| Сторінки (1/24): | « | 1 | » |
Допустим ты любишь фарфоровые игрушки, но заставь тебя работать в магазине фарфоровых игрушек – через неделю появится желание явиться на роботу с тяжёлым молотом и навести порядок в витрине! Обожаешь шоколад? Прекрасно! Ей, там! Принесите 3 ящика! Это все твоё – ешь детка, только не всё сразу. Что, хуже? Тошнит? А зачем тогда было говорить, что любишь? И так, увы, всегда. Счастье должно ускользать, но в тоже время быть дразнящим и близким, что бы руки не опускались и не появилось желание от него отказаться!
Существует такая психологически интересная и одновременно грустная вещь, как привыкание. Привыкнуть можно к чему угодно, без сожаления, понимания и хотения! Привыкнуть – хуже чем получить в нос, и лежать без сознания, в ожидании чего-то лучшего чем истекание..кровью. Удовольствие возможно только тогда, когда предмет мечтания, выдается редко и постепенно, маленькими ложечками, для познания, ощущения и обожания.
А потом наступает ломка – дикая страшная, не дай Бог тебе узнать её.
Это сильнее, чем все твои запрещённые препараты,
Это когда небо падает,
Задевая ветки с треском и
Плечи гнутся, гнутся,
Пока не сомкнутся с коленями,
И не сведутся запястья в узел такой прочности,
Что невозможно шевелить пальцами.
И самое верное – сжать зубы.
И самое жуткое – ни на минутку вокруг ничего не остановится.
Светофоры – с красного на зелёный,
Машины в сплошную линию сливаются,
Матерятся дворники и витрины скалятся.
На подоконниках голуби отмечают свадьбы.
Всем плевать, что минуту назад ты выпала из движения.
Круговращение пятниц и воскресений,
Непринуждённо спокойно остаётся.
Твоя до каждого камня столица…
И не дай Бог тебе так влюбиться
Как это сделала я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247940
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 18.03.2011
Ти гірше ніж героїн чи кокаїн.
Ти викликаєш ту саму залежність,
але в тебе нема смертельної дози.
Хвилини крапають з настінного годинника, протікаючи крізь мої пальці, крізь твої пальці, крізь нас, сидячих один біля одного. Тиша густа, як каша, яку нам в дитинстві намагались впихнути. Мені немає що сказати, та й не хочеться зовсім. Всі слова кудись зникли, вивітрились з моєї голови і скоріш за все не намірені повертатись.
Я й досі не знаю, як називати тебе. Ти – простір, у якому затаїлось моє дихання.
Твоїм вустам потрібно частіше усміхатись. Ти торкаєшся моїх очей власним поглядом. Впускаю тебе, відчуваючи душею. Душа – люблю її, взяти міцніше і, як старий фотоальбом, розкрити, стряхнути пил і затьмарені погляди, а там – ти!
Пестиш сильними пальцями, з гротескно окресленими на них сизими капілярами (в яких тече в’язка, холодна, гірка твоя кров), мов досвітні терпкі сни, і усміхаєшся, з притаманним тобі ласкавим (і від того – лякливим) беззвуччям. Не то губами, не то подихом торкаєшся моїх долонь, блідих щік, губ. Вдихаєш тепло моєї тонкої, ще не пошкодженої часом, шкіри і цілуєш.
Блідо мовчиш і схиляєшся наді мною знову, але розум мій чистий від досвітніх снів; я просто не розплющую очей, щоб тремтіння вій або кавова гіркота навколо темних зіниць не видали істинних моїх почуттів.
Ти незрівнянно мовчиш.
Пальці ледь тремтять, кров глухо й лунко пульсує в тонких нитках твоїх капілярів.Пальці падають у порожнечу - адже снів вже немає. І тільки тоді і я впиваюся в тебе льодово-колючим, затятим поглядом, щоб вприснути тебе у свої вени. Мої пальці - до болю - замикаються на твоїй шиї. Губи тремтять на губах, ікла розривають ласкаву в'язь твоєї усмішки. Кров віддає твою душу у владу моїх займаних безумством очей.
А я упиваюся кавовою твоєю ніжністю і терпкою прохолодою гарячих твоїх поцілунків. Випиваю до дна лід власних думок, захлинувшись теплом твого дихання. Серце стукає відчайдушно тихо, завмираючи на перехрестях твоїх дотиків.
