| Сторінки (1/35): | « | 1 | » |
хлопчику, витканий з білих мережив,
тримайся подалі від тих берегів,
де кожен наступний нагадує нежить –
півмертві, чи трупи, примари живих.
хлопчику, милий новозеландцю,
той берег - ворожий, там кухня з піску:
кити показали останній свій танець,
заправили їх всіх начинням зі сну.
хлопчику, любий нащадок маорі*,
на яких би портах тебе не було,
лишай за собою сліди непрозорі,
долай перепони рибалкам на зло.
хлопчику, виплеканий океаном,
коли і тебе це життя заковтне,
як станеш старим чи марудним султаном,
не забувай ти писання одне:
"хлопчику, милий новозеландцю,
де би душу твою не носило серпневу,
знають кити, хто тут справді обранець.
ти бережи. бережи королеву"**.
*маорі - корінне населення Нової Зеландії;
**God Save the Queen /Боже, бережи королеву/ - національний гімн Нової Зеландії.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540557
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.11.2014
відсутня присутність наших тіл у спільній системі координат
десь ділиш хліби та рибину навпіл збираючись на черговий променад
десь слово твоє оживає німе та йде зачиняти всі зайві двері
десь слово моє все шукає тебе щоб звити назавжди в нутрі оселю
десь в місті гублюся велично-малому бо в пошуках рух а в русі життя
десь невтомно плюю на щасливу втому шукаючи те чого тут нема
десь лишаюсь назавжди на день чи на ніч прогнозую мурахам своїм передоз
десь залежу від контурів знаних облич сподіваюсь що буде таки симбіоз
десь приречена кожна близькість на крах і забудь про систему координат
відсутній в мені за майбутнє страх пила ж бо вино із твоїх кульбаб
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536602
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.11.2014
дівчинко, себе цим не приспиш: «мені начхати, з ким
Ти спиш і дниш; кого годуєш; з ким грішиш;
додому швидко чи біжиш; чи топиш в молоці гашиш;
від джазу плачеш чи скулиш».
як б*єш мовчання сотень тиш: «мені начхати, з ким
Ти постіль ділиш, сон, куліш; нагострений чи в Тебе ніж;
чи Ти сьогодні їй насниш; а чи від щему заскімлиш;
чи, мо, на неї теж кричиш».
і через вічність, через пів він повернеться в ніч, аби
востаннє спитати, чи довго ще будеш собі брехати.
не треба по собі нічого лишати - забери навіть ці препарати,
які дозволяли садити серце за ґрати.
дівчинко, тобі ще стільки всього вивчати:
коли прокинувшись хочеться просто запійно бухати;
коли розбираєш життя на цитати, пам*ятай: начхати;
а все, що тебе не вбиває, змушує тебе писати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507544
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.06.2014
Жінко, ти хоч собі не бреши. Бо якщо вже ти,
то що говорити про інших?
Збирай далі мушлі з темних садів, розкинь по підлозі
нестиглий цвіт вишень.
І море в собі бережи, як копійку порядний касир,
зарплату якому затримують тиждень.
Жінко, від тебе знову втікає табун черепах, що їх
ти пастушиш, вбиваючи ночі.
Панцирі їхні міцні та робочі, душі – буремні, та
більшість зубів – ще й досі молочні.
Самотності триста років слізьми із нутра
плазунам кровоточать.
