| Сторінки (4/337): | « | 1 2 3 4 | » |
Прочитала я в газеті отаку пригоду,
Що віднині графомани – вороги народу.
Всіх поганців у обличчя мають знати люди,
Як побачать десь, то миттю віддавать до суду!
Позаймали, розумієш, всі місця на сайтах,
В інтернет понакидали сміття гігабайти!
Лавроносним вже немає куди притулитись,
Геніальністю своєю народ просвітлити.
Треба якось боротися із цим беззаконням!
Пишуть про якісь дурниці – кохання, безсоння…
Та кому любов ця треба та душевні муки,
Слід писати про ліричні ядерні сполуки,
Так писати, щоб в народу округлялись очі,
Вуха в’яли… Не дай Боже, буде рима «ночі»,
Зразу – в суд, і до в’язниці, щоб знали злочинці,
Як мистецтво плямувати подібним безчинством.
Графоманів безсоромних вже готовий список,
Хочеш цілим залишитись, то не сунь свій писок
До божественних поетів, бездара ледача!
Кому твоя правда треба, а вірші – тим паче?
Отакий закон прийняли критики маститі,
Бережіться, любі браття, будемо ми биті!
От халепа! Хоч візьми тай перестань творити…
Як дивитись людям в очі, як на світі жити? :)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385814
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.12.2012
Цей світ абсурду, як театр зла –
Безглуздо роздаються в ньому ролі.
Безчестя не змивається смола
Із людства перевернутої долі.
Собі ми не належимо, бо хтось,
Жорстокою могутньою рукою
Нам видає безвиграшні лото,
І робить нас безликою юрбою.
Закручують, як гвинтики, людей
В огидний механізм чужих пороків.
Невже ми лиш раби дурних ідей,
Невже не здатні на правдиві кроки?
Валюта й влада з присмаком гріха
Виковує рабів-маріонеток,
Де смерть – лише статистика суха,
«Добро» й «Любов» – то назви статуеток.
Та людству посміхається петля,
Таємний браконьєр вполює рибу,
Гарпун летить стрілою з корабля,
Чергову наближаючи загибель.
Допоки світом правлять папірці
І хтось трима в руках твою свідомість,
Життя твоє – лиш ніша в гаманці,
А страх - слизька дорога в невідомість...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385649
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.12.2012
Поріжу ніч на спалені листи
Без слів і дат, без болю і провини.
У книзі долі не було святих.
Я докорів нікому вслід не кину.
Душа допита. І пустий папір.
Прощаю наперед усе, що буде.
Зітру любов, зачитану до дір –
Сонети щастя між рядків облуди.
Такі, як ми – піщинки в глибині,
Що мріють стати перлами в намисті.
Та наших мрій праобрази земні,
У дзеркалах чужих не мають змісту…
Душа розбита на мільйони зір –
Хай мерехтять у вічному склепінні.
Поріжу ніч на тисячі зневір,
Та в серце не впущу недобрі тіні!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381484
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.11.2012
Терпка жага із присмаком абсенту,
Театр абсурду на підмостках снів –
Ти грав так мало, але так відверто…
Сюжет забувся, але правда – ні.
Зітерлись лиця і розмились фрази,
Та між рядками проросла вина.
Сумління скине покаянну рясу,
І якір честі не дістане дна.
Перлини чорні упадуть у море
Хмільних ілюзій і гірких облуд.
І навіть розум-лікар нині хворий.
Хоч злочину немає – буде суд.
Зірве із неба ніч порочні вишні,
І плоду забороненого сік
Напише на душі сонети грішні.
Хай буде так. Хай час утратить лік…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376150
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.11.2012
Частина 5. Жорстока п’єса
О, доля – це поганий сценарист! –
Складає для людей жорстокі п’єси!
Абсурдним темам віддає свій хист,
Невинних ріже, а ганебним – лестить.
Який мудрець зуміє відмести
Добро від зла, а зерна – від полови?
Який суддя владнає спір пустий
Сліпого вчинку і хиткого слова?
Що є свобода? – тільки суєта!
Вмістилище оман, сумнівних істин!
Промчаться, як вітри, земні літа,
Залишивши усі думки без змісту.
Що скаже, де тріумф, а де провал?
Що краще – затухати чи горіти?
Якими б не були земні жнива,
На всіх чекає смерть у цьому світі.
То ж знайте, я – забутий син і брат,
Без права на ім’я і на обличчя.
Ні правди вже не хочу, ні добра,
Лиш кожну мить я слізно вічність кличу.
Мене чекав печальний епілог,
І драму не змінити цю прокляту!
Життя – це гра. Хай хтось на сцені – бог,
Мені ж яскраву роль замінять грати.
Я всіх прощаю, бо усі ляльки
На службі у черствого ляльковода.
Всі жертви – і пани, і бідняки,
Поламані гілки людського роду.
Хтось мучиться на волі від гріхів,
Шукає то загибелі, то Бога,
Хтось пекло при житті пройти зумів,
А я в неволі вільний від усього!
Я вільний від земної боротьби,
Від пошуків того, що не існує.
В чеканні потойбічної доби
Моя душа не квилить більше всує.
Ця сповідь в’язня вже дійшла межі.
Мовчання – відпер мій сенс єдиний.
Залізна маска на моїй душі –
Її вже ні для кого я не скину…
Кінець
(В основу поеми лягла легенда про Залізну Маску – нібито брата-близнюка Людовіка XIV)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369298
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 07.10.2012
Частина 4. Падіння із сонця
На трон чужий мій друг мене возвів.
Мій добрий геній слова не порушив.
Надій моїх мільйони кораблів
Опісля бурі досягнули суші.
І був тоді я в ролі короля
Держави, наймогутнішої в світі,
На місці того, хто своїм ім’ям
Затьмарив сонце у його зеніті.
Та тільки день… Розлився гнів небес,
Захмаривши мою щасливу днину!
Бо істинний король з пітьми воскрес,
Мене ж, натомість, у безодню скинув…
Бо він король. Він – сонце на землі,
А я – ніхто! Я тільки тінь безлика!
Я впав із сонця… Жаль, що не згорів,
Що народився на пекельне лихо!
І наді мною посміялись всі –
Паяци в рясах і кати в коронах.
І згодував пліткам жорстокий світ
Мої пориви до життя і трону.
Мене відвезли геть, і у тюрмі
Наділи на лице залізну маску,
Щоб не узрів ніхто вже образ мій,
Не прийнятий людьми, забутий часом.
Я б розум божевіллям задушив,
О доле зла! Та він живе, розбитий…
Навіщо ти дозволила душі
Нектар чужий наївно так надпити,
Торкнутися до чуда, до зірок,
А потім впасти в небуття глибоке?!
В якого бога вірив злий пророк,
Що так навіщував мені жорстоко?!
О ні, я кари більшої не ждав,
Не уявляв ганебнішої ролі,
Та крила піднесла мені біда,
Вони ж зламались у польоті, кволі.
Навіщо ж я побачив рай земний,
Відчув спокусу влади і пошани?
Я знову злочин без вини вчинив,
І знову повернувся у кайдани…
(В основу поему лягла легенда про Залізну Маску - ніби-то брата-близнюка Людовіка XIV)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369078
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 06.10.2012
Частина 3. Воскресіння надії
До всього можна звикнути, на жаль,
І навіть до самотності гнилої,
На втіху обернув свою печаль,
Був певен – не торкнуть мого покою.
Та раптом серед тиші вдарив грім,
Заглянув дивний гість тоді до мене,
Розвіяв у душі гіркотний дим,
І серце змусив битися шалено.
І він сказав, – о, як можливо це! –
Вогонь горів у кожнім його слові –
Що я і мій король – одне лице,
Сказав, що королівської я крові!
Він довго запевняв, що друг мені,
Що звільнить від марудної спокути.
Всі блага він оспівував земні,
І волю обіцяв мені вернути.
Я сумнівався, але все ж сказав,
Що я щасливий, і мені не треба
Ні радощів людських, ні злих забав,
Ні тронів на землі, ні ласки неба.
Та все ж він був умілий на слова,
І, мабуть, говорив таки відверто.
Той голос рани медом поливав,
І душу врятував мою від смерті.
Я здався… Я утік із ним з тюрми,
Все було так таємно і красиво,
І я кохав щемливо кожну мить,
Що наближала нездійсненне диво.
О, так! Я хочу вийти із пітьми,
І стати переможцем цього бою,
О Боже, молитви мої прийми!
Свободою я рани всі загою!
Я славою у серці біль втоплю,
Криваві сльози осушу промінням
Своєї правди, і пітьму облуд
Осяє справедливості пломіння!
О, вартий цей тріумф усіх страждань,
Всіх мук і невідомості гіркої!
Яка тонка сліпої долі грань! –
Я – вже не в’язень, я – свободи воїн!
(В основу поеми лягла легенда про Залізну Маску - ніби-то брата-близнюка Людовіка XIV)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368847
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.10.2012
Частина 2. Примирення із долею
Я часто думав про своє життя,
Бо думати – моя єдина справа,
І озивалась жалібним виттям
В душі печаль, коли я кликав правду.
Втомившись від тяжких безплідних дум,
Я з долею своєю примирився,
Благословив жертовністю біду,
Ріку душі я дав скувати кризі.
Чи варто відрікатись від вини,
Бажати волі пристрасно і дико,
Просити у свободі благ земних,
Як чисте небо не почує крику?
Блукати у імлі чужих нещасть,
Погрузнути по горло у пороках,
В інтригах коротати цінний час,
І пити божевілля лжепророків?
Я звик до тиші – ось моя сім’я,
І товариство вірне, серцю миле.
А в мріях заборонених – не я,
А лиш чиєсь чуже й зухвале тіло.
Довічний спокій, в серці – пустота,
Закляклі мрії, кам’яна тривога…
Молитва щира не торкне уста,
Бо ця душа не знає навіть Бога.
Тюремник свіжі квіти принесе,
Поставить мовчки в старовинну вазу.
Крізь грати світло зазирне косе,
Вплете у смуток безголосі фрази.
Хіба ще треба серцю більших благ,
Ніж вічний спокій вдалині від світу,
Очам – крім світла, тілу – крім тепла,
Ну, а душі – крім запашного цвіту?
То хто ж я? – не злочинець, а святий? –
Якого стережуть і доглядають
Для чогось… для найвищої мети –
Для пекла на землі, чи в небі – раю?!
О, я не хочу думати про те!
Не хочу знать ні правди, ні омани!
Хай квіти волі снігом замете,
Байдужості рубець замінить рану…
(В основу поеми лягла легенда про Залізну Маску - ніби-то брата-близнюка Людовіка XIV)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368639
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 04.10.2012
Частина 1. Кара без вини
Не знаю я, за що страждаю тут,
І чим я провинився перед світом.
За що несу я тисячі спокут
У час, коли би міг життю радіти?
Не відаю, який за мною гріх
Примарою розплати всюди ходить.
Ще у дитинстві я помер для всіх –
Для себе, для людей, і для свободи.
Воскрес я у в’язниці, як у сні,
Я думав, він не вічний, як і горе.
Та міцно спиться по сей день мені,
Яка ж ти зла, моєї долі зоре!
І не розкаже ні одна душа,
Хто я і звідки, і за що караюсь.
І невідомість, як удар ножа,
Мене скосила, і нема їй краю.
В свої літа, веселі, молоді
Валяюсь я в тюрмі гнилим підпалком.
І не злічити на душі слідів
Від сліз безсилля, що лилися змалку.
Не знав я ні кохання, ні добра,
Ні радостей простих і безтурботних.
І день за днем я при житті вмирав,
Конаючи від болю і скорботи.
Я волю бачив тільки в дивних снах,
Тоді летів пліч-о-пліч я із вітром,
І в юну душу не вкрадався страх
Упасти чи від сонця обгоріти.
Але бажати цього наяву
Ні в слові, ні в думках не маю права!
За примхою чужою я живу.
Для ляльковода я жива забава!
Хай інші люблять і радіють… Хай!
А я в ганебнім попелі зітлію.
Схороню тут життя свого розмай,
Гірку зневіру і хитку надію.
Хай думають усі, що я помер,
Лиш привид мій блукає у в’язниці,
Лякаючи там ще живих химер –
Забутий, безіменний і безлиций…
(В основу поеми лягла легенда про Залізну Маску - ніби-то брата-близнюка Людовіка XIV)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368480
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 03.10.2012
О мріє світла, душу не покинь!
Не дай гаряче серце остудити,
Самотнє і не втішене ніким
Хай волю п’є, допоки ще налито.
Дозволь хоч раз торкнутись до небес,
Піднявшись із земної круговерті,
У книзі нерозгаданих словес
Вписати хоч два слова… і померти!
Та не дозволь зогнити при житті,
Обнявшись із нудьгою і безчестям!
Бо ти мій хрест єдиний – поготів
Дозволь його із гідністю пронести!
Не дай душі, що палко прагне неба,
Зів’яти у даремності ганебно…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363169
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 09.09.2012
Мені так мало Вас в коротких снах,
У серці, на вустах, і у молитвах.
Я п’ю настій з нектару і вина,
Але ніяк не можу ним зцілитись.
Ви – мрій моїх серпанок золотий,
Казкова акварель п’янких ілюзій,
Ви – пісня неземної висоти,
Ви – дотик найчарівнішої музи.
Та заздрю випадковим я очам,
Що можуть це блаженство споглядати,
І слухати Вас голос повсякчас –
Медових солов’їв палкі сонати.
Одним бажанням нині я живу –
Побачити Вас знову наяву…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361633
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.09.2012
Було б кохання – не було б скорботи,
Що пройде у даремності життя,
І не гнітили б сумніви гіркотні,
Лякаючи безславним забуттям.
Було б кохання – не було би воєн,
І сенсу опинятись на межі,
Ставати неіснуючим героєм,
Щоб пустоту заповнити в душі.
Але моя душа – пуста скарбниця,
Старий колодязь вичерпаних мрій.
Сумує мого серця мужній лицар,
І знову вирушає в марний бій.
А хочеться знайти від цього ліки,
Кохати… тільки раз, але навіки!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361526
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.09.2012
Хай буде так – ти доля не моя.
