| Сторінки (1/2): | « | 1 | » |
Ти, саме ти моя найбільша проблема!
Мій гріх, мій трабл, моя приємна неприємність!
Я так ненавиджу себе, ти теж ?..
Віддам все щоб повернути той момент, коли написав тобі..
Коли завязав цю смішну і наївну розмову...
І хто ж це надоумив мене так сміливо тобі писати про свої почуття, про свої бажання таємні.
Було смішно, бачити як ти погоджуєшся на мої пропозиції.. На всі!!!
Навіщо було мені давати зелено світло?
Любиш все контролювати? Любиш розставляти свої, тільки тобі зрозумілі, пастки, на всіх моїх ходах, на всьому мому, чекала від мене промаху...
Кажеш хочеш бути зі мною, хочеш мене, хочеш щоб час зупинився, ти тільки й те робиш що хочеш..
ХОЧУ ХОЧУ ХОЧУ
Все що я чув...
Знаєш, дивно було що я хочу того теж...
І хочу досі...
Знову одне \хочу\, ніякої гуманності одна егоїстичність...
Змусила мене бути несміливим, нікчемним і просто залежним..
ТИ мене вбиваєш, залежність яка ніколи не вилікується..
Таким яким я тобі подобаюся??
Побитим одним твоїм поглядом, вимазаний в своїй нездарності і розбитим на тисячі думок про ТЕБЕ... ???
Вчасно ти все зупинила, знала що я більше не витримаю твоїх теплих і солодких майбутніх знущань, які спершу були такими жаданими і життєво необхідними...
Мабуть я був незрячим...
Дякую тобі, дякую і знову страждаю..
Знову погоджуюся...
Знову підкоряюся...
Знову все по колу...
Знаєш прийде такий день...
Новий день, ще один з тих тисячних одиноких одинакових днів...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247843
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2011
Пам'ятаєш те літо??
І не треба робити такі очі, ці глибокі, темні, великі очі, ніби ти не розумієш, все прекрасно памятаєш... Ти знову забула нанести весь той косметчний бруд...
Радієш коли я замічаю...
Останні дні того жаркого серпня.
Тепер кажеш, що це все несерйозно, а тоді ми навіть не мали часу думати чи це серйозно чи ні. Все і так було ясно... Важко було дивитися вперед, бо знали що кожен день приближує нас до моменту розлуки..
Перші, самі перші моменти, де ти приходила, за годину швидче від мене, щоб першою мене побачити... Де нам було всерівно і абсолютно одинаково до всього, що творилося навколо..
18-00 як завжди...
Там де завжди... А це лише третя зустріч...
Не треба було, не треба...
Тепер ти судиш мене за мої необдумані поступки, за мою грубість, за мою цікавість, мою ревність, мою наївність..
Це я тебе такою зробив, я у всьому винен..
Та, ти цього \листа\ чи повідомлення навіть не будеш читати, навіть якщо отримаєш, навіть якщо захочеш шось поміняти..
А ти захочеш??
Знаю, не захочеш.. ТИ така я такий.. і на цьому крапка... Їх тут більше ніж логіки і здорового смислу в цьому нічному брєді...
Думаєш, ти змінилася??
Не правда, лише наділа на себе цю соціальну маску, стала такою леді, такою неприступною, прискіпливою, зарозумною і ще прекраснішою..
Знову піддаюся тобі і твоїм чарам, щоб ти не робила все марно. Моє серце навіки буде під твоїм каблуком, кедом, шльопком, чи що ти там носиш... І ти кожного дня, кожної хвилини впинаєшся і так без того худовате, уже зніміле від тепла і любові, перешите і перебите всіма моїми спробами щось змінити, серце..
Бажаєш мені щастя? Хоча знаєш, що без тебе ніщо...
Такий собі напівзакоплексований, напіврозбитий і неподібний на справжнього чоловіка...
Годуєш мене своїми огризками, своїми маленькими смск-ами... Все ок, все норм..
Знаєш що заради тебе готовий на все, на все заради тої нагороди, яка колись була приємна нам обом..
Кажеш відпусти?
Відпустив, легше не стало..
2-34 5 водний
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247841
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2011