| Сторінки (1/35): | « | 1 | » |
А мы живем во времена
Провозглашенных демократий.
И то мы не зовем его «война»,
Что братья убивают братьев.
И я пишу о сем, о том,
Любовь, измена и погода,
Когда войну зовут «ато»,
Когда война внутри народа!
Ссор политических арен
И сериалы на экране.
А вдалеке лишь вой сирен,
Спешат в больницу, кто-то ранен.
Чтоб отдохнуть, войне назло
Летим на юг турецких пляжей.
Забыв, что сотни полегло,
Не зная, сколько их поляжет?
Толпа у входа в банкомат,
Все напевают хит Мадонны.
Штурмует мать военкомат,
Терпенье женщин не бездонно!
Уже сто лет как свергнут царь,
Лет двести нет Наполеона.
И вновь пришла война, как тварь,
Калечить жизни миллионов!
Придет конец и сей войне
Делёж свершится территорий.
Но детям, маме и жене
Не позабыть об этом горе…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521609
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 05.09.2014
Воскресный вечер. И гроза.
Заходит в транспорт видный парень.
Скрестил запястья, а глаза
Пустые, будто он в дурмане.
Он верил, будет впереди
И дом, и дети, и работа.
Прошло уж больше полпути,
Но все звучат в миноре ноты.
Он солнце видел сквозь металл
Холодных поржавевших прутьев.
О чем же, молодой, мечтал,
Когда ступил на путь распутья?
И вот качаясь, не спеша,
Везет, скрипя, салон маршрутки.
Звенят в кармане три гроша,
В желудке пусто, в сердце жутко.
Его не ждут семья и быт,
Что всем несут то гнев, то радость,
Давно друзьями позабыт,
А вместо меда – водки сладость.
И я сошла на мостовой.
Покоя не дает прохожий.
Мне не знакомый, но такой
́́На Толю Серого похожий́…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520619
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 31.08.2014
Не пишутся весенние стихи
Душа не отогрелась теплым шарфом
А мои годы все еще лихи!
Ленится муза побренчать на арфе…
И полетела в теплые края,
Взяла, устало, долгожданный отпуск.
Тебя там нежит летняя заря?
Пожалуйста, пошли хоть блеклый отпрыск.
А осень пожелтевшие листы
На письменном столе игриво кружит.
И только рифмы яркие хвосты
Летят к окну, чтоб вырваться наружу.
И безмятежно спрятаться под снег,
Спокойно замирая в зимней спячке,
Пока с похмелья старый дровосек
Небрежно их разбудит скрипом тачки.
Под ручку с музой ведь ушел и ты.
И дело это вовсе не в сезоне...
ТВОИ (мои любимые) цветы
Завяли, бедно съежившись в вазоне…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507277
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 25.06.2014
Костер потрескивает свистом,
И языками дразнит темень,
Лишь извивается игристо,
И в шалом танго пляшут тени
Песок, отдав тепло прохладе,
Послушно стелется под ветер
И не стыдится сребной глади,
Волной отхлынувшей раздетый
Где сказки шелестят прибоем,
И пахнет соль душистым бризом
Мечтали блики нас с тобою-
Счастливых Умки и Каприза :)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505700
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 17.06.2014
Ладони студят гладь щеки,
И сердце обжигает холод.
Мы не близки, не далеки.
В висках стальной грохочет молот.
Ты прав, судьбе мы не милы,
Огонь комкает киноленту.
Оставлю пригоршню золы -
Симпатий майские моменты.
Глаза закроются и соль,
На губы пухлые роняют.
Я каюсь, что грешу настоль,
Наедине нас представляя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505352
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 15.06.2014
Строка бежит, царапая бумагу
Узорами на скомканном листе.
Купить нельзя, придется красть отвагу,
Чтоб тишиной укрыться в темноте.
В стихи нырну, как в омут, с головою,
Куда податься, прячась от себя?
Глаза, как прежде, манят синевою.
Как трудно не любить тебя, любя...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505250
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 15.06.2014
Тебе - и слава и почет.
А мне, увы, не станет места,
Где похвала, карьерный взлет,
Что лишь Всевышнему известно.
Мои вершины позади,
Прослыть успела рифмоплеткой.
Я собеседник не ахти,
Зато сплясать могу чечетку!
Я не знаток в военном деле,
Не орьентируюсь по звездам.
Здоровый дух в здоровом теле,
Тебе - вперед. А мне уж... поздно...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505176
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 14.06.2014
Ты и я на прощальном пороге.
Вновь роняю бесценный кристалл.
Вся, казалась нам, жизнь - по дороге,
Но за руку прошли лишь квартал.
Исчезаю бесследно с радаров.
Ты невидим в пустой тишине.
Мне вчера еще был Божьим Даром,
А сегодня лишь призрак во сне.
Вспоминаю прохладные капли
На балконе, объятья и дождь.
