Андрій Чернівець

Зорі.

Ще  День  майнув.
Зорі  оприлюднили
виграшну  комбінацію.
Я  знову  не  поцілив,  
Пролітаю,
Спостерігаючи  чужі  феєрверки,
ковтаючи  їх  радіацію.
Так,  ні.  Все  за  алгоритмами.
Так,  ні,  Або,  або.
До  бісика  умовності.
І  солов"ї  вже  за  їх  ритмами.
Відчиняю  навстіж  браму.
Завтра  всі  зірки  тільки  мною  запалені,
За  моєю,  безумовною  комбінацією.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769736
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2018

Перший сніг.

Па́да,  па́да  сніг  лапа́тий
на    ялинку  коло  хати,
си́пле  на  весе́лих  школярі́в.

Доганя́є  осінь  в  полі,
укрива́є  світ  поволі
ко́вдрами  різдвяних  снів.

Я  зага́дую  бажання
на  добро  і  на  кохання,
і  на  зорі,  що  впаду́ть  до  ваших  ніг.

Ли́нуть    прагнення    гарячі
мов  сніжинки  нетерплячі.
Відчиняйте,  бо  засиплю  Вам  поріг.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764350
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.12.2017

День ПОЕТА

Потемро,  дурню,  незугарний  збую!
Забув  таке  число,  щоб  я  зачах.
Подружній  ювілей.  Телефоную  :
"Давай,  як  вперше,  люба,  при  свічах".
Ні  місця,  ні  пів-місця,  все  "забито",
Вже  третій,  ні,  четвертий  ресторан.
Заздалегідь  замовлено,  закрито
На  п"янки,  на  бенкети,  на  гульбан.
Довкруг  каєни,  бентлі,  мазератті.
Брильянти  всюди,  квіти  тут  і  там.
Верзило  виліз  з  мерса  у  цераті
і  в  зал,  а  там  -  вертеп,  точніш  -  бедлам.
Стільці  літають  понад  головами,
дівчата  напівголі  на  столах.
Дружина  відвернулась.  Мимоволі,
на  мить,  спинився  погляд  на  ногах.
А  вулиці,  а  площі  -  всюди  гамір.
Якісь  дядьки  ниряють  у  фонтан.
Розвіявся  мій  благородний  намір,
романтика  і  з  нею  ресторан.
Що  то  за  свято?  День  без  інтернету?
Чи  День  десантника?  Чи  може  з'їзд  ПееР?
"  Та  ні,  сьогодні  празнують  поети",-
швейцар  розвідав.  Знатиму  тепер.

(21  березня)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724894
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.03.2017

Вірш Мар"яни. (відредагований, народний варіант)

Якщо  ти  заблукаєш  -  я  тебе  знайду,
Піду  по  сліду  всіх  твоїх  лунких  історій.
У  кожну  душу,  що  зустріну,  загляну.
Чи  раптом  хтось  тебе  туди  не  запроторив.
 
Не  налякає  темний  ліс  людських  гріхів
І    не  згублюся  між  дерев  знайомих.
В  тритомнику  усіх  моїх  страхів
Давно  нема  маршрутів  невідомих.

Смеркань,  світань  мільйони,  безліч  кроків
До  того,  як  звалюся  я  без  сил.
Та  все  ж  шукатиму  тебе  і  надцять  років  -
Мені  б  лишень  терпіння  й  пару  крил.

М.Г.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714374
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2017

ДАР

ДАР  (уривок  вірша  від  20.09.2013  р)

Знову,  вко́тре,  пе́ред  взо́ром
членик  «Роспотребнадзо́ру»  -
Україні  -  тухла́  новина́  -  
Віднайшли  в  цукерках  наших  
ряд  токсинів.  Однозначно,  
для  російських  нутрощів  хана.  

А  тим  па́че  їхні  фля́чки,  
не  з  шанхайської  гарячки,  
не  від  водки  і  кремльовської  води,  
а  від  си́рників  вкраїнських,
і  боржо́мчиків  грузинських,  
вже  зазнали  чорної  біди.  

І  не  дивно  нам  сьогодні,  
що  до  св’ята,  принагодно,  
до  духовних,  спільноруських  іменин,  
мамі  руського  народу  
членик  «рос  потреб  роздору»  
здарував,  на  солодощі,  кпин.  

Кажуть  тітки  малотемні,  
що  тепер  усі  котельні  
на  «Рошен»  і  «АВК»  переведу́ть,  
бо  лукаві  Пироше́нки  
не  такі  вже  хороше́нки  -  
не  какао,  а  смолу  в  ґлязу́р  кладу́ть.

А  сусідка,  по  буфету  ,
мовить,  бридячи  конфету,  
що  Петро  на  трон  гетьманський  застовпив.  
Й  ніби,  нинішній  підца́рок,  
(через  шефа),  як  подарок,  
Петі  "бізнес-обріза́ння"  замутив.

А  іще  беззубі  дами,  
склавши  руки  під́  носа́ми,  
тайну  хре́щення,  з  під  грифу,  видають  -  
що  князь,    Сонцю  на  подобу,  
ру́сичів  хрестив  на  пробу.  
Пробне  хре́щення  тоді  було́,  мабу́ть.  

Що  месі́я  то  зі  сходу  
йде  до  нашого  народу,  
а  не  з  півдня,  чи  із  західних  країв.  
І  тепер  уже,  до  пі́ру  ,
нам  дадуть  правдиву  віру,  
а  не  те,  до  чого  нині  ло́ба  бють.
 
Хоч  і  правиться  все  ла́дно,  
не  затве́рджене  докла́дно,  
не  того́  владики  там  печа́ть.  
Темним  ду́шам,  відповідно,  
царства  Божого  не  видно  
і  тяже́нько  неПутивим  шкутильга́ть.
 
Поїзди́  летять  зі  сходу  
до  немиТного  народу,  
в  них  "духовні"  браття  і  братки́.  
Боже  слово,  то  і  діло,  
озивається  уміло  
крізь  сваровські  і  броньовані  шибки́.  

Знов  і  знову  звідти  чують  
«Воєдиную,  св’ятую…»  
(ні  не  церкву)  а  сов’яцьку,  типу  Русь.  
захудо́блені  -  у  стадо,  
заганятиме́мось  ра́до,  
бо  слав’яни  ми,  бичем  хреще́ний  люд.

Агітпо́тяг  так  і  бли́ще.  
Тим  хто  в  ньому  –  зна́чно  ближче    
і  до  Бога,  і  до  всіх  його  дарі́в.  
Навіть  перші  християни
не  вдержа́лися  б  від  манни,
що  на  нинішніх,  наближених,  спустив.  

Месіанство  -  сла́вне  діло  
коли  в  рясі  сите  тіло,  
і  як  пропові́дне  діло  до  снаги́.
На  нехре́щені  ще  ба́ні  
йшли  босо́ніж  первозванні,
ну  а  нанішні  –  на  втрачені  корми́.

Кажуть,  в  їхнього  міри́ли,  
дме  з  нетканої  кади́ли,  
найправдивіша  зі  всіх  помісних  правд.
Глянув  би  пресвітлим  оком  -
невідспіваний  під  бо́ком,
та  й  Кремлі́  іще  не  хре́щені  на  лад.

«Іч  кого  узявся  вчити,
за́ступ  в  руки  і  роби  ти,  
чи  в  Кана́ччикову  дачу  тру́ти  сказ.  
Із  «Всея́  Русі́»  знаме́нням
і  всехвальним  одобре́нням  
осквернителя  присми́римо  нараз.»  

Борони́в  би  Біг  учити.  
На  своїх  би  двох  ходити,  
І  коли  батьки́  живі  ще  -  благодать.  
Та  і  не  моє  це  діло,
що  до  за́повідей,  вмі́ло,  
приплели́  «слов’янів  пов’язать».

І  яким  кінце́м  загро́зи,  
Що  довко́ла,  мов  зан́ози,
нас  в  єдинім  православ'ї  омину́ть?
Так,  кори́то  стане  бі́льше,
але  звідки  Бога  більше,
звідки  совісті  слов'я́ну  додадуть?

Без  ука́зів,  ми,  прада́вно,
що́день  молимося  справно
за  Вкраї́ну,  й  мир,  натерши  мозол́і,
за  всесвітню,  Божу  ласку,
і  солодку,  ситу  па́ску
із,  замитненої  владами,  землі.

Але  все  ж  гніти́ть  під  ди́хом,
що  услід  за  східним  лихом,  
(що  у  нас  бродило  ще  з  часі́в  орди́),  
враз,  вилазить  бородате,  
і  давай  вже,  маєш,  на́те:  
«Об'єднаємось,  щоб  не  було́  біди́».

Подавай  йому́,  не  пра́вих,
а  усіх,  що  є  в  державі,
Херсонес,  степи,  й  подушне́́  подавай.
Бо  й  Христос  у  них  праві́ший,
і  сино́д  у  них  мудріший,  
і  в  Сибі́ру  є  доро́ги  -  просто  в  рай.

Знане  ді́ло,  різні  си́ли,
Русь  не  раз  перехрестили,
по  ново́му,  по  об'єднаному  все,
і  ламали  хлопську  шкі́ру
на  правдиву,  царську,  віру,
та  невже,  нам  знову  щастя  це,  невже.

Так,  іще  би  зрозумі́ло,  
що  на  це,  погане́  ді́ло,  
взявся  фюрер-цар  ламати  смердну  суть,  
але  ж  тут  -  особа  в  ря́сі  
і  при  всій  його  підря́ссі  –  
Бо́же  слово,  або  ви́бачення,  ждуть.  

Чи  приви́ділось,  чи  зда́лось,  -
Як  би  лихо  не  воздалось,
Свят,  свят,  свят,  -  від  цих  рясни́х  гостей.
Бо  у  світі  так  ведеться
вслід  за  духом  -  тіло  преться,
як  би  знову  нам  не  рахувать  костей.

Сидимо́  із  дру́гом  в  ба́ні.
Він  із  ру́ских,  із  Казані,
у  колиску  православ’я  прилетів.
Па́рим  разом  грі́шні  ду́ші
І  змиваємо  у  ду́ші
Бруд  лукавих,  архирейських,  даро-слі́в.

(Ніщо  так  не  роз'єднує  сусідні  народи,  яких  обзивають  слов'янами,  та  і  всіх  християн,  що  моляться  єдиному  Богу,  як  дії  влади  і  дрібнопомісного  духовенства  при  окремих  царях  і  князях,  за-для  розширення  своїх  удільних  володінь  і  домінування.  І  найбільш  лукаво  це  звучить,  коли  духовний,  вселенський  чин,  який  за  своєю  суттю  покликаний  не  тягнути  народи  в  одне  гетто,  чи  державу  створену  одним  з  народів  довкола  князька  чи  царя,  а  дистанціюватися  від  цього,  від  ієрархії  владної  і  церковної,  від  прибутків  і  територій.  Релігія  -  вища  за  національні  формування  і  держави,  її  поле  -  спасення  душі,  і  у  кожної  давно  визначені  канони,  туди  не  входить  об'єднання  адміністративних  одиниць  сусідніх  країн,  що  по  суті  є  грубим  втручанням  в  суверинітет  чужої  держави  і  конституційні  права  її  громадян.  Андрій  Чернівець.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688450
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2016

Англія

Шекспір  -  англієць?
Ні.  Шекспір  -  англійський.
Як  не  крути,  пасує  славі  "-ський".

Shakespeare  -  Englishman?
No.  No.  Shakespeare  -  English.
Like  it  or  not  ,  fits  glory  suffix  "-ish"

(до  дня  англійської  мови)  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576510
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.04.2015

Китай

古代，古代文化历史天体地球和人民  辉煌

(до  дня  китайської  писемности)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575768
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.04.2015

ВІЙНА

П'єса  на  кілька  дій.
Дійові  особи:  [b]Григорій    Іванович  Пеленейко[i](Гри́ньо)[/i]  [/b]-  52  річний  господар.
                                       [b]  Стефанія  Петрівна  Пеленейко  [i](Сте́фка)[/i][/b]  -  його  жінка,  53  р.
                                         [b]Павло́[/b]  -  односелець,  старше  середнього  віку.
                                       [b]Семен  Порфирович  Гала́йко  [i](Се́нько)[/i]  [/b]-  колега  Григорія,  48.
                                         [b]Параскевія  [i](Параня)[/i][/b]  -  теща  Семена,  близько  85  років.
                                         [b]Василько[/b]  -  син  Семена,  15-16  літ.
                                         [b]Любця[/b]  -  молоденька  продавчиня  у  павільйоні.
                                         [b]Соціяльні  особи[/b]:  три  односельці  чоловічої  статі  невизначеного  віку,  дві  жіночки  передпенсійного  віку.

[i](Червень.  Село.  Пополудню.  Гриньо  виходить  зі  своєї  хати  і  йде  подвірям  в  сторону  брами.  Стефка,  підібрала  з  порога  хідничок  і  відійшла  до  огорожі  його  потріпати).[/i]

[i][b]Стефка:  [/b][/i]
-  Як  то  можна  так  ходити,  щоби  стільки  болота  на  той  хідничок  нанести?  Тільки  зрана  постелила  чистий,  а  воно  своїми  чоботярами  вже  зачо́вґало.  З  боку  лежить  сітка.  Та  витри  ти  ті  ноги  перше  до  сітки,  а  потім  вже  лізь  на  хідник.  Говориш,  говориш,  а  свиня  свиньою.  Ходиш  весь  день  за  ними.  Ну  ні  за  що  мене  не  мають.  За  прибиральницю.  І  так  всі  двадцять  п"ять  років.  
(в  сторону  Гринька,  який  вийшов  з  подвіря  на  вулицю,  мугичаючи  собі  "Поведу  коника  на  зелені  лучки..").[/i]  Де  ти  вже  полізло?
[i][b]Гриньо:[/b][/i]
-  Іду  до  магазину.
[i][b]Стефка:[/b][/i]
-  Якого  дідька?  Нахлятися?  І  прилізти,  як  та  худоба?  Коло  хати  купа  роботи,  а  воно  вже  повале́ндалося.
[i][b]Гриньо:[/b][/i]
-  Ізоленти  треба  купити,  контакти  на  плитці  підгоріли  і  лямпи  нема  в  коморі,  перегоріла.
[i][b]Стефка:[/b][/i]
-  Яка  ізолента,  яка  лямпа?  Знаю  я  твої  походеньки.    Одне  в  голові  -  рило  залити.  Додому  можеш  навіть  не  вертатися.  Посьміховисько  на  все  село,  а  не  хлоп.  Хлопи  всі  при  роботі,  а  воно  буде  ни́кати  по  халупа́х.  Подивися  на  сусіда  Івана,  та  і  на  Зеника  би  подивився.  О  то  я  розумію  -  жінкам  повезло.
[i][b]Гриньо:[/b][/i]
-  Ти  себе  хоть  чуєш,  шо  ти  говориш?  Що  тобі  ще  бракує?  (собі  під  ніс:  знову  почалося,  чорт  до  баби  приступає,  і  то  за  мою  доброту,  ніколи  навіть  слова  не  підняв  на  неї)  Не  ціниш  того,  що  ті  бог  дає.  То  що,  сусід  мудріший  за  мене?
[i][b]Стефка:[/b][/i]
-  Моя  дупа  мудріша  за  тебе.  А  про  Івана  і  мови  нема.  Ти  думаєш,  що  маєш  інститут  і  робив  начальником  пожарки,  а  він  має  училище,  і  ти  мудріший  за  нього?  Та  тобі  ше  до  нього  далеко.  Іди-іди.  Можеш  не  вертатися.

[i](по  вулиці  повз  Гринька,  в  сторону  поля,  іде  колишній  зоотехнік,  а  нині  безробітний  Павло  з  ви́вками  у  руці)[/i]

[i][b]Гриньо:[/b][/i]
-  Здоров  "Ляшко́".  
[i][b]Павло:[/b][/i]
-  Сам  ти  Лашко.
[i](поздоровкалися)  [/i]
[i][b]Гриньо:[/b][/i]
-  Не  запізно  ти  до  сіна  нами́лився?  Через  пів  години  буде  дощ.
[i][b]Павло:[/b][/i]
-    Там  Зеня  з  дітьми  переверта́ють.  Я  вже  на  квітку.
[i][b]Гриньо:[/b][/i]
-  Добре  пристроївся.  Не  шануєш  ти  Зені.
[i][b]Павло:[/b][/i]
-    А  твоя  напевно  в  одному  пошенівку  живе?
[i][b]Гриньо:[/b][/i]
-  Стефка  за  мною,  як  за  берлінським  муром.  Давай,  лети,  бо  змокнеш  разом  зі  своїм  сіном.

[i](По  дорозі  Гриньо,  підспівуючи  "А  я  все  дивлюся  де  моя  Маруся",  доганяє  трьох  запу́хлих  перехожих,  які  бо́рзо  чимчикують  в  сторону  центра  села,  де  зазвичай  проводять  переважну  частину  свого  соціяльного  життя,  виловлюючи  спонсорів)[/i]

[i][b]Гриньо:[/b][/i]
-  Куди  так  ідете?
[i][b]1  соцелемент:[/b][/i]
-  А  ти,  блін,  інородний,  чи  що?  Догада́йся  з  трох  раз,  куда  можуть  іти  такі  три    богатирі?
[i][b]Гриньо:[/b][/i]
-  Хіба  не  видно  -  змія-горинича  бороти.
[i][b]1  соцелемент:[/b][/i]
-    Ти  дивися,  вгадав  з  ходу.
[i][b]Гриньо:[/b][/i]
-  А  маєте  чим  його,  прико́кати?
[i][b]2  соцелемент:[/b][/i]
-  А  ти  що,  на  хвіст  хочеш  впасти?
[i][b]Гриньо:[/b][/i]
-  Вам  впадеш.  Самі  мерло́му  з  ву́ха  ви́дудлите.
[i][b]3  соцелемент:  [/b][/i]
-  Та  є  одна  крупнокаліберна.
[i][b]Гриньо:[/b][/i]
-  Маловато  на  таких  богатирів.  А  як  приста́не  ще  хто?
[i][b]3  соцелемент:[/b][/i]
-  Нас  і  так  вже  четверо.  З  нами  ще  Іва́н  Франків.
[i](показує  двадцятку  гривень  з  Іваном  Франком)[/i]  .
[b]Гриньо:[/b]
-    Во  часи  настали.  Раніше  збиралися  з  Вели́ким,  потім  по  Мудрому,  з  князями  ішли  на  змія.  А  тепер  дожи́лися  -  з  Каменярем.  І  то  го́ді  ці  голови  потовкти́.  "Лупайте  цю  скалу,  нехай  ні  цар,  ні  голод..."
[i][b]1  соцелемент:[/b][/i]
-  Са́мбірським,  на  п"яту,  має  Вітя  Галушків  приїхати.  По  моїх  підрахунках,  в  нього  сьогодні  зарплата  мала  бути.  Пасувало  би  трохи  знищити.  А  як  його  не  буде,  вступимо  до  Гаськи.  Він  ще  тамтого  тижня  за  сороківник  мав  виставити.  
[i][b]Гриньо:[/b][/i]
_  Як  буду  мав  час.  Даст  ся  чути.  (в  сторону  посміхаючись)  Сам  піяк,  але  піяків  не  люблю.

[i](Гриньо  завернув  у  вуличку  до  Сенька́,  а  соціяльні  особи  в  сторону  кнайпи.  На  лавці,  коло  Сенькової  брами,  сидить  підстаркувата,  підглуховата  і  підсліпувата  баба  Параня  з  паличкою.  Гриньо  підходить  підсьпівуючи:  "Горіла  сосна  палала,  на  лавці  дівка  сиділа....",  підсідає  до  неї.)[/i]

[i][b]Гриньо:[/b][/i]
-  Слава  Ісусу  Христу!  Цьоць!
[i][b]Параня:[/b][/i]
-  Слава  навіки  Богу!  Хто  то  є?  [i](призира́ється  до  Гринька)[/i].  А,  то  ти  Грицю.
[i][b]Гриньо:[/b][/i]
-  А  ви  кого  виглядаєте,  кавалєрів?
 [i][b]Параня:[/b][/i]
-  Та  де  я  ю  до  кавалєрів.
[b]Гриньо:[/b]
-  Ну  то  певно  Пенсійний  фонд,  чи  соцзабез?  
[i][b]Параня:  [/b][/i]
-   Вони  тут  не  ходять.  Мені  Галя,  по́штарка,  приносить.
[i][b]Грьньо:[/b][/i]
-  Не  бійтеся,  ні.  Там  за  таких,  як  ви,  хто  давно  за  середній  прожитковий  перелі́з,  добре  пам’ятають.  Як  би  лишній  місяць  не  переплатити.  А  Ви  скільки  маєте  того  пенсійного  стажу  –  тридцять,  сорок  років?
[i][b]Параня:[/b][/i]
-  Як  був  Чорнобиль  пішла  м.  А  скільки  то  буде,  рахуй,  бо  в  мене  пам’яті  зовсім  не  лишилося.  
[i][b]Грьньо:[/b][/i]
-  Та  в  Вас  вже  в"єнци  буде  ніж  трудового.
[i][b]Параня:  [/b][/i]  [i](махає  рукою)[/i]
-    Мого  Петруся  вже  20  літ  як  нема  на  тім  світі,  най  спочиває,  а  мене  іще  тримає,  за  якісь  гріхи.  Був  би  любив  не  спрятався  би  вперед,  мене  лишив  саму.  
[i][b]Грьньо:[/b][/i]
-  А,  що  хіба  сти  мали  до  нього  гріхи?
[i][b]Параня:  [/b]
-  Таких  тяжких  не  мала  м.  То  тепер  баби  і  з  жонатими,  і  з  чужими,  а  потім  ті  діти  хоруют  за  то,  сиротіють.  Хлопи  спиваютсі.  І  ніяке  зі  стиду  не  згорит.  Колись  такого  в  селі  не  було.  ...Крикнула  м  на  него  їнераз  може  й  ні  за  шо,  а  тепер  думаю  чи  то  треба  було.  А  він  не  любив  відповісти,  так  в  собі  тримав  все......(просльозилася).
То  так,  то  все  марнота.  Мала  м  з  Петрусиком    пять  доньок.  Всі  вивчені,  зяті  добрі.  І  я  ту  коло  наймолодшої  Гані  доживаю,  слава́  ти  Господи.  Всьо  моє  багатство.  Пенсію  їм  віддаю.  Шо  там  по  телевізорі  кажуть?  Не  чути,  чи  будуть  підви́щувати?
[[i]b]Гриньо:[/b]  [/i][i](пальцем  вказує  догори)[/i]
-   Хіба  що  там  вже  буде  вище.  Ваша  мама,  за  сове́тів,  скільки  отримувала?  21  рубель,  а  ви  поза  ти́сячку.  Нині  на  ґосподарці  пенсіо́нера  вигідніше  трима́ти,  як  того  бика́.  
[i](Гриньо  виймає  з  кишені  м’ятного  цукерка,  дає  в  руку  бабі  Парані).[/i]
[i][b]Параня:[/b][/i]
-  Що  то  є?    [i](бере́)[/i]  Та  де,  я  вже  зубів  не  маю.
[i][b]Гриньо:[/b][/i]
-  То  м’ятний,  то  смокта́ти.  Думаю,  тоте  ще  потра́фите.  Тільки  вважайте,  не  ли́кніть.  
[i][b]Параня:[/b][/i]
-   Дякую  Грицю,  ти  все  була  добра  дитина.  Пам’ятаєш  за  стару́,  не́мічну  Параньку.
[i][b]Гриньо:[/b][/i]
-   Яка  Ви  стара́?  Ви  ще  за  дружку  можете  піти.
[i][b]Параня:[/b][/i]
-  Та  де,  я  своє  відгуляла.  Кому́  я  тепер  потрібна,  до  кого  вже  пі́ду?
[i][b]Гриньо:[/b][/i]
-  Та  хоть  до  моєї  Стефки.
[i][b]Параня:[/b][/i]
-   Як  до  Стефки.  Вона  же  замужем.  [i](дивиться  на  Гриня).[/i]  За  тобо́в.
[i][b]Гриньо:[/b][/i]
-   Я  вам  одній  ска́жу  [i](приклав  вказівного  пальця  до  губ)[/i],  бо  у  Вас  ще  нема  склєрозу,  і  Ви  менше  гадаєте  ніж  думаєте.  Та  де  там  за  мною,  за  чо́ртом.
[i][b]Параня:[/b][/i]
-   Свят,  свят,  свят.  [i](хреститься)[/i]  Що  ти  таке  кажеш?
[i][b]Гриньо:[/b][/i]
-   Я  сам  бо́рше  не  знав.  А  тепер  точно  знаю.  Вона  мене  інакше,  як  чо́ртом,  і  не  називає.  А  я  не  можу,  щоби  така  богомільна  Стефця,  і  не  попала  в  Царствіє  Небесне.  Тих,  хто  тут  живе  з  чортом  туди  не  приймають.  Так,  що  її  спасе́  тільки  розвод.  А,  як  мене  спе́кається,  довго  думати  не  буде,  раз-два  до  когось  приста́не,  святі́ші́шого.  Ну  що,  цьоць?  Підете  до  неї  за  дружку?
[i][b]Параня:[/b][/i]
-   Жартуєш  зі  мною.  Добре  подумай.  Бо  будеш  сам  бри́ндзю  би́ти.  Стефка  –  роботя́ща,  такої  зараз  не  зди́баєш.  [i](пробує  розгортати  цуке́рок,  руки  трясуться)[/i]
[i][b]Гриньо:[/b][/i]
-   Дайте,  я  Вам  розвину́.  [i](розгортає,  дає  їй,  як  причастя,  встає)  [/i]Ваш  зятьок,  Се́нько,  вдома?  
[i][b]Параня:  [/b]  [/i]
-   Там  є,  щось  майструє.  Га́ня  поїхала  до  міста  посилку  Мі́ськові  відправити,  пішо́в  на  войну,  біда́чка.  А  той  в  до́ма.
[i][b]Гриньо:[/b][/i]
-  Я  знаю  за  Міська.  Най  ся  вертає  скорше  живим  здоровим.

[i](Гриньо  зайшов  на  подвіря.  На  обо́рі,  біля  стайні,  Василько  ремонтує  старого  моторолера.  Коло  нього  радіо.  З  радейка  пісеньки.  З  буди  виліз  пес  Пуцько  і  трохи  гавкнув).[/i]

[i][b]Василько:[/b][/i]
-  Ану  до  буди.  Слава  Ісусу  Христу́,  вуйк.
[i][b]Гриньо:  [/b][/i]
-  Слава  навіки.  Підлий  Путіну  води,  бо  вже  гавкати  не  може.  Тато  вдома?
[i][b]Василько:  [/b][/i]
- Там  за  стодолою,  ко́си  на  завтра  клепа́є.

[i](Гри́ньо  заходить  за  стодолу.  До  дровітні  сперті  два  кісята.  Се́нько  сидить  на  одній  колоді,  і  на  забитій  в  другу  колоду  ба́бці  клепає  молотком  ко́су.  Від  себе.)
[/i]
[b]Гри́ньо:[/b]
-  Дай  боже  щастя,  Симеон!  Візьмися  нарешті  трохи  до  роботи.  (сміється)
[b]Се́нько:[/b]
-  А,  здоров  Гриц.  Дай  Боже  і  тобі  тоже.  Мушу  завтра  ще  ту  луку́,  коло  ріки,  втяти.  Підемо  д’і  дня  з  Васильком  двоє,  то  може  до  обіда  поло́жимо.  Вчора  привіз  їм  дві  добрих  фі́рки  з  Копаної.  То  вже  буде  квітка.  Тамту  лишу  на  лотаву,  у  тоту  по  тім  звораю.
[b]Гри́ньо  :[/b]
-  Ти  памятаєш,  за  маскаликі́в?  Да́ли  десять  а́риків  на  сухім,  одні  стри́чки,  і  ще  за  них  треба  було  ге́ктар  колгоспного  буряка́    обробити.  І  корова  якось  вижива́ла.  А  зараз?    Коси́  скільки  влізе.  Гроші  під  ногами  валяються,  тільки  піднімай.  Та  де.  А  хто  ти  возив  з  Копаної?
[b]Се́нько:[/b]
-   Бо́рзий  Міхал.  
[b]Гри́ньо  :  [/b]
-   Кажуть,  що  він  дістав  повістку?  Я  знаю,  що  він  срочку  не  служив.    
[b]Се́нько:[/b]
-    Борзий?  Яке  служив  -  інтернат,  три  кля́си.  Але  здоровля  має  на  пятьох.  Казав,  же  піде  на  другий  тиждень,  тільки  не  знає  на  кого  має  коні  зіста́вити.    
[b]Гри́ньо  :  [/b]
-    Ти  його  взагалі  розумієш,  що  він  говорить?  Бо  я  -  тєжко.  Як  того  прокурора,  ну  ти  знаєш,  що  втік  з  Янеком,    пш-пш-пш-пш.  Щось  баланді́ло,  ша́рґало  тими  ва́рґами,  як  небі́жка  кальо́шами.  А  що  воно  пшикало,  одному  Богу  відомо.
[b]Се́нько:[/b]
-  Хі-хі-хі.
[b]Гри́ньо  :  [/b]
-   Най  разом  з  кіньми  йде.  Памятаєш,  як  Кли́мко  Бінясів  на  призивний  ішов.  Перина  на  плечах.  Його  питають  –  день  народження?,  а  він  –  тридцять  другого  жовтня.  Ми  зі  сміху  падали.  А  той  капітан,  не  такий  дурний  був,  перину  -  ма́мі,  Кли́маса  -  в  стройбат.  Шпали  класти  і  мальту  мішати  -  розуме  не  тра.  Я  як  пердставлю,  як  Борзий  іде  на  війну,  то  зразу  того  Швейка  згадую.
[b]Сенько:[/b]
-  Ха-ха-ха.  То  точно,  тільки  Бо́рзий  довшіший.  Голово́ю  хмари  спрова́джує.  Чуєш,  повістка  іше  прийшла  Бу́лавому,  то  вони  з  Бо́рзим  колєґі.  О  то  би  була  кінокомедія.  Що  вони  в  тому  воєнкоматі  собі  мислять?  Ти  кажеш  з  кіньми.  А  хто  ті  коні  на  той  Донбас  завезе,  чим  там  їх  кормити?  Ти  представ  –    гра́ди  лу́плять,  а  він  ко́ням  ко́сить.  Він  то  може.  В  армії  зараз  навіть  ку́блі  не  мають,  того  солдата  підперезати,  щоб  не  стояв  в  строю,  як  мантеле́па.
[b]Гри́ньо:[/b]
-  То  наші,  мудрі  зі  сіліради,  списки  подавали.  Певно,  кого  не  шкода.  На  мус  їх  поставили,  як  не  знайдуть  комплекту  то  самі  підуть.  Чи  нє?  Добре  кажу,  як  мислиш?  Певно  то  така  політика.  Ти  видиш,  що  той  мо́скаль  витворяє?  Мало  йому  Криму.  Такий  Сибір  має.  Пре  і  пре  на  Україну.  Пів  світа  їм  замало,  а  ціли́й  за  дось.  Не  дасть  тому  українцеві  спокою.
[b]Се́нько:[/b]
-  А  на  Донбасі,  що  іна́кші?  Там  такі  самі́.  Їм  Україна  до  дупи.  А  ти  за  них  ще,  ку́рде  бе́ля,    вою́й.
[b]Гри́ньо:[/b]  
-  Нє,  то  земля  наша.  Білоруси,  литваки,  поляки  та  і  дру́гії  чогось  не  крича́ть,  що  їх  в  нас  хтось  ущемля́є,  їх  мову,  чи  ще  який  звичай,  хіба  іно  думають.  А  москаль  ніяк  не  вгомониться.  Їм  і  школи,  і  інститути,  і  партії  -  до  вибо́ру,  до  кольо́ру.  А  мільйони  українців  по  Росії  -  ні  школи,  ні  партії,  ні  звука,  бо  зразу  -  враг,  бандеровец-фашист,  пособнік  Америки.    Скільки  в  нас  тих  східняків  і  маскалів  в  селі  жи́ло?  Десь  з  дюжину  набереться?  
[b]Се́нько:[/b]
-    Чортову.
[b]Гри́ньо:[/b]  
-      Хтось  їх  бив?  Ти  хоть  одному  пи́сок  затика́в?  Ге́ник  Кузнє́ц,  пядесять  років  в  нас  прожив,  не  навчився  по  нашому.  А  Ґунґанґов  з  Луганска,  що  Журавлиха  привезла  -  таке  саме.
[b]Се́нько:  [/b]
-  Слухай.  Іду  я  якось  коло  Журавлів,  а  Ґунґанґо  на  городі  стоїть,  курить.  І  тут  Журавльова  курка  перескакує  на  сусідський  город.  Він  поліз  виганяти.  Гонить  за  нев  по  городу,  викрикає.  А  старий  Ко́бат,  сусід,  вздрів  то  без  вікно,  вилетів,  кола  в  руки  і  давай,  з  тим  ко́ликом,  за  ним.  Той  втєки  і  на  все  село:  "Лю́ді,  спасайтє,  бандьора  совецкого  человека  убіваєт  !"  Я  рачки  лазив.  А  то́го,  що  Ма́ґдиха  зі  Сибіру  привезла,  пам"ятаєш?  О  то  був  госьць!  Маґди  все  на  стів  зносять  всякі  ліґуміни,  зятя  прийма́ють,  го́нять  довкола  нього,  як  мухи  коло  гімна,  чуть  йму  дупу  не  цілують,  а  він  каже  до  старої:  "Что  ти,  мать,  мне  капусту  предлагаєш?  Капусту  пускай  козьол  кушаєт.  Ти  мнє,  мать,  петушка  подавай".  А  то  якраз  страсний  тиждень  підходив,  строгій  піст.  Пішли́  Ма́ґди  в  неділю  до  церкви  базьку  святи́ти,  а  воно  лиши́лося  хату  сторожувати.  Приходять,  а  на  кухні  вже  жарко́є  смажиться.  Поки  служба  Божа  правилась,  він  теля́  зарізав.  І  хто  такого  буде  тримати,  погна́ли.  А  донька  потім  за  ним  в  Сибір  поїхала.  Дурнувате  було.  До  тепер  ні  сли́ху-ні  ди́ху.
[b]Гри́ньо:[/b]
-  Як  спочатку  попу́стиш,  вилізе  на  карк,  не  зіжене́ш.  Як  в’я́лося,  то  тре  гаси́ти  вже,  а  не  чекати  Божого  змилуваня,  бо  вся  ґоспода́рка  згорить.  І  москаля,  як  не  стри́мати,  то  долізе  і  до  Самбора,  а  може  іще  да́лі.  Мусимо  стати  за  той  Донбас.  Там,  на  сході  тоже  українці  є,  шкода  лишати,  познищують  всіх.  Дивися,  і  рускоязичниї  в  купі  з  нашими  воюють.  І  не  гірше  стоять  за  Україну.  Я  би  і  не  поду́мав.  Не  всі  оголтє́лиє.
[b]Се́нько:[/b]
-  Я  би  їх  не  шкодува́в.  Ви́кормили,  ви́брали  на  нашу,  та  і  на  свою  голову,  того  злодія,  а  тепер  винного  шукають.  Го́ді  було  його  спе́катися.  Хотів  нам  знову  москаля  привести,  панувати.  То  би  вже  був  хрест  на  тій  Україні.  Ти  бачиш,  як  воно  звива́ється,  як  та  га́дина,  ніяк  не  хоче  впустити.  Той  їх  карлик,  то  Янек  в  квадраті.  А  хитре.  Ду́рить  весь  світ,  і  пре.  В  моєї  тещі  дві  старших  сестри  бу́ли  -  Ка́ся  і  Марися.  Марисю  в  сорок  другім  погнали  німаки  до  себе  на  роботу,  ще  дитиною  була,  в  якогось  ба́вера  там  прислуговувала,  а  Касю,  москаль,  ні  за  цапову  ду́шу,  якраз  перед  війнов  -  ліс  валити  в  Сибір.  Пропа́ла  Кася,  як  ксьо́ндзові  кача́та.  Каза́ли,  що  втопилася,  коли  сплавляли  со́сни.  Тисячі  молоденьких  дівок  погинуло.  А  хлопців?  Скільки  воно  наших  загро́било?  Ну  а  Марися,  з  Німеччини  дурна,  верну́лася.  Потім  в  колгоспі  до  смерті  ґарува́ла.  Мала  там,  в  німцях,  подружку,  що  втікла  до  Америки  і  їй  час  від  часу  якийсь  пакунок  присилала.  А  хлоп  Марисі,  десятку  дістав  вже  по  во́йні.  В  сорок  третім  забрали  го  совети  на  фронт,  воював  з  німаком,  та́нком  був  покалічений,  мав  о́рдена.  А  як  верну́в  додому  інвалідом,  то  на  Сибір  погнали.  Кажуть,  що  участковий  Воробйов  му  поміг  з  тим  Сибіром.  Підбивав  до  його  Марисі,  (каже  :  нємчікам  давала,  а  мнє  нє  хочеш)  о  така  була  ***  А  вона  була  ла́дна,  хлоп  не  витрамав  і  дав  маскалеві  пару  раз  по  писку.  Написа́ло,  що  "посо́бнік  бандьо́рів".  На  медалі  ніхто  і  не  дивився.  А  німаки́,  то  юж  за  України,  компенсацію  Марисі  давали,    що  на  них  батрачила  три  роки.  А  мо́скаль  що?  Назвав  нас  фашистами,  а  на  самих  нема  де  печатки  поставити.  О  то  і  є  -  фашисти.  І  знову  Воркута,  Магадан.  А  той  перший  випуск  в  селі,  по  війні?  Та  ти  знаєш.  Всіх  хлопаків  на  Воркуту  погнали,  весь  клас.  Бо  комусь  ніби  револьвер  випав  на  екзамені.  А  там  якраз  сидів  москалик  з  райвно  присланий.  Може  то  він  і  підкинув.  Ніхто  з  наших  хлопців  не  признався  -  то  дали  всім  по  пять  років,  тільки  Сліпого  не  арештували,  бо  лежав  в  лікарні  з  черяком  і  не  був  на  тому  екзамені.  А  потім  вивчився  і  підсьпівував  москалям.
[b]Гриньо:[/b]
-  А  тепер,  що,  ліпші?  Ти  мені  скажи,  скільки  тій  людині  треба?  Пам'ятаєш  позаторік,  начальник  таможні  на  Шегинях  вмер  -  Підганишин?  Я  тобі  ска́жу,  яка  то  була  в  него  хвороба.  Мав  мільйон,  а  хтів  два.  А  тут  ще  донецькі  все  під  себе  підімяли,  і  жінка  го  з  боку  то́чи.  А  може  іше  коханку  мав?  Бо  вони  все  коло  грошви  крутяться.  І  всі  -  давай,  давай,  давай  -  надірвався  і  вмер.
[b]Сенько:[/b]
-    Я  його  знав.  Пару  раз  нам  помагав  переїхати  через  браму,  а  ми  йому  плитку  на  обо́рі  стелили  за  те.  А  жінка  його,  такий  пупс,  вундуля́ція,  все  в  лосінах  вишивала.  Що  не  сядем  на  обід  за  стіл  -  канапки.  Я  зу́пи  хочу,  рідко́го,  а  вона  канапки,  канапки.  Раз  нам  скаржилася,  що  не  знає  кому  все  залишиться,  як-би  щось  з  ними  сталося,  яка  аварія  чи  що.  
[b]Гриньо:[/b]
-  В  тих  баб  є  дві  проблеми  -  перша  -  "кому́  то  все  ли́шиться,  якщо  щось";  і  друга  -  "пішов,  або  вмер  і  -  лишив  го́лу,  бо́су".
[b]Сенько:[/b]
-  А  коханку  мав  си́льну  -  Лесю  з  Волі.  Не  читати,  не  писати,  пристроїв  її  прапорщиком  в  прикордонний  загін.  Ти  її  може  бачив  -  така  рижа,  довга,  як  ти́ка,  не  було  на  що  плюнути.  Ганяла  тим  "Мерсом"  туда-сюда.  Мала  з  ним  нагуляного.  І  ще  хотіла  підписати  на  ту  дитину  мого  свояка  сина,  бо  він  по  дурості  до  неї  лазив.  А  як  Підганишин  гикнув,  то  до  нині  не  можуть  поділити  його  маєтки  з  тим  пу́псом  і  двома  його  дітьми.    
[b]Гриньо:[/b]
-  А  що  казати,  як  ти  цар?  Царювати,  то  тобі  не  коників  з  коля́стри  ліпити.  Там  мільярди.  Що  би  ти  робив,  як  би  став  якимсь  кня́зьом,  чи  царем?  Трясся  би  вдень  і  вночи,  як  би  то  не  злетіти  з  тої  різьбованої  табуретки.  Які  там  люди?  Мільйони  душ  би  пішли  під  ножик,  як  би  треба  було  втриматися.  Воно  буде  триматися,  допоки  в  хлопа  пара  з  вух  не  засвище.  Ото  тоді  буде  -  революція.  Москалі  то  не  українці,  будуть  між  собо́в  різатися,  поки  половину  не  виріжуть.  То  в  них  така  нату́ра.  То  таке  в  них  в  голові,  така  ва́вка.  То  все  зі  страху́  і  захланства.
[b]Сенько:[/b]
-  Зво́лоч,  ку́рде  мо́лі,  не  здохне  ніяк.  Народи  загробить,  а  від  корита  не  відірвеш.  Придумало  собі  якийсь  «рускій  мір»  і  лупить  по  всіх  підряд.  Каже:  «брати́  слов’яни»  і  гра́дами,  градами  і  по  наших,  і  по  своїх,  по  москалях.  Такі  хлопці  гинуть.  Ти  бачив,  як  під  Яворовом  стрічали  того  Героя?  Його  несуть,  а  всі  довкола  на  колінах.  Вся  дорога,  два  кілометри.  Я  ся  не  міг  стримати.  А  скільки  таких  по  Україні?  Та  московія  -  то  орда  настояща.  Та  дай  хло́пові  робити  спокійно,  він  і  тебе  озолотить.  Ні,  тілько  красти,  загарбати  і  на  той  світ  забрати.
[b]Гриньо:[/b]
-  Хіба  дасть  корова  молока,  коли  її  гони́ти  по  тому  пасовиську,  не  дати  їй  спокійно  пастися?
[b]Сенько:[/b]
-  То-то  і  воно,  що  молока  їм  не  треба,  а  показати  рух,  язиком.  А  молоко  їм  з  Альпів  завозять.  Скоро  їм  вірветься,  як  рук  на  селі  не  стане,  будуть  тоді  бри́ндзю  би́ти.  Але  буде  пізно,  язиками  тала́пати.
[b]Гриньо:[/b]
-  Симеон,  ти  мені  скажи?  Ти  мудра  людина.  Я  служив  коло  Москви.  Вони  її  окружили  зі  всіх  боків  тими  ко́лами,  ракетами,  як  воші  барахо́лку.  І  що  вони  сторожують?  Поля́  не  засіяні.  На  роботу  виходять  хіба  щоб  випити,  а  як  що  склепають,  то  світу  на  сміх.  Питаю  го́лову  колгоспу,  якому  ми  помагали  паркан  рихтувати:  шо  такоє?  А  він  каже,  що  коли  посівна  була,  всі  колхозники  в  запо́ї  були.  Поставили  ми  йому  той  забо́р,  і  до  комо́рки,  ко́ло  правлє́нія.  Бу́льба  в  мунду́рах    -  то  в  них  національне  блюдо,  ну  там  цибулька,  петрушка.  Посилає  він  якусь  кікімору  за  «рідки́м».  Воно  приносить  дзба́нок  з  бражкою,  каже,  що  горілка  в  них  не  встигає  викиса́ти,  не  дають  дожити  навіть  їй  до  перегону.  А  людям?  І  ти  мені,  Симеон,  скажи  що  вони  тими  кільцями,  тими  атомними  головками,  прикривають?  Брагу?  Алкашів?  Якій  Америці  ,  вибач,  всралися  ті  первісні  лю́ди?  Годувати  їх?  Та  світ  пішов  далеко,  дороги,  техніка,  хочеш  -  роби́,  хочеш  -  не  роби,  говори  на  якій  тобі  мові  підходить,  ніхто  тобі  в  морду  не  дасть.  А  ти  скажи  щось  на  Донбасі,  чи  в  Росії  по  нашому.  Мінімум  дістанеш  по  пи́ску.  А  в  нас  того  што́кані,  гать  гати́,  ніхто  і  слова  не  скаже.  
[b]Сенько:[/b]
-  А  царя?  Чи  як  там  його  зараз?
[b]Гриньо:[/b]
-   То  точно.  Тільки  царя.  Бо  там  більше  нема,  що  сторожувати.  Все  мудре  давно  по  Європах  і  Америках.  Один  цар  і  подда́ниє.  [i]  (пштикнув  себе  пальцем  під  бороду)  [/i]Ти  собі  представ  -  не  ста́ло  царя.  Все,  капу́т  Росії.  Тут,  по  таможнику,  дві  баби  не  можуть  війну  скінчити,  а  там  мільярди.
[i](Сенько  відклав  поклепану  косу  і  взявся  за  другу)[/i]
[b]Сенько:[/b]
-  Ти  подумай  до  чого  вони  там,  ку́рча  ля́ґа,  вже  дійшли.  Навіть  наші,  ті  шо  виїхали.  Бо́рзого  сестра,  що  в  Норільску,  каже  -  Америка  хоче  знищити  Росію?  І  ше  кричить  на  рідного  брата,  трубку  кида́є.  На  шля́ка  Америці  Росія?  В  них  є  є́нчий  підхід.  Через  бізнес,  через  доляра.  А  не  нищити.  Як  би  хотіли,  то  би  в  90-х  пукнули  і  знаку  би  не  лишилося?  Що  їм  міша́ло?  Атомна  бомба?  Навіть  би  не  встигли  пискнути.  Дивися,  Польщу,  Америка  вже  двадцять  років,  як  захватила,  як  ті  зомбі́рованиї  кажуть.  Знищила  все,  що  маскалі  і  комуністи  понабудовували  –  і  ями,  і  колдобини,  і  техніку  з  глини,  і  колячий  дріт,  і  колхози.  А  поляки  жиють,  по  своєму,  як  їм  підходить,  по  польску  пс-пш-пс-пш.  Чось  американів  там  не  видно,  ні  в  сеймику,  ні  в  бюрку,  ні  в  поліцаях,  де  вони?  Тепер  хочуть  Україну  захватити.    Я  вже  здаюся.  В  Києві,  за́раз,  після  Майдану  –  при  владі  всі  наші  хлопці,  а  воно  каже  –  хунта.  Бо  не  хочуть  лиза́ти  царю́.  А  як  би  вже  стали  їм  на  дого́ду,  обли́зували,  або  якісь  зе́ки,  то  би  була  вже  -  народна  влада,  як  був  той  Шапкокрад.  Поставили  би  тих  царьових,  шарікових.  Яка  то  підло́та,  Гриц.  Ну  ні?
[b]Гри́ньо:[/b]
-     Я  тобі  казав  тамто́го  ро́ку,  що  той  їх  Єпископ  не  да́ром  до  Києва  припер  на  річницю  хрещення.  Що  тут  щось  не  чисто,  чекай  біди.  Не  інакше,  як  за  благословенством  до  лаврських  мощів  приїжджало,  на  початок  війни.  Об’єднаємось,  об’єднаємось.    А  помежи  тих  слів  чути  -  а  ні,  то  в  крові  втопитесь.  Так  і  виходить.  Треба  їм  Київ  відвоювати,  бо  без  нього  московська  церква  -  то  капличка  при  царі́.  А  Крим?  Там  той  Херсонес,  звідки  православ’я  зайшло  на  Україну.  То  вже  захватили.  То  вже  мають  кусок  Єрусалиму.  Не  виходить  в  них  надурити,  то  силою  лізуть.  Цівілізація  .....Воно  в  нас  вирішило  проповідувати.  Ти  послухай.  Сто  років  нищило  церкву,  а  тепер  зробилися  місіонерами,  і  лізуть,  і  куди?  До  нас.  На  святі  землі.  Де  церква  стояла  і  за  татарів,  і  за  поляків,  і  за  маскалів.  Корито  вони  хочуть  розширити,  а  не  духовність,  і  українця  знищити,  що  стояв  і  буде  стояти  коло  престо́ла.  Мішає  їм,  до  царства  небесного  доступи́ти.  Ото  і  є  вся  їх  релігія.  А  наших  легко  баламутити,  порозлазилися,  той  до  греків,  той  до  правих.  Позбирай  тепер.
[b]Се́нько:[/b]
-    Як  щось  раз  розлізлося,  то  вже  до  купи  годі  злучити.  Може  колись  ті  біскупи  навернуться  до  одного  Христа,  бо  сам  нарід  то  не  потрафить.
[b]Гр́иньо:[/b]
-  Бо  то  стадо.  А  до  стада  має  бути  приставлений  пастух,  щоб  в  шкоду  не  залізло.  Дивися,  ве́рнуся  до  тої  Росії.  Що  вона  має  свого?  Прапор  –  з  Голандії,  герб  –  татарський,  гімн  –  жидівський,  а  культура?  Церква  –  візантійська,  стрій  –  французький,  а  релігія?  Князь  колись  приси́лував  до  релігії,  але  то  нас,  бо  ми  вже  були  –  держава  -  країна  і  взяв  той  візантійський  канон.  А  їх?  Ті  їх  племена,  що  були  коло  Новгорода,  коло  Ільменя,  з  яких  потім  москаль  зародився  -  то  їх  болгари,  що  жили  на  Волзі,  навчили.  Так  тою  болгарською  і  правлять  до  нині,  і  собі  з  неї  зробили  той  їх  язик,  бо  до  того  мали  мішани́ну.  В  них  тільки  одне  є  руске  -  цар,  і  то  напівтатарин,  ага  і  іще  деревяний,  рубль.  А  воно  каже  –  брати́,  бо  в  нас  дурні  і  дороги  однакові.  Мені  та  Росія  до  одного  місця,  най  собі  жиють,  як  хочуть,  хоть  в  золоті,  хоть  в  смороді,  але  не  лізуть  до  нас.
[b]Се́нько:[/b]
-    Ти  знаєш,  мій  старший,  Місько,  зараз  під  Новоазовськом  воює.  Я  йому  казав:  давай  хоть  зі  сіном  порядок  зробимо,  та  й  піде́ш.  Не  послухав,  пішов  добровольцем,  бо  каже  –  може  бути  пізно.  Тепер  з  Васильком  мучимось  з  тим  сіном.
[b]Гри́ньо:[/b]
-    Най  го  Бог  боронить,  заступить.  Я  думаю,  то  добре,  жи  той  шапкокрад  таким  бздуно́м  був,  не  слухав  того  карлика,  а  втік.  Як  би  воно  було  матьо́ре,  то  ми  би  мали  Донбас  тут  під  Терно́польом.    
[b]Се́нько:[/b]
-      Чекай-чекай.  То  ще  не  кінець.  Гнет  дійде  і  до  Ужгорода.  По  тій  гідности  хлопові  ще  треба  буде  справедливости.  І  до  наших  князьків  прикладуть  машингвера,  бо  то  така  сама  біда,  як  ті  путіноїди.  То  тоді  буде  п"єц  кафльовий.
[b]Гри́ньо:[/b]
-  Коли  завтра  бу́дете  вихо́дити?
[b]Се́нько:[/b]
-    Десь  ко́ло  п’ятої.
[b]Гриньо:[/b]
-     Всту́пиш  по  дорозі  за  мною.  Скільки  там  маєш?
[b]Се́нько:[/b]
-     Та  добрих  15  арів  буде.  Як  візьмемся  троє,  то  до  дев’ятої  втне́мо.

