| Сторінки (1/19): | « | 1 | » |
доки ти не пішла, дівчинонько,
за хвилину до того, як ти зачиниш двері:
яка твоя мета, куди ти йдеш, дівчинонько,
— чи віриш, ніби ми про це ще поговоримо?
ти ще не знаєш, але всі вулиці заполонили зомбі
та громадяни, що втратили останній промінь надії;
і немає безпеки ніде: ні в церкві, ні в гіпермаркеті.
прийди до мене звідти, де ти є тепер;
можеш зайняти моє крісло для церемоній.
я не бачу, куди забрати звідси тебе, дівчинонько:
хіба що далеко-далеко, десь на безлюдний острів.
якби я був лікарем, міг би героїчно порятувати
чиєсь життя, що його всі вважали приреченим;
якби я був добрим хлопом, творив би якесь добро
замість палити мости, які перейшов бездумно.
я не вмію прекрасно мовити, люба моя дівчинонько,
можливо, ти не збагнеш, що я тепер відчуваю, —
я хотів би тебе оселити на вершині гори, дівчинонько,
і там збудувати для нас будинок з неіржавійної сталі —
а в реальності я, щиро кажучи, наче навіки застряг,
мов на живописі десь в музеї: не ворухнешся,
не чхнеш, не почухаєш лоба — просто горе, та й годі.
не відкидайся від мене сьогодні:
навряд чи я зможу впоратися з такою тяжкою бідою.
дні минають один за одним, а минуле досі живе;
завтрашній день настає, коли ступаєш вперед —
ось для чого мені, дівчинонько, ти й потрібна.
хто всі ці люди, що ходять до тебе?
хто вони: друзі? чи доведеться битися?
їхні безглухді усмішки свідчать незаперечно,
що поняття добра та зла — темні для них поняття.
я пам'ятаю, на вулиці святої евангеліни
ти завдала незабутнього враження якомусь тутешньому jackie:
о, ти була незрівнянною! навіть кінозірки
сипалися б, напевно, мов перли, тобі під ноги.
спробуймо вдвох відвіяти зерно від полови, дівчино!
не рий мені вовчих ям, щоб я не кидався бомбами.
нам не потрібен ні цей декаданс, ні инші подібні чари.
любов не повинна бути доречною чи недоречною:
не треба цих каламутних типів, що полюбляють
класти тобі на коліна свої кучеряві голови;
а той олігарх, що з ним ти збурила жовту пресу —
він і пожовк, і посинів, коли ми вдвох танцювали.
дівчинонько, що я хочу сказати? не відкидайся
ні сьогодні від мене, ні завтра, й ніколи: вчорашній день —
то вже не день, а спогад, що вицвітає швидко,
а майбутнього — не буває таким, яке уявляємо
https://www.youtube.com/watch?v=97vZ2qOQv_c
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983256
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2023
з цього всього має бути вихід, —
промовив дурисвіт до злодія, —
тут тісно, забагато плутанини,
і я не можу думати, як його знайти:
фінансисти п'ють моє вино,
гуманісти обробляють мою землю,
й жоден з тих, що шикуються
в довжелезні черги до неба,
не знає, навіщо воно йому треба.
та не фрасуйся, диваку, —
відповідає злодій, —
багато є серед нас таких,
що вважають життя крутійством,
але це — не система відносин,
отже, можна сказати, не гріх.
все, що є, те було —
і воно ж таки буде.
ми вже бачили всякого дива,
а нашого тут немає.
дивися: вже й вечоріє.
гадаю, тепер не час
розводити наші людські
небезсторонні судження.
принци — то були принци —
пильно спостерігали
всю висоту спостережної вежі,
й курили турецький тютюн.
тим часом довкола безперестанку
ходили жінки та діти,
і босонога челядь.
десь вдалині змовкав
якийсь невиразний гомін,
лиш завивали дикі коти,
й зітхала сонна діброва.
наближалися двоє вершників з півночі,
вітер дедалі дужчав
https://www.youtube.com/watch?v=bT7Hj-ea0VE
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983216
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2023
бог знає, що ти — не святий.
бачить бог: це — воїстину так.
він знає так само:
в світі немає нікого,
хто міг би тебе замінити.
бог знає непокору та сваволю;
він знає переступ, злочин та гріх.
він знає: не буде потопу,
але наступного разу
буде великий вогонь.
бог не казав, що то було зрадою,
і навіть не казав, що то було неправдою.