Жінко, твої равлики знову сховались - не бачать
виходу з тієї сторони потойбіччя,
бо коли віра в себе тріщить, як глина на
усміхненому не до речі обличчі,
чим її окропити – святою водою, портвейном чи
спиртом, де градуси вбивчі?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496262
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 02.05.2014
щодня у мені проростають рядки
у них нескінченний заряд теплоти
у них по периметру скрізь маяки
які прорізаються із темноти
щоб розповісти Тобі про чужі авто
та двори у містах де нас не було
про пригоди за день про листи та втому
про те як чужію у власному домі
про дешеві покупки болючі втрати
та серця яких нам ніколи не знати
про ліки сукенки приватні в*язниці
про маленькі дрібниці широкі зіниці
про хвороби киці та інші дурниці
і довіру як тій королівській десниці
розказати про неприйдешнє завтра
зависнувши знову в нудоті Сартра
говорити з Тобою про Тебе Тобі
коли знову прийдеш до мене у сні
бо знаєш сідають в мені батарейки
розмовляти про світ лише із люстерком
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495005
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 26.04.2014
коли закриваю очі бачу Тебе я
коли щось у снах шепочу бачу Тебе я
коли з четверга на п*ятницю – пророче
сню Тебе я
коли щось серце мені лоскоче згадую Тебе я
коли всередині пес весняно муркоче чую Тебе я
коли астматичні легені на повну робочі вдихаю Тебе я
коли кожне видихуване слово не до речі мовчу Тебе я
коли німота звучить співоче чую Тебе я
коли методично себе ж морочу марю Тебе я
коли двірнички випадково наврочать чаклую Тебе я
коли військо рушати назад ніяк не хоче виборюю Тебе я
коли свої барикади руйную вперто й охоче
воюю Тебе я
.
коли живеш у своїх поїздах літаках міжмістах робочих
знай
-
Тебе я
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491638
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 10.04.2014
Абсолют Армагедону.
Буремно й буйно
Восени в височині витає
Гамірний галас/голос/глас:
Ґвалтівливо
Доїдаючи диявольську данину/
Еволюціонуючи,
Єва-єретиця
Жагуче й жертовно жаліється
Змієві: Зупини! Зупини! Зуп-
-Ини!
Ідеально ігноруєш істерику;
Їжачишся
Й
Каверзно контратакуєш:
Ладен лікувати
Марні мрії…
…Неважливо. Неможливо.
Обережно оминаючи обов’язки,
Продірявити пазурами проблем прірву у підсвідомості,
Руками розгрібати рівчак.
Спроможний?
-Так.
***
Улесливо-уїдливі уникнення
Фраз та фаз
Хмарності.
Церемонія: цілунок царя,
Чаркування з чаклунами. Честь чкурнула.
Шати. Шелест шилінгів.
Щемить. Ще
митЬ.
-Юда?
-Я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453064
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.10.2013
[i]my sweet prince
you are the one
[b]placebo[/b][/i]
Любов – це цитати, на які розбирають одне одного двоє.
Всотують їх, всмоктують, як у найкращих традиціях жанру.
Твітять, поширюють на фейсбуці, викрикують під час оргазмів,
А потім ділять їх на ранок, обід і вечір, замість молитов.
Любов – це черговий внутрішній джихад, повоєнне Сараєво.
Війна, апокаліпсис, Іран, Ірак, і рани, і раки, і раком, і рано.
Насправді ж найгірші бої відбуваються у наших головах щодня.
Рани болять уламками розірваних гранат. Ти розумієш, це ж – апокаліпсис.
Любов – це слухати і чути, дивитися і бачити, відчувати і відчувати.
Знаходити сенс у піснях, розуміти суть поезії і, мабуть, трохи й самого життя.
Поети, ці вічно обдовбані красені, речники Евтерпи та Ерато – це теж любов.
Маленький принце у зелених окулярах, читай мені ще.
Любов – це дух, що тіло рве до бою, шукає (не)волю, знаходить опір.
Протести, транспаранти, вигуки та агітації заміняють мамине «добраніч».
Бо любов – ще той вічний революціонер, безсмертний Че Гевара.
Бо вічна боротьба на те і вічна, щоб ніколи не закінчитися – інакше було б нудно.
Любов – це постійно зраджувати своїм же ж незламним принципам.
Алергіки стануть наркоманами, цнотливі – хв*йдами, православні – буддистами,
Незалежні не зможуть самостійно ступити кроку без вказівки згори,
Атеїсти увірують, покаються, і хор ангелів співатиме їм. Амінь.
Любов – це маніпуляція, фальсифікація, містифікація
Деколи конфронтація, інколи - мастурбація, проте завжди мотивація.
Нехай мене звати не Юля, але знаєш, моє волосся…
Маленький принце у зелених окулярах, читай мені ще.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439250
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 24.07.2013
Не треба бути лікарем,
щоб розуміти,
що рана від ножа,
встромленого у серце,
призводить до величезної втрати крові.
