| Сторінки (1/26): | « | 1 | » |
Ти такий потрібний та поважний,
Сповнений високої духовності,
Як її розуміють керманичі.
Ти даєш стусана таджикові,
Що огидний та просто нікчема.
Чужинець падає, ковтає повітря,
Мов грудку червоної глини,
Як шматок засохлого моху.
Ти не можеш сприймати таку мізерію,
Тому більше не б’єш,
Бо повторення дії відверто нудить.
Ти їдеш в сусідні краї,
Де вбиваєш потвор знасавілих,
Щоб життя збудувати нове,
Переповнене захватом від перемог,
Тих, що колись були,
Тих, що, ймовірно, будуть.
Ти повернешся з війни
І війну принесеш за плечима,
Бо вороги не вміють залишатись в іншому вимірі.
Вороги навколо, позаду, зверху,
Всередині твого мозку,
Нирок або печінки.
Ти повернешся додому
І тебе заб’ють побратими,
Перепившись власними спогадами.
Побратими потрібні, поважні,
Сповнені високої духовності,
Як її сприймають керманичі.
Ти задихнешся, ковтаючи
Гниле повітря Вітчизни,
Мов грудку червоної глини,
Як шматок засохлого моху.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651846
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2016
Розпареній землі снив березневий дощ:
Він перший пил змивав після снігів розталих,
А сонечко пекло і хижий птах кружляв
У бляклих небесах, що злякано мовчали.
Бо понад птахом тим винищувач гудів.
Його пілот навчавсь своїх братів вбивати.
Смак ситого життя дорожче за братів.
Під Харковом за ним стара тужила мати.
Кого судити тут, в цій віхолі страшній,
Яка жбурнула нас в пекельне лихоліття?
Для фараона ми звичайний перегній,
Для зел його звитяг, що не зродяться квіттю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647155
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2016
Ця вишукана грацiя вмирання:
Гай, наче сонце хворе на сухоти.
Наповнений жовтневої скорботи,
Червоний лист спалахує востаннє.
А річка зачаїлася в туманi ,
Напевне, хоче зиму обдурити.
Ти вiдчуваєш, що можливо жити,
Втрачаючи найкращi сподiвання,
Протринькавши непевний спадок часу,
Прогледiвши архiпелаги вдачi.
Можливо доживать... Так астра в’яне,
Чи лiтня хвойда, до розпусти ласа,
Яка вночi за молодiстю плаче,
Коли одна i не занадто п’яна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564984
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2015
Здурів наш час. То, видно, Божа кара.
Сліпу громаду повели сліпці.
Юрба вознесла ідола-примару,
І за живими повстають мерці,
Бо їм також кортить вставать до бою:
Людський нестям спокою не дає.
А чорне горе плентає старою,
Що ледь несе приниження своє.
Стара, немов сировина епохи.
Епоха звикла жертви рахувати.
Як обліковець, відпочине трохи,
І знову йде від хати і до хати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562435
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.02.2015
А чи йти, а чи не йти…
Як зійшлися три коти.
Та й замуркотіли,
Наче ворожили.
А що перший, рудий кіт,
Муркотів біля воріт:
«Спи, моє малятко,
Любе ластів’ятко».
Приспів:
Муркотіння, воркотання.
Спи, дитино, до світання.
Спи…
А що другий, білоногий,
Муркотів біля порогу:
«Спи, моя дитино,
Зіронько єдина».
Приспів.
А що третій, кіт сіренький.
Муркотів зовсім близенько:
«Нумо, засинай,
Очі закривай».
Приспів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562211
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.02.2015
́
Спи малюк! Далекі зорі
Змерзли в мороці холоднім.
Корабель у синім морі
Ліхтарями йме безодні.
Спокою не зичу вітру,
Бо про спокій він не знає.
Мудрий лис, старий та хитрий,
Темним лісом поспішає.
Спи собі, моя малеча.
В тому сні не відай страху.
Розправляй вузенькі плечі
І літай, неначе птаха.
А дорослий – він не зможе
Вже ніколи так літати.
