| Сторінки (1/48): | « | 1 | » |
«Цок-цок…» - цокає десь у кутку під завісою тіней годинник. Старенькі, кволі стрілки ледве проходять своє вічне коло – хтось повинен відміряти час. Крок за кроком тягнуться хвилини, години, дні, роки, і ,наче, вже не згадати, що було тоді, десь років зо два тому у цю самісіньку мить. А було ж ,напевне, щось важливе, цінніше за старий годинник, що висить на стіні. Мляве світло лампи падає додолу і в ньому частинки пилу крутяться в якомусь міфічному танку. Хочеться пригадати, та даремно. Настає мить, коли ти також стаєш тим старим, пилючним годинником, що лише відміряє час. Хочеться повірити, але нове не приходить; настане момент, коли зрозумієш, що всі нові емоції – забуті тіні тих, які були колись, два роки тому. Щороку все по-новому, але насправді, то лише закономірний плин часу, й наша гра пам'яті просто не дає нам збожеволіти. Достатньо просто визирнути у вікно. Невже не те саме, що було вчора, рік тому? Нове? Погода додає якихось нових барв? Лише гра світла. Та люди інші проходять повз, але хтозна, чи для них це також не звичка.
Я розгортаю старенький блокнот, усміхаюсь, і ,мимоволі, розумію наскільки порожні спогади. Колись писала про якесь там кохання до того, кого вважала тим єдиним, а зараз єдине, що зосталось – ці самі мої ж слова на його честь. Як швидко холоне цей запашний чай, а зимова ковдра вперше цього річ прикрасила себе інеєм. Я на мить зупиняюсь у роздумах про це і розумію, що ці думки були колись, та ще ,напевне, будуть. Холоне чай, поволі збільшуються кути між металевими стрілками на циферблаті й…. знову по колу. А хтось за вікном чекає на дівчину. Тремтячими руками огортає для неї квіти. Такі милі та привітні хризантеми ,не боячись білого холоду, сяють бузково-червоними барвами. Минає час, проходять люди. Її все немає, а погляд шукає її всюди. Із-за рогу вулиці визирає дівчина в яскравому пальті, їй личать ці квіти.. Знову думки, а спогади у кожного подібні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385207
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 16.12.2012
Якось ти почув якийсь тихий звук,
А цей звук розбудив твого серця стук.
Полетіли за обрій самотні птахи
І ти з ними лети, і в душу кричи.
А серця жадає і плаче про драму,
Я дам драму лиш не рви в ньому рану.
Побіг самотній знедолений вовк,
Що під дощем зовсім промок.
Немає чуттєвості в твоїх словах
Давай все програємо ще раз по нотах.
Як дивно бачити світо зірок,
Що затьмарюються силою думок.
Зіграємо ще раз і може разок,
Якийсь один нещасний стрибок.
Полетіло тіло, а душа зосталась.
Світиться ліхтар, де ми вперше вітались.
Прохолода пробере і знову ці ноти.
Я буду сидіти тут доти допоки…
І порожнеча… наповнена звуком,
Чаруючим звуком і серця стуком.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365334
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 20.09.2012
Ти прокидаєшся не рано,
А в голові тріщить дзвінок.
І наче сонце давно встало –
Довкола дим від цигарок.
А там надворі хтось кричить:
„Мерщій, мерщій, мерщій!”
Та що „мерщій”, як голова гудить,
А під ногами скло розбитих мрій.
Ти втомлена, знесилена життям,
Яке неначе доводить і конає
Твою нещасну сповнену дірок,
І називаєш ти це все „душею”.
Не маючи межі між добром і злом,
Все довкола заметене вітром
І вже не знайдеш стежки
За сміттям багаторічним.
Колись батьки усім казали,
Що варто слідувати мрії,
Казки прекрасної чудної,
І проживеш щасливі днини.
Та де там нам, сучасним людям,
Тим паче тобі – з тату на грудях.
Батьки забуті, як стежки,
А в голові суцільні пустки.
Зруйнуй життя вже до кінця
І не збагнеш, як все в собі убила.
Жіночу гордість забрали роки,
А що залишилось – те пропила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355040
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 03.08.2012
Лети моя душа на зустріч світлу,
Подаруй сонцю залишки тепла.
Якщо живе у серці віра –
Триватиме твій час життя.
Мрії, мов сон, зникнуть за вітром,
І з кожним днем, блукаючи світом,
Збиратимеш все більше сміття,
А твій чистий сон кане в небуття.
Та поки дограє остання нота
Й натягнена кожна струна,
Десь вдалині поспіша потяг
По колії довжиною у життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353505
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.07.2012
Десь на вулиці під ґанком
Впало чорне старе перо.
Ти спустилась на двір ранком,
Було в голові вино.
Так вже сталось тої ночі –
Не закрились твої очі.
Так хотілось мати віру,
Що колись хтось зрозуміє.
Сонце сховане духами
Тих, хто вже давно не з нами.
Доля котиться полем,
А сліди стира вино...
Заплела у волосся квіти,
А думок нема де діти.
Хочеш впасти ти додолу
І забути рідну мову.
Вітер шепче за ланами:
„Хай прийде щастя з вами!”
кожен собі складе пару
й не помітить цю примару.
Серце б’ється; десь колоски,
В полі гойдаються покоси.
Літо дихає у спину –
До надії серце лине.
Трішки тьмяна свідомість
І в голові дилема всіх століть.
Що для радості нам треба?
Чи слід стрибати вище неба?
Маки багрянцем стелять
Золоті злакові пустелі,
Наче плями крові,
Все минає, –
Десь волошкова блакить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338604
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 20.05.2012
По вулиці темній, старій
Полетить шаль чийсь червоний,
Підхоплений вітром нічного холоду,
Впаде на бруківку просто у воду.
Жила колись дівчина красива,
І грала вона на скрипці, мила.
До неї все місто сходилось
І в захваті на гру ту дивилось.
Та справді ж не така хороша
Була героїня наша...
Й гралась вона почуттями
Тих, хто кохав її безтями.
У парку десь в жовтні жовтаво
Сипалось листя й прохолода ласкава.
Юний художник малював вправно
Й не зважав на вродливу панну.
Цікава у всьому, вона підійшла
І запитала: чому на картині її нема.
На що здивовано парубок глянув,
І просто пішов, без зайвих слів.
Й звісно забула б красуня про це,
Якби не зустріла в театрі вже:
Мало слів, лиш погляд сумний –
І ця байдужість не могла пройти.
