| Сторінки (1/15): | « | 1 | » |
Інколи
час завмирає…
Здіймаються
привиди
подихи стертих думок
полохливі, незаймані
кимось забуті, покинуті
ніби не звідси загублені
випиті келихи
попелом
ніби омиті
розгублені
ніби втекли…
Порожнечею
йдемо ми
разом із маревом
наших шляхів
перехрещених
ніби навмисне заплутаних
дивним мереживом
загойданих
і заколисаних ніжністю
щирих сердець
незбентежених…
тихо йдемо…
перехрестями…
12.07.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716605
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.02.2017
Коли забуваєш про себе коханого
Відкриваєш очі
І бачиш світ
що навколо тебе
І людей
І які вони всі чудові і неповторні
І як кожен іде своїм шляхом
Невимовно прекрасним
і правильним
Саме таким, який має бути
У нього
Або у неї
У кожного з нас…
Слова…
Недосконалі крила
Невмілого янгола
Що намагається казати правду…
істину…
а виходять лише
заломлені подихи
недосконалі реальності…
світобачення кожного з нас
Наші прихистки
В яких ми ховаємо свою душу
Закутуючи її у ковдру сумнівів
недовір
Боронячи її крижаною
байдужістю
Стискаючи зашморгом
незабуття і образ…
Посте здавалося б таке слово
«любити»…
А ми вигадуємо мільйон причин
Щоб про нього не думати
не розуміти
тихого значення цих трьох складів…
Дивно…
Народжуються зорі
І помирає людина…
одна
або одразу багато…
А світ все живе
і кудись рухається
І ми забуваємо, що була смерть,
І що ми тут не вперше…
І також рухаємося
по колу…
а ніби й трохи вперед…
17.11.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716604
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.02.2017
примарно розбещений світ полохливих ілюзій
накидає на нас свої спогади
прикрі
і нав’язливо гучні,
плямисті
мов розчахнуте небо.
із заіржавілим пасмом докорів і цинізму
вибілений і плаский
витравлений
спорожненою жагою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459724
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 10.11.2013
надлишкова вага мого серця
засліплені очі чужого болю
усе це стирає
розщеплює
нас
на мільйони молекул
лютих і безнадійно
малих
гострих
що борсаються у темряві
нашого єства
приречено повзаючи
між проміжками
жаху
ненависті
і свавілля
оминаючи сповідь
і забуття
пригнічено заздрісні
і в’юнкі
безкрилі демони
розламаного світу
01.04.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414753
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.04.2013
сила спраглості
надихає на пошуки
кінцевого дива
що лиш стиха зітхає
ховаючи голову
у пітьмі
у закритих прошарках легенів
ні не моїх
чужих і жовтих
майже висохлих
що вже мали померти
але все ще живуть
і дихають
стиха здіймаючи
свої крила
ніжні і полохливі
із ледь помітним присмаком тютюну
і закопчених вулиць
вони ще тремтять
просять дозволу
на останнє літо.
28.03.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413777
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.03.2013
приспані подихи твого світу
хисткі невловимі
вони оточують мене зовні
проникають всередину
із кожною чашкою кави
із кожним подихом
несамовито білого міленького вітру
що коле
втручається в справи принишклих думок
перевертає їх збуджує
примушує вийти назовні
сісти в метро чи трамвай
зійти на незнайомій зупинці
і йти
йти
йти
далі
туди
де ніколи не був
допоки не лишуся сам
допоки не зникне той інший
зовнішній
прикрий
що пив каву
і планував життя
не підозрюючи
що олію розлито
і її вже ніхто не зітре
і куди б не пішов
все одно ви зустрінетесь –
її приспані подихи
і твоє недопите
життя
26.03.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412975
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.03.2013
спраглі легені моєї свідомості
навалюються мов піщана круча
спадають
мілко осипаючись навкруги
гублячи мої подихи щастя
без болю
без жодної крихти страждання.
