| Сторінки (12/1113): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
Ти – ще та видовищна мадама,
для якої море – по коліно.
Богом, а чи гаспидом нам дана,
ти музей струїла нафталіном.
Не у будній день – в святу неділю, –
мов на докір лаврським монахам,
вдарила, в бою нерівнім з міллю,
зброєю важкою по комахах.
Сморід хімікатів животворних
сповнив кабінетик твій тісненький –
аж у дальніх келіях затворник
лайкою згадав порочну неньку.
А за ним музейний охоронець
взявся, зеленіючи, за серце.
Власниця важкенної корони –
ти і не помітила усе це.
А коли посипались, мов лего,
жертви комашиних екзорцизмів –
дві твої напарниці-колеги, –
ти сказала: "Все буває в жизні...".
Дбала про музейні експонати –
вивела ж колег замісто молі.
Пізно, пані, жалібно стогнати,
що бажала кращої нам долі!
"Вибачте, не знала, більш не буду!" –
правду "рубанула", не збрехавши.
Бо твою патлату халабуду
в "сорок плюс" проїла наскрізь шашіль.
Та її не "візьме" жоден засіб.
Марні порошки й аерозолі.
Бо в твоїй макітрі "косят зайцы
трын-траву", а міль – кусає ззовні.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908452
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2021
За обрій м'яко плинули лелеки,
крильми торкались кремових небес.
Розпластані, мов пластові лілейки,
цілком вкладали в обрії себе.
А вітер угорі куйовдив пасма
хмаринок – пелехатих жеребців.
Світанок даленів, мов срібна тасьма.
Лелеки – наче сонечка* в руці.
Між нивами кошлатились тополі.
Пашіли бузина і звіробій.
В степу гасало перекотиполе.
Лелеченьки ж дрібнішали собі.
Чумак всміхавсь вві сні. Скрипіли мажі.
В цупкому очереті спурхнув лунь.
Цвів мак. Лелечий ключ – могутній важіль, –
крильми здіймав увись верхівки клунь.
За теплий обрій линули лелеки.
Над полем кракнув крук. Пливли воли.
Лиш дикі мальви, слухаючи клекіт,
зухвало-неприручено цвіли.
© Сашко Обрій.
* - комашки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908086
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2021
На декомунізованому Півдні,
де пріла на возах чумацька сіль, –
боролися за владу й межі спірні.
Та фрукти тут завжди любили всі!
Фруктоза тут здавен була в пошані –
єдина найстабільніша з валют!
Тож вулиці на Аґрусні й Баштанні
в містах переназвав обачний люд.
Малинові, Квітучі, Яблуневі,
Вишневі, Абрикосові – всуціль!
З табличок зникли Фрунзе, Кіров, Ленін –
у фрукти ж тут закохані усі!
Хоча й героїв поміж посполитих
не бракне на Вкраїні, на Русі –
Донцов і Болбочан, Петлюра, Липа, –
та так, як фрукти, люблять їх не всі!
«Укра́інская влада – нєнадьожна!
Что, если завтра русскіє прідут?
Пєтлюрой називать єйо нє можна –
пусть луччє будєт уліца-продукт!»
«Сливова, Абрикосова, Мигдальна, –
гудуть перестраховані роти, –
Грушева, Полунична». – Ідеально!
Ну чисто дачний кооператив!
Колись ми вулиць не перерахуєм, –
на честь того, що тут і не росте:
Провулок Манго, площа Маракуї,
Кумкватівська, Кокосовий проспект.
За них завжди стоятимуть горою
старі й малі, і мами, й татусі.
Хто зважиться вшановувать героїв?
А фрукти тут любили й люблять всі!..
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908062
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2021
В нірці кабінету, мов борсук,
ти несла свою почесну варту.
Часом полюбляла ґвалт і сварки…
Раптом хтось поцупив ковбасу:
"Краківську", свіженьку, запашну,
взяту для музейного застілля.
Хто й коли посмів? З якою ціллю
всіх позбавив спокою і сну?
Свято потьмяніло, мов свіча.
Тьма людей живе навколо дивних…
Хто з колег розпатрав холодильник?
Справжній злодій злякано мовчав.
Лиш на місці злочину згубив
з поспіху підбор і шпильку-муху;
взявши в зуби здобич, впав щодуху,
бо не підкотив сувій губи.
Втім музей швиденько відшукав
жирний слід і запах твій борсучий.
Хоч тебе й пригріли тут, по суті,
ґречно, мов приблуду-борсука.
Заячій душі твоїй м’ясця
раптом закортіло. Втіхи задля.
А коли з музею зникла шабля,
все одразу стало на місця.
Наче піп в «12-ти стільцях»,
ти в зубах тікала з ковбасою.
Три товстезних копчених кільця
змелено без хліба і без солі.
Там, де слизько, шлях твій не блукав.
Вміло розчинялася в масовках.
Мов музейна дика амазонка,
«Краківську» затисла в кланцаках.
Шабля, обладунки, ковбаса.
Викапана ти… принцеса-Ксена!
По тобі ридає ридма сцена.
І басолить Курбас на басах.
Різного набачився музей:
тьми віків, ролей, інтелігенцій…
Хтозна, мо’, в подальшому, мамзель,
ти поцупиш куряче стегенце?
Навіть товариський, дружній суд
не зітре у спогадах довіку,
як ти мужньо крала ковбасу,
впавши з нею в пащі на долівку...
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907194
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2021
Мій спокій росте день у день, мов гора молода,
що звергла з вершини гнітючу лавину з емоцій.
Тягар сніговий вже не тисне. Тепер він – вода.
Застиглий вулкан не затьмарює злобою очі.
Я спекався пекла сумнівних, безладних думок.
Мене вже рішуче нічого давно не колише.
Іржавіє меч. І на пенсію вийшов Дамокл.
У мене є "зараз". Відпало тривожне "колишнє".
Мені чи не вперше цікаво, що завтрашній день
несе в заповітній торбинці? Який подарунок?
Ще більше любові у серці та світлих ідей,
що їх прочитаю зненацька в надхмар'ї, на рунах.
Ще більше нестримного захвату в лоні подій,
приємних знайомств, несподіванок, мрій, що збулися.
Застояні русла життя піддаються воді,
рушаючи з місця, ворушачи травами й листям.
Вдихає життя у виснажливі будні весна.
Мій спокій від серця розходиться, шириться тілом.
Поволі буденність, нестерпно гидка й навісна,
наповниться щастям, як ти того, душе, хотіла.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906075
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2021
Залицявся Шарій до Тополі.
У букеті троянда цвіла.
Але як би не влещував Толік, –
вироблялися антитіла
у свідомому тілі Тараса.
Кожне тільце в крові – патріот.
Тож як сильно Шарій не старався б, –
неприступні фортеці аорт!
Він тулився і спереду й ззаду:
«проти» – всі і нікого, хто – «за».
Викривали тільця його задум.
А Шарій діставав гарбуза.
Він Тополю благав: «Ми же братья!»
З триколором труси дарував.
Був Тарас неприступний, мов ґрати.
А Шарій знов і знов гарував.
Бив на пузі татуху з орлами,
гімн Росії співав під вікном.
«Ще не вмерла» Тополя горланив,
Толю тризубом в дупу колов.
Шарію не звикать до проколів:
в Анатолія доля тяжка.
Залицявся Шарій до Тополі, –
напоровся на вила Ляшка!
* Дана історія цілковито є художньою вигадкою автора.
Анатолій Шарій – проросійський пропагандист, відеоблогер, політик та колишній журналіст українського походження.
Тарас Тополя – соліст популярного гурту «Антитіла», молодіжний посол UNICEF в Україні, співзасновник БФ «Вільні ЮА», волонтер.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905700
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2021
Довгі століття під гнітом жорстких диктатур,
звиклі до тьми циркулярів, заслань і тортур,
де переважно ніщо не залежить від нас,
за розпорядком – обід і гібридна війна;
гнути покірливо спину за пил трудоднів,
вперто сердечним поривам чеканити: "Ні!",
карб від нагайки, мов скарб з завмиранням нести,
з гідністю воликам справно крутити хвости;
звиклі чекати щороку, що з'явиться хтось,
мов, чарівник із Країни омріяних Оз,
зліпить з болота і безладу щастя для мас.
Хто він? – Партнер? Депутат? Президент? Ілон Маск?
Прийде, завдавши на плечі страшенний тягар:
відповідальність за нас, що сягає до хмар.
Тільки, крім нас, наші долі не зрушить ніхто:
кожен є сам собі кат, адвокат і актор.
Власного пекла і раю творець на Землі.
Тільки спаливши пороки й страхи, на золі,
стиснувши зуби і волю узявши в кулак,
можна спинити в житті і у світі колапс.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905229
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2021
Залицявся ліхтар до тополі,
пригортав її стовбур гінкий.
Схарапуджені, злякані, голі
від металу ховались гілки.
Хоч пронизливим поглядом лампи
домагався симпатій ліхтар,
лютий вітер його на уламки
розтрощити грозився з-за хмар.
Був лиш вітер єдиним обранцем,
що серденько тополі скорив.
З ним любилася ввечері й вранці.
З ним шарілися щічки з кори.
Тож не сунься плафоном настирним,
залицяння нескромні облиш!
Бо інакше вітрисько настигне
і, позбавивши скелець-облич,
без розмов, попереджень та воєн,
умовлянь чи кулачних боїв
преспокійно зігне тебе вдвоє.
Не займай-но, ліхтарю, її!
Ти тополі не рівня, незграбо!
Ти – бездушна холодна труба.
А вона – то весна, сонце, радість, –
Не тупого заліза раба!
Так усе й запишіть в протоколі
(не побитий іржею, не струх):
"Залицявся ліхтар до тополі.
Був спроваджений вітром на брухт".
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905097
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2021
Воюють уламки імперських епох
із тими, кого для цієї землиці
створив, доручивши любити, сам Бог,
всякчас берегти у серцях і в молитві.
Межу боронити крізь попіл століть
від рук загребущих, лихих супостатів.
І код в рушниках. І хліб-сіль – на столі.
І право між гордих та вільних постати.
Хоч ворог нагадує нам, хто ми є
і скільки сплатив за цю пам'ять наш пращур;
де – справді чуже, а де – рідне, своє.
Лиш втрачене ціниться завжди найкраще.
Та поки собі не складемо ціни, –
гори під ногами, землице, гори ще!
Являйся у квітах і полум'ї в сни,
втікай з-попід ніг і запалюй горище.
Коли ж полюбити нам стане снаги
тебе: весняну і зимову, осінню, –
ти в серці воскреснеш і скреснуть сніги
й любов наша стане пожежогасінням.
І літо, і літепло – все до ладу.
І тато, і мама, і мова – до серця.
Я тільки тоді боротьбу відкладу,
як те, що зламали, докупи зростеться.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904867
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2021
З-за сніжних кучугур, з траншей і ям,
що рій двірничок зраночку прорив,
видніються голівоньки киян
(гарують нічно й денно трактори).
У череві заметів ланцюжком,
потилиця в потилицю, чап-чап –
містяни не порушують закон
чалапання малесеньких качат.
На автах – білі смушеві шапки.
На трасах – сіре місиво снігів.
На лицях – вітрюганисько шпаркий,
висвистуючи, пісеньку завів.
З небес плюється клаптями перин
стара Богиня Білих Завірюх.
Не гайся – з головою в пух поринь.
Пірни в замет: навіщо зайвий рух?
На обрій Білий Бог поставив трон,
повісив запинало крейдяне.
Імлиться лівий берег і Дніпро.
І ллється в келих неба шардоне.
Як скінчилося пір'я з подушок,
хтось борошна з верхів'я натрусив.
То Бозя підійшов і з підошов
натріпав кришталевої краси.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904689
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2021
Цю історію про вельми дивакуватого студента-вариводу з "паруючою стріхою", що мешкав у гуртожитку київського університету і гордо називав себе "оператором парового котла", наводячи жах на місцеве студентство, розповів мені один мій друг і колега по перу😃
/оператор парового котла/
Захід сонця, догорівши дотла,
попіл темряви сипнув у двори.
Злобний геній провертав хитрий план:
пильно воду по каструлях варив.
Спав гуртожиток – аж слинка текла.
Шість конфорок позаймав на плиті
"оператор парового котла" –
прикидався ним чи бути хотів?..
Коридором сновигав ніч у ніч.
"Ще давай! Давай іще!" – чувся виск.
Позвикали вже студенти чумні, –
то "в системі" Вітя "стравлює тиск"...
Дві каструлі у єдиний сосуд
довгим шлангом сполучав віртуоз.
Воду з парою варив, а не суп
із Країни чаклунів, – Віктор Оз.
Скрупульозно вів нотатники для
дивних формул, креслень, показників.
А коли з новим дівчатком гуляв,
щиро бойлер показати хотів.
Як тікало бідолашне дівча, –
серце генія журба не пекла:
знов окроп на кухні пильно вивчав
"оператор парового котла".
Хоч на вигляд мав не більш двадцяти,
свій талан в киплячих водах уздрів.
А чого вдалось тобі досягти?
Де написано, що Вітя здурів?..
Темний вечір скавулить, наче пес.
Огортають серце спогади й щем.
