| Сторінки (1/18): | « | 1 | » |
Я починаю прокидатися. Сон не покидає мене. Я й надалі хочу спати. Важко
вириватися з обіймів такого міцного сну. Важко розуміти,
що у тебе все навпаки. Легко розуміти, що у тебе все навпаки. Революшн.
Хеппі енд. Веселий початок.
Я намагаюся сказати, що слова не головні. Що метафори протікають між
пальців і створюють повністю голий, сухий, безвартісний текст.
Реальність протікає крізь горлянку. Жодних змін. Жодного соку.
Поезія вже не та. Вона зовсім інша. Суха. Беземоційна. Без ритму. Без рими.
Жодні верліброві гіперболи-метафори не заб'ть собі місця у
теперішній поезій. Теперішні поезія - сухоти! Беззмістовність. Лиш одне
відчуття короткої миті. Її важко вловити. Усвідомити.
Осмислимти. Перевідчути. Недоперечути. Охарактеризувати...
Ось так:
* * *
вчора почистив обидві кишені
повикидав весь мотлох
гроші й золото
тепер там порожньо й чисто
нічого зайвого
ні дрібної монети
ні пороху
вчора почистив кишені
виголив шию й бороду
кинув оком на дівчину-стриптизерку
вона була мила й красива
як жінка як фея як дружина
я посоромився підійти
вчора почистив кишені
кинув кілька монет в озеро
випрямив голову й голос
тепер хожу повагом
колесом - по колу
вчора було весело
вчора було дуже весело
хтось кинув колюче слово
хтось виколов очі
хтось перерізав комусь горлянку
ось таке було вчора
Це нуль. Це зеро. Це найтонкіше відчуття, що проривається вряди-годи,
проте не супроводжує Вас протягом всього часу звучання
вірша/картини/експозиції/граматичної помилки/філософського заблукання ет
сетера ес серета
Суміш. Відчуття. Найдрібніше. Голизна. Прісна. Безвартісність. Втеча.
Доганялівка.
Ще багато рядків.
Додумайте їх самі!
Самі дочитайте!
Хто зрозуміє - хвала Господу!
Хто не зрозуміє - я не вірю в Бога і взагалі!
)))
Я не бачу кінця і не чую початку, бо є - воно зникаюче... Кожної миті зникає
все більше "є"...
З'являється.
Я буду помирати, коли оживу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243719
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.02.2011
RЕFLECTION
Коли починаються сутінки,
я починаю слухати:
слухаю, думаю, переживаю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238328
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.02.2011
+ + +
я вже казав: якщо тебе привели -
то все це надовго.
а ти навіть не помітив,
коли саме все трапилося.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237354
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.01.2011
* * *
П'яний вічно
і вічно молодий
дивлюся у вічі
людей
168 годин
на тиждень
страшно стає -
не бачу
анічого
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236586
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.01.2011
* * *
..але незнано доки і відколи
по закапелках наші імена
підуть на глум історії..
Ми нині дикі, бо нема весни,
ми нині скривджені,
ми нині дивні,
у нас криві,
подекуди сумні,
гіперболи, опуклості і вигини.
Сьогодні перемішано навпомацки
по закапелках наші імена,
а потім випадково підуть гомони,
що ми великі, а усе – шпана.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236575
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.01.2011
* * *
Шукайте в своїх думках обман,
шукайте в думках філософів
три чверті фальші
і майже одну четверту помилок,
а решта –
то і є істина :
музика звуків і думки.
Шукайте в своїх думках музику
голосної пісні риби
на ймення Риба ( з великої літери )
і думайте, що...
і слухайте, що...
одне слово – гаразд.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236256
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 22.01.2011
СИВА КОБИЛА
Сьогодні все буде по-іншому. Я прокинуся до сходу сонця і не буду повертатись на інший бік, аби знову заснути. Я полежу кілька хвилин, щоби прийти до тями і відірву своє сонне ліниве тіло від ліжка. Так буде ліпше...Так буде ліпше мені... Нікого іншого це не торкнеться. Жодною мірою. Чомусь я так думаю...
