| Сторінки (1/41): | « | 1 | » |
Болючий біль на серці тліє
То давня рана знать дає,
І знов душа моя стогнає
Невже повторюється все?
Як була юна я писала...
Ні, я молила Світ ясний,
Щоб Україна знов постала
З занедбаних дітьми руїн.
Таки повстала, трохи вбралась,
Десь може навіть підросла,
Як справжня панна милувалась
Своєю вродою вона.
Та хмара темна знов заявилась
На горизонті дивних мрій
Усе так швидко закрутилось
У вихорі сумних подій.
Що тут сказати? Сил не маю.
Я відчувають кожну біль,
Переживаю її муку
Я прошу неньці знову сил!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862472
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.01.2020
Мій романтизм іщeз ужe давно,
А разом з ним і співи солов'іні,
Сховались квітів аромати заодно
У міста грізного бeтонні стіни.
Я нe сумую, і нe плачу, ні.
Усe інакшe, вжe нe романтично.
В душі моій волошки камяні
Так голосно скриплять і так панічно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726964
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2017
Я не поддамся дыханию осени.
И не начну скучать у окна.
Ведь так прекрасно, когда есть кто-то
Кто сможет просто согреть тебя.
И тихо шепчет октябрь ненастный
Забудь про радость, стань серой, хмурой.
Но сердце скажет, все так прекрасно,
Поверь лишь в сказку, о добром думай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613568
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.10.2015
Закаляется душа в испытаниях,
Вырастает человек на проблемах,
Любовь проверяется в расстояниях,
А друзья появляются в бедах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611146
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 04.10.2015
Нет ничего прекраснее ощущения внутренней гармонии. Не передаваемое чувство, когда ты сидишь и смотришь на небо, на звезды, ищешь там что-то, ждёшь чего-то. В твоей голове возникает уйма вопросов: А почему? А как?А для чего? А ради кого? А стоит ли? И ты ищешь ответы на эти вопросы там, далеко-высоко в небе, а находишь здесь, совсем близко, настолько близко, что и подумать не мог - в самом себе. Ты продолжаешь, ты смотришь в ночное небо, упиваешься взглядом в звезды и думаешь, какое желание загадать, на случай падающей звезды. И придумываешь и ждёшь, пока звезда начнёт падать. А пока ждёшь ты мыслишь и твои мысли проходят через определённый путь. Ты думаешь, как прошёл день, сколько всего сделано, сколько ещё нужно сделать, сколько у тебя есть на это времени, что такое время вообще, почему оно так быстро бежит или это ты постоянно спешишь, а может просто стоит сказать себе: стоп! Ведь можно пропустить самые лучшие моменты этой самой, быстротечной жизни и все просто потому что тебе не-ко-гда наслаждаться той красотой, что есть вокруг. Порой прекрасное может быть у тебя под носом, но ты заметишь это только когда оно пропадет. Не сразу, сначала появится ощущение, что чего-то не хватает, но потом ты вспомнишь и все поймешь.
И вот небо благодарит тебя за тебя, и падает звезда, красиво, ярко, мгновенно... Ты не можешь оторваться, ты чувствуешь прилив энергии и море удовольствия, и только тогда, когда звезда погасла ты вспоминаешь о своём желании и огорчаешься. Но все же, ты просишь у неба второй шанс, ещё одну звезду, на этот раз я точно успею! И небо благосклонно к тебе. Вот падает вторая звезда, ещё прекраснее, ещё ярче, ещё красивее и... Ещё быстрее. И ты снова в дураках, ты снова ничего загадал. В твою голову начинают прокрадываться мысли о том, что может и не нужно ничего загадывать? Откуда вообще пошла эта традиция? Ведь все что ты пожелаешь, ты можешь исполнить сам. Все в твоих руках. Но человек во что-то должен верить. И пускай это лучше будет чудо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605567
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 09.09.2015
И на стихи потянуло поэта,
Хочет поэт тоску описать.
Ищет слова, выбирает манеру
Душу свою хочет он открывать
Для молодца, в ком увидел солдата,
И для девицы, в кой видел красу
Всем кто услышит, увидит, узнаёт,
Хочет поэт открыть душу свою.
Жаль, что в душе нет уже ничего:
Нет ни страданий, ни грусти, ни боли,
Нет ни любви, ни надежды, ни воли;
Только тоска затерялась укромно его...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593669
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.07.2015
Мое лето началось зимой. Да - да, именно в эту холодную и стуженую пору.
Мы познакомились в декабре прошлого года. Это было как-то внезапно. Нет, я давно хотела познакомиться с нормальным парнем, но понимаете, как - то не складывалось. То ли у меня характер не такой, то ли парней нормальных мало, в общем, что-то явно не получалось. Как мы познакомились? Очень банально для сегодняшнего дня, но честно говоря, я немного даже стыжусь. Ведь для меня знакомство через интернет - это как-то не правильно, что ли. Я не часто встречалась через интернет, но признаюсь, иногда бывало. Но это ограничивалось одной встречей, бывало двумя. Простые прогулки, редко поход в кино, еще реже ресторан. Но все не то и не то, тот зануда, тот низкий ростом, а у третьего вообще уровень умственного развития, как у червя. Не подумайте только, что я перебирал парнями или что цены себе не сложу, но у меня были некоторые табу. Во -первых я пообещала себе, что мой парень будет высокий и стройный, во - вторых, что с ним будет о чем поговорить и в-третьих, что он будет лидером. Уж поверьте, как это не прискорбно, но многие парни это тряпки, которые не способны даже свое собственное мнение отстоять, да что там отстоять, они его даже не имеют этого мнения. С ним же было все по - другому.
Я как сейчас помню, это была пятница перед Новым Годом, снега не было, но было прохладно. Он ждал меня в парке. Я же окончив учебу, быстро перекусила, много не собиралась, так как я уже не верила, что мне повезет, спешила в парк. В голове у меня была только одна мысль: хоть бы он был высокий, пожалуйста!
