| Сторінки (1/26): | « | 1 | » |
Морок підморгує - знову фліртує.
Знає падлюка: вчергóве не встóю.
Воля слабка. Підлаштуюсь під гру я.
Вип'ю для мужності трохи настою.
Морок на прив'язі держить потвору,
Знову злягаюсь із нею в кімнаті.
Друга потвора прийшла. Не поборю -
Грають зі мною падлюки крилаті.
Морок на мить відвертається раптом,
Пильність потвори втрачають зненацька.
Сили збираю, щоб вирватись градом.
Тисне ж на мозок ця гра чудернацька...
Ніж підбираю, шматую щосили.
Більше знущатися їм не дозволю.
Досить жахіть і насмішок злостивих.
Помах останній. Завершення бою.
Тихо навколо. Потвори замовкли.
Ляжу один в тишині нерухомій...
Сонце іскриться на стінах пожовклих.
Морок подох. Віддаюся утомі...
Очі розплющую: я у постéлі.
Мертва дружина. Дочка ледь притомна.
Бризки багряні по стінах, по стелі...
Знищила. Все. Онейрóїдна бомба.
(Онейроїд (лат. oneyros — сон; лат. oneyroid — подібний до сну) — змінений стан свідомості з напливом сновидних візій, фантастичних переживань, які, на відміну від галюцинацій, мають завершений сюжет, цілісний зміст. Один із симптомів шизофренії.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986977
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2023
Звідки черпати енергію? Витекла.
Вени — траншеї, спустошені повністю.
Постать коханої, бережно виткана,
Стала химерною відьмою-провістю...
Це параноя, реальність чи вигадка?
Подихом знову затьмарює голову,
Поглядом манить, затягує в неводи,
Колами водить від жару до холоду.
З нею відчуємо пекло і небо ми,
Після ж — залишить свідомість розколоту.
Соки останні вбирає без поспіху,
Грає коханням мучителька-пасія.
Бачу лукаво-облудливу посмішку.
Вирватись хочу — не можу, у пастці я.
Гину один — без надії і прóсвітку...
Не втечеш. Не пручайся дарма.
Не надійся. Не буде добра.
Поглинатиму душу брудну —
Ти ж для мене як нут чи булгур...
Чарівнá. Смертоносна. Сукуб.
Від народження світу живу,
Розриваю щоразу по шву,
Наближаю омріяний день,
Аби полум'я пекла руде
Проковтнуло нестерпних людей.
"Спокушай, розтлівай і смакуй,
Убиваючи жертву слабку!" —
Настанову прошито в мені.
Для людей я — неначе магніт.
Демониця. Коханка. Ліліт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986976
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2023
Втягаючи кожною пóрою настрої міста півсонного,
Укотре впиваюсь порóю для роздумів, мрій і очікувань.
Прикраси знімаю, звільняю усе, що ховала під золотом.
Нарешті з'явились! Зготую канапки, подам і аджику вам.
А поки їсте, сторінками минулого втішуся подумки.
Щоденник, чорнилом і кров'ю написаний, звільнюю боязко.
[i]Батьки заганяють байдужістю й криками глибше у потемки.
До волі доволі нескладно прорватись: мотузкою, поясом.
У кому відправити б всі почуття і емоції болісні,
Здобути би силу поставити крапку, не кому, у трилері...[/i]
До щему знайомі рядки безвідрадної темної повісті.
Із часом навчилася жити, долаючи спогади тригерні.
Із часом з'явилися друзі, заховані в закутках розуму.
Читаю щоденник - момент як зустрілася з ними на дóсвітку.
[i]Казкова ельфійка, смішна Синьоока, вмивалася росами,
А поруч - військовий-поет віртуозно так здійснював розвідку.
[/i]
Мене прийняли - розцвілá серед друзів, відчула: хороша я.
Зігріли словами м'якими і світлом дорогу прикрасили.
Без них не жила - існувала: слабка, непотрібна, спустошена.
Ввели в нереальну реальність любов'ю й смішними гримасами.
Утрьох пліткували про вірші, кіно, про людей і про зорі ми,
Ковтками повільними пили щоденні пригоди і випадки.
Розмови відверті були непідробно живими й прозорими.
Свої імена у промíжку між серцем і мозком ви випекли...
Чомусь віднедавна приходите тільки надвечір на хвильку і
Невдовзі зостанусь одна із пекельними муками й болями.
Читаю щоденник - вкарбовую літери-спогади випуклі.
Заходять убивці, щоб знищити óбрази рідні і погляди...
- Читає щоденник і марить - живе в неіснуючих вимірах.
- Іване, скоріше пігулки давайте - хай вип'є і звільниться.
- Приймає нещасна. Здолає хворобу, аби тільки вірила.
Стікає сльоза кришталево-прозора по зранених вилицях.
З дитинства хворіла бідненька, батьки ж лікувати відмовились.
Тримали в підвалі. Із плином років збожеволіла дівчина -
Уява нещасної виткала всесвіт нещадно-промовистий.