... Передозування тобою, мій морфій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247939
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 18.03.2011
Киев оказался злым, угрюмым и неприветливым.
Набрала номер, чтобы пожаловаться на него, а все куда-то спешат, летят и опаздывают. Пью чай с саусепом, листаю Бегбедера, мечтаю о теплых пледах и скучаю за шоколадом.
Ощущаю текучесть времени: где-то там, за окном.. Кто-то возвращается из Америки, кто-то лечит нервы на природе, кто-то сейчас во Львове, стучит об каменную брусчатку и попивает кофе, только у меня, как всегда, ничего не клеится
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243210
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 24.02.2011
Прихворіла трохи. Треба ж було додуматися пити холодне пиво на морозі - тепер горло болить, що капець. Сиділа на парах і відчуття, наче в мене температура - так погано, жах. Треба терміново лікуватися. Не хочеться лежати у ліжку. Але нічого розумнішого аніж пити гарячий чай і їсти лимони не пригадується.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243208
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 24.02.2011
…Как мы делаем больно, тем кому дарим небо.
И за сладкие речи нам придется стыдиться… Вячеслав Бутусов
Стосунки людей завжди викликали багато питань. А кохання – одне з найскладніших явищ у взаємодії людей. Чи існує різниця між коханням і закоханістю? Чи потрібно взагалі розділяти ці поняття? Чи потрібно кохати когось взагалі чи спокійніше прожити ось так, «ніколи нікого не кохаючи»?
Як і будь-яке інше явище психологічного світогляду людини, кохання стає зрозумілішим, коли починаєш ставити перед собою мету пізнати це почуття. І щонайцікавіше – воно стає більш керованим і прогнозованим.
Наприклад, якщо дівчина розуміє, що сьогодні її почуття до хлопця диктуються скоріше гормональним балансом, аніж глибоким і щирим почуттям, то вона десятки разів подумає, перш ніж відбивати його у іншої. Який зміст псувати нерви усім трьом, якщо через тиждень гормони будуть диктувати вже інше почуття?
А з другої сторони, якщо зненацька розумієш, що ось воно – це почуття – не потрібно втрачати свій шанс! Ось чому важливо навчитись чітко розмежовувати і визначати свої почуття до людини.
Варто вивчити основні види кохання, тим більше, що їх виділяють на протязі багатьох століть і тільки доповнюють класифікацію. Найбільш поширена класифікація побудована ще Аристотелем:
Переглядаючи кохання і стосунки у парах, де все побудовано на фразі класика «в коханні – один кохає, а інший позволяє себе кохати», існує момент самознищення, жертовності. Коли людина, яка кохає, прагне віддати себе повністю, не потребуючи нічого навзаєм , пожертвує будь чим заради предмету обожнювань. Любов – жертва, або ж АГАПЕ – піднесена , любов, яка дарує. Прогноз на подальші відносини може бути досить позитивним, якщо той, заради якого жертвують, потребує батьківської турботи. На жаль, якщо хочеться рівноправних стосунків – Вам не сюди.
ЛЮДУС – так зване кохання-гра. Воно засноване перш за все, на сексуальному потязі. Не передбачає довгих залицянь і прагнень дізнатись один одного ближче. «Ви привабливі, я – до біса привабливий, навіщо ж губити час?» – ця фраза досить чітко ілюструє саме цей вид кохання. Закоханий виступає в ролі мисливця, прагне отримати чергову жертву, погратись, пофліртувати, тим самим підвищуючи свою самооцінку. Проте, не дивлячись на велику схожість з теперішніми реаліями, цей вид кохання не з’явився зараз, людус – гра, в якій кожен грає свою роль.
Якщо ж людей об’єднує пристрасть, бажання, емоції, близькість та секс, таке кохання несе назву ЕРОС. Воно побудоване на відданості і тільки потім на фізичному потязі. Кохання - ерос припускає, що окрім сексу існують ще й почуття, якими можна ділитисьодин з одним: життям, думками та переживаннями. У цього виду кохання можливе довге існування.
Страшніше полум’я безрозсудне кохання – МАНІЯ. Як правило побудоване на пекучій пристрасті та безпідставних ревнощах. Це скоріше не любов до партнера, а занижена самооцінка. Одержимість коханням виникає у людей, які не знайшли взаємності, вони переслідують об’єкт свого кохання, запевняють у своїх почуттях, не рідко поступають зовсім неадекватно. Маніакальне кохання – це спосіб маніпулювати людьми. Інколи людина сама визнає, що від кохання у неї «мутніє розум».
