| Сторінки (5/405): | « | 1 2 3 4 5 | » |
Білий Фіат Добло залишили біля лісу,
Далі йшли пішки, нічною імлою, до Тиси,
На березі випили рому, саме пропав інтернет,
Сіли в старенький човен і попливли вперед...
Трупи прибило до берега другого травня, о сьомій:
Гнилі, нетутешні, словом невідомі.
Слідчий важко кряхтів, поливаючи бензином Фіат -
Кретини зіпсували весь настрій травневих свят...
Зіппо не хотіла горіти, сірники просиріли -
Дерева гнулись, небо хмурилось, погода моросіла...
Слідчого знайшли через місяць, нижче за течією,
З кулею в потилиці, чужою, не своєю...
Ріка шуміла, розділяючи два паралельні світи,
Ліс вмирав і не хотів рости...
Час зупинився. Господь покинув цей чат...
Від себе не втічеш, солдат ти чи не солдат...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027834
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2024
[i]матерям, майбутнім і нинішнім[/i]
Народжуй, Маріє, пречисте від ліків дитя!
Прямісінько в світ, розчарований зимніми днями.
Народжуй своє, і чуже, і моє каяття...
Кричи від утоми, Маріє! Маріє, волай до нестями!
Народжуй, Маріє! Вже день добігає кінця.
Вже сіра сутінь оповила замружені очі,
Кістлява долоня вже десь біля твого лиця...
Народжуй, Маріє! Все ближче і ближче до ночі...
Народжуй, Маріє! Вже ранок... Ще видно зірки...
Народжуй... Вже небо повільно сіріє від болю...
Я тут... Я стою... Я торкаюсь твоєї руки...
Народжуй дитя! Най виходить із криком на волю!
Народжуй, Маріє! Хай сяє від сліз цілий Світ,
Забутий, розмитий гріхами, блідий і холодний!
Народжуй... Крізь біль і безсилля, страждання і піт...
Народжуй, Маріє... Він плаче... Маленький голодний...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027832
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2024
Він не заплющував очі під час поцілунку,
Наче боявся, що невиразний крихкий світ враз розсипеться від випадкового руху вій.
Він був людиною не першого, а, може, й не другого ґатунку.
Такого, як він, кожний постійний відвідувач бару в спальному районі кожного міста цієї країни міг би назвати "свій".
Він не вмів пробачати: ні слова, ні вчинки. Не вмів.
Він давно навчився не падати від сотень тисяч ударів, які несуться з усіх боків, лишень ти тільки зупинишся перепочити.
Він йшов, повз і, іноді, летів. А потім, нарешті, згорів.
Він згорів дотла, весь, до останньої живої клітинки нутра, що, мабуть, дуже хотіла жити...
Шматок попілу, пуста коробка з-під дорогої пари взуття, в якій зазвичай зберігають готівку, документи і старенький тетешнік, для себе...
Кинуте авто у дворі спальника, на механіці, з магнітолою на дисках...
Він не заплющував очі під час поцілунку, щоб випадково не пропустити холодний ніж між ребер...
Він пив Пуер з кераміки, курив червоне Мальборо, погано спав, грів суп в залізних мисках...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025414
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2024
Передбачення формують твоє майбутнє,
Коли теперішнє бліде чи відсутнє,
Коли червона таблетка - просто тренд,
Коли розбитий, не те щоб вщент,
А м’ятий, жований, трохи хворий,
Минулий, кинутий і прозорий...
На підвіконні лежить Таро...
Тортила губиться у П’єро...
Каїн миє руки, довго і з милом,
Давиться старим запліснівілим сиром,
Запиває односолодовим, слухає блюз,
Купається в морі повному медуз,
Що липнуть до тіла і боляче жалять,
На березі веранда з табличкою «у нас не палять»,
За столиками жінки з білими смужками на пальцях,
П’ють дешеві вина, тонучи в курортних коханцях,
В чиїх очах відблискують рахунки їх карток,
Грає чи то легкий панк, чи то поп-рок,
Бармен не доливає, офіціант обраховує,
Кухар краде м’ясо. Та всіх влаштовує
Цей пляжно-розпечений тимчасовий рай.
Каїн виходить з води. Тепер він хлопчик Кай,
Що не бачить, точніше не хоче бачити,
Що не здатен ні любити, ні пробачити.
Він підходить до стійки, замовляє подвійний еспресо,
Випиває, дістає з-за щоки малесеньке лезо,
Проходиться ним по цим брехливим горлянкам:
Барменам, офіціантам, коханцям, коханкам...
Потім знов іде в море, вимитись від бруду ним вбитих гріхів,
Від дарма втрачених днів і років,
Від людей, що закарбувались десь під кісткою черепа...
Тіло знайдуть днів за десять, прибитим до берега...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024193
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2024
В пиріжковій міситься тісто під м'ясо,
Плачуться сльози в зоні редбульної каси,
Бачаться душі в обгортках старих піджаків
І відчувається жована тяглість років.
В пиріжковій пахне радянським квасом,
Горохом, лавандою, застиглим часом,
Де молодь бере під контроль базари
І в моді старі акустичні гітари.
В пиріжковій хочеться вмерти з нудьги,
Винести старі фанерні двері з ноги,
Бити обличчя даремних людей,
В пиріжковій хочеться нюхати клей...
В пиріжкову заходить підпитий джентльмен,
Підходить до каси, каже "обійдемось без імен".
"Моліться, - каже, - я прийшов вас вбивати".
Касирша кричить, що не хоче вмирати.
"А що тобі жити? Куди ти ідеш?"
"Я просто касирша, рахую кеш".
"То що тобі те життя, мала?"
"Та я, в цілому, і не пожила:
Вдень на касі, на ніч пакет червоного вина,
Зранку м'ята й зла, мов та Сатана,
Часом п'яний секс з сусідом, іноді - з колишнім,
Нічний клуб, громадський пляж, "П'яна вишня".
Та й все, - каже, - от і все життя.
Ні, скоріше так, небуття."
Джентльмен дістає старенький обріз,
Цілиться в голову тремтячій міс,
Каже "аста-лавіста, мила, зараз вмреш,
Перерахуй наостанок наявний кеш."
Дівчина тремтить, купюри розлітаються долу,
Грає саундтрек із "Краще дзвоніть Солу",
Джентльмен зникає, на касі вона сама.
"Не бійся, рибко, - каже голос, - Мене нема"
Оля прокидається, мокра від поту,
Встає, іде до вікна, мов по дроту,
Намагаючись держати пряму спину,
Тремтять руки, тремтять коліна,
Хочеться пити, кричати, сміятись,
Хочеться зібрати речі й кудись податись,
Кудись на південь, до Чорного моря,
Де, може, жевріє якась там доля,
Що ніби має бути у жінки.
Так думає Оля, стоячи біля стінки,
Поки збирає речі в стару спортивну сумку
З лого Капи, жуючи жувальну гумку:
Купальник, топ, джинси, кросівки, сланці,
Літл блек дрес (раптом трапляться коханці),
А ще косметичка, навушники і вібратор.
Оля зібрана, Оля грь*баний термінатор.
Забігти в пиріжкову, розрахуватись, подати звіт,
Оля виходить за двері, в сонячний світ...
В пиріжковій тихо, пахне ладаном і шоколадом,
Тіло лежить між касою та складом,
Сумка з лого Капи біля входу,
Хтось, до речі, забув закрити воду,
Що тече по кахелю брудної підлоги,
У поліцейських давно мокрі ноги
І дівчинка-слідчий тихо констатує:
"Це - моє море". Лютує
Від того, що змінами, майже без сну,
По трупам, притонам, а їй би в весну,
А їй би кохатись, співати і жити...
Входить джентльмен, починає говорити...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020409
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2024
І коли серед степу дозріває томат,
Лицар розуміє хто брат, хто не брат,
Доїдає коня, ховає кістки,
Витирає пальці і йде у віки...
Поки міста гниють утіхами і гріхами,
Шль*ндри моляться богу брудними вустами,
Хрестять свій хліб, проклинають клієнтів,
Живуть з чаю й невеликих процентів,
Чекають лицарів з дальніх походів,
Бояться п'яних, бацил і родів,
Плетуть петлю, заряджають стволи,
Часто згадують ким раніше були,
Вмирають від сифілісу, хламідій й туберкульозу,
Рятуються поганим джином від їдкого морозу,
І вірять у те, що лицар дійде до міста,
Що він з того самого особливого тіста,
Гідний син, вірний друг і надійний брат,
Лицар совісті, носій білосніжних лат...
Дорогою роздягаючись, лицар підходить до моря,
До міста сонця, де квітне його доля,
Його Марія, Софія чи інша жінка.
Вже ледь видніється брудна обідрана стінка
Одного з крайніх бідних будинків,
Далі - кілометри припортових ринків,
Борделі, нічліжки, таверни, гральні доми,
Грати старої міської тюрми,
Фонтани у стилі бароко, театри, скульптури,
Модні візерунки, останнє слово архітектури,
І бруківка, нова, недавно замінена,
В цілому непогана інфраструктура, розвинена,
В цілому, непогане місто, зручне.
Лицар замовляє на барі келишок кабарне...
Марія вдягає корсет на м'які обвислі груди,
Фарбує червоним губи, голиться всюди,
Виходить в таверну після заходу сонця,
Підкурює цигарку в знайомого охоронця,
Підходить до бару, каже "Привіт.
Ходімо, красунчик, я покажу тобі світ,
Якого ти зроду ніколи не знав,
Кращий за тисячі вин та кав".
Марія хватає його десь в районі паху
І тягне до себе цього невдаху,
Пропонуючи себе всього за кілька монет,
Можна с*кс, можна просто м*нет...
Він виходить за нею, нахиляє до брудної стінки,
Входить декілька раз, кінчає всередину жінки.
Вона кричить, що потрібно за це доплатити,
Він злиться, починає її сильно бити,
Вона падає, він встромлює меч в її спину,
Біжить до моря, пірнає в ранкову піну...
Шериф пише "Шл*ондра, тридцять два,
Звуть Марія, знайшли під ранок, нежива.
Турист, безіменний, бачили в барі,
Втонув самостійно в п'яному угарі.
Для міста чужі, хай ховають попи,
Десь в степах, за ринком, дамо гроби"...
І коли серед степу дозріває томат,
Шл*ондри виривають його на салат,
Лицарі мруть, міста догнивають гріхами,
Могили ставлять подалі міської брами...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019329
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2024
Як ти, Майкле? Як тобі спиться у спеку?
Як твоє хворе коліно реагує на ці температурні рекорди?
У Джоні нова коханка, а Джессіка знов вагітна.
Та й, власне, все, що в нас трапилось за весь цей час.
Майкле, не повертайся! Молю тебе, не повертайся.
Ти згниєш тут, як стара слива, як шматок відрізаного м'яса.
Ти вмреш від розпачу за барною стійкою,
Серед ночі, години в три...
Не повертайся, Майкле. Живи!
Живи за нас усіх, тих, хто боїться покинути свій напіврозвалений трейлер,
За тих, хто звик терпіти і вибачатись.
Живи, Майкле! Благаю, живи!
А ми... Ми вже не виберемось з цього болота.
Ми тут сконаємо, Майкле.
А ти там живи.
Не повертайся, Майкле... Не повертайся...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018646
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2024
Первым делом мы поедем в Рим,
Я хочу закат у Колизея...
Я хочу стать, наконец, другим -
Может быть не лучше, но скорее...
Закурить на берегу Дуная,
Пить вино в плантациях Бордо.
Лишь бы нам дожить, моя родная -
Сотни книг и тысячи кино...
Первым делом пересечь границу
И кричать полякам "курва мать",
Среди ночи есть одну лишь пиццу
И орать, как резанный орать...
Пролистать условные страницы
Их условных очень чистых стран...
Слушать как поют чужие птицы
И в конце увидеть океан...
Первым делом ми поедем в Рим,
Просто постоять у Колизея...
Спим, родная. До отбоя спим...
Так тревога дальше и быстрее...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017196
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.07.2024
Это как выбежать в больничном халате в ночь
И, раскинув руки, подставить себя дождям,
Выкричать все свое зло, высмеять его прочь,
Жертвовать пешек, сохраняя время ладьям...
Это как вырвать печень прохожему мужичку
Лишь за то, что тот зацепил бочком,
Вогнать нож, целясь аккурат по его бочку,
Свести счёты со случайным мужичком...
Это как не решаться сказать слова,
Застрявшие в глотке и режущие язык.
С асфальта прорастает молодая трава,
Плитка проваливается - клали не встык...
Это как жить без сердца, веря лишь документам,
Как рвать свои вены, выдергивать жала клем,
Как случайно выпить колбу с реагентом,
Как никого не любить... Зачем?
Это как выть от боли, не веря в силу врачей,
Как бояться света и спать до утра.
Мир не твой, мир, в целом, ничей,
Жизнь - дорога, не более, чем игра...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015373
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.06.2024
Протираючи німб, звір роз'єми,
Щоб не блискало іскрами в світ.
Рясно квітнуть чужі хризантеми,
Крила ниють і котиться піт.
Протираючи зваж "за" і "проти",
Не кидай нагріваючи в бруд -
Най він світить, протертий, аж доти,
Доки ти ще не загнаний в кут...
Неквапливо розправ свої крила,
Затули ними тих, хто не втік,
І тихенько скажи "моя мила,
Не зважай на здоров'я і вік,
Не зважай на відключення світла,
Лютий холод, ракети і страх -
Я здолаю, лише б ти розквітла
Так, як квітла в минулих руках."
Протираючи німб, будь спокійний,
Не кричи і не бійся падінь,
Знай - скінчається все, навіть війни,
Навіть тяглість нових поколінь.
І твої дуже втомлені крила
Все ж розправляться, німб загорить.
Прошепчи "ти - мій світ, моя мила"
І летіть, бо життя - тільки мить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015268
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2024
Я хочу вівчарку, щоб стрибала мені на плечі,
Щоб чекала з роботи, як чекають тільки пси,
Я хочу прості зрозумілі речі,
А ще - грози, дуже хочу грози,
Яка б змила бруд, що мій довіку,
Яким я дихаю, який в мені,
Епізоди, яким не те що ліку,
Які переповнюють взагалі:
Відірвані пальці, порізана шкіра,
Хрести, борги, зламані черепи,
Палата, облізла і дуже сіра,
Могили, ножі, стовпи...
Я хочу вівчарку, щоб мати для кого бути,
Щоб просто любила і щоб чекала,
Щоб чути її і щоб нею бути почутим,
Щоб мати, вона щоб мала...
Я хочу вівчарку, щоб бути для неї людиною,
Щоб просто стрибала мені на плечі...
Кажуть, тварина також є твоєю дитиною...
Я хочу прості зрозумілі речі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014864
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.06.2024
Торкається шкіри, ніжно обводить ключиці,
Спускається вниз, цілує округлий живіт,
Дихає важко, знімає кайданки з полиці,
Бере за волосся, хребтом рясно котиться піт...