- Таке споконвіку стається, Іване. І це не закінчення...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975489
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2023
Беру участь в поетичному конкурсі Віршометрія в телеграмі, де, винонуючи певні завдання, потрібно писати вірші. Нещодавно до одного з таких завдань написав вірш, надихнувшись картиною української художниці Катерини Білокур.
Мерзенно-нікчемний потвора-філістер, дождався таки рандеву?
Солдатом ти звався, вбивав же пречистих! За ЦЕ на шматки роздеру!
Підношу букет - на могилах зібрала, убитих тобою дітей.
Їх пахощі втягнеш - по венах-спіралях отрута наростить свій темп.
Конвульсії звідки? Зчавила ядуха? Дельфінію скажеш мерсі́.
Такий безпорадний у марних потугах, найгірший з усіх омерзінь.
Розпечені лілії висмалять серце, за ницо відняті життя.
Троянди-шипшини, нещадні як Цербер, поламані пальці з'їдять.
Благаєш пощади даремно у мальви - корінням в очах проросте.
Хай нутрощі страхом смердять аномальним - не скажеш мені намасте́.
Подохни нарешті! Шакали-лелеки, ви яйця йому відірвіть,
А соняхи чорні, мов чудо-таблетки додайте пекельних жахіть.
Омріяний фрі́ссон, симфонія помсти - убивця розплату пізнав.
Моя ікебана укрила всю постіль. Йому не поміг і "мінздрав".
Вендету квітучу веду делікатно,
Іду я за кожним убивцею-катом.
Прокинулась відьма - безбоязна, мстива.
Розплата кацапів нарешті настигла...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964125
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2022
Демоне, ну ж бо, приймай. Я чекаю.
Да́ток підношу розкішним врожаєм.
Листя подохле слугує вахтером,
Плоть обіймає нової Венери.
Кров у калюжі - Єлені Прекрасній
Стати судилось багряним причастям.
Чоботи мої намокли і очі -
Демон за жертвою йде неохоче.
Краплі шматовані валять із тверді,
Трупи чергові підношу роздерті.
Їхні фігури - немов хризантеми.
Чом не приймаєш, володарю темний?
Голос одвічний волає щомиті:
"Жертв я чекаю, що кров'ю умиті!
Холод, тумани... Завдання нетлінні:
Пазли-кістки відшукай же у тінях!"
Час депресивний між "до" і "опісля"
Демон зігріє наказом: "Розвійся."
Муки і крики - яснІ пекторалі -
Жертвам прикрасять їх шиї зів'ялі.
Горе-природа дрімоту відчула
І потонула в черлених намулах.
Снігу чекають озера і сквери,
Щоб приховати десятки померлих.
Тільки от потяг вбивати не в'яне,
Демон чекає подачок жаданих.
Цю - забракує, ту - прийме з бажанням.
Сіється мряка. Для когось остання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963033
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.10.2022
Фантом понурий з відблиском пустих очей?
Єдині друзі - булінг, вічний хейт і шейм?
Ідеш кудись, немов самотній скоморох?
Я обійму. Давай поплачемо удвох.
Дитя депресії, аб'юзу, ОКР?
Свідомість хворобливу наче хтось роздер?
Поразок значно більше, аніж перемог?
Я опов'ю. Давай поплачемо удвох.
Каркас хиткий ламає озвірілий люд?
Печаль - сестра твоя, а ненька - дика лють?
Думки заполонив майбутній некролог?
Я пригорну. Давай поплачемо удвох.
Похмурий Жнець окутав мороком своїм?
Ідеш до Гель, що виє залюбки: "Ходім!"?
Струмок життя твого вже майже пересох?
Я обів'ю. Давай поплачемо удвох.
Отруйний ніж рве ахіллесову п'яту?
Снаряд Антиамура криє на льоту?
Молитву вкотре ігнорує твій лжебог?
Я притулю. Давай поплачемо удвох.
Кричи, будь ласка, друже! Верещи щосил!
Твоєму ж гореболю заздрить сам Есхіл!
Я знаю. Бачу. Відчуваю те ж саме -
Одному дуже важко розгребти замет.
Накриє тонна грізних почуттів-лавин,
Повипадає з механізму кожен гвинт...
То поки ти живий і я ще не засох,
Благаю: обіми. Поплачемо удвох.
(Скоморох - за часів стародавньої Русі – мандрівний актор.
Піти до Гель - у скандинавській міфології вираз, що означає померти.
Есхіл — давньогрецький трагік, автор класичної трагедії.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958943
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.09.2022
Викидень...
Витягли руками тіло ненароджене.
Злидні ви!
Крики. І волосся моє розкуйовджене.
Мамою
Вже не бути. Стала зраненою птицею.
Стратою
Стала куля, в тіло випущена вбивцею.
Виродки!
В дім прийшли убивці підлі, недороблені.
Виблядки!
Долі наші вами, сYku, перетрощені!
Нав©л©ч!
Кожна ваша дія небеса відлякує.
Потолоч!
Пика люта орка сатаністським знаком є.
Згинете!