[i](Се́нько  взяв  кіся́,  припасував  до  нього  ко́су,  забив  клина  молотком  і  запхав  в  корито  з  водою.  Разом  з  Гриньом  пішли  до  хати  повз  Василька,  який  помпува́в  коло.)[/i]

[b]Се́нько:[/b]
-  Василю!  Де  там  мама  хова́є,  не  знаєш?
[b]Василько:[/b]
-   Там,  за  креде́нсом,  в  кухні.
[b]Сенько:[/b]
-  Все  знає,  смекалистий.  [i](до  Василька)[/i]  Зірви́  на  горо́ді  зо  два  во́гірки  і  па́ру  помідорів,  і  принеси  до  кухні.  Але  юж.
[i](Василько  відклав  помпу  і  пішов  на  город)[/i]
[b]Гриньо  (  в  сторону  Василька):[/b]
-  То  вже  буде  ви́пуск?
[b]Сенько:[/b]
-  На  другий  рік.
[i](Се́нько  і  Гри́ньо  зайшли  до  кухні.  З  Василькового  радія  долинало:  "Сиджу  я  край  віконечка  на  зорі  споглядаю...".  Се́нько  витягнув  з-за  шафи  пляшку  і  поставив  на  стіл.  )[/i]
[b]Се́нько:[/b]
-  Твоя  тоже  хова́є?
[b]Гриньо:[/b]
-   Така́  сама́  біда.
[b]Се́нько:[/b]
-    Думає,  же  я  алкаш.  Як  коси́ти,  запорувати,  то  не  алкаш.  Знайди́  хоть  одного  такого  дурного,  щоби  за  пляшку  пішов  коси́ти.  За́ра  таких  нема.
[i](Василько  приніс  поми́ті  овочі  і  вийшов.  Се́нько  налив.  Випили.  Закусують.)[/i]
[b]Гри́ньо:[/b]
-     Твоя  хоть  не  викрика́є,  Ганя  –  до́бра  ба́ба.  
[b]Се́нько:[/b]
-  Добра  то  добра,  но  сама  не  знає  чого  хоче.
[b]Гри́ньо:[/b]
-  Ю́зиків  Ро́мко,  той  що  на  заробі́тках  в  Ро́сії,  телефонував  якось-то  додому.  Розказував,  що  там  всі  жену́ть  на  Америку.  Ніби  то  вона  Крим  загарбала  і  на  Україну  напала.  Може  і  в  трийцідев"ятім    Америка  на  нас  напала,  всіх  в  Сибір  повивозила,  кого  тут  не  закатру́пила  ?  То  тепер,  якщо  по  їхньому,  тим  їх,  рускім  войском,  Америка  керує,  помагає  «освобождати  расіян»?  Може  і  так,  бо  видно  же  нищать  без  розбору  –  і  своїх,  і  наших.  Та  вони  вже  всі  наші.  Якщо  вам  так  Америка  в  ґардачці  встала,  то  нападай  на  Америку,  чого  до  нас  лізеш?
[b]Се́нько:[/b]
-  А  де  він  там?
[b]Гриньо:[/b]
-  Каже,  ско́тніком,  десь  ко́ло  Уралу.  Розказував,  що  корови,  чи  літо,  чи  зима,  стоя́ть  під  навісом,  по  вуха  в  болоті,  а  посе́ред  копа́к  зі  сіном.  Так  вони  до  весни  його  гризуть,  як  ті  бобри́.  Телят  родять  прямо  в  сніг.  Як  одно  з  десятки  виживає  –  то  добре.  А  москаликів  місцевих  пастухами  не  беруть,  бо  кажуть,  тоді  і  то  не  ви́жиє.  А  наші  господа́рські,  і  п’ють  менше.
[i](повторили,  По  радіо  зазвучала  якась  рускоязична  пісенька)[/i]
[b]Сенько:[/b]
-   Я  ще  на  ніч,  махну  в  Польщу,  може  яку  сотку  зди́баю.  На  підса́дку.  Як  би  не  та  границя,  то  не  було  би  за  що  хліба  купити.  Стільки  пішло́  на  Міська,  і  чоботи,  і  бронєжилєт,  і  ґе́льма,  і  мобільник,  і  на  дорогу.  О  то  маєм  армію,  владу.  А  тут  іще  Василя  треба  на  другий  рік  кудись  запха́ти.  Не  буде  вічно  коло  тої  границі  щиба́ти.
[b]Гриньо:[/b]
-   Не  хочеш  коло  землі  лиши́ти?  
[b]Сенько:[/b]
-  Даст  ся  чу́ти?  Він  ніде  не  пропаде́.
[b]Гриньо:[/b]
-  А  що  зараз  возять?
[b]Сенько:[/b]
-  По  різному,  але  по  нормі,  сир  іде,  хімія,  м'ясо.  Самі  вагонами  ганяють,  а  хлопові  лушпину  підбирати.
[b]Гриньо:[/b]
-  Я  тобі,  Симео́не,  скажу,  що  наші  чуви́рли,  алкашня́,  не  менше  за  того  Янека  винуваті.  Я  би  їх  в  першу  чергу  за  горбом  порозстрілював.  Де  таке  видно,  щоби  в  галицькім  селі  п’ятдесять  голосі́в  віддали  за  того  злодія,  за  того  бандюгу.  Він  так  хтів  той  общак  тримати,  аж  трясся.  Я  тоді  казав  тій  темній  масі,  тим  те́льбухам:  «  Не  маєте  ніякого  гонору.  Якщо  так  любите  гроші,  то  я  вам  дам  свої,  остатні,  тільки  проголосуйте  за  нормального,  не  беріть  тих  Юдових.  Ви  зараз  взяли  по  200  гривників,  а  завтра  поженуть  вас,  як  худобу  на  бойню.  І  ще  добре  як  вас,  охломонів,  а  то  нормальних  понищать.  Як  потім  разом  в  одному  селі  будем  жити?»  І  що  не  так  вийшло?  Хіба  в  їх  дурну  голову  розум  вставиш.  Тепер,  дивися,  що  робиться.  Я  іду  до  тебе,  а  вони  на  точку.  Не  за  Україну,  як  твій  Міхал,  а  квасити  зрана.
[b]Сенько:[/b]
-   Та,  якби  по  двіста.  За  сто  грам  голосували.  Вони  би  і  твої  взяли  і  тамті́.  Не́ндзи,  ку́рде  бе́ля,  настоя́щі.  Ледве  встане  і  вже  лізе  на  точку.  Сходяться,  проблеми  рішають,  Обама  най  сховається.  А  на  підсобку  нема  кого  взяти,  все  слабе.
[b]Гриньо:[/b]
-  Коли  то  були  вибори,  в  десятім,  чи  якім?  Бо  я  зовсім  з  тою  бабою  память  стратив.  Зима  то  була,  снігу  намело,  годі  було  до  того  клубу  добратися.  Я  вже  волеізявився,  стою  з  хлопами  коло  клубу,  іде  Магися  Тхорикова.  Ну  як  іде,  лізе,  з  самого  кінця  села.  Правнук  помагає  попід  руку.  Бабі  на  носі  сотка,  та  чекай  ту  урну  вдома,  або  тих  обліковців  з  Гінеса.  Та  де,  ні  лізе.  Певно  боїться,  щоб  не  надурили.  Помагаю  їй  переступити  без  поріг  і  так  злегка  питаю:  "за  кого,  цьоць,    будете  голосувати"?  А  вона  мені,  слухай,  що  каже:  "  Той  Ющенко,  якийсь  мягенький,  слабенький,  тота́  хитра  -  то  зло́дійка.  Хтіла  би  м  якогось  твердішого,  може  того  Якуновича".  Я  як  те  почув,  щось  в  мене  перевернулося.  Розвертаю  її  в  "обратку".  Вона  в  крик.  Ледве  втихомирили.  І  то  треба  було  сто  років  жити,  щоб  перед  самим  Царством  небесним  таке  втяти.  Твердішого  їй  захтілося.  Війни  на  старість.
[b]Сенько:[/b]
-  Я  памятаю.  ЇЇ  донька  на  тебе  тоді  скаржилася.  Що  мама  чекала  урну  додому,  але  довго  не  було,  думала  через  сніг  до  хутора  не  дійдуть,  або  забули  за  неї.  Не  могли  її  ніяк  стримати.  А  може  і  не  хтіли.  Потім  би  було  що  розказувати,  така  старушенція  і  така  свідома,  сама.  А  в  голові  давно  маразм,  курча  ляга.
[b]Гриньо:[/b]
-  Я  тоді  прикинув,  що  вона  мала  ще  з  вечора  з  халупи  вилізти,  щоби  дочо́вгати  до  того  клубу.
[b]Сенько:[/b]
-  Та  Бог  з  нею,  най  спочиває.  Вже  відмучилась.    А  той  молодняк  малограмотний?  Хіба  їм,  пся  крев,    розум  вставиш?  
[b]Гриньо:[/b]
-  Хочуть  держави,  а  в  голові  полова.  Як  нема  оливи  в  голові,  то  в  мене  спитай,  або  ще  в  якогось  мудрого.  Ледве  того  злодія  вигнали,  тепер  вибрали  Петра,  слава  Богу.  Ще  нічого  хлоп  не  зробив,  а  воно  вже  кричить  –  то  жид.  Ти  з  ним  до  бані  ходиш?  Та  хоть  би  і  так,  то  що.  Дайте  ся  на  стри́мання.  Скажи  дякую,  що  то  наш  жид,  а  не  якийсь  москальський,  чи  польський.  Спортиться  -  поміняєм.  А  кого  вони  хочуть?  Такого  самого,  як  вони  –  забулди́гу,  щоби  весь  світ  сміявся  і  ноги  до  тої  України  витирав.  Побачиш,  що  мо́скаль  тими  недовченими  ще  не  раз  скористає.  Їм  таких  лопухі́в  треба,  трохи  пушками  настрашити,  трохи  по  200  гривень,  і  Україна  знову  їх.  Хрен  дам́о.  [i](гримає  кулаком  по  столі)[/i].  Образилися,  що  ми  їх  маскалями  називаємо.  А  як  не  називати,  як  вони  все  з  нами  воювали,  і  далі  воюють.  Не  дадуть  спокою.  Ми  на  Росію  не  нападаєм,  хоть  можем.  За  Кубань  і  за  тих  невинних.  Хто  з  нею  воює?  Поляки?  Литовці?  Турки?  Всі  бояться,  одна  Україна  без  страху.  Во  жиди́  не  ображаються  на  поляків,  що  їх  жидами  називають.  Бо  то  не  зі  зла,  а  з  діда-прадіда.  Мені  все  одно  чи  мене  хохло́м,  чи  банде́ром  обзивають.    Бо  ми  такий  на́рід,  всякий,  але  зла  нікому  не  хочемо.  Тільки  не  лізь  мені  ту  до  хати  рулювати  по  своєму.  Хто  з  нами  не  воював,  тих  ми  не  обзиваємо,  і  нас  ті  не  обзивають.  Ну  як  румуна  обзивають,  чи  чеха,  чи  якого  болгарина?  Скажи?
[b]Се́нько:[/b]
-   Та  ніяк,  бо  по  людськи  старається  жити  зі  сусідом.  Візьми  мою,  Ганку.  Носить  тому  ксьондзові,  думає,  що  він  вась-вась  з  Богом,  і  мо́му  Міськові  то  щось  поможе  на  фронті.  Я  їй  кажу:  ти  ліпше  якого  пля́цка  з  тих  яєць  спечи,  Василькові.  Подай  на  службу,  і  не  гони́  так  до  ксьондза.  Та  де.  
[b]Гриньо:[/b]
-  Нехай  ходить.  То  мама.  Ще  в  яку  хворобу  впаде.  А  так  трохи  туда,  трохи  сюда.
[b]Сенько:[/b]
-  Позвожу  сіно  і  сам  піду  добровольцем,  то  буде  поміч,  а  не  ті  яйця  ксьондзові  і  воздиха́ння.  Правда,  нема  що  казати,  троха  парафіяни  помогли,  ксьондз  ви́голосив,  що  так  і  так,  то  спільна  справа.  На  тому  народі  все  і  тримається.  Знову  "Робоче-крестьянська  армія".
[b]Гри́ньо:[/b]
-  А  на  господарці  кого  лишиш?
[b]Се́нько:[/b]
-  Та  Василько  вже  потягне,  з  Ганкою,  ще  поки  ба́бка  на  нога́х.
[i](Се́нько  вицідив  з  пляшки  остатки,  перехилили,  встаючи..)[/i]
[b]Се́нько:[/b]
-  Слухай,  Іванович.  Твій  Павло,  ще  ро́біть  в  тій  канто́рі,  в  місті?  Спитайся  його,  чи  не  міг  би  де  там  бичка́  пристро́їти,  в  яку  столову.  Бо  ску́пщики  дають  пів  ціни  від  тої,  що  він  вартує.  Гарний  бичок,  по́за  два  ко́рці  буде,  битої.
[b]Гри́ньо:[/b]
-   Добре,  спитаю,  як  би  м  забу́в  то  нагане́ш.  Ти  не  забудь  вступити  завтра  зрана  до  мене,  по  доро́зі.  Моя  [i](коса)  [/i]накле́пана.    Але  візьми  запа́ску,  на  всякий  пожарний.  Будь  здоров.
[i](виходячи  на  подвіря,  бурмоче:  "моя  коса  наклепана,  її  подружка  розплела"..)[/i]
[b]Гри́ньо:[/b]
-  Ага,  Симеон,  чуть  не  забув.  Позич  мені  ізолєнти,  як  маєш,  треба  проводку  підмотати.
[i](З  торби,  що  висіла  коло  кладовки,  Се́нько  вийняв  моток  ізоленти  і  дав  Гри́ньові.  Порозходились).[/i]

[i](Гри́ньо,  прямуючи  по  дорозі  додому  підспівував  "Як  би  мені  сивий  кінь,  я  вуздечку  маю..."  і  на  словах  "...а  я  усе  дивлюся  де  ж  моя  Маруся"    зайшов  у  придорожнє  кафе.  Біля  молодої  продавчині,  непевно,  але  стояв  2-й  соцелемент  і  до  чогось  її  підмовляв.  ).  [/i]

[b]Гриньо:[/b]  [i](до  продавчині,  посміхаючись)[/i]
-  Любцю,  не  піддавайся.  Чекай  принца.
[b]2-соцелемент:[/b][i](до  продавчині)[/i]
-  Та  запиши  на  мене,  я  завтра  точно  віддам.  В  мене  брат  воює.
[b]Гриньо:[/b]
-  Не  муч  дівки.  Вона  ще  не  вміє  відмовляти.  Позаписує  на  таких  як  ти,  получить  недостачу  і  статтю.
[b]2-соцелемент:[/b]
-  Най  вчиться  уму-розуму,  в  старших.
[b]Гриньо:[/b]
-    Та  лиши  її  в  спокої,  позвони  ліпше  Миколовому  кумові,  Юркові,  професорчику,  тому,  що  викладає  в  політехніці,  в  нього  нині  уроди́ни.  Він  може  зафундувати.  
[b]2-соцелемент:[/b]
-  А  ти  звідки  знаєш  за  день  народження?
[b]Гриньо:[/b]
-  Та  Микола  на  днях  казав,  мав  їхати  на  забаву  до  нього  до  Львова,  в  ресторани.  Я  номер  маю.  (дістає  листочок  з  записаним  номером).  То  якийсь  твій  колєга  був,  колись?  Ні?  
[b]2-соцелемент:[/b]
-  Та  ти  що?  Та  йди-йди?  Та  ми  колись,  з  Ю́рком  так  зажигали,  до  армії.  Я  вже  його  не  ви́дів  пару  років.  Професор  став,  гордит  нами  і  селом.  [i](до  продавчині)[/i]Дай  мобільник,  бо  мій  ше  на  заводі.  [i](  бере  у  неї  мобільний  телефон)[/i]  О,  то  якийсь  блатни́й,  кавалєр  подарував?  Набери,  бо  я  з  такого  не  знаю  як  набирати.
[i](дає  Любі  папірець.  Люба  набирає  і  передає  телефон  соцелементу)[/i]
[b]2-соцелемент:[/b]
-  Юрій  Іванович!!!  Щастя,  здоров"я,  ку́пу  доля́рів.  Впізнаєш,  хто  то  дзвонить?....  То  Мі́хал..Міхал...Ти  шо  глухий?  ...Міхал  зі  села..Коли́  будеш  в  селі?....Хотілося  би  за  здоров"я,  з  такого  при́воду,  випити........Не  біда,  Юрій  Іванович,  не  будеш  сам,  то  передаш  через  Миколу..він  віддасть  ...продавщиця  зараз  на  те́бе  запише  ....нас  троє.  Ну  всьо,  Ю́рку,  будь  здоровий,  даю  трубку  барменові.  
[i](передає  трубку  продавчині.  Любця  дослухавши,  видала  2-му  соцелементу  пляшку  "Слави".  Половина  пляшки  була  тут-же  розлита  в  стакани  і  спільно  з  Гриньом  випита,  а  решта,  зі  словами  "треба  щось  лиши́ти  на  завтра",  і  не  чекаючи  на  заперечення  Гриня,    схована  соцелементом  у  внутрішню  кишеню  марина́рки).[/i]
[b]Гриньо:  [/b][i](до  продавчині)[/i]
-  Любцю,  запиши  іще  на  Юрія  Івановича  пачку  "При́ми",  срібної.  І  вважа́й,  чекай  на  принца.
[i](отримавши  цигарки,  Гриньо  вихитуючись,  вийшов  з  магазинчику.  Зі  сквера  поруч  з  кафе  доносився  "унісон"  соцелементів:  "Ой  п"є  козак  п"є,  в  него  гроші  є,  за  ним  за  ним  його  рідна  мати....".  Гриньо  і  собі  ідучи  додому  заспівав)[/i]
[b]Гри́ньо:[/b]
-"…сонце  випалило  степ,
Ні  води  краплини,
В  тім  степу  козак  іде
В  латаній  свитині.
Чи  побачу  я  іще
Рідну  Україну,
Чи  в  степу  ось  тут  впаду
По  дорозі  згину…"

(Гриньо  пройшов  повз  двох  трохи  старших  за  себе  жіночок,  які  стояли  при  брамі  однієї  з  них  і  розмовляли  про  щось  між  собою.  Привітавшись  "Слава  ісусу  христу",  пішов  далі.  Жіночки  його  проводжали  поглядом,  пошепки  одна  до  іншої).

1  жіночка:  
-  Файний  той  хлоп  Гриньо,  почав  вже  пити,  шкода  го.
2  жіночка:  
-  Має  золоті  руки  і  душу  добру,  то  го  Стефка  так  довела.
1  жіночка:  
-  Та  до  чого  ту  Стефка,  то  та  алкашня  винна.
2  жіночка:  
-  Ти  хіба  не  знаєш  шо  го  мучить?
1  жіночка:
-  Та  де.  Звідки?
2  жіночка:  
-То  я  ти  скажу,  тільки  ти  нікому  того  не  кажи.  Коли  я  ще  в  місті  в  столові  робила,  то  в  нас  на  касі  робила  така  Олі,  яка  жила  на  квартирі  з  тою  його  Стефкою  і  знає  її  як  облуплену.  Якось  ми  ся  розговороли  за  всяке,  і  вона  мені  розказує,  що  та  Стефка,  ше  до  Гринька,  валендалася  з  якимось  жонатим  хлопом,  з  якимось  Васильом,  який  мав  ю  двоє  дітей.  А  з  ними  на  тій  квартирі  жила  ше  одна  її  подружка  -  така  сама,  як  та  Стефка.  Тоже  валендалася  з  таким  самим  жонатим,  як  той  Василь,  вони  були  колєґами.  По  саунах,  по  готелях  шастали,  а  та  Оля  мусіла  сама  на  квартирі  тій  прибирати  і  варити.  Як  вони  там  з  Гриньком  зійшлися  не  знаю,  але  коли  ю  Гринько  до  неї  зачав  ходити,  чи  як  там  було,  то  вона  і  з  тим,  і  з  тим.  Одним  словом,  чи  він  то  взнав,  чи  ні  -  не  знати.
1  жіночка:
-  Хіба  би  був  чисто  сліпий,  або  дурний.
2  жіночка:
-  Та  я  тобі  кажу  -  ідна  доброта,  інтелігент.  В  нас  ся  дівки  бояли  з  ним  ходити,  бо  був  такий  правильний.  То  слухай.  Якось  Стефка  підходить  до  тої  нашої  Олі,  а  та  всьо  то  знала,  і  каже  чи  би  тота  не  могла  піти  з  нею  до  Гринька  щоб  сказати,  що  вона  від  нього  затяжіла.  А  Оля  їй  відмовила,  бо  не  хтіла  на  себе  то  блянство  брати,  і  каже  "Ти  маєш  ту  колєжанку,  не  памятаю  як  її  там  кликали,  Галя  чи  що.  Ви  разом  гуляли  то  разом  і  ідіть",  каже.  І  тоді  Стефка  пішла  з  тою  другою  колєжанкою  і  якось  там  правдами-неправдами  того  Гринька  зробили  татом.  Вона  певно  сама  не  знала  чия  та  дитина.  І  Гриньо  її  пожалів.  
 1  жіночка:
-  Ніколи  би  не  подумала.
2  жіночка:
-  То  ся  в  них  вродила  донька.  Оля  розказувала,  що  Гринько  її  якось  раз  застав  з  тим  Васильом,  то  коли  вони  вже  мали  двоє  дітей.  То  вже  ї  та  Галя  розказувала.  Не  мала  баба  стриманя.  Ніби  вона  просилася  відвідати  ту  колєжанку,  а  сама  їздила  на  блятки  до  того  Василя,  а  він  то  якось  ся  довідав.  Видно  то  йго  глодже  до  нині,  так  і  жиє  з  тим.  Другий  би  колом  гнав.  Я  ти  кажу,  що  такого  доброго  ше  треба  пошукати.  І  виглядає  -  дай  боже,  взяла  би  го  люба.  
1  жіночка:
-  А  я  то  думаю,  шо  та  Стефка  з  ним  якось  не  так  бесідують,  як  би  були  чужі.  То  сю-сю-сю,  то  гавкає.  Я  думала,  що  то  в  них  такий  гумор.  Але  діти  виросли  файні,  по  інститутах.
2  жіночка:
-  Не  кажи  гоп  -  та  порода  ше  вилізе.  Подивися  на  їх  доньку  -  ти  її  коли  небудь  на  городі  виділа?  В  місті  робить,  там  для  таких  рай.  Дивлюся,  то  з  одним  приїде,  то  з  другим,  то  з  єнчим,  а  потім  такого  тихого,  як  той  Грицю  затуматить.
1  жіночка:
-  Зараз  на  то  всьо  дивляться  по  інакшому.  Ага,  ще  м  си  наганула  за  того  Василя,    шо  Оля  розказувала.  Не  дожив  і  до  пятдесятки,  вмер  в  психлікарні,  мозок  му  зігнив  від  сифілісу.  А  перед  тим  хату  свою  нову  спалив,  з  жінков  воював  через  ше  якусь  бабу.  
(продовжили  розмову  на  іншу  тему)

[i](Гриньо,  підходячи  до  свого  подвір"я,  перевірив  в  кишені  ізолєнту,  відкрив  хвіртку).[/i]
[b]Гри́ньо:(  до  себе)[/b]
-   І  ось  Еней  добрався  в  пекло.  
[i](Біля  хати,  у  квітнику,  схиливши  до  землі  свою  фігуру,  порпалася  Стефка,  почула  Гриця,  випросталася,  спершись  на  мотику.  Змінилася.)  [/i]
[b]Гриньо[/b]  [i](в  сторону  Стефки)[/i]:  
-    Слава  Україні,  смерть  дурака́м,  і  ду́рам.
[i](проходячи  коло  Стефки)
[b]Гри́ньо:[/b]
-  Ти  коли  обсікаєш,  то  хотя  би  розвертай  свою  мудру  дупу  на  Росію,  а  не  на  сусіда.  Що  він  тобі  такого  зробив?
[b]Стефка[/b]:
-  Пек  пек  і  за́  пек.  Наже́рлося,  сво́лоч.  За  сусіда  він  переживає.  Не  мужик,  а    потемра  -  ні  розуму,  ні  хлопа.  Тілько  мене  ганьбить  перед  людьми.
[i](Гриньо,  вийняв  з  кишені  ізоленту,  покрутив  перед  її  носом)[/i]
[b]Гри́ньо:[/b]
-  Сама  дроти́  перемота́єш,  чи  ро́зуму  замало?  Якщо  розум  в  дупі  то  видно,  що  то  в  тебе  за  розум  такий.  Івана  попросиш  з  його  розумом,  і  хлопом?
[b]Стефка[/b]:
-  Ні,  тебе  буду  питати  кого  просити.

[i](діставши  мотикою  по  спині  і  вислухавши  услід  антиалкогольні  та  інші  підсумкові  вирази,  Гриньо  зайшов  в  комору,  виліз  на  стілець,  підкрутив  в  абажурі  лампочку,  підійшов  до  вимикача)[/i]

[b]Гри́ньо:[/b]
-    Світи́ся,  світи́ся  новий  Єрусалиме.  І  кому  то  світло  треба?  Всюди  давно  електрика,  а  народ  далі  темний.  То  дебіла  виберуть,  то  землю  пороздають.  Що  далеко  ходити  -  сепарка  в  хаті.  Думає,  що  ніхто  за  її  походеньки  не  знає.  І  то  така  дяка  за  мою  доброту  і  чесність,  за  те  що  гріх  її  взяв  на  себе,  та  ще  й  незнати  чій?  Певно  то  того  Міська  з  Буська,  а  бо  ше  якогось,  з  ким  воно  шлялося  по  саунах,  один  люципер  знає.  І  що  їй  ще  від  мене  треба?  Не  пропиваю,  не  гуляю,  господарка  -  дай  боже  всім  таку,  все  в  сім"ю,  не  б"ю,  дітей  підняв,  не  кинув  тоді  її  на  ганьбу,  взяв  на  себе,  а  чи  то  моє,  одно  з  другим,  так  і  вмру  темний.  Гризися  дурню,  поки  серце  не  скаже  надобраніч.  Я  як  на  неї  дивлюся,  все  той  тріперний  Василь,  перед  очами,  на  ній.  Каже  я  до  подружки,  а  сама  до  него,  по  блатхатах,  по  машинах.  Правда  вже  здох,  в  психлікарні.  Чи  то  Бог,  чи  то  сифіліс,  йому  розум  під  кінець  забрав.  Мозок  зігнив.  Може  воно  тоді  за  дітей  думало,  чи  за  його  жінку  і  доньку?  Га?  А  може  то  та  розмова  моя  тоді  з  ним  так  йому  по  мізках  дала.  Каже  :  "Мені  нема  чого  скривати.  Вона  сама  приходила,  я  до  неї  не  напрошувався.  Тільки  мені  бізнес  не  закривайте."  Про  дітей  вона  думала,  піз...ю.  Здишуть  ті  її  "симпатики"  один  за  другим.  Видно  і  мені  тих  мікробів  понаносило,  здоровя  зовсім  ослабло.  Отаких  то  помічників  для  свого  і  мого  життя  жінка  нажила.    Скільки  я  стратив  на  то  лікування?  За  ті  лікарства  можна  було  щороку  по  Парижах  їздити,  машини  дітям  покупляти.  Як  то  блядівство  здоровля  і  долі  людей  нищить,  і  то  на  дітей  переходить,  до  пятого  коліна.  Поки  якийсь  добром  своїм  безкінечним  і  терпінням  не  втне  те  бісівське  нутро.    А  вона  і  далі  в  ліс.  Видно  сусід  ще  тоді  її  пер  коли  на  хлібовозці  робив,  тепер  хоче  повторки,  бо  вже  старість  піджимає.  Така  натура.  Темне  все  до  темного,  скритого,  лукавого.  Дітей  шкода,  похорують  від  того.  А  тепер  ше  і  Іванові  глазки  строїть,  думає  що  того  не  видно.  Казав  мені  Міхал,  шо  бачив  її  з  ним  ще  двадцять  літ  тому.  Знову  в  дупі  їй  засвербіло?  А  ти  терпи,  бо  совісно  перед  людьми.  Другий  би  забив,  або  пішов  світ  за  очі....  Я  знаю,  і  мовчу.  Тільки  шляк  трафляє,  як  подумаю,  що  то  все  синові  чи  доньці  хтось  з  якоїсь  злості  вискаже.  Захорують  бідаки  і  ніхто  не  порятує.  Бо  слова  калічать  і  вбивають.  За  дітей  вона  думала.  П.....  І  так  щодня  з  тим  встаю,  з  тим  і  лягаю.    Донбас,  Донбас,  тут  в  хаті  Донбас  не  треба  на  схід  іти.
[i](ввімкнув,  лампа  засвітилася,  вимкнув,  пішов  на  кухню  і  приліг  на  старий  диван,  пробурмотів  до  себе:  "робота  лічить,  не  забудь  завтра  косити  до  Степана,  тьфу  ти,  до  Сенька",  мугикаючи  "Ой  була  в  мене  коняка,  тай  коняка  розбишака......,  задрімав)[/i]

[i](Стефка  відклала  мотику,  безперервно  нарікаючи  на  свою  гірку  долю,  підійшла  до  брами,  стала  виглядати  з  пасовиська  корову.  По  дорозі  ішов  п"яний  3-й  соцелемент.)[/i]

[b]3-й  соцелемент  (підходячи  до  Стефи,  намагається  пригорнути):[/b]  
-  Стефцю,  ходи  сюда  трохи  тя  притулю,  ти  така  солоденька.
[b]Стефка[/b]:[i]  (сміючись)[/i]
-  Ти  би  менше  пив?  Був  їс  такий  ладний  кавалєр,  а  дивися,  що  тепер  з  тобов  стає.  
[b]3-й  соцелемент:[/b]  [i](оглядається  і  мруґає  їй)[/i]
-  Та  поки  Гринько  не  видить.  То  шо  домовимось?
b]Стефка[/b]:  
-  То  ви  разом  з  ним  пили?  В  кого  то  він  був?
[b]3-й  соцелемент:  (беручи  обома  руками  Стефу  за  корцьовий  поперек)[/b]
-  Я  його  не  бачив.  А  якби  й  бачив  то  би  не  сказав.  Хіба  за  шось.  (сміється  їй  в  очі).
[b]Стефка[/b]
-  Не  чіпай  бо  ще  хтось  побачить  (оглядається  на  подвіря  сусіда  Івана).  Я  твоїй  Наталі  скажу,  що  ти  до  чужих  жінок  чіпаєшся.
[b]3-й  соцелемент:
-  Настрашила  коня  вівсом.  Знаєш,  як  хлопові  догодити,  і  помучити  перед  тим.  Ти  знаєш,  що  маємо  в  селі  вже  першого  Героя.  Се́нькового  Мі́ська  мо́скаль  забив,  чула  с  ?
[b]Стефка[/b]:  (стрепенулася)  
-Як  застрілив?  Не  може  бути!  Я  вчора  Ганю  бачила....,  нічого  мені  не  казала.
[b]3-й  соцелемент:
-  О  так,  під  Донєцком,  два  дні  тому.
[b]Стефка[/b]:    
-  Свят-свят-свят-господи.
[b]3-й  соцелемент:[/b]  
-  Гинуть  наші  хлопаки,  гинуть...Нині  пополу́дню  дзвонив  до  своїх  Данилко  з  Годи́нь.  Вони  там  разом  з  Мі́ськом  бу́ли.  Ніби  відірвало  му  ноги  на  міні,  і  не  витримав.  Добрий  був  пацан.  Сенько  з  Ганев  напевно  ще  ніц  не  знають.  Ай...  Ну  будь  здорова,  пішов  я.  Певно  Наталюся  вже  родить  за  мною.  (пішов)
[b]Стефка[/b]:  
(Змінилася,  осунулась.  Повз  Стефку,  в  браму  пройшла  її  корова,  а  за  нею  телятко.  Вперше  за  своє  восьмирічне  життя  корова  не  почула  від  господині  жодного  слова.  Смерклося).
З  піснею  "Тихо  над  річкою,  ніченька  темная...."  -  завіса.