Автобус, моя остановка "Парк Миронова", три шага и я в парке. И тут меня встречает высокий симпатичный парень с шикарными карими глазами.
- Кирилл - протягивает он мне руку.
Нет, мне не могло так повезти - кружится у меня в голове.
- Карина, все в порядке? Ты же Карина? - спрашивает этот красавчик.
Конечно я в порядке! Еще в каком порядке! Но вслух я очень даже спокойно говорю:
- Здравствуй, да я Карина, рада знакомству.
И мы пошли гулять. Это был чудный вечер, парень был просто прекрасен, он мог ответить на любой мой вопрос, даже оспорить мое мнение, приводя убедительные аргументы. Конечно же я старалась скрыть свою радость, да и сильно радоваться я боялась, ведь всегда помню первое мнение обманчиво, в этом я не раз убеждалась.
И как-то все понеслось, закружилось, прогулки, приятные вечерние разговоры, холодная зима уже не казалась такой холодной. Все было хорошо. Но все ведь не могло быть так хорошо. И я это понимала. Это только дело времени. И вот весна, чудная пора, не правда ли? Весна это как глоток свежего воздуха, как рассвет после долгой ночи, это рождение чего-то нового и светлого.
Полдень. Кафе "Париж", в центре. Я сижу за столиком выбирая меню, скоро должен подойти Кирилл.
- Привет, сладкая, я слегка задержался, прости, сейчас все расскажу.
- Что ты будешь? Хочешь круасанов?
- Нет, я только воды выпью.
- Что случилось? – он всегда любил «Парижские» круасаны. Я сразу поняла, что то-то не так.
И он мне рассказал историю. Каждую весну его отправляют в командировку на три месяца за границу, а возвращается он только в начале лета. Больше он не смог мне ничего рассказать. Да я больше ничего бы и не услышала. Что? Командировка? Какая к черту командировка? И что нам делать? Как же так? Нет, это шутка? Сегодня что, 1 апреля? Да нет? Вдох- выдох. Нет. Ничего страшного. Это же работа. Да к тому же скайп, вибер... Все будет хорошо. Подумаешь три месяца. Да они пролетят... Как нет интернета? Такого быть не может! Да куда же ты едешь? Африка? Но что ты там будешь делать? Какая еще тайна? К черту тайны! Расскажи мне, я же буду жутко переживать...
Это был длинный разговор. Хотя я и старалась держать себя в руках, но Овнам это не под силу. Кирилл отвез меня домой. Мы продолжили наш разговор вечером. Он объяснил, что никак не может мне ничего толком рассказать и пообещал, что все будет хорошо, что он обязательно вернется и все будет еще лучше, чем прежде. Утром следующего дня он уехал, а я вернулась к своим прежним делам. Я старалась его понять, но мне было трудно. Первого июня я ждала чуда. Но оно не произошло, три месяца, ни одной весточки, ни одной открыточки. Ничего. Надежда умирает последней и она умерла. Я проснулась и в мою жизнь снова вернулась холодная и ветряная зима.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518633
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 21.08.2014
у дупу революцію таку,
коли іде брат на рідню
Заради щастя олігарха.
Свобода? Воля? Гроші! -
Ось суть тієї "площі".
Як убивать так раді всі,
І як ділити всі ми дружні.
А далі? Що ж, комусь ми нужні?
Чужинець лізе не в свій край,
А ти, мій брат, на заважай.
Хай він на землю зазирає,
Свій рот з-за океана роззявляє.
Мій любий брат, не заважай!
Ми звову грязні у багнюці!
І гинуть наші люди в муці.
А де ж твої захисники?
Ось де всі, брате, - близь казни.
З людей останнє поздирають,
Побачиш, щастя, обіцяють,
Та не тобі, не на Вкраїні,
А десь на деромократинщині.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487297
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 21.03.2014
Я дякую своїм близьким,
За те що ви так часто поряд.
Я друзям дякую своїм,
За кожне ваше щире слово.
Я дякую усім усім!
За кожну посмішку чудову,
За радість цих шалених днів.
І зичу щастя всім навколо!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465972
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.12.2013
Я счастлива в одиночестве.
Нет, не думайте...
Я счастлива в одиночестве лишь тогда,
Когда босяком не пройти по улице,
Ведь в спину услышу :"Сошла с ума"
Когда я пытаюсь услышать ветер,
А мне говорят, что ветра нет.
Так часто мечтаю увидеть звезды,
Меня убеждают, что звезды - блеф.
Вокруг все твердят : стихи без рифмы,
Шум ветра весеннего, солнечный свет-
Давно все исчезло, остался пепел.
Меня не унять :"Все рядом! все здесь!"
Я счастлива в одиночестве!
Что хотите - то думайте!
Пускай проживу эту жизнь одна.
Но рядом со мной будут ветер и звезды
И пусть я услышу :"Сошла с ума".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465863
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 13.12.2013
Электричка. Много людей, людей которых я не знала и наверное никогда узнаю поближе. Контролеры. Проверяют билеты. Они собирают деньги с тех, кто не приобрел билет на станции. Выдают 1 билет на четверых. Пытаются заработать. Нарушают закон. Но этого никто не замечает или не хочет замечать.
Наушники. Не езжу без них. Отличный способ отвлечься от объективной реальности и подумать. Подумать ни о чем. Мне это нравится. Думать о чем-то, что равносильно тому, что вообще не думать. Так бывает. Думаешь, а потом понимаешь, это бессмысленно и абсолютно никому не нужно.
