| Сторінки (1/83): | « | 1 | » |
Напиши мені.
Хоч маленьке слово, хоч би крапку,
А хочеш, кому.
Хоч би щось, най би маленький вірш –
Наче епілог до нашої пустої любові,
Мертвонародженому плоду –
Не збулось. Не відбулось. Не зрослось.
Не з дієсловом пишуть окремо.
Нас із тобою пишуть окремо.
Гаразд. А куди тоді всі ці слова,
Всі випадкові доторки до мого плеча,
Всі погляди, від яких мліє душа?
Куди їх тепер? Кому? На хеба?
Я їх залишу собі, перев’яжу в слова,
Аби потім, як спитають чи любила,
Назвати Тебе.
І як спитають, чи навзаєм,
Показати Твої листи.
То ж пиши мені. Що небудь.
Тільки пиши.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865375
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.02.2020
Її звати Катя і вона кінчила філологічний,
Всі її подруги вийшли заміж, перестали строчити вірші,
Навчились пекти пироги і не говорити про вічне,
Катя ж думає, що найкраща компанія в ліжку – книжка.
Катя ходить за свіжими палітурками кожного тижня,
Стовбичить в книгарні годинами, обирає з ліпшого ліпше:
Аби тверда обкладинка, товста за об’ємом, міцна за змістом,
Ну і щоб автор солідний, не з Дашвар же лягати у ліжко.
А потім із ними вона закривається в своїй в кімнаті,
Роздягає себе до гола, бере книгу до рук й починає читати,
Перевіряє правопис, коми, крапки та інші розділові знаки,
І як часом усе добре, то на сторінці п’ятдесятій починає кінчати.
Катя може говорити про книги вічно, писати їм вірші.
А про інше? Ну хлопці і х*ї – то не цікаво, одне одного гірше.
А ті хто думають, що книги – то книги, безбожники грішні,
Бо книги то є любов. І любов з книгами - вічна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685279
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2016
У мене всередині квіти, замість душі.
У мене всередині діти, що не прийшли.
І буває так важко дихати на самоті,
Коли замість повітря у легенях дощі.
А замість слів у мене ростуть вірші,
І як захочеш прийти подивитись – прийди.
Побачиш як у серпні мене вкривають сніги.
І як таргани повзають у моїй голові.
Побачиш, як ті, що обіцяли поміч, пішли.
Залишаючи по собі недопалки і ножі.
Ножі, що стирчать з моєї рубленої спини.
Ти теж, якщо хочеш, візьми і встроми.
Ти теж, якщо хочеш, візьми і піди.
Залиш стікати віршами на самоті.
Бо у мене всередині квіти, замість душі.
Колючі і дикі. І мертві, мов діти мої.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683733
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2016
Знаєш, Брідо, зі мною тут трапилась любов.
І від цього болить спина, бо прорізаються крила.
Якщо хочеш знати, то це хлопчик – стіна.
Хлопчик - майбутнє, хлопчик – мої вітрила.
У нього тонка шкіра. На ній залишаються сліди,
Від моїх нігтів і пальців, від мої гострих слів.
Від усіх моїх примх і непроханих криз.
Але він продовжує сміятись до сліз.
І як він сміється, ти б бачила ці кутики губ і сколотий зуб.
Бо всі вони вірять, що найкраще дістається в бою.
Ні, не засуджую. Сміюсь і хвалю.
Бо все що трапляться має ціну. Ніщо не даремно.
І ти коли-небудь збагнеш, що головний той, хто за спиною.
Той, хто тримає твою руку, твою шершаву долоню.
Той, хто цілує тебе, коли ти приходиш додому.
Той, хто і є твій дім. І те, яку мелодію він править у ньому.
І ти коли-небудь збагнеш, що не всі правди обростають словами,
Не всі юнги стають справжніми моряками. Не всі хороші важливими.
Немає таких грошей, щоб купувати істини, латати діри ними.
І давай, як зустрінемось наступного разу, ти теж будеш з крилами?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661452
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2016
А, знаєш, Брідо, вони й справді вірять,
Що у раю буде поділ на Android i IOS,
На чорних і білих, натуралів і голубих.
На людей дорогої породи і людей простих
Хоча не факт, що останніх пускатимуть туди.
Або навіть не так,
Ті хто не втрапить до списку Божого,
Влаштують свій власний рай,
Продаватимуть місця, як у кращих готелях,
Облуговування "all inclusive", бар, WI-FI,
І на білбордах писатимуть:
"Ще краще, ніж Небо!"
І тільки одні поети, інтелектуали і мудаки,
Не збиратимуть грошей, продаючи свої нирки,
Не ставатимуть навколішки, замолюючи гріхи,
Просто йтимуть куди йшли
Тримаючись своїх маршрутів
І не виходячи за береги.
І я не знаю, Брідо, як там буде в кінці,
Тільки ось тобі 10 заповідей, по ним і живи.
І якщо не воздасться на небі, чи як часом неба й нема.
То все будь Людиною, будь собі совістю
І стане раєм для тебе Земля.
грудень 2015
@ann_lisenko (Анна Лисенко)
http://vk.com/ann_lisenko?z=photo-39767963_392903387%2F08a4dfff334edcc5bf
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628472
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.12.2015
Розкажи мені, Брідо, що відчуваєш в останні дні літа,
Коли час, мов пісок, втікає з-під ніг разом з хвилями.
І нічого, крім спогадів і ретроспектив не залишається,
Що відчуваєш, Брідо, коли твоє літо кінчається?
А я тобі розповім, що найлегше дихається біля хвиль,
Коли змиваєш з себе міський намул, маску скидаєш,
Знімаєш свій макіяж. І стаєш дихати, наче в перший раз.
Усім тілом вдихаєш кисень, видихаєш вуглекислий газ.
Видихаєш усі страхи, усі мороки, увесь свій біль і бруд.
Береш свій блокнот і нотуєш усе, що відчуваєш тут.
Аби потім, посеред міських провулків і людських атак,
Знати, що є десь місце, де можна вижити просто так.
Місце, де всі «musthave» стають «let it be»,
Де всі вулички і провулки ведуть до хвиль.
Де правду, можна витягнути з морських глибин,
І споживають цю правду, як правило, один на один.
Брідо, коли стомишся битись з собою і своєю тінню,
Приходь до моря і насолоджуйся внутрішнім спокоєм.
Бо, виявляється, щоб не тонути – треба розслабитись,
Щоб перемогти себе - потрібно перестати боротись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602924
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.08.2015
там де було полум.я - попіл.
ти говориш "іди, будь вільна".
а я не можу ступити і кроку.
хоча, боже, я ж вільна.
там де були твої дотики - рани.
слова, покриті брехнею, за що?
не знаю.
я тепер божевільна.
без тебе - ні миті, ні слова, ні подиху.
життя пішло титрами після твого
"більше не люблю".
а хіба я просила більше?
хіба я хоч щось просила?
окрім "залишся".
але якщо ти йдеш, то і я піду.
там де був ти - мертва пляма,
наче по живому вирізали живе.
я тобі у спину теж казала,
"якщо ти підеш - біль не мине".
й правда.
іду. і буду вільна.
бо божевільна і не твоя.
ще крок би ступити і більше не жити,
бо без тебе немає життя.
Анна Лисенко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597872
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2015
Знаєш, що сталось зі мною коли ти пішов?
Небо не впало на мене. Не розійшлися шви,
Старі рани не почали ятрити знов.
Просто, наче світло вимкнули. Ти пішов.
Після тебе зі мною перестали траплятися мрії.
Я міняла білизну, чоловіків, квартири.
Палила спочатку по одній цигарці в день,
Потім по дві. Тепер палю по чотири.
У мене, до речі, залишилась твоя сорочка.
Картата, сірого кольору з чорним замочком.
Я її не перу, аби не змити запах твого волосся.
Коли буде важко, я її одягну й притулюся.
Знаєш, що сталось зі мною коли ти пішов?
Нічого такого, щоб тебе повернути могло.
Я тепер, наче кімната, яку зачинили й пішли.
І світло вимкнули. І загубили ключі.
14.06.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587287
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2015
ти, головне, мовчи зі мною.
нехай дзвенять ключі, ножі,
відбуваються німі перепалки.
головне - грай у мовчанку.
я все скажу тобі очима,
на відповіді дам запитання,
головне - не смій говорити,
не порушуй свого мовчання.
я сама все дістану й віддам:
всю зброю і всю готівку.
хочеш, кишені вивертай -
забирай сигарети, візитки.
забирай все що хочеш -
останнє чи передостаннє.
тільки в очі не заглядай,
і ні слова мені про кохання.
бо що б ти мені не сказав -
кровоточитиме зсередини.
кожне слово твоє - то шрам,
що не гоїтиметься віднині.
ти, головне, мовчи зі мною.
й ні слова мені не кажи,
ті, хто палять мости за собою,
не зможуть назад прийти.
23.04.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576644
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2015
а потім він продасть будинок,
і все що було у ньому:
дзеркало, що висить при вході,
шафу з верхнім одягом, і сам одяг.
продасть усі спогади,
бо ж усі ці дрібниці - спогади.
продасть шрами на столі від ножа,
бо вона забувала різати все на дошці.
продасть зарубки на дверних пройомах,
засушених мух між віконними рамами,
стелю з дивною плямою,
вона постійно просила її стерти.
продасть кишеньковий годинник,
що загубився між паркетинами спальні,
і вона його довго шукала, й плакала,
а потім знову шукала і так до самої смерті.
продасть ліжко в якому вони обнімались,
в якому вона наостанок йому говорила:
- дихати важко. дихати. налий мені чаю.
але так його й не допила.
продасть себе, бо в цьому будинку - він
у кожній шпарині, у кожній вкладеній дошці.
продасть, аби не прокидатись щоночі
і не шептати: "кохана, принести чайочку?"
02.04.2014
http://vk.com/annika_ly_diary
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572238
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2015
вони влаштовують один одному пекло.
