Eladar

Сторінки (1/93):  « 1»

Somewhere in the night

Одного  дня  покинув  я  минуле
І  все  змінило  барви  й  посіріло,
Тепер  же  в  темряві  один  лишаюсь,
Давно  вже  я  повинен  був  спинитись,
Але  осісти  я  не  міг  ніколи.

Десь  уночі  так  недалечко
У  моїх  снах  палаєш  ти  так  палко,
Та  зараз  поруч  ми  і  все  просто  прекрасно.
Десь  уночі  так  недалечко,
Допоки  ніч  не  зміниться  світанком
Дозволь  тебе  кохати,  десь  поряд  уночі.

Ще  кілька  шансів  так  мені  й  не  мати,
Не  смію  я  і  сподіватися  та  проте…
Всюди  обертаючись  бачу  твій  я  силует,
Давно  було,  та  ніколи  того  я  не  забуду.

Десь  уночі  так  недалечко  
У  моїх  снах  палаєш  ти  так  палко,
Та  зараз  поруч  ми  і  все  просто  прекрасно.
Десь  уночі  так  недалечко
Допоки  ніч  не  зміниться  світанком
Дозволь  тебе  кохати,  десь  поряд  уночі.

Раз  по  раз,  помічаю,  що  думаю  про  тебе.
Поруч  бачу  тебе  та  не  можу  ніяк  сягнути.
Хто  на  всі  наші  молитви  відповість?
Хто  буде  на  сходах  нас  очікувати?
Не  я.
Не  я.

Десь  уночі  так  недалечко  
У  моїх  снах  палаєш  ти  так  палко,
Та  зараз  поруч  ми  і  все  просто  прекрасно.
Десь  уночі  так  недалечко
Допоки  ніч  не  зміниться  світанком
Дозволь  дивитися  у  твої  очі,
Відчувати  твої  теплі  обійми,
Дозволь  тебе  кохати,  десь  поряд  уночі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719477
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2017


Все было и прошло

Все  было  и  прошло,  как  дым  за  ветром,
Все  возможно  будет,  смотрю  на  горизонт!
Ах,  если  б  знать,  что  в  нашем  будущем,
То  легче  было  б  от  боли  возрождаться.

Мы  не  провидцы  и  не  знаем  ничьей  судьбы,
Но  каждый  день  все  счастья  ожидаем
И  хоть  творцами  сами  быть  должны  бы,
Но  всем  нам  хочеться  божественного  чуда.

Была  ведь  боль,  ты  знаешь,  у  каждого  из  нас
И  точно  стали  мы  сильней,  смелей,  чем  раньше,
Былое  нам  больше  сил  в  любой  момент  придаст,
А  ведь  для  поисков  любви  не  надо  больше.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715354
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 30.01.2017


У вирі почуттів

У  вирі  почуттів,  емоцій  і  натхнення
Так  легко  заблукать  серед  примар  і  снів;
Чомусь  так  просто  видумати  власний  світ
Без  правди,  щирості  й  розуміння  суті.

Я  сам  завжди  будую  всі  замки  на  піску
Й  втрачаючи  я  так  сумую  від  власної  брехні,
Нічого  ж  не  було  й  не  трапилося  в  борні,
Чому  ж  тоді  в  мені  лунає  тільки  болю  присмак?

Я  заблукав  й  не  бачу  світла  й  шляху  далі,
Мені  б  ще  оглянутись  і  зрозуміти  правду
Та  я  так  сконцентрований  все  рвусь  вперед,
Що  біжучи  не  бачу  правди  й  суті  взагалі.́́

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709303
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.12.2016


Аби того лише хотіла ти

Ще  день,  ще  ніч,  а  потім  знову  біг
Нестримних  днів  шалений..  О  боги!
Я  б  міг  змінити  все  твоє  життя
Аби  того  лише  хотіла  ти…

Прокльони,  бій,  нужда  і  викрики  -
Спокою  вічні  всі  противники…
І  я  б  собою  міг  змінити  світ
Аби  того  лише  хотіла  ти…

Від  будня  сірого  і  до  веселки
Всі  зміни  -  рух  вперед,  не  навпаки,
А  я  б  з  тобою  міг  змінити  світ
Аби  того  лише  хотіла  ти...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535862
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.11.2014


Люди, як боги.

Омнібус  летів  і  летів.  Ані  тобі  ям,  ані  турбулентності  вищих  слоїв  атмосфери  -  ось  всі  переваги  нового  розвинутого  транспорту.  Павло  вперше  прокладав  курс  цими  районами,  штурвал  слухався  його  і  політ  був  чудовим.
     -  Місця  тут  давно  покинуті.  Вже  ніхто  не  живе.  Можливо  те  містечко,  що  ви  двоє  шукаєту  давно  поросло  ковилою  та  всяким  диким  степом,  -  наставляв  він  нас.  -  Я  ще  до  заходу  сонця  повертатимуся  назад.  То  прокладу  курс  так,  щоб  і  вас  забрати  чи  будете  ночувати?
     -  Як  підбереш,  то  буде  дуже  любязно  з  твого  боку,  братику...  з  огляду  на  твою  зайнятість,  -  відповів  я.  
     Хоча  ми  й  не  були  кровними  родичами,  проте  від  тоді  як  моя  кохана  познайомила  мене  в  Павлушою,  ми  з  ним  стали  не  розлий  вода.  Дивно  та  творче  джерело  в  ньому  било  ключем:  і  музикант,  і  співак,  а  ще  непоганий  художник.  З  моєю  зіронькою  вони  познайомилися  на  одному  з  тих  художніх  заходів,  що  давалися  щосуботи  від  Академії  Мистецтв.  А  потім  і  я  в  ньому  розгледів  хорошу  людину.
     -  Я  висаджу  вас  на  отому  пагорбі,  а  там  вже  шукайте  свій  старий  сад,  -  наш  штурман  кивнув  на  пригірок,  обрамлений  березами,  і  почав  стишувати  хід.
     Літальний  транспорт  приземлився  на  зелену  травичку.  Я  допоміг  спуститися  моїй  спутниці,  а  потім  виніс  наші  речі  з  омнібуса,  точніше  оте  все  її  приладдя,  що  вона  набрала  з  собою,  мого  майже  нічого  не  було.
     -  Дякуємо,  -  всміхнулися  ми  одностайно  Павлові.  -  Ми  увімкнено  маячки,  щоб  ти  міг  нас  знайти  ввечері.
     -  Добре,  натхнення  вам  обом,  -  омнібус  піднявся  і  безшумно  зник.
     Ми  блукали  десь  з  годину.  Не  було  жодних  слідів  чи  огорожі,  чи  дороги,  чи  хоч  чого-небудь,  що  підтверджувало  б  мої  спогади.  Сумніватися  мені  не  хотілося,  я  памятав  і  район,  і  приблизне  розташування  садка.  Вдвох  ми  за  кілька  годин  подолали  кілометрів  з  пять,  коли  я  помітив  залишки  старого  заїзду,  колись  вкатаного,  а  тепер  неходженого,  він  вів  у  лісосмугу,  що  відділяла  зазеленіле  поле  від  нашого  пункту  призначення.  Той  яблуневий  садок  пригадувався  чистим  і  квітчаним,  але  тепер  я  і  не  очікував  побачити  щось  схоже
     -  Ми  вже  поряд?  -  озвучила  моє  нетерпіння  мила  серцю.
     -  Так...  Хоча  я  не  думаю,  що  тобі  сподобається  краєвид,  -  я  вдивлявся  в  дерева  і  кущі,  виглядаючи  прохід  через  зелену  стіну.  -  Тут  давно  ніхто  не  був,  я  здивуюся,  якщо  там  буде  хоч  якась  місцинка  для  нас...
     Таки  продершись  крізь  лісозагорожу,  ми  дістались  старого  яблуневого  саду.  Чомусь  чагарників  та  бурянів  тут  так  і  не  було,  от  тільки  старі-престарі  яблуні,  котрі  ще  досі  плодоносили.  Ми  йшли  поміж  ними,  я  жував  червонобоке  дике  яблуко,  а  моя  дівчина  роззиралася,  шукаючи  де  б  нам  осісти  і  де  б  їй  було  зручно  провадити  свої  художні  досліди.  Після  третього  чи  четвертого  зжованого  мною  яблука  вона  таки  знайшла  клаптик  чистого  просвіту  між  деревами  й  стала  розкладатися  і  готуватися.  Я  не  хотів  відривати  її  від  улюбленої  справи,  а  тому,  побродивши  між  дерев  і  наситивши  любов  до  яблук,  сів  під  деревом  час  від  часу  глипаючи  на  кохану.  Їй  ще  не  було  двадцяти  років,  на  широкому  доброму  обличчі  красувався  задертий  носик  і  великі  довірливі  сірі  очі.  В  них  горіли  вогники  того  запалу,  що  завжди  наповнював  її,  коли  брала  пензля  до  рук.  Зараз  вона  була  в  своїй  стихії,  така  натхненна...  така  мила...
     -  Що?  -  всміхаючись  краєчками  губ,  спитала  вона.  -  Я  через  тебе  не  можу  зосередитися.  Не  дивись!
     -  Не  можу  відірвати  очей,  -  відповів.  Все  ж  буде  так  як  вона  захоче  і  чого  я...  Вона  має  наді  мною  якусь  магічну  силу...
     -  Та  невже?  -  задзвеніла  посмішка,  вона  підійшла  і  я  відповів  на  її  питання  довгим  і  ніжним  поцілунком.  
     -  А  тепер  спи  чи  подрімай,  бо  я  дісно  не  можу  зосередитися!  -  нахмурила  брівки  моя  кохана.  -  або  ж  обійди  сад,  тільки  не  лишай  мене  одну  надовго...
     Я  ще  раз  поцілував  її  і  побрів  між  дерев,  лишаючись  на  видноті,  але  при  цьому  все  глибше  занурюючись  в  спогади.  
     Зкуштувавши  ще  раз  червонобоких  яблук,  сів  пообік,  кроків  за  десять  від  мольберта.  Дрімота  наскочила,  оповила  і  моя  голова  тихо  похилилась.  Коли  сон  відпустив  мене,  сонце  вже  торкалося  краєм  горизонту.  Кохана  творила  вся  обмазана  фарбою.  Помітивши,  що  я  прокинувся,  кивнула  на  сонце  і  сказала:
     -  Щось  Павлика  довго  немає,  нам  уже  час.  Я  майже  закінчила.  Свіже  повітря  дивовижно  надихає!
     -  Почекаємо  ще  трішки  і  мо  підемо  до  міста,  -  кивнув  я  на  захід.  -  Чи  далеченько  не  памятаю,  але  краще  ніж  сидіти  склавши  руки!
     За  годину  тіні  стали  ще  довшими  і  всі  речі  вже  були  складені.  Ми  лишили  один  бортовий  маячок  на  стовпчику  поряд  з  огорожею,    з  іншим  же  попрямували  до  сонця.
     На  землю  спустилися  темні  сутінки.  Ми  йшли  шляхом  вже  чимало,  але  точно  не  знали  де  знаходимося.  Сіроока  брюнетка  тримала  мене  за  руку,  а  тому  було  спокійно  на  серці.  Вона  завжди  на  мене  так  діяла.  За  кількасот  метрів  завиднів  старий  перехід.  Одиноке  віко  світлофора  давно  втратило  лампочку,  а  нога  так  заржавіла,  що  було  дивно,  як  він  ще  не  впав.  Ми  перейшли  засипані  піском  рейки.  Потяги  цими  районами  припинили  ходити  ще  до  революціїї.
     За  четверть  години  заходимо  до  старого  села.  Все  виглядає  давно  покинутим.  Ворота,  обгорілі  на  сонці  до  сірої  деривини,  трималися  тільки  на  божій  милості,  і  тут  і  там  лежать  зтрухлявілі  дошки  колишніх  парканів.  Моя  сіроока  супутниця  веде  мене  далі  по  колись  головній  дорозі,  хоча  тут  все  і  дихає  старовиною  і  я  б  так  дивився  і  дивився.  По  зеленому  тунелю,  що  утворили  старезні  дерева,  доводиться  чимчикувати  далі,  бо  ж  треба  знайти  місце  для  ночівлі.
   Раптом  трохи  сильніше  ніж  до  цього  руку  стискає  моя  кохана.  На  мій  погляд  вона  очима  вказує  на  згорблену  постать.  Йдемо  ближче.  Хто  може  жити  на  цих  руїнах?  Дивно.
     -  Ой,  трясця  йому,  перелякали  мене,  -  почувся  хриплий  викрик  від  постаті.
     -  Вибачте,  ми  не  хотіли...  -  почала  моя  люба,  але  недоговорила.  Вона  була  здивована  не  менше,  аніж  дідусь  зляканий  від  неочікування.
     Старезний  -  престарезний  молочний  дід  спирався  на  патика,  і  іншій  руці  тримав  кошика  з  грибами  та  ягодами.  Саме  два  білих  він  і  клав,  коли  ми  його  застали.  Одяг  був  перелатаний  і  фасоном  сходив  на  дореволюційний,  проте  був  чистенький.  Такий  шили  раніше  в  часи  Забуття,  щоб  підчеркнути  українське  походження.
     -  Скажіть,  а  чи  далеко  ще  нам  до  міста  йти,  -  звернувся  я  за  допомогою.
     -  Так  вам  і  до  ночі  не  дістатися.  Пішого  ходу  тут  ще  на  день,  а  то  й  на  півтора.  Лишайтеся  на  ніч  у  мене,  а  як  зійде  сонечко,  почимчикуєте  собі  далі.  Дорога  тут  одна:  через  поля  стежка  тягнеться,  аж  до  річки  всяк  ходить,  як  дійдете  до  старого  дуба,  то  й  брід  буде,  а  вже  далі  понад  рейок  доберетеся  до  міста.  А  що  ж  ви  заблудили?
     -  Нас  мали  забрати.  Ми  домовлялися  із  братом,  але  нікого...  -  засмучено  озвалася  моя  сіроока.
     -  Хвилюємося  чи  нічого  не  трапилося  з  ним,  -  додав  я.  -  А  ви  що  ж  тут  давно  отак  самотою  живете?
     -  Років  уже  з  двадцять  сам.  Стара  моя  то  померла  і  лишився  добувати  віку,  не  знаючи  скільки  ще  днів  мені  намалювала  доля.  Життя  і  радісним,  і  сумним  було,  а  тепер  просто  спокійне.  Та  й  куди  ж  мені  скаржитися,  коли  сто  пятнадцятий  рік  вже  йде,  -  дідусь  говорив,  ведучи  нас  за  собою  до  двору.  -  Заходьте,  заходьте...  Зараз  перевечеряємо  і  ляжете  на  піл.
     Стара  хвіртка  рипнула  й  ми  опинилися  на  подвір"ї,  що  було  чисте  й  заметене.  Не  дивлячись  на  вік,  дідусь  всьому  давав  порядок.  Побілена  хата  під  сірим-сірим  дахом  стояла  поряд  з  літньою  кухнею.  Між  плетеним  тином  з  горщиками  на  кілках  і  будівлями  стояв  столик.  Він  був  схований  від  дощу  густим  плетивом  виноградної  лози,  де-не-де  ще  висіло  кілька  грон  темно-синіх  ягід.
     -  Ну,  чого  стовбичите,  -  заходився  дідусь  з  яствами.  -  Кажу  ж  бо,  заходьте.
     -  Ой,  може  вам  допомогти?  Ви  скажіть,  що  й  куди?  -  схаменулася  моя  сіроока.
     -  Не  треба,  я  вправлюся  і  сам,  от  тільки...  -  стенув  плечима  дідусь.  -  Не  дуже  багатий  стіл,  що  маю...
     Маленький  столик  був  уставляний  тарілками  з  всякою  всячиною:  домашній  хліб,  різноманітна  городина.  Холодний  березовий  сік  і  ті  пригощання  свідчили,  що  тут  все  було  природнім,  власноруч  вирощеним.  Господар  пройшовся  поглядом  по  нашому  одязі  і  речах  та  й  продовжив  бесіду:
     -  Отже.  ви  нетутушні.  Певне  з  міста,  і  чого  ж  вас  занесло  в  глушину?
     -  Так,  ми  з  Наддніпрянщини,  -  відповідав  я.  -  Хотіли  провести  день  на  природі.  Моя  кохана  шукала  натхнення  поза  камінних  джунглів,  от  і  вибралися.  Нас  друг  підвіз,  але  назад  не  забрав.  Лишили  там  бортовий  маячок  і  з  собой  один.
     -  Це  ж  треба  яка  штукенція,  -  здивувався  дідусь,  беручи  до  рук  сигнальний  прилад.  -  В  мої  часи  про  таке  й  не  знали.  А  в  місті  ви  що  робитимете?  Далеко  ж?
     -  Знайдемо  найближчий  портал  і  додому,  -  дала  відповідь  за  мене  моя  супутниця.  -  Нас  більше  хвилює  аби  з  Павлом  все  було  гаразд.
     -  А  що  вам  каже  серце?  -  питальний  погляд  переходив  з  мене  на  мою  дівчину.
     -  Що  він  цілий  і  летить  додому?
     -  От  і  слухайте  його,  а  тривоги  відкиньте,  -  похитуючи  головою  і  додав  дідусь.  -  Люди  літають,  проходять  через  портали,  штукенціями  хитрими  користуються.  От  хіба  люди  не  боги?  Пятдесят,  сто  років  тому  ніхто  б  і  не  подумав,  що  така  дивовижа  буде  можлива.  Ех,  добре,  ви  з  дороги  лягайте  відпочивати,  а  вдосвіта  в  дорогу!
     Ми  лягли  поруч  і  відразу  заснули.  Ранок  видався  ясним  і  провівши  нас  до  воріт,  молочний  дідусь  помахав  на  прощання.
     Спускалися  до  води,  коли  вже  освітліло.  Тут  річка  робила  вигин  і  намивала  пісчану  косу.  Трохи  мілкіше  й  нам  можна  було  перебратися  не  пливучи,  а  вбрід.  Все  було  так,  як  казав  молочний  дідусь:  он  старезний  дуб,  он  пооддолік  круча,  а  внизу  бігла  звиваючись  стежка  аж  до  самісінької  води.  Коріння  того  дуба  вилізало  з-під  землі,  здавалося,  що  та  круча  й  трималася  завдяки  зеленому  гіганту.
       Ми  дісталися  міста,  коли  сонце  лише  краєчком  визирало  з-над  обрію.  Нас  всі  жителі  здивовано  проводжали  поглядами,  можливо  через  те,  що  ми  були  не  тутешніми,  а  може  через  те,  що  ми  йшли  пішки,  а  не  пересувалися  повітрям,  як  всі,  а  мо  і  через  те,  що  були  босі  й  усміхнені.  До  найближчої  станції  телепорту  дісталися  швидко  і  до  опівдня  були  вдома.
     Як  потім  зясувалося,  у  Павла  зламався  антигравітатор.  Полагодившись  і  долетівши  до  залишеного  нами  маячка,  він  зрозумів,  що  пішли  навпростець  до  міста,  хоча  і  непокоївся  аби  не  заблукали.  Потім  казав  нам,  що  дуже  шкодував,  так  хотілося  і  йому  такої  ж  прогулянки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489201
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 30.03.2014


Беги вперед

Услышав  выстрел,  ты  беги,
Беги  без  остановок  на  пути,
Тебя  ведь  ждут  там  не  враги,
А  те  с  кем  будешь  ты  идти.

Там  впереди  еще  преграды,
Но  ты  беги,  не  думая  о  боли,
Ведь  тебе  будут  так  рады,
О  счастье  лишь  ты  их  моли.

Забудутся  и  крики,  и  удары,
И  пуля  уж  не  будет  так  терзать,
Они  ведь  пред  тобою  впереди
Не  закрывают  чистые  объятья.

Спеши  не  жизнь  менять  плохую,
В  себе  на  лучше  перестройся,
Беги,  ведь  ждут  тебя  с  любовью
Обновленную  чистотой  искрясь.

На  крылья  помощи  надеясь  ты,
Не  забывай  о  беге,  о  своем  пути,
Ведь  где-то  там  все  ждут  и  ждут,
С  кем  жить,  надеяться,  любить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450732
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 24.09.2013


Ще день, ще ніч

Ще  день,  ще  ніч,  а  потім  знову
Нестримний  біг  тих  проклятих  годин
Невпинний  літ  загублених  хвилин
Все  віддаляють  нас  з  тобою

Минуле  нам  на  жаль  не  склеїти
Воно  на  скалки  вже  розбите
Мені  б  лиш  памятати  ті  моменти
Як  тебе  щасливий  був  я  обіймати

Летить  вперед  життя  невпинно
І  горе  й  щастя  вперемішку
Під  чистим  сонцем  тихий  стогін
Кохання  вірного  без  воску

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450303
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.09.2013


Ще один ранок. .

