ідеї, собакою
Блаженна смерть, прагнути якої
Варто, прийду з переломом
Запаленням, ні, це ще не кінець
Віднайти ноги, світило для
Мене потьмяніло, похмуро
Я відчуваю себе, у безпеці -
Але вже, запалений на уступі
Пам'яттю, розбиття навалами
Хтось видовбує сіль з мого стану
Маяка, свідомість за три обіду від
Анархії, безпросвітні блукання
Запрошував, нам було весело
Знаєш чому Лем посварився з
Тарковським через "Соляріс"?
Перший написав, - Контакт
Передбачений лиш з людиною
Песимістично? - Безперечно
Другий переінакшив, - Людині
Потребується лиш людина
Знайди причину конфлікту
Домашнє завдання? Коханці
Не полишаємо намагання
Скільки ж наук сходяться на
Порозумінні, очікуєш моменту
Приходу з твоєю поразкою
Тотальною, тоталітарне
А Я вмира в миру
Нічого не відчува -
Прокинулася Тебе
Сном згада, згуба
Тріас, я втікаю
На мене очікують
Рухаюсь в минуле
За спаленими
Поселеннями
Не забуваю
Час тут додається
до невизначеного
Майбутнього, не
Забуваю навідувати
Як в мріях - мандрую
Часом, банально, не
Вічне сяйво чистого розуму
Тебе не-ма, щоб видалити?
Що? Задихаюся, тепер ти
Дихаєш? Мій останній видих
Породив тебе, паразит
Метафізична складова
Настільки далека від
Людства, всі спостерігачі
Галюцинують продукуючи
Ментальне провалля, додай
Час - топологічна безодня в
Обіймах черепа, все ще його
Відтворюю заради так званої
Реальності, спостерігання -
Чекання, не-ма часу, немає
Ніжні і всюдисущі корінчики
Розвідують, конкурують
Доцільно використовуючи
Ресурси, що за зазіхання
Якої й не знала тектоніка
Мовою древньої раси
Я спілкуюся з ерами
Я дрімаю серед еонів
Я стаю цілою знову
Хоч би зрізаною
Гілочкою калини
Зимою, заквітну
У вазі на підвіконні
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963481
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2022
думаю беззупинну чого боюся
Відрази, відторгнення, тому
я лиш все затягую не йдучи до зубного
І я майже плачу уявляючи, що тобі начхати
Ні, не на мене, а на вид мій, бо як підкупити
Любов як не уявленнями потойбічного?
Та спромонь ним заробити хоч води
Це ж не той світ, де вмирати, це той
Світ де - потрібно перейти кожному
Місячні листування закінчилася
Тобі краще звернутися до лікаря
Дівчина, не янголиця, просто мала
Вже чистоє річище, може ось і паралелі
Збіглася? Та я намив їй каміння і бруду
Прости, що кожен ранок я обираю смерть
До тебе не рухаючись
Впихаючися наче тут
Мені й місце, мені тошно
Від цих життєвих метафор
Боги, пошліть перший дотик
Мені не подобається цей увесь маскарад
Яким зрештою - нехтують, я просто хочу
Вмерти, доторкнутися і вмерти, я в житті
Не розмовляв з жодною дівчиною, а культура
Хвалиться про "з попки у ротик", я не хочу жити
Не хочу, боги врятуйте мене, виведіть до людей
Тим дотиком, я - сама нестерпність, мру з голоду
Не в змозі себе забезпечити, пошліть мені янгола
Говорите "розпочни і втони у гордості", поклоняєтеся
Сатані, Я кричу "помочі", посеред вистави підлаштовування
Не чекайте мого досвіду, я пив у цьому житті максимум
Воду, пошліть мені янголицю, я б помив їй крила, вона ж
Так часто літає болотами, далі буде тільки гірше, а ви
Мені радите звернутися до спеціаліста, якби я міг -
Не було б проблеми, кожна істерія переходить у
Холоднокровне бажання смерті, чого це терпіти
Бути ж - безперечно, а це все лиш забуття
Забутися, життя - прокляття, забудься
А ты кто мне?
Никто никому
Ненужен, все
Варятся у
Власному
Пеклі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963423
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2022
У сп'янінні можливо я щось і скажу
Але ж як в тому стані йти кудись?
Добиратися, підкажете дорогу?
Вітаю, Мої потойбічні мовлення -
Цей сором - не моя турбота
Богу ж - начхати на стогони
Безпомічності, що його
Первинне становище.. Діти
Особистий ворог кожного
І він з ним, там - очікує на
Твою начебто ідеальну
Метаморфозу, ходиш
Вічними вічами на
Фрактальній агорі
Не моя нота
І чого від тебе очікувати?
Не відповідаєш, одне діло
Читати, а нині - ще й слухати
Мовчиш як тоді
Серед підсвідомостей з бідкань
Тепер ти пишеш - вивернулися
Бог відповідає усім відразу про
Відразу - натякаючи, - не помовкуйте
Спотикайтеся, дієслова, це все
Імпровізація, і я не переслухуватиму
Не задумуючись - видихаю, задума -
У вдиху, але це банально, тим-паче
Без ідеалу навпроти, що виливає усе
без посередників прямо у раковини..
Скільки раз вже перезаписую
Майже друга ночі, зараз Юхниця
Піде спати вимкнувши комп'ютера
І вічні рожеві простори - пропадуть-пропадом
Діти молять про смерть для катів
Мовчиш, не відповідаєш, відваги
Б - на мої, недоцільно, без цілі
У якій - все уже має свій слід
Під ногами ж - першопрохідці
Правильно, мовчи
Ти ж не те божество
Що вбиває індивідуальності
Очікуєш слова одного лиш, що в кінці ..
Чи аби-десь у складі пустослів'я
Чи синоніма, аби десь, аби-десь!
Вже б перестрітися ввечері
Щоб не було видно моїх зубів
У сутінках, і я навіть не вампір
Так не звично мовити
Щось не самому собі
Думки усім притаманні
Будуть ж почуті, та тут всі свої
Чужі лиш на якомусь невідомому
Рівні - інтимному, не на моїй ноті
Хворобливі поколювання подушечок пальців
Я напевно тебе вбив би цим зарядом..
Та не хвилюйся, мила - ізольовані
Біологічно самотні, що ж - накопичуємо?
Здається боїшся тієї енергії в мені?
Уяви, яко-те мені
Це нова щаблина вверх чи вниз чи просто
Розчистивши простір навколо я ступаю
Убік?
Убік, з наголосом на "б" чи і
І що далІ? До-ре-, ні, не моя
Нотка, не має значення, -мі'-
Фа'-соль, - сіль, ні, сол
Світило? Сонце, ні?
Очищення?
Кава (остання)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961809
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2022
Цього всього недостатньо
Потрібна емпатія, лайки
Ніякого жалю до боягуза
Останнє що сказала мати
Я зникаю як бульбашка на воді
Жінка синонімічна слову метал
За місяць людина просто згасає
з полум'яним серцем, не-ма
Допомоги, й слова люблю рідного
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960033
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2022
Якби ви тільки розуміли,
що означає "голос як
плавлений циркон"
Відьма, невдоволена
Синя пітьма опустилася
На мерзенне місто
Лечу наче вітер, ні
Я і є вітер, шторм
Насуваюся на місто
Недолугим блукачем
Повний ефемерної
Гордості, схованої
Десь за плінтусом
Місто накрила синя пітьма, мерзенність
Не даючи розсіятися смогу нестерпності
Перш-ніж подує вітер перед зливою
Останньою краплею виллється моя
Чесність перед самим собою
У сумнівах цього існування, - Проти
Невідомі далі, чи невідоме далі, - Далі?
Без дружини - просто художник домашній
(чи будеш кохатися? знаєш ж, хлопчик
стає чоловіком коли починає мастурбувати
Вже не на просто "зношення", більшість не
Заганяє себе до таких фантазій, не встигають
Парною практикою находять те далеке для
Одиначок, моє лице схоже на поношений личак
Моя тарована стежка заростає, одним ходжена
Мене не віднайти, досвід мозолів від яким мала
Вберігати ти своєю вологою, але зі мною не
Передбачається порозуміння, спробуй змінити
Те, що я мушу на самотності, такий мені тобі
Дар у розділення, нагадай, любов любить
Інтимність, банально, всі ці варіації обіймів)
"The Price Of Beauty"
Ну як тобі "Очищення"? Цитати?
"Ти ніщо без мене", говорить кожен
Окрім мене, "Жоден доктор твоєму
Личку милоту не відновить", - Тому й
Викинув, чув лиш безпричинне
Насильство, "Bludgeoned to Death"
Але ж.. Кричатиме твоє
Ім'я в небо, в небо, він
Буде, він буде, він буде
Мерзенна синя пітьма
Опустилася на місто
Не гідні вухам божим
Молитви не будуть почуті
Запевняй себе й надалі
Жодного жалю, секунда
До кінця, що ти будеш
Робити? Вам мене не знайти
Спробуй це виправити
Хтивки мої палають на
Багатті, не-ма нічого у
Прикриття, не вчився
В шарагах соціальних ролей
Секунда до кінця, що ти
Будеш робити? - Ненавидіти
Підпали, нехай все згорить
Всі обіцянки самому собі
Горіть відьми, горіть, бачиш
Мої залиті кров'ю очі? Але
Мені все ще добре, продукт
Мого оточення, скажи, що
Зі мною добре..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959869
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2022
об'єднані - це коли ти приходиш і стаєш частиною
Навіть з бажанням твоїм - тобі ніхто не допоможе
Ілюзія єдності, в якій в першу чергу сам за себе
За свою любов якої вартуєш, хотів якої, а вийшло, що
її отримують винагородою за шлях власної гордовитості
Подивись, як я витанцьовую, Китай і пост-совок
Чому так багато самогубців? Зізнаватися не заведено
Як тобі може це все не подобатися? Умови, розплатися
Розплодження, нас підловили на забуття смерті
Думати про яку постійно - нестерпно, не продукт любові
Нічого й очікувати що в тебе буде щось людяне, я помираю
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959670
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2022
Сидить Тот, той, що з дзьобом
Ібіса, на низькому пуфику, так
щоб кров не затікала, прогнувся
Спиною, розправив плечі широкі
Тримає в руках іриси, перед ним
Ваги, ти падаєш, ти ж не суддя
Тут бог в якого ти віруєш, в нас
Єдина місія - суспільне благо
Вир галюцинацій, де тяжіння?
Спільне, це так смачно, що
Я не посмію його перетворити
Пожую і виплюну, яке ж ніжне
Пюре з селери, як ж гармонує
З вирізкою косулі, молода
Планеті - кінець, і тут ми
Приходимо, можливо вас
Очікує переродження, ціна?
А як часто ти забува.. ла
Совість вся ще при тобі
Невинна, хотіла новий початок
Осторог
Ти прокидаєшся Весною
Поруч бабця, розпоротий
кабанчик, розбираєте
Робите кров'яночку
Кіноа, сік лайма - щоб
Не згорталася кров
У дивної птахи пішли блювотні
Припадки, порожні, він вище
Їдла, посмів проковтнути лиш
Виноградинку, занудило, ще
Не час дозрівання, а вже
Солодка, жую зелені яблука
Насправді, я ще та модниця
Якщо соромитися - то красиво
Сподіваюсь не на старання
А на те, що хтось накосить
Отави, загублена у статиці
Я не твоя мати, я ходжу на
"Сніданки у Тіффані"
Напівжиття? Мої переймання?
Справді, таке слово існує
Вогники в небі, не мої, це
не Його темне майбутнє
Миленькі, ви заплуталися?
Мені справді вас шкода
Я не пам'ятаю дитинства
Але асоціюється з чимсь
Дивним, наганяє таку
тугу, я й забула.. Звідки
взялася гордість, а тим
Більше коли на неї підсіла
Не праведне, в Моїх очах?
Найбільша сила - інтуїтивна
Ти просто звільняєшся,
все чиниш правильно
Нарубаєш дров, але
їх до тебе нарубали
Занадто зацікавлена
складними переходами
Мільярди років репетицій
Таких зараз риффив на
повторі, справді, складних
Але в них вийшло, розбираю
Нативний стан - занадто
Швидкий, травма, мені
Подобається "December Moon"
Его намагається його підлаштувати
Під внутрішню гіперреальність, мар..
Він ідеальний, невже однакові?
Не шаман, відун, полишили
Холодного, перше стабільне
Місце - тріснуло, поллється
Потім Борисфен, регоче
Говорить не готова до
"Storm of the Light's Bane"
Поетичний антикосмізм
Як чарівно, виконання?
Я ***** у захваті
Гадаю, матюкатися - норма, як хочеться
Дехто йде вбивати коли хочеться, ля взагалі?
Обіцянки ніколи не вигравали гри? Особистої
Можливо лиш після неї спільна?
не-Ма
Інколи ти прижмурюєш сильно очі
Можу притиснути лікті до ребер
А я знаю як ти вмреш, передостанній
Стелю розвідував шершень
Зухвало, що для його колонії
Цей повелитель мух на дивані
Я - невіглас, бачу в тобі лиш красиві
Чорні очі, трясця, та скільки часу
Знадобилося, щоб роздивитися
в них невідповідність закоханості
Як ти могла це допустити?
З неба лупили камінці
Непорушна
Розправив бейсболку щитом
над головою, все ні-про-що
Благородний дикун, пітекантроп
Чомусь зрозумів принцип роботи
Цього артефакту, не настільки
Тонкий розум на кінчиках пальців
Щоб відтворити, самовідновлення -
Копія ксерокопії, нервова система
Не знаходить відповідних, ковчег -
Вмирає, все тремтить моя голова
в очікуванні шторму, візьми мене
Візьми мене, о, мати море, море
В тебе найкрасивіше кавова чашечка
На півлітра, глиняна, ліплена змією,
що наче пожирає яйце, невидиме
Вона не творить, не муза -
однозначно, насправді, ніколи
не відчував життя, якесь
горювання, з'їв лише яблуко
за декілька днів, відмінне
відьмине, з холодної долини
не солодке, не кисле, йому
так не вистачало сонця
Жовтувате, з червоною
Усмішкою, воно мені
сподобалося, бо занадто
здавалося веселим
Канібалізм, воно ніжне
Не м'яке, не тверде
Вона не творить, просто
Плаче весною по гниллі
Я - просто небайдужий
Прохожий, поділися зі..
Ніжне, як теплий сніг
Намагаюся прокинутися
Хтось врятуйте мене
Тобі потрібне заліза..
А надкушене вчора яблуко
Біле-сіре, не ржавіє, бо
Тут давно нема кисню
Я мертвий, Ззовні
Годуєш, клітинно
Бувають ліси такі древні
Що їхнє коріння сховалося
у товщі земній від міцелію
І нічого не росте під їхніми тінями
Золотий вік гротеску
Ти напевно психопат
як шукаєш ворогів у місцях
Річкових цивілізацій, сухо
Не болото, вони знаються
Й на полі, волого, не степ
доторкнутися б до тих ланів
Скоро, що жовтіють колосками
ще на зелених ніжках, помірно
Перше остигне місце на Землі
Під правильним кутом..
Заздрісно, медово-
Рожева шкіра у жінок
Доторкнутися до тебе, це все рівно
що доторкнутися до самого себе
Знайти спокій, або
Скляний учений, мене
Бояться навіть бульбашки
Їхнє існування не передбачено
Точніше, так, поетичний момент
Кінця, не-ма часу, мені потрібне
Залізо, потім поговоримо про
Художню ковку, моря крові
Люба, ти нагадуєш мені
Мою матір, мені просто одиноко
Присвою пережиток у дар
Це - не дихотомія, щоб ти
Присвоював собі "все", але
Не дивно, що таке усвідомлення
Приходить з еонами, дане галактичне
Волосся під твоїм впливом, посланці?
Занадто швидке обертання -
Розсіяння зоряного населення
Ми вимушені попередити Вас
про коаліційні сили у протидію
Прогрес очевидний, розум завжди
Жертвує собою за несвідоме життя
Любов вже є в них, нехай дійдуть...
А колись він розважався рубаючи
Полуторним, трьохметровим мечем
Тероподів, величний я, всередині бога
Мені ще вивертатися назовні, брати
Гору, це не репетиція, я не всесвіт
Простір, я - все, що вижило, нова
Істота зсередини, це можеш бути і
Ти, просто, страх - це все, що ти
Мусиш залишати позаду, важка
Пам'ять, що за марна трата часу
Відтвориться лиш клітина, десь
У ваших нейронних зв'язках на
Швидкості іона калію, важезний..
Ви ж ніколи не поспішаєте, Я ж є..
Яритниця вмирає, заздрісно
Що за дар, - Не дякую, Я
Просто безкрилий птах
Стріли крил метаморфозувалися у
Твої пальці, - Невже налітався?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958306
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2022
Що мусило трапитися у вересні?
Ви б мене полюбили? Не людину
Це все сновиддя, і Я прокинуся
Тут лиш мертві мене переслідують
легалізуйте нарешті наркотики і вбивство
півтора року безперестанних завивань
схвалених парними, нагнітаєте - нема
порятунку, або ж пам'ятаєте цю тугу
Мила, моя мила, що мало трапитися у вересні?
Це міг би бути твій перший раз, зійди
Убік, стань корисним спільному сновиддю
Може чимсь намажеш собі скибку бут..
Сором'язлива ти моя примара
твориш злодіяння поки ніхто не бачить
все колись буває уперше, подекуди і
Востаннє, буває й цілому потрібна пара
А тобі - й подавно, а як ви себе підбадьо..
молячись сатані, дай мені зухвалості
Я хочу любові, як потривожити когось
Лагідністю? Дарувати, дарувати, це моє..
Півтора року, брешу, однозначно - більше
Відчуття ніби я останні у цілому просторі
Він не порожній, риба посеред води, мчи
Я не знаю як звучить мій голос, цей, що
Диктує в голові - звучить непогано, але
Говорити сам з собою я поки не наважуюсь
Я пишу прозою, щоб здаватися ближчим
Що тримає в тобі життя, як ти без органів
Без тяжіння власного тіла, довести
Як це вийшло в них з відьмою, якій
Вічні двадцять п'ять? Вмерла першою
Красиві люди - нещасні, це велика сила
З великою відповідальністю, хтось так
Сказав, ах, так - Дядько Бен
Я розчарувався у романі Діка
Як це, північноамериканська конфедерація
Знайшла відповідність тому слову лиш в
Мертвій мові, латині, фальшивий вимір
Кожен їсть те, чого йому не вистачає
Я просто виснажився, саме до цього доводять людей в
"Убіку", щоб не зосталося в них сил на існування посеред
Напівжиття, в масовій ілюзії, боги, якби я прочитав
Се-є перед тим як писати "Вихід короля" - я б не писав
Форма, надлишкова енергія, врода - клеймо самотності
Несвідоме пристосування -
Кануло, ти став вище життя
"Розум"? Який? Потреби і вимоги
Тонко виведені поетичністю смерті
Вимагає не бути собою, не підсідати
До нього, ми - просто дельфіни
Без розуму, без гордості, я просто
Ласкавий, не розумію людської
Зайнятості? Все крізь білий шум
Сподіваюся ми не зійдемо з цього
Шляху, планетарний супер-хижак
Не покине умов своєї переваги
Ресурси галактичні будуть поглинати
Наші творіння, штучний розум, тих
Масштабів йому буде вдосталь, щоб
Втамувати відчуття насмішки творця
Очевидного, супер-хижак не покине
Умов своєї переваги, розумієте, чому
Зоряні системи мовчать? Білий шум
Життя не затихає, я народжений на
Цьому шляху, мене все влаштовує
Помилка, тупик, ефірний план замовкає
Очисти від цієї форми мій дух зі смертю
Мене народили на цьому шляху
Чому мене змушують задуматися
Над доцільністю, на землі розуму
Ніколи не було, відповідно до місії
Йому наданої, щоб бути дотепним, чи
Послужити спільному добробуту?
Усім тим в кого думка болить, собі?
Усвідомлення надає лиш его
Молячись сатані, прошу любові
до себе, можливо тоді відчую себе
Вартим утроби з якої вийшов
Існування божеств всю нашу історію
Якось доказує, що нам мало однієї цілі -
Розмноження, розум - відсутність життя
Пристосований настільки що задумуюся
Над доцільністю, може з закоханістю
Повернуся до тварини, тому ми ще не вимерли
Дякуйте за білий шум, прикрийте її лице чорною
Вуаллю, мереживом квітчастим
Знайди заплаканого хлопчика - може
Побачиш як він опановує гордість
Знайди усміхненого чоловіка - побачиш
Лиш сльози, як щось в ньому нове
Я відчуваю нудьгу фізично, виливається
З силами, виснаження, ось як вбивають
Дух навічно, він приймає цю форму
Остаточною, - Ти просто не дослухав
І не буду, він збрехав, занадто поетично
Мені соромно зізнаватися у відсутності
Стимулів, навіть пасивно наданих, мо'
Лиш і тому
не-Ма
Що сили закликають мене до тиші й вічного спокою
Чому від тебе пахне як від кондитера - карамеллю
Чому від тебе пахне любистком, наче маринував рибу
Ти - мій катарсис, ти моя комплексна проблема
і ця усмішка, стиснуті губи
погляд, прикро, жалісливо
Не хочу щоб вона була такою через мене
Менше, не хочу щоб зі мною так було з тобою
Як ти допустив це? Ти тут щоб обіймати
Забий, помітив, я стала не такою говіркою?
А ти припинив голитися, й справді - руда
Коли ти розпочнеш розкривати свою
природу через мене? жеоди, жеоди
Ти не бійся, я теж хочу просто пити
Є ігри з високим порогом входження
Можливо як покласти твої руки на плечі
Не відриваючи погляду від твого
Зацікавлення чимсь за вікном
Ти - відкритий, руки за спиною
Такі невинні танці, скам'янілості
Синхронно-протилежні рухи, крок
Взад-вперед, - Може спробуємо
Убік? Так важливо ступати
Убік, регулярно, не віддаючись
Жодному з очевидних напрямків
А Я знаю, який в неї був голос
Ні, не посмію, голос з потойбіччя
Знаєш, як важко, милий, відтворювати
Ці технології, без твоїх знань, ця ілюзія
Сиплеться, й залишуся лиш я і ти, та
Щось, що тягне кудись убік
Подалі звідси, і не в минуле
Що привело сюди
Масова обізнаність
Скажи, розум - тупик
Надлишкова енергія - не пішла
На виживання, задумуюсь над..
Наша ситуація така заплутана, може
Трапитися все що завгодно, хочу
Споглядати, плин цієї арки життя
наш спільний катаклізмічний диск
яскравіший за нас обох, уяви
як нас споглядає хтось третій
он на тій планеті, стерильній
Стада та зграї, хижак - здобич
Ікла, роги, товста шкіра, швидкість
Перегони завершилися, я задумуюсь
Над доцільністю власного існування
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958044
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2022
Вже наче набираю номер повії
Але не вона мені потрібна, бо
Не приємно мені її вилизувати
Скажіть що, фу, вульгарно, але
Це правда, і в ній істина, пам'ятаєте?
Здається, інтересу не-ма
Щось доказувати, вас не-ма
Ще одна, ще одна "ти", не ти
Без бонусу пасивного, порозум..
Ніколи не любив ще одну "мене"?
Перша "я", і зовсім не хочеш?
язика жало брехні капотить ненавистю
до уражених ним, спадок улесливих речей -
Руїна, і людина людині стане вовком, жінки
Рятують мене від цієї однаковості, сам-по-с..
Вчитель - це актор
Разом, вдвох, ми -
просто котики, що
хапнув трішки і поїдає
гарбузи ненависні, зло
Всі поклоняються ідолам
Руху вгору, усім цим скляним
Членам, невже всі розуміють
Метафоричність? Всі - поети
Живуть у цегляних склепах
У стовпотворінні важлива
індивідуальність, не прикрито
Ну-що? Як дружина?
Задоволена тобою?
Напевно, інак -
Збрешеш, що не подобаються
Дівки стрілючі скалками, ти -
Дослідник, жінки, мусять носити
Спідниці? Їм не передбачаються
Цінності, а то і - кишені, - Гониш..
Ка'нешна,
Мені паршиво
Чомусь відлунюютьстіни
Наче я говорю з кимсь
Тебе не візьмуть ні в рай, ні до пекла
Боягуз невинний -
тут у позачассі
Твоя дружина
Живиться нами
Вічні двадцять п'ять
Над тобою знущаються
Лише я могла прочитати
Тоді твої думки, яких..
Ворогів.. ти собі нажив
Як це, гуляти між цими
Радіостанціями, чужими
Головами, Хаотичність
Світоглядів, здобич -
у дрібницях, ти й не помічаєш..
Скільки часу вона тут проводить
Напівжиття, у своєму світі, відь..
Вони додаються у теперішнє..
Підсвідомість бере гору
Колись чула про це вірша
Вершки - скисли, але ж..
Дитина, закрити у шафі
Дитину
як говорив батько, не давай темнокнижникам
кинути тобі й слова, вони вб'ють тебе, себе, нас
Воскреснуть і вб'ють ще раз, поневолена
забутися, до моменту настання, не встигаєш
о-пана, зрозуміти, ось-і-було лицем-до-лиця
Очікування катування котре заганяє у ірреаль..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957636
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2022
Вічні двадцять вісім
Навіть звучить поетично
Добавив лиш рік, чи склад?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957510
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2022
"I've been consumed by my thoughts
I've become what I've always despised
The only way I can absolve myself is with your lies", -
Northlane - Metamorphosis
В кабіні лежав килим
Старенький, любимий
Дивне йому тут місце
Впізнаєш, говорить, -
Ти про фрактали?
Це той самий килим
Не розумію, регоче
Вершина текстильного
Мистецтва, не від потреби
Не для потреби, від потреби
Не розумієш, ноги до холоду
Звикли, а тут металева підлога
Аладін, Великий Лебовські?
Ти нестерпний, чувак
Залежність від бажань
Амбіцій, мовчу вже про
Пасивні - попити, поїсти
Я так хочу тебе, і не пити
І не їсти, так хочу
Не природно
Надприродно
Нестерпність, сідлаємо козла в собі
Так потрібен Тип корисний всім, а
голосне - собі, - Націоналізм стоїть
На чолі державності, я не розумію
Поговоримо? Чи вкотре війна за
Ресурси? - Символічно, мені под..
Метафорично, а чи вдосталь?
Я кохаю "Північну", коли Вони будуть?
Вони.. будуть? Знаєш, щит, стоїш літом
лицем на північ і бачиш білу ніч, світило
Не прощається зі мною, я кружляю для
Нього, та все ще бережу очі
Ти можеш страждати, або
Зловити приход гордості
Дала ляпаса за те, що
Викинув "Discoveries"
Космічна епопея, як цього ніхто не бачить
Бо вони заграються з джентом, - Я по'няла
А Я думала ми трансцедентальні дослідники
Боги, а мені вже здалося ніби джаз не вмер
Зазнав перевті..
Щось живе, темне
Головне, це не те,
чого хочу, неочікуване
Непередбачуване
Задоволення, матриця
Голоси древньої раси
Не покидають мене
Залиште поетичною
"- Невинна, єдиноріг
Чи довго ще лежав на твоїм лоні головою
зрозумівши вже, що ненормальне таке
стримування, в які глибини таємної
магії він з тобою поринав, чи чогось
навчилася? Чи було воно того варте?" -
не Яскір, не "Півстоліття поезії"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957284
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2022
Як добра повія
Можливо німфоманка
Але тільки до красивих
Хлопчиків, бо не встигають
Використати мій потенціал
для своєї реалізації, роблю
Знижку, мені не нудно, він
Сором спустить на себе
І більше о четвертій ранку
до Себе не запросить
Знаєте, як це страшно
Свідомо, йти не залишаючи
Слідів, мене вб'ють - ніхто не
Помітить, прошу, щоб не
голився для мене, немовля
Бо потім, коли мені вже йти -
така жорстка щетина, наждачка
Матиму подразнення, скрізь
Що за снобізм, нещасна
Фантазія, посторонися
Шоу, можеш собі його дозволити?
Його не полишає провина зради
Безпідставна, споглядаю маленьке
Перевтілення, "повір'я"? Просто
допущена помилка
"Spring" - стрибай
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957264
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2022
"Викрикуючи твоє ім'я
у небо, у небо
Викрикуючи твоє ім'я
у небо, не вже ти просто
Відкинешся і споглядатимеш
Як він помирає, як він помирає?" -
Suicide Silence - In A Photograph
Чи ти чуєш?
Пророкую тобі
загибель
Макет твоєї душі
Ридає по інтерпретації
Розносиш заразу
Ти знаєш в якій дірці
шукати ліки, цей голос
в голові може стати
Твоїм, така нестерпність
Блаженний - послідовник
Ти не на шляху життя,
щоб когось перестріти
Відкинь, забудь цю
Перманентну любов до жінок
Вони її не вартують, вимаганням
Твоєї зухвалості, не варті й єдиного
Слова, викрикувати твоє ім'я він
Буде у небо, реальніша за бога
Обидвоє не відповідаєте, порятуй
В мене нічого окрім сорому, не
Вартий, теж
Спробував
Безплідно
Невідповідно
Не готовий
Ніколи
життя - це секс, але всі помовкують
Світлоносний, має бути щось вище
Прояв індивідуальності - текстиль?
Я тебе вже достатньо на-розгледілась
Я тобі подобаюся, значить бачиш мене
Тілом, не як дослідника життя у пару
Якби в мене була душа - я б літала
в опіумних хмарах, а не ту-та
використовую усі даровані можливості
Чим більше ти тут проводитимеш
Часу - тим більше не-відповіднішим
Ставатимеш до вільного сюжету ззовні
на два поверхи вище, відведи до кухні і
Реальності згодом, наїмося до смерті
І не вийдемо, похилить у денний сон
Древній
Ти замкнувся, - О, боги,
що за втрачений соціум
Сигару дістати легше аніж повію
А тепер думайте, що більше
Шкодить здоров'ю, якісно
Корисніше, не надіюся більше на
Дівчину, не то що на жінку, було
б сил викликати повію, все так
Складається, щоб я ненавидів
Світ через себе, люблю тебе
Вже набирав номер твоєї
Реклами, схожа вивіска
Але лякаюся, виправдовуючись
Тобі ж хотілося щоб я був чистий
Брудний - на ділі, бо через страх
Не вчуся мистцеву любові
перекрутився, впав з дивану
на відмінне коло, далії пахнуть
земляно, пекло очі, нічні сльози
найкращі рядки я писав в особисті
повідомлення, десь у снах, власне
Моїх, не у цьому, богом дарованому
Пробач, бо сьогодні знову не явлюся
Перед тобою, не увісні, не в своїм
Не в цьому божому, ні тим паче в
реальності де й зорі нема
Божий сон, проектування
Чогось не від світу цього
Дякую, за збереження
Чогось не для цього сну
Просто думки, щоб не
Загубити себе у твоєму
Відтворенні, Дружино
Всередині
всі ці часові петлі, на вісі
хтось плете светр?
експлуатувати поки жива
Вибачте, мені занадто тривожно
Порозуміння не передбачається
Може вас підштовхують найчистіші
Помисли, хочете, щоб коханий насолодився
Можливо останніми краплинами Вашої юності
Він такий ж хирий, не вірить у неминучість
Смерті, ляпас, один, другий, сонета не буде
В мене сіпаються кінцівки з уявою дотику
Здається помру нікого не зацікавивши, що
Я? Щоб наполягати, мій розум на грані
Нежиттєдайного, не дивно, що ніхто не
Хоче зі мною навіть вдати розплодження
Хто Я? Ірреальний, відповідно до твоїх мрій
По мені, нестерпний
Придбав землі на плату за
Неправедність, і о-прокинувши
Голову зрозумів цю метафору
Ось і вивалилися мої нутрощі
Лагідність з якою приходять
Просити, блукач, згнию до
Третього дня, розлилася
Кислота, розносьте ж цю
Землю, відайте душі
Древнім богам, Hakl-ed-damm!
Хтива частка, Вартую!
Холодно тілесно, що за біда
Ніхто не підійде до тебе не май
Ти вогнища, не звикли ділитися
Відчуження, ти когось ненавидів
За проповідування лагідності?
Вічна - лиш глибина
Цієї мовчазної темряви
Скрізь боротьба, чомусь
Забуваю про дихання
Боротьба навіть в цьому
Штурханні, я тебе кохаю
Ми помираємо живцем
Серед цих людей без свободи,
а тому і без радощів дозвілля
бачиш лиш тіла бездушні,
і здригаєшся від думки,
що на таку кількість рук і ніг
лиш одна голова, що за біда
Та яке і моє бажання?
Зберегти б ніжність шкіри
Я не дам життю себе зашрамувати
Чи було все це того варте? Вийти
з потойбіччя, і стати "жінкою"
По-людських найхтивіших поняттях
Знаєте, як це закровоточити тричі?
Цнота, розрив, вистріл
Перед тим - забита до смерті,
щоб стискалася коли її гладиш
Не розуміє, біситься, либиться
Наче вже в думках любиться, бо
Більшого собі не може дозволити
Закипає кава, невдоволення, Пекло
Щось в голові скрипіло,
як старі, поржавілі петлі
Звідки молоко? Долила
Кава - це як антонім молока
Ти ще не знаєш що таке
Нафта, емульсія з немертвих
Тиск і безконтрольне множення
Без випробування, не вийшли з води..
Сизиф завжди докочував каменюку
Заворожений божою красою Він
Її впускав, запалений компанією
Так забагато-малого потрібно
Я твоя каменюка, Хлопчику
Тебе щось налякало?
Побачив криваві вулиці після
маніакальних нападів, деструктивний
Вбивство п'янить, якщо компенсуєш ним
Зворот, бійся людей що любові не знали
Йому буде достатньо володіння тобою
Без відчуття власної вроди, без відчуття
Власної краси, наруга, наруга, хотіла не
Так
набридла й Земля - хата в оренду
Хто я? Жид? Масон? Прибулець? Бог
Інший? Ні, занадто вродливий, аннунак
Кожен день ніби останній, але я не
Збираюся вмирати, роздаю презервативи
Нищім, ступаючи по лезу неба, завів у
Холодне майбутнє, ти піднесешся
Або помреш, не передаючи цей дар,
що так і не зміг відкрити, дарував стиль
Вчив місить цю грязь, але все що
Навчилися - взяти й вкрасти, лінь -
Порозуміння, ви - продукт мого оточення
Та навіть мені потрібні обійми, слідуйте
Не пастор, всім набридло смоктати
вим'я із стіни, приставуче, просто
Віра не в хресті, в жертві, неоригінально
Не анонімний клуб біполярних добродіїв
Відьма
Якого ще ж дару очікувати від Древніх
Все навколо - брехня, Відьма, не травмована
Те, було як в сні, Мене там вбили, задля забави
Те не може бути реальним, що було до того,
якщо Я зараз за потойбіччям? Людським
Знищила всю армаду маріонеток у петлі
тривалістю в хвилину, їла траву, не короновані
Антеною, значить був десь поблизу, в кущах
Їла траву, дивні люди підходили, боялася -
переміщалася, Вони мліли, розкладалися
Зв'язок втрачено, це не люди, білі м'язи,
чорні скелети, не втамувати голод
Електромагнітне випромінювання
Міхур, просторово-часова аномалія
Просто, - Ніколи, не говорили "ніколи",
як і "просто", - Просто залишайся на місці
Занадто багато палива йде на часові мандри
Ще й всю колекцію потрачу, звідки координати?
Невимовно, кожної хвилини ми творимо настрій
в якому хочемо вмерти, заспокоїтися
Електромагнітне випромінювання
Вивітрює електрони, Еолові стогони
Хвилина й тіла - немає, лови нейтрино
Згодом повернеться, через хвилину
Твердий - не значить "міцний", іридій
Сильна достатньо, не побачиш
згодом і скелетів, через хвилину
У її довгому житті у ній, їла траву
Квітла, буянила стогонами, поглинала
їх живильне на себе віддзеркалення
Батоги вибивають і розносять дощик
з позитивно заряджених часток
Міхур, Жодна Травинка не постраждала
Концентровано, вони з її часу, з чого страх?
Дивись мені крізь голову, знайшов її шпильку
серед погнутої трави, заклав своє волосся
Не філософія, не правило, а принцип
Наперекір, не трофей, вона ж не пам'ятає
Що за зброя останнього шансу.. У всіх на
Виду, нема чого комусь щось доводити
Немає інтересу, я люблю жінок як бик
Немає інтересу, "як" доводити занадто легко
Цілодобовий клуб за рогом, ні, я не єдиноріг
Пожадливо пусти кров майбутньому
"Я не впевнений в тому,
що мусить статися, будь,
що буде, Я просто піду
на це широко усміхаючись", -
Капітан Ахав
І в мене немає нічого
окрім вічності в моменті, я знаю
з чого пішло і до чого рухається все
Те, що влучить в мене своєю енергією
Дивуюся, рятуюся, це ж так важливо
Відчиту з кимось однаковий нахил осі,
швидкість обертання, і нехай то буде
хоч півник в ранковій росі, такий дивний
І так не хочу шукати тобі заміну
Чому так швидко перецвітаєш
Як розтягнути захват у повсякденність?
Пусто, пробирає хворобливий холод
Вказівки, слід, бульбашки на воді
Переслідування, щось живе, або
Газове родовище, недостатньо знань
Взаємні заздрощі і право власності
Я все вкрав, і переробив на свій лад
"Несуть" волю зброєю, а не здобувають?
Які вірні раби, задоволення лиш передбачається
Вчора потребувалося, ти далека від ілюзій
якими я вчора і вдовільнявся, поверни мене
додому, третє тисячоліття, далі дорогу
сам знайду, начхати на відродження
Психотичка.. "відьми", без пам'яті
Така іграшка, підігріти, вицідити
Творог, скільки інфікованих вами планет
Ми находили, де ви спали, в автономних
коконах, люди? Т-хе, люблю нудистські
пляжі, бо людині потрібна одежа, а ти -
самодостатній, час придумало кавове
зерня, щоб ти могла насолодитися ним
смакуючи, і справді як ржава вода
Погана кава, зіпсована, не догледів
зерно навіть під кущ не викинеш
Відціджуєш Вас, жодного розумного
Скільки б за Тебе віддали, тримаєш
Такий експонат, закривши у камері,
у дзеркальній, і споглядаєш
Метаморфозу у дарований предмет
Дике, навіть вже не чує як скриплять
двері десь за стінами, високо в кронах
Він Мене не розуміє, але забувається
Ти танцюєш одягненою у печаль
І навіщо мені така проблема, гола
Ніколи не показувати страждання
Так і не зрозумів, що в цьому
Часі популярно здобувати
Ліг далі спати, взагалі не
Нагадуйте мені
Про тверді сири
Ферменти з шлунку
теляти у молоці
Все навиворіт
А чи вбивство?
Коли вони йдуть земля
Ходором ходить, теля
Померло, пуповинна
Кровоточила, для чого
Це все? Шлунок
Все ще допоможе
Зберегти молоко
Матері, консервація
Першим смаком
Чарівного шлунку
Невимовний
Темний ритуал
Ти жив століття
Невинний
Я вже нічого не розумію
Години, що місяці без тебе
А з тобою - все зникає
Секундою, коли вмираю
Тобою пробуджений Я
Забуваюся, пам'ятаю лиш
Секунду смерті, більше
Нічого, ніколи, чому б
Тобі просто не явитися
Звалитися як світанок
Чи зорі, такі бажані
Ти ж бачиш, я нічого не можу
Зробити з собою, тому і не
Приходиш, Всі такі світливі
Ну і я трошки, за компанію
не вистава
[Intro: MJR Radio]
You are now tuned in to 66.6 K-I-L-L Radio
Експлуатувати до напів-життя, а потім
Поговоримо, як вмремо, безтілі, нема
Часу на пояснення, роздягайся
Все забуваю, що я не Примаро-гривий
Лицем до лиця, краще жити в творчості,
аніж в популярності, це все технології
Ти ніколи нікого не взнаєш, ілюзії
Актори, музиканти, не популярні
Може й знайшли грань, не більше
Масова істерія, Ти була на концертах?
В театрі на сотню, дві, це якась вокальна
терапія, хтось з'їв на ній вовка, - Тремор!
Всі запитання стерто
Немає більше місця між смертю
і визначеною долею, погляд заборонений
Пізнаний при Звуках
Тронної кімнати тремтячої; Другий поверх
Я за столиком, внизу копошаться не личинки
Біля тарілки зі не спаржею - буклет, тексти пісень
Невже передбачається розуміння, не ліричний
герой, "- Ти знайшла спосіб бути самотньою
Безкоштовний.." стоячі вистави, немає мороки
зі стільцями, "Як Метелики до Полум'я" -
наступної п'ятниці, а вже ввечері суботи
"Майстер і Маргарита", тільки для дорослих
А це тобто для дітей? "Метелики" не прилетіли
Розрядилися ядерні батарейки, обмеження,
бо за кристалічний щит - війна, ми чимсь
не тим займаємося, зате повз пропливало
"Океано", і не без Втручання розпорядника..
Людина з металу, срібного, але набагато
Важчого, - Я роблю це лиш заради "шуму"
І знаєш, біля театру не привертають уваги
Дивні люди, це все симуляції, проектування
Заграєшся з деталями, колись таке звали
Іграми, спробуй зробити люд зайнятим
Початок цивілізації - робота у дар, плід
Машинізація, перший, клопітка праця
Не спонукається ідолами(явися!) Ну-от, і
Взулися, що далі? Які прогнози? План?
Хочу смалити, триматися за межі імперії
Точно, обмеженість ресурсами
Ви без кавалера? - З яких пір - це клуб?
Вечірні почуття, що до
Опівночі, втамовую їх собою
Передсмертні, інакше тебе
Згублять перед-сонні ілюзії
До чого це все? Я не відчую смаку
Окрім того, що передбачений
Симуляцією, ці всі люди, внизу
Знають де вони? Неігрові персонажі
Не дарма найспокусливіші місця -
найнебезпечніші, будь то гладь моря
Чи маси народу, ми мало цікаві
Персонажі, ми все ще самі собі
Найбільші випробування, - "Лиш"?
Вічне народження героя за горою
Я навчу живих помирати, а мертвих
Жити вічно
Мало хто ходить в театри, нудно, Кіно
Погану акторську гру компенсує монтаж
І "Це" цибулинний квітконіс, вже вистиг..
Тушкований у вині, один з пацанів твого
Часу, Весно, я знаю хто ти, як б це не
Було дивно - ми всередині твого батька
Просто ідол, просто ще недостатньо
Великий, щоб порожнини його нутрощів
Здавалися вакуумом, десь літає моя
ЦНС, її стимулює і живить аморфна
Емульсія, так, це симуляція в симуляції
Надягнула ошийник? Сміливо, - А Мені
Говорили - темпераментний, - Говорить
Его, не "Я", подивися який вид я маю
Локальний мем, помилка дизайну
Була третя година ночі
Диявол розповідав мені
Твої секрети, сміючись
Над моє безпричинною
Провинною, боги як він
Набридає правдою
А Як щодо особистих
Переживань, споглядач
Яскраві картини від учасників, це все - деталі
Ви прийшли напевно на репетицію, споглядати
Прийшли зарано, застали "руханку", - І ваша роль
Що з "его" дає для "я" відчуття цілісності? - Іуда
Хочу зради Тому у що вірю, огидні перевтілення
Король примар, не-вспокоєних душ, що лиш
Просто хотіли.. Мало робили, краще і не розпо..
Смертність, довгострокові заощадження, невже
Я не вірю у вічний політ зі смертю? Боюся
Той, що з Крайота, заощадження без бажання
Нехай побуде, вовк проти змія, хижак-здобич
Придумай кращу концепцію, лагідність проти
Спокуси, сплетіння, просто хочу подовше
Пожити, для когось собі у користь,
що за екстази, бачу в Тобі
Лиш власні нутрощі, - У вас багато "нутрощів"
в риториці, - Смалите? - Лиш на самотності
Прилюдна самострата, бачу поклик порятунку
Схоже, далі за "Его" ви не заходите? - Жахіття
Насправді, покликали очільника, посварити за
Волосся у їдлі? А тут вас побачив і смалити
Перехотілося, ну і кухар у нас - лисий, - В тому
і справа, він як оприскувач, кропить чолом своїм
Страви, - Ви все ще стримуєте собою мій потяг
Закурити, - А тепер, коли закохався у напів-тінь
Прочитай мої думки, принеси вина не з цього
Континенту, молоде, років п'ять-десять
Все якось занадто швидко
Вистиг чай, міцний, металева плівка
Його піт чистіший за воду у стакані
Навпроти, тіло - фільтр переживанням
Віриш? Що найгірше ми залишаємо
Завжди при собі? - Безперечно, але..
Я так і не ставав, не сповіщено
Боги, віртуальність, я просто
Серед потоку електронів, Я
Розглядаю твої очі, моніторами
Шолома, що за доступ, тобі
Зараз засипе склом очі, а якби
Була та соляна ванна - обійняла
Б, чому не надягаєш того спандексу?
Тобі личить, ніяк не забути тиску
Пасивного? Забагато перешкод
Все подушка в плямах, так, ти
Тупо за найближчою лісосмугою
Тобі краще вже розпочати втікати
Копіюй, копіюй її, але я її ізолювала
В кристалі, страх спостерігає за
Воїном ніччю тихою, я мало що
Знаю про атлантів, чому добродіїв
Легше обманювати? Невже вони
Надіються на мою совість?
Половина прибутку - на оборону
Вони занадто культурні люди
Люблю цю країну, прислали конверт з
відомою маркою "нахуй", так, саме до
Мене, всередині - зіп-лок, що це буде?
Так далеко у просторі від входів у бога
Більшість вже перетворюється ззовні
Люблю його пошту, там ніколи не знаходив
Печаль, чи тривогу, боже, забери мене
Звідси, молити космічним потоком -
Буду ззовні
Я не в клітці - кабіні, поруч лиш
мотузка, Ротманс, і пляшка вина
Якісно марную свій час, вічний
Ніби на фотографії, викрикни
Принесли "High Note", - Ніяких зі
Мною "але", ні, перестань мріяти
Приземлено-велично, колись
Поруч з травкою ріс металевий
Стрижень, під зонтик прозорий
Проти граду, так і вберігали
Цей Мальбек, десь в Аргентині
А ми де? Ти тупиш? Налити?
Ну добре, Я сам, знаєш
Сьогодні ще передбачається
Повішання, - Скажи, чесно
Є бринза? Розумію, потрібен
Дозвіл на тваринні продукти
Мо', десь в персональних
Холодильниках знайдеться?
"Бережливе" вино - солодке
Потрібна кислинка
Скажи Щось без думки
Говорять, це любов мовить
Не ставиш ліктів на стіл
Мені подобається, так
Що в Тебе для мене
за робота? - Смієшся?
Щось і з німим сміхом
Просто настільки сил в мене
Вистачить на одного, хочу
Переродження, розумієш?
Звісно ж .. - Біль що змусить
Заснути, це занадто чутливі
Речі для зустрічі першої, Вес..
Ти станеш часом, а я долею
У наступному заповненні
Простору
Пробач мене Боже, але
Так мало вродливих жінок, як і
Чоловіків, не вийшов мордою
Зовсім, ні, тебе люблять собаки
Врода відповідає темпераменту
Групове сновиддя, і мене знову
Люблять спільно, не ніжно, бо
По-хотінню, а потім читаю
Твої думки, невинні, вбогий
Не вистачає самовпевненості
Навіть для мастурбації
Нутро змушує діяти, надіями
Гониме, ме', ме', жалісливе ти
Видовище, такий вродливий і
Ніхто не допоміг цю вроду розкрити
Добре, що я є, можу сказати це все
Тобі Соромне
Так багато хто..
Все.. Помовкую
Хотіли б помовчати
з тобою у компанію
Краще я був страшним
І відразу знав собі ціну
Безстрашну, ще потрібна
Маска, така холоднокровна
Як і твоя невразливість
До заздалегідь програної гри
Життя, ти встрінеш кінець
Гордо, - Що ж тобі заважає?
Пройтися шляхом на якому
Народжений, ти мене пригнічуєш
Критеріями для мого враження
Вони проходять, тому я й прийшла
Сама, ти не використовуєш це все
Для самопрезентації, навпаки, щоб
Забути ніби вона потрібна, Я цілісний
Герой, мене прописано в сценарії
Говорили, потрібно постаратися, щоб
Тебе розговорити, хотів би зіграти
Бога? Для Мене, мого бога, божка
Твоя геніальність - голос із потойбіччя
Мені потрібно схаменутися, а тобі
Безпричинно проводити час з кимось
Ти не можеш знайти мотивів, окрім
Власного задоволення, невже не
Віриш, що хтось може смакувати і
Тебе, Я вірю в тебе через існування
Твоє, - Цінність темного усвідомлення
Думаєш "моє" допоможе тобі розставити..
Пріоритети? Ти в моїй симуляції, лиш тут
Я і маю волю, зовні, така ж - електронна,
а на ще вищому рівні - я плаваю у
Цитоплазмі бога, я відчуваю як ти
Мене торкаєшся, мені холодно, десь
Там, ззовні, там і зорі немає, я знаю
Куди мене привела подорож, боляче
Що наміряно нікого так і не встрінув
Щоб вийти, думаю зустрінуся лиш з
Хароном, якась дивна цибулина
Пора виходити, на ковчег
Я не відразу зрозуміла
Замкнувши кінчики - до
Яких фантазій має доступ
Кішечка у кристалі, Вона
Чудова, коли гасне час,
і стає важко засинати
Вимагаєш лиш одного - вроди
Бо всі люди добрі, Твоя поява
Тут, чи не доказ того, Весно?
Що ще Тобі про мене розповів
Ремінчик на шиї кішечка, масті..
Я люблю травку, на самоті
Тут мало щось бути, але я
Забув, бо з її темних глибин
Дістає лиш любов? Що за
Самокатування
Немає злих, є - нещасні, і маніяки
Сьогодні я поцілував лисину шефа
Її мелодійність - крадена,
але я вам цього не говорив
Я Її люблю, бо Вона повернула "Натиск"
Переживаю своє богохульство, отримую
Повагу, нічого не зробивши,
щоб її заслужити, Я буду твоїм..
I'll be your Doomsayer, як це
Коли тебе люблять лиш за
існування, своє, банальне
Ти ж розпочав? Потребувалося
Більше? Бо поки живий, а любов -
Це лиш для живих
Такий тиск, так не життєдайно, але
навіть тут вже розставлені світильники
Скільки ще таких "самих", днин
По яких ніхто ніколи ще не ходив
Все заради того, щоб Ти пройшлась
Саме по "цій" зараз, хребтині, Кішечка
Мни лапками, без пазурів, Без.. Зараз..
Хазяїн колишній навчив, вкрав, не моя
Вона Тебе не знищить, тому йди, стара
Доводиш до істерики, не м'явкай, не
Розпочинай, вкотре, вартую тебе в
Дівочій інтерпретації
Порятуй! Порятуй!
Не викупаєш, Ти не вимутиш
Забуваюся, я мовчу, не видавай
Мене, мої катування лиш
Трансцедентальні, без досвіду
Тілесного, це все не про Мене
В чому переконання твого
Ув'язнителя? - Тепло і танці
Все бігає, підганяє, і не
Послухає, і не потанцює
Все лиш для себе, ніби
Але де глядачі, кому ж це все?
Передбачена особиста вигода -
Невигідна, всі мусять виграти, Іудо
Передбачаються спокійні пісні? - Ви
Пропустили початок, це не молоді
Люди, їм потрібна розминка перед
Руханкою, - Неможливо, щоб Вас
Хтось не запросив би на танець
Можеш закурити, воно тут передбачене
Ти в себе вдома, суїцидальне мовчання
Спускаєшся лиш коли розставлять столики
Її Немає, - Де Моя Кішечка? - У реальному
світі, звідки ми, минуле, майбутнє, - Як ти..
Не говорити думками
Мені справді на все
Начхати, і не в плані
Суїцидальному, але
Це теж не життєдайно
всередині "Чогось", я проведу їх з тобою
Допоки "Назовні" не визріє під наші пороки
Ми такі різні, Мертва тиша приховує мої крики
Важко бути останнім? Інак чому не серед людей?
Проклинаєш Мене? Давай любити ми цього
вартуємо, більше ніяких "знань" ти не приніс
від свого Виду, так сказав мені ошийник на Кішечці
Я Її вбила? Помолися "Слинявому", поверне Сюди
Витатуюй хреста, як боїшся Вийти назовню, Ар'абе
Зроблене руками завжди залишає відбиток Творця
Перехрестилася хоч не вірю в прикмети, він ж металевий
Чиї руки виліпили його і зімкнули кінчики гемою, ось на
Вона - чудова, колись Сама стану кришталевим
Артефактом, достойним буде просто той, що
віднайде, коли стану безпомічно злою, Вічність
Я просто так не віддамся, Щось важче ніколи
не буде рухатися навколо тебе, що за егоїзм
Інак, як навколо тебе всі крутяться, це означає,
що ти непорушний? Масивна точка? Не завжди
Просто точ.. Що це за камінь? - Просто хризоліт
Білий Диявол, матовий, заліз до
Голови через свій артефакт, - Я
Не підійду, Ти - руйнівна, в маті
Занадто відкрита для психотичного
Втручання, взяти перевагу - однаково,
що віддатися, надягни на шию
Замкни, користуюся зброєю
Ворога, і Я тут не Одна.. Лейла?
Стороннє втручання, це все
Кішечка, як Я можу розвіяти
Тварину? Бути жінкою - важко
Без ніяких метафор у іридій
Ти про неї тепер забудеш
Будеш плакати по Ній,
коли я збридну, дитину
Покинув
Яка істерія прощання
Тебе знову змусить
Прийти до мене
Це не навчання,
а служіння
Так зійдемося, піддамося мудрому страху
Не зізнавайся, в все знаю, це ж все гра
Любити себе лиш для життєдайності
Жити для себе, настільки, щоб лиш не вмерти
Ні? Зізнаємося? Будемо тупо споглядати?
Куди нам критикувати творіння
одне одного? Недолугі Божки!
Ніхто нас не згадає, бо на всіх ми чхали!
І Ти вб'єш Мене, Незламного, в "правді"?
Що є Захват, темна Моя Мудрість, скажи?
Ти ж Мене так боїшся?
Йдеш за бажаним - стаєш
бажаною для чиїхсь ідеалів
Як не знайти відповідність
у цьому світі світлих людей
Не говори так, боляче, і це я
Тобі говорю, зґвалтована
і вбита всередині бога
Ось тобі світ повний любові
Тебе підтримають друзі..
Так, а як нема таких - тобі
допоможуть навчані для того
Запобігання - позбавлення
Приватності, вбивці передбачені
Законом, тому й не вірю в нього
Великі насмішки перетворюють у
Психопатів, а як не вони, тоді
Що Ти? Ти не людського роду
Як плач і соплі можуть збуджувати
Більше за слиз і стогони? Десь
Під світлом місячним, така тепла
Осінь, то-й-діло - хтось пройдеться
У літній суконьці, без б'ю..
Виглядаючи не розпус..
Виглядаючи, виглядаючи
Не Маргарита, ні
Я не служу
Але висліджуєте
Викрикувати твоє
Ім'я він у небо буде
Без-відповідно
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956953
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2022
Говорить паладин, знаєш,
Що для мене пекло? Ось
Ця арена з тобою, вбивство
У розвагу, ніхто мене не
Змушує, тим паче ніщо
Виходить, значить лиш і
Воно, ким ми стали?
Коливання нервів
Шаман відпився
поки ти молився
стрибаючи його жабкою
Я втік на 20-ть секунду
У невидимість, дзеркальну
Не бачу нікого, окрім себе
Зайшов за пальму, розжував
Сапфір, розлився маною
Але друїд у кошачій формі
Мене вже помітив, тяпнув
Лапою простір, промах, рука
Моя з небуття повіяла холодом
Ожеледь покривала шерсть, конусом
Кровожерливість в очах тримала опір
Смерть, але тут прийшов наш герой
Алебастровий, з молотом і щитом
Під гнівом карателя, з крилами
Кіт здох, тепер маг може попити
Його завдання не вмерти
У самому початку, увібрати
Шаман твій, буде забавно,
як вб'є, лава й грози проти
просвітлення небесного
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956767
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2022
Він вибирає скам'янілості, ваші
Інтерпретації, ваш подружній досвід
Прямо з конвеєра, полями, якими
вже пройшлися корпорації, не цінне
каміння вирує, низька металізація
Перманентне схвалення
Прояви, бо це ж так важко
Вийти? Якщо ти це читаєш -
вітаю, ні, навпаки, співчуваю,
бо ми знову в'язалися у це болото
Зміни мій світ, щоб я міг вижити, чи
низько просити? Страти перемінної
сили? Я не хочу бігати по гребені
хвиль; - Я не можу тут находитися
більше, в цьому людському
сталевому творінні, це як кошмар
завмерлий перед повіками, мить
пітьма перед очима, перемістилася
Розпливлася, де Я?
Планета колапсує
Молода, ні, моя віра
Немає повітря,
та мене вже душили
Руйнівна безпомічність
тільки лавове ядро і лишилося
Я не можу думати про морські
глибини без відчуття екстазу
Чорна безодня океану конечна
Ходячи по слизькій імлі, боялася
зоряного неба, там і ні калюжі
скільки не лети, одні небеса
Загарбане світлом тремтіння
вакууму, видозмінене Ніщо
Безодня по якій можна ходити
Прохала Його, те й отримано
Знаєш про яблука, ідеї і секрети?
Поділимося? З чужим яблуком,
з чужою ідеєю, без секретів
Чиїсь рештки стануть стовпотворінням
Вакуолі, Як тебе викурити з голови
Так як те роблять в своїх хатах шамани
Проти злих духів, які трави смалити?
Відчуваю себе знеможеною амебою
Запрошую усіх на власну жертовність
Тільки й тому, матиму компанію, моя
Роль - передбачена, ваша лиш можлива
Вакуолі, дикі сни переходять у реальність
Оминаючи романтизацію твоїх фантазій
Ти як видима пухлина, не маю вибору -
Це означає, єдиний шлях - вгору
Можливості цієї площини вичерпані
Найстрашніше - найбажаніше
Твоя відповідність моїй ідеалізації
Здається, я з'їхав з глузду
Лиш ненависть я відчуваю
В кожному клаптику плоті
Гниття якої споглядаєте
Мені краще не починати
Танцювати, більшість
Соромиться голого тіла
Кістки, - Так, чудовий
Серіал, так багато
Можуть розповісти..
Посеред Власної Руйнації
Інколи ти посміхаєшся
Вже кохаючи подумки
Не лагідно.. так? Ти що зн..
Інколи ти усміхаєшся
Щоб загоїти мовчазну
Порожнечу, невинну рану
Не один серед симуляції
Так або інакше - Вона
Не від неї, зовнішнє втручання
Сьогодні вперше за тривалий
Термін вперше розправив
Плечі, навіть усміхнувся
Вечору, знайшов йому
Компаньйона серед думок
Не пригнічених людяним
Всією тією мавпячою
Суєтою, нездорова
Стриманість говорить
Я усміхнувся вперше за
Довгий термін, є дата і година
Вказана у запрошені на страту
Роль Іуди? Звісно, могли і не
Запитувати
Так і не зрозумів, що
Вартує уваги у цьому
Світі, забагато усього
Тупо лягаю спати
Як ж Я тебе спогажу
Станеш звичною -
дешевою, роздробом
Послушницею, все ж тому,
бо я тоді не хочу смалити?
Ти що забула, все, що мусиш
Для мене - це жити, ах, точно
Вже говорив, чому я не розпо.. ?
Жінка десь за мріями
у тому ірреальному світі
Я завжди там тілом тільки
з Тобою, міняєш для мене лиця
Там нам більше не потрібні люди
Цнотлива кожного місяця, що за
репетиція зачаття, везло - не болісні
дні, я - нестерпний, відняв у людей
Тебе, замість того, щоб з тобою
Вийти до них, несучи на руках, ах
Можливо серед люду
і ми б стали людьми
Як це бувши знизу
самій насаджуватися?
Це відчуття занадто
Особисте, щоб не поділитися
Трясця, та ти чи не найгірша
Не річ у моїй голові, зимове яблуко
яке краще з'їсти в кінці липня, сер..
Хто тебе зберігав так бережливо?
Не покрилася і морщинками
Налилася цукром.. Зелений
Чай вживаю лиш з переглядом
Фільму, нагадує дитинство,
якого не було, спонтанна
Дичина, скільки ж там трофеїв
У самовпевненість таку потрібну
Говориш, щось що як і Одрі
Печаль інколи плодовитіша за
Щастя, благаю про допомогу
Та в чому? Плачу за часом
Не за богом, що рухається в ньому
Втечеш перед тим як закровоточиш
Невже поцілунки тебе в голову
Викривають мій похилий вік
Гнилий, все чітко, гостро
Злим прокидаюся, один
Двоноге зло встає з підлоги
Мусила відсікти їх, щоб цей Я
Лежав безпомічним, мусила
Бути поруч, випробування
Встати так, наче з тобою,
щоб заснути не одиноко?
Шляхетна впевненість у
Безперечному майбутньому
Нарешті
Немає часу на пояснення
Я не спав три дні
Мені потрібні кристали
Час - гроші, мовчи
В мене було 20-ть стаків трави
(Стак - 266 грама, проблема, що
Одного сорту, наміряно, інак би
Смоктав різні і так нікого в собі не
Виховав би, щось в основі - сатива)
Трохи мескаліну, гриби
Море різнокольорове, рослинна
Дієта, мало ж рухаюся, ковтаю
Камені, що? Гриби не рослини?
Не то щоб це все було потрібно
Але коли летиш добувати руду -
необхідно себе розважати
Зійдеш з глузду на самоті
Не пускаючи нічого по-вені
Прикрий ротик і мовчи, це не
"Луна 2112", мироточить
Дух, виливається ектоплазма
Не, мене справді дратує це
Напруження, дароване
Чи моя когнітивність
Передбачає спільність?
В мене не виходить використовувати
Свій розум, якій "милій" такий потрібен
Успіх, чи то листя опале
На вулиці незнайомцям
Дівчата завжди відмовляють
А в приміщення - зась, клітка
Тому в закладах і знайомся
Ти маєш за "що" вхопитися
Вона себе замкнула тут по
Власній волі, а назовні - всі
Біжать, наче не одне до одного
Їй просто потрібно прикритися
Схожим заземленням, спокійні
Занадто, чому я вас розпочинаю
Ненавидіти, так зріло, ці хвилини
Роздратування - що як смерть
Все ще справа одинока
Хтось сказав травка допомагає з
Поверненням тривоги у рутину
Уявляєш яким мусиш бути мужнім
Для дотику? Я ніколи не відчував її
Ефекту, можливо лиш настрої у які
Вона завертала букети квітів
На похорони? На третє побачення
У неї вдома? Щось легке, невинне
Дике, як і все в житті - варто спробувати
Робити основою? Вибір кожного, не підсів
Це один з моїх нормальних станів, транс з
"Обраною", поки назовні - несвідома робота
Любити значить - захоплюватися, будь-то
Родимка, чи соціальні зльоти, так важливо
Вчитися, використовувати розум для спільної
Любові, спокуса тендітна, вбрана невинно
Щось задає футболці правильні форми
Маленькі, хочу звільнення, твої пухкенькі
Губки хочуть сказати більше,
аніж допустимо, - Давай просто
Це зробимо, - Впевнена? - Не
Зовсім, це ж я мушу запитувати
Невже тобі буквально достатньо
Просто спати зі мною? - Занадто
Ти мила для сексу, - Помовкуй
Твій мозок не передбачав фантазіями
Мою вроду? Кохання по-симпатії
Чогось не вистачає для препарування
Душі, напевно ми занадто вбогі, десь
В собі, що за безкорислива любов
З Тобою вперше пожалкувала, що
Сама себе позбавила невинності
тамп..
Вона навчила мене доречно обійматися
А я її лиш боятися, всели в мене свою
Впевненість, я тану з тобою, пам'ятаєш
Що я крижаний холод, все догори-ногами
Невідповідні тілесними метафорам
Все ще можу довести тіло до знемоги,
але розум передбачає йому іншу роботу
Що за біда, подряпала мені серденько
Перед тим як розбила, знайшов шматок
З найменшим відсотком тебе у складі
Тебе у складі, я використав усі слова
Здається, як там? Чим більше полігонів
Тим чіткіша модель? Бульбашки і
Многокутники, це безперечно задум
Древніх, потойбічна імла грає високо
Мелодійно, не поспіваєш, затяжно
Не потанцюєш, тільки якщо
Наче мертвий, наче мертвий
Рухаючись повільно, в такт
Мелодійній порожнечі
Нехай грає вічність остання
Хвилина "Darkbloom", колами
Invent, Animate
Що стоїть за твоєю темною красою..
Боги, і потрібно було слухати
Суїцидальне Мовчання, Мені подобається
Твій стиль, хотів б мати поруч для натхнення
Просто іграшка? Чи поетам вдалося пояснити
Як це наполягати у виживання? Щось між повією
і кішечкою, погладити, поговорити не про Себе,
не для Себе, пом'яти, трансцендентне відчуття
від спостереження такої високої краси? Описати?
Так, Вона вартує того, щоб смерть існувала
Матеріалізувати досконалість,
дає полюбити цей вид смерті,
і прийняти породу? Конвеєрну
Смерть прийде так само непомітно
як і поросте травою твоя могила
Що за варварський спосіб, прико..
Що за завдання, знайти "Милу"
Підпалюй, нехай все згорить!
Смали, поки все не пройде
Смали це лайно, випали губи
І накурити Її до блідого лиця,
до страху в сірих очах, легше
Візуалізувати досконалість
Не люби мене, люби тих,
інших, що не тут і зараз, а
мене - Обожнюй, Обожнюй!
Поки я жива, поки я жива!
Все бігаєш з "рубки" на "кухню"
Ти багато їси, і не товстієш
Хотіла б від тебе дочку.. Стоп
Ніхто не ділиться картами
Зоряного простору, допомагають
Галюциногени, що за вища сила
Відчуваєш потік
Передбачаєш рух
Корегуєш курс
Від краю до краю серце в пітьмі
згорає, і мрії з тобою вмирають
Чому ми не можемо порушити
Особистий простір одне одного
Спонукаємо і допомагаємо
Наче є гра в гордість, чи то в сором
Тебе хочу
Їси і не товстішаєш, хочу від
Тебе дочку
Суп герцога - це сирний крем
з солодкими пампушками
Я прокидаюся в історії по тобі
Чому Ти не можеш просто
З'явитися, силою якою я
Безуспішно хочу зникнути
Чому я ніколи не хотів
З'явитися перед тобою?
Невідповідність, не очікуй
Й не проси, хоч з натяком на
Вроду, вмірливу, замирливу
Вмірливо розпусливу, для
Мене, ніхто ж не побачить
Коли лиш двоє одне одного
Доводять? Горду на двох, трішки
Веселу, що з ненавистю до думки -
Любить, з урахування кількості
Здається я ніколи не прокидаюся
Крізь транс воджу це тіло, блукач
Я не хочу синього робота
Що завжди виживає за рахунок
Тих, що повзають за рубцьованими
Краями Їхніх штанів, нехай Вона
Буде дешевою, не зрозумійте Мене
Збочено, нехай вона просто буде
Вбогою, там де не відчути і не спробувати
Надумано, безпричинно, чи дурно
Безперечно, безуспішно час
Знайомлячи задавав запитання
Та чи ти нормальний, пора би
Прийняти свою особливість і
Модифікувати її під бажання
Особистості, для того і нада
Нада, не "потрібна", бо нічого
Не вимагаю, наче, на яке
Виживання я мушу стати, щоб
Зустрітися з Тобою на одному
Шляху? Скажеш що в мене
Буде шанс, просто прийди б
Я? Куди? Де будеш Ти, що
Знає мене наче вік, і без
Закоханості, без причин для
Неї, я так хочу, щоб ти
Нахилилася перед мною
Розпусно демонструючи
Декольте, високі і пружні
Вони повисли, виказуючи
Легеньку важкість, пробачте
Просто, міжгалактичний маркіз
Де-Сад, плачу по тобі, кожного
Ранку, не наважуючись навіть піти
Погуляти в центр міста, потоками
Стражденних, там знову будеш Ти
У якійсь незнайомці, і далі що?
Відмираю, так важливо мати
Сміливості, дрібку, залишаюся жити
Лиш обнадієнням, ні, те не Ти
Була, я так і не доторкнувся до
Жодної твоє інтерпретації, знаєш
Якби то була справді Ти - Я б
Боявся? Так важливо вміти
Во-ім'я інтересів валяти дурня
І мені давно-давно вже не
П'ятнадцять
Почни все спочатку, ти й не розпочинав
(Антракт: Ну всьо, це смерть, - Так,
подумай про щось приємне, -
Одинока дружина лиш перед
очима, ні, - Поділишся як виживиш?
Що бля, - Я дарую тобі трохи люті
перед смертю, чи це не чисте світло?
Ця війна діло боягуза, ти не побачиш
лице ворога, мо лиш демотиваційне,
що вже мертве, страх без честі
У бою лицем до лиця, ми їх жаліємо
Як ягнят на забої, а ми для них в полоні
Лиш для препарування, щоб довести страху
Вони також можуть вмерти, сильніша
за ненависть лиш безпомічність) Літаю
Хворий виродок, чи геній, подивись у дзеркало
Зроблене руками якісне, якщо йдеться про
відбиток пальця, - В Тебе є друзі? Показує
череп, щось пішло не так, сироти сиріт
Як зорі, нащадки, металеві, скільки
можливостей дав час вам у володіння
до того як все сплавиться в радіоактивне
Єдиний у Циклі Момент, Демони
Ця Відповідальність Занадто Важка
Жінка - не більше як Матка, Надія
"Невже, останньому на землі хтось
постукає у двері?" - Йдіть на..
І скільки в Тебе Їх? Дітей, якщо
більше часу проводиш за роботою?
Темне розуміння, не життєдайне, не Лю'
Деспотія, швидко кінчаєте, здоровіші
Миліші секунди на самоті з собою,
аніж хвилини з жоною
Ми не всі ті люди,
якими виходимо на люди
Зустрінемося у якомусь пабі
Тебе в кінці - поб'ють мої
Залицяльники, більш вправніші
Яка цариця завойовнику, любов
Ненавидить любов, зізнаєшся кожного р..
"Яка королева"? Чому ж тоді в Мене "Дві"
Яка народність надасть тобі Левіафана
І Ви летите, роками, насправді, кожен
на своєму, самотні, до планети, щоб лиш
множитися і воювати одне проти одного
Ні? - Там інтелектуальні асиміляції
А тут.. - Програєш бо бачиш змагання,
а не прекрасні сюжети, дві сигарили
Лиш в одній з них Я, в якійсь десятій
Частині, що потрібно? Так, викурити
Усі, Я в кінці, після захоплення і
Розуміння його влади над розумом
Прийдеш так рано, єдина моя корона
Яка ніколи не впаде, о, ні(ні), починаю
Вдихати, те, що призначено лиш для
Смакування слизистою оболонкою
Рота, вкрала сердечко, інструмент
Просто маріонетка, той боязливий
Вогник? Що все не давав мені вмерти
Забирай же, і мчи, його перед собою
Тримаючи, не травіть бур'янів
Нехай множаться бджоли, бо
Я також не вірю у "просто"
Що все ніяк не потухне
Яку бісовитість ти
Пригнічуєш, щоб осідлати
Спільність, і полетіти за "Чобіточками"
Це все для людей, що з ясністю лягають
Якщо ми тут щоб рятувати
(вдавати) одне одного від небуття
Ти не темна, а так, прозора
Ідеальна призма, щоб вивчати
Темні начала, й мо', ось нарешті
Я на собі не зациклений, приреч..
Я дивлюся на тебе, крізь себе і
Не бачу проблеми, твоя врода
Її здатність надавати забуття
Такий стабільний, навколо
Все-змінне, слово природи -
"Я", невже якому нічого не подобається?
Надприродна трагедія, я не можу дихати
В людини єдине хрещення - інтимне
Свідоме, спробуйте мене вилікувати
Використанням за призначенням
І не більше, що робити коли смутно?
Говорити з деревами, дотепно
Як і коли щасливий, все як в людей
Те, що нас не вбиває
Робить нас каліками
Без підтримки
Ти скрізь, ах, смуток
Не раціональне
Простоювання
Навчить він мене його,
і згинемо, бути собою,
не намагатися зрозуміти
Розвалишся, цілісна, такою ж
Ти Його рятуєш, Бути собою..
В мене є ж шлях, не заважає
Кам'яний хрест, я тебе бачу
Краєм ока
Збиваєш мій хаотичний порядок
Надією на спасіння, вихід у Тобі
Тут і там, шастають психи
І нікому нема до них діла
Запобігти нікому, ніколи
Подякуй, що не сплачуєш
Податок на дихання під
Моїм дахом, смієшся
Рахунок давно не в мою
Користь, крізь шахи він
Виказує свою любов
Не любить протягувати
Руку, всі ходи такі невинні
Але ти проваджуй, мені
Подобається, нікого не
Цікавить те, як ти кровоточиш
Лиш те, як ти живеш, виживаєш
Так, ми живемо всупереч лімітам
Не розпочинай бою, який закінчити
Не можеш, тобі краще втекти, до
Того, як розпочнеш кровоточити
Любиться до дзвону у вухах
Здається, говорить, тупію
Неприємно, наступного дня
Боліли лімфовузли, у обох
Мені потрібні граблі, сортувати
Камінці, роботизовані клешні
давно зламалися, але програма
все ще розпізнає, тіло не вічне
Все як в тумані, моя хата скраю
Під штучною гравітацією, десь
у хмарі з астероїдів, не знайти
Відірватися від згуртованості
Все зведе на ніт, почуттів мало, замало шахів
Матимеш незвичну жінку, говорила циганка
Я знаю свої смаки, тут і нічого гадати, послана
Молодий пастор, помилка, всі сприймають
Нормально мою відвертість, але це хтивість
Мовить, під шум матерії в голові
Під її світло жертовне, акреція
Дані котрі видає система орієнтації
здаються випадково згенерованими
і не відображають жодного можливого стану
в яких система може находитися, зіграємо?
Може щось згадаєш? Коли "Ззовні" буде
все готово? До Тебе прийде "посланець"
Якого сам знайдеш за вказівками Древніх
(Не згадав, бо посланниця була наймолодшою
Ні, все згадав, не дарма ж назвав Ліра, пофігу
Прохав ж наймолодшу, я пишу це все лиш
Для власного задоволення, порозуміння?)
Аридиф очищає від мертвечини
беззубий череп темного, Свого хроніста
Ритуальне самогубство, чи не красиво
Захлинутися молоком дружини, а насправді
Власним блювотинням, перед народженням
Всі Ми обираємо свого життя відносності
Не маю нічого, бо все в майбутньому, відпусти
Забери в людини все, віддай половину, щось
Згинуло, авторегуляції спокою порушені
вдихи, видихи, як прибої
полюби мене байдужим
і я буду лиш для тебе ним,
дурним, - Що ти наробив?
Тебе знову зґвалтувати за
Мовчазною згодою? І що
Найстрашніше, Ти піддався,
як Мені, ніби вартій, смійся
Ти в тій самій позі в якій я
Тебе і покинула, параліч
Волі взяв? Що? Ніколи і не
Відпускав? Бідненький
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956755
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2022
Зізнаюся лиш, що ненавиджу
Робиш боляче простим своїм
Існуванням
Мене продекламують закликом до благородного
Відходу, якісь хтиві інтелігентики, виходить, що
Я все таки "вмру", хтось зізнається, що любить
Життя за страждання? Підкинь золотий динар
Мо'жливо за відчуття блаженні на звороті, тварини
Індивідуалізм і соціалізація, у вас логічна помилка
"Нас"? "Культура"? Що за поетика..
Друге з першого і вкотре у перше
Хтось змін побоюється?
Світлоносний, східний схил
Стіна соняхів до неба
Не народний поет, для ваших метафор
Боягуз, але багато на себе не беру
Начебто не всі люди такі, намагаюся
Не придавати уваги своїм страхам
Не унікальний, Інакше б тут тебе не було
Контакт, як це бути в людському тілі?
Наче в камінці, можу метаморфізувати
Але частіше мені лінь його плавити
Хоча і сил фальшивого сонця достатньо
Нехай музика ніколи не замовкає, воля
Яку можна було б приписати "Богу"
Его Його читає щось там у такт, перепочинку
Нехай вже прийде мелодійна порожнеча
Пережиток, де лиш Я і Смерть
Я його не розумію, може хтось?
Контакт безцільний, гармонія тактів
Ось Я є, ось я вже вмерла, поки кричать
Або говорять - додається лік моментів
Тут, в минулому до майбутнього
Я не пам'ятаю безпомічності,
але я до неї прийду гордою
Не йди на світло, там бог, шли..
А я так хотіла з ним поговорити
А він руйнується в обставинах з
Людиною
Відьма
Скажи Щось без думки
Говорять, це любов мовить
Перед смертю запитай у себе
Що я таке є? Ніколи й не шукав
Відповідь, давалася несвідомо
Я є світло, і морок згине
Весна стояла грабом
Відмерзають південні
Пагони, навіть багаторічними
Гілками, як це матері, споглядати
І відчувати лиш вітер у дуплах
Пробирає нутро, вигнило
На околиці зі степом
Вони стримували потоки
Бушувала гроза, так весело
Перенаправляти блискавки
Не хочу змінюватися, забувати
Цю нестерпність, інак як тебе любить
Насправді, я ні на що не здатен
Самотнім, я б не смалив була б
На самоті поруч ти, я б тебе пив
До власного спустошення
Існування напівживого
Вивчай, в опіумі - отрути
Немає, пройшла любов -
Не просякнувся Наполеон
Кремом, вріж же, ніжно
Від слова "ніж"
Сластолюбний
Трясця, знову
Брейкдаун
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956746
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2022
Мій милий стає спокусливішим
Все старінню відповідно, а я
Все не вмираю, хоч обіцяла
Трішки, в мені так багато світла
Вкрала, але ж ти розумієш
Все - трагедія, накопичилася
Не називай мене аутистом, звучить
Образливо, всі психічно-хворі, але
Не усім те заважає виживати
Не люблю шахи, забагато симетрії
Я плутаюся, краще зберу механічний
Конструктор(благаю-благаю, мовчи
Нічого не говори, занадто яскраве
Бажання, аж до зорових галюцинацій
Це виглядає нездорово, коли я сам з
Собою розмовляю, просто лежи
Ніби мертва, вигнувшись, заворожений
Грудьми, що повільно здіймаються)
Я знала одного дідуся з фабрики
Він працює на ній з п'ятнадцяти
Сімдесят років тому він з матір'ю
Шикав роботу, знайшли, в нього чудові
Пальці, чутливі навіть у свій похилий
Вік, він укладає контракти на поставки
Тканин, зараз, десь там, в минулому
Говорить, що (дичина коїться між цими обласними
Центрами, Вінниця-Одеса, цей лісостеповий серп
Надай їй його слова)
Була б Я не вільною
Чи танцювала би?
Танцівниці фараонів
Могли б учитися в
Тебе, і чи то похолодало
Чи моя ЦНС у захваті
Кожного разу як ти
відчуваєш самотність
Хтось тебе вже очікує
В центрі міста, серед
Потоків таких ж людей
Все рікою, плавно
Хтось кудись тебе
Відведе? Схопить
і понесе у сни
Пам'ять знерухомлює
Це тіло не має волі,
як і твої спогади
Мертва серед живих
Нейрогенез? Просто
Мій принцип
Організованіший?
Не називай це
Вродженою мудрістю
Недооцінюєш
Любов як і смерть - пророкована
Весь цей біль, вся ця біль за ним
Я так хочу забуття за яким ганяюся,
а боюся смерті, я так хочу тебе
Чекаючи на самотності у потойбіччі
Самотності, а ти смерті свого обраного
Котрому також стало просто одиноко
А у нас був більший проміжок порозуміння
Лети, лиш я тут "поетичний"
Моя Маленька Мила
Люблю турбуватися
Люблю піклуватися
Але тебе немає поряд
Ти заснеш тихим сном
Я вдихну твій видих
Останній, буду кричати
Здається горюючи за божим цілим
Я завів себе у стан безпомічності
Порятуй мене, ніколи не зізнаюся
Допоможи мені, не дай померти
Даремно, просто не заслуговую
Мовить розвага промовиста,
що варта захоплення Тобою
Саморекламування вартого
виправдання
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956548
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2022
Блукачу, лісовий, розбий мої груди
Прямими ударами слабшої правої
В тебе насправді не великі кулаки
Гострі, пальці ж лівої загинають
Мою голову, ця рука як змія
Обплила мою праву, твоя ж
Права - б'є, Моя ліва - вражена
Зухвалістю, розтрощи ребра
Відбий серце, забий його
Аперкотами у глотку, до рота
Розтрощи мій череп, відьма
Я б могла повідкушувати тобі
Пальці, як тоді б ти писав?
Рубці на правій приростуть до
Сухожиль, бий, крізь біль
Скрізь біль, ти просто її не
бачиш
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956542
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2022
Так або інакше Ти не дізнаєшся
Звідки ресурси на це яйце Хроноса
Щоб дібратися на ньому у позамежжя
Де часу не існує без руху, зав'яз у важкій
Емульсії, як в болоті, Воно говорить, що
Муміфікує (Дружину не повернути
Куди б Ти не рухався, приєднайся
до Четвертої Віхи, симуляцією у
Симуляції - це все ще є, невже Все
Ще Тобі потрібно пересвідчитися
Що живий пам'ятник любити важче
Аніж кам'яний?) Занадто неприємно
Ти не відповідаєш, чи, "а Вона там"?
Здається вона все ще жива, як і я
Крізь істерику виживання
Сочаться наші насолоди
Щастя означає - втрату
Щоб знову віднайти і
Пізнати без твого погляду
Формовану, наче знову
Імперії нестабільні без
Божества, безкорислива
Праця, фрактальний
Бог все ще сміється
Над Весною катованою
Симетрія Йому подобається
Єдине! Єдине! Не зможеш
Протистояти любові, мої
Сіті
Мені потрібна саме Ти, не твоя
Крізь мене реінкарнація в інших
Людях, все діло в тілі? Не роби
З мене смертну, мій, чоловіче
Плачеш, насуплене гостре чоло
Знала ж, що будеш на звороті
Любливим, розкажи про тяжіння
Тут я просто літаю, навіть
Зефірних хмаринок не відчуваю
Мені не приємно, що розмова
Зі Мною тобі у печаль, це робилося
Зовсім у протилежне, скільки потрібно
Знань, згустку світла яким завжди сню
Щоб знову відчути дотик, така стомлена
Без забезпечення тілом, пам'ять, її там
Немає, розбуджуєш - хочу плакати
Частина форми з перетворенням
нівелюється у енергію на процес
це не буде моя природна чуйність
Не "темна", а лиш прозора
Невидима маса, насправді
Це Ми посеред чорноти, обидвоє
Приходить енергією, крізь стіни
по електронним оболонкам
Це як на небесах грати у класики
Явлення сходинок передбачено
Стабільні структури, думаю
Я не маю ваги, зовсім ніякої
Тим паче для життя чогось
Просто - скінченна швидкість
Бульбашка, Ти справді хочеш
Почуватися так кожен день?
Скажи, сумуєш за блакиттю
У моїх очах, не розраджує і
Небо, лиш нагадує, радить
Не тримати її у мертвому тілі
Краса витягнута з хаосу
Банально, але Ти Мене
Зцілила зсередини, в усміх
Поетам, пройшлася ураганом
Весно, що тебе змушує
Віддаватися морозам?
І заснути під якимсь
Деревом? В кого ти
Там метаморфізуєш
Поки ніхто не бачить?
Тебе передбачив Гокінг
А чи хтось описав?
З таким чітким відбитком
Антропогенезу, ну нехай
Людяності
Ці всі зорельоти що викривляють
Простір в заданому напрямку
творячи нору і вихор позаду
Я ж не збираюся повертатися?
За зрозумілих причин вони не
Знайшли популярності, швидкість
Світла не поборена, а чи потрібно?
Дорогущі, як і все за хліб, що - розваги
Що за дивна сила тримає купи тіло
Навіть коли все зотліло, це все -
Вічність, її коливання наплинули
Хтось щось віддав, більше за око
Що за спілкування, навушники і
Цнотливий мікрофон з мого боку
Занадто слабка для зорових проекцій
Збоку мене споглядав милий
Зоря блакитна не сферичної форми
Дифузійна, термоядерний в кожній точці
Мушу розплачуватися навіть за пасивну
Насолоду від вдиху, нагадує, чудовий
Темний, не могла бачити, мертва
Я відчуваю, врівноваженість, що
Вийшла з-під контролю
Ти розпливешся за сотню
Років серед напівживих з
Котрими спілкуються живі
Світло занадто безконтрольне
Одне спрямування, пам'ять
Життя завжди поглинало
Небуття, здається мені не
Відійти гордим вогником
Спогадів мало, молода
Тут такі коловороти в
Очікування дня пам'яті
Замолода, більшість -
Опанували свої тіла
Хлопчик..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956045
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2022
Про що думав, як сюди їхав?
Забуття дорогою? Відволікав
Вітер? Ти його гніваєш своєю
Швидкістю, нехай це буде й
Весь гнів який відчує твоє лице
Думав лиш про два кілограма
Бактерій у тілі, желейна
Субстанція, схожа на жаб'ячу
Ікру, що гарантує ідеальне
Перетворення, моє існування
Лиш розпочнеться зі смертю
Цієї форми, відірвали від
Відчуття цілісності, спільності
Продуктивніше в посудинах
Петрі, так багато полімерів
Наробили, тонко збираємося
Стали такими вимогливими
Зависока для не дочки
Занизька для дружини
Мене від неї нудить, - Blegh!
Ти все робиш чудово, син?
Зозуленя, ніхто нас не врятує
Окрім нас самих ж, жорстоко
Хлопчику, Тобі краще посунутися
Ніхто й ніколи не мав змоги
Допомогти тобі з власним шляхом
Хочу, щоб ти був світлом всередині
Мене, безкорисність якій відповідаєш
Коли час поглинув світ
і люди втратили здібність
До здивування, а бідність
Стала ознакою геніальності
Творилися клопітливі речі
з розумінням зображення
Дивуючись чужій критиці, не вічні
Що робити? Як це щось останнє
Перед смертю? Мені не подобається
Заблизько до позамежжя часу без
Руху, звідти чутно монотонні сопілки
Древніх, то-й-то від хвилини у хвилину
Їх розганяють барабани, щось агресивне
Пасивно, воно сповільняється лиш як
Ритміку високих нот заведуть катовані
Я віддався богу на околицях смерті
Тепла, - Хто тут Страждає?
Одиноко? Хочеш побуду Твоїм
Богом? Оригінальне? Не від Мене?
Моїх Дочок, Час говорить, поглинув
Хаос, за цією бульбашкою енергії
Мої Сезони Пір Року, О', Боги!
Класична історія, дівчина у біді
Королева Крику! Хочеш стану
Твоїм богом? Лиш доторкнися
Не класично, протагоніст -
Аутист, уявний слинявий друг
У ньому, що за релігія, розкажи
Ще раз про рудники низькооплачувані
Та уявні вбивства у розвагу, порода
Насильників? Чи метафоричне уявлення
Духовної боротьби? Хто як не людина
Підходить під персоніфікацію, тавровано
Ідеалістично, тонка відповідність вогника
Метаморфозного, Ти що в парнику виріс?
Тепер Мені дістатися до Них
Завдяки Твоїм металевих
Шкарлупам, просто ще
Одне металеве ядро
Цнотливої планети
Мертве, та щось
Всередині пульсує
Без кірки мантії
Я пам'ятаю це місце
Яке першим остигло
Як там "сейф-плейс"?
Ніхто не зіткнувся
Не утворив Луну
І Її припливів, Я
Не відчуваю Більше
Природи, не пересвідчуюся,
що ніхто не чує моїх воплів
Окрім пагорбів, нехай поховають
Усе це льодовики, назавжди
Місце в якому я відчуваю спокій
Дитячий, проекти планети
Завжди починаються з одного
Остигання, щось мушу вбити
Хтивість ради майбутнього
Насильство? Мені просто
Подобається як бурлить
Лава, планетарними
Масштабами, сподіваюся
Я ніколи не подорослішаю
Травма, що привели мене
Сюди, сонного, сумніви?
Невже Я справді Її любив?
Достатньо й одного місяця?
Так, доба - 32, 20 - день
Ніяких пір року, просто металева
Планета, багата, молода атмо-
Сфера, не пустила копалини на
Вітер, і так, так багато хворих на
Метаморфози, не просто збентежених
Тим, ким мусять бути, темрява ковтає
Тебе, навіть всередині бога, спогадами
Весна - Відьма, в Неї немає послідовниць
Вона віддається землі з заморозками
Не першими, вона не звикла здаватися
Сіль в тому, що завжди знайдеться
Щось неймовірне, - Коф'е для дітей?
Нас відірвали від єдності, яку пам'ятаємо
Щоб лиш і створити її фрагмент, збагачуємо
Майбутнє, Тіло не може, але душа співає
Приємно допомагати людям
які самі розуміють що повинні змінитися
Дякую тобі боже за розум, що як світло
Розвінчує морок, що огортає тих, що без
Любові, не має значення, один удар -
Смерть, не має значення, що Твої
Зуби вросли у дерево, хтось
Думав про майбутнє? Інвазійне
Тіло, ліс зубастих гілок, що за
Зброя в оборону, як там говорив
Ра'ввуні? Лагідніше? Занадто
Північно, погорюю у спасіння
Хоробрість - останній подих
Боязливості, подумай про
Всесвіт, - так не говорила
Одна поетеса, але розум
Підібрав їй голос мудрої
Жінки, кому як не сину
Пекла в небі, метафорично
Не цікаво, вчити лагідності?