Протилежністю такому коханню є кохання за рахунком, або ж ПРАГМА, іншими словами «розумове кохання». Людина вибирає собі партнера не з точки зору «кохаю / не кохаю», а з точки зору «вигідно / не вигідно». Пристрасті та неочікуваних вчинків у спільному житті не буде, все прораховано та заплановано. Вони позбавлені усього, тут не існує місця лишнім емоціям.
Найбільш гармонійне і повноцінне кохання на думку Аристотеля – СТОРГЕ – любов – дружба. Це почуття побудоване на душевному єднанні. У стосунках, побудованих на строге, не існує зауважень , немає грубощів та егоїзму, немає брехні, зради. Партнери можуть ділитись чим завгодно. При цьому вони знають, що завжди знайдуть в обличчі коханої людини підтримку і допомогу. На жаль, через деякий час одному з них може набриднути – адже коли ти знаєш про близьку людину абсолютно все, вона перестає бути тобі цікавою так, як на початку відносин. В цьому випадку важливо постійно розвиватись, і тоді партнер буде знаходити для себе кожного разу щось нове.
Звичайно, вид кохання не існує у чистому його бутті. Кожна людина унікальна по-своєму і унікальні її почуття , скоріше – це складна суміш усіх видів кохання в різних пропорціях. Можна безкінечно писати про те, скільки існує його видів, однак чи існує в цьому сенс? Почуття виникають у душі людини, а вона в кожного своя, особлива, унікальна, індивідуальна, і не залежно від того, яким саме буде кохання, основним залишається, щоб стосунки будувались на гармонії, взаємоповазі і влаштовували обидві сторони.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241531
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 16.02.2011
Спокійний день, нічого не очікуючи і не думаючи, гуляла з друзями. Зненацька зловила поглядом посмішку. Ти щось так впевнено розповідав. Гомоніли твої вуста.
По незвичайному простий і красивий. Зашаленіла.
Ти з’явився ніби нізвідки і вселив надію у життя. Подарував посмішку і сенс у завтрашньому дні. Але пробирає морозом по шкірі від тих пісень, якими промовляє твоя душа, закутана від морозу у сміх та жарти. І від того, ще безнадійніше. Так би обійняти і зігріти те, що плаче на глибині. В мені щось змінилося, майже непомітно, але й так кардинально.
Перетворилася в робота, стала мало спати, їсти, розмовляти, але весь час пити каву і думати, думати.
Повз мене пропливали люди, пролітав час, програвались пісні, наче в касеті - не перемикаючись.
Я помітила, що стала самотньою. Але ж самотність - це просто шлях втечі від самої себе, від свого страху. Найсумніші – це ті, які весь час посміхаються і жартують. Я такою була, колись. Просто ненормально позитивною, але насправді, за сміхом ховала себе - істинну. Гралась в ілюзію.
Здається купа вільного часу, а я втрачала його на прослуховування чогось сумного, прочитання чогось філософського, перегляд чогось жахливого.
От поїхати б звідси, по англійському, не прощаючись. І лише для когось це буде приводом щоб нарешті побачитись.От хоча б на вечір, відчути, наскільки ти для мене рідний і водночас чужий.
Зненацька закортіло малювати серця, відкривати тобі таємниці, носити спідниці і насолоджуватись життям . Поїхати кудись – і абсолютно байдуже куди. Чи просто назвати все це одним словом – кохати.
Ні ну от скажи мені: любов – це лікується взагалі? Бо в мене це неначе хронічна хвороба, проявляється періодично в ту саму пору року, а потім дає важкі ускладнення. Ось як зараз. Я втрачаю тебе, стрімко – стрімко, наче тебе відносить швидкою хвилею.
В такому спокої зустріла тебе, а проводжаю у істериці, яка пронизує, оперізує жахом, зриває дах. Залишає бажати кращого. Дякую тобі зате, що я зараз така, яка є, за те, що ти зробив мене такою. Дякую за те, що мені є що згадати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235032
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.01.2011
Інколи я задумуюсь над тим, а чого б мені хотілось від коханої людини? Можна багато і безглуздо говорити. Мабуть найважливіше це увага. Зараз найчастіше забувають саме про неї, на жаль. Всі, окрім романтиків, так так не дивуйтесь, романтиків, вони існують. Здається тільки вони о другій годині ночі пишуть повідомлення з текстом «Кохана», або «Не можу заснути без дотику до тебе», чи ще чогось в такому роді. Ти просинаєшся, сердишся, що він перервав твій сон, але ж так приємно.Правда? Тільки вони можуть покликати тебе в кіно, не важливо на який ряд, і не банально цілуватись, а захоплено ділитись своїми враженнями про фільм і не замічати нікого окрім тебе, ніби ви зовсім одні. Але ж дійсно, тільки вони біжать до тебе на зустріч збиваючись з ніг, при цьому затискаючи твої улюблені квіти.