Ти іншій даний, хоч кому – не знаю.
Ти звернеш гори, перетнеш моря,
Щоб принести в долонях горстку раю.
Нехай любов аж до небес горить.
Хай не для мене ця жага зоріє.
Не зупиняйся, о прекрасна мить!
Неси у вічність цю зухвалу мрію.
Складуть пісні, та знаю – не мені,
І подвиги здійснять в ім’я кохання.
Моя ж душа, забута у пітьмі,
Засне, розбита марним сподіванням.
Я знаю, до таких палких сердець,
Ніколи не доїде мій гінець…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361269
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 01.09.2012
Не захищайте, милі дами,
Нізащо ви чоловіків
Від ворогів, наклепів, брані,
Від шпаг, ножів і патиків!))
Хай чубляться до лобних тріщин.
Хай розбираються самі,
Кому хто винен і навіщо,
А ви ж сидіть глухі й німі.
Не захищайте чоловіка,
Бо він на це спроможний сам.
А то коситиме довіку
Очима злими милих дам.
Для жалості створив Бог жінку,
А чоловіка – для війни.
Хай виймуть з нього хоч печінку –
А ви мовчіть собі… – ни-ни!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361218
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.08.2012
Ти богом був, володарем стихій.
Орлом величним на усіх гербах.
Та у багно спустився образ твій,
І блиск зірок перетворив у прах.
Я вірила так віддано в любов.
В душі для тебе будувала храм.
Та стала вся жертовність молитов
Лише сюжетом для банальних драм.
Для тебе я зреклася вільних крил,
Та відкуп не приймають за таких.
Тягар гріхів тебе повік накрив,
Для мене ж розлюбити - смертний гріх…
Тепер молюсь я на порожній трон,
А бог-орел літає між ворон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361198
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 31.08.2012
У галерею долі хлине люд.
Страхи душі регочуть із полотен.
А на підлозі кришталевій – бруд.
Мистецтво натовп осквернив болотом.
Палітра риторичних запитань,
В серцях лукаво грає світлом-тінню,
Примарним блиском манить кожна грань,
Та спити не дає свого проміння.
Красу шукають між яскравих фарб,
Спасіння від буденної покари.
Натомість – споглядають дикий фарс.
Світила істин закривають хмари.
Та кожен тут – художник і глядач,
І творить сам і сміх, і біль, і плач…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360303
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 27.08.2012
Я Вас боюсь… так солодко, гріховно…
Міцніє страх із часом, як вино.
Так спрагло п’ю жагу і місяць повний.
Стелю бажанням золоте руно.
Я Вас малюю, як художник музу,
Як дощ в повітрі – чорно-білий шум.
Благаю ласки, як бродяга кусень,
Листи печалі на зірках пишу.
Коли ж тече вдоволення по тілу
Невинних мрій, одягнутих у гріх,
Ви губите мої троянди білі,
Уплівши у вінок буденних втіх.
Давно забувся Вам невинний страх –
Не житиме в неволі дикий птах…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360274
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 27.08.2012
Тантале бідний, скільки ти стерпів –
Спокус, гріхів, свавільної облуди!
Як тяжко мучить зло своїх рабів!
Хоч бачать насолоду в тому люди.
Їм, скромним та незрячим, не дано
Угледіти глибину суть вистави,
Написану богами вже давно
В передчутті жорстокої забави.
Царями забавляються боги,
Дарують їм і золото, і владу.
Та плату вимагають за борги,
І шансу не дають пізнати правду.
Вінки лаврові, мов ярмо несуть,
Усі, хто стали на сумнівну путь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359960
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.08.2012
Людські серця ідуть із часом в ногу –
Облудний ріг багатства їм сурмить.
За поклоніння Грошовому Богу
Покарані невіглаством пітьми.
Не буде мудрий прагнути наживи,
Бо найцінніший скарб його – в душі.
І лаврів не захоче він фальшивих,
Що споганіють через рік в іржі.
Та як ту мудрість перелити в корінь,
Коли спокуси і облуди скрізь,
І вовчі лігва розрослись навколо?..
Забув-бо кожен – на землі він гість…
Де золото панує – там пітьма,
Там правді вже пристанища нема…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359780
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.08.2012
(на одному із поетичних сайтів, навіть визнаним поетам не принято називати себе поетами, а лише "авторами текстів", бо це, мовляв, не скромно =))
Я не поет, не б’ю себе у груди,
Що все життя ідеї я віддам!
Піду, куди мені і слід – в нікуди,
Коли прийде кінець моїм рокам.
Я не поет, бо я погано пишу,
У мене рими й образи старі!
Ну а верлібри ліплю я ще гірше,
З таким добром не вийду й за поріг!
Я пишу так невпевнено, тихенько,
Мабуть, то від нудьги чи просто так…
Я не із тих, кому зненацька дзенькне,
Щоб дивувались всі – ото чудак!
Я не поет! Не думайте, їй-богу!
Я ж скромний, поважаю я митців
Занадто справжніх, щоб свою дорогу
Із їхніми рівнять, в кінці-кінців!..)))
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359577
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.08.2012
Не їли яблук ми із рук Венери –
Їх почавили на пакетний сік.
Забули про пристойність і манери,
І страх розплати так підступно зник.
Сусідські яблука ми їли кислі,
Такі ж, як недозріла та любов.
Під ганком, від байдужості обвислим,
Ми слухали пісні зловіщих сов.
Зливали в давні амфори провини,
І розбивали статуї табу.
Не пили меду – лиш дешеві вина,
У небі пасли золотий табун.
Ставали вранці яблука гнилими,
Як і слова, що чула тільки ніч.
Коханці розлучалися чужими,
Венера ж забавлялась – в тому й річ…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358212
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.08.2012
(напів-іронічна драма)
Пройшовши путь від Криму і до Риму,
Втомившись, він забрів у пишний сад –
Король трагі-комічних пілігримів,
Без війська, без країни, і без лат…
В саду гуляла королева юна -
Примітила одразу дивака.
Як милості великої дарунок,
Його своїм паяцом нарекла.
Та виявилась служба гірше смерті.
Бо закохався наш печальний мім.
Роздер він щоки і підшив доверху,
Щоб завжди посміхатися усім.
Отож він веселив тепер без маски,
Радів, а на душі – хоч вовком вий…
Ні розумом не зупинявсь, ні часом
Тих почуттів болючий буревій.
Що не кажи – а він всього лиш блазень,
Потішна лялька для усіх жива,
Нікому не подумалось і разу,
Що біль тяжкий за сміхом він ховав.
Невже повік судилось бути дурнем,
Ламати роль невдячну і лиху,
Прогаяти життя комічно-нудно,
І так і не знайти свого шляху?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357868
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.08.2012
Мені так тісно у рядках Пегаса.
Злетіти хочу аж за небеса.
Лиш у свободі вся душі краса,
Що не відчує ні землі, ні часу.
Шикуються, як воїни слухняні,
Рядки оті. Та служба їх – нудьга…
Порвати б золотого ланцюга,
І вирватись в життя, і у кохання…
Та в тому царстві не приймуть чужого,
Бо там свої закони. Ну, а тут…
Гнітять і тішать сотні вірних пут,
З душею плаче і сміється слово.
Немов живі, лоскочуть пам'ять мрії.
Така вже доля, мабуть, – не втечеш.
Це світ неволі, та не має меж.
Хто в ньому не бував – не зрозуміє…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357227
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.08.2012
Я – дракон.
У мене вірять, хоч мене і не існує.
Я стережу скарби, приспавши їх у собі.
Згораю у вогні своєї сили.
Встаю із попелу,
Який ще вчора був
Удобренням для терну…
Я – грецька статуя.
Мене руйнують,
Та я з’являюсь знов у книгах,
В яких шукають неіснуючого сенсу…
Я – горобина ніч…
Мене чекають
І бояться…
Мені не пишуть,
Лиш випадково проливають душу,
Як чорнило.
І віршів не присвячують –
Лиш сумніви…
Так, я – вогонь, я – камінь, я – стихія.
Я – уособлення строкатих протиріч.
В мені сплітаються спокуси і спокути,
Я – небо, по землі розлите
Риданням, щастям…
Я – мала піщина,
Загублена у тисячах пісків,
Що десь на дні морському
Обросте перлиною
Чиєїсь мрії,
Ну, а може, панциром могутнім.
Я – дракон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357116
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.08.2012
Коли мою любов вели на страту
Підкупленої долі вартові,
Сліпими пілігримами блукати
Пішли мої думки напівживі.
Який земний суддя скасує вирок,
Замінить хоч тюрмою лютий меч?
Щоб животіти голодно і сиро,
Але любити… І жадати втеч.
І кат, до справедливості байдужий,
Не піде проти волі грізних слів.
А, може, ним є ти, мій милий друже? –
І катом, і суддею – поготів!
До плахи ти любов повів за руку,
Щоб до кінця не знала та розлуки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357069
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.08.2012
Постмодернізм – це, кажуть, зараз модно.
Зануда-класик лікті хай куса…)))
Писати зараз можна як завгодно,
Лиш так, як ще ніхто не написав.
Он сонце самоспалюється в дровах,
В деревах, тобто… Ну, а мо`, кипить!
Індус шукає святість у коровах,
А сивий Гете ловить класну мить.)))
В гардинах замотавшись, спить натхнення,
Стрибає вітер, наче горобець…
Якийсь дивак зірки кладе в кишеню,
Під Майкла витанцьовує стілець.)))
Писати зараз слід по-чудернацьки,
І вам кричати будуть «браво!» й «біс!»
І слава упаде на вас зненацька,
Нехай живе завжди постмодернізм!))
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356865
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.08.2012
Ти – воїн мій, а я – твоя валькірія.
Нас кличуть війни піднебесних вимірів.
Я в нашу правду непідкупно вірую –
Закон пітьми на лжескрижалях вигорів.
У павутині втраченої вічності
Нечутним звуком, безтілесним дотиком
Знайду тебе в наївному освідченні,
Візьму в полон, і не відчую спротиву.
Ти – грізний меч, а я – троянда зоряна,
Осиплюся тобі у душу силою,
Зберу в долоні всі хвилини зморені,
І в небеса пущу вогнем окриленим.
Слова земні занадто бідні значенням,
А найдорожче те, що недоказане.
Спливаючи прощанням і пробаченням,
Я повернусь по тебе… зорепадами…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356677
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.08.2012
(Експромт на "Диптих" автора Le Magnifique)
Я – поза простором, і поза часом.
Шукаю неіснуючої правди.
Мої думки – дзеркал кривих гримаси,
Ніхто мене не жде, ніхто не зрадить.
Я – ехо снів, я привид заблукалий
У галасі чужих фальшивих ритмів.
У відповідь страху сміюсь лукаво,
Вплітаю в душу безкінечність вітру.
У натовпі смішних і злих фантомів
Шукаю неіснуючих героїв,
Намріяної щирості. Натомість –
Стріла у серце, а воно – надвоє…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356498
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.08.2012
Коли він ішов стиглими житами долі,
Соловейко-місяць наспівував йому дорогу.
Із неба шовковими пелюстками падала ніч,
А ранок приносив життєдайну зливу.
І, набравши в чашу
Сил усіх стихій,
Він вихлюпнув її веселкою на світ.
І зацвіло трояндами повітря,
Кіфару вітер взяв у руки,
Юні дріади закружляли у танці вічної весни.
Коли він дивився у небо,
То бачив там бездонне озеро
Із коштовними каменями.
Він шурхотів пером
І вони осипались,
І на шляху до землі ставали
Мріями і казками,
Проникали в домівки і у сни.
А ранком знаходив на землі
Пір’їни Пегасових крил
Він – хлопець з очима кольору мрії.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356429
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.08.2012
(вінок сонетів)
1.
Ти – воїн світла, хоч не маєш зброї.
Твій меч – це слово, а свобода – щит.
Блукатимеш невизнаним героєм.
Хоч серце і кричатиме навзрид,
Не підеш ти дорогою легкою.
Хай світ лихий твоїй душі обрид –
За правду ти ставатимеш до бою,
Бо відректись – то непростимий стид.
Шукатимеш красу в забутих рунах,
Де правда помарніла ще жива.
Бо вічністю бринять сердечні струни.
Натягнута душа, як тятива.
Мета і совість – лиш один рятунок.
Твоя єдина зброя – це слова.
2.
Твоя єдина зброя – це слова,
Натхненням проросли із них століття,
І в благодатні мудрості жнива
Дали тобі вінок із дивних квітів.
Сплелись у ньому протиріччя два,
І два шляхи безжалісного світу –
Страждання й радість, щоб усі дива
Зберіг ти, як скрижалі заповіту.
Лаврове листя і терновий цвіт
Тебе вінчали, непохитний воїн,
Пегас забрав у зоряний політ.
І ти уже не знатимеш спокою,
Та лишиш на землі довічний слід,
І славою засяєш – не ганьбою.
3.
І славою засяєш – не ганьбою.
Стежки дитинства в снах тебе ведуть
До мрій, омитих літньою грозою –
Яка ж казкова і легка та путь!
Бо душу не ховав ти за стіною,
А серцем не торкав ганебну муть,
І долею не бавився чужою,
В слова пусті домішуючи ртуть.
Хоч доля погубила ті стежини,
І мрії – наче скошена трава,
В тобі живуть щомиті, щохвилини,
Ростуть вони, щоразу ожива,
Як в серці не розтрачені перлини.
Доба настане радісна, нова!
4.
Доба настане радісна, нова!
Ти віру, як знамено перемоги,
Проніс крізь час. Як соловей, співав
В саду кохання, палко, до знемоги.
Натхнення із джерел стрімких спивав,
Відродження стелив на перелоги,
Заповнював, як тиша степова,
Собою простір болю і тривоги.
Зеленоокої дріади син,
Ти голосом, як медом, рани гоїш,
І сповнюєш часу даремний плин
Нетлінною і чистою красою.
Злетівши із Пегасом до вершин,
Ти вип’єш зір небесного настою.
5.
Ти вип’єш зір небесного настою.