Тепер вже вона шукала його.
Чи то з цікавості, чи в серце прийшло
Це почуття з якого глузувала
Й незчулась, як його покохала.
Минали дні, минали і ночі,
А все не спали очі дівочі.
Блукали між вулиць в пошуках вітру,
Забули про скрипку й шану всього світу.
Нарешті між будівель забутих кварталів
Блукав і він, наче Бог її пошалів.
Та ні захоплення, ні привітання –
Сухі слова і просте прощання.
Зимовим запахом дме з черепиць
І білим цвітом дерева накрились,
А вона блукає й не спить ночами,
Пише листи, шле телеграми...
На Різдво відповідь перша прийшла,
Й мчить на зустріч красуня пишна.
Він палко кохав, вірив і впав:
Кохану через сухоти втратив.
Й не піддасться на легкий порив
І пам’ять про неї таки не зганьбив.
У кав’ярні грала музика допізна.
Сиділа сумна нічна царівна,
Не вірила словам і прощанню назавжди,
Що далі робити – не мала і гадки.
Із снігу визирають білі квіти
Птахи прилетіли на веселі співи.
У парку на лавці зеленій дубові
Сидить вона й сум на душі.
Знайома картина, знайоме обличчя.
Художник малює, як цвіте вишня.
Загублена в часі, в білих рукавицях,
Скраю на лаві сидить саме вона.
Це мить така палка й жадана,
Вона навіки на полотні ожила.
Лиш погляд сумний, такий тьмяний,
Як листя торішнє, що палять в садах.
Тиха місцина, свічки й кава,
Наче все таке ласкаве.
Він щось говорить, а вона сміється.
Блукає пара, а радість ллється.
Змінилась наша пихата красуня,
Навчилась цінувати людські почуття,
Повірила в казку і мрію,
Хоче з ним бути все своє життя.
В ніч на четвер в будинку біля скверу,
Почувся чийсь крик і посуду биття,
А потім лампа загасла, шелест паперу,
Червоний шаль видерся із вікна.
Над ранок покликали художника в дім,
Та не на сватання чекав він.
Жорстокість вбивці змусить жахатись,
А потім люд про примар заговорив.
За років десь сорок, а може і більше,
Не згадує про вбивство це вже ніхто,
Лиш картина в музеї на стіні лівіше
Зображає цвіт вишні й її – це полотно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334889
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 04.05.2012
Чуєш шепіт глиняних дзвіночків?
Хочеш знати, хто пуска в ріку віночки?
Ясним цвітом стелиться яблуня в саду.
Цієї ночі я у сні до тебе йду.
Пам’ятаю кожне несміливе слово
І ,як бриніли струни в голові.
Полюбила спогад просто сліпо
Й не збагнула, який рік у вікні.
А ріка ожила від зими.
Тремтять юні листочки лякливо.
І як же хочеться просто прийти
Й сказати ці слова сміливо.
Та все це схоже на марення сліпця,
Якому віриться в ілюзорне сонце.
Тебе і крихти не знаю я,
А вже несу тобі своє серце.
У парку діти граються малі,
А десь в саду співають солов’ї.
Я сплету вінок живучи в мрії
Й пущу в річку – все тобі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334305
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 01.05.2012
Яка прекрасна перша гроза!
Така могутня, така жадана...
Коли з неба полетить перша сльоза –
Вона нестримна і нездоланна.
І біло-чорний самотній кіт
Під дах додому прибіг.
Птахи затихли й чути грім,
Але не лихо віщує він.
Як хочеться торкнутися грози!
Відчути холод живої сльози.
Тебе пробирає вітру свист
І під ногами торішній лист.
Сховались люди по комірках,
В своїх квадратних нірках,
І ,певне, вже сплять вони –
Не помічають цієї краси.
Танок веселий і сильний,
Ірландський ритм неспинний.
Калюжки все більшають
І в них помітно справжню суть.
Як хочеться торкнутися грози –
До кожної чистої сльози,
Що до нас небо проливає
Й подяки у відповідь чекає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328855
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 08.04.2012
Хто пам’ятає ці перші ритми,
Що творили музику життя
Твого єдиного живого почуття,
Той зрозуміє кожну крихту,
Що у вірш вкладаю я.
А пам’ятаєш перший дотик,
Що змусив бриніти струни
І цей серцевий сильний стук?
Я пам’ятаю, наче вчора,
Потік думок, і, наче хвора.
Влітку ввечері холодно чомусь,
І за хвилину – гілки хрусь!
Десь за парком трамвай минув,
І почувся старий гул.
Ми стоїмо й дивимось,
Не в очі, а у простір десь.
Ще мить, – і той поцілунок –
Твій перший солодкий трунок.
У місті чути запах кави
Й все довкола таке жовтаве.
Летять голуби за дахи
Й ми теж вільні, як птахи.
А пам’ятаєш мить розтавання?
Цей перший біль і незнання
Й ті сльози до рання...
Життя ж триває? – Хтозна.
Вже і небо не красиве
І ти сподіваєшся на диво,
Що він подзвонить, прийде, жде...
Та й це почуття також мине.
А пам’ятаєш, коли любов звичкою стала?
Коли знову розмова, зустріч, кава...
Коли вже знову пісню доспівала,
А ти все прагнеш знов і знов
Відчути радість, щастя, біль,
Та він вже якийсь не такий.
Ти забуваєш суть цілунків
І не радієш з подарунків,
Лиш соромно сказать комусь,
І ти шукаєш, в чому суть...
Весняним настроєм запахло:
Нові почуття це принесло.
І наче повітря тобі мало,
Й ,наче це саме воно?
Я пам’ятаю малюнок аквареллю,
Що я залишила сохнути на вікні:
Пара закоханих йдуть вулицею,
І все довкола зникло в дощі.
Є лиш вони і їхня сила
Змінити все лиш би жило
Це почуття таке красиве.
Либонь ніхто не пам’ятає,
Коли до почуття звикає
І вже не хочеться писати
Про це сумне і небагате,
Що залишається в тобі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328264
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2012
Серце так б’ється, і скоро відлига
Зайдемо у паб – візьмем трохи пива.
Строкате вбрання й пара із вуст
І не зрозумілий пунктирний хруст.
Кожному віриться у краще завжди
І як же чудово, як є спільні думки.
Критичні погляди прибере тепло,
Коли вже не знаєш від чого воно.
А за вікном темно – це просто зима.
