| Сторінки (1/4): | « | 1 | » |
Ти знов мені стараєшся прочистити голову, своїми філософськими думками, правильними вчинками, добрим поглядом та я не хочу змінюватися, я маю залишитись собою, адже я також щось відчуваю, бо я – людина, я живу, їм, насолоджуюсь холодними ранками і дощовими вечорами, та ні, не насолоджуюсь я просто живу і при цьому нічого не відчуваю, живу без емоцій, без життя, такого різнобарвного, такого інколи мені потрібного! А ти все читаєш мені мораль, ти знаєш, що я навіть не слухаю тебе? У мої голові занадто багато багна, щоб відчути твої слова, щоб почути їх, чи зрозуміти про що ти там так довго вже говориш! Я знаю: ти хоч щоб мені краще було, уривками чую… «Я прошу не ліз туди»…., «так не правильно, не можна це робити…» Так, це ніби ти і ніби я вже другу годину слухаю тебе, ти ж мені краще бажаєш, шкода, що не розумію жодного твого слова, бо ще мала для чого світу, бо я дитина, яка заплуталась і загубилася у своєму житті, влізла у це болото і зараз в ньому по шию…! Ось ти мені розказуєш про життя, а я сиджу і уявляю, що ми ще діти, просто двоє граємось в піску, не розуміючи його, не знаючи образ і болю, які так часто попадають прямо в серце! І я ніби не погана, та за те, що я роблю ти можеш мене вбити! Так краще буде, адже не змінюся і не викреслю частину свого життя, я не відірву пів серця і не викину за вікно, не зроблю так, як ти колись зробив, бо ти сильний, а я людина – пластилін, ось я така… ліпіть із мене, що вам захочеться, я ж не скажу нічого у відповідь… я буду мовчати, тільки б ти був щасливий… Та таке життя мені точно не приносить щастя! Та я вже й не людина, давно не вмію відчувати! Можливо, ти і вважаєш мене сильною, та хтось колись сказав, що сильні люди також плачуть!...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237928
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 31.01.2011
Притини... Я вітаю тебе у зовсім іншій галактиці, у іншому світі.., у галактиці, у якій зовсім немає часу, немає дати, дня чи ночі, я просто тебе тут вітаю... А знаєш якщо ти "втягнешся" чи привикнеш ти зовсім не зможеш її, тобто галактику, покинути. Це ніби наркотик і зкожним днем тобі б хотілося все більше і більше...
А знаєш, оця вся вигадана планета для тебе... Спитає: "Чому для мене?"
смішно..., але саме ти навчив мене кохати, дав зрозуміти, що таке оце, всіма оспіване і писане, кохання. Тільки ти заставив мене забути про час чи простір, дав зрозуміти, що я, саме я, комусь(тобто тобі) потрібна... Саме я можу заставити, ні..., не заставити, разом зі мною ти щасливий і мені подобається робити тебе отакою щасливою людинкою... Дивіться, на одного щасливого божевільного більше... А знаєш як мені подобається бути наркотиком для тебе... твоїм власним сортом героїну!!!
Можливо, ти думаєш, що я не любила чи не люблю зараз... Зрозумій, сонце, ти помиляєшся! Ти єдиний кого б я хотіла забрати у цей, вигаданий мною, світ. Є...ДИ...НИЙ... :)
Ти заставляєш мене жити по своїх власних правилах(та наплювати, що тих правил зовсім немає)... заставляєш посміхатися, бути щасливою і як ніколи розуміти, що щасття та кохання все таке існує...
Боюся тебе втрати, не розумію, що тоді буде... та ні, якщо чесно, я не боюся, адже я не думаю.... ти навчив мене не думати, а просто пливти за течією не озираючись, не розуміючи, що буде далі, навчив не відчувати час і не відчувати простір. Просто десь літати, так далеко і так високо, що я ствоила там свою планету, галактику, свій світ(як хочеш так і називай, адже у ньому є місце і для тебе)... А знає, вона біля сонця, там тепло завди і всітло, там немає зла і обід... там панує добро...
отак я і живу... ніби на Планеті Земля, а насправді десь там, далеко, під самим сонцем...