ані краплини
ні мізерного натяку гніву
образи
жодного пасма волосся
жодної сірої зморшки.
лише зорі.
очі
що світяться у пітьмі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412757
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 26.03.2013
Я сидела за твоим столом
и что-то тихо
писала.
Я никогда не знала
когда именно
ты придешь.
На улице шел дождь.
Я чувствовала его мокрый
слегка терпкий
запах
смешанный с пылью
и жаром
раскаленного асфальта.
Этот дождь
вдребезги
обрушившийся
на разбухший
от нестерпимого зноя
город
теперь мерно
смывал метр за метром
каждую жилку
жары
на его огрубевшем лице.
Капля
капля
за каплей
катилась
по краю карниза
и вниз
уносилась
свирепо
забрызгав мой стол.
А несколько
капель
забрались
под корень тетради
и там разлились
розоватым
не сильно опрятным
пятном.
И так
я сидела
забыв о заботах
и долгих
таких безуспешных
моих
ожиданьях тебя.
А ты
все не шел
и мне все казалось
что нежность
я вижу
в глазах
из которых глядишь
ты
порой
на
меня.
10.08.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356533
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 10.08.2012
Растертая гордость, застывшая мука
Распахнута дверь, кто-то входит без стука
Сердца без огранки - им больно, не скрою
Они перед вами сдаются без боя
Они перед вами как свежие краски
Два грубых мазка - и размыты все маски
Два слова озябших, оставленных в спешке
Они убивают нас словно мы пешки
09.06.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356260
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 09.08.2012
Иногда жизнь преподносит нам сюрпризы.
Иногда – нет.
Но от этого она не становиться менее интересной.
Мы просто идем по ней.
Иногда быстрее.
Иногда медленнее.
Но всегда с какой-то четкой закономерностью.
Часто даже нам самим непонятной.
Как будто есть что-то скрытое.
Что всем этим руководит.
Руководит нами.
Возможно снаружи.
А, может, и изнутри.
В этом есть какая-то музыка.
Мелодия ветра.
Волны.
Улыбка прибрежных скал.
Или тень заката.
Во всем есть магия.
Скрытая сила.
Часто она прячется от нас.
Скрывается под масками.
Она играет с нами.
И ждет.
Ждет, когда же мы наконец разгадаем ее секрет.
Раскроем ее тайну.
Поймем, что она живая.
И что она не где-то
А в нас самих
В самом центре
В самой глубине
Бездонной пустоты
Называемой вечностью
А может быть любовью…
Что она – это мы
И без нее нам не найти покоя
Так же как и ей без нас
Мы оба связаны
И взаимозависимы
И в этом весь смысл
Смысл и разгадка
Этого чудесного лабиринта
Или путешествия
А может быть просто прекрасного сна
У которого нет имени и названия
Потому что нельзя назвать то что не видишь но только чувствуешь
Чувствуешь и понимаешь, что она есть
И неважно как ее называть.
Все останется в сердце
В душе
В пределах этой крошечной территории
Под названием «Наше пространство»
О котором не знает никто
Кроме нас и ее.
Этого крошечного секрета
В котором разгадка того, что нельзя назвать
Потому что имя – это всего лишь знак
В котом нет смысла
Который тоже всего лишь знак.
И я не знаю, есть ли выход из этого лабиринта
И для меня это даже не важно.
Потому что путь – это движение
А движение – это мы.
Всегда.
23.05.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356259
рубрика: Поезія, Белый стих
дата поступления 09.08.2012
Почему плохо?
Потому что ветер.
Потому что скалы.
И вокруг тишина.
Потому что кто-то о тебе не вспомнил
Потому что кем-то ты уже забыт.
Потому что море не несет к причалу,
Потому что берег для тебя размыт,
Потому что пальцам не начать сначала
Пьесу что сорвалась в пропасть… И летит.
Я разбит,… раздавлен тем, что не случилось.
Я в силки захвачен тем, что не сбылось.