Де ж ти?.. Стрів котельню мрії чи ТЕС?..
Вітько, ще давай! Вари! Давай ще!
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904420
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2021
У тебе – Лесі, в мене – стос Тарасів –
обмінюються хрустом паперовим.
Подалі від пікантних операцій
ти в сейфі Лесь надійно запаролиш.
Але, в обхід законності та етик
(Шевченкам "по зубах" усякі сейфи)
рвонуть серця поетів до поеток.
Це точно не закінчиться на селфі.
Для воїнів нема незбутніх місій.
Ідея фікс – до "мавочок" прокрастись.
Коли у шибку влупить повний місяць,
чкурнуть із гаманця до Лесь Тараси,
В солодкім пречутті того моменту,
як стрічка захисна впаде зі стегон
і всі шорсткі рельєфні елементи
відчує чоловіче пружне... его.
Немов маніакальні нумізмати,
довічно спраглі очі наминали б
звабливість водяних таємних знаків
і кожен вигин пишних номіналів.
Тарасикам у мізки вдарить сперма.
Та вранці вщухнуть пристрасті банкнотні.
Довівши до кінця "Contra spem spero!",
покинуть сейф на цій мажорній ноті.
Та зрадиш по інфляції мене ти
з коханцями крупніших номіналів.
Вже бачу, як Тарасів, мов монети,
на Гриш цинічно Лесі проміняли.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904139
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2021
Хто ми? Музейна пилюка старих картотек?
Виплід архаїки? Цвіль канонічна, свята?
Хата Тараса Шевченка у стилі хай-тек
ще в риштуванні, у пуп'янку зріє. Хай так.
Сипле сира штукатурка зі стелі та стін.
Причілок вщент облупився і вицвів фасад.
Жителі хати Шевченка – незграбні, товсті.
Краще ходімте до саду, де квітне краса.
Звідти, на віддалі, споглядачеві видніш,
де завалилася стріха, розпався саман.
Хато Шевченка, лягай на кушетку, під ніж.
Видно, збороти недугу не в змозі сама.
Хато, не бійся: фундаменти ми збережем.
Змінимо тільки статуру, текстуру і стиль.
Проти підвалин ніхто не піде на рожен.
Втім, осучаснена, зможеш над себе зрости.
Світом припиниш блукати, сліпа, навмання.
Поміж сусідами знатимеш ціну собі.
Вір! По-новому засяють старі надбання.
Лиш не тікай до минулих, зотлілих обійсть.
Вже не завруниться цвітом рясним давнина.
Маєш безцінне "сьогодні", що в "завтра" гряде.
Метаморфози судилося втілити нам:
кращої хати нема і не буде ніде!
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903984
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2021
Двійко брунатних зімбабвійців - сухорлявий парубійко і його губата краля, - скоцюрбившись від холоду і морозу, поволі сунуть від Південного вокзалу в місто.
В теплих кожухах із капюшонами, в термошароварах і важких смушевих шапках, як у Шевченка. Київська зима для них - то справжня дюдя, дубак.
Мавр ошелешено ціпеніє, уздрівши на обрії українку в тоненькій курточці, коротенькій спідничці і тонесеньких капронових панчохах. Очні орбіти ледь стримують від утечі напружені білесенькі баньки свого господаря. Білесенькі кланцаки дрібненько цокотять.
Що тут скажеш?
Справжня аборигенка.
Завіса.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903940
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2021
Мчить на підводі Дажбога Відлига.
Крешуть лопатами сніг двірники.
Хоч мегаполіс нарешті оклигав —
вклякли похнюплені сніговики.
Часу пожити лишилося обмаль.
Котяться сльози по білих щоках.
В сніжних балабухах цокає бомба:
цок цок цок, цок цок цок,
цок цок... Ба-бах!..
Є небайдужі? Чи тільки базіки?
Щоб вам Перун уві сні гоготів!
Дайте негайно міністрам вказівки
з реанімації сніговиків!
Для порятунку хай створюють службу,
щоб не пощезли сердешні як вид,
щоб ні за цапову душу в калюжу
не обернувсь ні один сніговик!
Сніговиків в морозилки трамбуйте!
Вкупі, в безпеці розвіється сум.
Тільки б до перших снігів перебути...
Дайте їм друге життя і красу!
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902970
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2021
Останній Ленін впав, останній Ленін!
Мов стигла груша, гепнув долілиць.
Хай вільно, врешті, видихне мілленіум:
від щастя рясно сльози полились.
А тих, що мов Сиваш, солоні — з горя,
прокльони кулеметять на "бандер",
небесний плуг на гумус переоре,
кого ще блендер часу не роздер.
Останній Ленін гепнувся, останній(!),
Буджак збудивши хряском арматур.
Радіти зупинитися не в стані,
обстали труп, мов кільцями — Сатурн.
Помер останній привид комунізму,
здох чахлик невмирущий, вчах кощей.
Складем червоноідолові тризну
із молотів, серпів і скислих щєй.
Останній впав Ілліч, — та не Владімір,
хоч Вовам теж топтать не довго ряст:
ні мури не врятують їх надійні,
ані завіса щільна з чорних ряс.
Спи Леніне, спокійно: вже не вернеш!
Сопи собі в дві дірочки й радій:
тобі обрали місце ми майстерно:
під смальцем, в пеклі, на сковороді!
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902708
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2021
Правлять бал, як завшки, лox і даун.
Перший — "під", а другий — вертить "над".
Чим запам'ятається локдаун
в низці феєричних клоунад?
Бізнесом, відправленим в нокдаун
в складі середульших і малих
(хоч не зменшив кількісно лохдаун
хворих на ковід, смертей і лих).
Браком нацюцюрників, шкарпеток,
тестів на вагітність і панчох,
газом, що в ціні зростав і шпетив
грошики панів та панночок.
Різками водохресних морозів,
тижнями "зачинених дверцят"
пабів і крамниць, кафе на розі.
Тиша. Тільки зуби цокотять
тих, що в мінус десять чи п'ятнадцять
вийшли без панчох на променад.
Гей, майбутні карантинознавці,
напишіть: "Локдаун клоунад"!
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902630
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2021
Думка, мов куля, прошила нутро,
вжалила груди в самісіньке серце:
автозупинковий голуб... Петро
пильно вдивлявся в мій бік, як в люстерце.
Погляди наші зійшлися умент.
Зиркнувши в душу тремку, голубину,
в очі, мов двійко блискучих монет,
раптом відчув я у птасі людину.
Впали пожбурнені крихти на сніг.
Звір недовірливо дзьобнув поживу.
Долю пташину, немов уві сні,
миттю душа моя перепрожила.
Ні, не айтішник, суддя чи актор.
Ні, не убивця, не злодій-собака...
Бачу заправку і чергу з авто.
Бачу пальне, що тече в бензобаки.
Бачу родину, кохану Петра.
Бачу: у вроді жіночій він петрав.
Бачу й кістляву, з косою котра.
Чом же тепер ти став голубом, Петре?
З чим ти теперки у світ завітав?
З миром або відбувати спокуту?
Петре, чи грішна душа, чи свята
нині до крил і до дзьоба прикута?
Птаха сьорбнула з калюжі води,
вклала в мовчанку всі радощі й травми.
Мить — і у небі, легкий, наче вдих, —
реінкарнований бензозаправник.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902309
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2021
Думок — гуркотлива тища,
нестерпний бджолиний рій.
Намацати мушу тишу
в душі й голові своїй.
Навчитись не поспішати
(і так в нетерплячці — ас!).
Я спокій вдягну, мов шати,
що затишок вселять в нас.
Навчитися віри в себе
і сили в собі знайти,
щоб злість, мов пекельний цербер,
не збила ходу з мети.
Забути жалі й гризоти,
минулих поразок біль,
розкрити нові горизонти
світів, що ношу в собі.
Навчитись радіти митям,
густій німоті світань,
щоб там, де скитався митар, —
лиш безгомінь пресвята...
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902092
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2021
Застигла ріка в крижаному полоні.
Кишить узбережжя юрмиськом шаленим, —
неначе ґіґантський важкий ополоник
розсипав мурашок... Та це — не для мене!
Від надміру тіл торохтять ополонки,
судомно із пащ вивергаючи бризки!
Невігласи прагнуть зцілити поломки.
Зваблива безодня буруниться близько.
Собачі морози, звіріючи, крешуть
роззяв і сміливців, мов бартка — ялицю.
Водохреще — сивий полюючий кречет, —
крилом огортає усміхнені лиця.
Дрижать попенгагени, стегна і п'яти.
Задублих дівок пригорта парубоцтво.
Пищать закоцюблики — юні хлоп'ята,
від холоду кривляться, наче від оцту.
Легендами й снігом ріка оповита.
Безжурно гуде невгаваючий гамір.
Юрму бадьорить реготня й оковита.
І зашпори, що колобродять ногами.
Тілес в ополонки набилося з лишком:
моржі, горілчані тюлені і люди!
З розгону заскочу в теплесеньке ліжко:
мене ж бо і так мудрий боженька любить!
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901866
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2021
Ніщо не віщувало ні біди, ні зла, ні бурі.
Ніщо не вимагало ворожби чи ворожди.
Але, не знати звідки, — раптом вигулькнув бабулінг.
Він був. І є. І буде. Нишком. Назирці. Завжди.
Тож скільки не крути йому варенички чи дулі,
і скільки не задобрюй, не витравлюй, не
скандаль:
він буде невгамовним, він строчитиме цидули.
Все краще зна за тебе цей турботливий вандал!
«Куди ножа лизнула?! — Наречений буде лисим!
Сидиш на розі столу? — То залишишся в дівках!
У підворот подолу підшивай скоріш любисток!
Бо хлопці не полюблять! — Глянь, стара уже яка!
Вдягни дитині шапку, три кофтинки, бо замерзне!
Сама, заради Бога, одягнися в щось людське!
Бо встидно між людьми! Сховай-но тілисько кремезне!
Не мий дитину милом — лиш водою! Ич яке!
Сама вдягай ті памперси — не смій вдягать дитині!
До року стригти наголо не здумай малюка!
Диви яке худе! — Тримай! Годуй! — Спекла гостинець!
Зводи-но до шептухи! Ба як плаче!? Хто злякав?
Бухикає, як прокляте! Жує зелену шмарклю!
Готуй варену бульбу, каланхое і часник!
Кавалеристом виросте! — В'яжи на литки марлю!
Купай дитину в травах, щоб чорти не лізли в сни!
Навіщо манікхур тобі і подружки-дівулі?
Сиділа б краще в хаті: зайнялась би вже дітьми!»
.........................
Та попри огризання, квітне й пахне звір «бабулінг».
Його... Хіба в собі... Колись... Вб'ємо... Можливо... Ми.
© Сашко Обрій.
15.01.20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901360
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2021
Привіт, райполіклініко і райреєстратуро,
Мегеро-реєстраторко і черго злобенят!
Довкіл "привітна" міміка і запахи мікстурок.
І вже моя макітерка нагадує баняк.
Печатки, справки, підписи, направлення, печатки.
Бракує рук і файликів для зграї папірців.
Не видко в цім паломництві ні краю, ні початку.
І гаманець здригається, попавши під приціл.
Заява, чек, діагнози, рецепти, вільна каса.
Нема для знімків плівки — на мобілку сам знимкуй.
Нічого не подумайте — кіл пекла не злякався.
Та в разі непроходження: не справку — вручать ..уй.
Печатки, справки, підписи, печатки, справки, підпи...
Сиріткою мед. книжка визирає з-поміж них.
Печатки, справки, підписи, я мушу вас терпіти,
немов проміжність втомлена партнерів проміжних.
Сім кіл пекельних пройдено, папір — небесний турок:
все стерпить, бо у нього власні принципи й мораль.
Па-па, райполіклініко і райреєстратуро.
Всім серцем вас люблю!
(В труні такий я видів "рай"...)
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901161
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2021
Направду невгамовне плем'я — укри —
колядками Святвечір уродив!
А дядько цілував дівчатам руки —
підпиле серце спрагло справжніх див.
На ровері, колядникам назустріч,
у справах невідкладних простував —
дівчата ж поламали звичний устрій.
Цілуючи, приказував слова:
"Святих зустрів!.." — набік відкинув ровер,
забувши всі турботи і діла.
Бажала молодичка їм здоров'я, —
потішена, зітхала пісні в лад.
Так містом мандрувала божа іскра,
запалюючи вигаслі серця.
Всі чули — від безхатька до міністра —
як усмішка торкалася лиця.
Як вість блага сповняла світлом простір,
летіла в кожну хату і котедж,
де пси і ґазди дзявкали від злості —
серця черстві осяювала теж.
Всміхалася колядникам дитина.
Дорослі часто кидалися в плач.
Бо спрагли в час незгод і карантинів
життя, єднання роду і тепла.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901050
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2021
Дощем січе, туманом манить січень.
Волога пробирає до кісток.
Окрім як дрижаки хапати, нічим
зайнятися збіговиську істот.
Хіба місити ровером болото.
Хіба крутити воликам хвости.
Дядькам із пролетарської голоти
нема чого мені відповісти.
Один із них насущний день клясти́ме,
найвище керівництво, і чинуш.
Минуле ж — вихвалятиме, гостинне.
