| Сторінки (1/72): | « | 1 | » |
Виший мені, доле, по білім сорочку.
Закодуй здоров'я в кожному стібочку.
Виший вік столітній найріднішим людям.
Хай щасливе серце б'ється їм у грудях.
Виший Україні плідне жовте поле.
Щоби хліба вдосталь той зібрав, хто оре.
І блакитне небо: вільне, мирне - наше!
А під ним гніздечко хай зів'ється пташе.
Виший світлу днину людям, що страждають.
Хай ті, хто чекають, більше не втрачають.
Виший волю й правду вільному народу.
Жовто-синій прапор. Віру. Перемогу 💛💙
18.05.2023
Наталія Петренко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983634
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2023
Цвіте бузок. Я закриваю очі.
Очима не вловити аромат.
Тут нотки трав розкриються в жіночні.
Від щастя оп'янів весняний сад.
Бузок цвіте. Маленьке ніжне диво.
Не треба обривати. Не ламай.
Нехай собі росте. Бо то ж красиво:
Так ніби по землі пройшовся рай.
І я пройдусь під руку з ніжним травнем.
Торкнусь легенько ранньої роси.
Ти скільки не мудруй, та бездоганним
Лише природа тішить вже віки.
15.05.2023
Наталія Петренко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983368
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2023
Цілуй мої скроні. Наповни долоні
Волошковим небом і м'ятним дощем.
Тобі не раба, хоч у вільнім полоні:
Фату одягнула під цвіт хризантем.
Тримай мою руку. Мовчи. Ані звуку
Не треба, щоб чути що каже душа.
Залиш постороннім премудру науку,
Між нами - довіра й свята простота.
Колишуться зорі. Їм сни кольорові
Наспівує, за день зігрівшись, земля.
І Всесвіт заснув на колінах в Любові:
У снах є кінець, а в коханні - нема.
12.05.2023
Наталія Петренко
Ілюстрації з Інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983276
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2023
Свої
Їх поміж сотень розпізнаєш у юрбі.
Свої не зраджують, не заздрять, не лукавлять.
Свої горою стануть. І якщо чужі
Твоє ім'я підступно й брудно лихославлять,
То справедливість їм наставлять, як мечі.
Свої - твої. Свої не роздають на різні боки
Фальшиві посмішки, наївні компліменти.
Свої - лелеки. А не гамірні сороки:
Хто заблищить, того й на постаменти
Возносять. Але цінні їх уроки...
Таким скажи півслова. Не спіши
Відкрити навстіж душу, як віконце.
Не гнівайся на них і не гріши,
А просто знай сама для себе хто це.
Бо ж прощено тобі, то й ти прости.
Своїх раз-два, як пощастить, то три
Судилося зустріть людському віку.
"І вам, і нам" - хоч греблю загати!
Вони не зло приносять, тільки сміху...
Сміх - то здоров'я. Їх за це люби)
Свої - як ти. Своїм не треба фальші.
Не треба фраз високих на показ.
Свої радіють, бо зібрались "наші",
А, отже, тут не буде підлих зрад.
Буде вино - із однієї чаші 🍷
Наталія Петренко
30.03.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983275
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2023
Я цю весну чекала півжиття.
Під мокрим снігом, під похмурим небом
Ішла на зустріч в пошуках тепла.
Із м'яти чай заварювала з медом.
А теплий кухлик близько до долонь
Тулився й грівся, як на сонці квіти.
Плела вінок з думок у час безсонь
І відпускала, щоб світанок стріти.
Та новий день з-під лоба виглядав,
Мовляв, нічим новим вже не здивує.
Дерев зап'ястя мокрі простягав:
Хоч цвіт найперший, може, хтось врятує?
Мовчали хмари. Цвіт сікли дощі.
І тільки віра - світла й незрадлива -
Як амулет, на щастя у руці
Тримала міцно свій промінчик дива.
І не на зло безжалісним вітрам,
Не задля помсти холоднечі сірій -
Собі на щастя. І смішним богам,
Що із бруньок женуть сніжинки білі.
Маленька радість в неосяжнім світі.
Промінчик щастя. І ковток любові.
Щасливі ті, хто для добра відкриті.
Чиї думки, як весни, кольорові 💚
07.04.2023
Наталія Петренко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983146
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2023
Вишивала мати синові сорочку:
"Як буяє зелень свіжа у садочку,
Хай тобі, дитино, прибувають сили
Від землі святої і рук, що ростили".
Вишивала рано, поки сходить сонце:
"Хай тобі, синочку, завжди за віконцем
Буде мирне небо та поля родючі,
Щоб твоя стежина не вела крізь кручі".
Вишивала рівно жовтими рядками:
"Синку, щоб лиш добрі люди подавали
Руку в твоїм домі. А як просять хліба,
Поділись, щоб мати в старість не просила".
Вишивала мати. Не гули тривоги:
"Як підеш, дитино, на чужі дороги,
Не бажай чужого. Богу помолися,
Щоб й у твому домі блага повелися".
Вишивала чисто, як вода в струмочку:
"Нехай твоя доля ходить у віночку.
Зацвіли так рясно наші абрикоси!
Хай не обморозить лихо долі коси".
Вишила червоним цвіт палкий на грудях:
"Пам'ятай, є завжди ті, які осудять.
Але є єдина. Віднайди кохання.
Сину, будь щасливим! Ось моє бажання!"
Вишивала мати синові сорочку...
Солодко дитятко спало у візочку...
Вишні, білі феї, сон оберігають ...
Нитки для сорочки ангели скидають...
08.05.2023
Наталія Петренко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983142
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2023
Цвіте вишня...
П'янить ароматом невинні світанки,
Прозору росу жадно листям впиває.
Пелюстки у вальс позривались, мов бранки:
Чекали свій час - темна ніч не пускає.
Кружляють, сміються, радіють і плачуть -
Короткий їм вік й найпрекрасніша доля.
Їх ненька- весна породила, це значить -
В тендітних прожилках світ сонця і воля.
Злітають у небо, а, може, й до раю!
Їм ангели крила свої позичають.
А потім, як птахи, збираються в зграю
І вільним падінням до вишні вертають.
Підхоплять вітри, поведуть в хороводи -
Сміється земля: що за віхола біла?
Немає на світі такої більш вроди,
Як цвіт, що рука обірвать не посміла.
Любов'ю зігріті розкриються в пору.
Такі будуть легкі - не віриться оку!
Як істинні прими, злітають угору,
І йдуть на поклон до наступного року.
Наталія Петренко
22.04.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983071
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2023
Час дивиться широкими очима.
Чи він мене пізнає крізь роки?
Чи вимовить тихенько за плечима:
"Невже це ти? Чи це та сама ти?"
Та сама я. Під куполом небесним
Малюю свого щастя зорепад.
Моє ім'я лишилось не почесним
І, слава Богу, залишився сад.
Рипить старий і тепло обіймає
Сухим бадиллям змучених дерев.
Та навесні, як завжди, воскресає
Біленьким цвітом вишеньок-сестер.
І так душі усе це рідне й миле,
Така ця життєдайна простота...
Спинися тут, мого дитинства хвиле!
Хай дихає земля оця свята!
Та сама я. Не ті лише пейзажі:
Вони не рідні, хоч і не чужі.
Життя міняє ролі. Персонажі
Лишаються незмінно головні.
Наталія Петренко
27.03.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983070
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2023
Поставте хрест на тому перехресті:
Це точка В, кінцеве прибуття.
Тут на щиті вже воїни небесні
Лишають зброю, йдуть без вороття.
Садіть дуби: буяють хай кремезні,
Хай свище вітер гімн старих дібров.
Їх сонце палить, але незалежні
Із вільним вітром вирвались з оков.
Садіть калину: хай, красою вмита,
Фату біленьку в гілля заплете.
Їй віддзеркалить повні очі лиха
Завмерший став: до шлюбу не піде.
Садіть троянди: квіти - для любові,
Хай зацвітуть наболені місця.
Пройдуть роки, та не минуть ніколи
Ті, хто життя залишив в точці А.
Наталія Петренко
22.04.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983011
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2023
08.05.2021 р.
Маки... Маки... Плаче мати...
Хто насіяв їй в полі журби?..
" Я не вийду дитя проводжати -
Побіжу зустрічати з війни!"
***
День пам'яті, примирення - прийми,
Та не спіши з отим "ніколи знову",
Ми сьомий рік сучасники війни:
І знов "ніколи" вертиться по колу.
Ніколи знову не прийдуть сини,
Вдова дітей сама відводить в школу,
Руйнують землю підлі вороги...
В тилу старі чекають перемогу.
Ніколи знову не подасть руки
Солдат тому, хто топче його мову.
Всі кола пекла він вже встиг пройти,
А ти побачиш лиш відсутню ногу...
Ніколи братнім нам не наректи
Народ, що за ідею ту убогу,
Де "руській мір" ламає всі мости
І кров'ю прокладав свою дорогу.
"Ніколи знову" ще настане мить,
Бійці вернуться з прапором додому.
Солдат згадає мертвих, бо не спить
Й на сина гляне: "Ні! Ніколи знову! "
Наталія Петренко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983010
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2023
Лети, моя пташко, така твоя доля.
У двір не спіши, зупинись біля поля.
Я мушу тобі гірку правду сказати:
Нема твого дому, нема в тебе хати.
Будуй, мій лелеко, деінде гніздечко,
Щоб бУло малятам і тепло, й безпечно.
