| Сторінки (2/103): | « | 1 2 | » |
МОЯ КАРТИНА. Переклад
Звільнюсь колись від тягаря віршів
І намалюю радісну картину
В чаклунстві помаранчевих тонів,
Блакить морську на полотно накину...
А біле непорочним залишУ,
Не засмутивши сірими дощами,
І півтонИ в бузковому знайду,
Причепуривши ніжними вогнями
Казкового проміння від зірок...
І таємницю я свою відкрию
Для тих, хто сам до неї зробить крок,
Розгледіти приховане зуміє.
Картину в кольорах заворожу -
Той жовтий лист, що з дерева злітає,
І яблуко, залишене в садку,
Його їжак, напевно, вже шукає...
І умовчання в натяках моїх
В етерах десь луною відгукнеться,
Хай радість фарб картини чарівних
Чиєсь самотнє відігріє серце.
Моя картина, сповнена життя,
Нехай майстерністю недосконала,
І зрозуміти хочу я сама,
Що у картині я зачарувала...
28.03.2025
© Тетяна Даніленко
МОЯ КАРТИНА
Освобожусь от бремени стихов
И нарисую яркую картину
С преобладанием оранжевых тонов,
И моря синь на холст я свой накину…
А белому оставлю белизну,
Не омрачив свинцовыми дождями,
Полутона в сиреневом найду
И приукрашу нежными лучами
От бирюзовых звёзд или планет,
Неразличимых без особых знаний…
И тайны распечатанный конверт
Изображу одним мазком сакральным…
А вкруг той тайны всё заворожу –
И жёлтый лист в полёте непременном,
И яблоко, упавшее к ежу,
К ежихе отнесёт его наверно…
И вся в намёках недосказанность моя
В эфирах слабым эхом отзовётся,
И некая исчезнет пустота,
И волшебство в пространство изольётся…
Я рук своих творенье осмотрю
И холст поближе к свету передвину -
Деталям лёгкий контур наведу,
Чтобы самой понять свою картину…
30.05.2021
© Тетяна Даніленко
https://www.stihi.in.ua/ua/avtor.php?author=52598&poem=374398
Свідоцтво про публікацію: №0048059720250328
© Тетяна Даніленко, 2025
Ілюстрація - картина Еґона Шіле "Звивистий струмок" (Winding Brook), 1906
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036516
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2025
В БАГАТСТВІ СЛІВ СВОЄ ЗНАЙТИ
В багатстві слів своє знайти -
О, дай, Господь, це розуміння,
Щоб з ним життєвий шлях пройти,
Свого не втративши сумління!
Як воду, пити кожен день,
Не виплеснувши в порожнечу,
Життю своїх співать пісень,
Коли й тягар ляга на плечі.
Хай ллється доля із джерел
У день, що світлом народився,
І темних омине печер,
Де страх зневіри оселився.
І розгадати добру вість,
Яка у снах прийшла прозрінням,
Хай все, що мріялось колись,
Надії жИвиться промінням.
І не блукати у пітьми
Розчарувань, промов лукавих,
Стійким вітрильником пливти
До днів останнього причалу...
02.03.2025
© Тетяна Даніленко
ЛЕГКО ЗАПУТАТЬСЯ В СЛОВАХ...
Легко запутаться в словах…
О, дай, Господь, мне слух и зренье,
Чтоб на просторах и ветрах
Своё не упустить мгновенье!
И каждый день как воду пить,
Не расплескав в пустых затеях,
Всё посадить, успеть взрастить,
В делах навёрстывая время.
Мне жизнь налита в родниках,
И светлым днём новорождённым
Мне б не прижиться в тупиках
И пустоте пещеры тёмной…
И разгадать благую весть,
Во снах пришедшую прозреньем,
И слово мудрое прочесть –
Его пророчеств откровенье.
И не запутать, не забыть,
Не обмануть в речах лукавых…
И белым парусником плыть
К судьбы последнему причалу…
30.05.2021
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - картина Клода Моне "Схід сонця. Море". 1873
Свідоцтво про публікацію: №0047793020250302
© Тетяна Даніленко, 2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034761
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2025
А що тут вдієш?.. Начебто зима
Прийшла, щоб звістку білу дарувати,
Але її холодна сивина
Змогла лише про вік мій нагадати.
Про те, що все в минуле відійшло,
Де кожен день був сповнений кохання,
Тепер надвечір тисне у вікно
Ця чорна ніч в холодому зізнанні...
Про те, що буде, знати не дано,
Та про майбутнє і не хочу знати.
Хай все минуле снігом замело,
От тільки би війни кінця діждати...
16.01.2025
© Тетяна Даніленко
Свідоцтво про публікацію: №0047250720250116
© Тетяна Даніленко, 2025
Ілюстрація - картина К.Коровіна "Зимова нічь", 1910
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034756
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2025
Прошу простить за слёзность бед,
обиду, что в себе держала,
за то, что сделала во вред,
во гневе горькое сказала…
Простите за пустынность слов,
произнесённую в неясность,
что закрывает, как покров,
грехов содеянных опасность…
Прошу простить за резкость фраз
и необдуманность поступков,
таящих прелестей соблазн,
ведущих к радости как будто…
Простите мне несоучастье,
за слабость рук, что на плечо
во тьме душевного ненастья
вам опереться не дано…
Простите горькую обиду,
без злого умысла была –
теперь так ясно это видно…
Простите, глупую, меня!
За все обиды, что я знаю,
или храните их, тая,
надежду робкую питаю,
что не клянёте вы меня…
И вам я с радостью прощаю
обид нечаянных быльё,
учусь прощать, не вспоминаю
что трынь-травою поросло…
Прости, Господь, сейчас, уже,
что недостойного хотела!
Даруй же свет моей Душе,
такой в молитвах неумелой…
14.03.2021
© Тетяна Даніленко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034494
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.03.2025
Чим, кате, виправдовуєш себе,
Коли малу дитину ти вбиваєш?
Бо в тебе теж дитина ж рідна є,
Про неї в час кривавий ти згадаєш?
Про те, як любиш ти свою дитину -
В тобі й цього немає від людини?!
Чим, кате, виправдовуєш себе,
Як надсилєш смерті українцям?
За гріх тяжкий розплата не мине
Всім білим світом проклятим ординцям!
Як злочин коїш за чиїмсь наказом
То з ним відповідатимеш ти разом!
Чи думати не можеш зовсім ти,
Лише навчився кнопки натискати?
Ти служиш тьмі, неправді і біді,
Дітей своїх майбутнє вбив ти, кате!
Ти думаєш, що судний день далеко?
Та вже чорти тобі готують пекло!
06.10.2023
© Тетяна Даніленко
5 жовтня 2023 р. рашисти вдарили по кафе-магазину у селі Гроза Куп'янського району Харківської області. Люди зібралися там на
поминки за загиблим військовим. Загинули 52 людини. Сьогодні знов обстріли Харкова, Херсона, смт Шевченкове Куп'янського району, Волчанська...
Царство Небесне усім загиблим і співчуття їх рідним і близьким
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034087
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2025
Настануть, знаю, ті часи -
Твої нащадки на колінах,
У бідах карані невпинних,
Прощення стануть всі просить
В мого народу, в України!
Ні, не тому, що просвітління
Настане в темних головах,
І не осмислення падіння
Їх пращурів в тяжких гріхах
Присудить каятись сумлінно -
Примусить каятися страх,
Що пануватиме ночами,
Оселиться в брудних серцях,
Прийдè з кривавими дощами,
Чи ураганними вітрами!
Не знаю точно, що за кара
Паде на села їх, міста -
Чи буде то отруйна хмара,
Накриє ранок їх криваво,
Як покарають Небеса?
Інакше статися не може -
Платитимуть і день, і ніч!
Їх всіх зжере єство вороже
І згинуть в темряві сторіч!
А наша Правда переможе!
05. 01. 2024
© Тетяна Даніленко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034084
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2025
Як злодію уперто говорити,
Що не отримає від тебе по зубах,
То прийде точно, щоб тебе побити -
Це людством перевірено в віках.
Якщо ти сподіваєшся на друга,
Який уголос всіх відверто сповістив,
Що в бійку він втручатися не буде,
То тим він масла у вогонь підлив...
Як ворог твій грабіжник і нападник,
То в ньому совісті і честі не шукай,
І тільки битись треба з ним нещадно!
Хоробре військо для боїв тримай!
В цій боротьбі лише на себе покладайся,
А на фортуну й допомогу - сподівайся.
20.07.2022
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - картина Миколи Реріха "Небесний бій", 1912
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034002
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2025
Стежки людині відкриває Світ,
Яка твоя, чи обереш свідомо?
У мареві там доля незнайома,
Чи серцю розпач, чи душі політ?..
А може й не свідомість головна,
А мрійний поклик, почуття яскраве,
Нічних прозрінь допитлива уява -
Та із майбутнього нема "листа"...
Було б цікаво швидко обійти
Стежини всі, і "висмикнуть" найкращу,
Нехай пройти по ній і буде важче,
О, тільки не зустріти б там біди...
Та є на кожній радість і журба,
Там стереже і біль розчарування,
І зцілююче стрінеш ти кохання,
І перемога буде й боротьба...
Але порад ніяких не даю,
Хоча з тобою стежку спільну маю -
Та я її не знаю довжину,
Бо ще іду...
05-06.12.2024
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - картина Тетяни Яблонської "Ранок", 1954
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034001
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2025
Я більше Вам не напишу,
Тому радію і сумую...
Та спілкування хай бракує,
Лиш спогад по собі лишу...
Я зустріч з Вами обійти
Зумію хитрими шляхами -
Хоч серце прагне бути з Вами,
Та сяють не для нас зірки.
Так склалося... Та все ж я вдячна,
Що покохала необачно,
Що Ви були в моїм житті,
Що промінь світлий наші душі
Торкнув і спокій їх порушив,
Та наші не з'єднав путі...
23.08.2022
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - Картина Мері Кассат "Лист", 1891
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033931
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2025
СЕБЕ ТИ ЗНАЙДЕШ
Як стрінеш долі чорну смугу,
Знайдèш і сто рублів, і друга.
Себе знайти у черзі днів
Складніш, ніж друзів, чи рублів.
Прискіпливо, без лицемірства,
Своє шукатимеш ти місце,
Змішаєш разом суще й сни,
Побачиш світ зі сторони.
Там наче все у всіх в порядку,
А ти - як ряжений на святках,
Неначе в схованках живеш,
Мистецтву долю програєш.
Моісі б Гамлету зіграти -
Не батька ворогів карати,
А він на сцені все стоїть,
Про щось невтомно бубонить.
Із вірогідностей мільйону
Ти обереш одну, знайому,
Та не дається, як на гріх,
Жаданіша серед усіх.
Загородив півнеба геній,
А ти - у розпачі щоденнім,
Та шлях ти маєш свій пройти,
Собою маєш стати ти.
Вагоме й у пророка слово,
Та краще слово - у німого,
Яскравіш барва у сліпця...
Коли народиться твій голос,
Осяяння відчуєш сполох -
Себе ти знайдеш до кінця!
26-27. 12. 2024
© Тетяна Даніленко
Свідоцтво про публікацію: №0047074520241228
© Тетяна Даніленко, 2024
Ілюстрація - картина Миколи Реріха "Крішна (Весна в Кулу)"
СТАНЬ САМИМ СОБОЙ
Когда тебе придется туго,
Найдешь и сто рублей и друга.
Себя найти куда трудней,
Чем друга или сто рублей.
Ты вывернешься наизнанку,
Себя обшаришь спозаранку,
В одно смешаешь явь и сны,
Увидишь мир со стороны.
И все и всех найдешь в порядке.
А ты — как ряженый на святки -
Играешь в прятки сам с собой,
С твоим искусством и судьбой.
В чужом костюме ходит Гамлет
И кое-что про что-то мямлит,—
Он хочет Моиси играть,
А не врагов отца карать.
Из миллиона вероятий
Тебе одно придется кстати,
Но не дается, как назло,
Твое заветное число.
Загородил полнеба гений,
Не по тебе его ступни,
Но даже под его стопой
Ты должен стать самим собой.
Найдешь и у пророка слово,
Но слово лучше у немого,
И ярче краска у слепца,
Когда отыскан угол зренья
И ты при вспышке озаренья
Собой угадан до конца.
1957
Арсений Тарковский
Арсеній Олександрович Тарковський (1907 - 1989) - поет і перекладач, народився в Єлисаветграді (нині Кропивницький) Херсонської губернії. Має українські корені. Батько поета, Олександр Карлович Тарковський (1862 - 1924) - український поет, прозаїк, журналіст, громадський діяч, виховувався в родині Івана Карпенка-Карого.
(Відомості з інтернету)
Цікава публікація:
Арсеній Тарковський - повернений українець | Український інтерес
https://uain.press/?p=859586
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033916
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2025
В ілюзіях не можна жити...
Та манить згубний цей "туман",
А як розвіється він вітром -
Побачим дійсність неприкриту,
Що не сподобається нам.
Ілюзія на віру схожа,
Приваблює слабкі серця,
Але, як марево, порожня,
І ненадійна, і тривожна,
І сповнена омани вся.
Та кличе, кличе за собою!
В ній бачим легкість чарівну,
Напоїть труйною водою,
Тяжкою стане нам бідою,
Як дійсність стрінемо сумну...
Які гіркі розчарування!
І мають силу руйнівну
Невиправдані сподівання...
23-25.09.2023
© Тетяна Даніленко
Картина Дениса Саражина
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033851
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2025
Скоріше в себе вади віднайду,
Ніж вùзнаю, що був не гідний мене,
Що тільки пристрасть то твоя шалена
Ввела мене в оману на біду…
Те щастя ледь торкнулося мене,
Теплом своїм, як сонцем, обігріло,
Слів лагідних мені наговорило,
Та не сказало, що кохання обійде.
Та сум я свій від тебе приховаю,
Про нього день осінній не дізнає,
Лише нічній відкриюсь самоті –
Переберу всі зустрічі в хвилинах,
Торкань намисто і бажань невпинних,
Й забуду, що ти був в моїм житті...
02.12.2022
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - картина Густава Клімта «Дама з віялом», 1917-1918
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033840
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2025
ОСІНЬ. СУМНИЙ СОНЕТ
Вже осінь не порадує теплом...
Свинцеві хмари, дощ іде холодний,
Калюжі почали вбиратись склом,
І чорно-сіре стало вже природним.
Пожухле листя килимом лежить,
Там де-не-де ще жовте проглядає -
Так іноді в журбі яскрава мить
Щасливою надією осяє...
Не чути співів радісних птахів,
Лише ворона десь зненацька каркне,
Віщуючи наближення снігів*,
Холодний сон зими в забутих парках.
Наш світ похмурим став, як пізня осінь,
А серце світла сонячного просить...
14.11.2023
© Тетяна Даніленко
ОСЕНЬ. ПЕЧАЛЬНИЙ СОНЕТ
Нас осень не порадует теплом...
Из туч свинцовых дождь идёт холодный,
И лужи покрываются стеклом,
И утопает в серости природа...
Пожухлая листва лежит ковром,
В ней золото проглядывает редко -
Так искрой вспыхнет на пути земном
Надежда призрачная, верою согрета.
У птиц осенних песен нет для нас,
Лишь ворон неприятно где-то каркнет,
Снегов спешащих предвещая час,
Зимы холодной власть в забытых парках.
Тяжелых дней тоску прикрыла осень,
А сердце света солнечного просит...
14.11.2023
© Тетяна Даніленко
* зв'язок ворон зі снігом і зимою - в моєму дитинстві вважалося, що коли ворони великими зграями прилітали восени до міст,
то це означало, що скоро піде сніг
Ілюстрація - картина Вінсента ван Гога " Осінній пейзаж з чотирма деревами. 1885
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033761
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2025
Бува кохання з присмаком гірким,
Як опанує серце страх раптово,
Порушить радість світлу, веселкову...
Непереборний присмак той гіркий!
Щасливий той, хто зможе зберегти
Той вогник Божий щирого кохання,
Не змарнувавши страхом душ єднання,
Кохання світ до смерті пронести...
Бывает горьким привкус у любви,
Когда ворвётся в сердце страх внезапно,
Нарушив ликованье безвзвратно...
Как горек этот привкус у любви!
И счастлив тот, кто сможет уберечь,
И не погасит эту искру Божью,
Не допустив к душе тот страх ничтожный,
Что волшебство любви способен сжечь...
29-30.09.2023
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - картина Дениса Саражина
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033759
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2025
СОНЕТ - ДО НАУКИ
Науко! Ти часів старих дочка,
Ти зору відкриваєш суть речей,
Чому поетам краєш їх серця,
Стерв'ятником виймаєш їз грудей?
Бажаєш, щоб тебе поет любив?
То залиши йому чарівну мить -
У пошуках омріяних скарбів
Злетіти у фантазії блакить.
Чи не сумні діянь твоїх дивà -
Дріад і Ельфів вигнала з лісів,
Діану ти позбавила візка,
В Наяди відняла джерельний спів,
У лісі тамариндовому з мрій
Мій літній сон позбавила надій...
23.01.2025
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - гравюра Альбрехта Дюрера
"Меланхолія"
Свідоцтво про публікацію: №0047318220250125
© Тетяна Даніленко, 2025
SONNET - TO SCIENCE
Science! true daughter of Old Time thou art!
Who alterest all things with thy peering eyes.
Why preyest thou thus upon the poet’s heart,
Vulture, whose wings are dull realities?
How should he love thee? or how deem thee wise,
Who wouldst not leave him in his wandering
To seek for treasure in the jewelled skies,
Albeit he soared with an undaunted wing?
Hast thou not dragged Diana from her car,
And driven the Hamadryad from the wood
To seek a shelter in some happier star?
Hast thou not torn the Naiad from her flood,
The Elfin from the green grass, and
from me
The summer dream beneath the tamarind tree?
Edgar Allan Poe
1829
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033671
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2025
СЛОВА
Не спокушайся словом гарним
І словом зайвим не гріши,
Пустелю фраз не слухай марно,
Пройти повз неї поспіши,
Не зачепившись за колючки,
Шипи засохлих мертвих слів -
Їх звук знесилений, скрипучий,
В нім лід застиглих холодів...
Відкинь розмови з пустодзвоном,
Із дурнем спорити не лізь -
Його настирність беззаконна
Для нього є законом скрізь.
І дорожи чарівним словом -
Глухому ним не набридай.
Відкинь плітки і поговори -
Душевний слух оберігай.
Важливій думці непохитно
Слова вишукуй саме ті,
Що відгукнуться їй привітно,
В свого чаклунства простоті.
Складеться пазлом твій рядочок
У промінь світлий і живий...
Часів застигне біг пісочний
І виплесне у день новий.
30-31. 01. 2024
© Тетяна Даніленко
Картина Миколи Реріха "Гора п'яти скарбів (Два світи)", 1933
СЛОВА
Красивым словом не прельщайся
И словом лишним не греши,
В пустынность фраз не углубляйся,
А просто мимо них пройди,
Не зацепившись за колючки,
Шипы засохших мёртвых слов –
Их звук, безжизненно скрипучий,
Родит в душе лишь холод льдов…
Отринь беседы пустозвонов,
Не вовлекайся в спор с глупцом –
Его настырность беззаконна,
Но им возведена в закон.
И дорожи волшебным словом,
Не докучай тому, кто глух.
Молву отвергни хладнокровно –
Побереги душевный слух.
Для ценной мысли непреклонно
Ищи достойные слова –
Там, в океане слов огромном,
Отыщешь звенья волшебства,
И их в строку нанижешь точно,
И светом вытесняя тень,
Времён застынет бег песочный
И в новый выплеснется день…
11-14. 09. 2021
© Тетяна Даніленко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033670
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2025
ОДИН КРОК НАЗАД
Не тільки гравій і пісок
Зробили в мандри перший крок,
Але, ковтаючи сміття,
Покинули свої місця
І величезні валунù,
Що покотилися з гори,
Руйнуючи все на шляху.
Я в небезпеці там стояв -
Потрапив світ в біду лиху,
Та крок єдиний врятував -
Назад я вчасно відступив,
Й пронісся поряд камнепад.
І дощ завзято вже не лив,
І сонця встановився лад.
8-9. 12. 2024
© Тетяна Даніленко
Свідоцтво про публікацію: №0046858420241211
© Тетяна Даніленко, 2024
ONE STEP BACKWARD TAKEN
Not only sands and gravels
Were once more on their travels,
But gulping muddy gallons
Great boulders off their balance
Bumped heads together dully
And started down the gully.
Whole capes caked off in slices.
I felt my standpoint shaken
In the universal crisis.
But with one step backward taken
I saved myself from going.
A world torn loose went by me.
Then the rain stopped and the blowing,
And the sun came out to dry me.