А нині — кепсько дядькові...Чому ж?..
Раніше більше міг купити їсти,
"на книжку" в рік відкласти сто рублів.
Мені йому нема що відповісти:
цей біль в мені ніколи не болів...
В країні тій під назвою "минуле"
плекав свій рай диванний самурай.
Він так його манив, нестерпно муляв,
що міг би — дядько б скочив сам у "рай".
Мені його розраджувати нічим,
бо день насущний — це для мене рай.
Бо все, що в мене є — дошкульний січень:
приймай таким, як є, або вмирай.
На жаль, немає іншої дієти —
хоч вовком, мій січневий дядьку, вий.
Отак у головах дійшли "совєти"
в дві тищі двадцять перший рік новий...
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900821
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2021
До супокою на похорон
тупцяють скнарість і ницість.
Я ж запасаюся "пох€ром",
шиючи "пох€рівниці".
Зранку всіх споює кавою
місто — старий неврастенік —
щоби надати лукавому
більше маневру на сцені.
Бігати білками в колесі
згодні понурі актори.
Мі́ста і хочеться, й колеться,
попри задуху заторів,
попри мораль, тричі попрану,
попри епічність епохи,
є де проклюнутись пох€ру.
Сховок єдиний мій — пох€р.
Від божевільних, мерзотників
серця мого порятунок,
теплий, приємний на дотики,
пох€р дарує фортуну,
впевненість в завтрашніх звершеннях.
Треба для щастя лиш трохи —
напрацювати найпершому
найвсеохопніший пох€р!
© Сашко Обрій.
26.11.20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900709
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2021
Сердечно каюсь просто всім у вічі,
на кого жовч неправедну пролляв.
В пророчому видінні чоловічок
прорік грайливо: "Вбий в собі троля!"
Розкаяння — потужне "жовчогінне":
у ньому, як в пекельному вогні,
я вірю, мій троляка врешті згине —
залишиться родючий перегній.
На білому небесному сувої
мабуть мені нашкрябано отак:
"Убий троля, бо ти — достойний воїн!
Не блазень-пересмішник — світлий птах."
В прозрінні від видінь таких (аж очі -
мов двійко юних шнайперів-орлят),
дасть Бог — окріпну, збавлю градус жовчі;
лише не гумор — вб'ю в собі троля!
© Сашко Обрій.
22.12.20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900558
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2021
Звузилось коло із хворих на ковід.
Друзі лежать: кожен другий підбитий.
Черги з криївки строчу часникові.
Руки помститись благають щомиті.
Армії вражих недуг атакують.
Бродять міщани — лякливі солдати.
Не підхопити б лиш ковід, мов кулю,
звиклу життя із найслабших сотати.
В душах контрасних гартую опірність.
Холодом з тіла хвороби — "на вихід".
Віруси лізуть і лізуть, настирні:
дай організмів пожерти нових їм!
Не веселять вечорів оксамити.
Грає схвильовано море зелене.
Руки знов будять мене, щоб помитись.
Маски дрижать і налазять на мене...
© Сашко Обрій.
24.11.20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900514
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2021
Не м'який і гламурний пухнастик —
в укрліт увірвався харциз!
Строчить вірші інакшої масті:
сатирично-печерний сексизм.
Не перо, а шаблюка козацька
проявила небачений хист:
висікає поезії хвацько
сей дрімучо-печерний сексист.
Не сироп і не цукор — цитрина
кислотою скривила роти.
Лийся з творів, сатиро нестримна,
упокорюй, стинай, короти!
Натовклася дівками печера:
від прихильниць дрижить і гуде.
За сатирика чубиться черга —
вже й не видно просвітку ніде!
Манікюри, підбори і коси
у повітря злітають до стель.
Юний красень сатироголосий —
все за нього, дівки, віддасте!
Клуби диму куйовдяться, сизі,
наче сопла космічних ракет:
захлинувшись в печернім сексизмі,
юнки втяли палкий карапет!
Від сатирика втратили керму
перезбуджені панночки вщерть.
Скуштувавши сексизмів печерних,
хто вони відтепер без печер?
© Сашко Обрій.
04.12.20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900223
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2021
Попереду — фатальна мить двобою.
У серці змій, звиваючись, повзе...
Найбільша боротьба — з самим собою.
Двигтить від нетерпіння Колізей.
В завзятті лик за ликом надягати,
як не мудруй — від себе не втечеш.
Закутий в обладунки гладіатор,
освятиш бій плювком через плече.
Ця зустріч із собою — неминуча.
До болю знаний вищур у люстрі —
чи він тебе, чи ти його замучив?
Чи він тебе, чи ти його зустрів?
Довгенько він розкидував каміння, —
тепер тобі збирати все навспак.
Крізь власне, тричі вистраждане, вміння
вигранюється з неука мастак.
Ти — воїн, крешеш "вісімки" мачете
в дорозі з небуття у небуття.
Собори, синагоги і мечеті
ростуть, палають, кришаться, двигтять.
В борні себе давно пізнав до болю:
звивається й сичить у серці змій.
В передчутті фатального двобою, —
з самим собою, — серце прагне змін.
© Сашко Обрій.
20.12.20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900060
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2021
Не дивіться, що заплаканий частенько.
Він — щасливий. Всім недугам каже: "Цить!"
Як і прізвище — Цибульський-Часниченко —
він — міцнющий козацюра-фітонцид!
Здоровіших, ніж Василь, шукати годі:
ще таких нехворунів не бачив світ!
На цибулепереробному заводі
він працює й жах наводить на ковід!
Страхітливим грипо-звірам крутить дулі.
Василю гостреньке — в радість, до смаку.
На сніданок: півкіло пюре з цибулі.
Перед сном — паштет із хрону й часнику.
Тож Василько — непростий хлопака, "з перцем":
перчить слово, кашу, дівчину, борщі.
Та, напевно, найгострішою зі спецій
є перчинка Василевої душі.
© Сашко Обрій.
09.12.20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899821
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2020
Щось тьохне ледве-ледве в глибині.
Затягне щем співанку про самотність.
Крізь тьму гучних, щоденних бубонінь
як світлу увірватися в "сьогодні"?
У цій дзвінкій, гучній самотині,
в мільйонноокій дикості столичній
очима душі глипають мутні
у двадесять розгублене сторіччя.
Снують, немов хатинки без дверцят,
заплутані клубки, кімнати страху.
У наглухо забитих для Творця
серцях-темницях нидіти Гераклу.
В лушпинні темних пристрастей, ідей
міліє глибина, маліє велет.
Рости, сліпуче сяйво, день-у-день,
в серцях роздмухуй долі-каравели.
Молитва, що пітьму освітить днесь,
розсуне хмари помислів гнітючих,
запалить ґніт і в серці каганець —
від радості та щастя щирий ключик.
© Сашко Обрій.
07.12.20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899749
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2020
Го́стрю лижі й ласти водолазні,
змащую шарніри і шасі:
впевнено намилююсь до лазні.
В бік — діла і клопоти усі!
З друзями, що не полінькувались,
не втонули в драглищі вагань,
келихами щастя, радість, галас
питиму на втіху всім богам.
З потом вийдуть шлаки і токсини
року, що кидав нас на ножі.
Лишиться усе, чого так сильно
прагли й звоювали на межі
сил і мрій, можливостей, уявлень
цінностей і цілей, перспектив.
Зціляться у лазні всі зов'ялі, —
варто їх добряче пропекти,
витопити дур, порятувати
від бентег, безсоння і страхів,
визволити дух з тюрми, з-під варти,
мов старий, запилений архів.
Хай сплелись абсуд, митарства, блазні
в пристрасний пекельний чорторий, —
той, хто Рік Новий зустрів у лазні,
тілом і душею не старий!
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899734
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2020
Тікаючи від буднів, як від лиха,
митець окреслив здвоєний овал.
Але передчуваючи відлигу,
похнюпилася баба снігова.
Отак воно бува, коли урозріз
йдуть задуми погоди і митця.
Намарно згине пишний п'ятий розмір...
Шкода його... ба більше, ніж лиця.
Дорослі чи прудкі, шкодливі діти(!?) —
уже не розбереш, як не говій —
зліпили бюст самої Афродіти(!)
простій міщанській бабі сніговій.
І Богу, й людям сяє на догоду, —
та надто нетривка її краса!
Нехай понура — груди держить гордо.
Стримлять у небо пружні тілеса.
Відлизі предостатньо тільки змигу,
щоб звести пишні перса нанівець.
Ми бабі наморозимо ще снігу,
аби грудьми підперла світ увесь:
його ще встиг, іще порятував би
масштабний магнетизм її грудей.
Із дивом кришталевим — з бюстом баби —
в цей світ груднева магія гряде!
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899310
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2020
Батьків з дітьми вигулюють санчата.
В небеснім пір'ї простір ожива.
Росте й росте, в руках дітей зачата,
пузата й горда баба снігова!
За нею з небуття зринає друга.
Дві баби-стражі виструнчились в ніч.
Малечу бавить ковзанка-яруга,
несе, мов річка в білому човні.
Вовтузиться весела веремія.
Злились пташиний галас, пара, сміх.
В грудневій млості справдилася мрія:
з'єднались воєдино парк і сніг.
Спішить старе й мале у білу казку,
допоки не розтанула вона.
На тлі білявих пагорбів цвітасто
куйовдить тишу радість голосна.
Вершки з дітей зняла зимова зваба.
Рипить, муркоче, кличе, як торік.
Вигулькує зі снігу третя баба:
згортає в лантух парк і ліхтарі.
© Сашко Обрій.
23.12.20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899170
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2020
Ця земля лежить, розпластана, терпляча, —
мов чекає на далекий час, коли
врешті витравиться вдача з нас теляча,
відревуть чужою мовою воли.
Так болить, коли не чують рідні діти.
Важко дихать крізь байдужості асфальт.
Попри сльози й стогін важко їй радіти.
Душу й тіло душить чоботом mockaль.
Все ж радіє дивина простоволоса.
Крізь бетони пнуться паростки тверді.
Скільки б їй дітей чекать не довелося, —
стерпить все, і навіть вила по воді,
що у нас перед очима ними водять.
Ми й самі не проти: вірим в міражі.
Там гляди — і з моря виждемо погоди.
Ось вода вам, осьде вила — ворожіть!
Ця земля в мені палким вирує духом.
Крізь негоди, мряку, темряву й туман,
земле-мамо, шепочу тобі на вухо,
що від тебе в світі кращої нема!
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895677
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2020
Встогидла жадоба нових відкриттів,
високих конструкцій та еврик!
Бо справді, даруйте на слові, круті —
хто пише, як дише, дешеври.
Нас думки тюрма вже давно не трима
у розпал новітньої ери.
Нема печії і відрижки нема,
бо булькають в шлунку дешеври.
Лиш купа претензій і критики є
до Йвана, до Лесі, до Шеви.
Хай геній великі шедеври кує, —
фастфудяться в мізках дешеври!
В дешеврах кожнісінький інгредієнт
простий, легкотравний, знайомий.
На біса інтриги та ігри дієт?
Дешеври ковтають мільйони!
Ми всі записалися в сучукрліт.
Верлібри випорскують з печі.
Які епігони? Хто сучі кролі?
Ми всі — дешевральні предтечі!
Пророчі до хтивості сиплем рядки,
вливаєм до вух і до черев.
Неспішно у нутрощі входить рідкий,
липкий, "трисокирний" дешевр*.
Вже краще погризти в кутку олівця;
чвалати навстець до вбиральні,
ніж слухати високопарні слівця, —
чиїсь письмена шедевральні!
Для кого тонкі елітарні понти?
Їх шашіль поїла і черви.
Між нами проліг нескінченний пунктир,
бо наш дешифратор — дешеври!
© Сашко Обрій.
* Портвейн 777 ("три сокири").
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894356
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2020
В жовтому жупанчику, спроквола
парк розплющив кліпавки старі.
Рівно заяскріли ореоли —
райдужні кулясті ліхтарі.
Вогнищем рудим зайнявся килим —
то заворушився падолист.
Парк широкоплечий випнув схили,
що від злив розкисли, подались.
Мжичка жебонить, як жебоніла.
Лавки — наче сироти в сльозах.
Паркові нема до того діла:
в яр*, мов у зимівнику козак,
влігся, позіхнув, підклав соломи.
Листя нагорнув — на п'ять лопат!
Вже й ніхто його не присоромить,
що надворі — тільки листопад.
З ним усі дерева обережні,
наче миті — з величчю доби.
Журяться акації, берези.
Хиляться тополі і дуби.
Все пішло до сну. Ніхто й не каркнув.
Яр блищить і мокне, мов таріль.
Лиш самі сновиди бродять парком —
очі конвоїрів-ліхтарів...
© Сашко Обрій.
* Ку́чмин яр — історична місцевість, колишнє селище у Солом'янському районі м. Києва.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894220
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2020
/тимчасово не працює член/
Ми ще звернемо колись цілі гори,
та, даруйте нам за збочений сленг, —
в найшій партії не те щоби горе...
Тимчасово не працює наш член.
Був колись такий діяч: Вова Ленін.
Хоч і тягнеться за ним трупний шлейф,
та тримав у кулаці міцно членів.
Працював тоді кожнісінький член!