Якщо наважишся.., Рада... Тебе... Вітати... у зовсім іншій галактиці, без часу, без дня чи ночі... Вона(оця вигадана планета) ніби наркотик і мені все більше і більше потрібна... :)
p.s. твоя божевільна дівчинка.. :)))))
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237926
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2011
Будильник… Ну ось ранок для тебе вже розпочався, можливо, це лише 5,можливо, - 7, або навіть аж12. І типрокидаєшся, розпочинаєш новий день спочатку, плануєш його, щось вирішуєш,спішиш на роботу і т.д., або, сидячи вдома, зовсім нічого не робиш! Хм, це твоєжиття і ти сам або сама вирішуй що, де і коли тобі робити! Комусь, такомудалекому до тебе, такому чужому чоловіку чи жінці однаково, що з тобою,де ти, або що робиш!Його чи її хвилює тільки він або вона сама, її цінність у суспільстві,повага оточуючих та рівень життя.
Ну ось згадайте, вам лише шість і життя для вас тільки розпочинається, вище зовсім маленькі! Це і є якраз те безтурботне і таке інколи потрібнедитинство зараз, там нічого не вирішую гроші, вам не ставлять накази, незаставляють робити те, що недовподоби, ви разом, з іншими такими ж дітьми,граєтесь, смієтеся і просто живете… ще до кінця не розуміючи, як колись будетепотребувати отакого дитинства, такого у кожного з вас свого але щасливогодитинства!..
А зараз? Що зараз? Щось змінилося? Так, ви виросли, стали сильнішими,з’явились проблеми і вже зовсім не хочеться та й часу немає гратися в піску,хоча колись це було так цікаво, колись та тільки не зараз… Встаючи зранку від,багатьом надокучливого будильника, ви збираєтесь на роботу, в школу, або щекудись. Нікого не цікавить те, що вам не хочеться, тобі не хочеться бігти,спішити на роботу, адже ти, можливо, спізнюєшся!
А що тобі дає твоя робота? Гроші? Так, гроші і все! Ти день – у – деньпрацюєш, стомлюєшся, біжиш кудись, а сам щедо кінця не розумієш куди! Так ти заробляєш ГРОШІ! Вони тобі потрібні!Ти добився чогось у своєму нікчемному житті, адже твій гаманець товстіє, усуспільстві ти займаєш хай, можливо, і мізерне місце але ж займаєш!
З часом ти стаєш «доросліший» і починаєш розуміти, що місце у суспільствівизначає тільки ширина твого гаманця, чим він ширший тим більше тебе поважаютьі люблять!Абсурд , але так воно і є!
Як сильно б ми не боролися з цим, він все рівно переміг би, адже якраз отойгаманець вирішує все… і чим він ширший тим краще(так думає більшість)!
Ти купуєш машину, на деякий час твійгаманець тоншає, але потім знов наповнюється! Тоді ти вважає, що це ї є щастя!Тепер не біжиш на роботу, ти їдиш і тобі здається, що життя покращилось, типосміхаєшся! А уяви собі таке: автомобільнааварія! Це добре, якщо ти ще сам виживеш! НУ ось, залишився живий, але жпредмет твого щастя розтрощений, що тепер? Ви витягуєш з свого гаманця все, щомав і ремонтуєш її! Але навіщо вона тепер? Тільки спогади, спогади і спогадипереслідують тебе поряд з отим твоїм «щастям»! ти продаєш її! Знов отримуєшгроші, гаманець повний і широкий!Купуєшквартиру-знов щасливий! Живеш там, навітьнасолоджуєшся життям! Одного дня приходиш додому а твоє чергове «щастя»пограбували, воно згоріло або ще куча різних причин, які не зовсім приносятьщастя… і знов ти опинився на одинці з шириною свого гаманця та найчастіше отутвін і не витримує… а що далі? «Вже напевно кінець»- думаєш ти.