Кінець  п"єси.  вересень  2014  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572701
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.04.2015

ВІЙНА

ВІЙНА

П'єса  на  кілька  дій.
Дійові  особи:  [b]Григорій  (Гри́ньо)  [/b]-  52  річний  господар.
                                         [b]Стефанія  (Сте́фка)  [/b]-  його  жінка,  огрядна,  на  вигляд  55.
                                         [b]Павло́[/b]  -  односелець,  старше  середнього  віку.
                                         [b]Семен  (Се́нько)[/b]  -  колега  Григорія,  48  років.
                                         [b]Параскевія  (Параня)[/b]  -  теща  Семена,  близько  85  років.
                                         [b]Василько[/b]  -  син  Семена,  15-16  літ.
                                         [b]Люба[/b]  -  молоденька  продавчиня  у  павільйоні.
                                         [b]Соціальні  особи[/b]:  три  односельці  чоловічої  статі  невизначеного  віку.

[i](Червень.  Село.  Пополудню.  Гриньо  виходить  зі  своєї  хати  і  йде  подвірям  в  сторону  брами.  Стефка,  підібрала  з  порога  хідничок  і  відійшла  до  огорожі  його  потріпати).[/i]

[b]Стефка:  [/b]
-  Як  то  можна  так  ходити,  щоби  стільки  болота  на  той  хідничок  нанести?  Тільки  зрана  постелила  чистий,  а  воно  своїми  чоботярами  вже  зачо́вґало.  З  боку  лежить  сітка.  Та  витри  ти  ті  ноги  перше  до  сітки,  а  потім  вже  лізь  на  хідник.  Говориш,  говориш,  а  свиня  свиньою.  Ходиш  весь  день  за  ними.  Ну  ні  за  що  мене  не  мають.  За  прибиральницю.    
[i](в  сторону  Гринька,  який  вже  вийшов  на  вулицю).[/i]  Де  ти  вже  полізло?
[b]Гриньо:[/b]
-  Іду  до  магазину.
[b]Стефка:[/b]
-  Якого  дідька?  Нахлятися?  І  прилізти,  як  та  худоба?  В  хаті  купа  роботи,  а  воно  вже  повале́ндалося.
[b]Гриньо:[/b]
-  Ізоленти  треба  купити,  контакти  на  плитці  підгоріли  і  лямпи  нема  в  коморі,  перегоріла.
[b]Стефка:[/b]
-  Яка  ізолента,  яка  лямпа?  Знаю  я  твої  походеньки.    Одне  в  голові  -  рило  залити.  Додому  можеш  навіть  не  вертатися.  Посьміховисько  на  все  село,  а  не  хлоп.  Люди  всі  при  роботі,  а  воно  буде  ни́кати  по  халупа́х.

[i](по  вулиці  повз  Гринька,  в  сторону  поля,  іде  Павло  з  ви́вками  у  руці)[/i]

[b]Гриньо:[/b]
-  Здоров  "Ляшко́".  
[b]Павло:[/b]
-  Сам  ти  Лашко.  
[b]Гриньо:[/b]
-  Не  запізно  ти  до  сіна  нами́лився?  Через  пів  години  буде  дощ.
[b]Павло:[/b]
-    Я  вже  на  квітку.  Там  Зеня  з  дітьми  переверта́ють.
[b]Гриньо:[/b]
-  Не  шануєш  ти  Зені.
[b]Павло:[/b]
-    А  твоя  напевно  в  одному  пошенівку  живе?
[b]Гриньо:[/b]
-  Стефка  за  мною,  як  за  берлінським  муром.  Давай,  бо  змокнеш.

[i](По  дорозі  Гриньо  доганяє  трьох  запу́хлих  перехожих,  які  бо́рзо  чимчикують  в  сторону  центра  села,  де  зазвичай  проводять  переважну  частину  свого  соціяльного  життя,  виловлюючи  спонсорів)[/i]

[b]Гриньо:[/b]
-  Куди  так  ідете?
[b]1  соцелемент:[/b]
-  А  ти,  блін,  ненародний,  чи  що?  Догада́йся,  куда  можуть  іти  три  такі  богатирі?
[b]Гриньо:[/b]
-  Та  напевно  змія-горинича  бороти.
[b]1  соцелемент:[/b]
-    Ти  дивися,  вгадав.
[b]Гриньо:[/b]
-  А  маєте  чим  його,  прико́кати?
[b]2  соцелемент:[/b]
-  А  ти  що,  на  хвіст  хочеш  впасти?
[b]Гриньо:[/b]
-  Вам  впадеш.  Самі  мерло́му  з  ву́ха  ви́дудлите.
[b]3  соцелемент:  [/b]
-  Та  є  одна  крупнокаліберна.
[b]Гриньо:[/b]
-  Маловато  на  таких  богатирів.  А  як  приста́не  четвертий?
[b]3  соцелемент:[/b]
-  Нас  і  так  вже  четверо.  З  нами  ще  Іва́н  Франків.
[i](показує  стиснену  в  кулаці  двадцятку  гривень)[/i]  салатовий,  на  закусь.
[b]Гриньо:[/b]
-    О  часи  настали.  Раніше  збиралися  з  Вели́ким,  потім  по  Мудрому,  з  князями  ішли  на  змія.  А  тепер  дожи́лися  -  з  Каменярем.  І  то  го́ді  ці  голови  потовкти́.  "Лупайте  цю  скалу,  нехай  ні  цар,  ні  голод..."
[b]1  соцелемент:[/b]
-  Са́мбірським,  на  п"яту,  має  Вітя  Галушків  приїхати.  В  нього  сьогодні  зарплата  мала  бути.  Пасувало  би  трохи  знищити.  А  як  його  не  буде,  вступимо  до  Гаськи.  Він  ще  тамтого  тижня  за  сороківник  мав  виставити.  
[b]Гриньо:[/b]
-  Даст  ся  чути.

[i](Гриньо  завернув  у  вуличку  до  Сенька́,  а  соціяльні  особи  в  сторону  кнайпи.  На  лавці,  коло  Сенькової  брами,  сидить  підстаркувата,  підглуховата  і  підсліпувата  баба  Параня  з  паличкою.  Гриньо  підсідає  до  неї.)[/i]

[b]Гриньо:[/b]
-  Слава  Ісусу  Христу!  Цьоць!
[b]Параня:[/b]
-  Слава  навіки  Богу!  Хто  то  є?  [i](призира́ється  до  Гринька)[/i].  А,  то  ти  Грицю.
[b]Гриньо:[/b]
-  А  ви  кого  виглядаєте,  кавалєрів?
 [b]Параня:[/b]
-  Та  де  я  ю  до  кавалєрів.
[b]Гриньо:[/b]
-  Ну  то  певно  Пенсійний  фонд,  чи  соцзабез?  
[b]Параня:  [/b]
-   Вони  тут  не  ходять.  Мені  Галя,  по́штарка,  приносить.
[b]Грьньо:[/b]
-  Не  бійтеся,  ні.  Там  за  таких,  хто  давно  за  середній  прожитковий  перелі́з,  добре  пам’ятають.  Як  би  лишній  місяць  не  переплатити.  А  Ви  скільки  маєте  того  пенсійного  стажу  –  тридцять,  сорок  років?
[b]Параня:[/b]
-  Як  Брежнєв  вмер  пішла  м.  А  скільки  то  буде,  рахуй,  бо  в  мене  пам’яті  зовсім  не  лишилося.  
[b]Грьньо:[/b]
-  Та  в  Вас  вже  в"єнци  ніж  трудового.
[b]Параня:  [/b]
-    Не  чува́ти,  чи  будуть  підви́щувати?
[b]Гриньо:[/b]  [i](пальцем  вказує  догори)[/i]
-   Хіба,  що  там  вже  буде  вище.  Ваша  мама,  за  сове́тів,  скільки  отримувала?  21  рубель,  а  ви  поза  ти́сячку.  Нині  пенсіо́нера  вигідніше  трима́ти  на  господарці,  як  бика́.
[i](Гриньо  виймає  з  кишені  м’ятного  цукерка,  дає  в  руку  бабі  Парані).[/i]
[b]Параня:[/b]
-  Що  то  є?    [i](бере́)[/i]  Та  де,  я  вже  зубів  не  маю.
[b]Гриньо:[/b]
-  То  м’ятний,  то  смокта́ти.  Думаю,  те  ще  потра́фите.  Тільки  вважайте,  не  ли́кніть.  
[b]Параня:[/b]
-   Дякую  Грицю,  ти  все  була  добра  дитина.  Пам’ятаєш  за  стару́,  не́мічну  Параньку.
[b]Гриньо:[/b]
-   Яка  Ви  стара́?  Ви  ще  за  дружку  підете.
[b]Параня:[/b]
-  Та  де,  я  своє  відгуляла.  Кому́  я  тепер  потрібна,  до  кого  вже  пі́ду?
[b]Гриньо:[/b]
-  Та  хоть  до  моєї  Стефки.
[b]Параня:[/b]
-   Вона  же  замужем.  [i](дивиться  на  Гриня).[/i]  За  тобо́в.
[b]Гриньо:[/b]
-   Я  вам  одній  ска́жу  [i](приклав  вказівного  пальця  до  губ)[/i],  бо  у  Вас  ще  нема  склєрозу,  і  Ви  мудра  жінка.  Та  де  там  за  мною,  за  чо́ртом.
[b]Параня:[/b]
-   Свят,  свят,  свят.  [i](хреститься)[/i]  Що  ти  таке  кажеш?
[b]Гриньо:[/b]
-   Я  сам  бо́рше  не  знав.  А  тепер  точно  знаю.  Вона  мене  інакше,  як  чо́ртом,  і  не  називає.  А  я  не  можу,  щоби  така  богомільна  Стефця,  і  не  попала  в  Царствіє  Небесне.  Тих,  хто  тут  живе  з  чортом  туди  не  приймають.  Так,  що  її  спасе́  тільки  розвод.  А,  як  мене  спе́кається,  довго  думати  не  буде,  раз-два  до  когось  приста́не,  святі́ші́шого.  Ну  що,  цьоць?  Підете  до  неї  за  дружку?
[b]Параня:[/b]
-   Жартуєш  зі  мнов.  Добре  подумай.  Бо  будеш  сам  бри́ндзю  би́ти.  Стефка  –  роботя́ща,  такої  зараз  не  зди́баєш.  [i](пробує  розгортати  цуке́рок,  руки  трясуться)[/i]
[b]Гриньо:[/b]
-   Дайте,  я  Вам  розвину́.  [i](розгортає,  дає  їй,  як  причастя,  встає)  [/i]Ваш  зятьок,  Се́нько,  вдома?  
[b]Параня:  [/b]  
-   Там  є.  Га́ня  поїхала  до  міста  посилку  Мі́ськові  відправити,  пішо́в  на  фронт  біда́чка.  А  той  в  до́ма,  щось  там  майструє.

[i](Гриньо  зайшов  на  подвіря.  На  обо́рі  Сенька́,  біля  стайні,  Василько  ремонтує  старого  моторолера.  З  буди  виліз  пес  Пуцько  і  трохи  гавкнув).[/i]

[b]Василько:[/b]
-  Ану  до  буди.  Слава  Ісусу  Христу́,  вуйк.
[b]Гриньо:  [/b]
-  Слава  навіки.  Підлий  Путіну  води,  бо  вже  гавкати  не  може.  Тато  вдома?
[b]Василько:  [/b]
- Там  за  стодолою,  ко́си  на  завтра  клепа́є.

[i](Гри́ньо  заходить  за  стодолу.  Се́нько  сидить  на  одній  колоді,  і  на  забитій  в  другу  колоду  ба́бці  клепає  молотком  ко́су.  Від  себе.)
[/i]
[b]Гри́ньо:[/b]
-  Дай  боже  щастя,  Симеон.  Візьмися  нарешті  трохи  до  роботи.
[b]Се́нько:[/b]
-  А,  здоров  Гриц.  Мушу  завтра  ще  ту  луку́,  коло  ріки,  втяти.  Підемо  д’і  дня  з  Васильком  двоє,  то  може  до  обіда  поло́жимо.  Вчора  привіз  їм  дві  добрих  фі́рки  з  Копаної.  А  то  вже  буде  квітка.
[b]Гри́ньо  :[/b]
-  А  за  маскалі́в?  Да́ли  десять  а́рів,  одні  стри́чки,  і  ще  за  них  треба  було  ге́ктар  колгоспного  буряка́    обробити.  І  корова  якось  вижива́ла.  А  зараз?    Коси́  скільки  влізе.  Гроші  під  ногами  валяються,  тільки  піднімай.  А  хто  возив?
[b]Се́нько:[/b]
-   Бо́сий.  
[b]Гри́ньо  :  [/b]
-   Кажуть,  що  він  має  повістку?  Він  хіба  служив?    Ти  його  взагалі  розумієш,  що  він  говорить?  Я  -  тяжко.  Як  того  прокурора,  що  втік  з  Янеком,  ну  ти  знаєш,  пш-пш-пш-пш.  Щось  баланді́ло,  ша́рґало  тими  ва́рґами,  як  небі́жка  кальо́шами.  А  що  воно  пшикало,  одному  Богу  відомо.
[b]Се́нько:[/b]
-  Яке  служив  -  інтернат,  три  кля́си.  Але  здоровля  має.  Казав,  же  піде  на  другий  тиждень,  тільки  не  знає  на  кого  має  коні  зіста́вити.    
[b]Гри́ньо  :  [/b]
-   Най  разом  з  кіньми  йде.  Памятаєш,  як  Кли́мко  Та́цьчин  з  перинов  на  призивний  прийшов.  Його  питають  –  день  народження,  а  він  –  тридцять  другого  жовтня.  Ми  зі  сміху  падали.  А  той  капітан,  не  такий  дурний  був,  перину  ма́мі,  Кли́маса  в  стройбат.  Шпали  класти  і  мальту  мішати  розуме  не  тра.  Я  як  пердставлю,  як  Босий  іде  на  війну,  то  зразу  того  Швейка  згадую.
[b]Сенько:[/b]
-  Ха-ха-ха.  То  точно,  тільки  Бо́сий  довший.  Голово́ю  хмари  спрова́джує.  Чуєш,  повістка  іше  прийшла  Бу́ловому,  то  вони  з  Бо́сим  колєґі.  О  то  би  була  кінокомедія.  Що  вони  в  тому  воєнкоматі  собі  мислять?  Ти  кажеш  з  кіньми.  А  хто  ті  коні  на  той  Донбас  завезе,  чим  там  їх  кормити?  Ти  представ  –    гра́ди  лу́плять,  а  він  ко́ням  ко́сить.  Він  то  може.  В  армії  зараз  навіть  ку́блі  не  мають,  того  солдата  підперезати,  щоб  не  стояв  в  строю,  як  мантеле́па.
[b]Гри́ньо:[/b]
-  Певно  то  така  політика.  Ти  видиш,  що  той  мо́скаль  витворяє?  Мало  йому  Криму.  Такий  Сибір  має.  Пре  і  пре  на  Україну.  Пів  світа  їм  замало,  а  ціли́й  за  дось.  Не  дасть  тому  українцеві  спокою.
[b]Се́нько:[/b]
-  А  на  Донбасі,  що  іна́кші?  Там  такі  самі́.  Їм  Україна  до  дупи.  А  ти  за  них  ще,  ку́рде  бе́ля,    вою́й.
[b]Гри́ньо:[/b]  
-  Білоруси,  Литва,  поляки  та  і  дру́гії  чогось  не  крича́ть,  що  їх  тут  хтось  ущемляє,  їх  мову.  А  москаль  ніяк  не  вгомониться.  І  школи,  і  інститути,  і  партії  до  вибо́ру,  до  кольо́ру.  Мільони  українців  по  Росії,  ні  школи,  ні  партії,  ні  звука,  бо  зразу  -  враг,  пособнік  Америки.    Скільки  тих  східняків  і  маскалів  в  селі  жило,  десь  з  вісім-десять?  Хтось  їх  бив?  Ти  хоть  одному  писок  заткав?  Геник  Кузнє́ц,  пядесять  років  в  нас  прожив,  не  навчився  по  українськи,  а  Гунганго  з  Луганска,  що  Журавлиха  привезла  -  таке  саме.
[b]Се́нько:  [/b]
-  Іду  я  якось  коло  них,  а  він  на  городі  стоїть,  курить.  І  тут  їх  курка  перескакує  на  сусідський  город.  Він  поліз  виганяти,  а  старий  Ко́бат,  вздрів,  що  хтось  по  його  городі  шастає  і  давай,  з  ко́ликом,  за  ним.  А  Гунганго  на  все  село:  "Лю́ді,  спасайтє,  бандьора  совецкого  человека  убіваєт".  Я  рачки  лазив.  А  того,  що  Ма́ґдиха  привезла  зі  Сибіру,  пам"ятаєш?  Все  на  стів  зносять,  зятя  приймають,  го́нять  коло  нього,  чуть  йму  дупу  не  цілують,  а  він  каже  до  старої:  "Что  ти,  мать,  мне  капусту  предлагаєш.  Капусту  пускай  козьол  кушаєт.  Ти  мнє,  мать,  петушка  давай".  А  ту  якраз  страсний  тиждень  на  носі.  Пішли́  Ма́ґди  в  неділю  до  церкви  базьку  святити,  воно  лиши́лося.  Приходять,  а  на  кухні  вже  жарко́є  смажиться.  Поки  служба  Божа  правилась,  він  теля́  зарізав.  І  хто  такого  буде  тримати,  погна́ли.  А  донька  потім  за  ним  в  Сибір  поїхала,  дурнувате,    так  до  тепер  ні  сли́ху-ні  ди́ху.
[b]Гри́ньо:[/b]
-  Як  відра́зу  попу́стиш,  вилізе  на  карк,  не  зіжене́ш.   Як  в’я́лося,  то  тре  гаси́ти  юж,  бо  вся  ґоспода́рка  згорить.  І  москаля,  як  не  стри́мати,  то  долізе  і  до  Самбора,  а  може  іще  далі.  Мусимо  стати  за  той  Донбас.  Там,  на  сході  тоже  українці  є,  шкода  лишати,  познищують  всіх.  Дивися,  і  рускоязичні  в  купі  з  нашими  воюють.  І  не  гірше  стоять  за  Україну.  Не  всі  оголтє́лиє.
[b]Се́нько:[/b]
-  Я  би  їх  не  шкодува́в.  Ви́кормили,  ви́брали  на  нашу,  та  і  на  свою  голову,  того  злодія,  а  тепер  винного  шукають.  Годі  було  його  спе́катися.  Хотів  нам  знову  москаля  привести  панувати.  То  би  вже  був  хрест  на  тій  Україні.  Ти  бачиш,  як  воно  звива́ється,  як  та  га́дина,  ніяк  не  хоче  впустити.  Той  їх  карлик,  то  Янек  в  квадраті.  А  хитре.  Ду́рить  весь  світ,  і  пре.  В  моєї  тещі  дві  старших  сестри  бу́ли  -  Ка́ся  і  Марися.  Марисю  в  сорок  другім  погнали  до  німців  на  роботу,  ще  дитиною  була,  в  якогось  ба́вера  там  прислуговувала,  а  Касю,  ні  за  цапову  ду́шу,  ще  до  війни  ліс  валити  в  Сибіру.  Пропа́ла.  Як  ксьо́ндзові  кача́та.  Каза́ли,  що  втопилася,  як  сплавляли  со́сни.  І  таких  тисячі,  всі  дівки́  молоді́,  краси́ві.  А  хлопців?  Скільки  воно  наших  загро́било?  А  Марися,  з  Німеччини  дурна,  верну́лася.  В  колгоспі  до  смерті  ґарува́ла.  А  її  хлоп,  з  Кальнико́ва,  десятку  дістав  вже  по  во́йні.  В  сорок  третім  забрали  го  совети  на  фронт,  воював  з  німаком,  та́нком  був  покалічений,  мав  о́рдена.  А  як  верну́в,  то  на  Сибір  погнали.  Кажуть,  що  участковий  Воробйов  му  поміг  з  тим  Сибіром.  Підбивав  до  Марисі,  а  вона  була  ла́дна,  Кальниківець  не  витрамав  і  дав  йому  пару  раз  по  писку.  Написа́ло,  що  "посо́бнік  бандьо́рів",  ніхто  на  медалі  не  дивився.  А  німаки́  потім  компенсацію  Марисі  давали,  вже  за  України,  що  на  них  робила  три  роки.  А  мо́скаль  що?  Назвав  нас  фашистами,  а  на  самих  нема  де  клейма  поставити.  О  то  і  є  -  фашисти.  І  знову  те  саме  вертає,  Сибір,  Магадан.
[b]Гриньо:[/b]
-  Ти  мені  скажи,  скільки  тій  людині  треба?  Пам'ятаєш  позаторік,  начальник  таможні  на  Шегинях  вмер.  Я  тобі  ска́жу,  яка  то  була  хвороба.  Мав  мільйон,  а  хтів  два.  А  тут  ще  донецькі  все  під  себе  підімяли,  і  жінка  з  боку  то́чи,  а  може  іше  коханку  мав.  Бо  вони  все  коло  грошви  крутяться.  І  всі  -  давай,  давай,  давай  -  надірвався  і  вмер.
[b]Сенько:[/b]
-    Я  його  знав.  Пару  раз  нам  помагав  переїхати  через  браму,  а  ми  йому  плитку  на  оборі  стелили  за  то.  А  жінка  його,  такий  пупс,  в  лосінах  вишивала.  Я  зупи  хочу,  а  вона  канапки,  канапки.  Раз  нам  скаржилася,  що  не  знає  кому  все  залишиться,  як-би  щось  з  ними  сталося,  яка  аварія  чи  що.  
[b]Гриньо:[/b]
-  В  тих  баб  є  дві  проблеми  -  кому  то  все  ли́шиться,  якщо  щось;  і  -  пішов  -  лишив  го́лу,  бо́су.
[b]Сенько:[/b]
-  А  коханку  мав  сильну  -  Лесю  з  Волі.  Пристроїв  її  прапорщиком  в  прикордонний.  Ти  її  може  бачив  -  така  рижа,  ганяла  тим  "Мерсом"  туда-сюда.  Мала  з  ним  нагуляного.  А  як  він  гикнув,  то  до  нині  не  можуть  поділити    маєтки  з  тим  пупсом  і  двома  дітьми.    
[b]Гриньо:[/b]
-  А  що  казати,  як  ти  цар?  Царювати,  то  тобі  не  коників  з  коля́стри  ліпити.  Там  міліарди.  Що  би  ти  робив,  як  би  став  якимсь  кня́зьом,  чи  царем?  Трясся  би  вдень  і  вночи,  як  би  то  не  злетіти  з  тої  табуретки.  Які  там  люди?  Мільйони  би  пішли  під  ножик,  як  би  треба  було  втриматися.  Воно  буде  триматися,  допоки  в  хлопа  пара  з  вух  не  засвище.  Ото  тоді  буде  -  революція.  Москалі  то  не  українці,  будуть  між  собо́в  різатися,  поки  половину  не  виріжуть.  То  в  них  така  нату́ра.  То  таке  в  них  в  голові,  така  ва́вка.  То  все  зі  страху́  і  захланства.
[b]Сенько:[/b]
-  Зво́лоч,  ку́рде  мо́лі,  не  здохне  ніяк.  Народи  загробить,  а  від  корита  не  відірвеш.  Придумало  собі  якийсь  «рускій  мір»  і  лупить  по  всіх  підряд.  Каже:  «брати́  слов’яни»  і  гра́дами,  градами  і  по  наших,  і  по  своїх,  по  москалях.  Такі  хлопці  гинуть.  Ти  бачив,  як  під  Яворовом  стрічали  того  Героя.  Його  несуть,  а  всі  довкола  на  колінах.  Вся  дорога,  два  кілометри.  Я  ся  не  міг  стримати.  А  скільки  таких  по  Україні?  Та  московія  то  орда  настояща.  Та  дай  хло́пові  робити  спокійно,  він  і  тебе  озолотить.  Ні,  тілько  красти,  загарбати  і  на  той  світ  забрати.
[b]Гриньо:[/b]
-  Хіба  дасть  корова  молока,  коли  її  гони́ти  по  тому  пасовиську,  не  дати  їй  спокійно  пастися?
[b]Сенько:[/b]
-  То-то  і  воно,  що  молока  їм  не  треба,  а  показати  рух.  А  молоко  їм  з  Альпів  завозять.  Скоро  їм  вірветься,  як  рук  на  селі  не  стане,  будуть  тоді  бри́ндзю  би́ти.  Але  буде  пізно,  язиками  тала́пати.
[b]Гриньо:[/b]
-  Симеон,  ти  мені  скажи.  Ти  мудра  людина.  Я  служив  коло  Москви.  Вони  її  окружили  зі  всіх  боків  тими  ко́лами,  як  воші  барахо́лку.  І  що  вони  сторожують?  Поля́  не  засіяні.  На  роботу  виходять  хіба  щоб  випити,  а  як  що  склепають,  то  світу  на  сміх.  Питаю  го́лову  колгоспу,  якому  ми  помагали  паркан  рихтувати:  шо  такоє?  А  він  каже,  що  коли  посівна  була,  всі  колхозники  в  запо́ї  були.  Поставили  ми  йому  той  забо́р,  і  до  комо́рки,  ко́ло  правлє́нія.  Бу́льба  в  мунду́рах    -  то  в  них  національне  блюдо,  ну  там  цибулька,  петрушка.  Посилає  він  якусь  кікімору  за  «рідки́м».  Воно  приносить  дзба́нок  з  бражкою,  каже,  що  горілка  в  них  не  встигає  викиса́ти,  не  дають  дожити  навіть  їй  до  перегону.  А  людям?  І  ти  мені,  Симеон,  скажи  що  вони  тими  кільцями,  тими  атомними  головками,  прикривають?  Брагу?  Алкашів?  Якій  Америці  ,  вибач,  всралися  ті  первісні  лю́ди?  Годувати  їх?  Та  світ  пішов  далеко,  дороги,  техніка,  хочеш  -  роби́,  хочеш  -  не  роби,  говори  на  якій  тобі  мові  підходить,  ніхто  тобі  в  морду  не  дасть.  А  ти  скажи  щось  на  Донбасі,  чи  в  Росії  по  нашому.  Мінімум  дістанеш  по  пи́ску.  А  в  нас  того  што́кані,  гать  гати́,  ніхто  і  слова  не  скаже.  
[b]Сенько:[/b]
-  А  царя?  Чи  як  там  його  зараз?
[b]Гриньо:[/b]
-   То  точно.  Тільки  царя.  Бо  там  більше  нема,  що  сторожувати.  Все  мудре  давно  по  Європах  і  Америках.  Один  цар  і  подда́ниє.  [i]  (пштикнув  себе  пальцем  під  бороду)  [/i]Ти  собі  представ  -  не  ста́ло  царя.  Все,  капу́т  Росії.  Тут,  по  таможнику,  дві  баби  не  можуть  війну  скінчити,  а  там  міліарди.
[i](Сенько  відклав  поклепану  косу  і  взявся  за  другу)[/i]
[b]Сенько:[/b]
-  Ти  подумай  до  чого  вони  там,  ку́рча  ля́ґа,  вже  дійшли.  Навіть  наші,  ті  шо  виїхали.  Бо́сого  сестра,  що  в  Норільску,  каже  -  Америка  хоче  знищити  Росію?  І  ше  кричить,  трубку  кида́є.  На  шля́ка  Америці  Росія?  В  них  є  є́нчий  підхід.  Через  бізнес,  через  доляра.  А  не  нищити.  Як  би  хотіли,  то  би  в  90-х  пукнули  і  знаку  би  не  лишилося?  Що  їм  міша́ло?  Атомна  бомба?  Навіть  би  не  встигли  пискнути.  Дивися,  Польщу,  Америка  вже  двадцять  років,  як  захватила,  як  ті  зомбі́рованиї  кажуть.  Знищила  все,  що  маскалі  і  комуністи  понабудовували  –  і  ями,  і  колдобини,  і  техніку  з  глини,  і  колячий  дріт,  і  колхози.  А  поляки  жиють,  по  своєму,  як  їм  підходить,  по  польску  пс-пш-пс-пш.  Чось  американів  там  не  видно,  ні  в  сеймику,  ні  в  бюрку,  ні  в  поліцаях,  де  вони?  Тепер  хочуть  Україну  захватити.    Я  вже  здаюся.  В  Києві,  за́раз,  після  Майдану  –  при  владі  всі  наші  хлопці,  а  воно  каже  –  хунта.  Бо  не  хочуть  лиза́ти  царю́.  А  як  би  вже  стали  їм  на  дого́ду,  обли́зували,  або  якісь  зе́ки,  то  би  була  вже  -  народна  влада,  як  був  той  Шапкотрус.  Поставили  би  тих  царьових,  шарікових.  Яка  то  підло́та,  Гриц.  Ну  ні?
[b]Гри́ньо:[/b]
-     Я  тобі  казав  тамто́го  ро́ку,  що  той  їх  Єпископ  не  да́ром  до  Києва  припер  на  річницю.  Що  тут  щось  не  чисто,  чекай  біди.  Не  інакше,  як  за  благословенством  до  лаврських  мощів  приїжджало,  на  початок  війни.  Я  його  слухав,  поміж  тих  слів  лукавих.    Об’єднаємось,  об’єднаємось.    А  помежи  тих  слів  чути  -  а  ні,  то  в  крові  втопитесь.  Так  і  виходить.  Треба  їм  Київ  відвоювати,  бо  без  нього  московська  церква  -  то  капличка  при  царі́.  А  Крим?  Там  той  Херсонес,  звідки  православ’я  зайшло  на  Україну.  То  вже  захватили.  То  вже  мають  кусок  Єрусалиму.  Не  виходить  в  них  надурити,  то  силою  лізуть.  Воно  в  нас  рішило  проповідувати.  Сто  років  нищило  церкву,  а  тепер  зробилися  місіонерами  і  лізуть  і  куди?  До  нас,  на  святі  землі,  де  церква  стояла  і  за  татарів,  і  за  поляків,  і  за  маскалів.  Корито  вони  хочуть  розширити,  а  не  духовність,  і  українця  знищити,  що  стояв  і  буде  стояти  коло  престо́ла.  Мішає  їм,  до  царства  небесного  доступи́ти.  Ото  і  є  вся  їх  релігія.  Шкода,  що  і  наші  порозлазилися,  той  до  греків,  той  до  правих.  Позбирай  тепер.
[b]Се́нько:[/b]
-    Як  щось  раз  розлізлося,  то  вже  до  купи  годі  злучити.  Може  колись  ті  біскупи  навернуться  до  одного  Христа,  бо  сам  нарід  не  перейде.
[b]Гр́иньо:[/b]
-  Бо  то  стадо.  А  до  стада  має  бути  приставлений  пастух,  щоб  в  шкоду  не  залізло.  Дивися,  ве́рнуся  до  тої  Росії.  Що  вона  має  свого?  Прапор  –  з  Голандії,  герб  –  татарський,  гімн  –  жидівський,  а  культура?  Церква  –  візантійська,  стрій  –  французький,  а  релігія?  Князь  колись  приси́лував  до  релігії,  але  то  нас,  бо  ми  вже  були  –  держава  -  країна  і  взяв  той  візантійський  канон.  А  їх?  Ті  їх  племена,  що  були  коло  Новгорода,  коло  Ільменя,  з  яких  потім  москаль  зародився  -  то  їх  болгари,  що  жили  на  Волзі,  навчили.  Так  тою  болгарською  і  правлять  до  нині,  і  собі  з  неї  зробили  той  їх  язик,  бо  до  того  мали  мішани́ну.  В  них  тільки  одне  є  руске  -  цар,  і  то  напівтатарин,  ага  і  іще  деревяний,  рубль.  А  воно  каже  –  брати́,  бо  в  нас  дурні  і  дороги  однакові.  Мені  та  Росія  до  одного  місця,  най  собі  жиють,  як  хочуть,  хоть  в  золоті,  хоть  в  смороді,  але  не  лізуть  до  нас.
[b]Се́нько:[/b]
-    Ти  знаєш,  мій  старший,  Місько,  зараз  під  Новоазовськом  воює.  Я  йому  казав:  давай  хоть  з  сіном  порядок  зробимо,  та  й  піде́ш.  Не  послухав,  пішов  добровольцем,  бо  каже  –  може  бути  пізно.  Тепер  з  Васильком  мучимось  з  тим  сіном.
[b]Гри́ньо:[/b]
-    Най  го  Бог  боронить,  заступить.  Я  думаю,  то  добре,  жи  той  шапкокрад  таким  бздуно́м  був,  не  слухав  того  карлика,  а  втік.  Як  би  воно  було  матьо́ре,  то  ми  би  мали  Донбас  тут  під  Тернопольом.
[b]Се́нько:[/b]
-      Чекай-чекай.  То  ще  не  кінець.  Гнет  дійде  і  до  Ужгорода.  По  тій  гідности  хлопові  ще  треба  справедливости.  І  до  наших  князьків  прикладуть  машингвера,  бо  то  така  сама  біда,  як  ті  путіноїди.  То  тоді  буде  п"єц  кафльовий.
[b]Гри́ньо:[/b]
-  Коли  будете  завтра  виходити?
[b]Се́нько:[/b]
-    Десь  коло  п’ятої.
[b]Гриньо:[/b]
-     Ну  то  я  тоже  пі́ду  з  вами,  поможу.  Всту́пиш  по  дорозі.  Скільки  там  маєш?
[b]Се́нько:[/b]
-     Та  десь  з  добрих  15  арів  буде.  Як  візьмемся  троє,  то  до  дев’ятої  втнемо.
[i](Се́нько  взяв  кіся́,  припасував  до  нього  ко́су,  забив  клина  молотком  і  запхав  в  корито  з  водою.  Разом  з  Гриньом  пішли  до  хати  повз  Василька,  який  помпува́в  коло.)[/i]
[b]Се́нько:[/b]
-  Василю!  Де  там  мама  хова́є?
[b]Василько:[/b]
-   Там,  за  креде́нсом,  в  кухні.
[b]Сенько:[/b]
-  Всьо  знає,  смекалистий.  [i](до  Василька)[/i]  Ну  то  ти  зірви́  зо  два  во́гірки  і  па́ру  помідорів,  і  принеси  до  кухні.  Але  юж.
[i](Василько  відклав  помпу  і  пішов  на  город)[/i]
[b]Гриньо:[/b]
-  То  вже  буде  ви́пуск?
[b]Сенько:[/b]
-  На  другий  рік.
[i](Се́нько  і  Гри́ньо  зайшли  до  кухні.  Се́нько  витягнув  з-за  шафи  напівповну  пляшку  і  поставив  на  стіл.)[/i]
[b]Се́нько:[/b]
-  Твоя  тоже  ховає?
[b]Гриньо:[/b]
-   Така  сама  біда.
[b]Се́нько:[/b]
-    Думає,  же  я  алкаш,  а  сама  тоже  губа  не  дура.  Як  коси́ти,  то  не  алкаш.  Знайди  хоть  одного  такого  дурного,  щоби  за  пляшку  пішов  коси́ти.  За́ра  таких  нема.
[i](Василько  приніс  поми́ті  овочі  і  вийшов.  Се́нько  налив.  Випили.  Закусують.)[/i]
[b]Гри́ньо:[/b]
-   Ну  твоя  хоть  не  викрика́є,  Ганя  –  до́бра  ба́ба.  Чуєш,  Ю́зиків  Ро́мко,  той  що  на  заробі́тках  в  Ро́сії,  телефонував  якось-то  додому,  розказував,  що  там  всі  женуть  на  Америку.  Ніби  то  вона  Крим  загарбала  і  на  Україну  напала.  І  в  трийцідев"ятім  тоже  Америка  напала  на  нас,  всіх  в  Сибір  повивозила,  кого  ту  не  закатру́пила.  То  тепер,  якщо  по  їхньому,  тим  їх,  рускім  войском,  Америка  керує,  помагає  «освобождати  расіян»?  Може  і  так,  бо  видно  же  нищать  без  розбору  –  і  рускоязичних,  і  наших.  Та  вони  вже  всі  наші.  Якщо  вам  так  Америка  в  ґардачці  встала,  то  нападай  на  Америку,  чого  до  нас  лізеш?
[b]Се́нько:[/b]
-  А  де  він  там?
[b]Гриньо:[/b]
-  Каже,  ско́тніком,  десь  ко́ло  Уралу.  Розказував,  що  корови,  чи  літо,  чи  зима,  стоя́ть  під  навісом,  по  вуха  в  болоті,  а  посе́ред  копа́к  з  сіном,  так  вони  до  весни  його  гризуть.  Телята  родять  прямо  в  сніг.  Як  одно  з  десятки  виживає  –  то  добре.  А  москаликів  місцевих  пастухами  не  беруть,  бо  кажуть,  тоді  і  то  не  ви́жиє.  А  наші  господа́рські,  і  п’ють  менше.
[i](повторили)[/i]
[b]Сенько:[/b]
-   Я  ще,  на  вечір,  махну  в  Польщу,  може  яку  сотку  зди́баю.  На  підса́дку.  Як  би  не  та  границя,  то  не  було  би  за  що  хліба  купити.  Стільки  пішло́  на  Міська,  чоботи,  бронєжилєт,  ґе́льма,  мобільник,  а  ту  іще  Василя  треба  ну  другий  рік  кудись  запхати.  Не  буде  вічно  коло  тої  границі  щиба́ти.
[b]Гриньо:[/b]
-   Не  хочеш  коло  землі  лишити?  
[b]Сенько:[/b]
-  Даст  ся  чу́ти?  Він  ніде  не  пропаде.
[b]Гриньо:[/b]
-  А  що  зараз  возять?
[b]Сенько:[/b]
-  По  різному,  але  по  нормі,  сир  іде,  хімія,  м'ясо.  Самі  вагонами  ганяють,  а  хлопові  лушпину  підбирати.
[b]Гриньо:[/b]
-  Я  тобі,  Симео́не,  скажу,  що  наші  чуви́рли,  алкашня́,  не  менше  за  того  Янека  винуваті.  Я  би  їх  в  першу  чергу  за  горбом  порозстрілював.  Де  таке  видно,  щоби  в  галицькім  селі  п’ятдесять  голосі́в  віддали  за  того  злодія,  за  того  бандюгу.  Він  так  хтів  той  общак  тримати,  аж  трясся.  Я  тоді  казав  тій  темній  масі,  тим  те́льбухам:  «  Не  маєте  ніякого  гонору.  Якщо  так  любите  гроші,  то  я  вам  дам  свої,  остатні,  тільки  проголосуйте  за  нормального,  не  беріть  тих  Юдових.  Ви  зараз  взяли  по  200  гривників,  а  завтра  поженуть  вас,  як  худобу  на  бойню.  І  ще  добре  як  вас,  охломонів,  а  то  нормальних  понищать.  Як  потім  разом  в  одному  селі  будем  жити?»  І  що  не  так  вийшло?  Хіба  в  їх  дурну  голову  розум  вставиш.  Тепер,  дивися,  що  робиться.
[b]Сенько:[/b]
-   Та,  якби  по  двіста.  За  сто  грам  голосували.  Вони  би  і  твої  взяли  і  тамті́.  Не́ндзи,  ку́рде  бе́ля,  настоя́щі.  Ледве  встане  і  вже  лізе  на  точку.  Сходяться,  проблеми  рішають,  Обама  най  сховається.  А  на  підсобку  нема  кого  взяти,  все  слабе.
[b]Гриньо:[/b]
-  Коли  то  були  вибори,  в  десятім,  чи  якім?  Бо  я  зовсім  з  тою  бабою  память  стратив.  Зима  то  була,  снігу  намело,  годі  було  до  того  клубу  добратися.  Я  вже  волеізявився,  стою  з  хлопами  коло  клубу.  Іде  Магися  Кондрова.  Ну  як  іде,  лізе,  паличка,  з  самого  кінця  села.  Правнук  помагає  попід  руку.  Бабі  на  носі  сотка,  та  чекай  ту  урну  вдома,  або  тих  з  Грінпіса,  чи  як  їх  там  -  з  Гінеса.  Ні  лізе,  певно  боїться,  щоб  не  надурили.  Помагаю  їй  переступити  без  поріг  і  так  злегка  питаю,  за  кого  будете  голосувати?  А  вона  мені,  слухай,  що  каже:  "  Той  Ющенко,  якийсь  мягкий,  слабенький,  тота́  хитра  злодійка,  хотіла  би  м  якогось  твердішого,  може  того  Якуновича".  Я  як  те  почув,  щось  в  мене  перевернулося.  Розвертаю  її  в  зад.  Вона  в  крик.  Ледве  втихомирили.  Сто  років,  а  їй  твердішого  в  голову  встрілило.
[b]Сенько:[/b]
-  Я  памятаю,  як  її  донька  на  тебе  скаржилася.  Що  мама  би  чекала  урну  додому,  але  довго  не  було,  думала  через  сніг  до  хутора  не  дійдуть,  або  забули  за  неї.  Не  могли  її  стримати.  А  може  і  не  хтіли.  Вона  старушенція,  в  голові  давно  маразм,  курча  ляга,  а  то  молоде  нічо  не  думає.
[b]Гриньо:[/b]
-  Хіба  їм  розум  вставиш?  Хочуть  держави,  а  в  голові  полова.  Як  нема  оливи  в  голові,  то  в  мене  спитай,  або  ще  в  якогось  мудрого.  Ледве  того  злодія  вигнали,  тепер  вибрали  Петра,  слава  Богу.  Ще  нічого  хлоп  не  зробив,  а  воно  вже  кричить  –  то  жид.  Ти  з  ним  до  бані  ходиш?  Та  хоть  би  і  так,  то  що.  Дайте  ся  на  стри́мання.  Скажи  дякую,  що  то  наш  жид,  а  не  якийсь  москальський,  чи  польський.  А  кого  вони  хочуть?  Такого  самого,  як  вони  –  забулди́гу,  щоби  весь  світ  сміявся  і  ноги  до  тої  України  витирав.  Побачиш,  що  мо́скаль  тими  недовченими  ще  не  раз  скористає.  Їм  таких  лопухі́в  треба,  трохи  пушками  настрашити,  трохи  по  200  гривень,  і  Україна  знову  їх.  Хрен  дам́о.  [i](гримає  кулаком  по  столі)[/i].  Образилися,  що  ми  їх  маскалями  називаємо.  А  як  не  називати,  як  вони  все  з  нами  воювали,  і  далі  воюють.  Не  дадуть  спокою.  Ми  на  Росію  не  нападаєм,  хоть  можем.  За  Кубань  і  далі.  Хто  з  нею  воює?  Всі  бояться,  одна  Україна  без  страху.  Во  жиди́  не  ображаються  на  поляків,  що  їх  жидами  називають.  Мені  все  одно  чи  мене  хохло́м,  чи  банде́ром  обзивають.    Бо  ми  такий  на́рід,  всякий,  але  зла  нікому  не  хочемо.  Тільки  не  лізь  мені  ту  рулювати  по  своєму.  Хто  з  нами  не  воював,  тих  ми  не  обзиваємо,  і  нас  ті  не  обзивають.  Ну  як  румуна  обзивають,  чи  чеха,  чи  якого  болгарина?  Скажи?
[b]Се́нько:[/b]
-   Та  ніяк,  бо  по  людськи  старається  жити  зі  сусідом.  Візьми  мою,  Ганку.  Носить  тому  ксьондзові,  думає,  що  він  вась-вась  з  Богом,  і  мо́му  Міськові  то  щось  поможе  на  фронті.  Я  їй  кажу:  ти  ліпше  якого  пля́цка  з  тих  яєць  спечи,  Василькові,  подай  на  службу,  і  не  гони́  так  до  не́го.  Та  де.  
[b]Гриньо:[/b]
-  Нехай  ходить.  То  мама.  Ще  в  яку  хворобу  впаде.  А  так  трохи  туда,  трохи  сюда.
[b]Сенько:[/b]
-  Позвожу  сіно  і  сам  піду  добровольцем,  то  буде  поміч,  а  не  ті  яйця  ксьондзові  і  воздиха́ння.  Правда,  нема  що  казати,  троха  парафіяни  помогли,  ксьондз  ви́голосив,  що  так  і  так,  то  спільна  справа.  На  тому  народі  все  і  тримається.  Знову  "Робоче-крестьянська  армія".
[b]Гри́ньо:[/b]
-  А  на  господарці  кого  лишиш?
[b]Се́нько:[/b]
-  Та  Василько  вже  потягне,  з  Ганкою,  ще  поки  бабка  на  ногах.
[i](Се́нько  вицідив  з  пляшки  остатки,  перехилили,  встаючи..)[/i]
[b]Се́нько:[/b]
-  Слухай,  Іванович.  Твій  Павло,  ще  робіть  в  тій  канто́рі  в  місті?  Спитайся  його,  чи  не  міг  би  де  там  бичка́  пристро́їти,  в  яку  столову.  Бо  ску́пщики  дають  пів  ціни  від  тої,  що  він  вартує.  Гарний  бичок,  по́за  ко́риц,  битої  буде.
[b]Гри́ньо:[/b]
-   Добре,  спитаю,  як  би  забув  то  нагане́ш.  Не  забудь  вступити  завтра  зрана,  по  доро́зі.  Моя  [i](коса)  [/i]наклепана.    Але  візьми  запа́ску,  на  всякий  пожарний.  Будь  здоров.
[i](виходячи  на  подвіря)[/i]
[b]Гри́ньо:[/b]
-  Ага,  Симеон,  чуть  не  забув.  Позич  мені  ізолєнти,  як  маєш,  треба  проводку  підмотати.
[i](Се́нько  вийняв  з  торби,  яка  висіла  коло  кладовки,  моток  ізоленти  і  дав  Гри́ньові,  порозходились).[/i]

