| Сторінки (1/40): | « | 1 | » |
Нас довго намагались запевняти,
Що ми там ніби «недолугі гречкосії».
Та швидко вже змогли і спростувати
Війни кривавої стрімкі події.
Що ніби ми не дружні, як ті горці,
Нам намагалися привити плазуни.
Що перед силою пасивні, бо не горді,
Та ма́буть, так судили по собі́.
Бо й де та «гордість горців», які віддали́
Ічкерію, Абхазію, Осетію… вандалам,
Де зараз із боліт кремлівські дикуни
Про «єдність» міфи травлять тим васалам.
Воно ж з дивану так видні́ше,
Коли є й час на різні балачки́,
Де і не чути се́ред «ватяної» тиші,
Як б’ються за свободу рідної землі.
Бо, і в Бахму́ті, Маріу́полі, Херсо́ні…
Ми довели́ свою незламність і звитягу.
Який би ще народ зміг в обороні
Так згуртуватися, що ворог дав і тягу.
Який би ще зміг пережити сталінізм,
Голодомор, репресії, брехню «застою»,
І довести́ незламний духу героїзм
Вже і з рашистами на полі бою.
А волонтерський рух, то взагалі,
У світі прикладів таких не мав,
Коли народ в запеклій боротьбі,
Як одне ціле, хвилею повстав.
Брехали нам, ніби культура «сходу»
Є набагато глибшою за нашу.
Та точно «гуру» ті не нашого і роду,
Який з Трипілля ще почав «варити кашу».
Ніби на «сході» і «порядок в шафі».
Але забули, ті «шахеди» звідки,
Та як закінчують хусейни і каддафі,
Бо є сьогодні вже й рашизму свідки.
Старий прийом кремлівських кгбістів,
Ніби там хтось народи два «стравив»,
Щоб відвести́ провину від рашистів,
Хто по Одесі, Львову, Києву… гатив.
Конспірологію стару́ підняли
Про нібито якусь «всесвітню змову»,
Де ще і «жертвами» там показали
Катів, що пруть зі смертю знову.
Скільки дітей згоріло у вогні
Від тих «асвабадітєлєй» з кремля…
Зали́шились лиш попелу сліди,
Де вдерлась нелюдей орда…
Може «за мір і дружбу» ще і досі
Є «гуманісти» за чужий рахунок?!
І про «всепро́щення» там колупає в носі,
Та скласти зброю нам, як «порятунок»?!
Чим далі, то крикливіші «експерти»
«За мир», та на умовах москалів,
Щоб і країну дати їм роздерти,
Аби задовольнитись спо́коєм щурів.
Підсунуть ще й зневіри пропаганду,
Ніби нам тільки гірше буде далі,
Бо звикли їсти лиш рабів баланду
Із заздрістю до тих, у кого дух зі сталі.
Майже за десять ро́ків в цій війни
Кожен вже визначитись мав сумління –
Збирати «лайки» від кремлівської брехні,
Чи бути гідним українського коріння.
Тому тут ворогам немає місця,
Які так зневажають наш народ.
Бо, згинуть, як пожовкле листя,
На кладовищі незапрошених заброд.
А наш народ – і був, і є, і буде,
Попри підступність ворогів.
І Перемогу неодмінно вже здобуде,
Над споконвічним злом катів.
Може і для кого́сь все якось зникне,
Та тільки не для нас, хто має віру.
Бо і не ми цей кинули війною виклик,
Та нам її і прикінчи́ти задля миру.
Тому і нам з дороги та в дорогу
Йти знову, забуваючи про втому,
Аби наблизити жада́ну Перемогу,
Та з миром повернутися до дому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984280
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2023
Немає справ нам до старо́ї вати,
Що ореол «провидців» начепила,
Та вміє іншим тільки лиш брехати,
Немо́вби не розправити нам крила.
Хай тліє по собі у москалячих міфах.
А нам країну зараз треба захищати,
Щоб не було ординського в ній лиха,
Та мали змогу діти вільними літати.
І неодмінно, після нашої вже Перемоги,
Сильну, нову збудуємо для всіх країну,
Де всі до щастя пролягатимуть дороги
В квітучу, вільну, і заможну Україну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982827
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2023
Вже котрий рік ми в полум’ї війни,
Дехто від неї на дивані і втомився.
І хай тікають перелякані щурі,
Наш шлях до перемоги не спинився.
Із потойбіччя лізе зла орда,
Від трупів їх не видно вже землі.
Палають наші села і міста,
І світ весь у скривавленій імлі.
Наші вітрила всі посічені від куль,
І ніби небо впало нам на плечі,
Зійшовся обрій на сами́й вже нуль,
Де шторм вогню, та, ще не вечір.
Серед усіх буранів і штормів,
Ми стали тільки ще міцніше.
І в нас нема жалю до ворогів,
Аби наш світ ставав чистіше.
Зомбованим не місце серед нас,
Як тим, хто боягузливо мовчав,
Коли рашизм ліпив собі іконостас,
А потім, вже і в людяність стріляв.
Може і краще журавля синиця,
Та не про нас у клітці вільний птах.
І смерть нам зовсім не сестриця,
Бо нас чекає до свободи важкий шлях.
Та віримо, дійдемо все одно,
До небокраю ми свого́ зі світла,
Де буде мир для всіх там і добро,
Бо, ще не вечір, і душа не стихла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982213
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.05.2023
А на війні, як на війні,
У кожного свої є обере́ги.
Кому́сь – малюночки у бліндажі…
Є медальйони, хрестики, сере́ги…
У мене ж – карамелька від дитинки,
Якою внучечка ще пригощала.
Мов бурштину́ того краплинка,
Що так теплом своїм обігрівала.
Обгортка стерта вже давно
На тих шляхах буремних,
Де не пригодницьке кіно,
А лиш вітри в бійницях темних.
Та поруч із дитячим фото,
Цей оберіг міцніше за броню,
Що захищати буде доти,
Допоки і не зни́щимо орду.
Бо обіцянку внучечці давав,
Що поведу її у перший клас,
Як і без су́мніву вже знав –
Настане Перемоги час.
А зараз, знову у дорогу,
Доде́ржати онучці слово,
Щоб і до кожного порогу
Прийшов вже мир обов’язково.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981183
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2023
Я знаю, що віршовані думки́
Мої вже з часом втратять сенс,
Коли не буде і війни,
Зійдуть старі емоції зі сцен.
Та, згоден і на забуття,
Аби війна скінчилася скоріше,
Щоб залунало вже життя,
І його барви сяяли світліше.
А зараз, знову у дорогу,
Де тільки попіл і вогонь,
Не відчуваєш де вже і тривогу,
Змиваючи і смерть з долонь…
Та прорвемо́ся. Буде Перемога!
А двічі нам не помирати.
Як навчені літати ще з порогу –
Ніколи і не будуть плазувати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980234
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2023
Летять за небокрай хмарки́,
Немовби спогадів пір’їнки,
А з ними, і мої думки,
Як долі власної відтінки.
Летять із вітром мрії
З наївності юнацьких снів,
Де вирували так надії
В красу поринути морів.
Де б вільний вітер грав
Смарагдовим припливом,
І пісню відкриттів співав
Під мандрівним вітрилом.
Так мріялось про простір,
Відкритий без кордонів,
Знайти і таємничий острів,
І загадковий світ кантонів.
Дещо вдалось відчути,
Мандруючи по світу.
Красу країв збагнути,
І дивовижність квіту…
Та заздрісна орда
Лиш ґрати будувала,
Що вже й її війна
Всі мрії сплюндрувала.
Тож йти до Перемоги
Проти московії сваволі.
Немає іншої дороги –
Ніж, що веде до волі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979965
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.04.2023
Сиділа ґава на ґанку,
І дивилась на фіранку,
Де чекала ще спозаранку
На кави духмя́ної філіжанку.
***
І не ходи до ворожки –
У вільнім полі волошки
З вітром гойдалися трошки,
Наче сапфірові брошки.
***
Дзвінко сміялась дитина,
Де біля тину лежала драбина
Вже зі зламаними щабля́ми
Поруч з заіржа́вілими грабля́ми.
***
За кордоном «важко» спати,
Все кохання те шукати...
Може досі там зітхати,
А країну захищати!
***
Як співають гарно дуже
Про любов, і мир, і дружбу
У нестримності «таланту»,
Але мовою все окупанта.
***
Безголові москалі
Повилазили з нори,
Залиши́лись без голів,
Як наш дрон до них влетів.
***
Скільки б москалям не лізти –
Не дамо їм і присісти,
Де нема таким що їсти,
Бо і з різного ми тіста.
***
Хто не дбає про країну,
Найквітучу нашу Україну –
Валить хай за москалями
«До їх мами» кораблями.
***
Тест-скоромовка, і не обмовка,
Така собі вийшла обновка
Для тих, хто і досі в полоні
У мови чужої гріє долоні.
***
Мова про нашу мову,
Солов’їну і гоноро́ву,
Аби не вели розмову
За підступну ворожу змову.
***
В крамницю біля Укрзалізниці
Завезли́ запашні паляниці.
А мова наша, як криця,
Під сонцем яскраво іскриться.
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979685
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2023
Що головне для нашої роботи –
Це не потрапити в полон,
Щоб рі́дні не марніли від скорботи,
Тривога їх не крала сон.
Тому завжди остання є граната,
Як запобіжник від провалу,
І ворогам щоби була розплата,
Та як найбільше їх не стало.
А ще – каліцтва не набути,
То бути пильним на війні,
Щоб тягарем нікому і не бути,
А лиш сухим виходити з води.
Робити все не задля слави,
Без ро́зголосу діяти і метушні,
Аби і не нашкодити для справи
Ще й тим, хто поруч у борні.
У відчай і зневіру не впадати,
Аби не почуватись безпорадно.
До ворогів страху не мати,
А бити їх щосили і нещадно.
Коріння рідне відчувати,
Славетних предків родовід.
Своїх Героїв пам’ятати,
І боронити дім від усіх бід.
Кому́сь може і інше головне,
Як з кабаку́ дійти до дому,
Чи скільки з банку там зірве́ …
А нам забути би про втому...
Та, головне – аби була країна
Єдина, процвітаюча і вільна!
І щоб лунало гордо – «Україна!»,
То завжди бути духом сильним!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979393
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2023
Ну от і вдома, хоч і ненадовго.
Бо, не скінчи́лась ще війна.
Попереду дорога ще чекає довга.
Та у обіймах рідних, мов сама весна.
Як виросли і помужнішали вже діти,
Через війну ковтнувши сліз до донця,
Немовби ті маленькі і тендітні квіти,
Що і крізь кригу тягнуться до сонця.
Запам’ятається наза́вжди їх тепло,
Хоч з поглядом щасливим, та сумним…
А ще, та зустріч, мов у давньому кіно,
З старим товаришем за келихом п’янким.
Як ми поста́ріли вже за цей час –
Війна ж нікого і не прикрашає.
Та і не це хвилює зараз нас,
А що країну потім всю чекає.
Перефарбовані зросійщені «пельмені»
Собі вдягнули вишива́нки на фуфайки,
Та на тарифах набиваючи кишені,
І під війну підлаштували «балалайки».
Таких турбують тільки власні гроші,
Та ще собі посади теплі мати.
Ще і до зради здатні такі «воші»,
Бо їм однаково вже під кого́ лягати.
Невже пішли ми воювати за таких?
Та ні! Саме за тих, кого ці обікрали.
Бо ще з «совкових» їх часів лихих,
Ми добре «вошей» цих пізнали.
Тому питань набрався вже вагон:
Хто швидко Південь ворогу віддав,
Де запалали Маріуполь і Херсон…
Чому ще у корита ті, хто крав…
Кому так добровольці заважали,
Які й в кросівках гнали окупантів.
Чому їх потім всіх розформували,
Хоч і нещадно били диверсантів…
Чому в доро́ги гроші закопали
Того ще «будівництва» режисери.
Люди ж на армію останнє віддавали…
Чому і досі все збирають волонтери…
Про якісь «змови світові» торочать,
Ніби не кремль війну цю розпочав,
Де вже і ядерну усім пророчать,
Аби і далі світ заляканим мовчав.
Бо ж непокараним було колишнє зло
Ще за часів комуністичного режиму,
Що міцно так в свідомість вже вросло
Тим, звик хто до оманливого диму.
Відсидівшись, вже вийшли у «герої»,
Бо був і час у них, і спокій у болоті.
Допоки інші йшли за мир до бою,
Ці будували за́тишок для плоті.
Собі й зарплати вдвічі змалювали,
А іншим – лиш на пенсію жебрацьку.
Ще й бюрокра́тією так дістали –
Відкопуй хоч ту «шаблю гайдамацьку».
Знов купа довідок, бо де та «Дія»
В простреленій старі́й мобілці,
Коли ще добровольцями була надія…
Та розчинились зараз у «цивілці».
Свідомо ж добровольцями пішли,
Допоки армія ставала ще на ноги.
А зараз в чергах місця не знайшли,
Бо в кабінетах не шукали допомоги.
Та неможливо осторонь дивитись,
Як нищать нашу землю вороги.
Аби рашистам за дітей помститись,
То обирали ще і інші ми шляхи.
Але, і зовсім юні вже на фронт попали –
«Крутих» же за кордон втекло доволі.
Невже за це ми з ворогами воювали,
Щоб ще і дітям випала ця доля?!
Та навіть світ, сховавшись в шкаралупі,
Не квапиться з Гаазьким трибуналом.
І скільки ще потрібно доказів у купі,
Аби рашистське зло наві́ки вже сконало.
Та навіть досі ще не вистачило духу
Закрити їм над нами спільне небо.
Бо не у них несуть ці обстріли розруху,
Та і не їм тепер дітей ховати треба.
А ще і власні судді, олігархи, посадовці…
Дехто з яких вже втік і за кордон, –
Такі ж тепер натхненні всі промовці,
Бо приховали вчасно свій «притон».
А там, в окопах, і чистіші люди,
Серед облич від пороху брудних,
Ніж в кабінетах марнославної облуди.
І наше місце вже і духом серед них.
Хай інші розмірковують з дивану,
Та ми реальність відчували на собі́.
Нас не ввести базіканням в оману,
Як і життя своє пройшли у боротьбі.
І все ж, ми змусили змінити світ,
Хай не згадають нас задля похвал.
Не обирали ми життя зручних орбіт,
Бо, головніше – честь, ніж п’єдестал.
Хоч і важко́ю вийшла та розмова,
Та знову ладні стати всі стіною,
Аби країну не здолала стара змова,
Та Перемога стала вже близько́ю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979190
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.04.2023
Так настає, що вже приходить час
Крізь звичність старих стін,
Коли терпіння вийшов вже запас,
Де мріяв так вітрами перемін.
І кличе доля знов в важку дорогу,
Хай і ховається хтось за кордоном,
Та правда – біля рідного порогу,
І захищати це ми маємо до скону.
Якби не московити, «підла раса»,
То як розквітла б зараз Україна!
Та пре на нас тупа їх біомаса,
Але ніколи не зігнемо ми коліна!
Далеке світло від мрійних зірок
Крізь всесвіт буде все летіти…
Хвилі морські змиватимуть пісок…
Слова кохання вітер буде шепотіти…
Та, коли все закриють чорні хмари –
Покличе небо волошковим світлом
З надією в життя, та вірою на пару…
Я повернусь з південним вітром…
___________________________
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978056
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2023
Вже йде війна світів,
Не з фантастичного роману.
А проти темряви катів
З кремлівського дурману.
Хто б що там не казав,
Ховаючись за виразом «конфлікт»,
А Вільний Дух повстав,
Перемогти з пекла релікт.
Важка дісталася нам доля –
Поставити нарешті крапку.
Та у борні гартується і воля
Пітьми здолати міцну хватку.
Недарма́ сплелися у клубок
Терористичні всі режими.
Бо, так і не засвоїли урок,
Що є для людства вже чужими.
Та й людство має зрозуміти,
Що іншого не буде часу,
Аби рабами вже не скніти,
То об’єднатись проти сказу.
Хай скаженіє темряви орда,
Та Світло темряву ту переможе!
І хоч вже йде світів війна,
Та наше небо нам і допоможе!
________________________
Маю ще і раніше викладену власну аналітичну статтю «Війна світів» з цього приводу за посиланням http://stihi.ru/diary/utrovecherveter/2023-01-01 де її постійно відновлюють вже мої друзі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977838
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.03.2023
Можливо, все поли́шити – і краще,
При першій же нагоді – і втекти,
Де ріки з молока течуть ледащо,
Та ще і на обставини там доректи.
Де набагато легше бути «патріотом»,
Коли не виють повсякчас сирени,
Віддаючись із закордону всім чеснотам,
Складати самовіддані катрени.
Так, безумовно, треба виїжджати,
Де вже міста від вибухів палають.
Та є, хто тільки «свято» хоче мати,
По закордонах «манни» все шукають.
Ще і свербить їм всіх повчати,
Собі за келихом ігристого вина,
Як краще жити, і про що писати,
Бо ж і дале́ко там від них війна.
Та вірю в тих, хто залиши́вся з нами,
І негаразди всі упевнено знесе.
Як і пишаюся дітей своїх думками,
Все пам’ятаючи їх відповідь про це:
«Ми не бажаємо кудись тікати» –
Коли зайшла з ними розмова,
– «Бо, перестанемо себе і поважати.
Краще життя нам будувати вдома.
Якщо ж покинуть всі рідну країну,
То що вже в ній зали́шиться надалі.
Легше за все – втекти в важку годину.
Але, гідніше щось самим робити далі.
Тут народилися, і тут наш дім,
І нашим дітям тут ще далі жити,
По закордонах не ковтати чужий дим,
А свій дім краще закордонного зробити».
І досі згадую слова ці у важкі часи.
Тому і сам, де зараз бути треба.
Ми залишаємось, хай знають вороги!
І нашу Мрію ми підіймемо у небо!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977837
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.03.2023
На мертвій смузі квіти,
Немов маленькі зовсім діти,
Свої здійняли в небо оченята,
І пелюстками простягнули рученята.
Дрижать маленькі не від вітру,
Квіту свого втрачаючи палітру,
А від нещадних вибухів війни,
Яку нацисти «руськаміра» почали’.
Який то «мир» карателів кремля,
Де плач дітей над згарищем луна,
Коли ховають нелюди ординства
Свої стволи за спинами дитинства.
Та з боягузтвом власного садизму,
Негідники кремлівського фашизму,
Вже і з подвір’їв шкіл та дитсадків
Стріляють в мир з усіх стволів.
Лиш тільки квіти мовчки плачуть,
Бо оченята жах той весь їх бачать,
І тихо падають під зливами снарядів,
Не від дощів, а від кривавих «градів».
Смерть косить квіт весь навкруги,
Що на кривавій смузі у вогні.
Між смертю і життям та смуга пролягає,
Та тільки там «нейтральності» немає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977632
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2023
Чи є той сенс звертатись до катів,
Які все марять вбити наш народ.
Та витрачати час і купу слів
Щоби писати про орду заброд.
Бо з терористами у всьому світі
Ніхто вже перемовин не веде.
Як і до тій кремлівській свиті
Все рівно вже нічого не дійде.
Таким і далі буде «все не так»,
Щоб вже про них і не казали.
Бо і життя цінують за п’ятак,
Коли з народження – вандали.
За триста років розумнішими не стали.
Навряд, – порозумнішають за три,
Коли і їх попи, кремля васали,
«Освячують» знаряддя сатани.
Та й армія їх – нації обличчя,
Де наркомани, зекі, алкаші,
Що так садизмом потойбіччя
Вже перейшло всі рубежі.
І хай не скиглять – винуваті всі:
Хто в нас стріляв, і хто мовчав.
Бо вже з народження оглухлі і сліпі,
Які й не знають каяття підстав.
В країні, де за розкіш – унітаз,
Почварам марно ставити і клізму,
Коли там хворі на імперський сказ,
І діарею від рашистського нацизму.
Ніхто ж не розмовляє з тарганами,
Щоби не лізли до хазяйської господи.
Їх лише знищують без зайвої реклами,
Як і рашистів, з першої ж нагоди.
І «гарний руський» – тільки у «пакеті»,
Та той, хто з нами нищить цю орду.
Бо вже давно не місце на планеті
Тим, хто несе їй тільки лиш війну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977426
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2023
В імлі ранковій спить земля,
І стежка в’ється мов змія.
А скільки пройдено вже їх,
І скільки ще пройти таких.
Та раптом, мовби привид ночі,
Крізь чагарник густий ворожі очі
Розгублено наводять смерті дуло.
І миттю лезом думка різонула.
Ще зовсім юний, майже син,
Вояка цей з чужих долин.
Яка ж мерзота кинула сюди
Таких вбивати за мару орди.
Але не схибить на гачку рука,
Коли в країні йде війна.
За всіх не схибить, кого вбито
Навалою з кремлівського корита.
За матерів, що посивіли рано,
За їх дітей, що не побачать ранок,
За рідну землю нашу у вогні,
За всіх, хто не бажає жити у багні!
Бо, зовсім з різного ми тіста,
І на одній стежині нам тут тісно.
Не звали ми до себе ворогів,
Тому, жалю не буде до катів.
А на війні лише є правило одне –
Хто перший влучить, той живе.
І розірвали черги навпіл небо…
Знову живий, то йти і далі треба…
Йти, забуваючи про втому,
Щоб всі вже повернулися до дому.
Щоб назавжди’ вже, як віднині,
Лунало гордо «Слава Україні!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977130
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2023
Вже і весною пахне вітер,
Та знову йти в дорогу,
Аби цвіли яскраво квіти
І біля рідного порогу.
Багато пройдено шляхів
Там, де не сняться сни,
Не чути навіть спів птахів,
І все ще тишу не знайти…
Та буде тиша неодмінно,
І з волошковим мирним небом,
І з тим усім, що так нетлінно
Над нашим вільним степом.
Але, щоб тиша ця настала,
Щоб і свята для всіх були,
Дитина кожна мирно спала –
В дорогу знову треба йти…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976029
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2023
Без пафосу – час вторгнення проспав,
Після ночей тривожних у безсонні,
Коли дев’ятий рік вже ворог лютував
На сході, у кривавій тій безодні.
Та через день був там, де треба бути.
І понеслось все вихорем подій,
Що навіть розумом і не збагнути,
Коли за світло світу йде двобій.
Міста палають, смерть гуляє
По нашій рідній найкрасивішій землі.
Орда життя із її серця вириває,
Та встали скелею всі доньки і сини.
Орду кремлівську б’ють нещадно,
Аби надалі розквітали всім сади.
І як би не було нам зараз складно,
Та перемога буде нашої весни!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975192
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2023
Не до віршів «високих»,
Коли жорстока йде війна,
Де вже в степах широких
Орди лютує сарана.
Де все ще моляться в омані
Імперським ідолам чужим,
Та ще в кривавому тумані
Далеко десь і рідний дім.
Коли в тім полум’ї вся Україна,
Де вдерлася шиZОїдів орда,
А мати все чекає з фронту сина,
То – кулемет замість пера.
Де простий напис на стіні:
«За Україну, і за Волю!»
Дорожче і за всі пісні,
Коли орда плюндрує долю.
Не вистачає вже і слів,
Коли сам бачиш смерті очі,
Де навіть вже і не до снів
Серед шляхів і дні, і ночі.
Пробачать хай ті, хто чекає
З рим вишуканих лагідний сонет,
Бо навіть часу вже не вистачає,
Щоб зарядити знову кулемет…
Мабуть, ще і за це йде бій,
Щоб іншим рими про любов
Буяли з подихом їх мрій,
І не боліло серце від розмов.
Та, Перемога буде неодмінно!
І згинуть всі кремлівські дикуни!
І встане з попелу країна!
І будуть кращими вірші…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974441
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2023
Найкращий вірш я ще не написав,
Не намалював свою картину,
Останнє слово не сказав,
Бо не відчув і ту годину,
Де вже не буде і війни,
А буде вільним кожен крок
І падатимуть з неба лиш зірки,
Та знов не клацне заіржавлений курок.
Бо досі в дім наш лізуть вороги
Нас знищити отим «братерством»,
Що в них було лиш на крові’,
Ніколи навіть і партнерством.
Країни позбавляли нас і мови
Навалою імперської брехні.
В сітях тримали людолови,
Щоб нас приспати у ярмі.
«Дешевою» труїли ковбасою
В країні черг і самовідданих катів,
В часи морального «застою»,
Де вишів було менше таборів.