1945
Robert Frost
Ілюстрація - картина Гюстава Кайбота "Cliff at Villers-sur-Me". 1880
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033578
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2025
МОЛИТВА ВЕСНОЮ
О, дай сьогодні в квітах втіху нам,
Таємність збережи майбутнім дням -
Залиш для нас незнаними жнива,
Хай поки обігріє нас весна.
Дай втіху нам в квітучості садів,
Де носяться рої щасливих бджіл,
І атакують білий квіт дерев,
Який вночі примарою завмер...
Даруй нам щастя в стрімкості птахів
І серед бджіл їх невгамовний спів,
Пронизуючи квіти, п'ють нектар -
Покірно квітка віддає свій дар.
І саме в цьому істинна любов,
В якій весна відроджується знов,
Щоб освятити те, що Бог створив,
І нам весні радіти повелів!
05.04.2024
© Тетяна Даніленко
Картина Клода Моне "Orchard in Bloom"
(Фруктовий сад у квітучому стані), 1879
A PRAYER IN SPRING
Oh, give us pleasure in the flowers to-day;
And give us not to think so far away
As the uncertain harvest; keep us here
All simply in the springing of the year.
Oh, give us pleasure in the orchard white,
Like nothing else by day, like ghosts by night;
And make us happy in the happy bees,
The swarm dilating round the perfect trees.
And make us happy in the darting bird
That suddenly above the bees is heard,
The meteor that thrusts in with needle bill,
And off a blossom in mid air stands still.
For this is love and nothing else is love,
The which it is reserved for God above
To sanctify to what far ends He will,
But which it only needs that we fulfil.
Robert Frost
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033575
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2025
НЕВРОДЛИВА ДІВЧИНКА
Серед дітей, що грають у юрбі,
Вона нагàдувала жабенятко -
Заправлена в штанці рубатка,
Великуватий рот, зубкù криві,
І що обличчя гарне - не сказати,
Одна прикраса - те волосся рудувате...
Двом хлопчакàм, одноліткам її,
Обом батьки по роверу купили -
Значна подія сталась у дворі!
Ото вже щастя! Так вони зраділи,
Весь день ганяють, нехтують обідом,
Дівча ж за ними поспішає слідом...
Для неї радість хлопців, як своя,
На волю щира втіха з серця рветься,
І дівчинка у захваті сміється,
Охоплена дарунками буття!
Ні тіні заздрості, ні наміру лихого
Іще не знає це дівча мале,
І бачить світ в чарівності нового,
Що для когось вже зовсім неживе!
Не хочу навіть думати про те,
Що і до неї темний день прийде,
Як доведеться з жахом їй збагнути,
Що не дала природа їй краси...
Та вірю, як настануть ті часи,
Не згасить серце тих думок отрута!
І хочу вірити, її пречистий пломінь,
Який у серця глибині горить,
Увесь той біль один переболить,
А туга зійде, як весняна повінь.
Дарма, що не красунею росте,
Їй майже нічим вабити уяву -
Дитяча грація її душі, проте,
Дарує світу радість нелукаву.
А якщо так, то що таке краса,
Й чому її обожнюють так люди?
То, може - амфора, порожня і крихка,
Чи все ж вогонь, що зігрівати буде...
30-31. 10. 2023
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - картина Ольги Бознанської "Дівчина з хризантемами", 1894
НЕКРАСИВАЯ ДЕВОЧКА
Среди других играющих детей
Она напоминает лягушонка.
Заправлена в трусы худая рубашонка,
Колечки рыжеватые кудрей
Рассыпаны, рот длинен, зубки кривы,
Черты лица остры и некрасивы.
Двум мальчуганам, сверстникам ее,
Отцы купили по велосипеду.
Сегодня мальчики, не торопясь к обеду,
Гоняют по двору, забывши про нее,
Она ж за ними бегает по следу.
Чужая радость так же, как своя,
Томит ее и вон из сердца рвется,
И девочка ликует и смеется,
Охваченная счастьем бытия.
Ни тени зависти, ни умысла худого
Еще не знает это существо.
Ей все на свете так безмерно ново,
Так живо все, что для иных мертво!
И не хочу я думать, наблюдая,
Что будет день, когда она, рыдая,
Увидит с ужасом, что посреди подруг
Она всего лишь бедная дурнушка!
Мне верить хочется, что сердце не игрушка,
Сломать его едва ли можно вдруг!
Мне верить хочется, что чистый этот пламень,
Который в глубине ее горит,
Всю боль свою один переболит
И перетопит самый тяжкий камень!
И пусть черты ее нехороши
И нечем ей прельстить воображенье, -
Младенческая грация души
Уже сквозит в любом ее движенье.
А если это так, то что есть красота
И почему ее обожествляют люди?
Сосуд она, в котором пустота,
Или огонь, мерцающий в сосуде?
1956
Николай Заболоцкий
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033500
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2025
ПОЯСНИТИ МЕНІ ЧИ ТИ ЗМОЖЕШ...
Пояснити мені чи ти зможеш
Дивовижнії òбрази дум?
Хай-но воля мені допоможе
Цього дива приборкати струм.
Я боюся, настане хвилина -
Не знайду я дороги до слів,
Думка з'явиться в муках творіння
Й розірве мої груди навпіл...
Ми живèмо мистецтвом на світі,
Марно тішимо розум сліпців,
Як малі нерозумнії діти,
Веселимося в прірві часів.
Та на кожного черга чекає
Вже обпалені крила тягти -
Біля свічки метелик вмирає,
Щоби сяйво не згасло свічі!
23.10.2023
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - фото стародавньої фрески
РАЗВЕ ТЫ ОБЪЯСНИШЬ МНЕ - ОТКУДА...
Разве ты объяснишь мне — откуда
Эти странные образы дум?
Отвлеки мою волю от чуда,
Обреки на бездействие ум.
Я боюсь, что наступит мгновенье,
И, не зная дороги к словам,
Мысль, возникшая в муках творенья,
Разорвёт мою грудь пополам.
Промышляя искусством на свете,
Услаждая слепые умы,
Словно малые глупые дети,
Веселимся над пропастью мы.
Но лишь только черёд наступает,
Обожжённые крылья влача,
Мотылёк у свечи умирает,
Чтобы вечно пылала свеча!
1957-1958
Николай Заболоцкий
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033497
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2025
ЄДИНІ ДНІ
Є в зимах нескінченний сум,
Та в кожній - день сонцевороту
Для мене неповторним був,
Повторюючись рік від року.
І черга дивних днів таких
Так міцно в пам'ять вкарбувалась,
Мов зупинила часу біг,
І кожна мить в мені зосталась.
Я пам'ятаю кожен день:
Зима діходить середини,
Вода співа своїх пісень,
Вляглося сонце на крижині...
Ті, що кохають, як вві сні,
Зустрітися скоріше плинуть,
А на деревах, в вишині,
Шпаківні від тепла пітніють.
На циферблаті стрілок біг
Ледь-ледь долає час невпинний...
Століття день вмістити зміг,
І не скінчаються обійми...
11.05.2024
© Тетяна Даніленко
Фото з інтернету
ЕДИНСТВЕННЫЕ ДНИ
На протяженье многих зим
Я помню дни солнцеворота,
И каждый был неповторим
И повторялся вновь без счета.
И целая их череда
Составилась мало-помалу -
Тех дней единственных, когда
Нам кажется, что время стало.
Я помню их наперечет:
Зима подходит к середине,
Дороги мокнут, с крыш течет
И солнце греется на льдине.
И любящие, как во сне,
Друг к другу тянутся поспешней,
И на деревьях в вышине
Потеют от тепла скворешни.
И полусонным стрелкам лень
Ворочаться на циферблате,
И дольше века длится день,
И не кончается объятье.
1959
Борис Пастернак
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033420
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2025
І СНИЛОСЬ ЦЕ МЕНІ...
І снилось це мені, і сниться це мені,
І потім це колись іще мені насниться,
Повториться усе і все цілком звершиться,
І вам насниться все, що бачив уві сні.
Там, осторонь від нас, від світу в стороні,
Йде хвиля хвилі вслід до берега розбитись,
На хвилі зірка є, людина є, і птиця,
І суще, й сни, і смерть - як хвилі по воді.
Я не прийму числа: я був, і є, і буду,
І чудом є життя, і на коліна чуду
Один, як сирота, я сам себе кладу,
Один серед дзеркал – в зображень огорожі
Морів і давніх міст, у смороді іду.
І мати захистить дитя у світі Божім.
03.10.2021
© Тетяна Даніленко
И ЭТО СНИЛОСЬ МНЕ...
И это снилось мне, и это снится мне,
И это мне еще когда-нибудь приснится,
И повторится все, и все довоплотится,
И вам приснится все, что видел я во сне.
Там, в стороне от нас, от мира в стороне
Волна идет вослед волне о берег биться,
А на волне звезда, и человек, и птица,
И явь, и сны, и смерть - волна вослед волне.
Не надо мне числа: я был, и есмь, и буду,
Жизнь - чудо из чудес, и на колени чуду
Один, как сирота, я сам себя кладу,
Один, среди зеркал - в ограде отражений
Морей и городов, лучащихся в чаду.
И мать в слезах берет ребенка на колени.
1974
А.А.Тарковский
Ілюстрація - картина А.І.Куїнджі «Захід сонця», 1876-1890
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033414
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2025
Тендітна квіточко, дитинко,
Летить твоя остання мить -
Не зупинилась на хвилинку,
Щоб дати ще тобі пожить...
Чудові сірі оченята
Не надивилися на світ,
Тобі хотілось малювати
Надій дитячих дивоцвіт...
Вбрання маленької принцеси -
То був Новий, останній, рік,
Тепер ти дівчинка небесна,
Там оселилася навік.
В рудім волоссячку - метелик,
Що день щасливий обіцяв...
Ти неймовірна, мов янгелик,
Тепер Господь тебе забрав...
Твої маленькі рученята
Дари чекали від життя,
Та прилетіла смерть від ката,
До безневинного дитя...
22.08.2023
© Тетяна Даніленко
На фото Софійка Голинська (інтернет)
Історія створення вірша:
6-річна Софійка Голинська загинула 19 серпня 2023 року під час обстрілу російськими катами-окупантами драмтеатру у Чернігові, там загинуло семеро і поранено 207 людей, з них 12 дітей..
Світла пам'ять загиблим, співчуття родичам, скорішого одужання пораненимНа фото Софійка Голинська (інтернет)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033325
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2025
Пам'яті загиблих у Дніпрі
І знову янголи до неба відлетіли,
За що і хто невинних покарав?..
Я довго так, Господь, чекаю дива -
Щоб гніву Твого ворог наш зазнав!
Все лізе ненажерлива потвора,
Отруйна паща рве саме життя!
Вона на сказ і божевілля хвора,
Їй невідомі жаль і каяття.
Невже для неї кари не знайдеться,
Такої, щоб отямилась ураз?!
Спали вогнем її безжальне серце,
Чи вилікуй її смердючий сказ!
Щоб підірвались всі її ракети
В скажених літаках і кораблях!
Водночас щоб очистилась Планета
І мир запанував в усіх віках!
14-16.01.2023
© Тетяна Даніленко
Історія створення вірша:
Внаслідок руйнування 14.01.2023 р. російською ракетою житлового багатоповерхового будинку в Дніпрі загинули 46 людей (з них 6 дітей), травмовані 79 людей (з них 16 дітей) і врятовані 39 людей (з них 6 дітей). Зруйновано більше 200 квартир...
Мої співчуття усім родичам і близьким загиблих,
постраждалих.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033322
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2025
Тiльки бити i палити, помстою кипiти -
Тiльки б вистачило зброї ворога добити!
Щоб знесилений, скавучий, уповзав в берлогу,
Якщо смерть свою погану не знайде до того!
Нам тяжка дicталась доля свiт весь захищати
Вiд фашистської навали тих, хто звався "братом".
За мiста, що зруйнували, сльози українцiв,
Дiточок безвинно вбитих спросимо з чужинцiв!
Кари Божої дiждетесь ще й на цьому свiтi -
Ви у пекло чорним димом будете летiти!
I позбудеться наш всесвiт вашої гидоти!
А нам буде ще багато свiтлої роботи!
Наша правда, наша воля i незламне вiйсько
Разом темряву поборять, вашу лють рашистську!
Ми ж тримаймось, українцi, воїни за Свiтло,
За Добро i Справедливiсть! В щастi будем жити!
22-23.03.2022
Тетяна Даніленко
Ілюстрація - картина Олега Шупляка
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033269
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2025
Не живётся россиянам
Без войны и без обмана,
Всё своих богатств им мало -
Захотел моей земли!
У тебя под сапогами
Пусть сама земля пылает,
Ни воды тебе, ни хлеба,
Ни прощенья, ни весны!
Ты, заблудший россиянин,
Прорастешь дурным бурьяном,
Смерть найдёшь в бою кровавом,
Чтоб бесславие принять!
Весь пропитанный дурманом
Пропаганды от шакалов,
Мою волю, жизнь, Державу
Хочешь у меня отнять?!
Ничего ты не получишь!
В плен беги сдаваться лучше,
Или сгинешь неминуче
На Днепровских берегах!
Если же придет прозренье,
Ты вымаливай прощенье
Для души своей спасенья -
Будет твой позор в веках!
27.02 - 01.03.2022
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - картина Олега Шупляка
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033248
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.02.2025
Не буревій тебе додолу похилив,
Не старість – ще чекать її роками,
Не дощ, що світовим потопом лив,
Не блискавка, що спіймана гілками.
З зернятка, що колись на землю впало
І зачепилося за неї до життя,
Ти деревцем веселим підростало
Серед каміння людського буття…
І сили вже доволі набралося,
З землі корінням легко воду брать…
Аж тут якійсь людині довелося
Свою стежину біля тебе прокладать.
Чого людині тій не вистачало –
Чи дров для вогнища, щоб шашлики робить,
Чи перед кимось вихвалятись стала,
Що зможе дерево руками повалить?..
За все скоріше – розуму замало,
І доброти, людського співчуття,
Що, покалічивши те деревце, зламала
Призначення і сенс свого життя.
13.05.2021
© Тетяна Даніленко
Фото Т.Даніленко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033146
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2025
Но если мне не избежать лишений -
хотя бы избежать того, что лишне...»
Александр Григат «По законам инерции»
Что нужно – кров и хлеб насущный,
И вера в Свет со всем, ему присущим,
Чтоб всё в природе вовремя цвело
И в созреванье вовремя вошло…
Да пусть лишения летят в тартарары!
Для человека лишние они!
Но как снести, когда лишенье – боль,
когда лишенье – человек родной?..
Всё остальное не лишенья даже –
земного путешествия поклажа…
28.02.2021
© Тетяна Даніленко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033145
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.02.2025
Нет, я не королева, я – Скала!
У океанов бед стою веками
И в брызги разбиваю все шторма,
И вновь я жизнь из пепла возрождаю!
О, ближе всех я к Солнцу на Земле,
Его животворящими лучами
Освещена, его энергию черпаю –
Придите все, замёрзшие, к Скале,
Всем дам тепла, согрею вас, прощая…
Придите все, заблудшие, к Скале!
Я звёзд сияньем буду отражаться
И укажу ночами путь во мгле -
Ведь даже звёзды
не хотят со мной прощаться!
Диктуя знаки человеческой судьбе,
Их свет волшебный тает в вышине…
Вам знаков тех не нужно опасаться –
Они исчезнут в утренней заре…
Придите, все заблудшие, к Скале!
Придите, жаждущие, все к Скале!
Вас напою прозрачными ручьями,
Стекающими с чистых ледников,
Что сберегла, не покорённая ветрами.
Освобожу я вас от тяжести оков,
Со мною силы обретёте вновь!
Я возрождаю – всё подвластно мне!
Я – стержень всех незыблемых основ!
Придите, жаждущие, все к Скале!
27.04.2021
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - картина "Скеля", А.І.Куінджи. 1908
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033042
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.02.2025
І уві сні нема спокою,
Все жахи видяться мені –
Немов женеться хто за мною,
Ніяк не здожене в пітьмі.
І уповільненії рухи,
Не можуть відстань подолать,
Тягну я до спасіння руки
І жах в душі один – тікать!
Коли ж я вистрибну в безсоння,
Лише тоді вгамує стук
Моє серденько, і в спокої
Не можу я тих снів збагнуть…
А то – нема мені чим дихать,
Неначе у воді пливу,
Чи може, повітряний вихор
Мене затяг в свою трубу…
Кричу безгласим чорним криком,
Страшнішим з того, що німий,
Таким безвихіддям сповитий,
Неначе й голос то не мій -
Не підкоряється велінню
У тих напастях закричать,
Щоб розірвати павутиння,
Що не дає тебе прощать…
2003
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - "Сонна картина" Lee Hadwin
Лі Хадвін - унікальний художник-сомнамбула, який створює свої картини тільки уві сні, не усвідомлюючи цього.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032981
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2025
Ох, серденько мОє,
що ж ти не в спокОї -
стільки всюди горя
у людської долі,
чорної неволі,
нестерпного лиха…
Де ластівка-радість,
чи летить під стріху?
Весни дочекались,
і садів квітучих…
Загубилось щастя
у думках болючих…
Повернеться доля
райдужним обличчям,
чи ота неволя
світ заступить ніччю?
Сонечка діждали,
холод поступився,
золотий світанок
землею розлився.
Чом би не радіти,
пісні не співати –
та не може серце
лиха забувати…
Все себе питає –
в когось є те щастя?
Звідусіль лунає –
ні, одні напасті…
Скаржитись негоже,
треба біль долати
і надії промінь
в темряві шукати…
05.03.2021
© Тетяна Даніленко
Написано під час епідемії ковіду
Ілюстрація - картина "Борей" Джона Вільяма Вотергауса. 1903
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032976
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2025
Я ЗРОЗУМІЛА, МУДРІСТЬ - В ПРОСТОТІ...
Я зрозуміла, мудрість - в простоті:
Дивитись в небо та молитись Богу,
У самоті дорогою пройти,
Щоб вгамувати болісну тривогу,
Почути з яру шурхіт лопухів,
Знайти красу у гронах горобини,
І скласти диво радісних віршів
Про суть життя, і тлінну, і невпинну.
Як повернусь, мене стрічає кіт
Зворушливим і дружнім муркотінням,
Відбитком сонця весело горить
Вогонь на дальній вежі лісопильні.
Лиш інколи цю тишу сколихне
Лелеки крик, що сів на дах сусідній.
Не намагайся віднайти мене -
Я навіть не почую поклик пізній...
13-14.03.2024
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - картина Амедео Модільяні
"Жінка з чорною краваткою", 1917
Я НАУЧИЛАСЬ ПРОСТО, МУДРО ЖИТЬ...
Я научилась просто, мудро жить,
Смотреть на небо и молиться Богу,
И долго перед вечером бродить,
Чтоб утомить ненужную тревогу.
Когда шуршат в овраге лопухи
И никнет гроздь рябины желто-красной,
Слагаю я веселые стихи
О жизни тленной, тленной и прекрасной.
Я возвращаюсь. Лижет мне ладонь
Пушистый кот, мурлыкает умильней,
И яркий загорается огонь
На башенке озерной лесопильни.
Лишь изредка прорезывает тишь
Крик аиста, слетевшего на крышу.
И если в дверь мою ты постучишь,
Мне кажется, я даже не услышу.
1912
Анна Ахматова
Анна Ахматова (Горенко), роки життя 1889-1966. Російська поетеса українського походження. Одна з найвідоміших представників Срібного століття. Лауреатка міжнародної літературної премії «Етна-
Таорміна» (1964), почесний доктор літератури Оксфордського університету (1965).
Перша збірка віршів видана у 1912 році.
Народилася в Одесі, мала українські корені по батьківській лінії. Родичі поетеси проживали у Києві, на Хмельниччині, Черкащині, Полтавщині. Сама Ахматова казала, що її предки по батькові були з козацької старшини. Мати Анни Ахматової похована наХмельниччині, в селі Слобідка Шелехівська Деражнянського району і там є музей поетеси, розміщений у колишньому маєтку її тітки
А.Е.Вакар.
Багато сторінок життя поетеси пов'язано з Україною і Київом. У 1906-1907 роках Анна закінчила старший клас Фундуклеївської київської гімназії, потім у 1908-1910 роках навчалася в Києві на юридичному відділенні Вищих жіночих курсів при університет Святого Володимира. У 1910 році вийшла заміж за видатного поета Миколу Гумільова, вінчання відбулося в церкві Микільської слобідки за Києвом, на лівому березі Дніпра.
Доля Анни Ахматової була нелегкою.
Миколу Гумільова розстріляли у 1921 році, сина Лева тричі арештовували, 14 років він провів у сталінських таборах.
За радянських часів остання опублікована збірка Анни Андріївни датується 1925 роком. Після цього її поезія потрапляє в поле зору НКВС, як "провокаційна і антикомуністична". За розпорядженням Сталіна у 1946 р. її разом з М.Зощенко виключили зі Спілки письменників, поновили у 1951 р. і вона поступово повернулася до активної творчої праці.