в кого слова гостріші, хто вибивається з сил?
"останній герой" - ну ж бо, хто виживе?
хтось залишиться з виграшем. себто, один.
вона б.є нижче поясу:
- ти знаєш, я тебе ніколи не любила.
а він у відповідь:
- ти теж мені набридла. остогидла теж.
після цих слів залишається тільки важка зброя,
поділ території. не дай боже, спільних дітей.
малеча бачить як вони б.ють непарний посуд
говорить: я в сім.ї третій. не вбивайте мене.
слова закінчуються. оголошується військовий стан.
і тільки дитина між двома вогнями.
пробирається повз барикади, з одним питанням:
якщо діти від любові, то я помру, мам?
далі кожен йде у інший куток рингу,
йде зализувати рани. йде один.
ні емоцій більше. все закінчено.
пустили титри. завершився їх фільм.
23.03.2015
@annika_ly_diary (Анна Лисенко)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568893
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2015
новобранці проходять скорочений курс.
не встиг оговтатись як одразу в війну.
змі говорять "усе добре. нам потрібна зброя".
і люди купують, новобранцям передають.
змі говорять "живемо по новому. покращення є.
столична лярва уже не доларах гроші бере.
валюта дешевшає. європа стурбована. файно є.
тільки нам потрібні люди". і людей натовп несе.
ніхто не говорить, як грають у війни дорослі.
бородаті дядьки дзвонять один одному о восьмій.
питають як справи. пропонують відводи військ.
торгують мертвими і живими. своєю територією.
бородаті дядьки не знають як там - на передовій.
маленький хлопчику, тримай свою першу зброю
ця гра, в який ти пішак, повинна скоро закінчитись.
ти головне, тримайся. і повертайся додому.
живим, і дай бог, не скаліченим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565243
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.03.2015
То трапиться років за два, може півтора,
Буде вечір, а може ніч, і вони зустрінуться.
Майже там, де одного разу розійшлись.
Вони так одне на одного дивитимуться.
Вона плакатиме, він багато питиме.
Вона поведе його додому, вкладе ліжко.
Дивитиметься на його брови, губ тріщини,
На його поношене й пошарпане лице:
- Знаєш, - скаже пошепки, - я подумала про це
Як вперше тебе зустріла. І мовчала, а зараз
І місяць, і зорі, і небо за одне. Я повинна…
І враз перестала. Вдихнула. Видихнула. Сказала.
Я не вірю в Бога, але за тебе йому молилась.
Я не знаю тепла дому, але для тебе його створила.
Я боялась любові, але тебе все таки полюбила.
Ти став міфічним янголом. Неіснуюча тварина.
Коли між кимось у тебе декілька країн,
То здається недосяжною людина.
Я в уяві ростила нашого сина – Тимофія,
І навіть виношувала доньку. Але з іменем якось не склалось,
Тому її не змогла, не вродила.
Я плакала ночами, бо знала, що у тебе зараз день,
І ти з кимось, знати б з ким, живеш: їси, смієшся.
Хотілось водночас аби ти сумував і співав пісень.
Аби забув мене і водночас про мене історіями ділився.
А тепер ти тут – переді мною. Лежиш на моїх грудях,
Як же так? Невже й справді є той, кому я молилась.
Він підвів голову. Глянув. Вона враз застигла.
Наче в спину засунули ніж і ще й прокрутили.
І біль, абсолютно фізична, від його погляду -
Терпіти несила. Як же ж боляче, чекати його слів.
А він мовчатиме. Як завжди, мовчатиме.
І за декілька днів знову поїде.
І будуть між ними країни. Різні часові пояси.
Вона в думках виношуватиме йому дитину.
І всі слова, що застигли в його голові
Так і залишаться тишею в пітьмі.
Я кохав її.
27.02.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562901
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2015
Пам'ятаєш, була така собі лірична дівчинка,
Що писала про те, як би її зламало і скривдило,
Якби одного разу ти її кинув, наче викинув.
Так ось, уяви собі, нічого з цього не збулось.
Всі обіцяли померти по закінченню,
але вижилось, чомусь.
Їй доводилось уже все бачити і переживати.
Доводилось з дому тікати і знов повертатись,
Бути невизнаною, як Республіка Крим.
І вік такий, що уже не ламатись,
Треба бути сильною, тягнути на собі світ цей,
І не думати про біль.
Жодних змін в ній. Зустрінеш і одразу впізнаєш,
Дорослість оця їй до лиця. Але як часом задивишся -
Побачиш одну деталь. Одну маленьку зміну.
Вона, наче Тім Талер, що втратила сміх,
Такий веселий, до гикавки, натще сили.
Сміх тієї ліричної дівчинки, що тебе любила.
26.02.2015р.
http://vk.com/annika_ly_diary
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562764
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2015
Хочеться декому вивернути мізки,
Витріпати звідти весь бруд і отруту:
Ти чуєш, що вони говорять про кризу,
Яка, в сраці, криза, коли вмирають мільйони?
Хочеться забрати історії про Бога,
Мусульмани – погана нація.
Євреї пахнуть грішми. Стереотипи.
Кльоші не модні. Модні - джинси.
А діти з Африки, голі, між іншим.
Макарони звисають з вух
Поки ТСН піднімає рейтинг:
Кім закачала собі в зад силікон.
В Китаї прийняли новий закон.
Десь товарняк зійшов з рейок.
Насправді, брудом годують голову й тіло.
Про шкідливість фаст-фуду, мабуть, не буду.
А от про сміття для мозку – мабуть,треба.
Виключи потік чужих думок в голові.
Вдихни і видихни. Видихни і вдихни.
Перестань чути чужі голоси.
Тепер відчуваєш
Як легко на твої душі?
Виключи шум
І живи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558518
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.02.2015
Йшов другий день моєї асоціалізації.
Люди йшли, немов я - Ленін живий.
Йшли, клали біля ліжка квіти,
Здавалось, молились за упокій.
Люди питали дурниці, смакували подробиці,
Співчували, просиджували мої стільці,
Загалом, робили усе, як водиться,
Аби дати мені знати, що вони друзі мої.
Їх було море. Десятки незлічені,
І всі такі гарні, причесані, ввічливі.
Приносили печиво, фрукти, плітки,
Співали мені хвалебні пісні.
На другий тиждень черги зменшились.
«Вибач, не зможу прийти».
Запари, екзамени, сесії, мертві хом.яки,
Пісні відомі – «Не до тебе, прости».
Телефон замовк. Гудки ставали довшими.
Ті, хто обіцяли більше всіх, забували першими.
Друзів меншає, міняються місцями полюси.
А ти лежи собі, спостерігай, й мовчи.
Минав другий місяць моєї асоціалізації.
Поруч залишилось двоє – тих, що завжди.
Ті, що примчались крізь світи.
Без печива й фруктів, без квітів, на самоті.
Їх залишилось всього двоє, з усім моїм болем.
Помилками моїми, вугільними словами,
Жорстокістю, з моїми драмами,
Двоє, уявляєте, з усього табору.
Мабуть, тоді, в хвилини моєї асоціалізації,
Коли повалились мої світи,
Я дала собі обітницю – відпускати
Тих, хто має піти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558055
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.02.2015
Настане час, думки причешуться,
Прийде знання.
Любить - це коли поруч,
Торкається твого плеча.
Коли знаєш, ось він - твій причал.
І твоя печаль миттєво -
Його печаль.
Настане час, і знатимеш: є ти і він,
Між вами світ і сотні воєн.
Між вами ліс, і ріки, і мости.
І в тому мудрість, щоб усе це перейти.
Коли здаватиметься, світ - глуха стіна,
Вся твоя віра й надія в його руках.
Вся твоя правда і сила - в його словах.
Тримай його біля себе і не пускай.
Настане час, і знатимеш: міра любові -
Горе, поділене на двох.
Боятимешся не зрад, хвороб чи ще чого,
А лиш би не закрити очі його.
@annika_ly_diary (Анна Лисенко)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557542
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.02.2015
Боротись.
Плакати тихо, стиснувши ротом кулак,
Нехай б’ють у спину, аби не бачили
Я – слабак.
Нехай топчуть крила, відростки,
Ламають хребти.
Аби тільки не знали,
Як боляче мені іти.
Аби тільки не знали, як світ про мене забув,
Ті двоє, що любити повинні –
Не знають й половини мого шляху.
Імені мого не знають і де я живу.
Ті, хто обіцяв бути поруч – був
Завжди за секунду до…
А як починався армагедон,
Обертаюсь – і нікого.
Вірю тим, хто ламає.
Ненавидить просто так.
Змушує встати – рухатись далі.
Шукати шлях.
Коли плачу, стискаю ротом кулак.
Уявляю, як хтось обіймає ззаду
І шепоче:
Ти не слабак!
@annika_ly_diary (Анна Лисенко)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554375
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.01.2015
Зізнайся, ти більше його не відчуваєш.
Сніг падає. На кухні продовжує текти вода.
Крапля за краплею злітає з крану,
А ти не знаєш де він, знаєш де його нема.
Зізнайся, ти більше його не хочеш,
Наливаєш собі вина, палиш сигарети.
Вимикаєш телефон, вмикаєш фільм,
Фільм, в якому голі герої, твоя рука і ти.
Погодься, тоді був чудесний ранок,
Родимки на його плечах, на кухні – вода.
Усе без змін, він і твоя рука.
Окрім однієї деталі. Його у тобі нема.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549110
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.01.2015
Що ти знаєш про сніг?
А крім того, що він білий?
А я знаю ось що...
Коли настають зимові ночі, то вони світлі. Особливо коли ти йдеш по снігу, отак ступаючи крок за кроком, по білому комканому килиму... а за руку тримаєш Щастя.
І сніжинки заплутуються в твоєму розтріпаному і шалено красивому волоссі. Отак летить собі біла красуня і, глядь, а вона уже вмостилась на твоєму кудрику і повільно так тане... А потім ще одна, іще й іще...