І за генсеків нас агітували,
Та мали власні ми думки.
А щоб життя нам не псували –
Ми боротьбу свою вели.
Те, що «більшовики» награбували
В час громадянської війни,
Те надто швидко проїдали,
Від комунізму утопічного вожді.
Тому і зараз пре орда,
Аби вирішувати все за нас.
Кайданами вчорашнього буття
Нахабно прагне зупинити час.
Але не бачу іншої я долі,
Ніж незалежності вітрила.
Іти крізь бурі до омріяної волі,
Щоб хоч би діти мали крила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974440
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2023
Я – «правосек», «бандерівець», «Укроп»,
Що сам для себе я раніше і не знав.
Війни підступної та підлої урок –
В переконаннях ще міцнішим став.
Імперська пропаганда всіх так нарекла,
Хто не бажає підкоритися їх zвіру.
Та навіть і збагнути не змогла,
Що це лише посилить нашу віру.
Та я «Укроп» не тих партійних герців,
Що лиш присвоїли собі таке ім’я.
А відчуваю сам це власним серцем,
Що значно вище політичного буття.
Поверненню колишнього собі не йму,
Де лиш імперія смерділа старим гноєм.
За волю відірвемо клешні будь кому,
До нас хто лізти буде гнійною ордою.
Нехай собі рашисти вдавляться від люті –
Звання "Укроп" я зовсім не цураюсь.
Та і "бандерівцем" подобається бути,
І тим, що – українець, від душі пишаюсь!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973949
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2023
Від згарищ димом ріже очі,
І на зубах пісок скрипить,
Де були затишними ночі –
Місто в руїнах все лежить.
Рашистські окупанти били
І день і ніч «градом» по ньому.
Так намагалися щосили
Саме життя вбити у всьому.
Хтось все вже геть полишив,
Де рід батьківський проростав.
Один лиш пес вірність залишив
Тому, що віддано охороняв.
Лежить самотньо на порозі,
В сумних очах сльоза від туги.
Летить курява смерті по дорозі,
Та пес лиш стисне зуби від напруги.
Не пустить на подвір’я він нікого,
Хоч змерз до кісточки вже сам.
Бо і для пса звичайного такого
Є те, що не віддасть він ворогам.
– «Іди до мене рідний друже,
Розділимо окраєць від хлібини.
Обом з цією біллю важко дуже,
Бо, ми з тобою однієї батьківщини».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973948
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2023
Хтось до колишнього воліє,
Зітхаючи, як там було їх літо…
Хтось від зими пасивно ниє,
Чогось чекаючи від всього світу…
Той і в прийдешньому в безодні,
Для кого лиш вчорашнє – сутнє.
Та завтра починається сьогодні,
І боротьбою тв0риться майбутнє.
Нам сили духу і не позичати,
Бо не з газет життю навчались.
Хто крила має, той не буде плазувати,
Щоб мрії все ж таки збувались.
І ми, долаючи негод шторми,
Сприймаючи, що випало на долю,
За те, щоб розквітали на землі сади,
Йдемо вперед за мирною весною.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973216
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2023
З вогню та попелу боїв
Народжується нація нова,
І обирає той серед шляхів,
Де б Україна вільною була.
Не з тими, хто лиш розуміє
Собі одну імперську мову,
Жити вчорашнім все воліє,
Плекаючи чергову змову.
А з тими – може хто віддати
Задля країни душу і життя,
Здатен негоди всі здолати,
Щоби країна в мирі розцвіла.
Дарма, що попіл на зубах,
Не до прикрас, де в очі дим…
Та справа честі не в словах,
А захищати ділом рідний дім.
З обличчя змити можна бруд,
А з темних душ його не змити.
Та знищимо рашистський zуд
В країні, де всім краще буде жити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972996
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2023
Хоч дехто ще собі вважає,
Що ніби ми у діях не швидкі,
То, хай нарешті вже запам’ятає,
Що краще нас не злити при житті.
Мабуть, так міркував собі «пахан»,
Що може й далі пити кров до скону.
Та вмить народний закипів Майдан,
І скинули отого покидька із «трону».
Вважав собі так і кремлівський кат,
Що ми покірно згинемо в орді,
Та хвиля піднялась до Дону від Карпат
На захист від рашистів рідної землі.
І провокатори, що лізуть із щілин
Повсюди нам нагидити до неба –
Отримають по повній, клин за клин,
То, краще злити нас не треба.
Політиканам безталанним
Не треба нас повчати, що робити,
Як і «експертам» їх диванним.
То краще нас таким не злити.
А від нестримності наших штормів
У когось може вже і хитавиця,
То хай і нудить наших ворогів,
Бо духу нашого їм не зламати крицю.
Ми раді всім, хто хоче миру.
Не треба нам чужих «прикрас»,
Та і свого не віддамо ми ZVіру,
Тому вже краще і не злити нас!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972995
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2023
Досить нас вже хоронити,
І з зневагою брехати,
Що не вміємо ми жити,
Ще й поради нам давати.
Бо й не іншим нас повчати,
В нашім домі, на своїй землі.
Вже навчились розрізняти,
Хто нам друзі, а хто – вороги.
Злопихателям зрадливим
Вже давно ми довели
Не словами, а і ділом,
Що не зламні в боротьбі.
Не скорились на Майдані,
Не сховались від війни.
Не відступимо й надалі
Задля власної мети.
Ми пишаємось народом,
Що гартується в біді.
З українськім нашим родом
Україні бути на віки’!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972666
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2023
Десь білим покривалом снігу
Ніч зоряна укутала казкові сни,
Печаль сховавши попід кригу,
На небі запалила мрій зірки.
А десь, і сніг чорніше ночі,
В диму від вибухів війни,
Де смерть потворою регоче,
Як пруть рашистські таргани.
Марно виводити цих паразитів,
Їх треба тільки знищити з землі,
Тож хай земля приймає цих бандитів
З їх біснуватої кремлівської орди.
До погані доходить лиш по рилу
Бо ми в свій дім сміття не звали,
Тож і знайдуть у нас собі могилу,
Прийде кінець рашистської навали.
Все бачимо, хай вороги запам’ятають,
Як і раби зрадливі від імперської брехні.
Кремлівською блювотою нас не злякають.
Беззаперечно, буде мир і нашої весни!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972665
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2023
До смерті вже немає і страху',
Бо, всі колись ми помремо в свій час.
Та не однаково, коли за обрій відійду –
Яка залишиться країна після нас.
Що інші скажуть – вже однаково мені,
Бо, мають сенс не балачки по монітору,
А лиш реальні дії, коли лізуть вороги,
Аби щоб для дітей вже не було повтору.
Тому, і сам, де бути зараз треба,
Хай навіть власна доля непривітна,
Аби лиш їм був волошковим колір неба,
Щоб і за мене їм збулася мрія заповітна.
Країна рідна щоб була, як теплий дім,
Де би були любов, достаток, мир і спокій,
Дитину жодну не лякав раптовий грім,
І по життю були щоб вільними всі кроки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972494
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2023
Де біснуватий «Перший» той Петро,
Та тінь від «Другої» їх Катерини
З катами сталінізму і політбюро?!
Там бути п0сліду й сучасної вражИни.
Нас все «хоронять» не одне сторіччя
Різні заброди, завойовники і юди.
Тупі «сценарії» пророчать з потойбіччя,
Та ми були і є, і далі Україна буде!
Хтось може вже собі «втомився»,
Дивитись про війну з телеекрану –
Хай «відпочине», бо, хто не скорився,
Вже не віддасть країну жодному тирану.
І бити ту орду московії нещадно
За кров дітей, за згарища та смерть.
За тих, кого і кинула так безпорадно
Війни кремлівської ця круговерть.
І за довіру до «братів» осатанілих,
Що Мати нашу рвали на шматки,
Напливом орд своїх оскаженілих,
Нібито нас пов’язують «зв’язки».
Не «кровні» ті зв’язки, а на крові’,
Що так віками пили з нашого народу.
Імперські зайди намагалися завжди’
Нас тільки знищити собі лиш на догоду.
Від таких «друзів», небо нас позбав,
А від всіх ворогів позбавимось самі.
Орду наш шлях до волі так вже налякав,
Що, аргумент рашистів – лише в їх війні.
Ми їх не звали, тож і валять хай усі,
Не нишпорять по наших закутках.
І їх війну хай заберуть до власної орди,
Бо, де не влізуть – тільки смерті жах.
Давно відомо вже в усьому світі –
«Рабів до Раю не пускають!»
Як і для тій кремлівській свиті –
Ми не здамося, хай і не чекають!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972243
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2023
Пам’яті Героїв Крут
Тому сторіччя вже минуло,
Як та рашистської орди навала,
На мир наш в нашім домі зазіхнула,
І по звірячому знущалась і вбивала.
Цвіт молоді найкращої під Крути
На захист став своєї Батьківщини,
Щоби свободу від орди здобути,
Та вибороти мир для України.
Вони бажали миру і свободи,
А їм багнетами виколювали очі,
Бо в тій орді всі однієї там породи
Тирани ті, що до війни охочі.
Тому і знову, вже через сторіччя,
Рашистська наволоч наш мир руйнує.
І знову смерті закривавлене обличчя
З кремля ординського у нас лютує.
Той подвиг патріотів молодих,
Що запалив під Крутами світло сердець,
З честю несуть захисники в серцях своїх,
Заради миру, щоб війні настав кінець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972242
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2023
Це не моя б була війна,
Та це – моя країна.
Бо, є бунтарства відчуття,
Коли прийшла лиха година.
Бо теж, спочатку довіряв
Тому зрадливому «братерству»,
Та в спину «брат» такий стріляв,
Що аж з війною в дім наш вдерся.
В такого «брата» одна суть –
Зняти останню з всіх сорочку,
Та ще і гнати підлу муть,
Ніби за це дає розстрочку,
Аби загнати в москаляче стійло
Всіх до кремлівського ярма,
І заливати брудне пійло
Смердючого імперського лайна.
Війна була б ця не моя,
Та ворог сам на це нарвався.
Якщо нахабно лізе сарана,
То знищують її, коли терпець урвався.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972215
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2023
Нас мороком війни вже не злякати
Там, де від вибухів світліша ніч за день.
Бо ворогам наш дух до волі не зламати,
Як і не лізе той кремлівський старий пень.
А з дому пишуть, що все в темряві сидять.
Хоча в будинку поруч світло є цілодобово,
Де в депутата там і банк, і ресторан стоять,
І помічниця мера мешкає там гонорово.
Бо, знову повилазили «вареники» старі,
Що завжди в маслі на поверхні існували.
Та ще й «героями» себе вже нарекли,
Допоки інші московитів відбивали.
Ще і підняли ціни за зв'язок та воду,
Де їм у бізнесі своєму є потреба,
Списавши на війну собі все на догоду.
Та не за них ми зараз там, де бути треба.
Не за ділків підступних та лихих,
А за знедолених і скривджених людей.
Хоч повернулись і не всі серед живих,
Та ладні знову в бій іти задля дітей.
Та ще, за ту стареньку сиву мати,
Що за свої останні копійчини,
Приносила в окопи хліб і чай із м’яти.
А ще, за мирні ранки України.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972198
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2023
(містична реальність)
Коли вже ніби сил закінчився запас,
Буває, що нахлине раптом вир світів,
Де інший вимір був, і інший час,
Немов би подих вже далеких днів.
Крізь призму паралелей тих подій
Так ясно раптом бачиш всі шляхи,
Де послідовність і реальних дій,
Зійшлися в точку власної мети.
Як йде фрегат крізь шторм буремний,
Попереду з боків обох ворожі кораблі,
І ніби не пройти той шлях злиденний,
Де неминучу смерть готують вороги.
– «Ми, капітан, загинемо нівроку!»
– «Загинемо колись, та не сьогодні!
Допоки вдача ще не має строку –
Йдемо вперед, хоч по краю’ безодні!
Врізаємось ми поміж них сміливо.
Та б’ємо всім, що є, з обох бортів!
Зухвалість хай підійме нам вітрила,
Бо лиш нескорені – живі серед морів!»
Отак і в цей раз вийти спромоглись,
Де всіх віків зійшлися паралелі,
Щоб повторити, що було колись,
Аби зустріли в рідній нас оселі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971998
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2023
Ось і остання вже висотка,
Нарешті за якою шлях до дому.
Пробіжка ще одна коротка,
Хоч як і валить з ніг та втома.
Бо скільки пройдено шляхів
В глибокий тил ворожих територій,
Де «руськамір» нуртує із катів,
З землі зробивши крематорій.
Та раптом поруч захиталися кущі,
Немов задріботіло в скло дощем.
Ворожа група кралася в пітьмі,
Щоби зненацька вдарити вогнем.
І миттю треба вузол розплести:
Чи донести важливі данні;
Чи, в бій вступивши, відвести
Загрозу від бійців, хай і в останнє.
Хто звик на себе рішення приймати,
Як капітанам личить – не тремтіти:
«Окрім років, нам нічого втрачати,
А наймолодшому з нас треба жити.
Іди, юначе, і всю правду донеси,
Як по садках дитячих заховався ворог.
Як з нашої, колись квітучої землі,
Їх «руськамір» зробив вже геноциду морок.
Ти тільки встигни, поки буде бій тривати,
Як ми візьмемо диверсантів цих на себе.
Хай дочекається тебе рідненька мати,
А нам, як завжди, допоможе наше небо»…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971900
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2023
Там, де немає грані ночі й дня,
Не відчуваєш сам вже і страху’.
В одному з рейдів, як лягла імла,
Раптово вовк з’явився на шляху.
В його очах була лиш втома
Вже від всієї крові навкруги.
Без власного лишився дому,
Де його діти були ще живі.
Набридло навіть вже і хижаку
На ті дивитися смерті жнива.
«Сірий, проходь, тебе не зачеплю.
Дісталось і тобі, як нам, сповна».
Побачив це він по моїх очах,
Як прочитав весь сум я і в його.
І розминулись, мов вітри в степах,
Бо з ним були ми світу одного.
Та, коли вийшли на узбіччя,
Там, де колись життя буяло –
Немов жахи із потойбіччя,
Село розстріляне лежало.
Спалили все рашисти «градом»,
Один лиш попіл та руїни.
І смерть душила своїм чадом,
Як трупний сморід з домовини.
І так було повсюди, де пройшли
Рашистські окупанти по землі.
То хто насправді – люті хижаки,
Як ті кремлівські нелюди, а не вовки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971899
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2023
В чорнім полум’ї все навкруги,
Ніби впало на плечі нам небо.
І стискають кільце вороги,
Та вперед пробиватися треба.
Автомат вже пече, як багаття,
І залишилось обмаль патронів.
Та не зникне до волі завзяття,
Бо, нема за межею резонів.
Хай пробачать нас ті, хто чекає,
Якщо ми не дійдемо до дому.
Вже і втомлене сонце сідає,
Але дух наш не знає про втому.
Не лякає нас смерті обличчя –
Ми дивились в нього вже не раз.
Та ніколи не нили з узбіччя,
Бо, наш потяг до волі не згас.
Крізь морок дійдемо до світла,
Запашної ще вип’ємо кави.
Ще зустрінемо весну розквітлу,
Бо вперед ми йдемо не для слави.
Свистять кулі ворожі над нами,
І останню гранату стискає рука.
Але ж ми гартувались штормами,
Щоб у мирному світлі країна жила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971873
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2023
Є час, коли закони фізики не діють,
Де день, як ніч, а ніч горить вогнем.
Де не з заходом сонця, а від диму сутеніє,
А «град» – не лід, що падає з дощем.
Там, де тонка межа між морем і землею,
Зовсім не пляж рів’єрський на курорті.
Там, де від бою плавиться метал з бронею,
Як ті троянди з крему на святковім торті.
Де з кожним кроком «бронік» стає важче
На марші втричі, ніж коли був на стіні.
Щоб не казали, а кіло гранат там краще,
Аніж кіло гранатів на банкетному столі.
Та від напруги лиш гартується наш дух,
Де вже і інше всіх законів сприйняття.
І ще сильніше до краси природний рух,
Хто бачив смерть – краще цінує і життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971872
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2023
До збірки увійшли окремі вірші з книжки того часу,
через обмеження формату сайту.
Збірка «Зіроньки ясненькі»
для дітей та про дітей.
...................................
Дві Зірки
Дві зіроньки у мене є,
Задля яких я і живу.
Їх існування сенс дає
Шляхам, якими йду.
Це - мої син і донечка,
Як подарунок долі,
Немовби, світ віконечка,
Мого життя яскраві зорі.
Навіть в свої важки часи,
Тільки згадавши їхні очі –
Вже виринаю із пітьми,
І бачу світло серед ночі.
Серед підступної трясовини
Згадаю донечку маленьку,
Як у моїй тільняшці до води
У море бігла зіронька ясненька.
І, як колись, у мене на руках,
Син засинав під шум припливу,
Ці миті згадую в своїх думках,
Коли ідуть негоди сірі зливи.
Хоч доля випала нам і важка –
Через імлу пройти до світла,
Задля дітей кращого майбуття,
Йти треба, щоби доля їм розквітла.
_____________________________
Зіронька маленька
Десь на небі зірка спалахнула,
І промінчиком осяяла приплив.
Його хвилями нове життя вдихнула,
Щоби рід наш український майорів.
Всупереч буремним всім вітрам,
Ніжно зіронька засяяла маленька.
Першим подихом промовив небесам,
Ще одна душа зажевріла рідненька.
Щічки, мов пелюсточки троянд,
Рученятка тягнуться до світла.
Оченята, як те сонечко без плям,
Від яких душа сама розквітла.
Моя внученька маленька, засинай,
Хай всміхаються тобі казково зорі.
Тобі щастя хай дарує рідний край,
І шлях світлим буде в твоїй долі.
___________________________
Маленькій Зірочці.
Зіронька моя маленька,
Що так тихо бачить свої сни,
Хай всміхається тобі, рідненька,
Завжди мирне сонечко в вікні.
А там, де лютує полум’я війни,
І криваве небо з чорним димом,
Не пройшли в дім наш щоб вороги –
Насторожі не з одним ми побратимом.
Щоби в домі був наш мир і спокій,
Та тобі всміхалась лагідно весна,
Щоби вільно ти робила перші кроки,
В світ яскравий твого мирного життя.
Вірю я, що буде все у нас гаразд,
Бо багато нас за вільну Україну.
Поцілую в оченята ще тебе не раз,
Буде мир наш світлим неодмінно.
____________________________
Дівчинці моїй маленькій.
Дівчинка ріднесенька моя,
Оченята, мов волошки в житі,
Щастям буде доля хай твоя,
І прихильно світять її миті.
Ще малесенька ти пташка,
Та ростуть хай крила швидше,
Щоб тобі піднятися не важко
Серед хмар всіх було вище.
Хай зустрінеш ти вітрила,
Як Ассоль, свого кохання.
Вірність мріям дадуть крила,
І здійсняться сподівання.
Жанни д’Арк хай сила духу
Не покине твою долю,
Щоб завжди нестримність руху
До натхнення мала волю.
Мудрість Київської Анни,
Королеви двох світів,
Захистить хай від омани,
Серед всіх життя вітрів…
Може, дехто зараз скаже,
Що це – вигадки дурниць,
Ланцюгами життя зв’яже,
А, романтика – для одиниць...
Безумовно, що в книжках
Те написано, як має бути,
Як потрібно подолати шлях,
Щоби щастя все ж таки здобути.
Та, лиш мрії надають нам сили
Домагатися свого в житті.
А, романтика дає ті крила,
Щоби вільним був політ душі.
Тому, сонечко моє маленьке,
Не полишить хай тебе надія,
Досягнеш всього, рідненька,
Бо, ти ж дівчинка моя, Анастасія.
________________________
Сонечко маленьке
Є у мене Сонечко маленьке –
Моя внученька рідненька.
Як прокинусь вранці пособі,
Зустрічає з фото посмішка її.
І відразу світлим день стає,
Хоч і дощ ще за вікном іде.
З оченят її така веселка сяє,
Як яскраве сонечко палає.
На весь день заряд душі –
Оченята її сонячні такі.
А, коли вже бачу і її саму,
Мов промінчик крізь пітьму.
Таке сонечко у мене є,
Що моїй душі сил надає,
Задля чого сенс є жити,
І такому Сонечку радіти.
_____________________
Місячна казка
Втомлене сонечко в море сідає.
Лагідно хвилі пісню співають
З вітром удвох про свої почуття,
Надії плекаючи на майбуття.
Сарна казкова розсипала зорі,
Тихо купаючись в теплому морі.
Із срібла підкову свою загубила -
Місяцем в небі її запалила.
Той, хто і в хмарах бачить красу,
Тому зорі казку дарують свою.
Подумки вміє хто небом літати,
Душею і сам той своєю крилатий.
_______________________
Новорічний сніг бажань.
М’яко падає на землю сніг,
От вже знову новий рік.
Моя Зіронька маленька,
Хай насниться казочка гарненька.
Щоб були там мир і спокій,
Шлях для впевненості кроків.
Щоб був затишок в родині,
В ріднім домі і по всій країні.
Новий рік хай принесе
Що потрібно над усе,
Хай зірки дарують ласку
В долі власній ніжну казку.
З неба падають сніжинки,
Як надій чисті перлинки,
Щоби кожен день новий
Тільки радість ніс подій.
_____________________
Нашому роду нема переводу
Маланки – Василя від роду
З давніх-давен дійшло це свято,
Від пращурів прадавнього народу,
Як і не намагалися його нам зруйнувати.
Ідуть колядки щедрі по землі,
З достатком щоб був рідний край,
Щоб в нашім домі в мирі всі жили,
І був для всіх лиш щастя небокрай.
Такі свята’ потрібні нашому народу,
Щоб вольний дух його не занепав,
Щоб не було йому ніколи переводу,
І тільки мир в оселі кожного буяв!
________________________________
Продовження нас самих.
Що найцінніше є, це – діти,
Які продовженням є нас самих.
Задля яких є сенс нам жити,
Щоб відродитися і через них.
Не завжди хоч і розуміють нас,
За піклування наше про їх долю,
Бо різне бачення у інший час,
Та, головне – щоб мали волю.
Відчули те, що ми не встигли
В наш час суцільних перепон.
І далі йшли, щоб не застигли,
Свій власний маючи резон.
А нам, найкращі подарунки,
Від них вже будуть і онуки.
Долі не склали ще рахунки,
Тому й не опускатимемо руки.
________________________
Обпалені мрії
Я збирався полишити все
В кам’яному мішку із кварталів,
Переїхати в селище тихе морське,
Від нервозності міста подалі.
Свіжий подих припливу почути,
Що бадьорістю дух заряджає.
Аромат хвиль солоних вдихнути,
Де безмежність всього небокраю…
Діти щоб приїздили до мене
Відпочити під музику хвиль,
Де б зігрів їх, як сонце південне,
Змив, як хвилі, з душі їх всю біль…
До сніданку б їм рибу ловив,
Поки сонце на хвилях вмивалось.
А надвечір печеня із крабів й олив
На багатті б гуртом готувалась.
Чим не щастя було б особисте –
Після пилу буремних доріг,
Моря дзеркало бачити чисте,
І дитячий лунав щоби сміх…
Та наш Крим відібрала орда,
Поки власні вельможі жиріли.
Біснувата кремлівська «братва»,
Ненажерливе всунула рило.
І Азов весь палає в вогні,
Де таж сама мерзота бикує,
Лиш охоча нутром до війни,
Бо, інакше вона не існує.
Я полишив би все і поїхав…
Та країну свою не залишу,
Коли палить її війни вихор,
І боротися треба за тишу.
_____________________
Ю. SH. 2017 – 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971650
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2023
До збірки увійшли окремі вірші з книжки того часу,
через обмеження формату сайту.
Та, як і кожну книжку, не обов’язково її читати одразу цілком.
Написано ще мовою того часу, яку тільки і розуміють ті,
хто на нас вже і напав, аби хоч так донести відчуття
того, що не змінюється з часом, а лише відтворює
деякі сторінки і з власної бібліотеки світової спадщини,
які тотожні і своїм почуттям, як паралелі з власного
життя з подіями і з героями улюблених книжок.
бо було раніше розміщено і на тих сайтах,
які не сприймають все, що написано нашою мовою.
А ще, аби не вважали, що ми, нібито, як вони,
обмежені тільки своєю мовою.