Входить не грубо, та глибоко, стрімко і сильно,
Чутно тремтіння угору закинутих ніг,
Очі відкриті - дивляться ніжно і пильно,
Нігті впиваються, серце прискорило біг...
Хтивий король розриває зсередини тіло,
Мучить, волого цілує атлас плечей,
Руки торкаються стегон, міцно і вміло,
Тіло звільняється з-під непотрібних речей...
Гріх Асмодей затуляє долонями очі,
Шепіт пронизує душу мільйоном зачать,
Плоть розтікається в млявості, бореться, хоче...
Світ загорається хтивим суцвіттям багать...
Чорний король - не причина, і точно не міра.
Гріх - просто демон, просто майбутня весна,
Вершник семи у подобі пекельного звіра.
Тіло - не храм, Асмодей - персональна вина...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014851
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.06.2024
Вона прокидається, перед світанком, під зорі,
Сповзає з дивана, підкурює, йде до вікна.
Душно і темно, хотіла б десь бути на морі,
І краще десь поруч сопів би її Сатана.
Натомість - Адам, пустий і ні краплі не рідний,
Чужий їй настільки, наскільки бувають чужі,
Грубий, холодний, незрозумілий і бідний,
Не те щоб поганий, та вдома тупі ножі...
Так... Варіант на непевний відтинок проходки,
Поки долота не вріжуться в гущу порід,
Поки свистять в поворотах затерті колодки,
Поки її Люцифер не зламає той лід,
Що обліпив її рясно зсередини тіла
Плямами ніжно забутих чуттєвих образ,
Поки не буде все так, як давно вже хотіла,
Поки їй не зрезонує від сказаних фраз...
Поки ж Адам, ніби й певний, і ніби спокійний,
Досить надійний і геть непоганий як тил,
Тільки ж не Він. Най скінчаться ці прокляті війни
І Сатана все ж наважиться стерти весь пил
З зовсім старих і іржавих ресорів кохання,
Що затаїлося пташкою серед думок,
Посеред мрій і надій і посеред чекання,
Серед років, що окреслили згаяний строк...
Її Люцифер підглядає, і мнеться, і мнеться,
Поки вона не його, як раніше - чужих.
Єва чекає, живе, часом навіть сміється.
Сонце з'являється вранці лише для живих...
Єва докурює, гасить і робить сніданок,
Скоро прокинеться той, хто Для Неї і Їй,
З ким зустрічає кожен Їх втрачений ранок,
Кого називає "коханий" і, іноді, "мій"...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014428
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2024
Адам хоронит Лилит: копает, копает, копает...
После много курит и безбожно пьет.
Адам не человек - Адам скулит и лает,
Мстит, рвет, вытирает окровавленный рот...
Адам сжигает Рай, отказывается от Бога,
Покидает всех, покидает всё.
В его жизни есть лишь он и дорога,
А раньше он жил для неё...
Адам просыпается утром, ещё до рассвета,
Курит, кашляет, смотрит в окно.
Адам ищет хоть какого-то ответа
На немой вопрос: для чего?
Адам не строит планов, не хочет дальше,
Выгорает до пепла, до пыли, дотла,
Тонет в прошлом, в людях, их фальши,
Прячет себя за смехом, укутывается в слова,
Ныряет в чужой мир ярких прохожих,
Сжимает кулаки, держит удар
И радуется тому, что день наконец-то прожит,
А ночью пьёт джин, выпускает пар...
Адам смотрит в глаза женщине с лисьим взглядом,
Совершенно чужой, но до боли своей,
Резко выбивающейся с блеющего стада
Бегущих навстречу концу людей...
Адам берет ее за руку и всё пропадает:
Сожженный рай, яма и весь им раздолбанный свет.
Адам улыбается, Адам все понимает:
Ева смеётся - Лилит больше нет...
Адам лежит на берегу, слушая волну,
Держит Еву за руку, боясь отпустить,
Боясь своим дыханием помешать ее сну,
Боясь недостаточно сильно ее любить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014427
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 30.05.2024
[i]водоліям[/i]
Під кісткою черепа рясно живуть таргани,
Маленькі і рідні потвори забутих нейронів.
Вже навіть не бігають, радше танцюють вони,
П'ють воду з фонтанів і п'яні стрибають з балконів.
У складках між доль дуже довго живуть таргани,
Нерідні, чужі і кохані до хрусту, до болю.
Несуться вперед, підганяють, тримають вони,
Будують різку, контрастуючу лінію долі.
В пустотах думок все живуть і живуть таргани,
Що лапками мажуть красиві побілені стіни
У чорно-рудий і сміються. Сміються вони.
Повітря брудніє. Дні довші. Дорожчають ціни.
Під кісткою черепа рясно живуть таргани,
Керманичі сенсів і штурмани векторів руху.
Вони не вмирають. Незламні і вічні вони.
Живуть таргани, огидні поборники духу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013837
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2024
[i]хлопчику, що не вмів здаватись[/i]
Я знов в тому полі, де вітер й ворони,
Стою серед диких вітрів:
Тягну свою лямку, держу оборону
І вірю в забутих богів...
Мій ворон кричить перепеченим свистом,
Б'є чорним, як душі, крилом,
А небо тьмяніє, десь ген, аж над містом...
Я йду... Все іду напролом...
Той образ, що жЕвріє на небосхилі,
Та блякла тонка полоса
Вмирає й з'являється... Кроки і милі
Змиває звичайна гроза...
Під серцем є рвані та наспіх зашиті
Глибокі тунелі провин,
Забутих образ і даремної миті
І кроків, і дій, і причин...
Під серцем сліди... Ворон плаче, вмирає -
Він далі не може... Замовк...
Я знов в тому полі... Я майже... Світає...
Я йду... Прокидається вовк...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013831
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2024
[i]Коханій дружині[/i]
Моя жінка пахне кокосом і кавою,
Тютюном і моїм майбутнім,
І шматками її колишніх, виставою
Про забутих, але присутніх...
Ще у жінки вічно холодні пальці
І задумливий погляд в бік,
Не на мене, не на своїх коханців,
А на когось, хто ніби зник...
Я кохаю, може не зовсім вміло
І не так, як в старих кіно,
Геть не так, як, напевно, вона б хотіла...
Більше схоже на доміно:
Коли з кожним власним наступним кроком
Я все глибше занурююсь в світ,
Що раніше ніби проходив боком,
А тепер він ламає лід,
Кригу штампів, майже навіки змитих,
Що я сам наставляв в собі...
Я пірнаю в неї, з колін побитих,
З порожнечі, де неживі...
Моя жінка пахне нашим майбутнім
Без старих непотрібних людей,
Мною, люблячим і присутнім...
Пахне щастям спільних дітей...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013479
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2024
Він виходить з квартири, будинку, із себе,
Переходить дорогу і йде в горизонт,
Де зливається все і торкається неба,
Де проходить крихко невидимий фронт
Між життям і бажанням, сонцем і горем,
Різноплановим Я і німими Ніхто,
Між сріблястими зорями, бризками моря,
Висотою гори й шириною плато...
Він доходить майже лінії долі,
Що от-от розмежує навпіл весь світ,
Та не ближче й не далі, дещо поволі,
В такт життю, він, безсилий, тримає політ...
Крила гнуться від тяглості втрачених буднів,
Що, мов тіні, кусають шкіру спини,
Пір'я рветься, вулиці зовсім безлюдні,
А в очах блищать крихти старої вини,
Що рве душу, серце, горлянку й легені
Ціпким шматтям нервових закінчень і ран,
Дрантям образів... Злість обриває кишені,
Та прощати - гасити вулкан
Своїх грубих невігластв, злочинів, смислів
І важких застаріло-забутих провин...
Він виходить з квартири, чується приспів
"We all live in a yellow submarine"...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009802
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2024
[b][i]коханій дружині[/i][/b]
Коли нарешті я догорю
До чорної сажі, весь,
Я лиш секунду ще постою
І зникну назАвжди десь.
Коли в зіницях погасне світ
І серце зупинить біг,
Я вийду із несвоїх воріт
І відпущу усіх...
Мій рай - у тОбі, тобІ одній,
Без будь-яких "і" й "але",
В твоїх очах, у тобі, простій,
В моїй, що "понАд усе".
Мій шлях - угору, до всіх зірок,
Що я запалив лиш їй,
І хай би довгий нам випав строк,
А, зрештою, весь він мій...
Коли нарешті я догорю
До білих своїх кісток,
Я вип'ю віскі і покурю
І зрОблю останній крок
У сиву вічність, у вирій снів,
У чорні зіниці мрій,
Лишень би добудувати дім,
Щоб він залишився їй...
Коли нарешті я догорю
До бляклої пустоти,
Я трохи в тиші ще постою
І буду уже іти
До сірих хмар, до забутих справ,
До мертвих, моїх катів...
Я дуже-дуже давно не спав...
Я все ще не догорів...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001046
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2023
Він торкнувся лампи і мовив: "Джин,
Прокидайся. Час тамувати спрагу!"
Серед диких голих пустих картин
За готівку купиш хіба відвагу,
Що в тобі промінням із юних літ
Пробивалась тихо і дуже важко.
А тепер стоїш серед цих боліт,
Треш цю лампу, слухаєш ранню пташку
І чекаєш джина, щоб він прийшов
І убив усіх, всіх поганих, злих,
Рвав їх душі, різав, пускав їх кров,
Серед мертвих руд і розбитих криг...
Джин боявся. Він надто довго спав,
Він не виліз зовні, не збувся пут.
Бій вщухав, хтось гинув, перемагав,
Душі відлітати на божий суд...
Джин заснув навічно у тій пітьмі,
Серед бронзи, стертої майже вщент.
Так, стріляють навіть не на війні,
Кожен постріл має і свій акцент.
Він торкнувся лампи і мовив: "Джин,
Проклинаю! Най би тобі ні волі,
Ні живих, ні подихів, ні родин,
Най би лампа - вічність твоєї долі"...
Поле бою стихло, солдат упав,
Тепла кров стікала на сірий сніг,
Він дивився в небо і все гукав
Того джина, джина, який не зміг...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996103
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2023
Занадто бляклі і прозорі мрії,
На сонці сп'яті стертого майбутнього,
Що світить крізь липкі й вологі вії
Хоч, ніби, рідного, чужого та відсутнього,
У душу, темну, пошматовану минулим,
Назовні з'їдену, розчавлену кордонами
Та збайдужінням, кволим і розчулим,
Ще перепонами, страхами, заборонами...
Занадто бляклі, стерті, кволі мрії
Ще пробивають, часом, і пітьму
Пелюсток зжовклої старенької надії
На живо-радісну розхристану весну,
Яка прийде... Колись... Крізь люті бурі
Обов'язковості, запаморочень, снів,
Пустель і рвів, і пагорбів, і мурів...
Мрій забагато. Дуже мало днів...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990932
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2023
То так пахла гроза, коли небо затягує злістю,
Коли спека туманить і мозок, і, навіть, душу,
А природа на мить зупиняє ту саму пісню,
Що секунду назад огортала тутешню сушу
І летіла у вирій, ріжучи сірі хмари,
Полосуючи обрій, сонце і горизонт,
З-під землі без упину вверх виривались чари,
Рідна сила богів, рідний невидимий фронт.
І гроза розрослася, вібравши у себе всю лють,
Весь той розпач дітей і жіночі спотворені ночі,
Всю банальну та най-найнезримішу суть,
Що розказують пошепки, сльозно ховаючи очі.
То так пахла гроза, кривава і вщент безжальна,
По-перунячи ніжна, а ніжність, буває, болить.
То так пахла гроза, стара, всесильна, фатальна,
Мить очищення, прощень і сповідей мить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988334
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2023
Уроборос їсть себе, отже він не голодний,
А що трохи жований, так він вже звик.
Мох пожовклий, а дощ дуже холодний,
В лісі чутно тільки воронячий крик...
Уроборос плаче, йому себе жаль,
Йому б зупинитись і вилитись в світ,
Тільки шкіра - кора, тільки зуби - сталь,
Тільки час - глибина забутих боліт...
Уроборос виживе навіть в війні,
Серед ядерних вибухів і пожеж,
Серед тріщин на білій розбитій стіні,
Серед грубих, розкреслених поспіхом меж
Між частинами суші, такої ж, однаково мертвої,
На якій вже давно не росте і грибів,
Суші, поділеної, спаплюженої і роздертої
Володільцями золота, власниками рабів,
Що б'ються лобами в незримі кордони,
Які пролягли через пустоту голів,
Б'ються об умовності і заборони,
Об пунктири вигаданих для них світів...
Уроборос їсть себе, ковтає все далі,
Дістає вже майже своєї потилиці,
Бачить і Ісуса, і Дракулу, і Калі,
Їсть себе, хрустять напружені вилиці...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987239
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2023
[b][i]Моїй І.[/b]
[/i]
Вона існує щоб присвячувати їй вІрші,
Щоб берегти її від холодних зим.
Вона існує щоб зникли всі інші,
Зникли назАвжди, немов сигаретний дим...
Вона існує щоб я не з'їхав
З контурів свого ненадійного маршруту -
Моя точка відліку, моя втіха,
Мій запобіжник від пірнання у самовбивчу спокуту.
Вона існує щоб мати за кого боятись,
Щоб мати для кого вставати зранку.
Вона підстава щоб нарешті хоч десь зостатись,
Вона моя причина тримати планку...
Вона існує щоб я, вкритий шаром металу,
Схований в панцир рахунків і квитанцій,
Не зник зовсім, як зникає з радіоканалу
Слабенький сигнал провінційних станцій...
Вона існує щоб мені хоч трохи моглось бути...
Бути кимось, бути для когось, комусь...
Вона існує щоб хотілось не говорити, а чути...
І я її справді чую... Чомусь...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987124
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2023
[b][i]Моїй І.[/i][/b]
Колись, може, в нас буде своє житло,
А ще, може, народиш мені сина.
Поки ж скуштуй це австралійське вино -
Купив тобі, ти ж любиш червоні вина.
Колись, може, забудеш усіх колишніх,
Колись, може, забуду усіх покійних.
Вже є черешня і скоро буде вишня,
Дай Бог нам не загинути в цих війнах.
Колись, може, моє прізвище буде й твоїм,
А ще, може, ми поїдемо в інше місто,
Може, ми збудуємо власний дім,
Може, там більше не буде тісно...
Колись, може, в нас все буде прекрасно,
Може, минуле не таке вже й важливе.
Я зустрів тебе не пізно, а саме вчасно.
Всяке буває. Все можливе.
А поки випий це австралійське вино -
Це Шираз. Діллю. Сінабон. Халва.
Ти хотіла щастя? Оце воно.
Я живий. Ми разом. І ти жива.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987032
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2023
І він підходить до тої жінки,
Що ніби мала його любити,
І, підпираючи холод стінки,
Збирає сили її простити,
Сміється тихо над портсигаром,
Діставши поспіхом сигарету,
Старенька Зіппо коптить нагаром
І трохи плавить папір букету
(Брав в переході - його й черешню,
А потім булки з солодким маком).