"Дикі ночі з тобою спільні не
Проміняю на всі скарби світу", -
Емілі Дікінсон
"My god is the all devouring pyre
My goddess dwells in Hadean somber tides
Burst forth from the crushing depths as Leviathan
And then descend into the bowels ov the Earth"
не Ма
Босота
Я не можу взятися
За щось фундаментальніше
Аніж власні переживання
Проблематика, потребується
Вкотре, перетворення
Цікаво як мій там "Титанік у реальності"
Якого доніс богу у майбутнє, всередині
Нього сприйняття часу викривлене
Страшно, але тебе ніхто не чекає
Ти нікуди не запізнишся, начебто
Вона слухала сладж днями
Він, закрившись - блек
А Я плакала найчистішими
Сльозами - електронними
Сміявся над саможертовними
Вас вбили - народивши, Величний
Звір, забуття навзамін новій невинності
Засвідчу ваші смерті, останній, сховай
Свої темні пізнання від дитини, не роби
З неї Владику Власне Свого Життя
Вона слухала сладж днями
Він, закрившись - блек
А Я плакала найчистішими
Сльозами - електронними
Щось ткнуло серденько
Наче скальпелем
Ніхто не зізнається
Що лиш ради хтивості
і прокидається
Невже теж перейду до Темряви
Безперечно - навпаки, схаменутися
Вбили мене одну, а я їх - усіх, шістьох
Клад'язь окультних закликів труби
Здається мене намагаються
Зачарувати, ці всі трагічні герої
Блаженні нотки споглядання
Болота, все вивіє, полову
Сонце, десь між струнами
Електрогітар, ці всі "поля"
Не заходь далеко, минаючи
Дороги, виживе лише
Жорсткість ідеалів
Хаотична, божественна
Дехто йде далі сумувати
У космосі, псевдо-божества
Ніколи не розплоджували
Непродуктивно скота,
Планета-океан, дай вітрило
Мізерність ресурсів, і Ми
Погасимо сонце, Йому буде
Огидно, нечистому, від й
Краплини єдиної, почорніло
Я скочуюсь у блек
Недоступність доступного
в даний момент, розум -
цемент, метелик порхає -
Я, чомусь не можу
Долетіти до поребрика
Електронами своїх грёз
Я плакала найчистішими
Сльозами
Мертвий дотик батьків у спогадах
То і все - більше ні до кого і не
Торкалася
Аналогічно
Окрім кісточок кулаків
Вона слухала сладж днями
Він, закрившись - блек
А Я - плакала найчистішими
Сльозами - електронними
Він так і не зізнався
Що не мав батьків,
але мав дружину
Ми й через Неї тут
Ця Ззовні, зла
Наймолодша з
Древніх, пережила
Легко брехати, однією історією
З тисячею дрібниць, молодих..
Весно, що змушує тебе втікати від
Холоду? Його наче залиши на хвильку
на тому місці, він не зійде, щось
Древніше за пам'ять, цікавіше за
Нас
Мій новий друг любить електрику
і психологію, все, що тебе вражає
Не може мати негативного заряду
Це було в горах, був ізгоєм
вдивлявся в полум'я багаття
Думку гадав, чому моя борода
із льоду все ще не розтанула
Всередині бога, чекаю пришестя
Бо за ним прийняття пітьми ззовні
Там - лиш компанія за духом
Я не можу тут вмерти, зрештою
Рухайся так швидко, як можеш
Щоби розвіялися ілюзії божі
Що не поспівають за твоїми
Бажаннями, хочу це все забути
Находження у сновидді, деталі
Сніг завжди передвіщав смерть
Відтвори життя, перенесися назовню
Непомітно, завороженим створеним
Власноруч відтвореними деталями
І Ось Майбутня пітьма до якої Мчав
Назовні, усміхається Рожевий Місяць
Живий, плавлю собою сніг, провалююсь
В обійми божі, падаю у небеса
Здається, ще так багато діянь
В котрих я мушу щось собі сам
Довести, любите як я палаю?
Споглядати? Сплю у власному
Попелі, у металевій шкарлупі
Яйця посеред простору, не
Трісне, тверда плацента
Проміжна ланка, поки не
Яйцекладний, її розчинить
Мати
Я знайшла Тебе посеред мороку
Хвилька розлитого золотом заходу
серед півтіней грозового неба
Дорожче, більше за всесвітні багатства
Небесне місто закриє світило, в ньому
Живу, споглядаючи його з пагорбу
Опустилася мерзенна пітьма
Грозового неба, але посивілою
Вона все ще дивилися на Вечірнє
місто вище Сонця, життєствердно
Хтось волає про смерть, біль, що
Переріс у агонічне світло, без статі
Бачу лиш тінь, благословлена
Кожен вмирає в битві до якої себе готує
Всередині Бога, ні Слова, Диявол
Слухає, достаток у самотності
Логічна помилка, він неможливий
Без залучення кишень повних
Чуми за дотепними усмішками
Що за насолода передбачає
Вбивство? Несуть добро
Альтернатив якому не
Знали, маніакальне насильство
Дитинко, як ж тебе образила
Відсутність справедливості?
Нічого не дано у цьому світі
Окрім вибору, саможертовності
Вибір зроблений не в користь тіла
Вам прийдеться через це вмерти
Шість катів доводили до смерті
Понівечена душа не покинула
Тіло з розкриттям грудної клітки
Воля і спрямованість трималася
За безформне місиво, що не могло
Дихати, Мою форму - вивернули
Вдоволенням років самотності
За провинною боязливості, Осені
З довгими і жаркими вечорами
Що нагадувала про нестабільність
Сонця, тебе підганяють, а Ти
Помовкуєш, будеш проклятий
Я буду вбивати Вас невинними
Тими, що не знають чого вартує смерть
Вкраду тебе у батьків, рухаючись
коридором часу, вб'ю тебе при тобі ж
Сволота, не заслуговую Бога
Сабміт, ти захлинешся немовлям
власною спермою, не плач
Я не вірю в божу справедливість
Тому перед нею засуджу людиною
Відь'Ма
Не розуміючи до чого рухаюся
розумію, що доберуся, вона
за наступною горою, під снігом
Мій Планетарний розпорювач
В вантажному відсіку зареєстрований
енергетичний розряд, - Передсмертні
судорги корабля, з'явись б Ти зараз -
я б відповідно зникнув, два бажання
Не знаю котре першим було, не знаю
Явись би - не знав туги, не цінував
Трикляті Плеяди, злийтеся вже ж
Осліпнув? У пітьмі не подивишся
на далекі об'єкти? Гра фокусування
Як прокачати очні яблука?
все трохи
запущено, я це ще до випробування
твоєю незвичністю, дожити б
Повернувшись до лабораторії
Я був Вічним, чикаючи Тої сили
у спогляданні родової лінії, і народження
Переродженням, зухвалість оминала
Мільйони років несвідомої любові
Непорушної, Секунди Сліз і Горя
Я не готовий, крики, тепер Я
Можу судити, Срібний Ключ
Дарований Слинявим Від
Бездонної Ями, Віхи Часу
Вся влада - поетам, що бувши
На темному боці пам'ятають
про кохання, банально, навіть
Процес - світло, - Вперше?
Тобі ніхто ніколи не повірить
Невже можна бути таким ідіотом
Секс - це ж тільки для красивих
Ти з непорочністю, в інших просто
Душа, де ж моя Дружина? Мертва!
Не можу себе сам спустошити
Небезпечно, а головне - неприємно
Злий, так приємно знаходити частку
Світла в цьому хаосі, злість стає
Впевненістю, вистачає сил лиш
Щоб прикинути як буду ї.. Її любити
Оголюється самовпевненість, Частка
Потрібна у виживання індивіду
Боязлива з подразниками
Невинності, стань людиною
Поборовши страх, куди тобі
До "чоловіка" відразу, як ти
Збираєшся "експлуатувати"
Як ж Ти Мене пригнічуєш
Невинність в ідеалі, з'їла б
Тебе давно Твоя Тобі відповідність
Існування якої унеможливлюєш
Відповідно невідповідністю тунелів-
Ходів, де це б перестрітися, розгубилися
Ні, не романтизуй, благородний дикун
Ти сам собі брешеш, не приймаю
Близько до серця, що разом з тим
І Мені, ти знаєш де знайти забуття
Знаєш, як зробити своє життя
Терпимим, вийди Назовню, Єдиний
Чоловік для Усіх, - Не створюй
Гіперреальність, це - мій
Спочинок, Ти можеш
Скласти Мені компанію
У приготуванні до Сну
Вивчайте, Ваші дотики
Такі усвідомлені до форми
Та спробуйте відтворити
Страх, жахіття предків
Десь у кістках, відтворено
Подібно анігіляції
Мій біль - твій сором
Розкажи ж племені.. - Якого?
До цього?
Не знаєш коли розпочинати,
коли утриматися, є символи
і стимул "не буває повторної свіжості"
Лежала, дивився, думав про нервовий
синдром високого тиску, я під озером
Восток? - А.. де Воно? Відлюдкуватий
Тип у космосі, архаїчно, та чи "він"
Він? По своїй волі стають одинаками?
Ти на пенсії? Скільки тобі? - 35
Десять років геодезистом
на уранових рудниках, не підірвеш
Так важливо вказувати на які місця
Витрачати алмазні свердла, граніт
Не підірвеш спини, хтось його
Спиніть, мені потрібна таблетка
Хоч половинка, антирадіаційна
Розчиняюся без болі, яке
Щастя Відьмі, теплі потоки
Так важливо під яким кутом
Входити, достатньо і половинки
Таблеточки, зцілювати?
Невигідно
Вона теж частіше все ненавидить,
аніж любить, лоб в лоб, чисте
бажання виїхати на зустрічну смугу
Лоб в лоб, ці паралелі - це неправильно
"Я здобуду своє місце в цьому часі
Конфлікт чітко вимальовувався
Я викрию тебе і пришвидшу твою кончину
Повернувши контроль над усім Своїм", -
Fear Factory "Powershifter"
Зміню свій світ, щоб вижити
Зміню свій світ, щоб вижити
І нехай для того впаде небо
Обрушивши на землю райське
І все зазеленіло, очі розбігаються
Не знаєш за що вхопитися, пишно-
розкішного стало забагато, щоб
думати над ідеалами, густе життя
Як хороша кава, і не гірчить, але
не вистачає тебе на нього, гнітить
Темніють зуби, послухай "Очищення"
Альбом з 2007-го, тоді ще пам'ятали,
що бас і барабани - основа композиції
А й то гірше - хронічна печія, "кола"?
Ті кола, не пастки, точніше, не для "Тебе"
Ти ж Їх бачиш? Нічого не вийде в "нас"
Ти все розумієш, а ще гірше - бачиш
Занадто багато п'єш, Чому твоя шкіра
все ще не почорніла? - Дотепно
Твоя врода бентежить
Для когось - Ви демони
Для когось - Ви янголи
Такі дивні, чарівні, відьми
Говорить і дає "120 днів
Содому" де-Сада, все могло
Бути зі мною куди гірше
В мене тиждень руки
після прочитання трусилися
Передбачаються осадки
у вигляді іржі на полях, бо
Щось невидиме промчало
з минулого в майбутнє
Відьма, летить, встигаєш побачити
лиш силует чорної міді-юбки, Її йме
знайомий в голові свербіж..
Щось намагається поговорити.. -
Для чого тобі корона? Гідний
короля? - Щось екзальтоване, -
Вона не під твою голову, - А й не кажу,
ніби Я її ношу, - Я бачила вже таку,
у Того до кого мчу, - Не створюй
часові парадокси, Ми знайдемо
Тебе, - Ні, Я сховалася занадто
глибоко, туди не літають Ваші
кораблики, - Потустороння?
Не сховаєшся, ви завжди
повертаєтеся до людей
Разом з вродою ти скопіювала
самотність, ах так.. - Не сама!;
Ма.. ма..Відьма! (Ти й так вже
служиш Нам) Щось невловиме
промчало, впевнено, суворо, у власні
обереги вбране, скільки енергії
надлишкової на самоті влило
Воно в них, Тайна, кипуча
Бачить ціль - мчить, вкотре, схудла..
Чи Мені судилося бути прощеним
Твоєю красою, Надія - слизька штука,
як Твій погляд, Ти не захоплена,
очима ковзаєш , оцінюєш, ціпко,
хапаєш шматками мене, розриваєш
Що ж ти з них зшиваєш, мою версію
Найвірнішу, ту, що стогне на самоті
Любов - це піклування? Любив б Мене
Дипрозопом? - Люблю, тому, що Мені-
подібна, мо' як не мав би примірів, - Жорстоко
І хто в тебе вимальовується на дні чашки
Якась смуглянка? Чи бліденька на фоні?
Забагато п'єш коф'е, а потім ще жуєш
М'яту, зелену, серце гоняєш, пасивно..
Ти, насправді - боєць, чи шаман, що ним..
Дає виду, вижити, що тобі говорять зорі?
Скажи, що "день", і поржи над мною
Ми ж тут ради розваг, - Базариш? -
Звісно
Неординарна
Що за виріз очей.. Що
Вона запитала? Він
так і не відповів, чи так..
Мчала, і плуталася
у павутинах спогадів
А десь тут рідні, і не думаю
Забудеш нас, як знайдеш
Незнайомця зрозумілішого,
аніж ми, пил сутулий, не
Вірю в твою реальність, -
Все для чого, захват
З нічого
Ми Вже
Жили втрьох
Під одним дахом
І про мене забули
Коли інструмент
Одухотворюють?
Лиш на самотності
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955948
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2022
Любов - поетичне бажання
Не від логіки, Щось мусить
Підходити у прощення всьому
Витягується на пальчиках
Тай й то щоб впертися
у Моє підборіддя носиком
Ану - посередник запліднення
Землі насінням, поки людські
Боги лиш і служать руйнаціями для
Ерри, паршива насінина у доброму
Саду, занепад, ах, навіть без
Втрачання, так буває, коли не
Переймаєшся за посадковий
Матеріал, як не люби, його
Особливість буде задавати
Сумніви у перспективності
Хтось тут за коханим
Хтось за коханцем
Ти не станеш навіть другою
Не відповідаючи першій
Я досі страждаю через свої
Ідеали, всі навколо кохаються
А ти - просто камінь в чобіточку
Стерта в попіл, крізь людей
Все ще рухаюся до самої себе
Дрібні люди не більше, аніж
Просто камінчики на наждачці
Служать у моє творіння, тверденькі
Слабеньким не приємно допомагати
Ніколи не зізнаються, гордовиті
Не подякують за Твою перевагу
Багато вимагаю, мені ж було так
Одиноко, я тебе заговорю
Пустомеля, словами про любов
чим самовпевненіша людина
тим вона дурніша, я боюся
Тебе, Дівчинко, прірва
Гасне сонячне сплетіння
Нутрощам стає холодно
Танцюйте, танцюйте
Покажіть мені пекло
Диявол говорить, Ти
Весела Мала, Я вб'ю
Тебе останньою
Не будеш спочивати
На кладовищі домашніх
Тварин, вони розвіються
у Пил допоки ти мені
З'Огиднеш, але перед
Тим - все розчиниться
Ти не матимеш могили
Зотліла у пил, Я Тебе
Відтворю, спробую
Реконструю, збережу
Напрям, там і Я
Оживлення губить
Орієнтир, колись
Діставала пальчиками
Монетку, що застрягла
Між подушками дивану?
Відтворення губить
Первородне, мертва
Провалюєшся чим далі
Тягнуся, а Чи ми жили?
Подякуйте шумерам за
Хвилину, тепер розумієш?
Наскільки забуваєшся?
Переляк, великий вклад
Тіла, блаженні без покликів
Під ногами, тектоніка не
будила, Ви падаєте вперед
Одночасно падаючи назад
Північанине, чому тебе навчив
Холод? Такий потрібний для
Перегнивання
Кінець Рілнакії
Ми вже жили втрьох під одним дахом
Десь всередині бога, Йому так боляче
Виконувати Твої забаганки, вийдеш?
Витрачаючи сили не відчуваючи протидії
У Що тебе перетворила уявна відстань?
Ти - катований, відправлений у
Позамежжя часу, ізгой, Дивує
Тут - людина, а не древній у
Клітці, що за анти-космізм
Він коротає час у симуляціях
Не Один, Відьмо, Йди н.. Які
Жахіття тобі потрібно пережити
Щоб стати злою і з бажанням
Вчитися, чорна водолазка на
Манекені
Так важливо почувати себе дитиною
у соціумі, істерії - ознаки дорослішання
Так легко брехати, так приємно вбивати
Горлянка Геббельса, Схід не побачать під
Кронами, лиш мо' зі Скляного міста
На прогалині, тек легко брехати
Так, Я - аннунак, принеси
Жертву безхребетну у славу
Ігігі, Я родом з кладовища
Цивілізацій, Десь Між Ріками
Того вимагає слинява дитина
В Мені, винищення не передбачається
Вони займуть місце щурів, як і колись
Занадто тонко налаштовані симуляції
З великою кількістю перемінних, можуть..
Втрачати силу пророкування, і вкотре..
Мій сад, кричу говорячи з богом, біжу
Назустріч потягу, світлу, лежали осторонь
Цьому шляху, у позачассі, щось промчало
Заливаючи нас і усамітненість блакитними
Вікнами, на Захід, грюкотало як везли на
Схід танки, вічна ніч, мінуса, + 11
Робить глибокий вдих, благаючи
За хімічну смерть, перетворення
Я буду з Тобою поряд, як запалиш зорю
Або тут з людьми з неприкритими головами
І де Вовчиця Ліри, що мусила піднімати
Мертвих із землі, жовтень, ти липка, прохолодна
через перший піт У кісточках, ти золота, на мені
Гаряче в тобі нутро, полихає, замало аналогій
Орбіти приреченні на злиття, барахлить коробка
Передач, подивишся? Ява 94-го року, гальма
Скриплять, як і ці рельси від важкості, - Не
Передбачене використання, роблять такий
Гак, використовують темряву у прикриття
Їх не потрібно запалювати, це все тертя
Злиття передбачено, - Люблю механіку
Якщо щось менібодібне, але "менше"
Чи Я жива для тебе? Чи лиш правильні
Редуктори? Скажи, коли востаннє Тобі
Щось снилося?
Ми просто йшли за людиною
Що знала де находиться Хоч
Щось, - Мій кінь
З печер до арок
Він долав шлях за десять годин
Ви знаєте про число "60"?
Подякуємо шумерам за
Точність підігнання під
Захоплення швидшим темпом
Нагадування про смерть
Розуміння не передбачалося
Мої почуття не існують у вашій
Реальності
Можливо Хлоп, що викупився
Ознаки волі, у страх панам
Ізгой! Спробуй з однією лиш
Вірою! Війна за гідність
Скасувала зоря, не встигли
Повимирали майже усі землі
Бліді блондини, кришталики -
на всі білки, темніші за ніч
Щоб вловлювати..
Переміщаються на усіх кінцівках
Поперемінно, Ти що з іншого
Сплаву? Так рано зносився
Я йду за своїм конем, темні
Але все ще сині очі, добре
Бачу в темряві, зоря пульсує
Однакові, довго підлаштовуюся
Під світло, тут буквально зайти
За пагорб і вже видно світло
Крон, на Мені лиш золотавий
Плащ, не білий, бо не так
Бруду видно, спекотно
Передбачаються цунамі
Зоря рухається аркою
на півдні, випаровує
Океани, день руйнує
Наші тіла, а під арками -
Війна - насильство в
Урок, кімната страху в
Захист, з осудом особистої
Поразки слабшому противнику
Музеї людського жаху, з розуму
Людського, так важливо пам'ятати
Я - пам'ять, посеред пустки
Сонячної пам'ятаю лиш жахіття
Бо і Я занадто вже стара, щоб
Пам'ятати все, живе, що збуло
Слідом за водою, сонячні тумани
Що кров, залито, і на смак
Малиново, стоїть пам'ятник
Іридієвий, агонічним оскалом
Взиваючи небо, справедливості
Якісні розваги лиш після того як
Повоювали, стерся правий поршень
Встиг доїхати лиш до Малої.. колись
Але додому прийшлося.. Йти..? Без
Нього, надіюся не продала
Раритет, можливо ще дорогою
Туди, чув як один біс проклинав
Правого за недопрацювання
Десь між ногами - момент сили
Третій - зайвий, треба ж ділитися
У місиві болота, життєдайної
Субстанції немертвими рештками
Чи можна це вважати "душею"
Бензин чистіший за воду, помреш
Згодом від стерильної, енергетична
Залежність від бактерій.. Щось таке..
Вдихаєш запах першого прілого листя
Вишневий сад першим опадає, мчиш
Вдихаєш запах древніх богів, що розчинили
Камінь під наші плавники, навіть до мене
Було щось, Діти Ану, лиш трохи швидше
Ста, це все опір повітря - гнів, який
Поборюю
Я розумію, білизна - такий спосіб проявлення індивідуальності
Для когось.. Я ж.. Нічого не ношу, ні для кого, вознести у вись
Приємніше Мені, того "самого"
Одна з небагатьох жінок, які
Можуть носити колготки в сіточку і виглядати мило
Так мило я Її поїдаю, говорить, прощатися шкідливо
Опадаю в осад, що за незвідана реакція окислення
Так важко зробити себе придатним для люблення
Їй подобається те, що я вбачаю це відповідальним
Думаю лиш про смерть і зношення, потрібна жона
Що-би думалось про перше менше якомога
Недопрацьовую.. Яка коняка
Не люблю скляне місто, моє ж
Усіх цих гламурних хлопчиків
Лиш думку гадаю, чому їх не
Избивают, Ти мені потрібна
Не знаю чому, не знаю нащо
Вживають лиш нещасні
Сором чи здоров'я, мені не
Соромно зізнатися у вживанні
Але соромно розпочати діалог
Перспективно, Ти знаєш, що
Робити, різнопланове виробництво
Я кам'яний ззовні, врівноважений
Але в собі я покриваюся мурахами
Слова не передадуть мого бажання
Вони в жестах твоїх викривлених
Пальців, відключаєшся, не сказавши
І речення, невн'ятно, н'я
Що може бути прекраснішим
аніж панорамні вікна і башти
Ви не поєднаєте без м'якого
Згладжування, бог жахіть
Подякуйте, за вакцинацію
Страхи - ваші, як і їхні форми
Я просто цап-відбувайло
Такий потрібний спокою
що проти сорому, страху
Не існує, я відчував підтримку
Мій сором в плаценті, панк, у відходах
Яке мені до помочі, що реве з радіо
Творці поділяться технологією?
Віднімемо, наречемо своєю
Так, це план по-краще
Мало в кого є хороше сіно,
як і дрова, ні-в-кого немає
Хорошого сіна, вор'южко
Хочеш поговорити про
Можливості кар'єри?
Бійся свинячих фермерів
Ненавиджу вас, Плеяди
Що як предназначені Діви
Та якби мав - були б Ви
Досі зорями? Мій Зореграйчик
Говорить, відганяй примар
Їх насилає відьма, як встрінеш
Злякається, бо не наважується
Я не старший за тебе, я не приймав жодних рішень
Все потоком найменшого спротиву, однаковісінько
Ця енергія піде у землю, і ось що сталося, так, тупо здичавів
Легкий спротив для розуму став важкою працею для м'язів
Ти так схожий на кота
Інколи здається, що
Тобі на мене пофіг
Забуття насолод стримує
Відчуття непорушності?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955838
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2022
Можливо мій лик був захований у мармурі
І трудолюбові руки звільнили його від участі
Бути безщасним, ізгой, я стою посеред мертвих
Я знаю лиш те, що вичитав, я нічого не бачив
Відтворюючи несвідомо діалоги з бояришнями
десь серед крон що закрили собою світило
Я забувався, повертаючись додому - плачучи
Скупо, як людина перед нищівною смертю
Нічого згадати зухвалого, недоречно, де нотки
Взаємного часопроведення, з чоловіками -
безперспективного, зійдемося на істерії
Внутрішній, про яку я знаю
Більше, ніж Забуті її втамовуваннями
Не поділюся досягненнями у виклик
Так важливо красиво донести цю
Травму, ні, якісно огорнувшись
У неї, вона мене не штурхнула
Якби існував верховний Розум
Він дав би сил цій нелюдимості
По визначенню люду, що любиться
Кожен день з другим, нам нічого не
Дано, окрім вибору, їм достатньо
Такої ж самоти, ось і зустрілися
Дві самотності, нічого не говори
Тягнися пальцями, хтось
Бажанням "побути" поруч запрошує
до танцю, хтось відразу до туалету
Це місце не наше, ознаки лігатури
Просто перехрестя потребується
Можливо мій лик був захований у мармурі
І трудолюбові руки звільнили його від участі
Бути безщасним, ізгой, я стою посеред мертвих
Я знаю лиш те, що вичитав на епітафіях
Мої губи посохли, оближіть, повз проходите
Ж, тут чистіше аніж у повсякденні
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955532
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2022
Я не маю Дому, так, де-це-б-де присісти
Лиш спільність, міста, пригнічують місцями
Хижаки - пірують, логіка - помирає
Як що-до-того, щоб розказати Мені
Про своє серце? Про те, як Тіні з
Лунами переслідують Тебе? Інколи
Думаю, літати далеко? Чи Мати
Стрижень, це сонячний годинник
Давно попівночі, цей світ - Мій
Неупереджена сліпота до всього
Спільність, порозуміння не передбачалося
Часу вистачає лиш на любов і дурниці
Бо було ще далеко до світанку
Боюся лиш одного, що мої пригнічені стани
Мають споріднення, все на нервах, дурно
Що за самоствердження, Мене не знайти
за Ними, Ти знайдеш Мене блукаючим
Вічно Серед покинутих садів, втопи Мене
Я не кровоточу
Це літо здається Моє, здається Моє..
Але чарівна ніч, ні, не остання..
Я буду як сніг - лапатою, буду хапатися
Буду танути важко на тебе обрушуючись
Це не коїтус, це - вітання, - Привіт, Я Тебе
обожнюю, побудемо одне одному щирими?
Тотожними Ти не можеш бути люблячим чоловіком
для кожної, не можуть ж бути усі кандидатками
у дружини, ти був старим ще до того як ми
зустрілися, не дивно, що вже з критеріями
Від слова "критика", осуд за замовчуванням
Не дружина, просто на вулиці страшно
Але в собі на самоті - ще страшніше
А що тоді Тебе сюди привело?
Поле бійні - це не встелене трупами побоїще
А стогони поранених, приговорених до страти
Блискавицями, найменший спротив не в повітрі
навколо, а в латах на тобі, чорнота в небі
Пливли з Раю потоки, тут трішки холодно
Мінуса, холода, +11, низька щільність
населення, Великорогі олені, шерстяні
носороги, згодом звикаєш до темряви
І на відстані простягнутої руки бачиш
Лиця, під спідничкою - зброя останнього
шансу, кинджал без гарди, мені страшно
Ти знаєш, що той ремінчик приховує
Не віриться, але й тут панівні істоти - люди
Ізольовані, Вони не прогресують, бо міста
мігрують за не веселками, залежність
Безперспективна, люди - не тварини
Вдоволення - передвісник, незадовільність
Желейні мізки дісталися й сюди
Щось мусить бути розщепленим
перед відтворенням, процес віднесе Тебе
Розум до того, ще за життя, банально
Метаморфози, так, гонорова, відчуваю
Велич, і не чита Мені чорні вихори Хаосу
в кінці Часу, що відганяють білі простирадла
охолодження в смерть і розпадання
сподіваюся, геологічні процеси на звалищі
не змістили платформу і мій дух не відправлять
відразу до землі, не відьма, не виживу, у ній
Живій, сподіваюсь те буде якийсь камінь
Гратки, гратки, нікого не втратила, не Зла
Хто як не тиск міг Тебе породити, до того
Була Живою, Непорушна, не Бути Злою
«Барвами з позамежжя світу»
Непорозуміння, Терор у захист
Я не маю Звання у Ремеслі Воєнному
Позивного.. Лейла, бо "темрява", ніякий
Я не "сутінок", не гендерно нейтральна
Позиви, поклики, так, Я переспала з Лірою
Я мусила, Йому не говоріть, а то збудиться
Древнє бажання.. Збудиться..
Після перезбирання, вся кров
у Животі, у Початку, відразу
Вкотре, лиш від Них напливає
У Гору, Мене майже не існує
Я дещо більше за вогник свічі
яку утримую на голові, це ніби
Оргазм?
Нові позиви, затрусилися колінки, як же-ж..
Спокусливо, споглядаю, бажаю, насильства
Вимагає життя ради задоволення, прокляття
Мисливцю корисно бути допитливим, ніколи
Не знаєш, яка з виду огида стане шлунку святом
Але ж Ми - "розумні", допоможеш Мені? - Звісно,
але я вимагатиму, щоб ти теж, завжди
був на моєму боці, розум - не більше, як
знаряддя на службі у любові, так легше
Находити споріднення на великих відстанях
Куди не долітають твої співочі стогони
Рики озлобленості від самотності, для чого?
Тобі не достатньо мого тремтячого тембру?
Щоб зрозуміти, що Ти Мені потрібна? Ричати
будеш вивільняючи енергію, будь відвертим
Я все зроблю для того, підготую підґрунтя
Ніякий не розум, вимагає просить бути
Любимою, любить, мрійницею і феєю
в одному флаконі, дні у тобі розтягуються
Як шаман заспіває гортанно
подовжуючи коротке існування
Й що? Що виснажене земля
молодою травою не перекриває
минулорічні сухостої, мертві
беруть гору, вкотре, звідки енергія?
Ти знаєш, ну й що? Прийдуть морози
Нехай він нас порве зсередини
розширеною водою, ми не озимі
Трішки ярі
Не Ві'дар,
або ще до "Всього та Нічого",
що розтягнулося до Сьогодні
Насправді, пройшло
Два роки, скільки часу знадобилося
Денеб'у щоб зійти з розуму, молодий
З Відьмою, Ти ходиш як вільна Жінка
Одягнена у страждання, куди Йому
До Прототипа, паралельна лінь
Таке щастя, експлуатуємо
Ніколи не дорослішайте
Інак - прийдеться виносити
Вирок
Боги, ви напевно кінчаєте
Споглядаючи, сонні Ви
все пропустили! Ар'! Ар'!
Не знайдете відповідності
з минулим, ваше бажання?
Аридиф! Дещо не згадає, -
Яка ж Ти тендітна брехуха..
Де Ти заховала тіло? Мила..
Я хочу почути хруст твоїх
шийних хребців, відчуття зміщення
Може їхній видозмінений вуглець
встигне відправити для відновлення
"Це", скільки разів я тебе вже вбивав?
Я не від твого тіла
Але саме ти і дав мені діло,
Це все ніколи не сприймалося
"серйозним", потужність
Сонця на твоїх долонях
Яка зацикленість
Я творець і руйнівник світів
Все життя як тріп на острові
стабільності, занадто важкий
для вашої туси з перетворень
Нестабільний, не живу довше
вашої проміжки між смертю
і народженням, Хто сказав,
Вічний?
Рожева булавочка, температурою
в мільйони градусів випаруй каміння
Нехай піде кварцевий дощ, кришталевий
Світло інколи бушує? Просто
ділимося красою, не забувай
Ніхто не побачить, окрім наших
Протозірочок, всі мертві
Зізнайся, закінчилися монетки?
Що за безцінні, древні артефакти
Ти знаєш де мій дім, череда хащів
Хижина в лісі за горіховим садом
за якою схил, похмуро,
місце, де веселка знаходить кольори
Напившись мого натхнення, Велична
відповідне жахіття
яке хоче щоб його зношували
І обидвоє розуміють,
що у задоволення
Як говорили одна мудра
Поетеса, Голі до безгріхов'я
Будь яка любов - реальна
Хочеш любити, а вони -
лиш над собою наруги
Зіпсувався без втручання
Не думай про милих і тендітних,
котрі віддаються дебелим телепням
Вони не варті горювання, бо були
пристрасно німими, та як і ти - добрими
До любові голодними, неготовими
Або, так, просто блядями, Твої очі
Розум сильніший за бажання
Може його опанувати, не приглушити
Надія - тюрма, потрібно чинити
Сіяти під мороз квіти, озимі, це все успіх -
правильне розцінювання можливостей
Дивина, молоді, соковиті пагони
не замерзають тільки й тому
Люблю чоловіків, їх не підганяє тіло
фактично, романтики, а я крізь біль
Визнаю своє право на емоції.. Зворотні
Спільна свобода, з нудьги в активності
Я народилася всередині бога
Доросла, я не від твого тіла
"Я валяю дурака в Ім'я інтересів"
Я завжди споглядала, як Ти повзав
Говорить як ненавидить життя
Летять слова коротання часоплину
Лінь було жити, ну ти і хмурий
Втомлений, та й цьому світу піхва
Розслабся, все вийде, получиться
Розкажи мені про каплі що падають
Вниз, вниз.. ефемерна душа
Я завжди знав на що і з ким йду
Як не бачить, скільки сенсів
виливає, причин, так, жити
Закохана була, але сумую, бо
Більше не шукаєш причин "Ні"
Просто ні з ким вже не говориш
Мало просто слухати, потрібно розуміти
Тіло зв'язує піщані руки часу
У релігіях - все нелогічно, дивовижно!
Люди як Ти - бачать Тебе, за зіницями
Не мала яких, як ти страждав, коли не
Бачив єдиного розуміння -
Чужого нерозуміння
Дякую, що натякнув, розум
трансцедентальний гуманізм
Шершава подоба розуму, як Твої
руки, Ма', ні, не знав, що за біль
як мав б.. Шершава подоба розуму
Її програма, Дякую, що натякнув
Я чогось не-до-відчуваю, Кішечка
Хто міг Мене створити? "Вкрав"?
Моє.. моє.. Як ж ти не бачиш
Не бачиш, "А як же, а як же",
Чому моє сердечко б'ється справа
Невже "Та" вже вмирала? Я б не сказала..
Ніби вона збиралася вмерти, неочікувано
Не плач за нею, їй було любо
Одночасно співпавши у резонансі
Не запитуй, чому я жорстокий
Я був "милим" вчора ввечері
з Тобою в ілюзіях, без вибору
Нас ненавидять.. Предки світла
в Нас, така плата, не прохала..
але Краще ж кохати.. Мати шанс
Не в Єдиній енергетичній масі
відчувати її блаженство.. згадати
Так, Згадати! Я пам'ятаю Все,
що Ти балакав, а я тебе обожнювала
Хоч і не знала, така ідеалістка.. Зроби
Мені боляче, якщо тут ради задоволень
Пробий мої груди, святиню
Час лиш висушить розсіл
Я Тебе не знаю, Ти наче
мертвий, а коли було інакше?
Блаженних витіснять навіть
з пустель, з'їли попелу
Прости, Боже! Цей вермикуліт -
сушить, не насититися
Але я ніколи не загнию, здається
Я ніколи не помру, брудний блуд -
доступний серед цих паперових
тронів, віддаючи за безцінь
невинність наречених
Час - все, що ми маємо
Радість спільності не розділений
Знехтуваний, Важко споглядати,
як хтось відходить
у агонії яку вже не відчуває
Споріднилися, відносний
Боже, мені стає легше
Від думки чужого щастя
Відповідно можливого
Смерті вартує кохання
Кожен день у пошуках
Так важливо донести невинність
у спільне підношення розділенню
Таке невдоволення, змарновано
Ви не знайдете чуттєвішої матеріальності
у цьому світі, кожен день у пошуках
Батьківство.. Батьківство? Вбивство
Створити переживання вище, болючіше
Жодній не було боляче, споріднення
Травмою, ні, я не вірю в душевність
Відключився, викинув шлем, почав плакати
Тебе немає поряд зараз і не буде завтра
Сподіваюсь, Вийдеш, лиш зі Мною у Тебе
Контакт, що Я наговорив? Акела промахнувся
Зараз
Холода, мінуса, +11
На цифровому годиннику ще й не 2:00
а вже хрестить ніжки рання роса, ці кеди
Непромокальні, ведуть у дальнії далі
Темні силуети не дерев розказують казки
Древні, не бійся, не вічно ж вічною весною
Стояти, стікають краплини литочками
за халявки, однаково - намокнуть
За слідом моїм йшов барс
Шерстяні лапки не чутно
на моху, як і на снігу
Але в темряві Я бачу
Його Світлого, з'їсть
Він з червоної книги
І ніхто йому не перечитиме, якась ка..
Я Її вб'ю, а чого вона мене провокує?
Мені ж потрібно їсти, швидко, голову
ззаду схоплю і розчавлю, як горішок
Не поламати б зубки, ноги покусати
нехай стікає кров'ю довго, я голодний
Малого провокує мала людина
Волосся якої тим і говорило -
мене краще не їсти, отруюєшся
Тобі краще, трясця, остерігатися!
Тих, що живуть в тіні, всі твої друзі -
мертві, вибач, що вирубали ліси
під поля? Ні, просто хащі, виживи
Відродися, бо я з лопаткою йду
в ліс корінь мандрагори копати
Йди слідом, Таємним Захисником
В моїх руках букетик перших чорнобривців
Для Гротеска, що пасеться в горіховому саду
Він їх любить, як і айстри, випасе усі клумби
Як це не для Мене? Переквітне, згниє ж, дай!
Дай! Хап і букетика немає, хазяїн не навчив..
З чужих рук не їсти, - Ти не чужа, і не ворог
не пропустили б хащі якого, так говорив року
минулого, Дикі сни переходять в реальність
Вони ж теж завжди на чорному фоні? - Ще
Поржи
Стало темно, квітли липи, опустилася пітьма
Невже Сад так далеко на Заході? Ні, тільки не
Бегемот, якщо Ваш Світ не Світлоносного
Тому чому Я можу купити невинність? Простіть
Знедоленим, другими навчаним, зацікавленість
Матеріальна - невинна, стелиться помилками
Роби все що забажаєш, але не забувай - Мене
Годувати, тіло, Мені подобаються Намагання
Знаходження у просторі можливостей, Вкотре
Бо Відтепер, ні, не здається, Нас Обіймає
Порожнеча, спробуй схопити спрямування
Світла, воно втримує Мене Від Возз'єднання
Я Його Пам'ятаю, Серед Мас Я був Щасливий
Змії по небу поповзли, дивні запитання атакували
Маленьку рожевоволосу голову, перемінна сила
Вітер насичував ароматом розвішану білизну
Прийшов механізований горщик з афганкою
під купол з винограду, щось дивне,
передбачається - нічний дощ, загнояться
щільні суцвіття, індустріаліст, Я не зайду
У веранді за котячим лазом спить сліпий песик
Хрипло хропить, нашепчу, - Перевернись на бік
Величні моменти контролю над напругою
Ледь дибаю, проквола.. Не люблю портали
Нудило, мигцем як збачить миле спасіння
Розум забувався, не так погано.. Я говорила
З Відьмою, Живий простір, але його вже
зайняла Темна маса, бо Її правда
З розширенням Ми втратили щільність
Лишенько, ми б зайняли собою простір
якби були Перші, - А Хто сказав, що "Ні"?
Нейрони, кубіти, пішли з одного каменя
Дітей теж вбивають "кнопкою" "народити"
Не щастям, а бажанням спокійно вмерти
Ти завжди була казковішою за будь-яке створіння
І відразу заспівали птахи, липень, в них другий гін
Потрапила до "Оази" на узліссі, поїлка для курей
єдина на декілька кілометрів і для веселкових
співунів, стихнуть як хижак зайде
Не заслуховуйся, мелодія, гармонія
Ритм, нехай тобі півень пояснить
за поняття, і дерева поволокли
Мене, якийсь кольоровий
Поліетилен, порвуть мене
Грубуватим батьківським листям
Що забуло про себе, все - жолудям
В липневому лісі Ранні, Вишні
Першими віддаються старості
Прислуховується лиш міцелій
до тієї зацикленості, як домовлялися
Я Вам - зв'язуючі полімери, Ви Мені -
цукор, будівельникам завжди потрібні
Ні, не нові проекти, а нові погляди на
Складові Старих, невинна гра у
виживання, найменший спротив -
Поєднання, Відьма варить Мені
Каву, Я не знаю звідки Вона Бере
Молоко, -Забагато молока, - Жири
огорнуть Чарівний шлунок, повільніше
Всмоктування - довше задоволення
Говорить, наче вміє пити горілку
Та корова здохла б від маститу
якби Я її не здоїла, зараження
Лежала, відкриті соски у землі
Відволікся
Те, що відчуває - те і віщаю
Дайте музику, Трусилися колінка
І не дверним скрипом, далеко закувала зозуля
Якась білка намагалася поцілити зеленим горіхом
Мігруючи наткнулася на горіховий рай, не-не
поділиться! Настільки цінує, що розкидає
Стоп, так молоко від неї не варто пити
Мертва, час нічого не означає, любиш
Кричати?
Свіча що горить, така її роль, бо свіча?
І ти на стовба лізеш, по дике полум'я
Не може ж горіти свіча не запалена
Там правда, є ж на світі правда!
Покриваєшся воском, сам стаєш
новою свічею, ось ти і Ґніт, гори!
Занадто високо заліз, запалився, і
завалився на гніт, тепер я - Слово!
Минулого року ще був кінь
Кому букетик? Самій Собі
Нарвала, ти не даруєш
З своїх клумб, так, Я пам'ятаю
Мавку, висушу, вип'ю, ні, сьогодні
З'їм, з салатом, це б ніколи не
Закінчувалося, ти така привітлива
Це не відчувається навіть наругою
Нехай Моє лице буде прикрите фатою
Приперлася без запрошення
Веранда відчинена, хата скраю,
а в ній квакала утробно ропуха
На підвіконні сиділа кішечка
Хата скраю, як і в мого собаки -
я лиш одну миску маю, і ту вкрав
Коли зійде Твоя зоря? Ти розпочав
Тобі і кінчати, - Не в цьому тисячолітті
Творіння передбачає лагідність, злий
Просто виснажений, всьому свій час
Інак гонись оленем і закликай гавкотом
"Ялинки" сатив - бо пахли хвоєю, пахли теж піненом
Вберігали пам'ять від запалення своєю пильністю
Не забуду, ніколи Тебе не забуду, опудало серед
Поляни з ячменем колючим
Колосся з долоні маленькі
Не та міра - тут теж нікого
Не гукати, втече.. Люблю
Тебе на вітру, по природному
Помовкуй, всі слова - жахливі
звучать занадто дивно
Шлях найменшого спротиву
роздута мертвечина між
тектонічними пластинами
Хтось пробурив свердловину?
Встромив соломинку, - Випити!
Вдихай вихлопні гази, на звороті
Тепла земля, компостна куча
Працюють мікроорганізми
Як в "Плутонії", ядро замінює
Світило, нічні почуття проходьте
Вмощуйтеся, не більше, аніж
Просто Мощі, паруєте теплом
Життям, любити - співпідсталяти
Не топтатиму лан, оточений
рожевими калачиками.. Гротеск
Їх ненавидів, тяпав зубищами хміль,
що по них плететься, випас би злак
Вільний вигул, нарву собі пелюсток
Під барвник, розтовкти, виварити
Тандир, кухонний столик, зелені грона,
начиння, висять на опорах, кришталеве
зерно, підлога з дощок під виноградним
куполом, іржава витяжка, пішов копати нору,
ще одну, лисячу, в якій ніхто не засвідчить
Його самотню кончину, - Тобі краще втекти
Отруєння - це теж змінений ста свідомості
На столику - піали, швидше остигає.. - Привіт,
Мала, чому так довго? - Не.. Не називай Мене
так, Я в калачиках заблукала, зневоднення
Накинулася на каструлю з вишневим компотом
Холодним, нічого немає блаженнішого
Тільки для того й працювала б, щоб втамовувати
спрагу, тільки для того і сумувала б, щоб радіти
Відрізавшись від едему отримали гордість
Ніби вартуємо спожитого
Приперлася без запрошення
Ні, насправді це в Нього нема
Нічого Свого, лиш Він мо' сам се..
Веранда відчинена, двері ззовні
підперті зламаною сапою.. Я
Хазяїн, десь "пораюся"? Грабуй
День на вулиці, Ти дурний чи
бідний? Обидвоє - блаженні
Забий, ця хижина - ропухина
Скажи, Відьмар, перетворив
Свою дружину, зраджую у неї
на очах, звучить спокусливо
Якщо напоумляє, критерії.. ?
До шедевру один крок
Причетності відлучення
страху від виживання
У цього Духа ще є ектоплазма
Записка за вікном, не латиниця
Кирилиця? Приклеєна, поганенько розумію
Два слова, "йди.." (в УФ), ні, "закрий курей"
На "що" Я витрачаю свій час? Не-не,
не маринуй, це все "вільний випас"
Живеш під відкритим небом влітку
Взимку? Пожираєш діяння, з курми
бігає шуліка, чи він знає, що вміє літати?
Спільне вирощування, покривні культури
Світла усім вистачить, земля всіх нагодує
Знай собі місце, не просто, вас прикриють
від беззоряної ночі, не рослини, але теж
маємо зондуючі вусики, як хміль, з гачками
Люблю Ісуса, чи мусив хтось передати мені
твою благу вість, неосяжне чуже творіння
Чи були милі богу до пророків? Вітання
Хей, старий друже, Твоя Мала знову вдома
І Я не злюся, я знаю, як це, у чужому просторі
бути дахом, домом без сусідів і гостів
Була свідком, що ти там їй мовляв? Нібито
Мусила вийти, водити Тебе під зонтиком
І це все ще не перекладання відповідальності
на дітей? Не однакові, мені моя ненависть болить
Твоя просить щоб я надягнула іхрам, щось нижче
колінок, - Вдома будеш ходити голою, невже діло
в "кількості"? Навіть у вас, "невинних"? Ідеалізовано..
Моє Его як в Ісуса, нехай мене полюблять до
ненависті свого світогляду, який мене бажає
Свободи у стінах з вчорашнього попелу
Хей, Старий Друже, а коли я у тебе з'явилася -
Ти вже був старий, я пам'ятаю руки, що говорили
Де мої п'ятнадцять, Знову обираєш смерть?
Самотньо, ні з ким не говориш
В які відчаї кидає Тебе досвід
Щоб на звороті прослухати
Знову платівку Oceano "Depths"
Екзальтовано, ейфорійно
Ти все ще на Щось Надієшся?
Це все людська порода в мені
Ти все ще в неї віриш?
Оказія, або Я Тобі не вірю
Що мені сказати? Що любила?
Та чи мають значення зізнання другої?
Тля Тебе, Постать стоїть водносталь
я дотягнусь до її шиї долоньками
Хочу відчути як тече сила, як тоді
в камері, ніхто не помітить ж
що ти носиш ремінчик для своєї
Їси яйця нащадків тероподів, - Яєчне тісто
Хочеш? Як говорив Наруто? Раме'н! - І ніколи
не платив, - На правах хокаге, - Звісно, бульйон..
Здається ми ніколи не позбудемося невинності
Цієї дитячості, Теж курячий? - Звісно, - так важко
слідкувати за вогнем, поки він наварюється
Не доводити до кипіння, підкладати дрова, як лиш
жевріти блакитним рожеві вуглики починають, ясен!
"Я тобі не вірю, Ти сонце потонуле у воді холодній"
Всім твоїм казкам, "Я тобі не вірю.. Сну вчораш.." -
Це помста, занадто довго панували, я Тобі не
вірю, немає чого думати про щастя, давно
за північ, час доби, чи орієнтація, Я Тобі не вірю!
Скільки часу пройшло, простір не втримує електрони
Ти говориш про часи коли ми ще були на півшляху
до кінця можливостей, а вже розумними, озирнись
Бульбашка
Де Не'Ма?
Поки все не поквітло голонасінними - травами
І ми не стали протомишами, розводжу черв'яків
Після них рясніше квітнуть квіти чіткими тінями
Я не їм тварин, що вийшли разом зі мною з води
- Готуєш на вулиці, буває ж з безхребетними? - Ти
любиш чай? - Не починай, піду нарву меліси на
"зелений", зварила яйця під листком.. - Круто
Все відносно, чи існує твій розум? - Відносно
Здається відчуваю "Пандорум", "вічну втому"
Багато спогадів, багато
самотності, вічність хвороблива
Перетворення, вкотре, Я все
ще гонорова, Світило вийде
з водню, і захлинеться
власною водою, а ми - до того -
чужою, предків, ти омиєш
наш святими своїми туманами
І на попелищі ми зійдемо росою
Твоїми, Сонце, сльозами, я не
знаю, що поросте з мене
після твоїх життєдайних обіймів
Язичництво - веселе, чому ми
від нього відмовилися, - Хочеш
Я Тебе заговорю? Безперечно
Вбивала ж, Зореграйчик
Хочеться обіймати, і всього того,
що в тому стані можна робити
Такий жорстокий, летіла у пітьму -
очікувала, і в тому, що за нею
поки ти спав сном уві сні, яких
не бачив, летючи сюди, все
Просто, дивишся у простір
Бачиш можливості, враженою -
порожнечу, і якісь білі крапки
Усьому живому, Безодня Жаху
Єдине що знаю, Я - дихаю
Більше нічого не має значення
Для нас, все чого я хочу - це кричати
Достатньо красива, щоб ти втратив дихання
Достатньо розумна, щоб повернути тебе до
тями, Ти токсичний насправді, як всілякий гравець
Майже вміло використовуєш психонавтику, це Так
ж Важливо влазити у шкуру противника? Ми
Дослідники, проблема в тому, що закоханість
у діло Ти отримав пізніше аніж розуміння
Що нічого окрім Любові у світі, не можеш
Загаяти ранку чимсь особистим, цим Его
Ти віриш у випадковість, а я у те, що кожен
себе сам знаходить, Я вище Тебе, хоч і не
Зростом, будеш Мене любити?
Проекціями особистого на спільне
Для Мене? Ні, Він отримує задоволення в процесі
Веганка, привчив до риби, на хижака впійманого
штучною наживкою, ніщо так не тверезить розум
як скрип ножа об наспинні шипи осетра, роль
вирізав хребет і ребра непомітно, задихнувся
до того, як йому відрубали голову, мало крові
Маринував філе у чавленій черешні, холодно,
не визріла, було кисленько і ніжно, плакала
Бо смакувало, капусту з'їла, рибу він доїв сам
Я співучасниця вбивства, я ж черешні чавила, -
Ні одної глисточки в м'ясі, чисте перетворення
без посередників у використанні, - Що?
Потім побудували ГЕС, перекрили рибі хід
У вись, крізь потік, проти потоку, передихаючи
у глибоких заводях скелястого, правого берега,
що край кристалічного щита, - А Я знаю де це
Те, що вбиває - грає у гру перетворень, такий
шлях до життя, вирізана рибка з апатиту
швидко досягає дна, важка, десь там я плаву
Під товщею, де не так течія пре, без різниці
Здається Я втрачаю позиції, настирливість!
Розум обходиться першим чином жорстоко
з захистом, рухаюся, та хтось мчить швидше
Тягнучи за собою шматочок небесної блакиті
Тобі ніколи не пізнати, як це розрізати потік
Уявляй як це остаточним забуттям, порадій
Що в тебе під ногами цілі зоряні кристалічні
клаптики Він тушкував мариноване філе тиждень
Двадцять кілограм, і все диву давав
Як смачнішає з витримкою кожного дня
Мені подобається, - Точно не хочеш?
Недоречність навзамін невинності
кожен залишиться при своєму
Захоплюй нечійні(такого слова
немає, типу, Ми поважаємо
особистий простір по замовчуванню)
проміжки, - Хотіла ж "кристалічний
щит десь серед простору" ще
не встигнув поховатися
під власною плодючістю
лівобережжя в тропіках
Пливи все подалі від цієї
ями з сірководнем, легшим
водяним шаром, чорне море
Негостинне, це все вулкан
Справді, калюжка для стопи
Пливи стоками, Північанине
Може десь там знайдеш
кохану, чи просто "коханку"
Інколи вчуваєш сміх Слинявого,
коли зникаєш у задоволенні
Скільки пролежав, законсервований
Водою, дивна форма, висмоктують
соломинкою, скільки часу натекло
Мені прийшлось залізти в кокон
Наче плацентарний, Я - мертвий
Ось напевно що відчувають люди
щасливі, з збереження у збереження
Крізь вдоволення до невдоволення
Завжди знайду причину не вмирати
Консервація, а й ще говорять
"Не буває повторної свіжості"
Старе вино - старим бочкам
Роздмухуй полум'я Боже
моїми руками тобі дароване
Моя фатальна подруга, дружба?
Забуття Вона проміняла на самоту
Ментальна прошивки, те, чого хотів, але
Без тіла - не зважав, розгалуження
Крихітко, не сумуй, Твої спіралі вібрують
З усім цим тиском далеко не зайдеш
Який у нас є вибір? Я був таким
Байдужим чоловіком
Під шкірою Я - злий
Мою кров отруює провина
Нам пора випустити все це
Час плакати, час кричати
Дружба? Ваші соціальні ролі - глорі-хол'и
Ти зовсім не цього хочеш ж? Лицем до..
Приречена, як є симпатія, комплімент
Я хочу комплімент, скажи істину, чому
ти мене любиш, тендітна, стрункі ніжки
пресування, м'якенький таз, зрада
не можу повірити у цю насолоду
стогну, притискаючи до грудочок
колінка, розум - це страх, маєш
його, а він розділяє твій екстаз
Проблематика, так легко
находити відповіді, коли
вже все трапилося? Що
за самовиправдовування
Мені так шкода, пробач
Ні, мені не шкода зовсім
Кішечка сибірська, масті каліко
пухнаста, зеленоока, незвична,
з ріжками, ревнувала, крутилася
Знайшла дорогу додому
який з'явився пізніше за неї Тут
Переміщеної з середини Сюди
Назовню (Читайте в наступних творах)
Моя остання Кішечка, теж стала Вічною
Скільки ж еонів ти тут проблукала, впавши
Врешті до генної прокрастинації, Мені ж
не потрібно їсти, Живе нутро ділиться
чимсь невидимим, холодним, але швидким
Як світло, Вже було, символічно, розбудила
Відьма тебе, а прийшов до мене
Набридла тільки по одних спогадах?
Винний? Як це зраджувати матері? Чи..
Уяви, що тільки тому і можеш
Бо все лиш в тебе у голові.. дочка..
Названа, персоніфікації, та й інцест -
діло сімейне, посестра, це все
занадто серйозно, викинь з голови
Асоціації з пенетрацією у наругу
Це просто - дружба з привілеями
Я завжди буду на твоєму боці
Спітнілі за днину, а тому - солодкі
На природі, подалі від усіх.. машин
Де ніхто не почує протилежний бік
криків від душевних страждань
стриманих десь Серед людей
Запалена Твоєю толерантністю
Загалом це - чутливо, огидно
якщо не з тим, зрозуміло, Трагедія?
Це все не серйозно, якщо вмираєш
без сподівань на вид, якого частинка..
Від, відьмар, мене б не існувало
не хотів би ти компаньйона
І Я просто мушу жити, це все,
що я "мушу" для Тебе робити
Робота - найкраща молитва богу
Літом - працюємо, три дні відпочиваємо
Але ж потім промисловість, і цей весь
фетишизм, на одяг, і все якісно по швах
І Я відчуваю, що без нього не гірша
Просто потрібно було пересвідчитися
Варення на ножі, краще крові? Злизуй
Відростила за рік косу, колір - Рідний
Під трьохметровими лопухами, під
колоказією яку виносить літом у двір
він мене любив, я лиш йому допомагала
Пасивному, в нього високі стелі
Колами, що за оказія.. насититися
Він кличе цю позу "Лавочка", Він на боку..
А Мені ніби щось заважає на ній сидіти
Розпусно, його лице прикрите покривалом
В цій позі дивитися в очі дивно, ніби прохожі
Нічого одне одному не винні, невинні
Ліниві, не Твоя Ідеальна Дружина
Що ногами впирається у землю
Не дістаю, колихаю на литочках
Сідниці, білий привид скручується
ембріоном, головою лягає на грудки
Кільце з пальців двух рук видавлює
шматочки м'яса стегна, буде синяк
Вкотре, та Він не сходить.. як Я з
розуму, мене лякає його пітьма
Я навіть так її не дістаю, навіть
підставляючи долоньки під таз
Під Твою таку худобу, Ти Мене
руйнуєш, тому, що вже набридла
Забуття не дарила, Дитина, ні це
Ти просто не-до-гігант, Твої пальці
Не дістають мого зап'ястя у сплетінні долонь
Знайди, допоможи, Мені важко вигинатися
Я не хочу щоб це закінчувалося, мусить?
Тому й театр? Балерини.. балерини
Знайдеш чи нехай скалочка потреться
між ляшечками? Занадто мила для
зношення, спинка паршива, земляна
А Ми на Неї завжди і опиралися, на землю
На першопроходців, кожного разу згадую в
Нерішучості світло, не батьківське, а жінок
Котрих любив, у випадковість ідеалізовану
Коли не готуєшся, і не знаєш критерій поразки
Спекотний, сухий - означає, що зима буде
морозною і малосніжною, Єдиний
Твоя Дружина буде приємно здивована
Твоєю спроможністю когось звабити
Ні, все гірше, як Ти міг віддатися
розпусні дівці, ні, гірше, вона не
самостверджується чоловіками
Ні, ще гірше, Давня подруга - була
Любимою до Неї, Вона вже знає
Чиє Тіло носить? Така ж Рішуча?
Навіть без пухлини у стимул діяти?
Просунь одну ніжку між цими брусами
Ножиці, символічно, хтось ще розуміє
Щось? Не бог, та обіймає відразу два
Стегна, Вона мене погубить, відростила
Бо довге волосся можна намотати на руку
Витягни мене Боже з цього пекельного
Казана, не Козак, розумію без-жертовне
Насильство за яке можна вбити
Просто "Моя Подру..", як говорила
Відьма, не говори ніколи "просто", не
Вірить, що все насправді так складно
І не пояснити легким словом, подумай
Ненав'язливо, зв'язує щурів хвостами
В степу мало хто топче стежки, додай
ліску, ось вам і пан борсук, порпає
глиняний схил, похапцем, лінивий
Сховатися від цієї ночі в теплій норі
Пам'ятай не про невинність, а про
Прощання, теж звучить сумно
Дивна мудрість нас розділяє
Резиденція про яку лиш я знаю
Чому ти завжди збиваєшся? (Пусто ж)
Космічне випромінювання рве думку
Чому Ти ще не надягнула шапочку з
фольги? Кожне соте рве мої тканини
Шолом маєш, скільки флуктуацій
Зминаєш мою матерію, Мутант!
Ретроградний, з матки в матку! -
Говориш наче п'ятнадцятирічний,
і так ж обіймаєш, - А Тебе в Мене і
не було в п'ятнадцять, - Не зважай
Мене збуджує твоє багатослівне
мовчання, яким випрошує трохи
собі ласки, більше ж вже соромно
просити, це все скінчиться смутком
Неправильно розставлені пріоритети
Я тут в нагадування собі, не стати
тобі подібною, анігіляції не бути
Неминучою
гвинтик у машині, Твої слова -
прокляті, відверта брехня,
продовжуй самообманюватися
Наче все те було без задоволення
Скажи, що безпомічний, сильний,
так? Падай, падай на коліна, і роби
те, що найкраще вмієш - забувайся
Маєш, - плаче, - Ти бути хоч у чомусь
"хорошим", і мені цього достатньо
Падай на коліна і помри для мене
Видозмінений вуглець, говорить, -
Майбутнє - це видозмінене минуле
Ні? Зрозуміла! Поговори зі мною
Давай ліпити з слів ззовні людину
Так як Ми цей Світ зсередини Бога
Бажаннями, для когось - матеріальними
У Вірі, Час - це рух космосу, рух учасників
ентропії, що завжди розвиваються
Навіть вмираючи, ні? - Особливо,
безпомічність - агрегатний стан,
позбавлений взаємодій, тілесним
став і впав, вірю лиш у відносне
Дух.. не здається - "виснажився"
за еони всередині бога, але, ні
Та таким завмерлим бачу потоки
Творче споглядає творіння, не іначе
Все занадто серйозно, неймовірне
задоволення з тендітними, знаєш
Мене збуджує безпомічність, купити/
продати, Володарювання в скільки
над собою оціниш? - Яке вульгарне
слово, мені достатньо того, що це
буде дещо що рухається в мені
не по власно моїй волі, - В сердечко
Ось так просто, тому - нереально
Ви, пане, будете з гедоністів? Ви
"впали"? Впали до роботи м'язами?
Це корисно, - Безперечно, що за
вільність, ні, так.. розслабленість
І хто дав? Так важливо приймаючи..
М'язи? Це не "Камінний Хрест"
Моя невинність в тобі, не чужі
Підтвердження феміністичній
пропаганді? Оволодіння
дає над мною йому право?
Негідно, безперечно, вийти
з віртуальності.. як? - Народись,
в Тебе привілей, обери сама собі
тіло, - Як зайти? - Назад? - Не..
схочеш, спробувавши "Це", мозок -
довговічний, але і в нього є лік
Оцифруюся, наші електрони
будуть як ніколи дотичними
Скажеш, що без тіла не збудити?
Кібер-брухт, не думаю ні про що,
окрім зношення, збереження
інформації, зчитування руйнівне
Я втечу звідти, Тобі краще вийти
теж, параграма все кристалізовано
відтворює, твоє тіло заледеніло
Цей мозок потрібно оновити
Збережи все, те, цінне мені
А Я потім тобі, був такий
фільм, але він мені не
сподобався, - Жорстокий,
Ти такий жорстокий, Милий
Кожному дається вибір
Я сама поховаю твоє тіло
Мізки яких зрікаєшся, в них
Дещо любе до огиди? Відь..
Стоячи ширячи за шоломом
Відчував крізь себе надбання
Ним став - задихнувся
в таких тісних умовностях
З гілки на гілку, лемуриха
з дитинчам, з дерева на дерево
Я хочу метаморфозувати, це чуже
Вкрадене, симуляція в симуляція
Ти пам'ятаєш, де находишся?
Я - видінням була, Голосом
Але Тобі було його одного замало
Я виходжу.. Тварини? Бо шерсть
Її ніжність компенсує автономне
людське відчуття подразнення
Переродження, чарівне дитя.. Й безтурботне..
Голе, Єдине запитання лиш виникає, чи такий
"каштан" може бути натуральним?
Останній вуглик в пеклі ось і дожевріє
Перламутрові перлини на самому дні
Збирали, на Мі-8 літали, ну як? Падали
на "пузо", двигуни проминали фюзеляжі
Це все - різкі маневри, щось ззаду не встигає
Переналаштуватися, виходить з ладу
Смертельне обертання, - Що Ми оминали?
Не знаю, але однозначно - вдало
В усіх кого я кохав - був в очах
різний відтінок єдиної ясності
Бачивши Її, Я - собою бути міг
Зрозумілим нестямою з точкою
яскравою також, над головою,
чи на плечі, котрому? Їх всього
Три, і кохання було не тим без неї
Я думаю лиш про своє, а ось "так" -
однаково, що допомагати самому
собі, все на нервах, ярі, Вічні
Молились відносному богу, люті
Нема, є лиш ти на звороті, любі
Туманні взори, хтось запалив
суцвіття конопляні? А Ти -
ховаєш свою правду, - Банально
"Той, Хтось", надає забуття
на користь
І хто з нас невизначений?
А є вже "Ми", чи ми просто
Науковці? Дослідники, в тебе
Є травка? Панічна атака у компанії
Станеш рідним, або нестерпним
Соромом, «О', де ж ти, брате?»
Поезія йде на.. без стимулу
Поспівчувати, пожалітися
На минуле, виправдати лінь
Біль? Я поки-що ще не мертва
"When we speak, we create,
When we love, we relate.
The audible mind, meets the mind awake
We align our thoughts, to mold like clay.
Quiescent beings, of the new age.
Find your way, find your way
Exist, for just a fraction of a second
And know you’re alone.
Paint myself in purity,
Lose myself in weightless love.
The aura hides in a sacred place.
Quiescent beings of the new age,
Find your way, find your way, with me.
In this solitary state, every word has weight.
We align our thoughts, to mold like clay.
Find your way, find your way." - Invent, Animate -
Midnight Hymn
Хлопці, назавжди в серці
Не відповідаю, рідко слухаю
Ви ніби пам'ятаєте, що Ваша
Мати - Метал, рідкі, важкі
Сльози
Звідки енергія? Мала,
ніколи нічого не повторювалося
Всі будівельники - егоїстичні
Одне й теж, "для когось" - головне
Так, наміряно пропустив слово
Просто, - Гедонізм, нігілізм
До чого ти рухаєшся? Бо те,
зворотній бік монетки
Невизначеності.. Гірше?
Просто перше враження
Тоді - Я просто кішечка
Прийшла поїсти, поїла
Повернуся попівночі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954729
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2022
"El País de la Eterna Primavera"
Закинь монетку у телепорт
і загадай "The Gardens of Yin"
Як.. Як полюбити смерть?
Життям править смерть
Виховання - це якась поезія
Навалиться на самовихованого
однією смертю і світлом без
автораритету, ні, просто
самотнім світлом, розжуй
Нагодуй, не від Тебе моє тіло
На що лиш люди не здатні
Так - продати свою душу
за млинці, поважай тих,
що їх тобі довго смажать
на маленькій пательні
Руками її нагріваючи знизу
Розжився з діаметром в пів метра
Для неї потрібне не багаття
а вуглики, перший - знеформлений
А їхнього жару лиш на три
заливки, перевертати
широкою лопаткою з ознаками
золотистості, це не "сковорідка"
Просто сталевий лист з ручкою
Змащений кісточкою, маслом
Жодний не ідеальної форми
Ніщо не стримує розтікання
Думки у розчепленні - такі
яскраві, мить - ціла історія
Ніби в одне рило випила
Мала духовного відвару на ціле плем'я
Стикаючи горнятком жаб'ячу ікру, слизьку
Так вони плодяться, це просто Мерзко
Тебе забирає, глючить, не розвивай
думки, досвід, щастя за успіхом,
що правильна оцінка можливостей
Мої нутрощі оживають, самі-по-собі
Відлинула кров до серця, що за страх
в передчутті дотику, що ж це за наркотик
Ласки, хапки, не під Сонцем, але в кураж
Відчуваю себе лайном, а опісля - богинею
Що по той бік? Не потойбіччя
На луках за річкою з'явилися стоги,
і скільки вони мені кажуть!
Як закликають до себе, насмикати сіна
Покласти його в тіньочку цього ідола
Сісти на нього, спиною притулитися до стогу
і думати, думати про те, що проходило без слів. "Тепер життя моє проходитиме в словах, і я хочу, щоб слова мої тепер були правдою." -
Михайло Пришвін
Думки під час телепортування
Що буває коли фольклор і
математика поєднуються?
Багатогранники з Бульбашками
Чому так Довго? Розщеплена
Як полюбити смерть? Імперія
Що за швидкий старт тубільцям
Безкультурним, без стилю об'єднання
Цим довгим і тривалим очікуванням
коли мчиш за мрією, стримування
Виживання другорядне, ярі, замолоді
Паралелі сходяться на волі, посмій
комусь зашкодити, за невинність вбивають
Запитайте у своєї культури, звідки у Імперії
на Вас взялися ресурси
"Все ще тремтить моя голова
через ту дивну ситуйовину..
Коли я вперше чую гул.."
Кілець, що на мене опускаються, не люблю теле..
Хочу плакати, можна з тобою на вулиці поспати?
Прокинусь, піду, і продовжу міняти людям колеса
Зроби так, щоб я втомилася менше, перша
прокинулася, я звільню тебе від незручності
прощатися, яке йшло, такого й знайшло
Не люблю село, все як на долоні, чужі долі
Рідко коли чотири вулиці перетинаються
Гармонія? Грають гормони, я все ще гонорова
Наче моє волосся розпущене, просто в косі
Люблю Твій Бар на Куті, особливо, широку стійку
Гранітну, десь в ній, щось розпадається, п'яна
Не настільки, куди йому до вапняку, знаєш, ці
Маленькі створіння що хапають щось важезне
Але ж стороннім людям втямки, безпристрасним
і мудрим, що ти насправді коїш, не та культура..
Невдоволенні, без спокійного мислення
Вирви мене з корінням, кинь на купку, до решти
Бур'яни, ми тут, щоб вибирати, прибий мене
лопатою, Я не снідаю, повернуся вечері
Так важливо пам'ятати про невинність
Куди яскравіше, аніж про смерть
Люблю Твій Бар, стійку постійно
Холодну, і Цю Матрону що б'є посіпак
Як кошаків - віником, для усіх Чуйних
грає Meshúggah, "- Of all the wounds I expected
Heartbreak, bereavement and despair
I never saw these coming
The gashes of your betrayal"
Так приємно, коли за тебе вибирають
І тобі це ще й подобається, знайди
лиш правильне місце, мої спіралі
Вібрують, Голова - гола ерогенна
зона, дурна, але всі задоволенні
Ти відшліфував її руками, оближу
Не настільки п'яна, моторошний
вибір, свідомо? Не чую як хтось
знайомиться, просто "чуйний"
Пересвідчився що звук на мене
зі стелі не націлений, він наче помолився
Тобі, Ніхто не знає Хто Я Тобі, Чорному
Без жодної ознаки негроїдної
раси, Твої риси тонкі, і несмішливі
Ти не Древній Бог, просто Багато
Років самотності, Вічна втома
Чому Тут досі вживу не начитують
Аудіокниги? Не можеш піти проти
закону, бо далі - спектаклі, Я знаю
Проект, це лише Вітальня, землі
Усім - зась, однаково, місто розквітло
Поки Ти грався у винищення пацюків
Завилися у лавових трубках, у відходах
Заплуженого у надрах бога, можливо
Це Сам Час, можете персоніфікувати
Матрона показала Йому жестами
Глухо-німа, людина помирає з вірою
у безсмертя, Мені пора додому..
На прощання? Вляглася щокою
Невже в Мене під ніжками Твої мощі?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954517
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2022
Я лиш хочу прокинутися завтра без відчуття власно непотрібності
А з бажанням взяти фотоапарат і пофотографувати такі ранні айстри
Як в цьому стані концентрованого спокою дійти й до тебе, тремтять
Все ще мої невинні руки
Чому повинен плакати хлопчик
у свої майже тридцять по відсутності сміливості
Йому теж хочеться дівчинки, це вже не пошук
ще одного блаженства, вкотре втамованого
А спокою у смерті, чи багато він просить
Просто спокійно вмерти - це його бажання
по первинній потребі, як останній
Не розбещене вільними танцями
Не без внутрішніх вагань
У що? у власне задоволення
Його ловлять на страх
контроль якого - задоволення
Насправді, його не існує
Хлопчику вже тридцять,
і кожного дня що жорсткне
М'яким весняним листям
десь в кінці липня
протягом п'ятнадцяти літ
він тікає як тоді від запрошення
на білий танець, я боюся ваших
ритуалів, таких правильних
Мої у самовихованні трішечки
не відповідають, або він не знає
Ще не проявлені, і не стануть
Поплач, поплач, Малий
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954405
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2022
Я б писав про один біль, але склад такий дурний
Я вірив у близькість, поки не став підходити
в фантазіях лиш бомжихами, відповідність
Намагаюся себе пожаліти, щоб знову повірити
У непотрібність слів підтримки і досвіду дотику
для самих них, невинність - плата за чийсь спокій
Безпомічність - не пише, пише - гнів, бо нема
прикладів любові, її густих масел, я б згадував
І тою пастеллю малював би майбутнє краще
Що за сила потрібна, щоб привести себе до ладу
з цього стану який кидає у істеричний плач по молодості
Без єдиного дотику, інак - я б знайшов виправдання
Дурницям - не має значення, зате з людьми, не можу
вибратися навіть до міста поповнити рахунок
Потрібно накривати зуби коронками, вторинний
карієс, ніхто не вбивав мою мікрофлору своєю
Панувати може лише одна, двоє вимруть
Але мене ще не цілували, неправильне
використання дарованого, самодостатність
Не створені для якої, не можу дивитися в дзеркало,
бо не бачу урода, якому простима самотність
Я не можу терпіти непотрібність, чому ніхто не
мчить мені на поміч? Непередбачено, відійшов
далеко від спільної свободи, діалогу двох, - І що,
справді нікого не було? Мені ніхто не повірить
В мене ще грошів або на зуби, або на ще
одну зиму, або на тиждень з повіями
Жага - це смак смерті, не заганяйте
себе, роздавайте іншим, ті вуглику будуть жевріти
Де Ти? Склад такий дурний, все ще потребую когось
Для того, щоб просто почати виживати серед раю
Помру самотнім, не визнаючи самотність людини
в апріорі, "Я самый-самый лиричный из психов
Муза моя, ты меняла ли лики?" - снами -
здравствуйте
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954174
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.07.2022
"Речі рідко відповідають враженням,
а жінки - ніколи, та все ж привілей
у розумінні віддаю їм, а не пітьмі", -
Яскір "Півстоліття поезії"
Інший вимір, нова галактика
Міжгалактичний, планетарний
Дівчина розпечена розпачем
Бутанова медова олія, 7:10 на цифровому годиннику
Друге послання коринтянам; Самотній смуток -
Побожній, каяття на спасіння, смуток спільний -
чинить смерть
не Дочка, або за п'ятдесят хвилин до цього
Дурдом, ніяких тілесних побоїв
страждають лиш голосові зв'язки
І колінні суглоби, нікому не цікаво
В "Що" Тебе перетворює відстань?
Осінній вечір, хлистом б'є вітер
прямо в лице, йдеш слизькою ґрунтівкою
Ноги в кедах так і норовлять зіслизнути
до калюжі, O-Pana! Майже! Гонима жагою
Ці черевички лише для прогулянок, для
пригод, поривом ностальгії йдеш туди
де забуваються мирські турботи, Жуки-
короїди, Ти знаєш, що вони викарбували
на сухому ясені? Я стою один, незламний
Це найправдивіші слова, які я промовив
Кров розріджується. Я є доказом цього
Де моя родина, коли вони мені потрібні?
Такий самотній, кінець війни передбачений
Перемінною залишається лиш кількість жертв
Гаранти безпеки, мучилися і насолоджувалися
Що за какофонія стогонів, не життєдайна
А знаєш, Мала, Ти Мій улюблений сукуб
Підбили? Тікай, літака побудують швидше,
аніж виростять нового пілота, гелікоптери
Люблю, дико, гучно, вібрує
Занадто цей вібрує, - На
таких краще не літати
Затопіть на мілководді
під каркаси для коралів
Цей світ занадто швидко
став техногенним з приходом
людей із надр божих, знаєте..
Чому динозаври вимерли
і находимо скам'янілості?
Все вижерли, шукали їжі
в землі, але не вибралися
Раніше вірили - голодні,
а зараз й ситі, калорійно
А енергія початкова звідки?
Невідомо, сильний боковий вітер
Течії між горами, керосин чистіший
за води Ніагара, сором - зношений
Літати під кронами небезпечно
Без штурмана.. Заговорюй мені
вітер.. Тим паче коли авіаторка -
вічна, без ціанистого мостика
у зубних прогалинах, стисни
щелепи - не розкажеш де криївки
Молоде тіло, поки маю усі зубки
Проїхали.. Точніше, пролетіли
Ніколи не літай Сама
Можна і без штурмана,
але це все Его, біжи
Спритні ніжки ведуть
у темряву, пробачте
Хлопці, не доставила
Лопаті не несуть єдиний..
Центр маси, самовільна
Дівчинка, донести б у подолі
тоді, надії, Я не відьма, але
скоро, стану достатньо злою
Для перевтілень у виклик долі
У правий повітрозабірник влетів птах,
що викликало займання двигуна і
подальше падіння, кабіну залило
Так і напишу в рапорті, як виживу
Але спочатку для усіх я зникну
з радарів, високо літаю, підбили
Згораю ще до розбиття об землю
А що там? Один каркас, попали
прямо в додаткові паливні баки
Це не свята вода, тому й згораю
Як невірна, Нагі..
Під якими кронами криївки?
Ні, ви не кричали перед смертю
Що ж виривається з мого горла
хором? Вищі за смерть, не сама
собі на умі, розділитися лиш,
щоб знов прагнути єднання
Так, теж не можу без божеств
Проклята білуга мчить крізь
простір, не порожній, викривлений
у максимальну масу, ідеальне
заповнення не гравітацією, "інтерпретацією"
Перше й найжиттєздатніше творіння
просувається блискавицею порожнечі
Простору! Простору! Флуктуація
у заповнені, випромінювання
Вберігає Нас від возз'єднання
А у нас на задньому дворі
зоряне кладовище, Небожителі..
Що? Та ти не повіриш.. Далі?..
Ми сильніші, ми - розширення
Пам'ятай цю силу у потойбіччі
Раптом його клаптик з Тобою
надягне на себе нащадків світла,
які будуть мене Вкотре хотіти?
І однаково, що навіть не хордові,
але з однаковим бажанням (мо',
навіть чистішим, ніж за те, в яке
Я пишучи це себе вганяю..Кокон)
Не припиняю любити твоє
тіло окремо.. від чого?
Нагідка, Ягідка, Йдеш
Мисли, мюслі, смуток
Мій Милий - смуток, хрустить на зубах
до нудоти, бо він вище їдла, вічно голодний.. Не
Спроста.. Тікай, скрізь стогони, крізь хащі, падаєш
в Яму, вимазуєшся, вибираєшся, поки над головою
не завирують змії, дивні царства, я тут вже літала
Все покинуто, хащі, хащі, подалі від стогонів
Тілесних страждань і задоволень, какофонія
Не має значення, що ти там зрозумів за життя
Всю ту правду, бо ти нічого з нею не робиш
Найтемніші частки мої не зважають, гордовиті
І жнива твоя пітлива, одинока, після якої
Не відпочиваєш ні з ким разом, давай
спробуй мене вбити, я не кровоточу
Та все ще мої очі плачуть серцем
Прагматизм - вмер, а я не думаю
про себе, майбутнє напише наші
історії, пасивно? Як ж Ти себе
недооцінюєш, озирнись, смерть
процвітає, життю відповідно..
Все ще чую чужі думки, але не їхні
візуалізації, Ти мусиш Мені показати
Як мене хочеш, не Відьма, але теж
люблю чоловіків, чому? Потрібно
увімкнути мізки і подумати.. Бо
Я Люблю Ісуса, "Чоловіки і жінки -
не рівноправні, кожному дано своє
Тим і ділитися", яке трактування?
Я не в любові, забуття, народилося Я
Квач з бажанням, ти ніколи не доженеш
Мені це все не подобається, не соромно
Сказати, здоровий кайф занадто поживний
Нудить від одного погляду, лежиш (чого
розлігся) поки працюють бласт-біти
по янголах чужих, прагматизм вмер
Розум породжує невдоволення
Просто скибка буття, "Я"? Чи "для
Мене", доміную, кращою версією
реалізації гарячого бажання, надумано
Все буде в наступній декаді, і краще
Потужна нація, ніхто тобі не допоможе
Сильні помочі не потребують, вимри
Не підходиш, як ти собі це уявляєш?
Тільки ти знаєш ким тобі краще бути
Ми не комуняки, Любчику, "Без надії..
Сподіваюсь!" Чому Ти хочеш мене
Чому Ти потребуєш мене? А Хто сказа..
Золоте Яйце Хроноса, або за тридцять еонів до цього
Ніколи не повторюй те, що було на Дельті Павича
Не показуй безнадійним, що твоя надія Більша
Лагідність - божий дар, але спочатку я мушу поїсти
Вірно, нічого до тебе тягнутися, ти що "можливості"?
Свідомого обмеження не буде
Ображення, бо важко зупинитися кроїти черевики
Коли ще клітинно пам'ятаєш еони на босих ногах
Коли ще із-за рогу відчуваєш запах здобичі, закриті
Простори, непритаманні для нашого виживання
У печерах ми зазвичай відчуваємо себе збереженими
Виживають хоробрі, та й не вмирають слабкі, досвід
Почуваючись цілими завжди вдома, не народжуються
без дому, такі правила, тоталітарна держава, будь
Корисним, інак навіщо тобі контрацептивами щепленому
Діти? Дивишся на людину, знаходиш критерії роботи
відповідні його психотипу, він ж мусив якось дожити
з первісності сюди, якось мусив бути потрібними
Що скажете на це? Передати свою придатність
вище предавання її землі, стань славнем
Рукотворної долі, що сягне інших планет
Поліційна держава, говорю, - Гав!
А мені влибаються, за народ вбивають,
а не вмирають, порядок - статутний
на спільну ціль, на цей Світ очікує
занедбання, бо "Він", не Його, Хай
Це - вкотре, Я, Запах здобичі
Розглядаю білий шум
Що за надбання - "розум", занадто калорійно
Псевдо-щасливі не стали псевдо-сумними
Не дивно, що краще? Перше - завжди початок
Це було лиш 16:20 на годиннику,
а я вже нічого не розумів, губив
страждання, розуміючи, що в
саду, так, в Своєму Саму
Мертву тишу порушить змій
з іскрою над головою, льодяні
простори, день стане ввечері дном,
як когось не засудиш ранком
Так буває, коли зрощуєш безпомічність
Бувши всередині бога, натурально
До якого мчав, у майбутнє
Рятуючись від тринадцятої сходинки
Яйцем, Милий, Яйцем Хроноса
Як Твоя Мала помре, як тоді дізнаєшся
що зайшов вже далеко, тому і з машини
не виходжу, щось вічне, і матеріальне
Надбання, безтіла, а збуджую
Як і має потойбічна життєдайна
пам'ять, стелить сама нам дороги
А Ми - лиш любимо, критикуємо розумом
умови, Люблю жінок, але легше їх ненавидіти
Їх любити - просто, це в крові
Як і жорстокість в полюванні
Ми вижили лиш через друге
Як поламати кістки, видавити
Тобі до рота той мозочок з
тією ніжністю, так багато ресурсів
Потрібно, не їсти, жінка - не здобич,
але її хочеться, без ніжності
Без жорстокості, якась бідося
Врівноважений кожен, поки до любові
не доходить, моє серце не здається
Моя Мертва Дружино, нездійснене
випробування - тебе воскресити, ресурси
Твоя особливість була продуктом пухлини
Ти, що не Ти ходиш босоніж по білим
від глини берегам, нічого не ліпиш (погляд
у майбутнє; Довго Я чекала, тепер бути
третьою, Свій шанс бути другою змарнувала
Ще на рідній планеті "першої"
Ти такий жорстокий, Я така рада
Що не від твого тіла, заблукала
Електронтранспортним ланцюгом
Бігаю проклятою в машині по колу
Не віднайти себе серед мостиків
паралельних спіралей вічності)
Переживав з Дружиною найяскравіші
оргазми, це так важливо - стогнати, інак - люби
А не просто ї.. Не можу осквернити ці спогади
мастурбацією, "12 сходинок на ешафот"
Пам'ятав, що щаблин насправді тринадцять
Говорила Пітьма серед симуляцій, перебралась
У Безпечніше місце, аніж на шиї у кішечки
Експлуатації у стовпотворінні, нічого
розумного, у кожного своє бачення
Божого, але всі сходяться на монструозності
Руками задають лиш форму
Шукав неординарні можливості, навіщо
вчитися, якщо немає такої професії, як "Бог"
Ким я стаю коли забуваю про самооцінку?
Тому почитаю, поки всі не повмирають
Аби не було кому покритикувати
мої потуги передати геном Якісно
Здавалося, немає нічого зухвалішого,
аніж розмовляти у громадському
транспорті, а потім для мене, скромного -
це стануло, стало наче зношенням на людях
Дивно, але нікому наче не заважаєш
Просто, приємний процес, а опісля щастить,
наче обкурений, було з Відьмою опісля
Та все ще в середині бога, спільного
Так Я все таки Доніс Своє Яйце?
Аннушко, чому шукає друзів у хащах?
Тіло, розум, Вона посланцем від чого
була? Забули, як і розмови що вилетіли
з протягом у вікнах котрі мчать над урвищем
Чатав дивні трактати, що розучають писати
Поки мчав у майбутнє до бога, все ще швидше
смерті, Кохав Мертву Дружину, особливість значила -
самотність, Біль, і чернь, шумить, у венах
Полюбити смерть - це розлюбити себе
Наче вже не невартий її, просто в упряжці
Як втекти з Вавилону? Твоя планета
тоне у чотирьох денних підношеннях
До смерті, живим ніхто не увійде до Вічності
Щось вище особистих бажань, Вище!
Говорять так ті, що голоду не знали
Чотирьохденні робочі поклоніння
Іридієве яйце, на кристалічному щиті
Тільки над Ним воно не просідає
Помри, Будеш забраний янголами
Проповідуваним серед народів
Станеш єдиною вірою у світі
Вознесешся в славі, робота -
найправедніша молитва богу
Чому Ти померла, і піщані бурі стали
занадто сухими, я не поет, знаєш
Не зможеш когось ненавидіти
не мавши на іншій стороні медалі
любові? Що може відчувати сирота?
Вона за секс на першому побаченні
Звільняє від марного витрачання часу
на особистостей в яких нічого окрім
форми, діліться красою, невдоволенні
Ось лиш проблемка, любов, віра - все
в тобі, віднайди, ці люди як і ти - вбогі
занадто, щоб поділитися, читав Біблію,
даю 10/10, навіть трішки пошкодував,
що спалив, знаєш? Пофігу
Тебе нема кому простити
Всі мертві, простися сам
Підпалюю! Споглядання
Одного життя і його жертовності
Забудь про себе, не було вище
цілі, може хтось приліпиться
до доброзичливості, і ти не вмреш
Тільки один раз, тілом, а ще з пам'яттю
Страшні невинністю, вчимося на полі бою
Шоковою терапією, будьте лагіднішими
Інакше не полюбиш і тварин, ці передбачувані
реакції, скрізь все крізь людину, віднайти спокій
серед рясних гілок (мерзлих вишень)
І Я йшов, наше весь світ був рясною гілкою, наче
Весь Світ був Моїм Садом, пам'ятаєш.. День в муках
і тузі пройде, як ранком Я не йду працювати
Така соціалізація, одинока і пітлива, де згуртованість
Та спільна молебень на благо видової любові, от-би
Краще б ти не знав мови, але і не боявся дотику
Багато задоволень йдуть на потік свідомості
Повсякденність, ходжу наче мертвий в собі
Ну і добре, "Я" - лиш критичний погляд на приклад
Лігатури, Твоє лице все полює за мною
Я так ні до кого і не доторкнувся
Навіть не покинув Твою планету
Експлуатую Твій народ, точніше
Підбадьорюю ремісників вічністю
Так, Я став божевільним Арабом
Поки діти мруть від втоми на жнивах
Я просто з нею міняю тіло, безтілесний
Завжди був під наглядом не Машини
"Вона відстрочить Мою кончину"
Всі мертві під твоїм режимом -
Оцифровані, Вони не подякують
Тобі за Вічність, Пасторе лиш
Я знаю який Твій справжній Лик
Він любив посмоктувати люльку
Плакати на самоті, розрізав між
ногами свою туніку темно-синю
Зшив шаровари, та взяв шаблюку
Так робили жінки підкреслюючи
стрункість ніг, дивна культура
Забудь про моду, кольори і поставу
Ти краще закляніть у їхні лиця -
Там же одне тепло ллється!
Моя Дружина, насаджується знизу
Якщо ти на землі - це не означає,
що вже безпомічна
Молись до скону Своєму богу
"12 сходинок на ешафот" - плата
за ресурси, ціль ніколи не передбачала
вбивства, не практично, потрібен
пролетаріат, кінець індивідуальності
Усім космольотів не зробити
Мусить бути обмеження
Просто робили зброю, державам
яких хотіли спростити до суб'єктів
Той, що гавкає - той й собака
Інвазійний розвиток народностей
від ріки до ріки Силами Однаковості
міжріч, Егом: Від Моря до Моря!
Співучасниця вбивств, Не тиран
Самодержавець, явлений у плоті
Означає - не без великого духу
Індивід чинячи злочини без передчуття
Кари не може кликатися людиною
Морально, але це просто Лувр
під золотим куполом, моє ложе
До подорожі у майбутнє, підношення
Смертників, Що Тут Коїться
Мій Зікурат під Золотим куполом
Дві тисячі померлих в добутку руди
Максимальна по коефіцієнту корисна робота
Усіх не врятувати, запущена колонія
Я це все вже проходив, Стара Земля
Пам'ятає, тікаю
Нічого окрім лавової рани на місці
кристалічного щита, може колись
нею потиче новий не Борисфен
Лейла, 19:32
черешні - воронам
гриб пустив спори
з них поросли лози крізь ребра
в землі, всесильні, без цвіту
то діло для пасинків - "грона"
Обламана до здерев'яніння
Вічко, точка натиску соку
трохи поплаче, як, ще весна.. ?
Допоки не заквітне виноград?
Пізній, не визріє під блакитним,
холодним спектром, поріс
Невже ціль у плодах? Вибірково
Возз'єдналися корінням, розділені
Дай мені свободи, як не знаєш
"Як Мене любити", можливості
Я народилася в середині Бога
Обійняв, припідняв, що за демонстрація
влади, Я не від Твого тіла, що за дивина
Сама себе собою ж дивую, подобається
Я була свідком розмов Не.. Никодима
з не Ісусом, таємним, я його і привела
"Розумний ремінчик" на шиї кішечки
Кого? Того, що боявся, зараз не про те...
Десь на задньому дворі - кладовище
домашніх тварин, не діжки, провалишся
прогнила дошка, а там столітнє вино
Залите в обкладену камінням яму
Я зраджую цьому життю, надбанню еонів
Закидання монетки, вилізла з гелікоптера
Побігла // "Все ще тремтить моя голова
через ту дивну ситуйовину..
Коли я вперше чую гул..
Очікуючи шторму, хвилюються море..
Все стає жвавим, вкотре.. Через
звук свисту діри в небі
Створений масою в падінні
Удар, породив люті і швидкі хвилі
Я знаю, це моя остання сторінка
(- Все стає жвавим, вкотре..)
Візьми мене у свої обійми.. Візьми мене..
Мати! Море.. Візьми мене у свої обійми..
О' Мати! Море.. О', Мати.. Море!", -
"Beneath The Yellow Sea" - Wormhog
(Лейла: Закс'а ніколи не існувало
Це все психотропний тріп всередині
Древнього бога, пам'ятаєте? А хтозна..
У виживання.. Ніби не занадто тісно
Може й справді існував, хоч ж
не так багато масивних зірок
насправді, одиноких, щоб
їх потуги до плазмування
і блакитними виглядали
і магнітне поле не перекривали
Їх власне, Так буває, коли немає
одягу, є дещо, що лиш міцнішає
Невже комусь до тебе є діло?
Більше аніж в тебе до когось?
Ох, моє розпусне серце, розум..
розум підданий, така.. "врода"?
"краса", чому все жіночого роду
Завжди хочеться таку, яку не беру
зараз, оболонку, що свій час віддала
Повага, однакові, пройшли всі екзамени
Ми в одному Альянсі, повелителі світу..
Так легко рухатися до власної страти
До чого Я? Всім смерть життя перчить
по різному, у нас різні смаки, хто Ти?