Перший  сонячний  промінчик  пробрався  крізь  зачинені  фіранки  і  стрибнув  на  мої  вії.  Починався  ще  один  ранок.  Ще  один  чудовий  ранок.  Відкривши  очі  відчув  порожнечу  в  моєму  ліжку  поряд  мене.  Моє  коханої  не  було  поруч...  Щораз  день  починався  з  того,  що  я  прокидався,  а  в  моїй  обіймах  мирно  сопіло  моє  сонечко.  І  щоразу  її  серденько  так  тихо  билося,  поки  я  дивився  як  вона  спала  на  моїх  грудях.
Піднімаюся  і  йду  її  шукати.  Піти  нічого  й  нічого  не  сказати  чи  не  написати  на  клаптику  паперу  вона  не  могла.  Просто  не  могла...  Я  знаю  її.  Я  люблю  її.  Йду  зазираючи  у  всі  кутки  по  напрямку  до  кухні.  Легеньке  цокання  і  брязкання  звучало  звідти,  певне  що,  вона  там.  
Дійшовши  до  кухоньки  безшумною  ходою,  зупиняюся  на  порозі.  Моя  кохана  в  котрійсь  з  моїх  рубашок  стояла  напівоголена  з  чашечкою  зеленого  чаю.  Милується  світанком.  Струнка  і  тендітна  моя  люба  молода  берізка.  Рівненькі  білі  ніжки  і  моя  одіжка  нижче  пояса...  Я  люблю  її.  Підходжу  зтиха  і  легенько  обнімаю.  Трішки  дьоргнулася  від  несподіванки  і  притулилася  щокою  до  моєї.  Шепочучи  слова  кохання,  цілую  її  вушко.  Вона  морщиться  і  посміхається...
А  сонце  поволі  піднімається  над  виднокраєм.  Ми  вдвох.  Ми  разом.  Боже,  як  же  я  її  люблю..  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421230
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 27.04.2013


Хорошо быть любимым всегда,

Хорошо  быть  любимым  всегда,
Когда  чувства  к  ней  ощущаешь,
Весь  мир  можешь  наполнить  тогда
Песней  счастья  и  ласковой  тишью…

Но  бывают  и  разные  бури,
Несправедливости  ураганы,
Бушуют  они  у  тебя  внутри,
Теребят  твои  чистые  раны.

Но  как  бы  судьба  вас  не  била,
Как  бы  не  качала  в  моря  штормах;
Портом  у  гавани  мыслей  светлых
Любовь  спокон  веков  всегда  была.

Хорошо  себя  любви  посвятить,
Лишь  когда  обоюдно  пылает
Пламя  нерушимых  клятв  верности,
Когда  вечности  вместе  желают
Два  сердца,  две  страсти  всей  жизни,
На  берегу  вашей  пристани…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418736
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.04.2013


Искать в мгновении величие

Искать  в  мгновении  величие.. 
Что  может  здесь,  сейчас  сравниться 
С  прикосновением  губ  твоих?..
Я  открываю  горизонты  в  глаза  твоих!

О  как  же  губы  твои  нежны,
О  как  они  сейчас  желанны...
Я  бы  все  на  свете  этом  отдал 
Дабы  до  старости  тебя  не  потерять...

Я  бы  все  на  свете  отдал,
Чтобы  не  охладел  тот  пыл,
Что  заставляет  
Биться  сердце  все  сильнее…

Не  охладит  веков  железна  поступь  то,  
Что  так  верно,  честно  берегу.
Не  заглушит  к  тебе  стремление,
пусть  и  наперекор  всему...

Ты  так  близка  
И  душой  открыта,
в  глазах  читается  желанье
К  чему  же  остановки,  когда  ты  рядом,
к  чему  было  все  старое,  былое
Теперь  вокруг  уж  никого  и  только  мы...

Как  губ  любимых  услада  радует,
Не  отрываться  бы  в  прикосновении...
Ничего,  о,  больше  никого  здесь  нет...
Нужна  лишь  на  двоих  одна  душа,
Что  будет  вечно-вечно  все  хранить
И  наши  чувства,  и  наши  мысли
И  все,  что  видишь  ты  в  моих  глазах,
Все,  что  бьется  в  наших  сердцах.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418735
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.04.2013


Засніжена память

Покрита  снігом  память  вже  твоя
І  я  не  твій  і  ти,  на  жаль,  вже  не  моя.
Чому  летять  думки  до  місць,  де  воля
Так  щиро  окриляла  наших  душ  тяжіння.

Було  тоді  щось  в  серці  сильне
А  чи  чарівний  сон  в  усіх  деталях...
Твій  ідеал  все  переслідує  мене,
Куйовдить  плин,  зрина  у  спогадах.

Засніжена  душа  моя  колись  замерзне
У  тиші  й  сумі  самотніх  відчуттів.
Без  тебе  затихає  надія  в  глибині,
І  тихо  залишає  сенс  моє  життя...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413634
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2013


Вмикаєш музику

Вмикаєш  музики  точені  ноти,
Без  крил  з  закритими  очима  ти
Розправиш  крил  своїх  широкий  розмах
І  зірвешся  вперед  в  душі  помаху.

Ти  упиваєшся  красою  виднокраю,
В  могучих  грудях  крику  радість.
Ти  розриваєш  пути  старого  жалю
І  в  чисту  даль  тобі  тепер  летіть...

Мабуть  ніщо  не  спинить  течію
Коханого  дощу,  і  вітру  нашу  міць,
Відчуй  лиш  серцем  тишу  ночей,
Шалений  порух  сил  і  відчуттів!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413504
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.03.2013


Маеглін

Він  тихо  десь  блукав  в  самотності  болючій,
Так  з  дня  у  день  чорнів  від  жалю  і  розпяття.
Не  міг  забути  все  ельфійки  ті  кохані  очі,
Що  вже  навік  згубили  в  нім  жагу  і  радість  до  життя...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381693
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.12.2012


Я плачу за тобою

Про  тебе  дощ  так  сумно-сумно  плаче,
Стікає  по  щоці  краплиною  сльоза...
Мелькають  все  якісь  чужі  обличчя,
Тебе  шукаю...  твій  образ  вислиза...

Я  плачу  гірко-гірко  за  тобою,
Стираю  кожну  мить  у  сьогоденні.
Повернення  постійно  лиш  чекаю,
Блукаючи  у  сірому  тумані.

Я  тяжко  йду  крізь  дощ  назустріч  вітру,
Не  знаю  куди  і  нащо,  просто  вперед...
В  обіймах  суму  тяжко  йду  назустріч
Ласкавому  дощу,  болю  навперейми...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380441
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2012


Every Beat of My Heart

Фільм  безкінечності  почався  і  загорівся  день,
І  музика  так  тихо  бринить  на  радіо  хвилях.
Я  вже  тут,  неохоче  починаю  перегони,
Не  мій  це  бій,  я  хочу  лише  зостатись  на  ногах,
Та  є  одна  дивна  річ,  що  підкуповує  мене.
Ця  маленька  дівчинка  мене  захоплює  так  просто
В  повнім  абсурді  я  кажу  ці  слова  зовсім  легко

З  кожним  ударом  мого  серця,  я  кохатиму  тебе
З  кожною  піснею,  і  з  кожним  кожним  подихом  твоїм...
Я  дістану  тобі  сонце  й  місяць,  ти  моя  єдина,
Закликаю  кохання  з  кожним  ударом  мого  серця...

З  кожним  ударом  мого  серця,  я  кохатиму  тебе
З  кожною  піснею,  і  з  кожним  кожним  подихом  твоїм...
Я  дістану  тобі  сонце  й  місяць,  ти  моя  єдина,
Закликаю  кохання  з  кожним  ударом  мого  серця...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369324
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 07.10.2012


Коли душа болить…

От  і  все,  відпливло  в  далеку  далечінь  все,  загуділо,  відчалило  і  зникло...  По  щоці  стікають  вниз  дві  кpаплини,  не  хочеться  їх  стирати,  хай  біжать.  Кап,  кап...  Впали...  Навколо  все  затягнуло  туманом,  тепер  невідомо,  яким  буде  майбутнє  та  що  там  в  ньому  станеться...  В  кількох  місцях  папір  намок,  рука  стала  вологою,  а  по-солоному  писати  важко,  дуже  важко.  Душа  болить  і  ниє,  а  попереду  тільки  біль,  муки  і  терзання  совісті  про  упущене  щастя.  Мокрий  папірець,  весь  в  синіх  рядках,  вбирає  за  словом  слово.  Боляче,  дуже  боляче...  Мов  вистріл  пролунали  ті  слова:  "Це  кінець...",  куля  пройшла  на  виліт  від  виска  до  виска...
Господи,  який  же  я  вдячний,  що  настав  вечір.  Виходжу  на  вулицю.  Мене  зустрічає  темрява.  Ніжно  обнімає,  а  потім,  шепочучи  на  вухо  шелестом  вітру  щось  пестливе,  цілує...  Йду  по  нічному  місту.  Авто  вже  майже  немає.  Навколо  тихо  і  трішки  моторошно.  Витираю  мокрі  щоки  і  повертаю  до  парку.  Темрява  не  відстає  від  мене.  Здається,  я  їй  вдячний,  що  вона  мене  покрила  чорною  пеленою  і  мене  не  бачать  випадкові  перехожі...  
Сідаю  подалі  від  ліхтарів.  Недалечко  з  якогось  бару  чи  кафе  чутно  музику.  Вона  переливається  барвами  ночі  й  наповнює  мій  слух.  Вітер  сушить  вологу  на  руках  і  обличчі...  А  темрява  лагідно  торкається  повік,  відганяючи  від  очей  блики  ліхтарів,  які  чимдуж  підсвічують  всі  чорно-зелені  крони  дерев...
Важко,  дуже  важко...  болить  і  ниє  душа...  це  не  фізичний  біль...
Темрява  витирає  солону  вологу  з  щік,  кружляє  з  музикою  між  листочків...  між  ліхтарів...  Вітер  щось  підспівує  в  тон,  намагаючись  заглухити  схлипування  душі...
Кап,  кап...  Мокрі  руки  і  щоки...  Тиха  музика  десь  неподалік...  Темрява  і  вітер...  І  я  один...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357956
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 16.08.2012


Гроза

День  промайнув  на  одному  подиху.  Вже  поспішав  додому,  там  мене  чекала  кохана.  Переступивши  поріг  і  нашорошивши  вуха,  мені  стало  зрозуміло,  що  вона  кудись  пішла.  В  грудях  закрутилося  хвилювання…  Нічого  не  сказала…
Ми  жили  разом  вже  майже  місяць.  Для  мене  було  трохи  незвично.  Певне,  я  занадто  довго  жив  одинаком  і  тепер  був  трохи  розгублений.  Побутові  дрібниці  вляглися  за  перший  же  тиждень.  Ми  були  створені  один  для  одного..  Все  було  чудово  і  я  навіть  мріяти  не  міг  про  таке  щастя,  та  відчуття  незвичності  постійно  переслідувало…  дивне  то  відчуття…
Її  довго  не  було.  І  хвилювання  посилювалося  з  кожним  поглядом  за  вікно.  Верхівка  сусідської  багатоповерхівки  потонула  в  темносиній,  аж  чорній  хмарі.  За  півгодини  гупнув  по  околицях  грім,  прокотившись  вдалину  гулом.  Забриніли  перші  каплі.
Починалася  гроза.  Її  ще  не  було…  
Я  люблю  дощ.  І  гроза  мене  чимось  приворожує.  Я  сів  на  підвіконник,  опершись  плечем  на  скло  і  спиною  на  стіну.  По  той  бік  вже  бурхала  стихія,  блискавка  розрізала  небо  гострим  жалом.  Дощ  посилювався…  Я  був  зачарований  тим  дійством…    і  стривожений…
Скрипнули  вхідні  двері.  Зашурхотіли  кроки.  Я  не  обертався,  та  я  б  пізнав  ці  кроки  навіть  уві  сні…  Дяка  Богу,  вона  повернулася!  По  склу  стікали  капельки  дощу,  переплітали  свої  сліди  і  несли  донизу  вологу  і  щастя  свіжості.  Захлюпали  кроки…  Я  відчув  дотик  її  руки  до  мого  плеча.  Вона  не  промовила  ані  слова,  вона  все  розуміє.  Я  притулився  щокою  до  її  руки  і  закрив  очі.  «Я  хвилювався…»,  -  прошепотів  я,  її  рука  була  прохолодна  і  волога,  та  така  рідна…
За  кілька  хвилин  вона  вже  в  сухому  сиділа  зі  мною  на  підвіконнику  в  моїх  обіймах.  Обіпершись  на  мене  спиною,  дивилася  на  дощ.  Намагаючись  зігріти,  я  притиснув  її  до  себе  сильніше.  Дощ  все  йшов  і  йшов…  Вона  тихо  муркотіла,  їй  було  добре…  Хвилювання  зникло  і  накотилася  солодка  хвиля  кохання…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356344
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 09.08.2012


"Записки божевільного романтика. " №3

Дивна  ж  бо  штука  це  серце.  А  особливо  моє...  Здавалося  б,  що  все  то  кінець.  Про  що  тут  сподіватися  і  на  що  надіятися,  але  ж  ні  треба  крізь  гул  думок  породжувати  вогники,  підпалювати  та  кричати...  Я  божеволію...  Невже  ніщо  не  може  знищити  ту  надію?  Чомусь  ще  горить  вогник  надії,  він  показує  яким  може  бути  майбутнє  і  яким  би  хотілося  щоб  воно  було...  Бажання  кричать,  змушуючи  вигадувати  нові  і  нові  плани,  щоб  тільки  повернути  щастя.  Та  невпевненість  підриває  все:  а  вона  захоче?  Мозок  її  підтримує:  забагато  болю  ти  завдав,  вона  буде  щаслива  без  тебе,  відпусти...  Я  божеволію  без  неї...  я  кохаю  її...  я  божеволію...........................................

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349822
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.07.2012


"Записки божевільного романтика. " №2

Ура!  Прийшов  мій  рятівник.  Він  мене  втішить  і  спасе.  Це  дощ.  Спочатку  прийшли  темні,  майже  чорно-сині  його  предвісники,  ці  хмари  принесли  хоч  трішки  радості.  Коли  завітав  дощ,  його  супроводжували  грім  та  блискавки.  З  такими  охоронцями  йому  нічого  не  страшно.  Я  йду,  мій  рятівник,  я  йду...  Як  там  співається  в  пісні:  "Walk  in  the  rain.  Trying  to  wash  away  the  pain.  You  went  away.  I  made  you  cry  so  many  days...."  Він  омиє  мене,  очистить  мої  думки...  Я  сподіваюся,  що  він  врятує  мене...  Я  йду,  мій  спасителю,  мій  холоднокровний  і  суровий,  я  йду...  я  йду...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349821
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.07.2012


"Записки божевільного романтика. " №1

Минула  ніч.  Нервова  дрімота  перемогла  на  кілька  годин.  Здається,  я  безмежно  вдячний  нічній  темряві,  бо  в  цьому  майже-сні  мені  наснилася  моя  кохана.  Вона  прийшла  в  чомусь  білому  з  зеленим.  Після  кількох  ніжних  поглядів  я  підійшов  і  сів  навпроти  неї.  Вона  не  тікала...  Вона  дивилася  в  мої  очі.  Потім  поцілувала.  Той  поцілунок  був  таким  ніжним  і  якимось  неймовірно  чистим...  Свіжий,  як  той  нічний  вітерець,  він  подарував  відчуття  реальності.  Я  ще  досі  відчуваю  на  губах  дотик  її  ніжних  вуст...  Я  її  кохаю...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349648
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.07.2012


Я заблукав у моїм тихім сні

Я  заблукав  у  моїм  тихім  сні
Під  зорями  мого  кохання,
Саме  тоді  наснилась  ти  мені,
Була  ти  поряд  аж  до  рання!

Я  б  й  зараз  був  у  тій  дрімоті,
Якби  на  те  була  лиш  моя  воля...
Твою  руку  лагідно  тримати
Хотів  би  вічно  я,  моя  кохана!

У  сні  солодкий  поцілунок,
Легке  тримтіння  твоїх  ніжних  губ
Блаженство  й  щастя  дарувало  так:
Що  Мені  здавалося,  я  -  твій  раб...

Реальність  уві  сні  таки  буває,
Я  відчував  твої  уста  кохані...
В  мені  й  тепер  ще  пламеніє
Той  жар  і  те  тепло,  моя  кохана...

І  губ  твоїх  пестливий  дотик,
І  двох  сердець  биття  у  ритмі,
І  такий  ніжний  той  поцілунок
Ще  гупають  і  гупають  висками...

Я  хочу  лишитися  у  сні
Поряд  з  тобою,  моє  кохання...
У  почуття  мого  полоні
Дозволь  Всевишній  зостатися  мені!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349628
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2012


Палає обрій нової надії

Палає  обрій  нової  надії
І  в  нім  згорають  старі  всі  тіні,
Живуть  ще  в  серці  моїм  ті  мрії,
Даруючи  силу  та  волю  мені.

Стійкість  духу  та  непохитність  долі
Сплітаються  в  єдиний  щит  для  мене,
Й  хоча  любов  та  щастя  ще  в  неволі
Та  слово  -  меч  їх  точно-що  поверне.

Я  йду  вперед  й  не  зупиняюся!
Попереду  пламеніє  небосхил,
Там  ледь  помітні  старі  всі  образи,
Та  словом  знищу  я  сліди  їх  крил.

Перекликатимуться  ехом  сльози,
Відступить  з  боєм  той  душевний  біль,
З  мечем  вперед!  Я  ж  бо  не  зупинюся!
Наперевіс  з  щитом  проти  всіх  мук!

В  бою  загинути,  то  буде  честь!
Схилити  голову  під  ніж  проблем
Не  буду  я  нікому  радити!
Краще  загинути,  аніж  тікати!

Вперед!  Вперед!  Я  ж  бо  не  спинюся!
Спалити  й  знищити  всі  перепони!
Не  схилити  голову,  то  буде  честь,
Яка  мені  любов  мою  поверне...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349208
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.07.2012


Може то крик серця

Може  то  крик  мого  палаючого  серця,
Якому  боляче  зробили  ненавмисно,
Якому  не  хочеться  у  грудях  битися,
Коли  ти  будеш  десь  далеко  і  без  мене.

Може  то  крик  болючий  розкритої  душі,
Що  в  чисте  небо  врізається  пекуче  так.
Хотілося  б  з  тобою...  забери  прошу,
До  себе  пригорни  й  не  відпускай  повік!

Може  то  оклик,  а  може  тихий  стогін
Лунатиме  у  синю  -  синю  височінь...
О,  як  не  хочеться  тебе  відпускати!!!
Хоч  на  хвилиночку  продовжи  оцю  мить...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346016
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2012


Вона пішла

Минулося…  вона  пішла,
Я  не  відчую  її  дотику,
Минулося…  вона  вже  зникла,
Я  не  побачу  її  посмішку.

Зацокав  вже  на  сходах  біль,
Зникає  гул  забутого  биття,
Лише  із  серця  сльози  –  каплі
Бринять  дощем  і  вниз  стікають…

Вона  пішла,  а  я  не  зупинив,
То  може  я  вже  не  існую?
Вона  –  лиш  ангел,  що  відлетів,
А  я  –  лиш  грішний…  я  існую…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344830
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2012


Чоловіки не плачуть…

Чоловікам  не  личить  плакати…  Так  повелося  в  цьому,  даруйте  на  слові,  клятому  суспільстві,  що  змінюється  щодня,  лишаючи  нерушимими  старі  звичаї  та  моральні  правила.  Не  знаю  як  там  інші  та  я  шкодую,  що  не  можна  те  робити  чоловікам.  Хоча…  Це,  мабуть,  і  робить  з  хлопчака  дорослого,  коли  той  придушує  біль  і  проблеми  в  собі,  це  закаляє  його  твердість.  Кожна  ж  жінка  хоче,  щоб  поряд  був  чоловік,  а  не  «тряпка»…
Не  можна  та  й  усе…  Чоловіки  слідують  неписаному  правилу,  та  при  цьому  шукають  різні  виходи  своїм  відчуттям  і  емоціям.  І  знаходять  багато  різних  способів.  Одні  з  них  правильні,  а  інші  не  дуже,  хоча  і  дієві…
Всі  переживання  та  проблеми,  всі  емоції,  що  стоять  в  горлі  клубком,  і  важкі  думки  перегоряють  в  чоловіках,  змішують  їх  раніше  сивіти,  лікувати  серце  і  тому  подібне…  Причини  тому  –  різні,  починаючи  від  особистого  життя  і  роботи  і  аж  до  внутрішньопсихологічних…
Кожен  придумує  свій  спосіб,  свою  віддушину  для  почуттів,  а  в  кого  замало  фантазії,  ті  позичають  чужі.  Наприклад,  перші  знаходять  відраду  в  вині,  коли  ви  розумієте,  що  я  маю  на  увазі,  з  часом  все  це  переростає  у  пристрасть  до  вина  і  потім  руйнується  життя  чоловіка,  другі  просто  замикаються  в  собі  й  нікого  не  підпускаючи  мучаться  зі  всім,  що  вирує  всередині,  давлять  себе,  треті  ж  просто  божеволіють  і  стають  неадекватними  в  своїх  вчинках  і  в  поведінці  в  цілому…  Для  мене  одним  з  найважливіших  таких  способів  є  творчість.  Результати  не  завжди  хороші,  але  мені  стає  легше,  коли  є  виражаю  ту  бурю  емоцій  на  папері.  Хай  би  там  що,  але  це  допомагає  розрядити  свої  мізки  та  охолонути,  аби  не  наробити  дурниць  згарячу…
В  такі  важкі  хвилини  допомагають  своєю  підтримкою  кохані  та  рідні  люди…  Але  коли  причина  болю  і  страждання  саме  вони,  тоді  чоловік  і  шукає  куди  подіти  все,  що  в  голові  та  в  серці…  Спробувати  мій  спосіб  –  це  не  важко,  адже  саме  тут  не  важливо  чи  є  у  вас  дар  і  талант  до  творчості,  головне  те,  що  ви  зможете  покращити  свій  душевний  стан,  зможете  жити  далі…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344827
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 18.06.2012


Десь там…

Десь  там  гудуть  дроти  забуті
Сіріє  обрій  між  худих  гілок,
Туди  до  нього  нам  іти,
Забувши  все  й  про  всіх,  удвох...

