| Сторінки (1/16): | « | 1 | » |
яблуко
прогнило
зсередини
і все б нічого
якби слово
яблуко
не починалося
буквою
я
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515827
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.08.2014
...кадило світанку роздмухане
в селі чутно хори півнячі.
а мені б дочекати півночі,
щоб забути, що вмію слухати.
а мені б дочекати полудня,
коли сонце ще не надкушене.
я тоді поміняюсь душами
з тим брехливо забіленим голубом,
що щодень у вікно прочинине
вносить чорний ковил неспокою.
а годинники й півні цокають,
мов вістують про день причинний.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495962
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.04.2014
Сліпе щенятко свóго сну
Трилапий сторожує пес,
А поруч відцвітає без,
Закоханий у бузину.
Бузкові сниться білий колір
Її весільного вбрання.
...І сниться псу, що він реп’ях
Вчепив четвертою ногою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490862
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.04.2014
коли слова зреклися вуст
і впали з рота, як протез,
німі кричали про весну,
немов раніш не знали весн.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429511
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.06.2013
«…ви ступите у воду так, як ступають з даху…»
П.Коробчук
«…Й під нами – все,
Лиш небо понад нами…»
І.Римарук
…І покидаючи всю святість лазаретів,
і зоставляючи цей рай геріатрії,
ми знайдемо собі морські мечеті,
щоб там молитися своїм старечим мріям.
Й брехливо всім залишивши скорботу,
ми, не вагаючись, зречемось суходолу
без вороття. І ступимо у воду,
що змішана з вином і валідолом.
Земля меншітиме подібно плямі,
що на зворотнім ході кіноплівки.
Й пощо нам скаламутнілі рогівки,
якщо в нас душі стали кораблями?
І під мелодії тахікардії
з волосся витрусимо іній,
як міль витрушують з одеж.
І не узрієм власних меж.
І власних ватерліній.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425925
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.05.2013
жовтояскравим фосфором
зірки на шпалери вечора
причеплені і приречені.
ми брешемо, бо ми постимо.
ми постимо, бо ми брешемо.
лампою люмінесцентною
сонце на стелі п́олудня
припаяне і проболене.
ми молимось.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417272
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.04.2013
«Весна виникала, де тільки могла…»
Ю.Андрухович
Весна виникала, де тільки могла:
скажено цвіла на дахах, в черепиці,
здіймалась з асфальту. І згустки тепла,
мов ляпас, вдаряли в сполохані лиця.
І буро-срібляста реакторна мла
останнім метеликом липла до віт,
а Прип’ять узріла горілий графіт.
Займалося все: від торфовищ до трав.
Агатові зернята страху посіяв
цей квітень – незграбний аматор розправ.
Розстріляні хмари чекали Месію.
І дощ неіснуючий травень стрічав.
Цей дощ ірреальний не робить калюж.
Й Месія не ходить туди, де Союз.
Здичаві́лі собаки блукали, мов тінь,
шукаючи здобич або дитилін –
ніяк не дозиметр. А десь гвинтокрили
вантажили землю, пожежі гасили.
І сміх сардонічний якийсь мародер
незграбно зронив у порожній хрущівці,
згрібаючи книгу, на сотій сторінці
розкриту. Залишену. Ніби на смерть.
Хрипкі голоси і червоні обличчя
та душі у тих, хто боровся із цим.
Аморфність, примари і візії глибше
від страху забрались у мозок, у сни.
Ні запах, ні колір, ні голос, ні смак
не свідчив собою про тліючий ризик.
Лиш білі знамена гардин і карнизів
здавались на вікнах. Лежали навзна́к.
Весна виникала із гамма-проміння,
із сірості трав, із отруйності стін.
Весна виникала, немов божевільна
аж поки реактор… і Прип’ять… і тлін…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408085
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 11.03.2013
як багато тебе у твоїй відсутності.
лиш треба навчитись шукати.
навчитись різнити сум від сутності,
приреченість – від майбутності
і від того, чому не статись.
та здамся.. бо звідки ж знати
пам’яті про давнину і давність.
все, що є в неї – згадки.
а все, що у мене є – пам'ять.
і тільки одна завада –
як мало мене у моїй наявності.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404242
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2013
рими зникають з мого піднебіння,
римам в мені невесело.
помилкою буде гріхопадіння
називати гріхопіднесенням?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398329
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.02.2013
в апогеї свого егоїзму
відчуваєш себе планетою.
будь-який страх зникає
у Маріанській западині,
сумніви розсіюються,
ніби вода у Анхелі,
гордість височить Еверестом.
але Колорадо гріхів твоїх
повільно продовжує ерозію.
ти її майже не відчуваєш,
але Великий Каньйон
видно з космосу,
на відміну від Великої китайської
стіни совісті твоєї.