Спи, дитино. Зірка Божа
Буде тишу вартувати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513158
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.07.2014
* * *
Колеса стукають, пилюка у вагоні,
Сосна вже звикла до жовтневої печалі,
Вигукують услід пiдпилi кралі
Й лишаються на вогкому пероні.
А яблуні та грушi жовтокосі
Задумались задимлені та сонні.
Як ті роки, що сріблять наші скроні,
Фарбує краєвиди панна осінь.
Коли тобі спiзнать не довелося
Квітневих радощів, сприймай жовтневий спокій,
Чия прозорість мудра та сумна.
I спогади, немов хлоп’ята босі,
Дарують юність жiнцi темноокій,
А колосу передчуття зерна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314066
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.02.2012
Від нудьги перегортав сторінки,
Неуважно, поквапом читав,
А на дворі падали сніжинки,
Листопад на зиму поглядав.
Нецікаве, неправдиве чтиво –
У ніщо прожовував рядки.
Може я і був колись щасливим
В ті далекі молоді роки,
Де книжки читалися запоєм,
Де душа злітала, наче птах,
Де завжди могли втримати двоє
Свій вітрильник на семи вітрах.
Хто б сказав, куди воно зникає,
У якій розчиниться воді?
Я не знаю, друже, я не знаю.
Тільки шкода роки молоді.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299794
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.12.2011
Заспів
Чи знов податися на захід,
В провінцію на краю Дурисвіту,
Куди долинають пахощі інших країн,
Запахи поважних матрон
І обскубаного лісу?
О приємна близькість кордонів,
За якими тебе не чекають!
Нам обридло бути собою,
Ми призвідці великих ілюзій,
Що опали вже позавчора
І відкрили велику пустку
Під корогвами Дурисвіту.
Чи знов податися на захід,
Звідки все починається завше?
На околицях Дурисвіту
Ми сиділи в кафе “Олеся”
І виделками “їли” горілку.
1
Це місто схоже на пана Сенеку
(Листи Сенеки краще трагедій),
А доля схожа на пана Нерона,
А “добрий” Нерон схожий тільки на себе.
Отож не сумуй в цьому місті, друже,
Бо смерть тут звична і досить гарна,
Бо тут навіть звичне здається значним,
А значне ніколи не остогидне;
Бо тут і пурпур, і холод троянди
До вподоби чесним повіям
Та іншим поважним особам,
Що живуть за рахунок державного ладу
Навіть в епоху безладдя.
О, місто слабких аксіом,
Які не сприймаються
І не сприймались ніколи.
Твої аксіоми з’єднали сотні берегів
Чавунним литвом та камінням.
Ти зникнеш в тумані
І лишиш по собі болото
З химерами дивного міста,
Що схоже на пана Сенеку.
2
В електричці, що йде на Донецьк
Ми їхали вдвох: Я і злодій,
Що вранці хотів мене обікрасти.
Ми співали пісень про чесноти,
Про любов до усіх подорожніх,
А також про радість від спілкування.
Хай живе спілкування між нами!
В моїй валізі співали речі,
Яких не привласнив невдаха-злодій,
Співали акації та кукурудза,
Співали колеса старих вагонів.
А терен колючий співать не хотів –
Він знає ціну такій пісні.
3
Пане Володю, ви бачите пана змія?
В нього довгий зелений хвіст,
Що нагадує крик будяка.
Тож почнемо, пане Володю,
Уговтувати зеленого змія.
Вам не шкода сумну цю тварину,
В якої температура
І прописка в землі Дурисвіт?
Наливайте, добродію, чарки.
Як важливо добрати закуску!
Я, наприклад, люблю оливки,
Маслюки і тиху розмову,
І відсутність жіночої статі
У просторі до горизонту.
Пане Володю, згадайте
Наші дні, вечори осінні
За пляшкою самограю,
Що був зерном спервовіку
4
Знаю про ворогів, що вбили мого діда,
І про ворогів, що будували дорогу на Крим,
А також майстрували стільчики та столи
За шматок хліба.
Хіба скажеш про однозначність буття?
Знаю про бабусю, що бачила двох святих.
Одну рятували ведмеді в Сибіру,
Другий водив на прощу
Неспокійних поліщуків.
Одвічні дороги, як нитки,
Що приборкують простір.