Не обов*язково бути дівчиною
під час менструації,
щоб розуміти,
що втрата крові -
то доволі-таки неприємна річ.
Не треба бути патологоанатомом,
щоб розуміти,
що людина - мрець,
коли судинами її тіла
не циркулює життєво важлива
рідина буро-червоного забарвлення.
Не треба бути відчайдухою-
митцем,
щоб відчувати
завданий тобі біль,
що пронизує з голови до ніг,
а точніше - від мозку і до серця.
І зовсім необов*язково бути найманим
вбивцею,
аби щодня наносити десятки
ножових поранень
оточуючим душам,
які і без того хворіють на анемію.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362223
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 05.09.2012
говорят, что старость - это морщины,
приготовленный кем-то обед,
и когда молодые мужчины
не оборачиваются больше вслед.
говорят, что старость - это лекарства
на ночь, утро и даже рассвет.
когда сильнее тебя обстоятельства,
а бороться больше сил уж и нет.
говорят, что старость - это сложно,
колко и невозможно смотреть.
но так говорят лишь те ложно,
что оставляют родных стареть.
ведь старость - не тела болезни,
и болит когда его треть.
ведь можно прожить полжизни,
а можно и в двадцать сгореть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353293
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 27.07.2012
твои колкости никогда не понимали моей робости.
к сожалению, они не были сестрами.
хотя бы троюродными. лишь знали о гордости
и зачастую перебарщивали с дозами.
мои острые приступы навязчивой ненужности
оказались парадоксально ненужными.
хотелось найти лишь каплю нежности,
оставаясь при этом всегда осторожными.
мои-твои неуверенность, неверность, нескромность,
недосказанность, недописанность, нелепость
взялись за руки и бросились в пропасть,
лишь бы мне к ним
не упасть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335948
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 08.05.2012
на моїй кухні зовсім не вистачає місця -
вона переповнена пустими філіжанками
(хоча, які ж вони пусті, туди його трясця?
кавова гуща осіла чорнильними плямами)
моя ванільно-рожева потаємна кімнатка
завалена новими непрочитаними книгами
та все тими ж пустими горнятками
я ж вічний Бальзак - кавую лиш літрами
тут немає місця ні для чого святого
(окрім тих же свіжо-пахучих книг)
сюди не внесеш вже нічого нового,
тепер це лиш місце кофеїнових примх
моя простора ванна кімната кольору беж
не терпить у собі зайвих щіток зубних -
попри наявність міцних просторових меж
проникає так стрімко присутність чужих
моя привітна неприбрана кухня
колекціонує той осівший на чашках осад;
моє спустошено-повне тіло дурня
саме перетворюється в кавовий посуд
для татуювань на моєму посуді-тілі
також не знайдеться вільне місце -
зовсім не переслідуючи такі цілі,
набив партак. величиною з серце.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335910
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 08.05.2012
хороша моя, живи по канонах:
вчасно тату свої маж пантенолом,
за волоссям теж дуже ретельно слідкуй,
плети, розпускай, головне - не фарбуй.
чудова моя, пам*ятай про закони:
не пий так багато - не болітимуть скроні,
не пий взагалі - так навіть ще краще.
їж яблук багато, привезених з дачі.
подорослішай трохи, так треба, повір.
життя - то найважчий з усіх live-ефір.
учитися пробуй, працюй та твори,
займи себе чимось, роби щось, роби!
кольорова моя, заспокойся хоч трохи:
експерименти свої проміняй вже на спокій.
про зв*язок телефонний не забувай -
слухавку вчасно завжди піднімай.
подумай про свій персональний бюджет,
ти ж багато так хочеш - концерти, планшет.
не ходи на підборах, придбай нові венси -
заради них відчайдушно ж чекала так вЕсну.
з батьками стосунки ніколи не псуй,
до літа старанно секунди рахуй.
залишай в плей-листі лише кращих з найкращих,
і цінуй ті моменти, які стільки значать.