Та українці все розуміють вільно і іншими мовами.
____________________________________
Параллельные миры прочитанных страниц
из прошлой мирной жизни,
как по мотивам книг домашней библиотеки
любимых авторов:
А. Дюма, А. Грина, А. Толстого, А. Беляева, А. Адамова, А. Бердника, В. Собко, И. Ефремова, А. Конан Дойла, Ж. Верна, Л. Буссенара, М. Рида, В. Скотта, Ф. Купера, Р. Стивенсона, Д. Лондона, Г. Уэллса, М. Булгакова, Ш. Петефи.
___________________________________________________
«ПАРАЛЛЕЛЬНЫЕ МИРЫ»
---------------------------–
С чистого листа
Хотелось многое бы заново начать,
Так, чтоб сбывались все мечты,
Препятствий прежних не встречать,
Вместо барьеров были бы мосты.
И хочется, чтоб с чистого листа,
Проснувшись, выйти в новый день,
Где б сама жизнь светлей была,
И всех невзгод исчезла тень.
Чтоб не было обид тумана,
Ошибки прошлые учесть.
Был сам без всякого изъяна,
Чтобы любили, каким есть.
Чтоб не терять друзей и близких,
И тех, кто дорог для души,
Не получать прощальные записки,
Пока сам был на штормовом пути.
Да и найти ту верную дорогу,
Чтобы надежда точно привела,
К тому мечты далёкому порогу,
Где и не нужно чистого листа.
Прошёл не раз шторма и мглу,
Где не боялся и ветров ненастья.
Но, хочется лишь дом на берегу,
Чтоб и камин горел для счастья.
И хорошо бы, чтобы и судьба,
Взаимно листик чистый подарила,
Где бы надежд была, хотя б строка,
Что верит, любит, не забыла...
……………………………………
Утренний Вечер
Есть такой период суток –
Не понять, глядя на тень,
Толи вечер, толи утро,
Где сошлись и ночь, и день.
Горизонт исчез над морем,
Слившись с небом воедино,
И вот-вот, как будто вскоре,
Всех миров блеснёт картина.
Как на кромке от прибоя –
Толь на суше, толь в воде.
И как будто, путь откроет
Параллельный мир к себе.
А бывает днём осенним,
Вдруг повеет, как весной.
И в том запахе сирени
Полыхнёт закат мечтой.
Как бывает на рассвете,
Что смешалось всё порой –
Ещё сон, иль явью встретил
С мира грез образ живой.
И в такой из утра вечер
Случай таинство рассудит,
Как надежд подует ветер
Тем, что было, или будет…
………………………………………………
Что в имени…
Что в имени тебе, попутчик,
В нём шёпот ветра на заре,
Сквозь бездну света лучик,
И крики чаек в вышине…
В нём моря шторм неистовый,
И тихий всплеск ночной волны.
В нём в жизни поиск истины,
И отрешенность глубины…
Противоречий в нём поток,
Огонь страстей, зола тоски,
Надежд несбывшихся песок,
Дверь в параллельные миры…
Нет смысла только в буквах,
Искать всё в имени моём.
И в их условных звуках
Не скажет имя ни о чём…
……………………….….
Новые ветра
Смывает небо серыми дождями
Всё то, что так и не случилось…
Печаль укроет белыми снегами
То, что уже не повторилось…
Что ж, видно в этом есть моя вина,
Что не успели паруса мои дойти
Туда, где счастья были берега,
И может ждали там заветные мечты…
Но, видно так устроен этот мир,
Кто не мечтал в нём, тот и не терял.
И только памяти несыгранный клавир
Напомнит музыку, что так и не сыграл…
А в новый день летят и новые ветра,
Но, не сдаюсь, и о судьбе не плачу,
И подставляю им свои я паруса,
Невзгодам всем назло, и на удачу!
И пусть мой парусник не так хорош
Среди красивых яхт и новых кораблей,
Но, тем и на других он не похож –
Не гнутся мачты его в натиске морей.
А честь и душу на подачки не менял,
Когда искал попутный ветер для мечты.
Пусть медяков не накопил на капитал –
Иду навстречу новым я ветрам судьбы.
………………………………………….
Своим ветром
Не важно мне, что и туман,
Пусть даже холодов обман…
Всегда сам за себя в ответе,
И св0й лишь выбираю ветер.
Я выбираю, где теплом души
Надежд моих наполнены все дни,
Мечта сияет васильковым светом,
И чувств огонь горит рассветом…
Не нужно мне туманов мнимых,
Я верю в то, что неделимо.
На медяки я чувства не меняю,
Свой путь себе сам выбираю.
И даже если уж придётся одному
Пройти дорогой через пустоту –
Среди невзгод не буду унывать,
Ведь и смертям двум не бывать.
Вокруг не кружит пусть и вороньё,
На его карканье уже мне всё равно.
Мой парус сквозь шторма судьбы
Идёт туда, где ещё есть мечты.
…………………………………………………………
Парус на просторе
И один бывает в поле воин
Духом сильный на просторе,
Парус, спорящий с волной,
Вопреки стихии роковой.
Пусть гагары лезут в стаи,
И толпой над берегом летают.
Парус сквозь бушующие воды
Выбирает ветер лишь свободы.
А когда утихнет шум всех бурь,
И откроется небесная лазурь,
Отдохнёт открытою душой
С одинокой на’ небе Луной.
………………..……………………………………
В морскую даль
Когда тебе всё опостыло:
И быт, работа и слова,
Что каждый день звучат уныло,
Как приговор тупого бытия;
Когда дотла свеча сгорает,
Не дожидаясь до рассвета;
Когда впотьмах душа летает,
На все вопросы не ища ответа,
Ты рвёшься взором в облака,
Чтоб рассинить густой туман,
В котором тонут берега,
Где есть притворство и обман.
Тебя влечёт в морскую даль,
Где парус над волной летит.
Там тонет в море вся печаль,
И вольный дух над пеною парит.
…………………………………..
Морской простор
Лишь только в море тот простор,
Что для души моей, как крылья.
Там волн высоких разговор,
И тихое спокойствие от штиля.
Его стихии вольной красота
Моей душе даёт и вдохновение.
В нём силы духа глубина,
И для свободы мысли озарение.
Лишь там мне воздух чист и свеж,
Слияньем с музыкой морской волны,
И дарит новый свет моих надежд,
И паруса моей несбывшейся мечты.
Там нет удушья скучных стен,
И пыли улиц серых городов.
Там горизонт разрушит плен
Унынья склепа каменных домов.
Влечет к себе морская даль,
Невзгоды хороня на дно пучины,
Где всё укроет синяя вуаль,
И для тоски там нет уже причины.
…………………………………….
Духом моря.
Не отдыхал на экзотических морях,
Что манят с глянцевых журналов.
Не нежился на райских берегах,
И не нырял среди цветных кораллов.
По “ол инклюзивам” не гарцевал
С “героями” курортного мажорства,
Ведь всегда море с детства уважал,
Как друга, без излишнего позёрства.
Но, те моря, что в жизни были,
В душе моей остались навсегда.
И пусть их волны временем уплыли,
А духом моря всё живёт ещё душа.
И будто слышу рядом я прибой,
И белых чаек крики в вышине,
Как вижу и за городской стеной
Просторы моря, а не что в окне.
Как ощущается и часто по себе,
Вовсе не то, что рядом окружает,
А то, что так приходит иногда во сне,
И то, куда душа с мечтою улетает.
………………………………………..
Своя синева
Кто так морем дышал, хоть раз,
На полную грудь, всей душой –
Не забудет уже синеву его глаз,
И волны’ бирюзовой прибой.
В васильковом его наваждении
Будто волнами чувства плывут,
В своих грёзах до опьянения,
К горизонту мечты всё зовут.
Пусть штормило порою не раз,
Будто небо само раскачало,
Но потом наступал и тот час,
Когда нежно волна так ласкала.
В поцелуе его брызг солёных
Словно привкус заветной мечты.
И уносишься к ней окрылённый,
С быстрым бегом бурлящей волны.
Если даже давно и не видишь
Горизонта морского простор,
То и в сером дожде уже слышишь,
Всё равно, его волн разговор.
И в том городе сером, постылом,
Где совсем там и морем не дышится,
Вдруг приснится корабль белокрылый,
Одинокий крик чайки послышится…
Вот и жизнь вся, как море кипящее.
Кто узнал для себя в ней свою синеву,
Тот на мелочь не сменит уже настоящее,
Будет верить в свою лишь звезду.
Пусть скрипит только гарь на зубах,
А за дымом и волн не видать,
Но, я знаю, что есть в небесах
Синева, что уже не отнять.
……………………………………
Свобода глубины
На глубине так тихо и спокойно,
Здесь нет житейской лишней суеты.
Здесь всё размеренно, душе покойно,
И надоедливые не тревожат пустяки.
Тут тишина от мироздания природы,
Спокойно и предаться мыслям можно.
Здесь лёгкость чувств и дух свободы,
Парить здесь в невесомости несложно.
Хоть раз в лазурь её кто погружался,
Тот и поймёт всю прелесть глубины.
Не раз в ней так и сам я отрешался
От всех проблем настырных и тоски.
А иногда бывает, что необходимо
Уйти на глубину уже иного вида,
От той среды, где пусто всё и мнимо,
Туда, где чувств своя лишь Атлантида.
И я привык уже в такой быть тишине,
Как будто на борту подводной лодки,
Как в параллельном мире сам наедине,
Где и не лезут в душу чуждые “разводки”.
А на поверхности лишь суета от пены.
Но, отдохнув на глубине, я поднимусь,
Чтобы поспорить с ветром непременно,
И штормом в будни, как всегда, ворвусь.
……………………………………………
Пока горит моя звезда
Если меркнут в тиши звуки,
От проблем немеют руки,
Сердце ноет от разлуки,
И летит вразнос душа –
Стисну только крепче зубы,
Чтоб шептали тихо губы,
Сквозь душе чужие трубы,
Что не сдаться бедам никогда.
Пусть надежда только манит,
И не раз судьба обманет,
Но, гореть не перестанет
Своим светом безымянная звезда.
Вороньё пусть не кружится,
С ним в дороге не ужиться,
А с пути уже не сбиться,
Если так в душе живёт мечта.
Отгремят невзгод все грозы
Будут светлыми все росы,
Расцветут ещё чувств розы,
Пока жизнь не кончилась сама!
………………………….………
Мигом одним
Звезда сорвалась, и летит,
Свой миг оставив ярким следом.
А скажут, что то был метеорит.
Пусть так, кому полёт неведом.
А для звезды, что вспыхнула в ночи’,
Тот миг был так неповторим,
Ведь и вся жизнь средь суеты,
Есть только мигом лишь одним.
Все наши чувства, как полёт звезды,
Летящей над планетой бренной,
Что так уносят в параллельные миры,
К мечте о счастье среди всей Вселенной.
И пусть лишь мигом так одним гореть,
Чтоб этим светом чувства жили,
Чем лишь в покое безучастно тлеть
Среди веков холодных зыбкой пыли.
………………………………………………………………
Идущий за горизонт
За призрачной мечтой,
Несет всё ветер по судьбе.
Неведом без неё покой,
И так тревожно на душе.
Она всё время будто тает,
Когда уж кажется в руках.
Как призрак, снова ускользает,
И одиночество стучит в висках.
Но, за мечтой своей в погоне,
Лишь закаляется душа.
И пусть, как капля на ладони,
Надежда всё ещё жива.
Осилит лишь идущий ту дорогу,
Мечту свою где сердце ищет,
Чтоб привела к судьбы порогу,
Любить где будут даже нищим.
………………….…………………………………
Все зимы отменил
Грустить не буду я по лету,
Хоть уже холод за окном.
Любому радуюсь рассвету,
В котором я согрет теплом.
В любой поре, какая б не была,
Свои есть прелести судьбы.
Когда душа для чувств жива,
То, есть надежды для мечты.
Пусть разметал холодный ветер,
Что не сбыло́сь всё, по углам,
Но, ведь ещё в судьбе – не вечер,
А грусть оставлю былым дням.
Не знаю, сколько мне осталось,
Но, нет причины для тоски.
А ветер дней – какая малость,
Пока не меркнет свет моей звезды.
Наперекор и всем календарям,
Невзгод житейских отменяю зимы,
И моих чувств тепло им не отдам,
Что для меня так неделимы.
Не всё по жизни – звездопадом,
Но, научился верить я в тепло.
Пусть и летят дни листопадом –
Грустить не буду всё равно!
………………………………………………………
Хочется
Бывает, хочется заснуть на месяц - три,
Чтоб серые быстрее пролетели дни.
А иногда, так хочется, чтоб день один
Всё длился, как дороги серпантин.
Вернуться хочется, порой, во время,
Когда особо и не знал его всё бремя,
А лишь надеждами полна была душа,
Манила горизонтом так к себе мечта.
Вздыхает кто-то, что в их юные года́,
Была им, чем сейчас, мокрее и вода.
Но и тогда, казалось, многое мешало,
Тому, что так душа взволнованно желала.
Какое время не возьми, а всё не просто,
Не всё сбывается, как в одних тостах.
Но, время лучшего себе и не найти,
Когда витает жизнь твоя в любви.
Вот это время хочется остановить,
Чтобы счастливым в нём побыть,
Любимым быть, и так любить,
Чтоб ничего уже не упустить.
Не мучила и память так дотошно,
Что всё лишь было в прошлом,
А возвращаться даже в настоящем,
Счастливые мгновенья повторяя чаще.
Как хорошо бы было для себя
Менять ход времени, хоть иногда…
Но, в каждом времени есть и своё,
Чем так и ценен каждый миг его.
…………………………………………………….…
Своя музыка
Пусть слякоть ноет за окном,
А с телеящика одна лишь муть,
Как будто сам в мире чужом,
Где хочется на всё махнуть…
Но, кофе заварю я почерней,
Вокруг добавлю яркий свет,
И музыку включу тех дней,
Когда надежд сиял рассвет.
С машиной времени такой
В то время попадаю я опять,
Где так звучал счастья прибой,
Как мог в мечтах своих летать.
И уже снова яркий звёздопад
Меня уносит в мир иной,
Где вновь шепчу я невпопад,
На танец приглашая под Луной.
Чтоб в его вихре всё забыть –
Туман проблем, дожди тоски,
И среди звёзд легко парить,
Пока звучит мелодия любви...
И пусть вокруг лишь вой ветров,
Где гарь от замков на песке
В дыму сожжённых снов,
Но моя музыка всегда во мне.
……………………………….
Я видел…
Я видел в жизни многих:
И гордых и убогих,
И просто никаких – душой "трухлявый пень".
Я многим доверялся,
Во многих ошибался,
И с моего колодца все пили, кто не лень.
.
Своими жил страстями,
Но попадал лишь в ямы,
Зализывая раны, искал свою мечту,
Где алые закаты,
Где грома перекаты,
А видел дождь обманов, что гонят лишь тоску...
.
Искал в потемках звёзды,
Среди сугробов розы,
А резал пальцы в кровь об битое стекло.
Но снова, как и прежде,
Лишь чуть рассвет забрезжит,
Спешу опять в дорогу, забыв уже про всё.
…………………………………………………
Ещё летаю…
Пусть серость туч закрыла небо,
И лишь ухабы под ногами,
Но, точно знаю, где бы не был –
Есть синева над облаками.
Всё реже снятся паруса,
Моей мечты желанный берег,
Но то, что есть любви моря –
Я вопреки всему, уверен.
Ведь так любовью радуги пылали,
Казалось, близко счастья острова.
И пусть растаяли заоблачные дали,
Но, как и прежде, в синеву летит душа.
Пусть не всегда судьбой одарен,
И часто так мои надежды тают,
Но ей за то уже я благодарен,
Что хоть во снах ещё летаю…
…………………………………
Южный Шторм
Бывает что приходит такой час,
Сквозь пелену холодных стен,
Как будто вышел и терпения запас,
Где так мечтал ветрами перемен.
Коварно северный ворвался ураган,
Исчез за ним и розовый рассвет,
Будто судьба поставила капкан,
Но, сердце вспомнит вешний цвет.
И взгляд, сквозь серость облаков,
Там васильковые увидит небеса.
И дерзкий дух южных штормов
Свои поднимет снова паруса.
Теплом вернётся южный ветер,
Где ждут невзгодам вопреки,
Чтоб, снова вспыхнув ярко свечи,
Из снов явили прежние мечты.
__________________________
Образы
Воображение рисует на стекле,
Для сердца образы родные,
Что так давно живут в душе,
С которыми и дни совсем иные.
С ними фантазии летают,
Приобретая крылья от мечты.
И только чувства точно знают,
Что есть те параллельные миры.
Когда в судьбе идут дожди,
Сквозь пелену тоскливых лет,
Рисует память образов черты,
Чтоб не угас надежды свет.
………………………………………….…………
На параллельном перроне
На стандартный вопрос «как дела?»
Он о встрече мечтал безудержно.
Хоть была где-то так далека’,
Ждал реально её он в надежде…
В Безымянную верил звезду,
Что когда-нибудь в свете её,
Вдруг увидит свою так мечту,
Ту, которую ждёт уж давно.
Каждый раз выходил на перрон,
Как шел поезд с её стороны,
И всегда был одним удручён –
Не сошла… Только дым пустоты…
А есть где-то, в мирах параллельных,
Тот перрон для влюблённых сердец,
Где на всех скоростях запредельных
К ним летит встреч желанных венец.
И лишь только спускается ночь,
На перрон параллельный опять,
Улетает от будней всех прочь,
Чтобы снова её там встречать.
…………………………………………………………
Ночной звонок
С небес спустилась тихо ночь,
Накрыв всё звёздной пеленой,
Как будто хочет и сама помочь,
Тревожным мыслям дать покой.
Созвездий свет через окно,
Играет тенями на стенах,
Где в танцах их отражено
Всё таинство иных вселенных.
И беспокойно мысли суетясь,
Ещё надеются на волшебство,
Что где-то есть на небе связь,
Пусть и мечта уснула уж давно.
Вдруг, ночь пронзил звонок,
Мыслей прервав унылый плен.
С небес ворвавшийся поток
Размыл границ условных тлен.
И чувства вихрем закружило
Костром пылающим в ночи’.
Полётом страсти уносило,
Где так объятья были горячи’…
Но вот растаяли под утро звёзды,
С собою унося остатки снов
Загадкою – то явь была, иль грёзы,
Ведь в телефоне не было звонков…
……………………………………………………………
31 ИЮНЯ
Спустился лестницею Млечный Путь,
В мир параллельный открывая двери,
Где чувств прибой и счастья суть
Свели в одну земные параллели.
Как будто облаком из звёздной пыли
Мечта вошла в чуть приоткрытое окно,
И растворяясь, стены все поплыли,
Открыв тот мир, где от любви светло.
Нежно сплелись в объятьях руки,
И в поцелуях чувства были так сильны,
И одной музыки любви летели звуки
В мире двоих, где нет разлуки и войны.
Сердца стучали счастью в унисон,
Свой звёздный вальс любви танцуя…
Было видение то, явь ли, или сон?
А просто – ночь была на 31 июня…
………………………………………………………..
Сон параллельных миров
Снится часто один сон,
Где с тобою мы вдвоём,
В параллелях моих грёз
Улетаем выше звёзд.
И пылают ярко свечи,
Не нужны где даже речи,
Танцем страсти наших чувств
В поцелуях жарких уст.
Твоё тело, как свеча,
Тает нежностью дрожа,
И горит любовь в глазах
Ярче звёзд всех в небесах.
Этот вечный сон любви,
Где с тобою мы одни,
Не иллюзии видений –
Наши встречи без сомнений.
Этим сном одним живу,
За него судьбу благодарю,
И жду каждую всё ночь,
Как печаль растает прочь.
………………………………..……………….
Васильковое наваждение
Среди туманов серых и невзгод
Вдруг светлый лучик промелькнёт,
И душу нежно так теплом согреет,
Как будто ветерком мечты повеет.
И жизнь вдруг сразу озарится
Той васильковостью, что снится
Полётом в её синих небесах,
Где есть любовь, и берег в васильках…
И, что – любимо, сердце так поверит,
Свои все чувства этому доверит,
Что серых будней пыльные ветра,
Души не скроют васильковые луга.
И даже самой снежной лютою зимой,
Когда лишь вьюги будет слышен вой –
Только сильнее будет сердце биться,
Чтоб в васильковости той раствориться…
……………………………………………………………………
Алеет парус
А)лександра Грина гений
Л)уч надежды подарил,
Е)сли сердце без сомнений,
Е)жедневно не жалея сил,
Т)у себе дорогу выбирает,
П)о судьбе идя своей,
А)лый парус где витает,
Р)ея над просторами морей,
У)нося с души печали все,
С)ердцем, преданным мечте.
………………………………………………………
Следы на белом песке
Белый песок, шум океана,
Солнца лучи в окошечко рано,
Поцелуи горячие, кофе в постель,
Влюблённых сердец открытая дверь…
Вечерние ласки в шуме прибоя,
Гармония страсти и чувства покоя.
Ночью Луна, как свидетель любви,
Волшебные танцы на Млечном Пути…
Как хочется, чтоб наяву, не во сне,
Следы оставались на белом песке,
Руки однажды в объятьях сплелись,
И две души воедино слились…
……………………………………………….……………
Бегущая по волнам
Бегущая, как будто, по волнам,
Мечта влечет всё время за собой
К несбывшихся желаний берегам,
Туда, где счастья и любви прибой.
Часто всё ускользающе далёка,
К себе так притягательно желанна,
Порой среди всей суеты и одинока,
Где посторонним кажется так странна.
И за собой зовёт всё сквозь туманы,
Что все дороги так пытаются закрыть.
И не указ уж посторонние шаманы,
В том, как мечтать, надеяться, и жить.
Бегущей по волнам сама мечта
Скользит, как лучик света по воде,
И пробуждает к чувствам ото сна,
Что так давно живут в самой душе.
……………………………………………………………
По дороге никуда
Порою в жизни – вокруг лёд
Чужого холода и равнодушия...
Расправить крылья не даёт
От бытия проблем одно удушье...
И, кажется, что нет и больше сил,
Да и желания уже большого
Идти среди надежд могил,
И больше нет пути иного…
Но вот, как с полки достаёшь
Книгу с любимыми страницами,
Так из души сам извлечешь
Образ надежд с родными лицами.
Как среди строчек, Александр Грин,
Даёт упорство верить в паруса,
Так с потайных судьбы глубин,
Блеснёт надежды луч от маяка.
И ты мечтой раскрасишь тлен
Туманов будней и всей пустоты.
И пелену навязчивых проблем
Перечеркнешь всю красками души.
И даже вроде бы "дорога никуда"
Становится уже осмысленной,
Когда в душе живёт ещё мечта,
Судьбы самой являясь истиной.
………………………………………………………
В полумраке опущенных штор
В полумраке опущенных штор
Неспокойная бродит душа,
Как коварных времён приговор,
Лишь надежды мерцает свеча.
Зная, что ей не Мастер давно,
Но, всё ждёт так свою Маргариту,
Где всегда ей открыто окно,
Ведь любви колдовство не забыто.
С ней бы к звёздам вдвоём улететь,
В любви вихре на Млечном Пути,
И в глаза лишь любимой глядеть,
Без неё не считая пустые все дни…
Только жаль, что сегодня не те
Популярны романы по жизни.
Встретить как Маргариту уже,
Где витрины горят иных истин.
……………………………………………………
На острие клинка
В не плохие, не хорошие, а средние века,
Решалось всё дуэлью на острие клинка,
Чтобы избавиться от посягательств наглеца,
И честь любимой дамы была защищена.
Придут всегда на помощь и верные друзья,
Когда нужна поддержки твёрдая рука.
Пусть это только вымысел писателя Дюма,
Но, мушкетерский дух остался навсегда.
Хотя и очень сложно в наши времена,
Сегодня уже стало обезвредить подлеца,
Где и юристов свора их бережёт сполна,
И в кабинетах власти у них свои места.
Но, как бы и не била коварная судьба,
А, только твёрже дух, и честь ещё сильна.
Ведь верность и любви в душе также жива,
Как жить самой любовью, чтоб пели небеса.
…………………………………………………………….…………
Свой клинок
И один бывает в поле воин,
Знаю точно это по себе,
Когда всю собравши волю,
Дух держал на острие.
Все эмоции – под маской
На дорожке фехтовальной.