Але тобі байдуже на своє вогке волосся. Ти дивишся в його очі, і на його віях тануть сніжинки. Вони, мабуть, також присіли на них, щоб любуватись його очима. Як робиш це ти, коли за руку тримаєш Щастя.
Отак би вічно дивилась в його очі і шалено ревнувала б до отих нахабних сніжинок, що в стократ ближче до його бездонних, ніж ти...
Але він обнімає тебе, ніжно шепоче на вушко: «ще одна» і забирає маленьку красуню з волосся. І поки вона тане, ти відчуваєш щось подібне... бо за руку тримаєш Щастя.
Знаєте, що я знаю про сніг?
Він неймовірно ніжний... як і Щастя, яке я тримаю за руку.
http://vk.com/annika_ly_diary
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469904
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 02.01.2014
набрала кредитів:
шкода, що просто грошей, а не щастя.
так неначе, з купою гривень можна жити,
а без них якось...
важче.
отак сидиш: айфон, айпад, ай, молодець,
а по тілу бігає струм, заливає м'язи свинець,
жодних карих очей біля тебе,
чи хоча б голубих,
жодного того, хто кидав би в піт.
залишається тільки брехати мамі, що не болить.
й справді, не болить.
нічого живого не залишилось.
висить тільки на шиї кредит,
на мотузці випраний одяг,
і жодного судженого у тебе на долонях,
ніякої світлої долі.
знаний в твоєму місті хіромант
кидає тобі твою ж долоню,
змахує своєю рукою, мовляв
"все буде добре".
питаєш:
"дядько, а можна точніше?"
він мовчить, знизує плечима:
"ну виплатиш ти свій кредит".
розвертається і показує спину.
залишаєшся сам на сам.
шкода, що набрала в кредит грошей, а не щастя.
бо без нього, виявляється...
важче.
29 грудня 2013
http://vk.com/annika_ly_diary
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469824
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.01.2014
так буває.
тримаєш його в пам'яті, як запилений вірш, типу "я люблю його, і байдуже на весь світ".
тримаєш, повторюєш, як тільки комусь прийде в голову, уточнити це.
як заведена. як співачка, що лише одну ноту бере. "я люблю його. і все".
з тобою трапляється купу всяких драм. оцей виглядає богом. оцей - по тисячу гривень за кілограм. ходячий секс - прямо. а ти, як поламаний годинник - "я люблю його. і куди там?"
у тебе тут сніг-зима. потім така ж ніяка весна. купу справ. тебе водять в дорогий ресторан, а ти навіть там «люблю його» і порожніми очима в зал.
так буває.
навіть в рідній кімнаті нагадувань про нього сто. він один. отут ім'я його на папері. в столі якісь йому вірші. і на самому видному місці - листи "я люблю його. як не крути".
так продовжується без кінця. ось він тебе застав. зламав. переплавив на власну хвилю. взяв й на атоми розклав. і кожен атом любить його.
все що мала б йому віддала. тільки крім себе, нічого нема.
у тебе ж з ним точок дотику - нуль.
ну хіба що його рука, але й та у нього така холодна, холодніше ножа. він дивиться на тебе так, неначе тебе нема. а ти далі продовжуєш "я люблю його. і не дарма".
наївна.
ти чекатимеш знову його рецидив. думаєш, станеться одне з твоїх див. він прийде і скаже "вибач, я полюбив".
в тобі звідкись візьметься сил. він тебе розібрав на кістки, він і зцілив.
так буває напевне. лиш би вистачило сил.
а поки ти тримаєш його в пам'яті, як запилений вірш, типу "я люблю його. і байдуже, що він - ні".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466374
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2013
В моєї половини і радості інша,
Я її бачила, й справді, мені не рівня,
Кілограмно менша, оргазмно тихша
І каштанове волосся по плечам,
Народжена, аби носити її на руках.
А я так собі – тиха пристань,
Доки не з’явиться famme fatale.
І я б подзвонила, показала крик свій,
Але там, біля його плеча, спить вона.
Він не пробачить мені дзвінка.
А зранку все ж розбудить мою тишу,
І може, навіть, поцілує у вуста.
Й насправді шкода і невимовно гірко,
Бо десь в пустій квартирі, сам на сам,
З коханням в серці спить вона.
Одна.
http://vk.com/annika_ly_diary
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466232
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.12.2013
Ось згадую, як ти затягуєш сигарету,
І тримаєш мене на руках.
Мружишся трохи, дивишся в небо:
«І що ти в мені знайшла?»
А й справді, треба ж забути.
Не ходити з тобою в кишені.
Тільки як, коли всі маршрути,
Або пам’ятні, або до тебе?
Анна Лисенко
http://vk.com/annika_ly_diary
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459419
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.11.2013
http://annikaly.blogspot.com/
блог з купою блох)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454142
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 12.10.2013
я зазираю йому у очі,
покірна кішка,
синдром покинутої дитини,
дитини без батька:
"ей ти, мій хороший,
полюби мене трішки,
у мене плаття в горошок,
і косичка з бантом"
як дитина, що обіймає тата
з словами:
"у мене сьогодні пятірка"
так і горнусь до нього,
як покинута маленька донька:
"полюби мене, я ж хороша,
хочеш пісню, а хочеш мовчки?
я стану тобі ким ти хочеш,
тільки обіймай мене
й бався волоссям"
всі ми, покинуті доньки,
шукаємо сильну руку
і добре серце.
й не дорослішаємо поки
не буде того єдиного під боком,
що зможе сказати:
"а знаєш, маленька,
ти ж дійсно чудова"
і отак взяти за руку
й не відпускати.
так міцно тримати, як наче тато,
що гуляє з маленькою донькою парком
http://vk.com/annika_ly_diary
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453459
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.10.2013
Я виростаю з конкретних речей і людей.
Улюблена стара футболка давить в груди,
А з людьми… Знаєш, простіше без людей,
Бо деколи вони як улюблена стара футболка.
http://vk.com/annika_ly_diary
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448657
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.09.2013
блістер кетанолу, три упаковки "колдфлю"
і жодного "люблю" в поштову скриньку твою.
я думала ти СНІД, чи ще яка смертельна хвороба,
а виявилось - банальна простуда, максимум, грип,
я перестала тримати тебе, й ти зник.
хтось би плакав, а я кажу "чудово",
й вивожу це слово на зап'ясті лівої руки,
якщо серйозно, то без тебе мертво.
як не крути.
http://vk.com/annika_ly_diary
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444390
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.08.2013
а якщо от прямо зараз, серйозно, так дійсно не по-дитячому,
то всі оці історії про принців, про "власних" і інше - казочки.
теорії, всі як одна твердять, він знайдеться,
але йде час, а от саме він чомусь не знаходиться.
може тому що міфічного саме Того, якого треба, нема?
калейдоскопом пробігають інші, і ти з надією "може ось це він?"
і дійсно, з ним зорі на пів-галактики ближче, і руки у нього тепліші,
і набагато легше дихати з ним в унісон,
а потім проходить місяць-півроку, і ти прокидаєшся, а це був сон.
змушуєш згребсти себе у купу, і впевнена, наступний точно саме Той.
я не розповідатиму історію про наступного, і наступного за наступним,
герої змінюються, сюжет незмінно старий.
вони йдуть, або ти йдеш, або трапляється вам особистий метеорит,
коротше, ви розбігаєтесь, а ти згрібаєш себе знову і переконуєш мантрою, що не болить.
а насправді болить, і болить тому, що знову ти зустріла не Того.
і так буде безкінечно довго. ти встигнеш змучитись і майже вмерти,
бо насправді ці постійні пошуки Того, призводять до віртуальної смерті.
так от, якщо прямо, серйозно, так дійсно не по-дитячому,
то всі оці історії про принців, про "власних" і інше - казочки.
тому що міфічного саме Того, якого треба, немає.
http://vk.com/annika_ly_diary
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440272
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.07.2013
Люди з минулого пахнуть весною, або осінню.
Все залежить від пори року, коли ви розминулись,
Розпались, розбіглись,
Закінчились.
Люди з минулого обросли реченнями, прелюдіями,
Словосполученнями, де головну роль грає фраза:
«А пам’ятаєш».
Правда, люди з минулого час від часу забувають
Ключові моменти, факти, історії.
Але ніколи не забувають з’явитись якоїсь осені, або весни –
Це уже не залежить від пори року, коли ви розійшлись.
Людей з минулого підсвічує особлива аура,
Ореол минулості, але при тому незавершеності, недосказаності,
На них маска з написами: «Може ще варто…» -
Маска твоєї ж цікавості.
Але зазвичай, знімаючи, під нею уже інші люди.
У яких з твоїм минулим нічого спільного, крім фрази:
«А пам’ятаєш» і пяти копійок, які ти позичав на чай.
Люди з минулого прекрасні, поки живуть в твоїх спогадах,
Тільки в майбутнє їх не пускай.
І повертай вчасно п’ять копійок, які позичаєш на чай.
http://vk.com/annika_ly_diary
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424753
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.05.2013
http://youtu.be/2zaGDx14rxA
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422305
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2013
http://vk.com/annika_ly_diary
тихенько
майже шепіт:
ти
мені
потрібен.
люди ходять,
роздають анкети,
дешеві ліки,
чиїсь агітки,
оформляють кредитки,
палять свічки
і сигарети.
тільки я
небуденно
в трубку:
де ти?
поки людей міряють кроками,
збивають вантажівки,
поки вони в сміття викидають агітки
і паперову рекламу.
поки зламаний каблук
перетворюється в драму,
поки діти біжать до мами,
а голуби літять до хліба.
тихо
констатація факту:
я тебе полюбила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421343
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2013
перед тим, як почнуть рости твої крила,
ти вкриєшся шрамами недавніх подій,
люди шбурлятимуть в тебе ножі і каміння,
а ти витримаєш.
люди штовхатимуться - а ти стій.
за мить до всього ти передчуєш кінець,
здаватиметься, ось він - твій крах.