хороша моя, живи по канонах,
та пам*ятай лиш важливі закони:
всупереч усьому, що я тут говорив,
ти, головне, люби мене, люби.́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325550
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 27.03.2012
Знаєш, бувають такі ночі,
які важчі за життя;
такі ночі, єдиним сенсом яких
є, по суті своїй, безсенсове існування –
рахувати зірки на небі
та темні плями на стелі,
власній стелі,
і розуміти,
що болю твій маленький
мікрокосм
вміщує набагато більше,
аніж наша галактика зірок,
а стеля,
та сама, власне твоя, стеля
вже стала
суцільною темною плямою
і потребує термінового
капремонту.
Знаєш, у такі ночі
життєво необхідно мати поруч
висококваліфікованого муляра,
а не чергову бляклу тінь
на і без того несвітлій поверхні.
Знаєш, Ти навіть не здогадуєшся
про існування таких ночей.
Бо Крихітка співає:
якби знав,
то ніколи,
ніколи
не випустив би
зі своїх обіймів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323691
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 20.03.2012
Як шкода, що я взагалі не вмію
плавати,
шалено боюсь води
та пам*ятаю неприємний досвід
спілкування із нею,
ворожою мені.
Тому щоразу тону у океані твоїх
очей
(кажуть, що всі закохані – такі
банальні!)
замість того, щоб щоденно
організовувати запливи на довгі
дистанції
брасом, батерфляєм, на спині;
пірнати без захисної маски
та роздивлятися з глибини
кожну дрібничку підводної царини;
стрибати з вишки
та не розбиватися від сильного
удару об воду,
не ламати собі ж кісток;
отримувати золоті медалі
або хоча б посідати призові місця.
А все, що можу –
копирсатися по-собачому навіть на
мілині;
набирати повні легені рідини
та раз за разом задихатися від цього;
ще довго кульгати
через незнання техніки стрибків
з висоти;
отримувати втішливі призи
за принаймні кумедну спробу.
Все-таки,
як шкода,
що я взагалі
не вмію
плавати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323690
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2012
Кав*ярня. Квапливо кульгає карлик, каверзно кепкуючи з керівництва, "кидаючи" крутих клієнтів. Красені у костюмах з кокетливими колежанками у кольє келих за келихом ковтають каберне/кагор, кусають криві крихкі круасани/канапе, "клюючи" на каверзи коротуна. Колоритний контингент купує і купує каву/какао/капучино у кольорових кавничках.
Коло комину крихітна компанія коханців. Каламбурист - кароокий кавалер какофонії. Каверзник з кадиком купив коханій коване ковалем коштовне колечко з камінцем. Кумедно кавчить, компонуючи компліменти. Кофеїнова компаньйонша казиться. Каблучка - кровопивця; кайдани ката; каземат Кобзаря; кризова кіптява. Кого кликати, кому кричати? Кинутися на колію? Колючий коматозний казус! Кабала!*
Крім кав*ярні крутиться космос комбінацій:
Кондуктор кричить: "Компостуйте квитки!";
Кодло у кабаре куштує кокаїн;
Композитори критикують калічені до крові композиції конкурентів;
Кремезний круглолиций кавказець кричить за кварталом: "Красавіца! Купляй кавуни! Класний!";
Кабінетами ковзає консьєржка, контролюючи коронацію кумирів;
Кореспонденти коментують красномовство корупції;
Кульгавий китаєць кумедно кривляє каратистів;
Картяри кидають карти та кості у казино;
Королева крокету капризує у країні казок - казнить кавалеристів.**
Кожен квапиться казна-куди, компрометуючи катастрофу кохання.
Кінець.
* кабала - довічна залежність
** Червона Королева з твору Л. Керола "Аліса в країні див"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318708
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.03.2012
Колись
Через років десять
Чи, може, п*ятнадцять
Ми зустрінемось
На одній із авто/радіо/атомних станцій.
Ти скажеш: "Як справи?"
Не в праві додати "кохана",
Не в праві зробити щось більше -
Взяти за руку, підІйти ближче,
Вкотре стати причиною вІршів...
Банальне "як справи?" -
Здавалося б, мало.
Та вміщено в них більше в стократ,
Ніж у відвертих інтимних речах.
Розгублений погляд...
"Все добре, бувай! Я поспішаю
До мами, на чай"
"До мами? Біжи..." і ненароком
Ти стежиш за тим, як зникаю за рогом.