це мало тривати рік щонайбільше,
та було аж таким могутнім,
що тривало занадто довго.
бог знає, воно — неміцне й тендітне:
слабке й нетривке — знає бог, яке.
бог знає: воно може впасти
й розбитися будь-коли
як розбивається хвиля,
коли набігає на скелю.
це — направду жахливе:
то знає лиш бог,
що сидить незворушно,
і судить неупереджено.
ти маєш всі причини,
щоб сидіти й плакати:
біда! ти був хоробрим,
але не був безрозсудним.
бог знає: ти бачиш,
чому ти повинен плакати.
а якщо ти не бачиш, він знає,
як тобі все пояснити
сном уві сні, коли ти
чи сновида, чи космонавт.
бог сидить біля річки — думає:
можу вчинити, аби вона текла.
бог знає, що ти не зможеш
взяти з собою нічого,
якби схотів покинути
світ без його дозволу.
бог знає все; він знає мету,
він розуміє засоби,
й розподіляє можливості
не однією мірою
він знає: ти можеш піднестися
над усіма обставинами
за будь-якої негоди,
нагоди чи нездійсненности.
бог знає свої небеса,
бог знає, що звідси до них далеко.
бог знає також: ми можемо
подолати цей шлях щасливо
при світлі самої лишень хоробрости,
слабкому супроти буремної ночі
https://www.youtube.com/watch?v=hO2l9f3IIKc
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983089
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2023
якщо цей дощ триватиме, гребля, напевно, впаде.
якщо цей дощ триватиме, гребля, напевно, впаде.
той день буде божим гнівом, покарою тим, хто жде.
я працював на цій греблі за копійки, мов кат.
я працював на цій греблі за копійки, мов кат.
я витратив ті копійки, й нехай вони йдуть назад.
я заплатив за все, й почуваюся, як новий.
я заплатив за все, й почуваюся, як новий.
я — сам собі пан, дитинко; я — раб, але тільки твій.
якщо цей дощ не припиниться, греблю знесе й рознесе;
якщо цей дощ не припиниться, греблю знесе й рознесе,
— ці люди до тебе прийдуть, і вкрадуть у тебе все.
я не можу тут зупинитися, й скинути свій тягар.
я не можу тут зупинитися, й скинути свій тягар.
можливо, там, за горою, на небі немає хмар.
я допоміг тобі в скруті — не дякуй мені, але:
я допоміг тобі в скруті — не дякуй мені, але
не кажи, що ти хочеш, щоб я пішов, якщо тобі й досі зле.
бачу в твоїх очах, дитинко, без обману себе як є
бачу в твоїх очах, дитинко, без обману себе як є.
а ще я там бачу наше майбутнє спільне: моє й твоє.
якщо ці дощі триватимуть, гребля конче впаде;
якщо ці дощі триватимуть, гребля точно впаде.
ці люди могли б кудись утекти, але щастя немає ніде.
тепер, з тобою, я забуваю морок старих часів.
тепер, з тобою, я забуваю морок старих часів,
а без тебе не маю рації, хоч би що я робив.
люди збирають свої нехитрі манатки, й виходять на шлях;
кудись вони йдуть, мов череда, й несуть все своє в руках.
мов кістяки, ледь прикриті шкірою — поглянь на цих бідолах!
вберися в вечірню сукню, крихітко! я запалю свічки.
сьогодні у нас романтична вечеря: ми робимо все навпаки.
за рік чи за два нам заздритимуть і куркулі, й жебраки.
якщо ці зливи триватимуть, греблю прорве. авжеж,
якщо ці зливи триватимуть, греблю прорве — авжеж,
колись ти мене полюбиш: то буде любов, що не має меж.
якщо ці зливи триватимуть, греблю прорве. авжеж,
якщо ці зливи триватимуть, греблю прорве — авжеж,
ти все ще збираєш свої дрібнички, — колись таки ти їх збереш.
сьогодні прокинувся — спав у кошику золотих солов'їних яєць.
розумієш? я спав у повному кошику золотих солов'їних яєць.
це — надзвичайно важко й незручно, та я — молодець.
дитинко, не йди! скажи ж, нам буде краще довіку вдвох!
дитинко, не йди! поодинці — погано, зате ж дуже добре вдвох!
чи ти без розуму, чи ти без серця — нехай нас помилує бог.
якщо ці дощі не перестануть, греблю прорве — отак.
якщо ці дощі не перестануть, греблю прорве — отак.