[i](Гри́ньо,  прямуючи  додому,    зайшов  у  придорожнє  кафе.  Біля  молодої  продавчині,  не  зовсім  твердо,  стояв  2-й  соцелемент  і  до  чогось  їй  підмовляв).  [/i]

[b]Гриньо:[/b]  [i](до  продавчині)[/i]
-  Любцю,  не  піддавайся.  Чекай  принца.
[b]2-соцелемент:[/b][i](до  продавчині)[/i]
-  Та  запиши  на  мене,  я  завтра  точно  віддам.  В  мене  брат  воює.
[b]Гриньо:[/b]
-  Не  муч  дівки.  Вона  ще  не  вміє  відмовляти.  Позаписує  на  таких  як  ти,  получить  недостачу  і  статтю.
[b]2-соцелемент:[/b]
-  Най  вчиться.
[b]Гриньо:[/b]
-    Позвони  ліпше  Миколовому  кумові,  професору,  тому  що  викладає  в  політехнічному,  в  нього  нині  уродини.  
[b]2-соцелемент:[/b]
-  А  ти  звідки  знаєш?
[b]Гриньо:[/b]
-  Микола  на  днях  казав.  Я  номер  маю.  (дістає  листочок  з  записаним  номером)  То  якийсь  твій  колєга  був,  колись?  Ні?  
[b]2-соцелемент:[/b]
-  Та  ти  що?  Та  йди-йди?  Та  ми  колись  з  Ю́рком  так  разом  зажигали,  до  армії.  Я  вже  його  не  ви́дів  зо  три  роки.  [i](до  продавчині)[/i]Дай  мобільник.  [i](  бере  мобільний  телефон)[/i]  О,  то  якийсь  блатний,  кавалєр  подарував?  Набери,  бо  я  з  такого  не  знаю.
[i](дає  Любі  папірець.  Люба  набирає  і  передає  телефон  соцелементу)[/i]
[b]2-соцелемент:[/b]
-  Юрій  Іванович!!!  Щастя,  здоров"я,  ку́пу  доля́рів.  Впізнав?....  То  Мі́хал....Коли́  будеш  в  селі?....Хотілося  би  за  здоров"я  з  такого  при́воду  випити........Не  біда,  Юрій  Іванович,  не  будеш  сам  то  передаш  через  Миколу.....продавщиця  зараз  на  те́бе  запише  ....нас  троє.  Ну  всьо,  Ю́рку,  будь  здоровий,  даю  трубку  барменові.  
[i](передає  трубку  продавчині.  Та,  дослухавши,  видала  2-му  соцелементу  пляшку  "Слави".  Половина  пляшки  була  тут-же  розлита  в  стакани  і  спільно  з  Гриньом  випита,  а  решта,  зі  словами  "треба  щось  лиши́ти  на  завтра",  і  не  чекаючи  на  заперечення  Гриня,    схована  соцелементом  у  внутрішню  кишеню  марина́рки).[/i]
[b]Гриньо:  [/b][i](до  продавчині)[/i]
-  Любцю,  запиши  на  Юрія  Івановича  іще  пачку  "При́ми",  срібної.  І  вважа́й,  чекай  на  принца.
[i](отримавши  цигарки,  Гриньо  вихитуючись,  вийшов  з  магазинчику,  по  дорозі  заспівав)[/i]
[b]Гри́ньо:[/b]
- …сонце  випалило  степ,
Ні  води  краплини,
В  тім  степу  козак  іде
В  латаній  свитині.
Чи  побачу  я  іще
Рідну  Україну,
Чи  в  степу  ось  тут  впаду
По  дорозі  згину…
[i](перевірив  в  кишені  ізолєнту,  підійшов  до  свого  подвіря,  відкрив  хвіртку.[/i]
[b]Гри́ньо:[/b]
-   І  ось  Еней  добрався  в  пекло.  
[i](Біля  хати,  у  квітнику,  схиливши  до  землі  свою  фігуру,  порпалася  Стефка,  почула  Гриця,  випросталася,  спершись  на  мотику,  змінилася.)  [/i]
[b]Гриньо[/b]  [i](в  сторону  Стефки)[/i]:  
-    Слава  Україні,  смерть  дурака́м,  і  дурам.
[i](проходячи  коло  Стефки)
[b]Гри́ньо:[/b]
-  Ти  коли  обсікаєш,  то  хотя  би  розвертайся  своєю  мудрою  дупою  на  Росію,  а  не  на  сусіда.  Що  він  тобі  такого  зробив?
[b]Стефка[/b]:
-  Наже́рлося,  сво́лоч.
[i](Гриньо,  вийняв  з  кишені  ізоленту,  покрутив  перед  її  носом)[/i]
[b]Гри́ньо:[/b]
-  Сама  дроти́  перемота́єш,  чи  ро́зуму  замало?
[i](діставши  мотикою  по  спині  і  вислухавши  услід  антиалкогольні  та  інші  підсумкові  вирази,  Гриньо  зайшов  в  комору,  виліз  на  стілець,  підкрутив  в  абажурі  лампочку,  підійшов  до  вимикача)[/i]
[b]Гри́ньо:[/b]
-    Світися,  світися  новий  Єрусалиме.
[i](ввімкнув,  лампа  засвітилася,  вимкнув,  пішов  на  кухню  і  приліг  на  старий  диван,  пробурмотів  "не  забудь  завтра  ко́шення,  ко́́сі́ння,  косі..,  кос...,  захропів)[/i]

[i](Стефка  відклала  мотику,  безперервно  нарікаючи  на  свою  долю,  підійшла  до  брами,  стала  виглядати  з  пасовиська  корову.  Повз  неї  пройшов  п"яний  в  дим  3-й  соцелемент.)[/i]

[b]Стефка[/b]:[i]  (собі  під  ніс)[/i]
-  Коли  ви  вже  понапива́єтесь?  Лі́зе  ко́ло  людини,  як  поте́мра,  світа  божого  не  бачить.
[b]3-й  соцелемент:[/b]  [i](оглядається)[/i]
-  Бе-бе-бе-бе-бе.  Ще  ти  мені  будеш  втира́ти,  що  я  маю  робити?  Ти  свого  Гри́ца  дресиру́й,  а  не  мене.  Може  я  з  горя  п"ю.
[b]Стефка[/b]:  
-  В  тебе  горе?  То  в  твоєї  Ната́лі  горе,  обіпра́ти,  обходжувати  такого  алкаша.
[b]3-й  соцелемент:[/b]  
-  А  те,  що  в  мо́го  свояка  за́били  сина,  то  по  твоєму  не  горе?
[b]Стефка[/b]:  
-  Якого  ще  свояка?
[b]3-й  соцелемент:[/b]  
-  Якого,  якого?  Се́нькового  Мі́ська.  Мо́скаль  застрі́лив,  на  фронті,  два  дні  тому.  
[b]Стефка[/b]:    
-  Що  ти,  піячино,  несе́ш?  Я  вчора  Ганю  бачила....
[b]3-й  соцелемент:[/b]  
-  Га́ню,  Га́ню...Нині  пополу́дню  дзвонив  Данилко  з  Годи́нь  до  свої́х.  Вони  там  разом  з  Мі́ськом  бу́ли.  А  Се́нько  з  Га́ньов  напевно  ще  ніц  не  знають.  Во  так.  Горе.  А  ти  бу-бу-бу,  бу-бу-бу.  (пішов)
[b]Стефка[/b]:  
(змінилася.  Повз  Стефку,  в  браму  пройшла  її  корова,  а  за  нею  телятко.  Вперше  за  своє  восьмирічне  життя  корова  не  почула  від  господині  жодного  слова)

Кінець  п"єси.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562098
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 24.02.2015

Яблучка.

Закоти́лось  яблуко  за  межу́.
Чого́  плаче  се́рденько  не  скажу́.
Чого́  ллються  слізоньки  не  пові́м  -
Б"є  ледь  стиглі  яблука  лютий  грім.

"Он  не  грім,  не  грім  нищить  сад  -
тру́сить  мої  я́блучка  вражий  град.
Гу́пають  об  зе́мленьку  зра́нену,
в,  не  плуга́ми  о́рану,  борозну́."

Чим  же  я  внуча́точок  пригощу́?
Назбирала  слі́зочок  пригорщу́.
 .............................................

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560021
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2015

Яблучка

Закоти́лось  яблучко  за  межу́.
Чого́  плаче  се́рденько  не  скажу́.
Чого́  ллються  слізоньки  не  пові́м  -
Б"є  ледь  стиглі  яблука  лютий  грім.

"Он  не  грім,  не  грім  нищить  сад  -
тру́сить  мої  я́блучка  вражий  град.
Гу́пають  об  зе́мленьку  зра́нену,
не  плуга́ми  о́рану  борозну́."

Чим  же  я  внуча́точок  пригощу́?
Назбирала  слі́зочок  в  пригорщу́.
 

(Оранта  Чернівська,  2015  р.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554298
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.01.2015

кордони

Чи  скрі́пить  гранітно  народ  барикада?
Чи  зна́йде  свобо́да  в  окопах  розра́ду?
......
Кордони,  границі  –  по  серцю,  по  кро́ві  -
Здолаю,  зламаю  добром  і  любов"ю.

Зникають  безславно  на  по́клики  щирі  -
Границі  по  люду,  кордони  по  вірі.

Горо́джену  дідом,  всевишнього  оком,
межу́  подолаю  упевненим  кроком.

Плоти́,  огоро́жі  по  правді,  по  долі  -
Згорять  від  пробачень,  мов  па́гони  кволі.

Кордони  по  слову,  границі  по  мові  -
Розтануть  безславно  з  поваги  й  любови.

На  по́див  лукавим  порядністю  стану
Під  бра́мою  зради,  стіною  обма́ну.

Нехай  я  загину  в  обіймах  підступних  -
дрібна́  та  офіра  для  вільних,  наступних.
....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547210
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.12.2014

Земленько.

Не  змарну́ю  вихідну́  ока́зію,
вста́ну  з  со́нцем,  в  рóси,  босонí́ж.    
Небесѝть,  асфа́льтами  змо́рену  фанта́зію,    
базюнко́ва  сила  придорí́ж.
....
Там,  для  внуків,  приховάли  зла́году,    
І  щедрі́вки  причаїлись,  до  пори́,
Там  коло́сся  із  блаки́ттю,  пра́ведно,
Поєдна́ло  благородні  кольори́.

Не  знесла́влю  рід  чужо́ю  пра́вдою.
Хоч  не  на  доло́нях  мозолí,    
відчува́ю  ку́тніми,  як  моєму  прάдіду    
пуповѝну  рвали  від  землі,

як  журились  трάви  непоко́шені,    
доганя́ли  пόтяг  цвіркуни́,    
як  під  ко́рінь  тя́ли,  гόстоньки  непро́шені,    
в  Україні  горді  яворѝ.

Не  догна́ти,  не  верну́ти  поїзда.
У  тайзі  розта́нув  він,  мов  дим.
Ла́ститься  ота́вами  сила  непоко́рена,
їх  "Голгофа",  мій  "Єрусалим".

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545441
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.12.2014

Любов

                                                                                                   ЛЮБОВ  
                                                                                           (бурмотіння)

П'єса.
Дійові  особи:  Григорій  [b](Гри́ньо)[/b]  -  50  річний  господар.
                                     Стефанія  [b](Стефка)  [/b]-  його  жінка.

([i]Подвір"я.  З  хати,  через  відчинені  вікна  і  двері,  чути  фальцоване  контрсопрано  Стефки  -  невпинно  і  нерозбірливо.  Гри́ньо,  біля  хати  на  колоді  молотком  рівняє  старі,  іржаві  цв'яхи,  які  перед  тим  обценьками  повитягував  з  гнилих  штахетин.  З  хати  до  нього  долітає  тільки  «Вє-вє-ве-вє…».  Гриньо  раз-по-раз  кидає  випростуваний  гвіздок  у  бляшанку  з-під  оселедців.  "Тук-тук-дзень",  летить    гвіздок  за  гвіздком  в  консервну  банку,  тук-тук-дзень  -  мов  акомпонемент  до  його  буркотіння  собі  під  ніс.[/i])

[b]Гриньо:[/b]
         -    Що  то  за  життя?  Дожився.  Як  ти  там?  Гей  ти?  Чуєш?  Як  там  тебе?  Та  кого  ти  чуєш  крім  себе,  безтолкову?  Бу-бу-бу,  бу-бу-бу.  Куревська  мова.  Темна  маса.  Лісова  людина....
         Як  я  тоді  на  тебе  втрафив?  Нічим,  ніколи  не  ментружився  і  в  одну  хвилю  не  світ-божий,  а  ментруга  одна.  Ох  ти  злодійська  душо,  мала  б  ти  дупу!  Як  би  я  тебе  тівк  ([i]махає  головою  в  сторони[/i]).  Впав  їм,  як  кіт  в  ринку  з  молоком.  Молодий  був,  п’яний  і  дурний?  Мудрий  би  був,  терпів  би  далі.  Терпів,  терпів,  виліз  оден  раз.  Бах,  і  по  всьому.  Одна  нагла  хвиля  і  маєш...Та  що  ви,  людоньки,  било  ми  в  саму  голову.  Всюди  цвірінькало  і  мнявкало.  На  всіх  перло  і  на,  маєш.  Попала  та  вінклюфка  під  п’яну  ногу.  Честь  пан,  тримай  на  карк  блюзу,  штруксову.  Маєш  возик,  з  кривими  колами.  Возися.  Тішся.  Масти  не  масти  -  воно  рипить  і  рипить.  
Говорили  сусіди,  же  поїздив  тими  возиком  не  один  фірман.  Казали,  же  воно  підмальоване,  підтикане.  Тягни  тепер,  воле,  доки  шкіра  не  злізе.  
                       Ні.  Якісь  то  в  тебе  мали  бути  плани  на  того  Грица?!  Не  вірю  я  в  ту  любов,  хоть  ми  заб.  Де  вона?  ([i]Заглядає  під  банку  з  цвяхами[/i]).  Видно,  міцно  глода́ли  роки  твою  кучеряву  березу.    Всі  шмати  по  замужах,  а  її,  шалянову,  ніхто  і  лопатою  не  відшкребе.  І  ось.  Втра́фив,  дурень.  Полакомилася  на  халупу  з  придатком,  з  прищами.  Захруста́ла  во́ґера  кляча.  Дала.  Тому  дала,  тамтому  дала,  а  потім  так  дала...  що  аж  світ  затрясся.  
         Я  не  кляну,  і  не  обзиваю,  бо  то  гріх  великий.  Так  собі  бурмочу  до  себе.  Плюю,  а  воно  все  на  мене  і  на  мене.  Щоб  ти….,  безвідмовна.  Не  навчила  тебе  мама  казати  «Ні»,  не  заглядав    тато  до  тих  твоїх  гектарів  під  заднім  горбом.  Мала  би  тепер  спокій.  Лежала  би  собі  догори  пузом  під  кучерявим  дубом  і  жолуді  рахувала.  
Глупе  було,  глупе  буде.    На  ось,  маєш,  коню,  вівсюг  небесний.  Стрілили  з-за  хмари,  просто  з  неба  і  по  голові.    Приймай,  Гриню,  любов  до  гробу.  Напоро́вся,  як  риба  на  баюру.  Осліпачився.  Тепер  стирчить  той  день,  як  ґвізд  в  штахетах.  Дошка  згнила,  а  він  заржавілий  далі  стирчить.  Більше  ні  разу.  Ні  разу,  ніколи  в  жизні…  Та  де  та  жизнь?
           Пізно.  Приперло.  В  сам  кут.  День  за  днем,  місяці́,  роки́.  Тягни,  не  оглядайся.  Тепер  кожний  день,  як  на  ди́бу.  Як  би  ж  то  зразу  наповал.  Ні,  потрохи,  по  чуть-чуть  відрізає,  тупим  ножем.  Кріпак  кріпако́м.
           А  голос?  Іще  би  Бога  не  гнівив,  як  би  не  той  голос.  Пилорама,  а  не  голос.  Ріже  просто  по  хребту.  Ні  тембрів,  ні  ла́ду,  одні  децибели.  То  тепер  ясно  яким  голосом  тих  Одісейових  колєгів  поморило.  А  зміст?  Полова-половою.  І  як  з  такою  говорити,  на  яку  тему?  Про  Каську-Марину?  Про  дрібки  під  столом?  А  Михавко  зробив  ремонт,  у-у-у,  а  Косте́вків  поста́вився,  у-у-у,  а  Бонк  на  «Мерсі»  вже  вишиває,  у-у-у.  Захланне  і  дрібо́ньке,  тому  і  бідне.  Інтелект  на  рівні  табуретки,  а  вчила  би,  вчила,  поганя́ла.  З  мозку  в  голові  один  язик  і  порядки,  порядки,  поредки.  Всюди  в  тебе  порохи́  і  бру́ди.  То  певно  і  в  голові  одне  сміття?  
             Тому  і  говорю  сам  до  себе,  бо  годі  здибати  розумного  щоби  поговорити  по  мудорму,  Стефко,  Стефко  де  твій  розум.  На́що  світові  стільки  дураків,  балаболок.  Та  задумайся  хоть  раз  над  чимось  мудрим!  Та  не  тримай  тих  півтора  кіля  мозку  надаром!  Десять  років  мучились  учителі  в  школі,  три  роки  по  бурсах  і  де  той  розум?  В  якому  місці  та  наука?  Ди-ди-ди.  
               Ні  щоби  по-людськи,  спокійно,  без  ґнираня,  жили  би  сто  років,  щасли-и-иво.  На  стороні  то  можеш,  і  ха-ха,  і  хі-хі,  і  не  чув  ніколи  того  диди.  А  до  мене?  То  своє,  можна  пиляти  денно  і  ночно  поки  шляки  не  трафлять.  Другий  би  заїхав  п’ястуко́м  поме́жи  того  бубубу,  як  в  давні  часи,  і  не  терпів  би,  як  я.  Виховання,  інтеліґенція.  Жінку  не  руш.  Терпи  дурню.  На  голові  ти́ку  тешуть,  а  ти  мовчи,  ніби  милість  Божа  на  хлопа  зійшла  в  тій  язикатій  подобі.  
               Добре  казали  старі:  «біда  -  то  не  велика  вода,  а  там  де  баба  кричить,  а  хлоп  мовчить».  Маєш  -  добро.  Нічого  не  міняється,  щодня  ша́ндар  чо́ртів  приступає.  Та  вздихни́  ти  вже  нарешті  до  Бога...  Така́  богомільна,  хоч  завтра  в  монастир.  Хо́дить  до  церкви,  а  що  ксьондз  на  ка́занні  повіда́є  не  чує.  Бо  глухе,  чує  тільки  себе  і  ту  Параньку  глупувату.  Зато  вздріла,  що  Параня  до  причастя  в  нових  чоботах  ішла,  а  Каськи  не  було…,  а  Га́ня  зі  загумінка,  після  парастасу  за  Юрцюм  Льондовим,  скаржилася  на  свою  свекруху,  що  та  хотіла  її  "потку  безстидницю"спекатися  (о  мудра  баба)  :  «Ги́бай  невістко  ми́ла  з  відки  с  би́ла»,  а  Ганя  їй:  «Ні́ґди  мене  не  виженеш,  стара  відьмо.  Мене  в  тій  халупі  грали,  і  я  тут  буду  жити  до  самої  смерті»…О,  це  і  є  вся  її  церква.  
           А  мене  пиляє:  "Ти  безбожнику,  нині  свято,  а    він  те́ше".  Та  у  вас  кожен  день  свято,  свято  дурості  і  бубоніння.  Якому  святому,  архангелу  безтілесному  чи  великомученику,  чи  навіть  Богові  мішає  моє  тесання.  Може  то  і  є  моя  молитва  така,  та  робота,  то  тесання.  По  празниках  не  ораю,  не  рубаю,  не  краду,  не  шумлю  безупину  комусь  над  головою,  як  то  роблять  такі  як  ти  "богомільні".  Дав  ти  Бог  дрібку  розуму,  а  ти  йго  провокуєш.  Іше  ті  ту  дрібку  відбере.
           Я,  анцихрист?  Я  безбожник?  Подивися  на  себе.  Хіба  я  сам,  без  по́мочі  Бога,  міг  би  з  такою  зв"язатися.  Сліпий  скаже,  що  тут  без  Бога  не  обійшлося.  То  таку  Кару  Божу  в  твоїй  подобі  він  зіслав  на  свого  раба  Божого  Григорія.  Не  хочу,  а  воно  само  взивається  надаремно.  Не  вірую,  але  вірю.  За  ту  реліґію  стільки  народу  погибло,  і  вона  мене  ще  хоче  під  монастир  підтягнути.  Не  вийде.  Не  вийде  зрівняти  Боже  з  ксьондзовим.
[i][b](з  хати  посилилися  крики)[/b][/i]
           О,  знову  заве́лася.  Певно  якийсь  бруд  вздріла.  Нащо  я  зв’язався?  Тра-ля-ля,  ох-хо-хо,  а-я-я,  ди-ди-ди,  бу-бу-бу.  Вся  твоя  історія.  Ди-ди-ди.  Запе́рло.  Ди-ди-ди.  Заціпило.  Бу-бу-бу.  Аритмія,  тиск,  а́так  серця  і  спокій.  І  на  маєш,  "уют"  сімейний.  Занапастив  все  своє  життя,  здоров’я,  нервову  систему…  
           Придивишся  ї́нераз  –  баба-бабов,  і  зварити,  і  спекти,  а  їнераз  -  чиста  відьма.  Натуральна  яга…  А  скільки  би  я  зробив,  а  разом?  Ди-ди-ди,  ди-ди-ди.  Зробиш  щось  корисне,  весь  світ  диву́ється,  а  воно  бу-бу-бу,  все  не  так.  Обісраний,  обпльований  з  ніг  до  голови.  Нічого  не  хочу.  Дрібки́  під  столом  –  та  хоть  кага́т.  Ма́йтки  третій  тиждень  пішли  штином  по  селу  –  до  лямпи.  Хата  десятий  рік  без  ремонту  –  П-О-Ф-І-Г.  Для  кого  робити?  За  що?  За  ди-ди-ди?  Не  робиш  –  зле.  Зробиш  -  ще  гірше.  І  нащо  воно,  те  старання?  Тішся  тепер  старим  коритом  до  смерті,  секонд-хендом...  Пів  світа  їй  замало.    Каже  що  хоче  ра́ю,  а  виходить  одне  пекло.  Засів  у  ній  лукавий,  а  вона  дурнува́та,  думає,  що  то  якийсь  святий  напоумлює  її  на  багатство  і  поре́дки.  Це  і  є  пекло,  з  тих  слів  безглуздих.  
         І  то  є  добро?    І  на  тому  динданні  ми  побудуєм  Україну?  
         Подивися  на  руки!  ([i]дивиться  на  свої  руки[/i])  Золото,  а  не  руки.  Зроблять  навіть  з  какі  чудо.    Всохли  руки,  як  і  все  нутро́.  Свіжого  би  повітря    вдихнути,  на  всі  груди.  Яке  там?  Весь  кисень  втік  з  хати,  з  обо́ри,  від  того  ди-ди-ди.  Обсіло  мене  те  бубоніння,  як  пса  дідові  воші,  не  обде́рти.
           Що  то  за  мова  така  приходе  до  ба́би  по  засліпаченню?  Не  даром  хлопи́,  ті  що  дотягнули,  а  не  вклякли  від  того  довба́ння  ще  за  молоду,  на  старість  глохнуть.  Чув  їм,  що  в  якихось  племенах  підрізають  бабству  язика.  Ото  мудрий  нарід.  Одне  точно  знаю,  що  гнет  осліпнеш.  Осліпнеш,  як  стара  курка,  як  і  всі  ваші,  бо  не  можуть  очі  весь  час  плями  і  дрібки  вишуковувати….  Ти  осліпнеш,  я  оглохну  -  ото  буде  рай...
[i](Гриньо  поправив  портки  на  матні,  що  зісунулись  від  постійного  совання  на  стільчику)[/i]
       А  їнера́з  їй  хочеться.  Хе-хе-хе-хе-хе.  Угу,  зараз,  встане,  розігнався.  Запхав  востаннє  на  помаранчеву?  Ну  і  що?  Два  роки  не  терта.  Ха-ха.  Монахи  все  життя  терплять.  А  по  тюрмах?  На́що  мені  та  охота.  Пицькани́на  одна.  Люфу  чистити?  Витягуй,  розчохляй,  смородь.  Та  кабаниха  і  так  скоро  здохне...  Та  хіба  я,  зрештою,  не  згідний.  Лю́блю,  і  роботу,  і  ту  справу  би  робив.  Пиляв  би  м,  за  милу  душу.  Але  кого?  Як  представлю  той  голос.  Ті  розлізлі  ко́рці.  Довкола  всі  ґазди́  з  яйцями,  один  я  пес-псом.  Знову  Ди-ди-ди.    Та  ну  її,  їзду  козячу...І  яка  тут  може  бути  шторца  до  роботи?  Лежу,  смерджу.  Ні  па́льцем,  ні  кава́льцем.  Не  кіцю,  ні  в  піцю.  Не  знаю  і  знати  не  хочу.  Крапка...[i](дзенькає  з  розмаху  цвяхом  в  ринку)[/i].
         Але  ж  мусиш  жити.  На  щось  то  Бозя  ще  тримає?    День  за  днем.    Доктор  ка́же  -  то  невроз  і  язва  на  носі.  А  я  кажу́  -  то  повний  вихо́док.  Хто  ту  ку́пу  вичистить?  Який  Ґеракл?  Чистого  листка  вже  ніколи  не  буде.    Ще  ті  ба́бські  каракулі  якось  би  м  витер,  з  розмаху,  а  що  бахо́ри  понашкрябували  -  вже  нічим  не  вирубаєш.  Кров  від  крові,  плоть  від  плота.  Таке  ж  ги́раве,  а  по́мочі  не  дочекаєшся.  Не  з  ласки,  не  з  пробачень,  а  з  гавкання,  дрібо́к  неме́тених,  і  плям  неви́тертих.  І  чого  від  них  чекати?  Хіба  війни  і  тату  дай.  Вчу.  Вчу.  Не  волочіться  з  ким  попало.  Хотя  би  закохайтеся  поперед  тих  ля́сів.  Хоть  якась  компенсація  буде,  коли    обсяде  вас  зараза  від  тих  злучок.  Не  чують.  Не  хочуть  чути.  Такі  ж,  як  та  балаболка.  Тільки  себе  слухає.  Подавай  їм  все,  і  відразу.  А  звідки?  [i](Хляпає  себе  долонею  по  лепеті).[/i]  Рідне,  нема  куди  подіти.  Волочу,  як  пес  бритва́нку.  І  гозиронту  не  видно.  ...
 [i](гавкнув  пес  на  прив"язі  коло  буди.  Гриньо  встав,  взяв  коло  сту́дні  ри́нку  з  водою,  заніс  псові,    заспівав)[/i]
"…Во́на  пи́ше,  він  диктує:
         "Як  ся  маєш  дорога,
         Я  у  бо́ю  легко  ра́нний,
         Скоро  вдома  бу́ду  я,
         Я  у  бою  легко  ра́нний
         Скоро  вдома  буду  я.
         В  мене  рана  невеличка  –  
         До  коліна  без  ноги́.
         Друга  рана  ледь  помітна  –
         По  плече  нема  руки…»
Піду  по-полу́дню  до  кума.  Він  людина́  мудра,  технік.  Що  він  на  то  все  скаже?  Буде  далі  война,  чи  ні.
([i]голос  Стефки  з  хати,  кличе  -  нерозбірливо[/i])

[b]Гриньо:[/b]
         -    Що  ти  там  кричиш,  викрика́єш,  через  три  плоти́?  Ди́ндавка  малограмотна.  Не  рипи́,  іду  за́раз.  Тільки  візьмешся  за  щось,  а  вона  подає́.  Як  на  зло  все  робить.  І  то  вже,  біжи,  бо  стигне.  Знову  напевно  бульба  мнята.  Шо  ще  скоро  стигне?  Бульба  і  любов.  Все  бульби  і  бульби,  і  бубу  і  бубу,  яка  там  любов?  І  де  тих  нервів,  хлопові,  набрати?  Ніц  не  хочу,  але  мушу  терпіти,  бо  тато  терпіли,  ді́до  терпіли...  та  і  довкола  МНОГІЇ  на  терплячці  жиють,  допо́ки  жиють...Певно  то  така  ЛЮБОВ,  з  причіпком,  за  ту  хтиву  Євку.

([i]Гриню  кладе  молоток,  біля  студні  миє  руки,  витирає  їх  до  блюзи  на  собі,  шу́ргає  пару  раз  підошвами  до  хідничка  біля  порога  і  заходить  до  хати.  На  столі  пару́є  миска  з  зу́пою.[/i])  

[b]Стефка:[/b]
-    Скільки  можна  кли́кати,  все  вже  давно  застигло,  і  чоботи  витира́й,  офе́рмо,  понано́сиш  болота  до  хати,  цілий  день  помива́й  за  вами.  Ти  що  не  видиш,  що  несе́ш  до  хати?

[b]Гриньо:  [/b]
-  Що  несе́ш?  Що  несеш?  Жизнь  свою,  хріно́ву  несу́.

[b]Стефка:[/b]
-  І  не  човгай  так,  лізеш  як  та  корова.  Ну  де  преш  з  немитими  руками?...

[b]Гриньо:  [/b]
-    Де  преш?  Де  преш?  До  цвинтаря  пру.    Один  крок  мудріший,  другий  дурніший.  Так  день  за  днем  і  пру.  А  ти  тільки  підганяєш.  Раніше  до  любові  ішов,  до  щастя,  а  тепер  до  цвинтаря  пру.

[b]Стефка:[/b]
-  Який  дідько  тебе  трафить?  То  мене  ти  скоро  доведеш  до  гробу.

[b]Гриньо:  [/b]
-    Бо  ти  навіть  глупша  за  свою  маму.

[b]Стефка:[/b]
-  Зараз  пательня  полетить  в  голову.  Ще,  до  курви-мами,  одне  слово.

[b]Гриньо:  [/b]
-    А  я  що  казав.  Так  і  є.  ([i]Крізь  зуби[/i])  Теща  була  мудріша  від  тебе.  Вперед  дала  тестьові  вмерти,  щоб  його  не  мучити  тою  самотою,  тим  смутком,  а  потім  вже  сама  пішла.  О  то  любов.

[b]Стефка:[/b]  (зі  слбозою  на  оці)
-  Мій  тато  був  господарем,  не  те  що  та  поте́мра  (киває  в  сторону  Гриня)  і  пішов  рано  від  тяжкої  роботи,  бо  старався  щоби  все  в  хаті  було.  А  тут  Бог  послав,  ні  хлопа,  ні  господара.

[b]Гриньо:  [/b]
-    Ага,  вам  догоди́ш.  І  старого  загнали,  як  коня.

[b]Стефка[/b]  (вздихнула,  підкидає  до  кухні  дрова):
-  Ну  і  що  будеш  з  тим  йолопом  говорити?  Говори  до  гори,  а  гора  горою.  Живуть  люди,  як  люди.  Подивися,  який  порядок  в  Миха́вка,  а  в  Ко́стиків,  там  Юрко  всьо  ви́пуцує,  все  аж  блищить,  а  ти  роздо́йма-роздо́ймою.  А  ще  показує  з  себе  мудрого.  Та  моя  дупа  мудріша  від  твоєї  голови.

[i](Гриньо  підходить  впритул  до  тилу  Стефчиної  фігури,  що  нахилилася  до  кошика  з  полінами  "мудрим  місцем"  в  його  сторону)[/i]

[b]Гриньо:  [/b]
-  То  ти  тільки  нею  мене  і  слухаєш.([i]Плескає  по  її  "мудрому"  місці[/i])  І  за  що  я  тебе  так…  терплю?  Дура  ти  дурнувата.

(  [i]дістає  від  Стефки  поліном  по  руках…Сідає  їсти..[/i]  )

Кінець  дії.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534900
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.11.2014

Сім сорок.

                     Вчора  вибрав  у  магазині  ручку  до  шафи.  Питаю  в  касирки:  "Що  з  мене?"  Вона  подивився  на  прайс  і  каже:  "Сім  сорок".  
                     Я  їй:  "Вам  станцювати,  чи  можна  просто  заспівати?  Хава  нагіла,  хава  нагіла..."      
                     Касирка,  видно  не  обізнана  з  народною  музичною  класикою,  враз  стала  схожою  на  Царйова  після  запитання  про  початок  другої  світової,  і  лише  видусила  з  себе:  "Чи  не  буде  у  Вас  сорок  копійок?".  
                     Не  пробила  її  й  відповідь:"Та  може  колись  і  буде.  А  зараз  нема."  
                     Після  цього  в  мене  полетіла  завчена  фраза  -  чи  зарахувати  здачу  на  якусь  бонусну,  інтерактивну,  малобагатозаощадливу  скриньку.  І  тут  вже  я  зізнався  у  своїй  економічній  малограмотності:  "Та  роби  зі  мною,  що  хочеш!".  
                     Нарешті  спрацювало.  Посмішка  це  природньо,  навіть  для  касира.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529377
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.10.2014

Чернево.

Не  знаю  де  кінець  стежи́ни.
Плету́тся,  рву́тся  зви́висті  шляхи́.
А  там,  де  сонце  сходить,
де  поча́ток  дни́ни,
де  я  малий
і  молоді́  батьки́,
там  Бог  в  гнізде́чку
і  добро́  безмі́рне,
і  потічо́к  дзюрко́че  з-під  верби́...  -
село́  при  рі́чечці  -
окра́са  Украї́ни.
І  стверджую  напевно  ли́ше  те,  -
що  там  поча́ток  всіх  дорі́г  краї́ни,
поча́ток  сві́ту
і  єство́  моє́.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529362
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.10.2014

Українські мізерії. (уривок)

"Українські  мізерії".  

Там,  з-за  Дону,  з-за  Ростову  ворона  летіла,
запримітила  поживу  на  звалищі,  сіла.
Не  поживу,  не  забаву  -  гетьманські  клейноди.
Кинув  злодій,  як  непотріб,  дару́нок  наро́ду.
Позліта́лося  на  ка́ркіт  вороння́  сп"яніле:
"В  У  кра  їну,  в  У  кра  їну,  свіжина  наспіла!
Бу́дем,  па́нство  чорногу́зе,  там  бенкетува́ти  -
хо́че  во́лю  і  держа́ву  в  одне  поєдна́ти
на́рід  лю́тий.  А  де  вла́да  ви́ще  пра́вди  ста́ла,
там  бо  бра́тія  дзьоба́та  ще  не  бідувала."
......
Слід  за  сонцем  стара  га́ва  прямува́ла  зграю,
тай  ка́ркала  про  воло́ди  пшеничного  краю.
.....
Мізерія  перша

Не  був  він  першим  в  плодови́тої  жони́,
Та  Бог  із  ним,  і  з  їхньою  сім’єю  -
Обдарува́ла  всіх  своїх  мужі́в  крильми́,
Та  не  у  всіх  полі́т  був  над  земле́ю.

А  він  припа́в,  до  зблідлої  душі́
Розкі́шної  неві́сти,  і  по  то́му,
На  мить,  в  горо́ді  ма́льви  розцвіли́,
Небе́с  розвівши  вікові́чну  вто́му.