Під  хрускіт  свіжого  сніжку,
Тримаючи  рукою  руку,
Ми  не  покинемо  цю  стежку,
Де  щастя  відганя  розлуку.

Нам  вдвох  іти  вперед,
Де  майорять  веселки,
В  сліпучих  барвах  спільних  днів
Ми  не  покинемо  цю  стежку...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344619
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.06.2012


I just wanna be with you

Я  просто  хочу  бути  з  тобою,
Байдуже,  що  там  усі  кажуть,
Просто  хочу  бути  з  тобою…
Кожну  ніч  і  кожен  день,
В  холодні  ночі  й  темні  дні,
Я  хочу  бути  з  тобою…

Я  просто  хочу  бути  з  тобою
До  останнього  подиху  мого,
Просто  хочу  бути  з  тобою…
Просто  не  знаючи  нічого,
В  холодні  ночі  й  темні  дні
Я  хочу  бути  з  тобою,
Лиш  хочу  бути  з  тобою…

Я  знаю  ціну  тому,  що  маємо,
Всьому  тому,  що  діємо  ми
Та  я  просто  хочу  бути  з  тобою,
Просто  хочу  бути  з  тобою…

Не  хочу  я  тебе  тримати,
Щоб  ти  тільки  не  робила.
Сяй  же,  мій  любий  ангел!
Бо  я  просто  хочу  бути  з  тобою,
Я  лише  хочу  бути  з  тобою…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343997
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 14.06.2012


Чому я кохаю…

Чому  я  кохаю?  Питання  –  дуже  легке  та,  коли  хочеться  щось  відповісти  на  нього,  то  починаю  запинатися  і  виходить  щось  абсурдне.    А  хіба  воно  не  так,  от  коли  мені  думається,  що  може  б  перерахувати  всі  риси,  за  котрі  я  кохаю  її,  то  від  разу  вже  абсурд.  Я  поясню  чому:  всі  риси  людство  називає  словами,  тільки  для  позначення,  а  я  кохаю  її  до  нестями  не  замислюючись  що  і  як.  Та  й  ті  слова  можуть  показати  тільки  малесеньку  частинку  її  прекрасної  та  доброї  душі.  Коли  ж  іншого  боку,  приходить  на  думку  змалювати  її  вроду,  то  всі  слова  блякнуть,  а  порівняння  і  метафори  видаються  дитячим  лементом.  Я  просто  кохаю  її,  як  ще  нікого  не  кохав…
Слова  менестрелів  та  всіляких  там  бардів  будуть  тільки  переспівом  вже  давно  сказаного  та  й  описом  чужих  почуттів.  А  в  моїх  грудях  палає  моє  власне  ні  з  ким  не  порівнюване  почуття,  котре  може  затьмарити  будь  -  які  проблеми  та  нещастя.  Головне…  головне,  щоб  моя  кохана  була  поруч  і  щаслива…  Хоча  це  не  завжди  може  бути  так,  але  варто  прагнути  до  того!
«Смерть  стоит  того,  чтобы  жить,  а  любовь  стоит  того,  чтобы  ждать».  Ця  фраза  вже  давно  стала  крилатою  і  все  ж  мені  раніше  здавалося,  що  я  не  зможу  впізнати  це  почуття,  котрого  варто  чекати  все  життя.  Познайомившись  з  нею  я  розумію,  що  всі  побоювання  взівати  кохання  безпідставні.  І  це  варто  було  того,  щоб  чекати  і  жити.  Я  дійсно  не  знаю,  що  відповісти  на  питання  чому,  адже  я  це  відчуваю  і  лише  моє  серце  може  сказати  правду.  Все  інше  буде  зайвим.  
Я  кохаю…  Я  кохаю…  Я  кохаю  та  не  знаю  чому.  Я  можу  це  відчувати  лише  завдяки  їй,  моїй  любій.  І  певен,  що  вона  розуміє  мої  почуття  до  неї.  В  деяких  ситуаціях  слова  просто  зайві,  а  почуття  ясні  з  погляду  і  з  вчинків  і  з  захвату  в  коханій  людині.  Я  кохаю…  кохаю…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342747
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 08.06.2012


Прощання з тобою

Хвилини  прощання  з  тобою  завжди  такі  тяжкі,  такі  невимовно  сумні.  Відчуття  мов  я  розриваюся  між  двома  частинками:  одна  каже,  що  мені  вже  час,  що  я  просто  зобов’язаний  йти,  а  друга,  протилежна,  просто  криком  кричить,  бажаючи  зостатися  з  тобою.  Я  щоразу  розриваюся  і  не  від  того,  що  більше  не  прилину  до  тебе,  а  від  того  боляче,  я  лишаю  тебе  одну…  самотню…
Щодня  настає  момент,  коли  моє  сумне  зітхання  наводить  хмарку  на  твоє  миле  личко.  Ти  відразу  розумієш,  що  мені  вже  час.  Час  іти  від  тебе…  Я  відразу  ж  кажу,  що  повернуся  та  суму  на  твоїм  коханім  обличчі  не  меншає  від  того.  
Так  хочеться  бути  постійно  з  тобою,  щоб  не  рватися  кожного  разу.  Хочеться  завжди  бачити  тебе  мою  хорошу  та  обнімати.  Прийде  час…  він  здійснить  наші  мрії…  Але  цими  днями  легше  від  майбутнього  стає  лише  на  крихту,  воно  втішає  і  тільки.
Щоразу  я  залишаю  частинку  себе  в  твоїх  ніжних  руках.  Моє  серце  я  вже  лишив  тобі.  Я  сподіваюся,  що  ти  збережеш  його,  не  завдаючи  болю…  не  розіб’єш  його…  Я  вірю  тобі  та  кожній  обіцянці,  що  чую  з  твоїх  солодких  губ.  Мені  так  не  хочеться  відриватися  від  них,  коли  годинник  наказує  мені  йти  геть,  наказує  залишити  тебе…
Моменти  прощання  з  тобою  найважчі  для  мене.  Хоча  я  знаю,  що  повернуся  до  тебе,  повернуся  на  місце  наших  зустрічей.  Та  щоразу…  щоразу  боюся,  що  ти  не  прийдеш…  що  якась  незрозуміла  сила  зупинить  тебе  і  не  пустить  до  мене.  А  я…  я  залишуся  один,  чекати  тебе…  сподіваючись,  що  кожної  наступної  хвилини  ти  з’явишся…  Я  вірю  тобі,  але  жахаюся  кожного  примарного  жахіття,  в  якому  ти  покидаєш  мене…
Прощання  з  тобою.  Це  і  тільки  це  може  затьмарити  наші  з  тобою  зустрічі,  коли  так  добре  на  душі,  коли  натхнення  приходить  з  твоєю  посмішкою,  коли  весь  світ  байдужий,  аби  тільки  моя  зіронька  світила  для  мене,  показувала  мені  сенс  цього  земного  життя.  
Боже,  які  ж  важкі  хвилини  прощання  з  тобою…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342716
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 08.06.2012


Я відчуваю її

Чому  мені  хочеться  плакати  щоразу,  коли  їй  боляче.  Вона  відчуває  біль  і  я  не  можу  того  стерпіти,  рвуся  з  місця  й  ладен  на  все  аби  тільки  зцілити  її.  Але  вона  далеко  і  така  недосяжна…  Це  тяжко,  коли  людині,  котра  так  важлива  для  тебе,  ти  аж  ніяк  не  можеш  допомогти.  Хіба  що  словом  по  електронному  зв’язку.  Але  ж  воно  таке  обмежене  і  ніколи  не  передасть  всіх  тих  емоцій,  що  я  відчуваю  при  розмові  з  нею.  Їй  погано  і  мені  не  хочеться  ні  сміятися,  ні  радіти,  а  думки  тільки  до  одного:  як  підняти  їй  настрій,  як  зробити  її  веселою,  щоб  вона  відволіклася  від  проблем,  щоденних  турбот.
Я  відчуваю…  Два  слова…  Вони  виражають  так  багато  для  мене.  Я  не  знаю  чому  і  з  якої  причини,  але…  я  відчуваю  її…  Хай  це  звучить  дивно,  але  схоже,  що  так  воно  і  є.  В  середині  народжується  радість,  коли  вона  пише  просте  слово:  «Привіт».  Це  вітання  і  всього  тільки  слово  з  повідомлення,  але  це  написала  вона,  написала  до  мене.  Я  відчуваю,  коли  їй  добре.  Дивно,  але  одне  й  те  слово  в  різних  ситуаціях  мов  шепче  мені,  що  їй  думалося  чи  бажалося  при  друкуванні  літер.  Коли  вона  щось  умовчує,  я  не  розумію  звідки,  та  вже  знаю,  що  вона  дещо  пропустила,  щоб  не  казати  мені.  Стає  трохи  лячно,  вона  упустила  те  не  просто  так,  а  з  метою  вберегти  мене  від  хвилювання  за  неї.  Та  тільки  то  і  добре,  і  погано.  Добре,  бо  «чим  менше  знаєш,  тим  краще  спиш»,  а  погано  тим,  що  дрижаки  йдуть  по  тілу,  коли  уява  малює  те,  від  чого  мене  хотіли  вберегти.  Я  відчуваю…  я  відчуваю  її…
І  попри  все  мені  добре  від  того,  що  вона  -  поряд,  хоч  не  тілом,  а  тільки  серцем,  але  тут  питання  вже  інше.  Що  важливіше  серце  чи  тіло?  Коли  два  серця  б’ються  разом,  то  набагато  краще,  ніж  пусте  базікання  в  якомусь  замшілому  барі,  краще  всього…  Я  відчуваю  серцем  і  знаю,  що  вона  теж  слухається  свого.  Я  відчуваю…  Я  відчуваю  її…  серцем!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342570
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.06.2012


Пробач, що я кохаю лиш тебе!

Пробач,  що  я  кохаю  лиш  тебе!
Я  не  люблю  ту  страшну  самотність,
Не  мовчи,  скажи  мені  хоч  слово!
Не  мовчи,  скажи  мені  хоч  слово!
Я  знову  хочу  щиро  кохати,
Не  мовчи,  скажи  мені  хоч  слово!
Не  мовчи,  скажи  мені  хоч  слово!
Пробач,  що  я  люблю  лише  тебе!
Ми  зможем  назад  все  повернути
Не  мовчи,  скажи  мені  хоч  слово!
Не  мовчи,  скажи  мені  хоч  слово!
Ми  зможем  старе  усе  забути,
Не  мовчи,  скажи  мені  хоч  слово!
Не  мовчи,  скажи  мені  хоч  слово!
Не  мовчи,  я  повернусь  до  тебе!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338583
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2012


Dimmi quando

Це  ніч,  коли  мене  нікому  не  знайти.
Це  ніч,  коли  мені  там  лиш  одному  бути
Та  я  б  прийшов,  аби  хто  міг  мене  чекати,
Зігріти  своїм  теплом,  я  думаю  про  тебе,
Пробач,  що  я  кохаю  лиш  тебе!
Я  не  збираюся  тобі  зраджувати,
Я  просто  хочу  бути  там  де  й  ти.
Тепер  ми  один  одного  почуємо,
Давай  тоді  про  дещо  поговоримо
Про  ті  пригоди,  що  такі  далекі,
Коли  я  мчав,  тебе  там  не  було.
Пробач,  що  я  кохаю  лиш  тебе!

Я  не  люблю  самотність,
Скажи  мені,  коли!
Скажи  мені,  коли!
Я  знову  хочу  покохати,
Скажи  мені,  коли!
Скажи  мені,  коли!
Ми  зможемо  усе  забути,
Скажи  мені,  коли!
Скажи  мені,  коли!
І  цього  фільму  край  мені  не  всяк  любити,
Скажи  мені,  коли!
Скажи  мені,  коли!
Скажи,  повернутися  коли?

В  цьому  дому  стримують  ці  стіни
Далекий  тихий  гул  думок  про  тебе.
То  може  досить  й  ми  розійдемося  нині,
Лиш  будемо  сусідами  лишатися  в  коханні?
Просто  раптом  ти  зрозумієш,  що  це  боляче?
Пробач,  що  я  кохаю  лиш  тебе!

Я  не  люблю  самотність,
Скажи  мені,  коли!
Скажи  мені,  коли!
Я  знову  хочу  покохати,
Скажи  мені,  коли!
Скажи  мені,  коли!
Ми  зможемо  усе  забути,
Скажи  мені,  коли!
Скажи  мені,  коли!
І  цього  фільму  край  мені  не  всяк  любити,
Скажи  мені,  коли!
Скажи  мені,  коли!
Скажи,  повернутися  коли?

Пробач,  що  я  кохаю  лиш  тебе!
Я  не  люблю  самотність,
Скажи  мені,  коли!
Скажи  мені,  коли!
Я  знову  хочу  покохати,
Скажи  мені,  коли!
Скажи  мені,  коли!
Ми  зможемо  усе  забути,
Скажи  мені,  коли!
Скажи  мені,  коли!
І  цього  фільму  край  мені  не  всяк  любити,
Скажи  мені,  коли!
Скажи  мені,  коли!
Скажи,  повернутися  коли?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338560
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 19.05.2012


Dance with me tonight

Це  було  дуже  так  давно,
Від  тоді  я  бачу  правду  і  брехню.
Без  роботи,  іноді  сиджу  й  ридаю,
Та  сподіваюся,  що  все  буде  добре...
Потанцюй  же  зі  мною  цього  вечора!

Коли  щораз  сідає  сонце,
Я  відчуваю  порожнечу  в  серці.
Одягни  якісь  черевички,
Спускайся  сюди  слухати  блюз.
Сподіваюся,  що  все  буде  добре...
Потанцюй  зі  мною  цього  вечора!

Я  дивлюся  на  тебе,
Ти  дивишся  на  мене,
Ми  тільки  вдвох  танцюємо,
Чи  бачиш  ти,  що  бачу  я?
Два  зламаних  життя,  що  б’ються  разом,
Так  може  цьої  милої  хвилини...
Підійди-но  і  потанцюй  зі  мною!

Я  знаю,  що  завжди  трава  зелена,
По  інший  бік  там,  де  немає  нас,
Але  інша  сторона  прихована...
Тож  мені  добре  з  тим,  що  маю  зараз...
Потанцюй  же  зі  мною  ти  сьогодні!

В  чому  сенс  всього  життя,
Коли  ризик  то  лише  настільна  гра,
Ти  кинеш  білі  кості,
Сподіваючись,  що  зміниться  вся  гра.
Безглуздо  все,  коли  ніяк  сказати
Те,  що  так  хотілося  б  промовити...
Потанцюй  зі  мною  цього  вечора!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337917
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 16.05.2012


Були б ми разом чи окремо

Були  б  ми  разом  чи  окремо,
Аби  гули  у  серці  почуття,
Аби  ми  знали  куди  йдемо,
І  що  чекає  нас  святе  життя.

Були  б  ми  разом  чи  окремо,
Аби  почула  ти  моє  прохання,  
Бо  разом,  певне,  вже  не  будемо...
Аби  відчула  ти  моє  кохання!

Були  б  ми  разом  чи  окремо,
Тільки  б  минули  всі  твої  печалі,
Аби  злетіли  понад  хмарами
Посмішки-веселки  твої  коралі.

Були  б  ми  разом  чи  окремо,
Аби  був  знак  понад  усіх  небес,
Гуляли  б  всі  думки  над  нами
Малювали  б  долі  бойовий  окрас.

Були  б  ми  разом  чи  окремо,
Аби  в  росі  блищав  твій  милий  усміх,
Лунав  твій  голос  над  горами,
Бо  в  усім  буває  долі  відмах.

Були  б  ми  разом  чи  окремо,
Аби  у  Бога  попросити  долі,
Що  так  закохує  прям  вірно,
Дарує  щастя  й  очі  такі  милі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335721
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2012


It must have been love

Поклади  мій  сон  у  шепоту  палітрі,
Залиши  сувору  зиму  десь  на  землі.
Я  прокинуся  один,  лиш  тиш  в  повітрі
У  моїй  кімнаті  і  просто  навколо.

Доторкнися  до  мене  цьої  миті,  
Я  закрию  очі,  я  хочу  мріяти...

Це  мало  бути  кохання,  але  це  закінчилося.
Все  мало  бути  добре,  та  я  втратив  його  чомусь.
Це  мало  бути  кохання,  але  це  закінчилося.
З  моменту  нашого  дотику,  аж  поки  минув  час.

Вигадка,  що  ми  разом  там  десь  на  веселці,
Що  я  знайшов  притулок  у  твоєму  серці.
Та  ззовні  і  в  душі  я  мов  води  краплина,
Мов  та  чиста  сльоза  на  твоїй  долоні.

Та  цього  зимнього  дня,
Так  хочу  мріяти  я...

Це  мало  бути  кохання,  але  все  закінчилося.
Це  було  все,  що  я  хотів,  та  зараз  я  без  тебе.
Це  мало  бути  кохання,  але  це  закінчилося.
Це  там  де  вода  тече  у  мріях...
Це  там  де  вітер  дме  у  небесах...
Це  там  де  вітер  дме  у  небесах...

Це  мало  бути  кохання,  але  все  закінчилося.
Це  було  все,  що  я  хотів,  та  зараз  я  без  тебе.
Це  мало  бути  кохання,  але  все  закінчилося.
Це  там  де  вода  тече  у  мріях...
Це  там  де  вітер  дме  у  небесах...
Це  там  де  вітер  дме  у  небесах...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335514
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 06.05.2012


Історія одного кохання

Лягали  рядки  на  папір,
Чистий  подобою  снігу
Почутим  словам  ти  повір,
Бо  в  них  всі  думки  та  тривоги.

Було  те  недавно  чуття,
Що  стріну  її  незабаром,
Й  скріпиться  в  істину  буття,
А  інтуїція  всього  лиш  кроком.

Легеньким  вітром  промайнула,
До  мене  любо  підійшла  на  мить,
Краси  ореолом  так  сяйнула
В  ангелській  подобі  юних  літ.

Тікала  за  хвилиною
Можливість  усього  життя;
Не  зчувсь,  як  вже  крокую,
Мрію  в  намаганні  втамувать...

Де  ж  бо  її  тепер  шукати
Чи  тут  чи  там,  а  чи  повсюди,
Оглядини  б  то  розіслать
Куди  іти  мені,  куди?

Політ  і  знов  політ  в  захмарку
Розпеченого  серця  бій
Відблиски  сонечка  і  зранку
У  погляді  лиш  крик:  "Ой,стій"

Та  раптом  серце  спинилось,
Весь  світ  хитнувся  з  боку  в  бік,
Невже  вона  мені  наснилась?
А  ж  ні  не  збагну  того  повік...

Остання  лишилась  надія
За  рогом  вона,  ан  мерщій
Погляд  спинився,  ось  мрія
В  словах  лишився  хрип:  "Постій"

Вона  обернулась  і  взором
Всього  обвела  аж  до  ніг
"Що?",-  спитала  тихим  тоном,
Чекаючи  рішень  моїх...

"Зустрів  я  тебе  недаремно
Я  знав  тебе  тисячі  літ
Не  мовчи  ж  бо  так  непевно
Слова  щирі  випусти  в  світ..."

Такі  були  мої  слова
Кохання  з  погляду  єдиного
У  відповідь  посмішка  була,
І  погляду  ніяковість  мого.

Тоді  діяти  момент  настав
Свідомих  мрій  моя  реальність
Її  за  руку  ніжно  взяв
Й  повів  у  нашу  невідомість

Ми  поряд  ідучи  кудись
Не  бачили  шляху  далеко
Лиш  разом  посміхалися
Покинувши  тягар  старих  думок...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335442
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2012


May it be

Можливо  то  зірка  вечірня,
Що  освітить  життя  для  всіх  нас.
Можливо,  коли  темінь  зникне
Твоє  серце  буде  лиш  вірне.
Ти  йдеш  по  безлюдній  дорозі
О!  Як  далеко  ти  від  дому!

Mornie  utulie!  (Темрява  прийшла)
Повір  і  ти  знайдеш  тоді  свій  шлях...
Mornie  alantie!  (Темрява  зникла)
Обіцянка  живе  в  душі  поривах...

