| Сторінки (1/26): | « | 1 | » |
Ти звик залишати беззахисних квітів меди,
На сірім піску непустельних людських упереджень,
Щоб сутність кричала, благала, шептала: не йди!
А ти власним серцем стирав рівне коло обмежень.
Дурив себе світом, який збожеволів ще вчора,
Шукав у гербаріях диво життя і знаходив –
Маленьку примару, яка безнадією хвора.
В ілюзію кутав самотнього вечора подив.
Колись випадатиме дощ, як вона говорила.
На скроні твої упадуть сивини інеї,
Ти зрадив... Ти звик. Знала. Втратив. Не виросли крила.
Шукав таку саму і в жодній не було її.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667636
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.05.2016
З чого починається твій день,
Коли сонце змучилось чекати?
Поки до улюбленця дійде –
З усмішкою легше прокидатись.
Віднайти призначення і суть,
В кожній миті, яку нині маєш,
Сни твоє життя крізь день несуть,
Поки ти вікна не відчиняєш.
В книгу долі дивиться Творець,
Сумно дні закреслює, зітхає.
Його плани звів ти нанівець –
Не живеш, а в суєті минаєш.
З чого починається твій день?
Ввечері нелегко і збагнути,
Чи відчув щасливим ти себе,
В день, якого вже не повернути.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660470
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.04.2016
Я б здалась на поталу голодним світам,
Бо втомилась у пошуках іскор,
В перехрестях сарказму, іроніях драм,
Я далеко від світла й заблизько.
Надто близько від вічності білих безпек,
Щоб торкатись того, що етично,
Як же добре, що ти мого сонця естет
І до темних сторін не дотичний.
Ти обняв ніжним цвітом на фоні снігів,
Теплим золотом в світі підземнім.
Тільки ти зрозумів і любов’ю зігрів
І довів, що живу недаремно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658845
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2016
Стільки щастя в зернятку тепла,
Що трояндово квітне по венах,
Я теплом в тобі теж проросла,
На медово-солодких теренах.
Стільки музики зіграно в такт
До сп'янілих чуттєвістю мрій.
Твоя сила - відвертість атак,
Моя слабкість і щастя - ти мій!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613587
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.10.2015
Це нестерпне прагнення не жити,
А відбутись у твоїм житті
Чимось грандіозно-неймовірним,
Світло, щоб лилось, як від зорі,
Тільки не у небі, а у серці,
І щоб не згоріла, а збулась -
Мрією твоїх бажань, коханий...
Щоб усе, що маю віддала.
Я не згодна на самотню свічку,
Мене вистачить на файєр-шоу,
Щоб в моїх обіймів звабну річку,
Ти в бажань шаленстві на дно йшов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597421
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.08.2015
Люби, якщо хочеш, щоб день був окриленим,
Знайди серед пилу суєт діаманти,
Відчуй смак емоцій, яких не шукав ти,
Люби, щоб щаслива була, ти люби мене.
Кохай кожну мить, яку небо вділило нам -
У дотиках дня і за ширмою ночі,
На пристані щастя дозволених "хочу",
Щоб мрія за руку тримала окрилена.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597410
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2015
Страх виплітає холодні липкі павутини.
Люди бояться. Інстинкти вилазять нагору.
Ніхто не згадає про спокій,«віру дитини».
Вірусом страху свідомість хронічно вже хвора.
Вижити. Вижити… Всього купити побільше.
Втративши краплю життя свого серед тривог.
І не змінити. Ніяк не сприйняти. Що гірше?
Сумно всміхається в серці загублений Бог.
Калинова кров очищає знецінені душі.
Рубіни сумлінь кидають в кишені край неба.
Прокляті вершники жалю не мають, бо мусять
Нас научити дивитися в серце до себе.
Налякані, збуджені з сплячки, сліпі кошенята –
Панічно ховаються в клітки своїх упереджень.
А люди бояться. Себе. Смерті. Бога. Чи варто?
Триматись химерних ілюзій і самозбережень?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562982
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2015
Хтось продає хвилини для піщаних годинників життя,
кожному свою кількість дрібних піщинок-надій,
а хтось купує години нашого існування,
в кожного свою кількість ударів-подихів серця-душі.