Знаю народних трибунів, чиї промови,
Як безперервне зґвалтування здорового глузду.
Їх балакучість перевершує їх продажність.
Новітні Гракхи схожі на хлопчиська Клодія –
Звабника чужих жінок,
Схожі на Ціцерона –
Одну з найдорожчих повій Сенату.
О демократія – привід для сарказму.
О тиранія – привід для байки.
Граки – брати Тиберій і Гай, політичні діячі Риму, трибуни, діяли в інтересах плебсу.
Публій Клодій-Пульхер – римський громадянин, переодягнувшись в жіноче вбрання, перебував в будинку Гая Юлія Цезаря, коли його дружина приносила жертви Добрій Богині. Цей вчинок став причиною розлучення Цезаря.
5
Бійці за народну волю в чудових краватках
Мацають подруг – найдорожче майно республіки.
Ще б пак!
Хіба ми гірші за греків,
Що прославляли свою добу,
Купуючи ласку гетер?
Хіба Перикл помирав від злиднів,
А Нікій був пролетарій?
О де ж вони, наші Фідії
І наші Протагори?!
Ми обіцяли народу небачений розцвіт.
Ми клялися над козацькими могилами
Збудувати палац на місці селянської хати.
О бійці за народну волю в чудових краватках!
Епамінонди парламентських битв,
Леоніди вуличних маршів!
Я не знаю, що буде з Фідієм і Протагором,
Але в той рік, коли правду сплюндрують до решти,
На майдані вас перестріне Сократ,
Щоб задати якесь недоречне питання
І бути отруєним задля суспільного спокою.
Перикл, Нікій – афінські політичні діячі , стратеги
Протагор – афінський софіст,
Епамінонд – фіванський політичний діяч , стратег
Леонід – спартанський цар
Фідій –афінський скульптор
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277458
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.08.2011
«Якщо завтра війна, якщо завтра похід,
Що ти зможеш тоді, боягуз та рахіт?
Ти служить не служив, землю ти не орав,
Тільки віскі жлуктив та повій купував.
Що ти знаєш про танки, про гаубиць залп?
Ти мартишка лише – найбридкіша із мавп.
Ти нероба, базіка, тягар для батьків.
Ти дозріти не встиг, а уже перезрів.
Чи ти зможеш країну свою захистити?
Нас румуни і ті навіть можуть розбити!»
В телевізорі юний вихилявся співак,
А полковник заснув, але втримав гранчак.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265660
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.06.2011
Десятки тисяч Данко
вирвали свої серця,
щоб освітити дорогу
нікчемним карликам,
що шкутильгатимуть попереду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254233
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.04.2011
Ми також вині в тому, що було:
В підкоренні Хорезму та Чечні,
У тім, що чукчі топляться в вині,
Що естів до Сибіру занесло.
Сумирно так сиділи під Москвою
Підпанками, підпасками злоби.
Ненавиділи пана над собою,
Були ж йому ми віддані раби.
У ті часи, коли москаль паскудив,
То разом з ним паскудили і ми.
З домівки рідної перевертні, іуди
Братів вели у пекло Колими.
Яка страшна народів наших доля!
Катований катованого б’є.
Сміється Ірод, а держави кволі
Протринькують відродження своє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252782
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.04.2011
Запльовані майдани, де здобували волю,
Забльована Венера, як горщик для лайна.
Що твій онук на твоїм зродить полі?
І де твоя душа, скажи ж бо, де вона?
Пташина щастя, що як небо синя
Видзьобує чужу рожеву цвіть.
В сплетінні автострад, всесвітній павутинні,
В перервах між борщем та сексом мимохідь
Згубились ми, хохли, сумирні малороси,
Дрібні хлопи, пихаті сердюки.
А гайдамаки, що святили коси,
Лили руду і перейшли віки.
Оті дядьки, поспільство босоноге…
Хіба їм щастя хтось пообіцяв?
Лили руду, але боялись Бога,
І перед Богом вже не хлоп вставав.
Вони пішли, пішли, немов не було.
Та Гайдамаччина, мов темний косогір,
Над сьогоденням, що таки притхнуло
Зневірою серед батьківських вір.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249881
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 27.03.2011
Поволі в далині зникає
Лелек сумний прощальний клич.