Нет там места для опаски,
И оплошности фатальной.
Не бывает там ничьей,
В этой схватке сам на сам.
Кто точнее и быстрей –
Тому приз и будет дан.
Так, порой, уже и в жизни,
Помогал мне этот спорт,
Повторяя: «зубы стисни,
Чтоб не страшен был и чёрт».
И без лишнего сомнения,
Не тянуть «кота за хвост»,
Сразу, и без промедления,
Самому решать вопрос.
За толпою стадом не идти,
А своею думать головой.
Сам на сам и бой вести,
И не прячась за спиной.
А враги полезут в дом,
То не буду наблюдать.
Со своим уже клинком
Буду насмерть сам стоять.
Всем невзгодам вопреки
Свой клинок сам выбирал.
Вместо мнения толпы
Шпаги звон мне слух ласкал.
Будто из любимых книг,
Мушкетерский дух звучал.
С ним и истину постиг –
Честь важней, чем пьедестал.
…………………………………………..…………..
Шторм капитана Nемо
Кто в детстве не читал о капитане Немо.
Для детских душ была пристойной тема.
Взрослея, курс взял каждый по себе,
И лишь немногие остались верными мечте.
По жизни капитанов было много.
У каждого свой интерес, своя дорога.
Но есть, кто верен принципам свободы
В борьбе за новые и чистые восходы.
Среди житейских неурядиц и туманов
С глубин далёких бурных океанов
Ещё идет корабль сквозь жизни ураган,
И курс свой твёрдо держит капитан.
Остался верным он своей любви,
Пусть и закрыли обстоятельства пути.
Сам же на помощь шёл к кому труднее,
И «Наутилус» был его там, где нужнее.
Пусть скажут, что – лишь вымысел пера,
Где так героев порождали бурные шторма.
Но, если в них не верить, книжек не читая –
Не станет благосклоннее судьба слепая.
И всем невзгодам, и потерям вопреки,
Преградам всем, что на пути легли,
Идёт корабль среди житейской пены,
Ведёт его шторм капитана Немо …
……………………………………………………..…………
Кисти несколько мазков
Играли волны, бриз резвился,
И берег верным стражем был,
Где в лучах солнца мыс светился,
В прозрачной дымке остров плыл.
И вольный ветер пел волне,
Как рисовали чувства сон мечты,
Где на искрящемся песке
Появятся вдруг милые черты.
И заиграет солнце в волосах,
В глазах блеснёт и море голубое,
Солёный бриз оставив на губах,
Где будет нас там только двое…
Но, стихла песня тех ветров,
Всё растворилось, как во мгле…
Осталось кисти несколько мазков
В проёме рамы на стене…
Но знаю, есть свежий прибой,
И верю, ветер песню мне споёт,
Как в раме, но уже иной,
Появится мечты новый восход…
…………………………………………………………….
В осеннем городе
Несёт по улицам холодный ветер
Обрывки прошлых дней и фраз.
Когда-то был надеждами он светел,
Будто в полёт звал за собой не раз.
Туда, где может ждало счастье,
Где мог рассвет быть так желанным…
Теперь, лишь холод и ненастье
Всё скрыли уличным туманом.
Среди домов чужих, и их глазниц,
Бреду один в молчании глухом.
И в суете толпы из безразличных лиц
Мне не найти одно в тумане городском.
Возможно, потому, что не сумела
Моя душа устроить праздник для любви…
А может то, что рядом быть не захотела
Из всех одна, о ком все были мои сны…
Мне холодно и одиноко в городе таком,
И улетаю в параллельные миры,
От его улиц серых и аллей, тайком,
Туда, где может ждут меня мечты…
……………………………………..……………………
Всё пройдёт…
Всё пройдёт, как в поле дым,
Пройдут обиды, боль утрат.
Рассвет придёт уже другим,
И будет новый звездопад…
Лишь только память иногда
Всё будет возвращать ночами
К тому, что так казалось в свете дня,
Мечты заветной берегами.
Наверно нужно пережить и это,
Не долог срок цветения садов.
Но также кружится планета
В вихре надежд новых ветров.
Пройдут грустью осенние дожди,
Печаль растает с зимним снегом,
И зацветут весною вновь цветы,
Как жизни продолжение под небом.
……………………………………………….…………………
Зачем…
Я никого уже не жду,
Как не хочу и беспокоить.
И в свою душу не зову,
Зачем и чувствами неволить.
Что было – в небе растворилось,
Оставив памяти лишь след.
С небес холодных не спустилось
Всё, что мечтой дарило свет.
Зачем душою обнажаться,
Чтоб потом мёрзнуть от обид,
И на судьбу лишь обижаться,
Что к чувствам так она молчит.
Зачем и чувствами сгорать,
Чтоб ощущать потом их пепел.
Уж лучше этого не знать,
Чем от надежд холодный ветер.
Сам параллельный мир свой создаю,
Где не в туманах берега мечты,
И в нём своими чувствами живу,
Всему, что в этом мире, вопреки.
Возможно, сам себя так убеждаю,
Что мне спокойней одному,
Но каждый раз в надежде замираю,
Как вижу в небе я летящую звезду…
…………………………………………………………………….
Осенняя ирония
Люблю осенние я краски,
Но, увядание природы не люблю.
Когда нужно носить ещё и маски,
То по осенней слякоти и не грущу.
***
Осень всплакнула грустными дождями,
Печалью оросив опавшие все листья,
Тоску свою в них разметав ветрами,
Будто надежды непрочитанные письма.
Уже и стаи кур на юг все улетели,
И петухи за ними клином унеслись.
Умолкли на пустом лугу коровьи трели,
И индюки неспешно в спячку улеглись.
Рогами лоси уже больше не трясут,
Себе готовясь эмигрировать скорей,
А то, едой на праздник попадут,
И не увидят светлых летних дней.
Берёзки, сбросив яркий свой наряд,
За лето повидав комедии и драмы,
Теперь, как в бане, голыми стоят,
В мечтах о шубах на́ зиму из ламы.
В депрессии осенней и лягушки
Принцессами быть больше не хотят,
Напившись мутной браги с кружки,
До тёплых дней в пруду уже храпят.
Кроты болтливые, окинув это взором,
Толпой безропотно бредут к воде.
Прикинулся и ёж зеленым помидором…
Взгрустнула осень – видно быть зиме…
……………………………………………………………..……
Чёрно-белое кино, или зимняя ирония
Уже чёрным снЕга полотно
Режут ленты улиц и шоссе.
Будто, чёрно-белое кино
Кадрами мерцает в темноте.
Отшумели праздники давно,
И сама зима уже хромает.
Но не спится бабке, всё равно,
Что вокруг морозами пугает.
Мёрзнут мишки по берлогам,
От цены на газ и им не спится.
Волки бродят по дорогам,
Ищут, чем бы похмелиться.
Потянуло так на окружную
Даже хитрую лису,
Вспомнив молодость лихую –
Есть ведь нечего в лесу.
Вот и грозный хомячок
Глубже спрятался в норе.
И лишь слышен шум сорок –
Бьются в мусорном бачке.
Грустно дятлу быть бомж0м.
Веселятся только воробьи.
Им теперь всё нипочём –
Нашли зёрна конопли.
Но, уже и сонные песцы
С шубы, высыпавшись срочно,
Чешут мокрые носы.
Значит, быть весне уж точно!
________________________
Без мыльных опер
Хлебну я кружку рома,
Пошлю я всё к чертям.
Забью под крышку гроба
Сюжеты мыльных драм.
Я не приемлю "слюни",
И "сладкой вермишели".
И с палубы я сплюну
На грустные метели.
Гораздо мне милее
Штормящий свежий ветер,
Чем страсти лотерея,
Страданий вязких пепел.
Не верю и в шаманов,
Что гонят лишь "пургу",
Как плесенью обманов,
Залезть в мою судьбу.
Среди судьбы ветров,
Мой парус, лишь – свобода.
Не нужно пустых слов
Мне только для "развода".
______________________
Шестьдесят строк
Не заявляю никому, что делать,
Не собираюсь никого и поучать.
До назиданий нет мне дела,
И каким быть, не буду утверждать.
Но и не нужно проповедей мне
От тех, кто думает, что знает всё.
Ведь также помнить надо наравне́
Ещё закон и “бумеранга” заодно.
Кто не безгрешен в этом мире…
И полон сам своих противоречий.
Но не стреляю, словно в тире,
Очередями пафосных наречий.
Кто испытал сам – уже знает
И без речистых громких фраз.
Кто лишь речам чужим внимает,
Тому удобнее готовый фарс.
“Должна быть правда с кулаками”,
Но чаще говорят о том с дивана,
И бесполезно спорить с дураками,
Чья “философия” на дне стакана.
В своём глазу бревна не видя,
За щепкой лезут на чужой порог,
И норовят уже весь мир обидеть
Только за то, чего не дал им Бог.
Да и вообще, чья б голова болела –
Кому дышать чем, и кого любить,
Когда давно в толпе быть надоело
Тем, кто своею жизнью хочет жить.
А потому на публике все чувства
Не склонен обнажать я на виду.
Пусть даже счастья и не густо,
Но то, что есть, душою берегу.
Как не приемлю кривизну,
Где норовят всё переврать,
И выдав чёрное за белизну,
Себя в “герои” лезут записать.
Не вижу смысла лицемерить,
Когда и так хватает в мире зла,
Ведь по делам легко проверить,
Где не помогут лишь слова.
В закрытые не бьюсь я двери,
Туда, где уже и не ждут.
Как не собьют с пути потери,
Ведь не они за горизонт зовут.
Привык давно не забывать,
Что будет утро после ночи,
А научившийся летать –
В жизни ползать не захочет.
И просто делаю, как нужно.
Стараюсь жить по логике добра.
Пусть жизнь бывает равнодушна,
Но хочется дарить чувство тепла.
Готов всегда помочь и поддержать,
Где трудно, и кому всего нужней,
Как в книгах, что любил читать,
Наследуя их с самых юных дней.
И поделиться, пусть последним,
Приятней было мне, чем брать.
Научен опытом я многолетним:
Важней всего – себе не лгать.
________________________
Таинственный остров.
Где найти такой бы остров,
Затерявшийся в просторах океана,
Чтобы жить спокойно там и просто,
Вдалеке от суетливого дурмана.
Чтоб таинственным он был,
Для иного, перевёрнутого мира,
И собой надёжно всё хранил
От чумы в часы тупого пира.
Чтоб политиков не видеть скотство
С наглой их чиновничьей ордой.
Без тарифного дышать уродства,
Вдохновляясь лишь свободою морской.
По песку пройтись бы из раку́шек,
Рыбы вяленой вдыхая аромат…
Где волна ласкает кромку суши,
У костра смотреть на звездопад…
И в том отблеске волшебного огня
Встретить взгляд загадочной мечты,
Чтобы с ним согрелась и душа
В нежном таинстве созвездия любви…
Как свободным остров тот найти,
Где уже их олигархи все скупили,
Растащив по своим норам корабли,
Чтоб другие сами не доплыли.
Но, остался остров в море чувств,
Где хранит душа его от чужих бурь.
Пусть снаружи несёт ветер грусть,
Но, внутри над ним мечты лазурь…
………………………………………..…………………
Мой дом – Nаутилус
Внутри меня мой дом, как Наутилус,
В котором чувства берегу,
В мечтах своих я обретаю силу,
И образы свои я в мыслях создаю.
В нём дух свободы обитает,
Всем вопреки реалиям за дверью.
Фантазия моя там в нём витает,
Рисуя то, во что и сам я верю.
И в своём доме – лишь мои законы,
Закрыта дверь предательству и лжи.
Не попадут в него интриги и раздоры,
Там места нет для вздорной суеты.
А за его порогом мир уже иной,
Где нет самой реальности в обмане
Там, где политиков циничных рой,
Чиновники живут в своей “нирване”,
Где постоянно врут с телеэкрана,
Где и “любовь” за деньги, как товар,
Проплаченных “экспертов” муть тумана,
От “бизнесменов” на вранье один угар…
Так чей же мир тогда реальней –
Который так себе придумали вокруг
В надуманных законах понахальней,
Или в котором слышен сердца стук.
И если не достичь пока мне берегов,
Куда летит моя душа с мечтой,
То страсть и нежность моих снов
Хранит мой дом, как лодка под водой.
……………
Реальность в том, чем мы живём.
____________________________
Пусть будет новым новый год
Ну вот, и снова – Новый год!
Мерцают тихо в доме свечи,
И звёзд волшебный хоровод
Будто зовёт к мечте на встречу.
И пусть ещё не всё сбыл0сь,
Что так хотелось для души,
Не всё и в жизни удалось,
Но, нет причины для тоски.
В год уже новый новых дней
Подует пусть надежды ветер,
И пусть уж будет он добрей,
Ведь и в судьбе ещё не вечер.
Болезней вирусы, как и войны,
Исчезнут пусть с планеты,
Ведь все для жизни рождены,
И ею будут пусть согреты.
Пусть власть хотя бы не мешает
Спокойно жить каждой семье.
Пусть новый день угроз не знает,
А будет мир в согласии везде.
Не будет пусть грусти разлук,
Кто ждёт, тот пусть дождётся.
И пусть тепло любимых рук
В душе так счастьем отзовётся.
Пусть всем, кто любит и любим,
Горячих чувств подарит ласку,
Как все мы в Новый год хотим,
Чтоб хоть одну исполнил сказку.
Пусть новый год уж будет новым,
Оставив в прошлом все невзгоды,
И будет счастье небом васильковым,
Мечты приблизив светлые восходы.
______________________________
После…
Уже лежат на свалке ёлки,
Что так блестели мишурой,
Теперь осыпались иголки,
А так делились красотой…
И сказка снова не сбылась,
Как не случилось волшебства…
Вновь суета пустая понеслась,
И дней бесцветных череда…
Где лишь рутина от работы –
Не видно горизонт мечты…
Устав сгорать всё для чего-то,
Гореть хотелось только для любви…
Но звёзды не спускаются с небес,
Орбит планеты не меняют…
И город, как бетонный лес,
Лишь равнодушием вздыхает…
Уверен, не изменится и мир,
Когда в окно ударит моя птица…
Там, где один большой трактир,
Ни чьи не вздрогнут лица…
Горит и в чужих окнах свет,
Других миров свои огни…
А мне на беды все один ответ…
Да ждать теперь уже весны…
Пусть и закрыто сейчас небо,
Но и для туч время не вечно…
Среди туманов, где бы не’ был,
Не видно звёзд – зажгу я свечи…
И снова в полночь бьют часы
С бессонницею в перепалке…
Обрывки мыслей глушат сны…
А просто, было ёлок жалко…
Автограф
Ю)жного шторма порыв
Р)вёт паруса на разрыв.
И) вольному духу уж тесно,
Й)огуртам где и не место.
______________________
Ю.SH – 2012-2014 –
.............................
додано 26.05.2023:
.............................
–Капитан–
(поэма - аллегория)
–1–
Может, было, может – нет.
В жизни всякое бывает.
Только тот и даст ответ,
Кто сам это испытает.
Капитан был не подарок,
И характером был крут.
Принимал судьбы удары,
Сам прокладывал маршрут.
Жизнь не раз его трепала,
Что и шрамов тех не счесть.
Но душа огнём пылала,
В ней жила любовь и честь.
И за них не раз сражался
Он в боях, порой, неравных.
После ран всех поднимался
В своих чувствах своенравных.
И как не было бы сложно,
Твёрдо помнил принцип свой:
“Капитан – не только должность,
Капитан – души настрой!
Будет утро после ночи!
Никогда не унывать!
Ползать больше не захочет
Научившийся летать!”
Появлялся там он сразу,
Где беспомощный страдал.
Доверял делам – не фразам,
Благодарности не ждал.
Часто был он непонятен
Для других, и одинок.
Был не всяк ему приятель –
Прогибаться он не мог!
Был и чувствами он дерзок –
Коль любить, так всей душой!
Жизни всей своей отрезок
Был всегда самим собой.
Если ж силы иссякали –
С параллельности миров
Небеса поддержку слали,
Словно карму всех веков.
И входя в событий ход,
Отражая кармы путь,
Духа зов, как кровный код,
Повторял событий суть.
–2–
Будто снова в час штормов,
Шёл корабль в ту круговерть,
Где лишь скопище врагов,
И ждала повсюду смерть.
– «Мы погибнем, Капитан!»
– «Все умрём, но не сейчас.
Мы прорвёмся в ураган,
И врагов накроем враз!
Говорят пусть, что синица
Лучше в небе журавля.
Честь же наша не смирится,
Если птиц так бьют зазря.
Фонарём пусть зло горит
Тем, кто молятся кнуту.
Но добра свет победит,
И рассеет в небе тьму!
То, что нас не убивает,
То лишь делает сильней.
Даже смерть там не пугает,
Миг где чувствуешь острей.
И один бывает воин
Невзирая на толпу,
Когда дух природой волен
Выбирать свою судьбу.
Жизнь не кончилась вчера,
А продолжится и завтра.
Вспыхнет новая звезда,
Финиш – лишь начало старта!
Если дух ещё наш крепок –
Поднимает дерзость паруса!
Нам поможет наше небо,
Покорятся смелости моря!».
И сошлись все параллели,
Разорвав смертельный круг.
И сейчас дошли до цели,
Капитану небо – друг.
–3–
Но, когда весь дым растаял,
Капитан взгрустнул и о своём:
«Пусть крутым себе считают –
Легче им в бою потом.
Вот, как будто передышка,
Не гремит шальная канонада.
Живы все вокруг мальчишки,
Их сберечь любимым надо.
Где-то там, в краю далёком,
Может счастье ещё ждёт.
Чувством нежным и высоким
Мне во снах надежды шлёт...
Но всё реже снятся сны,
Где в дыму не видно звёзд.
А в багровом зареве зари
Здесь уже и не до грёз.
Может, даже так и лучше...
Может, ей не надо знать,
Как горел надежды лучик, –
Чтоб потерь не испытать...
Может всё и отпустила,
Когда снов прошло немало,
Ведь не в каждой есть та сила
Ждать надёжно у причала...
–4–
Близко так уже казалось
Наше счастье на века,
Но внезапно оборвалось
Всё, о чём мечтал, любя.
Вдруг имперская корона
Для себя затеяла войну.
Показалось – мало трона,
Больше нужно и в казну.
Со своим не разберётся,
На чужие лезет берега.
Всё короне той неймётся,
Не воюет лично же сама.
Тем, кто хлопают в ладоши,
Так промыть смогла мозги, –
Перепутав правду с ложью,
Чтоб на бойню сами шли.
Расплодив своё пиратство,
Грабит в море корабли,
Что без боя не добраться
К берегам своей мечты.
Забрала’ и все надежды
Ради прихотей двора.
Что манило цветом вешним,
Всё разрушила дотла.
–5–
Столько счастья разлетелось
На осколки все вокруг.
А ведь так уже хотелось,
Лишь тепла любимых рук…
Домик чтоб на берегу,
У камина – любви ласки…
Чтоб в закаты и в зарю
Счастья там играли краски…
Незаметен дым в дыму,
Слёз на море не видать.
По последней закурю,
А смертям двум не бывать!
Поднимаем снова якоря
Горизонт пока наш светел!
Далека коль так земля,
То в морях за честь в ответе»…
Сквозь шальных ветров ненастье,
И невзгод судьбы туман,
На свободу и на счастье
Держит курс свой Капитан…
_______________________
Ю. SH 2014 – 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971628
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2023
До збірки увійшли окремі вірші з книжки того часу,
через обмеження формату сайту, разом з доданими
вже в час війни. Та, як і кожну книжку,
не обов’язково її читати одразу цілком.
Написано ще тією мовою, яку тільки і розуміють,
ті, хто на нас вже і напав, аби хоч так донести все,
що відбувалося в ті часи, і до чого призвели вже зараз, бо було раніше розміщено і на тих сайтах, що блокують наш голос правди. А ще, аби не вважали, що ми, нібито, як вони, обмежені тільки своєю мовою.
Та українці все розуміють вільно і іншими мовами.
_________________________________
Сборник «Взрыв» - гражданская лирика
Вскрывая старые архивы.
Вскрывая старые архивы - узнаёшь,
Как появилась ненасытная вся мразь,
Когда кровавая залила землю ложь,
И воровская шайка разрослась.
Как приходившие во власть,
Похожи были друг на друга.
Не нахлебавшись кровью всласть,
Жрали подряд всех от испуга.
Испуг животного в том страха,
Всё потерять с утратой власти.
Дорвавшись до циничного размаха,
Вокруг себя творили лишь напасти.
А глядя на таких уродливых вождей,
И их приспешники такие же спешат,
Уже без страха собственных вожжей,
Опять дорогу выстелить всем в ад.
____________________________
Взрыв
Мне надоело слушать бред
Коммунистических вождей,
Которые оставили лишь вред
Агрессии насильственных идей.
.
Молится не хочу божкам кровавым
Страны, где властвовали "гномы",
Чтоб не вкушать плоды отравы,
Где академиков травили управдомы.
.
Где навязали коммунизм пещерный,
Там заставляли тупо слушать,
Что, кто им будет очень верный,
Тот будет "лучше других кушать".
.
Дармовым паразитируя трудом,
"Во имя светлых идеалов",
Спасались на "субботниках" потом
От их экономических провалов.
.
Мы сами выживали вопреки,
И без «мудрейших» всех соплей.
И созидали достижения свои
Без их идеологических речей.
.
Там, где система расплодила
Чиновников тупое самомнение,
И право наше подавила -
Мы были все - обманутое поколение.
.
Достаточно наслушался я слов
“О чести” от партийных фарисеев,
Что из народа создавали лишь “врагов”,
А сами были хуже собственных лакеев.
.
И пусть зубами не скрипят
Те, кто травил нам души ложью,
За то, что дни мои теперь летят
Без страха к ним с "коленной дрожью".
.
И потому бокал своих страстей
Пью вопреки всему сейчас до дна,
Не дожидаясь "светлых дней",
Которых обещали нам вчера.
_____________________________
Ржавый паровоз
«Наш паровоз вперед летел»,
Но, оказалось рельсы разокрали,
Те, кто нам песни эти пел,
В своём коммунистическом угаре.
Накоммуниздили себе сполна,
И разодрав общественное одеяло,
Те, кто всегда себе был у руля,
Несведущим оставили лишь «идеалы».
А паровоз тот оказался ржавым,
И рельсы проложили не туда,
Да машинист был деспотом кровавым,
И не хватало постоянно всё угля.
Так блефом вышли сказки про маршрут,
И обещания о «светлой остановке»,
В надежде, что все молча подождут,
Пока в руках у них были винтовки.
Но, перекрасившись уже в кондуктора,
Нам те же снова продают билеты,
У своих касс опять в дорогу в никуда,
Всё повторяя старой песенки куплеты.
________________________________
Застой
Я видел тех, кто у "корыта":
Они при власти и деньгах,
Всегда уверены и сыты,
При нужных связях и "делах".
.
Они наградами отмечены,
В подарок - льготы при чинах.
Их дети блатом обеспечены
В "престижно-тепленьких" местах.
.
Они - продукт зловонного застоя,
По своей сути - торгаши.
Ум, честь и совесть их в покое,
Все это скупят за гроши.
.
Покой их грудью берегут
Секретарей надменных бастионы.
Они от жизни все берут,
Другим кидая лишь талоны
.
На очередь подачек с колбасою,
Да пыль чужих афганских гор -
Подарки мерзкого застоя,
От власти вечный приговор.
.
Их не волнует то, что вдовы
Уже хоронят собственных детей,
Которые, не сбросивши оковы,
Погибли ради призрачных идей.
.
Их хитрый вождь провозгласил:
"Кухарки могут управлять страной".
Тем самым, интеллект страны убил,
Начав террора "красного" разбой.
.
Так и "кухаркины" зажировали дети
В тиши ворованных особняков,
На всю страну накинув свои сети,
Где восхваляли лишь таких жлобов.
.
Нельзя героем было стать в стране,
Которая при жизни их не признает.
И не было пророка на такой земле,
Где власть имел партийный "живоглот".
.
Пусть будут прокляты "застойные года",
Которые создали наглость самовластья,
И ненавидеть нас заставили тогда,
Когда от жизни ждали счастья.
__________________________________
Чернобыльский «мавзолей»
Когда нет собственных ни мыслей, ни идей,
Для тех, кто лишь в толпе привык брести,
Тому так и чужих вождей тот мавзолей,
Как идол на их стадном жизненном пути.