Згоріло дощенту, пташино, обійстя.
Шукай у чужій стороні собі місця.
Послухав і ринув. Де серце веліло,
Туди й понеслось за крильми його тіло -
До рідного дому, де кущик калини
До сонця галуззя здіймає щосили.
Заплакав лелека: руїна навколо.
А як же буяло усе кольорово!
Усе до ладу, то не двір був, а казка.
У хаті добро панувало і ласка.
Господар не стрів і пісень не співає.
Дружина його чом весну не стрічає?
Мовчить сірий двір. Не сміється малеча.
Вселився тут сум і снує порожнеча.
Тривожно злетів в синє небо лелека.
Позаду дорога лишилась далека.
Півсвіту здолав, щоб вернутись додому.
Прогнати його не удасться нікому!
Із миру по нитці, із саду по гілці -
Гніздечко нове на зруйнованій стрісі.
Щороку тут люди на нього чекали,
Тепер же людей пташечки виглядали.
Плекали надію: повернуться люди.
Заграє весна найсвітліші етюди!
І разом з живими в раю заспівають
Герої полеглі, які не вмирають:
"Ще не вмерла України..."
І НЕ ВМРЕ НІКОЛИ! 🇺🇦
10.03.2023
Наталія Петренко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976560
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2023
Ще не написане - мовчить.
Біліє тиша на папері.
Торкнись пером - відкриє двері
І в небо словом полетить.
Ще не промовлене - твоє.
Останнє слово і бажання,
Гидка брехня, палке зізнання -
Тут кожен обере своє.
Кому що ближче до душі,
Такі й у Всесвіт шле мотиви.
Але чи стане світу сили
Тримати спокій в метушні?
Одна лиш істина німа.
Пройде нечутно стороною
Та в сірий прах зітре рукою
Усі промовлені слова.
P.S. ...щоб в тиші правда ожила.
02.03.2023
Наталія Петренко
Ілюстрації з Інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976427
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2023
Не те, щоб снігом, але в душу намело.
Не те, щоб дощ, та щось воложить очі.
Це довгий рік. Чого в нім не було?..
І невідомо що в наступнім кроці.
Та Бог зішле нам ласку із небес.
І разом з сонцем новий день розбудить.
За мить почуєм, що Христос воскрес.
Та вже ніколи не вернуться люди.
Хай буде легко, мирно їх душі.
Хай вже ніщо їм спокій не порушить.
Нехай приходять рідним уві сні.
Нехай хоч трохи сон цей біль заглушить.
Хай буде легко. Важче на землі
Дивитись в очі рідні на портреті.
Своє віджив? Говорять так чужі!
А для рідні, як ангели, безсмертні.
06.03.2023
Наталія Петренко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976357
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2023
Бо ти - жінка. Тому тебе любить весна.
Тому снігами зморений березень
Розтане в полоні твого тепла
І чисте повітря вдихатиме до легень,
Аж трохи хмеліє йому голова.
І навіть коли з глузду зійде Земля,
І суша ввійде в океан з головою,
То стань маяком для свого корабля.
Де сила безсила, бери добротою.
Нема тебе близько, світися здаля.
Бо ти - жінка. Таке твоє перше й останнє ім'я.
Така твоя святість і гріх не спокутий.
Твоя нагорода і кара твоя.
Невидимий плач твій і сміх твій розкутий.
Лишайся весною. Борись за життя!
P.s. Мирної переможної весни нам! 💙💛
08.03.2023
Наталія Петренко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976356
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2023
РозвЕсніло... Пташки загомоніли,
Уздрівши весну радісно здаля.
І перші бруньки блідо зеленіли,
Цвітінням білим всіялась земля.
Так хочу й я! Розквітнути б весною,
Щоб перші квіти огортали душу!
На білім тілі малювати хною
Невинний цвіт, що покриває грушу.
Я не порушу - ліній бездоганність,
І кожен штрих, нанесений рукою,
Несе одне: природи первозданність -
Це ідеал залишитись собою,
Тою весною... З чистою душею,
Якій росу вплітає вітер в коси.
Тісний зв'язок що має із землею
І водночас завжди у неба просить.
Пітьми не зносить! Світло розливає
Із жовтих глечиків на полудневі трави.
Вона бурлить! Відроджує! Кохає!
Й зіркам казки читає вечорами.
20.02.2023
Наталія Петренко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974493
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2023
Я - ЖІНКА...
Тут можна поставити крапку,
Нічого нового я цим не скажу.
Та до малослів'я не маю таланту,
Хоч тема ця давня, а все ж повторю.
Я - жінка...
Сміюсь, щоб не плакать, і плачу від щастя.
Не маю спокою від сотень дурниць:
Сухим вийшов торт, купа звітів - напастя.
Бездомні собаки... Немає дрібниць!
Я - жінка...
Складна там, де просто, й проста до смішного!
Я вмію хитрити, та не обману.
І я не байдужа до всього людського:
Ненавиджу голод, хвороби й війну.
Я - жінка...
Буваю слабкою, хоч дуже смілива,
Але й моїй силі дивує сам чорт:
Вже скільки разів у колеса пхав вила,
А я не здалась, бо зі мною є Бог.
Я - жінка...
Така ж, як усі, й водночас особлива:
Міняю роботу, парфуми, "ку-ку" 😜
А в дУші поп-зірка - співаю й красива,
Ночами розмову з думками веду.
Я - жінка...
Розсипані пазли із різних картинок.
Зібрати до ладу - то марні старання,
Але в моїм хаосі - той відпочинок,
Що рідним створю без жалю і вагання.
Я - жінка...
Тотемна тварина - весела сорока,
Що любить блискуче, яскраве й нове.
Але справжня розкіш - батьківські ворота.
На щастя, там досі дитинство живе.
Я - жінка...
В моїх лабіринтах запутатись легко,
І часом сама я збиваюсь з шляху.
Та маю пристанок, в якому так тепло,
Там світ - не для всіх. Світ, де чую "люблю".
Я - жінка...
Мій гріх і спокута. Й моя нагорода.
По злісних плітках на підборах ходжу.
Висока і горда - це зветься "порода",
Лиш перед іконами низько стою.
06.03.2021
Наталія Петренко
Ілюстрації з Інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974491
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2023
Густий туман накрив спокійний ранок,
А там лиш дим лягає на поля.
Настав новий один на всіх світанок,
Але по-різному прокинулась земля.
Цвітуть магнолії, бубнявіють тюльпани,
А десь каміння вбило все живе.
Кажуть, що час лікує добре рани,
І що усе, усе колись мине.
Таки мине... Ми всі колись минемо,
Але допоки Бог дає життя,
Хай буде мирним і спокійним небо
Й нехай відступить в бездну ця війна.
Не час, а мир, можливо, призагоїть,
Зав'яже марлю там, де так болить.
І в пам'ять тих, хто вже навік герої,
Треба навчитись всім з початку жить!
Засіять льон, в саду садить дерева,
Ростить дітей, пекти духмяний хліб.
Любити край і мову ту, що треба,
Щоб не прийшов "спасать нас рускій мір".
...Густий туман накрив спокійний ранок...
... Цвітуть магнолії. Бубнявіють тюльпани...
А я чекаю той святий світанок,
Коли за орком світ закриє брами.
29.04.2022
Наталія Петренко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974449
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2023
Старі хатки порослі мохом,
Ховають в стрісі сиву давнину.
Малі віконця ненароком
Із рівних ліній збіглися в криву.
Живуть у сінях добрі гноми,
Плете мережку павучок.
Стежки тут блудять незнайомі:
Маршрут проклав лісовичок.
Кує літа в кущах зозуля,
Скрипить в тіні стара сосна.
А поруч мальва, як красуня,
Обійстя гладдю вишива.
Тут низько стеляться тумани,
Лапаті падають сніги.
Улітку сонце палить трави,
Щоб осінь не знайшла сліди.
Старі хатки порослі мохом,
Приспали в стрісі давнину.
І лиш вночі нечутним кроком
Домовичок
йде бавитись в траву.
28.08.2022
Наталія Петренко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974448
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2023
А на щоках вже сльози не болять.
Щемлять, допоки стримані очима.
Найгірші ті, що у душі сидять
Й мовчать, коли зібралась ціла злива.
Болить, аж поки десь не гряне грім!
І поки не розірве блискавиця,
Неначе хмару, бездну прикрих слів,
Що ллються зі сльозами, як водиця.
А на щоках вже сльози не печуть.
То лиш відлуння того, що кипіло
Десь так глибоко - оком не сягнуть,
Бо то твоє, а не сторонніх діло.
Бо то твоє прожите почуття,
То лиш тобі присуджені тривоги.
Іди поволі. Май зручне взуття,
Щоб перейти і вщент не збити ноги.
А на щоках сльозам уже не вір,
Бо кожна з них раніше відболіла.
І лиш краплинка, кінчиками вій
Побавившись, на кутик вуст злетіла.
06.07.2022
Наталія Петренко
Фото з Інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974266
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2023
Не заплітайся. Будь така лахмата.
Ранкову каву пий в його сорочці.
Колись цей погляд смішно-винуватий
Піймає раптом у маленькій дочці.
Той дивний погляд чудно-вередливий,
Дитячий погляд у дорослій жінці...
Він на тій кухні був такий щасливий!
Короткі миті видавались вічні...
Любима чашка. Вкрадена сорочка.