Но слезами горячими вряд ли
Этот вечер безумный вернешь...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505069
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 14.06.2014
golod00x
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365846
Я сегодня не пишу
Ни друзьям, ни фаворитам,
В день субботний не грешу –
Фору дам сердцам разбитым.
Пусть поклонники мне мстят
За обманы и надежды.
Буду слушать тех, что льстят
Моему лицу, одежде.
Буду верить в чудеса
«Лишь тебя одну люблю я…»
Ложь, интрига на весах,
Пусть завистницы ликуют.
Я сегодня напишу
О своем разбитом сердце.
Да, обиды не ношу,
От расплат, увы, не деться!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369567
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 08.10.2012
Даруй, папір, вкладаю у ці строфи
Усе, що пропустила крізь думки.
Теракти не дивують нас нітрохи,
Та жаль дарма відтятої руки.
Шкода бетоном здроблене обличчя,
Невинних та наляканих дітей
(Студентів, що палили на узбіччі),
Зруйнованих кварталів як трофей.
Вщуха повільно паніка і плІтки,
Спадає рейтинг топових газет.
І вибухи, що сталися нізвідки,
Вже не єднають кави й сигарет.
Теракти не дивують нас нітрохи,
«Навіщо?» - виголошують думки.
І зовсім не про вибухи ці строфи…
Про тих, хто доклада до них руки!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335046
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.05.2012
Я кину все, я вірю в кілометри (*),
Спішу у синє небо утекти.
Візьму рюкзак, кросівки, теплі гетри,
Думки про ненаписані листи.
Інерція в сидіння вдавить спину,
Шасі скриплячо лапи підігне,
Десь лязгає крило місцями стину,
Тут все втрачає статус «головне».
Облизують хмарки ілюмінатор,
Трясе в потоці вітру, та нехай!
Цікаво, як працює навігатор…
Розбудить стюардеси «Кава? Чай?»
Так безтурботно в небі, кольоровім,
Як помирать, то краще в небесах.
Несила вже на землю грішну знову,
Де повно бруду й підлості, де страх.
Несе додолу птах кістки залізні,
Навіки залишивши серед хмар
Утрачені можливості у призмі,
Та легкість вже набутих там примар (**).
Я схибила, і мало що вдалося,
Життя кидає кістку – другий шанс.
Хай вітер розвива моє волосся (***),
А море й сонце – це лише аванс!
* Ліна Костенко «Я кину все»
** Юрій Андрухович «Московіада»
*** Олег Мітяєв «Таганай»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266651
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.06.2011
Ступить у вічність, геть закон тяжіння,
У райдузі рожевим промайнуть,
Бо втрати – це не завжди зубожіння,
А сіль із перцем – ще не завжди суть!
Красою теж буває непрекрасне,
Красиво – коли зайвого нема.
Найкраще – ворог доброго, і власне,
Це просто світ ілюзій та оман.
Коли кружляють в танго на протезах,
І скрипки плач в руках глухонімих.
Коли «Війну і мир» читають в тезах,
Коли щасливі сльози, гІркий сміх.
Коли для правди мусимо брехати,
Коли в ім’я життя потрібна смерть.
Коли є ворогами сЕстри й брАти,
А спокій – лиш суцільна круговерть.
Пірнуть в життя бурхливе з головою,
Забувши, що бажання – то гріхи.
Стрілу лиш розлучити з тятивою,
Щоб небом поступилися птахи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262591
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.05.2011
Чимдуж вперед, секунди на рахунку,
Пульсує кров, несе адреналін.
Немає більше в хащі порятунку,
Ніж рухи вкрай знесилених колін.
А звір наздоганяє хижим ревом,
Слиною залиша зигзагом слід.
Тікає по стежині, по деревам,
На очі ллє солоний жаркий піт.
Та він біжить, спинитися – померти.
Шмагають на ходу товсті гілки.
Не зна, куди прямує так уперто,
Бо аромат життя такий палкий!
Лиш горизонт псувала клята прірва,
А може то обставин добрий збіг.
Це прірва, а не звір життя відірве,
Зупинить цей смертельно довгий біг!
Стрибнув…
Розплющив очі. Замість неба
Хижак оскалом в метрі майорить.
Гілляка чомсь росла не там, де треба,
Так вдало опинилася в цю мить!
Внизу лиш водоспади і каміння,
Вгорі лютує звір і рветься ниц.
Надвечір охолонуло проміння
І освітило ягоди суниць.
Знесилений, в безпеці та у пастці,
З усмішкою на грона покосив.
Відчувши волю й легкість, мов у казці
Простягши руку, ягоди вкусив.
Короткий зміст викладеної повісті в оригіналі:
Чоловік біжить по пустелі, а за ним женеться тигр.
Добігає він до прірви і починає опускатися по ліані донизу.
Раптом бачить внизу такого самого звіра.
Він зупиняється посередині.
Тут з нірки виповзають дві мишки (чорна і біла ) і починають гризти
рятівну гілку. Раптом чоловік бачить ягоду. Дотягується до неї.
