| Сторінки (1/16): | « | 1 | » |
Блакитне небо вбирає дитячі душі.
З-під завалів будинку солдат виносить життя.
У долонях потрісканих згорточки щастя байдужі.
Їх не врятували ні доля, ні укриття.
Обвуглені янголи крила підняли до неба.
Навіть у грізної смерті є до них співчуття:
Вона ніжно збирає серця, яким битися треба,
В яких було стільки часу, а тепер - небуття.
Вони мали співати тоненькими голосами.
В них попереду був не один десяток зим.
Вони досі лежать на грудях у мами.
Їхні душі - м‘які і легенькі, мов дим.
Вони закрили собою небо. О праведний Боже,
Невже ти дозволиш їм захищати нас без меча?
І я знаю, Україна таки переможе,
Та чи варте хоч щось смерті малого хлопча?
Дівчинка, віночком закосичена,
Хлопчик у штанці новенькі вбравсь,
Щоб іти в останню путь, присвічену
Заревом і вибухом нещасть.
29.05.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949947
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2022
Вивчити твоє тіло на дотик.
Завчити, як дати з історії.
Кожну родимку, кожен опік,
Усі лінії і мозолі.
І читати напам‘ять тебе ночами,
Коли наші душі розділені простором.
Залишати губами невидимі шрами,
Як подарунки й непрошені послуги.
Перепливати твої очі щоранку,
Потопивши у них пропасницю.
Рахувати уголос веснянки
Так уперто, як першокласниця.
Програвати твій голос в уяві,
Записати його у транскрипції.
І чекати твоєї появи,
Як чекають на волю з в‘язниці.
І тримати тебе за руку,
Міцну, як хороший віскі.
Поцілунками вбити муку,
Розгромити її, як військо.
07.06.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949936
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2022
Ніяк не вийде за межі перону мій нічний потяг.
А потяг до тебе ночує без ренти у мене в душі.
Протягом ночі гуляє думками протяг.
На протязі холодно мріям без вітру й дощів.
На лаві підсудних зібралися відчай і сльози.
Як лава з вулкану, пролився засудження клич.
Я їх судила судом за душевні морози,
За серця судоми і вічно безсонну ніч.
Я їх кляла за спаплюжений образ навіки.
І образи свої зберігала повік-віки.
Та на очі уже напирають сонні повіки.
Треба поспати - в небі парять зірки.
Кожної ночі купую квиток в твоє місто.
І кожного разу у вагоні немає місць.
Злий провідник шепоче дурниці без змісту:
«З міста не виїхати - знову зірвали міст».
10.05.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947428
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2022
Я не плачу - уже не залишилось сліз
Лиш німе питання «чому?»
Хочу, щоб ти під ковдру заліз
І розвіяв вже рідну пітьму.
Хочу просто хотіти. У чому ж вина?
Хіба я багато прошу?
Коли в двері без стуку увірвалась війна
У нову і вольну сім’ю,
Ми, як завжди, згадали Шевченків «Кавказ»
І Сосюри «Любіть Україну».
А вони? Що вони? - «ісполнялі пріказ»,
Крадучи чоботи для сина.
Нас з тобой розвело за мільярди зітхань,
В них я міряю відстань і ранки.
А вони хай зречуться своїх зазіхань:
У кайданах не зрушити танки.
Ми свої вже порвали, як казав «Заповіт»,
Ще давно - за часів Наливайка.
І Богдан помилявся, хмелиновий цвіт,
Оббивавши московськії ґанки.
Україно, прости, тих хто десь завинив
Пред тобою, за всіх перепрошу.
Та як крові пролити за цвіт твоїх нив
Треба, виб‘ємо силу ворожу.
І малиновий стяг тих козацьких дідів
Покладемо на братську могилу,
Щоб небесну блакить й позолоту степів
Передати для доньки і сина.
Хочу миру і мрій не згубити в житті,
Хочу бачити очі кохані,
Хочу жити у злагоді і доброті
І любити, неначе востаннє.
08.05.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947228
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2022
Моє натхнення відійшло у мандри.
Я вже давно чекаю на листи.