дехто ще спить, а дехто — прокинувся, і боїться святих ознак
https://www.youtube.com/watch?v=cnEJelx5q4k
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982106
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2023
правда війни та правда миру сплелися й переплелися.
військово-морський мартин ковзається по хмарах.
а хмари — то вже й не хмари, а ковбої, що їдуть верхи
з запаленими свічками сонячного вогню:
ангели! їхнє сяйво, пом'якшене чорною ваксою,
проливається скрізь, але не під кронами
незворушних крислатих дерев едему.
ліхтарний стовп стоїть, байдуже склавши руки.
його залізні пазурі вп'ялися конвульсивно
в чотири глибокі-глибокі шахти, чи пак колодязі,
хрест-навхрест розташовані, де плачуть немовлята.
все це, хоч і освячене бляшаним значком порядку,
падає знов і знов з коротким дзвінким ударом,
лиш за ворітьми едему тихо, й нічого не чути.
варвар-солдат з розгону вгруз у пісок головою.
він скаржиться; а поблизу — босий глухий мисливець
безнадійно скликає собак з цілого острова хортиця.
час вирушати! вже кораблі з вишитими вітрилами
рвуться, мов коні з конов'язі, в напрямку до едему.
аладдін, що має лампу й старого іржавого компаса,
слухає настанови монахів, святих утопістів.
вони всі гуртом сидять в мішку, що з лівого боку,
золотого тельця, нав'юченого на бойовий похід. —
він слухає ті повчання, як також і оповідки
про неминучий рай, та все ж йому не до сміху:
немає-бо сміху ніде, лиш за ворітьми едему.
економічні й фінансові з правами на власність відносини
шепочуться та хихикають, сховавшися під крильми
тих, хто приречений діяти й бездіяти відповідально.
чекайте та виглядайте великих царів майбутнього,
а я вам згармонізую ваше чекання, як пісню, —
цвірінькає горобець, самотній в трьох поколіннях,
бо немає царів ні тут, ні за ворітьми едему.
мотоциклетна чорна мадонна тужить, заламує руки.
аж сиплються зоряні іскри з її нової перуки:
хіба не я, циганська романтик-бізнес-леді,
що в мій повіз запряжені канарки та ведмеді,
тримаю в остраху цей світ та все, що в ньому?
не позичайте розуму ні злому, ні дурному.
цей фланелевий гном — він ходить за мною слідком,
підперезаний навхрест великим ритуальним святим рушником,
і збирає мої гріхи, мов стиглі волоські горіхи.
він дивиться благально, мов ластівка з-під стріхи,
бо не знає: вони врівноважують тутешню екосистему,
й лиш немає гріхів, на жаль, там, за ворітьми едему.
в королівстві практично-причинно-дзеркально кривого досвіду
загниває та розкладається досконалий суспільний лад.
заможні та вбогі обмінюються думками й правами власности,
щасливі шукають нещасть, панує тотальна заздрість.
сивий вчитель софістики, риторики та інформатики
конфіденційно питається в учнів: у чому вартість життя?
учні, принцеси та принци, шепочуться поміж собою,
й кажуть: самі побачите там, за ворітьми едему.
сходить чужинське сонце: кинуло погляд скоса
й на мій посмутнілий дім, що ніколи не був моїм.
всі мої друзі — чужинці, зрадники та незнайомці —
всі, кого знаю, стараються скинути
тягар, що на них покладає доля.
кожен бажає жити, як йому заманеться,
знаючи, що за ворітьми едему їх про те не питатимуть.
щоранку перед світанком приходить моя кохана:
цілує, сідає зручно, й повідає мені свої сни
просто, без намагань прикрашати їх чи тлумачити.
я думаю про це, й не знаю, що сказати.
я міг би їх розплутати, щоб виявити правду,
та правді є місце лишень там, за ворітьми едему
https://www.youtube.com/watch?v=r9MXMHzlGIM
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981790
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.04.2023
я поклонявся місячному сяйву
сімнадцять років ревно, до кінця.
я покладав свої нехитрі гроші
на олтар виноробства та дистиляції.
піду усамітнюся десь у вертепі,
сидітиму там безмовно, мов сич.
якщо я помру не через горілку,
тоді я не знаю, від чого помру.
а можна піти до якоїсь корчми,
й пиячити там до самого ранку.
мабуть, тоді жодна жінка не знатиме,
на що я складаю свої сподівання.
боже, благослови їх, таких хороших жінок!
шкода, що вони не всі можуть бути моїми.
