| Сторінки (1/18): | « | 1 | » |
Ідеш і бачиш сон ліричний,
Ідеш ти вільно, феєрично,
Неначе Вавилона цар;
Та ти, деннице, не загинеш,
І ні прокльони, ні провини
Не забруднили твоїх чар.
І тільки шрам під оком правим,
Як зрадник янгольський, криваво
Нагадує в тобі земне.
Та щось у ньому і небесне,
У ньому теплий подих весни,
Але й зимовий вітер дме.
Пощо ця дивна суперечність
Твою порушує статечність
Та спокушає на думки?
Навіщо янголу пошкода,
Що всю його спокійну вроду
Неодностайністю плямить?
О божа сило земнородна,
У золотих тоненьких бровах
І в зелені твоїх очей
Я бачу згадку про страждання,
Про біль і про тяжкі зітхання,
Та про нещастя злого день.
Природа, видко, на усьому,
Що зі свого родила лона,
Поставила й своє тавро,
Аби нагадувати дітям
Про те, що навіть райські квіти
Буденне обіймає тло.
Та ні; такі думки непевні,
Не душать ангелів пустельні
Чи гір засніжених вітри,
Не в цьому задум є всесвітній,
Аби нагадувати злидні
На кроці кожному красі.
Вона дарує нам відраду
У недосяжних зір плеядах
І у краплиночках роси,
Що вийшло все з її простору,
Нехай то звір чи тихі води,
Чи навіть квіти навесні;
Вона показує людині
Неперевершеність творіння,
Яке зі звичного пішло,
Аби небес краси сягнути,
Порвати межі всі та пута,
Створити бога самого –
І небувалий образ гордий,
Життям посічений жорстоким,
Мені такий секрет одкрив
Посеред звичної години
І без хорів небесних співу,
І без аскез важких років.
Нехай же бачу я й надалі
У звичному красу й принаду,
Надію, радість, янголів,
А ти, деннице Вавилона,
Знайди безсмертя не на троні,
Та у поетовім вірші.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984972
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2023
Поспи у спокої, моя тендітна мріє:
Іще на дворі ніч і півень не співа,
Нехай не чуються тобі громи гармат,
Чи галас бойовиськ і спалах не видніє.
Поспи, я захищу, нехай оддам життя,
Та жоден волос твій із голови не паде,
І мирний сон нічний я берегтиму радо,
Допоки цю пітьму не роз’яснить зоря.
Поспи, кохана, ще. Настане ранок новий,
І мла покине нас, покинуть і жахи,
Покине рідний край потворний гуркіт зброї;
Поспи, нехай тепло надійної руки
Тобі дарує тиш і рани всі загоїть,
Допоки світ новий не провістять птахи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984709
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2023
межи гір де ріка ми з тобою ішли
і ти мовила так що схопило мене за живе
що звідтіль вороття не знайти
та чи йти чи не йти – то мені одному міркувати
ніби зараз не близькі були ми в цім краю
я сказав нам пора відпочити до ранку
а ти глянула так дивовижно на мене
що хотів оцю мить я подовжити разом
і легшими кроки твої все ставали
межи нами не було тепер перешкод
і з багаттям чекали ми ночі
ти горнулась непевність відчувши –
нас обох ця отрута гнітила
вона поскубла наші крила
а вони виростали поволі
і я глянув на місяць весняний
той блищав на воді
відбивався той велет у морі думок
і на хвилях розмився увесь
нічого не розбачить
я сказав, що тепер уже час засинати
чого ти не хотіла тоді
і комета блакитна вказала на східний хребет кам’яний
ми поснули невдовзі легенько мов діти
і той сон зігрівав моє серце
а вві сні обіймали мене дикі коні своїми гривами
ніби то колосся
що з далекого дому жаданого мого
і небесная барва тужлива
як буває під вітер і дощ із громами
мене вабив дивитися вічно й купатися в морі колосся
що мене обгортало й звивалося плавно
я хотів там лишитись
бо сувора реальність мені пророчила страждання і холод
і прокинувся я в самотині
тебе не було уже поруч
я міркував чи то сон був а чи сон уві сні
і побачив свою розкуйовджену думку
вона плинула річкою гір
і стрімкою косою ховалася десь недалеко
що побачити вже не було її змоги
я підвівся й зібрав свої речі
я озирнувся довкола
і пішов я на схід що комета вказала
там несподівано тебе
зустрів уперше неначе
і сказала мені ти своїм голосочком непевним
що незнаний мандрівець у цьому я місці
та піднесла ти води щоби впився з дороги незнаний
і я випив неначе уперше ту воду
солодку мов мед
я осягнув той секрет, що усе це зробилося з нами
аби знову знайшли ми дорогу собі
де підемо разом як один
і всміхався я радо тому неймовірному диву природи
посміхався тобі ніби вперше й востаннє
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983955
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2023
Дорога всё идет, и нет конца скитаньям,
Уже который год терзаюсь ожиданьем
Конечной цели я, попутчик всех ветров,
Что дали лишь тропу и удалили кров.