Напевно це все дурниці подумаєте ви. Але ні! Дякую тобі, що допоміг відчути себе щасливою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234901
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 14.01.2011
Моє радіо - мій тиран і кат - більше не працює. Так символічно. А ще з мене пре не надто оптимістичними римами, і не лише своїми. Я б читала тобі вірші на ніч, la mia casa.
Їхала сьогодні додому без настрою, без зустрічі з тобою – це вище моїх сил.
Але ж головне не відступати. З кожною досягнутою метою додавати у список ще дві-три, чому б ні?
Наше життя – сходи, кожна сходинка - один не безцільно прожитий момент. І живемо ми доти, доки нам ще є куди підійматися.
Адже людина жива до тих пір, поки їй є задля чого жити, є ще куди рухатися, є чого прагнути.
Сиджу вдома, слухаю Placebo, їм труфель, п*ю каву (якусь нову. Сама винайшла..знущалась над курячими яйцями та корицею), читаю підручник з італійської і шукаю, що б його переглянути...Що б вивчити, ось це не погано «Voglio che mi ha abbracci».
Нехай це буде моє тобі невеличке проханнячко.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234289
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.01.2011
День сьогодні розпочався з поганої звістки. Я смішно кульгаю на одну ногу, але це не так вже й весело, бо боляче.
Впала. Піднялася. А стан наче ти в ступорі. Де я, що зі мною. Та ще й в мобілці оператор кричить, таксі викликала. Довикликалась.
На наступному тижні – знову навчання. А мені так продовження канікул хочеться,принаймні, практики... Виносить мозок.
Вже не перший раз переконуюсь що події – це не головне, головне – настрій.
Життя по троху йде. Твердо розірвала стосунки з людиною яка обтяжувала мене, в якомусь ступені я - її. Чітко визначилась з тим, чого хочу. Якщо це стабільність, якої в моєму віці варто уникати, - то й нехай. Хочеться стабільності.
За віком хочеться все більше тиші і спокою. Відмітила про себе, що старію.
Можливо це просто період такий, але все більше хочеться замінювати алкоголь на чай, а гучні вечірки - на затишок і душевні розмови.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234284
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.01.2011
С ума схожу..или ты сводишь.
После наших встреч у меня внутри что – то происходит, появляется что – то новое, такое тёплое, мягкое, близкое, я бы даже сказала родное, сводящее с ума, кружащее голову, путающее мысли, такое приятное, близкое к счастью, а может это оно и есть, счастье.
Прости. Я просто высказываю всё, что со мной происходит. Ничего не скрывая..
Я хочу сейчас только одно, что – бы мгновение остановилось, и это продолжалось бесконечно и больше не надо, лишь бы не растерять это чувство.
Как будто твоя душа настроена как струнка, на одну и ту же тональность, что и моя. Это так приятно. На самом деле, это больше чем приятно, это просто надо беречь.
Я видела тебя вчера, а уже так скучаю, мне так не хватает твоего голоса, твоих глаз, губ, рук. Как будто знала их всю жизнь.
Всю жизнь несла их с собой, а тут вдруг я открываю глаза, а тебя нет рядом, вокруг тоска. И такая же радость удовлетворения слышать твой голос..
Знаешь, твои глаза не карие и не зелёные, они цвета счастья… Когда женщина произносит «Я тебя люблю», на самом деле ни один мужчина на свете не догадается, что именно она под этим подозревает. Когда мужчина произносит ту же фразу, он имеет в виду то, о чём говорит. А женщина совсем иначе, и как именно она тебя любит невозможно понять…
Мне просто очень хочется сказать тебе именно эти 3 слова, но что я подозреваю под ними, пока знаю только я одна.. и это может быть не совсем то, о чём подумал ты…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232093
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 30.12.2010
Вона мов зачарована усмішкою
Тремтячими губами прагла поцілунку
А ти стояв як статуя Свободи
Із золота найвищого ґатунку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231527
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.12.2010
Як тяжко сильно так чогось хотіти
Не знаючи на чому ти стоїш
Мовчати? Чи тихенько говорити..