І щось псується - атмосфера гульна.
Під звук старих і нових хітів,
Ти розказати щось мені хотів.
Триває розмова і котиться час,
Й так швидко втома ловить нас.
Летить до іншого ранку туман,
Лиш би на кризі ніхто не впав.
Темні, далекі вулиці снів
І де-не-де світло ліхтарів.
Так віриться в краще –
і воно прийде,
І до тебе у вікно точно зазирне!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313481
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 12.02.2012
Немає казок – це просто життя.
І ми живемо тут ,так, навмання.
За крок до зірок - стрибнути вниз,
Щоб не було – не вийде так, як колись.
Пам’ятаєш, як вперше зізнався,
Як голос твій так мило ламався.
Перші квіти, перші цілунки,
Ці милі й кумедні слова й дарунки.
Так холодно стало, і взимку мороз.
Щастя вже мало, щоб горів вогонь.
Кричати даремно – тре просто йти
І куди – байдуже, нічого берегти.
Я хочу вернути ці зорі й щастя,
Хочу поринути у твою ласку.
Не можу відчути струни любові,
Наче все зло тут у своїй змові.
А пам’ятаєш, як вперше всміхнувся,
Як ще не знав, навіщо озирнувся,
Як критикував за прості рими,
Як вперше за мною гримнув дверима.
І я знову плачу, знову сумую,
Знову чую, що ніц не змію я.
Коли мине день, настане вже інший,
Та сумніваюсь, що буде він ліпший.
Я хочу кричати – навіщо – не знаю.
Не можу мовчати і сил вже не маю.
Я хочу зникнути, та прийде інша.
Ревную до тої, хто точно не гірша.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304073
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2012
Життя...
Присвячується тим, хто хоч раз бажав смерті.
По сходах стікає осіння облуда.
Зима причаїлась поміж сонного люду.
Крижинкою впала остання роса.
Твоя тривога геть підійшла.
Спинитись не пізно, та пізно жить.
Хоч що там буде, та світ вже тремтить.
У пам’яті ситом проціджуєш днини,
Коли ти був по-правді щасливий.
Ось перша оцінка, що була у школі.
Перша хвилинка й цілунок чудовий.
Перші й останні твої почуття...
Стоп! Вже запізно ловити життя!
І знову тебе щось там тримає,
Й голуб повз знов пролітає,
А знизу так порожньо чорно і пусто.
Пройде лиш мить і зникне все чисто.
Та чи потрібно? Чи справді вартує?
Через дрібниці гасити невинні
Останні перлини у нічнім небі!?
Стоп, зупинись! Далі не треба!
Як твої рідні все проживуть?
Вони тобі вірні й в цьому вся суть.
Це зараз рукою ти змахнеш і підеш,
А там за межею нічого не змінеш.
Маленька сніжинка полетить небом -
Вона буде перша, кому ти тут треба.
Торкнеться твого ще теплого носа
Гляне благаючи... й розтане просто.
Наче нічого, наче буденно,
Та не для цього тонула смиренно,
Щоб після смерті відчути падіння.
Ще мить, ще секунда... а може не треба?
Поглянь ти на небо, в останнє на небо,
На казку, що вела тебе до зірок вперто.
Зараз ти іще зможеш все змінити,
А якщо вмреш, то сенс було жити?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298973
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 09.12.2011
Я хочу зостатись собою
Хоча б на сьогодні, на завтра,
Як хочеться кричати до болю,
Що твоя душа чогось варта.
Я вірити хочу у краще:
Воно ж неодмінно здійсниться!
І хоч жити вірою важче,
Та не все ж так просто минеться.
Я хочу, щоб сонце світило,
Щоб кров завжди текла в жилах,
І вітер ніс наше вітрило
Туди, де справдиться віра.
Летіти, мов птаха за обрій.
Мчати на зустріч вітру,
Коли ти ще віриш і юний –
Тобі не вистарчить й світу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298284
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.12.2011
Ти мій скарб, моє палке бажання,
Мій трунок долі, що п’янить коханням.
Летіти хочу і не уві сні
Тримати твої руки чарівні.
Коли впізнаєш сенс слів золотих –
Злетіти в полоні пристрастей земних.
Іти туди, де місять світить світом,
Зірвати квітку виховану вітром...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298282
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2011
Ніч павутиною повита.
Зорі – це сяюче намисто.
Тепло подиху ранкового неба
Замінить твоя тепла щока.
Ти казкою зватись не зможеш,
Бо треба нам пройти в унісон
Всі дні холодні й непогожі,
Проблем загублене нічне дно.
Я вірю, що це не остання квітка,
Що цей шлях ми проживемо разом.
І хай всі проблеми розвіються з вітром.
Я буду твоя і житиму знов.
Які ще плани потребує майбутнє?!
Лиш одна в мені ціль живе –
Зберегти цей вогник самобутній,
Що розпалило серце моє.
Кому подавай ікру і кальмари,
Комусь славу і визнання,
Та рибка велика в океані
Зазвичай плаває самотня.
Ми зможемо безліч – я в це свято віру.
Не злічу думок, коли до тебе лину.
Загубиться смуток, погана погода,
Бо коли ти поряд – немає негоди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293502
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2011
Немає нічого, за що ти живеш?
Кого ти рятуєш, що ти знайдеш?
Нам хтось сказав, що жити треба,
Що потім нас зустріне рідне небо.
Чекай, існуй за правилом світу,
Щоб потім віднайти світло.
Хтось ходить по нічній бруківці.
Краплі дощу падають на східці,
Де я колись маленька бродила
В очікуванні справжнього дива.
Летить досі сон до темних вікон.
Хтось в цьому вбачає монотон.
Не знаєм тих правил, що нас створили –
Ми живемо за тими, що самі сотворили.
Капає з даху. Старі ліхтарі.
Чека бідолаха когось у пітьмі.
Зараз хтось вмре, а хтось народиться –
Не зникне зі світу тая живиця.
Тремтять від холоду ті ліхтарі,
Що світло сіють у темній млі.
Підборів звук далеко гасне –
Хтось спішить спіймати щастя.
Чомусь ми вирішили жити шаблонно
Й на крилах мрій літаємо сонно.
Лиш найсміливіші підуть на більше
І матимуть шанс створити щось інше.
А нам страшно, страшно всього!
Наші мрії гаснуть і що з того?!
Так скільки зі мною народились,
Може хтось з нас той щасливець?
Майне ще капля з даху...й ліхтарі,
Вони осяють її в колисці ночі.