Ми не лежні: дуже спраглі до праці.
Не біда, що не працює наш член.
В нас є ноги, довгі руки і пальці, —
ними вам палкі привітики шлем!
Ними в Раді віддає чесний голос
вся команда наша: ОПеЗдеЖе.
Не ловили на брехні нас ніколи,
а якщо точніше, — на піз... но вже.
Ми — далеко не найгірша із партій.
Здувся член, бо взяв швидкий вельми темп.
Дещо прикро, та усе ж — не на старті.
Тимчасово — це ще не імпотент.
Тимчасово — це ще зовсім не вирок.
Це як листячко, що скидує клен.
Та в серцях палахкотить чиста віра:
час прийде — і запрацює наш член!
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893667
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2020
Помпезна, хоч добряче фейс обдерся,
колони в море випнула... Одеса.
Тут кожен кіт гуляє гордо й сито,
вродившись повноцінним одеситом.
До берега допливши по-собачи,
де стільки креативу ще побачать
розморені туристи? Він у генах,
в розмірених думках аборигена.
У вивісках, в настінному графіті.
В циганах, в колоритному івриті.
У запахах місцевої пекарні.
В лайливій засторозі на паркані.
У шубах з винограду на будинках.
У двориках, і затишних, і диких.
У винних барах, в панночках "невинних".
В кав'ярні, ледь причиненій на віник.
У свитку — з люка другого — у Дюка.
У пальмі, що в готелі пнеться з дрюка.
В декорі клумб із брил ракушнякових.
У кількості захворювань на "ковід".
Та час, Одесо-мамо, повертатись.
Гудком гука додому Київ-тато.
Розтанув жовтень в тозі з оксамиту,
мов усмішка одеського семіта...
© Сашко Обрій.
25.10.20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893661
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2020
Лишу невдячну справу цю, примарну —
осінню мжичку в губи цілувать.
Тепліш не стане вуст уявний мармур
на жоден щонайменший кіловат.
Пружнішим з листя стан її не стане.
Не переллється небо в синь очей.
Та все ж... уже запрошую на танець
її одну — струнку віолончель.
Вона ще прилетить на крилах жовтня.
А може увірветься в листопад.
Заміною їй... ні — не стане жодна!
Із нею лиш незграбно, невпопад
Верзтиму нісенітниці, мов дурник,
що з дуба чи з небес на землю впав.
Венери даруватиму й Сатурни.
Нестиме нас небесний пароплав.
Вуста її розтоплять змерзлі груди.
Здіймуть і потамують буревій.
Надворі дзеленчить в бурульки грудень.
Та в нас обох — рої серпневих мрій.
Повз нас промиготить за січнем — лютий.
За травнем — липень, серпень пролетять.
За нею, жовтні, більше не полюйте.
Вона — збоїстий пульс мого життя.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892797
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2020
Всі проти всіх, усі ні з ким не згодні.
Злість рухає людьми, але у бік безодні.
© Ліна Костенко.
Сміялися з народу Сад і Мазох.
Тим часом садомазався народ,
бо хитрий Хтось вправлявся у гримасах
і вірив сам у те, що він — пророк.
"За правдоньку" махав словесним списом
і націю уперто вгору вів,
у наклепах та сварках — вправний писар,
творивши віртуозно ворогів.
Он цей — агент, працює за валюту.
А той — тюхтій, занадто ліберал.
А цьому ще в очах бракує люті.
У цих — кульгають розум і мораль.
А їхній лохторат — відверті свині.
А він у свинопаси не наймавсь.
Отож усі у свинстві цьому винні.
А він для них — не бісер, він — алмаз!
З такими, звісно, знатися не стане
у білих рукавичках патріот,
виховуючи масу одностайну,
що будь-кому порве за правду рот:
за партію, що справно "тягне мазу",
лиш обраних веде, а решта — збрід.
Від пуза реготали Сад і Мазох,
а Хтось — нарід намазував на хліб.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892795
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2020
Тебе ми любили... не дуже.
Не вірили власним очам:
топили тебе, рідний Буже,
а ти захлинався й мовчав.
Душили, скувавши в окови –
ледь дихало тіло святе.
Між тромбів рясних водосховищ
застояна крівця цвіте.
Ти, всупереч долі, – красивий.
Хоч врода й змарніла... не та...
Бо хто тільки міг – той крав сили,
той п'явкою дух твій сотав.
Із нами не міг ти гарніти.
Скелястий скелет порідів.
Ми длубали, гризли граніти.
Поживи шукали – не див.
Страшні рукотворні пожежі
глитали твої острови.
Ми любим тебе, як належить.
Хоча й сентимент наш – кривий!
З любові ми вдаримо в домбри.
Тебе оспіваєм як слід!
З полів пестицидами вдобрим.
Ми – миші твої, ти – наш хліб.
Серця наші – чуєш? – озвались
чужинським, лайливим слівцем,
безмежжям нових сміттєзвалищ,
хоч це – ще далеко не все...
Хоч кров з тебе цмулили, Буже, –
і смуток в серцях не зринав, –
хай краще б ти врешті одужав.
Та спершу б оклигати нам.
Той зразу б узрів, хто оклигав:
ти – ще не прочитана книга...
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891994
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2020
Чого хоче Ніна? – Мелатоніну.
Аня? – Палкого кохання.
Настка? – Щоб доля стелилась пухнаста.
Катя? – Солодкого ката.
Чого хоче Оля? – Відро алкоголю.
Віра? – Свого бузувіра.
Надійка? – У мріях давно канадійка.
Люба? – На танці до клюбу.
Чого хоче Люда? – Вдівця-лизоблюда.
Галька? – Їй треба нагайка.
Віка? – Накачаного чоловіка.
Злата? – І срібла, і злата.
Чого хоче Юля? – Казкову пілюлю.
Єва? – Світського лєва.
Даринка? – За ковбасою до ринку.
В Марії – мрія на мрії.
Що хоче Світлана? – Новесенький "Ланос".
Леля? – Юнця-мудрагеля.
Що хоче Софійка? – Рабів хатніх кілька.
Оленка? – Карпатського лемка.
Що хоче Тетяна? – Пательню з титана.
Лариса? – В кіношні актриси.
Наталка? – Як ленін, залізти на танка.
Марина? – Свою субмарину.
– Що ж, хлопче, найбільше ТИ ціниш в дівчатах?
– Диковинне вміння: мовчати...
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890813
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2020
Я лежу у напрямку мети.
Ніби стрілка компасу. Як вектор.
Віхоло, мети, але не ти, –
та, хто накладе на мене вето.
Я лежу. Скрутило поперек,
скорчило хребет в дугу від ноші.
Все одно тихцем повзу вперед
повз черепашині дні і ночі.
Згадую раз по раз про мету.
В хаосі думок ледь чутна тиша.
Хай долівку тілом промету –
стане по мені комусь чистіша.
Скільки ще навколішки повзти
в темряві років – не маю й гадки.
В напрямку мети повзу повз тих,
що вп'ялись у шкіру "мертвим" гаком.
Часом я лежу, неначе жук,
горілиць упавши безпорадно.
Згадую, одначе, що лежу
гордим полотном перед парадом,
щоб замайоріти вже за мить
в напрямку мети міцним вітрилом.
Тим же, хто і досі ще лежить,
доле, подаруй двожильні крила.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890676
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2020
Барбі підсіла на барбітурати.
Феї – на фені, Армані – в дурмані.
Морфію звиклий всякчас потурати,
бачить Морфей сновидіння примарні.
Екстазі міцно тримає в екста́зі.
ексчемпіонів та експрезидентів.
Цмулять горілку за тазиком тазик
рила горилок, угору задерті.
Вже й супермен – на міцнім суперклеї.
Від героїну періщить героїв.
Курди, накурені, на укулеле
бренькають соло, захоплені грою.
Люблять канабіс брати-канадійці.
Коки хрумтять свіжим листячком коки.
Копи, позбавлені всяких амбіцій,
вколюють опій, скуривши речдоки.
На психоделіки психи підсіли.
Де цигарки – там гарячі циганки.
Глави сільрад закидаються "сіллю".
Зріють поля із пігулок та ампул.
Тільки невинні, невидимі медики
мирно собі медитують на пледиках.
© Сашко Обрій. Поезія
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890675
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2020
І навіть для всіх заборонений,
накинь на лице забороло.
Як важко б тобі не було – не ний,
щоб душу ніщо не збороло.
У час непростий, насурмонений
скликай однодумців на сурму.
Безвихідь впаде – все одно не ний.
Наснага сильніша від суму.
Розгромлений, зранений, зронений,
усупереч ранам і бідам, –
вцілілий, живий? Слухай, бро, не ний.
Продовжуйся: з прадіда й діда.
Не стільки нужда, як вкорінений
задавнений острах нового.
Наказує голос вгорі: "Не ний!"
Ти – в пазусі Бога. Тож з Богом!
Несешся, неспинений, спінений.
Яка тобі треба ще воля?
Для волі два слова є іменем:
НЕ НИЙ – і не знатимеш горя.
© Сашко Обрій.
Світлина з річки Південний Буг - Олександр Ігнатьєв
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889609
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.09.2020
Коли довкола все пусте,
коли зусібіч душить пластик,
покину все, піду у степ, –
піщинку степу в серце вкласти.
За обрій сонце провести
(безсила тут бетонна пастка!)
й немов в останню із гостин,
до брил гранітних знов припасти.
Бо вкотре з краєм степовим
не встиг як слід побуть, набутись.
Так виростаєм з пуповин,
лишаєм дім в пориві бунту.
Останній вечір. Ковила.
Бузок небес над бузьким степом.
Хмаринка стежку повела
туди, де біль мій розпростерто.
Куди, тамуючи цей біль,
не раз ще буду повертатись.
Будяк, чебрець і деревій.
Та рідний Буг, мов рідний тато.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888079
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.09.2020
Довго не кис і не бідкавсь.
В дзвони тривожно не дінькав.
Мов непорочна лебідка,
в серпень ввійшла Лебедівка.
Стишила громом прибою
тугу й неспокій колючий.
Тут ви мене із собою
зблизили, ґолеми-кручі.
Голими бігали тут ми.
Голови в щасті втрачали.
Бігтимуть серпні наступні
знову сюди від печалей.
З ґолемів глиняні східці
прудко збігають до пляжу.
Тут ми сотали навхильці
з хвиль срібнозоряну пряжу.
Між лебедою, у спеку,
бавились тут, ніби діти
в лоні Буджацького степу,
в диких пісках Лебедівки.
В чайках, багряні лимани
підперезались косою.
Затишний вечір, як в мами,
ввесь, до останку просто́ю.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887606
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2020
Над нудистським пляжем дрон завис.
Зиркає на юне, пружне диво.
Жоден щонайменшенький нудист
не втече від фотооб'єктива.
Голих тіл і хвиль гучний приплив.
Дрону сил на вилазку не шкода.
Вічно б синь небесну молотив,
доки міцно спить його господар.
Вічно фіксував би дрон Василь
з неба краєвиди мальовничі.
Що для щастя треба? – Лиш виси,
доки знизу – груди і сідниці.
Зводить діафрагму від краси.
Вже процесор тричі перегрівся.
На піску – труси, труси, труси;
Олі, Галі, Каті і Лариси.
Мить – і догори зведуть носи.
Майже на нулі акумулятор.
Дрон Василь висить з останніх сил.
Скоро гепне до акул в муляку.
Вже й господар кличе, мов у сні.
Збили з пантелику дрон спокуси.
Хвилі б'ють тривожні й голосні.
Наш Василь занадто збився з курсу.
Хай в крутім піке й загине дрон.
Та навік залишиться на дисках
кожна, що колись була ребром,
а тепер – звабливиця-нудистка.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886945
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2020
В цім зубатім світі, полюбе,
краще той, хто краде й бреше м'яко.
Вийду за майора кадебе.
Подарую кадебешенятко.
В зашморзі диктаторів, мов пес,
світ гарчить, скавчить (якби ж то нявкав!)
Напишу майору есемес,
привітавши з кадебешенятком.
Спокій – на тім світі десь, а тут
грузнемо в лихих депешах надто.
Дужчає і твердне, мов п'ястук,
вогник світла – кадебешенятко.
Рідне, незрадливе, бо... своє;
крихітна надія у прийдешнє.
Світ, немов новітній Віфлеєм,
немовля осяє... кадебешне.
То не верещання бісенят.
То не порося й не цуценятко.
То в кублі чекістському зрання
горлопанить кадебешенятко.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885728
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2020
Не стану ні на мить себе картати
за те, що, все покинувши, чкурну,
чимдуж заторохтівши у Карпати,
лишивши катавасію курну,
столичну пустодзвонну крутанину,
вервечку закіптюжених авто,
де місто час розмелює на глину
і знову ставить плівку на повтор.
Тож, плюнувши на все, гайну у гори,
де горе, переоране, з ялиць
шугне рясними пригорщами горлиць,,
де з неба п'ється щастя горілиць.
Де в танці зорі з іскрами на ватрі
кружляють над верхівками модрин.
В крисанях тіні з бартками, на варті
гойдаються й дрижать під соло дримб.
