| Сторінки (1/2): | « | 1 | » |
з самого ранку никаю, мов неприкаяний.
втомився, хоч нічого не робив.
з самого ранку никаю, мов неприкаяний.
втомився, хоч нічого не робив.
о, якби моя люба — я втратив її необачно —
прийшла й пояснила, до чого
я не бачу щасливих снів.
стояв на узбіччі якоїсь траси,
слухав, як вітер шарпає старовинні рекламні щити.
стояв на узбіччі якоїсь траси,
слухав, як вітер шарпає старовинні рекламні щити.
на лівій руці у мене цокало щось, мов годинник —
я знаю, що то було. чом би тобі не прийти?
якщо я ще маю щось привабливого, дитинко,
я з твого дозволу вилізу на трибуну, й скажу тобі знов:
о, невже я ще маю привабливість в твоїх очах, дитинко?
добре, тоді я зійшов на трибуну, й кажу тобі знов:
прийди чи вдень, чи ввечері, чи уночі, чи вранці,
чи ще колись, коли згадаєш про любов.
буває, мені здається: я піднісся так високо,
бо зроду ніколи не падав, і напевно, вже не впаду.
буває, мені здається: я піднісся так високо,
бо зроду ніколи не падав, і напевно, вже не впаду.
а буває, що навпаки: здається, я впав так низько,
що навіть не усвідомлюю, що впав у таку біду.
чорний ворон сидить на дубі,
й крякає, мов регоче, бо не боїться вві сні.
чорний ворон сидить на дубі,
й крякає, мов регоче, бо не боїться вві сні.
дитинко, а я боюся, бо почуваюся так,
ніби я — сонне опудало, що сміється в своїй маячні
https://www.youtube.com/watch?v=40T3JiiZ6JY
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984562
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2023
я впав, провалився, і покотився донизу.
оце тому я плакав, як проклятий, цілу ніч.
я впав, провалився, і покотився донизу.
оце тому я плакав, зурочений, цілу ніч.
ось як буває, коли витрачаєш всі гроші
на одну дорогу, але непридатну річ.
я отримав тяжкий та страхітливий клопіт.
напевно, я збожеволію. я вже майже здурів.
я отримав тяжкий, величезний та страхітливий клопіт.
напевно, я збожеволію. я вже майже здурів.
ця непутяща дівка обкрутила мене так сильно,
що я вже не маю сили, і навіть не маю слів.
милуюся цим краєвидом, що сяє та виграває
такими ясними барвами в золотому промінні дня;
милуюся цим краєвидом, що сяє та виграває
такими ясними барвами в золотому промінні дня:
я нікому не шкодив, нікого зроду не кривдив,
я нікому не заважаю — я невинний, як пташеня.
гаразд, я старався; я справді робив все, що можу,
щоб про тебе не думати, та виходило з того не все.
я старався, старався; я справді робив все, що можу,
щоб про тебе не думати, та виходило з того не все.
хоч би як, я за все сплатив подвійно, а може, й потрійно,
а вона мене як ухопила, так досі, мов грушу, трясе.
отже, я хоч-не-хоч щодня прокидаюся рано,
та йду до садочка, й до вечора спочиваю там в холодку:
раненько встаю, вмиваюся, снідаю без апетиту,
та йду до садочка, й до вечора спочиваю там в холодку.
хто я такий? чоловік чи хлопчик на побігеньках?
ця жінка, напевно, має отруту на язику.
і ось я повністю вичавлений; я став, як моя сорочка,
що сушиться на мотузці, мокра після прання.
нестеменно: вона мене викрутила, наче білу сорочку,
та й повісила на мотузці сушитися після прання.
що ти їй скажеш? вона, кажу, божевільна справді,
й примушує присягатися в коханні довіку щодня.
настала тепла погода; набрякли бруньки на лозах;
так само — бруньки на деревах, щоб зеленіти й цвісти.
настала тепла погода; набрякли бруньки на лозах;
так само — бруньки на деревах, щоб зеленіти й цвісти.
немає на світі нічого такого сумного й дурного,
ніж намагатися їй догодити помноженням марноти.
сьогодні прокинувся ще раніше, й побачив, як сходить сонце,
і як воно після ночі усміхається до землі;
прокинувся рано, й дивився, як сходить у славі сонце,
і, сходячи та палаючи, усміхається до землі, —
жінко! так само колись і ти спалахнеш у славі,
й сяятимеш, мов лампа, що стоїть на своєму столі.
ніч переповнено страхом, злом та страшними тінями.
літа, що минули, повні погибельного багна.
ніч переповнено страхом, злом та страшними тінями.
літа, що минули, повні погибельного багна.
тепер за моєї впертости з того всього повстали
всі стародавні мерці, і з ними — якась новина.
кохана, пора помиритися. пробач мені все, що зможеш.
ходімо лишень погуляємо полем до річки, де ліс.
пора помиритися, люба. пробач мені все, що зможеш.
ходімо вдвох погуляємо полем до річки, де ліс.
прихилися до мене голівкою, а я прихилюся до тебе:
просто, бездумно, довірливо, без хитрощів і без сліз
https://www.youtube.com/watch?v=-RVY3NEWlrc
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984485
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2023