Анна Ахматова блискуче переклала на російську мову збірки "Зів'яле листя" (61 вірш) і із циклу "Вольні сонети" (12 віршів) Івана Франка. Ці переклади високо оцінив Миксим Рильський.
(Підбірка відомостей з інтернету)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032908
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2025
СНІГУРОНЬКА
Що так Снігуроньку тягнуло
До того згубного вогню?
Вже краще б в річці потонула,
під ноги кинулась коню.
Але в блакитному убранні
Стрибнула - і нема її...
По собі лùшила послання
Ковтом розталої води.
В повітрі наче розчинилась,
Її скінчилася пора.
Вогню віддатися на милість -
Така дівоча давня гра.
Нас помаранчеве так тягне,
Так нам проходу не дає,
Йому піддавшись, тіло тане,
І тілом вже воно не є...
Та все ж роздмухуємо ватру,
І втягуємо до забав,
На будь-яку підемо втрату,
Щоб нас вогонь обігрівав.
Наш жереб невідомий плине,
Він наче марево в диму -
Чи вийдем з нього ми живими,
Чи пропадемо у вогню?..
10.02.2023
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - картина петриківського розпису
СНЕГУРОЧКА
Что так Снегурочку тянуло
к тому высокому огню?
Уж лучше б в речке утонула,
попала под ноги коню.
Но голубым своим подолом
вспорхнула - ноженьки видны -
и нет ее. Она подобна
глотку оттаявшей воды.
Как чисто с воздухом смешалась,
и кончилась ее пора.
Играть с огнем - вот наша шалость
вот наша древняя игра.
Нас цвет оранжевый так тянет,
так нам проходу не дает.
Ему поддавшись, тело тает
и телом быть перестает.
Но пуще мы огонь раскурим
и вовлечем его в игру,
и снова мы собой рискуем
и доверяемся костру.
Вот наш удел еще невидим,
в дыму еще неразличим.
То ль из него живыми выйдем,
то ль навсегда сольемся с ним.
1958
Белла Ахмадулина
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032906
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2025
ВУЛКАНИ
Мовчать вулкани, не палають,
і дно їх попіл застила.
Там велетні відпочивають
вже після скоєного зла.
Все холодніш їх володіння,
на плечах важчає тягар,
та ті ж неправедні видіння
ночами світять, як ліхтар.
Їм сниться місто, що не знає
свою приреченість страшну,
базальт, який стовпи складає
в горожу для садів міцну.
Беруть дівчатка в оберемок
ті квіти, що цвіли давно,
вакханки чари ллють таємно
чоловікам у їх вино.
Там божевілля править злеє,
там непристойна йде гульба...
О, дівчинко моя, Помпея,
дитя царівни і раба!
В полоні лагідної долі
про що ти мріяла тишкОм,
як на Везувія долоні
спиралась ніжним локітком?
Його речей отруйна благість
приспала розуму твого,
і не відчула ти фатальність
любові дикої його!
Уклін свій зрадницький, смертельний
на знак любові надіслав,
згубивши подихом пекельним,
"Прости!" - вже мертвій він кричав...
20-22.01.2023
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - картина Карла Брюллова "Останній день Помпеї", 1830-1833
ВУЛКАНЫ
Молчат потухшие вулканы,
на дно их падает зола.
Там отдыхают великаны
после содеянного зла.
Все холоднее их владенья,
все тяжелее их плечам,
но те же грешные виденья
являются им по ночам.
Им снится город обреченный,
не знающий своей судьбы,
базальт, в колонны обращенный
и обрамляющий сады.
Там девочки берут в охапки
цветы, что расцвели давно,
там знаки подают вакханки
мужчинам, тянущим вино.
Все разгораясь и глупея,
там пир идет, там речь груба.
О девочка моя, Помпея,
дитя царевны и раба!
В плену судьбы своей везучей
о чем ты думала, о ком,
когда так храбро о Везувий
ты опиралась локотком?
Заслушалась его рассказов,
расширила зрачки свои,
чтобы не вынести раскатов
безудержной его любви.
И он челом своим умнейшим
тогда же, на исходе дня,
припал к ногам твоим умершим
и закричал: «Прости меня!»
Белла Ахмадулина
Місто Помпеї було засновано приблизно в VII-VI столітті до нашої ери неподалік від вулкану Везувія. В часи Римської імперії місто було процвітаючим, вважалося курортом для багатих римлян. Виверження Везувію 24 серпня 79 року знищило місто і багатьох його мешканців, а також прилеглі
міста і села. Помпеї було поховано під шаро попелу
товщиною до 6 метрів протягом 1500 років, поки в 1599 не виявили частину давньої міської стіни. Розкопки почалися майже через два століття, у 1763 році. Попереднє велике виверження Везувію відбулося приблизно у 1800 році до нашої ери.
(Відомості з інтернету)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032823
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2025
ІНШЕ
Що сталося? В мені мовчать вірші.
Вже цілий рік писати як, не знаю.
Закрилася в полоні німоти
і на вустах тяжку печатку маю.
Ви скажете - та ось твоя строфа,
чотири в ній рядка, вона готова.
Я не про те... В мені уже стара
ця звичка - ставить слово після слова.
З руки ідуть слова за кроком крок.
Я не про це. Раніш щось інше було -
вершилося подібне на рядок,
та інше щось, а тільки що? - забула.
Хіба те інше відало про страх,
як пустувало голосом сміливо,
саме, як сміх, сміялося в вустах
і плакало, як плач, коли хотіло?
09.06.2022
© Тетяна Даніленко
ДРУГОЕ
Что сделалось? Зачем я не могу,
уж целый год не знаю, не умею
слагать стихи и только немоту
тяжёлую в моих губах имею?
Вы скажете – но вот уже строфа,
четыре строчки в ней, она готова.
Я не о том. Во мне уже стара
привычка ставить слово после слова.
Порядок этот ведает рука.
Я не о том. Как это прежде было?
Когда происходило – не строка –
другое что-то. Только что? - забыла.
Да, то, другое, разве знало страх,
когда шалило голосом так смело,
само, как смех, смеялось на устах
и плакало, как плач, если хотело?
1966
Белла Ахмадулина
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032822
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2025
КОЛИСЬ, ЯК ПОХИТНУЛАСЬ НА КРАЮ
Колись, як похитнулась на краю
всього, що є, в своїм відчула тілі
тягар якийсь невиправної тіні,
що тиснула кудись мене саму.
Ніхто не знав, і тільки зошит мій
помітив, що свіча вже не палала -
я з нею зазвичай слова шукала,
без них кінець не відчувала свій.
Так мучилася! Близько підійшла
до мук кінця! Не мовила ні слова -
а просто, то життя свого нового
шукала незміцнілая душа...
Я стала жити, довго проживу,
та з тих часів я мукою земною
назву лиш те, що не співалось мною,
а інше все блаженством я назву.
05.07.2022
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - фреска "Сафо" зі стародавніх Помпей. Зараз знаходиться в
Національному археологічному музеї Неаполя, була знайдена у 1760 році
ОДНАЖДИ, ПОКАЧНУВШИСЬ НА КРАЮ
Однажды, покачнувшись на краю
всего, что есть, я ощутила в теле
присутствие непоправимой тени,
куда-то прочь теснившей жизнь мою.
Никто не знал, лишь белая тетрадь
заметила, что я задула свечи,
зажжённые для сотворенья речи, -
без них я не желала умирать.
Так мучилась! Так близко подошла
к скончанью мук! Не молвила ни слова.
А это просто возраста иного
искала неокрепшая душа.
Я стала жить и долго проживу.
Но с той поры я мукою земною
зову лишь то, что не воспето мною,
всё прочее - блаженством я зову.
1960-е
Белла Ахмадулина
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032764
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2025
НЕДУГА
Мій біль, ти - мудрість! Рішень сутність
перед тобою дріб'язка,
і темряви сліпа підступність
народжує свої слова.
В твоїх тяжких убивчих межах
високий розум був скупим,
та трав цілющая мережа
лікує присмаком п'янким.
Полегшити останній видих
зуміла з точністю звірка,
принюхавшись, знайшла свій вихід
в сумному стебельці цвітка.
Я прощення шукаю легкість,
щоб встигнути всім передать
цих променів святу нестерпність,
відчути тілом благодать!
Прощаю вас, безлюдні сквери!
При вас, в убогості моїй,
слова складались на папері
в плачах розгублених надій.
Прощаю вас, чужії руки,
простягнуті у слід тому,
хто був предмет моєї муки,
кого я вже не поверну...
Прощаю погляд мій собачий,
він - дорікання, сором мій,
тавро мого сумного плачу
і свідок розпачу німий.
Прощаю ворога і друга!
Цілую поспіхом вуста!
В мені, як в мертвім тілі круга,
завершеність і пустота...
І вибух щедрості, і легкість,
як в білім брязкоті перин,
рука відчула недалекість
в чутливій лінії перил.
Не одинока в світі Божім,
бажання пестую одне -
недугою на мене схожий,
хто-небуть вибачить мене...
21-23. 05. 2022
© Тетяна Даніленко
БОЛЕЗНЬ
О, боль, ты - мудрость! Суть решений
перед тобою так мелка,
и осеняет темный гений
глаз захворавшего зверька.
В твоих губительных пределах
был разум мой высок и скуп,
но трав целебных поределых
вкус мятный уж не сходит с губ.
Чтоб облегчить последний выдох,
я, с точностью того зверька,
принюхавшись, нашла свой выход
в печальном стебельке цветка.
О, всех простить — вот облегченье!
О, всех простить, все передать
и нежную, как облученье,
вкусить всем телом благодать.
Прощаю вас, пустые скверы!
При вас лишь, в бедности моей,
я плакала от смутной веры
над капюшонами детей.
Прощаю вас, чужие руки!
Пусть вы протянуты к тому,
что лишь моей любви и муки
предмет, не нужный никому.
Прощаю вас, глаза собачьи,
Вы были мне укор и суд.
Все мои горестные плачи
досель эти глаза несут.
Прощаю недруга и друга!
Целую наспех все уста!
Во мне, как в мертвом теле круга,
законченность и пустота.
И взрывы щедрые, и легкость,
как в белых дребезгах перин,
и уж не тягостен мой локоть
чувствительной черте перил.
Лишь воздух под моею кожей.
Жду одного: на склоне дня,
охваченный болезнью схожей,
пусть кто-нибудь простит меня.
1961
Белла Ахмадулина
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032762
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2025
Така зробилася сумна...
Пісень ніяких на співаю,
А вечорами все одна
В віконце місяць виглядаю -
Чи повний місяць, чи старий,
На молодий завжди погляну.
Хто винний з нас, а хто правий -
Я розумом вже не дістану...
Те знає серце, бо болить,
А туга вихід не знаходить.
Не спить біда моя, не спить,
І хмари товпляться на сході.
Все тужить скривджена душа,
Та стогін зовні не почути -
То серце зради не прийма
І руки до біди прикуті.
І все - не в радість, все пусте...
З весни повикидали квіти.
Коли ще рана заросте
На серці, сльозами политім?
І чи проклюнеться трава
На тому спаленому полі?
Чи правда знайдеться жива
В степах загубленої долі?..
2003
© Тетяна Даніленко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032632
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2025
А может быть, ТВОЯ молитва
Её спасёт в нелёгкий час –
С недугом слово вступит в битву
И победит в который раз!
Из непролазной круговерти
Не выплыть и не убежать,
Но для Души своей бессмертья
Обитель станем создавать –
Помолимся о тех, кто просит
Или в молчании забыт…
Молитва горе пусть уносит
Страданья плоти облегчит.
Помолимся о всех болящих,
Найдём невинных пять минут –
Они не сгинут в дне пропащем,
Кого-то от беды спасут…
Друзья, держитесь, будет время!
Пусть хворь покинет вас сейчас!
Превозмогать, и жить, и верить!
А мы помолимся за вас…
26.03.2021
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - малюнок Альбрехта Дюрера "Руки в молитві", 1508
Написано під час епідемії ковіду
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032602
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.02.2025
1.
Несётся свет к Земле… Нам света мало?!...
То глыба притяженьем сорвалась
с своей орбиты и на Землю понеслась,
добавив света тьме… Но тьма стояла.
На глыбу взоры все устремлены,
и всё светлее темень возгорала
сияньем глыбы той, пылающей в ночи.
И вот уж жар небес коснулся сводов,
свет и огонь сплелись в одно звено
и океанов всех вскипели воды,
открыв их тайное невиданное дно!
И глыба рухнула на Землю, долетев…
Не испарилась, не расплавилась пожаром.
Её кипящий принял океан,
волну поднявший столь высоким баллом,
что для неё не сыщется шкалы!
Она – конец и нового начало…
И понеслась волна, сметая жизнь
с её нагроможденьями на скалах,
в лесах, холмах, равнинах, городах…
Волна смела весь мусор всех эпох,
а с ним и мудрость всех наук, искусств сиянье,
таким очистилась планета воздаяньем
за муки все свои – таков итог!..
2.
Стоянье темноты невыносимо -
депрессии, гармонии разлад...
Но пусть та глыба пронесётся мимо,
и звёзды ни о чём не говорят,
а только светят и незыблемо висят!
Но жаждем света мы неутомимо
и к небу обращаем взгляд…
16.03.2021
© Тетяна Даніленко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032540
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.02.2025
Когда Вселенная устанет
В пространств твореньи и времён,
Когда последний атом станет
Звезды пылающим огнём,
Когда галактик всех светила
Познают ускоренья сбой,
Когда уже не будут в силах
Тащить планеты за собой,
Когда устанут звёзды мчаться
К окраинам своих миров,
Где нЕчему уже рождаться
Во тьме повергнутых основ,
Где пустота и холод вечный,
Где нет ни смерти, ни любви,
Где только время безупречно
Заводит точные часы –
Там в коловерти астрономий,
Сольётся всё в единый вдох,
Разрушив цепи всех законов,
Что человек постигнуть смог…
Там всё опять сомкнётся в точку
Непостижимо и легко,
Чтоб вновь взорваться непорочно
И жизни выплеснуть тепло,
И в новых хаоса рожденьях
Взаимосвязей и цепей
Искать Господь заставит звенья
Святою волею своей.
И в тех познаниях непрочных
Всего, что в новый мир пришло,
Господь пошлёт ПОЭТУ строчкой
Недостающее звено…
03.02.2021
© Татяна Даніленко
Вважаєтьмя, що до того, як з'явилася Земля, у Всесвіті була велика хмара газу та пилу. До цього стався Великий Вибух і наш Всесвіт з'явився з крапки з нескінченно великою густиною. А до цього... А що було до цього, це саме те питання, яке змушує фізиків нервово закочувати очі. Їм залишається лише припускати, що було до Великого Вибуху. Ось одна з теорій.
Великий відскок:
Ця теорія передбачає народження нашого Всесвіту як результат загибелі якоїсь іншої. Це теорія циклічності, згідно з якою наш світ
живе в нескінченному циклі розширення та колапсу, а це означає, що ми знаходимося на шляху до наступного колапсу. Коли прийде час, внаслідок неймовірної події наш Всесвіт загине, простір знову стиснеться в крапку і відбудеться новий Великий Вибух.
(відомості з інтернету)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032538
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.02.2025
Сложилось всё из слёз, потерь, обманов,
Туманной мутности в пыли кривых зеркал,
Из немощи эфирных "великанов",
Тоски, что за собою не прибрал.
Из серых стен с колючими шипами,
Построенных немыслимым углом.
Небесной крыши, протекающей дождями,
Стекающими в бездну под уклон...
Природы стона, всех её увечий,
Терзающих безжалостностью ран,
И ненасытности безумной человечьей,
Её "богатств", вместившихся в карман.
Из недр горящих, плавящих металлы,
Еще способные опоры создавать,
Укладывая атомы в кристаллы,
Чтоб ось земную от паденья удержать...
24.01. 2021 г.
© Татяна Даніленко
Ілюстрація - фото Т.Даніленко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032472
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.02.2025
В перекладах складаю дивний пазл
З думок чужих і почуттів бентежних,
І щоб ліхтарик в сутінках не згас,
Як тінь іду, ступаю обережно...
Щоб віднайти свою співучість рим,
Не змінюючи ритму бездоганність,
І обережним дотиком малим
Внести своє у вірша первозданність.
Я ніби поряд, та іду услід,
Поезії чарівність відчуваю,
І марю, що казковий перехід
З минулого в майбутнє відкриваю.
В мені часів минулих забуття
Відроджується подихом сміливим -
Чиясь любов, страждання і життя
Пронизуються світлом мерехтливим.
Все оживе, нехай хоча б на мить,
Для когось прийде словом зрозумілим,
Чиєїсь мудрості відкриється блакить
Серед нерозумінь закам'янілих...
21.06.2022
© Татяна Даніленко
Ілюстрація - картина Олександра Леванівського
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032471
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2025
Підступним краще бути, ніж вважатись,
Коли про тебе слава йде лиха,
Принаймні задоволення зіграти
Від скоєного, нібито, гріха.
Навіщо фальш в очах їм маскувати,
Вітаючи мою грайливу кров?
Або мої пороки прославляти -
Що зле для них, для мене є добром.
Я є таким - із хибами тяжкими,
Хай зі своїми порівняють їх,
Думками все ж не тішаться брудними -
Можливо, я пряміший за кривих.
Допоки люди зло це не здолають,
В них злість і кривда разом процвітають.
29.07.2024
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - "Автопортрет iз цигаркою", Едвард Мунк. 1895
Tis better to be vile than vile esteemed
When not to be receives reproach of being,
And the just pleasure lost, which is so deemed
Not by our feeling but by others' seeing.
For why should others’ false adulterate eyes
Give salutation to my sportive blood?
Or on my frailties why are frailer spies,
Which in their wills count bad that I think good?
No, I am that I am; and they that level
At my abuses reckon up their own:
I may be straight though they themselves be bevel;
By their rank thoughts my deeds must not be shown,
Unless this general evil they maintain:
All men are bad and in their badness reign.
William Shakespeare
Переклади Дмитра Паламарчука і Олександра Виженка:
Ліпш бути злим, ніж виглядать на злого,
Впокорившись обмовам навісним.
О суд очей чужих! Як нам із ним
Погодитись нелегко, їй же Богу!
Чи б міг фальшивий зір цінити в скарб
Мій серця жар? Здолав його б донести
Шпигунський набрід, що кладе на карб
Мені все те, за що я годен честі?
Я — отакий, як бач. Ганьбить мене —
Це міряти на свій аршин пігмеям.
Та я ж високий як на них. Бігме їм
Це не з руки. А хто мене зігне?
На грішника — то всі, і навіть діти,
В смолі пекельній мусили б сидіти.
Дмитро Паламарчук
Негідним краще бути, ніж вважатись
Нlизьким і підлим ув очах чужих.
О, сумно як! Несила сперечатись
Із цілим військом недругів моїх.
Все думаю: чому нещирі люди
Злословити беруться суть мою
І те пускають в коло пересудів,
Що я в цім світі над усе люблю?
Я - не вони, і вже напевне знаю,
Що в їхніх душах правда не живе;
Іду життям і путь прямий долаю,
В кривому ж оці все пряме - криве.
Їм мудрості ніколи не дістатись:
Якщо є гріх, то поруч десь і святість.
Олександр Виженко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032411
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2025
Ні острахи, ані душа провісна,
Ні Всесвіт сам, що лине в майбуття,
Не скажуть час, коли кохання пісня
Дійде свого природного кінця.
Вже смертний місяць пережив затмення,
Своїх пророцтв авгури відреклись,
Все огорнулось ясності знаменням,
І світ оливам шле благую вість.
Моє кохання навіть смерть здолає
З краплинами цілющого часУ,
Хай з безсловесних смерть врожай збирає -
Я ж в цих рядках себе переживу.
І ти зі мною житимеш в віршах,
Коли й царів гробниці зійдуть в прах.
05.07.2024
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - "Портрет Емілії Фльоге", Густав Клімт. 1902
На цей переклад створена пісня, музика та виконання НМ ОКТАВА. (Авторські права належать Тетяні Даніленко):
https://oktava.me/song/66ec14016d1ec952dfc95d4a
Not mine own fears, nor the prophetic soul
Of the wide world dreaming on things to come,
Can yet the lease of my true love control,
Supposed as forfeit to a confined doom.
The mortal moon hath her eclipse endured
And the sad augurs mock their own presage;
Incertainties now crown themselves assured
And peace proclaims olives of endless age.
Now with the drops of this most balmy time
My love looks fresh, and death to me subscribes,
Since, spite of him, Ill live in this poor rhyme,
While he insults oer dull and speechless tribes:
And thou in this shalt find thy monument,
When tyrants crests and tombs of brass are spent.
William Shakespeare
Переклади Віктора Марача і Олександра Грязнова:
Ні страх мій власний, ні душа пророча
Землі в передчутті прийдешніх змін
Любов мою не спинять, не відстрочать,
Якій, здалось, не встати вже з колін.