Отак із пам’яті зникають
Десятки зустрічей, облич.
Життя коротшає з роками:
Все менше спогадів ясних,
Все більше самоти між нами,
І днів безрадісних таких.
Але наприкінці дороги,
Коли для підсумку пора,
Ти будеш дякувати Богу
За кожну дещицю добра.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243743
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.02.2011
Прийшли й возвістили, що все загине,
тож повинні знайти праведника,
аби отримав прихисток у інших світах і людство продовжилось.
Шукали його, сперечались, аж воювали за своїх висуванців.
Коли таки знайшли, той запитав:
“Як же покину вас на одинці зі злом?”
І Господь пожалів людей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235822
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.01.2011
Поруч на болоті співали жаби,
зорі мерехтіли,
немов пульсували тисячі сердець,
переганяючи, мов кров, тьмяне світло.
А я стояв на балконі,
вслухаючись в далеку дівочу сварку,
й плакав, переповнений буттям,
дякував Всевишньому за ці сльози
і цю тиху радість життя.
Коли ж це було?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232654
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 03.01.2011
Не кайся перед Іродом i всує,
Не розкривай душі перед юрбою.
Ти сам в собі i над самим собою,
Та з Богом, що завжди тебе почує.
А в каятті горлати алілуя
Своїм катам, що чорною рукою
Паскудять правду брудною iржею-
Остання справа. I нехай віщують
Приниження та кару за мовчанку
I суд страшний, як в них не бачиш неба.
Та душу принести, неначе бранку,
Ще й вознести царю земному требу
Себе скарати, бо озветься воля
Конем, що помирає серед поля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231283
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.12.2010
1
На заході сонце – розпечене серце.
На заході, де блукає моя душа.
Що там мені на тому заході,
Крім самого себе?
Хіба що посмішка старого Леонтія,
Котрий водить на прощу мою душу.
Хіба що могила молодшого лейтенанта – солдата Великої Імперії.
А також,
А також, друже, твої байки,
Перев’язані мотузками поліщуцької правди,
Кінчики яких тримає
Святитель Микола.
2
Август шанує цноту.
Назон не пам’ятає,
Що йому шанувати,
Крім слів, з яких
Сплітаються його елегії.
Цезаріанці розбили Помпея,
А згодом і республіканців,
Жалюгідних в своїх удаваних чеснотах,
Зацькованих потенційними переможцями,
Покидьками та меткими фаворитами.
А всі разом будують сьогодення,
Сьогодення, схоже на едем,
В якому не знають Бога.
Назон не пам’ятає,
Що йому шанувати,
Бо в нього не має підстав
Щось шанувати
В світі,
Де Август шанує цноту.
3
За Феогнідом
Мінлива доба, як доріжка у синьому морі,
Що за кормою зникає, лишивши піняву.
Хто зрозуміє, навіщо усталений устрій
Зруйновано, наче очеретяну хатину?
Хто зможе побачить майбутнє в такому хаосі
Шахрайських прозрінь
І лукавих повчань безупинних?
Але для відчаю, Кірне, немає причини,
Допоки на вічне надія у слові Господнім.
Феогнід - давньогрецький поет
Кірн – персонаж віршів Феогніда, вірогідно, племінник
4
Занадто життя, занадто...
Ні, занадто хоті
Буденних турбот і шлунку,
Що виразку носить, як орден.
Занадто промов і планів
Покращення доброго людства,
Що тисячі літ добріє.
Так мало у мене часу
Лежати, дивитись вгору
На сосен зелені крила
І слухати скрип цих сосен.
Так мало у мене волі
Мовчати, мовчати, мовчати
У гаморі, гомоні, граї
Пристойного марнолюбства.
5
Згубилась рима. Світ не знає ладу
Скрипкових струн. Володар барабанів
Трима чужий смичок. Правічне слово
В сучасному втрача первісну сутність.
Натомість розповзаються слівця,
Промовки, мовки, бовкання, скавчання,
Мізерне, хтиве, ферт і черв і ять.
Панує охлос визначень убогих:
Прогрес, тусовка, рекет, споживач.