Когда таким привычней, что решают
За них вожди, и всех мастей поводыри,
То как иконы, только верно лобызают
Своих кумиров те останки, что в пыли.
Вот и стоит так "мавзолей" на всю Европу
Но нет, не тот, что плесенью уже покрылся,
А тот, что помнит штурмовщины катастрофу,
Когда чернобылем "их коммунизм" накрылся.
В том "мавзолее" всё, как в зеркале истории,
Вдруг отразились коммунизма "достижения",
Как пятилетками всё на "ура" так строили,
Потом спасались сами от такого проявления.
"Ура - парады" смертников прогнали,
Чтоб в избранном пути ни кто не усомнился.
Потом же, по повесткам тупо призывали,
Гасить последствия, чтобы ЦК "не разорился".
И "мавзолею" этому тупых идей и лицемерия
Теперь стоять веками на земле родной,
Как память, чтобы не было такого повторения,
И тупо стадом не брели дорогою чужой.
__________________________________
Красная жара
Власть захватив себе в угоду,
Еще с "семнадцатого" года,
Номенклатура узаконила права:
"Награбленное грабь!" - но для себя.
.
Кто против был сетей обмана,
С тем расправлялись из "нагана".
Затем зомбировать всех стали,
Чтобы покорно все молчали.
.
Учили нас, как "Родину любить",
Чтоб власти лучше было жить.
"Избранники народа" жировали,
А мы безропотно за них голосовали.
.
Когда "избранники" объелись сами,
Тогда своими лицемерными речами
С трибун собрались "защищать народ",
Чтоб дальше грабить без забот.
.
Через "Советы" банды кланов,
Путем предвыборных обманов,
Нам все пытаются опять
"Защитников народа" навязать.
.
Влиянием из заграницы нас пугают,
Хотя давно уже там отдыхают
В своих "избушках" заграничных,
Имея там и счет приличный.
.
Когда безмолвствует слепой закон,
А государство превращается в притон -
На улицы выходят люди чести,
Чтоб отстоять свободу вместе.
.
И не имеет здесь уже значение,
На языке каком узнают мнение
Бандиты, вымогатели и казнокрады,
Где всех их видеть были б рады !
.
Кто создавал систему партократии,
Не может говорить о демократии.
И отвечать должны уже за то,
Что не живем, как в Швеции давно.
.
Я не хочу жить в той империи,
Где ночью стук по двери
Мог стать последним для тебя,
И засадить в глухие лагеря.
.
Я патриот, но лишь такой страны,
Где дети вольными б росли,
И власть служила для людей,
А не для собственных идей !
_________________________
Воспоминания капитана
Сигарет глотая дым,
За столом сидишь один,
Капитан из прошлой жизни.
Верениц терзают мысли.
.
На дорогах видел кровь
От бессмысленных боёв
Оборвавшейся струны,
Которой нет и двадцати.
.
Ты терял своих друзей,
Презирал вранье властей.
И спасал в кромешной мгле
Тех людей, что на "игле",
.
Их вожди держали рьяно,
Чтоб потом тропой обмана
Их послать в глубокий мрак,
Где бы виден был лишь "враг".
.
Ты делил глоток последний,
Без особых привилегий,
Веря в жизни правоту,
Не беря за это мзду.
.
Но, теперь, слезу глотая,
И стакан рукой сжимая,
Ставишь ты ребром вопрос:
Для чего ты честно нес
.
Долг народу и стране,
Где спокойно, налегке,
Партократ с бандитом вместе
Строят дачи в поднебесье?!
.
Нам мифологию внушали,
О "справедливости" всем врали.
Затем партийное ворье
Себе "прихватизировало" все.
.
Когда ты понял, что при власти
Бандитской своры лишь напасти,
То для себя заметил точно:
"Таким прислуживаться тошно"!
.
Не может правом быть закон,
Который издавал притон
Из оборотней в мантиях подкупных,
И клан политиков преступных...
.
За окном давно стемнело,
И устало твое тело,
Но душа все так же ищет
Жар огня на пепелище...
_______________________
В эпоху «ильичей»
В прошедшую эпоху "ильичей",
Был "рай" один для их секретарей.
И так "спасибо партии родной",
За то, что выжили в стране такой.
Но до сих пор ещё слепцы оглохши
Всё бьют тем временам в ладоши,
А вся лишь ностальгия только от того,
Что молодость ушла, а не вернуть её.
Да чем гордиться - тем было убожеством,
Что нам оставило то парт. ничтожество,
Само разворовав всё в первых же рядах,
«Путь светлый» обещая только на словах?
И не нужны здесь были даже «происки»,
В чём так обманутые рьяны в своём поиске.
«Свои» же аппаратчики всё и разворовали,
И первыми совка так олигархами и стали.
Гордиться первыми полётами? Возможно!
Когда и чайник там достать так было сложно.
И ни одно не жило поколение людей
Без карточек, талонов, дефицита и очередей.
Или гордиться сотней цинковых гробов,
Доставленных с Афгана, и других боёв,
Где гибли наши дети за пределами страны,
Куда их гнали умирать бездарные вожди?!
А может гордость от чернобыльских ночей –
“Апофеоза” той эпохи лицемерных трепачей?!
Или гордиться так варёной колбасой,
Что стала символом достатка в тот «застой»?
Чего ж стремились все так за границу
По турпутёвке в Рим тот, или Ниццу?
Чтоб посмотреть, хотя б одним глазком,
Как жить могли бы сами, если б не партком?!
Для тех, кто так упорно знать всё это не хотел –
В своих иллюзиях лишь обитать один удел.
И пожинать плоды теперь от той напасти,
Что комсомольцы прошлых лет ещё у власти.
Ведь хуже нет всего таких «капиталистов»,
Что вылезли из бывших «красных» активистов,
Цинично сняв с себя “идейные” все маски,
И нам рассказывать всё будут те же сказки.
_______________________________
Рабам свобода не нужна.
Рабам Свобода не нужна,
И Независимость чужда'.
Им лишь подачка так мила
С циничного хозяйского плеча.
Им лучше было только получать,
Когда за них могли решать,
Как их кормить, и как им жить.
Таким свободу не дано любить.
В идеологии циничного двуличия
Былое чувство их “величия” -
Лишь от причастности к толпе,
Чтоб чувствовать себя, “как все”.
Такие против и чужой свободы,
Кто вышел из имперской их колоды.
Рабы неистово всё норовят опять
Империю вернуть всем вспять.
Рабам и правда вовсе не нужна,
Они лишь понимают те слова,
Что власть давала только знать,
Ведь мифы легче им воспринимать.
Но, доказать им что-то – бесполезно,
Они взахлёб спешат лишь лестно
Прославить собственное рабство,
И своего вождя поднять на царство.
Вот потому уродливая власть,
Что всем несла одну напасть,
Могла лишь создавать рабов,
Чтоб ими править и без слов.
Но ведь всегда же были люди,
Что без подачек всех на блюде,
А лишь к свободе так стремились,
Ведь не рабами, а Людьми родились.
__________________________________
Опять назад, или на зад?
«ССср?» Так нет и не было такой страны,
А все союзы на насилии – обречены,
Как обречены и все подобные империи,
Ведь нет среди народов к ним доверия.
А мифы о “великой общности народов”
Изобретались для создания "породы",
Без племени и рода, и без своих корней,
Чтоб расселять народы по прихоти вождей.
Чтобы гордились так причастностью к толпе,
И не высовывались, были лишь «как все».
И всех национальностей отличия стереть,
А за «железным занавесом» волю запереть.
Такими было бы так просто управлять,
И хоть в Афган, хоть в лагеря их посылать
Легко там умирать безропотно за идеалы,
На “стройках коммунизма” ваяя пьедесталы.
Да прочищать так постоянно всем мозги,
Как будто активисты из кухарок все могли
В империи дойти до «главных управленцев»,
Однако только кинули обманутых лишенцев.
И ту империю те ж коммунисты развалили,
ГКЧП затеяв, а затем со страху и свалили.
Жалеть ещё за тем, что так легко распалось?
Так ведь опять тогда всё тем же и досталось.
И можно ли империю ССср назвать страной,
Где был народам всем колониальный строй?
И если начали идти, то только лишь вперед,
Не "два шага назад", а там, где есть восход.
________________________________________
Не жаль
Имел "идейных" всех ввиду,
И их богов, и ряженых вождей.
Ни перед кем хребет не гну,
И мне не жаль прошедших дней.
.
Те времена не жаль, где врали,
О справедливости и братстве,
А сами по "марксистски" крали,
Волю народов держа в рабстве.
___________________________
«Клозетная» эйфория.
«Красивая» жизнь из партийных газет,
Что так украшали всеобщий клозет,
В который страну всю собой превратила,
Та власть, что цинизмом и ложью травила.
И всех, посадив на такую «иглу»,
Качали народу сплошную «лапшу».
Теперь же у многих «идейная ломка»,
После жизни такой на вечных обломках.
Кукушатами многие вовсе так стали,
И лишь для себя всё по веткам порхали.
Чего уж там было себя отдавать,
Когда ведь так было пример с кого брать.
Пример был «достойный» от тех солитёров,
Что так расползлись на коврах коридоров
Той власти, что так всех потом обобрала,
И снова опять всё к себе лишь прибрала.
Да бог с тем «клозетом», кому по душе,
Но, ведь и пора поумнеть бы уже.
Одно дело вонь, а другое – та кровь,
Заливали которой страну вновь, и вновь.
Но, по-прежнему верят тем сказкам газетным,
По тем временам всё плачут «клозетным»,
Особенно те, кто и жизни той так не хлебнул,
А в одной эйфории лишь тупо уснул.
И панцирь таких уж ни чем не пробьёшь,
Когда нарастала на нём так вся ложь.
Ни слышать, ни думать уже не хотят,
И даже мораль для таких уже - яд.
Да пусть так и воют себе, хоть до пены,
Ведь, не остановит их вой перемены.
И пусть в одиночку себе тешат мнение,
От таких есть лекарство одно - их забвение.
______________________________________
Ненавижу
Я ненавижу, когда слабых бьют,
Чем демонстрируют не силу, а уродство.
Я ненавижу, когда стадо создают,
Воображая этим над другими превосходство.
.
Я ненавижу, когда в горе пьют,
Лишь слабость демонстрируя свою.
Я ненавижу, когда совесть продают
Те, кто за власть разграбили страну.
.
Я ненавижу тех, кто только жрёт,
Притом, за всех, и часто не своё.
Я ненавижу тех, кто лишь берёт,
Взамен другим не отдавая ничего.
.
Я ненавижу серость бытия,
Что глушит весь живой порыв.
Я ненавижу сущность холуя,
Что для свободы, как нарыв.
.
Я ненавижу власть, что врёт,
Забрав у нас на жизнь права.
Я ненавижу всякий сброд,
Что выбирает в стаде главаря.
.
Я ненавижу тупость тех,
Кто давит серым большинством,
И заставляет жить нас всех,
Под беспробудным их ярмом.
.
Я ненавижу власти беспредел,
И то, что делают с моим народом,
Когда народ уже и не у дел,
Лишь дань платя очередным уродам.
.
Я ненавижу мир без чувств,
Где всё меняют на гроши.
Без радости любви он пусть,
И нет в нём места для души.
.
Я ненавижу всё, что нужно ненавидеть,
Чтоб вольно жить и радоваться жизни.
Надеюсь всё же дни я те увидеть,
Где будет торжество свободы мысли.
_______________________________
Когда беда на пороге
Когда беда стучит внезапно в дом,
То остальное кажется уже неважным.
И всё, чем жил, отложишь на потом,
Чтоб непременно встретиться однажды.
Когда непрошеных утихнут бури гроз,
И тени бед чужих стоять не будут у порога,
Тогда наступит время и для нежных роз,
Где не коснётся лепестков их вся тревога.
В период бури же их нужно будет защищать
От тех ветров, что так непрошено ворвались,
Чтобы и дальше розы чувств могли благоухать,
Даря надежды свет, чтобы рассветы состоялись.
_________________________________________
Северный ветер
Казалось бы, что - потеплело
После разгула зимней ночи,
Которой не было уже предела,
От всех бесчинств её так очень.
И только начало всё возрождаться,
Как подло вдруг из севера подуло
Ветрами, заморозить что стремятся,
Да так, как будто в спину ткнули дуло.
Как будто из могилы встали тени,
Неся из прошлого зловонный вой,
И на цветенье новое опять одели
Намордника холодного лёд свой.
Но, как бы северным не дуть ветрам
В бесчинстве их нахальной злобы -
Не отменить весны приход уж к нам,
И возрождение для всех её свободы.
А, кто познал уже тепло весны,
С её свободой вольного полёта,
Тот сохранит и чувства для любви
В своей душе со светом небосвода.
И ни каким уже ветрам холодным,
Не загасить огонь воли для сердца.
Кто чувством был рождён свободным -
Новых ветров душой услышит скерцо.
___________________________________
В «королевстве кривых зеркал»
Ложь «кисельная» всё затопила,
Честь трясиной своей подменила.
Небо чистое с грязью смешали
Те, кто в нём никогда не летали.
Рабство старых цепей за свободу
Покорно вождю выдают в угоду.
Имперской отрыжки амбиции
За свои оглашают традиции.
И войну, называя «защитой»,
Со всей «королевскою свитой»,
В чужой для себя квартире,
Всех уже «мочат в сортире».
Даже и в скорбные дни,
В дурмане своей слепоты,
Ничего уже нет и святого
Для всего «зазеркалья» такого.
Опрокинуто с ног всё на голову
Королю так в угоду лишь голому.
Только того для души и осталось,
Что в вольных мечтах отражалось.
______________________________
«Защита»
Мне “защита” не нужна,
А тем более – чужая.
Научился сам уже себя
Защищать, и честь я зная.
Не мужчина тот, кто в дом
На разборки призывает,
Если сам сбежал притом,
Изменив, ещё и угрожает.
И за спинами чужими,
Не стоят вояки глупо.
Да не танками кривыми
“Защищают” так всех тупо.
И постыдно нагло врать,
Так цинично всему миру,
Не вояк орудует, мол, рать,
А лишь разодетые в сортире.
Как мужчина сам могу
Я любого защищать.
А в свой дом я не зову,
Чтоб потом не прибирать.
А то и за стол припрутся,
Мне с “защитою” такой.
Только лишь себе нажрутся,
Что не выгонишь порой.
Разбираться должен каждый
У себя в своей семье.
А "порядок" свой ужасный
Не навязывать нигде.
От такой “защиты” впредь
Защищаться самому.
Дверь покрепче запереть,
Не сдавая дом свой никому.
_________________________
Пиратство по крымски
Как пираты Сомали,
Обложили корабли.
Но, они же не вояки –
Разодетые «казаки».
И купили где-то форму,
Автоматы для проформы,
БТР-чик с ними вместе,
Чтоб кататься интересней.
Но, так это ж и не зря –
На пиратстве все века,
Всех империй был доход,
Грабя весь честной народ.
Только вот одна беда,
Подскажите, господа,
Где находятся те лавки,
Что лежит то на прилавке.
Может быть и мне тогда
Попросить ввести войска,
Скажем, где-то, в Гондурас,
Как просил тот «папуас».
«Миротворцем» был бы тоже,
«Защищая» всех по роже.
Только, в том беда моя –
Честь и совесть есть своя.
______________________
Про Пукина по Пушкину
Там царь Кощей над газом чахнет,
Ручной там мишка вонью пахнет,
Кикимора болотная в услужливой тоске,
Указ Кощея принимает тупо о войне.
Петух двуглавый на своём шесте
Всё стережет Кощея смерть в яйце.
Имперский дух там всё собою отравил,
Враньём циничным землю всю залил.
Там соловью – разбойнику бандиту
Дадут приют и приглашение к корыту,
За то, что тот, награбив для Кощея,
Пугать всех будет с рожею злодея.
Там тридцать три зеленых байстрюка
На полуостров влезут нагло с бодуна,
И на чужой земле, в стране чужой
Навяжут гоблинов Кощея строй.
Кота на дубе том с «казаками» сожрут,
И даже цепь его златую всю сопрут.
Ну, а потом затопят в бухте корабли,
Чтобы Герои из неё и выйти не смогли.
И банды упырей кровавых из наёмников,
Всё завалив телами из покойников,
Прячась нагло за спинами чужими,
Зоны террора создадут под ними.
Но чуркобесов наградит сам орденами,
Кощей цинично, чтобы те задами
Ещё сильней в холопстве всё виляли,
И лишь Кощея царство прославляли.
.
Ах, если б Пушкин тогда только знал,
Какой им в голову забьют тупой анал,
То «Декабристов» дух бы не восстал,
Чтобы Кощей своей империей пугал.
________________________________
Имперский диктатор
Главарь террористов, циничный бандит,
Что возомнив себя фюрером нации,
В склепе имперском кощеем сидит,
С войной посылая бандитов на акции.
Всё ему мало, всё рвётся от жадности,
Править всем миром, ломая границы.
Ложью тупой льёт одни на всех гадости,
Фашизмом своим насаждая амбиции.
Смрадом имперским старого склепа
Свой шовинизм возвеличил в нацизм.
Маразм всем внушая, зомбирует слепо,
В мир экспортируя свой терроризм.
Хунты фашистские всем насаждая,
Криминалом открытым на землях чужих,
Жандарма всемирного ролью играя,
Угрозу несет в мире для всех других.
В страхе безумца всех ненавидит,
Кто волю свою сам себе отстоял.
Только свою диктатуру и видит,
И на весь мир уж давно наплевал.
Преступник отпетый, что учит убийц
За спинами прятаться мирных людей.
Своих посылая везде кровопийц,
Плетет всё интриги имперский сетей.
Ворюга циничный, что только гребет,
Проявил всем фашистский нацизма оскал.
В политике лживой цинично всем врёт,
Оккупацией подлой и земли чужие украл.
Газом своим всех вокруг шантажируя,
На низменных принципах стадо создав,
За свой интерес и войну провоцируя,
В империи правит кровавый вандал.
________________________________
Рашизм
Кто так неистово вопит
О неких якобы «фашистах»,
Будто ими и Киев весь кишит,
Тот сам уже играет роль нациста.
Попав в туман имперского дурмана,
Что промывает тупо всем мозги,
Тот, будто в ломке наркомана,
В своей же слабости других винит.
Свой перед властью жалкий страх,
Упав рабом покорно на колени,
Выместит злобно с пеной на губах,
На тех, кто и не гнулся перед нею.
А свою лень пещерного вандала
Знать только свой всего один язык,
Навяжет в виде гнусного скандала,
Что только он - «могучий и велик».
И этим «братством» так «задружит»,
Что от объятий этих лишь разбой.
И оккупацией имперской всё завьюжит,
Считая терроризм своей «весной».
Зато «ура-патриотизма» столько,
Что с ним затопчет всех подряд.
А тем, кто жить захочет вольно,
Готов войны послать кровавый ад.
Найдутся здесь и образы «врага»,
Чтоб ими скрыть свои проблемы.
«Вера» в империю настолько велика,
Что за неё в крови и море по колено.
На том империи все и держались -
На страхе, лжи, насилии террора.
Но лишь вожди на этом наживались,
В толпу безумцев превращая дух народа.
___________________________________
«РуССкий мОр»
Какой же это «руССкий мир»,
Коль за него воюют чуркобесы;
На троне властвует вампир,
Кровавый мировой агрессор?!
Что «русского» теперь и в том,
Где «жирики» их прут войной,
Разрушив нам наш общий дом,
Неся лишь мародерство и разбой?!
Каким «славянством» рождена
Война такой орды кровавой,
Где всё врагом сжигается дотла,
Творя лишь беспредел расправы?!
В чём мир такой для тех же русских,
Коль в их же собственной стране,
Идут гробы уже шеренгой грузной,
И от репрессий глохнут в тишине.
Не «пахнет русью» в этом аде,
А лишь - имперские амбиции.
В таком зомбированном смраде,
Цинично-лживые всё фикции.
Не мир, а мор один от этого вокруг,
Принёс рашистский оккупант земле.
Но, тьмы разорван будет всё же круг,
Ведь свет сердец не победить уже!
____________________________
Нужные слова
Возможно, лучше с мягкого дивана
Оценивать критично все события.
И за стеклом себе у монитора рьяно
Критиковать эмоций всех развитие.
Но, только глядя лично в те глаза,
Что взором так горят нетленным,
Поймёшь, какие там нужны слова,
Что дух поднимут общий непременно.
Все рассуждения о ямбах и хореях,
О дактилях, и о самих размерах,
Окажутся лишь пустотой в затеях
О высоте искусства и его химерах.
Там и косая надпись «Слава Украине!»
Станет дороже всех изысканных поэм.
Кто этого не ощущал так и в помине,
Тот не поймёт эмоций тех совсем.
_______________________________
Рашистская орда.
Истошным воплем «русские идут!»
Взорвали мир наш полчища орды.
И нагло чуркобесы с гопниками прут
Дикость рашистской навязать толпы.
Ещё и бога с собой рядом приплетут,
Как будто Бог не есть един для всех.
И «русским миром» мор лишь наведут,
За словоблудием скрывая подлый грех.
Нацизм имперский недоросией кровавой,
Как и в далёком их семнадцатом году,
Прёт своим быдлом тактикою старой,
Сметая всё собой в кровавом том аду.
А быдло их за горсть гнилой картошки,
Продаст и голос свой, и родину свою,
Чтобы при власти снова, и не понарошку,
Предатели открыто против нас вели войну.
Да в эйфории на волне после Майдана,
Бездарно только сдали врагу Крым,
Чем дали новый повод для тирана
Вторжением вводить их «новый Рим».
Взирали только молчаливо и шахтёры,
Как грабило ворьё бандитское их край.
И вот уже рашистские там «гастролёры»
Свой недоросией всем навязали «рай».
Ещё под танки наши кое-кто ложился,
Когда страна их вся спешила защищать.
Теперь же мором русским «насладился»
Так, что не знает от него, куда бежать.
А где же делась смелость большинства,
Чтоб в партизаны против оккупантов,
За них, где землю защищает вся страна,
А кто-то - в кабаках быкует «эмигрантом».
Ещё и вякать будут, будто бы "кормили",
Мол, "с ложки угольком так всю страну",
Когда от тупости своей совсем забыли,
Какой дотацией платили за его цену.
Даже страны своей историю учить,
Где дети их росли и с нами жили,
Всё не хотели - лишь империею быть,
Теперь и сами недоросией той взвыли.
Сколько сынов наших там положили,
Чтоб отстоять для них же землю эту,
Тем, кто «расея» так истошно всё вопили.
Кого теперь призвать за всё к ответу?!
В отдельных кабинетах тёплых же штабов
Лишь констатируют вторжения масштабы,
В то время как герои волонтёров и бойцов
Жизнь отдают свою за честь, не за награды.
Как будто и Европе ещё вроде невдомёк,
Что вновь фашизма, теперь русского уже,
Неся лишь смерть войны, кремля сапог
Тупо идёт нацистским маршем по земле.
Уроки Грузии так мир не научили,
Что тиранию нужно бить всем сообща.
За газ вонючий всё диктатору спустили,
Впустив кремлёвского и в Украину палача.
Ещё так приднестровский был занесен яд,
И над Прибалтикой уже витает тень совка,
А нам с убийцами о «перемирии» твердят,
Когда с земли своей лишь надо гнать врага!
______________________________________
Верный пёс.
От гари режет так в глазах.
И пыль скрипит всё на зубах
Среди развалин городка,
Где раньше жизнь была.
Теперь рашистские там гады
Всё обстреляли своим «градом».
Били по городку и день и ночь,
Чтобы и жизнь всю выжечь прочь.
Кто-то уже и бросил отчий дом,
Что был родным для них углом.
Остался верным только один пёс,
Который честно верность дому нёс.
Лежит один теперь сам на пороге,
И всё с тоскою смотрит на дорогу.
Пёс, верный дому, сам не побежал
За теми, кто так в спешке покидал.
Не пустит ни кого он на порог,
Хоть и до косточки совсем продрог,
Пусть застилает ему глаз слеза,
Но, даже и для пса есть родина своя.
– Иди ко мне, дружище дорогой,
Краюхой хлеба поделюсь с тобой.
Обоим так нам тяжело от этой боли.
С тобой теперь мы – одной крови.
_____________________________
Двенадцать строк
За свою обидно мне страну.
