| Сторінки (1/10): | « | 1 | » |
Помагайте, недолюдки,
Матір катувати!
Т.Г. Шевченко
Зростай, зростай,
моя дитино –
Росіє – дівчино-маля.
За тебе мати Україна,
Як та стурбована чайчина
Постійно дбала все життя.
І все, що мала – все віддала,
А ти таки доросла стала.
Як швидко роки ті летять.
І віддала ім’я красиве –
Імення древньої Русії
Щоби росла міцна, щаслива
І всенький раз була цнотлива
І поважала би усіх.
Ти підросла, шукати стала
Для себе в пару жениха
Всіх, до Камчатки перебрала,
Закабалила, обікрала –
Кривава вдача і рука.
А мати бідкалася – совість…
І віддала тобі духовність:
Письмо і церкву віддала,
А ти себе хрестити стала
З недбалих баб у генерали
І материнство продала.
Запродалась без честі й страму
З Орди поганцю-Чінгісхану:
Стягала з матері оброк.
Та все служила йому мило
Допоки наш король – Данило
Поганця військо не натовк.
А наша Січ.., коли козаки
Пішли на службу до поляків,
Під гнітом вся земля була.
І ось Богдан наш, неборака.
У гніві бив лихого ляха,
А ти під ковдру залягла.
А потім в Переяслав бігла:
Чомусь та дружба закортіла
І тут же зрадила її.
З поляками на лаву сіла
Матусю рідну поділила
І стала гірша від змії.
Кругом твої нечисті дії:
Роздерла Січ, гноїш в Сибіру
Чи в тебе бісові Боги?
Тебе запитую. Я ж матір:
- Коли ти будеш віддавати
Все пограбоване й борги?
Ах ти, Росіє – злюча бабо,
Як жаль, що матінка заслабла
Не піднімається рука.
А ти, як Хівря та цинічна
Нахабно в хату лізеш вічно,
Як та задрипанка бридка.
Ти вже у матінки не просиш
Сама береш, лишаєш босу,
Не вмієш рід свій берегти.
Хоч ти зросла, а розум й досі
В тебе, голубонько, дівочий
І стало більше пихкоти.
Потрібно матір пожаліти,
Вона не дасть тебе дурити
Де сестри скаже, де брати.
Тебе німкеня гарно взула
І так, що ти навік забула
Де корінь твій і звідки ти.
Зростай, Росіє, ти відстала
І справи ті, що гала-драла –
Усе до зброї тяготиш.
Боїшся, що всі люди чемні
Зупинять ті діла нікчемні,
Які від глупоти твориш.
Роки пройдуть… І що ти вдієш?
Вся постарієш, заслабієш
І станеш гірше сироти.
А де твої, Росіє, діти,
Що старість здатні пожаліти?
Так і загинеш в самоті.
Ти схаменись, чужих не слухай,
Які цвірінькають у вуха
Вони, мов зграя на стерні.
Коли усе твоє розтягнуть
В борги до боржників затягнуть,
Псом будеш вити на рядні.
І побіжиш, хвоста піджавши
З тієї вигрітої хати
Та учту справиш, так бува…
Подбай за викривлену долю
Ой, схаменись Росіє знову,
Поки ще матінка жива!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957167
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2022
Приснився сон: гучна левада,
(Діл монастирської землі),
На ній іде козацька рада.
Он два воли стоять в ярмі.
Кругом сніги, мороз лютує,
Димлять здалека димарі,
Та коні по дворах гарцюють.
Зібрались пізно козаки
З своїх віддалених острогів.
Рипіла морозно дорога
І діти, взувши чобітки,
Не бачивши в селі параду,
Збігались глянуть на леваду...
Прибув і гетьман наш Богдан,
Поважно стали в круг старшини,
Прибулі гості з Московщини
Розпочали свій балаган.
Кричав сердито до народу
Бутур – московський воєвода,
Онук Буй-Тура із Орди,
Що його цар прислав сюди
Від козаків дістати згоду
Цареві присягнуть чолом,
А цар візьме їх під крило.
Бутур, по суті – царський чин
Якому цар дав кличку Лин,
Бо він, як лин – туди, сюди
Петляв добренько без води.
Виходив з перепряг сухим,
І нашим хлопцям кошовим
Наговорив такого молу
Й схилив підтримати свої
Рядки сухого протоколу.
Яка була то давнина...