Я безликий пленник в королевстве масок.
Я паяц без грима, смеха… и без слез.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355569
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 06.08.2012
Шорстке чуття
Тривожної години
Мене вкриває лід
Твоїх сліпих очей
І я стою
Одна
Ти
Подих домовини
Мені кортить піти
Геть
В темряву ночей.
Я роблю крок вперед
І осідаю долу
Я вся тремчу
Мене
Заносить сніг
І ти лежиш
І я стою
Навколішках
І глина
Стікає по струмках
І капає
Ти спиш.
Мене вкриває попіл
Попіл – сірий
Йому не легко
Тут
Між нами
Він мовчить
І так –
Ми вже утрьох
І цокотять години
Я відпускаю час
І він кудись летить.
Чому мовчать твої
Опалені повіки
Чому замерзла кров
В куті
Нема долонь
Ти весь опав
Осів
І видалася спина
І руки я сплела
Щоб не загас вогонь.
І ти –
помер…
закінчив.
Не в полоні.
Ти подолав її –
Щасливий
тихо спи.
І я піду
Вже час
Не гоже отак марно
Оплакувати
Тих
Кого вже тут нема.
То все мене.
Ми стрінемося
Здавна
Ми наш живемо вік
Проживемо і цей
Удвох –
Бо так судилось
Не забере труна
Того
Що не її
Тож прокидайсь
Ходім
Я вже усе зробила
Для нового життя
Для двох життів
Нових.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355557
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.08.2012
Тень караула под тихой оградой,
Мрамора шёпот, размытый дождём,
Плачь онемевших от боли желаний,
Каменный бал в дряхлом доме твоём.
Бал одиночества, дикой печали,
Горечи бал в опьяневшей ночи,
Где на осколках разбитой морали,
Пляшут изгои под свист саранчи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235707
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 19.01.2011
Чому ми живемо, чому ми вмираєм
І вперто весь час якусь правду шукаєм?
Ми зірвані квіти, нам хочеться пити,
І ладні ми спрагу цю в яді втопити.
Нам хочеться вмерти, щоб правду впіймати,
А потім ожити і світ наздогнати.
Він впертий хлопчина й завжди вередує,
Здається, що часом із нас він кепкує.
То руку простягне, то плюне в обличчя,
То скине з моста нас безлюдною ніччю.
Ми діти безладдя, ми діти розпусти
Ми світ продаємо нахабно, безглуздо.
Набридло нам жити униз головою,
Набридло тонути у ванні з водою.
Ми ладні продатись, щоб тільки забутись,
Ми ладні напитись, аби захлинутись.
Чи є в нас та правда? А хто її знає,
Хіба упіймаєш ти те, що зникає?
Що - тільки примара, загублена в ямі,
В яку, врешті решт, упадемо й ми з вами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235706
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.01.2011
Чому перехрестя тебе так лякає?
Чому ти біжиш, хоч не знаєш, куди?
Невже ти не чуєш, адже, хтось гукає,
Душа чиясь лине і кличе тебе.
Але ти не чуєш і світу не бачиш,
І серцю своєму ти рота стулив,
Аби не жалілось, аби не просило
Хоч крапельку щастя, яке ти згубив.
Яке залишив ти колись на узбіччі,
А може, якого ніколи й не мав,
А може, ти зрадив його і покинув,
А може, лихварю його ти продав?
Або розтоптав ти його у багнюці,
В сп’янілому чаді його ти втопив,
Коли на світанку безбожної ночі
Ти серце своє мов непотріб розбив.
А потім устав, мов мертвець із могили,
Без серця, байдужий ти світом пішов.
А люди побачивши тебе, вклонялись,
І в слід шепотіли: «спаситель прийшов».
А ти лиш дивився на них і не бачив,
В слова їх вслухався і віри не йняв,
Невже, всі осліпли, невже народ здався,
Невже, мертвеця він спасителем звав?
4. 10. 2009.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201787
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.07.2010