Люті злої стане на усіх вас грішників.
Здохнете!
Всі прокльони світу для російських кривдників.
Ві́ршами
Рідними містами будем звеселятися.
З іншими
Мріями-думками будем прокидатися.
Вільними
Танцями на мертвих вбивцях закружляєм ми.
Чистими
Землі стануть знов од куль ворожих, світлими..
Бачимо. Знаємо. Віримо і зможемо!
Всю москальську падаль точно переможемо!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955643
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2022
Цей вірш пишу лише для себе -
Усі думки й переживання тут.
Отак сиджу один під небом,
А ізсередини тривоги рвуть.
"Все добре. В нормі. Я в порядку."
Кажу́ і рідним, і знайомим знов.
Для них здаюся сильним дядьком.
Кістки натомість. М'ясо. Сльози. Кров...
Помер я, ма́буть, ще узимку.
В ті дні багато хто помер навік,
Бо ж раз за разом без зупинки
Змивав надію зла страшний потік.
Впустив у серце грізний відчай,
Що тве́рдить: виходу нема. Кінець.
Він взяв оте собі за звичай -
Всі спроби жити звести нанівець.
Безвихідь ця - то моя шкіра,
Волосся зіткане з жахни́х розпу́к.
Бентежність, смуток, біль, зневіра -
Несамовита суміш злих сполук...
Лежу в окопі з другом-братом.
Під крик ворожої, як ніч, арти.
Приречений із автоматом.
Без мрії, віри, сенсу і мети...
19.07.22 - 5.08.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955462
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2022
Промінчик сонця доторкнувся вуст,
І посмішка осяяла моє обличчя,
Попід ногами гілочок соснових хруст,
Ходити в ліс із татом був наш звичай.
Він так обожнював ці аромати,
А з часом полюбила їх і я.
Соснові шишки вчив мене збирати
І милуватись співом солов'я.
Пояснював, які гриби безпечні,
Бо я збирала гарні мухомори,
Показував які у рака міцні клешні,
Які безмежні і прекрасні в нас простори.
Ми ночували з татом у наметі.
Сузір'я бачили на небозводі.
Здавалося, були одні на всій планеті
І розчинялися удвох у цій свободі.
Ми прокидались вранці разом з лісом,
Я бігала босоніж по росі,
Ми вдвох були неначе під навісом
Із затишку, любові і краси.
Промінчик сонця доторкнувся вуст
Я - в лісі нашому, а ти на фронті.
Тепер із сином, тато, чую хруст,
Та наша зустріч вже на горизонті!
Навчив любити ти принади лісу.
Тобі я вдячна, хай далеко ти.
Я вірю: ми пройдемо цю завісу,
Знайому стежку зможем віднайти!
Автори: Анастасія Тригуб та Сашко Негрич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953948
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2022
А ти живи!
Рости і розкривайся.
Я чую звук твого серцебиття.
Вперед іди
І точно не здавайся.
За тебе я віддав своє життя.
А ти живи!
Дорослішай щоденно.
Відкрити цілий всесвіт маєш ти.
Мене люби
Так ніжно й сокровенно.
На фото мою посмішку знайди.
А ти живи!
Кохай і помиляйся.
Хотів би так побачити тебе.
Прошу: живи!
Подорожуй! Навчайся!
Надія в серці твоїм хай зросте.
А ти живи!
І тільки не лякайся,
Коли відчуєш, наче хтось позаду.
Не бійся! Йди.
Не плач, а посміхайся.
То йтиму я з тобою, люба, - тато...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953662
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2022
Зневажена, зруйнована, зґвалтована,
Хоча іще ні разу не цілована.
Загублена, розгублена, розбита
ПроклЯтими руками московита...
Блаженні сімнадцять, юнацькі літа,
Щаслива, невинна і наче свята...
Лишилось від днів тих лише відголосся.
Ту ніч не забуду, як все почалося...
Тоді вже укотре ховались в підвалі,
Та двері відкрили воЯки зухвалі.
Побили батьків і підстрелили брата,
Забрали мене й почалАся розплата.
У темній кімнаті, на ліжку брудному
Спочатку віддала я плату одному.
Та то підготовка була, а не кара,
Бо орків стояла ще ціла отара.
Розплата болюча, розплата глибока.
Свідомість втрачала, дивилась впівока.
Їх стільки булО, що я збилася з ліку.
Ті ж морди лихі не забуду довіку.
Синьці на руках, мішки під очима,
У тіло вросла їх огидна щетина.
А подих сп'янілий смердючий у шию
Здавалось, ніколи уже я не змию.
Ні сльози гіркі, ні непевні вмовляння
Спинить не могли їх потворні бажання.
Страшнішого я ще не знала страждання,
Де кожна розплата була мов остання.
Як тільки хвилина спочинку давалась,
Від звуків на вулиці знову здригалась.
Тремтіла у темряві, наче проклЯта,
Молилась за маму, за тата і брата.
Я втратила сон, надію і віру.
Їх злості і жадності стало надміру.
"Це точно кінець" - в думках пролунало,
Та постріли поруч почула я в'яло.
