| Сторінки (1/34): | « | 1 | » |
осінь торкається кисті, благає: пиши,
байдуже, що у душі самотою пашить.
байдуже, що тягарем нависає цей день,
вірші поету потрібніші гурми людей.
вересень бає: самотність — зовсíм не біда,
я би за рими все людство з містами віддав.
тільки би хтось закохався у гуркіт дощу,
й гомін цієї тонкої душі не ущух.
***
знаєш: я вже не пишý і навряд чи зможу,
я загубилася в кожному, я є кожен.
стільки абортів, що зроблені серед слова,
скільки із них буревії Подолу зловлять?
творчість в мені закоркована і забута,
ница жадоба до віршів засіла Брутом.
грішно було не писати, як ллється слово,
нині грішити для мене — писати знову…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021945
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.09.2024
У дитинстві вилазиш на підвіконня і щільно тулишся,
вушко до скла прикладаєш, вслухаєшся в ритміку:
крап, кап, кап… крап, кап, кап…
Ти ніколи не питала: «А чому небо плаче?»
адже з років чотирьох знала, що існує колооберт води у природі.
Місто пливе у струмках і тоне в калюжах,
а ти мурзаєш до скрипу начищене мамою скло.
Уявляєш себе серед відкритого моря, бо…
це твоя єдина можливість відчувати звʼязок із татом.
З висоти пʼятого поверху погано видно розлючених людей,
зате добре видно купу розкритих різнобарвних грибів.
у світлі ліхтарів вони миготять один за одним, у кумедному танку.
і от ти дивишся на чергову намальовану фею Вінкс і думаєш, що теж потрапиш в Алфею.
Щойно поплив сміттєвий бак і чиєсь погано розвішане прання.
Треба спускатися. Вже час спати.
Обережно злазиш, намагаючись не втратити потрібну звукову хвилю, аби не збитися в ритмі.
Хочеш, щоб тобі наснилося щось, окрім того лабіринту, в якому ти бігаєш вже пʼятий чи шостий раз.
і в якому ти ніяк не можеш знайти вихід, бо сон обривається.
а ти стомлена і засмучена.
крап, кап, кап… крап, кап, кап…
Тепер ти вилазиш на підвіконня і скло не чіпаєш,
адже тільки вчора сама його драїла.
засіб знову подорожчав, а ти ще й купила погані паперові рушники,
які залишають розводи.
Зараз, як ніколи, хочеться запитати: «а чому небо плаче?».
можливо, в цьому питанні ти будеш із ним солідарна.
крап, кап, кап… крап, кап, кап…
це місто не вміє плавати у відкритому морі,
такий корабель затонув би, щойно залишив порт.
все занадто грузне, повні трюми брехні і лицемірства.
щури позжирали рятувальні троси і прогризли дірки у дні.
а той звʼязок із татом ти так і не вловила.
Дивишся з двадцятого поверху на маленькі плями внизу.
згадуєш, що це ті різнобарвні гриби з дитинства.
Феєю Вінкс ти теж не стала.
А єдине місце, куди тебе можуть взяти під опіку — це психлікарня, а не Алфея.
Вулиці мокрі у своїй сухості, і сухі у своїй мокроті.
В жодному струмочку не вбачаєш випраних трусів чи сміттєвого баку.
Треба спускатися. Час вже спати.
Той лабіринт продовжує снитися.
Вже рідше.
але втомлюєшся більше.
та з часом ти зрозуміла, де потрібно було шукати вихід.
Намагаєшся вслухатися до звуків, аби не збитися з ритму.
Єдине, про що думаєш: тільки би не спуститися на один із цих розкритих грибів.
Засинаєш.
Вихід знайшовся.
Крап, кап, кап…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015224
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2024
не питай, не чіпай, вже не трахай і
не води до ворожок та знахарів,
не шукай в мені вади чи огріхи,
не ховай мого звіра у погреби.
не кажи, що дражню чи біснуюся,
ти ж ці мари про мене зі сну узяв:
ніби хтиві лабети і любощі
вмить заповнять бездонної згуби щем.
зрозумій, що нутро моє лютеє,
не приборкаєш рухами скутими,
ані криками, ані благаннями,
як не пізно, і час ще не згаяний,
поміж хіттю і болем минулого,
може, врешті ці ґрати зруйнуємо?
може, врешті зіграєм на рівних ми?
раз повірили в душі споріднені.
не водися з ревницями сучими,
я за гнітом докорів не скучила!
я тужу за тобою розхристаним
і не праведним, в пошуках пристані.
подаруй мені волю увʼязнення,
хоч нитками серця наші звʼязані,
не дозволь мені вдень задихнутися,
а вночі загасати, як в бунті вся.
бо свавілля моє — не притичина,
це і пристрасть, і вогник вже звичні нам.
тож не треба надарма полохати,
як насправді звемося «закохані»…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010395
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2024
я знала, як пахне липень
у цвіті старих каштанів,
як садна проходять з хлипом,
а згадки стають криштальні.
я знала блакитний погляд
і зморшок конкретне місце,
я знала: безпека поряд
і руку тримала міцно.
я знала стежки до пляжу
і рідні старечі руки,
дикунку, що стисла аркуш
і бігла щосили бруком.