але ти не зупинишся, а підеш навпростець,
бо відчуватимеш як всередині жевріє
надія і страх.
ти почнеш розуміти в чому твоя суть,
відчуєш наскільки важкий твій хрест,
знатимеш, що просити щось - це фальш,
тут інша система:
усе, що хочеш - береш.
все трапиться саме в той день,
коли ти знатимеш - нікого за нас.
лиш так ти дозволиш собі нових ідей,
і сам усвідомиш,
ось він - твій час.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420521
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.04.2013
Я тут все ніяк не розберусь з основами, Боже.
Хочеться вирости в одну з найкращих людей,
А натомість стається так, що я безхребетна,
І все що поруч зі мною в спину ногами товче.
Я вчусь не ламатись, справджуватись і жити,
З власних очей влаштовую іншим рай,
Але маю наглість і безсоромність тебе просити,
Будь-ласка, поганих мені за межу не пускай.
http://vk.com/annika_ly_diary
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417191
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.04.2013
І якщо ти мені там наготував якогось судженого, то прошу тебе,
Нехай у нього будуть кремезні плечі і сильні руки.
Нехай я зможу до нього пригорнутись у будь-яку зливу чи шторм.
Нехай з ним буде легко оголити не тільки тіло, а й душу.
Нехай ми з ним навічно, і тільки разом.
І якщо ти мені там наготував якогось судженого, то прошу тебе,
Байдуже хто він, і що він. Це все пусте.
Головне, щоб він любив мене.
http://vk.com/annika_ly_diary
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416881
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2013
будь я рудою,
нещасною,
з сигаретою у руці.
мізантропічною,
худою,
схожою на одну із повій –
ти все одно не полюбиш мене.
будь я чистою і непорочною,
завжди свіжою,
завжди точною.
педантичною,
з чаєм зеленим на столі –
ти все одно не полюбиш,
як не крути.
будь я темною,
схожою на дикого звіра,
в чорній одежі,
в чорні душі.
ти не любитимеш мене.
чи писатиму я вірші?
чи читатиму чужі поеми?
чи буду доброю як всі?
чи буду ніякою як ти?
ти не любитимеш.
аж ні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416714
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2013
Здравствуйте, меня зовут Анна,
Я представляю корпорацию «Счастье»,
У нас сейчас акция.
Ежедневно килограммы радости бесплатно
И на постоянной основе.
Никаких скрытых платежей,
Все абсолютно законно.
Что же Вы бросаете трубку?
Здравствуйте, меня зовут Анна,
Я представляю корпорацию «Счастье».
У нас сейчас акция.
Вы спрашиваете, почему я звоню Вам так поздно?
Вы у меня уже сотый, а толку нулевого.
Хочу сказать, что акция продлиться недолго,
Килограммы радости почему портиться,
Ловите возможность пока счастья полно.
Нет? Почему же?
Представьте, у Вас всегда теплые руки,
А у родного такие нежные пальцы,
И никаких лишних эмоций,
Кроме счастья.
И все это на постоянной основе,
Вы платите всего лишь тем же,
Но уже другим людям.
Нет?
Ну ладно, наберу кого-нибудь другого.
Здравствуйте, меня зовут Анна,
Я представляю корпорацию «Счастья»,
У нас сейчас акция.
Скажите, как Вам обращаться?
Виктор?
Скажите, Виктор, а когда в последний раз вы улыбались,
Искренней, почти детской улыбкой?
Что? Вас не интересует?
Идиотов полно, не хотите быть таким же,
У Вас лишь деньги и наглость?
Да, Вы правы, ничего лишнего.
Позвоню Вам в другой раз,
Надеюсь застать другого Вас.
Здравствуйте, меня зовут Анна,
Я представляю корпорацию «Счастья».
Да, Вы правы. Лучше бы я продавала диваны,
Кредитки и интернет.
На счастья в этой стране почему-то спросу нет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416036
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 06.04.2013
ми сидимо з нею в улюбленому кафе,
п'ємо один чай на двох,
вона говорить мені:
- а знаєш,
мені важко зрозуміти, що задумав Бог.
років через десять я ходитиму в білому манто,
хоча ненавиджу білий колір,
і у мене будуть якісь хвороби,
і чим гірше, тим відчайдушніше
я не приходитиму додому.
і у мене буде донька і двоє колишніх,
а згодом я закохаюсь в тишу
і житиму з нею,
аж поки мене не покладуть в деревяну оселю.
мені буде всього лиш тридцять три.
а ти?
ти нарешті заспокоїшся,
вийдеш заміж, у вас діти народяться.
ти складатимеш колискові
і писатимеш порно-історії.
вони розходитимуться як гарячі пиріжки,
допоки достойні книжки
тлітимуть в твоєму столі.
тобі буде тридцять три.
задумайся, наскільки різні долі,
хоча й п'ємо однаковий чай.
http://vk.com/annika_ly_diary
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389873
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.01.2013
ти запускаєш титри, а я хотіла б антракт -
давай збігаємо на перекур,
і розійдемось просто так.
без драм і ніжності.
без зрад.
я проти зізнань на фоні ліричної музики,
чи в людному місці,
чим грішать фільми Америки.
я за кінець, коли не видаляються номери,
коли через рік легко сказати:
- привіт, як ти?
коли не хочеться одяг на собі рвати
і лікті кусати.
коли:
- я люблю тебе, але треба йти далі.
ти говориш мені, що я надреальна,
і запускаєш титри.
а я воліла б антракт,
давай покуримо,
поговоримо просто так.
і якщо слова закінчаться,
то може почнем другий акт?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382762
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2012
тут би здалось зібрати її усю:
зі складним характером,
неслухняним волоссям,
з усім її ниттям, як колить у боці
і віддає по лівому ребру.
зібрати б всю її по хребцю,
по ниточці на одязі,
по волоску...
зібрати і не віддати навіть тому,
хто запропонує найбільшу ціну.
вона повинна належати тільки йому.
вона говорить:
- не йди.
я шукала тебе довго,
майже вічно.
ти подивись, скільки на мені тріщин,
і після кожного із них,
як із війни.
хтось вкладає у ліжко на ніч,
а хтось на роки.
лежати і плакати,
дивитись на стелю,
білу й холодну, як на пустелю,
боятись порухати хоча б одним м'язом.
мені страшно було,
мені здавалось, що ще я не вмерла,
але вже не живу.
аж тут ти прийшов і я у раю.
забирай мене всю,
з усіма бонусами і призами,
з усіма рубцями і жахливими словами,
я й справді хотіла світлою залишитись,
але в мене летіло каміння і я опустилась.
а ти не бідкайся зі мною, не повчай,
я полежу в тебе на плечі,
поп'ємо разом чай.
не зализуй мої рани - я сама.
дай мені трохи часу,
і я стану кращою, ніж була.
і він бере її, обіймає, тримає за руки,
вона горнеться до нього,
неначе шукає спокій,
вечоріє.
у чашках стигне чай з бергамотом.
вона любить його,
а все решта було уроком.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376628
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2012
він вчить мене справлятись зі страхом,
залишаючи із ним сам на сам.
він говорить, що я зможу будь-що здолати,
якщо перестану вірити чудесам.
він вчить не триматись чужої руки,
бо вона може мене відштовхнути,
і якщо я справді хочу кудить дійти,
то повинна робити впевнені кроки.
боїшся впасти - не шукай легких шляхів,
не думай, що море по коліно тим,
хто нічого не робить.
це мертвим не холодно і не холодно тим,
що прикидаються ними,
а ми все ще живі.
не боятись чужої думки, говорити чітко -
за кожним великим стояла тітка,
що поливала його брудом.
нікуди не дітись від словесного бою.
це про мертвих жодного слова кривого,
а ми все ще живі.
він говорить, що ми в театрі абсурду,
тут куди не глянь - ходячі трупи,
куди не кинь - мінорні ноти,
він говорить: якщо я хочу чогось досягнути,
треба брати себе у руки.
це у мертвих плити надгробні,
і останні терміни зазначені завжди.
а ми все ще живі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376089
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.11.2012
Осінь вдягає тебе у теплий светр,
Вкладає в твої руки зелений чай,
Тобі стає тепло, хоча й трохи жаль,
Ти знаєш, що завжди найкраще
Залишає за собою печаль.
Осінь дає тобі меланхолічної музики,
Налаштовує тебе на хвилю флешбеків,
Сірі думки перетворюються в істини.
Відтепер ти знаєш – нічого вічного,
Ніякої стабільності не знайти,
Навіть тобі.
Осінь не легковажить і не дешевить,
Вона схожа на повільний танець удвох.
Вона наче мить. Суміш радості і болю,
Неначе й відпустили на волю,
Але там тебе не чекає ніхто.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373264
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.10.2012
я не претендую на звання поета -
воно мене лякає.
поет - це людина яка всі слова знає,
і ставить на потрібні місця.
це однозначно не я.
я б ніколи не написала жодного вірша,
якби у мене був хтось, хто розумів би про що я.
кому не доводилось би розставляти коми,
хто любив би мене такою яка я є.
от саме такою.
жодної рими і ритму не видала б я,
якби у мене був хоча б один друг,
якому б можна було сказати "а знаєш,
мною трусить, і нічого не вдієш,
коли ти в мене й справді віриш".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372129
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.10.2012
ненависть зароджується коли тобі ламають хребет
і не говорять "вибач".
коли усвідомлюєш, що безгрошів'я - це, по суті, фініш,
коли ставки зростають з кожною хвилиною,
коли пульс зникає, а швидка їде годинами.
коли мама плаче, а у тебе опускаються руки
і більше всього хочеш закричати і забутись,
прокинусь знову в дитинстві,
і зачинитись в кімнаті,
знаючи, що мама всесильна
і все зможе здолати.
ненависть зароджується коли з'являються речі
які неможливо забути.
як вірус, не стирається пам'ять про зради,
про людей, що змогли тебе обманути.