На зло всім передбаченням брехливим,
Затемнення здолавши й небуття,
Шле місяць нам надію, і оливам
Мир обіцяє й світле майбуття.
Любов моя цвістиме разом з ними,
Я ж буду вічно жити в цих рядках,
А племена залишаться німими –
Розвіється їх безсловесний прах.
І ти переживеш, на заздрість їм,
Гробниці і герби в рядку моїм.
Віктор Марач
Ні власний страх, ані пророчий зір
У майбуття задивленого світу
Не можуть знати, до яких же пір
Я збережу любов несамовиту.
Вже смертний місяць пережив своє
Затемнення, – на зло чуткам брехливим, –
І зрозуміли ми: надія є,
І довгий мир обіцяно оливам.
І навіть Смерть тепер підвладна нам:
Хай я помру, та в віршах я воскресну.
А забуття страшне лиш племенам,
Що грамоти не знають, безсловесним.
І ти переживеш в рядках моїх
Вінці тиранів і надгробки їх.
Олександр Грязнов
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032384
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2025
Коли в думках солодких та сумних
Я про минуле пам'ять викликаю -
За тим жалкую, що знайти не зміг,
Або у серці досі зберігаю...
Тоді втоплю я очі у сльозах,
За друзями померлими заплачу,
Їх смерті ніч в своїх приспала снах,
Позбавивши любові та побачень...
А розпач, як образа, душу рве,
Минуле тяжко знов переживати -
Відчути давнє горе, як нове,
Новим платити стогоном за втрати.
Та як тебе згадаю, друже милий,
Зникають сум і розпач наболілий.
8-10. 12. 2023
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - "Портрет невідомого чоловіка", Тіціан Вечелліо. 1509
When to the sessions of sweet silent thought
I summon up remembrance of things past,
I sigh the lack of many a thing I sought,
And with old woes new wail my dear time's waste:
Then can I drown an eye, unused to flow,
For precious friends hid in death's dateless night,
And weep afresh love's long since cancell'd woe,
And moan the expense of many a vanish'd sight:
Then can I grieve at grievances foregone,
And heavily from woe to woe tell o'er
The sad account of fore-bemoaned moan,
Which I new pay as if not paid before.
But if the while I think on thee, dear friend,
All losses are restored and sorrows end.
William Shakespeare
Переклади Віктора Марача і Дмитра Паламарчука:
Коли на суд блаженно-тихих дум
Я викликаю спомин про минуле,
Й, згадавши втрати, відчуваю сум,
Як свіжим болем з пам'яті війнуло;-
Тоді ридаю я невтішно знов
За друзями, яких взяла могила;
І втрачену оплакую любов,
І долі дорікаю, що немила;
Й зітхаю щемом давніх тих зітхань,
Й страждаю тим стражданням ще сильніше;
І нарікаю ехом нарікань,
Й за все плачу, мов не платив раніше.
Та лиш тебе згадаю, друже мій,
Як забуваю втрати й смуток свій.
Віктор Марач
Коли на суд безмовно-тихих дум
Встають далеких споминів тумани, —
Приходить знов давно заснулий сум,
І серце рве, і ятрить давні рани.
Знов гаснуть очі від скорбот німих
За друзями, що вже давно в могилі,
Я марно жду в покірному безсиллі —
Не прозвучить замовклий голос їх!
Тоді оплачений рахунок горя
Я з гострим болем відкриваю знов
І знов плачу за дружбу і любов,
За все, вже відшкодоване учора.
Та лиш тебе побачу я на мить, —
І сум засне, і серце не щемить.
Дмитро Паламарчук
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032340
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2025
Я вголос не освідчуюсь в коханні -
Якась у зайвім слові слабкість є...
Хто повсякдень повторює зізнання,
Свою любов неначе продає.
Була весна у нашої любові,
Коли я прославляв її в віршах,
Є й в соловейка час пісенній мові -
Освідчився і змовк у літніх днях.
Не те, щоб літо стало менш приємним,
Коли не чути солов'їний спів...
В мовчанні - скарб прихований таємний,
Цінніший за потік солодких слів.
За Музою услід - й мені мовчати,
Щоб співами тобі не набридати...
21-23.11.2023
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - "Чоловічій портрет (Аріосто)", Тіціан Вечелліо. 1508-1510
My love is strengthened, though more weak in seeming;
I love not less, though less the show appear.
That love is merchandised whose rich esteeming
The owner’s tongue doth publish everywhere.
Our love was new, and then but in the spring,
When I was wont to greet it with my lays,
As Philomel in summer’s front doth sing,
And stops his pipe in growth of riper days.
Not that the summer is less pleasant now
Than when her mournful hymns did hush the night,
But that wild music burthens every bough,
And sweets grown common lose their dear delight.
Therefore, like her, I sometime hold my tongue,
Because I would not dull you with my song.
William Shakespeare
Переклади Дмитра Паламарчука і Олександра Виженка:
Зроста любов моя, всякчас нова, —
Люблю ніжніше, мовчки, до нестями.
Торгує той дрібними почуттями,
Хто серце всім на показ відкрива.
В весняну пору нашої любові
Тебе прославили мої пісні, —
Так соловей співа на честь весни,
Та влітку мовкне спів його в діброві.
Не гаснуть чари весняного саду,
Як стихне голос ніжного співця.
Коли той спів лунає без кінця,
Набридне він, утративши принаду.
Тому на певний час умовк і я,
Щоб пісня не обриднула моя.
Дмитро Паламарчук
Приховую чуттів садок квітковий,
І хай вони утаєні ростуть.
Любов на показ - горщик ярмарковий,
Що торгаші за безцінь продають.
Зорю кохання я не міг не славить;
Лилася ніжність з кожного рядка…
Так соловей нам ночі в травні красить,
А з ягодою зрілою змовка.
Ніч влітку теж п’янка і світять зорі.
Чом солов’я тоді не чути спів?
Бо він не хоче у загальнім хорі
Розтанути між сотень голосів.
Світ - літній гай, де кожен щось співає.
Я - соловей; ось був - і вже немає.
Олександр Виженко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032294
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2025
Я був відсутнім у твоїй весні,
Коли барвистий Квітень панував,
І молодість співала з ним пісні,
Сатурн*, і той, сміявся і стрибав.
Та ні чарівний спів усіх птахів,
А ні духмяність квітів весняних,
Мені не дарували ясних днів,
Не надихали до віршів палких.
Я знаю, білих лілій чистота,
Троянд червоних царствена краса -
В них є твоя божественна весна,
Їх з тебе малювали небеса.
Мені ж в розлуці марилась зима,
В ній лиш з твоєю тінню гра була...
05.09.2023
© Татяна Данiленко
*Сатурн - давньоримський бог землеробства, садівництва, зазвичай його уявляли похмурим
Ілюстрація - “Портрет юнака з розірваною
рукавичкою” Тіціана Вечелліо, 1515-1520
From you have I been absent in the spring,
When proud-pied April, dressed in all his trim,
Hath put a spirit of youth in everything,
That heavy Saturn laughed and leaped with him.
Yet nor the lays of birds, nor the sweet smell
Of different flowers in odour and in hue,
Could make me any summer’s story tell,
Or from their proud lap pluck them where they grew:
Nor did I wonder at the lily’s white,
Nor praise the deep vermilion in the rose;
They were but sweet, but figures of delight
Drawn after you, – you pattern of all those.
Yet seem’d it winter still, and, you away,
As with your shadow I with these did play.
William Shakespeare
Переклади Дмитра Паламарчука і Олександра Грязнова:
Ми розійшлись, коли будили весну
Дзвінкого квітня сурми голосні,
І лик Сатурна крізь глибінь небесну
Всміхавсь назустріч молодій весні.
Та солов’ї і пахощі конвалій,
Принади всі воскреслої землі
Не вабили мене. Як уві млі,
Тягнувся час в байдужості тривалій.
Бо і троянд багрянисті вогні,
І найніжніша білина лілеї —
Лиця ясного милої моєї
Ніяк не можуть замінить мені.
Без тебе чари пишної природи —
Неначе тільки тінь твоєї вроди.
Дмитро Паламарчук
П'янкого квітня музика безжурна
Нас розлучила покликом своїм,
Коли яскрава зірочка Сатурна
Сміялась і стрибала разом з ним.
Та спів пташок, і пахощі, і краски
Весняних квітів не допомогли
Народженню історії чи казки
Про дивні луки, де вони росли.
І пелюстки, що лілії розкрили,
І цвіт троянд, – зразок для красоти, –
Нагадуючи, все ж не замінили
Тих щік і вуст, що маєш тільки ти.
Була зима в мені, а їх цвітінням
Я милувався, як твоєю тінню.
Олександр Грязнов
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032217
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2025
Стомившись, в смерті спокою шукаю -
Народженим в пустелі жебраком,
Бо радості життя не відчуваю,
Де віра й честь не є людським єством,
Де фальш убранням гідності прикрилась,
Де честь дівоча віддана ганьбі,
За правду сила битися втомилась,
Де досконалість гине в боротьбі,
Де роль мистецтва - владу вихваляти,
Де висміяна істина свята,
Майстерність хибний пнеться "лікувати",
Де зло іде поводирем в добра.
Я ладен все б залишити й піти,
Та як в такому світі будеш ти?..
15.07.2023
© Татяна Даніленко
Ілюстрація - "Портрет Гаспара Мельчора де
Ховельяноса", Франциско де Гойя. 1798
Tired with all these, for restful death I cry, –
As to behold desert a beggar born,
And needy nothing trimm'd in jollity,
And purest faith unhappily forsworn,
And gilded honour shamefully misplac'd,
And maiden virtue rudely strumpeted,
And right perfection wrongfully disgrac'd,
And strength by limping sway disabled,
And art made tongue-tied by autority,
And folly (doctor-like) controlling skill,
And simple truth miscall'd simplicity,
And captive good attending captain ill:
Tired with all these, from these would I be gone,
Save that, to die, I leave my love alone.
William Shakespeare
Переклади Івана Франка і Дмитра Паламарчука:
Не раз я кличу смерть, бо нудно бачить в світі,
Як ходить працівник в жебрацькому лахмітті,
А капосне ніщо блищить у пишнім строю,
А вірність щирая знай б'ється з клеветою.
Як славу має й честь огида і облуда,
А чистоту он там сквернить насилля дике,
Як чесноту ганьбить ось стовпище велике,
А власть над всіма зла, як на очах полуда.
Перед надсилою художество німіє,
А дурень мудрому відмірює права,
І правда спугана, безпомічна дуріє,
А добрий в найми йде, а ледар ужива —
Умер би! Ні, держусь тривогою одною:
Як я умру, й любов моя умре зі мною.
Іван Франко
Стомившися, вже смерті я благаю,
Бо скрізь нікчемність в роскоші сама,
І в злиднях честь доходить до одчаю,
І чистій вірності шляхів нема,
І силу неміч забива в кайдани,
І честь дівоча втоптана у бруд,
І почесті не тим, хто гідний шани,
І досконалості ганебний суд,
І злу – добро поставлене в служниці,
І владою уярмлені митці,
І істину вважають за дурниці,
І гине хист в недоума руці;
Стомившись тим, спокою прагну я,
Та вмерти не дає любов моя.
Дмитро Паламарчук
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032208
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2025
Ти провістив чудовий день мені -
Я до негоди* й не приготувався,
Мене накрили хмари низові,
Невже ти наді мною насміхався?..
Замало, як крізь хмари ти прийдèш,
Обличчя після шторму лікувати -
Ніде такої мазі не знайдèш,
Щоби загоїти душевні втрати.
Слабка розрада чути каяття,
Обійми горя не відпустять зразу
Скорбота кривдника - ціна мала,
Бо хрест несу великої образи!
Але перлини сліз твоїх - коштовність,
В них каяття й любові красномовність.
23-25 червня 2023
© Татяна Данiленко
*Негода, про яку йдеться у сонеті, я сприйняла, як алегорію обставин, з якими зіткнувся ЛГ. Його друг пообіцяв йому безпеку (ясний день), а він опинився у небезпеці (під хмарами), і виникла образа через те, що друг навмисне не застеріг його, тобто насміявся над ним. Внаслідок непідготовленості, з ЛГ сталася якась неприємність у стосунках з оточенням (шторм), оскільки далі йде мова саме про ганьбу (disgrace).
Ілюстрація - "Портрет чоловіка", Рафаелліно дель Гарбо
Why didst thou promise such a beauteous day,
And make me travel forth without my cloak,
To let base clouds o'ertake me in my way,
Hiding thy bravery in their rotten smoke?
'Tis not enough that through the cloud thou break,
To dry the rain on my storm-beaten face,
For no man well of such a salve can speak,
That heals the wound, and cures not the disgrace:
Nor can thy shame give physic to my grief;
Though thou repent, yet I have still the loss:
The offender's sorrow lends but weak relief
To him that bears the strong offence's cross.
Ah! but those tears are pearl which thy love sheds,
And they are rich and ransom all ill deeds.
William Shakespeare
Переклади Дмитра Павличка і Олександра Виженка:
Я нині без плаща подався з дому,
Бо днину обіцяла ти ясну.
Попав я в бурі клекітну содому,
А ти сховалась в тучу грозяну.
І, хоч лице моє, дощем побите,
Ти осушила, вийшовши з-за хмар,
Лишилося в мені несамовите
Страждання - підступу твойого дар.
Ти каєшся, та болю навісного
Тобі не втихомирити й на мить:
Покривджений не має втіхи з того,
Коли душа і в кривдника болить.
Але, о сльози, почувань перлини! -
Обернуті в скарби твої провини.
Дмитро Павличко
Навіщо ти пророчив день ясний?
Я вийшов з дому, не узяв плащину!
І сталося… безжальний градобій
Звів поміж нами ненависну стіну.
І хоч крізь хмари променем своїм
Пройшов ти й осушив обличчя другу -
Ця мазь слабка. Під спадом дощовим
Отримав я душевну занедугу.
Мені загою не дає твій стид.
Ти каєшся - я все одно втрачаю.
Жаль кривдника не послабляє гніт
Тому, хто в своїм серці кривду має.
Та тільки сліз твоїх перлини помічаю,
Кажу розчулено: «Я все тобі прощаю».
Олександр Виженко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032103
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2025
Коли помру і смерть мої кістки
Безжально пилом вкриє в домовині,
Я мрію, прочитаєш знов рядки,
Які для тебе я складаю нині.
У той твій час поети рим нових
Пером легким мої рядки затьмарять,
Але кохання у віршах палких
Вони не перевершать, не зістарять!
Тоді врятуй мене в думках своїх:
"Як смерть його б так рано не забрала,
Тепер би кращим був серед живих,
І Муза в тім йому б допомагала.
В поезіях нових ціную стиль,
В його ж віршах - кохання, спогад, біль..."
03.02.2023
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - картина "Дівчина за читанням", Чарльз Едвард Перуджині.1878
If thou survive my well-contented day,
When that churl Death my bones with dust shall cover
And shalt by fortune once more re-survey
These poor rude lines of thy deceased lover,
Compare them with the bett'ring of the time,
And though they be outstripped by every pen,
Reserve them for my love, not for their rhyme,
Exceeded by the height of happier men.
O! then vouchsafe me but this loving thought:
'Had my friend's Muse grown with this growing age,
A dearer birth than this his love had brought,
To march in ranks of better equipage:
But since he died and poets better prove,
Theirs for their style I'll read, his for his love"
William Shakespeare
Переклади Олександра Грязнова і Віктора Марача:
Коли безжальна Смерть мої кістки
Земним груддям загорне для порядку
І ти перечитаєш ці рядки,
Що написав твій друг тобі на згадку, –
З шедеврами новітніх авторів
Їх не рівняй. Я не змагаюсь з ними.
Їх збережи за щирість добрих слів
І за любов, а не за вдалі рими.
Скажи: "Коли б він рано не помер,
Згубившись між поетів завалящих,
Він став би досконалішим тепер
І міг би крокувати серед кращих.
Ціную зміст рядків його сумних
За почуття, відтворені у них".
Олександр Грязнов
О, якщо ти той день переживеш,
Як скнара-смерть прийде по моє тіло,
То, може, скромні ці рядки знайдеш,
Рукою друга черкнуті невміло.
Сучасне порівнявши із старим,
Й віддавши виграш нинішнім поетам,
Залиш їх з-за любові, не з-за рим,
Вже перевершених натхнення злетом.
О, пошануй хоч подумки мене:
“Якби з епохою зростала й муза друга –
Його віршів проміння осяйне
Живила б серця ніжного напруга.
Й хоч він помер і зріс поетів хист,
Та в них ціню я форму, в ньому ж - зміст".
Віктор Марач
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032102
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2025
Прийму й твою ненависть я тепер,
Коли весь світ постав супроти мене,
Замало зла - додай своїх "химер"*,
Та не турбуй майбутність незбагнену:
Моє там серце біль переживе,
Як спогад не торкне необережно -
Не клич в пустелю завтра дощове,
Де спека одинокості безмежна.
Але серед життєвих мук моїх
Хай вирок твій не буде наостанок -
Покинь тепер! І тугу бід нових
Здолаю так, як тьму долає ранок...
Не знаю я страшнішої біди,
Ніж та, коли мене покинеш ти.
21.02.2023
© Татяна Даніленко
*Химера у давньогрецькій міфології — вогнедишаче страховисько з головою лева, тулубом кози й хвостом дракона; походила з племені безсмертних богів. У міфології химеру вважають злісною й небезпечною твариною. Вона ототожнюється зі вселенським злом.
Ілюстрація - картина "Озираючись", Чарльз Елвард Перуджині, 1870
Then hate me when thou wilt; if ever, now;
Now, while the world is bent my deeds to cross,
Join with the spite of fortune, make me bow,
And do not drop in for an after-loss:
Ah! do not, when my heart hath 'scaped this sorrow,
Come in the rearward of a conquered woe;
Give not a windy night a rainy morrow,
To linger out a purposed overthrow.
If thou wilt leave me, do not leave me last,
When other petty griefs have done their spite,
But in the onset come: so shall I taste
At first the very worst of fortune's might;
And other strains of woe, which now seem woe,
Compared with loss of thee, will not seem so.
William Shakespeare
Переклади Дмитра Паламарчука і Олександра Грязнова:
Якщо не любиш, кинь мене сьогодні,
Коли зреклись і люди, і Господь.
Віддай на муки в пеклові безодні,
Лиш як остання втрата не приходь.
Не завдавай іще мені страждання,
Як душу знов посяде супокій,
Нехай не йде по ночі грозовій
Холодне, хмуре й дощове світання.
Покинь мене, лиш не в останню мить,
Коли зігнуся від дрібних утрат я.
Покинь тепер, щоб міг я пережить
Удар оцей, страшніший від розп'яття.
Тоді тягар усіх дрібніших втрат
Покажеться мізернішим стократ.
Дмитро Паламарчук
Якщо вже ти зненавидиш мене,
То краще кинь. І довго не вагайся.
Нехай цькувати світ мене почне
Та ти до мене вже не повертайся.
Коли я скину цей тягар із пліч,
Не завдавай удару наостанок.
Нехай бурхливу горобину ніч
Не змінить сірий, безвідрадний ранок.
Залиш мене, та не в останню мить,
Коли і мужність вже мене полише.
Залиш тепер, щоб зміг я зрозуміть,
Що горе це всіх злигоднів страшніше,
Що не буває гіршої біди,
Аніж любов втрачати назавжди.
Олександр Грязнов
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032029
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2025
Скажи, чому мене покинув ти -
Кульгавий я, чи ще яка причина?
То зможу сам від тебе я піти,
Як знатиму образу чи провину.
Болюче це, зганьбитись пів-на-пів,
Скінчи свій вирок словом зрозумілим,
А я додам своїх в твій вирок слів,
Щоби ніколи вже не бути милим...
Помре побачень спогад, і ім'я
Солодке вголос згадувать не буду -
Піду в своє навмисне забуття,
Щоб тільки ти не відчував огуду.
Я проти себе свідчити клянусь,
І захистити цим тебе берусь.
13.02.2023
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - "Портрет юнака", Раффаелліно дель Гарбо
Say that thou didst forsake me for some fault,
And I will comment upon that offence:
Speak of my lameness, and I straight will halt,
Against thy reasons making no defence.
Thou canst not, love, disgrace me half so ill,
To set a form upon desired change,
As I'll myself disgrace; knowing thy will,
I will acquaintance strangle, and look strange;
Be absent from thy walks; and in my tongue
Thy sweet beloved name no more shall dwell,
Lest I, too much profane, should do it wrong,
And haply of our old acquaintance tell.
For thee, against my self I'll vow debate,
For I must ne'er love him whom thou dost.
William Shakespeare
Переклади Віктора Марача і Олександра Грязнова:
Скажи, що заслужив твою огуду
Якоюсь вадою – я не втаю її;
Назви калікою – і я кульгати буду,
Прийму на віру доводи твої.