Цю жінку, гарну і нетутешню,
Десь, мабуть, років зо тридцять з гаком,
Він, може б, зовсім не чув ні разу,
Не знав, не бачив і не хотів.
Вона на кожну його образу
Казала "сокіл, не там летів"...
І він підходить до тої жінки,
От-от - і гола її душа...
Сміється, впершись у холод стінки,
На відстань ледь довжини ножа
Між ними і завмира хвилини,
І жар їх тіл, і спітнілі сни,
Момент бажання, момент провини,
Момент спокути, момент вини...
Ніж входить легко, німіють руки,
А очі блякнуть, дрижать вуста.
Сміється. Каже "я вільний, су*и!
Вона відпущена і свята!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986590
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2023
Лиш темно-бузковим стікають роси
Під ноги у зношених черевиках.
А Смерть натирає іржаві коси,
Щоб глибше ввійшли на стиках,
Щоб різали тонко і філігранно,
Щоб кров витікала, а плоть боліла
І щоб аж від гір й до океана
Дрижало повітря, земля тремтіла
І мружились очі, від сліз солоні,
Бліді, наче небо, дитячі очі...
А скільки замучено у полоні,
А скільки пропало посеред ночі
В підвалах, окопах, на барикадах,
В лікарнях, у танках, річках, лісах,
На площах, дорогах і на парадах...
Всі - тіні у цих очах...
І темно-бузковим стікають роси
У море дитячих криків.
А Смерть натирає іржаві коси,
Щоб легше виймати з стиків...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986498
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2023
Виймаючи кіл з-під своїх ребер
Дракула навіть просльозився.
Він любив третю мінус і Чеддер,
Палив Парламент і часто голився.
Він мав би бути у Відні чи Празі,
Мав би писати вірші про Дунай,
А, натомість, на старенькому КРАЗі
Їде через розбомблений Рай,
Через Рай, переритий гілками окопів,
Всипаний уламками застарілих ракет,
Їде на КРАЗі без вікон і стопів,
Без музики й без сигарет.
Дракула не любить степ і палючі ранки,
Не любить Бога і розбавлений джин,
А ще не любить іржаві російські танки
І осад на дні пляшок червоних вин...
Дракула не буде рятувати цивільних,
Він не буде тягнути на спині військових.
Він їде за котом, що виє від божевільних,
Злих, жорстоких чи може й помилкових
Дій людини, чи, радше, звіра,
Іуди і Сатани.
Дракулу веде Гугл і віра
У те, що коти не мають бачити війни...
І от, доїжджаючи до знаку "Херсон",
Він чує вибух, десь недалеко.
Дракула зупиняється, в кишені звучить рінгтон,
"Ало" каже, "вже тут" каже, "спека".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985739
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2023
Добігши краю, він просто плюнув,
Потім звів криваві свої долоні,
І роздертими пальцями креслив руну,
На чолі уруз, а тейваз на скроні.
Після вимовив вісу, прошепотів,
Розвернувся й швидко пішов до міста.
Він стрибнув би, може б і полетів,
Може впав би. Жаль, що не з того тіста...
Він же вижив в пеклі, пройшов вогонь,
Гриз залізо, гнив у сирих окопах,
Та, здолавши смерть, він здобув лиш хтонь,
Сірий світ, що жариться в катастрофах,
В толерантнім меді, у цукрах цифр,
В ліберальних поглядах і бажаннях.
Він павучим зором долає шифр
Недитячих ігор, повзе в питаннях
До майданів, влади і ворогів,
До самого себе, до свого часу.
Він би звідси виліз, якби хотів,
Він би розірвав цю обридлу рясу,
Що обвила місто і всіх людей
Від підошв до горла і далі... Далі...
Він втомився... Більше нема ідей...
Десь під ранок часто приходить Калі...
Калі шепче "Хлопче, іди вперед,
Вічність варта смерті, а смерть - війни".
В рюкзаку є ніж, однострій і плед.
Калі шепче... Далі приходять сни...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982704
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2023
Вовк вирішує сам: коли йти чи зостатись.
Вовк не спить і не їсть біля ніг.
Вовк вирішує сам: кохати чи просто кохатись.
Вовк не вірить в ярмо та батіг.
Вовк іде з надто кволих обіймів,
З криків, сліз і пустої брехні,
З невідвертих і награних фільмів,
Із імен, не своїх, уві сні...
Вовк не вірить словам - вірить в мрії,
Дотик, стони, цілунки, любов...
Вовк пускає краплини надії
У твою давно порчену кров...
Лиш бери їх: напийся, розквітни...
Та не зраджуй, не йди, не мовчи.
Рідне іноді мертве, не рідне,
Інородне, кричи не кричи...
Вовк вирішує сам: коли йти чи зостатись,
Потерпіти, змиритись, простити.
Вовк вирішує сам: помирати, триматись,
Жити далі, тікати чи вбити...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980405
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2023
Якщо в тебе є одна куля і мій револьвер у руці,
Кого ти пристрелиш, мила?
Хто виживе у кінці?
Якщо в тебе є лише вибір і треба спустити гачок,
Чи це ж бо і зветься "сила"?
Який твій наступний крок?
Якщо я віддам в твої руки власне ціле життя?
Кого ти пристрелиш, мила?
Чи стане тобі каяття?
Якщо в тебе є тільки постріл і ліфт не дає втікти,
Чого б ти тоді попросила?
Кого б врятувала Ти?
Якщо в тебе є одна куля і очі мої навпроти,
Кого ти пристрелиш, мила?
Хто мертвий? Хто вбивця? Хто Ти?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978404
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2023
Десь в наступному, може, житті,
Зранку, випивши чорної кави,
Я, розп'ятий на чистім хресті,
Заспіваю з нової октави.
Поки ж витру від бруду чоло,
Подивлюсь на розідрані руки.
Що б коли, де і як не було,
Я дійду аж до фінішу, с*ки...
Я причетний до всіх ваших бід,
До гіркого і темного, злого.
В ваших душах є болісний слід -
Слід мене, не такого й чужого...
Десь в наступному буду святим,
Світлим демоном ваших розкаянь.
Десь в наступному буду всім тим,
Чим не став у пітьмі ваших стаєнь...
Поки ж тихо лічу до п'яти,
Після вийду в розпечені будні
Доживати якоїсь мети,
Поки вулиці ще трохи людні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977973
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2023
Скільки життя, скільки подихів, скільки хвилин?
Скільки у тих витікаючих з черепа дір?
У коридорах і досі відлуння картин,
Що намальовані кимось... І лілій, і гір...
Скільки пунктирів і криків, сіріючих фарб?
Скільки розірваних суконь і битого скла?
Риючи досі ніхто не натрапив на скарб,
Досі й не розуміючи що ж це за гра,
Де, мов фігурку на полі, їдять лиш для ходу,
Де перемелять і викинуть, ніби за так,
Де заберуть наймізернішу, та нагороду,
Де мідний смак на губах означає лиш смак...
Скільки тих дотиків, щоб лише в межах тарифу,
Того, що грубо тримає в лещатах сім'ї?
Він, всіми кинутий, тихо померши від тифу,
Навіть не зміг пригадати обличчя її...
Скільки життя? Скільки подихів? Скільки хвилин?
Скільки тих дотиків? Скільки тепла чужих тіл?
У коридорах лиш рамки від знятих картин...
Макларен сьогодні взяв більшість проїханих кіл...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976787
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2023
Це мій перший, мАбуть, цього року.
Це про те, як плакала земля.
Як я, все ж, дійшов до того боку,
Де, здається, жЕвріє життя.
Це про те, як падав ще на старті,
Як рив яму два на півтора,
Як тонув в нікчемному стандарті,
Як дрижала вся земна кора
Від ударів прикрих і з розмаху,
Від роздертих здуру кулаків
І про здичавілого невдаху,
Що втікав від болісних рокІв,
Де він не вилазить із палати,
Де намази б'є по п'ять разів,
Від рокІв, що нікому віддати,
Від життя, якого так хотів...
Це про те, як хочеться пожити,
Просто жити, нею, з і для...
Це про те, як важко полюбити
І як конче хочеться... Моя
Найпалкіша і жадана доля,
З запахом зірок і звуком трав...
Я ж не сплю? Ти справжня? Де я? Хто я?
Просто будь. Я все життя шукав...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970050
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2023
Коли падаєш звисока, небо здається мертвим,
Недолугість кидається в горло завзяттям жертви
І рве шкіру на клапті гострими кігтями болю.
Коли падаєш звисока, більше не віриш в долю.
Під уламками совісті страх і чернечі будні,
Площі димні, розбомблені, несамовито людні
Від наметів і заніміло-диких
Особистостей, бляклих, пустих, великих...
Коли падаєш звисока, сонце здається темним,
Розмарнілим, запеченим і даремним,
А повітря тихо тече в вікно...
Ніч - не вирок, Пекло - не значить дно...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968398
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2022
Коли вона плакала, Всесвіт кричав від болю,
А душі померлих мерзли в пустих полях.
Вона не хотіла свою занімілу долю
І свій остогидлий, такий нецікавий, шлях.
Коли посміхалась - із неба світили зорі,
В очах перехожих стрибали палкі вогні.
Вона ще ніколи в житті не була на морі,
Зате вже бувала в полоні і на війні...
Якщо вона виживе - більше не хоче любити,
Поїде до сонця, подалі від цих руїн.
Її вже не зможуть ні звабити, ні приручити,
Не зможуть довіку - потрібен був тільки він.
Якщо вона виживе - на згадку залишить шрами
Про ті страшні ночі, де били і брали знов,
Де виїли душу, торкались брудними руками,
Брудними губами, бруд в'ївся в основи основ...
Коли вона плакала, ніхто не прийшов за нею,
Лиш ніч затремтіла свистом ракет по полю...
А серце сполохано жалося під батарею...
Коли вона плакала, Всесвіт кричав від болю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966704
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2022
Та зима була дуже холодною, злою,
З неба падав не тільки сніг.
"Холод - як стиль життя", - жартували ми між собою,
Ті, хто ще жартувати міг.
Крижаною водою вмиваючи змерзлу шкіру,
Допиваючи пісний суп,
Ми молились, щиро і геть без міри
Теплоті заржавілих труб.
Та зима... Ні, не просто частина року,
А мільйони важких хвилин.
І з якого ти не дивився б боку,
Серед холоду ти один...
Ти один, нікого на білім полі,
Всі пішли під сніг.
Ти один, ти все ще не здався долі,
Ще повзеш - не ліг...
Та зима була довгою, довше року,
Довше тисяч життів.
Та зима, з якого не дивився б боку,
Була гірша катів,
Що вбивали б дуже повільно, ніжно,
Випускаючи пар.
Та зима, циклічна і центробіжна,
Час не марив - примар...
Та зима була сонною, мертвою, злою,
Та от-от весна.
Зорі світять над ватною головою,
З висоти до дна
Моїх бляклих очей і тіла,
Перемерзлого вщент.
Та зима... Така надзвичайно біла...
Нескінченний момент...
Та зима була дуже холодною, злою.
Душі вмерли в снігах.
"Не згоріти б" - жартували ми між собою.
З Півдня вилетів птах...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966140
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2022
Десь в паралельному всесвіті ти все ще сидиш біля ганку,
А я... Я все ще, прокидаючись, цілую тебе кожного ранку.
Десь в паралельному всесвіті я все ще живу біля моря,
А не стою тут один, серед вкритого снігом поля.
Десь в паралельному всесвіті нам вже давно перевалило за сім,
Десь там я вже давно добудував наш невеличкий дім.
Десь в паралельному всесвіті ти посміхаєшся, читаючи мої вірші,
А я... А я, як і раніше, тону в твоїй найтемнішій душі,
В твоїх таємних демонах, що розривають тебе на шматки,
Що не дають відкритися, встромляючи в шкіру голки,
Глибоко, зсередини, щоб не помітив ніхто,
Щоб, не дай боже, я не чіпав пальто,
В кишені якого розсип пігулок і списки незавершених справ,
Які б я якось випадково прочитав...
А потім зібрав би свої речі і вийшов у сніг,
Спочатку спокійно, потім перейшов би на біг
І зупинився б аж у цьому засніженому полі,
Змінив би номер, змінив би напрям своєї долі,
Яка привела б туди, де я є.
Якщо я твоє, то ти, нажаль, не моє.
Десь в паралельному всесвіті, все так само, як тут,
От тільки ти не померла, а я звільнився від пут,
Якими ти примотала моє серце і волю.
Десь в паралельному всесвіті я йду по такому ж полю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966139
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2022
Розчавлені старим, нами ж зробленим, металом
Зранку, ще до сходу зимового сонця.
Розбиті брехнею, її наростаючим пекельним валом,
Захищені хіба трупом свого ж тілоохоронця.
Розірвані вщент гострими гвинтами,
Що паплюжили наше безхмарне небо.
Головні герої якісно відзнятої драми,
Яка нам самим, мабуть, більше треба.
А потім... Вигнані на сніг, серед глупої ночі,
На холод і у всеохоплюючу пітьму,
Де, навіть розплющивши свої вже звиклі очі,
Бачиш лише мілко написане слово "чому"...
Спотворене майбутнє, заборонене минуле,
Обійми, в яких дуже тісно, в яких болить.
Веди мене, маленький всесильний муле!
Єрусалим далеко, Одеса майже горить...
Південь кричить, Південь волає від болю,
На Півдні киплять розлючені поля.
Південь тримається, Південь готовий до бою,
Південь живий, Південь - і є Земля.
Нескорені, загартовані холодним чорним морем,
Ідуть по піскам листопада ратні піші бійці,
Кожен зі своїм особистим глибоким болем,
Кожен не бачить світла за шаблею, на її кінці.
Там - тільки тьмяно-багряні краплі чужої крові,
Чиїсь пошматовані м'язи, чиїсь відрізані руки,
Там немає вже ні ненависті, ні любові,
Лише лють. Південь чинить вендетту, су*и...
Південь кричить, вбиває, лютує,
Степ не вірить ні в чорта, ні в бога.
Південь вже не терпить і не жартує.
Степ пішов на війну. Скоро Перемога...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964894
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2022
Бог сидів на подвір'ї, саменький,
І збивав тихо попіл униз,
Вітерець ледве чутний, легенький,
Дмухав вогник, тріскочучи хмиз.
Там, під небом, сварилися люди,
Ті, яких він так сильно любив,
Що палили потворні споруди,
Ними ж зведені. Зараз би вбив!
Грізно блимнув своїми очима,
Зжав кулак, подивився на них...
Потім видихнув, ледь себе стрима,
Все затихло і вітер затих...
Най воюють, най ріжуть, стріляють,
Діти граються, діти малі.
Най вбивають, мудріють, зростають,
Най насмітять на свому ж столі...