Чекав бідолаха – і дочекався.
Щасливий він, хоч не сподівався.
Сім’я, кар’єра, друзі й інші –
Варіантів гори, що для твоєї душі?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293375
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.11.2011
Бувають миті, коли немає що сказати,
І хочеться кричати і хочеться мовчати.
Коли тебе вражає пострілом з гармати,
Твоєї гармати. Дайте сил втримати!
Втримати той біль, й не зробити дурниць,
Плекати надію на щасливу мить.
Я щиро віру, що час піском біжить.
І вітер змін зможе все змінить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293374
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.11.2011
Мої думки породжують бажання,
Таємний потяг навіть уві сні.
Скажи мені, що таке кохання,
І прошепчи флюїди потайні.
Зима не ждала й прийти зуміла
І холодно вже всьому тілу.
Прийди, зігрій мене, прошу.
Перед тобою біла я тремчу.
Як хочеться сказати, що люблю
І втопитись в насолоді нектару
Того, що погубив Адама й Єву,
Під звук дзвеніння кришталю.
Коли вже час прийде,
Коли світанку бризки до остану
Потонуть у вічності, й мине
Рожевий ранок. Ніч лине.
Ти спиш обгорнувшись небом,
Шкіру твою пестить тепло...
Переливи місяця ясного
Пишуть картину батіком.
Мій розум, де ти, коли треба!?
Чому не спиниш дурості юні?!
О, небо, сіре хмурне небо,
Дай сили втопитися в собі!
Чому, коли ми юні і дурні,
Стільки помилок зробити слід
Й лишити кращі роки у смітті
Під обпаленим блискавкою древом?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292652
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 12.11.2011
Дзвони мені,
Як хочеш відволіктись –
Я радо відповім.
Згадаєм ми,
Що було колись,
Я щось хороше розповім.
Минає час, летять сторінки,
Як жовте листя восени.
Скажи про нас, на небо подивись,
Згадай той час... і знову загубись.
Прощай пора п’янкого аромату.
Лети душа й залиш мені на згадку
Одну сторінку, де пише про нас
Окроплену краплинами вина,
Солодкувато-терпкого танку,
І ту загублену струну –
Вітання першого звуку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286920
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2011
Ніч намистом грає.
Все лихе все ж минає.
Собака рани латає.
Тьм`яна тінь десь іде.
На порозі зими
Кожен шукає тепла,
Та не знаю коли
Твоя торкнеться рука.
У світі так буває –
Все забуте зникає,
Кожен сам обирає,
Що в душі берегти.
Кіт хвостом веде –
Таємний знак лине
До неба темнішого
Ніж чорні вуглини.
Коли долю шукаєш,
Ти назад озирнись –
Там себе ти впізнаєш
Й не забудь вдуматись.
Все в світі минає
І ніч вже зникає.
З новим днем – нова віра.
Ти лише озирнись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284354
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.10.2011
Мерехтять краплі небесного сяйва
Ріжуть на клаптики морські мальви.
Стелиться хвиля кришталево-чиста
Ловить на піску морське намисто.
Котиться дух небесного спокою
У море шле слуг красивих до болю.
Ні слова не скажеш у нічній млі,
Коли поряд сяє світліш ніж у сні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274988
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 13.08.2011
Світанок прекрасний навіть тим,
Що він неповторний і тільки один.
Колись він останній буде,
Та чи побачать його ті люди?
Краплина меду в червонім розливі,
Колиска бажань і серця щасливі.
За обрієм палає блакитний аркуш,
Який підкорив вже стільки душ.
Озветься словесно світанок птахами,
Пробудить нашу буденність думками.
Коли б ми спинились й побачили диво
Палає край неба – і як це красиво!
І кольору стільки насичено й ніжно
Не буде більш так у цій добі світло.
Не скаже ніхто про біди й незгоди,
Коли над землею така краса сходить.
Прокинутись варто на каплю раніше,
Щоб полюбити світ трішки сильніше.
Нехай не тільки тіло спочине,
Хай і душа у мрію полине!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273655
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 05.08.2011
Краплини дощу летять стрімко додолу –
Кожна річ в світі ма свою долю.
Мереживо гір карпатського лісу –
Краплина у морі великого світу.
Живе, але сон,
Ніжне, пестливе...
Пилюку з вікон
Дощі геть обмили.
Не справжнє ,як сон,
Таке чарівливе,
Коли воно помре,
То загине красиво.
У тілі тремтить,
Холоне кров у жилах.
Кажуть – це мине,
Та зникне журливо.
Сонячний сміх
Зітре сліди зливи.
Брехати – це гріх:
Ми брешем щосили.
Летить небо синє,
Блистить із вікон.
І я ладна в нього
Занурить свій сон.
Земля наша грішна –
Так кажуть люди,
Що брешуть і вірять,
Що гріха не буде.
Ми брешемо, вірим,
Сміємось – живем.
Лиш в сонці надію
Сховаю тепер.
Ми віримо в казку,
Що лише про нас.
Віру свою занурю
В море окрас.
Ми кажем, що любим,
Тремтимо, бажаєм.
Своє я кохання
В тобі сховаю.
Хмари - різні, чорні і сірі,
У формі зірки і просто білі –
Життя наше дивне і промайне швидко.
Рятуй його поки кінця ще не видно.
Нитки сонця знаходять у волоссі –
Кохання своє ти знайдеш в хаосі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268288
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.07.2011
Мушлі розкидані хаосом моря –
Люди загублені вибором долі.
Стрімголов летять сльози від горя.
Торшер освітлює людську пітьму.
Букви вихором летять у млу.
Солодкий чай гірчить від алкоголю.
Блиском незвіданим манять хвилі і доля.
Не віриться світу, ревність – пуста.
Бузкового цвіту шукала вона.
Запах кави, бруківки звук
Перебивають серця стук.
Коли вже немає сенсу тікати
Й емоцій своїх ніде сховати –
Звук струн із локонів небесної лані
Золотом хвиль промчить в океані.
За вибором долі зустріла тебе.
За наївність свою я втрачу усе.
Дитинство минуло, мов квітів сон.
Життя схаменулось із вітражів вікон.
Забити цв`яхи у душу мені –
Порізати руки об струни живі.
Ти легко відчуєш про кого цей твір,
Та так не почуєш своєї душі.
Сніданок, обід і щось наче сон
Зіб’ють душі тихий дін-дом.