Щоб пояснити й виправдать розлуку,
Ти не зневажиш так мене, як сам
Тобі в догоду, а собі на муку;
Що знав тебе – і виду не подам.
Не стрінусь більш тобі, із уст святому,
Кохана, імені вже не злетіть;
Лиш тільки б хтось в тобі мою знайому
Не запідозрив – ладен все стерпіть.
За тебе сам з собою а боротьбі:
Тобі чужий - не милий і собі.
Віктор Марач
Скажи відверто, – милість прояви, –
За що мене покинути могла ти?
Як хочеш, то кульгавим назови,
І я почну одразу шкутильгати.
Не знайдеш ти ні вад, ані образ,
Щоб виправдати власне збайдужіння.
Та ганитиму я себе щораз
За недостатньо віддане служіння.
В місцях, де ти буваєш, не з'явлюсь,
Забуду імена, обом відомі,
Щоб випадком, якщо я помилюсь,
Не розповів, що ми давно знайомі.
З собою буду завжди в боротьбі:
Той – ворог, хто ненависний тобі.
Олександр Грязнов
Сонет 89, а також ті, що пронумеровані від 1 до 126,
належать до знаменитої послідовності Вільяма Шекспіра "Прекрасна юність». Ці вірші присвячені молодом вродливому чоловікові, особистість якого досі залишається невідомою. Було багато припущень про те, ким може бути цей юнак, але жодна особа так і не була визначена.
(Відомості з інтернету)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032025
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2025
Коли наважишся неславити мене,
Моїм заслугам висловиш презирство –
Перед людьми я захищатиму тебе,
Щоб приховати зради лицемірство.
Я слабкості свої найкраще знаю,
Щоб опорочити себе допомогти.
Що так дбайливо у собі ховаю –
Усе віддам в уславлення тобі!
Але від цього теж дістану слави,
В моїй жертовності – любові джерело!
Моє кохання полум’ям яскравим
Освітить кожну мить життя твого.
Я розчинився весь в своїм коханні,
Тобі віддам і подих мій останній…
21.11.2022
© Татяна Даніленко
Ілюстрація - картина Ґустава Клімта «Кохання», 1895
When thou shalt be dispos’d to set me light
And place my merit in the eye of scorn,
Upon thy side against myself I ’ll fight,
And prove thee virtuous, though thou art forsworn.
With mine own weakness, being best acquainted,
Upon thy part I can set down a story
Of faults conceal’d, wherein I am attainted;
That thou in losing me shalt win much glory:
And I by this will be a gainer too;
For bending all my loving thoughts on thee,
The injuries that to myself I do,
Doing thee vantage, double-vantage me.
Such is my love, to thee I so belong,
That for thy right myself will bear all wrong.
William Shakespeare
Переклади Дмитра Паламарчука і Віктора Марача:
Коли, свої виправдуючи зради,
Нарузі віддаси мене й ганьбі,
Я сам допомагатиму тобі,
Себе ганьбитиму я без пощади.
Найкраще знаючи всі власні вади,
В них ладен я відкритися юрбі,
Твоєї правоти і честі ради
Найбільшу кривду спричинить собі.
Та в жертві цій здобуток мій багатий
Покриє легко всі мізерні втрати,
Моє безчестя, кривди і жалі,
Бо знатиму — не марно слугував я:
Тавро, лукавства, зради і безслав'я
Не запалало на твоїм чолі.
Дмитро Паламарчук
Коли захочеш день мені згасити
І піддаси презирству і ганьбі –
На твоїм боці, за тебе просити
Я буду, й помагатиму тобі.
Гріхи всі власні знаючи найкраще,
На суд людський я виставлю себе;
Скажу, яке життя моє пропаще,
Аби лиш зняти докори з тебе.
І я від цього теж здобутки маю,
Бо щасливіша ти, як мені гірш,
А успіх твій, як власний, вже сприймаю;
Ти – в виграші, а я – удвічі більш.
Я твій настільки й так тебе люблю,
Що ради цього сам себе згублю.
Віктор Марач
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031943
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2025
Я твій васал, володаре любові,
І мушу повернути борг старий
Твоїм заслугам із послом письмовим -
Засвідчити лиш борг, не розум свій.
Великий борг, та розум має бідність -
Слова нездатні думку донести,
Лише душі твоєї світла гідність
Збагне з листа про борг думки прості...
Кохання зірка є дороговказом,
Що путь життєвий висвітлить мені,
ЧарІвним сяйвом вдягне кожну фразу -
Тоді повіриш в почуття палкі.
Лише тоді насмілюсь на зізнання,
До тих часів промовчу про кохання...
16.08.2022
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - Рафаель Санті, "Портрет Аньоло Доні", 1504-1507
Lord of my love, to whom in vassalage
Thy merit hath my duty strongly knit,
To thee I send this written embassage,
To witness duty, not to show my wit:
Duty so great, which wit so poor as mine
May make seem bare, in wanting words to show it,
But that I hope some good conceit of thine
In thy soul′s thought, all naked, will bestow it;
Till whatsoever star that guides my moving
Points on me graciously with fair aspect
And puts apparel on my tatter′d loving,
To show me worthy of thy sweet respect:
Then may I dare to boast how I do love thee;
Till then not show my head where thou mayst prove me.
William Shakespeare
Переклади Дмитра Паламарчука і Олександра Грязнова:
О владарю чуттів моїх святих,
Як свідчення і щирості, й любові
До тебе йдуть посли мої письмові
В одежі слів буденних і простих.
Щоб гідно одягти посланців тих,
Окрас не міг я віднайти у слові,
Тож не шкодуй убогому послові
Своїх думок — уборів золотих.
Коли ж зоря, що креслить нам дорогу,
Мені вділивши блиску дорогого,
Любов мою одягне до ладу,
Тоді вже сам я власними руками.
Її у серці ховану роками,
До ніг твоїх навіки покладу.
Дмитро Паламарчук
Васал покірний, вірний королю,
Я з почуттям поштивого кохання
Тобі на доказ відданості шлю
Позбавлене дотепності послання.
Я не знайшов, напевне, гідних слів.
Мій розум може видатися бідним.
Та милостиво ти прийми послів
І пошануй прийомом відповідним.
Можливо, зірка, що мене веде
І додає надії і наснаги,
Тобі беззаперечно доведе,
Що гідний я кохання і уваги.
Тоді любов я покажу свою,
А доти – у пітьмі її таю.
Олександр Грязнов
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031942
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2025
* * *
Любов - то візитер, то власник,
то охоронець, то крадій,
у спеку - прòхолодь прекрасна,
вночі - як вогнища пробій.
22.10. 2024
© Тетяна Даніленко
* * * (друга версія)
Любов - то власником, то гостем
то конокрадом, то конем,
у спеку прòхолодь приносить,
вночі обпалює вогнем.
22.10.2024
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - картина Едварда Мунка "Поцілунок", 1897
* * *
Любовь - то власником, то гостем,
то конокрадом, то конём,
то в час полуденный прохладой,
то в час полуночный — огнём…
Людмила Улицкая
* * *
Безславна вірність, дихає боргами,
підступною привабливістю зрад,
але любов сама не терпить вад,
без клятв гучних тримається роками,
все віддає і не боїться втрат...
22.102024
© Тетяна Даніленко
* * *
Презренна верность, в ней дыханье долга,
возможность привлекательных измен.
Одна любовь не терпит перемен,
себя не вяжет клятвой, кривотолком
и ничего не требует взамен.
Людмила Улицкая
* * *
Любов - робота духу, все ж тілà
в роботі цій живуть у співучàсті.
Вкладаєш руку в руку - що за щастя!
Для градусів духовного тепла
і жàру у його тілесній власті -
одна шкала.
22.10.2024
© Тетяна Даніленко
* * *
Любовь — работа духа, всё ж телà
в работе этой не без соучастья.
Влагаешь руку в руку — что за счастье!
Для градусов духовного тепла
и жара белого телесной страсти —
одна шкала.
Людмила Улицкая
Вірші з роману Людмили Улицької "Медея і її діти"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031877
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2025
* * *
Підгледіла, як мій Хранитель
тихцем за мною приглядав...
До вламку теплого граніту
чоло своє тоді приклав,
коли із Фрейдова помістя,
із темряви, із гущі снів,
як повінню торішнє листя,
мене внесло у рідний дім,
і де в бетоні, і в металі
гніздились пухирі пустот,
в кутку протяжно і овально
крилà круглився поворот...
Мені здається, Ангел плакав,
рукою очі прикривав,
над близькості умовним знаком
з тобою нас охороняв...
23.02.2024
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - картина Едварда Колі Берн-Джонса
"Амур і Психея", 1865-1867
* * *
Я подглядела, мой хранитель,
как ты присматривал за мной.
К обломку теплого гранита
я прижималась головой,
когда из Фрейдовых угодий,
из темноты, из гущи сна,
как сор на берег в половодье,
волна меня в мой дом внесла,
и, как в бетоне и в металле
гнездятся пузыри пустот,
в углу протяжно и овально
крыла круглился поворот.
Мне кажется, мой Ангел плакал,
прикрыв глаза свои рукой,
над близости условным знаком
что надо мной, и над тобой.
Людмила Улицкая
1996
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031876
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2025
* * *
Ось місце проміж деревом і тінню,
ось місце проміж спрагою й ковтком,
над прірвою вірш на межі падіння -
а ми висячим пройдемо мостом.
Я натяк сну й дитинства коридори
освітлюю трофейним ліхтарем,
нема зізнанням певної докори:
не крàдемо, нікого ми не вб'єм,
не граємо у валянках в калюжах,
поганих не співаємо пісень,
та страх над нами забобонний кружить -
удвох жахливе робимо в цей день...
© Тетяна Даніленко
18. 02. 2024
Ілюстрація - картина Марка Шагала "Рожеві коханці", 1916
* * *
Вот место между деревом и тенью,
вот место между жаждой и глотком,
над пропастью висит стихотворенье, —
по мостику висячему пройдем.
Потемки сна и коридоры детства
трофейным освещаю фонарем,
и от признаний никуда не деться:
не убиваем, ложек не крадем,
не валенками шлепаем по лужам,
не песенки запретные поем,
но, ощущая суеверный ужас,
мы делаем ужасное вдвоем…
Людмила Улицкая
1996
Вірш з роману дмили Улицької "Медея і її діти"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031816
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2025
* * *
Крізь "ви" на "ти"... а далі йдуть бої
займенників, які ще й не існують...
Свої слова дарую, і твоїм
зусиллям я мішенню послугую -
там, в глибині тілесної пітьми,
в вогні її миттєвого пробòю
все нищиться, як повінню мости -
Межі нема між мною і тобою...
© Тетяна Даніленко
16. 02. 2024
Ілюстрація - картина Густава Клімта "Обійми", 1911
* * *
Сквозь «вы» на «ты» — и далее в пролёт
несуществующих местоимений,
своею речью твой наполню рот,
твоим усильям послужу мишенью,
и в глубине телесной темноты,
в огне ее мгновенного пробоя
все рушится, как паводком мосты, —
границы нет меж мною и тобою…
Людмила Улицкая
1996
Вірш з роману Людмили Улицької "Медея і її діти"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031799
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2025
* * *
У ясновùдіння химерах,
коли пітьма хова дрібне,
у смугах тих, що на шпалерах,
лиш біле бачиться саме.
Тягар нічний розтануть хоче -
пусте, турботи, метушня...
І сходить геніальність ночі
над недовершеністю дня.
Я полюбила даль безсоння
і світло на межі часів -
є дрібка лагідної солі
в мовчанні недосяжних снів...
© Тетяна Даніленко
15. 02. 2024
Ілюстрація - картина Мікалоюса Чюрльоніса
"Анданте. Соната моря", 1908
* * *
Есть ясновиденье ночное,
когда детали прячет тьма,
из всех полосок на обоях
лишь белая одна видна.
Мой груз ночной растаять хочет —
заботы, мелочь, мельтешня, —
восходит гениальность ночи
над неталантливостью дня.
Я полюбила даль бессонниц,
их просветленный горизонт.
На дне остаток нежной соли,
и всё недостижимей сон…
Людмила Улицкая
1996
Вірш з роману Людмили Улицької "Медея і її діти"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031747
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2025
* * *
Як важко чайка ця летить,
поглянь - недосконалі крила,
в напрузі шия кожну мить...
Які принизливі зусилля,
щоб їжі крихти підхопить,
себе не втративши у хвилях...
Та як вмістити, що і в злидня
поновлять очі і чоло,
опèрене дадуть крило
подачок замість і лахміття,
і він у горнєму повітрі
життя "станцює" набілò...
© Тетяна Даніленко
11-14. 02. 2024
Ілюстрація - картина Мікалоюса Чюрльоніса "Рай", 1909
* * *
Взгляни, как чайке труден лёт —
ее несовершенны крылья,
как напряженно шею гнет,
как унизительны усилья
себя в волну не уронить,
срывая с пены крохи пищи…
Но как вместить, что каждый нищий
получит очи, и чело,
и оперённое крыло
взамен лохмотьев и медяшек,
и в горнем воздухе запляшет
без репетиций, набело…
Людмила Улицкая
1996
Вірш Людмили Улицької з роману "Медея і її дети"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031720
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2025
* * *
Коли в свою підніме вись
мій Охоронець легкокрилий,
набудуть ясності і сили
слова, обрòнені колись,
скажу я: "Відпускаєш нині
мене в квітучості гордині,
в убрàнні райдужнім гріхів
у Отчий дім нових світів..."
09. 02. 2024
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - картина Альбрехта Дюрера "Моя Агнес", 1494
* * *
Когда меня переведет
мой переводчик шестикрылый
и облекутся полной силой
мои случайные слова,
скажу я: «Отпускаешь ныне
меня, в цвету моей гордыни,
в одежде радужной грехов,
в небесный дом, под отчий кров."
1996
Людмила Улицкая
Вірш з роману Людмили Улицької "Медея і її діти",
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031675
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2025
* * *
Ми, як в заслàнні, в пеклі чарівному,
як в'язні безпритульної землі,
а день осінній світлом ніжним повний
і холодом пронизливим дзвенить.
Над цвинтарем ще хмарою висить
уламок тиші, як провісниці мелодій,
які блукають в мертвій німоті,
де завтрашнього визріває повінь.
Там у природи рішення прості -
кленове листя полум'ям згорить,
та календар не спинить ні на мить...
08. 02. 2024
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - картина Егона Шиле "Чотири дерева", 1909
* * *
Как в ссылке, мы в прекрасной преисподней
бездомной и оставленной земли,
а день осенний светом преисполнен
и холодом пронзительным залит.
Над кладбищем, как облако, висит
обломок тишины, предвестницы мелодий,
витающих в обманчивой близи,
где завтрашнее зреет половодье.
И острые кленовые листы,
шурша, в безвидном пламени сгорают.
Могилы полыхают, как костры,
но календарь пока не отменяют.
1996
Людмила Улицкая
Це вірш з роману Людмили Улицької "Медея і її діти".
Людмила Улицька:
У березні 2014 підписала звернення російських діячів культури проти окупації Криму.У травні 2018 приєдналась до заяви російських літераторів на захист українського режисера Олега Сенцова, незаконно засудженого у рф.У лютому 2022 року засудила напад росії на Україну. У кінці лютого 2022 року емігрувала з росії до Німеччини.
(відомості з інтернету)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031671
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2025
Душе моя, ти плоті є основа,
Бунтарство тіла свОго угамуй!
Воно - твоя в'язниця тимчасова,
Тож її стіни зовні не фарбуй.
Чому ціну ти платиш завелику
За цю оренду тлінного житла -
Лиш хробакам від нього буде вжиток,
Коли прийде кінець його життя.
Тому піклуйся про своє, нетлінне,
Зроби із тіла наймита свого,
Наповнюйся божественним невпинно,
І в цьому досвід тіла - джерело.
Годуйся смертю, що людей жере,
І в тимчасовій плоті смерть помре.
11.01.2025
© Тетяна Даніленко
Poor soul, the centre of my sinful earth,
[......] these rebel powers that thee array,
Why dost thou pine within and suffer dearth,
Painting thy outward walls so costly gay?
Why so large cost, having so short a lease,
Dost thou upon thy fading mansion spend?
Shall worms, inheritors of this excess,
Eat up thy charge? Is this thy body's end?
Then soul, live thou upon thy servant's loss
And let that pine to aggravate thy store;
Buy terms divine in selling hours of dross;
Within be fed, without be rich no more.
So shalt thou feed on Death, that feeds on men,
And, Death once dead, there's no more dying then.
William Shakespeare
Моє сприйняття основної думки, закладеної в цей сонет - душа, перебуваючи у тлінному тілі людини, має збагачуватися. Для цього вона не
повинна обслуговувати тіло, а, навпаки, тіло має служити душі, бути її наймитом, джерелом земного досвіду, знань, почуттів - у цьому його роль для зростання і збагачення душі.
Душа має керувати тлінним тілом і вгамовувати його бунтарство - саме про це йдеться у першому катрені, на мою думку.
Ілюстрація - картина Едварда Мунка "Сонце", 1911 -1916
Свідоцтво про публікацію: №0047229920250113
© Тетяна Даніленко, 2025
Переклади Олександра Грязнова і Олександра Виженка:
О, душе, центр гріховного єства,
Бунтуючи постійно без причини,
Чом ти занепадаєш, ледь жива,
І тільки зовні прикрашаєш стіни?
Чому ціну високу платиш ти
За тимчасово найняту квартиру?
Щоб хробакам у спадок принести
Усе, за що заплачено надміру?
Тоді вже краще, душе, ти купуй
Небесні строки за години тлінні
І міць свою зсередини гартуй,
А зовні не тримай надбання цінні.
Зневажмо смерть, що живиться людьми:
З тобою будьмо, душе, вічні ми!
Олександр Грязнов
Душе моя, чому в буремній силі
Вбираєш ти усі гріхи земні?
Чому твій храм зсередини змарнілий
І лише ззовні стіни розписні?
Чи кошт не завеликий за маєток,
В оренду взятий, сплачуєш щораз?
Хіба не для черви твій осередок
Бенкетом справжнім стане в певний час?
Душе моя, нехай слуга збиткує,
А ти нарощуй світлий спадок свій.
Не тлінне - вічне хай господарює,
Зсередини, не ззовні багатій!
Смерть - ніч. Стань світлою, як день,
То й смерть тобі не стрінеться ніде.
Олександр Виженко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031595
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2025
Вуста, які з любов'ю звикли грати,
В яких вбачав коштовності свої,
Насмілились "ненавиджу" сказати
Мені, хто так обожнює її.
Але кохане серце має милість,
Й за слово докорило язику,
Щоб сповістити знов не захотілось
Своїм "ненавиджу" приреченість мою.
Тому в кінці "ненавиджу" змінила,
І демон ночі в пекло полетів
У світлі дня, безвладний та безсилий;
Я ж двох нових почув від неї слів:
Злетіло з вуст "ненавиджу" палке,
Та додала, на щастя, "не тебе"...
03.08.2022
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - картина П'єра Огюста Ренуара "В саду", 1885
Those lips that Love’s own hand did make,
Breathed forth the sound that said ‘I hate’,
To me that languished for her sake:
But when she saw my woeful state,
Straight in her heart did mercy come,
Chiding that tongue that ever sweet
Was used in giving gentle doom;
And taught it thus anew to greet;
‘I hate’ she altered with an end,
That followed it as gentle day,
Doth follow night, who like a fiend
From heaven to hell is flown away.
‘I hate’, from hate away she threw,
And saved my life, saying ‘not you’.
William Shakespeare
Переклади Олександра Грязнова і Дмитра Паламарчука:
Ненавиджу…" — із милих вуст
Зірвалося гнівливе слово.
І я немов би втратив глузд,
Його почувши випадково.
Я до подібних слів не звик
І став печальним і безсилим.
Вона ж притримала язик,
Що був до цього досить милим,
І вже без гніву додала
Нове закінчення до фрази,
Що у собі не мало зла
І не несло мені образи:
"Ненавиджу", — і в той же час
Промовила, — "але не вас!"
Олександр Грязнов
Ненавиджу" — убивче слово
Із уст зірвалося її.
Я остовпів, немов раптово
Торкнувсь гримучої змії.
Та, спочуття найшовши скоро,
Вона притримала язик,
Який давно мені навик
Шептать і ніжності, й докори.
"Ненавиджу" — та милі очі
Змінили раптом зір гнівний,
Так день погідний та ясний
Зміня грозову пору ночі.
"Так, я ненавиджу... — І враз
Вона докінчила: — … не вас".
Дмитро Паламарчук
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031588
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2025
ВЗАЄМНЕ ОДКРОВЕННЯ
В уяві дійство змалював -
Іду цим шляхом навпростець...
Та звідки б сили я придбав,
Як в храм Кібели путь долав?..
Що на початку, в чім кінець?..
Ну, хай би впорався я, втім -
Що б я здобув, що б залишùв?
Надбàння в чому двох сторін?..