В Карпати, в край, де нам з дівчам кирпатим,
на день відклавши клопоти усі,
дрібненько буде дощик накрапати
на кінчики замріяних носів.
Хіба не гріх за це себе картати?
Отож в передчутті солодких мук,
мчу з варива пекельного в Карпати
повз тихі діафільми лісосмуг.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884724
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2020
Hello! We are looking for sponsors and those interested in modern Ukrainian poetry.
We are going to publish a book of poetry “Satire Ax” by Sashko Obriy. It is the author’s fourth book and it has already gained reader appreciation for accuracy and sincerity of poetic thoughts of an author.
The book is ready for publication and is already illustrated.
Привіт. Ми шукаємо спонсорів та всіх небайдужих до сучасної української поезії.
Плануємо видати поетичну збірку: Сашко Обрій «Сокира сатири».
Це моя четверта книга, що вже отримала високу оцінку точності та щирості поетичних думок, викладених в ній.
Книга готова до друку та вже проілюстрована.
#sashko_obrij
#сашко_обрій
#satire_ax
#сокира_сатири
#modern_ukrainian_poetry
#сучасна_українська_поезія
#modern_ukrainian_poets
#сучасні_українські_поети
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883517
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2020
Давно тобою занедужав.
Та як тобою не божись –
життя летить повз тебе, Буже,
а ти – так сам собі й біжиш.
Ніщо вже нам не допоможе,
лиш білий, пінний шум брояк.*
Життя летить. Ти ж плинеш, Боже,**
бо в тебе плинність є своя.
Бо в тебе був і є свій танець.
Бо в тебе вічність на чолі.
Спадає повагом Гіпаніс.
Ми – поруч – темні, наче ліс.
Татари, греки, скіфи, готи...
А ти, нескорений Ак-су,
повз наші болі і турботи
несеш вікам свою красу.
Ген закопилив гордий Пугач
на острів Ґардовий губу.
А ти вируєш, наче туга,
єдиним звуком в серці: "Буг".
А ти – потуга, в скелі вбрана.
Ти – ще не дібрані слова.
В граніт віки скувала Брама.
Мовчить оглушливо Сова.***
І хто підкаже: хто ми, де ми?
Куди плисти? В яку із бухт?
Лиш ти, далекий і Південний,
шумиш і надиш, кревний Буг.
© Сашко Обрій.
* "броя́ка", у множині "брояки" — місцева назва, характерна лише для Побужжя та Дністра, означає елемент річкового перекату або ж сам перекат.
* Бог, Гіпаніс, Ак-су — попередні назви Південного Бугу (слов'янська, грецька, турецька)
*** Пугач, Брама, Сова — скелі в урочищі Ґард, поблизу острова Ґардовий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882845
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2020
Цвіт усіх земних цивілізацій
світ на прах розвіював не раз.
Все, що залишалось – цвіль і зайці.
Й дітьми успадкований маразм.
Довго буде з нас він вилізати
в цей слизький, непевний, темний час.
Цвіт цивілізацій – цвіль і зайці –
все, що буде жити після нас.
Хвалячись, мовляв, з цивілізацій
ми – найкраща, решта – лайдаки,
квітнемо на звалищі ерзаців,
дикі малинові будяки.
Хтозна, буде мед з нас дикий, вільний,
чи розвіє знов безрідний цвіт
вітер, поміж зайцями і цвіллю,
що заполонили білий світ?
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881750
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2020
Перекинувшись тричі, свідомість,
опинилася в інших світах,
де ґіґантський веганський McDonald's –
отаман овочевих ватаг.
Де сектантська "Сікстинська Мадо́нна"
що трима на руках не Христа,
а ґіґантський веганський McDonald's
з українським слівцем на вустах.
Де заквітчаний красень Адоніс
сіє сою, капусту, буряк,
а ґіґантський веганський McDonald's,
мов гарбуз перестиглий, набряк.
Ця набряклість безкрайня, бездонна:
сухофрукти, салати, рагу.
Мій ґіґантський веганський McDonald's,
перед сяйвом твоїм я в боргу.
На веганів ти плавиш, мов домна,
м'ясоїдів усяких мастей.
Раптом – бац! – прокидаюся. Вдома.
Весь у бургерах. Що ж. Намасте...
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881577
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2020
Він не знав у пияцтві спочинку,
найпотужніший мав перегар.
Поцілований Богом в печінку,
безсумнівно, він мав Божий дар.
У палінні – справжнісінький геній
(не стулявся його портсигар!),
поцілований Богом в легені,
він з народження мав Божий дар.
Віртуозно коловся і нюхав,
різнобарвні пігулки ковтав.
Поцілований в горло і вуха,
він під кайфом тримав п'ять октав.
За вживанням галюциногенів –
рекордсмен, найпалкіший фанат.
З речовин – справжній гуру і геній,
найдосвідченіший психонавт.
Він наділений був Божим даром.
"На коня" перед смертю курнув
і позбувся здоров'я задаром,
поцілований Богом в труну.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881458
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2020
Довга і повчальна, наче притча
(є у ній замислитись над чим),
спогади про море електричка
в серці понесла удалечінь.
В спогадах маячить відпочинок,
моря й неба спільна бірюза.
Нині ж виднокрай перед очима
синь небес від степу відріза.
Міцно ще на тлі висить картина:
Водна гладь. Заграва. Кораблі.
Змахи крил вечірнього мартина.
Урвища і трави-королі.
Я – між диких трав, як в морі – риба.
Між рідких акацій – путівець.
Простір, що в устах докупи дримба
з'єднувала чарами увесь.
Хвилі, що не двічі і не тричі
в снах мене гойдатимуть вночі.
Морем гляну в вічі електричці
й миттю обернусь на далечінь...
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881329
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2020
Впродовж десятків поколінь,
немов "на зоні" вертухай,
за нами пильно стежить Лінь,
а з ним – близнюк його, Та Хай.
Облишмо докори сумлінь.
Реформи глибше запихай!
Не любить змін стабільний Лінь,
як і близнюк його, – Та Хай.
В покорі дух застою стрінь.
Про кращу долю не зітхай.
Узри, що правда там, де Лінь,
де благоденствує Та Хай.
Замри, заклякни чи зомлій,
але минуле не торкай!
Нам добре в ньому – з нами Лінь
і наш безпрограшний Та Хай.
Ех заживем, як на Олімп
зійде братва, спіймавши хайп!
Настане повний Шаолінь.
Прилине злагода до хат.
Хоча в багні ми до колін
і вже шумить від лежнів гай,
ми свято віримо у Лінь.
Веде в майбутнє нас Та Хай.
Працюй, системо, наче млин,
іржаво кирцай, не стихай!
Бо Лінь – є все, і все – є Лінь.
Як і близнюк його – Та Хай.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880539
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2020
Тільки-но вступиш в найменше л@йно,
облизня схопиш, в калюжу пірнеш:
сміло чекай на Отож Бо Й Воно.
Він – всюдисущий, не відає меж.
Мовчки з небес прочиняє вікно,
довгу драбину на землю кладе
дух самурайський – Отож Бо й Воно, –
і не сховатись від нього ніде.
Хвацько вдягає цупке кімоно –
майстер дзюдо, карате, айкідо.
Після розминки Отож Бо й Воно
через плече провертає кидок.
В світі за дном пробивається дно.
З товчених тушок росте терикон.
Тільки й встигає Отож Бо Й Воно
дурня за дурнем "вкладати" ривком.
Буде й кіно, і вино, й доміно.
Тьма фудзіям, фукусім, хіросім.
Там, де халепа, Отож Бо Й Воно
хутко з'являється передусім.
Кажуть діди, що було це давно.
Тільки-но перший з'явивсь чоловік, –
втнувши дурницю, "отож бо й воно..."
тихо прорік і нащадків прирік.
Люди ж, як завжди, у всьому винять
як не японських богів, то вино,
тьму щонайменших отожбойвонят –
та не себе лиш... Отож бо й воно...
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879944
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2020
Мчить, прудкий, раптовий, мов орлан,
вільний, як угіддя чабанів.
Лиш його імення прогорлань:
тут як тут постане Чом Би Й Ні.
В мить, коли ти в сумнівах-круках,
із самим собою у борні,
й мить сама – непевна і крихка, –
вже спішить на поміч: Чом Би Й Ні.
В час, добряче зрошений плачем,
в дні нудні, сіренькі і чумні
він прийде, підставивши плече, –
варто з губ зронити: "Чом Би Й Ні!"
Варто вперто рухатись вперед,
щоб за тебе він не червонів.
З неба, з колісниць, возів, карет
радо блима оком Чом Би Й Ні.
А коли рутину, мов міхи,
знов розтягне мозок-баяніст, –
дуне вітрюганисько лихий,
хтозна-де завіє Чом Би Й Ні.
З ним же – безтурботний твій талан.
Тож уклін йому низький до ніг.
Вір у нього й матимеш талант.
Лиш частіше згадуй... Чом Би Й Ні?
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879728
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2020
Байдуже: п'ятниця чи середа,
чи то неділя й субота, –
прагне назовні, неначе орда,
турборежимна турбота.
Вилитись хоче у пісню струнку,
з віолончелі, з волинки.
В пишній поемі, в пейзажі, в танку.
Не зволікай ні хвилинки!
Не відкладай: ув обійми лети!
Згубно – чекати до завтра.
Годі застою, страхів, самоти!
Серце не має дозатора!
Серце не знає низьких передач.
Стрімко псується об гальма.
Серце – не цяцька для кволих ледащ, –
дія рішуча, негайна!
В грудях тендітний мотор бережи,
перетворившись на дію,
взявши турботливий турборежим
в путь: з понеділка в неділю.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879581
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2020
Ві́дстане, хай зайве все відста́не,
звільнить від старих нестерпних пут.
Горами, морями і містами,
в мандрах покажи подальшу путь.
Згине хай надумане і хибне.
Хай усі незгоди трафить шляк.
Серцю не сидіти більше сиднем.
Серце вже прийдешній бачить шлях.
Ліс – позаду, спереду – тополі,
скелі, степ, лиман, солоний бриз.
Дай же, доле-перекотиполе,
відданих очей щасливий блиск.
Серцю дай нехитре, справжнє діло, –
в нім добро примножиться стократ.
Хай чуже, змаліле й поріділе,
на семи розвіється вітрах.
Все, що оком блимає неситим,
все, що зводить дух на манівці
в серці хай не трапиться носити,
хай не заступає більшу ціль.
Десь вкінці тунелів, трас і колій –
світло на планеті «Всенетак».
Хай замайорить на видноколі
заповітна, істинна мета.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879316
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2020
Ще не вмерли заповіти
і маразми ілліча.
І тому частенько діти
кажуть в риму "алича".
Але є ще патріоти
між малят в Галичині:
надає дитячий ротик
переваг "аличині".
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879006
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2020
Ще доля дожене або долине,
гортаючи життя стрімким крилом.
В степу поворухнеться бадилина.
Роздує кондубасся хмаролом,
над Бугом збудить скелі ковилові.
Розплющить жовті очка коров'як.
Всі очка попрочунюють волові.
У цих степах проснуся скоро я.
А доля ще долиною долине –
достатньо спромогтися на стрибок.
Жене за вітром пір'я тополине
з кульбабовим невидимий Стрибог.
Наспівує крізь шум порогів пращур
про те, як біг босоніж сам у степ.
Обрати з сотні доль собі найкращу,
напевно, – найскладніше із мистецтв.
Сіріє ген тюрма з бетону й цегли.
Нехай летить сум'яття сторчака!
Я дихатиму духом чебрецевим
у царстві молодила й типчака.
Десь там, далеко – чийсь я співробітник,
товчусь, мов дурень – в ступі, вчу статут...
Даю найдоленоснішу з обітниць:
постати бадилиною в степу.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878735
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2020
Пишно розпушивши шевелюру,
святістю осяявши бігборди,
в мери пнеться усмішка з велюру*,
чесність випромінюючи з морди.
Праведним серпанком оповита,
в прагненні до дір затерті пельки
в Києві й країні оновити,
з кожного чатує закапелку.
Морда ця – і чиста, і старанна,
(рот з брехнею справ не мав ніколи!)
Як не як – обличчя ресторана –
чемна морда Тищенка Миколи.
Не якесь цабе, пихате й горде.
Мудрі, стратегічні, світлі очі.
Серед лихоліття із бігборда
Тищенко Микола мироточить.
Критикам лице нема чим крити –
хоч бери й тули його до рани!
В мери йде, прозорий і відкритий,
Тищенко, – мов двері ресторану.
© Сашко Обрій. Поезія
* відсилка до скандалу з рестораном Миколи Тищенка "Велюр", який чи не єдиний в Україні працював, усупереч загальному карантину.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878602
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.06.2020
У серці і в небі – купчасто-кудлато.
В чеканні прояснення скрапують дні.
Чи засвітло вдасться циклони здолати
планеті, країні, родині, мені?
Чи з ніг не зіб'ють розшалілі цунамі?
Чи стихне колись озвіріла гроза?
Так сперто ще небо не гусло над нами.
Так глибоко в драглі ще світ не вгрузав.
Чатую в надхмар'ї найменшу з прогалин.
Краду спраглим оком найменшу блакить.
Чи з хлопцями коней не так розпрягали?
Чи надто втягнули тремкі борлаки?