Вчора мені стукнуло 28. Не знаю: це занадто багато чи занадто мало?.. Я ніяк не можу вирішити для себе цю проблему (це питання?)... Чомусь постійно вважаю, що у мене ще все попереду. А позаду - так собі... Іграшки... Спроби... Проби... Ніяк не можу втомитися від переглядання незнятих фільмів за ненаписаними сценаріями. Ніяк не можу втомитися мріяти. Ніяк не можу вирости. Вирости із коротких штанців свого дитинства.. Ні, то не про мене! Я вічна дитина і вічна проблема. Але хто це все врозуміє?..
Я прокинувся пізніше, аніж задумав. Потім з'явилася Ляля.
- Ти знайшов роботу?..
- Ні...
Я й не шукав її. Мені обридло займатися тим, що мені не до вподоби. Соціум буди жити й без мене, а я - поза ним. У нас мало спільних інтересів, мало існуючих точок дотику. Точніше, жодної. Проте інколи я намагаюсь чинити спроби ввійти у звичні для решти, - оппа! - для більшості! - рамки життя. Погано вдається... Погано... Точніше, далі теоретичних розірковувань - ані кроку, ані найменшого зрушення.
Я вибиваю яйце за яйцем в сковорідку, перемішую, трішки цибулі, трішечки часнику, трішки приправ. Я, нібито, готую сніданок.
- І як думаєш чинити надалі?..
Видно, що вона ледве стримується, аби не зірватись. Ось-ось - і вибухне. Зарепетує. Закричить. Бабахне всіми своїми прихованими емоціями і думками прямо не мене. Яка вже тут яєчня!...
Але я продовжую смажити яйця. Це єдине, що вдається мені без жодних компромісів із власною совістю.
- Не знаю... Зірву тричі піряд джек-пот - і все стане на свої місця!
Намагаюся жартувати. Просто втікаю від розмови...
- Ти ніколи не змінишся...
Ляля починає збирати свої нехитрі пожитки у жовту валізу, жовту, як жовток у яйцях. Я все зрозумів. Я не дурень. Вона піде від мене і я смажитиму свою яєчню і коли давитимусь нею - ніхто навіть не стукне мене у груди, аби не вдавився.
Я слухаю. Я намагаюсь не чути, як вона закриває валізу і брязкає дверима, виходячи.
Я слухаю власну мелодію з думок і пережитих історій. Я проникаю у стіни квартири й зникаю з реальності на назавжди. Так починаються всепроникання і всепоглинання зі всесполученням. Ідіотію.
"Дякую, Лялю!.. Ти була найчудовнішою з усіх моїх найреальніших жіночок... Ти була... тур... ботливою... Ти була реальною. А реальність змінює всіх, окрім мене."
Нарешті я вигадав, чим можу гордитися.
Завтра все буде по-іншому. Я буду продавати повітря на Елисейських полях, і ніхто не зможе мені дорікнути, що я щось вигадую, що я нестабільний, що я не як всі.
Завтра все буде по-іншому. Я буду сидіти поперек ліжка і розумітиму: все зупинилося у мені, а я ніяк не можу його обійняти і загорнути у шкіру, що ношу сам. Все занадто безмежне, аби поміститись в мені, а я надто великий, аби розчинитись у всьому.
Все. Все на сьогодні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236254
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 22.01.2011
КІМНАТА
В п’ятницю, тринадцятого, Р. викинув свого паспорта та всі інші документи у
річку, а потім довго дивився як тече вода, цей плин води почався відтоді, як
з’явився цей світ, і досі не припиняється, одні ріки всихають , інші
з’являються, змінюються їхні русла, але вода неодмінно тече далі . Ці думки
змусили його зобразити гірку награну посмішку, більш спонукану розумом,
аніж емоціями, та й про які емоції може йти мова, коли вони давно втратили
для Р. свою красу і привабливість, і в його нинішній ситуації зовсім не
виправдовували свого права на існування у ньому, про інших він точно не
знав, і тому намагався думати, ніби у інших з емоціями все набагато краще,
ніби вони можуть ще щиро сміятися і щиро плакати, мимовільно і майже, з
точки зору здорового глузду, безпричинно. На наступних двох тижнях Р.
жодного разу не з’явився на місці своєї роботи, кожну найменшу клітину тіла
і душі героя переповнювала лінькуватість і страшенна апатія, бажання
бездіяльності і впадання у мертву довгу зимову сплячку. Він не знаходив
жодних причин свого перебування у такому вкрай небезпечному як для своєї
психіки, так і для свого соціального становища стані, бо просто не міг уже їх
віднайти. Здатність до аналізу, а тим більше до самоаналізу, здатність
усвідомлювати себе членом суспільства і бажання нести на собі його
функції, просто геть зникли, натомість з'явилося в ньому щось від рослини.