Мій сон по ній летить
Не присягала нам Москва
Козацтво боронить.
Стояв на небі дивний слід:
Три ангели сліпі,
А їх водив голота-дід
У роки золоті.
Вони, було, зібрались йти
До козаків на Раду
Та не пішли...
У тій тиші
Загавкала собака, мабуть.
Сон затремтів, миттєво зник,
І довго темрява диміла чадом,
Та бачу знову в небі лик
І раптом Доля визирнула з Аду,
Читаючи на сірому папері
Невдало-сірий текст,
А козаки проходили крізь двері,
В яких чорнівся напис: „СМЕРТЬ!”
Кружляли ангели. На дикому морозі
В них крильця опадали. Кіт на возі
Орла двоглавого із люшні видирав,
А я все спав і спав...
А в мріях нісенітниця верзлася.
Навіщо перед сном читав
Про ратні подвиги козацтва?
– Ви присягніть царю на вірність! –
Все під оферту крутить воєвода.
І тут у старшини озвалась гідність:
„І цар хай присягне! Тоді ми згода...”
І знову москалі бадьоро й голосисто
Торгуються на родовій біді,
Ці вічні трутні, Руссю не добиті, –
Сини Орди.
Стояли козаки похмурі на тій Раді,
Богун коня стривожено гнуздав,
А хтось кричав у спину:
– Батьку! Бога ради!
Та він наче не чув, не помічав
Серед громів зими у ніч помчав,
А з ним і низовий народ левади.
Морозні дні, може, діждуться волі,
Як сонце припече? А зараз таки голі
Від дотику гетьманської руки...
Та кожен має право на думки
Яких-то обирати друзів...
Левада гомоніла у напрузі.
Лишилася, десь, сотня старшини
І сам Богдан з полетом* на попрузі
Казав: „Не буде гірше нам, сини,
Ніж ці роки плачу й кровопролиття.
Давайте присягнем Московському
царю,
Щоб нам заступник був!”
Всі шапки зняли миттю
І поклялись... Кому?
Ні, не царю. Тому
Бутуру присягли –
Прибічнику Орди.
Історії шляхи лишили чорні згадки
То моя думка в сні петляла поміж небес:
То до біди зайде з думками обмінятись,
То з горем гомонить про спільний інтерес,
То долю запита про непорядки
І не могла та думка в сні піднятись
До тих вершин, де б мій народ воскрес.
Прокинулась, таки
Аж через три століття,
Коли давним-давно
На тій угоді – хрест!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957162
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2022
Наш Кия-град від родових традицій
Постав на Старокиївській горі.
На Хоревиці ріс і Щекавиці
З начал-початків княжої зорі.
Була доба сувора та неламка.
Крислатий вік пробігся крізь життя.
Тут, над Дніпром, росли величні замки,
І волхвів тішила година золота.
Чи знав той світ – ці верби і калини,
Гаї вишневі, ізумруд лугів.
Твоє роздоле серце Україно –
Зелений світ Дніпрових берегів.
Собори, шпилі, чайки довго пружні...
Окрилених мостів гігантський штрих,
Старі проспекти в пахощах від ружі,
Блискучий глянц потертих мостових.
Кудрявський спуск задумливо-зелений,
Рясний століттями каштановий обор.
І ті ж вітри, що ловлять старі клени
І хилять голови на гомінкий Подол.
Із давнини псалом співають дзвони,
Хрести святинь підносять новий світ.
І контур журавля на сонячний короні –
Ключ сьогоденних Золотих воріт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955966
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2022
Де б не був, завжди лишуся сином.
Ти мій світ, моя ясна зоря.
Найдорожча серцю, Україна,
Найрідніша дума Кобзаря.
Ти моя розрада колоскова,
Хлібосільна матінка-земля,
Мелодійна українським словом,
Київщина зоряна моя.
Я піду в твою блакить ранкову,
Стану на отаву лужини,
Удихну твої вітри медові
На яких росли мої сини.
Запалю поранкові горіння,
Кину житні зерна на ріллі.
Приросту в тобі міцним корінням,
Прикиплю душею до землі.
А як ранок срібною росою
Розпорошить зоряну гряду —
Над твоєю вільною сагою
Золотою зіркою впаду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955965
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2022
Народжений під знаком Водолія,
Серед зими, морозів і хуртеч,
Подавсь я з аргонавтами Орфея
Шукати Еврідіку у Пентей.