Давай залишимо ці всі речі малечі
Й заповнено плями душі порожнечі.
Мушлі розкидані на березі моря,
Люди послухають й почують їх горе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267439
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 28.06.2011
Зайшовши у бар, таверний, брудний,
Підійди до п’янички з вусами.
Він там все сидить, щороку такий,
Як мені не зраджує пам’ять.
Спитає він тебе, як тебе звуть,
Й прошепче на вухо тихо:
„Я тебе звуть, так долю зовуть,
так звати твоє лихо...”
В тім бурмотінні чути голос,
Колись мужнього чоловіка.
Аптеку він мав, дружину кохав,
Та було у них все ж лихо:
Дітей не могла кохана ніяк народити.
І в лікарні була, і у ворожки була,
Та ніхто не міг помогли.
І тут вечора, одного тихо,
Із аптеки вертався він,
І завмер, як свічна на гробі,
Тихо...
Дружина його, кохана його.
Висить на люстрі над ліжком.
Як не кричав, як не стогнав,
Не зміг він її оживити...
А далі, як завжди, горілка
Одна, єдина вірна жінка.
Шалик старий, піджак пом’ятий –
Це все, що зосталось довіку.
Не винен старий, що не зміг встояти
Від втрати коханої жінки.
Це правда життя, немічного життя,
Нужденного чоловіка.
Тепер хоч, подайте йому на горілку
одну-єдину копійку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238295
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 01.02.2011
Блакить пронизана сірою млою.
Лине моє серце і я з тобою.
Й сонний люд із тихою ходою,
Розбудиться тільки весною.
У ці хвилини спокою й мовчання,
Єднаюсь я й моє кохання.
Амур вибирає цілі навмання,
Хтозна, може й поцілить в короля.
І скине він корону золоту,
І лиш тобі він висловить турботу,
А ти мовчи і знай свою ціну,
За таку молоду вроду.
І в ніч єднання хмар і неба,
Ти скажеш, що нічого не треба.
Не треба, ти вже своє спіймала.
А тепер скажи, чи справді ти кохала?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232644
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2011
У Танці танцюють сніжинки
Стараються оминути зупинки.
Хмарково-рожевий сонячний захід
Й Нового року швидкий прихід.
Помаранч покотився із сумки,-
Розвіяв усі сірі смутки,
І люди, заклопотані сірі,
Стали усі у мить білі.
Танцює у вальсі хуга -
В ночі буде завірюха.
Та люди сховались в теплі домівки,
Співають пісень, веселяться,
На краще завжди надіяться.
У танці танцюють сніжинки,
стараються пройти крізь шибки.
І з Вами Новий рік святкувати,
Ніхто не вмів так палко кохати!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232240
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 31.12.2010
Я закоxалась в тебе,
І мені,
Здалось, неначе сонце на весні
Співа свою щасливу пісню.
Що соловей
Вночі, в гаю
Знаходить ключ світла у пітьмі.
Та це не літо, не весна:
Зима все вкрила
Білим тим перином.
І десь журба…
Й сніжин краплини,
Що до нашого
Заглянули вікна.
* * * * *
Ми зустрілися з тобою в тій порі,
Коли перина біла
Все геть вкрила.
І люди ходять повністю сумні.
І лиш одні ми такі щасливі.
Й хай не гляне на нас ніхто,
Нехай один із тих лінивих…
А сніг торкається твоїх долонь,
Повільно тане, -
Він щаслвий,
Що зміг відчути радість і тепло,
Котре нас сотворило:
То, –
Кохання - диво
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226037
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 02.12.2010
Осінній Львів
Прекрасний і барвистий.
Хто ж зумів
Прикрасити так листя?
Веселий гомін
Дітвори зі школи.
І запах кави,
Гірково-чудовий.
Сонний лев
Оберіга столицю
Краси і кави
Й легенд криницю.
Килим із меду
Листя переливу.
Співає серце
Від такого дива.
Чорніш кори
Дерев уже не видно.
Дощу краплини,
Просіяні крізь сито
Неба сірого,
Осіннього, хмурного,
Медове листя
Розбавля стрімголов.
Чорна кора
Й запах кави в місті,
І пара туману
Понад жовтим листям.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=218108
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 25.10.2010
Тінь падає на стіл.
З ваз узори кіл,
З квітів якісь створіння
Які ловлять те проміння,
Що зазира на підвіконня
до мене в гості зрання.
І виникло бажання
зловити останнє
сонячне насіння.
Скоро вже листопад,
Тополя опаде швидко,
Й пройде природа
Цілий колоспад.
Не чути зарння птаха
І лиш ворона кра-кра
Навіює на душу
Лиш смуток, у думках.
І слід вже описати
ранній сонний листопад.
Хочеться ще сонця,
Увінчане в колосся,
Що котиться до нас.
Туди-назад по небу,
Освітлює дерева,
І знову назад.
Шел-шелистить листя,
Дитина у колисці,
Рожевий захід-спад.
І все знову всміхнеться,
І знову повернеться,
Проміння із відерця
Розкине по полях.
Та скоро все спинеться,
Проміння закінчиться,
Й треба йти в криниці
Набрать сонце-водиці.
А потім... листопад.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217051
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.10.2010
Україно, скільки будеш ще чекати?
Скільки винесеш багнюки,
Щоб на ноги знов піднятись
Й розірвати ці всі пути?
Вже треті півні заспівали,
Та відьми геть ще і не йдуть.
Всю нечисть до купи зібрали
Й шабаш вічний готують.
Тут і щезники й песиголовці,
Блуд і вихор та ще й гук,
Водяники й мавки-самогубці
І, навіть чорт вже прийшов.
Всі веселяться і танцюють
Над трупами простих людей,
Бо ти мовчиш, просто мовчиш.
Прокинься, рідна Україно!
Поглянь, що сталось на землі:
Тепер і батько з сином
Запеклі стали вороги.
І рідна мова - не співоча,
Бо хтось із тих вовків сказав.
Поглянь на молодь, хіба хоче
жити вона по правилах,
Що перевертень написав?
Прокинься, прошу, Україно,
Щоб потім вечір не настав...
(І хай обніме батько сина,
щоб штори мороку зірвать.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215789
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.10.2010
Сонце.
Заквітчане
в переливах листя.
Спить у хмарках,
немов в колисці.
Проміння сяйва
Будять сонний лист.
Осіння барва
У сотні намист.
Скотилась з неба,
Одягла дерева
І сяйво ранку
Також прикраша.