Які місця шукаєш - може, Анди,
А, може, Сени золоті мости?
Чи, може, заблукало десь в Берліні,
Не з того порту вийшло в океан?
А, може, ти з ялин знімаєш іній
В лісах Тайги або гори Монблан.
Куди писать тобі не маю й гадки.
Ти добре заховалось - визнаю.
Мені б твої манери і повадки
Відразу зарубити на корню.
Ти на прощання не сказало й слова,
Пішло собі, втекло без вороття,
А я залишилась сама сидіти вдома
З ідеями без права на життя.
Я мучаюсь без ритма і без рими,
Шукаю щось нове, та не знайду,
А ти пливеш в каюті субмарини
Морями Арктики холодної по льду.
Як довго я блукала білим світом.
Я облетіла Чилі і Перу,
Бентежила людей своїм привітом
Між синіх гір, в оселях Катманду.
І повернувшись в розпачі додому,
Нічого не довівши до пуття,
Я зрозуміла дивну аксіому,
А, може, відшукала сенс буття:
Не варті всі були мандрівки сушею,
Не варті і запливи по воді,
Бо ти сиділо весь цей час під грушею,
На нашій рідній, чарівній землі.
Ти не цікавилось, яка в Брюсселі осінь
Або, яка погода на Балі.
Ти любиш запах терену, і сосен,
І чорнобривців жовтих у дворі.
В твоїх вухах не Моцарт чи Бетховен.
В твоїх очах не замки й королі.
Там тільки явори і місяць повен,
Там тільки цвіркуни і солов‘ї.
05.05.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946754
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2022
Ця вічна Віра, що завжди в мені
Живе і змушує розквітнуть мрії
І шлях дає любові та надії,
Й життя стає, немов в блаженнім сні.
Чомусь я вірю в краще, вірю в чудо.
Чомусь вважаю, що воно близьке.
Не реаліст й ніколи ним не буду.
Женусь за щастям, хоч воно й слизьке.
Я в мріях житиму, я в мріях і загину.
Ще рано думку цю тримати на вустах,
Та смертю не злякати ту людину,
Яка у мріях завжди в небесах.
14.01.20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946753
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2022
Я - поет, душа моя - оголена.
Нас, поетів, хлібом не годуй -
Дай сказати, що на серці зболено.
Не суди, а в тім‘ячко карбуй.
Не суди - і будеш неосуджений, -
Так казали наші прадіди.
Рветься в генах стомлений і збуджений
Крик і зойк прийдешньої біди.
Ті секрети, що носив під серцем,
Ті думки, що вирвались з тенет,
Розкажи без меду і без перцю,
І нащадки скажуть: ти - поет.
Ну збрехав в житті ти раз чи двічі.
Ну сказав неправду ворогам.
Але спробуй ти пером у вірші
Замінити кілька рим і гам.
Ні, не вдасться. Ось у чому справа:
З пісні не викидують слова.
І поет не має навіть права
На нещирість чи легкий обман.
01.05.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946651
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2022
Як же я не бачила раніше?
Не помітила за лічені роки -
Ти завжди був поряд. Йшов неспішно
І торкався тінями руки.
Ти завжди був поряд. Не брехатиму -
Інколи я чула голоси.
Знаєш, римляни вклонялись фатуму,
А для мене доля - то є ти.
Ти був скромним, не давав підказки.
Хоч би раз озвався шепіт твій,
Щоб чекала я на нашу казку
І терпляче берегла надій.
Я не знала - то моя провина,
Але зараз вивчила достоту:
Ти був поряд. Я ж була єдина,
Кому ти усі роки і днини
Готував так тяжко і сумлінно
Всю безцінну ніжність і турботу.
01.05.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946650
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2022
Життя бере мене на абордаж
Щоденно, щохвилинно, щосекундно.
На шлюпках відпливає екіпаж,
А я повинна керувати судном.
Хапаюсь за кермо (не відпусти!)
Вітрила напинає вітер дужий.
Тріска, горбуша, сом і палтуси -
Єдині, хто залишились із друзів.