Для жалоб нет причин, но есть излишек мыслей,
А голову укрыл простор небесных высей,
Он заменил собой былых материй пыл,
Что нынче позади и мучает других.
Как Байрона герой… скорее, как Печорин,
Увидел много зла и много видел боли,
Рождён я дурачьём, воспитан гнилью был,
И ненавистен я создателям своим;
Я предан сотню раз, осмеян подлой шлюхой,
И вовсе счета нет врагам и мерзким слухам,
Но жизнь идёт путём куда-то к огонькам,
А лишний человек не вышел из меня.
Я радуюсь судьбе, что так меня терзала,
Что подарила мне все эти с ядом жала,
Ведь пилигримом стал без страха злых дорог,
Которым нет конца, и истым добряком.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982479
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.05.2023
Дві пристрасті в моїм житті:
Хороші книги та мечі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980490
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2023
Диявол мовив: «Де є той, що стане
Супроти мене на останній бій?»
І голос був страшний, неначе буря
У день осінній на морській воді.
Ніхто не відповів йому одразу,
Бо знали всі, що то потужний вой,
Якому нічого втрачати більше,
Окрім своєї честі на війні.
Він став поперед війська в обладунках,
Усіяний стрілами, як король,
Що кинув виклик мусульманам грізно;
Та стало ясно ворогам: і цей
Від лева серце має незворушне.
Кому дістане мужности та сил,
Аби підняти меч на зло шляхетне?
Хто із добра піде на бій один?
Денниця скаженів у люті дужче:
«Невже ніхто, крім бога, не піде?
Ціна бійця – се те, із чим боровся.
Хтось бився із слабким, комусь було
Із цілим світом воювати гідно;
А хто зо мною стане, крім творця?»
У відповідь лиш тиша чи зітхання;
Усі по той бік поля, де добро,
Пішли за силою того звитяжця,
Що був не в силах програвати бій,
За тим, кому всміхалась перемога,
І спершу, і востаннє, хоч із них
Не кожен поділяв його ідею;
А цей пішов на вірну смерть ізнов,
Як переможений уже раніше, –
Тож хто, крім бога, вийшов би й тепер?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979134
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.04.2023
А пам’ятаєш ти, як я ходив слідами,
Завжди шукав тебе і просто дратував?
Я був тоді малий – ні розуму, ні дару,
Які тобі би міг віддати просто так;
Я тільки серце мав, лиш вірність і відвагу,
І тільки їх тобі присвячував щодня.
О... юність і краса, ти сяяла, кохана,
І окриляла ти, надіє радих днів...
Я бився й захищав і виступав зухвало
Супроти лютих юрб сильніших ворогів,
Яким твоє ім’я хотілось оскверняти,
Нехай не чув тоді від тебе вдячних слів.
Я був тоді, як тінь, незнана, непотрібна,
Що всюди і ніде, що звична та страшна;
Я мріяв про той час, коли моя святиня
І сонце золоте, велична й чарівна,
Своїх сумних очей подарувать проміння
Захоче лиш на мить, аби у них розтав.
Аж ось, кохана тут, і я в її обіймах,
Цілує, вся горить і пестить у жару,
І голова її до мене похилилась,
А очі голубі їдять мене та п’ють;
І я щасливий сам, і знову я на крилах
Віддати хочу їй усю тремтячу суть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978334
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2023
Гнию живцем я нині, квіткою ти стала,
В мені убивчий спогад, наче гостре жало,
А ти і не згадала в добрую годину,
Яких тепер багато, про живу людину,
Що вбила ти колися словом тихим лютим
І мкнула шляхом далі з усміхом несмутним.
Розбита доля ниє, крики чути болю,
Та повз ідеш спокійно знищених тобою;
Натура бридом віє, хоч обличчя ніжне,
І, все ж, я радий буду не побачить більше
Твого лихого ока у житті своєму,
Нехай назвав сестрою і чекав взаєму.
Розквітну незабаром, наче літня ружа,
Тобі судилось зникнуть у брудних калюжах,
Адже розплата швидко і дарунки долі
Людей наздоганяють в світі цім просторім,
Одначе я згадаю про нещасну діву,
Здобувши цінне щастя у свою хвилину.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977498
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2023
Ти співала для народу,
Дарувала пісні вроду
Про Марію-діву.
І я слухав кожне слово,
Що із вуст твоїх виходить,
Дивувався співу.
О Маріє, мати божа,
Чи краса такая може
Бути на цім світі?