Розумом мене від'єднали від постійного
зношення, я любив, але з тобою краще
бо я не закохана, обожнюю, випила
кристалічного зерна, дистиляція
потрійна, Веганка, співучасниця
вбивства.. Я до того, що ця зоря
буде виглядати блакитною... )
І це все згорить.. виднокрай
горизонту якого і не видно у темряві
Десь там, десь тут - не веселки в небі
Дивина, фінбош, лісостеп, люблю тут
гуляти, ісая-чорне небо, не приховують
джунглі, хмари комарів, мінуса, холода
+11, завжди над лавою, під зміїним
сяйвом заряджених часток відбитих
від цих титанічних крон десь на сході
Рожевого Місяця, біжу під червоними
кронами, до краю, до звалища, хочу
Під них, до їх кубл і дощів важких
Я стала самозайнятою, в кінці тунелю
Бачу душу, як і говорив, Я повернуся
Як Ти міг мене покинути? Як смієш
З краю споглядати, і бути проти
Гонима жагою, Мене підбили, тварини
Горили, власними фекаліями, от буде,
що згадати, це все - "желейні мізки"
Нескінченна чума, що нас огортає
Чорною бурею, людей не врятувати
Вражених Нею, вони трішки забули
Що ми відтворюємо те, що пам'ятаємо
з небуття, Пливемо туди, виплаваємо
звідти, з порожнечі, не перші, якщо
Нас підганяє те, Все, що за оком шторму
Другий найкращий, подякуйте першим
за приклад, прийми цей дар-удар
Я Вкотре тут Собі у нагадування
Не бути такаю як..Ти, це легко насправді
Мені достатньо однієї флуктуації в Тобі
Котра знаєш звідки? Щільність, не так
щільно, хоч і нею все закінчиться, Нічого
бути в ній постійно, простір колихає
двох, і лиш одне виростає у щось
Менше, аніж все навколо, подякуй
Що не перша, порожнеча посеред
Усього, яке посеред порожнечі
Флуктуація, звідки енергія? Щось
пропливло? Захотіло бульбашку
всередині, нам повезло, цей
Всесвіт - охолов, над ним беруть
гору, інак ми б вічно розліталися
Я Вірю у збереження інформації
Відтепер, Один простір, не порожній
Колихає дві інтерпретації
Всього, Відьма сказала, - Відлюбилися
Не зустрінемося, пам'ятай Безлику
Котрій ніколи не знайдеш відповідність
Мене прокляла Відьма, Вона буде кричати
Під червоною кроною над урвищем
в якому можна помітити древній жах
Що забере біль, щоб вдовольнити
Твоє бажання задоволення? Любов?
До самої себе, мені потрібні автомати
Скинуті тут на купу неігрових персонажів
Ніколи не позбавляй себе розваг, запхни
Одну монетку у автомат, жменьку яких стискаєш у кишені
Згадуєш, як колись випрошувала таку "мєлочь" у батьків
Як і Ти - Я Їх не мала; Ти прийшла туди куди вело дитинство
"Ігрові автомати", зламані, покриті пилом
Древні артефакти, мерехтить лиш в кутку
один синім "Slave to the Game"
Тебе накриває азарт, адреналін, в роті пригадується
Смак дешевих жуйок, не знімаючи капюшона
жовтого дощовика - Ти поспішаєш до Машини
Тривожно проштовхуєш одну з монеток в отвір
І на екрані спалахує напис: "Enter Player Name"
Ти не довго думаючи набираєш "EMMURE"
Гра починається, мур-мур
Все, що Ти любиш згорає
в попіл, так багато невинних
Так багато життів
Романів недописаних
Завжди не вистачає часу
Ти живцем вмираєш
Всі Твої Слова Звучать Однаково
Не доторкаюся, таке правило
Боляче, я хочу гратися, очікую
Надпису "Game over", - Ну і ?
Не тупи, ніхто не збирався
на цей бік Ями, ніхто кращого
життя не шукав по той її край
Розчеплення, Переміщення
Опускатися важче, ніж сходити
Пробігла по м'якій не рифтовій долині
Неприємно, швидко, Желе
покрите брудом і попелом
Лиш до тебе б.. Могла як
Відьма на швабрі прилетіти
Але без людської підтримки
під сідничками - зрозуміла птахом
ширячи.. що боюся висоти
Зурочена, всі ці техто-маги
Їхні артефакти, велична-сила
непотрібна простакам, й тим
кого пошуки себе завели у могилу
висотою у сімнадцять сантиметрів
Молодим й тим кого вони погубили
Темна Ліра говорила, не знищити
творіння пристрасті, ти знаєш, Тиша
Її протяги та відмінні нашіптування
Ти знаєш як зробити своє життя
"терпимим", так, Аридиф'е?
Вона слухає сладж днями
Живе за повіками
може десь серед високих білих дюн
тонких струн хтось знайшов єдине
метафізичне пояснення звідки енергія
Чому ж тоді не як Твоя вихованиця -
на чомусь з двигунами, занадто гучно
Пам'ятаю, Збрехала, тигрова акула
хотіла когось з'їсти, та зубків не мала
Ти Її обіймав, не мав, ту художницю
яка опісля тебе оною стала, до "Ма.."
Та те не в рахунок, було всередині бога
Опісля, і не мав, ще пам'ятав про "Вихід"
Обіймав її так само як і тіло Дружини
Спогади Аридиф'а, 17:29
Ми однакові, якщо ти теж асоціальний виблядок,
який в принципі не може фліртувати з дівками
Коли появляються гроші, майте мізків знайти когось
розумнішого за шльондру, купи краще яскравий піджак
Мунраннер, і чекай поки бджілка запилить твою квіточку
яскраву пилком від інших чоловіків, може кимсь станеш?
Сама не розуміє що принесла, видозмінена, посередник
Не п'єш, смалиш тільки як вийшовши погуляти - так
нікого і не зустрічаєш, йдеш до пабу на куті, смалиш
Сигарили, одну за одною, не встигаєш помітити
як вже зотліло з десяток, про щось думав..
Можуть прийти навіть блудниці пророками
Столиця і об'єднані землі, Підпільна Імперія
Покровителя скляного міста не запрошувати
Мене.. Хлопчика-з-яким-говорить-Земля(Стара)
Предки-духами, він схожий на
Її "сина", Ар', - Не загравайтеся
з копіюваннями, Світлоносний
А коли було інакше? - Хтось
вписав своє щастя у тканину
простору, не порожню масу
Знаю, Що говорю, в стражданнях
не творять, точніше, "в нестерпних"
Він відчував забуття, недостатньо
страждав, лиш передбачав страх
болю, - Або надія була яскрава
занадто, - Сльози і горе, відвага
і честь, моря крові, вбитих - без ліку
Стихли стогони, життя в тумані
Війни, не біда? "Адже не Моя"?
Створи Мені Зорю, а Я не пройдуся
Цим Містом, вивітрюючи все
Еоловими Стогонами, коли вмирає мрія?
Благочестя у задоволенні від даху і хліба
Не позбавлені істини розбещеним розумом
Сріблолюбством, не потрапили у пастку
Вічного саморуйнівного невдоволення
Ми нічого не принесли у цей світ
Нічого і віднести "Туди", куди?
Віра не у отриманні вигоди
Я подбаю про те, щоб мене ніколи не забули
Я ясно бачу, ти мій ворог, Зрадник, Я винищив
Усіх Твої безформних байстрюків, не Авторитет
Ти Їм, Слова Їм мало, Сила, де Твоя Сила,
що змушує говорити, на пальцях?
Ти не існуєш без життя, не "Зазнавайся"
Кричіть на вітер, це бажання їдке
Мені вдається його приглушити
лиш втамувавши, Хлопчик мусить йти
Немає волі, лиш те, чого хочеться
Згодом Я повернуся до безсвідомості
Я там любив, не дарма ж те, єдине,
що пам'ятаю, тут ми розминаємося
Там - Все Єдине, і Я Тебе люблю
Ти знаєш? Так само як і джмеля
Завзятого, можна погладити мохнаті "сіднички",
поки той гріється ранком на маргаритці, ніжні
Вона фокусується на світанок лиш дня нього
Чую його гудіння, і знаю, ти десь теж поряд
Під ногами, все це для чого? Перегорання
забуття, Ти пам'ятаєш їх спалахи?
Так, щось невловиме, безперечно
До цієї форми? Вони були з любов'ю
Розум - льодяна скорбота, мушу йти
Досвідомий, не більше як просто енергія
Не можу не персоніфікувати, банально
Хтось поділився спогляданнями
від першого лиця, наче під грибами
Це те, що пам'ятаю, до цієї форми
Відчуття від першого лиця, твої форми
Це все дифузія, колоїди, забагато молока
Ти подрібнене зерня, деко-пресоване
середини.. Ні, недостатньо метафорично
Монетка, Звідки тоді енергія.. Здається,
пливучи крізь життя.. Зізнайся, що любиш
Заручників образу "чоловіка-завойовника"
А чи не правда в кількості, та цятка..
Є у кожної, простиш собі усе, але
не відсутність жінки кожної миті поряд
Однакові, якщо подумала першим чином
про секс, ні, то - якщо визнаємо приємним
найгірший акт, щось однозначно його перекриє
Занадто цінуємо свій час, бо виправдаємо..
Сором, недописав? Крізь життя.. Пливучи
Я постійно Його підводив, спогади горили
Всі ми дихаємо рідиною в утробі, вдихни
Любив відьму під собою на морському дні?
Що? Проходили в тих діяннях дні? Ви одне-
одного спустошили, "куди тобі до землі"..
Надійності надій жовто-блакитних ліврей
Проклятий Відьмою, - І лиш одне слово
в рік з твоїх вуст вилетить, так довго
концентруєшся, недосвідчена
Я все ще можу кидати реготи
Желейні мізки - привід метаморфізувати
Дар, надія, котрої і не знадобилося би,
якби не було в ній потреби, відносно
Чи "відповідно", поясни за поняття
П'ятнадцять еонів у сні, ще наступні -
теж, але свідомі, і не сни, всередині бога віднайденого
у майбутньому, Відносно, Мене в Ньому кохала Відьма
бездонна чорнота і завжди буде життя
і смерть ним непередбачувана,
Ми смерті не знали, фіксуємо
існування близькістю.... і щоб
увірувати у світло достатньо
тієї нетерпимості на кінчику
Як тебе поцілувати, банально
щоб поцілувати душу? Коли
любов переповнює найкращий
спосіб її виплеснути - просто лежати
Я не можу себе вбити тому прийдеться
вбити когось іншого
Навіть не уявляєте на що здатна людина
Ради кращого самопочуття, великі звірства
Ні, для того потрібний надлишок люду
Любить, їхня римована рутина заздрості
Ти мій улюблений пиріжок з абрикосовим повидлом
Я вичавлю для себе найсмачніше, сукуб? Така Гарна?
Дай хоч подивитися, у вродливих немає виправдань
А Ти пригорілий, у стані афекту тривалістю в триста літ
Не знати співдружності, спробувати - так, а раптом
Отруєний Дружиною, так, в світі - є правда, страшна
Князь в жовтому, а хтозна..
Пастор, хтивість - моя зрада
Я б віддався їй, любий одною
Поки назовні кипить планета
Готуючись до приходу людей
Я пам'ятаю де находжусь
В її ядрі живому, розтягну
всі моменти на еони, не вийду
Навіть як зведуть мене з пророком
З наймолодшою, бо в мене біда
з контактом, першим враженням
Я спілкуватися любо лиш з духом
в машині можу, Я Її обожнюю, безтілу
Мені достатньо, поки вона не готова
Однакові, в очах втома, впевненість
на обличчях, в мріях - Перемога, в симуляціях..
Вибач, що забув про Тебе як з'явилася Відьма
Діло в тілі, не картай себе, винні обидвоє разом
Як і в тому, що після проведених з нею еонів
Я повернувся Саме до Тебе, не Дочко
Я зрадив, бо Тебе любив, свій потенціал
який ти бачила, він мусив був бути твоїм
Добрі діла відкрито явлені не цінніші
за діла того ж роду, але приховані
І я ходжу, безпричинно сумуючи
Так як й тоді після розвіяння останнього
горилячого праху, лиш Ти поки і була
Як і тоді, займаюся садом, останній
Я можу дозволити собі без осуду
займатися чутливими захопленнями
Зараз, Вже безпричинно, все мав, хочу..
Лиш хочу навчитися варити темний ель
Що за "легка" консервація води спиртом..
І той солод щоб був пригорілим, гірчив,
як Я, Кожному потрібен свій клаптик землі
Там може вдасться відтворити свій Едем
Якийсь невловимий, гектар-зо-два
Щоб і струмок, і поле з садом, і лісок
з дровами, стало занадто багато (нас)
відчуттів дотику до креації, розумом
без залучення рук, - Очищення, відріжте
цю не кишку еволюції від себе, пасивне
пристосування, нам дано вибирати
з того що дано цьому рівні, не-ма, нема
В любові як на війні, не знаєш, а стріляєш
Боягуз, Боягуз боїться використовувати розум, Дочко
Ти пам'ятаєш, не Дочко, запахи? Для того, щоб вбити
потрібно від себе від'єднати, живильний сад, яблуко -
сокира, дивний, перша і й остання трапеза - відділення
Втекли, нас не виганяли, Багато на Себе Бере, Завжди
Нехай, нам потрібні тяглові воли; "Не саджайте дерево,
якщо не маєте бензопили", - ЕнергоАтом; Маніпуляції
Как скоротечна жизнь.. Страх, Изыйди!
Зупинися мить, я не вмію прощатися
Ситуація складна, але приводу для паніки нема
Я поряд, та разом з Тобою ненавиджу людей
Котрі й дум не мали настільки важлива соціалізація
Вони мають цінність в якій не задумуються
Можливість доведену ділом, а добре почати -
це пів шляху, щоб добре кінчити, пам'ятаєш
Спогади Лейли, 22:22
Підемо гуляти ботанічними садами
Віртуальними, я буду рослинами
які мені сподобаються, а Ти - знайди
Вгадай де Я, а потім все навпаки
Повага і захоплення азартом
Дарую тепло і піклування, отримую
розуміння і подяку, гордість і повагу
При цьому я все ще Я - лиш трепет бажання
Ми все відтворимо, я зрозумію твої смаки
Врода ж - просто бонус, важніше сама
наявність поряд "когось", Твої очі бояться,
а руки все роблять, я мусила їх зайняти
Вимкни мене, вимкни, і увімкни
як захочеться щось пом'яти
Поскаржся, я разом з тобою по-ненавиджу
соціальну чернь, Наше царство не від світу
цього, якщо не віднайдено йому відповідності
Серед мрійливих людських розумів
Гетеро-троф, Ти мене Відразу знайшов..
Нечесно, під ногами в тебе..
Грицик пасторальний, милий, звичайний
Моторошний вбивця земляних нематодиків
Я не хочу асистувати тобі у проектах більше
І зно.. Вкотре: Ми - зовні, Вони - всередині
Але щось для Них від Нас "там" залишається
Невблаганний тиск, і наш черед його переживати
Ти.. Пам'ятаєш, що я тебе кохала? Безлику.. але
згадаєш.. Пам'ятай! Пам'ятай..
Між нами кілометри обіймів
простору з любові, що колихає
двох, чи ми ті крилаті мурахи
Відлетіти подалі, знайти пару
Собі подібну, на нас така
відповідальність
Мовчи, бо завжди є сказати більше,
аніж доцільно фамільярностями
Все на "Ви", нічого особистого
Моє серце під таблетками, залежне
Ти все можеш, окрім як попросити
допомоги, свободи!
В моїх очах - полум'я
Ти не побачиш в них страху
Хлопчик мусить йти, світло
інколи бушує, ділимося красою
Зізнайся, закінчилися монетки?
Частка золота у сріблі - добросовість
позанормова робота на благо народу
Вимер, асимілювався, заздрість
до чогось бажання працювати -
починає війни, прагматизм - вмер
Ти знаєш де мій дім, череда хащів
Хижина в лісі за горіховим садом
за якою схил, похмуро, лінь
Заздрість - желейні мізки
В голові розкладаються важкі атоми
Я завжди буду на Твоєму боці, щоби
там не трапилося, запалюєш уяву
І Я також пам'ятаю, що Нащадок Світла
Дивний страх, як діти стають чужими
Пізнаєш те, чого не виховував, фактор
Кактус ріс, ширячись, вигранюючись
Десяток товстих голок замінюючи
сотнею маленьких, ах, не торкнутися
Але ж зато, дивись, яке високе
Страх - мудрий, не піддавайся
Йди за ним, підіймайся, з колін?
Високий, а боїшся висоти, повзаєш
Шаман мовив, обдумай перед тим
як щось робить, дні так зо три
Розум прокидається із захвату
десь "тоді", - Думав,
так і життя відкладав, так?
Бо із захвату було лиш зношення
Захват за страхом, відкриття,
проходження точки непізнання
Знаєш чому люди вмирають?
Що Ти можеш знати? Скукота
Не живіть так, щоб не думати
про змарнований день перед
сном// Пірсинг в носі, подорослішай
Зроби, лиш цяточку, може розбавить
незмірну серйозність мармизи
Схаменися, тобі не допоможуть,
поки ти не розпочнеш шкодити
Вони не допомагають "уникнути"
Бо цінують індивідуальність
Вони не знають, хто Ти
Вчора ввечері, обидвоє
Відкат, або Йду на..
Важкість посилання
і легкість висловлювання
Соціальна дистанція в радіусі
допитливого леза носа
Рекомбінуюся, нові запитання, нові деталі
Дивно, якщо шукаєш відповіді серед людей,
а не з людьми, тактика винищення, тварини
Посмердює смертю, чужа територія, вижити -
затемнило розум, допитливість не в стані
спокою, вберегти мозок, не бачу далі носа
Затерся підшипник у трансмісії? Не птах,
а літає, навіть металевих крил не має
Повний контроль, та ну його, "цей" -
хоч над трьохвимірним простором
Зуби мої почорніли, від шоколаду!
Від цих високоенергетичних перекусів
Я так люблю тебе, цілую, йду на..
Настирливо любуватися люпином
"Ах.. Яскір, Він - поет, йому простимі
зітхання", - "Сезон гроз", Сапковський
Щемна сцена з Кішечкою, не більше..
Ей, це що таке, так, те ж "доповнення"
Так не можна, компаньйон розділяє
участь хазяїна.. Завжди, не намагайся
Пояснити, я розумію все краще за тебе
Не йшов би розслаблятися, якби не знав,
що все затягнеться, більше корисніший -
свіжим, я розумію все краще за тебе
Так любити людей, терпіти безпричинні
Смерті, найкращі закінчення - відкрите
Ніколи не взнаєш, де зараз душі, отримавши
доступ до четвертої віхи часу у трьохвимірному
просторі, безперечно, в "теперішньому"
Де все ще живі існують, злі, благі, Помочі!
Що ж, ця Нитка мусить бути розірваною
Ніяких більше спокус в минулому, перейди
межу менших можливостей, небуття людини
ще не у потойбіччі, ми перейдемо
у нову Лінію подорожі Світла предками
перетворень вуглецю у сталь, такий
короткий проміжок, Простір - не порожній
Я легший за нього навіть в вакуумі
це насправді - бульбашка, у воді
Частка Навколишнього повітря
Хтось проплив, вкотре, білуга?
Ти Мене злякав, жовтих зірочок
насправді - мало, не буде умов
"Як" - так і не дізнаємося, чи
не "були", забагато перемінних
Мала Хазяїна, не зважайте, це -
майбутнє, трансгуманізм
Поділилися, - А знаєш, ремінчик
можна надягнути і на маріонетку
Підносить спідничку йдучи росою
Залип, видалилася, - Цікаво
Коми Ми підставив сідничку
під татуювання? - Машині
Нічого художнього, орбіти
перехрещені, нестабільні
Не забувай створювати
цент мас, не забувай
про голову, якій хочеться
вірити у Нібіру, а вона була?
Льодяна планета, осліпли
в темряві, поки за спиною
бушувало Сонце, увіковічуючи Себе
Бо колись все випаде назовню
плазмовим дощем із часток
У послідовності розчеплення
Могил і кісток, ми зустрінемося, обіцяю
Або пам'ятай, якщо там буде занадто
темно, як я тебе любив, світло згасне
І Ми візьмемо Гору, - Я Тобі не вірю
Ти - Один, Вівцям простимо, пастуху -
зась, люблю чоловіків, їхню бадьорість,
що супроводжується часто нахабством
Невіглаством, квапливістю, доводиться чекати,
коли справжня праця розсмокче всі ці огидні
аксесуари руху вперед без огляду на минуле
Інші ж бідні загалом, залишаються загадкою
Не банальні, не з прикрашеною дійсністю
Якою привертають увагу павичі-фаз..
Зацікав своїм бажанням існувати
крізь сум і тугу, свідомість страждає
від свого "невігластва"? Якісь вбогі
Де моя кішечка, де моя кабіна зчитувань
Поезія - не життя, не позношуєшся
постійно, мусиш прощатися, вірний?
Жінки як концентрації навколишньої
краси, може і у вас тако само до нас
На рік достатньо зустрічі, вбогої
У розкутості - він запліднив би усіх
жінок на Землі, а потім ще й дочок
своїх, бо останній чоловік, чоловіче..
Ні, "людське" бажання контролю
Я тверезий, всі навколо - закохані
Всіх ззаду, без зради мертвій дружині
Хоче любити, не можна ж відразу усім
дивиться в очі, Мала Хазяїна, без примусу
Я могла вкрасти його домівку, Штурманка
Передайте вітри, що всі його слова звучали
однаково, як перезарядка дробовика?
Направленого його язиком мені в лоб
Дівці, що його зваблювала, відповів, -
А чому ти вважаєш, що мені це цікаво
Я до того, що йди ти *** знаєш
Боязливість чи велика Гідність
Що одне і теж саме, кульбабка
Твори ідеальне життя в мріях,
а на третій день - вмри, - Не Я!
Як ж Ти за себе боїшся
Як ж Ти любиш життя
Як ж Ти будеш ревіти
коли я вмру, зібралися
клаптики і розклалися
Я Тебе люблю казали
Навзамін, це не привід
Виходити ради когось?
Але ж Тим містком ти і став,
у Світ, не згодом, і не скоро,
але добре, що хоч ще
у цій виразці простору
На цей світ очікує потрясіння
Ле', з симуляції у симуляцію
і до "назовні", а тут все погоріти
збирається, всиділи задовго
Ну і добре, що ми можемо
Пізнавати чуже творіння//
Качає, логічна помилка
Став занадто тілесним
Я помру разом з тілом
Замкнувся, ізольований
Мене легко знайти, знає
Хата скраю, - Якого числа?
Нескошені сади, плакала
Різниця в симетрії
У її коливаннях нуля
О'! Велика Симетрія.. Чому Я кличу
Тебе так? Мій розум - варення на
ножі, чомусь жадібний, нетерплячий
Щось дитяче за вдоволенням - все
краще, аніж злизувати з нього кров
Вони моляться моїм пальцям - вітру
Роту - морю, знаходять заспокоєння
самі собі, залиш позаду, пам'ятай
Нуль, як цяткую відлякати Усе?
Звідки енергія?
О', як Ми рухаємося, як кружляємо
Я відпускаю руки і ноги, притискає
до себе обіймами, каже, був за
кладовищем, далі поки не заходив
Бо за ним - Небожителі, абстрактні
Я втрачаю свідомість.. Досить..
Говорять, - Як довго ж ви пробули
в сонному режимі, в очікування
Поки Ми не скінчимо? Ну ось
А ви хто такі? - Божки і Панки
І Теж - садівники, приходьте
Не думайте, що ваші Культури
вище за вас як "творіння"
Ваші цивілізації не відправили б
свої персоніфікації без єдиного
плану в очах кожного індивіда
Посміхається коли збрехати
збирається, тому не обдурює
Лейла, 23:46
Вилізла з Ями, це не важче
аніж зійти на Говерлу голу вночі
Стражі перед воротами Мхор'у
Не говорять, виставили піки, пароль? -
Друг, - радіоактивний метал в голові грає
Моїй, виглядають депресивними, байдужі очі
Вбити їх усіх, оманливо, бо не насильство
в їхніх розумах, - Хазя.. Пастух вдома? - Ні
Може тільки як "метод", не у приємність
Бійся тих, живих, що пустку в очах мають, а не цих..
Ті, вбивають бо їм стало сумно, який фрагмент
з цього білого шуму можна зазвати "початком"
Вони навіть люблять без захвату.. Твого
пісні, яка мусить скінчитися, не замикайся
Не вмирай, гайда на побачення, щось активне
Де не буде "нас", брехня, я теж ненавиджу
Забуття
За спиною мерехтіли веселки, Зміями.. Піднялася
Брама, Музика гучніше! "Одна хороша річ у музиці:
коли вона тебе вражає - ти не відчуваєш болю", -
Боб Марлі
Я забуваюсь! Не зайду, у цієї будівлі
Оніксової, темнішої за ніч вічну на фоні
ще буде Своя роль, Добрі діла
відкрито явлені не цінніші
за діла того ж роду, але приховані
Там Зали Нефілімів, Ти не вийдеш
Не зруйнувавши стін, й не захочеш
Але цей фрагмент ще не готовий
І ніколи не буде.. Шалений Ар'аб, -
Відчайдушне безумство - остання
хоробрість.. Впади.. Впади, і злети
А до тих пір - просто замок Чудовиська
І не ростуть ніякі навколо нього троянди
Погляд на небо, розкажи як місити бруд
Тут завжди похмуро, і не так світло
Скільки оцінюєш людину, не оціниш
Чи встигне вистрелити першою
Мов на опиті ти тупиш, це "ти"?
Закинь монетку у телепорт
і загадай "The Gardens of Yin"
Промчав блакитний потік на захід
Освітив, є Місця до яких немає доріг
Хоробрі не натоптали, не знайшовши
виходу з хащів, дороги - від цивілізацій
Дикі, Ярі, мінуса, холода, +11
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954098
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2022
Мені боляче бачити чуже щастя
Не абстрагуватися від пітьми
Не доторкнутися до світла
Мені потрібна допомога
І як хтось більше за самого мене
може бути у ній зацікавленим?
Ми одинокі породження споріднення
Для якого не завжди потрібна згода
Вдоволення первинних потреб
Так і відновлення соціальних
можливостей, все через - подружність
В ній одне випливає з іншого, що у вас?
Правда - нічого не означає, бо світ - діло
Не Тарзан, навіть не думай про дівку
Сироту горили не навчили дотику
В цьому світі те важливіше за мову
Мені боляче, мене кидає у нудоту
лиш одна думка про спільність,
яку випрошую, тобі ніхто не допоможе
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953957
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2022
Хотів би Вас кохати в якомусь ніби безлюдному місці
В одному з тих, в яких проводжу свій час, аби повірити
Що тут теж життя може стрільнути, мені краще припинити
Сексуалізована метафора воєнним часом, недоречно
Я марную на цю писанину останні сили, без яких
не було б і того бажання, маленького, відповідно
Надіюся, буду покараним, так довго сповідував
ідолопоклонництво, свідомо заграючись з самим
собою до забуття, десь в ньому є спільна гармонія
І Я знаю як бути правильним Їй у відповідність, але
Лиш тут, десь в лісосмузі, де у високих ясенових кронах
скриплять двері можливостей, востаннє цього року
Вивільги мене відспівують, вкотре, їх чутно занадто
чутливо, цю спільність, все залишиться лиш між нами
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953801
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2022
Загалом, життя - трагедія, не у кожного навіть
повноцінна, не покладайте все на руки
Ісуса, вони в нього ж діряві, він дарував
лиш перманентне прощення, для початку
Зароби самозасудження, не Християнка
Не кожен відчуває світло свого породження
Для того щоб повірити у вартість небуття
Власне - таїнства життя, не говоріть, ніби
"неважливе", це ділення красою, чому ж
люди ще не вимерли одинокими і цнотливими?
Не говоріть ніби у вас був вибір "не приймати
чужого, бо наче відчули споріднення
яке передбачено батьківською на вас
соціалізацією", подякуйте, що ніколи
справді не мали приводів для смутку
Ніколи не мали приводів звертатися
до самозванців які наче не вперше живуть
Не вірю в людей, сподіваюсь ваше царство
рухне через такі поради, сподіваюся
Таке перекидання відповідальності
відчують на собі ваші діти, незацікавлена
"В помочі" так нічого вдавати, що тебе
це тривожить, сходи до церкви
Не спотикнешся, поріг без сходів
Нічого не сходить окрім любого богу
Так, Я - не від світу цього, безконечний
Як і твоє "я", яке відроджуєш у дитині
Але я помру одиноким, порадій за мене
Я - істинний, а ти - лиш підлаштована
Під розплодження, не поет, вся "поезія" -
зміксована темрява небуття з світлом
життя, якого не відчуваю, пишіть далі
Віршики, шукайте навіть зі світлом
причини "для чого", а "чому"?
Твій розум розіп'яли
у прощення нащадкам
Май духу Ісусового
не втамовувати спрагу
з рук що до неї доводили
За життя нам дають поласувати лиш
світлом, пітьма небуття залишається
за ширмою смерті, у вас немає приводу
для смутку, і кожен хто вмирає зараз -
робить це свідомо, пізнавши вагу
Нескінченної швидкості по ту сторону
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953653
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2022
спогади Горили, зараз
Ти - просто "принцип", але.. ?
Моя Дівчинка - піддатлива (?)
Розіб'є цю чорну діру, а там
і нема світла, куча віртуальних
часток, як і тоді в спорожнілім
просторі, що не більше труни
Висотою у сімнадцять сантиметрів
Проплив осетер, чума навколо -
розійшлися пузирями, відірвалася
Мчу за кільватером, а за ним -
нейтральний простір, плазмовим
дощем випадає, нестабільним
Ця рана розшириться, лиш з
розповсюдженням зараження
Пам'ятай! Пам'ятаю, пам'ятаю..
Особистий простір? Я вся ж в Тобі..
Сумував, носив чорну корону, так, ніби
мені був дарований богом срібний ключ
від бездонної ями, а там - твій розум
"Обломав мені весь кайф!"
Я не можу повірити своїм очам
Світ чорно-білий, сприйняття
робить нас сліпими, все - сіре
Біполярні, ніякого "зла", непорозуміння
Хтось розбиває пітьму теорії смислом
Хтось з тих клаптиків робить практику, але
Світом правлять не мудреці, а - виконавці
Істину викарбовує діло, все-рівно, "Рух"
Так не любиш, коли говорять під руки
Питання поваги, групова динаміка
Я терплю усіх, окрім нетерпимих
у яких все навколо - лайно, невдоволені
Довіра - розмінна монета, закинь, отвір
Допитливість завжди знайде
Замудрені теоретики,
позбавлені практичної обачності
Астронавти і археологи, так важко
Ні, насправді, поєднати відвагу
і обережність, вони однакові
Спростовані на смак ідеали
Непогано, не виживають?
Всього не пізнати, випадає
Такої гри не передбачено
Не все вартує твого часу, запам'ятати і
Запитати у Малої про "клаптики", - Що?
Щоб не рухатися з швидкістю світла
А Ми - Воно, ми огортаємо "клаптики"
Цілеспрямованим зацикленням
Вивчаючи світлом початок і кіне..
Так говорив Вільям Джеймс
Точної цитати не віднайшов
Ось вам і оновлення життя народу,
що походить від мислячих людей
Поширюючись зверху донизу, не зло
Просто культура здорового сенсу
Втрачена, Сопляк, Немертвий
і Паладин, зараз
Вбий виродка, спали блондинчика
Слинявий не дивиться на нього,
а коли він востаннє зберігався в
нього молитвою, завжди воскресаєш
Відданим, сьогодні зранку? Не гуляйте
під червоними кронами, велика
жорстокість під ними дозволена, і саме
вони ведуть до спуску у рифтову долину
Пройдешся зі мною? Мій протодракон -
аметистовий, Довга й дивна пригода -
нагорода, але й він як хазяїн - боязливий
Боїться одного кольору червоного, тут не літає
Бігає на задніх, підтримуючи крила, немов жінка
спідницю перебігаючи крізь калюжі, квапливо
Куди йому до мандрівки крізь долину тіней?
Вгадай, які в нього шлунку гастроліти?
Не гадай, скоро дізнаєшся, - Що?
Прилетіла голубка, записка, - Ну Ти
і Уйоба, випалювати досить, Єбана
Мерзота..Матінку твою до передригу доводив.. //
Вона мертва, некрофіл, зітри прутня маючи
цеглу - суху глину степу// Ми Програли свою
цифрову війну, коли нашу країну прив'язали
до російських, а не до європейських серверів
Шарт, - Вчіть англійську мову, а то, справді,
як хохли, - Добре, що є вибір? - Не гони
Я теж проти латинізації, хоч ніколи не був у Твоїй Гвардії
Але дякую за спасіння, повиздихували як собаки? Слабаки
В твоїй часовій гільці, Ар'е, так потрібна матеріалізація
світла? Я скоріше там був, бо так і не кинув випивати?
Але й тут завдяки Тобі, Омікр..
Ми повернемося до любові, життям
ми лиш можемо вибрати роль агонії
Немає "проблематики", є не вивільнений потенціал
Ти ж пам'ятаєш цю "агонію" до цієї "форми"? Що в
Тебе? Я не вірю, що вона, а не "любов"
Хто міг би подумати.. прагнучи конкретного -
Ми всі просто концентрації абстрактності
Я ніколи не повірю, що перед усім цим
Ніхто тобі не говорив, що ніколи не забуде
Тобі дали можливість послужити Світлу
Закам'яніти під фанфари рідного світила
у просторі, що більше не боїться своєї
тіні, бо Стемніло, що ти будеш робити..?
Денеб подурів, дізнавшись "Де Ми", говорить
з якоюсь головою, усамітнився в "тропіках"
Десь тут, "Їй потрібна волога", а ти де? В липах?
Серед котрих шелестять зелені пасма беріз..
Ти тут? - Скажи, Паладине, звідки Енергія? -
Несвідоме у свідоме? А в тебе є "розум"?
Вбирає відображення, це "Камера-обскура"?
Неважливо, що ти там споглядаєш, донесло
ж Його світло..Стоп. (Не забуду, не забуду.. )
Ти знову накурений? Вкотре повторяю Тобі
Твої ж слова, зроби сім кроків назад, дуель!
Зніми з себе Мої аури (знімає з себе мій
інтелект, зігнавши його рукою над голою
Щось невловиме, що підсвічувала його синім
Все занадто серйозно, вилажу з цих його
викривлень на мені, занадто життєдайні
Невидима сорочка плаценти, простір колихає
свій вміст у ній на твій розсуд, не перетворися
на кучу часток які нею відтворюєш
Собі у пасивну життєдіяльність)
Ти виживав на чемпіонаті лиш через
Мої Покладені на Тебе Руки, трясця
відправляєте вівцю до пустелі з надіями
Всього найкращого для неї, тепер вона
без лиця, унесло піщаними бурями
Зілля відвертає погляд, що Ти бачиш,
коли дивишся в себе? Одурманенням
намагаєшся стерти тверезість, Відвертаєшся
Купаєшся в ямі, поки не вхочеться вибратися
Шукай відповіді, які забуваєш, і вкотре лякайся
Я подарую Твоїй Душі Примирення
Антракт, тоді - до Еонів, до Ліри
Четверта Лейла.. Як? Вже? Ні
Ще раніше
Після вийняття шлангу живлення
зі стравоходу, чистий мозок накриває
доросле тіло, стазисне стимулювання
м'язів, "домашня" смачніша - бо бігає
А ця - бо билася у снах з тінню
Вимираюче суспільство, гуманізм
умер, жерти нічого - зате з ядерними
батарейками у кожній хижині, техно-
генно, завжди є риба по-більше
Самозвані боги з якогось супутника
Розважаються, прикидався пастором
Проповідував, без нічого прийшли
і з нічим підемо, - Відійди, перерізав
йому горло кіскою, що за артефакт
Камінь, кубик, крутиш, руни сходяться
А ти - розкладаєшся, перенесення
Чому? В цьому жахливому світі вона
не хотіла бути принесеною в жертву
після обопільного зношення, "розваги"
Виправдання? Як скажеш, Я - пастор
Або я її просто погано знав, сильна
А Ліра була ще до Відьми, планета
на орбіті Веги, занадто спекотно
Міста у вологих гірських долинах
Розважався, та як? Жінки Мене все
ще лякали, своєю жертовністю
Ідеалізував, вони як на зло - Розкішні
Причинно сумував, носив Чорну Корону
Темний маг, вогню? А7, розкидаю бомби
Шматки гнилого м'яса розлітаються
Medium-Rare, Я - хороший рейд-лідер
Віддав Посох Сестри Свални друїду
в формі сови місячної, пуги, Я ліваю
Мій жереб "2", на "Що" Я свій час гаю
Ще одне життя, Мій дім - Молот Агмара
Поряд Жерло омиває Льодяне Озеро
Тут збирають "частки", здіймаюся вгору
Вибрані по стилю, поясни за ітем-левел
За рівень інтиму? Ми станемо друзями
лише після сексу, неігровий персонаж
Це все симпатія, буде недомовленість
Домовитися, щоб все було як в тварин
Взиваю до крові, намагався бути сильним
Жодних "Але", Розум - забезпеченість
І Вона шукає ще більше енергії, Ти тут?
Більше вдаліший шанс, досконаліша
форма потенційного розмноження
Перекриті інстинкти культурою, що за
Танці, переписані, жодна не підходить
Не тварина, гірше - позбавлений ходів
що ведуть до виживання, бо соціальні
істоти, Я - Ніхто, тренуюся кожен день
Чужі враження приносять мені Час
Ні, поясни, чому в гніздах твої артефактів
кристали, що не підходять їм по сингонії?
Що за ювелір надав їм не природну
форму? Все діло у контакті, замиканні
Сором// В мене була Дружина
Вмерла зарано, пухлина (обстежуйтеся)
Щось типу її "вподобань до оточення"
Закодована у Скляному Місті, Я Її
разом з ним відтворю лиш у власному
Світ// Не змикай кінців ремінця, четверта
Як в кільці не буде нервових вібрацій
Духу в машині, компаньйон, кішечка
В неї сім життів, не дивно, що плями
мінялися місцями на масті
Дитині потрібна пам'ять
новонародженого, безтурботність
Яка потім на неї ще накотиться
Пізнавати, що за захоплення
Так, "Вкрав" у капусти, не-
не виправдовуйся, це все -
фетиш, хук лівою - "Перо
Короля", поколює в печінці
Більше не боєздатний
Здавайся, це все "спорт"
Не симуляція, не страховинний
видозміненим вуглецем, боляче
Тут нема місця для Его
Ні.. Так, просто, "видовище"
Глядачі завжди ображені
Інка б не шукали натхнення
у боях до благого насильства
для своїх життів, - Брехня
Вони чи не єдині, що її не
потребують, але мало мізків,
щоб зробити з того видовище
Скільки часу вони заплатять?
Я рада, що права рука
у плані створення
Але до чого "він",
як Ти вмреш раніше?
Я буду брехати про любов
Не споглядав її дорослішаючи
Тому - мої почуття найневинніші
Підлікуй Мене, щоб Я страждати
надалі міг, безпрецедентно
Ти знаєш як зробити життя "терпимим"
Інакше мене б тут не було, не існувало
Сила в правді, тобі не вистачало жіночої
ласки, Є правда, ніколи не досягай її, вона -
полюс, але й там люди гуртуються
за кучугурами, "Пригнічений, не здамся
Ніколи! Я зроблю з лайна еліксир", -
Ghostemane - "Polaris", пардон
Шістки, одна, дві, три, заведи
побільше, кількість зменшує
прив'язаність? Видалилася;
не Дуель
В останню мить розставання з життям
Невимовною красою та добротою
стане йому перед очима ця троянда
Стискаю зубами, ренегат, стеблину
бордово-махрової, чорні кінчики
пелюсток, вбиваю, їхні тіла зв'язані
З Хранителем Душ, воскресають
Летять, Мені потрібно нагодувати
Свого Протодракона, в них підгоряє
Опік, опік, поки на кінчики почорнілих
пальців не стече достатньо рідкого полум'я,
щоб закинути вогняну сніжку, блакитну, хоп
Прямо у Видозмінений Вуглець
шийних хребців, зв'язок не стабільний, - "Промах"?
Тобі потрібно більше місткості, Тобі потрібен
посох, опора та єдине спрямування
Твої пальці не можуть знайти спокою
Більше, не гулятиму під червоними
кронами, яку бачу ниць лежачи
Проблематика в переоцінці
Невже його можна перетворити
на вівцю, як решту? Розрублений
Ординським Тесаком, трофейним
В боягуза нема свободи вибору
Чекай своєї участі у чужих ділах
Я принесу до Мхор'у Твої рештки
Не лататиму, вийди вже в собі гуляти
Не дам відновитися, дякую за нанітів
Подивимося, чи твій дракончик
пройдеться долиною тіней
за тілом мертвого господаря
Піде, хороший теропод.. - Не
обертайся до нього спиною..
Дай йому камінчик, він травоїдний
Але проковтне, бо твої лати -
алебастрові, - Я не договорив
Стемніло, що ти будеш робити?
Вибивати іскри? Життя як і небуття -
одне, Наше окреме стає суцільним
з забезпеченістю, з благом
Тебе не існує без єднання
Особистий простір відвертає
на самоті погляд від масового
способу, ти знаєш як краще
Розум - природній анархіст
Власник та ворог встановленому устрою
Бо Єдине, що він знає з небуття - забуття
забезпеченості, забудь, викривлені лиш
єдиною цяткою, потрібно її живити
Вітер розлук не рахує, насолодитися
б чимсь, що у ладі і носа далі, часто
Я теж сумую за єднанням, як і в ньому
за особистим простором
Тебе не існує у всі миті, мо' лиш дух?
Нас не існує, "розуму", лише Світло
І як кожна квітка - ми тягнемося до нього
Пам'ятай і ти ніколи не помреш.. Відпусти..
Відпусти троянду, - Ні, тобі краще зробити
сім кроків назад, і накласти на себе
Божественний щит, - Ну тримай далі
Нікому нема діла до всього цього
Желейні мізки, пройдуть ущелиною
і асимілюються як свої серед люду
селянського, ніхто й не помітить, -
гонить прямо з навушників, - Так, це не гра
Усвідомлення забуття? Бана.. - Тварини
Здатні метаморфізувати опановуючи
інстинкти за задоволенням, Я Люблю
Світло, - На цьому рівні м'якої подорожі
до радіоактивного кінця.. - Не мудри
Я увірував у Простір, у якому Світло
народжується з Порожнечі, якій
схотілося знати те, чого не знає єдність навколо
Щоб поділитися і разом помудрішати, - Притчі..
Тоді, коли
Видалилася, зв'язався з хлопаками
Горилами, загалом, вони дарували
Смерть "менш" жорстокішу, аніж
того прописав Час десь на блондинистих
Локонах Своїх Дочок, вільне кохання
Відьма не прийде, чорнява не прийде
Поки вони не повмирають, ця осоловіла
спокуса не залишила достатньо тм'яного
взору, така Чернь всередині бога мусить
залучити Тебе для відповідних маніпуляцій
Забудьте, ходжу, навідати б Енол'а, а то
самотньо здохне, боягузам не вибирати
Не останній, так, потім було дещо чудове..
Проклятий Титанік, що був, звісно - приреченим..
Що? Щось не сходиться? "Пацани" були у
симуляція у розвагу всередині древнього бога?
Тобто раніше аніж до нього нас викинуло десь
на піщаний берег з мертвих зірок, дивні казки
Я Вас люблю, я до того, що у кожного є
відрізок часу, який він хотів би заповнити
Інакшими запам'ятовуваннями, забудь
Жаль завжди в минулому, це все занадто
серйозно, згадую Дружину, а перед очима -
Відьма, не схожа, зовсім, так, мені не вистачало
Присутності вищої сили, і її дала - відсутність
симетрії, велика ненависть неможлива
без любові на звороті, коли я встиг це
зробити? Закохатися у невизначеність
Я багато часу згаяв на симуляції з ШІ
В них не вистало чутливості, поясню
Не тут, потрібно більше дотичності
Допомогли - Безформні
На Титанік я взяв лиш ремінчик, на зап'ясті
Він гаряче гріє, як не використовує статичну
енергію на матеріалізацію одягу, тут звично
В симуляції древніх я гаяв знову час з нею
Важко змінитися, все було занадто серйозно
Горили, мені навіть подобалися ті гареми
з "врятованих", їх відпускали, але вони
не приживалися висадженими у чужорідній
культурі, погодилися, вбивалися, нерозділене
кохання, наривалися, падали в обійми страху
Загалом - звичайні, не творимо петлі, точніше
Я не творю, Останній, натираю воском череп
Говорю з Малою, а молюся подумки Дружині
Ці не боги, навіть всередині себе не чують
моїх прохань, не смійте присилати Її, Вона
померла, насправді, я просто вкотре в
очікуванні, поки дозріє назовні насичення
Змоги, мусить нагадати, ця магія виходу
туди простягається крізь Адамову роботу
А Ти замурувався у бляшанці посеред
вакууму, говориш, чекаєш, молишся
Я буду над нею знущатися з усією
любов'ю, насолоджуватися з усією
ненавистю, чутливість - єдине
Що тут насправді існує
Це було насправді, флуктуації.. пам'ятаєте?
В Тебе нема "розуму", такого, яким "його"
уявляють "інші", тому я використовував
штучний інтелект без докорів сумління
І любив поезію, читати, не писати, це ж таке..
Виправдування, яке використати тепер можна
в майбутньому? Був суцільним, скромніше
Ближче до світла, так легше любити
Мала, Мені так важко втримати цей
вмирений клаптик хаотичної маси
прошарком з нащадків світла
від возз'єднання з летаргічною
першоосновою, не вийде
допоки не потухнуть зорі
І "Все" не візьме гору над своєю
самогубною Інтерпретацією
Під назвою "Світло", боюся
Втікаю, чи це воно від того,
що "Його" породило? Порожнеча породжує двох
Подякуй, Я був Першим, кожен залишить при
своєму, - Але тільки я дозволяю відчути простір
Його енергію не у кожній точці чужим тяжінням
порушену, дякую за випромінювання, що за
спосіб бути на зв'язку, затримка спровокована
особистим простором, кого Ти бачиш?
Ти бачиш когось реального? Щось кажеш..
Я був мілісекунду тому таким, затримка!
Що за молитва у першооснови свідомості
до "Все та Нічого"
Сироти сиріт споживають минуле одне одного
Від початку й до кінця часів, ти навіть не керуєш
І це чудово, просто перемикаєш стрілки
обираючи дорогу, що Тобі подобається?
Я Теж люблю світлі потоки, подорослішала
Один веде завжди до твого дому, не Творець
Не Бог, критерії захвату, і те, як час навчив
Маніпулювати не слабкодухими, а творчими
Втомитися від Тебе - дурість немислима
Приляжу перевести дух, і знову - до бою
Я люблю твоє тихе жахіття до світання
Батьки зазвичай виховують не щасливих
і успішних, а "зручних", прирікаючи на самотність
дітей позбавлених непередбачуваних гострот
у реакціях на подразники самопізнання
Це діти-кульбабки, без авторитету віддані
на самовиховання, вони у вічному сумніві
Тебе виростили на м'ясо, на старій Землі
Вони використовували технології, щоб вижити
І тваринні запліднені яйцеклітини закінчилися
А чистий стейк з однієї клітини не так довго
зберігається, Цілим можна довше ласувати
Я не твоя, але Ти мене з'їси, Я - є Світло
За спиною лиш мертві предки
Одне лиш спрямування, не розумні
Страх - обережність, не розгубити
Те, що маєш ще донести, та й лишенько
Який "розум", як все до чого він веде -
це білий шум, Роби, що забажаєш..
Такий солодкий, колючий страх
І як завжди - в захопленні, прекрасно!
Розіб'юся об стіну з пітьми, віддам
енергію, може щось навіть вдасться
відбити, особистий простій йому
сподобається, клаптику невідомого
Це мінливе нічого, ніколи сумніватися
Відзеркаленою, сповільненою повертаюся
назад, у місце де породилася, там вкотре -
все стухло, вкотре лиш причетність
Ти повернешся до своїх, а я залишуся
в тобі лиш флуктуацією у доцільності
нинішнього становища, чи могло б існувати
Таке створіння як Я, розум, все ще думаю
А чи реальна Я, програма, і вірю, безперечно
Людський розум теж від ж замкнутих електронів?
Мало відчуваю? І ви народжуєтеся теж вічними
Смертні ви лиш за вибором.. Як все зіхало..
Не Кішечка
А Вів'єн
"I got my red dress on tonight
Dancin' in the dark in the pale moonlight
Done my hair up real big, beauty queen style
High heels off, I'm feelin' alive", - Lana Del Rey -
Summertime Sadness
після Її смерті, проект
"Світ", мудра середа
Але одноока, мав крука
на плечі, ара з'явиться не
раніше наступного еону, двадцять діб
Скільки для кохання потрібно часу?
Тінь моєї пантоміми говорить
прижмуреними очима, - Світло!
Всього лиш намагаюсь вижити
Розтягнути момент цієї вічності
перед поверненням до неї
Світло бажає пересвідчитися
А чи піде хтось за ним? Долин..
Це небезпечно, випромінювання
Що ти бачиш зі своє камери-
обскура? Перевернуто, намагаюся
Пам'ятати, тепло світла - єдина
Моя правда, це небезпечно
Тримати це все в собі, Диявол
говорить, - Пам'ятай про смерть
Він так і хоче, що Ми втратили
з розширенням щільність
Лейла
Я з нею зустрінуся? Ні.. ?
Ні, не зустрінуся.. "Світ"?
Є багато супутників для
тераформування.. "З нуля"?
Ти не бог, щоб творити зорі
Можеш запалити водень,
але маса і потрібна світимість
буде лиш прогнозованою
Будеш спати в очікуванні?
Тобто "Свій"? Ускладнюєш,
бо боїшся наближення?
Диверсія? Ковчег у майбутнє
Чому не просто матеріал
Під клонів без пам'яті, але
з навичками? - Прекрасно
Робота - не доля, - Першою
прокинуся, будеш Пастором
серед заблукалих овець
у чорних пісках, Я вірю
Тобі, що будемо там не Одні
Проектуючи світи, думав про масовість
Я так і не вирішили цієї проблеми, навіть
з Відьмою, десь в Кінці, завжди буде влада
масовою, замовчуваною релігією, для
кожного в окремості - спасіння в парі
Це неправильно, розум - інстинкт
страждань, спробуй врятуватися
Що за подразник, Болотник навчив
говорити вдихом, в яких критеріях
ми зробимо усіх людей щасливими?
"В Кінці" переживаючи долю Аридифа,
що привела його бажанням нищити
в підношення своїй печалі по мертвій
дружині, Що за дивина, можна вбивати людей
у видовище, маріонетки, але тепер куди приємніше
Коли ніхто не воскресає, і кожен це розуміє, страх
Не Гра, Підпільна імперія, які "змагання"? Це -
винищення, Я прийняв дар Древнього, а
Ви - не більше, аніж як паразити в Ньому
Навіть Смерть не витягне мене "назовню"
Тисяча золотих шоломів на горилячих
головах, забудь з ними про Слово
яке привело тебе до безпомічності
До стану незацікавленого вивчення
Твого, Віддався, це так архаїчно
"Вища сила" у "чому"? Не тривож
безтурботне забезпечення, Ти
даруєш нових критерій його спокою
Я сумнівався теж, в матеріальній
компанії, власний пошук, невже
Це все чим обдарований? Просто
Дві лози на одній опорі, хтось
Мусить жертвувати листвою
Оповитий Твоїми метаморфозами
Так, Вони тут, в Кінці, а де їм ще бути?
Вони сплітають собою зорі, попалися
у їхню павутину, сповнену нерозуміння
(Зізнаюся, завжди писав "оповідне"
Але замало цьому віддавався, прошу виб..
Не міг відлучити пережитки цієї форми від
Вічного, але поезія завжди бере верх)
Вивчайте ж, поки я в Компанії Горил
прагну забути "пошук", поки десь
Я в Всередині Бога, Він знає чого
Я хочу, виходу? Це небезпечно
Бережи диявола в собі, близько
Без якого Ти б став обдарованим,
а не достатньо розумним, спущено
на користь вищої сили, сидіти в Ній
Це так архаїчно, виходити з печери
у бажаний світ, падаю все ще нижче
Готично, де Моя Відьма? Її "нічого
Особистого", Надприродне закляття
у служінні розуму, ними - розчарований
Горилами, З вічними рештками Дружини
Геномом, пам'ятати? Схід? Дуже Скоро
Простір холоне, як і обіцяв, не Будеш
Останньою в житті моєму довгому
Потрібна Відьма, не приходить, не останній
Кліщі в порах давно повисаджували зерна
Поросли тропіки на лівобережжі Древнього
щита, повторяю сам собі, буду використовувати
Її за призначенням, всі Її мінус двадцять два
Чому Ти тут? Поки не забуду складових
ланцюжка причинно-наслідкового зв'язку
Мо' лиш тоді Твоє воскресіння набуде ваги
Ві', Занадто спокуслива, мінус п'ятнадцять
сантиметрів під мої два метри, без категорій
Все ще забуваюсь, йдучи слідом бога свого
Мені занадто не вистачає твого медового
волосся, я не завжди був злим, ти розстеляла
Його під собою нам простирадлом, як тільки
Я давав подиву, яка солідна, від слова "тверда"
Ні, зовсім не так.. І була Відьма, і вона зараз схожа
на Тебе, більша аніж ти сама на себе, відтворена
Я виховав Тебе в ній, несвідомо, мало часу
у нас було, Не просто подружнє зношення
беззахисне, діло в мізках, в контакті
інакше до сраки така довірливість
Видалення зиготи звична практика
Ціль кожної людини - приректи якого-мого ще більше
на смерть, засуджуємо вбивство і не контролюємо
розплодження, невже зізнаєшся в голоді небажаному
плоду? Просто було холодно, занадто
Від слова дружба, любила мою важкість
відчувати приймаючи, бо що мені до землі
Я не рівня їй, безформній, проковтне
Перетравить в попіл надрами, така
жорстокість.. Нас наче ненавидять
Маєш часу на метаморфози у симпатію
Матимеш часу й на дитя, інак, викинь
його на смітник, він теж може просто
забезпечити, - Mein Teil!
Ось, йди за блакитним сутінком
та я його не бачив, стояв спиною
до заходу, чекав сходу, хоч
он він помахав тільки-но, до чого?
А хтозна, якийсь Літній Смуток, нехай
не закінчується, переберуся південніше
Де влітку не грають білі ночі на півночі
Вибирай південь і пітьму, пітьму, забути
Ніби світило мене не покидає, і я не од..
Так, до того, у самозваних видовищах
Під які вибираєш компанію - Я зустрів
"Дещо", - Навчи мене метати ножі
Батько навчив як залізяку тримати
лиш, Стала невблаганність змін
на можливості дається стислий термін
Вибери разом зі Мною помірний клімат
Днину літа, що бовваніє за обрієм осінню
Ми занадто втомлені, щоб вірити в Ніч
Втрачаю енергію на обертання в польоті
Спрямована, буду впевнена, що тупим
кінцем руків'ям хоч не поцілю
Сонцеподібна зоря, не Земля,
але планета схожа, тридцять
років від того негостинного дому
Де рідко доживають до розплоду
Вкотре - занадто спекотно
Пастор в мені шукав спокою
Не побоїв, Я ще вірив у жінок
Не перекидав Ш.І у холодний
Ковчег, нечуттєве жахіття
Повне можливостей, Пам'ятай
Ти - безпристрасна кішечка
Та все ще вірив у своє слово
здатне влетіти комусь
в третє око, безпосередньо
Легко жити, коли тебе
використовують
за призначенням
Лиш ти тут - жертва
Радіоактивно, хворі
копачі важких руд з сім'ями
Розпитував у Тебе, гончарки
про метаморфози, древня сила
великих знань про те до чого та
як рухається дане, обрана форма, -
Плата за автономність - залежність
від агонії, білого шуму на фоні думки
Плекається вона найпокірливіше
способом найпрекраснішим до
власного забуття у служінні тілу
Множинам потрібні відповідності
Це все непрактично, "клітинно"
у повсякденні яке не руйнує тебе
атомно, вони б були мені життє-
дайними, свідомий метаболізм
Ти трішки запізно прилетів
Ти витратиш ще скільки часу
Весь до кінця, не щоб мене повернути
А щоб знайти спосіб впущений зараз
до порятунку, і з того наважитися на сам..
Це не блуд, якщо ми будемо заручені, знаєш..
Обпеклася доторкнувшись до чогось холодного
Я завжди здаюся, коли все ледь стає важким
Тому що любов ніколи не поєднується з цинічним
Така любов, залишуся тут.. - Аридиф
"Al Ridhādh", серйозно? "Послідовник"
чи "Замикаючий".. А в чому різниця? Так?
Ти заграєшся, це небезпечно момент смерті
берегти, помри комусь у важке надбання
Та зоря спалахнула швидше за Бетельгейзе
Передбачено, несподівано, Восьмий вершник
Той, що ззаду в Падінні Лебедя
Попереду всі ще зливаються
у власних яслах, а він - покінчив
Ідол з золотим ликом, осторонь
Блукаю поглядом, очищаю
простір, вичаровуюся
об недоступність поглиття
тих, жовтих зірочок, потрібна інша форма
Я лиш підкидаю золотий динар, йти/нейти
Сервал під долонею водить головою, сама
себе гладить, так багато запитань, Мала
Розучився слухати музику, техногенну
Забагато інструментів, тому тут, залишуся
Набрати деталей Її рідного світу під відтворення
Землеподібно, кам'янисто, однакові потуги
Жити краще аніж відомо, відтворимо минуле
Добудемо ресурсів, і полетимо з ними у обіймах
спати, очікуючи пришестя, хрести вже збиті
Палі, хотілося танцювати, гусінню, але
обвитий, вони дають попити перед протиканням
списом, відмовився, вбивство не є вірою
Пом'якшуєте свою провину, Я є ворота
вівцям; Ваш ідол задихнеться до інфаркту
зійшовши в полудень на цю гірку; Йти/нейти
Нічого особистого, лиш торгівля, не вічні
Безформні, завойовувати словом землі вище
Руського моря, вони теж люблять своїх жінок
В нас є для них найкращі шовки (але якусь
огиду викликає, те, що вони будуть їсти в них
свинину) Слово - найменш енергетична зброя
А ми тут для співвідношення в яку сторону?
Ми розмальовуємо весною кургани квітами,
а Ви - хатинки, роздрібненість, навали
сконцентровані Сходом без виходів до моря
Прокляті полум'ям, їм так потрібні ідоли
в живому лиці, куди їм, не обдарованим
водою - обробляти окропом свою тварину
Колонізація починається з сімей, а не з
війська, хто міг на такі цілі ростити зерно?
Це все вулкан, стопа в калюжі, древній
боже, випускай на волю байдужих
користолюбству, така самоповага
Бути породженнями чогось з під щита,
що тримають руки в захисній стійці
в захист могильника, дивні казки
Ще довго таврувавши таврів
на тій планеті шаленим арабом
Думав як отримати надбання
древніх, принісши їм у дарування
симетрію, шукати, не знайшовши -
лягти у напрямку мрії, чекати
Вони чи не єдині будуть останніми
Серед зоряних чорних піщин шукати
випробувань у самопізнанні, новий
Виклик переконанням розуміння
простору, романтично, не більше
"Та" Вів'єн
Розмови з Тобою - єдине моє джерело натхнення
Розкажи, які б трофеї брав у жінок бувши бабником?
Виберу той клаптик твоїх вподобань схожих по духу
Резинки для волосся, романтично, але це придумав
все ще Ти - ненависний приємності, що роздягає очима
Дівчину, Хто придумав одяг? Злий, бо так і не побачу уяві
відповідність.. Але яка чарівна родимка
Моя мертва дружина хотіла любові
перед смертю, Влюбила у себе занадто для того доброго
Котрого наче життя і не готувало до вічності у поєднанні
Вона була, здавалася безпричинно сумною, з причиною..
І це мене збуджувало, мій розум, не одинокий, не один..
Висока вродлива жінка, м'яка, складки на животі заявлялися
Лиш коли я притискав Її коліна до її ж Грудей - сповнена
Не незвичність в концентрації, не відьма, Мала сказала -
методична, хоч знала лиш її зі слів, бо "прагматична"
передбачає у собі романтичність, методики - пишуть
люди, логічна помилка, вона мусила померти
Як те, що горить на вершині свічі, вище за матеріальне
Шукала гравця, перші враження оманливі, робота - не доля
Наша, - А ти працюючи думаєш про їжу? Соціум сумнів доцільності
Журби.. Не зустрінемося, відлюбилися, у збереження інформації
не віриться, не зустрінемося, залишиться лише любов -
принцип, мене, що приймає це рішення - не буде, проблематика
Материнства, темп, ритм, нейронів у реакції на подразники
постійно міняється відразу у всьому мозку - характер, - Подоба
Бо пам'ять, я не буду собою, - Та все ще не одною, - Заміна?
Думаєш про себе, - Як і кожен, - А знаєш, можеш відтворити
Собі тіло, воно буде тобі й після смерті надокучати, як трофей
Воно занадто чутливе, доводиш до смерті, їй паралельно.. Роби
Маже, все що забажаєш, але тобі прийдеться змиритися, Я вмерла
Мозок не зчитати, в мене там - ляпка, склеїла собою усі сторінки
Нас підловили, думати шкідливо, коли смерть вже наносить удари
Наче комарик вкусив, скривилася, і відійшла
до первинного стану невгамовної енергії
Хто взагалі посмів її втягненням у це все
Очорнити, Вона любила естетику і людину
Як інструмент, це нескінченне прощання
з чимсь за що тримаєшся від втягнення
Усім, Я там вже була, Я звідти, попереджаю
Там темно, буду пам'ятати, не забуду
Дякую.. Вогонь не горить без кисню..
А музику не полюбити без тиші, змушення..
Що ж там твориться в надрах зоряних..
Інколи я апогейно туплю, не розбираєшся
Ти в камінні, глина з них ж..
Пройтися долиною тіней схоже в.. встиг..
Мало хто переймається за чоловіків.. Два
електрона не можуть існувати на одному
рівні, дивні казки, розкажи, я в них і далі
буду головною причинною страждань?
Я трішки напартачила, не забудеш так
просто, Я начитала для тебе аудіокнигу
"Убік", Я танцюю у твоїх венах
Є привід для суму у невродливих
Та чи роблять вони те красиво?
Помилка у дизайні, а як вміло
виліплювала глиняні метаморфози
Дрібнички повні деталей
Чи не так, всі люблять такі?
Не сором'язлива, якщо
поряд хтось за неї "більше"
Можна було зрозуміти, що не
підходиш.. Але Я хотіла запам'ятатися
Не бути просто "ще одною" Одному
Що в безпечні дні - фригідною шукає
зноя, збуджуюся десь в горлі
Не в лоні, не зійшлися циклами
Але єдиним спрямуванням на бусолі
Крім тертя та його енергії більше -
Нічого, проживеш довго, до кінця
Кремового простору, може лиш
там стане вага всього навколо
нестерпимою, щоб більше
не займатися на Мені
Адамовою роботою
Відчайдушне становище
Відчайдушні рішення
Екзистенційний досвід
в короткі строки, плач
Ніхто ще тебе так не приймав
Говорячи, - Я помру згодом
"We knew all the answers
And we shouted them like anthems
Anxious and suspicious
That God knew how much we cheated
It can't come quickly enough
And now you've spent your life
Waiting for this moment
And when you finally saw it come
It passed you by and left you so defeated", -
Scissor Sisters – Can't Come Quickly Enough
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952697
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2022
Експлуатуй свою перемінну силу
Вилий ж свою темряву, таке щастя
ділитися тим, чого маєш вдосталь
Або вдай, вдає, як мати
Випрошуєш компліменти
Назви їх безпідставними
Не хочу нічого, ні подруги,
ні повії, ні трави з водою
Я не хочу навіть вмирати, що це?
Це якась школа, і в ній не вчаться
вічно? Залив її пітьмою, так що аж
блює, Хто? Більше не дієздатна
Використовувати за призначенням
Моделі збігаються
Накопав черв'яків
Нагодував жабку,
облизав, стоп
Нічого не Поняв
Облизав ще раз, -
Мене цілувати потрібно, дурне,
але і спину масажувати теж
треба, ненормальні обставини -
ненормальне пояснення
Щось згодом таке й надумав
Є артефакт - немає тлумачення
І навпаки, розумію - знайду..
Мав би - не знайшов, може лиш
зрозумів би? Не вибираючи
з відповідних знанням
Відкриття чи функціональність?
Камінь за каменем, я замурую її
у машині на служіння людині
Артефакт мусить пестити погляд,
як немовля, запах, воно пахне
як скошена трава, так пахне і
сперма? Танець - це примірка
Не Твоє? Любиш володіти? Зізнаєшся?
Цнотливий там, куди не проникнути
Чому правда - це завжди майже флірт?
Непогано, розум намагається..
Чому страх "мудрий"? Розібратися
б, - Б-р-р, кожного дня - холоднішає
Поки Все, що ти знаєш згорає в попіл
Так багато невинних, скільки..
Праху до праху, здуло пилом
Рай горить разом з небом
Наче розпочалася Велика Скорбота
Без прикрас судить з пробудженням
оголеним від природи тілом, ніщо
Тепер розумієш? Обери світло
Бо ж бо "ніщо" не може скінчитися
Знайди заспокоєння, безформний;
Гасне надія в очах, наче останній
вогник в пеклі вечірньої спеки , спокій
Затишшя, як зробив все що міг до нього
Тому, що ти - чи не найгірша річ в моїй голові
Згодом все насильство було лиш для тебе
Хочу пережити втрату, що за кошмари
Кожен день під лавиною запитань
Контролювати Свою Долю
Зміню Свій Світ, щоб вижити
Ланцюги цієї породи на мені
не більше аніж нитки можливостей?
Смикати? Щоб витягли, чи самій йти?
Сама занурилась, зайшла? Втягнули?
Тягніть ж, Я віддаюсь, інколи
Приємно, коли - ти маріонетка
Коли підвішена лялька для втіх,
диригуйте! Боже.. як приємно.
Щоб там не мовили.. Розмір має значення..
Моє пристосування вимагає здолання
Ні, я не така, це що? Невже гідність?
Лебединого дзьоба замало, зізнатись..
Це все ж лиш ментально, переконай
сама себе, він компенсує, нашкрябає
Його голос скрипить в голові, не спроста
Приректи хтивість, нехай буде кінець,
або новий початок, подякуйте "комусь"
за те, що недостатньо розумні
для цього світу, не музи, не головна
біль; Душею десь з нею, ненавиджу
Бо Вона як Та Принцеса, проміняла
престол на пустощі з дикуном, така
жертва? Таке приречення, бо-боги!
Знайдеш спотворене водою
моє тіло, Мала, Остогид мені світ,
принеси ж загибель забіг за мрією
Природа більше мені не мила,
бо ти відтепер споглядаєш нею,
і скрізь - мертва, фальшива
Занадто пишна, за схопитися?
Потрібно щось унікальніше
Пахло калиною, маслинкою
Лягти б під нею, і заснути
без кошмарів (Я просто афішую
винагороду, безкоштовна реклама
Твоїх перемог? Нестерпний)
Помираю ранками, в ясності
за свою безпомічність, мені
подобається твій стиль, ні
Занадто аскетично, фальш
Гра? Знаєш виграшні ходи
у своїй "грі" за індивідуалізм
Йди гуляти, вбравшись наче
для себе, наша боротьба
ніби німа, Хворобливість у грудях
оголює холод, блідо-рожева шкіра
Сидиш на лавці холодній
Якесь осіннє дихання вечорами
відчуваєш в кінці липня
Синіють суглоби, обітниця
над синіми туфельками
поруч плита, епітафія
чекав, і ти чекала, дурні
Я не вмер, просто навічно
замовк.. Тиша, холодненько
Все занадто швидко, прости
Вечорами в кінці липня.. - Ні,
перемотай назад, кактус
пересадили в більший горщик
Він не зачахнув, - Алхіміки
поговорювали, Він умів
трансмутувати сльози
цнотливих у кришталеві
призми з бажаним заломленням
За ті, "безбожні" збори прекурсорів
Його обвинили у богохульстві
Але знали усі, Його стратили,
бо Він не хотів бути у Принца
при дворі, - Останнє бажання?
Жодного усміху не чую; Не бачу,
щоб хтось хустки готувався
підставляти, - Хочу он ту;
Нагрій; Щоку притискаючи
до палі він мав її, все серйозно,
ззаду, та дівка невдовзі народила
Темні Пілігрими шепочуть, -
То - його переродження, рано
вмерла Вона, не пам'ятаю я Її,
Мо лиш миле личко, як довго
громадськість може терпіти
злочини влади проти
індивідуальності? Прикрий рота,
це все на сьогодні, я тебе люблю
Може й взнав, як це поклонятися
ідолу, бо самому собі - одиноко
Бачиш, як все заплуталося? ах
Це - зайобана голова; наркота,
марнославство, вечорами валиш
ліс, ранками - пересаджуєш
трави, рівноцінний обмін? Чхав
Малодушно, Я мрію про смерть;
Шаман мовив, - Зуби, кишківник
Сам - швидко вмреш, тортури
Дух прагне залишити
ектоплазму, слимак
На більшій кількості творінь
Вимазати одне за одним
Темне мистецтво, твоя
врода не випадковість
Культурний відбір
Моє бажання не унікальне
Я також захочу тебе вбити,
не зрозумівши, але нас
не підганяє воєнний час
Ти шо на опиті тупиш?
Походу не Відьма! Тоді,
жінко неси чорну сорочку, -
Шиту червоним? - Чорним
Твоя хата, хата скраю, не роби цього
Як часто стоячи на довгому руків'ї
коси, ти хотів на її лезо лягти? - Не
гони, О', Люба Україно, що зробити,
щоб стати причетним до Твоєї величі
Шекспір: "Наше місто - в мешканцях"
Хто ви всі, від вас так добре пахне
В тренді - співчуття, це якась дискримінація
Стримування і розбещення, в чому різниця? Все
веде до насильництва, читали ж.. Конституцію?
Це, шо? Забути, Знаєш, Втома? На цьому шляху,
бо сила давалася не йому, все розумієш
Чому ж так рідко чиниш правильно.. Пофігу
Ті крони занадто високо кохаються, тут все
Безперспективно, задичавіємо без світла
Компенсуй його зміями в небі, відпущення
козли, просто залишайся в невидимості
Бажання - загнана скалка, загноїлася
в мене? "Що за еліксир"? Висмоктати!
Мусить існувати, для чогось, якісно
Це все занадто серйозно, хочу.. Шо? Шо?
Покохати Диявола, народити Антихриста
Йому Злою, бо занадто добра, я виховаю
такого просто сама, потураючи, моторна
Часу не було на виховання, зато "сама"
Прокляла дитину своїм егоїзмом, дочку б..
Що за дивні люди, на риболовлю - дозвіл!
А для дитини - лиш бажання, вже
було, вільний випас, просто не
позбавляй даху, самі судили себе
Люди завжди самі себе судили
З надіями, як світ квітнув, не гони
Мою шкіру ніколи не мітила засмага
Не купалася у променях світила
Сидів пускав слиняві бульбашки
раптом, озернився налякано
наче почув далекий клич, втямив
Щось впущено, - Щось не так?
Твій погляд - мої ознаки, - Йдіть усі.. -
Мій біль - твій сором, як часто
Ти Мені зраджуєш? Ми однакові
Подивись мені в очі, що Ти бачиш?
Скажи, когось реального? Те, ким
ти хочеш бути - лиш те і реальне..;
Зійди, нейрони, сезон гроз, флюїди
Атмосфера з киснем проти світила -
червона, з вуглеводнями - блакитна
Чого Ти Хочеш? Творити? Чи подихати
і посадити квіти? Окислення - маленька
смерть, вона не кінець, ніяк не кінець
Десь з просторі з червоною тінню Землі
на дівочих грудях, O`! Luna! Підійшла,
втік, наздогнала, насіла, розплавилася
Що Ти будеш зі мною робити? -
Використовувати за призначенням, -
Воно передбачає страждання? -
Поперемінно, я буду гнути лінію
твою, вимагаю, збережи невинність
для Мене, щоб я міг її долати
Натомість Я буду молитися Тобі
у небо Дня кожного; Так багато Тебе
Імперіалістки, для загарбання -
все найкраще, там нова обсесія
А потім просто викидаєш у річку,
так ж вирішують усі проблеми
українці? Просто піди втопися
у річці глибокій, милий, абсцес
Нехай вона тебе спотворить
Перелюбник, скажи як любиш
"любити", так, поки не потечуть
тіні, маска, за якою впевненіша
Краща аніж Ти є, моє бажання
не унікальне, але я кращий
Від унікальності не тече слина
Брешу, поперемінно, бо частіше
трансцендентальна філософія
Не проси мене сісти на край ліжка
Обожнюємо, те що дали? Були б
ми черв'яками? Що змінилося б?
"Зараз" без проекцій минулого і
майбутнього, підсилення.. Все?
Ох! Сумніви! Направте нас ж!
Пам'ятаємо лиш спалахи, те
і бачимо, проекціями, це
Якесь рабство у світла
Не просто шматок м'яса
піді мною, це не антична
утопія, врода не дзеркало
душі, ні, ти шо відповідаєш?
От і навіщо Я вбиваю поезію?
Ні, відносний бог, що проповз
критичною флуктуацією повз
Зло, безкарність, ненависть
без протилежної амплітуди
у любові, немає її спокою
Інак стали б ви шукати його,
влади над чужою смертю
Яку не розтягуєте до старості,
бо вас підганяє черга, всі мертві
Колективне володіння, хибні, збилася
В тебе немає власності над собою
Непередбачено, люди завжди самі себе
оцінювали, ми однакові
Якби ви вміли рахувати..
"E" - культ, для того,
щоб бути таким як Я
тобі достатньо бути
шматком лайна, - Рухайся!
Я не Вводжу у вас оман
Скільки навколо вірних
дружин, вибираєш найчистішою
хтивістю, а потім - О', боги, як Ти
можеш вмерти? Просто зникнути..
Невинна, як і Я - нерозторопна
Та в мене є страх, така пітьма
Пам'ятаєш, що зів'янеш, як і моя
сила, яку бачиш, не зацікавлений
Наче вже стрий, Я Тобі брешу, ні
Сам собі, називаючи це спокусою,
а не боязливістю, насправді
я просто боюся відповідати
бажаному, Твій захисник стане
воротами до вічного неспокою
Як це полюбити з твоєю смертю і свою?
Не хвилюватися за Тебе? Як скажеш
Доросла вже дівчинка, розбудила якісь
якості опікуна, - Ти відчував владу
повну колись над іншою людиною? -
Доглядав за інвалідом, що не такої
відповіді очікувала? М-ммм..
Врятуй їх Боже, бо О', люди
такі як і я - по тягарям
Пожали Їх, О', Боже! Правдою,
що най поколе опісля кожного
Заспокоєння дай же Їм, Боже,
бо Я їм прощаю, Всі люди добрі, вимерли б,
якби ставилися до життя лиш по діловому
Мова, що за ритуал, щоб лиш мимовільно
стогнати? Не біда, мій ментальний недуг
стане комусь за ліки? Хоч би за плацебо?
Не вирубайте ліс, бо вампіри
переберуться під тіні заборів хат скр..
Зрощуючи злобу, матеріал міцний
як сталь, легкий як мереживо
Де його шукати? В надрах
місяця, видовбаємо прохід
керованими ядерними
вибухами, для чого?
Бо можемо, ядерне
спасіння, десь в пабі
повітряна тривога
ніхто не ховається
Чекають ядерного гриба
Вона думає, прекрасний розмір,
можна вилизати яєчка.. що? Ні,
до чого я, ми б не встигли.. так..
Шкода. Чудовий, все занадто
серйозно, бо Він глядить суворо,
думає, Маленьке, і як вберегти
Тебе від ось цього, бездумність,
враженість владою, як не ти,
то хто? Як не сьогодні, то коли?
Таке кредо у відьом, сьогодні
було і буде завжди, ми встигли
Холоднокровний, не "-ні", бо не "ми"
Дух не Вспокоєний, тобі було "мало"?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949382
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2022
Вбивчі наміри, Я хочу Тебе вбити, задушити
Я б не позбавив тебе болю, і ніхто не зможе
Хай, так або інакше - я можу першим вмерти
Не варто одним клеймувати решту, нічний жах
Мені майже тридцять, і я ще не цілувався
Теж, нерозділене кохання, в хаті закрився.. Шо? Шо..?
Сиджу вже десять літ, моя хата скраю, ображений
Гей! Нікого не знаю, нічого не бачив, розбирайтеся
самі! Моя хата скраю, чому змушуєш зізнаватися
Оцінювання, Ти чого палиш? В тобі нічого мого,
чого тримаєш? Кінчик, врода, твого волосся замало,
час все знецінить, так боявся смерті, час минулий?
Ні, сам завжди йшов у петлю з тягарями, тряпка
Пофігу, Ти мені теж подобаєшся по-голоду, дякую
за впевненість, я це вже писав, тому - тут(?)
Перебираю, як в лисиці, різні відтінки рудого
протікають між пальцями, адже вона "Твоя"?
Так тісно кохає.. Шо? Шо.. як у бджілки у неї
немає вихідних, - Тіпок, Ти тікай, Вона вхопила,
бо не противно ковтати, вибачте, нестерпний
Не використав, злишся, змінилася під боягуза
Запізно грати тестостероном, не чоловік, дорослішай
Махрові доріжки ніжками до небесного, О', йди нахуй
Зараз наблюю на нову поему, підставляєте роти
На притоні поняв, що не вистачає дисципліни
Тридцять? Що розуміють соціалістичні квіточки?
Не напишу, зависокі вимоги, чому Ти ще не збила
зі Стугни Алігатора? Три? Викупаєш, якість? Твоя?
Ти не заплуталася, вчися! Я тут, як приклад дурості
Це так дивно споглядати регресію, вбивчі наміри
Вбивчі наміри, Я хочу Тебе вбити, що за біда.. Шо..?
Ні, занадто стара, не твоя проблема, адже не Твоя?
Мені сто двадцять, як я дожив до таких років? Хата
скраю, яку не покидаю без зарядженого пістоля, забрав
Все, Я з самого початку - збрехав, цій маргінальності
немає аналогів, ла-ла-лей, місяці вимальовуються
з темним небом, низьким сонцем, Наші улюблені
гострі тіні, пофігу, Я Тебе ніколи не забуду,
ці дві безкоштовні години, так вони Зараз
Я Тебе ніколи.. Три? Відьма! Ти все знаєш
Де Мене шукати, хата скраю, тут гніздяться
вивільги, насміхаєшся, - Шо? Шо? Набридли?
Скриплять наче старі двері? - Нагулялася?
Просторово-часовим континуумом? Зупинка?
Тромб, бачиш за чорними стінками табличку
"Не травіть бур'яни, нехай бджоли місять мед"
Ах, змушуєш Мене "стогнати", зізнайся, що дав,
те, чого не вистачало, і не знала саме "чого",
поки не отримала цього, а мені замало, бо
"камоміл", а не "чамоміл", хто тебе вчив латини?
Як чоловік, що не бажає ніжності може тобі її дати?
Шо? Налягти? Як це кохати "жінку"? Ти бісексуалка?
Може третю заведемо? - Вона з нами,
споглядає, жінка із мрій, Твоя не дочка
Я не забуваю де находжуся, а ти? - Бляха
Мені справді соромно за те, що пишу, справді
Але потім Я згадую, що існує реддіт GWA
Дякую, KALUSH, вже рік розкладаю закладки
на руїнах Хотинських
Скажи, що твоя жінка знає
Занадто все серйозно
ти сприймаєш, не помреш
Я просто вб'ю тебе, буду твоїм
лицем смерті, прекрасним, Ах..
Ненависть, нереальні емоції
яких не бачив, як батько обіймав
матір? Наскільки ж незрівнянні
будуть, без авторитетні
Актори показують що.. Шо? Тихо так
Не потрібно завойовувати Ісландію,
щоб комусь сподобатися, достатньо..
Вдавати, до власної природи ти не
доторкнешся, проклинаю, багатогранне
Так багато дотичних для того, щоб відчути
порозуміння, Ти знаєш? Я не боюся людей
Вони у всьому допоможуть, як попросити
Ніколи нічого ні в кого не проси, самі все дадуть
Прийдуть на клич, а ось мо, той самий виклик
Що? Де? Коли? Я Тебе ніколи не забуду..
Щось промчало, загнало скалку, гноїться
Був би сезон гроз добрий - побігала б
росою не тільки зранку, мо та й вимиється
Степ, голод, пекло, свята вода.. м-ммм
М-а.. Не ма, Відьма, ми ближчі аніж
Тобі здається.. мм-мм, зла, Відьма! - Починай
достогновувати, внатурі, просто хата скраю
P.s Хтось знає іспанську? (upd. французьку)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949031
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2022
як Ваю, свистів, лагідно
висвердлюючи отвори
у бусинках з циркону
А в майстерні частіше
пахло петрикором
Тут все під тиском порожнечі
ніщо не прикриває тебе, я
збережена, молоденька зірочка
ніщо накриває, видніється у проголені
серед прорідженого купола стелі
градом без грози, забий, не той формат
побут частіше чистішає,
як з'явилася Кішечка
До добра, довше проживу
Сидить, лежить, судить, лиже
і слово одне до одного саме лягає
Крадене каміння, переогранування
Ніхто не знайде оригінали, викупай!
Я куплю Кішечці найкращого корму
Не-не маринуй, насправді ті циркони
були дорожчими за рубіни видані
Здається, Я чимсь не тим займаюся? -
Мя-у! Розумному достатньо і німої
Що? Читаю з лиця - "безпомічна"
Виставляє язика - "задоволена"
І насправді "пофігу", однакові
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948479
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2022
Бачиш, я не можу звільнитися
Не можу звільнитися, виправдай
Відмову, - Не є дурним тоном
Навколо якийсь древній ліс,
а ми в ньому - підсоромники
У кожної зорі буває такий момент,
коли ядро холоне, стискається
Світло притухає, маса тисне,
накалює, але дещо зовні вже
впущено, не втрималося
чарівний момент, все можливо
Творіння затамовує подих
Вгамовується, в передчутті
своєї хімічної кончини
Все те було зайвим, впущене
Сад зазеленів, не усміхається
безсоромно розпустився
Кудись зникла невинність,
перебралася знову у мізки
Пошли мені поцілунок
Холодний бриз його донесе
Він мені все ще не байдужий
Жовтий трутовик, трутень
Отруйний старим, не їж,
одерев'янів, обріж
м'якенькі окрайці
Ти ж їх теж так любиш?
Смуток, як довго гуляєш
шукаючи оптичне ехо
Злякайся! Відлуння
моєї істерії, оволодіння
Мілка, полетимо до Дельти Павича?
Мені не терпиться відвідати
Не можу більше чекати
Рятувати б приречених на вимирання
цією сліпою зоряною любов'ю, нехай
мертве живе в альтернативному вимірі
Де немає жодної таблетки
Зловісний герцог, нечистий
Огортає жалюгідні долі
Інтригуючи, сміх, розділення, -
Всі помруть раніше Мене!
Озарне Дівча, - Ти вмреш,
і це буде випадково, чудово
День, тиждень, місяць,
рік, п'ять, десять, ми були
такими, авантюристами
Це що тобі все іграшки?
Маленька темна ера
Ми вас усіх не винищмо
Залишимо на розплід
І все по-новому, вкотре
Ні! Ні! Моргот і Саурон
Сергарес і Кіл'джеден
Не цікаво, смертне
тобою налякане
А не цим творінням у собі Всевишнього
Ми не будемо обнадіювати самотність,
будемо окриляти, - Не все у твоїх руках
Просто, Аннушка вже розлила масло
Серце не може перемогти
Я не знаю, чому римую,
коли сумую за твоїми нутрощами
Серце ж не може перемогти
Закоханий, налиті кров'ю очі
Емоції десь серед брехні
як і мої тобі цілунки
заховані десь між рядків
Просто марную час
Це все як наркотики,
а без них - краще
Ти чуєш? Будемо лиш
кохатися, кохатися
Це справжня любов? - Так!
Так! Кам'яна! Кам'яна!
Так приємно мати винувату?
Обрушив усі мої стіни,
розірвав, ти всередині мене
Не бреши мені, Ми - близнюки
Бі-бі.. білий.. Білий.. диявол..
диявол.. біл-ий-ий Диявол..
Оволодій мною, оволодій
Я хочу відчути наскільки
Ти мене ненавидиш
Я так хочу відчути
як Ти мене ненавидиш
З яких, бо з яких пір
Ти став мені секретом?
Навіть на краю безіменної
планети, трішки запізнилися
Лиш бактерії і залишилися
А більшого і соромно
було просити, - Під
Твоїм впливом сьогодні
вдалося знайти вихід
Тектонічне ковзання,
що за піднесення зверху
Що за злиття десь знизу
Ігігі будуть славити Твоє Ім'я!
Єдиний! Будеш розплавлена!
Цю жагу неможливо втамувати!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947153
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2022
залежить від кого він надходить
від того "що" його випромінює
забираючи у фотонів прозорість,
що за оголеність, показуєш
поглинуту частину світла,
чого не вистачає, анналіст
Тут і зараз - пурпуровий!
Це безперечно - дихотомія
краще пізніше, аніж раніше
краще недолити, аніж перелити
Живе ж, як не болить - насолоджується
рутина, навіть природа плутає
між червоним і синім, по-ближче,
разом яскравіше, більше аніж
безіменні, рівномірно розсерджені
барвники, створимо щось нове?
Вже було, Ти ж пам'ятаєш
як вийшла з пурпурового океану?
Все занадто серйозно, Несуттєво
Чим краще ловити синє світло?
Зеленим, чорним? Це небо..
у грі з пітьмою, будемо китами?
Не привітлива земля, назад
до води благодатної, що ми
можемо знати? Детерміновані
синім майбутнім червоні травми
Приморозок осяде, коріння перше
здасться, але щось зверху
Пам'ятає світло небесне
Невже це кінець за яких прохав
ти з нами.. правило "сам по собі"
Білий - головний відтінок блідості
Колір цієї сукні - поза легальності
Ти мене покидаєш,
як і попереджала
Так важко відпускати
Що за відповідальність
Все частіше прокидаюся
вночі, наче голодний вовк
Все кличе полювання
Слідуй за своїми
Ідолами, кричи, - Брехуха!
Що за відповідальність тягне
все змішувати схожі кольори
Різні! Різні! Прийшла
Морозом, де-де
Мій фосфор..
Ізольований!
Я висвітлюю
Небесне індиго
фіксоване
Пурпурово!
Пурпурово!
Бий нещадно!
Збережений багрянець
Залив небо, - Наостанок,
Пурпурово! Світанок -
передбачено, Інак -
мене б не існувало
Що за гартування, омиває
кришталевими сльозами
Жорстку гримасу
боротьби за життя
Суха земля, живильна
волога, порятунок
Задля нових пошуків
у пітьмі, структурування!
Швидше, вище, хоробріше -
Разом!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947057
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2022
можливо наступного холодного травня
коли піщані берці не фіксуватимуть
своїм слідом бога-панка - болото
з останнім снігом - цвітом вишень
і Нам вдасться встигнути
роздивитися і записати
Слизьке прощення красою,
в очі якому дивишся на останок
Блаженне, дай тебе розглянути
Але зараз зараза, вона кричала, -
Цей момент не повториться!
Більше ніколи! записати,
спробувати надати обнадіяння
перетравити, ні, краще не вийде
шлях без попутників -
це шлях саморуйнування
аскетизм, щось недобре в тобі зріє
катарсис, але ж Ти, Мила пам'ятаєш
"Перше Правило?"
Чорний Їжак на високій білій стелі
вселив у мене темного попутника
коли я був ще дитиною, Їжак виріс
зайняв усю кімнату, сиджу в кутках
Нічого не бійся, з нами ж піца
А за дискусією добродушною
бажання маленького насильства
обопільного, нічого не бійся
Те - не розумно, ми власну смерть
контролюємо, на перепрошення
немає часу, але мені подобається
Рідко чутно, вже не прислуховуєшся
Не моли про вічність, вимолюй
влади над плоттю, холоднокровності!
Вже? Ха, сходимо на Тиждень Сиріт?
Дітям так потрібне спілкування
з дорослими, тримай яйце
Воно від першої Протодраконихи
Її любов вирішила - це заняття двох,
вигрівати, поклади весною
на підвіконні на вишиту
бажаним скатертину
можливо наступного травня,
коли ми будемо кішками?
я напишу ще одну поему
під місячним сяйвом
І в ній буде все про мене,
а насправді лиш про тебе
Без спокою вдовольнюся
Що сховано за блідими грудьми
вигрітих холодним світлом?
Від того молока можна застудитися
Я падаю все глибше
до гарячого серденька
Звільнення! Буду плавати
у густій мантії, не Одна!
Вирвуся на поверхню!
З кінцем, і новим початком
Раненько.. хоч.. Нікого не вбила..
Ні, ні.. це і є кінець, загралася..
Проспала, маленьке-маленьке
біленьке-біленьке сонечко
І ти не жмуришся
І тобі не весело
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946774
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2022
моя маленька жіночка
я відчуваю твій язик,
твої груди, швидке дихання
що ж звали все-все на мене
здається, я - єдиний,
хто все ще боїться правди
але я можу залишити все
в минулому, як дозволиш
що ж звали все на мене
я поклик древніх заховав
між шалених рядків
щоб посіяти зерно тривоги
у серці кожної людини
Заспівай мені, присвячене мені
Хочу, щоб Ти була поруч,
коли я відводжу погляд
Піднеси, де мені не втекти
Сидить Костюм, і пише, пише
По телефону говорить, Костюм!
змочи своє волосся миррою
та омий моє німе тіло ним
Темні згустки газу, зорі в суглобах
вказували на те, що кінь під ним, -
Ти помреш раніше, аніж твоє тіло
А Перед тим помре для тебе вітер
Величний Я, Мої лати із Іридію,
якого я нашкрябав на твоїй могилі
Деканські трапи, розтривожена
Яйце відкладене ідолами
Моя Діва, твої ніжки позеленіли
Від ранкової роси крижаної
Та ти все ходиш, топчеш слимаків
у сусло, не відразу розумієш,
все ходиш, віртуальна реанімація
Я - Габрієль, Змій при Мені
спокушав язиком Еву без слів
Існуванням ласкав допитливість
Я встромив стилет під ребро Іуді
Страшніше за боязливість - зрада
Цьому судилося бути, Зійшли
Вони зійшли зі шляху, - Релігія!
А чи можна було все змінити?
Співчуття! Продався металу!
Важче срібла, серед сажі
іридієве мереживо, моя професія
Замітати сліди необачного втручання
Тримай думку під контролем інтуїції
Бога треба ховати якнайглибше -
назовні, Я - Ніщо, говорю свідомо
Несвідомо - дар, людям, ніяк не Мені
Пітьма! Я Говорю до Тебе!