Най помоляться, стешуть всю шкіру
Об холодний подряпаний діл,
Най загублять надію і віру,
Най гниють у клітках своїх тіл...
Тільки він на подвір'ї, саменький,
Посміхнеться, запалить, зіб'є,
Попіл впаде, а вітер легенький
Все ще буде. Він досі ще є.
Бог подивиться вниз, скаже "люди,
Ви потворні, обридлі, дурні.
Проклинаю, най пекло усюди,
Наяву вам вогонь, уві сні..."
І піде назавжди в інші далі
Хлопчик-бог, бог-дитина, пияк...
Люди - зліплені наспіх, невдалі
Цяцьки. Зп'яну. Колись. Абияк...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964865
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2022
Тихо-тихо, майже нечутно,
Підступає непізнаний жах.
Тут на вулицях майже безлюдно,
Тут кістки у старих бліндажах.
Тут іржею мальовані танки,
Вже не їдуть, втонули в землі.
Тут пусті і холодні світанки,
Тут загинули всі королі,
Що, здавалось, проправлять до скону,
До кінця тих буремних часів,
Не злізаючи з теплого трону,
Не торкаючись гострих кутів.
Тільки вмить всіх не стало, пропали,
Вмить вогонь, вмить гриби до небес,
Землю кинули, не доорали,
Місто прокляте, вмер навіть пес.
А над трасою хмари із пилу,
Вітер котить пакети на схід.
Вже немає ні фронту, ні тилу,
Лиш холодний, потрісканий лід,
Що вкриває помалу і стиха
Світло, темряву, мрії і час.
Знати б як, може б хтось ще і диха.
Лід сильніший і більший за нас...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964371
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2022
під бурбоном ця мить наче подих великої доісторичної істоти
що жере мене як комаху
а я дивлюся вгору і чекаю на ту зірку
яка поведе мене назустріч моєму найпотаємнішому жаху
під бурбоном я співаю десь всередині
пісню про своє розтрачене наспіх життя
на речі і людей на букви і слова про несуттєве
по дорозі до жалю розпачу і каяття
під бурбоном мене немає я розчиняюся в ньому
стаю легеньким і прозорим наче сльоза
я жмусь і лізу на сірі стіни як павук
дивлюся вгору на ту зірку а зірку з'їдає гроза
під бурбоном я вічний веселий будда
і мені не до пролітаючих поруч ракет
я п'ю його і співаю пісню про своє розтрачене наспіх життя
про танцюючий сірий дим своїх сигарет
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963627
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2022
Його було багато, надто гучно,
Так гаряче, так міцно, так завжди.
Їй було трохи важко і незручно,
Хотілось конче випити води.
В його обіймах тихо і спокійно,
Та боляче прощатись і іти.
Якби ж отак віддатись і постійно,
Без вулиці, формальностей, фати...
З ним було якось крихко, дуже повно,
Бурхливо, смішно, легко і дарма.
З ним було, може, трішечки жертовно,
Та точно геть не так, як з усіма.
Його було багато. Їй багато.
І зранку, позбиравши наспіх крам,
Вона пішла, спочатку із кімнати,
А потім із квартири мелодрам,
Їх мелодрам, солодких і нестерпних,
Їх приторних, спокійних і скляних.
Вона пішла шукати ролі жертви,
По їх непевних буднях, так, по них...
А він варив їй каву і цигарку,
Як завше, залишав біля плити,
А потім йшов пройтися до їх парку,
Бо більше йому нікуди піти.
А він пив джин, кидав лиш трішки льоду,
І слухав свій Діп Пьорпл перед сном,
І ставив на ніч їй холодну воду
І в реченнях, де міг, мільйони ком...
Його було багато, надто всюди,
У кожному із кроків, у словах...
Помер, здається, взимку, від застуди.
А їй щастить на зрадників, невдах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963538
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2022
Ложку плутонію, з перцем і цукром,
Прямо в обличчя усій Землі.
Найнебезпечніше - бути укром,
Між цими звуками "с#ка", "плі"...
Звуком металу церковних дзвонів
Нас відспівали усі попи,
Світ інфантильних сліпих ган#онів,
Не прокидайся, і далі спи.
Віримо в Бога, богів, удачу,
В волю, у совість і їх "авось".
Я тут сміюсь, взагалі не плачу,
Я тут не нуль, я тут цілий Хтось.
Келих червоної, мінус друга,
П'ю тільки натще, коли один,
Потім тихенько виходжу з круга,
Круга спокійних пустих годин,
Що все сильніше рудіють часом,
Тиснуть у скроні, ростуть углиб,
Ми наче сильні і наче разом.
Діду Тиране, дивись не схиб:
Хай прилетять вже твої ракети
Прямо до ліжка, мені у ніч,
Хай ці кіношні усі сюжети
Вже відбуваються. Де твій бич?
Де той кошмар? Де вогонь і крики?
Де Щекавиця і де той гриб?
Тільки зірки і дорожні блики,
Тільки мовчання північних риб.
Ложку плутонію, тіл і смерті,
Все це було ж вже, не страшно знов,
Небо відкрите, паролі "кверті",
Досить лякати. І де твій зов?
Звуком металу церковних дзвонів
Нас відспівали, ми вже мерці.
Тільки от милі старих вагонів
З трупами ви везете, в кінці.
Світ все ще спить, дуже змерз і плаче,
Вірить у сонце, рожеві сни.
Не зупиняйся. Вбивай, козаче -
Кров потекла тільки з їх вини...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962933
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.10.2022
Більше нікого не буде.
Може, на ніч чи на дві.
Містом гуляючи люди
Дивляться в очі, живі.
Я ж їх не бачу, не чую
І не торкаюся рук.
Музика, тихо крокую
І відчуваю лиш стук
Свого іржавого серця,
Що вміла чистить лиш ти.
Де ж та невидима дверця,
Щоб за тобою піти?
Щоб не шукати у кожній,
Щоб не рівняти всіх їх
І не тонути в тотожній
Звичці, твоїй... Я не зміг
Жити один, лиш для себе,
Без твого голосу, слів,
Бачити це синє небо,
Щоб так от, сам, не хотів...
Ти розчинилась навіки,
Стерся весь образ, вже весь...
Море холодне, а ріки
Все ще течуть в нього, десь...
Десь, може, були успішні,
В когось, напевне, були...
Значить, ми глибоко грішні,
Значить, вмирала не ти...
Вмерли ми разом, зариті
В тій же холодній землі,
Ті ж половинчасті миті,
Той же портрет на стіні,
Ті ж дві світанкові кави,
Ті ж два недопалки, час...
Час за куліси вистави,
Там без прикрас і образ...
Більше нікого не буде,
Інших не можу, не ті.
Де б я не був - ти усюди.
Ти - моя смерть при житті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960058
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2022
Передайте моїм, що я впав біля грат,
Що пробачив далеко не всім,
Що стоїть ледь на смерть невідомий солдат,
Що боронить і волю, і дім.
Передайте моїм, що прощення - це гріх,
Хай там що говорив іудей.
Хай помстяться, хай вб'ють абсолютно усіх,
Полю важко без свіжих людей.
Передайте моїм, що той прапор - усе,
Він один, чи то з кров'ю, чи без.
Хоч горить, хоч болить, хоч до біса трясе,
Тільки стій, поки зовсім не щез...
Передайте моїм, щоб лише пару слів,
Рік народження, прізвище, смерть.
Передайте, що я дуже сильно хотів,
Що по совісті добре і чверть,
Чверть життя, чверть любові, печалі і сліз,
Чи то, може, третина, чи пів...
Краще куля, ніж довга колона валіз,
Ніж чужий, хоч і гарний, та хлів...
Передайте моїм, що ні гради, ні грім,
Ані танки, ракети чи дим
Не злякають того, хто боронить свій дім,
Хто деінде би був лиш чужим...
Передайте моїм, що прощення - це гріх,
Тільки лють хай живе в головах
І дітей, і онуків, і після усіх...
Злість сильніша за будь-який страх...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959836
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2022
Там немає війни,
там, за обрієм,
поміж птахами,
Десь летіти,
махаючи швидко руками
І кричати про зради,
про ниючий шум,
Вибачати себе
за набридливий сум...
Там немає війни,
там так тихо,
що хочеться вниз,
Вийти з себе,
із світу, із часу,
на тьмяний карниз,
Щоб із нього побачити
сірий асфальтний кінець,
Навіть пси
від нудьги
не кусають змарнілих овець...
Там немає війни,
там салюти,
там плинність моментів,
Дещо плямами змазана доля
і чіткість процентів
Чистоти,
що хотілося б мати,
якщо вже живеш,
І якщо все ще маєш
пунктири
встановлених меж.
Всі ці межі за розписом,
віра у розклад і владу,
У незмінність життя,
у погони,
в електрику.
Стаду
Пахне м'ясом,
жадається жертв і смертей,
Та й по тому нікого...
нікого
із справжніх людей...
Там немає війни,
там тіла,
бездушевні,
слухняні,
Трохи сонні,
облізлі,
в бездумному стані
Ходять, ходять, гниють,
наче мертві і темні.
Там немає війни.
Там немає.
Всі звиклі,
системні,
Всі - частина,
шматочок,
всі плями на синьому тлі,
Щось скуйовджене
дрантям
лежить на столі,
Де хірург
дико п'яний,
аж видно
прозорі білки.
Там немає війни.
Там у небі літають птахи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959741
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2022
Жінка в береті, білому-білому,
Наче засніжений степ,
В сукні і, може, плащі застарілому,
Далі видніється ЛЕП,
Потім коробка із газобетону,
Даху немає - діра,
Груда металу, більш ніж на тону,
Білим "пабєда, ура",
Озеро, речі і чорні пакети,
Стежка і гільзи, мішки,
Далі шматок від якоїсь ракети,
Ще очерет і кістки...
Я б написав про квітучі, духмяні,
Буйні цнотливі лани,
Тільки метал тихо ріжеться в рані,
Біль проростає крізь сни,
Крізь несвідомість, волю, сміливість,
Завтра, майбутнє і час,
Крізь ту останню примарну можливість,
Де ще Ми віримо в Нас,
В ліжко, у ковдри, у каву, долоні,
В очі, у голос, в богів...
Жінка в береті, з дірою у скроні...
Вийшов навік з берегів...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959739
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2022
Вогник сигарети - більше, ніж життя,
Більше ніж прощення і ніж каяття,
Більше ніж майбутнє, подих, сльози, сміх.
Ранок все ж настане, тільки не для всіх.
Поки ж дим по стінкам вперемішку з джином,
Від безсоння вити б, вити б без упину,
Та немає сили, сенсу і бажань.
Хочеш бути кимось - докури і стань.
Вогник сигарети опіка вуста,
Хочеться заснути, рахувать до ста,
До мільйонів, потім написати слів,
Підібрати рими, трохи почуттів,
Випити і криком, щоб на весь квартал,
Щоб почули зверху, хто не долітав,
Не спускався з неба, не спинив ракет,
Не вберіг від кулі, клятий ти естет...
Клятий ідеолог, вражий демократ,
Зрадник і убивця, лицемір і кат...
Вогник сигарети - от і все, що є,
Все, що справді, зараз, що лише твоє.
Дим по стінках, липне, швидко тане лід,
Хочеться кричати, рясно лізе піт,
А на небі зорі, мертве світло, мить,
Ранок все ж настане, день ще закипить.
Місто гучно крикне звуками сирен
І впадуть ракети, і в глибинах вен
Запульсує стрімко чорне грубе зло...
Вогник сигарети, лід упав на дно...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957797
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.08.2022
Досить, вставай, не треба. Викинь усі листи,
Видали повідомлення, фото, мої пости,
Потім зміни паролі, зачіску і замки,
І вже зведи ту дату з тильного боку руки.
Після забудь всі фільми, страви і всі пісні,
Повикидай сорочки, ті, що мені тісні,
І познімай картини, потім сережки з вух,
З пальців каблучки, з шафи наші відбитки рук.
Викинь усе до біса, постіль також туди,
Повикидай магніти, потім попий води -
Треба на день не менше чи півтори, чи двох,
Обов'язково снідай, кава - вона не бог,
Їй не молись, поменше, не забувай про зал,
Бігай о шостій в парку, там, де старий вокзал.
І не сумуй, ти сильна, вчись і поменше спи,
Хай травматолог гляне хрускіт усе ж стопи...
Знаєш, а було добре. Викинь усі листи,
Викинь, не зберігай їх, видали всі пости,
Потім зміни паролі, зачіску, колір стін,
Потім забудь, не треба, досить, вставай з колін...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957371
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2022
На старих протертих диванах,
Серед розпачу і війни,
Весь розчавлений, весь у ранах,
Помирав один, бачив сни
Про поля і про вранішні роси,
Про жінок і дівчат, про дітей,
Про розплетені вугільні коси
І про звільнення всіх областей...
На старих протертих диванах
Пахне пилом і трохи котом,
В телефонах, нотатках і планах
Було дуже багато. Кротом
Або яструбом, може дельфіном,
Може подихом вітру, дощем,
Я покину, звичайно покину
Світ прозорих і сірих тем...
На старих протертих диванах
Побували тіла, трохи душ
В невідомих і звичних всім станах.
На диванах просипалась туш,
Що стікала сльозами прощання,
Що лилася оргазмами, вкрай,
Без поваги і без кохання,
Пекло знов окуповує рай...
На старих протертих диванах
Трохи сумно, потворно і зле,
Бути б десь у Марокко чи в Каннах,
Десь, де смертю не тхне, не несе,
Не звучить так тужливо сирена,
Не вмирають щодня від ракет.
Біля сховища кава щоденна
І щоденні мільйон сигарет...
На старих протертих диванах
Ні душі. Лиш бур'ян проростає.
Світло вимкнуте, пусто в екранах,
Старі гойдалки вітер хитає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957287
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2022
Твій дев'ятий крок закінчиться автоматною чергою,
Коли твою совість знайдуть згвалтованою і мертвою,
Коли твій шолом розломиться під кросівками
Того пацана, що тиняється між розбомбленими домівками...
Твій дев'ятий крок вартує ранкової кави,
Сигарети с фільтром, симфонії і вистави,
Він дорожчий за очі ворожих дітей,
За їх матерів, за НЕсвоїх людей.
Він вартує подиху і розбитих колін,
Вартує темних вікон і потрісканих стін,
Трун і крові, холодних ночей,
Він вартує всіх цих страшних речей...
Твій дев'ятий крок... Він все ж буде, але вже після,
Після священної помсти, виходячи з передмістя
Відбитого і вільного, старого доброго Херсона
Поглянеш на блякле світло єдиного балкона,
Що висить посеред обстріляної стіни, цілий,
Станеш на коліна і заплачеш, живий...
А потім запалиш останню цигарку
І підеш, кульгаючи, в бік старого парку,
Там станцюєш останній ритуальний танок,
Посміхнешся і зробиш десятий крок...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953980
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2022
Я там бачив Ісуса, він тремтів у сирому окопі,
Потім дав недопалок Шиві, бо накурився,
І сказав "що ж ми знов в такій ж*пі".