Питання бігли навздогін,
Та розум мій не відповів...
Хоч і непроникнà жеода,
Здолав, і внутрішня кора
Кристалів з променем катоду
У сяючий своїй природі
На сплеск душі відповіла!
Очей шукали відгук очі
І зорі квітами цвіли,
З'єднання неба і землі
Ми досягли тієї ночі -
Удвох до суті ми дійшли!
07.11.2024
© Тетяна Даніленко
ALL REVELATION
A head thrusts in as for the view,
But where it is it thrusts in from
Or what it is it thrusts into
By that Cyb"laean avenue,
And what can of its coming соme!
And whither it will be withdrawn,
And what take hence or leave behind,
These things the mind has pondered on
A moment and still asking gone
Strange apparition of the mind.
But the impervious geode
Was entered and its inner crust
Of crystals with a ray cathode
At every point and facet glowed
In answered to the mental thrust.
Eyes seeking the response of eyes
Bring out the stars, bring out the flowers,
Thus concentrating earth and skies
So none nee be afraid of size.
All revelation has been ours.
Robert Lee Frost
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031530
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2025
Супроти гіркоти часів сумних,
Як вад моїх захочеш відшукати,
Й любов твоя дістане меж земних -
Я в тім тобі не буду дорікати.
Супроти гіркоти часів сумних,
Як не захочеш навіть привітати
Тим сонцем, що горить в очах твоїх -
Я і тоді не стану сумувати.
Супроти гіркоти сумних часів
Залишусь в межах власної пустині,
Рукою присягаюся без слів,
Що визнаЮ права твої віднині -
Покинути мене ти маєш право,
Оскаржувати це - нема підстави...
14.07.2022
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - картина Едуарда Мане "В оранжереї", 1879
Against that time, if ever that time come,
When I shall see thee frown on my defects,
When as thy love hath cast his utmost sum,
Called to that audit by advis’d respects;
Against that time when thou shalt strangely pass,
And scarcely greet me with that sun, thine eye,
When love, converted from the thing it was,
Shall reasons find of settled gravity;
Against that time do I ensconce me here,
Within the knowledge of mine own desert,
And this my hand, against my self uprear,
To guard the lawful reasons on thy part:
To leave poor me thou hast the strength of laws,
Since why to love I can allege no cause.
William Shakespeare
Переклади Віктора Марача і Олександра Виженка:
На чорний день – якщо колись він буде –
Коли засудиш вади всі мої,
Коли любов твоя мою забуде,
Прибутки й трати зваживши свої; –
На чорний день – коли ти пройдеш мимо,
Відвівши погляд сонцесяйний вбік,
Коли любов десь дінеться незримо,
В байдужий спокій втілившись навік; –
На чорний день той лиш одне врятує
Мене – зізнання у своїй вині;
Хай піднята рука відсалютує,
Що на твоїй законність стороні.
Мене залишить безліч є підстав,
То ж на любов твою не маю прав.
Віктор Марач
Невже діждусь (яка болюча думка!),
Коли черствим зі мною станеш ти
І нашим давнім райдужним стосункам
Захочеш раптом риску підвести?
Чи буде мить, коли, мов перехожий,
Два ока-сонця, стрівши, одведеш
І тим на мряку зміниш день погожий,
А серце як кинджалом обпечеш?
До того дня я мушу дух зміцнити,
Щоб вибір твій, (фатальний і сумний)
Міг виправдати, зваживши прожите,
Й уклін тобі зробити доземний. За
І так тобі скажу вже без зітхання:
«Душа не має влади над коханням».
Олександр Виженко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031527
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2025
ОДКРОВЕННЯ
Ми всі ховаємось в собі
За сміхом, лèгкими словами,
Тримаєм серце в самоті,
Аж поки нас насправді знайдуть -
Як випадково, то шкода
(Урешті решт, ми так гадаєм),
Та все ж знаходимо слова
І серце другу відкриваєм.
Навколо кожного паркан,
З дитинства, коли в сховок грали -
Відкритись доведеться нам,
Щоб нас насправді відшукали...
12.03.2024
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - картина Едварда Мунка "Меланхолія", 1892
REVELATION
We make ourselves a place apart
Behind light words that tease and flout,
But oh, the agitated heart
Till someone find us really out.
’Tis pity if the case require
(Or so we say) that in the end
We speak the literal to inspire
The understanding of a friend.
But so with all, from babes that play
At hide-and-seek to God afar,
So all who hide too well away
Must speak and tell us where they are.
Robert Lee Frost
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031443
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2025
Я так берігся, вирушивши в путь,
Дрібницю кожну заховав надійно,
І мріяв, що скарби не пропадуть
Через оману, чи від рук злодійних.
Перлина всіх коштовностей моїх!
Ти з радості стаєш пекучим болем -
Моя коштовність з кращих, дорогих,
Дістанешся комусь, мені на горе...
Так, є у мене схованка одна,
Ти в ній живеш, і там тебе немає -
Це моє серце, де любов жива,
Та як в нім зберегти тебе, не знаю.
Страшуся, що чарівний злодій вкраде
Перлину мого серця і розраду.
20.06.2022
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - картина Едварда Мунка "Ревнощі", 1895
How careful was I when I took my way,
Each trifle under truest bars to thrust,
That to my use it might unused stay
From hands of falsehood, in sure wards of trust!
But thou, to whom my jewels trifles are,
Most worthy comfort, now my greatest grief,
Thou best of dearest, and mine only care,
Art left the prey of every vulgar thief.
Thee have I not locked up in any chest,
Save where thou art not, though I feel thou art,
Within the gentle closure of my breast,
From whence at pleasure thou mayst come and part;
And even thence thou wilt be stol’n I fear,
For truth proves thievish for a prize so dear.
William Shakespeare
Переклади Дмитра Паламарчука і Олександра Виженка:
Старанно я, готуючись в дорогу,
Майно своє ховаю під замки,
Щоб гість незваний до набутку мого
Пожадливої не простяг руки.
А ти — джерело муки і відради,
Найбільша цінносте мого життя,
Перед якою й золото — сміття,
Тебе хто-будь, побачивши, украде.
Куди ж мені сховать тебе? Хіба що
В єдиний сховок — до моїх грудей,
Щоб не наважився з лихих людей
Привласнити мій скарб якийсь ледащо,
Та скарбу цього не сховать ніде, —
Його і в серці злодій віднайде.
Дмитро Паламарчук
Йдучи у путь, дім замикаю свій,
А з ним скарби за сімома замками,
Щоб надбане пожадливий крадій
Не захопив нечистими руками.
О втішнику! О джерело плачів!
Перед тобою все моє - дрібниця.
Чи є ловець, який би не схотів
На тебе, на брильянт мій, спокуситься?
Тебе замкнути? Ні! Сто тисяч - ні! -
Хоч ти живеш у храмі мого серця.
Як ти зі мною - солодко мені!
Піти бажаєш? Що ж - відкриті дверці.
Такий сяйний ти, - аж боюсь наврочить!, -
Що навіть чесний зважиться на злочин.
Олександр Виженко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031441
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2025
Якби думкам було подібне тіло,
Зумів би довгий шлях я вмить пройти,
Змогли б тоді мого бажання крила
До тебе відстань нанівець звести.
Я б не зважав на простір, що між нами -
Не знає спритна думка перешкод,
Над морем пролетів би, над ланами,
Щоб до твоїх дістатись нагород.
Але шкода, та думкою не стану,
Як підеш ти за покликом вітрів -
Зруйнує мрії хибної оману
Та безліч всіх земель, і всіх морів.
Як промінь думка, тіло ж йде неспішно...
Я ж сльози ллю у розпачі невтішнім.
14.06.2022
© Тетяна Даніленко
На цей переклад створена пісня, музика та виконання НМ ОКТАВА. (Авторські права належать Тетяні Даніленко):
https://oktava.me/song/66fc1f856d1ec952dfcb0aab
If the dull substance of my flesh were thought,
Injurious distance should not stop my way;
For then despite of space I would be brought,
From limits far remote where thou dost stay.
No matter then although my foot did stand
Upon the farthest earth removed from thee;
For nimble thought can jump both sea and land
As soon as think the place where he would be.
But ah! thought kills me that I am not thought,
To leap large lengths of miles when thou art gone,
But that so much of earth and water wrought
I must attend time′s leisure with my moan,
Receiving nought by elements so slow
But heavy tears, badges of either′s woe.
William Shakespeare
Переклади Дмитра Паламарчука и Олександра Грязнова:
Коли б то плоть на мисль було можливо
Мені змінить хоч на короткий час,
Я б відстань подолав несправедливу,
Що безконечністю лягла між нас.
Хай доля занесла б, немов пилину,
Мене в найбільш віддалені світи,
Я б, перетнувши океан; прилинув
До місць, в яких перебуваєш ти.
Та я не мисль і вільно так не лину
В той світ, що заховав твою красу, —
Корюсь я силі простору й часу,
Бо створений, як всі, з води і глини.
Вода — невтішних сліз моїх потік;
Земля — я до землі приріс навік.
Дмитро Паламарчук
Якби з думок моє складалось тіло,
Як легко перенісся б я тоді
Туди, де ти! Ніщо б не зупинило
Мене ні на землі, ні на воді.
Де був би я спочатку – неважливо,
Хай на шматку найдальшому землі,
До тебе блискавично і сміливо
Полинув би у думки на крилі.
Але, на жаль, складаюсь переважно
Я з елементів двох – землі й води.
Тому услід за думкою відважно
Не здатен я полинути туди.
Земля, – до неї міцно я приріс;
Вода, – я ллю струмки невтішних сліз.
Олександр Грязнов
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031368
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2025
ВИПАДКОВО НАВМИСНО
Наш Всесвіт річ, а саме, річ речей,
Що світять нам у темряві ночей,
І кожна - куля, що летить по колу,
Є загадкою розуму людському.
Вважалося, що котяться всліпу,
Та випадково в голову одну
Якоїсь мавпи, ще і альбіноса,
Прийшло, що все не так з тим рухом просто.
А тут і Дарвін десь за рік з'явився,
Шлях еволюції йому відкрився.
Вважалось, і Омнібус ціль не мав,
Аж поки пасажирів не "спіймав"...
Не вірте. У найгіршому випадку
Була у нього певна ціль спочатку,
Як в кожний задум хтось вкладає ціль -
МИ апогеєм є його зусиль!
Чия - Його, Її та ціль була?
Наукам хай залишиться вона.
Мені ж даруй лиш задум і мету -
У цьому я Божественне знайду.
А далі розум буде працювать,
Інстинкт знайде, у чім допомагать...
Найкращий шлях до світла - вподобання,
Як з погляду миттєвого кохання...
27.08.2023
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація з інтернету, дякую автору
ACCIDENTALLY ON PURPOSE
The Universe is but the Thing of things,
The things but balls all going round in rings.
Some of them mighty huge, some mighty tiny,
All of them radiant and mighty shiny.
They mean to tell us all was rolling blind
Till accidentally it hit on mind
In an albino monkey in a jungle,
And even then it had to grope and bungle,
Till Darwin came to earth upon a year
To show the evolution how to steer.
They mean to tell us, though, the Omnibus
Had no real purpose till it got to us.
Never believe it. At the very worst
It must have had the purpose from the first
Тo produce purpose as the fitter bred:
We were just purpose coming to a head.
Whose purpose was it? His or Hers or Its?
Let's leave that to the scientific wits.
Grant me intention, purpose, and design—
That's near enough for me to the Divine.
And yet for all this help of head and brain
How happily instinctive we remain.
Our best guide upward farther to the light:
Passionate preference such as love at sight.
1960
Robert Lee Frost
Мій коментар:
Головна ідея роздумів автора закладена у назві "Випадково навмисно". Все, на перший погляд, відбувається випадково, та саме з "випадковостей" виходить щось "навмисне", в тому числі, результат
еволюції. І головне - все починається з ідеї, задуму (Його, Її ?..). Сподобалось, що складну тему автор розглянув з певним гумором.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031353
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2025
Не від зірок судилося мені,
Хоч і навчавсь секретам астрономій,
Та не скажу, чи будуть врожаї,
Чи смерть чиясь, порушення гармоній.
Прозріти я не можу кожен крок,
Де стрінеш дощ, грозу, чи може вітер,
Чи королям - не взмозі, від зірок,
Майбутнє проректи з небесних літер:
В очах твоїх черпаю я знання,
Що і краса, і правда нерозривні,
Як їх передаси у майбуття
Відновленням своїм в дочці і сині;
Сумний інакше сенс твого життя -
Приречені і правда, і краса.
07.06.2022
© Тетяна Даніленко
Not from the stars do I my judgement pluck;
And yet methinks I have astronomy,
But not to tell of good or evil luck,
Of plagues, of dearths, or seasons’ quality;
Nor can I fortune to brief minutes tell,
Pointing to each his thunder, rain and wind,
Or say with princes if it shall go well,
By oft predict that I in heaven find:
But from thine eyes my knowledge I derive,
And, constant stars, in them I read such art
As “truth and beauty shall together thrive,
If from thyself to store thou wouldst convert”;
Or else of thee this I prognosticate:
“Thy end is truth’s and beauty’s doom and date.”
William Shakespeare
Надаю також переклади О.Виженка і Д.Паламарчука:
Не вiд сузір'їв судження мої.
Хоч я планетник – не берусь гадати
Про розбрат, війни, голод, врожаї,
Якої і коли біди чекати.
Тлумачити не стану хід зірок
На кожен день для кожної людини.
І не скажу царям, мов той пророк,
Які на них чекають переміни.
І тільки зірочки твоїх очей
Мені дають підставу провіщати:
У зорянім садку своїх дітей
Ти завжди будеш радо процвітати.
Не збагатишся дітьми – діло ясне:
Твоя планида западе і згасне.
Олександр Виженко
По зорях я гадати не бажаю,
Хай знана астрономія мені,
Я не скажу, чи бути урожаю,
Чи голоду, пожежам і війні.
Я й за хвилину наперед не бачу
Ні бур, ані морозів, ні відлиг,
Царям не врочу успіхів, невдачі,
Що в знаках неба сховані від них.
Та я одне пророчу безпомильно,
З очей-зірок твоїх читаю те:
Квіт правди і краси цвістиме спільно,
Як по тобі нащадок твій зросте.
Коли ж на світі не залишиш сина,
Загине правда і краса загине.
Дмитро Паламарчук
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031309
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2025
КОЛИШНІМ ВЖЕ НЕ БУДЕ СПІВ ПТАХІВ...
У свідчення повірив би і сам,
Що у садку усім птахам співучим
Чарівний голос Єви пролунав,
І відгукнулися птахи співзвуччям...
Спів Єви – лиш мелодія, без слів,
Таку чарівність мала красномовну,
Що тільки птах небесний розумів
Той спів, чи сміх, що піднімав угору.
Те дійсно сталось, що її пісні
З пташиними з’єдналися піснями
І музику божественну сплели,
Яка лилась небесними світами!
Колишнім вже не буде спів птахів,
Бо в ньому є чарівний Єви спів…
14.06.2023
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - Картина Клода Моне «Сад ірисів в Живерні», 1899-1900
NEVER AGAIN WOULD BIRD'S SONG BE THE SAME
He would declare and could himself believe
That the birds there in all the garden round
From having heard the daylong voice of Eve
Had added to their own an oversound,
Her tone of meaning but without the words.
Admittedly an eloquence so soft
Could only have had an influence on birds
When call or laughter carried it aloft.
Be that as may be, she was in their song.
Moreover her voice upon their voices crossed
Had now persisted in the woods so long
That probably it never would be lost.
Never again would birds song be the same,
And to do that to birds was why she came.
Robert Lee Frost
На цей переклад створена пісня, музика та виконання НМ ОКТАВА. Авторські права належать Тетяні Даніленко.
Запрошую прослухати!
https://oktava.me/song/66eae4da6d1ec952dfc9179d
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031297
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2025
Я ЧАСУ МІГ БИ ВСЕ ВІДДАТИ…
Могутній час, він плине крізь віки,
Байдужий до діянь своїх невпинних,
Руйнує він вершини снігові,
Вкладаючи їх врівень хвилі пінній –
Та що йому ті наслідки сумні…
Земля велика стане острівцем,
І вихор хвилі гратиме навколо,
Тож невблаганним діє час гравцем –
Ніщо постійним не стає ніколи,
Все зі своїм зустрінеться кінцем…
І я, можливо, часу б все віддав,
Окрім скарбів, що душу зігрівають –
Я «митниці» їх не декларував,
Проніс усе, що оберегом маю,
І жити з цим в нових світах почав…
26.05.2023
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - "Портрет доктора Гаше", Вінсент Ван Гог. 1890
Ілюстрація - "Портрет доктора Гаше", Вінсент Ван Гог. 1890
І Could Give All To Time
To Time it never seems that he is brave
To set himself against the peaks of snow
To lay them level with the running wave,
Nor is he overjoyed when they lie low,
But only grave, contemplative and grave.
What now is inland shall be ocean isle,
Then eddies playing round a sunken reef
Like the curl at the corner of a smile;
And I could share Time's lack of joy or grief
At such a planetary change of style.
I could give all to Time except - except
What I myself have held. But why declare
The things forbidden that while the Customs slept
I have crossed to Safety with? For I am There,
And what I would not part with I have kept.
Robert Lee Frost
І Could Give All To Time
To Time it never seems that he is brave
To set himself against the peaks of snow
To lay them level with the running wave,
Nor is he overjoyed when they lie low,
But only grave, contemplative and grave.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031230
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2025
ПОЗБАВЛЕНИЙ
Раніше я цей вітер чув -
Страшний, як плач, чи стугін був..
Чому у дверях я завмер,
Їх ледь утримував тепер
І слухав пінний шепіт хвиль?
Минуло літо, день минув,
І захід хмари пригорнув.
А вітер, щоб завдати біль,
На мене раптом зашипів,
Клубок твердий із листя збив,
Жбурнув в коліно - не попав,
У гніві мій секрет назвав:
Самотнім був і є віднині -
Моя найбільша із тривог,
Я вдома, наче на чужині,
Зі мною поряд тільки Бог...
10-11.03.2023
© Тетяна Даніленкo
Ілюстрація - картина "Мандрівник над морем туману", Каспар Давид Фрідріх. 1818
BEREFT
Where had I heard this wind before
Change like this to a deeper roar?
What would it take my standing there for,
Holding open a restive door,
Looking down hill to a frothy shore?
Summer was past and day was past.
Somber clouds in the west were massed.
Out in the porch's sagging floor,
leaves got up in a coil and hissed,
Blindly struck at my knee and missed.
Something sinister in the tone
Told me my secret must be known:
Word I was in the house alone
Somehow must have gotten abroad,
Word I was in my life alone,
Word I had no one left but God.
Robert Lee Frost
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031224
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2025
АСТРОМЕТАФІЗИКА
Господні світлі небеса,
Люблю вас добрими і злими.
Хай проти мене ви, чи за,
Люблю вас навіть грозовими,
Допоки я не похитнувсь,
Тягар зневіри не відчую -
На небо завжди я дивлюсь
І з нього "райдуги" малюю.
Любов до всіх семи небес,
Що є в Господнім володінні -
Для мене рятувальний Хрест,
Який несу в своїм терпінні...
Не сподіваюся на те,
Що увійду в сузір'я гідних,
Коли кончини час прийде,
Моїх земних шукань бесплідних.
Моя невиправдана слава
Є муки джерелом і сліз...
Та може, втім, я маю право
Піти нагору, а не вниз...
03.03.2023
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - картина Мікалоюса Константінаса Чурльоніса "Створення Світу ІХ", 1906
ASTROMETAPHYSICAL
Lord, I have loved your sky,
Be it said against or for me,
Have loved it clear and high,
Or low and stormy;
Till I have reeled and stumbled
From looking up too much,
And fallen and been humbled
To wear a crutch.
My love for every Heaven
O’er which you, Lord, have lorded,
From number One to Seven
Should be rewarded.
I should not dare to hope
That when I am translated
My scalp will in the cope
Be constellated.
But if that seems to tend
To my undue renown,
At least you ought to send
Me up, not down.
Robert Lee Frost
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031165
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2025
ДО...
Зганьбили слово лицемірством,
І цінність втратило воно,
Віддàли почуття презирству,
Щоб ти зневажила його.
Надія схожа вже на відчай,
Що дихать вільно не дає,
Той жаль від тебе - в протиріччях,
Та дорогим для мене є...
Те почуття, що звуть коханням,
Не можу дати я тобі,
Прийми, натомість, шанування,
Як дар Небесної зорі!
Як прагне до зірок метелик,
Ніч поспішає в день новий,
Тримаю мрій незбутніх келих,
В нім сум гіркий і віковий...
12-13. 01.2024
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - картина Жак-Жозеф (Джеймс) Тіссо. Автопортрет. 1865
TO
One word is too often profaned
For me to profane it,
One feeling too falsely disdained
For thee to disdain it;
One hope is too like despair
For prudence to smother,
And pity from thee more dear
Than that from another.