Всі ми герої до деталей продуманої п’єси:
хтось улюбленець досвідченого ляльковода –
сипле жменями повітряні поцілунки в повний зал театру імені Себе,
а хтось збирає крихти усмішок зі сцени після чужих аншлагів,
коли важким усвідомленням недоцільності перед прагненнями
падає важка запилена безнадією завіса.
Турніри інтелекту, презентації супер-масок, ігри розуму та годинників…
А може суть гри тільки в тому, що буде після того, як вона закінчується?
– Пішаки та королі після гри опиняються в одній коробці…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555199
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.01.2015
У кожного з нас є таємна кімната,
Де спить сокровенно щось тільки своє,
У згорточку тулимо зерна наявні
З яких проростатимуть такі різні «я».
В кімнату цю істинну зрідка заходимо,
Бо кава тут швидко холоне й гірчить,
Тут вікна зашторені, свічка горить,
І книжка священна лежить недочитана.
Букет щирих помислів стоїть без води
У вазі шикарній епохи барокко,
Мозаїка фальші виблискує мило
З-під усмішок-ролей, що всім роздалИ.
Собі аплодуєм - театр пороків,
Видумуєм принципи,точки моралі…
Так хочеться бути недаремно на світі,
Мріється не існувати, а жити…
І щось заважає, сплутує зорі,
В захмаренім небі важко читати,
І страшно, що буде, як свічка згорить,
Бо справжні ми тільки в таємній кімнаті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540976
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.12.2014
Та осінь була щедрою на гриби. Їх було багато, як ніколи. Вони густо розсипались із багатого кошика матінки-природи по всіх галявинах лісу. В передчутті чогось грандіозного дихалось на повні груди. Цілюще гірське повітря наповнювало кожну клітинку організму жагою до життя, антураж осені дивував своєю досконалою палітрою кольорів. Ліля гостювала у бабусі в селі. Вона почувалась тут феєю, яка ще трохи і почне творити дива. По всьому домі дівчина розкладала композиції з багряного листя та кетягів червоної калини… На здивовані погляди бабусі відповідала: «Це я осінь до хати запрошую. Бачиш, як гарно стало. Не хочу, щоб ти сумувала, коли я поїду додому. Будеш дивитись на мої букетики і розуміти, що думками я завжди поруч з тобою». Сьогодні Ліля допомагала консервувати боровики.
- Цьогорічна осінь щедра на грибочки, - дівчина вправно розкладала гриби у баночки.
- Не до добра це, дитино моя, - задумливо промовила старенька. – Колись ще мої мама казали, що багато грибів восени це до голоду або війни. Прикмета така.
- Бабусю, то ж забобони. Не можна в таке вірити. Ти, моя ріднесенька, багато страшного побачила за своє життя. Голод і війну пережила. Я знаю. Але це все в минулому. Зараз часи не ті, люди інші. Гуманніші стали. Багато чого розуміють. Ніхто таких жахів вже не вчинить. Не думай про таке. – Ліля, витерши мокрі руки, пригорнулася до своєї єдиної бабусі. Від неї пахло турботою, дитинством і життєвою мудрістю.
- Люди в усі часи залишаються людьми. Часи змінюються, а люди і проблеми залишаються такими самими. В історії не вчаться. Від цього й страшно. – заперечливо хитала сивою головою.
- Зараз більше знають про закони Всесвіту. Як ти кажеш, що посієш, те й пожнеш. Не думаю, що тепер хтось буде рубати гілку на якій сидить.
- Дай Бог, щоб все було добре, - зітхнула старенька, перехрестившись.
- Все буде гаразд. Йдемо до Європи помаленьку. Скоро асоціацію з ЄС підпишемо і незабаром заживемо по-новому! – наївно тішилась онучка.
* * *
Та осінь багато чого змінила для всіх. Незабаром Ліля вже була на Майдані зі своїми одногрупниками, які так прагнули змінити майбутнє, які не погоджувалися жити на задвірках цивілізованого життя. Там був дух свободи, який окриляв і давав упевненість, що саме тут і зараз вирішується, яким буде «завтра».