Дай, Боже, знайти між ваганням рішучість
(либонь, всі незгоди мої – замалі).
Дай витримки й сили – розсунути тучі
мені і родині, країні, Землі.
© Сашко Обрій. Поезія
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878419
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2020
Давно верховодив Навуходоносор.
Минули й часи Нострадамуса.
Та знов ллються води й на вухо доноси.
Ми, певно, ще не настраждалися.
Бо й досі у черзі до ката по клізму.
Бо звичніше так, ніж покаятись.
Все ближчає з кожним новим катаклізмом,
у дошку вже свій, – апокаліпсис.
Новітні, треновані бонні і клайди.
Прудкі ватажки здохлократії.
Міста – велетенські андронні колайдери,
що спокій і вектори втратили.
Кишать перспективи і потенціали,
під спільний знаменник причесані.
Побігали в колесі, потанцювали:
хто зна, де й поділася чесність?
Ми – доньки контрастів, сини парадоксів.
Куйовдило нас і колажило.
Та світ, попри все, ще тримають і досі
Бетховен, Платон, Мікеланджело.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877824
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2020
Гоління впроваджу у звичай.
Кросівки до блиску натру.
Ти скажеш: метро мені личить,
а я – в свою чергу – метру.
Скиплю: впорядкую гармидер.
Три чверті речей – на смітник.
Я осі змінив, мов планида.
Ти – в шоці й журбі?.. Посміхнись!
Почну розминатися, сонний,
хрустіти від вух і до п'ят.
Прищепить бадьорість о сьомій
будильник на шість сорок п'ять.
Раніш, – як ведмідь у барлозі, –
прочунював післяобід.
Тепер же стрижем з верболозів
ні світ, ні зоря мчу у світ.
Тепер же випещую мрію.
Цвіту! Оживаю! Росту!
Мандрівками сню і чармію,
уздрівши в них радість просту.
Ти скажеш, що він мені личить, –
цей рух, що дарує заряд.
Я випурхну в світ зі столиці,
мов щурик,* – ні світ, ні зоря.
* щурик – стриж, серпокрилець.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877319
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2020
Не зарікайся, незарікаїне!
Плід вже налився соком спокус.
Розум блукає. Світ – неприкаяний.
Не забариться зміє-укус.
Божа правиця, що нарекла мене
Совістю, Серцем, Словом з Небес,
не вбереже від блуду по ламаній
розум розпусний, з ним – і тебе ж.
Тропи медові – рідні, торовані
стежать і зводять на манівці.
Байдуже – пішки, верхи на ровері –
зрештою, вкотре зламано ціль.
Все ж, не здавайся: мчи серпантинами!
Знаю, свинцевий – кожен твій крок.
Каїне, брате, бачу, що ти мене,
знайдеш, зберігши віру і кров.
Скільки б спокуси серце не плавили,
перемінивши сотні одеж,
вірю, що станеш, Каїне, Авелем.
Небо прихилиш. Спокій знайдеш.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876896
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2020
Щось, в тісній грудині розпростерте,
пухне, мов нутро аеростата.
Кажуть, що воно зоветься серцем,
спалахом від нені і від тата.
Гранню з-під сорочки дише рвійно,
іскрами запалюючи ближніх.
В пломенях його цвіте барвінок,
дмухає в серця, пускає брижі.
Хай без перепон і без упину
з дня у день росте його офіра.
Я ж – до груби трісочок докину:
хай палахкотить стовпами віра.
Хай з очей у рідних рівним блиском
серце випромінюється ніжно.
В час хиткий, непевний, там де слизько,
хай в очах мигтить, мов запобіжник.
Хай притулком стане благовійним
для грудей палких і небайдужих.
Хай воно в серцях спиняє війни,
щоб ніхто в них світла не подужав!
В дні, коли – на дні, – мов у криниці:
морок, смуток, розпач і облога,
попри на́пасть, нищення і ницість
в грудях калатає Серце Бога.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876620
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2020
«Набрид проклятий карантин,
орда намордників і масок.
Одвічна, люта кара тим,
чий бунт об приписи зламався!
Весна. Кишма кишить узвіз –
без респіраторів і правил.
Наге лице, як добру вість,
несу в масковані орави.
Не вірю я своїм очам.
Не вірю владі, що обрав я.
Не вірю медикам, хоча
шаманять хмари шрифтом Брайля.
Та я згори плював на те, –
мені чужі небесні знаки.
Я сам собі – авторитет,
Я сам – товстий невіри накип!
Крокує впевнено народ
від рівноправ'я до безправ'я.
Але машина, дім, город –
мій шлях, який давно обрав я.
Робота, тєлік, погріб, хлів.
Не шани дух, – а непокори!
Про карантин не треба слів.
Хтось інший, слабший стане хворим.
Хай інші снять вогнем спокут.
Хай ї́м(!) болить «людинозавтра»!»
Глядь: небеса загнали в кут
похмуру хмару-динозавра...
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876457
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2020
Усмішку даруючи нарядну,
мов дітвак мрійливий, без причини,
вловлюю раптовий свист снаряду:
Бах! Бебех! Життя – перед очима!
Борщ – меткий. Він бив не пальцем в небо.
Нас ділив лиш крок: мене і фатум.
Банка розпливлася вкрай кумедно
в усмішці фатальній по асфальту.
Чом не капусняк чи рибну юшку,
суп харчо, куліш або аджику?
Мов небесна кара на злодюжку –
борщ із підвіконня гуртожитку.
Драла дав з небес, мов пес – із цепу,
борщ в крутім піке, сторчма додолу.
Може час навідатись до церкви,
свічечку поставивши "на долю"?
Банко, що й кому вчинив я злого?
Може, хтось із недругів накракав?
Може, то незлим і тихим словом
спіймана згадала борщокрадка?
Все прощаю! В Божому Законі
"вкрасти борщ" – не так уже й смертельно.
В рота, по кишенях і за комір.
Ти ж така голодна!.. Хай і шельма.
Дядько Голод вічно хоче жерти.
Щоб не мліти більше спереляку,
нині борщ приніс йому я в жертву.
Два відра. І зверху – каструляку.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876260
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2020
Напитися б ним, як із сотні приго́рщ
живої води із джерел.
Спустошений шлунок то зводить у корч,
то заживо душу жере.
Ні наслані відьмами тисячі порч,
ні бозя, ні рідна жона
не змусять зогидити материн борщ,
полізти супроти рожна!
І дибки – волосся, і пір'я – усторч
від думки самої про час,
коли не пахтітиме материн борщ
теплом найсвятіших причасть.
І в рот не полізе столовий прибор,
в якому – найкраще, – най-, най- ! –
що трепетно вкладене мамою в борщ,
що тільки бери й наминай.
В дитинстві, як медом наповнена борть,
із пузом – по вінця борщу,
я думав, що вічно триватиме борщ,
як з неба – блаженство дощу.
Та дощ перестане й пронизливий щем,
по серцю ножем полосне.
А поки наснажуй утробу борщем, –
не думай про це й про... носне.
А поки стрибай від утіхи, пищи:
в часи перемог і побоїщ
в тобі і в тарілці – для тіла й душі
величніший скарб – мамин борщ!
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875505
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2020
Я вдивляюсь в байдуже, насуплене небо.
Знов травневі калюжі оплакує дощ.
Пригадаю, як стане на серці амебно,
як тебе запросив я до себе на борщ.
Наш короткий роман зав’язався в маршрутці.
Ти сказала, що з днюхи своєї ідеш.
Ці тонесенькі ребра, ці нозі і руці…
Ми пішли у кафе: їж, кохана, без меж!
Ти вмолола бульйон, добрий пригорок з булок.
Ще й з собою в торбинці взяла провіант.
Хоч не станеш ніколи ти Сандрою Буллок,
та і я – не Бред Пітт, втім… і не павіан.
Їж, кохана, круглій, вшир чимдуж роздавайся.
Ситий шлунок – фундамент стосунків міцних.
Хоч про днюху збрехала (дізнався з девайса), –
ще поїж, щоб не плакав сусіда-м’ясник.
Шлях до тебе, зайчатко, я серцем торую.
Ти ж реберцями «світиш», тоненька мов хвощ.
Зготував з почуттів здоровезну каструлю.
Вже чекає на тебе наваристий борщ.
Ти, кохана, в той день не прийшла – прилетіла.
Ще сметанки, голубко? Смакуй до борща!
В мріях марив, як ширшає тінь твого тіла.
Не змовкав ополоник – моторно бряжчав.
Попоїла? Стривай, я за мить повернуся.
Дивний звук. Я – навшпиньки. Дивлюся: мій борщ
нагортає у банку літрову Ганнуся!
Що ж… чола винувато, любаско, не морщ.
Наче гупнуло серце із неба об землю.
У безодню води крижаної – шубовсть!
Після цього амури вже нас не поженять:
тишком-нишком ти, злодійко, крала мій борщ!
Я б і так всі борщі, що існують на світі,
із щавлю і капусти, з грибів, буряка
у цистернах до ніг твоїх клав замість квітів,
без претензій, принижень, образ, дорікань!
Я дивлюсь в хмаропузе, зажерливе небо.
Калатало у грудях, удруге не збоч!
Бо вражає не гірше від грипів та ебол
та любов, що краде із каструлі твій борщ.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874995
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2020
То по ріллі, то все по криці
своїх прапрадідів німих,
під вереск чорних серпокрильців,
де йшли вони, – йдемо і ми.
І я, із урвища, мов щурик,
на манівці хиткі, курні
з гніздища випурхнув, зіщуривсь,
стерно шукаючи в стерні.
На сонце мружачись, спроквола
пірнув у синю далечінь,
туди, де зір манила воля,
де ще не всі – удавачі.
В полях, обабоки серпами
жінки стинали врожаї.
Крильми хусток світила пам'ять.
Тьмяніли лиця і жалі.
Серпанок, вистиглий над Бугом,
сповив у сутінки гарман.
А вітер в небо бив, як в бубон,
пісні насвисвистував громам.
Сюрчав у ніч неспішний серпень
на серпик місяця в імлі.
Я ж – розтинав повітря сперте,
над виднокружжям степу млів.
А місяць вів упертий відлік.
Із дня у день, із року в рік.
А вітер в бубон бив навідліг
і хмари гнав, немов корів.
Знов день (гуцул сказав би "айно!",
моє завидівиши село).
А стиглий степ шумів комбайном.
Рясніли вигони зелом.
В завислій спеці дзизне муха.
Здійме чорнозем вихорець –
вже люльку видиму роздмухав
верткий невидимий курець.
А над криницею, навхильці, –
предогов'язий журавель.
А наді мною – серпокрильці.
А піді мною – Буг реве.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874822
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2020
Миючи сковороду,
можна забути про те,
де ти – в раю чи в аду –
посуд промив і протер.
Можна забути про світ,
де в тебе щастя крадуть
війни, стихії, "covid",
миючи сковороду!
Зникне дефолт і дебіл
у дзюркотінні води.
В серці втамовує біль
драєння сковороди.
Кращий психолог, авжеж.
Викинеш скоро руду
шапку поліських пожеж,
миючи сковороду.
Мов українців – "граблі" –
рухом по колу веду,
з мозку викурюю бліх
миючи сковороду.
П'яту колону попів,
кляту північну орду
так забував, аж упрів,
миючи сковороду.
Рідних запроданців – рій,
зайшлий чужинецький рід
легко в думках розігрій
на язиках сковорід.
Зверху і знизу сусід:
дятел і слон-вередун.
Краще забути усіх,
миючи сковороду.
Душу вже ніц не гребе.
Маєш основу тверду.
Світ не спіймає тебе,
скочивши в сковороду.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873264
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.04.2020
Окурена, одурена, обурена
під небом обважнілим і німим
лежиш, мов похоронна тиха урна.
З тобою лежимо разом і ми.
У мазанках нас – видимо-невидимо,
мов тіла розпростертого твого.
Чуму і дим з тобою пересидимо?
Розшарпує тебе, нагу, вогонь.
А квітень – в шатах, в шапці пишній, вишитій
із вишень, груш, із яблук і жердель.
Агов! Живі ще в мазанках? Ще дишите?
Ще трішки потерпіть. Вже "брат" іде.
Байдуже, що лице його налигане,
від "братської любові" аж косе.
З лісів іде. Стрічайте – вже на вигоні.
Іде і вам любов свою несе.
Вона палка, аж сосни не витримують.
Аж в небо вогняні стримлять стовпи.
За нею мчать, мов лірики – за римою,
з кадил чуму розкурюють попи.
Окурюють, одурюють, обурюють.
Під небом цим, приречено німим,
накрило землю темрявою бурою.
Палають небеса, ліси і ми.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872556
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.04.2020
Дим – замість солодощів.
День – метеор без коліс.
Квітень і соло дощів
гасять чорнобильський ліс.
Прип'ять – припнута, німа.
Ліс важко валиться з ніг.
Квітню, тебе вже нема:
попіл, нукліди і сніг.
Ти так невчасно розцвів.
Жаль, ні тебе, ні мене
не запитавши, без слів
синій зацвів пломінець.
П'яти сколов об стерню,
листя шукати побіг.
Лісом шугнув, мов канюк.