вони — як солодкий вітер весни,
їхні вуста — як роса
на виноградному листі.
дай мені їсти, коли я голодний;
дай мені пити, коли я прагну.
дай мені віри, коли мені важко,
— а особливо, коли помиратиму.
світ подібний до пляшки старого вина.
людське життя — копійка.
коли ця пляшка стає порожньою,
ми не робимо з цього трагедії
https://www.youtube.com/watch?v=pxr22ih0r9A
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981672
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.04.2023
всі маленькі милі немовлята сплять у своїх колисках;
батьки цього міста не сплять, дебатують своє питання:
на часі — реінкарнація буцефала, коня демократії,
тому городяни повинні зберігати залізний спокій.
привид прекрасної starr вручає свою особистість
jezebel, старшій черниці над усіма черницями,
щоб тій було зручно плести насильницьку лису перуку
для достойного jack the ripper, голови комерційного суду.
його нова наречена, трохи слаба на голову,
плаче, реве та стогне: [i]я стала такою не вчора,
а щойно! покличте лікаря![/i] лікар її оглянув,
познімав з неї всі уроки, й призначив сеанс целібату.
ось він приходить, довго човгає перед дверима;
увійшов, роззирнувся, надувся, й каже до молодої:
вам не показано плакати! ваша гідність — гірка пігулка!
можна її проковтнути чи покласти її під язик.
але іван-хреститель замордував розбійника,
й звернувся до ватажка з повагою та шанобливістю:
великий герою, скажи нам простими словами, щоб ми зрозуміли:
чи знайдемо прірву, що поховала б наші гріхи та перегріхи?
ватажок усміхнувся поблажливо, сполохнув газетою муху,
та й каже: смерть скигліям, жалюгідним від ранку до вечора!
й підніс свого пальця, напучуючи невірних та малорозумних:
[i]бачите сонце? жовте курча, але сонце — ні.[/i]
тим часом цар філістимських філістерів тільки й дбав,
що про полеглих воїнів: він клав їм на їхні надгробки
чи не кожному по десятку золотих філігранних щелеп;
а потім кидав за ґрати своїх незагиблих клевретів.
циган давид з паяльною лампою ходив та палив кораблі ворогів.
він зі своїм незрадливим рабом-зброєносцем йосипом
волоцюжив дванадцять років, — зібрав багатющу колекцію
прокльонів від ворогів, щоб задобрити рідного дядька.
нова геометрія плоти, невинної та боязкої,
спричинює славний вихід галилейських книг галілея.
даліла, однак, не рада: сидить в кутку, мов покинута,
та все істерично сміється, аж сльози течуть по лицях.
білле, мій бідний брате! хочу тобі дарувати
в'язанку негармонійних відчуттів та пекельних мук.
сидітимеш весь в кайданах тут на вершечку світу,
тебе обійматиме cecil demille доки помреш умиротвореним.
там, де ma rainey з beethoven поділяли подружнє ложе,
тепер бойові тромбоністи марширують довкола щогли.
національний банк продає тридорожню карту
до місяця, до повноліття, до перестарілих лип.
я заграв би, щоб ти її вивчив, солодку просту рапсодію:
тоді б ти утримав свою кохану леді від божевілля,
а сам — спочивав би втішно, десь в холодочку, й забув би
той біль, що його завдає надмірне марне знання.
дощ,
а мама пішла на роботу в своїх жалюгідних чоботях;
тато поліз міняти старі на старі запобіжники;
я тупо тиняюся вулицями
з блюзом надгробного каменя
https://www.youtube.com/watch?v=ag-Esuy44ks
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981478
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2023
щира любов ― безмежна в своїх сподіваннях
і безумовна в вірі. так пишуть книжки. вона
не смикає тебе, мов ляльку, за ниточки,
не влаштовує хитрих засідок, і не ловить тебе тенетами.
щира любов не комизиться, не погрожує, не вимагає.
вона шукає для тебе виправдань ― не звинувачень.
вона тебе не обманює, не змушує до переступу,
і не схиляє тебе до неправдивих свідчень.
щира любов не зводить зі шляху на манівці,
не чинить тобі перешкод, не хапає тебе за поли,
не знесилює, не заплутує, не збиває тебе з пантелику,
не мучить тебе загадками й сумнівними забаганками.
щира любов ― не примхлива, не свавільна й не припадкова.
їй невідомі досада, роздратованість та невдоволеність.