Дністер як буянить знала,
всі назви рослин і квітів,
знання мені стали зламом,
бо більше їх нічим крити.
я знаю, як сильний вітер
торощить останній спомин,
я знаю, як тихо вити,
коли наодинці з Богом.
я знаю токсичні рури,
що замість судин у тілі,
свинець, що сидить у грудях
і ртуть у прозорих хвилях.
я знаю багряні садна,
що більше печуть крізь сльози
і скільки у горя стадій,
як дім зазнає корозій.
я знаю, що погляд згаснув,
стежки заплелись вʼюнами,
на пляжі зселився гаспид,
каштани знесло цунамі.
я знаю нестерпно мало,
дикунка ж пізнала більше,
від неї мені зосталось
писати з дитинства вірші...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003641
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2024
ти ступаєш у місто гріхів і скидаєш тіло,
залишаючи душу в надії почесних звершень,
животієш цим днем, що горить між лопаток, тліє,
що зжирає тебе язиками вогнúська врешті.
носять Атман артерії міста ліниво, дляво,
притискаючи силою течій в чорнющі тромби,
марикуєш на час, але він без кінця дірявий,
тож ти грузнеш в потоці страждань, незліченних спроб і
зустрічаєш старі і нові межлюдські пороки,
кожен в масці добродія тягне масні долоні
і хапає за барки аби зґвалтувати спокій,
аби сіяти зерна огид і рости циклоном,
що накриє без того захляле, прогнивше місто
і умиє кислотним дощем волоцюг й державців,
щоб засісти у душах потворно-нестерпно-міцно,
нагадати, що в цім універсумі все без шансів.
ти укотре здасися, підпалиш нутро до біса,
розлетяться ошмаття, і зʼявиться власне трикстер,
що ховався на споді і врешті свого добився —
дочекався, як сяйна, пречиста надія трісне.
запускає Сансара по колу свою платівку:
ти стоїш серед міста гріхів ще цнотливо-світлий.
але трикстер вже скалиться, жде на свій хід зловтішно,
бо без сумнівів скоро гулятиме білим світом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001722
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.12.2023
mi amor роздирала колготки, зрізала коси,
малювала фіалкові очі, у пінк — ланіти,
розбивала нутро об людей, телефон — зі злості,
і ставали уламки в гробниці надій гранітом.
mon amour фарбувала витки, мов осіннє листя,
у відтінок кохання в часину його зеніту,
тільки колір змивався, а легінь і зовсім злився.
тож чорніли жарини, без шансів, що хтось помітить.
mi tristeza тримала у пальцях своє минуле,
а на місці затемнень вплітала веселку в пасма.
хоч вдавала, що досі горить і вогнем вирує —
це хорея її роздирала під шаром насту.
ma douleur заливала чорнилом листи, волосся,
плела мотанки, кляту гробницю ущент зламала,
вона досі світилась, коли розсувалась просинь,
та, напевно, то блискала крига сумних фіалок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999089
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2023
сама ворожила і вабила,
сама завиниласі демону.
тож серце тепера із вавою,
любов — потороча. і де вона?
а милий стає, наче патороч,
кружляє у танго із нервами.
втекти чи на хвильку приспати хоч?
чи бути останньою стервою?
зламати наївному нутрощі,
спалити собою ж посаджене,
вуаль із кохання скляну трощить,
ввижатись сутужнішим важелем?
бо очі-озера — болотами
здаються у світлі півмісяця.
тож ніч, імовірно, на зло тому
із пристрастю хворого біситься.
бо більше не щастя — а змученість,
омріяне стало нудотливим.
і душишся долею сучою
й коханого виніжним дотиком.
бо гратись з чуттями — це забавка
лиш поки борги не звіряти.
як схибиш — опинишся за бортом
і стягне своє носферату.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996693
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2023
Ми — випадковість, герої не з тої епохи.
Ми, як чужинці, що склали обіт заручин.
Кажеш: звикай чи вдавай, імітуючи спокій.
Кажеш, що світу з такою, як я, незручно.
Як повернутись туди, де ти був кабальєро?
Я — твоя донья, і серця твого сильфіда.
В час золотавих ескудо — не зношених євро,
В час, коли сонце Еспаньї усьому свідок.
Як повернутись в далекі провулки Севільї,
що накривались вночі чарівним єдвабом?
Досі шукаю зефір ледь відчутний і вільгий,
він сповивав нас і подихом власним вабив.
Любий ідальго, минуло століття Кеведо,
безлік сонетів сучасності — не про ніжність.
Як ти прижився? крізь сонмища зречень угледів
ролі для нас в цьому світі бажань розбіжних.
Як можна жити без співу нічних серенад, і
площі мережних мантилій закрити в мушлях?
Як відпустити водночас себе і принадить,
як відкроїти з минулого власну душу?
Так, я — чужинка, нечесна у мене планида.
Ти відродився, та став, монсеньйоре, іншим.
Твій часопростір не спекався щастя, не знидів.
Я ж не звикаю і Хронос корю у вірші…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995155
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2023
сонечко, я б поділилась всіма психотравмами
просто, аби зрозумів: я не «хвора» — поламана
грати на сцені не звикла — тому здаюсь сукою
хочеш сказати дістала? розказуй, я слухаю
в очі кажи, хоч здаюся чудацькою відьмою
та в привороти і порчі — не вмію я, видимо
смішно самій, хоч не клеюсь комічною мавпою
хочеш мене зрозуміти? — почуй! я ж не гавкаю.