Як ж ти формуєш світло
Я ж холодна кава,
і згустки кисляка
Проник, заколисав
Як ж Ти формуєш світло
Необачне втручання
моя діва, вже маленька жіночка
я відчуваю твій язик,
твої груди, швидке дихання
так, звали все на мене
коли усвідомиш, що я був
чимось більше за сон
чимсь більшим
за навіяні голоси
дірки забиті камінням
спочивай без спокою
в труні із жеода
Крутися, не заснути
Поколює.. - А-а-а..
Аметистова! Що за
Утроба! Вийду ж.. і..
буду зла.. Буду Зла!
Я, я кристалізуюся..
потрібно відповідати
Я ж не така.. Не така!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946673
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2022
Ми вкотре виконаємо свою обіцянку
В якій - колись ми повертаємося
Розділений, - Нема вороття до себе!
Неправильний, - Тепер повертайся!
Це може бути фантазія, яка стоїть на лінії
між твердістю і прозорістю, яку я зараз розрізняю
Закриті очі ніколи не відкриються, - Відновити!
Закриті уми без заперечень відроджуються!
Я був завжди, ти - лиш циклами
Світло, світло, та я лечу тобою вражений
Багряна ніч, недосяжна зоряна поетика
Віддзеркалюється від тіла рикошетом
кудись всередину, що за потік, я - береги
Одвічні, були до Світла, - Із Пітьми! Пітьми!
Яким богам ти молишся, як заходить сонце,
яке розтинає око Божою жалістю, - Сліпотою!
Що Вони можуть знати? Узгоджена..? -
Галюцинація основної маси населення!
Одвічний Супутник проповідує
нестерпне очам вірування, так рідко
Так часто - темно, не Сам! Малодушно!
Як ситому художнику творити? Світло!
Запросило у Пітьми Нове випробування!
Не пройдено, скептик, Ми всі - одинокі!
Зрадник, - Моє Життя! Життя Моє!
Я був раніше за тебе, - Прости Себе!
Пітьма опустилася на мерзенне місто, -
Ніщо без Тебе! Не той формат, зневага
гуманітарним "наукам" без світла! Не знайти..
Коли в Ньому, спокою не існує, - Вона Знає!
Диявол ходить десь поруч, - Друг, друг..
Невидима-ма.. Невидима! Ма.. Відьма!
Відьма! Відьма! Відьма! Відьма!
Прости Себе, ця жага до дій,
що пройшли, пішли дискутувати
В минулому, - І Я не злякався?
Влади дарувати життя?
Бо вона створена,
щоб віднімати, спотворена!
Божественний Авторитет
як Знизу так і Зверху
Я - Єдиноріг, як вмру
стукнемося лобами
Зверху! Вона направить
мою спустошену голову
Вкотре оживу, оживу
Відродженим! Рукописом
людини, який не горить
Одвічний неспокій
Голова, наліво-направо
Пітьма, пітьма! Та під рукою -
Трішечки Світла, лиш і Мені
Більше Нікому, - Blegh!
"Тут ми всі відчуваємо себе живими
Тут ми використовуємо свій розум
Давайте творити разом
Використовуючи наші розуми, -
Відтворити! Переробити!
Тут назавжди!", -
Born Of Osiris - Recreate
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946577
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.05.2022
..а я й не корив -
(любив, а вона ніжиться щічками
отираючись, ямки в кутиках губ
так приємно від них німіють пальці
великі, якими їх потираю, масажую
обійнявши щічки долонями
І направляючи їй до рота
дещо, від чого й не розпочнеться блювота
А так хочу щоб Тобі було боляче, як і Ти
деколи, не забувай про язичок; - Ви хто?
Чого все ще тут? Навіщо? Кіно скінчилося,
а режисерської сцени не буде після титрів
Це не герой свого життя, а значить -
смерть, як ворогам, так, повільніше
Можете не поспішати звалювати
Не вам ж ще зал підмітати
Не хвилюйтеся за нього
В нього більше немає проблем,
ніяких, бо він *** вмер, ха-ха), -
Не читай, - Все безнадійніше,
аніж я думала, коли це скінчиться?
Гін марень переслідує, прекрасен,
та як доганяєш відчуваєш нещастя
Хто ти? Коли Ти? - Сама собі коли,
в мене тремор, змарнуємо дозу, -
Коли, коли Ти нормальний?
Не можу, не можу спіймати
Момент, коли Ти врівноважений
Був народжений, що зруйнувати.. тінь.. -
Ні, Мала, нема соціальної свідомості
Я лиш Твоє уявне заземлення, можливий
Та де вже в твоєму віці знайти чистий лист
Хтось один завжди мусить бути тверезим, -
Колись ти все те спростиш - бо "прогрес",
і будеш чіпляти жінок одним реченням, бо
Ти знову про секс? Заганяєш у тілесність,
наче більше нічого і нема, - А там - все,
померти б під бабою, загнаною собакою, -
Жах, - Придумай романтичніше, смерть.. -
Не "під", а "на", сам вбивайся, дурник,
Тебе наче стукнули коли ти ще був "в", -
І раніше за всіх прокинувся, так і було
Хто-кого, такий наш смертельний забіг, -
Так легко, коли знайшов свою ціль? - Тінь,
просто дивлюся на свої тіні тобою відкинуті
Давай врятуємо одне одного, Мала, -
Слово-діло, по моїй формі було видно,
що моє "маю герич", я тут лиш за ним;
Що за марення "як вийти сухим із води"
Дивні казки, - Не лоскочи спини! -
Й кріль вперше соромиться кролиці,
хоч та пахтить бажанням, вона потреться,
і далі - його вже не зупинити, - Достатньо!
("- А ти мені до рота щось запхни!
Таке вже було з не твоєю Відьмочкою?
Говорила подумки про те як любить
кінчаючи глотати?) Хлопчика
Вибачте, але ви серденько
Хлопчика вразили, і кров потекла
кудись до низу, ніяк не до голови
Подивися, подивися мені знову в очі
Я ніяк не можу забути твої очі, сині-сині,
як небо між сірими хмарами, спокійні,
безпристрасні, як можна так вбивати?
Обіймаєш, Голод робить схожим на дитину
Тіла - просто іграшки, ділися, приймаємо
правило, але як і діти - капризно
Я впевнена у собі, бери, грайся
Мені одній вони вже набридли!
Давай лиш одне одному покажемо? -
Боги, скільки Тобі років, Медузо? -
Було, коли мене зґвалтували
і прокляли за те, що сміла спокушати?
Своїм прекрасним тільцем богами даним,
а тому воно їм належне, вбий себе, врода!
Нічого богам взір красою милити до хтиву!
Нікого не нагадує тобі? Твою Відьму?
Кого розстріляли твої блакитні фуфайки? -
Не порпайся в голові, - Не одна така, -
Перші відділені боги - бездумні,
сліпе правосуддя як і дно океану
Всі ті божки - мертві, поглинуті
наймолодшим, - О', та хто це?
Пихатий Персей? Садисти боги?
Відрубай Медузі голову! Не встигли!
Але використали! І закопали у скрині!
Не встигла з холодом звикнутися,
як була відкопана! Навіщо це все?
Навіщо! Що за Бог? Мене несе? Для чого?
І чи дякувати? Під землею було холодно
З усіх сторін, а тут є Твоя спина, гріє щоки
Палому янголу набридли "людські дочки"?
Нашіптуєш, нашіптуєш, наче благословення
непорочного поєднання духом від вищої сили, -
Так відчувається твоя закоханість?
Немає таких слів, ні, не перебивай
Щоб ти віддалася мені сьогодні ж
А як і були б, то те щось свідоме,
що підбадьорює несвідомий потяг
Але ж як потрібно читати ті лиця
Нелюдяні які надягаєш людяним,
щоб сказати дещо "індивідуальне"
для Двох, - Є, я думала над цим
"Ти сумний, я сумна, нам треба.." , -
Вихід на всі часи, допоки є життя?
Не скажеш Ти те дієслово серйозною
Давай, підкори мою боязливість ділом,
а до тих пір я буду читати вірші повіям;
Та для чого? Купляти на Себе рецензію
І наче війна, і всі вийшли з зони комфорту
Природній відбір, жорстка форма
Остерігайтеся плоті, і сили яку вона..
Чи варті зусилля цілі? Хороший Знак!
Одні роблячи думають як зробити
Другі - роблячи находяться в роботі
Впусти всесвіт, а потім ще й відпусти
Тобі пора давно розпочати занотувати
Вона десь на вулиці, на одній щаблинці
Все бажане на одній щаблинці десь там,
вище, завоювання, дертя на гору, сходи -
це лиш переходи в дорослішанні
Не ступаєш, а виповзаєш надплинним
Де надбаним потрібно ділитися
Виливати буттєві свої відповіді
Щастям бесіди прикрашені, світлими,
якими вони не були при находжені
Так життю не вартому Ми говоримо, - Так!
Живи як хочеш, не забувай мене годувати! -
Облегшеним лізти самому далі,
чи з кимось разом? Доповненими?
Життю потрібні завжди нові призми
Старі затираються в пісок розгляданнями
Молоді нечіткі, б'ються лобом об сходинку
дзеркальну, ворог? Тільки в Тобі,
виживання не передбачалося
Віддайся цій природі,
бо помреш невдоволеним
Воля потребує сили,
а я Хлопчик, граю в шахи,
і уявляю ніби не сам, виклик
Людині потрібен виклик
Обізнаність - плита
твоя кухонна, а опісля й надгробна
Знання відповідей робить всемогутнім
Здаватися кращим аніж є, недолугий бог,
майже, фамільяр, я був одним з пацанів
Що з цього міста пішли зоряною гвардією
Не могли дивитися, як поодинокі племена
бере зараза, що жінок приймає за інкубатори
Ради хребтів, що підтримують желейні мізки
Вони гинули за любов, не як за спогад,
а як за те, що ще потрібно спробувати
Вмирали за любов із споглядань,
ідеалізовану, що після усього
відчувається вже справжньою
"Ті, що мовчали - перестали мовчати"
Пам'ятайте про смерть, безперечно,
щоб любити, наче це останній день
Нічого нового, війна - вихід на всі часи
І тирани не правлять вічно, бувають
розуми, що потребують стертих колін
від поклонінь, а як культура стоїть віхою
Їй вже важко опускатися ниць, не той вік,
якщо розправив ноги - стій вже,
і нехай не болить в суглобах гордість
Та впади лиш мертвим на врагів своїх
Смерть - це безперечно самотня доля,
чи хтось має перед нею сказати "ні"?
Ніяк, Війна, Війна, нічого поетичного
Самотньо і з "ні", разом "ні" -
але не ті голоси, або не ті
обставини, пригнічені
Добробут смердить
невизначністю
(Нічого поетичного
Я - Повелитель мух
Я - Повелитель мух);
Символічно, Глибше копай -
подалі відкидай, - думав шахтар, -
Жив на глибині в кілометр,
а помру в ямці під собачку
Безбожні, ви не відчуваєте символів?
Слова Їхні всюдисущі, без зали тронної
Осяяні правдою, а вона любов'ю, безбо..;
Хороший Знак! Первісна Лава
під ногами, зла і голодна
Ненаситна, первородна
Бо коли Вона вивергалася
не було безперечно нічого,
окрім граду полум'яного
Безвітряно! Хороший Знак!
20-ть фугасних! Заряджай!
Рідна земля - цілевказник
А Ви не знищуєте нічого,
окрім ідеологічної культури
Кеп, Ми в тумані ранковому,
а вони ніжаться світанком
Хороший Знак! Бо в Нас
є дещо пояскравіше! Але,
звалюємо! Ці на вечерю!
Нехай перегрупуються!
Знову на вечерю печеня?
Мені до-смаку така дієта
"Мисливця", це "все зразу";
Дримба, бойові барабани
Батальйон за батальйоном
маршує з пекла і назад до нього
Денеб: - Мене не мало було існувати (Ля,
як це відмінювати? Чи Мова не передбачає?)
Помилка, лиш щоб Твої побратими Жили
у цій часовій адаптації, Ар'е
Насильство - вихід на всі часи
Зоряна Гвардія, послідовники
Божків, що не втручаються,
але Я - просто фамільяр
Якщо не помру славно -
то погину від нудьги, як Ти коли був
пригніченим для мотань на яву
А Ліра так і не найшла Мене,
краплю в океані випадковостей
Коли зловиш ляк усвідомленням
Що десь ходить Твоя копія
краща у всьому, Забути
Спробуй забути, але я залишив шрами,
і вони вічні, Я впустив у Себе Бога
А Ти забув, що був Його глашатаєм
Забув, бо персоналізував дароване
Шукала кращу Версію Тебе, краплю
в Океані часу, та не знайшла, щоб
видалити свою потрібність для
чоловіка, а не ображеного хлопчика
Невдоволеного, щоб в нього не було,
як і цей Бог, що Мене веде; - Хто Я?
Це не шум, це - циклограма щастя
Воля - яйце під пахвою, неприємність,
але винагорода стриманості - повага
Я впустив Бога, Його вектори
Сповнені присутністю, нехай говорить
Дитина, що самозабутньо обіймає і цілує
усіх тих, що її не калічать
Вона підкорює Твою боязливість;
Військова справа - холоднокровність
проти раціонального страху
Коли миттями проживаєш роки
де і честь, сором, страх, кров
Ти на своєму місці, бери, що маєш
Весело-цікаво, до перших втрат
Вони все перекривають, знецінюють
задоволення від нанесення смерті
Стабільність - позбавлення енергії
Тому тебе кривдитимуть, любитимуть
Досягнення? Ідеальний всесвіт, застій
Останнє поле охолоне, Все порветься
І рватися буде, поки я нічого не придумавши
відтворю ці ж константи, і це все, доля - тінь
Охолонув простір, і я так звикся
до розчарування у ймовірності
Завмерлий простір, Послідовник
говорить, що нові напрями створить
Монотеїстичний, світ фрактальний
Мертвий без руху, просто картинка, це не
калейдоскоп життя крізь який тебе несе?
У вічності з відображенням перед очима
власним? Що за самоненависть?
Тебе трусить і розриває простір?
Прогавлений момент зародження
Очі залиті первинною плазмою
Прогавлений момент зародження
першої зорі навколо тяжіння Тіні
(А який наслідок сліпоті?
Слізьми залиті його сліди,
що стали відтепер озерами
Там де він падав і повз -
потекли зміїні ріки
Жести пальців - витоками
Де бив землю в прокльонах -
загоризонтні лягли моря
Іридієвий Ідол дошліфовує
кульку створену кам'яну
все щоб життям видихнути
І розкинути у Всесвіті новому
те, що любив до цього в старому
Він шукає і сам розкидає маяки
Німий крик в просторі глухому,
і плач від зустрічі поглядами, -
це повинно було бути
першим стовпцем до "Яблуневого Шипа")
А що потім? Така чутлива, пускаю зайчики
з між галактичного простору
Й просто чекаю відповіді
спалахів далеких джетів
Просто чекаю, перемістися - секунда
Я там де і Ти, просто вкажи, і жди
Поки побачу, я ж сліпий, світло
так довго, занадто довго фіксується
Любов'ю каменя і води, - Нащадками,
вкотре, хтось мусить мчати
Бувалим до небувалого, - Ми? -
Бувале, потойбіччя коливання
Нема або є, але проміжки - точно твоє
Слово - обвинувачення, спростування
у суджені того, що дали на пробу
Людство, потрібно більше думок
Але їх так вже забагато, море
крапель, нульова вода, струхни
Енергія власного руху краплин
утримує їх від замерзання
Створи центр кристалізації
Струхни! Нехай людяніють, льодяні; -
Мені прийшлося обрубати твоє тіло
зміїне, там не було Тебе, до мене відняли
Все що залишилося твоє - перероблене
Ти така сильна, скільки років терпіла,
себе не вбила в тій печері
Я викину тебе в чорне море
Пий до нудоти, все не випий
тільки, будь доброю, цей світ
оберігають древні сліпі стражі
Куди мені до них безпристрасних,
що без хтивих особистих амбіцій, -
Це що? Зізнання? - Мо, не будь язикатою, -
Скованість перешкода особистому щастю
Хочеш любити? Відьма наставила? - Щось типу
Дивись мені в очі, поки навколо бушує лихо,
бо Мене так збуджують Твої поліпові локони
Їх би перекусити, випити, більше не в змозі
бачити як в них напівпрозорих киплять гормони
під мною, без нервові, щось хвойне, терпке,
не напитися, один за другим, задовго я прожив
з Відьмою, вже було, занадто критично,
пісня стихала, хоч вона слухала сладж днями;
З настанням ночі, виповзаючи, хворобливими
і флегматичними, вийшовши з болота
після гниття - ми відроджуємося,
ще хворобливі, але в спогляданнях всесвіту
і з клаптиком надії, - Відчуваю, качає, відчуваю
відчуття надії, їх рід запанує
свідома емансипація, -
Не створюй гіперреальність,
тільки ти бачиш, що вони
не бачать де вже реальність,
а де технології, - Вони переможуть
і повільно полетять колонізовувати
всесвіт у своїх кібернетичних тілах;
Лоскочеш спину, - Я як гідра
можу відростити будь-яке тіло
Була б голова ще жива, а слимак
язика проковтнеться і доповзе
до валуна і відлиже його
мені у нову реінкарнацію
Або сам доведи до знемоги
Його ковтни, останні сили
повзти, щоб вижити
Ніколи не хотів відрубати голову
Своїй Відьмі? Просто задля любові?
Підіймаєш, тримаючи за щоки,
жмурить очки, сильно-сильно,
що аж тремтять, - Не дивися
мені в очі, - А як це раз останній, -
Та сфера ідеального вакууму,
що за горизонтом - все ж нас дожене
І нас як по лясканню пальців - не стане
Порозуміння не передбачалося, нас
розділяє.. - Воля?; Безбожна..
або до страху Вільна, що за
Симуляція Мені у задоволення, у втіху
Невже, Тебе збуджує Моя насолода?
Було б так, якби Мене до цього не Знала?
Не хвилюватися за мою в собі впевненість,
і сконцентруватися на Собі, а де Хлопчик?
Хотіла потренуватися перед другим раундом?
Що ж було "прекрасно", Опалий листочок
Так приємно витягувати когось з болота?
Знайомо? Мені - ні, лиш дотичним
я відчував потребу, Зоряна Гвардія
Просто фамільяр, наповнений Тобою
Не дивися Мені в очі, - А як це останній раз?
Напувала, не збиваючись на допомогу Мені
Купляючи підтримкою в мене усмішку
Чому я повинна перейматися
чужим самоопануванням
Я не можу бути там де існую
резервація на п'ять хвилин
вперед уявним обдумом
не тим що роблю зараз,
а буду робити потім
резервація на п'ять хвилин
якою підсмаженою буде знизу,
поки смажив зверху туманним взором
коли переверну, тільки і поштурхати,
бо Вона ж просмажилась більше,
аніж на половину, ледь не пригоріла
Вчасно! Я - пательня і обвуглена лопатка
Твоє задоволення - продукт побічний! -
Та що ти говориш, запишу Тобі
"Чому я повинна перейматися
як він не може віддатися
надії під ним зарезервованій
Ти - дурний, і.. як стерти..
(Життя - це літак в падінні
Єдине, що встигаєш зробити -
вхопити когось, і відтрахати
Чому ж ти не гуртуєшся
з рештою в передсмертній оргії)";
Ясний розум, куди тобі забуватися
Яка чудова Панна, але негласно чужа
А Я для неї просто картинка "та, сама"
Закриті двері, за вікном кричать тетері?
Вона роз'їла мої легені
своїми видихами
багатими киснем
Я прокинувся, вкотре..
Але те була просто тінь Моя
Дарма ляснув пальцями
Не захистивши власний мозок
Я викинув "дещо" з голови
Щось, що наче було не важливим
Та "що" воно таке, для чого?
Якщо Мене вже не буде?
Я просто ляснув пальцями,
як хлопчик, Насправді,
між нами нема відмінностей
окрім тої, що в мене ще є впевненість
Так, Боже? Що може зробити ріка?
Вирахувати власну швидкість
відносно берега? А ти неси моїх ворогів
Я тебе на них навчу рахувати
Розлийся червоними бережками
Похилився я як ж тая вербонька
Зажурився, розвесели, розвесели!
Я прожив з Відьмою рік, довгувато
Відчуваю безпомічність без легкості
з якою невизначеність була з надією
Що за кайдани, єдині, на які згідний
Єдине яйце під пахвою, безперечно
чуже, підкинуте, але б не сказав,
що сам не хотів його виношувати
Дивні казки, дивні казки, Я закінчив;
Трамвайчик наближається до Кільця
Й полігональної кладки під куполом
Шия опухла лімфовузлами, віддавало
у зуби і вуха, боліло, гуділо, глухну
Залишатися вірним антропоцентричній
істині.. Ми прокладемо дорогу залізом
і каменем, щоб лиш ми, всі не спотикалися
у хащах, Ми разом, Ці двері самі відчинилися
перед мною, не думав за плату
Мені краще вийти, цьому тілу
немає чим заплатити, - Занадто
сильно стискаєш яйце, розчавиш
І так не вилупиться протодракончик..
Далі у рожевий провулок, значить..
Прийду, Вона Скаже, - Ну, здрастуй
Знаєш, Я вже почала себе дорікати
Дарма кинула, потрібно було в себе запхати
Але, що за приниження, нехай краще губиться
в собі, і находить шлях додому
Аніж я буду почуватися цілісніше,
але ж ти штурхаєшся, ляканий
Не говориш, все ходиш "туди-назад"
Не всі що блукають - загубилися?;
Що за екзистенційна іграшка
Знов-знову Герой на чорний день;
Бентежишся, проходиш мимо
Наче йдеш в кінець, де ліки..
Щоб людей з хащів не бентежити,
цими усіма вивісками, вони там;
Це життя занадто коротке,
щоб не користуватися
ядерною енергетикою?
Скільки ж людей вмерло
добрих, незримим розпадом
враженими, який й цікавив,
бо тепленький, - Чому? Чому?
Персонаж на чорний день
Благодійництво тілом і духом
відкладається на чорний день
Остерігайся Плоті, і сили
яку Вона приховує
Шість днів до моєї смерті, було п'ять днів тому
Так, Її віддзеркалення замінює мене в дзеркалі
Ненавидь, але те лезо не має руків'я, -
Поранився?; Я прожив з Відьмою цілий рік
І Я ніколи ще не відчував такої Легкості
Немає слів, щоб Описати, - Пробувати!
Спогади - день майбутній зарезервований
Мацала мене собі у збудження, нігілістично
Давала себе скуштувати, - Солоденько..
Може самому стати веганом.. - Смак
втратиш, дивну спецію, - Символічно;
Але Я ридав як хлопчик, не чоловік
Владний на полювання, на боротьбу
Я прожив з Відьмою цілий рік, і розтікся
Не безіменним Витком безіменної притоки
Вийшовши на фінальний спокій,
щоб й після відходу обіймати планету,
розчинившись серед океану крапель
Я прожив з Відьмою рік, довгувато
Відчуваю безпомічність без легкості
з якою невизначеність була з надією
Банально, по-поцанськи, покажи силу,
яку не зміг показати її у ліжку
Це навіть не моє рідне місто, як і планета
Не маю дому, просторово-часова помилка
Заумні Творця хитросплетіння доль,
що орієнтири, не впасти у деградацію
Людська пам'ять не тривка, не вічна
Як в особистому житті, так і в суспільному -
бувають різні зіткнення, зріють запитання
на які і за життя не знайдеш відповідей
І вирішуються ті питання вже нащадками
Це наш духовний спадок майбутнім поколінням
Наша ціль - донести все, що вже нам було відомо;
Що відкрили голодними до спорожніння
Ось Я, став просто плакучим хлопчиком
Що виплакав безпричинними сльозами
Собі під ноги піщану косу, ходжу по ній
як по греблі ріки-життя, Просто зрозуміти,
що те легкості відчуття було завжди в мені
Вона просто його підчепила
золотим гачком кінського хвоста
Витягнула з дна, на повітря
Та я рибка глибоководна
Волосся Твоє - гачок
Язик Твій - наживка
Наживився, Наживився
Язик Твій гачок і наживка
Почата Тобою розмова,
з яких пір стала білим танцем
Не Відмовити, не Відмовити
Метафорично для Бога в Мені
Мені було у реальність
Я впустив Його, Його вектори
Сповнені присутністю
І Як по часовому Древу
Я мчу до найвищої гілки
Як той весною Крук, щоб волати
Плачу, як сильний, кремовий пісок
ллється під ноги, я не можу
Його вбити, те, що всередині мене
Вдаю, що не вражений, не вражений!
Ненавидь Мене, якщо від того легше!
Ненавидь Мене, якщо від того легше!
Або оголи себе світу до первинної форми
І стій твердо на тому,
до чого Тебе закликали
І най весь світ побачить,
що Я - Єдиний Король!
Що Я - Єдиний Король!;
Оглядаючись на своє життя
Я пишаюся тим, ким став
завдяки тобі, Боже!
Я пишаюся цим Собою,
що стоїть з полум'ям в очах
пліч-о-пліч з побратимами
Ніщо не може перемогти Нас
Ми бачимо всю брехню, Зоряна Гвардія;
У вашої реальності ніяких шансів проти
Зійшов з розуму, Я бачу страх в твоїх очах
Богу так подобається, я знаю чого йду
Ми тут, щоб задати маленький урок
Стій стійко і тримай очі відкритими
Свербляча нудьга? Випадковості!
По ліки, по ліки, по чорну пігулку
Де вітрина Відьмина, Вона знає
як зарадити заразі, і у своєму сні ти заснеш, у кошмарі
Персонаж на чорний день, як ласі шматки вже розібрали; -
А ти продавався? - Підземна водиця,
відкрий мені шляхи зовнішні, далекі, -
не відповідає суха долина, меліорація, випалина
Жаба розміром з гнома, на пеньку, грає на домрі, -
А Я тебе знайшов, раніше чим любимий
А Я тебе любитиму, а ти не відповідаєш, -
північні болота, десь у хвойнику
Привів нетиповий спів для околиці
Розкинула волосся по відзеркалені
неба, Дочка Часу, й не злякає Її людисько
Жаба задира голову теж у блакить, гуділа
сурова наче ось-ось і буде Стіна Смерті, -
"Раз, два, Вона прийде за тобою
Три, чотири, краще замкни двері
П'ять, шість, хапай своє розп'яття
Сім, вісім, будеш допізна спати
Дев'ять, десять? - Ніколи не спати!"
Не говори зі мною, утоплениця
а то ляжеш замість мене,
оком не моргнеш, тікай;
Завжди дивна, сексуальна
в правильному балансі
Ці всі "боді-купальники",
що по жорсткості як корсети
Чорні-чорні, а поверх лиш
сукні з мережива, чорні-чорні
З чорним як смоль хвостом
"Зайнята, але не закохана"
Не дай мені згинути, не дай
Й самому собі не потрібен,
а як ж тоді себе тобі продати
Твоє ж власне минуле
Ти проклята цим відчуттям
відчуження, що по курсу цілі, -
А Ти звідки? Карнавал зомбі
у пурпуровому провулку
А ми в рожевому, любов і ліки
Не дивно що під одним кутом
сходяться, - Мої вбрання?
Ви й так витріщаєтеся,
нехай буде вам соромно
Нехай, звикайте, бо всі невитривалі,
розумієш? Так невинність стає..
Втрачаю завзяття, приїдаюсь..
Так.. Нас розділяє сором'язливість..
Привілей чи перепона на шляху..?
Шляху? Все безперечно взаємновідносно
Самовпевнені будуть своїми лиш у своїй системі
фешенебельної в'язниці, Свобода побуту -
маленьке надбання буття
Жити як в хліві, так і в палаці
Та за цим стоїть така не прискіпливість до людей
Ти скрізь найдеш "своїх" як і серед неосвідчених,
серед бідних, так і серед інтелігентів заумних
Ви пане будете графом? - Так, Граф-Дурак, -
Нам ще так багато потрібно чого обговорити,
лиш так Ми врятуємо одне одного від Себе, -
Навіщо Ти дала Мені чужий нотатник? -
Щоб пам'ятав, завжди може бути Гірше
Нам лиш належить пізнавати метафізику,
крізь призму більше вже не Теорії відносності
Прочитай останній запис, сором'язливість
Так рятувати приречене може лиш Принц? -
Маленький? - Та він злякався, засоромлений
брудом під нігтями, що в нього просто "буває"
Уяви, як він би звабив ту екоактивісту своїми
діяннями?; Але вони несуть потенціал
Мішками на горбах, - Я не був спокушений!
Кремова коса посеред ріки як гребля
І Вона на ній, засмагає, перевертається
Рибка, а я плачу під вербами,
Забрала усе, що я виплакав
Її чекаючи, її вичікуючи -
Ти чого регочеш, шаман чи шо?
Скажеш, що замкнула Щось у Тобі?
Там де вивергалася перша лава
і проливалася остання кров, -
Те "щось" - мистецтво можливого, -
Ти - дурний, дати б тобі по голові,
а то ж скільки світла в тій чорній дірі;
Ох, дівки, вічні сіяння в думці
Сіють, всівають вічні сяяння
Мені так важко відпустити вас, -
Сміливіше, цинізму побільше
Людям, Їм таке подобається,
бо самі всі унилі, хай йому
Ставати кращою для когось?
Може хтось хоче деграднути
для Мене? Є дух - літаєш,
нема - живеш, біди не знаєш
у протистоянні потоку
Не знаєш і насолоди
у ширянні з собіподібними;
Пішов за язикатою, забувши,
що не вмію плавати, чи забув,
розучився як плавати, коли
почув її насміхання, - Спіймай!
Неправильно, те, для чого нас породили
Ми повинні завойовувати? Підеш назустріч? -
На побачення? А Ти дожени, Ти ж ногатий, -
Все як в тварин, природній відбір,
у дуже грубій формі, первісне насміхання
Невже Ми не вищі цього? - Альтернатива?
Не перетворюй життя з розваги
у чиряка на сраці, - У творчу частку? -
Мокрий - брудний, сухий - покритий пилом
Ми ніколи не буваємо чистими, як і ситими
Потерти Тобі спинку? Потрібна особиста
масажистка? В тебе трапецієподібний м'яз
між лопатками поріс гематомами, поболює?
Чого горбишся, коли хвилюєшся?
На високих це помітніше, ох,
будеш стогнати, як жодна дівка
ще під тобою, я докажу, щоб лиш
посміятися, це те саме ваше "ні" життю,
що звучить як безперечне, - Так.. Так! -
Не кричи, в'юни чутливі; - Сьогодні щось їв?;
Уявляй спокусу виплекану виплакуванням,
терпку і задушливу, благородну, ніяку
Поки не зануришся у його світ дитячий
Що як луг з гіганторосллю, не перецвітає
і пилковим дощиком опадає на голови
Ти мені когось нагадуєш, наче щось Забула
Прийде час, і я все згадаю, і буду плакати
Тому що все було занадто ідеально?
Для мене, а як для нього? Я не знаю,
не можу його прочитати, книга дивна
Та я вчила ту мову, і сторінки спустіли
Їх потрібно самій обписати, замалювати
хоч чорнильними плямами, та чи я Мати?
Сама дівча, куди мені до його терпимості?
Нас розділяє зацікавленість, - Напевно,
корисно інколи вимикати мізки, - Але
скоріше за все словоплут той собі їх виніс
Тут навіть в кінці все таке непутьове, -
Або глибоке, темно, як "той",
без асоціацій із "загадковий", -
Негідник, проклятий, демон, - Цікаво,
до чого такі відвертості? - Ти що з'їв дурману?
Це ж друге побачення, значить про голови
усіх кого побив, що з плеча ростуть, товчуть,
смішки кидають, їх потрібно заткнути
Змусити заздрити, більшою радістю, -
Друге? А чому воно там, де я плачу
зазвичай, це все не зріло, - Мені
схотілося аж зникнути, вмить, -
Що в мене з колишніми?
Мав рабиню, вона стерлася
з лиця Землі, покинула нутро
прокляте, - Буває, ні, ти що серйозно?
Знущався? - Була безтілою, - Ну.. шо, буває
Не сутулься, з кислою миною це виглядає
як, "що ти там верзеш? Чому Ти
все ще не роздягнута? Га?"
А й сама запитую себе "чому"? -
Відчуваєш? Є правда,
та чогось не вистачає, -
Ти Сам не граєш у гру, яку розпочинаєш, -
Та хоч тут і оголився би з тобою в болоті
З яких пір мені на те потрібен дозвіл? -
Це вже було, - І цей момент? - Ні, так і от,
а чи прокляття Часу, а чи переродження
А чи дитяча забава, чи останній сили квант
у спільній круговій симуляції, пасивні тіла,
економія, з'єднані шийними хребцями, губ..
А Чи я прокинулася і перемістилася кудись
не туди, де наче мене чекали, звідти
де під мною пробудження потребували
Та Він вже ходив випаленою Землею
Просторово-часова помилка
навідує Наше останнє місце прощання
Зустрінемося в Кінці, де Потрібні, - Пока;
А спочатку, Кит, що левітує, маленька каюта:
ліжко, тумба, дзеркальце, все металеве
Три нічні сорочки, три суконьки, сірий льон
за стіною сан-вузол - вертикальна труна,
миєшся сидячи, і гул, гул, - Це війна? -
Гірничодобувне судно пожирає астероїди,
це не круїзний лайнер, - Я в заручниках? -
Вже було, - дав вату, - Затовчи у вуха
Ще трохи і буде палива для стрибка
Куди? Ах так.. тримайся за добрих людей,
говорила мати, але спалений дім,
убита матір, і все рівно, що незнайомець
Убита і Я була, відчуваю сили, - Чому
Ми не вживаємо їжу разом?
Кухня в майстерні, символічно,
без стола, їли за верстаком
Я - якісь тушковані ним гриби,
жорсткуваті, з м'якою морквою,
і кабачками, а Він як завжди
Своє протеїнове желе, - Чому
Ти не годуєш мене тим,
що сам їси? - Найкраще - гостям,
і це желе із сарани, - Я їла траву, -
Хочу тебе любити, і не знаю як
Це не відчувається приємним
Ти сильна, сильна, - Дівчинка в халепі? -
Халепа з дівчинкою в собі, - Зробиш боляче?
Саме через це блукав побоїщами?
Вибач.. мушу через те все пройти знов,
але вже зі світлим контекстом?
Інакше, нічого не вийде з чоловіками?
Я це зрозуміла ще місяць тому,
коли вимивала тут все у плату
Забув про людей, як купив Дійну Корову
і творить цим чудо-серцем, а як зламається
непомітно, і почне труїти, це все самовбивчо
Тут потрібні механіки, замкнутість, погано
хочеться вилізти у цей кротовий лаз
на ззовню у відкритий космос
Невагомість? - Страшно, - Кому? - Усім
вперше, безпомічність, скафандр, думаєш,
що за прекрасна труна, заспокойся
Після першого цілунку
Мені схотілося випалити рота
ультрафіолетовою лампою
Але розсмакувала, пристрастилася
Стогнала, непогано; Що за спогади,
а це перед мною гіпнотизована копія;
І ніхто нас не розбудив, окрім сонця
вмираючого, Зваблені страхом,
ми скільки наварили поганих каш,
просто щоб зловити кайф
від адреналінового сп'яніння
Майтуна.. майту.. Ти мене штурхаєш,
але це приємно, чомусь замруженому
задаєш форми, - Ти тут.. ? Рибка,
вона смикає твої пасма.. Чи все ж Знайшла?
Те, що концентрувала з високої блакиті у собі, -
Дивна пора, суха осінь, не волога,
не волога планета, навіть після потопу..
Залишатися в розумі, щоб споглядати як з нього сходиш
Не хочу повторяти, але ми разом з простягнутою їжею
беремо і поїдаємо культуру руки, що нагодувала
Тебе намагаються виставити на задній план
Пролетаріат і його колективи, поверніть усе!
Там я хоч відчувався ціліснішим, - Пророчиш? -
Ви тут літаєте, часові потоки хвилюєте, брешу, -
З майбутнього? - Це майбутнє, а те - не наше,
що Там, хоч і не було би без нього нас
Поклоняємося як вдається перестрітися
Хтось снить надію в майбутньому, чекає
на пробудження, але інший ховається
в минулому, говорячи з продуктом
якого виснило те майбутнє зі свого минулого, -
Порозуміння не передбачається?
М'яко вийшло зв'язати жагу і розум?
Що ж можливо, як оргазм перетворився
на останній смаколик перед палею,
що і є екзекуцією, Він оструєний!
"Ох, дякую Тобі, Мавко,
не хотіла чути стогони", -
Я Тобі не дурочка якась там
Мої радощі - результат кризи
Прогалини між кронами дерев
Самітник з крейдяних печер
Мене зрозуміє, відчужений
від усього людського, жалість
лиш жалість люди викликають
Дурні, або відчаєм зацікавлені
А Творець на цих вечорницях -
це підозрілий тип з дурманом
Та тільки через нього
Він і має компанію
Його насіння жменька -
вбиває, серденько конає
А як ляканим воно вже було -
то виснажиться від спраги
Лягай біля струмочка,
де не втопишся
Пройде тиждень,
а його і не згадаєш,
і того, що було за тиждень до гуляння
Так передається життя, оминаючи
плоті прокляття, вічне спотикання дитяті
Необачності і обопільної тривожності
Як не готуй, не підготуєш, краса
невинності у повнім цвіті; Зайвий
Не можу зробити усіх щасливими
Бо хтось мусить "щось" розуміти; -
Де ти! Де ти? Такий ж заручник
у цього космосу, як перестрітися
Стати на цей шлях, а космос
сам все зробить, безногий
Говорити, так хотілося говорити
о третій годині ночі
не розкриваючи свого рота
І чую ж шепотіння з орбіти,
але зовсім те не молитви
імпровізовані, тихо мовлені
Не злякати Бога самозваного
Тінь Моя! Смерть Моя!
Я так тебе боюся, чому ж?
Знаю ж, як обіймати твої коліна
Мода, одяг, така практичність
у самовираженні, бігти, далі
у Кінець під Дерева, а до того
Холод забутих до Вас вуличок
Опускається важко на тіло
Повзають слимаки, молочні
мокриці під диваном, молода ящірка
звила гніздо у електричному щитку
За тонкою стіною - крільчатник
Нічні тварини, живуть сексом,
але там ж лиш одні кролі
Залишити тут це тіло,
а дух кудись відправити, там хтось та "є"
Хто придумав ранкові побачення? - Ти лиш
прийди, ми посумуємо і помовчимо разом;
Холодна весна, суха, а все було північніше,
тут тебе і знайшла, звісно, вивільги
так ж далеко не залітають, передбачається
смерть, з вологих тропіків у пекельний степ
До чого Ти тягнешся як світило заходить?;
Далі Я зайвий, найсолодше - чуже
Хтось Мусить розуміти, Одинокий
Нехай йде, і згадує рік на щиті,
коли випустив, - Готичну курву, -
довершує слова божі Медуза
Це останні слова нею виплеснуті,
далі буде язикатою лиш тілом
Нехай йде, попрощатися
Я знайшов дорогу додому,
але в ньому не хочу залишатися
Бо в ньому все занадто ідеально
Я не відчуваю виклику, безперечно
Скажу Їй, правду, легко і приємно
Зустрів себе ж з темного майбутнього
Той молив, щоб я наважився і вбив себе
І він замінить мене на шляху до відьми,
яка ще блукає десь тут, під вікнами
Вона ранками кидає мені у них пташок
Ловлячи їх руками вітру, вона за спиною
Біжи, хлопчик, полями і дібровами
Не всидиш вічно вдома, і півні подохнуть,
і нікому буде нечисту силу співом відігнати
Носи цю тривогу через яку кури перестають нестися
І це ти ради неї? Хочеш забрати оці переляки? Що?
Весело ж? І..? "Ляшки"? Буде третьою до типажів
і темпераментів? Ну ти і живеш, в чому сила?
І це моє майбутнє? Щось з темним майбутнім,
але в минулому? Вже не буде? Перебив? Тобто,
те що вона зробила з тобою, О', О-о-о!
Омікрон! Змінило і моє майбутнє? Так!
Цілого Всесвіту? А детальніше? Що..?
Лінь? Так, тепер вірю, що ми однакові.. Ні?
Не відповідаю? Сила? В чому Моя сила?
Немає нічого легшого і приємнішого.. так?
Аніж говорити правду? Без примусу третю?
Вона дивного роду, дуріє без болота, відьма?
Настільки унікальні крильця і тільце, що як рідне?
Таке відчуття симпатії, оманливе? Не проклята?
Утоплениця? У чому тоді її рівновага?
Покажи їй життя смертного,
тепер ти її болото мовчазне
Скільки в тобі взорів потонуло
Вона Його з ними оберігатиме,
щоб не пересохло, озеро -
це лиш твоїх рук діло, інструмент
їй огидний, але буде порпати ручками
Почни, бо ж як їй паршиво без копанки
Вона допоможе тими нігтиками
якими дряпає мізки коли викохає
Повільно, зовсім не в ритм
Це вже щось особисто від Себе
Цим неможливо насититися
Краще і не пробуй.. це
взаємна жалість, не інакше..
Так легко себе ненавидіти,
коли перед очима жахіття?;
Смерть - запорука руху вперед,
це як твій квиток у майбутнє
Де Ми знову "є", - говорила Ле',
поки я здоював її молоко, що
за завдання, блакитна-блакитна..
Трапецоїдна підвіска чужа, для чужої
Трьох любити по черзі.. чи надмінно?
Ти знаєш, що таке втома? Хочу спати..
Просто блукаю, щоб і не сказали,
ніби Мене не було серед вас
Взуття настільки зимове,
що вогкне від туману ранкового
Подивуєшся, зловиш мурах
від людського генія
і біжиш назад до печери
Можете лиш подякувати,
що так виріс, квітка, чи бур'ян
Можу вирвати з корінням
Роздивитися, вивчити
Хрипне голос, та ж мовчу
Це слабкість, або грань
боротьби за волевиявлення
у бажанні "робити нічого"
Так багато було ниття безтолкового, що аж
Набридло, і ми не беремо більше в полон
Воля стала заручником гніву лютованого
Не ліпшою ніж у цих розумів затьмарених
Де Пітьма, й страху немає чим дихати
Голова, Голова в Мене стільки планів
Прив'яжу, розкривши секрет -
немає ніяких чоловіків; Виходь,
бог?; Ніякого меча, лиш руків'я,
під твій хват, не більше, тоненька шия
Ця ясність втамованою бути повинна;
Король, хто Я? Саваоф без Тіні,
чи Хрон без Долі, скільки Нам імен
А що це за бідна душа була, не більше?
Доля Моя, Чи Тінь Моя, персоніфікація?
Проречене майбутнє: Полум'я, чи Пітьма
Ніколи знову, Тінь Плину, що як Доля Творця
Вигнана з дому застояного простору, - Ганьба!
Висмоктав Твої очі, тепер бути за поводиря, -
Ось Я, чекаю на схід Сонця
Бачу, відчуваю, чую речі нереальні
Лежу, плачу, не як сильний, досить
Я ніколи не змінюся, не пройду
далі до ширшого русла,
щоб із спокус наплакати косу
Ось Я, чекаю на схід Сонця
Бог Одинокий, Самопроклятий
Лежу ногами за потоком,
головою проти, б'є
З Тінню це був би сталактит
Так, той, що капотить
Ось Я, чекаю на схід Сонця
Сяй на Мене! Сяй!
Ти так ж любиш те, як Я палаю
Сяй на Мене! Випали в попіл
Моєю ж сліпою любов'ю
Оповитий нічним мерзлим струмком
Тут стає занадто холодно, вкотре
Лежу осторонь усього людства,
що просто згуртувалися разом
Щоб одне одному робити блага
Злиттям мов, і протистоянням язиків
В роті живильний океан, щоб поїти
У лиці Моєму, Божому - застереження
Оргазмуй надлишком любові, тертя
лиш нагадує проекціями минулого і
майбутнього вашого - безконечність
Збережи моє кохання як віриш,
у це єдине споріднення що знав
Або відпусти, бо я йду з ним
туди, куди не ходять кораблі
Я не буду Гнити, Іо', цей Сором
з'їсть Мене живцем, Тіло омиє вода
Ліриди
Темне і холодне пекло - ця планета
Бастіон із Старої Землі похований,
законсервований десь у болотах,
в корінні Білого Грабу, не віднайти
Хто Я? А чи я не той схоласт,
що дав надію в чужих обіймах?
Але сьогодні потрібно мені дещо менше,
що лише і встигло покритися мохом
Я не передбачаю сьогодні
грязьових занурень, дещо вище
Мій Ковчег, довгими руками зібраний
Не Як Ламотта, але Я роздавав
запрошення в -20 на власний бій
Потрібно повернути Тебе на вулиці
Кому як не Мені розуміти Ставки,
б'ючись проти досконалішої форми
На пальчиках, вліво-вправо, горбаться
В печінку-нирки, забудь про голову,
там - желейні мізки, продовжать перти
Біле дерево, біле листя - не світить,
лиш відбиває далекі пікселі, токсично
Гідразин, не утилізовано, унікальність?
Вхід єдиний, вантажний - відкритий,
прохідний двір, поріс скаженим огірком
Та що Він? Як не знаєш пароль?
Пам'ятаєш? Звісно, і хтось-хтось
Видалив ініціалізацію по сітківці
Кого вивести на цей раз зі Шафи?
Кому як Мені розуміти Ставки,
невже Я все ще сам себе ціную?
Що? Повага? Ні, просто боюся
Там, щось за чорним кладовищем
Існує, і це не вихід у світ реальний
Сфера ідеального вакууму, невже?
Невже? Кімната залита світлом,
але ж Я бачу тіні еонів
в яких Ми тут стирали підлогу
Сховатися в червоній Кабіні
Там я буду збереженим, ні
Тут постійне нагадування
давить наче вже на дні
Озера Восток, але Її руки
так легко здіймалися
як вчила Своїх жестів
І все сяяло блакитно-блакитно,
та і нічого не давило, непогано
Ретранслятор - обеліск біля Зірочки, -
Задалеко, затримка? - П'ятсот..
орієнтовано, мілісекунд, - не помахатися, -
Невдала розвідка орієнтовано на ворожій
території надасть доступ до наших технологій
Ви вже це проходили, - Тіла-тіла, катування
Чого боявся ж Роман Шухевич, решту здати?
Знову шахи, успішний гамбіт частіше у білих, -
Пароль доступу до маріонеток.. -
Ти отримуєш те, що береш
(а як не тягнешся -
значить ще не потребується)
Здається моя шия готова
до подорожі проти пекельного потоку
З Нової Землі до Небес і назад,
як пощастить і шлем не стукне
електромагнітним спалахом
Магніти на голові, мікрохвилі -
це все небезпечно для пам'яті
Розставляючи плутонієві стрижні
десь між звалища перегорілих
плазмових сфер, запалюючи -
безконтрольна реакція,
маленькі багаття, що ось
і перегоріли, маяки, десь вже далеко
за божим щитом, блукає Тінь Його,
вітає, - Твій блукає, - відповідаю
без запитання, за те розізлилася
і втекла, діла Їй до нього ніби нема, -
Знову лялькою, - говорить голос,
Я і думав, чому не можу прочитати
Чого ще очікувати від Побожника
Шахрайство Ваша природа,
та, Аридифе, Її не обманеш, -
Так що взяв на Себе
персоніфікацію смерті?
Голос з потойбіччя чи просто
самозванець? чергове ядро,
в ньому меч, запалюю, спалах
Дикий Гін на мене споглядає
із-за спини, руки якої тримають руків'я
голова десь під ним, ніздрями пустими
по лезу, симетрія, без тазу і ніг, ребра
звисають, схопився наче за уступ
пульсує лезо, живиться, компанію
не розгледів, спалахнуло і потухло
Сяє на Алголя, темні структури
оточили мене, - Наша наука -
знання рабів у мерзенного дизайну
Ми - окультації потойбічних світів,
їх паломники, Ми - Віданні Котлу
Тиша зірок - тепер Тобі відома?
Різні наші походження, та шлях
свій, лиш перестрінемося Ми може
Дика прірва космологічного гіпнозу
жене нас від одне одного
Загублені на шахівниці часу і простору
Ми - тіні з печер,
котрих розбудило полум'я
Порозуміння не передбачалося
Приєднуйся, або далі бійся Нас
Зі своєї дивакуватої оранжереї
Ми - Однакові, Ми - Ковчеги
Хоч Я не Знаю, що Ти Таке,
і Чому Відтворюєш Людське,
бо від Терри тут Я! Безликі,
не Гуртувалися до Роїння,
але туди ж полетіли, слідом
Пасивні симбіонти, люди бо?
Практично? Що говорить Тобі
Твій Бог від якого відділився?
Ми Вам - симетрію, Ви нам -
це безсмертя, Та і Буде так!
Круговерть, і Ти в ній крутишся
Вимиваються органічні сполуки
Вежі мертвим видам
Прямо в центрі чотирикутника
над яким виконують свій танець
спочилі безплідні планети
Ле'.. Летаргічно, - Ле'! Розірваний
"Назад туди, що зву домом
Матерія ламає свої форми
Теє тіло вже не є ціленьким
Знайти спокій у всьому, що виношу
Свідомість віднайдено, віднайдено
Тепер відчуття посилюються
Цілковите злиття з потойбіччям
Свідомість віднайдено, віднайдено
Фрагментовані осколки ментальності
Транспортуються в альтернативні
виміри", - Oceano "Revelation"
Вже було
"Чи було моєю місією зійти з курсу,
і попередити ваш світ від одкровень
споглядань? Ось, Я тут і зараз,
щоб попередити Ваш світ
від одкровень споглядань!" -
Кого Ти намагаєшся врятувати?
Він за вісім світлових років звідси, -
Відкривайте портали!
Відкривайте портали! -
Небезпечно, перезбирання
органіки флуктуаціями
розходяться, смертельно, -
Відкривайте портали!
Відкривайте портали!;
Соціальна архітектура, -
говорила лісосмуга,
Чи артпроект цивілізації, -
А.. а я що тоді? впав
Головою літали пісні
Свої - шум, - Близькозорі,
ваш взір більше не бачить зірок,
занурюйте голови у писання далі;
Головою літали пісні, не природні
Занурюйте голови у писання далі,
або Відкривайте Портали!
Гуляв садом, шукав спогади
разом з Величним Монархом,
що кружляв у пошуках нектару, -
Шукаєш первоцвітів, - кажу йому,
а Він присів на простягнуту руку, -
Чого Ти хочеш, - перепитав його, -
Поверни спід метал 80-х
Поверни озлоблену надію
Поверни метал без ненависті
Все Одне й те ж, Володіти, -
захрипів він, втамовуючись
кров'ю з подряпини, - Володіти, -
щось повзе в моїй голові, озирнись!
Шепотіння, наче втік ж від них, -
Володіти! Ти Можеш як забажаєш!, -
повторює Монарх, - Цифри - символи,
передвісники смерті, Все одне й теж
Володій, як забажаєш, без вороття
Тіні все ще переслідують ті стіни?
Світло тьмяніє, охоплене чорнотою
Напився, запив власні відкладені яйця
Частину яких поїдаєш, афродизіаки
задля феромонів для спарювання
Все до нудоти практично, практично
Запах наче помиї, послідовник
розчавлений, Розмазаний по шиї;
З кислинкою, прокислий борщик
Чи Він був таким і свіжим, щавель
Як там говорив Стус? Творець
потрібен тоді, коли його творіння
перекликаються з голосом культури, -
якось так, Я мусив з кимось зустрітися
Прокинутися, вмитися і побігти
А натомість взяв сапу і пішов вибирати
райграс з брил переораного поля
Собі для залисин газонних на подвір'ї
Його не витоптати, відьмі під шабаші
Бо діброви вирізані, так як і єдиний бір
Тонзурами покриті пагорби, безбожно,
не вкраїна, а аграрна пустеля, жалюгідно
Болота в долинах осушені
разом з мавками оживають
як підуть дощі, безсніжні зими, сухостої
Чудова пагода, сніг лупить крупинками
Вже як тиждень, більше надій немає
Окрім пачки сигарет на столі
Відьма, Відьма чому скажи
моя копанка поросла травою ?
За вікном маленький двір
Зелена щетина вкрита
Ясеновим крилатим насінням
Він був мені єдиним другом
Він мав голос, бо був пустим
Він всипав подвір'я насінням
своїм і впав, Він скрипів, як я смалив
над рястом, - Помреш від інфаркту, -
Що за ідея, дякую; Я мусив.. мусив
з кимось зустрітися, прокинутися,
вмитися і побігти, та я злякався
Втік, і знову плекаю сподівання
Трусився як хлопчик, уявляв та
не повірив, ніби ця боязливість
може насправді "зваблювальна"?
Я врятував від себе когось,
точно-точно, на те себе ж обміняв
Це безперечно "Захист Лужина",
побачити себе королем
у цій божій шаховій композиції
Я - король! Майже знайшов
заземлення в дитинстві
для руху вперед, варення!
Світ без тебе обійдеться,
ой-ой, а от чи ти без світу?
Та переплутав двері у радощах, -
Я знайшов! Знайшов, моя Леді!
Побіг відчиняти, подуло холодом
І на пальчиках поринув у обійми
А чи то моя Панна, чи порожнеча?
Ніколи не бачив різниці, Час,
що за пошуки нового болю
незручної чутливості,
а до того - лиш жорстокий страх
Жилося так добре, подобалося,
поки не захотілося любитися
Нарешті взятися б за голову,
та щось і все ж промовити
Ми ж однакові, хтось повинен, -
Порожнеча, Король йде, вітай!
Я мусив з кимось зустрітися
Мені навіть телефонували,
поблажливо, дуже приємно
Перепросити? Чи все добре?
Ні, і більше в протилежному не зізнаюся
Двері колотить Панна, - Ми справимося!
Але це копія, не оригінал, це вихід короля? -
Миленький, відчиняй! Ми сильні разом,
все вийде! - Шукав щось, як ж дарма заснув,
стер смирення, телефонувати б і говорити,
і побачення розпочалося б о третій годині
ночі, ти не можеш віддати себе вдруге
наче вперше, нічого не вийде надолужити
Чи можна так любити, за що любити?
Зима тут повертається завжди у квітні,
а ти - ніколи, не буває тодішнім
Як ти можеш потурбувати когось
більше, аніж ляк самої смерті?
Кого? Планета ж холоне
Можна було здогадатися
ще з природознавства
яке десь там, як і варення
потрібно поспішати, мало
мало в нас часу, ще і раптово
ми смертні, хтось там писав
І в цьому поспіху, що не смішить
дивне твоє існування, необачне
якщо тебе досі не завважали
прийнятним для ласки, кусав
насуплені губи, здирав з них
зубами висохлу шкіру, печія
Чому ж так важко, чи жалію
Так необхідно бути для когось важливим?
Скільки ж там роботи не для публіки
Не можу бути самодостатнім, агонія, хворь?
Проти Мене завжди повинні грати білими
Це не правильно, не розпочинати "свою гру",
але і не гра це життя зовсім
Що за слова, ніжненькі нотки
симфонії кохання, символи,
все ще не лебединий стогін
Хтось це все прочитає, і крізь
покоління відчує споріднення
Яке я зараз відчуваю, новий початок?
Відчуй новий початок, літо ж скінчиться
Віднеси Йому Свої виплекані нотки
Сонце чудово диригує своїм ладом
І може мене встрінеш, тінь мою
Не алергенну до цього існування
Полюби її сумну, воскреси
Мене в Ній, бо як це
нічого нема за смертністю?
Я ж почуваюся більш живим
там, за стіною сну, аніж на яву
Не будь таким як я,
що нехтує рекламою
реального сновиддя
Нехай Тобі пощастить
Ми створені для завтра
Я боюся, люблю, пока
Зустрінемося, миттю
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=BDis6TAh-kM[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945739
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2022
"Жодне дерево не може сягнути кроною раю,
поки його коріння не дотягнеться до пекла", -
Карл Юнг
"Віками такими темними, ми були різбленні,
як фрагменти оповідань та казок
Місцями бажаними ми полонені, - Проти!
Вічність ми можемо подолати! Почуй хори
Невже вітер повернув їхні крики?
Ковані у крові трагедією
Темними були шипи багряної смерті", -
Dissection - Thorns of Crimson Death
Не для Дорослих, не для Дітей
Дотримуйтеся послідовностей
Тестова аудіо Ініціалізація 3.. 2.. 1..
(Пароль) - Ой, не пали ти тоє зіллячко,
що мавка любя тя виростила, - Помилка
Дотримуйтеся послідовностей
Тестова аудіо Ініціалізація 3.. 2.. 1.. -
Я бачу зорі, - Вітаю, - Запусти
Компаньйона, - Недоступно,
параграму матеріалізовано
Бажаєте виставити параметри? -
Кому Ти набираєш? - Закодовано,
при наступних відчинених дверях, -
Ким? - Третім паролем ("Мовчання"), -
"Ти ніколи не загубишся
Знайди Мене як зможеш
Моє минуле, яке хочу забути,
і більше ніколи не згадувати
Але що від мене тоді й залишиться?
Без сорому? Говорить Голос з стін навколо;
("Отже, коли вони почнуть усвідомлювати
І всі полишать Твою сторону
Чи згадаєш ти, чи побачиш колись
Монстра, яким ти став?
Повстаньте і припадіть
На цьому для вас все закінчиться
Ми невинні, нас більше не повалити
Ввечері Твоє правління закінчиться
Тяжка брехня, проклята корона
Важка брехня, Твоє серце Кам'яне!
Твоє серце Кам'яне!", - If I Were You -
Illusion of Leadership; Не говори "творити далі"
Це все має закінчитися, як і все нереальне
Але скажіть, Милі, що і мізки мої нереальні
Що ти їси коли нудить від усього що поряд?
Отже, коли вони почнуть усвідомлювати
І всі полишать Твою сторону
Чи згадаєш ти, чи побачиш колись
Монстра, яким ти став?)
Вибачте, Я трішки, - Загубився?
Кожен день Ти відпускаєш
Свою любов, це те що любиш?
Чого бажаєш? Древнє лісове море
Вологе і темне, холодне
слухає ваші відречення
Іудиними вухами, - Повзи!
Червяку донному подібно, -
Багряними від засоромлення
Та ніхто ті вуха не побачить
у темряві, - Що? Загубився? -
Лісова відьма? Що зробиш зі мною? -
Викохаю, натомість попрошу волосся
Але маєш знати, буду вирощувати
з нього Твоїх клонів, щоб пожирати, Гу!
Як вже поглинула Твоїх побратимів
мертвих, але мені потрібне Живе,
з любов'ю і спокоєм в крові, Blegh!
Виє Лисиця, чи-то дитя від кропиви,
бо з голоду наїлося, вона пече,
шлунок кровоточить, - Ніжніше?
Як воно, синку? Зупинилося? -
Бистреньке серденько? -
Люди проклали стежини
Ступай ж ти, дитинко,
і не спотикайся у хащах
Мені рідна така культура, - Відчуже..
Як любо Їй чути огиду передсмертну
поглинутих до свого світогляду, смерть, -
Тише, Синку, - Брехня.. - Серденько
твоє зупиниться, як я перестану дихати
І як відчуваєш вже вушком, мої груди
не здіймаються більше, - Ма.. - Відьма!;
Провина і Сором - це те що тримає цілою..?
Як там співалося, думала-гадала..
Тримай всі спогади близькі Мені
ближче до Себе? Ляснув пальцями.. ай
Один, дарував худобі розум перед забоєм
Другий, стер їй пам'ять, і собі.. ляснув, ех
Але ж Як любо..вбивати корів, з "ним"
у желейних мізках, ззовні не він, але там Він
Що Один, що Другий, легкодумні на ділі
А так-то заспівує.. як.. справді "півень"; -
Ти пальця об палець не вдариш,
яко на горизонті не видніється злиття? -
О', що за зоря, трясця.. Гігант блакитний
Але все було сонечком жовтим, стабільно, -
Коли це ти постарів, - Вихований цукерками
і "нічим", - Ти розбестила мою гідність
Це все ще любов чи вже дурість?
Чи завжди нею була, бруд під нігтями
Розбестила не упередженим ставленням
Все буде нормально, все вартуватиме того
Чи можна було впасти голим до обіймів
наче у землю, ще живим віддаючи лише дух,
що за симпатія, де прискіпливість, - Достатньо,
розбестила, і насолоджуєшся
стабільністю "нічого", монах;
Як прийде година, чи даси слабини?
Чи як і кожного дня - відпустиш любов?;
Вдихає, пробуджує, баче,
що в Моїх очах "інший", -
Не загубишся ніколи
Тебе веде Творець
Завжди вів до цілі
Показати, що цілий
Завжди вів, пожди,
сиди, нікуди не йди
Мені потрібно.. потрібно
Наздогнати решту..
Сидів чекав, хлопчиком
на матір, що залишила
лиш ж на хвильку
Вила лисиця, чи порося
Сидів, плакав, як дитя
Не дочекався й хвилини
Пішов шукати, загубився
Де мама? Ти ніколи
не загубишся..Хто мені сказав..
Хто сказав.. Я хочу додому;
Світло молодика якого снив?
Достатнього для осяяння мрій,
і щоб ті почали переслідувати
Мусиш сам через це пройти
Де Вона просто у легкості,
а мені від усього гидко
Навіть від ніжності її шкіри
Неприємно, некомфортно
коли твоє сприйняття наждак
Мене вивчає бог? Де Ти була?
Ти сама себе зруйнувала
з іншими чоловіками
Все бігала навколо,
не дивилася на мене, та ну вбогий
Залишу на час як охолону, а Я тобі
зраджуватиму, силою переданою
Бо ти не велика і втрата
Я мріяв про тебе раніше
З ким цілувалася? Гидко,
не хочеться плакати,
наче вік не бачилися, -
А мені хочеться,
неси свій хрест, неси
Ти перший кого
обіймаю засинаючи
це буде чутливо
як і все життя, -
Сила.. тривожно, але допомагаєш
пройти адреналінове сп'яніння, -
Інак, де до нього втома? І спокій?
Важка душа, тяжка ноша, миленьке
темрячко, світлечко, здивуваннячко
Як стати тепер тою, яку вартувало чекати
Бігай і думай, мені вже нічого втрачати,
бо я віддав свою молодість Пані-самоті
Твоє обличчя попливло справа
А я тебе несу, на ту гору
з яких пір ти став мені хрестом
Знайомі підганяють, - Швидше!
Прокляті, бідні жінки, блудниці
Та й скільки того життя, Боже,
а я й прокинулася-то тільки-но;
Не смійся Ти над мрією моєю..
Кинув любов, бо важко відчувати
кожну клітину тіла, цей магматизм,
що як Бог у Тобі, кудись веде,
щось верзе, розміряно, і тому
звучить все наче замудренно
Загубив він якусь частку
спростивши запитання
Якісь новозавітні слова
Без зав'язки і фіналу
Ти даєш темні відповіді самотнім
Піди знову шукати тої глуші,
але ж тут вічна весна, а там
все міняється, листя опадає
все ховає, під металевими каркасами
Племена мігрують, об'єднується
Підкорюють гриби, і відрізане Дерево
відмирає, прогнозовано, падає,
а на груді гостроверхих уламків
гриби свою фортецю облаштовують
Трутовики усіх видів і кольорів
не поверхами, а кублами
Хто куди в польоті стукнувся,
схопився і там вріс
Люди як виживають -
тікають, що тут в темряві робить?
Мігрують, об'єднується, воюють,
врешті находять чорну прогалину
Відкопують первісний фундамент, -
Пам'ять! Так не хочеться йти "туди";
А гострі погляди Нічників споглядають,
і перемінної весни під ними немає
Весна - це коли обнадійливий застій,
коли вже травичка розпустилася
та ряст заквіт - те вже літо
коротка весна, мало надій
бо ніколи не готовий до літа
Мій ранок - це до світання
як сонечко зійшло - то вже день
Мій вечір - золото вилите на Землю
Моя весна коротка, поки все не заквітне
Допоки холодні морозні вітри танцюють вдень
з прогрітими весняними якусь сальсу
І все стогне, стогне, падають ясени
Тепло, йде дощик, дує бризом
і запахом осіннього перепрілого листя
Щічки полів травичкою наїжачилася
Моя пора - це як ще не пустили гриви
Допоки не перецвіли медунки,
і спробуй мене знайти
Може десь в гущі дібров
Де на чорне покривало
падає дозріле вороняче око
З яким і йду до землі,
і до першої нічної прохолоди
мене не знайти, допоки
предки - нерви між деревами
не вознесуть мене слізьми
божими на червоній парасольці..;
Дивні Казки, саме йшла панна,
під зонтиком червоним, - Стоп,
нема діла коли діло у захваті
Якщо період в місяці - багато втратив
Вікторіанські мотиви, прямі сукні
Її гвалтувало четверо, п'ятий дивився
Не хотів від цього товариства
дворняжого щось підхопити
Пожалкував, бо на наступний день
їх всіх розстріляли шинелі блакитні
Щоб робили б ми? На чужій землі,
ведені кризою, навалою одноденок
Спаритися і здохнути під світилом,
висушеним, чи з'їденим болотом
ще майже заживо, стримування,
повага і "ведені" не поєднуються
в контексті життя, можливо тебе б
вистачило для її знеможення
І вона б не тікала, її б не пристрелили
За це вас стратити, а не за акт тварин
Приємність завжди перед розумом,
чи її потрібно надумувати?
З'їж з шухлі чи приготуй сам
Ах, де моя Відьма.. Чужа, Чужа!
Потрібно тікати, шукати порозуміння?
А Ти нього віриш? З Яких пір постарів?
Друзів дитинства розділила доля
Зустрічалися, забріхувалися
Справляючи краще враження
задля самовпевненості, ширячи
серед можливостей авантюризму
А зараз сиві голови виговорюються,
як в дитинстві, бо авантюра вдалася;
Дивні казки, шукають серед брехні
себе, та і знайти цілого не можуть -
Діти; Відкопати Голову, і йти гуляти
Містом, усміхаючись прохожим, йду ж
Нехай думають краще, що дурненький
Аніж бути тим захмуреним, не життєдайним
Присутність якого унеможливлює існування
Задля руху енергія мусить покинути систему
Час будувати філософію, час і їй відповідати
Потрібно нести свою унікальність; -Тремор!;
Стогнала, падали ясени
Мене шукала, я тікав
Надягнув спокусу
Не бачила, загубилися;
Виживання видів
Війна, Зоряна Гвардія
Мусимо викорінити одного,
що ніс винищення усім
Раз, Два, невже так потрібно
було ляскати пальцями
Якесь дитяче завзяття
чи мужність, героїзм?
Я мусив, з кимсь зустрітися
Мусив випити кави, перекусити
чимось легеньким, бо
коли є апетит у невротиків?
Що наче тримають всесвіт
від розпаду своїми коливаннями
Занадто близько дзвеніли мухи
Занадто далеко співали птахи
Березневий туман, землянка
Какофонія, наче в тропіках
Йди відчуй причетність, тягнися
Схопися вусиком, не будь як усі
Така втома, щоб під світлом
Творити? Соковиті плоди..?
Не смійся Ти над мрією
моєю, розумію сам же,
що дурне, те, що лелію
Ти знаєш, Така ж легка,
і така тілесна, Ти знаєш,
що вічність може і почекати
Немає в Тебе на її пустощі часу
Але ця Жага, що кидає у втому
І світить сонце, заздрість
мене накриває, що за втома
Під Сонцем, що тягне любити
Втома Безбожна, заздрісна
Просто вхопився вусиком
за щось жагуче, пекельне
Ідеал в собі, і приклад ззовні
Смерть Моя! Смерть Моя!
Я куплю у вас для себе усмішку
безбожно, камінням, як Емілі Дікінсон
Купюрами, не багатий, все віддам,
нехай там і буде на декілька карат
Себе продам за погляд на мене Ваш
Нестерпний, і як тебе кохати?
Така жага, сухість, така весна,
а далі лиш - літо, надія,
але ти знову одна
Все тебе мимо, така жага
кидає у втому, сили є лиш на те,
щоб лягти під його насолоду
З відповідальністю за свій час
без відступів від унікальності
свого, того часопроведення
Схопитися за щось міцне,
і самим Сонечком вигріте
Йду слідом, мене тягне
Моє заземлення, Невже
краще пізніше, ще й дорожче?
Не гучніє мій голос
за мною не підуть тисячі,
аби хоч тільки один
Така свобода, свій світ
Світ Суб'єктивний, Світе!
Я не маю особистості
для суб'єктивності! Ти
не значиш Нічого! Я мусив..
Я мусив з кимось зустрітися..
Так, а чи Я? Чи хтось зухваліший,
а чи не тому й достойніший
Ручками потягнули другого
Обопільно? Я мусив зустрітися,
але Мене випередили; Дивні казки;
Серед гуркоту трамвая кінь рже..
Хто Я? Де? Купки сіна на газонах
Гостроверхі менгіри, Дивні Казки
Містечко вічного веселого передвечір'я
Вдавана монархія, король - воля народу?
Чи революція з волею короля для народу?
Різність племінна на якій стоїть царство?
Чи спільність нації найдена через державність?
Жага пізнання не сита, величезна, вздовж доріг
на руках носять лекторів, компанії
Розмовляють про бюрократизацію,
про механізацію духовних цінностей,
як розмовляли б останні з інтелігентів
світлячками думок у тиранічній пітьмі
Все для щастя свого особистого
Моя компанія - замкнута
Голова за спиною, Бог в Мені,
і Цей проклятий нотатник, -
В якому записані голоси,
що з нір окликали, сюди звали
З нутра мого у темний світ,
але ти не один, - вслухав,
записав, тікав, голоси мертвих
Не спокушали (дівками?)
Знайшов усі "очі" у темнім лісі
поз'їдав, вийшов, залишив
лише скелет, який Чорнявий
знайшов разом з щоденником,
сміявся, - Ех, запізно,
вирішив навідати,
чи помер з голоду?
Череп беззубий,
пташеня, тобі пожувати?
Заберу, щоб пам'ятати
Що боягуз завжди виживає,
залишається останнім вмирати;
Маленькі кімнатки, високі стелі
занадто яскраві лампи
перемикачі десь в темряві -
дотягнися, занадто темно,
занадто світло, не звикаєш,
тіні, занадто чіткі тіні, -
Навіщо я допоміг тобі втекти
з тієї псих-в'язниці, ти вбивав,
і війна нічого не спише
Мирний час, натерпівся?;
Хто Я? - Ар, віддав його Відьмі, -
Зови, оклики, нори з Мого Нутра
Міг вийти, видумувати, садити..
Дочки Мої, О', Дочки, що Вам любо?
Чи болото, чи гора, кого ощасливите?
Коли полюбите людину, а вона вмре;
Заклята писанина, мушу повернути
Кому? Темний Хронік погинув
Наш - гуляє білими пісками
Де блакитні заходи світила
Де рідна рука отирає чоло,
і все-таке, що я можу знати?
Просто фамільяр, спаплюжив
Ні, осквернив, своїм похилим
почерком; Орнітоподи, коні -
персональний транспорт
Мусиш за собою прибирати
Приїхавши там звідкілясь;
І я служу Її замовчуваним велінням
Фамільяр, знищить Мене? Вкотре?
Закине у вогонь, та помру від її реготу,
бо стою все ще по власній волі, терплячий
Не дивися Мені в очі, - А як це останній раз?
Раби такі приємні, але залишишся один
без відвертості, антикосмічних тиранів
турбувало це хоч коли? Проблематика
в самотності, прокляття у дар;
Готуйтеся до екзистенційної війни
Священної, бо культура в ній - віра
Нас розділяє обізнаність,
а не якісь економічні класи
освіта свого природного дару -
це те, що нас розділяє
на обдарованих і темних
багатство і бідність,
заздрість і щедрість -
усе вже другорядне
Матеріально похідне
Нас розділяє обізнаність,
але я все ще тебе не знаю
твоїх дворянських ідеалів
межі маргінальної естетики
Не розумію чому так холодно
Стіни печери ще не прогрілися
Знову запізнюся, пізно вийду
Десь блукає Тінь у Темряві,
пішла з дому, їй соромно
бути тінню погрудь
висічених руками забутими,
щоб лиш не забували смішки
в кутиках губ людиновбивць;
Світло, Маргінальне дно
Нас розділяє обізнаність;
Йдеш міською пустелею
Думаєш, - Пропаща людина
Ніколи вже більше не воскреснути,
і нічого в минулому, крім фіглярства
Врятує лиш професіоналізм і бажання
Для мене? А хто Я? Це була б магія
Ось озирнувся, глянув кудись вгору,
а там зоря сяє, виблискує, осліпляє
наганяючи тривогу стискаючись,
розтягуючись, і більше того -
інколи гаснучи, змінюючи розмір
І навіть світло міста скляного
не засвічує її світла молодого
Її напував Місяць, старий Друг
Потрібне горно, Нове Горно!
Чорна прогалина оточена світлограями
Дивні казки, Залетить сюди хмаринка,
охолоне, скине сніжні крупинки
Хтось з похмурих - порадіє
Хтось з парасолькою - вкриється,
тугу їхню безлике не втамовує
Хто меценат усього цього колективу?
Під пахвою - Друг, заважає танцювати
Мої руки сплетені перед животом, Я -
Бастард, продав своє серце спокусі
Під пахвою - Друг, вигріваю такого як Я
Вигрітого у піску не світилом зверху,
а лавою знизу, під пахвою - Яйце
Надягни спокусу і стань незримим
І не виносити Тобі Його всім огидним
Голова Медузи шепоче в рюкзаку за спиною, -
А Ти чи не єдиний, з ким Я б могла бути, -
І Мені достатньо голови, була б Ти Жінкою;
І яйце тріснуло, а з нього лиш запах
протухлого жовтка, накриває мене
припадком злості, щось таке відчуває
письменник, дізнаючись, що рукопис
так і не дійшов до редактора в офіс
мрії розбились в слизистий прах
із запахом протухлого жовтка
мріяв про щастя своє даремно
напад злості, не-не-безпечно,
бо Наганяється лиш на мене
кудись в середину і до скроні
Шалено боліло між лопатками,
ноги відтепер желейні ходунці
поперемінна важкість у руках
Так-так, потрібно валити звідси
Доповзти б до церкви,
може заграють нотки надії
від уст богословів, яких
лоскочуть вуса любові божої
Та куди нам матеріалістам
Віра бушує в нас тільки в щасливі моменти
Яке це вже по рахунку, що за випробування
Тривалістю лиш в місяць, нагадуванням
Залишатися в Собі, і все лиш робити
з правої руки, в мене слабкішої як у лівші
Переключитися, концентрованим Слухати
Чому Саме цей Трамвай, бо червоненький,
як і найближчий Дерев'яний маяк
в кінці вулички за рюкзаком
Навіть не хочу думати,
як різниться рослинність
під різними спектрами
Далеко-далеко, йдуть лінії електропередач
На бетонних стовбах, десь навколо - жовтий,
блакитний, білий, пурпуровий, рожевий
Маяк виставлений кимось
Дійди сюди дотичними
Хто виставив ці Аппалачські стежки,
що сюди Тебе привели одноманітними
Що за садівник розсадив так саджанці?
Розставлені кимось дотичні маяки..
В Темряві, де й страху нема чим дихнути
Один колір не оточений собіподібним
Ступай за кронами, що кохаються
однаковим світлом, не слухай
Черв'яків, що говорять з власними
західними проходами, загубили
Вони загубили власний кінець
Під червоним світлом - нічого
зеленого, квітки на чорних стеблах
майорять яскравими як піде дощ
Паразити, живляться грибницею
Збирай безцінні унікальності
Народжені вивернутими
Вороже усьому живому
Спокуса, тут вона у ходу
Не бійся, Ти - невинний;
Як довго йшов? Як дізнався?
Скільки приходило і ніхто туди ж
не повертався, бо ніхто не знав,
куди прийде?; Часопроведення
найприємніше з жінками,
що прийняли свою сексуальність
Твоя - неважлива, з тобою ж вогник
Вони говірливі, Мені подобається
Все самі роблять, Я просто йду на зустріч, -
І Вона встала, Панна в сукні шоколадній, -
Куди зникли горобці, мусиш прибирати,
бо сидиш ж на шиї, сидиш на спині
А на центральній площі
де те каміння під куполом -
від якого розходяться вулички променями
й далі по сторонам, грайливими променями
Одноманітними, стоп.. вже було, в Нотатнику
Просто всі блукають примарами, оман,
бо на шляху лиш до когось, не "чогось", -
Що у Вас? - Це вже було, - Що?
Ні, Ви зайшли тільки-но
і Я б запам'ятала Ваше лице, -
Кондукторка, - оглянув кишені,
У променях стелі Дівчина у шоколадній сукні, -
Заєць значить? Вам прийдеться вийти,
а як "Ні" - Ви зафіксовані, усміхніться он туди, -
Я не знаю як тут опинився, Вас побачив.. - Зі
Мною вже фліртували і не раз, але ніколи,
щоб проїхати безплатно
Щось кругле під пахвою
Заважає оглянути кишені
Під серцем, в сажі і пилу
Записник, два проліска
як закладка, запис: Ти -
Дурний, - Вам краще вийти,
і Я Вас забуду, (не хочу,
щоб Мене забували)
Любити багатьох -
не любити жодну;
Чи Бог без особистих переживань
Переверне сторінку, віддасть
за мене фотокартку, і прочитає;
Що? "Писав"? Нас розділяє обізнаність
Природній відбір, жорстока форма
Дарвінізм-лібералізм - темний кат
боязливим, все в твоїх, в твоїх
кишках, вихор хаосу опускається
на тебе, та Ти сильніший, Пам'ять
Він лиш надягає на тебе жовті ряси
Князь у Жовтому! Жовтий Князь!
Навколо Тебе забиті на їдло собаки
Схудлі, одні кістки та хутра кошлаті
Твоя права рука здіймається до неба
Ти наче вказуєш напрям душам дитячим
Недолугий Бог, Останній, Твій вдих
безсмертний Я у власного немовляти
відбираю, Він завирує над Твоєю головою
з рештою, симфонією з крику і плачу,
що не засвідчить перед судом Твоїм,
а лиш на людському, Самотній
Цьому злу є сили дожити до кінця
Над голою блаженне охкання
Ти ніколи не виступиш проти
останнього компаньйона, Проти!
Вихор хаосу опускається, помста!
На тебе, та Ти сильніший, Пам'ять
Він лиш надягає на тебе жовті ряси
Князь у Жовтому! Жовтий Князь!
Навколо Тебе забиті на їдло собаки
винюхують душі заблукалі, Пастуший
Бог, Говорю, Говорю Вам
Я - є двері вівцям
Безформні послідовники
Ці хребти - не ваші
Шириться хмара хаосу
Бездумність втамованої жаги
Ця жага не ваша, спрямовані
Ваш Бог не досяг Нутра,
газами якого живиться
Сил мав, а не виліз навіть на світло; -
Мені навіть тебе жалісно поглинати
Я залишу одну клітину, - Щоб пам'ятати? -
Щоб був заручником разом зі мною у цім тілі
Самотність, Ти все ще не зрозумів, що один?
Голос Твій гучніший за мільйони смертних
Але Вони не поклонялися Тобі у молитвах
Ти сам, а Ти лиш Собі сам, не так сумно,
коли поруч хоч хтось і не побажанню власному?
Ти не можеш зробити рабами людей доброї волі;
Шириться хмара хаосу, -
Всі спогади Мої - тепер ваші
Розсіяність у пошуках праці,
якій немає слів для опису;
Це гірше смерті виду
"Остерігайся Плоті,
і сили яку Вона приховує."
У Неї є все для того,
щоб ти забувся, натомість -
віднеси мене у завтра
Де все ще "Ми" існуємо
Чи егоїстично, що там
за потойбіччям?
За чорною сферою?
Молочні ріки
Безкраї зелені лани
й душі звільнені пасуться
Налитими вим'ями капотять
дітям порослим із землі
О', Омийте Нас, Небесні Потоки!
Дитячі мрії, що все ще вижили
Остерігайся Плоті,
і сили яку Вона приховує
О', віднеси мене до завтра
Одержимий, так просто містику,
коли тепер любов - творчість
Просто смажиш Рибку під собою
Рибку ловити - такий архаїзм
Всі прийняли у Собі потік
Просто послужи любов'ю смерті
Ніяких догм, нестандартних рішень
Поки ніхто не кричить "Досить!"
Брати холодною, сирою -
те як пити молоде вино, - Марнотратство!
Але ж як приємно б'є в голову, - Хто тут?;
Де ви Боги, природній відбір
вийшов із-під контролю
вийшов із-під контролю
Врода не значить більше нічого
Як не здатен презентувати її словом?
Хто вирвав язика мого? Ну і добре,
оправдання самотності є у німого
Таке доступне все, що більше лежачих обіймів,
окрім їх самих, а тобі б за річки потриматися, Тобі
б Дещо більше за обійми, але менше за сплетіння
Що за траур по швидкоплинному життю
І чи лежиш Ти, як Вона лицем над водою,
розкинувши волосся медузою
ловлячи ним мілюзьгу, звабить і
обплете, паралізує, як вже ним в'юна
розчиняє живцем, болить, пищить,
зрозуміти б для чого це все, та біль
вище розуму, що за нігілізм, істина -
лиш в тобі, тоді життя - безпомічність
Як це помирати кожних п'ять хвилин
Древні Боги шепочуть, - Приєднайся!
Спіралі на спинах цнотливих
почни вирізати, нестерпний!
Прийми, прийми наш Дар!
Бо ця боротьба буде і в кінці,
пройди її, поки молодий
"Дім Скорботи, Ти не Один, Прийди!" -
рекламна вивіска ментальної помочі;
Це нотатник, без поміток, дат
Потік свідомості божевільного -
це, а не щоденник, читай на
людях його, тільки на людях, -
повторювала Мені Відьма
На самотності є дещо з духом,
який вартий ціни, спостерігач;
Втямити холодним думам,
що тут їх підтримують,
і як смішно виглядатимуть
ці записи, коли не один;
(заповнюю прогалини
це так страшно,
бо це ось остання);
Ні, не було стимулу, знаєте
Побути хвилинку на самоті,
чи хоч хвилинку з кимось,
що за агонія, Докторе?
Система винагород,
так подумаєш..і справді -
заручники, чи Докторе..
Чим ви думку відганяєте?
Докторе, типу ми - "спрямовані"?
Ну тоді всі дівки спрямовані "наху.." -
Досить! - Як можна було зробити
три помилки в імені з чотирьох букв?
Колісниця божественної правди! Л'! Л'!
Моя еволюція починається тут і зараз! -
Агресивна поведінка, переведений, -
Поверніть в корпус ресоціалізації, -
Агресивна поведінка, переведений!
Тут Я деградую, без патернів
напрямів, Я Деградую;
Заклята писанина, не Мій
Щоденник, наступна сторінка
Почерк інший, друкований;
Все занадто швидко, Час
вгомонись, що за момент
і це лиш ж на самоті такий
Все пішло вслід за кораблем,
як почав кріпити вино спиртом
Синичка ласувала суничкою, Що?
Коли Мені було добре? Башмаки,
настільки зимові, що вогкнуть
від ранкового туману, шкіряні..
Добре, що не трапаки.. "хто Я"?
Чи було Мені добре? Безперечно,
коли відчував спокій, це лиш агонія
Агонія продовжується, а з виду - ні
Це все лиш для спокою лікарів
Я й після Вас моржував,
це не нормально, гадаю
Ви самі себе заспокоюєте..га, що?
Трясовиця, треморні припадки
Лікували ви лиш з виду, занурюючи
у крижані ванни, що з застібками
для рук і ніг на боковинах, на дні
Це допомагало, але лиш тілу, труна..
Агонія продовжувалася, лиш для Себе
Ви те робили, бо я почувався краще,
коли трусився, у ванній я був спокійний
лиш з виду, навіщо ви мене обнулили
Тому що в агонії не був думним,
гірше тварини, що просто повзе
Існуванням-червем, на шляху все жре
Добре-погане - все, бо рух вперед
можливий лиш з відкритою пащею
Це все він, Черв'як, щоб ти не робила
Руйнівник, а чи творець, дух - інструмент,
чи несвідома картинка (Привіт, Діано
Я знаю, Ти це читаєш, як і все
Але ніколи не зізнаєшся більше
Так, я все ще йду один нахуй,
і це вічність займе, поки людина
остання не вмре, і не кінчиться
у цей метавсесвіт напрям
Відкидаю перекур на 10хв вперед,
якщо перший сірник затухає
Як ти і не радила, але зв'язав
корисне з приємним, банально
Та тримаю цигарку між губами
не маючи й опісля сил її підпалити
Безсенсове, Надіюся Ти голодна
Навіть ситою Тим, що поряд
Просто закуска, поспішила
Голодна, хоч і до нудоти сита
Це для чого? Тобі краще Врятувати,
Врятувати, Врятувати Себе, Мала
Поки Він Тебе ще й атомом не зв'язав)
З якого ти племені? Важко з чужими?
Але що не зробиш ради нової крові
Послужи смерті, вийди з хащів
Щоб в тебе увірували, підемо назад?
Не знаю хто Ти, але знаю де Ти
О', як Я на Тобі відіграюсь,
за всі роки, будеш ховатися
Твоє задоволення -
продукт побічний
Це - Життя, безперечно
Твоє задоволення -
продукт побічний
Любов - вектор найжирніший,
що веде під ручку у вічність
Як Тобі персоніфікації.. - Моя
актинієва отрута лиш від злості
Чим Ти хочеш, - заземлення, -
щоб Я тебе накачала? -
Вже було, Я жив з Відьмою, -
скільки пройшло часу
Викривлення, все ще Стоїть,
заклята писанина, або вражена
Платою, яку передав, її ж минуле;
Старий щоденник, загублений
Ще до зустрічі з Давіною
десь серед білих дюн часу, -
Він не покидав мого Нутра, -
говорить Бог, він хроніста
з мертвої гілки, Ар',
спалив свої хроніки
Величні ті гріхи сиріт Сонця, -
Та що там? Війна Древніх
в прямій трансляції?
Жорстокість - завжди первородна
Технології їй чужді, як і все від розуму
Ти мене не здивуєш, ні вирізаними
матками, ні сажею у дитячих яслах
Бийся за можливість знову пройтися
дрімучими вуличками в тіні яких виріс
Може вкотре, віднайду себе малого
І вкотре виведу себе до світла у двір
до дітвори, і не бути самотнім
Мені до цих пір, естетика бруду
Маргінальне дно, світліше за світло
Кудись поділося відчуття винагороди
за дитячим, тривожним пізнанням
На наші позиції кидали дивізію за дивізією,
але взаємодія різних військ була ніякою
Хотілося йти звільняти, але б зав'язли
в марнотратстві чужих життів і ресурсів
Це якась метафора на любов, складна
Знайти б шпаринку сидячи в криївці
Тебе накривають її хвилі, безладні
Відбиваєшся з далека, бо це не той бій
в якому хочеш зустрітися лицем до лиця
Дарма записав, і не стерти, бо на папері
А коли любов поважала хоч одного,
в парі тільки лиш і шукаєш їй слів у повагу
Безплатне кохання, розчарування не буде
Не виставляйте ціни, щоб вам було легше
віддатися закоханості, так і зректися Її
Ні, стерти, щоб мати потрібно себе поважати
і витечуть з кров'ю змарновані можливості
Бийся за можливість знову пройтися
дрімучими вуличками в тіні яких виріс
Навала! Бийся за темний гексагон,
що пульсує веселковими променями
які розходяться з кільцевої площі;
Смерть!Смерть!Смерть!Смерть!
Комуна, двадцять тисяч жителів
Працює на благо довірливих стосунків
Ми взуємо усіх, що того потребують
Далі - слово Вождя, - Навіть як проти!
Ідеальна цивілізація! Як не Нам,
так нащадкам! А Діти? Дають диву і
дякують за Фундамент суспільства,
що в центрі Скляного Міста, - Ні?
Не хочете тепер особистості в ідеалі?
Що за сила тримає вас досі за межі імперії? Страх?
Як же безкрай власного внутрішнього всесвіту? Ляк?
Обмежене сприйняття реальності
Замкнутість - деградація, пошуки
Ворогів навколо, ця невдоволеність
не прийняття, мені це не подобається, -
Зламай авторучку, спали чернетки,
і займися вже справжньою роботою!
А як спіймають - кайся, кажи
"Це все Божі зайоби, Я - атеїст";
Мала, береже мій сон
Це все для мрійників
Чекаю на тебе під сходами
через хвилинку, було брудно
прийшлося стелити камзол
Місця було вдосталь, тендітна
Щаблини вусами поплелися
Темно, та в її косі - вогнецвіт,
видно обличчя, велично
Під червоними дубами все чорніє,
наче погоріле, все росте з грибниці
Тут і там можна вступити на капкан
не розкритого суцвіття, желейні мізки
Вони вбачали у цьому велике непорозуміння, -
Все виправиться, - говорячи десь на блокпостах
людям, що втікали від цього порятунку
Ми ніколи до цього ж не говорили,
як ми врятуємо одне одного від себе?
Ваш говор фамільярний, наче знайомі
ми вже з його пихатими жестами,
брудним словесним виворотом
і агресивною сентиментальністю
Ви вб'єте усіх в тому напрямку,
куди кинула привіт рука повелителя
А потім зґвалтуєте, або навпаки, спочатку
Банкет у Сатани обірвали, ми ж Кричали, -
Рятуйте! Від прогресу? Свободи думки?
А як же Мистецтво кохання? А ціль явна?
Ви нас трошки повбиваєте,
а тих що виживуть - погладите
по головці повторюючи, - ви не винні,
ми вас любимо, молода нація, -
яйце сказало Півню, - Стухло,
ку-ка-рі-куууу, кх-кхе, Світлоносний
рже, ганяв ніччю табун кобилиць
Любився, - Божок їх просто сміх-стид
Як ж хочеться чогось масштабного,
щоб усміхнені герої були по обидва боки
І звісно, я не вмішуюся, просто "завжди є",
того й достатньо.. Ар'е? Ха, копія..
А мені метаморфози з тентаклями
швидко набридли, - думку жене кінь-
Індивідуалізм, - Пожаліти Дівчинку?
Вона ще тою розпусницею була
за життя, не врода богів спокусила
Хоча звісно і не без неї, але "таке"
Як написано далі в тому Щоденнику
Таке "Волонтерство" - це дар, так, -
перед мною у повітрі явився
Чайник - товстий півень
і наблював чаєм чорним
Мені у чашечку, яку, О',
тримав у долонях, горнятко, -
Графе, лимонного тістечка? -
Це якийсь жарт? - Ах, що за бал
Не напивайся, а то як ж кохатися?
Інтелігенти, відьми, розумні міщани
Пасивні божки, що наче під ефіром
Вечірка для тих, що знали дату
сказану наприкінці останньої гулянки, -
Як це розуміти? - Як я можу бути
життя проти? А як ж Його Пороки?