Отсидеться в стороне я не могу,
Терпеть нет уж сил, на том стою,
Не приемлю смрада его тьму.
Миг есть в жизни – им живу,
Даже, если мигом этим отгорю,
Верю духом я в свою Звезду.
За свободу Воли путь пройду;
За рассветы алые и нашу синеву,
И за что душою, сердцем так люблю…
Коль дано погибнуть будет самому –
За себя оставлю я свою строку…
_________________________________
НЕ с теми…
Не с теми я, кто нагло лжёт,
Чем оскорбляет мой народ.
Не с теми, кто таким внимает,
И с ними бред их разделяет.
Не с теми, кто и желчью дышит,
К тем, болью кто своею пишет,
А всё с дивана лишь зудит,
Мол, не такой поэзии той вид.
Не с теми, кто привык давить,
Но, на цепи лишь только выть.
Не с теми, кто кровавый бред
Подло принёс войной в нас свет.
Не буду никогда в такой толпе,
Пусть и останусь сам я по себе.
Мне перемены новые нужны,
Сильней что будут всей беды.
Нужны мне чистые рассветы,
В надежды светлые одеты.
Мне нужен мир Свободы и Любви,
Чтоб в нём сбывались все мечты.
И я иду навстречу всем ветрам.
Нелегок путь пусть будет сам,
Не раз на нём пусть даже упаду,
Но, поднимусь я снова, и взлечу...
____________________________
«Спаси-бо. ру»
Ещё нередко слышу я истошный крик,
Какие будто мы «совсем неблагодарные»;
«Великой», якобы, «расеи светлый лик»
«Цветущими нас сделал и богатыми»...
«Спасибо» я сказал бы, и от всей души,
За те века рашистского империи их ига,
Которым всех давили отпрыски орды,
В любой период нам неся лишь одно лихо.
И за петровский бесноватый их разбой,
С екатерининской кровавой вакханалией,
Когда кровь наша бесконечною текла рекой,
Казацкую где люто Украину распинали.
За то предательство, с которым обманули,
Перечеркнув Переяславской Рады договор.
Народ в реку кровавой тирании окунули,
И объявили на века имперский приговор.
Скажу «спасибо» террористам «коммунизма»,
Как совершили они адский их переворот;
И за вторжение уже «советского» рашизма
На земли наши в их «семнадцатый» тот год.
За «красный» их террор кровавых комиссаров,
Что нам принёс и чёрный геноцид голодомора;
Фашизма «большевицкого», в костре пожаров
Сжигали где народ в огне имперского террора.
Как на костях все «коммунизма стройки»
Гулагами гатили для кремлёвского урода,
И политических вампиров бесовские «тройки»
Уничтожали корни, и культуру моего народа.
Скажу «спасибо» за коррупцию «застоя»,
На всё в тотальном дефиците с нищетой,
Где мат «культурой» был всеобщего запоя,
От мира целого отгородив убожества стеной.
«Благодарил» бы за чернобыльский костёр,
Который навязали нам системой того строя,
Лишь обнажив пороки и его сплошной позор,
Скрывая правду в нашем море слёз и горя.
За тот режим, что убивал нас на майданах,
Держась лишь на штыках империи чужой;
За всю ту нечисть, расплодившись при тиранах;
За их «титушек» с ватников и гопников толпой.
Теперь и вовсе «благодарности» той нет предела,
За то, что вторгся к нам рашизм кровавою войной,
На землю нашу, что и так уж долго всё терпела,
От «благодарности» за всё к орде той вековой.
И «отспасибил» бы, и «отблагодарил» уже сполна,
Да только вот, никак же до сих пор не повинятся,
Все те, чьими «заслугами» фашизма пёрла тьма
Тем «русским миром» крови нашей нахлебаться.
______________________________________
А где - «россия»?
Так кто же против нас теперь
Ведёт свою кровавую войну?!
Какой такой нацистский зверь
Направил к нам фашистскую орду?!
Бомжи и гопники на танках?!
И ряженая пьянь под казачков?!
Или тупые криминальные мутанты,
Из переулков тёмных и дворов?!
"Россия" ж с нами «не воюет»,
Как говорит её циничный бес.
И «груз» свой «200» не пакует,
К нему утратив всякий интерес.
Да ведь и нет совсем такой страны,
С названием, что на себя одела,
Нагло украв его у Киевской Руси,
Когда империей стать захотела.
Российской, но империей была,
При их попах, боярах и царях.
И где же «неделимость» вся,
В РСФСР при их большевиках?!
Республик согнанных в Союз
Носила буквенную аббревиатуру.
Так вышел юридический конфуз,
Россией где была в одной литературе.
Теперь, и вовсе – федерацией зовётся.
Так, чей же был тот «русский дух»,
Что лишь из мифов сказками несётся
На пьяной тройке в прах и пух?!
Что может «новой р0ссией» нудить,
Коль даже не было её и старой?!
Так может, хватит нам уже тошнить
Лживой истории пустою тарой?!
______________________________
Когда окончится война…
Когда окончится война,
Мы все у общего стола
Поздравим нас с победой,
Кто вопреки всем бедам
Не сомневался в её час,
А верой приближал для нас,
И до последнего патрона
Врага гнал из родного дома.
Мы вспомним всех бойцов,
Кто защищал наш отчий кров.
И вспомним волонтёров всех,
Кто приближал для нас успех.
И вспомним тех, кто не допел,
Песню, попав под артобстрел.
Парнишку вспомним, что в полях
Упал за Украину в васильках…
Но, не забудем также и таких,
Кто предавал, бив нас под дых.
Воздастся по делам им всем,
Кто паутину плёл своих измен.
Кто под врага изменою стелился,
Сепаратизмом поделить стремился,
Тем в мир наш кто привёл войну –
Уж не забудем, вычистив беду.
Ну а пока, коль обложил нас враг –
Мы за победу в бой поднимем флаг.
Нам хватит воли, доблести и чести,
И не сдадимся, мы прорвёмся вместе.
Разделим хлеб, патроны и судьбу,
Чтобы победы встретить чистую зарю.
А если вдруг не все мы и вернёмся –
В победном залпе эхом отзовёмся.
______________________________
Битва
В дыму не виден подлый враг,
И ноет от битвы уставшее тело.
Ещё нависает империи мрак,
Но нет до него нам уже и дела.
Коль начали биться за правду,
То никому нас уже не сломить.
Ничего не отложим на завтра,
Что сегодня должны завершить.
Где чёрная подлость, там - схватка,
Как в детстве читали из книг.
Пусть жизнь даже будет и кратка,
Но, вспыхнет борьбой её миг.
Кто-то пусть давит старый диван,
Только умея лишь гнусно нудить.
Страха уже нет от собственных ран,
К свету с пути своего нас не сбить.
Но, и чувства души не растратим,
Сердцем умеем мы верно любить.
Яркими красками мир мы раскрасим,
Вольную песню сумеем сложить.
И мы не отступим уже никогда,
Твёрже сжимая свободы клинок.
Если судьбой нашей стала борьба –
К победе дойдём среди сотни дорог!
_______________________________
Не прощаю
И это они своим «миром» называют,
Ворвавшись в дом наш озверелою ордой,
Когда вокруг себя всё заживо сжигают,
Творя рашистское бесчинство и разбой.
И для таких уже нет ничего святого,
Хоть под знамёнами идут своих «богов».
Но, было это всё уже в истории не ново,
Когда «За Русь святую» лили только кровь.
В крови своих «идей» и мир наш утопили,
Разрушив всех народов их родимый кров,
Чтобы вокруг только «по руськи» говорили
Лишь от того, что тупость не освоит языков.
Как грабили вокруг себе всё, так и грабят
В патологической лишь зависти ко всем,
И ненависти «мир» свой «руський» славят,
Где был бы только их имперский тлен.
Пылают в «мире» том наши дома,
Горят в них заживо и матери и дети…
В крови от «м0ра руського» и вся земля,
И нет прощения врагу уже на этом свете!
Нельзя насильно в свою «веру» обратить,
Когда её там вовсе не было даже, и нет,
В угоду лишь кому пол мира истребить,
На всё вокруг террором наложив запрет.
Может всё кто-то посчитать и за "бла-бла",
Себя лишь видя в собственных рассказах.
А кто – без шума делает и нужные дела,
Ведя борьбу свою не для всеобщего показа.
Конечно, оно можно, лёжа на диване,
Спокойно написать по правилам и лучше,
И отточить строку так в поэтической нирване,
А для поэзии своей иной и выбрать случай.
Но, что же делать, если мысли рвутся так,
На то, что видел сам, и не с экрана, а реально,
Когда в моём дому хозяйничает злобный враг,
И где идёт война не в мониторе виртуально.
Вот и сейчас, когда в войне той гибнут люди,
Даже в святые бы казалось для всех дни –
Не смею говорить о «всепрощении на блюде»
Я для убийц рашистской озверелой той орды.
______________________________________
Я – «Укроп!»
Я – «правосек», «бендеровец», «Укроп»,
О чем и раньше сам не ведал, и не знал.
Войны предательской и подлой весь итог -
Я в убеждениях ещё патриотичней стал.
Но, я «Укроп» и не партийной мишуры,
Что лишь для политических знамён.
А чувствую порывом собственной души.
Гораздо выше это политических имён.
Так, вопреки всем завываниям кремля,
Не принимаю мрак «таёжного союза».
И выбираю вместе я с народом для себя,
Свободы путь в содружество Евросоюза.
Возврат не нужен к прошлому такому,
Где лишь смердел над всем имперских гной.
А за свободу оторвём и клешни мы любому,
Кто будет лезть на нас вонючею ордой.
И пусть рашисты в злобе там себе удавятся,
За то, что звания «Укропа» вовсе не стыжусь.
И быть «бендеровцем» - мне только нравится,
Ведь украинцем быть - от всей души горжусь!
_______________________________________
За чертой
Там, где линия огня -
Там решается судьба,
За свободу, ради мира
Без кремлёвского сортира.
Может лучше и со стороны
Обсуждать события войны,
Только честь теперь - в бою
Защищать свою страну.
И пусты уже все споры,
Не важны и разговоры,
Что существенней, что нет –
Сама жизнь найдёт ответ.
Не до слов уже, однако,
А строкою с автомата
Дописать свои слова,
Если в дом пришла война.
Пока морды тех иуд
Всё по «минскам» продают,
Ждать «пришествия второго»
Не для духа штормового.
И, пока одни лишь хают,
Ту страну, что покидают,
Чтоб чужую восхвалять,
Мы свою уходим защищать.
Всё уже за той чертой,
Где был мир совсем иной…
Всё осталось, как во сне…
Лишь записка на столе…
А в записке, как простите:
«Меня к ужину не ждите»…
Чашка кофе недопита…
Тихо дверь уже закрыта…
Коль вернуться не придётся –
В шторме эхом отзовётся,
И в победном залпе дня
Прозвучит судьбы строка.
Но, мы будем ещё жить,
Украине чтобы послужить.
Обязательно вернёмся,
Песней звонкой отзовёмся.
______________________
Нет, не умирал…
На холодную землю он молча упал…
Неприветливой выдалась нынче весна.
Взглядом последним мечты провожал
В облаках растворявшихся уж навсегда.
Вся в кромешном аду горела земля,
Что снова сбежал их штабной генерал,
Командир был убит, роту взял на себя,
Ведь честь он по жизни свою не ронял.
От пули парнишку собою прикрыл,
В кровавом жестоком бою, не на сцене…
Для матери лишь бы парнишка тот жил…
Но мысли прервали ползущие тени…
Нащупав гранаты кольцо, прошептал:
«Подходите рашисты, ещё вам отвечу.
На землю свою вас я, гады, не звал!
Только жаль, уже лето не встречу»…
Просыпаться в лучах солнца так он мечтал…
До последнего ж вздоха за волю сражался…
На холодной земле взглядом в небо лежал…
Нет, не умирал, просто с жизнью прощался…
______________________________________
А где-то деревья в цвету.
Где-то буйно уже абрикосы цветут,
Здесь же - гарь да песок на зубах.
У кого-то - домашний и тихий уют,
А тут - пепел кровавый, да грязь на ногах.
Кто-то спорит о рифме изысканных слов,
Своей желчью активно других донимая,
И бороться с дивана со всеми готов…
Тут же - жизнь не салонов, реально другая.
Выходили из боя в кромешном дыму,
Дорогу закрыв от рашистской орды,
Чтоб не лезли к нам твари в угарном бреду,
И садов наших цвет своим смрадом не жгли.
Не икру, а патроны делили друг с другом,
И зажав по последней гранате в руках,
Упорно мы в землю вгрызались, как плугом,
И только лишь «выжить!» стучало в висках.
В этот раз без потерь эту *** мы отбили,
Ей добраться не дав и до вешних садов.
Свой кусочек земли от врагов сохранили
Без возвышенных рифм и пафосных слов...
Кто-то хочет «искусство» своё доказать,
А здесь всё искусство – остаться живым,
Чтоб не плакала чья-то одинокая мать
В родимом краю над сыночком своим...
Не птицам здесь петь, а лишь минам визжать,
Не видать и небес синевы в надоевшем аду…
Но, досталось судьба нам - весну защищать.
А от нас далеко уже где-то деревья в цвету…
_____________________________________
Маки цветут
А здесь уже маки цветут,
Словно алыми каплями крови.
И рассветы с собою зовут,
В воздушные замки любови.
Не снятся ночами здесь сны –
Не найти той волшебной поляны,
Фея где создаёт снов цветы,
Лишь маки дрожат лепестками.
Лепестки их, как души, открыты
Всем ветрам, что бушуют над ними.
Но, наши прежние сны не забыты,
И за маки свои мы в ответе отныне.
Не дадим их красу растоптать,
Чтобы добрые сны все смотрели.
Наши сны никому не отнять,
Чтобы сбылись они, как хотели.
_____________________________
Где-то там далеко…
Где-то там далеко осталось
Вчерашнее солнце мечты.
Нам же сегодня досталось
Защищать наши мирные сны.
Где-то там далеко цветут розы,
Любви светлой парят облака...
А над нами гремят залпов грозы,
И горит от рашистов земля.
Под прицелом цветут васильки
С обгоревшими все лепестками.
И пылают рассветы в крови
Здесь, расстрелянные врагами.
Но, я верю, дойдём всё равно,
Мы к тому горизонту из света.
Будет мир там для всех и добро…
А сейчас в бой уходим за это.
___________________________
Перед рейдом
Давно себе мы всё решили…
Патроны честно поделили…
Плевать на закулисную возню…
Идём мы рейдом в темноту…
Ну, что же, если их и «нет»,
То на семь бед – один ответ,
Мы ликвидируем ту «пустоту»,
Не признаёт что кремль и за свою.
Нас тоже, как бы нет для всех,
Оперативный в том и наш успех.
Никем из ниоткуда нанесём удар,
Устроим этой «пустоте» пожар.
Нам на бросок дыханья хватит,
За всё рашистский враг заплатит.
Лишь об одном должны мы знать,
Коль нет и нас, то нам не умирать.
Не похоронит нас тогда никто,
Ведь и свои не знают нас в лицо.
А значит – будем дальше жить,
Из ниоткуда нечисть эту бить!
Зато все точно знаем для себя,
Что это – наша здесь земля!
Её теплом каждый из нас храним,
И до последнего её не отдадим!
_____________________________
До конца
Нужно только идти до конца,
Даже если и будут сливать.
Нам важнее лишь наша земля,
А на всю болтовню - наплевать.
Не нужны нам награды и льготы,
И не нужен нам статус особый.
Не боимся мужской мы работы,
Пока в доме у нас рашист злобный.
Бесполезно зверюгу чему-то учить
Мягким батончиком шоколада.
Колорадских жуков нужно давить,
И бить до победы рашистского гада.
Не будет прощения им никогда –
Нацистским кремлёвским карателям,
Как тем, кому бизнесом стала война,
И их «колорадским» предателям.
Вопреки всем экспертам диванным,
Коим в тапочках мягких тепло,
Мы не ждём для себя чужой манны,
Зная, что кроме нас, так – никто.
Нам самим нужно мир отстоять.
И построить свою лишь страну,
Где не плакала больше бы мать,
И утренний гром не пугал детвору.
____________________________
Врагам здесь не курорт.
Каждый день идёт схватка.
Но, такая досталась судьба.
Не играли с ней в прядки,
Ещё со времен их «совка».
В рейд уходим опять в никуда.
Возвращаемся после удачи.
Вся удача – в потерях врага.
А без них нет и смысла иначе.
С врагом не о чем нам говорить,
Там «эксперты» об этом болтают.
А врага нужно только лишь бить.
Результат пусть другие считают.
«Дискотеку» свою мы устроим,
Здесь рашистам совсем не курорт.
Планы их «руськамира» расстроим,
«Новороссии» будет реальный аборт.
Нам бы лишь болтуны не мешали –
Демагоги большие о «мире» своём.
Мы врага к себе в дом наш не звали,
У себя мы и сами свой мир наведём.
______________________________
Последний аргумент.
Да какой тут разговор,
Щёлкнул «калаша» затвор.
Резко выстрел прозвучал,
Всё что было, оборвал.
Что до этого шумело,
Никому уже нет дела.
Перервал всё в один раз,
И окончен спора час.
Пуля - дура, может быть,
Значит, так тому и быть.
Ну, а с дуры, какой спрос,
Только в чём теперь вопрос?
Здесь решает автомат,
Он у смерти – адвокат.
Не успел, уже – мертвец,
Кончен жизни всей венец.
Нервы строго на пределе,
Вся вселенная в прицеле.
И последний аргумент –
Тут использовать момент.
Чтобы душу сохранить,
Честь свою не уронить,
Твёрдо бей всегда врага,
Украина вольной чтоб жила!
Чтобы выжить – жми курок,
Всей науки свой урок.
Здесь за мир идёт борьба,
Остальное – болтовня.
_____________________
Вещий сон
Не стряхнув ещё свой сон,
Вылез путин на балкон,
Сонно кинул взгляд вокруг,
Вдруг хватил его испуг.
Символ всей его державы,
Хилый тот петух двуглавый -
С головами двух цветов,
Сине-желтых всех тонов.
Стены «древнего кремля»
Там трезубцами блестят,
Мавзолей, как символ веры,
Стоит с надписью «Бандера».
Так от приступа и околел,
Неотложку вызвать не успел,
Как ему по вызову диспетчер
Вдруг украинской ответил речью.
___________________________
За тишиной
Всё не кончится война.
Постоянных взрывов мгла.
На зубах скрепит песок.
Впереди опять бросок.
И уже устали ноги
Мерить пыльные дороги,
Где давно не снятся сны,
Так устав без тишины.
А она всё же придёт,
Утром мир нам принесёт
Васильковым ясным небом,
Без грозы с кровавым пеплом.
Но, чтоб это так и было,
Тишина чтоб наступила,
К нам в дома её вернуть –
Мы за ней уходим в путь…
____________________
Между адом и раем.
Ад нас теперь не примет -
Уже мы были там не раз.
Никто уже и не отнимет,
Досталось что в тяжёлый час.
Своё и сами мы не отдадим,
Ведь не за то прошли его.
И мы ещё там поглядим,
Что ожидает нас, и кто - кого.
И рай не светит тоже нам -
Врагов своих мы не жалели.
Щеку не подставляли там,
Где даже черти все горели.
Уже и смерть нам не страшна -
Смогли не раз её перехитрить.
Осталась лишь своя земля,
Где нам теперь на ней и быть.
Только за что пред небом виноваты
Дети, убитые рашистским «градом»?
И где небес та кара, если эти гады
Всю землю отравили своим ядом?
Наверно нет того и ада, нет и рая,
Когда так безразличны небеса.
Свою судьбу в бою сами решаем,
Чтоб оставалась вольною душа.
__________________________
Кремлёвскому мордеру
Какая мне уже и разница,
Кто чем и как там дразница.
Узнал давно, в чём вся и суть,
Пусть там и гонят всю ту муть.
Прошел уже столько дорог,
Что мне любой урод - не бог,
Имел их всю быдлоту я в виду,
Ведь сам живу, как и могу.
Мне фарисейская трепня
Уж надоела так до дна,
Что дайте просто автомат,
Чтоб не ушел бы не один и гад.
Коль надо - я взойду на плаху,
Чтоб только не куражиться и гаду
Над всей моею неделимою страной,
Что есть так Украиною родной.
А остальное всё - от геморроя,
Что навязало так империей тупою.
Но, хватит быть сплошною быдломассой,
Никто уж дармовым не купит квасом.
Живёт в нас дух степей свободных,
Коль это и кому там не угодно,
То валят пусть с нашей земли,
Ведь много мест есть средь тайги.
А нас, совки, оставьте вы в покое,
И без империи мы проживём достойно,
Ведь дух свободы был у нас давно,
А все «вованы» ваши – лишь дерьмо.
«Вован», тот, что лежит в гробу -
Вся та и «доблесть» ваша на миру.
А тот «вован», что ваш при власти -
Один позор нацистской лишь напасти.
В такой орде и наглости предела нет,
От этого и столько на земле всем бед,
Что везде лезет нагло в тупости своей
В рабской покорности своих идей.
И вам ли нам что-либо говорить о чести,
Коль нет, и не было её у вас без лести.
Нам не нужна орды кремлёвская петля,
Пошли вы все, чтобы горела вам земля.
________________________________
Мужская работа.
Так повелось уже спокон веков -
Мужчинам защищать свой дом.
Не прятаться за спинами чужими,
А идти первыми дорогами лихими.
Не с интернета «знатоками» быть,
А все события самим вершить,
Ведь то, что в блогах обсуждают -
Мужчины сами делом совершают.
Что слёзы лить, и о других читать,
Когда по чести нужно поступать,
Где пишется история здесь и сейчас
Мужской работой в испытаний час.
А женская работа – верно ждать,
Ведь ради них идут мир защищать.
В их верности – залог и всех побед,
И на семь бед всегда один ответ.
А там себе диванные пусть «мачо»
Всё в оправдание уж переврут иначе.
Не им судить, чего не испытали сами,
Сейчас история творится здесь делами.
_________________________________
Где день, как ночь
Сутки которые, вот так, уже без сна,
Где тупо бьют то мины, то снаряды.
И вроде, как и не идёт реальная война,
Для тех, кто своему лишь только рады.
Лузеры по жизни, сбежав от испытаний,
Диванные «герои» блогерских баталий,
За спинами чужими с воплями стенаний,
Вся та их и «доблесть» - вовремя удрали.
Затекла совсем «гуманитарная» палатка,
Что уже списали давно там для себя,
«Помощью» прислав, вместо автомата,
Тех же «благодетелей» далёкая страна.
Умничать легко им, ведь войны там нет,
А издалека лишь подстрекать – «давай».
Отмажутся кредитами от чужих им бед,
Ещё и отдавать их, хоть там помирай.
А из дома пишет старенькая мать –
На тарифы те снова п0дняли все цены
Те, кто только могут языком трепать,
Наглостью красуясь фарисеями со сцены…
Детские рисунки в изголовье, как уют...
И парнишке снится не войны пальба,
Где им и в «ответку» защищаться не дают,
А дом материнский, и мама у крыльца…
Хоть всего полчасика так ещё поспать,
Чтобы не будили взрывами рашисты,
Да ещё дожить бы, чтоб не воевать,
И рассветы были солнечно лучисты…
________________________________
Звёзды душ
Нет желаний к рифмам о войне,
Видел кто её - меня поймёт.
Только звёзд сиянье в вышине
Душами погибших всё зовёт.
Каждой звёздочки сам свет
Их душою мне горит,
Тех, кого уж рядом нет,
И со мною с неба говорит.
Молча лишь зажгу свечу,
Чтоб со звёзд мой огонёчек
Виден был сквозь дыма мглу,
Тем, кто жить хотел так очень.
Жизнь любили, но её отдав,
Украине на родной земле,
Честь и совесть не предав,
За наш мир в нашей стране.
В бой без страха они шли,
И без шума, говорильни без.
Гордо в небо звёздами ушли,
Чтобы всем светить с небес.
________________________
Лютый фе-враль
Что-то всё же не так с небесами,
Вранья льётся ордынского дождь.
Вороньё всё кружит над полями,
И глумится кровавый “вождь”.
Ему мало подрывов домов
Своих граждан лишь ради власти.
Теперь тысячи новых крестов
Лесом выросли с этой напасти.