І запах кави рветься крізь фіранки...
Тепер тут доня тулиться клубочком:
- З тобою, татко, надсмачні сніданки!
І оченята хитро-мерехтливо
Крадуть увагу у слідів какао:
- А ще комусь в сорочці цій красиво?
- Тобі - найкраще, миле моє чадо.
19.08.2022
Наталія Петренко
Фото з Інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974265
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2023
Я б могла заспівати пісень,
Та до співу таланту не маю.
Я б навчала мистецтву дітей,
Та ази, не глибини, в нім знаю.
Я би сіяла жито в полях,
Та не вмію як землю зорати.
Лікувала би хворих від ран,
Та не можу страх крові здолати.
Я би на ніч читала казки,
Та колиски Бог в дім ще не ставить.
Я би в полум'я геть злі плітки,
Та не завжди добро в світі править.
Я б багато-багато добра
З вільним вітром у степ відпустила.
Але часто за степом - стіна,
І душа сумно зложує крила.
Я би плакала з того щодня,
Що невдачі на обрій лягають.
Та всім серцем кохаю життя!
А за що? Хай мене не питають.
Бо як кожен з нас має свій хрест,
Так і милість всім з неба дається.
Я з дитинства чекаю чудес!
Чуєш, Боже? А раптом озветься...
Таки чує, якщо я живу,
Якщо в небі горить моя зірка.
Якщо є ті, кого я люблю,
І є той, хто моя половинка.
І хоч я не сягнула вершин,
Але мила мені моя доля.
Комусь треба триматись й низин:
Моє щастя - в відсутності горя.
30.05.2022
Наталія Петренко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974162
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2023
Маленький пес, біляве цуценя.
Десь з-під завалів лячно визирало.
Звук канонад лунає звідтіля,
Де уночі його сім'ї не стало.
Вони втікали. Поспіхом збирали
Якісь папери і блискучі речі.
І діточок в машину повкидали,
Але не встигли вивезти малечі.
А він чекав, благально в слід дивився.
Та біль і страх скували раптом голос.
Він ще, дурний, гарчати не навчився.
Не знав малий: просити треба вголос.
Маленький пес. Біляве цуценя.
Десь з-під завалів лячно визирало.
Де не візьмись - міцна людська рука
Йому тихенько простягає сало.
Чужа людина, вбрана в камуфляж,
На рукаві жовто-блакитне серце.
Вже на руках несе його в бліндаж
І від морозу кутає в ряденце.
- Добраніч, звір. Чужим не відкривай! -
Сміється й ніжно чухає за вухом.
Малий подумав, що потрапив в рай,
Бо відтепер він буде жити з другом.
Що день, то ближче гуркіт і вогонь,
Та цуценя їх більше не боїться!
Він другу лапу подає в долонь
І навіть знає що в окопах сниться...
Одного дня приїхало авто
І чоловік став поспіхом збирати
Якісь папери, ще там щось було...
- Невже я знов лишаюсь помирати?!
Малий завмер та очі опустив.
Морозом серце стало огортати.
А чоловік останню докурив:
- Агов! Малий! Ну довго ще чекати?!
Невдовзі з другом їх чекав вокзал.
І пиріжки гарячі на пероні.
Малий спокійно на полиці спав,
Бо у відпустку їхали в вагоні.
Маленький пес. Біляве цуценя.
Тепер у нього буде власна хата!
Його бере на руки хлопченя:
- Спасибі, пес, що ти привіз нам тата!
17.02.2023
Наталія Петренко
Фото того самого малого)
P.s. Прочитала проникливий вірш Юрія SH "Вірність" і згадала про фото, надіслане мамою... 🙂
Історія мною трохи додумана, але надихнуло цуценя, привезене сусідом батьків із зони бойових дій 💙💛
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974160
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2023
Ми з тобою ще станцюєм танго.
І це буде краще, ніж в кіно!
Буде справа добрий білий янгол
Наливати в келихи вино.
Зліва за плечима скачуть біси,
Іскрами розпалюють вогонь.
Тарабанить дощ старий по стрісі
В ритмі, захмелівшім від безсонь.
Буде тільки тут і тільки зараз -
Мій червоний атлас, твій парфум.
І травнева ніч, яка ввірвалась
У гаряче серце, ніби струм.
Будуть до безумства безтурботні,
Невагомі - тіло, розум й дух.
Мабуть, у кіно таких є сотні -
Пар очей і міцно взятих рук.
Але тільки ми станцюєм танго
Краще, ніж у гарному кіно:
Сам доп'є вино із пляшки янгол!
Перехрестить тричі біс чоло!
16.02.2023
Наталія Петренко
Ілюстрації з Інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974050
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2023
ЖУРАВЛІ
Дивись: летять. Аж посивіло небо.
І хмари стали разом на коліна.
Летять... Летять... Їм так додому треба!
Болить душа, хоч вже немає тіла.
Курличуть гімн. Співають: "Ще не вмерла..."
Хіба ж могла померти Україна?
Стоїть. Жива. До крові ноги здерла,
Як бігла матір'ю зустріть востаннє сина.
Летять усі. Тримають стрій небесний.
Тепер вже в батальйоні Головного.
Не генерала. Батько їх небесний
Послав живим на землю Сина свого.
Дивись: летять. Летять і заглядають
У отчий дім, у клуню біля хати.
Змахнуть крилом і слізно пригортають
Німе подвір'я. Що йому сказати?..
16.02.2023
Наталія Петренко
Ілюстрації з Інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974049
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2023
Сій собі квіти - в серці, в думках, під ногами.
Світ - то найкраща і найплідніша земля.
Все, що насадиш, все, що ти твориш роками,
Точно воздасться, рано чи пізно, сповна.
Пий собі каву так, наче ти - філіжанка:
Ти видихаєш гірко-п'янкий аромат.
Сонце малюй отаке, щоб не стримала рамка:
Хочеш - велике, а хочеш залиш тільки знак.
Вчися у добрих, не оминай ту можливість.
Але не вчися у тих, кого хвалить юрба.
Май власний розум, щоб проявити сміливість
І не прийняти лихом прошиті знання.
Маєш плече - час від часу на нього спирайся.
А як не маєш, то пригадай, що є два:
Ліве і праве - твої. Лиш на них покладайся.
Власні зусилля - надійні твої два крила.
03.11.2022
Наталія Петренко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973983
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2023
Бодай би вже весна, щоб сонце трохи більше
Скидало промінці крізь призму сірих днів.
Щоб небо крізь туман задихало вільніше.
Та яблуневий цвіт над садом забілів.
І щоб, куди не глянь, розкинулись простори
Яскравих пишних фарб в абстракції чудні.
Тоді, напевно, й ми воскреснемо в любові,
Напившись диво-чар родючої землі.
Ми будем вже не ті, але щасливі й п'яні
Від аромату губ чи трунку диких трав.
Такі ще молоді, закохані й кохані,
Немов ніхто із нас ще горя не пізнав.
І будуть з нами в такт розніжені світанки
Робити перші па під березневий вальс.
Чи є у цьому сенс?.. Чи то лиш забаганки?..
А, може, так душа відновлює баланс...
15.02.2023
Наталія Петренко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973982
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2023
Я травень чекаю, щоб цвіт цілувати півонії.
Щоб очі торкались бутонів квітучих краси.
Пелюсток ансамблі, як ноти п'янкої симфонії,
Із пишних кущів серед саду мого проросли.
Вдихну аромат - і від ноток стійких шаленію.
Хай світ зачекає! Для квітів у мене є тост:
За ніжніжність - як першу і саму останню надію!
І саму відому. Не просить вона про репост.
За ніжність, сильнішу від злості і чорного бруду.
За тонкощі й грані. І за досконалість просту -
Без пафосних масок і без лицемірного суду.
За те, що "на радість", а не що "на зло зацвіту".
Тендітністю вмита і співом пташок заколисана,
Твоя незрівнянна буяє під сонцем краса.
Півонії стиль - то не мода, що кимось написана.
Це розкіш, що носить величність її Простота.
Я травень чекаю, щоб не пакувати півонії
В яскравий папір і навіяти квітам нудьгу.
Мені загорніть душу у надквітучі історії,
Де пахнуть сади. А я в них, наче мавка, стою...
04.05.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973868
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2023
Якщо осінь ввірвалась дощем
І бреде сонний день по калюжі,
Коли в душу навіяло щем,
Бережи своє серденько, друже!
Не чекай ні від кого чудес,
Не жалійся на сльози зрадливі.
Світ без принців й немає принцес,
Але будні бувають щасливі.
Прямо в душу, як вітром, січе
Від гіркої брудної неправди.
Не надійся, не буде чудес,
Але сам собі світлом ти став би.
Якби серце своє загорнув,
Наче в ковдру, у радощі світу,
Коли б ти, як повітря, вдихнув
З раннім сонцем не відчай, а втіху.
Цінний скарб - світло нового дня -
Ти до нього не стався байдуже.
Які б ноти не грало життя,
Бережи своє серденько, друже!
20.09.2022
Наталія Петренко
Ілюстрації з Інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973867
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2023
Люди, які творять добро, люди, які сіють світло!
Люди, яким не все одно, не байдуже, не всерівно!
Люди тендітних сердець, але сталевої волі!
Люди, хто в розквіті літ мають посріблені скроні!
Люди міцної жаги, люди, які поділились!
Люди, які не могли, але так швидко навчились!