Мой взгляд остановился на двух девушках. Довольно симпатичных, но чересчур типичных. Это, наверное, проблема большинства девушек моего времени. Все почему-то пытаются подогнать себя под один стандарт. Толстовка, джинсы, мокасины или кеды купленные на рынке. У одной волосы небрежно собраны в пучок, у второй они окрашены в темно красный цвет и заплетены в косу. Они о чем-то бурно беседовали, совсем не в такт «Liberian girl» Майкла Джексона, что звучал у меня в наушниках, скорее всего кого-то обсуждали, ведь девушки любят сплетничать. Такие уж девушки.
В ушах Майкл Джексон, запах сигарет доносится из тамбура, довольно неприятный, как и смех компании напротив. Две девушки с ноутбуком, у обеих тот же небрежный пучок из волос, на обеих короткие кожаные куртки темных оттенков. Сегодня все такие носят. Их лиц не было видно, но я почему-то уверенна, что у них выведены черные стрелки на веках, а ресницы подкрашены черной тушью. Сегодня все так красятся.
Дождь за окном. Не люблю дождь, он напоминает, что уж осень и уносит все дальше теплые летние вечера. Напротив них сидит пара. Парень – совершенно обычный, настолько обычный, что даже грустно. А может это из-за погоды грустно. Не важно. Скорее всего парнишка из села. С ним девушка, в том, что она из села – сомнения не было. Одета она была как все: та же коричневая кожаная куртка, те же волосы, собранные в пучок, неуклюжая челка. Только крупное телосложение, пухлые губки, полные румяные щеки и манера говорить выдавали ее. Такие девушки только в украинских селах. Сквозь Swichfoot доносился их диких смех. Не самое приятное зрелище.
Почти приехали. Тамбур. Неприятный запах и много людей. Чем ближе остановка – тем больше людей. Много разных людей. Студенты или те, кто едут на работу. Это было сразу заметно. Их лица я не запомнила, они были настолько серые и однотонные, что у меня даже не вышло их разглядеть. Единственное что я четко увидела – это взгляд. Он был один на всех: пустой, направленный в никуда, жаждущий ничего, говорящий ни о чем.
Двери распахнулись. Серый, хмурый, холодный и совершенно пустой как этот сентябрь город ударил мне в лицо. Добро пожаловать в мегаполис.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448023
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 08.09.2013
Я їду додому...
А вдома цвітуть абрикоси.
І вітер бушує в дорозі,
Щастям наповнені сльози,
Я їду додому, бо мати чека на порозі.
Пройшовши різні дороги,
Не мало шляхів ще пройду.
Та поряд зі мною щоночі,
Блакитні мамині очі.
Які я у серці своїм навіки збережу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436779
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.07.2013
Он просто потерял к ней интерес. Увы, так бывает. Каждое её слово раздражало его, он начал замечать в ней только худшее. Что ей оставалось думать, она была в полном недоумении. Неужели это конец?! А как же общие планы, мечты, как же минуты счастья на двоих... Где же это все. Они перестали друг друга понимать. Им ничего не осталось, как разорвать отношения. Он первый выдавил из себя: давай останемся друзьями. А ей ничего другого не оставалось, как согласится, ведь без понимания отношения умирают....
А как красиво все начиналось: слова о любви, часы пролетали незаметно, когда они были вместе, один её взгляд согревал его сердце, а она таяла от его нежных прикосновений. Но это осталось лишь в воспоминаниях. Он считал её очень маленькой, глупой, но ведь он полюбил её такую.
Она так и не поняла почему он её разлюбил, а может и вовсе не любил, а так...симпатизировал... Неважно, теперь ей стало все не важно она уже разочаровалась в людях, перестала им верить. Все это была точка. Она не рыдала, на её лице была улыбка, но глаза, эти глаза выдавали её, её боль. Но у каждого свои заботы и всем глубоко плевать, что у нее на душе.
Прошел месяц, второй, прошло пол года... Он открыл старый альбом, где на фото они, вдвоем, счастливые и жизнерадостные. Ему захотелось снова её увидеть. Он просто пошел к ней домой, захватил цветы, конфеты... Но когда он подошел к её квартире дверь открыли не знакомые ему люди.
От них он услышал, что её семья переехала:"а девушка, которую вы ищите умерла"
Умерла?
Это слово, как нож в сердце. Как умерла, когда, почему?!
"несчастный случай, попала под машину"
Больше он ничего не слышал. Глаза его налились слезами. Сердце разорвалось на мелкие частицы. Но ничего нельзя было изменить. Только тогда он понял насколько важна она ему была, как дорога. Ведь только потеряв мы осознаем ценность утраченного...
22.05.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419641
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 19.04.2013
Мне мало воздуха, я задыхаюсь.
Как жутко давит серость и зима.
Средь окружающих людей теряюсь,
А душу разъедает пустота.
Мне мало света, погибаю.
Уж сочтены мои свободные деньки.
Я стану как они - пустая,
И буду как все люди просто быть.
Вокруг меня полно людей,
Но отыскать
Мне душу в них сложней всего на свете
Все как один: немы, скупы, тщеславны.
И каждый думает, что он единственный такой на всей планете.
Мне мало личностей,
Все как один практичны.
И им не нужен свет, тепло, уют и доброта.
А я прошу всего лишь капельку рассвета
И маленькую дольку счастья для себя
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418391
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 14.04.2013
Як важко нам буває у житті,
Коли дорогу вірну ми шукаєм.
Коли блукаємо у темряві.
І боїмось, що виходу не знайдем.
У кожного свій шлях, своя дорога.
І кожен має стежку в майбуття.
Нам на долоні намальовані пороги....
І буде доля в кожного своя.
Моя дорога, то широке поле,
І атомарний щовесни вишневий сад.
Я не боюся скрути й горя,
Я вірю в Бога й в український край.
Коли у світі гідності замало,
Коли годують нас багатії,
Собі візбму я хліб і сало.
