| Сторінки (1/31): | « | 1 | » |
В такі моменти
Я починаю тобі зраджувати
Я залажу в ліжку до чужих чоловіків ,слухаю історіїї іх розбитих сердець і граюся з ними в їхні хтиві ігри після чого залишаю їх не памятаючи навтіь їх імен.
А потмі я прокидаюся
В такі моменти я курю,я дуже багато курю,тільки в мене нема сигарет але я курю до болі в легеняхі та до кашлю з кров ю
Я хочу викинути з себе все живе що є в мені все що може жити і відчувати
Це здається називають моменти відчаю
Можливо ти правий і я занадто близько все сприймаю до серця
але навіщо ж тоді мені серце як не для того щоб сприймати все через серце.Через свої кров яні сосудики які пульсують у мені
Я жива ,я чиста я любляча
Я хочу жити так як в тих розкішних фільмах де всі живуть сьогоднішнім і ні прощо не турбуються
Я ще надто маленька для цього жорстоко світу
він мене ранить і кожного дня прострілює моє серце все новими і новими кулями
я з тих слабких людей які закінчують своє життя або під поїздом або стають настільки холоднокровні до навколишнього середовища що робляться нестерпно злими і самотніми
А знаєте що саме дивніше що впродовж всього життя вас найбільше вбивають найгірші люди цього світу,звісно в ни теж є почуття і душі
але вони всього навсього падаль яка живиться чужим горем
Ненавиджу все те що зараз зі мною відбувається
І за весь той час відколи я стала повнолітньою я ще більше переконалася у гнилості людей і цього світу і я ще більше ненавиджу те все що мене оточує і що відбувається зі мною
А ще я зовсім перестала бути оптимісткою
я не вірю в чудо, не вірю в ангелів охоронців ,не вірю в цей світ і в це життя.
можливо у іншому житті я буду щаслива але не тут і не зараз
це життя треба витерпіти,перерости,переболіти
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550226
рубрика: Анонс, Лірика
дата поступления 10.01.2015
1)Дівчата із 21-ю ви такі хороші ^_^
2)Думати про майбутнє і завжди пам"ятати минуле.
3)НІколи не кажи ніколи.
4)Чоловіки і хлопці які в автобусі не посутпають місця жінкам бабусям і дівчаткам - ви мудаки і ніякі бентлі вам не допоможуть.
5)А ще я зрозуміла як сильно я прив"язнана до своєї половинки...
6)Ніяка Джолі чи Монро не зрівняється із красою моєї мами.
7)а ще я собі згадала який у Насті хороший чай.Ніде ви не спробуєте крутіший чай ніж у Стюшки.(Напрошуюсь на чаювання ) :)
8)Всім солодких снів і сухих ліжечок
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479153
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.02.2014
1)Кримінальне право - це найгірше ,що могло зі мною статися
2)Кожне людське незадоволення чи психічна або фізична хвороба так чи інакше пов"язана із ліжком або із сексом.Лікуйтеся шановні.
3)Прийшла весна,зараз про це всі говоритимуть і я буду говорити,а коли вже літо?
4)Кава - це все ж таки найкоащий напій у світі ,і навіть якщо це кава із ппакетика за 1.25
5)Сміх - це найкращі ліки від навчання
6)Програмісти,я вас ненавиджу.Я розумію,що це ваша робота і завдяки взломуі сторінок ви живете але я вас всеодно НЕНАВИДЖУ
7)А мене чомусь ненавидять бібліотекарки
8)Добре,що у мене є брати і я маю з ким біситися дома
9)Завжди телефонувати рідним людям.Адже крім них про нас ніхто так не піклується.
10)А ще я вина хочу,знову і від бутерів з "Мальви" б не відмовилася.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479151
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.02.2014
Кілька цікавих фактів на сьогодні (09.02.2014)
1)сьогодні зранку я зрозуміла,що я щаслива.
2.)я зрозуміла,що життя - це те коли ти чистиш зуби і зовсім не хочеш прокидатися зранку.Це коли тобі по всякому і коли ти живеш
І я щаслива,справді
3)Я хочу подорожувати і я це робитиму.В цьомц житті не потрібно садити дерева,потрібно подорожувати і тільки.
4)Я зрозуміла ,що не зважаючи на свої недоліки характеру чи зовнішності я красива.Незнаю,що там дикутє мода чи психологи радять а я себе люблю настільки настільки собі дозволяю і я себе поважаю
5)Дякую!Вам ,усім хто мене злив і кого злила я ,хто був поруч завжди і кого не було ніколи.Дякую.Ви є і будете у моєму житті
6)Музика - це справді одні із найчудовіших моментів у світі
7)Всіх хто вміє хоч трішки писати,малювати,танцювати,співати я прирівнюю до Богів.
8)Ніколи не потрібно пропускати якісь речі через нестачу грошей,головне хотіти
9)Мріяти мріяти і ще раз мріяти
10)Я кохаю і кохала і знала ,що таке біль через нещасне і причиняла таку ж біль іншим людям і хто б що не казав кохання це стан коли ти високо літаєш і боляче падаєш але заради тих декількох секунд щастя можна падати тисячі і тисячі разів
11)Секс ,я тебе кохаю.і завжди хочу ще і ще
12)Ми дівчата найкрасивіші і найпротивніші створіння на світі
13)Погода звжди чудова
14)Я обожнюю маршрутки,поїзда таксі ,машини ,велосипеди
15)Клацання клавіатури і шелестіння нової книги це наче міні оргазми
16)Переписка із незнайомими людьми - найкращий самопсихолог
17)Книги - це друге життя і третє і четверте і десяте
18.А ще я полюбила навчання із заліками вчителями і конспектами
19.Багато цілей і багато самовпевненості і мене це тішить
20.Щаслива
21.Ти,так ти я тебе кохаю і обожнюю тебе злити і грати з тобою в гонки ,кататися на велосипедах незважаючи на те що я потім помираю,люблю коли ти доторкаєшся до моєї щиї і люблю коли ми починаємо дискутувати на якісь дивні теми
22.Зараз саме в цю секунду хочу рафаелки і маккави і це хотіння вважаю моментом свого життя і це що я зарза думаю і пишу це життя,так приємно усвідомлювати що ти живеш
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478388
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.02.2014
Завжди одні і вічно-самотні.Ми завжди самотні.І нехай нас оточує турбота сім*ї,нехай безліч справжніх друзів,нехає є кохана людину яка любить нас і яку любимо ми.Ми завжди одні.Ви ніколи не думали,де зникає ваше життя і оточення коли ви плачете в подушку.Де вони зникають,коли ваші таємні мрії руйнуються.Де вони?Ми всі вічно-самотні.Кричіть,ріжте мене.Але я в це свято вірю.Я знаю що немає абсолютно НЕ САМОТНІХ людей.Наші найпотаємніші думки завжди самотні ,завжди тільки з нами.А де весь наш світ,коли минуле душить і не дає дихате.КОли майбутнє б*є током по венах.Де??Де вони всі зникають?Самотні.ВОни такі ж самотні як і ми,але нам байдуже на хні проблеми.АДже ми теж самотні.Немає абсолютно щирих людей,немає абсолютно щасливих.Завжди щось їсть нас тихенько у кутку і чим тихіше сть тим більше ми відчуваємо свою самотність і бездарність.
Ми НАОДИНЦІ вічно і завжди.Нас ніхто не чує і не хоче чути.Музика?Напевне ви жартуєте.Вона ж тільки спостерігає за нашою самотністю,навіть підтримує її інколи.Самотні.Здається я люблю це слово.Примусово,але люблю.
Немає нікого поруч коли наші проблеми вбивають нас ,коли вони вичавлюють із нас сльози наче із свіжоко фрукта на вечірній фреш.
Все навколо це настільки дешеві декорації.Що в*януть набагато швидше ніж хотілося б .
Звикла до цього фінального апокаліпсису.Він став щоденною дозою мазохізму.Жахливо хочеться спокою.Того,що буддисти називають нірваною.Стан між землею і небом.СТан невагомості душу і польоту тих думок.Тих,як так постійно душать із середини.Хочеться спокою...
Квіти здається живуть довше,ніж наша радість.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342778
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.06.2012
Написала про тебе багато чого.Розповіла в деталях про нас,наші плани таємниці і мрії.Але вирішила залишити це нашою таємницею,видалила усі непотрібні слова та речення.Нехай інші вирішують ,що з нами не так.А я скажу,що зараз я несамовито щаслива.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341613
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.06.2012
Обожнюю твої пальці,кисті,руки,нігті.Лінії,лінії вигини лінії.Дотики .Шкіра.Подихи.Точність.Вирази.Погляди.Повіки і вії.і шиї і вени.Руки.Повільні і терпкі.
Лоскотання нервів нервами кожним рухом.І декілька непотрібних фраз .Звуків.І подихів.Якби ж то можна була і не дихати.І інколи зовсім і не відчувати.Бо страшно.Чи приємно.Страшно приємно.
Голос який відгукується так рідко на рідкісні фрази і нерви.Голос.Який не бринить і не звучить.Не фальшивить і не підігрує.Просто голос.Просто пекельні голосові зв*язки.Якщо б ти заснув я б зайнялася сексом із твоїм голосом.
ЛІнії,лінії,вигини,дотики,руки,шия,час.Бракування часу.Чи його надмірна увага до нас.
Шия,обличчя,волосся і нерви.І так як на кухні вечеря з десерту.Без кави і чаю.Без цукру і води.Пусті чашки і протилежні поцілунки.Без смаку.Без пристрасті .Без відчаю.
Виробляється забагато шлункового соку та іншої рідини.Усі у відпустці.І місяць десь плачить на самоті.А твої руки забрали його від мене.
Спокійно.Занадто.Чи то не звикла?.І руки і дотики і одяг і міцність.Занадто приємно.і Занадто правильно.Без усього і навіть не чути музики.Вона там є .Так близько і так далеко.Не моя.Чи то моя.Не відчуваю.Не хочу знати.А ти слухаєш.
стук-стук-стук.Це не серце.Це пульс.Знадто швидкий.Занадто не потрібний.Відволікає.Відсутність пульсу?Можливо.Але потрібно щоб хоча б щось окрім тебе.Щоб не передозовувати.
Відчувати біль,але ревнувати,кидатися у пригоди і рятувати один одного із саморобних пасток.І так щоб боляче ,щоб побільше плачу і сліз.Побільше гніву і поломаних меблів.Побільше усього.