А далі усе - як кіно на екрані:
БулА ж я немов в наркотичному стані.
- Тут є ще одна, - пролунало здаля.
- Тепер ти в безпеці, невинне дитя...
Як винесли з пекла мене - я змарніла,
Бо дівчина поруч лякливо сиділа.
За нею - іще кілька юних дівчат,
А наші насильники - мертвими в ряд.
Хтось ковдру накинув на мене, напевно,
Зігрів, обійняв, заспокоїв душевно...
Коли ж зрозуміла: відбУла арешт,
До тями прийшла назавждИ врешті-решт.
- Жахіття скінчилось, - сказали мені.
Тривало воно вже аж двадцать два дні...
Коли ж опинилась в обіймах у мами,
Ридати почАла я знов до нестями.
Насправді до того я й гадки не мала,
Що втратила більше, аніж уявляла.
Падлюки ті вбили маленького брата,
Забили до смерті беззбройного тата...
Стояли ми з мамою двоє у трансі:
Живі-неживі, немов в дисонансі.
Дивились на нас хрести із землі.
За що нам це все принеслИ москалі?
Для чого прийшли? Навіщо вбивали?
Навіщо дівчат і жінок ґвалтували?
Ви покидьки, звірі, тварюки, вар'яти.
Ми вас проженемо із нашої хати.
Ці двадцять два дні я вам не пробачу.
Повірте: умієм давати ми здачу.
ПідУть наші хлопці і наші дівчата
І бУде вам пекло, тупі москалята.
Хай тіло болить ще і сльози на скроні,
Зберемо ми сили і стиснем долоні.
Ми вам помстимОся за кожну дитину -
Віддяку ж бо вміємо дати глибинну.
Тому не розгублена я, не розбита,
Хоч тіло пізнало "любов" московита.
За всі оті дні, що була розіп'ята,
За вами іде уже моя розплата!
(Написав його ще на початку квітня.
Тоді було багато повідомлень
про зґвалтування жінок, чоловіків та дітей.
Думки і переживання тоді вилились у такий вірш.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953648
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2022
Рано чи пізно зустрінемось знову,
Хитросплетінь не шкодує нам доля.
Довго шукала той слід вітру в полі,
Очі зникали в тіні́ загадковій.
Ми розбігались, та знову в єднанні
Нас поглинали тілесні бажання.
Світло і темрява вкотре на варті,
Бо почуття наші знову на старті.
Знай: у полоні терпкої спокуси
Ці відчуття смакувать не боюся.
Миті єднання, як вічність, звабливі...
Кажуть, кохання підносить на крилах.
Знаю: нам заздрили Єва з Адамом,
Як ми кохалися під нашим Храмом.
Храмом любові, спокуси і ласки.
Стали ми в'язнями своєї ж пастки.
Всесвіт новий ми відкрили в бажаннях,
Щастя пізнати вдалось..., та прощання
Не забарилось, як змій той спокусник,
Болю завдало оголеним душам.
Біль первозданний, як ми із тобою.
Ходимо колом, розпалені грою.
Так полюбили прокля́ті контрасти.
Пристрасно. Боляче. Тільки б не впасти.
Радість отруйну і біль солодявий
Ми поєднали у нашій забаві.
Хай розійдуться стежки поступово,
Рано чи пізно ж зустрінемось знову.
Вірш написаний із давньою подругою Марією Мельник.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953285
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2022
- Ангеле, не починай!
- Демоне, невже боїшся?
Виходь і виклик мій приймай,
Вже в темряві своїй не причаїшся.
- Ангеле, пусти, пробач.
Ми надто різні, ти це знаєш.
Після поразок і невдач
Невже надію ще плекаєш?
- Так, надіюся на Бога одного,
Він мій Творець, Володар світу.
Не буде дня і часу мирного,
З тобою мучитимуся довіку.
- А я надіюся на себе,
Хоча і вигнаний з небес.
Лети назад собі на небо,
Бо ж я захоплю світ увесь.
- Я - щастя справжнє у раю,
А ти приречений страждати.
Ти владу хтів би мать свою,
У сіті всіх людей спіймати.
- Я ж Єву спокусив, ти знаєш.
І зможу навернути всіх людей.
Хоч ти іще над ними владу маєш,
Та я стаю сильнішим день у день.
- Ангели дарують людям спокій,
Бо ж охоронці й Божі слуги ми.
Оберігаємо всі душі одинокі
Від холоду, печалі і біди...
Триває поєдинок цей роками.
Хтось знищить, хтось врятує світ.
Але ж є Бог, він завжди поміж нами
І в кожному залишить благий слід.
Молімося ж бо люди безупинно,
Не за горами вже наш судний час.
Лише добро творити ми повинні,
Хай пекло зникне. Рай чекає нас.
Вірш написаний із подругою Галинкою Довганюк
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953283
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2022
Пиши, дзвони, не забувай.
Тримайся й за розлуку вибачай.
У сні мене ти зустрічай,
На вушко шепочи: "Тримай".