Бо я не хочу пундиків з Москви.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380071
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.11.2012
Лиш доти буде жити Україна,
Допоки на вустах її дітей
Лунатиме ця мова солов'їна
Гаїв, лісів, степів, морів, озер.
Але коли вбивають мову
Душа болить і котиться сльоза.
"Невже, - питаю у людей довкола -
Нам все одно, що українська
помира?"
Ми не народ, а стадо баранів,
Якщо не здатні захистити мову!
Не варто слухати ослів,
Що оселились в українськім "білім
домі"
Вони лише виконують накази
Кремлівських, ненажерних стін.
Але нам не стерпіть образи,
Давай, Народе, уставай з колін!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354308
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 31.07.2012
Для мене важко неймовірно
Прожити у скрутні часи,
І складно, складно неодмінно
Увесь життєвий шлях пройти.
Я маю гарную мету
І маю ціль єдину,
Я досягну її, дійду,
Крізь біль й страждання сильні.
І вже однаково мені,
Про що говорять люди.
Для мене тільки головне -
Мету цю досягнути.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330128
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2012
Иногда мои мозговые извилины напрягаются без моей команды и в голову лезут всякие мысли, и чем больше я не обращаю на них внимание, тем больше и больше этих мыслей. Таким образом, периодически, приходится задумываться над тем для чего, для кого я живу, нужно ли вообще жить, что такое жизнь вообще, из каких составляющих она строится, что есть каждая отдельно взятая сфера жизни, или жизнь – это что-то целостное? Иногда мне кажется, что жизнь – это прогресс, личностный прогресс, человек развивается, достигает чего-то нового, то есть живет. Но, увы, глянув вокруг - понимаю, что большинство деградирует. Для тех, кому нужно: деградация – некое упрощение организма. Вот что говорят по этому поводу посетители интернета:
Деградация человека это, вроде, когда человек тупеет из-за компьютера и телевизора, просмотра тупых фильмов и передач, когда он часами за компьютером ...
Деградация это отказ от увлечений, развития и вообще отсутствие желания делать что либо...
Деградация-это начало обезличивания....
Значит предположение, что жизнь – прогресс, уничтожено. Ну так что же это?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325908
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 28.03.2012
Коли не сила з ліжка встати,
Коли без мрії ти.
То необхідно думку мати
І треба жити в ній.
Тоді ти будешь дійсно радий.
Щасливий будешь знов.
Душою будеш ти багатий,
Коли оселиться любов.
А доти будеш не щасливий,
Сумний і кволий ти.
Бо лишь кохання спромогнеться
Нам всім допомогти
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324705
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.03.2012
Знакомых много, он один.
Тот настоящий, лучший друг.
С ним можно и разжечь камин,
С ним легче побороть недуг.
Поддержит в трудную минуту.
Всегда найдет, что подсказать.
И в злую стужу, ветер, вьюгу.
Улыбкой будет согревать.
Я поддержу его, коль это будет нужно.
Готова в трудный час помочь.
Такой хороший, нежный, дружный.
Всегда веселый, милый озорной.
Он просто друг, но мне он очень дорог.
Стоять горою буду за него.
Любимый друг, с хорошею душой.
Такой как я, и в тот же час иной.
Года пройдут, дни пролетят.
Судьба дороги разведет.
Но Бога буду я просить и умолять.
Пусть души наши он сведет.
Могу без страха я сказать,
Что сразу в голову придет.
Могу всю ночь о том, о сем, я с ним болтать.
Ведь точно знаю: он меня поймет.
Услышав эти строки пусть узнает:
Живет он в сердце и в душе моей.
Его глаза, улыбка мысли.
Живут со мною и во мне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324451
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 23.03.2012
Люблю я подорожувати. Особливо, люблю сімейні поїздки на Оріль. Улітку, коли сонце стоїть високо у небі, а спека накриває світ, єдине чого хочеться - освіжитися. І от, після робочого дня на городі, бабуся кричить: збираємося на річку. Ми з братом швиденько залишаємо роботу, і поспішаємо до дому, аби приготуватися до поїздки. Минаємо чужі городи, на яких росте все що треба для душі і тіла: і бурячки, і морква, і квасоля, і кукурудза, і кабаки з кабачатами, і картопелька. За городами на нас чекає невелика гора, я з братом її швидко минаємо, та опиняємося біля нашої хати. Кожен знає свою справу: коли я готую попоїсти, та збираю кошик на річку, Павло порається по господарству. А воно в нас у літку чимале: з три десятки курей, дві кізочки, кролики, ще і порося в сараї - все це його, мого брата, він цим завідує. І ось приготування закінчуються і ми рушаємо у путь. Дорога до Орілі завжди весела і цікава. Що ми з братом тільки не робимо, поки їдемо до річки через дамбу, Лівий Берег, і шосе. Ми пісні співаємо, в ігри граємо, але найбільше нам до вподоби розгадувати різноманітні бабусині загадки.
Як тільки ми звертаємо з шосе, у машині настає тиша, ми висовуємося у вікна, розглядаємо ліс, болото, галявини, що минає автомобіль. Та найбільш уважно ми чекаємо таємничого місця недалеко від дороги, яке з іншого боку охоплене старими соснами. Це місце таємне, значуще, і в той же час історія цього місця дуже сумна. Так от коли ми доїжджаємо, бабуся починає розповідати:
- Он бачите, перед ліском сім хрестів. То захована ціла родина. Колись на цьому місці стояв хутір. Господар був бравий, мужній; жінка у нього була – справжня господиня, берегиня сімейного добра; три дівчинки були наче квітки, а два сини – хоробрі вояки. Господарство було в них величезне, чи не найбільше в тій окрузі. Люди були не бідні, але й не багаті і вже зовсім не скупі. Завжди допомагали бідним і знаходили притулок для кожного подорожнього. Усе що вони мали – плід непосильної праці на рідній землі. Скільки вони горя стерпіли, скільки на пана працювали, поки не вирішили втекти й оселитися на березі чистої ріки у козацькому краї. Тікали вони удвох з чоловіком, були тоді ще зовсім юні. Залишили у тім краї все, що в них було, залишили рідню й подалися куди очі дивляться… Отак вони і потрапили на береги Орілі. Збудували дім, освоїли тутешні землі, згодом з’явилися діти. Так і почало розростатися сімейство Куриленкових.