Можливо  то  буде  виклик  тіні,
Котрий  далеко  відлетить.
Можливо  будеш  подорожувати
Аби  запалити  новий  день.
Коли  ніч  буде  поборена,
Ти  підведешся  аби  сонце  знайти.

Mornie  utulie!  (Темрява  прийшла)
Повір  і  ти  знайдеш  тоді  свій  шлях...
Mornie  alantie!  (Темрява  зникла)
Обіцянка  живе  в  душі  поривах...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334908
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 04.05.2012


Ti amo

Я  кохаю  тебе
В  неокраїх  мріях,
Я  кохаю  тебе
В  свіжому  повітрі,
Я  кохаю  тебе…
І  якщо  тобі  заманеться,
І  якщо  тобі  захочеться,
Тоді  просто  мене  попроси
І  ми  навіки  розійдемося  
Та  я  кохаю  тебе
І  я  тут  поруч  тебе,
Бо  я  кохаю  тебе
В  глибинах  людської  душі,
Серцем,  що  не  знало  холоду.
В  ліжку  слухатись  я  попрошу  
Так  я  обожнюю  твої  груди  
Я  ненавиджу  тебе,
Але  кохаю  тебе  
Я  мов  метелик  на  краю  смерті,
Якому  довго  вже  не  літати.

Любов  немає  жодних  меж,
А  я  прошу  здати  цей  рубіж,
Сьогодні  я  вернусь  до  нього    
На  полі  щастя  весняного…
Я  кохаю  тебе
І  прошу  пробач.
Згадай,  хто  я  тобі,
Відкрий  мені  двері,
Я  –  воїн  з  паперу…

Налий  же  мені  вина  легкого,
Так  давно  тобою  зробленого.
І  простирадла  лляні...
Дай  мені  сон  дитини,
Що  може  створити  
мрії:  
Коні  і  повороти
і  трохи  роботи.
Хочу  я  пані  мою  обняти,
Яка  може  тішити  й  співати.
Потім  я  змушу  тебе  нервувати,
До  того  як  зможу  тебе  кохати.
Одягнись  в  бажання  світу,
А  ще  в  сутану  зі  світла.
Я  кохаю  тебе  
І  прошу  пробач,
Згадай,  хто  я  тобі,
Я  кохаю  тебе,  Я  кохаю  тебе,
Я  кохаю  тебе,  Я  кохаю  тебе!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334512
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 02.05.2012


Не всі слова для нас відчутні

Не  всі  слова  для  нас  відчутні,
Не  всі  слова  злітають  до  небес;
Болючі  для  сердець  одні,
А  інші  проминають  повз.

Не  в  силах  часом  ми  розбити
Запаморочливий  їхній  біг,
Не  в  змозі,  власне,  захиститись
Від  ударів  безсловесних  кривд.

Іноді  не  вистачає
Для  щастя  щирості  думок,
Відкритості  тоді  бракує
І  вміння  дотягнутись  до  зірок.

Коханих  ми  втрачаєм  скрізь,
Де  страх  і  скутість  превалюють
І  біль  в  блистинках  чистих  сліз
Для  нас  прощанням  лиш  стають.

Не  бійтесь  випустити  в  світ
Душевні  ті  переживання,
Ради  яких  жили  раніше
Не  бійтесь  сліз,  крапель  кохання.

І  знаю  я  і  Бог  на  небі
Багато  всі  пережили,
Не  гріх  відкритись  нам  далебі,
Хоча  і  на  очах  любові  каплі.

Серед  незримих  перепон,
Між  стрілами  жахів  щоденних
Наші  серця  блукають  там,
Чекаючи  сповіді  коханих…

Вони  плачуть  повсякчас,
Коли  зневага  й  переляк
Вселяються  в  душі  у  нас
І  їх  в  сердець  сльозах  єдиний  крик.

Той  крик  простий  про  допомогу,
Про  пошук  правди  у  собі,
Який  врятує  і  дасть  змогу
Зізнатися  в  помилках  собі.

Плутані  та  пасмурні  рядки,
Переплітаються  усюди
І  зрозумілі  тілько  звуки
Дають  хоч  трішки  чистоти.

Та  не  всі  слова  просто  почуті
Маємо  ми  розумом  приймати
В  сльозах  й  думках  їх  парослі,
Гармонія,  далека  й  невловима  суть.

І  пишучи  пожовклі  рядки
Чи  ловлячи  слова  меланхолії,
Ми  згадуємо  серця  крик
В  сумних  переспівах  мелодії

Хай  сліз  же  ніхто  не  боїться
Від  них  хай  звільниться  душа,
А  в  небі  крізь  них  загориться
Веселка  терниста  вірша.

Ще  не  день  будемо  ми  жити,
Крізь  тернії  доб’ємося  зірок,
Будемо  далі  ми  кохати
Крізь  болю  і  сліз  гірких  потік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334214
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.04.2012


Світлячок

Світляк  мигає  в  далині,
Хвилює  душу  він  мені
Чому  так  віддано  пірнув
Ти  в  глибину  небес  й  морів?
Чого  шукаєш  ти  в  житті?
Що  зараз  маєш  на  меті?
Чи  щастя  хочеш  ти  знайти,
Чи  в  чорноту  навік  ввійти,
Забути  все  й  відчути  спокій
Чи  що  бажаєш,  друже  мій?
Відкрийся  й  просвіти  мене,
Хто  хмари  в  небі  так  жене?
Хто  нас  вкриває  ніччю?
Хто  допоможе  майбуттю?
Питання  ці  і  справді  нелегкі.
То  й  відповіді  шукай  такі,
Що  в  серці  і  в  душі  бувають.
2008  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334033
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.04.2012


Блукали між далекими світами

Блукали  між  далекими  світами
Дві  загублені  душі  чужого  світла,
Розливалися  неблизьким  шляхом
Проміничики  від  їх  світила.

Кудись  враз  позникали  усі  тіні,
І  з  тим  так  чисто  стало  душею
Відчувати  весь  широкий  світ  мені
І  тихий  дзвін,  і  тупіт  між  ходою.

Зникав  у  сіх  краях  той  любий  сенс,
Змінялися  роки  й  прийшли  бажання,
Яких  колись  вже  відгримів  мій  вираз
Омріяного  далекого  кохання.

Чомусь  у  всі  боки  злітали  пташки,
Жахалися  нечуваних  польотів  мрій.
Мені  не  подобались  багать  ті  блики
В  них  зникав  весь  повен  щастя  світ  мій

Десь  гай  співав  і  падали  униз  зірки,
А  я  блукав  між  далекими  світами.
Кудись  поділись  мої  всі  світляки,
І  я  лишивсь  у  темряві  один,  лиш  сам...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334029
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.04.2012


Ідріль Келебриндал!

Ідріль  Келебриндал!  В  твоїх  устах  печаль
Летіли  всі  твої  думки  у  синю  даль
Від  всіх  чомусь  забутих  так  давно,
Подій  і  мимолітніх  зустрічей...
Якби  в  усіх  шляхах  стрічалася,
Оспівана  в  піснях  любов  і  доброта,
Якби  ельфійок,  чарівниць  ночей,
Могли  б  кохати  люди  грішні,  смертні...
Блукала  між  дерев  твоя  печаль,
Там  ти  шукала  ради  в  жовтій  осені
І  чистим  своїм  серцем  стрітися
Бажала  долі  знак  якийсь  побачити...
О  любая  Ідріль!  Я  б  навік  прогнав
Твоїх  прекрасних,  милих  уст  печаль,
Аби  у  щебеті  лісних  пташок  дізнав
Історію  про  двох  сердець  кришталь,
Котру  ельфійки  голос  уночі  співав
Про  те,  як  щиро  та  навіки  покохав
Один  з  едайн  небес  ельфійську  діву,
Що  їм  любов  Ілуватар  подарував...
Крутився  далеко  у  височині
Буремних  днів  старий  сизий  вітрець,
Усюди  бачив  він  історії  сумні,
Подій  колишніх  чув  далекий  шурхіт.
Ідріль  Келебриндал!  Блиск  твоїх  очей,
Йому  не  близький  шлях  припав
На  долю  сміливого  серед  людей  -
Єдайн,  якого  дух  твій  так  давно  чекав,
Ідріль  Келебриндал!  Його  ти  зачекай,
Хай  відлетять  думки  у  синю  даль,
В  твоїх  устах  розквітне  ніжний  рай,
Він  вже  іде,  його  ти  просто  зачекай...
Ідріль  Келебриндал!  Ідріль  Келебриндал!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333510
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.04.2012


Не дивись на мене вовком

Не  дивися  на  мене  вовком,
Не  в  усім  роблю  я  помилки
Та  й  досвід  набуваєм  з  віком
Не  осуджуй  же  мої  думки.

Розуміння  у  тобі  шукаю
До  вчинків,  дій  моїх  і  задумок,
В  суперечках  тихого  спокою,
З  тобою  завжди  я  поміж  думок.

Постійно  бути  поруч  -  не  просто
тобі  не  вберегти  мене  від  бід,
Я  йду  своїм  шляхом  у  простір,
що  завжди  звався  "широкий  світ".

Не  дивися  на  мене  вовком,
Бо  я  із  тим  так  тебе  люблю,
Не  карай  ласкавим  судом,
Не  дивися  вовком,  я  молю!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332266
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.04.2012


Я хочу побачити тебе

Я  хочу  побачити  тебе,
Відчути  жар  твоїх  очей;
Як  бо  торнутися  тебе?
Адже  без  тебе  серце  плаче!

Я  відриваюсь  від  землі,
Злітаю  душею  поміж  хмари,
Понад  міста  давно  поснулі
Лечу  до  милої  примари...

Ти  -  близько  і  в  той  час  далеко,
Мені  б  відчути  погляд  любий,
Як  тьохкає  твоє  серденько,
І  політати  серед  наших  мрій.

Бажаю  пригорнути  я  тебе,
Відчути  всі  емоції  палкі,
Що  огортають  і  мене  й  тебе
В  обійми  ночі,  ніжні  та  мякі...

Чекай!  Я  вже  лечу  до  тебе
Душею  крізь  ласкавий  вітру  сміх,
Щоб  пригорнути  пак  до  себе
Твого  обличчя  легкий  усміх.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332219
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2012


The Book of Love

Книга  любові  довга  й  нудна,
Ніхто  не  зможе  відчути  цю  річ,
Вона  схем,  подій  та  чисел  повна
Та  вказівок  танців  пліч-о-пліч.

Та  я,
Я  люблю,  коли  ти  читаєш  мені,
І  ти,
Ти  будь-що  можеш  читати  мені.

Книга  любові  музики  повна,
Адже  звідси  музика  походить,
Дещо  в  ній  просто  так  туманне,
Дещо  в  ній  ніколи  не  почуть.

Та  я,
Я  люблю,  коли  ти  співаєш  мені
І  ти,
Ти  будь  -  що  можеш  співати  мені.

Книга  любові  така  довга  й  нудна
І  написана  дуже  –  дуже  давно,
Її  наповнюють  серця  та  квіти
Та  речі,  котрі  нам  ще  рано  знати.

Та  я,
Я  люблю,  коли  ти  даєш  їх  мені
І  ти,
Ти  можеш  дати  обручки  мені
Та  я,
Я  люблю,  коли  ти  даєш  їх  мені
І  ти,
Ти  можеш  дати  обручки  мені
Та  я,
Я  люблю,  коли  ти  даєш  їх  мені
І  ти,
Ти  можеш  дати  обручки  мені,
Ти  можеш  дати  обручки  мені.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332092
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.04.2012


Боюсь я в тебе закохатися

Боюсь  я  в  тебе  закохатися,
Хоч  ми  й  знайомі  віднедавна
Та  вже  секрети  спільні  завелися
І  щирість  та  довіра  дружня.

В  розмові  відчуваю  легкість
Без  пошуку  потрібних  слів,
Могли  б,  мабуть,  ми  говорити  
З  тобою  цілу  нашу  вічність

Та  я  боюсь  тих  почуттів,
Що  закрадаються  тихцем;
Боюсь,  щоб  знову  не  відчув
Удару  в  серце  словом-лезом.

Якщо  холодним  далі  буду,
Вся  щирість  наша  швидко  зникне,
Без  тебе  ким  тоді  я  буду,
Коли  відкритості  не  стане.

Зайняла  місце  у  моїх  думках,
Що  день,  то  ближче  пізнаю
Тебе  у  постатях  душевних
Все  більш  захоплююсь  тобою.

Боюсь  тебе  я  покохати,
Відкритись  широко  назустріч
І  з  жаром  палко  запалити
У  серці  вогнище  кохання.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332065
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2012


Розбуди в собі новий день

Розбуди  в  собі  новий  день
І  посміхнись  власному  життю,
Бо  світ  навколо  прям  повен
Шляхів  широких  аж  до  щастя.

Розкрий  ти  серце  в  погляді,
Разом  з  весною  злийся  в  пісні,
Поглянь,  як  всьому  діти  щиро  раді
Бо  боги  в  них  живуть,  в  тобі  й  мені

Усім  досяжний  край  небес,
Де  мрії  й  ангели  існують;
До  них  бажання  дотягнутись
Поможе  нам  богами  стати.

Десь  там  блукає  ще  надія,
Що  всім  жахам  кінець  от  буде
Варто  лиш  радіти  барвам  дня
Й  відкритися  назустріч  ранку  
(нової  зорі  й  нової  ери)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331794
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.04.2012


До омріяного раю

Віяли  вітри,  що  є  сили,
Від  сходу  і  аж  до  заходу
І  парус  наш  наповнювали,
Піддавали  швидкості,  ходу.

Старе  ми  залишали  там,
На  березі  минулого,
Відпливаючи  від  тих  дум,
Що  повні  усього  важкого.

У  далекі  нові  мандри
Несли  нас  вітри  буйнії
По  тій  лагідній  лазурі,
Що  під  небом  нашої  надії.

Гуляли  вітри,  що  є  сили,
Від  сходу  і  ген  до  заходу,
А  ми  пливли  собі  й  пливли,
Додавали  швидкості,  ходу.

На  нас  уже  чекали  там,
Де  світло  не  згасає  вночі,
Де  острів  повен  щастям,
Де  не  буває  немочі…

Вперед  до  того  дерева,
Що  вишите  в  історії,
До  радості,  що  так  співає
У  стінах  вежі  білої.

Летіли  вітри,  що  є  сили,
Від  сходу  пак  і  до  заходу,
А  ми  пливли  і  вірили,
До  раю  додавали  ходу…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331584
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.04.2012


Лист моїй любій відьмочці

Доброго  дня,  моя  люба  відьмочко!
Пишу  тобі  з  тих  земель,  де  вже  відгуркотіло  полум’я  старих  надій.  Зі  мною  все  чудово,  живу  собі  і  далі,  навіть  працюю.  Про  старі  негаразди  вже  й  не  згадую.  Як  ти?  Чи  налагодилося  твоє  мирне  життя?
Цей  лист  для  тебе  я  хотів  написати  вже  давно  та  ніяк  не  доходили  руки,  не  кажучи  про  серце.  Багато  справ  і  турбот  маю.  Ти  прочитай  цю  сповідь  і  порви  чи  може  спали…  хоча  знаєш…  лиши  собі  напам’ять,  щоб  не  забувати  свою  силу.
Хочу  зізнатися,  що  ти  приворожила  мене  досить  таки  майстерно,  жодній  до  тебе  це  не  вдавалося  так  уміло.  Чомусь  раніше  я  не  сприймав  тебе  як  дівчину,  котру  міг  би  покохати,  не  бачив  у  тобі  тієї  богині,  котра,  безперечно,  живе  в  кожній  дівчині.  Дивно,  але  мене  немов  перемкнуло  в  той  вечір,  коли  ми  з  тобою  вечеряли  в  тім  затишнім  ресторанчику  в  самому  центрі  старого  Києва.  Тоді  я  повертався  додому  просто  на  крилах  радості;  мені  думалося,  що  ще  ні  з  ким  раніш  не  було  так  добре  як  ото  з  тобою.  Потім  ще  кілька  приголомшливих  днів…  Ех,  ми  так  чудово  проводили  час!!!  Чи  може  то  мені  тільки  здавалося?  Може  то  і  були  чари?
Як  майстерно  ти  насилали  на  мене  чари.  І  вони  діяли!  Так,  і  я  в  тому  певен.  Але  невже  то  була  тільки  примха  твоєї  магії?  Невже  в  мені  не  було  жодного  гідного  кохання  атома?
Зараз  я  з  певністю  можу  стверджувати,  що  лиш  один  вечір  зруйнував  ту  завісу.  Чи  то  ти  так  хотіла  чи  може  щось  пішло  поза  наміченим  планом,  але  облуда  впала  з  моїх  очей.  Миттєве  захоплення  здув  весняний  вітерець,  він  очистив  мою  душу  та  серце.  В  той  вечір  ти  шокувала  мене  своїми  словами,  здивувала  тими  тлумаченнями  Біблії  та  Бога,  котрі  жодним  чином  не  вписуються  в  рамки  моїх  канонів  на  поглядів…
Про  що  я  міг  думати,  коли  мій  внутрішній  світ,  мої  моральні  погляди  та  ті  ж  принципи  життя  не  знаходили  в  тобі  відповіді,  вони  були  байдужими  для  тебе  чи  навіть  гірше…  Які  ж  то  були  б  відносини,  яке  спілкування,  коли  ти  не  поважаєш  найціннішого  для  мене,  не  розумієш  мене…  поривів  моєї  душі…
Ти  причарувала  мене…  ой,  як  же  то  майстерно…
А  з  тим  прощаюся,  моя  люба  відьмочко!  Будь  здорова!  
А  коли  змінишся,  то  навідуйся  в  гості.  Буду  радий  тебе  бачити.  Але  тоді  вже  приходь  такою,  як  ти  є,  справжньою  і  вже  без  чар!
Прощавай,  моя  люба  відьмочко!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331526
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 19.04.2012


Куди ми прямуємо?