хочеш, щоб тіло з душею леліяли шовкові?
ніц не поробиш, в них закути в рубчиках, в жорнах всі
холод лютневий і зливи, не спека на острові
хочеш? — зігрій! станеш рідним, не згубишся осторонь
стільки сезонів пройшли, і на носі вже вересень
я не втікла зі скандалами, матами, вереском
тушиш мій гнів, мої комплекси, довбані ревнощі
знаю, характер — біда, мов горілка та й з «Рево» ще
знаю, що ліжко — не вихід, бо після примирення
згодом наступні підпали і сутички виринуть
знаю, що часом до криків, до сліз і до стогонів
так, щоб сусідів кумарити в ніч своїм гомоном
знаю, що часом стається гриміти валізами
ти ж розумієш, що я не підробна чи «злизана»?
ти ж розумієш, ніхто не надасть передбачення
що стане фінішем, краєм чи благосним зачином
що нас скерує у прірву летіти кульбітами
з чого сміятимусь, з чого перевертнем витимеш
сонце, ти хочеш лишатись з моєю менталкою?
бачити квітень і очі з лідниці відталими?
бачити хижу лисицю, грайливого котика
хочеш віддатись, кохатись без жодного спротиву…?
[i]13.08.2023[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995029
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2023
скільки лайна тобі стрілось і скільки там буде ще…
скільки кресатимеш іскри зі згарищ над урвищем ?
скільки ти гратимеш сонна із хтивістю в піжмурки?
скільки втискатимеш крапку, з якою все вижбурнеш?
жасно-зваблива, та жасно-нещасна на виході,
хто мав приносити спокій — розбурхував віхоли,
хто мав підносити неба — відлякував холодом
хто мав підтримувать ребра — розплавлював олово.
дівчинко-полумʼя, годі боятися осадів,
годі давитись калюжами, піною, грозами.
годі тремтіти, коли на колінах опівночі,
ти перед катом чекаєш на вирок, що визначить.
дівчинко, в біса прекрасна, до чорта цих менторів!
блазнів, що тільки у ліжку розпихують вектори.
дівчинко-жар, серед ночі жадана ілюзія,
випали біль і палай. бо за тебе молюся я.
присвята: Тобі, моя рідна дівчинко-полумʼя
[i]24.06.2023[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995028
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2023
він каже: кохання — це хімія, чари
«три роки», а далі — по колу
годинник любові закволить
і знов до чуттів тре з надією чалить
він каже: це згодом, приходить із часом,
як крига крадеться до річки,
воно не нове, і не вічне
константа межі, що спотворює щастя
він каже: в стосунках стається і лишок
до дна, до кінця чи по горло
підносишся неба, як горній
і зовсім не знаєш, як втримати вишнє
він каже: допоки кохаю — то всотуй
допоки на ліжку відвертий
допоки громами не вергну
ти ласуй цю ніжну і сласну істоту
він каже: люблю. віддаюсь без вдавання,
в моменті, у віршах, у тиші
як кепсько до крику — то втішу
не знаю, як довго триватимуть вандри
він каже: у текстах не брешу, а каюсь
що іноді граюсь душею
а так — то по вуха уже я
по вінця, до скону, кохана, до краю
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994878
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2023
дні обертаються попелом, сила спокути — гнітом,
вітер навіює оперу, силує вуха гнити.
туги відлуння мурахами лізуть під покрив люду,
плач цей відчують і в Рахові, жінку боятись будуть.
плентає прилісом візія в сукні лілейній вогкій,
шкіра фарфорово-сиза, як иній, справляє охи.
все оповила зажурою, кігтями скальп здирає.
"чорта зустріну — скажу йому: місце моє у Раї"
тільки до Раю зачинено, пасма сирі не просто,
й пекло не стане їй виміром, в кари великий поступ.
серце забруднене жабуром, криком невинних діток.
матері зовсім не жаль було тільця маленькі вбити.
рюмсання стали розрадою, озеро — вічним домом.
нині ніщо вже не радує, бог надіслав їй омут:
вічне скитання в околицях, ніде душі припасти.
звісно, ніхто не помолиться, звісно, не прийде пастор...
[i]15.03.2023[/i]
P.S. La Llorona (Ла Йорона) — латиноамериканський образ жінки-плакальниці, яка зійшла з розуму і втопила своїх дітей. Нині її душа примушена вічно скитатись близь того озера. Люди кажуть, що вночі можна почути її схлипування і крики: "¿Donde estan mis hijos? "Де мої дітки?!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994876
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2023
вона наливає вино і здіймає келих:
«облівіон літа! і вето на спечні сни!
прийми, що твої перегріті на сонці скелі
покриються в кригу. тож краще сама згаси.
прийми мої зливи, тумани, журні обличчя,
кусючі шарфи, темні парки і злобу днів,
старий DVD, хлюп калюж, листопад, як звичай,
що спогад щемлячий з дитинства в тобі збудив.
прийми всі вітри, що зʼїдають тобі запʼястки,
що рвучко пронизують, роблячи стан нагим.