Були вони дружньою сім’єю, в день на городі поралися, а ввечері, після сімейної вечері співали пісні. А як вони співали, аж дух перехоплювало, лунали з їх двору народні пісні, щирі, українські, а були й такі, що Куриленки самі писали. Батько грав на кобзі, а менша сестра на сопілці, обидва хлопці на барабанах гряцали, а дівчата з матір’ю найвищі ноти брали. Так і утворювався такий собі ансамбль української родини. Нічого не передбачало біди, та як грім серед ясного неба, одного літнього вечора на порозі їхньої садиби з’явились двоє невідомих. В цей час вдома були старі Куриленки і сестри, а сини на полювання у ліс пішли. Невідомі одразу налякали сім’ю. Один – високий, кремезний, обличчя усе в шрамах, очі сині, а борода, як у старого діда, хоча на вигляд йому десь років з тридцять; інший охайністю теж не виділявся, на зріст трохи менший, а на голові у нього перука, така, яку москалі носять, тільки пошарпана і сіра. Обидва були при зброї, видно було, що добряче хильнули раніше.
- Щось хотіли, добрі люди? – стримано звернувся до них старий Куриленко – Чи просто у гості зайшли?
- А може й просто, що це гріх? – засміявся чоловік у перуці.
- Так хто такі і що хотіли? – ще суворіше спитав старий і наставив на них єдину зброю у родині – стару не заряджену рушницю.
У дівчат серце у п’ятки скочило, страх охопив й матір, але батько здавався впевненим і безстрашним, він гордо підійшов до кремезного чоловіка і рішуче повторив своє питання. Та здавалось рушниця невідомих ніяк не лякала, а тільки більше розпалювала їх ненависть. Вони дістали свою зброю і почали стріляти по глиняних горщиках, що стояли у кутку. Налякані Куриленки збилися у куток і попадали на коліна до ікон молитися Богу. У хаті стояв змішаний аромат диму, алкоголю та битої глини. З хати лунав дикий регіт чужинців і плач жінок. Ніхто з родини не розумів, що від них хочуть розбійники, для чого вони чинять такі злодіяння. Здавалося ніби сам Чорт сидить у тілах цих окаянних, а їхніми діями керує якась нечиста сила. І чим більше лякалися Куриленки, тим більше незнайомці реготали і раділи. Вони почали нишпорити по кутках, перекидати столи, наче щось шукали. Гамір, був такий, ніби табун коней пробігає повз двір. На цей шум прибігли сини, вони швидко увірвалися у хату, і застигли ж одразу на місці. Перед ними постала страшна картина: мати, батько і сестри лежали долі, усі у крові, а у руках тримали ікони. Все було перегорнуто догори дригом, жодної згадки про мирні будні сім`ї. Братів охопив жах, вони не могли поворухнути навіть пальцями, а очі наливалися слізьми. Вітер на вулиці все сильніше насвистував, чулось, як скулять собаки і кричать кури, вся худоба ніби зійшла з глузду, а природа наче плакала за сімє’ю, не встигли хлопці озирнутися, як перед ними постали двоє кремезних чоловіків, які тільки-но вбили їх родичів. Хлопці, готові були на все, щоб помститися, старший син дістав меча і вдарив ним по кремезному чоловіку, задівши його ліву руку. З рани почала бігти кров чорного кольору, нелюдська кров. Ще більший страх охопив парубків, ще сильніше насвистував вітер, все гучніше скулили собаки і кричали кури… І враз, усе припинилось. Пролунав один постріл, потім ще один, вітер вщух, собаки замовкли, а у садибі Куриленкових назавжди потухло світло, світло сімейного добробуту, світло живої української сім’ї.
- Так що ж трапилось, хто ці невідомі? – нетерпляче з неймовірним запалом у очах спитав мій брат.
- А це вже ніхто не знає. Багато, що говорили на селі, довго у страху люди жили, але більше ті двоє в це село не поверталися. Старі люди кажуть, що це зла сила, відьомських рук справа, інші стверджують, що це звичайні розбійники чи грабіжники, а як насправді було ніхто знати не може.
- Ми під’їжджаємо! – радісно вигукнула я побачивши попереду річку.
Погода була чудова, легкий вітер, чудовий пташиний спів, з одного боку річка, з іншого широке поле. Тут нічого не нагадувало про ті страшні події, лише сім хрестів, що стояли на галявині не давали забути історію того місця. Ось така у нас подорож на Оріль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324247
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 22.03.2012
Україно, ти наша славетна
Ти чудовий і рідний мій край,
Ти захищена завжди лісами,
По степу вітер вільний гуля.
І не зможу ніколи збагнути,
Чому часто була на війні,
І повинна була завжди бути
У сорочці своїй бойовій?
Захищали тебе отамани,
Ці сини твої бились в двійні.
Чому ж ти таке горе спіткала
Крізь багато минулих років?
Але зараз добром ти повита,
І на волі блукаєш….
А в тім…
Часто згадуєш роки скорботи.
Бо не зможеш змиритися з тим.
Що багато синів загубила
У кривавій, жорстокій,
Страшенній війні.
Вони честь твою гідно тримали.
Вони жили для тебе завжди,
Вони досі тебе захищають -
В політичній не людській війні.
(2007)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316959
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2012
Україно, моя мила,
Я за тебе все віддам
Ти у мене є єдина
Батьківщинонька моя!
Мати, батько, вся сімя –
Ви в мене єдині.