І  люд,  з  візка́ми,  здивува́в  світи́.
Ступа́ли  кро́ки,  не  в  пітьму́,  нові́тні.
Надією  напо́внені  були́
Зі  скринь  вітри́ла,  на́ші,  запові́тні.

І  я  там  був,  і  мед  надпи́в,
І  друзі  із  колін  привста́ли.
Напра́вду,  хи́тро  ба́тько  його́  зшив,
Бо  шви  ніко́ли  не  тріща́ли.

Мізерія  друга

З-під  гри́фу,  на  тає́мнім  повідку́.
На  ньому  і  трима́вся  до́вгі  ро́ки.
Вливав  в  роди́ну  -  золоті́  пото́ки,
А  в  біома́су  -  про́повідь  глевку.

Стиліст  стара́вся,  так  сказать,  твори́в.
Мішо́к  за  нами  впе́рто  волочи́вся.  
І  шлях  до  правди  раз-у-раз  крови́вся,
І  він,  у  кро́ві  ру́ченьки  умив́.

Мізерія  третя

Перед  польо́том  вилили  пальне́.
Вантаж  маха́нням  я́вно  не  підняти.
Та  він  злеті́в,  підхо́плений  людьми́,
І  зно́ву  сонце  зазирну́ло  в  хату.

Не  збудува́ти  з  помсти  й  зло́сті  дім.
Ще  гірше  з  тим  кілко́м  у  серці  жи́ти.
Був  по́ступ  пра́ведним  його,  у  тім  -
Одни́м  добро́м  лука́вих  не  скори́ти.

Не  дав  бага́то,  багатьо́м.
Сховав  і  у́рок  за  спино́ю.
Та  плюнути  він  дав  сповна́,
щоб  не  дави́лися  слюно́ю.

Тепе́р  він  -  а́томом,  і  все  ж,
блисну́в  межи́  свойо́го  ро́ду.
А  де  ж  заплі́чники?  Гризу́ть  
зкоцю́блений  хребет  наро́ду.

(Свобо́да  ви́бору  даро́вана  раба́м  -
свобода  вибору  нови́х  царі́в,  не  бі́льше.
Неві́глас-раб  вовік  не  здви́гне  храм,
в  якому  гідність  над  месі́ями  вищі́ше.)

Мізерія  четверта

Звитя́жне  і́м’я,  порохна́вий  дух,
Мізе́рія  захла́нного  іу́ди.
Його́,  і  ста́до  кровососних  мух,
І  "йо́лки",  супрово́джували  всю́ди:

То  у  вінку́  на  го́лову  впаду́ть,
То  сві́ту  на  гане́бну  сла́ву
дітей  поби́тих  під  гілки́  вкладу́ть,
То  з-за  зубі́в  вискакують  лука́во.

В  обі́́йми  брав  завжди́  воро́жий  тиск,
Руба́в  і  пра́ведне  корі́ння.
Сподо́бив  він  на  чі́льне  мі́сце  -  зиск,
Свобо́ду  ж  -  не  низьке́  терпі́ння.

Не  кла́нявся  ні  пра́вді,  ні  волхва́м,
А  бив  тверди́м  чоло́м,  в  стіну́  облу́ди.
Він  Бо́га,  з  грі́шми,  у  мішку́  трима́в,  
Щоб  той  не  зми́лувавсь  на  лю́ди.

Такі́  безкро́вно  не  іду́ть,
на  жаль,  такі  ідуть  безсла́вно.
Таки́м,  з  оси́ки  кіл  заб"ю́ть
наро́дом  ви́тесаний  впра́вно.

Хоча́  й  у  гни́лі  є  плюси́:
її  гучни́м  пото́ком  зно́сить,
на  стан  воро́жий  перено́сить,
наду́ту  міць  веде́  на  пси.
.......
(Коли,  злеті́вши,  ти  знева́жиш  люд,
зіпре́шся  на  чужи́х  в  важку  хвили́ну  -
зігне́ться  ма́ти,  сплю́не  Божий  суд,
і  ти  згори́ш,  до  со́того  колі́на.)

Мізерія  п"ята.

Перед  воро́тами  Петра
присі́в  не  князь,  а  пропові́дник,
гряду́щих  ге́тьманів  розві́дник,
небесну  со́тню  проводжа́в.
Коли  за  неї  ворог  взявся
за  слів  копицею  ховався,
й  "месі́ю"  в  Раді  дожидав.  
За  Херсонес  він  не  трима́вся,
в  елеях  інших  омива́вся,
і  не  тону́в,  і  не  сплива́в.
Сумні́й  вдові́  не  пригляну́вся,
хоча́,  як  міг  над  нею  гну́вся,
і  всім  охо́чим  дозволя́в,
насу́пивши  безбро́ві  бро́ви,
її  "люби́ти"  без  любо́ви,
тай  бурмоті́в  на  весь  цей  гвалт.

Мізерія  шоста.

Не  день  один  він  готува́вся,
до  тро́ну  вправно  наближа́вся,
ґлязу́р  мішаючи  в  котлі́.
(Він  став  предтечею  надії.
Лиш  розраху́нок,  а  не  мрії,
тьмяни́ли  зві́зди  на  кремлі́.
Їх  блиск  лихи́й,  холодний-вра́жий,
на  нашу  ша́льку  си́лу  ва́жив,
гостри́в  приту́плені  шаблі́.
І  запалало  сві́том,  сте́пом,  
услід  майда́новим  верте́пам,
під  дзвін  кремлівської  брехні.)
.....
Ледь  припоро́шений,  в  зелі́,
стоя́в  він  тве́рдо  на  землі́,
бульдо́зером,  упра́вно  пра́вив,
вива́жував  зі  стін  держа́ви
приволзькі  бру́сики  гнилі́.
....  
(До  сло́ва.  Що  за  ди́вна  си́ла,
не  цар,  не  хан,  не  "вороти́ло"  -
земля́  завжди́  наро́д  кріпи́ла,
ним  удобря́ла,  йго́  роди́ла,
і  гну́ла,  кла́няла  собі́.
А  в  час  непра́вди  -  не  трухо́ю,
не  пло́ттю  дря́блою,  старо́ю  -
живи́льним  ті́лом  молоди́м
наси́чувалась,  щоб  навчи́ти
наща́дків,  як  у  ми́рі  жи́ти,
і  в  зла́годі  до  неї  буть.
Ора́ла  плу́гичем  огне́нним
по  заскорлузлим  і  нужденним
до  чистих,  праведних  джерел....
Як  наш  кріпа́к  і  що  не  сі́є  -
не  ро́дить  зе́мленька  месі́ї,
одні́  гетьма́ни  з  неї  йду́ть,
великому́ченики  сла́вні,
дрібні́  і  ла́комі  держа́вні,
і  відчайду́хи  по́над  лють.
Хоча́,  на  пра́вду,  в  ря́ди  го́ди
якесь  то  виб"ється  з  горо́ду
і  зазвучи́ть  на  світ  увесь.
Так,  придніпро́вська  чо́рна  бри́́ла
не  тільки  кріпакі́в  зрости́ла,
і  кучеря́вії  вели́сь.
Тяжі́ли  зе́рна  між  поло́ви,
не  лиш  Тара́са,  і  Шем  То́ва  -
дала́  й  други́х  трипі́льська  вись).
.....
Ото́ж,  за  на́рід  він  трима́вся,
метикува́ти  не  цура́вся,
пряму́ючи  на  ворогі́в.
І  млин,  і  воду  він  попра́вив,
дороговка́з  в  перед  напра́вив,
хоч  торгува́в  наро́дний  гнів.
(...Хіба́  навчи́ть  лиха́  годи́на
із  ма́лку  лу́пленого  си́на,
а  не  уче́ного,  як  слід,
зборо́ти  впра́вно  вра́жий  гніт?
Не  бу́де  со́ромно  батька́м
таку́  дитину  в  світ  пусти́ти,
про  славний  рід  оповісти́ти
та  прислужи́ти  земляка́м.)
І  так  воно́  тоді  збуло́ся,
всім  ми́ром  спра́витись  вдало́ся,
не  без  біди́,  не  без  утра́т.
І  ви́бір  во́льний  дарува́вся,
хоча́  не  ко́жен  скориста́вся,
лиши́вши  го́ря  й  для  внучат.
А  він,  возніс  себе  над  плаєм,
хотів  незрячих  вір  навза́єм,
від  тої  сліпоти́  і  впав.
..........
Мізерія  сьома
Лику́й  Віннице  сла́вна
Прислужи́лась  і  ти....
.....  
грудень  2013  -  січень  2014

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526205
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.09.2014

Рецепти вуйка Янруня. (серія)

Путлер.

"Путлер"  -  це  така  дика  тваринка,    хоча  багато  споживачів  помилково  вважають,  що    "путлер",  це  різновид  тістечка,  чи  пляцка.  Така  думка  побутує  через  використання  "путлера",  як  начинки  для  тіста,  у  місцях  найбільшого  поширення  цього  звіра  -  у  східних  регіонах  країни.  Там,  пляцок  з  "путлером",  зазвичай  посипають  перцем  і  вживають,  як  закуску.  Від  невмілого  приготування  страждають  на  розлади  травлення  і  психіки.  Але  японці  довели,  що  будь  яку  отрую  можна  довести  до  прийнятного  для  вживання  стану.  
Багато  охочих  хотіли  б  скуштувати  "путлера"  у  натуральному  виді,  але  ввагаються  через  його  ніби-то  отруйність.  Дійсно.  Попри  поширенння  ареалу  цього  звіра  і  на  наші  терени,  "путлер"  ще  не  став  основою  раціону  пересічного  кураїнця.    У  загалу  прижилася  ложна  думка,  що  "путлєр"  готується  надто  довго  і  обов"язково  на  газовій  плиті,  а  це  економічно  не  вигідно.  Дійсно,  недоварений,  особливо  застарілий  "путлєр"  тяжкостравний,  може  викликати  розлади  шлунку,  отруєння,  та  навіть  стати  причиною  каліцтва,  або  й  смерті.  Але  ж  в  цьому  і  криється  делікатесність  "путлєра".  Вправний  повар  уміло  доведе  блюдо  до  відповідного  рівня  безпечності.  
Приготування  будь  якої  дичини,  як  і  "путлера"  вимагає  дотримання  певних  особливостей  та  термінів.  Інакше  фатальний  результат  не  забариться.
Але  почнемо  з  азів.
Спочатку  "путлера"  потрібно  впіймати.  
Для  цього  застосовують  певні  навички.  Цей  звір,  хоча  і  невеликого  розміру,  але  агресивний,  підступний  і  непередбачуваний.  Як  і  інші  "путлероподібні",  ззовні  "путлер"  скидається  на  дещо  спотвореного  природою  тушканчика.  Це  наслідок  його  схещування  та  міграцій  в  верхівях  Ками  і  Сури.  Шерсть  переважно  світлого  кольору,  очі  дрібнозернисті,  округлі,  лемуроподібні  з  прищуром,  морда  видовжена,  ніс  довгий,  лапи  короткі.  При  пересуванні  свиноподібно  перекочується  справа-на-ліво,  або  зліва-на-право.  Веде  в  основному  відосіблений  спосіб  життя,  хоча  схильний  до  стадності.  Полює  стадно,  харчується  відосіблено.  Гніздиться  переважно  у  старих  камяницях,  хоча  і  на  подобу  бобра  може  влаштовувати  лігвища  з  колод.  Надає  перевагу  болотистим  місцям,  хащам,  іноді  вилазить,  для  прогрівання,  на  сонце.  В  гірській  місцевості  приживається  незадовільно.  Територію  мітить  характерним  зловонним  екстрактом,  який  відлякує  більшість  тварин  в  околицях  його  перебування.  В  харчуванні  неперебірливий,  перевагу  надає  молодій  зелені,  але  не  гребує  ні  рослинною,  ні  тваринною  їжею,  плотожерний.  В  останній  час  зафіксовані  масові  напади  "путлера"  на  людей.    Полює  переважно  під  прикриттям  ночі,  із  засідки.  Схопивши  здобич,  довго  висмоктує  з  неї  кров.  Запутуючи  сліди,  стягує  недоїдки  ближче  до  лігва.  
У  старі  часи  розмножувався  діленням,  та  з  часом  прогресував  до  розмноження  паруванням.  Парується  на  нетривалий  час.  
Встановити  місця  переховування  "путлера"  можна  не  лише  за  запахом,  екскрементами,  що  повсюдно,  та  залишками  його  харчування,  які  валяються  поблизу,  а  й  за  характерними  звуками,  якими  він  спілкується  з  навколишнім  середовищем.  На  перший  погляд,  ці  звуки,  що  схожі  на  бзюнчання  джмеля,  не  мають  ніякого  змісту,  але  дослідники  давно  встановили,  що    вони  мають  для  оточуючих  задурманюючий  та  гіпнотизуючий  характер.  Дану  інформацію  обовязково  потрібно  враховувати  при  полюванні  на  "путлера".
В  яму,  у  капкан,  на  приманку  "путлєр"  іде  неохоче.  Часом  ловиться  дезорієнтований  звуками  самиці.  Але  основний  спосіб  його  вилову  -  облавне  полювання,  або  виманювання  на  живця  прикрашеного  чорно-червоною  стрічкою.  Охоче  іде  на  шелест  асигнацій  та  дзвін  монети.  Для  вполювання  згодиться  будь-яка  зброя  та  будь-який  час  доби.  Немає  необхідності  в  його  раптовому  умертвінні.  Це  не  заєць  і  не  олень,  який  при  переслідуванні  наповнюється  сечовиною,  через  яку  втрачається  якість  мяса.  Навпаки,  достатній  термін  переслідування  є  бажаним  та  необхідним,  бо  тоді  "путлер"  випочує  отруйну  підшкірну  оливу  і  провітрюється.  
Впійманий  "путлер",  на  місці,    обмивається  від  звичного  для  нього  багна  та  обсмалюється.  Шкірка  легко  здирається  та  в  подальшому  вичиняється,  не  дивлячись  на  затрати  з  її  обробки,  що  значно  перевищують  її  цінність.  Вона  успішно  використовується  в  барабанній  та  взуттєвій  промисловості,  а  також  для  вартісного  оформлення  історичних  фоліантів.  Кров  та  нутрощі  не  використовуються.  Тому  їх  скормлюють  собачкам,  які  допомагали  загнати  звіра.  Хоча  деякі  мисливці  категорично  проти  цього,  вважаючи  флячки  "путлера"  надто  отруйними,  рекомендують  їх  закопувати  у  віддалених  болотистих  місцях.
Випотрошену  тушку  "путлера"  три  дні  вимочують  у  потоці  з  джерельною  водою,  бажано  типу  "боржомі"  чи  "поляна".  Після  цього  близько  тижня  привялюють    на  сонці,  підвісивши  її  за  задні  лапи  у  недосяжному  для  хижаків  місці,  на  верхніх  гілках  дерева  будь-якої  породи,  але  краще  смереки.  Підвяленого  та  провітреного  "путлера"  четвертують  та  розрубують  на  дрібні  куски  і  обсмажують.  
Ніякої  необхідності  використовувати  для  цього  саме  газову  плиту  немає.  Для  обсмажування  підійде  і  польське,  і  волинське  і  донецьке  вугілля  та  будь-яка  деревина.  Особливо  духмяним  "путлер"  виходить  на  дровах  з  гірської  деревини.  В  особливо  пустельних  місцях  згодиться  для  цього  і  паяльна  лампа,  але  тоді  мясо  слід  помістити  у  його  шкуру.
В  подальшому,  напівфабрикат  "путлера",  використовують  для  різноманітних  блюд  та  страв.  Його  мелять  на  фарш,  відбивають,  тушкують,  солять  та  вудять.  
Особливий  рецепт  "путлера"  сьогодні  рекомендують  китайці,  які  призвичаїлися  до  його  вживання  напівсирим,  тому  значна  частина  східного  ареалу  "путлера"  вже  винищена.  Там,  він  уже  занесений  у  червоно-чорну  книгу.  
Через  загрозу  "путлера"  місцевій  фауні,  значні  обмеження  на  його  розповсюдження  вжиті  на  євроамериканських  просторах.  
Так,  що  шановні  гурмани,  не  звужуйте  свого  харчового  раціону.  Учіться  виловлювати  та  правильно  готувати  делікатес,  доки  ви  самі  не  включені  у  його  харчовий  ланцюжок.  Як  говорив  один  відомий  президент,  "Краще  бути  отруєним  ніж  зїденим".

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499743
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 18.05.2014

Українські мізерії.

Там,  за  Доном,  за  Ростовом  ворона  летіла,
запримітила  поживу  на  звалищі,  сіла.
Не  поживу,  не  забаву  -  гетьманські  клейноди.
Кинув  злодій,  як  непотріб,  дарунок  народу.
Позліталося  на  каркіт  вороння  спяніле:
"В  Україну,  в  Україну,  свіжина  наспіла!
Будем    панство  чорногузе  там  бенкетувати,
хоче  волю  і  державу  в  одне  поєднати
нарід  лютий.  А  де  влада  вище  правди  стала
там  бо  братія  дзьобата  ще  не  бідувала."
......
Слід  за  сонцем  стара  гава  прямувала  зграю
тай  каркала  про  воло́ду  молодого  краю.
.....

[i]Мізерія  перша  [/i]

Не  був  він  першим  в  плодови́тої  жони́,
Та  Бог  із  ним,  і  з  їхньою  сім’єю  -
Обдарува́ла  всіх  своїх  мужів  крильми́,
Та  не  у  всіх  полі́т  був  над  земле́ю.

А  він  припав,  до  зблідлої  душі́
Розкі́шної  неві́сти,  і  по  то́му,
На  мить,  в  горо́ді  ма́льви  розцвіли́,
Небе́с  розвівши  віковічну  вто́му.

І  люд,  з  візка́ми,  здивува́в  світи́.
Ступа́ли  кро́ки,  не  в  пітьму́,  нові́тні.
Надією  напо́внені    були́
Зі  скринь  вітри́ла,  на́ші,  запові́тні.

І  я  там  був,  і  мед  надпи́в,
І  друзі  із  колін  привста́ли.
Напра́вду,  хи́тро  ба́тько    його́  зшив,
Бо  шви  ніко́ли  не  тріща́ли.

[i]Мізерія  друга[/i]  

З-під  гри́фу,  на  тає́мнім  повідку́.
На  ньому  і  тримався  до́вгі  ро́ки.
Вливав  в  роди́ну    -  золоті́  пото́ки,
А  в  біома́су  -  про́повідь  глевку.

Стиліст  стара́вся,  так  сказать,  твори́в.
Мішо́к  за  нами  впе́рто  волочи́вся.  
І  шлях  до  правди  раз-у-раз  крови́вся,
І  він,  у  кро́ві  ру́ченьки  вмочив.

[i]Мізерія  третя[/i]

Перед  польо́том  вилили  пальне́.
Вантаж  маха́нням  я́вно  не  підняти.
Та  він  злеті́в,  підхо́плений  людьми́,
І  зно́ву  сонце    зазирну́ло    в  хату.

Не  збудува́ти  з  помсти  й  зло́сті  дім.
Ще  гірше  з  тим  кілко́м  у  серці  жи́ти.
Був  по́ступ  пра́ведним  його,  у  тім  -
Одни́м  добро́м  лука́вих  не  скори́ти.

Не  дав  бага́то,  багатьо́м.
Сховав  і  у́рок  за  спино́ю.
Та  плюнути  він  дав  сповна́,
щоб  не  дави́лися  слюно́ю.

Тепе́р  він  -  а́томом,  і  все  ж,
блисну́в  межи́  свойо́го  ро́ду.
А  де  ж  заплі́чники?    Гризуть    
скоцю́блений  хребет  наро́ду.

Свобо́да  ви́бору  даро́вана  раба́м  -
свобода  вибору  нови́х  царі́в,  не  бі́льше.
Неві́глас-раб  вовік  не  здви́гне  храм,
в  якому  гідність  над  месі́ями  вищі́ше.

[i]Мізерія  четверта[/i]

Звитя́жне  і́м’я,  порохна́вий  дух,
Мізе́рія  захла́нного  іу́ди.
Його́,  і  ста́до  кровососних  мух,
І  "йо́лки",  супроводжували  всю́ди:

То  у  вінку́  на  го́лову  впаду́ть,
То  сві́ту  на  гане́бну  сла́ву
дітей  поби́тих  під  гілки́  вкладу́ть,
То  з-за  зубі́в  вискакують  лука́во.

В  обі́йми  брав  завжди́  воро́жий  тиск,
Ру́бав  і  пра́ведне  корі́ння.
Сподо́бив  він  на  чі́льне  мі́сце  -  зиск,
Свобо́ду  ж  -  не  низьке́  терпі́ння.

Не  кланявся  ні  пра́вді,  ні  волхва́м,
А  бив  твердим  чоло́м,  в  стіну́  облу́ди.
Він  Бога,  з  грі́шми,  у  мішку́  трима́в,  
Щоб  той  не  зми́лувавсь  на  лю́ди.

Такі́  безкро́вно  не  іду́ть
на  жаль,  такі  ідуть  безславно.
Таки́м,  з  осики  кіл  заб"ють
народом  ви́тесаний  вправно.

.......
Коли,  злеті́вши,  ти  знева́жиш  люд,
зіпре́шся  на  чужи́х  в  важку  хвили́ну  -
зігне́ться  ма́ти,  сплю́не  Божий  суд,
і  ти  згори́ш,  до  со́того  колі́на.

[i]Мізерія  п"ята.[/i]

Перед  воро́тами  Петра
присі́в  не  цар,  а  пропові́дник,
гряду́щих  ге́тьманів  розві́дник,
небесну  сотню  проводжав.
За  Херсонес  він  не  трима́вся,
в  елеях  інших  омивався,
і  не  тонув  і  не  спливав.  
Сумній  вдові  не  приглянувся,
хоча́,  як  міг  над  нею  гну́вся,
і  всім  охочим  дозволяв,
насупивши  безброві  брови,
її  "любити"  без  любови,
тай  бурмоті́в  на  весь  цей  гвалт.

[i]Мізерія  шоста.[/i]

Не  день  один  він  готува́вся,
до  тро́ну  вправно  наближа́вся,
глязу́р  мішаючи  в  котлі́.
(Він  був  ісповнений  надії
лиш  розрахунок,  а  не  мрії,
тьмяни́ли  зві́зди  на  кремлі́.
Їх  блиск  лихий,  холодний-вра́жий,
на  нашу  шальку  силу  ва́жив,
гостри́в  приту́плені  шаблі́.
І  запалало  світом,  степом,  
услід  за  київським  вертепом,
під  дзвін  кремлівської  брехні.)
.....
Ледь  припорошений,  в  зелі́,
стояв  він  твердо  на  землі
бульдозером  упра́вно  пра́вив,
виважував  із  стін  держави
приволзькі  брусики  гнилі.  
....  
[i](До  слова,  що  за  дивна  сила,
не  цар,  не  хан,  не  "вороти́ла"  -
[u]земля́  [/u]завжди́  наро́д  кріпи́ла,
ним  удобря́ла,  йго́  роди́ла,
і  гнула,  кла́няла  собі́.
А  в  час  неправди  -  не  трухою,
не  плоттю  дряблою,  старою  -
живильним  тілом  молодим
насичувалась,  щоб  навчити
нащадків,  як  у  мирі  жити,
і  в  злагоді  до  неї  буть...)[/i]
.....
Отож,  за  на́рід  він  трима́вся,
метикувати  не  цурався
прямуючи  на  ворогів.
Бо  придніпровська  чо́рна  бри́́ла
не  тільки  кріпаків  ростила,
і  кучеряві  з  неї  йшли.
Хіба  навчить  лиха́  година
із  малку  лупленого  сина,
а  не  уче́ного,  як  слід,
збороти  вправно  вражий  гніт?
Не  буде  соромно  батькам
таку  дитину  в  світ  пустити
про  славний  рід  оповістити
та  прислужити  землякам.

 ..........

[i]Мізерія  сьома[/i]

Ликуй  Віннице  славна
Прислужилась  і  ти.
   


грудень  2013  -  лютий  2014.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494348
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.04.2014

Тур месіанський (повний варіант)

(сатиричні  роздуми  про  месіанське  турне  деяких  дрібнопомісних  осіб  у  Київ-2011  для  святкування  річниці  початку  масового  хрещення  Русів,  та  про  інші  аспекти  і  перспективи  вражого  сусідства.  серпень  2013  р.)

Ми,  вкраїнці,  із  прада́вна,
що́день  молимося  справно:
за  Вкраї́ну  й  мир,  натерши  мозол́і́,
за  вселе́нську,  Бо́жу  ла́ску,
і  здорову,  си́ту  па́ску
із  замо́реної  вла́дами  землі́.
...

Знову,  вко́тре,  пе́ред  взо́ром
членик  «Роспотребнадзо́ру»  -
Україні  -  "свіжа"  новина́:  
Віднайшли  в  цукерках  наших  
ряд  токсинів,  однозначно,  
для  російських  нутрощів  хана.  

А  тим  па́че  їхні  фля́чки,  
не  з  шанхайської  гарячки,  
не  від  водки  і  кремльовської  води,  
а  від  си́рників  вкраїнських,
і  боржо́мчиків  грузинських,  
вже  зазнали  чорної  біди.  

Там,  при  Спаській,  добре  знають  -
У  всьому́,  що  споживають,
причаїлась  роду-зе́мленьки  душа́.
Не  змигне́ш  -  і  вкоріни́ться,
українська  чи  латиська
у  "загадочну",  не  варту  і  гроша́.

І  не  дивно  нам  сьогодні,  
що  до  св’ята,  принагодно,  
до  духовних,  спільноруських  іменин,  
мамі  руського  народу  
членик  «рос-потреб-роздору»  
здарува́в  на  солодощі  кпин.  

Кажуть  тітки  малотемні,  
що  тепер  усі  котельні  
на  «Рошен»  і  «АВК»  переведу́ть,  
бо  лукаві  Пироже́нки  
не  такі  вже  хороше́нки  -  
не  какао,  а  смолу  в  ґлязу́р  кладу́ть.

А  сусідка,  по  буфету  ,
мовить,  бридячи  конфету,  
що  Петро,  на  трон  гетьманський  застовпив.  
Й  ніби,  нинішній  підца́рок,  
(через  шефа),  на  подарок,  
то́му  "бізнес-обріза́ння"  замутив.

Що  грядуть  великі  зміни.
І  спасення  від  руїни
Принесуть  лише  невинні,  на  крові́.
Що  ось-ось  весь  світ  здригнеться,
І  комусь  тай  відригнеться
Все,  що  було  понадкушене  тоді.

А  іще  беззубі  дами,  
склавши  руки  над  носа́ми,  
тайну  хре́щення,  з  під  грифу,  видають  -  
що  князь,  Сонцю  на  подобу,  
ру́сичів  хрестив  на  пробу.  
Пробне  хре́щення  було́  тоді,  мабу́ть.  

Що  "месі́я"  мчить  зі  сходу  
до  вкраїнського  наро́ду,  
а  не  з  півдня,  чи  із  західних  краї́в.  
І  тепер,  уже́,  до  пі́ру  ,
нам  дадуть  "правдиву"  віру,  
а  не  те,  до  чого  нині  ло́ба  бють.

Хоч  і  правиться  все  ла́дно,  
не  затве́рджене  докла́дно,  
не  того́  владики  в  нас  печа́ть.  
Темним  ду́шам,  відповідно,  
царства  Божого  не  видно  
і  тяже́нько  неПутивим  шкутильга́ть.

Поїзди́  летять  зі  сходу  
до  немиТного  народу,  
в  них  духовні  браття  і  братки́.  
Боже  слово,  то  і  діло,  
розсіва́ється  уміло
крізь  свар́овські  і  броньо́вані  шибки́.  

Знов  і  зно́ву  зві́дти  чу́ють  
«Воєди́ную,  св’яту́ю…»  
(ні  не  церкву,  а  Расєю,  ніби  Русь.  
Захудо́блені  -  у  стадо.  
Заганятимемось  ра́до,  
бо  слав’яни  ми,  кілко́м  хреще́ний  люд).

"Що  надув  брат  почати  -  
у  Москву  всіх  позганя́ти,  
у  ріку,  і  ки́євців  тако́ж.  
Там  на  но́вий  лад  масти́ти  
й  по-ца́рськи  причасти́ти  
кро́вію,  увесь  незгідний  зброд."

Агітпо́тяг  так  і  бли́ще.  
Тим  хто  в  ньому  –  зна́чно  ближче  
і  до  Бога,  і  до  всіх  його  дарі́в.  
Навіть  перші  християни
не  вдержа́лися  б  від  ма́нни,
що  на  ни́нішніх,  набли́жених,  спусти́в.  

Месіа́нство  -  сла́вне  діло  
коли  в  рясі  сите  тіло,  
і  як  пропові́дне  ді́ло  до  снаги́.
На  нехре́щені  ще  ба́ні  
йшли  босо́ніж  первозва́нні,
а  "кири́ловці"?  –  на  втра́чені  корми́.

Кажуть,  що  отой  Мири́ло,  
не  таке  просте́  правди́ло,  
а  найвище  з  помі́ж  всіх  помісних  правд.
Гля́нув  би  пресвітлим  оком  -
невідспіваний  під  бо́ком,
та  й  Кремлі́  іще  не  хре́щені  на  лад.

«Іч  кого  узявся  вчити,
за́ступ  в  руки  і  роби  ти,  
чи  в  Кана́ччикову  дачу  тру́ти  сказ.  
Із  «Всея́  Русі́»  знаме́нням
і  всехвальним  одобре́нням  
осквернителя  очи́стимо  нараз.»  

Борони́в  би  Біг  учити.  
На  своїх  би  двох  ходи́ти,  
І  коли  батьки́  живі  ще  -  благода́ть.  
Та  і  не  моє  це  діло,
що  до  за́повідей,  вмі́ло,  
приплели́  «слов’янів  пов’язать».

Але  все  ж  гніти́ть  під  ди́хом,
що  услід  за  східним  лихом,  
(що  у  нас  бродило  ще  з  часі́в  орди́),  
враз,  вилазить  бородате,  
і  давай  вже,  маєш,  на́те:  
«Об'єднаємось,  щоб  не  було́  біди́».

І  яким  кінце́м  загро́зи,  
Що  довко́ла,  мов  зано́зи,
нас  в  "московськім  православ'ї"  омину́ть?
Так,  кори́то  стане  бі́льше,
але  звідки  Бога  більше,
звідки  совісті  слов'я́ну  додадуть?

Потім  дай  йому́  і  пра́вих,
і  усіх  що  є  в  державі,
десяти́ну  і  поду́шне  подава́й.
Бо  й  Христо́с  у  них  праві́ший,
і  сино́д  у  них  мудріший,  
і  в  Сибі́ру  є  доро́ги  -  про́сто  в  рай.

Знане  ді́ло,  різні  си́ли,
Русь  не  раз  перехрестили,
по  ново́му,  по  об'єднаному  все,
і  ламали  хлопську  шкі́ру
на  "правдиву",  ца́рську,  віру,
та  невже,  нам  знову  щастя  це,  невже.

Так,  іще  би  зрозумі́ло,  
що  на  це,  приватне  ді́ло,  
взя́вся  фю́рер-цар  лама́ти  сме́рдну  суть,  
але  ж  тут  -  осо́ба  в  ря́сі  
і  при  всій  його  підря́ссі  –  
Бо́же  сло́во,  а  не  війн  грядущих  ждуть.

Чи  приви́ділось,  чи  зда́лось,  -
Як  би  лихо  не  воздалось,
Свят,  свят,  свят,  -  від  цих  бояр-гостей.
Бо  у  світі  так  ведеться
вслід  за  духом  -  тіло  преться,
як  би  знову  нам  не  втратити  костей.

Сидимо́  із  дру́гом  в  ба́ні
(він  із  ру́ских,  із  Казані),
у  колиску  православ’я  прилетів.
Па́римо  зчерствілі  ду́ші,
І  змиваємо  у  ду́ші
Бруд  минувших,  і  грядущих,  наших,  днів.
....

1.08.2013.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491715
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.04.2014

СПАДОК (цуфання)

Наша  мова,  гоноро́во,  
над  просто́рами  луна́.  
Чи  лайлива,  чи  привітна  -  
незбагне́нна  дивина́.

Ворогі́в  -  порозумі́є,  
заблукалих  -  віднайде́,  
почуття  палкі́  окра́сить,  
світлим  шляхом  проведе́.

В  ній  -  поча́ток  і  осно́ва,
І  народу  крі́пкий  стан,
Материнська  колискова  
І  пісенний  океан.

В  ній  -  неви́диме  єдна́ння
Й  велич  праведних  змага́нь,
Ро́си  чи́сті  на  світа́нні
І  бездо́нна  мудрість  знань.

Лиш  вона,  мов  лицар  гордий,
нам  кордони  стереже,
Кра́сить  наш  рід  ду́хом  вільним,
запові́тне  береже́.

Я  її  мов  скарб  безцінний
В  спадок  ді́тям  віддаю.
В  слові  рідному,  нетлі́нно,
со́тні  ро́ків  проживу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487252
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2014

ДЕНЬ ПОЕТІВ (цуфання)

Потемро,  дурню,  незугарний  збую!
Забув  таке  число,  щоб  я  зачах.
Подружній  ювілей.  Телефоную  :
"Давай,  як  вперше,  люба,  при  свічах".
Ні  місця,  ні  пів-місця,  все  "забито",
Вже  третій,  ні,  четвертий  ресторан.
Заздалегідь  замовлено,  закрито
На  п"янки,  на  бенкети,  на  гульбан.
Довкруг  каєни,  бентлі,  мазератті.
Брильянти  всюди,  квіти  тут  і  там.
Верзило  виліз  з  мерса  у  цераті
і  в  зал,  а  там  -  вертеп,  точніш  -  бедлам.
Стільці  літають  понад  головами,
дівчата  напівголі  на  столах.
Дружина  відвернулась.  Мимоволі,
на  мить,  спинився  погляд  на  ногах.
А  вулиці,  а  площі  -  всюди  гамір.
Якісь  дядьки  ниряють  у  фонтан.
Розвіявся  мій  благородний  намір,
романтика  і  з  нею  ресторан.
Що  то  за  свято?  День  без  інтернету?
Чи  День  десантника?  Чи  може  з'їзд  ПееР?
"  Та  ні,  сьогодні  празнують  поети",-
швейцар  розвідав.  Знатиму  тепер.

(21  березня)
2012р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487251
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2014

ГАЗ (драма)

Дійові    особи:    
-    два  малолітні,  але  дуже  амбіційні  брати  Пуцик  і  Юсик  (дозволяється    змінювати  імена  і  персонажі  разом  зі  зміною  прим-артистів,  що  грають  їх    ролі),    
-  голос  за  кадром,    
-  кі́птява  від  газу  (на  очах  у  дійових  осіб).
-  газ  (  товар,  можна  змінювати  в  залежності  від  геополітичних  потреб)

Голос    за    кадром:
«Газ.    Відомо    нам    тепе́р,
стратегічний    наш    партне́р
і    колишній    страший    брат,
шле    з    Сургуту    акурат.
Чи    з    Туркмену,    чи    з    ана́лу,
Нам    -    аби́    ся    продава́ло.
Світ    купу́є    весь    за    гро́ші.
Ці́ни    ри́нкові,    хоро́ші.
Дав    зелений    -    взяв    това́р,
Нам    тепло́    і    вам    нава́р.
Інові́рець,    чи    холу́й,
Чи    солідний    хи́трий    шах,
Приціня́йся,    гріш    дава́й
І    това́ра    забира́й.
Але    путоло́бий    пан    
В    геополіти́чний    план
Газ    узя́вся    записа́ти
І        умови    диктува́ти.»

Пуцик:
“Хочеш    га́зу    брате    ми́лий
По    ціні,    щоб    не    свербіло,
Що́би    вічно    буть    рідне́ю
Із    московською    сватне́ю?
Ти    в    Європу    зад    наста́в,
“Твьордий    знак”    в    абе́тку    встав,
І    звича́йно    нам        віддай    
сконно    наш    -    татарський    край.
Брат!    Для    дружби    тре́ба    нам
Все    діли́ти    “пополам”.
Схід    -    відда́й,    а    За́хід,    знай,
Нам    не    шко́да    –    залиша́й.
Й    ще.    Щоби́    комфортно    жи́ли
Руськомовні    на́ші    ми́лі
І    на    За́ході    мабу́ть,
Ти    про    НАТО,    брат    –    забу́дь.
Не    диви́сь,    що    бра́ві    на́ші
Ра́зом    з    НАТО    то́чать    ка́ші.
Це    для    миру    й    на    добро́,
Ви    ж    лише́нь    -    щоб    нам    на    зло.
Наш    експе́рт    -    Ветро́ва    На́та    -
Скаже    вам,    як    бу́ти    з    НАТО,
З    ким    вжива́ти,    з    ким    не    пи́ти,
Й    взагалі́,    як    треба    жи́ти.
Севастополь    –    Руска    сла́ва,
Там    наш    флот    неха́й    попла́ва.
Ох    і    дру́жно    заживе́м    
І,    дасть    Бог,    не    нападе́м.
І    оце    іще.    Євро́па.
Там    же    ж    зараз    про́сто    тя́жко.
Ну    а    ви    чому́сь    прете́.
Наших    пільг    не    берете́.
Глянь    на    схід,    які    просто́ри.
Ліс    і    тундра,    сні́жні    го́ри.
Ми        гото́ві    вас    прийня́ть,
Щоб    ви    жили    «хорошо́».
Пригадай!    Буржу́їв    гна́ли,
Вас    з    під    ні́мців    визволя́ли.
Та    й    банди́тів    ва́ших    би́ли.
Ми    ж    вас    завше    борони́ли!
Що́би    українця-бра́та
У    біді́    не    залиша́ти,
Ми    у    вас    лиши́лись        жи́ти
І    від    зла    відгороди́ти.
Від    неща́стя    і        него́ди,
Буржуа́зної    поро́ди,
Від    хохлу́шок  ваших    злих,
І    від    ри́жих    зайд    лихи́х.
Від    УПІ́стів    і    банде́рів,
І    від    по́льських    мароде́рів,
Від    У  ПА́    і    від    УН  СО́
У  ЕН  А́,    ЕН  У,    У  ВО…
А    тепер    ви,    на    біду́,
Йде́те    в    США    на    поводу́.
Ми    ж    вам    ві́рний    шлях    ука́жем.
Дру́жбу    но́вую    завя́жем.
Еконо́міку        напра́вим
І    контро́ль    над    всім    поста́вим,
Наш,    слов’янський,    не    чужи́й,
Рі́дний,    се́рцю    дороги́й.
Ну    а    мо́ва,    що    за    „вздор”,
Нею    чи́ниться    „роздо́р”,
Популя́рності    нема́є,
Ще    й    “могу́чий”    утиска́є.
Українці    пречудо́вні    -
Рускомо́вні,    укромо́вні,
Де    б    не    жи́ли,    не    росли́
Всі    вони́    для    нас    вкраїнці.
Ви    не    згідні?    Ми    не    ла́єм.
Газ?    Пода́чу    припиня́єм!
Тру́би    вже    довкі́ль    ладу́єм,
Сві́чки,    дро́ва    пропону́єм."
................................................................................
Юсик:
“Щи́ро    вдячні,    ру́сий    брате!
І    низьки́й    уклі́н    відда́ти,
Хо́чем,    ре́вно,    за    пора́ду,
Тільки    пе́редом    до    за́ду.
На́ше    немовля́    «догна́ло»,
Що    пів    сві́та    вам    зама́ло.
Шовіні́зм,    пиха́та    міць,
Федеральна    царомі́ць,
і    захла́нність    по́над    мі́ру,
і    усе    -    зара́ди    "ми́ру".
Від    Брита́ньї    до    тайги́
Всю́ди    ба́нди,    вороги́.
Хоч    ти    кіл    теши́    на    ло́бі
про́ти    ру́скіх    -    вже    в    утро́бі
ді́ти    при́мусу    до    ми́ру
із    кавка́зької    кварти́ри
на́гло    ску́бають    щодня́
двоголо́ве    орленя́.
Та    й    нема    де    пра́вди    ді́ти    -
ги́нуть    безневи́нні    ді́ти
і    без    кра́ю,    і    кінця́
демокра́тія    оця́.
Так    вже    в    не́бі    розписа́ли,
що    нам    зе́млю    до́бру    да́ли.
Ну    і    ваші    не    дріма́ли    -
укрупня́ли    ,    розширя́ли.
Ко́мі,    мордва́,    чу́кчі,    ха́ни
ни́ні    ста́ли    росія́ни.
Чи    з    подя́ки,    чи    од    кро́ві,
ві́рні    ца́рському    орло́ві,
а    вкраїнці,    ну    нія́к
не    прийму́ть    двули́кий    знак.
Бо    не    мі́кро-    ми,    не    ма́ло-
наплоди́лося    чима́ло
і    здобу́вши    до́сить    сла́ви
доросли́    і    до    держа́ви.
Бо  в  нас  во́ля    мі́цно    ши́та,
щи́ро    вірою    прикри́та,
в    жи́лах    му́жніх    кров    прада́вня,
у    серця́х    звитя́га    сла́вна,
у    оча́х    свобо́ди    блиск,
не    зляка́є    вра́жий    тиск.
Із    трипільської    культу́ри,
із    козацької    нату́ри,
із    банде́рівських    звитя́г
зшитий    Український    стяг.
Ми    ж,    допір,    народ    терпля́чий
і    дале́ко    не    леда́чий    -
допече́  хто  -  грю́кнем  так,
що  злети́ть  дводзьобий  знак,
дру́жньо    ха́мів    розмете́м
і    у    тундрі    проростем.
А    тепер,    щоб    ми́рно    жи́ти
треба        плі́дно    ся    труди́ти,
а    не    підло    догоджа́ти,
чи    покі́рно    плазува́ти.
Бо    брата́ння    -    це    рівня́,
віра,    ві́дданість    щодня́,
безкори́сна    допомо́га,
спільна    до    добра́    доро́га.
Не    втруча́ння    і    не    ла́йки,
не    “закру́чування    га́йки”,
не    пала́шик    за    спино́ю,
не    спітні́лою    руко́ю.
Не    клятьба́    про    ві́чно    ра́зом,
а    пова́га,    без    обра́зи,
самобу́тности    і    че́сти
щира    данина́,    без    ле́сти.
Де    брате́рство    -    там    нема́є:
то    даю́,    то    забира́ю,
безогля́дний    інтере́с,    
ви́года,    вправни́й    проце́с.
Блокува́ння    і    погро́зи,
еконо́міці    загро́зи,
видворя́ння,    недові́ра,
абсолю́тна    вла́сна    мі́ра.
Гро́ші    взяв    –    това́р    відда́в,
Тут    нема́є    бра́тських    справ.
І    іще,    маленьку    фразу:
«Вас    поморить    сморід    газу».