Це не слова, це тільки недослівки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229693
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.12.2010
Накрапа, накрапа, накрапа,
Мов розкидана крапель копа,
Що збирав її Господь, як сіно,
Щоб небесних коней напоїть.
Після праці пішов він спочинуть.
Янголята у ту ж таки мить
Позбігались і нумо скидати
Оберемками краплі униз:
На садочки, дерева, на хати.
А щоби замочило і ліс,
То покликали вітер в підмогу.
Буде їм прочуханка від Бога!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227591
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.12.2010
Я розгубив думки. I вже передчуття
Народження рядка, що з порожнечі лине.
Тремтіння пальців, серденька биття.
Собі чужий, а вірш – буття єдине.
Минуле геть! Зізнання, каяття
В гріхах i не гріхах, скiмлiння безупинне
Зникають в мороці, i знов мені життя
Дарує мить короткого спочину.
Я розгубив думки. Я вже оглух, осліп.
Я маю новий зір, я чую дивні звуки,
Лишаючись з душею сам на сам.
Немов ґаздиня, що створивши хліб,
Протягує до нього нiжнi руки,
Я їх протягую замріяним словам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224850
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 27.11.2010
Чи ми знайдемо щастя Україні,
Романтики, пророки, лицарі?
Усі жадаєм ранньої зорі,
Щоб парость освітила на руїні.
І парость та трояндами зросте.
А люди хочуть, люди хочуть хліба…
Здається правду знаємо і ніби
Для розуміння все таке просте.
Ось-ось повстане грізная держава,
Вояк меча не випустить із рук,
Замовкне ворог і сконає крук,
Творці навічно будуть мати славу.
Коли творці при повному столі,
Голодний люд не мріє світанково.
Знамено ж наше житньо – волошкове
Утримує голота на землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223258
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.11.2010
Часи розімкнулись, тиняються бідні,
Гукають, шукають у темряві злій.
Як завше, священики правлять обідні,
А степом, як завше, хрипить суховій.
Та батька і діда вже не зрозуміти.
До тебе байдужі твої дітлахи.
І тільки травнево трімкочуть трембіти,
Збирають печалі, ховають страхи.
Ти сном забувався, де казка панує.
Ця казка бувала ще гірш від буття.
Та мареву марне горлать алілуя
І перед Нероном гидке каяття.
Часи розімкнулись, розіп’ято душу,
Будуються церкви холодні, мов лід.
А Небо чекає, коли то вже рушать
До красного сонечка люди на схід.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221547
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.11.2010
Кричати в безвість, марити, мовчати,
Втрачатися в осиній порожнечі.
Каштанів та беріз пожовклі шати
Холодний вітер кидає на плечі.
Я так тебе кохав, що ці діброви
Вслухалися у шепотіння шалу.
Як кошеня моє мостилось слово
І в поцілункові надовго завмирало.
Минає все – для каменю розрада.
Ранкові сни годинника спинили,
І непідвладні тлінню листопада
Минуле наше заново створили
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217795
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.10.2010
Пташина тьохкає, немов немає зла,
Немов би світ ще без гріха й печалі.
Зірки мовчать, як загадкові кралі,
Чиї карети укриває мла,
Чиї обіцянки, усмішки – це зола,
Лише зола розвіяна рукою
Над пилом придорожнім. А Співець
Забув про час і з вічністю на герць
Встає і захлинається весною,
Як воїн захлинається рудою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214749
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 06.10.2010
Ізнов податківці слідом ідуть,
Слухають, слухають, наче локатори
Слухають голос пітьми,
Пестять лапами провокаторів
І за зірочку лягають кістьми.
О яка ж вона, зірочка на погонах,
Файна, маленька,
Пахне ковбасою і шкірою нових чобіт.
Прийди до мене, моя поліцейська
Блондиночко,
Хижа, мов дикий кіт.
Ти приходиш.
О розпач!
А я не мишка і навіть не кошенятко.
Я торгую обіцянки в роздріб і оптом.
Я збираю довіру зернятко до зернятка,
І гроші виманюю потім.
Випускай пазурі!
Я вийму отрути бурштиновий каламарик.
Ми з тобою такі різні.
Я бачив небеса до самого денця:
Близнюків, Південний Хрест та Стожари.