щира любов ― як вогонь, що горить
спокійно, рівно та ясно:
без гордощів, не величається,
не впадає в шалений смуток.
― ти не терпиш такої любови; ти волієш її втопити;
ти розводиш її водою, і підсолоджуєш цукром.
добре тоді буває, а особливо взимку,
сісти увечері біля вогню,
й почитати що-небудь з біблії
https://www.youtube.com/watch?v=It8XJr-2CUY
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981045
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2023
і здибав ісус жінку біля криниці, ― так;
і здибав ісус жінку біля криниці, ― так, так!
і розповів їй ісус все, що про неї знає.
він каже: жінко, жінко! а де твій чоловік?
ісус їй каже: добрий день! а де твій чоловік?
ой-ой, ― вона скривилася, ― не маю чоловіка.
жінко, мені відомо, ти маєш їх цілих п'ять.
кажеш, не маєш, але я знаю: маєш їх цілих п'ять.
от і питаю, де з тих п'ятьох один, кого мені треба.
жінка злякалася, плаче: ти, мабуть, якийсь пророк.
рятуй мене, боже! це, мабуть, точно якийсь пророк!
він знає про мене, що маю п'ятеро чоловіків
https://www.youtube.com/watch?v=76i-bScc07Y
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980982
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2023
чекай на мене вранці. завтра ― день сорока святих;
чекай на мене вранці. завтра ― день сорока святих.
ми можемо бути в канзасі перше, ніж випаде перший сніг
кажуть, перед самим світанком так темно, хоч в око стрель;
перед самим світанком, справді, так темно, хоч в око стрель.
я не казав тобі, але без тебе кожен день, як гіркий щавель.
піє маленький півник ― чогось він такий сумний;
сумно співає півник ― він знає, чому сумний.
так і я, бігме, сам сумую; ну, а ти ― скачи та радій.
змерз і малий горобчик; певно, теж, як я, зголоднів.
ой, ледве з гілки на гілку перепурхує, так змарнів.
ой, хмари літають низько! я спатиму 40 днів.
я пробив головою всі мури, я порвав весь колючий дріт;
я біг під дощем та градом, я стоптав десять пар чобіт.
я втік від собак закону; я заслужив на смачний обід.
тоне, тоне сонце, мов корабель, що йде на дно.
тоне, тоне сонце, бачиш? мов корабель, що йде на дно.
ось так і моє серце, маленька ― та цілую тебе все одно
https://www.youtube.com/watch?v=VE6-uc1zr3s
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980648
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2023
1
ти береш дерев'яний цурпалок,
ретельно припасовуєш його
до иншого такого самого цурпалка,
потім до них припасовуєш
инші та инші, доки постане
гарна хатина для твоєї сім'ї.
ти придбав собі клаптик землі,
що межує з зеленим лісом;
ти ходиш до того лісу,
полюєш на дичину,
щоб можна було,
коли тепло та сито,
відпочивати вночі.
народжений вбивати,
така твоя природа.
ти знайшов собі добру жінку,
з нею тобі, відповідно, добре.
ти поділяєш з нею
всі радощі та негаразди,
і коли вам тепло та сито,
відпочиваєте разом.
народжений, щоб убивати для неї,
така вже твоя природа.
тебе вдовольняє тихе просте життя.
в хаті — достаток та лад;
вже й діточки підростають.
любо дивитися, як вони,
моторні та галасливі,
бавляться та метушаться
на луці, де сушиться сіно,
гарного літнього дня;
а коли сонце сяде,
світиться в тебе в хаті.
та одного лихого дня
прийдуть заброди-розбійники.
вони пожадають твоєї землі,
твоєї дружини, й твоїх дітей;
сльози та кров окроплять
твоє бідолашне обійстя,
ти битимешся з ворогами
силою зброї на смерть.
ти знаєш своє призначення,
народжений, щоб убивати.
життя ― сум'яття й замішання
в розумі та душі.
спантеличеній совісті важко
відділяти зерно від полови.
стратеги людства,
футуристо-футурологи,
креслять та креслять шляхи вперед.
всі підказки для цього креслення
сховані десь в минулому,
коли відповідальні провідники-політики
відряджали загони хороброї молоді
далеко, аж ген за горби,
щоб вони, ті загони, вправлялися,
вчилися та гартувалися,
і набували всіх навичок,
необхідних для сталого миру. ―
покоління, що поставали
для того, аби вбивати.
2
чути знадвору вночі,
галасують якісь недолюдки.
вони заважають вам спати,
вони псують вам життя.