(далі    буде)

06/2008    p.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484599
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.03.2014

Повторюється. Казочка.

       КАЗКА  про  ПРАВДУ.

       Було  це  давно,  чи  правдавньо  -  мало  хто  пам"ятає.  Але  було  напевно,  бо  ще  хрюкають  про  це  свині  коли,  зламавши  хвіртку,  виплигнуть  за  хамову  межу.  То  й  ми  повімо.
       Жив-був  колись    у  наших  краях  один  чоловік.  Мав  він  добру  господарку,  жінку,    двох  синів  та  маленьку  донечку.
       Поїхав  якось  він  у  місто  на  базар  урожай  спродати.  Уторгував  усе,  лише  в’язочка  хріну  залишилась.
     А  у  цей  час,  в  місті,    москалі  квартирували.  Підходить  до  цього  чоловіка  один  москаль  та  й  питає  :  «Скільки  твій  хрін  коштує?»
«Та  забирай  вже  за  так,  добродію»,  -  відповідає  йому  чоловік.
«Е  ні,  чоловіче,  хоч  грошей  у  мене  немає,  дам  я  тобі  за  хрін  одну  річ»,  і  простягає  щось  чудернацьке.
«Що  то  за  чудо  таке  і  до  чого  воно?»  -  запитав  чоловік.
«Це  чоловіче  -  Правда.  Бери.  В  господарстві  знадобиться»,  -  відказав  москаль  та  й  пішов  собі  з  хріном  геть.
     Вкинув  чоловік  Правду  в  лантух,  накупив  жінці    і  дітям  гостинців,  та  й  поїхав  додому.
     Діти  раді-раденькі,  гостинці  розбирають,  а  чоловік  тим  часом  вийняв  Правду  з  мішка  і  туди,  і  сюди  прилаштовує  –  ніде  не  пасує,  та  ще  й  до  всього,  як  не  візьме  у  руки  то  ніби  шмиром  помащено.  
     Вийшов  на  подвір’я  та  й  підпер  нею  двері  до  свинарні.  А    Правда  непевною  була  -  зігнулася,  двері  відчинилися,  свині  по-вискакували,  Всі  городи  в  окрузі  перерили,  всю  садовину-городину  понищили.
     Кинув  тоді  чоловік  Правду  під  хату,  а  один  із  синів  підібрав  її.  Тут,  як  тут  нагодився  другий  син  і  нумо  тягнути  собі:  «Віддай,  це  моє»,  "Ні  я  перший  знайшов".  «Ні,  це  моє!»,-  кричить  донька.  Так  сперечалися,  що  аж  побилися.  Бігають  пообмазувані  тією  Правдою,  все  село  наполохали.
     Вирішив  чоловік  поділити  ту  Правду  порівну  між  дітьми,  щоб  не  сварилися.  Скільки  не  старався  –  ніяк  не  ділиться.  Все  сварка  виходить.
     Думав,  думав  і  надумав  знайти  того  москаля,  щоб  спитати,  як  поділити  Правду  між  дітьми  і  чим  від  неї  можна  відмитися.  Але  скільки  не  шукав  його  у  місті,  так  і  не  знайшов.
     Зажурився.  Вертає  додому,  аж  зустрічається  йому  по  дорозі  старий,  сивий  дідок.  Наважився  чоловік  спитати  того  діда  про  свою  біду.
     Послухав  старий  чоловічу  проблему  і  каже:  «  Щоб  поділити  твоє  добро  потрібно  знайти  одну  річ.  Але  відшукати  її  не  просто.  Ще  мій  дід  оповідав,  що  у  його  прапрадіда  була  така  шабля,  якою  можна  було  розділити  ту  Правду,  але  потім  вона  десь  загубилася,  чи  вкрав  хто.  Шукай,  може  у  когось  і  знайдеш.  Але  ділити  її  має  той,  хто  ніколи  ту  Правду  не  брав  до  рук,  бо  хто  взяв  до  рук  ту  Правду  то  вже  нічим  не  відмиється.»
       Пішов  чоловік  з  дідовою  порадою  шукати  шаблю.  Скільки  не  шукав,  так  і  не  знайшов.  
     Витрусив  він  тоді  Правду  з  мішка  в  яру  за  селом,  а  сам  побрів  додому.  
А  на  другий  день  підібрав  її  інший  чоловік,  із  сусіднього  села.
     З  того  часу  і  ходить  москалева  Правда  між  наших  людей.  Не  один  з  нею  намучився.

листопад  2011  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484596
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 09.03.2014

Повторююся.

Спини́ся  сві́те  вбо́гий,  хоч  на  мить.
Прися́дь  на  свіжоско́шену  трави́цю.
У  сту́дні,  по́руч,  зачерпни́  води́цю,
Бо  час  од  кро́ві  ру́ченьки  умить.

Нехай  осту́дить  землю  тишина́,
Ося́де  дим  і  гуркіт  канона́ди,
Розвіє  степом  пустоцвіття    вла́ди
Й  спаде́  розбрату  чорна  пелена́.  

Пони́кне  правд  помі́сних  ку́ций  стан,
Замовкне  жеб  захла́нного  проро́ка,
а  на  межі́  добра́  і  зла,  широ́ко,
помі́р  Любо́ві  розпростре́  сава́н.

Уже  проби́вся  па́ріст  молоди́й
На  зга́рищі  неві́льної  годи́ни.
Уже  ясні́ють  безпросві́тні  дни́ни.  
Та  во́ля  невгамо́вна,  рве́ться  в  бій.


серпень  2011  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483185
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2014

Навчіть.

Навчіть  мене  любити  волю,
з  її  пропискою  в  кремлі́.
Навчіть  прогнати  рабську  долю
за  межі  рідної  землі.

Щоби  здійнялась  диким  пта́хом
із  жалюгідних  годівни́ць
й  розве́рзлось  пра́ведне  провалля  
під  путами  злиде́нних  криць.

Навчіть  нести́  в  дірявій  скри́ні
терпіння  і  сумління  гніт,
в  краю́  де  й  немовля́та  винні
тим  хто  для  се́бе  ріже  світ.

Навчіть  мене  не  революцій,
не  слів  безглуздю,  без  кінця́,
впізнати  в  подорожніх  друга,
навчіть,  за  маскою  слівця.

Пізнавші  таїнства  і  тайни
у  ворохо́бицях  столі́ть  -
не  слухати,  а  прислухатись,
хоча  б  до  ближнього,  навчіть.

Навчіть  мене  також  любові
до  чужоду́мців,  ворогі́в,
до  куп  лайна  у  чистім  полі,
до  хамів  і  чужих  краї́в.

Навчіть  проща́ти  і  прощатись,
і  поборовши  в  серці  щем
останню  сви́тку  дарувати
на  заздрість  чи  на  сміх  нікчем.

Іще,  навчіть  долати  сумнів,
що  раз  по  раз  збиває  крок
та  полюбити  владну  по́зу  
усупереч  вільни́х  думок.

Навчіть  коханню  до  безтя́ми,
щоби́,    із  пристрастю,  воно́
щодня́  ласка́вим  сонцем  сяло,
крізь  вкрите  по́хіттю  вікно.

Навчіте  щастю  осяйно́му
не  заступивши  за  межу́,
радіти  щиро  дню  новому,
превільному  ново́му  дню.

2011  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483183
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2014

Чорний вибір.

[i](у  лютому  місяці  мої  сусіди,  добрі,  працьовиті  українці,  безталанно  роблячи  вибір  спокусилися  на  200  гривень,  обравши  долю  своїм  діточкам,  це  їх  вибір  і  їх  хрест)[/i]

За  галочку  справа
Вийшла  добра  справа.

Приходьте  на  св"ято  -
Дали  небагато:

На  чарочку,  ложку,
ще  й  діточкам  трошки.

Синочку  на  свиту
Червоненьким  шиту,

Гарна  вишиванка  
Для  мого  Іванка.

Стало  і  на  стрічки
Для  доні  Марічки,

Стрічечки  багряні  -
Буде  вона  пані.

Приходьте  радіти  -
які  ж  в  мене  діти.

Діточки  рідненькі,
Личенька  біленькі.

Заходьте  до  хати,
будем  їх  вбирати.

Вбира́ть,  наряджа́ти
у  путь  проводжати.

...
Вийшла  добра  справа
За  галочку  справа.

лютий  2010  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482506
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.02.2014

ЗАУВАЖЕННЯ

"Клуб  поезії  висловлює  співчуття  загиблим  ,  та  пораненим,  їх  матерям,  діткам,  та  родичам,  знайомим  та  друзям,  всій  Україні,  живим...у  напрацьованому  кимось,  задіяному  механізмі  війни  у  завжди  мирній  Україні..."


КОМЕНТАР:
                 Я  щиро  поділяю  скорботу  за  загиблими.  Закінчити  життя,  як  герой,  випадає  далеко  не  кожній  людині.  Полеглі  осінили  славою  не  тільки  себе,  а  й  цілу  країну.  За  гіркотою  втрати,  велична  та  життєдайна  гордість  на  багато  поколінь  їх  роду.

                   Мені  не  зрозуміло  одне.  Чому  адміністрація  сайту  виставила  на  титульній  сторінці,  поруч  зі  співчуттям,  незрозумілий  коментар  -  "у  напрацьованому  кимось,  задіяному  механізмі  війни  у  завжди  мирній  Україні..."?  
Що  це  за  слово  -  кимось?  Це,  що  якісь  віртуальні  створіння,  інопланетяни?
Чи  це  продовження  тієї  заборони  свободи  слова,  яку  собі  дозволила  адміністрація  сайту,  на  початку  спротиву  минулого  року?

                 Прошу  дати  визначення,  що  означає  -  кимось,  або  не  обтяжувати  скорботу  зайвими  і  двозначними  висновками?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481124
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 22.02.2014

Я був кошовар на Майдані. (трамвайна)

22.02.2014  року

Я  жив  на  малім  контрабасі,
А  він  був  ходок  на  кічман.
Наста́ла  жада́на
година  розпла́ти  -
на  правду  зборо́ти  обма́н.
Настала  година  розплати  -
на  правду  збороти  обман.

Я  став  кочегаром  Майдану,
а  він  став  тітушка  блатний.
Я  встав  за  свободу,
свободу  останню,
а  він  -  за  рубе́ль  дармовий.
Я  встав  за  свободу  останню,
він  -  унітаз  золотий.

Злодю́ги,  кати́  України,
як  носить  вас  наша  земля́?
В  буржуйку  я  кидав  кленові  полі́на,
щоб  жар  долітав  до  Кремля.
В  буржуйку  я  ки́дав  полі́на,
щоб  рушились  мури  Кремля.

Сусід  по  наме́ту  –  зам.ме́ра
з  приморських,  безкраїх  степі́в,
мав  зуб  на  Москву,
на  Москву  і  прем’єра,
щоно́чі  на  них  скреготі́в.
Мав  зуб  на  Москву  і  прем’єра,
щоно́чі  на  них  скреготі́в.

Зібра́лось  студентів  чима́ло,
підня́лися  люди  прості́.
Брехне́ю  народ,  
весь  народ  докона́ли,
дістали  мажори  круті.
Безправ"ям  народ  доконали,
дістали  мажори  круті.

Ми  ру́шили  до  президента,
щоб  він  дав  отвіт  нам  на  то́,
а  там  беркутня,
і  за  це,  і  тоді  я
дістав  під  леге́ню  Блондо́.
Почув  він  мене́  і  за  це  я
дістав  під  леге́ню  Блондо.

Чи  зми́є  коли́сь  всю  цю  не́чисть
пречи́ста  йорданська  вода́?
Лилася  у  воду,́
у  воду  дніпровську
крови́ця  моя  молода.
Лилась  аж  до  Чорного  моря
кровиця  моя  молода.

А  після  і  хлопці  відважні
безстрашно  у  наступ  пішли.
Мене  ж  катували,
бандюги  в  муса́рні,
а  потім  у  ліс  одвезли́.
Мене  ж  катували  в  ментярні
а  хлопці  мої  полягли.

А  потім  московську  навалу
боро́в  я  на  мій  рідний  край.
"Борись,  -  казав  ба́тько,
мій  батько  -  а  гідність  
ніко́му  її  не  давай".
"Борися  мій  сину  до  згину,  
ні  крихти  землі  не  віддай!.

Мину́ли  давно  ті  події.
Звитягу  здобули  тоді.
На  площі  людської,
св"ятої  надії
каштани  цвітуть  молоді.
На  площах  героїв  Вкраїни,
каштани  цвітуть  молоді.

Пано́ве,  шановна  громадо!
З  тих  пір  я  незмінно  в  бою́,
хоч  сила  щохвилі,
щомиті    втіка́є
в  пробиту  леге́ню  мою.
А  сила  щохвилі  втікає
в  пробиту  леге́ню  мою.

Я  був  кошова́ром  Майдану,
я  був  на  посту,  чотов́ий.
Подайте  брати́,
ех  брати́,  ветерану,
подайте  мідяк  трудовий.
За  нашу  свободу  останню,
пода́йте  мідя́к  трудовий.

Дякую  сестричко!  
Дякую  братику!  
Дякую  бабцю!  
Дяку..  а  ти  при  пого́нах,  чому  не  подаєш?  
Так  це  ж  ТИ…падлюко...?!    лютий  2014  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478328
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 09.02.2014

Я був кошовар на Майдані (трамвайна)

Я  жив  на  дрібні́м  контраба́сі,
А  він  був  ходо́к  на  кічма́н.
Наста́ла  жада́нна  годи́на  розпла́ти  -
на  пра́вду  зборо́ти  обма́н.

Я  став  кочега́р  на  Майда́ні,
А  він  став  тітушка  блатни́й.
Я  встав  за  свободи,  свободи  останні,
А  він  -  за  рубе́ль  дармови́й.

Злодю́ги,  кати́  України,
Як  но́сить  вас  наша  земля́?
В  буржу́йку  я  ки́дав  клено́ві  полі́на,
Щоб  жар  долітав  до  Кремля.

Сусід  по  наме́ту  –  зам.ме́ра
З  приморських,  безкраїх  степі́в
Мав  зуб  на  Москву,  на  Москву  і  прем’є́ра,
Щоно́чі  на  них  скреготі́в.

Зібра́лось  студе́нтів  чима́ло,
Підня́лися  люди  прості́.
Брехне́ю  народ,    весь  докона́ли,
Діста́ли  мажо́ри  круті.

Ми  ру́шили  до  президе́нта,
Щоб  він  дав  отвіт  нам  на  то,
А  там  беркутня́,  і  за  це,  і  тоді́  я
Дістав  під  леге́ню  Блондо́.

Чи  зми́є  коли́сь  всю  цю  не́чисть
Пречи́ста  йорда́нська  вода́?
Лила́ся  у  во́ди,  у  во́ди  дніпро́вські
Крови́ця  моя  молода.

А  пі́сля  і  хло́пці  відва́жні
Безстрашно  у  на́ступ  пішли́.
Мене  ж  мордува́ли  катю́ги  в  муса́рні,
А  по́тім  у  ліс  одвезли́.

Боро́в  я  моско́вську  нава́лу
на  волю,  на  мій  рідний  край.
Борись,  казав  ба́тько,  а  землю  і  гідність
Ніко́му  її  не  дава́й.

Мину́ли  давно́  ці  поді́ї,
Звитя́гу  здобу́ли  тоді́.
На  пло́щах  героїв  ново́ї  Вкраїни
Кашта́ни  цвітуть  молоді́.

Пано́ве,  шано́вна  грома́до,
З  тих  пір  я  незмі́нно  в  бою́,
Хоч  си́ла  щохви́лі,  щоми́ті  тіка́є
В  проби́ту  леге́ню  мою.

Я  був  кошова́р  на  Майда́ні,
Я  був  на  посту́  чотови́й.
Пода́йте  брати́,  ех  брати́,  ветера́ну,
пода́йте  мідя́к  трудови́й.

Дякую  сестри́чко,
Дякую  бра́тику,
дякую  бабу́сю,
а  ти  в  пого́нах  чому́  не  подає́ш?
Так  це  ж  ти...  падлюко....


Пісенний  варіант  вірша  у  збірці  "ПЛІТИКА"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476799
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 03.02.2014

МАЙДАНІЗМИ

                 МАЙДАНИТИ  -  "качати  права",  протестувати,  як  правило  проти  свавілля  влади  чи  її  певних  рішень.("Василь  третій  тиждень  майданить";  "майданив  майданив  тай  домайданився").
                 РУСЛАНИТИ  -  самовіддано  проявляти  громадянську  позицію  в  дії  ("він  би  русланив  та  духу  не  вистачало").
                 МАЙДАНКУВАТИ,  МАЙДИКУВАТИ  -  протестувати  в  робочий  час  і  не  тільки.  ("Грицю  їсти  не  давай,  лише  б  майданкувати").
                 МАЙДАНІЗМ,  МАЙДИЗМ,    -  подорожі  з  метою  протестів,  чи  на  місця  протестів.  ("Фірма  "С"  давно  працює  в  сфері  майданізму").
                 ЗАМАЙДАНИТИ  -  дати  знати  органам  влади  про  свою  громадську  позицію.  ("Терпів,  терпів  тай  замайданив").
                 ВІДМАЙДАНИТИ  -  завершити  МАЙДАНКУВАННЯ.  ("Цього  разу  ми  вдало  відмайданили").
                 МАЙДАНКО  -  неповнолітній  протестувальник.  
                 МАЙДАНЧУК  -  фанат  МАЙДАНКУВАННЯ.  ("чи  вийде  з  мене  політик  не  знаю,  а  ось  майданчуком  зможу").
                 МАЙДАНІТ  -  метал  з  якого  виготовлятимуть  ордени  і  медалі  героям  майдану.
                   МАЙДАНУ́ТИЙ  -  особа,  що  неадекватно,  чи  вороже  реагує  на  протести  людей  проти  свавілля  влади.  ("майданутим,  яких  звезли  у  Маріїнський  парк,  роздали  транспоранти  "Янукович  -  наш  президент"  і  по  250  грн.  добових")  
                 БЕРКУТІННЯ  -  бездумне  виконання  вказівок  керівництва  працівником  правоохоронного  органу.  ("У  підрозділі  відчувався  дух  беркутіння").
                 БЕРКУТИЗМ  -  крайня  степінь  вислужування  владі  з  застосуванням  насильства  та  проявами  жорстокості.  ("Сержанта  Азаровика  І.І.  засудили  за  статтею  "Беркутизм"  до  3  років  позбавлення  волі")
                 БЕРКУТИТИСЯ  -  проявляти  крайню  степінь  вислужування  владі.  ("Почуття  власної  гідності  не  заважало  Степану  беркутитися")
                 ЗБЕРКУТИТИСЯ  -  втратити  гальма,  здоровий  глузд  у  БЕРКУТІННІ.  ("Служив,  служив,  а  з  часом  і  зовсім  зберкутився  ")
                 БАРИКАДИТИ  -  утверджувати  свою  позицію.  ("Хоч  і  не  складно  говорив,  та  барикадити  умів",  "не  одного  з  друзів  барикадить")
                 АЗАРИТИ  -  продовжувати  служити,  чи  працювати,  в  умовах  катастрофічних  результатів  роботи,  чи  служби,  переважно  за-для  своєї  вигоди.  ("Він  би  і  до  Піцового  дня  азарив,  та  шеф  не  витримав")
                 ЯНУКОВЩИНА  -  період  правління  Януковича,  перетворення  органів  держави  на  типову  злочинну  організацію.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467779
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.12.2013

ЯК БАРАНИ ЧАБАНА ОБИРАЛИ.

                 ЯК  БАРАНИ  ЧАБАНА  ОБИРАЛИ.

                     Жили-були  у  одній  місцевості  барани.  Давно  вони  згуртувалися  у  отару.  І  випала  їм  якось  нагода,  самим  собі  чабана  обирати.    Почали  вони  шукати  достойну  кандидатуру.  Одні  пропонували    -  старого-досвідченого,  інші  -  мудрого-ученого,  треті  -  елітного-породистого,  а  овечки  хотіли  щоб    пастух  був  з  гарною  золотистою  вовною  і  вмів  мелодійно  бекати.  
                       И  тут  один  вгодований  баран  з  облізлими  боками    сказав,  що  чабан  має  бути    великим,  страшним  і  сміливим,  з  твердими  рогами,  щоб  зміг  отару  від  хижаків  захистити.
                     Перебрали  барани  всю  отару  і  не  знайшли  такого.  Аж  тут  хтось  згадав  про  цапа,  який  колись  прилаштувався  до  отари.  Він  не  пасся  у  гурті,  а  любив  осібно  капустку  по  городах  гризти.  І  слава  про  нього  була  лихая.  Ніби  він  за  цю  капусту  і  вовка  може  заколоти,  а  барани  то  не  раз  від  нього  рогом  під  зюбро  діставали.
                       Не  довго  думаючи,  вирішили,  що  кращого  чабана  їм  не  знайти.  Але  старі,  розумні  барани  застерігали  отару,  що  цап  ні  бельмеса  не  розуміє  у  заготовці  сіна,  не  знає  де  кращі  пасовиська,  полонини,  кому  шерсть  і  молоко  продавати,  і  найголовніше  в  баранячій  мові  -  цап-цапом.
                       Почув  усе  це  цап  і  зметикував,  що  пасти  баранів  справа  вигідна.  Був  би  йому  тоді  і  прибуток  від  шерсті,  і  бринза,  і  корм  на  весь  рік.
                       Поспішна  казочка,  що  тонка  гілочка  -  швидко  розвивається  та  на  раз  ламаеться.
                       Довго  вчився  цап,  п"яте  через  десяте,  бекати  по  овечому.  Довелося  йому  добре  упріти  навчаючись    заготівлі  сіна  і  стрижці  шерсті.  А  барани  все  сумнівалися,  чи  добрий  з  нього  чабан  буде.  Ні  частуваннями  краденою  на  городі  капустою,  ні  обіцянками  випасати  баранів  на  вільних  альпійських  полонинах,  ніяк  цапові  не  вдавалося  переконати  всю  отару.  
                       І  тут  йому  допоміг  випадок,  як  у  тих  краях  казали  -  трафунок.
                       Якось,  над  вечір,  зазвичай,  скубав  цап  чужу  конюшинку  при  узліссі.  Аж  тут,  ні  з  ліса,  ні  з  поля  -  вовк.  Схопив  цапа  і  нумо  у  ліс  тягти.
                       "Не  їж  мене  ,  вовче,-  замекав  цап,  -    я  маю  цілу  отару  овечок.  Якщо  відпустиш  мене,  будеш  щосуботи  баранину  їсти."
                     Який  не  був    вовк  голодний,  а  спинився.  Вислухав  цап"ячі  пропозиції.
                     "Якщо  допоможеш  мені  стати  чабаном,  приводитиму  тобі  щосуботи    баранчика.  А  якщо  діло  пастуше    піде  добре,  то  і  вовни  на  лігво  щомісяця  принесу.  Буду  я  завтра  з  отарою  пастися  біля  лісу.  Ти  підкрадешся,  а  я  тебе  прожену.  Барани  побачать  це  і  виберуть  мене  чабаном."
                   На  цьому  і  погодились.
                   Таким  чином,  з  допомогою  вовка,  цап  став  чабаном.
                   Як  і  домовився  з  сіроманцем,  щотижня  тихенько  підманював  капустою  одного  з  баранів  до  лісу,  а  вовк  вже  був  тут,  як  тут.  А  щомісяця  ніс  цап  лантух  з  вовною  у  ліс,  ніби  на  продаж,  а  в  дійсності  віддавав  обіцяне  вовкові.
                   День  за  днем  спливає.  Усю  траву  в  околицях  барани  поїли,  вовну  всю  зголили.  Ходять  голі  і  голодні,  а  цап  і  не  думає  вести  їх  на  вільні  альпійські  пасовища.  
                 Ось  і  зима  на  носі,  а  в  отарі  одна  біда.
                 Почали  барани  від  цієї  біди  тікати.  Що  не  день,  цап  одного-двох  в  отарі  не  дораховується.  Бачить    він,  що  скоро  всі  барани  порозбігаються    і  швидко  його  черга  на  зуб  до  вовка  настане.  Вирішив  тоді  цап  обгородити  отару  парканом.  Нашвидкоруч  змайстрував  огороджу  довкола  високої  ялиці  і  позаганяв  у  цю  загінку  баранів.  Сам  вискочив  на  гілку  і  з  висоти  наглядає.
                 Терпіли  деякий  час  барани  нові  цапові  порядки  і  врешті-решт  поки  ще  усі  не  загинули,  вирішили  подрохотати  цапа  рогами,  затовкти  копитами.  
                   Почали  вони,  влаштовану  цапом,  бідненьку  огорожу  розхитувати,  струшувати  цапа  з  ялиці.  Так  розійшлися,  розбекались,  що  все  довкілля  розхвилювалося:  "Не  хочемо  за  цаповими  порядками  жити,  хочему  вільну  альпійську  траву  скубати,  шерсть  золотисту  нагулювати".
                   Злякався  цап  і  поскакав  до  вовка  за  допомогою.
                   А  вовк  у  цей  час  тримав  у  страху  лісових  тварин  -  оленів,  косуль,  зайців.  І  лише  дикий  кабан  ні-ні  тай  ощетиниться  на  вовка,  та  і  то  відразу  назад  у  багно.  
                 Захвилювався  вовк,  що  то  за  шум  біля  лісу  зчинився.  Як  би  і  лісові  мешканці  не  наважились  вовчий  порядок  рушити.
                   Послухався  вовк  цапа,  не  захотів  відмовлятися  від    баранини  і  наказав  оленям  спорядити  воза  з  лісовим  сіном,  та  й  відвезти  його  баранам.  А  цапові  наказав  приводити  йому  щотижня  ще  й  по  овечці.
                   Як  побачили  барани  сіно,  вмить  забули  про  свою  біду.  Співають,  танцюють,  гріються.
                   А  цап  і  не  збирався  всю  отару  годувати  тим  сіном.  Поставив  він  купачок  біля  ялиці,  під  якою  ночував.  Вибрав  кількох  баранів,  з  тих  які  його  колись  обирали,  за  сухе  стебельце  сторожувати  те  сіно,  а  іншим,  під  вовчим  страхом,  заборонив  бекати  і  взагалі  озиватися.  
                   Почали  тоді  ситі  і  голодні  барани  міжусобицю.  А  цап  сидить  на  ялиці  і  тішиться,  як  вони  між  собою  товчуться,  вовку  що  вибіг  на  узлісся  махає  ратицею.
                   Так  би  один  одного  перморили,  але  голод  і  холод  страшніший  і  від  цапа.  Не  втерпіли  доведені  до  відчаю  барани.  З  останніх  сил  порозмітали  цапову  прислугу  під  ялиною,  а  самого  струсили,  як  гнилу  грушу.  Побитий,  поламаний,  цапок  ледь  утік  у  ліс.  
А  там  і  вовк  його  не  пожалів,  спік  на  сніданок.
                   На  другий  день  обрала  отара  замість  чабана  чатових.  З  баранів,  зі  своїх,  з  круторогих,  морених  і  тятих.  
                   Тим  часом  пішов  поголос  на  всю  округу  про  те,  як  барани  цапа  прогнали,  як  справедливості  добилися.  
                   Дійшов  той  поголос  і  до  лісової  дичини,  що  терпіла  вовче  панування.
                   Але  то  вже  інша  казка.    
листопад  2013  р.


Андрій  Чернівець.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467303
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 20.12.2013

ПАСТУХ (сказочка, народная)

                 Повезло,  в  кои  то  веки,  овцам  и  баранам,  самим  выбирать  пастуха.  Стали  они  искать  достойную  кандидатуру.  Одни  -  старых-умных  предлагали,  другие  элитных-породистых,  третьи  по  силе  блеянья,  по  красоте  руна.  А  один  плешивый  баран  сказал,  что  нужно  выбрать  большого,  страшного  и  смелого,  с  твердыми  рогами,  что  бы  мог  всех  от    хищников  защитить.  
               Перебрали  они  всю  отару  и  не  нашли  такого.  И  тут  кто-то  вспомнил  про  козла,  который  везде  ходил  со  стадом,  но  не  пасся,  а  предпочитал  в  огородах  капустку  погрызть  и  слава  о  нем  ходила  лихая,  будто  бы  он  может  и  волка  забодать.  
               Не  долго  думая  решили  они,  что  лучшего  пастуха  чем  козел,  не  найти.  Дескать,  при  козле  все  их  будут  бояться  и  уважать.  Будет  козел  отпугивать  от  стада  разных  хищников,  которые,  то  и  гляди  норовят  увести  то  овцу  то  ягненка.  
                 Но  старые,  умные  бараны,  вновь  и  вновь  убеждали  отару,  что  козел  ничего  не  смыслит  в  сенозаготовке,  не  ведает  где  лучшие  пастбища,  кому  молоко  и  шерсть  продавать  и  самое  главное  сам  по  бараньи  ни  бум-бум.  
                 Услышал  все  это  козел  и  смекнул,  что  пасти  баранов  дело  то  выгодное.  И  доход  от  шерсть  тебе,  и  брынза,  и  корма.  
                 Быстро  сказка  сказывается,  да  не  быстро  дело  делается.              
                 Пришлось  намучится  козлу  с  бараньим  языком,  намял  он  бока  на  заготовке  сена  и  выделке  шерсти,  убеждая  недоверчивых  баранов,  в  том,  что  лучшего  пастуха  им  не  сыскать.    Некоторых  украденной  с  огорода  капустой      пришлось  угощать  то  морковью  потчевать.  Даже  обещаниями  организовать  им  пастбища  на  альпийских  лугах  не  удавалось  баранов  окончательно  убедить.  
               И  тут  как  всегда  подвернулся  случай.  
               Как  то,  под  вечер  пасся  привычно  козел  в  чьем-то  огороде  возле  самого  леса.  Откуда  ни  возьмись  -  волк.  Подбегает  к  козлу  и  давай  его  в  лес  тащить.  
               "Не  губи  ты  меня,  волк,-  заблеял  козел,  -  у  меня  есть  целое  стадо  баранов.  Если  отпустишь  будешь  регулярно  получать  баранину".
               Остановился  волк,  от  такого  предложения.
               "Будет  тебе  каждую  неделю  баран,  если  поможешь  занять  место  пастуха  в  отаре.  А  если  дела  хорошо  пойдут,  то  и  шерсть  для  твоего  логова  раз  в  месяц  справлю.  Буду  я  завтра  со  стадом  возле  дальней  опушки.  Ты  подкрадешься,  а  я  тебя  прогоню.  Бараны  увидят  это  и  выберут  меня  пастухом".
               На  том  и  сошлись.
               Так  козел  стал  пастухом  в  стаде.
               Как  и  условился  с  волком,  каждую  субботу  тихонько  подманит  капустой  какого  нибудь  барана  к  лесу,  а  волк  тут  как  тут.
               День  за  днем  проходит.  Траву  в  округе  бараны  давно  выщипали,  а  на  обещанные  пастбища  козел  их  не  гонит.  
               Стали  они  убегать  понемногу  кто  куда.  Видит  козел,  что  так  все  бараны  разбегутся  и  быстро  его  очередь  на  корм  волку  придет,  решил  оградить  стадо  забором.
               Терпели  бараны  некоторое  время  новые  козлиные  порядки  и  решили  забодать  козла,  пока  тот  не  довел  их  до  погибели.  Стали  его  плохенькую  оградку  расшатывать  и  такое  блеяние  устроили,  что  вся  округа  встрепенулась.  "Не  хотим  жить  в  козлином  загоне,  за  козлиными  правилам,  хотим  свободно  травку  на  альпийских  лугах  щипать,  шерсть  нагуливать".  
               Испугался  козел  и  побежал  волка  о  помощи  просить.  
               А  волк  в  это  время,  со  своей  стаей,  держал  в  подчинении  всех  обитателей  леса.  Все  они  олени,  косули,  лоси,  зайцы  сидели  тихонько  и  носа  не  высовывали  от  страха  перед  стаей.  Одни  кабаны  время  от  времени  ощетинятся,  да  и  в  болото.  А  в  последнее  время,  от  бараньих  воплей  и  дикие  звери  заволновались.  Того  и  гляди  сами  начнут  блеять,  волчьи  порядки  разрушать.
               Послушался  волк  козла,  не  захотел  отказываться  от  регулярной  баранины.  Да  и  беспокойство  лесных  травоядных  ему  ни  к  чему.
               Приказал  оленям  снарядить  несколько  телег  лесного  сена  и  отвезти  баранам.
             Бараны  как  увидали  еду,  забыли  о  своей  беде.
             А  козел  и  не  собирался  кормить  все  стадо.  Поставил  стог  сена  у  ивы  под  которой  спал  и  понемногу  подкармливал  тех  баранов,  которые  присмирели,  а  по  субботам  отводил  по  одному  к  волку.  
             Так  бы  козел  все  стадо  извел,  но  к  весне  забодали  его  голодные  бараны,  а  косточки  потом  волки  растащили.  А  по  весне  избрали  бараны  нового  пастуха,  из  своих.    
             

далі  буде.
             

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467126
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 19.12.2013

"ДІЛЕЙТ"

"ДІЛЕЙТ"

Со́нце  зійшло́  з  Майда́ну.
Жи́тиму  далі,  знаю.
Ти́сну  "ДІЛЕЙТ"  на  зону.
"Ентер"  -  себе  вмика́ю.

До́сить  запи́тань,  ма́рень.
Обі́цянок  пе́кла,  ра́ю.
"Фі́ніш",  "Діле́йт"  і  баста,
Вітю  я  витира́ю.

Моя́  нерво́ва  систе́ма,
жо́дних  напру́жень  і  стра́ху.
"Фініш".  Ігра  скінчи́лась.
Поча́ток  на́шого  шля́ху.

Со́нце  зайшло́,  на  За́хід.
День  новий  зустрічаю.
Темряві  влади  "Фініш".
Зіркою  змін  світа́є.

Се́рце  рве́ться  в  майбутнє,
воля  летить  по  кра́ю,
"ЗеЕ́НД",  "Діле́йт",  і    доста.  
Рабство  я  видаля́ю.

Со́нце  зійшло́  з  Майда́ну.
Жи́тиму  далі,  знаю.
Ти́сну  "ДІЛЕЙТ"  на  зайве.
"Ентер"  -  себе  вмика́ю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466207
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 15.12.2013

Мізерія.

....
Не  був  він  першим  в  плодови́тої  жони́,
Та  Бог  із  ним,  і  з  їхньою  сім’єю  -
Обдарува́ла  всіх  своїх  мужів  крильми́,
Та  не  у  всіх  полі́т  був  над  земле́ю.

А  він  припав,  до  зблідлої  душі́
Розкі́шної  неві́сти,  і  по  то́му,
На  мить,  в  горо́ді  ма́льви  розцвіли́,
Небе́с  розвівши  віковічну  вто́му.

І  люд,  з  візка́ми,  здивува́в  світи́.
Ступали  кроки,  не  в  пітьму,  нові́тні.
Надією  напо́внені    були́
Зі  скринь  вітри́ла,  на́ші,  запові́тні.

І  я  там  був,  і  мед  надпи́в,
І  друзі  із  колін  привста́ли.
Напра́вду,  хи́тро  ба́тько    його́  зшив,
Бо  шви  ніко́ли  не  тріща́ли.

..........

З-під  гри́фу,  на  тає́мнім  повідку́.
На  ньому  і  тримався  до́вгі  ро́ки.
Вливав  в  роди́ну    -  золоті́  пото́ки,
А  в  біома́су  -  про́повідь  глевку.

Стиліст  стара́вся,  так  сказать,  твори́в.
Мішо́к  за  нами  впе́рто  волочи́вся.  
І  шлях  до  правди  раз-у-раз  крови́вся,
І  він,  у  кро́ві,  ру́ченьки  умив.

.............

Перед  польо́том  вилили  пальне́.
Вантаж  маха́нням  я́вно  не  підняти.
Та  він  злеті́в,  підхо́плений  людьми,
І  сонце  зно́ву  зазирнуло    в  ха́ти.

Не  збудува́ти  з  помсти  й  зло́сті  дім.
Ще  гірше  з  тим  кілко́м  у  серці  жи́ти.
Був  поступ  пра́ведний  завжди,  у  тім  -
Одни́м  добро́м  лука́вих  не  скори́ти.

Не  дав  бага́то,  багатьо́м.
Сховались  у́рки  за  спино́ю.
Та  плюнути  він  дав  сповна́,
щоб  не  дави́лися  слюно́ю.

Тепе́р  він  -  а́томом,  і  все  ж,
блисну́в  межи́  свойо́го  ро́ду.
А  що  ж  сора́тники?    Все  та  ж  -  
мутна́  моле́кула  в  наро́ду.
........

Звитя́жне  і́м’я,  порохна́вий  дух,
Мізе́рія  захла́нного  іу́ди.
Його́,  і  ста́до  кровососних  мух,
І  йо́лки,  супроводжували  всю́ди:

То  у  вінку́  на  го́лову  впаду́ть,
То  сві́ту  на  гане́бну  сла́ву
дітей  поби́тих  під  гілки́  вкладу́ть,
То  з-за  зубі́в  вискакують  лука́во.

В  обійми  брав  завжди  ворожий  тиск,
Рубав  і  пра́ведне  корі́ння.
Сподо́бив  він  на  чі́льне  мі́сце  -  зиск,
Свобо́ду  ж  -  не  низьке́  терпі́ння.

Не  кланявся  ні  пра́вді,  ні  волхва́м,
А  бив  твердим  чоло́м,  в  стіну́  облу́ди.
Він  Бога,  з  грі́шми,  у  мішо́к  запха́в,  
Щоб  той  не  зми́лувавсь  на  люди.

Такі  безкровно  не  ідуть
на  жаль,  такі  ідуть  безславно.
Таким,  з  осики  кіл  заб"ють
народом  витесаний  вправно.

.......
Коли,  злеті́вши,  ти  знева́жиш  люд,
зіпре́шся  на  лихе́  в  важку  хвили́ну  -
зігне́ться  ма́ти,  сплю́не  Божий  суд,
і  ти  згори́ш,  до  со́того  колі́на.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464196
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 05.12.2013

Прищик

Трирічний  Максимчик  не  дозволяє  зайодинувати  прищик  на  руці:
-  Він  сам  виліз,  сам  і  сховається.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463728
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 02.12.2013

Багатство українця.

Каже  жінка  -  ти  бідний,
а  міг  би  успішніше  Ахметова.
Та  мені  не  по  дорозі
з    тими  жіночими  правдами.
Не  знає,  темна  -
мої  гроші  надійно  сховані
десь  між  його  вісімнадцяти
міліардами.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463375
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2013

Із серії

(уривок)
Українці  із  прада́вна,
до  Богів  моли́лись  спра́вно:
за  Вкраї́ну  й  хліб,  натерши  мозол́і́,
за  "високу",  княжу  ла́ску,
і  духовну,  мирну,  паску,
чоло́м  бю́чи  зе́млю  до  крові́.
...

Знову,  вко́тре,  пе́ред  взо́ром
членик  «Роспотребнадзо́ру»  -
Україні  -  "до́бра"  новина́  -  
Віднайшли  в  цукерках  наших  
ряд  токсинів,  однозначно,  
для  російських  нутрощів  хана.  

А  тим  па́че  їхні  фля́чки,  
не  з  шанхайської  гарячки,  
не  від  водки  і  кремльовської  води,  
а  від  си́рників  вкраїнських,
і  боржо́мчиків  грузинських,  
вже  зазнали  чорної  біди.  

І  не  дивно  нам  сьогодні,  
що  до  св’ята,  принагодно,  
до  духовних,  спільноруських  іменин,  
мамі  руського  народу  
членик  «рос-потреб-роздору»  
здарува́в  на  солодощі  кпин.  