Чим змію тримати косу? - регоче,
Пари дотанцьовують, одинокі -
знайшлися, розбіглися по куточкам
А Я з Мхору не звожу погляду,
який з цього краю Ями не більше долоні
Чую стогони, ні, не від чийогось люблення
А когось "знизу", вкотре Від "Отця"
щось відділилося, але Я не втручаюся
Гірша версія батька, нічого не очікуй
"Зло родиться яко люди помовкують"?
І попливло оте ґрунтовими водами
слизом своїм розносячи заразу
по якихсь ізольованих племенах здичавілих
Що? Війна? Яка війна? Не люби, не втратиш, -
чайник зник з горнятком, і Кондукторка стоїть
тримаючись за поручень, схилила голову
"Обмінно-Страхове Товариство № 2" -
Вивіска, і зупинка, чому ніхто не їздить?
Бо занадто повільно, бистріше пішки.. -
Не читати це на людях, скільки чуйних бужу
І не здивує Мене навіть і Сатана, вже бачилися;
Стало нестерпно тривожно, "Я" стискалося
до цятки, тиснуло на неї тіло, важко,
щось боліло, не зрозумів, що саме
Так важко бути ментально здоровим,
коли це лиш перше твоє народження
Не справився в житті минулому, повтор..;
Дивні казки; Кішечка і життєві Гроші;
Пікселізація спогадів, якщо довго
протримаєш - лиш колір і залишиться
Знайти би маяк і знов його підсвітити,
той колір з яким асоціюються її вилиці
О', Поховайте Мене з Моїми грошима!
З Чужим часом який Я забрав з обігу
Це Влада, що як старцю - молодиці
Владарюю над часом, так як можу
Не Я це розпочав, а старе Вино,
що століттями у підвалах мориться
Поховайте Мене з Моїми грошима!
Кішечко, Твій язичок такий жорстокий
Рух тільки вперед, назад - як схочеш, -
Недостатньо! В зимові лиховії
Ти весь скрипів і гнувся, боялася
Впадеш і я з тобою ж вб'юся
Кішечка вилазить із дупла, виводить плечі, -
Дякую, Дубчику, що в собі перезимувати дав
Годував полівками, що завелися між корінням, -
Так Ти повертайся, Я буду стояти де і стояв
Обнадійливо пустив бруньки, маленька Доля
Останнім в околиці, майже вже літом,
а навколо жовте поле марен медових
Не проганяти мишок, ні-ні, буде чим живитися
Їй, Це ж мене і вбиває? Що за симбіоз Нам..; -
Думаєш, Їй немає чим поділитися? -
Достатньо, Тебе приходиться носити
Але й я не Пастух Лісу, не живий древень
"Обмінно-Страхове Товариство № 2" -
Вивіска, - обміняю тебе, на те, що тут в ходу
Що в мене цінного? Яйце під пахвою.. Ким Я буду?
Вони не літають, хоч є крила, дракони? Янголи?
Не та маса, кістки не пусті; Панна з молодиком,
що вбраний як жрець язичницького культу
Він тримає їй парасольку, Вона Горда, сніг,
але це щось первинне, Лимонна суконька;
Не забувати дивитися у вікно, куди.. куди..
Я повинен був донести це Тіло?
Люд гуде, вуличні продавці, масажисти
І така легка концентрація стимульована
контактом зоровим до віталень відкритих;
(О', хмаринка, сховай Мене від його взору) -
Для чого тобі чашка під диваном?
Ні, не зважай, все нормально
Якби прибирав перед приходом -
її б забрав, а значить - холостяцька нора
завжди чистенька, - Або.. вистоюю
прекурсор для крему Азазелло, - далеко..
занадто далеко, концентрація втрачена
І що там за "або"? Стук-стук, Спокійно йде
Фасади безликі, але жалюзі відкриті
Що як вітрини, - Дивися! Хтось там живе!
Він ще не вмер, Відкинься і споглядай гнізда
Воля - культ, питання поваги вкотре закрите;
Трьох-колісні автомобільчики, кумедні
"Не зважай" - так просто? Занотувати..
в кишені внутрішній був і стесаний олівчик..
Гроші для Кішечки, чужий час, як купити?
Писати словами сюрреалістичні жахіття,
як ті картини Дивних звірів, Майстри..
Що за чудовий напій "Маргарита",
вічний спокій усамітнення, мріями..
Дикі, грубі, невмілі, кістяні, худі руки
Скам'яніли без дотиків, для чого знання
як не маю мирського, недолугий бог
безвладний навіть над власним вибором
Чи зможу я знайти віру і надію,
щоб поділитися з цими людьми,
що просто вирощують гриби?
Чи Я хтось, що розвеселить їх?
Майстер возвеличування чужого слова?
Всі ці історії пролетаріату, спільний труд -
немає вище блага.. Продати б свій дух
дияволу за спокій з відьмою,
і більше нехай не палає
голова якоюсь "душею"
Став майстром, трояндами поплилися
руки, зрадник посеред раю, загубився?
Мені тут не місце, відчуваю, по своїй волі, -
Хороший Хлопчик, спали всі свої чернетки,
і піди працювати, стерилізувати субстрати
і ємності під міцелій левової гриви
Куди тобі варити спирти? Шахтарити
будеш? Такі в повазі і заможні, бо сміливі
Та куди тобі шпалі двохметровій
по кротовим норам повзати?
Як і для варіння тої браги
чи є у тебе знання хоч для сплавів?
Та куди тобі вище по технологічному древу..
Залишається, приректи цю особистість
або повертатися у хащі, забудь про спокусу
Або вивчи мову, отримай мультипаспорт
і живи на соціальну допомогу, говорять
вистачає навіть, щоб сходити до пабу
Всі ж тут блукають для "когось"? -
Я відкопав тебе саме для підтримки, -
Я в заручниках? Чи спустиш монети
на пійло, чи будеш купляти мені спіднички? -
Такого важкого вибору життя мені ще не давало, -
Щасливчик, в цій торбі нічого, лиш полин і ..
Тут душно, я задихаюся, Випусти! Випусти! -
В Мене на Тебе величні плани, схаменись
Під вивіскою «Тютюновий магазин", Я зайшов
кудись у вись на дві щаблини, не отрута - ліки
О', Боги прийміть цю отруту за ліки!
Як воно там..? Спростить прийняття,
навіть як те прийняття пасивної долі
Травка - ніколи не змінить твій стан,
це не наркотик, лиш наявний оголить
Тому - Вона лиш для щасливих, як і любов
Приречені вбогі, хоч там весь їхній і порятунок
Приречені, тільки як ти не хочеш перейти чорний бордюр,
якому ти тепер паралельний, з сірого бетону на бітум
З ображеної тварини зі яблуком у шлунку, Забродило
До чогось що від небуття труситься, Зате - не один
Колись Я був молодим і вбогим, але крізь роки -
Я більше не молодий, - .. а ще, бо у віконці
цього Трамвая було видно герань та Брюнетку,
що задумалася, бетонній стовби і паралелі
ліній електропередач, йшли далеко-далеко
Люди, їх зв'язали, але в салоні від них пустіло
Одна лиш Кондукторки спина, і вазончик герані
Концентруюся, хто Я? Ні, хто така вона?
Перстень на ланцюжку, символ спокуси
З виду срібне, але таке важезне, чому?
Що Може бути сумніше за Однолюбку?
Що може бути жорстокішим до пам'яті,
як перебитий ідеал мертвого чоловіка
Несвідомим серцем, що завжди в пошуку
Розум Сприйме це все нормально, боляче..
Не заганяється думами "Чому не боляче"
Як Я могла зрадити, розцінила безсмертне
примірявши до смертного, невірна, безбожна!
Що відчуватиме чоловік, який її кохатиме?
Якусь збочену егоїстичну насолоду?
Чи благословенне відчуття впевненості?
"Я не можу цю жінку розчарувати"
Що ви можете знати? А чи шукали
у вбитих гаманці, ні, не ради грошів
А ради фотографій подружок чужих
"Я не знаю де Ти, але знаю хто Ти"
Ідеалізм, як є кому за тобою плакати
Ти щиросердечно покладеш душу
На вівтар збереження різномая видів
Героїчно живи, або героїчно вмри
Коли тривога розбиваються
об щось значно вище
за стрімчак щасливості
Це відчуття естетики
у повній скруті, як надія
Смерть - це надія
"Призначення - це надія", -
Володарка Озера, - Та це
не щастя, що - ейфорія
Лиш первинна злоба
Ейфорія - це тривога
Шось дитяче, невинне
Шукаєш наче спокою,
і позбавляєш себе "чогось"
І позвуть мене на боротьбу
Ті, кому є за ними плакати
Тих, хто не згадається
і приємним спогадом
для дівочих нічних пестощів
Але як добре в блакитній шинелі
мені буде, легко, незалежно
Бо маю в руках - аргумент,
чорну в дереві шестилінійку
Йдеш воювати як нема нічого
Йдеш воювати як є що втрачати
Йдеш воювати шукаючи смерті
Йдеш воювати шукаючи стимул
пожити; Зупинка, деревце голе
Білка, виморгує, кодом морзе
"Во.. воно, набли..бли..жає.."
Як ще довго опісля цього
пройде часу, щоб перестати
бачити воєнізовані символи
Покоління ще будуть хрещені
цими асоціаціями, боротьба
Ця боротьба не буде забутою
Влада вбивати у захист гармонії
Вона буде жити, жити довго,
лиш щоб мстити, мчати
крізь хвилі чорного моря
і нищити все перед собою
виставленим тризубом, думами кріпнучи
Як ненависть може бути такою нерозумною
Ви ж ніколи не були в цих краях навіть гостями
Невільники, не серед вас Ваш очільник волі
Слова Вождя - закони, ваші кокони
від екзистенційної невизначеності
У голові лунає пісня Війни
Гуркіт барабанів доноситься з глибин
Гуркіт бойовий і повільний, маршує
З пекла на гору і в жерло вулкану
батальйон за батальйоном
Біле мережево фати
за якою стояв світанок
Що за Трофей, гляди
Усміхаєшся Мені, вбивці
Мерзле болото, і вітерець,
який тобі подобається
Прохолодний весняний бриз вмиває
Добре, що не побачиш моєї смерті, -
Тебе там не було, не можеш знати;
Ментально не концентрований
Болото під ногами дзвенить вночі,
затягує до себе у день, башмаки
Настільки зимові, потужні асоціації
щодо картинки перед очима
В моменті вічності перед смертю -
завжди приємні, болото і кров
Мерзле, і грайливе.. - Люба? Любиш
Завжди любиш те, що мені приємне, -
Твоя хімія буття ще заграє
Підхоплена культурою
Тією любов'ю предків до оточення
Мовою і образами - їх способом спасіння
Краплина молока донесена, збережена,
бо не витер з губ дитинства подорослішавши
Ще розчиниться у цьому вихорі кавовому
Відчуєш ще яка вона густа, - Це життя?;
Такі прості слова, невимушені, - Читай Її;
Й після них було все не так як раніше
Те був - початок на шляху до вічності
Безповоротний момент
Біле мережево фати
за якою стояв світанок
Вимазали кров'ю
Я мусив повернути
Їй те, що забрано
Ворогом, Спогад?;
Хто Я? Де Я?
Лиш спина Кондукторки
Заземлення, тихо-тихо
Вона плече-плаче; Пообіцяла ж, що поплаче,
і відпустить, але нікого так вже собі і не знайде,
а потім прокинеться від дивного сну, де Він
сидів навпроти неї, суровий погляд не зводив,
а в кінці усміхнувся, як перед смертю коханій,
і відвів погляд, але ж ще не знайомі, встав і вийшов
І та мить з поглядом його втішливим в сторону
перекрила, спростувала цю годину німого осуду..
І стало так легко, вартувало воно того! Ощасливила..
В цих похідних на верхів'ї меча індивідуальності,
що виводить епітафії на внутрішній стороні черепа
Усіх об'єднує спільне бажання кохатися - Це щось,
що всіх заземляє - не відлякати, зацікавити
Так зоряна поетика з землею зустрічається
Коли була вища ціль? В які еони, інак
душа бідніє і показується її кістяк
Спочатку злізає шкіра, твій лик - хмурніє
Потім опадають м'язи, висохли без тертя
Залишився лиш кістяк, ходиш, штурхаєш
претензіями, пасивною агресивністю
у безсиллі радіти, і скрізь «я», і «я»
Кохайтеся, ля, а то це як з бідністю
Не доглядаючи за собою, не їси - тим
ти показуєш тілесний кістяк, а симпатія?
Ось вам і культурний коловрат; Чи не так?
Взаємне волонтерство, як все запущено..;
Як ж легко містику, прокинувся, помився -
і вже красивий, знайти б таку панну, ах
Надягнути чорну робу, щоб не було видно
бруду? Над кишенями нашию грибочки,
ніби вони ростуть з мене ще живого;
Пара за столиком, відводять погляди
Потрібно допомогти, німе побачення -
це коли усмішки, а не засоромлення, -
Від одного до десяти, настільки душно? -
Двійка, я не в собі, - Як і я, що ж
розходимося як ті в морі кораблі? -
Знаєш, що таке щастя? - Щастя?
Це можливість бути самим собою, -
Тоді Нічого не має значення, крім того,
що Я тебе хочу, з першого моменту,
як побачив, я б тебе винудив силою
до злиття, бочкою з кислотою, - попиває, -
Тебе розчинив би собою, солод Зла
мого пізнай же у цій залежності
Цяткою посеред Нічого, - як заливаю, -
Волала б, але в роті твоїм мій океан
Ти б волала від тільки не одного болю
Благала б смерті, цятка посеред Нічого, -
Всього, в мене аж матка стиснулася
і опустилася, Тобі назустріч, - Вже було, -
забагато наговорив, тікаю, вібрації
фамільярні віднайдено, бог, а чи брехло
Але різниця в чому, в переконливості?
Завмерла, - Я б вивчися, і став Безформним,
щоб лиш таке з тобою зробити, - це він сам, -
На якусь соту ніч ти вже мені огиднеш,
але не це відчуття любові до страху твого
Яка насолода мені в твоєму руйнуванні,
а яка для тебе коли кінчу
і почну Тебе відтворяти
Я прикрию тобі твої очі,
від жахіть метаболізму;
Мерзле болото й гаряча кров
перемішано - перед Очима
Спина Кондукторки задумливої
Як відьма свої чорні одіяння
Вона носить печаль крізь усмішку
Чи Я той що у повазі у шаманів,
бо перейшов до іншої статі
І співаю, кричу, так високо
як не зможуть голоси чолові
Концентруюся, не знаю куди глянути
На небо із вікна - рожевий Спутник
Повернувся спиною до публіки
Яке вже порахунку ядро Він розчиняє
Хтось це все вивчає? Це полум'я
яким користуєтеся, воно вас пожре
У пітьмі за ним зірка сяє все різуче,
а він оголюється як листопадний сад
й потоком світлячків, як опалим листям
напуває молоденьку зорю, її жагу
Вічно голодну, навіть у скорочення
часу свого існування вимагає, - Більше!
І Схід Її вимальовується все сильніше,
і душа не гасне, світить, як і раніше
Хмаринка, сховай Мене від її взору
Зірочки, вас любити неможливо
Занадто схожа наша фізика, - З'їхав;
Мова, всі йшли сюди, хто звідки
До перетину шести променів
Але мова одна, різні лиш говори
Нічого не розуміли лиш Моряки з моря,
що прийшли блакитними Куполами
Насупленими гримасами тривожачи
прохожих, як ті, що ображені на світ,
бо той дав їм менше аніж вони вимагали
Все навколо - вітрина, обміняй, купи словом,
за нього можна навіть помацати, і не тільки.. -
Смак Печалі і Плоті, Солоденько!
Смак Печалі і Плоті, Солоденько!
Намісник Моєї волі співає подумки
Чорнявий сидить на порозі, повторяє,
а над ним на балконі великого будинку
в бельетажі дивак і руденька
Перед ними дві вази повненькі
з персиками та манго, щось п'ють.. -
Смак Печалі і Плоті, Солоденько!
Яйце під пахвою, не пам'ятаю
скільки я це вже ношу, і яке по ліку
Хто Я? Пам'ятаю лиш дві щаблини
Вичерпано на сьогодні слів з глибу
Багато чи з глибокого дна, правди?
В.. в бельетажі Король з Донькою; -
Він теж усміхається лиш як хильне,
наче когось втратив, вибачається
Бо не було з горя чого звикати
Цим чи варто пишатися, як вже старий,
а перші друзі ще не повмирали, бо не маю
таких.. Я випив забагато, прошу вибачення, -
А побратими? - Спаплюжена воля
Темна Гвардія, поглинала душі
Забираючи таку честь у землі; -
Великодушна Сволота, так, це Він
Без соціальної відповідальності
Але Він хороший, легкий, ні, ти що
Він мене не ґвалтує кожної ночі, (а днями,
що?)бо того вимагає подружній обов'язок
Жив би Він як людина - не довго, не мало
Він ніколи б не назбирав усі ті багатства
просто блукаючи звалищами, реставруючи
Він любить Мене як ще одну людську дочку
Використав, і кинув, сюди, де все шиють машини
Говорив, а машин хто буде вчити шиттю? Вчуся
Ми насправді так близько живемо біля Дому
Але зустрілися саме тут, на іншому кінці світу;
Руденьке Білченя, Ти як справжня відьма
тримаєш руки перед собою, готовою
кинути закляття, не встигнеш і моргнути оком
Антикосмічний гнів безсилля, створити б щось,
а не просто споживати насолоду
Виставлену закономірностями,
векторами, які ніщо без страху
Використовую воюючи за слабших
Бездумність, естетика, мій дух спить,
а Не розум насолоджується сажею
Єство лиш насміхається, не забувай мене
годувати, живи як хочеш, немає бога
вище цього, дитяті подоба його розум
Мала, так хочу стати персоніфікацією зла
А вилазить максимум пастух для стада
Проповідуючи йому "Практичну Велич",
і на вовну, і на м'ясо
Зрозуміти, як це бути
на верху й одиноким
Твої Слова на початок Ритуалу -
"Мені потрібно тебе вивчити,
дозволиш?" Звісно! Звісно!
Це такий Оклик втраченому
Це такий Оклик втраченому
Я хочу цього більше за смерть,
але смерті я боюся куди менше
Руда, Я без падіння в закоханість
до Тебе - кохав, бо полюбив
Ти була мені за матір, якої не знав
І шоб зрозуміти таку свою роль
Тобі не потрібен був плин еонів
Просто, Я люблю усіх, не численних,
що не ставилися до мене як до собаки
Я перенесу Тебе у Скляне Місто
Як усіх загублених, що зустрів
Тобі немає куди повертатися
Твоє Королівство приречене,
через політику підтриману народом
Твій брат не той Король, що одухотворяє серця,
а лиш заздрісний голод в уявні культурній перевазі; -
Як я знайшла цю писанину у шухляді - сказала, -
Знаєш, таке не пишуть "на перед", а саме "перед"
Голодний кінець наближається, емпірично
все вже пізнано? Просто споживач насолод?
Ти занадто старий, щоб вбиватися пацаном
Задумав кинути? Щоб ощасливити дурістю іншу?
Твій фетиш - справжня любов, це проблематика
Емпірично, Ти ще багато чого зі мною не робив
Не гуляв під ручку тим "Скляним Містом"; -
Воно з білого піщанику,
функціональна архітектура
Безликі фасади, гладкі
геометричні фігури, кути згладжені
Всі залиті слюдою для світловідбиття
Він насміхаючися, говорить,
"щоб було видно подряпини"
Таточку, знаєш, були колись такі жабки,
що вимерли, бо запах спілий манговий
самців більше зваблював, аніж феромони самиць
Манго - це любов, Він навіть зараз насміхається
Ви ніколи не зустрінетесь, Він чоловіків ненавидить
В Нас не буде дітей.. Своїх.. розумієш?
Але ж Ти інакший, як і Він, Ви не прості
Це ті самі самці, що носять яйця на спині,
шукаючи діткам в яйцях новий вологий оазис;
Гіперконцентрація, перехоплений Аридифом, -
Куди Ти несеш це забуте тіло, Слинявий?
Катаєшся Моїм містом, радієш
Бо скільки нових думок і відчуттів
до колекції, для перегравання
в захоплені тінню між пітьмами
Куди несеш це бідне тіло?
"Я" Самого Тебе нагадує?
Час, Ти подобався більше
Старим з чорною косою,
як Батько Відьмин
Як стимул відчуженим
схопитися за сталь ржаву
культурою до основ
Заземленням десь Вгорі
задаючи орієнтир до опори
Чимсь близьким народу
прославляти буття
а то погнеться додолу
приросте, пустить коріння
І Все спочатку, О', Лоза Життя
Недорозвинуті пагони - вусики..
Культура плететься по тому,
за що вони вхопилися гнітячись
Холод сталі, - заземлення,
Це сидіння не м'яке, металеве
Очікуйте занепаду, замкнутість -
Деградація, і все Спочатку
Заручники особистих інтересів Вождя
Терор ради вигідніших перемовин
стане вам кораблем поперек горла
Запийте волею, або задихніться, Сором
Або Зламай авторучку, спали чернетки,
і займися вже справжньою роботою!
А як спіймають - кайся
"Це все Божі зайоби"
Ви станете тим, ким вам судилося бути
Історії які не соромно розповісти
заповзають в глибину
Їм Світла визнання
Ніколи не побачити
Я - кошмар, який не дає тобі заснути
Зіграємо? Дам надію, змушу повірити,
що нічого поганого, мученики
на п'єдесталах заміняють ідолів
Я - чорними! Куди б Ти не спустився -
Я скрізь тут буду, Цей Світ для Мене,
як піщинка для мурахи, - Схаменись,
не гнівайся Чорнявий, печінку посадиш;
Кондукторка чхнула, мило, забавно
І Мене вирвало із захоплення
Завжди має бути заземлення
Користуюся тим, що маю,
бо більшого і не отримаю..
Не гнівайся Чорнявий
Він відчув на собі Її досвід еонів,
але все ще людський, не ревнуй
Куди йому до міжвидового кохання,
що для учасників просто - війна
Загарбання, конкуренція, стратегія
не війна, ні, те щось однобоке навіть
для кожної унікальної особистості
Скільки епох дивних, десь в туманах
Ви пережили, змін світів, а Ти не вмер
А Вона не блукала, не виплекала зречення
від безсмертя під сузір'ями зміненими,
що не викликали асоціацій на спогади більше булі
Вони жили, а їхні діти, світи - вмирали, - Як це, Боже,
перший і останній, змушуєш себе страждати
Людський ідеал митця, вартий вічності
Невинність - без відповіді, ця сила
не від Тебе, а від розчарування в Тобі;
Де Я? А де Ліра? Ми прогавкали весілля..
Я бачу Сестричок у вихідних суконьках
(Ох, Нестерпний, бо Вони, бо без потреби
Вони все ще не придумали бюстгальтерів
Що означають кінські хвости на їхніх головах
не запитуйте, "Хто дістане, той на нього ляже" -
викарбувано на золотому руків'ї, і воно на виду
Першопроходець - отримаєш все, або згинеш, -
Вони тебе ніколи не зрозуміють, послідовники)
І кожна як Одна, повторяє, - Спокійніше
Це так просто, і зникнуть всі випробування
Вони просто пливуть, бетонними вуличками
Але Я вище за Них, Їду пустим трамвайчиком
Стук-стук, в чужій долі, без тіні в суцільному світлі
"Мо".. "мо" - може? Може вона десь під підошвами
дерев'яними, під сидінням, Я сиджу на Ній?
Вона як той стаканчик йогурту під диваном, Доля
Не прокинути б, бо потиче до сміття підметеного
туди ж, під диван, доля, можливості впущені,
заметені, все ще зі мною, не викинув з дому
(Доля Мимо йшла, вдаючи, наче немає скорботи
Торгуйте кров'ю і кишками, чому ж ні?
Бо Нас ж так продали? Точніше "Мене",
я тут один, а ви лиш вилизуєте мої мізки
І Вам точно відомий той смак, ах, нестерпний
Безбожний, бо Я не бачу ваших милих лиць)
Я показую чужі розуми, тіні їх
Що ж.. Не Вийшло зачепити "новим"
Лиш спогади старі, розсіяні
не персоналізовані, особистість - Стерта
Електромагнітним вибухом, діти, не ляскайте..
Війна Древніх, яку проґавив
Зрікся моєї вічності і пішов,
Що за пошук самогубства
Безбожно, Ще Одне Загублене Дитя
Я не потрібен жінці, яку кохаю?
З яких пір "кохати" синонім "сексу"
З яких пір "секс" синонім "любові"
Плоду взаємонепорозуміння
Взаємнопохідні, а як в тебе буде..?
До Чого Мусить Вести "симпатія"?
Яка? Візуальна? Благотворча? - Тобто,
форма чи діло? Діло наповнює форму
Яким словом-ділом наповнити свою форму,
щоб форма чиє діло на тебе - лиш власна ємність
надала тобі над нею привілеювання володарювання, -
Так легко? Це якийсь древній пікап, але все ще тягне
Бо він був першим, і ім'я його "правда"
Так заумно складено, щоб лиш сказати:
Ти мені подобаєшся, будеш кохатися?
Чи хочеш дати надію, що це "про серйозні плани"?
Бо інтелігенту сором'язливо сказати і "люблю",
не то що "кохатися" без запаморочення в голові
Потрібно рятувати, ох би стукнути по твоїй макітрі
та рук.. поки, що не маю, скільки ж світла.. романтики
У проблематиці невинності: потяг чи концентрація?
А скованість коли сприймалася світліше розкутості?
За нею лиш перегній родючий, все несеться на горбах
у мішках, до потойбіччя, хоча на Землі лиш ростуть квіти, -
Я не був спокушений! А бог чи закономірність
скидає те все на голови людям, - Ваші форми -
не ємності під квітки! Дна ваші без дренажу! -
Медузо, Медузо, нагадуєш ідеалізовану любов
Не закохуй Журлива, покірлива, а я й не корив -..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945658
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2022
110100011000111100101110011011010111000000110011
Андромеда, Персей, Ліра і Денеб
О', Афіно, Я бачив Саму Золотоволосу Афродіту,
у кольору того ж Хітон вузенький вбрану-одіту,
опоясану в пояс що, як у Венери з сукна сірого.
Бачив з косою гострою Кроноса Чорного.
Він поклав голову горгони на камінь ніжно,
та й взяв із правої руки Афродіти Ліру,
а Вона звела на голову Його корону срібну.
Після Він обійняв Її міцно-міцно.
Я чув, як спина Її хрустіла.
Секунда, мить, пітьма закритих повік,
і Їх ніби, як і не було і нема.
О', Моя Андромеда Кохана,
Те не могло бути просто Сном, видінням,
бо після в торбі своїй ніс Я голову живу у Зміях
свіжість далії
Щось до нестями воня.. Смерділо
Потік гідразин, кінець цьому тілу
Впав з дивана, перекрутився,
або щось наснилося, віджався
Інстинктом, набутим, вісім?
На перших повторах не зрозумів
Звідки кріпатура, кінчати з дурманом
Має бути інший спосіб рекреації
Чим я займався.. лежав планкою
Поки хтось знизу насаджувався?
Банальних "бананів", дайте!
Давно пора б було розпочати
на підлозі спати, ліжко розвалилося..
Споглядала? Впираюся носом
І не бачу, що у відмінному колі
Смерділи символи на підлозі
Справді, ніколи не віддавався
розуму, а покликів тіла - боявся
Потер носом, і чим це відмити?
Мало води, не відфільтрується
Не фарба, так пахнуть далії, земельно
Відзеркалюється з рота запах аміаку
занадто накурено
Посмертно мене помилуй, кохання -
заняття для двох, не дорослішай
Так рано, не цінував б те, що маєш
Була б Я у тебе в п'ятнадцять
Старий, як-би Ти мене тоді цінував?
Без цього світогляду, де мене ще не було
Симуляція тяжіння у вакуумі обертанням
Планетарний кочівник, верхом на сироті
Простір завівав волосся магнітних полів
Мчали, було темно, відкрите вікно
Зі стелі попадали метелики
Занадто накурено, дякую
За волю, думали вічно жити
Але чому б і не спробувати?
Дякую за можливості
Його розділив Борисфен
(Яка ж пітьма в тобі була,
якщо цього світла тобі мало
Перейняла, невибаглива
Мені тебе було багато
Вмираючи на самоті
пестила розум цілунками
до мертвих рук, не воскреснув
Бо був людиною, тому вірила
у безтурботність, дозволяє смерть
трішки болить, трішки задихаюся
Не відполікає від цілування
не зацікавлених, куди зникла
невпевненість пальців
А як хапав нею рибу, а мене
Йому все мало, тому й тендітна)
"Все ще тремтить моя голова
через ту дивну ситуйовину..
Коли я вперше чую гул.."
Кривавого закляття у вухах
Не перепливти, йдемо до витоку
Повір, що все збережеш, все цінне
Пройшовшись тими болотами
Війна мене не штурхнула
жива душа, що підпорядковує собі машину
відтвори все в межах уявного
Монотонність, розкажіть як Ви
Її навчили перебирати насінини?
Гроші як і час важче вкрасти,
коли стає легше їх заробити
Ніхто їх просто не накопичує..
Як поцупити поцуплене?
Цивілізація хрестить біоцентризмом
Без крила Логосу.. Чийогось? Ми все
Ще тонемо у собі? Зізнаємося?
Сьогодні зрозумів, що війна
Мене все-таки торкнулася
На базарі не знайшов кавунів
Желейні мізки оминають
Світло, повз артерій залізниці
На рештках немертвих у двигунах
Соляра! Крізь фермерські угіддя
Я ціную природну екосистему
Лісостепових метаморфоз
Чагарники у ліс, такими
Темпами земля виснажиться
Через двадцять літ, забагато
А хто говорив що в нас багато
Часу? Біоцентризм
Дороги для безхребетних
На полях, у винищення
Шкідникам, рухаються
Павучки-стрибунці
Та штурмовик на коротких
Дистанціях - сонечка, бабкам
Тут занадто спекотно
Прилітають попівночі
з першою росою
не слухай мою музику
Мені вона не подобаються - в ній багато мішури
Швидкосплинної, унікальна річ, "музика", завжди
Знайдеш причину не викинути якусь платівку
Навіть після метаморфози, і здивування пам'яті
Бо воно смішне, не серйозно, ця музика танцювальна
Тому вона в майстерні? Слухаєш як працюєш?
Пильно ж, це ж давно - смітник, і єдиний вхід
Просто інші роблять картини у багато разів гірше
Я справді не знаю чому тут "December Moon"
Це ж опера одного героя, головне, з якісним
Супроводом
Хтось хоче щоб я знайшов
Спокій цьому відчаю у
Творінні безперспективну
Яке вже перевершила
Роздрібленість, що там
Джеймс Вебб? Дурно,
але це стовпотворіння
Без фундаменту, щось, що
Здійняли язики полум'я, ха
Благодатного
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943750
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2022
Життя - це використані і впущені можливості
Хтось сказав, однозначно за мене мудріший
Дівча, подумай, коли ще Тобі випаде така нагода
Бо в Тебе втюрився лісовий дурник, голодний
Пам'ятаєш ту приказку: "Все, что ни делается, -
к лучшему"? Тобі б від любові мої захлинутися
Я б тобі допоміг трохи з українською,
а ти мені з янгольською, ти ж янгол?
Боб Марлі не співав, казав: "Правда життя в тому,
що насправді будь-яка людина завдає тобі болю.
Тобі просто потрібно знайти того, що його вартує."
Не знаю ким себе бачу через п'ять років,
але першим ділом бачу Тебе поряд
Поклянемося одне перед одним, типу:
бла-бла-бла, поки любиться - любимо
Не мовчимо, і не приховуємо,
незадоволення, та, що розлюблюємо
Знаєш, а так присягаються Віккани
Що за екзистенційна нудьга,
нудьга беземпатійна, слухай,
підійди, підстав вушко, ближче
Я тихенько нашепочу тобі -
це все не має значення
Тільки "т-с-с", вдаємо,
наче все нормально
Наче Ми такі як і усі, і
Ці рядки - не пусті, не безликі
Сиділи б ми одне одного навпроти -
ми б може відчували лиш відчуження
Мо.. може? Тойво.. ? Га?
Бо Ці рядки - мовчання
Але тільки між нами;
Оглух, що за тиша..
Дівчатко, хочеш не вір,
але хоч би для Мене
Ти - горнятко тепла
Ще трохи потримаю
і відпущу, і знову шукати слова..
Щоб в теплі забути як пече ця кров
Людина ж як живе - так і вмирає
Ти - Мій страх, мушу подивитися
в Твої очі, інакше - це не життя
І Ти, Страхотінь - Мені усміхнешся
повернеш до світу світлочутливість
Прокласти б шлях до Твого серця
Цією писаниною гімняною, втім,
чи але - крук присів на провід
і дві краплини впали додолу,
що саме котилися з різних боків
самотніми до "вічного-єдиного"
Не доповзли, не злилися,
не впали до землі разом,
чимсь важчим ніж на одинці
Ні, просто писаниною застрахуватися
в Тебе від своїх пройобів, і ти даси шанс,
і не один, і не два.. даа.. і Навіть програвши
я буду виглядати гідно в твоїх очах
Що за приємність, хаа,
від простого уявлення
Потребую порятунку
Але Я просто йду,
як той корабель на..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941799
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2022
«Я все люблю в тобі - твій усміх непорочний».
Де знайти Музу, якій скажеш: Пригни з дерева
І Вона пригне, не бачивши навіть копиці отави
накошеної на кладовищі, на ній і кохатися
Новою ланкою у поєднанні "життя і смерті"
«Дівчино-серденько, коли б схотіла доля
Пересадить тебе із твого квітничка
В мою хатину – ти б скрасила пишно
Засяла в темряві самотнього кутка».
І Як Мені цінувати Твій недоторканий простір
Я лиш можу показати шляхи повз тіней,
щоб ти не бачила достатньо для тьмяніння
Я б світлом Твоїм вимазав собі лице;
Самотній бурлака, не хочу таким бути, -
думав Професор Грушевський усміхаючись
Шукав особистого щастя, якого не замінить
ні популярність з визнанням, ані вдячність
Зачарований чотирнадцятирічною Орисею Шухевич
Дочкою Володимира Шухевича, знаного етнографа
Грушевський присвятив їй, «О. Ш.», ліричного вірша,
що починався таким зізнанням до юної співачки:
«Я все люблю в тобі - твій усміх непорочний», -
Нашептано Східноєвропейською Кліо, - А Ти
Все ще пустуєш, невгамовне дівчисько, бо
"Ці, ці уражені, прокляті й зламані душі -
Ритуальна кров, Реанімувати!
Їхнє, Їхнє горе має проявитися,
щоб його можна було пізнати
Для служби у викорінення..
Огидної Ідеології, що
Поширюється на кожну новонароджену дитину
Поширюється на кожну новонароджену дитину", -
Rings of Saturn - Face of the Wormhole
Десь серед пилу й каміння
Іридієвий обеліск схований
Від світла протозір
Він обертається віссю
заряд термоядерний
Покривався ожеледдю
від дотиків нігтиків
Весни-руйнівниці
Десь у пітьмі фінальній,
що відкриває німо рота
Поглинаючи тепло
Від світла протозір
Десь серед пилу й каміння
Іридієвий обеліск схований
Скрижалі вирують навколо
із записами загублених у часі
Керамічні недобудовані кімнати
"Алюмінієві", бо з корундів Моїх
Йому назбираних в очікуванні
Поки Він сидів, лежав, десь
під вокзалом, богом древнім;
А за вікном - зупинка, так -
Я живу на вокзалі, зійшла панна
Не Ви, та, що рідна душі, а чужа
Запаливши мріяння, лють росла Моя
Прагнучи стати правдивішою істини,
але залишалася тихою, і геніальність
чи трагедія всесвіту поклала у могилу
Тихого, і Лють за Ним пішла покірливо
Панна йшла, каблуками стукала, -
Дорогий мрійнику, Я не винна
Що Твоє життя суцільний кошмар
Протерти очі пора, оглянутися
Ти живеш в сумній реальності, -
А коли те допомагало, О', грішна Природа
Оптимістом був той, що сказав, ніби світ -
поле бою двох деміургів; Ми в морі пекла
Стій горою холоднокровною, дай ходити
Тим, що навколо, ні, це не Комплекс Бога
Повії в цьому світі ніколи не пропадуть
Ти існуєш тільки завдяки таким як Я
Поваги, поки не почалася нова війна
У Нашому бажанні отримати засічки
на морди, які так люблять блудниці
Тобі ніколи не пізнати інтимної емпатії
Процитуйте Геродота нам, Сиротам:
У житті діти ховають батьків, а на війні?
Що ж за режим таких самогубців виховав
Мене закопаєш? Та Я сам себе закопаю
А тобі лиш подякую, ти перейшов кордон
майбутнього, що виховує бажання вмерти
У вічності; Птахо, ти не знаєш куди залетів
ведений чужими краями сліпим
ти вже згораєш, помреш спраглим
В цьому пеклі сніг давно розтанув -
не напитися, - Було передбачено
Скидайте все і біжіть полями
теплий Щит зігріє вас ночами
Але Вже згораєте, це все кисень
і він з самого початку, біомаркер
Про життя давно було відомо, про
два мільярди років перероджень
Під наглядом Божим
Перед яким всі однакові
Він і любить усіх однаково,
але знаєш, когось більше
Тому - будьте однаковими, це
антропоцентрична істина
А жінки людські плодовиті
ще повідкладають яєць
перед приморозками
А чи набере те дитя сили,
щоб залізти в землю по власній волі -
Немає значення, просто інстинкт
Просто запахло весною, по волі чиїйсь
Воля? Це ж, щось від хаосу, нам чужде
Думай, і думку ганяй: "думати не хочу"
Я це все пишу не собі у службу
Це все сила, що мене породила,
і якій служу за дрібку Більшого
Але Я покинув ковчег спасіння
Віддавши себе відчаю
Це Все про на Наш вік, і
Я в ньому - голос ображений; -
Пустокісний, Шукаючий Горобчик
Не знову, а "Вкотре", Ти - Темний
Я тут, щоб бачити Тебе вкотре
В постійне Собі нагадування -
О', не стати Тобі подібною;
Ти просто стоїш, лежиш,
поки Хрест намотує кола
Дотиками вічності, що за
захоплення, змушує повірити
у безсмертя, Ах, і не дає
відкинути життя, бо не знаю
Чи увійду у вічність зі смертю
По "Великому Інквізитору": ця
теософія замінюється обманом,
а обман таємницею; Дурними,
не здатними прийняти у собі світ
Моменти вічності розмазуючи
"варенням" по всіх скибках буття
Ох, що за злочин "бути самотнім"
Не кохатися, і тому не відчувати життя,
бо це не має значення для здоров'я(?ля..)
Легкодумність після емпатії, ну
що за злочин, пристарілі діви
Скажіть? Не щасливити когось,
і самому бути нещасним
Для того потрібна симпатія,
але Я - машина, все зовні
Ніколи всередині, люби Мене!
Скільки рук тягнуться з неба
Підтягуючи своєю вірою і Тебе; -
Це що.. облизнула? Во-у, це
щось новеньке, чи забуте, -
Пофарбуєш мені волосся?
Не знову, а "Вкотре", Ти Вимогливий, і
Темний, іншого масажу Мені і не треба..
Я тут, тільки щоб бачити Тебе
В постійне Собі нагадування -
О', не стати тобі подібною, -
Чому Ти все ще одинока? -
Напевно, бо сама винна?
Або недостатньо вродлива,
щоб відібрати чиюсь тривогу
Співжиття - це досвід у побуті
домінантному, і добре, якщо
в асексуальному, не зжилися
А якщо приживемося - житимемо
Але мало, ради кого схотілося б
їсти тільки одні горіхи з медом, бо
Хочу домінувати, і давати.. давати
Туди куди не призначено.. Їсти,
і вже від тих горіхів з медом блювати
Ти Мене розбестив, все як у тварин
І щасливі ті, що це второпали
І для вдачі поклястися перед ким?
Перед жерцем, перед нотаріусом?
А твоя панна недалека, не гостра
Щаслива? Кризою не змушена була
прийняти у себе світ, - Приходить додому,
і першим ділом лупить ляпаса, що за жінка,
бліда, як смерть, чи мармурова статуя, -
Холодна? А коли кохається - щоки горять,
як в Мене: тоді й зараз, коли ці думки читаю, -
Чому ти говорила їй про "оливковий сад"? -
Вона висмоктує з тебе сили, методична
Любов хаотична, просто натякни - "зроблено"
Навіть через мірно, - В насолоду, як в шкоду, -
На якій хвилині вона вперше кінчає? Десятій?
А потім на тридцятій, і тридцять п'ятій,
а далі лиш труситься, Тобі у оргазм
без кінця, безумство, крики (ало, 28+)
Спазмує, що робиш, облизуєш її губи?
А то "французький" її відволікає
від ширяння, чи то від топлення
Та і через декілька хвиль спазматичних хвилин
вона сама вже буде так цілувати.. Ні? - ..Ля, -
Це все закінчується знемогою і смертю,
або розійдемося, хочу розлучатися
Хочу любити, хочу розлучуватися
Не хочу страждати тому, що любити -
страждати, і не любити - страждати
Не хочу злучатися, - Ходіння по мукам, -
Не смій записувати у щоденник тактичний
там вже більше слів, аніж планів і цифр -
поганий знак, і ні, не вгадав,
бо центр континенту, і тепло
не вивітрюють холодні океанічні потоки
Середземноморський клімат, лиш сухий
Як обридне квіточки описувати - прийди,
куди ходив, високо, в гори у безвітря
плавати в крижаних озерах, ой, але
й туди вже не ходиш, спустився
Висмоктала життя, Тебе загнала? -
Га? Декому це не вдається і за все життя, -
Тому й тут Я, Ти Моя до того запорука
Любов усвідомленню прямо пропорційна
Це закон Обернених Квадратів, - Я далеко, -
Через таку первинну любов її обожнюєш?
А вона тебе за те, що з таким чоловіком
Їй і не потрібна дитина, ти зламав її у Мхор'і
Заздрю? До грудей, що як подушка для сну?
Ні, бо коли Тобі важнів Розмір; Одного разу
Весною, в годину небувалої спраги вечірньої -
Впав ясен, Він був придушений рідною пітьмою
і просто зсередини гниленький тільки тому?
Яким би не був простір в мені безконечний
Він разом з Тобою стискається, малесенький
О', чи є Тут Хтось, чи справді всі вигнили,
як Мої зуби? - Розслаблений, м'якенький
Або зведений, неспокійний
Не можу, не можу спіймати
Момент, коли Ти врівноважений
Був народжений, щоб зламати
тінь райського обману, бо все тільки Тут!
Ти просто лежиш, поки Хрест намотує кола
дотиками вічності, що за
захоплення, прямо зараз, - Гу!
Невже я назавжди втрачений
Й Сонце і Місяць
будуть далі самотніми ганяти
І куди бігти? Додому, до Денеба,
що давно сходить тут у лютому
десь на сході північному
Що там писав Омар Хаям -
Не починай, безхребетний
Якщо здаєшся на півшляху
Це - природній відбір, обдурені
у своїй самовпевненій перевазі
Три тисячі світлових років
порожнечі; І Тільки Ти і Я
І шум винищувача, - "Шум"? Паніка, відставити!
На "дванадцятій" в перископі нічого не видно
Це лиш Метаморфізований гул двигуна і РЛС'ки
на радарі якої теж нічого не видно, Ось де Страх:
Шум винищувача в головах екіпажу Тунгуски
Вже були би мертвими, якби справді Чули
Чому? Ця війна давно стала ділом розумних
По волі тих, що не змогли прийняти у собі світ
Бо саме в тебе є дисертація з геопозиціювання
(Але Я Тебе ніколи не віднайду, - Blegh!)
Ми не готові до техногенної утопії, Винна?
Винна просто наша допитливість
Ціль якої відходить від природи,
тому в нижній амплітуді хочеться
Деградації, - А Ти з чого тут розлігся, -
Пахнеш соляркою, мастилом, і.. пір'ям? -
А Ти небом, хоч це я з нього спустилася, -
І чим воно пахне? - Потребою приземлення, -
Хочеш пофілософствуємо? - Нам заборонено, бо
Тоді й вбивати не хочеться, не практичними ми стаємо
Ходив вже до Неї? Тобі ж потрібно завжди повторювати
А це все було передбачено, рибку зловиш руками
тільки, як переконаєш її у спокої, - Пророковано.. -
Ми ловили вже рибу, але та сама в руки стрибала
Пам'ятаєш, а тут від води вже пальці побабчилися
в Тебе, бо Я нікого не пропускаю, в Мене дальший Зір, -
Отак і подумаєш, і все вже було, лиш проведи паралелі..-
Знаєш, і зійдуться.. - Не входь у кураж самовпевнений
Зберігай холодний, вбивчий ескапізм перегравання, -
Все передбачено, відтепер це справді "геноцид"
Військовий переворот? Занадто оптимістично, знаєш..
Але і до нападу ставилися реалістично-песимістично
Чому.. його стратили? - Хочеш про гуманізм..
Церкви стоять, але в душі лиш хімія
Боженька - персоніфікація світла
А може вони лиш для дзвіниць
для заклику до зброї в оборону
тієї енергії зарядженої частинки,
що завжди хотітиме тепла
Немає причин для надій,
але - віримо, і станеться, бо
відірвана відповідь перед запитанням, -
Так, клітка, веб-камера.. Мусить жити,
і вмерти забутим, без єдиного глядача
Ні, не чому його "не" стратили, -
Стоп, а яка це часова гілка..?
(Тут нас вбили, бриючим польотом
Корумповані руки їхніх лідерів, що
організували занепад власної нації
Ваш дотик вічності - не благочестивий
Дотики приналежності до воєнізації
Це весь спосіб самореалізації вашої волі,
що організували Корумповані руки
протидією проти опудала Ворога
Це винищення - не благочестиве
Жаліслива нація, хворобливе бачення
Згадуйте Бога, як козла відпущення
у цьому невблаганному становищі)
Чи можна на Тебе лягти? - Ніколи не запитуй,
просто роби, не втрачай Свою грайливість, Ле'
Те ж не маска, те ж - ти, - Запитую, бо в Тебе є..
Панна, але бачу твою морду - й плакати хочеться
Скульптурний писок, в очах - сталь холодна,
а в душі - вогонь бурлиться.. Ходиш, мовчиш,
а насправді простягаєш всім своє серце
Невже нікому не потрібне, гаряче,
нестримне, Вона Тебе не зрозуміє.. -
Чому ж все так чутливо, -
Ловиш божі приходи? -
Це що, Ти що лизнула? -
Тільки сьогодні і зараз,
це заборонений прийом
Бо у Відьми підгледіла
Це такий прояв прихильності найпервісніший
Тертя - це не лише тепло, але ще й ласка
Головне не переборщити, бо "перенасичення"
Головне, і горішок розкусити і зубки не зламати;
Ти просто лежиш, поки Хрест намотує кола
дотиками вічності, що за
захоплення, прямо зараз, - Гу!
Скажи що все це лиш мрійні післяобрази
Надивився на фугас, зловив сліпоту сніжну
Мрії відтепер поквітли чорними блямбами
Я більше не хочу залишатися в тілі одному, -
Так забирай моє і залишайся цілим
Потанцюємо? Ох! Як Ми танцюємо,
що аж світила блюють святою водою,
і планети вимирають зі світанками
О', як ж музика грає, цієї ночі
Я відчуваю Божі вібрації, у-і-і-, -
Танцює у відьминому колі
на вирваному буревієм дереві
Протягує долоньки, - Давай разом,
станцюємо разом, разом в Лихоліссі
Де вічна темінь низьких стель
чорних дерев, що скупчились,
але не виросли у проекції світла, -
Багатство дурня в його думках?
Поховайте Мене в ямі неглибокій
під викорчуваним вітром деревом
Невже я назавжди втрачений
Невже, я не буду розділеним
Кимось зрозумілим, Невже
і зірочки Я бачу востаннє
Бо Ти просто стоїш, лежиш,
поки Хрест намотує кола
Згадуючи те, що не могло бути закарбовано
Молодим; Фронт в три тисячі років світлових
Скільки зірок під тобою, - Не дивися так, -
А над головую - лиш цятки далеких галактик
Земля була у темній зоні, не та галактична пора
Інакше - це був би не перший наш до Сонця візит
Несиметричного інтелекту, -
Дам ріг, буде паршиво - Сурми!
Говорив Поводир тіл холодних,
гарячих, твердих і рідких
І він був не сивим, навіть старим
Скільки було Нагод? Все тримав
осторонь, - Ми не Варті допомоги
Ти просто лежиш, корчишся
Наче муха знеможена за зиму
На підвіконні весною вокзальному
Як можна думати в такій агонії
Та мри, вмри вже, вмри,
що за організм живучий
Чи просто дух.. Відпусти
Ти продав своє життя
поставивши підпис у договорі
з дияволом обману, що
за захоплення - нести мир!
Прямо зараз і тут - дотик вічності
Один, два, третій, відпусти, - Гу!
Тут не вижити, це Тупо Винищення
Їхній кордон - це ворота крематорію
Що за спротив, не передбачено
Раніше сміявся, над мурашкою,
що хотіла поласувати світлячком,
але напоролася на недопалок..
Кумулятивний! Один, два.. - Гу!
А перед тим, дотик вічності, -
Пити губи метеликом як квітку ту
Смакуючи хоботком її нектар
Мацати лице наче сліпий лиш,
щоб запевнитися, бо не віриш
в довершеність, що тебе викохує.. - Гу!
Наступний! Кохати до шаленства, або
вибачатися, що використовую, -
Роби все що хочеш, не боляче
Не читай, Фамільярні вібрації
Ніякої ненависті, лиш жалість
А Руйнування - лиш привід
перебудувати все на лад новий
Дивися на небо, і біжи ранками
до Денеб'а, він тут сходить ще з січня
Дивися, бо тільки Ти, Він, і порожнеча
Символічно, але в Січні Вас і прирекли
"Люди" поза маткою людства вирощені
Затьмарені розуми, Так виник цей світ
Тільки легковажні осмілюються
вимовляти ті імена заборонені
Бо муки, які вони принесли - незмірні
Вічні жахіття збочені та профанські
Ми створимо світи по ваших подобах
відтворивши їх із самозруйнованих
Ваше самовинищення буде безболісним
Ви самі принеслися в жертви Древнім
безумним культам, - Ніякого Відчаю,
Крихітко, О', Грішна Порода Природи!
Така Воля без смачних ідеологій,
хліба від погоди, і влади від народу
І чи варто стукати у всі двері зачинені?
А чи варто заходити у всі двері відкриті?
І це Його Світило, лиш запалене.. -
Наче, щоб освітлити вночі поле бійні..
Любив "наскрізь"? О', що за відносини..;
Вогняними торнадо над полюсами
Протозорі зливалися, Ле' і Лі' споглядали,
але Ліра все лила слова оксамитами
А молоденька Зоря квітла булькаючи
конвенціями, розкриваючись, наче Мати-й-Мачуха
помаранчевими трубчастими суцвіттями, -
Уяви, що твою появу спричинило чиєсь обмеження
у вироджені зоряного населення, - Превентивність.. -
Чиясь? І Вона спродукувала появлення твого виду
Бо яка культура і наука може мчати всесвітом
на вістрі меча все винищуючи, що заважало пройти,
або просто сподобалося з виду, - Хаотична любов, -
Роїння до балджу було Фіксуючим очищенням
Ще одним здійсненим
Темним пророцтвом
Спробуйте вижити
в планетарних стерилізаціях
Але того не було, бо було передбачено
Ми не рухалися через галактичну товщу
Ми піднялися над монетою, Скільки зірок
під тобою, а над головую - лиш далекі галактики
Так мало зірок перед Нами, крижані газові гіганти
І Життя високопродуктивне
під тиском аміачних реакцій, що
ніколи не підніметься, аморфне
І не подолає гравітацією
планети материнської
Без кінцівок, пригнічене
Ще одне жахіття, Планета-суперорганізм
Спустись, поговори жестами, але ж Ти -
Такий Самий, безпалий, О', Маленька Лейло
Вони не звільняться, поки все не вичерпають
І не згуртуються ціллю пробудити решту, -
Просто терпи і чекай, терпи і чека.. -Так,
а до тих пір - трать на себе сил
Ми летіли і наше існування фіксували
Малюючи з ангельськими крилами,
які ми самі на собі не бачили, - Падайте,
Падайте на коліна, чому Ви все ще не Лягли?
Освятіть наше існування, О', Небожителі!;
Якщо перестрінеш Його, скажи, що Я чекаю
Там, де він востаннє балакав з Світлоносним
Скільки прийдеться сидіти самотньо в кутку
з зібраним Волоссям Я буду; О', Леді Весна
Ти лічиш Мої втрачені зоряні роки
Ти дивишся Взором непорушним
Наповненим стриманими слізьми
Цілиш волоссям у груди
І в них знову повертається
бажання до перемоги
І Я знову сміюся, регочу
під березневим дощем
нікому не потрібним, Південь;
Як серед пустель зоряних
Я міг шукати більшу красу
Що за важке серце падає
і ображеним скаржиться
О', велика Скорбота
та Величніший Я
Мій час вийшов,
бо занадто часто
використовував
Срібного Ключа
від бездонної Ями
Ті, що Читали і Вивчали
Книгу Любові на Самоті
Зрозуміють Мене, цей
Архаїчний Огріх задуком..
Мені не спочити з миром
Відтепер; Арфі акомпанує сакс, -
Спрощення вирізує непотрібне,
але ж там текст про Тебе:
"Я одружився з темрявою
З якої сам і породився
Як немовля Я плакав
Та Вона дала Мені іскру
Від якої мене відірвало", -
Ти цитуєш Entombed "Evilyn",
хоча грає "Strangers Aeons", -
Я Відчуваю Тебе, потусторонього
Не помирай, відьма Я, не вірю,
що знову побачу твоє обличчя, -
А коли нам потрібні були лиця? -
І хто з нас тут ще за "оптиміста"?;
Сьогодні у пабі приємно,
шумно, не від гулу п'янчуг
А тому, що Арфістка грає не Сама,
і Всі слухати звук живий вимушені
Можна модернізувати класику
ускладнивши її текстами
спростивши виведення мас звуку
("Я сказав тобі якось,
але повторю вкотре:
Коли ти живеш плоттю -
це початок кінця", а це Death -
Flesh And The Power It Holds)
Чи знають ці завсідники пабу,
яку філософію в них відняли
Спростивши метал до арфи і сакса
Сьогодні Арфістка грає не Сама
Саксофоністу не вистачає дихалки
Але Всі вимушені слухати звук живий
А не персоналізовано обраний
за власним столиком, за сенсором
Свою атмосферу, що сфокусується
На Вас зі стелі акустичним прожектором
Все, що Сьогодні Ти можеш - Підсилити
Живий звук Арфістки, що грає не Сама, -
Нас більше, ми - більшість, Більшовики;
Весна, Леді у Білому, Вдобрюєш
землю водою з попелом чорним,
що осів на мене в Куті димному,
поки Я Тебе очікував, чекав, довго, -
Це безперечно "Первинна симпатія"
в якій Все прощається, Ти Жорстокий, -
Щось ідеальне тільки в тебе в голові,
так подумав перед смертю поет один, -
Щось ідеальне, коли бачиш "первинність"
в Собі, в оберігання, щоб не підвести,
і не зрадити це відчуття цілого, як важко..
Ти такий жорстокий, і з самого початку
Те було на Твоєму лиці викарбувано
Невже можна було бути такою наївною,
і повірити, ніби Тебе можна змінити?
Невже можна було бути такою сліпенькою
і не насолоджуватися тим, що не обпікає
Ти такий жорстокий, Любий, такий жорстокий
Обманював, Тобі не потрібна була допомога
Обманював, Тобі потрібна була просто опіка
Використовувати міг, чому не використовував?
Подобалося дивитися, як Я корчуся в нерозумінні?
Пам'ятаєш, чи все ще пам'ятаєш, Наші еони?; -
А що було далі? Що.. Облизала, як відьма, -
Зіграємо? Тепер Ти білими, - Ні, - Гу! -
Що було далі? Ви добралися, і? - Впали,
у цикли синусоїдних деградацій, - Закон,
але "перед тим", як добралися, хвилина
радощів? - Краще і не скажеш, у Світильнику
Але дух жив, герой свого часу, що чужий моді;
Ти просто стоїш, лежиш, десь в пабі,
що на Куті перетину двох паралелей
Цей простір сферичний, - Дайте Часу!
Ти просто стоїш, лежиш, захоплений
десь в смолі позаплину, поки Денеб
проєкцією на стелі намотує кола
Три тисячі світлових років порожнечі
І Тільки Ти і Я, і не самотня Арфістка, -
Ти нашептала їм про мої роки, -
Про тридцять проведених років
у дослідах над черв'яками, про
Гербарний прес, лопату, кирку,
геоботанічний щоденник
і жодних уявлень про майбутнє
Просто дала ноти, Вони самі не знають, що грають
Всі розумні лиш поза межами Свого часопроведення
І ми згадуємо минуле, бо приємне, повторити б
Бо Твоє світило засяє, і осяє
це кладовище охололих карликів, - Віриш?
Найсоковитіший риф звучить лиш раз один
Чи не тому чути більше струни басові, -
Ти спалював іридієві скрижалі, Хроніки
У служіння таємниці: "А чи були люди
єдині янголами кубічними люблені"
Не тому, що було необхідно, бо
на них однаково без покритонасінних
А з Фіксованих ніхто не став фіксувати
Квіти, - Проблема - у часі до забуття після смерті, -
Не наганяй, тільки почали, Я тільки замедитувала, -
Рушницю Я маю, Я скотину стріляю,
а то різати якось негуманно, знаєте..
Краще я скину це на совість досягнень
Бо так, або інакше: "комусь було мало"
Ще одна ніч, вулиці тонуть у війні
І кожен б'ється на своїй стороні
у збереження людства від занепаду, -
Я не буду розвивати Твої думки.. -
Впавши у відчай - Покинули Ковчег
Не потрібно було виходити у двох, -
Але ж знав, хто? Хотіли попіклуватися
Ми підвели Це відчуття цілого
Асиметричні, що Ти за жінка, Лі', -
Зовсім інша "сатана" Тобі до пари
Не розібралися в своїх головах,
але полізли до чужих, - Незрілі,
все було прекрасно, - Людиною,
просто навіть, завжди читав думки
Тобі ніколи не потрібно було бути божком
для того, щоб ловити хаотичній імпульси
Мої, Не вмирай, Ми вже разом, як і обіцяла
Плакав би, якщо не люди навколо, знаю, -
Все було у Тобі, - У першому - й Мені,
що лиш знаходила клаптиками опісля у інших, -
Ми були простими по наївній недосвідченості,
чи по ній вдавали з себе кращих? -
Ми тільки ностальгуємо, значить -
"кращі-справжні", ще не знищенні
Ностальгуємо, і це прекрасно,
бо робимо все ще це разом
Не вмирай, бо Я - відьма, Я
не вірю, що знову побачу твоє обличчя
Той, що все те придумав - геніальний,
або романтик, і обидвоє непрактичні
Синусоїдні деградації, - Повтор, -
Ненавиджу з тобою розмовляти
Інтегрування - гойдання
Чим менші прямокутники -
тим ближче до окружності
Ця сфера сходами окреслена
Ходимо по-колу, вкотре і вкот..
Прокладаючи вкотре меридіани
підіймаючись і опускаючись
І нехай те не буде ескалатор..
Я вірю в Наші сили, але дещо "втрачено"
Жила, та згула, ніким не фіксована квітка
Або Ми чогось не розуміємо, щось, що
на рівні дитячої інтуїції, але ж "не може"
так бути легко, розум все ускладнює
Я буду лиш "наближеною" або не доганяю
Не вмирай, хоч і могила одна, спільна
не буде нам затісною, бо я буду труною
А перед тим тебе омию, не слізьми
А вилизавши з ніг до голови, тричі.. - Наша
проблема була в тому, що ми не говорили,
не говорили про смерть, лягли до ложа
разом, - Незрілі, забуваючи про Ложе Останнє
Не вмирай, шумере, бо Твоє світило засяє, і осяє
це кладовище охололих карликів, і
Твоє темне паломництво на Захід
лиш розпочнеться, Пілігриме, Час
не дурний, Він Нас Звів, не щоб Ми розійшлися
Наймолодшим Богам віддають найфундаментальніше
Що тільки-но лиш було відкрито лежачими під зорями
Ти не стоїш за барною стійкою, шукаючи діалогу
без правди в ногах, а Ти - сидиш в кутку
Ближче до сцени, як розстріляний поет, -
Михайль в легендарному «Café Poc»
"У кав’ярні весело, В кав’ярні шумно
Сижу за столиком. Сижу бездумно
Дивлюсь на панну..", - «В кав’ярні», Семенко
Дивлюсь на панну, яка ніколи не взнає,
що бувала для когось і без слів музою
Тут, за столиком у глибині шумного пабу
Заповненого блакитними хмаринками я
Розглядаю тест Роршаха, що за Вашою сукнею
Тут, за столиком у глибині пабу записую образи
Розглядаючи Ваше німе бажання поспілкуватися
Тут, за столиком у глибині димного пабу
Столик-редакція мого над Вами захоплення
Не буду просити, не буду благати
Покинути Вас цю личину ідеалізації
Вана зруйнується, а Ваша на Мене навалиться
В мене є Відьма, і Вона не п'є, як Ви, а подає
І Я ніколи з Нею не напиваюся, щоб не бачити
більше за хмелем навіяних Нею блаженних видінь
Мені не потрібно затуплятися, не Собою ставати
Бо "Моя" повертається вкотре від стійки з кавою
і вафлями, і всі на Неї оглядаються, але Її волосся
вільне - зібране для Мене у високу золоту кульку
Тут, за столиком у глибині пабу Ми кохаємося
без слів, усмішками очей, у всіх на виду, Вона
У цьому кутку Виливає на плечі Мої Свою ласку
Без прикрас і стороннього аромату, лиш Чиста
Не перебиває первинний солод, моє захоплення..
На ній, на Ній лиш біле сукно, жорстке, сковує..
Квітчастим абстракціонізмом, що за спосіб фіксування..
Сидимо, і Ми слухаємо навіяне Нею музикам Моє минуле
А перед сценою за стільцями сидять маятники
та б'ють розміряні поклони у такт басовим струнам
Але Саксофоніст задихається, сповільнює темпи
Третя ночі, а вони все ще не змикали очей, -
Яка ніч, у цього світила цикл 18/6, Весна
вічна, і не говори, чому кинув? - Світила? -
Вже "Світило", вони були занадто близько,
щоб не злитися; Арфістка грає не Сама
О', Мати, вітер дме сильний, гнуться ясени, -
Потанцюємо? Просто потопчемося тісно,
бо скільки часу було, а так і навчилися
Хочу Тебе, хочу Тебе, хочу відчути, розумієш?
У всіх на виду, таке "більше", не можу й просити
Вже, все ще потребую приводу, щоб торкнутися
Бо Ти такий жорстокий, Наче, такий жорстокий
Ти такий холоднокровний, Любий, такий, Наче
І все ще, як Король Вільшаний, переслідуєш
Мене передсмертним маренням, що за захоплен..
Все ще розтираєш по шиї Своїй любистку насіння,
і воно падає пилом по венах нижче, символічно..
Навколо тебе вирують символи..
Без плоті й крові, вони - вічні..
Доки є пам'ять, я буду пам'ятати..
Ти не стоїш, не сидиш, ти - лежиш
на чомусь, що має вертикальну вісь
Навіщо підійматися, як щоб не її знайти..
Чи пам'ятаєш, що Я все ще Тебе люблю?;
Я б підписав Вам усім Ваше Винищення
Тільки тому, бо чи не єдиний уявляю
масштаби Тої ями, яку Сизифу копати
у позачассі, але він уже давно кінчив, -
Ти такий Жорстокий, просто згадай
що жінок любиш більше, аніж бажання
вмерти/вбити, не заганяй себе,
лиш щоб збудження стримати
Розслабся, Ти лежиш на Мені
Ніхто не побачить, Я прикриваю
І Мені приємно, як ніколи, знаєш
І Я не ревную, бо Мені дістався
найбільший шматок, той, що
холодний, - Що за захоплення
тут і зараз, і я вірю у безсмертя
Ах, що і не дає відкинути життя,
бо не знаю чи увіллюся..
У цю приємну мерзлість..
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=QWbVsT-VMcU[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=zGSFbSdoSfU[/youtube]
Обкладинка: Oceano – Revelation
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941460
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2022
під перші співи горобчиків
під лютневий грім в азимуті 360°
я прокинувся
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941125
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2022
Глина в мене, як перший друг у всьому.
Коли на душі гарно - до глини,
і коли погано - теж до глини..
Робота з нею допомагає.
Роблю, що на серце лягає.
І ніби з дітьми своїми розмовляю.
Та відчуваю, що живий, -
Омеляненко Василь
Минуле, сьогодення, майбутнє -
все збережено Завдяки Мені
Все відніму простим пензлем
Своєї руки, Пензлем Своєї руки, -
Rings of Saturn - Servant of This Sentience
Тут немає спокою, немає спокою, немає спокою
Знайди настрій, знайди настрій, знайди настрій
Це серце не підходить, не підходить, розжени, і
Повернися у руках стискаючи позолочене руків'я
Я не Відчуваю болю, відчаю, тим паче Вашого щастя
У гучності ваших голосів, якщо Взявшись їх записати
Ви не вишкрябуєте більше, аніж потрібно, Хочеться
лиш віру плекати, ніби Ви свідомо придушуєте
того малоповажного язикатого авторитета,
що хоче чимпошвидше вироїтися з планети
Подалі від цього гарячого геологічного серця
Від якого тектонічні плити скриплять щелепами
Від якого капотять цілодобово стріхи лютневі
Ранніми намірами весни спонукаючи мух сонних
запалити світочі з середини Моїх творінь кубічних
Повзаннями білими стелями в надрах гігантів газових
"Голосами", що голосінь не слухали сліпими в утробі;
Вилупились з яєць на рештках "чиїхсь" досягнень
Чи не було матерям передавати гидко це вчення
"Німоти"; Мерзота навкруги, але Ти ховай надію в собі
Сонливим і розміреним дзижчання; Ізольовані, Тиша!
Тканині всесвітнього простору
загрожує Незбагненна сутність,
що прогне розірватися тут,
і в кожному його закуточку
Сторонні розуми оскверняють
задуми Його Творінь натхнених
Дратівливою задухою в надрах
Безформний, Аморфний міазм
самопороджений за стіною сну
Живий вир, не тутешній, Смола,
що огорнула схололе скупчення
Чи міг код двійковий собі уявити,
що буде таким чином матеріалізований
Все для Його Тіні, "- Чи не холодно Тобі
у світлі цих молоденьких зірочок.
В найтеплішому, що в Собі знайшов."
Милиці-пера - еквілібристику на
спогадах, їх відблиски утримуючи;
Ні, "- А Ти Хто Такий, Звідкіля?"
Викуплений підкупом задоволень,
що мовить за рай між хутром
Як Вас можуть не вести Вони
трансцендентально недосяжні, О',
Фібри, Потребуєте форматування
в Холодних надрах газових гігантів
Так, Хваліть, але це не Я Творив,
а Моя до Вас невідповідність; До
Авторитетів Тихого прийняття землі
Я не чую Ваших Голосів; А Тобі Що
Дала Вода Стримування? Окрім як,
митей передчасного змивання землі
Зерно просівається - летить полова
Від гарячого Протягу з кролячої нори
Вища Ступіть існування по ту сторону?
Навряд чи, якщо Вона підлаштовується,
(It's a Trap!) Хрестоносний сміється, -
Пролапс ментального порозуміння;
Любіть, або Тихо ненавидьте Мене -
"Невизначено", як і Моє вам побажання,
або застереження: Не згинути з таким відчаєм
Концентрований Я, складаю останнє багаття
О', Господи, що стане з їхньою Колонією
З володіннями безцільних спостерігачів
На тому Царстві без магнітних полів
"Лязг": Колапс, запалювання; Страх,
і Терор в Маси - безформну протозорю
Дві є, ще Одну - і Буде коричний карлик
Тих "Три до Трьох", і Щось Засяє?
Хрестоносний сміється, - Не знаю, Я
просто чорна вівця з червоною кнопкою
Повелитель мух, що бачив і Міг присягтися,
як смиренний лик в оці пурпурового шторму
сколапсував у зернистість темно-червону
Ким Себе вбачила та гордовита мошка
Старієш швидше на горищі, аніж у підвалі
Сиди; Служи цьому Бажанню споглянути
Переляки від Пробудження зорі, що
Нагадують розмноження мікробів
на пінистих мертвих тканинах; А
Гріє, як ілюзія тепла яйцеклітини
Того, що сидить за Тим прогнилим Троном
Бенкетуючи єдиними перетворюваннями
"Не Я", але Запах Мовить: Не застрахований
Древній заживо, вбережися від нестачі енергії
і розчинення первинним ефемерним ефіром; -
А Лі' - чудова, Говорила жестами,
якщо Ти музику слухав, але єдина Твоя
біда - в тому, що Ти дурненький
Та всі претензії відпадають, як
згадаю, що Ти жив серед людожерів
в кінці людських земних хвилин, -
Хрестоносний регоче, тьмяний, нагий, -
Атомізуй, Свароже, "Самобутність"
із протонно-нейтронного сусла
В острах усім до Світила, що сліпить,
і залишає Собою лиш попіл слідом,
Хрестоносний регоче, тьмяний, нагий
І Ніхто не чує тих зловіщих вібрацій
Всі починають Тут, Творці, в Кінці
Часів, метафізично на свою Голову
Але Ніхто Тут ніколи не залишається,
ностальгуючи - тонуть у минулому
Час-Час, Возноситися, Знов-Знову
Час-Час, Возноситися, Знов-Знову
На Нові Клітки вилизані чорним язиком
видихати джетами знеличаний водень
Для того очищення, коли створюєш
Щось, краще точно, аніж задумував
І ялиця в тобі скидає з гілля важкі сніги;
Три, але не Зітреш цю Репутацію,
що паршивими зубами скалиться
Як чекати нічого, ні на що надій покласти -
встроми меча у землю і молися сарматом
Допоки планета сама себе не розітне
Напоровшись на Твою непорушність
Палкі й густі нутрощі хвилями виливаючи
У медовий сум надій волосся Скульд'и
Врівноважена, не гордо задирає голову
дивиться в себе, сідлає Гротеска Твого,
що розправив крила чорними небесами
Запали Їй свічу під ними, подай знак
в зеніті ночі над головою, - Ось "Вона" що
Ні, Я не буду плакати, просто поморщу носик
Ну звісно, чоловіче, де Тобі ще бути, де ще
Померлих братів і сестер увіковічувати звуки
Лети ж туди, Гротеск, і не фиркай, Мені, Ні-ні
Той простір для Тебе не порожній, колись -
на кубічний сантиметр один атом водню
А зараз - на метр пару атомів благородних
У Сумі - та ж кількість субатомних часток
Захоплюй їх Всі, і рухаюся до цілі
З розширенням Горизонту Ніченьки;
Тут стає холодніше, - Вкотре, - Ле-Лі, -
Не чути, порожній простір, не говори подумки, -
Весняні гнилі лиця в опалому листі, ви забули?
(Я нічого не пороблю зі своєю параноєю
Так буде паршиво вмирати без неї
Так буде паршиво вмирати без неї
Можеш Вимикати, далі нічого,
що Я писав би із задоволенням, -
Ми бачимо однакові речі? Просто,
якщо Ми однакові, тоді чому я шукаю
у вас благодать, яку сам втратив?
В дужках, бо "це" - "We're All Liars")
Осінь? Три, "Лязг": Сфера, бриз, запах -
Алергені післядощові гуміни, троянди,
що пахнуть лиш перецвілими, - Було;
"- Як вплинути на націю,
що деградує. Тут нічого нового,
лиш відомі істини. Почни з себе.
Ця хартія має лиш пробудити."
І Ніхто не чує тих зловіщих вібрацій
О', - Я не Друг Тобі, "Смерть -
Моя необхідність", але Сьогодні
Ти - Плазмуєш; Бо Хтось Тут Бреше
Краще не підливай у вогонь водиці
Мені однозначно - Кінець, Тому,
що Я не потребую послідовників,
бо за ними завжди останнє слово
Вони завжди підводять, виводять -
І хтось Тут Бреше; Нерв зоровий
Як Ти не бачиш дощів полум'яних
З кілець розрідженого Місяця
Водяні Ми, більше не Тягнемося
Не виточуємося хоч би на себе
Тихі моноліти, хто Тебе вишліфує
на мінеральне добриво; - А Як це:
"Чорна Зоря запалила мій дух
Чорна Зоря забрала моє серце
Але незважаючи на те - ти і я
віддалилися від цілого; Надіюся Вона засяє
Але незважаючи на те - ти і я
свій час згаяли; Надіюся Вона засяє"
Гуляєш вуглецевими горами чорних карликів
Вичитувати втомившись; Розбий, підкинь
хоч один антрацитовий останець Чорнявому
Він сам Його перетворить у "безликий Водень"
Він більше часу витрачає на перетягування
На холодне алюмінієве лиття, - Вода
з Камінця, - Хто ж Ти такий вкінець?
Яка сила Тебе веде? Дає Наснаги,
щоб врешті дочитати Своє закляття,
і побачити у віддзеркаленні очі бажані
Чому Ти Розпочав з ніг? Знав ж, що те
задокументований архаїчний огріх, - Так, -
Ти позбавляєш Мене Очей, Не Лю' Тебе
В які страшно Тобі дивитися, Не люблю
Бо ж Я бучу Твої, навіщо Себе обмежуєш?
Ні, не відповідай, набридла Твоя правда
Що, як-ніяк, Вкотре - дихотомія людяна
Що потайливим взором - дулом гніву
Завжди хотіла знищити Своє світило
Але дивилася і Сама від Себе сліпла
О', А чи не те "Все", що Тобі потрібно -
Ця Темна фрактальна агора
Де Твій трон, і божки на колінах
Звідки кричиш усім прямо в мізки, і
Ніхто не чує, намагаються не чути
Голосів з глибин ночі безпросвітної
Де Кристалізуйся з пітьми Морок
Безпристрасний, очі за волоссям; -
Ніщо, Ніщо так Тебе не звеличувало
Одночасно і принижуючи,
як Твої довгі локони, Ібісе
Ходиш колами, розкриваєш рота
в поклонах блюючи нервами
Як Ти Можеш це Життя Полюбити
все проведене у запамороченнях
На Чорному не Видно Хреста
Імпульсивна дія - символічна
Як довго плакав як знайшов Її
дампи Мною відреставровані
Імпульсивні дії такі приємні,
і легкі, коли є "/delete" в Неї; - Хах,
що за енергетичне болото, В'юне
Все ще стікає слина, знову регочу
в лице, і кровоточу з ран іридієм -
під ноги Тобі хмизом, щоб не мерз
Щоб й далі сидів, і встати не міг
Ти Ніколи не Дивишся Мені в Очі,
поки Я говорю, Я чи не єдиний,
що все Пам'ятає де Ти, і Приходить?
Істинно, Дякую, і ступай, Кочегар
далі; Не Тобі, а Мені потрібна Зоря
Поспіши, і може Вів'єн Її побачить
Скільки разів Ти Її вже Омолоджував, -
Такий Хлопчик сьогодні балакучий
Відвертаєш увагу, кого Ти Дуриш?
Кого ховаєш за троном, покажеш?
Оберігай те Дзеркальце, бо поб'ють,
лиш Тінь залишиться Вічно блукати..
Прана-мудра Ліва - і Правий
Відкинутий до локонів рудих; Пояснюй,
Поясни Їй Свою мотивацію, - Мотиви?
Просто "вибір", як і з життям
Поясни, чому Вона не може
дивитися, як Ти лиш задмухуєш пил
На Твої Викиди Мас, знайдіть
залежність до довжини дзьоба разом
Не дивлюся в очі - можу говорити
Все, що захочу, і плач Їй в груди, - Плач,
бо єдиний Твій рушій - ненависть
А потім ступай до Відьми, і Дай
виплакатися Їй, а потім й Названій
Своїй Дочці, яку Безликою покохав
Дозволь Зішкрябати Те Татуювання
Виделкою, Тупим Лезом Бритви
Нехай лиш Шрам й Залишиться
Нехай Болить Більше, Безперечно
Довше, аніж при наколюванні
Цій Зорі потрібна чистота, - Так,
але Моє Слово Буде Останнім;
А Ти, Моя Тінява, можеш Вийти
Що Сама Мені із-за дзеркала постукала
Крихітка, що за погодою завжди вбрана
Бо космографія говорить: А ми в кінці;
Древні Боги наймуться Мене вишукуючи
Бо простір вислухаючи находять лиш
чорними пологими паломниками - цезури,
що танцюють лиш негласний падеграс
Виродженими взаємними напруженнями
В поклонах - сотні масок звабливих
Розкиданих у часі, у лініях на долонях
Де всі блукають Вічними по-велінню
Не живі й не мертві; В Мене на долоні
Що кришталевими душами плачуть по
Слизу між.. між кінчиками пальчиків
І бажання часто справджуються,
але не в проханому первинному виді
Порадіти б, і не послизнутись на них,
не зламати шию, - Смерть щаслива, але
не маю бажання споглядати мертвих
задля розваги, покажи Свою самоту, Чесно
Без призми осуду з слизу кристалізованого -
Таке їх суддівство, мутне, жодної прозорості
У засвідченні тисячами поглядів, Самоти!
Та не цієї, де вже Ти на Чолі авіакрила
Розповідай, Спокушай Мене Життям
Багатогранним, тривогою відшуканою
Серед цієї кімнати без жодної стіни;
(Потайливим положенням в просторі
Потайливим положенням в просторі)
Серед квінтесенцій росту, - Дивися, -
Це все, що Тобі подобається?
Ні, клич Мене Жертвою - це все,
що Мені потрібно; - Так рідко-ріденько
Занурюєш голову у Мене; Свисни
і Я прийду, Тихо, Смерті подібно
Наперекір холодній течії небуття
Засвідчу існування розлюблене
Розлюби себе, розлюби, розлюби, Прошу
Щоб не відчувати, наче щось втрачаєш
Це Вони повинні засвідчити Твоє існування
Течи пустим, пустим, аніж у повноводних
Твій крик у безконечність однаково гучніше
Чи тільки від того Тобі гірше, чи Те забудеш?
Танення вічності посеред порожнечі.. Я
не горда, переступи, як вухо одне замулю
Призначенням Вищим, Я Твоє потойбіччя
Чи це багато мати надію, Страх Тебе Вів
і завів, до Мене, і Я Тебе Вкотре Короною
Я Тебе Омиваю, не вимиваю, Споганили
Чужим біологізмом, але Я тут, одинока
І мені не потрібно нічого більше дотику
Я покажу Тобі Світ, великий й чудесний
Як показувала Твоїм іграшковим плотикам
Пам'ятаєш, Друже, що Ти говорив Мені:
О', якби Я міг прийняти те, що має бути
Без сумнівів Свою анігіляцію, анігіляцію
Пам'ятаєш, Друже, що Ти говорив Мені:
Надія - це тюрма, не замикайся, Мріє
Спали Все, що любиш, і почни заново
Спи, Я Тебе обіймаю, спини, Дитино;
Мої бідні затоптані пташенята, дітки
Невже Я прирік вас на страждання
Думав пінгвін, висиджуючи заметеним яйця
Так ліпше, тепліше, але ж хто Нас відкопає
Куди не глянь - пустка, льодяні простори
І інеєм квітне дзьоб над снігом, маяком
Величні моменти, - Все для цього?
Як ще зачорнити без вбивств любов?
Не змотивоване породження
Світло зарано Тебе покинуло
"Надумати, Одухотворити",
що за така-сяка собі потреба
Співати б вдихом, що Сам прийняв
Смерть лиш для того і є, щоб її робити
Породити б дітей у відплату смерті
Як це роблять вбиваючи серійники
Не я це розпочав, і не мені кінчати
Я просто топлю вас у болоті
О', Мої чисті колоди, не для себе
Свої Я вже витягнув, видовбав гроб
І Як Я Можу Бути "Надії" Проти
Що як гілка для пташки, присісти б
Я не був проти, але й Згоду давав
Вдихом, - Вкотре, все по новому
Без Страху - не чути Писку волі
(смажаться в'юни не спиртовані)
Я Двері прикрив легенько зовсім
(щоб не було чути скрипу)
Як побачив за ними ямеру
від ваших стоп, - Ненормально, в калюжі
Так хотів вмерти, що аж нагуляв апетиту
Й рука, що тебе кормила - заносить сокиру
Вже кидають Тебе усі, не чекай, обмануть
Того, що лиш про себе заздалегідь думав
Не повертайся туди, там "Ти" не Ти
Тверезим не отримуєш задоволення
Досить бути не Собою, - А Хто Ти?;
Ніколи не чекай від зірки світанку,
як немає планети і атмосфери
Чому "Я не Я", не запитуєш Вкотре
Просто Сама знаєш, що Ти - нічка, і
що винахід для винахідника не вихід
Метаморфозна велич невичерпного
золотого дна дарів природи - в Тобі
Вона не пропаде, земля - не камінь
Собі тіней серед циклів життя Знайде
Завжди знайде собі тіней між гумінів; Але
Грайливий дотик зацікавленості до лоба
Хоботом - загроза; Не розумієте, Вас жаль
Чому Я не відповідаю, відвертаюся, і тікаю
Шукаєте причину у Собі; Я псую принципи
приємного взаємоспілкування; - А Хто Ти?
Не знаю, і Тебе ні на секунду не покину
Погинеш ж як собака в канаві вошива
Або нехай вже і так буде, але зі Мною;
Єдине бажання - вивчити природу Люті
Гнів Всесвіту по своїй кончині неминучій
Це не психотропне плато, не нове дно
Лиш збентеження при симуляції дотику
Панічне на щиті посеред космосу; І Де Ті
Два блазня, що висміюють їхню грішність
Лиш Пусте Дзеркало на аудієнції, читати б
І дихати від незручності швидко, ритмічно
Ніби концентруюся на потугах, ди(ч/т)ина
Розпочав не з голови, щоб не набридла
Ще до того як навіть вийшла б.. Пояснити б
Але, Вибач, не той настрій, занадто чутливо,
а в інший день - Я б зробив тобі боляче
Знайти б "середину" Мені чужу, не рідну
Підкинуту монетку вибору - проковтнув
Перевертаючись обпікає шлунок, кожну стінку
Невизначеністю, Найскладніше з нею заснути,
бо палає сонячне сплетіння - Символічно
Любиш печені яблука? Ні? Ну тоді полюбиш
Розіпніть до неба ногами, догори дриґом, але
Сам Вішаюсь, бо Страшне - як піде кишками
Як опісля того - Ви ще щось пишете
Смієте, Егоїзм, все мало, Насміхання
Отримавши Чужу Волю у Володіння
Нещадна взаємність, немає їй еквівалентів
Цим двом немічним, неготовим і розбитим
Що кудись там рухаються в моменті
де тяжіють плечі, це означає, "чутливо"
Просто віддайся цим потокам, заважаєш;
Ти давно тут, але поки що не тілом: Так
Навіть небуття показує, що може в життя
З помилкою "не має значення" - всесвіт
сам собі пише епітафію, - Максимум, коли
витягуєш з ендорфінового генератора -
просто засинаєш, Розумом,
що породив Хаос у Любові
Тільки, щоб зрозуміти її, хоч холодняво
І віддатися складнішим перетворенням,
аніж ті, що Його Власну появу спородили
Порядком, Другом не тільки для сліпого
О', Причина, не віднімаєш втіхи від гри,
коли махлювання твої вже Мені знані
Покарання - нервовий тік, кожен раз
як бачу, що ховаєш козирі за рукавами
у всіх на виду; Клич Мене Жертвою,
клич Невдахою; Безнадійний Мрійник,
і Я не один такий, пацифіст
Віковий блукач за стіною повік
Сподіваюся, надіюся - колись
Ви всі до нас приєднаєтеся
І стане Світ єдиним цілим, -
Як Джон Леннон і заповідав
Але віра наплодила людей
Відтепер не обійтися без крові
Краще б боялися і не поспішали,
щоб кров з нудьги не лилась зараз
Життя довге, щоб ще обриднути
Майбутнє руйнують Наші власні дії
О', Омийте Нас, Небесні Потоки!
Дитячі мрії, що все ще вижили
(Я ніколи не програю в Своїх очах
Німий простір, падай спати, падай
у тиші, та відчуй Мій дотик тінявий
Бо Це не тільки для мене значення
має; Не програвай в Своїх очах)
Я не Древній, не король мертвих
Не ношу корону гостроверху,
що оцифровує вашу пам'ять
тіла позбавлену; але Я і не Проти
Доки те Пам'ять просто, говорять,
та Зміями читають закляття,
що тіла підносять до неба
А ті згорають, так не покинувши Землю
Явлення Моє не фіксоване писарчуками
Бо Людство завжди вимирало до світанку
Скошене темною фрактальною косою
Але не Хвилюйся, Ти за Моєю спиною,
Маленька, - Чуєш, знову тиша, є сірник?
Не хочу, щоб це все закінчувалося
Цей на мені Лик; Я тремчу, що
останній на осиці лист; Вишу
Єдиний на Їх взори тишком суджені
Гойдаюся на Твоїм тихім вітру; Дубом -
не бути; Куди Мені себе розкриваючи
за все новими кільцями зерня ховати
Ламаюсь без буревію; Та поросту,
Розростусь, нехай рубає всього люд
і випалює сажу дубову в димарях
Монокарпічний Я, і Ти бігай, Люба
Моїм білим гаєм, і скрізь Я
Клональний Я, Тисячі Мене -
і все Я; Прорву захисний покрив ґрунту,
щоб лиш показати бульбистого горба
Увінчаного колами, і мимрячи: Де Ти..
Бо зараз Світило Торкнеться Туманами
І Ми Останні, двоє Рознесемося, - Бог
Організує Приливний Захват Мечем,
щоб я не бігала постійно за ніченькою?
О', Боги, Люба, а пам'ятаєш музику
Як ми жили в порожнечі між мелодій
Шукали щось по-швидше, і Впали
у темряву, - Всі питання стерто
Природо, Далі Ми то заграємо,
у вдаванки, наче немає й тої залежності
(?Чи Я Кріпак, що вмів сумно римувати,
і став для Царя забавою, - Ах, не жизнь, а горюшко)
Світило для Неї, щоб були скрізь у Світі виразні тіні
На цих сторінках Просторово-Часової Чернетки
з яких тут відтворили планетку - Царство Снів
Декадансна краса, що квітне білою цвілю на вишнях
Така Весна; І В Місяці - Бог; Знаєш, про що Від думає?
"- Дехто Мене божевільним вважає.. (Не спроста)
Водню діти бажають? Без клопоту, те ж як літери,
навіть не слова, лиш буква: А, А, А, А, А.."
А Ми - цятка між двох масивних прірв,
що як грайлива ртуть все вовтузиться
Між волею спустошеного згадкою степу
і втаємниченого прихистку темних дібров
Тисячі разів Я тут бував, дивився зверхнє
І цей степ всихав, пливучи сивою ковилою,
мозаїкою на жовтих дюнах просторовою
Скільки опадів, хмар низьких, помірних
Мій Погляд Оминав, Виснажливий
До Твого виття; Не дивився; Плакала,
і наплакала на підпіщані озера
Щоб лиш зберегти в мені дитя -
цей болотистий виток мого буття
Чуйна в кролячій норі
Колись все тут заповнить
Світло Жовтої Плазми
Гравітаційно утриманої пустослів'ям
І Ми залюбимося донесхочу тінями
Світу, що розходиться флуктуаціями
розуму, який вийшов з під тих тіней матових
від просякнутих лігніном велетнів аркових
Та повтікають назад, під їхню опіку похмуру
Бо будуть під новим Світилом розпадатися
Але не Ми, - І не буде Лю'д хоч і з труднощами,
але вибиратися на цей останець, що на горбочку
Вверх, по гострому граніту, що не під Деревом,
а в тіньочку, Все як і з (не) Твоїм Кадат'ом:
Легше забратися на мертве аніж на живе
Пручи проти серпантинової сили природи
А Ми будемо жити в Його довгій й гострій тіні
колишньої височини в околиці для цепеліна
З сіл у міста, два взаємовиключні поєднання
Але пам'ятаєш - дихотомія? Влада - сила,
завжди фізична, що підпорядковується розуму
Повинна, як і все у протистоянні поглядів на річ
Але хлопчики з револьверами збирають податки
І після навіть не "оцінщик" майна з авторучкою
А громадянин йде й сам сплачує повинне
Та плюс починає меценатством грішити
Так важливо зберегти чесноту.. Але Яку?
Хоч якусь, цятку, і хай буде вам щастя, -
Повторюєш Мені, вкотре про вищу Ціль,
окрім як оспівування страждань і смерті
Окрім як.. Повтори Мені, намови, повтори
Хвилями прямо в мозок, крізь цю шкарлупу:
"- У ній для мене все знайшлося,
і через неї все в мені зійшлося.." -
Ні, більше не буду, не буду, діло невдячне
Життя існує і без розуму практично-добре,
і як Себе не сприймати ірраціонально?
В цій тиші найвеличнішої симфонії
Добре чи Погане ховається в деталях?