Зриває, з'їдає і виголошує: Боже, яка вона смачна.
Доволі цікавим є її тлумачення:
Тигр вгорі - наше МИНУЛЕ;
Тигр внизу - наше МАЙБУТНЄ;
Дві мишки - НІЧ І ДЕНЬ;
Ліана - наше ЖИТТЯ;
Солодка ягода - ВМІННЯ ПЕРЕБУВАТИ ТУТ І ЗАРАЗ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262269
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.05.2011
На столі робочім хаос,
Загубився документ.
Рано б це, чи пізно сталось,
Та чому у цей момент?
Працювати далі складно,
Папірець за папірцем
Необхідно це доладно
Все прибрать кінець-кінцем!
«Подзвонить, підрахувати,
Уточнити, написать,
Переглянути привати,
Десь забігти, щось сказать…»
Стіл прибрала і полиці,
Зазирнула в скриню. Там
Дорогі знайшла дрібниці,
Що пронесла по літам.
І конверти, і листівки,
Пилом наш припав альбом,
Довжелезні кіноплівки –
Світлий спогад нам обом.
І медалі, й нагороди -
Результат тяжких напруг,
З фото дивляться народи:
«Гайда в подорож, мій друг!»
Мов пройшлася між роками,
Хвилі щастя, миті сліз.
От як, власними руками
Повернуть життя на біс!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257409
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.05.2011
Стою вже на колінах я півроку,
Ніяк не ворухнусь, не те, щоб встать.
Якого не засвоїла уроку?
Кому свої молитви ще звертать?
Навіщо витягать з-під ніг опору,
Навіщо закривати всі ходи?
Я звикла стрімголов летіти вгору,
Тепер стою на полі боротьби.
Стомилася пливти по океану,
Нема для передиху берегів.
Замріялась про тихую савану,
Що захистить од друзів-ворогів.
У спокої замислюся над змістом:
Навіщо ми приходимо в життя
Дається роль, чи пишеться артистом,
Хто ставить декорації буття?
Пробачу всі образи й несказання,
Прокинеться до волі інтерес.
Згадаю, що життя – Його надбання,
Відчую, Божий син в душі воскрес!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256159
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.04.2011
Навчайтеся робити компліменти,
Ви багатій, чи вуличний бідняк,
Трапляються в житті такі моменти,
Коли без слова доброго – ніяк.
Навчайтесь говорити лиш потрібне,
Без лестощів, іронії, брехні.
Мистецтво - помічати своєрідне,
Бо люди неповторні, хіба ні?
Навчайтесь говорити тільки гарне,
У критиків не треба красти хліб.
Це правило таке елементарне:
Не бачить добре той лиш, хто осліп.
Якщо од Вас потрібная порада
(Завершувати справу, чи почать),
То буде славний злочин, чесна зрада –
Про те, що Вам відомо, промовчать.
Навчайтесь слідкувати за словами.
Образить легко, важко співчувать.
Відносини між людом і між Вами
Лиш зводить важко, легко руйнувать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256158
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.04.2011
У спорті все і просто й зрозуміло:
Біжи, пливи, стрибай або танцюй.
Щоб тіло у судомах аж зімліло,
Зусилля не шкодуючи, працюй!
Лиш вибухне ліхтар, яскраве світло
Проллє на перемог спортивний шлях.
Двірничі вдалині махають мітла,
З дороги щоб прибрати гострий цвях.
Та як би нам цей шлях не розчищали,
Там кров і запах поту тренувань.
Там гнів і розпач, сльози і печалі,
Там біль у м’язах, травми від змагань.
Там вишукані голки конкуренцій,
В кімнатах роздягань брудні плітки.
Немає ні для кого преференцій –
Відомі всі таємні закутки!
Там тренер за батьків стає рідніше,
Із друзів тільки лікар-костоправ.
Немає вже захоплень, як раніше.
Аби предмет в руках твоїх „заграв”.
Коли в руках дипломи і медалі,
Відома широко в вузьких кругах,
Не знаєш, що в житті робити далі,
І вже не захистить спортзалу дах.
Травмована, одній собі потрібна,
Лиш де-не-де вітається глядач.
Та що б не відбувалось, серцю рідне
Мій спорт, моя музИка, мій читач.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254856
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.04.2011
Останній, про кого згадаю у творі,
Іван Гайвазовський, «у моря співак».
Ще хлопцем вугіллям малює надворі,
Батьки не вгамують дитину ніяк.
Сусід репетує за чорні ворота,
А міста начальник у цім фахівець:
«Талант неймовірний! Про гроші турботу
Візьму я на себе. Ти вчись, молодець!»
Навчання в гімназії швидко завершив,
В тринадцять поїхав навчатись у ВУЗ.
А там сподівання усі перевершив,
Не сотні у хлопця, а тисячі муз!
Іван – академік п’яти академій,
Що так геніально марини писав.