коли в голові слайдами твоя найглибша біль,
і в вухах дзвенить хрускіт власних кісток,
і хтось абсолютно чужий під боком:
- не парся, не дуйся і не реви,
тобі за це зверху доплюсють очки.
от саме тоді зароджується ненависть в тобі
до крові стискаються кулаки
в голові наказ - "нікого тепер не люби".
на лиці з'являється гримаса зла.
може саме тому жіночка в маршрутці,
ледь встиснувшись в соціальний,
так злобно шкіриться, показує зуби
і зганяє з місця інваліда.
бо вже не може чекати коли їй доплюсують,
коли прийде мужчина в костюмі
і покаже папери:
- знаєте, ви вже намучились вдосталь
ось вам нову пам'ять і ось вам нове небо.
я стаю з кожним днем все ненависнішою,
і надіюсь, агент не забариться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369494
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.10.2012
Вони зустрічаються у скайпі.
Кожної п’ятниці вона бере старенький ноут
І йде в кав’ярню на розі вулиць.
Вона точно знає про що буде розмова сьогодні,
Про те, як місто змінює форми,
Як їхню улюблену лавку розмалювали вандали.
Вона питатиме, як його справи,
Хоча насправді чекає,
Коли він скаже, що все у них добре,
Що він скоро повернеться додому,
І вони, як завжди, візьмуть чіпси і колу
І підуть в улюблений парк.
А він натомість розповідає правду,
Що не приїде скоро ніяк.
Що треба ще справи робити,
Доводити все до пуття.
Що він і сам чекає свого вороття,
Аби обійняти її і тримати ось так.
Вона змовкає, і дивиться йому у очі,
Хоча й розмиває його поганий зв’язок.
Згадує, як кожен їй шепоче,
Що насправді неправильно так,
Ось ці стосунки вмирають поволі,
А вони тримають їх. Дарма.
Розмова завжди закінчується по дурному.
Їх роз’єднує, зв’язок зникає, абощо.
Вона збирає свій старенький ноут,
І йде додому.
Знає, що на зло собі, і іншим знайомим.
Вона чекатиме його вічно.
А любитиме іще більше.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364385
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2012
Ро викурює сигарету в мою відсутність,
Викидає недопалок собі під ноги
І чекає мого приходу.
Ро ненавидить всіх, і в першу чергу себе,
У нього власний вияв і форма протесту –
Він цинік. Він може спалити усе,
Що здасться йому пустим чи без сенсу.
Він вчить мене філософії свого життя,
Мовляв, ти тут не для того, щоб просто була,
Якщо ти прийшла, будь доброю, порви цей зал,
І байдуже, що хтось в третьому ряду не встав.
Ти прима, що працює на загал.
Він говорить:
- Маленька, любити усіх людей – це не любити нікого.
У домі того, що захищає тварин, собака дорогої породи,
В той час, коли бездомного кота трощать на дорозі.
Тому що любити усіх – це рвати себе на шматки,
А мій егоїзм не допустить такого. Я у себе один,
І це причина бути собою.
Ро переконує, що немає жодного когось,
Про кого він сказав би «люблю»,
- Звичайно, є жінки з якими я сплю,
Біля яких волочить і ниє нутро,
Але жодної людини, біля якої б відлягло,
Перестало б тягнути на соціально дно.
Я не люблю нікого. І саме воно
Змушує мене думати, що я ніхто.
Ро викурює сигарету в мою відсутність,
Щоб я не дихала нікотиновим димом.
Бо у кожного, навіть кінченого мізантропа,
Є хтось, хто робить його щасливим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361295
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.09.2012
в моїх легенях твоє повітря,
в моїй голові твої думки.
ти в мені залишаєш,
наче ударами вістря,
свої глибокі і вічні сліди.
ти в мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359727
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 25.08.2012
Все, що до тебе, було схоже на акційні кришечки –
Їх відкорковуєш, а під ними надпис «спробуй ще».
А ти походу варіант виграшний,
І ціна виграшу на лице.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359515
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2012
Важко жити там, де кожен дурень посміхається. Важко взагалі жити, коли усі посміхаються, а у тебе нічого не залишається як із задумливим лицем шукати хоч би якусь причину для усмішки... Нема. Здається нема.
Якось важко відчувати себе повноцінним, коли куди не кинь, на всіх фронтах, не моя війна, не мої правила. Та й воювати, по суті, ніде: ні роботи, ні розваг, нічого... Кинути б усе і десь зависнути, в якомусь клубі, абощо... Тільки от виснути нема за що. Моїх фінансів вистачить доїхати в інший кінець міста і феєречно кинутись у вічне плавання з моста. Хоча ні, ще можна купити пляшку пива і розпити десь в сусідньому сквері, але одні п’ють лише алкоголіки... Мені 20 і я хочу нормального життя, і в ці рамки нормальності не входить «останні гроші на пиво».
Може б то позвонити комусь, напроситись на розмову – стало б легше?! Тільки біда в тому, що позвонити нікому. Часто ловлю себе на думці, що коли раптом що, я залишусь сам на сам... Як ось зараз. Завжди всі вчили відрізняти недільних колег від справжніх друзів... Так ось, дякую, навчився... І виявилось, що справжніх, по суті, й немає.
Іду вулицею і озираюсь на це життя. Здається, чогось не розумію. Я молодий і хочу бути на коні. У мене сили і можливості – та це не основне. У мене є бажання! Бажання щось робити, змінювати, бути потрібнім не лише кішці, яку підгодовую час від часу, а ось цим людям, ось цій країні.
Я хочу щось змінити, але не можу. В цій країні вільно можна змінити лише мову на телефоні, а своє життя – ні. Тут нікому не потрібен ні я, ні моє життя в принципі. Я відчуваю себе точно так само як і мої батьки – гвинтик системи, тільки тут інша специфіка: не хочеш бути собою, сповзай з дороги, будуть інші слухняні. І сповзають, але ж що там? Там і є ота прірва: оті «останні гроші на пиво» і «феєричні плавання»... В цій системі це називається «зламався»...
Чорт з ним, зламався! А як інакше? Як не зломатись, коли тебе з усіх боків підпилюють? Як не зламатись коли тебе навіть за людину не вважають? Людина – це, ж перш за все, думка. Тільки от думати чомусь не дають. Людина – це ж постійний розвиток. А у нас чомусь, це розвиток назад. Чекаю гаслів на бігбордах: «Регресуємо достойно, браття!».
Хоча ні, не чекаю. Краще зникнути взагалі, ніж бачити власний ступор, власну неможливість іти далі. Краще все завершиться легенькою драмою, ніж великою трагедією власного життя. Краще я ось зараз зійду з колії, ніж озернусь на своє життя в 60 і збагну, що проіснував даремно. І все що зміг достойно, так це, мабуть, регресувати..!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359284
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.08.2012
Просто є люди, яких слухаєш на одному подиху,
Не рухаючи навіть зіницями, щоб не злякати оцю хвилину,
Коли з чиїхось уст на тебе сходить прозріння.
Я перетворююсь в губку,
Інформація – у воду.
Я поглинаю її і стаю наповненою, свідомою,
Так неначе переступила грані невідомого.
Просто є люди, які говорять банальні речі,
Але таким священним набором слів,
Що все попереднє чим ти жив,
Стає абсолютно чужим.
Слухаєш їх і усвідомлюєш:
Головне – не ритм,
А те, що сказати зумів.
Ти сам собі бог – і це уже мотив,
Творити завжди те, що сам хотів.
Слухаєш їх і усвідомлюєш:
Істина завжди одна,
Просто передається на різних хвилях,
І зовсім не важлива частота,
Бажання усвідомити – важливо.
Просто є люди, яких слухаєш не порушуючи тишину,
Відчуваючи їхній ріст і глибину.
Є люди, яких я осмислюю
і мовчу.
(я теж до цього доросту)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352737
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.07.2012
Кеті – цинік.
Кеті – великий цинік.
Вона давно не вірить в любов,
Ні в лотереї,
Ні в жодну із аксіом.
Кеті вижила в кохання,
Що сталось з нею в 17.
Пережила його і більше не мріє.
Хіба залізти до 30 в телевізор,
В 35 народити дитину від молодого коханця,
А в 40 померти від алко і нікотину,
Тільки от коханець не турбуватиметься про дитину.
Шкода.
Кеті великий актор і дублер.
Сьогодні вона цілує одного солодкого ідіота,
Грає роль закоханої в його роботу –
Він пише картини заради того,
Щоб бути одним із всіх,
Одним із тих, про кого кажуть «творча молодь»,
І тільки бабці на лавочках чесно – «алкаші».
Кеті дублює емоції закоханих пар,
Шепоче йому на вухо «я тебе не віддам»,
Хоча давно уже спланувала фінал,
Готує промову, і навіть зал,
Щоб попрощатись із ним так, щоб він ридав.
Кеті не шкодує нікого.
Якщо жити – то на повну.
Бери від життя все,
Тільки не люби нікого,
Окрім себе.
Кеті черства,
І не приймає нічого до серця,
Може тому, що серця й нема,
А може тому, що в 17 вона вижила,
Пережила любов, якій не було кінця,
Яка ще не встигла початись,
А було ясно – біда.
Кеті пообіцяла собі, що більше жодних кохань,
Жодного того, хто б її зламав,
Із мрій тільки телевізор, дитина і молодий коханець,
… і той колишній, що зламав її у 17.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348873
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2012
Ти просто не знаєш, якою я була до тебе.
Людина, у якої синтетичне навіть небо.
Наскільки зламана, що виднілись ребра
А на місці скелету – суцільні рубці.
І тільки ненависть в мені.
Ти просто не знаєш, як мені боліло без тебе.
Як я шукала когось, хто би став потребою.
Як хапалась за все, щоб не бути амебою,
Намагалась виглядати якомога простішою,
А що не день – ставала гіршою.
Ти просто не знаєш, як вмієш перевертати світ,
Вибивати зорі зі звичних для них орбіт.