Живий цей вітер,
Осінні грають квіти,
Співає птах -
Один сміливий птах.
Вже сплять дерева.
А що їм іще треба?
- Скоро зима,
співає смутно птах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214926
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 08.10.2010
Тиша.
На білих сторінках
розсипалось чорне намисто.
Щось жевріє в думках,
Спить уві сні місто.
Тривогу холодів
зимових і безкраїх.
І хмар стадо довів
у місто тай лякає.
Життя, - немов спіраль,
все знову повернеться.
Ти дивишся у даль.
І може щось станеться.
Птахи,квітки,сонце
розчинуться у млі
туману у віконці.
Холодно. Тихо.
Очікування лиха.
Тривога на душі.
Вітер гілля хита.
Мовчить.
Мовчить небо.
Очікує щось небо.
Тривога у думках.
Летить ворона-птах.
Холодно.
Шукаю на сторінках
Теплі слова про літо.
...Яке воно на смак?
Чи тиша...чи то літо?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214781
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 07.10.2010
Холодно, моторошно.
Здається, усе...
поглинула темрява
сірих небес...
Морозяний вітер.
Не чути пташок.
Посохли квіти.
Не має думок.
Холодно, моторошно.
Що далі робить?
Вірою - правдою
Кому це служить?
Покинута ластівка
Не залише гнізда.
Загине та ластівка,
як прийде зима.
Вона... не знала,
Що кіт все ж спіймав.
Вона мовчала,
а в серці страх
кричав, сіяв жах
в її очах.
Покинута... ластівка
В моїх руках.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213411
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 29.09.2010
Сонячні промінчики
Грайливі і красиві.
Наче ті камінчики
Розсипались по ниві.
У кожне віконечко
Зазирнуть, привітають.
Сяє ясно сонечко
І пташки співають.
Не літо я описую
Лиш осінь сонцеясну.
Поглянь, яка ж краса
І хватить в тебе часу!
Роса на кожній гілці
Виблискує криштально
Як це незвичайно!
Сонячні промінчики
Вітром розійшлися
Не жаліють тіні
До нас спустилися.
Радіє серце кожного
Хто є небайдужий.
Ця краса для цього
Світу така дужа!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212620
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 24.09.2010
Дивне, нестримне, лютуюче,
І, беззумовно, чаруюче.
Те, що тримає мене, як ніхто.
Силою думки, зруйнує воно.
Шляху нема,чуєш, назад немає.
Хочу кричати я на все горло.
Сила життя мене клихає.
Не можу мовчати і стоять гордо.
Місячне сяйво на полотні неба.
Більше нікого, крім тебе, не треба.
Свистить вітер, задуває в шибки.
Не знайти вже початку нитки.
Казкове, розвінчане вітром волосся,
Проводиш рукою, наче колосся.
Твій погляд ніжний і такий щирий,
Як озеро гір, чистий й красивий.
Навіщо так солодко тебе кохати?
О, ні! Зупинись! Потрібно чекати.
Ти впала в безодню –
Холодну й самотню…
Невже я кохаю? Стривай, не пиши!
Не треба цих слів, просто мовчи.
Цей струм, по нейронах наче проходить.
Тебе мій погляд завжди знаходить.
Стривай! Зачекай! Зупинись! Схаменись!
Просто у дзеркало раз подивись:
Скажені очі, розгублені й чисті,
І сльози котяться, наче в намисті.
Так солодко й ніжно промовляєш мені…
Цю всю потужність не спинить вже, о ні!
І схованки немає вже більше ніде –
Просто, кохання у прірву веде…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212506
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.09.2010
Я не тремчу від холоду,
Не мовчу від голоду.
Я не бачу людей,
Не чую скрипу дверей.
Я вся у темряві ночі,
І в твоїм полоні очі.
А всередині все біжить,
Кудись далеко летить.
Вслухаюсь в тишу,
І твій погляд.
Тебе не полише
Мій світогляд.
Навколо люди і авто
Та хто нас знає?
Та ніхто!
Впевненість кудись зникає.
Про тебе геть нічо не знаю.
Але до губ твоїх тягнуться очі.
Скрипить гілля і вітер дме охоче.
Думок вир спіймать не можу.
Мовчати я більше не в змозі.
Та де слова? Немає слів...
Немає на опис почуттів.
Ти обійняв мене і глянув щиро.
О,Господи! Як це красиво!
Дай сили змовчати, чекати.
І треба вже іти до хати…
Немає сил мовчати, й тут-
Ти сам зірвався із цих пут
Й тремтяче торкнув губ.
І втратив силу своїх рук.
Як це прекрасно! Як невпинно
біжить час, не жде він нас.
І хай не жде, тут мить цінніша,
Бо не повторится вже більше.
А я чекатиму ту мить
І в спогадах прокручу цю пластину
Всім серцем тримчу й жду хвилинну,
Наступного щастя і чекання.
Я вірю,що вона настане.
Не знаю як, але знайду я час
І знак,що знов нас на вулиці зведе.
І знову на лавку заведе!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211726
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2010
Жовтневий ранок...
Холодно тремтить листя.
І дощик капає часом,
І люди сірі, як асфальт.
Нема нічого кращого за шаль,
Яким мне ти ніжно накрив.
І теплі слова мені прошепотів.
Того холодного ранку,
Коли лист вже
Впав до сніданку,
На чашку кави, що холодна
І з часом стала я голодна.
Та не яєчня,не печиво.
І про це думать не красиво.
Лиш твій цілунок,
Мене зігріє.
І лиш від дотику – зімлію
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211595
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2010
Від літа вже нічого не зосталось.
І я з листком кленовим,
Сама геть вже зосталась.
Яке гірке розчарування
Та кому треба те кохання,
Яке і подиху вже не вартує.
Яке на кожнім кроці нас чатує.
Це і не кохання зовсім!
Пустий келих, трата часу.
Краще куплю собі ковбасу!
Й з майонезом... он під цю березу.
І задоволення отримаю я більше,
Ніж від мокрих поцілунків
Й ніщо більш цікавіше...
Адже кохання це
не просте зустрічання.
Це миті радості й мовчання.
Миті смутку й страждання.
Це не в порівняння
ні з чим іншим.
Це просто кохання,
Й ніщо інше.
А цих зустрічань,
Не стане так, як ковбаси.
І користі не більше -
Лиш животик наситиш ти!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211594
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2010
Прокинься й глянь у синє небо,
Прокинься й більш нічо не треба
Перестань жити одним тим,
Що скоро стане, як той дим.