Вони познайомились в останню ніч листопада. Тоді, коли оскаженілі істоти, після команди «фас», нещадно били неагресивних студентів. На Лілю з кийком, наче на здобич, накинувся «беркутівець». Ліля ще ніколи не відчувала такого болю. Водоспад ударів сипався по всьому тілу. Прикривши голову руками вона думала, що, мабуть, смерть вже десь поруч. В якусь мить все припинилося. Витерши скривавлене обличчя побитими руками вона побачила, як Максим, відтягнувши ката від неї, кричав йому в обличчя:
- Ти кого б’єш, кретин?!!! На беззахисній дівчині самореалізовуєшся?
Тієї ночі було багато жаху, якого ніхто не чекав. Нібито «свої» калічили своїх, одні вийшли виконати наказ і показати відсутність людяності та співчуття, інші вийшли висловити свою громадянську позицію і показати свою віру в краще життя та незламність духу.
Максим допоміг Лілі підвестись і міцно взявши за руку гарячково шепнув:
- Тримайся за мене. Не відпускай руки.
Все тіло нестерпно боліло від ударів гумового кийка, йти було дуже боляче, пекли очі від сльозоточивого газу, але дівчина його руку не відпускала. Ні тоді, коли вони тікали темним парком від сліпої агресії, ні тоді, коли Максимові накладали гіпс на ногу - наступного дня в лікарні. Так вони і познайомились. Серед хаосу, болю і прагнення мати краще майбутнє.
Максим виявився прекрасним співрозмовником-однодумцем. Кохання спалахнуло з неймовірною силою. Вони були потрібні одне одному, щоб вижити в польових умовах Майдану, оскільки боротьба набирала нових обертів. Люди не здавалися. Після тієї листопадової ночі своїх дітей вийшло підтримати старше покоління. Піднялися з колін пасивні «спостерігачі», які жили за позицією «моя хата з краю». Вулиці Києва стали багатоводними ріками думаючих людей. Планктон байдужих вироджувався. Почалося інше життя. Кожен розумів, що тепер уже ніколи не буде так, як було до цієї ночі. Це був переломний момент. Пробуджувалася національна свідомість. Після двадцятидвохрічного летаргічного сну. І лакмусовим папірцем в цій хімічній реакції пробудження стали вони – однолітки незалежності, сини і дочки своєї країни.
Ліля додому не збиралась. Максим теж не уявляв себе вдома зараз. Вир пісень українською мовою під зоряним нічним небом із фотоспалахами сотень тисяч мобільних телефонів, дух пробудження людської гідності, відчуття своєї потрібності тут… не відпускали. Дива братерства з різних куточків України творилися тут і сьогодні.
Максим закохано дивився на безстрашну Лілю:
- Мені тебе подарувала революція.
- Якось надто пафосно звучить, - посміхалася дівчина. В її очах віддзеркалювались вогні палаючих шин, які, захищаючи їх від атак істот в чорному, горіли повсюди.
- Настав час змерзлих рук і гарячого чаю з присмаком пластику, а ти навіть говорити пафосно мені забороняєш, - сміявся, зігріваючи своїм диханням її руки.
- Люблю тебе. Без тебе я тут не вижила б.
- Кохана, ще трішки і все зміниться. Твої ручки заслуговують на тепло. – цілував холодні пальчики, що пахли димом.
Січневі морози поступилися місцем кривавому лютому. Навколо масово вмирали-зникали друзі, нові знайомі, що ставали, немов рідні. Такі молоді, такі амбіційні, такі безстрашні, такі …Українці… Вмирали люди, які так багато могли зробити для країни, винайти для людей, могли … Кохання бачило смерть в обличчя. Їх обстрілювали зі зброї, били кийками, поливали крижаною водою на морозі, а відчайдушні хлопці, знімаючи мокрий одяг до пояса, – кричали: «Водохреща!». Страху не було, інстинкти самозбереження еволюціонували в прагнення не здатися будь-якою ціною.