прийми мою суть в глибині, споглядай не пласко:
без осені — літо б не мало для вас ваги…»
вино розливається в колір її волосся,
ступаю з бокалом на сонний уже ландшафт,
крізь сівер і грози, закохана палко в осінь.
ми випʼєм за неї і всіх, хто у ній лишавсь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994755
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2023
літо скінчилось. і темрява дмухає в спину
хижо крадеться цим рідним, осяяним містом
між ліхтарів і мурашників померкам тісно —
гулом пірнають у розум. сливе, що зупинить
добре знайомі конвульсії страху і гніву,
в ніч поміж свистів і схлипів — так криє тривожність.
збій еволюції… виправить важко, та можна
зайві рефлекси, судоми — таблетками знімуть
кожен вночі дізнавався нестачу плацебо,
чудо-пігулки, що скинула б враз всі симптоми,
кликала в гості Морфея і нищила спомин,
як руйнувались життя, мов кастетом між ребер.
тільки такого не станеться, це наша ноша:
люто клянути паскуд. забувати — не гоже.
***
знову світанок, імла розсувається блиском,
небо палає не сонцем, а слідом від смерті
десь буде прірва, будинок знайомих роздертий
сльози з багрянцем покотяться, наче намисто
це примітивно, та відлік — від ранку до ночі
з літа — до вʼялого листя і згадок про осінь
з теплого пляжу — одразу на лід, немов босим
з щастя моментів — до ліку всіх злочинів-збочень.
збились з рахунку, чи вересень? — ні, все ще лютий…
день не згадаєм який, бо перевертень-місяць
ніц не лишає нам зачіпок, тихого місця,
кутає в морок і плутає мозок всім людям.
скоро відключення… шлях до минулого року.
важко зібратись до купи, бо криють флешбеки
треба триматися, хоч попри скрегіт і клекіт.
сили ще є — тож донатимо, гріємо спокій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993719
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2023
ну ж бо, мій принце, кохайся з Ліліт із «Діабло»
хочеш — керуй у своїй пурпуровій кімнаті
хочеш писати? — пиши! і виписуйся ямбом
хочеш погратись? — то спробуй вловити мій натяк
так, я та відьма, що «згодна до тебе у ложе»
згодна робити й терпіти пʼятсот зауважень
люде казали «нудна» і на «кращу» не схожа
заочі звісно ж, в обличчя підкошує важіль =)
так, я дівчисько, що згодне на «мій хлопець — геймер»,
згодне сміятись з твоїх найхимерніших жартів
може, залежність, хвороба, браковані гени
сонце, я влипла і буду всі розлади жати
знати про все я не хочу, бо я тут надовго
всю дивину розкриватиму, кожну пелюстку
ліжко, сніданки залиш у минулого боргом
ми не у чаті. захочеш — то будеш хоч хлюстом
знаєш, а пофіг, шо кажуть про нас у тих чатах
ми не боги, щоб казати, кому бути босом
хтось голосить про фінал, а для нас то початок
адже чекає і друга, і -надцята осінь.
я буду поряд, коли ти зливатимеш катку
навіть, коли твоє «веганство» стане шизою
може про нас й не писатимуть світськії канти
стану сліпою, як треба ділитися зором.
я не наставниця зараз тобі і не критик
просто по фану, аби не згасити наш настрій :
спробуй, заюш, мене ритмом і римами крити
@хтива поетка, закохана стервочко Настя ;)
@ANASTASIIITH
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989719
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2023
– Подивися на стрілки [спиняється тихо хода]
ми блукали годинами в пошуках правди і світла
хтось лишився без зору, хтось душу свою тут віддав
хтось постав, як каміння, чи пил, що розносився вітром
– Зазирнем в темний ліс? Я готова на безліч годин!
я готова дивитися в душі минулим загиблим
і триматись смиренно допоки по пеклу б водив
геть відкинути чари. вмирати, згасати і згибіть.
– Ну хіба тобі мало наносили ран і синців?
і хіба не лишали у річці з камінням на грудях?
тобі мало настільки, що проти тікати звідсіль?
проти захисту, зброї і навіть старезної руни…?
– Обпікалася і голосила на власну жагу
я летіла у ватру спасати невиннії душки
я вставала і падала поки нагай не сягнув
доки я не второпала: ватра мене уже душить…
а я все ще шукала хороших із тління почвар
я була проти бога, титанів, небесних законів
я була проти всіх. мене всесвіт грайливо вивчав
доки він не награвся й не став надривати мій корінь…
– Нам вже час, моя мила, рушаймо, ти йдеш не сама
нам до виходу близько, і ціль в нас єдина — це вижить
рятувала усіх, хто молив, хто вже згодом ламав
а тепер ти рятуєш себе. ну скажи — дивовижно…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989521
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.07.2023
♤
колись я питалась в діда: "ну як одурити пастку?
ну як оминути снасті і долю усіх нажив?"
а він відмовляв: "послухай, ти радше в житті не панствуй,
затям нагострити вуха, сховати шипи й ножі.
навчись розчинятись в юрмах, пиляти крізь біль всі икла,
і в жарт обертати виклик, що кидає в личко люд.
якщо відсидітись вдасться, як іншим мільйонам звиклих —
то серце не стане дартсом й уникне шмагань жалю."