А хороше?Хороше нехай сумує за нами і стукає у двері із подарунками .Ми відкриватимемо або ховатимемося у собі.Але обов*язково щоб приходило.Хороше.Ти чуєш?Приходи.А ми побачимо
Лінії,лінії,лінії,лінії.Відсутність вигинів.Дика холодність.Душа.?так це твоя душа.Занадто швидко я її знайшла.ЧИ занадто рано.А як же кості і кров і органи а перевірки?Байдуже.Те все у придаток.Як бонус до душі і рук.
Бонуси.Я не народжувалася у сорочці щоб вигравати бонуси.Лотереї,джек-поти.Я взагалі.Я не народжувалася.Не пригадую такого моменту як "народження"
Але то нічого тепер я маю бонуси,дотики,руки і рухи.Безсилість і міцність.
Кров зупиняється.Чи то біжить по тілу із швидкістю часу.
Байдуже.Байдуже на усі все і вся.Мені потрібно вчитися.Нам потрібно жити і рахом чи окремо те потрібно робити.А там побачимо.
Будемо співати пісню Вакарчука.І бачити що буде далі.А жити потрібно .Без інтернету чи з ним.Без нотаток чи з ними.Без нас.Чи з нами.
А жити потрібно.У хаосі чи порядку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264101
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2011
Прошу прощення у всіх кому завдавала прикрощівьрозчаровування будь чого іншого,що могло б якось образити Вас.
1)я брехала.Часто,кожного разу усвідомлюючи це,кожного разу зумисне.
а)брехала про стан(адже ж,він повинен якийсь бути)
б)брехала про почуття(адже ж,живі люди щось почувають)
2)я зневажала.Причина одна,але вона не оправдовую мене.
3)я злилася.Бо зла.
4)я грішила.Усвідомлюючи,що роблю погано.
5)я зраджувала.Знаю,що зраджую.
а)себе,бо,окрім мене,ніхто не може любити мене.
б)всіх,хто мав якийсь поганий на мою думку вплив на світ.
6)я не слухалася.Скоріш за все,на зло.
а)батьків.Пробачте,я вас люблю.я - найгірше,що могло у вас бути.
б)себе.Часто,тому що радила погано.
в)інших.Впевнена,що часто Ви праві.
7)я зневірялася.
8)я лінилася.
9)я не забувала кривди.
10)я шукала виправдання всім моїм вчинкам.
11)я обманювала.Обман це інше ніж брехня.
а)принаймі воно звучить приємніше.
12)я хотіла багатьох.
а)це огидно.
13)я не могла стримувати думок.
14)я боялася всього.
а)я так часто забуваю про віру
15)я не сподіваюся на майбутнє.
а)я навіть про нього не думала ніколи.
16)мені все так одно.
а)мазохізм це гріх?
17)я його хочу.
а)просто статевий потяг?
б)напевно,просто мені ще не попадалися такі хлопчики.
в)але мені все одно(можливо,тому що впевнена,що не покинеш)
г)а ще я занадто впевнена .і це мене лякає
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264093
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2011
Ось ви знаєте,як це-помирати від любові?
Знаєте?
Коли кожний вдих віддається біллю десь ,в області діафрагми,
коли кожний видих-маленька смерть?
Коли кожний раз політ повік на рахунку?
Коли кожний удар серця -це удар нижче пояса,від якого уже не розігнутися?
Коли повітря ловиш хапками,тому що розумієш,що він може стати останнім?
Коли нічого не бачиш не тому,що сліпий,а тому,що не хочеш нічого бачити навколо?
Коли немає ні смаку,ні кольору,ні запаху?
Коли голос переходить в крик,на рівні ультразвука?
Коли погляд горить страхом
Коли кожний звук твого ім*я звучить страхом
Коли кидає від усього і до нічого
Коли здається що от от і все.
Знаєте?...А я?...Знаю?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254497
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.04.2011
Фактическое положение
Большинство самоубийц перед смертью делятся своими намерениями и горестями
Существует множество признаков повышенного риска самоубийства
Самоубийству обычно предшествуют попытки найти утешение и помощь
Улучшение может быть обманчивым.
Под внешним спокойствием может скрываться твердо принятое решение, а некоторый подъем сил иногда лишь помогает выполнить задуманное.
Социальная изоляция, особенно - потеря связи с близкими и друзьями
Отсутствие доверительных отношений с психотерапевтом
Наличие четкого плана самоубийства
Психоз, особенно с галлюцинациями, требующими покончить с собой или предлагающими воссоединиться с умершим
Попытки самоубийства в анамнезе, особенно недавняя серьезная спланированная попытка
Убеждение, что самоубийство - единственный выход
Мысли о самоубийстве, сохраняющиеся несмотря на вмешательство психотерапевта, теплое отношение со стороны близких или благоприятные изменения жизненных обстоятельств
Депрессия, особенно с идеями вины, самоуничижения, чрезмерным чувством стыда
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254076
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.04.2011
Про що писати.Про себе ,я ж не егоїстка.Про тебе,ти ж мене не любиш.Банальна попса.Як я гарно пишу банальною попсою.Про таке ж усі можуть писати.Банальна.Яка ж я банальна.Погана.Бридка.По злому самотня.По хорошому зла.
Вічність.Ось уже 17 16 15 14 13 12..і так далі.ще 16 днів.Кожного разу вирок.
Вирок усього.І чим дальше тим гірше.
Ненавиджу себе за себе.
Погана.Зла .Бридка.Ніхто ніколи не зрозуміє.
І ця вся банальність
.Ці дарма потрачені мегабайти творів.
Ні для кого.
Для власного задоволення.
Егоїстка.
Самозакохана егоїстка.
Альтернатива на ніч.
Ні,це не індивідуальність.Це хамство про життя.Як же воно мене достало.
І якщо б не батьки.Мене б давно не стало.Просто жаль їх.Але я зроблю це.Заради усіх.Усім потрібно.
І ці погляди.Вони благають про самознищення.Бачу,відчуваю,бачу.
Альтернатива кричить у праве вухо про мою бездарність.
Кава обпікає бридке тіло із середини.
Перечитані твори відкрито констатують факти моєї бездарності і самотності якій я вже остогидла.
Як вона мене ненавидить.І все таки як завдяки їй я хоча б існую.Хоча,навіть вона не знає яка я .Ніхто.ніхто не знає яка я.Інколи для мене це проблематично.
Я не знаю про що я думаю,чого хочу.Я закрита для самої себе.
Деградація.
Ні.
Занадто розумна асоціаія про мене.
Бридкість.
Ні занадто красиво.
Ніщо.Так,ніщо.
Жаль цього слова.Я ношу його асоціацію.
НІЩО.
Ніхто не знає,не цінує,не сприймає.А ще,ще,ще я багато нию.От кму приємно слухати як ниє НІЩО.
І у мене жахливий погляд.Ніякий.
У вас усіх такі погляди:самотні,веселі,радісні,таємні,інколи щасливі.але погляди.А в мене.Я без погляду.Без кольору.Без нічого.Я НІЩО.Я настільки ніщо,що інші навіть не розповідають мені.БАчуть що марно.Для мене взагалі все марно.От бачите,я казала що не говоритиму про себе,але все ж говорю.Егоїстка.Бездарна егоїстка.Ніщо.Тряпка.Бридка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254069
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.04.2011
Так швидко минає час.Можливо справа у тому,що усе що ти робиш в останнє.В останнє твій погляд на світ.На перехожого,на собачок,на друзів,на усе.І ця пісня в плеєрі.Вона в останнє так звучить,в останнє так заставляє задуматись над чимось,примушує заплакати.Ці статуси в контакті.В останнє вони так тебе радують,в останнє ти так посміхаєшся до екрану,в останнє тобі стає боляче від віртуального життя.В останнє тобі стає самотньо.Самотньо усюди,дома,в школі,осінню,літом,в інтернеті,в творах.
Мої твори теж покидають мене.Усе мене покидає.А можливо,воно і не було біля мене.Це тільки мої фантастичні думки домальовували завжди присутність чогось,когось у моєму житті.Можливо я втручалася у чиєсь життя,але в моє-ніхто.
(Продовжити)
18 днів.Звучить так як вирок.Найжахливіший вирок (для мене).Потрібно протриматися ще цей довготривалий період.За цей час потрібно встигнути зробити стільки справ.Стільком людям допомогти,зробити те,що просто так б не робила.Порушити усі свої забобони,але не рамки.Рамки то і є я.Тому їх порушувати -ніколи.Навіть в такий час.Зараз таке дивне відчуття.Його не зрівняти ні з чим.так хочеться усім розповісти про це.Але тоді вони дивитимуться на тебе так як "останній раз".І усе буде не так,як завжди.А хочеться запам*ятати тільки звичне для мене.Тільки те,що дороге і що потрібно забрати із собою.А ще,надія.Мене зараз гризе така надія,що мене-сіру ,злу,противну мишу запам*ятають за ці дурнуваті думки.просто надія помирає остання.Мене ж ніхто не запам*ятає.У всіх багато своїх думок,справ,життєвих приколів,самотностей,радостів
Вирок.Цей вирок.Із цим нічого не можна зробити,я підисалася кров*ю.Справа у тому,що я зовсім не боюся,не сумую за життям,за друзями,за музикою,за аркушами розписаного паперу,за звуками отриманих повідомлень.Черства.Настільки черства до всього,що ні за чим не сумую.Нічого не жаль втрачати.Хм...я і не втрачаю,але все ж.Щирі люди б сумували за всім.А я черства і жорстока.я прихована і зла.Погана.Тому і підписала свій вирок сама.Ні за що не шкодую і нікого не пам*ятатиму.Так як і мене.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253519
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2011
ри крапки,три крапки.Депресивні люди.Суїцидні люди.Сумний час.Усі самотні.Усі:" ПО СПРАВЖНЬОМУ САМОТНІ".Усі пишуть твори.Слухають плачебну музику.Щогодини змінюють сумні статуси на ще сумніші.Їх усіх потрібно підтримувати,допомагати,розраджувати.Потрібно заспокоювати.Усміхатися їм.Зводити їх із ншими людьми.Адже у них-ПРОБЛЕМИ.!
Фальш,фальш,фальш.Я усюди чую фальш.Які проблеми,які три крапки,яка підтримка?!