Відвертою і щирою душею,
Кохання пестив на краю світів…
Щастило мені більше чим Енею –
Піднесла доля аж троїх синів.
Вони, як пісня виспівана в серці
Високі і стрункі… Всі – блищики очей!
В сонаті неба їх мажорність терцій
Ступає до окрилених грудей.
Обняли світ і золотий серпанок,
І журавель, що з ними прилітав…
Мої сини, даю що є у спадок:
Чого надбав, наміряв, написав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955512
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2022
Крім прозорого вітру та синіх небес,
На полях жовті стерня і жайворів зграї,
Не потрібно мені ні багатств, ні чудес,
Тільки спокій і мир у батьківському краї.
Україна під грозами плаче і, дощ
Багряніє від спалахів… Броні пожовклі.
Під ногами розвалини вулиць і площ,
Та уламки будинків від гаубиць орків.
Розпорошені танки у пеклі стоять,
До небес протяглися попалені лика.
Україно моя, піднімай свою рать,
Що під стягом святим, дише духом великим.
Хто ще так, як не я, наймогутній із нас:
Маю силу землі, маю в серці калину,
Бережу Україну – величний мій скарб,
Тут мій батько в саду закопав пуповину.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955511
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2022
Скоро буде Свято Кіборгів Донбасу,
Пом’янемо всіх загиблих і живих,
Закатованих жорстоко в жорнах часу.
Хоч сльозиною згадаємо про них.
Чарку вип'ємо, лікуючи від болю
Давні біди ефемерні і пусті…
Відсвяткуємо велике свято волі,
У небесній нескінченній висоті.
Мовить слово молодий у сорок п’ятім
Мій дідусь, що залишився на війні.
Стануть кіборги, що пали у Донбасі –
Всі герої вийдуть пломенем з тіні.
І свинцем заллють усі ворожі жерла.
Віддадуть життя у котре без жалів.
А поки що Свято Кіборгів в резерві
До світанку, до повернення землі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954615
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2022
В країні горять книгозбори –
Найкращі писемні здобутки.
Життєві народні озори,
Освіти й культури орудки.
Лютують московські нацисти –
Убивчу висаджують зброю!
Творять геноцид українців.
Здіймайся, народе, до бою!
Лютують чудовиська-хами
Обстрілюють діток і школи
Музеї палають і храми…
Схиляють народ до покори.
Щоб мови не мали і спадку,
Держави, землі і народу,
Щоб доньки й сини на останку
Зробились москальським уродом!
Лютуючи, згинуть нацисти –
Безлюдьки московського крою.
Вкраїну нам честь захистити!
Здіймайся, народе, до бою!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954614
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2022
Мов струни розтягнулися шляхи,
Змінилися, що зовсім не впізнати.
Життєва метушня знайшла роки
В яких ще збереглися світлі дати.
Горить земля. Війна… Яка це лють!
Дивлюсь на час з розбитого люстерка
Шматки криваві в подумах снують,
Та скована минувшина нестерпна.
Як учинити менше споглядань
В люстерко до загубленого світу?
Там на меті стоїть реальна брань,
І спалахи по душах, щоб горіти.
Щоб нищити наш світ. Яка ганьба.
Їм «Руській мір» потрібен на планеті,
Щоб із свободи викути раба,
І награбоване пропити і прожерти…
Це не народ – блукаюча орда
Племен здичавілих юродивої чуді
Без імені, без роду… Всім чужа,
Укравши тьму чужих імен і люду.
Останній рабовласницький плацдарм,
В якім життя копійки не вартує!
І скоро-скоро наш народ-титан
Цю недоречність на землі скасує!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954525
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2022
Вклоняюсь батькові Дніпру,
До Києва душею лину,
Повік молюсь на ту зорю,
Що в небосхилі України.
Завжди молюсь на ту зорю,
Яка душею найсвітліша.
Від неї полум’ям горю:
Люблю, творю, живу і дишу.
Без України шлях не шлях.
За неї кожну мить страждаю –
Вдихаю все, чим край пропах.
Дніпро і Київ пригортаю.
Вітчизни доля дорога,
Молю за могуття і силу.
Святі калина і верба,
В джерелах пестять яворину…
Хрести кладу крислатій вишні:
У ній добро – в мені добро!
Помилуй Господи Всевишній,
Бо я і Київ.., і Дніпро…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954524
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2022