Не  сумніваюся,  що  кожен  питав  себе  чи  думав  про  те,  що  ж  його  очікує  попереду.  Щастя  чи  біда,  радість  чи  сум,  а  може  всього  по  капельці,  щоб  вийшов  такий  собі  власний  коктейль  життя  за  власним  рецептом.  Ми  озираємося  назад  з  надією,  що  минуле  нам  підкаже  куди  йти,  але  воно  може  показати  лиш  те,  чого  нам  не  вистачало  раніше,  а  також  те,  що  ми  втратили...  Тоді  ми  розуміємо,  що  ще  ми  хотіли  б  мати  в  майбутньому,  що  б  могли  наверстати,  хоч  уже  і  в  новій  та  зміненій  подобі.
Розумієте,  що  б  там  нас  не  чекало,  але  все  те  залежить  від  програми  чи  можна  й  так  сказати,  що  установки,  котру  ми  собі  ставимо.  Вибирете  ви  позитивний  її  варіант  і  відповідним  буде  ваш  подальший  шлях.  Звісно,  що  випробування  не  зникнуть,  але  змінитеся  ви  самі  та  ще  той  спосіб,  у  який  ви  будете  долати  оті  випробування.  Впевнений,  що  з  позитивним  налаштуванням  на  життя  все  буде  вдаватися  легше  та  простіше.  Поглянувши  на  вас  можна  буде  сказати,  що  ви  стали  світлішими,  що  в  вашому  серці  живе  більше  доброти  та  чутливості.  Зовсім  протилежне  чекає  на  сумний  варіант  установки.  Чим  більше  ви  жалітиметеся  на  тяжкість  вашого  шляху,  тим  більше  перепон  буде  на  вашій  дорозі  до  щастя.  Вам  вибирати  як  йти!
Напрямок,  який  вам  варто  обрати,  яким  треба  прямувати  залежить  виключно  выд  вас.  Як  би  то  не  звучало,  але  в  кожного  своя  доля  ы  свый  шлях  широкий...  Тут  можна  порадити  тыльки  ось  що:  йдіть  тим  шляхом,  справи  і  труднощі  на  якому  допоможуть  вам  розкрити  свій  талант,  вирішення  яких  приноситиме  вам  хоч  і  втому,  але  задоволення;  а  ще  обирайте  той  шлях,  прямувати  яким  вам  підказує  серце,  саме  воно  вам  допоможе  зробити  вибір  в  тяжку  хвилину,  коли  ви  стоїте  на  роздоріжжі...
Всі  вміють  радити  та  підштовхувати  в  спину:  йди  туди,  там  добре,  роби  так,  бо  це  ще  краще...  Та  кожного  Бог  наділив  своєю  щирістю,  бо  Він  в  кожному  з  нас...  він  живе  в  вашому  серці  і  допомагає,  чує  ваші  молитви...  Вірте!
Шляхи  долі  широкі,  вони  лише  намічені,  але  не  визначені  до  кінця...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331349
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 18.04.2012


Осінній вечір

За  всіма  турботами  та  дрібними  думками,  ми  забуваємо  у  нашому  щоденному  житті  про  найважливіше:  людяність  та  доброту,  про  ту  допомогу,  котру  можемо  надати  малознайомим  нам  людям  по  причині  простого  душевного  співчуття.
В  його  житті  того  вечора  не  вистачало  солодких  відчуттів  чогось  матеріального,  тому  кинувши  трохи  грошей  в  карман  і  одягнувшись  в  те,  що  потрапило  під  руку,  він  вискочив  на  вулицю  й  почимчикував  до  найближчого  магазину.  Серед  осіннього  листопаду  він  дріботів,  уловлюючи  ніжні  запахи  пізніх  квітів  на  доглянутих  клумбах.  Жовта  листва  утворювала  своєрідний  тунель  для  його  добрезнайомої  алеї.  Він  наближався  до  супермаркету.  На  розі  будівлі  стояла  молода  в  розквіті  сил  паняночка  з  великими  торбами  покупок,  збиралася  якось  їх  дотягти  до  своєї  квартири.  Не  думаючи  ні  про  що,  він  просто  підійшов  до  неї  і  запропонував  поміч.  Вона  відмовлялася  з  таким  втомленим  натиском,  що  він  все  ж  підняв  її  сумки  і  справився  про  напрямок,  куди  вона  збиралася.
Вони  йшли  в  бік  до  озера.  Почавши  потрішку  розмовляти,  він  здивовано  зауважив,  що  як  на  самотню,  вона  добре  скупилася.  Відповідь,  невідомо  для  нього  чому,  -  чиста  і  без  приховувань,  поглибила  його  здивування:  її  "супутник  життя"  повертається  завжди  голодним  і  вона  зустрічає  його  кожного  дня  смачною  вечерею,  але  сьогодні  в  нього  вихідний,  тому    вона  хоче  приготувати  щось  більше.  Їх  розмова  наповнювалася  новими  деталями.  Йому  було  невідомо,  чому  вона  так  щиро  відкрилася  йому,  зовсім  незнайомому  молодику,  чи  то  їй  не  вистачало  спілкування,  чи  може  то  була  дяка  за  малу  допомогу.
Вони  зупинилися  біля  озера  під  її  підїздом.  Вона  щось  згадала  про  ревнивість  її  "супутника  життя"  і  про  моральний  обовязок  перед  ним,  вихопила  сумки  і  вже  збиралася  йти.  Та  на  прощання  він  порадив  їй  слухати  свого  серця.
Повертаючись  до  свого  попереднього  маршруту,  він  замислився  над  тією  несправедливістю:  вона  -  молода,  сильна  і  в  розквіті  сил,  а  хіба  їй  не  потрібна  турбота;  та  її  супутник  життя  чомусь  не  може  елементарного,  не  бачить  тих  дрібниць,  котрі  іноді  грають  важливу  роль  у  житті.
Невже  для  того,  щоб  подати  руку  допомоги  нам  у  всякім  випадку  треба  шукати  вигоду?  Невже  дрібна  вічливість  важить  так  дорого,  що  ми  опускаємо  очі  й  проходимо  повз,  боячись  виявити  доброту?  Щодня  більше  питань,  аніж  відповідей...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331219
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 18.04.2012


Важкий сон

Три  хвилини  і  вже  на  плтформі.  День  видався  важкий,  тож  потяга  я  чекав  з  напівзаплющеними  очима,  якось  навіть  без  думок,  немов  медитуючи.  За  ще  чотири  хвилини  прибув  потяг  і  я  вже,  прихилившись  до  стінки  вагону,  дрімав.  Кольорова  хвиля  сну  налетіла  надхвидко  і  понесла  мене  далеко  від  брудних  тунелів  старої  підземки.
Йшов  по  вулиці  по  тій  білій  лінії,  знаєте,  що  розділяє  два  зустрічні  потоки  автівок.  Сонце  вже  майже  сіло,  залишалося  до  офіційного  заходу  хвилин  зо  десять.
Підніматися  вверх  по  вулиці  в  очікуванні  невідомого  було  не  те,  щоб  дивно,  але  якось  важко.  Засмічені  узбіччя  давали  усвідомити,  що  потрапив  я  не  в  райський  куточок  і  попереду  щось  буде.
Зупинився  метрів  за  пятдесят  чи  шістдесят  до  перехрестя.  Дивно,  але  в  руках  мав  автомат.  Де  він  взявся...
На  перехресті  раптом  ніс  до  носу  поцілувалися  синя  лада  і  червонющий  лексус.  Сварка  почалася  передбачувано,  але  перервалася  ще  трьома  чи  чотирма  поцілунками.  В  бійку  тепер  приєдналося  ще  додатково  кілька  осіб,  точніше  їх  крики  і  нецензурна  лексика.  Після  того,  як  під  визг  гальм  всі  разом  оглянулися  на  перекинуту  фуру,  трохи  вверх  по  вулиці  почувся  перший  потріл.  Скоріш  за  все  це  невдоволений  водій  багатотонної  вантажівки  висловив  свій  протест  бійки,  котра  нікому  не  допомагала  вирішувати  назрівший  конфлікт.  Перестрілка...  кров...
Мій  автомат  був  розжарений  і  опікав.  Памятаю  ще  величезного  чоловіка,
котрий  летів  на  пене  горою...  І  ще  з  туману  кров...  та  чомусь  два  вибиті
 зуби...  і  кров...
Прокинувся  так  же  непомітно  для  себе  як  і  задрімав.  Саме  вчасно...  моя  станція.  З  дивним  відчуттям  переслідування  я  виходив  із  старої  підземки...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329907
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.04.2012


Nothing I've Ever Known

Просто  зараз  я  почуваюсь  -  
Саме  мов  те  листя  на  вітрі.
Хто  знає,  звідки  вітру  подих,
Хто  знає,  до  чого  тут  йдеться.
Я  знаходжу  себе  десь  де  я  –  
Я  ніколи  не  думав,  що  буду:
Кружляючи  над  колами  поля,
Думаючи  про  нас  з  тобою.
Як  я  можу  пояснити,  коли  
Я  не  знаю,  що  сказати,
Що  мені  тепер  робити  -  
Так  багато  ми  вже  змінили.

Нічого  що  я  коли-небудь  знав  -  
Не  змушувало  мене  так  почуватися.
Нічого  що  я  коли-небудь  бачив  -  
Не  змушувало  так  бажати  лишитися.
Але  ось  тепер  я  тут  -  
Готовий  тебе  почуть.
Я  кружляю,  я  вже  падаю  -  
Мене  кличе  мій  дім,  я  чую!
Хей!  -  я  ніколи  не  відчував
Що-небудь  так  бо  сильно  -  о  ні!
Це  не  схоже  на  те,  що  я  знав.

Тепер  ти  та  одна
Мною  так  бажана,
Ти  саме  та  одна,
Котра  мені  потрібна.
Лиш  ти  можеш  дати  -  
Причину  вірити,
Я  слідував  за  зіркою  -  
Щоб  зустрітися  з  тобою
Я  відчуваю  так  сильно  це  тепер  -
Це  не  може  бути  хибним  відтепер.

Нічого  що  я  коли-небудь  знав  -  
Не  змушувало  мене  так  почуватися.
Нічого  що  я  коли-небудь  бачив  -  
Не  змушувало  так  бажати  лишитися.
Але  ось  тепер  я  тут  -  
Готовий  тебе  почуть.
Я  кружляю,  я  вже  падаю  -  
Мене  кличе  мій  дім,  я  чую!
Хей!  -  я  ніколи  не  відчував
Що-небудь  так  бо  сильно  -  о  ні!
Це  не  схоже  на  те,  що  я  знав.

Просто  зараз  я  почуваюсь  -  
Саме  мов  те  листя  на  вітрі,
Хто  знає,  звідки  вітру  подих,
Хто  знає,  до  чого  тут  йдеться.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328971
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 09.04.2012


Over the Misty Mountains Cold

Аж  понад  туманними  горами  холодними
У  темницях  глибоких  та  старих  печерах,
Нам  має  пощастити  при  зорях  вранішніх
Знайти  зачароване  золото  за  межами.

Гноми  минулого  дужі  чари  насилали,
Поки  молотки  як  дзвіночки  їх  звучали
В  глибоких  місцях,  де  темні  речі  спали,
Під  горами  там  гули  порожні  зали.

Для  старого  короля  та  пана  серед  ельфів
У  сутінках  припасено  чимало  золота
У  штампі  та  у  ковці,  вони  і  світло  ловлять
Аби  сховать  на  меча  ефесі  між  самоцвітів.

На  срібне  намисто  вони  нанизували
Квітучі  зорі,  в  корони  вони  вішали
Полумя  дракона,  в  дроті-покрученці
Вони  ловили  світло  місяця  та  сонця.

Аж  понад  туманними  горами  холодними
У  темницях  глибоких  та  старих  печерах,
Нам  має  пощастити  при  зорях  вранішніх
Забрати  золото  давно  забуте  древніми.

Келихи  вони  вирізали  для  себе  тут
І  арфи  з  золота,  де  жоден  не  копав,
Там  прилягли  вони,  та  пісень  багато
Співали  нечутно  для  людей  та  ельфів.

Шуміли  сосни  на  схилах  високо,
І  вітри  стогнали  темної  ночі.
Вогонь  полумям  червоним  широко
Палив  дерева,  мов  світла  світочі.

Дзвіночки  лунко  бриніли  в  долині,
І  люди  бліднівши  ставали  на  пошуки
Люті  дракона  сильнішої  від  вогню,
Що  руйнував  їх  вежі  та  домівки

Під  місяцем  диміли  високі  гори,
А  гноми,  зачувши  близький  тупіт  долі,
Тікали  зі  своїх  то  залів  без  віри,
Мручи  під  місяцем  та  його  ходою.

Аж  над  туманними  горами  суворими
У  темницях  глибоких  та  тьмяних  печерах
Нам  має  пощастити  при  зорях  вранішніх,
Арфи  і  золото  забрати  першими.

І  вітер  дув  з  сухої  пустки  вересу,
Та  в  тихім  лісі  жоден  лист  ані  телень,
Там  тіні  лежали  будь  то  ніч  чи  день
Й  темні  речі  тихо  стелилися  внизу.

Спустився  вітер  із  холодних  гір
Як  хвиля,  він  крутився  та  ревів.
Гілки  застогнали  всюди,  а  ліс  бурчав,
І  листя  схоже  формувалось  у  потвор.

Вітер  від  заходу  й  до  сходу  піднявсь
Раптом  всі  рухи  в  лісі  припинились,
Такі  неприємні  та  різкі  через  болото
Злітали  в  небо  голоси  подібні  свисту.

Засичали  трави,  їх  стебла  повгинались,
Очерет  весь  затріщав  під  його  ходою
Над  заводі  трепетом  під  холодом  небес,
Де  швидкі  хмари,  пошматовані  бідою.

Він  проминув  оголену  Самотню  Гору,
І  прокотився  понад  логовом  дракона:
Там  у  темряві  лежали  голі  камені
І  дим  так  ширився  далеко  у  повітрі.

Він  залишив  світ  і  рятувався  втечею
Над  тої  ночі  широкими  морями.
І  місяць  зникав  над  бурі  всяк  порою,
І  крутилися  зірки  під  світла  бликами.

Під  темною  й  високою  горою,
Король  ввійшов  уже  до  свого  залу!
Його  противник  мертвий,  хробак  страху,
Й  від  так  щоб  вороги  його  загинули!

Меч  ще  гострий,  а  спис  такий  же  довгий,
Стріла  -  швидка,  а  ворота  ще  міцні.
Серце  -  сміливе,  дивлячись  на  золото;
Гноми  більше  не  повинні  бідувати.

Гноми  минулого  дужі  чари  насилали,
Поки  молотки  як  дзвіночки  їх  звучали
В  глибоких  місцях,  де  темні  речі  спали,
Під  горами  там  гули  порожні  зали.

На  срібне  намисто  вони  нанизували
Квітучі  зорі,  в  корони  вони  вішали
Полумя  дракона,  в  дроті-покрученці
Вони  ловили  світло  місяця  та  сонця.

Давній  гірський  престол  тепер  ще  раз  звільнився!
O!  Народе-мандрівник,  до  зову  прислухайся!
Приходь  мерщій!  Приходь  мерщій!  Через  пустелі!
Друзів  і  близьких  так  потребує  наш  король!

Тепер  ми  кличемо  понад  холодних  гір,
"Вертайтеся  назад  же  до  старих  печер!  "
Тут  король  чекає  вас  біля  воріт,
Його  руки  повні  перлин  та  золота.

Король  ввійшов  уже  до  свого  залу!
Під  темною  й  високою  горою,
Хробак  страху  убитий  він  і  мертвий!
Й  від  так  щоб  вороги  наші  загинули!

Ми  звемо  до  вогнищ  і  до  залу!  Бувайте!
Хоч  вітер  і  дощ  нам  можуть  заважати,
Нам  має  ще  до  сходу  сонця  пощастити
Далеко  над  лісом,  над  гірської  висоти.

До  Рівенделу,  де  ельфи  ще  живуть
На  галявинах  попід  стріх  туманних.
Крізь  болота  й  пустелі  нам  їхати  в  поспіх,
А  куди  за  тим  не  можемо  сказати.

Попереду  нас  вороги,  позаду  страх,
Під  небом  повинне  бути  наше  ліжко,
Доки,  врешті,  мине  праця  що  так  важка,
Поки  подорож  й  доручення  зустріне  успіх.

Нам  пощастить!  Нам  пощастить!
Ми  їдемо  до  сходу  сонця!
́́́

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328702
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 08.04.2012


Because of you

Без  надії  я  йшов  по  життю,
Не  знаючи  що  на  мене  чекає.
Я  ходив  аж  понад  прірвою
І  я  знаю  як  це  виглядає.

Завдяки  тобі
Я  зміг  піднятися  з  колін,
Завдяки  тобі
Я  -  вільний  та  не  знаю  чому.

Кожен  ранок  мов  пісня  весни
Разом  із  сонцем  високо  у  небі.
Сум  на  твоєму  обличчі
Допомагає  зрозуміти  мені:
Все  що  я  маю,  я  винен  тобі
І  одного  дня  я  все  поверну
Мов  книга,  я  відкритий  тобі
І  я  повторювати  люблю

Завдяки  тобі
Я  зміг  піднятися  з  колін,
Завдяки  тобі
Я  -  вільний  та  не  знаю  чому.

Так  це  завдяки  тобі
Та  одного  дня  я  віддячу,
тільки  завдяки  тобі
Я  нарешті  свій  шлях  вже  бачу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326201
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 29.03.2012


Fly Me to the Moon

Полетімо  разом  до  Місяця,
Дозволь  мені  співати  серед  зірок,
Дозволь  мені  побачити  весну
На  Юпітері  та  Марсі.
Іншими  словами,  тримайся  за  мене,
Іншими  словами,  поцілуй  же  мене.
Заповни  моє  серце  піснею,
Дозволь  мені  співати  більше,
Адже  ти  все,  що  я  так  прошу,
Чому  поклоняюсь  і  обожнюю.
Іншими  словами,  будь  справжньою,
Іншими  словами,  я  люблю  тебе!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326052
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 29.03.2012


Нам добре разом

Ми  тільки  вдвох  з  тобою,
Тепер  нам  добре  разом,
Ми  тільки  вдвох  і  ще  з  зорею
Ми  бути  разом  маєм.

Блукати  в  тиху  ніч
По  зоряних  просторах,
Без  жодних  протиріч
Ми  маєм  бути  вдвох.

Крізь  щебіт  двох  сердець
І  гул  далеких  снів
Нам  не  заблукати  десь,
Наш  шлях  завжди  світлів.

Гуляти  понад  мрій
Й  обабіч  дивних  слів
У  ніжності  твоїй
Там,  де  наш  сміх  дзвенів.

Бувати  тільки  разом
Під  кожним  сонцесходом,
Адже  нам  добре  разом
І  бути  вдвох  ми  маєм.

Ми  тільки  вдвох  з  тобою,
Тепер  нам  добре  разом,
Ми  тільки  вдвох  і  ще  з  зорею
Ми  бути  разом  маєм.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325701
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2012


Пекучий біль

Він  стояв  на  ескалаторі,  вона  трохи  попереду.  Вони  спускалися  в  підземку.  Йому  було  вже  важко  від  усвідомлення  неминучого.  Серце  ще  тріпотіло  при  ній.  Вона  повернула  до  одного  боку,  йому  -  в  інший.  Він  підійшов  до  краю  платформи,  озирнувся  востаннє  на  те,  як  вона  заходить  в  потяг  і  їде  від  нього.
Він  стояв  на  платформі,  не  помічаючи  інших.  Пекучий  біль  розривав  його  груди.  Хотілося  зірватися  і  бігти  кудись  вперед  поза  очі,  тільки  б  не  зупинятися...  Важко,  важко...  Сльози  душили  його  горло  клубком  лукавих  змій...
Боже,  чому  ж  так  боляче  розуміти  свої  помилки...  Так  помилятися  в  людині...  Думки  про  самогубство...  Ні,  воно  того  не  варте.  Боляче...  В  небо  з  грудей  рветься  крик...  
Він  стиснув  ще  кріпче  зуби  і  проковтнув  назад  клубок  сліз  і  болю...  Перетравиться...  Чому  ж  так  пече...  Ось  тут...  біля  серця...  Здавалося,  що  вона  була  ідеалом,  та  вмить  розбила  ілюзію  на  кілька  тисяч  шматочків...  але  біль  все-одно  не  слабнув...
Боляче...  Боляче...  Пекуче  болить  серце...  чи  то  душа...  боляче...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325697
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.03.2012


Без тебе…

Так  сумно  плаче  вслід  моя  душа,
І  навертаються  на  очі  сльози,
Куди  пішов  би  я  один  лише,
Без  тебе  в  ці  страшнії  грози?

Без  тебе  я  зостався  наодинці
З  важким  покинутим  почуттям
Чомусь  так  тоскно  б'ється  все  у  серці:
І  любов,  і  туга  над  буттям.

Так  важко  серцю  кожної  хвилини,
Коли  ти  йдеш  у  даль  від  мене,
І  жаль,  і  сильний  докір  рвуть  години,
І  враз  світ  існувати  перестає...
                         без  тебе...
Без  тебе  на  цім  світі  я  б  не  жив,
Без  тебе  серед  мрій  я  б  не  кохав,
Без  тебе  я  б  просто  існував,
Забув  би,  що  людина,  забув...
                       без  тебе...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320619
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2012


Вранці

Так  весело  сміялось  сонце,  
Коли  прокинулась  ти  вранці  
Й  щасливо  утішалось  серце,  
Пустившись  в  сонячнії  танці.  

Верба  співала  при  дорозі,  
Почувши  про  красу  твою,  
А  дуб  замріяний  на  розі,  
Шумів  про  посмішку  твою.  