Абстрактна перемога сталася. Під «Плине кача по Тисині…» люди розійшлися по своїх регіонах проводжати, з синьо-жовтими стягами на трунах, в останній путь загиблих і обдумувати своє призначення на цій землі. Хтось втратив сина, хтось батька, брата, сестру, а хтось назавжди загубив спокій не знайшовши відповідей на основні питання. Кожен ніс в серці щось своє, щось таке сокровенне та істинне, яке дозріло серед диму, вогню і смерті. Не всі спокійно засинають від побаченого там ще й досі.
Вибори. Вибори. Вибори! Стільки надій, емоцій. Полегшення серед океану зневіри. Віра в краще і глуха стіна невідомості.
В цей день Ліля з Максимом вирішили одружитись. Здивування батьків вдалося перевтілити на радість звісткою про вагітність Лілі.
Було шикарне весілля. Щасливі та закохані наречені, багато усмішок, щирих привітань, а вкінці замість звичного на західно-українських весіллях «Многая літа» гості заспівали «Ще не вмерла Україна». Наречені плакали міцно обнявшись, згадуючи своїх друзів-побратимів, які помирали на їхніх очах під гімн України. Хотілось прожити це життя так, щоб не було соромно, що вижили тоді.
Розпочалось сімейне життя. Щасливе і сповнене взаєморозуміння та кохання. Все було б добре, але… На Сході горіли вогні. Разом із ними тліли надії про стабільність та мир. Знову вмирали люди. Виникали питання: Кому це треба? Хто на це погодився?
Третя хвиля мобілізації. Третя хвиля знищення кращих синів України. Повістка з військомату. Максим не знав, як сказати про це дружині:
- Кохана, ти тільки не хвилюйся. Думай про наше малятко. Ти ж знаєш, боротьбу ще не завершено, моя хороша. Я піду. Ми повинні бути сильними. Заради нашої дитини.
- Ти ж повернешся, - міцно стискала його руку.
- Я не маю права не повернутись. В нас все життя попереду. Все буде гаразд. – пригортав до серця молоду дружину.
- Ти не маєш права не повернутись, - як заклинання, шепотіла обціловуючи його обличчя, на прощання.
* * *
- Мого синочка везуть додому, - ридала, враз посивіла, мати Максима.
- Ні… - сповзала по стіні на підлогу непритомна Ліля.
- Тихенько, моя хороша. Я зараз… - тремтячими руками шукала нашатир та заспокійливе згорьована мати. – Треба спокійно. Тобі треба спокійно, дочко.
- Я не зможу без нього жити, - приходила до тями Ліля дивлячись скляними очима в невідомість.
- Ваша дитинка – це наше все. Ти повинна жити. Ти не сама, - гладила округлений живіт, захлинаючись слізьми, свекруха.
* * *
Похорон. Навколо все в тумані. Тільки домовина реальна. Страшна, моторошна, невідкрита…Навіть за руку вона не може його взяти. Фото Максима і ця безглузда чорна стрічка, яка зовсім зіпсувала фотографію. Квіти. Багато живих квітів. Безліч незнайомих людей. Лілю не пускають підійти до великої чорної ями. А вона хоче притулитись до тієї труни, яка сховала від очей її коханого. Стогне земля. Плачуть чужі люди. Штовхається дитина. Втрачає свідомість Ліля під глухий стук землі об кришку труни. «Герої не вмирають…» лунає навколо.
* * *
Вересень. Осінь його подарувала, осінь і забрала… неЩаслива осінь… Ліля знову в бабусі в селі. Подалі від співчуттів – щирих і не дуже. Якнайдалі від офіційних заходів в честь героя-Максима. Їй не хочеться нікого бачити, крім своєї старенької бабусі, від якої пахне дитинством і мудрістю. В кімнатах торішні композиції засушеного листя та калини. Як символ застиглого часу. Та багряна осінь, яка принишкла в цих букетах така схожа з тою осінню, яка зараз за вікном і… така інакша.
- Я тобі яблучок начистила. Поїж, - метушилася бабуся нишком змахуючи кінчиком хустини сльозу з поморщеного доброго обличчя.