Хмелій від щастя, що дано не всім!
Звільнися від даремності тісної,
Хай вдарить в душу воля, наче грім!
Як птаха в клітці тужить за весною,
Так і душа твоя. Їй небо – дім.
Зайнявшись життєдайною іскрою,
Даруй вогонь, а не гіркотний дим!
Не проміняй свободу на кайдани,
Що відчай для приречених кував.
Лиш мрії заповітної ти бранець –
Життя своє ти їй подарував.
Нехай тепер самотності коханець –
Освятить смуток чаша грозова.
6.
Освятить смуток чаша грозова.
Між блискавок метнуть Пегаса крила.
Гори, і знов із попелу вставай,
Бо струменить душі твоєї сила!
Дорога не зведе тебе крива
Туди, де поганіють всі мірила,
Де бруд в серцях черствих запанував,
І пліснява зерно душі покрила.
Хай стогне завше правда у ярмі
Злоби й несправедливості людської,
Ти словом проти зла повстати зміг.
Те світло зір, золочене журбою,
Ти не віддав за ситість у тюрмі.
Царів ганебних ти не став слугою.
7.
Царів ганебних ти не став слугою,
Душею не вступив в омани гниль.
Не раз у битві із самим собою,
Ти діставав лише гнітючий біль,
Та музу не зробив свою рабою
Чужих бажань, гріхів і божевіль.
І вийшов переможцем із двобою,
Хоч рани й досі їсть гіркотна сіль.
Волає відчай із гортані ночі,
Немов віщує смерть комусь сова.
І сумніви невдячності регочуть,
Та не скує вже крига вікова
Благої мрії та словес пророчих.
Ти в марноті талант не поховав!
8.
Ти в марноті талант не поховав,
Хоч почестей не прагнув, ані слави.
Твоя, ще не дописана, глава,
Затьмарить кривди письмена лукаві.
Гнилий закон добра не зацькував,
Воно ще світить із пітьми ласкаво.
Розкинуть повноводні рукава
Потоки слова на полях кривавих.
І змиють бруд віків з народних ран,
І виймуть із грудей пекуче жало.
Прозріння заіскриться з-під пера.
І прагнення любові вдарить шквалом,
Не вічний-бо занепаду тиран –
Хай час безжальний всі творіння палить…
9.
Хай час безжальний всі творіння палить,
Не знищити йому словес душі!
Вони шукають тихого привалу,
Де дикий люд не схрещує ножі,
Не свище вітер забуття зухвало,
Між відчаєм і крахом на межі –
Де місця для прекрасного так мало,
Де істини життя такі чужі…
Хай кажуть, що слова уже безсилі
Знамено правди у народ нести,
Їх дух живий повстане із могили,
Вони віллються в джерело мети,
В прийдешніх поколіннях древом сили
Із попелу зуміють прорости!
10.
Із попелу зуміють прорости
Надії, що зневірою убиті!
Хай поклик твій за мрією летить,
Ввійде у сонце у його зеніті!
Пізнай усе блаженство висоти
Над прірвою загубленого світу,
Мабуть, не буде більш таких, як ти –
Срібноголосих птахів перелітних…
Тож залиши навік свої пісні,
Що істиною ріжуть, як кинджалом,
І кличуть з висоти священний гнів!
Хай встане воля, що в пітьмі дрімала,
Сповзе полуда із минулих днів!
Накриється ганьба дев’ятим валом.
11.
Накриється ганьба дев’ятим валом,
І кривду всю поглине каламуть.
Як істина у слова за штурвалом –
Вітри віків у парус мови дмуть.
Це пафос? Псевдосвятість? Ще чимало
Лихих казок про тебе наплетуть,
І заздрісна юрба вже не похвалить.
То хто ж ти? І навіщо трудна путь?
Ти не герой дешевих од і віршів,
Не блазень, не пророк ідей пустих.
Не геній для слабких. Ти просто інший…
Співець печалі і поет простий.
Бур’ян хай сходить у сумлінні грішнім,
А чистій думці – у раю цвісти.
12
А чистій думці – у раю цвісти.
Хоч думав сотні раз уже, чи варто,
Трояндою між бур’янів рости,
Нести голодних мрій почесну варту.
Земного щастя зруйнував мости,
До вічності шукав крутого старту,
А доля ставить на тобі хрести,
Підступно сміючись від злого жарту.
А може, варто жити, як усі,
Забути все, чого душа зазнала,
Згубитись серед лиць і голосів? –
Ні, не для того ж-бо вона страждала!
Заколоситься твій важкий посів,
І ти відкриєш двері в пишну залу.
13.
І ти відкриєш двері в пишну залу,
Та поки час для болю і страждань…
Думки об камінь кривди позбивались,
І тягне в небуття підступна грань.
Ростять троянди слова так недбало.
Роздертий час плачем поневірянь.
І вінценосне зло керує балом,
І не боїться Божих покарань.
Колючі терни в серце уп’ялися,
І сумнів невідомості гнітить.
Ти тільки вір у правду. І молися.
Хай словом кровоточить сум густий,
Розвіється печалі жовте листя,
Осяє душу велич простоти.
14.
Осяє душу велич простоти,
І урожай дадуть страждальні зерна.
Дай Боже, вберегтись від сліпоти,
Щоб пам`ять світла із душі не стерла!
Ти – воїн правди, і прийняти встиг
Коронування лаврами і терном.
Але вінець незримий, золотий,
Уже ніколи не покриє скверна.
Ти мучився, вагався, просто жив.
Твоя дорога не була святою,
Та виллється у радість щедрих жнив.
Любитимеш ти кров’ю і сльозою
Життя і мову до останніх днів.
Ти – воїн світла, хоч не маєш зброї.
МАГІСТРАЛ
Ти – воїн світла, хоч не маєш зброї.
Твоя єдина зброя – це слова.
І славою засяєш – не ганьбою.
Доба настане радісна, нова!
Ти вип’єш зір небесного настою.
Освятить смуток чаша грозова.
Царів ганебних ти не став слугою.
У марноті талант не поховав!
Хай час безжальний всі творіння палить –
Із попелу зуміють прорости!
Накриється ганьба дев’ятим валом,
А чистій думці – у раю цвісти.
І ти відкриєш двері в пишну залу,
Осяє душу велич простоти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355399
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 05.08.2012
1.
Та ніч була із шоколадним присмаком.
Руно бажання гаптувала грація.
Який бардак!.. Куняє день невиспаний,
Забризкані шампанським декорації.
2.
Це знову Ви? Нарешті повернулися!
Ну як гастролі по світах зашторених?
Ой, ми ж «ти»! Дощем сплакнула вулиця…
Ну що, тоді на брудершафт? Повторимо?
3.
Твоє життя – сценарій злого генія.
Моє – кораблик у тісному плаванні…
Залишилось фальшивити комедії,
Збирати по думках жертовні камені.
4.
Хоча, давай не будемо лукавити,
Не думати про те, що скажуть критики,
Врятуємо цей день гіркою кавою,
І знов пірнемо у безумні витоки…
5.
У мармурі застигли всі філософи,
І не рятують мудрими порадами.
Привалена душа облуди стосами,
Земні ж вистави перетерті правдою.
6.
Ні-ні! – мовчи! Не рви пітьму прологами.
Твої уста здаються майоранами.
Ти молишся спокусі, наче богові,
Очима кличеш в море затуманене…
7.
Ти – адвокат п’яниць і марнотратників,
Розпусник і творець шляхетних проступків.
Записуєш на незгорілих клаптиках
Уривки заримованого досвіду.
8.
Твій німб шаленим місяцем золочений,
Я не боюся. Ми ж давно союзники.
В тобі побачу тільки те, що хочу я…
Для інших залишайся ти розпусником.
9.
Так можемо лиш ми… Крізь сльози тішитись.
Ми вміємо жаліти всіх без винятку,
У милосерді співчувати грішникам,
І плакати над жертвами безвинними.
10.
Давай разом писати цю історію,
Не клястись, не чекати, і не вірити,
А просто бути цим натхненням хворими,
А просто грати, як лиш ми уміємо…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354264
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.07.2012
Жили собі дід з бабою. Старі вже були, та дітей не мали. Подумала одного разу баба, тай каже дідові:
– Давай-но діду випечемо колобка, тай буде нам за сина. Ми вже старі, а так хоч якась відрада буде…
Дід погодився. Пішла баба в комору, нашкрябала борошна зі сміттям, замісила тісто і поставила в піч пектися. За якихось пів години Колобок був готовий. Він радісно вискочив із печі і вмостився на столі перед дідом.
– Ви мене з’їсте? – спитав Колобок.
– Що ти, синку! – сказав дід. – Ми будемо любити тебе, як рідну дитину. В нас же крім тебе нікого нема!
Зрадів Колобок, весело застрибав по хаті, а старенькі не могли налюбуватися ним. Все крутилися біля нього та вертілися. І їстоньки йому підносили, і питоньки, і від дому наказували далеко не йти…
Та недовго баба з дідом тішилися своїм вихованцем. Дуже швидко Колобок почав не слухатися, бешкетувати. Кожного вечора закочувався в хату брудний і в реп’яхах, баба довго оббирала його і читала нотації, як треба себе поводити.
А одного разу взяв і взагалі втік з дому. Як покотився кудись рано, так і немає. Пройшов день, пройшов другий, третій – нема… Баба плаче, дід курить, а син все не вертається.
А Колобок тим часом котився собі лісом, радіючи своїй свободі. Аж тут зустрівся йому Заєць.
– Ти хто такий? – спитав він Колобка.
– Я – Колобок. Я від баби втік, я від діда втік, і від тебе втечу!
– Постривай! – сказав Заєць. – В мене є капуста! І… трава. Розділиш зі мною компанію?
– А чому б і ні? Так би й зразу сказав!
Сіли вони із Зайцем на пеньок, Заєць закрутив капусту, посиділи-покурили, тай Колобок далі покотився – веселий такий, аж підспівує.
Аж раптом повзе йому на зустріч Їжак, а на колючках виноград везе.
– Ти хто такий? – питає він.
– Я – Колобок! Я від баби втік, і від діда втік, і від тебе втечу!
– Е ні, чекай! – сказав Їжак. – Не тікай – у мене виноград є. Правда, прикис трохи на сонці, але це нічого… Покуштуєш зі мною?
– О, то так би й зразу сказав! – радісно вигукнув Колобок!
Сіли з Їжаком під деревом, наїлися того винограду, аж в очах їм потемніло.
– Ну все, бувай! – крикнув він до Їжака. – Мені пора!
Котиться вже такий веселий, аж підстрибує. Аж тут йому на зустріч Лисиця іде. Модна така, в червоному намисті і лакованих чобітках.
– А ти ще хто такий? – питає вона Колобка.
– Я – Колобок! Я від баби втік, від діда втік, із Їжаком пив, із Зайцем курив! А ти хто така?
– Я – лисиця! Подобаєшся ти мені, Колобок! А пішли-но, я тебе познайомлю із своїм братаном Вовком.
– Із задоволенням! З цього треба було починати!
Отож-бо і повела Лисиця Колобка на берег лісної річки, де під великим, штучно вирощеним грибом, відпочивав місцевий авторитет – Вовк. А тим часом бобри і ондатри ловили рибу і готували йому обід – він цю річку орендував.
– Я бачу, у нас гості, – сказав хазяїн. – Я – Вовк. Живу сито і ні на кого не зважаю.
– А я – Колобок! – гордо вигукнув гість – Я від батьків втік, із Зайцем курив, із Їжаком пив, і з Вами вип’ю!
– Оце мені подобається. – відповів Вовк. – А давай!
Всілися вони троє біля річки, наїлися риби, закусили виноградом, запили медком і закурили капустою.
– Ну все, – каже Колобок! – буду я котитися далі!
– Далі не можна! – сказали в один голос Лисиця з Вовком. – То уже заборонена територія. Там живе сам цар лісу – Лев! Навіть ми йдемо туди, лише заздалегідь записавшись у секретарші-ворони.
– А мені байдуже! – викрикнув Колобок! Я його не боюся!
Тай покотився далі…
Котився-котився, аж поки не закотився у велику лісову печеру. Дивиться, аж там сидить товстий секретар Ведмідь.
– Ти хто будеш, приблудо? – спитав він.
– Я – Колобок! Ха-ха! Я від батьків утік, курив, пив, із Вовком дружив! Я прийшов, щоб побачити самого Лева!
– Лев занятий, – буркнув Ведмідь.
– Чекай! – придумав Колобок. – У мене тут щось було…
А на нього і справді, поки котився, то начіплялося трохи жолудів, горішків, грибів і корінців.
– Ось бери! – дав Ведмедю він.
– Гаразд! – сказав той, недовго сумніваючись. – Проходь!
Не пам’ятаючи себе від щастя, залетів Колобок у царський кабінет. Там сидів Лев на обтягнутому хутром троні і тримав у лапі кубок із справжнім виноградним вином.
– Я Колобок! Я Колобок! Від баби втік, від діда втік, я із Зайцем курив, із Вовком пив, і з Вами вип’ю!!! - кричав чимдуж малий і підстрибнув так високо, що вже був мало не шубовснув у царську чашу… І тут Лев, не сказавши ні слова, розкрив свою здоровенну пащу і… проковтнув Колобка… Смачно порухавши щелепами, він запив його міцним вином, і, позіхнувши, зручно відкинувся на троні…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354185
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.07.2012
Пробач мене за цей безглуздий фатум.
Ми опинились в різних таборах.
Якби могла я наперед те знати,
Де грань тонка облуди і добра?
Я мала військо з добрих білих шахів,
Та «чорним» поговір мене накрив.
А ти був гордим перелітним птахом,
Та спокусився на хвалебний крик.
Тебе обрали королем негідні,
І розірвала я хиткий союз.
У сумнівах гнітючих і безплідних,
Як дерево поламане, стою…
Ти завжди поглядав на мене згорда,
Натягував зневаги тятиву.
Аж раптом – шах і мат! І ти за бортом.
А я живу… ще й досі я живу…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354016
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.07.2012
(Зізнання критика...)