На  мить  завмерло  все  навколо,  
Затьохкало,  мов  диво,  в  серці,  
Хвилею  радості  накрило,  
Коли  прийшла  до  мене  вранці...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308156
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2012


Вечір

Плетуся  по  білому  снігу.  Недавно  випав.  От  і  добре,  бо  як-то  так  Новий  рік  гуляє  по  подвірях,  а  снігу,  наче  хто  вкрав.  Сумно.  Навіть  чистий  білий  килимок,  товщиною  в  півміліметра,  і  той  не  дає  жодної  радості.  Та  й  звідки...
Йду  далі,  глядь  на  небо,  а  ж  там  повний  місяць.  Може  цього  рогатого  пастуха  звинуватити  в  своїм  нікчемнім  настрої.  Якось  воно  вийде  не  дуже  логічно.  Він  хоч  і  щодня  змінюється,  в  новій  подобі  виходить  на  роботу,  та  як  він  причетний.  Ні  один  детектив  не  знайде  звязку.  
А  з  іншого  боку,  я  тут  один  дибаю,  куди  ноги  несуть,  саме  йому  я  й  можу  вилити  всю  душу.  Він  вже  точно  нікому  анічичирк.  І  не  буде  дурнуватими  порадами  "забивати  ефір",  коли  треба  просто  слухати  і  кивати.  Навіть  піддакувати  йому  не  потрібно...
Сумно.  Так  і  хочеться  завити:  "А-а-а-у-у-у-у-у-у!".  І  в  тім  криці  передати  всі  болі  та  тривоги  вверх,  в  безмежжя  небес,  поміж  зорі,  а  там  вже  місяць  приведе  все  до  ладу...
Топаю  по  щойно  очищеній  каплями  снігу  доріжці  разом  з  місяцем  і...  розмовляю  з  ним  на  теми  душевні...  Вечоріє...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304042
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 03.01.2012


Шлях…

Він  стояв.  Гладенький  асфальт  віддавав  тепло  після  гарячого  дня.  Відчувалося  щось  ласкаве  в  його  поверхні.  Сутінки  спускалися  на  землю.  Ще  трішки...  Вже  скоро...
Він  чекав  на  неї.  Ще  година...  Дві...  Ось  вона  блиснула  і  освітила  йому  шлях.  Він  рушив  у  дорогу  за  вказівкою  з  небес...  Лагідний  вітерець  додавав  приємності  ході.  Жодної  автівки  назустріч,  навколо  нікого  не  було.  Лиш  він  і  вона.  І  ще  майбутнє...  незвідане...  десь  попереду.
Чомусь  так  спокійно  на  душі.  Ніхто  не  гудить,  не  лається...  Здається  не  потрібно  нічого,  аби  тільки  вона  показувала  йому  шлях,  а  далі  він  добереться  власними  силами.  
Темрява  розкинула  повсюдно  свої  сіті,  та  йому  не  до  страху...  вона  попереду  і  він  йде  на  її  світло.  Без  болю,  без  страху,  без  брехні  лише  він,  вона  і  далека  дорога...  тут  не  варто  робити  вигляд  цікавості,  вдягати  маску  вічливості...  лише  шлях.  
Він  йшов  не  поспішаючи.  Він  дивився  зачаровано  на  її  блиск  і  йшов  вперед...  зі  спокоєм  і  надією  в  серці

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295651
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 24.11.2011


Не вірте нікому! Вона існує…

Важкі  каплини  текли  по  брудному  склу.  Здавалося  небо  плаче  над  невідомою  проблемою.  Хотілося  звернутися  до  нього  з  молитвою  і  в  ній  заспокоїти  розбурхані  глибини  Небесної  душі.  Та  все  ж  дерева  і  не  думали  цього  робити.  Не  кажучи  вже  про  землю  чи  птахів.  Злізши  з  підвіконня,  Він  згадав,  що  роботи  від  його  думок  не  зменшилося.  Тож  взявшись  за  прибирання  він  почав  потрішки  починати  працювати.  Тряпка  повільно  витирала  бруд  і  давала  можливість  її  хазяїну  пригадати  попередній  день.  Як  завжди  вчорашній  день  нічим  не  відрізнявся  від  всіх  інших:  обридлі  щоденні  дії,  сумні  спогади  і  лиш  одне  знайомство  вибило  його  з  звичайного  життєвого  ритму.  Сидячи  в  парку  і  мріючи  про  відпочинок  від  буденних  справ  і  надокучливих  думок,  Він  помітив  як  поряд  присіла  молода  дівчина.  Перший  погляд  на  неї  ніби  приворожив  його,  навіть  не  даючи  опам’ятатися,  не  гаючи  часу  вона  відразу  промовила  тихим  і  ніжним  голосом:
- Привіт!  чого  сумуєм  в  цей  погожий  день?
Треба  було  щось  відповісти  і  не  просто  сказати  перше,  що  прийде  на  думку,  а  те,  що  зацікавило  б  її.  Та  в  голову  нічого  путнього  не  шло.  Після  досить  тривалої  паузи  Він  видавив  з  себе:
- Та  так,  просто  якийсь  занадто  романтичний  настрій.  Думки  літають  бозна-де  і  ніяк  не  можу  зібратися,  щоб  кудись  рушити.  
- Добре,  якщо  настрій  не  сірий.
На  серці  після  перших  реплік  відчулася  легкість.  Всі  важкі  почуття  зникли,  мов  їх  знесло  вітром.  Промайнула  неймовірна  думка.  
- А  давайте-но  кудись  підемо,  чого  сидіти  тут  і  бити  байдики.  Як  Ви  на  це  дивитесь?
- Позитивно.  Але  за  одної  умови.
- А  саме?
- По-перше,  давайте  познайомимось,  бо  це  звертання…  Незручно.
Познайомившись.  Вони  прогулялися  і  знайшли  чимало  спільного  одне  в  одному.  Вона  мала  милозвучне  і  приємне  ім’я,  була  майже  його  ідеалом…  
Домивши  підлогу,  Він  приготував  попоїсти  і  сів  до  столу.  Йому  все  не  йшла  з  голови  вчорашня  нова  знайома.  Та  раптом  світ  навколо  потьмянів  і  вихор  спогадів  знову  закрутив  його  думки  в  швидкому  безумстві.  Наверх  виринув  образ  колишньої  дівчини.  Декілька  днів  раніше  його  телефон  розірвав  тишу,  розмова  чи  правильніше  монолог,  що  за  ним  послідкував,  врізався  як  гострий  шип  в  пам'ять.  Всі  слова  вибачення  і  тому  подібного  лише  робили  гірше  під  час  усвідомлення  ним  факту.  Він  поклав  слухавку,  вичавивши  з  себе  щось  схоже  на  «Добре.  Бувай»…  
   Приготована  страва  так  і  стояла  на  столі,  поки  Він  намагався  зосередитися  на  чомусь  новому,  відганяючи  біль  та  вируючі  почуття.  Та  нічого  не  вдавалося,  покинувши  все,  закрив  за  собою  двері  й  пішов  провітритися  й  так  би  мовити  на  свіже  повітря.  Сутінки  та  вечірня  прохолода  хоч  освіжали,  та  тільки  сум  не  відганяли,  а  в  голові  клекотіли  спогади  про  втрату,  приправлені  болем.  Пройшовши  ще  декілька  сот  метрів,  в  його  голову  закралася  страшна  та  нова  думка  про  те,  що  ніщо  не  може  врятувати  його  душу  від  сердечного  розп’яття  окрім  просто…  смерті.  Повернувши  до  найближчої  багатоповерхівки  й  піднявшись  на  горище  на  однім  подиху,  Він  підійшов  до  краю.  «Що  ж  зможе,  крім  неї  заспокоїти  серце  та  й  навіщо  воно  мені  тепер  розбите?»,  -  прошепотів  собі  під  носа  й  підступив  ще  ближче.  Тихий  шурхіт  змусив  його  обернутися.  За  кілька  кроків  від  нього  стояла  його  вчорашня  знайома.  Її  перші  слова  здивували,  адже  не  було  жодних  докорів  та  прохань  схаменутися:
- Навіщо?  –  спокійно  запитала.
- Так  буде  краще  для  мене.  
- Через  розбите  серце,  так?  Чи  це  ти  так  розважаєшся?  –  начебто  недоречна  посмішка  майнула  в  її  очах.
- Ти  ж  бо  нічого  не  знаєш  ні  про  мене,  ні  про  мої  почуття…  Як  ти  можеш…
- Вчора  в  розмові  це  відчувалося  та  й  хвилин  десять  назад  ти  пройшов  за  метр  від  мене  сірий,  та  ні  чорний  прямісінько  весь.  Ти  думаєш,  один  ти  вмієш  відчувати?
- Байдуже.  –  Він  відвернувся  й  поглянув  донизу.
- А  ти  ніколи  не  думав,  що  доля  завжди  дає  другий  шанс,  що  старі  рани  загояться,  а  в  серці  може  розцвісти  нова  квітка…  надії  або  ж  кохання.
- Надії…  знову  переживання,  безсонні  ночі,  дзвінки  без  відповіді…  
- Ніщо  не  дається  нам  безкоштовно,  все  має  ціну.  Уяви,  що  ти  вже  зробив  такий  собі  аванс,  ще  трішки  й  отримаєш,  що  бажав.
- Ну  й  порівняння  в  тебе…  -  мовив,  замислившись.
- Хай  бо  й  так.  Та  не  можна  зупинятися  йдучи  до  цілі  тільки  раз  оступившись,  -  помітивши  його  вагання.  –  До  речі,  ти  не  думав  чому  я  піднялась  сюди,  зупинити  тебе?
- З  людяності…  доброти…  не  хотіла  бачити  смерті…  -  Він  обернувся  й  зустрівся  з  нею  поглядом.  Її  очі  знову  почали  чаклувати.
- Дякую  за  оцінку,  та  от  не  тільки.  Вчорашнє  знайомство  мене  трішки  заінтригувало,  та  й  відчуття  свої  ти  не  надто  добре  вмієш  приховувати…  Спускайся-бо  вже.  Скільки  тобі  там  стирчати.
Відійшовши  від  краю,  Він  наблизився  до  неї.  Мовчанка  не  затрималася  на  довго.  Спускаючись  та  виходячи  на  доріжку,  вона  все  говорила  й  говорила.  Перша  зірка  на  небі  заблищала  й  освітила  їх  подальший  шлях.  Повернувшись  до  неї,  він  промовив:  «Дякую»  й  поринув  в  її  прекрасні  очі…
2008  рік

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294057
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 18.11.2011


З буднів

Всюди  купи  мотлоху.  "А  де  ж  то  мій  улюблений  диск?  Може  на  цьому  столі  чи  на  іншому...  Певне  десь  знизу.  Сьогодні  його  не  знайду".  Звичайне  життя  без  зобовязань,  без  питань  про  причину  занедбаного  "свинячого"  буття.  Невже  ні  в  мене,  ні  в  нього  немає  хоч  капельки  елікисру  сили  волі.  Всім  байдуже  до  оточення.  Буде  гора  лахміття  вони  на  ній  спатимуть,  але  не  приберуть.  Це  ж  треба  підніматися,  щось  робити  руками  звиклими  лише  до  компютерної  клавіатури.  Боже,  як  це  мене  дратує...!!!  
А  що  ще  гірше  так  це  те,  що  я  відчуваю  власне  перетворення  в  таку  інтернетівську  крису  без  цікавості  до  подій  оточуючих  чи  хоч  найменшого  бажання  рухатися.  Рух  -  це  життя.  Тоді  я  просто  помираю,  перетворююся  на  живого  мертвеця.
Одна  з  гір  в  захаращеній  кімнаті  обвалилася.  Прибрати?  Чи  лишитися  байдужим?  Суперечка  в  глибинах  підсвідомості.  Встав  і  кинувши  гордість  з  обуренням  на  ліжко,  взявся  до  прибирання.  Жага  до  життя  чи  виховання?  Все  кипить!  Не  знаю,  н-е  з-н-а-ю!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292078
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 10.11.2011


Ми зустрічались серед мрій

Щастя  -  це  поняття  досить  багатогранне.  Всі  по-своєму  уявляють  як-то  воно  бути  щаливим.  Для  когось  це  мільйони  на  рахунках,  для  інших  -  то  кохання,  сім'я.  Багато  з  нас  не  уявляють,  не  можуть  створити  повноцінну  картинку  свого  щастя,  не  здатні  словами  описати  заповідний  напрямок  і  ціль  життя.  Щодо  мене,  то  мені  це  не  потрібно,  адже  я  вже  знайомий  з  моїм  щастям.
Ми  зустрілись  випадково  і  при  цьому  все  було  немов  із  мрій.  Так  би  мовити,  зустрілись  серед  мрій  в  прямому  та  переносному  значенні.  Вона,  моя  омріяна  царівна,  вміє  читати  думки.  Кумедно  звучить,  але  то  є  правда,  що  все  моє  начиння  з  думок  було  перед  нею,  як  на  долоні.  Начиння?  Себто  мрії?  Думки  і  літають  серед  них.  Путаються,  доповнюють,  модернізують  -  роблять  все,  щоб  тільки  нам  було  заради  чого  жити  в  цьому  матеріальному  світі.
Наше  перше  побачення,  як  і  зустріч,  теж  були  серед  мрій.  Я  почув  її  голос  в  голові,  коли  вона  підходила.  Не  знаю  як,  але  я  вибрав  її  улюблені  квіти.  Мабуть,  то  вона  спроектувала  їх  красу  в  мою  підсвідомість  і  я  не  міг  опиратися.  Хоча  я  не  чув  вухами  її  слів,  та  обійми,  повні  тепла  і  ніжності,  мовили  самі,  сказали  те,  що  вона  чекала  на  цю  зустріч,  на  мене  і  палко  вірила  в  щирість  моїх  думок.  Я  відповів  їй  тим  самим  і  навіть  не  смів  нічого  приховувати,  вся  правда  моїх  почуттів,  все,  що  хотіло  сказати  серце,  було  їй  відоме,  адже  вона  читала  мої  наміри,  як  відкриту  книгу.
Пянючі  барви  осіннього  теплого  вечора  огортали  нас,  кожен  спільний  крок  перекликався  з  шурхотливим  співом  палаючого  листя.  Не  потрібно  було  рушити  ту  гармонію  в  голосах  дерев  та  кружляючих  кольорів,  вона  чула  все  серцем,  випереджаючи  кожен  намір.  Ніжність  рук  і  відверті  погляди  давали  спокій,  проганяючи,  пак  навіть  не  підпускаючи,  можливості  болю  чи  страху.
Відповіді  та  питання...  Не  минало  відчуття,  що  я  знаю  її  цілу  вічність.  А  вдячність,  вдячність  долі  за  те,  що  я  її  зустрів  переповнювала  кожен  вільний  закапелок  моєї  душі.  Хвилини  летіли  надто  швидко,  надто...  як  мені  здавалося.  Так  хотілося  блукати  з  нею  поміж  осінніх  радостей  і  майже  нічних  вогнів,  але  час  біжить  невблаганно  швидко...
Вона  мала  йти.  А  я...  Я  не  хотів  її  відпускати...  Тоді  вона  пообіцявши,  що  розлука  не  буде  дуже  довгою...  підійшла  і  обняла  мене.  Тоді  ж  в  мені  здійнявся  вир  всього,  що  тільки  б  могла  людинка  відчувати,  всі  почуття,  емоції,  всі  думки  закрутилися  в  коловороті.  Вона  бачила  все  те  в  моїх  очах.  Далі  був  поцілунок...  найприємнішийв  моїм  житті...  поцілунок  тої,  котру  я  кохав!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289840
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 31.10.2011


Якби ти знала…

Якби  ж  ти  знала,  що  в  мене  на  душі,
Коли  і  як  вирують  там  думки,
Чому  в  безсонні  зустрічаю  ранки;
Якби  ж  бо  знала  схованки  в  душі...

Може  хоча  б  тоді  відчула  ти
Та  зрозуміла  розумом  і  серцем,
Чому  німію,  коли  поряд  ти;
Якби  ж  бо  ти  зігрілась  отим  жаром...

Якби  сприйняла  всі  мої  молитви,
Узріла  щирість  всіх  тих  почуттів...
Якби  ж  бо  ти  була  моя,  ласкава,
Була  кохана  без  хитрощів,  без  слів...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288848
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 26.10.2011


Замальовки

Замальовки  -  це  невеликі  прозові  твори.  Для  мене  ці  твори  наділені  певним  сенсом,  який  я  вкладаю,  щоб  інші  мали  змогу  побачити  цілісну  картинку  з  життя  чи  то  мого  чи  просто  побаченого.  Звісно,  читач  ознайомлюючись  з  кожним  твором,  по-своєму  бачить  його  можливості  до  існування,  він  порівнює  з  собою,  слухає  про  те,  що  говорить  автор  і  згадує  його  власні  випадки  з  життя.  
Найголовніше  для  моїх  замальовок,  щоб  читач  не  надто  викривлював  ту  реальність  у  словах,  створену  мною  різними  мовними  засобами.  Вся  суть  має  сприйматися  не  мозком,  а  саме  відчуттями,  емоціями  чи  простіше  кажучи  серцем.  Саме  воно  допоможе  зрозуміти,  що  саме  трішки  прикрито  чорними  символами  з  однозначним  значенням,  які  емоції  вливалися  при  написанні  в  слова.  Уява  і  серце  -  основні  помічники  в  розумінні  моїх  замальовок.
Замальовки  -  маленькі  твори,  які  вміщують  короткі  думки,  які  виникають,  коли  ви  бачите  якусь  ситуацію  чи  панораму.  Вони  могли  б  бути  написані  в  записній  книжці,  ідучи  повз  без  зупинок.  Їх  девіз:  "Менше  слів,  більше  емоцій  та  почуттів"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288844
рубрика: Анонс, Поетичний, природний нарис
дата поступления 26.10.2011


Порину в твої очі

Порину  в  твої  очі
Незвідані  глибокі,
Відчую  чари  ночі
І  прожену  твій  смуток.

Пригорну  до  себе  тихо,
Я  зазирну  в  кохані
І  скажу:  «Не  бійся  лиха,
А  довірся  лиш  мені.»

Пірну  в  твої  глибини,
Де  таїни  й  ті  страхи,
Старого  болю  рани
І  помолюсь  за  ті  гріхи.

Злікую  я  собою  те,
Що  так  боліло  в  душі,
Що  смутком  ховала  ти
В  очах  таких  коханих.

Поцілую  твої  очі
Безмежні,  невідомі,
Відчуєм  чари  ночі
Лиш  нашими  серцями.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288536
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2011


В пустелі…

Він  йшов  і  йшов...  Пустеля  була  велика  -  превелика,  прям  якась  неосяжна.  Треба  було  йти,  бо  зупинитися  означало  б  здатися,  а  він  нізащо  не  згоден  був  лишати  тут  свій  кістяк.  Його  чекали,  за  нього  турбувалися...
Події  кількох  попередніх  годин  були  нечіткими  в  його  уяві.  Одне  він  точно  розумів,  падіння  літака  було  невипадковим.  В  памяті  плавали  картинки,  розірвані  та  мерехтливі,  в  тумані,  в  диму  та  в  полум'ї.  Паски  безпеки,  заспокійливі  слова  про  турбулентність...  Потім  його  погляд  в  ілюмінатор  збурив  паніку  -  вогонь  охопив  один  з  двигунів  його  літака.  Можливо  він  знепритомнів,  а  може  вдарився  об  щось...  наступне,  що  він  памятав,  це  світло  -  блакитне  небо  і  червонюче  сонце,  яке  наче  проштрикувало  гарячими  променями.
Кілометр  за  кілометром  він  йшов  без  вибору  напряму,  тільки  так  як  підказувала  йому  інтуїція.  Води  лишалося  на  один  день.  Але  він  не  збирався  тут  помирати.  Його  чекали,  дуже  чекали...
Дорогою  був  час  зібратися  з  думками.  "Хто,  хто  міг  все  підлаштувати?  Конкуренти?  Треба  було  сприйняти  серйозно  анонімку,  що  прийшла  за  день  до  вильоту..."  Хай  там  як,  але  потрібно  вибиратися,  йти  і  йти,  сподіваючись  на  чудо  з  небес.  Він  зобовязаний  йти,  на  нього  чекає  кохана...
Він  саме  летів  до  неї,  коли  трапилася  катастрофа.  Вони  вже  два  тижні  не  бачилися,  а  це  так  довго  для  їх  стосунків.  Бажання  побачити  її,  жити  заради  неї,  не  лишати  в  цьому  жорстокому  світі,  підганяло  його  вперед.  "Я  кохаю  її  і  ніякі  біди  та  перешкоди  не  зможуть  мене  зупинити  на  шляху  до  неї".  Він  повторював  ті  слова  та  ще  її  імя,  додаючи  "Я  вже  йду,  кохана..."
Наступного  дня  нічого  нового.  Жовтий  пісок,  пекуче  сонце  ще  й  скорпіони  почали  звідкись  вилазити.  "Що  за...?  Де  вони  беруться?Невже  їм  не  треба  пити?"  Під  вечір  закінчилася  вода.  Все  ж  в  нього  ще  є  трішки  сил.  "Йтиму  йтиму,  йтиму...  до  неї...  до  неї...  до  мого  русявого  гарнесенького  сонечка...  йтиму...  до  неї..."
Ще  один  день.  Такого  довгого  дня  ще  не  було  в  його  житті.  Він  чи  то  повз  чи  то  волочив  ноги...  вперед  і  вперед,  чекаючи  на  диво.  В  сутінках  нащупав  доріжку,  поліз  по  ній.  Година,  дві,  три...  Втратив  свідомість.
Коли  в  очах  розвиднілося,  побачив,  що  лежить  в  рухаючійся  автівці.  Поряд  сиділи  два  чоловіки.  "Якісь  опецькуваті  рятівники",  -  майнуло.  Заговорив  арабською,  мовчать  і  кліпають  очима,  почав  був  згадувати  щось  з  французької,  коли  один  кинув  стандартне:  "Do  you  speak  English?".
Порозумівшись  зі  спасителями,  вияснив,  що  його  знайшли  лежачого  під  обочиною  старої  дороги.  Чоловіки  не  збиралися  їхати  нею,  але  якась  невідома  сила  приспала  водія  на  розгалуженні  доріг.  Пощастило.
Три  дні  потому  він  був  вже  в  обіймах  коханої,  витирав  її  щасливі  заплакані  очі,  заспокоював,  що  все  було  добре  та  казав,  що  постійно  думав  про  неї...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287832
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 22.10.2011


Стомилися закриті очі

Стомилися  закриті  очі
Від  безперервної  турботи,
В  уяві  вже  легкість  ночі,
Коли  прийдеш  до  мене  ти.

Під  тихе  шелестіння  вітру
В  сяйві  місячної  повноти
Прийму  я  сон  краси  на  віру,
Бо  в  нім  прийдеш  до  мене  ти.

Без  воску  всіх  далеких  барв,
У  темноті  їх  не  пізнати,
Зі  сну  неспокій  якось  вирвав,
Бо  в  нім  прийдеш  до  мене  ти.

Чому  то  ніч  так  забарилась
Із  місяцем  її  чекати
Мені  аби  лиш  посміхнулась,
Коли  прийдеш  до  мене  ти.