- Дякую, бабуню. Не треба було. Ти втомлюєшся біля мене, - тихо промовила змарніла Ліля.
- Вам потрібні вітаміни. Життя триває.
- Бабусю, а чому, щоб стати героєм треба померти? – наївно питає дівчина. – Його смерть щось змінила для України?
- Так судилось. Не муч себе. Час лікує. – трохи втішена бабуся, що дівчина починає хоча б щось говорити, вперше за цей жахливий місяць.
- Змінила? – наполягає на відповіді.
- Змінила. Люди тепер почали цінувати свою свободу. Вони не знали їй ціни. А ціна свободи – це завжди людські життя. Тепер свою землю любитимуть навіть ті, які байдуже до неї ставились.
- Чому за чиюсь байдужість забирають життя? А мені далі як?
- Ти маєш заради кого жити.
- А що я поясню своїй дитині, про героїв, які не вмирають, якщо його татко ніколи не обніме?
- Ти повинна навчитись жити зі своїм болем. Час все лікує.
- Так, тепер це тільки мій біль. Не вилікує час. – приречено зітхає Ліля.
Дівчина вдивляється в яскраво-блакитне осіннє небо, там кучеряві хмаринки створюють букети з білих троянд. Осінь чудова. Встелила золотом грішну землю і не ображається, що тільки зрідка хтось оцінить її красу. Природі байдуже до примітивно-приземлених людських намагань бути всесильними, байдуже, бо природа знає - хто тут головний, без чиєї волі не впаде жодний листочок на холодну землю. Люди теж, як листочки з дерев, облітають на(у) землю, залишаючись хорошим чи терпким спогадом у пам’яті близьких, відбиваючись літерами на сторінках історії, на сторінках «узгодженої брехні», де кожен займе далеко не таке місце, яке заслужив, а найдостойніші залишаться забутими білими янголами між чорних рядочків слів німих узагальнень. Ліля намагається уявити якою зараз бачить її з небес Максим, яким янголом став зараз він, намагається і не може повірити, що його немає на землі. Раптом вперто стверджує:
- Його там нема. Він не помер. Він не мав права не п-повернутись… - слова губляться в схлипуваннях.
- Дитино моя, на все воля Божа,- тулить до себе онучку, витираючи їй сльози, бабуся.
* * *
Серед марева із заспокійливого, міцного чаю та безкінечних молитов - телефонний дзвінок.
- Лілю, рідна моя…- почула голос Максима.
- Максим?!!!
- Так!
- Ти… ж-живий… – говорити було важко, в Лілі складалось враження, що вона божеволіє.
- Поранений, але живий. Я їду додому, моя маленька.
- Живий,- видихнула з полегшенням намагаючись не впасти. – Я знала… Дякую, Боже, що почув мої молитви.
- Я не мав права не повернутись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540560
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 30.11.2014
Чай терпкий, несмачний, без відтінків смаку.
Як ця осінь.
День, такий мовчазний - каже правду гірку.
Хоч й не просиш.
А для чого ми тут? Лиш ілюзій шматки.
Це так прикро.
В чім життя вища суть? Коли з Богом на "ти"?
Рамки зникнуть.
Неформатні думки... Хто у натовпі свій?
Щоб по духу.
Поскладати б знання в розуміння сувій.
Щоб хтось слухав.
Серед моря питань я кораблик хиткий.
Без вітрила.
Якщо вдвох ми, то чай не такий вже й терпкий.
Маю крила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538137
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.11.2014
В усій кімнаті ні куточка, де б можна спокій віднайти…
І дефіцит ТЕБЕ повсюди. Нема тебе. І всюди… ти.
Ти в кожнім серця мого стуку, у кожнім подиху - барвник.
На склі, у дзеркалі, на фото… І у мені, ти в кров проник.
Хімічний склад моїх клітин давно тобою зарядився...
Тебе нема і я лиш мить… Ну що від осені забрати?
Якщо і в серці шелестить - тебе не можу я обняти.
В усій кімнаті ні куточка, де б можна спокій віднайти.
Самотня дівчинка маленька, якій потрібний тільки ти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524345
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 19.09.2014
Завтра я не буду пити каву
після півночі, коли розумні сплять,
намалюю фарбами яскраво -
нашого кохання словопад.