Зіркової хвороби я не маю,
А манії «великих» - поготів.
Де взяти часу? Я ж словник складаю! –
Свій, власний, щоб ніхто не зрозумів…
Лише для обраних будуть мої поеми,
Для решти – хай напише графоман.
Лиш смертним притаманні ті проблеми –
Любоф-моркоф, печаль, дурман-обман.
Я ж – мудрий, як Платон і Аристотель,
І красномовний, наче Цицерон.
Як Аполлон я граю… мови ноти!
Хтось має проти? Що кажу – закон!
Брати мої ви менші, неумілі,
Біжіть десь краще заробіть грошей.
А до мистецтва лізти щоб не сміли,
Бо розжену вас всіх, як тих мишей!
Ні-ні! Я маній всяких і хвороб не маю,
Троянда я культурна, сортова.
«А те буває тільки в графоманів» –
Себе ж цитую! – золоті слова! :)))))
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352391
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.07.2012
(жартівлива стилізація під критиків)
Ну не римуйте ви на -ння,
На -ття, на -лля, та навмання!
Ходіть лиш правильним шляхом,
Боріться римами зі злом!)))
Ви ж не Шекспір, і не Маршак!
Їм можна. Вам - не можна так!
Щоб залишить по собі слід,
То вчитись треба літ та літ!
А так, даремно, не слідіть,
Брудним взуттям тут не ходіть!
В саду поезії бур’ян
Вам досить сіять тут і там!)))
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351671
рубрика: Поезія,
дата поступления 20.07.2012
Мій келих – ніч! Несіть скоріш вина!
Заллю тривожну тишу небокраю.
Моя душа, як амфора без дна,
В яку чужі спокути наливають…
Мій гість і друг – шляхетний серцеїд,
Напевне, випадковий співрозмовник.
В коктейль ілюзій додає він лід,
Історії римує беззмістовні.
Учитель мій - лише один – життя.
А решта – псевдосвятості актори.
Війни моєї чорно-білий стяг
Відкрив мені свободи дике море.
Мій келих – світ. Скоріш вина несіть!
І не судіть, що гоже, що не гоже.
Не вчіть. Відкиньте правила. Не вчіть.
Навчилася всьому… сама давно вже…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351464
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.07.2012
О хто ти, хто забрав мій спокій?
У мріях стиглі зорі розливав,
І дарував в лугах зеленооких
Для серця купіль із цілющих трав
Носив мені вінки із ніжних лілій,
Духмяним вітром біль мій цілував,
Чарівну музику у снах ванільних
Дощем на лірі дивострунній грав.
Натхненням фарбував небес висоти,
Красою обіймав мою печаль…
Благаю, покажи себе… О хто ти?!
Зірви завісу золотих мовчань.
Прийди із снів заквітчаних, проникни
Смарагдовим промінням у вікно,
І стань моїм… Бо я до тебе звикла,
Бо я люблю… люблю тебе давно!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351410
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.07.2012
Чого Вам, пане, кави чи цикути?
Не бійтеся, вона ж-бо не смертельна.
Не хочете зі мною все забути,
В безодню впасти пристрасно-пекельну?
Вам коньяку чи, може диво-зілля?
Лиш не кажіть, що полюбили іншу.
Не хочете втопитись в божевіллі,
Змінити душу на лірично-грішну?
Чого Вам, сонця чи стрімкої зливи,
Поем вершкових чи п’янких сонетів?
Багато є рецептів для щасливих…
Скоріш ловіться у мої тенета!
Що Вам віддати, – серце, тіло, душу,
Світанок, вічність, чарівні сонати?
В саду кохання полум’яну ружу
Запрошую зі мною Вас зірвати…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351301
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.07.2012
Отож, прощай! Ти вільний і нічий.
В любов фальшиву бавитись доволі!
Ти майстром був. Мене, невмілу, вчив,
Але давав лиш другорядні ролі!
О, як ти грав! – шикарно, наче бог!
Позаздрив би й Шекспір такій удачі.
Та від твоїх абсурдних перемог
Я лиш сміюсь тепер – уже не плачу…
Душа моя звільнилась від облуд,
Не в’яжу більше рани пишним бантом,
Ти звик новеньким дивувати люд,
Мені ж, мабуть, не вистачить таланту.
Отож, прощай! Ти ж так цього хотів –
Самотності гучної, бо для тебе
Життя – це гра, любов – і поготів.
Театр земний, на жаль, не бачить неба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351223
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.07.2012
Минає час, а я все повертаюсь
На згарище зруйнованої Трої.
А спогади, як здичавіла зграя –
Зрівнялись там і жертви, і герої.
І мрій орлиних перебиті крила
Загоїти слізьми даремно хочу.
Любов серед руїн самотньо квилить.
Її б знайти, та заслонила очі
Сліпа образа. Хто її розсудить?
І пам'ять – вічна рана сподівання.
О, плач душа! Таких, як він, не буде!
Болючим нерозгаданим мовчанням
Мені уже з руїн не відродити
У спаленій душі квітучу Трою,
Де за любов, а може лиш за привид,
Боролась я на смерть сама з собою…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350800
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.07.2012
Le Magnifique! О пречудовий!
Дотепного письма король!
То джентльмен, то казанова –
Завжди яскрава в тебе роль.
Слова твої – мажорні ноти,
Ох полонили вже сердець!
Аншлаги скрізь! А ті, хто проти,
Бува й таких… – то хай їм грець!
А можеш і дошкулить гарно,
Ех, начувайтеся тоді!
Втече від вас Пегас за хмари,
Натхнення згубить в лободі.
Бо навіть і поет прекрасний
Не кожен мав подібний хист.
І як чудово, як це класно,
Що в нас такий є пародист!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350689
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.07.2012
Чумацьким шляхом плив паперовий човник, – повільно, проти течії. То лист до тебе. Я його писала, коли мене боліли всі мої думки, і тому він вийшов нудний, із відтінком псевдодраматизму. Я хотіла його порвати, але потім передумала. Зробила з нього човник і пустила в небо.
І він поплив… Що тільки не зустрічалося на його крутому шляху – і густий зловіщий туман, де блукали привиди із моторошними голосами, і піратські лад’ї із драконячими головами, і велетні-монстри із багатьма очима! Проплив він багато країн, де жили герої і філософи, воїни і розбійники, чарівні птахи-мрії та злі духи-кажани. Він був маленьким і беззахисним, але ніщо не могло знищити його, адже рядки, написані на ньому, були щирими і виплаканими істиною…
І через багато років він повернувся до мене, але вже не маленьким паперовим човником, а великим кораблем, на вітрилах якого пером всевладного часу була написана вражаюча епічна поема! І одного дня я зустріла його на березі моря і зрозуміла, що я щаслива! - щаслива, тому що живу, і тому що серед тисяч земних історій можу написати свою – єдину і неповторну…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349139
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 09.07.2012
(вінок сонетів)
1.
Моя любове, я тобі вклоняюсь.
Нічого в тебе не прошу взамін.
Моїй душі, ти ніби, сонце сяєш.
Звучиш у серці, як святковий дзвін.
Ти – мир серед війни, ти – світло раю,
Надія, що повстала із руїн.
Нехай я дива більшого не знаю,
Та лиш тобі доземний цей уклін.
І хай моя така нехитра мова,
Я - на папері неба, без прикрас,
Молюсь за тебе щиро в кожнім слові,
Пишу казкові повісті «про нас»,
Єдина, неземна моя любове.
Хоч знаю, не прийде щасливий час…
2.
Хоч знаю, не прийде щасливий час,
Бо нам дало життя невдалі ролі,
Та кожну мить я, ніби перший раз,
У спогадах замріюю до болю.
Коли я ще не знала зовсім «Вас»,
По світу волочила крила кволі,
Незрячою блукала поміж фраз,
Що написала задля гри доволі.
Та очі Ти один мені відкрив.
І ніжністю наповнив і одчаєм
Мене, змарнілу від холодних злив.
Твій образ всюди мариться, витає.
Ти небеса у мене перелив.
Душа тобою сповнилась до краю…
3.
Душа тобою сповнилась до краю…
А серце рветься через сотні миль.
У сні тебе ласкаво обіймає
Мелодія нечутна, ніби штиль.
Невже йому не бачити розмаю,
А лиш збирати пустоцвіт безсиль?
Чи марно вечори для мене грають
Печальний і шляхетний водевіль?
Та ні, мабуть, це вища нагорода,
Як долі неогранений алмаз –
Спивати із кохання чисту вроду,
І вірити, що сенс іще не згас
Шукати у стражданнях насолоду.
Ти - вірний мій – о ні, не ловелас!
4.
Ти – вірний мій, о ні, не ловелас!
Хай іноді болять сердечні рани,
Я іншим болем тішусь повсякчас –
Який же він солодкий і дурманний!
Йому служу покірно, без образ.
Ні, ти – не гріх, не кара, не кайдани!
Лише тебе крилатий мій Пегас
Візьме у небо, у світи незнані!
Лиш попроси. Та ні, вже краще так! –
Хай серце любить, ти ж – цього не знаєш.
Не прочитаєш зоряний той знак…
Моя душа зорить на небокраї,
Як почуттів загублених маяк.
Я самотою мучитимусь в раї.
5.
Я самотою мучитимусь в раї.
А мука та солодка, як нектар…
Приреченість свою благословляю,
І серце віддаю на твій олтар.
Байдужістю мене не покараєш,
(Тобі не передам же я цей дар!)
І не нашлеш зневаги чорні зграї,
Що в бурю зла спустилися із хмар.
Якщо ж колись так станеться із нами,
Що світла пам'ять потемніє враз,
І біль залишить невигойні шрами,
Тоді згадаю долі світлий глас,
Що у мені звучав її устами.
І не порушу цей святий наказ.
6.
І не порушу цей святий наказ.
Хоч докори лунають звідусюди,
І душать серце, як отруйний газ.
Любов свою омию від облуди!
Нехай достатній ще пліток запас,
Кохання не зуміють вбити люди,
У натовпі принизливих гримас
Тепер, як і тоді, шукаю чуда…
Безжалісно втікає час із рук,
Як дикий птах, що небо лиш кохає.
Клює сумління, наче здобич - крук.
І кров у чашу вічності стікає.
Та хай не гоїть цих блаженних мук! –
Живу з твоїм ім’ям і помираю…
7.
Живу з твоїм ім’ям і помираю.
Із попелу встаю, щоб розцвісти,
В казковому полоні дивограю
Мотив почути щирий і простий.
Він знов мені про щастя нагадає,
І зцілить від журби і самоти.
Мій веселковий, світлий і жаданий,
Не знала досі я таких, як ти!..
Здалась тобі. П’янке безсилля морить,
Як голос твій я згадую щораз.
Він – зілля, що настояне на зорях.
Ураженням любовних метастаз
Моя душа невиліковно хвора.
Цей біль для мене, як іконостас.
8.
Цей біль для мене, як іконостас.
Із нього я черпаю віри силу.
І вдячна я, що він прийшов завчас,
І до кінця не дав змарніти крилам.
Найбільше із усіх земних причасть –
Пізнати світло, чим душа доспіла.
Воно їй все сторицею віддасть
Хоч радощів земних не знає тіло…
Плітки ж усі наповнені сміттям,
І тернами колючими вінчають
Мої нехитрі тихі почуття.
Як пісню лебедину ту, прощальну,
Тобі душа співає каяття,
Мій листопаде, лицарю печальний.
9.
Мій листопаде, лицарю печальний.
Володарю моїх невинних мрій!
О, не карай собою так безжально,
Не змушуй за любов іти у бій!
Не клич мене до грішного причалу,
Мій травню, вічно юний і палкий…
Лишень дозволь носити в серці жало,
І спогад заколисувать щемкий.
На відстані страждання і розлуки
Вже більшої не трапиться біди.
Любов сильніша, чим сильніші муки.
Хай буде так. Шляхом своїм іди.
Ти не почуєш серця мого стукіт.
Ми тільки друзі – буде так завжди.
10.
Ми тільки друзі – буде так завжди.
Мій розум із душі спокусу вирвав,
Венери недоторкані сади
Не доведуть нас до п’янкої прірви.
Зостанеться лиш вічно молодим
Те дерево пізнання і зневіри…
І в мріях навіть ти мене не жди,
І не буди спокусливого звіра.
Лукавий змій шукатиме утіх,
Та я втечу із тих садів подалі.
Не упущу я в храм любові гріх.
Не дам йому сумління на поталу.
Та чую скрізь його глузливий сміх –
Шмагають душу протиріччя шквальні.
11.
Шмагають душу протиріччя шквальні.
В бою ілюзій дістає скарби
Та мрія, що зоріла над проваллям,
А потім кличе на бенкет журби.
Твій корабель покликав берег дальній,
А мій стоїть на посміху в юрби.
Я билась за любов вогнем і сталлю,
Та «нічия» не варта боротьби…
А може це насправді не кохання?
То що тоді? Фантом його блідий,
Надій моїх замучених блукання?
Ковток цілющої колись води
Отрутою стає розчарування.
Вже згіркли всіх бажань моїх меди.
12.
Вже згіркли всіх бажань моїх меди.
А може, краще про усе забути? –
Повік не повернутися сюди,
В квітучий край солодкої спокути;
До джерела байдужості дійти,
В життя нове без роздумів пірнути,
І шлях, що ти для мене освітив,
То - для свободи внутрішньої пута?!
Хто я для тебе? Лиш безлика тінь,
Чи мрія, заповітна і страждальна? –
Не знати, Боже, дай мені терпінь!
Надії корабель давно відчалив.
Хай сивіє самотня височінь,
Курличе осінь журно і прощально.
13.
Курличе осінь журно і прощально,
Свідомість будить від п’янкого сну,
Хоч присмак невідомості мигдальний
Ще манить у закохану весну.
Я бій проігнорую вирішальний
В романі про невидиму війну.
Сюжет його, аж до нудьги банальний,
Та ставить зависоку він ціну…
Осіння зваба підморгне лукаво,
Закрутить у калюжі лист рудий.
І смуток огорта мене ласкаво.