Косит свой урожай Z-чума
Хуже всякой теперь пандемии.
Гибнут дети, горят города
От бредовых идей «недомессии».
Порождение дьявольской тьмы
Путь к свободе стремится закрыть,
Втянув мир уже в бездну войны,
Только свет мраку не победить.
Будем жить бедам всем назло,
Верить в светлую синюю даль.
Чтобы нам повезло всё равно,
И закончился этот февраль…
________________________
ZлO
В родимый дом влетел снаряд,
И всё разрушил, что в нём жило.
Войны принёс кромешный ад,
Где так душа мечтой парила.
Когда весь мир спокойно спал
Ещё витая в мирных снах,
С гнилых болот дух Zла вставал,
Готовясь всё разрушить в прах.
Теперь стоят одни руины,
А цвёл когда-то вешний сад.
Повсюду мёртвые картины,
Где наследил рашиZкий гад.
Но, как бы враг не лютовал –
Лишь больше ненависть к нему.
И весь рашиZкий тот оскал
Сотрем, видав его в гробу!
________________________
Иные мечты.
Была раньше наивной мечта –
Чтобы домик у синего моря,
Где любовь бы со мною жила
В нежном шуме морского прибоя…
А теперь лишь мечта об одном,
Чтоб закончилась эта война,
Чтобы горе минуло наш дом,
И врагу в нём не быть никогда.
Не стреляли в мечту бы на взлёте,
А мы сами могли всё решать.
И дорогу к своей же свободе,
Без империй могли выбирать.
Чтоб вернулись живыми с боёв
На защиту свободы кто встал;
Не текла чтобы реками кровь,
Чтобы сгинул рашистский вандал.
Сам же думал, коль будет дано –
Если пуля, то чтоб уже сразу;
Вместо плена – гранаты кольцо,
Чтоб прикончить всю эту заразу…
Нынче просто для всех я хочу,
Чтобы ночи горели от звёзд;
И встречать обновлёний зарю,
Где не будет ни горя, ни слёз.
_________________________
Мы ещё не допели
Мы делали всё, что могли,
И даже, что нам не давали.
Мы душу свою сберегли,
И честь мы свою не марали.
Мы не верили тем болтунам,
Что умели при власти лишь врать.
Мы судили всегда по делам,
Не привыкли нигде отступать.
Свою песню ещё не допели,
И судьбу до конца не прошли.
Кое-что в этой жизни успели,
Но, понять ещё больше смогли.
___________________________
Ю. SH 1988 - 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971604
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2023
До збірки увійшли окремі вірші з книжки того часу, через обмеження формату сайту, разом з доданими вже в час війни.
Та, як і кожну книжку, не обов’язково її читати одразу цілком.
Збірка «Вітрила волі»
Громадянство.
Не жаль мені колишніх днів,
Бо бачив всіх "ідейних" хробаків,
“Вождів-богів”, і всю їх піну,
Та за для них не гнув я спину.
.
Часів таких не жаль мені ,
«Червоної» ідейної брехні,
З якою крали тільки все собі,
Тримаючи народи у ярмі.
.
Громадянин я власної країни,
А не колишньої імперської руїни.
І про країну власну треба дбати,
Щоб знов її не запроторили за грати.
.
Брехливим міфам не здолати
Дух волі, що навчився вже літати.
Нам є що берегти і шанувати,
Героїв власних будьмо пам’ятати.
.
Але й не ті нам, ніби – “патріоти”,
Хто лиш гребе під себе без турботи,
Вдягнувши тільки вишиванки,
Надій нам наших отруїв світанки.
.
Бацила старої імперської іржі,
Ще й досі точить наші дні.
Але, лиш тільки на своїй землі
Нам щастя будувати для рідні.
.
Бо громадянство не в кордонах,
Не в штампах, і ідейних клонах,
А в тім, коли так треба, то й життя
Віддати, щоб країна вільною була.
____________________________
Свіча палахкотить.
Свіча палахкотить на підвіконні
Палахкотить так тихо – тихо,
Немов, як ненароджені долоні
В часи звірячого страшного лиха.
Палахкотить за пам’ять тих,
Кого замордували так кати,
В ідеях ненажерливих своїх,
Що лиш страждання принесли.
Палахкотить за всіх загиблих,
Що так хотіли жити на своїй землі.
За ненароджених, і просто вбитих,
Голодомором закатованих в крові.
А їм вирощувати хліб, та жити,
І діточкам свої пісні співати…
Та ні де в світі правди діти,
Коли кати прийшли вбивати.
Вбивали методично, до останку,
Морили голодом цвітучий край,
Та світу так брехали спозаранку,
Що ніби був там “неврожай”.
І “неврожаєм” цим кривавим
По світу збіжжям торгували.
Та тішились собі задля забави,
Тих, хто ще вижив - добивали…
А потім, ще і пам’ять відібрали,
Щоб злочин розділити цей на всіх.
І безсоромно всім брехали,
Що ніби був ото "посухи" гріх.
Так, постраждало всіх багато,
І росіян, казахів, навіть німців...,
Всіх, в кого була своя хата,
Але сплановано винищували українців.
Палахкотить свіча за вбитих,
За закатованих по таборах,
За ненароджених, забитих,
За їх освячений історією прах.
__________________________
Світло сердець від Крут до наших днів.
Тому сторіччя вже минуло,
Як та рашистської орди навала,
На мир наш в нашім домі зазіхнула,
І по звірячому знущалась і вбивала.
Цвіт молоді найкращої під Крути
На захист став своєї батьківщини,
Щоби свободу від орди здобути,
Та вибороти мир для України.
Вони бажали миру і свободи,
А їм багнетами виколювали очі,
Бо в тій орді всі однієї там породи
Диктатори ті, що до крові так охочі.
Тому і знову, вже через сторіччя,
Рашистська наволоч наш мир руйнує.
І знову смерті закривавлене обличчя
З кремля ординського у нас лютує.
Які ще треба докази з історії уроків,
Щоб зрозуміти, що то за орда така.
Ніяких поступок і жодних кроків
До вбивць, від котрих смерті лиш біда.
Бо з вбивцями не домовляються ніколи,
Їх або судять, або знищують, як ворогів,
Щоб знову не повторювалось все по колу
Те, що було у нас вже лихоліттями віків.
І те, що верещить там ще совкова вата,
Немає строку давності за їх гидливу зраду,
Настане кожному невідворотна їм відплата,
Бо ми вже навчені від ворогів давати раду.
Часи підступної кремлівської брехні,
Що все перевертали завжди знизу вгору,
Світло сердець нам зруйнувати не змогли,
Як не нав’язували нам неправду хвору.
Той невмирущий подвиг патріотів молодих,
Що запалив під Крутами світло своїх сердець,
З честю несуть захисники в серцях своїх,
Заради миру лихоліттям щоб настав кінець.
_____________________________________
Сором.
Роки останні пам’ятаю отого «совка»,
Його пусті прилавки, величезні черги…
І знов затримка по зарплаті місяця зо два,
Що вже струною так натягнуті всі нерви.
І в дитсадок вже не пускає директриса,
Поки ми за дитину не дамо платні…
Проте, одна лиш часу невід’ємна риса –
Про «рідну партію» суцільні все пісні.
А з керівництвом замполіт червонопикий,
Затримку зарплатні перевели на депозит.
А потім, і за той відсоток «невеликий»,
Вже збагатився кожен з них, той паразит.
На злиднях інших в бізнесмени перейшли,
Коли так заповзято розвалили все до дна.
«Прихватизацію» собі швиденько провели,
Щоб знову бути на поверхні «нового життя».
А потім, на уламках тих, «своїх основ»,
Вже й діточки мажорні їх повиповзали,
Щоб не було для забаганок їх відмов,
На все готове, що батьки тоді накрали.
Та більш за все, запам’ятав дитячі очі,
В ті дні, маленької білявої дівчини,
Що не дають і зараз мені спокою до ночі,
Коли постукала у двері в маминій кофтині.
Просила допомоги, хоч на їжу копійчину.
А в мене самого тоді - аж вітер всюди виє.
Тож, тільки зміг, що дати їй свою хлібину,
А сором досі по під серцем щемко ниє…
________________________________
Знову той листопад.
За що я так листопад не люблю,
Не тільки за його одну погоду,
Коли нема перепочину від дощу,
Саме в холодну і пронизливу негоду.
Та за мерзенність не люблю таку,
Що вся творилася на цій землі,
Саме в листопаді, в годину ту сліпу,
І затопила землю нашу всю в крові.
Саме в сімнадцятому та кривава,
З листопада пішла на нас пітьма,
І волю, й землю предків відібрала,
Бо вільна не потрібна Україна їм була.
А далі, знов, в листопаді такому,
Як помсту, розпочали і голодомор,
Вже в тридцять третьому – лихому,
Коли червоний так не знав межі терор.
І вже в тринадцятому нового сторіччя,
Коли протистояння вийшло на майдани,
Так оголивши попередні протиріччя,
Що сам народ вже скинув їх кайдани.
З того листопада почався і Майдан,
Який стара почвара знищити бажала.
Хоч він і вистояв, проте чужий тиран
Знову встромив нам в спину своє жало.
Скільки ж листопадів нам ще пройти
Шляхом тернистим до омріяної волі,
Щоби криваві нам не вили вже вітри,
Настав лиш мир щасливої всім долі.
_______________________________
Небесне світло.
Бурхливого часу нестримний потік
Промінням пітьму вікову пронизав.
Блукати наосліп хто може вже звик,
Але піднялися, хто світла бажав.
Повстали, як молодь під Крутами,
І не нили, що тяжко на світі їм жити,
Щоб зайди ворожі імперськими путами
До світла наш шлях не могли зупинити.
Під ковдрою, може, кому і тепліше
Зітхати, що доля така непривітна.
Та, хто був обставин стійкіше –
Небесною сотнею встали за світло.
Не марно горіли ті зорі небесні,
Не згасли даремно за рідну країну.
Бо, вчинки були їх по совісті чесні,
Як треба любити свою Україну.
Своїми серцями нам шлях запалили,
Як темряви треба долати окови,
Боротись за волю, і щоби не нили,
А щоб збудували країну любові.
Хворий хронічно совковим виттям,
Ніколи цього вже і не зрозуміє,
Як можна піднятись над сірим буттям,
Щоб запалити всім промінь надії.
Омитий дощами живої води,
Нескорений дух до світла повстав,
Щоб не було більше в світі війни,
А, кожному мир чистотою буяв.
__________________________
Небесна сотня.
Не за ідеї вони йшли,
Політиканів лицемірних,
Не за зрадливі балачки
Лиш обіцянок непомірних.
Встали по совісті і честі
За волю для всієї України,
Щоб та провладна нечисть,
Не ґвалтувала жодної дитини.
Щоб не жиріли крадії
На зубожінні кожної людини,
Щоб були вільними шляхи
Справжнього розвитку країни.
Ціною власного життя
Серцем горіли на майданах.
І першими пішли у майбуття
Щоб світ не був в кайданах.
________________________
Я вірю.
Я вірю - буде Україна !
Заможна, гарна, сильна.
Єдина, спільна всім родина.
І буде справді вільна!
.
Бо тільки тут земля багата
Такими працьовитими руками.
Талановитість тут завзята,
Здобутки створює віками.
.
І мову вивчимо всі рідну,
Хоч хто б із яничар тут не казився.
І розбудуємо країну гідну,
Бо й я тут українцем народився.
.
Та тільки треба встати всім з колін,
Струсити пил старих ідей,
Бо не спинити часу плин,
Не надурити вже освічених людей.
.
Старих від бруду не відмити
Політиканів, знахабнілих крадіїв.
На патріотів треба замінити
Запроданців від влади брехунів.
.
Лиш патріоти в змозі припинити
Никрофілію владних кабінетів,
Щоб всі могли ми вільно жити
Без паразитуючих лабетів.
.
І щоб країна наша не хворіла –
Замало лиш про "квіточки" зітхати.
Тоді й піднімемо ми гордо крила,
І інших змусимо нас поважати.
.
Розквітне край бузково,
Старої влади зникне гній.
Я опинюсь обов’язково
В країні наших мрій.
А зараз її треба захищати
Від окупантів і запроданців її,
Щоб були вільними і син і мати,
І була правда волі на землі.
________________________
Замало бути…
Замало бути зараз українцем,
І тільки по колишньому зітхати,
Коли є в світі тільки один принцип,
Щоб волю духа не могли приспати.
А присипали не одне її сторіччя
Імперіями різними, та казочками,
Про “спільний шлях”, і без обличчя,
Та було все це тільки балачками.
Спочатку “малоросами” вважали,
Забравши і історію, позбавивши і волі.
А потім і в "союз єдиний" заганяли,
Хоча по світу у слов’ян є власні долі.
То навіть мови позбавляли,
Щоб тільки “общностью” були.
І геноцидом вже спрямовано вбивали,
А потім лиш про “неврожай” плели.
За п’ять нещадних колосків
Кати вбивали український дух.
У власній хаті, власний спів
“Націоналізмом” таврували слух.
І лиш імперський право мати був
“Патріотизм” для всіх народів,
Щоб кожен з них вже і забув
Про власний історичний корінь.
Та принцип в світі є завжди один –
Патріотизм національним тільки є,
Де на своїй землі її громадянин,
Від ворога країну захищати йде.
І я – громадянин свого народу,
Не змінюється це, як група крові,
Ніколи, і ні кому на догоду,
Коли один є шлях – до його волі.
____________________________
Вольному – воля, неборакам – бараки.
Все, що московія зробила –
Так це презирство до свого нутра,
Та лиш зневагу тільки породила,
Бо, як була, то й зараз є – орда.
Буває, навіть, гідні вороги
В бою повагу викликають.
Але не ці, нацистські плазуни,
Що в дитсадках себе ховають.
Як їх повчав кремлівський псих,
Так і ховаються за спинами дітей.
Бо, боягузлива ця наволоч не з тих,
Хто йде відкрито в бій задля людей.
Їм люди – лиш «гарматне м'ясо»,
Задля царя, що їх послав вбивати.
Зомбованим як нажеруться «квасом»,
То, починають ще на всіх блювати.
І з таким бидлом хіба разом
Хтось буде в «комуналці» жити,
Де та ж сама, як і колись, зараза
Отак лайно в каструлі буде лити.
Все вижере на «кухні комунальній»,
А потім, ще й нахабно обкраде.
То, ось такий «союз сакральний»,
Кремль і війною відродити пре.
Чомусь для себе кожен хоче дім,
А не барак на всіх один загальний.
Бо, в тім бараці був лиш згубний дим,
Де крався спадок всіх страждальний.
Тому не треба більше нам «бараків»,
І це московія сама вже довела,
На смерть як гоне власних небораків,
А у нас – власна воля, і своя земля.
_______________________________
Побажання.
Краще бути сиротою
Мати ніж такого «брата».
Треба бути з головою,
Щоб йому не потурати.
Бо і спільного нічого мати
Не могли з тією там ордою,
Що лиш звикла грабувати,
Та на всіх перти війною.
У нас власне є коріння,
Роду нашого історія своя.
З під імперського склепіння
Наша воля вийшла в майбуття.
Тож, хай квітне земле рідна,
І звитяга встане в повний зріст,
Щоб і доля наша була гідна,
І до щастя мали гарний хист!
_________________________
Впали роси…
Впали роси на покоси,
Де колись волошки сині
Дівчина вплітала в коси,
І кохали її руки сильні.
Та журбою нині оповиті
Ті луки, де так любов буяла.
Вороги прийшли несамовиті,
Кому вже свого було замало.
Вірний син своєї України
Встав на захист рідної землі,
Щоб не плюндрувати тій вражині
Милі коси, й материнські сни.
Бо не міг він честь свою ховати,
Як ті, що підбурюють завжди
Чужу «кров сакральну» проливати,
Бо це ж і не їм під зливи куль іти.
Не словами галасливими, а ділом
Боронив країну син від ворогів.
І закрив він на світанку своїм тілом
Все, що чистим серцем так любив.
Зараз рідних він з небес охороняє,
Щоби не журилася краса дівоча.
Тільки мати сльози все вплітає
В вишиванку для свого синочка.
Та стоять вже сотні доньок і синів,
Друг за друга всі родиною своєю,
Щоб лунав в країні не журливий спів,
І вставали чисті роси над землею.
_____________________________
Воїни світла
Ще із часів Київської Русі’
Витязі наші землю захищали.
Удар на себе дикої орди
Відважно першими приймали.
Козаччини славетні дні,
Звитягу нашу гартували.
Нашій землі волю несли
Серед ворожої навали.
В часи війни з фашистами
На них прийшовся основний удар.
Та витримали, перемоги істини
Пронесли гідно крізь війни угар.
І зараз світла воїни рятують світ
В борні з кремлівською пітьмою,
Гідно продовжуючи предків заповіт,
Щоби в країні мир буяв красою.
Де вроджена є гідність так віднині -
Нас вже і не здолати ні якій чумі.
Підіймемо і прапор перемоги в Україні,
І слава воїнам, що мир несуть землі!
_______________________________
Де не діють закони природи.
Є час, коли закони фізики не діють,
Де день, як ніч, а ніч горить вогнем.
Де не з заходом сонця, а від диму сутеніє,
А «град» – не лід, що падає з дощем.
Там, де тонка межа між морем і землею,
Зовсім не пляж рів’єрський на курорті.
Там, де від бою плавиться метал з бронею,
Як ті троянди з крему на святковім торті.
Де з кожним кроком «бронік» стає важче
На марші втричі, ніж коли був на стіні.
Щоб не казали, а кіло гранат там краще,
Аніж кіло гранатів на банкетному столі.
Та від напруги лиш гартується наш дух,
Де вже і інше всіх законів сприйняття.
І ще сильніше до краси природний рух,
Хто бачив смерть – краще цінує і життя.
___________________________________
За весною.
Хтось до колишнього воліє,
Зітхаючи, як там було їх літо…
Хтось від зими пасивно ниє,
Чогось чекаючи від всього світу…
Та, завтра починається сьогодні.
Для кого, лиш вчорашнє – сутнє,
Той і в прийдешньому – в безодні.
Жити сьогодні, щоб було майбутнє.
Нам сили духу і не позичати,
Бо не з газет життю навчались.
Хто крила має, той не буде плазувати,
Щоб мрії все ж таки збувались.
І ми, долаючи негод шторми,
Сприймаючи, що випало на долю,
За те, щоб розквітали на землі сади,
Йдемо вперед за мирною весною.
_____________________________
На стежках війни.
В імлі ранковій спить земля,
І стежка в’ється мов змія.
А скільки пройдено вже їх,
І скільки ще пройти таких.
Та раптом, мовби привид ночі,
Крізь чагарник густий ворожі очі
Розгублено наводять смерті дуло.
І миттю лезом думка різонула.
Стріляй! Тебе я не боюся,
В полон орді ніколи не скорюся.
Бо, хто розправив волі крила,
Тому не дім імперська та могила.
Стріляй! Бо на гачку моя рука,
Не схибить коли вже іде війна.
За всіх не схибить, кого вбито
Навалою з кремлівського корита.
За матерів, що посивіли рано,
За їх дітей, що не побачать ранок,
За рідну землю нашу всю в вогні,
За всіх, хто не бажав життя в багні!
Бо, зовсім з різного ми тіста,
І на одній стежині нам тут тісно.
Не звали ми до себе ворогів,
Тому, жалю не буде до катів.
Стріляй! Нам першим не дають,
Ті, хто лиш гонять «перемовну» муть.
Стріляй! Немає часу тут на балачки,
Бо треба встигнути ще правду донести.
Не те, патякають що залюбки,
Хто «з льоху» свого судить по собі,
А ту, як справжня тут вже йде війна,
Хто перший влучить – тому і життя.
І розірвали черги навпіл небо…
Та знов живий, то йти і далі треба…
Йти поки є ще вдача, і є сили
Робити те, що колись інші не зробили.
________________________________
Зустріч на шляху.
Там, де немає грані ночі й дня,
Не відчуваєш сам вже і страху.
В одному з рейдів, як лягла імла,
Раптово вовк з’явився на шляху.
В його очах була лиш втома
Вже від всієї крові навкруги.
Без власного лишився дому,
Де його діти були ще живі.
Набридло навіть вже і хижаку
На ті дивитися смерті жнива.
«Сірий, проходь, тебе не зачеплю.
Дісталось і тобі, як нам, сповна».
Побачив це він по моїх очах,
Як прочитав весь сум я і в його.
І розминулись, мов вітри в степах,
Бо з ним були ми світу одного.
Та, коли вийшли на узбіччя,
Там, де колись життя буяло –
Немов жахи із потойбіччя,
Село розстріляне лежало.
Спалили все рашисти «градом»,
Один лиш попіл та руїни.
І смерть душила своїм чадом,
Як трупний сморід з домовини.
І так було повсюди, де пройшли
Рашистські окупанти по землі.
То, хто насправді – люті хижаки,
Як ті кремлівські нелюди, а не вовки.
____________________________
На нейтральній смузі квіти.
На нейтральній смузі квіти,
Немов маленькі зовсім діти,
Свої здійняли в небо оченятка,
І пелюстками простягнули рученятка.
Дрижать маленькі не від вітру,
Квіту яскравого втрачаючи палітру,
А від нещадних вибухів війни,
Яку нацисти «руськаміра» почали’.
Який то «мир» карателів кремля,
Де плач дітей над згарищем луна,
Коли ховають нелюди ординства
Свої стволи за спинами дитинства.
Та з боягузтвом власного садизму,
Негідники кремлівського фашизму,
Вже і з подвір’їв шкіл та дитсадків
Стріляють в мир з усіх стволів.
А наволоч сепаратистська з «вати»
Ще й буде тих загарбників вітати,
Щоби відсидітись зрадливо у лайні,
А ніж за волю йти шляхами боротьби.
Хіба за це батьки війну перемогли,
Колись пліч-о-пліч разом навесні,
Щоби тепер підступно в спину
Кремлівська вдарила вражина.
Лиш тільки квіти мовчки плачуть,
Бо оченята жах той весь їх бачать,
І тихо падають під зливами снарядів,
Не від дощів, а від рашистських «градів».
Смерті коса там косить квіт весь навкруги,
Що й на нейтральній смузі вже в вогні.
Між смертю і життям та смуга пролягла,
Та тільки там «нейтральності» нема.
_____________________________
За сонячні світанки.
Чим більше дивлячись на тих,
Хто задоволений лише собою,
Ще й досі в мареві кліше старих,
Де в спокої і не обтяжені війною,
То і частіше виникає те питання,
А задля кого кращі гинуть на фронтах,
Коли в тих, інших, лиш свої зітхання,
Все ностальгуючи по їх старих часах.
Хворіють ще болячкою «країни рад» –
З свого дивану надавати всім поради,
Що до стратегії, що тактики, підряд,
Ніби самі там – професійні «водоспади».
Та, мабуть, все ж таки, не задля них,
І не за владу, не заради тих її грошей,
Хоч повернулись і не всі серед живих,
Та ладні знову в бій іти задля дітей.
Та ще, за ту стареньку сиву мати,
Що за свої останні копійчини,
Приносила в окопи хліб і чай із м’яти.
А ще, за мирні сонячні світанки України.
__________________________________
Дорога в полум’ї до світла.
В чорнім полум’ї все навкруги,
Ніби впало на плечі нам небо.
І стискають кільце вороги,
Та вперед пробиватися треба.
Автомат вже пече, як багаття,
І залишилось обмаль патронів.
Та не зникне до волі завзяття,
Бо, нема за межею резонів.
Хай пробачать нас ті, хто чекає,
Якщо ми не дійдемо до дому.
Вже і втомлене сонце сідає,
Але дух наш не знає про втому.
Не лякає нас смерті обличчя –
Ми дивились в нього вже не раз.
Та ніколи не нили з узбіччя,
Бо, наш потяг до волі не згас.
Крізь морок дійдемо до світла.
Запашної ще вип’ємо кави.
Ще зустрінемо весну розквітлу,
Бо вперед ми йдемо не для слави.
Свистять кулі ворожі над нами,
І останню гранату стискає рука.
Але ж ми гартувались штормами,
Щоб у мирному світлі країна жила.
_____________________________
На шляху до дому.
Ось і остання вже висотка,
Нарешті за якою шлях до дому.
Пробіжка ще одна коротка,
Хоч як і валить з ніг та втома.
