| Сторінки (4/306): | « | 1 2 3 4 | » |
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=mREpPKAGqP0[/youtube]
Якось півночі сумної, я слабкий, шукав в сувої,
Знань химерних та цікавих, що не пам’ятають більш,
Я кивав, куняв я, кволий, як роздався стук раптовий,
В двері хтось тихенько стукав, стукав тихо наче миш.
«Гість то лиш» прошепотів я, «стукає неначе миш –
Гість то, і нікого більш.»
О, мій розум пам’ятає, грудень хмурий, піч палає,
Тінь вугілля на підлозі, що згоріло тут раніш.
Мав на ранок я надію, що читаючи розвію
За Лінор всю безнадію – безнадію суму гірш –
За ім’ям її небесним, ангельських імен не гірш –
Тут яке не скажуть більш.
І шовків багрових кожний, шурхіт від завіс тривожний
Сповнював мене боязні, незнайомої раніш;
Щоб спинити дрож нервову, став повторювати знову:
«Гість це проситься сумує, стукає, неначе миш –
Запізнілий гість сумує, стукає неначе миш, –
Це лише, й нічого більш.»
Духом я зміцнів відчутно, та сказав було щоб чутно:
«Пан чи пані, Ви пробачте, Ви пробачте прошу лиш…
Дійсно я дрімав напевно, думав хтось у сні даремно…
Ледь помітно в двері стукав, стукав як скребеться миш.»
Двері відчинив непевний, то людина, а чи миш –
Темінь там, й нічого більш.
В темінь глибоко вдивлявся, боязливо дивувався,
Марив мріями такими, що ніхто не мав раніш;
Та була незламна тиша, й темінь тиші мовчазніша,
Лиш єдине прозвучало, я, «Лінор» - промовив лиш!
І «Лінор» - мій шепіт тихий, повернувсь луною лиш!
Він лише, й нічого більш.
В дім коли я повертався, всім нутром я розпалався,
Незабаром чую знову, стук сильніший ніж раніш.
«Ну, авжеж» кажу собі я, «ну авжеж, то вітер віяв;
Ти лише зараз поглянеш, й таємницю дослідиш –
Серце ти вгамуєш лищ, й таємницю дослідиш –
Вітер то, й нічого більш!»
Я відкрив вікно і бачу, як поважний гість неначе
Входить в нього крук величний, з тих, що вже немає більш
Він нітрохи не вклонився, не вітався, не спинився;
Наче цар, хазяйновито, над дверима всівся лиш –
Всівся він на бюст Паллади, сів понад дверима лиш –
Всівся, і нічого більш.
Потім чорна птаха мила, сміхом сум мій замінила,
Надто вже була серйозна, і суворіша ще більш,
«Поголився хоч ти друже» я кажу, «нам не байдужий,
Крук, що з берегу Нічного, давній чи старий скоріш,
Лорд мій з берегу Плутона, ти назви себе скоріш!»
Мовив крук: «Ніколи більш.»
Здивувався я немало, як це чітко прозвучало,
Хоч і сенсу трохи мало - недоречно трохи більш;
Бо зі мною будьте згодні, не жило ще до сьогодні
Тих хто бачив над дверима, звіра чи пташину лиш –
На своїй скульптурі б вгледів, звіра чи пташину лиш,
З іменем «Ніколи більш».
Круку втім, було самотно, каркнув з бюсту безтурботно
Тільки ту єдину фразу, наче вже нема ясніщ.
Слів надалі вже не чулось – пір’я навіть не стріпнулось –
Поки я шептав, що «Друзі відлетіли вже раніш –
Завтра й він мене покине, як надії ще раніш.»
Крук сказав «Ніколи більш.»
Вражений, як тиш зламала, репліка, що пролунала,
«Звісно,» мовив я, «цю фразу, що одна у нього лиш
Вивчити була нагода, бо співав його господар
Про тягар нудьги сумної, з тих пісень, або скоріш –
Панахиди по надії, скинути тягар скоріш
«Назавжди – ніколи більш.»