Ісус десь посіяв удачу, він злився.
Я там бачив ледве не всіх святих,
Бачив і Люцифера, він відспівував мертвих,
Бачив різних: одних, других,
Бачив і наляканих, і упертих...
Я там бачив Ісуса, він добре стріляв,
Десь неділю, а потім його не стало.
Як же він ненавидів, як він кляв
Всіх тих гадів, щоб Їх повбивало.
Я там бачив Ісуса, він вірив у Зевса і Ладу,
Слухав Марлі і пив міцний чай.
Він казав "от побачите, с*ки ударять ззаду".
Що ж, надіюсь, Ісус втрапив в Рай...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952633
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2022
Двісті мілісекунд до видиху,
Нижні баси, "Єлоу субмарин",
Заглушені звуки вибуху...
Поле, ніч, ти один...
Потім зірки, сигарета і Р.Е.М.,
Потім вибухи, знов, десь справа,
Потім фляга з розбавленим віскарем,
Це не алкоголізм - це спрага...
Двісті мілісекунд до світла,
Приблизно хвилина до нової смерті,
Перед тим, як вмерти, вона розквітла,
Десь наприкінці другої чверті...
А потім "Блек дог" і приходи від "Градів",
Сісти на землю і знов закурити...
Потім довіку боятись парадів,
Потім, якщо далі жити...
Двісті мілісекунд до страху,
Приблизно стільки ж до паніки,
Згадувати Жадана, щоб не з'їхати дахом,
Не згадати, згадати сцену з "Титаніку"...
Повертатись до міста, йти дуже тихо,
Чути крики і стони людей,
Бачити трупи, бачити все те лихо,
Що прийшло серед ночі, дітей...
Двісті мілісекунд до ранку,
Холодно, темно, "Поллі",
Хотілось би кави й курити на ганку
І трішечки іншої долі...
Двісті мілісекунд до сонця,
До рельсів і давки в вагоні,
До несмачного чаю, віконця,
Шторки і урн на пероні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952607
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2022
Топ-менеджер Нафтогазу жене нову Бентлі на київський нуль...
Через фронти Закарпаття, через мільйони тернопільських куль,
Щоб захистити столицю від насідаючих орд проституток,
Від клаберів і стендаперів, від контрабанди і муток.
Галицький прикордонник все стереже країну від зла,
Що шлють в неї фурами цілодобово: броніки, каски і БПЛА,
Він все стриже, контролює, не випускає, тільки в ує,
Тільки поважних, тихенько, ну а, в цілому, кричить і плює.
Слідчі і прокурори гідно боронять сон громадян,
Парламент охороняє існуючий конституційний стан,
Судді надійно утримують фронт законності і порядку,
Ескортниці ходять Хрещатиком, шукаючи нову грядку...
А десь на узбіччі розбитої траси, в районі Попасної, серед ночі,
Біжить кульгавий пес з ошийником, боїться, їсти хоче.
Він дивиться на померлі будинки, згорілі танки, на хрести
І швидше, швидше, щоб подалі звідси утекти...
А десь у центрі Херсону, в адмінбудівлі, третій день,
В підвалі, вбивають хлопця, що в переході співав пісень
Про долю убитих героїв і про чужих, про несвоїх,
Про південь і про зброю, про смерть, про зраду й гріх...
А десь на бучанському цвинтарі дівчинка довго стоїть біля мами,
Плаче, цілує залізну табличку, потім кричить, б'є ногами...
А десь в передмісті Одеси дідусь набирає онука щоденно,
А той поза зоною вже восьмий день...
Бентлі темно-зелена..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950188
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2022
Вже час починати приймати Прозак.
Чи що там п'ють у тих фільмах в шалених дозах,
Коли після прийому у психоаналітика
Розколюється мозок? Політика,
Політика, політика вривається в цю війну,
Закреслюючи героїв, шукаючи вину
В якихось словах, в інтонаціях, у міміці, у очах,
Відкидаючи потреби у простих речах,
Типу матраців і сковорідок, типу пляшОк води,
Розпластуючи метафізику причин і підстав біди.
Політика у кишенях, політика в головах,
Вона, як ті метастази, росте і зриває дах,
Що ледь не зірвало взимку, що втримався навесні.
Винні, невинні, випади і виторги на війні.
Цькування своїх опонентів, згадування гріхів,
Вбивання в їх змучене тіло все нОвих і нОвих цвяхів,
Викрики про минуле, про героїзм й хрести,
Стояння у тому ж болоті, коли, наче, час іти.
Політика не пускає, гаслами, олівцем,
На касках і на підошвах пул тих же малює тем,
Лишень би не забували, що сварка - народний вайб,
А ще застаріла лайка і перекидання шайб...
Політика ниє, стогне, кричить звідусіль усім,
Політика у вагонах. Виходить. Приходить в дім
І гріє, тихенько гріє чи страйк, чи народний гнів,
Політика на екранах і в пустоті голів...
Політика огортає всіх-всіх, від дітей до старих,
Від мам до дочок, від хворих до, навіть, тих,
Хто втратив усе. Політика, політика нас уб'є.
Та, скільки б не було вибухів, політика зАвжди є...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950177
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2022
За хвилину до того краплі ранковими плямами
Залишились на светрі, кавово-тьмяними штамами,
Що пророчили дуже поганий ранок,
А потім вибухи, вже був світанок...
За хвилину до того було дуже багато проблем:
Робота, відрядження, пошук нових тем,
Пошук себе, пошук сенсів, пошук своїх бажань,
А після лише війна, прихисток всіх страждань,
Всіх метань і даремності, всіх непорозумінь,
Суцільна липка нескінченна тінь...
За хвилину до того важливими були рахунки,
Закупівлі, документи, числа, пункти,
Статті, закони, правила, перевірки,
А після лише життя, лише товщина стінки,
Глибина підвалу, наповненість рюкзаків,
Сухість документів, надійність замків,
Наявність білетів, доступність доріг,
Теплий одяг, та й, взагалі, нічліг...
За хвилину до того, було тихо і хотілось спати,
Хотілось не вставати, хотілось лежати
Й спати-спати-спати аж допоки не буде досить,
Допоки спраглі губи, липкі й сухі, не попросять
Краплину води - от тоді б прокидатись...
За хвилину до того можна було не боятись...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950078
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2022
Заради чого? Звичайно, заради миру,
Заради спокою бомблять квартиру,
Щоб крики матері над немовлям
Плили нервово по цим краям.
Щоб страх селився у голові
Жінок і підлітків, що, ще живі,
Кладуть квіти на могилу без тіла
Батька... Вона так хотіла
Весілля на пляжі, щоб не як у всіх,
Але він не тут. Може, навіть, і міг
Залишатись вдома, ховатись у коридорі,
Ходити у рейси, в північному морі,
Чи зробити довідку про те, що хворіє.
Може й міг би, може й жаліє...
Але він лежить і рахує моменти,
Що мав колись. Пустотою ленти,
Від пророчить собі скорий кінець,
Дістає гранату, встає і йде навпростець...
Заради чого? Заради міфів і мови,
З червоним прапором, словами "кто ви"
Фільтрують на "угодних" і розстрільних,
На вільних і невільних чи невільних й вільних...
Заради чого? Заради покори й не-ідентичності
Дітей забирають у мам, геть з зони дотичності,
Щоб росли у глухих холодних містах,
Де замість свідомості телевізор і страх.
Жінки, щоб більше не чекали своїх,
Понівечені, згвалтовані... Їх,
Як звикли вдома, ображені й недолюблені,
Ламають. Солдати ворога, такі розгублені,
Стоять посеред розстріляних сіл
І не можуть знайти ні "тєх, кто любіл",
Ні "тєх, кто празрєл", "кто ждал і вєріл",
Миротворці миротворчих імперій
Не осягнуть всю глибину брехні,
Керуючись якою, день за днем, мов уві сні,
Вони проривались крізь шалений опір,
Вони стоять і не розуміють, серед трупів...
Заради чого? Заради самого диявола,
Заради наказів, заради єдиного правила -
"Ніхто не сміє жити не так, як ми".
Заради цього й бомблять наші доми...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950065
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2022
Вікна горять, наче просять "давайте, ракети,
Нам вже не страшно, забули - палає війна,
Нам би театрів, пляшОк і нові сигарети,
Дайте нам знов перед сном подивитись лайна,
Знятого гарно, з субтитрами, в повному залі,
Дайте попкорну, налийте улюблений джин,
Дайте сторінку тієї вродливої кралі,
Дайте бензину і знижку на лАтання шин..."
Вікна горять, а в дворі все гучніше колонки,
Весело грають у теніс, збираються в клуб...
Тільки от поруч димІють глибокі воронки -
Хтось вже ніколи не буде обпечених губ
Ні цілувати, ні бачити, навіть не чути,
Більше не стисне в обіймах улюблених тіл...
Як ми змогли все так швидко... настільки забути?
Як нам сідати за свій переповнений стіл?
Як нам живеться у звільнених кимось кімнатах?
Як нам ходити поверх безіменних могил?
Як не сидІти у сховищах і у палатах?
Як нам, в цілОму? Як нам живеться без крил,
Що підіймали ще в березні, ще на світанку?
Як нам так спиться, так глибоко і без страхУ?
Як нам тепер не молитись крізь сльози щоранку?
Як ми ковтнули ту правду, бридку і гірку?
Вікна горять, як запрошення знову стріляти,
Музика весело глушить старіючий жах...
Нам би хоч день, хоч годину, хоч мить постоЯти
В тому окопі, в тих досі гарячих містах...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949653
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.06.2022
Прибило уламками, зранку, до кави,
Поета, що мріяв про крапельку слави,
Не зАмки, не кИлими, не пароплави,
А просто про сцену, вистави...
Розмазало вщент, розчавило все тіло,
Щоб більше нічого уже не боліло,
Щоб думка ніколи уже не летіла,
Щоб слово мовчало й не жило...
Розрізало шкіру шибкАми і склом,
Щоб був не написаним може псалом,
А, може, щоб просто не сів за столом
З якимось небаченим злом...
Поплавило вії і одяг на ньому,
Щоб знищити вічну обтяжливу втому,
Щоб більш не сидІв, не виходячи з дому,
І щоб не набриднув нікому...
Здригнувся будинок в ударах ракет,
Сирени завили щоденний куплет,
Додолу всю пачку впустив сигарет...
Чи буде він жити, поет?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949313
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2022
Де ти зараз? Просто цікаво.
Дуже скучив, хоча вже забув.
Ранок той же: цигарка і кава.
Рак? Звичайно, я знаю, я чув.
Що там є і чому ниють рани,
Ті, що ти дарувала мені?
Мої жовті міжмЕжові стани
Залишились на нашій стіні,
Тій, облізлій, біля заводу,
Що давно не працює, стоїть...
Я шукаю лише насолоду,
А на більше не здатний... Простіть...
Де ти зараз? Як там погода?
Чи не пада заліза й вогню?
А у мене одна нагорода -
Я не мОлюсь і знов часто п'ю...
Я став сірим і майже прозорим,
Ніби робот живу не своїм.
Я ніколи не був твоїм морем,
А хіба що дощем, все ж твоїм...
Я не дИвлюсь у радісне після -
В нас війна, ти не чула? Вона.
Так, стріляють: то двісті, то триста.
Як не дивно, хоч раз, та вина
Не моя. Ні, не згину задАрма,
Ні, не кинусь героєм на штик...
Я тут виживу, це ж моя карма -
Жити далі, без тебе... Вже звик...
Де ти зараз? Просто питаю...
Просто дим, просто знову бурбон...
Скоро ранок... Ти поруч, я знаю...
Далі сам... Без обридлих ворон...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948984
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2022
Проклинаю він внука до діда
І на сотні народжень вперед
Свого клятого дурня-сусіда
І його гірко-приторний мед,
Що проліз у найтоншу щілину
Мого сонця, народних бажань,
Що замазав ледь кожну родину
Своїм духом скорбот і страждань...
Проклинаю і доньку, і мати,
І бабусь і всіх тих, в животах,
Най вам тихо ніколи не спати,
Най заваляться стіни і дах...
Най ваш батько приїде в пакеті
Чи гниє в нашій теплій землі.
Проклинаю, "и дЕды, и дети",
Проклинаю, великі й малі...
Проклинаю від внука до діда
І на сотні народжень, віків
Свого п'яного дурня-сусіда,
Проклинаю. Амінь. Сім замків.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948905
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2022
Виривають з бетону ту душу,
Що я тільки от-от полюбив,
Полюбив цю обвітрену сушу
Помідорно-кавунЯчих див,
І піски, териконово-ситі,
І мости, і алеї і сон,
І таврійскі розпечені миті
І цю зелень розпушених крон...
Я, Херсон, я тихесенько плачу,
Мене силують східним серпом,
Я стою і нічого не бачу,
Тільки от триколор над стовпом...
Мої сльози стікають на Грецьку,
На блок-пост перед мОстом, не мій,
На Соборну і на Донецьку...
Я, Херсон... Місто тисячі мрій,
Мрій дитячих, дівочих, юнацьких,
Материнських і бАтьківських, всіх...
Я душа цих безмежних, козацьких,
Цих степів, цих широких доріг...
Я, Херсон, тихо плачу, забутий,
Я розтоптаний, кинутий, сам...
Я, Херсон, і, надіюсь, що чути
Цей мій крик всім південним містам...
Миколаїв, Одеса і Южний,
Ізмаїл і Очаків, Рені...
Пам'ятайте... Я свій, дуже мужній,
Дуже вірний... Ви є... Я вже ні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948904
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2022
Най я загину без тебе,
Може завалить мій дім,
Може на міні й не треба
Бути хорошим усім...
Най я загину в пожежі,
Може в петлі чи в бою.
Де ті, хай біс їх, є межі,
Де вже тебе не люблю?
Най я загину і досить,
Най я доїду свій шлях...
Тільки цей голос... Він просить,
Молить, кляне щоб не так...
Най я загину без тебе,
Без твоїх образів, снів,
Просто здіймуся до неба,
Так, як я зАвжди хотів...
Най мене вже не ховають,
Най не співають молитв,
Най мене більше не знають,
Най ні поразок, ні битв...
Най я загину... Криваво...
Вже тільки сам, вік несе...
Дивною вийшла вистава,
Дивно без тебе... Най все...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948697
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2022
Тут без рими, без емоцій, без мелодій...
Тут лиш тіні, лиш жорстокість і лиш кров...
Я твій тихий, безіменний, але злодій,
Той, що топче і світанки, і любов...
Тут без сліз і, може, ліпше поцілунків,
Чаю, кави, і бурбону, і вина...
Тут без почуттів і без стосунків -
Все це забрала вона, війна...
Тут без віри, без бажань і ранків,
Без майбутнього, без завтра і без стін,
Без автобусів, аеропортів, ганків...
