| Сторінки (1/22): | « | 1 | » |
Нарешті вихідні. Нарешті я матиму можливість хоч трохи повчитись, а то зовсім занедбала коледж. Надто переймалась тим чим не треба, а про навчання зовсім забула… Лиш би це мені боком потім не вилізло. Тому я витягнула підручник з історії,хімії і фізики і сіла робити уроки. В кухню зайшла мама:
- Що, вчишся?
- Та так,треба дещо повчити.
- В мене є пропозиція. Давай підемо сьогодні в цирк. Всією сім’єю. І візьми з собою Андрія.
- Добре,думаю я десь до обіду все вивчу і зможу піти з вами,а до Андрія я подзвоню, запитаю чи він вільний сьогодні.
- Добре,ну вчися, не буду тобі заважати. А може тобі треба помогти з чимось,то ти кажи. Ти ж знаєш, я люблю математику наприклад. І досі багато всього пам’ятаю.
- Так, але до математики я буду братись завтра,я сьогодні планую вивчити усні уроки.
- Гаразд. Ой,хто ж це стукає в двері? Піду відкрию.
І тут…
- Доброго дня. Я Вітя, я до Ліни,до речі я її хлопець,а вона вдома?
- Так, Ліна вдома. Ліна!!! – мама знітилась.
- Так,мамо,я вже тут. Кук, ти заходь.
- Привіт. Нам треба поговорити.
- Ну заходь.
Мама кинула на мене запитальний погляд. Типу «що це таке?» , а я махнула їй головою,що потім поясню.
- Ну кажи чого ти прийшов до мене в таку рань.
- Я тебе люблю, і не хочу розходитись з тобою.
- Вибач,але я тебе не люблю… Пробач що крутила тобі голову,але ти для мене як брат…
- Ти любиш Андрія?
- Думаю так…
- Ви з ним помирились?
- Здається так…
- Ну все ясно. Мені нема чого тут робити, - він розвернувся і пішов. На прощання сказав моїй мамі:
- Я помилився, ваша донька виявляється зустрічається з моїм колись найкращим другом. Так що мене ви тут більше ніколи не побачите.
- Ну до побачення… - і вона закрила за Куком двері.
- Розповідай. Що ти там натворила,інтриганка?
- Це дуже складно. Він найкращий друг Андрія, і мій одногрупник. Коли я з Андрієм посварилась, то на зло Андрієві почала зустрічатись з Куком. А Кук сприйняв це все всерйоз…
- Ясно. То з ким ти зараз?
- Та з Андрієм…
- Все з тобою ясно… Ти викапана я в твоєму віці…
- Ого,мама,а ви мені ніколи нічого не розповідали…
- Ну,в мене була практично така ж ситуація як і в тебе,це був найкращий друг твого тата,але вони досі вороги. Деколи мені здається що Олег мене досі любить,хоч в нього теж є сім’я,діти… Але він досі косить на твого тата.
- Хм, мама-мама… Не очікувала я від вас такого…
- Та то коли ще було, багато років тому…
- Зрозуміло… Ну гаразд,я буду вчитись, а ви там щось приготуйте на обід чи що…
- Так, сьогодні я варю бульйон.
- О, я його так давно не їла… Але все,я буду вчитись…
- Ну вчись-вчись.
Я повчила хімію,яку я дуже люблю,також почитала фізику, вивчила три параграфи з історії,і взялась д математики… Ось тут і почались мої проблеми…я взагалі в математиці дуб-дерево… Добре що мама в ній щось тямить. Вона пояснила мені що до чого і я була собою задоволена. Здається я навіть зрозуміла як рішати такі задачі. Потім я подзвонила до Андрія,запитала чи в нього є час,він сказав що трохи занятий. Робить прибирання і вчиться трохи. Я сказала мамі,що Андрій не зможе сьогодні, тож ми всією сім’єю пішли в цирк. Як давно я не була в цирку! Мабуть років п’ять… Навіть не знаю… Я так скучила за своїми батьками. І нарешті ми з ними погуляємо. Ще й тепер в мене є братик. Це ж чудово…
В цирку було дуже класно. Проводити час з рідними - це було для мене на диво дуже приємно. Я забула як це відчувати любов,як це коли тебе обнімають батьки, дивляться на тебе з ніжністю… Я заздрила своїм одноліткам які можуть бачитись зі своїми батьками щодня… Але в мене є більше свободи аніж в них. Але все ж я б хотіла частіше бачитись з ними. Батьки розповідали мені про розкопки в Ізраїлі,де мої батьки знайшли монету самої Клеопатри,вагою 28 грам, за що були нагороджені,а ще їх показували по всіх каналах по телебаченню. Мені враз стало соромно,тому що я не бачила цього,але думаю вони мені простять це. Я горджусь ними, вони дуже хороші батьки і я їх дуже люблю. Ми зробили багато фото разом, батьки хотіли мати на згадку про мене,а також вони мені скинуть їх на ноутбук. Ми гуляли площею Ринок, біля фонтану, мої батьки дивувались скільки змін відбулось за роки їх відсутності.
Додому ми йшли пішки, прийшли приблизно в десятій годині вечора,втомлені,але щасливі. Зараз я почувалась найщасливішою. Я не хочу щоб мої діти в майбутньому були далеко від мене. Це трохи неправильно. Але все ж я люблю своїх батьків… Завтра буде неділя і я домовилась зустрітись з Машкою. Здається в неї якісь проблеми… А тепер я буду засинати…
Мені снились кошмари. Мене переслідував Кук зі словами «Чому ти мене кинула?Я ж тебе люблю» і мені стало важко на душі. Не знаю,як йому зараз. Мабуть боляче. Але я не можу зустрічатись з ним. В мене є Андрій, і в нас з ним все гаразд. Принаймні зараз. А далі буде видно. На годиннику була третя ночі, а я не хотіла спати. Вирішила передзвонити до Кука і вибачитись. На моє здивування він одразу підняв трубку і сказав:
- Привіт сонце. Ти щось вирішила?
- Я хотіла вибачитись перед тобою. Я не хочу щоб через мене псувались твої дружні стосунки з Андрієм.
- Він мені не друг. Він відбив у мене стільки дівчат… Навіть рахувати страшно. Але це було не так важливо поки я не зустрів тебе… А він взяв і знову забрав у мене можливість бути щасливим… Ну за що мені таке?
- Не знаю… А от над твоїми словами я подумаю. Може дійсно краще мені бути з тобою…
- Подумай-подумай…
Ми говорили десь до п’ятої ранку про різне, я розповідала про своїх батьків-археологів, про прогулянку з батьками, він розповідав про свою сім’ю і мені було з ним так легко, що я просто дивувалась… Приблизно в п’ятій годині я вирішила закінчувати розмову, я хотіла спати,ми попрощались і я заснула
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206967
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2010
У мене б уже мали початись критичні дні… Що ж робити… Де мої тести на вагітність? А,ось вони… Боже,що це? Дві полоски…
Дзвінок у двері. До мене прийшла Ліна вся в сльозах:
- Поглянь,- і вона простягнула мені чотири тести на вагітність. На всіх було по дві полоски.
Що ж робити? Ліна від мене вагітна?
Що ж робити? Я вагітна від Андрія? Що скажуть мої батьки? Він мене кине чи залишиться?
Обоє прокинулись в холодному поту.
Незважаючи на те, що зараз лише п’ята ранку, я встала і пішла в кухню робити каву. На кухні я побачила Андрія, який вже ставив чайник…
- Ти чого так рано прокинувся?
- Та блін…Присниться ж таке… Мені приснилось що ти прийшла до мене з тестами на вагітність,на яких було по дві полоски. Сказала що це капець, зальот.
- Ти серйозно?
- Ну так,блін присниться ж таке. Я тепер мабуть не засну… Який жах…
- Найцікавіше те що мені приснився такий же сон… Начебто я від тебе вагітна… Я прокинулась, і думаю:»це реальність чи сон?»…
- Та ні,думаю це все-ж сон.
- Давай краще зачекаємо з моїм першим разом,гаразд? Мені здається це знак…
- Ну ти й забобонна, чесне слово. Але я також перелякався,також поки що зупинимось на поцілунках і обіймах.
- Так… Давай по каві?
- Я власне для того й поставив чайник.
Чайник засвистів, я зробила нам каву і почала задумливо її пити… Андрій не витримав:
- А якби таке дійсно сталось, ти б хотіла зі мною одружитись,чи краще б зробила аборт?
- Аборт? Ні,ні в якому разі. Краще вже бути матір’ю-одиначкою, аніж робити гріх.
- Значить,ти б вийшла за мене?
- Слухай, ти що мені зараз пропозицію робиш чи що? – я усміхнулась. Такі його слова мене дуже здивували.
- Ні,не зовсім. Просто я подумав,що якщо через кілька років ми далі будемо разом, чи можливо таке…
- Думаю,можливо… Але до цього ще дожити треба,- я усміхалась. Я приховувала ту радість яка була в мене всередині. Зараз він не бреше. Це видно по ньому. Я колись дивилась серіал,в якому показували як розрізнити коли людина бреше. Зараз він був на повному серйозі.
- Ти чого почервоніла?
- Та так…
- Здивована?