Морським вузлом зав‘язую волосся -
Пильную, аби раптом не коса.
Сама з собою в самоті на носі
Чекаю, щоб простили небеса.
На трапі завжди місце для одного.
В каюті капітана не шукай.
І не проси у моря ти нічого.
Ми в світ прийшли одні - не забувай.
Три крапки, три риски, три крапки.
Врятуйте душу мою!
Я стала сміливо на кладку
І камнем у море впаду.
10.10.21.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945983
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2022
Вона була тиха, як година у таборі.
Висока й струнка, як гітарні струни.
Її очі ховались, неначе у мареві,
Під вії чорні, неначе труни.
І сірі очі дивились ввічливо,
А часом злякано і стривожено.
Коли він втретє кричав: дівчино!
Вона шукала підтримки в кожному.
Вона бігла вулицями і бульварами.
Підбори скошувались, як солома.
А він йшов за нею і блимав фарами -
Хотів побувати у неї вдома.
Вона завертала за ріг, у кіоски,
Та вже було пізно, щоб ті працювали.
А він все курив гіркі папіроски
І натякав, щоб та не кричала.
Та їй пощастило - забудем деталі.
Тепер все нормально - живе, не хворіє.
Це все я пишу не заради моралі,
А тільки для тих, хто мене зрозуміє.
21.03.21
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945981
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2022
Вона ходила три рази направо.
І як тільки потепліло, носила шортани.
Та кому яка справа,
Нікого не чіпали
Подряпини на тілі й забруднені штани.
Її стрілки потекли від снігу,
Її губи - закусані до ран.
Червона від бігу,
Гаряча від сміху
І діє, як справжній капкан.
У волоссі солома і м‘ята,
У зубах жувальний тютюн.
У пам‘яті зрада,
В кишені помада,
А в серці нікчемний брехун.
«Ти знаєш, ніколи не варто,-
Казала весь час вона,-
Судити з азартом
По першому жарту
Блазня або сміхуна».
Вона була близька до суті,
Бо завжди у всі віки
З добра чи від люті
Ясні чи забуті -
Закриті людські думки.
25.04.21
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945878
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2022
Відстань - почуттів найгірший ворог.
Від міста до міста кривава дорога.
І буде в очах лиш турбота і морок,
Допоки лечу я до твого порога.
Впаду, поб‘ю пальці й коліна в пориві.
Чоло розіб‘ю у тебе на ґанку.
І сльози поллються, пекучі й щасливі,
Бо це лише сон, і в нас час лиш до ранку.
Тому поспішай: поцілуй, обійми,
Скажи, що ніколи такої не бачив.
Мій сум хоч на хвилю з собою візьми.
Я втратила силу і волю козачу.
Ганьба мені грішній, що в цюю годину,
Лиху і незнану моїми дідами,
Я мала нахабство кохати людину
І щастя своє маскувати сльозами.
В душі моїй вереск, а губи німіють.
Я маю сказати, та вже прокидаюсь.
Іще сотні слів твою душу зігріють.
Чи вірю? Чи знаю?… Хоча б сподіваюсь.
І все, що не сказано, піде на цитати.
І все, що не зроблено, ми встигнем зробити.
А поки є сенс лиш боротись і спати,
І по телефону весь день говорити.
13.03.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945877
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2022
I
Зима, і сніг, і заметіль.
Давно природа спочиває,
А на столі стоїть свіча,
Свіча невпинно догорає.
Стара хатинка все стоїть,
Не похитнеться ні на йоту.
По міцці тій могла і роту
Собі спокійно замінить.
Там за столом, коло вікна,
Старенька жінка все чекає,
Вже котрий день не спочиває
І плаче, й молиться вона.
Вже день і другий не зімкне
Своїх очей і на хвилину
Та все чекає тую днину,
Коли вже син її прийде.
Пішов давно вже – місяць? два?
Та й не згадає вже вона,
Коли ось так коло вікна
Найперше сина провела.
Ось свічка знову спалахнула,
Й, здається, в двері хтось постукав.
Ніхто би не почув і звуку,
Якби та мати знов заснула.
Та звісно, звісно їй не спиться.