Самотність-це коли ставиш таку міцну тверду точку щоб ніхто і не знав що у тебе проблеми.Це коли пишеш зовсім без знаків,щоб ніхто не шукав сенсу слів і речень.Це коли сама.Зовсім сама гуляєш по місту там де тебе не зустрінуть люди.Де справді темно,страшно,але де сама.Самотність-коли ні з ким не хочеш ділитися своїм горем.Самотність коли стільки думок,і жодне не можливо записати ні на папір ні на клавіатурі.Це коли музика закінчується швидше ніж твої очі кліпнуть.Це коли навіть перед дорогоцінною людино опуускаєш очі в землю.Коли справді без підтримки,без друзів,без родичів.Коли усе викидаєш і чистиш із надією що прийде щось нове,чисте і дорогоцінне.
Коли кава і чай не смакує так приємно як кип*ячена вода.Коли не читаєш книг,не дивишся фільмів.Не пириписуєшся із людьми.Коли шукаєш простої опори ,простої незнайомої людини щоб виговоритися,виговоритися і нчого не чути в відповідь.Щоб чути себе,знаючи що є ще якась душа.ЧУЖА ДУША.Коли сьози стали в горлі і няк не хочуть витікати із очей.Коли страшно своїх думок.Коли усе всеодно.І коли натягуєш усмішку і розповідаєш веселі історії ,тільки щоб не помітили твоєї проблеми.Твого горя.Чи як ще називают це слово,яке не дозволяє нічого?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253518
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2011
Я вже не існую.Вже не тут.Ні тіла.Ні душі.Нічого.Зараз мене одягають у чорний одяг.Кладуть моє мертво-біле тіло у білу білу трунву.Розкопують велику могилу і закидують землею.Хто з сльозами.Хто без емоцій.Усі прийшли у чорному.Більшість людей я просто не знаю.Прийшли,щоб подивитися хто помер,щоб мати про кого поговорити хоча б 5 днів підряд.5 днів.Це час,який мене пам*ятатимуть зовсім незнайомі люди.Прийдуть родичі.Які плакатимуть.Хто штучно.Хто по справжньому.По справжньому?Сумніваюся.Одна мама буде плакати по справжньому 15 років все ж прожила із нею.Звикла до мене.Можливо десь навіть полюбила.Тато,він чоловік.Не буде плакати.Просто заспокоюватиме маму.Брати,нічого не розумітимуть.Прийде багато людей.І усі.Усі казатимуть що я була хорошою.БРЕХАТИМУть.Брехатимуть так як ніколи.Я ж завжди бачила у цих очах стільки гніву і ненависті до мене.Стільки приниження заради їхньої розваги.Заради усіх.Багато людей плакатимуть.Принесуть багато моїх не улюблених квітів.Понакидують навколо мене.А мені буде неприємно.Я ж ненавиджу квіти,окрім маків.Але маки ніхто не приноситиме.В травні не можливо знайти маки.Особливо справжні польові.Але все ж,багато людей радітимуть моїй смерті.Я знаю.Не зі зла,не з ненависті.Просто такий тягар з плеча.Більше не буде дурнуватих фраз.Більше не буде дурнуватих нарядів,картин,поглядів...Погляди.За цим я сумуватиму найбільше.Моя радість..Сподіваюся я все ж зможу займатися поглядами вічно..Дуже хочу...Як я без поглядів...Без музики.Але всеж,музику можна наспівувати,створювати,думати про неї.А погляди?Вони незамінні.Це ж як кохання.Це і є кохання.Моє кохання...Дарма я про них розмовляю..Буду сумувати за ними...
(Продовжити)
Багато людей збереться навколо мене.Скільки поглядів.Але усі такі не справжні.Всеодно рада.І..на прощання я чую слова "Вона знала що таке щастя..." Невже?Невже я знала що таке щастя?Хм..Тоді ви мене зовсім не знали.Так, я відверто намагалася знайти це відчуття у цьому світі.І я знаходила.Я знаходила багато щастя,але не для себе.Для мене щастя не створили.Принаймі у цьому світі.Так буває.Чи ні.Можливо просто погано шукала..Та ні..Я шукала..Сильно шукала..І навіть вірила до останньої секунди..І в цей самий момент зупинки серця..Я вірила що щастя..Ось зупинка..і щастя..Ось моє щастя...Ні..Поки що я все ж без щастя..Мені здається що так забули створити щастя для мене.А можливо так має бути..Можливо я справді спостерігач..Тоді чому я вмію відчувати??Спостерігачі ж не відчувають.Нічого не відчувають..А я ?Я так багато відчувала у цьому світі..Інокли занадто багато..."Вона знала що таке шастя.."Дивно..Як люди все ж помиляються...Знаєте..А мій похорон буде чудовий..На дворі буде сонце..Жодного вітру..Зелені дерева..І мої мертво-відкриті очі...Вони будуть відкриті,хоча і мертві Я знаю..інтуїція..Вона мене ніколи не підводить..А ще..не всі прийдуть на похорон..І за тими хто не прийде я ,напевне ,дуже сумуватиму,Тому що не встигну запам*ятати їхні погляди.Останні погляди.Багато людей не прийдуть.Я їх не запрошу.Хоча хотітитму.Але не запрошу...
А я помру.Цей сценарій давно написаний .Скільки раз я проходилася по ньому.Скільки раз вдосконалювала його.Це план,який ріс у мої голові від самого початку..Тому що я ніколи не була такою,якою себе бачу.Завжди щось не те.Ніколи нічого не розуміла..Але й мене ніхто не розумів.Хоча,я сама закривалася від людей.Було потрібно щоб хтось достукався,добився,дійшов.Але усім лінь.Кому потрібна божевільна.Тільки землі.От земля мене й забрала
П.с.Погляди.Я обіцяю,що знайду причину зустрічати вас кожного дня
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252672
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.04.2011
А хоітлося б відчувати себе ідеальноюТакою собою,сплкійною,усміхненою
Хотілося б знати що цей час не останній,такий довготривалий,веселий,не останній
Хотілося б не знати свого майбутнього.Планувати роботу,дітей,будинки
Хотілося б не ревіти під болісну музику.Хотілося б сміятись і весело танцювати
Хотілося б щоб танець не був боротьбою.Щоб просто розслаблення,сила,впевненість
Хотілося б щоб такою як усі.Дружити,кохати,надіятися.
Хотілося б знати що в когось одна,справді одна,не така як усі
Хотілося б хоч раз повірити в погляд в справді щирий,і справді живий
Хотілося б хоч раз відчути безпеку,безпеку за себе,за інших,за всіх
Хотілося б хоч не відчувати болі.Щоб справді без болі.Без болі,без болі
Хоітлося б вірити у успішні екзаменти,в хороше навчання ,веселий випускний,сором*язливі спогади
Хотілося б вміти писати вірші,короткі ,змістовні,веселими римами
Хотілося б отримати прощального листа,з подякую,з розуміннями,з вибаченнями,із правдою
Хотілося б не плути погляд "Розвага" і погляд "Кохання"
Хотілося б ось так,по ванільному сидіти на підвіконнику
Хотілося б не писати жалюгідною прозою
Хотілося б щоб тисячу коментарів просто так,щоб для мене
Хотілося б побачити сльозу чоловіка,знаючого,впевненого,мужнього,чоловіка
Хотілося б святкувати цей Новий рік,з шампанським,з ялинкою,і вогнями
Хотілося б дарувати сюрпризи на Миколая
Хотілося б намалювати щастя у співавторстві із людиною якій довіряла
Хотілося б не бачити схожих повідомлень в історії друзів,подруг,друзів
Хотілося б усміхатися до екрану,ніжно,дурнувато,щиро
Хотілося б щоб мені подарували свою флешку,своє серц,своє життя
Хотілося б справді допомогти людині,допомогти і бачити щастя
Хотілося б спати цілу ніч,без музики,без місяця,без щоденника
Хотілося б хоч раз казти усе.Усе що ти хочеш,а не те що інші
Хотілося б безперирвно отримувати пвідомлення,від сонця,від неба,від друзів
Хотілося б спати із місяцем,в холоді,на траві,із росою
Хотілося б сфотографквати останні події,записати на диктофон,відтворити пензликом
Хотілося б не писати передсмертної записки,щоб ніхто не підозрювався,щоб ніхто не розслідував,перечитував
Хотілося б щоб на похороні усі сміялися,були щирі, у червоному,щоб пили вино.
Хотілося б щоб кожного року приносили маки.Дві штуки,живі,із поля.З серцем
Хотілося б щоб ви не так як я.Щоб так.як ваи приємно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251891
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.04.2011
Хочеться випити пляшку шампанського..ото так…згорла..як погані матюкливі баби, …і розбити ту йобану пляшку об голову«попроще». Хай буде попрощє і з діркою у черепушці.
Бо сука, боляче. Так боляче,що хочеться зв’язати магістраль вузлом і обов’язково опинитися в одній з тих машин, що полетять шкереберть у інший світ. Так боляче, що плакати немає сенсу і забракло сил…
Почуття регенерації не піддаються…особливо,якщо вони запаплюжені огидністю фізичних бажань, переплетених з тілом..де "живе" моє серце…
Дихати сил немає…
Пари немає…
Немає ознак…
Огидно…хочеться здерти з себе шкіру…бо відмити плями просто неможливо…неможливо…
Хочеться стерти силует свого існування в цьому світі.
Світ занадто жорстокий,та й я занадто наївна
Замало щирості в ньому…замало почуттів.
Серез мільйона світів вибирають неповторність простоти та прозорої тупості, банальних прикрас особистості.
Багатогранність нині вжопі…чи десь там, недалечко.
Світом править похітливість бачення реальності…бажання, жага..незрозуміла забрешена історія.
Брехати…так..треба іти в ногу з часом та світовими принципами.
Втрачати глузд від банального розуміння, пісяти окропом від дешевих буржуазних штучок, шо то повсюди.
Бути таким як мільйон. Може будуть кохати…чи то просто бачити в тобі розуміння.
Натягти на голову поліетиленовий пакет та слухати про чужі проблеми.
Бути сексуальною…
Бути крутою тьолкою, шо то має весь всесвіт.
Бути «зайчиком» і «котиком»
Глубина почуття…відчуття смаку життя по-своєму, заплутаність думок…творчість, що прагне бути окремою істотою…індивідуальність ритму, власний танок життя…
Все то під ковпак Чорнобильського реактору…
Назавжди…подалі…
Бути простою…
Бути прозорою…
Бути сьогодні…
Бути банально…
Бути у житті…всесвітньому житті, а не своєму власному.
Посміхатися.
Грати на балалайці..
Приймати кохання…
Спадати до додолу, втрачаючи свідомість…бо то так в серіалах.
От воно…майбутнє…
Таке?
Та нєєє…
Хуй!