- Ну є трохи… Я не думала що ти скажеш мені такі слова…
- До речі,в нас ще купа часу, давай в мене в кімнаті на ноутбуці якийсь фільм подивимось? А то я вчора так і не подивилась «Поцілунок на удачу»…
- Ти любиш цей фільм? Він мені також подобається. Пішли,але думаю краще спершу вдягтись. А то твої батьки проснуться і не так зрозуміють.
- Підтримую тебе,ходімо.
Я вдяглась,включила фільм і ми просто дивились його. Він обняв мене,поцілував і усміхнувся. Саме його усмішка мене вразила при першій зустрічі… Дійсно,усмішка на багато чого здатна. Вона зводить і розводить людей. Коли вона щира і добра - зводить,але якщо ця усмішка насміхається з тебе, то її треба слати подалі…
Фільм вже закінчувався,як я почула що маленький Ярчик плаче. Мій маленький братик. Чесно кажучи,я ніколи не хотіла мати братів-сестер,але зараз… Мені подобається тримати це чудо на руках. Він такий милий,в нього гарні сині-сині очі,як в мого тата.
А мої зелені очі-як у мами…
- Ліно,дай сюди малюка,я його зараз погодую. До речі, ти з Андрієм вже снідала?
- Не зовсім, ми пили каву.
- Ну тоді може збігай в магазин,купи якогось печива,чогось смачненького,гаразд?
- Андрій,я в магазин. Йдеш зі мною?
- Пішли.
Ми купили горішків зі згущеним молоком і дві шоколадки з цілими лісовими горішками. Мої улюблені. Я взагалі згущонку люблю…
- Залишишся на сніданок?
- Думаю так,ти не проти?
- Навпаки,ти маєш з ними гарно говорити. Будь вихованим. Ок?
- Та я і є вихованим,- він знову усміхнувся.
- Тю блін,от я незграбна, - я також усміхнулась. Я задивилась на нього і зайшла в калюжу.
- Та нічого,не біда,з ким не буває?
- Таке буває тільки зі мною… - і я щиро зі себе сміялась. І він також сміявся. Але це був щирий сміх,а не насмішка. І це було приємно.
Ми зайшли в квартиру, а на столі вже був чай для всіх,маленький Ярчик їв кашку з пляшечки,тато читав якусь книжку,а мама тримала малюка в руках.
- О,ви вже є. Давай печиво,будемо снідати. Сідайте. А ти,Андрій розкажи щось про себе.
- Ну що мені про себе розказати? Вчився в гімназії «Євшан», закінчив музичну школу по грі на гітарі,друкувався в газетах трошки,кілька статей… В мене тато головний редактор в «Експресі».
- Ого,а я навіть не знала. А ти мені нічого не казав,- я була здивована. Ось чому він вчиться на журналіста.
- А ти і не питала. Ось так от. Мама не працює,але вона також редактор за освітою.
- Цікаво,бачу в тебе хороша сімя, думаю ти також дуже культурна і хороша людина.
- Дякую, Веніаміне Борисовичу, ви також дуже інтелектуальна людина,вибачте але мені вже пора. Так що до побачення. Ліна,проведеш?
- Так,зараз.
- Слухай,в тебе класні і приємні батьки. А я побіг.
- Ну па-па,- і я поцілувала його.
Батьки сиділи задоволені. Думаю,Андрій справив на них хороше враження. Принаймні буду надіятись…
- А твій Андрій нічого такий,хороший хлопець,- ого,що я чую від свого тата? Я вражена.
- Дійсно,і сім’я в нього гарна. Думаю,він хороший кандидат на нареченого тобі,- мама усміхалась.
- Та ні,це ще зарано. Я не знаю,чи варто. Думаю,час покаже,будуть ці стосунки міцними чи ні,доживуть до такого слова як «весілля».
- Ну в цьому ти цілком права. Рито, відкрий шоколадку.
Добре,що батьки задоволені. І я усміхнено допивала свою каву…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206812
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2010
Моє життя на шахівниці
Твій білий кінь.Моя чорна вдова.
Чомусь,мої фігури бідні й ниці,
Твоя "імперія" ж - вічно жива...
Так важко деколи в бою,
Сиротами стають і пішаки, і дами,
Але кохаю усмішку твою,
і важко описати це словами.
Поломані рими,поломані дні,
Тебе чекаю знову, твого ходу.
І знову бачу тебе в свому сні.
і це приносить щастя,а не шкоду...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206788
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2010
Все-ж я вирішила не пити, а просто добре виспатись. Так розумніше. Хоча я дуже довго не могла заснути. Думки роїлись в моїй голові,як бджоли у вулику. Я мушу заснути. Просто зобов’язана…
Блін, кому я потрібна в таку рань? Для чого було мене будити… Де моя мобілка? Бу, це ж треба…ну нарешті, знайшла. Це була смска. Від Андрія. «Подивись в вікно». Хм, зараз… На асфальті було викладено свічками слово «пробач». Виявляється, це була не рань, а приблизно одинадцята вечора… Мені було дуже приємно. Губи розпливлись у усмішці,і я відписала: «Піднімайся до мене». Швидко вдягла своє улюблене плаття, потім побігла в ванну хоча б помити своє лице, але часу не вистачило. Андрій уже дзвонив у двері. Я швидко побігла відчиняти…
- Привіт, ну як? Тобі сподобалось? Ти мене пробачила?
- Привіт. Думаю так… Але Кук… Він не заслуговує на таке моє ставлення…
- І ти б з ним зустрічалась лише тому, що тобі його шкода?
- Не думаю…
- Ти мене любиш?
- Я не впевнена в цьому…
- Давай спробуємо перевірити! – і він поцілував мене…
- Ти щось відчула? Бо я так.
- Я теж… Здається…
- І в тебе досі сумніви? Ми маємо бути разом.
- Ти обіцяв мені, а зрадив з Луною…
- Коли вона побачила що ти шукаєш мене поглядом, то прибігла і почала цілувати. Але я її відштовхнув… Шкода що ти не бачила цього…
- А фраза «Я люблю секс,а ти целка ще» тобі щось говорить?
- Вибач, я був п’яний…
- Та пробачила я тобі, ладно перемир’я, але не дай Бог…
- Гаразд, більше такого не повториться. Обіцяю.
- Може, кави? А то ти мене збудив…
- Я помітив що ти заспана…
- Пішли на кухню. Я страшенно голодна.
- А може давай ти зберешся і на дискотеку?
- Ні, ніяких дискотек. Достатньо. Стільки проблем через них було…
- Ну як знаєш… Тоді я в тебе залишусь на ніч, ти не проти?
- А може краще ти потім підеш додому?
- Ні,я мушу залишитись. Я сказав мамі, що ночуватиму в одного друга.
- Ну дивись… - капець, вони з Куком досить схожі. І справджується приказка «Скажи мені хто твій друг і я скажу тобі хто ти»…
Ми пили каву,я годувала його печивом, а він обняв мене за талію… Мені здається, я зрозуміла його наміри…
- Ти хочеш сексу?
- Хочу… Але якщо ти не хочеш, то нічого не буде, - ого, та він виправляється, подумала я.
- Ну тоді в спальню?
- А пішли… До речі, я був невпевнений в тому чи ти захочеш, але презервативи про всяк випадок купив…
- Пішли-пішли, для чого говориш лишні слова?
Мені було трохи страшно першого разу. До того ж я була до нього практично не готова. А нехай. Думаю все буде гаразд. Я його люблю, важко визнавати це… Але це факт…
Він вже зняв з мене одяг, сам роздягся і надягав презерватив, як… В двері подзвонили. Хто це може бути???
- Вдягайся, швидко! І я вдягаюсь. Гаразд?
- Та ладно, але хто це може бути?
- Я без поняття, я не чекаю ні на кого. Але зараз буду знати. Застели ліжко, а я відчиняти.
- Ок, біжи.
Я відкрила двері, а на мене дивились три пари очей. Я в шоці. Мої батьки повернулись. І… Братик? Йому ж мабуть місяці два десь…
- Мамо, тато, а чому не попередили?
- А для чого? Сюрпризи це завжди весело.
- Добрий вечір, я Андрій…
- Воу, виявляється не тільки ми вміємо робити сюрпризи. Я Веніамін Борисович,дуже приємно.
- А я Рита Олексіївна. Це все так… Дивно. Скільки ми не бачились, Ліно?
- Років п’ять, мам… А для чого братик? Ви надовго?
- Не думаю, що надовго. В нас там є нянька для Яромира,просто вирішили на тиждень прилетіти, подивитись як ти тут живеш собі.
- Та я добре, а Андрій вже збирався додому, правда?
- Але Ліна… В принципі так, мені треба піти до Кука…
- А можна нехай він залишиться? Просто переночує в нас?
- Да ладно,нехай. Ми і так неочікувано прилетіли. Нехай ночує.
- Мамо, я тебе обожнюю. Андрій, ходи я тобі в кімнаті для гостей постелю.
- Пішли…
Я взяла чисту постіль, постелила йому ліжко…
- Блін, це ж треба, предки приїхали. А головне не попередили.
- Вони в тебе такі інтелектуали, це жах якийсь. Імена такі…
- Та ладно,що я зроблю… Археологи… Це вже звучить як діагноз. Але тепер ти повинен оправдати своє знайомство з моїми батьками. Не підводь мене.