І тополі за вікном,
Поряд і калина.
Золоті простори.
Небо голубе –
Ти, моя Вітчизно,
Все що в мене є!
(2006)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316958
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2012
Нарешті зима, дочекалися.
Білолиця, снігова, холодна прийшла і у наш край. Посиділи отак усі по хатах дня зо два, дивилися на градусник, дивилися, і почали як мурашки виходити на світ білий. Ось тут і починається найцікавіше. Гуляю я значить по берегу нашого Дніпра і душа радіє! Зробили значить юнаки наші поле хокейне і грають собі, весело, радіють, а хто ковзанів не має, то той стоїть і спостерігає, вболіває за своїх товаришів. Грають, я вам скажу, як на любителів не погано, за кожну шайбу воюють. А закінчується гра дружнім перемир'ям, бо ж грали, мабуть, на ящик пива, що разом вип'ють.
Що ж пройшла я по берегу і звернула за пагорб дивлюся, а там діти, юнаки й дівчата, навіть чоловіки років за сорок із жінками на санчатах катаються. Їздять і по двоє, і по троє, а інколи і в п'ятьох на одні сани залазили, а щастя скільки в їх очах було, ви б тільки бачили. Питаю я у дітей:- Ваші батьки ото кермують?- Ні, - кажуть- вперше бачимо, прийшли привіталися попрохали сани покататись. Ось уже з годину їздять!
А скільки жартів довколо лунало, скільки сміху ви б чули. Та ви,мабуть чули, бо більш за все ви були там, а як не були, то варто побувати, бо такі прогулянки і для душі і для тіла корисні, особисто переконалася:)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310274
рубрика: Проза, Пейзажна лірика
дата поступления 30.01.2012
Ось уже двадцять років Україна - вільна, незалежна, демократична держава, принамні так написано в усіх формальних паперах. Але кожен українець має знати, що наша мати-Україна існує вже багато століть. За плечима нашої держави розквіти і падіння, найкращі і найсвітліщі події, але ще більше горя, болі і страждань. На шляху до незалежності наша ненька подолала безліч перешкод, пройшла багато війн і катувань. І все заради того, щоб ми, українці, жили у вільній державі. Історія українців починається з курної доби кам"яного віку, і нагадує про себе курганами та кам"яними ідолами. Це доба, так званої, тріпільської культури. Наші предки мали насичену і барвисту культуру, можливо найстародавнішу на Землі. Поступово слов"янські родини об"єднувалися у племена, а племена, в свою чергу, розросталися і поступово утворилася держава. Ця держава згодом стала однією з найславетних держав світу і називалася вона - Київська Русь. За кожним злетом йде падіння. Так і почала падати могутня колись держава. Її ласу землю дрібнили на шматки, що багато років передавалися із рук однієї імперії до рук іншої. Але вільний народ не можна ув"язнити. Щоразу, перебуваючи у полоні українці проявляли свій волелюбний характер. Прикладом неймовірно сили українського духу стала Запорізька Січ, про яку говорив весь світ. А пізніше символом української свободи став відомий Тарас Григорович Шевченко. У нашій історії ще багато прикладів волелюбності українців, їхньої сили духу і наполеглевості. Але це все - історичні факти, це історія, тобто це минуле нашої країни. А що ж буде у майбутньому? Аналізуючи сучасність нашої країни я навіть боюся уявити, що ж буде далі. Адже час коли у державі було все добре давно минув. Зараз, на мою думку, Україна перебуває у глибокий кризі. Як економічний, так і у духовній. Низький рівень життя в Україні, низький рівень освіти, занепад духовного життя, далеко недосконала економіка - усе це свідчить, про те, що українська нація вмирає. Прикро, що винні у цьому ми самі. Народ - це в"язні впливових політиків, воли багатіїв. У нашій державі голодують інваліди війни, мерзнуть сироти, а ще у нашій країни живуть найбагатші люди Європи. Український народ - став розмінною картою багатіїв. Наша держава потонула у корупції. Усе в нашій країні зав"язане на грошах. Про мораль і етику годі й говорити. Нас, волелюбних українців, закували у кайдани, ми не можемо нічого робити зараз. Але я впевнена що прийде час і у майбутньому про нас знову заговорять у Європі, про нас знову почує Азія, нас згадають в Америці. Я вірю, що Україна підніметься з колін і міцно стане на ноги. Все йде і усе змінюється, змінюються час, змінюються покоління. Ще багато років треба, щоб Україна відновилася, після століть проведених під гнітом чужинців. Та я щиро вірю в те, що нащо держава знов розквітне буйним цвітом, вдихне вільного повітря на повні груди, для цього ми маємо почати з малого, з любові до рідного краю, з любові до рідної мови, з любові один до одного.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308902
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 24.01.2012
Там, де закінчується асфальт,
Зовсім інший світ оживає,
Там на небі зірки мерехтять,
Вільний птах від душі співає.
Там, де закінчується асфальт,
Квіти світом яскравим сіяють,
Там чудові пісні звучать
Там від щирого серця вітають.
Там ніколи не плачуть берези,
Не сумує верба над водою,
Усі люди там милі і чесні
Там повітря пахне любов’ю.
Хто бував у тім раї хоч раз
Не повернеться вже ніколи,
Там де закінчується асфальт,
Життя вічне, чарівне, чудове.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307452
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.01.2012
Пішли ми значить щедрувати, щедруємо, ходимо по хатах, та й співаємо народні щедрівки, та новітні віршики розказуємо, а там і про сало, і про ковбаси, і про вареники, і про щедрість. Та жодної хати не минаємо, щедруємо ми пречудово, тож і чекають нас усі у гості, і кличуть. Все ніби добре, та люди вже не ті! Змінився народ! Ми ж бо їм «щедрик - ведрик, дайте вареник», а вони нам якісь бумажки сують, гроші кажуть; ми їм про кусок сала, а вони - знов ті прокляті бумажки, ковбаски просимо, смачної, домашньої, а вони -знову папірці! Не те, що я відмовляюся од них, та справа не в тому, невже то вони гадають, що ми через гроші ходимо ото щедрувати і добро в хату закликати? Ми ж від чистої душі, від усього серця, щоб людям на втіху і нам в задоволення! Традиції ми продовжуємо, наші, українські! Ех… забули вже, історію дідівську!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307219
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.01.2012
грустная... Совершенно утратившая свой искренний душевный блеск...