Вона чекає лиш на них –
Листи, дай Боже, це не сниться,
Дай Боже, дочекалась їх.
Вже знову сльози навернулись,
Вже знов здригнулася рука.
Живий! Живий! Це не почулось.
Ой, як же довго та ждала.
Вона чекала і чекала
На звісточку хоча б малу.
І вже та свічка догорала,
Та все вона не припиняла
Свою одвічною мольбу.
Нарешті всі її чекання,
Безсонні ночі й місяці,
І днів безмежнеє мовчання
Вже хоть до чогось привели.
Вона тримала той конверт,
А сльози, сльози все лилися,
І сина любого портрет
Перед очима опинився.
Вона розкрила папірець,
На бік вже голову схилила
Й на вогник свічки на кінець
Свій томний погляд опустила.
II
Лист сина
«Пишу тобі я знов і знову,
Пишу і вдень і уночі.
Під тихим спалахом свічі
І під воєнний спалах грому.
Вже неважливо, хто кого,
Вже неважливо, як далеко,
Та я дойду хоч в холод, спеку,
Хоч ту й хатину замело.
Та що ж це, що ж це я кажу,
Не можу зараз повернутись.
Я все ж герой, хоч б не запнутись,
Та я герой і докажу.
Матусю люба, ти не плач,
Прошу я трішки зачекати,
Та мушу землю захищати,
Бо я герой, а не втікач».
Він дійсно вірив в те, що каже,
Він дійсно вірив, що герой.
Ще не була зіграна роль,
І мати знала – час покаже.
Та хоч в своїх очах він був
Вояк, де шлях без вороття,
Та у душі він ще дитя,
Ще мамин погляд не забув.
Ще юне серце калатало,
Ще молодий сочився дух,
Хоч йди й бери у руки плуг
Чи запрягай коней у рало.
Та все це, все це не для нього,
Він хоче буть одним із тих,
Хто в рядах перших, захисних,
Ще завоює перемогу.
III
Шлях додому
Гілки колючі дряпають долоні,
В повітрі запах сосен і вогню,
А на обличчі ні сліда жалю,
Лише жага дістатися до волі.
Злі зарослі пройшлися по щоці,
Залишивши по собі шрами й рани,
Можливо, не зійдуть вони роками,
Та не важливі вже дрібниці ці.
Він йде крізь терни, крізь чагарники
Він йде до цілі, не зважа на втому,
Лише б скоріше опинитись вдома.
Скінчились вже і їжа й сірники,
Та й більше цього – вже скінчилась віра,
Уже надія в серці не живе,
І коли смуток у думках спливе,
Лише любов не опускає крила.
Цей молодий солдат іде додому,
Він повертається із темної війни,
Вже листя опадає восени,
А він все йде – не треба він нікому.
Лише матуся вдома не дождеться,
Лише вона чекає дунь у день,
Її привітне личко, що лишень,
Почує голос сина й усміхнеться.
Він зупинивсь холодний, одинокий.
Він сів, дістав папір і олівець.
Вказав “кому”, “від кого” й на кінець,
Почав свій лист сумний , тяжкий, глибокий:
“Дорога мамо, спиш ти чи не спиш?
Чекаєш чи уже немає змоги?
Чи носять тебе твої кволі ноги,
Чи в ліжку безкінечно ти лежиш.
Я вже іду, я скоро повернуся.
Чекати ще недовго, почекай.
Ти своїх ніжних рук не опускай,
Як прийду, то до них я пригорнуся.
Я сумував, і ти, напевно, теж.
Кажуть, війна – це діло одиноких,
Безжалісних, сміливих і жорстоких,
З коханням в серці в неї не ввійдеш.
Я вірю в те, що правильно вчинив.
Ми маєм захищати рідну землю,
Та вже чуже й своє не відокремлю,
Уже змішались стани і чини.
Таке безглуздя сварки і війна,
Таке бездум’я чвари і образи,
Таке дурне, що не второпать зразу:
“Навіщо людству взагалі вона?”
Війна, ти безперервно губиш долі!