Чарівністю граційної ходи
Жага остання у думках блукає,
В душі лишає золоті сліди.
14.
В душі лишає золоті сліди
Моя печаль, надривиста і світла.
Зібрала найдорожчі я плоди –
Ті, що дозріли із простого цвіту.
Дозволь мені розтанути, як дим,
У казці нерозгаданого літа –
На тій межі між грішним і святим,
Та ніжності моїй не дай зітліти!
Та не дозволь забути про красу,
Що із роками в серці не минає,
Щемливу ніжність і високий сум…
Я винна без провини, та не каюсь.
І хрест без нарікання свій несу.
Моя любове, я тобі вклоняюсь.
МАГІСТРАЛ
Моя любове, я тобі вклоняюсь,
Хоч знаю, не прийде щасливий час.
Душа тобою сповнилась до краю,
Ти – вірний мій, о ні – не ловелас!
Я самотою мучитимусь в раї.
І не порушу цей святий наказ.
Живу з твоїм ім’ям і помираю.
Цей біль для мене, як іконостас.
Мій листопаде, лицарю печальний,
Ми тільки друзі – буде так завжди.
Шмагають душу протиріччя шквальні.
Вже згіркли всіх бажань моїх меди.
Курличе осінь журно і прощально.
В душі лишає золоті сліди.
20.05.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340777
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 30.05.2012
Порізав дощ на біль душевні струни.
Зіперлось небо на долоню мокру.
І день схилив чоло, ще зовсім юний,
Запивши втому сурогатом цукру.
Іду.
Втікає час.
Гукають лячно
Мене чиїсь обірвані закляття…
Це сон,
Чи на яву?
Так необачно
Я розтинаю суть свою на шмаття.
Сміється грім своїм беззубим ротом,
І блискавки підморгують лукаво,
Тривога серце залоскоче всоте,
А очі вип’ють із болота кави…
Кінець?
Чи просто страх? –
Мете завзято,
Ламаючи дерев посохлі ребра.
Це час
Чи марний плин?
Свою розплату
Нехай віддасть дощу, мені – не треба…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340026
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2012
Залиш мене, моя невдячна музо!
Душа втомилась від обіймів-грат…
Ти ворогів примножуєш в стократ
І забираєш безсердечно друзів!
Занадто дорога ціна союзу.
Не пробачаєш ти невинних зрад.
І сльози ллються із мого пера –
Стражданнями душа платити мусить.
Якщо ж не забереш мого одчаю,
І мовчки у вигнанні я сконаю,
То й після смерті не покинь мене!
Віддяч мені за вірне це служіння,
В серцях чужих залиш моє горіння.
Нехай мій біль безсмертям спалахне!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334596
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.05.2012
Гуляє травнем спека передчасна,
Чи, може, то спекотно від кохання…
А яблуні старі цвітуть так рясно,
І пахощами манять, як востаннє.
Травнева спека. І солодка мука.
Пелюстка кожна лиш тобою плаче.
Твій голос переспівують всі звуки.
Мабуть, тебе я більше не побачу…
Розлука душу сповнює до краю,
Сніги весняні розсипа навколо.
І хай роки ще молоді буяють,
Весна душі не вернеться. Ніколи…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334379
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.05.2012
Второпати ніяк не можу, хто ти –
Чи Рішельє, чи Бекінгем по суті!
Чи ти зі мною заодно, чи проти.
В романі цьому забагато муті…
Чи інтриган, чи лиходій умілий,
Живе в твоїй чорнильниці? Ну, друже!
Дружити, кажеш, з усіма кортіло…
Але мені в це віриться не дуже.
Злетілися, як оси всі. О лихо!
Змішались і метелики, і гади.
Нам думалось – як розрулити тихо?
Самим собі не сила дати ради!
Всі чубились, а потім помирились,
І гонорар отримали за п’єсу.
Кого ж тепер ти обереш за милу –
Графиню, королеву чи принцесу?
Присвячувати будеш їй поеми,
Ховаючи секрети між рядками.
А як же! Тільки так. Усе по схемі!
Нікому – тсс! Ні слова! Це – між нами…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331624
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.04.2012
Ця вся історія мені уже добряче остогидла!
По курсу прямо, капітан! І не звертай нікуди більше…
Перевантажене сміттям сумління первісного гирло.
Невже колись була душа, як вітер вільна, і безгрішна?
Не виправдає жоден суд цієї злої непокори.
Кидайте справу, шпигуни! Вмивайте руки, всі причетні.
І розбігайтесь хто куди… Примарних мрій звертайте гори.
Невже колись були і ви такі довірливі і чесні?
І замість зла – дірявий стяг, і замість доброго – свобода.
Потвор ікластих боротьба не варта і тупого леза,
Усі оманливі шляхи огидні нам були від роду,
По курсу прямо, не звертай! Мій розум вже цілком тверезий…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331478
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.04.2012
Він завжди гуляє містом похмурою погодою у своєму довгому плащі та чудернацькому капелюсі. Містер Дощ. Він обходить кожну вулицю, заглядає у кожне вікно, застає людей зненацька, якщо у них немає парасолі… Він завжди мовчить, але він добрий. Він усе бачить і усе знає. Його життя безкінечне, але ніхто не здогадується, що він з радістю віддав би свою долю-приблуду за те, аби хоча б на мить стати звичайною людиною і мати свій дім, де завжди чекають і люблять…
Містер Дощ має неабияку владу. Вона панує скрізь. Вона наповнювалась і живою водою із чистих лісових озер, і діамантовим блиском бурхливих гірських рік, і шаленою стихією морів, і солоними жіночими слізьми, і… облудним зоряним пилом, який так легковажно сиплють один одному люди у своїх словах!!!
Містер Дощ поважний, але скромний. Його скрізь чекають. Чекають і могутні дерева, і тендітні ніжні квіти; чекають потріскані землі та гарячі стомлені піски пустелі; чекають трудяги-хлібороби і просто ті, хто любить очищення… Цей мандрівник знаходиться у безкінечному русі, він дивний і загадковий, і такий самотній!
І якщо Дощ раптом загляне у Ваше вікно, не дратуйтеся – посміхніться йому! Він прийшов, щоб очистити Ваші серця від усього зайвого і підготувати Вас до зустрічі з іншим гостем – Щасливим Промінцем…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331312
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 18.04.2012
По мокрій вулиці, щедро умитій талою водою, брів самотній березневий кіт. Його лапи рефлекторно вибирали острівки сірого льоду, обминаючи весняне болото. У нього не було ще ні однісінької кицьки, ні, не тому, що він їх не любив, просто йому страшенно не везло у стосунках. Мабуть, він забагато набирав у свою котячу голову…
А ось і знайоме подвір’я! Кіт хутенько переліз через хвіртку і помчався до хатини, двері в якій виявились відкритими. «Куди! – пролунав із хати грубий сердитий голос хазяїна. – Думаєш мені брудним лапами тут слідити!» Бах! – і закрив двері перед самим його носом. «Знову не повезло…» – подумав кіт і нахнюпився.
А тим часом господарі сідали у хаті вечеряти. Кіт вистрибнув на підвіконня і через не зашторене вікно бачив, як хазяйка подає на стіл запашну печеню із картоплею та часником… Він облизався. Далі старі почали їсти. Кілька хвилин жували і сиділи спокійно, а потім почали сваритися. Кіт зацікавлено загострив вушка. Він не чув їх голосів, але бачив, як хазяйка розмахував руками, а хазяїн сердито тіпав бровами і дувся.
«Скільки вже можна!» – подумав кіт і взявся міркувати на цю тему. Йому здавалось, що у нього розуму більше, ніж в його господарів…
Він не знав, що у минулому житті був філософом…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330560
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.04.2012
В її книжковій шафі, на верхній полиці жив чарівник – маленькій кумедний дідок у синій шубці із золотими зірками і такі ж шапочці. Він облюбував собі місце у шпарині між книгами про добрих піратів і казками Андерсена. Хазяйка шафи уже давно не брала до рук ці книги, хоча й могла дотягнутися до них.
Цю дівчинку звали Марина. Вона взагалі не любила читати. Єдиною улюбленою її книгою був грубезний записник без ліній. Його спеціально купила дівчинці бабуся, бо думала, що та малюватиме у ньому, як в альбомі. Але Марина не уміла малювати. Тим не менше, кожного ранку у записнику з’являвся новий цікавий малюнок. Дівчинка просиналася рано і, не встигнувши ще як слід розплющити оченята, бігла до шафи. То дідусь-чарівник малював їй своєю магічною паличкою різні історії. А ще часто маленький бешкетник вилазив уночі із шафи і розкидав по кімнаті іграшки, аби Марині на наступний день було чим зайнятися.
Одного разу бабуся прибирала в кімнаті Марини і випадково винесла сплячого чарівничка із хати разом із сміттям… Куди він подівся – невідомо. Але він більше не малював Марині малюнки і тому їй прийшлось самій продовжувати казкову історію. Малюнки спочатку виходили недолугі, смішні, але з часом дівчинка зрозуміла, що може малювати не гірше за свого учителя!
Коли вона виросла, то малювала справжні картини. Люди купували їх і у неї з’явилися гроші, але Марину це не дуже тішило. Адже понад усе вона хотіла повернути додому свого чарівника, якого вона ніколи не бачила, але вірила, що він існує!
Вона малювала йому картини, але він їх не бачив. І покликати його теж не могла.
Дівчинка від народження була німою…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330316
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2012
(новела)
Колись вона була звичайною беззахисною дівчинкою. Бавилась ляльками та дружила з хлопчиком із сусіднього двору. Але найбільше любила усамітнюватись у своїй маленькій кімнаті. Великий і незрозумілий світ дорослих лякав її. Вона вважала, що не буде нічого боятися лише тоді, коли навчиться ходити у маминих туфлях на високих підборах… Кожного дня вона приміряла їх, але вони були настільки великими і незручними, що «наука» ну ніяк не ішла!
Але пройшли роки. Маленька білява дівчинка стала справжньою красунею. Хлопчик із сусіднього двору найперший закохався у неї і захотів дружити, тільки уже не по-дитячому… Але…
Горда панянка навіть дивитися не хотіла на своїх ровесників. Її постійно тягнуло до набагато старших, впевнених у собі чоловіків. Вона давно сама носила такі ж, як і у мами, красиві модельні туфлі на високих тонких підборах. Її хода була легкою, граційною і жіночною. Так уміли ходити хіба що казкові феї чи богині…
Але одного разу дівчина спіткнулася і… впала!
Це сталося прямо на очах в одного (вже далеко не молодого) дядечка, що зупинив свою машину біля тротуару, вийшов із неї і закурив. Побачивши, що бідолашна впала, він напрочуд швидко (як для свого віку) кинувся до неї і подав їй руку. Дівчина ніяково поглянула в його сірі ласкаві очі і між ними одразу спалахнула якась щемлива іскра.
Потім вони розговорилися, стали жартувати. Дівчина зовсім забула, що їй давно треба бути на парах, але ну його те навчання! – їй було так добре і затишно в компанії цього приємного пана, що вона вирішила нікуди сьогодні не іти. А потім дядечко запропонував їй сходити із ним на каву – ну хіба ж можна відмовитися?
Через якихось пів години вони вже сиділи у затишній кав’ярні і говорили так, ніби знають одне одного багато років. За вікнами вирувало стрімке доросле життя, а всередині було тепло і безтурботно. Вона знову відчувала себе тією маленькою беззахисною дівчинкою, але тепер в її душі не було ніякого страху, а лише спокій і мир…
Так почався їхній незабутній, але такий недовгий роман.
Із кожним днем дівчинка закохувалась у свого дорослого друга все більше і більше. Кожного дня вона записувала свої враження у щоденник із кольоровим сторінками, який ретельно ховала від мами… Її зустрічі з коханими були сповнені романтики і якоїсь по-дитячому світлої радості. Вони часто їздили на набережну, довго там гуляли. Закохана красуня швиденько скидала свої модні туфлі і босими ногам бігла по піску, заливаючись щасливим сміхом.
Та одного разу вона таки забула забрати свої туфлі. Вони залишились у машині, сама ж дівчина прийшла додому боса, навіть не помітивши цього.
Її дядечко виявився не бідним. Він ніколи ні в чому їй не відмовляв, не сказав жодного поганого слова, але й…
Не сказав правди.
Дівчина думала, що її коханий – вільний, як і вона, і зовсім скоро запропонує руку і серце. Але він давно був одружений. Ще й мав із дружиною і дітьми спільний бізнес. Він не хотів розвалювати свою сім’ю.
Отож коли дружина знайшла в його машині чужі туфлі, то поставила умову – або коханка або сім’я.
Убита горем дівчина не могла пробачити коханому його обману. Невже не можна було одразу сказати, як є? Тоді можливо, усе було б набагато простіше…
Тепер усі дізналися про їх роман. І мама дівчинки, і бабці у її дворі, і друзі в університеті. Всі гуділи і цікавились нею. Але то усе було їй байдуже. Що значать чиїсь думки, коли ти втрачаєш половину свого серця, залишаючи другу половину кровоточити і боліти?
Однієї ночі їй наснилася суперниця-дружина, хоча вона її ніколи не бачила. Та підійшла до дівчини і запитала «Навіщо ти забираєш батька у моїх дітей?» Дівчина мовчки схилила голову і пішла геть. А згодом їй більше нічого не снилося. Її сни стали пустими, як і життя…
А вона так хотіла, щоб ВІН був схожий на її батька… на батька, якого у неї ніколи не було………
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330242
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2012
(новела)
Мабуть, найдобріші створіння на землі – це дерева. Чому? Тому що вони не вміють… ходити!
Вони стоять собі, міцно тримаючись корінням за землю, не сваряться, не б’ються чи воюють, як люди і тварини. Вони – безвинні.
Але головні герої нашої розповіді – не дерева.