Втомилися  закриті  очі,
Очікуючи  чуда  доти,
Допоки  прийде  легкість  ночі,
А  з  нею  прийдеш  до  мене  ти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286993
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2011


Якось зранку рано

Вечір  п’ятниці  досить  завантаженого  тижня  видався  чомусь  вільним  від  заметів  робити  та  завдань.  Тому  вечір  гайнув  від  мене  стрілою  і  довелося  рано  посміхнутися  білосніжній  подушці.  Виявилося  все  недарма.  Прокинувся  я  рано  зранку  близько  сьомої  і  від  нічого  нероблення  придумав  собі  діло.  Питної  води  лишалося  обмаль,  вирішив  попростувати  до  найдальшого  джерела  і  поповнити  запас.  В  один  бік  прогулянка  видалася  незвичайна:  на  дорогах  тільки  поодинокі  люди  в  своїх  клопотах,  трохи  прохолодно,  сонечко  починало  прогрівати  товстий  шар  нічного  повітря.  Назад  було  веселіше:  всі  вирішили  послідкувати  моєму  прикладу,  тобто  піти  на  прогулянку.
Молоді  та  деякі  поважні  пари  розминалися  зі  мною  з  усмішкою,  скоріш  за  все  через  чудову  погоду,  не  те  щоб  я  їм  надто  припав  до  душі.  На  невеличкому,  ще  не  обладнаному,  майданчику  побіля  музичної  школи  зустрілися  батько  з  сином.  Хлопчик  видався  маленький,  на  око  і  не  прикину  скільки  віку,  але  жваво  бігав.  Вони  так  цікаво  й  радісно  гралися,  що  я  не  міг  не  посміхнутися.  Батько  злегка  бив  по  м’ячику,  трішки  здутому,  а  синок  біг  за  ним  і  відбивав  назад  до  тата,  або  вперед,  куди  бачив.  Така  собі  сімейна  футбольна  розминка.  Найбільша  щирість  та  радість  не  покрита  нічим  була  на  юному  личеньку  дитини.  Дуже  приємно  спостерігати  було  за  тою  грою.  Чомусь  замріялося,  що  й  мені  випаде  отак  гратися  зі  своїми  дітьми  і  певне,  то  буде  в  майбутньому  кожного  з  нас.  До  свого  дому  я  дійшов  повний  надій  та  сподівань  світлого  грядущого.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284429
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 05.10.2011


І в радості, і в біді

Вони  шли  по  холодному  асфальту.  Останні  сонячні  промінці  прориваючись  крізь  голі  дерева  ковзали  по  сірій  доріжці.  Їх  пальці  переплелися.  Назустріч  їм  летів  вітерець,  ні    не  зупиняючи,  а  просто  пестячи  обличчя  закоханих.  З  руки  в  руку  передавалася  енергія  та  лилися  почуття.  Між  ними  був  мир.
Зовсім  забулося  все,  що  було  неприємним,  і  все,  що,  на  щастя,  вже  можна  було    лишити  в  минулому.  Декілька  днів  назад  вони  просто  говорили  імпульсивно  і  правдиво  те,  що  крутилося  в  ті  секунди  на  язиці.  Він  звинувачував  її  в  недовірі  і  в  тому  що  їй  байдуже,  що  він  непокоївся,  і  чув  відповідні  слова  про  турботу,  бережливість  до  його  нервів  та  навіть  напади,  що  він  би  їй  і  не  зміг  би  ніяк  діяльно  прийти  на  поміч,  що  не  хоче  її  зрозуміти.
Проблема  приховувалася  в  тому  триманні  таємниці.  Вона  поїхала  до  своїх  батьків  без  нього  («в  нього  ж  завжди  робота  і  робота»).  Неочікувана  напасть  заразила  її  та  батьків.  Між  швидкою,  ліками  та  іншими  болючими  подіями  кількох  ночей  вона  розмовляла  по  телефону  з  коханим,  мов  нічого  й  не  було.  Він  не  відчув  з  голосу  жодного  крику  душі,  жодного…  анічогісінько.  Попри  всі  почуття  обачності,  та  жалості  його  здоров’я,  та  бережливості  чутка  продерлася  в  щілинку  крізь  охорону  до  його  серця.  Він  бушував,  багато  говорив  недоцільного…  та  піклувався,  як  вже  міг.  Тільки  от  біда  минулась.
Були  іще  й  балачки  між  вірними,  хто  має  рацію,  а  хто  –  ні.  На  підвищених  тонах  і  тихо  на  вушко  були  перемовки.  Та  все  ж  вони  вирішили  покинути  нещастя  в  згадці  минулого  і  йти  далі.  Їх  об’єднувало  єдине  та  щире  почуття…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284254
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 04.10.2011


Люди і їх маски

Якщо  ви  маєте  достатньо  вільного  часу,  зробіть  такий  собі  експериментик:  поспостерігайте  за  оточуючими  людьми.  Досить  легко  це  зробити  в  парку.  Перехожі,  що  поспішають  до  своєї  цілі,  не  бачать  нічого  далі  кількох  кроків.  Відпочиваючі  постійно  б’ють  байдики  чи  дивляться  на  попередню  категорію.  І  ті,  і  інші  досить  колоритні  як  за  віковою  різноманітністю,  так  і  за  положенням  в  житті.
Експеримент  достатньо  простий  для  кожного,  необхідно  тільки  оцінити  зовнішній  вигляд  і  співставити  його  з  тим,  як  себе  поводить  ця  людина.  Для  першого  пункту  необхідний  легкий  умовивід.  Ізюминка  всього  –  це  різниця  між  внутрішнім  і  зовнішнім  змістом  незнайомих  вам  людей.
Маска  –  обличчя,  які  вдягає  кожен  виходячи  з  дому.  Всі,  кого  ви  бачите,  відгороджуються  від  природи  та  оточуючих.  Можливо  вони  бояться  якогось  осуду,  а  може  це  такого  виду  захист  від  можливої  загрози  болю  ззовні.  Їм  здається,  що  за  тими  масками  вони  стають  кращими,  та  це  лиш  за  їх  враженнями,  а  не  дійсно  так.
Якби  там  не  було,  але  всі  є  різними,  хоч  і  одягають  одноманітні  маски  гордості,  сили  й  тому  подібного.
Найкраще  почати  цей  експериментик  з  сусідніх  лавок.  Декілька  бабусь  вивели  своїх  онуків  прогулятися.  Хлопці  саме  того  віку,  коли  цікаво  все  й  вони  випліскують  свою  енергію  в  «дослідження»  та  біганину.  Бабусі  ж  постійно  охолоджують  їх  криками.  Та  й  так  видко,  що  й  їм  хочеться  покою  й  спілкування.  В  перервах  що  іноді  затягуються,  вони  тихо  бубнять  між  собою.
Кудись  прямує  молодий  чоловік.  Він  розпрямив  розкачані  плечі,  спортивне  вбрання  окреслює  його  фігуру.  Та  попри  всю  його  силу  й  бажання  виглядати  квітучим,  видно  животик  від  пива  та  темні  мішки  під  очима.
На  відстані  за  ним  молода  пані.  Одяг  підкреслює  великий  живіт.  Вона  вагітна.  Вона  рада  цьому  та  попри  свою  самостійність,  незалежність,  їй  не  вистачає  турботи  й  допомоги,  таку  відсутність  підтримки  від  близьких  підтверджує  великий  пакет.
Оддалік  на  холодному  мармурі  клумби  примостилося  кілька  підлітків.  Гітара  й  музика  їх  зібрали  разом.  Та  попри  тягу  до  високого  звучання,  чути  в  словах  бажання  самовираження,  нового,  показати  себе,  дорослішати  в  різні  способи.  Але  вони  лишаються  підлітками,  бунтуючими  та  молодими.
Прикладів  багато.  Просто  озирніться  й  примітьте  досі  небачене.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277974
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 31.08.2011


Жадність

«Вимкніть  хоч  хто-небудь  ця  кляту  лампу;  бо,  ну  чого  ж  воно  так  палить».  Він  йшов  по  жовтих  пісках  вже  котрий  день  і…  нічого…  Зовсім  нічого…  тільки  один  пісок…  Спина  знову  почала  пекти,  а  щойно  встало.  «Може  змінити  напрямок»,  -  майнуло  в  його  розпеченій  голові.  Кожна  думка,  немов  розігріте  до  червоного  лезо,  боляче  впивалася  в  його  мозок,  який  й  так  не  працював  з  самого  початку  його  ходи.
Порятунок…  SOS…  Слова  чи  крики  про  поміч  йому  здавалися  чимось  зайвим  в  його  дорозі  до  смерті.  Змиритися,  лягти  й  померти?  Він  вже  думав  про  це,  але  в  грудях,  в  серці  щось  піднімало  його  знов  на  ноги  й  змушувало  йти  далі.  А  раптом?  Щось  трапиться,  щось  схоже  на  диво  і  він  врятується.
За  метрів  за  шість  він  раптом  побачив  каністру.  Прозорі  стінки  покрилися  каплями.  Одна  повільно  сповзла  до  пісчаної  землі.  «Так  всередині  вода,  так  це  вода…».  Він  зробив  крок.  «Але  ж…»  Думка  ще  не  сформувалася,  а  тваринні  інстинкти  спружинили  його  ходу.  Ось  він  вже  в  своїм  стрибку  дотягується  до  неї,  омріяної  води…  Секунду  опісля  вже  лежав  з  повним  ротом  піску.  «Марево…  Це  був  міраж»,  -  пожовуючи  пісок  і  намагаючись  його  виплюнути,  подумав.
«Схоже  мозок  вже  дає  збої.  Починає  всяке  вбачатися.»  На  горизонті  завиднілась  яка  крапка.  «Може  знов  моя  голова  перегрілася.  А  хай  що  буде…  Піду  прямо  на  цей  орієнтир.»
Ще  хтозна-скільки  пекельних  годин.  Сонце  вже  починало  сідати.  «За  кілька  годин  сяде  сонце,  тоді  я  не  побачу  куди  йти…»  Крапка  зростала  з  кожною  годиною  й  перетворювалася  на  щось  більше.  «Треба  швидше  йти…»  Він  прискорив  ходу,  принаймні,  це  йому  так  здалося.
За  сто  метрів  він  набрів  на  доріжку,  вона  була  ледь  видна.  «Невже,  те  зростаюче  не  міраж?  Оазис.  Так  це  він»  Швидка  хода  стала  бігом.  Він  мчав,  летів  на  крилах.  Вперед,  вперед…
Коли  на  землю  опустилася  ніч,  йому  вже  лишалося  трішечки.  Швидше…  Він  пробіг  між  деревами  і  на  швидкості  пронісся  повз  невеличку  подобу  хижки.  Нічого  не  помітив.  «До  води…»  Він  припав  вустами  до  холодної  води.  Пив,  жадно  пив...  Довго  пив.
Караван  був  у  дорозі  довго  й  запас  води  майже  вичерпався.  Верблюди  зупинилися,  один  з  арабів  помітив  сліди  на  піску.  Біля  джерела  щось  чорніло.  Повний  місяць  вийшов  з-за  хмари  і  підсвітив  йому.  Біля  води  лежало  тіло  обдертого  чоловіка  з  великим  пузом;  коліна  й  руки  в  запеченій  крові.  Араб  відтягнув  тіло  від  води.  «Хто  він?  Куди  йшов?»  Цього  ніхто  не  дізнається.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277745
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 30.08.2011


Ми зустрілися серед мрій

Багато  в  світі  існує  такого,  що  важко  пояснити,  холодним  та  позбавленим  емоцій,  розумом.  Щоразу  чуючи  про  щось  дивне  ми  хмуримо  брови  і  вмикаємо  залізну  логіку.  Звісно,  це  не  всіх  стосується,  адже  в  будь-якому  з  правил  є  винятки.
Заковані  в  щільні  лабети  буденності,  де  кожен  думає  про  власний  зад  та  його  безпеку,  де  кожен  крок  впирається  в  гроші,  ми  забуваємо  про  чудеса.  Поки  це  не  трапиться  з  нами,  ми  впираємося  руками  й  ногами,  тільки  б  не  розігнали  марево  нашого  спокійного  життя.
Я  теж  як  і  всі  не  приймав  правду  про  вищі  сили,  але  в  моєму  житті  сталася  подія,  що  розбила  більшу  частину  стереотипів.
Солодощі  –  це  одна  з  моїх  слабостей  і  магазинчик,  постійним  відвідувачем  якого  я  мав  час  стати,  видавався  раєм  на  землі.  Його  відвідини  стали  звичним  явищем.  Тієї  п’ятниці  я  зайшов  до  магазинчика,  хотілося  якось  підсолодити  вікенд  після  важкого  тижня.  В  черзі  до  знайомого  прилавка  я  помітив  прехорошу  дівчину.  Коли  підійшов  ближче,  мою  голову  заполонили  думки.  Вони  вирували  й  пінилися  як  гірський  потік.  
«Яка  гарна  й  мила  дівчина…  Смішно,  певне,  було  б  заговорити  тут..  Чи  ні…  Хвилясте  волосся  й  статура.  Хех,  а  нагадує  чимось  давньоримські  статуї  Венери…  Хоча  ні,  вона  не  така  біла…  Прехороша,  прехороша,  прехороша…  Хай  йому  грець,  вона  така  вродлива,  якби  то  познайомитися…»
Дівчина,  підступивши  до  прилавка,  показала  знаками,  що  б  хотіла  придбати.  «…Вона  німа,  але  ж  так  прекрасна…  Як  же  бо  познайомитися…  Я  ж  не  зрозумію  відповіді.  Як?  Прехороша…»  Раптом  я  почув  у  власній  голові  голос:  «Дуже  просто.  Звернися  перший  і  почуєш  відповідь…»  Дівчина  повернулася  до  мене  і  приємно  посміхнулася.  Я  онімів,  не  знав,  що  й  думати.  «Невже…  Невже  бо  ти  читаєш  мої  думки…  Просто  не  віриться…  Неймовірно…»  Почулося:  «Перелякався?  Так,  я  це  вмію.  Даруй,  що  влізла  в  твою  голову  без  попередження.  Надто  кортіло…»  Вона  знітилася.
Слово  за  словом  чи  правильніше  думка  за  думкою  ми  вийшли  з  магазинчика.  Я  навіть  забув,  по  що  туди  заходив.  Та  це  вже  було  неважливо.  Ми  ходили  парком  і  спілкувалися,  якщо  це  слово  тут  умісне,  радіючи  нашій  зустрічі...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277571
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.08.2011


Я не забуду твої очі

Я  не  забуду  твої  очі,
Що  радістю  світилися
Тепло  усім  даруючи
Й  у  променях  вечірніх  блиск.

Я  памятати  завжди  буду,
Як  щирістю  сміялися,
Даруючи  безмовную  пораду
І  карих  бездоную  красу.

Твої  такі  веселі  очі
Навколо  чарували  всіх,
Й  немовби  щось  приспівуючи
Навколишньому  світу  і  мені.

Я  не  забуду  полумяні,
Чомусь  дивуючі  й  безмежні,
Повні  чарів  тихої  ночі,
Такі  незабутні  твої  очі.
(для  Жені  Лабік)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261416
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.05.2011


Тихо моє серце б’ється…

Тихо  моє  серце  б’ється  
Не  сумує,  а  сміється,  
Полум’ям  вже  не  горить,  
Лиш  починає  тліть.  

У  майбутнє  дивиться,  
Сміється  і  сміється;  
Плакати  воно  і  сил  не  має  
В  політ,  ніхто  і  не  тримає.  

Нехай  у  даль  собі  летить,  
Притулок  може  де  знайде.  
Воно  в  кохання  вірить,  
хай  у  далині  його  знайде.
2008  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256990
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.05.2011


Слухаю тишу…

Друга  половина  дня  видалася  сонячною  і  вже  не  було  сіріючих  хмарок.  Дрижаки  зникли  щойно  сонечко  обійняло  кожного,  хто  вийшов  з-під  дерев.  Тіні  гілок  розповзалися  у  всі  сторони,  як  ті  сірі  змії.  В  повітрі  відчувалася  післяполуденна  дрімота.  
Крокуючи  собі  понад  перилами,  через  які,  як  вчили  раніше  дорослі,  не  можна  було  перехилятися,  з  навколишнього  шурхоту  трав  і  гомону  листя  в  кронах  каштанів  і  верб  навідуються  дивні  спокійні  думки  про  тишу.  Схоже  її  можна  просто  слухати,  спокійно  вбираючи  накопичену  за  століття  мудрість.
Звісно,  це  не  та  гола  мовчанка,  коли  жодного  звуку  в  цілім,  здавалося,  світі,  хай  про  неї  колись  потім,  а  та  тиша,  в  якій  віддзеркалюється  кожен  кущ,  кожна  ромашка,  кожна  грудка  землі,  перемішаної  разом  з  піском  й  комашками.  Слухаючи  таку  поезію  світу  флори  і  фауни,  не  відволікає  нудне  торохкотіння  радіохвиль,  на  яких  прокручують  засмальцьовані  треки,  не  складаються  в  монолог  або  й  діалог  слова  вуст  одного  чи  ж  бо  пари.  Тут  все  гармонійне,  повсюди  та  солодка  дрімота  й  дзвінка  тиша  змішуються  в  коктейль  прекрасного  життя.  І  саме  в  такі  миттєвості  приходить  думка,  що  життя  -  неймовірно  хороша  річ,  щоб  її  витрачати  на  повсякденні  поїздки  й  біганину.  Думається,  що  все  буде  добре,  бо  інакше  просто  бути  не  може.
Пройшовши  два-три  крутих  вихиляси  стежки  -  бруківки  й  обходячи  товстелезний  стовбур  давнього  клена,  хочеться  доторкнутися  до  перил.  Зупинка  біля  найкращого  місця,  з  якого  видно  аж  ген  за  широку  річку,  приносить  задоволення,  бо  до  спокою  в  душі  додається  ще  погляд  на  милі  серцю  широти.  Он  де  поїхав  потяг,  випустивши  вгору  стовп  пару  чи  пак  диму,  а  посередині  річки  набирає  ходу  якась  посудина,  що  ледь-ледь  тримається  на  поверхні  не  зачерпуючи  прісну  воду.  І  тут,  і  там  є  острівки  у  цілому  морі  зелені,  яка  переливається  й  гойдається,  мов  хвилями  колихається.
Слухати  тишу  неважко  і  при  цьому  просто  дуже  приємно.  Не  кожен  день  дозволяє  ввібрати  такі  хвилини.  Шкода,  бо  так  би  й  блукав  собі  до  скону  не  відриваючись  від  пісні  тиші.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255090
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 20.04.2011


Опісля сьомої по полудню…

Завелася  в  мене,  хороша  чи  погана  судити  далі  вже  вам,  звичка.  Проста  сама  по  собі  та  в  той  же  час  вона  мені  стала  приємною.  Я  почав  призвичаюватися  до  прогулянок.  Не  те,  щоб  раніше  я  сидів  як  пень  цілими  днями,  але  то  було  не  постійно  й  якось  спонтанно.
Сьогодні  вибравшись  від  рідних  мені  людей,  був  у  гостях  декілька  годин,  вийшов  на  вулицю  й  зустрів  прохолодний  вітерець.  Спершу  подумалося,  хвилин  за  десять  змерзну,  але  не  тут  то  було.  Після  пятихвилинного  початку  не  надмірна  теплота  розлилася  по  тілу.  Може  то  від  келиха  вина  випитого,  а  мо  й  ні,  бозна.  
Йдучи  по  проспекту  поспішати  не  хотілося,  а  під  рукою  саме  були  мої  улюблені.  Декілька  романтичних  та  вже  знайомих  мені  віршів  втішили  розум  приємною  облудою.  Тоді  ж  думки  чомусь  відразу  потягнуло  до  духовного.  Оглядаючись  навколо  я  помічав  те,  що  раніш  не  бачив,  бо  ж  як  ведеться  поспішав  у  справах  чи  з  навчання  або  інших.  
Перехожих  було  не  багато,  та  всі,  повз  кого  проходив,  йшли  занурившися  в  себе.  Вони  не  хотіли,  чи  не  могли  бачити  посмішку  на  моїм  обличчі.  Все  навколо  віддавало  легкою  прохолодою.  Тихий  шурхіт  коліс  авто,  котрі  проїжджали  на  швидкості,  відлунював  у  голові.  Захотілося  не  вмикати  музику,  а  просто  послухати  місто,  в  якому  мені  випала  честь  жити.  
Сонечко  вже  закотилося  за  горизонт.  Понад  обрієм  палахкотіло  ніжним  малиновим  кольором.  Уявіть  на  хвильку  цю  картинку.  Гілки  ледь-ледь  погойдуючись  закривали  понад  шляхом  ще  бликитне  небо.  Воно  поступово  наповнювалося  синявою,  що  повільно  темнішала.
Ноги  несли  мене  по  вже  знаних  вуличках,  навіть  не  замислюючись  про  напрямок,  я  споглядав  відомі  мені  будинку  в  іншому  баченні.  Повільний  крок  привів  мене  до  моєї  поверхівки.  Я  зупинився,  оглянувся  ще  раз  назад  на  ласкавий  вечір  й  зайшов  до  підїзду.
Люблю  я  такі  походеньки,  коли  затишно  на  серці,  коли  нікуди  не  треба  поспішати.  Коли  є  лише  ти  та  ласкавий  вечір...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250039
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 27.03.2011


Абстракція

Абстракція  моїх  думок  льняна
У  памяті  тих  сердець  бездонна,  
І  комбінацій  слів  вся  глибина
На  сторожі  краси  лише  вона.