Ти пролетів як куля в мені наскрізь,
Замість крові – емоції, а на душі слід.
Ти один замінюєш всіх.
Ти просто не знаєш, як я боюсь втратити тебе,
Одного разу прокинутись і зрозуміти – щось не те,
Відчути знову світ, в якому немає тебе,
Немає нічого нашого, і небо не голубе.
Я одна, і все в мені – пусте.
Ти просто не знаєш, як я люблю тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345997
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2012
просто якщо не я,
то хто ж за мене?
це в найпопсовіших фільмах
головну героїню беруть на плечі
і несуть в хеппі-ендовий епізод.
а я просто людина,
і треба самій робити крок.
ніхто замість мене не стане читати книжок.
вкладати в мене мудрість і сотні інших чеснот.
ніхто замість мене не прийде до нових думок.
ніхто замість мене не буде мною.
це факт.
то ж хто, як не я,
з амбіціями повний карман
буде йти і покоряти вершини,
яких ще ніхто не брав?
то ж хто, як не я,
збиватиме руки у кров,
зневірятиметься в людях і в собі,
та все ж продовжуватиме йти?
кому це треба, як не мені?
просто якщо не я,
то хто ж за мене?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345402
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.06.2012
Він робить їй кожного ранку каву
Цілує її у скроню
Завжди тримає її холодну долоню
І ніколи не знаходить в її очах втому
Він приходить додому завжди маючи цукерки із собою
І пачку її улюблених сигарет
Вона завжди сидить за столом з книжкою чи блокнотом
До кінця не зрозуміло хто вона: читач чи поет?
Вона бере попільничку, викурює сигарету
Він сидить збоку і дивиться на неї
В ньому прокидається душа поета, художника, митця – ідіота.
Він так і прагне зірвати з неї весь її одяг
Знайти нарешті кляту душу її
І вилюбити до пустоти
Він не розуміє її
Приносить зранку каву
Читає її вірші
Досліджує лінії на її руці
Знає її гріхи
Але не розуміє, як не крути
Вона цілує його до гіркоти
Не любить його ще з минулої весни
Він не доростає до її простоти
А отже скоро фінал
Скоро буде ніч, коли розведуть мости
Він як завжди прийде додому з коробкою цукерок в руці
В кишені будуть сигарети її
Вона знову викурить одну із них
Знову нахилиться над своїм столом
І слова стрягтимуть в горлі суцільним комком
Він відчуватиме що десь тут кінець
Нарешті в ньому прокинеться той чортів митець
Він зриватиме з неї одяг увесь
І кричатиме злісно «це ще не кінець
Це ще не кінець»
Він любитиме її так, неначе в останній раз
Любитиме поки вона всю душу йому не віддасть
До останньої фрази, емоції і почуття
Допоки зовсім не вилюбить її до кінця
Вона лежатиме на своєму ж столі
Допоки він шукатиме свої ключі
Під руку попадатимуться його речі і, як на зло, не ті
Вона дивитиметься йому услід, не в змозі встати і піти
В ній всередині зламається щось,
Як ламається світ
За ним закриються двері
Два повороти ключем
Вона нарешті залізе під воду і чекатиме поки стече
З неї все нерозуміння дійсності
І нерозуміння речей
Пуста і холодна вона знову сяде за стіл
Уже буде за північ
А вона чекатиме його рецидив
Вона житиме без кави, сигарет і віршів
Чекатиме коли йому забракне сил
І він прийде з цукерками, щоб не випустити її з обійм
І не тому що вона його любить
Бо не вірить що він розлюбив
Не зрозумів
І розлюбив
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344566
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2012
Київський вокзал. Сім хвилин стоянки.
Вона тримає його за руку і істерить,
Він спокійно її відсторонює,
Мовляв: «в мене поїзд за мить».
Вона вільна. Відходить три кроки,
Змірює очима вокзал і заламує руки,
Він уже набирає чийсь номер потай,
Щоб спитати чи робить син уроки.
Вона знову підлітає до нього,
Закидає руки на плечі, тикається у груди,
І плаче… плаче на грудях Іуди.
Він не відштовхує, гладить її волосся,
Цілує у лоба, шепоче тихенько слова,
Мовляв: «ти тільки чекай, і я повернуся».
Хоча знає, що не повернеться, як не ридай.
Диктор оголошує поїзд, він заскакує у вагон,
Вона махає йому рукою, зглядається весь перон,
Як вона у сльозах тягне до нього руки,
Вустами шепоче: «поцілуй же мене, поцілуй»,
А натомість у відповідь він навіть не озирається,
Шукає очима місце у своєму купе,
Він ніколи до таких як вона не повертається,
Він уже майже забув як виглядає її лице.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343107
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2012
История о том, как ей становилась больно,
Как она выходила на улицу с сигаретой во рту,
Возвращалась домой за полночь и в полном бреду.
Как он стаскивал с ее одежду, и кожу всю,
Как волок ее ко дну.
Как целовал и ненавидел в одном году,
Как обещал на рассвете «не уйду».
А потом уходил, не заглаживая свою вину.
История о том, как она отучалась от сигарет,
От его рук, от парфюма его, запаха его волос,
Как училась забывать его голос,
И больше не помнить номер его наизусть.
Как училась говорить вслух и честно «я не боюсь»,
Как думала, что каждый новый обязательно предаст,
Как целовалась, не закрывая глаз,
Ожидала, что в спину ударит нож.
Как ломалась всегда неожиданно, что пробирала дрожь.
История о том, как однажды кто-то сказал ей «стоп»,
Вовлёк в новою оболочку, без размазанной туши и слёз,
Как прошептал почти вслух «я тебя для этого и берег,
Чтобы однажды новой и свежей показать порог –
Вот за этой чертой – твой дом и твой новый урок»
История о том, как она становилась лёгкой и почти неземной,
Как сигареты ломались одна за другой,
Как поцелуи становились тёплыми и счастливыми,
Как она смотрела вслед чужим, и держала Его за руку,
Как знала наверняка, что сегодня, и завтра с утра
Он вечно ее, и это уже навсегда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342234
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.06.2012
Я ношу на шиї чорний ключ
Кольору своєї душі. Я мізантроп.
Я за те, щоб мені відключили світ,
І щоб кожен третій мудак здох.
Я не проти людей і соціуму – майже ні.
Просто кожен п’ятий зловлений на брехні,
Кожен шостий тримається на плаву
Тільки думкою «я дихаю – значить живу».
Я вибірково, але все ж люблю.
Люблю тих, в кого стержнем не тільки хребет.
Тих, хто знає що хоче, і вправно робить це.
Люблю тих (так банально), хто любить мене.
А для інших я соціофоб. І це хронічно тепер.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339628
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.05.2012
Поки ти там щасливий, у мене є ти.
Така собі піратська версія, без половини функцій.
Someone like you, наскільки, що моє «люблю»,
Звучить майже чесно, чисто, і дзвінкоголосо.
Я йому говорю, що ніхто з нас нікому не належить,
А тим часом, навіть я належу… і нажаль, не йому.
Someone like you бачить в мені своє серце,
А я тримаю його за руку, і не люблю.
Someone like you обіцяє любити вічно,
І я йому вірю. Говорю йому, що я скоро піду.
Він теж мені вірить, але все ж говорить «love you».
Майже випадково, і завжди натще сили.
Як нібито, це я його полюбила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336720
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2012
хочеться так, щоб у нього була сильна рука
і характер стальний і в руках не було ножа
щоб він не стряг між мною і сотнею баб
щоб тільки робота і я, і ще друзі і трохи вина
хочеться так, щоб обнімав до хрускоту кісток
бажано без переломів, а з ніжністю, от
щоб в голові у нього було 100500 думок
і всі йшли від серця і мудрості його книжок
хочеться так, щоб біля нього рвало й несло
щоб за ним волочило, смикало за нутро
щоб стояла я гола і мною дико трясло
щоб знесилена й вогка я була тільки його.
хочеться так, щоб вижити в один день
замінити себе купою наших дітей
щоб потім колись він мені прошептав
«нікого кращого я, по суті, й не знав»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315495
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2012
Його ледве тримають ноги,
Він сідає прямісінько на траву,
В голові алкоголю дороги
І одна думка:
«візьму-но її наберу».
В телефоні йому оператор
Ніжним голосом мадам Мережі
Співає закляту фразу,
Мовляв, «пане, ви на нулі»
Він матюкається у всі голоси,
Згрібає ноги і йде кудись туди
(просто очі не бачать дороги
В цій пропитій сірій мглі)
До неї приходить повідомлення,
«абонент намагався здійснити дзвінок»,
Вона точно знає, що він неадекватний зараз,
Але теж повторює його крок.
- Алло, як твої справи? Може вийдеш – посидимо.
- Так, звичайно, вдягаюсь...
- Чекаю там само.
І у трубці лунає гудок.
Все повторюється з точною точністю,
Він не в’яже ні слова, ні два.
Вона, уже звикнувши, завжди говорить сама,
А потім розуміє, що марно
І знову цілує його вуста.
Вони сидять так до самого ранку,
Він тверезіє і приходить до тями,
Виявляється, що у нього справи
І додому вона йде одна.
Завжди одна.
Так трапляється раз у місяць,
А може, навіть, і два.
Вона чекає його рецидивів,
А точніше, його дзвінка.
І коли цих дзінків не трапляється,
Вона бачить варіантів лиш два,
Або він уже не спивається,
Або до іншої набирає щодня.
Вона збирається напитись до безтяму,
Щоб набрати номер його,
Запитати, як справи,
І якоби, поміж важливим, взнати,
Як її звати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308003
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2012
щастя буває.
коли біжить посеред зливи босими ногами,
коли тішишся з подругою, що здала важкий екзамен.
коли за філіжанкою кави виливаєш комусь рідному душу,
коли шепочеш йому "не відпущу"
і точно знаєш, що сам він ніколи не піде.
щастя буває.
на місці першого поцілунку,
за рогом будинку,
на бульварі,
в "кав'ярні на валовій".