Ти бачиш тільки грати залізні,
За якими покидьки
І такі, як я, сіромахи.
Все одно сіромахи,
Навіть, якщо багаті та спритні.
Від цієї держави ніхто не втече.
Кому нидіння, кому труситись від страху,
А спритних ловлять на митні.
Отже чекаю, чекаю тебе щодня,
І жалію того, хто чекає тебе щоночі.
Твоя справедливість, о пекельна блондинко,
Дешева брехня!
Така ж брехлива, як твої зеленаві очі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212973
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.09.2010
Сорок сьомий.
поема
I
* * *
Отче Наш Всемогутній! Твоя воля над світом.
Ти скажи своїм дітям - доки горе терпіти?
Коли злагода, Боже, до нас завітає?
Ми питали вождів, та хіба вони знають.
Їх ворожість і лють нас лякають бідою.
Не до злагоди звикли вони, а до бою.
Котить сивий Дніпро хвиль печальну блакить.
Правий берег зітхає, Лівий берег мовчить.
***
Чумацький шлях губився в яснім небі.
Напоєний гіркотою полин
Беріг її майбутньому на требу,
А вересня зловісний тихоплин
Передчуттям в людськії душі капав.
Поля стояли голі та німі.
І місяць-кіт простяг химерну лапу,
Щоб зіроньку зловити у пітьмі.
А злаки, сонцем висотані злаки
Були на дотик, начебто зола.
Світанок спалахнув червоним маком,
Журливо шепотіла ковила.
Цей ранок наближав страшну годину,
Бо урожай вивозили з села.
Плели брехню, плели, як павутину,
І обвивали чорнії діла.
Та палички на трудодні писали,
Немов могли за працю заплатити.
Комори порожнечею лякали,
А смерть вже рахувала людське мито.
***
Прокинулася рано-рано,
Пішла на ферму до корів.
Дочка найстарша до паркану
Провела матір. У дворі
Було у дочки вдосталь діла.
Надія, йдучи, шепотіла
Сумную пісню, бо веселі
Забулися уже давно,
Біда туманила вікно
Мабуть що кожної оселі.
Назустріч матері стара
В лахмітті чорнім шкандибала.
І аж морозом пробирало
Від тої баби. Як мара,
Була вона. Повільним кроком
Гребла пилюку, босонога.
Куріла, мов зола, дорога.
А баба блима хижим оком
І виє - підвиває стиха.
Надія скрикнула: “Ой, лихо!”
Стара луною повторила,
Неначе смерть прошепотіла:
“Лихо, лихо буде з вами
Надмогильними хрестами,
Завірюхою страшною,
Мурованою стіною.
Слово в горлі запечеться,
До Бога не вознесеться.
Омине вас Божа милість
І загинете безсилі”.
І далі йде, і шлях куриться,
І чорний птах над шляхом тим.
Схід осявала багряниця
Пекучим полум’ям своїм.
Молила Господа Надія,
Щоби людей порятував,
А Янгол Божий справи злії
Вже рахувати не встигав.
* * *
Зруйновані храми
Увись - голубами
На землю сиру
Лягли куполами.
Новітня Руїна
Напоєна горем,
Плекає підлоту,
А Чорне море
Солоне від сліз
І козацької крові.
Трупом укриє
Степи волошкові.
Доле, ох, доле
Чому ж ти така?
Знову спіткала
Біда козака.
II
В Кремлі пиячив Ірод віспуватий.
Мовчали Петроград і славний Київ.
У цій землі, кому тюремні грати,
Кому сльоза, кому зашморг на шиї.
Мільйони тих, що знищені катами.
А хто порахував би всіх катів?
І тих, хто щирими й нещирими устами
Підтримували всенародний гнів.
Тепер усьому знайдеться причина:
Звичайний страх, або обставин збіг.
Було: наклепи зводила дружина,
І друг тебе виводив за поріг,
Герої раптом вбивцями ставали
Поети славили пекельную пітьму.
Мені здається, скільки б не шукали,
Пояснення не знайдеться цьому.
Чи може то велика кара Божа?
Навіщо ж і святих біда звела?