Володар і звань, нагороди і премій –
Зухвалим не був і образи не знав!
На фронті кохання з’явилась дружина -
Красуня-англійка: і розум і стан.
Митець в Феодосії пише марини,
Запрошень високих приймати не став.
Та Юлія прагнула світського буту,
Забравши дочок (їх чотири всього),
Лиша Феодосію богом забуту,
Рушає в Одесу шукати свого.
Тоді Айвазовський женився удруге.
Саркізова Анна. Вірменка. Вдова.
І муза, і радник, і вірна подруга –
В багаття натхнення кидає дрова.
Любив мариніст і своє рідне місто,
Для нього багато добра він зробив.
Життя пов’язалося з морем так тісно,
Зв'язок тільки разом з життям припинив.
Налагодив порт, кораблів просування,
Дорогу залізну туди мимохідь,
Музей і ліцей, навіть книгочитання.
Багато чи мало? – самі посудіть!
Проблема води розв’язалась назавжди
(По склянці в добу видавалося там).
Щоб люди не вмерли од голоду й жажди,
Протяг водогін, що назвали фонтан.
І знов наше місто-легенда розквітло:
Будують, торгують і дружно живуть.
Пошана Івану, і вдячність, і світло,
І громадянином почесним зовуть.
І, щоб відповідний дарунок зробити,
І доброго генія виділить так,
Рішили, що пам’ятник будуть зводити –
Любові, подяки і вічності знак!
Оскільки Іван дуже скромна натура,
Приймать не збирався почесних вітань,
Фонтан той – дружини Івана фігура,
Тож пам’ятник Анні – його вподобань!
На склепі вірменська. А там на камінні:
«Народжений смертним лишив по собі
Безсмертную пам'ять». Добро та уміння
В маринах дарує мені і тобі.
***
P.S. Не буду увагою я зловживати,
На цім і завЕршу, або завершУ.
Та досить у місті своїм нудьгувати,
Рушайте до Криму, я дуже прошу!
Цей твір зазіхати на правду не буде,
Та мінімум істина є тут одна:
Читайте і знайте про те, добрі люди,
Що нам Феодосія Богом дана!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254615
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 18.04.2011
Колись бойова завітала вистава
І рвуться у бій розігріті борці.
Аншлаг, повна тиша у залі постала,
Зібралися всі: і робочі, й купці.
Ведучий собі позіхнув та і каже:
«Назву чемпіоном сьогодні того,
Хто вийде і м’язи залізні покаже
Та зможе здолати хоча б одного!»
У тиші одразу мов шепіт лунає:
«Іване, та спробуй, ти ж сильний, як кінь.
За тебе ми всі кулаки потримаєм,
Ти скромність, юначе, скоріше покинь!»
Підвівся, іде до атлетів у шортах,
І легко бійців на лопатки кладе.
Вантажник того ж Феодосії порту –
Піддубний, що стане відомим будь-де.
Поетам цей край наче медом змастили,
Є місту, повірте, про кого сказать.
Усі за натхненням сюди приїздили,
Послухайте тільки! Ну з кого почать?
От Грін Олександр («Червоні вітрила»)
В цім місті востаннє побачив цей світ.
За майже сім років, що муза творила,
Писав понад двадцять книжок – заповіт!
Де жив, у будинку музей збудували,
А Бродський кораблик з вітрилом здійняв,
Каюти-кімнати у нім спланували
(Рибалку і зорі наш Грін полюбляв.)
Тим часом Волошин, поет і прозаїк,
Гуляв Коктебелем, із Гріном любив
Розмови про світ, про народи мозаїк,
Про тих, хто колись в Феодосії жив.
В продовження теми про тих, хто римує,
Скажу, що тут Пушкін натхнення шукав.
Раєвський побачив, що друг так сумує,
Мерщій запросив, щоб той морем блукав.
Для Пушкіна стане єдиним походом
По морю цей самий за ціле життя.
Вперед за натхненням, назустріч пригодам
(А смутку й печалі нема вороття!)
Не міг написать ні строфи ані строчки
Сашко, закохавшись без тями в когось.
В кар’єрі поета поставлена точка.
Та хвилі зробили свій внесок. І ось
Талант, що півроку пролежав у комі,
Прокинувся, швидко пірнув у вірші.
На хвилі так легко, як в рідному домі,
Він море назве океаном мерщій.
А ще Феодосія - місто скульптури,
От Мухіна Віра доводить Вам це.
Вона малювала, ліпила з натури
І тіло, і бюст, і окремо - лице.
Робочий-колгоспниця – річ надвідома,
В Парижі скульптуру оплескують всі,
Тож Вірина постать у світі вагома.
За склянку гранену окреме mеrcі.
А брат Володимира Леніна – Діма
У гості до Криму все родича звав:
«От фруктів скуштуєш, на море ходімо».