ви відчуваєте, як в глибині душі
прокидаються та непокояться
примітивні давні інстинкти,
й ті інстинкти перелаштовують
ваші думки на дикунський лад.
примітивно, визначено, певно:
ви повинні себе захистити.
ви народжені, щоб убивати.
таким є природний добір.
розумування лише заважає
сльози вагання ― шкідливі сльози.
ви не повинні померти,
ви не повинні страждати.
всяка жінка знає: кровопролиття ―
неминуча, природна звичайна справа.
бо надворі, вже чути, вчинилася
очікувана стрілянина:
радикальна, ультимативна,
найдієвіша форма політики.
3
ти ― на своїй землі,
ти провадиш своє життя,
ти бережеш свій дім
заради твоєї родини.
ти дбаєш про те насамперед,
щоб твій неповторний рід
продовжився і поширився ―
і, напевно, на цілу землю,
і, звісно ж, до скону віків.
так промовляють інстинкти. ―
промовляють, бо ти спитав
їхньої мудрої ради,
щоб ухвалити рішення.
ухвали ж його: це чи инше,
наскільки твоєї совісти;
рішучости й розуміння
насипай однією мірою.
життя ― сум'яття й замішання
в думках, почуттях та діях;
вивітрювання критеріїв,
розмивання моральних меж.
накреслити шлях у майбутнє ―
відповідальна справа.
за таке лиш беруться хоробрі
футуристи ― чи футурологи,
та й то по детальному розгляді
подій славетних віків,
коли такі самі хоробрі
футуристи та футурологи
відряджали загони сміливців
далеко, аж ген за горби,
гартувати вміння та навички
безумовного виживання:
покоління, що поставали
для того, аби вбивати
https://www.youtube.com/watch?v=ewJ2fIUQ1Js
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980524
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.04.2023
невже лиш я не сплю цієї ночі?
петре, іване, якове!
невже ніхто не чатуватиме зі мною?
петре, іване, якове!
батьку, на тебе я сподіваюся;
боже, до тебе звертаюся:
відведи від мене цю чашу,
й нехай буде воля твоя на те,
щоб я не скуштував тієї отрути, що в ній,
бо ще не пив, а вона вже мене
палить зсередини.
вже не маю тієї рішучости,
як напочатку.
ти напутив мене, і сповнив мене завзяттям,
а тепер я втомився, й гірко сумую.
так, я старався, і перевершив
здається, всі сподівання.
я змагався три роки, й вони, ці три,
стали мені, як тридцять.
я зробив так багато ― чи загадав би ти
зробити ще й більше людському синові?
загадав би, але якщо я помру,
мій подвиг цим і завершиться, ―
скінчаться й мої страждання.
виконай те, що мені призначив:
нехай мене зневажають,
нехай мене б'ють, принижують,
нехай мене зрештою приб'ють до стовпа. ―
а я лиш хочу знати,
знати свого бога.
хочу побачити господа:
чому я повинен померти? є лиш одна причина:
для того, аби самому уздріти його лице.
та чи стану я більш значним,
чи знайду, коли буду мертвим,
милість в його очах? чи призначено вже мені
винагороду за таку тяжку пожертву?
дай мені знати, що ця
пожертва не є даремною,
і матиму силу здатися
на поталу, поглум та смерть.
дай мені знати, яка твоя воля, господи!
в чому причина, щоб я конче помер? ― помру,
певно, для тебе лиш важить
де та коли, ― а необхідність цього
вже записано в тебе в книзі.
так, я помру, й ти зможеш
мовчки спостерігати
муки, що їх терпітиму ―
мовчки й спостерігай.
напочатку я був по вінця
сповненим сил та завзяття,
а тепер я занадто втомився,
тому й журюся та плачу.
три роки, що я старався,
минули, як дев'яносто.
чому ж тоді я боюся?
мій шлях добігає кінця,
незабаром вже буде по всьому.
боюся, бо те, що почав ―
на те була твоя воля,
господи ― не моя! хай твориться воля твоя:
вип'ю цю чашу гірку: чашу, мені призначену:
вбий мене, розіпни, виточи з мене всю кров,
розтопчи та зневаж навіки перше, ніж я передумаю;
нехай буде воля твоя навіки-віків; амінь
https://www.youtube.com/watch?v=CxG9cCEydbo&list=PLSKPkjvYf8NjwW0Hi8ESPCeWlo65TaYMj
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980316
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2023
коли тебе брутально вигнали з роботи,
й ти не маєш грошей на хліб,
і навіть не маєш де жити,
і твої черевики стопталися,
застрелься.