Ондечки, скільки вже їх!..
Кажеш, війна? Кажеш, грип?
В крісло Іуда присів?
Глянь: на злодюжці горить
шапка поліських лісів...
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872067
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.04.2020
Зламана гілка
під сирецьким дубом
повзе по траві змією.
А сам дуб кроною -
медузою Ґорґоною
виструнчився в небо
і зміїно сичить попід хмари
язиками сухого гілля.
Сичав, сичав, --
усіх сичів пересичав.
Аж надвечір
щоки неба
зайнялися багрянцем
і спопеліли
в ніч.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872019
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2020
Це вам не коники з глини ліпити,
це вам не пєцка й не цацка:
це грандіозна, округла, мов пика,
мрія великокоц@пськ@!
Це не якісь підліткові гормони.
Це вам не фарс популістський!
Бачте: аби-хто отак в гегемони
не потикнеться полізти!
Мрія проста, хоч доволі амбітна –
підло поцупити наше.
Ні. Не поможуть прорублені "вікна",
євроремонти в паРаші.
Ваші теорії здохли. "Game over".
Брехні провалені з тріском,
ніби вкраїнська – придумана мова
злісним генштабом австрійським.
Ваш "колобок" ще не став "круглобоком".
Крапки над "і" – теж не ваші.
З творога сирник пектимете доки,
діти "вєлікой" паРаші?
Вас, призвичаєних красти в сусіда,
бозя не впустить до раю.
Ваші Ємєля, Варвара і Сідор –
в "прачєчной". "Вєщі стірают".
Ваші зогнилі від розкоші "ізби"
в себе на призьбі я видів.
Ниций к@ц@пе, ти краще не ліз би –
в нас-бо і так повно гиді.
В час, коли тільки вдягали підгузки
ваші болотяні квакші,
Київська Русь говорила по-руськи.
Не навпаки. Не інакше.
Тільки навчалися ваші ропухи
квакать "мос-ква-ква" по-царськи.
Наче яєчки – на весну, розпухли
мрії безликокоц@пські.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871903
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2020
Людство дірку пробило у кармі.
В цьому божа взнається рука:
зачиняються всі перукарні.
Тож без мене сидить перукар.
Нас докупи тепер не спаяти.
Світ на пазли "COVID" розгатив.
Спершу – плечі. Втім – пояс, і п'яти.
Перукарю, сумую! А ти?
Я без тебе – в зажурі патлатій.
Я спокутую гріх вселюдський.
Маскі-шоу. Лікарні. Палати.
Сонце. Бджоли. Весна. Пелюстки.
Темно стеляться патли у ванній,
мов на камені – водорості.
Твої ножиці філірувальні...
Ходять спогади ходором. Стій!
Десь здригнувся матюк на паркані.
Рід людський десь розпарив... парка.
Десь в минулім житті – перукарні.
В снах і в мареннях – десь перукар.
Мов наказ цьому світу – "палати!" –
ізнадвору вороняче "каррр!"
З ним прощається людство патлатим.
Де теперечки мій перукар?
Мох, лишайник – у патлах; комахи.
Зовсім скоро завиють вовки.
Протриматись. Аби не сконати,
не загратись в лихі піддавки,
не пустити найслабших на шинку,
не загризти когось, мов пітбуль, –
я, скипівши, придбаю машинку.
Поголюсь радикально "під нуль"!
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871492
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.04.2020
В житті найголовніше – мати віру
в святий, всеочестительний вогонь.
Горить, горить, горить коронавірус
і плюшеве опудало його.
Усе згорить в святім, пекельнім вирі.
А надто – те, що жить нам не дає.
Навічно відлетять у вічний вирій
кощей і барабашка з бабаєм.
Фатально зблисне в бабиних зіницях,
у більмах святоправедних дідів
усе коронавірусне і нице.
Всегрішний, спопеліє суходіл.
Діди заломлять руки, сонце – спектри.
Згорять в хрестовім праведнім бою
по вищій математиці конспекти
що спать вночі студентам не дають.
Дотла згорить на злодієві шапка.
Згорить на ватрі нечисть в казанах.
Гори, попів за п'яти, земле, шарпай.
Гори, бридка бацило кажана.
Горіть, вожді, диктатори, тирани.
В очах чорти, від сорому горіть.
А дикі племена довкіл старанно
утнуть магічні танці у дворі.
З боліт прийшли (на те вони і дикі),
щоб скоїти кривавий ритуал.
Усе живе – підпалене й підбите.
Від глупства ще ніхто не врятувавсь.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871244
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2020
Дев'ятнадцять дівок, дев'ятнадцять кохань
зажадали, запрагли мандрівку!
На таксі! На летовище! В рідний Ухань.
Не спинити жоднісіньку дівку!
Захотіли страшне у всесвітнє турне.
Що не дівка – красуня, акторка!
Сланували турне (благо є інтернет!).
Для рутини політ – мов касторка.
Приручили свій страх і пішли по руках.
Заспівали і затанцювали.
Нині успіх вимірюють вже не в роках.
Шанувальники хлинули валом!
Світ сучасний – без меж. Тож курсує кортеж
п'ятий місяць від націй до націй.
Вже мільйон запалили сердечних пожеж
із Уханя дівок дев'ятнадцять.
Аплодують в Канаді, Італії, США,
австралійці, корейці, іспанці!
У Ірані й Німеччині – оплесків шал.
Все пульсує в нестримному танці!
І чихати дівкам на вакансії дам
найуспішніших в світі компаній.
Не по днях – погодинно зростає плацдарм
інфікованих творчістю фанів.
Дев'ятнадцять дівок, ніби чорних дірок,
славу й успіх висмоктують в націй.
Краще думати про 19 дівок,
ніж про вірус ковід-19.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870985
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2020
Міцна, немов настоянка настурції, –
не вибити – сидить в народі манія:
писати не "Туреччина", а "Турція",
казати на "Німеччину" – "Германія".
Простий народ єхидствує і дражниться:
"Навіщо, мудрагелю, всі ці речі нам?
Яка у біса в ср@ці клята разниця:
чи "Турція" казати, чи "Туреччина"?
Ми звикли до "Германії". "Німеччина"? -
Ох, ці блатні укрАінскі прикільчики...
Ми всі – за мир. Не здавсь ні щит, ні меч нам.
Лиш вискочок, таких, як ти, прикінчити б!"
Вже швидше поясню сусідській курці я,
чом вимерли ацтеки, з ними ж – майя.
Кажи, як окупант московський: "Тур-ці-я".
За паном, белькочи, як раб: "Гер-ма-ні-я".
За ними вслід рядком підуть "Руминія",
"Арменія" і "Венгрія", "Молдавія".
"Словакія" словник введе в "униніє".
Не бачу сенс продовжувати далі я...
Читайте на трусах, шкарпетках, роверах,
на цінниках ковбас у супермаркеті,
на сайті президента звичним "говором"
слова, що в дульку хочеться зіжмакати.
Читай, терпи "лішенія і тяготи".
Кажи "рублі" на "гривні". Не випендрюйся.
Кажи й роби, як всі. Харош патякати!
Не бовтайся, мов пуцьвірок апендикса.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870941
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2020
І як би Бог у людстві не зневіривсь,
і як би нам не кліпав грізно Вій, –
ми вдвох переживем коронавірус.
За містом. У землянці лісовій.
Кохана, візьмем дві твоїх лопати,
(як добре, що у тебе є вони!)
і будемо натхненно колупати
криївку від бацильної війни.
Наш рай нікому не перекроїти
в часи глобальних воєн та інтриг.
На три квадрати вогкої криївки
пошириться миттєвий наш бліцкриг.
Хімзахисні натягнемо костюми.
В комплекті – маска, спирт і протигаз.
Зариємось без пилу і без шуму.
Ніхто і не дізнається про нас.
Ніхто і не почує в місці схову,
як десь, на трьохметровій глибині
співаю я для тебе колискову,
весь гумовий, твердий, мов ебоніт.
Десь будуть на землі про нас бубніти.
А ось – про наше зникнення стаття.
Ти – поряд, пружна, теж із ебоніту.
Мо, вийде щось із нашого тертя?
Якщо й удасться світ вам отруїти
й не стане ані хлопів, ані дам, –
у трьох квадратах вогкої криївки
пульсують людством Єва і Адам.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870535
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.04.2020
Стигнуть неба вечірнього цвіклі.
Щось тривожне віщує в мені:
ми прокинемось в іншому світі,
мов нога – у новім стремені.
Мов старий у нічному кошмарі.
Мов Ісус на новому хресті.
Він, мов Сонце, чуби нам просмалить.
Нагадає про речі прості,
прикувавши цвяхами рамена
й сни, обшарпані вітром думок.
Ще не знайдений, тисне знаменник –
чи то іспит, чи просто "здамо".
Сутеніє цей вечір, мов старість.
Сатаніє цей світ-сутенер.
Світ – вусатий зіщулений сталін.
В нас уживлений він – суто нерв.
Всі, хто мав би давно вимирати, –
всі живі. Хто не мав – той помер.
Перші – тричі на рік в Емірати.
Другі – плинуть свідомо на смерк.
Їм світанок не треба й задарма.
Бо у сутінках вся їхня суть.
Багровіючи оком жандарма,
стигле небо веде нас на суд.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870176
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.03.2020
Лісапєтом в пойнедінок –
у кахве "В гостях в Оксани".
Сабаножки. Холодіна.
З кашаладом курвасани.
В канаверті – лист від Вані.
В шлунку – кохве, мілєралка.
Від Петра – у салохвані
три тюлькана, дві хвігалки.
Палікмахтер, як на свайбу,
кумпол весь оббалабонив,
і побризкав рясно шайбу
двічі інпоркним диклоном.
В цукєрмарклєт – по тюхтєлі
й по обновку в гандіропа.
Бо кухваєчку на тєлі
не второпає Єбропа.
Сарахлан, бюрет, суньдалі,
жменя пувиць, кіпіроси.
Лісапєт і дві педалі
вдовільнять усі запроси:
розтрасуть цюліт на сраці
приберуть сєльроз в макитрі.
Без хирунгів, лопурацій,
дорогих каблєток хитрих.
Вчора в клюбі було жарко:
танцювали карапєта.
Краща – Нінка-сєклєтарка.
А тепер – у тєрапєта...
Сірамно тутешній дохтирь
не трима на скацінарі.
Нахварбує Нінка ньохті
і утне такий сцирналій:
пакішон, хвілєтні "лодки"
і Василь на макациклі.
Взявши торбу осільодки
і наклавши в банку цвіклі,
по єбропах дасть галопу!
Хто селючка? Що за бздура?
Це ж плирцеса гандіропу,
а не куца мацапура!
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869447
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.03.2020
І кілівізор, і кумплютор
зрання гудуть про калантир.
В дворі – весна. В тирнеті – лютий.
Та з калавуром я на "ти"!
Тож заспокоять мій карахтер
каклєта, кепчук, малінез.
Поїм, і знову, мов старатель –
у гамазін, де вже мене
чека пашкет і мармашелі,
нові красульки і спінжак.
Та кашаладка на "Рошені" –
це ще далеко не межа!
Вже літом снить у калідорі
мій лацапєт, залізний кінь! –
Чимдуж помчить назустріч долі
через городи гоірків.
Який тралємбус чи антобус?
Який більзін і мациклєт?
На лацапєт кладу я торбу,
щоб наліпити знов каклєт!
Гуде надворі трастяматер.
І обиркоси зацвіли.
І чи то люди, чи то мавпи
у масках, сунуть, як воли.
Вже скоро все потоне в листі.
І мов дюльхвін, у морі – я.
І хлопці самосоколисті
пройдуть парадом для киян.
Ще нам станцює бараліна.
Ще вріже фєршал піндікліз.
Зафунциклірує країна,
немов пікарда з-під коліс.
А поки – скальп і конькулятор,
старенький плінтор, новийбуг.
І колом бігає заклятим
прогірклий калантирний дух.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868938
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.03.2020
Вся столиця – суцільне, тісне маскі-шоу,
що гуртом пересіло у тралік з метра.
Мав би змогу – з абсурду цього б не пішов,
бо занадто глибоке звикання до травм.
До потреби людей одне одного гризти.
І до хатки, що в кожного – скраю, одна.
До кондукторки, що в суперечці з юристом
випивають разом компліменти до дна.
Мов телят, запускають у тралік по десять.
Строго в масках (зумисно дістали з кишень).
Тож коли ти спросоння у тралік подерся,
знай: твій писок без маски – найперша мішень.
Де "по десять" було, – плавно стало "по тридцять".
Хтось потрапив у вир поліцейських облав,
де в борні щосекундно народжувавсь лицар,
а тролейбус гудів і звитяжно волав.
На цій славній землі я вродився і виріс.
Я – тролейбус. Я – птах, що зоріє згори.
Не здолає мене ані коронавірус,
ані інший капець, що на сонці згорить.
Колоритна кондукторка в марлевій масці, –
королева тролейбуса, "в дошку" – своя.
Колоритним слівцем зустрічає громадськість
і пірна з усіма в карколомний вояж!
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868612
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2020
Змахи хусточок в метро. Тьма мотрон.
Крайня зустріч. З уст – сумна, довга річ.