Отож. В одному глухому забитому селі жив маленький хлопчик, який дуже любив малювати. Але він був настільки бідний, що не міг придбати навіть кольорових олівців. Він малював лише простими, які йому давала старенька вчителька математики, що жила на його вулиці… Коли у нього закінчувався черговий олівець, він біг до неї, і вона давала йому новий. У старенької їх було багато…
Хлопчик жив у своєму таємничому світі. Про нього він не розказував нікому, адже боявся, що мама буде сваритися, а вчителька більше не дасть олівців. Але він малював кожного дня, і малював лише дерева… Вони завжди виходили у нього сумні, без листя, із кривими чудернацьким гілками. Хлопчику було дуже жаль їх, адже вони не могли зрушити з місця, тому були невільні і нещасні. А одного разу він намалював цілу казку, в якій дерева не росли, а ходили, бігали, гралися у підмурки, ховаючись за високим горами… Він намалював і сонце, яке щиро раділо їх невинним забавам, і ледь помітний місяць, що тільки-но зійшовши, приліг здрімнути за хмарою. Намалював і річку, в якій веселі дерева могли купатися… Це була його мрія, про яку він думав день і ніч, і вірив, що коли виросте, то зможе якось допомогти своїм улюбленцям.
Аж раптом старенька вчителька померла. Хлопчик дуже засмутився і перестав малювати. А потім він виріс…
У пошуках кращої долі він подався у велике місто, де влаштувався робітником у заповіднику. Як і раніше, любив дерева і проводив із ними більшу частину доби, але… про свою мрію він забув. Але через багато років, коли він приїхав в село у відпустку, то знайшов серед хатнього мотлоху свій дитячий малюнок із омріяною казкою…
Тоді хлопець згадав, які загадкові думки до нього приходили в дитинстві. Але тоді він лише посміхнувся і відклав малюнок у старий ящик.
Пройшло кілька тижнів. Відпустка хлопця закінчилась і він вирушив назад на роботу. Облущений трамвай довіз його на кінцеву зупинку, біля якої ріс затишний заповідний сад, через який протікала маленька річечка.
У бадьорому настрої він вискочив із трамвая, але, о Боже! Він не повірив своїм очам – усі його прекрасні дерева лежали спиляні, а неподалік стояли вантажівки і спецтехніка.
Тепер мрія хлопчика збулася. Його дерева стали вільними і могли іти, куди захочуть – гуляти за містом, грати у піжмурки і водити хороводи…
От тільки їм це було зовсім не потрібно. Їх зелене листя повільно в’яло, сік в молодих гілках назавжди зупинився.
Виявляється, це якийсь депутат «прихватизував» територію саду, і тепер хоче побудувати тут розважальний центр…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330080
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.04.2012
Зім’яте небо, перепитий біль,
Чорнильні сльози, пересохле листя…
Навіщо ці відречення тобі?
В твоїй душі нема для мене місця…
В твоєму світі – безупинний вир,
Дурманить розум, спокушає тіло.
У нього не хотіла я, повір,
Та ти примусив. Як плоди, доспіли
Моя печаль і відчай. На вустах
Ти прочитав моє німе благання.
Утішив мій невиплаканий страх,
Облудним полонив мене коханням.
А що ж тепер? На волю відпустив,
Та лиш одне крило мені залишив.
Читаєш ненаписані листи.
У них дзвенить моя прощальна тиша…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329018
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.04.2012
Дві чашки кави зранку
І хевві - перед сном.
Були ми молодими,
Сліпими перед злом.
Ми вірили в свободу.
Нехай пробачить час,
Що старшими не стали
Серця і досі в нас…
Дороги невідомі.
Вином залитий страх.
Троянди чорні. Зорі,
Відбиті у очах.
Супутники і друзі –
Не випадкові всі –
Нас по адресах різних
Везло одне таксі.
Дві чашки - давній спогад,
Без цукру і міцний…
І мрії в грубих нотах –
Наш світ, він був такий, –
П’янкий і божевільний.
Лишилась пустота…
А ми і досі в ньому.
Нам невідомий…
страх…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328984
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.04.2012
Моє життя – це повість без сюжету,
Альбом історій, не моїх – чужих.
Десятки віршів, як чиїсь портрети.
Пливу сліпим туманом поміж них…
Там стільки доль моєї ледь торкнулись,
А потім зникли назавжди в імлі.
Майбутнє переплуталось з минулим,
І час немов спинився на землі…
Моя душа – чужі порожні ролі.
Взялись за руки в танці протиріч.
Цілуються там привиди із болем –
Герої з ворогуючих сторіч.
Моє життя – суцільна теорема,
Ще досі не доведена ніким.
А власні, гірко вигадані теми,
Вже не вогонь лишають, тільки дим…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328781
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2012
Це не любов. Це просто порятунок
В дорозі, що веде у небуття.
Це долі нерозгадані ще руни,
Знамено світла на усе життя…
Це не кохання, не земна утіха.
Це неба подих, життєдайний струм.
Ні, це не пристрасть. Це молитва тиха,
Щемлива ніжність і безвинний сум.
Це не любов, не слабкості жіночі,
Що шторм здіймають навкруги за мить.
Це сон, в якого безкінечні очі,
Що душу віднесли мою в блакить…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328221
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2012
Налий у келих місячного сяйва,
Закрий ворота у буденний світ.
І скинь граційно із душі все зайве,
Нехай п’янить свідомість дивоцвіт.
Я буду поруч. Поцілую в серце.
Трояндами засиплю сни твої.
Застигне час. І буде вічний серпень,
І снитимуть натхненням солов’ї.
Забудь про все. Жагу до краплі випий.
Відчуй вогонь безмежності в крові.
Ти не почуєш долі злого скрипу,
Допоки мрії у душі живі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325351
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.03.2012
Я була на бенкеті абсурду,
Безкоштовно отримавши пропуск.
Їла заздрість і пила погорду –
Що лишились з минулого року.
Я ходила на зустріч з обманом,
Споглядала комедію втрати,
По сторінці палила романи,
Ті, що встигла в журбі написати.
Я співала в дуеті із вітром,
Непокору сестрою я звала,
І шукала і тіні, і світла,
Та усе їх було мені мало…
Я була і на троні, і в ямі,
Знала смак і жалю, і розплати,
І створила дурне орігамі.
Як тепер це усе поєднати,
Чи забути, із пам’яті стерти,
Щоби спокій вернувся у душу?
Навіть зорі на небі вже мертві,
Та у них я ще вірити мушу…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325294
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.03.2012
Мені наснився яблуневий сад.
А хата, мов оділа вишиванку.
Над вікнами повився виноград,
І голуби воркують біля ганку.
І добре так у рідній стороні,
Весела дітвора в дворі щебече.
І сонце усміхається мені,
Промінням щедро обсипає плечі.
Проснулася і душу стиснув жаль –
Села того давно уже немає…
Тепер живуть не люди, а печаль
В забутому життям, чужому раї.
А люди розлетілись хто куди,
Хто мучитись, а хто добра шукати…
Травою поросли в саду сліди,
І постаріли яблуні крислаті.
Хати пустіють, валиться душа
Занедбаної, дикої країни.
Жорстокого будення де межа?
За що така розплата Україні?
Ідуть одне за одним в небуття
Квітучі села, і квітучі мрії.
А десь далеко «золоте» життя
Усім примарно світить, та не гріє…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325049
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2012
На спицях зоряних
Мрійливо в’яже ніч
Строкаті сни у місячному храмі.
Уламки зморених
Часу і протиріч
Складають беззмістовні орігамі.
Спокуси масками
Регочуть у вікні,
Лихим вогнем горять їх хитрі очі.
У душах заспаних,
Розбавлене в вині,
Буття блідим недопалком мигоче…
Найменші порухи
Сумління і жалю,
Ніч в скриню оксамитову ховає.
Чарівним подихом
З розламаних калюж
Натхнення п’яні квіти піднімає.
По снах розкидані,
Загублені світи,
Щоночі огортають душу-бранку,
Ідуть в невідання
І спалюють мости,
Зникаючи безслідно на світанку…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324183
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.03.2012
У маленькому глухому селі жила самотня вродлива жінка. Маленька хатинка на крайній вулиці від поля, а під вікном – ціле море троянд. Звідки вона туди приїхала – ніхто не знав. Але усі називали її відьмою. Односельчани всіляко сторонилися жінки, тай сама вона була трохи відлюдькуватою. Їй було вже під тридцять, але з виду – дівчина років двадцяти, лише дещо тривожна і понура. Місцеві розвідники бувало робили спроби позалицятися до неї, але вона обрубувала всіх на корені. Та якось одного разу в їхнє село заїхав хлопчина, що лише якихось пів року тому закінчив інститут і вже влаштувався на роботу у великому місті. А в село він приїхав чи то до друзів чи до далеких родичів – не зрозуміло.
Вони зустрілися, коли він проходив вулицею, а вона стояла біля своєї хвіртки і самотньо дивилася на зелене поле. Вона кинула на нього поглядом і одразу ж причарувала… В його свідомості неначе промайнула яскрава блискавка і змінила весь його внутрішній світ. Він привітався, зупинився. Став розпитувати щось про село, про життя в провінції. Потім вона запросила його до хати. Посадила за стіл, налила чаю, та ні – не чаю, а швидше якоїсь дивної рідини без запаху і смаку, але на колір схожої на чай.
Хлопець випив і навіть не помітив, що п’є. Відвар здався йому солодким та духмяним, а жінка – ще вродливішою і загадковішою.
Вони посиділи, поговорили. Нічого особливого не відбулося, але того ж вечора він відчув, що його нестримно тягне до неї, і, залишивши друзів, пішов до заквітчаної хатини. А вона вже ніби знала, що він прийде – убралася в нову сорочку, розпустила шовкове волосся і стала на порозі, виглядаючи.
Так у них все почалося. Хлопець проводив у тій хаті і дні, і ночі, забув про те, що йому скоро треба повертатися у місто. Коли ж прийшов той день, він вирішив не їхати на роботу і залишитись у селі ще ненадовго. Та те «ненадовго» затягнулося не на один місяць.
Сидів біля неї, бідолаха, і ні про що більше не хотів думати. З роботи вигнали, батьки телефони обривали, друзі спочатку переймалися, а потім назвали божевільним і кепкували з нього… А він все сидів біля своєї коханої, і так йому було добре, так спокійно в тому забитому селі – ні грошей не хотів, ні кар’єри… Нічого. Лише її хотів бачити і любити.
Так минуло літо, потім осінь, а там і зиму перезимували. Але якогось одного разу навесні, він помітив, що у всіх троянд, що вже встигли викинути бутони, були обірвані колючки. Коли ж він спитав кохану, що це означає, то почув лише: «Так треба…». І можливо, він не придав би цьому великого значення, якби наступної ночі, коли він раптово проснувся і помітив, що «дружини» немає у хаті… Тоді якраз був місяць у повні і було світло. Він вийшов надвір і побачив, як вона відламує з молодих пагонів колючки і мокає у кров мертвої голубки. «Що ти робиш?» – у зніяковінні спитав він, але у ту ж секунду здригнувся від її пронизливого, аж блискучого погляду. Немов якась невидима сила повела його назад у хату і він заснув міцним сном.
Коли ж прокинувся на наступний день і знову не застав дружину в хаті, то перекинув усе вверх ногами і таки знайшов дещо. Виявляється, його кохана замість чаю варила йому трояндові колючки, та ще й із кров’ю голубки, щоб так його серце за нею кололось, і щоб вірним був, як голуб… Неначе прозріння зійшло на його мутну голову! Таки-так – вона справжня відьма! Причарувала його і змусила зламати своє життя!
Не сказавши і слова, став хлопець збирати речі. І навіть не попрощавшись (бо вона до хати так і не повернулась), пішов звідти геть. Коли ішов селом, то люди зглядалися і дивувалися, як це він зміг вирватися від відьми і з речами кудись іти? Стали його по дорозі розпитувати що і чому… Він не хотів розмовляти, але зрештою, трохи затримався. Та не встиг він вийти із села, як за ним стала бігти якась бабця і кричати, що Марина (так звали відьму) померла. Ніби кинджалом по серцю вдарили його ці слова! Все-таки він її кохав, а тут таке сталося! Але, можливо, стара бреше, хоче його вернути, бо та поросила… Треба перевірити!
І він пішов разом із тією бабою назад до проклятої садиби… Як побачив, так і закляк на місці – біля хати, під вікном, де росли пишні троянди, лежала Марина, уся у крові і з понівеченим обличчям, так, наче кішка його все подряпала… А поряд із нею лежала мертва голубка і розкидані у всі боки шипи. «Ми її гарно поховаємо – раптом сказала бабця – а ти повинен піти! Повертайся у своє місто і живи, як раніше, бо інакше не оминути тобі загибелі. Іди прямо зараз!». Важко зітхнув бідолаха, ледве стримуючи чоловічі сльози, вийшов із подвір’я і вже хотів робити перші кроки геть, коли раптом помітив, що із другого боку хати виглядає молодесенька дівчина – не більше шістнадцяти років... Вона поглянула на нього, чарівно та трохи сором’язливо посміхнулася. «Іди, не дивися! – гримнула йому бабця. – Давай!».
Нещасний на мить закляк, але все ж віднайшов у собі сили рушити з місця. І як пішов! Так навіть ні разу не оглянувся. А дівча зайшло до хати, як до себе додому, і стало поратися… Коли ж похоронили колишню хазяйку, вона вдягла її сорочку і стала готувати чарівне зілля із колючок, щоб знову приворожити найкращого хлопця і забрати собі його молодість і силу…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323940
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 21.03.2012
Сердечно вітаю всіх учасників Клубу із Всесвітнім днем поезії! Хай натхнення Вас ніколи не покидає!!!
Поезії небесну насолоду
Не кожному пізнати до снаги.
У ній живуть і вічність, і свобода,
Цей Божий дар занадто дорогий,
Щоб не прийняти. І тобі, поете,
Відкриті у майбутнє всі шляхи.
Лиш сили пробуди свої для злету,
Не оскверни сліди свої лихим.
Пегас крилатий хай несе за хмари
Твої думки – у дивовижний світ.
Не витрачай, поете, душу марно,
Даремністю не сповнюй свій політ.
І не шукай в земнім болоті правди,
І мрію ти із рук не відпускай.