Бісером на небі вишиванку
із твоїх цілунків уночі,
в снах я вишиватиму до ранку,
від розлук до тебе ідучи.
Ти відчуєш серцем на світанні,
що думками знову розбудив,
ту, яка тобі своїм чеканням,
теорему довела із див.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521890
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.09.2014
Мій Ангел всміхається, коли я не можу заснути.
Він в силу своїх надможливостей читає мої думки...
Про тебе.
Мій Ангел радіє, коли хочу душею молитися.
Він багатіє скарбами для неба з моїх щирих "дякую"...
За тебе.
Мій Ангел хвилюється, коли не маю сил посміхатися.
Він знає наскільки мені хочеться, коли ти не поруч...
До тебе.
Мій Ангел зворушений,коли серце моє відкриває для сповіді.
Він бачить, яким цінним даром небес для мене є син...
Від тебе.
Мій Ангел спокійний, коли ми від буднів ховаємось вечором.
Він знає, що я засинаю щасливою в коханих обіймах...
У тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448576
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 12.09.2013
Може це занадто довга ніч,
Що в одне чекання
два з’єднала?
Може це той сон, що був мені –
До твоїх коханих
губ порталом.
Я незнаю що… Чудесне щось!
Розбиває світ в дрібні шматочки,
Щоб збирати
знову довелось,
Власний світ з «кохаю»,
«мрію», "хочу"…
Причаївся серпень на вікні.
Доведеш мені ти завтра
знову,
Що я не самотня… Зовсім, ні!
Бранка відстаней, розлук в любові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445063
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 24.08.2013
Я мерзну спекотними но́чами
щедрого травня -
на вітер мінливий, дощі та неждані посухи.
Я мерзну без тебе в теплі,
а ще зовсім недавно -
зізнання твої потаємні цей місяць підслухав.
Ще зовсім недавно безкрило
я вміла літати,
і губи ще соком твоїх поцілунків налиті...
В блокноті частинки мене -
мого серця цитати.
Ти теж мені пишеш - мовчиш на складному санскриті.
Я знаки шукаю, підказки,
втлумачую стимул,
щоб мати причину без тебе щасливою бути.
Я знову чекаю, стараюсь
збороти цю зиму,
яку серед травня прийшлося без тебе відчути.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429910
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.06.2013
Що буде завтра зі мною далі?
Я буду пити вино з малини.
Лишилось сонце там на вокзалі...
Байдужі люди, асфальт, машини.
Це так незвично - на людях плачу.
Тепер надовго ти знову зникнеш.
Хтось озирнувся, мов на інакшу,
Я ж відпускати ніяк не звикну.
Рука ще тепла твоїм прощанням.
Самотнє завтра чекає далі.
Та буду грітись твоїм коханням.
Допоки сонце... там на вокзалі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429909
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.06.2013
Слова твої складаю у букетики
Очікувань НЕснів солодких в тебе
На теплому плечі. В безправ’ї етики,
Щоб тішитись вночі квитком на небо.
Думки твої голублю найсміливіші,
Що полум’ям бажань гуляють босими…
А ми з тобою в світі найщасливіші,
Світанками наш сон приходить з росами.
Любов твоя в мені розквітла стимулом,
Прекрасністю життя та віри в себе…
Кохай мене шалено і нестримано,
Щоб ми удвох були над рівнем неба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412373
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2013
Дзеркало ночі шукає прекрасність
стурбовані очі наївних принцес
шліфує манери холодних сердець
в черзі на щедрі дари на любов
...Хто...?
Терпне над зошитом чиясь самотність
готова на жертви маленька скромність
хоче бути для когось єдиною
та незвичайна що досі сама
...на світі...
Вимріє сонцем для непорочностей
принца казкового-надзвичайного
гратися буде в казку придуману
двері закриє в реальність ярмом
... всіх...
Щастя просилось дзвінком телефонним
рука малювала оазис сліпий
трубки не взяла бо роль треба грати
принц був несправжнім що скажуть люди
...миліший?...