та вийшло якраз інакше, життя — боротьба і п'єса,
і треба, неначе месник, тримати для битв костюм.
а я прототипом жертви тонула в глибокім плесі,
і острахи силу жерли, кололи, немов остюк.
відтак я шукала трунку, жбурляла на призьбу карти,
не знала: чого, що варте, і як змайструвать броню.
"Відлюдник" казав, мов басом: "та вилізь з упряжки нартів,
і бідкатись, дівко, баста! прийми врешті суть свою!
як дика піратка в бурі: порушуй, твори закони,
не дай надламати корінь, топити себе в багні.
потреба? — показуй зуби, дратуй, наче з шерсті комір,
хай як тебе помста губить — обрубуй кинджалом гніт.
ти — відьма із зіллям смерті, розігруй життя кістками,
як инші наточать камінь — їм стане ся гра ребром.
для тебе вони масовка, бур'ян, що паплюжить рамень
і муляє зір, мов совки" — казали мені Таро.
я виросла, дідо, тільки сидіти в кущах не звикла,
заточую гострі икла, тримаю котел й ножі.
маленьке дівчисько зникло, я людям кидаю виклик
й рятую від них нажив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984018
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2023
мале дитинятко біжить вперед бабці лісом,
таке говірке й невсидюче, ходячий жах.
"ну ба, розкажи! а Китай — се красиве місто?"
"не місто, дурненька... дивись не жахай чижа!"
"бабусю, дерева насправжки притьмом хороші?
і кожне говорить з тобою, немовби дух?"
"направду сокочуть, хоч їм ти не більш з горошок,
лікують і пестять, відлякують всю біду.
якщо у житті хуговини, з дощу під ринву —
схилися до стовбура й пальцями меж кори
намацай пошерхлії випини, най поринуть
в усі закамарки душі. перейми, скорись."
щороку блукали у заростях, ближче сосен,
дівчатко вивчало хупавий, мінливий ліс,
і знов уявляло, як фарби розкине осінь,
та січень зухвалий бабусю її уніс...
***
"привіт, давній друже, се я — малорослик впертий,
дарма, не впізнаєш, минуло багато літ.
як бабці не стало — я гроші гляділа перво,
знайшла лише черствість і мохом порослий гніт.
мій Лісе, пробач, не могла відшукати сили,
аби перетнути межнúк і ступити знов
на землю священну, що лащила і ростила,
без тебе, без моці невпинно цькував озноб.
забула поради, зело, що варила бабця,
загрузла в рутині, як здобич, межи боліт.
а доля збирала уроки, помилки в тацю
й звалила на плечі у час, коли більш болить.
я більше не чую тебе і не знаю мови,
якою балакало чадо-ходячий жах.
пробач. я піду. я не хочу. чорнити. овид.
пробач. я піду. я боюсь. сполошить. чижа.»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984017
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2023
в дитинстві здавалось, що нам й Еверест не загата,
і будь-що вирішують бакси з листочків малини.
а скільки побитих колінок минуло? багато?
дурненькі молили аби не лишатись малими.
ну як воно зараз, сидіти планктоном у шефа?
і гуснути, як баговиння, у нурті із траблів.
останні досягнення — клаптик паперу із Шеви
і Німбус стотисячний — себто новенькії граблі.
хоч як комизись — наче спрутом затягує в гузно,
твій коуч розводить руками: "всесилий лиш Сплінтер".
"он Машка "в ресурсі", а в тебе таланти всі грузнуть!
що вдома, в роботі, що в ліжку постійнії спринти".
і так підгорає, так бісить, що дме керосином,
бо вже не достатньо з пісочку зліпити кулічик,
аби пригорнули, хвалою ласкаво зросили,
і цьомали в ранку допоки буденність калічить.
тепер Еверест — щось далеке з Дмитром Комаровим,
а офісні таски під шкіру залізли, зануди.
життя так приїлося гнітом й болотяним ровом,
що ледве тримаєшся, скоро невдачею знудить.
як зараз купити успішність листочком малини?
як стати щасливими, стати такими ж малими?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975869
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2023
***
вдома надламують, гнуть свою
палицю, свайбою все снують:
"вискоч-но заміж, дурне дівча,
годі у дівах тобі стирчать"
***
марила щоглами, здався їй той жених.
хутко, втікачко, ти іскрами в ґрунт жени.
хвилі розкинуться теплістю всіх морів,
шлях не на карті — на зорях тремтить вгорі.
судна підхоплюють, манять у ті світи,
завше далекі, ясніші од всіх світил.
хочеш — скарби розшукай чи знайди мету,
задля якої у прах всі жалі зметуть.
***
як між косаток виднівся новий причал—
доля дівоча сягнула мечем плеча.
прапор із черепом — саван для всіх ундин,
страх на прогулянці дошкою близь води.
плаття біленьке по колу, мороз в хребет,
хтивий смішок капітана нутро шкребе.
кок і матроси мармизи зліпляють злі,
мандри скінчились. останні твої вузли.
***
між жабуринь диво-цвітом блищить луска.
хто б не жбурляв в неї сіті — завжди впускав.
співом сирени на рифи веде човни:
"ще потопельників нам у моря!!! чом ні?"
тямиш, пірате, твій якір впаде на суд?
на мілину його штормом хвости несуть.