- Ось побачиш,я змінився. Дійсно змінився. А ти прийдеш до мене вночі?
- Ні, не треба проблем. Повір так буде краще.
- Ну в принципі так. Тоді солодких снів, зайка?
- Спи міцно,- і він мене поцілував.
Я планувала добряче виспатись… Це шок. Останній тиждень я просто притягую до себе різні халепи і неприємності. Може, це просто я змінилась? Перестала бути спокійною сірою мишкою. Я б не хотіла щоб це ставало нормою. Але мені здається, що все йде саме так як і має бути…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206624
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2010
Я добралась додому не думаючи абсолютно ні про що, хіба що про чудовий голос вокаліста моєї улюбленої рок-групи. Вдома мене зустріла моя кицька, я поставила чайник і переодяглась в піжаму. Я сьогодні не планую ніяких візитів і ніяких прогулянок. А для чого? Я хочу просто відпочити. Такого важкого тижня в мене вже давно не було. Стільки емоційних потрясінь, переживань, розчарувань… Гарячий чай і якийсь хороший фільм відновлять мої сили і душевний стан. Я включила свій улюблений фільм з участю Ліндсі Лохан, «Поцілунок на удачу» , зробила в мікрохвильовці попкорн, взяла чай і добре примостилась на улюбленому дивані перед телевізором… Я вже почала розслаблятись, аж раптом…
Хтось довго-предовго дзвонить в двері.
- Ліна, відкрий, я знаю що ти там!
Я впізнала голос Андрія. Відкривати чи ні? Ось в чому запитання. А нехай. Йду до дверей, відкриваю. Андрій одягнений в шикарний костюм, з краваткою, в руках орхідеї… Звідки він знає про орхідеї? Звідки йому знати які квіти я люблю?
- Кажи, ну що тобі? Для чого ти прийшов сюди?
- Ці квіти для тебе. Я бачу, вони тобі сподобались? Я хочу попросити в тебе вибачення. Ти дійсно мені потрібна.
- Я бачила вчора як я тобі потрібна. Це все?
- Ні, пробач, кицька, благаю вибач мені…
- А як же Кук?
- Навіщо тобі Кук?
- Тобі не зрозуміти цього.
- А ти спробуй пояснити.
- Він не доставляє мені болю… На відміну від тебе.
- Я змінюсь, обіцяю. Може, впустиш в квартиру?
- А для чого їй впускати тебе в квартиру? Андрій, йди геть звідси, або матимеш ще один фінгал, хочеш?
- Вітя, я ж просила не приходити…
- А, то в вас була запланована зустріч?
- Думаєш, я була б в піжамі,якби твої слова були правдою? Я взагалі не розумію що він тут робить.
- Андрій, йди геть, по доброму тобі кажу.
- Я не піду звідси поки вона не зробить вибору. Я чи він?
- Дійсно, кого з нас ти обереш?
- Йдіть звідси геть обидва. Я просила вас обох дати мені спокій. Але вам неважливо що я думаю.
- Ми не підемо, поки не вибереш. Так хто?
Я просто закрила двері перед їхніми носами. Я була виснажена. Я не хотіла бачити нікого з них, а тим паче робити якийсь вибір. Хоч Кук мені більше імпонував, але чомусь він для мене як друг. А може я просто не до кінця розумію своїх почуттів? Може я взагалі не потребую нікого з них? Я знаю одне – я хочу спокою. Просто відпочити наодинці з собою, з улюбленим фільмом і чашкою чаю. Зараз мені потрібне тільки це…
- Допоможіть хто небудь! Тут бійка! Купа крові!.. Викличте міліцію і швидку про всяк випадок…
- Баба Ніна, хто там б’ється?
- Та два хлопці, один в костюмі… Був в костюмі…
Треба діяти швидко. Я вибігла на вулицю в піжамі і почала їх розбороняти…
- Хлопці, досить, благаю…
- Тоді вибирай. Я або він! – Андрій, весь в крові,виглядав дуже рішуче.
- Так,я або він! – Кук також виглядав невблаганним.
- Хлопці, я хочу елементарного спокою. Андрій, якби ти знав скільки болю через тебе я перетерпіла, то дав би мені спокій. Кук,ти хороший, дуже ніжний,але я тебе не люблю…
- Тобто, нікого з нас? Ти пошила нас обох в дурні! Пересварила найкращих друзів, ми побились через тебе, а ти…
- Ти не заслуговуєш на таке… Ну ти й сучка,не очікував від тебе… - Кук дивився на мене з презирством,- пішли Андрій…
Баба Ніна просто спостерігала за цим всім. Не було сумніву що завтра про це будуть знати всі, тому я вирішила всі вихідні просидіти вдома. Їжі достатньо в холодильнику, тому я просто пішла в квартиру. Мені стало важко стримувати сльози, тому я мовчки ковтала сльози, а піднявшись на п’ятий поверх зайшла в свою квартиру. Хотілось просто напитись,забути про все і почати все заново. Все з чистого листка. Щоб ніколи більше не страждати через хлопців…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206379
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2010
Мені снився сон, наче я вириваю в Луни жмут волосся, а Андрій боїться підійти до мене, бо вже отримав по найболючішому місцю. Сон перебив Кук, який мене розбудив словами:
- Ну що, сонько, прокидайся, я тобі кави заварив і яєчню піджарив. Я вже поснідав, - він відповів на моє німе запитання. Я була здивована його турботою. І це мене так приємно вразило, що мені здалось що я промазала коли першим ділом дивилась на Андрія.
- А котра година?
- Половина восьмої.
- Стоп, а чому будильник не дзвонив?
- Бо я його виключив. Я прокинувся раніше за нього на пів годинки.
- Воу, та ти жайворонок! До речі кава дуже смачна. І яєчня також…
- Я старався для своєї кицьки. До речі я знав що цю ніч проведу з тобою. Інтуїція підказувала.
- Ми ж з тобою не?..
- Ні, я не ліз до тебе як ти і просила. Була б кров. А заміть, її на ліжку нема.
- Дійсно нема. Значить все гаразд. І ти господар свого слова.
- А ти думала, - він щиро усміхався. Мені подобається його усмішка.
- Давай, вдягайся. І я зараз швиденько вдягнусь. Ще треба щоб ти взяв свої речі вдома.
- Окей,я в принципі практично одягнений.
- Якщо труси – це практично одягнений, то мабуть я також одягнена,- я всміхнулась однією зі своїх найблискучіших усмішок, а він просто поцілував… Це дійсно була ваніль… Люблю ваніль…
Ми швидко зібрались,сіли на маршрутку і доїхали до його дому. Він побіг по зошити, а я зачекала на нього внизу. Потім ми пішли в коледж. Ми спокійно все встигали. Біль входу на мене незмінно чекав Андрій, але коли побачив що я йду з Вітею за руку, то взяв за руку Міку, яка власне підходила до коледжу, і почав на диво ніжно і привітно з нею розмовляти і усміхатись. Мені стало боляче. Ми перегнали цю новоспечену пару, на сходах я почала цілувати Кука, так пристрасно і ніжно… А Андрій просто проігнорував нас. Ну й добре. Ігнор значить? Без проблем. Цікаво, довго протримається? Не думаю. Гаразд, тоді в нас буде взаємний ігнор. Чомусь, зараз мені було байдуже на Андрія, мене не хвилювали його думки….а може, це самообман? Я про нього думаю. І це погано. Це дуже погано.
Пари просувались незвично довго. Я так хотіла додому… Слава Богу, сьогодні п’ятниця. Хочу просто відіспатись. Все, сьогодні ніяких дискотек, ніяких гульбанів… Треба вчитись. От з геометрії купа різних формул,як я це вивчу? А двійки мені не потрібні. Дивно, Андрій дивиться на мене. Дивиться захопленим поглядом, наче я йому подобаюсь. Але я не тряпка, він більше не витре об мене ноги. Тепер Андрій переключився на Кука,він дивиться на нього поглядом, повним жорстокості і злості, особливо на ту руку Кука, яка обняла мене за талію. Це дуже дивно.
Продзвенів дзвоник на велику перерву,ми з Куком мали йти в кафе на каву, щоб перекусити, але нас перехватив Андрій…
- Віть, ходи сюди, є розмова.
- Ми з Ліною в кафе зібрались…
- Це почекає. Ти ж будеш не проти якщо я на кілька хвилин заберу твого ненаглядного?
- Ну гаразд, - я з тривогою погодилась.
Здається, розмова буде абсолютно не дружелюбна. Тому я зробила вигляд, що йду в кафе сама, подивилась куди вони підуть. І пішла за ними. Я була права…
- Слухай, ти чого до Ліни лізеш?
- А ти хто такий щоб мені забороняти з нею зустрічатись?
- Я її хлопець, зрозуміло?
- Що? Ти ж вчора з Луною пішов!
- Я був п’яним, а вона мене спокусила. Вона хотіла зробити боляче Ліні, вона сама мені про це сказала.
- Не будь дурним, ти думаєш, Ліна тебе пробачить?
- Та вона вже не ображається,я впевнений!
- То чому вона мені сказала що ти козел і вона тебе знати не хоче?