Й зникне у просторі неба.
Прокинься й більш нічо не треба.
Ти лиш живи, живи собою
Досить радіти тою млою,
Що з першим промінням сонця
Вмить зникне із віконця.
Ти вільна птаха, не папуга.
І в цьому лиш твоя заслуга.
Живи,радій,німій від неба.
Воно радіє, подивись!
Не стій над ним і озирнись!
Вдихни цю свіжість того вітра.
Прокинься й не згадуй літа.
Тебе давно вже осінь жде,
А він і так, Бог знає де.
Радій, що осінь тебе жде.
Радій, що золото дерев.
Тебе напевне ще знайде.
А він, як схоче, сам прийде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209039
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.09.2010
Як я помру,
Ти помітиш?
Як не скаже ніхто,
Й не замітиш…
Ріка тече по життю мому,
У вир попав мій човен.
Усе тут шкодить життю тому,
Небезпек цей світ повен.
Лети далеко,й зникни геть,
Як віра й поштовх вітру,
Лети далеко й зникни геть,
Як сонце, за край світу.
Знайти старалась тишу,
Лиш поштовх гада
Й крик сови -
Цей світ нас не полише.
Навіщо ці всі почуття,
Як болю від них більше
Ніж те життя,що живу я.
А потім смерть в нас дише.
Про що ще в світі говорить?
Кохання – гарне слово тут,
Таке вже щиро мелодійне.
Але все ж дурне і безнадійне.
Про нього вірша я складу,
У всьому винні лише ми
Про нього вірша я складу,
Та це лиш спогад війни.
Війна триває, вона вже тут
Вона у кожному жевріє.
Розум й логіка не ждуть,
Як почуття у світ воліє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209033
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.09.2010
Творіння нічного неба
Виберуть нам шлях.
В житті нічо не треба,
Лиш ти в моїх очах.
А може озирнешся,
Побачиш – ззаду я,
І мило посміхнешся
Тай підеш далі, а я...
А я буду чекати,
Не знаю що й сама.
Так хочеться кричати:
„Люблю тебе одна!”
Та ти ба не почуєш,
Чи зробиш вид, що так.
Мене ти не відчуєш.
І пристрасть, що в устах
Зникне разом з вітром,
Що листя осені поніс.
Мовчати лиш прийдеться
Й сісти на поріг.
А що, якщо він сам
Блукає у вулицях,
Й очима карими,
Шука мого лиця.
А що, якщо він з іншою
У барі десь сидить.
Й не згадує ту дівчину
Котра вічно смішить
Дратує вона його,
Як камінчик у взутті.
Нема нічого гіршого,
Ніж не знать відповіді.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208459
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2010
Не знаю, як ти,
Не знаю, як хтось.
Поїзда звук,
прошепче нам щось.
Я вже німа, та не одна.
Не вір, що сама...
Як хочеш сказати
всю правду – кажи.
Не хочу я знати
твоєї брехні.
А час не спить,
не стоїть на місці.
І я вже давно в іншому місті.
Хочеш мовчати?
Прошу, мовчи.
Де тобі знати,
як зараз мені.
Ти сліз не діждешся,
Я не вернусь.
Не вір, не мрій!
Не повернусь!
23.06.08р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208299
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2010
Лиш спомин,лиш спогад.
Лиш одна краплина.
Лиш зорі,лиш погляд,
і одна людина.
Як хочеться закінчити щасливо,
Та я скажу правду, й закінчу красиво.
Кохання – отрута,що нас убива.
Кохання – це щастя,якого нема.
Та може все ж є? -
Я правду скажу,
Не знає ніхто і я не знаю.
Кохання – це річка, що сама тече.
І їй не потрібен міст чи щось ще.
Кохання – неволя,яка нас трима.
Кохання – це сила,що нас зберіга.
Лиш віра у нього дарує надію.
Лиш,коли ти віриш – серце радіє.
Кохання – це мить,
Кохання – це спогад.
Кохання – життя, яким живемо ми.
З поміж виразів тих, своє ми знайдемо.
Та що це є – накаже ніхто,
І я не скажу, бо не знаю його.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207760
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.08.2010
Підводжу долоню до тої свічі -
вогонь не пече,а навіщо?
Немає сильнішої болі, ніж ти,
немає теплішої річі …
Уява мене в той сад завела,
що сама змогла я насіять.
Вона до цього мене довела,
що перестала я вірить.
Всі цінності світу зберу у собі.
Кохання – це вічність.
Не можна гасити жовчу свічу –
вона випромінює світло.
Як спогад, лиш зараз виникло це.
Іду до вікна на горищі.
Несу за собою ванільну свічку -
немає там більше їй місця.
Не можу угледіть у каплях дощу
портрет молодого вітру,
Що підхопив і відніс в сад,
що випромінював світло.
Я хочу повірити у свої сни,
та вони лиж витвір уяви.
Немає його тут і мене з ним,
то все лиш сильна уява.
Даремно я стукала в двері йому.
Даремно писали листи.
Немає у світі кохання того.
Існують лиш твої думки.
Як птах далеко тебе віднесуть,
а можуть розбити на крихти.
Лиш вони все знають, лиш вони скажуть,
та правди у цьому ні свити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207641
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2010
Мама готує,тато працює
Малеча по вулиці спацерує.
І тут телефон задзвонив швидко,
Матуся підбігла і кинула ринку.
«Алло! Добрий день, пані Світлано!
Це до вас дзвонить ваша Мар’яна…»
Потриндіти – діло святе!
Як ж без нього ви живете?
Вже вечір. Діти вернулись до хати.
Батько п’є пиво й зачив позіхати.
Вечеря скінчилась, почалось миття.
Таке у Світлани бурхливе життя.
«Ти знаєш хто мені дзвонив?
Послухай лиш,що говорив?
Вона у нас тепер любов знайшла,
Роботу лишила й за ним погналась.
Каже, поета собі припасла.
Пише їй вірші, вона ж же муза.
Та ось сталась в них біда:
В поета враз пропала сила
Писати,мріяти і навіть кохати!
Він у Карпати поїхав шукати
Натхнення серед гір, річок.
Хоч би написав їй разок!»
«Твоя Мар’яна така, як корова!
Гарні очі, а в голові нічого!
Їй уже тридцять, а вона все дівує.
Чи знаєш чи вона готує?
Той поет напевно втік тоді,
Коли дізнався в якій він біді.