Та Вова не зміг, бо нагоди не мав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254354
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.04.2011
ЧотИрнадцять років так місто існує,
Потроху вертається велич, краса,
Броневський музей історичний заснУє,
Ось тут розпочнуться самі чудеса.
Європи один з найдавніших музеїв,
Колекцію швидко зібрав завдяки
І людям, і краю, що вічність несе їм,
Зразки зберігають не роки – віки!
Сьогодні музей в старовинній будівлі
(до всіх революцій готелем була,
В радянські часи - то будинком родильним,
А ще дитсадком працювати змогла.)
Увагу зверну ще на дачу Стамболі.
Тримав із братами завод тютюну
Іосиф відомий в широкому колі
(Курили багато, я Вам натякну).
Хотів збудувать фешенебельну дачу:
Квітки мавританські, модерни між них.
Проект Вегенера забрав, я зазначу,
Мільйон триста тисяч рублів золотих.
На дачі пожить не судилось Стамболі:
Зненацька прийшла громадянська війна.
Тікає до турків, а там мимоволі
Свій вік доживає, авжеж, без майна.
У різні часи це шпиталь, санаторій,
І наркодиспансер, і банк і готель.
Про дачу багато складали історій.
Це зараз кафе. Посмакуйте форель!
З казок Шахразади немов виростає
«Вікторія»-дача, Краснова проект,
Що погляд туристів на себе звертає,
А ще прикраша Айвазовський проспект.
А поряд «Мілос». Це у грецькому стилі,
Її архітектор аж сам Піскунов.
Венера Мілоська усміхнена хвилі –
Міфічна скульптура живая немов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254353
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.04.2011
Наш південь (пірнувши в турецьку неволю)
Назвали Кеффе, а бажання – харам.
Місцеві жебрачили босі і голі…
Торгівля рабами іде «на ура!»
Кеффе захищали місцеві одначе
Загони міцних січових козаків.
Рятують Синоп на чолі з Сагайдачним,
Де турки в полон узяли юнаків.
У ході російсько-турецького бою
Наш Крим Катерина змогла приєднать.
Про це маніфест підписала рукою,
Шахина Герая на Радос зіслать.
Населення Криму аби підкорити,
Місцевим звеліла залишити край,
Щоб підданих руських туди заселити –
Живуть і радіють природі нехай!
Однак Феодосія так занепала,
Що виходом статус «порт-франко» знайшли.
Це значить, без мита вона торгувала,
Прибутки ж на розвиток міста пішли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254137
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.04.2011
Дванадцять віків промайнуло у світі
А Кафі вже цілих сімнадцять століть.
На ринку товарів ні меду, на квітів:
Товар – це раби для домашніх угідь.
Відомо, раби це живі, але мертві:
Сьогодні купили, тоді ж продали.
Нема порятунку їм, буду відверта –
Часи ті жахливі для світу були.
Та є в нас і приклад щасливої долі,
Коли українку забрали в полон.
Вона прижилася у турків поволі,
Себе угніздила і сина на трон.
А там обернулась в коханку султана,
А згодом в кохану дружину його.
Настуня Лісовська, вона ж Роксолана –
Щаслива й нещасная світу цього.
Найперше про Кафу сказав руськомовно
Афоня Нікітін. Тоді загалом
«Плавець за три моря» напише змістовно
Про вежі, мечеть, мінарети, полон.
Він першим з Європи досяг Індостану,
Вивчав їхній побут аж понад шість літ,
Зробив це раніше за Васко да Гаму
На цілу чверть віку. Масштабний похід?
Кафійці на заздрість усім багатіли.
Частіше дивилися турки в той бік,
Привласнити землі собі захотіли
(Своїм володінням не знали і лік!)
Вони зупинились під муру стіною -
Та місто у змозі облогу тримать.
Лиш турки на Кафу рушають війною –
Та стіну з каміння ніяк не прорвать!
Змогли оборону весь рік протримати…
Та турки своєї мети досягли:
Щурів через стіну у місто жбурляти –
Кафійці у ряд від чуми полягли!
В Італію бігли од смерті тікати,
Однак порятунку і там не було.
Чуму принесли до Європи у хати
У кожне містечко, у кожне село.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254136
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.04.2011
Орда володіла масштабнішим військом:
Собі ще найняти дозволить могла.
В Генуї ж нема привілеїв. Та дійсно
Фінансовий хрест, наче камінь, тягла.
До грецьких купців слушні думи злетіли:
Навіщо війна? Наша ціль – торгувать!
«Оране-Тимуре, що б Ви захотіли,
Аби цю ділянку назавжди віддать?»
Хан смикнув плечима, собі посміхнувся:
«Наповнити златом цю шкіру бика,
Та так, - до купців повелитель звернувся, -
Три шари і більше. Вимога така!»
І хан їм шляхетно тоді подарує
Ділянку, що ляже між тонких смужок
Із шкіри бика, що розріжуть в Генуї,
Та зроблять із них вимірний ланцюжок.