А тОму літ десять,
Чи, може, п*ятнадцять
Сміливо так грали ми ролі коханців.
Це був один із секретів,
Прихованих цими
Станціями.́́́́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315161
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2012
Вибір важкий. Вона все-таки вибрала. Вагання вмить відпали. Всі відповіді вичерпано, вантаж викинуто. Востаннє взлетіла… Високо. Вихід – взірець власного вбивства. Вона вже вільна. Вгадує власне відображення в відблисках води, вдихає весну. В висоті видно винув атців важкого вибору. Вони – в*язниця. В*язниця волі, всупереч всіляким вибаченням. Вишукуючи вищих відчуттів, вона втратила віру. Вдалині вабить виглядом вирій… Втілення вищого… Відчуття? Воно вередливе, воно вбиває… Всередині. Випадково вигадане. Впаде веселкою, вибухне вогнями… Виплекане, вирощене… Вона відчайдушно вірила. Віра вмерла. Вмерли відчуття. Вмерло все. Воля… Вже воля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312034
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.02.2012
Осінь обійняла оберемком опалих обновок. Обагряні оболонки обіцяють оновити обридлі обличчя. Обгортки обсушуються, огорнені огненними оваціями оточуючих осяяних осель. Осінній оркестр огортає одноголосими обертонами обдарованих октав. Обвінчалися із омріяною омолоджуючою обивателькою. Обручки - оновлені осінні оазиси, оздоблені обвитими огнивом обелісками. Одні-однісінькі одвічні оратори обдурень обуруються оптимістами. Осінь огортає очікуванням одвертої оголеності, обгрунтованої осміленими окликами та обвитими оказією Образами.
Описати ошатну осінь - ох! Осанна осені... Осанна!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290810
рубрика: Інше, Ода
дата поступления 04.11.2011
і нічого не потрібно,
окрім
ранку,
в якому є лише ти
і це серце
під моїм лівим вухом,
яке б*ється зі швидкістю світла
в унісон з моїм,
мабуть, від щастя,
і ці очі,
які світяться
яскравіше китайських ліхтариків,
які так прикрашали наше місто,
і ця шия -
мрія будь-якого вампіра,
і моє тіло,
яке породичалося з Японією -
відчуває безліч цунамі за секунду.
і нічого не потрібно,
окрім таких для декого
дрібних
дрібниць.
щасливих
дрібниць.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271062
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2011
коли під час сесії
готуєшся до екзаменів
найголовніше - вникати в деталі
у кожній прочитаній лекції
знаходиш частину пережитих,
частину відчутих тобою станів
здавалося б, яке відношення
мають праці Потебні до твоїх
постійних депресій
та єдине, що запам*ятала
з зелених книжок
та товстенних лекцій -
фонема непариста - |м|
люди непаристі - ми
фонема непариста - |в|
непаристе слово - відчай
і тому вже не буде нас
бо є я, а є ти
непаристі люди - ми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265984
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 20.06.2011
Руйнуєш мій світ, як приплив пісочні замки.
Не вперше, не востаннє – вкотре.
Просто так довго підбирала фундамент,
А тепер знову в собі ж жити ніде.
Перетворюєш мої замки у дюни.
З гарних, витончених форм
У беззмістовний хаос гірських порід.
Уподібнюючи собі.
Зносиш мої будиночки, як торнадо.
Нічого не залишаючи
Навіть на згадку.
Швидко так, і не боляче.
Непомітно. Ніяк.
А починалося ж все з того,
Що я тебе у себе вбирала, як сипучі піски.
Для чого – хто зна?
Природа ж полюбляє забавки.
Чи вартувала того гра?
Покаже наступна стихія…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236393
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 23.01.2011
Хочу, щоб через тиждень настав кінець світу.
Але так, щоб про це ніхто не знав,
Окрім нас.
Тоді все-все життя вмістилося б у сім днів та шість ночей -
На сьому нас не стане.
Спочатку ми б сиділи на даху з філіжанками міцної кави та цигарками -
Моїми пахучо-яблучними, та твоїми - з доволі неприємним, але таким звичним запахом,
Зустрічаючи світанок та роздивляючися смерть зірок
В очікуванні власної.