Я намагаюсь зрозуміти і не можу
Такого страху і такого зла.
***
Йосип вивчився добре
На досвіді ката-Івана:
І забитими вкрить,
І засіяти поле бур’яном.
А щоб зрада була!
Тут цареві самому наука,
Як сокира сікла
Непідняті в захваті руки.
Хай хто зиркне не так –
Вже холопами скараний хутко.
Через товщу сторіч
Недолюдок сприймав недолюдка.
Мов близнята вони,
Чорнокрилими душами схожі.
Зло пекельне на серці
І страх, що завжди насторожі.
* * *
Йосип вивчився добре.
Якби ж то училися й ми.
Він давно вже гниє,
та смердота нам горло здавила.
А було ж потепління,
і поминки стужі - зими,
Тільки сонце травневе
добром наші душі не гріло.
Ми, немов би у мареві,
знову шукаєм біди;
Ми бажаєм свобод,
а незгідних душити готові.
Скаженіють в нестямі, як звірі,
старезні діди,
Та хлоп’ята обрізи стискають
не іграшкові.
Страшно бути рабом.
Ще страшніше їм бути на волі.
Люди добрі!
Найтяжчі кайдани розіб’є добро.
Скам’янілі серцями
не здатні до ліпшої долі.
Закривавлених душ
не омиє ніколи Дніпро.
III
* * *
На Різдво - смерть.
Знову круговерть
Замітає. Знов
Голод п’є кров.
І не стане нас.
Місяченько згас.
Небо все - одна
Чорная труна.
Круки нині жнуть,
Край дороги ждуть.
Білий сніг не тав,
Не дійшов, упав,
Ворухнувся ледь:
“Круки, круки геть!”
Вітер по степу
Рознесе журбу,
Та й заплаче. Знов
Голод п’є кров.
* * *
“ Мамо! Мамо!
Дайте хліба , мамо!
Кажуть у Москві є паляниці.
От якби злетіти над степами!
Я б туди махнув, неначе птиця.
Мамо! Я не хочу помирати.
Йде весна. а за весною літо.
Буде їжа, повернуться в хату
Люба й Віра радісні та ситі.
Я за ними скучив дуже, дуже.
Я сестер побачити так хочу!
Гляньте, у людей такі байдужі
І такі зовсім несправжні очі.
Ненько, покладіть нас біля тата,
Як вмремо. І посадіть калину...”
Син заснув, а смерть суха й горбата
З марева стругала домовину.
Син заснув. І скронею сльозина
Збігла долі, мов кришталь прозора.
Мати до батьківської хатини
Понесла своє безмірне горе.
А по мазанках, знівечених бідою,
Ходить пустка в чорній власяниці,
Гулко озивається луною,
Нишком зазирає у зіниці.
“Татку! Пожалійте свого внука.
Помира моя дитина, тату!”
І змарнілі простягала руки,
Але що то батько міг їй дати.
Два замерзлі буряки цукрові,
Ось і все. Однак і це надія.
Бережно, немов дари святкові,
Несла сину удова Надія.
* * *
Діти ще народились, а батьки полягли
В рідну землю, в степу, на правічний покій.
Українки скорботу свою понесли
В посивілім волоссі, в сльозині гіркій.
Виростали малі серед бою, смертей,
До грудей припадали вогкими вустами,
Зігрівались теплом материнських очей,
З колисковою в сон відлітали птахами.
І немов би на помсту кривавим часам,
Що знівечили радість років молодих,
Піднімали дітей догори й небесам
Милуватись давали на них.
А тепер… Боже Правий, спаси малюків!
Вже нічого немає: ні кохання, ні долі,
І надії, пробач, вже нема й поготів;
Тільки вітер у полі, хижий вітер у полі.
І дитина, що з торбою йде по хатах,
І прохає в таких же злиденних людей.
Запеклися слова на голодних вустах,
А нещасна дитина поволі бреде…
* * *
Притулок у великому селі.
Дві дівчини сидять біля паркану.
Пекельну вість, про те, що смерть повстане,
Несуть на південь журні журавлі.
По зернятку гризуть качан старий
Дві ясноокі квітки, дві сестриці,
А день поволі склеплює зіниці,
Знеможений ще з ранньої пори.