помста русалок — не пошук святих офір,
в трюмі із ромом закрийся, стогни і вір.
***
гаспиди рибам несуть харчі.
тіло паскудне дарма гірчить.
піною криє туманну гладь.
дівчина.вижити.не.змогла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975281
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2023
загублена панночка, дівчина-привид,
Діснея забута чернетка.
рутиною й часом життя її кривить,
тримаючи міцно в тенетах.
і вітер гойдає від "треба" до "нудить",
він штурхає в спину завзято:
"зіпсуйся скоріше і будь вже, як люди,
їй-бо з тебе нічого взяти!"
а люде, набиті сердечної сажі,
стираючи гумкою простір,
ламають і так вже зіпсований важіль,
як обмін кохання на постіль.
партнерів пригадують не за обличчям,
за брендом на спідній білизні.
їх знову жага чи інстинкти покличуть
шукати урази і близни.
в дитинстві рожеве, а нині картате —
не небо — бій сірого з чорним,
Бет Гармон ця б "дошка" скидалась на ґрати,
катуючи тиском, як в жорнах.
в дорослому світі ні поні, ні Барбі,
і принц не врятує, малиха,
хіба що у п'ятницю ввечері бармен
вином допоможе із лихом.
немає в нас ельфів, лишились лиш тролі,
свистять із тонованих Джипів.
без ножиць обрізали крила схололі
всім феям, не знають, як жити.
дорослішай, мрійнице, поки не пізно,
допоки тебе не зжували.
а няшно-мультяшно наповнену призму
облиш для дитячих журналів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974633
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2023
не втечеш, якщо в тебе не стане колись вантажу.
не ціпками в'язатимеш, душу впираючи дна.
ти зостався й чекав коли квітень проводив межу
і лишаєшся далі, хоч як божевільна й чудна.
і моїх тарганів не чіпаєш, не труїш, хоча
усі інші жбурляли Аваду, здираючи скальп,
вичищали ба кожну комірку без блиску в очах.
лише ти став їх другом. підходиш, як клавіша "Альт"
ти розбурхуєш чесність, без кисню лишаючи лють.
чи торкаєшся словом, чи тілом гарячим гріхів —
всі кордони і правила в ноги тобі упадуть,
начуватися пізно, бо дні промайнули лихі.
не шукаю святе і з Дарксайдом не стану в двобій,
зрозумій, ви з моїм Люцифером у ногу йдетé.
стану вчителем, гаванню, хочеш — снагою тобі.
хоч примарою снилась, ти зміг упіймати етер.
роздягай не фізично, на спектри мене розклади,
розмальовуй в смарагди вібрації, в біса ту плоть.
ти замінюєш сотні, а то і мільйони владик,
розливаєш по венах і фібрах тягуче тепло.
наш облівіон між магістралей і буйних річок,
ми загубимось, втонемо, ніц не знайдуть до весни.
просто люди і місто для нас і без нас — це ніщо.
ну а нам би від лютого в березень лиш доплисти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974412
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2023
хтось стоїть на ошматті рядків душі
і митцеві наказує: "не пиши!"
він чатує на букви, кляне слова
наполегливо: "викинь або сховай.
твої вірші потрібні лише тобі.
щоб дурити цей клятий людський добір,
щоб шукати слід сонця в своїй пітьмі.
просто визнай. безпомічні і німі
всі вони бур'янами в тобі ростуть.
правд багато, а істину втям просту:
що для того, аби донести красу,
треба бути готовим піти на суд.
і стояти на страті своїх дітей,
щоб в повітрі сконатись, як пав Антей.
лиш у тебе у бганку первинний страх
і втонуле дитинство в воді Дністра!"
а митець прикладає рядки до ран,
бо для нього на строфах росте дурман.
він здіймає перо і січе тавро,
просто плоті, під лівим собі ребром:
"я писатиму доки тремтять вуста,
доки відлік з одного іде до ста,
доки пам'ять на звивинах не густа,
доки я ще не зрікся свого хреста".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973621
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2023
Приспане ранком, пусте, одиноке купе,
Сонця не бачило, тільки облізлі фіранки,
Хто подарує промінчик – тому "намасте",
Бо оглядає лиш тло, перекрите серпанком.
Пружно і стишено двоє заходять туди,
Подумки моляться: "най би не було нікого"
Вересень місяць мов знищує чаші сліди
Відчаю, горя. Ти віриш в це, доле небого?
На золотому волоссі, як струнах кіфар,
Він віртуозно розігрує в темпі алегро
Схоже рапсодію, схоже від бога це дар,
Боже кохання месія несе достеменно.
Гул залізниці розбещує помисли душ,
Колії сплетені, сплутані, рівно нейрони.
Стриматись можуть, та тягне і тягне чимдуж
Стриматись нащо? Сховаються поміж вагонів.
"П'яною вишнею" в голову б'ють почуття
Шумом морським, завиваючи вуха і розум,
Потяг несеться, несуться вони до нестям
Майже на грані клінічного стану психозу.
Хвилями млості в купе, де всі зайві слова,
Сонце не ззовні — зсередини гріє і світить
Промені два, дві галактики — він і вона
Приспані ранком, планети одної орбіти.