У другий день ми би просто нічого не робили -
Спали, абощо,
Даючи відпочинок втомленим випробуваннями світу тілу та душі.
На третій - впали б у дитинство та робили дурнуваті вчинки,
За які нормальним людям, мабуть, було б соромно.
Наступний день ми би присвятили музиці -
Вона ж і є життя.
Зіграй останній реквієм,
Ніхто не зрозуміє тонкого натяку.
У п*ятий день здійснимо маленькі мрії -
Погуляємо хмаринками з парашутом за плечима.
І можна не боятися, що він не відкриється -
У будь-якому випадку, тепер нічого не страшно.
Передостанню добу проживемо далеко одне від одного,
Щоб встигнути зрозуміти, наскільки сумуємо
І не можемо окремо.
А на сьомий день побачимося
І цей день мине під знаком пристрасті...
У палких поцілунках кожної клітини тіл,
В останніх відвертих зізнаннях.
А о двадцять четвертій нуль-нуль ми вибухнемо найпекельнішим оргазмом,
Віддаючи світові все те, чого йому не вистачало.
Вибухнемо. І всі разом з нами.
За компанію.
Кінець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195980
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2010
у в*язниці думок та сподівань
панічно шукаю шляхи до втечі.
вікно заґратоване, а стіни - без жодних вад.
простору все менше й менше.
клаустрофобія.
або просто величезна кількість меблів
-
непотрібних декорацій
-
що заважають дихати
у занадто маленькій кімнатці,
яка часом нагадує кімнату тортур
із типового фільму жахів.
найгірше ж те, що будувала приміщення сама.
у змозі лише здогадуватися, хто сюди потрапить.
і тільки тепер розумію,
як некомфортно та душно було б тут Тобі.
нічого з цим не поробиш -
я - поганий архітектор,
але я – хороший втікач.
…і коли вагітна втомою все ж втікаєш в одинокий,
свій дім, оминаючи затори на дорогах,
спросоння чуєш головне: «Зберігайте спокій!
Та не забувайте, будь ласка, речі в вагонах».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195979
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2010
П*ю чай із власних сліз
В кав*ярні власного болю
Зажовуючи твоєю байдужістю
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195783
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2010
І ось я знову пишу тобі, що кохаю
Пожовуючи м*ясистий гамбургер
Та запиваючи кольоровою кислотою
(О, кляті фаст-фуди! )
А ти віриш пустій електроніці
І думаєш, що робиш мені боляче
Відправляючи банальне «Я тебе теж»
Після пляшки коньяку наодинці
Боляче тому, що зранку про це жалкуватимеш
І зрештою забудеш
Думаєш, впорався?
Думаєш, ранив?
Та мені не важко натиснути delete.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195782
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2010
Місто продовжує дихати
Так само ритмічно
Потрапляючи в кожну ноту
Нікому не відомої пісні
І тільки наші душі
Втратили це вміння
Назавжди?
Ні
Це, як показовий виступ
Шлях до пізнання сутності
Зайдемо в книжковий магазин за мапою?
Я, як завжди, на своїх двух
З думками у голові та порожнечею у грудній клітці
А ти - особистим літаком
Щоб швидше
Так, швидше, а не пафосніше
І нехай на фініші
Я буду з побитими ногами
Ранами на руках
Та порізами на шкірі
А ти - як завжди, ідеал
Все ж навчиться жити знову лише один із нас
Як думаєш, хто?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195668
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2010
Ви ніколи не задумувалися, куди потрапляють емоції після, власне, свого виходу? Чому хтось сприймає все занадто близько до серця, в той час, коли іншим абсолютно все одно? Ми самі вирішуємо, що робити з нашими відчуттями. Одні люди можуть їх всіляко спрямовувати лише собі на користь, інші – замикають їх в собі, від чого страждають, а деякі - просто нехтують ними ти викидають на смітник.