Серця мозаїку дрібно збирала
сльозами вимила чернетки долі
щастя терпляче таки дочекалось
поки єдина кохати навчилась
...?...
Дзеркало ночі шукає прекрасність
хтиві думки відігнавши від вікон
знає вже відповідь пара щаслива
"Хто всіх на світі миліший?"
...Це ти!!!...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403112
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2013
----Коханому і єдиному В.В. присвячується
Коли до губ твоїх лишається ще кілька снів
Лід венами очікувань, мов лихоманкою –
Сріблястим павутинням серце переплів…
Ця зустріч манить теплими обіймами.
Зігрій мене, як вперше, мов тоді… між мрій,
Щоб світ навколо зрадив меркантильності.
Ти – Ангел мій земний, цілуй думки відверті наніч.
Найщасливіша я в своїй безсильності,
Перед твоїми «хочу» м’якну пластиліново,
Всі щезли недомови в нетрях всесвіту.
Стенає ніч плечима – заздрить пристрасті,
Бо ти не будеш нині більше стриманим!
Дозволь мені побути божевільною,
Владаркою всесильною над буднями…
Твоєю лиш… коханою і вільною…
Навіки, назавжди, тепер, щодня.
Я золото твоїх зізнань в долоні заплету,
Бо ти найкращий серед Ангелів, що не в Раю,
Бо ти єдиний чув стільки разів «люблю»…
Малює щастя пензлем серця казку на вікні,
Коли до губ твоїх лишається ще кілька снів…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398495
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.02.2013
Весна танцює з вітром вальс,
Намоклий парк - старий музика...
Хай буде казка ця для нас,
З тобою
до чудес
я звикла.
Приручить листя холоднечу,
Життя розквітне під дощем...
Немов би небом вкрив ти плечі -
Дорогу
вистелив
в едем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247965
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.03.2011
В душу падав не сніг, то сніжилися мрії
На невиспане й сіре в січні ранку лице.
Місяць втрату збліднілий в небі відчаєм міряв -
Хтось забрав вночі зірку - його щастя крихке...
В білій шубці земля чепурилась у вікнах -
Де сполохані сонцем ще мережились сни.
Руку гріла мою подарована зірка...
Розпочався не ранок... а життя... Поруч ти!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245740
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.03.2011
Ти по собі залишив поцілунок,
Який розквіт безмовним докором провини
на моїх губах.
Ти по собі залишив нетерпіння,
Яке м"ятно-млосним подихом заплуталось
у моїм волоссі.
Ти після мук очікувань і прагнення
відкрити і обняти маленький ще невідомий світ,
під моїм ім"ям,-
Здійснився мрією хмільних бажань весни,
Обняв турботою, любив серця безмежністю,
з трепетом беріг.
Та потім на коротку мить спізнився...
Пробив опівніч невблаганно сумнівів годинник:
"Він зрадив!!! Зрадив! Зра..."
Кипіла кров на вогнищі образ.
Солодке заборонене вино зі смаком зради
З букетом відчаю і помсти...
Й мене сп"янило.
Холодна розчарованість безцеремонно
Взяла немов плюшеву іграшку - моє серце
хижими руками.
Я розгубила кришталеві черевички,
Які ти ніжністю свого кохання приміряв...
Я розгубила їх.
Чужі байдужі губи дощем голодних поцілунків -
Не зігріли, а болем ностальгії за тобою
Обпекли.
Та руйнівна опівніч, була актрисою в театрі міражів.
Спізнився ти тільки на мить... Я ненадовго теж...
Лиш на дві вічності.
Ти по собі залишив океан кохання,
Яке заповнило мене тепер по самі вінця.
Любов не вміла я оберегти.
А невідомий світ - мене, який ти з таким трепетом
Відкрив для себе. Ніхто, крім тебе зрозуміти
Вже не зміг.
Відчуєш? Я писатиму тобі довгі листи,
Пером самотності на аркушах німої ночі.
Трикутником
Сторінки ці я кластиму в конверту -
Своїх спізнілих вибачень і сподівань.
І надсилатиму.
Лиш на одну адресу: " Коханому. До серця."