Ми самотні, та не бруднимо колін...
Тут без рими, вірш такий, сумнівний,
Тут немає ні моралі, ні кінця...
Вірш поганий, млявий, дуже дивний...
Вірш без серця, без душі, лиця...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947793
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2022
Мені тринадцятий минало,
Я йшла по полю за селом,
Чи сонце так собі сіяло,
Чи то так радісно було,
Мені так любо-любо стало...
Гляди - аж танки... з тим орлом...
І небо більше не бувало
Таким, як було за мостом...
До ранку четверо в кімнаті,
Усі у формі, і гайда...
В ту ніч померла моя матір,
В ту ніч померла б краще я...
Вони гуртом мене, дитину,
Брали, а як я не скажу...
В ту ніч в мені вбили людину,
В ту ніч порізали межу
Між тими сонячними днями
І мною, жінкою... Дитя,
Що мліло сиво, ніби плями,
На вході в рай, без каяття,
Без дозволу, так грубо, дико,
Узяли силою, без слів...
Я залишусь без чоловіка,
Я доживу... У мене хлів,
В якому тихо, дуже темно,
В якому висіє петля...
Ви скажете що то даремно,
Та не подужає земля
Отих розкаїнь і нечемних
На цілу площу теплих сліз,
Отих підвалів, дуже темних,
Отих, від сорому валіз...
Отих безжальних протоколів,
Отих очей, що всюди, ген...
Отих порізів і уколів...
Отих думок... І здутих вен...
Мені тринадцятий минало,
Я б мала жити... Мати вік...
Та танки... І село пропало...
В кімнату входить чоловік...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947792
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2022
Найчистішій, найкращій, коханій,
Що я вигадав і поховав...
Тій, що майже забулась, останній,
Хто за мене / від мене страждав...
Ти так рано... Ти тихо... Ти вранці...
Я не встиг розлюбити, пробач...
Пам'ятаєш? Ми просто повстанці,
Ми загинемо. Тільки не плач...
Я іду по пожовклому полю,
По розпеченій, сірій землі.
Я шукаю якусь, в біса, долю...
Я іду... Всі похмурі і злі...
Поруч трупи, їх надто багато,
Поруч труни, крики і стон...
Поруч мати якогось солдата
Гірко плаче і дряпа бетон.
Я іду по піску того моря,
Де колись ти тонула, сама...
Що таке, та обридлива доля?
І навіщо, коли вже нема?
Вже немає ні сміху, ні правди,
Вже немає ні віри, ні снів,
Ні хоч подиху... Більше... Назавжди...
І мені вже не треба морів,
Ні когось, ні для когось, ні з кимось,
І ні дотиків навіть, ні слів...
Ми колись ще, можливо, наснимось
В одному із можливих часів...
Найчистішій, веселій і світлій,
Чиїм сміхом я тільки і жив...
Вільній, сильній і надто тендітній...
Тій, яку по цей день не простив...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947771
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2022
А ти так любила це море,
Оце, що на відстані рук.
Воно засолило те горе,
Що вічно моє, моїх мук
Світанки і ночі, і зорі,
І тишу, назавжди мою...
Я все потопив в тому морі
І, навіть, той напис "ту ю"...
Одеса красива, зелена,
Така, як була коли Ти...
Одеса міцна і шалена,
Одеса тримає мости...
А ти так любила це море,
Воно лиш твоє, цілий світ...
Плювати на всі коридори,
Плювати на всіх і на піт,
На кров, на ракети, сирени,
На міни, на рви й літаки...
Плювати на смерть... Мої вени
Твої... Я - відлуння ріки,
Що стрімко впадає у море,
Твоє, лиш твоє назавжди...
Воно засолило те горе,
А ти все шепочеш "іди"...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947764
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2022
Тому хлопчику, що плаче й хоче пити,
Що так просить подзвонити до рідні,
Що так хоче усього лише пожити,
Хоч годину, хоч до ранку, хоч два дні...
Тому хлопчику, якому б ще повчитись,
Ще б побачити який прекрасний світ,
Потім, може, полюбити й одружитись,
Потім діти, потім внуки, сильний рід...
Тому хлопчику, йому все це не мати -
Він зриває одяг з дівчинки і б'є,
Він стріляє, він виносить із кімнати,
З не своєї він виносить не своє.
Він підходить до бабусі і сміється,
Потім різко їй прикладом у живіт,
Він під вечер дуже радісно нап'ється
І піде селом чинити геноцид...
Хлопчик милий, світлочубий, синьоокий,
Він військовий, честь і совість, кров і піт,
Сильний, релігійний і жорстокий,
Хлопчиком гордяться брат і дід.
Хлопчик поціновувач терору,
Він несе на експорт власний дім,
Сірий й недолугий, і "Аврору",
І "АК" і "ТУ" і "трєтій рім"...
Те село до ранку буде мертвим,
Хлопчик розстріляє тих людей,
Хлопчик погвалтує свої жертви,
Дасть їм ще своїх чумний ідей...
Хлопчика піймали, покормили,
Хлопчику дали гарячий чай,
Бережуть, ховають і не били,
Хлопчику створили сутий рай...
Ну а він все плаче, просить мати,
Просить подзвонити і забрать,
Кається, не хочеться за грати,
Хочеться сміятись і гулять...
Тільки от не чути й пари слів,
Не вбивають, дивляться, мовчать...
Не катують... Смерті не хотів,
Та тепер він мріє помирать...
Рік за роком, голий і немитий
Він живе у клітці - їжа, чай.
Одинокий, цілий, не убитий,
Хлопчик хоче смерті, хоче в рай,
Хоче говорити, чути слово,
Хоче доторкатись до людей,
Хоче маму, хоче чути мову,
Хоче книг і будь-яких ідей...
Він один, самотній... Мов тварина,
Плаче і скавчить... Гризе ту кліть...
Молить щоб прийшла ота година...
Смерть - велика цінність. Заслужіть...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945672
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2022
Щось так гучно стріляє і б'є у груди,
Щось важке і гаряче, немов смола.
Від снарядів щоночі вмирають люди,
А заразі ніяк з довжини стола.
А зараза синіє і супить брови,
Тупотить і скрегоче, жуючи гнів.
Слуги мовчки стоять. У мовчанні "хто ви?"
Та ніхто не промовить і пари слів.
А ракети летять по шибкам і стінам,
Літаки скидають тисячі смертей.
Пляжі і поля віддалися мінам,
І щодня вмирає декілька дітей...
А зараза знову кричить і маже
Яд слюни своїх же ідейних фраз
Про єднання, віру і щось там каже
Про прощення і про ярмо образ.
А завали скрізь, під камінням люди,
Під землею хтось народив дитя,
Щось колись, можливо, і далі буде
На могилах, де вже нема життя...
А зараза темна, смердять болота,
Понавіша всюди рудих стрічок,
Розстрілявши бюст, ця брудна мерзота
Все гвалтує і матерів, й дочок...
Розтоптавши степ, розстрілявши море,
Підпаливши ліс, зруйнувавши дім,
Ця зараза кров'ю фарбує горе,
Потім каже "братику, ну ходім,
Обійми, я буду тебе любити,
Буду знов сміятись і трохи бить,
Та ж ти маєш, звісно, мене простити,
Я ж помру без тебе, не псуй цю мить..."
І тоді встає все оте каміння,
Всі оті тіла із своїх могил
І йдучи на схід, де росте проміння,
Люди підіймають мільйони вил.
І тоді нікому уже пощади,
Ні жінкам, ні дітям, ні будь-кому,
І зараза мре, і гниють фасади
Стін і мурів, зірка себе саму
Розриває, гне і фарбує в білий,
Фараона палять, гробниця вщент,
І той цар, що мав би зостатись цілий,
У петлі на площі, кругом цемент,
У якому тонуть усі поети,
Всі князі і місто семи морів,
А на стінах славно горять портрети...
Потім тихо (навіть без цвіркунів).
І покида вила плюють на трупи,
Потім повертають і йдуть назад...
Там будують дім, засівають крупи
І співають весело... про дівчат...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945657
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2022
24го, рано, ровно в 5.30 утра,
Киев бомбили, нам объявили что началася война.
Война началась на рассвете, чтоб больше народу убить:
Спали родители, спали их дети, когда стали Киев бомбить.
Февраль был холодным и серым, сирены гудели вдали.
Пришли к нам убийцы, насильники, воры, забрать себе нашей земли.
И дети без рук и без ножек лежат под завалом камней,
И мамы убиты, прострелен затылок, и город в разливах огней.
24го, утром, взрывы в Одесском порту,
Умань бомбили, ракеты в Подольске, утро рождало войну.
Солдаты, голодные, злые, с символом Зет на руке,
Резали женщин, брали их силой, топили в кровавой реке.
А после их били нещадно, жгли прямо в танках, зверей,
Трупы вагонами шли с Украины. Мама, встречай дикарей!
Встречай свои фены и шубы, встречай телевизор домой,
Обугленный трупик мертвого сына. Жаль лишь, что он не герой...
Война прекратится внезапно: утро, вокруг тишина...
Выдохнем громко и улыбнется небу большая страна...
А после - нам море работы: дома, километры дорог...
Больше не пустим пьяных фашистов на свой белоснежный порог!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944914
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.04.2022
Я - чей-то журавль, летящий в лучах горизонта,
Сквозь липкие будни и серый пустеющий фон,
Сквозь линию рваного громко звенящего фронта...
Я - чей-то журавль, предсмертный, но радостный стон...
Я - чей-то, наверное, это вполне вероятно...
Я - мысли, желания, даже цветущие сны...
Но тут я один... И эхо... Больнее стократно
Вот так вот упасть и час не дожить до весны...
Я - чей-то журавль, но юг не пускает обратно,
Мне гнёзд и птенцов не с руки, а, вернее, крыла.
С синицами, знаю, бывает местами приятно,
Но птица - лишь перья, когда в небесах не жила...
Я - чей-то журавль. Я - чайка по имени Смерть.
Я умер в пике, пролетая туманы войны...
Вон там, вдалеке, разверзлась кровавая твердь.
Я - чей-то журавль... Я мертв... Я - кошмарные сны...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944162
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.04.2022
Він спитався: "Чуєш, ти хто такий?"
І підвівся, різко розправив плечі.
Голос дуже прозорий і не дзвінкий,
Та такий, як... чітко говорить речі,
Що не чути б зовсім. Такий плаский
Був весь світ, а я все шукав предтечі
В серці, в душах, в собі, палкий,
У вовках міг чути слова овечі...
Я сказав тихенько: "Я просто Він,
Просто той, що довго шукає віру,
Не для себе, задля білених стін,
Для людей, що зовсім не знають міру,
Для всіх тих, що стійко своїх колін
Не роздерли, зовсім не зняли шкіру,
От це я, той самий, ось мій уклін.
Розкажи, Всеотче, про долю сіру."
І тоді він мовив: "Її нема,
Тої долі, тої, що ти шукаєш.
Скоро літо, осінь і знов зима,
Так від чого бігти і що не маєш
Прямо тут і зараз? Хіба сама
Твоя доля знайде тебе? Блукаєш
І кричиш, і стукаєш. То дарма,
Ти її женеш, ти її лякаєш...
Подивись на небо - воно усе,
Тільки небо ген, а навкруг лиш дим,
Синя вічність й час, що собі повзе,
Ти не стій, іди, будь у ньому, з ним.
Смерть не привід, навіть у букві Зе
Є чарівність світу, не будь святим.
Йди вперед, вмирай, тут Вальгала жде,
Досить тиші, йди. Най усюди Рим."
Я підвівся, скинув усе важке,
Подивився вгору, пішов вперед.
Там був бій, тіла і в крутім піке
Літаки пірнали хутчіш ракет...
А я йшов і Смерть була поруч, тут,
Її подих, очі і тихий крок,
Все вперед, під кулі, зайшовши в кут,
Крикнув "йду". Падіння. Земля. Гачок...
Тіні поруч, поруч білесий дим,
Поруч рви, залізо і запах сліз...
Смерть вже близько і я пишу це тим,
Хто життя віддав тісноті валіз,
Хто біжить, закрившись уже будь-ким,
І ні крилам, ні пустоті коліс
Не сховати... Ні Байконур, ні Крим...
Смерть вже близько. Просто скажіть їй "чіз"...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943671
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2022
Оторвало вон ту башню с потрохами,
А дорог тут не бывало и до нас.
Называйте, с*ки, вы врагов врагами,
А не просто, а не так вот, как сейчас.
Там вон тело доедают то ли волки,
То ли псы, а то ли вовсе стая лис.
Помню, мам, прибью приеду полки,
Скоро буду, очень скоро, лишь дождись.
Нас вчера тут крыли всяким аж до ночи,
Нас пытались, мам, поджарить, как цыплят.
Нас тут били, мам, лупили что есть мочи,
Но мы живы, пусть Их матери грустят.
Там по скорой, мам, прямой наводкой, с*ки,
Там девчушку, мам, пустили на весь взвод,
Мам, признаюсь, очень страшно, дрожат руки,
Но стоим, мамуль, и скоро всё пройдет...
Мам, Херсон, вон там Херсон, уже немного,
Мам, Херсон ещё чуть-чуть и будет наш,
Мама, там у самого порога
Ждут меня, дом пять, второй этаж...
Оторвало вон ту башню с потрохами,
А на бронь какой-то чёрт намазал Зет.
Мам, на этом всё, справлюсь с руками
И дойду, поверь. Пора. У нас рассвет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942477
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.03.2022
В диком поле,
Среди бесконечных степей,
Дует ветер, кричит о свободе.
Тут вальяжно тонули галлоны идей
В равнодушном к идеям народе.
Тут был хан,
Был султан, был и русич, и ром,
Тут и красной чумою несло,
Тут семитов стреляли, тут жгли каждый дом,
Только поле все так же жило.
Бессарабия, милая,
Пахнешь весной,
Пахнешь вишней и солью, собой.
Пусть жужжит снова грязный обиженный рой,
Бессарабия вновь примет бой.
Степь - могила,
В ней море таких же костей,
Как и ваши, глупцы из болот!
Бессарабия любит незваных гостей,
Ведь на них всё быстрее растет.
Вас не в море,
Там чайки - тревожить нельзя,
Вас в бескрайнюю зелени гладь,
А по ней бы галопом лихого коня...
Степь честна, справедлива, как мать.
В диком поле,
Где ветер зовёт к себе птиц,
А земля от волненья кричит,
Бессарабия гордо стоит у границ,
Ждёт гостей, смотрит в море, молчит...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942116
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.03.2022
Над Николаевом нелётная погода,
Тут, мам, так холодно, стреляют до утра.
Но, мам, вчера я резал каждого урода,
Что лез под звук фашисткого "ура".
Над Николаевом раскатистые взрывы
И шины вдоль дорог и чей-то крик.
Мы, мам, наверное, к утру не будем живы,
Но я стою, мамуль, стою, я так привык.
