| Сторінки (1/1): | « | 1 | » |
Як сильно хотілось би вам розказати
Про те як же страшно було помирати
Ті миті життя,осяяні щастям перед очима пробігли,так швидко,
Невдячно
Як батько навчав мене майструвати
Як брат у поході на гітарі вчив грати
Як мати все ніжно мене обіймала
Й не йти на війну все просила,благала
Згадалось і як цілувала дружина
Як вперше свою колисав я дитину
Як з другом годинами могли біса гнати
Щоб потім в ці спогади разом поринати
Силуети і образи надходять й згасають
Події,й їх згадки в темну даль відпливають
Бо ж смерть швидкоплинна,а час все втікає
І лиш думка пульсує,невже помираю....
І поволі життя витікає із тіла,
Як би я не тримався,як би ви не хотіли
На війні свій закон,й він простий
Помирати,а душею чи тілом
Вже Не нам обирати
Моя смерть вже як тут,простягла свої руки
Я простяг їй свої й врешті геть усі муки
Я полинув у вирій,ви ж в безодню розпуки
Цим й приречені ми на вічну розлуку
Мені шкода,що вас я змусив страждати
Не повинні батьки дитину ховати,
Не повинні і діти без батька зростати
Не повинні,однак це не нам обирати
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973031
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2023