- Вона в стані афекту… Ревнує мене, а значить любить!
- Прокинься, вона тебе не любить. Я вчора в неї ночував, при чому в одному ліжку з нею, як тобі таке? Лузер!
- Ах ти падлюка, ти зараз від мене отримаєш!
Я почула як хтось з них впав від удару… Я вискочила з-за стіни, і побачила закривавленого Андрія. Синяк під оком кровоточив, і мені стало його шкода. Він виглядав таким безпомічним і бідолашним…
- Він відключився. Пішли.
- Що ти зробив з ним? Ми не можемо залишити його тут!
- Ліна, дивись правді в вічі, за вчорашнє він заслужив.
- Заслужив, але мені його шкода…
- Не будь дурною, пішли в нас ще півгодини, якраз поїмо.
- Нікуди ви не підете, - зі своєї схованки вилізла Міка, - ти жорстокий, Кук, чому ти побив бідолашного Андрійчика?
- Що? Ти не в курсі справи, тому мовчи!
- Чому не в курсі, він все розповів.
- І про те, що зрадив Ліні з тою продажною шльондрою?
- Ні, він не казав…
- Ну то мовчи! Ліна. Пішли, а то через цю дурепу залишимось голодними.
- Пішли.
Ну ми і пішли в кафе,взяли каву і я почала розмову:
- І все таки чому ти його вдарив?
- Я не міг дозволити йому вдарити себе.
- Що ти будеш робити, якщо Міка на тебе наябідає?
- Нічого, скажу що я за справу йому врізав. І все. Побачиш, мені нічого не буде.
- Звідки така впевненість?
- Побачиш.
Мені стало цікаво, чому він вирішив, що його не виженуть. Я за нього переживала. Тепер я погоджувалась з Куком, Андрій дійсно отримав по заслугах. І то ще досить мало отримав, він заслуговував дістати набагато більше. А що таке синець під оком? Він пройде, а рани в моїй душі будуть кровоточити.
- Про що ти думаєш?
- Я за тебе переживаю… Віть, дійсно не треба було. Краще було б потім набити його.
- Ліна, так дістав би я. Ти ж не хочеш щоб я ходив побитий?
- Звісно не хочу. Він отримав по заслугах, але зараз дзвінок, нам пора бігти.
- Пішли.
Ми ледве встигли. Сіли за парти, і я помітила, що Андрій сидить з Мікою, а його рана оброблена, мабуть вони вже були медпункті. І тут вчителька сказала:
- Лапатий, тебе до директора викликають.
- Гаразд, я вже йду, тільки речі зберу, - Вітя був на диво спокійний. Цікаво, чому? А я почала переживати. Мені стало страшно. А що якщо мене виженуть? Що я батькам скажу? Що я буду робити? Боже,нехай все вирішиться…
Цілу пару я сиділа як на голках,а Міка тільки злорадно поглядала на мене… Андрій просто дивився на мене як на нездійснену мрію, з певним розчаруванням і розпачем. Під кінець пари Кук зайшов, усміхнений:
- Андрій, тебе до директора, і з тією ж усмішкою сів біля мене.
- Що тобі сказали?
- Та сказали не чіпати його. Розумієш, зам директора коледжу мій тато, так що… Нічого мені не зробили, і не виженуть мене тим паче. А от Андрій… Я не знаю що йому скажуть, але думаю, скажуть не чіпати ні мене, ні тебе, а то біда йому буде.
- Сміливо, нема що сказати. То ось чому ти знав, що тобі не перепаде…
- Ну так, тому, а ти не рада?
- Навпаки, я рада що все гаразд, просто я задумалась…
Дзвінок перервав нашу розмову, я тихо зібрала свої речі, і вийшла з аудиторії, не попрощавшись з Куком.
- Ліна, зачекай, я проведу тебе…
- Ні, не треба. Я хочу додому, мені треба вчитись, а ще я хочу добряче виспатись, а то я вже купу ночей не спала нормально…
- Це значить що ти сьогодні не вийдеш гуляти?
- Ні, не вийду.
- Навіть в кіно? Там хороший фільм зараз показують.
- Вибач, я хочу відпочити. Так що цілі вихідні я просто відсипаюсь і відпочиваю. Якщо хочеш можеш мені потім написати, або подзвонити, мій номер телефону маєш.
- Звісно маю, гаразд тоді. Ти на маршрутку?
- Так,нема настрою сьогодні пішки йти стільки.
- Тоді я проведу тебе до маршрутки?
- Ні, йди додому… Па-па… - я поцілувала його в щоку на прощання і пішла до «Магнусу».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206204
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2010
Так, 7 ранку, будильник збудив… Хоч я і спала десь годинки 4, але сили повністю відновились. Я хотіла тільки дві речі – пити, і таблетку від голови. Тому я тихенько пішла в кухню, набрала купу води, випила, ковтнула таблетку, дала таблетку Маші, яка пила воду в ванні, вона хоч і не пила стільки скільки я, але враховуючи як часто вона п’є… Не знаю, кого з нас голова боліла більше, ми швидко поснідали моєю кавою і сухарями, зібрались і поїхали в центр: вона в гімназію, я в коледж. Нам просто по дорозі. Попрощались, і я погнала на пари. Я спізнювалась? Не знаю. Боже, мобілка вдома. Це ж треба, яка я безголова!
При вході мене чекав… Так, Андрій. Виглядав дуже задоволеним.
- Ну ти й гульнула! Мені тільки дивно стало що ти цілувалась зі мною. Кук був в шоці!!!Ну що ж кави? На першу пару ми явно не встигли. Вже 20 хвилин як йде.
- Блін, це ж треба. Ні я на пари. Ти зі мною?
- Ну ладно…Пішли… а може все-таки кавусі?
- Ні-ні, я вже пила. На пари!
Я вмовила цього дурника йти за мною. Він буде мовчати. А якщо ні, то я скажу всім хто він! Ось так. Пари пройшли спокійно,без казусів, він знову сів зі мною і тупо дивився на мене а не на дошку. Фізик зробив йому 4 зауваження, але він їх проігнорував. Чесно? Мені було приємно. Але я знала ще одну річ : тепер він повністю під моїм контролем. Кук з нього на перерві прикалувався, казав що я дама його серця. І дивно що він ще досі не повбивав усіх хто на мене подивиться. Мені звісно було приємно, але почувалась якось ніяково. Андрій на моє здивування почервонів і погрожував Куку кулаком. Я на це просто сміялась, а Міка була поруч з Куком. Напевно в них все гаразд. Ну що ж я за них тільки рада. Ну а я була на дивовижу для себе самої спокійна. Навіть тоді коли Андрій напрошувався до мене на каву. Я погодилась, сказавши що є серйозна розмова. Він був не проти, на скільки я сама це зрозуміла.
Ми йшли пішком до мене, вирішили поговорити.
- Слухай, Андрій, я не розумію тебе. Зараз ти зі мною наче такий ніжний і лагідний, а вчора в мене вдома ти озвірів. Чому?
- Лінка, я не знаю. Я не розумію що на мене найшло. Мабуть просто ти мені дійсно дуже подобаєшся,а коли ми наодинці в тебе вдома, то я тебе божевільно хочу. Не переживай я Куку сказав що нічого не було. Що ти мене просто відшила і сказала що я козел. Він з мене ржав, заспокоював мене, казав нічого, вот підемо на дискотеку, туди куди Лінка не ходить вот і підцепиш собі якусь дівчину, а дівки з дискотек взагалі без комплексів, заспокоїть тебе і все буде ок.
- Хах, значить ти йшов туди «заспокоюватись»? Так як і я з Машкою.
- А, до речі, щодо Машки. Вона сподобалась Куку.
- По-перше, в Кука вже є Міка. А по-друге Машка також має хлопця. І вже давно.
- Дуже давно?
- Ну та вже десь певно півтора року.
- Ого, довго так. Я не думав, що в нашому віці так можна.
- Повір, ще й як можна. Її хлопцю 20 років, і вона не така вже скромняга, як на перший погляд здається.
- Воу, навіть так?
- Ладно, менше з тим. Це їхня справа, і їхні стосунки НАС не обходять, - я спеціально наголосила на цьому слові.
- Хм, ну гаразд. А що з нами? Ми зустрічаємось, чи ні?
- Я ще не вирішила. Ти ж казав що я твоє «минуле», чи не так?
- Я казав так бо не впізнав тебе.
- Значить сказав те що думав.
- Повір, я дуже хочу бути з тобою!..
- Невже? Я ж «минуле»…
- Ні-ні, ще ні, зовсім ні. Тобі ж сподобалось вчора зі мною цілуватись, правда? – це був удар нижче пояса…
- Це не має значення, - фиркнула я.
- Е ні, дорогенька, все має значення. Говорю відкрито, мені дуже сподобалось. Чесно. А тобі?
- Я сама не знаю, я була п’яна і тобі на зло хотіла з кимось полизатись. І все!
- Але ж тобі сподобалось? – він виглядав вельми задоволений собою.
- Ну припустимо, нехай сподобалось то що далі?
- Значить нам варто бути разом.
- Разом?Не думаю, що варто… - я сумнівалась…
- Ну давай спробуємо!...
- Гаразд, давай, але за одної умови.