10.09.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973049
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2023
не тримайся людей... покинуть
всі іуди чекають шансу
грають добрих й клянуть до згину
в пекло путь промастять без масла
друзі тáкож лукаві, Тíхе
не змогла врятувати долі
що нестимуть всесвітнє лихо
зради, помсти й фортуни хворі
і коханий колись зненацька
прохолодним, нерідним стане
милий Локі запав на цяцьку
ти ж терпи, заліковуй рани
так в людей історично склалось
у істот найсвятіших, божих:
вірність десь відстає на малість
бути вірним у нас негоже
26.08.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973047
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2023
хто тепер серед ночі розпалить вогонь і плекатиме танцями духів і бісів,
в кого сили достатньо, щоб стерти кордон, і снаги, щоб скінчатись, як пастор повісить?
чи відкриє сьогодні хтось браму в той світ, що Аїдом керується, Стіксом сочиться,
і про кого писатиме кров'ю піїт, і у кого блищатимуть смертю очиці?
щоб не просто закохане в руни, таро, фанатичне дівчисько, що мріє про Салем,
і якій від природи чи предків дано лиш морочити фокуси з листям опалим.
щоб мітла, фамільяр, підгорілий казан, замість плазми стікало смарагдове зілля.
замість серця — замки, десь штук сім, і сезам, щоб їй зась завітати на сповідь в неділю.
і у ліс, і у твань щоб поніс буревій, закликаючи вітами відьом до оргій,
щоби силі служити ніяк не земній — тій, що матір-Ліліт шлях призначила довгий.
не важливо, чи "Молот" до страти зведе, чи від зради наврочить ображена жінка,
серед смертних спокійно не буде ніде. чи готова, чаклунко, сконатися гінко?
якщо пасма руді і охвітна хода — то одразу таврують і "відьма", і "шельма",
не дай боже, бісицю, ти ще і худа, то від публіки лайок отримаєш вельми.
химородиш тайком, не грішила ти ніц? не важливо, якщо привертаєш увагу
своїм поглядом, сяйвом блаватних зіниць, біля ватри для тебе готують розваги!
може авторка — відьма, чарує слівцем, і нові привороти готує у вірші?
там за маскою — фурія, винищить все і за стриксом подасться собі на узвишшя?
вона — справжня, не те, що фальшивки брудні, не лякає її неминучість візиту.
відчувають інстинкти і звір вглибині, що по бідную душеньку йде інквізитор...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972832
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2023
у холодній зимі зігріватись не тілом, а подумки,
коли згадуєш, що вимальовують очертом родимки,
міліметри коханої плоті, нанесені мапою,
мов сузір'я із неба на шкіру зірницями крапають.
серед ночі тулитись до пустки, чекати, що зцілиться
від розлуки душа покалічена, сльози по вилицях
заливають і душать ще гірше січневої темені,
у порожній кімнаті вона наодинці із демоном.
він затягує вузол і каже, що літо не станеться,
що війна забере і його, бо у смерті в напарницях
там, на фронті, чаїться за спинами, грає в баталіях,
розфарбовує сніг у рубін, чорно-білим — реалії.
що для неї — зірки, а для нього — окопи в поранених.
що для неї — міста, а для нього — це засідки в раменю.
що для неї — життя без ракет і пророцтво майбутнього,
а для нього — повтори пекельного місяця лютого.
і вона пропускає крізь себе тривоги замучена.
серед чорного ліжка тріпоче єдине: " я скучила...
ця війна забирає багато, тебе не віддам я їй.
ти почуєш молитву кохання, хоч як ми віддалені".
у порожній кімнаті від демона більше ні сліду,
а на сході з намету лунає: "кохана, приїду!"...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972317
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2023
починається відлік, на "три" доведеться обрати.
не Морфей пропонує пігулку — питає Майбутнє:
будеш скніти вайлом, підглядати життя із-за ґратів
чи відпустиш минуле, аби не сміятись на кутні?
на рахунок один воно робить сягнистії кроки,
підступається ближче, до спогадів надто глибоких.
поки ти допиваєш свою філіжанку гербати —
у минулого в планах навчити тебе, покарати.
відкриває усе, що було захаращене доти,
воно топить в баюрі, твій вибір: терпіти? бороти?
таймер вдруге пробив. ти будуєш зі згадок фортеці,
в тебе пам'ять намолена, наче Кааба у Мецці.
ти тримаєшся болю, ховаєш минуле у звитки,
саме так хочеш жити, у долі тулитися свідком?
саме так соловіти очима, пиляти і їсти
ізсередини просто черствіти, стояти на місці?
цифра три. вже терпець у майбутнього рветься. вирішуй!
обираєш життя і складаєш всі спогади в нішу...
відмовляєшся жити пройдешнім і хлять щохвилини,
відпускаєш, тікаєш, чекаєш допоки улинуть.
ти будуєш грядуще зі справ, що лишались на потім,
а болюче колишнє стираєш на ватрі у попіл.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971513
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2023
кицькою вляжеться,
стогони вражі ці
з пам'яті важелі
кидають долу.
янгол спокусливий
ніжно покусує,
манить розпустою,
робишся кволим.
вúніжить песика —
стане не весело,
нутрощі месивом.
ти у халепі !
пильність утрачена,
сили викачує,
грає, мов м'ячиком,
Бембі не хеппі (
ребра — розламані,
крихтею камені.