I can give not what men call love,
But wilt thou accept not
The worship the heart lifts above
And the Heavens reject not,—
The desire of the moth for the star,
Of the night for the morrow,
The devotion to something afar
From the sphere of our sorrow?
1822
PERCY BYSSHE SHELLEY
"То" асоціюють з групою віршів Шеллі, присвячених Джейн Вільямс у 1822 році, і залишається одним із найпопулярніших віршів любовної лірики
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031142
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2025
НЕ ВІДДАВАЙ КОХАННЮ СЕРЦЕ ВСЕ
Не віддавай коханню серце все!
Хоч жінка сподівається на це -
Жінкам палким у захваті здається,
Чужим дано їм володіти серцем,
Що поцілунки їх чарівність мають
Таку, що ніби серце в них зникає.
В коханні йде невпинна дивна гра -
Не віддавай їй серця задарма!
Якщо ж ти серце розчинив в коханні,
Віддав любові всі свої бажання -
Ти гру свою вже вести не зумів,
Бо ти оглух, осліпнув, онімів.
Як серце свОє ти подарував,
В любовному змаганні вже програв...
3-4. 11. 2023
© Тетяна Даніленко
НЕ ВІДДАВАЙ КОХАННЮ СЕРЦЕ ВСЕ
(Переспів)
Не віддавай любові серце все,
Коханий сподівається на це -
Йому, палкому, в захваті здається,
Що він твоїм заволодіє серцем,
Як поцілунку спробуєш ти зілля,
То серцю вже не знайдеться спасіння.
Двобій піде вже не на твій рахунок -
Не знайдеш від поразки порятунок!
Бо як коханню серце віддала,
То стала ти глуха, сліпа, німа -
Тебе чужая воля підкорила,
Свої вже вільно не розправиш крила.
Як серце свОє ти подарувала
В любовному змаганні вже програла...
05. 11. 2023
© Тетяна Даніленко
Два варіанти: переклад, як звернення до чоловіка і переспів - до жінки
Ілюстрація - картина австрійського художника Крістіана Склоє (Christian Schloe)
NEVER GIVE ALL THE HEART
NEVER give all the heart, for love
Will hardly seem worth thinking of
To passionate women if it seem
Certain, and they never dream
That it fades out from kiss to kiss;
For everything that's lovely is
But a brief, dreamy. Kind delight.
O never give the heart outright,
For they, for all smooth lips can say,
Have given their hearts up to the play.
And who could play it well enough
If deaf and dumb and blind with love?
He that made this knows all the cost,
For he gave all his heart and lost.
1905
William Butler Yeats
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031101
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2025
БІЖУ ДО РАЮ
Як я проходив Вінді Геп,
Півпенні кинули в мій кеп,
В бажаннях я біжу до Раю;
Всі бачили, що поспішаю -
Один дав рибу, пам'ятаю,
То він, напевно, був рибак:
А у Раю й король жебрак.
Втомився геть мій брат Мартìн -
Виховує нащадка він,
А я до Раю поспішаю;
Що дасть йому життя, гадаю -
Хоча рушницю він вже має,
Служницю, декілька собак:
А у Раю й король жебрак.
Де бідний люд розбагатів,
То там багатий знов збіднів,
А я до Раю геть втікаю;
Я бачу, зник до жартів хист,
Розумник вже до дурня зріс -
В грошах життя засвоїв смак:
А у Раю й король жебрак.
Зістарів вітер, та ще грає,
А я в дорогу поспішаю,
Бо я чимдуж біжу до Раю;
Моя фантазія, як вітер,
Який нікому не купити,
Ні на якийсь зловити гак:
А у Раю й король жебрак.
07.02.2024
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - картина Венцеля Хаблика (Wenzel Hablik)
RUNNING TO PARADISE
As I came over Windy Gap
They threw a halfpenny into my cap,
For I am running to Paradise;
And all that I need do is to wish
And somebody puts his hand in the dish
To throw me a bit of salted fish:
And there the king is but as the beggar.
My brother Mourteen is worn out
With skelping his big brawling lout,
And I am running to Paradise;
A poor life do what he can,
And though he keep a dog and a gun,
A serving maid and a serving man:
And there the king is but as the beggar.
Poor men have grown to be rich men,
And rich men grown to be poor again,
And I am running to Paradise;
And many a darling wit’s grown dull
That tossed a bare heel when at school,
Now it has filled an old sock full:
And there the king is but as the beggar.
The wind is old and still at play
While I must hurry upon my way,
For I am running to Paradise;
Yet never have I lit on a friend
To take my fancy like the wind
That nobody can buy or bind:
And there the king is but as the beggar.
1916
William Butler Yeats
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031071
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2025
ДРУГЕ ПРИШЕСТЯ
Наш шлях - спіраль, і вже без сподівань -
Сокольника не може чути сокіл;
Центр похитнувся в пеклі руйнувань,
Анархія царює і неспокій.
Кривава хвиля весь накрила світ,
Вона невинних першими катує -
Їх "церемонії" безсилі проти бід,
А нечисть у безкарності лютує!
Нам одкровення є про ці часи -
То наближається Пришестя друге.
Пришестя друге! Ледве голоси
Це віщували, й пронизала туга
Дух Всесвіту. З'явилося видіння:
Десь у пісках спекотної пустині
Побачив я безжалісне створіння:
На тілі лева - голова людини.
Птахи пустельні носяться по колу.
Лягає темрява, я знаю, що вона
В сторіччях двадцяти сну кам'яного
Жахіть земних колискою була.
То час страшного звіра настає -
До Віфлієму народитися повзе?..
18-21.10.2023
© Тетяна Даніленкo
Ілюстрація - картина Джона Мартіна "Великий день Його гніву", 1851- 1853
THE SECOND COMING
Тurning and turning in the widening gyre
The falcon cannot hear the falconer;
Things fall apart; the centre cannot hold;
Mere anarchy is loosed upon the world,
The blood-dimmed tide is loosed, and everywhere
The ceremony of innocence is drowned;
The best lack all conviction, while the worst
Are full of passionate intensity.
Surely some revelation is at hand;
Surely the Second Coming is at hand.
The Second Coming! Hardly are those words out
When a vast image out of Spiritus Mundi
Troubles my sight: somewhere in sands of the desert
A shape with lion body and the head of a man,
A gaze blank and pitiless as the sun,
Is moving its slow thighs, while all about it
Reel shadows of the indignant desert birds.
The darkness drops again; but now I know
That twenty centuries of stony sleep
Were vexed to nightmare by a rocking cradle,
And what rough beast, its hour come round at last,
Slouches towards Bethlehem to be born?
1919
William Butler Yeats
Вільям Батлер Єйтс (1865 - 1939) - ірландський англомовний письменник, поет, драматург, видатний діяч західноєвропейської літератури ХХ ст. У 1923 році отримав Нобелівську премію з
літератури за вірші як перший ірландець. Це сталося невдовзі після того, як Ірландія, нарешті, отримала незалежність від Англії.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031022
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2025
ЗАПІЗНЕННЯ
Сяйво зірок, що до мене схилилось,
Виникло тисячі років тому,
Світла ж, що зараз в зірках народилось,
Очі мої не побачать красу.
Це відставання у часі бентежить -
Може й кохання, як промінь зорі,
Десь зародилось в небесній мережі,
Але не встигне вже нас віднайти...
16.06.2024
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - картина Зінаїди Серебрякової
"Дівчина зі свічкою. Автопортрет", 1911
DELAY
The radiance of the star that leans on me
Was shining years ago. The light that now
Glitters up there my eyes may never see,
And so the time lag teases me with how
Love that loves now may not reach me until
Its first desire is spent. The star's impulse
Must wait for eyes to claim it beautiful
And love arrived may find us somewhere else.
Elizabeth Jennings
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031010
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2025
ПРИЙНЯТИ
Ти вже не молода людина,
Хоча і зовсім не стара.
Зарано ще тобі в будинок,
Той, де відчуженість холодна,
Де вік свій старість дожива,
На сум і на байдужість згодна.
Твій вік цікавий: ти не з тими,
Хто ходить вже на трьох ногах,
І в той же час - не з молодими,
Що прагнуть тільки перемоги,
Але не чують фальш в словах
І не обрали ще дороги.
Твій вік такий, щоб розпочати
Нове життя - ще сили є,
Щоб встигнути цей шлях здолати.
Хай старість заздрість відчуває,
А юність істину знайде
І досвід в цьому набуває.
Настав для тебе час свободи,
Яку раніше ти не мав,
Здолати труднощі ти годен -
Усе, що старістю забулось,
Тепер, здається, об'єднав
Із тим, про що все мріє юність...
11.06.2024
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - картина Едварда Мунка
"Танець життя", 1899-1900
ACCEPTED
You are no longer young,
Nor are you very old.
There are homes where those belong.
You know you do not fit
When you observe the cold
Stares of those who sit
In bath-chairs or the park
(A stick, then, at their side)
Or find yourself in the dark
And see the lovers who,
In love and in their stride,
Don't even notice you.
This is a time to begin
Your life. It could be new.
The sheer not fitting in
With the old who envy you
And the young who want to win,
Not knowing false from true,
Means you have liberty
Denied to their extremes.
At last now you can be
What the old cannot recall
And the young long for in dreams,
Yet still include them all.
Elizabeth Jennings
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030967
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2025
ЄДИНА ПЛОТЬ
Нині лежать окремо, кожен в своєму ліжку,
Світло він палить дотèмна, наче читає книжку,
Завжди чогось нового чоловіки бажають...
Жінка дівчиськом в мріях, все ще дивà чекає,
В тінях над головою, як і в дитинстві, блукає.
А чоловік, напевно, книжку не дочитає...
Як корабля уламки, ніби колише пристрасть,
Як вони круто брешуть - пристрасті в них немає!
Навіть і рук торкання вже тільки не навмисні.
В разі ж, як випадково, виникне в них бажання,
Навіть якщо згадають давню кохання пісню -
Їх угамує цнотливість, старості покарання.
Дивно, лежать окремо, відстані не відчувають,
Думаю, не даремно їх мовчання єднає.
Час плине, мов пір'їнка, вітер яку гойдає,
Проти часу безсилі - це мої батько й мати.
Пломінь, з якого я вийшов, вже проміж них не сяє,
Та сили в нього достатньо - поряд цих двох тримати...
28.06.2024
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - картина Марка Шагала "Сірі коханці", 1917
ONE FLESH
Lying apart now, each in a separate bed,
He with a book, keeping the light on late,
She like a girl dreaming of childhood,
All men elsewhere - it is as if they wait
Some new event: the book he holds unread,
Her eyes fixed on the shadows overhead.
Tossed up like flotsam from a former passion,
How cool they lie. They hardly ever touch,
Or if they do it is like a confession
Of having little feeling - or too much.
Chastity faces them, a destination
For which their whole lives were a preparation.
Strangely apart, yet strangely close together,
Silence between them like a thread to hold
And not wind in. And time itself's a feather
Touching them gently. Do they know they're old,
These two who are my father and my mother
Whose fire from which I came, has now grown cold?
Elizabeth Jennings
Елізабет Джоан Дженнінгс (1926 — 2001) — британська поетеса, критик. Відома як релігійний поет римсько-католицького віросповідання. Майстер інтимно-філософської лірики. Одна з найбільш популярних британських поетес, чиї твори славилися своєю образністю, логікою і виразністю.
(відомості з інтернету)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030963
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2025
До смачної кави пирогів спечу,
Пісню заспіваю, чарочку хильну!
Ні, спочатку чарку, потім вже співать,
А тоді вже, згодом, можна й станцювать!
Бо у мене свято, годі сумувать –
Скоро буду доню заміж віддавать.
Та такий вже знатний буде чоловік,
Головне – багатий, тільки би не втік…
Доня моя – краля, золотко моє,
Хай їй добра доля щастя принесе,
Щоб не бідувала так, як я сама,
Лиха не зазнала, в розкоші жила!
Тільки я зібралась чарочку хильнуть,
Як Галина каже, що свати ідуть…
Чарку я лишила, швидко до вікна –
Свати від Степана, хлопця-коваля…
Засмутилось зразу серденько моє,
Галя ж так зраділа, квіткою цвіте.
Каже: «Мамо, мамо, не женіть сватів,
Хочу за Степана, ми давно вже з ним…
Бачте, який гарний, хлопець молодий,
Добрий та розумний, тільки бідний він…
Ну, то й що – заробим все ми на життя,
Не в грошах же радість – це вже знаю я!
Знаю, що з багатим зговорились ви,
Та не буде щастя в розкоші мені…
Ви ще перевірте все, що він казав,
Може, надурив вас, а добра накрав.
А якщо й багатий, знаю, що лихий,
Я з ним розмовляла – трішки він дурний…
Ой, прийміть, матусю, бажаних сватів
І віддайте мене у Степанів дім.
Там нема свекрухи, сирота Степан,
Має серце, руки – наживемо скарб!
Для мого Степана вишила рушник,
Поки вишивала, сум із серця зник –
Знаю, що щаслива буду в шлюбі я,
Тільки ви повірте, матінко моя!»
Ну, то що ж робити, не залізна я:
«Тобі, доню жити, доленька – твоя.
Діставай, дівчино, свого рушника
(хоча краще було б дати гарбуза…)»
Обіймаю доню, серденько тремтить…
Хай вже у куточку той гарбуз лежить…
18.01.2022
© Тетяна Даніленко
Вірш написаний за мотивами кінофільмів «Сватання на Гончарівці» (1958) та «За двома зайцями» (1961)
Ілюстрація - картина «Свати» (1882 р.) видатного українського художника останньої чверті ХІХ – початку ХХ ст. Миколи Пимоненка
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030880
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2025
Коли в очах людей немилість долі,
Самотність, безталанний, пізнаю,
Стають глухими й небеса бездонні,
Коли я криком жереб свій кляну.
Бажаючи багатим буть в надії,
Чи одержимим дружбою із тим,
Чиє мистецтво є вершина мрії -
Я тішусь задоволенням малим...
В бажаннях цих себе я зневажаю,
Бо тільки ти в думках моїх живеш,
Як на світанку жайворон, співаю
Любов, що лине до небесних меж.
Я насолоду оберу кохання,
Ніж королів багатство і надбання.
травень 2022
© Тетяна Даніленко
When, in disgrace with fortune and men’s eyes,
I all alone beweep my outcast state,
And trouble deaf heaven with my bootless cries,
And look upon myself and curse my fate,
Wishing me like to one more rich in hope,
Featured like him, like him with friends possessed,
Desiring this man’s art and that man’s scope,
With what I most enjoy contented least;
Yet in these thoughts myself almost despising,
Haply I think on thee, and then my state,
(Like to the lark at break of day arising
From sullen earth) sings hymns at heaven’s gate;
For thy sweet love remembered such wealth brings
That then I scorn to change my state with kings.
William Shakespeare
Надаю також переклади Івана Франка і Дмитра Павличка:
Неласкаві на мене щастя й люди,
І на свій стан я, де піду, там плачу,
В глухеє небо і у власні груди
Звертаю зір, клену судьбу ледачу.
Бажаю буть багатшим на надію;
Як сей – буть гарним, як той – друзів мати,
Отсього хист, от того власть дістати,
Все тим не рад, що маю і що вмію.
Аж сам горджусь собою за ті хиби!
Та як тебе згадаю, з мого серця,
Мов жайворонок із плідної скиби,
До неба вранці моя пісня в'ється.
Як лиш твою любов солодку нагадаю,
Своєї долі я й за трон не заміняю.
Іван Франко
Коли своє становище кляну,
Зневажений, знедолений до краю,
Коли з глухого неба талану
Я надаремно, плачучи, прохаю,
Тоді мінявся б долею з таким,
Хто має більше друзів і надії,
Хто розумом прославився метким, .
Хто словом віртуозно володіє.
Але, тебе згадавши, тую ж мить
Єство моє стає таке щасливе,
Як жайвір, що возноситься в блакить
І на воротях раю творить співи.
Я не віддам,- хоч би й господь звелів,-
Твою любов за блага королів.
Дмитро Павличко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030876
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2025
МЕТЕЛИК
Шістнадцятий день жовтня вельми теплий,
Докучна спека жовта у вікні,
Метелик між шибками, як померлий,
Смерть зупинив в короткому житті.
Чи не страшишся ти, чи не сумуєш?
Не розділивши участі братів,
У тлінному житті і мить смакуєш
Ти серед шоколадниць й ласунів.
Із смерті лап, загробної дрімоти
Ти рвешся до життя в останню мить,
І крик я чую у твоїй німоті,
Твоє бажання жах цей зупинить.
Перстам невідпускаючим, незримим
Віддавши щіпку болю і пилку,
Лети у владі помислів орлиних,
Виблискуй й ніжся в темному кутку!
Помру чи ні, та виснажу до того
Свічу й чоло: хай вигадають - як
Вклонилася до життєлюбства твого
Із здобиччю життя в тьмяних очах.
Вже час! Вогонь в вікні долає морок.
І денне все між бровами лягло.
Пишу собі: шістнадцяте, вівторок,
Відродження метелика мого...
08.11.2024
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - картина австрійського художника
Крістіана Склоє (Christian Schloe)
БАБОЧКА
День октября шестнадцатый столь тёпел,
жара в окне так приторно желта,
что бабочка, усопшая меж стекол,
смерть прервала для краткого житья.
Не страшно ли, не скушно ли? Не зря ли
очнулась ты от участи сестер,
жаднейшая до бренных лакомств яви
средь прочих шоколадниц и сластён?
Из мертвой хватки, из загробной дрёмы
ты рвешься так, что, слух острее будь,
пришлось бы мне, как на аэродроме,
глаза прикрыть и голову пригнуть.
Перстам неотпускающим, незримым
отдав щепотку боли и пыльцы,
пари, предавшись помыслам орлиным,
сверкай и нежься, гибни и прости.
Умру иль нет, но прежде изнурю я
свечу и лоб: пусть выдумают — как
благословлю я xищность жизнелюбья
с добычей жизни в меркнущих зрачках.
Пора! В окне горит огонь-затворник.
Усугубилась складка меж бровей.
Пишу: октябрь, шестнадцатое, вторник —
и Воскресенье бабочки моей.
Белла Ахмадулина
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030794
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2025
Невже вони колись були людьми,
І справи в них були якісь людські,
І вміли плакати солоними слізьми,
Дощу радіти, сонцю навесні?..
Невже лелеки прилітали в їх краї -
То, може, з них вони робили шашлики?..
Невже городи їх давали врожаї -
Чи не були якісь отруйні ті плоди?..
То звідки ж в Божий світ вони прийшли -
З якого пекла, від якого сатани?!
І коять звірства на святій моїй землі -
Таке призначення в їх підлому житті?!
***
Мерзоту цю Земля терпіть не буде -
Святеє Світло спалить цю пітьму!
Їх злочин на віки смердючим брудом
Нащадкам принесе ганьбу свою!
7-8.05.2022
© Тетяна Данiленко
Нормальна людина ніколи не зрозуміє, як людська істота може чинити такі злочини, які здійснюють російські фашисти проти мирного населення в Україні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030770
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2025
Болит душа от этих зверств,
Дай Бог сознанью не свихнуться,
Оплакать убиенных всех
И к жизни всем живым вернуться...
Нет, не забыть! Запечатлеть
Весь ужас принятых страданий,
Хранить негодований твердь,
Зимой рождённых утром ранним.
Из ночи в ночь, день ото дня
Всех жертв сольётся стон прощальный...
Печальной песней журавля
Застынет ужас поминальный...
12.04. 2022
© Тетяна Даніленко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030708
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.01.2025
Я вгамував бурхливі почуття,
Мій вік такий, що вже не до кохання,
Та світить з неба зіронька моя,
І надсилаю їй сумні зітхання.
Хороша згадка хмарою спливе,
Всесильний час загоїть всі обрàзи...
Лише твій образ у душі живе,
Та тільки в спогадах з тобою разом...
Вже не болить за втраченим душа,
І сліз не можуть назбирати очі -
Це старість невблаганная прийшла
І замиритися зі мною хоче.
В далеких небесах чекай на мене,
Мій спогад, мрія, світло променеве...
03.01.2024
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - картина Клода Моне "Враження. Схід сонця", 1872
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030697
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2025
Як той актор, що роль свою забув,
Стоїть на сцені, острахом сповитий,
Чи божевільний лють свою відчув
І нею захлинувсь, несамовитий,
Так я мовчу, забув усі слова
Кохання досконалих церемоній -
Здається, що безсиліє, зника
Саме кохання в вогнищі невтомнім:
Дозволь книжкам, словам їх красномовним,
Провісником освідчитись тобі
В любові, що горить в душі жертовно,
Слова ж мої даремні та слабкі...
Навчись читати відгук почуттів:
Очима чути - то й не треба слів.