Чотири білих стіни у кімнаті. Стеля. Підлога. І він посередині, наче кімнатна
рослина. На додачу до всього оцього він ще й перестав спілкуватися з усіма
своїми друзями та знайомими, яких у нього було не так і багато, бо
завжди був він людиною замкнутою і сором'язливою, відлюдькуватою та
дещо дивною, хоча бували моменти, коли всі довкола і дивувалися з нього:
дуже рідко, але усе-таки це траплялося, він перетворювався на
компанійського і балакучого «свого хлопця». Р. якось автоматично, проте ще
продовжував, переглядати, бо читанням це вже ніяк не назвеш, книги з
полички, міг годинами водити очима якоюсь одною сторінкою, а потім, уже
відірвавшись від неї, так само довго і беземоційно, вдивлятися в стіни, або,
коли дійство відбувалося десь на дворі, на лавочці десь у парку, - просто
вдивлятися: не в перехожих, не в крони дерев, не в небо чи ще в якісь речі
або в істот, до яких зазвичай можна проявити хоча б певний живий інтерес,
а в нікуди. Усюди, куди б він не глянув, для нього була порожнеча,
беззмістовна і хаотична. Коли нарешті скінчилися усі грошові заощадження,
Р. тільки криво собі посміхнувся і вперся у стіну. Роботи він, звісно, собі не
шукав, бо не знаходив у собі для цього анінайменших спонук, причин,
бажань, ба навіть, потреб. Усе остогиділо, бо здавалось позбавленим
жодного змісту. Через кілька днів герой відчув непереборне бажання
зникнути з цього обридлого міста, з цього обридлого світу, а тому одягнувся,
пильним поглядом обдивився вміст усієї своєї кімнати, відкрив дверцята
шафи, торкнувся однією рукою костюма і, ніби намагаючись впевнитись в
якості товару на ринку, помацав пальцями тканину, тоді забрав руку і
легенько прикрив дверцята. Підійшов до книжок, ще раз перечитав назви та
імена авторів, а згодом, перевіривши чи досить міцно закрите вікно, вийшов
у двері і замкнув їх на ключ, який перегодя, потрапивши вже на вулицю,
викинув.
Кажуть, досить сильно схожу на Р. людину зустрічали в Одесі, Харкові,
Сумах, у Львові, по інших містечках країни. Багато хто стверджує, ніби бачив
Р. у Італії та Штатах, а потім на островах Океанії, але жодного разу у своїй
власній кімнаті він не з'являвся.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232793
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 04.01.2011
* * *
вчора почистив обидві кишені
повикидав весь мотлох
гроші й золото
тепер там порожньо й чисто
нічого зайвого
ні дрібної монети
ні пороху
вчора почистив кишені
виголив шию й бороду
кинув оком на дівчину-стриптизерку
вона була мила й красива
як жінка як фея як дружина
я посоромився підійти
вчора почистив кишені
кинув кілька монет в озеро
випрямив голову й голос
тепер хожу повагом
колесом - по колу
вчора було весело
вчора було дуже весело
хтось кинув колюче слово
хтось виколов очі
хтось перерізав комусь горлянку
отаке було вчора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232764
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.01.2011
ПОЛІНЕЗІЯ.КОМ.ЮЕЙ.
Ось вона, твоя Полінезія, пане Гоген,
на оцих задвірках історії,
зажатих візовими режимами і почуттям власної меншовартості,
заляпаних спермою та алкоголем
до болю в печінці.
Ось вона, твоя Полінезія,
забита країна на самому узбережжі азійських степів
та європейської полікультури
раціонального штибу пошиву.
Тут застиглою масою стоять усі цивілізаційні процеси
і тільки дикими криками долітає до космосу
модифікована алгоритмічна молитва самотніх поетів
та валунів по роздоріжжях.
Ось вона, твоя Полінезія, пане Гоген!
Повна продажних жінок та продавців алкоголем,
нетверезих і хитрих,
нацькованих на кожен шерех
і зацькованих кожним шерехом.