Краще самотність ранків тазаходів сонця. Холодна постіль та засмажена до корки яєчня. Обплямоване від ран серце та не зафарбовані потоки сліз…ніж клонування.
Ховатися…бігти якомога далі.
І бути складною та безмежно закоханою у власний світ…що намальований своїми яскраво сірими фарбами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251041
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 01.04.2011
Ти ніколи не бачив як я просинаюся зранку із розповстаним волоссям
Ти ніколи не бачи як я відкриваючи зранку штори жмурюся від сонця
Ти не бачив як роблю собі каву додаючи лише одну ложку цукру.Забуваю що люблю легку каву і знову із засмученим обличчям ставлю чайник на каву
Ти не бачив як я чищу зуби і при цьому так дитячо кривляюся сама собі
Ти не бачив як я на землі до затерпіння колін пишу свої думки в грубезному і майже розваленому щоденнику
Ти ніколи не бачив як я сміюся до екрану під час розмови з тобою
Ти не бачив мого виразу обличчя під час перегляду концерту "Пласебо"
Не бачив я я реву під час щасливого хеппі енду
Не бачив як я розчісую своє неслухнєне волосся.Декілька раз кидаючи щітку до землі.
Не бачив як я роблю гармидер у своїй шафі щоб швидко знайти улюблену річ
Ніколи не бачив з яким захопленням я малюю на уроці.
Не бачив як я зі своїм маленьким ростом стаю на самісіньці кінчики пальців.Щоб дістати улюблену книгу із шафи
Ніколи не бачив як я прибираючи танцюю із пилососом
Ніколи не бачив як я перемірюю усі наряди коли залишаюся дома одна
Ніколи не бачив як я в 2 ночі їм тортик в холодильнику
Ти не бачив, як я готуюсь до сну. Як запускаю ноги під ковдру, а потім з насолодою накриваю всю себе неюА ще ти не бачив, як я згортаюсь клубочком біля подушки або ж засинаю на землі
Ти не бачив, як майстерно я поводжу себе з повною чашкою кави й ставлю її на ліжко так, що вона ніколи не переливається.
Ти ніколи не бачив мене зранку! Ти ніколи не будив мене. Як я закриваю носа ковдрою, щось собі бубню під носа незадоволено й яка я тоді беззахисна… і злюща страшенно.
Ти ніколи не робив мої ранки добрими.
І ще ти ніколи не бачив, як я посміхаюсь уві сні.
Ти ніколи не бачив, як я читаю свої нікудишні твори. Не бачив цих поз, положення ніг, рук, вигинів спини, розправлених крил і ямочки біля ключиці…
Ти не бачив ніколи, як я ховаю в чемоданчик листи. Як їх відкриваю, читаю з перехопленим подихом, посміхаюсь укінці й ховаю.
Ти не бачив мої мрії, що заповнюють всю кімнату, і як я ходжу, щоб ненароком не зачепити котрусь із них.
Не бачив, як п’ю все ту ж каву біля монітору, закутана в кофту й заворожена музикою
Ти просто не бачив ніколи ще наді мною зірок
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250219
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 28.03.2011
Повір мені..
Залежна від тебе...
Тоді чому я повинна мовчати..
Я ж нічого не втрачаю..
Ні,я ще не зовсім божевільна...
Але ти весь у мені..
Моя душа відлітає в невідомість поряд із твоєю силою...
Дозволь розповісти правду..
Нічого,але "насолода ,щастя і бажання"..
Нічого,але час для думок на самоті...
Нічого,але океани кохання й майбутнього...
Нічого,крім тебе і твоєї ,можливо ,нової дівчини.
Так,я як ніхто знаю що це все божевілля...
(Продовжити)
Але без твого погляду не витримую...
І я буду із тобою так ,як ти із своєю солодкою дівчиною
Розумієш-тиша..
Кожний повинен відчути це на собі..
Так,інколи це досить весело,
Ловити твої погляди.Відчувати твої думки...
Знати чого ти хочеш і мовчати..
Правда,я не твого типу.
Ізнову нічого, але твої погляди..
Нічого,крім вигаданих історій життя..
Нічого,крім дружніх стосунків...
Нічого крім тебе і ,можливо, твоєї нової дівчини.
Спогади зовсім не зникають..
Вони роблять мене яскравішою..
Залиш мені своє "Привіт!"..
Я ніколи не вийматиму тебе із своїх думок..
Ти знаєш як ти руйнуєш мій мозок..
Ти не хочеш цього,але таке правило життя...
Я відчуваю твоє "привіт".
Навколо нічого,але твої дороги..
Нічого ,але твоя дівчина..
Нічого,але це так банально...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249163
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2011
Тримай мене і ніколи не випускай
Довіряй мені,але ніколи не знай
Будь поруч,але не занадто близько
Залиш мене самотню,але ніколи одну
Покажи мені,але ніколи не вчи мене
Торкайся мене,але не перемагай
Тримай мене,але ніколи не стримуй
І,милий,ніколи не впускай мене
Не дозволяй мені перемогти
Тому що я залишу тебе для себе
Так,я відмовлюся від усього,тільки щоб ти був
Я вірю в нас з тобою
Тому ніколи не погоджуйся зі мною
Кохай мене,але ніколи не потребуй мене
Веди мене,але не будь хорошим
Будь вільним,але завжди біля мене
Уступай мені,але ніколи не дозволяй мені..
Ні,не дозволяй мені перемагати
Тримай мене і ніколи не відпускай
Попроси мене,але ніколи не примушуй
Бережи мене і ніколи не залишай
Заклич мене,але не вимовляй моє ім*я
Не дозволяй мені перемогти
Тому що я залишу тебе для себе
Так,я відмовлюся від усього,тільки щоб ти був
Я вірю в нас з тобою
Але твій погляд сказав:
-Довіра
Як тепер я зможу тебе знищити??!
Тримай мене і ніколи не відпускай
Люби мене,але ніколи не дозволяй мені..
Так,ніколи не дозволяй мені перемагат
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249162
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2011
Я цілу ніч каталася на ліфті вверх-вниз.
Я випалювала на паркеті каракулі через лупу
Я перемалювала усі стіни словом на букву".."
Я йшла в кафе і замовляла 100 склянок води в різних чашках
Я обмотувалася в коврик і скочувалася по сходах вниз
Я переключала телевізор усю ніч пробуючи зловити 25 кадр
Я закапувала у ніс усі каплі які тільки змогла найти в аптечці
Я приймала ванну в одязі
Я лягала спати з газетою на дивані
Я діставала з полички китайський словник і переписувала усі не знайомі слова
Я ловила випадкові машини,виймала голову з вікна і рахувала білі полоски на дорозі
Я засинала в маршрутках і просиналася тоді,коли чиїсь руки шастали по моїх кишенях
Я вирізала із фотографій неприємні мені обличчя і обклеювала ними рулони туалетного паперу
Я плювала на стелю із саморобної трубочки,поки у мене не закінчилася слюна і трубочки
Я пробувала знайти свій пульс до його втрати,але так і не змогла знайти
Я звонила на невідомі номера і благала людей не заливати сусідів знизу по суботам
Я розбирала кубик рубик на кубики і склеювала його назад супер клеєм
Я розмовляла з голубим про коханих жінок
Я малювала на вікнах динозавриків маминою губною помадою
Я робила педикюр собаці і розмальовувала аквареллю котів
Я відсилала повідомлення "я тебе люблю"самим страшним ворогам
Я 3 тижні малювала Монну Лізу в пейнті і випадково усе стерла
Я міряла усі наряди в магазині, а потім казала що забула гроші
Я пила водку перед міліціонерами,сперечаючись із ними що тут всього 2 % алкоголю
Я пішки йшла в село до бабусі,а потім верталася тому що забула плеєр
Я передивилася усі серії "Беверлі Хілз" без перерви на рекламу
Я розливала пиво на дивані ,розкидала чіпси по кімнаті ,голосно включала гімн України і грала в футбол із м*якими іграшками
Я вчилася танцювати віденських вальс із комп*ютерним кріслом,під важкий метал
Я розмальовувала лице маркерами що не змиваються і пробувала замаскувати усе це під пудрою
Я намащувала волосся сметаною,включала вентилятор і кричала "МЕРЛІН МОНРО ПОВЕРНУЛАСЯ"
Я замовляла усі товари в онлайн магазині на адрес моїх сусідів
Я писала собі листи в майбутнє ,відкривала їх через 5 хвилин і розмірковувала, що змінилося за 5 хвилин
Я тайком пробиралася в дурку.Розмальовувала усі кімнати в чорний колір.А потім підпільно продавала галогенні пілюлі
Я летіла в літаку і фотографувала усі хмари які тільки бачила(389 фотографій)
Я приходила в фотоательє і вимагала миттєвої розпечатки усіх цих фотографій
Я казала ,що я божевільна і кусала усіх перехожик
Я розсипала велитенську кучу книжок на швидкісній трассі і утворювала пробки
Я писала цей пояснювальний лист на співбесіді у директора божевільні
Мене прийняли без іспитів)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248413
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.03.2011
Час прийшов.Потрібно розповісти про свій світ.ПРо світ,який живе в мені і в якому живу я.Він оточує мене усюди.Дає поради.Заспокоює.Депресує разом зі мною.Він і є я,тому що я його створила.Створила для себе.це моя найбільша гордість.Найбільше задоволення в житті.Найбільш цінуюче кохання без відповіді.Розказати?Цікаво?Напевне ні.Але я всеодно розповім.Для себе.Для нього.Для цього самого мого світу.Щоб він знав який він мені дорогий-мій світ.Мій солодкий світ
Тільки мій світ розмовляє до мене коли я одна.Вам тільки задється що потрібно залишити мне одну.Насправді.Мене потрібно залишити з кимось.Потрібно хоча б на мить без жодних порад,без жодних емоцій,без жодних поглядів вислухати мене.Ніхто ніколи не зробить це так,як робить мій світ.
Я розповідаю світові усе усе усе.Не бачучи жалісного погляду,не чуючи порад і не відчуваючи страху ,що про це хтось дізнається.
Коли я щаслива тільки мій світ поруч зі мною.Так,інші теж радіють моєму щастю.Але вони не розуміють чому я радію,а значить не радіють так як я.А світ.Мій світ він радіє.Він підтримує настрій.він дарує погоду.Він веселить музику.Він переключає плеєр на веселі нотки щастя.
Мій світ.Тільки він дарує мені безпричинно подарунки які ніхто ніколи не зможе подарувати.