Тоді, в таку потрібну для тебе хвилину, з’являються друзі, близькі люди,просто знайомі, перехожі чи навіть твій вірний собака, з яким ти поділивсясвоїм «щастям», розповів у безвиході (хоча це тобі тоді так здавалося), теперпочинається новий періоду у твоєму житті, тоді як ніколи сильно ти починаєшрозуміти цінності, які вже давно погубив у гонці за грошима; доброту,ввічливість, взаємодопомогу... Як ніколи відчуваєш щастя і тримаєшся за ньоготак сильно, що аж тальці болять до втрати свідомості! Періоддопомоги, кінець колишнього і початок новогожиття, зовсім не схожого на попереднє.
Ти піднімаєшся з колін і поступово знов стаєш твердо на ноги. Знов займаєшякесь своє місце у суспільстві і забуваєш про все, що так сильно почав цінуватище недавно. У твоєму житті знов починається безкінечна гонка за грошима, ні нещастям, не друзями, а за грошима і чим ширший твій гаманець, чим більше ти їхмаєш тим гірше для тебе. Адже суспільство, в якому ми живемо, не приноситьдобра і чим вище місце ти займаєш в ньому, тим довше падати і тим сильнішебитись об асфальт…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237634
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 29.01.2011
Вона: (ранок)
Відкрий очі… ну будь ласка, ну відкрий! Що будеш відкривати очі чи і далі спатимеш…? Ну поспи ще трохи, поспи! У тебе ж сьогодні вихідний, поспи. Боже, якби ти знав, який він красив коли спить, який смішний, коли ще заспаний і який милий, коли закоханий у мене.
Якби ти знав, який ти красивий. Але я тобі цього ніколи не скажу… Адже є речі, які заховалися так далеко у моєму серці, що ти їх ніколи не знайдеш, навіть якщо перериєш там усе… Я завжди пам’ятаю про них, як тільки подивлюся на тебе, як тільки згадаю…. І вони зразу перемагають все у моєму серці…. Це мої почуття до тебе! Такі ж безмежні і такі ж сильні, що здається вони зможуть колись таки зупинити час, чи допомогти мені літати… ти ж знаєш, я мрію літати… літати на крилах з птахами і так високо, щоб ніхто не зміг би до мене достати, літати з вітром..., відчути свободу, від якої у мене паморочиться в голові!
Я так хочу полетіти з тобою…
Твій погляд… а ти навіть не уявляєш, що зі мною робить твій закоханий у мене погляд… заставляє ще сильніше закохуватися, хоча напевно сильніше вже немає куди…) Я тобі ще ніколи не казала, як сильно я тебе кохаю! А знаєш, я не скажу… Ні, не скажу… І не через те, що не люблю, а через те, що боюся втратити!
Спи…хороший) Якби ти знав, який милий, коли спиш! Ти сам у себе закохався б! Спи, а я буду спостерігати, так тихо, що чути як наша собака сопе. Послухай…. Спостерігатиму такими закоханими очима, що в них напевно потонути можна!...
Він: (на другий ранок)
тихо…- тихо! Вона ще спить! Ні, не дивись на неї, адже тоді зможеш відірвати погляду. Ну молодець, подивився!!!
Боже, яка вона красива, коли спить! Я кохаю її так сильно,як тільки можна когось колись кохати! Яка вона красива, я все віддав би якби міг спостерігати за нею сонною вічно! А як я люблю її посмішку… Засинаю, а вона поряд, сплю – вона сниться, просипаюся – вона ще спить… іду на трохи від неї по справах, а вона в думках!
Боже, як я обожнюю її сміх, її голос, її мрію… я навіть мрії її обожнюю!
Вона ще маленька у мене, ще дитина, але тільки в думках і мріях..))) Як я захоплююся нею все більше і більше з кожним днем, але здається, що більше вже немає куди…
Її мрія – полетіти! Безмежно вірю в те, що мої почуття допоможуть їй літати! Як я хочу, щоб вона була щасливою… найщасливішою у всьому світі, та ні, у всій галактиці!
Я рідко говорю їй як сильно кохаю. І зовсім не через те, що не люблю, а через те, що боюся втратити. За життя своє не так боюся…
Боже, яка ж вона красива… ще спить…….., хай поспить ще трохи… Вона завжди пізно лягає і пізно встає…
Боже, якби ти знав, як сильно я її кохаю, ти б позаздрив мені…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237632
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.01.2011