Чи така скорбота звуку
Не дарує тільки муку,
А і щастя миті?
Діво, що передо мною,
Ти говориш слово болю
Про мого месію –
Тож чому я не про небо
І не про благословенне,
А про тебе мрію?
Я би слухав вічність цілу
Ті зітхання в твоїм співі
За парканом раю.
Нащо всі плоди та зорі
В тім святім чарівнім хорі
Як тебе немає?
Нащо райські всі принади,
Де живе безмірна зваба
Божої співиці?
Чи не в тому все спасіння
Та пророків тих прозріння –
Чути молодицю?
А коли це лиш примара,
Що мене випробувала
На жаркім багатті –
Що скажу судді страшному,
Голос чий подібний грому,
В час похвал і страти?
Я сказав би: «Боже милий,
Судде праведний, помилуй,
Як мені ти вчитель,
Не позбав надії чути
Навіть у вогненних путах
Слова сеї діви.
Ти повчав серед народу
Возлюбить людську породу,
Як самого себе;
Я ж любив єдину тільки,
Та без себе та без мірки,
Навіть більше тебе».
І господь би мні дозволив
У смертельнім пекла болю
Чути голос щастя,
Бо він знає своє слово,
Пам’ятає ту домову,
Що подарував нам;
І сидів би вічно в залі
Я між голосів і марів,
Любих і тужливих,
Що мене би чарували
Навіть без райових далей,
Без вагань у мріях.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977432
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2023
На селючке Кате,
Как на самокате,
Я кочу под музыку
По своей кровати
И она не скажет мне
«Хватит, милый, хватит!»
Подцепили Катю
В беспонтовом платье,
На широкой улице,
Как на хлеб собаку,
Добрым обещанием
И погнали жахать.
Славная Катюша,
Песенку послушай
О прекрасном молодце,
Что разводит душек
На плотские радости
За тарелку супа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977378
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.03.2023
Над морем туману вершини укриті снігом
І кам’яного кольору хвилі,
Та я стою на пагорбі та здалеку дивлюся на цю картину.
Пара, хмари, дим – у цьому всьому не гріх було би потонути,
Але справжнім задоволенням стало би це, бо несе ця ковдра не смерть, а тільки легкість,
Відпочинок, відраду душі, якої не вистачає деколи мені;
І спогади проймають мене усього, мов потоки, мов стрічки,
Кожну клітинку перетинає така стрічка, щоби понести кудись;
По шматочках, жовклим листям чи сніжинками, мене розносить по всьому цьому виду –
Я стаю живою частинкою туману та дотикаюся до гір.
Приязно, легко, спокійно та навіть трохи весело. У цьому я знаходжу щось дійсно своє,
Ніби мене зовсім не розвіює, а, навпаки, я стаю собою та повертаюся до рідної колиски,
У лоно скелястої природи, низького туману, блакитного неба, що радує очі, а не гнітить їх,
Неба, на яке приємно дивитися, та хочеться це робити якнайдовше,
Бо самий час завмирає та втрачає своє значіння тут,
Подалі від міської марноти та швидкости;
Я не бачу тут часу і не відчуваю його, бо хвилі туману вічно пливуть незмінно-повільно та торкаються кам’янистого кольору,
Нагадують ту білу крижану верхівку і доповнюють її, коли між ними скеля...
І вид цей зовсім не грубий, не страшний; він пестить і спокійно підкорює.
Немає тут небезпек, окрім самого себе та власного нерозумства. Тут є лише краса та спокій,
Тиша та якась тиха музика, якась гармонія, що торкається струн спогадів і повертає саме людське єство людині,
Повертає людину до себе самої через возз’єднання із природою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976720
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2023
Мов сон і щастя тихої дитини,
Ти постаєш переді мною тут,
Безмежна пристрасте старих отрут,
Аби я позабув недавні кпини;
Та знову ти даруєш чар вогнів,
Що згаслими були вже сотні років,
І сохнули межи скорботних токів
Моїх постійних помилок одних.
Обійми ці русалчині приємні,
У них шаліє океан душі
Та розлягається повсюди терном;
І не згадає в радості такій,
Що усміхається тепер даремно,
Що благодатні мари ті – мерці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971581
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2023
Ти спиш, спокійна та тендітна, нині,
Далека мріє, мила панно N-ор –
А де тебе, в якій земній країні,
Сьогодні зігрівають сяйва зор?
І сни дарують де тобі ті доні
Прекрасної рожевої Еос?
І де ти прихилила ніжну скроню,
Не чуючи тепер вогнів війни,
Що нас січуть, мов батоги, до крови?