- Я тебе уважно слухаю, зайка.
- Ніяких домагань. Тільки тоді, коли я сама цього захочу. Ок?
- Скільки часу тобі потрібно?
- Це буде залежати тільки від тебе.
- Ну давай. Нехай. Нехай буде по-твоєму.
- Ну що, сьогодні в «Феномен» ?
- Ок. Але я буду з Куком… Бери когось з подруг.
- Може, нехай Міка піде з нами?
- Не знаю, Кук чесно кажучи казав що хоче чогось новенького. Здається, з Мікою він зав’язав…
- Хм, дивно. Мені здавалось в них все добре.
- Та ні, чесно кажучи не дуже. Називається «не зійшлись характерами».
- Але не Машку, точно не її. Зі мною буде Луна, я усміхнено подумала яка б з них вийшла пара.
Луна (справжнє її ім’я Оля) була мила невисока блондинка з ясними зеленими очима. Оля дуже схожа на героїню з «Гаррі Поттера» Луну Лавгуд, саме тому в неї така кличка.
- Луна? Ну так. Це її кличка.
- Хах, як в Кука?
- Ну так, саме так.
- Ок, бери її з собою. Може, вона підійде Куку.
- Може, - я відчинила двері і жестом запросила Андрія в квартиру.
Я заварила каву і пригостила Андрія своїм печивом. Здається, йому подобаються мої кулінарні здібності і щодо кави і щодо печива. Ми розмовляли про різне, я розповідала йому про свої сподобання, він ж мене уважно слухав, а потім розповідав про себе. Мені знову видавалось, що ми з Андрієм чудово підходимо один одному. Саме тому я підійшла до нього і сіла йому на коліна. Він обняв мене за талію, і я почала цілувати його так пристрасно, що почала дивуватись з себе. Я його люблю? Не знаю. Але мені подобається цілувати його губи з присмаком кориці. Ми швидко йшли в мою кімнату з великим ліжком. Не знаю, чи справді я цього хотіла. Я почала знімати з нього одяг, а він з мене все сталось так швидко, що я напевно сама нічого не зрозуміла. В мене виникла тільки одна думка:
- В тебе є презервативи?
- Ні, нема, - здається він зрозумів, що це облом.
- Вибач, але нічого не буде.
- Ти справді мене хочеш?
- Мало що я хочу. Аптека звідси далеко. Значить не доля. Зарано віддаватись.
- А може не зарано? Давай збігаємо в аптеку?
- Ні,ні і ще раз ні. Не сьогодні. Мені треба подумати, зібратись і видзвонити Луну. А ти зв’яжись з Куком і попередь про Луну.
- Ок, тоді, я вдягаюсь?
- Так, збирайся і йди.
Я провела Андрія до дверей і думала що ж могло мене спонукати до такого вирішального кроку. Не знаю, але моє тіло жадало цього. Може, вік такий? Думаю. Добре що я не дала йому. Він би подумав що я надто легковажна. Якщо досі так не думає. Блін, що ж робити? Я зрозуміла що знаю що – дзвонити Луні! Вона була не проти нового знайомства, тому через годину вже була в мене. А я власне вибирала що вдягти. Зупинилась на фіолетовій туніці і чорних туфлях до неї. Луна була також в туніці, правда в зеленій, але вона їй дуже личила. Я повністю зібралась і ми пішли на маршрутку. До «Феномену» ми доїхали досить швидко, але хлопці уже чекали на нас.
- Привіти хлопці, це Луна, а це Андрій і Кук.
- Дуже приємно, - Андрій якось дивно на неї подивився.
- І мені приємно, - Кук здивував мене своєю байдужістю, - але ми вже знайомі при чому давно, правда Оля?
- Ми з ним 3 місяці зустрічались.
- Ого, нічого собі! Кук, ти ростеш в моїх очах! – Андрій просто сміявся.
- Вибачте, я ж не знала… Пішли, Луна,є розмова.
- Ладно, йдемо.
- Андрій, я потім підійду.
- Добре, без проблем.
Ми підійшли до барної стойки і я почала:
- Луна, вибач що так сталось. Звідки я могла знати що ви зустрічались…
- Та нічого, думаю я тут когось підцеплю. Я ж вже не дівчинка, скоріше жіночка.
- Що? – я була в шоці, - І коли це відбулось?
- Кук і був моїм першим. Ми з ним рік тому десь розійшлись.
- А чому розійшлись? Ти ж йому дала.
- Він цього від мене і хотів. І більше нічого більше.
- Вот гівнюк! Це ж треба. Ладно, ну що,по «Revo» для ривка?
- А давай!
Луна пішла до якогось хлопця і вже цілувалась з ним, а я шукала Андрія. Підійшла до Кука запитати де Андрій, а він мені сказав:
- Вот полюбуйся.
- Боже, невже це Андрій?
- Ага, і це називається він дуже хоче бути з тобою. А я хочу, дуже хочу. Я Міку через тебе кинув.
- Що? – я оторопіла….
- Саме так, я зрозумів, що краще за тебе нема. Принаймні зараз точно.
- Хах, значить ти пропонуєш мені зустрічатись з тобою?
- Ну так. І як ти на це дивишся?
- А давай! – і я обняла Кука і почала цілуватись з ним. Андрійчик, ану поглянь, думаєш ти один такий розумний?
Я була настільки зла, що дійсно погодилась на Кука лиш би насолити цьому поганцю, якому потрібен був тільки секс. А що, Кук досить симпатичний, і головне вищий від мене, хлопець не дурний і взагалі дуже милий. Я цілувала його губи так палко, що сама дивувалась. Це все алкоголь, а може й ні. Скоріше жага помсти. Губи Кука були на смак як ваніль, яку я так люблю… І тут почалось…
- Ти чого до Лінки лізеш? Вона ж моя дівчина!
- Я була твоя дівчина, поки не побачила тебе з цією… йди до неї, вона ж тобі дасть і десь через півгодини ви вже будете в ліжку. Правда, Луно?
- Ну да ладно, мені подобається секс, а ти целка ще.
- Це краще, аніж давати ледь знайомому!
- Пішли, кицька, Лінуська моя, я тебе проведу. А то… Ти ж п’яна…
- Пішли, зайчик, я тебе люблю…
Для Андрія це був явно удар нижче пояса. Він не очікував від мене непокори. Думав причарував мене. Наївний… Кук значно кращий. Принаймні я не бачила щоб він відкрито зраджував…
- Ось ми і вдома. Точніше я вдома…
- Може запросиш на чашку кави, ну чи чаю…
- З задоволенням. Дякую, що підтримав мене. Він мені стільки болю доставив що ти навіть собі не уявляєш.
- А ти уяви собі, як це коли ти бачиш свою колишню з кращим другом. Уяви як йому зараз. Я ж тебе відбив в нього.
- Ну відбив… Але я мушу тебе одразу попередити, що поки що не хочу сексу. Ти згоджуєшся на мою умову?
- Думаю, така умова в тебе ненадовго…
- Андрій розказав уже?
- Так…
- Але в нас нічого не було…
- Бо не було презервативів?
- Ну через це нічого і не було.
- А в мене вони є. Ну що? Давай?
- Ні, вибач, не сьогодні. Мені надто погано зараз.
- Кицька, не сумуй… - і він ніжно обняв мене.
Я відчула себе в безпеці. Мені стало так затишно, як сьогодні з Андрієм… Але я не буду згадувати його. Нізащо. Він падлюка, зрадник, козел… Божеволію… Так швидко нового хлопця я ще ніколи не знаходила. Кук так швидко з’явився в моєму особистому житті, що я просто дивувалась, де ділась та скромняга яка досі жила в мені. Зараз я відчувала що дійсно змінилась, і не в кращу сторону. Я стала жорстокою тріумфаторкою, яка принесла біль. Я згадала пісню Максім « …Я сделаю тебя счастливым и заставлю тебя страдать…» . Жорстоко,але справедливо. Він заслужив.
- Віть, тобі пора.
- Хм, тільки 3 ночі…
- Йди,вже пізно, я хочу спати.
- Можна, я залишусь в тебе? Я сказав батькам що ночую в Андрія.
- Ну гаразд, залишайся, але ти спиш в вітальні.
- А можна з тобою? Обіцяю, ніяких домагань. Тільки якщо сама захочеш.
- Ну гаразд. А тепер спати.
Я передяглась в свою нічну сорочку, звісно ж не при Куку, а він уже лежав під ковдрою. Я лягла біля нього. Добре що він в трусах. Але він обняв мене ззаду,і тут я відчула щось тверде…
- Я тебе хочу…
- Ні,ну будь ласка не зараз.
- Ну як хочеш.
- Тоді спати. Я хочу спати.
- Ну ладно як хочеш. Завтра забіжимо ще до мене, я біля коледжу недалеко живу.
- Гаразд. Ну все. Спи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205763
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2010
Мені терміново потрібно щось робити. Терміново потрібно кудись піти і з кимось поговорити.Включила свій ноутбук і зайшла в контакти. Слава Богу, Машка в онлайні. Япопросила її під’їхатив центр, швидкозібралась, помилась, підмалювалась і я виглядала ідеально, готова до новогофлірту. По дорозі обіцяла собі не плакати.