Побачиш підпис: "Попелюшка. Назавжди твоя."
Якщо кохаєш.
Ти відпишеш.
Поцілунком...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223448
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 20.11.2010
Я незнаю як ти
Будеш хрест свій нести
Ти сьогодні жорстоко мовчала
Стала вічністю мить
Непоправне болить
Що люблю я тобі не сказала
Болем пік холод рук
І спокійну таку
Заніміло земля зустрічала
Мій придушений крик
У риданнях десь зник
По щоках слізьми втрата стікала
(світлій пам"яті моєї бабусі присвячено)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222897
рубрика: Інше, Панегірик
дата поступления 18.11.2010
Великі краплини раптового дощу безпорадно топилися в келихах дешевого вина. Вони лопотіли між собою на поверхні пластмасового столика, подивовано замовкали гублячись в прив"ялому оксамиті букета на столі... Дощ безцеремонно проганяв з літнього майданчика відвідувачів невеличкої кав"ярні.
А він і не думав іти звідси.
В нього свято... Єдине свято, яке і тішить, і пам"ятю болить. День народження його Світланки!
Сама ж Світлана на свої дні народження не приходить вже досить давно. Та він вибачає... і так щиро сподівається, що й вона вибачила йому за всі його провини.
Святкує сам. В цьому кафе. Кожного року. Майже завжди в цей день падає дощ. А він отак приходить сюди з букетом ромашок. Замовляє два келихи вина і плитку її улюбленого пористого шоколаду. Неодмінно присідає за столик в правому кутку:
- ...вона любить тут сидіти. Їй зручно звідси непоміченою спостерігати за метушнею незнайомих людей на вулиці вгадуючи хто з них зараз щасливий. А я любив дивитися, як вона заколисує в своєму погляді день і зустрічає усмішкою вечір. Наш вечір... - думки розмовляють між собою.
Він обожнює тут сидіти. Поспішає сюди хвилюючись немов на перше побачення. Саме тут один раз на рік найгостріше відчувається її присутність... чи то його божевільне бажання її присутності?...
Один келих вже наполовину порожній, інший - залишається недоторканим.
- Це нічого кохана, - подумки веде монолог дивлячись на її келих, - я здогадувався, що ангели не п"ють вина. Ти просто так посидь зі мною...
Вечірнє місто спрагло впивається дощем. Натовп квітне парасольками. В святій скромності мокрих ромашок на столі принишкла істина: ЇЇ НЕМА.
Він допиває залишок суміші вина з дощем - свою чашу пізнання гіркої правди. Вона не прийшла. Вже вкотре. Ніколи не прийде... Він втратив її. Стає легше, коли він думає, що вона жива. Ромашки на могилу він не носить. Не вистачає сміливості побачити той хрест, який проніс в своєму серці через усе безрадісне життя. А все було б по-іншому, якби...
Важко підводиться з-за столика, дарує так і нерозпечатану шоколадку офіціантці:
- Це тобі, красуне, від Світланки... - не чекаючи на "дякую" іде роздумуючи вголос, - Ангелам мабуть і шоколад не смакує.
Дівчина бере шоколад, ошелешено дивиться вслід дивакові, який весь вечір просидів під дощем розмовляючи з оберемком польових квітів. На запитальний погляд бармена співчутливо крутить наманікюреним пальчиком біля скроні.
Відвідувач старечою ходою чимчикує в ніч. Іде додому причащатись спогадами, туди, де маленькою дівчинкою плаче його самотність, в колючих обіймах запізнілого каяття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222350
рубрика: Проза, Iнтимна лірика
дата поступления 15.11.2010
А ти спробуй зупинити день,
Коли він втікає з рук за сонцем!
Якщо ніч підступно підійде -
Не ставай покірним її бранцем!
А ти спробуй закохатись в час -
Виміряй секунди у каратах!
Плаче дощ, а ти послухай джаз,
Смутком не ховай себе за грати!
А ти спробуй рахувати сни -
Що й без мене будуть кольорові.
Я не знаю як ще пояснить...
Суть твого життя - не в цій любові!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220795
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.11.2010