Та спи, дитя, без страху в мирі спи,
Не знай жахів удень, не знай ночами,
Нехай минуть тебе ті злі стрічки,
Нехай ціною розставання навіть;
Нехай тебе не бачу більше я,
Та знаю, що жива, що не страждаєш,
Не бачиш цих часів дурного зла,
Хоча б перед собою повсякчасно,
Коли мовчить в кутку телеекран,
Щоб мав я сам ціну в житті незгасну
І далі йшов війною на світи,
Як звик іти ще за спокою часу,
Та нових перемог збирав квітки,
І міг тобі колись подарувати,
Коли громи захочуть відійти;
Коли до рідної вернешся хати,
Аби її не покидати вже,
Знайти в ній дальші сни, забути втрати;
Коли весна зігріє знов тебе
Під зорями північними Арктої,
А не в далекій далені пустель,
Куди занесли горя й гуркіт зброї.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971086
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2023
Юнак і моря шир, сухий безликий берег,
І кришталеву гладь спокійний сон повив,
Що краде тільки час – ні сил, ні сновидінь, –
Неначе хворий сон, неначе сум пустелі.
Та поруч на піску подертий чорний кінь
Повалений кровить, в очах відтінки люті,
Якась пошана в них і болісна отрута.
Хвилина мовчазна, задумливости мить…
Аж ось летить стріла далеко в спляче море,
І де вона лягла, одразу став окріп,
Постав туман густий, лунають з нього громи,
І суне хмара та по всій сухій землі,
Та де-не-де у ній, мов привид благородний,
Спалахує стрімкий і білосніжний кінь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970924
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2023
І я щасливий так, як іудей найперший,
Що землю ту святу Обітовану взрів
Опісля всіх доріг, розпук, пустель і злив,
І ось той перл сльози – початок новозвершень.
Дивлюся в океан, який у тих очах,
Хоча у них самих бурштин чи зелень лісу,
Та бачу, як мене, мов пелюсток нарциса,
Несе рядами хвиль до блискавиць в горах.
Та радість не тривка – зруйнується чи згине?
Чи дихати тоді?.. а біль здолати як?
Красо, відповідай: коли ти станеш димом?
О ні! мовчи! живи! світи у цих морях!
Нехай у майбуття не зазирну віднині,
А тільки бачу те, що Яхве обіцяв!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970732
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2023
Співала ти тоді зі сцени для народу,
Що на святки прийшов послухати той спів,
І я межи людей зворушений сидів,
П’ючи усі склади, неначе з медом воду.
Життя мойого шлях початись мав лишень,
Родились і росли мої найперші мрії,
Яким було колись умерти в моря хвилях
Чи підживить слабкий собою в ніч огень.
Аж ось, уже саму, я знову споглядаю
На святі восени тебе у квіті літ,
І бачу зміни всі, що нас сікли роками;
Та спів лунає твій, незмінно-чарівний,
Що вже не мед несе, а кислий присмак жалю,
Який так само п’ю у цю блаженну мить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970731
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2023
Тримав я у руці ключа від щастя
І голос громовий з небес мені:
«Чи ти вістив Мене межи пропащих?»
Та відповідь моя: «За гріх який
У тому бруді охреститься маю?
За що у рій блудниць і митарів
Послав мене казати про незнане,
А Сам сидиш і верховодиш там,
Над зоряним заповіданим раєм?
Чому полишив Ти мене вовкам,
Як жертву, задля власного спокою;
Як Думузіда демонам оддав,
Щоб далі на бенкеті кухлі повнить,
Але без Гештінанни на ввесь рік,
Без того, хто ділив мою би долю!»
Та я став спиною до хмар жахних
І кинувся назад з вершин у пломінь,
Бо знав, що досі там не закінчив.
Аж ось попереду країна горя,
Яку не раз навідував уже,
А з-за воріт несуться шум і сморід,
І написи криваві у людей,
Які ідуть туди, киплять на грудях:
Хто що робив – таврують те вогнем.
Мені ж Денниця усміхнувся дружньо
Та оком кинув на ключа в руці –
Він мав такий і сам у сивих кудрях,
І мав його постійно на думі,
Чекаючи коли би зміг нарешті
Відкрити ним до радості шляхи,
Що ними нас Господь тримав у пеклі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970643
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2023
Схопився за меча і вигукнув: «Смієшся?»,
Та усміх на лиці, у відповідь смішки,
Що тануть, як туман, із тілом за вітьми,
І самотина знов на болотах безмежних.
Хотіла залякать і кинути птахам,
Коли таки помре від спраги чи отрути,
Чи дивам водяним, як захлинеться в путах
Спокусливих квіток, що лізуть тут і там.
А він усе іде назустріч лютій смерті,
Без страху та вагань, спираючись на меч,
Як старець на ціпок, насуплений і впертий:
Бажає скуштувать із папороті мед,
Що в цих краях живе та подорожніх стежки
Із усміхом плете поміж старих дерев.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970642
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2023