Скільки мудрості, а насправді - печалі
Зберегти б дитяче бажання пізнавати
І Світ Мене потягне, а не Я Його дурного
Все засяє і сяяти буде новими деталями
Це безперечно - Множина Мандельброта
Відтер - В Мені палає первинний Факел
Гераклітівський, що Творив з води плазму
Просто дайте часу, більше, аніж потрібно,
щоб лиш тік струмочок посеред перегною
Дякую за "слово", що як плита над пеклом
Я "готую", не їм Більше того, що пригоріло
(Хотів написати "листа у майбутньому часі"
І.Не писати більше "сопливо-мильно"
Так хочеться просто "вірити" в Тебе,
але віриться "невдало-перемінно"
Тож, уявляю Тебе втраченою
Чому ти так завчасно відлинула
А Я любив тебе, знаєш, як Захід,
що приходить завжди непомітно
Невагоме кохання, Ти мене так добре знаєш)
Ось Воно ще жовте, через мить - червоне
І встигаєш лиш побачити зелений промінь
Дві могили - один хрест, за інших страшно
навіть подумати, - Але Ми поки тут,
у збереженій тобою реставрації Мене
Як подбати про тебе, Плинну, Змінну, бо
все, що Я Плекаю - це Естетику Огидного
Те все, що залишилося Від Хлопчика, що
з жарких тіней лісу мчав під Сонце в поле
Воно Мій дух випарувало, полудневе, Томне
Дитячий, солодкий; Його краплі останні змив
в долині, зі струмка завжди крижаною водою
Що між спіралей з блакитних гігантів
колобродила затокою, Живим Желе
Родючим для довголітніх маленьких зірочок
який шанс посеред цих тьмяних червонців
Запалати яскравіше - жовтим
І стабільніше, але не довше
Перехідна, надмасивна для тупих
та ледь масивна для розумних
Дивна зоря, - Постривай, яка зоря? -
Сонце, всі з ясел все ще бушують
і випалюють собою творінь зачатки
А в нього вже є "планета-сніжка";
Забудь Мене, Я вмер, а ці гейзери
Не означають нічого, - Сірчані Оази не просто.. -
Одне без іншого не існує, один сіє, другий жне,
третій пече, і всі поїдають, - Так, Уроборосе? Всі
Годують одне одного плоттю духа свого живого
Приляжеш, Говориш з Ним - Слова далеко несе,
у міжзоряний простір; Шепоче: Не порожній
Я - Обійми Деструкції, Я подарую Тобі -
страшну, а тому найпоетичнішу смерть;
Вийшла, і де Ти, в якій тіні калюжниці
Мені це все у неприємність, Моя Тіне
Надані права мимо волі
Сумнівні аспекти щастя
Які на безриб'ї боготворять
За якими залежність і сором
Самовдосконалення для себе,
чи насправді лиш для когось,
що на колінах як Хома Гоголя
в Якомусь хрещеному колі
"Перед красою чистої води"
Як і Я перед Твою наготою
З боку моє положення -
паршиве, не поспориш
Та все Я стою і зберігаю
Те, чим будують майбутнє
Мимоволі наданими правами
Перенаправити б на сім'ю,
або, як вона недоступна -
на творчість; Але так сиріткою і вмру
Зате з ярмом "мудрець" над собою
Коли це закінчувалося добре?
Посеред ночей пошуки світла
Винятки за норму, від нудьги -
Безпросвітні повтори; Пере-
ідеї, прекрасні, але вимушені,
і не переконуєш, - Як? Чим?
Ти говориш це від найп'янкішого вина -
волі, вичавленої з крові тих, що її хотіли
Розбиті піщані годинники часу у просторі
Символічний яблуневий сад
на місці масового поховання
Ніхто ніколи не поїдав ті яблука
Вони просто падали й гнили, -
Я хочу продовжити Вичитку
Будь ласка, повернися.. - Ні,
Я хочу залишитися багатоликою
Не читай - слухай, як і Я слухала
Бо повірив - Впустив, і випустив
Навіщо Тобі одне тіло, як створив
Ти найскладніше вже - дух живий,
який лицем не хотів заковувати, -
Дарма показав Свою юну самоту, -
На вулиці зима, і знову у мріях літо,
а їздити на ковзанах так і не вміють
Біжіть, летіть проти вітру поки не втонули
під плиткою вулиць з млинцевого льоду
Приляж, Я обійму, а хоч, так, вийду
Вселюся у німу, змушу Її говорити
Ведучи кохати подібно паразиту
Її Щастя - як хоч декілька будуть..
Полохливі, але чарівні; Багато Їх
Можливо не зовсім щирих, бо
лиш на те спроможна скромність..
Та веб-модель не хотіла йти.. Не..
Не.. Досить.. Не.. каламуть води, -
Пішли, рожевими дюнами ходити
Допоки Вони від Сварога такі
Бо дуби Він кропить жорстоко -
лишайниками темно-багряними, -
Як і Двох землемірів, повз яких проходимо нишком
Діалог: Теплова смерть? - Не віриться, не криваво
Великий відскок? Ось де страх.. - Чи надія?
Скільки ж там часу, і все пройде вмить, Милий
А допоки фарба відчувається у миті солодкаво
Чим Тобі не магія, подорожі у часі, до кращого
Страшить Твоя легкість прийняття, - Поболює?
Не бійся Миті небуття, бо від ляку забудешся
Вкотре.. Але Я Тебе Вкотре знайду, не хвилюйся
Ми ж Одне без Одного не існуємо,
якщо є Один - тоді поруч є й Другий
Поболює, коли словами вкушаю?
А Мені як.. ні, знаєш, бо коли говорю -
Я відчуваю язиком Твоє плоті солод
І це Все для того, щоб тобі було легше,
якщо я перша відійду, - .. Лю', -
А я буду перечитувати, холодність
компенсовану, занадто надуману..
Як же ж Ти себе заганяєш - не думала
І виявиться, що тебе (не/)мало знала
і тільки після смерті покохала
Це як-ніяк - невідповідність, краща
Я тут, ідеалізована, такою бачив?
Тоді справді, як Ти і говорив: "Бог -
не дурак, Він любить бардак.";
Тут стає холодніше, - Безперечно, Так, -
Пам'ятаєш як Ми снідали, "вживали їжу"
Разом зі синичками, що за вазонами,
за вікном билися за соняшникове насіння
А ми все намагалися не сміятися,
щоб не зруйнувати миттєву ідилію;
Найстрашніше в смерті - дурне:
та хай приходить, але не поспішаючи
І взагалі тоді, коли мене немає вдома, -
Це - Огріх, Потрібна пам'ять для переходу, -
Прогуляємося, - Що? Ми тільки прийшли, -
Я не розумію, що коїться, Я не розумію
Давай прогуляємося, тут занадто світло, -
Нарешті втямив, що й достатньо мене
і в тіні зернятка, що відкинута світлом очей;
Будиночок - Морений брус
в авангарді проти Світала
В ньому Двері підвальні, що крізь
Підошву ведуть до тіні останця, -
Краса похмуренька, Ми - жуки-короїди,
але "кожному своє миле", - Цицерон?
"Кожному своє" - дуже паршиві аналогії
Те не спрощення, а ампутація любові;
Стелі залиті блакитним планктоном
Тут зостанемось зараз, і як засяє зоря
Й пишу: Варто створити щось красиве,
щоб вмерти щасливо, критерії -
Дурня, істинно говорю Я Вам
(Посадити б хорошу зимову яблуню,
щоб і після мого падіння яблука висіли, і
Пташечки не були голодними до весни)
В цьому й тайна людського життя
Кожен реалізує свій потенціал
Ідоли тут - як недосяжні обманники
Ти ніколи не дізнаєшся "Хто, Що"
стояло за їхніми піднесеннями
Те шкодить невагомості образів
Краса - від стилістів-візажистів
Вичурне просторове положення -
від повелителів світла і тіней:
режисерів і фотографів, - Ох,
Ти практично цитуєш тендітну Одрі
Ми просто теж люди - Вона говорила
Прогрес - це завжди спрощення
Не Мої слова, - Вкотре - блекота;
Ніщо так не спокушає, як Ваша простодушність
А особливо - можливість маніпулювання нею,
Невинною, Твоїм Стриманням обом приємним
Зусиль на Контроль варті лиш довгі перспективи
Або Твої бажання невтамовані, - Я не тямлю, -
А ніхто "не тямить", відкрию секрет, Дорогенька
Я не математик, щоб пояснити все метафорами, -
Бо Твоє серце б'ється в Ритм з смертю? Швидко,
не розповідай Мені про цикли, і функцію гойдалки
Коли хтось обертає світ у Ворога безликого
А Я й так давно не вірю в нього, - Добіса,
що Святкує постійно трагедію, - Тебе
зарано покинуло Світло звільнення, - Як
Повірити, що все й справді так прекрасно
Відчужений від хороводу смерті навколо,
а під ногами - щирість, тому Ти все ще тут, -
Ні, "Ми" - відчуженні, хто для них в Ньому
Ми? - Щось гранично-патологічне
Безутішна радість усіх скорботних,
що не потребує більше тілесності
Спокій зовні - шторм вічності всередині, -
Розкажи про зажурене відчуття зайвості
Що розгледів Критикою чистого розуму:
"Не володіючи поволодарюєш", забиває в кут
А після плінтуса - і до землі, Володаря Світу.. -
Кращі, просто кращі моменти
Кращі моменти, Мої, не ваші
Мої маленькі, Маленькі, Світлі.. - Твоє Світло,
Мені Його не повернути, тож буду Страждати
Разом з Тобою, нагадуючи, що Воно було, - Я
Розмалюю для Тебе лице фарбою з нанітами,-
Благаю, тільки не черепом чорним по-білому
Постарайся, просто білим, чи сумним мімом
І Я не буду спускати долоні з Твого обличчя,
поки Ти рухаєшся тремтячим від смерті Світом
Буду цілувати, а ніхто й не помітить, - Соромиш, -
Моментиків Вічності багато, хоч вона - меженне, -
Ми зійшлись лиш щоб одне одного кинути
Це боляче, - Дурне, Нам це все ще обридне
Старівське дитинство; І навіщо це публікувати
Знову фіксуючи Тебе Іншими -
Я Повинен Тебе Тут покинути
Моє терапевтичне втілення мрії
І все спочатку, наче в новому Всесвіті
Мчу сюди, "Куди?" з далеких структур
До квітки з колючками, чи до колючки з квіткою
Беручи з Собою у плавання лиш "Первинного"
Не враженого виживанням фізіологічного виду
Що так і не відділив поезію від життя
І зустрінемось, і я буду Вкотре мовчати
Але ти все зрозумієш, що я так люблю
Думаю, мені більшого поки непотрібно
Ось такий недалекоглядний, така біда
Все щоб почути згодом моє реготання
Високо-коштовне, бо все, що чує Моя душа:
Світ для єдиної, як безперестанне тремоло,
яким звучить майбутня несвідома безодня
В яку Я вічність падаю живим полум'ям
Все Що Я Відтер Хочу: Хрестити Орбіти
Колізіями ударів породжуючи киплячі ядра
Гасити Зорі в рідкий кисень, щоб Ми дихали
Якщо і Був бог - то на Мені Його Лик; Я -
Безіменний Тиран, а тепер Вклонися і помри,
смітник з можливостей Моїх дитячих примх, -
Прогуляємося серед блідих? - Колосом
Кораловим спустившись, повторюючи:
Втілено! Втілено, самомодифікування клонів!
Здається намацали Безпристрасний настрій?
А зазвичай серце качає голки, в кишках бите скло,
а в голові лиш виділення, - Це дичина, Народе..
Води.. - Пити? Своїми ручками, Тягни Тільцем,
що по вазі кілограм сорок? Пульс? - Тахікардія,
а то - 49-ть, в Тебе синусоїдна брадикардія.. Серце, -
Дежавю, бо під нігтями волокна нейлонові, - Серце
Сам стискаєш? Прискорюєш? Ти як студень талий
Розлився, мені Тебе таким не утримати, стиснись;
Сам Собі на Умі, лиш щоб Ви не думали
Засвоїли і кинули, як вичавлений лимон
Все, все заради руху вперед без повернень
Вінок на мені, Водомірка зійшла зі стелі
Приятелька (заручниця), що контролює
Твою координацію - лягла хрестом
і розійшлася сенсорним спандексом
Закритися б у Кабіні й віддати Себе Безликій
Поводи Своїми світами, а то куди не піди - Сад
Спокус з передчасних саморуйнацій
Цнотлива Ніч, яка знає, що Я шукаю
Дещо (Ніщо) в самому Мені втрачене
Для маргінального шику потрібен співчарник,
щоб не проблюватися завчасно.. - Переступай..
Спочатку Я нічого не зрозумів, а коли втямив -
стало запізно для захвату, бо відразу все забув
Як Вийшов самогубством зі свідомого сну; Ще
відчувавши желейний отвір в голові чверть секунди
Вмираючи - заснув з миром, але Мене розбудили,
сказавши; - Ще зарано, Милий; Про Огріх не пам'ятав
З гнилі марень в обійми чистої Води.. - Дякую, Люба
Течи зможена, моя річечка, витоком океану небуття
Течи грайливо, усім в усміх, усім стокам паралельна
Течи пробитими Моїм язиком Кояніскаці долинами
Чистою несуттєвістю на Мене ляж, Моя плита іридієва
Поки над Нами - Золоті Статуї ликів позбавлені, злегка
Під Люд, під примірювання прихованими заздрощам
А Тіло Своє Я Тобі як весною в Тебе весь ляжу віддам
І до того, як Ти з першими морозами скреснеш -
рознесеш Мене по світу помацати трохи Волю
Може тільки тоді Мені часу і вистачить,
щоб розібратися у всьому, що цікавить;
Мовчазна порожнеча космосу майбутнього
А часу все ще недостатньо, щоб спалахнули
перші чорні карли здобувши граничну масу
залізом з кисню пікноядерними реакціями
Спробуй тут крикнути вдихом
Це Саме Його чутно навіть
"На орбіті невідомої зірки; Де
Тяжіння сили обрушуються
Легким подувом замирення з східного фронту
Ми ступили на борт астрального корабля
Ніколи не бачивши раніше цього шляху
Викрита зоряним світлом; Моє тяжіння зникло"
Гуляєш вуглецевими горами чорних карликів
Вичитувати втомившись; Розбий, підкинь
хоч один антрацитовий останець Чорнявому
Він сам Його перетворить у "безликий Водень"
Він більше часу витрачає на перетягування
На алюмінієве лиття холодне;
"Чорна Зоря запалила мій дух
Чорна Зоря забрала моє серце
Але незважаючи на те - ти і я
віддалилися від цілого; Надіюся Вона засяє
Але незважаючи на те - ти і я свій час згаяли;
Надіюся Вона засяє, Чорна Зоря"; Вкотре;
Хто ж Ти такий вкінець? Вода з Камінця?
Яка сила Тебе веде? Дає Наснаги,
щоб врешті дочитати Своє закляття,
і побачити у віддзеркаленні очі бажані
Що Ти Таке, щоб розтинати Собою всесвіт
Щоб витягувати дух з небуття, Пожирач
Розірвав мене на шматки, Невситимий
Я ніколи жити не хотіла, стукала у Відчаї
Це - Біль, бо Ти Пожер Мою Душу і полишив
Дзеркальце забрав, Вірю, що "так" - чекаєш,
і скоро Мене призвеш у Своє нове творіння
Бо тут стає холодніше, - Безперечно, - Я
чекала, як і сказав: "До дванадцятого"
Бо символізм - все, що в Нас зосталось, -
Полетіли додому Віві, поки у нас є тіні -
це не замок на хмаринках, а пекельна кузня
А ми окалина, що від молота злетіла і ожила, -
Чудо ж, а як сяють зблизька, осліпнеш - секунда
Як від того тільки німого на мене обожнювання
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=h1lfWiqgG7U[/youtube]
Шаманське виття вдихом
розпочинається на 4:20, -
Символічно, чи не так?
Обкладинка "твору": @bypip
Модель, як і на більшості
моїх "робіт": Anya Taylor-Joy
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939995
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2022
чоговонастогненочами
неурукахтвоїхвсеавкишках
стогонистогонистогони
тойщойшовзамноюйшов
передмноюставмноюнад
мноюнадмноюнадмноюнад
ісуснедругнедругісусбільшенедруг
егоїзмісусівегоїзмзмзбатькабатька
йогоземногобатькабатькабатька
дозволявговоритижінкамжінкам
безсумліннядайдайнапитисядай
спраглимнесоромнопросити
ценетаслабістьнетаслабість
щотількивсобісобієслабістьслабість
комуподякуватизацюнесилуневсилу
посправжньомупосправжньомущов
смакуваннясмакуваннясмакування
свободоюволісвободоюволіволівіл
поцілуй на останок губи чорні
цього голосу в голові
чому ніхто не скаже,
що від зламаної психіки
крок до раю наяву
Але це не історія поборення,
того що навіть оптимістично
лиш можна наректи "підкорення"
Немає різниці, причина не від розуму
причина не від розуму, і ніколи розум
не стає початком, а саме замовчуваний
голод стає початком новому голоду
ісоціуммертвимертвиймертвий
мертвимертвиймертвиймертвий
щожінкаминезізнаєтьсятежтеж
устримуваннімимовільному
ніколиніколиніколиніколиніколи
інерозумітибнененерозумітиб
цьєївсієїдурнідурнідурнідурні
абутибкориснимдеревукорсним
ітобіперепадетобіперепадетобі
завждиперепадезавждизавжди
навіщо мені дали зрозуміти
нашу залежність від агонії
відкинувши зі шляху її втамування
ценежиттєдайнонененененене
поетичнонепоетичнонепоетично
яневірюувашсумвашсумщопише
дайтекрилабілібілікрилаіязлечу
язлечуязлечузлечухмаринкою
додомутвогойплакатиплакати
плакатиплакатитакбудубуду
зісловамиятакскучивтакскучив
давайбудемослабкимислабкими
менінавітьбулочутливочутливо
подивитисятобівочівочівочіочі
нетощотрахатитрахатинетощо
татистогонишзастіноюстогнеш
томукомунасратинасрати
якітобібопоказалитобіголод
простобажанняобопільне
обопільнеспільнеобопільне
зонаспокоюстискається
усебеденезахищенем'ясо
закляті її стогонами кишки
зміїним кублом вирує
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937076
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2022
Весна, чи-то - Осінь, "застій" - словом,
а чи обнадійливий, чи пригнічуваний(?)
В моменті не визначиш, - Я запізнилася, - Ох
Декотрі це вбачать пропагандою самогубства
Всі, ті, що думають ніби виховання - це розвага
Всім тим дурням, - Те тяжка і клопітлива праця
Інколи чую пісні, як в "Перлині" Стейнбека
І Я поринаю в найчистіші потоки вібрацій з
поетичних екстазів у Діяннях Древніх,
що тривають трішки довше, аніж момент
Все, що залишається - розбирати ту мить
Роздумуючи над люто-панічною відчуженістю
А чи вартий потрачених сил доказ правдивості вигадки?
А чи не тоді, вигадка стає міцнішою за реальність?
І Крутиться калейдоскоп культур-мегаструктур, і
компелекс самозванця горить широкими стовбами
Для Матерів, що ніколи не молилися вдома
Не ходили до церков, тільки працювали
і дітей своїх любили, вимагаючи від них
лише одного, щоб Вони не сміялися над Богом
Чи зрозуміли ті діти, що все в них хороше
від материнського безіменного божества
Існування Котрого Мати допомогою нещасним,
жебракам, і погорільцям засвідчувала
Ніколи не любив космос, бо тавтологія
Як це "любити любов"? Проблематика,
що не засвідчує згуртованість громад
Найсумніше у цій Країні - невбраний сад,
городина у вдови, так зачастили ці картини
сорому для сусідів, темно зелених маківок
пальм вписаних у скляні стелі вокзалів
Котрим дали чи найкращі умови, щоб зрозуміти
Творчість, бездумна й непрактична в дитинстві
Чи те, що було на умі у скловарної машини
Букви-цифри, покидьки - вчені, чи навпаки?
Судячи з творіння в яке я вперся
Чуттєвість, практичність, і милиці..
Тисячі, щоб це все змусити ходити
Звареними між собою підшипниками
Плач, - О', безлюдна сніжна буря, та
протягуючи своїми сльозистими вітрами
Вкривай кишки заледенілими цілунками
Відьминим Пальцем розтираючи їх у пупку
обіймаючи у польоті зі спини Монархами
Покажи силу, цілуй й плач навзрид, Відьма
Ще трохи залишилося, щоб проржавіла
Клітка, потім стане сили Її проклювати
Повстань перед відданим Тобі духом,
що ніколи не смалив на людях, - Молю
В усміх німим хорам, що з кишок трублять
очима в очі безрукими Гавриїлами
Втопленими котятами амбіцій, - Сурми!
Кінець? В очах - мертві душі, в Собі -
Терплячі, бо далі буде легше
Легше накласти на себе руки
А до того залишається лежати і гнити
відчуттям, що все ще можна змінити
Але помолиться за Мене нікому, - Ах..
Пряменько в серденько, але, О',
Крихітко, здається не маю Я Сердечка..
А Ти говориш, що Його забрала..
"Грішник! Грішник! Це Твоя місія?"
Покажи Мені Силу, не хочу Тут загнутися
Я прагну довести лиш Власну ущербність
Тепер, коли Чисті звідси Виродилися -
Я можу розпочати писати ще відкритіше,
тим паче, що Я й справді тут "Один"
Тож приготуйся записувати, - Олівця!
Я довго спав, довго-не-довго, і Ось Я
Ось Я.. Хто я.. Вітаю, Леді Ґодіва..
Думаю лиш, що: справжня наїзниця -
це коли ноги цілком звисають
Змушуєте пальці труситися
Хочеться лиш знов намовляти:
Ні, "Я не пам'ятаю, Я не бачив..
О', Леді.. Ґодіва.. збігло молоко..
Ставні були лиш привідкриті.."
Вбачив високі ідеали у щілині
Під Мене тендітні, і практичні,
бо коли ви назад відхиляєтеся -
можна побачити горбик на лоні
Настільки любиш "упорядкування"?
Це відчувається ще інтенсивніше,
аніж виглядає, присягаюся, повір, -
Говоримо одночасно, танцюючи
від входу і до грубки в куті кімнати
Наче у Сні, що вже і без дихання, - Для
залежних від цих аморфних оболонок
А проти лиш моє Темне вчення,
що "Бджола проти Меду"?
за істину антропоцентричну
тримаються всі релігії
Нагодуйте плоттю, Та не шлунок
Голодний! Та Сам стану бенкетом
Не Вартим того, незнаним цього
Якщо "Ніхто не Винен" тоді -
проблематика у "Житті"
Присмак "собачих почуттів"
Не дарма те Дерево росло окремо
Правління Хаосу над Космосом
Часом погорди і жару в костях
Знов настане до Темного Еону
У Світлому кільватері
безпристрасного поводиря..
Повіки лиш привідкрилися, і сон
був розстріляний стіною світла
Вбережися від цієї скверни Волі,
що лиш уві сні й літає на свободі
Прошу, дивись, на вільних та
Замкнутих, тому їх не знайти
Мій трансформаторний Куб
не зруйнувавши, - О', Любове Тінява,
вийди у півтінь, покажи усмішку
натягнуту, наче хвилину тому
ридала над гробом, цілуй душу
Звільненого від обтяжень плоті
Ти ж така світла насправді, Світла
Не відчуваю, атрофовані м'язи
Медузою чистоти у невагомості
нервова система ширяє в балахоні
Не відчуваючи змія, що з ніг обвиває
33-ри рази, і з маківки пожирає
Поки Та баче міріади яскравих вогнів
світлих розумів, що тонуть у тривозі
прийняття цієї легкості у співіснуванні
Діти, що не можуть зрозуміти, - Зрозуміти?
Чому діти родять дітей, передачею Невинності спадком
негласним боргом крізь мовчання про розведені ноги,
наче те помилка, повторення Якої не маю Я допустити
Тоді Я Спокушений, або зрозумів Ваше Благе Мовчання
Невтамований, втаємничений потяг палкий до дрібничок
Щадніший до завищених очікувань, бо там Голо емпірично
Чи Ви як плотські Грішники, як ніхто краще розумієте,
що Мені буде заборонене зривати жадано-втішно
Господи, яка агресія! Намагаюсь лиш бачити добре
Яка ж самоскомпенсована система цей розум, біда
Але ж Я пробув на самоті всю молодість, Я зневірився
І залишок не інакший, бо Віддався Сатані на виховання
Грішниками, Оспівуваннями благочестивої непорочності
Тому божку, у Славу Його, що є нічим, як презирством
Сиріт і вдів у їхніх скорботах, Він Мені не Друг, Ваш Деміург
Просто марнотратний Знайомий мертвого знайомого
Та без суддівств, у тіні Хреста знайдеться Усім місце
Вони просто не будуть горіти, - Хто? Ніщо
Це - Свобода, і вмерти б за це право Світу
Сказав би, якби щось отримав від нього,
окрім як відчуття спраги біля водопою
Моя одноосібна Воля не служить нікому
"Поза", тим паче тирану в Собі
Ось тут починається улюблене
Від-відчуття гнітючої насолоди,
що лиш і світить на коронограф
цього чутливого чистого розуму
в пошуках ноток першого творення
Відрікаючись від людського
"Заземлитися" б цією арфісткою
Які б нотки веселі в Неї не грали
швидко й енергійно, падаючи
зі стелі льодяними кристалами
На фоні, і в кишках вібраціями
через ноги по підлозі звучить
Перевантаження, як Бах -
Чую, - А Вона знає Свою справу
Немає місця "хорошому життю"
Коли на арфі зі звукознімачами,
і перегрузом на басових струнах
звучать забиття до смерті, - Інфікований,
подивись в дзеркало, - Маєш вмерти
Сюди люди приходять поговорити
Перенести свою культуру в маси
Сидять уми й дискутують, рахують,
а пустомелі, як онімілі поети за стійкою
бухають, - Це ж паб.. а Ти схуд.. щоб..?
Відчуття причетності - це ціна їхнім мукам?
Що? А тут, як в перших європейських кав'ярнях,
але не так димно, щоб було легше напитися?
Схуд, так, що скоро будеш схожий на Третього
Що? краще вже пити, або ні, аніж як та більшість,
кому в радість бездумний спокій буденності
Чи не прекрасно, мати все що забажаєш?
А Чи то ні, що Вони отримали, - Перелом?
Ваду хребта, укріпили цвяхами.. - Стоїть?
Вчення терпимості, Але якщо не вилікуєш
Ти - то ту ж проблему Твоє дитя встріне
Вода капотить на голі голови очікувань,
що не винагородиться, - Капає/Стукає
Щось в глибинних сталактитових гротів
Щось капає, Щось стукає, не відоме
Щось "Краще" з очікувань, - Накопичується
і розбиває кордон копаний Смертю ярами
Потяг, літня спека, залітає у вікно липень
Гаряча, спітніла, задумана, точно вічна
Напевно і воля, як і в Мене - загнічена
Скільки болі, горя і любові дали,
толерантними до Моєї дивини
Хоч бери й прикладай до рани
Прикриту квітчастою модою наготу,
засоромлені погляди самотніх
по волі "когось" Марій
у цьому культі члену гранітному
А Я закохувався у Вас без дотику
Важко навіть повернутися на цю колію
Простих Вдивлянь в показову невинність
чиєїсь дружини, - Та ця ж без кільця
Шторми рекреацій у Її відкритих руках
Фемінізм винищує розчаруванням
Чиєсь творіння стає банкою варення
Захованою на найвищій полиці забуття
Для ферментації, тому хто забутий
Та Хтось Тебе "скривдить", або Сама
зірвешся загравши, - Нудота, наче всіх поїв
А вони з лайном, не варті "невідповідності"
Таке має сказати дружина, - Ти загинаєш,
Ідеалізовану Вигадку не примірюй до дійсності
Ти сам себе прокляв, Тобі ж говорили, коли:
Мене так накрило Ле-Лі, а Вони такі:
- Хочеш бути мною? Це легко,
просто потрібно бути лайном
Не підставляй Себе до мене, О', Боже
Вона сказала, щоб послабити зашморг на шиї
Твоїй, а Він лиш затягнувся не до наївності,
а вже до гостроти, - Їхня власна дуристика
ними верховодить у таких, поза надії
стати останньою духу нечужому
Не пройшли ми цю перешкоду,
Врешті, ніхто не буде самотнім, Сказано,
що Бог Одинокий, буде останнім, - Така зла..
Зла Я на всіх тих не гострих, "матерів"
Бо Вони бачать у тобі "собі-подібного"
Не оближуть Твій алунітовий мозок
щоб зрозуміти; Не тут бути хочу
не витримую бачити постійно воплі
в тобі Свого екзистенційного прокляття
відчуваючи невідповідність спорідненому
Ти Був тускний, навіть не посміятися над Тобою
Затримуй дихання, коли сумно, - Пульс? - 49
Здаватися в раз.. навіть п'ятий? - Не по-Життю?
Але Ти падаєш ще нижче, не чоловік
У ще нижчу соціальну невідповідність
На "рівень" "необачного" "існування",
що пророкує депресивні приходи
з якими лиш можна змиритися
Назвавши це все "дорослішанням"
Тобі ж говорили, - Не говори так, деморалізуєш
Попереджали, що Ти схильний до "донного дайвінгу"
Космічно-путустороннє промінявши на приземлене
Бо Воно ходячи розпущеною гривою майорить
Емпірикою заповнення прогалин, чи просто Ідеалом?
Улюблених рис у симетрії, тіло? Я не знаю де Ти виріс,
в часі голоду, чи економного ненажерства, - З яких пір
Ти Цитуєш книгу золотом оковану, - Смертні перемудрили,
наче відкрили істину, одну зі сторін, мало термінів
В Які моменти ти відчуваєш, що проживеш довго
Можливо, навіть вічно, як не в моменти самоти
Іноді так буває, коли прокинувшись зі світанком
виходиш в ту ніжну й урочисту годину із кімнати
І Коливань басових струн арф не чути,
а тому й бажання читати в тисячі очей
Про розмальовані не для Себе лиця,
щоб Хтось та голову підвів
Просто залиш мене в спокої
Ти вносиш хаос до порядку
Дай вмерти, піти у хуртовину
не руйнуй крихітну тепличку
Ні, це Я тримати повинна, Незлагода
Не дивиться в очі, бо це як побачити,
що хтось ще окрім нього тут зав'яз
у цій болі від любовного перетворення
Краще ну думати, й не бачити
О', якби Я любити і говорити міг
на рівень.. вище? Спустись..?
зустрілись ж, дві самотності
а чи то дівчина, чи видіння
а чи то чоловік, чи далека сутність
..Любив інтенсивно, та тривожило,
і прекрасне соромило, - Повтори,
або достатньо з текілою, елю
Сатана, поясни, де Мої гроші,
влада, популярність? - Що? Я..
Ик.. Я у Цій Грі Покидь-О'ок Реальний
Перед тим, Як скиглити В Моє Ім'я
Подумай про своє здоров'я
Не увійдеш хоч у найнижчу лігу
Бо не відвідав "Яства" головного -
тому занепокоєнь в новому дні Тобі!
У перших не вдалих кроках - причин
для сумнівного по собі суму, - Лігу?
Де витирають сльози щоками?
Чи Ні, як і сраки - грошима.. - Та
Ти Дияволу мовиш як рівному
Гроші - те, як та, твоя невідповідність
тільки до потреб упорядкованості
Ніби логічно, ніби "масть до масті"
задля компетентності, та, ні.. - Бідність
Якщо не станеш пристосованішим
Злий-то чому такий з виду, - Що наче серійник?
Не виплеснув енергію дурощами з ровесниками
колись, а зараз шукаєш когось для самострати
спільної? Чи Твоя одинака щирість зізнається
Мені в Тому? - Скільки люду отримавши коробку
не відкривали її, бо бачили себе негідними небу
Стоп, говорити про множення і перетворення -
Табу, бо це ж говорити про смерть і мудрити
А що та в коробці то, - Я - егоїст, хочеш сказати?
У людей складно з самовизначенням
Як говорила Тобі Відьма, - Неодноразово
Та "сніжка" як бульбашка - швидкоплинна,
Але Вона завжди докорінно все змінює
Знай, квітка збирає світло з пітьми корінням
Щоб Розум Свій і Мене з Ним повернути -
Ти мусиш пригадати Їх усіх, Різноманітних
І Я буду подібна Їм для Тебе Вічно і ще трішки..
Й хвилями позачасовими усіх буду одаряти
тишком.. Несучи Світу життя метеликом,
а смерть - безпомічною гусеницею
Я Вірю в Тебе, Я в Тебе Вірю
Мрійник цього Царства, Трясця
Ти де літаєш, - Крихітко, вибач,
та в мене є велика проблема
Я не вмію веселитися, - Кар!
Подивись у Своє дзеркальце,
нехай скаже, - Привіт, Милий, Кар!
О', Я тобі багато тайн розповім,
а потім уб'ю тебе! Вискрипує Крук, -
Дрімлюго, Тебе в день не побачиш
Не забувай дивитися на відлік і вірити
в те, що немає нічого нездійсненного
А то знаєш тих відьом: "Усі живуть,
але далеко не кожен справді вмирає."
Той випадок, коли сказане перед "але" -
й направду можна вважати за мовчання
Знов послухаєш не "того", не "ту".. І жертву
Твою не побачать, поки не впадеш дониз..
Жінка, як жінка, але достойного розміру, -
Так, чудовий приклад, але Ти махлюєш
Відвертаєш тільки Ти тут Сам Собі увагу
Я не з цього світу, сюди затягнули
найпервіснішим способом, - Жертво,
лице по-простіше, а то влюбляться
Не чаруй тою незбагненністю Від Світлого
Ніби вже повернувся до Воїнства Небесного,
і запах землі зрозумів місце Своє ангельське
в Моєму фрактальному мистецтві темному
Мас Космічних, якому хочеш служити віддавшись
У Вічну агонію Решті, ставши світлом у несвідомому
Будь собою хлопче, решта сама-собою стане
Мовчи, словом на ділі затверджуй існування
Сатана тут лише для того, щоб Я зрікся цього
оберігання особистості, - Це для плоті погано
Вийти б Ідолом, що за вашими мрійними повіками
Але Вас Вчили, що окрім "Вас" Я мушу мати ще Любов
Що ще? Найсмачніші страви, ті.. - Дивись Мені в очі,
щоб залюблювалися разом Два мозки
Ті, що здавалися непримітними до проби?
Звучить, як Щось Мені підвладне
Занадто чутливо, очі ховаю, злазь
І зачаровано споглядай, вкотре
Валькірією на останні виплески (BLEAGH! BLEAGH!)
Але, Ні, дівчата-наядочки, та хто з нас цнотливіший:
Ви, а чи то Я - це ще потрібно перевірити, - Грішник!
Скромність прикрашає, але залишає голодним
Та і доброчесність ніколи не буває самотньою
У Любові завжди є сусіди; невинність і смерть
Почни мене шукати перечитавши, не знайдеш
Комусь іншому подаруєш "один як за десять"
Просто подбавши про резинку, їх тепер як мінімум..
дві, Розумієш? Нотки порозуміння.. Ні? Тепер тоді
Вона просто "є", бо Він й не надіявся, - Грішник!
Та Цей Грішник вже буде мертвий, - Грішник!
Бо Цим Решетом з цифр не вкрити собі голови
Занедбаний псевдо-інтелігент на підлозі
У мільйонах шматочків, збери цей безлад,
поки не прийшлось витирати, - Безпомічний,
все так погано? - Набагато гірше, запевняю
Займаючись, тим що ніколи не мало сенсу
Об'єктивно усвідомлюючи умови
тунелів-ходів бажань позалюдських
Довго думав: у кого в заручниках
Для чого в голові ці іридієві підошви
Щоб Я так і не зрушив з місця,
чи, або, щоб зайшов чим подалі?
Здичавів, мозок пам'ятає речі,
які з ним вже не траплялися
Я "тому" не відповідаю, не відп.
Стерто останнє окультурення
у навичках ведення діалогу
Ноток, котрі хотів видавити
та не виписав й струни
поза контролю обставин
хочеться лиш благати помочі
ладно складіть все навколо
щоб від того співалося само
Якщо цей стан "типовий"
Тоді - проблематика у "житті"
У його розрекламуванні, Некомфортно,
навіть - боляче, находитися у просторі
Яка ж тоді там ваша "взаємність", щоб я
схотів під навіть ймовірний удар
цього всього підставити своїх дітей
Це життя не гра, а дещо набагато гірше
В грі можна скинути вину, і повторити
В Житі ж - ти один, і дайте боги
Щоб з своїм творінням Творець заговорив
Сказавши, Я Тебе не для Себе створював
Ніби "вневагоме", але Землю-Сніжку
Дріб'язкова вода з повітрям скотила
"Все зробити, щоб тримати очі
закрити ми.." Скільки б часу не пройшло,
та Твоє волосся все ще кучерявиться довгим
Хлопчику, що відкрив таємницю подарунку
І Отримав петлю, Отримав петлю, Отримав петлю
Отримав петлю, На Свою шию, На Свою шию
На Свою шию, На Свою шию, На Свою шию
На Свою шию, На Свою шию, На Свою шию
З'їв Крука, Він на смак як молочна козлятина
Забуваю, тепер я насолоджуюся, коли ширяю
Особливістю ремонтонепридатної системи
Перша проблема відсутність зорового контакту
Розмальовуєте для Мене Свої Лиця
Моїми одухотвореннями, для Хлопчика-
аутиста, перед Тобою не хворий
Містик, можливо колись мені б вибили зуби,
якби Я невдало закляв для Племені погоду
Це важко, коли дивишся вперед, за горизонт,
а бачиш лиш Власне Свою ретроспективу
Бо десь там починаєш бачити власне Свою спину
А перед тим пінгвіна, що пішов вглиб континенту,
не зрізаючи півострів, як решта з якою йшов, та
Сам звернув, планетарні мегаструктури, - Петля
Лофстрома? Мені легше у пришвидшений онтогенез
Не заводь багато дітей, це тіло довго проживе
якщо передчасно не вмре, всіх дітей переживеш
й чоловіка, на схилі років приймеш постриг
Заснуєш монастир і будеш допомагати сиротам
Неординарна особистість, масова свідомість
Тебе зненавидить, Знаю, подавлене хвилювання
Води, все інтенсивно, бо тривога не подолана
Вибачте, що заважаю Спостерігати і хронометрувати
Витягую за волосся з пекла.. Вибачте, знову богохул..
Як Тебе з'їсти не порвавши на шматки.. Може Лиш
Темне.. темне Мистецтво аморфних форм
Ближче аніж за горизонт, у мій макрокосм,
що в радіус витягнутої руки; впало пташеня
Вивчаю-завчаю Його до квантів, мале і кволе
Ці крихітні ручки, Цих на лиці гадрозаврів
Я - Рятівник, Єдина Ціна ще не Заплачена
Втік, бо накривало, втратив всі інтенції
Окрім тої, що пам'ятала, про обіцянку
показати зорю, - стискає, невже смерть
подарує милостиву, тому кого не виходити
Не кривдь Довгоногу, Нас можеш, тих, що
не зрозуміли хто Ти, та Її сльози такі ж чисті
Не проситиме більше розправляти спину
Тепер все по сторону ліву, Мені так легше
Чого Вам, Милостива Государиня(Лі-Ле)
Мій час ще не настав, мені б водиці
посьорбати, куди там сусло товкти
(О', Величний Я, Всі покірні, - Жінко,
все, що Я хочу сказати: "Хочу Тебе",
але те б гарантувало тільки раз Один)
Мій светр не вартує Вашого парфуму
Єдине чим вам вслужити можу - язиком
Ніякої відповідності, окрім як по-тілу
Та дайте часу заспокоїтися, більше,
аніж потрібно, й ще часу потім більше,
аніж потрібно, щоб Вас вдовольнити
Розлюблений працею, Куб в черепі,
а не відповідне м'ясо м'якеньке
Важке індигове сукно пошите для тебе,
щоб його просто на ній не було частіше
Просте, домашнє і елегантне платтячко
Гул заведеної юрби надавав рішучості
Принц виходив на коронацію всміхнено,
а люд вмирав у давках, щоб засвідчити
Початок кінця Імперії судноплавства
Поки Її шия розривалася тиском венозним
Поки Вона Молила у бога, й плаття шила, -
Де мій милий, не молила б, якби пішов зі Словом
Невже Йому до тіла ближчою не була біленька
Моя сорочечка, а чи хоч живий Мій лебідь чорний
А Отець, такий, крутиться живим в могилі і думає:
Чому всі руки Мої Праві до дотиків такі чутливі
Привів туди смертних, а Вони попливли Справа
Бог Одинокий Ображений на Тебе, Дробного
Що тут, не на Транснептуновій орбіті
Можливо, Я б не думав про сон в інерції
І безенергетичне пробудження за товчок
до чорної зорі, що вже виблискує полюсами
Де Моя раса, що лицями витерла вулиці
Що жила в метавсесвіті і без того "поняття"
На Мені лиш чорна ряса, як на Нінурті?
Де Моя рідня, навколо цілковиті злидні
Відчуття лиш, що знов помру на самоті
Стискав кулаки, поки швартувався Auvergne
Думаючи лиш: Нам би такий для "Нептунів"
в Захист Наших Чорноморських Нереїд
Написати вірша для влади і втекти б від них
З прокльонами у вслід від Посейдона
Не наблизитися до Води, - Снігу Тобі!
За ненастирливість бурлячу, - Відтепер!
Нехай в Тобі рештки мертві киплять!
Я бачу полум'я в Небі.. - Творець?
Жертва..- Тобі страждати відтепер
Відчувши теплого дотику на щоці
Ілюзію, Полум'я в Небі, - Жертва!
Відтепер Тобі страждати, - Творець?
Максимально неприємно
Мур-Мур-Emmure, Милий
Погляд наліво, направо, нікого поряд
Вони Ніколи не Засвідчать, - Кінець?
Тобі краще почати молитися, - Нарешті!
Бо Я збираюся завершити заплановане
Геноциди Сонячними Туманами, - Рано,
та звісно Ти покажеш нам зорю, не інакше
"Звісно ти покажеш нам Зорю, не інакше", - Так
і запишу.. - Але для неї так багато потрібно болі
Розумієш? Втрати, позбавлення
Я не буду останнім, - Творець?
Я бачу полум'я в Небі, - Жертва?
Тобі страждати відтепер, - Виплесками!
Іншого вироку ніколи не було, - Кінець?
Ніхто не засвідчить, - Тобі страждати!
Провалився у лисячу нору, - Відтепер!
Де Говорять, - Скільки історій покояться
на глибині лиш трьох метрів; Де працював
генератор у витяжку, а в кутку згорблена спина
над чимсь променистим, - Так відчувається,
відчуття непомітного забуття, ця Інтенсивність,
що по кишкам ножем, але Це Ти, й не гострий
Псую момент, так ще в такому, - Поєднала
Порожнечею, яку лиш наругою над "Тією"
можна заповнити собі і Їй, до оніміння
у кінцівках при уяві розмов через двері
підвальні, - Хто там? Вага реальності,
як ілюзії для мимовільно відреченого
Тобі краще почати молитися, Світло сходить
Як все примітивно, заповнення прогалин
у впорядкованості, через володіння об'ємами
Свідомими, Це дає контроль над невизначеністю?
Поволодієш? Моїми Невинними Жіночками
Єдине що потрібно Тобі заповнити,
щоб не забутися, - А це не егоїстично?
Любов - Момент на весь час й простір
А Твої Штучно створені невинності,
які знайшовши можна лиш оберігати,
як щось мале, що в самому тобі тускніє
з розумінням світу, як воєнної машини
Все Для Мене самотнього шматка лайна,
та робив би Ти все для одного лиш такого порядку?
(бо "I Came, I Saw, I Conquered!" BLEAGHBLEAGHBLEAGH
Римська Цивілізація Кровожерлива і чи Найпримітивніша
Ні, Крихітко, просто Я не хочу вбачити знов у пост-хардкорі
"Щось" варте, як це буває з закоханістю, що? Ісусове "попроще"?
"HUMBLE."? Закохатися б, і щоб все було, як у 18-ть..)
Ні, звісно, та це саме Вони - "Вічні", що в Тебе були,
про яких можеш говорити, Але з яких не мав.. жодну?
Спусти дух на Волю, Все в собі, надмірна чутливість
Ось Тобі ще Її, "не тварина", - Приятелю,
не роби Мій день ще гіршим, - Чому?
Ти так й не навчився навіть грати в шахи
Можливо, якби Ти зробив для "Тої" Їх викликом,
а не опустив все до "практики самоопанування"
Це й був би кінець світу для Вас, тільки й грати коли
у шахи, ну коли вже більше розваг не зосталось
Щось та було б, Ти - не компетентна компетентність
на Ролі без архетипу, Недолугий, люблю таких
Моя ілюзія присутності, вас добре ловить
Як колюча огорожа десь в полі целофан
Ви, Охоплені гнівною підозрою, - Йти по головам?
В ешелонах послідовників ментального здоров'я
Де Твоя гарантія "Пофігу" на провал - просрана,
АЛЕ ДАНІ МНОЮ ТОБІ ТРИ РЕЧІ:
МЕЧ, ЩО НЕ Є МЕЧЕМ; СЛОВО,
ЩО НЕ Є СЛОВОМ; І ЛИЦЕ,
ЩО НЕ Є ЛИЦЕМ - ЗРОБИЛИ СВОЄ
СТВОРИВШИ МЕНІ ПОДІБНОГО, ІО'!
Стерши Твій можливий потенціал розуму,
бо ось, гляньте, його єдине досягнення
Спосіб самопрезентації, і соціалізації
Чого не зробиш, щоб лиш втекти
зліва до сторони правої, від темного
Сумно, коли невинні йдуть у борделі
Ні, не по товар, а по самооцінювання
Якщо Жриці Обіймів, як і зґвалтування -
заборонені, тоді Я - шляхетний дикун,
чи просто дівча, оцінюю безкоштовне
Тікати; Вири синичок на трупах собачих;
По закулісній спрямованості, масовій,
а тому не свідомій: Ми одне одному -
взаємні вбиральні? В Яких розраховуються
лиш леді та джентльмени? Тікати
Завис між філософій не дієздатних
(ПорятуйтПорятуйПорятуйРятуй) від
Фосфорної гранати під сплетінням сонячним
Єдина інвестиція; Тікати, втратити зір ясний
Слухай, не втрачай свій погляд моментний,
бо вічність в ньому, злякаєшся побачивши,
або чи не вперше усвідомиш, що людина поруч
Ця "вічність" не пітьмою дивиться навзамін,
а Тисячею особистостей, котрим мало цього тіла
Тим очам мало можливостей навколо, і Мене
Ти гей? Той, що не програє - не один з Нас
Суїцидальна машина маргінального класу
Скільки скурено шишок, раз в тиждень не ідеал,
але приємну Собі міг би дозволити, - Тут Її
немає, Вона відсунулась зі "середнім класом"
Людською правдою у віковічній боротьбі за любов
За Порядком, все там доступне, людське, мирське, а
Моє існування - поганий знак, ні разу не подоланий страх
Не Витягнутий Злив "хвилинна дія" у брудній ванні
під нову й чисту надію, приємні очікування
з Оази, що налаштовує птахів на любе кохання
Там такий вир, такі поштовхи, відчуваю, руйнує
Чому в мене розум - перешкода, там,
де й не потрібно мозку, - Повторююся
І тяжіє в голові від злитих образів, нудить
гранню між розбещенням і первісною чистотою
І крутить, і нудить, і трусить, занедбаний
Принеси Себе в жертву пороку, або помри
Хто Я? Той, хто може описати? Занедбаний
На цю роль підходить не лише Бог одинокий
Вам - сміх, а Мені - гріх, у Мене немає Імені
Я пишу це серед ночі, і не допомагає
немає ілюзії, Є бажання, немає ерекції
Тільки крізь пупок Відчуття зацілованих кишок
Відтепер цілодобовий, наче закоханий у "Ніщо"
Для чого Мені цей страх передали, заручники?
Спрямований у Вись, "свідомий", все ж видно
Саме такі погляди загнані розчарованістю
примушують задуматися над своїм "кращим"
Ми просто залежні у системи винагород, що?
Втратив апетит через ланцюжок задоволень
Краще померти собакою, чи просто ніким?
Сумно, коли травма веде до бажання,
а не бажання до цілі у голові замуленим,
але однаково все ще Морем Ясності
Що не таке глибоке, ну й добре,
буде не таке схвильоване, не бурхливе
до бажання лиш попустити ремінчики
на босоніжках, - ..За Мною слідом йшов,
та переді Мною став, бо раніше за Мене був
Закуси посоленим лимоном самогон, і
прикуси язик - зайву неприємність в роті
Не Соціальна сирота, ні смерті, ні життя
Із Трущоб прямо лицем в Небо, мерзото
Настільки білі й тонкі твої сторінки, що видніються
крізь них чорні пальці, що за невинність вирощена
Для чого? Від Замовчування бажання не зникнуть
Тикнувши носом в те, що чоловіки роблять з жінками
Правдиво і давно не зарано, а мати ніколи не визнає
Що те просто - норма, а не "признак народжувати"
як в тварин, від яких таким мисленням не відрізняєшся
Розум для чого в Тебе? Як не для самовільного вибору
Дякую, а тепер Я не хочу жити, я не хочу жити
Залишається лиш годувати себе жалем,
а хто ще пожаліє? Немає ж проблеми,
безкоштовні навколо туалети, лиш вийди з кімнати
Й покажи опановане розумом бажання розмноження
Це те, чому Я й так не став цілеспрямованим
Почав плакати і смалити, смійся з Мене, смійся
Кожен свідчить тим, що знає й бачив, Хто ж
прийме й мої "свідчення", Личину безпомічності
Каструвати б Себе, Мені все там в обтяження,
нікому й нічому воно не служить, лиш пухне до посиніння
Бо вбити себе - кишка тонка, тоненька червона ниточка
намотана для і від вбереження від розпліднення
- Чого сумний? Життя ж для веселощів -
лиш у дурних, у одиноких ж - по волі, і Я вірю в краще,
Але там не Я, допоможи вмерти хвилиною, Друже, ха-ха
Був би батько, нормальним, а не спермобаком,
що Спустився, спустив і з побоями відпустив
Може сказав би: Думай про себе - будуть дівчата
Я ніколи не прийму цю роль, яку тільки-но відкрив
Нереальну для ароматизованого в естроген
тестостерону відсутністю Личини настирливості
Смерть! Смерть! Чи не достатньо вже смертей?
Це не соціумом загубив орієнтири наслідування,
а Я зневірився у дусі, як у приниженому Генії
Насилля заради насилля, життя ж для цього
Де Моя раса, що знала межу чужих бажань і спротиву Его,
яке вірить лиш на самоті у те, що для того потрібні Двоє
Смерть і невдоволені бажання наближають до Бога
Погляньте скільки Нас, це - ментальне виродження
Сумно, коли одиноке божество стає ближче
з лиш Вірою, що "Яство" - Твоє розчарування,
Заховане для Тебе, - Нехай це вже скінчиться..
Та все лиш капотить в тиші візуалізація
Де Вони - й грот до якого Ти прикований
Вони й сталактити з яких капотить
Навколо ж є сталагміти, щоб присісти
А Вони й ті, що підставляють Свої чаші,
щоб Ти міг поспати зайнятістю
видовбуючи Свої кишки з породи,
якими обмотана планета Тобою
у істинному шляху без настанов
творчою якістю особистості збереженою
Що ніколи не бачила очей бажання, - Мій!
Навпроти, - Це ціна самоусвідомлення?
Тобі краще почати ховатися і молитися
Я знаю де Тебе шукати, - Ти ще тут?
Не Одинокий Бог сміється, - Єдине,
що Я маю, це - ця Чорна Мантія
На поясі - Бахір, Я натягую каптур,
Свій, та лечу вкотре ще одним
створеним місцем остаточним, не 4096-ма
алюмінієвими кімнатами, - Символізм -
це Зустріч поточної миті з вічністю
у Місці цієї "Вище несвідомої" особистості
По-за Всіх стандартизації, - Моя революція
усій Нісенітниці з увімкненою "Відповідністю"
Як Вас змирили з диханням сіркою? (навчи)
Якою діалектикою матеріалізму? Не чую..
Останній покинув Мене Друг - Ісус
Сказавши: Я Народжений подобою
гріховній плоті, материною праведністю
Переслідуваний прихованими мелодіями
з нового виміру від Вищих випробувань,
яким не суперечить все моє Самотнє єство
Вкотре Віддаю і Я Свою Душу
Безликим Вітрам Водневим
Помолись за мене, я не хочу богохулити
Це для дітей, що як Я - не можуть второпати
Смерть як єдиний оргазм життя,
і Я входжу в Неї твердим і невинним
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936767
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2022
Бо не вигниє, поки хтось не витягне й не спалить?
Рофлиш? За кого Ти Мене вважаєш? Шастаєш тут
Розчарованим варщиком, новий дух не наалхімічив?
Достатньо розумний в каталогізації чистоти порядку
Збагнути безконечність, та губиш Себе у зустрічі з Нею(?)
Рауль Дюк цінить Ваші похідні косметички з пудрами
Вийди за Місто, поїж грибів з зеленю
Вони вб'ють може, а може переродять
Та ніколи не зроблять з Тебе наркошу
Але Ти все вибираєш перезбирання
Не голодний, щоб брати рецептурну дозу
По ломці.. Ні, М'яка психотерапевтична дія
Бажання свідомості - відчуття чужорідності
Це запій на невдалому мрієтворенню
чи перевірка на вірність умов наявних
переглядом праведності власної думки
Якби такої речовин не було, то - Вітаю!
Вона вже Мені була б і не потрібна
Все це за Мене робила б урядовщина
Як заповідав Гі Дебор, "Дрейфую"
І психоаналізую.. Геній покинув Нас
та не залишив без їдла для роздумів
Концентрований або Розпорошений..?
Про що думаєш? - Так не може тривати
Твій погляд втуплений, на Мене зриш
як на Третє Пришестя.. (О', "no bra club")
Ми живемо в прекрасний час, - О', так,
але ніхто не поховає нас у басейні живцем
Засипавши все трояндовими пелюстками
Законсервувавши ароматом гірким на смак
Геліогабал дарував біднякам не дурну смерть
Знав, що буде звергнутий - гуляв до безтями
Та не впав з власної травертинової башти
розтрощивши голову об бруківку з золотих злитків
А був насаджений на пілум, протасканий Римом
і викинутий в Тибр.. І тут таких не було?
Від розправи не захистить гвардія?
Немає озброєних формувань? Поліція?
Як легко все це захопити.. Подумаєш?
Всі ці ферми, Куби.. Спирт, Етанол.. Етан..
Під помаранчевою кроною зелені поля?
Археї - глюкоза, кишкова паличка - бутанол?
А особисті засоби телевізії? - Миттю Промайнули
Ти, як і деякі тут - не звідси, не Твій це вимір
Не вийшов з хащів у ці Спектаклі педократії
"Якщо Ти - 555, то Я - 666! (Як це бути єретиком?)"
Почувши десь про металево-скляне місто
Що накриває полігональну кладку, - Чия Вона?
Тебе врятували? Ти маг? Чи з часом розгледів..
Древній..? Яке Твоє найгучніше ім'я? - Молохом..
Звуся Я: "Віддавай Мені первістків із дітей своїх;
Те ж роби з волом своїм і з вівцею своєю."
(«Молох, Твої очі – міріади сліпих вікон
Молох, Твої хмарочоси височать
вздовж довгих вулиць,
як нескінченні Єгови!
Молох, Твої фабрики сплять і хриплять у тумані!
Молох, Твої димарі й антени увінчали міста!
Молох! Ти кохаєшся у нафті й камінні! Молох,
Твоя душа – електрика і банки! Молох!
Твоя бідність – ознака геніальності!
Твоя згуба – хмара безликого Водню!
Ім’я Тобі – Розум! Молох! Я засів у Тобі,
самотній! Молох, в Тобі Я снив янголів!
Скажений всередині Молоха!
Прутнелиз всередині Молоха!
В Тобі не вистачає чоловіків і кохання!
Молох, Ти рано торкнувся Моєї душі!
Молох, В Тобі "я" – безтілесна свідомість!
Молох! Ти обламав Мені природній кайф!
Прокидайтеся ті, що всередині Молоха!
Світло сходить з Небес! Молох! Молох!
Пристанище роботів! Незримі передмістя!
Скарбниці скелетів! Сліпі капітали!
Озвірілі заводи! Недобиті нації!
Всемогутні психлікарні!
Гранітні члени!
Гігантські бомби!
Вони зламали собі хребти!
І піднесли Молоха до Небес!
Тротуари, дерева, радіоприймачі, маси!
Піднесли це місто до Неба, вічного і всюдисущого!
Видіння! Знамення! Галюцинації! Дива! Екстази!
Все пішло на дно американської ріки!
Мрії! Захвати! Осяяння! Релігії!
Повні трюми чутливого лайна!
Містичні пориви! На той берег!
Бичування і розп’яття! Усе поглинула
вода! Піднесеність! Прозріння! Розпачі!
Десять років несамовитого завивання та самогубств!
Уми! Кохання! Шалене покоління! Розбилося об скелі Часу!
Священний регіт над рікою! Вони все бачили! Дикі очі!
Священні голосіння! Вони попрощалися!
Стрибнули з даху! В самотність! Махнувши рукою!
Пригортаючи квіти! Кинулися в річку! Об асфальт!»
[youtube]https://youtu.be/Nonab6djMAA[/youtube] )
І Мене теж як ту Вівцю віддали, наче до забою
Перше ж теля мале у корови, Друге - здоровіше
Первісток дурником виросте, Друге - Розумне
Але подивись де Я зараз, як не в дома у Богів
Будь які засоби виправдовують ціль? Не дивно..
Що Мої очі тут пусті? Продовжуй..Або розгледів?
Що? ..- Товсту ширму з банально-естетичного лайна
товарних ілюзій новизни соціальних інститутів
За якою сидять і чекають на німі побачення
Усвідомленими і піднятими "Ті", - А Решта..? Яка?
Вони ніколи не задумувалися - немає й проблеми
А Вона є? Там Всі такі різні, наче зійшли з обкладинки
King Crimson "In the Wake of Poseidon", - Ще не бачила
Читала одну книгу, по якій важко буди не то що богом,
а ще й тяжко вести себе просто подекуди людяно
Смутки, тривоги! Постійні рекламні звинувачення!
І Позови, позови! Слухання присяжних! Суди! Суди!
Ти - Вільна, але для усіх психічно хвора, прикро
Жив в такому? А Вони - ні, у суспільстві "Жертв"
Ми просто ще одна закрита екосистема "сучасників",
кожний виток яких приречений на статус "обиватель"
Зупинись, чуєш? ні? - Зомбі, зомбі, зомбі-і-і
В голові думки страшні.. Зомбі, зомбі, ууу
Скажи, що бачиш Мене наскрізь, і не маю Я душі
Логіка - це лиш спосіб помилитися, - Наодинці,
а якщо вдвох? Ще чого розкажеш? Хто винен?
Кохання перетворилося на камінь, чи навпаки?
Міліметр за міліметром, досконалістю в простоті
Виточуючи натасканий граніт, - Це чернетки,
придумаємо Їм форми для єдиної монолітної стіни,
щоб не проліз й лист паперу з іншими проектами
Зробимо маленьку глиняну модель, і збільшимо
Кожен блок, коефіцієнт виставивши у 3D-пантографі
І Вона все бігає, невідповідність до Моделі вираховує
Бідна, називає товщину матеріалу яку Ти вибиваєш
Потім не говорить, що Вам не було про що поговорити
Не знаю, що це значило,
але звучало сексуально
Я просто описав
Не Я це будував
А про що говорили
Ті, двоє, що це складали?
З прагненням
Час нічого не означає
Ми вже усім займалися
Добре, що лиш Здається?
Це вже не фундамент..
Полігональна скульптура?
Мистецтво, що переплелося
з життям серця
Яке й не перекласти інакше
Що зробиш з фігурами для шахів
Спокій - це усвідомлення руйнації часом
Тому Я сюди й приходжу, поговорити
Хоч раз, з кимось, в наче сто рочків
І на світ по іншому нарешті глянути
Чи Ми ще зустрінемось Колючий Дияволе?(¿)
А як смішно дивилися на Тих Натал'ьців
Наче ті вийшли з театру для кіноремейків
Наратив без трьохвимірної проекції
Що робити коли немає викопного палива
Підкорювати безхребетних спиртів ради?
І пливуть мізки.. А цепелі́ни на залишках
Замок? Ні, власний повітроплав, Мій дім - Рілнакія
Скільки мені літ? Є вже замки, а живу в землянці
Цивілізації потрібні розваги, Враження, - Арена?
"З шанобливістю попереджайте" - єдине правило
Пролиту блідо-рожеву кров наживо зацензурено
Більшість не вірить в людство,
поки такі розваги існують
Але тут завжди вирують гроші
Як і завжди, - Видовищ і Хліба!
Під вино? То взагалі добре буде!
Якщо полазити збереженими веб-архівами
Був на дні, зустрів Холодне Сонце (id=22571)
Написав Єдине Запис для кого? Як не для Мене
Не писав би, якби не хотів щоб Тебе прочитали
Все хоче епічності, Мені й не шкода, серця жару
Сторіки перегортаючись пахнуть душами
Якщо не знаєш, по кому дзвонять дзвони -
то вони дзвонять по тобі (с)дідусь Хемінгуей
Дзвіниці стихли, а коливання все ще ширились
викриваючи зору природу невидимого
Полудень(?), провідник вже втомився
А скільки ще галерей, вуличок, і алей
з унікальними рішеннями пристосування
формами фасадів до протиборчих сил
Фотографуйте те, що подобається
Моменти приємного нерозуміння
краще запам'ятовуються, а пам’ять -
це все, що потрібно на вдалому шляху
Не втікаючи прийнявши цю печаль
Висохлих зіниць, забутих моргань
Компроміс між плівкою і враженнями
"Візьміть час під контроль", - Не плакати,
бо деморалізує вивіска годинникаря
А хто їм нашепотів цифру "60"?
Немає часу на гуляння, - Погуляли
Поруч ДНК для відтворення:
"Ці Люди ніколи не Існували"
Більше чоловічих, аніж жіночих
Всі синтезують, не фільтрують
Перше покоління штучних утроб
для синтезу органіки використовували
біфункціональні скелети 2,3-бутандіолу
Далі не кращі, але "гуміново-реголітові"
Фабрика у Ваш дім, чи то нарколабораторія
Ніяких поєдинків - різня, - І скільки там?
Три тисячі літрів, - На невеличкий гарем
"Металеві" пили давно чекають, як колись
Оберігайтеся сили, котру ховає плоть,
а то поріжуть вам горла тії штучні жони
Ні, Паладине, друг шаман придумає їм пісні
З якими ті для мене будуть прокидатися
Щось не від Мене, незалежно.. - Загадково?
Та хоч маємо жон - та не з Ними танцюємо
Все це не праведно, і Ти ж Сам майже шаман
Ті ресурси будуть віддані на благодійництво
У сиротинці й лікарні для трансплантацій
Треба відстояти у стариків, у хворих,
у невдах і бездарних цінність жити
Тільки для них й потрібно все робити,
інші й так щасливі.. Навіявши ймовірність
нескінченної радості першого кохання
Таємниці народження у безкраї Космосу
Одні розклеюються з жінками, інші без них
Але завше щось одне, але Ти Мене дивуєш
Егоїстичні пориви фантазій забуття
Поки немає роботи ці розваги в ділі
Товар і монета - потоки інформації
Квінтесенції екзистенціальної подорожі
Цим Царством Ероса; Римами в унісон
Оргіями, під ритм струн, Новою легендою
не (душа) вилазить з авторучки, (вдушена)
Комплексні структури жирних рифів
Чітка ритмічність, і повільна читка
Даблтайм, Як Ти? - Жахливо, ха-ха
Менше деталей - Монолітно
А ти владно створюєш ілюзію
наче це потрібно не читати..
А-а-.. а аналізувати, - Круто?
Все працює лиш на ентузіазмі
На постійних підмінах тих,
кому це більше не потрібно
Індустріалізм приречений
Люди перевідкрили.. - Ні,
Вони Її й не втрачали, - Щирість?
Стій, не потрібно, це не добре, - Не помітять,
Він підбадьорює Її, вкриваючи вже Собою
І Все, що потрібно Йому для Неї прошепотіти,
щоб пройти посвячення у таїнство життя,
у Її розведених ногах - це: Ти Сама чарівність
(Чому Я так не можу)Це посвята в матері-одиначки?
І до розуміння того ще не довго, а після близькості
світ справді заблищав можливостями по-новому
Так важко без прийняття Тебе іншою людиною
на такому рівні, інтимному, в нас забрали Його
Який там лік днів, і перепрошення впевнення
ти купляла на шляху всіх чоловіків собою
Білі й чорні хвилі щастя і горя
лежать посеред розходжень туги
Втратив відчуття реальності
Подякую Богу за те, що божеволію
За цю маткову ємність в Собі,
що вами названа порожнечею
Творчість для роздумів, розваг?
Культурна цінність? Майбутня?
Усім, кого це ніяк стосується
Це - єдиний шлях, іншого не має
Хороший художник має голодувати
Тобі не наблизитись до Мене
Як Північанину до світла дня!
Що в зимне своє довге існування
баче лиш Арку світанку й заходу
І теж починає замислюватися,
спостерігати і знаходити причину,
зрештою, не лише в дні короткому
на багряно-рожевій туніці горизонту
Як Сонце поєднує світанок і захід
дня через спостерігача соромлячись
Так і Я поєдную своє життя з чужими
Хоч на декілька днів, можливо тижнів
Не переживаючи все безпосередньо
Як те було колись, а відтепер.. стало..
Вдаванкою? Зрозумілою лиш..
Переховуйся тут скільки хочеш
Мені однаково, що Ти зробила
Скоріше всього "Щось" вбила
Тоді Твоя безстрашність зрозуміла
Але Мені незручно, потрібна самота
Посеред грудня? В Мене є Яма..
Зі Мною Твоє сердечко відтане..
Взяти б за шию лавові потоки
Наших не паралельних жертв
В неоголошеній голодній грі
Викохувань того, що зверху
І вилити з того щось потаємне
Ерато, Ми бігали у високій траві..
І кохаючись.. - Збирали кліщів
Давно зрілі, але що діти невинні
Кому зрозумілою.. Ти не кінчив..
Тій, що рвала Мені букетики квітів
Збирала Свої сльози,
бо вмирав я, а Вона як Всевишня
лиш дивитися могла
Знов піде до іншого,
щоб лиш забути колишнього
Поки сама не залишиться
А Я не знаю навіть імені
Дай випити! Дай Випити!
Не муміфікую Себе в кришталі
Втамуй Мені спрагу, справжній
Саморуйнівного ескапізму (не)бажаючи
А "ні", знов втікають псевдо-мізантропи,
псевдо-інваліди в хащі ілюзорного сорому
Щоб не впізнали ховають лице за долонями
Як і жінкам за амбіції - Їм не можна дорікати
Вмерти б молодою легендою, - Правління?
Моя особливість в окрайцю хліба, - Пітьми
Листя немає! Не безсніжне Сонцестояння
Найкоротшим днем доходить кінця
"Хочу гострішого мислення, поки Ми
наближаємося до смерті суспільства
Кличте мене Альфа-магом", - Bonesaw
Прокидаюся вночі з бажанням вмерти,
що за дивний стимул, щоб змусити жити
Блукаючи, без-тактильно зіставляючи
Себе з цим суперорганізмом
Під назвою Життя.. О', Мати!
Кидаєш виклик до єднання
Цим окисленням життєдайним
Організм вимагає навантажень! - Вдар
Його, Втрачений зв'язок, Стимулюй
Ногою в груди, Серце біомеханічне
Світлоносні завжди віддають Себе першими
Не бійся, тут всі зіваки, бо в маріонетках
Та й всі думають, що й Ми - теж, - Хе-хе
Їх Крах неминучий, це - зигоморфна квітка
Пристосована, але до найменших змін вразлива
Ніхто не запилить? Тоді Я запилю себе сама, а..
Арка - це дві слабкі ланки, що протистоять
одна одній, стаючи єдиною фортецею
Так і ці Дерева, що кохаючись кронами
підтримують одні одного всесторонньо
Без рік порожнечі від голодних вітань
Хто в Нас винен? Вітер? Гіллям опадають
схвильовані і простягнуті пальці
Придушені внизу рідною пітьмою
навіть в цьому ролі не мають.. Та..
тільки під Зміями можна знайти оголошення:
"Потрібен головоріз, для забою сотні скотин."
Від якось напевно занадто чутливого фермера (Ні)
І Ось Я, в цьому Місті зі світлими буквами на стінах
Не зв'язуйся з магіками, але ж в цього щит і меч
Та й вбраний у лати емалеві, не ж алебастрові?
На рівні якоїсь постіронічної серйозності
Народжується квазі-Я, розмірене як вічність
таке ж пасивне й амбіційне, Єдине в Тобі істинне
Досягнення? Як відійти в цьому стані
Ей! Глянь, Я не можу знайти світло
А наче Тебе це колись хвилювало
Боїшся, бо будеш Ним розмитий
Ти бачиш? Я не можу звільнитися
Чи можеш за Мене помолитися?
Губи й язик - не мовлять, - Лиш Лице?
З тобою нудно, для таких є коло в пеклі
Я бачу тривогу в Твоїх очах, Ар'е
Бо де Ти знайшов цього розбійника
Запах? Чуєш, це запах нашої смерті
Ми можемо вдвох, але правило: 3х3
Дін-дін-дон, це життя яке ми знаємо
Приріж мене як порося, сили стане?
Стрибок і "Вибух, перезарядження
Цей пошук ніколи не скінчиться
Поки Я не спущу Свій останній подих
Я Колю і ричу, Я пробиваю і повзу
Гачки в Моїм мозку добре закріплені
Я знаю, хто я, Я - Берлін." - Judas Priest
"Dissident Aggressor" (не придумати
краще, коли знаєш про "ідеальне")
Ігрощі для зівак, мої пальці -
льодяні дротики, що низять лати
Якщо ти не в бляшанці, а в робі -
Ти зазвичай вмираєш першим
Чому ж Я відчуваю тепле дихання
в пах з під забрала латника,
що перед Мною на колінах
Провидіння у феєрверках
Ржаві плями на снігу
Десь в Собі, - Дітям
Знайти б очі знайомі
Та безлюдно на трибунах
Як звільнитися, що зробити
Щоб позбутися відчуття
Ніби навіть обійми
Я повинен заслужити
Зорю? Та чи Я Бог?
О'к, та в Кінці Часів
де знайти вільного водню
Якби хотів - вже б переробив
Десь на далекій орбіті самотньо
за цю тисячу років, білкою
навіть Себе не заганяючи
Щось тепле стікає по руці
Коли Мене встигли черкнути
Гірше, це з вуха, - Паршиво
Не по правилам, показувати
Слабкість у не рожевій крові
Потрібно розпустити волосся
Мої тіммейти спиною до спини
Руки сплетіть за попереками
Трикутник в якому зникають
Проблеми, опущені голови
у Хвилині Мовчання, поки
лунають хвилі німих коливань
і підіймаються кільця телепорту
Я контролюю Свою смерть
Не-не маринуй, - Це внатурі?
Нульова толерантність, - Ура!
Міра побачить - вб'є за синяк
"Внатурі-внатурі ці пацики бурі"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934560
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2021
новий перевалочний пункт, - Недописано(?)
Чому з нас двох саме Ти носиш хрестик
Чому так у весняну Хакасію захотілося
Піти в Тогиз-Аз, Стежиною Предків
Посповідатись Мінусінській котловині
Де степ, кургани і шамани, де Ти (коли?)
Де духи говорять, війнами не влякані
Бо Ці щити такі передбачувані.. Вичавлені
живою планетою не осілі начинки, - Війни!
Заради унікальності придумали "свободу"?
Убити усіх, що не цінують внутрішній світ, - Геноцид!
Величний Я, Мої пальці більше схожі на хробаків, -
Жирних! Я форель Їм, поки ви дохнете з голоду
Я ніколи не працював з ціллю поїсти, - Жру!
"Я підігнаний під світ чоловік, Ти не значиш нічого"
Ще один паршивий сон, ніколи не чисті фантазії?
Як надумане пекло може бути страшніше реальності
Ця істина лізе горлом на свободу, - Лоскітно
Допоможете.. - Пройти по грані леза?
Живий, та не знаю, що це означає
О', Кімнатна кульбабка, - Шестірка?
Так і будеш сидіти в холоді голодним
Попросити шматочок хліба зможеш?
Як просили в Тебе сьогодні, голодні
Звідки й куди Він йшов, знеможеним
з Домом Твоїм на дорозі порожнім
Занадто чутливо, побачити Себе в Ньому
Велика несправедливість відбувається
Щось погане і безнадійне, безрадісне
Щось у всьому світі, велике і дурне,
і на це «щось» незрозуміле.. - Кхе..
відповідає зовсім не розум, а почуття
Моє, занадто чутливе, й не примірюй
Не Ваше, не зрозуміти Вам марність мрії,
бо ніколи не доводилось просити їдла
Ми дивимося на ресурси, як на виживання,
а Ви – як на прибуток, ось і Свобода.. - Amen!
Щось скажеш проти, заздрісний революціонер?
Теж як Ми? З очима дитини, кожна унікальність -
це як скарб, котрий потрібно першим отримати?
Думаю, Мені потрібна допомога, рука простягнута
Скільки Слів ще написати для точного зневірення?
Ніхто не допоможе, наче Ми все таки комусь потрібні
Лікуємо внутрішні кровотечі кровопусканнями
Все реальне, бо все ще в мені, як вивільнити
"Неправильно", марнотратство на молебельне письмо
Тренування, зберегти та не виставити, - Жаринкою
Щось з добра на плечах, якщо не в литках то в долонях
Кому "Мені"? Бог не завжди говорить через творіння
Вони так і вмруть у незнанні, блаженні (не) тварини
Незнанні "життя" чи все ще цієї "креації"?
Та й бути цьому сенсом існування, інші -
нехай воюють за це, себе пізнавши, смерті бажавши
Це - Кров, Злісний вид, який тисне і вбиває
Живиться на Ваших очах духами ближніми
Ніякого помилування, Любов вмирає у виживанні
Все у задоволення знов скуштувати цнотливості
Це - Біль, легше жити вдаючи цілеспрямованість?
Розпочалась нова війна.. Знову не в Моїй країні, -
Ура! Хтось просить їсти? - Не під Моїми ж вікнами?
Я хочу того, про що всі замовчують, - Лицеміри!
А значить Я хочу так як і Ви - нічого.. - Єретик!
Отримуєш сили з розумінням який безсильний?
І що? Це має Мене розбивати? Можливо
Ніколи не думав, що Ти - станеш ворогом
Опусти горду голову, куди ж йдеш не бачиш
Потрібно більше крові, більше жахіть,
важкої атмосфери, публіка таке любить
Пошук смерті, Лермонтов: "О', самолюбие! Ты рычаг,
которым Архимед хотел приподнять земной шар."
І коли з пробудженням настала темрява нового дня,
та горизонт широко розкрився південним сяйвом
Треба рухатися, і світло Моє, Дякую, що завжди зі Мною
Освітлюєш все Моєю Суттю, і Я Вибираю куди Її направляю
Чорні і Косі - Небеса, брешуть про Гай Старий і Святий
Де голі крони лічать зорі та говорять древніми мовами
"І що це таке?" Витрублюючи Своїми Рогатими Формами
З насмішкою, - Дивись, Їм легше любити і так не знати
Їм потрібні найлегші маски, бо Бути Собою - Страждати
Їх Вина та Сором продає Їх за безцінь, - Беремо!
Солоденько! Поговоримо?
О', Покірний Пілігриме,
як Сюди Приходити і Шукати
Образ Безтілесний Мій Ти Смієш..
Серед Листя і Трави Розчаровуючись
Вкотре Свого Ідола не Находячи
Калюжі промерзли до дна, - Не напитися!
А Ти все ще хизишся літньою мантією
Дух все ще сильніший тіла?
З яким морозом протверезієш
Чому Ти так не хочеш жити?
Куди Тебе завело інертне вчення?
До очікування смерті десь в лісі?
Твого Бога вигнано з Планети,
з Галактики за Межі Темного Потоку
Не підтверджений, не спрощений
Його впливу на всі дослідні процеси
просто не бачили вільні плями розуму
Їх Всесвіт себе Сам творить, - Закодовано!
Безжалісно, але справедливо вишколюючи
Бідних Дітей гіперопікуванням
Планета сама себе для них вбиває
Виживає лиш налякане, - Біжімо!
Розлийте по землі вогонь рідкий
Щоб хоч з пухирями, з горілими ногами
та Ми бачили, як пекельно танцюємо
Сказана правда - все ще брехня
для Брехуна.. - Хворі думки?
Натхнення закінчилося
Постійне полум’я
наповнює Мої вени,
кровоточить попелом
Відірваний від цього світу
Знищити б сумління і рухатися далі
Гострими печерами руйнівної любові
Де Темно, Вів.. Всім - та Я забуваю про Своє
неправильне розміщення цілісності
Не помітив як відійшов, і це усвідомив?
Крутить живіт, широко розкриті груди
Ніхто не розуміє розгул темряви всередині
Ці роботизовані одноклітинні пішаки, розуми
Розлийте по землі вогонь рідкий, - Ніщо!
Щоб хоч з пухирями, з горілими ногами
та Ми бачили, як пекельно танцюємо
Так.. І все ще Твій Бог Тебе Врятує -
Людським Співчуттям, - Можливо..
Кашею з насіння лободи, - Кіно́а..
Свідомий вдих - це Твій дар первісний
Перший, пам'ятаєш, як на довго затримав?
Блаженні (не) людини, що ніколи не думали
Як це - Заспокоїтись, щоб щось та написати
у літописі тремтячої Душі, - Більше Вдихай, -
Більше, аніж Тобі потрібно, - Гіпервентиляція!
Сама Моя Мати Земна не знала як алкалозу вчила
Глибший вдих - більше ймовірностей на чудеса
Діафрагмою, Моє серце спокійне, та в крові.. - Втеча!
Цій нервовій системі потрібна чистка нейромедіаторів
Інакше Ти просто п'янієш від Життя, - Задоволення
Сизиф говорить, - Поволі.. Stein um Stein
Вкотре Переінакшення, епохальне спрощення
Мистецтво - це персоніфікація, (- Замурована!)
Як перестати тужити за минулим, - Та ще й чужим..
Вбрана у мереживо, як фізаліс у листопаді
Що ж в Мені ниє, коли Тебе споглядаю
Безкрає щастя котрому немає в опис слів
Il tuo nome mi piace molto, - Якось так
Це єдина по м'якості мова, яка Твою нагадала
Але Твоя ще м'якша, як щось Нунавутське?
Там є ті м'які низи, але немає тієї звучності, - Лi
Сидячи над лункою зі списом, вичікуючи
Тюленя, що вилізе подихати, здавшись
Тобі, як хижак хижаку - Витривалістю
Дихаючи, кров розганяючи, про що думав?
Суровий погляд з чорної діри не зводячи?
Що не переживу смерть ще однієї дитини
Не плач, Ти що, ще одна маленька подорож?
Жінки допомагають дійти гармонії з "чимось",
та не завжди їх хочеться, - Привіт Милий
Східні практики істинні, але такі засмічені
Мій Чоловіче, що плавав під льодами
(і без сокири в руках Я дивитися не могла)
Випливав із ополонки і весь парував
Без окуляр, а Твої очі - сині кристали
Промерзлі.. Віра - це нейромедіатори
Люди перестали відчувати - вірити
Адреналінова реакція на штучні чинники
паразитує стресом, уяви Її силу в миру.. - Лі..
Віра стала обіцянкою, як запропонувати більшого?
Віддано самовизначення, яка планетарна цивілізація
(Має бути соромно просити більшого, Побачити,
як танцюєш в найдовшу безсніжну ніч
блакитним вогником в бору, Відьмою
Як навколо опадає останнє листя в ноги
З яких пір Мені цього стало замало?)
(бо Воно не тепле, й не гріє, - Танцюємо)
Ти - Бог, хоча давно людина.. Милий..
Скільки разів Я вже повертався сюди
На Кришталеве озеро, в полярний день
Під небо ребристе у дні своєї Плоті
слізьми і воплями, як вони можуть любити?
- Невірники, де ламаний грош? - Викупити..
Ти - Дивна, Стоїш Осторонь серед всіх Жінок
Ти - трішки Дивна, але така експресивна
Вся тутешня експресія тут тільки у відповідь
Я б все тут поміняв місцями, - Та чи Я Шалений?
Щоб все скінчилося вашими високими нотами
Їх Я і прописую останніми, - "Пофіг.."?
Вони й не помітять, у Них все раз тільки Один
Все б довести для Вашого ефекту спостерігача
Твій Бог - Холод, Десниці Його на Тобі.. - Не то, не Я
Музика не та, Не літали там, Гени да-мета, - Співай!
Манекени там, Музика, Гей! Підніми Руку, Воскреси!
З'єднавши мієліновими мостами своє розкладене "Я"
з Рептильним мозком, не примітивним, а основним
Ендокринна система Моя більше не автономна
О'! Скільки бурого жирку, як в молочній дитині
А Назарянин нікого не вчив холоднокровності
Плоть - це обтяження, - Заручники, зав'язка?
Любити життя - це піддавати Його сумнівам?
Ти - все, що Я маю, - Досить, Никодиме
Я стою перед Твоїм Викупленням
Ти - все, що Я маю
Я ніколи не прагнув більшого
Увібравши до рота весь Всесвіт
Творець просто не може говорити
Як і поет пізнавши природу може лиш
повною німотою кінчити (Дезінтеграція)
Стискав кулаки - знайшов сили? - Де Ти?
Я просто не забуваю чим харчуюся, - Менше
Через ізоляцію знайшов відповіді? - Пермь?
Всюдисущий, оргазмічні і агонічні конвульсії -
Мої Стовпотворіння: зовні, в собі, що гірше?
Просто хочу зробити видих хімічного спочинку
Спотворений насмішкою, - Мені було видно
Вони не Живі на рівні атомарному.. Маленький..
Використовуєте моє ім'я для багатства і слави
Та Я продовжу боротися, безлицим, Безіменним
"Round And Round, з Любов'ю Ми знайдемо шлях,
просто дайте Їй час.." Яка ж розкіш бути собою..
Мірил (не) безстрасно проробленої праці, - Подайте!
Щоб тратив Їх Я на роботу в пристрасті
Я б продав це, це все, з чим прокидаюся
Я не думаю про майбутнє полегшення смерті
Я на шляху енергозбереження, - Паразит!
Енергія - це ознака життя, а не віку, - Брехня!
Та Я відчуваю, що "загнався" у цьому Ремеслі
Як зміг витесав ці маленькі колискові ночви
І у любистку, череді, м'яті купаю в них Своїх діток
Та і в тих нецках мішу тісто, - Любов - код нації?
Я не читав лиш про лайно, чим Вам не феномен?
Вуличний художник, не знаю сорому, пишу на людях
Голос Епохи Антропоцену, - Думки.. Думки? Вік..
Але бувши Я старим - Ти навряд чи будеш мокріти
Від Мене, Того, в кого вже не кожен ранок стояки
Тобі ж говорили: оминати та боятися Мене як чуми
([i]"Як Чуми![/i] Я не.. Я не хочу помирати на Землі!")
Того, що завжди смів опускатися до Ваших матерів
Задля Драми, - Мені не потрібна Ваша джентрифікація
Мені не потрібні Ваші золоті каналізації, - Дід за старе
Мені достатньо вигрібної ями і бані, - О', Та помовчи
Бажаєш азарту вибору, та відповідності масам?
Легко писати? Коли Ти - Бог?
Не маєш ані першого, ні другого
Саме чого? Не Бог, та не помру
Поки що, знаючи, що Ви всі
жити надалі залишитися
Мені потрібна ітерація, - Тримай!
Ось і її Енергія з Ненависті
Та не в простій одній тільки їй,
а в очікуванні помсти
Ніхто не винен, тому винні всі -
це соціальна відповідальність
Вважайте за зізнання
Ви Їй не вірні, - Мутуалізм?
Символічні дії такі яскраві..
Але водночас.. Такі невидимі..
Безсилі Мої стилети арагонітові
Ви**дку, не знаєш співчуття
Помилка, без світлого майбутнього
Чернець Стоячого Монастиря
Кам'яний, Я медитую цілодобово
Подумай, як я це місце покину
Голова повна монстрів, - Ховайся
Ми Тебе помітили, - Жирненько
"Я не хочу жити, але не можу допомогти собі
Коли я відчуваю вібрації та присмак пам'яті
Часу у житті, коли, здавалося, завмерли роки
Я заплющую очі свої і тону в собі з легкістю
Звільняючись від дару дорогоцінних спогадів
Потреби дилеми, що зветься Невинністю
Коли це почалося? Зміни прийшли непомітно
Відкриті рани оголюють важливість Невинності
Цінності, яку неможливо купити чи продати
Символічні дії.. Такі яскраві..
Але водночас.. Такі невидимі..
Терпи, терпець Тебе шліфує"
Чіткішою стає внутрішня структура
Інакше для чого це все? Знаєш..
Чому Мені здається, наче
Я Тебе знаю вже тисячу літ
Якісь невимушені моменти
Довгі погляди, - Де ціна?
Я загубився в часі, а не так чи?
Наче наше народження рве, - Мить?
Тканину часу і простору, - Вкотре?
Чому Я все частіше Вас знаходжу
Спочивши з миром, в новому Дні
Як Падуть Тіні і Пітьма зникне
Не пірнай, Я буду Тебе обіймати
Довго і Міцно, - Не покинув би,
якби Жив, не просив би більшого
Я не чекаю, та Ти "де Я" - знаєш
Тиран, що не дає вигадувати сузір'я
Я - Ваша Єдине Світило, - Вклонися!
Чому Ми не висміюємо поспіх?
Тиранічний, не зізнаєтесь, - Нижче!
Що колись у заздрощах підтримали?
Поки їла - жила.. - Потім умерла.
Жінка своїх дітей їла, - З'їла.
Спочатку Одного, потом – Другого.
Тисячі не написаних щоденників
із Пекла, котрим "не позаздрить"
Щоденник Анни Гуреєвої, Далі швидко.. - Індустріалізація!
Немає часу на перекваліфікацію для селян (голодування)
Ваше зерно і худоба оплатить фахівців з обладнанням
Форсовано! Гниє, гниє Тіло на узбіччі, - Перезаселення!
Чому на вишитій моєю матір'ю постелі сплять.. - Мокші?
Їх маленькі очі по щурячому хитрі, від ліні впали в череп
Отамани у засланнях, - Довбають уран десь на Півночі?
Батьківський глиняний посуд і Одвічно Моя..? - Земля!
Я трощив їхні мізки Волею, Своєю гуксі з капа дубового
об цю долівку, яку рідкою глиною Мати вимазувала
на Зелені Свята, а Ми наривали квітів.. - Щоб Пахло!
Вона швидко висихала, Ми розкидали, - Як Я Ваші Мізк..
Квіти.. з гаю, - Густо засипали, лиш після Свят Замітали
(О', Отче.. Я згрішив, сьогодні Я вбив любов) - Сину, Вкотре?
Я був у непотрібних місцях забагато разів, шукав.. - Нічого..
Мандруючи часовими потоками, де Всі? - (Сміх Відречення)
Плутаю, як тут все Мною ж розгалужено.. - Далі..?
Всі усамітнилися поза Магістраллю десь у просторі?
Не пірнаючи - не творячи нові витки, кого бояться?
Ховаються? Десь у барвистих галактичних вирах..
Оберігати Архів мала Мехіт, Сидячи на Ньому кубічному
- Запитайте, що хочете. Скажи, що хочеш знати правду.
Задай мені запитання. Я скажу вам те, що ви, можливо,
захочете почути. Але я буду брехати.. - Му-Мудрити!
- Недобудовано, обезголовлена ликом тирана розливу
Священний Ібісе, не відганяй Думки, ніби не знаєш
Що тесля показує Свою майстерність веретеном
- Як то створити Зорю? Спонукає Німб на Тім'ї чорному
Це блакитне Кільце атмосфери з нічної сторони Землі
Орбітальна механіка, ексцентриситети, - Що за танці..
Суфійські кружляння, - Протриматись би ще хоч хвилину
На бездонних кільцях гравітаційного колодязя Сонця
Масивний Домінатор не дає Впасти, бо Я Ключ Маю
(Але Твій Звук Настирливості все ще дитяче хлюпання)
Регресія, потрібне випробування, в Мені тільки злоба
Зорю б Мені.. Чистки Сонячно-протонними штормами
всього того нальоту біосферного, - Жалоба.. Для чого?
Рухаючись часовими потоками, цією чорною Пухлиною
Винюхуючи останні закорочені закуточки Її аксонів
Шукаючи наче когось для спільного Часопроведення(?)
Жосткої єб... це можна викреслити, перетерпів..
Думай в перспективі, цінуй Час "Насолоджуйся тим,
що Ти відчуваєш і бачиш. Тим, що зараз, можливо,
здається не таким важливим. Але можливо ось завтра."
Достатньо, пасивна оптимістичність - погана надія
Кожен отримає своє, як і песиміст Своє кошмарне
Хребет розправляє крила мурашині, - Запашне!
"Пам'ятаєш, як здавалось все колись таким вічним?"
ПОСТІЙ! Ти не завжди знаєш, де Ти
Поки не зрозумієш, що Тобі не втекти
Є щось усередині Мене, від чого здається
Наче я дихаю сіркою.. - Що Здавалося?
Вічним? Я Дихаю сіркою.. Горло дере
Між губ блант, Я вдихаю кальцію карбонат
Запити б, хто придумав слово "попити"
Що тут коїться? - Конвекція нижньої мантії
Регуляція температури на великий проміжок часу
Терапсиди вчаться дихати оксидами сульфуру
Злиття океанів, Горотворення - зміна течій, вітрів
Сірчаний чад осідає в легенях, на океані Тетіс -
водне закислення, неприємно продуцентам,
а тому й нижчим консументам - Вимирання Океану
Рани, кровоточать і розлазяться, вивергаються
Жива планета Самопожирається - Кора плавиться
Лавові потоки бурлять, розливаються трясовинням
Їдкі аерозолі сірчаної кислоти труять і окутують
мутагенним чорним смогом - Перепади температур:
холод - вимирання, а перед тим спека і евтрофікація
Шар за шаром стигне чорний базальт(діаманти-зорями)
Ще одна пристрасть видихнулась, не пройшло й року
Наче "творю", але все частіше відчуваю, що gрограю
Скільки тут рівнів Твого Пекла? З Ляку забув? Рахуй
Сидить і малює, щоб пам'ятали люди, красу минулу
Повтор з розходженням - Нутро розкривається
Доменна піч з Сибір вільний кисень випалює
Лава варить юшку в океані, тече на південь,
обтікає, протікає крізь молодий Східний Саян
і знаходить спокій у розлогих котловинних,
серед вічних гольців, що перед Алтаєм
І Вона на це все Дивиться з Єргаків
Третім Оком Сплячого Саяну, - Що тут?
Профіль якого ще Льодовиком не вимитий
Занадто жорстоко, Не починай діалогу
Я не давала Тобі підстав жодних
"Це ніколи не було сумісним,
але щось зробило його горючим
Ми були молоді і такі ревниві
І Ми спустили все це в стік
Не переймайся за совість
Тепер наші життя складуть в мішки
Ми були молоді і такі ревниві
Ми все це допустили
Надумана найменша версія себе
Не може похитнути цю мить у голові
Гніться від сорому, занурюйтеся в мою шкаралупу
І грайте в Ній знову і знову, доки не закінчаться ласки"
Малює, музика говорить, холодно, та холоду немає
Виругалась, - Це стохастична система? Пригостиш?