коли суботнього вечора
ти хотів би піти зі своєю дівчиною
десь погуляти чи повечеряти,
а натомість лиш мовчки дивишся,
як твоя дівчина йде з твоїм другом,
застрелься.
втім, не стріляйся, а краще послухай
мого нехитрого слова:
усвідом: всі нещастя цього життя —
ефемерні, як квітка папороті.
завтрашній день, безперечно,
вже не буде таким сумним.
озирнися довкола, поглянь на людей:
вони переважно не мають нічого
з того, що маєш ти.
вони не завадять тобі
жити за божим прикладом;
їм недоступні твої
думки, почуття та мрії, —
вони переважно не мають нічого
з того, що маєш ти,
і навіть не мають сили
цього тебе позбавити
https://www.youtube.com/watch?v=XeUXzVtGTt0
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980223
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.04.2023
я був звичайним грішником,
і споживав пироги свого нечестивства.
мені закидали, що це
не веде ні до чого доброго,
та я сприймав це без страху.
[i]цим шляхом ти йдеш до пекла[/i], —
запевняли єлейні усмішки,
й повідали мені докладно
про пекельні ревучі вогнища.
та я безтурботно жив
своїм непутящим життям,
та все підливав олії
до своїх мирських пожадань. —
так, я достоту був дикуном,
що лиш і п'є горілку, палить цигарки
та волочиться за жінками.
багато, багато жінок.
де ж він подівся, мій віник?
ой, не віник, а благочесний вінок!
ось моє благочестя! хочу на небеса.
хочу на небеса:
там, тільки там моє місце!
там буде добре мені,
і не впаду в зневіру.
я вирішив змінитися й молитися,
щоб вимолити милости
для моєї дурної душі.
отже, я ревно молився в церкві,
і рішуче відкинув старі
осоружні погані звички;
я молився також і поза церквою,
і став цілковито новою людиною.
я роздавав свої гроші вбогим,
доки зубожів сам;
мій дух звеселявся
й підносився в певності,
що тепер я — на шляху спасіння
замість плентати ген до пекла,
де полум'я пристрастей
та непристойних бажань
бурхають вище та вище.
так, я сплатив всі внески!
тепер я піду до неба.
це — надзвичайно добре,
що оминаю гріхи:
чей же, прямую до неба!
а це вже й воно: прийшов.
цілую його ворота,
зроблені з перламутру;
минаю чергу невдах,
киваю святому петру, —
той перевірив моє
тимчасове службове посвідчення,
і пропускає без запитань!
я переможно всміхнувся,
й сміявся, підкинувши руки високо.
аж тут несподівано
могутні ангельські сили
схопили мене, скрутили,
і стали читати мені нотацію.
[i]агов, чоловіче! ти опинився
не там, де тобі хотілося,
й не там, де тобі годиться.
яке неподобство! поглянь на себе!
тут без упину моляться
зранку до самого вечора!
читай конспективну біблію,
поводься благопристойно.[/i]
як це, кажу, благопристойно?
тут що, не буває жодних веселощів?
а якщо я, наприклад,
схочу піти на вечірку?
я хочу на вечірку! випустіть мене!
дозвольте мені покинути ці небеса.
я опинився тут помилково,
я не можу тут залишатися:
на цих небесах, де нічого не можна,
де не можна навіть сміятися!
випустіть, випустіть! — так я волав,
мов божевільний бігаючи
туди й сюди небесами,
а мешканці неба на мене дивилися
з осудом та здивуванням.
це зовсім не те, на що я очікував,
це — не те, на що сподівався!
а можна мені як-небудь зв'язатися
з тим світом? мені необхідно випити.
[i]ні[/i], мені кажуть, [i]коли вже ви тут,
це вже — назавжди. прийміть це покірно.
це все — на благо і вам самому,
і вашій душі.[/i]
ні! мені це — не благо!
[i]тоді[/i], мені кажуть, [i]вам треба до пекла.
станьте поганим хлопцем,
і не буде жодних проблем.[/i]
як же я стану поганим?
добре, я можу спробувати.
[i]запізно[/i].
як це запізно?
що означає запізно?
слухайте: я наразі
хочу, щоб ви мене випустили.
я опинився тут помилково,
я не можу тут залишатися:
тут, де не можна сміятися,
де взагалі не можна нічого.
о боже, це страшне!