Милуємся  вогнем  запалу,
Розчервонілого  повсюдно,
Жартуєм  словами  загалу,
Підпікаючи  швидко  й  вірно.

Політ  у  чистих,  синіх  небесах
З  вогнем  абстракції  твого  пера
Розріже  всю  буденність  прям  по  швах
Веселку  подарує  твору...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248503
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.03.2011


Дивина та й годі…

Знаєте,  панове,  іноді  виникає  питання:  і  чому  то  кожен  новий  знайомий,  дізнаючись  про  тебе  більше,  намагається  залізти  якомога  глибше  в  душу.  Дивина  та  й  годі,  його  вже  й  так  зупиняєш,  й  сяк  ставиш  обмеження,  а  він  все  преться...
Ще  більше  ж  зачіпає  інше.  Ти  зближуєшся  з  людиною  і  розмови  й  сміх,  все  те  наче  б  то  нічогеньке,  але  ж  ні...  Постійний  невпинний  рух  до  серця  породжує  думки,  схожі  як  от:  чого  він  від  мене  хоче,  чого  добивається  цим  рухом.  Не  відчуваючи  віддачі,  замислюєшся  навіщо  було  її  пускати  в  передпокій  своєї  душі  взагалі.  Насмітить,  походить  та  й  піде  геть  за  двері  шукаючи  наступного  пристанища.
Вся  та  маячня,  що  друзі  повинні  ділитися  найсокровеннішим  можливо  й  має  місце  та  тільки  в  тому  випадку,  коли  ти  сам  впевнений,  що  хочеш,  тим  поділитися,  а  не  коли  з  тебе  витягується  все  питаннями-кліщами.  Дивно,  але  я  переконуюся  в  тім  знову  й  знову,  що  справжній  друг  в  жодному  випадку  не  випитуватиме  про  тягар,  який  лежить  в  тебе  на  серці,  тільки  спитає  чи  все  в  нормі.  Він  же  бо  розуміє,  що  краще  буде  у  випадку,  якщо  ти  сам  забажаєш  \"поговорити  по  душах\".  
Дивина  і  в  тому,  що  не  кожний  з  друзів  зможе  в  \"душевній  розмові\"  підібрати  правильні  слова.  Тут  й  виникає  дивне  відчуття,  подібне  до  попередніх:  чого  я  до  нього  звернувся.  Напрошується  висновок,  що  не  кожний  знайомий  може  стати  другом,  і  не  кожний  друг  згодиться  для  \"гомону  по  душах\".
Найгірше  з  усього  те,  що  і  перші  -  хто  надмірно  лізе  в  душу  й  другі  -  які  чекають  твого  бажання  є  такими  носіями  твоїх  почуттів.  Мається  на  увазі,  що  вони  займають  певне  місце  в  твоєму  житті  й  ти  почуваєш  до  них  різного  ступеня  й  забарвлення  відчуття.  Звісно,  що  до  кожного  різні,  проте  час  від  часу  на  них  визрівають  очікування.  Тоді  знову  до  вас  може  в  гості  завалитися  біль,  бо  помиляєтеся  в  свєму  будівництві  майбутнього.  
Скільки  не  дивуйся  в  житті,  але  так  його  повністю  й  не  пізнаєш.  Повсюдно  на  тебе  чагають  сюрпризи,  одні  -  приємні,  інші  -  не  дуже.  Залишається  емпірично  вивчати  ЖИТТЯ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248494
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 21.03.2011


Нудьга вбиває час

Коли  вам  нічого  робити,  про  що,  насамперед,  ви  думаєте?  Перше,  що  спадає  на  думку,  це  прогулянка  чи  відвідини  друзів.  Та  все  те  швидко  набридає.  І  тоді  на  поміч  приходить  робота.  Знаходить  пара  або  трійка  справ,  що  могли  б  бути  вами  владнані  відразу  та  без  відкладування  в  довгий  ящик.  Справжня  ж  причина  -  це  нудьга.  Вона  примушує  шукати  чим  би  це  зайняти  свої  думки,  тільки  б  вони  не  лізли  бозна-куди.
Також  в  підмогу  може  прийти  творчість.  Маючи  вдосталь  часу  та,  безумовно,  бажання  щось  створити  власними  руками  й  розумом,  можна  сісти  за  стіл  й  намалювати  шедевр.  Скажете,  що  не  маєте  таланту,  щоб  вправно  пустити  свій  олівчик  або  пензлик  в  прогулянку  по  полотну.  А  я  запропоную  вам  написати  твір.  Не  обовязково,  то  повинно  бути  на  якусь  тему.  Ввімкніть  фантазію  й  спрямуйте  потік  думок  крізь  папір,  будуючи  новий  світ  своїх  мрій  та  захоплень.  
На  сьогодні  багато  хто  надмірно  витрачає  час  на  блукання  світовою  павутиною.  Немаючи  цілі,  гортаються  сторінки  аби  зустрітити  цікавенькі  історії  написані  для  широкого  загалу,  чи  того  гірше  задовольняючи  хтиві  бажання.  Все  це  затягую  й  вже  незчуєшся  як  пролетіла  година,  дві,  три...
Нудьга  вбиває  час,  бо  ми  нічого  не  хочемо  робити  для  того  щоб  цього  уникнути.  Тобто  в  поєднанні  з  лінню  нудбга  стає  неймовірно  сильною  зброєю  для  знищення  корисних  альтернатив  використання  вільного  часу.  Тіло,  яке  заполонила  така  вбивча  суміш,  на  початку  розслаблюється,  після  чого  перетворюється  на  груду  кісток  й  мязів.  Хоч  як  би  занадто  грубо  це  не  звучало  та  напрошується  питання:  "А  що  це  брехня?"  Кожен  усвідомлює,  що  для  нього  слово  "нудьга"  -  це  пусте  слово,  воно  не  містить  анічогісенько  корисного.
З  нудьгою  треба  боротися,  бо  тільки  тоді  ви  стаєте  людиною,  коли  починаєте  діяти  та  рухатися,  при  цьому  не  хаотично,  а  з  ціллю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246349
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 11.03.2011


Біль

Не  маю  жодного  сумніву,  що  ви  знаєте  про  це  слово  більше  в  абстрактному  чи  загальному  вигляді,  ніж  в  матеріальному.  Це  слово  "біль".  Який  би  прикметник  ви  не  поставили  перед  цими  чотирма  буквами,  сенс  його  видозміниться,  але  основний  стержінь  залишиться  тим  самим.
Біль  сам  по  собі  стосується  вже  морального,  навіть  якщо  грубо  його  розбити  навпіл:  на  душевний  та  фізичний,  то  останній  буде  спричиняти  й  душевні  страждання.  І  хоч  вони  тісно  переплетені,  про  те  один  з  них,  а  саме  душевний  переважає  і  спричинює  різні  випадки.
Ви  чули  історії  й  від  друзів  та  й  з  інших  джерел,  що  саме  такі  ситіації,  коли  твою  душу  розриває  на  частини  безжалісний  біль,  можуть  призвести  до  самогубства.  Дехто  може  таке  витерпіть,  побороти  в  собі  внутрішнього  монстра,  а  от  інші...
Не  існує  жодного  рецепта  для  лікування  душі,  а  на  відміну  від  цього  для  тіла  постійно  прописуть  пігулки  та  всілякі  мазі.  Проте  постривайте!  Знайдеться  один  спосіб  й  для  душі.  Саме  він  в  сполученні  з  такою  річчю  як  час,  здатний  творити  дива.  Все  дуже  просто.  Цей  спосіб  закохатися,  ні  не  відчувати  симпатію  чи  привязаність,  а  просто  закохатися.  Та  будьте  обережними,  адже  не  так  просто  знайти  людину,  яка  відповість  на  ваші  почуття  без  воску.  Бо  можна  втрапити  в  ще  більшу  халепу,  і  подвоєний  біль  може  звести  з  розуму.  
Цей  спосіб  дуже  ризикований.  Невірний  крок,  помилка  і  ви  -  в  програші.  Але  як  то  кажуть,  хто  не  ризикує,  той  не  перемагає.  Подивіться  на  це  з  іншої  точки  зору,  коли  ви  правильно  обирете  людину,  якій  можна  відкритися  й  довірити  таємниці,  якій  ви  зможете  привідкрити  внутрішній  світ,  тоді  зможете  покохати  й  страждання  минулого  зникнуть,  лишаючи  рубці.  Тоді  поглянате  на  навколишній  світ  по-новому  й  сприйматимете  все  інакше.  Й  кольори,  й  інтонаціїї  в  мові,  й  мелодії  -  все  стане  виразнішим.
Вибирайте,  що  для  вас  краще  нівечити  душу  під  ударами  душевного  болю  чи  ризикувати.  Час  -  це  лікар  та  надто  він  вже  повільний.  Мине  досить  довгий  відрізок  часу,  аж  доки  сердечний  ураган  не  стихне.  Вибір  в  житті  робить  кожен  самотужки

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246274
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 10.03.2011


Минає все без сліду

Минає  все  без  сліду,  
Запорошує  все  час,  
Тебе  лиш  не  забуду,  
В  тобі  всього  світу  сенс...
Мойого  світу  радість,
Щирий  неповторний  сміх,
Що  мені  мо  розповість
Загадку  всіх  днів  твоїх..́

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243490
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2011


Без образ

Образу  ти  відкинь  на  мить,
І  біль  чужого  каяття
Відчуй  ти  фібрами  душі...
Зрозумій,  що  в  тім  лише
Живе  знання  і  мудрість,
Що  з  болем  люде  пізнають,
Все  інше,  то  просте  ніщо,
Порожній  буднів  гвалт,  про  що?
Про  гул  образ  і  сперечання,
Про  тиш  далекого  блукання.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243463
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.02.2011


Упав листочок з неба

Упав  листочок  з  неба,  
Він  відірвавсь  від  тебе...  
Чекаючи  на  диво,  
На  світле  та  красиве!
Чекаючи  дотику,
Коли  простягнеш  руку
Таку  ніжну,  тендітну
Таку  кохану,  рідну
Упав  листочок  з  неба,  
Він  відірвавсь  від  тебе...  
Чекатиму  на  диво,  
Моє  кохане  марево!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241445
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2011


А ми удвох…

У  делеку  далечінь  
Пішли  ми  вдвох  з  тобою,  
В  далекій  далечіні  
Лишилось  лиш:  "Кохаю...",  
Там  серце  все  співало,  
А  сонечко  вставало...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241382
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2011


Милуючись тобою…

Впала  літняя  краплина
Прямо  на  милеє  твоє  чоло,
Минає  дивовижна  днина
І  пам'ять  думає  вже  кволо,
Оснанній  сонця  промінець
Запутався  в  твоїм  волоссі
Та  виганяє  блідний  місяць
Зорі  пасти  на  небес  обійсті.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241101
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2011


У джазі…

У  джазі  лиш  одні  дівчата,
Співають  тут  лише  дівчата,
Хрипить  старенький  грамофон,
Підспівують  всі  труби  в  тон,
Співачка  мріє  в  мікрофон,
Танцюють  джаз  усі  у  тон.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240198
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.02.2011


Бог - всемогутній чи милостивий…

Багато  духовних  та  релігіозних  питань  можуть  позбавити  сну  чи  ж  стати  предметом  дослідження  кандидатських,  докторських  в  теологічній  чи  філософській  сфері.  Та  одне  з  найболючіших  та  важкосприймаємих  постає  перед  нами,  коли  замислюємося  над  суттю  тієї  вищої  сили,  що  зветься  Богом.  Хто  чи  що  є  він  насправді?  Кожен  відповідає  на  це  питання,  слідуючи  за  Святим  писання  чи  власними  ідеями.  Головне,  що  це  залежить  від  вашої  віри.  
Протиріччя  завжди  стають  нам  на  заваді,  коли  стикаємося  з  чимось  незрозумілим,  але  в  той  же  час  піднесеним  та  вартим  того,  щоб  поморочитися  над  цим.  В  вірі  теж  бувають  такі  перешкоди.  Ось  візьмімо  хоча  б  те  твердження  Заповіту,  що  Бог  є  і  всемогутнім,  і  милостивим.  Закрийте  на  хвильку  очі  та  обміркуйте  це  положення:  чому,  як  і  що  тут  не  так.  Знайшли  чи  ні  ви  шлях  до  світла,  але  пропоную  вам  прочитати  думки  викладені  далі.
Нещодавно  прочитавши  захопливу  книгу  Дена  Брауна  я  не  стримався  і  виокремив  шматочок  з  роману  «Янголи  та  демони».  В  нім  питання  віри  та  протиріччя  між  Божою  могутністю  й  милістю  обговорюють  офіцер  та  священник.  Якби  не  був  прочитаний  мною  цей  фрагмент,  можливо  я  б  навіть  не  замислився.  Так  от  священик  розтлумачив  все  швидко  й  на  земному  прикладі.  Він  відобразив  сутність  у  відносинах  батька  та  сина.  Обмізкуйте,  адже  якщо  б  ви  мали  сина  чи  дочку,  то  безумовно  дозволили  б  йому  кататися  на  скейтборді,  попередньо  нагадавши  про  необхідність  бути  обережним.  Добра  порада  з  вашого  боку  є  лише  дороговказом,  а  от  він  повинен  був  би  вчитися  на  своїх  помилках,  при  цьому  зазнаючи  болю.  Раз  оступившись  ваш  син  надалі  був  ще  більш  уважнішим  та  мудрішим.  Хоч  ви  маєте  владу  втрутитися,  щоб  попередити  біль  вашої  дитини,  ви  проявляєте  любов  до  неї  та  дозволяєте  вчитися  на  власних  помилках.  Саме  дякуючи  останньому  ми  навчаємося  мистецтву  жити  й  взаємодіяти  з  іншими.
Якби  там  не  було  та  всі  недоречності  можуть  бути  усунуті  нашою  вірою  в  істину  чи  бажанням  не  зупинятися  перед  бар’єром  і  подолати  його.  Куди  б  ви  не  тікали,  неодмінно  знайдеться  щось  що  завдасть  вам  болю,  а  як  ви  його  переживете  самі  чи  з  підтримкою  друзів,  це  залежить  від  вас.
Існує  чи  не  існує  Бог,  всемогутній  чи  милостивий  Він,  або  й  те  й  те,  вирішувати  в  кінець  кінців  вам,  в  що  можна  вірити,  а  в  що  -  ні.  Можна  допомогти  порадою,  подати  руку  помічі  в  скрутну  хвилину  та  прийняти  рішення  кожен  має  самотужки.  Так  і  в  питаннях  віри.  Коли  ви  хочете  вірити,  що  Бог  любить  вас  та  оберігає,  проте  дає  можливість  вчитися  не  помилках  та  самовдосконалюватися,  то  вірте,  це  буде  щитом  і  мечем  для  вас  у  боротьбі  з  труднощами.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240090
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 10.02.2011


Як писати вірш?

Ви  коли-небудь  ставили  собі  таке  питання:  "як  писати  вірш  чи  може  як  треба  це  робити?".  Якщо  -  ні,  тоді  ви,  безумовно,  -  щасливчик,  бо  вже  знаєте  відповідь  та  не  переймаєтеся  цим,  або  що  набагато  гірше  байдужі  до  поезії.  З  іншого  боку,  все  дуже  просто...  Рифма,  ритм,  розмір  і  тому  подібне,  це  все,  звісно,  що  правильно,  проте  є  ще  одна  важлива  деталька...
     На  мій  погляд,  ця  часточка  -  найважливіша  з  усіх,  адже  і  розмір,  і  та  ж  сама  рима  просто  надають  певну  форму  тому,  що  ви  бажаєте  висловити.  Невеличка  деталька,  про  яку  я  веду  мову,  надає  ж  змісту  й  своєрідного  наповнення  кожному  слову,  кожному  рядку,  що  постають  на  папері  чи  пак  на  моніторі...  Я  хочу  сказати,  додатковим  елементом  є  не  що  інше  як  частинка  вашої  душі  чи  можливо  ваші  почуття,  котрі  бажаєте  передати  читачу.  Доповнюючи  таким  чином  вірш,  ви  відкриваєте,  хоч  і  частково,  а  все  ж  таки,  серце  для  інших,  щоб  вони  зрозуміли,  всю  красу  та  неповторність  емоцій,  якими  керуєтеся  під  час  написання  віршованих  рядків.
   Примітити  різницю  між  творами,  де  вкладені  думки  та  почуття  автора  і  пустими,  не  так  то  й  тяжко.  Можна  й  помилитися,  дехто  так  приховує  за  грою  слів  справжню  реальність,  що  поки  не  перечитаєш  декількадесят  раз,  нічого  не  зрозумієш.  Проте  це  тільки  підтвержує,  що  людина  боїться  неправильного  сприйняття  його  твору  або  ж  почуттів,  що  не  знайде  гідної  підтримки  в  очах  читача...  Тоді  кожне  слово  й  дію  необхідно  зважувати...
     Які  б  ви  не  втілили  емоції  в  словах,  але  завжди  здаватиметься,  що  тісна  оболонка  цих  букв  та  рядків  стримують  політ  фантазії,  не  дають  повною  мірою  показати  той  неокраїй  обсяг  почуттів,  які  так  і  рвуться  назовні.  
     Написання  вірша  чимось  схоже  на  приготування  страви.  Працюючи  над  кулінарним  шедевром,  ви  теж  додаєте  такий  компонент  як  любов.  Так  і  тут  писати  варто  тільки  з  любов'ю...  у  всіх  її  проявах...
     Тож  насолоджуйтеся  створюючи  шедеври,  приправлені  вашою  любов'ю,  почуттями  та  думками!́́

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239685
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 08.02.2011


Я загубився серед думок…

Інколи  в  житті  бувають  моменти,  коли  ти  відгороджуєшся  від  всього  світу,  не  хочеш  нікого  пускати  в  своє  серце...  Та  прийде  час  і  в  твій  світ  постукають...  Відчиниш  ти  чи  ні?  Це  залежить  від  тебе,  ти  вільний  робити  вибір.  Так  поміркуй,  зваж  всі  плюси  та  мінуси.  Чи  хочеш  ти  й  далі  жити  так  один?  ...  Одні  лише  питання...  Своє  найпотаємніше  та  найважливіше  відкрий  людині,  якій  ти  довіряєш,  яка  подобається  тобі...  найкращий  друг  чи  подруга...  Нам  потібні  в  житті  щирі  справжні  друзі,  як  ковток  життєдайної  любові.  Їм  та  лиш  їм  ти  можеш  відкритися  або  ж  повністю,  або  ж  частково,  якщо  хочеш  залишити  в  закутках  душі  той  діамант,  котрий  подаруєш  коханій  людині...  
     Вибір  має  кожен.  І  вихід  існує  з  будь-якої  ситуації,  з  будь-якої...  Інтуїція  серця  підкаже  тобі  куди  йти,  кому  довіряти,  кого  кохати,  кого  ненавидіти...  а  щодо  останніх  слів,  то  мудро  сказав  Ієшуа  Понтію  Пілату,  всі  люди  добрі,  але  деякі  просто  не  знають  свого  шляху,  вони  теж;  заблукали...  спробуйте  поставити  себе  на  їх  місце  й  зрозуміти,  що  ними  рухає...  
Найгірше  ж  те,  що  одного  ранку  ви  прокинетеся  й  зрозумієте  чому  скільки  років  були  самотні  та  буде  пізно  час  вже  втрачено...  Мати  багато  знайомих  -  так  це  добре,  але  ніхто  з  них  не  буде  вартий  тої  людини,  котрій  ви  довіряєте,  котру  називаєте  найкращим  другом...  
     Мудрість  виростає  не  від  книжок  прочитаних  чи  формул  вивчених,  а  від  вашого  кроку  по  життю  й  від  бажання  розширити  ваші  обрії  бачення...  Спитайте  у  власної  мудрості  хто  ця  людина,  що  стукає  в  ваш  духовний  світ...  і  вона  підкаже  вам  в  чому  похибки  висновків  вашого  розуму  і  в  чому  істина  вашого  серця...  
     Не  зачиняйтесь  назавжди  у  своїй  мушлі,  будьте  щирими  з  світом,  посміхайтеся    йому,  він  відповість  взаємністю...  Оберігайте  та  цінуйте  соїх  друзів,  бо  вони  найдорожче  що  маєте,  завжди  кажіть  їм  як  вони  важливі  для  вас  та  як  ви  їх  любите,  дякуйте  їм  за  все,  будьте  щедрими  на  хвалу  та  щиросердачними...    Любіть  їх  всім  серцем,  і  даруйте  тепло  своєї  душі...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239445
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 07.02.2011


Любов твоя…

Любов  твоя-велика  насолода,
без  тебе  ж  у  серці  лиш  нужда
в  красі  оспіваній  в  народі,
у  посмішці    веселої  природи!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239247
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2011