Над Николаевом нелётная погода,
А, значит, город точно не в огне.
В любое, мам, в любое время года
Я буду приходить к тебе во сне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942029
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.03.2022
Я умер где-то в Херсоне
В форме времён Чечни,
В предсмертном обугленном стоне
Было "всё зря -беги".
Я видел жёлтые ленты,
Я слышал чужую речь,
Сжимая в руках документы
(жаль, не успел их сжечь).
Сказали "за нами святость,
За ними, конечно, Тьма.
Но скоро вся эта гадость
Покинет свои дома".
Сказали, что мы со светом,
Мы голуби, счастье, мир,
Сказали, что этим летом
Получим земли, квартир
И женщин, их тело, душу,
И земли, и города...
Но я за чужую сушу
Остался в ней навсегда...
Я умер где-то в Херсоне,
Закопан без слёз, венков,
А жёны стоят на перроне,
Ждут нас домой, дураков...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941918
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.03.2022
Не умирай, не надо, не сейчас.
Так тихо вновь в больничных коридорах.
Я не дрожу, но я, пожалуй, пас -
Сплошная запищала на приборах.
И кровь лилась под кожу, я стоял,
И речь была невнятной и несвязной,
Я не молился и не умолял -
Смерть, уж поверь, бывает очень разной.
Халаты шелестели, проносясь,
Спешили что-то делать, что умели,
А я хотел весь сжаться и упасть,
Чтоб все эти мгновенья улетели...
Куда? К весне, к зелёным берегам,
Где все ещё живые и смеются,
Где волю дам я молодым ногам
И где мне утром есть зачем проснуться...
Туда, где пахнет вишней и вином,
Где руки обнимают, мир поет,
Где жизнь казалась чьим-то сладким сном,
Где я живу, где всё вокруг цветет...
Но я стоял, стоял, не шевелился,
Я не дышал - не мог и не хотел.
Я б лучше вовсе, су*а, не родился,
Чем вновь терять - терять я не умел.
Всё так же, ты ведь так же уходила:
Кричала, выла, лезла на окно,
Ты так же не хотела, ты любила,
Ты так же умирала... Как в кино,
Каком-то неизвестном, чёрно-белом,
Дешёвом, снятом быстро и за так,
Стою и говорю с остывшим телом,
Курю в палате, чокнутый мудак...
И снова кто-то хлопает мне спину
И что-то шепчет, что-то о своем,
А я мечтаю, что сейчас я сгину,
Вот так вот навсегда - уйдем вдвоем...
Но коридоры всё не пропадают
А запах йода душит и пьянит,
Мир тусклый, всё дрожит, а звуки тают
И сердце даже каплю не болит.
Ему уж некуда, оно покрылось коркой,
Холодной, твердой, полностью и враз.
День Валентина вспомнится мне поркой,
Ужасно больно, холодно... Я пас...
Мое стоп-слово "хватит", я устал,
Я выдохся, на фото только тени.
Я снова закурил и закричал...
Я плакал, опустившись на колени...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940352
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.02.2022
Я старый. Я плачу, мне больно,
Мне хочется лечь и уснуть.
Мне, знаете, в целом, довольно,
Я, собственно, смерил свой путь.
Я старый. Мне хватит той грязи,
Что льется с экранов в меня,
И с трубок, и средств всякой связи,
И с улицы день ото дня.
Я старый, мне гадко и страшно,
Мне серо и холодно тут,
И, в целом, мне больше не важно,
Что дети, увы, не растут.
Я старый. Я плачу, мне больно,
Но только никто не придет.
Мне, собственно, в целом, довольно.
Я тихо спускаюсь под лёд.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940258
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.02.2022
Я стою, поднимаю руку
И шепчу ей "memento mori".
Я убью эту грязную суку
Под ноктюрн номер 20 в миноре.
После я закурю и резко
Выйду вон, в вездесущий снег,
Миллиметры, потом отрезки,
А потом мой бездумный бег.
Кровь на стенах и звон стаканов,
А стаканы тут есть везде,
Алкоголь и табак с карманов
И салют не моей беде.
Снег так медленно, мелодично,
Томно, нежно кружит в ночи,
Я дрожу, но вполне обычно
Достаю с рюкзака ключи.
А стаканы летят по плитке,
Разбиваясь и дребезжа.
Скрип и топот у той калитки,
А на теле следы ножа,
Там порезы, от шеи, к шее,
По рукам и ее щекам.
"Будь смелее, немного злее,
Дай свободу своим рукам", -
Говорила и улыбалась,
Огоньком непотребных глаз
Все смеялась, в лицо смеялась,
Вонью грязных, но милых фраз.
И стаканы, под джин, без ножек,
Все летели, кружились в такт,
Мир тарелок, салфеток, ложек.
Громкий крик, а потом антракт...
Я стою, поднимаю руку,
И кричу ей "vivamus, блядь".
Я б убил эту грязную суку...
Бью стаканы, иду гулять...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939129
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.02.2022
Если завтра война, рано утром, к шести,
Если гусениц грубый метал
Станет двигать вперед, где пешком не пройти,
Как бы крепко и сладко ни спал,
Я открою глаза и увижу рассвет,
Пусть последний, но я посмотрю,
Посмотрю на часы и в дыму сигарет
Вспомню то, что так сильно люблю:
Наготу сентября в черноморских песках,
Шепот волн, освежающих день,
Соль на липких от пота горячих руках,
И столь редкую теплую тень...
Если завтра война, я готов умирать
За все то, что покрыто травой.
Никому не убить, никому не забрать
Твои кости. Я стану горой
За тот холмик, плиту и за надпись на ней,
За тебя, за потерянных нас...
Я сгорю во всех залпах, меж сотен огней,
И спасу что однажды не спас...
Если завтра война, за твой холод глазниц,
За твой холмик, плиту и траву
Я готов умирать под ногами убийц.
Лишь для этих глазниц я живу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938088
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.01.2022
Этот ворон сожрёт и живого,
Берег давит бурлением вод.
Так хотелось чего-то простого:
Ну камин там, ну ёлка, ну кот...
А по факту есть белые скалы,
Сильный ветер и тучи вверху.
Так хотелось в просторные залы,
Веря в то, что, и вправду, могу...
Этот ворон... Он смотрит мне в душу
И кричит, и кричит, как дурак,
Очень громко о том, что я трушу
И стою тут, укутавшись в мрак...
Звезд не видно, рассвет не приходит,
Ветер громче, сильнее и злей,
Но меня почему-то заводит
Этот дикий каскад из полей.
Я стою тут, забытый, незримый,
И курю, не решаясь вперёд.
Весь разбитый и нелюдимый,
Я смотрю на подтаявший лёд.
Этот ворон сожрёт и живого...
Берег давит, съедает меня.
Ветер шепчет мне снова и снова
Что-то страшное, грубо кляня...
Этот ворон, весь мокрый и жалкий,
Слишком стар, чтоб и вправду сожрать,
Собирает какие-то палки,
Всякий мусор, забытую кладь.
Тащит все в свои хилые схроны,
Мажет грязью и смотрит в глаза.
Четко слышу уставшие стоны
И как быстро несётся гроза,
Что закроет собою всё небо,
И меня разом смоет на нет.
Ворон давится крошками хлеба,
Ворон стар - ему тысяча лет.
Он устал от скитаний и масок,
Но не знает каков он без них.
Он не видит оттенков и красок,
Только белый и черный - привык...
Ворон больше не верит синицам,
Журавлям и подавно - лжецы.
Ворон, в целом, не ровня тем птицам,
Для которых вся жизнь - их птенцы...
Этот ворон сожрёт и живого,
Он меня, если честно, достал.
Я стою тут, играя святого,
(Я стою, я ещё не упал)
И кричу что-то диким потокам,
Бью ногами о мягкий песок,
Кулаками раздутым порокам
Разбивая то лоб, то висок,
То сжимая их жидкую шею,
То закрыв их безмерную пасть...
Только я уже вряд ли успею,
Только боль мне теперь уж не всласть...
Я сорвал свое рубище, голый
Слез с креста и отбросил венок,
Многоликий, всевышний, бесполый,
Но, безмерно, взахлёб, одинок...
Этот ворон, весь мокрый и жалкий,
Что-то каркнул мне прямо в лицо,
Раздвигая какие-то палки
Он достал мне оттуда кольцо,
Но, сглотнул от испуга, захлопал,
После выплюнул прямо в меня,
Развернулся, вздохнул и потопал,
Рыться дальше, уже не виня
Ни меня, ни себя, ни прохожих
В своей старости, бедах, грехах...
В целом, ворон достаточно пожил,
Чтобы вмиг раствориться в веках...
Этот ворон сожрёт и живого,
Прожует, не оставив костей.
Берег давит и каждое слово
Растворяется в шуме гостей,
Что несутся под бурей с востока
И тревожно чирикают час.
Птичий бог, как сейчас одиноко!
Я устал. Я упал. Я погас...
Этот ворон сожрёт и живого,
Хоть он мокрый и жалкий старик...
Мир дрожит. Я играю святого.
Берег падает. Слышится крик...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938079
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.01.2022
На перроне так тихо... Умер вокзал,
Будто эхо скончалось в вагоне,
Будто кто-то с надрывом, но не сказал,
А подумал, распяв себя в стоне.
Я не верю во всхлипы, громко, без слез,
И в уходы без криков, проклятий.
Я не верю в любовь под охапками роз
И в правдивость повторных объятий.
Я не вижу под лицами той красоты,
Что, как правило, рвется в лопатке,
Мне ужасно тоскливо менять "вы" на "ты"
И стоять, не участвовать в схватке,
Под которой лишь пот, череда паутин,
Поцелуи, пощёчины, крик.
А в итоге ты просто стоишь тут один,
На перроне, и крошишь свой миг.
(Шаг навстречу - и тело рванет на куски
Громко воющий длинный состав,
Красной лентой с обмякшей мгновенно руки
Брызнув, хруснет какой-то сустав.)
На перроне так пусто, будто и нет
Этих толп, что так жмутся всегда,
От которых спасает дым сигарет.
Я лишь ночью люблю города.
А состав тормозил, издавая свой рев,
Громким скрежетом взвизгнул метал,
И перрон заполнял звонкий смех дураков.
И лишь я все стоял и стоял...
А потом снова тихо - и умер фонарь,
Небо стало тихонько сереть,
Звёзды гасли и я, будто бешенный царь,
Приказал всему миру мне петь.
(Но мир замер, лишь ветер послушал меня,
Завопил мне на ухо свой бред.
Он кричал, меня грязно и долго кляня,
Дул огни от моих сигарет.)
И под утро Я умер... Просто упал...
На перроне, под крики и смех:
Кто-то кашлял, крестился, ел или спал,
Лишь вокзал отпустил мне мой грех...
(На перроне так тихо... Умер вокзал...
Пятый кряду день января
Прихожу сюда высказать глупости шпал
Свои мысли. В утре лишь Я...)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936867
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.01.2022
В поле снег. Небо серое. Ночь.
Дует ветер. Скрипят сапоги.
Знать бы что... кто-то сможет помочь.
Не сдавайся - умри, но беги.
В поле снег - не дойти до рассвета,
Не проснуться у теплой стены,
Не дожить до цветущего лета,
Не убить это чувство вины,
Что уже не вмещается в глотке
И хрипит, и свистит из груди,
Что не тонет ни в чае, ни в водке,
Что все также плывет впереди...
В поле снег - и ему нет предела,
Он лежит, белоснежный, пустой,
Будто тонны пушистого мела,
Вверх и вниз, на горе, за горой...
В поле снег - леденеют ресницы
И обветрились губы давно.
Скоро, может, появятся птицы.
Скоро лето, но мне все равно.
Я иду по глубоким и длинным,
И до боли знакомым следам,
По снегам, по полям, но не минным,
А, скорее, по тонущим льдам.
Я иду, упиваясь виною,
Все давлюсь своим горем, один...
В поле снег. Снег становится мною.
Я иду среди белых долин,
Что шипят чьим-то тихим, забытым,
Ненавистным, родным голоском
О том чувстве, мной грубо убитом,
О той грусти, что все холодком
Пробегает и в жаркие ночи,
И в холодные длинные дни,
О губах, что кусал что есть мочи,
О глазах, что погасли одни,
Без меня, без объятий, касаний,
Без дыхания, даже без слов,
Без протяжных и громких рыданий,
Без красивых последних цветов...
В поле снег. Я иду, безымянный,
Сам не знаю: откуда, куда.
Я один, шаг тяжёлый и рваный...
Я иду и так будет всегда...
Я плююсь своим липнущим горем,
Я жую свои клочья вины,
Снег становится тающим морем,
Но ни берега нет, ни стены...
Я один, громко кашляя, воя,
Все вперёд, лишь наощупь, ползу...
Я, забывший давно уже кто я...
В поле снег... Я под снегом, внизу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934483
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.12.2021
Купить продукты, носки, посуду,
Лечить всю зиму свою простуду,
Бывать в кафешках и на работе,
Весь день валяться в своей субботе,
Курить две пачки и пить до боли,
Тонуть в посредственном алкоголе,
Мечтать о большем, терпеть все время,
Нести послушно свое же бремя,
Смотреть на звёзды без тени страсти,
Семнадцать фишек, четыре масти,
Будильник громко и много кофе,
Всё ближе к гребенной катастрофе,
Бояться крыльев, любить хребты,
Вонять карьерой, сжигать мосты,
Бежать на гору, толкать свой хлам,
Лезть и цепляться... А там... А там...
А там лишь ящик, еще пустой,
Чуть отдохни и пока постой,
Дыши, не бойся, он чист и нов,
Ты четко влезешь, ведь ты готов,
Взгляни на звёзды и лезь в него,
Запри в нем сам себя самого,
Закрой глаза и умри, мой друг,
Мир - тени, звуки и холод рук...
Спуститься выбросить свежий сор,
Сходить за хлебом, пройти свой двор,
Вернуться в тесный квадрат из стен,
Стать на колени и встать с колен,
Затем в сети разливать свой яд,
Потом поспать, люди ночью спят,
Встать очень рано, бежать к восьми,
Стараться ладить чуть-чуть с людьми,
Пить горький кофе, читать закон,
Закрыться напрочь со всех сторон,
Потом лечь в яму, в свой черный ящик...
Тебя все помнят - ты настоящий...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932114
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.11.2021
Не успеваю...
Напиться, проснуться, забыться,
Ни умереть, ни родиться,
Встретиться или проститься,
Выспаться, встать и побриться,
Ни написать, ни влюбиться,
Вспомнить размытые лица,
Вылететь или разбиться.
В целом, мир - то, что мне снится.
Не успеваю...
Быть, а не просто так, рядом,
Скользким блуждающим взглядом,
Длинным пугающим гадом,
Ярким и громким парадом,
Передом к лесу, а задом
К людям. Болеющим стадом
Выть и реветь водопадом,
Быть самому себе Адом...
Не успеваю...
