| Сторінки (1/4): | « | 1 | » |
Коли зажерливий світ
Своїми спокусами
Якось і тебе укусить
Й одного ранку
Відчуєш себе
Найбільшим грішником,
Знай - життя лиш
Випробовує тебе
На розум й силу духу.
Коли спіткнешся
У дорозі,
І ніхто руки
Не подасть,
Подумай лиш,
Що просто поруч
Друга не було
В біді,
І злоби не тримай
На людський рід,
Де кожен - то окремий світ.
Де кожен ,напевне, вірить,
Що біда стороною його обійде,
А горе не зачепить,
Не підвісить на гачок,
Де тремтять уже на вітрах долі
Сотні тисяч таких же мрійників,
відчайдух чи заволок.
Коли ж і сил уже забракне
У життєвій круговерті та борні,
Пам`ятай,що багатьом
На цьому світі
Бувало й є набагато важче,
І прикріше,ніж тобі.
Коли ж так станеться,
Що й ти висітимеш у життя на гачку,
А від вироку долі відділятиме лише крок,
а може,волосок,
Зваж,що найбільше тішило тебе -
Власні вдоволення,розваги,примхи і etc.
А чи інтереси близьких та держави
завжди ставив ти на герць?
І якщо за тобою не заплаче жодна душа,
І навіть мати та кохана сльози не утре,
Краще вже самому обірвати той волосок,
Який ще тримає життя,
Бо знавіснілий світ
Вже й так тебе,
з твоєї ж волі,ізжер.
А ти,хоч ще й живий,
Насправді,вже давно умер.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227369
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 08.12.2010
Кожному із нас даровано
з народження багато -
Бачити й відчути усю земну красу.
Все те,що Бог створив -
Він дав нам безоплатно.
Платити мусимо
лише за гріх свій і час,
що згаяний попусту.
А ще за те,що ми могли -
та не зробили.
Когось образили,когось -
недолюбили.
Не допомогли,хоча і були в силі,
Когось штовхнули,
А через чужу біду переступили.
Голодного - не помітили,
Замерзлого - не відігріли
і не зодягли.
Дитину - не розрадили,
І старця,що йшов безсилий,
не підтримали,не провели.
Ми,розпинаючи Христа,
Щодня у нього ж
розради й захисту шукаємо.
Байдуже дивимось в той час,
Як хтось знову йде на свою Голгофу,
Несучи свого хреста.
І десь,у когось,навіть впаде сльоза
Від щему й вдячності Творцю за те,
що не його в той час ведуть
і розіпнуть...
І прикинувшись мурашкою непомітною,
Готовий повзати усе життя,
Аби сильніші та дужчі
не розчавили...
І буває,неба не побачить
така комаха,а не Людина-
Красива,розумна,відважна і горда,
Якою нас створив Отець.
А в нікчему перетворилася сама,
розтринькуючи час і саме життя,
В хмелю чи рабстві втрачаючи щодня
знак Божого лиця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227356
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.12.2010
Сто років самоти,
Сто літ невтолених бажань,
Коли день-як рік,
І хвилина відчаю-як вічність.
Знаю,усе це вже було колись
І тривало із тисячами тих,
Хто приходив у світ
І відходив,не натішившись.
Свої тривоги й болі
Міряю і я кроками відчаю.
Віддати переповнений дзбан
любові нікому.
Тремчу від холоду влітку,
А взимку
Мій самотній слід
Вмить замітає сніг.
І з весною спливуть
Може,мої останні день і ніч.
А я радше б згорів
У обіймах твоїх.
І за мить кохання
Коротку,але палку,
Віддав би й сто літ
Якби ти захотіла,
Якби я зміг...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227146
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.12.2010
Останні сонячні дні
уже минулого літа
хотів би затримати,
але уже не зможеш.
Учорашній теплий світ
зник за обрієм
з материнським останнім
подихом.
Струни старої скрипки,
що пам`ятали і берегли
музику твого літа,
обірвались.
Усе вмовкло навколо,
лиш дзвони печалі
у серце вдаряють.
За кожним ударом падаєш ниць.
І вмираєш за кожним власним зойком.
Нестерпним є не фінал такий,
Конвульсії душі - ото розпач,
То- тортури,що рвуть тебе на шматки,
А кожна мить - кровоточить
І вона - як вічність,
Коли перед зором чітким
усе життя пропливає
червоним та чорним кольором.
А ти як бранець-
що перед найвищим судом стоїть,
І звіт тримає за усе життя своє.
Та вирок власного трибуналу-
самотність і відчай,
То кари- найжорстокіший меч,
І кара ця,повір,страшніша за смерть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227136
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.12.2010