(Наче звірі,
знавіснілі від голоду і недостачі продажних жінок…)
Кожна сторінка історії доводить її неспроможність
до нормальної життєможності в умовах космосу,
в будь-якому життєвому просторі.
Ось вона, твоя…
Задихана і незадоволена,
приречена на привселюдне зґвалтування і посміховище.
Polinezia.com.ua., або просто –
the beauty-sexy girl.
Ось вона, твоя Полінезія, пане Гоген,
повна продажних жінок і чоловіків,
що стоять на кожному перехресті і площах
великої геокультурної мапи світу,
виставляючи свої сороміцькі місця
на загальний осміх та огляд,
у подертих вишиванках-сорочечках,
куплених у старої бабусечки-вишивальниці,
у ногу із модою,
чи просто у довгих,
брудних і порізаних джинсах з надписом Levi’s,
куплених у секонд-хенді
якогось там провінційного міста
за гріш.
З лейблами “sale”
на кожній ділянці тіла та внутрішніх органів
корпорація Polinezia.com.ua.
продає будь-який потрібний та непотрібний товар.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232025
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 30.12.2010
ЄЖИ КАТУНІЦА І ПОЕЗІЯ
ви взагалі не знаєте
що таке поезія
і хто такий
Єжи Катуніца
чий дід був
п’яницею
а мама – шльондрою
на Катеніцах 3/7
Єжи Катуніца – чоловік
37-го року народження
90-го – смерти
(звісно минулого сто(тисячо)ліття)
Єжи Катуніца мав роботу
на жовтому цементному заводі
імені першого та останнього
на околиці світу
..............................................
Єжи Катуніца Єжи Катуніца
Єжи Катуніца мав сім’ю
(Єжи Катуніца мав усіх)
..............................................
зовсім інша справа – поезія
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231622
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 28.12.2010
* * *
Сонце, тримаючи в руках
великі глечики,
зачерпує воду з Дніпра
і розбризгує по степах -
виростає зелена трава
по коліна дерев.
Заметілі в душі
уповільнюють ріст трави -
серце тягне цямрину,
переповнену від журби.
Відколоти шматок
від великого зойку неба -
буде поле
живих цвіркунів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231615
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 28.12.2010
* * *
І не треба було
мені
напевне
відводити погляд всоромлений
від твого голого
тіла
гола правда
краща
брехні
понадягуваної
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229556
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.12.2010
* * *
Маленькі сліди наших ніг
залишають в снігу відбитки,
а ми мовчки граємо в сон,
бо жодних інших ігор не знаємо..
Залишаємо сліди, але хто відрізнить,
де мої, де твої, а де іншого/іншої..
Нам судилося часто втрачати і лаяти
на високі стелі,
на стовбури стін,
на гілляки,
на сад,
на Едем..
Ми тільки бачимо
маленькі сліди наших ніг..́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229540
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 18.12.2010
* * *
Журавко, настели мені гніздо
на залізобетонних опорах
високовольтної лінії.
Я заспіваю тобі пісню,
що потече і горами, і долом
у міфічну вічність.
Настели мені гніздо високо,
я втечу у спокій.
В самоту одягнений - стану хором
і кидатиму пісні догори, під ноги,
на усі чотири боки..
Може, забуду, що кохав
дівчину,схожу на осінь..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229297
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 17.12.2010
* * *
Герметично замкнений простір.
Тіло - долання меж.
Споглядає мене навпроти
стоголовий голодний пес.
Допивають шматки зневіри,
мов вампіри, мої думки;
залишаю під тином тіло,
опяніле від дикості.
Проминаю шалені гони,
розчепіривши дві руки...
Коби міг - полетів у гори,
щоб зігріли мене зірки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229289
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.12.2010
* * *
Грай...Грай у великих ігрищах...
Там великі поля..
Танцюй...
Танцюй великі аркани малими ногами,
не зводячи погляду з тисячі лиць,
що примружено дивляться сонце..
Там буде чудесна схованка..
Тож ховайся.. Бо хтось вже рахує..
Чутно звучання: ...сто один, сто...
Хто рахує?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229070
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 16.12.2010
* * *
У мене нова машина,
у мене нова дружина,
у мене нові кашкети,
у мене нові штани,
у мене нове обличчя,
у мене нова квартира,
і тільки одна проблема -
немає з ким випити...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229069
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 16.12.2010