Люди, тримаючі бронь, люди, хто тил не здавали!
Люди, які на межі, і люди, яких врятували!
Люди, співаючі гімн, гордо відважно красиво!
Люди, чий "Щедрик" звучить в цей новий рік особливо!
Люди, хто вижив у тьмі, люди, які не мовчали!
Люди, недавно чужі, трохи ріднішими стали.
Люди дорослі й малі, люди, що люблять країну!
Люди, що мову свою скрізь бережуть солов'їну!
Люди, хто прапор один гордо підносять повсюди!
Люди великих сердець, ви - неймовірні люди!
14.01.2023
Наталія Петренко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973752
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2023
Подаруй мені білі квіти,
Я поставлю їх в саму душу.
Будем разом життя ділити,
Бо так хочу, не те, щоб мушу.
Намалюй мені жовте сонце,
Поки небо дощами плаче.
Я прокинусь, здивуюсь: хто це?
Й стане тепло мені неначе.
Запроси знов на перший танець,
До очей говори очима.
І тримай безіменний палець,
Що рука твоя заручила.
Не забудь про священну ніжність -
Хай її не краде рутина.
Хай між нами стоїть лиш вірність,
Щоб незгоди любов простила.
30.09.2022
Наталія Петренко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973751
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2023
Сонячний зайчик піймався в фіранку,
В каву ранкову занурює лапку.
Ллє молоко, підсолоджує медом.
Бавиться в шафі старим оберегом.
"Буду щаслива сьогодні?", - питаю
Й печивом в сонця промінчик кидаю.
Скочив на стіл і примхливо сміється:
"Щастя щасливим на весь день дається!"
Отже, погоджено: радості бути!
Всюди, де слухом лиш можна почути,
Скрізь, де лиш можна сягнути рукою,
Де тільки вдасться ступити ногою.
Кажуть, що радість вже там не живе?
Кожен з собою нехай принесе!
В горщику квіти, веселі пісні,
Добрі слова чи морські камінці.
Будем збирати із миру по нитці,
Поки мажор не заграє на скрипці!
Поки не вдарять підземні джерела
Й квітами рясно зародить пустеля -
Пустка від наших щоденних тривог,
Душ ареал, що болить, як озноб.
Щастя велике малесеньким кроком
Там, де чекають, прийде ненароком!
08.08.2022
Наталія Петренко
Фото з Інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973659
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2023
Хай буде мирно і хай буде мова,
Якою нам звучала колискова,
Та, що нам прадіди заклали в генокод -
Плекайте. Й вишивайте рушничок:
Червоним, щоб любов не відцвіла,
І чорним, коли скінчиться війна,
Щоб пам'ять про загиблих передати
Тим, хто, на щастя, вже не буде знати
Дитинства час змарнований в підвалах,
Тіла людей, не виживших в завалах,
Руїн будинків й попелу розрухи,
А що найгірше - то душевні муки...
У храмах мироточать вже ікони...
Якби ви не зреклись своєї мови,
То зараз би не плакали святі
За вбитими у нелюдській війні.
Вже бачимо, що кат не вибирає:
"Язик" і мову - все з землі стирає,
Лишає за собою лиш руїну,
Не скривиться, вбиваючи дитину.
Кого прийшли від кого визволяти?
Прицілившись у серце, щоб стріляти?
Вмирає серце, та незламний дух -
Горить вогонь. Вже вічний. Не потух.
А вітер ще сильніше роздуває,
Та раб хіба про силу духу знає?..
Олію ллє, вогонь щоб загасити
І в паніці втікає: хоче ж жити...
Вас, мабуть, не навчили в вашім рабстві,
Що варварські метОди - не сучасні.
Що є закон, мораль, є вільні люди
І серце вільно б'ється їм об груди.
07.05.2022
Наталія Петренко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973658
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2023
Тобі наснилось. В неї чорні очі:
Як небо, не блакитні. Як весни, не зелені.
І сни твої ні трохи не пророчі,
Бо скоро присягнешся іншій нареченій.
Чи присягнеш? Чи лиш повториш слово
Під куполом небес в малесенькому храмі?
І під церковний дзвін, що б'є у душу колом,
Забудь її ім'я й перехристись при брамі.
Іди в нове життя. Ти вже не подорожній.
Ти свій обрав причал серед земних маршрутів.
Даруй своє тепло своїй, хоч не коханій.
Й ніколи не питай чи так воно по суті.
Нікому не кажи, що ти заручник долі:
Бо доля - вибір твій. Не треба звинувачень.
Усе, що не збулось, ще раз візьми в долоні -
Хай вітер рознесе. Вже все позбулось значень.
03.01.2023
Наталія Петренко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973553
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2023
Волинь моя, краса моя,
земля моя сонячна!
Стоїш сама вже не своя,
знедолена і зморена.
Вже не колише Світязь хвиль,
Грайливо так не плещеться.
Озер блакить і неба синь
У чорній стрічці вертиться.
Поліський краю дорогий,
Що став мені колискою.
Герой вернувся черговИй
До тебе з горезвісткою.
Де ще знайти таку красу?
Мовчать дуби. Хитаються.
Бо йшли сини їх на війну -
Лелеками вертаються.
Ридає Стир. Осиротів.
Від болю сохне Луга.
О скільки тут лишилось вдів!
У кожнім серці туга.
Стоять цілісінькі хати.
Й за те вже слава Богу.
Та не прийдуть у них свати
Засватать чорноброву.
А замість батька во главі
Різдвяного застілля
Портрет поставлять на столі
І калинОве гілля.
Цвіти, калино, навесні.
Як прилетять лелеки,
Махай їм цвітом у дворі,
Щоб бачили здалека
Волинський край і ту красу,
Як в казці, намальовану.
Де нерозплетену косу
Навік лишили сховану
Під чорним смутним полотном.
Під жовто-синім прапором
Ростуть могили за селом -
Колись буяла папороть.
І на Купала в ніч ясну
Над Стиром розцвітала.
Пішов цвіт краю на війну.
Ти осторонь не стала,
Волинь моя, краса моя...
Гімн Волині "Волинь моя", слова та музика Степан Кривенький
26.01.2023
Наталія Петренко
Ілюстрації з Інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973552
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2023
Любимий травень. Я іду до баби.
Рахуєм пенсію. Поштарка принесла.
Баба неграмотна (її так називали),
Бо не читала жодного письма.
Та рахувала пироги із сиром,
А то із маком -...є дванадцять штук.
От так й жила: наука була дивом,
То ж у роботі не складала рук.
Щоночі й вранці ще молилась Богу:
"Спаси, - просила, - діток і внучат!"
Била поклони прямо об підлогу,
Добро щоб мали і не знали втрат.
Які нам втрати? Загорнеш фіранку -
На підвіконні кисне молоко,
Як киця-мура, злизуєш сметанку,
Баба сміється й цьомає в чоло.
Яке нам горе? Хліб макали в воду,
А потім в цукор - справжня смакота.
Бувало, склянку кинеш на підлогу,
Скло розіб'ється - от і вся біда.
Хіба ж ми знали, що бува інакше,
Що травень бомбами, не цвітом, вибухає.
А баба знала: так було не завше,
Що всім у хаті хліба вистачає.
Вона жила багато довгих років,
Пережила й фашистів, і совєти.
Писать не вміла, але з їх уроків
Вмістила пам'ять надважкі сюжети...
Любимий травень. Баби вже немає.
Немає довгих чотирнадцять років.
Нехай із Богом в мирі спочиває
Й не чує стукіт тих фашистських кроків.
Стоптали землю. Ще не всю, на щастя.
На твій город, бабусю, не ступали.
Якби ж в них києм кинути і: "Трясця!
Чого сюди, як свині, повлізали?!"
Отого "трясця" всі боялись кури.
Про всяк випадок, й свині затихали.
А що робити, коли лізуть люди?..
Чи то недолюдки, ми так би їх назвали.
04.05.2022
Наталія Петренко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973471
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2023
Прошу тебе: хоч зрідка озирнись.
Я знаю: час дивитися під ноги,
Але знаходь хлилинку, як колись,
Втішатися пейзажами природи.
Хай око не відучиться радіти,
Палітру стокольору розрізнять.
І від бузку хоч трошки б оп'яніти,
Тоді думки хоч трошки не болять.
Воно ж колись: "То й що? Ну пахне квітка..."
Тепер це знак - навколо є живе!
Цвітуть сади. Мовчить відкрита фіртка
І мріє, що у неї хтось зайде...
Вона ж колись туди-сюди, бувало,
Як гойдалка, махала до двора.
Господарів чомусь тепер не стало...
Забрали навіть сіре кошеня...
А сад не йде. Стоїть старенька груша
І гілля простягає до беріз.
Спадає цвіт, кружляючи, мов стужа.
І дятел точить вправно свій ескіз.
Аж раптом грім! Такого ще не чула!
Вже ж не вторішня, їй не треба вчить!
Не так гримить! То, певно, якась бздура,
Бо "ГРАД" не з неба - із землі летить!
...Прошу тебе: хоч зрідка озирнись.
А раптом поряд теж заквітла груша!
Твоя тебе чекає! Лиш молись
Про теплий дощ... Їй страшно, коли суша...
25.05.2022
Наталія Петренко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973468
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2023
Є люди, як сонце. Є люди, як квіти.
Є діти дорослі. А є вічні діти.