Все ще крук в оману вводить, в сміх, мій сум весь переводить
Ставлю перед ним я крісло, мудрувати щоб зручніш;
Потім грузну в оксамиті, й думи думаю розмиті
Хто він, хмурий і зловісний, птах, що темряви темніш –
Що мені сказати хоче, крук, що темряви темніш
Кажучи «Ніколи більш»?
Так, гадаючи сиділось, й говорити не хотілось
Пташці в очі, що пекли вже, в груди полум’я не гірш;
Цим та іншим переймався, головою опирався
На подушку з оксамиту, де була Вона раніш,
Де її на оксамиті, вже не буде як раніш,
Від тепер - ніколи більш!
Тут повітря загустіло, мов невидимим кадилом
Янгол поводив навколо, й навкруги розлив він тиш.
Крикнув я: «Невдахо! Бог твій, передав тобі цей спокій,
Спокій від Лінор утрати, зілля пий і сум облиш!
Зілля забуття ти випий, й згадку за Лінор облиш!»
Мовив крук: «Ніколи більш.»
«Вісник!» крикнув, "зла прояво! Вісник – птах, а чи диявол!
Чи тебе прислав Спокусник, чи пригнала буря лиш,
В край спустілий, втім безстрашний, де живу я бідолашний –
У будинку жахом повнім — правду ти мені скажи ж –
Є ж - бальзам у Гілеаді? Є? - скажи мені, скажи ж!»
Мовив крук: «Ніколи більш.»
«Вісник!» крикнув, "зла прояво! Вісник – птах, а чи диявол!
Присягнися Небесами – Богом прошу, знаєш ти ж –
Розкажи душі у щемі, що в далекому Едемі,
Діву ту вона обійме, що Лінор звалась раніш –
Діву світлу ту пригорне, що Лінор звалась раніш.»
Мовив крук: «Ніколи більш.»
«Демон, пташко, хай ця фраза – стане за дороговказа!
І тебе назавжди верне у нічну Плутона тиш!
Чорних пер не хочу бачить - згадку про обман це значить!
Бюст покинь понад дверима, в самоті мене залиш!
Вийми з грудей дзьоб кривавий, згинь з очей, мене залиш!»
Мовив крук: «Ніколи більш.»
Тільки крук сидів недвижно, дивовижно, дивовижно…
На Паллади бюсті тихо, він сидів – дивився лиш…
Тільки очі демонічним, жевріли вогнем предвічним…
Тільки лампа відкидала тінь його як і раніш…
Тільки вже з тієї тіні, я не вийду як раніш…
Не здіймусь – ніколи більш!
22.03.2022 Гречка Віталій
Це переклад з англійської «The Raven» by Edgar Allan Poe
Твір мовою оригіналу є тут
https://www.poetryfoundation.org/poems/48860/the-raven
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953449
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2022
Шуршали веера прелестных Муз,
Все навевая новые сюжеты
И налегке, забыв сомнений груз,
Творили все везучие поэты!
Легко скользили строки по листам
И образы – фонтаном многоцветным,
Фраз гениальных тьма, то тут, то там –
Вот это повезло сегодня смертным!
Исток щедрот божественных персон,
Был сам на удивленье прозаичным –
От Гебы* возвратившись Аполлон,
Муз угостил нектаром заграничным.
*Геба – богиня юности, которая согласно большинству версий мифа, разливала нектар.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953339
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.07.2022
Була б як думка тьмяна плоті суть,
Примчав би миттю я тоді крізь простір,
Не зупинила б відстань мою путь
В місця, де ти лишаєшся, у гості.
Нема різниці, хоч стояв би я
В краю, найдальшому з усіх від тебе,
Стрибає думка спритно по морям
І землям, де вона уявить себе.
«Та йой! Не думка я!» - ця думка вб‘є,
Вдаль не стрибну, коли тебе не стане,
Бо все з води й землі єство моє
І в стогоні моє дозвілля тане,
Стихії ці разом створили штиль
На морі сліз, що означають біль.