Цікаво, а як він виглядає? Велике скупчення з любові, ненависті, печалі, жалю, радості та горя? Чи просто якась енергетична куля, що пожирає все на своєму шляху? І якщо це таки смітник, то де ж відбувається переробка відходів? І хто, врешті-решт, це все згрібає до купи та закидає до сміттєвоза?.. Мабуть, ми самі. З часом стає все важче складати емоції, стає замало місця для їх накопичення… От тоді вони, як та куля, вибухають, і просто зникають в атмосфері, перед тим шкодячи оточуючим. Або ж – проходять екологічну обробку.
Роль смітників у наш час взагалі недооцінюють. Тому сміття (не лише у фізичному сенсі цього слова) кидають всюди, навколо себе, ніби свині. А потім ще дивуються, чому ж це нам так погано живеться. Незручно, некомфортно, незатишно. Брудно, одним словом.
Як часто вам доводилося рятувати щось таке потрібне буквально в останній момент, витягуючи його з рук інших, тих, хто порахував це зайвою дрібницею? Ось так і тут. Наприклад, з люблячим серцем. Викинуть у смітник, прикриють шкіркою від банана, та й забудуть. А серцю то як? Воно не заслужило… Воно несло лише втіху та любов! Добре, коли існують хороші сміттярі, які витягнуть його, доглянуть та повернуть до життя. А якщо цього не станеться?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195667
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 14.06.2010
Майдан потроху опустошувався, місто знову починало грати в мовчанку. Свято(душі чи тіла?) закінчилося. Діти підземелля поверталися до власної сутності, прямували у свої нірки. Сліпо, як кроти. Скупчуються біля вагонів, зайняті мізерністю власних думок. При всьому бажанні виділитися, перетворилися у клонів. Сіра одноманітна маса, згвалтована буденністю. Метро мчить у мікрорайони. Кінцева станція – «Спокій». Один лиш машиніст знає, скільки часу їдуть вагончики по цьому напрямку. По суті, цей чоловік буває там кожен день, але ж лише проїздом… Хтось мусить жервувати собою заради благополуччя інших. Всередині немає чим дихати; і навіть мураха не знайшла б тут місця. Все сильніше притискають до себе речі, з недовірою дивлячися на оточуючих. А хтось і сам притискається до незнайомих людей (і виправдовуватися не потрібно…), адже разом легше. Хтось намагається зібрати до купи усі думки, які так бажають втекти з цього хаосу. Хтось спостережливо дивиться навколо та намагається вловити якісь почуття та емоції. Може, хтось знайде тут свою долю і зійде на наступній станції, що називається «Кохання». Але ж до кінцевої ще ой як далеко… А хтось побачить у скаженому натовпі очі керівника і одразу ж згадає про роботу та обов*язки. І ось твердий чоловічий голос: «Станція «Кар*єра». Оборежно, двері зачиняються». Людей все менше і менше, маршрут таки не з коротких. Звільнилося ще одне місце… «Шановні пасажири, не залишайте своїх речей у вагоні»… На цьому пустому місці хтось все ж забув маленьку притомлену душу… Що їй залишається? Згорнулася клубочокм та й чекає, поки хтось помітить та підбере собі, забере з цього клятого підземного поїзда… Тепер тут багато місця, можна і поспати. Люди визначили свої приорітети та й не витрачають часу на непотрібні речі. Як довго триває ця поїздка? Яка зараз частина доби? Хто зна… Зв*язку з зовнішнім світом тут немає, а довкола – темрява. Вагон все несе і несе відчайдух у далечінь… Спалах. З незвички очі мружаться та сприймають реальність з гострим болем. Світле небо, міст, хвилі річки, на яких граються сонячні промені… Серед тієї звичної порожнечі та сірості починаєш помічати наскільки видовище за вікном може бути гарним… Ну от, здавалося б, можна виходити, ось – щастя! Тут спокій! Та ні, далі й далі, вперед без зупинок! Просто ніхто, крім машиніста, не знав: кінцевої зупинки як такої не існує… Кожен сам у собі знаходить спокій на протязі індивідуально визначеного часу. А найтерпеливіші все одно повернуться назад, просто з іншими відчуттями. Просто з вмінням цінувати та бачити непомітне. А інші знов і знов заповнюватимуть старі вагончики, очікуючи знайти так бажане. Ім*я машиніста – Час, а на вагончиках ледве помітними літерами пише «Життя»… Станція «Розуміння». Обережно…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195422
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.06.2010
Зухвала зима зламала замки заборон, заснувавши звичку знищувати закони. Засвітилися збуджено зорі, засміялися змучені звуки. Змучені замовчуванням, злякані завтрашнім, зламані зсередини, знехтувані, забуті… Забуті зневажливими заручниками заліза. Закохані ж знаходять затишок, зрозумівши загадки звуків. Завдання загадок – затемнити зір забаганками знайти задоволення, зруйнувавши забобони. Зорі здатні зігріти, знехтувавши затемненням. Знизу – здивовані *звірі*, захоплені зачаровуючою забавкою. Залишитися, загубившися у затінку? Зрадити звичкам, злякавшися забуття? З*явитися знову? Занадто… Закохатися? Запитання зникли… Залишитися.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195268
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.06.2010
Мрійливо мчиш у метро між мурах, міркуючи.