Прокинусь вранці. Знову я одна.
Порожній всесвіт, музика сумна.
Перед очима дивна пелена,
Не допоможе келих терпкого вина.
Без тебе я на чужині.
Тут довго тягнуться всі дні,
Душа страждає, серце у вогні.
Кохана, снишся кожну ніч мені.
Дістану фото - спогади про нас,
Їх не відніме невблаганний час.
Ще йде відлуння твоїх ніжних фраз.
Не хочу навіть грошей і прикрас.
Мила, у натовпі шукаю тво́ї очі.
Смак уст солодких згадую щоночі
І руки тво́ї лагідні дівочі.
Буває, голос чую твій співочий...
Мій рідний, твоя́ сила мене вражає.
І кохання твоє́ від землі відриває.
Кожне слово твоє́ мене окриляє,
А підтримка надійна завжди́ надихає...
Не зупинять нас відстань, незгоди і втома.
Буде́ ще під нами зім'ята солома.
Зустрінемось знову з тобою удома,
Бо наше кохання - проста аксіома.
(Вірш, написаний з подругою Галинкою Довганюк.
Він не доведений до ідеалу, як я намагаюсь зазвичай робити.
Та цього і не потрібно)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952613
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2022
Безмежні очі-океани,
Де кожна крапля - як нектар.
Втамують спрагу, зцілять рани.
В них потопаю - це не жарт.
Чарі́вні очі-зорепади,
Що світять вдень і уночі.
Світлішої нема принади,
Вони - то від небес ключі.
Співочі очі-колискові
Приспати можуть всі тривоги,
Думки очистять світанкові.
Без них іти не маю змоги.
Потужні очі-антидоти
Рятують зранені думки́.
У них дивитись можу доти,
Допоки зцілюсь навіки́.
Медові очі-кофеїни
Пробуджують від сну миттєво,
Дають енергію на зміни.
Дивитись в них - то так дієво.
Бездонні очі алкогольні -
П'янію, наче від вина.
Мотиви чую рок-н-рольні
І допиваю їх до дна.
Пекучі очі полум'яні,
Що розпалили дух свободи.
Вогні їх, теплі і багряні,
Зігріли серце від негоди.
Нестримні очі-джавелІни
Пробили враз мою́ броню.
Та залишили не руїни,
А сили вистоять в бою.
Ті очі - чайно-пелюсткові
Ввірвались, наче буревій.
Такі звабливо-загадкові:
Дивись - і просто шаленій.
Спокусливо-закличні очі
Заполонили на віки.
В них стільки світла скільки хочеш.
Віддав би все їм залюбки.
І кожен раз, як тії очі
В мої дивились знов і знов,
Було́ це вдень чи серед ночі, -
Я знав: взаємна ця любов.
Запам'ятаю їх такими,
Вони ж бо справді рятували.
Свої́ми іскрами палкими
Життя в мені розігрівали...
Ті очі, щирі і кохані,
В котрих життя уже нема,
Сьогодні бачив я востаннє...
В країні досі йде війна...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952466
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2022
На околицях міста старого,
Де зім'яте усе і крихке,
Де, здавалось, немає нічого,
Підібрав мо́є серце слабке.
Ти руїни мої приголубив -
Серед них орхідеї тепер.
Ти наповнив життям мої губи
І звільнив від колишніх химер.
Ти так солодко, м'яко і ніжно
Бинтував кожну рану на тілі.
Він вбивав мою ду́шу потішно -
Ти зцілив всі сліди обгорілі.
Бу́ло боляче, важко і лячно
Підпустити кого́сь хоч на милю.
Поглинав він мене необачно -
Ти ж умить підхопив мою хвилю.
Із тобою ця ве́сна - барвиста.
І набу́ли всі сенсу слова.
Нагорода моя особиста -
Після болю пізнати дива́.
Я кохаю тебе, сонцемилий.
І кохатиму до божевілля.
Шепотітиму за́вжди щосили:
- Ти - мій дім, мого серця спасіння.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952265
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2022
Здало́сь мені, що люди - як цукерки:
Обгортку мають і наповнення якесь.
Багно всередині чи феєрверки,
Шматочок світу або, навіть, світ увесь.
А й справді так буває, що людина
Найкращою здається із усіх істот,
А під обгорткою живе скотина,
Начинена коктейлем різних нечистот.
Буває, пакування ти відкриєш,
Де всі цукерки - справді бажаний десерт.
Та як скуштуєш - виплюнеш і змиєш.
Так і з людьми буває. Це життя концерт.
Буває непримітною обгортка,
А як розгорнеш - філігранний діамант,
Де присмак той і де жадана нотка.
Така людина - найдорожчий фоліант.
І кожен з нас шукає ту обгортку,
Забувши, іноді, про справжній склад душі.
Гірку знайдем, бажаючи солодку,
Бо начинку її не бачим в метушні.
Та просто так не виплюнеш людину,
Ту, у якій давно живе гнилий хробак.
Залишить бо бездонну порожнину,
Сумний, а іноді й болючий, післясмак.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952116
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2022
Я відпускаю. Чесно й добровільно.