Кажуть  тітки  малотемні,  
що  тепер  усі  котельні  
на  «Рошен»  і  «АВК»  переведу́ть,  
бо  лукаві  Пироже́нки  
не  такі  вже  хороше́нки  -  
не  какао,  а  смолу  в  ґлязу́р  кладу́ть.

А  сусідка,  по  буфету  ,
мовить,  бридячи  конфету,  
що  Петро  на  трон  гетьманський  застовпив.  
Й  ніби,  нинішній  підца́рок,  
(через  стелю),  на  подарок,  
Петі  зходу  "обріза́ння"  замутив.

А  іще  беззубі  дами,  
склавши  руки  над  носа́ми,  
тайну  хре́щення,  з  під  грифу,  видають  -  
що  князь,    Сонцю  на  подобу,  
ру́сичів  хрестив  на  пробу.  
Пробне  хре́щення  тоді  було́,  мабу́ть.  

Що  месі́я  то  зі  сходу  
йде  до  на́шого  наро́ду,  
а  не  з  півдня,  чи  із  західних  краї́в.  
І  тепер  уже́,  до  пі́ру  ,
нам  дадуть  правдиву  віру,  
а  не  те,  до  чого  нині  ло́ба  бють.
 
Хоч  і  правиться  все  ла́дно,  
не  затве́рджене  докла́дно,  
не  того́  владики  там  печа́ть.  
Темним  ду́шам,  відповідно,  
царства  Божого  не  видно  
і  тяже́нько  неПутивим  шкутильга́ть.
 
Поїзди́  летять  зі  сходу  
до  немиТного  народу,  
в  них  духовні  браття  і  братки́.  
Боже  слово,  то  і  діло,  
розсіва́ється  уміло
крізь  свар́овські  і  броньо́вані  шибки́.  

Знов  і  зно́ву  зві́дти  чу́ють  
«Воєди́ную,  св’яту́ю…»  
(ні  не  церкву,  а)  Росію,  типу  Русь.  
захудо́блені  -  у  стадо,  
заганятимемось  ра́до,  
бо  слав’яни  ми,  одним  хреще́ний  люд.

І  на  добре  би  -  почати  
у  Москву  всіх  позганя́ти,  
у  ріку,  і  ки́євців  тако́ж.  
Там  на  но́вий  лад  хрести́ти  
й  по  ца́рськи  причасти́ти  
кро́вію,  увесь  незгідний  зброд.»

Агітпо́тяг  так  і  бли́ще.  
Тим  хто  в  ньому  –  зна́чно  ближче    
і  до  Бога,  і  до  всіх  його  дарі́в.  
Навіть  перші  християни
не  вдержа́лися  б  від  ма́нни,
що  на  ни́нішніх,  набли́жених,  спусти́в.  

Месіа́нство  -  сла́вне  діло  
коли  в  рясі  сите  тіло,  
і  як  пропові́дне  ді́ло  до  снаги́.
На  нехре́щені  ще  ба́ні  
йшли  босо́ніж  первозва́нні,
ну  а  ни́нішні  –  на  втра́чені  корми́.

Кажуть,  в  їхнього  міри́ли,  
крім  нетканої  кади́ли,  
найправдивіша  зо  всіх  помісних  правд.
Гля́нув  би  пресвітлим  оком  -
невідспіваний  під  бо́ком,
та  й  Кремлі́  іще  не  хре́щені  на  лад.

«Іч  кого  узявся  вчити,
за́ступ  в  руки  і  роби  ти,  
чи  в  Кана́ччикову  дачу  тру́ти  сказ.  
Із  «Всея́  Русі́»  знаме́нням
і  всехвальним  одобре́нням  
осквернителя  очи́стимо  нараз.»  

Борони́в  би  Біг  учити.  
На  своїх  би  двох  ходи́ти,  
І  коли  батьки́  живі  ще  -  благода́ть.  
Та  і  не  моє  це  діло,
що  до  за́повідей,  вмі́ло,  
приплели́  «слов’янів  пов’язать».

Але  все  ж  гніти́ть  під  ди́хом,
що  услід  за  східним  лихом,  
(що  у  нас  бродило  ще  з  часі́в  орди́),  
враз,  вилазить  бородате,  
і  давай  вже,  маєш,  на́те:  
«Об'єднаємось,  щоб  не  було́  біди́».

І  яким  кінце́м  загро́зи,  
Що  довко́ла,  мов  зан́ози,
нас  в  "російськім  православ'ї"  омину́ть?
Так,  кори́то  стане  бі́льше,
але  звідки  Бога  більше,
звідки  совісті  слов'я́ну  додадуть?

Подавай  йому́  і  пра́вих,
і  усіх  що  є  в  державі,
десяти́ну  і  поду́шне  подава́й.
Бо  й  Христо́с  у  них  праві́ший,
і  сино́д  у  них  мудріший,  
і  в  Сибі́ру  є  доро́ги  -  про́сто  в  рай.

Знане  ді́ло,  різні  си́ли,
Русь  не  раз  перехрестили,
по  ново́му,  по  об'єднаному  все,
і  ламали  хлопську  шкі́ру
на  "правдиву",  ца́рську,  віру,
та  невже,  нам  знову  щастя  це,  невже.

Так,  іще  би  зрозумі́ло,  
що  на  це,  святе́є  ді́ло,  
взя́вся  фю́рер-цар  лама́ти  сме́рдну  суть,  
але  ж  тут  -  осо́ба  в  ря́сі  
і  при  всій  його  підря́ссі  –  
Бо́же  сло́во,  або  всепроще́ння,  ждуть.  

Сидимо́  із  дру́гом  в  ба́ні
(він  із  ру́ских,  із  Казані),
у  колиску  православ’я  прилетів.
Па́рим  разом  грі́шні  ду́ші
І  змиваємо  у  ду́ші
Бруд  лукавих,  архирейських,  даро-слі́в.
....

Без  ука́зів,  ми,  з  прада́вна,
що́день  молимося  справно:
за  Вкраї́ну  й  мир,  натерши  мозол́і́,
за  вселе́нську,  Бо́жу,  ла́ску,
і  здорову,  си́ту  па́ску
із  замо́реної  вла́дами  землі́.

1.08.2013.

(Ніщо  так  не  роз'єднує  слов'ян  (  в  т.ч.росіян),  русичів(українців),  та  і  всіх  християн,  що  моляться  єдиному  Богу,  як  дії  влади  і  дрібнопомісного  духовенства,  які  продовжують  утримувати,  для  свого  блага,  давній  розкол  єдиної  церкви,  закликаючи  представників  різних  самодостатніх  націй  і  патріархій  ,  під  личиною  "об"єднання",  до  своїх  удільних  володінь.  І  найбільш  лукаво  це  звучить,  коли  "духовний,  вселенський"  чин,  який  за  своєю  суттю  мав  би  бути  вищий  за  національні  формування  і  держави,  ідучи  на  поводу  у  "великодержавства",  говорить  про  якесь,  незрозуміле  у  плані  спасення  душі,  об'єднання  адміністративних  одиниць  сусідніх  країн.  Ця  скрипка  з  імперіалістичного  оркестру  гастролює  сусідніми  державами  спокушаючи  на  сектанство  малотемних  сусідів.  Андрій  Чернівець.  )

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462754
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.11.2013

Фатум супружества

Ти  з  хмар,  
я  -  відзе́мок.
Разо́м,  а  рі́зні  -
Твої  регі́стри  -  ве́рхні,
Мої  окта́ви  -  ніжні.

Я  рука́ми,
Ти  сло́вом  -
Нері́вна  поро́да.
Тобі  оси́ка  співа́є,
Мені  -  рипи́ть  коло́да.

Ти  на́лице,  
я  на́руби  –
Одно́ї  свити́ни.
Тобі  діти  –  ве́рвицею,
Мені  ж  -  намисти́ни.

Я  напівпере́к,
Ти  про́сто.
І  як    доганя́ти?
Учи́ли  мене  на́вскіс,
Тебе  се́ред  ха́ти.

Ти  на́взнак,
я  бо́ком  -
припасу́й  нас  Боже!
Застели́ло  нам  сліпе́є
коха́ннячко  ло́же.

(і  до  цього  моя  "липова  поезія"  )

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461984
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.11.2013

Знову Ерстемаль.

Який  там  глузд  коли  прийшла  ЛЮБОВ.
Пелю́стки  рожі  пу́хом  на  прости́нці,
і  вільнокри́лля  сні́жних  голубі́в,    
і  пле́тиво  ласкаве  наодинці.
 
Та  омину́ла  ра́ду  серця  тьма.    
Тільки  у  ві́тру  звідав  я  тихенько,
чи    збудеться    усе  чого  нема,
чи  обійде́  розра́донька  серде́нько?

Юнацькі  мрії    вишиті  коханням,
струмі́нням  надр  і  сяйвом  у  оча́х,
Поло́нений  у  потає́мній  скринці
розправив  кри́ла  осмілілий    птах.

Не    вгамува́ти...Зва́жився  пусти́ти.
Яка  ж  то  буде  світу  новина́    -
надку́шена  ране́тка  на  тарілці,
похмі́лля  від  незрі́лого  вина́?
....
Мину́лось.  Довгожда́нне  дефілє́
розві́ялось  із    вра́нішнім  тума́ном.
За  ним  у  слід  коханнячко  моє
засо́хло,  мов  пелю́стки  під    дива́ном.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461248
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.11.2013

Дурила-мудрила

Дурила  маму,
дурила  тата,
дурила  друзів,
дурила  брата,
дурила  вчителя
і  всіх  довкола.
Затьмила  правду
неправда  квола.
І  тишком-нишком
собі  раділа  -
яка  я  мудра  -
усіх  здурила.
А  в  результаті,  
брехуха  мила
брехнею  тільки
себе  здурила.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460054
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 12.11.2013

Місто з пам'яттю (На пасквіль Іо. Бродського молодій Україні)

Ні  хорея,  ні  худи́х  спондеїв,
В  астені́ї  астрофі́чні  ри́ми.
Кля́та  Му́за  не  надме́  й  еле́гій,
На  Сіо́ні  стру́шує  кили́ми.

Ну  і  хай  ковтає  пил  мізе́рний,
вті́шитись  без  неї  зна́йду  змо́гу.
Вчо́ра  вда́ло  завіта́в  Михайло,
нині  жду  Шевченка  на  підмогу.

……

Не  зав’януть  очі  на  свято́му.
Нам,  чуба́тим,  Дніпр  вові́к  не  спи́ти.
Хоч  би  й  в  крані  пересохло  знову,
чи  у  витоку  замулять  московіти.

Ось  і  геній  лапіда́рний!  По́вний!
Над  Тара́сом  замахну́в  мохна́ту.
До́лю  бра́тню  зм’я́вши  під  підо́шву,
Ви́вів  фо́рмулу  «вітчизни»  коструба́ту.  

Стрепену́лась  во́ля  юдобо́ка,
Із  замо́р’я  розесе́їлась  на  гли́ну  -
Там,  із  по́зи,  глодоко́сті  зве́лись  што́рца,
Оброста́ти  м’я́сом  Украї́ну.

Вже  проде́рли  шо́ри  кумаче́ві,
Ви́ткані  безбожним  словоблу́ддям.
Вже  спини́ли  по́ступи  зірко́ві
"Некаше́рним,  малосо́ртним"  лю́ддям.

Кровото́чить  другом  да́на  ра́на.
Волю  кровію  по  ві́нця  напоїли.
Жо́вто-сині,  зе́ленню  Кора́ну,
й  нобіля́ту  зви́вини  пої́ли.  

З  дисиде́нтської,  сою́зної  бала́нди,
зна́ковий  для  ду́пи  демокра́та,
став  метеори́зм  тає́нний  -  царським,
і  кори́чневою  ни́цістю  відпла́та.

Не  Йорда́ну  й  Я́хве  -  вічну  сла́ву,
Не  Неві́  карта́ві  перели́ви  -
Україні  молодій,  відпла́ту,
Восьмикла́сні  мі́зки  породи́ли.

Йго́  любо́в  проме́жиною  ту́хла,
За́дом,  бо́ком,  Олександра  ла́дом.
Захаля́вний  Йосип  став  протру́хлим
Мічиганським,  рі́зьбленим,    накла́дом.

Де  спочи́неш  кучеря́вий  скла́де,
Су́каний  з  арха́нгельського  льо́ну?
В  Ге́рцля  ді́тинці,  чи  Піськаре́вці,
Чи  на  вічнім  па́горбі  прокльо́ну?

Яку  зе́млю  цілува́тимеш  від  серця?
Коли  сло́во  в  го́рлі  ста́не  ко́стю?
Зру́бки  Кагано́вича?  Шем  Това,
Чи  Шепти́цького  й  Шухе́вича  роди́нці?

Ми  не  збрід,  ми  з  Бро́дів,  ми  із  мі́ста,
Де  якось  у  вересне́ву  днину
Засмерді́ла  ру́ско-дойче  ки́рза,  
Звівши  Бро́дських-украї́нців  в  домови́ну.

Пам'ята́ють  Бродських  мно́гі  лю́ди,
Та  уро́зріз  нобілято-бу́лли
Розцвіта́є  наше  рідне  мі́сто  -  Бро́ди,
У  якому  лишень  Йо́сипа  забу́ли.  

(Михайло  -  Плосковітов,  Тарас  -  Шевченко,
Олександр  -  декілька  царів  московських  і  таких  же  поетів)
січень  1996р.,  заспів  -  2012р.
"Наше  дерево..."  липа,  різьба.
Андрій  Чернівець

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459829
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.11.2013

Ода критиці (на папері)

Хто  я  таки́й?
І  що  в  житті́  я  зна́чу?
О,  кри́тико!
Тверди́не  і́стини!
Єди́на  пра́вдо!
Запи́тання  опі́сля.
Мату́се  перворо́дна!
Світоч  ми́ру!
Прийде́  і
су́мніви  розві́є,
со́нечком  у  ма́ї.
Розра́до  по́шуків  марни́х!
Небе́с  післа́ння!
Ні  що  так  ду́шу  не  зігрі́є,
не  уті́шить,
не  здує  із  графи́  лихо́ї
шумови́ння.
Про  ме́не  всім  розка́же
щи́ру  пра́вду
і  дух  очи́стить
ла́гідно,  без  сва́рки.
О  критико!  
Ріж  пра́вду  ма́тку
на  папе́рі!  
Та  час  розлу́ки  настає́.
Утрі́те  сльо́зи!
Цей  папірець
із  кри́тика  слова́ми
у  час  суту́жний  
вча́сно  поряту́є.
В  кльозе́т  
я  зму́шений  тебе́,
о  го́ренько,
спусти́ти  (по  нужді́).  
Бо  до́ля  на́ша  при́кра
і  потре́бам  є  підвла́дна.
Хто  я  таки́й  тепе́р,
без  те́бе?  -
Прах  безли́кий…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459732
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 10.11.2013

Баба Поразка (останні вздихи союзу)

сатирична  відповідь  на  "червону  творчість  певної  особи,  яка  називає  себе  Баба  Поразка"

Я  "люблю́"  усе  радянське  -
ді́ток  трупи  в  полі
і  конаючих  невинних
в  ГУЛА́ГАХ  поволі.

Мені  "ми́лая"  турбо́та  
радянської  влади,
особливо  за  спино́ю
загоро́д-отряди.

Я  з  "захо́пленням  віта́ла"
ленінські  укази  -
ни́щити  людей  у  рясі
і  своєї  раси.

За  декре́т  про  мир  і  землю
"обома  руками",
за  колго́сп  і,  горб  довічний  -
пе́нсію  у  мами.

Мені  "лю́бий"  дріт  колю́чий
довко́ла  країни,
щоб  часо́м  не  повтікали
ноу-хау  з  глини.

Я  в  "захо́пленні"  з  дорі́г
прямо  в  комунізми
по  колдо́бинах  і  я́мах
кра́сної  "вітчизни".

І  батра́цькі  трудодні
"згідна  велича́ти",
що  корми́ли  комуністів
і  же́рло  гарма́ти.

"Сми́рно"  я  стоя́ла  в  черзі
до  світлого  ра́ю,
хліба,  цукру,  книг
і  волі  для  рідного  кра́ю.

Я  по  правді  "вірю"  "Правді"
(так  же  як  "Мурзілці"),
що  ми  рускі  і  совецкі,
а  не  українці.

Я  вождя́м  радянським  "вірю".
Ні,  вони  не  тру́тні,
хоч  їх  мухи  обсира́ли
і  вожді  наступні.

Мо́люсь  ни́ні  я  надії
на  гро́бі  любові,
як  не  нас,  то  хоч  би  ді́ток,
відми́ти  від  кро́ві.

.....
Розлетівся  "нерушимий"
до  бі́совой  ма́ми,
а  ми  да́льше  смердимо́
тими  гімняка́ми.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458892
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 06.11.2013

ДАРунок царсьКИЙ.

(уривок)
...

Знову,  вко́тре,  пе́ред  взо́ром
членик  «Роспотребнадзо́ру»  -
Україні  -  "до́бра"  новина́  -  
Віднайшли  в  цукерках  наших  
ряд  токсинів,  однозначно,  
для  російських  нутрощів  хана.  

А  тим  па́че  їхні  фля́чки,  
не  з  шанхайської  гарячки,  
не  від  водки  і  кремльовської  води,  
а  від  си́рників  вкраїнських,
і  боржо́мчиків  грузинських,  
вже  зазнали  чорної  біди.  

І  не  дивно  нам  сьогодні,  
що  до  св’ята,  принагодно,  
до  духовних,  спільноруських  іменин,  
мамі  руського  народу  
членик  «рос-потреб-роздору»  
здарува́в  на  солодощі  кпин.  

Кажуть  тітки  малотемні,  
що  тепер  усі  котельні  
на  «Рошен»  і  «АВК»  переведу́ть,  
бо  лукаві  Пироже́нки  
не  такі  вже  хороше́нки  -  
не  какао,  а  смолу  в  ґлязу́р  кладу́ть.

А  сусідка,  по  буфету  ,
мовить,  бридячи  конфету,  
що  Петро  на  трон  гетьманський  застовпив.  
Й  ніби,  нинішній  підца́рок,  
(через  стелю),  на  подарок,  
Петі  зходу  "обріза́ння"  замутив.

А  іще  беззубі  дами,
склавши  руки  над  бровами,
тайну  перемовин  видають:
"Щоб  накрадене  вдержати
і  народ  в  ярмі  тримати  -
СНГ  тепер  назветься  Митна  Русь.

Що  тепер  усім  чубатим
треба  данину́  здавати
через  гетьмана  до  царських,  до  палат.
А  тоді  уже  до  піру
Вділять  нам  на  хліб  офіру,
та  і  то  лише  німим,  як  братський  блат".

.....
Без  ука́зів,  ми,  з  прада́вна,
що́день  молимося  справно:
за  Вкраї́ну  й  мир,  натерши  мозол́і́,
за  вселе́нську,  Бо́жу,  ла́ску,
і  здорову,  си́ту  па́ску
із  замо́реної  вла́дами  землі́.

1.08.2013.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453870
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.10.2013

СПАДОК

Наша  мова,  гоноро́во,  
над  просто́рами  луна́.  
Чи  лайлива,  чи  привітна  -  
незбагне́нна  дивина́.

Ворогі́в  -  порозумі́є,  
заблукалих  -  віднайде́,  
почуття  палкі́  окра́сить,  
світлим  шляхом  проведе́.

В  ній  -  поча́ток  і  осно́ва,
І  народу  крі́пкий  стан,
Материнська  колискова  
І  пісенний  океан.

В  ній  -  неви́диме  єдна́ння
Й  велич  праведних  змага́нь,
Ро́си  чи́сті  на  світа́нні
І  бездо́нна  мудрість  знань.

Лиш  вона,  мов  лицар  гордий,
нам  кордони  стереже,
Кра́сить  землю  ду́хом  вільним,
запові́тне  береже́.

Я  її  мов  скарб  безцінний
В  спадок  ді́тям  віддаю.
В  слові  рідному,  нетлі́нно,
со́тні  ро́ків  проживу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449190
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.09.2013

У Львові дощ.

Вікно́,  чи  про́сто  скло́,  не  принципо́во.
Пого́да  львівська  і  тому́  дощі́-дощі́.
Кімна́та  восьмику́ттям,  кра́пель  змо́ва
і  їх  відлу́ння  у  пое́тки  на  душі́.

Діа́гноз  ві́рний  в  потічка́х  на  ши́бці  -
мрійли́вість,  одино́кість  і  іще  -
непе́вна  тінь  на  трафаре́тній  сті́нці  
то  без,  то  знов  на  білому  коні́.

Чому́  ж,  чому́  ж,  такі́  воло́гі  о́чі?
І  звідки  позліта́лися  жалі́?
Запе́рли  юнь  у  безуті́шні  но́чі
І  серце  відірва́ли  від  землі́.

Це  бе́резень  -  вогки́й  предві́сник  до́лі,
штурму́є  задзерка́лля,  стукоти́ть  
в  ледь  стиглі  пе́рса,  ри́ми,  підвіко́ння.
Змива́  нату́жно  непосту́пну  чо́рну  бі́ль.  

І  хто  ж  це  їй  зара́дить?  І  коли́?
Не  Муза  же  її  розрада?  Правда?
"Пррравда,  пррравда"  -
воро́ни  мрії  ді́вчини    розно́сять
завме́рлим  липам,
і  поля́м  безли́ким,
прову́лкам  ди́ким
і  анте́нам  п"я́ним.
А  ген-ген,  на  мирша́вому  узлі́ссі
сього́дні  ста́лось  ди́во  -  
вроди́вся  про́лісок
із  сліз  її  весня́них.

(Усім  поеткам  Львова.  Андрій  Чернівець)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447609
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.09.2013

Забава (говірка)

Забава  (  за  мотивами  «Смотрин»  В.Висоцького)  живою  мовою  українців  надсяння.

Там  у  Міха̀̀вка  дзьі̀ся  п’ют
І  з  Кальн’іко̀̀ва  го̀сьці  прут
А  ба̀ба  йго  то  там,  то  ту,  зу  всьім  вспіва̀ї.
На  ст’ів  пуста̀ві  хулудѐц,
Пульі̀н  дубових  кі̀н’і  в  п’єц
І  чу̀т’і  ї  іно̀,  як  засьпіва̀ї.

А  в  мѐн’і  в  льі̀тьі  па̀мурузь  на  сьці̀нах,
Пньі  н’ікурчо̀ваниї  в  пѝску,  дме  жуві̀т,
Куро̀ва  виї,  пес  ричѝт,  н’і  ста̀рчи  сьі̀на
І  третий  рік,  як  пухіл’і̀всьі  пл’іт.

Ой  у  Міха̀вка  мо̀цну  пют,
А  чо  н’і  п’і̀т’і,  як  дают,
І  н’і  сьпіва̀т’і,  як  жию̀т  у  рі̀дн’ім  кра̀ю.
Дунька̀  красу̀ня,  ма̀ків  цьвіт,
Гнет  бу̀д’і  вісьімна̀йцьі  літ
А  ду  рубо̀ти,  яка  спрѝтна,  сѐрце  краї.

А  ту  за  пубішньо́ю  чорт  заві̀всьі,
Я  па̀лув  гу  і  ма̀тум,  так  і  сяк,
шохві́лі  ба̀ба    то̀чи  «шуб  вдаві̀всьі»,
Я  б  ра̀дий  ю,  ну  а  вуно̀  ньія̀к.

Міха̀вку  –  ґа̀зда,  д’і̀дня  встав,
Худо̀ба,  ко̀ньі,  з  ка̀рпум  став,
А  ту  йши  Бог  на  по̀міч  зьє̀тя  присила̀ї.
Хоть  лю̀д’і  ка̀жут  –  ма̀ї  бзьік,
Та  і  здуро̀вльім,  як  базн’і̀к,
Мінѐ  всьо  йдно̀  біз  то  кров  на̀гла  зал’іва̀ї.

Бу  в  мѐн’і  до̀нька  –  ка̀ра  Бо̀жа,  про̀сто  лѝхо,
То  привідѐ,  то  юш  н’іма̀,  хоть  сам  зьітю̀й.
Та  де  там,  чу̀ю,  прин’ісѐ  в  пудо̀лку  сьмі̀ху,
На  ста̀рісьць,  ра̀дьісьць,  знайдуха̀  гуду̀й.

Міха̀вків  ба̀хір  прискака̀в,
«прийт’і̀  ду  нас,  батько̀  каза̀в»,
Н’і  ма̀ю  як,  вуно̀  сьі  ні  вступа̀ї.
Пішо̀в,  налє̀л’і,  закус’і̀в,
Раз-два  пу  по̀вній  і  пу  пів,
Іде  як  в  зѐмленьку  сиру̀,  н’і  пупуска̀ї.

Но  я  терпі̀в  і  мньєв  в  кіша̀н’і  п’є̀тку,
Шуб  за̀втра  задубрѝт’і  будуна̀,
І  пригурта̀в  убша̀рпану  гармо̀шку  -
Я  так,  при  ньій,  то  про̀шина  вуна̀.

Міха̀вків  кум  –  нагло̀та,  хам,
Рукі̀  ньіко̀л’і  н’і  пуда̀м,
«дава̀й  шось  грай,  раз  ю  с  прильі̀з»,  і  в  бік  штувха̀ї,
Я  би  му  твѐрду  відпуві̀в
Но  сьвѐта  пѝцькат’і  н’і  хтьів,
Міньі̀  і  так  дубра̀  в  житю̀  муї̀м  хвата̀ї.

І  я  загра̀в,  н’і  то  шо  пупрус’і̀л’і
А  то  шо  з  сѐрця  рве  сьі  ка̀ждий  день,
За  шо  мінѐ  дьівкі̀  кул’і̀сь  любі̀л’і,
І  ді̀дувих,  неско̀рених,  пісень.

Ішла̀  заба̀ва  по̀за  край,
«Ой  чий  то  кінь»,  і  «Вудугра̀й»,
Сусі̀д  «Сьім  со̀рук»  заказа̀в,  а  до̀нька  –  буґі,
А  по̀т’ім  гѐци  за  стуло̀м,
Н’іві̀стку  ма̀цяв  кум  тайко̀м,
І  кі̀лавий  дьіста̀в  під  дих,  бу  хтьів  пува̀гі.

А  я  сьідьі̀в  і  ду̀мав  -  чо  сьі  бі̀т’і  -
Нашо̀  кіда̀ті  бѝлу  в  стрѝка  тим  гурнє̀м,
І  ши  при  то  з  кім  за̀втра  бу̀ду  пі̀т’і,
Як  встану  зра̀на  в  ку̀чі  з  пурусьє̀м.

На  р̀ану  там  з’і  сту̀дньі  п’ют,
Тува̀р  на  па̀свіску  жину̀т,
І  вубразѝ  в  куті̀  стаю̀т  якісь  сьвіть̀іші.
На  бо̀йску  ко̀т’ік  задріма̀в,
Зьітьо̀к,  як  нь̀іґди,  д’і̀дня  встав,
А  пу̀під  вікна,  пу̀під  вікна  кві̀тнут  квіти.

А  я  в  нучѝ,  і  в  со̀нячну  годину
Озлоби  мра̀ку  з  плюц  ньіяк  н’і  віджину̀,
Іно  вдихну̀  на  по̀вний  міх  гармо̀шку  -
Однѝм  одну̀  розра̀доньку  мую̀.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443247
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 14.08.2013

ВИБІР ПАРИ - 2

Ви́йти  за́між  ни́ні  –  то  біда́,
На́віть,  як  здоро́ва  й  молода́.
Кру́титься  довко́ла  їх  бага́то,
Пригляне́шся,  і  нема  що  взяти.
Що  не  підійде́  -  то  вже  жона́тий,
Хоч  іди́  в  садо́чок    вибира́ти.
П’ятдесять  процентів  –  алкаші́.
Де́сять,  так    і  сяк  -  не  до  душі́.
З  двадцятьма  -    залі́зеш  у  біду́,
Ре́шта  -    про́сто  ме́лять  єрунду.
З  "Мерседе́сом"  -  це  хіба  на  раз,
Ко́жен  дру́гий  нині  -  голубий.
Ні́би  ось  він,  мій,  та  ще  й  доце́нт,
А  на  перевірку  –  імпоте́нт....
Та  побив  би  це  шука́ння  грім,
Доведе́ться  жи́ти  зі  своїм.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441063
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 02.08.2013

ВИБІР ПАРИ-1.

Яку  ж  це  ді́вчину  мені́  за  жі́нку  взя́ти,  
Щоби  із  ви́бором  оци́м  не  прогада́ти?
Візьмеш  худу́  –  віша́к  у  шифоньє́рі,
Товсту́  -    штовха́ти  доведе́ться  в  две́рі.
Весе́ла  -  бу́де  мед  всім  роздава́ти.
Холо́дна  -  раз  на  мі́сяць  лиш  дава́ти.  
Гаря́ча  -  заганя́є,    як  коня́ку,
Розу́мна  -  ма́тиме  мене́  за  сра́ку.
Упе́рта  -  заведе́  в  хворо́бу,
Сварли́ва  -  доведе́  до  гро́бу.
Дурну́  -  не  ви́вести  у  лю́ди,
Цицька́стій  -  ла́патимуть  гру́ди.
Низька́  -    як  мо́ська  під  нога́ми,
Непевна  -  одари́ть  рога́ми.
В  бага́тої  -  за  на́ймита  служи́ти,
Із  бі́дною  -  то  неціка́во  жи́ти.
Красу́ню  -  перема́нить  більш  бага́тий,
Страшна́  -    нема  про  що  тут  і  каза́ти....
Ось  так  то,  че́рез  те,  і  ра́зом  з  тим  -
Помру́  напе́вно  холости́м.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441062
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 02.08.2013

Ти ж забула

           Моя,  давно  вже  більша  половина,  зробила  фото  на  паспорт.  
Показує  чотирирічному  підшефному,  чи  добре  вийшло.  
Він  глянув  на  її  фотографію  і  здивувався:  
"Ти  ж  забула  посміхнутися!".
           Не  забувайте  посміхатися.  Діти  добре  знають  чого  дорослим  бракує.
(а  зліва  сусідська  Галя,  для  прикладу)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440934
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.08.2013

Заборонені слова

"Тьотя  Мирослава!  Тьотя  Мирослава!  А  правда  Максимові  не  можна  таких  слів  казати  -  "бляха-муха?"
(Максиму  минув  третій  рік.)
"Звичайно  не  можна.  І  тобі,  Ігорчику,  не  можна."
Ігор  зробив  доросле  лице  і  забасив:  "Мені  можна!  Мені  вже  п'ять  років."

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439745
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 26.07.2013

Слова

слабоцензурна  підстатна  неолексика  
(сьогодні  матюки  не  в  моді)

Запіґуґлити  -  послати  у  інтернет,  "проявити"  себе  в  мережі....
Відсексуалити  -  задовільнитись,  виграти,
муртало  -  надоїдливий  облесник,
Відхромосомити  -  передати  генетичну  інформацію,  запліднити.
Піздно  -  "ти  запізнився",  "ти  вже  не  перший",
дноток  -  останній,  найнищий,
піхто  -  "невідомий  чи  приховуваний  герой  л"
чувирло  -  всі  порушники  дорожнього  руху  в  т.ч.пішоходи,  чиновники
крунделики  -  бігуді,  взагалі  всі  хто  крутить  і  окручує.
бандеролі  (бандерольки)  -  більші  і  менші  посилки  з  України  в  Лугандон  і  Донбіс.
....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429933
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.06.2013

Душа країни.

Якби,  тьфу-тьфу,  забрав  Всевишній  зір
І  стали  тьмою  враз  просто́ри  України
Я  б  не  осліп,  стократ  би  бачив  їх,
Торкаючись  вірши́ванок  Ірини.

Зізна́юсь.  Грішний.  І  без  гніту  сліпоти́
Не  зрадив  би  своїй  зрадливій  вдачі  -
Та  раз  у  раз  протоптував  стежки́
У  дивосвіття  Нати  oduvan4ik.

Стелю́сь  рабом  не  перед  ва́живом  юрби́,
Не  під  окі́рзям  владних  самозванців.
Їх  за́мки  –  пил,  такий  же,  як  вони.
Я  ж,  на́ймит  добр  душі́  -  оце  мої  обра́нці.

Ряби́ть  ефір  від  силіко́нних  дам,
«левиць»  дволиких  урядової  руїни.
А  я  знайшов!  І  вказую  усім!  
В  яких  жінок  жива  душа́  країни!

(І.Кохан,  Н.Данилюк  та  іншим  майстриням  українського  слова)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429224
рубрика: Поезія, Ода
дата поступления 03.06.2013

Пісня про нескорених.

Зустрічайте  його.  Він  вертає  свободи  дорогою,
що  утоптана  рясно  ганьбою  невільних  століть.
Із  нерівних  боїв,  до  внучаток  спішить,  з  перемогою.
Правди  нашої  клич  на  увільнених  крилах  летить.

Витріть  чистим  краєчком  матусеньці  сльози  непрохані
і  пекучу  росу,  хліборобську  із  таткових  скронь.
Їх  синочки  у  землю  святую  навічно  закохані,
прагнуть  віттям  смерек  пригорнутись  до  рідних  долонь.

Застеляйте  обруси,  сховавши  пелени  покійницькі.
Зачекались  звитяжного  яства  дубові  столи.
Чорнокрові  хрестки,  на  ряднинах  невістами  вишиті,
буйним  цвітом  взялись,  дочекавшись  своєї  весни.


Марно  будуть  лукаві,  чужинців  пособники,
в  наше  щиреє  серце  тернину  колючу  плести́.
З  невиче́рпних  джерел,  української  віри  побо́рники,
зможуть  спраглим  в  неволі  живої  води  піднести.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426563
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.05.2013

Відводжу погляд

Відво́джу  по́гляд  -
Чо́рно-чо́рно,
Це  Со́нце  ви́їло  очі.
Застеріга́ла  ма́ма  –
Не  загляда́й  на  Со́нце.

Вдиха́в  коха́ння  -
По́вні  гру́ди.
Па́дав  у  паморо́ччі.
Не  шука́й,  говори́ла  ма́ма,
Ща́стя  посе́ред  но́чі.

Пня́вся  навшпи́ньки  -
Сяга́в  найви́ще,
Куса́в  і  ки́дав  -  неспі́ле.
Пра́вду  каза́ла  ма́ма
Заоско́мить  і  ми́ле.

Звива́ється  доро́га  -
Мені  ж  про́сто,
Тору́ю  багно́  пово́лі.
Не  змину́ти  чужи́ми,  ма́мо,
Доро́гами  до́лі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413489
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.03.2013

Пропозиції тим хто байдикує і працює.

-  Віддихніть  трохи.  (тим  хто  байдикує).
-  Візьміться  нарешті  до  роботи.  (тимхто  працює,  особливо  важко).
-  Та  лишіть  щось  Богові,  все  самі  хочете  переробити.  (депутатові  і  іншим  державникам).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388059
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 27.12.2012

Пасинки любові.

Пасинки  любові.  (серйозно  і  на  жарт).

Одружувався,  одружувався  та  й  оженився.

Жили  б  і  далі  душа  в  душу,  та  не  було  вже  куди  спльовувати.

Дав  Бог  жінці  за  життя  багатства:  чоловіка  та  цноту.  І  то  продешевила.

Жили  б  вони  довго  і  щасливо,  та  казкарю  закортіло  одружитися.

Вмер  чоловік  –  доконала  дружина.  Померла  жінка  –  не  встигла  доконати.

Дружиною  стала.  А  другом  і  не  захотілося.

Жив  собі  чорт  у  жінці,  поки  не  винайшли  горілку.

Парадокси.

Якщо  професор  шукає  точку  опори,  скоріш  за  все  він  вже  втомився  перевертати  світ.

Якщо  дівчина  сором’язливо  опускає  очі,  це  не  завжди  від  того,  що  вона  дівчина.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363320
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.09.2012

ххх

Лише  любов  і  жінка  можуть  з  чорта  зробити  святого,  а  зі  святого  чорта.  Хоча  щодо  першої  у  мене  є  ще  сумніви.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358964
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 21.08.2012

Дожилися.

Ми  зруба́ємо  сук  на  якім  сидимо́
і  розва́лимо  вбогий  свій  дім,
я  зоста́нусь  оди́н  і  ти  будеш  одна,
мов  між  нами  уда́риться  грім.

І  не  ви́п"ємо  ми  нашу  чашу  до  дна,
не  скуштуємо  стіл  повний  страв.
Розмаї́ться  наха́бою  інша  весна
мов  ніколи  тебе  не  кохав.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353175
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.07.2012

ГАЗ (несатирична драма)

Дійові    особи:    
-    два  малолітні,  але  дуже  амбіційні  брати  Пунтик  і  Юсик  (дозволяється    змінювати  імена  і  персонажі  разом  зі  зміною  прим-артистів,  що  грають  їх    ролі),    
-  голос  за  кадром,    
-  кіптява  від  газу  (на  очах  у  дійових  осіб).
-  газ  (  товар,  можна  змінювати  в  залежності  від  геополітичних  потреб)

Голос    за    кадром:
«Газ.    Відомо    нам    тепер,
стратегічний    наш    партнер
і    колишній    страший    брат,
шле    з    Сургуту    акурат.
Чи    з    Туркмену,    чи    з    аналу,
Нам    -    аби    ся    продавало.
Світ    купує    весь    за    гроші.
Ціни    ринкові,    хороші.
Дав    зелений    -    взяв    товар,
Нам    тепло    і    вам    навар.
Іновірець,    чи    холуй,
Чи    солідний    хитрий    шах,
Приціняйся,    гріш    давай
І    товара    забирай.
Але    путолобий    пан    
В    геополітичний    план
Газ    узявся    записати
І        умови    диктувати.»

Пунтик:
“Хочеш    газу    брате    милий
По    ціні,    щоб    не    свербіло,
Щоби    вічно    буть    ріднею
Із    московською    сватнею?
Ти    в    Європу    зад    настав,
“Твьордий    знак”    в    абетку    встав,
І    звичайно    нам        віддай    
сконно    наш    -    татарський    край.
Брат!    Для    дружби    треба    нам
Все    ділити    “пополам”.
Схід    -    віддай,    а    Захід,    знай,
Нам    не    шкода    –    залишай.
Й    ще.    Щоби    комфортно    жили
Руськомовні    наші    милі
І    на    Заході    мабуть,
Ти    про    НАТО,    брат    –    забудь.
Не    дивись,    що    браві    наші
Разом    з    НАТО    точать    каші.
Це    для    миру    й    на    добро,
Ви    ж    лишень    -    щоб    нам    на    зло.
Наш    експерт    -    Ветрова    Ната    -
Скаже    вам,    як    бути    з    НАТО,
З    ким    вживати,    з    ким    не    пити,
Й    взагалі,    як    треба    жити.
Севастополь    –    Руска    слава,
Там    наш    флот    нехай    поплава.
Ох    і    дружно    поживем    
І,    дасть    Бог,    не    нападем.
І    оце    іще.    Європа.
Там    же    ж    зараз    просто    тяжко.
Ну    а    ви    чомусь    прете.
Наших    пільг    не    берете.
Глянь    на    схід,    які    простори.
Ліс    і    тундра,    сніжні    гори.
Ми        готові    вас    прийнять,
Щоб    ви    жили    «хорошо».
Пригадай!    Буржуїв    гнали,
Вас    з    під    німців    визволяли.
Та    й    бандитів    ваших    били.
Ми    ж    вас    завше    боронили!
Щоби    українця-брата
У    біді    не    залишати,
Ми    у    вас    лишились        жити
І    від    зла    відгородити.
Від    нещастя    і        негоди,
Буржуазної    породи,
Від    панів    та    інших    злих,
І    від    рижих    зайд    лихих.
Від    УПІстів    і    бандерів,
І    від    польських    мародерів,
Від    УПА    і    від    УНСО
УЕНА,    ЕНУ,    УВО…
А    тепер    ви,    на    біду,
Йдете    в    США    на    поводу.
Ми    ж    вам    вірний    шлях    укажем.
Дружбу    новую    завяжем.
Економіку        направим
І    контроль    над    всім    поставим,
Наш,    слов’янський,    не    чужий,
Рідний,    серцю    дорогий.
Ну    а    мова,    що    за    „вздор”,
Нею    чиниться    „роздор”,
Популярності    немає,
Ще    й    “могучий”    утискає.
Українці    пречудовні    -
Рускомовні,    укромовні,
Де    б    не    жили,    не    росли
Всі    вони    для    нас    вкраїнці.
Ви    не    згідні?    Ми    не    лаєм.
Газ?    Подачу    припиняєм!
Труби    вже    довкіль    ладуєм,
Свічки,    дрова    пропонуєм."
................................................................................
Юсик:
“Щиро    вдячні,    русий    брате!
І    низький    уклін    віддати,
Можем,    ревно,    за    пораду,
Тільки    передом    до    заду.
Наше    немовля    «догнало»,
Що    пів    світа    вам    замало.
Дивна    пиха,    дута    міць,
Федеральна    цароміць,
і    захланність    понад    міру,
і    усе    -    заради    "миру".
Від    Кавказу    до    тайги
Всюди    банди,    вороги.
Хоч    ти    кіл    теши    на    лобі
проти    рускіх    -    вже    в    утробі
діти    примусу    до    миру
із    кавказької    квартири
нагло    скубають    щодня
двоголове    орленя.
Та    й    нема    де    правди    діти    -
гинуть    безневинні    діти
і    без    краю,    і    кінця
демократія    оця.
Так    вже    в    небі    розписали,
що    нам    землю    добру    дали.
Ну    і    ваші    не    дрімали    -
укрупняли    ,    розширяли.
Комі,    мордви,    чукчі,    хани
нині    стали    росіяни.
Чи    з    подяки,    чи    од    крові,
вірні    царському    орлові,
а    вкраїнці,    ну    ніяк
не    приймуть    двухглавий    знак.
Бо    не    мікро-    ми,    не    мало-
наплодилось  нас    чимало
і    здобувши    досить    слави
доросли    і    до    держави.
Наша    воля    міцно    шита,
щиро    вірою    прикрита,
в    жилах    мужніх    кров    прадавня,
у    серцях    звитяга    славна,
у    очах    свободи    блиск,
не    злякає    вражий    тиск.
Із    трипільської    культури,
із    козацької    натури,
із    бандерівських    звитяг
зшитий    Український    стяг.
Ми    ж,    допір,    народ    терплячий
і    далеко    не    ледачий  -
дружньо    хамів    розметем
і    у    тундрі    проростем.
А    тепер,    щоб    мирно    жити
треба        плідно    ся    трудити,
а    не    підло    догоджати,
чи    покірно    плазувати.
Бо    братання    -    це    рівня,
віра,    відданість    щодня,
безкорисна    допомога,
спільна    до    добра    дорога.
Не    втручання    і    не    лайки,
не    “закручування    гайки”,
не    палашик    за    спиною,
не    спітнілою    рукою.
Не    клятьба    про    вічно    разом,
а    повага,    без    образи,
самобутності    і    чести
щира    данина,    без    лести.
Де    братерство    -    там    немає:
то    даю,    то    забираю,
безоглядний    інтерес,    
вигода,    вправний    процес.
Блокування    і    погрози,
економіці    загрози,
видворяння,    недовіра,
абсолютна    власна    міра.
Гроші    взяв    –    товар    віддав,
Тут    немає    братських    справ.
І    іще,    маленьку    фразу:
«Вас    поморить    сморід    газу».