Летіти вверх, чи падати униз.
І тяжко так сприймати ту пораду
Коли не відчуваєш теплоти
Не знаю. Чи сховати чи дістати
Метеликів з моєї голови.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231526
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.12.2010
Я в тебе проростаю своєю душею.
Я в тебе проростаю, здається навічно
Я тебе захищаю своєю рукою..
Я тебе захищаю! Зостанься, будь ближчим.!
Торкаюся рук, я тебе відчуваю
Торкаюся губ, я в тебе проростаю
Я тебе покидаю, нащо біль цей? Навіщо?
Лиш зостанься зі мною, хоть трішки стань ближчим!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231329
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.12.2010
Лежу натягнувши ковдру до підборяддя. Впилася беззмістовним поглядом в стелю. Тиша. Жахливо підспівуючи «Безконечности» Земфіри, яка доноситься з навушників мобілки. Все ніяк не можу зігріти ноги.
Ліниво вставши, поставити чайник на вогонь. Запалити сірник і відчути терпкий аромат «хоч якась радість при відсутності світла». Повернутись в кімнату і жалісно простогнати звертаючись невідомо до кого «люди добрі дайте цигарку».. Розсіяно глянути в сумку і дістати з темних недр зім'яту пачку. Сліпими пальцями намацати в кармані штанів запальничку. Потім довго шукати те, що можна було б використати, як попільничку «блюдце шкода». В нашому домі попільнички не водяться, а «куряги» дурьохи – так.
Нарешті начхати на все, дістати з кухонного ящика залізну кришку від банки «привіт, я – бомж». Посміхнутись і зразу скривитись від якогось дивного болю. Вийти на балкон та присісти на м’який стілець, що крутиться. Спокійно, майже байдуже оглянути хаос зі звалених на підлогу книжок, журналів, тряпок і різного роду баночок-скляночок-відеречок, забруднених квіткових горщиків.
Запалити цигарку та дивитись, як тліє вогонь. Викурити три підряд. А потім довго сидіти обнявши коліна руками.
А на кухні захлинаючись власним вмістом, сходить з розуму забутий чайник. Повернутись і заварити улюбленого зеленого чаю.
Пробач мене. Не повіриш, мене мучає совість. Стоїть за спиною жовтолика баба і пронизує поглядом хребет.
Як нерозумно, а?
Пробач мене…
Не буду виправдовуватись, це на разі недоречно. Все одно не так звучати буде.
Пробач мене за те, що намагалась писати, щось виривати з душі та класти на папір. За те, що я так люблю, коли ти мене називаєш по дурному, за те, що так тяжко пояснити.
Ось пишу і намагаюсь заснути, так і не зігрівшись під пуховою ковдрою. Носилась по ліжку з запаленим, абсолютно байдужим поглядом вдивлялась в блискучі вогники не вимкненої стереосистеми. Просто лінь встати і виключити.
Пробач мене. Навколо стільки емоцій…Стільки фальшивих переживань… Стільки бурхливих фантазій! Стою у центрі цього всього і водночас осторонь! Я намагаюсь втрутитись в ці події, але ні, швидше в розмову, в обговорення солодких спогадів. Але мене ніби не бачать, ніби не чують, ігнорують…тупо ігнорують!
Тиша… Німе кіно… Я бачу, як ворушаться їхні губи, але звуки вкотре обминули моє вухо… Надаю перевагу тихенько ображатись на свої помилки.
Коли прокинулась в кімнаті стояла мертва тиша. П’ю другу чашку чаю. Не знаю як закінчити цю чергову беззмістовну замальовку.
Пробач мене.
Я б могла це сказати сухими потрісканими губами, але не маю голосу.
Пробач мене.
Залишаються тільки ці жалісні слова, і, як затиснутий метелик в кулачку дитинки, б’ється дебільне серце. Краще б його не існувало.
Пробач мене.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231328
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 26.12.2010
Чи колись відчували ви кохання?
Чи писали ви колись листа до людини, що не ваша?
Тобто, це вам лише так здається. А може й ні?
І от тут ви застрягаєте поміж цих роздумів. Ні туди й ні сюди:
"Я спілкуюся з тобою вже давно,якщо це можна назвати спілкуванням.