15.06.2022 Гречка Віталій
Sonnet 44
If the dull substance of my flesh were thought,
Injurious distance should not stop my way;
For then despite of space I would be brought,
From limits far remote where thou dost stay.
No matter then although my foot did stand
Upon the farthest earth removed from thee;
For nimble thought can jump both sea and land
As soon as think the place where he would be.
But ah! thought kills me that I am not thought,
To leap large lengths of miles when thou art gone,
But that so much of earth and water wrought
I must attend time′s leisure with my moan,
Receiving nought by elements so slow
But heavy tears, badges of either′s woe.
William Shakespeare
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953265
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2022
Якщо пропала думка – не вернеш,
Вернеться тільки як сама захоче.
Лови її замріяний творець,
При світлі дня й під покровами ночі!
Ми – люди, тому думкою живем,
Що навкруги – не завжди помічаєм.
Думки – то море, ним весь час пливем
І часто пекло бачимо ми раєм.
Коли сиджу, бувало, я один,
Приходить, часом, відчуття тривожне,
Що сам я – думка, і зійду як дим,
Крихке життя, як і видіння кожне.
Та сонце знову кожен день встає
І нові мрії йдуть старим на зміну.
Старе вмирає, що було твоє
Та проростає нове з цього тліну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953254
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2022
Тигре! Тигре! Зблиск вогню
В лісовій пітьмі ловлю,
Хто зумів створить таку,
Чарівну красу жаху?
В глибині чи в небесах,
Жив вогонь в твоїх очах?
Прагнуть крил яких він смів?
Хто вхопить Вогонь зумів?
Чий то хист, чи сил порив,
Жили твого серця звив?
І зачувши серця стук,
Лап жахливих вгледів рух?
Де ковадло й молотки?
Піч, де плавились мізки?
Чий ланцюг, що жах схопив?
Страх його заполонив?
Сльози як зійшли з небес,
Під списами зір-принцес,
Радий бачить він дитя?
Ти його? Як і Ягня?
Тигре! Тигре! Зблиск вогню
В лісовій пітьмі ловлю,
Хто посмів створить таку,
Чарівну красу жаху?
06.05.2022 Гречка Віталій
The Tyger
By William Blake
Tyger Tyger, burning bright,
In the forests of the night;
What immortal hand or eye,
Could frame thy fearful symmetry?
In what distant deeps or skies.
Burnt the fire of thine eyes?
On what wings dare he aspire?
What the hand, dare seize the fire?
And what shoulder, & what art,
Could twist the sinews of thy heart?
And when thy heart began to beat.
What dread hand? & what dread feet?
What the hammer? what the chain,
In what furnace was thy brain?
What the anvil? what dread grasp.
Dare its deadly terrors clasp?
When the stars threw down their spears
And water'd heaven with their tears:
Did he smile his work to see?
Did he who made the Lamb make thee?
Tyger Tyger burning bright,
In the forests of the night:
What immortal hand or eye,
Dare frame thy fearful symmetry?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953126
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2022
Між деревами щось незвичне,
Світлі тіні в лісній імлі…
Щось туди мене наче кличе,
Але важко ступить мені.
І хоч тіло напрочуд легке,
Ворухнутись не в змозі я,
Потихеньку у лісі смеркне,
Холодніше стає земля.
Вітер тихо колише віти,
Завмирає і знову дме…
Сяйво з хащі сильніше світить,
Заворожену душу зве.
Через силу відвожу очі,
Вже не бачу де стежка та…
Ніжно темрява щось шепоче,
Та холодні її вуста.
Раптом небо світліше стало,
Хоча тільки-но вечір був,
Відчуття, наче щось пропало…
Знав я щось, а тепер забув…
Вже давно повернувся в місто,
Все відоме і звичне тут –
І буденних подій намисто,
І до цятки знайомий кут.
Та коли понад вечір вийду –
Наче щось оживе в мені,
Наче наше життя – для виду,
Все навкруг, як мара у сні.
Я вдихаю на повні груди,
Бачу серце – воно твоє!
«Світла тінь?» – Твою думку чути…
І тебе ця цікавість вб‘є.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953067
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2022