а регулярні мусони помилок
ніби й непомітні, проте вони
формують клімат життя.
і ти розумієш, що Везувій
твоєї безсили спить тимчасово,
що страх не може розтанути,
наче арктична крига
у це глобальне потепління...
і впевненість твоя висихає --
як Чад, замерзає -- як Байкал.
і розумієш, що ти не планета.
і що живеш ти навіть
не на цьому материку,
а десь у Південній Америці
піщинкою у пустелі Атакама.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398322
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 05.02.2013
місяця порепана й посріблена платівка
ще світить маяком в нічнім небеснім безконеччі.
а мрії вбивць старих стікають в цівки
й стотонними бочками обважують їм плечі.
на цвинтарі спить сторож сном барвистим -
він вже сто років засинає без ста грамів.
і звук хропіння то дрижить, то свище,
народжуючись у труні його гортані.
безхатьки нишпорять у душах смітників,
що татуйовані знадвору матюками.
безхатькам утрапляти в рай. і поготів,
що душі там везуть, мабуть, сміттєвими баками.
повії сповідаються священикам горілки,
двадцятирічними ховаючи в чохол серця старечі.
і добре, що хоч місяця порепана платівка
веде убивць й бомжів,
повій і сторожів
у чорне безконеччя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370500
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.10.2012
Скоро осінь уже глузуватиме
з моєї постелі порожньої
і своїми кістками брунатними
у ребра ввіткнеться безбожником.
Осінь в поспіху, видно, не знає,
що вона - лиш великий гербарій.
Може, я в тій постелі сконаю,
і напишуть у пресі бульварів:
''Вона мала хворобу осені.
Осінь їй проросла у душу''.
І якісь дітлахи набурмосені
покладуть мене в книжку.
Засушать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359550
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.08.2012
тоді, коли наші серця
зацементують перші інфаркти,
коли я не впізнаю твого лиця
крізь вуалі із катаракти,
тоді, коли наші хребти
складуться у знаки питання,
коли гавкотом хрипоти
звучатимуть наші гортані,
тоді, коли колінвал кісток
заіржавіє, ніби зброя,
що принишкла на дні річок
ще з минулостолітніх воєн,
тоді, коли гострий кут
мої вилиці стеше в скелясті -
аж тоді я скажу, мабуть,
чим бути могло би щастя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334209
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.04.2012
І.
...коли сьогодні
модифікується
у вчора.
а завтра переростає
у сьогодні.
ІІ.
...коли годинники
ламаються, а час
продовжує крокувати
і зраджувати
їм з іншими
годинниками.
ІІІ.
...коли з кожним
роком ми все частіше
проживаєм той день,
який буде
днем нашої
смерті.
ІV.
...те, що коли
ми зламаємся,
і наше завтра
не модифікується
в сьогодні,
час і нам починає
зраджувати
з іншими.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332309
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 22.04.2012
То був сірий, безликий, поржавілий будень перону.
Зграї воронів імітували вагонну смолу.
Хтось поспішно прощався цілунком. Помада червона
Стослівні відбитки строчила вокзальному склу.
Ми із зонтиком тихо, сумирно й беззлісно чекали.
Ми вдавали, що не помічаєм чимало речей:
Нас усі оминали, нам дорікали, нас проклинали,
А ми собі ні пари з вуст і німотна байдужість очей,
Що встромлені у циферблат, неначе він зараз втече.
Ми фальшивили власною вірою у атракційність
Цього міста в мереживі сірості і чорноти.
Півголосом зонтик бубнів щось потішливе і мелодійне,
Що я самохіть учепилась за той непривабний мотив,
Хоч секундою швидше я потай ладилась піти.
То був той же безликий, поржавілий будень перону...
Рейвах воронів невипадково вказав неземне -
З прикінцевого енного стомленого вагону,
З-поміж сотень людей, від яких так нелюдськістю тхне,
Вийшов той, хто над все ощасливив мене.
Ми поспішно вітались цілунком. Помада червона
Відбивалась раптово й раптово зникала на нім.
В зграї воронів випали вкраплення білого тону,
Ржа повільно втікала з закутків перону...
То був він. Я діждалась. Прибув. Прилетів. То був сніг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296661
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.11.2011
Серпневий брук наставився
до сонця.
Напівумерше літо
відправили в лічницю.
Якийсь рельєфний
безоктавний звук
Нашіптує про осінь
провідницям.
А потягам байдужий
падолист,
Бо їх життя - то безосінні
рейси.
І поцілунки з смаком
попільниць,
І клятви без зворотної
адреси.
Дістався пункту запах
вогкоти -
Заліз в нору, в гніздо, під
покривало.
Цієї ночі в ЗМІ передали,
Що літо вмерло. Жаль, не
врятували.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278070
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.09.2011