Бо скільки пройдено шляхів
В глибокий тил ворожих територій,
Де «руськамір» нуртує із катів,
З землі зробивши крематорій.
Та раптом поруч захиталися кущі,
Немов задріботіло в скло дощем.
Ворожа група кралася в пітьмі,
Щоби зненацька вдарити вогнем.
І миттю треба вузол розплести:
Чи донести важливі данні;
Чи, в бій вступивши, відвести
Загрозу від бійців, хай і в останнє.
Хто звик на себе рішення приймати,
Як капітанам личить – не тремтіти:
«Окрім років, нам нічого втрачати,
А наймолодшому з нас треба жити.
Іди, юначе, і всю правду донеси,
Як по садках дитячих заховався ворог.
Як з нашої, колись квітучої землі,
Їх «руськамір» зробив вже геноциду морок.
Ти тільки встигни, поки буде бій тривати,
Як ми візьмемо диверсантів цих на себе.
Хай дочекається тебе рідненька мати,
А нам, як завжди, допоможе наше небо»…
__________________________________
Не сьогодні …
Коли вже ніби сил закінчився запас,
Буває, що нахлине раптом вир світів,
Де інший вимір був, і інший час,
Немов би подих вже далеких днів.
Крізь призму паралелей тих подій
Раптом так ясно бачиш все тоді
Реально вже всю послідовність дій,
Коли зійшлися всіх світів вітри.
Як йде фрегат крізь шторм буремний,
Попереду з боків обох ворожі кораблі,
І ніби не пройти той шлях злиденний,
Де неминучу смерть готують вороги.
- «Ми, капітан, загинемо нівроку!»
- «Загинемо колись, та не сьогодні!
Допоки вдача ще не має строку,
Йдемо вперед, хоч по краю’ безодні!
Врізаємось ми поміж них сміливо.
Всім, що ще є, б’ємо з обох бортів!
Зухвалість хай підійме нам вітрила,
Бо, лиш нескорені живі серед морів!»
Отак і в цей раз вийти спромоглись,
Де всіх віків зійшлися паралелі,
Щоб повторити, що було колись,
Аби зустріли знову в рідній нас оселі.
________________________________
Не здамося!
Де біснуватий «Перший» той Петро,
Та тінь від «Другої» їх Катерини
З катами сталінізму і політбюро?!
Там бути п0сліду й сучасної вражИни.
Нас все «хоронять» не одне сторіччя
Різні заброди, завойовники і юди.
Тупі «сценарії» пророчать з потойбіччя,
Та ми були і є, і далі Україна буде!
Хтось може вже собі «втомився»,
Дивитись про війну з телеекрану –
Хай «відпочине», бо, хто не скорився,
Вже не віддасть країну жодному тирану.
Як били викидень тієї «малососії»,
Так і завзято бити будемо за Україну!
Бо жодна наволоч з їх «недоросії»
Ніколи не отримає і шмат країни!
І це – не помста, а йде боротьба
За визволення власної країни,
Щоби у нас не панувала вже орда,
Та мирні сни були для кожної дитини.
І бити ту орду московії нещадно
За кров дітей, за згарища та смерть.
За тих, кого і кинула так безпорадно
Війни кремлівської ця круговерть.
І за довіру до «братів» осатанілих,
Що Мати нашу рвали на шматки,
Напливом орд своїх оскаженілих,
Нібито нас пов’язують «зв’язки».
Не «кровні» ті зв’язки, а на крові’,
Що так віками пили з нашого народу.
Імперські зайди намагалися завжди’
Нас тільки знищити собі лиш на догоду.
Від таких «друзів», небо нас позбав,
А від всіх ворогів позбавимось самі.
Орду наш шлях до волі так вже налякав,
Що, аргумент рашистів – лише в їх війні.
Ми їх не звали, тож і валять хай усі,
Не нишпорять по наших закутках.
І їх війну хай заберуть до власної орди,
Бо, де не влізуть – тільки смерті жах.
Давно відомо вже в усьому світі –
«Рабів до Раю не пускають!»
Як і для тій кремлівській свиті –
Ми не здамося, хай і не чекають!
____________________________
Відданість.
Від згарищ димом ріже очі,
І на зубах пісок скрипить,
Де були затишними ночі –
Місто в руїнах все лежить.
Рашистські окупанти били
І день і ніч «градом» по ньому.
Так намагалися щосили
Саме життя вбити у всьому.
Хтось все вже геть полишив,
Де рід батьківський проростав.
Один лиш пес вірність залишив
Тому, що віддано охороняв.
Лежить самотньо на порозі,
В сумних очах сльоза від туги.
Летить курява смерті по дорозі,
Та пес лиш стисне зуби від напруги.
Не пустить на подвір’я він нікого,
Хоч змерз до кісточки вже сам.
Бо і для пса звичайного такого
Є те, що не віддасть він ворогам.
– «Іди до мене рідний друже,
Розділимо окраєць від хлібини.
Обом з цією біллю важко дуже,
Бо, ми з тобою з однієї Батьківщини».
______________________________
З вогню та попелу.
З вогню та попелу боїв
Народжується нація нова,
І обирає той серед шляхів,
Де б Україна вільною була.
Не з тими, хто лиш розуміє
Собі одну імперську мову,
Жити вчорашнім все воліє,
Плекаючи чергову змову.
Не з тими, закордон хто втік,
І звідти бреше, як те цуценя,
Що втратило і свій поріг,
Мов в нас то ніби нації нема.
А з тими - може хто віддати
Задля країни душу і життя,
Здатен негоди всі здолати,
Щоби країна в мирі розцвіла.
В окопах і чистіше люди,
Ніж в затишку провладдя,
Де лиш примарою облуди
Брехні цинічної знаряддя.
Дарма, що попіл на зубах,
Не до прикрас, де в очі дим…
Та справа честі не в словах,
А захищати ділом рідний дім.
З обличчя змити можна бруд,
А з темних душ його не змити.
Та прийде час - відмиємо від юд
Країну, краще де всім буде жити.
___________________________
Досить!
Досить нас вже хоронити,
І з зневагою брехати,
Що не вміємо ми жити,
Ще й поради нам давати.
Бо й не іншим нас повчати,
В нашім домі, на своїй землі.
Вже навчились розрізняти,
Хто нам друзі, а хто - вороги.
Злопихателям зрадливим
Вже давно ми довели
Не словами, а і ділом,
Що не зламні в боротьбі.
Не скорились на Майдані,
Не сховались від війни.
Не відступимо й надалі
Задля власної мети.
Ми пишаємось народом,
Що гартується в біді.
З українськім нашим родом
Україні бути вже і на віки’!
______________________
Дієвий результат.
Сам результат буває не в розмовах,
А тільки лиш в конкретних діях.
Не в закликах одних, і не в промовах,
А в русі, хоч би і ослабла вже надія.
З останніх сил де підіймаєшся вперед,
Не споглядаючи, як роблять інші,
І з однодумцями в руки береш багнет,
Та робиш крок за кроком, хоч і в тиші.
Не скиглиш, ще й чекаючи на розуміння,
Як ті, хто лиш собі шукає кращого життя,
А поступово дієш, хай не досить вміння,
Але, щоб кращим і для всіх було буття.
Чекає результат не там, де все в зневірі,
Або лиш прагматично витрати рахують,
А де подій природний потяг кличе в вирій,
І робиш справу, хай там інші і пліткують.
Тоді і буде мир, і воля в ріднім домі,
І вітер долі над землею вільно полетить,
Краса землі розквітне у краю бузковім,
Засяє волошково неба чистого блакить.
________________________________
Чорним по білому.
Десь білим покривалом снігу
Ніч зоряна укутала казкові сни,
Печаль сховавши попід кригу,
На небі запалила мрій зірки.
А десь, і сніг чорніше ночі,
В диму від вибухів війни,
Де смерть потворою регоче,
Як пруть рашистські таргани.
Марно виводити цих паразитів,
Їх треба тільки знищити з землі,
Тож хай земля приймає цих бандитів
З їх біснуватої кремлівської орди.
Як ретроградам стайні із кремля
Тупість зомбовану вперто не лити,
Так кулю не зліпити із лайна,
Як і ворожість їм ніколи не відмити.
До погані доходить лиш по рилу
Бо ми в свій дім сміття не звали,
Тож і знайдуть у нас собі могилу,
Прийде кінець рашистської навали.
Все бачимо, хай вороги запам’ятають,
Як і раби зрадливі від імперської брехні.
Кремлівською блювотою нас не злякають.
Беззаперечно, буде мир і нашої весни!
_______________________________
Загадкова очевидність.
(іронічна загадка)
Яка ще в світі є така країна,
Де так омани лиш вирує піна.
Вкрала чужу історію і назву,
Гребла і землі вже чужі до сказу.
А потім каже, ніби все «збирала»,
Собі імперію «велику» будувала.
Про себе наплодила безліч міфів,
«Героїв» все собі ліпила з психів.
Та тупо вірила сама в ту маячню,
Занурюючи все в зомбовану брехню.
В усіх конфліктних точках світу
Втручалась потайки несамовито.
Лиш «іх там нєт» – завжди брехала,
Та безсоромно труни потайки ховала.
Саме, як влізла вже війною і до нас,
Нібито «захищати» зовсім не її Донбас.
Не знає, що «своїх» у себе захищають,
А не нахабно лізуть до чужого краю.
Та не обстрілюють «своїх» будинки,
Аби імперські приховати вчинки.
З тим шовінізмом вкрала вже і Крим,
Знову брехні підступної пустивши дим.
Та тільки люду у її власній країні
Життя не стало краще від того донині.
В якій країні ще освячують попи
Знаряддя вбивства і політику війни.
Та вбивць малюють на «святих» іконах
Де «святість» зла святкує по притонах.
Де ще панічно звикли вірити царю,
Себе віддавши кегебешному кату.
Яка країна так цинічно труїть і вбиває
Вже закордоном тих, кого сама з’їдає.
Яка «державність» побудована на тім,
Чим гірше іншим – краще буде їм.
Та так пишаються де божевіллям зброї,
Що ладні злидні переносити задля якої.
Яка держава так ховається в пітьмі,
Де заперечує нахабно злочини свої,
Сама вважає, ніби всім – «месія»,
Яка себе ще називає як … * * * * *.
______________________________
Від брехні - до війни.
Не рік, і не один іде війна,
А вже - і не одне сторіччя,
Коли дикунська пре орда
На наш народ із потойбіччя.
Вкрали історію і, навіть, назву.
Та намагались дух приспати.
Нищили мову і наш рід до сказу,
Щоб під «братерством» поховати.
Текла кров нашими ланами,
Голодомором нищити народ.
Бо, комісари стали н0вими панами,
А потім, з них – секретарів оплот.
В часи мерзенного «застою»,
І Перемогу вкрали у батьків,
Коли і правда у совковому запої
По талонах дозувалась з мідяків.
Та, вже кремлівський карлик біснуватий,
Попер на нас «братерською» війною,
Через зрадливу тупість тої «вати»,
Що під імперською була ордою.
Саме через таких рабів совкових,
В «братерські» що так вірили байки’,
Ніби, в умовах вже жили «казкових»,
Кремлівські біси і тримались «нагорі».
Та безперечно злочин був і в тому,
Що вкрали у нас час і сподівання.
Кривавий шлях лиш викликав судому,
Юрбі залишивши отруту зомбування.
Та ще й бацилу вкинули сепаратизму,
Щоб поділити всіх, і далі панувати.
У них з аферою не вийшло комунізму,
То почали мир шовінізмом руйнувати.
Тепер, вгодована на міфах вічної брехні,
Орда війною марить знищити вже всіх.
Хто розум мав – прозрів так назавжди’,
І не віддасть тим ворогам надій своїх.
_______________________________
Україна – єдина країна!
Тільки в єдності і є вся наша сила,
Що дає і боротьбі за волю крила.
Хай хоч казяться там всі ті вороги -
Нас не розділити на окремі хутори.
«Вболівальники і радники» окремі,
Хай нам не підсовують в часи буремні,
Маячню зрадливості їх федерацій,
Що колоніями стане з резервацій.
Бо з цього і почалась саме війна -
Поділити нас, і знищити дотла,
Як колись історія таке вже знала,
Де орда так поодинці всіх здолала.
Так кому миліше федерації краї,
Хай собі і їде жити сам туди,
А не пропонує різати шматками,
Що омите кров’ю предків вже віками.
Схід і Захід, Крим, Донбас, це – Україна,
Як би там не захлиналася тупа вражина.
Не дамо соборність нашу розділити,
Бо багато крові української пролито.
Україну серцем може так любити,
Як і право має, все що в ній, судити,
Лише той, де б і не був, а твердо знає,
Що себе завжди він українцем відчуває.
Українцем рідної йому країни,
Неділимої, де всі ми в ній єдині,
Хто в часи її випробувань лихі,
Сам віддасть життя за неї в боротьбі.
_______________________________
Нас не треба злити!
Хоч дехто ще собі вважає,
Що ніби ми у діях не швидкі,
То, хай нарешті вже запам’ятає,
Що краще нас не злити по житті.
Мабуть, так міркував собі «пахан»,
Що може й далі пити кров до скону.
Та вмить народний закипів Майдан,
І скинули отого покидька із «трону».
Вважав собі так і кремлівський кат,
Що ми покірно згинемо в орді,
Та хвиля піднялась від Дону до Карпат
На захист від рашистів рідної землі.
І провокатори, що лізуть із щілин,
Повсюди нам нагидити до неба -
Отримають по повній, клин за клин,
То, краще злити нас не треба.
А від нестримності наших штормів
У когось може вже і хитавиця,
То хай і нудить наших ворогів,
Бо, духу нашого їм не зламати крицю.
Ми раді всім, хто хоче миру.
Не треба нам чужих «прикрас»,
Та і свого не віддамо ми звіру,
Тому вже краще і не злити нас!
_____________________________
Я – «Укроп!»
Я – «правосек», «бандерівець», «Укроп»,
Що сам для себе я раніше і не знав.
Війни підступної та підлої урок –
В переконаннях ще патріотичнішим я став.
Та я «Укроп» не тих партійних герців,
Що лиш присвоїли собі таке ім’я.
А відчуваю сам це власним серцем,
Що значно вище політичного буття.
Так всупереч кремлівському виттю,
І не сприймаю морок я «тайожного союзу».
З народом разом обираю долю я свою
Волі шляхом співдружності «Євросоюзу».
Поверненню колишнього собі не йму,
Де лиш імперія смерділа старим гноєм.
За волю відірвемо клешні, будь кому,
До нас хто лізти буде гнійною ордою.
Нехай собі рашисти вдавляться від люті,
Звання "Укроп" я зовсім не цураюсь.
Та і "бандерівцем" подобається бути,
І тим, що – українець, від душі пишаюсь!
_________________________________
Ми залишаємось!
Можливо, все полишити – і краще,
При першій же нагоді – і втекти,
Де ріки з молока самі течуть ледащо,
Щоб тим, хто залишився, ще і доректи.
Свої образи на країну всю перекладати,
Жадати помсти, та «порадами» знущатись,
І всім недоброзичливцям привід давати
Зайвий лиш раз над всім позловтішатись.
Так, безумовно, що багато ще – не так,
За що народ повстав свідомо на майданах.
При владі досі зради ще старий бардак,
«Розумні» ж бо на закордонних вже диванах.
Та вірю в тих, не зрадив хто, а залишається,
І труднощів всіх не злякався, попри все.
Як власними дітьми я теж пишаюся,
Все пам’ятаючи їх відповідь про це:
«Ми не бажаємо кудись тікати» –
Коли зайшла про це з ними розмова.
«Бо, перестанемо себе вже поважати.
Краще життя нам будувати треба вдома.
Якщо ж покинуть рідну всі країну,
То, що вже в ній залишиться надалі.
Легше за все – втекти в важку її годину,
Але, гідніше щось самим робити далі.
Тут народилися самі, і тут наш дім,
І нашим власним дітям тут ще жити,
По закордонах не ковтали гіркий дим,
А, свій дім краще «закордонного» зробити».
І досі згадую розмову цю в важкі часи,
Тому, саме за це, і зараз там, де треба.
Ми залишаємось, хай знають вороги,
Щоби щасливим був всім дітям колір неба.
____________________________________
Волошкове поле.
Волошкове синє поле
Заповітних моїх мрій,
Як безкрайнє синє море,
Розлилось в душі моїй.
Його хвилі почуттів
Штормом інколи киплять,
А буває, що без слів,
В глибині своїй мовчать.
Там – моїх думок політ
Обріями власної лиш долі,
Волошковий серця світ
Для любові, і для волі.
Агрономи від літератури
Заперечать такий стан,
Що полям – свої культури,
А волошки в них – бур’ян.
Агрономам – їх лани,
А поету – його слово,
Щоб волошки для душі,
І щоб хліб – до столу.
Кожен має своє право
Так на власні почуття,
Та робити свою справу,
Щоб буяла всім краса.
Коли ж ворог біля хати
Волошкове палить поле –
Треба всім вже захищати
Власний світ довкола.
____________________
Волошкове та чорне.
Залишилось десь подихом весни
Все, що жадало нескінчене літо.
Та пам'ять береже всі серця сни,
Що волошковим звали квітом.
Якби весна покликала до себе,
То я б полинув в вирій світанковий,
І на руках зі сновидінь поніс у небо,
Її в свій світ кохання волошковий.
Зірок би назбирав букет яскравий,
Щоб в поцілунках спозаранку
Їй дарувати почуттів заграви,
Як у житті кохають наостанку.
Та чорний колір клятої війни,
Що увірвався в волошкове поле,
Далі розвів життя всі береги,
Попіл бажань залишивши довкола.
Мабуть така вже примха долі –
Як тільки з’явиться вітер надії,
То знову треба захищати обрій волі,
Щоб хоч для когось здійснювались мрії.
Не покладаючись на долі забаганки,
І як останній, дні сприймаючи свої,
Іду шляхами до омріяних світанків,
Щоби настали й волошкові вже часи.
______________________________
В уламках дня.
Вірші летять в уламках дня,
Та не для критиків, чи слави,
Вони, немов, та часточка моя,
В тумані що шукає переправи.
Летять, як іскри на вітру,
І швидко в темряві згасають.
Як залишки від сну, їх не зберу,
Що розчиняючись зникають.
Клекоче хвилями світ протиріч,
Коли йду по вибоїстій дорозі.
З’явившись кроками з узбіч,
Вірші розтануть на порозі.
Писати б про дощу краплини,
Про те, як «сонечко блищить»…
Та лиш протестами невпинно
Їх відгук середовищу летить.
Коли навколо ґвалт брехні,
Більше питань серед тенетів,
В світі нема гармонії душі,
То тут вже і не до сонетів.
В часи випробувань казали,
Поет, по-перше, є – громадянин.
Його душа шукає правди ідеали,
Аніж яскравий блиск вітрин.
І не сховатися під ковдрою собі,
А ні з сердечок, квітів і зітхань,
Якщо саме в поетів зло завжди
Стріляло першим без вагань.
Душа промовчати не може,
Коли йде боротьба за світло,
На що закрити очі вже негоже,
Щоб майбуття добром розквітло.
___________________________
Алегорія часу.
В відпустки марив теплим морем,
Яскравим літнім сонечком на пляжі,
Що тихо йде на захід через гори,
Де в дім з хмаринок на ніч ляже,
Поки зі сходу темна ніч вставала,
В багрових сутінках з зірками,
Що потім з ними сни вже крала,
Під шум припливу літніми казками…
Як більшість, навіть і не переймався,
Що інші хмари з сходу вже попруть,
В яких війни дощ з градом готувався,
Щоб сонця нашого нам винищити суть.
Тепер війна зі сходу, замість сонця,
Не до морів, коли «брати» напали.
Задля дітей йдемо у вихор вже до донця,
Щоб того «братства» більше не пізнали.
___________________________________
Вітрила волі.
Найкращий вірш я ще не написав,
Не намалював свою картину,
Останнє слово не сказав,
Бо не відчув свою годину.
. .
Країни позбавляли нас і мови
Навалою комуністичної брехні.
В сітях тримали людолови,
Щоб нас приспати у ярмі.
.
“Дешевою” труїли ковбасою
В імперії черг і наглядачів,
В часи морального “застою”,
Де вишів було менш ніж таборів.
.
І за “генсеків” нас агітували,
Та мали власні ми думки.
А щоб життя нам не псували –
Ми з ними гру свою вели.
. .
Те, що “більшовики” награбували
В час громадянської війни,
Те надто швидко проїдали,
Від комунізму утопічного вожді.
.
Тому війною пре орди імла,
Аби вирішувати все за нас.
Кайданами вчорашнього буття
Нахабно прагне зупинити час.
.
Але не бачу іншої я долі,
Ніж незалежності вітрила.
Іти крізь хвилі до омріяної волі,
Щоб хоч би діти мали крила
____________________________
Обпалені мрії.
Я збирався полишити все
В кам’яному мішку із кварталів,
Переїхати в селище тихе морське,
Від нервозності міста подалі.
Свіжий подих припливу почути,
Що бадьорістю дух заряджає.
Аромат хвиль солоних вдихнути,
Де безмежність всього небокраю…
Та наш Крим відібрала орда,
Поки власні вельможі жиріли.
Біснувата кремлівська «братва»,
Ненажерливе всунула рило.
І Азов весь палає в вогні,
Де таж сама мерзота бикує,
Лиш охоча нутром до війни,
Бо, інакше вона не існує.
Я полишив би все і поїхав…
Та країну свою не залишу,
Коли палить її війни вихор,
І боротися треба за тишу.
_____________________
Не моя війна.
Це не моя б була війна,
Та це – моя країна.
Бо, є бунтарства відчуття,
Коли прийшла лиха година.
Бо теж, спочатку довіряв
Тому зрадливому «братерству»,
Та в спину «брат» такий стріляв,
Що аж з війною в дім наш вдерся.
В такого «брата» одна суть –
Зняти останню з всіх сорочку,
Та ще і гнати підлу муть,
Ніби за це дає усім розстрочку,
Аби загнати в москаляче стійло
Всіх, до кремлівського ярма,
І заливати брудне пійло
Смердючого імперського лайна.
Війна була ця не моя,
Та ворог сам на це нарвався.
Якщо нахабно лізе сарана,
То знищують її, коли терпець урвався.
_______________________________
НЕ однаково.
До смерті вже немає і страху’,
Бо, всі колись ми помремо в свій час.
Та не однаково, коли за обрій відійду –
Яка залишиться країна дітям після нас.
Що інші скажуть – вже однаково мені,
Бо, мають сенс не балачки по монітору,
А лиш реальні дії, коли лізуть вороги,
Аби щоб для дітей вже не було повтору.
Тому, був там, де бути було треба,
Хай навіть власна доля непривітна,
Аби лиш їм був волошковим колір неба,
Щоб і за мене їм збулася мрія заповітна.
Країна рідна щоб була, як теплий дім,
Де би були любов, достаток, мир і спокій,
Дитину жодну не лякав раптовий грім,
І по життю були щоб вільними всі кроки
__________________________________
Лютий.
Щось не так з тими вже небесами,
Брехні ллється ординської дощ.
Вороння все кружить над полями,
Та глумиться кривавий “вождь”.
Йому підривів будинків замало
Було задля влади у власній орді,
Тепер лиш з хрестів від тієї навали,
Виросли знову по світу ліси.
Свої косить жнива Z-чума
Гірше за всяку тепер пандемію.
Гинуть діти, палають міста
Від маячні ідей «недомесіїї».
Божевілля рашистського сатани
Шлях до волі закрити бажає,
Світ втягнувши у вихор війни,
Та світло завжди морок перемагає.
Весь народ, як один побратим,
Встав на захист своєї країни.
І для світу всього вартовим
Наша воля ніколи не згине.
Жити будемо бідам на зло,
Бо світлу крізь дим такі бути.
І блакиттю загляне ще небо в вікно,
Щоб закінчився вже і цей лютий…
_____________________________
Південним вітром.
Буває, що приходить час,
Крізь звичність старих стін,
Немов терпіння вийшов вже запас,
Де мріяв так вітрами змін.
Далеке світло від зірок
Крізь всесвіт буде все летіти…
Хвилі морські змиватимуть пісок…
Слова кохання вітер буде шепотіти…
Та, коли все закриють чорні хмари,
Покличе небо волошковим світлом
З надією в життя, та вірою на пару…
Я повернусь південним вітром…
______________________________
Ю. SH © 1988-2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971529
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2023