Вона одна повік тебе не зрадить,
Лиш збережи її, не проміняй!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323858
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2012
Невидимо з тобою буду поряд,
Хоч і до краю зморена душа…
Розлука мою відданість не скорить.
Я буду близько, хоч тепер чужа…
Тебе не потривожу навіть звуком
Душевних струн, натягнутих на біль.
Нечутно лиш візьму тебе за руку,
Солодшою у сльозах стане сіль…
І поцілую злегка я, безгрішно,
Уста твої. І доторкнусь до скронь
Метеликом замріяності ніжним,
Хай нас тепло єднає – не вогонь…
В тісних думках не спати вкотре мушу,
Вдивляючись в картину протиріч.
Там привид щастя випиває душу,
А може, і не душу, - просто ніч…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323653
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.03.2012
Так тихо, аж нестерпно… За які
Тяжкі гріхи любов карає штилем?..
Затихнув шторм. І лабіринт вузький
Веде мене в пітьмі вже котру милю…
Хотіла я забути. Тільки світ
Невпинно скандував про все колишнє.
Тепер замовк. Лиш тіні, мов живі,
На стінах каяття мені залишив.
Мої слова втопталися в багно,
На березі печально квилить спомин,
Як хворий птах. Тобі вже все одно.
Зламавсь об скелю золотавий промінь.
Роздягнені байдужістю стоять
Дерева болю у густім тумані.
Колись була «кохана» і «твоя»,
Тепер – на Ви, і знову просто «Пані»…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323080
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.03.2012
Я знаю, це був ти. Пів-небокраю
Розмалював у пристрасні знамена.
Прекрасний, як Нарцис. На лоні раю
Твій образ сяяв. Розливав по венах
Натхнення забороненого плоду.
Я питиму повільно, аж до ранку
Його шалену й ніжну насолоду.
В тобі зникати хочу без останку.
Тебе кохати хочу, як востаннє,
Із уст зривати дикі орхідеї,
І серцем споглядати до світання
Картини у небесній галереї.
Я знаю, будеш мій. Обійми ночі
Нас заворожать, доведуть до краю…
Застигне світ. А я почути хочу
В солодкій невагомості: «Кохаю…»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322453
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2012
Ти більше не шукай мене, мій друже,
На сторінках забутого роману.
Я – тінь, що відбивається в калюжі
Твоїх болючих сумнівів. Я – рана
На спаленому сонцем тілі неба.
Із мене виростають протиріччя –
В пустелі каяття колючі стебла,
І ніжність розпинають на узбіччі…
Мій голос розсипається із тріском
Мільйонами німих замерзлих птахів.
Свідомість обривається так різко
І падає душа у вічність прахом…
Я – марево у сонному полоні
Нездійснених бажань. Я – задзеркалля,
Що поглинає у сліпі безодні
Твій погляд над розпеченим проваллям.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320480
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.03.2012
Чи це був сон, чи, може наяву
Ти простягнув мені шовкові крила?
Тією ніччю й досі я живу,
Що нас, неначе дикий шторм накрила.
Той серпень зір насипав у серця.
В сузір’ї лева нам було щасливо.
Сп’янила до безумства пісня ця,
Тонка й щемлива, і рясна, мов злива.
І простір був замріяно-пухкий...
Ти поглинав у себе без остачі.
Твої долоні – ніжні пелюстки,
А серце – лева – сильне і гаряче.
Цій ночі не вернутися назад.
Вона одна – для пам’яті скарбниця.
Давно завіяв сніг квітучий сад,
Мені ж і досі дивний серпень сниться…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319705
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2012
Він – осінь. Сни його – багряні
Ще давній спогад бережуть.
Та гасне за гірким туманом
Весняних мрій нестримна суть.
По листю крапотять провини,
Шкребе по серцю самота.
У небі ключ… Не журавлиний.
У даль відносить він літа…
І не проси ночами слізно
У Бога зустрічі із ним.
Не клич його. Він – осінь пізня.
Твоя ж душа – як цвіт весни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319517
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2012
На березі душі – розбитий човен.
Сухим гіллям гойдається спокута.
Гарячі мрії захлиснула повінь,
У солод зрада підлила отруту…
На березі душі танцюють танго
Бажання мертві, стомлені похміллям.
Украв з бенкету щастя грішний янгол
Терпкі меди чужого божевілля.
Солодші за нектар були цілунки,
І пристрасть із долонь – як із вулканів…
В обіймах забороненого трунку
Я відчувала лиш тебе, коханий…
Лише тобі присвячувала вічність
На березі забутого спокою.
Тепер блукають там лиш тіні грішні,
На забуття приреченні тобою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319247
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.03.2012
Я завжди буду красти Вас у неї,
У неї – не важливо в кого саме.
Ви ж неосяжний… Запахи єлею
Торкають серце Вашими вустами…
Любов моя – безглузде орігамі.
Ні, не любов, а просто клич протесту…
Від Вас на душах не злічити шрамів,
А я готова цю спокуту нести.
Я завжди буду Вами напиватись,
Як вистояним соком винограду,
Ви ж всемогутній… І солодкі грати
Затримали мене під Вашу владу.
Ви отруїли кров мою бажанням
Свободи у полоні заборони.
І кожен раз я п’ю Вас, як востаннє,
Як королева на чужому троні…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319166
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.03.2012
Благаю, відпусти мене, коханий,
О ні, не друже – милий ворог мій!
В моїм житті ти гостем був незваним,
Не муч розтяте серце, пожалій.
Звільни мене від вибору важкого –
Гроза чи спокій… Дай мені піти,
Не доторкнувшись навіть до живого
В твоїй душі тривожній. І прости
Що я тебе любила, хоч недовго,
Та щиро так. А може, ще й люблю…
Листи писала на таємній мові,
А їх перекладав глузливо люд…
І написав свою про мене повість
Де правда заблудилась поміж фраз.
А ти ж мене запам’ятай натомість
Такою, як побачив перший раз…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317090
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2012
Якби не ти, то я б не знала неба
І не відчула сонця дикий жар…
Зіркам молитись не було б потреби,
Щоб врятували від солодких чар.
Якби не ти, не випила би пристрасть
Із чаші божевільних протиріч.
Не одягла б гріха важке намисто,
Щоб перед світом стати віч-у-віч.
Не віддала б приречене сумління
Я за тепло твоїх зрадливих крил,
І не зробила б у своїх видіннях
Тебе протестом проти всіх мірил.
Без тебе не літала б я над полем
Чужих думок колючої стерні.
Якби не ти, я не пізнала б волю,
Якби не ти… та вибрав ти ЇЇ…..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315937
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2012
Давай втечемо в рай серед зими,
Той, де немає холоду й печалі.
І там будемо двоє.. тільки ми –
Два серця на безлюдному причалі.
Давай втечемо із буденних днів,
З нудних законів і стандартів сірих,
Туди, де серцю не потрібно слів,
І воля грає на небесній лірі…
Давай ввійдемо в сонця щедрий дім,
Я світлій мрії подарую крила,
І станеш ти назавжди в раї тім
Володарем душі моєї й тіла…
Давай складемо пісню про весну,
Яка в душі не стишиться ніколи!
Кохай мене… лише мене одну…
І світ розквітне радістю навколо!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315326
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.02.2012
(про любов іронічно...)
Нам сипали у мозок правди попіл,
Коли в звабливих сутінках обману
Любителі дешевих мильних опер
Збирались подивитися на драму.
Сюжет банальний, як в старому фільмі.
Безпомилкові глядача прогнози –
Любов між ними аж до божевільні…
Але – не доля, бачиш… Сміх і сльози!
А ми дивились жадібно в сторонці,
І вірили, що є таки кохання!
Не знали, як багато плям на сонці,
І що любов у них ця не остання…
Отож набридло. Чуєте, актори!
Дешева ваша роль, безгонорарна…
Зів’яли і троянди, й помідори,
Скидайте маски! Вам у них негарно…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313708
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.02.2012
Терновий погляд – в серце, як кинджал,
Ввійшов аж по руків’я… Я вмираю…
Але за нього і життя не жаль.
Солодшого нема для мене раю…
Ти болем цим мене приворожив…
Тернова пісня вилилась в розлуку.
Мені казали люди – ти чужий,
Та голос твій щоночі в душу стукав.
Тернові сльози на твоїх слідах
Щемливої жаги зростили квіти.
Мені казали – там, де ти – біда.
А я б за тебе віддала півсвіту…
А я б з тобою щастя напилась,
На зло усім пліткам і пересудам.
Та мрія ця без одного крила.
За нас, на жаль, все вирішили люди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312949
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2012
Пливуть рядки у димі сигарет,
І присмак ностальгії в чорній каві…
В дуеті з ніччю пише він куплет,
І ноти ллються світлі, нелукаві.
Романтик сивий – серцем молодий,
Поезії своєї вірний лицар,
Без віршів він, як спраглий, без води,
І знову в зорепад йому не спиться.
Капризні рими, титри без кінця…
Зірок безодня, як відкрита рана
Болить у серці. Дивна мука ця,
Як гостя та зваблива, хоч неждана…
Сумні рядки і тютюновий дим,
І мрії, що не вилити словами…
Я посумую в унісон із ним,
І залишу три крапки між рядками…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311888
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.02.2012
Намисто долі розсипає час,
І світлих прагнень перетерлась нитка.
Ця повість вже, здається, не про нас,
Чому ж усе закінчилось так швидко?
Малюють сни печальне дежавю,
І холод – мій супутник незрадливий…
Здається, до весни не доживу,
В душі колючим градом мерзне злива.
Де ти тепер? В яких чужих краях?
Присвячуєш кому розбиті мрії?
Ти мій (не синій) – чорний дикий птах,
Якого приручить ніхто не сміє…
Я звикла вже до болю самоти,
Хоч сотні лиць співають про кохання.
Хтось стукає в життя, але не ти…
Ти пропустив до мене рейс останній…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311555
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.02.2012
Усі стоять не на своїх місцях,
Не жити в цьому світі за Платоном –
Здіймає справедливість білий стяг,
І корабель її невпинно тоне.
При владі не поважні мудреці –
Жадоба топче знань безцінних квіти,
У марноту заковані митці,
Приречені не вічному служити…
І сила на сторожі не стоїть
У спокою і радості невинних,
Зрівнялись в ролях честь і скверна хіть,
І все іде своїм абсурдним плином.
Та в кожного із нас ще вибір є –
Чи плисти за потоком, чи спинитись.
На що перевести життя своє –
В багні валятись, чи достойно жити!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311392
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.02.2012
Уже ніде не цінять простоту,
І почуттів відвертих, не лукавих…
І брудом називають чистоту,
І розум розпинають для забави.
Лише купюри володіють всім,
За булаву тримаються злодії.
І не лякає їх небесний грім,
Бо їх цікавлять лиш земні події…
Уже і доброта із моди – геть!
І жалість – то для слабаків нещасних…
І щирість світлу вже сконала смерть,
У маски нарядився світ прекрасний!
Та щось від того радості нема…
Не тішать ні купюри – їх все мало!
Нудьга ховає очі жартома,
І порожнеча у серцях запала…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307669
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.01.2012
Як добре те, що ти тепер мовчиш,
Розстріляну свідомість не тривожиш…
Не кличеш із безодні сотень тиш,
У простори небесної дороги…
Як добре, що погасли вже зірки –
Ті свідки майже здійсненої мрії.
І холод невідомості гіркий
Покрив густим туманом сонні вії.
Так буде краще. Буде, як раніш –
Ми, кожен сам по собі побредемо,
Недописавши безкінечний вірш,
Продовжимо в мовчанні вічну тему…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307389
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.01.2012
Укради мене у всього світу,
У любов, як в казку, поведи,
Де звучить мрійливо пісня вітру,
Вічно квітнуть молоді сади.
Нам співати буде колискові
Місяць, п’яний від весняних чар,
Зацілую я тебе медово,
І до дна доп’ю хмільний нектар…
Нас закрутить танець зір-чаклунок,
Дві жаги зіллються в унісон,
І очей твоїх солодкий трунок
Віднесе мене в терпкий полон.
Укради, сховай мене від болю,
І ніколи вже не відпускай.
Хочу жити й дихати тобою…
Ти – мій світлий гріх і дикий рай!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307356
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.01.2012
Зрадлива музо, де ти зараз є?
В чиїх садах безжурно так гуляєш?
З яких струмків прозоре срібло п’єш,
Кого п’янким натхненням окриляєш?
Колюча квітко, як тебе зірвать?
Ти то лікуєш, то лишаєш рани…
З тобою душі пізнають дива
І смак гіркий підступної омани…
Примхлива музо, ох жорстока ти!
У нагороду кидаєш монети,
Коли на самозречення іти
Повинні ради тебе всі поети…
Ти дика пташка, невловима мить –
Не приручити і не наздогнати…
Лиш прилітаєш, як душа болить,
Щоб втішити і знову покарати…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307185
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.01.2012
Твоя коханка – рима – горда пані,
Така капризна, але все ж твоя…
О, скільки ти провів ночей в неспанні,
Шукаючи із нею щастя шлях…
То сердиться на тебе, то сумує,
Забившись у куток душевних стін,
То на папері пристрасно танцює,
Але в житті давно немає змін…
В душі розлилась спогадів безодня,
Минулого й того, що не збулось.
І давня, вірна подруга – самотність
Теплиться під пораненим крилом.
А час іде… А час карає смутком,
А ти живеш в надуманих рядках.
Лиш чашка кави знов зігріє руки,
І мариться душі той синій птах…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306746
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2012
Не подавай мені пусті надії,
Не клич у небуття пожовклих снів,
Я спогади залишу в сніговії,
Ти осені здолати не зумів…
Залиш мене тепер, в снігах і кризі,
Коли весна душі тривожно спить.
Коли ж розтануть в небі хмари сизі,
Душа побачить новизни блакить,
І просвітліє, та уже без тебе…
І буйно зацвітуть чужі луги,
Заллє мою журбу весняний щебет,
І серце затріпоче від жаги.
Не повертай мене назад у осінь,
Ні часу не вернути, ані мрій…
Бліді вони були і безголосі…
Скінчився сон. І він уже не мій…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305314
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.01.2012
Уже не осінь, але й не зима…
Одна безбарвна вижата пустеля.
