Ксаня

Сторінки (1/2):  « 1»

Ми жартуємо!?

В  чорно-білому  світі  буття

Де  жартуємо  ми  як  діти

Забуваємо  мудрі  слова

І  складаєм  свої  заповіти

Строго  ціним  чужі  портрети

Про  свої  забуваєм  штрихи

Ми  читаємо  нОві  книги

Назубок  пам’ятаєм  хіти

Споконвіку  шукаємо  правду

Аби  в  ногу  із  часом  йти

Ми  малюємо  пишні  гасла

Задля  кайфу  вдихаєм  ґанжу

Ми  шукаємо  Шиву  і  Кришну

У  Нірвану  вже  нас  занесло!?

Тіло  ломить  від  спраги  в  морози

І  у  грудях  вмирає  душа

Ми  втомились  летіти  крізь  грози

Вже  не  вміємо  йти  неспіша

Мозок  марить  блаженним  покоєм  

Біль  з    потоку  нас  всіх  поверта

Вибиває  із  ритму  й  в  конвої

З  стражданням  

                                       у  горі  й  жалю

Нас  проводить  туди  де  без  бою

Ми  вклоняємось  низько  Тому

Хто  торкнеться  своєю  рукою

Чистим  кольором  вкриє  пітьму

Мрія...!?  Сон...!?  Маячня...!?

Ми  не  можем  вклонятись  нікому

Нам  не  треба  те  сяйво  небес

Бо  радіє  й  затягує  в  коло

Нас  магічний  пропащий  пес…

Він  цинічно  лежить  на  дорозі

Лаконічно  в  нас  краде  життя

І    лукаво  шепоче  щоночі

"Кому  треба  твоє  каяття...!?"

...

Та  невже  ми  забули  про  квіти

Ту  молитву,  що  в  серці  дріма

А  чи  може  згубили  свої  почуття?

І  дозволим  заплакати  дітям

Над  безкрайністю  долі-буття…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207884
рубрика: Поезія,
дата поступления 26.08.2010


Вона шукала відповідь

Вона  шукала  відповідь  вночі

У  сяйві  місяця...

Одна  крізь  сон  кричала,

Благала  небо  віднайти  ключі,

Які  у  суєті  не  раз  втрачала.

У  спогадах  вона  верталася  не  раз

В  оті  далекії  часи,

Коли  у  снах  дитиною  літала,

Весь  світ  у  квітах  обіймала...

Тепер  вона  шукала  ті  шляхи

Які  безслідно  доля  вкрала

...

Вона  блукала,

Падала,

Знов  йшла,

Не  раз  спинялась  на  узбіччі.

Повз  неї  з  швидкістю  небес

Неслись  такії  ж  згублені  обличчя.

У  мОроці  зачинених  сердець,

З  надією  на  світло  вранці

Вона  шалено  бігла  навпростець

Назустріч  кимось  втраченому  серцю.

У  променях  невидимий  митець

Вже  малював  її  дорогу...

Й  ключі  з  надією  віддав,

Які  вона  як  скарб  в  душі  сховала...

На  перехресті  згублених  доріг

Вона  спинилась.

Замовчала...

Душа  її  впіймала  той  момент,

Коли  вона  спустилася  з  небес

І  з  грішним  тілом  довго  сперечалась...

Тоді  вона  просила  сонце  опалить

ЇЇ  думок  обірване  лахміття...

Вона  шукала  дощ  аби  омить

Сліди  минулого  з  обличчя...

Вона  просила  сили  у  Небес

Іти  вперед  з  відкритим  серцем...

...

Вона  шукала  відповідь  удень...

Із  пам"яті  навік  стирала  темінь  ночі...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207839
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.08.2010