Хоча на серці, знаєш, божевільно.
Хоча все тіло рветься у обійми
І так не хочу, чесно, бути вільним.
Я відпускаю. Ти ж його натхнення.
Колись його натхненням був і я.
Його любов - то світле одкровення,
То еліксир життя, мелодія.
Я відпускаю. Відрізаю з болем
Безмежну віру, що зросла в мені.
Я не заїм це горе профітролем -
Від зради біль панує на душі.
Я відпускаю. Розриваю вузол,
Яким нас пов'язали Мойри долі.
Зали́шусь із сумним холодним блюзом,
Без тиші, без свободи і без волі.
Я відпускаю. Тільки запевняю:
Розі́б'є він тебе неначе склянку.
Колись він і мені казав "Кохаю",
Але порушив кожну обіцянку.
Я відпускаю. Про одне благаю:
Коли не знатимеш, як далі йти,
Коли і сліду не залишиться від раю -
Я пережив цю зраду. Виживеш і ти...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951823
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2022
Хмари стягнулись.
Їх краплі важкі́.
Демон стоїть на порозі.
Лапи зімкнулись
На шиї моїй.
Знову під ним на підлозі.
Ті́ла тремтіння.
Голосу хрипи.
Тихо, бо демон звіріє.
Про́шу спасіння.
Тихі молитви.
Серце від жаху німіє...
Сонце рідненьке
Знов повернулось -
Це моя́ люба матуся.
[i]- Тихо, маленька, -[/i]
Демон звернувся:
[i]- Потім я ще поверну́ся.[/i]
Мамі не треба
Знать про розвагу.
Демон сказав:[i] - Таємниця.[/i]
Пі́ду до себе.
Потім від страху
Бу́ду півночі молиться...
Ранок надво́рі.
Мама цілує.
Мить - і вона на роботі.
В сво́їй коморі
Демон чатує.
Крики застрягли у роті...
Демон раптово
Ляльку дарує.
(В мене таких не було́ ще!)
Після ж розмови
Знову лютує,
Знов моє тіло розтрощить...
Свято дитяче.
Гості веселі.
Купа дарунків! Радію!..
Та все це значить:
Потім в оселі
Демон уб'є мою мрію.
Мамі сказати
Хочу. Навіщо?
Демон сміється:[i] - Не можна.
Треба чекати.
Ти будеш вища
І не така вже спроможна.
Братик твій, люба,
Той, що в калясці,
Гратися бу́де зі мною.
В нього все бу́де,
Наче у казці,
В іграх, що грав я з тобою...[/i]
Братик і мама -
Люди єдині,
З ким я насправді щаслива.
Морда ж лукава
Демона нині
По особливому хтива.
Я не дозволю,
Щоби страждали
Мама і братик. Ніколи!
Вирвусь на волю,
Щоби всі знали,
Демона щоб побороли!
Ранок яскравий.
Люди у формі
Демона арештували...
Голос ласкавий:
[i]- Сонце, ти в нормі?[/i]
Мамині ру́ки обняли...
Хмар вже немає.
Демон в полоні.
Вдячна за це я щоденно.
Та відбивають
Пульсом у скроні
Спогади за́вжди страшенно...
(Про систематичні зґвалтування.
Насправді довго думав написати щось на тему педофілії.
І слово демон довгий час здавалось
влучним для такої історії.
Часто переглядаю документальні передачі
про вбивства, маньяків, викрадачів.
І там ця тема теж постійно спливає.
До того ж гурт linkin park має чудову пісню new divide,
яку я подумки переробив і уявляю,
що це пісня-крик такої дитини,
яка замкнена поруч із тим,
хто мав би стати їй близькою людиною (тато, вітчим, дядько...),
а натомість став найбільшим страхом.
Все це і вилилось вчора у такий вірш.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951723
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2022
З тобою я пізнав, що значить Тихо.
Спокійний ти чи диво-ураган -
Тобі відомо, як приспати лихо.
Ти - мій зачитаний до дір роман.
З тобою я відкрив, що значить Тепло.
Байдужі вже зима і заметіль.
Хай вітер лютий б'є мені по ребрах,
Та ти зігрієш, ти назавжди мій.
З тобою я відчув, що значить Ніжно.
Є стільки сили у твоїх руках,
Та в них я тану, бо мені так втішно.
Таке буває, кажуть, тільки в снах.
З тобою зрозумів, що значить Сильно.
Навчився визнавати помилки́.
Оголюю для тебе добровільно
Найпотаємніші бажання і думки...
З тобою мрії втілені в реальність,
З тобою світ наповнений життям.
І так - це правда. Не проста банальність.
Я знаю: віриш ти мої́м словам.
Бо ж пізнаєш зі мною ти щоденно
Такі глибинні й щирі почуття.
Ти точно знаєш: це завжди́ взаємно.
Ти - сенс мого, а я твого буття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951655
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2022
Куди ступаєш, клятий окупанте?
Куди несеш ти сльози і плачі?