Мені так тісно… Простору нема.
Над головою не зірки,
а СТЕЛЯ…
А я хотіла стати світлим днем,
Із зерен серця виростити сонце,
І запалити світ своїм вогнем,
І перелити в долю дивний сон цей.
А я летіла, рвалася вперед,
Нікого не тримаючи за руку,
Хотіла пити волі дикий мед,
У ній пізнати вічність… -
Не багнюку…
Мені так тісно тут, на цій землі,
Зроби ж за мене все, що не зуміла,
Що я не долюбила – долюби,
Віддай свободі непокірні крила.
В безсонні лиш за тебе я молюсь,
І шлю тобі весни небесну вроду.
Цілую твою душу…
І люблю.
Твоя буремна вічність і свобода...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304008
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.01.2012
Я не попрошу в тебе більш нічого,
Ні погляду, ні слова навздогін.
Відвоювали ми… Кінець епохи!
У хрипоті сконав прощальний дзвін.
На полі бою вже сидять ворони,
Останній камінь в серце полетів.
Але за що? О Боже!!! В ранах стогне
Наївність світлочола… Дощ із слів
Вчорашніх залишив в душі болото
І пам'ять заплямована уся,
Над мріями танцює ніч холодна
І неба майорить роздертий стяг.
Вони ж лежать убиті – не воскреснуть,
А на весні шипами проростуть
В пустелі серця… Постаріють весни,
Гіркої правди розпізнавши суть…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299115
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.12.2011
І знову листопад - пора самотня,
Душа стікає по шибках дощем...
Безликих днів розлилася безодня -
Пора для суму і нудних поем.
А за вікном чиїсь листи кружляють,
Де між рядками помирає час.
Землі замерзлу наготу вкривають,
Й стають брудними килимами враз.
І знову чорно-білий колір диму,
І присмак кави у свідомість ліг.
Рядок сумний несміло кличе риму,
Вона ж осінній обмина поріг.
І знову не верлібри, і не вірші
Виходять неквапливо з-під пера -
Плаксиві, запізнілі і невтішні.
То серце плаче - так було не раз...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293691
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.11.2011
Не маю права я тебе любити,
Бо видав хтось неписаний закон.
І почуття у дзеркалах розбитих
Не перетнуть бетонний рубікон.
Я склала зброю у глибоку яму...
Засипала недопалками мрій.
Хто ж змиє із душі криваву пляму,
Що память береже про марний бій?
Не маю права я просити слова,
Бо вже буремний завершився суд.
І переклав на висміяну мову
Слова кохання здичавілий люд...
Не маю прав про тебе памятати,
І кликати хоч зрідка в сни свої.
Любов мою вже повели на страту.
В саду співають мертві солов`ї...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292818
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.11.2011
Як добре те, що зараз ми разом,
Що вся буденність сіра за плечима,
Що мрії наші б’ються в унісон,
Й в життя веде усіх мета незрима.
Як добре те, що пісня нас єдна,
Що ми пліч-о-пліч й дивимось у завтра,
Що попри все надія в нас жива.
А задля цього жити в світі варто!
Нас не зупинять грози і вітри,
Лише вперед - разом усе пройдемо,
Для нас вогонь завзятості горить,
Усі невдачі ми разом знесемо.
І легким стане нам тернистий шлях,
До зір, до світла нас веде дорога!
У серці - віра, істина - в очах,
На всіх одна і радість, і тривога!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291684
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.11.2011
Знаєш, не хочу я більше так вірити,
Зерна надії пов’ялої сіяти,
Марити звуками, ритмами, зорями,
Слухати серце, розтяте і зболене…
Жити надіями, мріями, римами,
Важко тепер коли стали чужими ми.
Годі себе марно спогадом тішити,
Краще усе так, як є - так залишити.
Віриш, забуду усе, що не сказане,
Щастя завмерло між твоїми фразами,
Згасло усе в що хотіли ми вірити…
Болі розлуки словами не зміряти.
Скину любові я ідола грішного,
І самотою, вже звичною, втішуся.
І на жертовнику полум’я стишиться…
Згасне навік… Тільки попіл залишиться…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291453
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.11.2011
О вітре, ти чуєш? Збирається військо невідане,
Із хижих примар, у свідомості сірій розкиданих.
Із хмар чорноротих – що зайняли вдалі позиції,
Два фланги ворожих. Від щастя людського не спиться їм…
О вітре шалений! Союзником станеш чи ворогом?
Послання моє донесеш про свободу нескорену?
А може не варто боротися з тим, що вже прокляте? –
Сховаємо славу свою під плащами промоклими…
Ти чуєш, як плаче, заморена зрадами праведність,
Як кличуть весну, у затемнення промені звалені?
А може доволі вже бавитись в зло і приреченість,
Давай розірвемо союз наш взаємною втечею…
Ей вітре! Ти чуєш, брутальний королю даремності!
Набридло блукати мені в лабіринтах непевності,
Шукати в світах заплямованих світлої істини.
Пітьму прикрашати зірками-словами барвистими…
Ти чуєш, мій орле! Лети собі далі, співаючи.
Задовгий роман, і рядки від нудьги обриваються.
Не друг ти мені – тільки гість випадковий у сумнівах,
Що їх я читала… так жадібно… довго… і вдумливо…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289479
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.10.2011
В її душі закам’янілі квіти
Чекають на свого садівника…
Щоб у руках гарячих затремтіти,
І мрій надпити з чистого струмка.
Її печаль – то солов’їні співи
Із саду переораних надій,
Чекань безсонних неосяжні ниви,
І зустріч неприборканих стихій.
Їй важко кров`ю малювати правду,
Ходити босим серцем по стерні,
І в хитрих сновидінь просити спрагло,
Щоб принесли з собою світлі дні.
Душа її – незаймана діброва,
Де смуток і замріяність сплелись.
Листи свої в нікуди пише знову,
І розсилає, як птахів, увись…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287519
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.10.2011
У цьому місті розстріляних ілюзій уже давно немає ні дня, ні ночі – лише один суцільний сіро-сонний час доби… Люди шастають похмурими вулицями, як німі привиди, шукаючи свої вкрадені кимось душі. Ти заходиш у свою квартиру і бачиш вбите кохання. Воно розливається по підлозі в’язкими хвилями червоно-чорної отрути і вилазить аж на стіни… Доверху повзе гілками сухого колючого плюща і вмить простягає до тебе сотні жилавих рук і душить… душить… Ти намагаєшся позбутися їх бридких обіймів і зриваєш щосили з шиї. Але їх стає ще більше. Падаючи на підлогу, вони перетворюються на маленьких прудких змій і ті боляче жалять тебе за ноги. Ти наближаєшся до виходу і нарешті тікаєш… Та коли, зітхнувши, опиняєшся в коридорі і закриваєшся двері, то помічаєш записку, яка валяється поряд із ними. Піднімаєш. Читаєш там своє ім`я і крик порятунку. Це Вона. Вона знову згадала про тебе. Знову, коли їй стало погано, коли все пішло шкереберть. Вона знову тебе кличе. Але ти не йдеш. Ти гнівно рвеш папір на дрібні шматочки і жбурляєш у смітник… А потім знову бредеш сірими вулицями поміж людей-привидів…
Куди йдеш – не знаєш. Ось уже й темніє. Місто відкриває свої нічні очі в синяках – підбиті ліхтарі, що в’яло поблискують. На півночі встає червоний місяць, напившись за день крові думок, принесених в жертву пустій філософії… Ти вдивляєшся в лиця тепер уже закутаних у пальта привидів (бо ночі холодні…) і хочеш відшукати там солоний присмак моря і крапельки тернових зіниць, що лагідно торкалися твого серця, а воно, відчуваючи лиш пристрасний оксамит, зрошувало кров`ю пісок… І знову кров… Так… Вона підійшла до твого мозку, запульсувала у висках, а серце пусте і обезкровлене забилося в агонії відчаю. Невже ти не зможеш простити Її?... Її – що зробила тебе рабом і змусила служити своїм чарами, але й водночас підняла над цим абсурдним світом. І ти полетів. Так далеко і високо, як ще ніхто не літав. Ти зрівнявся із могутнім сонцем і назбирав повні кишені зір… Потім жменями розкидав їх людям, а вони здається тільки прибавлялися! Ти напився хмільного вина простору і пізнав, що таке вічність… А вічність – це і є Вона…
І як ти житимеш, коли вона назавжди зникне із твого життя? Як обійматимеш сотні чужих, сухий і холодних тіл… Як загрубілі стовбури дерев, вони не даватимуть тобі тепла. Їх закляклі руки шкребтимуть у душі гіркотні запитання, а очі будуть плакати і реготати над твоїми марними утіхами… Ні, вона не повинна зникнути! Ніколи! Вона повинна з`являтися зненацька і повертати до життя твою занедбану сумнівами душу. А потім знову зникати… Бо вона – як міцне вино, що не можна пити постійно… Але й жити без нього неможливо. Воно зробило тебе невиліковно залежним і в цьому твоя найбільша насолода. Іди – шукай його, поки хтось інший на налив у свій золотий чи кришталевий келих! Не дай знову пролитися її тяжким сльозам, якими кричить давно роздерта душа… Душа, що змушена затулювати собі рота, щоб тіло не померло з голоду… Душа, що змушена битися сама з собою і в тих кривавих боях підніматися із попелу, щоб знову страждати…
Так, тільки ти можеш заспокоїти сполохане і загнане серце, ретельно заховане під зухвалою зовнішністю. Вона не може стати твоєю долею, але здатна залишитись у ній перелітною пташкою, яка кожного разу нестиме тобі п’янкі і квітучі весни… І буде так, як ти колись казав їй: «Я не можу зігріти твою душу – вона дивна і дика, так дозволь хоч зігріти тіло…» І вона падала в твої гарячі обійми і ледь чутно називала тебе ангелом.
О, як ви недоречно зустрілися… Ви – герої різних романів і різних століть… І вона так далеко… Лише короткі години солодкого забуття вкорочують цю відстань, та заковують серце ще міцніше у сталеві ланцюги… І куди б ти не пішов, з ким би не звела тебе доля – ти все одно повертатимешся в свою хмільну неволю, в океан очей, де штормить безмежна драма, солодкий біль і… вічність…..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286863
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.10.2011
Осінній дощ на листі розмиває
Не висохлі іще чорнила мрій,
І місяць жовті сни свої ховає
У хмар гіркотних загустілий рій.
Старезна ніч, самотня і похмура,
В плащі сирому по землі бреде,
І між людьми будує грізні мури,
Сама-бо не утішиться ніде…
Замерзлі квіти спогадів і втрати
Жбурляє в душі кам`яна пора.
І біль в долоні плеще так завзято…
Кричить: «Твоя скінчилась гра!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286623
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.10.2011
Я бережу твоїх образ кинджал –
У мене він лежить в старій шухляді.
Іржею вкрився вже його метал,
А ми забули все. Тому і раді…
Та я тепер дістала знову ніж,
Аби на нього глянути й згадати,
Як світ кричав тобі завзято «Ріж!»,
А в небі… плили хмари, наче з вати…
Та враз ударив грім і дощ полив,
Холодний і колючий, наче зрада!
І ніжність, що із губ моїх ти пив,
Сконала від твого каміння-граду.
Залишила на пам'ять я той день,
І слід в душі від гострого кинджала,
Щоб я, в даремну цілячись мішень,
Ніколи знов тебе не покохала!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286009
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.10.2011
Мабуть, найгірше бути безхребетним,
І гнутися туди, куди нагнуть,
І грати роль в абсурдному сюжеті,
Впустивши в душу мілину і муть;
Розносити усім і подавати
Нудного підлабузництва вино,
Що замовляють – так оте й співати,
Спустити гідність на гниюче дно.
Мабуть, найгірше втяти вільні крила,
За харч і пійло зрадити себе,
Не бачити, як шлях ганьба покрила,
І він у прірву небуття веде…
Найгірше йти покірно, наче вівці,
Нести у жертву ідолу козла,
І долями йому встеляти східці
На трон фальшивий, на вершину зла…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285933
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.10.2011
Даремно я тобі відкрила душу,
Солодкий вітре зі смаком зірок…
В передчутті зими зірвала ружу,
Вплела її у твій рясний вінок.
Там скошені серця, як дивні квіти –
В агонії ще п`ють надії сік…
О! Їх не жаль тобі, нестримний вітре!
Бо безкінечний твій шалений вік…
Я неба напилася до нестями
Один лиш раз, а потім ти закрив
Для мене назавжди небесну браму,
А на землі немає більших див…
А на землі так холодно і пусто…
Закам`янілі на гілках зірки
Похитуються й падають нечутно,
І прямо в серці борознять дірки…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283376
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.09.2011
Я кляну тебе й благословляю,
Пю безсоння із долонь жалю,
Наперед усі гріхи прощаю,
І за тебе кожну ніч молюсь.
Я люблю й ненавиджу водночас
Слів шовкових неземний нектар,
І спокусливо-тернові очі,
Що кидають у пекельний жар.
Трепет щастя з гіркотою в парі –
Я впускаю в своє серце гріх,
І приймаю без щита удари,
Пересуди, і плітки, і сміх.
Просто ти чужий, хоч мимоволі
Став близьким. Чия ж у тім вина?
Просто в тебе свій роман… і доля,
І для мене місця там нема…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282191
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.09.2011
Нехай весь світ – це лиш безглуздий бій…
Вінки лаврові і чини високі
Хай роздає нікчемності самій –
Йому вітати звично лжепророків!
Хай буде так, як вирішив сенат
Свавільної і дикої природи,
Де друг – не друг, і брат – уже не брат,
Лиш змови мас одні страждання родять…
Хай буде так, як цього хоче світ.
Хай селять кривду в золоті покої,
І обривають голубам політ,
Що мир несли в краї кривавих воєн.
Бо, мабуть, марно, стільки бід було -
Не ціниться ні спокій, ні свобода,
І бенкетує безтурботно зло,
А правда гола попідтинню бродить…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281738
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.09.2011