Було ще не дуже пізно, десь годинка 8вечора. Ми зустрілись в центрі як і домовлялись, пішли на площу Ринок в моюулюблену кав’ярню. Саме туди ми найчастіше ходили з подругами.
Машка -моя єдина подруга, чи радше хороша знайома, навіть не знаю. Хоч ми небули завжди разом, але наші батьки були хорошими друзями, і я могларозраховувати на неї в будь-який час доби. Вона ніколи не розповідала моїхтаємниць, при потребі ночувала зі мною. Звісно я також підтримувала її в важкімоменти, але на даний момент мені потрібно просто виговоритись…
-Ну що там в тебе сталось, що так терміново потрібно було зустрітись?Виглядає ти не дуже, без образ, - її обличчя було стривоженим, - Я ж переживаю,давай розповідай.
-Пам’ятаєш я писала тобі про Андрія? Він виявився справжнісіньким козлом…Прийшов до мене в гості сьогодні після пар на каву і намагався затащити мене вліжко. А я думала він хороший і порядний. Ще й погрожував мені розповісти всімщо я йому дала і він збив мені целку, уявляєш… - і тут мені стало надто важкостримувати сльози…
-Зайка, не плач. Слухай сюди що зроби. Якщо він раптом дійсно комусь щось ляпне, то ти скажи що в нього член маленький і він в ліжку повний нуль. Це буде для нього ударом дійсно нижче пояса. І він відразу перестане патякати. Непереживай, ми тобі ще знайдемо хорошого хлопця, - вона ніжно усміхнулась іобняла мене. Мені стало так приємно і затишно. Я комусь потрібна.
-До речі, як в тебе справи з Романом?
-Та все добре, він зараз вступив в університет, тішиться.
-Ну я за нього рада. І за вас обох. Добре, що у вас все гаразд.
Роман, хлопець Маші, був дужехорошим і симпатичним. Йому зараз 20 років і він працює на одній хорошій фірмі.Чесно кажучи, в якийсь момент я була навіть тайком в нього закохана, хоч ібачила його тільки 3 чи 4 рази, але його очі… Я нічого не казала Маші, нефліртувала з ним і не намагалась виглядати на її фоні кращою.Я бачила що їхні стосунки серйозні, що він їїпо-справжньому любить і я не хотіла принести Маші болю. Вона не заслужила. І яне зрадниця. Тому я щиро раділа що в них все добре.
Тепер я знову переконалась, що Маша – справжня подруга, а не так, як наприклад Надя, та дівчина що познайомиламене з Андрієм. Вонаж напевно знала чимвін дише і хто він такий. Я стала враз безмежно вдячна Маші. Вона не така яквсі інші. Вона краща.
Ми вирішили піти в клуб. Тож мирозпрощались, вона подзвонила до Романа і попередила, що буде проводити мені«терапію анти-депресія». Він погодився, що в такий момент їй краще бути зімною, аніж вдома, тому в 11 годині вечора я її чекала під «Феноменом». Вонаявно запізнювалась, але це нічого. Я крутилась біля клубу, шукала знайоміобличчя, або хоча б обличчя якихось симпатичних хлопців. Стою я так, чекаю їїтам на вулиці Зеленій, до мене підходить якийсь хлопець.
-Привіт, крихітко, - це голос Андрія? Я нічого не переплутала???
-Хм, привіт Андрій.
-Звідки ти мене знаєш? – він був спантеличений. Не впізнав, чи що?
-Хах, то ти мене не впізнав?
-Як тебе звати, красуне?
-Ліна,це ім’я тобі щось говорить? –я відповіла питанням на питання.
-Ну припустимо. Може й говорить, але яке це має відношення до тебе? Це моєминуле.
-Хах, то сьогоднішні події для тебе вже минуле?...
-Так,стоп. Зупинись! Звідки тобі відомі подробиці мого життя?
-Дурню, я і є Ліна!!!
-Ліна? Що ти тут робиш? Ти ж казала ненавидиш нічні клуби, особливо цей?
-Що я тут роблю? Те ж що і ти! Я ще тобі може маю звітувати? В письмовомувигляді, шеф? Хах!!!...
-Ем, я перепрошую звісно що перебиваю вашу дискусію, але Лінка, нам пора.
-Окі сонце, я вже йду. Дві секунди.
-Добре,але не затримуйся.
В Андрія був шок. Дійсно шок. Це жтреба не впізнати мене, свою попередню жертву. Мені враз стало смішно. Із цимтамованим смішком я промовила йому:
-Арівідерчі, боягуз!!! Ловелас, блін! І тобі ще було достатньо совісті наКука наговорювати!!!
-Пробач мені, кицька…
-Що??? Знущаєшся? Та пішов ти!.. Минуле!.. Це ж треба!!!
І я пішла з гордо піднятоюголовою. Сам Бог знає, чого вартувало мені сказати йому ці слова зі сміхом.Мені стало обідно, бо я для нього «минуле», а ще він мене не впізнав і почавзалицятись. Це було мені приємне і неприємне водночас. Мені було приємно що япривернула його увагу,але боляче бо він так швидко знехтував мною…
-Ей, Лінка, проснись!!! Ти що мене не бачиш??? – Машка мабуть підійшла домене, а я дозволила емоціям проковтнути мене повністю, стояла і задумано самасобі осміхалась.
-А, що? Я щось пропустила? – я продовжувала усміхатись. І так же усміхаючисьпереповіла Маші нашу розмову. Вона була здивована.
-Вітаю, Лінуська, тепер ти йому показала що ти варта більшого ніж він думав,що ти не тряпка!!! За це треба випити! Ну що, по «Revo»?
-А давай!
Що було після того?Ми випили, напились від душі. Потім я побачила якогось симпатичного хлопчика, і полізла до нього цілуватись. Здається, йому сподобалось. Я відчула,що перестаю себе контролювати. Господи, яка ж я п’янюща!Він продовжує мене цілувати, я танцюю посередині танцполу і здається, всі на мене дивляться. Щось не так? Я подивиласьна себе.
-Маша, давай до мене. Все, досить.
Ми пішли ночувати до мене. Машка попередила маму,що сьогодні ми в мене. Ну і вона відпустила. Ми пішки пішли від Зеленої аж допривокзальної, але це нічого. Гірше було тоді, коли я почала тверезіти і те щоя почула від Маші. Виявляється, що цей хлопець з яким я цілувалась був ніхто інший як… Так ви правильно подумали, це був Андрій.. Розпач? Ні, жах! Як я людям в очі подивлюсь? То капець! Що ж робити? Думаю, жити далі і йти завтра на пари, пофігу, що п’яна, невиспана, тонічого. Машка також завтра на уроки, ми колись вчились разом,але потім вонапішла в гімназію, а я в коледж поступила. Ось так і живемо. Ладно, я спати…ранок вечора розумніший.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205044
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2010
Солодкий малиновий чай. Солодкі мрії.Солодкі сни і солодкий панк-рок. Люблю цю групу. «Good Charlotte» - найулюбленіша група. Я фанатка. Солодкий мармелад. І думки, які ніяк не покидали мою голову. Я думала про смс, яке Андрій мені вночі надіслав. «Солодких снів, сонечко =*» - я була приємно вражена неочікуваним побажанням на добраніч, так давно ніхто не бажав мені цього. І не має значення що воно розбудило мене в 1 годині ночі. Взявши кілька зошитів та ручку в мою улюблену сумку-зебру, я сіла в маршрутку і поїхала в коледж.
При вході мене чекав Андрій,такий жеакуратний як і вчора. Мабуть, мені так подобаються акуратні хлопці тому, щосама я трохи неохайна. Хоч останнім часом я дуже змінилась в цьому плані. Ми обоє пішли на пари, і звісно ж сиділи за одною партою. Пари пройшли доситьшвидко. Викладачі були приємні,і навіть кумедні. Особливо викладач українськоїмови.
Богдан Михайлович був підстаркуватим дотепником. Сьогодні ми писали переказ про мати Терезу. Він нам дуже зрозуміло пояснив, що мається на увазі,що мати не твереза, а Тереза, з великої літери.Всі були захоплені новим викладачем. Натомість викладачка історії СвітланаАнтонівна була налаштована зовсім не на хіхоньки-хахоньки. Навпаки,вона буладосить злою і непередбачуваною. Мабуть це тому що в неї нема сім’ї, я помітилащо в неї немає обручки. Її очі були сумними і мені стало шкода її. ОльгаВолодимирівна – викладачка хімії, яку я так не люблю, була досить симпатична повненька пані в окулярах, вона викликала в мене довіру.
Пари підійшли до кінця,і я вже хотіла булойти додому,але Андрій запросив мене на каву і я зі задоволенням погодилась. Я зробила висновок, що готую каву значно смачніше,тому ми пішли до мене готуватись до завтрашніх пар і виконувати сьогоднішні домашні завдання до мене і я обіцяла приготувати свою фірмову каву з корицею… Ми ще зайшли в магазин ікупили маленькі кекси і пішком пішли з центру в глибину привокзальної. Ми зайшли,а він здивовано запитав,чомуквартира така порожня. І я йому нагадала про своїх батьків-шукачів пригод.Здається, його очі стали якось дико поблискувати, прокинувся звіриний інстинкт чи що. І він почав мене пристрасно цілувати. Я була в шоці. Я не очікувалатакого повороту подій. Думала ми спокійно поп’ємо кави, а тут… Він збожеволів?