тут можна лишень збожеволіти!
відпустіть мене звідси негайно,
викиньте звідси к бісу!
на небі не можна сміятися?
це ж — нестеменне пекло!
https://www.youtube.com/watch?v=W3zU0uFxK-Y
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980209
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.04.2023
глобус гойдався голосно:
гойда! гага, геге, гугу!
галина григорівна гірко гукнула:
гобідати, гуси-гульвіси! година!
гулак-гайдабура, гиндик, гарикнув:
говорити грузинською ― гордощі, гріх!
гичку гадюка губиськами гріє,
гавкати ― гайда, гальмуй гаманцем!
ганьба, годиш головоногим, ―
городиш гігантськими горе-горбами
гімалайську гору гидоти.
гудеш ― гендлюєш грубі гроші,
геть густо галасуючи? гаркавий,
гудячи голоту гендер-гуманізму,
грабуючи геройський гностицизм,
гейби гребуєш гонором.
га?
— голослівно,
гай, гуркіт гороху гамір!
гнітила галич гілку; гумові граки
гуртом гламурно гартували гарнізону.
гармато, грюкни глянцевим глуздом:
гори-гараж ― гарантія гастриту,
голодна галюцинація: грецький гіяцинт
гостить гераклові горілку грахомана:
грахвин, гранчак, гаряча гречка, глечик
гнилих горіхів. грім гасає гаєм:
гляди, гряде гуцульський гедонізм!
гривасті геральдичні гавбиці-гієни
грозили гузнами глибинам гостроти:
глевкий, грязький, гратчастий гумор!
гнобіться, гниди! геть, глисти!
горлатиму грубо: галактика гине.
готової гідности гриб гребонув:
гіркава! гризу гробо-глиняним герцем
гасити гаразд гарбузи, гарбузи.
гаразд. глупота ― гривнеповна, горбата.
гомоніли галасвіта гави,
глипало гайвороння.
гнівом глухої голки
губляться гарні гливи,
гнеться геройським глодом
геоцентричний гумус:
гуля гамує грязюку ганчірками,
грізно гуляє галявами ген.
годі гугнявити гаслами грипу!
глобусе, гуглом громадськости грай
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979940
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2023
мені подоба, що ви хворі не на мене,
мені подоба, що я хвора не на вас.
і що над нами — пишне, благоденне,
святкове небо, мов іконостас.
ну, а земна важка з-під наших ніг —
під нашими ногами тобто — куля
так само не впаде в пречистий сніг, —
не зойкне, мов поранена зозуля.
мені дарма. — можливо, не мені,
але, напевно, вам, що я — не скута
обов'язком цуратися брехні
й не клеїти морального банкрута.
я можу зашарітися, мов хвиля
задушливого сміху в рукаві,
коли прийду на ваше божевілля
покласти квіти зла, немов живі.
це так курйозно: ви не при собі,
що при мені не кривите душею,
й не криєтеся в марній боротьбі
за бездоганно втілену ідею;
що ви мого солодкого ім'я
ніколи не промовите намарно:
ні зверхньо, ні презирливо; а я
кепкую з вас так гостро й незугарно.
тому-то я, цілуючи не вас,
не озираюся, і це мені подоба.
а ви голубте ваш іконостас,
лиш не забудьте блимати спідлоба.
я вдячна вам від серця й від душі
за все, що ви робили не без тями —
нехай те все покриють спориші,
бо нам подоба гратися словами;
й коли вночі приходите не ви,
а лиш якісь жадані мир та спокій,
я знаю: то — химери моєї голови.
осанна їй, вигадливо жорстокій!
не знаючи сама, чи нам подоба
не знати правди, втішної обом,
я тішуся: ви — не моя хвороба,
а я — не ваша дівчина з серпом
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979683
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2023
кицька вмивається,
книжка гортається,
місяць на небо зійшов.
бублики хрумаю,
думоньку думаю,
хочу до африки знов
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979624
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2023
зірка мого життя
доведе мене аж до смерти, —
декламував горацій
щоразу, коли упивався.
а потім, хильнувши ще,
замикався в своїй свідомості,
щоб писати про те й про инше
свої знамениті твори
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979554
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2023
нетрогайте русскій язик
сказала одна українка.
я подумав про це,
й мій старий черевик
став чистим, мов чиста сторінка.
а другий мій той черевик, новий,
досі плекає цноту.
що вже там думати! вмій, розумій,
виконуй брудну роботу
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979446
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2023