За такий час я навіть не встигла тебе пізнати хоч трохи краще.
Але вже вважала своїм коханим.
Скоріше тим, на кого я завжди змогла б зкинути цей тягар з паскудних думок.
Ти вислуховував, як завжди,зітхав і, як завжди, казав, що все налагодиться.
Мене це бісило. Ми з тобою, певно, ненавиділи одне одного.
Так. Скоріше так і було. Я із біса багато палила.
Сумувала за тобою, обіймала подушку замінюючи на тебе.
Але ж ти незамінний. Єдиний. Коханий.
Може, тобі й зараз байдуже, бо ти непобачив цього листа коли йому був час на відправку...
Та чи побачу я тебе знову? Пробач мене за всю ту неприязнь.
Почуваю себе морем.
Бо ніяк не можу зібрати всі думки й емоції докупи.
Я ніколи не плакала при тобі. Та чи колись взагалі плакав ти?
В хворій голові, напевно, назавжди застрягли образи тебе.
Особливо настрій твого облиичя й очей.
Не зможу уявити тебе поряд.
Пробач."
Так і живеш, поки життя саме не розв'яже все це...
А потім ти відловлюєш себе на тому, що весь зміст того листа - суцільна мрія.
Жахаєшся, що зміг отаке написати.
І одного дня відчуваєш, як вібрує в кишні твій мобільний.
- Привіт! Я так скучив!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231196
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 25.12.2010
Втомилася від брехні, від лицемірства, казок. Втомилася від оточуючих мене людей, котрі тільки те й роблять, що грають, грають життя як виставу. Де ж ,чорт його забери, відвертість? Де ті щирі почуття? Кохання - про яке ми так багато говорим та міцна дружба?
Втомилася від сірих буденних справ,від життя та істот, які нічого в ньому не цінять! Втомилася знаходити та губити людей. Звикати до них і спостерігати за тим, як вони повільно зникають з мого життя. Втомилася довіряти, а потім розчаровуватись. Втомилася говорити правду тоді, коли її не чують.
Я втомилася від людей, тому, що вони тільки те й роблять, що нищать мене, а ще я втомилася від самої себе,тому, що я покладаю на інших занадто багато надій.
Та тільки запитаю себе: від чого я тікаю? Тікаю від самої себе. І як це пагубно не звучало, але з кожним кроком нашого життя втома зростає.
Припини вбивати мене, благаю, до поки втома не переросла у звичку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231172
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 25.12.2010
Касание твоих теплых рук всегда будет греть, даже если сердце замерзает.
Взгляд твоих глаз всегда будет рядом, даже когда ты за тысячу километров.
Твой смех – всегда будет заменять мне счастье, даже когда буду грустить.
Твои сообщения – всегда буду читать перед сном, даже если это будет просто «:)»
Твои звонки – всегда будут самыми длинными, даже если будут редкими.
Твои привычки – мои привычки.
Твой пульс в моих венах и голове так и останется безизменным, даже если я этого не замечу.
Но если ты уйдёшь то:
Вместо твоих теплых рук – теплый свитер.
Вместо твоих глаз – звезды на небе.
Вместо твоего смеха – пьяное хихиканье подруг.
Вместо твоих сообщений – книги.
Вместо твоих звонком – музыка
Вместо твоих привычек – мои пусть и не всегда хорошие.
Но вместо твоего пульса в моих венах и голове, я так ничего и не найду, как бы не пыталась.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225085
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 28.11.2010
Начать всегда сложно, но еще сложнее закончить.
Даже в любви..когда ты привязываешься к человеку, не задумываешься, что будет дальше? Когда ты чувствуешь его прикосновения, которые наполнены теплотой, ты понимаешь, что на самом деле в нем нет её, что на самом деле ни капли теплоты.
Видимо так устроено то чувство первой любви, не той детской, а той – которая с первого взгляда. А если ты действительно чувствуешь любовь к человеку, которому абсолютно нет дела до тебя твоей любви? Нет, конечно, ты был со мной, обнимал, сладко улыбался, называл по разному, что казалось я могу перевернуть весь мир и остаться с тобой навсегда.
Но это ничего по сравнению с той обидой, что терзает меня, я всё равно не перестаю думать о тебе. И от этого становится тошно. Ведь я знаю, что тебе наплевать.