грустная... Потерявшаяся в этом жестоком мире, погибает в тоске...
грустная... Уверенная, что этим миром правят деньги...
грустная... Уже, не верит в любовь...
грустная... Уже потеряла надежду на счастье...
грустная... Совершенно никому ненужная...
грустная... Как последнии лучи летнего, греющего солнца...
грустная... Как одинокий лист на картине слепого художника...
грустная... Как осенний дождь, который пахнет воспоминаниями...
грустная... С улыбкой на лице и слезами в душе...
грустная... Идеальная, но никому ненужная...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236201
рубрика: Інше, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 21.01.2011
Так тихо и робко приходит к нам ночь,
С луною и звездами на небосклоне.
И вдруг, буд-то в топку кидаеться прочь,
Как буд-то и не было все так спокойно.
Все вдруг исчезает и лишь темнота.
Нам напоминеает о тех временах.
О нашей любви... Где наша мечта?
С тобой разошлишь по другим поездам.
Твой поезд ушел далеко за закат,
Мой поезд ухал за звездопад.
И ничего не должно быть потом,
Ведь все, все изчесло тем страшным днем.
А все начилося ведь просто так!
Без всяких цветов, и духов,и разсказов.
В тебя я влюбилася вот как-то так,
И на душе все светлей стало сразу...
Мы были счастливые в этот момент,
Никто нам не мог помешать, как казалось...
Но всему, как мы знаем, есть свой конец,
Пришло время и вот мы с тобою разстались....
А время идет, возможно и лечит,
И тайны хранит, убивает любовь....
Но нет, наша память наверное вечна,
Никто и ничто ее не убьет...
Пусть годы идут и мнгоновенья летят,
Но нашу любовь, как воспоминанье,
Я буду хранить, мне не помешать.
Через всю жизнь пронесу я осколки счастья.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232652
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 03.01.2011
Я хочу від душі вас привітати
Із Новорічними святами і з Різдвом.
Здоров"я, радості вам побажати,
У сердці, хай завжди живе любов..
Я побажаю вам цей рік прожити,
Як не жили, всі попереднії роки,
Кохати щиро, дружньо всіх любити
І бути чесними скрізь і завжди.
Нехай цей рік мине у злагоді й турботі,
У щирих почуттях і в доброті.
Ми станемо на рік до мрії ближче
І поринемо в невідому даличинь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230342
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.12.2010
Почему ночь за днем?
Почему снег - вода?
Почему не вдвоем?
Почему холода?
Ты подумав ответишь:
- такова наша жизнь,
кто-то свыше придумал...
Ну а дальше молчишь.
Я спрошу почему?
Почему ты молчишь?!
Больше я не могу...
Расскажи что хранишь...
И опять помолчав
Мне посмотришь в глаза:
- а зачем?..-ты сказал
И опять тишина.
У меня по щеке
Слезы вдруг побегут
Лишь теперь поняла,
Что все все люди лгут!
И зачем дальше жить,
Если всюду обман?
Разве можно любить
Сквозь словестный туман?
Я подумала... и ничего не сказав
Поцелуй подарила
И назад отбежав
Прошептала "прощай"
И не стала тебе
Душу я изливать.
А зачем, для чего?
Разве хочешь ты знать?
Ведь тебе все равно -
Это я поняла!
И пускай только что,
Но теперь знаю я!
Разошлись по домам,
Села я у окна.
И тогда поняла,
Что совсем я одна.
"значит я никому не нужна?
значит вот почему холода?
Если так, то зачем,
То зачем дальше жить?
Не смогу, не смогу
Эту боль позабыть.
Я ж не кукла тебе
Чтобы все отпустить.
Просто я человек,
Я умею любить!
Не смогла доказать...
Не смогу позабыть...
Просто так не могу,
Просто так не хочу!
Потому что люблю,
И забыть не смогу.
Я сейчас упаду
Если хочешь забудь.
Те слова, ласки те,
Нам уже не вернуть...
Все забудь...
Если сможешь прости.
Всех я очень люблю,
Но нет смысла мне жить""
не прошло двух минут
я стою у окна.
И вот вот упаду,
И навек пропаду...
Исказав пару строк:
"я тебя подожду,
Япростила тебя,
Ведь я очень люблю"
Полететь вдруг стрелой
Захотелось мне в высь
Но услышала в друг:
"Нет! Постой, обернись!"
Обернулась назад,
Ты стоял позади
И сказал тихо мне:
" ты меня подожжди.
Если ты упадешь,
Значит я упаду,
А останешься жить -
Не отдам никому!
Ты прости дурака,
Просто очень люблю.
И когда посмотрю
В голубые глаза
Так хочу быть стобой
Тебя только любя!!!""
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227120
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 07.12.2010
І день іде, і ніч іде,
І тихо вітер віє.
Сніжинка падає на лід,
Довколо все біліє.
Завмер у танці тихий ліс,
Навколо все чарівне,
Зима прийшла, казково скрізь.
І поряд все мрійливе.
Іду я стежкою далеко,
Туди де сходить місяць
Це все не дуже легко,
Але це варте мріїї....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225304
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 29.11.2010
Підведу до гори я очі,
Подивлюся на чистеє небо.
Я згадаю роки дівочі,
Я згадаю себе маленьку.