Мутації, рекомбінації - все те ж, - Нудьга
Сатива завернута у алкалоїд, ну Ти й гониш
Не накуритися, те, що потрібно для творення
Не пообіймаємося Вбитими.. Сідлаємо параною
- Дякую, що Жива.. Хто? Планета? Загублена
Кремуйте, попіл забийте, куріть, до скреготу
на зубах, може тоді побачите мій світ, - Що за..
Шанс, і чий тут? - Я підхопив розвіяне, - Молоде
Добре що Ми пройшли цей етап підлаштування
і владні творити власні обставини.. Дітьми,
яких залишили в дома самих на пару годин
А вони спалили і Дім і Себе.. Або прибралися..
Ох, самовиховання, яке складне зайняття
От навіщо Ти заварив нову, третю кашу,
тоді як ще першу і не їв, а другу - недоварив
Дві були норовливими, бо таких люблять
В легкість насправді грати Лоліту на самоті
Закоханою, але нас покинули,
побажавши всього найкращого
Та тепер Ми знаємо як бути Замухришками
та звабливими спокусницями, - Дякуємо
Нова, Вона на людях? Своя кравецька лавка?
Теж душа велелюбна, хоче говорити і любити?
А Хазяйновитій Жінці потрібна поряд мужня вдача?
І Ти сидиш десь на крильці, нюхаєш сіль (аміак)
і прохожим усміхаєшся? Улюблене заняття.. (уяви)
Чи знає Вона яким потрібно бути Тобі для того обдовбаним?
І таким Своїм бажанням Вона Тобі наче зраджує.. Щирішому
Бо Ти, що не Ти перед Нею, Нехай пограє Твоя фантазія
Яке у Вас кодове слово перед заняттям інтимностями?
В Ній ще пахнуть моральні принципи ремнем батьківським?
Бо навряд чи тим, що кличеться "труднощами перекладів"
Достатньо доросла, щоб перейняти Твою модель Всесвіту?
Ох, цікаво наскільки Вона на Самоті розбещена.. - Вибач
Це просто людський захисний механізм - Каталогізувати
Говорити про когось, вивчати, створити опудало
Навести спокій, поставити суб'єктивне тавро, - Банально.
Бо життя - лайно, а в лайні буває цікаво порпатися
Дивись яке Воно структуроване, багатоярусне
Тоді може погоримо як Вчений з Вченим
Розумієте? Ні. Цей хлопчина був з тих,
що просто хотів бути злодієм,
бо як і писав Лермонтов:
"Я был готов любить весь мир,
меня никто не понял,
и я выучился ненавидеть." - Все?
Хочеш ще щось дописати? - Ні
Все через Вас, що бігають навколо
та волають: "Да кто же Мне нужен?"
Рухайся далі! "Такі бідні і одинокі,
прагнуть любові, но чомусь все ще жорстокі"
Скажіть вже Йому, що всміхатися - нормально
Ти їх кластерно гвалтуєш, - Вони ж не машини
Подивитись би на їхні історії пошуків
А ти все скролиш і скролиш, вниз і вгору
переглядаєш в соте фотографії померлих
Ти цитуєш свої роботи заради індексу Гірша
Я цитую Свої роботи, бо не читаю інших
Розумієте? Я Тебе вивчила, без ніяких метафор
"Ну, пока.." А при Мені вмерла сильна людина
Один з Твоїх Жерців.. Двічі, за одну хвилину
Людина, що взяла на себе роль Бога боязливого
Чий страх перед незримим був меншим,
ніж перед видимим, Людина, куди нам
Насміхалися, дали титул, як там?
Навіщо Ти відтворюєш на Собі Її запахи? - Це Вони..
Доля, Час? Ми тут просто гості, ці.. як їх.. "Треті"
Ле.. Чому саме тут? - Бо Я була раніше, перша
Може? Тойво, а? Це так тонко, так тендітно
Чому ніхто не говорить про Пермське вимирання
Океани донних грибних джунглів, куди там коралам
І "Ле"? Вже соромно навіть Ім'я Моє виговорити?
Вітаю, Ти Створив Свою Триєдину Богиню
Півню, що кола виписує по землі крилом
Для Тебе краще смакує чиє пракриті?
У повітрі витає запах несправедливості
(Чуєш? Це - Озлобленість у виживання
Хто Я для справедливості? Моя гаусторія
Не рівномірний двохсторонній портал
Я передаю лиш Вам Свої антитіла, в захист
Можлива гарячка, Англійська пітниця
Колір тексту самі домалюєте, а значення?
Це просвітлення тимчасове і, можливо,
більше ніколи нічого такого й не прийде)
Справедливість приходить зі століттями
Найгірший Ворог для Нього - це Він Сам
Чекаю, Ці Два Всесвіти занадто тісні
Він вже себе почуває скрізь чужим
Наважиться на сім'ю? На місію тіла?
А "Лі".. насправді, ще та Баба Первісна
з такою як і в Тебе силою безжалісного
але чуттєвого спостереження,
Говорить, - Мода - така діалектика,
виразитися при тому бути як і усі
"Герої були такими реальними..
Їхня магія застигла в часі
Єдиний спосіб навчиться -
бути усвідомленим і триматися міцно"
Ле.. Ні. Мовчи, як там говорив Хемінгуей?
"Мені терміново потрібно випити."
Випивки не знайшлося.. - смішок, -
Так, але знайшлася рушниця..
І ось, Ми на гіпотетичному космольоті
з цим "Лоном", і що Ти створиш?
Випивки, чи вже наперед рушницю?
Моє дитя, що Я з Тобою зробив
Імпульсивні дії.. такі приємні,
і рідко коли доведені.. Зробив що?
Запустив стартовий кодон Моєї програми?
Ні, це Життя Мені в радість, не в немогу
Я все зроблю, щоб прожити вічність,
аби тільки й рідні могли, - Дежавю,
Однозначно, Ти таке вже Мені говорив
Світла цятка, що завжди знаходить вихід
тут безсильна, в чужому виборі по волі
Та цятка - офіціоз "італійської обструкції"
заради брехні.. Чи ні? В гіперреальності
Ти - все ще правда? Все ще приховуєш, що немає її?
Як ті йогурти фруктові, що не є такими, - Відтворені
Для чого Вони придумали "сліпий веде сліпого"?
Антихрист прийде, теж використовуючи слово
Поняття щастя ефемерне і одиноке
Як не в нас всередині.. - Де воно?
Добро, зло? Ними можна знехтувати
Врешті підставляючи все свої щоки -
Ти тільки стаєш для зла посередником
Та є все ще Вища Воля, - Прекурсор..
Це все Його: Пухлі щоки, Теплі тіла
Ось те, тертя спинами, животиками
Притуляння до розкритих грудей
Поєднання протертими геномами
Рухаючись у Вічність.. Звідкись
І ллється кров, солодке молоко
І оминає леміш гнізда полівок
Світогляд перейнятий у Відьми
Це насправді все така сміхо́та
Ти і "тут", потрібен металодетектор?
Вже боїшся Туди виходити таким?
Що Ми Творимо.. Ар'е? Ностальгуємо
Твоя Панна так толокою захопилася,
що дарований Тобою Їй перстень
закинула у стіну разом з глиною.. не цінувала?
Чи.. та, як вона, найкрасивіша (не) річ.. Добро?
Там крутий заміс.. (Я там була) ..Не виколупати
Так що, лазерна абляція чи просто свердло?
(мені гірко, післясмак - солодко, хочу плакати)
Поля й поля за горизонт соняхів, може купити?
Нагадала, деякі недавні роки, - Вже десять?
Всі бачили як парує вода над кавою, чаєм,
над свіжо випотрошеними нутрощами
Вуглекислий газ над хорошою брагою
Азот над відстійною ямою для біопалива
Бутан з янтарного екстракту на водяній бані
В кутах кімнат - запах смерті:
варто лягти - ти наче мертвий
ще секунда - ламає печінку
Ласкаво просимо, - Друже
Тут закінчуються рейки
Не той формат, Охолонь
Нічого чекати - лягай спати
Хвилину мовчання за тих,
що Самі рушають.. У пітьму?
Не вчекавши поки їх на ручки візьмуть
Як це вмерти нікого так і не торкнувшись?
Вбитими об землю руками.. - Не відмиваються
Як ти можеш просити щось кошерніше? - Земля!
Моя Перша і Єдина! Ось Я, Боже! Пошли Мене Світу!
Днями розглядати вітрини Твоїх творінь
Можливо, привертали увагу яскраві кольори, - Стін?
В тій сукні, а може, залишившись віч на віч
притуленою щокою до скла Твого взору
Дихала архітектурою - стовбурами епох
Бетоном, сталлю, елементах ландшафту
Ємностями зібраних у світлі, вміло, суворо
І, можливо, врешті-решт найшла ще "щось":
Мить, хвилину.. місяць одному з годинників
У Тій великій ємності у голові - пам'яті,
яку заповнюєш лиш щасливими ліками
Ці 70-ті ніколи Сонця не бачили, на вивісках
скрізь неон, під ними проходить не Алголь
Як вперше завжди думав, - Їх тоді ще не було..
Як і цього сінтвейву, Так важко сховати
Пусті зіниці Скелетона
У цій цивілізації, Я вірю
створеної для Життя
Всі шляхи ведуть до мрії
Завоювань без вбивств
В не "Старому Голлівуді"
Єдині життя істинні -
скрупульозно вигадані
За власні цілісніші
Драйзер усміхається,
Сидить осторонь
Мистецтво кохати
Ідоли викладають
І Без об'єктива
Все засновано на диві
І цей Іній в пустій голові
Осів з вологих мрій на розум
Як змиритися з дурістю,
якщо лиш Вона і думає
Осівши на соснові голки
Голими льодами, стікає,
капає з небесної гальки
Теплими зимними дощами
заповнюючи цю макітру
Вашими виділеннями
Виблювані метелики
Тонули, іризаціями
Морозило, тріскало
Падали маски бичачі
Хто Ви? Сиворилі горці?
За моїми пустими очима
акваріум з фосфатів
Потрусити чи хай осяде?
Тою пурпуровою вуаллю
Морок непривітності,
що просить їсти, - Хоч помиїв
Машини руйнують видиме
Дезінтегрують все на водень
Цивілізація в дієву мрію світу
Пар Єства Природи переводить
Не загубити б частку творчу
у цьому Земному перетворенні
Зрозуміти насолоду від природи
у труднощах при Її збереженні
Сектантами тлінних помислів
Зникаючи безслідно, піною
десь серед брижів у пустоті
З лабрадоритовим покладом
на нижній щелепі, з подивом
сиплючись у безодню, не гідно
Привідкривають рота Твої твори
Її Стрілки змушували говорити
А Я впав у круговерть Еонів
Де Все руйнує, і відтворює
Божественне світло
Невагомою десницею
Щастя сліпої любові
Ще одне німе побачення
не вінчаючи усмішкою
На вівтарний камінь
огірчений опалою листвою
Всю кров би свою спустити
Щоб оживити з минулого
Твого тіла мармур (о)стиглий
Що звертався на "Ви", але "уви"
Лиш після тиші Бог заговорить
Він покинув це місце галасне
Син споглядає блядування
Єдине чого навчила армія:
Ініціатива *бе ініціатора
Урок? Винагорода з жінками?
(Ліміт)Новачок в цій грі? Важко
не Тварині, Хочеш поряд когось,
окрім як тварини, що вже в Собі
Дух - Де? Дух вдихає глибоко,
поки в голові не заграють зорі
Посеред дня Дискретні Силуети
з вихристими блаженними руками
Пророки кінця в нагрітій іоносфері
Це.. О'! Боооги.. - Висікаємо петрогліфи!
Оболонка як може стримує і годує рушій
З такою силою життя повне безглуздя
Ця сила, О', Боже, все ще як прокляття
Ніякого випробування, потрібен патч
Втратила свою силу смерті загроза
Один удар, потрібно більше баласу
Мені потрібна ціль, завжди в пошуку
Навіть мені - огидному, без вибору
Якщо можеш ходити, то - навіть мертвому
І коли Твій язик тільки для одного годиться
І мчить сталевий змій великими рівнинами
Світла цятка у ночі над його головою майорить
Початок/Кінець - вирізані, - Єй, Я люблю окрайці
Ці зорі не там, "десь", а на внутрішній стороні черепа
Вибухають, Все йде як по-маслу, - Чорна роба("- Ні..")
Поки Ти рахуєш дні до нових обіймів з коханим
Довгих після інтимних ритуалів, єдиного джерела
Окситоцинового, у вірі, що цей то буде останнім
Під якими враженнями він буде, коли вийде
Мало хто зрозумів Сонячну Машину
Коло життя і любов до консерватизму
я не знаю як себе з тобою стримувати
кожен твій шматочок змушує кінчити
перезбудження, перехвилювання
сприймаються як дане? Те, ідеальне
Десь в собі, чуже для роботизації
Є дні, як цей, коли Йому заздрю, Ти варта кращого
Мене! Тупо по-візуалу, Забуваю, - В кожного є іскра
Катаболізм, канібалізм, скількох ти вже благословила
дотиком Своїх м'язів, - Намагаюся вичавити це з себе
Вам Мене не зрозуміти, це поза вашого сприйняття
Поза ваших наборів понять, що стоять за словами
Садист своїй молодості, - Йди й помри!
Ну й добре, що Мені Тебе не зрозуміти
Тобі неможливо пробачити, - Йди й помри!
Забуваю, що Я сам.. Ні, дурниці.. - Спився?
Вони називали це все "за*бами", - Правдиво
Хто?Ти,завжди,був,один,наркоман,що,пише?
Думаю Вона рахує дні до Моєї смерті, - Мало
І цей протухлий запах, бо гниє та не вмирає
Людина, заручник обставин, плісень в стінах
І Ви її єдине досягнення дифузійне компілюєте
Намагаюся бути не нахабним, а скромним,
та потрібно бути хоч в чомусь "хорошим"
"На мене чекає довга дорога цієї ночі додому
Мені просто потрібно побути одному
Я не хочу жити сьогодні
Натрапив на Ворона життя потойбічного
Він широко розкрив дзьоба, нашепотів:
Bones, будь ласка підемо зі мною
Мертвий хлопчику, які в Тебе великі очі
Щоб краще тебе бачити
Проклятий Відьминою рукою, одним змахом
Я повстану з полум'я і полечу з вітерцем
Доповідаючи з нутра: СТАЄ ВАЖЧЕ ДИХАТИ!"
Просто прийди додому, Я знаю, як це вгоїти́
Горе від розуму, краще місце для прожитку
Відчуттям, що не вартий щастя усього цього
Кричите Мені там зверху, - Ти не одинокий
Всі вимерли навколо, спростуйте цю правду
Над моїм трупом базар з ваших душ мертвих
До чого я вів усім цим антироманним плетінням
Потрібна ресоціалізація, спроби для невдач
що я такий як і всі, дарма змарнував час
Йди на***.. або закоти очі і вистав язика,
якщо тобі це все було у смак (Я все Побачу,
має ж бути усьому ціна, перший не сонет для Вас)
Не знайти спокою від цієї агонії в чорних буквах
Звільнення від чорного скелета у відображеннях
Не дивися! Не дивися, Алголе, на Своє затемнення
Бо не вигниє, поки хтось не витягне й не спалить?
Рофлиш? За кого Ти Мене вважаєш?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933662
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2021
Як не бути нам.. Кому "нам"? Ти тут один
Кому як не нам, помірним - бути інакшими,
ніж жителі екватора.. Щороку переживати..
Цю трагедію… Сконання природи
Згадуючи яким чудовим концертом
на луках починається весна,
і як ось, все закінчується
Пташка дивна відлетіла
Маленька, Їй на волі холодно,
а в неволі - занадто тісно
Ім'я в Неї триєдине
Реалізація задуму з очікування
Цілеспрямованість в крихітності
Цього всього не мало бути,
всього цього після "Відходу"
про Релнакію, все.. Я зника..
"Що" Хто Вона така Тоді?
Яка "Кома" перед чи після "нам" взагалі?
Сало під Вами мерзне, утворює паки
наростаючи, несучись течією
Мініатюрний континентальний дрейф:
Паки налізають одне на одного материками,
на яких нічого немає, ніхто не живе
Свої чоботи поз'їдаєте, а й того гірше,
якщо вам не повезе і вас не прощавить,
а піднесе кораблем-маяком на вершині тороса
серед неозорої білої порожнечі
де емаль на зубах сиплеться пилом
О', Еолові вітри Мене рознесли
Під чорно-синім небом
німими блискавицями -
жорсткими білими мазками
Сині хмари вкрили горизонт
здували Тебе на пагорбі
дмуханням мокрого снігу
Без пальта, та навіть без хустини
серед хаотичних горіхів
Знімаєш чобітки не зимні,
і приблизно так відчувається
Експедиція, шаленство,
Де надію потрібно створити
Безцільна подорож, що за життя
Як вистояти більше хвилини
Це надумане випробування
На плече закинута, з холоду забрана
Моя іграшка, яку боюся побити
Ховаю Її тут, вільну, Вона в'яне
Хто Вона? Щось занадто спокійне .. Вона..
Покірність долі, не страждає без болі
Консервуєш для Себе Її красу, прощає
Позбавлена душа відчуттів шалених
Вихована самопізнанням, розуміє інших..
Досить Лір.. В Його голові ці рядки різнокольорові,
різні голоси.. "Роби все що хочеш"
Пустощами йметься східноєвропейська Кліо
Все хоче запропонувати Мені переінакшення
Підсовує літопис Товариства братів Терещенків
Дає свою думки проблемі благодійництва
Та Мені не цікаво, вибач, Стара Подруга
Збила, ну.. не ображайся, серйозно було між Нами,
а не серед цих рядків .. Ловелас? Та якби там ..
Ловелас, єдиному котрому Пропонувала щось серйозне..
Плут, який насправді ніколи Тобою не цікавився
Ти тут теж, щоб відволікати? Ні? Так..
Одинокі, такі одинокі,
і личить Вам як усмішка, так і сльоза
Музи Понять.. Краще того б не робила,
краще Він й надалі кликав мене "Клітинонькою"
Така худенька і м'яка, зворушлива,
гладенька, наче желатинова
Хочеться стискати як виноградину
Не дивно, що з морозом відлітаєш
Туди, де зможеш себе доглянути
Ти чого? Параноїдальна шиза?
Так, інколи.. Методи існування
не підходять пробудженому
Краще не фарбуйся, все перемішається
Я пофарбувалася в чорне, зі зла
Чи є в Них синхронізація? Ти вбивав?
Вбивати приємно, коли того хочеш
Він прийшов, побачив, назвав Мене "Ліра",
Моє нове "ласкаве", щось відразу обірвалося,
через почуття і коливання?
А ось Ти була б чудовою матір'ю одиначкою
Так, Він говорив Мені протилежне, знайте
Ми вели нудні і довгі розмови,
та Він все прокидався, вибігав
Де рифові блакитні мілководдя
Я тільки ніч проспав і прокинувся,
а від них лиш товтри залишились
Від'їдається горіхами з медом
від яких вже через тиждень нудить
Смак користі - це смак майбутнього -
говорить.. Віджерається,
бо немовлям може прокинутися,
яке навіть ще жувати не вміє
Читала "Непереможного"? Ні
Тільки но прочитала, страшно
В бібліотеці для топки
була лиш "Сума технологій"
Читав? Ні .. а Я намагалась, скажу,
що найкраща книга для штучної втоми
Говорю: Я думаю лиш про те що хочу
Щаслива, що? Хто Ти? Я Вже Тебе десь бачив
Звісно, місяць вовтузитись в Мені, позаду,
бо за ворота раю "целібат" забороняє
Приємніше використовувати речі
не тільки по призначенню прямому?
Те, з чим Я граюсь для найбагатших,
використовуючи менший, аніж в тебе
Я - лиш тоненький прошарок
між Тобою і тим, що вібрує
десь в Раю, Тобою ж запхнуте
Та Ти все ніяк не кінчаєш
Не можеш звільнитися
Недоумок, недалекоглядний, вбогий
Душу й тіло класти, за того, що лиш надіється
Бажання не кормлячи навіть намаганням
Як довго протримаєшся
і не підеш просити допомоги
Не переживши найважчі, ось ці,
останні краплі юності
Знову щось вмерло більше,
та народилось менше, ах
Заздрю і ні, безперспективне
Його смирення запрошеного до смерті
Добра Його насолода від краплини болота
та і то, напевно тільки зі Мною
"Ні "спокою, поки гріє нам Сонце
Знову зірвався, піддався силі
Ти не можеш Мені супротивитися
Стугонить мрією, томить втратою
Заздрістю до чужої надії, (раю)
Безхребетний - стан відповідності
Так що відчуваєш, коли не споглядаєш?
Коли людьми і щастям оминулий
не знаєш, що робити, зорі розбиваєш
і плачеш в постіль, і не думаєш
Прокинулась, все-таки зігрів
Напевно - недостатньо трагічно
Щось впало з неба, закидаю
Багато-унікальне, не річ
мало сили, вкотре лоба розбиває
Ось і стоїш Ти з короною на голові
Зараз ти менший, ніж будь-коли
Більше з нічим докінчувати
Коли ти навчишся? Коли навчишся?
Кинь це, або ти назавжди залишишся один
Відмовся від цього, Тебе не запам’ятають
Боягуз завжди вибере довшу смерть
(та й ще втягне в неї усіх, хто поряд)
Коронований, що Ти тепер зробиш?
Вона плакала крізь сон, навзрид
Не воскрешай їх, друзів-фантомів
Роби зі Мною все що хочеш
невже Я Тобі набридла,
невже чи все ще невідповідність
Вони Тебе не зрозуміють,
бо тільки два роки ізольовані
Вони не готові, розваж їх
І ще дужче розплакалась,
коли Я Її розбудив
Поганий сон? Паршивий,
але Я не плакала, як обіцяла
Але не стримала слова,
і не стала полишати
Я в Ній, Вона на Мені
коли мені вже втомно,
говорить, все щоб не було сили
в Мене на демониць сонних
Знову Моя, віддає смак язика
в жерло легке своє дихання
Ні, це було не занадто візуально
Інша Ти.. Ще одна Ти.. Інша, але Ти
"Ти маєш знати, Я відчуваю любов,
із золота зроблену, я не любив її ніколи..
Іншу..іншу, окрім Тебе, Оу..
напевно це Любов, Я це сказав.."
Дім на околиці хутора порослого лісовиною
Нехай спочатку зґвалтує, а потім вб'є
Не навпаки, хоч якесь задоволення буде..
про що Я думаю.. Слабкість у чоловікові? Ну.. давайте
Ой.. та тут її забагато, Я хотіла романтика
"Час завжди годиться, - Бенкетуємо!
Харчуватися болем, - Скуштуй!
Печаль стає плоттю.. - Солоденькою!"
От тільки Ми все переінакшили
Там було про християн, а в Нас про інтимність
А яка різниця? "Великі слова - маленький розум"
Просто нагодуй Мене, а живи як хочеш,
якщо Ти віриш в те, про що Я Тобі говорю
Та не Вовк те то був,
а Вовчиця, і Вона бігла,
поки не перекинулась у дівицю
Я Її бачив, на Ній браслет залізний
Просила сокиру.. Відрубати, зняти
Хотіла звільнення від звіриного
Мотивація? Безрука, але спокійна
Не врубала, нехай відітне чоловік
Чому Ти так любиш примітивізм?
Ти все ще Мені віриш?
Рими додають порожнечі ваги,
і Ми вже всі повні сяйв світи
десь в холодній темряві
І немає тут нічого надзвичайного
Ще одне саморекламування
у доведенні до форми ідеальної
невагомого і безформного
Це як під кислотою,
коли переживаєш існування об'єктів
Від камінчика до ріки і надрозуму,
все ще залишаючись в тілі
в трьох вимірному існуванні
Фази дані в Нього довгоперіодні
Ось це не зручно, Їй, священній Тварині
Не Рибі, що кормить нерозчинним у воді молоком
Коли кохатися потрібно животом до живота,
і Мою спину має підпирати спина Іншого коханця
Навколо вода, скам'яніле дно.. Насолода
Він просто підставляє Мене під Верхнього,
коригуючи ковзаннями Мою потрібну позу
без конкуренції.. У чистій взаємовиручці.. Я шаленію..
Кого обрати, кого обрати? Того, хто легше штовхає..
Щоб Він допомагав так Іншим вже утвореним парам
Перший раз лиш обираєш, лиш раз, і до смерті..
Мій П'ятдесятдвохгерцевий Ките! Співай! Співай!
Аби Я могла Тебе найти.. Я не можу Тебе найти..
Мені б було достатньо й Твої опори для спини
Не видержиш і тижня, не вивезеш, від чого тікаєш?
Злодійка, копи, що вовки за тобою ганяються?
Акстись, Дядя, триголовий щур, куди Ти заплив?
Я не вірю в психологію, але Тобі потрібен мізкоправ
Та те не допоможе, і Тобі потрібен буде поводир
Страшно, коли хлопають по плечу і дають плацебо
Я не можу тебе розкусити.. Не кусати треба?
Без зубів? Не бійся? Чому боятися того, що зводиш
Знаю, не вчи, це Я тебе можу навчити
І головне це - діалог, навіть не язик
Чому така смутнява, бурлить кров Моя
Міста прокидалися разом з кузнями
намагаючись видати якісь звуки палками
Думаючи, де взяти волос для струн
Гофровані розуми, вжощенні
Смутняво виглядатимуть груди
мої, хоч ледь но обвиснуть
Сміється, перлове намисто
тоді ще легше буде ними надягати
Так що не давай Їм простоювати
Смутнява.. Смутнявий - це Ти,
бо все ще не придумав нам ідеальний кінець
Потрібно тікати звідси, тікати,
до старості полишити цю могилу
Кожен живе одне для одного,
і ніхто не так як хоче
Ми вже це проходили.. Шкодуєш?
Ні, а Ти? Ні каплі, і ще б раз прожив
без знання того, що було, що зробив
Сумно Лі, сумно.. Ти тут? Задумався?
Якщо Тобі обридли люди, то і Мені не милі
Ні, не думай.. Глянь як Вона Тебе відгодовує
підтримуючи спустошення, що за Жінка..
Справжня середньовічна жінка.. Рівна
Дивись! Дивись Їй прямо в очі, коли говориш
Вона баче Твою силу, коли Ти намагаєшся..
Не думай, що Я збирався тебе тут замкнути(так)
Знову, тільки тепер точно до скону
Було важко? Кожного можна купити
До чого це Ми? Скільки тобі заплати?
Щоб внизу живота заграло порожнім теплом?
А на яку цифру ту суму помножити,
щоб впали Твої принципи розбещеності
Стримування - це, як очікування страти
відчуваєш як торкається гостре лезо
кінця до твоїх шийних хребців мітячись
Кінчити - це опускати лезо з силою,
обезголовлювати цю неприємність
агонією оргазму виплескати щось нездорове
Хочеться помноженого досвіду з самоти,
а отримуєш збиття невірою у чуття,
які, дивись, десь тут, в сонячному сплетінні,
що хрустить коли розправляєш крила,
що гудить від чуттів цієї фізичності
Вибач, що такий в Мене стриманий відплив
І Ти перестав стогнати, тим чарувати,
а Я тому перегоряти, та Ти все томився,
але Я вже Тебе не вилизувала
Ось хоч в чомусь і з кимось в житті зійшлися
Найлегшому, були б умови безкомпромісні
Просто будь в Мені.. Просто буду в Тобі
Це все не зі Мною, Я не можу прийняти Смерть
(Death, "Їх назву неправильно трактують", -
Правду говорив Шарт)
Дівчата, кохайтеся чорноброві,
от тільки з хлопцями добрими,
бо ж Ви любов'ю кінчаєте
А дають Її Вам з насмішкою
Та якщо Мені за це збрехали,
то Ви цієї всієї ідеалізації не варті
Цієї модної елегантності, де Смерть?
Паладине, нічого не говори
про "співжиття і втому від одне одного"
Я не піду на арену без роги в RMP,
не хочу даремно надіятися на друїда
А хто оберігаючи Тестя Їх всіх Сам порізав?
НеЛюд, Засипаний землею, похований
Страху не знаю, бо Його не бачу
Беру все, що хочу, мало відчуваю
Сліпий, рухаюсь на світлові плями
Весь цей час стискаючи стилет
в потрісканих зубах, обпікаючись
Поки хтось на поверхні
все повторює "Бийся" про себе
Авторитет слова того Мені невідомий
Стук, відкрий двері, прийми долю
вв'язуйся у історії, Борися
І Я вилажу, коли він забуває бурчати
Пронизую клітинні стінки, випиваю
Забраю Своє, чиїм би воно не було
Хто Я? Хвороба в Тобі вилазить чиряками
Забийте! Забийте цього Кобеля камінцями!
З глибин цього людства неприйняття
до основ мого творця, Я вас проклинаю
(хоч в фантазіях гнилим своїм сім'ям)
.. Криза - найкращий час, щоб ..
але Ти не змінюєшся,
все перейшло межі, банально
Та Ти змирися з собою, але запізно
Змирися, до того як ти почнеш щось робити
Змирися і кінчиш писати для мене ці слововиверти
Примиришся з Собою, і те буде - людина
соціальною активністю іншим цікава
А це все - ніщо, порівняно з реальним життям
Якби Ти тільки міг це прочитати, аби міг
О', далечінь морська, О', простори
Що синь холодну розлила
В Тобі тоне Luna, і пісень співає хвиля
Я - голос безстрашний, всесильний
повний любові, невинної ненависті,
бо мені немає місця тут й часу з миті
Все те сказала Джозефіна,
чи то Вероніка, чи Маріанна
Все сплуталось, ні, просто
всі навколо говорять правду
Слабке сумління нікому не цікаве
Терор істиною, "иссяк", слів немає
Та все є хвилина після спуску крові
Хвилина спокою з чарівним Яблуком
Ти десь там є, завжди, важко розгледіти,
як те стиснення в Трапецоїдній Підвісці
Все переінакшив, все сплуталось.. Все нормально,
пожди, Я куплю зараз йогурт і віддам Тобі стаканчик
Ах Моя німфа, яку вигнали на цей щит поза сточища
Звучить епохально, а Ти тут? Тому, що стабільно,
і не боїшся похованим заживо прокинутися?
Крук пролітав викаркуючи подив, ва-та-ффаааак.. безлад
Він намагався порівняти Мене з музикальним інструментом,
та все не підходило нічого, тендітне і дзвінке від пальців
Інколи Він забрідав далі в ліс,
що переходив в парк і старе місто
Йшов тротуаром, заколядував у подвір'я
та слухав "Повернення із зірок"
Він ще більше розчарувався в собі,
коли побачив, що я в себе за гроші пхаю
Він ненавидить Мене за це, маленьку
Жінки? Йому не потраплялися на шляху
Я не осліпляю Тебе любов'ю,
якщо хтось сяє пристрастю для тебе яскравішою
Я меркантильна, при тому все трачу на одяг
на десятки спідниць, які одягну.. ну тричі
Бо люблю виглядати красиво, носити красиве
як ще одну шкіру, що робить Мене рівною усім
Камхооооор, Він витягує останній склад
відсилкою на "Чотири кімнати", але Я не повія
В Мене був секс тільки.. теж тричі..
і тільки в раз останній Я знала чого хочу
А Ти хотів би, щоб чоловіки Тобі заздрили?
Сповіданням степу, курганам та шаманам
О' Молоде, чому Ти за Старою Зорею йдеш
Паства ідеалізації симетрії звела Твій храм
Рукотворного раю для своїх - індустрію розваг
Що він меле, не шамана, а дідуган
Це Твоя влада, крихітна, не карл та й не полторашка
в яких зазвичай стегна широкі, не йдуть під тіло
Ти мені подобаєшся, можеш вважати за козир
Неоригінально, як і бажання вмерти, все ж
підкат, а оригінально було завжди
Я - Повелитель Мух.. Я - Повелитель Мух..
В Мої руках жаб'ячі яйця, бачиш? Бачу..
Матеріалізований уявою Голос Господа
Тобі не заважає від мушні шум?
Скажи те, що боїшся сказати в слух
Така слизька, неможливо втримати
Думки - це спокій, і любов дарує спокій,
а для того щоб творити потрібні роздуми
Затишно, це було смачно, дуже смачно, як йогурт
Було й огидно по-людськи, тому і чисто
Інтимно заряджена дружба з привілеями,
не вибаглива в очікуваннях, така хитка
до випробувань доль і наших бажань
Як передбачити всі наслідки своїх вчинків?
Намагався заповнити безпомічність словом,
що важко, коли тобі тут і зараз необхідні обійми
До чого Ми довели дурну юність, а?
І добре аби весь час гуляли, а,
ні, маленькі принци, меломани
Видалено, Святкуємо
Немає жодної слави в крові
Око за ока - і весь світ осліп
Повстаньте ж з Кришталю
Ця пустеля не стане вашим домом
Ми - Непереможні, Сильніші,
аніж будь-коли до цього, Незламні
Разом Ми - Бездоганні, не дивно,
що вони Нас до біса Обожнюють, і Бояться
Нашої тіньової броні з ненависті
Тільки мертві побачать кінець
Втрачені уми
Втрачені життя
Істина - перша жертва
Довіра - провісник смерті
Абстрактна теорія - зброя вибору
Життя втрачено ні для чого
Знайомий мотив, але не ті наспіви
Набір цитат відомих - очікувано
Переді Мною стояв сміттєвий бак,
що схожий був на причіп до вантажівки
В якому із завзяттям рився не бомж
Я чекала, дивилась, тримаючи пакетик
Думаючи лиш,- Мені потрібні теж гроші
Сонце кидало на схід рожеві тіні хмарами
Я чекала поки не бомж обернеться, щоб сказати
- Тут є тістечка, не зовсім свіжі, пом'яті
- А є пластикові стаканчики із-під молочки?
- Що?
- Раніше можна було купити пластикові стаканчики в магазині
Але екологічна біда залишила лиш ті, що як ємності для продуктів
- Що?
- Важко просто знайти великий стаканчик,
а ще важче - йому по ємності пару
Знаєш, що таке "метод подвійних ємностей"?
- Тут багато дачників, не всі їх викидають
- Що?
- Що "що"?
- Дивилася "Меланхолію"? Мої кінчики пальців електризують
Можна Тебе вилизати? Ні..? А якщо заплатити?
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=ee4ox_6Fo18[/youtube]
новий перевалочний пункт, - Недописано(?)
Чому з нас двох саме Ти носиш хрестик
Чому так у весняну Хакасію хочеться
Піти в Тогиз-Аз, Стежиною Предків
Посповідатись Мінусінській котловині
Де степ, кургани і шамани, де Ти (коли?)
Де духи говорять, війнами не влякані
Бо Ці щити такі передбачувані.. Вичавлені
живою планетою не осілі начинки, - Війни!
Заради унікальності придумали "свободу"?
Убити усіх, що не цінують внутрішній світ, - Геноцид!
Величний Я, Мої пальці більше схожі на хробаків, -
Жирних! Я форель Їм, поки ви дохнете з голоду
Я ніколи не працював з ціллю поїсти, - Жру!
"Я підігнаний під світ чоловік, Ти не значиш нічого"
Ще один паршивий сон, ніколи не чисті фантазії
Я надумане пекло може бути страшніше реальності
О', Кімнатна кульбабка, - Шестірка?
Так і будеш сидіти в холоді голодним
Попросити шматочок хліба зможеш?
Як просили в Тебе сьогодні, голодні
Звідки й куди Він йшов, знеможеним
з Домом Твоїм на дорозі порожнім
Занадто чутливо, побачити Себе в Ньому
Велика несправедливість відбувається
Щось погане і безнадійне, безрадісне
Щось у всьому світі, велике і дурне,
і на це «щось» незрозуміле
відповідає зовсім не розум, а почуття
Моє, занадто чутливе, й не примірюй
Не Ваше, не зрозуміти Вам марність мрії,
бо ніколи не доводилось просити їдла
Ми дивимося на ресурси, як на виживання,
а Ви – як на прибуток, ось і Свобода.. - Amen!
Щось скажеш проти, заздрісний революціонер?
Теж як Ми? З очима дитини, кожна унікальність -
це як скарб, котрий потрібно першим отримати?
Думаю, Мені потрібна допомога, рука простягнута
Скільки Слів ще написати для точного зневірення?
Ніхто не допоможе, наче Ми все таки комусь потрібні
Лікуємо внутрішні кровотечі кровопусканнями
Все реальне, бо все ще в мені, як вивільнити
"Неправильно", марнотратство на молебельне письмо
Тренування, зберегти та не виставити, - Жаринкою
Щось з добра на плечах, якщо не в литках то в долонях
Кому "Мені"? Бог не завжди говорить через творіння
Вони так і вмруть у незнанні, блаженні (не) тварини
Незнанні "життя" чи все ще цієї "креації"?
Та й бути цьому сенсом існування, інші -
нехай воюють за це, себе пізнавши, смерті бажавши
Це - Кров, Злісний вид, який тисне і вбиває
Живиться на Ваших очах духами ближніми
Ніякого помилування, Любов вмирає у виживанні
Все у задоволення знов скуштувати цнотливості
Це - Біль, легше жити вдаючи цілеспрямованість?
Розпочалась нова війна.. Знову не в Моїй країні, -
Ура! Хтось просить їсти? - Не під Моїми ж вікнами?
Я хочу того, про що всі замовчують, - Лицеміри!
А значить Я хочу так як і Ви - нічого.. - Єретик!
Отримуєш сили з розумінням який безсильний?
І що? Це має Мене розбивати? Можливо
Ніколи не думав, що Ти - станеш ворогом
Опусти горду голову, куди ж йдеш не бачиш
Потрібно більше крові, більше жахіть,
важкої атмосфери, публіка таке любить
Пошук смерті, Лермонтов: "О', самолюбие! Ты рычаг,
которым Архимед хотел приподнять земной шар."
І коли з пробудженням настала темрява нового дня,
та горизонт широко розкрився південним сяйвом
Треба рухатися, і світло Моє, Дякую, що завжди зі Мною
Освітлюєш все Моєю Суттю, і Я Вибираю куди Її направляю
Чорні і Косі - Небеса, брешуть про Гай Старий і Святий
Де голі крони лічать зорі та говорять древніми мовами
"І що це таке?" Витрублюючи Своїми Рогатими Формами
З насмішкою, - Дивись, Їм легше любити і так не знати
Їм потрібні найлегші маски, бо Бути Собою - Страждати
Їх Вина та Сором продає Їх за безцінь, - Беремо!
Солоденько! Поговоримо?
О', Покірний Пілігриме,
як Сюди Приходити і Шукати
Образ Безтілесний Мій Ти Смієш..
Серед Листя і Трави Розчаровуючись
Вкотре Свого Ідола не Находячи
Калюжі промерзли до дна, - Не напитися!
А Ти все ще хизишся літньою мантією
Дух все ще сильніший тіла?
З яким морозом протверезієш
Чому Ти так не хочеш жити?
Куди Тебе завело інертне вчення?
До очікування смерті десь в лісі?
Твого Бога вигнано з Планети,
з Галактики за Межі Темного Потоку
Не підтверджений, не спрощений
Його впливу на всі дослідні процеси
просто не бачили вільні плями розуму
Їх Всесвіт себе Сам творить, - Закодовано!
Безжалісно, але справедливо вишколюючи
Бідних Дітей гіперопікуванням
Планета сама себе для них вбиває
Виживає лиш налякане, - Біжімо!
Розлийте по землі вогонь рідкий
Щоб хоч з пухирями, з горілими ногами
та Ми бачили, як пекельно танцюємо
Сказана правда - все ще брехня
для Брехуна.. - Хворі думки?
Натхнення закінчилося
Постійне полум’я
наповнює Мої вени,
кровоточить попелом
Відірваний від цього світу
Знищити б сумління і рухатися далі
Гострими печерами руйнівної любові
Де Темно, Вів.. Всім - та Я забуваю про Своє
неправильне розміщення цілісності
Не помітив як відійшов, і це усвідомив?
Крутить живіт, широко розкриті груди
Ніхто не розуміє розгул темряви всередині
Ці роботизовані одноклітинні пішаки, розуми
Розлийте по землі вогонь рідкий, - Ніщо!
Щоб хоч з пухирями, з горілими ногами
та Ми бачили, як пекельно танцюємо
Так.. І все ще Твій Бог Тебе Врятує -
Людським Співчуттям, - Можливо..
Кашею з насіння лободи, - Кіно́а..
Свідомий вдих - це Твій дар первісний
Перший, пам'ятаєш, як на довго затримав?
Блаженні (не) людини, що ніколи не думали
Як це - Заспокоїтись, щоб щось та написати
у літописі тремтячої Душі, - Більше Вдихай, -
Більше, аніж Тобі потрібно, - Гіпервентиляція!
Сама Моя Мати Земна не знала як алкалозу вчила
Глибший вдих - більше ймовірностей на чудеса
Діафрагмою, Моє серце спокійне, та в крові.. - Втеча!
Цій нервовій системі потрібна чистка нейромедіаторів
Інакше Ти просто п'янієш від Життя, - Задоволення
Сизиф говорить, - Поволі.. Stein um Stein
Вкотре Переінакшення, епохальне спрощення
Мистецтво - це персоніфікація, (- Замурована!)
Як перестати тужити за минулим, - Та ще й чужим..
Вбрана у мереживо, як фізаліс у листопаді
Що ж в Мені ниє, коли Тебе споглядаю
Безкрає щастя котрому немає в опис слів
Il tuo nome mi piace molto, - Якось так
Це єдина по м'якості мова, яка Твою нагадала
Але Твоя ще м'якша, як щось Нунавутське?
Там є ті м'які низи, але немає тієї звучності, - Лi
Сидячи над лункою зі списом, вичікуючи
Тюленя, що вилізе подихати, здавшись
Тобі, як хижак хижаку - Витривалістю
Дихаючи, кров розганяючи, про що думав?
Суровий погляд з чорної діри не зводячи?
Що не переживу смерть ще однієї дитини
Не плач, Ти що, ще одна маленька подорож?
Жінки допомагають дійти гармонії з "чимось",
та не завжди їх хочеться, - Привіт Милий
Східні практики істинні, але такі засмічені
Мій Чоловіче, що плавав під льодами
(і без сокири в руках Я дивитися не могла)
Випливав із ополонки і весь парував
Без окуляр, а Твої очі - сині кристали
Промерзлі.. Віра - це нейромедіатори
Люди перестали відчувати - вірити
Адреналінова реакція на штучні чинники
паразитує стресом, уяви Її силу в миру.. - Лі..
Віра стала обіцянкою, і Мені не дати більшого
(Має бути соромно просити більшого, Побачити,
як танцюєш в найдовшу безсніжну ніч
блакитним вогником в бору, Відьмою
Як навколо опадає останнє листя в ноги
З яких пір Мені цього стало замало?)
(бо Воно не тепле, й не гріє, - Танцюємо)
Ти - Бог, хоча давно людина.. Милий..
Скільки разів Я вже повертався сюди
На Кришталеве озеро, в полярний день
Під небо ребристе у дні своєї Плоті
слізьми і воплями, як вони можуть любити?
- Невірники, де ламаний грош? - Викупити..
Ти - Дивна, Стоїш Осторонь серед всіх Жінок
Ти - трішки Дивна, але така експресивна
Вся тутешня експресія тут тільки у відповідь
Я б все тут поміняв місцями, - Та чи Я Шалений?
Щоб все скінчилося вашими високими нотами
Їх Я і прописую останніми, - "Пофіг.."?
Вони й не помітять, у Них все раз тільки Один
Все б довести для Вашого ефекту спостерігача
Твій Бог - Холод, Десниці Його на Тобі.. - Не то, не Я
Музика не та, Не літали там, Гени да-мета, - Співай!
Манекени там, Музика, Гей! Підніми Руку, Воскреси!
З'єднавши мієліновими мостами своє розкладене "Я"
з Рептильним мозком, не примітивним, а основним
Ендокринна система Моя більше не автономна
О'! Скільки бурого жирку, як в молочній дитині
А Назарянин нікого не вчив холоднокровності
Плоть - це обтяження, - Заручники, зав'язка?
Любити життя - це піддавати Його сумнівам?
Ти - все, що Я маю, - Досить, Никодиме
Я стою перед Твоїм Викупленням
Ти - все, що Я маю
Я ніколи не прагнув більшого
Увібравши до рота весь Всесвіт
Творець просто не може говорити
Як і поет пізнавши природу може лиш
повною німотою кінчити (Дезінтеграція)
Стискав кулаки - знайшов сили? - Де Ти?
Я просто не забуваю чим харчуюся, - Менше
Через ізоляцію знайшов відповіді? - Пермь?
Всюдисущий, оргазмічні і агонічні конвульсії -
Мої Стовпотворіння: зовні, в собі, що гірше?
Просто хочу зробити видих хімічного спочинку
Спотворений насмішкою, - Мені було видно
Вони не Живі на рівні атомарному.. Маленький..
Використовуєте моє ім'я для багатства і слави
Та Я продовжу боротися, безлицим, Безіменним
"Round And Round, з Любов'ю Ми знайдемо шлях,
просто дайте Їй час.." Яка ж розкіш бути собою..
Мірил (не) безстрасно проробленої праці, - Подайте!
Щоб тратив Їх Я на роботу в пристрасті
Я б продав це, це все, з чим прокидаюся
Я не думаю про майбутнє полегшення смерті
Я на шляху енергозбереження, - Паразит!
Енергія - це ознака життя, а не віку, - Брехня!
Та Я відчуваю, що "загнався" у цьому Ремеслі
Як зміг витесав ці маленькі колискові ночви
І у любистку, череді, м'яті купаю в них Своїх діток
Та і в тих нецках мішу тісто, - Любов - код нації?
Я не читав лиш про лайно, чим Вам не феномен?
Вуличний художник, не знаю сорому, пишу на людях
Голос Епохи Антропоцену, - Думки.. Думки? Вік..
Але бувши Я старим - Ти навряд чи будеш мокріти
Від Мене, Того, в кого вже не кожен ранок стояки
Тобі ж говорили: оминати та боятися Мене як чуми
([i]"Як Чуми![/i] Я не.. Я не хочу помирати на Землі!")
Того, що завжди смів опускатися до Ваших матерів
Задля Драми, - Мені не потрібна Ваша джентрифікація
Мені не потрібні Ваші золоті каналізації, - Дід за старе
Мені достатньо вигрібної ями і бані, - О', Та помовчи
Бажаєш азарту вибору, та відповідності масам?
Легко писати? Коли Ти - Бог?
Не маєш ані першого, ні другого
Саме чого? Не Бог, та не помру
Поки що, знаючи, що Ви всі
жити надалі залишитися
Мені потрібна ітерація, - Тримай!
Ось і її Енергія з Ненависті
Та не в простій одній тільки їй,
а в очікуванні помсти
Ніхто не винен, тому винні всі -
це соціальна відповідальність
Вважайте за зізнання
Ви Їй не вірні, - Мутуалізм?
Символічні дії такі яскраві..
Але водночас.. Такі невидимі..
Безсилі Мої стилети арагонітові
Ви**дку, не знаєш співчуття
Помилка, без світлого майбутнього
Чернець Стоячого Монастиря
Кам'яний, Я медитую цілодобово
Подумай, як я це місце покину
"Я не хочу жити, але не можу допомогти собі
Коли я відчуваю вібрації та присмак пам'яті
Часу у житті, коли, здавалося, завмерли роки
Я заплющую очі свої і тону в собі з легкістю
Звільняючись від дару дорогоцінних спогадів
Потреби дилеми, що зветься Невинністю
Коли це почалося? Зміни прийшли непомітно
Відкриті рани оголюють важливість Невинності
Цінності, яку неможливо купити чи продати
Символічні дії.. Такі яскраві..
Але водночас.. Такі невидимі..
Терпи, терпець Тебе шліфує"
Чіткішою стає внутрішня структура
Інакше для чого це все? Знаєш..
Чому Мені здається, наче
Я Тебе знаю вже тисячу літ
Якісь невимушені моменти
Довгі погляди, - Де ціна?
Я загубився в часі, а не так чи?
Наче наше народження рве, - Мить?
Тканину часу і простору, - Вкотре?
Чому Я все частіше Вас знаходжу
Спочивши з миром, в новому Дні
Як Падуть Тіні і Пітьма зникне
Не пірнай, Я буду Тебе обіймати
Довго і Міцно, - Не покинув би,
якби Жив, не просив би більшого
Я не чекаю, та Ти "де Я" - знаєш
Тиран, що не дає вигадувати сузір'я
Я - Ваша Єдине Світило, - Вклонися!
Чому Ми не висміюємо поспіх?
Тиранічний, не зізнаєтесь, - Нижче!
Що колись у заздрощах підтримали?
Поки їла - жила.. - Потім умерла.
Жінка своїх дітей їла, - З'їла.
Спочатку Одного, потом – Другого.
Тисячі не написаних щоденників
із Пекла, котрим "не позаздрить"
Щоденник Анни Гуреєвої, Далі швидко.. - Індустріалізація!
Немає часу на перекваліфікацію для селян (голодування)
Ваше зерно і худоба оплатить фахівців з обладнанням
Форсовано! Гниє, гниє Тіло на узбіччі, - Перезаселення!
Чому на вишитій моєю матір'ю постелі сплять.. - Мокші?
Їх маленькі очі по щурячому хитрі, від ліні впали в череп
Отамани у засланнях, - Довбають уран десь на Півночі?
Батьківський глиняний посуд і Одвічно Моя..? - Земля!
Я трощив їхні мізки Волею, Своєю гуксі з капа дубового
об цю долівку, яку рідкою глиною Мати вимазувала
на Зелені Свята, а Ми наривали квітів.. - Щоб Пахло!
Вона швидко висихала, Ми розкидали, - Як Я Ваші Мізк..
Квіти.. з гаю, - Густо засипали, лиш після Свят Замітали
(О', Отче.. Я згрішив, сьогодні Я вбив любов) - Сину, Вкотре?
Я був у непотрібних місцях забагато разів, шукав.. - Нічого..
Мандруючи часовими потоками, де Всі? - (Сміх Відречення)
Плутаю, як тут все Мною ж розгалужено.. - Далі..
Всі усамітнилися поза Магістраллю десь у просторі?
Не пірнаючи - не творячи нові витки, кого бояться?
Ховаються? Десь у барвистих галактичних вирах..
Оберігати Архів мала Мехіт, Сидячи на Ньому кубічному
- Запитайте, що хочете. Скажи, що хочеш знати правду.
Задай мені запитання. Я скажу вам те, що ви, можливо,
захочете почути. Але я буду брехати.. - Му-Мудрити!
- Недобудовано, обезголовлена ликом тирана розливу
Священний Ібісе, не відганяй Думки, ніби не знаєш
Що тесля показує Свою майстерність веретеном
- Як то створити Зорю? Спонукає Німб на Тім'ї чорному
Це блакитне Кільце атмосфери з нічної сторони Землі
Орбітальна механіка, ексцентриситети, - Що за танці..
Суфійські кружляння, - Протриматись би ще хоч хвилину
На бездонних кільцях гравітаційного колодязя Сонця
Масивний Домінатор не дає Впасти, бо Я Ключ Маю
(Але Твій Звук Настирливості все ще дитяче хлюпання)
Регресія, потрібне випробування, в Мені тільки злоба
Зорю б Мені.. Чистки Сонячно-протонними штормами
всього того нальоту біосферного, - Жалоба.. Для чого?
Рухаючись часовими потоками, цією чорною Пухлиною
Винюхуючи останні закорочені закуточки Її аксонів
Шукаючи наче когось для спільного Часопроведення(?)
Жосткої єб... це можна викреслити, перетерпів..
Думай в перспективі, цінуй Час "Насолоджуйся тим,
що Ти відчуваєш і бачиш. Тим, що зараз, можливо,
здається не таким важливим. Але можливо ось завтра."
Достатньо, пасивна оптимістичність - погана надія
Кожен отримає своє, як і песиміст Своє кошмарне
Хребет розправляє крила мурашині, - Запашне!
"Пам'ятаєш, як здавалось все колись таким вічним?"
ПОСТІЙ! Ти не завжди знаєш, де Ти
Поки не зрозумієш, що Тобі не втекти
Є щось усередині Мене, від чого здається
Наче я дихаю сіркою.. - Що Здавалося?
Вічним? Я Дихаю сіркою.. Горло дере
Між губ блант, Я вдихаю кальцію карбонат
Запити б, хто придумав слово "попити"
Що тут коїться? - Конвекція нижньої мантії
Регуляція температури на великий проміжок часу
Терапсиди вчаться дихати оксидами сульфуру
Злиття океанів, Горотворення - зміна течій, вітрів
Сірчаний чад осідає в легенях, на океані Тетіс -
водне закислення, неприємно продуцентам,
а тому й нижчим консументам - Вимирання Океану
Рани, кровоточать і розлазяться, вивергаються
Жива планета Самопожирається - Кора плавиться
Лавові потоки бурлять, розливаються трясовинням
Їдкі аерозолі сірчаної кислоти труять і окутують
мутагенним чорним смогом - Перепади температур:
холод - вимирання, а перед тим спека і евтрофікація
Шар за шаром стигне чорний базальт(діаманти-зорями)
Ще одна пристрасть видихнулась, не пройшло й року
Наче "творю", але все частіше відчуваю, що gрограю
Скільки тут рівнів Твого Пекла? З Ляку забув? Рахуй
Сидить і малює, щоб пам'ятали люди, красу минулу
Повтор з розходженням - Нутро розкривається
Доменна піч з Сибір вільний кисень випалює
Лава варить юшку в океані, тече на південь,
обтікає, протікає крізь молодий Східний Саян
і знаходить спокій у розлогих котловинних,
серед вічних гольців, що перед Алтаєм
І Вона на це все Дивиться з Єргаків
Третім Оком Сплячого Саяну, - Що тут?
Профіль якого ще Льодовиком не вимитий
Занадто жорстоко, Не починай діалогу
Я не давала Тобі підстав жодних
"Це ніколи не було сумісним,
але щось зробило його горючим
Ми були молоді і такі ревниві
І Ми спустили все це в стік
Не переймайся за совість
Тепер наші життя складуть в мішки
Ми були молоді і такі ревниві
Ми все це допустили
Надумана найменша версія себе
Не може похитнути цю мить у голові
Гніться від сорому, занурюйтеся в мою шкаралупу
І грайте в Ній знову і знову, доки не закінчаться ласки"
Малює, музика говорить, холодно, та холоду немає
Виругалась, - Це стохастична система? Пригостиш?
Мутації, рекомбінації - все те ж, - Нудьга
Сатива завернута у алкалоїд, ну Ти й гониш
Не накуритися, те, що потрібно для творіння
Не пообіймаємося Вбитими.. Сідлаємо параною
- Дякую, що Жива.. Хто? Планета? Загублена
Кремуйте, попіл забийте, куріть, до скреготу
на зубах, може тоді побачите мій світ, - Що за..
Шанс, і чий тут? - Я підхопив розвіяне, - Молоде
Добре що Ми пройшли цей етап підлаштування
і владні творити власні обставини.. Дітьми,
яких залишили в дома самих на пару годин
А вони спалили і Дім і Себе.. Або прибралися..
Ох, самовиховання, яке складне зайняття
От навіщо Ти заварив нову, третю кашу,
тоді як ще першу і не їв, а другу - недоварив
Дві були норовливими, бо таких люблять
В легкість насправді грати Лоліту на самоті
Закоханою, але нас покинули,
побажавши всього найкращого
Та тепер Ми знаємо як бути Замухришками
та звабливими спокусницями, - Дякуємо
Нова, Вона на людях? Своя кравецька лавка?
Теж душа велелюбна, хоче говорити і любити?
А Хазяйновитій Жінці потрібна поряд мужня вдача?
І Ти сидиш десь на крильці, нюхаєш сіль (аміак)
і прохожим усміхаєшся? Улюблене заняття.. (уяви)
Чи знає Вона яким потрібно бути Тобі для того обдовбаним?
І таким Своїм бажанням Вона Тобі наче зраджує.. Щирішому
Бо Ти, що не Ти перед Нею, Нехай пограє Твоя фантазія
Яке у Вас кодове слово перед заняттям інтимностями?
В Ній ще пахнуть моральні принципи ремнем батьківським?
Бо навряд чи тим, що кличеться "труднощами перекладів"
Достатньо доросла, щоб перейняти Твою модель Всесвіту?
Ох, цікаво наскільки Вона на Самоті розбещена.. - Вибач
Це просто людський захисний механізм - Каталогізувати
Говорити про когось, вивчати, створити опудало
Навести спокій, поставити суб'єктивне тавро, - Банально.
Бо життя - лайно, а в лайні буває цікаво порпатися
Дивись яке Воно структуроване, багатоярусне
Тоді може погоримо як Вчений з Вченим
Розумієте? Ні. Цей хлопчина був з тих,
що просто хотів бути злодієм,
бо як і писав Лермонтов:
"Я был готов любить весь мир,
меня никто не понял,
и я выучился ненавидеть." - Все?
Хочеш ще щось дописати? - Ні
Все через Вас, що бігають навколо
та волають: "Да кто же Мне нужен?"
Рухайся далі! "Такі бідні і одинокі,
прагнуть любові, но чомусь все ще жорстокі"
Скажіть вже Йому, що всміхатися - нормально
Ти їх кластерно гвалтуєш, - Вони ж не машини
Подивитись би на їхні історії пошуків
А ти все скролиш і скролиш, вниз і вгору
переглядаєш в соте фотографії померлих
Ти цитуєш свої роботи заради індексу Гірша
Я цитую Свої роботи, бо не читаю інших
Розумієте? Я Тебе вивчила, без ніяких метафор
"Ну, пока.." А при Мені вмерла сильна людина
Один з Твоїх Жерців.. Двічі, за одну хвилину
Людина, що взяла на себе роль Бога боязливого
Чий страх перед незримим був меншим,
ніж перед видимим, Людина, куди нам
Насміхалися, дали титул, як там?
Навіщо Ти відтворюєш на Собі Її запахи? - Це Вони..
Доля, Час? Ми тут просто гості, ці.. як їх.. "Треті"
Ле.. Чому саме тут? - Бо Я була раніше, перша
Може? Тойво, а? Це так тонко, так тендітно
Чому ніхто не говорить про Пермське вимирання
Океани донних грибних джунглів, куди там коралам
І "Ле"? Вже соромно навіть Ім'я Моє виговорити?
Вітаю, Ти Створив Свою Триєдину Богиню
Півню, що кола виписує по землі крилом
Для Тебе краще смакує чиє пракриті?
У повітрі витає запах несправедливості
(Чуєш? Це - Озлобленість у виживання
Хто Я для справедливості? Моя гаусторія
Не рівномірний двохсторонній портал
Я передаю лиш Вам Свої антитіла, в захист
Можлива гарячка, Англійська пітниця
Колір тексту самі домалюєте, а значення?
Це просвітлення тимчасове і, можливо,
більше ніколи нічого такого й не прийде)
Справедливість приходить зі століттями
Найгірший Ворог для Нього - це Він Сам
Чекаю, Ці Два Всесвіти занадто тісні
Він вже себе почуває скрізь чужим
Наважиться на сім'ю? На місію тіла?
А "Лі".. насправді, ще та Баба Первісна
з такою як і в Тебе силою безжалісного
але чуттєвого спостереження,
Говорить, - Мода - така діалектика,
виразитися при тому бути як і усі
"Герої були такими реальними..
Їхня магія застигла в часі
Єдиний спосіб навчиться -
бути усвідомленим і триматися міцно"
Ле.. Ні. Мовчи, як там говорив Хемінгуей?
"Мені терміново потрібно випити."
Випивки не знайшлося.. - смішок, -
Так, але знайшлася рушниця..
І ось, Ми на гіпотетичному космольоті
з цим "Лоном", і що Ти створиш?
Випивки, чи вже наперед рушницю?
Моє дитя, що Я з Тобою зробив
Імпульсивні дії.. такі приємні,
і рідко коли доведені.. Зробив що?
Запустив стартовий кодон Моєї програми?
Ні, це Життя Мені в радість, не в немогу
Я все зроблю, щоб прожити вічність,
аби тільки й рідні могли, - Дежавю,
Однозначно, Ти таке вже Мені говорив
Світла цятка, що завжди знаходить вихід
тут безсильна, в чужому виборі по волі
Та цятка - офіціоз "італійської обструкції"
заради брехні.. Чи ні? В гіперреальності
Ти - все ще правда? Все ще приховуєш, що немає її?
Як ті йогурти фруктові, що не є такими, - Відтворені
Для чого Вони придумали "сліпий веде сліпого"?
Антихрист прийде, теж використовуючи слово
Поняття щастя ефемерне і одиноке
Як не в нас всередині.. - Де воно?
Добро, зло? Ними можна знехтувати
Врешті підставляючи все свої щоки -
Ти тільки стаєш для зла посередником
Та є все ще Вища Воля, - Прекурсор..
Це все Його: Пухлі щоки, Теплі тіла
Ось те, тертя спинами, животиками
Притуляння до розкритих грудей
Поєднання протертими геномами
Рухаючись у Вічність.. Звідкись
І ллється кров, солодке молоко
І оминає леміш гнізда полівок
Світогляд перейнятий у Відьми
Це насправді все така сміхо́та
Ти і "тут", потрібен металодетектор?
Вже боїшся Туди виходити таким?
Що Ми Творимо.. Ар'е? Ностальгуємо
Твоя Панна так толокою захопилася,
що дарований Тобою Їй перстень
закинула у стіну разом з глиною.. не цінувала?
Чи.. та, як вона, найкрасивіша (не) річ.. Добро?
Там крутий заміс.. (Я там була) ..Не виколупати
Так що, лазерна абляція чи просто свердло?
(мені гірко, післясмак - солодко, хочу плакати)
Поля й поля за горизонт соняхів, може купити?
Нагадала, деякі недавні роки, - Вже десять?
Всі бачили як парує вода над кавою, чаєм,
над свіжо випотрошеними нутрощами
Вуглекислий газ над хорошою брагою
Азот над відстійною ямою для біопалива
Бутан з янтарного екстракту на водяній бані
В кутах кімнат - запах смерті:
варто лягти - ти наче мертвий
ще секунда - ламає печінку
Ласкаво просимо, - Друже
Тут закінчуються рейки
Не той формат, Охолонь
Нічого чекати - лягай спати
Хвилину мовчання за тих,
що Самі рушають.. У пітьму?
Не вчекавши поки їх на ручки візьмуть
Як це вмерти нікого так і не торкнувшись?
Вбитими об землю руками.. - Не відмиваються
Як ти можеш просити щось кошерніше? - Земля!
Моя Перша і Єдина! Ось Я, Боже! Пошли Мене Світу!
Днями розглядати вітрини Твоїх творінь
Можливо, привертали увагу яскраві кольори, - Стін?
В тій сукні, а може, залишившись віч на віч
притуленою щокою до скла Твого взору
Дихала архітектурою, стовбурами епох
Бетоном, сталлю, елементах ландшафту
Ємностями зібраних у світлі, вміло, суворо
І, можливо, врешті-решт найшла ще "щось":
Мить, хвилину.. місяць одному з годинників
У Тій великій ємності у голові - пам'яті,
яку заповнюєш лиш щасливими ліками
Ці 70-ті ніколи Сонця не бачили, на вивісках
скрізь неон, під ними проходить не Алголь
Як вперше завжди думав, - Їх тоді ще не було..
Як і цього сінтвейву, Так важко сховати
Пусті зіниці Скелетона
У цій цивілізації, Я вірю
створеної для Життя
Всі шляхи ведуть до мрії
Завоювань без вбивств
В не "Старому Голлівуді"
Єдині життя істинні -
скрупульозно вигадані
За власні цілісніші
Драйзер усміхається,
Сидить осторонь
Мистецтво кохати
Ідоли викладають
І Без об'єктива
Все засновано на диві
І цей Іній в пустій голові
Осів з вологих мрій на розум
Як змиритися з дурістю,
якщо лиш Вона і думає
Осівши на соснові голки
Голими льодами, стікає,
капає з небесної гальки
Теплими зимними дощами
заповнюючи цю макітру
Вашими виділеннями
Виблювані метелики
Тонули, іризаціями
Морозило, тріскало
Падали маски бичачі
Хто Ви? Сиворилі горці?
За моїми пустими очима
акваріум з фосфатів
Потрусити чи хай осяде?
Тою пурпуровою вуаллю
Морок непривітності,
що просить їсти, - Хоч помиїв
Машини руйнують видиме
Дезінтегрують все на водень
Цивілізація в дієву мрію світу
Пар Єства Природи переводить
Не загубити б частку творчу
у цьому Земному перетворенні
Зрозуміти насолоду від природи
у труднощах при Її збереженні
Сектантами тлінних помислів
Зникаючи безслідно, піною
десь серед брижів у пустоті
З лабрадоритовим покладом
на нижній щелепі, з подивом
сиплючись у безодню, не гідно
Привідкривають рота Твої твори
Її Стрілки змушували говорити
А Я впав у круговерть Еонів
Де Все руйнує, і відтворює
Божественне світло
Невагомою десницею
Щастя сліпої любові
Ще одне німе побачення
не вінчаючи усмішкою
На вівтарний камінь
огірчений опалою листвою
Всю кров би свою спустити
Щоб оживити з минулого
Твого тіла мармур (о)стиглий
Що звертався на "Ви", але "уви"
Лиш після тиші Бог заговорить
Він покинув це місце галасне
Син споглядає блядування
Єдине чого навчила армія:
Ініціатива *бе ініціатора
Урок? Винагорода з жінками?
(Ліміт)Новачок в цій грі? Важко
не Тварині, Хочеш поряд когось,
окрім як тварини, що вже в Собі
Дух - Де? Дух вдихає глибоко,
поки в голові не заграють зорі
Посеред дня Дискретні Силуети
з вихристими блаженними руками
Пророки кінця в нагрітій іоносфері
Це.. О'! Боооги.. - Висікаємо петрогліфи!
Оболонка як може стримує і годує рушій
З такою силою життя повне безглуздя
Ця сила, О', Боже, все ще як прокляття
Ніякого випробування, потрібен патч
Втратила свою силу смерті загроза
Один удар, потрібно більше баласу
Мені потрібна ціль, завжди в пошуку
Навіть мені - огидному, без вибору
Якщо можеш ходити, то - навіть мертвому
І коли Твій язик тільки для одного годиться
І мчить сталевий змій великими рівнинами
Світла цятка у ночі над його головою майорить
Початок/Кінець - вирізані, - Єй, Я люблю окрайці
Ці зорі не там, "десь", а на внутрішній стороні черепа
Вибухають, Все йде як по-маслу, - Чорна роба("- Ні..")
Поки Ти рахуєш дні до нових обіймів з коханим
Довгих після інтимних ритуалів, єдиного джерела
Окситоцинового, у вірі, що цей то буде останнім
Під якими враженнями він буде, коли вийде
Мало хто зрозумів Сонячну Машину
Коло життя і любов до консерватизму
я не знаю як себе з тобою стримувати
кожен твій шматочок змушує кінчити
перезбудження, перехвилювання
сприймаються як дане? Те, ідеальне
Десь в собі, чуже для роботизації
Є дні, як цей, коли Йому заздрю, Ти варта кращого
Мене! Тупо по-візуалу, Забуваю, - В кожного є іскра
Катаболізм, канібалізм, скількох ти вже благословила
дотиком Своїх м'язів, - Намагаюся вичавити це з себе
Вам Мене не зрозуміти, це поза вашого сприйняття
Поза ваших наборів понять, що стоять за словами
Садист своїй молодості, - Йди й помри!
Ну й добре, що Мені Тебе не зрозуміти
Тобі неможливо пробачити, - Йди й помри!
Забуваю, що Я сам.. Ні, дурниці.. - Спився?
Вони називали це все "за*бами", - Правдиво
Хто?Ти,завжди,був,один,наркоман,що,пише?
Думаю Вона рахує дні до Моєї смерті, - Мало
І цей протухлий запах, бо гниє та не вмирає
Людина, заручник обставин, плісень в стінах
І Ви її єдине досягнення дифузійне компілюєте
Намагаюся бути не нахабним, а скромним,
та потрібно бути хоч в чомусь "хорошим"
"На мене очікує довга дорога цієї ночі додому
Мені просто потрібно побути одному
Я не хочу жити сьогодні
Натрапив на Ворона життя потойбічного
Він широко розкрив дзьоба, нашепотів:
Bones, будь ласка підемо зі мною
Мертвий хлопчику, які в Тебе великі очі
Щоб краще тебе бачити
Проклятий Відьминою рукою, одним змахом
Я повстану з полум'я і полечу з вітерцем
Доповідаючи із ядра: СТАЄ ВАЖЧЕ ДИХАТИ!"
Просто прийди додому, Я знаю, як це вгоїти́
Горе від розуму, краще місце для прожитку
Відчуттям, що не вартий щастя усього цього
Кричите Мені там зверху, - Ти не одинокий
Всі вимерли навколо, спростуйте цю правду
Над моїм трупом базар з ваших душ мертвих
До чого я вів усім цим антироманним плетінням
Потрібна ресоціалізація, спроби для невдач
що я такий як і всі, дарма змарнував час
"Йди на***.. або закоти очі і вистав язика,
якщо тобі це все було у смак (Я все Побачу,
має ж бути усьому ціна, перший сонет для Вас)
Не знайти спокою від цієї агонії в чорних буквах
Звільнення від чорного скелета у відображеннях
Не дивися! Не дивися, Алголе, на Своє затемнення
Бо не вигниє, поки хтось не витягне й не спалить?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930723
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2021
Цей відкритий світ хоче просто
бути ближчим до Фортуни
Узлісся вже голе, коли опало?
Ясна осінь була, обридли фарби
Тихо, сухо, без прілого запаху
вперше сумую(ємо) за болотом
Будили плащі кольору західного неба
Наче ось на причесаних садах
полізуть жовті зірочки(було, паста)
Але халтуру на ранню голу весну
викривали поржавілі діброви
Котрих так просто не взяти заморозками
Степові вітри пофарбували в пурпур осінку,
ніколи наче не помічав, Все так по дитячому,
дивлюся у Сонце майже не жмурячись
Усміхаюсь, потрібно від Тебе тікати
для розуму, блаженним йду ж Я
А безгрибний ліс все кричить поволі
"Не йди, поговори ще зі Мною"
Не можу, тут немає нікого
все ще себе запевняю
Де до вапна додають клейкості
соком тростинним,
та вимощують юрти колом
з піщаника рожевого
Вже не перший рік, та і століття
стовб стоїть ліхтарний, що вмикається,
лиш коли більший над ним затухає
Він сумуватий - поникле суцвіття
Не думай, чи фарбувати руки в червоне,
чи лиш волосся знову в щось яскраве
Просто приходь побути разом
зі мною, під цим світильником
О', Лілі Марен, О', Лілі Марен
Мене і всі бажання
увійшовши в земний глиб
Пробудить лиш закляття
Твої невсмакованих губ
Та щось відбій нам зіграло
і Ми знову разом, знову разом
О', Лілі Марен, О', Лілі Марен
Натикаючись на насінини гігантичні
Уява так і малювала мегафауну,
що росла звабленою ласощами такими
Відповідаючи цілеспрямованості
рослинній, що ростуть великими,
тому що можу собі це дозволити
Між двох крон була прогалина,
там липкий трихомовий ліс ріс
із землі потоками янтарними
залози безрукі силуетні
наповнюючи грибницею
Йти неможливо, ноги липнуть,
та з під них запах седативний,
квітковий, ліналооловий лити
Пішли наліво де так само чорніло,
де погода зупинилася на нулі,
все сіре та чорне, опадає листя
глухим грохотом, зі старих гілок
Маленькі цятки горять
на молоденьких, інші - думають падати
Десь там, у повітрі, як у чистилищі:
приречені, та не падають, і не летять
Похмуро, і в той же час.. приємно
Почуваєшся у людському вимірі,
не привілейованому, і не особливому
Він - біль усіє цієї порожнечі
І міркуючи спокійно, віриш,
що недаремно ми то і жили:
на щось це було необхідно
Можливо для поганого,
але все ж "прикладу"
Вибачте, але що за..
що за сморід м'ясного раціоналізму
Неприродної, рукотворної нудьги
"Світ ловив мене, та не спіймав"
Що там колобродить в потемках?
Вас з мертвих створили?
Ви з Елісію? Припливли морем? Цікаво
Всі рухаються на захід, тільки Я на схід
Не віриться у сторони світу, немає світила
Я не відчуваю власний рух планети
Через двадцять швидких років
Ви будете більше розчаровані тим,
чого не зробили, ніж тим, що зробили
Піднімайте якорі та брамселі
Ціль - неясна, курс по вітру
У вітряні дні я теж годинами
дивитися люблю на воду,
оскільки, породження води,
Я, ніби бачу незрозуміле світлове шоу,
те, усе своє життя, яким воно було до цього
Стає гірко, та одиноко, первинний стан
Ми всі маємо той самий відсоток
океанічної солі у наших жилах
В нас сіль у крові, у поті, у сльозах
Як-не-як Ми зв'язані з океаном,
і коли ми повертаємося до моря,
щоб поплавати або просто подивитися регату -
Ми повертаємось туди, звідки прийшли
Все решта, культура - навички передані для співжиття
Моя ступка, два ножа, один на поясі, оніксовий,
інший за гомілкою, металевий, дарований Ілатеком
З ним головне не спішити, очікуй нагоди, щоб вбити
Ви думаєте, але то виключно як бритва, бо спекотно
Бо всі все ще надягають на себе відчуття жертви
Скажу, тут є сім'ї яких не вивести на чисту воду
без криміналістики, задоволення? Ні, думаю, інцести
та їхні аморальні "Приємні хвилювання" від незвіданого
Помилуйте, я не смів б наливати вам якоїсь бражки
Це - чистий етанол, тетраплоїдна родова закваска
Я Вам багато ще чого розповів, але не час, Ви мене збили
Чого так дивитися? Це вулканічні землі,
маєте знати, тут важко з металами
та легко з тканинами, і це не сукня
Це кипарисове болото внизу за мною,
було дном океанічним, не так давно
Ми прийшли на поклик, і побачили планету
Люди - владики коротких періодів
Не Ти у Свою металеву трубку дмеш,
склав це на плечі пороху, що там?
Випарувана з сечі селітра?
Якщо це крутило під нами - дівчина,
то ми - вилизуємо її, її недоїдки з кутиків губ
Та ви б придумали кращу метафору
Ті, що звідти де потрібно стати
для пари людиною, а не навпаки
Спадкова травма, схоже,
стверджувати не буду
та і заперечувати не бачу сенсу
Моє існування псує її
Дивна штука на мені,
висохле листя, чи то нейлон чи шовк
Тут всі заборони і табу відмирають,
вони більше не потрібні
Діти бігають в страхах батьків
Ви що обдовбанні? Якісь мутні
Ходили смолами? І не зав'язли?
Тут нічого агресивного,
але вбиває тут допитливість
Тут пташенята розміром з курча
виростають до шести ліктів ростом
До чого це Я? Бо Ви вже привозили яйця
Свистіли крила птахів
невидимих у темряві
Терпіння - запорука Мого спокою
Та не лицемірьте, не кривіть
і таку ж політику не ведіть
Чого тільки ваша молодь не творить
Після солоних днів у полі,
як кінець святкувань сівби і жнив
Може, щоправда, не так часто,
хоча ж, Я знаю, ви вино робите
Наші панночки теж давлять сік,
теж, віддаються природі,
як і вже через місяць,
ледь сусло в бурчак збродить
Ви, малі, але непогані,
і не скуштували смирення
Ні від народництва, ні від церкви
Та Ви запізнилися туди,
де шукати обставини існування
когось там з бажаних образів
Кожен знає де вони існують
І це тут, де у всіх однаковий початок
Де немає рукотворного градієнта у статусі
Як напевно, там важко Вам поєднуватися
Може навпаки, стверджувати не буду
та і заперечувати не бачу сенсу
Коли хтось комусь піддається,
Напевно приємно намагатися,
коли програшу немає
Розбудити сплячого,
сказати правду та поцілувати
Невизначеність приємно
не лоскоче нерви,
не цікавить результат
Добре, що не наважився
"Зусилля не варті результату" -
Сам собі брешу, поведінка,
у масовому способі скидання напруги
який одноманітний але реальний,
або різноманітний але ілюзорний
вихованню має місце бути
Вороги: припливи, відпливи
та одноманітність,
що розтягує їхні періоди
Невдач замовчення, невдоволення
переноситься на стан все ще не спокійний
Ні щоб тішитися за співжиття, що просто є,
а нерозбещену свідомість все вдовольнить
Ви все ще тут? А то я один наче,
Вам головне зараз не заснути,
ато непам'ять на минулий тиждень буде
Вставайте.. поговоріть..
"Що там?" Запитають, -
"Така ж земля і каміння
якщо ми підемо роїнням."
Що скажете так - сумніваюсь,
Можливо з Металевого Міста Вам навіть допоможуть
Піднятися короткоперіодними супостатами
Не зна.. вже атрофовані щелепи,
мало жував, чи говорив
А Вони побачать цю вашу палицю
і розсміються
Як Ви лічите час?
Ви чого такі непорушно-похмурі
Що теж жіночим календарем?
Як ваші Дами зміняються? Чи може Ви?
Так, можна багато чого зробити з уламків,
листя, що опадає, металеве, але рідко буває
Воно не живе, живе його забезпечує
Розумієте? А Ви то як ніхто повинні
Це не мегаструктура різниць тисків
Так. Якби, якби я був богом,
я зробив би довічну примусову школу
Що малює в голові фантастичний проект
Але всі ці механіки, всі ці можливості,
або не працюють як слід, або в пів сили
Нудні, незручні, щось завжди йде під вкіс
Та й Я, як людина, тутешній покровитель
в будь-який момент можу все змінити
Тому що Мені просто так схотілося
Тим не менш, людям це не заважає,
знаєте - отримувати задоволення
Навіть там, де і ціль не зовсім ясна
Де від новинки в механіці радієш,
бо не чекав, бо з'явилася неочікувано
ні в бажанні, ні в благанні, просто так,
бо сама Смерть - це як забуте горе
Насіння краще збирати з квіток перших,
так як вони дають більш якісні насінини
Віддавши перші сила у нечисленний матеріал
Пізно квітучі просто можуть не визрівати
Осінні ефемери влаштовують перегони з часом,
щоб встигнути дати насіння до того як прийдуть морози
Це там на сході, де темні землі, звідки й ви родом
Де одного разу кінь, дикий і непокірний скакун -
вивів міцний хребет, щоб стати поступливим другом
Тут ж занадто сприятливе перенасичене живлення,
не змушує задуматися про репродуктивні покращення
А це правда, що ви цілеспрямовано
полювали на котів і молодих лисиць,
заради їхніх у формі лопатки щелеп нижніх,
якими дуже зручно вичиняти шкури
Я б не зміг, але холод і голод..
уже навіть нічого їсти -
не так має виглядати щастя
Коли голодуючи особа народжує дітей,
та злочинно примушує їх до голодування
Половина вагітностей незаплановані,
чого навчать батьки так свого чаду
Але хаос міст з людьми в очікуванні,
з прагненнями .. Мене збуджують..
Я б побував десь там у вас, як гість
Подивився на давні замки, в нас таких мало
Та й всі - сімейні, відчувається спокій
Без мрій найманців та військових,
що так і залишилися лежати на вежах
Споглядаючи життя, живучи досі
Йдуть віки, шумить війна
Встає бунт, горять села
А Ти все та ж, Моя вкраїна
В красі заплаканій і древній
Допоки матері тужити?
Допоки і шуліці кружляти?
А у Вас там видно зорі?
Яскраві цятки в нічому небі?
Мої предки бачили пісні у зорях,
що освітлювали найтемніший розум
"Найвищий ступіть розбещеності"
Це не забій людей, не оргії з дітьми,
а збереження здорової сексуальності
Тоді коли те все є, прикладом
Вона повзе, повзе й пересіває гори,
камінчик до камінчика, сухі русла річок
Шукаючи винесені на береги кістки
І коли Вона збере цілий скелет,
коли остання кістка до кістки хрящами підійде
І перед нею скульптура істоти постане
Вона сяде біля багаття й задумає,
яку пісню співати, який танець грати
Сорок оленів з колісниці Ваю - Її творіння
І вона здіймається над кріатурою
Сильно, долоні паралельно піску
Піднімає над Собою руки і співає
Глибоко і оксамитово, Відьмою
М'язові волокна на кістках наростають
жиром та хутром покриваючись
О', Ліра Твоя вуаль творення
збурює досі сприйняття
І Вона починає рухатися,
Витанцьовуючи на пальчиках
відтворює лімфу темпераменту
Ліра витягується до болі в м'язах
Повільно, даючи серцю Своєму заграти
А хвіст Творіння закручується вгору
Кудлатим і міцним, це - Вовк
І Він росте, а Ліра досі співає
Що тремтіння щита західного
навіть тут відчуваються
Вовк відкриває очі,
стрибає і тікає в Каньйон
Це справді краще записати
Все що Я бездумно патякаю
має тенденцію до здійснення
Шкода, що Ви не взяли кухаря,
Він багато чого би Вам переклав
Його немає лиш через дедлайн
Говорить: У хорошої, професійної моделі
руки завжди мають бути зайнятими,
щоб не виглядати пустою болванкою
Оніксове волосся вкриває полотном
Це була саме Вона, не Ілатек
Бліда Принцеса з вершин холодних Анд
Перевтіленням у протилежну стать
явилася, коли вже бритви приставлялися
"Вигартуй свою злобу для нашого Бога
Як наші тіла пухирі внизу у збудженні
Нехай ця ненависть росте заповнюючи
і руйнуючи стіни вашої в'язниці"
Твої очі поновлюють кризу ідентичності
Первинну заздрість, виправдання
для вбивці "Чорної Жоржини"
Кактуси, сірі піски й каміння
Ліра дивиться в долину
Так важко витанцьовувати ступор,
Так важко витанцьовувати Людину
Неправильно розставлені пріоритети
Змушуєш повірити у культ молодості
Заздрість .. **ять
Щасливі - красиві, вдачливі, Іншим - Смирення
Соціальні тварини можуть долати інстинктивний страх
Навіть перед особинами іншого виду,
якщо плюси від спільної активності
та спілкування переважують небезпеку невідомого
Тебе лиш не садять на трон,
бо Твоя смерть не буде реальною
Та, бл*, Він не хоче Твоєї смерті
Бездарна, безплідна заздрість
Він не придумає для Тебе сюжету,
якого Ти б справді була варта
Не "AM" тягне мене з виміру у вимір,
коридорами лезуватими
поки Я не перетворюсь у місиво
Та це не так неприємно,
як Його любовні ілюзії
Що дають надію у його пом'якшені
Це все вже було, не можу згадати,
чи початок, а чи кінець, Світило дарує ненависть
Важковловні, вони та їх творіння походять на природу
Вганяють себе в дуже паршивий стан,
щоб паршивий здавався нормальним
Самовиправдання, рівень - Бог
Так гордо садив на свій трон,
щоб злити з них все життя
Сліпе, слабке
та ні разу не доходило
А потім, "Ніби цього ніколи і не було":
"Втікач, ти такий тендітний?
Лагодь речі ламаючи
Ти можеш бути самостійним?
Я дозволю тобі скуштувати самоти
Залишайся всередині цього безладу,
який ти створив, Втікач
Я не можу змусити..
Змусити Тебе змінитися
Побудь сам
Залишаю на самоті
Втікач"
Наче перечитав "Сонячні тумани",
як і Ви - намагався покінчити
з самонадуманою галасливістю
З Якою Ви все не покінчили,
забравши кому зі своєї назви
Медитативне створення
стало тепер закликом
У Ваших криках більше любові,
аніж з вуст молодих закоханих
"Чи вам жилось любодіянням настільки нудно,
що задумались над причинністю кохання.
Що дане мною лезо може не тільки брити,
але й плоть живу різати, грубо." -
Говорила Ліра, - думаючи лиш про маячню,
як таке можливо, хто так творив примітивно
Плуга їм, плуга, і замість бритви - жорнова
Скільки сил в них, що так думати мають
Не люди і не боги, творіння без призначення
Сезонні гормональні пульсації, що як гін
Єдиний справжній рушій, а інші - від нудьги
Він відчувається хворобою приємною,
що обіймає печаль не любов'ю, а гнівом
Я постійно зведений, умоглядно,
була б жінка - вона б ховалася
Не тому, що я руку на Неї посмів підняти,
а тому, що хочу Її знесиленості пасивності
Та кожен раз в мені щось вмирає
Зникає, як бульбашка на калабані
Порожнеча тягне за кишки
та резонує через них собою в мені
Щось Мене змінює, а в тобі нічого
заради чого моє днк'а хотіло б порватися,
з чим мій організм хотів би поділитися
Говорили, швидше віднайди себе
Та знайшовши, моє "я" - вмре, всохне
Зникнуть обставини, і Я, як їхнє творіння
Завжди потрібно чимсь та жертвувати,
і коли Я починаю говорити - Я вмираю
Я вмру лиш щоб було краще комусь
І Ми все ще говоримо про егоїзм
Як Тобі вночі спиться
з війною у собі
(Ти Мені не віриш)
"Мушу кричати та вуст не маю"
Нікому допомогти з позбавленням
Останній вцілілий - не вбитий,
а перетворений в слизняка,
бо був за альтер его творця
Не Часу, бо в Нього є Доля
Та Він за Нього не слабший,
бо божевільний мученик
Б'ючись хребтом - ламає стіни
Намагаючись кіфоз вирівняти
Не лізе на дерево підтягуючись,
бо забезпечений
Брехун, обманщик
Він говорить за Мене,
Мо-молоди-дий божок
безглузда романтизація
не слухай.. Я збрехав,
що Мені було погано
Потрібно робити й говорити те, що він очікує,
щоб він втратив пильність, та Ви Мене збили
Ілюзія відрізняється від бажання лиш вірою
Яка мудрість проста, можливо навіть народна
Десь, там, звідки знати, як і те, як це -
в стиснуту, бо з віднайденою чутливістю
просуватись, що назад не відпускає
Вони одне одного голодом руйнують,
а як же ще людей в достатку об'єднати
Вони знаходять так до життя мужність
і без ударів борються, бігають
Метають диски і ядра, верткі, не субтильні
Вони плавають брасом на швидкість
Віднайшовши впевненість у собі там,
де кращим всі бувають згодом
Дівчат вчать сили, стискати власний палець,
щоб стати активною співучасницею
Після того вільне волосся за вуха закидаючи,
елегантні без зусиль, Вони грайливо-нестабільні
Все ще, хоч високі хвости вже носять,
показують голову, показують, що Жони
Вільноволосі - Одинокі, не значить доступні
Їхні очі закриті, відкриті, роби все що хочеш
Все про жінок, все про жінок, все даромно
Хлопців вчать самоспостереження опанувати
Хапати мить, перебираючи подразники
Навіть не "вчать", говорять..? Не знаю
Змушують? Ні, це просто жорстокий світ
розпоряджайся сам власним життям
Для чого це батькам,
як не через бажання дитині кращого співжиття
Вершиною, не початком якого стане духовне дитя
Для чого дано тобі те, між ногами, як не для цього
Підбираючи нового партнера з новим сезоном
Щось зі мною не так, можливо страх
Боги говорять, повір в Себе, а не в Мене
Все не ходив, відтягував, поки не втік
зрозумівши, що не зможу, що слабак
Двоногі кроки в хащах, як з нічим не сплутаєш
Так хочу ту, якій вони належать, так чому втікаю
Хочу того, що батьки кликали "бажанням дитини",
насправді - бажанням інтимності
Вона десь тут маленька, але ладна,
ходить за мною на одних пальчиках
Я бачив Її сліди без відбитків стоп
Можливо це та сама богиня,
що дала нам книгу про оригамі
Вам туди потрібно йти,
Ох! У душі - пустеля Меганома,
Спека, каміння, і сухі трави
Розлучення - це страшно і боляче,
мінімум для одного, і щоб дітям було легше
пережити розлучення батьків -
до старої домівки, як до гнізда з пташеням
все ще злітаються батьки поодинці гніздуванням
Звучить мудро, а чи не навпаки?
Вони не достатньо чутливі,
якщо наважилися на таке з тим ж вихованням
Якби я завжди був таким, а не зовні байдужим,
щоб Я ніс ахінею і мене слухали, наче розуміли
Записували, наче Я сказав щось мудре і вагоме
Наглядним прикладом того, як близькі,
що надовго залишаться у твоєму житті
мають реагувати на твою сумність
Найстрашніше, коли це все вдавано
Запитайте, як тендітна дружинонька,
в чому справа, скажи і Я все виправлю
Тієї ночі померло щось красиве і молоде
у світі застарілому, коли Я пішов подивитися
на те, що там коїться в оргіях, бажане,
але чомусь придушене невірою, що це - все
публічне взаємне зґвалтування,
де публіка теж наживляється
і цим не позаймаєшся постійно,
потрібно працювати, шукати
не покладаючи рук, за які не знаєш,
коли і що тобі впаде до них
Це - прокляття, вони не достатньо чутливі
Навколо діти, всі діти, і всіх потрібно рятувати
Навчивши, як дітей - неправильним
Я - дитина, все ще ходив і дивився,
та як Ілатек - не приєднувався
через що на Мене Його золотаву маску і надягнули
Безроту і з опуклими очима, Я - пусті зіниці
І Я сиджу, а вони на танці спішать запросити,
одне одного, а то, що ти в біса за коханець,
якщо не запросиш на повільний танець?
Щось виростило мене занадто для життя ніжним
Та все через сором, Я тут не для цього
Так для чого ви відгородилися Ровом?
Та поставили на протилежній стороні Замок?
Як довго копали, глибина ж пара кілометрів?
Та забудьте, дурне запитання
Тут спостерігається зміна цінностей
З'єднуючись тілами, підбираючи,
вони з'єднуються зором,
щоб захотіти побачити,
і витерти з одне одного бруд
Щоб щось змінилося - хтось має вмерти
Щоб щось змінилося - хтось має вмерти
Завжди, хтось має вмерти, задля змін,
запустивши переоцінку цінностей
Це було випробуванням, і Ми обісралися
Випробуванням протистоянню легкості,
що підбадьорена людським прикладом
Навіщо продовжувати існування,
якщо воно не передбачає розради
У нас нормальне до такого ставлення
Але, Я, насправді, прагну любити
і щоб це ще й не виглядало як благання
Та це не мої слова, а навіювання родини
Щоб все скінчилося, як в тій похмурій поемі:
"Як і щоденно Вона обіймала тіло підсохле
від якого квітами пахло, Її, в грубі не горіло,
Вона не палила, блакитне світло із вікна
грає на Її щоці кристалами інею."