відьма вже в Салемі,
годі шукати.
леґінь спаплюжений
з крові калюжами,
так не заслужено
в нетрях кімнати.
скільки скалічить ще,
спустить у річище?
Стіксом полíчить все
в царстві Аїда !
відьма затьмарена,
помстою марила,
суджений — марево.
кинув. набридла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970986
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2023
тут бились коліна, кришилось серце,
тут зустрічі вад і знаходжень герці,
тут смерть у Таро випадає часто,
тут все, що є світле — стає баластом .
я чхала на моду і "Ґуччі-ґуру",
ЦЕ місто зробило мене обскуром,
як мак у макітрі, топтало, терло,
лишило на згадку лиш шрам і сквéрну.
ЦЕ місто — сновида, туманом вите,
причина вагань, і від них дуріти,
розкопок, немов пірамід у Гізі,
ниряння у вихор само-ревізій.
ЦЕ місто ввібрало криваві сльози,
що лютий у ґрунті їх підморозив,
січневі прощання і вічний спокій,
застиглі в повітрі слова жорстокі.
воно горокракси вбиває вперто
і змушує камінь Сізіфів перти,
цю ношу нести до скінчення віку,
тому я до нього ніяк не звикну.
тому я тікаю подібно миші,
і мрії — єдине, що в нім залишу.
поховані мрії під стóсом пилу,
мінорною гамою тихо линуть...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970979
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2023
спіткало: уламки моїх бастіонів,
як бите свічадо, блищать на землі.
тепер ти у жилах, кінцівках, у скронях
рахманно пульсуєш. талан мій чи ні?
керуєш думками, сочишся крізь ребра
пекучою магмою глибше в нутро.
у тебе є доступ, щось ніби "Церебро",
зугарний мій майстре, тобі все дано!
накажеш померти чи пасти від сказу —
я віхтем покірно до габ підійду
і кинусь з бескиддя, бо вірю, що разом
лиш поряд з тобою і тіло, і дух.
захланно ковтаю хвилини, хоч кінви
замало, щоб спрагу втопити мою.
тривоги згубила, вернуться — то вирву.
Рішила. Te quiero. Je t'aime. I love you.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970870
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2023
скільки можеш — тікай, прикривайся серпанком ночі,
комизúсь, бо ятрить споглядати у вирла вовчі.
він тебе доганяє і рунтає, все шепоче,
точить кігті та бартки пуцує, щоб впитись в шию,
перетворить на тирсу і в дурні тебе пошиє.
не обдуриш, гевале, ти смерть, не обдуриш, баста!
він фламенко веде із косою доволі часто,
ні секунди урвати, хвилини тобі не вкрасти.
все, що послане жити на світі — живи і квапся,
бо хто знає, якого твій фатум удумав трясця.
не існує притичин для нього, знайде усюди.
чи тебе хто прокляв, чи наврочив, надибав Вуду.
вже не ремствуй — запізно, спасіння — лише облуда.
хоч який відчайдух — він однаково ходить слідом,
мі аміго, твій кат вже знайшов для інферно гіда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970869
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2023
буває так важко збагнути: це гра чи бравада,
невже лицедію змінитись ніщо не завадить?
майстерно зіграє спектаклі, психози, розпусти,
то звіром учепиться, ікла згризе, то відпустить.
він часом, як літнє осоння спекотно-ласкаве,
неначе нагрітий у турці, із присмаком кави.
він — сонце, яке міріади жарин дає світу
чи бусол, що манить у теплі краї полетіти.
аж раптом — гроза, розриває страшна блискавиця,
і вже він лютує, морозом щипає, іскриться.
боїшся підходити, груднем пронизує шати.
"піти, почекати до червня чи тут залишатись?"
кади фіміами, кохай його, крихітко, вперто,
допоки відкриється, стане нагим і відвертим.
допоки ти не розгадаєш Пандору й енігми,
допоки горить, дотліває чи навіть остигне...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970837
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2023
Коник гарцює, Морфей зачаровує прядиво,
нитка до нитки, щільніше сплітає полóтнище.
Стане на варті, щоб Соні ніщо не завадило,
міцно заснути, бо більше — нічого не хоче вже.
Вловлювач снів, мов орелі, її заколисує,
Сонька під ковдрою кішку розніжену копає.
Най же це марення буде скучне і зализане:
подорож Ґоґвартсом, Беверлі-Гіллз чи Європою!
Най же насниться палац в чудернацьких околицях,
Джек Горобець, острови не відкриті уявами.
Соня вже спить. Лиш спітніла, змарніла і кволиться,
знову побачила очі морського диявола.
Знову чіпляються мертвою хваткою паростки,
водорость тягне до шиї смарагдові щупальця.
Сонечка хлипає, гаспид стрибає від радості,
він не відпустить, замучає, вб'є, не розчулиться.
Соня тікає ізмалечку, скільки пригадує.
Мамі жалілась: "Боюся, що стану офірою!"
Віра у диво була для дитини принадою.
Виросла дівчина, серденько більше не вірує.
Навіть Морфей тут безсилий, прокляття міцнішає.
Чортів горіх псевдомаревом в'ється у китиці.
Спогади в пам'яті гуснуть туманом і тишею,
в мандрах, з яких наша Сонечка вже не прокинеться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970835
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2023