Пригадаю, як тихо в саду
Колискову співала мати
І у тиху вечірню пору
Засинало усе коло хати.
Солов`ї постихали і вітер замовк,
Тільки хвилі Дніпра щос шептали..
То мелодія ніжних тих слів,
Що в саду мені мати співала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224469
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.11.2010
Під шепіт моря, подих хвиль
Таємно не порушно
Сиджу на березі отім,
Що височить незрушно.
У мене на дущі свобода
І тихий шепіт моря,
Й чарівна навколо природа
Розкажуть казку-долю.
Тихенько вітер підганя
Блакитні хвилі наче небо.
А он я з матірю мала
В колисці просто неба.
Та вітер сили набирає
І скелю розбивають хвилі.
Невзгода у наш дім прийшла
І стали ми безсилі....
У мене батька не було
І матір геть забрали.
Де ж це "господнєє село",
Куди усе пропало?
А вітер хвилі підганя
До неба та й до неба.
А ненька все занепада
Нікому, бач, не треба!
І не згадє вже ніхто,
Як неньку катували,
Як Україну рідну,
Мов скелю розбивали.
Та знаю: прийде добрий час
І хвилі знову стихнуть,
І знову буде воля в нас
Та всі невзгоди зникнуть!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223447
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.11.2010
Для мене кращого нема,
Ніж моя Батьківщина,
Моя прекрасна сторона,
Широкая країна.
Її прекрасний, милий спів
Лунає скрізь і всюди.
І лоскотливий, тихий дім
Мене любити буде.
Згадаю у скурутні роки
Увесь свій час минулий.
Приємний аромат весни
І тихий шепіт всюди.
Для мене кращого нема,
Ніж вільна Україна,
Моя прекрасна сторона -
Ця ненька Батьківщина.
Її прекраснії лани,
Ліси широколисті...
Усе це так було колись,
Тепер - це лише пісня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216459
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 16.10.2010
Мій народстарезний, мудрий,
Сильний і багатий.
Досвід його величезний
Треба нам черпати.
Мудрий мій народ і знанний,
Тому що він має:
Ніжну Лесю Українку
І Франковські гаї.
У Франка гаї чудові
Віршовані, мудрі.
А у Лесі Українки -
Ніжні, незабутні.
Також спів народ мій має,
Наче вільна річка,
Бо народ мій український -
Глибока криничка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216454
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 16.10.2010
А наша жизнь - опасна и прекрасна.
И ты встречаешь утренний расвет.
И ничего не делаешь напрасно...
Ну вот такой вот от природы человек.
Бывает, нискажу не слова,
Бывает очень много говорю.
Поймешь меня ты с полуслова
И отгадаешь все о чем молчу.
Ты для мне поддержка в трудную минуту.
Когда мне очень тяжело дишать
Я о тебе лишь думать буду.
Мы будем вместе нам не смогут помешать!
Мы вместе... это лишь слова...
Тебя я жду, а нет тебя.
Ты выдумка моя моя мечта
Ну где же ты моя судьба?!
Ты просто друг хороший,очень милый
Душа прекрасна, хороша.
Пусть голос твой чуть-чуть ранимый
Его я буду слушать неспеша.
Я знаю мы с тобой друзья.
Мечтала я иметь такого друга,
Но сердцем всем: люблю тебя!
Глупенькая девченка, твоёго круга..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216110
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.10.2010
Тепер українське село
Веселе, квітчате, барвисте,
Вже зовсім не те, що було,
Воно не таке променисте....
Згадаємо той час коли,
Малими були дідусі.
І ріки прозорі були
Й яскраво цвіли майорці...
Було то вже дуже давно,
Але пам"ятаймо завжди,
Жилося усім же прекрасно
У тім українськім селі.
Росли там чудовії квіти
Прозора стікала ріка,
Але непобачимо бльше
Того різно барв"я села.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215561
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 11.10.2010
Звичайний вечір коло моря,
Ти вийди подивись на це
Коли сідає серед моря
Це сонце, наче золоте.
Воно сідає на глибини
І засинає там на ніч,
А прокидається на ранішнеім світанку,
Щоб освітити все наскрізь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215338
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 10.10.2010
Я живу в городе чудесном,
Знаменитом, в близких к нам краях.
для меня он нежный и прелестный,
Для кого-то он как дикий птах....
Я люблю свой город безконечно,
Точно так же любит он меня.
Я уверенна, я знаю - это вечно.
Говорю я гордо, как всегда!
Ведь мой город и его природа,
Эта дивная краса степей,
Для меня одна любимая забота -
Описать красу этих земель.
Поле желтое и Днепр чистый,
Безконечная краса степей,
Для меня один дом милый
Где нашла я множество друзей.
Тех друзей, что есть на веки-вечны,
Тех людей, которыми дишу.
Ту природу, для которой время безконечно
И того, кому я сердце подарю.
Не устану повторять я вечно
Милых слов любимой стороне.
Твердо я скажу и безупречно,
Что мой город очень дорог мне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215175
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 09.10.2010
Життя - для когось це безсмерття,
Для когось - хвиля в майбуття.
Комусь воно приносить щастя,
Та в мене доля не така....
Кажу я вам чомусь відверто -
я горем спіткана душа.
Скажіть мені всі люди чесно:
Чому марніє скрізь краса?
Чому не має в світі правди?
Чом загубилася душа,
І українська біла хата
Занедбана стоїть одна?
Жовтіє поле в нас чудове,
Сумує річенька в саду.
Були часи...було все добре....
Та все це тільки лиш було.
Все полягло десь під горою.
Усе пропало, все пройшло.
Де подівалось все чудове,
І загубилось, де воно?
Не видно... темно скрізь і сумно...
Страшенний смуток всіх вхопив.
І врятуватись шанс єдиний -
Гей люди! Будьте ви людьми!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215162
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 09.10.2010