Голодний степ зіщуливсь і замовк,
Присипаний засохлою стернею.
Примара пропливає… вслід за нею
Назгинці поспішає сірий вовк.
Притулок на околиці. А діти
Не граються, тихенько розмовляють.
Єдина гра, яку маленькі знають:
Про їжу мріяти, про хліб поговорити.
«Мені колись розповідали мама,
Що ми цукерки їли запашні,
Такі солодкі і такі смачні!»
Мале дівча аж сплеснуло руками.
«Цукерки? Що це? – старшеньку питало.
Здавалося, попід чужим порогом,
П’яниця-доля, позабута Богом,
Брудна й голодна мовчки помирала.
* * *
Може диво яке сталось, а може, здається:
Над хатиною сусідки дим-димочок в’ється.
То три дні від того дому ніякого звуку,
Що вже думала Одарка – удову під руки
Разом з дочкою прибрала на той світ кістлява.
А ж це співи у сусідки – оце дивна справа.
Піднялася та насилу пішла попід тином
Подивитись на Олену та її дитину.
Забрела вона до двору, чує у світлиці
Хрипким голосом горлає пісню молодиця.
«Гей, за гаєм зелененьким» - ці чотири слова
Раз за разом, мов папуга, повторює знову.
Стара в хату – удовиця сидить біля печі,
Розпустила важку косу на худенькі плечі.
Розпустила важку косу на святкову блузку,
А на шиї теліпалась зашморгом мотузка.
Край обірваний на груди ліг, як та гадюка,
Що сичить і провіщає нескінчену муку.
Погляд втупила в підлогу, а здається, в себе
Погляд втупила, від нього потьмяніє й небо.
«Ой! - злякалася Одарка, - Що ти дієш, мила?
Най тебе охороняє завше Божа сила».
«Та ось бачиш, сусідонько, вечерю готую.
Сідай, сідай, Одарочко, тебе нагодую».
Так сказала, озирнулась та й зареготала,
А із казана маленька ніжка виглядала.
Тихо скрикнула Одарка, кинулась тікати,
Шкандибаючи подалі від страшної хати.
Шепотіли, вслід шуміли верховіттям клени…
Через місяць в божевільні не стало Олени.
Епілог.
(три вірші)
* * *
Скуштував на цих дорогах
Сіль землі моєї.
Де вже там Дніпра пороги,
Роси та лілеї.
Моє серце спорожніло
Від трути людської;
Невмируща наша правда –
Це правда двобою,
Правда хижа і кривава,
З кривим ятаганом:
Порубати для забави,
Роз’ятрити рани.
П’яні від чужого болю
Судді із катами.
Волочиться ниця доля
Мертвими степами.
Людність рикає та виє
Від своєї люті,
Обвивають горло змії
І раби розкуті
Правду Божу поскидали –
Тягарі великі,
Несуть кривду пір’їною
Нещасні каліки.
Може зміниться на краще?
Помолюся Богу,
Щоби сліпонароджені
Узріли дорогу.
* * *
Гей, за морем, за бурхливим
Наше щастя десь ходило,
По шинках тинялося.
Горілочку пило.
Гей, ти щастя, наше щастя,
Полинь в Україну,
Бо без тебе гірко плаче
Земля – сиротина.
Повернися, повернися
Сонцем вранці – рано.
Прокинеться Україна,
А ти над курганом,
Над могилою святою,
Де лежать козаки,
Засіяєш, щоби горе
Вмерло з переляку.
* * *
Над полем лине дзвонів передзвін,
Відроджених, немов птахи співають.
Немає раю, крім отого краю,
Де шепчуть верби і цвіте полин.
А храми за цеглиною цеглина
Будуються – опора цій землі.
В усобицях, пожежах та золі
Я вірю, ще не вмерла Україна.
Най заколотів стихне лютий грім,
Най грішники очистяться добром.
Тече у даль, виблискує Дніпро
Надії зірка світиться над ним.
Пташиний переспів і шелестіння трав…
Я мрією в твоє майбутнє лину,
Я вірю, знаю, рідна Україно,
Вона прийде – омріяна пора.
1989 – 1991
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211223
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2010