Є ті, хто назавжди врізаються в пам'ять:
Одні - тим, що зцілять, а інші - бо ранять.
Є мало значущі, а є надважливі.
Є просто гарненькі. Є дуже красиві.
Є ті, хто вважають себе надто мудрим.
А інших - належно оцінюють люди.
Є люди - казкИ. А є люди - уроки.
Є ті, хто щоденно скоряє висоти.
Є надто вразливі. А є товстошкірі.
Безбожні. І ті, хто росте в своїй вірі.
Є надто відверті. А є кам'яниці.
Є ті, в кого світ лиш у межах зіниці.
Є ті, хто щодня горизонт віддаляє:
Усе життя вчить, та нічого не знає.
Є люди - печаль. І є люди - смішинки.
Є сам по собі. Ну а є - половинки.
Корисливі є. А є дуже корисні.
Є надто загальні. А є дуже стислі.
Які б не були, головне - всі ми люди.
І слід свій людський залишаємо всюди.
Нехай після нас буде світло і мило,
Щоб бачив наступний: була тут Людина.
23.12.2022
Наталія Петренко
Ілюстрація з Інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973380
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2023
23 лютого 2022, а завтра...
Завтра почнеться війна,
але їй ще про це невідомо.
Сьогодні вона вихідна,
Є час, щоб зайнятися домом.
Сьогодні приймає дзвінки,
Ще голос знайомих спокійний.
Ніхто з них не хоче втікти
І дім свій покинути рідний.
Вже небо таке голубе
І хмари все вище прозорі.
Ще мить - і земля оживе,
І світ зацвіте у любові.
Готує весняний наряд:
В чім весну стрічати - важливо.
Ще землю не ранив снаряд.
Проснувся підсніжник на диво.
Лелеки іще не летять,
Ще спів солов'я не лунає.
Але горобці гомонять,
Що скоро весна прибуває.
А, отже, розквітне земля!
І врода жіноча розквітне.
І знов забуяє життя -
Щасливе, яскраве і світле!
У неї є стільки ідей
І безлічі планів на завтра.
Та день цей, немов фарисей:
Страшна причаїлась в нім правда.
Цей день - передвісник біди.
Весна вже наступить нескоро.
Цей лютий залишить сліди,
Що прокляті будуть народом.
...Вона ще сьогодні не знає,
Що зайвими будуть тюльпани...
Букет на столі... Засинає...
Дзвінок: "В нас війна!".
...НЕ СВІТАЄ.
09.02.2023
Наталія Петренко
Ілюстрації з Інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973379
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2023
Славні воїни. Мужні титани.
Чи хотіли такої ви слави?
Чи хотіли, щоб вас впізнавали
І у слід говорили: "Герой!"?
Чи в скрутну вирішальну хвилину
Відчували якусь суперсилу?
А чи просто звичайну людину,
Яка свій не залишить народ?
Чи вас тішить надмірна увага?
І питання, неначе навала,
Атакують наболену пам'ять,
Що над серцем стискає курок.
Чи ви встигли дитя обійняти?
А "люблю" і почути, й сказати?
Як виходили поспіхом з хати,
Чи вклонились до світлих ікон?
Славні воїни. Мужні титани.
Ви би теж перший сніг зустрічали
І, як діти, в долоні хапали.
Та не можна дитинству в окоп.
Можна спальник, "буржуйка" - в десятку.
Головне - протриматись до ранку.
Десь чекають на вас до сніданку:
Там хто першим все з'їв - той герой...
18.11.2022
Наталія Петренко
Фото з Інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973296
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2023
А собою лишатись непросто,
Коли кожен свій кшталт підганяє,
Коли низка подій, як пророцтво,
Злобний хмиз у вогонь підкидає.
Коли з рупора виють сирени,
А тривога відлунням б'є в душу.
І вершать чужу долю нікчеми,
Сіють страх, ніби сніг, в люту стужу.
Коли хитрість під руку з брехнею
До відвертих заходять до хати,
Щоб зрівняти там щастя з землею
Й на останок ніж в спину загнати.
Коли справжніх вузьке стає коло,
А фальшивих на око не взнати,
До нуля вже знецінилось слово,
Лиш за вчинками правду пізнати.
Та коли сам на сам із собою
Ще ведеш ти відверту розмову
І живеш не примарною грою,
Не спіткнешся на відчаю ногу.
Буде важко і часом нестерпно
Споглядати як падають маски.
Ну а потім то навіть дотепно:
Хто розставив - потрапить до пастки.
...А собою лишатись непросто,
Та блаженна за це нагорода:
Хоч на правді не виспишся - жорстко,
Але совість розбудить свобода.
21.06.2022
Наталія Петренко
Ілюстрації з Інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973295
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2023
Рідна мати моя, ти ночей не доспала.
І тепер ти вночі під сирени не спиш.
Милий серцю рушник, що на щастя давала,
Я залишу собі. Ти ж мене не залиш.
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
Я по ній по росі в нашу хату прийду.
Ллють пісні солов'ї, треться кіт біля ліжка,
І дитячі казки на горищі знайду.
Як в дорогу мене на зорі проводжала,
Світлий смуток на очі наводив сльозу.
Ти мене, як від серця, тоді відривала,
Але знала, що щастя своє віднайду.
Поміж нами лягли неблизькі кілометри
І чекання на зустріч й батьківське тепло.
Чорний чай з пирогом під розмови відверті,
Але щоб про війну - так іще не було.
Хай такого ніколи нікому не буде,
Бо цей світ для добра, а не страху людей.
Що зробила орда ніхто з нас не забуде:
Лютий. Двадцять четверте. Найгірша з ночей.
Я візьму твій рушник, простелю, наче долю,
І у Бога прошу за всіх наших дітей:
Нехай доброю буде, без горя і болю,
Як щаслива сльоза з материнських очей.
28.04.2022
Наталія Петренко
Ілюстрації з Інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973203
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2023
Міцніша кава. Довші ночі.
Ліниві ранки тягнуть покривало.
Крізь призму сну відкриєш очі,
Та, як на зло, його страшенно мало.
Тік-так хвилини б'є годинник,
Вже на ходу закрутиш шалик.
Біжиш у натовпі невпинних,
Що переповнюють вокзали.
Вікно трамваю служить люстром:
Поки стоїть, малюєш губи.
Водій сміється, крутить вусом:
"Чи ті жінки нормальні люди?..."
У голові політ нормальний,
А ноги стесують асфальти.
Бо поки час летить безжальний,
Вона щодня заповнить шпальти.
То тема дня й перша сторінка,
То сто банальних оголошень.
Буває, глянець красить зірка,
А часом хвора від спустошень.
Вона слабка і дуже сильна.
В ній спокій спалений війною.
Вона завжди у всьому винна,
Бо прагне бути лиш собою.
А світ весь час чекає ролей
І, наче виклик, ліпить маски.
Вона ж не грає в вибір долей,
Щоб не запутать власну в пастки.
Із кожним роком любить осінь,
Оту спокійну прохолоду.
Багряне листя у волоссі.
Й без цукру чорну насолоду ☕
26.09.2022
Наталія Петренко
Ілюстрації з Інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973202
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2023
Будь мені вірою. Будь мені правдою.
Тихою пристанню. Рідною гаванню.
Будь мені вітром в широкому полі,
Коси запутай, цілуючи скроні.
Будь мені сонцем, що день починає,
Теплим дощем, коли сад засихає.
Будь мені книгою мудрих порад.
Щитом-мечем, коли падає град.
Будь мені учнем і строгим суддею.
Вчи мене як не ходити межею,
Щоб і добро, й справедливість зуміти
Тим, хто заслужить, по мірі вділити.
Будь мені першим, веди за собою.
Навіть коли треба йти за журбою.
Будь мені світлом у темінь нічну.
Руку подай, як на рівнім впаду.
Будь мені хлібом і місцем видовищ.
Скарбом безцінним захованих сховищ.
Будь основною з вагомих причин.
Цілим. Єдиним. А не складовим.
Будь мені світом без стін і кордонів,
Зорі малюй на небесному фоні.
Маю навзамін тобі лиш одне -
Любляче серце - там знайдеш усе.
27.07.2022
Наталія Петренко
Фото з Інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973095
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2023
Падає сонце у спраглі долоні,
Плесо червоне обрій займає.
Вітер тендітно цілує у скроні,
Казку вечірню зоря прочитає.
Вийду, як вперше, побачити небо:
Що в ньому темінь глибока ховає?
Чую луна покотилася степом
І навмання передзвонами грає.
Стій самотою, як на причасті,
Тайну сповідуй із вічності чаші.
Тіні дерева пускають вухасті,
Нишком думки підслуховують наші.
16.08.2022
Наталія Петренко
Фото з Інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973094
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2023
Біля вікна сиділа жінка...
Уважно слухало вікно
Як закохалася сніжинка
У білосніжне полотно.
І довго-довго танцювала.
Й на відстань дотику руки
Тендітні плечі притуляла,
Та не насмілилась лягти.
Зривалась з вітром в хуртовину,
Летіла знов в морозну даль.
І чула сміх сніжинок в спину,
А поміж сміхом - жде печаль.
Самотні танці-завірюхи...
Нудні повільні снігопади...
А їй хотілось в його руки!
І щоб весною не розтали...
Уважно слухало вікно...
З намиста впала намистинка...
Тонкий кришталь... Старе вино...
Біля вікна сиділа жінка.