Тимур не нахвалиться власним величчям –
Купці повернулись і мовчки пішли
Здаватись? – та ні. Щоб шукати в обличчя
Майстрів розрізання. Та їх найняли.
Найкращі митці працювали в Генуї:
Зробили із шкіри ланцюг-мотузок.
Такого тонкого ніде не існує
Це ляже в основу народних казок.
Його довжина кілометрів сягнула
Аж п’ять з половиною (довго плели)
Півкругом морський перевал обігнула.
Там швидко могутню фортецю звели.
Чомусь генуезьці це Кафа назвали,
Між стін понад тридцять поставили веж
Могутню державу мерщій заснували:
Харчі і тварини – торгівля без меж!
Ще Кафа відома як база військова:
Туди не потрапить ні муха, ні слон
Віками тримать оборону готова –
Не зможете взяти це місто в полон!
Одначе, у міста була і проблема:
Нестача води –є причиною криз.
Її розв’язала легка теорема:
Сполучень посудин – із верху униз.
Труба під землею лягла керамічна,
Вода з поміжгір’я хлюпоче струмком.
Такий водогін як проллється, то звично,
Майстри поладнають його молотком.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254025
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.04.2011
Цю поемку було написано влітку 2009 після екскурсії містом.
У мене є мрія - відвідати Лондон,
Париж та Афіни, і Відень і Рим,
Та Вам натякаю, цим літом більш модно
Гайнути у гори, а саме у Крим.
Невтомно писали про нього поети,
А пензлі кружляли митців полотном,
Співали про нього й відомі дуети –
Натхнення знаходять там всі заодно.
Цей край дуже цінний не сріблом і златом,
А тим, що вже понад століть двадцять п’ять
Мандрує життям-океаном багатим
КримУ каравела. Тож є що сказать.
Відсіки у судні – то гори і лани:
Судак, Севастополь і Керч, Коктебель.
Та мова тут піде про «Богом нам дану»
Півсотням народів культур колибель.
Отож, Феодосію зводили греки
Ті самі, що в Крим із Мілету прийшли,
І порт там зробили відОмий далеко,
У тому багатство велике знайшли.
Цей край „Феодосія” всі називали
Шляхи торгівельні на захід і схід,
В Європі про місто чудово всі знали –
Такий давні греки залишили слід.
Столиця була тогочасного Криму:
І уряд, і військо, й монета своя.
Той порт в міжнародні стосунки поринув,
Тож ласим шматочком була ця земля.
Античні часи закінчились для міста:
На порт зазіхали півсотні племен –
Це готи та гуни, сармати і, звісно,
Хазари, відомі нам з давніх давен.
Отож Феодосію всі грабували
Тринадцятий вік- то Орда Золота,
Татаро-монголи в ній так панували,
Що ледь залишилась земля холоста.
Купцям генуезьким сподобалось місто.
Ще б пак, торгівельні шляхи – звідусіль!
(хутро, оксамити і вироби з тіста)…
Як землі привласнить? – немає зусиль!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254023
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.04.2011
Писать! Про щось і не по темі:
Про спокій, гнів і резонанс.
Як розум з серцем не в тандемі,
Вірші завжди рятують нас.
Ми сублімуєм просто в римах,
Ллємо на аркуш суті душ.
Що всі тримають за дверима,
Кладем у строфи – кроком руш!
Про те, що є, чого немає,
Про те, що буде, що було.
Хто прочитає вірш, не знаєм...
Не ДЛЯ ми пишем, ВСЕ ОДНО!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253535
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2011
О чем же молится, красавица?
О том, вовек чтоб не стареть,
Красой на целый мир прославиться
И на курорте загореть?
Чтоб был жених богаче Гейтса,
Чтоб он стихами говорил,
(фанатов сотни, разумейтся),
И трижды в день цветы дарил.
И чтоб средь женщин быть кумиром,
Петь в унисоны соловью,
День начинать прямым эфиром,
Давать под вечер интервью.
И быть загадкой для мужчины,
Чтоб каждый взгляд и миг ловил,
И без намека и причины
Подарком сделал пару вилл.
О чем же плачется, красавица?
Что хочешь вспомнить иль забыть?
«Хочу душой, не телом нравится,
И дай-то Бог, самой любить!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252743
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 09.04.2011
Я боюся жити далі,
І мені померти страх.
Почуття фізичні сталі,
Та у мріях повний крах.
Я змочила світ сльозами.
Верхи їхала не раз,
Потім йшла життя низами
В пеклі сорому й образ.
Я не вірю у світанок,
Бо стомилася чекать,
Що весна прийде на ганок
Мій, не буде десь блукать.
Вже не вірю власним силам,
Маю сумнів у собі.
Вже пручатися несила,
Носом кров од боротьби.
Так самій од себе нудно,
Жах і щастя – самота.
На душі і гидко і брудно,
Де ти, щастя чистота?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252461
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2011
Відпускаю теплу руку,
З серця проситься диктант –
Написати про розлуку,
Як дозволить мій талант.