Хіба не чуєш - б'ють уже куранти
І відраховують твої останні дні?
Куди ти рвешся, темний супостате?
Твоя́ рука несе лише пітьму.
Прийшов сюди вбивати й руйнувати,
Та знай: тебе до скону не прийму.
Ступив на мо́ю землю ти даремно -
Тобі про це кричали звідусіль.
Чи ж не казав тобі ніхто, що то нечемно,
Коли невинним причиняєш біль?
Коли під гаслом бравого солдата
Випалюєш своє́ ім'я лукаве?
Винищуєш дитину, маму й тата?
Навколо сієш жах і зло криваве?
Як не казав тобі ніхто, то ми розкажем.
За Україну-неньку гідно стоїмо.
Як треба буде - ми усі поляжем,
Та рідний край у твої лапи не здамо.
Ми ж знаєм про любов, надію, віру.
Ми - вільні, наче в небі журавлі.
Ми проженем твою навалу сіру
Туди, куди поплили кораблі.
Бо ж українці - то незламна сила.
А ти - то прозомбоване лайно.
Повір: буде́ земля тобі немила.
Від наших рук, повір, піде́ш на дно.
Тож поживи ще трохи, окупанте.
Не допоможуть тобі сльози і плачі.
Ти винен сам, що б'ють уже куранти
І відраховують твої́ останні дні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951604
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2022
Уперше бачив сльози побратима.
Вони стікали стрімко по щоці.
Той біль, що заховався за очима,
Прорізував на волю шлях собі...
З тобою поєднала нас росія,
Коли безжально почала́ війну.
Країна ця - суцільна алергія.
Як досі існувала - не збагну.
А ми - зелені, юні, небувалі
Стояти осторонь не мали як.
Переплелися наші вертикалі -
Пізнали ми професію вояк.
Ти пам'ятаєш перший обстріл зранку?
Тоді стрибали з хлопцями в окоп.
А як удвох зустрілись вперше з танком
І тіло миттю охопив озноб?
Коли спустились разом до підвалу,
Де кільканадцять тіл лежало в ряд?
Заплакали усі від їх фіналу,
Та ти тримався - ти стійкий солдат.
Коли дзвонили мама і дружина,
Коли не знав, чи їх зустрінеш знов,
Коли так набридала ця рутина,
Ти все одно тримався. Далі йшов.
Ти анекдотів знав, здавалось, - море,
Знаходив спільну мову без проблем.
Ти смуток відганяв, печаль і горе,
Хай у само́го в серці - біль і щем.
Декламував завзято ві́рші Стуса,
А за секунду вже ішов у бій.
Глибокі очі, борода і вуса -
Такий усміхнений, такий живий.
Ми поріднились, стали ми сім'єю.
Мене ти братом називав не раз.
Я ж покохав і серцем, і душею
Того́, хто найміцнішим був із нас.
Кохати друга так парадоксально,
Якщо не маєш шансу на любов...
А ворог наступав уже тотально.
Раптовий обстріл. Вибух. Тво́я кров...
Ми напад їх відбили за хвилини.
Побіг до тебе, витяг турнікет.
Але заціпенів, бо із грудини
Стирчав холодний і німий предмет.
Навколішки припав я біля тебе
І обережно ледве припідняв.
По тілу промайнув болючий трепет.
Тебе трясло. Я щось тобі кричав.
- Тримайся, друже. Тільки не здавайся,
Задля дружини й сина ще живи.
А подумки на шмаття розривався:
"Заради мене сили віднайди".
Ти посміхнувся через силу наостанок -
Застигла посмішка навіки на лиці.
Та, попри те, що це останній твій світанок,
То не твоя́ сльоза скотилась по щоці.
Гадав, що бачу сльози побратима.
Насправді ж сльози падали мої́.
Той біль, що заховався за очима,
Прорізував на волю шлях собі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951193
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2022
Лютий. Сон. Четверта ранку.
Гул сирен замість світанку.
Я поддался произволу -
Сбросил бомбы две на школу.
Форма, армія, навчання.
Перше бойове завдання.
Надпись "ДЕТИ" возле дома -
Жалость русским не знакома.
З побратимами - в бліндаж.
Третій місяць - як міраж.
Я приехал на ученье.
Бью гражданских - загляденье.
Волонтерю в Чернівцях,
Хоч і сльози на очах.
Ты давай насилуй баб,
Убивай всех тех, кто слаб.
У руках моїх лопата.
Розпач. Хрест. Могила тата.
Снял кольцо с рукИ укропки,
Прихватил жене и шлёпки.
Виклик - вибух на вокзалі.
І страшніш стає чимдалі.
За трусы и унитаз
Каждого убью на раз.
Обіймаю тіло мами
І ридаю до нестями...
Мой любимый жив остался -
Мирными он прикрывался.
Прихистив сім'ю із Бучі.
МУки всіх людей - болючі.
С танка обстрелял поместье -
Пустошь ровная на месте.
ЖИла, вірила, любила,
Та війна відтяла крила.
Не доступны мне соцсети.