-Ей, стоп!!! Що це ти таке твориш? Хто тобі дозволяв мене роздягати? -я враз помітила що я вже без блузки,і він намагається зняти з менеліфчик,- Стоп,дорогий мій!
-Ну будь ласка, не притворяйся такою правильною! – я його не впізнавала.Його обличчя набрало жорстокого виразу. Мені стало страшно.
-Андрійчику, я тебе люблю звісно, але може не так зразу? Я не можу так. Ятебе погано знаю… Тим більше…Я…
-Тільки не кажи що ти целка, ніколи в життя не повірю!
-Прийдеться повірити. Бо так і є…
-Ну то які проблеми? Зараз нею перестанеш бути!!!
-Ти такий жорстокий… А я вже було подумала що ти такий порядний і хорошийхлопець…
-Хах, знаєш приказку «скажи хто твій друг і я тобі скажу хто ти» ? Ну такдумаєш від кого Кук такого набрався? Наївна така. Ти думала я з тобою сюсі-пусібуду? Не дочекаєшся! Всі тепер будуть знати, що ти мені дала, і я збив в тебецелку,от побачиш.
-Не треба,не роби цього…
-Все я вдягаюсь і йду. Блін, а ти виявилась такою… Коротше ноги моєї тут небуде. Я не насильник,тому брати тебе без твого бажання звісно не буду, але майна увазі що ямаю серйозні зв’язки. Ітобі може бути біда.
-Йди геть!!! – я захлопнула за ним двері.
З моїх очей почали текти божевільні сльози.Ябула настільки розчарована в ньому… Неочікувала. Стерла його номер телефону, видалила з друзів і додала в чорнийсписок. Негідник. Життя виявилось важчим ніж я думала. Я вже практичнозакохалась в нього, а він виявився козлом… Ненавиджу… Не хочу закохуватись…Боюсь… В мене нема настрою сьогодні готувати. Хіба що зроблю собі каву, гірку як життя...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205042
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2010
Хм, дощ. Люблю дощ. Сьогодні я одягнена по-особливому – ніхто ще не бачив мене такою. Білосніжна блузка,чорний сарафан,білі підколінки, руде волосся заплетена в дві кіски,які мені так личать, щаслива усмішка і фіолетова парасолька – хіба не красуня? Туфлі на підборах роблять мене трохи вищою,хоч і не надто. Сьогодні все буде чудово,я в цьому впевнена. Я вступила в коледж,а через кілька років стану журналістом.. Я дуже хочу писати статті для газет і журналів, або ще краще – працювати на телебаченні. Батьки б мною гордились. До речі,дивно, вони вже кілька днів не телефонують,хоч раніше щодня дзвонили. Хто-зна,може проблеми? Ну не буду забивати собі голову таким,сьогодні мрії почнуть збуватись. Ну а це,мабуть мої майбутні одногрупники? Треба підійти ближче.
- Привіт! Я Ліна, а тебе як звати?
- О,привіт! А я Надя. Я на журналістику вступила.
- Невже? Я також!!! Супер!
- Воу, Надя, познайом нас, - усміхнувся симпатичний хлопець,який так несподівано тут появився.
- Ну це Ліна,а це Андрій.
- Будьмо знайомі,- і Андрій ще раз подарував мені його прекрасну усмішку.
Його сині очі мені видались особливими, в них була якась смішинка,якась іскорка,яка мене так захопила,і я відчула як рум’янець покривав мої щоки, ноги чомусь підкошувались. Що це зі мною?
- Ходімо, я тебе з рештою «редакторів» познайомлю. Люди,це Ліна. А це Міка, Настя, Христя,Остап, Назар і Кук
- Приємно познайомитись з вами, - я відчула себе щасливою. Ось ці люди і стануть моєю сім’єю.
- О,ти така симпатична, - я явно сподобалась Куку.
- Кук,а яке твоє справжнє ім’я? – мені просто стало цікаво.
- Я Вітя, але класно готую,тому я і Кук.
Хм, може мені здалось, але і той момент я помітила,що очі Андрія стали брунатно-сірими, а погляд жорстоким і,як мені видалось, ревнивим.
- Ну ми пішли геть. Па-па всім. Лінка,пішли геть.
- Гаразд,- і, не вагаючись, я пішла за ним.
Він протягнув свою руку до моєї і так наче нехотячи торкнувся її. А я просто міцно стиснула його руку, коли ми пробивались крізь натовп. Мені стало так затишно і я відчула себе потрібною. Я захотіла бути з ним. Відчувала його добре знайомим,так, наче ми з ним разом ледь не з пісочниці. Андрій… Таке гарне ім’я, головне ніжне… Принаймні,коли я його вимовляю. Це і є любов з першого погляду?
Такі думки кружляли в моїй голівоньці,а він просто пробивався в інший кінець площі. Для чого? Не знаю. Може, хоче щось сказати?
- Куди ми йдемо? І для чого?- я все-таки вирішила запитати.
- Туди,де нам не завадять. Я хочу тобі дещо сказати.
- Що?
- Зараз,почекай.
- Я не вмію чекати. Точніше,не люблю. Точніше… Ой,я заплуталась,- моя усмішка, мабуть, збила його з пантелику.
Андрій виглядав чимось занепокоєний. Я здивувалась. Що ж його тривожить? Що може хвилювати такого красеня,як він? І,тим більше,яке відношення до цього маю я?
- Ось тут,думаю,буде тихо. Я хочу тобі сказати… Хм, мабуть я збожеволів,але здається,це любов з першого погляду? – Андрій зніяковіло дивився на мене своїми чарівними очима. – Зі мною такого ще не було, але мить коли я тебе побачив… І ще… Цей Кук… Я його надто добре знаю… Як не як, з садка знайомі… Він ні одної симпатичної дівчини не пропустить. Ловелас блін… Надіюсь,він тобі ще не затуманив голови?... Ні, просто ще не встиг…Чи встиг? – на його обличчі читався розпач і хвилювання.
- Не переживай. Все гаразд. Кук мені не подобається… Мені подобається дехто інший…- я зарум’яніла…
- Хто? - здивовано запитав він.
- Не переживай, я контролюю ситуацію. Знаєш,мене наче осліпило. Здається, в мене так же як і в тебе - любов з першого погляду. А може, з першого слова?
Він здається зрозумів мене.
- Думаю, потрібно трохи часу. Ми зовсім незнайомі.
- Хм,як не дивно, я також про це подумала. А тепер на лінійку? Ходімо,- і я знову стиснула його руку.
Вона була значно міцнішою, ніж моя. Моя рука була зовсім крихкою в порівнянні з його. Може, він спортсмен?
Не знаю. Потім розповість
Все пройшло швидко,я перезнайомилась зі своїми новими одногрупниками,але про них я розповім вам потім.
Андрій взяв мій номер телефону і обіцяв передзвонити. Ну що ж, буду чекати. А от Кук залишився без ще однієї можливо пасії. Спасибі Андрію, що попередив. І він пішов фліртувати до Міки.
Міка була значно вищою від мене, мабуть десь під метр вісімдесят, але трохи нижчою від Кука. Я б сказала, вона дуже симпатична дівчина,і Кук здається це помітив. Блакитноока білявка – ось якою була Міка. Але думаю вона не така задавака, як усі блондинки яких я знаю. В її очах не було презирства, навпаки – задоволення спілкування з новими знайомими.
Кук був досить високим, десь майже метр дев’яносто, дуже симпатичний, але його погляд на дівчат, наче на шматок м’яса підтверджував слова Андрія. Хоча він був дуже приємним співрозмовником і взагалі приємним хлопцем, але я не хотіла стати ще одною «рибкою» в цього вмілого рибалки.
Андрій такий толерантний, справжній джентльмен – біла сорочка, светр з V-подібним вирізом в ромбики(а я просто шаленію від таких), і сині джинси. Чорне волосся, загоріла шкіра і зріст десь як у Міки. Він був трохи вищим від мене. Якраз добре. Якщо треба буде цілуватись, то не треба буде дуже тягнутись. Ось і почали здійснюватись мої мрії. Я почуваюсь потрібною тут. Добре що завтра вже починається навчання. Після лінійки ми гуляли, багато говорили. Виявилось,що Андрій дійсно спортсмен, футболіст!!! А ще в нас схожі погляди на життя. Ми обоє любимо панк-рок і понад усе цінуємо дарунки природи. Виявилось, що він класно грає на бас гітарі, тож я його попросила при можливості дати мені кілька уроків. В нього є ще молодший брат, якому зараз 12 років. Андрій провів мене до під’їзду і поцілував в щоку, від чого мої і так рожеві щоки стали ще рум’янішими…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204742
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2010
Падав дощ… Ні,це була божевільна злива… Вчора я самотньо сиділа біля вікна і задувала свічки. Більш за все хотіла, щоб батьки повернулись… Але,мабуть, все-таки варто ще почекати?