Так, цей лист без адресата
Я тобі не надішлю.
Божевілля – це писати,
Прикро – досі що люблю.
Це послання лиш для тебе –
Без імен, адрес, марОк –
Я пускаю просто неба,
Хай літає між хмарок.
Покладу в листа надію,
Сподівання загорну.
Нашу зустріч, як подію,
Лиш на пам’ять поверну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252459
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2011
Не можу я про тебе не згадати,
Була то правда, чи прийшло у сні…
Я ладна півжиття за це віддати
Хвилини повернути щоб ясні.
На профіль обережно кидав погляд,
Як поверталась, очі вмить ховав.
У них блакить, і вдача, і світогляд –
В них все, що бачив, і за що кохав.
Соромився, кружляти в танго пальці,
(Паркетом був пологий кут колін)
Стурбовані, танцюють в ритмі сальси,
А кіт пухнастий захворів на лінь.
Як ти мене боїшся, відчувала,
Бо я була напружена сильніш.
Такою я ніколи не бувала,
Бо разом не сиділи ми раніш.
Твій терпкий запах і вологі руки…
Так хочеться забути все на мить.
І страх закатував тебе на муки,
Боїшся, аж потилиця димить.
Насмілився торкнутися долоні,
То видих із напруги і вагань.
Тепер я у коханому полоні.
Прямуємо до пристрасних змагань.
І постать обережно обіймаєш,
Цілуєш у повіки, повні сліз,
У хвилі насолоди поринаєш.
Боюся не відчути це на біс.
І знову я ковтаю запах шкіри,
Мандрують у волоссі пальці рук.
Неначе шовк, чи клаптик кашеміру,
Ти був чарівним, тисяча порук!
Я обриси повторюю на грудях,
ХутрО холодні пальці зігріва.
Чи є таке блаженство в сірих буднях?
Я знаю, що ТАКОГО не бува!
Повільно прибираєш з мене одяг,
І пестиш все, що бачиш на мені.
Звивається все тіло в насолоді,
А місяць грає світлом у вині.
Я відчуваю свіжий теплий дотик,
Вологий поцілунок на вустах
Сп'яніло-божевільна… ти – наркотик!
А я в неволі пристрасті, мов птах.
Ти пальці ніг зволожуєш губами,
І груди у долоні заховав.
Тебе лиш охопила я ногами,
споглянути, як румбу танцював.
То сидячи, то лежачи, ми граєм,
А кіт неподалік собі лежить.
І як це називати? – Тільки раєм!
І зокрема, для цього треба жить!
Лиш голову на плечі… Ми стомились…
Рукою ще погладжую живіт.
Ми пошепки до неба помолились:
Прости нас, Боже, грішних близь воріт!
Цей вечір повернути неможливо,
Та гірше, що неможна повторить.
Що ти пішов, сьогодні неважливо,
А гірко те, що серце ще горить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250056
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.03.2011
Оставь меня хоть на денечек
О жизни горькая печаль.
Настало время жирных точек,
И запятых не стало жаль.
Но двоеточье атакует –
Воспоминанья о тебе,
Надежду сеет, да такую,
Что снова верится судьбе.
Так много ставила за скобки,
А нет бы, взять и подчеркнуть!
В кавычках жизни прежней стопки
На миг желанный не вернуть.
Вокруг обрывки многоточий,
Вопросов знаки и тире.
Остатки смелых междустрочий
Как звезды, гаснут на заре.
Не жду я знаков восклицанья,
Прошу лишь, строчку отпусти.
В игре на знаки препинанья
Я ставлю точку. Ты прости!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249791
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 26.03.2011
Мы целовались, как студенты
В конце седого декабря.
Хоть стыдно, что сбежали с ленты,
Но знали, встретились не зря.
Мой муж тревожно ждал у дома,
Тебя звал долгий путь в Москву.
В ногах приятная истома
Чернила в небе синеву.
Мы шли, обнявшись, по аллее,
Болтали звонко ни о чем.
В тот миг нам было веселее,
Чем в те года, что за плечом.
Тепло и влажно целовались,
Мороз нам лица опекал.
Но губы вновь соприкасались,
Ты руки, нежно мне ласкал.
Во сне аллеи вижу место
В тот поздний грешный зимний час.
Тогда ведь не было известно,
Что наших встреч последний раз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249790
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 26.03.2011
Цей день закінчився, фетиль догоряє.
Щось людям казки уві снах майорять.
Не сплю. А сумління ураз докоряє:
Чому я не хочу казкам довірять?
Бо знаю, ці сни напророчать розлуку,
Та час, відчуваю, попрощатись настав.
Боюсь відпустити з долонь твою руку,
Якою ніколи мене не вітав.
Ти дійсно живеш, чи моя ти примара?
Чи запах лишав і тепло на щоці?
Ти сонечка тінь чи ти світло від хмари?
Чи правда мій спогад і мрії оці?