Дівка одна сидить і зітхає.
Ні куховарить, ні стірає.
Лиш очима кліпає,
Ніби щось тай знає!»
«Ти не правий чоловіче любий!
Жінка не кухня, навіть не спальня.
Жінці хоч треба інколи кохання!»
Газету закрив, підвівся і каже:
«Що за дурню ти зараз говориш?
Все, я йду спати, а ти добряче подумай,
Що про таких думають люди!»
Світлана гарна була господиня
І нічого, що така, як диня.
Все прибрала, дітей спати вклала,
Лягла у ліжко, тай задрімала.
Ранок настав, і знову все знову.
Готуй сніданок й відправ дітей в школу.
Де галстук? Де шкарпетки?
І знову сама готуй наїдки.
Світлана натура не така романтична,
Вона зате жінка практична.
Все поскладає,все позбирає
Зробить чаю й Мар’яну чекає.
Плаття в горошок,
Виріз ще трошки…
Зачіска-вулик й на ній іще брошка.
Зітхає, сміється, кидає хустинку,
А потім ще й плаче що її забруднила.
Наша Мар’яна то ніжна квітка.
Вона кохати прийшла й любитки.
Слухає подруга її й не знає,
Що за дурню вона їй втирає…
Вроді кмітлива жінка й красива,
Та ось біда –
Життя так зробило,
Красивим жити слід тільки красиво.
Нічого не зробиш,
що у них хватка до таких нероб.
Ось уже сонце за обрій сідає,
А вона все тужить й гірко зітхає.
Покинуло її кохання ж яке!
За оцей рік вже третє таке!
Чи то поробив хто?
Щось там наврочив…
То конкурентки навели порчу!
Що не крутилось в дурній голові!?
Лиш би хоч раз розумні думки
Підсіли й сиділи хоч один день,
бо то вже не діло, ясний же день!
Жінка доросла, а ніби школярка.
Світлана вже третю носить дитину,
а Мар’яна сама ще дитина!
Поет молодший років на десять
Й бродити, творити йому ще легко.
І тут Мар’яну знов просвітило:
Вона художника собі десь нарила.
І ходить радіє – поет їй не треба.
Тепер вона мліє і скаче до неба.
Картини яскраві, хоч трохи не рівні.
Зате на них сяє красива царівна.
Поет повернувся й немає розради.
Кохана залишила й не дасть з цим ради!
За місяць прийшов і став благати,
А якщо ні – то спалить їй хату!
Дурнів у світі знайдеться багато,
Та щоб таких – то треба шукати!
Мар’яна сміється,
Аж тут у ночі,-
до неї летить багряний вампір.
Немає ні ходу, і вікна палають.
Пожежні служби не приїжджають.
І все вже зомліла наша красуня.
Всюди той дим, і жарко тут всюди.
За день,може два проснулась вона.
Мар’яна сама і все як жахливо!
Не може ні стати, ні ворухнутись.
Вся у бинтах, і тихо усюди.
Ні квітів від того, ні листа від іншого.
Її красу згубила та її врода.
Художник прийшов й не став зволікати…
Тепер ніхто тут не лишивсь
Одна лиш подруга зосталась чекати.
За місяць, а то й може за два,
З лікарні вийшла вона страшна.
Ніхто не дивиться,лиш співчувають.
Життя їй противиться й страх відчуває:
«Тепер вже нема для кого тут жити!
Піду я сама й не буде тужити ніхто!
Навіть Світланка. Вона ж бо вагітна!
Їй до мене немає вже діла!»
Купила таблетки й записка готова.
«Прощайте брюнети! Будьте здорові!»
І тільки взялась вона їх ковтати,
Як в двері зелені почали стукати.
«То певне Світка, вона хай іде!
Я так хочу, вона не пропаде!»
Т а голос чоловіка – то точно він!
Може то той, кого так чекала
Хто приголубить й не буде зважати
На шкіру червону й на шрами.
Він знає вроду її краще всіх.
І знов намалює портрет красуні.
Та все це розбилось, як келих вина.
Пожежник то був, і щось бурмотав,
А потім зайшов й таблетки забрав.
Не могла вона повірити,
що він міг оце зробити.
Нічого, тепер вона спалить себе
І буде це знак, якийсь там й усе.
Та ніц ся не вдалося й Мар’яна пропала.
За рік, чи за два прийшла відкритка
Голубки білі й блакитні банти,
На весілля просили вони.
Може це казка, та буде наука:
Не в красі щастя, а в красі мука.
Вчися жити й вчись любити.
Немає нічого,щоб так тужити.
Від вибору в світі залежить усе,
тому подумай добряче про це.
Вчись цінувати внутрішній світ
і проживеш ще багато щасливих літ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206982
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 20.08.2010
Чи всі люди дивні?
Напевне,що всі.
Чи всі люди хворі?
Можливо, чом ні?
Вони, що говорять
не знають й самі.
Вони щось натворять,
й тікають мерщій.
Чи є виправдання?
Певне,що ні-вони ж головні.
На п’ятистал поставлять себе
Ніби ти цар, і все вже можне.
Чому не голуб? Чому не кабан?
«Бо люди мудріші!» -
сказав ось той пан.
А Ви запитайте в кози аксіому.
А Ви візьміть і вивчіть їх мову.
Ти у китайця спитай, де дорога
Що він скаже?-Напевне нічого.
Перш, ніж доводити,
Перш, ніж сміятись -
Треба на себе дивитись й старатись
щось розумне спитати, сказати,
Щоб самому не сісти за грати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206948
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.08.2010
Анапест чи амфібрахій?
Дактиль,ямб,хорей хто зна?
Нашу творчість хтось під рамки
підвести так бажа.
Душа поета – вільна птаха.
Її так важко зупинить.
Чи знав отой бідолаха,
Про що ми думаєм в ту мить?
Коли творіння в нас виходить,
Коли та ручка чи перо
слова прекраснії виводить,
які відшукати так важко.
Не зна ніхто, не знаю й я,
бо у цю мить, не я, хтось інший,
в думки шле мені слова.
А може це,те дивне марення.
А може це і є талант?
Почути те,що не зна ніхто.
Побачить в думці ці слова.
Душа поета – вільна птаха.
Її так важко зупинить.
Чи знав отой бідолаха,
Про що він думав у цю мить?
Про сон,про річку чи про море.
Про все на світі ці слова.
Та лиш один з-поміж сотні,
Справжню суть зумів пізнать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204865
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.08.2010