23.12.2022
Наталія Петренко
Ілюстрації з Інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973013
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2023
Бережи його, Боже, куди б він не йшов,
Куди б не лягала життєва дорога.
Зішли із небес благодатний покров,
Щоб доля його оминала сувора.
Веди його, Боже, у дні, коли тьма
Ховає в тенетах удачу та сили.
Якщо на шляху раптом стріне журба,
Архангел Святий хай боронить щосили.
Коли його серце наповнить печаль,
Хай тут же Твій Ангел несе йому втіху.
Злорадства якщо хтось накине вуаль,
То ти йому дай лиш причини для сміху.
Хай буде здоровим і тіло, і дух.
А віра його нехай буде незламна.
Хай, Боже, не буде в один бік розлук.
І відстань не ляже якась нездоланна.
Пошли йому, Господи, добрих людей.
І мудрості дай, щоб був сам справедливим.
А ще поміж всіх його планів й ідей
Вкажи на такі, щоб лишився щасливим.
Предовгі літа йому, Боже, даруй.
Хай лишиться ясним і серце, і розум.
У вирі життя його дух загартуй,
Але не впусти в рідну душу морозу.
Амінь!
16.01.2023
Наталія Петренко
Ілюстрації з Інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973011
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2023
Відлітають птахи, виростають діти.
У дворі у мами залишились квіти.
У дворі у мами розцвіла калина,
Щоб були здорові ті, кого зростила.
У кімнаті мами є Пречиста Діва.
Недарма ікона стільки літ висіла:
Мама добру долю дітям приказала,
Щоби Матір Божа їх оберігала.
А під дахом хати птахи в'ють гніздечко,
Щоб вертались діти мамі під крилечко.
У житті дорослих так бракує часу,
І на те напастя їм немає спасу.
А у мами вдосталь часу, сил й терпіння.
Відцвітають квіти, то збере насіння.
І весни чекають працьовиті руки,
Бо не люблять зими. І з дітьми розлуки.
Прилітайте, птахи. Приїжджайте, діти.
Хай на серці в мами розцвітають квіти.
Хай в очах у мами навернуться сльози -
Ті, що лиш від щастя: діти на порозі.
03.02.2023
Наталія Петренко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972892
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2023
Моя багряна осінь любить лірику.
Вночі читає книги про любов:
Як муза віддалася в руки мрійнику,
А Франція співала їм шансон.
Моя холодна осінь в руки хукає,
Ховає в жменьках тихий захід сонця.
Легеньким вітром ніжно листя дмухає,
Якийсь дощем приб'ється до віконця.
Моя красива осінь смачно живиться -
Ранкову каву п'є з хрустким багетом.
Вином солодким, наче з другом, ділиться.
І щедро поливає пряник медом.
Моя жіночна осінь любить пестощі,
У вазу ставить білі хризантеми.
Цінує комплімент - не любить лестощі.
І, як вуаль, тумани шле на клени.
07.11.2022
Наталія Петренко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972890
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2023
Мій ніжний мрійнику, сивіють твої скроні.
І легкі борозни лягають на обличчі.
Та довга лінія пронизує долоні,
А, отже, дні наші не лічені, а вічні.
Йдемо пліч-о-пліч. Час поволі шкандибає.
Щасливим кроки його нащо рахувати?..
Ми зараз тут. І цього більш, ніж вистачає.
А що там завтра? То не зАвжди треба знати.
Хіба ж питають сонцем втомлені жоржини
Чи промінь завтра спопелить їх, чи врятує?
Вони цвітуть. Цвітуть яскраво так - щосили!
Аж поки вітер змін пелюстки розцілує...
Зоря вечірня в небокраю не питає
Чи завтра знову він їй дасть шматочок неба.
І тихим снам, немов ліхтарик, мляво сяє,
Щоб на землі наснились точно там, де треба.
Отак і ти у долі не питай про щастя
І не губи свій час у приспаній тривозі.
Дістань вино і випий келих, як причастя.
Молися Богу, коли далі йти не в змозі.
03.02.2023
Наталія Петренко
Ілюстрації з Інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972801
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2023
Під мирним небом сплять солодкі сни
В домівках, де живуть щасливі люди.
Крізь вікна пробиваються зірки
Й навшпиньках ходять так, щоб їх не чули.
Під мирним небом хліба досхочу,
А в свято хата пахне пирогами.
Поля, що влітку прагнули дощу,
Прикрасять стіл смачними калачами.
Під мирним небом бджоли носять мед
І манять-ваблять ароматом квіти.
На Маковія в'яжуть мак в букет,
На Спаса мед їдять дорослі й діти.
Під мирним небом грає Мендельсон,
Церковний дзвін любов благословляє.
Свята Марія зі старих ікон
Свій захист нареченим возсилає.
Під мирним небом хрест прийме дитя,
Як символ віри й захист від напастя.
В останню путь тут гідно йде життя
По волі Божій - оминуть не вдасться.
Під мирним небом війнИ не болять:
Де треба - плач, де треба - грай концерти.
А на війні все біди спопелять:
І ні родитись в спокою, ні вмерти.
03.10.2022
Наталія Петренко
Фото з Інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972800
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2023
Вздовж осені бреду й спинюся край дороги,
Позаду стільки днів! Між листям шурхотять...
І, як останній лист, зірвалися тривоги,
Ще душу сколихнуть, та більше не кричать.
А неба тиха синь, як мантра, навіває
На душу світлий жаль примарними "якби".
Фантомно відболить все те, що не буває,
Але прийде у сни, залишивши сліди.
Покосяться дощі, зависнуть у повітрі.
Їх вітер посіче, як коси у беріз.
В білесенькій корі стоять, як сестри рідні,
Тримають рівний стан, хоч очі повні сліз.
Вдивляються у став на власне віддзеркалля.
Яким пустим став сад й які ж короткі дні!
На захід сонце йде, прощаючись зарання.
На переправі час вклоняється зимі.
23.10.2022
Наталія Петренко
Ілюстрації з Інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972713
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2023
Стара вишиванка - святий оберіг,
Що з тіла Країни стягнути не зміг,
Хоч лапами варвар таки шматував,
Та з ниточок хрестик ніяк не порвав.
Біленька тканина - то доля моя:
Тут чорне й червоне сплелись, як сім'я,
Де місце любові і смутку є час,
Та миті сумні не роз'єднують нас.
Ми стали сильніші на кілька рядків,
Хоч хтось так зарано уже посивів,
Але сорочини зцілить полотно:
Яскравим рядком перешиємо зло.
І серце Країни заб'ється сильніш!
А ти, ворог ниций, себе вже не тіш:
Вдягла вишиванку моя Україна -
І гордо у ній чепуриться Людина!
19.05.2022
Наталія Петренко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972712
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2023
На струнах душі доля пальцями грала.
Бувало, шедевром звучало єство:
По нотах душа їй у такт завмирала,
У храм свій впустивши святе божество.
Бувало, грубіли тендітні фаланги:
Рве струни нещадно і б'є інструмент.
Не дивиться в ноти, сфальшивлює такти,
Що аж на тім світі здригався Шопен.
А часом закине, забуде й не гляне:
Ні добрих, ні злих їй мелодій не грає.
І товстий шар пилу на струнах осяде,
Якщо доля душу нічим не чіпає.
Смертельний той спокій, безлике мовчання.
Не сміх, то хоч сльози - хай грає живе!
Байдужість, як ржа, роз'їдає бажання,
Краде в тебе Всесвіт, а в світу - тебе.
12.08.2022
Наталія Петренко
Ілюстрації з Інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972609
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2023
Затримай подих. Глянь як сяють зорі,
Як мерехтять на чорнім полотні.
І наче світ купається в любові
Й вустами ангела всміхається у сні.
Ріжком з-за хмари виглядає місяць,
Чумацьким Шляхом в човнику пливе.
В руках зірок згораючих зігрівся,
В вікно загляне: хто ж за ним живе?..
Співає ніч по нотах колискову,
Дрімає сад, натруджені поля.
І навіть річка воду ллє прозору
Настільки тихо, що не чуть здаля.
Заснув весь світ, закутавшись у роси.
І вільно тиша падає в траву.
Вплітаю сни, як білу стрічку, в коси.
Віру й надію в серці колишу.
11.06.2022
Наталія Петренко
Ілюстрації з Інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972608
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2023
У світі без меж і без краю
Так надважливо ловити моменти.
Чуєш? З-під снігу: "Кохаю", -
Білий підсніжник розвів сентименти.
Знову проснувся завчасно,
Крихітний цвіт під снігами морозить.
Знову любов та невчасно:
Зустріч з весною мороз переносить.
У цьому великому світі
Так необхідно свій мати - маленький,
Де на вербовому вітті
У березні бруньки ведуть посиденьки.
Ловлять з галуззя краплини
І одна одну з долонь напувають.
Що їм зосталось? Години.
На вербну неділю уже позривають.
У цьому тривожному світі
Шанс свій бузковий не можна втрачати:
У пишному диво-суцвітті
П'ять пелюсток необхідно пізнати.
Магія раннього сонця
В ніжних пелюстках росу чаклувала.
Вітер прислав охоронця,
Зла щоб рука щастя квіт не зірвала.
У цьому невпинному світі
Можна і треба збиватися з ритму,
Щоб у весняному цвіті
Віру плекати свою непохитну.
Щоб цілувалося небо
З чистим прозорим квітневим повітрям.