там де його зустріла,
і де зустрічаю його щодня.
там де, по сотні спогадів
на один квадратний метр.
там де моє життя.
щастя буває.
з тими, хто точно знає,
чому я п'ю чай без цукру,
як я люблю суші і "мікадо".
тим, кому не важко сказати "а пам'ятаєш?"
і вони висиплять на стіл цілу колоду
хороших спогадів і жартів -
спільних. наших.
щастя буває.
і для того щоб його відчути,
достатньо просто згадати,
усе вище-перераховане
і усміхнутись!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302728
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.12.2011
Ти залишаєш після себе недопалок,
Недокурене «я ще може прийду»,
А тим часом я лежу, вся скрючена,
І чекаю...
Чекаю і курю.
Із кожної шибки вітром заносить істину,
Ти не мій. І не той. І не так все було.
А я закриваю вуха, і далі тебе люблю.
Люблю тебе так, що це схоже на параною.
Я люблю тебе коли їм,
Коли сплю,
Коли мастурбую,
Коли займаюсь сексом з іншим.
Я люблю тебе на парах,
На лекціях,
Семінарах.
Люблю тебе, коли хворію.
Коли п’янію
я тебе ще більше люблю.
Люблю коли зізнаюсь в коханні іншим,
Коли забираю свої слова назад,
Люблю тебе так, як алкоголік пляшку,
Як начальник любить свою секретаршу,
Розвівши їй ноги на краю стола.
Люблю тебе так, як суддя правду,
Як мати своє немовля.
Люблю тебе...
І знаю, що дарма!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294962
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2011
Щасливі калорій не рахують,
Не рахують копійки до стипендії,
Не економлять, не вдягають рвані джинси,
Просто живуть собі, і бачать в цьому смисли.
Щасливі не курять, не струшують нервозно попіл,
Руки у них не трясуться, очі не шукають знайомих,
Ноги не підкошуються від невідомих звуків,
Щасливі просто живуть, і не хочуть нічого забути.
Кожен ранок рівно в 8, з макіяжем, в тоненькій блузочці,
З сумкою, де два зошити і сонце у розквіті,
Я вихожу у сонне місто, що все ніяк не хоче ранку,
І іду на зупинку, де не чекаю маршруту...
...просто сідаю і їду до кінцевої – Щастя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281511
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.09.2011
Вибач.
У мене постійні перебої в серці,
Неполадки з нервами,
Проблеми з шкірою.
До ідеальної мені рости іще
Років з тисячу.
А то і більше.
Вибач.
Я не вмію бути другою,
Десятою,
Однією із сотні.
Тільки першою,
Тільки ближчою.
І всіх дорожче.
Вибач.
Я не курю.
А як і курю, то що тепер?
Я не стану кращою,
Не буду вищою.
І як гріхи, то їх незлічено.
Я занадто тиха,
І покалічена.
Вибач.
Для інших залишено місце,
Бо ти не кращий,
І не вищий.
Просто так,
на секунду став ближче
коханіше
і рідніше.
Вибач.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275016
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2011
харчуюсь буквами всіляких книжок.
запиваю прочитане ароматом нової,
наступної книжки.
дотиками до зірок,
шорохами в тиші,
прислухаючись, як миша,
я читаю.
і це читання тішить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266104
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.06.2011
А за вокзалами наївна пустота,
І кожна тріщина на серці – рана...
Він не любив її... Вона сама
Придумала роман, тому і рада.
І кожен шепіт, то для неї крик,
І кожен дотик – наче рани серця,
Та й він по суті, недалеко зник,
Достатньо крикнути - озветься...
На кожен постріл - голову уверх,
На кожну тугу - сотні пяних віршів,
На кожен поцілунок – злет...
І лише він, по суті, не колишній...
За пяним поглядом – відставка снів
За їх безглуздість і відвертість ночей...
Та й він по суті, болі не хотів...
Він і є біль, тому її не хоче...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263365
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.06.2011
Він любить її, вони мріють про сина,
В їхньому домі тепло й горять вогні,
Вона шалена, нестримна, глибока,
А він все той же – звичайний, простий.
Він любить її, більше за все на світі,
І деколи навіть пише для неї вірші,
Виходить ніяк, без рими, теми і рифми,
Але вона тішиться, вони ж так близькі.
Він любить її, майже пусту і грішну,
Коли болить, стріляє десь в животі,
Він любить її, вони мріють про сина,
Але буває, він згадує іншу...
Зі словом «Прости!»
P.S.
Ти живеш на дві картки в телефоні,
На два дзвінки, і серця, мабуть, два?
В одному зникаю я поволі,
А в іншому живе, мабуть, вона...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261489
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.05.2011
А тебе так, повір, не кохали.
До нестрими, нестями, душею,
До болючих у серці шрамів,
Так щоб ти – суцільна ідея,
Генерація нового часу,
Новий зміст, нові пошуки, теми,
Там безлико тебе не кохали,
Не впадав ти в таку систему:
Щоб в очах тільки твої очі,
І нічого більше й рідніше,
Щоб ти за руку, а вона у волосся
І тихенько сидить як миша.
Так щоб ти безнадійно, бессило
Відштовхував серце і дотик,
А вона все безтями, незріло
Все до тебе тянулась на поклик.
Так щоб ти відганяв і кликав,
А вона без гордості йшла,
Так щоб ти причиняв їй лихо,
А вона дякувала і берегла.
Так щоб тиша пронзала землю,
Коли знову ти чомусь йшов,
А вона впадала в систему:
«Ти, твої руки, любов!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260424
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2011
Вперше вони зустрілись випадково. І розійшлись, бо їй було 15, а йому в два рази більше.
Вдруге ж вони зустрінуться через півроку після його смерті, 17 січня 2011 року, коли вона абсолютно випадково передозує ліки...
Засне, щоб прокинутись з ним.
Їх роман налічував сотні мегабайт переписки і дві зустрічі. До і Після.
Вона:
«Твої листи пахнуть зів’ялими трояндами?»
Знаєш?
Я сумувала. Їхала в маршрутці і сумувала. Ти ж знаєш, які у нас маршрутки... Там й існувати важко (їдеш собі, а тобою трясе, здригує, підкидає). А я сумувала...
Сумувала на парах...
Знаєш про що я подумала на лекції. Я не пам’ятаю твоїх рук. Які вони? Твої пальці... Чи шершаві у тебе долоні? Яка на дотик твоя рука..?
Я сумую. За твоїми руками. За ніжними і сильними руками. За тобою.
P.S. на півгодини відключили інтернет. Я думала – помру...
Він:
Тепер знаю.
Я теж сумую за тобою. І, ти знаєш, я приїду. Тоді буде по-іншому. Більше не буде листів, що пахнуть трояндами. Більше не буде запилених томиків поетів і їхніх віршів.Будемо лиш ти і я. Та й так не буде. Будемо лише ми...
Сьогодні вихідний, то ж я провів його з тобою. З думками про тебе. Уявив нашу наступну зустріч. До деталей. Уявивив як ти будеш виглядати. Краще ніж в моїх трьохрічних спогадах. Краще. Старше. Коханіше.
На наступний раз я тебе не відпущу. Нікуди!
P.S. мої руки? В них нічого надзвичайного. Поки. А отколи в них будеш ти... в них буде рай.
За цими листами нічого святого не залишалось. Нічого таємного. Нічого геть інтимного. Ці листи були як одне суцільне запрошення в рай. Їхній персональний рай... А задля того, щоб туди потрапити варто було вицокати сотні повідомлення. І дві зустрічі. До і Після.
Вона:
Ми..? Як же я хочу нас. Хочу прокидатись і бачити тебе поруч. Всякого. Сонного. Сплячого. П’яного. Однаково коханого...
Коли вже...?
Сьогодні настільки сірий день, що й писати не хочеться. Проснулась. Повчилась. Почитала книжку. Пишу тобі...
P.S. ти романтик?!
Він:
Я не романтик. Я просто живу в Римі.
Знаєш, а я хочу трошки більше ніж ми.
Коли ти написала про руки, я (отут не смійся) подумав про твій живіт. Який він? Ні. Не пиши. Я хочу побачити сам.
Більш за все мені хотілось би бути поруч і торкатись твого живота. Уявляти, що саме звідти почне свій шлях моя донечка.
Мені занадто багато років, щоб вірити в лелек. Але я занадто старий, щоб розуміти звідки беруться діти. Так-так, осуди мене, коли я неправий, але наука потроху вбиває чарівність цього моменту – зачаття дитини. «Сперматозоїд потрапляє в яйцеклітину», будь-яким шляхом, значить?
До чого це я? Якщо я напишу, все що зараз в мене в голові, то це буде останнє повідомлення в нашій історії. Най ти взнаєш, який я збоченець згодом...
Нас коли-небудь стане троє і справа тут абсолютно не в генетиці, не в сперматозоїдах і не в плаценті. Справа в тому, що я люблю тебе.
Вони спеціально упускали прості фрази. Дати. Все,те що мусило бути присутнім у їхній переписці. Ці повідомлення йшли окремо.
«17. 05. – я буду в рідному.
18.00 – чекатиму на площі.
Прихопи з собою моє кохання.»
Вона:
Коли я читала цей лист, мені чомусь здалось, що там уже є ти. Тобто твоє...
Ніколи не думала про такі речі. Це здавалось мені абсолютно простим і правильним. Аксіомою, надякою не варто думати. Просто сприймати як є.
Але з тобою так важко сприймати все як є. Я почала дивитись на світ по-іншому.
Ось наприклад цей лист – набір символів, що через декілька хвилин надійдуть на якийсь там сервер і зависнуть там, аж поки той сервер не зламається, абощо (вибач, я слабка в тих інтернет відносинах).
Але невже все так просто? Тобто те, що я зараз думаю і те, що потім будеш думати ти, коли прочитаєш цей лист, випадає із системи. Ці думки сервер не передає. І те, що я тебе люблю, теж.