Конечно! Кто я для тебя? Просто знакомая…Ведь что я могу тебе дать кроме своей любви? Но она тебе не нужна, а с ней и я тоже. Заметь, я ни в чем не хочу тебя обвинить, просто мне необходимо сказать тебе это, и если можешь, то пойми меня, я всё тебе прощаю, и прошу прощения за то, что ты меня так и не простил.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225084
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 28.11.2010
С ума схожу..или ты сводишь.
После наших встреч у меня внутри что – то происходит, появляется что – то новое, такое тёплое, мягкое, близкое, я бы даже сказала родное, сводящее с ума, кружащее голову, путающее мысли, такое приятное, близкое к счастью, а может это оно и есть, счастье.
Прости. Я просто высказываю всё, что со мной происходит. Ничего не скрывая..
Я хочу сейчас только одно, что – бы мгновение остановилось, и это продолжалось бесконечно и больше не надо, лишь бы не растерять это чувство.
Как будто твоя душа настроена как струнка, на одну и ту же тональность, что и моя. Это так приятно. На самом деле, это больше чем приятно, это просто надо беречь.
Я видела тебя вчера, а уже так скучаю, мне так не хватает твоего голоса, твоих глаз, губ, рук. Как будто знала их всю жизнь.
Всю жизнь несла их с собой, а тут вдруг я открываю глаза, а тебя нет рядом, вокруг тоска. И такая же радость удовлетворения слышать твой голос..
Знаешь, твои глаза не карие и не зелёные, они цвета счастья… Когда женщина произносит «Я тебя люблю», на самом деле ни один мужчина на свете не догадается, что именно она под этим подозревает. Когда мужчина произносит ту же фразу, он имеет в виду то, о чём говорит. А женщина совсем иначе, и как именно она тебя любит невозможно понять…
Мне просто очень хочется сказать тебе именно эти 3 слова, но что я подозреваю под ними, пока знаю только я одна.. и это может быть не совсем то, о чём подумал ты…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223627
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 21.11.2010
Когда мне грустно
Я тогда пишу письма
Куда? – не знаю..
Не знаю и кому..
Нет. Конечно я знаю кому я пишу, но не уверена прочтёт ли он их…
"Здравствуй родной, люблю тебя так называть, хоть тебе это и не нравится. .всё равно родной…
Я знаю, что сейчас ты где – то развлекаешься с друзьями или работаешь. Всё равно обо мне не вспоминаешь. А я ..я думаю о тебе каждую секунду, и не могу заставить себя не думать!
Я ничего не могу с собой поделать..это уже болезнь, сегодня посмеялась – в журнале прочитала :«Признаки нездоровой страсти» и почти всё совпадает..
Как жаль, что вы увы больны не мной. Но я неизлечимо больна Вами..
И мне больно думать о тебе..больно осознавать, что кто-то другой рядом с тобой. Ревность? Может быть..хотя, как ревновать того, кто твоим не был никогда и не будет, хотя как знать? Время вершит чудеса. А я…я буду ждать..Знаешь, я стала апатичной..страдаю бессонницей..и всё из-за тебя. Перед глазами ты, твоя улыбка. Твои глаза..мысленно мне всё время кажется, что мы вместе..
Порой так замечтаюсь. Что забываю, что этого нет..не хочу в это верить.
Ты понимаешь, что ты для меня всё? Что все мои сны о тебе…
Знаешь.. первый раз в жизни я почувствовала, что хочу быть с человеком всю жизнь… как не странно – этот человек Ты.
Не пугайся, я тебя не обязываю…ведь мечтать не вредно, не так ли?
Жаль, что не все мечты сбываются."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223626
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 21.11.2010
... ранок. Ти прокидаєшся.
Я поруч. Просто я загубилась. Чи ти зник?
Але я ...
... у воді якою ти вмиваєшся.
Ти бачиш? У дзеркалі я поряд тебе, отам за плечем. Я зігріваю його, чуєш?
... у повітрі, яке ти вдихаєш, виходячи на терасу. Ота свіжість? І запах мого волосся змішаний з твоїми улюбленими парфумами.
... у сонці, яке зігріває тебе зараз. Кожен промінчик, який торкається твого тіла – це я.
... у небі безмежному, як і моє кохання. Хмаринка. Невже ти не бачиш? Вона ж нагадує мою руку, яка так ніжно та трепетно гралась твоїм волоссям, обнімала, гладила тебе.
... у шелесті вітру, що грається у кронах дерев. Чуєш? Це я шепочу тобі слова кохання: ріднесенький, любий, єдиний …
... у краплинках роси на зеленому листі. Поглянь, у їх прозорій чистоті моя усмішка до тебе.