Церемонія прощання з метром
відцвіла. Усі штовхаються пріч.
На зупинках – сотні тисяч киян.
Як на свято – на роботу щодня.
Ці букети і вино – водіям.
Так би й кожного народ обійняв!
А для інших – рятівний карантин
(як на душу ледацюги – бальзам).
Всі турботи і жалі скоротив.
Ощасливив, давши волю сльозам.
Я ж – учора попрощався з Дмитром.
Крякав жалібно над нами мартин.
Церемонія прощання з метром –
це щось більше, ніж простий карантин.
Десь батьки, кохана, берег Дніпра
(хтось із лівим, хтось із правим прощавсь).
Десь робота, мрія, юність Дмитра.
Хтось, прощаючись, забувся й про час.
Хтось – про те, живем для зла чи добра.
Хтось – про те, навіщо цей карантин.
Хтось із владою прощавсь, що обрав.
Хто ж прощав, а не прощавсь – кара тим.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868456
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.03.2020
Нам не треба ні квентінів, ні тарантін,
бо життя й так багате на вибрики.
Пандемія корону вдягла й карантин
довелося без вибору вибрати.
Хто кмітливіший був, не сонько й не кретин,
а господар з практичною жилкою,
той затарений не на один карантин,
не оливками і не аджикою.
Гречка, борошно, сіль, туалетний папір
сірники, мило, хліб із оліями.
Не врятує від глупства ні ладан попів,
ні стежки, забобоном овіяні.
Цілування ікон не скасує "кранти".
Ні поклонів биття із молитвою.
Вчить вітатися зігами нас карантин.
Та людину не з кожного витворить.
Тонни масок збарижили ще перед тим,
як розверзлися річища паніки.
Крізь кордони закриті і крізь карантин
наші ринуть навспак до "Титаніка".
Розглядаю одну з наймиліших картин:
поцілунки "взасос" із обіймами.
Попри смерть, війни, голод, чуму й карантин,
не рідіє країна дебілами.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868256
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2020
Місто – шлунково-кишкове, мов тракт.
За батраком сновигає батрак.
Штурхає втома авто за автом
в серце мільйонів невидимих втом.
Десь вдалині – за байраком байрак.
П'яний нероба, сільський неборак
раю довкола не бачить впритул.
Інший же – душу до міста припнув.
Шал напускних, невгомонних витрат.
Крутиться люд, мов невтомний вітряк.
Газів і вихлопів сизий дурман
міцно п'янить очманілих примар.
Клаптик природи – не допомага.
Радіошум, оковита, мангал.
Стіл, парасолі, шатро і стільці.
Привид квартир – на траві й на лиці.
Парк огорнула давка магістраль.
Гасла, плакати, сізіфовий страйк.
Розкіш. Палаци. Сієста. Антракт.
Місто жиріючих черев і срак.
Вбивча еклектика архітектур.
Безмір тонких, естетичних тортур.
Соцреалізм, бароко, хай-тек, –
ніби ґіґантський ляльковий вертеп.
Десь під землею – залізний дракон
з вулиць ковтає конвеєрний корм.
В череві монстра – пручаюся... я
серед шлунково-кишкових киян.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868164
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2020
Припиняйте "приймати" вже "участь"
А коли і кортить, то "беріть..."
Серце лють роз'їдає кипуча.
Краще врозтіч тікайте, убрід.
Бачу, знаю, що вас таких – куча.
Чув не раз, що вам "разніци нєт".
Тим, хто спробує "прийняти участь", –
не зібрати докупи скелет.
Серце докори більше не мучать.
Бо по-іншому з вами ніяк.
Доприймались. Вертів таку участь
я, мов шльондру брудну, – маніяк.
Вам у нірку сховатися лучче.
І на грудь до всирачки прийнять.
Ну а там все одно вже – чи участь,
чи усе, що приймає примат.
Заспіваєте пісню про "утиск".
Вас частіше б, таких, утискать.
Незавидна чека на вас "участь",
непроглядна, жорстока тоска.
В кого ж мізків ще є оберемок
(ще не все розтоптали слони), –
беремо в цю епоху буремну
більше участь. Й хоч трішки – словник.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867718
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2020
Ти б ішла собі кудись, ти б ішла ку...
Там, де восьмого була сто разів!
Лину подумки в степи Мангишлаку,
де відбув своє акин* Таразі.
Наступа дев'яте стрімко на п'яти.
Ну а восьме – лиш його переддень.
На могилу Кобзаря, як на свято,
ми дев'ятого з тобою підем.
Він у пам'яті нащадків Адая.
І його три сотні з гаком картин.
Як спитаєш, – аксакали згадають:
"Славним був і нас прославив акин!"
Став на обрії казахськім зорею.
Жодна шалька не зійшла з терезів.
Перший в світі скромний бюст Кобзареві
від казахів був, "на честь Таразі".
Катерина народила (казашка!)
двох шевченків. Хтось аж протверезів?
Не лише далекі Канів чи Жашків –
вчать казахи в школах про Таразі.
Він – казахський оборонець, глашатай.
Правду світ з його малюнків дізнавсь
про життя казахське, побут і шати.
А казахи через нього – про нас.
Як украсти в укрів свято? А заськи!
Хоч даються комуняки взнаки.
Цього дня зродивсь козацько-казахський
Таразі – мудрець, кобзар і акин.
© Сашко Обрій.
* Аки́н — поет, оповідач у казахського, киргизького та ін. народів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867393
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.03.2020
З нами тягатися марно й запізно
недоброзичливцям різної масті.
Цвіт українського центропупізму
знов проростає з родів і династій.
Липа, Міхновський, Донцов механізми
лагодять в мізках рішуче і ємко.
Ствердно ведуть нас до центропупізму
Стус і Франко, Маланюк і Шевченко.
Масло на хлібі – не мамина пісня.
Хто ми – у цьому для нас є різниця.
Сіль українського центропупізму:
мова й земля, і на небі – зірниця.
Гроші і серце – не мляво й побіжно. –
Палко – в найкраще, у якнайрідніше!
Дух українського центропупізму –
в світі – лиш наша, окремішня ніша.
Я – не якийсь там задрипаний піжмур.
Укр. Бо украми бути – престижно.
Можна, довірившись центропупізму,
без перешкод стати укром за тиждень.
Все в нас найкраще: культура, і бізнес,
молодь – кмітлива, смілива, красива,
вдячна вкраїнському центропупізму
(в ньому наш ґонор і наше всесилля!)
В поле не треба ходити по пижмо.
Є від усякої напасті ліки:
дух українського центропупізму, –
витримка й гарт від раба і каліки.
Стати вкраїнцем ніколи не пізно.
Хоч і престижний, – та завжди відкритий, –
дух українського центропупізму
в захваті п'єш.
До оргазму.
До крику!
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867157
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2020
Хронічно хочеться хропіти
в подушку, пикою униз.
Обвисли руки, ніби віти.
Додолу хилиться карниз.
Хитає тулуб, наче стовбур.
У напівсні. Лечу. Степи.
Мов дурень в ступі, сон розтовк би.
Але будильник мій не спить.
Йому однаково – ти жайвір,
чи склякла, заспана сова:
І стрілок постріли іржаві, –
мов гострі, рубані слова.
Надворі, в школі, на роботі –
скрізь лізе покрадьки сонько.
Немає меж моїй скорботі.
Бо не віднадиш часником.
Не прожене й відьомський віник,
ні кава з чаєм, ані дяк.
Колись за сон ітимуть війни.
Терпкий, хмільний, немов шмурдяк,
він вербуватиме найслабших,
повзтиме в нетрі хромосом.
З ним не домовишся інакше.
Не спить підступний мікросон.
Два сірники стримлять в повіках.
Горять червоні ліхтарі.
Клин клином виб'ю – кращі ліки, –
колись досплю своє в труні.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867033
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.03.2020
Музика сфер у повітрі загусла,
мов у борщі — смаковита квасоля,
наче у небі замріяність бусла.
Рагуль з гальорки: "Давай уже Цоя!"
Вдалеч за бусликом всі полетіли.
Вслід проводжав нас, махаючи, сонях.
Казку зненацька заскочило тіло
криком горили: "Іґрай уже Цоя!"
Музика лине, правічна, безкрая.
До, ре, мі.. до, ре, мі... ре, мі... фа, соль, ля.
Все б нічогенько. Та крик довбограя
збуджує дух спіритичного Цоя.
Бидлу покійничок здався на біса?
Дзен огортає, немов парасоля.
Ні, не зіграють, ба навіть, на біс вам
Лєтова, "Арію", Віктора Цоя!
Видно, гальорці, на музику "класти".
Що ж, не дивуйтесь: наступного разу
в мене з колонки заграє Поплавський,
вивівши геть екзорцизмом заразу.
Раптом замовкла горлянка бурмила.
Стихла гальорка, набравшись "у дрова".
Врешті, гноївка своє відбурлила.
Час і мені замовляти... Зіброва!
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866888
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2020
Am
Л@йно на вентиляторі,
Am/G
л@йно на вентиляторі,
F G
л@йно на вентиляторі блищить.
Dm
Ми ж як були телятами —
Dm
лишилися телятами.
E Am
Летить л@йно. І спис в л@йні, і щит.
Am
На нас шакали гавкали, —
C
з л@йном і томагавками
Dm G
здавен: і з-за парєбріка, й зблизька.
Dm
Не айстри із фіалками, —
Dm
жбурляють в нас кавалками
E Am
фекало-вентиляторні війська.
Приспів.
Am E
І сняться нам не капучіно й лате,
Dm E Am
не пляцки, не халва, не пахлава.
Am E
А сниться нам ґіґантський вентилятор,
Dm E Am
що калом воріженьок полива.
Am
Л@йно на вентиляторі,
G
у розпал бійки клятої —
Dm G
єдина суперзброя й аргумент.
Dm
Л@йном тетері з дятлами
Dm
цнотливий світ заляпали,
E Am
мораль і славу, й тисячі імен.
Am
А хтось прийшов із бітами,
G
і всі, неначе діти, ми
Dm G
утнули грандіозний мегасрач.
Dm
Сусідських і своїх же *** —
Dm
однаково рачком нагни.
E Am
Л@йном всіх, вентиляторе, х€рач!
Приспів.
Am E
І сняться нам не капучіно й лате,
Dm E Am
не пляцки, не халва, не пахлава.
Am E
А сниться нам ґіґантський вентилятор,
Dm E Am
що калом воріженьок полива.
Am
Накинь на вентилятора,
G
накинь на вентилятора,
Dm G
накинь на вентилятора л@йна.
Dm
Ми виженемо клятого
Dm
у лаптях алігатора.
E Am
І цнота запанує на ланах.
Am
Л@йна на вентиляторі,
G
л@йна на вентиляторі,
Dm G
уже на вентиляторі нема.
Dm
Були колись телятами —
Dm
та з'їли вовка з лапами.
E Am
Блищить наш вентилятор, мов алмаз.
Приспів.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866110
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2020
Спочатку — що? Було спочатку слово.
Придумав, Боже? — Далі козакуй!
А словом цим було... ну звісно "Glovo"
(в кур'єра на жовтенькім рюкзаку)!
Цікавість завжди їла: що ж у ньому?!
Який лежить в наплічнику секрет? —
Новий закон, що зась до нього й Ому,
чи просто черговий духовний скреп?
Нова гуманітарка від ІДІЛа,
чи зірка від згорілого кремля?
Чи гамбургер, що там лежить без діла?
Чи те, що сіє смерть, чи окриля?
Чи від коронавірусу вакцина?
Чи дітлаха кур'єр-лелека ніс?
Чи засоби від доньки і від сина?..
Направду загадково-дивний вміст.
Та що б довкруг не коїлося злого:
крізь прірви й вирви від водневих бомб
з доставкою спішить кур'єр із "Glovo".
Він — майже "нуль нуль сім", ну геть як Бонд!
На моцику, на ровері чи пішки
крізь третю, чи й четверту світові,
кур'єри, мов чіпкі сороконіжки,
в наплічничках везуть усе — тобі.
Немов мурашки — матці, впершись лобом,
допхають неодмінно твій товар.
Мов сонце, ще здаля, жовтіє "Glovo" —
завиграшки усякий пре тягар.
Вже встигло легендарним стати лого:
нема в житті таких перипетій,
які б не подолав кур'єр із "Glovo".
Радій, крути педалі і потій!
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865511
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2020
Я бачив давненько, звідтоді,
як повзав ще рачки малям,
і нас, переможців, на Сході
й останню цеглинку кремля.
Як стяг синьо-жовтий на площі,
мов птах, мавзолей окриля.
Я знав — не уникнути трощі
останній цеглинці кремля.
Як путю волочать за вуха,
немов боягуза-кроля.
Я чув, як тріщала, я слухав
останню цеглинку кремля.
І "мір", весь "маґучій" і "рузкій",
і ворог, що крівцю пролляв, —
усе розлетиться на друзки,
мов крайня цеглинка кремля.
Розп'ята і п'ята колона.
І армія ботів-троляк.
Лиш місце мокреньке й корона, —
від блазня-цеглинки кремля.
Єдина хороша наука
московським бридким кренделям, —
бальзамом на душу для укра —
самотня цеглинка кремля.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864563
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.02.2020