(далі    буде)

06/2008    p.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349147
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 09.07.2012

….

Певність  у  надмІрах
завше  треба  мати  -
краще  переїсти
нежи  переспати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346853
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.06.2012

Робота (зауваження тяжко працюючим) .

Ви  би  все  робили
тільки  б  не  робили.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346851
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.06.2012

Фатум любові

….
На́дто  до́вго  я  в’язни́в  проба́чення.
Здичаві́в.  В  акти́ві  –  перега́р.
Та  яке́  тепе́р  все  це  має  зна́чення?
Не  відмити  го́рдощів  нага́р.

Відскака́ла  ю́ність  трясови́нами,
во́вком  сі́рим  зрі́лість  промайне́,
тільки  ти  зорі́єш  над  прови́нами,
й  ла́ски  ми́лих  рук  загри́вок  жде.

Знов  по  ри́нвах  вен  шкребу́ть  розка́яння,
в  се́рце  б"ю́ть:  «Коли́?  Коли́?  Верни́?»,
Не  верну́ти,  на  повто́рне  та́яння,
за́морозки  на́шої  весни.
….
Пня́вся  ві́рно,  па́́гонами  ввись,
з  сто́вбура  міцно́го  від  приро́ди,
ви́дно  гнув  зана́дто  садівни́к
й  трі́снуло  у  гну́чкої  поро́ди.

З  ран  незри́мих  ви́рвалась  не  кров,
не  смола́  зневі́ри  і  відра́з,  
засочи́лася  жив́ицею  любо́в
на  мирша́ву  шкіру  від  обра́з.

У  калі́чатка  ціна́  –  рубе́ль  жалю́  -
Рву  з  корі́нням  пи́рвать  слабини́.
Лиш  тобі́  корю́ся,  бо  люблю́,
Лиш  тобі́  виню́ся  без  вини́.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339615
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.05.2012

Літній ранок

Літній  ранок.
Ко́ником  з  трави́
хлоп  із  пивом  -
па́ра  з  голови.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339216
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.05.2012

Вітер весни.

Бо́ром  невтриманим
скотився  з  па́горбів
в  долини  пишнії,
в  гаї  незвідані.
Стривожив  мрійницю  -
берізку  юную
бджолиним  шепотом,
пташиним  щебетом.
Бурчанням  джмелевим
смішив  до  реготу.
Підступним  на́тиском
хили́в  до  стогону.
Торкався  лагідно  
весняним  променем,
опа́шив  звабами
біленькі  вітоньки.
Танко́м  метеликів
верши́в  задумане.
Годи́всь  обіймами,
давав  обітниці,
листочки-гу́боньки
ласка́в  до  квітності.
Скорилась  по́клику  
пригожа  панночка,
горнулась,  ладилась
вінчанню  ми́лому.
Е́вром  уранішнім,
в  розм’яклі  па́зухи
проникнув  жа́даним
відважним  лицарем,
стрілою  ці́льною,
ой-йой  до  за́духи.
Із  вирви  гро́нної
Зефі́ром-со́колом
поніс  над  хма́рами,
сподобив  зливами,
уми́в  до  млосності
пото́ком  ніжності,
жагучим  струменем,
розко́шем  ві́рності.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337807
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.05.2012

Гидотка (проліски) .

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336610
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.05.2012

Етикет. (проліски)

Мама  метушиться  довкола  стола  і  робить  зауваження  трирічному  Ігорчику,  який  присів  пообідати:  "Тримай  правильно  ложечку!  Їж  повільно!  Не  крути  головою!".
               Ігор,  відклавши  ложечку,  відповів:  "Кицю!  Присядь  собі.  Дай  спокійно  поїсти."

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336605
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.05.2012

Висловлюйтесь простіше (підслухане)

Хлопчик  рочків  чотирьох,
вийшовши  з  мамою  у  двір  погуляти,
враз  почав  чухати  зад.
«Що,  попа  хоче  з’їсти  трусики?»,-  зауважила  сусідська  тьотя.
«Ні,  плосто  тлуси  залізли  в  дупу.»  -  пояснив  малий.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334424
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 01.05.2012

Я і липень (примітивізм) .

Прибоєм  золотим  колише
липневий  вітер  жита  лан.
Теплом  безкраїм  поле  дише,
по  ньому  плавно  йде  комбайн.

Комбайн  червоний  в  жовтім  полі
під  вічним  небом  голубим.
Тут,  між  колосся,  я  на  волі,
я  з  краєм  рідним  побратим.

Заскреготіло  мотовило
(напевно  бітер  знов  забило)
і  вкотре  ломом  провертать,
раз,  два,  чудово,  благодать.

1985.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334395
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.05.2012

А ти подобаєшся всім.

А  ти  -  подобаєшся  всім.
І  ко́жен  пра́гне  облиза́ти
некта́р  п’янки́й  із  уст  твоЇх,
і  не  вага́ючись  відда́ти
оста́нки  добр  і  ни́ций  гріх
із  непідме́теної  хати.

В  твої́х  оча́х  захма́рна  ви́сь
і  во́гкість  вра́нішнього  пле́са.
На  мить  спини́ся,  Бо́жа  ме́со,
щоб  твого  ся́йва  напили́сь.

Від  по́глядів  твоїх  і  слів
воло́шки  в  полі  розцвіта́ють,
в  доло́нях  ка́мінь  ожива́є
і  раб  сяга́є  королів.

Твоє́  промі́ння  не  зломи́ть
хвальба́м  і  го́рам  самоцві́ття,
мов  я́щір  виповза́ю  з  смі́ття
щоб  ра́ни  се́рця  заживить.

Тобо́ю  ро́джене  дитя́
не  клонува́нням,  не  з  раху́нку  -
із  пе́рлів  ви́щого  ґату́нку
дару́єш  сві́тові  життя́.

А    в  ме́не...  все  не  до  ладу́,
сирі́тки  мрій  оско́млять  шлу́нок,
не  мне  й  лука́вий  поцілу́нок
пелю́сток  в  ди́кому  саду́.    

І  зрі́дка  -  дрі́бка  благода́ті,
як  завіта́єш  в  мої  сни
та  ба́тьків  хре́стик,  на  шпага́ті,
з  поте́ртим  сло́вом  «...сохрани́».

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331190
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.04.2012

День поетів.

Дурак,  тупий  балбес,  нещасний  збую!
Забув  таке  число,  щоб  я  зачах.
Подружній  ювілей.  Телефоную  :
"Давай,  як  вперше,  люба,  при  свічах".
Ні  місця,  ні  пів-місця,  все  "забито",
Вже  третій,  ні,  четвертий  ресторан.
Заздалегідь  замовлено,  закрито
На  п"янки,  на  бенкети,  на  гульбан.
Довкруг  каєни,  бентлі,  мазератті.
Брильянти  всюди,  квіти  тут  і  там.
Верзіла  виліз  з  мерса  у  цераті
і  в  зал,  а  там  -  вертеп,  точніш  -  бедлам.
Стільці  літають  понад  головами,
дівчата  напівголі  на  столах.
Дружина  відвернулась.  Мимоволі,
на  мить,  спинився  погляд  на  ногах.
А  вулиці,  а  площі  -  всюди  гамір.
Якісь  дядьки  ниряють  у  фонтан.
Розвіявся  мій  благородний  намір,
романтика  і  з  нею  ресторан.
Що  то  за  свято?  День  без  інтернету?
Чи  День  десантника?  Чи  може  з'їзд  ПееР?
"  Та  ні,  сьогодні  празнують  поети",-
швейцар  розвідав.  Знатиму  тепер.

(21  березня)

(репортаж  з  майбутнього)́

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323984
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 21.03.2012

Переддень.

Спини́ся  сві́те  вбо́гий,  хоч  на  мить.
Прися́дь  на  свіжоско́шену  трави́цю.
У  сту́дні,  по́руч,  зачерпни́  води́цю,
Бо  час  од  кро́ві  ру́ченьки  умить.

Нехай  осту́дить  землю  тишина́,
Ося́де  дим  і  гуркіт  канона́ди,
Розвіє  степом  пустоцвіття    вла́ди
Й  спаде́  розбрату  чорна  пелена́.  

Пони́кне  правд  помі́сних  ку́ций  стан,
Замовкне  жеб  захла́нного  проро́ка,
а  на  межі́  добра́  і  зла,  широ́ко,
помі́р  Любо́ві  розпростре́  сава́н.

Уже  проби́вся  па́ріст  молоди́й
На  зга́рищі  неві́льної  годи́ни.
Уже  ясні́ють  безпросві́тні  дни́ни.  
Та  во́ля  невгамо́вна,  рве́ться  в  бій.

(Завтра  вибори?  
Ні.  
Сьогодні.  
Вже.  
Щодня.)  

серпень  2011  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321500
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.03.2012

Перший (мело)

Па́да,  па́да  сніг  лапа́тий
на    двірничку  і  лопа́ту,
си́пле  на  весе́лих  школярі́в.

Доганя́є  осінь  в  полі,
укрива́є  світ  поволі
ко́вдрами  різдвяних  снів.

Я  зага́дую  бажання
на  добро  і  на  кохання,
і  на  зорі,  що  впаду́ть  до  ваших  ніг.

Ли́нуть    прагнення    гарячі
вдаль    сніжинками,    одначе
на́дто  шви́дко  та́не  перший  сніг.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298883
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.12.2011

Про речі у нашому домі (міні) .

Жив-був  пан
і  мав  він  фортепян
Та  не  вмів  на  нім  грати
Випив  кави  і  пішов  спати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298671
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.12.2011

Ліризм.

Ще́дро  до́ля  вси́пала  мені́
задово́лень,  метушні́  і  ро́ків,
та  нама́рне  все,  я  не  зроби́в
до  коха́ної  хоча́  би  кі́лька  кро́ків.

Не  злічи́ти  всіх  дорі́г  строка́тих
по́вних  праці,  сві́тла  і  добра́.
Лиш  одна́  стежи́нонька  закля́та,
що  від  ми́лої  у  сто́рону  звела́.  

Ні,  не  му́чать  докори  сумлі́ння.
Ні,  не  пла́че  серце.  Заросло́.
То  чому  ж  судо́миться  склепі́ння  
коли  ї́ду  повз  її  село́?

Ніби  чарівник,  весняний  вітер,
враз  розвіє  мряку  часову́,
і  зустріну  знову  на  узбіччі  -
ту,  її,  тоді́шню,  молоду́.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298486
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.12.2011

Інтимне.

Моя,  давно́  вже  бі́льша  полови́на,
як  мо́лодість  свою́  спімне́  за  Горбачо́ва,
хоч  з  до́му  утікай,  почне́ться  зно́ву
або  приско́рення,  або  перебудо́ва.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295808
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 25.11.2011

Королі пісочниці (підслухане) .

"Я  койоль!",-
інаугурував  себе  Ігорчик,  порпаючись  в  пісочниці.
"А  Тієнька  койоєва",-
тут  же  визначила  і  свій  монарший  статус  трирічна  Тереза.
"Ель,ель,ель",  -
гнав  лопаткою  коронованих  осіб  з  пісочної  країни  півторарічний  Юра.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295736
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 24.11.2011

Задумалась. Придумала любов.

У  юнь  стрімку  ввірвалася  ЛЮБОВ.
Троянд  духмяних  цно́та  на  простинці,
і  вільнокрилля  сніжних  голубі́в,  
і  пле́тиво  схміліле  наодинці.

Та  омину́ла  ра́ду  серця  тьма.  
Лишень  у  вітру  звідала  тихенько,
чи  збудеться  усе  чого  нема,
чи  не  мине́  розрадонька  серденько?
 
Думки́  весною  вплетені  в  кохання,
з  потоків  надр  і  сяйва  у  оча́х.
Злеліяний  у  потаємній  скринці
розправив  крильця  осмілілий  птах.

Не  вгамувати...Зважилась  пустити:
Яка  ж  то  буде  світу  новина́  -
надкушена  ране́тка  на  тарілці,
похмілля  від  незрілого,  вина?
.....
Мину́ло.  Довгожданне  дефілє́
розвіялось  із  вра́нішнім  тума́ном.
За  ним  у  слід  коханнячко  її,
засо́хло,  мов  пелю́стки  під  диваном.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293357
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 15.11.2011

Казка про Правду.

     Жив  був  колись    у  наших  краях  один  чоловік.  Мав  він  добру  господарку,  жінку,    двох  синів  та  маленьку  донечку.
Поїхав  якось  він  у  місто  на  базар  урожай  спродати.  Уторгував  усе,  лише  в’язочка  хріну  залишилась.
     А  у  цей  час,  в  місті,    москалі  квартирували.  Підходить  до  цього  чоловіка  один  москаль  та  й  питає  :  «Скільки  твій  хрін  коштує?»
«Та  забирай  вже  за  так,  добродію»,  -  відповідає  йому  чоловік.
«Е  ні,  чоловіче,  хоч  грошей  у  мене  немає,  дам  я  тобі  за  хрін  одну  річ»,  і  простягає  щось  чудернацьке.
«Що  то  за  чудо  таке  і  до  чого  воно?»  -  запитав  чоловік.
«Це  чоловіче  -  Правда.  Бери.  В  господарстві  знадобиться»,  -  відказав  москаль  та  й  пішов  собі  з  хріном  геть.
     Вкинув  чоловік  Правду  в  лантух,  накупив  жінці    і  дітям  гостинців,  та  й  поїхав  додому.
     Діти  раді-раденькі,  гостинці  розбирають,  а  чоловік  тим  часом  вийняв  Правду  з  мішка  і  туди,  і  сюди  прилаштовує  –  ніде  не  пасує,  та  ще  й  до  всього,  як  не  візьме  у  руки  то  ніби  шмиром  помащено.  
     Вийшов  на  подвір’я  та  й  підпер  нею  двері  до  свинарні.  А    Правда    зігнулася,  двері  відчинилися,  свині  по-вискакували  і  наробили    в  городі  шкоди.
     Кинув  тоді  чоловік  Правду  під  хату,  а  один  із  синів  підібрав  її.  Тут  нагодився  другий  син  і  нумо  тягнути  собі:  «Віддай,  це  моє»,  "Ні  я  перший  знайшов".  «Ні,  це  моє!»,-  кричить  донька.  Так  сперечалися,  що  аж  побилися.  Бігають  пообмазувані  тією  Правдою,  все  село  наполохали.
     Вирішив  чоловік  поділити  ту  Правду  порівну  між  дітьми,  щоб  не  сварилися.  Скільки  не  старався  –  ніяк  не  ділиться.  Думав,  думав  і  надумав  знайти  того  москаля,  щоб  спитати,  як  поділити  Правду  між  дітьми  і  чим  від  неї  можна  відмитися.  Але  скільки  не  шукав  його  у  місті,  так  і  не  знайшов.
     Зажурився.  Вертає  додому,  аж  зустрічається  йому  по  дорозі  старий,  сивий  дідок.  Наважився  чоловік  спитати  того  діда  про  свою  біду.
Послухав  старий  чоловічу  проблему  і  каже:  «  Щоб  поділити  твоє  добро  потрібно  знайти  одну  річ.  Але  відшукати  її  не  просто.  Ще  мій  дід  оповідав,  що  у  його  прапрадіда  була  така  шабля,  якою  можна  було  розділити  ту  Правду,  але  потім  вона  десь  загубилася.  Може  у  когось  і  знайдеш.  А  хто  взяв  до  рук  ту  Правду  то  вже  нічим  не  відмиється.»
Пішов  чоловік  з  дідовою  порадою  шукати  шаблю.  Скільки  не  шукав,  так  і  не  знайшов.  
     Витрусив  він  тоді  Правду  з  мішка  в  яру  за  селом,  а  сам  побрів  додому.  
А  на  другий  день  підібрав  її  інший  чоловік,  із  сусіднього  села.
     З  того  часу  і  ходить  москалева  Правда  між  наших  людей.  Не  один  з  нею  намучився.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288311
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 24.10.2011

Деякі питання високомірного віршування.

Ні  хоре́я,  ні  худи́х  спонде́їв,
В  астені́ї  астрофі́чні  ри́ми.
Клята  Муза  не  надме́  й  еле́гій,
В  бе́здарів  витру́шує  кили́ми.

Ну  і  хай  ковта́є  пил  мізе́рний.
Вті́шитись  без  неї  зна́йду  змо́гу.
Вчора  вдало  зазирнув  Михайло.
Нині  жду  Шевченка  на  підмогу.

(Михайло  -  Плосковітов,
Шевченко  -  Тарас)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287265
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.10.2011

Антициклон (не політичний) .

Втомлені  блакиті  засурмили  гро́зи.
Осору́жна  прикрість  -  крижані́  вітри́,
Розгулялись.  Виють.  Безпросвітній    прозі  
Піддали́сь  поспі́шно  вільні  кольори́.

Оголи́лись.  Со́ром  гордих  осоко́рів
Укрива́є  зрідка  ка́ркіт    вороння́.
По  безпуттю  до́лі,  ми́лі  подоро́жні,
Завітайте  в  гості,  хоч  би  навмання́.

Відчиню  навсті́жку  у  світлицю  двері.
В  ній  тепла  і  сонця  вдо́сталь  для  усіх.  
Неозорі  сті́ни  ве́снами  вквітче́ні  
І  кохання  в’ється  ма́єм  за  поріг.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287151
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.10.2011

Пісні моєї юності.

Немо́в  хмарки́  літа́  мина́ють
та  не  суму́ю  я  про  дні,
коли́  почу́ю,    як  луна́ють
моєї  ю́ності  пісні́.

Дівча́  мов  мак  квіту́чий  в  по́лі
раді́є  со́нцю  і  весні́.
Тає́мні  стру́ни  зачіпа́ють
моєї  ю́ності  пісні́.  

У  ви́рій  дру́зі  відліта́ють,
лиш  ві́дгомін  у  далині́.
Усіх  до  ме́не  поверта́ють  
моєї  ю́ності  пісні́.

Як  затужу́  за  рі́дним  кра́єм
десь  на  дале́кій  чужині́,
тужли́ві  хмари  розганя́ють
моєї  ю́ності  пісні́.

У  се́рці  со́тні  тих  мело́дій
звуча́ть  весе́лі  і  сумні́,
та  наймилі́ші  –  колиско́ві
моєї  ма́тері  пісні.

Щоби́  щасли́во  вік  прожи́ти
та  обійти́  шляхи́  трудні́  -
зі  мною  за́вжди  по́клик  ма́ми    
й    моєї  ю́ності  пісні́.

(при  заголовку  о."Чернівська  мама")

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277595
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 29.08.2011

СКНИЛІВ (дорогими дорогами)

А  ось  і  СКНИЛІВ,
що  при  львівській  кільцевій.
Всього  сім  букв
чорним  по  білому.
І  зграя  дивних
сиріт-ангелів
безтямно  мечеться
у  небі  почорнілому.

2002.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275239
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 15.08.2011

Гостя з минулого.

Яка,  до  біса  поезія.
Про  неї  навіть  не  мрій.
Мене  звати  Депресія
з  країни  Алергій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273202
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.08.2011

Навчіть мене.

Навчіть  мене  любити  волю,
з  її  пропискою  в  кремлі.
Навчіть  прогнати  рабську  долю
за  межі  рідної  землі.

Щоби  здійнялась  білим  птахом
із  жалюгідних  годівниць
й  розверзлось  праведне  провалля  
під  путами  злиденних  криць.

Навчіть  мене  не  революцій,
не  слів  безглуздю,  без  кінця,
впізнати  в  подорожніх  друга,
навчіть,  за  маскою  слівця.

Пізнавші  таїнства  і  тайни
у  ворохобицях  століть,
не  слухати,  а  прислухатись,
хоча  б  до  ближнього,  навчіть.

Навчіть  мене  також  любові
до  чужодумців,  ворогів,
до  куп  лайна  у  чистім  полі,
до  хамів  і  чужих  країв.

Навчіть  прощати  і  прощатись,
і  поборовши  в  серці  щем
останню  свитку  дарувати
на  заздрість  чи  на  сміх  нікчем.

Іще,  навчіть  долати  сумнів,
що  раз  по  раз  збиває  крок
та  полюбити  владну  позу  
усупереч  вільнИх  думок.

Навчіть  коханню  до  безтями,
щоби,    із  пристрастю,  воно
щодня  ласкавим  сонцем  сяло,
крізь  вкрите  похіттю  вікно.

Навчіте  щастю  осяйному
не  заступивши  за  межу,
радіти  щиро  дню  новому,
превільному  новому  дню.


(Моїм  учителям.  Андрій  Чернівець.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272457
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.07.2011

СУД (або чому Феміда з закритими очима)

Встати.  Суд  іде.    У  залі
за  банальну  єрунду
судять  зранку  до  обіда
поститутку  молоду.
Де  і  з  ким,  у  який  спосіб,
чи  з  користі  все  було.
Більше  сотні  епізодів
Слідство  суду  надало.
Адвокату  дали  слово
(він  у  захисті  мастак),
Вивів  дівку  в  середину,
оберта  і  так,  і  сяк:
"Пане  суд    і  прокурори,
чи  ж  для  неї  та  тюрма,
ґрати,  камера,  собаки,
пропаде  вона  дарма.
Ви  ж  погляньте  в  неї  очі,
мов  волошки  у  полях,
а  ось  тут,  дивіться  нижче,
на  яких  вона  ногах.
Личко  миле,  як  у  феї,
мов  бутончики  уста,
зубки  -    перли,  а  не  зубки,
шийка  -  божа  красота.
Подивіться  на  ці  груди  -
стиглі  персики,  а  тут,
трохи  нижче  ви  погляньте...
Я  закінчив,  чесний  суд.
Це  моє  останнє  слово,
ваше  рішення.  Отож."
Прокурор  сказав:"Я  також".
А  суддя:  "І  я  також."

("судовиробництво,  як  і  правосуддя  складна  штука"  -  приблизні  слова  одного  знайомого  судді,  а  вище  -  народжена  з  цього  іронія  на  суд)
́́

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272166
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 26.07.2011

Не ділиться - не множиться.

Все  глибше  й  чіткіше  охоплює  душу
твій  милий,  непрошений  образ.
І  серце  тривожить  щось  щире  і  ніжне,
мов  перли  росинок  на  рожах.

Із  запахом  меду  і  поля  в  колоссі
гойдаються  хвилі  від  вітру,
в  твоєму  ,  як  хліб,  запашному  волоссі,
голублячи  вроду  розквітлу.

Сумна  ти  зі  мною,  думками  далеко,
між  сонця  і  всього,  що  любе.
Мене  ж  там  немає  і  мабуть  не  буде,
там  інший  тебе  приголубить.

По  дню,  вечорами,  у  тайні  від  мене,
тікаєш  від  себе,  небого.
І  ніч  огортає  між  нами  несміло,
протоптану  нишком,  дорогу.

Стою  на  розпутті,  в  розпуці,  самотньо,
без  сонця,  без  щастя,  без  втіхи.
Холодні  росинки  з  незрілих  пелюсток
на  серце  лиш  капають  стиха.  

1989р.
.    .    .      .      .      .      .

Буває  всяко  в  житті,
буває  різно.
Любов  приходить  до  нас,
та  пізно.
Струна  у  серці  дзвенить,
та  впала
у  пристарілих  руках
гітара.
З  душею  тіло  уже
не  в  злагоді.
Літа  несуть  його
у  тихі  заводі.
Лиш  пам'ять  
в  грішнім  саду
зосталася,
де  була  молодість,
де  юнь  кохалася.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271926
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2011

Напівстарі полудрімки.

Я  часом  думаю  про  дні,
коли  людці  напівдурні,  
напівнімі,  напівгорбаті,
узявши  в  руки  по  лопаті
ішли  собі  могили  рить.
Забувши  Бога,  батька,  маму,
напівсліпі  копали  яму
братам  своїм  –  напіврабам,
напівмитцям,  напівтворцям,
що  в  той  час  стукали  у  браму
яка  веде  у  далечінь.
Амінь,  амінь,  напівамінь.

Уся  проблема  лиш  у  тім,
що  в  світі  цім  напівпростім,
живуть  собі  напівщасливі
і  часом  навіть  жартівливі,
а  в  більшості  напівліниві,
(і  в  цьому  є  проблема  вся,
що  не  дороблять  до  кінця
і  не  домислять  до  початку)
людці  середнього  достатку.

І  навіть  там  де  є  надія,
і  напівдух,  і  напівмрія,
знайдеться  тут-же  напівдруг,
що  чистим  словом  ріже  слух
і  тихо  в  яму  підпирає,
що  напівраб  для  вас  копає.
А  напіввлада  відгуляє
молебен  з  одами  для  вас  –
де  ви  у  профіль  і  анфас.

І  я  також  ось  тут  літаю,
напівдумками  мозок  краю.
Копаю  часом  в  глибину,
і  в  простоту,  і  в  далину,
і  день  минулий  забуваю.
Напівживий.  Напіввмираю.

Я  сплю  ідучи  по  життю.
Об  сонних  типів  спотикаюсь.
І  сниться  в  сонному  житті,
що  я  і  там  також  дрімаю.

1986р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271924
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.07.2011

КОХАННЯ - ТАК

До  села́,  до  села́,  до  села́  -
ре́йки  се́рцю  у  такт  стукотя́ть.
За  вікно́м,    у  досві́тній  імлі́,
краєви́ди  помо́рені  сплять.

Крадькома́,    із  далля́,  розсвіта́.  
Зайняло́ся.    Невпи́нний  чаба́н  -  
сонце,    згра́ями  си́зих  ове́ць,  
у  ставки́  заганя́є  тума́н.

Та́нуть  но́чі  приви́ддя  чудні́
й  пасажирів  прима́ри  за  склом.
Простяга́ють  обі́йми  поля́
і  лева́ди  встаю́ть  за  село́м.

Та  не  сонце  споло́хало  світ,
Він  збуди́вся  іще  до  зорі́.
Раз  по  ра́з,  раз  по  ра́з,  раз  по  ра́з
ло́жать  тра́ви  в  покі́с  косарі́.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271533
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 22.07.2011

Порада друга. Подарунок.

-  Чом  задумався,  Миколо?  -
друг  Степан  питає.
-  День  народження  у  жінки,    -
той  відповідає,  -
що  б  такого  здарувати,
що  б  купити  їй?
Сорок  п’ятий  завтра  стукне,
а  я  сам  не  свій.
-  Не  журися,  Миколаю.
Скільки  того  діла,
чи  не  чув,  часом,  між  іншим,
що  б  вона  хотіла  ?
-  Ніби  ні.  Лишень  ось  ниє,
що  не  заробляю,
що  нездара  і  незграба,
всеньке  пропиваю,
що  сусід  –  ото  є  приклад  –
жінці  помагає
(хоч  вона  у  нього  стерва),
любить,  поважає,
в  неї  шуби  і  перстені,
євро  у  кімнатах,
повлаштовувані  діти
по  великих  блатах,
а  у  тебе  -  срач  у  хаті,
і  грошей  катма,
вже  закрутки  на  підході  
виварки  нема.
-  А  ти  кажеш,  не  бажає.
Коля,  не  горюй!
Хоче  виварку  дружина  –
то  ти  й  подаруй.
-  Ну,  Степане,  ти  і  розум,
я  ж  на  марно  чах.
Три  в  одному:  подарунок,
користь,  й  по  грошах.
……
Зустрічаються  друзяки
наступної  днини,
а  в  Миколи  вид  наче
в  побитої  псини.
-  Що  таке  з  тобою,  Колю,
знову  щось  впоров,
може  жінці  подарунок
твій  не  підійшов?
-  Я  лише  сказав:  "Вітаю"  
і  баняк  їй    …враз….
на  мою  дурну  макітру
підійшов  якраз.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270272
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 15.07.2011

Дідусева наука

Хто  не  знав  того  Івана,
що  це  за  істота?
Морда  наче  в  дикобраза
і  смерділо  з  рота.
Як  ішов,  бува,  додому
від  плота  до  плота  -
то  штанами,  то  зубами
зачерпне  болота.
Та  якось  того  Івана  -
Вкусила  собака.
Мусів  в  руки  медицини
віддатись  бідака.
Сорок  заштриків,  прививки,
інші  процедури,
дивовижні  внесли  зміни
до  його  натури.
Кинув  пити.  Відкладати
лишки  став  щоднини,
Так  потроху  доробився
до  автомашини.
Дальше  -  більші  чудасії
на  Йвана  напали  -
одночасно  дві  дівиці
його  покохали.
Одружився.  Пішли  діти,
а  потім  онуки,
кажуть:  "Дідо  розкажіть  но
життєві  науки."  
"Для  добробуту,  первинні
ознаки  тре  знати:
рано  встати,  не  лінитись,
іншим  помагати."
"А  у  Вас,  яка  дідусю,
первинна  ознака?"
Пригадав  собі  старенький  -
це  була  СОБАКА.
........
(далі  читаємо  спочатку)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268537
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 04.07.2011

Кохання. net

Ви́лами  по  воді́  -
спро́би  твої́х  торка́нь.
гро́зами  далини́  -
ло́скіт  хти́вих  шепта́нь.

Не  забрини́ть  дзвіно́к.
По́тяг  не  ру́шить  в  даль.
По́веням  нутр  палки́х
не  розмочи́ть  вуа́ль.

Не  проштрикне́  наскрі́зь,
взо́ру  твого,  багне́т.
Дмуть  віртуа́ли  душ
в  са́йтах  -  кохання.net.

Ма́нивом  спа́мів  злих
Тчеш  павути́нку  знов.
Не  для  таких,  як  я  -  
ми́шача  гра  в  любо́в.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268010
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2011

Моя рідня (дошкільне)

Родина  в  мене  не  мала:
Це  батьки  мої  й  сестра,
Родичі  в  селі  і  в  місті.
Україна  –  вся  рідня.

Із  прадавніх,  княжих  літ
Зародився  весь  мій  рід,
Розростаючись,  мужнів
І  дійшов  до  наших  днів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267285
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 27.06.2011

Не спи

Слухай  мене,
Слухай  його,
слухай  її.
Слухати  треба.
Ти  посміхнись,
В  очі  вдивись.
Темно  в  душі  -
погляд  до  неба.
Ти  думаєш  так,
як  думають  всі?
Твій  мозок  є  братом
мозку  Енштейна.
Чекати  не  смій,
Люби  і  радій,
роздумуй  і  дій
поки  ще  не  темно.
Бо  всього  того,
що  ти  притаїв,
всі  інші  не  знають.
Від  тебе  ідей,
від  тебе  подій,
буденних  геройств
од  віку  чекають.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261403
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.05.2011

ЦЬОТКА (без адаптації)

«Цьотка  з  Арґінтини»  (надсянський  діялект  без  прилаштування,  світлій  памяті  професора  Пшепюрської-Овчаренко)

В  руд'іні  рад'ісьць.  Між  н'іщаснуї    гуд'іни        
приїхала    кузинка  з  Арґінтини.        
Іши    прабабка    чесум    упуйдала:        
„Жи    цьотка    в    Аргінтині,  йно  припала  ”.        

А  било  так:  як    дн'івку    йно    пігнал'і,        
бабуня    кур    зі  шкоди  виганял'і,
як    верл'і,    пся    крев,  за  чубатув  клюшку,        
на    вбору    йшла    панєнка    в  капілюшку.
 
Спучетку    ї    впізнав    іден    пес    Бровку,        
жу    мав    більмо    на    ліве    й    праве  воку,        
а    пОт'ім    вся    рідня    її    спізнала,        
бу    гладкії    валізи    цьотка    мала.

Зібрал'ісь    всі    до  п’єтугу  куліна,        
і  пу  Адамі  -  з  Янува,  Павліна.
Павлінця  всіх  серпом  пу  серцю  втєла,        
бу  другій    рік,  як  при  смерті  л'іжєла.
 
Напевну  в  цьотки  моцні  біотокі,        
Жи    сі  такі  дає  лічити    врокі,        
Йно    жель,    жу    цьотка  борши    ни  звітали,        
бу  ю  в    рудині    троха      пувмирали.
         
Привезла  з  кориц  джімсив,  два    майтечок        
і      ши    хусток      бабун'і    вісім    течук.        
Бабуня    все    з    хусткамі    клопіт    маї,        
в    ниділю    нОси,  в    будний    убзираї.
 
Сусідка  в  церкві  стала    с'і    вус'ібно,        
бу  з  рожі    квіт,  не    то  шо  жолудь      дрібну.        
То    ниі    забавка    хустка    шалянова,        
там    доляр  варта,  в  нас  -  прущай  курова.
 
Бабуня    скаржи:  „зло  сьі  в  дітюх  маї,                
ідЕн    син  вірвант,    другій  сьі  впіває,        
а    внукі    чесом  так  міні  нашкодят,        
іно,  як  пенцію  н'ісут  т'іхоньку  ходят.
 
Як    шось  пупрос'іш,  ту  вун'і  н'і  чуют,        
і  тих    пакунків  зовсім    н'і    вартуют,        
і    їм    би    дужи    добри    пасувала        
н'і    блюза    з    джімсиів,  а    німецка  пала”.
 
Сьмішна    та  міцну  цьотка  з    Арґінтини,        
д'івуїсі,  жу  в  нас    н'іма    машини.                
Яка    ж    то    в    нас    машина  можи    бут'і,        
як  в  нас  чісом  н'іма    сьі    в    шо  убут'і.

А    вопшим    майму    всьо,    ніц    н'і    бракуї,
І    навіть    вчит'іль    сьі    якось    іши  ратуї,
Нам    всьо    їдно    чи    кабат,    чи    в    куфайці,
ІнО    би    хліб    вірнул'і    пу    шіснайці.

Гудуїм        д'іпутат'ів,  кури,  свіні  .
Хіба    йден    ксєндз    в    нас  їзд'і  на  машині.
А    Пазя    сьі    спитала    в    цьотки    нині  :
„Чи  дошкі    дуругії    в  Арґінтині?”.
         
Заход'і    н'іч.  С'ілО    в  віл'ікім  жЕл'і.        
Кузинку,    як  на  той    сьвіт  прувуджел'і.                
Убрал'і    любу  цьотку  в  вишиванку,        
Іно    пес    Бровку    нуд'івсі  на    ґанку.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243311
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 25.02.2011

Липнева ніч

Зорепадом  з  неба  сипле,
ніч  бездонна  ожива.
В  даль  незнану  думку  мече,
недосяжних  зір  краса.

Подаруй  мені  цю  ніч
з  терпким  запахом  безсоння,
теплим  подихом  з  грудей
на  холодне  підвіконня.

Глянь  но,  мила!  
За  вікном,  
золотистим  ланцюжком,
простягнулася  іскриста,
величава,  легка,  чиста,
ткана  зорями  ріка.
У  моїй  твоя  рука.
В  світлій,  місячній  оселі,
в  білій  атласній  постелі,
нам  з  тобою  захмеліти.
Як  же  ж  в  ніч  цю  не  любити?

Позбавляючись  тяжіння,
до  знемоги,  до  зомління,
вп’ялись  в  небо  дві  сосни.
Гостро.  Свіжо.  Назавжди.


1991  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238280
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.02.2011

ПРОЩАЛЬНА (іноземною мовою)

С  тобою  врят  ли  были  мы  друзьями.
Скорее  так  -  знакомые  едва.
Но  вот,  ты  уезжаешь,  оставляя,
Быть  может,  эту  землю,  навсегда.

Она  тебя  обнимет  на  прощанье
Холодным  дуновеньем  ветерка
И  чистым-чистым,  утренним  туманом,
И  будет  ждать,  и  помнить  про  тебя.

Быть  может,  где-то,  в  час  ночной,
Ты  вспомнишь  дом  далекий  свой,
Ты  вспомнишь  дом  родимый  свой
И  нас  с  тобой,  и  нас  с  тобой.

Ты  только  помни  то  село,
Где  было  просто  и  светло,
Где  по  субботам  старый  клуб
Нас  приглашал  в  знакомых  круг.

В  стране  большой,  далекой  и  красивой
Тебя  закружит  жизни  круговерть,
Но  будет  старый  тополь,  одинокий,
Про  край  родимый,  тихо,  шелестеть.

И  я  хочу,  чтоб  в  этот  тихий  вечер,
Тебе  приснилось  детство  и  друзья.
И  может  быть  еще,  что  в  этот  вечер,
Пропел  я  эту  песню  для  тебя.

Быть  может,  где-то,  в  час  ночной,
Ты  вспомнишь  дом  далекий  свой,
Ты  вспомнишь  дом  родимый  свой
И  нас  с  тобой,  и  нас  с  тобой.

Ты  только  помни  то  село,
Где  было  просто  и  светло,
Где  по  субботам  старый  клуб,
Как  самый  верный  в  мире  друг,
Нас  приглашал  потанцевать
И  были  рядом  мы  опять.
Не  уезжай.  Ты  уезжай,  не  забывай.  

1990р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237506
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 28.01.2011

Завтра

Після  довгих  мук,  
чи  в  безпечнім  сні,
ниточку  життя  
доля  втне  мені.

Тихо  прийде  смерть,  
ступить  на  поріг,
в  холоді  долонь,
у  судомах  ніг,

Свічки  на  столі  
вогник  сколихне
і  в  далеку  путь  
забере  мене.

Промайну  мов  птах  
та  й  понад  селом,
хату  батьківську
озирну  кругом,

Віднайду  в  житах
рай  дитячих  днів,
нерозталий  дим
перших  почуттів.

Засіяє  вмить
радістю  душа  -
в  світ  своїм  шляхом
йде  моє  дитя.

Я  віддав  йому  
працю  моїх  літ,
шану  до  батьків
і  кохання  світ,

А  під  ноги  твердь
рідної  землі,
щоб  безпечно  йшли
ніженьки  малі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237225
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2011

«Жертва поради»

«Чом  мене,  сусіде  Колю,
В  гості  вже  не  кличеш?
Гоноровий  став,  чи  бідний,
Чи  щось  пантеличиш?"

«Я  б  тебе,  Степане,  кликав,
Тільки  кіт  не  хоче.
Що  не  роблю,  ця  тварюка
В  хаті  сере  й  мочить.

То  за  шафу  наладнує,
То  у  коридорі.
Кухня  в  нього,  як  виходок,
Через  день  в  коморі.

І  сморід  такий,  що  годі
У  хаті  сидіти.
Таракани  від  задухи
Повтікали  звідти».

«Ось,  що  тобі,  Миколаю,
Потрібно  зробити:
Кота  вигнать  на  подвір’я,
Двері  зачинити.

Через  декілька  деньочків
У  дворі  кіт  звикне.
І  у  хаті  буде  чисто,
І  мене  ти  кликнеш».

Три  дні  кіт  нявчав,  мов  дикий,
Дерся  в  вікна,  двері,
Та  Микола  твердо  верне
Котячі  манери.

На  четвертий  все  затихло.
Раптом,  крик  Степана,
Наполошив  всю  округу
У  неділю  зрана.

Позбігалися  сусіди,
Тут,  як  тут,  Микола:
«Що,  Степане,  в  тебе  сталось,
Чому  б’єш  на  сполох?».

«Зранку  хтось  шкребе  знадвору.
Відчиняю  двері.
Твій  котяра  вдерся  в  хату
Й  навалив  посеред».

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237219
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 27.01.2011