Но, в целом,
Кто-то успеет мне мелом
Тело по контуру белым,
Вот бы монахиня пела,
Только найти бы сумела
В склепе и чтоб не бледнела,
Чтобы красивое тело,
Чтобы на крышку смотрела...
Не успеваю...
Прощаюсь.
Не прихожу - возвращаюсь,
Не говорю - улыбаюсь,
Собственно, очень стараюсь...
Свечи не жгу - собираюсь,
Не наливаю - касаюсь,
Громко смеюсь, но не каюсь.
Очень спешу - ускоряюсь...
Не успеваю.
Прощай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930043
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.11.2021
Душеприказчик выходит из дома,
Смотрит на небо и двигает вниз.
Пуля, кювет, операция, кома,
Все, что летально - огромнейший приз.
Душеприказчик Игорь Петрович
Быстро шагает, курит, кряхтит,
Сев в грустно-черный автобус сокровищ,
Трет лобовое и громко сопит.
Душеприказчик едет по трассе
К гробу клиента, мчится под сто,
Мысленно сунув ручоночки к кассе,
Он поправляет ворот пальто.
Душеприказчик резким ударом
Груды металла в теплую грудь,
Выдох густым бледно-утренним паром
Стелит асфальтом резиновый путь.
Душеприказчик, холодный, на полке,
Рядом с клиентом и без венка.
Тот, кто кричит слишком радостно "волки",
Должен однажды встретить волка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929655
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.11.2021
До фильтра, чтоб жгло у ногтей,
Чтоб кашель и пахло в квартире.
А после немножко налей
И выпей за мир во всем мире.
Смотри из балкона на лес,
На звёзды, медведицу, тьму.
Да, будет комфортно и без,
Комфортно и тихо ему.
До фильтра и громом гитар
Заполни пустое ничто.
Пусть, может быть, чуточку стар,
Пусть что-то немножко не то.
Пусть стены уныло пусты
И вилка всего лишь одна,
Но это действительно ты -
За это ль не выпить до дна?
До фильтра - и снова писать
О мыслях, вгоняющих в страх,
О том, что под утро вставать,
И людях, о чьих-то губах.
Смотри на сереющий день,
На вялый унылый рассвет,
На чью-то безмолвную тень,
На пепел своих сигарет.
До фильтра и выброси вниз,
Смотри на круженье ворон,
А после ступи на карниз
И прыгни решительно вон...
До фильтра, чтоб жгло аж до губ,
Чтоб кашлять и верить в рассвет.
Включи себе утром Ютуб,
Спустись и купи сигарет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929046
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 26.10.2021
Рыжий цвет моего октября
Заливает чужие подъезды.
Все, наверное, было не зря,
Сердца нет у зияющей бездны.
Мне бежать по намокшим аллеям
Аж до серости скомканных туч,
Прямо, прямо, потом чуть левее,
Где когда-то плясал светлый луч -
Он бежал, замиранием веры
Мазал странные пятна, круги,
Донося запах выжженной серы
И последнее слово "беги"...
Я поднялся и вышел на трассу,
Закурил и вдохнул терпкий дым.
Вот сейчас бы холодного квасу
И мотнуться на парочку в Крым.
Вот бы выйти босыми ногами
На чуть теплую гальку с утра,
Вот бы чуточку хоть между нами
Что-то грела хотя бы искра.
Но октябрь уносит к истокам,
К самой сути извечных проблем,
К моим прежним обычным порокам,
Где я, в целом, лишь пью, а не ем.
Где я в мире из шлюх и подонков,
Где я вечером снова разбит,
Где не хочется очень ребенка,
Где спина все сильнее болит.
Рыжий цвет моего октября
Застилает зрачки чем-то липким.
Я иду сквозь пески и моря,
Мир, мерзавец, становится зыбким.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928202
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.10.2021
Я из мира ломбардов,
где двести - серьезная сумма,
Где сто грамм алкоголя
важнее орущих детей,
Где, включая на максимум
в камере уровень зума,
Видишь только квадраты
и, может, пороки людей.
Я из мира ломбардов,
где выжить - мечта, а не данность,
Где стреляют, но только
пару в обед сигарет,
Где писать без ошибок
какая-то дикая странность,
Где на вид непонятно
сколько кому же там лет.
Я из мира ломбардов...
Был, но сбежал с того гетто,
Перелез сквозь колючку,
свалил от овчарок, и вот
Я попал в это странное
вечно цветущее лето,
Где людей давно нет,
лишь грустно вздыхающий скот...
Где за новые туфли
из женщины делают мясо,
Где за пару квадратов
на нож населяют живот,
Где дороже фуражки
лишь черная-черная ряса
И по жирным телам
тихо катится каплями пот.
Тут десятки нолей
и яркие с золотом стены,
Тут в шампанском рули
и кольца на гнутых перстах,
Тут вздуваются к вечеру
кисти в синеющих венах
И такое же тело,
только в красивых цветах.
Нет ломбардов и визг
гулко гуляет по барам,
Где стаканы дороже
и пойло намного живей,
Тут мальчишку везут
на ночь к скучающим парам
И не видно морщин
за контуром женских бровей.
Я из мира ломбардов,
бедного пьяного края,
Где в парадных воняет,
но все ещё корчится честь,
Где копейки в ходу
и, даже от спирта сгорая,
Каждый знает:
священна лишь кровная месть.
Я из мира ломбардов,
а тут их никто и не знает,
Тут лишь карты и грусть
на лицах душевнобольных.
Я курю у парадной,
музыка тихо играет,
А ломбарды все дальше,
за тенью моих коренных.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928201
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.10.2021
[i]Посвящается З.[/i]
Стёрлась, как старое фото,
Даже не помню лица.
Вроде так верил в кого-то,
Вроде хотел до конца.
Стёрлась и нет, белый лист,
Общий навеки пароль,
Фотоальбом снова чист
И не доиграна роль,
Роль превосходного мужа
И с большой буквы отца.
И с каждым годом все хуже:
Больше не помню лица.
Стёрлась, а я не заметил,
Я все работал и спал.
К черту какие-то дети,
К черту любовь. Я устал.
Стёрлась стаканами джина,
Сотнями брошенных шлюх,
Песнями и анальгином,
Трассами, миром вокруг.
Стёрлась другими, новее,
Ярче, возможно светлей,
Только, увы, не роднее.
Стёрлась. И я вместе с ней.
Стёрлась, как старое фото.
Даже не помню лица.
Только зелёное что-то,
Чьи-то, сквозь время, глаза...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927791
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.10.2021
Этот город разрушит меня,
Разжует, после выплюнет вниз.
Мне все меньше и меньше огня,
Мне всё ближе и ближе карниз.
Я все пью с недопитых бутылок
И пытаюсь тонуть, но земля
Давит больно в разбитый затылок,
А за веками видно тебя.
Этот город до боли чужой,
Он пустой и ужасно холодный.
Мне б уехать в какой-то другой.
Но куда? Я пустой и безродный.
Знаешь, нечем дышать в октябре.
Октябри мы любили, ведь так?
Я живу в очень хрупкой норе.
Я устал. Я предатель и враг.
Очень больно смотреть на людей,
Я то знаю, что смерть где-то рядом.
Нет, не полон я больше идей,
Нет, я больше не жгу своим взглядом.
Этот город разрушит меня,
Разжует, перемелет, раздавит.
Нет ни смысла, ни даже огня.
Я пустой. Пусть меня все оставят...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927789
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.10.2021
Від мене залишився кіт
Та й, мабуть, на цьому і все.
Мій вбитий вологою пліт
Кудись, як раніше, несе.
Ти плакала, я лише пив
І щось говорив, як завжди.
Ні, справді уже не любив.
Ні, більше не буде води.
Мій пліт скоро зникне вночі,
Ось-ось вже видніється море.
Ти - дотик, рука на плечі,
Я ж п'яне змарноване горе.
Від мене залишився кіт.
Та й досить, все інше мине.
Надіюсь, мій зламаний пліт
Колись хоч кудись допливе...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925101
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2021
Представь себе темную-темную гладь
Того самого моря, что на юге.
Представь как тебе сильно хочется спать,
Но мы не спим, растворяясь друг в друге.
Представь, что ты не больна ничем,
Что жить тебе целую вечность.
Представь, что из всех возможных проблем -
У тебя сломан ноготь. Безупречность,
Которой не было, вот, ни разу,
Которую мы искали, забывая жить,
Она умещается в короткую фразу
"Помни меня, даже перестав любить".
Представь себе мир, где нас только двое,
Где тебе восемнадцать лет
И самое-самое дорогое -
Это утренний запах моих сигарет.
Представь, что мне никуда не надо,
Мы валяемся до вечера на песке,
Что ты мне так же безумно рада
И что рука, как прежде, в моей руке.
Представь, что ты абсолютно здорова,
Что пахнешь не бессилием палат,
А мандаринами. Представь, что снова
Длинноволоса и ясный взгляд,
Нет дрожи в теле, безумных оров,
Пробитых вен. И с нами боги.
Представь, что выйдешь из коридоров,
Представь, что встанешь... сама... на ноги...
Представь себе темную-темную гладь
Того моря, где Нам никогда не быть.
Засыпай, дорогая, тебе нужно поспать.
Прощай. Я помню, даже перестав любить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920123
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.07.2021
Щось зелене вже десь під шлунком,
Щось непізнане, щось чуже,
Вихідними і подарунком,
Йодом, пластирем і драже.
Щось забуте, дно морожене,
Крига пам'яті і слова,
Сто раз бачене, сто раз ходжене,
Дельта, зет і ікс, і крива.
Щось неправильне, надто висяче,
Щоб не різати те, що є.
А вночі мій храп надто бісячий,
Серце гучно аж надто б'є.
Як сироп якийсь, лапки змучені,
Я все ковзаю, я лиш тінь
Самого себе, ми розлучені,
Вибиратися надто лінь.
На екваторі пахне жареним,
Чутно плач і крик, видно крах.
Чимось місячним, чимось мареним
По спині повзе бляклий дах.
Я прозорий геть, я розчавлений
Своїм прагненням бути всім
Чимось більше, ніж. Надто правильний,
Я давно забув де мій дім.
Ваша совість десь надломилася,
Ваші цінності всі пусті,
Віра падала і розбилася,
Карта пластику у руці.
Я палю і п'ю, не терплю хрестів,
Пам'ятаю всіх і не сплю
Світ давно вже дав все, що я хотів.
Я дивлюсь униз і стою.
Більше не кричіть, не торкайтеся,
Не марнуйте свій цінний час.
Я стою один. Прокидайтеся
І ідіть собі. Я не з вас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918656
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2021
Только ноги болят
От всех этих центров, обочин, трасс.
Я устал и, честно, я ненавижу вас.
Ненавижу за все ваши доводы,
Что вы сводите к новостроям,
Без итогов, смыслов и без вопроса "кто я?"
Эта ночь на колесах,
Как сотни других, лишь моих ночей,
Но пусть так, чем подъезды, торжественный звон ключей.
Вы ведь лепите счастье
С накопленных к смерти, сложенных цифр,
Ваша радость - в заначках, тлеющих, врытых в шифр.
Вы - четыре стены с обоями,
На которые брошено время,
Алгоритмы, аксессуары, вы - цифровое племя.
Мир тускнеет без красок,
Жизнь ложится под нож, душу миле,
От работы до моря на недельку, от моря к могиле.
Ненавижу вас сильно
За пустое и жвачное, это хомячье сито.
Не успеете сдать, козырей нет, все бито.
Только ноги болят
И хочется спать все время.
Меня тихо и долго жует мое цифровое племя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918655
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.07.2021
Кочевник дошёл до колючки,
Упёрся, как рогом в стекло.
Кочевник сложил свои ручки
И высушил в пепел весло.
Кочевник устал от походов,
От битв и бессонных ночей,
От севших на мель пароходов
И пьяных под утро врачей.
Кочевник не хочет ни леса,
Ни даже пещеры с костром,
Кочевнику пьяного беса
Достаточно: лёд, утро, ром.
Кочевник дошёл до столицы,
Где юрты и множество баб.
Кочевнику надо напиться -
Кочевник ведь больше не раб.
Кочевник закажет на баре
Стакан и достанет табак.
Кочевник теперь живёт в паре,
Кочевник вступил, *** в брак...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911425
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.04.2021
Здравствуй, пустая и глупая-глупая жизнь.
Я бы ушел, но пока не придумал когда.
Кто-то под утро все время шептал мне "держись"
И я менял без заминки свои города...
Но не нашел себя в сером потоке машин,
Фар, небывало блестящих и слишком пустых.
Снова один, как и раньше, я снова один -
В мире нет места для всяких душевно больных...
Здравствуй, пустая и глупая-глупая жизнь.
Я догораю, мне хватит тепла чьих-то рук.
Впервые никто не промолвил простого "держись".
Я выхожу. Мир тихонько темнеет вокруг...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910146
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.04.2021
Перешёл на бренди под трубку.
Стал похожим на кухонную губку -
Напиваюсь к полудню, пишу стихи,
Смотрю фото, вспоминаю грехи,
Что собрал, как бусы, на шею,
Еще жив, но старею.
Умею молчать, уходить навсегда,
Но не способен забыть. Беда.
Дорогая, вот тебе эти слова,
Пьяные и живые, будто трава,
Что всегда пробивается сквозь снег и лёд.
Нет, не чудовище. Наоборот.
Дорогая, я избавил тебя от бессмысленных лет,
Которые бы ты проживала, сигарет,
Коньяка и пропахшего одеяла
Мной. Ты бы сама устала.
Перешёл на бренди. Потерял все цели.
Пахну часом секса, затыкаю щели,
Что зияют между 5 пм и днем.
Дорогая, бог с ним, пусть горит огнём..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902065
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.01.2021
Платье цвета крови с апельсином,
Губы ярче солнца, а глаза…
Чайки реют ввысь нестройным клином,
К ночи собирается гроза,
Девочка идёт по побережью,
Босиком по мокрому песку,
Волны прикасаются так нежно,
Размывая боли и тоску…
Девочка чиркнула зажигалкой,
Подкурила и вдохнула дым,
Стала вмиг какой-то очень жалкой,
Ну а мир… ну слишком уж простым…
Девочка смотрела в это море
И мечтала о таких волнах,
Чтоб смывали вон любое горе,
Чтобы растворяли всякий страх.
Девочке под тридцать, все уж было,
Дальше точно хуже, точно вниз.
Девочка продрогла и остыла,
Не от ветра, нет - всего лишь бриз.
Девочка окурком прямо в море,
Слезы стёрла и пустилась в пляс,
Музыка с басами, но в миноре,
Ну а вдруг, сейчас – последний раз…
Девочка исчезла на рассвете,
Пляж был пуст и замерла волна.
В том горячем и безумном лете
Как она, пропала не одна.
Платье цвета крови с апельсином
Позже кто-то видел вдалеке…
Чайки разобщенным жирным клином
Ринулись к плывущей вон руке…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901965
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.01.2021