Байдуже, це Ти, чи зимова уява,
Хай свічку кохання твою хтось задув.
Хитається віра, надія кульгава…
Але відчуваю, ЗІ МНОЮ ТИ БУВ!
Спасибі, мене ти на краще міняєш
Лиш тим, що у мріях зі мною ідеш.
Лети, мій соколе, де щастя пізнаєш…
Але, повернувшись, мене не знайдеш!
17.02.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249523
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2011
Як страшно. У світі себе я шукаю.
Навчаюся чути себе, розуміть.
Немов би у лісі холоднім блукаю,
Де світла немає і рук не зігріть.
Так стомлені ноги, замерзлі і збиті,
Мій одяг зносився, аж вітер в дірках.
От лихо… блукаю… шляхи всі зариті.
Якби я уміла читать по зірках!
Але ж я не вперше у лісі гублюся,
Та вихід раніше уміла знайти.
Так важко й самотньо. У небо дивлюся…
Агов, здогадайтесь на поміч прийти!
В цім лісі давно я голодна й безсила,
Не знаю, чи вийду, чи тут і засну.
Поки завірюха мене не скосила,
Я все ще чекаю мою лиш весну.
Уже не морозить… У жар закидає.
Стою на колінах, не зроблю і крок.
Молю і благаю, скажіть, як хто знає,
Який же я маю засвоїть урок?
Не знаю, як в ліс завітала й коли це,
І що представляло собою життя,
Що в думах і в серці було на полицях,
Куди (якщо буде) моє вороття?
Куди ж це я бігла, від чого тікала,
Які подолала пустелі й пруди,
Що раптом у ліс мимохідь заблукала?
А може, й немає вертатись куди…
Забула дорогу в життя, що я мала,
Згадати не можу і ким я була.
В цім лісі я долю свою не ламала,
Бо мабуть у світі я ще й не жила…
16.02.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249483
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2011
Моя ти подруго, самотність,
Завжди зі мною, хоч край світ,
Моя частина, плоть, істотність,
Тобі мій вбогий заповіт.
Бо скрізь і всюди ти зі мною:
В роботі, з друзями, вві сні,
В трояндах я, в калюжі гною,
В морозні будні, в ясні дні.
Не треба друзів і родини,
Мене ти любиш більш за всіх
З дитинства й аж до домовини
Крізь сльози щастя й болі сміх.
Я все життя од тебе бігла
У спорт, роботу, у любов.
Сховатись я, на жаль, не встигла –
Самотність десь чекала знов.
З дитинства стали ми знайомі.
(Між друзів дзиґа загула:
У мене – успіхи вагомі,
В них – заздрість – подруга була).
Мені були потрібні друзі,
Щоб разом вчитись і гулять.
Із ними в радості, в напрузі,
Щоб щастя й горе розділять.
Мабуть, не вміла я дружити,
Життя всмоктала круговерть.
На що? На кого ворожити?
Чому пішло все шкереберть?
Чому самі я бачу спини,
Чому близьких мені нема?
Сміюся й плачу, мов дитина,
Що ставить іграшки сама.
І я, мов лялька та, танцюю,
Бо грає хтось моїм життям.
Вже носом кров, а я працюю
Десь поміж небом й небуттям.
Я не одна, в житті нас двоє,
Бо поруч подруга ота.
Завжди і скрізь вона зі мною –
Правдива й чесна самота.
І жартувати може, й плакать,
Голубить може і сварить,
Ми можем весело балакать,
Серйозно можем говорить.
Це мій обман, що став відвертим,
Мій режисер і драматург,
Душі буває терапевтом,
А конче треба – і хірург.
Із нею вдвох вірші складаєм,
(Підтягнем струни - ля-дієз)
Ми щиро пісню заспіваєм
Про нашу дружбу до небес.
Вина у келих наливаю.
В кімнаті звично я і ти.
Пробач, нечемна я буваю –
Самій од себе не втекти…
Я дуже вдячна за підтримку.
Але так сумно від буття.
Залиш мене хоч на хвилинку,
Пусти когось в моє життя!
3.03.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249287
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.03.2011
Так соромно хотіти, що бажаю,
І соромно цього не побажать.
Сказати вголос те, що я вважаю,
Чи мовчки алілуя дожидать.
Так соромно за вірші і за прози,
Обман і правду перед читачем,
Що не сховалась вчасно від загрози,
Що хвора й досі мерзну під дощем.
За все, що є, за все, чого немає,
За все, що буде, й що не повернуть.
Лиш міцно сором душу обіймає
За все, що не дає мені заснуть.
Так соромно самотність проганяти,
І друзів теж сорОмно уникать.
І білий прапор над життям здійняти,
З собою жити в злагоді звикать.
В кінці тунелю світла я не бачу,
Колись блищав, та вже його нема.
На сповіді про те в хустинку плачу,
Що соромно й сорОмно зокрема.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249286
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.03.2011