Сили здолавши Ереба,
Спрагла земля під промінням розквітла.
31.01.2023
Наталія Петренко
Ілюстрації з Інтернету
* ЕРЕБ, - 1. Одне з начал всесвіту – вічний морок, породження Хаосу. 2. У давньогрецькій міфології – підземне царство темряви, через яке душі померлих проходять в Аїд. 3. Персоніфікація мороку, пітьми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972517
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2023
Ти, мабуть, сам не бачив, милий Боже,
Щоби в раю зібралось стільки янголяток!
І кожне з них чиєсь дитятко, схоже.
Тепер хмаринки ловлять, як ягняток.
Побався з ними, Господи єдиний!
І на свята даруй новеньку ляльку.
Вони какао з печивом любили.
Подай, будь ласка, їм то до сніданку.
Не всі ще, Боже, літери пізнали.
Святе Письмо не зможуть прочитати.
Поки маленькі, щоб не сумували,
На ніч їм казку треба розказати.
Можливо, Отче, трохи галасують,
То не сердись: в садочку так скакали.
Хай краще так. Тоді хоч не почують,
Як на землі за ними вслід ридали.
Забав їх, Боже, щоб не пам'ятали
Як гордо тато вперше ніс додому.
Як руки мами ніжно колисали,
Забувши сон, махаючи на втому.
Тримай їх міцно: перші роблять кроки.
Ховай високо гострі речі й ліки.
А тим, що старші, перевір уроки
І нагадай в саду полити квіти.
Буди їх зранку ніжним поцілунком,
Відкрий фіранки, щоб сміялось сонце!
І хоч би зрідка, коли здавить смутком,
Дозволь батькам їх бачити в віконце.
27.07.2022
Наталія Петренко
Ілюстрації з Інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972516
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2023
В старому храмі дзвони б'ють вечірню.
Прийди і стань.У тиші вечоровій
Нічого не кажи - тут моляться ікони.
Й диктує дзвін історію новітню.
А ти мовчи. Лиш добре прислухайся.
Безмовні стіни скажуть стільки правди -
Жоден мудрець такої не сказав би!
Хочеш почути - у німих питайся.
Спитай у сонця в тиші підвечірній
Чому так сумно чутися здаля
Прощальну пісню в небі журавля,
Що восени землі співає рідній.
А, може, то не сірий журавель?
Може, чийсь син взяв образ того птаха,
Лишив землі всі почесті солдата
І тужить в небі близько до осель.
Німе подвір'я, стиснуте парканом,
Здригнеться, взявши випавшу пір'їну.
І пригорне до хати ніжно, як дитину!
Клин журавлів сховається за садом...
Тепер щороку їх вертатиме весна.
Як будуть землю хлібом засівати,
То кожен рине до своєї хати...
З малого зЕрна проросте життя.
05.09.2022
Наталія Петренко
Ілюстрації з Інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972443
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2023
Йде сніг. Бере мене за руку.
Отак собі бредем стежинами зими.
Навколо ні душі, не чути ані звуку.
На білім полотні лишаються сліди.
Закуталась земля у білу павутину,
Чекала на сніги у сірому пальто.
Їй пасмо довгих кіс втікає крізь хустину,
А хто ж його назад сховає за чоло?..
Магічна біла мгла танцює соло в небі:
Сама собі глядач, сама собі актор.
Засипали сніги дороги-паралелі,
На перехресті час із мрій зведе собор.
03.12.2022
Наталія Петренко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972442
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2023
Зірки опівночі молилися Богу,
Одні - ставши вряд, інші - ниць на колінах.
Та кожна, як вміла, просила по-свому,
Щоб ранок настав і земля розсвітліла.
Їм Місяць, як пастир, веде літургію,
В небеснім кадилі розпалює ладан.
Читає Псалми і виборює мрію,
А потім слова ці скидає туманам.
Тумани хай встелять стежки і дороги,
Щоб воїни світла за ними сховались.
І поки в повітрі завиють тривоги,
Щоб кулі ворожі до вбивць розвертались.
Найдовше молилась Давидова Зірка -
То щит вояків і правдивого війська:
"Я знаю, Твоя є правдивою мірка!
Хай зникне з росою навала російська!"
А Зірка Полярна до Діви молилась:
"Дорогу, Маріє, тобі я вказала.
Тепер я прошу, щоб на землю спустилась
І всіх діточок наших в снах колисала".
Колише Марія... Руками, як купол,
Сто лютих смертей й триста бід відганяє...
Повітря кричить про тривогу у рупор...
"Ще трошки... Поспіть... Іще мить - і світає..."
08.08.2022
Наталія Петренко
Ілюстрації з Інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972342
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2023
Сьогодні купила тюльпани.
Ні, не кажи, що зарано.
Я так пришвидшую весну -
В ній воскресає життя.
В мене на неї є плани:
Якось прокинутись рано
Й, сонцю всміхаючись легко,
Вибрати гарне вбрання.
Просто отак без причини
Взути найвищі підбори.
Ринути в натовпи вулиць,
Слухати вільних людей.
Тих, хто кохає щосили,
Тих, хто малює ікони,
Тих, хто не чує гаубиць,
В кого б'є світло з очей!
Чути хороші новини!
Та, як колись, танцювати.
І під рясні зорепади
Мріям давати свій шанс.
Добре вино щоб розпили
Ті, хто уміли чекати,
В пута не вскочили зради,
В бурю тримали баланс.
...Сьогодні купила тюльпани:
Не ті, що червоні, як рани,
Не жовті й рожеві - банально.
А білі - із вірою в нас...🤍
04.01.2023
Наталія Петренко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972341
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2023
"Тільки коси не обрізай, -
Він просив так, неначе дитина,
Ніби в косах її - його сила.
"Білі квіти в косУ заплітай", -
Так казав і ховав у волосся
Трохи грубі натруджені руки,
Прісний смак затяжної розлуки
І ті дні, коли щось не велося.
Брав обличчя у мужні долоні
І вдивлявся у очі кохані,
Коли перші пташки на світанні
Їм бажали щасливої долі.
Ревнував до весняного вітру,
Що він косу її розплітає
І своїми руками торкає,
Та нахабно зникає без сліду.
Вітер вільний, а в полі - свобода.
Він боявся, щоб цвіт не зірвався
І спокусі вітрів не піддався,
Якщо раптом нагряне незгода.
Хіба зрадить кохаюче серце?..
Замість цвіту біліють їй скроні.
Він обличчя бере у долоні
І очей бачить чисте озерце.
Наталія Петренко
Ілюстрації з Інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972262
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2023
Над нами злетів чорний ворон
І рве гострим пазуром небо.
З якого ти варварства родом,
Що є в тобі крові потреба?
Яким ти богам поклонявся?
Моральність чи є в твоїй вірі?
А, може, ти з пекла прорвався,
Бо й там вже тебе не хотіли?
У нас матері колискову
Співають з народження дітям.
Тобі ж - якусь мантру убогу
Про власть і підкорення світу.
Сповила пухлина твій мозок.
А серце... Нема в тебе серця.
Піди запитай у ворожок:
Твій крах Перемогою зветься 🇺🇦
Бо правда завжди переможе,
А правда, відомо, за нами.
Те підле єство твоє може
Лиш світу наносити рани.
У нас не орли двоголові,
В нас мудрі відважні соколи.
В їх жилах вулкан замість крові -
Таких не здолати ніколи.
Чи час позагоїть нам рани?..
Напевно. Та ой як не скоро.
Найкращі за нас помирали.
А ви - стали новим Содомом.
Наталія Петренко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972261
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2023
Привіт тобі від моєї кави!
Вона, як завжди, цукру не зносить.
Гірка мікстура загоює рани,
Які, буває, чимсь будні наносять.
То ріжуть мовчки, то б'ються словами.
А то штовхнуть - аж заниє під серцем.
Є ті, хто завжди будуть за нами.
А є - за нас: сміливі і вперті.
Привіт тобі від моєї кави!
Вона, як завжди, п'янить ароматом.
У цьому сенс - то не для забави:
Ковток життя із зернятка знаком.
Було всього, а буде ще більше.
Не загрібай все золото світу.
Умій відчути так, як раніше:
Планета Земля втрачала орбіту...
Привіт тобі від моєї кави!
Вона не завжди буде такою.
Найкраща та, яку пакували,
Щасливі безумці в пакет з шаурмою.
Привіт тобі від моєї кави:
Моя - колискова, твій - спонсор безсоння.
А шкода таких, що цей смак поховали
За ґрати фаянсу, де воля - стороння.
Привіт тобі від моєї кави!
Запрошуй туди, де найтонші гурмани
Кайфують життям і міняють всі плани,
Щоб з'їхать на бік і напитися кави 🖤
🚙 ⛽🧋
Наталія Петренко
Фото з Інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972146
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2023
Сивочолий дурний старий
Поміж натовпом бродить тихо.
Перехожим чудний і чужий,
Та нікому не робить лихо.
Має скрипку й старого пса,
У підземці холодній - сцена.
Вже не мерзне його душа,
Але в музиці є потреба.
Як торкаються ніжних струн
Кострубаті старечі руки,
Він не чує автівок шум
І підборів зухвалі стуки.
Чує музику світлих днів,
Що в руках молодого скрипАля
Видавав інструмент, як спів,
Наче скрипка не грала - співала.
Чує "Браво!" і йде "На біс!".