Гнилой запад, вы в ответе!
За свободу, за родину
БУдем битись без упину!
Мой сынок - герой от Бога.
С Украины привёз много.
Захлинетесь ви війною,
Ми ж бо стоїмо горою.
День-другой и я у дома
На душе моей оскома.
Вкус войны такой манящий -
Зверь во мне проснулся спящий.
Отыгрался на жене,
Сразу легче стало мне.
Безнаказанность такая
Мне по нраву, дорогая.
Нож возьму, пойду к соседу,
Разберусь я с ним к обеду.
Благодарен так войне,
Что глаза открыла мне.
Мирний день. Сімейне коло.
Хтось якесь промовить слово.
Біля дому грають діти.
Розцвітають перші квіти.
Весь у шрамах і синцях,
Та закінчився цей жах.
Ні - журбі і ні - печалі.
Ми триматись бУдем далі.
Втратили, на жаль, багато,
Та настало наше свято.
Ми - незламні українці.
Чоловіку - честь. І жінці.
Слава тим, хто в час навАли
Захищати зЕмлю стали.
Слава нашій Україні:
Сильній, вільній і єдиній!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950602
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2022
Червоний капелюшок,
Легке веснЯне плаття.
Продовжуєш рахунок
Із вогником завзяття.
Черговий юний блазень -
Покірний і зелений.
Ти - королева вражень,
Вони ж усі - нікчеми.
Ти - пристрасна левиця.
Твоя стихія - голод.
Даруєш те, що сниться,
А після - тільки холод.
Збираєш, наче пазли,
Серця їх невагомо.
Та що бажаєш скласти -
Лише тобі відомо.
М'яку, терпку, мрійливу,
Твою любов розбили.
І демоницю мстиву
Натомість розбудили...
ВдалОся полювання,
Бо жертва знов у пастці.
ЗдійснИш його бажання
В лихій пекельній казці.
Зруйнуєш нОву долю.
ЗавждИ приносиш шкоду,
Отримавши від болю
Якусь хоч насолоду...
Червоний капелюшок
І грація у рухах.
Ти вийшла з Попелюшок.
Ім'я твоє - Розруха.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950521
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2022
Ще тільки день - і стане краще,
Ще тільки мить і зміниться життя.
Та з кожним днем стає все важче,
А день - як рік, а мить - як вічність вся.
Чому застрягли у рутині
Юнацькі мрії і бажання?
Чому заховані у скрині
Надії світлі й сподівання?
Ти ж пам'ятаєш, як горіли
У серці вогники жагучі,
Ти ж бачиш, як вони зітліли,
Залишивши сліди пекучі.
Чомусь і дні усі, і ночі -
Тепер неначе маскарад,
В якому грають сонні очі,
В якому зник увесь азарт.
І маски більше не потрібні -
Нічого вже не приховають.
Думки твої пусті й безплідні -
Не народившись, затихають.
І наче й добре розумієш:
Сакральне щось в собі вбиваєш.
Та іншим бути вже не вмієш,
Себе потрохи ти втрачаєш.
Хтось скаже, щиро і відверто:
Не пізно хмари розігнати
І смугу цю пекельну стерти.
Та звідки сил для цього взяти?
Отак і крутишся по колу
І де кінець цьому не знаєш.
Доспівуєш останнє соло,
Неначе свічка догораєш.
Повіриш ти, що стане краще?
Повіриш ти, що зміниться життя?
Ти знаєш - ні, бо буде важче,
Бо день - як рік, бо мить - як вічність вся.
3.09.20-26.09.20
Відредаговано 10.06.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950508
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2022
Філіжанка кави з присмаком любові.
Ти - у Маріуполі, я - одна у Львові.
Ти тримаєш стійко міста оборону,
Я тримаю міцно вдома охорону.
Поруч із тобою друзі-побратими,
Вдома коло мене сплять донька із сином.
Ще один ковток - каву допиваю.
Любиш ти мене, я тебе кохаю.
Ти забув про сон, їжу, відпочинок -
З орками триває довгий поєдинок.
Втома поглинає тіло поступово,
Бо бої запеклі йдуть цілодобово.
Я - мов нежива, всі думки з тобою.
Вдома, на роботі з болем і журбою.
Тишина вночі - розкіш недоступна,
Бо сирена знов верещить підступна.
Філіжанку кави заварю я вранці,
Вип'ю її швидко у німій мовчанці.
Номер наберу трепетно з любов'ю,
З вірою у те, що ти ще зі мною.
"Люба, я живий" - наче панацея.
Значить ще триває наша епопея.
Значить віджену я всі-усі тривоги,
Ти ж бо мій герой, вісник перемоги.
Роз'єднала нас відстань нездоланна,
Начебто сміється доля невблаганна.
Та не розірвати ниточку любові,
Що зв'язала нас разом із тобою.
Просто знай, коханий, я молюсь щомиті,
Всі думки тобою мої оповиті
Знай: тебе чекає пристрасна приманка -
Діти, я і кави тепла філіжанка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950116
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2022