Літом він дарує мені теплі вечори,щасливі погляди людей,дитячі посмішки,холодні коктейлі,теплі вітри,Обсмажені частини тіла,веселі жарти,п*яні вечори
Осінню він дарує мені час.Час,для того щоб я розібралася із собою.Для того щоб я вкотре зрозуміла що я не людина,час для того щоб я побачила що мене створили цілою і що нікого я не потребую у цьому житті окрім свого світу
Весною він дозволяє мені відчувати кохання.А потім примушує відчувати біль.Так,звучить дико,але він правильно робить.Це все заради мене.Якщо б не мій світ.Я б не знала які люди бувають жорстокі.Якби не він я б не була такою холодною і люди робили б мені ще більший біль чим можуть зробити зараз.Мій світ кожной весну робить мене усе холоднішу і холоднішу.Він ліпить із мене захисника.
Захисника моїх думок,мрій,мого світу.
Коли мені нічого сказати мій світ дарує мені посмішку.Я сміюся,завжди тільки щиро.Тільки так,по іншому світ не дозволяє.Якщо я сміюся,мені стає весело.весело хоча б на деякий час.
В самі несподівані думки мій світ домовляється з реальним і вони двоє дарують мені справжню казку відчуттів.Вони дарують мені дотики старої собачої шерсті,вони дарують мені шум старого льоду на воді.Який так швидко і несподівано проходить по всьому тілу,залишаючи після себе залишки джерельного H2O у моєму смертному тілі
Кожний день мій світ дарує мені чарівні зошити для того,щоб я зберігала погляди інших людей.жаль ви ніколи не зможете побачити цих зошитів.Вони вражаючі.Різноманітні.Такі велетенські,пошарпані,із кучою жовтих сторінок там різні погляди від самих щасливих до самих сумних і холодних.Жаль,холодних поглядів у мене мало.Точніше сказати ,тільки один.Той погляд..якщо б я уміла малювати я б стоврила свої краски для цих очей.посмію сказати,для моїх очей,для твого погляду.я б змішала найчорнішу сажу на світі,додала б каплю своєї крові,літру бажання і стаканчик твоєї холодності.І малюнок.Я б ніколи не посміла малювати його на папері.Тільки на стіні.У себе дома на стіні.Щоб підвищувати собі настрій.Щоб ще більше мріяти.Щоб завжди посміхатися.
Ви бачите ці очі.Уявляєте цей погял..я уявляю..Жаль що я не вмію малювати
Я б стоврила виставку із своїх зошитів про погляди.І ці погляди б подорожували по цілому світу,люди б закохувались у погляди інших людей.Я б подумки подорожувала по усьому світу із своїми поглядами.По європі,америці,китаю,росії,по всіх всіх містечках світу.По велитенських мегаполісах і малесеньких селищах
Мій світ.Щоб я без нього робила.Він дає мені життя.Він і є моє життя.Мій світ.Коли ми з ним не дружимо це нестерпно.Нестерпно не отримувати інформації від нього.Це гірше наркотика,тому що від цього не помирають.Це гірше алкоголю,тому що від цього не п*яніють.Це гірше куріння,тому що не можеш курити коли тобі захочеться.Так кожного дня і вечора чекаєш несподіваного сюрпризу і подарунка від свого світу.
Чекаєш коли він знову заведе тебе у свій світ холодності і захисту від усіх.
знаєте,але мій світ не просто так усе мені дарує.Він не такий безкорисливий як здається відразу.
Я йому теж дарую дещо в обмін на життя.В обмін на існування з холодом.
В першу чергу я йому дарую свої твори а значить свої емоції.
Мій світ не може без моїх емоцій.І тільки в моменти невідомості зникає усе і навіть мій світ
Він обожнює коли мої думки зайняті ним.Коли я думаю про нього.Коли кожна нотка музики виринає спогади про нього.Терпить мої споглядання за поглядами людей,які мені дорогі,хоча дуже ревнує мене до цих поглядів.Одного разу він хотів навіть спалити мої зошити із поглядів.Але я пригрозила собою.Тому він терпить.Терпить моє хоббі
Він вимагає щоб я уся була його.Ненавидить коли мене торкаються.Потім я добряче за це отримую.Ненавидить людей які могли б замінити його.Напевне тому мій світ робить мене такою холодною.Щоб тільки його.Щоб більше нікого.З ним ніхто не посперечається.Мій світ.Він такий впертий і неочікуваний.Інколи я сама його боюся.Інколи божевільна думка знишити його пролітає в голові.Але я ніколи не роблю йому погано.Адже ніщо ніколи не замінить мені мого світу
Мій солодкий світ.Ти чудово знаєш що я твоя.Ти чудово знаєш яка я наївна і холодна.Ти сам мене такою створив.Щоб ніхто і ніколи не посмів засідати у мене в душі.Ти правильно зробив.Ти робиш так щоб я відчувала біль від людей.Ти робиш так,щоб я мовчала у моменти коли від мене так чекають потрібних слів.Ти правильно робиш.Щоб ніхто крім тебе н переживав і не змінював мене.
Ти правильно робиш,мій світ.
і ти навіть не представляєш який ти інколи болючий,але я тебе всеодно люблю.Адже ти єдиний мене розумієш.Єдиний мене витримаєш.Єдиний мене зможеш змінити ,завоювати мої думки,подарувати мені свої мрії
Мій солодки світ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248260
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 20.03.2011
Моменти безцінні.Ми більше ніколи не переживемо цю секунду знову.Спочатку
Потрібно цінувати усе що відбувається навколо нас.
Кожний момент,яким б він не був
І погані речі,чи добрі.Вони ніколи не трапляються просто так
Ніколи доля не робить нічого дарма
І долі...ЇЇ взагалі немає.
Ми самі своя доля
Свій компас і свій шлях
Нам вибирати якою дорогою піти
Куди повернути
І куди б ми не повернули нас завжди переслідуватимуть моменти
Інколи ці моменти збиватимуть нас з колії.Інколи наводитимуть на вищу ціль
Але частіше,самих важливих моментів ми не помічатимемо
Ми будемо жити забувши ,що саме зараз в цей момент щось трапилося
Ось.саме зараз на світ появилося мільйони малюків
І скільки ж пішло з нього
Саме зараз ,більша частина людства відчуває себе покинутим і зрадженим
Інші ж відчувають незабутні пориви свого життя-кохання
Усе,Я повторюю УСЕ на світі безцінне
Кожний момент
Кожна крихта і мілі секунда нашого подиху
Коли небудь прийде час і ви можливо зрозумієте про що я намагаюся вам розповісти
Але зараз ви витратили 2 хвилини свого безцінного життя щоб прочитати твір божевільної дівчини
І це теж важливо
Я благаю
Запам*ятовуйте усе що вам кажуть.Фотографуйте кожний ваш погляд,і погляд який вам подарували
Не осуджуйте інших за їхні вчинки-це їхня справа.Їхнє безцінне життя
А ви живіть,
Дихайте на повні груди,яка б сильна трагедія не трапилася у вашому крихкому сердці
Ваша душа повинна бути тисячу раз шматована і шита
Тисячу раз прикрашена різними біжутеріями і дорогоцінними прикрасами
Для того вона і існує,щоб спробувати усе,чого б це не коштувало
Так,бувають сотні неприємних ситуацій які знищують і роздерають душу до нетерпимості
Але живіть,живіть і підтримуйте інших
Незалежно ворог чи друг
Родич чи знайомий
Усі ми люди
Усі відчуваємо одне й те ж саме
Просто кожен особистіше,інтимніше
Ми усі такі різні,унікальні
Але водночас однотипні
Усі живемо
Усі хочемо жити щасливо і правильно
Вважаючи ,що це неможливо
Усе можливо
Світ безмежний
Повір у себе
У свої безмежні сили
Ти - життя
І ти повинен дарувати і радіти кожному моменту життю
Дали б мені можливість я б вивчала,вивчала і вивчала людей
Я б спостерігала за ними,за їхньою дитячою поведінкою
За їх унікальністю і схожістю
Можливості є
Усе є .
Немає тільки віри
Віри у себе і у свої моменти
Але я пробую вірити,намагаюся
І ти ВІР
Вір у себе у мене у зустрічного перехожого
У свої почуття,мрії,думки
Вір
Моменти безцінні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247550
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2011
Ось така вона весна-неочікувана
Чекаєш потепління
Нових захоплень,друзів,почуттів,природних катаклізмів
Прокидаєшся з ранку з таким щасливим виразом обличчя-весна.КРУТО ВЕСНААА
Кричиш мамі ,татові,собі ВЕСНААА
А приходиться і що
І ти одягаєш білесенькі кросівки.
Одягаєш нарешті легку вітрянку,виходиш надвір
Вдихаєш на повні легені повітря
І...фуууу.
Не прибрані подвір*я
Мокрі асвальти і доріжки
Спляча ,помнута трава
Червоний ніс
Болото
І білесенькі кросівки від одного походу плачуть і просяться на тумбочку
А легенька вітрівка зовсім не гріє і навіть хочеться одягти теплий зимовий плащ
Більше до вечора появляються закохані парочки які дають тобі знати
"От ми такі два придурки зустрічаємося
А ти така розумна і сама"
Від радості тепла починаєш їсти морозиво
Потім тижнями пролежувати в ліжку із температурою
По"коханому "місті починають шлятися усіляки гопніки і алкоголіки
Які з приходом весни повилазили із своїх тимчасових кризових берлог
Так.От така вона весна в моїх очах
Нічого хорошого
Тільки від слова весна стає тепленько
Від асоціації кольорів
Від того що після весни літо
І так проводиш усе життя в чеканні
Зимою чекаєш весни
Весною-літа
Літом чекаєш осені
Чекаю літа...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247549
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2011
Люди…люди….люди!!!!натовп…занадто багато думок, занадто багато чужих життів…слова..слова звідусюди…не можу пройти крізь стіни неприступних людей…падаю…завмираю…ти знаходиш мене…ні!!!!знову ти думаєш…знову кричиш у слід…кров та сльози…роздерте пальто…та розірвана душа. Ні!не вдирайся до неї…підвожуся…біжу у натовп, розбиваю лікті…не вистачає повітря…ти поруч…і так далеко…
Озеро…
Воно знову наснилося мені…воно гарне навіть восени…хоч і стає сірим від холоду…
Але дивний холодний спокій…
Завжди коли мені погано я намагаюся бути наодинці з собою…просто піти на берег , дивитись на воду і думати…
Але ти знову в моєму місті…ти знаєш мене краще. Ти знаєш, що я тікаю…від тебе???ні! від себе!