Молодість. Майстерний макіяж.
Минуле. Мінімальний максималізм - мовчки малювати (мольберт мені!) мотиви моральних мук в мудрих мемуарах.
Майбутнє. Максимальний мінімалізм - міняти мрію на моменти маніакальності. Маячня - міняти масло на молоко.
Міра миру. Мати мозок і марнувати магічну місію?
Містика - морські мушлі мішаються з млявими магістралями.
Милі манери. Минати мій маршрут.
Марні мрії - майже міф.
Музо, мерсі ;)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195266
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.06.2010
Серце співає симфонії смутку. Суспільство-стіна-самотність. Старий смітник, супермаркет слів. Стервозний сміх страждань – сарказм світу. Справжня сутність свободи – смерть. Спосіб сховати страх… Спільна структура схованої сутності. Сліпі сльози судинами сорому. Суміш спирту з соком, сполука сліз та сміху – солодкий смак сутичок. Синхронність стукоту сердець сперечається з сценарієм сірості системи. Свічка спробувала світити, співпрацюючи з сутінками, слідом – сонце. Симпатизує сяйвом, стираючи сум. Спрацьовує. Сни стають серйознішими, створюючи смугу світла, скорочуючи стежку… Стурбованість сховалася. Спокій… Серце стає сильнішим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195004
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.06.2010
Тріскіт твого телефону торкається тендітної тиші. Тірлінь-тірлінь. Тиран! Тіло температурно тремтить. Турботливо тримаєш, тамуючи тверезість. Тихо тану… Тиша також тліє… Теракотова тінь танцює танго з темрявою. Терпіння тупцює – тривалість тягнеться. Торжество, трапеза травою та тістечками з текілою, трагічно-туманне тлумачення теми. Тонко тестуєш темперамент. Тривожна турбулентність.. Твій труп – таємниця. Таки так, то твій товар. Тінь теж. Темрява – твоя. Тримаєш чи торгуєшся?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195003
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.06.2010
Паралельні площини перетинаються? Печальною порожнечею. Парадоксальність? Пастка. Плести павутину, падаючи у прірву. Пазурами поскладати пазли, перевершуючи прекрасне потворним. Пограємося у парі? Прохолодно. Пальці у пальто. Підігріваємося. Поруч. Полум*я пристрасно палає. Примружуючи погляд, підкурюєш. Понтово палиш "Парламент". Псих! Приступ паніки. Проблема. Паніка. Проблема. Пануєш у плоскому панцирі. Паразитично повзаєш по підлозі. Палац - палата. Психіатр - порятунок. Псих, псих, псих...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194984
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.06.2010
Дощ длубається в дірах дахів, долаючи довгі дистанції. Дикі думки докучають, добиваючи дитячу душу. Дотикаються до дивних ділянок, дискутують з догмами. Долають далеку дорогу до дому. Дякуючи деревам, дегустуючим дим,дійсно дихають. Дива дрімають: де дозвіл діяти? Дограти в доміно з долею, ділячи дарунки. Драматично допиваєш день. Даремно - дурний дуалізм. Домислимо діалог: домінує дещо демонічна довершеність дурману. Доспіваємо дифірамби. Дякую.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194982
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.06.2010