23-24.04.2022
© Тетяна Даніленко
As an imperfect actor on the stage,
Who with his fear is put besides his part,
Or some fierce thing replete with too much rage,
Whose strength′s abundance weakens his own heart;
So I, for fear of trust, forget to say
The perfect ceremony of love′s rite,
And in mine own love′s strength seem to decay,
O′ercharged with burden of mine own love′s might:
О let my books be then the eloquence
And dumb presagers of my speaking breast,
Who plead for love, and look for recompense,
More than that tongue that more hath more expressed.
О learn to read what silent love hath writ:
To hear with eyes belongs to love′s fine wit.
William Shakespeare
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030669
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2025
Каким вас ядом матери вскормили,
С какой отравой выпекали хлеб,
От дьяволов каких вас народили,
Чтоб целый мир вам слал проклятья вслед?!
Вы - нелюди, вояки из россии,
Кто бомбы и ракеты посылал
На Харьков, Мариуполь, Сумы, Киев
И драгоценность жизни разрушал!
Остановитесь! Вы - в аду безумства,
Где подлости нет края и границ,
Где вы злодейство возвели в искусство,
Где человеческих не видно глаз и лиц!..
Вояка из россии, не надейся,
Что грех убийства спишется тебе -
За каждое растерзанное сердце
Ответишь ты на Праведном Суде!
И души всех, тобою убиенных,
Вовек тебе покоя не дадут!
Ты на земле не вымолишь прощенья -
Здесь и в аду тебя мученья ждут!
16-18.03.2022
© Тетяна Даніленко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030663
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.01.2025
Поэт был в гости приглашён,
Какой-то повод там случился,
Он шел, успехом окрылён -
В поэты он на днях"пробился":
Стихов на целый том собрал -
Квартоны, рондо, триолеты...
Мечтал сразить всех наповал
Одним красивейшим сонетом...
Народ в гостях был непростой:
Один технический профессор,
Невнятный парень деловой,
Врач-психиатр и автослесарь,
Один певец, киноартист,
Ну, остальные все попроще.
Поэта ж волновала мысль:
Что прочитать, когда попросят?..
Уж праздник в апогее был,
Веселье смехом разливалось,
Поэт же как-то приуныл,
К себе испытывая жалость...
На этом празднике мечтал
Прославить звание поэта
И за себя поднять бокал,
После прочтения сонета.
Но как-то всё не так пошло,
И для прекрасного сонета
Как ни старался, не нашёл
Он подходящего момента...
Там каждый интересен был
И для кого-то был полезен:
Артист о фильмах говорил,
О технике вещал профессор,
Певец исполнил свой романс,
А психиатр диагноз ставил,
Играли группой в преферанс,
Придерживаясь строгих правил...
И только бедный наш поэт
Был ни к чему не приспособлен,
Всё повторял в уме сонет
И школьнику тем был подобен.
Он сам не вызвался читать,
И гости все о нём забыли,
Но на судьбу не стал роптать
И незаметно пир покинул...
Решение созрело в нём:
Себя надеждой не тиранить
И не читать своих стихов,
Хоть умолять об этом станут.
Но, вновь готовясь к торжеству,
Ну, просто так, на всякий случай,
Он книгу пролистал свою
И выбрал стих, возможно, лучший...
* * *
Не зря же говорят о том
(И жизнь нещадно подтверждает),
Горбатого с его "горбом"
Могила разве что исправит.
22.06.2024
© Тетяна Даніленко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030582
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.01.2025
МОЖЕ Я, МОЖЕ ТИ
Може я, може ти
Світ змінити б змогли -
Шлях підкаже душа,
Що блукає в пітьмі.
Може я, може ти
Знайдем ключ до зірок,
Серце щоб зберегти -
До спасіння це крок.
В небо дивишся ти,
Щоб пораду знайти,
А потрібно лише
Чути серце своє.
В світі болю і зла
Є кохане ім'я -
В це повіримо ми,
Може я, може ти...
Може я, може ти
Творим мрійні світи,
Де у душах сніги
Розтопити б змогли.
Може я, може ти
В світ холодний прийшли,
Щоб зігріти його
Сяйвом серця свого...
В небо дивишся ти,
Щоб пораду знайти,
А потрібно лише
Чути серце своє.
В світі болю і зла
Є кохане ім'я -
В це повіримо ми,
Може я, може ти...
29-31.10.2024
© Тетяна Даніленко
MAYBE I, MAYBE YOU
Maybe I, maybe you
Can make a change to the world
We're reaching out for a soul
That's kind of lost in the dark
Maybe I, maybe you
Can find the key to the stars
To catch the spirit of hope
To save one hopeless heart
You look up to the sky
With all those questions in mind
All you need is to hear
The voice of your heart
In a world full of pain
Someone's calling your name
Why don't we make it true
Maybe I, maybe you
Maybe I, maybe you
Are just dreaming sometimes
But the world would be col
Without dreamers Ilke you
Maybe I, maybe you
Are just soldiers of love
Born to carry the flame
Bringin' light to the dark
You look up to the sky
With all those questions in mind
All you need is to hear
The voice of your heart
In a world full of pain
Someone's calling your name
Why don't we make it true
Maybe I, maybe you
НМ ОКТАВА і "АП Творчої групи Злива" за цим перекладом пісні "Maybe I, maybe you" групи SCORPIONS створено її COVER (авторські права Тетяни Даніленко):
https://youtu.be/THTdvBz2DuM?si=eMKOl8r1SwTAm-Aa
Можна знайти також в ютубі на сайті "Творча група Злива"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030574
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2025
ТИША
Я тишу зачиню на сім замків,
Цілющий спокій зберегти в ній мушу -
Ввійти сюди ніхто щоб не зумів,
Моє єднання з ранком не порушив.
Мовчання тиша, знаю, збереже,
Залишим візитерів в їх турботах.
Своїй я тиші сповіщу про те,
Що я почула у нічних висотах.
Про що нікому я не розкажу -
Ця таїнà народжена сльозами,
У тиші я секрет заворожу,
І не озвучу зайвими словами.
Це натяк, і нема для нього слів,
Як вітерець прозріння загадковий -
Що доторкнутись істини зумів,
Як сонця промінь, що не знає мови.
І тільки тиша зрозуміє це,
Знайдè в словах і чари, і спокуси,
Хай не пояснить все, та натякне,
І написати вірш мене примусить...
Мовчання я у роздумах прийму...
05-06. 12. 2024
© Тетяна Даніленко
ТИШИНА
Я тишину закрою на замок
И с чаем в ней расположусь уютно,
Чтобы никто войти сюда не смог
И нас не потревожил в это утро…
В молчаньи нам не надо никого,
Всех посетителей оставим в их заботах,
Я тишине поведаю про то,
Что нашептал неведомый мне кто-то,
О чём мне никому не рассказать –
То тайна за волшебными замками,
Лишь тишина поможет распознать,
Что не способна передать словами…
То – как намёк, в котором мало слов,
Как дуновенье лёгкое догадки,
Приподнятый над истиной покров,
Как зайчик солнечный
со мной играет в прятки…
И только тишина меня поймёт
И знаки препинания расставит,
Пусть всё не объяснит, но намекнёт
И вновь стихи писать меня заставит.
Я помолчу в раздумьях с тишиной…
21.09.2021
© Тетяна Даніленко
Свідоцтво про публікацію: №0046823220241206
© Тетяна Даніленко, 2024
Ілюстрація - картина Дениса Саражина
На цей вірш створена пісня, музика та виконання НМ ОКТАВА. Авторські права належать Тетяні Даніленко
https://oktava.me/song/6737a19672c0851f75667f4f
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030484
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2025
ТАНЕЦЬ СМЕРТІ
В спідниці куцій смерть прийшла до мене,
Неначе кошенятко, боязка,
І мовила: "Я - флірт твій променевий,
Ти не чекав цього в кінці життя?
Кажу: "З найсміливішої причуди
Тебе такою я не уявляв,
Ти - жнець похмурий, говорили люди,
А тут - зухвала міс скорботних справ..."
"Тобі подібних бачила немало,
Їх підкоряла усмішка моя,
Як ельф, своїми жартами я грала,
Їх вабила таємності межа."
"О, я прошу, кивни і йди повз мене -
Ще в зàдумі поеми, і пісні,
І є стежки, непройдені, зелені...
Ти не цікава поки що мені."
"Замовкни, любий, і не побивайся!"
Всю граціозність вклала у стрибок,
Сплела з моїми хижі свòї пальці
Й прошепотіла: "Ну ж бо, у танок!"
15-16. 11. 2024
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - картина швейцарського художника Арнольда Бекліна "Автопортрет
зі смертю, що грає на скрипці", 1872
DANSE MACABRE
Death came to me in a mini skirt
As skittish as a kitten ,
And said : " I am come - for your final flirt " ,
But added : " You don't seem smitten ".
Says I : " Well - not in my wildest whim
Did I picture you looking like this ,
I'd been told that you were a reaper grim
And behold - a saucy miss ".
" Ah - many a one is like yourself
Surprised by my winning smile ,
I have jokes and jests like a playful elf
And I know the way to beguile ".
" But - please just pass me by with a nod
I've poems and plays unwritten ,
There are footpaths I have never trod
As you say - I'm not much smitten ".
" Oh hush my darling - and don't repine ",
And she gave a gracious prance, but
Then she twined her fingers into mine
And whispered : " Shall we dance ? "
Ian Emberson
Ян Емберсон - англійський письменник і художник, книжковий ілюстратор, народився у 1936 році. Заробляв на життя садівництвом і бібліотечною справою. Опублікованими є 12 його книжок, остання електронна книга "Зигзагоподібний шлях" (2010 р.).
Автор п'єс, лібрето для опери, є пісні за його віршами.
(Відомості з інтернету)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030466
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2025
Вже так набридли ці поети,
Віршовані їх "піруети"!
Останній день тут доживу...
Вже одягали-роздягали,
І по кістках всю розібрали,
І фарбами розмалювали -
Залиште вже мене саму!
Ну, це я так... поганий настрій.
Пече сьогодні смуток власний,
Бо завтра буде в вас Зима,
Сніжинок випаде пітьма,
А вам робота чимала -
Прискіпливо їх розглядати
І їх усі порахувати,
І віршувати, віршувати...
Про холоди і білий сніг,
Як гололід збиває з ніг,
Про фарбу білу пречудову
Розкажете ви словом "новим"...
Мені ж - адью і за поріг!
На мене ви не ображайтесь -
Це я від заздрощів бурчу,
Тому і в різнобій пишу...
В рядках склади вже не рахую,
Ну, рими хоч якісь знайшла,
А стиль, яким оце пишу я,
Не визначу я вже й сама...
Та й ви його не визначайте -
Не ображайте й ви мене...
На цьому, друзі, прощавайте!
Он вже Зима до Вас іде...
30.11.2024
© Тетяна Даніленко
Свідоцтво про публікацію: №0046790220241201
© Тетяна Даніленко, 2024
Ілюстрація - картина американського художника Еdward Alfred Cucuel
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030410
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2025
ПИЛ
Як білий пломінь в нас помре,
Байдужість до життєвих втіх
І темрява до нас прийдè -
В ночах розсипемось сумних;
Стрімке волосся стихне теж,
І крізь вуста прорветься тлін,
І диханням вже не живеш -
Коли ти пил, коли ти пил!
Не мертві і бажàні ще,
І все ще чуйні в почуттях,
Літатимемо ми лише,
Де ми померли, в тих місцях,
І буде танець наш легким
Бо вільним порохом ми є,
У сяйві сонця золотім,
Грайливий вітер нас несе
Небесним світом і земним
У майбуття далекі дні,
Пил, як невтомний пілігрим,
Шляхи здолає всі свої.
Ні відпочинку, ні брехні,
Де смерть панує, сплять думки,
Зійдуться атомів шляхи,
Один - то я, а другий - ти...
Тоді у тихому саду,
Ще теплому від сяйва дня
Знайдуть коханці чарівнУ
Рослину в квітах небуття,
Яка зросла із мрійних снів,
І їм відкриється краса,
Дарує Всесвіт диво їм,
Їх сяйвом стрінуть небеса.
В обіймах дивної краси
Їм не збагнути, чи то спів,
Чи полум'я, чи смак роси,
До світла світлом дух злетів?..
Все вище, вище в небеса,
І там зустрінуть мить одну -
Горітимуть слабкі серця
В екстазі нашого вогню!
Вже в непритомних і слабких,
Де світла рух не зупинить,
Прозрінням спалахне для них
Любові мить... любові мить...
20-22. 12. 2024
© Тетяна Даніленкo
Свідоцтво про публікацію: №0046983220241223
© Тетяна Даніленко, 2024
Ілюстрація з інтернету
DUST
When the white flame in us is gone,
And we that lost the world's delight
Stiffen in darkness, left alone
To crumble in our separate night;
When your swift hair is quiet in death,
And through the lips corruption thrust
Has stilled the labour of my breath --
When we are dust, when we are dust! --
Not dead, not undesirous yet,
Still sentient, still unsatisfied,
We'll ride the air, and shine, and flit,
Around the places where we died,
And dance as dust before the sun,
And light of foot, and unconfined,
Hurry from road to road, and run
About the errands of the wind.
And every mote, on earth or air,
Will speed and gleam, down later days,
And like a secret pilgrim fare
By eager and invisible ways,
Nor ever rest, nor ever lie,
Till, beyond thinking, out of view,
One mote of all the dust that's I
Shall meet one atom that was you.
Then in some garden hushed from wind,
Warm in a sunset's afterglow,
The lovers in the flowers will find
A sweet and strange unquiet grow
Upon the peace; and, past desiring,
So high a beauty in the air,
And such a light, and such a quiring,
And such a radiant ecstasy there,
They'll know not if it's fire, or dew,
Or out of earth, or in the height,
Singing, or flame, or scent, or hue,
Or two that pass, in light, to light,
Out of the garden, higher, higher. . . .
But in that instant they shall learn
The shattering ecstasy of our fire,
And the weak passionless hearts will burn
And faint in that amazing glow,
Until the darkness close above;
And they will know -- poor fools, they'll know! --
One moment, what it is to love.
1911
Rupert Brooke
Руперт Брук (1887-1915) - англійський поет, відомий своїми сонетами воєнної тематики, написаними в період першої світової війни, учасником якої він був (служив на флоті) і на якій загинув.
Найвідоміша робота Руперта Брука - цикл "1914 and other Poems».
У вірші "Dust" автор протиставляє фізичну смерть людини (перетворення на прах) природі любові і душі.
(Відомості з інтернету)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030407
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2025
Фантазія невтомна лине
У простір неба чарівний,
Де зорями сплелись сузір'я,
Що сум прикрасили нічний...
Млина вітрила крутять зорі -
То Всесвіту невпинний рух...
Дивись - там степ небесний Оре
З зірок палких небесний Плуг,
Криниця з чистою водою,
З обов'язковим журавлем,
Воли, що тягнуть за собою
Візок чумацький день за днем...
Там сяйво зоряне Стожарів,
Як оберіг, вночі веде
Крізь пасма зоряних туманів,
Життю надію подає.
І Пасіка тут притулилась,
Лелека зоряний летить -
Несуть його невтомні крила
У вічну цю небесну мить...
Дай щастя, Боже, Україні!
Летить в майбутнє дивний птах!
Хай посипають правди сіллю
Нам чумаки Чумацький шлях...
05. 08. 2024
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - картина з серії "Український космос" Заслуженого художника України Олега Шупляка
Даю посилання на пісню на вірш " Український космос", музика та виконання НМ ОКТАВА. Авторські права належать Тетяні Даніленко:
https://oktava.me/song/66e9c95f6d1ec952dfc8dd80
Запрошую прослухати!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030363
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2025
ДЕ ЦІЛУВАЛИ СТЕП КУРГАНИ
Світ ловив мене, але не спіймав
Автоепітафія Григорія Сковороди
Де цілували степ кургани,
В траві обличчям, горбуни,
Де зчаста били в барабани
І пил клубили табуни,
Воли на рогах колихали
Мандрìвне сонце чумака,
Журбою патока лягала
Від чаду ватри з кізяка,
Де кам'яні дрімали баби,
Що вічності здолали тлін,
Ночами де збирались жаби
До ніг пласких їх, на уклін,
Я прокрадався до Азову:
Стогнав невтомний суховій,
На південь йшов я, босоногий
За долі покликом і мрій,
Чебрець топтав, брав у долоні,
Нічліг знаходив, хліб, води -
Я був нащадком мимоволі
Григорія Сковороди,
Я гриз його благословенний,
Священний, кам'яний сухар,
Та всесвіту батьківські землі
До мене він пройшов, як цар;
Ваблива перед ним мережа
Міняла марно кольори -
Мене ж лякали дум бентежних,
Життя свободного вітри.
Вражає величчю вершина
Щасливих помислів його -
Мені даруй же піснь пташину
І степу батьківське крило,
Твої для того й сяють зорі -
Як шлях земний увесь пройду,
Щоб тіло цвинтар упокоїв
У степі цім, яким я йду...
30-31.12. 2024
© Тетяна Даніленко
Свідоцтво про публікацію: №0047152020250101
© Тетяна Даніленко, 2025
Ілюстрація - картина І.К.Айвазовського "Український пейзаж з чумаками при місячному світлі"", 1869
ГДЕ ЦЕЛОВАЛИ СТЕПЬ КУРГАНИ
Мир ловил меня, но не поймал.
Автоэпитафия Гр.Сковороды
Где целовали степь курганы
Лицом в траву, как горбуны,
Где дробно били в барабаны
И пыль клубили табуны,
Где на рогах волы качали
Степное солнце чумака,
Где горькой патокой печали
Чадил костер из кизяка,
Где спали каменные бабы
В календаре былых времен
И по ночам сходились жабы
К ногам их плоским на поклон,
Там пробирался я к Азову:
Подставил грудь под суховей,
Босой пошел на юг по зову
Судьбы скитальческой своей,
Топтал чебрец родного края
И ночевал - не помню где,
Я жил, невольно подражая
Григорию Сковороде,
Я грыз его благословенный,
Священный, каменный сухарь,
Но по лицу моей вселенной
Он до меня прошел, как царь;
Пред ним прельстительные сети
Меняли тщетно цвет на цвет.
А я любил ячейки эти,
Мне и теперь свободы нет.
Не надивуюсь я величью
Счастливых помыслов его.
Но подари мне песню птичью
И степь - не знаю для чего.
Не для того ли, чтоб оттуда
В свой час при свете поздних звезд,
Благословив земное чудо,
Вернуться на родной погост.
1976
Арсений Тарковский
Цікаві відомості:
Тарковські та Україна - UAHistory
https://uahistory.com/topics/famous_people/5100
Арсеній Тарковський: «Родною землей для меня всегда была земля украинская…» — З перших уст
https://www.zpu.kr.ua/shche/istoriya/1316-arsenij-tarkovs-kij-rodnoyu-zemlej-dlya-menya-vsegda-byla-zemlya-ukrainskaya
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030359
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2025
МОРСЬКА МУШЛЯ
Немов Шекспір, довірюсь монологу
Тій мушлі, що ховалася в землі:
Ти слугувала морю молодому -
Його звучання поверни мені.
Ні, древній череп не взяла б я в руки,
В нім вічний сум, страждань земних тавро,
У мушлі ж ніби воскресають звуки,
В глибинах моря сховані давно.
Як келія ченця, дала притулок
Розмовам хвиль і шепоту вітрів,
Благанню кораблів, вже затонулих,
І їх колись яскравих прапорів...
О мушля мòя, голос твій провісний
Хотіла б в серці зберегти моїм,
І сіль морів, і всі людськії пісні
Зібрати під крилом твоїм крихким.
І серед гомону почути милий
Дитинства гомін в мушлі чарівній.
Хай буде так! Він навіть в домовині,
Здолавши смерть, звучатиме в мені...
Нехай твій келих звуки розливає -
Я питиму ті спогади, як сни,
І тішать хай мене і розважають
Приховані чаклунства давнини...
9.10.2023
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - картина Дениса Саражина
МОРСКАЯ РАКОВИНА
Я как Шекспир, доверюсь монологу
в честь раковины, найденной в земле.
Ты послужила морю молодому,
теперь верни его звучанье мне.
Нет, древний череп я не взял бы в руки.
В нем знак печали, вечной и мирской.
А в раковине — воскресают звуки,
умершие средь глубины морской.
Она, как келья, приютила гулы
и шелест флагов, буйный и цветной.
И шепчут ее сомкнутые губы,
и сам Риони говорит со мной.
О раковина, я твой голос вещий
хотел бы в сердце обрести своем,
чтоб соль морей и песни человечьи
собрать под перламутровым крылом.
И сохранить средь прочих шумов — милый
шум детства, различимый в тишине.
Пусть так и будет. И на дне могилы
пусть все звучит и бодрствует во мне.
Пускай твой кубок звуки разливает
и все же ими полнится всегда.
Пусть развлечет меня — как развлекает
усталого погонщика звезда.
Белла Ахмадулина
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030292
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2025