Ти знаєш де мене шукати…ти завжди думаєш про мене…я відчуваю…але ж…чого так важко?твої думки наче розпечений метал, який заливають у серце.
Мені страшно!
Куди б я не пішла, я відчуваю тебе…
Ти в папері, котрий я зписую листами до тебе…ти в моїх віршах, думках…ти в моїх очах…ти в очах перехожих..ти в повітрі…ти в мені!!!! Ти був тут,так?був на моєму місці…місці, де я ховаюся від тебе….так,твій запах…твоє тепло й досі залишилось тут…де залишився відбиток моїх почуттів…
Зникаю…
Шукаю притулок…
Всюди ти…
Шалений вирій ароматів нашого кохання. Кохання???? От чорт…
Ти виграв…
Я тікаю…
Куди??
Знову наснилось…
Роздерте серце..незагоєні рани минулого…розпечені думки, втрата голосу щоб кричати…кричати так голосно, щоб почули…
Почули…
Довкола мільйони…але навіщо??? Бездушність…
Я вирвуся.
Не відчуваю холоду, бо біжу так швидко, що не встигаю дихати…легені пече льодяне повітря…паркани утворили суцільну стіну…
Ти намагаєшся керувати мною…
Озеро…знову ця примара…блаженна примара далекого та неповторного запаху…запаху свободи…запаху скорботи …
Теплого, бажаного, пристрасного, близького, чуттєвого, загадкового..але все ж таки різкого та пригнічуючого решту.
Що таке самотність та хаотичність бачення? Що Таке неможливість…чи то як кажуть нереальність?Що таке страх? ЗМІН?!?!
Спроба втекти знову і знову…знову зелена лава, знову ліхтарі…знову запах свободи та тисячох кілометрів…куди?
Сотні людей, що начебто знають куди і на що вони йдуть…навіть не чутно їх слів, їх мільйони.
Зелена лава…Я постійний гість точки відправлення та мільйонного вибору…
Свідок втраченого майбутнього, втечі від теперішнього, проекціонування нереального, загубленості погляду, зупинки серця від втрати, прощання з частиною життя…
Точки,де концентрація почуттів, мов вибух…думки, сльози, кохання, страх, жорсткість, різкість…ненависть…
…
Спогадами змальовую той день..коли холодне скло не пропускало часточки кохання та пригнічувало крик душі…Відбиток долоні..твої пальці обводили контур моєї руки..котра посилала такі вібрації, що планета повинна була перевернутися…але ж ні…Знову фантастичний сон.
(Продовжити)
…Що, лава? Прощання? Останній на декілька років погляд у очі?
У пошуках…у постійних пошуках…тебе, себе…почуттів, чи способу їх замурувати…сиджу тут…Може побачу щось таке, що потрібно для мого пазлу ідеального..Чи то просто, як завжди, буду писати, сидячи на вологій від осені лаві, згадувати, спостерігати за чужими помилками та кроками…
Ні. Сьогодні я тут не для цього…настала черга і для моїх помилок…весною можна робити і таке.
Тому…крок…
Знову сон…запах солодкого та холодного спокою…Казкове місце, де для мене є куточок…озеро…воно говорить до мене…шепоче та манить…
Весняним подихом, що розвиває моє волосся і мов пожежа….до мене говорить воно…папір злітає у повітря…і розлітається довкола…мої почуття та спогади наповнили кожний куточок, кожну лаву…долетіли до кожного погляду…утворився суцільний вирій почуттів, що закружив у небі довкола весни…Намагаюся зібрати ті мої пожовклі та розтоплені брудом слова…на пожовклому від часу папері…мільйони листків кружляють довкола…намагаюся впіймати…хоча б щось…Бо що я без них..без того свого паперового світу?!Парк став пустим та бездушним…жодного, хтоб допоміг…благаю допомоги в момент, коли відчувається кінець…Бездушність довкола..ранить пустота та відверта пригніченість буття. І вже не так холодно сидіти на мокрому брудному від існування асвальті. Тільки б листи позбирати…тільки б не загубити почуття, що вже написані…тільки б позбирати кальки, бо як далі жити?як?
Очі…я так шукала в них притулку та допомоги..невже вони не побачили моїх намірів, моїх думок, моїх страждань та почуттів. Я так сподівалася, тому і прийшла…Не почуте тремтіння у голосі, не побачені сльози внутрішньої перебудови, не піймані обійми притулку…Вечір…для того він і існує…і його я розділю з тобою, моє альтер его…мій стрімкий вирій…Моє божевілля стискає грудну клітку та не дає набрати повітря…хоча навіщо воно мені,враховуючи мої плани? Ні..все повинно бути зовсім не так…не так записано…
Вечір наодинці з собою… звикла…зовсім звикла бути непотрібною..але не звикла бачити брехню та лицемірство…
Весна…холодна довга вулиця, що переплітається ще з однією і ще…й ще…навкруги світло ліхтарів, що виблискує в солоних очах…дикий холод пронизує роздерту душу…тремтіння на синіх губах…ледь помітний пар, що нагадує про життя…деясятки перехожих, що не дивлячись проходять повз…хоча б один погляд…можливо, він бі мене зацікавив..зупинив…
В очах змішалися мільйони вуличних кольорів…вулиця стала пустою…хочеться кричати…кричати так сильно, щоб заглушити всі ті голоси в голові…щоб біль…щоб минув. Хочеться впасти навколішки, роздерти джинси, розкидати листя, рити нігтями землю та кричати..несамовити кричати, поки не закінчиться повітря….просто щоб не було боляче…бо разом з холодом у душу вривається самотність…Ні……
Ледве перебираючи ногами все ж іду…втратила почуття часу…пустий скляний погляд, люди обходять стороною….солоність змінюється на гіркоту…промовляю до себе…чи до тебе..неважливо…
Знову….в очах та картина..озеро….
Воно таке гарне…
Якась брудна лава…навколо багато людей…
Як завжди не можу існувати..забагато думок..тому пишу.З думкою про те що потім все це спалю..але ж ні..на папері то я…справжня…
Весна…але ще не брудна..ще не засмічена бридкістю почуттів..тих самих сірих та брудних. Пишу…пишу поміж рядками…пишу квапливо, щоб не почули..
Пишу тобі листа…тобі, примаро моєї уяви..Хто ти?.. Але ж розумієш, що окрім тебе нікого більше немає?..ні…зовсім. Я хочу існувати реально…але той біль…він пригнічує і змушує тікати.
Бігти…продиратися…змінювати шлях…брехати…посміхатися. Ненавиджу посміхатися…ненавиджу дивитися у дзеркало. Бо то ілюзія, створена мною…я не знаю себе…бридке відображення…бездушність прийнята як за правило. Але ж ні…то все не так …але тільки папір пронизаний моїми справжніми почуттями. Бо ніхто більше не чує…
Я кохаю тебе …кохаю несамовито..
Ти знаєш про це…я навіть не маскую…
Але так не повинно бути…
Неможлива така історія, ми не можемо бути реальністю та майбутнім…
Тому…
Сон…дивовижно гарний сон…спокійно та затишно…надиво спокійно і тільки холод…але ж він кристалізує почуття…
Це воно…знову воно…тк саме озеро…щось шепоче до мене…шурхіт…не чутно…намагаюся розчути…біжу…воно не стає ближче і тільки більш спокусливо шепоче…намагаюся дістати рукою до неймовірного пейзажу…віддаляється насмішливо тікає….
Прокидаюся....
серце…лава…бездушно пуста лава…знову лава…навкруги весна… але листи паперу припали снігом..гарним білим снігом, що повинен дарувати радість та початок..початок нового читого та світлого хоч і холодного. Стало холодно та жорстоко самотньо…ще трішки..зовсім трішки побуду тут…щоб хоч на хвилину ввібрати у себе світ, хоч і не приймаю його…вдихнути якогомога більше повітря…свіжого морозного повітря, що обпікає легені своєю справжністю…я готова…вирішальний день…я знайду тебе, я нарешті буду з тобою…в тобі…навіки..чуєш,навіки в тобі…
Крок…брудними підошвами по минулому…не хочу збирати пожовклий папір…
Холодний сірий вагон..порожньо…навіть на серці порожньо…я скоро буду з тобою…нескінченні хвилини вдалечінь…все далі і далі від минулого…від того, що приносило біль… ту біль, що я зараз відвезу якомого далі…
Вдивляюсь у вікно…малюнки вчорашнього…твоє обличчя…твої очі……можливо колись ми не злякаємося того, що живе у серці…можливо дамо життя тому почуттю, що не дає дихати…можливо нарешті не буде скла між долонями і відчується тепло…можливо я повірю, що все це не ілюзія, бо так не буває…розумієш, не буває…
Я вже поряд…хоч і не знаю точного напрямку …але вже відчуваю тебе…ти кличеш на мене…
Стає все холодніше…куртка вже не рятує від нестерпного морозного та пробираючого до кісток холоду…усе вкривається інеєм…пара із рота…хочеться палити…щоб змусити кров ще трішки циркулювати організмом…мабуть, негідно дівчині але …це потрібно…теплом розходиться по судинам…пара стає все густішою…вже не так лячно, але більш самотньо…все сильнішає бажання палити…/You smoke I smoke/…все більшає концентрація почуттів у крові…не можу стримувати сліз, що солоними краплинами спадають додолу…реальність подій
…
Ти міг би почути мене??? Відчути що зараз коїться??
Світанок…схід сонця…останній МІЙ схід сонця…насолоджуюсь ним…випиваючи його по краплинах…туман над сірим полем…я поруч…
Мені здається чи я насправді єдина відвідувачка нічного озера
Усе зникло.Немов не було
Повітря має дивний смак…пара із рота…холодно та боляче…щось там, всередині, болить нестерпно…це ти?
Я зовсім поруч…
Наближаюся з кожним кроком…відчуваю тебе…вже чутно шепіт…поспішаю…падаю…роздираю куртку, що хоч якось зігрівала…брудно…долоні в землі…
Прискорюю кроки…зриваюся на несамовитий біг…озеро..озеро..озеро…наче нескінченне…вітер..розвиває волосся..пожежа….пара із рота…шарф зірвався з шиї..зовсім холодно…
Невже….
Я тут…я…знайшла тебе…он там…на горизонті..я бачу твій силует…
Ти шепочеш…я чую тебе..твій запах, він п’янить …
Біжу так швидко наскільки вистачаає сил…я тут….я тут…повторюю….