З тобою важко, ти змушуєш мене думати.
P.S. я хочу сина.
Він:
Я навіть розгубився. Ти перша, з ким я спорю про стать дитини.
А скільки нас ще чекає суперечок?! Таких же безглуздих і ні про що. Я чекаю їх, адже в кожному спорі найсолодше – компроміс. Розумієш?
У мене вже усе готове до відльоту, а тут начальник нагрузив роботою. Боюсь не встигну. Але ти не переживай. Плювати на роботу – я їду до тебе!
P.S. буде тобі син, я постараюсь.
Десятого травня, за тиждень до приїзду в Україну, він загинув.
Попав під колеса машини і залишився там назавжди...
Вона взнала не одразу.
Але одразу як взнала – припинила жити.
Почалось існування за межами радості:
«Він. Його руки.Листи.»
Для такої історії потрібно небагато. Всього-то сотні мегабайт переписки і дві зустрічі До і Після.
Вперше вони зустрілись випадково. І розійшлись, бо їй було 15, а йому в два рази більше.
Вдруге ж вони зустрінуться через півроку після його смерті, 17 січня 2011 року, коли вона абсолютно випадково передозує ліки...
Засне, щоб прокинутись з ним.
Annika Ly
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256361
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2011
заварений чай.
раховані меблі кімнати.
маленький диван
обабіч старого вікна.
нестерпно до болю,
до криків і хрипів
че-ка-ти...
нестерпно молитись
до кожної тіні,
ікони, вікна...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252089
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.04.2011
19:06. майже пуста маршрутка.
Спереду сидять двоє. Обнімаються. Він ніжно забирає її волосся з лиця. щось шепоче. цілуються.
На одиночному сидінні сидить пенсіонер. Звока дивиться на пару. потім у вікно. знову на пару.знову у вікно. Думає. про своє життя: про негодованого кота, про молодість,пенсію.
На задньому сидінні сидить юнак. Вдивляється у вікно. В очах все ще хміль від зустрічі. А на губах відблиски щастя. У нього своя доля. своє життя. свої тривоги.
Збоку сижу я. Без емоцій. Без поглядів. Без надій.
Руки боязко тримаються одна за одну. Боюсь поворухнутись. Мене нема.
Тіло зводить біль. Ні, не фізичний. Одна сильна емоція – «мене нема!»
А на лиці? На лиці сльози. Такі гарячі і відверті сльози. Єдине живе у мені...
Зупинка!
Парочка оглядається.
Пенсіонер кволо зводить погляд униз.
Юнак пробігає по мені очима і знову у вікно.
І тільки я. крізь сльози. крізь біль. Усміхаюсь!
Просто десь там,на краю маршрутки, у маленькому місті, на дикій планеті я збагнула...
Збагнула те, що ким би ти не був, навіть у пустій маршрутці Ти - незамітний. Ти – ніхто.
Просто ще одна «гривня пятьдесят» у долі такого ж самого незамітного водія.
P.S «гривня пятьдесят» - вартість проїзду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247089
рубрика: Проза, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 14.03.2011
Я й так ображена, безсила, мертва.
Я зникла. Тільки бруд і сіль.
Я кинжалами твоїми cтерта,
А ти й далі все жбурляєш їх.
Я розтоптана, пригнічена, убита.
Я ніхто. Я жертва твоїх слів.
Я брехнею вкутана як митом,
Як податком з твоїх батогів.
Натерпілась, намучилася, досить!
Ти і так усе що міг зробив.
Я прошу тебе востаннє, доле,
Як не любиш, то не мучай. Йди...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246077
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2011
Я вкутаю тебе своїм шовком,
Пеленою весняних мрій.
Ти щастя моє, мій хороший,
Ти серце моє.
Ти – мій!
Я вкрию тебе простирадлом
Із вранішній моїх надій.
Ти – пекло моє, моє завтра,
Ти сонце моє.
Ти – мій!
Я сховаю тебе від негоди,
Від обріїв хмарних днів,
Ти радість моя, моя воля,
Кохання моє.
Ти - мій!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244689
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2011
А мені не пишуть віршів,
Не читають ночами прозу,
Не цитують великих майстрів,
Не цілують солоні сльози…
Не шепчуть на вухо «люблю»,
Не кажуть, що я молодчинка,
Не дарують сни наяву…
Не малюють мені картини…
Не цінують, не пишуть листи,
Не дзвонять до мене по ночам,
Не робиш цього навіть ти,
Хоч і любиш мене позаочі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243656
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2011
Підійди і обніми за плечі,
І скажи, що все ж не розлюбив,
Подаруй мені шикарний вечір
Сповнений надій і теплоти.
Дай відчути що тобі потрібна,
Не рубай і так хиткі мости,
Не кричи на мене - я відвернусь
І спалю сама, що не спалив…
Просто так, без натяків і жестів,
Витягни мене із самоти.
Розкажи про зорі так відверто,
Як вмієш це робити тільки Ти!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241899
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2011
В тобі я бачу своє зречення,
Тобі читаю ці вірші,
За реченням цитую речення
З поміткою у зошиті - "тобі".
В тобі я бачу сотні просторів,
В тобі горять усі зірки.
Я за тобою лину вдосвіта,
Я за тобою йду вночі.
В тобі я бачу сенс звичайного,
Незримого в собі життя.
Я за тобою до останнього,
Я за тобою... Я твоя!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241523
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2011
Проще всего, хлопнув дверью, уйти,
Побежать сверху вниз каблуками,
Что с того, что дома, сорвавши карниз,
Ты взлетишь, свое тело роняя..?
Что с того, что все слёзы тебе благодать,
Что живешь, каждый день умирая..?
Проще всего, хлопнув дверью, уйти,
Но отныне, я дверь запираю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240493
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 12.02.2011
То буде ніч, я знаю точно,
Бо день – не час для каяття,
То будуть сльози й сигарети,
То буде правда і брехня...
Він скаже тихо щось на вухо,
Вона же знову промовчить,
Він гаркне, він поб’є посуду...
Вона же знову промовчить!
Він п’яним вийде на балкон,
Він крикне щось, почує вереск,
Вона не прийде втішить знов,
Вона залишить слід на дверях...
На ранок він побачить сон:
Вона біжить за ним у пекло,
Прокинеться і у вогонь
Його закине так відверто...
Почне шукати телефон,
Звонити буде раз за разом,
Вона підніме й вполутон,
Прошепче: «Нас немає разом!»
Тумани попливуть з очей...
Іще лишилась пляшка пива,
То буде ще одна з ночей,
Коли вона його лишила...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236572
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2011
Зустріти схожого на тебе,
Так схожого, що наче ти.
Ім’я і жести, та даремно.
Ти йшов й палали всі мости.
Зустріти схожого на тебе,
І привітатись, наче ти.
Ти уяви собі, шалена,
Я йшла до нього крізь світи.
Зустріти схожого на тебе,
Лиш подивитись і піти,
А потім знов питати в неба:
«Скажи, коханий, це був ти?»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235391
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2011
Ви не замічали, як багато часу ми сидимо в інтернеті...
Вконтакті...?
Читаючи новини (хтось додав нові фото, нових друзів... замітки, аудіо)...
Переглядаючи чужі статуси, стінки, СП...
Спілкуючись з кимось (скільки безглуздих діалогів на кшталт "Привіт, як справи?")...
І нарешті, просто чекаючи чийогось "online", щоб просидіти декілька хвилин на нервах, судорожно оновлючи сторінку... клік за кліком...
Мабуть, рахувати в хвилинах цей час безглуздо...
Години... одна, дві, три... день!)
Сенс?
Його немає...
Невже це спілкування?!
Так, я знаю, якими статусами живуть мої друзі, яких я не бачила роками...
Але я незнаю, чим живе життя! Дивно сказано, але саме так...
Я уже не пам'ятаю запах квітів за вікном...
Не пам'ятаю смак улюбленої піци...
Не пам'ятаю як це - ходити босоніж по траві...
Просто я, як і інші... живу в інтернеті...
Живу "онлайнами", харчуюсь "статусами" і блюю на стінку своїм друзям...
Все просто...
P.S. І якщо одного разу, навпроти моєї сторінки не буде звичного "онлайн", то це буде означати лиш одне - я ожила!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235216
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 16.01.2011
Поставить чайник, включить газ,
Достать из пачки сигарету,
Послать все к черту, в унитаз
Спустить последний лучик света.
Открыть окно, задернуть шторы,
Из тумбочки взять пистолет,
Не написать в письме ни строчки
И застрелиться под обед...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234868
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 14.01.2011
Не відпускай мене в минуле – там печаль,
Не дай згадати, те що було – я не та...
Не віддавай мене чужому – не вернусь
Не давай вибір – в ньому заблужусь...
Не кажи, що було краще – я піду,
Не повертай мене назавжди – обману,
Не довіряй мені секрети – я нап'юсь,
Не покидай мене, інакше, я здаюсь!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234687
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2011
Холодний чай, по ночам сльози,
Й нестерпний кожен твій «онлайн».
І в дощ, і в сніг, в любу погоду,
В навушниках завжди печаль...
А кожен ранок знову справи,
Вдягнути радість і красу,
Важливо гордість не забути,
І каблуки – на висоту!
І усміхутись так фатально,
І оком підмигнути їм,
Щоб знали всі, я не печалюсь,
Немає місця самоті!
Зібрати пошепки обійми,
Почути знову комплімент,
Тебе, можливо десь зустріти,
Не привітатись (мабуть лінь)!
Десь під обід піти гуляти,
А як нема з ким,то одна,
Собі про щастя наспівати,
Забути всі твої слова...
А потім вечір, все як зранку,
Я усміхаюсь і живу.
Курю, мабуть, і п’ю ту каву,
Що я з дитинства не люблю.
І все ж життя – не тільки грози,
Є ще не менш страшний туман,
І по ночам бувають сльози,
Й нестерпний кожен твій «онлайн»...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234528
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2011