Без перебору ти калічиш їх,
Лише для власних жалюгідних втіх,
Твоїм насильствам годі вже й доволі!
Якби весь світ почув мою мольбу,
Якби до тями вже дійшло любому:
Старому, зрілому чи вічно молодому:
“Пора вже припинити цю війну”.
Він склав конверт, наклеїв зверху марку,
І знову відійшов у дальню путь.
Йому ще довго в мандрах оцих буть.
Він йтиме довго, йтиме до останку.
2018-2019рр
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945816
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2022
Помолися за мене, там, на висоті пташиного польоту,
Де є лише клекіт ґав і зірковий пил.
Помолися за мене, за моє щастя й свободу.
Помолися за мене, бо я вже не маю сил.
Ти вмієш літати туди, де немає роду людського.
Ти можеш просити за тих, хто давно вже не вірить в богів.
І життя відкриває тобі потайне своє коло,
Де янголів стільки, скільки на фермі кролів.
Попроси там за мене, за мою сім‘ю і родину,
За тих, кого люблю і за тих, хто любить мене.
Там тобі не відмовлять, наївний ти Божий сину,
А на землю не йди: щира ласка тут швидко мине.
Тут підозрюють чесних, щедрих і відданих
У тому, що самі накоїли або ж планували зробити.
Бо так легше прожити - серед калік і скривджених,
Коли сам не в змозі вільно у небо взлетіти.
Не те щоб смертні бажали ближньому смерті.
Просто заведено так із старезних віків,
Що в людини вуха практично стерті,
Аби чути лише своє «я» серед сотні голів.
26.05.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945815
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2022
Вона була тиха, як година у таборі.
Висока й струнка, як гітарні струни.
Її очі ховались, неначе у мареві,
Під вії чорні, неначе труни.
І сірі очі дивились ввічливо,
А часом злякано і стривожено.
Коли він втретє кричав: дівчино!
Вона шукала підтримки в кожному.
Вона бігла вулицями і бульварами.
Підбори скошувались, як солома.
А він йшов за нею і блимав фарами -
Хотів побувати у неї вдома.
Вона завертала за ріг, у кіоски,
Та вже було пізно, щоб ті працювали.
А він все курив гіркі папіроски
І натякав, щоб та не кричала.
Та їй пощастило - забудем деталі.
Тепер все нормально - живе, не хворіє.
Це все я пишу не заради моралі,
А тільки для тих, хто мене зрозуміє.
21.03.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945703
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2022
Інколи думаю собі тихенько,
Неначе бачу видіння,
Що після смерті моє серденько
Проросте гілками й корінням.
Що мої руки потягнуться вгору,
До неба, до хмар далеких,
А в моїх косах в весняну пору
Зів’ють гніздечко лелеки.
Я бачу місяць над власною кроною
І чую шелест своїх сусідів,
І ясні зорі спадають короною
На тихі молитви друїдів.
І діти малі обіймають стовбур,
Шукають гриби під опалим листям,
А поряд якийсь дурнуватий бовдур
Ламає руки мої і кисті.
Можливо, він ними топитиме хату,
А, може, змайструє гучну сопілку,
Та я вже не зможу пташок обіймати,
І в пічку закинуть живу мою гілку.
Невже він не міг ухопити гілляку
Оту суху, що більше не диха?
А, може, здуріло воно зпереляку,
Що сміло створити зі мною це лихо?
Поплачу я трохи і сестри-берізки
Мене заспокоють своїми плітками
Про вербу, якій обірвали всі кіски,
Про дуб, що тріщить від сокири роками.
«Та ми не здаємось!», - кричали красуні.
Мигтіли сережки і білі фуфайки.
«Хоч шкода втрачати гілочки юні,
Та ми не боїмося злої нагайки».
Ходила бабуся старенька і квола,
Збирала шипшину, а, може, бузок.
Шукала очима сліпими довкола
Зручний і надрубаний кимось пеньок.
Тепер вже не треба бабусі шукати
За неї зробили це дужі дядьки
Нарешті вдалось всі дерева зрубати.
Сідай, куди хочеш, не ліс - а пеньки.
18.04.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945702
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2022