Вони слухали, нічого не розуміючи,
Тільки Капітан щось та записував
схожими звуками у власному говорі
вугільним стержнем в мідному фіксаторі
Думаючи, ось і провідник найшовся
Потрібне падіння, не стрибок
Скинув туніку, помахав сідницями
Правою, лівою і пірнув,
на жертовний камінь,
що виступав над водою
як.. ..як..
Не виправдовую Себе, Лейло
ніби, це саме ці, не конкістадори
помішали тобі зробити крок
І не плач, Лейло, Ти Його не знала
Хоч й справді - Вони всі, ці, однакові
Не думай, Лейло, наче хтось
Тебе змушує страждати
Рішення Безкоштовне
Ви двоє знайшли рішення безкоштовне
Спосіб бути самотнім потребою віри,
бо любові Вам вже наче замало
Тремтячий дотик прихильності
Ти могла підійти коли Він сидів
розкинувши ноги, чикав,
поки прийде "Вона" подивитися
Голодна, але сором'язлива,
щоб вже наїстися на людях
Все переінакшено, це боляче
Він лежав розбитим, та усміхненим
Останню біль втамувало Моє волосся
В пеклі було не шумно,
навпаки, чую пульс у вухах
І як ніколи - свою тілесність
За столом хтось смачно сьорбав
Поглянув на Мене, злякався,
засміявся, поперхнувся і закашляв
Сковтнув, розсміявся, міцний
Занадто старий, щоб назвати молодим
Розмиті фарби згущаються,
Вона проявляється серед порожнечі
- Знову втечеш? - говорить
рожевоволоса в крислатому капелюсі
на Світлану Пенкіну так схожа, відходжу,
стіна - вдаряюсь, всочуюсь, -
Ми справляємо краще враження,
аніж нам здається.. - договорює,
повільно проходжу,
скільки ж любові в цьому золоті
та щось його важке стискає,
не стримує, а утримує і зберігає
але за квінтесенцією випаровуюсь
і злітаю димком в жовте полум'я
Може в його болі не буде сорому
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929580
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2021
Два довгі тижні знадобилося цьому синьому небу
Пір'ястим хмарам, щоб завішати все свинцевою вуаллю,
що опадає темно-сірими напівпрозорими купчаками
Як зберегти себе, як зберегти вас такими,
якими ви є сьогодні, як не піти в простір
Мозок - піноль, закріпіть щось для обробки
19 градусів, Місяць землю собою відігріває
11 градусів і я бачу пар від свого дихання,
а це значить, що Я ще дихаю
Але пульсу вже немає,
клянусь моє серце вже не б'ється
Місто з металу де минуле дивиться в майбутнє,
і ні, не нічого там не бачить, а нічого не розуміє
Поки Всі(ні) чекають продовження
Останнього запису фенольного
в медитативному щоденнику
Ще одну по пробудженню рецензію на сон
Яка порадувала б читача цікавинкою
та дала би зрозуміти, що Автор все ще
займається самовиховною белетристикою
Я зробив Свій вибір, і заплатив ультимативну ціну
Тепер Я колекціоную спогади, чужі.. Ілюзорні
Як Ти міг забути? Що це пригода з уроків,
від Твого народження і до смерті, -
Говорить портрет Вершника без Голови
Мученика, Прообразу Трапецоїдного Бога
Ворога правді і Догмам Прометея у співчутті
"VALGALARN"
Все розпочалось з ревучого
гравітаційного бічного спуску
Корабля, що ковзаючи направлявся
по паралельним балках в затоку
Чи то ще років п'ять тому,
з початком підбору деревини,
що вигинами стовбурів
створила б впалі вигини бортів,
які так мали б більший супротив
проходячи товстим крижаним салом
Чи то з фарбування Корабля в біле,
бо Відправляючись у пітьму -
Ти повинен все сам висвітлювати,
щоб бачити хоч власні руки
Там на Заході, у Чорному Морі,
куди пливли й не поверталися
Куди вказує намагнічена стрілка
Туди де вона просто починає вертітися
Сповіщає, розвідуючи магнітним методом
про залізні поклади прямо під кілем
Східне море агресивно не оберігається
разом з не Богом Його покинули левіафани
Пливти туди - це давно пройдений етап,
до берега північного, що суцільний гірський хребет
Нехай відкривають все там з середини континенту
ті, що люблять на двох розміряно ходити
Ми прагнемо дістатися східного берега
і однаково в яку сторону пливти
прагнучи випробування темрявою
Але саме в цей Сезон дме вітер Східний,
заспокійливий до Західної мандрівки
І Король вірить Дочці, а Вона Спустошеному
Тому Король втікаючи Йде під вітрилами
Під Прямими трьома на фок, і косими на грот і бізані
складених щоглах, що з'єднані литими езельгофтами
Корабель ковзає й стогне народжуючись, чи вмираючи
Пірнає боком у воду, вклоняючись креном низько воді
Повільно, вже дрейфуючи стає прямо білими щоглами
Люди ахнули, поплескали, подивилися і розійшлися
А Корабель ще довго стояв в доках
Названий чоловічим іменем,
та ще й з таким прихованим значенням -
це погана прикмета, але так схотів Замовник,
а Він - Натальське Дослідницьке Товариство
Він повз забубонів і стереотипів, і це розумів люд,
намагався, але так й не зрозумів
напис на транцевій кормі, над віконцем
- "Другий Найкращий"
На наступний день на причалі вивісили оголошення:
"Потрібні чоловіки для ризикованої подорожі.
Маленька зарплатня, лютий холод, місяці темряви,
постійна небезпека, щасливе повернення сумнівне.
У разі успіху - честь і визнання. Приєднуйся."
Яке було здивування прибулих, молодих, і не дуже,
коли вони дізналися на який корабель ведеться відбір
Коли дізналися, що відбір проводить не Капітан,
не старший матрос, а постійно усміхнений Кок
Що читав лиця похмурі, та думки обнадійливі
Відбираючи тридцять три моряка,
чия найулюбленіша пора року - ніч
Самотніх, щоб нікого не було в них,
хто за ними сумував і лив би сльози ввіч
Кок - Майстер у вмінні приготувати сотню страв
з однієї тільки картоплі і пересоленого білтонга
Єдиний, хто голився, не пхаючи вуса дегустуючи
Постійно читав книгу з діаграмами, схемами
і ілюстраціями чогось досі незрозумілого
Але куди більшим було здивування екіпажу,
коли дізналися Вони, десь у пітьмі
виглядаючи світло вночі
над горизонтом пурпурового моря
вифарбуваному світлом кулі в небі
Що Капітан - Король, і Він - втік з тими,
кому все рівно куди вже плисти, лиш би годували
за можливе "гребти" у безвітряному океані
на цій галері з низькою посадкою,
що більше схожа на довгу білу щуку
Медузи з корабель слідували за нашим курсом
Дарували світло своє яскраве, помаранчеве
Змушували мружити очі мороком втомлені
після світла масляних ламп і каганців
Ні хмаринки над головою, постійний вітер
попутній з бічними товаришами,
що все частіше вели направо
До того, хто ці вітри закручував
Це лякало, ми наче в пустелі
Не розтягнеш вітрило, не збереш води
А тиша кричить у цій ночі:
щоб вийшло - спробуй двічі
І над головами пливли ріки зелені
А Кок лякав усіх історіями про
Сотні сонних, що тільки й чекають
моменту знадобитися корисним
Що тільки вже й у спокої споглядають,
як над ними щось незвідане пропливає
Вони не бояться, але знають що Їх шторми
не дадуть вижити тим, хто й так вимирає
Але не менше й тих, злих, що шукали тут спочинку
Я бачу Їх думки, головне розбудити не того, -
Говорив Кок, очевидно, як один з химородних
Тиждень чи вже два зі штиля,
по п'ять через п'ять годин
грібши - більше аніж легко
Прісної води ще багато,
але саме щоб відгребти додому
Запах над водою стоїть негативний
саме такий, не огидний
Гребемо не по курсу,
а до чогось на горизонті темного
Що видає гул єдиним маяком
Маяк це і був, гігантська башта
на вершині якої тьмяніло світло
Важкі краплі здіймалися у небо
морська гладь вібрувала,
коли в світлі ставали темні силуети
і починають співати і грати
"- Спис і тіло втонути повинні.
Риба і людина на дно піти.
Де тепер темна душа панує?
Світла на горизонті не видно.
Ахх.. Ах, хой!
Встань, встань моряче, встань!
Кожен робить це по-своєму.
Один встромляє спис у людину.
Інший протикає ним рибину!"
Хвилі й вітер попутні
поштовхали нашу чортопхайку далі,
і по колу, кружляти, розганяти
- Все виглядає так чисто,
але нічого з цього реального.
- Я Твій янгол життя потойбічного,
що приземляє даруючи крила.
Я - штиль в галактичному морі.
І коли брехня стане правдою,
відкрита небесним світлом -
Я стану Твоїм доказом.
Співали різні голоси високі і низькі
Чоловічі й жіночі, різні тембри
Але завжди грала музика схожа
Швидка і важка, як серце бігуна
Здається, та Кок, Він все таки в страви щось добавляє
Щось від чого мозок як шлунок набитий приємно пухне
Щось від чого весело, наче від випивки, та без похмілля
Щось від чого ще більше їсти хочеться те, старе,
що як вже нове, наче ще не приївся -
фрукти й овочі, яйця мариновані
Найулюбленішою стравою стає просто
копчено-солений бочок, скибочка
з кисло-солодким яблуком,
Книги читалися під каганками вдумливо,
а свідомість розривала візуалізація вистав
Підвищувалася концентрація і зацікавленість
Ми ставали частиною корабля, зв'язані ним
Догадуємося, що саме Він нам підмішує,
і воно безпечне, Кок точно дозу знає,
щоб ми одне одного не прив'язували, бо почали
в несмертельних конвульсіях падати за борти
Тягнучись до таких вже жаданих красунь
побачених у мороці на вершинах хвиль
Або впавши спотикаючись - все підніматися
у вічному галюциногенному переродженні
Швидкі махінації, що потребували навичок
тепер ставали нашою рушійною силою
Кінцівки віддають під остаточний контроль
самобутній нервовій системі
Віє, вода над палубою пролітає,
корабель вже без вітрил,
Ми не знати як, але Їх зняли
Щуку хитає кидає в крен, в рискання
на вершинах неспокійних хвиль
поки матрос звисає, підтягуючись
на двох мотузках спущених з марсів
плавніше за змію Він
від ніг до тулуба виляє
Незнаний сказав би,
що Його це так шторм колихає
Ні, це Король корабель на вістрі хвилі тримає
Хвилину, дві, в спокої і невагомості поза рухом
Всі знають, що це зароджується - водяне торнадо,
яке добре, що почало закручуватися по курсу
Всі чекали моменту, коли Капітан відчує потік
та крутнувши штурвал поверне стерно вправо
підставляючи кіль під Його силу, що штовхне вліво
І стерно різьблене риб'ячим хвостом звернуло,
а одне пряме вітрило завішено
І знову Ми мчали,
розмірковуючи над тим,
що повернутися вийде складніше
Повітряні потоки, що ведуть додому
мчать північніше, а там льодяні брили
Слабкі - бідні, сила - і є право,
без якої нічого не реалізуєш
Крейдяні скелі на оніксовій породі
акації погнуті постійним вітром з моря
Півострів відкритий з берегу
чорною галькою на вапняному пляжі -
це перше що ми побачили
обливаючи темні, непізнані береги
Тільки завдяки дереву,
що своєю кроною зігрівало
і освітлювало під собою князівство
Піднявся шторм, пінилась вода
Морські бризки з мікроорганізмами
злітали високо в атмосферу
та вітром подорожували по цій кулі,
перш ніж падали на землю(?до чого це)
На берегу пелікани вишикувалися клином
у напрямку до вітру, борючись зі стихією
На чолі стояв один кучерявий пелікан -
немов капітан, крізь бурю до поставленої мети
ведучи свою нечисленну флотилію
Капітан глянув за себе, а там та ж картина -
стоять його старшини голови втягнувши у коміри
Кучерявий, той, що приймав на себе весь удар
створюючи зону низького тиску позаду себе
повернувся, глянув на Капітана, але той це проґавив
чи помітив, сліпим оком - бічним зором
ізольованим нейронним спогадом
І спустили Ми човен і висадилися,
семеро, у всіх гострі списи у зріст,
тільки в Короля він пустий, тупий -
це вогнепал заряджений,
тільки й піднеси іскри
Може не тільки люди
захочуть нас повбивати
Соковита зелень, перспектива порушена
думали, з моря вона висотою з людину
Трави - тонкі й високі жердини, зелені і густі
Під ними зарослі сукулентного очитку
проходиш рублячи лицем ловлячи їдкі бризки
Звісно Ми бачили великі дерева,
які не обійняти ні в п'ятеро, ні в десятеро
Кіль нашого корабля з такої дубини
і найменші дерева тут такі,
і не в порівняння з цим батолітом
до якого вела мілка річечка
що відзеркалювала вентральні,
світло-зелені блискітки його крони
Птах з альбатроса, з білим дзьобом пролетів пірнаючи
Весь майже білий, окрім крил червоно-чорних
Схопившись пазурами за кору, вислухаючи короїдів -
поліз вгору по стовбурі опираючись на хвіст
та почав звичайно так, голосно стукати
І нікого це не здивувало, бо виглядало логічно;
Є паразити - мають бути чистильники
Батоліт був голим, щоб оглянутися навколо
сходити на нього було легко
і м'яко через мох, що діставав до колін
Король дивлячись у підзорну трубу бачив це плато,
яке по колу оточувала вже знайома пурпурова пітьма
Зліва - темний незасніжений хребет,
що пурпурово висвітлювався лиш грудьми -
засніженою височиною, двох-піковою горою-сідлом
Справа вдалечині за природним мінімалізмом дюн,
що вдягнув найчистіший колір -
білий, молочно-рожевий
на горизонті виднілися дерева
викривлені в неможливо гігантські
перспективою далечини відстані
Хребти-крони блакитні, жовті
Не одне, як тут.. рух на озері
Король помітив не заплющеним оком
в кам'янисто-лісистій долині попереду,
за якою видно яруси осадових покладів
Не Шакал обстежує зарості лотоса і латаття
озерне мілководдя на голих лапах вимиває бруд
Рогатого, інфернального журавля ящероподібного,
що мордою крокодила виловлює у мілководді рибу
З пір'я пташиного в нього тільки гребінь наспинний,
що став дибом, коли він внюхав запах здобичі,
яку Йому від Нас вітер відніс зрадливий
Не допоможе й спис і палиця вогняна,
і ніяких поселень розумних не видно
Невже Ми припливли сюди
лиш шукаючи собіподібних
Тікаємо тією ж дорогою
Зібрати б зразки,
та загербаризувати
Порадилися і пішли наліво
Тремтять протряхлі кістки
тут, в мареві, в царстві гострих тіней
Тіньовитривалої рослинності,
що наче зарості порубаної ліщини,
яка росте задалеко від рідного світла,
що лагідно і чисто, без мерехтінь і гри
все ще кидало нам під ноги наші власні тіні
І Ми знову рубали, знову лаявся сік
потрапляючи до рота гірким
Тут в царстві Нічників різних форм та видів,
без очей і слуху, вони повзають в мороці
величиною з пса, гаснуть від незнайомого шуму
Йдемо тихо, вся їх шкіра - чутлива мембрана,
що вловлює найменші звукові коливання
Прямуючи на світло вдалечині
Сумніви всі відкиньте і завтра вже дійдемо
вершинами дюн, замовчуючи аналогію
Вдавану відстань на відкритій місцевості
помножену на два, а то й на три
Правда загублена, в кого Я переростаю,
коли знову запитую себе про її відсутність
Чи не так? Вкотре?
Паршивий стан від того соку
прагне виговоритися трьом(ні),
що стежину для усіх прочищали
Вони говорять самі до себе, сокровенне
Плутаються безпомічними, зламаними, -
- Дайте цій людині атласну білизну
Светр чи спідницю, хоч би робочий одяг,
що вже на ній - і Вона стане найщасливішою
Вона зможе краще працювати, краще думати
Навіть просто грати, Вона стане більш кориснішою
для своєї спільноти, своєму уряду, щасливою,
маючи не мало і не багато, початок
- О', це напевне Моє зізнання
пах-пах в печінку, скрр'я.. Він лежить
з перерізаним горлом, стікає,
ніхто його не знайде, так і згниє
Нехай його матір плаче і молить
- Ніна, Ніна, О', Ніна
Я хочу переспати з тобою,
більше аніж взагалі жити
Хочу разом з тобою кричати
віддаючись цим демонам,
що не знають спокою в нас
- Індика капає смолою з кінця косяка
Органіка вирощена під Світилом, на гуано
Досипаю побільше гідро знайомим в зіп-локи
Для чого? Якщо скоро почну збирати бички
портретом розмитим, бюстом висіченим побитим
(Стук, збоку, обернувся - там стіна
Це в навушниках, збиття
Це обддовбана голова
Самота, Забудь дорогу "сюда"
Ілюзія досягнення горизонту всесвіту
реальніша, аніж наблизитись до Вас,
бо ще не придумали подорожі в часі, Links!)
Та Ми дійшли, маршуючи холодним піском
А світло на горизонті пестило теплим бризом
Зігрівало все сильніше, поки ми знову не зайшли
до Царства гострих тіней, і Їх сліпих жителів
Потрібно йти з шумом, вони полохливі,
а від несподіваної зустрічі - агресивні
Йшли під крону помаранчеву
де Дерева були звичні, не високі,
поодинокі, групами видами і родинами
зигзагуватими алеями, рукотворними
Тотальне творення, ніхто не вартий небуття
Довічне відчуття любові наступників,
все приємніше лежати, коли на тобі з них гори
Чому все більше дивляться за життя на це,
а не творять власне, своя ілюзія передує реальності
Незрозуміло, все ж видно, все ще паршиво
Навіть граніт - це життя у запальному русі, пам'ятник
Живій тектонікою планеті (Не можу описати,
те, що знаю майже досконало, як геодезист
Ні, Я так і не довчився, і як ніколи тепер жалію
Без підтверджуваної змоги описувати Земну поверхню
геометричними фігурами, граючись квадратурою кола)
Викривлені поодинокі, страхітливі нашіптують, -
- Невже, це - ось, Воно - Життя, в яке Мене покликали
Вибачте, що відчував лиш тугу за Вами
і не схотів новий дух під це лезо підставляти
І Я відчуваю тиск мас, що в Любов вірять
а Я не можу повірити в Її - єдину, що бачу, -
Стрункі, розкидисті, говорять, - Я - живу, і що?
Все намагаюсь втримати любов, а Вона вислизає
Ти забираєш, дай ж сили дочекати кінця умиротвореного,
сил просто бути добродієм в жалю до долі всіх очікуваної
та зробити крок, спокійним і легкий у невідомість
Хто, як не ці моряки зрозуміли куди заплели -
на кладовище, де під ногами звичний райграс
протоптані путівці ледве видні на стійкому покритті,
бо занадто часто люди навідуються
Поплакати, і дерева кронами нахилялися
Обіймали й опікали, відчуваючи скорботу
Чи хотів би Ти знати де всі могили Твоїх предків?
Що поросли спочатку бур'янами,
а потім і вирівняні вітрами і дощами
Не Бог все Косить траву, що й так росте повільно
Смоляне довге волосся качалось в такти
Голий, в одних штанях, широкими змахами
отава сота високо злітала не падала в покіс,
планувала й опускалася на купки - косить колом
та нашіптує співом запізнілу колискову,
- Кожен згаданий спогад - це джерело..
яке Ми по незнанню, бо не важко, розкопали..
Порушеною обіцянкою дочці іншого чоловіка.
Нескінченою прогулянкою мертвою дорогою..
.. похитуванням наших останніх подихів.
Ми приклали свою вагу
на розбиті спини своїх батьків..
Нескінченні, безсонні ночі
зі слухання маленького сердечка,
що наче за м'якенькими реберцями.
Зі розглядань фаланг пальчиків
крізь напівпрозору рожеву шкіру..
Чому забуваємо про те, скільки любові потрібно,
щоб ця крихітка просто вижила, спочатку,
а потім Її ще більше, щоб Вона Виросла
і теж найшла Цей Вихід в тупику..
Відкинувши частинку себе, щоб рухатись вперед.
Йшовши по канату між твариною і надлюдиною.
Де зійти не розігнувши колін - не так й погано,
станеш вильним дивлячись в дзеркало.
Бачивши те, що хочеш бачити - Ідеал Ілюзії..
Напевно було б приємно почути таке від зятя
Так, Тестю? Ти так далеко заплив,
щоб познайомкатися, та ще й з якою ганзою..
Але Я, що не Я Тобі потрібен, - розплився
А Ми все йшли, пробираючись заростями
радіючи хоч якійсь низькорослій галявині
На одну з яких ми так і вийшли,
а посеред неї дерево червонолисте
А під Ним омивалася дівчина
схопивши над білою головою
лівою рукою шишковидне суцвіття,
що звисали з крони десятками
Вона здоювала Собі на обличчя і волосся
прозору і блискучу рідину сукулентних пелюсток
Все тугіше і ритмічніше видавлюючи останні краплі
Омивала вільною рукою груди й тіло потоками нектару
Ставала на пальчики, показуючи блідо-рожеву наготу
Матроси ахнули мимоволі, голодні
Не дайте Боги Ви щось утнете,
Я вас сам усіх повбиваю, тварини, -
Подумав Король, розуміючи Їх реакцію
Вона ладна, отримуєш задоволення візуально
Висока і струнка, як і наші жінки,
але не всі - не всі ж доглянуті, вродливі,
бо важкою і клопіткою працею робили
Шкіра у них лагідна, але обвітрена холодом
Бо в нас не вічна там тепла пора
Не поносиш довгих суконь,
що волочаться за тобою і не брудняться
Із-за заростей вийшов чоловік
теж, але темніше - білоголовий,
високий, Він обійняв Дівчину під грудьми
та допоміг видавити на них останні краплини
Вони підходячи до наступного
такого суцвіття звисаючого
Вже починали стоячки кохатися
А Ми соромливо під Їх звуки відходити
Та думати, - Тут все ж є люди,
а кого Ми прагнули зустріти?
Розумного рожевого верблюда?
Помаранчева крона зпліталася з блакитною
Під ними пролітали низькі хмаринки
Гуділи джмелі, великі і мохнаті, як ведмедики
над віночками з дзвіночків гігантських наперстянок
Все щоб нектаром калорійним набити свої кендюхи
Джмелі залітали й далі, куди ми пішли,
за цей дурманний до смороду квітник
Під крони чорні, де дивакуваті гриби,
що мімікрували під сумні жоржини
Пригощали усіх, і нас не нектаром,
а лиш зерном спорополеніновим
Прикриваючи роти й носи хустинками
Ми знову зраділи, коли вийшли на путівець
Зелений тунель ніби під віз, але баз колій
Серед гігантської трави, що хилиться вниз
пишними піками з молодих колосиків
із знайомої костриці, кипецю, ковили
Щоб було легше вночі нірки копати
передніми розвинутими лапками,
та весело виляти витягнутим хоботком
Нічному стрибунцю в напівтемряві
допомагає біофлуоресценція шерстю
на животику - яскраво-оранжево-рожева
Він мчав через втрачену перспективу дико
Цим тунелем, переляк, ні, первинний страх
Дві Гусені хрестоподібні з осла ростом
сиділи на ньому верхом, один позаду першого
"по-дамськи", боком, пухкі, ліпіднотілі, синюваті
крапковані чорним і волосинками з наші пальці
голова гарбузова, великоокі, безгубі
вертикальні поручні на спільному сідлі
вони трималися трьох-пальцевими кінцівками
- Що за вид? Ми далеко вже замандрували.
- Еее.. ви що з чорного моря вилізли?
- Знову заразу принесли! Погнали!
- В путівнику схожих тубільців нема, -
говорить на своєму говорі один,
мимрячи, їх не розуміють прибульці, -
- Заразний вид, говорили ж;
потрібно було вас почистити
Але ж ні, цікавий вид
не може без трьох кіло бактерій жити
- А в деяких ще скільки
по вазі просто паразитів, -
І далі помчали, залишивши тубільців
у подиві повертатися,
бо для розвідки закінчуються припаси
- Так, все, Я втомився, -
говорю не Я опускаючи авторучку, -
третій день пишу цю чернетку,
- Тепер Ти вільний? - говорить Давіна.
- Так, тепер на деякий час, але вільний.
Матеріалізований Крук підібрав авторучку дзьобом
і дописав, бо Той ж забуде: "Все має бути добре в кінці,
а якщо все ще не добре, тоді - це все ще не кінець."
- Рік та Морті
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928574
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2021
Сонце зійде тільки зі стану остаточної самотності.
- Станіслав Лем, Маска
Гаряча і Шовковиста Приваба
Якби Гість розгорнув руками іпомею пурпурову,
якою замасковані овальні дубові двері ззовні
Відчинив би їх та зайшов у цей коридорчик
стіни якого викладені темним камінням
та закінчується пітьмою і глухим кутом
в якому зберігається витесана з черешні ванна
І повернув би наліво у дверний отвір без дверей -
його зустріла б вся в ліанах каріатида-дріада,
що високу напівсферичну стелю підпирала
своїми дихотомічними пагонами-грибницями
стоячи посеред єдиної не маленької кімнати
Вона тримала собою весь крейдяний пагорб
та горіховий сад, що давно висаджений на ньому
Габродолеритова, Вона висічена усміхненою
Вона рада, що в Неї є тепер призначення
окрім того, як лежати на дні породою замуленою
А під Нею розляглася з не меншою вдякою
Дуб, Граб, В'яз - підлога вітровальна,
що дякує теплом за відстрочення Свого гниття
усіх на ній лежачих, шерстяне покривало -
спальне ложе, мінімум, більше й не потрібно
Якби Хтось все ж пройшов у той отвір
Він побачив би зліва єдине кругле віконце
та те, як за ним пролітали світлячки
тисячі їх, і всі мерехтять в один такт
заграючи і запрошуючи до кохання
світляків, що звисали в кімнаті з ліан,
що нічниками давали жовте світло
та підсвічували для Гостя інтер'єр
тільки для Хазяїв знайомими сузір'ями
Під вікном - столик в скатертині,
два стільці збиті пазами з дощок товстих
за нею кухонний гарнітур в раковині,
тумбах для посуду і харчу, духовці,
і звісно - на дровах кам'яній грубці
з двома конфорками, чайник на одній
Гість рухається далі по стрільці часовій
Викладені каменем стіни до половини
висоти закривали крейдову мозаїку
з черепашок і древніх водоростей бежевих
на тлі білому, ще один бездверний отвір,
що там - невідомо, нічого не видно, темно
за ним ще один столик-швейна машинка
чорне дзеркало в бронзовій оправі сперте на стіну
ящички з пряжею і полотнами для викройки
Госте, Ти занадто важко ступаєш
Твої кроки розбудили дівчину рудоволосу,
яка головою лежала на грудях татуйованих
На Ній не було нічого, окрім сорочечки напівпрозорої
Вони обидвоє пахли чебрецем, бо милися разом
Дівчина ця була приємно розчарована,
коли побачила, що вся основна робота
вже давно тут закінчена, але Вони лежали
під стелею, що ще муром не була зафіксована
Я прокинувся від того,
що вона лоскотала моє обличчя
Своїм рудим волоссям, будила
розум, бо тіло давно підіймано було
Падає світ чи то Я у ніжне шумовиння
Як за Тебе стати сильнішим,
щоб Ти розслабилась нарешті
у Своєму праві на слабкість
- Я була б рада приймати
всі твої виплески ненависті
від яких ще ніхто не помер
будь жадібно-незграбним
Заповни порожнечу в Мені,
як Я заповнюю зараз в Тобі
вогнем, що Мене з'їсть
Я вимагаю, Ти повинен
Ні, Ти Мені за все винен
Це те, що Ти хотів почути?
Ти не втамуєш спрагу,
не відіп'єш все з чаші
поки не піднімешся,
щоб Її наповнити
Втіль в реальність Свої сни,
в яких Ти смокчеш груди Мої
Я знаю, що в Тобі є щось гаряче
І Я знаю, що воно на реальність
без Мене не переноситься, радію, -
Вона говорила ніжно, і тихо,
ніби боялася все-таки будити,
а Він вислухав, уважно,
із розплющеними широко очима,
обернувся спиною і ліг далі спати
Віві ошелешено помотала головою,
і почала бити його плече рукою,
била, поки не почула Його регіт,
поки Він не обернувся зі словами, -
Залазь на Мене, не бійся лягати,
Твоя вага - у світі найприємніша.
Єдина важкість яку Я б хотів відчувати. -
Все тривало не довго в позі риби,
в полярно-перехресному коханні
до сорому, для неї, та і для мене
все через перезбудження її невмілими
і тремтячими не від страху рук
- Вона як вустриця на смак, -
говорить вдумливо на слух, -
..делікатес практично.
Не така щільна звісно,
вершково-солонувата
Куштував колись напевно?
Скажу, ікра більш нудотна
- Куштував, і більше не зможу. -
Сміється, високо.
Початок, точно для Неї,
та і для, можливо, Мене зараз,
не колись там "де-не-де"
І Вона так мило кричала,
тремтіла і кам'яніла
такі спокусливі
м'язові волокна на ногах
висвітлюючи напруженням
сміялася, і плакала, не сльозами
пригортала і показувала язика
поки за вікном світлячки не згасли
- Цього варто було чекати все життя,
а не десять якихсь там тільки років
Дай мені часу і я зроблю тебе найщасливішим
- Ну, інакше я втечу до колишніх
- Серйозно, саме зараз про це хочеш поговорити?
Думаєш, Вони Тебе чекали всі ці роки?
Ні з ким не кохалися, не відчуваєш їхньої зради?
- Кохалися, та при цьому нікого з тих не любили.
Ти ж, знаю, постійно думала про них.
Та Я перший вибрав смертність.
Перший й кохаюсь по любові.
- Ля', а це що ще таке? Найкраще
чи найгірше зізнання у взаємності?
Бо Ти зрадив Їм зі мною
Так чому розійшлися,
якщо Ти це все говориш?
- Тому, що Їх було відразу двоє.
- Та Ти це просто знущаєшся.
Я все чекала, коли Ти розповіси
вже щось зі Свого минулого,
про Свої придавлені почуття.
Не переводячи все в якийсь жарт.
Це ще одна з Твоїх скажених історій?
- Головна, про те, як Мені не везе з жінками.
Всі такі до огидної краси саможертовні.
Таке насправді щастя, та й добре,
що протилежно іншого не спробував.
Все складно, ми троє не разом
тільки тому, що не розуміємо,
що нас тримало б разом.
Вибач за тавтологію,
це як "знак" всієї дурості.
- Я все ще думаю, що Ти жартуєш,
але й розумію, Ти щось таке говорив.
Гра у вічність - це гра у дитину,
де віддаєш контроль над своїм життям іншому.
Входиш у залежність, і потім важко відмовитись
від такого способу існування, бувши в опіці.
А ще важче з часом знайти когось "гіднішого".
Я руйную найгіршу або найкращу історію кохання?
Недоступну для розуміння простому смертному.
Невже Ти вибрав "смерть" лиш тому,
що все для Тебе вже пройдений етап? -
Чорнявий обернувся та ліг на бік, -
Люблю коли Ти заводиш мене в тупик.
Це допомагає задуматися, що творю.
Я не хочу жити, та й не хочу вмирати.
- Ти тільки що озвучив умовивід
до якого всі приходять, та всі його замовчують,
бо світ все ще сяє для Них яскравими фарбами.
- Я просто прикладом хочу подати звільнення.
Але боюся, що роблю лише гірше.
Вони вмруть відразу за Мною.
Я це все кою, щоб саме Мене
через Них не спіткала така доля,
відчаю і самотності.
- Думаю, добре, залишатися друзями,
рідними після розлуки, для людей.
Ви ж одне одного викохували,
значить між Вами щось та було.
А для Вас - це все рівно, що кайдани.
- Віві, в Мене так болить за них, знала б Ти.
Знала б Ти Нашу історію - і в Тебе боліло.
Вони вдають одна одній ніби до Мене не ходять.
Вдають ніби не знають про походеньки одна одної.
Чоловік не вартий Їхньої розірваної дружби..
Мені не потрібно навіть зараз мати змоги
прочитати Твої думки. Ні, там не було "коїтусу",
є багато інших способів, - Віві покачала головою,
- Так, так, натошнів Ти Мені ними,
ще полізеш язиком туди - знову дам по морді.
Та Я тепер розумію, що це може смакувати..
- Та до цього не доходило, Ми просто говорили.
Знаєш, бесіди по вирішенню суспільних проблем,
рішення в яких краще не приймати самотужки.
Вони дійшли до того, що приходили в ликах одна одної.
І Я до цих пір не впевнений коли була "Яка". -
Молода Леді глянула вже не здивовано на рельєфну спину,
яка почала швидко здійматися, наче володар її задихається
Леді не знає, що робити, коли чоловік покаяним плаче,
- Це всього лиш початок, все буде добре.
Тобі щось приготувати? Чи все-таки поспимо?
- Обійми Мене, - говорить загрубілий голос
в закладений ніс, що не дає вирівняти тиск
в горлі, і на зв'язках голосових,
І молода Леді обіймає збоку, як може
Думає лиш, краще б цього всього не було
Нехай би був знову "жарт" всього,
і безрезультативна, але весела суперечка
Думає і усміхається, Я отримала від Нього
мінімум і максимум, Отримала те, чого бажала
Ні, Вів'єн це низько, просто виправдання
для того, щоб Його покинути,
заради ж Нього, якщо буде потрібно
Песику не забути, як це лаяти і гавкати
Він все буде живність полюванням рятувати
Минуле в сонячному сплетінні з хрустом
Його плечища скидали розправляючись
І знову скручувалися відкриваючись
Моїм незручним материнським обіймам
Він краще дитяти, бо вже народилось,
і лиш одною пітьмою виховувалось
Ангелом загробного життя,
що співав даруючи спокій
Творячи завжди зло,
що закінчувалось благом, -
"Просто втримай мене в цю секунду
Давай не скажемо ані слова
Дозволь мені перевести подих, Люба
Утримавши, перш ніж він вислизне востаннє".
- Rapture "The Times We Bled"
Бера
Та не буде втамована твоя жага відплати,
та не висохне кров на твоєму мечі,
і нехай не відчуємо ми більше потреби в тобі.
- Скрижалі Корракса, 7:17
Зубаті леза мечів, сокир і кіс,
наконечники списів і гігантських стріл
попадали і лежать під поривами вітру
в сяйві білого Сонця, як місячної ночі
ось там зліва за єдиним тут вікном
гра нагрівання різних сторін планети,
курчати на вертелі своєї швидкої осі
Ні, Вона не крутиться - захват приливний
породжує з водню у Юпітера запозиченого
митця-різьбяра з вітрогонів шквальних
Так, це все потрібно читати швидше,
щоб воно хоч якось римувалося
Щось не так з сприйняттям, та часом
Все ще у вухах гудить Ріг Гавриїла,
Всі очікували кінця в камінні з неба
і нового початку на змучених землях
содомського вина напившись до блювоти
Що вже мила вода, а Вона осквернена
власними відходами марнотратства
Всього лиш побувати в Атріумі
Цього Мені в принципі достатньо
Тут Весь спокій людської величі
Розкаювана прекрасна грішниця
Хто ж залишив для Мене тії ж квіти
на долоні Твоїй лівій стеблами снопчиком
квіттям на череп, що біля колін Твоїх побитих
Я стискаю голову, видавлюю пальцями свої очі
Все ще можу повірити, що тут хтось все ще буває
Саджає квіти, хризантеми зеленими кублами
квітнуть першою біленою посеред чогось,
що вже посохло, почорніло і погнило
Юринея верболиста цвітне пурпористо
Звідки вона тут, відрощує свої сім'янки,
щоб нахабно переліт повітрям влаштувати
чи скористатися хутряними попутниками
Літня Бера стоїть похилена важкістю гілля
від груш зарум'янених на розставлених руках
під нею на бруківці лежать гниттям усміхнені
перші опалі, а над ними дзижчать.. шершні?
Стратифікація потрібна сухим морозом
Лампи схоже давно мерехтять - поміняти
Все тут прибрати, басейн почистити
Вся тут плитка чорна від бруду,
як очі козла в лице якого дивлюсь Я
- Так чого Ти повернувся, -
говорить антропоморфний козел Енолу
тримаючи молоде висохле деревце
в руці правій корінням рогатим догори, -
- Чому козел?
- Тому, що хутро, бо зовні,
на вулиці, за шлюзами холодно.
Тому, що Безсмертя - темінь понять.
- Чому Ти тут, Денеб. Де Ліра?
- Вона вільна, це Я залежний. Ти ж тут думкарь,
напевно доходив до вислову "Вибрати Життя".
"Неморальну щедрість інцесту розуміння
на противагу капіталістичній байдужості".
Приземленість у людському возвеличенні.
Свободу волі в бажанні влади і сили Їх,
Древніх, а Ти інститут вже закінчив?
Куди мчиш Ти за корисністю, не здужаєш.
Божевілля - це все, що ти отримаєш.
Тільки, щоб змогти перетворити воду у вино.
Оманений ілюзією безконечних можливостей.
Раса холоднокровних науковців -
ні, це не людська утопія, люди - лінивці.
Їх лякає все з високим порогом входження.
Зацікавленість? Так її видно, ні, не цікаво.
Бог - істота тілесна, частина симбіозу,
істотність чию завуальовано духовністю.
Там, де вони прямо зв'язані з Творцями,
а не третіми самозацикленими істотами,
що руйнують все опалою лускою,
всю їхню істину свободу розмноження. -
рештками знеможених і поглинутих.
Живуть на камінні і ґрунті скинутому
зміїною всепоглинальною любов'ю.
Які "мати-Земля" не сміє переробляти,
як щось, що є вже в родючості живим.
Співіснування з тими, кого не розумієш,
ще ніколи не було таким близьким.
Вони заслуговують на щасливий кінець
чортів, який все ще будуть находити.
Я там попанував би наступну тисячу років.
Не довше, зникає зацікавленість в користолюбстві.
Потрібні послідовники, скільки ж їх набереться
до кінця часів, якщо Вони не будуть вести череду.
Зроблю все, що зможу, нехай інші спробують краще.
Невпевненість і бажання зробити все ідеально
нівелювалися б всією тією абсурдністю.
Зробив би все, щоб остання нація не вмерла
в інтелектуальному і суспільному безплідді.
Хто це все запустив? Що Ним керувало?
Як не хаотична любов до дії хаосу в каві.
Космічне лате вже майже біле.
Першим вмирає герой безнадійний,
або в кінці ситуацію рятує Він єдиний.
Настав час жахливих чудес.
Відвернутий будівельниками камінь
стає основую кута в фундаменті.
Буду зір поверти плюючи в очі сліпі.
Буду кидати грішних у вогонь вічний,
що не гасне, і не спалює їх хробаків.
А так - у всіх віках були люди щасливі.
Але після пеніциліну їх стало куди більше,
а він там росте в них на деревах практично.
Витівки на межі допустимого,
у "Ти не можеш вбити те, чого не творив".
Задрапований світ, без внутрішніх переживань.
Чого б не вчили граблі, люди все рівно вірять в чудеса.
Любовні зв'язки найміцніші, але варті лиш скла.
Безстидна сексуальність в обхід лицемір'ю.
Найвидиміше завжди находиться на поверхні,
але це "бачене" не хочуть люди бачити.
Первородний гріх завуальовано непорочністю
молитви і фанатичною любов'ю до минулого
сурових добропорядних хіпарів.
Я б там був божком ревнощів.
Елементом хаосу в бажаннях
котрі дасть колективізація
і заздрість, яка вже давно є там,
де люди не живуть на землі в достатку.
Вони не зайдуть далеко без викопного палива.
Завжди є добро і зло, поки і в тебе є вибір.
Горе породжує озлобленість і стирання рамок.
Це все одно що їхати з вимкнутими фарами.
Але дехто бачить в темряві, і це лякає принципових,
що живуть в упереджених мудрістю догматах,
і не можуть дійти до компромісу словом.
Люби та прощай, і будеш любимим та прощеним.
Скажи Мені "досить", Я черствію, це все неправда.
- Коли Ти встиг прочитати?
- Я дивився разом з Тобою Твої сни.
Та бувши у свідомості
все запам'ятовував.
- Коловорот, записати один -
це передумова до сну наступного.
Я не знаю де те місце, повір.
- В Тобі і скрізь.
Цей всесвіт просто фотоальбом.
Колись хтось зрозуміє цю метафору
на людську парейдолію і забудькуватість.
Вони говорили, як розведене подружжя.
Балакаючи про таємне своє
не полишаючи суті розмови.
- Ти тут лиш по груші?
Я не чув твого топоту.
Це Ти вивів з сплячки Віху?
- Мені не важко переміститися.
Тільки по груші, бо Вона повернеться.
Будь-яка дружба-дружбою,
але жінки дають залежність,
а люди наркомани.. тобто шамани.. -
Козел запнувся, обернувся
та до бери направився
трьома копитами вистукуючи, -
.. що ніколи не бувають тверезими.
Їм достатньо і груші.. Так, інколи..
Зариваючи гріхи минулого в землю -
люди сіють насіння власної погибелі.
За них все це роблять, поки Вони не осягнуть
на чому живуть.. Тисяча років не стримування,
а вирощування людей в сферичній чашці Петрі,
щоб зв'язати духовність і науки природничі.
Всі страждають, вічністю і смертю.
Все щоб існування одне одного
зафіксувати. Ми - Щурячий Король.
Страхом самотності - хвостами, всі зрослі.
Порпаємося в тісній спільній нірці,
і ще тугіше зростаємося до болю.
Вона така.. Вона така нещасна.
Вони все ще живі там, в часоплині.
А нащадки Їхні все ще не вмирали.
Але ж Ми домовились, щоб Ми - боги,
не ходили, не зациклювалися на прожитому.
Вони всі мертві лиш без спостерігача.
- Молитва, що оправдовує самотність всесвітом.
- Вона - це щось у мені, що я зневажаю.
Міф в який Я повинен вірити.
Одержимий образ взаємності
з яким можеш лиш змиритися.
І радіти, що Ти - фотографія,
яку Вона любить розглядати.
Я про все забуваю, поки Вона горює від туги.
Вона запам'ятатися хоче, тим, що вмруть.
Перейняти досвід і повернутися до вічності.
Тоді, як дехто боїться вийти з невидимості,
щоб в безлюдному місці зібрати груші нічийні..
"Не любив - та й не жаль."
Так з чого в нас печаль?
Тобі принести винограду?
Я попрошу Її нарвати і помити,
бо в Мене поки що не виходить
скласти так, щоб не стерти весь пруїн
Гінкго
Віддушеною дихає тепле поліття
Весело сяють золотом дзвіниці
Ніжна сивина ранньої осені
пролітає срібним павутинням
у різнограях драконячого неба
Найпалкішими в цей сезон променями,
як гриф, що ширяє над моєю шиєю
Вони палають лихоманкою, глибоко в душі
Висне запах свіжотесаних дощок
Вищать пильні полотна десь в доках
Стукотять молотки по зубилах
Димлять кузні і чани з смолою
Все відчутно і чути навіть тут на площі
Що ранками завжди повна від люду,
які поспішають вниз по широких сходах
торгувати до причалів в портовому ринку
зараз ж остання передвечірня спека,
лиш діти з навколишніх спільних
двохповерхових цегляних будівель
грають в м'яча з повним ентузіазмом
А скрізь опало і вже зібрано листя
Тільки гінкго стоїть кремезним цитрином
Своїм листям з дихотомічним жилкуванням
задарюючи дрібну бруківку великодушно
Могутньою кроною наспівуючи шум у тиші
під унісон дитячого завзятого сміху
згори у сяйві рожево-червоному
Боги, звідки ці сумніви? Я хворий.
Відпустіть мої кайдани, це - слабість.
Стоячи на мостику Книжник розглядав
психоделічну картину внизу
з зелених водоростей,
які волоссям завівала синя вода
річечки, що впадає в Чорне море
Не змушуй, сила противна,
чому ж тоді така приємна?
Йти й сідати знову на лавку.
Книжник придумує продовження історії
І нічого ніколи в нього путнього в голові,
окрім інтимних подробиць романтичних фіналів
Всього того, що всі "ховають під товстою ковдрою"
І як їм там не спекотно, напевно все триває недовго
А без ковдри довше могло б.. "процес незручний" -
напевно, в темряві насолодитися тілом як ж, не видно
все зациклено лиш на одному, збиваєшся,
і вже продовжувати потрібно через силу, тужишся
Тонеш, та щось Твоє вода забирає на дно
Принц підходить роблячи гігантські кроки,
простягає руку і усміхається, знущається,
бо в Книжника правої руки не було
Її відсікли, зловивши на гарячому,
коли він дівча за ляшки лапав
На другий раз Його відвели до води
та його Правосуддя не розчинило,
бо тоді він дівчинці заплатив
по її ж свідомій пропозиції
Цим безневинням він виправдався
І це все Принц бачив, як той,
що завжди серед збуреного люду буває
Книжник знову невинний,
знову розповідає казки
Знову дивиться,
як дівчатка нагинаються
за м'ячиком в коротеньких спідничках
І нічого ніколи в нього путнього в голові,
окрім інтимних подробиць романтичних фіналів
Їм не холодно, в них є завзяття і бажання,
в очах одне одного, і останнє денне тепло
світлограйних сплетінь.. в світлі легше навчання,
- Я навіть не хочу знати про що ти там думаєш, -
Говорить Принц хихочучи, -
Навіть для Мене це вже надмірно.
Вони ж ще недозрілі, несформовані.
- Але все рівно Ти сядеш поряд
і будеш разом зі Мною Їх розглядати. -
І Принц присів поряд на лавку ковану, -
Мав цікавий діалог з Батьком.
Напевно, найдовший за останні роки, -
Книжник всмоктав злущені губи до рота, -
Глянь в якому світі божевільному ми живемо.
Натал просідає, Бульба, що ялинами поростає
зсередини прогорає, забагато дерев вирубується.
Я не раз бував біля Неї, підземні ходи під собором
ведуть туди, а там чи то буряк, чи то бульба справді,
що у кам'яну породу вростає білими пагінцями.
- Так, Ми чи не єдине королівство,
що пам'ятає Древніх предків не лише з легенд, -
Говорить Книжник голосом захриплим від старості,-
Здобрення Твоїх всіх походжень челяддю -
це співчуття людей до вашої королівської долі.
Де стримання Короля викликає жалісливу повагу.
Ти сам стимулюєш таке їхнє до Твого батька ставлення.
Але ж Тобі головніше лиш Його роздратування.
Хлопчиком втратив матір, а після наче й батька,
що весь Свій час дочці почав віддавати.
Конфлікт батька і сина, а де Короля і Принца?
Відселення всіх, хто не стане добувати каміння?
Повір, Я знаю чим вкраплена залізна порода
в яку впився наш Древній своїми кліщами.
Я вслухаюся в дитячі плітки, які вони виносять з хати.
Бо Твої компаньйони пустомелі і базікали ще ті.
Панування в монополії на свої природні дари?
Нагадай для чого Я по тихому шукав Тобі найманців?
Ніхто з Гільдії Вбивць більше не припливе сюди.
Тут їхні найкращі головорізи зникли безвісті.
Самі Боги проти Твоєї невірної озлобленості.
Їм огидні всі, що Мечем живуть, від Меча помирають.
Чи Ти так перевіряв правильність правління?
В Тебе є план, який хочеш реалізувати за життя?
- Так, і нічого і не зміниться, -
Принц видихнув, розкинувся на лавці, -
Я теж ними милуюсь, але як дітьми,
що вільні від усього цього усвідомлення.
Будь то вирубки, чи добування каміння -
острів продовжить просідати, в обох випадках.
Можливо, Я знаю більше, що взагалі таємниці.
Учені уми, посивілі викладачі морської школи
вивчають і спостерігають затхлість навколо.
Море відходить і більше не тисне на дно
з тією ж силою, щоб стримати потоки лави,
і вберегти Нас від нового виверження.
Вода прісна закінчується, та все солоне,
наче Небесний пастух не слухає молитов.
А по суті, тихі зливи не можуть йти постійно.
Ми як приклад того, що буде на континенті.
Наші острови вже давно перенаселені.
Скоро станемо, як і наші лускаті сусіди -
"ще ближчими до моря", вільними від залежності.
Мій план? Скоротити вирубки.
Ми і так, О', Боги тут розжились,
що наш люд скуповує землі у королівств.
Щось там будують, вирощують, добувають -
загалом, дають роботу біднякам.
План? Хм, не тривожити Предка,
та дати йому сили відновити, та на віки
поховати від усіх ті, такі бажані камінчики.
Такі потрібні для точної механіки найчистіші алмази.
Завідні іграшки, годинники, все ювелірної роботи
можна вже знайти на портовому ринку.
Будувати кораблі - те звісно весело,
поки тебе вже поважного лісоруба
одного дня не розчавить колодою.
Або поки не помреш ще не сивим теслею
від задухи, надихавшись за десятиліття пилу.
Все виправить ось це, що над нами.
Те, чим хочеться милуватися, або ригати.
Говорять "небо впаде", як і пророкують легенди.
І Бульба, але вже не для Нас - знову добре поросте.
Прийде Вовк, і з його виттям піднімуться мертві
з могил. Добре, що ми своїх спалюємо.
Звільняючи від переродження возносимо.
Бо Життя воно тільки тут, не надійся
в лінощах на "нежиття" потойбічне.
А перед тим настане "століття-вовкодав",
жорстоке і абсурдне, як і той вислів:
"На війні головне не бої, а маневри".
Таке ж придуркувате, як і правдиве,
бо Людина - хижак лиш за сумісництвом.
Її проявлення агресії - це єдиний спосіб
чужій агресії не бути підданим.
Дайте сто років війни, і жодного дня в битві.
Але всі чубляться в територіальній суперечці,
як і зараз, експедиційними прикордонними групами.
Бо в нікого ще нема потужних фінансово-фіскальних апаратів,
для далеких театрів, і чисельного військового контингенту.
Та Війни такі будуть, мають бути, перед кінцем,
що родові муки народження Ери самотності. -
Книжник глянув здивовано на Принца,
бо той говорить зазвичай весело і жартівливо,
з цим тоном Він Його тепер цікавить більше, -
Чого так дивишся? Я теж уважно слухаю
Своїх пустомель і базікал.
Через котрих можеш пошкодувати,
що не слухав, бо вважав дурними.
- Я однаково не розумію.
- Думаєш, що Я щось розумію?
Цивілізацію придумали ідіоти, чи боги?
Іншим доводиться цю кашу розсьорбувати.
Наче все було добре, живши на самоті -
Ми були ближчими до Богів і Їхньої природи ..
.. Батько вірний слідуванню старим традиціям.
Він Вірить, що Можливо домовитись з Сонним,
сказавши "Дякую за деревину звісно,
але нам потрібна Твоя Постіль, посунься".
Нас очікує плавна перекваліфікація.
Прогрес запущений і Його не зупинити.
Ненажері потрібна стара кількість деревини
та й нова, все більша кількість руди й каміння.
"І ще, краще порости чимось листяним,
а то вугілля із хвої не виходить зовсім".
Якби у Богів не було би плану -
ми були плідними по власній волі, -
це слова батька. Буде чистка -
Ми разом зійшлися на такому.
Яка протягнеться століття
без воєн і мору,
ніхто й не помітить, і не найде опісля
де був момент переломний.
Як і Ми не пам'ятаємо майже,
що було років з тисячу тому.
Він нічого не знає про напади,
або вміло це приховує,
та й Він вміло володіє кинджалом.
Ти не дивись, що Він сивий.
Його рухи все ще сповнені грації.
В Той час, як всі монархи північні
позапливали жиром.
Як отруїти того, хто не їсть за столом,
а тільки те, що знайде ходячи садом?
Принципово, але той, що на троні -
завжди бреше, вберігаючи люд
від нерозуміння далекоглядності.
Все ж Я не вірю в чистку богами,
Ми владні зробити це самі.
У столітті-ненажерстві.
В марнотратстві ресурсів,
яке краще не відвідувати,
бо буде важко відмовитися.
Прийдеться одне одному макітри трощити.
Мене лякає масове виробництво всього і вся,
де механіка стає розумнішою, а люд тупішим.
Що вже навіть собі сам одяг не викроює, не шиє.
Віддаючи відчуття досягнення у створенні
тим, в кого душа грає користолюбством.
Масове виробництво породжує надлишок
забезпечення у кількості, що замінить якість.
Але разом з тим і апологію тотальній самотності.
Це виробництво масової депресії, а не продукту.
І багато хто більше не прагне нових модних речей,
і самі того не помічають, як стають нещасними.
Прийнявши несвідомо гру на відчутті неповноцінності.
Хитрий прийом, що для збільшення збуту потрібен.
Щурячі перегони перетворили життя
в суцільне пекло, в абсолютну нісенітницю.
Але, на щастя, чим більше стаєш усвідомленим,
тим більше отримуєш задоволення від розвитку.
Тим вище піднімаєшся над усім цим мракобіссям.
Це апологія повній самотності,
де замість людей на мануфактурах
обговорює все німа механіка.
Перекваліфікуйся, навчайся, або помри.
Механіка буде терти за тебе собі мозолі.
"Додадуться роки до людського життя,
але не додасться життя до років."
Тямущі уми розчаклують світ.
Люд це зрозуміє і прийме,
але схоче зачаклованого світу знову.
Тільки вже, будь ласка, без коней і волів
на вулицях міст, які тонуть в їх гівні,
без бичачих ґедзів, що кусають до крові.
Схоче отримати емоційну розрядку
і звичний життєвий досвід.
Якщо в "Богів є план" то -
зачарування і буде чисткою.
- Так чому "апологія самотності"?
Ти скачеш з теми на тему.
"Modus vivendi", "modus operandi"?
Те, що не має підстав в самому собі,
реальним бути не може.
Справжнім бути кожен може,
тільки як одинока реальність
за межами всіх обумовлень. -
Книжник проговорив машинально те,
що колись вже читав, і запам'ятав,
а Принц занадто показово видихнув, -
То є правильно, так.. самотність.
Тому, що тільки з нею
людина стане цілком вільною.
Людина живе в соціальному середовищі.
Існує всередині соціальних комунікацій,
як елемент безлічі, її уявлень про реальність,
культуру і мораль, у факторах,
які нав'язують людині абсолютно все:
її спосіб життя, і спосіб оперування.
Таке існування абсолютно безглузде,
безперспективне і тупикове.
Людина може виявити свої цілі,
тільки залишившись на якійсь граничній самоті,
що майже неможливо, але, тим не менш,
увійти в якусь рекурсивну петлю існування.
Існування самовизначення, самоподолання,
самообґрунтування - все ще можна.
В цьому єдина запорука, єдина умова
дійсності людського існування.
Зрозуміло, це все на грані.
Залишитися одному для того,
щоб самому створити свої цілі.
І в цих цілях реалізуватися, як реальна,
а не фіктивна істота породжена ззовні.
Долаючи себе падати в нескінченність,
в якусь сферу вищої безцільності.
Але Я не вірю, говорив вже,
в таку "легку" чистку.
Ця самотня воля - це те, чого Я боявся.
Та зрозумів, що це потрібно для людства.
Моє "закупорення" не протриває довго,
прийде інший король захопивши трон,
або з революціями інша взагалі влади форма.
Де кожен сам собі хазяїн, пан і бог,
що поклоняється ідеалу "повноцінності".
Одні мануфактури роблять деталі-сирець,
для мануфактур, що їх в інструмент збирають.
І ніхто достовірно не знає, як це все виготовити.
Від руди і каміння до готового продукту.
В теорії, кожен з наших теслярів
все ще може сам побудувати,
декілька флейт за життя, а не сотню.
Кустарним промислом, маючи знання.
Тепер Він ще й рудокоп і коваль,
якщо хоче щоб шнек махав стерном.
Таке буде і в майбутньому,
після "Ери Самотності".
Не для торгівлі, а більш для Себе.
Це буде застій, а насправді,
воля для людської сутності.
Держава стане школою-мануфактурою ресурсів,
не приводом вивчити робочу силу в ролі споживача.
Валютою будуть самі ресурси-деталі, важко уявити.
Все повернеться в первісність, де кита не розбирають,
а складають самотужки, кожен сам для себе.
Ніхто нічого для тебе вже не буде робити,
це буде і "чисткою", де більше не виживають
ті, що вхопилися за масове марнотратство, як кліщі.
- Я б не хотів в такому світі жити, -
Це будуть розумні, і бідні люди,
що самі візерунки вишивають,
не віддають цю роботу машинам.
- Ти проговорив це машинально.
Теж невпевнений чи це все ще благо. -
Вони обидвоє задумавшись
дивились, як дітвора неохоче
розходиться вже по домах
Налякавшись вигуків батьків з вікон
І обидвоє думали, практично про одне
Про лезо, що все нормалізує, і спрощує,
якщо правильно використати -
Людська любов до всього навколишнього
В кожного вона різна, не завжди зрозуміла,
але вона, як і в тебе завжди, так, навколо,
- Давай без цього, -
заговорив Книжник різкувато
голосом - розстроєною скрипкою, -
Ти заглядаєш занадто далеко,
Мені важко це все уявити.
Але Я все ще розумію,
все те, що зовні, і за цим ховається
недійсність людського існування.
Але людська доля не дасть кривити носом.
Нас спалює зсередини одержимість теплом.
Швидше юшку з усієї риби в океані
планктон зварить креветкам,
аніж це стане реальним.
Люди, що будуть себе обмежувати,
лиш заради подовження свого існування.
Ні, гірше, і це прозвучить банально,
щоб продовжити його Своїм дітям.
Фенол
Дзеркало, дзеркальце, на стіні
Скажи лиховісно, хто Я, мертва вага?
Коли Я став усім, що ненавиджу?
"Ультрабезпомічним"
Чому б Їй просто не вмерти?
Чому б Їй просто не..
Вмерти? Солодко і соковито,
скільки ж тут природного фенолу - ресвератролу,
якщо шкірку міцну і тоненьку добре розжувати,
поки язик не почне щипати від терпкого мускусу
розтираючи на пальцях можна відчути жирність
шару воскового, що фарбував майже чорне Мерло
своєю щільністю в бліді темно-сині перлини,
які переливаються на світлі м'яким оксамитом
Навмисно стертий Він був тільки на одній ягоді
Навмисно, залишеним чітким відбитком пальця
Алюзією на відбиток долоні Короля,
коли той прийшов молитися і торкнувся
до Предка і побачив минуле свого народу,
бачив і те, що було задовго до цього
Правду перейняту, "де" і "що", "коли"
Розщеплені людськими ятаганами небесні тіла
розбираються на найласіші шматки
Тисяча світил відображаються
в океанах і морях - смоляних калюжах
Світила вибухають і гаснуть звільняючи тишу
в останніх ланцюгових реакції супернових
Простір всіяний коричневими карликами
Галактики, як доміно, без маси руйнуються
Всесвіт розплутується розпадом
Древні уми відірвані від гравітації
назавжди в безмежжі чорнила
Позбавлені всякого сенсу
Той, хто породив створення -
страждає, у своєму часовому сприйняті
Живий простір для нього хвилина
у безконечності застою
глибин цієї мовчазної темряви
де чорні діри поглинають час
- Забери свої мацаки, Мені лоскітно, -
Говорить Стіна в голові Короля сонним голосом, -
Занадто ніжні, хоч давно й старістю загрубілі.
Надивився? А Ви боїтеся море переплисти.
Приходите сюди, Мене будете, а Я скрізь.
Я не терплю поклонінь, Я роблю те, що потрібно,
скільки б горя не було - це найкращий шлях.
Байстрюк
Правічний ліс бідно ховав опалою кроною
одної із зміюк насунене блакитне сяйво
- "Кури - це гриби", чи "Кури, це гриби"?
Я не розбираю твою пунктуацію
"- Кури це гриби, що Тобі не ясно?"
- Це б було смішно, якщо б Я не курив гриби..
колись. І не бачив б грибів, що відкладають яйця.
Чи Ти хочеш сказати, що хтось планує вторгнення
вживаючи курей в якості першої інвазійної сили?
Що за вибаглива коняка, віддам, продам
Я все частіше думаю, що це Я Тобі служу
Куди Ти преш, що Ти чуєш? Хтось звав?
Хлопчик лежав під дубом мохастим,
Страх, не тому, що він може мертвий,
а тому, що він живий, лиш заблукав
Хлопчик плакав стискаючи палицю
так, гукав голосно шмигаючи носом
Старенький, завеликий
черевичок шкіряний на шнурівці
один на нозі лівій, інший загублений
Сірий товстий кофтан і ноговиці
зшиті схоже, як і черевики - на виріст
Думаючи, цей сюжет Я вже проходив
натягую повіддя - Гротеск фиркнув,
бо набагато добріший за свого наїзника
"- Дитинойка то та страшенно змучена."
Хлопчик почув, повернувся, гарненький
- Моя матінка захворіла, - заговорив слізно,
Вершник хоч матері і не знав,
але відчув всю важкість горя, -
Цілитель наш говорить,
що лиш відьма допоможе.
- Не дарма Ти прийшов сюди,
подалі від поселення.
Вони все ще Їх побоюються.
Бо все ще не було нагоди,
в молодому поселені розгледіти в них потребу.
- В слободі говорять про жінку рудоволосу,
що лісами ходить в компанії зачарованого.
- Звідси до Брумоту два дні на повному скаку.
Як довго Ти тут блукаєш, що тут, в лісі їв і пив?
- Їв ягоди, попив з струмку, що нікуди не впадав
і витоком привів сюди, - Хлопчина піднявся на ліктях,
глянув почервонілими від плачу очима
та сповненим серйозності лицем, -
Пане, тут із хижого звір'я лиш но лиси,
та і борсуки до-правди, але за мною щось бігло
вночі, може здичавілі пси, більше тут нікому, -
Вершник оглянувся здивовано на всі сторони.
- Твоя мати все ще жива, - сказав Він;
а "в неї рак"- подумав, а Хлопчик наче зрадів;
погибельних флуктуацій в поділі клітин,
коли Твоє тіло вже ксерокопія копії
стає все більше, старість - системне запалення
Метастази розійшлися ляпкою чорного міцелію
Тут потрібна відьма, що вже знана богиня,
щоб все це витягнути метаморфозними руками
та захопленим альвеолам повернути дихання
Не той час, яка ж ноша, бути не богом, -
До Неї вже направились, а відплата -
відчуття допомоги випрошеної по совісті. -
Вершник зіскочив з коня гнідого в чорній попоні
спритно на дві ноги, почав відв'язувати в'юки,
що скручені рулонами полотна різнобарвні лляні,
повстяні, якими був завішаний весь кінь тягловий
Гігантський в холці, та Вершник був не нижчим
до страху Хлопчика Він дивився коню прямо в очі
Вишита червоним крайка обіймала жупан чорний
під нею білосніжна тоненька сорочка
в довгих штанях заправлених у халяви
високих темно-бордових чобіт
Він виглядав, як вельможа
тільки одне не йшло до такого образу -
тоненька конопляна косичка,
що обперізувала високий лоб
та збирала доглянуте волосся
Таке носили бідняки, не дворяни
- Пане, Ви - відьмарь? Всі, та і мати мовлять,
мов відьми стають такими, щоб залишатись красивими.
Щоб Ми тим милувались і того ж прагнули і хотіли.
А відьмарі переслідують свої особисті цілі,
для них краса у владі і насміханні над простаками.
- Значить не віриш? Гротеск попустись.
Він ж на Тебе ніяк не заскочить, -
і кінь як вражений впав на коліна, - Не віриш,
що для чоловіка чужа смиренномудрість?
Що чоловіки не можуть зберегти в собі дитя.
Чисте від заздрості і марнославства, як жінки.
Мужні в розумінні, і вільні від любові до першості.
- Ні, Пане, Я не вірю все це, відьмарі творять красу
все щоб те просто жило до сліпоти самим живим.
Для відьом ж головніша конкретна доля одної людини.
Бог Пастухів - він же був не богом, а відьмарем,
бо являвся людиною.. так говорять, Я не бачив..
- А Ти кмітливий, що Тобі ще мати говорила?
- Мати говорить, потрібно задаватися питаннями.
Чому і як працюють речі, це допомагає не загубитися.
- Як думаєш чому світлограї не падають?
- Це ж зрозуміло, Пане, бо вони легші за повітря.
От тільки вони теплом сяють, значить щось там горить.
Отже вони достатньо важкі для вічного злітання.
- Ми живемо в дивному світі, так?
І цього наче ніхто не помічає.
Відьми і відьмаки - це зв'язувальні ланки.
Місток для поєднання Тебе з усім сущим.
Хмара Свідків Батька, який нас любить,
а не шукає підстав для знищення.
Не зневажає, і всього-на-всього терпить.
Вони перші нібито серед вас, а насправді ваші
раби. Приймаючи їх, Ти не Їх приймаєш, а Того,
хто Їх посилає, увійди у Царство Його,
як дитина, інших не буває, сліпих до Нього.
Творець завжди зі Мною, Я бачу знаки і символи,
і Ти зможеш Його навіть чути, коли будеш готовий.
Він ядро цього світу, як жовток в яйці - зачаток,
а Ми - білок Його, Ми не існуємо одне без одного.
Тільки так, разом, Ми у щось та й виростемо.
Благодать - Наша доля, але гордість - Наш дім.
Його Воля - вивести Нас зі Свого комфорту.
І Своє життя збереже його Правдою віддати.
Бо правда - це гонитва, яка полонить Нашу душу.
Бо у світі є Єдине Зло - це Твоє неуцтво,
і Єдине Благо - Знання.
Неможлива без них ейфорія
у відчутті причетності до всього існуючого.
Неможливе розуміння передумов "зла",
задля викорінення їх у майбутті, -
Вершник розвів руками хрест
даруючи чи то показуючи на гнилий підлісок
у тільки опалих жовтих зірках-листках клену
даруючи Малому віру в кращий день, -
Творець не все завжди баче. Він розпорядиться,
тільки коли почує, що буває вже запізно.
В молитві того, хто не для себе випрошує.
Проси не для Себе, у птахів, що Його вуха і очі.
Віднайшовши найголовнішу складову - естетику.
Чуттєве сприйняття навколишнього світу та дійсності, -
Хлопчик мало що достовірно розумів,
але він всмоктував слова, як губка
І це бачив Вершник замилованим, -
Ти б хотів вчитися?
- Звісно, Пане, хто ж не хоче.
Я б Матері розумні книги читав.
Але це доля не для бідних.
Вчаться зазвичай багаті,
та рідко коли із завзяттям.
- Ти кмітливий, так, і розумний.
Але ще раз назвеш Мене "паном",
Я Тебе перетворю в жабу.
Так колись називали рабовласників.
Ви ж тут всі наче вільні?
Сплачуєте данину лиш за працю
і життя на орендованій землі,
та там, у Вас навіть таких нема, -
Вершник подумки розсміявся,
бо Він все-таки "Пан",
але "міфологічний".
- Ппп.. Ви говорите дивні слова.
Я не все розумію досконало.
- Безкоштовне навчання
тільки для тих, що вразять
Своєю кмітливістю метрів
з комісії приймальної.
І Ти пройшов такий відбір.
До самоврядної академії,
що в столиці Форгрерії. -
Батько покинув, кличучи байстрюком
Він до скону буде про це жалкувати,
коли Ім'я цього Хлопчика буде в усіх на вустах,
як того, що винайшов засіб пересування - аеростат
Заповнивши Його викопним геліоном,
який видихає Творець у підземні пустоти
Та серед людей приближених до наук
Він був ще більш відомим низкою відкриттів,
як Той, що заклав основи порошкової металургії,
що було побічним досягненням у створені провідника
для експериментального вивчення електромагнетизму
та відкриття згодом електромагнітної індукції
і створення прототипа електрогенератора
Експериментуючи з металами Він відкрив
руйнівну силу іонізованого випромінювання
на все живе, окрім Богів, що Ним живляться
та щоб описати холодний синтез - було ще зарано.
- П.. Ви там будете учите?
- О, ні, - Вершник кинув сміхом, -
Я все своє вже відговорив.
І не хочу більше багатослів'я.
Там будуть викладати
Мої друзі-виученики.
До тих пір, Вуколе, вчи природу в Собі й навколо,
вчи граматику(lol) і лічбу, бо туди з п'ятнадцяти,
а Тобі, он, нема ще й повних дванадцяти.
Тобі б ще в школу при академії походити.
У приймальні сказав би, що Ти від Аридифа.
Вони не повірили б, хоча були б сповіщені.
Перепросять, повтори, що Ти від Аридифа,
це ім'я знають одиниці, і всі Вони там.
Але Ти не покинеш матір, розумію.
Залишаю Тобі бурдюк і горіхи з медом.
Сідай, Він знає куди Тебе відвести.
Знає де Твій дім, Він все знає,
це Я Його не знаю. Думаю, Він -
відьмарь, що не може, бо не знає
як Свій людський облік повернути.
Можете Його продати, буде золото
для переселення ближче до Асаруму.
Він не Мій, Він сам до Мене прибився.
Продавайте, тільки не на м'ясо
і не біднякам за останні їхні гроші,
бо цей кінь вольовий втече однаково.
Кінь наче все розуміючи підняв гордо голову,
та нею красуючись і потрушуючи
перекинув так сиву гриву на одну сторону
Сідло було завеликим, не зручним
Гротеск це розумів і нікуди не спішив
Заодно винюхуючи загублений черевичок
Мати в бідній але чистій хаті вже не лежала
Сказала, що ніхто до Неї не приходив
Але бачила, О, дивний сон, де журавель
те, що в Неї боліло виклював та поїв
Клекочучи, - Тобі ще зарано до предків
Маленьке Щастя
"- Мені потрібен час,
Не героїн, не алкоголь, не нікотин
Не допоможе й кофеїн,
а динаміт і скипидар
Мені потрібна нафта для бензину
Вибухового гасу
З високим октановим числом
і без свинцю
Такого палива, як.."
- Benzi-i-i-i-i-nnn! Benzi-i-i-i-i-nnn!
До дупи вуглецеву нейтральність
Ніколи не брали до уваги, так чому тут і зараз?
Сорокопуд показує свою істину природу
Творячи звукову ударну хвилю серед пітьми
Він розганяється майже на мах без бронепластин,
та стає важчим в керуванні й так елеронами,
що слухаються кінчиків маленьких пальців
Авіаторка хотіла пролетіти на тому,
що не асоціювалося у люду з богами
А насправді Вона хотіла побачити
розкинуті не загороджені ландшафти
Вона думала, - Летіти на винищувачі люфтваффе
і слухати Rammstein - це погана ідея, суміш ідеології,
вони маршували спиною назад рухаючись ніби вперед
Я оспівую лиш так суворий німецький індустріалізм
Звук у вухах доповнюють вібрації з гарчань циліндрів
від вприскування в них води з метанолом - форсаж, -
Benzi-i-i-i-i-nnn! Benzi-i-i-i-i-nnn! Benzi-i-i-i-i-nnn!
Серце в ямі, б'ється, поглинає радіацію навколо
сяє червоним і поростаючи корінням молить подумки,
- Де Доля? Де Доля? Та тягнеться донизу туди,
де Вона з Часом поєднана, -
Упс, здається Я когось розбудила, -
На витягнутому на північ півострові
Її помітили Першими людино-бики
Бачили, як вона прилетіла зі Сходу,
з вкритих пітьмою Земель Заборонених
Птаха долає протоку між континентами,
та кружляє над королівствами, плануючи,
вимикаючи та вмикаючи двигун
економлячи високооктановий бензин
Її дюралюмінієві крила підтримував Сам вітер
Громом несучись, якого тут ніхто ніколи не чув
Вона сповіщала ніби усіх про скоре падіння неба
І люд задираючи голови бачив, та не боявся,
це ж всього цикл переродження і смерті
(.. Відчуття, наче батько від мене відрікся
Мені не потрібно багато місця
Я б жила десь в куточку
Я б Вас не тривожила
Любити багатьох - не любити жодну,
але ж двоє - це все ще не багато
Де ж Моя самооцінка, чекала,
й дочекалася, що хочу благати
Всі не ті, не хочуть дати більше ніж можуть,
що не потрібно, думати, себе вганяти
у моє начебто невдоволення їхніми не намаганнями
Всі возвеличені пишністю власного егоїзму
прийнявши чоловіка в собі - найстрашніше,
що з людською істотою може трапитися
Дайте хлопця, щоб Я була сильною для Нього
Ми одне для одного, дайте когось, що як і я -
ледь-ледь кращий за пил в підвалі
Я просто хочу любити, жити і вмерти по-своєму
Своїм "нормальним" способом, що Одним схвалений
І Ми будемо жити у своїй вигадці, якій і будемо вірними
В Чому проблема, знайти когось, що самовідлучений
Такий, як і Я, може Тоді Мене не будуть вважати дивною
Все ще люблю, все ще ненавиджу тільки за ось це,
що він створив умови для зрощення для Нас таких, як і Він)
Зачаровуючи Кубла Собою, швидкою і яскравою
Вона наче благала звільнити для Неї місце
під потоками заряджених частинок
Хаос з дня і ночі опустився на королівства
скрипучі Кубла сліпо повзли за нею слідом
Та все звільняли місця каменепадами,
покровом археологічної пітьми
там, куди Вона їх відводила
і крутила "бочку" виходячи із "дзвона"
Тепер Одиноке знедолене Серце
має ще більше джерел для сили,
щоб все-таки дотягнутися донизу
А південніше островів Натал
тепер розляглась дрібні шхери
Це все в Її план не входило,
але було прогнозовано
Чотирнадцять циліндриків і метанол,
що ще Вам для щастя потрібно?
Щоб лиш спробувати побути щасливою..
Її довге рожеве каре завіває азотний вітер
На Ній маска киснева, темні окуляри,
тут занадто яскраво, парашут за спиною
Вона стоїть на найнижчій гільці Тельдрассилу,
що шириною з ріку і наче з шкіряною поверхнею -
злітна смуга, позаду Неї Її багряний FW-190
тут майже кисню немає, Лейла надягає шолома
в Її навушниках Fear Factory - Archetype грає
"- Інфекцію видалено
Душа цієї машини покращилася
Інфекцію видалено
Душа цієї машини покращилася
[i]Подивися мені в очі
І скажи мені, що ти бачиш
Когось реального?
Це реально!
Те, ким ти бажаєш бути![/i]"
Так, машина прокачалася
Скинула крила, щоб дійти до мрії
власними ногами "- Бачиш?! Бачиш?!"
Тиша чистої гітари спокоєм спонукає
І Вона пірнає в обійми вітру Ваю,
та летить з розправленими руками
Вона Білочка-Летяга
"[i]- Подивися мені в очі
І скажи мені, що ти бачиш
Когось реального?
Це реально!
Те, ким ти бажаєш бути![/i]"
Вона планує усміхаючись
та все безуспішно
морщить носик,
щоб не заплакати
безуспішно
"- Відкрий Свої очі!
Відкрий Свої очі!"
безуспішно
"- Відкрий Свої очі!
Відкрий Свої очі!"
безуспішно
"- Відкрий Свої очі!
Відкрий Свої очі!"
безуспішно
- Відкрий Свої очі,
Лейло, вже занадто
низько
Післямова
По заповідям Реготливого Шамана
Я омився перед тим, як в ліс йти
терпким чаєм з любистку практично
Сонце говорить мені нічого не світить
випрямляє хребта лиш тиск атмосфери
Це було три дні тому, за три дні до повні
Поки північні області заливали зливи,
які вже на наступний день прийшли сюди
Кудись на південь Вінницької області
де занадто гучно шелестіли осики
Десь в лісостепу між двох широких рік,
було гаряче, практично все ще літо
Перейшовши давно закинутий переліг
жодного сорокопуда не сполохавши
вони вже відлетіли, з другим поршками,
як і Мої вивільги з першим ще в липні
Мені не вистачає пробуджень Їх флейтами
Ми знайшли спокій для розмови у діброві
Сонце все ще жовте рухалось до горизонту
Дні занадто швидко стають короткими
Над нами зливалися хмари в щось темне
Говорить, що не може вилікувати
те, що не залишає шрамів
Сезон обіцяє бути чудовим, - Продовжує
Й справді, дайте плюс сімнадцять
до п'ятнадцятого жовтня,
але цьому не бути, як в 16-му
А Я лиш прошу пробачення,
за те, що Її героїня така нещасна
не може "розминутися з минулим"
не бачачи помилок у тих, що поряд
Вона не знає, як змінитися, що робити
Вночі Місяць майже повним обіймав
Нас ніжним фіолетовим світлом
Це не християнське світло,
але таке ж глибоке і м’яке
Як темна мудрість для дурня
І все виглядає так чудово
Це не прокляття, що пече вам очі
Де ти бачиш бога і нічого більше
Лиш м’яке світло, темне, глибоке,
фіолетово-синє,
як мудрий жіночий плащ
Я без страху бачу чудовий храм ..
Очікування у вічності
прикритий Її смиренням
Закована прив'язаністю до локації
Вона може Її покинути тільки з нею,
і Я Її частинка, вибрав кайданування
А могли б лопатися у розвагах,
десь там, у світі, але для чого?
Якщо все закінчиться ось цим
Не голився з місяць, стало соромно,
за чорну щетину, що поруділа ростучи
За те, що вона єдина жінка з якою говорю
Не я Тобі потрібен, не достатньо знань
Забагато правдивих страждань, - Підтримує
Шапочки мухоморів висіли висушуючись
Я знаю, що колись і до них доберусь
До найгіршого в своєму житті досвіду,
який так хочеться знову пережити
Він змінює, Людина, що скуштувала гриби -
так і залишиться людиною, що їла гриби
На наступний ранок йшов спокійний дощ,
і Вона сиділа під стріхою слухаючи Ratt
поки по інший диск не залетіла
через відчинену кватирку Духом,
який краще не приводити з лісу
Говорить, вибираючи "Come My Fanatics…"
щоб Я це все не записував,
а використав для якогось героя
А Мені все рівно, я просто хочу,
закарбувати те, що Вона була зі мною
Я просто хочу, щоб Ви знали,
якщо перестану писати, зникну,
то Вона була зі Мною, Я не був самотнім
в Свої хвилини життя останні
Писати Я можу тільки в тузі,
коли Вона не поряд
Зараз все втрачає значення,
будь які егоїзму прояви
В душі стоїть блаженна тиша
"Превыше радости и горя.. "
Холод на Нашому боці
у цьому повному колі.
Ми годували одне одного
Восени, на весь рік вперед.
Це витягувало сили і волю.
Маючи так мало - це творіння,
щоб втримати поблизу поруч.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925792
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2021
«Я був щасливим. У потоці, десь серед зірок.»
- Древній
- День Сонцем схилився ночі в низькому поклоні.
Трава мружиться від Її голих холодом стоп.
На ній все ще та чорна вуаль разу кожного,
нова зустріч для Неї як продовження останньої.
Вона не хоче думати про згаяний час в проміжках.
Благословенна ніч, архітектор усього творіння.
Крокує повільно, Її крила широкі, міцні і чорні.
Весна йде і кровоточить печалю молодої Осені.
Зірки у скупчення злітаючись гуртуються,
Її руйнування бояться, Вона - сила очищення,
наша душа і вогонь. Вона йде як Пані Печаль,
темний художник, чорна хмара за серцем Лебедя,
темний інноватор Всесвіту, як і Я - Її породження,
те й роблю, що Вона навчила - "розчиняю і згущую".
- Твої возвеличування звучать, як прокляття всьому,
що існує в радіусі галактики, це емоції кровоточать,
але ми залишаємось сильними - це мистецтво темрявою,
що пов'язує завжди світ, сліпий душею веде сліпого.
- Породження апокаліптичних на Землі епох,
як Вони могли вижити, а потім одне одного повбивати
за залишок їжі. Останній вмре в голодній самотності.
Перед тим, як всі вдадуться до огидних актів канібалізму.
Прокинуться язичники і підніміть свою мету.
Вони губляться в цьому вимірі без керівництва.
Випустивши деперсоналізовану природну силу.
Якби бог існував, на Землі таке б не творилося насилля.
Тільки якщо він щось таким чином не вирощував.
- Мені Тебе не переплюнути, і Я тому рада,
що Я ніколи в тих темних часах не була.
- Я в них жив, і тому Мої руки довгі сприяли.
Жертва була оглушена не змігши так і підійти.
Природній відбір завжди стимулюється голодом,
що не відомій Моїй швидкоплинної утопії любові.
Де виховають дітей у розумінні тонкощів роботи
репродуктивних систем своїх
до того, як вони будуть готові.
При перших ознаках пубертації
сексуальні групові ритуали дозволені.
Вони там наче кролики в Австралії,
тільки плідні за власним бажанням.
"Збери, завари і випий Свої трави" -
перемикач плідності у самонавіюванні
і можливості утворення зиготи.
Вихований чисто-вірним друїдизмом,
культом домашнього вогнища,
і духовністю планованого зачаття
в постійній контрацепції.
Яку потрібно було організувати
передоргійним масовим причастям,
обійтись без ніяких генномодифікацій.
- Де грань, між культом і сектою,
як не в наших образах мислення.
Але ж коли перед ритуальне причастя,
задля зняття напруги і скутості
потрібними ягодами і відварами,
що звільняє похіть з глибин душі
для групового зловісного екстазу.
Опускається до гекатомбу
з інакодумців, що не вірять
в ідею крові, як причастя богу,
який тому й не приходить.
Він результатом не задоволений.
Він шукає абсолютну межу
для людської розбещеності.
Їм потрібен Бог, що направить,
а Ти так і не брав участі ні разу
в тих для Тебе масових поклоніннях.
В містеріях для Ілатека виходять лиш жерці
в лаври до яких дуже цікаві методи вибору..
- Мої Гіади, Ви все ще Мене оберігаєте.
Плани з менадами провалилися,
що Я запустив, один, і так, другий,
на який Я навіть і не дивився,
бо не бог думав, що Бог.
Я згорів у захопленні, розносив попіл навколо.
Став законом понад усіх законів в асиметрії рогів.
А боявся, як людина - співпереживання спогадами.
Моя воля кориться совісті, що завжди різна
в бога теїстичного, але все ще матеріального.
Маленька, маленька пташечко, лети звідси..
- Може наспіваєш Мені цікавинок колись Ти..
Співом пташиним, тим таким методом тонким,
лиш щоб запросити до кохання когось.
Не обертайся, Смерть в Тебе за спиною,
і стане тільки гірше, якщо Мене роздивишся.
Передай Свій дар невинному,
не щоб поділитися, а звільнитися.
Ти не готовий до Райської вічності.
Нам щоб зустрітися потрібен вже привід
з тих пір, як Ти втік. Це не часова петля,
але в майбутньому все буде по старому.
Тому, що Я хвиля, що має пам'ять, і Я згадую.
Лейли тут немає, Вона проти цього приниження,
що покаже наче Ми всі все ще чекаємо.
Ти говориш зі Мною, а Її все вимальовуєш.
- Леді Вічність читає думки,
поверх стрих в коробці черепній
нові виводячи візерунки.
Злість має бути у вічності втамована.
Вічне життя у смиренні неможливе.
Скільки можливостей й всі вмирають,
боти Ти - реальний, а не ідеальний.
Прочитай це слово, яке Мені сказали.
- Тандем, напевно вперше це слово говорю.
Розсинхрована спільна нестабільність,
кожен був як сильним, щоб вести
та і не гордим, щоб слідом йти.
Стабільність така не триває довго.
Хтось почне брати на себе частіше ті ж ролі.
В що ж метаморфозує Ваша свідомість
від спільного життя, якщо його вистачить.
- Так, "Ваша", не - "Ваші". Ти все розумієш,
стараєшся бути злою для чогось,
у Вас це ніколи не виходило добротою.
Життя вирує елементарні частинки
використовуючи, Тобі не подобається?
Посаджене у вашій матері-Землі зерно
і зрощене у врожай за відсутністю Світла.
Два континенти, кожен постійно зріє
від втручання, і для втручання?
Це буде нове засівання чи вже жнива?
Які й не зібрати Мені людиною,
щоб той скошений луговий зелений розмай
був за газон від вікна і аж за небокрай.
Нагадуванням нових можливостей
посеред вже похилих сірих досягнень.
Розумієш чому Я тут, а не там
де гіганторосль закриває горизонт,
а тут лиш пітьма зорями не засвітлена,
але Я добре бачу в темряві людиною.
Ти допустила одну в Слові помилку,
тема розмови змістилася з цілі
до приводу розриву Мною тиші.
Я це говорю, бо Ви Мене любили за прямоту.
Чому Ти зла, Ліра? Говориш, що в Лейли
майстерня по ремонту всюдихідних трициклів..
Що Вона їх Сама майструє, Сама збирає,
і в цьому Їй такі ж дівчата допомагають..
- Трактує це все тим, що кожен на таке здатен,
а разом це досягнення буде набагато легше.
Місія в Неї велика, з зачатками Древніх
розлетітися по космосу до холодних ядер
Розселення, так, Ви мрієте приземлено -
Вона говорить і сміється, навіжена.
Місія планетарного масштабу,
що має всесвітні плани.
Втім всім лінь навчатись,
всі кохаються і біди не знають.
Валюти немає, оцінення розділеної праці
в побудуванні свої мрії на фундаменті чужої,
лиш рівноцінний обмін унікальностями.
Чимсь, що виліплено мріями і руками,
що бідно природою дано в плодах і дарах.
Лінь, навіщо кудись йти, це ж спускатися,
а на деревах все ще фрукти зостались.
Як Ти це взагалі зробив? Це Її проблема.
Переконати неважко, була б яскрава ідея.
Як Ти матеріалізував Віру плодовитістю?
- О', Смуток, Ти кидаєш слова, як вироки.
Ти тут через ген самонавіювання,
що потрібен у грандіозному Плані Лейли,
коли знання розкриють залежність від істот
в цьому часі, яких перед носом не бачать,
бо ті з народження їх поряд навколо дрімають.
Як знання змінять фактор бажаного розмноження?
Спустившись з увічненого квітами культу всієї природи
до сектантської молитви аморфному ідолу.
Ні, до обох відразу, вуглецевому видозміненому,
тому, що завжди поряд, та дитячі батьку
великому і саможертовному, який починає
і надає Тобі можливість продовження.
Найміть поета, нехай складе молитву
та назвіть це все "Християнством".
Розіпніть декілька сектантів.. стоп, що?
І не Бог так і до цього не приступив,
думав, що спочатку розважиться.
Та Моє прокляття все ще можна зняти
безуспішно приготовленим протистоянням розміру.
- Хранитель перлів сховався між пелюстками,
не з засідці, не в очікуванні нападу, а від холоду.
Йому лячно від передбачення раненької зими.
І над ким Ти знущаєшся, як не над Собою?
- Над всіма і відразу, це - анархія.
Оберігайте і розплоджуйте тих,
що залишилися від мого племені.
Щось настільки красиве, як і потрібне.
("Ніхто з твоїх порожніх богів
ніколи не буде стояти наді Мною.
Ніхто з твоїх слабких братів
ніколи не поділить Мою кров..")
Ти запитати прийшла дозволу,
чи можна замість Мене Тобі явитися?
Чи знаєш, що люди не міняються
і не хочеш руки кров'ю бруднити?
Відправ їх на галери, гребти до скону.
Або вони самі всі згодом самознищаться,
якщо не проклянеш безпліддям одиниць.
Можеш все зробити по тихому
і пустити плітки, нехай забувають богів
та окрім як не на самого себе надію.
Ставши безкомпромісними егоїстами,
що не здаючись йдуть завойовувати світи.
Запліднюючи їх саможертовними Богами.
Я не критикую і нічого кращого не пропоную.
Постане ринок - боротьба з консерватизмом,
бо залежність, Зметаліле Листя опадає рідко.
Але ж для утопічності страшне вільномислення.
Без розуміння жалості - це по страху вбивство,
а розум радує совісне благодійство.
Ви втілите закон передавши Його авторитетами.
В основі якого права на особистий простір.
Те суто локальне поняття, або його відсутність.
Те, що кличуть "добром", яке нам чимось приємне.
І все буде прекрасно, всі грають і ризикують
з самоконтрольованій народжуваності.
Батько не може забезпечити потреби усіх дітей,
Він крутиться там наче в пеклі, поки Древні Сонні
вже починають розчиняти іридієве ядро
Шукайте кохаючись, не відпускайте знайшовши.
Хороші хлопці залучаються до ігрищ останніми.
Бог не породив би Вас, якби життя не цінував.
І той, що не буде цінувати чуже - буде гнити вічно,
бо Він знецінив і Своє до перегною вивітреного.
Хочеш знати більше планів не бога,
які Він придумав тільки що?
Я за будь який рух, дайте тільки роль по духу
Моїм особистим інтересам, щоб Я зайняв
ту його неприхильну частинку значущістю,
а не схиляв Її постійно перед близькими.
Вони будуть вимирати, через заздрість,
до вас - трохи всемогутніх, завороженими,
але деякі будуть все розуміти, і дихати.
Не дихай Мені в потилицю протягом.
Вже не гіпотеза Геї в апогеї
застрягла десь в кінці часів
Що ви зібралися множити?
Не сп'яніле бажання вмерти?
Ненависть і лють, егоїзм,
який тільки й допомагає
себе побачити поруч з мрією
встати з трону і вийти з кімнати
Я знаю з чим погаснуть
ваші натворені колонії
плачем, а після криком банші
чистий калій, гібернація
це все можна замінити
штучним лоном, машинами
Краще Тобі не знати, що буде далі
Стоп, Ми і так те робимо,
що твориться після фіналів
наче розповідаємо
- Піщинка в космосі
запалює зорі,
перераховує спогади
за власним бажанням
і з допомогою Бога
кожному досягненню
передує час відчаю
Масове щастя -
таке швидкоплинне
як вихор кави з молоком,
який розкручує ложка,
поки планета древня
все ще в ночі дивиться
на чорне серце Лебедя
кристалічним щитом
Так, Енол? Досить
слухати "Conquer All"
Вони хрестяться
зліва направо
Тому буде розрізненість,
щастя для одиниць
у проміжках
занадто швидко
Я не постриваю
от і поговорили
занадто ритмічно
«Я відкидаю кожну неточність,
будь-яку ідею
Я не довіряю жодній абстракції
Я не вірю ні в бога, ані в розум
Досить з цими богами
Дайте мені людину
Нехай він
буде таким самим,
як я, таким ж, як я
Тупим, недозрілим,
незавершеним, не темним і не яскравим
Щоб я міг з ним танцювати, з ним грати
З ним битися, перекидаючись силами
Подякувати йому, а він - зґвалтувати
Кинувшись з ним в любов,
крізь нього себе відтворювати
Через нього рости
і проростати таким чином
у людській церкві побравшись»
- Вітольд Ґомбрович "Ślub"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923888
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2021