І у сотнях очей прихильних
Бачить карі та золото кіс,
Що на плечі спадають дивні.
В тих худеньких тендітних плечах -
Його сила й єдина опора.
Він їх в руки бере, як алмаз,
То найвища його нагорода.
Його муза і перший фанат,
Коли треба - суворий критик.
Її сукні танцює жакард,
Коли в танці зі скрипкою злиті.
Була слава і був п'єдестал,
Була розкіш - життя розцвітає.
Та ніхто і не думав й не знав,
Що любов скрипаля надихає.
Довгі роки для нього жила...
Як ім'я її? Люди не знають.
Обірвалась на скрипці струна...
А від чого? Його не питають.
Він без неї за рік онімів.
І замок не повісив на дверці.
Разом з псом, теж стареньким, побрів -
Плаче скрипка про все, що на серці...
У підземку ввірвалась зима:
Пес зігріти рукою хоч просить.
І, як ангел, дівчИна пройшла -
Карі очі... Із золота коси...
У німого розквітла душа
Й крикнув серцем: "Мене Ви впізнали?"
А вона пиріжок простягла
І ласкаво: "Весною б Ви грали".
Наче айсберг, зійшов з серця лід!
І всі струни той трем відчували
Та заграли панянці услід:
"А ми з Вами, бува, не кохали?"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972145
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2023
Намалюю усміхнене сонце
У верхньому кутику неба.
І хай всі дивуються: що це?
Мені розуміння не треба.
Мені треба більше проміння
І сяйва небесного світла,
Щоб квітам у пору цвітіння
Душа їх тендітна розквітла.
Щоб ніжні пелюстки світанки
З росою у себе впивали.
І стали яскравими ранки,
Як в клумбі веселі тюльпани.
Щоб чистий невинний підсніжник
Відплакав останню росинку.
Чаїться у травах, мов мрійник,
В очах щоб сховати сльозинку.
Ще треба побільше надії,
Аби дочекатись півоній.
А там вже, дивися, й до лілій
Йде час простягнути долоні.
Любові! Побільше б любові,
Що ллє благодаттю над світом!
Бо навіть всміхаються зорі,
Як вечір стрічає їх з цвітом.
Наталія Петренко
Ілюстрації з Інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972078
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2023
До цього не можна звикнути.
Душа вже не має сил плакати.
Хіба безпорадно хникати,
Не маючи впливу над втратами.
Не можна такого не бачити,
Не вдасться лишитися осторонь.
А ні не забуть, ні пробачити.
Ні в воду втопити, ні у вогонь.
Одні плинуть мовчки "качами".
А інші - у небо журавликом.
Це в пресі назвуть "невдачами"
За горевідомим напрямком.
А потім "на щит" - з поверненням.
Стоп-кран. Вже не буде боляче.
Момент із останнім зверненням
Комбата до мліючих родичів.
Вже добре, що Богу молимось.
А Богу до кого молитися?
Новини почуєм й розходимось.
А Він мусить сам там явитися.
Цитата з ранкового зведення,
Деталі по кожному напрямку.
Десь мирне вбивають населення.
Собаку знайшли - перелякану.
Тварина шукає прихистку.
І сльози втирає лапою.
Нікого із вбивць, без винятку,
Не смійте назвати "собакою"!
До цього не можна звикнути.
Тому нам одне залишається:
Триматись. Надіятись. Вірити.
Хай кожен, крізь сльози, всміхається.
Наталія Петренко
Ілюстрації з Інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972077
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2023
- Спи. Люлі-люлі. Не бійся, дитино.
Ще із віконця нам сонця не видно.
- Як так, матусю? Дивись, он світає!
- Спи, моє серце! [ракета палає].
- Чом такі ночі нам довгі настали?
Рано в садочок хіба не проспали?
- Спи, моя люба. Ще всюди поспієм.
- Мамо, не спиться. А, може, помрієм?
Хочу прокинутись в ліжечку свому
І щоб всі друзі вернулись додому.
Хочу щоб ми не втікали із хати.
Ну і нарешті б нам котика взяти!
Мамочко, люба, чому ти не мрієш?
Чом квіточок біля дому не сієш?
- Мрію, дитино. І так, як ніколи!
Чуєш, як часто нам дзвонять собори?..
Мрію, щоб дзвін там лунав лиш на свято!
І щоб вернувся скоріше твій тато.
- Мамо, ти гарна. Люблю твої коси.
Швидше б весна і ми б бігали босі!
Мамо! Ти плачеш? Боїшся, бо темно?
Я буду поруч! Ти плачеш даремно!
- Спи, найдорожча. То радості сльози.
І пам'ятай: щоб молилася Бозі!
Змій стоголовий над нами літає,
Бозя від діток його проганяє...
...Разом молились і мати й дитина.
Що і кому вже в житті вона винна?
В темнім підвалі під вогник свічі
П'є зимний чай і гризе калачі.
Мати до серця дитя притуляє
І колискову так гучно співає,
Щоб заглушити ракет дикий рев!
Пульс вибухає з напружених вен.
Довго отак теревені плели...
Сни у підвали холодні не йшли.
Мати під серцем ховає дитину:
- Боже! Благаю!!! Не рви пуповину...
11.01.2023
Наталія Петренко
Ілюстрація з Інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972002
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2023
Метуть сніги у переддень весни.
Які ж ви нині зовсім недоречні.
І комин вуха кутає в шапки.
Й клубочки диму в’ються, як овечки.
Гуляє вітер, лізе крізь шпарини
Таким незваним й непривітним гостем.
Замерзлі шибки одягли хустини,
Прошиті тонко інеєм морозним.
Які ж ви зовсім нині не за планом,
Холодні ночі й люті хуртовини.
Тонкий кришталь за ніч впаде над ставом,
Зі сходом сонця виллється в сльозини.
Метуть сніги. Зворотний відлік часу.
І небо вище, вище світять зорі.
Метуть сніги, а схоже на гримасу
Холодних днів у переддень любові.
25.01.2023
Наталія Петренко
Ілюстрації з Інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972001
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2023
Не підглядай.
Там вітер цілує зорю на світанку,
Вплітає у коси росу кришталеву.
А потім веде під вінець - не коханку,
А ніжну мрійливу свою наречену.
В обіймах тримає за плечі тендітні.
Неначе дитині, плете забавлянки.
Любов ту дуби прикривають столітні -
Превільного вітру й зорі-полонянки.
Вона дня і ночі заручниця -й долі.
А він вільним птахом по світу літає.
Він міг би жарптицю тримать на долоні,
Та вірно зорю до світанку чекає.
Коротке їх щастя: до першого півня,
До першого променя сонця у гаю.
Але вистачає безумним терпіння,
Аби лиш почути й сказати: "Кохаю".
Наталія Петренко
Ілюстрації з Інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971915
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2023
Будь ласка, побудем тихіше.
Я хочу почути як сонце в ставочку
Проміння надвечір колише
Й до сну небокрай одягає в сорочку...
Почути б замріяне поле.
Як втома парує зі стиглого зерна,
Додому вертає дівча чорноброве,
Щоб ніч не застала тут темна...
А зорі б далекі почути.
Хихочуть і хитро на місяць моргають.
А він, круглолиций, не може заснути,
Аж поки їх хмари весняні сховають...
Почути б кому соловейко
Співає любовні закохані трелі,
Щоб спраги позбулось серденько,
Оазис знайшовши в безлюдній пустелі...
А ще б я хотіла почути
Як люди щасливі сідають до столу,
Бо святу родинному бути!
Візьмуться за руки й подякують Богу.
Наталія Петренко
Ілюстрації: худ. А. Огурцов
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971914
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2023
Дочекатись весни: навесні прилітають лелеки.
Принесуть теплий дощ і хороші на крилах звісткИ,
Що не буде війни, що позаду усі небезпеки.
І в старенькім гнізді зацвіркочуть малі пташечки.
Затріпоче гілля й одягнеться у розкіш зелену,
А травнева роса ніжно цвітом поверх зацвіте.
І вчорашній солдат під вінець поведе наречену.
І ніколи батьків у діток зла війна не вкраде.
Помалюють батьки на Великдень у селах хатини.
Всі діждуться синів, хоч і час їх зігнув, як лозу.
Наче вперше в житті у тих косах запутавшись сивих,
Під кадиком солдат заховає сталеву сльозу.
Буде радість і мир! Буде все, що у Бога просили!
І ромашки вплете, замість маків, Вкраїна в вінок!
Тільки б не підвели, тільки б нас не залишили сили!
Дочекатись весни... І навіки помилуй нас, Бог!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971845
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2023
Чиїсь примарні сни в мої вплелися ночі:
Поранені міста й розбомблені серця.
І дивиться солдат мені крізь душу в очі,
В мундирі віддає маленьке немовля.
Питаю у дерев: "А що, скажіть, тут сталось?"
Мовчать й останній лист зривають із грудей.
І вулиці бредуть повз тих, кому не спалось,
Шукаючи сліди щасливих тут людей.
Схилилися сади: так щедро плодоносять,
А урожай зрива насильницька рука.
Господарі свій хліб у злодія не просять.
Та є небесний суд - пожне свої жнива.
А поки сни болять й так довго до світанку.
Та і найдовшу ніч світ сонця прожене!
Прокинусь на зорі щаслива з-поза ранку:
Мій край в календарі той лютий прогорне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971844
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2023