... у очах людей, що йдуть тобі назустріч. Ти ковзаєш по них поглядом. Придивись. У них я. Така ж як і була, закохана і сильна від цього кохання.
... у стукоті твого серця. Я з ним. Я ж віддала своє серце тобі.
Знайди мене...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222384
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.11.2010
Чекати можна все життя –
Повір, було б кого чекати.
Монолог мого серця тихенько вистукує рукою, на папері, кардіограму слів кохання. Несміливо шепоче : «чекай чекай чекай…»
Не покидає думка, що ось зустрінуся з тобою. Відраховуючи години чекаю того дня. Коли ти зустрінеш мене у місті з шаленим темпом життя, масою людей котрі поспішають у своїх справах. Столиця. Прямую чи то до порогу твого будинку, про місце знаходження якого й гадки не маю, чи то на пошуки самої себе. Гублюся у натовпі молоді, шукаючи твою посмішку.
І ось вже на площі, людно, я озираюсь навколо продовжуючи шукати поглядом твої вуста.
Серце гукає на тебе, очі набираються сліз, руки починають тремтіти. Невже ти не зустрінеш мене?
Благаю тебе, знайди мене, знайди, а я чекатиму на тебе скільки ти скажеш. Ти лише намагайся шукати там де кличе серце.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222383
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.11.2010
Нет, ну ты только представь мир по другому. Мир отдельно.. Со всех сторон остро наточенные штыки упираются прямо в твой мозг..
Нужен воздух..Свежий..Много..Вот ты идёшь по улице, по которой тысячи раз проходили с ней…помнишь, тут ты нежно целовал её щёчки и пухленькие губы..а вот здесь вы сидели и болтали..а тут так весело смеялись..а там, около того дерева иногда ругались..нет ..надо бежать…
Ты заходишь в маршрутку. Ищешь ваши любимые места. Садишься там , пытаешься доказать себе несуществующую теорему о своём спокойствии и бесчувствии..Но нет..Вот идёт ёё подруга, а вот кафе где вы провели не один интимный вечер…
Ты бежишь от этого. Забегаешь в магазин, покупаешь как всегда то, что она так любит кушать, подходишь к кассе, собираешься платить, вытягиваешь руку, а на неё часы – ёё подарок.
Ты смотришь на них и плачешь… носки, бельё, рубашка, всё куплено ею, или выбрано вместе..зашитый карман, а в нём – конфетка, нежно и бережно положенная и сохранённая для тебя..слёзы..
Понимаешь, что бежать некуда, она везде, в каждой вещице, которая попадает тебе на глаза..
Наконец прибегаешь домой. Вокруг её фото и подарки. Ты спешишь удалиться в душ и успокоиться… и ты видишь своё отражение в зеркале…или это её отражение? Ты понимаешь – вы – одно целое..
Тогда, ты так и не одевшись идёшь в комнату, ложишься на кровать, забываешь весь этот бред и обнимаешь ёё – свою любимую… не можешь сдержать желания подарить ей несколько раз, и теперь в полном спокойствии засыпаешь в настоящем, целом мире.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215890
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 13.10.2010
Ты – вольный февральский Ветер… Холодный, равнодушный, жестокий?… Нет!
Мне просто не понять тебя, не понять твоих чувств…Также как и тебе никогда не понять меня.
Не понять моих чувств и того, чем я живу…ведь их действительно тяжело прочувствовать на расстоянии!
Знаешь, что я чувствую? Боль, печаль и страх… И я люблю эту печаль и эту боль…
Теперь я уже не знаю чего хочу: чтобы это все поскорее прекратилось или продолжалось вечно.
Сама я не смогу отказаться от тебя, потому что боюсь потерять тебя…
Но возможно ли потерять то, чего у меня нет?
У меня нет тебя… Нет и никогда не будет…
Мы поздно встретились…
Видимо, это так и должно быть, потому что ты – лучший, а я…
В следующей жизни (если она будет) я буду пылью на дороге, на той что ты так любишь.
Ты будешь выходить на нее, видеть меня… А я буду у твоих ног, стремиться к тебе, оседая на твоей обуви и безмолвно любить… А ты будешь стремиться поскорее избавиться от меня…
Если только ты будешь странником…
Но если ты будешь Ветром – мы все-таки сможем быть вместе…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215888
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 13.10.2010