Я сиджу вдома сама… Батьки зараз у відрядженні десь на Далекому Сході. Мене звати Ліна і мені уже виповнилось 16. Ну взагалі я не така песимістка, я люблю своє життя - люблю природу, гуляти босоніж по бруківці,люблю шукати початок веселки,пригоди і домашніх тваринок. В мене є дуже красива кицька, її звати Еля і вона не дозволяє мені сумувати. Ми часто разом дивимось телевізор, а якщо я не можу чогось доїсти, то вона мені обов’язково допомагає. Ой, стоп,мало не забула! Я ж фанатію від футболу! З дитинства граю футбол зі своїми друзями-хлопцями. Я живу в тихому районі Львова в трикімнатній квартирі. В квартирі майже завжди чисто, в кухні завжди смачно пахне (я досить непогано готую), а холодильник практично завжди наповнений продуктами. Мої батьки археологи, вони мені надсилають гроші на мої потреби, поки вони мають роботу. Взагалі я рада що вони знайшли своє покликання, але вечорами мені часто сумно. Добре що в мене є Інтернет і я можу списуватись зі своїми батьками. Хоч буває це досить рідко,але це нічого. У мене є те, чого нема у багатьох моїх однолітків – повна свобода. Я живу так, як мені підходить і це круто. Хоч деколи мені і бракує батьківської підтримки, але зараз я звикла тому все гаразд. Завтра перше вересня, а я вступила коледж. Ой, халепа, завтра ж перше вересня!!! А я знову забула… Треба придумати як я завтра буду одягнена…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204741
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2010
- Літати? Ти? Ні,не може бути! Ти ж не птах!
- А якщо покажу? Наївні... Ви не вмієте того,що вмію я. Мріяти. Вірити в неймовірне. Ви виросли,і ,думаєте,порозумнішали? Аж ніяк... Діти також вміють літати. Просто не всі про це знають. Просто батьки не дозволяють їм навчитись бути не як вони...І дорослі вміють. І літаки не потрібні для цього. Потрібно тільки два компоненти:бажання - це, мов ключ до автівки; а пальне - це емоції. Емоції бувать як і пальне: якісні і дорогі чи дешеві і ті, які ламають автівку, плавлять ключ - бажання. Якісні емоції -радість,сміх, щастя, кохання... Дешеві - злість, заздрість, ненависть... Дорослі давно зламали і авто,і розплавили ключі від нього... А винне неякісне пальне... Ви ж не зламаєте,правда? Не бійтесь мрій, польотів думки і душі. Це польоти щастя,а не божевілля...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203142
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.07.2010
Я хочу бути піснею,
Щоб бути на твоїх губах....
Я хочу стати дійсною,
А не лиш автором у цих віршах...
Я хочу стати вітром диким,
Щоби куйовдити волосся твоє...
Я хочу стати ангелом тихим,
Аби забути існування своє...
Я хочу стати голубом,
Щоб бути поруч тебе все...
Я хочустати золотом,
Аби торкатися тебе...
Я хочу стати сонечком яскравим,
Щоби тебе будити кожен ранок...
Я хочу стати метеликом жвавим,
Щоб залітати до тебе у ґанок...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200145
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2010
Небезпека. Вона втрачала контроль. Вона переставала бути собою.Вона падала у темряву снів. Вона чула шепіт вітру десь біля своїх ніг. Вона плакала з усмішкою, ідучи назустріч сонцю. Спогади обпікали її душу. Хотілось стати невидимкою. Не хоче втішатись. Не хоче нічого. Але мусить. Блукала янгоом у снах різних людей. Намагалась топити лід поглядом. Бігла до кінця тунелю. Відчувала небезпеку. Кінець тунелю темний. Може,в пеклі вечір? Хоча янголи не потрапляють в пекло. А вона чорний янгол. Їй можна. Темно... Як же тут темно!!!... Кінець тунелю вона уявляла собі зовсім іншим. Чому ж вона сама? Не розумію... Згадувала його теплі руки. Вона ж колись його любила. Вона колись була щасливою. Він мав йти з нею туди,до кінця тунелю, за руку... Але тепер вона нещасна і сама... Вона втекла від світу в небезпеку. Залишила спогади про себе на аркушах блокноту... А в пеклі був вечір...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196918
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2010
Вірші,пісні-усе для тебе,
Мені не треба зорей з неба!...
Мені би кілька теплих слів,
Мені би кілька вічних снів,
Мені б тепла і ніжностей телячих...
Мені би днів і ночей тих гарячих...
Мені б моментів тих щасливих...
Мені б очей твоїх красивих...
Мені б хоч кілька зустрічей з тобою..
Не знаю я, що твориться зі мною...
Я знаю фразу лиш одну.
Я знаю, я тебе люблю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195880
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2010
Під тихий шепіт листопада
Я намалюю тиху ніч,
І намалюю зорепади,
І намалюю щастя віч.
Я намалюю місяць,зорі
І нас,гуляючих надворі,
І безоглядну мить кохання,
Мить справжнього цього бажання...
Я намалюю цю картину
І серце стука без упину...
Я намалюю зорепади
Під тихий шепіт листопада...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195879
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2010
Першою була кава. Її запах чарував мене. Вона була гірка, як життя... Кориця додавала їй своєї неповторності. Я люблю каву.
В той день падав дощ. Я була вдома сама. Сиділа на підвіконні і пила каву. Мій біль і мій жаль - це осад кави... Але він розчинився у гарячій воді. Я думала про тебе. Про твій твій загадковий погляд, про твоє чорне волосся, про твою усмішку, від якої у мене мурашки по шкірі... Я думала про твою недосяжність... Ех,чому кава така гірка? Мабуть,тому,що життя таке... Життя б стало солодким, якби ти був поруч. Надворі б усміхалось сонце посеред грози. Все було б тільки нашим... Кава буде солодкою...
Першою була кава...
28.04.2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195564
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.06.2010
Несла кохання у руках…
Його я прославляла у піснях…
Несла через ліси,через пустелі,
Через міста і села… У постелі
Лишилась я,бо захворіла,
Бо від любові я до тебе просто мліла…
Не знала,що любов невиліковна,
І не здогадувалася,що болісна і кровна…
Життя звело і розвело так швидко…
Від почуття самотності аж гидко…
Щастя втекло,його не наздогнати…
Друзі кажуть, не було що втрачати…
Не знаю… Я боюсь… Боюся зради…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195508
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2010
Вона дихала весною,
Летіла мріями,жила красою,
Світилась сонячним промінням
І була найщасливішим на світі створінням...
Вона знайшла справжнє щастя,
Всі здійснились бажання.
Плани втілити вдастся,
Відчуваю кохання...
Стала дійсністю з мрій,
Очі світились з-під вій.
Стала принцесою з казки,
Створила себе з доброти...І ще з ласки..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195240
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.06.2010
Мій біль,мій жаль,моє страждання,
Моє не сповнене бажання,
Мої думки,мої вірші й пісні,
Моя любов і щастя – все в труні…
За що? Невже погана я така?..
Відповідай правдиво. Правда краща,хоч гірка…
Шукала подругу я вірную собі,
Знайшла я конкурентку й дівчину тобі…
Хіба погане щось зробила?
Для чого з себе кров я пила?
Я думала,зробила щось не так,
А виявилось – розлюбив,ось так…
Боїшся? Важко мені висказати це?
Життя розбилось враз немов яйце…
Не вірю я у гори обіцянок…
Не хочу виплакати сліз ще кільканадцять склянок…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195235
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.06.2010
Напевно,непотрібна я тобі…
Напевно,грози почуттів дарма хова в собі…
Яка ж наївна я!.. Бо я не знала,
Яку людину я насправді покохала…
Якщо не любиш, то навіщо мучиш?
І у душі твій голос… За що ти судиш?
Невже погана я така і зла?
І починаю розуміти – полюбила я козла…
Для чого так зі мною? Хіба я не неправа?
Ти скажеш щось, та це лише слова…
У серці гострий ніж, і кров тече…
Пекельно больна рана так пече…
Я розумію,недостойний ти мене…
Та сильнеє кохання скоро не пройде…
Йди, не мучитись мені ізнов…
Із серця мого витекла вся кров…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195012
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.06.2010
Деколи щастя падає на голову.Ось так несподівано,але приємно.Головне, щоб падало обережно. Хоча... А,нехай падає,як падає!!! От на мене,на мою голову,впала велика-велика цеглина щастя. Я- здуріла?? Так!!! Я - здичіла??? Звісно ж!! Я- батарейка "Енерджайзер" ?? Ага!! Я-справжня?? А не то слово!!
Так несподівано воно впало,те щастя!...Ну й класно!!! Як довго я чекала тої цеглини!!! Ви собі навіть не уявляєте!!! Зате тепер воно максимально сильно стукнуло мене! Як то кажуть:"Редко,но метко":) Добре,що впало один раз,а не кілька,коли та енергія була в малих порціях.
Я-щасливе створіння!Бігаю,ходжу в підприжку!Всім дарую хороший настрій! Я-як щедра фея з іменем РАДІСТЬ!!!Я-як безмежно божевільне дівчисько!!!Я-щасливе!І мене зовсім не цікавить думка інших про це.
Хочеш трохи щастя???Тоді ходи під будинками,які ще недобудовані!!Хто зна,може цеглина щастя все- таки впаде на вашу голову??
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194823
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.06.2010