Продираюся…роздерте обличчя, сльози…боляче..сочиться кров…я поряд…зривається крик…я тут…в тобі….серед озера….ось ти…мій забутий шматочок щастяі…я хочу бути навіки з тобою….спокій…холод…біль…так нестерпно…шепочеш до мене..моє озеро…я знайшла тебе…
Падаю навколішки….сльози…холодно…твій нестерпний холод..як усні…я пам’ятаю..але ж так спокійно…..і зовсім нічого навкруги..нікого…ніколи…дістаю шматки паперу…олівець…підкидаю у повітря…ще сотні…ще сотні листів розлетілися довкола..і більше немає…останні…кружляють довкола…заплямовані справжністю листи…крик! Пара із рота…
Падає на спину..озкро…небо…воно особливе тут…можна доторкнутися рукою…ось…вся в подряпинах рукає здіймається угору…вода дуже холодна..небо довкола..спокій..такий приємний спокій…холод…сирість…стає боляче від холоду…але ж так добре…тут, під небом…тут на озері..так спокійно…намагаюся доторкнутися до неба…замало сил…вже не відчуваю болю…лиш спокій…тихий спокій…приєний…на губах лиш… « Я тут…озеро»…спокій…тиша…і..відсутність пари із рота…
Ти кличеш мене…озеро…я тут… я скоро навідаю тебе..навідаю і не повернуся до цього світу.Не прийме він мене так як ти..ти ж знаєш..тому і кличеш
я тут..я скоро буду тут..мить..нам залтштлася тільки мить
Ранок
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247327
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 15.03.2011
Знаєш, мені цієї миті стало так (я спочатку написала "сумно", але це знову не те слово... ) - бридко, саме бридко... Бридко від того, що я пишу таку брудну попсу... бридко від того, що я мушу це все писати... і не маю можливості просто сказати все тобі... Бридко від того, що мій телефон заглох - німий... і навряд чи вже заговорить...
Мені боляче... Боляче від того, що я починаю все розуміти!.. Від того, що я все усвідомлюю... - в мене з*являється свідомість... Жахлива річ, чорт забирай... Набагато легше жити несвідомими мріями, в них так просто... там є ти, ти й тут є, але не зовсім мій, чи зовсім не мій, чи не зовсім зі мною, та ти просто чужий, але... рідний...
Навколо все чуже... На мене все душить... Мене душить там де немає тебе, а отже скрізь... Все і всі... Годинник паралізувало... А я майже в комі... Мені ще ніколи не було настільки важко, хоча ні не важко, важко було і боляче було (та не так, було більше, було менше, але не було так...), так дивно не було, так не по собі...
(Продовжити)
Я просто ненавиджу себе... Ненавиджу за те що маю потребу в тобі... Весь ти - моя потреба... Мені вже наплювати на всі сльози, образи і... хай буде - зради, хоча я не впевнена, що вони були, але й не впевнена, що їх не було... Та... мені так на це плювати... На все, хоча, мабуть, не на все, а на всіх... Хочеться сказати, так багато всього того, про що стільки мовчала і про те, про що постійно говорю, хочеться розказати про тебе, про того тебе, якого ти приховуєш, хочеться мовчати про все і заглянути до твоїх очей, вибач... настільки хвилююсь, що, навіть забула їхній колір, хоча... зараз це не настільки важливо, мені не так важливо де я потону... Хочеться провести тремтячою рукою по твоєму волоссі... Я так хочу стиснути твою руку, відчути її тепло... Мені хочеться вперше торкнутись до тебе і не відчувати страху за те що буде, не боятись, що я все зіпсую... я хочу щоб мій пульс зникав поруч... Мені хочеться тебе підтримувати, не дозволяти тобі впасти... Або гинути разом... Мені хочеться дивитись... На тебе... Дивитись і знати, що ти МІЙ... Знати, що ті безмежні очі, злегка солоні вуста, теплі руки... що все-все моє... Що ти зі мною... Що ти мій друг... Що ти той... той з яким в мене буде майбутнє... Відчуваєш не відчуваючи... Я хочу... Хочу, щоб ти прокидався і обривав мій телефон з тої сотні, можливо 123, а можливо більше чи менше, що є в твоєму телефонному довіднику, я хочу, щоб ти думав про мене, цінував, поважав, КОХАВ... Зовсім не важливо, як би ти це все робив - незграбно, палко, наївно, безглуздо... Всерівно на те, аби щиро... Я впевнена в нас би це вийшло...
Це все пройде і буде біль... Але я не думаю, що той біль буде важчим за той, що я відчуваю зараз... Я тебе часто порівнюю з болем, хоча й так не можна робити, але ти солодкий біль, а я ... - мазахістка, божевільна, та, що втрачає голову лише при одному спогаді про тебе... Але щоб там не було я дихаю з тобою в один ритм, в нас взагалі один ритм... Ми зовсім різні - я обожнюю каву, а ти п*єш її щоб не заснути, я їм чорний, гіркий, самий справжнісінький шоколад, а ти, якийсь зіпсований, через мірно солодкий, та ще й розбавлений молоком... Але це моє щастя... В такі моменти я розумію, що я ще не зовсім в тобі, хоча... боюсь, що поки... Але - Що та кава, що той шоколад, що ті книжки і музика? - коли я вже не можу терпіти твого голосу, але то мій улюблений звук... В мене їде дах від твого запаху - ненавиджу його, але він мій улюблений... Я божеволію... коли чую лише твоє дихання... я його чую за кілометри, через всю ту відстань... Коли річ йде про тебе межі не має, а для мене її взагалі не існує, хоча між нами стіна, велика, важка і чимось омита, мабуть… просто, коли говорять про стіни, то вони обов*язково чимось омиті, а я не можу скласти думки до купи та зрозуміти чим... Але ми бачимо через неї, але не можемо переступити... Навіть я не можу... Все це пахне фарбою для підвіконників - хоч і спочатку жахливий сморід, та й все липне, але потім... ЗДАЄТЬСЯ - гарно, а що там насправді...
"Maybe, - I love you..." - я не раз ловила себе на цій думці... Так я тебе люблю, але в нас немає кохання... Тому що я відкрито кажу про свої почуття і, що вже приховувати, коли річ йде про тебе, до біса гордість, я готова про це кричати, повідомити по радіо (я завжди мріяла, як би це не було старомодно, передати таким способом тобі "привіт", побажати "успішно здати сесію", сказати... що... "кохаю і сумую"..., але ще більше мені хотілось почути це від тебе...) сказати всім, мені не страшно однієї миті зрозуміти, що про це вже знає весь світ... Я більше нічого не боюсь... Крім одного - боюсь втратити тебе взагалі... це найстрашніше, саме жахливе і безжальне - це моя загибель... А ти... ти просто цього не відчуваєш...
"You comes in the rain... - my pain"
Що ж по той бік межі?
Ніяких таємниць все зовсім просто - там... - БОЖЕВІЛЛЯ... Але не тільки, там є все, але все воно веде до божевілля... Навіть та відстань між нами то вже поза межею, а отже то божевілля, якби тобі цього не хотілось, і те що я скучила - це теж божевілля - все, що є між нами, це звичайнісіньке божевілля... і... - небезпека ("danger"???)... Мимоволі лізе пісня до голови, цитата якої звучить приблизно так - "... а ти малюєш на папері, як він зайде в твої двері..."... От так і я... Я (dreamer!!!) - мрійниця, а ти - моя мрія... і нічого з цим не поробиш... Але це ще не кінець, хоча вже зовсім поруч... Тому... що... я вже поза межею... і... там... тебе не має... Прийди! - я ще чекаю, але я не з залізна.
А знаєш... що ще там?! Там - поза межею... Там самотність... і втрати... жахливі втрати... того, що вже не повернути... Мої помилки, їм немає ліку... А ще час... Якого в мене не має... Я тримаю, ціную кожну секунду, бо я по той бік... Мене щось схопило, там... в області грудей чи живота – не орієнтуюсь, якесь таке дивне відчуття, хоча... я просто ще жива... нічого дивного... Дим... Димно... Дихаю... Вдихнула - видихнула... і так доти доки ти не з*явишся... От і все - "...Вдох - выдох - и мы опять играем в любимых..." Поки... Вона прийде, бо я по той бік межі та в полоні божевілля...
Я плачу… Не тому, що я тебе кохаю, я жодного разу, ніколи про це не шкодувала, я плачу через те, що ти мене не кохаєш, так і не зміг покохати…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247326
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 15.03.2011
Повинен десь бути такий.Який інший.
Який не слідкує за модою.Який довіряє ночі.
Який бачить закритими очима те саме "світло" що і я.
Який відчуває по справжньому,але ніхто не знає про те що він відчуває.
Який живе в своєму світі музики і бажань.
Якому сняться сни нормальності.
Який божевільний.Зовсім інший.
Потрібен десь бути такий.
Який ніколи не відчував кохання,але завжди відчуває біль.
Про якого усі думають що безжалісний і зациклений.А насправді романтичний і мрійливий.
Який розкаже мені про свій світ.Який впустить мене в свій світ.
Який дозволить там до кінця життя сортувати усе по поличкам.Розкидати і знову складати.
Який доповнюватиме мої теорії щодо всього.Який сперечватиметься зі мною до бійки
Який дивитиметься холодний погляд і казатиме що він холодний.
Який не брехатиме мені про все.
(Продовжити)
Який буде тільки моєю таємницею.Про якого ніхто не знатиме.
Із яким ми будемо хуліганити і битися.Із яким ми шлятимемося в невідомих місцевостях.
Із яким ми гратимемося в погляди.
Потрібен бути десь такий.
Такий який знає усе.Але мовчить.
Який в моїй присутності відчуває енергію мого я .Якого я боятимусь підпускати туди.
Але впущу.
Який буде бити мене по писку за мати.Який не дозволятиме мені пити і легенько вдіватися.
Який сміятиметься із моєї наївності.Який розповідатиме про жорстоке суспільство.
Який казатиме що я дура.
Так.Потрібний такий.
Потрібний такий.Який в момент моєї смерті не рятуватиме мене як у фільмах.
Який не буде страждати і сам помирати.
Який просто попрощається і щиро,по справжньому щиро посміхнеться.
Який відпустить і пам*ятатиме.
Такий.Який під час істерики ловитиме мене і відтрясатиме від дурі.
Такий дурний і холодний як і я
Такий жорстокий але спокійний
Такий правильний але із збірником гріхів позаду себе
Такий.Який казатиме правду
Такий який таємний.
Десь такий є
Моя мрія.Можливо нездійсненна.
але десь таки він блукає
Але десь таки ми зустрінемося.
І він розповість мені усе
Усе про мене
Мріями твоя,справжня я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247108
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 14.03.2011
Ось ви ідете навпроти мене.
Одні з вас проводять жадібним поглядом по мені.Одні зовсім не звертають уваги.
Ви такі різні.Нікого з вас я не називатиму сірою масою простих людей.
Так,ви люди.Жорстокі тварини,які все ж уміють відчувати,кохати,пробачати..
Я впевнена що усі з вас думають і мріють по особливому.
Ось проходить мимо троє першокласників.Вони все ще люблять свою школу,навчання.Навіть не представляючи,що за місяць проклинатимуть її триклятими словами
Зразу після них ,милуючись молоденькими дівчатками і де старенький дідусь.
Він не має ніяких відхилень,він не педофіл
Просто спостерігаючи за молоддю він стає на декілька секунд молодим,
Повертається у своє минуле і мріє усе вернути,пережити заново,дещо змінити,дещо залишити так як є
Швидкими впевненими кроками,обганяючи мене біжить студентка із величезною горою книжок і конспектів.
Вона все ще горить бажанням вчитися.Вірить у те,що вигідно влаштується на роботу,заведе велику сім*ю.Купить великий будинок на березі моря і буде там проживати останні роки свого життя
Навіть не задумується над тим ,скільки їй потрібео виплакати сліз,скільки людських душ повбивати заради своєї "американської мрії"
Ось .. один перехожий,який тютюновим запахом збив усі мої думки з толку
Він запам*ятався мені найбільше.Не виділявся з поміж усіх своїм одягом
Чомусь мурашки пройшли по шкірі від його вигляду
Незважаючи на його простоту і тьм*яність
Усі звертали на нього увагу
Довго думала про цього перехожого
Згадувала його погляд
Його жести..Але так нічого і не зрозуміла
І не зрозумію доти,доки не побачу його знову.(сумніваюся)
Пройшов рік після нашої зустрічі,а я все ще думаю про перехожого
Я впевнена що він не мертвий,але й ге живий
Не щасливий,але й не вбитий горем
І усі.Усі звертають на нього увагу.Чи то від страху,чи від цікавості
Після багатьох днів роздумів про нього
Здається почала його розуміти
Прехожий,такий який хоче бути
Його ніщо не тримає на одному місті
Вільний,Ніколи не зраджував сам собі
Припускаю що говорить приємним хрипким голосом
Увсесь одяг,особливо волосся пропахло сигаретами
Чомусь,ці сигарети мені видаються дуже приємниси
Від природи потрібний усім,але нікого не потребуючий
"Перехожий"
Не знаю хто він,ким працює,як його звати
Але це мій ідеальний образ чоловіка
Житиму заради ще одної випадкової зустрічі з ним
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247106
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 14.03.2011
Пристрасть..
ще колись в дитинстві вона мріяла що подарує цю пристрасть коханому принцеві на білому коні
Але вона подорослішала
тисячу раз розарувалася в людях
В їхніх словах,обіцянках
Інколи вона вважала себе злою,тому що вона не вміє так правдиво брехати
І так легко втрачати
Життя перетворилося на таку муку
Нестерпну..
А пристрасть?
Пристрасть заховалася від усіх у маленьку коробочку і плачучи все ще мріяла про свого принца на коні
Їй так хотілося жити
Відчувати усе що відчувають люди
Забути про свою біль
Спуститися на землю
Інколи вона готова була переступити через усі свої принципи щоб відчути хоч щось приємне
Але ні
Інші не готові
Нікому не потрібна..
усе її оточення знищує її
Вона-морально деградує від нестачі почуттів
тому,напевне в неї така білосніжна шкіра
Тому,напевне в неї такий холодний погляд
Холод
Вона його любить,звикла
Приймає холод велитенськими пачками в день
Мріє.
Мрії завжди її виліковують від усього
Допомагають закрити усі почуття на замок
Скажете даремно
Зовсім ні
Знищення
Ви її жорстоко знищите коли вона буде самою собою
Ніколи,нікому не відкривалася
Хоча,відкривалася,але частково
Люди які знали справжню її зникали з її життя
Точніше вона зникала з їхнього
Щоб не боляче
Щоб не більше ніж довіра
"Так потрібно"
Повторює і повторює вона собі,
Знаючи що ніколи не відчує того про що сильно мріє
Мрія повинна залишатися мрією..
Так і буде
Їй не суджено бути чиєюсь радістю
Ніхто не буде боротися настільки сильно,настільки потрібно
Ніхто не буде розбивати бетонні стіни голими руками
А вона мріє
Вважає що тільки так.
Тільки так вона вийде назовні
Наївна дитина
Уже така доросла,але така мрійниця
Така дитяча,але стільки смутку у душіі
Стільки усього поганого
Ніхто не зрозуміє
Цього,дійсно ніхто не зрозуміє
Не сприйме.Не захочить
А так потрібно
Марно
Тільки невідомі погляди грітимуть її усе життя
Тільки шерстяні носочки і музика буде заставляти її по справжньому усміхатися..Моментами..
А життя залишиться її нездійсненною мрією
Її метою,яка ніколи не виконається
А вона знову по дитячому мріє
Нехай мріє
Ви тільки не кажіть що неможливо
Нехай мріє
Хоч мріяти їй не забороняйте
Чуєте-НЕ ЗАБОРОНЯЙТЕ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246886
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2011
Ось така вона весна-неочікувана
Чекаєш потепління
Нових захоплень,друзів,почуттів,природних катаклізмів
Прокидаєшся з ранку з таким щасливим виразом обличчя-весна.КРУТО ВЕСНААА
Кричиш мамі ,татові,собі ВЕСНААА
А приходиться і що
І ти одягаєш білесенькі кросівки.
Одягаєш нарешті легку вітрянку,виходиш надвір
Вдихаєш на повні легені повітря
І...фуууу.
Не прибрані подвір*я
Мокрі асвальти і доріжки
Спляча ,помнута трава
Червоний ніс
Болото
І білесенькі кросівки від одного походу плачуть і просяться на тумбочку
А легенька вітрівка зовсім не гріє і навіть хочеться одягти теплий зимовий плащ
Більше до вечора появляються закохані парочки які дають тобі знати
"От ми такі два придурки зустрічаємося
А ти така розумна і сама"
Від радості тепла починаєш їсти морозиво
Потім тижнями пролежувати в ліжку із температурою
По"коханому "місті починають шлятися усіляки гопніки і алкоголіки
Які з приходом весни повилазили із своїх тимчасових кризових берлог
Так.От така вона весна в моїх очах
Нічого хорошого
Тільки від слова весна стає тепленько
Від асоціації кольорів
Від того що після весни літо
І так проводиш усе життя в чеканні
Зимою чекаєш весни
Весною-літа
Літом чекаєш осені
Чекаю літа...")
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246884
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2011
Всі мої хвилювання-
Це хвилі майбутнього океану
Ти знаєш,я не люблю тебе
але я розумію,що так не повинно бути
І я не можу прожити далеко від твоїх очей
Гарна любовна історія
Ти заволодів моєю душею на мить
Велитенська помилка
Яку я могла зробити-
Не любити тебе.
Миттєвий любовний роман
Ти покорив моє серце ненадовго
Палаю від бажання
Згоріти в твоєму погляді
Ти покорив мо серце-ненадовго
Але я тікаю
В нічній темряві ми "танцювали поглядами"
Не бачучи нікого навкруги
І я зійду з розуму
розуміючи ,що тебе немає
І тобі краще знайти іншого друга,мій милий
Тому що я не хочу руйнувати тебе
Сильний любовний потом..
Ти заволодів моїми думками
сама більша дурниця яку я здається зробила-
Звикла до тебе
Неземне кохання,зв*язок...але без продовження
Я віддала тобі своє серце ..ненадовго
Мрію залишитися з тобою
Але...повертаюся до себе
Пробач,що не зможу любити тебе довше
Пробач,що не сказала тобі
Не поговорила з тобою
Не пояснила
Ти ж знаєш,
що якщо залишуся з тобою
Не зможу стриматися
Немає сенсу притворятися
Все станеться раптово
В неочікуваний момент
Моя душа не зможе суперечити твоїй
Тому я краще втрачу кохання і поставлю велику крапку .
Моя зваблива мрія-нездійсненна-
Сама велика помилка в моєму житті ..
Нестримна любовна пристрасть ..
Здавалося ненадовго..але до неможливості затягнулася ..
Невідоме любовне захоплення ..
Ти зачарував мої думки ..
Сама велика дурниця яку я зробила-можливо,закохалася в тебе
Солодкий заборонений плід
Я віддала тобі своє серце на хвилину
Хочу залишитися з тобою на самоті
Але...повертаюся до себе
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246472
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.03.2011
І коли ти довіряєш людині
Віддаєш їй усю своє душу
І здається біль ніхто теюе не розуміє так як та сама "рідна душа"
І так боляче
Боляче коли вони зникають з твого світу
Боляче,коли вони поступово немов мозаїку відкривають шлях до твоєї душі
І в момент найбільшої довіри ідуть
Ідуть залишивши велитенську дирку в і без того знищеній душі
Ідуть із впевненими і гордими очима
Ідуть,щоб розповісти усім про тебе справжню
Ідуть,щоб сміятися з твоїх почуттів
І після цього вони питають чому я не довіряю людям
Нікому!
Нікому не довіряю!
Усі зрадники
Ніхто ніколи не був щирим зі мною!
усе награно!
Щоб посміятися!
щоб довести мені вкотре яка я непотрібна цьому світу
Щоб показати як мене тут усі ненавидять і принижують
Ненавиджу
Ненавиджу людей яким я довіряю
Боляче.Тільки вони роблять так боляче як ніхто інший
Зникають
Зникають навіть не пояснивши
Зрозуміла.мене ніхто ніколи не потребував
і місяць і зорі і всі бездомні тварини і люди
Це просто тупий розіграш зі мною
Усе!Ви більше ніколи не будете гратися лялькою
Немає
І не буде!
Забудьте за мене!
Ненавиджу людей
Ненавиджу себе
Такі наївні надії
Такі чисті слова-фальш
Фальш оточує мене повсюди і завжди!
Більше не буде!
нічого не буде!
мене не буде!
і я не попрощаюся
не залишу нічого після себе
Хіба що погляд
Озеро-воно збереже мій погляд ненависті
Озеро
Навіть воно мене боїться
але озеро мене переможить,знищить
І усі будуть щасливі
Ус радітимуть
Радійте.А я навіть не попрощаюся
Озеро.
Тільки туди!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246471
рубрика: Проза,
дата поступления 11.03.2011